Харлан О.В.аспірант Київського Державного університету будівництвата архітектури

Ктитор соборної Свято-Миколаївської церкви Самарськогомонастиря Кирило Тарах-Тарловський і залишки йоготворіння.

Благодійність на користь православних монастирів тацерков була поширена на Україні ще з часів КиївськоїРусі. В історії вітчизняної доброчинності вписанобагато славних сторінок українськими гетьманами,козацькою старшиною та відомими релігійними діячами.

Велика кількість досліджень з цієї теми доводить, щодоброчинність і меценатство епохи Гетьманщини – це непросто окремі вчинки відомих особистостей чи групприватних осіб, а вияв суспільних відносин у межахтогочасного суспільства [1;788].

Меценатство спрямоване на підтримку культури тамистецтва було поширене й на теренах ВольностейЗапорозьких. Добре відомі внески старшини й простихкозаків для розбудови та відновлення православнихцерков [2; 102]. Крім заснування церков, ктиторським[3] внеском слід вважати влаштування іконостаса до вжеіснуючої церкви, оплату розмалювання інтер’єра,покриття бань.

Визначним центром православ’я і добродіяння дляЗапорожжя був Самарський Пустинно-Миколаївськиймонастир. Ще на початку свого існування монастиротримав охоронну та матеріальну підтримку ВійськаЗапорозького. Чимало іменитих постатей відвідуваличарівну обитель і заощаджували велику кількістькоштовностей, робили багаті внески для прикрашення ірозбудови козацького монастиря. Серед імен, означених вархівних документах і в описах церковного майна вказанівідомі вкладники кошові отамани Іван Малашевич, ЯкимІгнатович, Григорій Лантух, Пилип Федоров, ОлексійБілецький [4; 304], полковник Кирило Красовський,

старшина – Премій Малий, Максим Косолап, Федор Золотар[5; 229], а також диякон Іоан Ждановський, ієромонахЙосиф і багато інших.

Найвідомішим меценатом Самарського монастиря іпоселень, що знаходилися поблизу є Тарловський КирилоМиколайович.

Майбутній меценат, шляхетного роду, народився вмістечку Козелець сучасної Чернігівської області.Виховувався в Київській духовній академії, ставсвящеником, спочатку при Козелецькому жіночомумонастирі, пізніше при козелецькій Миколаївській церкві[6; 309].

Про незвичайну долю Тарловського написано багато[7]. Був він придворним духівником у Петербурзі, потімопинився на Запорожжі. Запорожці дали йому призвище«дикого попа». Деякий час Кирило Миколайович бувсвященником при січовій церкві. Вже після ліквідаціїСічі одержав помістя і відзначився енергійноюдіяльністю по заснуванню і розбудові поселень, а такожбудівництвом православних церков [8; 310-311].

Портрет Кирила Тарах-Тарловського. Прорис автора з копії кінця ХІХст. зробленої з оригіналу 1784 року. ДІМ.

Якою ж була ця цікава й загадкова людина? Данаробота є спробою відповісти на це питання завдякидослідженню художнього портрету, що зберігається уфондах ДІМ ім. Д.І. Яворницького [9]. Оригінал цьогопортрету знаходився у Самарському монастирю [10; 308-309]. Велика кількість високохудожніх творів булозібрано в обителі і зберігалося як і в інших монастирях

та церквах України [11; 89-90] до революційних подійпочатку ХХ ст. Відомо ще про одну копію з портрету, яку буловиконано з приводу освячення Миколаївського храму. Наній церкву зображено добудованою, а напис свідчив:«Тарловского портрет священника Кирилла, щедрота коегосей храм спорудила» [12; 63 - 64]. В мистецтві того часу і зокрема в українськомуживописі ХVІІ – ХVІІІ ст., мав місце ктиторськимпортрет, на якому було зображено людину (ктитора), начиї кошти будувалися церкви. Нерідко на полотнах булозображено і споруджені храми [13; 788]. Самектиторський портрет Кирила Миколайовича Тарах-Тарловського одне з не багатьох зображень духівництваЛівобережжя, що зберігся до нашого часу [14; 203]. На традиційному за схемою композиції портретізображено священика у бархатній рясі, що стоїть колостола і лівою рукою перегортає книгу, праву ж рукуприкладаючи до грудей. У лівому верхньому кутку картинизображено вікно, через відкриту кватирку якого видноцеркву в лісах, коло якої працюють робітники. Здавалосяб, нічого неприродного, окрім того, що Тарловськийперегортає книгу лівою рукою, відвернувши голову впротилежному напрямку [15; 124]. Писане у 80-х рокахХVІІІ ст., це зображення відображає нове розумінняфункцій портрета, який незважаючи на свою традиційнусхему, в першу чергу ставить не репрезентативнізавдання, а розкриття внутрішнього світу людини [16;203]. Одяг, хоч і показаний досить детально, зовсім невідвертає уваги від найважливішого – обличчя. Напортреті домінує різко вихоплене з оточуючої темрявифону видовжене обличчя з широкими вилицями, з уважнимпоглядом очей під круто заломленими бровами. Якзазначав мистецтвознавець Жолтовський П.М.: «В цьому обличчініби відчуваються сторінки не зовсім звичайноїбіографії «дикого попа» [17; 203].

Портрет Кирила Тарах-Тарловського (фрагмент). Прорис автора з копії кінця ХІХ ст. зробленої з оригіналу 1784 року. ДІМ. Ще в Петербурзі Кирило Миколайович страждав наякусь дуже важку хворобу. Вірогідно, вона наклалавідбиток на його обличчя [18; 126]. Зовнішністьсвященика не назвеш привабливою. Художник хоч і писавпортрет ктитора, навіть не думав її виправляти.Ймовірно він писав його з натури, при цьому точнозображено й убранство монастирської келії [19; 126]. Не зважаючи на вище сказане обличчя «дикогопопа» незвичайно виразне й характерне, в його зображенінасамперед виступає розум, сила волі, почуття власноїгордості. Потім лаконізм, замкненість портретноїхарактеристики та стримане розкриття внутрішніх емоцій. Перед нами постать рішучої та енергійної людини,лише ряса, зачіска та довга борода примушують відчутиналежність цієї людини до духовного сану. Тарловськийприймав участь в усіх воєнних подіях в Криму, в якостілейб-компанії священика. Після утворення Азовськоїгубернії він запропонував свої послуги генерал-губернатору Черткову і займався розбудовою існуючихзимівників, заснуванням нових слобод, будівництвом

церков. У справах йому допомагали рідний брат з синами,яких він запросив з Чернігівщини [20; 231]. Тарловський провів свої останні дні вСамарському Пустинно-Миколаївському монастирі. Д.І.Яворницький в своїй «Історії запорозьких козаків»наводить такий текст: «Род священноиерея КирилаТарловского он же и создатель храма сего [21] ипредставился в Самарском монастире в каменной церквепогребен 1784 го года декембрия дня 4» [22; 312].Феодосій Макаревький можливо помиляється, вказуючи наприсутність Тарловського при освячені новозбудованоїцеркви у 1787 році [23; 232]. З іншого боку, чи моглипоховати Кирила Миколайовича у церкві в 1784 році, якщоїї збудують тільки на початку 1787 року? Питання прорік смерті й місце поховання можливо будуть вирішенізавдяки новим дослідженням. Фундації Кирила Тарловського – церкви в селахколишнього Новомосковського та Павлоградського повітівКатеринославської губернії як правило будувалися здерева. Маються відомості про церкви в Малій Терновці(Юр’ївці), в Кочережках, Межиріччі, Булахівці,Василівні, Рузівці, Пісках (Панковій), Новоселів ці і ввище згадуваній Воскресенівці [24; 231]. З великої кількості церков, побудованих коштоммецената на території колишніх Вольностей, особливуцінність має кам’яна соборна церква СамарськогоПустинно - Миколаївського монастиря в ім’я святогоМиколая – єдина церква, зі збудованих на коштиТарловського на території Запорожжя, що вціліла донаших днів. Справу про поновлення соборної церкви вСамарському монастирі було розпочато у 1780 році, колистара дерев’яна церква зовсім «обвєтшала». Спочаткубуло прийняте рішення збудувати в обителі нову соборнуп’ятиверху дерев’яну церкву на честь святого Миколая,після чого почали збирати кошти на матеріали. КирилоМиколайович Тарловський запропонував «своим собственными единственным коштом» збудувати нову

Зовнішній вигляд Миколаївської соборної церкви Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря у сер. ХІХ ст. і у кінці ХІХ ст. Малюнки автора зістаровинних гравюр.

церкву на честь святого Миколая, але кам’яну, та ще зневеличкім приділом на честь Кіріка і Уліти. Братія інастоятель монастиря погодилися.

Весною 1782 р. було освячено місце й закладенособорну церкву. Весною 1787 р. освячено новозбудованийхрам у монастирі й розпочато службу [25; 229-232]. Миколаївська церква була збудована вмонументальних формах, вражала гармонією архітектурнихмас та вишуканістю. За основу плану соборної церкви Самарськогомонастиря прийнято хрест з рівними гілками. Хрещатістьцеркви було виявлено у зовнішніх об’ємах більшоговисотою (прямокутних у плані рамен) об’ємного хреста,їх двоярусністю і тим, що чолові грані рамензавершувалися високими трикутними фронтонами (заразпісля перебудови вони значно нижчі). На середохрестівисочив масивний світловий восьмерик із освітленимярусним восьмигранним верхом. У міжрукав’ях зі східногобоку розташовувались дві прямокутні в плані (наріжнікути округлені) камери – жертовник і дияконник, висотаяких дорівнює половині висоти основного об’єму. Східнагілка хреста закінчувалася напівкруглим виступом, щоутворював вівтарну апсиду. Апсида мала таку ж висоту,що і бокові камери (приділи). Завдяки цьому досягаласямасштабна градація об’ємів і деяка центричність самоїцеркви, яка інакше виглядала б як двоповерхова будівляцивільного призначення. Фасади були розчленованіпілястрами, розкріповані карнизом поділені на 2 яруси;такий само карниз завершував фасади. Невеликі арковівікна й ніші розміщувалися поярусно. Це зовсім невідповідає структурі внутрішнього простору храму ісвідчить про проникнення рис світської (палацової)архітектури в культову. Всі фасади були декорованірівноцінно. Вікна мали вухасті пізньобарокові наличникиз рельєфно виділеним замковим каменем, над нимсандрики. В інтер’єрі єдність внутрішнього просторудосягалась за допомогою високих арок, які об’єднувалиусі просторові дільниці й підпорядковували їхсередохрестю з високою, щедро освітленою банею. Західне

і східне рамена перекривались циліндричним склепінням,таке ж перекриття мали південне і північне рамена. Споруда будувалася з цегли на вапняно-піщаномурозчині, зовні й в інтер’єрі була потинькована йпобілена.

Зовнішній вигляд верху Миколаївської соборної церкви СамарськогоПустинно- Миколаївського монастиря у кінці ХІХ ст.(втрачений). Малюнок автора заархівними матеріалами. Друкується вперше.

У роки Великої Вітчизняної війни церква дужепостраждала, було спалено восьмигранний барабан зярусним верхом, втрачено перекрій бічних рамен, а стінизазнали значних пошкоджень [26; 12]. При будівництві дома пристарілих металургівцеркву перетворено на клубний корпус. Залишки мурованоїхрещатої однобанної церкви стоять у центрі Самарськогомонастиря (статус монастирю повернуто у 1996 р.), щорозташований на березі річки Самарчик. Навіть без

втраченого верху будівля домінує серед прилеглоїзабудови монастирського комплексу. Її хоча і взято підохорону (охор. № 1081) [27; 132], вона все однопотребує капітального ремонту, відновлення втраченоговерху, демонтування перекриття, що спотворює внутрішнійпростір храму. Необхідно, щоб дослідження, проектиреставрації, проекти розписів та іконостасів у такиххрамах (пам’ятниках архітектури) розглядалися радамифахівців і це є нагальною потребою. Зберігся також правий притвор який за архівнимиджерелами було збудовано в ім’я Кіріка і Уліти [28;232], в ньому ж поховано ктитора Миколаївської соборноїцеркви – Тарловського Кирила Миколайовича [29; 312].Доречним буде виявити й відновити поховання людини, якатак багато корисного зробила для нашого краю. Меценатство Тарловського здійснювалося не тількина теренах Запорожжя а й сягало території колишньоїГетьманщини. Про це свідчить вціліла до нашого часуМиколаївська церква м. Козелець. Її було закладено у

Церква святого Миколи у містечку Козельці Чернігівської області. Південнийфасад. Споруджена у 1781 – 1784 рр. Вигляд після реставрації 1981 – 1989 рр.Малюнок автора.

1781 році що й церкву Самарського монастиря, вона дужесхожа за архітектурою і споруджена, на кошти того жмецената – К.М. Тарловського, але трохи раніше - у 1784році [30; 103]. Козелецьку Миколаївську церкву тежвзято під охорону (охор. № 845) [31; 301]. У 1980-х рр.вона відреставрована з максимально можливим наближеннямдо первісного вигляду [32; 81], тож можливо використатиотриманий досвід для відновлення церкви Самарської

обителі. До речі, на батьківщині ктитора в КозелецькійМиколаївській церкві теж зберігався його фундаторськийпортрет, зроблений ще за життя [33; 420-422], тожоригіналів було мінімум два. Таким чином, вивчення життєвого шляху і аналізвагомого внеску в історію і культурну спадщину краю,невтомним благодійником – Тарловським К.М.,заслуговують на більш прискіпливу увагу дослідників.Велика кількість білих плям і розбіжностей засвідчуєпро необхідність розкриття рис характеру, встановленнянових фактів з життя, введення до наукового обігуневідомих раніше матеріалів, для реконструкції портретуцієї загадкової постаті, що відігравала не аби якезначення в духовному, культурному та економічному життіколишніх Вольностей.

Бібліографічні посилання:1. Ступак Ф. Меценатство гетьманів та козацької старшини //Україна – Козацька

держава – К.: ”ЕММА”, 2004.2. Мицик Ю.А. Козацький край. Нариси з історіїДніпропетровщини ХV – ХVІІІ ст. –

Дніпропетровськ: ДДУ, 1997. 3. Ктиторство – це заснування і господарське забезпечення

церкви. За своїм характером воно є джерелом приватноправовим, але за виконанням обов’язків ктиторського праваслідкувала церковна, а не державна влада. Отож Ктиторство –явище церковного права зі своїми специфічнимиособливостями: певна особа могла бути за ктитора в тихцерквах, які заснувала сама, або її предки. За ктиторавважалася особа православної віри, а основним або й єдинимспособом набуття ктиторства була побудова чи відновленняцеркви. Жертвуючи на церкву те чи інше майно, Ктитор цілкомвідмовлявся від своїх прав на нього. - Ступак Ф.Меценатство гетьманів та козацької старшини // Україна –Козацька держава – К.: ”ЕММА”, 2004.- С. 788.

4. Д.І. Яворницький. Історія запорозьких козаків. т.1. – К.:Наукова думка, 1990.

5. Феодосий Макаревский. Самарский, Екатеринославской епархии,Пустынно-Николаевский монастырь // История

Екатеринославской епархии 1775-1917 годы. Скалозуб Ю. –Днепропетровск: Січ, 2001.

6. Д.І. Яворницький. Історія запорозьких козаків. т.1. – К.:Наукова думка, 1990.

7. Малевич Л. Нетто о «диком попе». – «Киевская старина»,1884, № 4. – С. 821-826;

А.Л. Еще сведения о «диком попе». – «Киевскаястарина», 1887, № 19. – С. 577-

580; Д.І. Яворницький. Історія запорозьких козаків. т.1.– К.: Наукова думка, 1990. – С. 309.

8. Д.І. Яворницький. Історія запорозьких козаків. т.1. – К.:Наукова думка, 1990.

9. Портрет К.М. Тарловського «дикого попа». П. Окулов (1839 –1921). 1873 р.- напис: «П.Окуловъ / 1873 / Самарскыймонастырь», полотно, олія, 85,5 × 79,5 см. ДІМ. № КП –57096, Х – 190 // Україна – Козацька держава – К.: ”ЕММА”,2004.

10. Д.І. Яворницький. Історія запорозьких козаків. т.1. – К.:Наукова думка, 1990; Редин Е.К. (по материалам Машукова).Бывший Самарський Пустинно-Николаевский монастир. – ТрудыХарьковской комиссии по устройству ХІІІ Археологическогосъезда в сб. Харьковского историко-филологическогообщества, т.ХVІ. – С.655. Копію з Дніпропетровського музеюбуло виконано по заказу Д.І.Яворницького, великого знавцяукраїнської старовини, який ретельно слідкував за точністюкопіювання.

11. Жолтовський П.М. Художнє життя України в ХVІІ – ХVІІІ ст.– К.: Наукова думка, 1983.

12. Труды ХІІІ Археологического съезда в Екатеринославе. – М.,1905. – альбом, табл.2.

13. Ступак Ф. Меценатство гетьманів та козацької старшини //Україна – Козацька

держава – К.: ”ЕММА”, 2004.14. П.М. Жолтовський. Український живопис ХVІІ – ХVІІІ ст.

– Київ: Наукова думка, 1978.15. Белецкий П. Украинская портретная живопись ХVІІ – ХVІІІ

вв. – Ленинград: Исскуство, 1981. 16. П.М. Жолтовський. Український живопис ХVІІ – ХVІІІ ст.

– Київ: Наукова думка, 1978.17. Там же.18. Белецкий П. Украинская портретная живопись ХVІІ – ХVІІІ

вв. – Ленинград: Исскуство, 1981.19. Там же.

20. Феодосий Макаревский. Самарский, Екатеринославскойепархии, Пустынно-Николаевский монастырь // ИсторияЕкатеринославской епархии 1775-1917 годы. Скалозуб Ю. –Днепропетровск: Січ, 2001.

21. Мається на увазі храм слободи Воскресенівка, в якійД.І. Яворницький знайшов поминальник з вказаним записом.

22. Д.І. Яворницький. Історія запорозьких козаків. т.1. –К.: Наукова думка, 1990.

23. Феодосий Макаревский. Самарский, Екатеринославскойепархии, Пустынно-Николаевский монастырь // ИсторияЕкатеринославской епархии 1775-1917 годы. Скалозуб Ю. –Днепропетровск: Січ, 2001.

24. Там же.25. Там же.26. Дом престарелых металлургов. Проектное задание. т.1. –

Новомосковский жестекатальный завод / ГИПРОМЕЗДнепропетровский филиал. – Днепропетровск, октябрь 1953года.

27. Памятники градостроительства и архитектуры УкраинскойССР. – т.2. – К.: Будівельник, 1986.

28. Феодосий Макаревский. Самарский, Екатеринославскойепархии, Пустынно-Николаевский монастырь // ИсторияЕкатеринославской епархии 1775-1917 годы. Скалозуб Ю. –Днепропетровск: Січ, 2001.

29. Д.І. Яворницький. Історія запорозьких козаків. т.1. –К.: Наукова думка, 1990

30. Вечерський В.В. Пам’ятки архітектури й містобудуванняЛівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. –К.: Видавничий дім А.С.С., 2005.

31. Памятники градостроительства и архитектуры УкраинскойССР. – т.4. – К.: Будівельник, 1986.

32. В.Д.Віроцький, А.А.Карнабіда, В.Г.Киркевич. Монастиріта храми землі Сіверської. – К.: Техніка, 1999; за результатами досліджень чернігівських фахівціввстановлена ще одна репліка Козелецької Миколаївськоїцеркви – Церква Різдва Богородиці у селі ВолчокКозелецького району Чернігівської області // Н.П.Новаковская. Архитектурный памятник в Деснянском природномпарке // Исследования и охрана архітектурного наследияУкраины. – Киев, 1980.

33. Хатемкин А.Г. К Памятникам недавней старины в г.Козельце // «Киевская старина», 1898, № 12. Про портретТарловського що знаходився в соборі м. Козелець йдеться у

дослідника Горностаєва // Горностаев Ф.Ф. Дворцы и церквиЮга. М.,1914. – С.44.