Археологічні дослідження Більсьского городища — 2014 =...

ЦЕНТР ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИІ УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇКОМУНАЛЬНА УСТАНОВА «ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК «БІЛЬСЬК»

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ БІЛЬСЬКОГО ГОРОДИЩА

2014

ARCHAEOLOGICAL RESEARCH OF BILSK HILLFORT

2014

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

КИЇВ—КОТЕЛЬВА2015

УДК 902/904.063(477+470) “-4/17” ББК ББК 63.4 (4 УКР + 4 РОС - Бєл)

A 87

Друкується за рішенням Вченої Ради Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК (протокол № 6 від 07.05.2015 р.) та планів роботи управління культури Полтавської обласної державної адміністрації і Комунальної установи «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради на 2015 р.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:Вождаєнко В.В., заступник начальника управління — начальник відділу охорони культурної спадщини та культурної політики управління культури Полтавської обласної державної адміністрації;Задніков С.А., кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник Музею археології та етнографії Слобідської України ХНУ імені В.Н. Каразіна;Корост І.І., директор Комунальної установи «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради (відповідальний редактор);Мурзін В.Ю., доктор історичних наук, професор;Нестуля О.О., доктор історичних наук, професор, ректор ВНЗ Укоопспілки «ПУЕТ»;Посохов С.І., доктор історичних наук, професор ХНУ імені В.Н. Каразіна;Пуголовок Ю.О., кандидат історичних наук, науковий співробітник Полтавської експедиції ДП НДЦ «ОАСУ» ІА НАН України, молодший науковий співробітник Відділу палеогончарства Інституту керамології — відділення Інституту народознавства НАН України;Симоненко О.В., доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу археологіїраннього залізного віку ІА НАН України;Скорий С.А., доктор історичних наук, професор, завідуючий відділом археології раннього залізного віку ІА НАН України;Супруненко О.Б, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, заслужений працівник культури України, заступник директора ДП НДЦ «ОАСУ» ІА НАН України (науковий редактор);Титова О.М., кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, заслужений працівник культури України, директор ЦП НАН України і УТОПІК;Фасій Г.І., начальник управління культури Полтавської обласної державної адміністрації (голова редакційної колегії);Шрамко І.Б., кандидат історичних наук, доцент ХНУ імені В.Н. Каразіна.

РЕЦЕНЗЕНТИ:Махортих С.В., доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу археологіїраннього залізного віку ІА НАН України;Терпиловський Р.В., доктор історичних наук, професор Київського національного університетуім. Т.Г. Шевченка.

При передруці та іншому використанні матеріалів збірника посилання на джерело обов’язкове.

Археологічні дослідження Більсьского городища — 2014 = Archaeological research of Bilsk hillfort — 2014: збірник наукових праць / ЦП НАН України і УТОПІК; ІКЗ «Більськ»; [І.І.Корост, відп. ред., О.Б. Супруненко, наук. ред.; ред. колегія: С.А.Скорий, Г.І.Фасій та ін.]. — Київ—Котельва: ЦП НАН України і УТОПІК, 2015. — 184 с.

Вміщено наукові публікації за результатами археологічних досліджень, здійснених на Більському городищі та в його окрузі в 2014 році.

Для археологів, істориків, краєзнавців, працівників музеїв, широкого загалу шанувальників стародавньої історії.

УДК 902/904.063(477+470) “-4/17”ББК ББК 63.4 (4 УКР + 4 РОС - Бєл)

ISBN 978-966-89994-67-3 © ЦП НАН України і УТОПІК, 2015

© ІКЗ «Більськ», 2015 © Автори статей, 2015

A 87

ПРИСВЯЧУєТЬСЯ 70-РІЧЧЮВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

А.І. ОХРІМЕНКА

У прекрасні травневі дні свій славний ювілей відзначив Анатолій Іванович Охріменко — краєзнавець і пам’яткознавець, який більше 15 років присвятив охо-роні, дослідженню та популяризації Більського городища.

Працюючи науковим співробітником Центру охорони та досліджень пам’яток археології, а згодом Історико-культурного заповідника «Більськ», Анатолій Іванович відзначався особливою відповідальністю і завзятістю у роботі. Обходивши та об’їздивши вздовж і впоперек сотні разів територію Більського городища, взявши участь у роботі кількох десятків експедицій, ювіляр перебуває на верхніх щаблях серед знавців історії древньої і могутньої пам’ятки.

І нині, вже перебуваючи на пенсії, Анатолій Іванович дієво сприяє архео-логам, що приїздять розгадувати таємниці «Гелонського феномену». Кому порадою, кому цікавою інформацією чи згадкою, кому надає житло для зупинки. І це не див-но, бо вивчення історії рідного краю завжди було у пріоритетах для цієї незвичайної людини.

Без сумніву, Анатолій Іванович власним прикладом доводить, що для кож-ного з нас має бути головним у цьому світі — сім’я, власний саморозвиток, праг-нення до ідеального. І, звісно ж, пізнання Минувшини рідної землі. Ювіляр завжди говорить: «Вивчайте історію. Пишіть про те, що знаєте, розвивайтесь». Для людей, які дійсно небайдужі до вивчення славних сторінок минулого нашої країни й рідно-го краю, це найкращі напутні слова.

Від усього серця бажаємо ювіляру козацького гарту, сил духовних та фізич-них, тепла й добробуту в родинному колі. Хай дорога життя й надалі квітчається вагомими успіхами, повагою людей, міцним здоров’ям та радісним настроєм.

З безмежною повагоюколеги та друзі, науковці

заповідника «Більськ», Центру археології,відділу археології раннього залізного віку

Інституту археології НАН України

5

Археологічні дослідження Більського городища—2014

ШАНОВНІ ПОЦІНОВУВАЧІ І ЗНАВЦІПРАДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ!

З року в рік унікальне Більське городище полонить величезну масу від-відувачів. До того ж, воно було й залишається головним лейтмотивом життя для багатьох археологів з різних куточків нашої країни… Свідчення цьому — сотні, а то й тисячі, наукових праць, присвячених пам’ятці — гігантському укріпленню й решткам чи не найбільшого поселення Європи доби раннього залізного віку, що по-праву вважається залишками древнього Гелону…

Більське городище вражає з першої миті знайомства з ним… Не-ймовірна атмосфера навкруги, незвичайна енергетика… А яка тут природа! Які пейзажі відкриваються навколо! Прямуючи древніми валами городища, відчуваєш особливий заряд бадьорості, по-справжньому задумуєшся над сенсом нашого такого швидкоплинного життя… У душі з’являється непере-борна впевненість, що ми дійсно є нащадками могутніх людей з легендар-ного міста. І тому відчуваєш незрівнянне піднесення й гордість, хочеться жити, творити, працювати на цій землі, відкривати щось нове, таємниче та незвідане…

Душа радіє від того, що з’являється все більше людей, для яких доля городища зовсім небайдужа. Любов до пам’ятки в них є особливою та осе-лилася в серці назавжди… Чому так сталося? Мабуть, це неможливо по-яснити словами. Вони прониклися отією ні з чим незрівнянною аурою, що панує у Більську, перейшли на інший рівень розвитку самосвідомості, познайомившись із сьогоденням та таємничою історією древнього прото-міста… Вони зрозуміли чиїми нащадками ми є, а також один і дуже простий факт: без вивчення та популяризації минулого неможливе щасливе май-бутнє. І це має бути аксіомою для кожного самосвідомого українця, який живе на Більській землі, працює на ній, вивчає її таїни, приїжджає оглянути славетний комплекс скіфської доби.

У цьому збірнику представлені оперативні підсумки археологіч-них досліджень Більського городища і його найближчої округи, що про-ведені у 2014 р. Крім інформації про розкопки Західної та Східної фор-тець, де традиційно працювала експедиція ХНУ імені В.Н. Каразіна, по-даються матеріали з вивчення Куземинського укріплення. Дослідження на його території зовсім не проводилися упродовж десятків років. А саме укріплення викликало чимало запитань щодо його ролі в системі оборони й функціонування древнього Більського городища. Результати археологічних робіт, проведених у Куземині 2014 р., є багато в чому сенсаційними…

Видання також містить матеріали про дослідження округи Більсько-го городища. Як завжди, у колективі заповідника «Більськ» цьому питанню приділяється особлива увага. І це цілком закономірно. «Більський фено-мен» можна «розгадати» лише за однієї умови — достатньо вивчивши при-леглі до нього території.

На розсуд вибагливого читача у збірнику репрезентовано результати розвідок на городищі, підсумки інвентаризації його складових. Крім того, висвітлено результати досліджень Глинського слов’яно-руського археоло-гічного комплексу, що входить до складу заповідника. Кілька публікацій

6


підсумовують кропітку роботу в архіві з науковими матеріалами дослідників минулого століття. На сторінках видання також подано інформацію про ви-падкові знахідки, виявлені в окрузі Більська.

За допомогу в підготовці збірника хотілося б подякувати вченим з Полтави (О.Б. Супруненко, Ю.О. Пуголовок, В.В. Котенко) і Харкова (І.Б. Шрамко, С.А. Задніков, В.С. Жигола), завідуючому відділом археоло-гії раннього залізного віку Інституту археології НАН України, професору С.А. Скорому з м. Київ. Саме ж видання побачило світ завдяки сприянню директора Більського СТОВ «Скіф» Олексія Васильовича Бовдира. Відрад-но нагадати, що допомога археологам від цього талановитого керівника є щирою і традиційною, вона йде від душі, охоплюючи різноманітні аспекти діяльності заповідника, у тому числі дослідницького спрямування, протя-гом кількох останніх років.

Cподіваюся, що збірник буде гідно оцінений не тільки фахівцями, а й любителями стародавньої історії та краєзнавцями, закономірно пробудить у суспільстві інтерес до Більського городища. Адже ця пам’ятка є напрочуд унікальною. Вона заслуговує особливої уваги. Українці мають гордитися такими об’єктами стародавньої культурної спадщини й гідно представляти їх у європейському та світовому науковому й туристичному просторах.

Заглядаючи наперед, маю надію, що дослідження Більського горо-дища в найближчі роки будуть масштабнішими, інформативнішими, при-несуть нові сенсаційні знахідки. Розгадка основних таїн пам’ятки має вже бути поруч…

І.І. Корост,директор Історико-культурного заповідника «Більськ»

Східне укріплення Більського городища: результати досліджень 2014 року

7

УДК 902.03 (477.53) “-5/-3”© С.А. Задніков

СХІДНЕ УКРІПЛЕННЯ БІЛЬСЬКОГО ГОРОДИЩА:РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ 2014 РОКУ

У публікації висвітлено підсумки археологічних досліджень Східного укріплення Більського городища експедицією Харківського національного універ-ситету імені В.Н. Каразіна. Детально описуються виявлені в ході розкопок об’єкти та знахідки. Проводяться аналогії та порівняння з результатами до-сліджень минулих років. Особливу увагу приділено знахідці глиняних культових виробів у вигляді пиріжків.

Ключові слова: Більське городище, Східне укріплення, розкоп 35, госпо-дарські ями, культові вироби з глини.

Східне укріплення — найбільш повно досліджена частина Більсько-го городища. Розкопки на ньому були розпочаті ще в 1959 р. загоном Хар-ківського університету під керівництвом Б.А. Шрамка. У результаті багато-річних робіт на укріпленні досліджено площу понад 45 тис. м2. Наслідком цього стало відкриття сотні археологічних об’єктів, виділення ділянок про-живання ремісників, виявлення унікальних культових комплексів і житло-вих районів. Можна з упевненістю стверджувати, що дослідники укріплення отримали вичерпну інформацію про життя на поселенні в другій половині VI—IV ст. до н. е. [4; 5].

Після тривалої перерви роботи на пам’ятці були відновлені в 2013 р. Скіфською експедицією Харківського національного університету іме-ні В.Н. Каразіна [6]. У результаті робіт у північній частині укріплення вда-лося локалізувати дві садиби VI—V та V—IV ст. до н. е., виявити комплекс епохи раннього середньовіччя, а також провести важливі палеогеографічні дослідження [1; 2].

У 2014 р. було продовжено вивчення розкопу 35, закладеного в 2013 р. (рис. 1; 4) [8]. Площа досліджуваної ділянки — 121,5 м2. Зі сходу вона при-микає до розкопу 2013 р. [1; 6; 7]. Траншеї розкопу були зорієнтовані за лі-ніями північ—південь і захід—схід. Контрольні бровки дозволяли провести стратиграфічні спостереження (рис. 2; 4). Поверхневий шар ґрунту на всій площі розкопу (глибина 0,20 — 0,35 м) був розораний. Нижче, у північній частині досліджуваної ділянки, під орним шаром залягав похований ґрунт потужністю 0,05—0,07 м. У південній частині — потужність похованого чор-нозему становила 0,10—0,25 м. По всій площі розкопу похований ґрунт по-ступово змінювався материковим суглинком (рис. 5: 1, 2, 4).

У ході робіт 2014 р. було виявлено та досліджено десять господар-ських ям, скупчення шматків глиняної обмазки, залишки глиняного жер-товника з побіленою поверхнею, скупчення ліпної кераміки та культових виробів (рис. 2). Крім того, під час розкопок знайдено кістки тварин, пред-мети матеріальної культури VI—IV ст. до н. е.

Відкриті комплекси планіграфічно можуть бути віднесені до двох садиб, що були частково досліджені в минулому році.

С.А. Задніков

8

Рис. 1. Східне укріплення Більського городища. Схематичний план розташування розкопу 35, 2013—2014 рр.

Яма 25 зафіксована на глибині 0,25 м під орним шаром (рис. 2). У плані вона була округлої форми, її глибина — 1,25 м (рис. 3: 1). Яма за-повнена чорноземом на глибину 0,4 м від рівня сучасної поверхні. Ниж-че фіксувався затічний чорнозем з глиною потужністю 0,4—0,8 м (рис. 3: 1). Нижня частина ями заповнена світло-сірим м’яким попелом (потуж-ність шару — до 0,25 см). У верхній частині заповнення розміщувався зруйнований глиняний жертовник з побіленою поверхнею (рис. 2; 5: 3, 4). У плані він мав близьку до овальної форму, його розміри — 0,40 × 0,25 м.

У ямі виявлено фрагменти місцевої ліпної кераміки, три повних профілі ліпних горщиків, два з них прикрашені пальцевими защипа-ми по краю і наскрізними проколами, один — наліпним валиком і на-скрізними проколами (рис. 7: 10—12). Крім того, знайдено кістки тварин і 11 стінок ліпних горщиків. Хронологічні межі комплексу встановлені за-вдяки знахідці фрагмента вінця античної амфори лесбоського виробництва кінця VI — початку V ст. до н. е.

Яма 26 виявлена під орним шаром на глибині 0,25 см (рис. 2). У зачистці вона виділялася темною плямою (рис. 5: 5), у плані мала круглу форму, розміри — 1,0 × 1,0 м. Стінки — вертикальні. Дно комплексу було зафіксовано на глибині 1,0 м. Яма була заповнена щільним чорноземом з домішками глини (рис. 3: 2; 5: 6).


9

Рис. 2. Східне укріплення. План розкопу 35. 2014 р.


10

Рис. 3. Східне укріплення. Розкоп 35. 2014 р. Плани та профілі ям.1 — яма 25; 2 — яма 26; 3 — яма 27; 4 — яма 28; 5 — яма 29; 6 — яма 30; 7 — яма 31; 8 — яма 32; 9 — яма 33; 10 — яма 34.

У заповненні виявлено два фрагменти вінець ліпних горщиків, при-крашених пальцевими защипами по краю і наскрізними проколами, а та-кож дві стінки античних амфор, уламок глиняного конуса та дев’ять стінок ліпних горщиків.

Яма 27 виявлена на глибині 0,25 м від рівня сучасної поверхні. У зачистці виділялася темною плямою, у плані мала округлу форму, її діа-метр — 0,8 × 0,8 м (рис. 2). Стінки ями вертикальні. Була заповнена щіль-ним чорноземом з домішками глини. Загальна глибина ями — 0,8 м (рис. 3: 3). Предмети матеріальної культури не знайдено.

Яма 28 виявлена на глибині 0,25 м, мала округлу в плані форму, роз-міри — 1,8 × 1,8 м (рис. 2). У зачистці виділялася темною плямою (рис. 6: 1). Стінки — вертикальні, дещо звужувалися до дна. Загальна глибина — 1,4 м (рис. 3: 4; 6: 2). Вона була заповнена затічною глиною з чорноземом.

Під час дослідження ями знайдено фрагменти місцевого ліпного по-суду, ручку античної амфори. На глибині 1,0 м виявлено залізний ніж і бронзовий виплеск (рис. 7: 27, 31), кістки тварин і шість уламків глиняних конусів.

Яма 29 виявлена на глибині 0,25 м (рис. 5: 2; 6: 3). У пла-ні мала округлу форму, діаметр — 1,4 × 1,4 м. У ході проведен-ня розкопок досліджено частину об’єкта розмірами 1,4 × 1,2 м (рис. 2). Її стінки — вертикальні, загальна глибина — 1,0 м. До рівня 0,45 м яма була заповнена чорноземом, нижче — щільним затічним чорноземом з домішка-ми глини (потужність шару — 0,25 м) (рис. 3: 5; 6: 4).


11

1 2

3 4

Рис. 4. Східне укріплення. Археологічні дослідження 2014 р. Робочі моменти.1 — зі сходу; 2 — з північного заходу; 3 — з південного заходу;

4 — з північного заходу; 5—6 — з півночі.

5 6


12

Рис. 5. Східне укріплення. Розкоп 35. 2014 р. Зачистки дна та досліджені об’єкти (цифрами на фото позначені виявлені ями).

1 — зачистка дна розкопу в квадратах 12-9/Т-Ш на глибині 0,45 м (зі сходу); 2 — зачистка дна розкопу в квадратах 13-33/Т-Х на глибині 0,5 м (з півдня); 3 — глиняний жертовник, квадрат 12-Ц, глибина — 0,3 м (вигляд зверху); 4 — пляма ями 25

(з півночі); 5 — пляма ями 26 (з півночі); 6 — заповнення ями 26 (з півночі).

1

3

5 6

4

2


13

1

3

5 6

4

2

Рис. 6. Східне укріплення. Розкоп 35. 2014 р. Ями:1 — пляма ями 28 (із заходу); 2 — яма 28, загальний вигляд (із заходу); 3 — пляма ями 29 (із заходу); 4 — заповнення ями 29 (із заходу); 5 — північна частина ями 32, скупчення

хлібців (із півдня); 6 — північна частина ями 32, скупчення хлібців (збільшено).


14

Рис. 7. Східне укріплення. Знахідки, виявлені в розкопі 35. 2014 р.1—4, 10—14 — уламки ліпних горщиків; 5—7 — фрагменти вінець корчаг; 8 — ула-мок ручки ліпної посудини; 9 — уламок глиняного пряслиця; 15—26 — глиняні хлібці; 27—28 — бронзові виплески; 29 — бронзове трилопатеве вістря стріли;

30—31 — залізні ножі.1—9, 28, 30 — культурний шар; 10—12 — яма 25; 13—14 — яма 30; 15—26 — яма 32;

27, 31 — яма 28; 29 — орний шар.


15

Під час дослідження об’єкта знайдено уламки місцевого ліпного по-суду, фрагмент вінця античної амфори, шматки обмазки, три уламки квар-цитової зернотерки.

Яма 30 виявлена на глибині 0,3 м. У плані мала круглу форму, діа-метр — 1,55 × 1,55 м (рис. 2). Стінки — вертикальні (рис. 3: 6). Загаль-на глибина ями — 0,95 м від рівня сучасної поверхні. Вона була заповне-на мішаним ґрунтом (чорнозем з глиною) зі шматками глиняної обмазки (рис. 3: 6). У ямі знайдено фрагмент вінця ліпного горщика з пальцеви-ми вдавленнями та наскрізними проколами, сім стінок ліпних горщиків і 11 кісток тварин. На глибині 0,45 м було зафіксовано скупчення стінок ліп-них горщиків. З розвалу вдалося зібрати один ліпний горщик, прикрашений наскрізними проколами та пальцевими защипами по краю, один великий фрагмент вінця ліпного горщика, прикрашений пальцевими вдавленнями та наскрізними проколами (рис. 7: 13, 14).

Яма 31 виявлена на глибині 0,25 м. У плані вона мала овальну фор-му, довгою віссю орієнтована за лінією північ—південь. Її розміри — 1,40 × 1,15 м. Площа дослідженої частини — 1,4 × 0,9 м (рис. 2). Стінки — верти-кальні (рис. 3: 7). Загальна глибина ями — 0,8 м від рівня сучасної поверхні. Центральна частина ями була заповнена чорноземом зі шматками глиняної обмазки (рис. 3: 7). По краях, уздовж стін, фіксувалася затічна глина. У ямі знайдено два фрагменти стінок античних амфор (глибина — 0,5—0,8 м), 19 стінок ліпних горщиків, кістку тварини, п’ять шматків глиняної обмазки та два уламки зернотерки.

Яма 32 виявлена на глибині 0,25 м. У плані мала округлу форму, розміри — 1,40 × 1,45 м. Стінки простежено до глибини 0,4 м від рів-ня початку ями, нижче вони поступово розширювалися, утворюючи по всьому периметру підбій завглибшки 0,21—0,35 м і заввишки 0,40—0,45 м (рис. 3: 8). Загальна глибина ями — 1,1 м. У північно-східній і західній частинах на дні містилися виямки розмірами 0,38 × 0,44 м і 0,45 × 0,89 м, завглибшки 0,1 — 0,2 м (рис. 3: 8). Яма була заповнена змішаним з чор-ноземом попелом, у західній частині — з домішками вугілля. Під час до-сліджень об’єкта знайдено фрагменти вінець ліпних горщиків, прикраше-них наліпним валиком у поєднанні з наскрізними проколами, пальцеви-ми вдавленнями по краю, уламки денець ліпних горщиків, вінець, ручок і стінок античних амфор IV ст. до н. е. На глибині 1,1 м виявлено уламок глиняної ллячки. Також у заповнені ями знайдено стінки ліпних посудин, 48 кісток тварин, шматок пісковику. Крім звичайних предметів, що часто трапляються в господарських ямах, на глибині від 0,75 до 1,30 м було ви-явлено скупчення глиняних «пиріжків» (рис. 6: 5, 6). Ці культові вироби були завдовжки 9,0—11 см, завширшки — 6,0 см і заввишки 3,5—6,0 см (рис. 7: 15—26). Загальна кількість знайдених «пиріжків» — 41 уцілілий і 109 уламків. Подібний комплекс було виявлено раніше в ямі 19 на поселен-ні «Поле 2-ї бригади» [3, с. 70—73, рис. 14—16]. Усе це може вказувати на існування певної стійкої місцевої традиції, а також доповнити наші уявлен-ня про культовий світогляд жителів городища.

Яма 33 виявлена на глибині 0,25 м, у плані мала круглу форму, роз-міри — 1,0 × 1,1 м (рис. 2), а також вертикальні стінки (рис. 3: 9). Загальна


16

глибина ями — 0,8 м. Вона була заповнена чорноземом (рис. 3: 9). У ямі знайдено три фрагменти вінець ліпних горщиків, прикрашених наліпним валиком, пальцевими защипами по краю і наскрізними проколами, фраг-мент денця ліпного горщика, фрагмент бортика ліпної миски, 17 стінок ліпних посудин, два уламки зернотерки.

Яма 34 виявлена на глибині 0,25 м, у плані мала овальну форму, роз-міри — 1,00 × 1,35 м, довгою віссю орієнтована за лінією північ—південь (рис. 2). Стінки ями — вертикальні (рис. 3: 10). Загальна глибина — 0,9 м. У верхній частині яма була заповнена чорноземом, у нижній — затічною глиною (рис. 3: 10). Знахідок у заповненні не виявлено.

Верхній шар ґрунту по всій площі розкопу до глибини 0,2 — 0,3 м був розораним. У зв’язку з цим у ньому траплялися лише невеликі фрагменти стінок ліпних горщиків і знайдено бронзове трилопатеве вістря стріли (рис. 7: 29).

Під орним шаром, у верхній частині похованого чорнозему, залягали фрагменти вінець ліпних горщиків з пальцевими защипами та наскрізними проколами (рис. 7: 1—3, 5), уламки денець ліпних посудин. Одне вінце ліп-ного горщика було прикрашене лише наскрізними проколами (рис. 7: 4). Також виявлені два фрагменти вінець корчаг (рис. 7: 6—7), уламок бортика ліпної миски із загнутим всередину краєм, фрагмент вінця банкоподібної посудини з носиком для зливу й уламок ручки ліпної посудини (рис. 7: 8). Кілька предметів (три стінки та уламок ручки амфори) належать до ан-тичного імпорту. До виробів з металу відносяться бронзовий виплеск та уламок залізного ножа (рис. 7: 28, 30). Вироби з каменю представлені квар-цитовим розтиральником і уламком зернотерки. Крім того, знайдено поло-вину глиняного пряслиця (рис. 7: 9), дрібні шматки обмазки з відбитками прутів, а також кістки тварин.

Отримані в ході археологічних розкопок 2014 р. матеріали з розко-пу 35 дозволили доповнити загальну картину розвитку Східного укріплення та зробити внесок у дослідження непересічної пам’ятки, що багато років була одним із головних об’єктів вивчення експедиції Харківського університету. Дослідження на ділянці розкопу 35 у подальшому планується продовжити.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Задников С.А. Северный участок Восточного Бельского городи-

ща: итоги и перспективы исследования // Проблемы истории и археоло-гии Украины: материалы IX международной научной конференции. 30—31 октября 2014 г. — Харьков, 2014. — С. 23.

2. Сорокіна Л.Ю., Дорошкевич С.П., Кушнір А.С. Давні та сучасні ландшафти Більського городища як середовище існування людини // Укра-їнський географічний журнал. — 2014. — № 3. — С. 25—33.

3. Супруненко О.Б. Культові і поховальні об’єкти на пізньоскіфсько-му поселенні в ур. «Поле 2-ї бригади» // Археологічні дослідження Біль-ського городища-2013. — К.; Котельва, 2014. — С. 65—82.

4. Шрамко Б.А. Восточное укрепление Бельского городища // Скиф-ские древности. — К., 1973. — С. 82—112.


17

5. Шрамко Б.А. Бельское городище скифской эпохи (город Гелон). — К., 1987. — 182 с.

6. Шрамко І.Б., Задніков С.А. Дослідження Більського городища // Археологічні дослідження в Україні 2013 р. — К., 2014. — С. 225—226.

7. Шрамко І.Б., Задніков С.А. Дослідження Більського городища у 2013 р. // Археологічні дослідження Більського городища — 2013. — К.; Котельва, 2014. — С. 5—61.

8. Zadnikow Stas A. Bielskie grodzisko — podsumowanie badań w roku 2014 // Badania archeologiczne w Polsce środkowowschodniej, zachodniej Białousi i Ukrainie w roku 2014: Streszcenia refratow XXXI konferencji. — Lublin, 2015. — S. 36.

С.А. Задников

ВОСТОЧНОЕ УКРЕПЛЕНИЕ БЕЛЬСКОГО ГОРОДИЩА:РЕЗУЛЬТАТЫ ИССЛЕДОВАНИЙ 2014 г.

Резюме В публикации представлены результаты археологических исследо-

ваний Восточного укрепления Бельского городища экспедицией Харьковского национального университета имени В.Н. Каразина. Детально описываются обнаруженные в ходе раскопок объекты и находки. Проводятся аналогии и сравнения с результатами исследований прошлых лет. Особое внимание уделя-ется находке глиняных культовых изделий в виде пирожков.

Ключевые слова: Бельское городище, Восточное укрепление, раскоп 35, хозяйственные ямы, культовые изделия из глины.

S.A. Zadnikov

EASTERN FORTIFICATION BILSK SETTLEmENT:THE RESuLTS OF RESEARCH IN 2014

SummaryWe publish the results of archaeological research on Eastern fortification of

Bilsk hillfort by expedition of V.N. Karazin Kharkiv National University. Described in detail found during the excavation sites and finds in them. Drawing an analogy and comparison with the results of previous years. Particular attention paid to the cult pie-shaped products made of clay.

Keywords: Bilsk hillfort, Eastern fortification, dig number 35, household pits, cult clay products.

18

І.Б. Шрамко

УДК 902.21 (477.53) “-6/-3”© І.Б. Шрамко

ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАХІДНОГО УКРІПЛЕННЯ БІЛЬСЬКОГО ГОРОДИЩА НА ДІЛЯНЦІ РОЗКОПУ 2

У статті наводяться попередні підсумки розкопок, здійснених Скіф-ською експедицією ХНУ імені В.Н. Каразіна в 2014 р. на території Західного укріплення Більського городища. Подається основна характеристика відкритих комплексів і предметів матеріальної культури. Встановлено часові рамки фор-мування культурних нашарувань у системі загальної періодизації пам’ятки.

Ключові слова: Більське городище, Західне укріплення, розкоп 2, госпо-дарські ями, ранньоскіфський і середньоскіфський періоди.

Протягом останніх років у центрі уваги Скіфської експедиції Харків-ського національного університету імені В.Н. Каразіна було Західне укріплення Більського городища [10, c. 10—11]. Саме цей археологічний об’єкт виявився найбільш інформативним для розуміння раннього періоду розвитку всього археологічного комплексу [4; 11; 12; 13].

Розкоп 2 у 2014 р. було закладено біля східного в’їзду до укріплення (рис. 1; 2; 6), обабіч основного масиву зольників, ближче до валу городи-ща. Візуально на цій ділянці раніше не були помітні сліди зольних насипів, більша її частина протягом тривалого часу була перекрита спорудою для зберігання добрив (рис. 1; 2).

На відміну від звичної стратиграфічної картини, що спостерігалася нами упродовж багатьох років на Західному укріпленні, у розкопі 2 верхній поверхневий шар ґрунту до глибини 0,1—0,4 м мав сліди значних руйну-вань, точніше, він був зрізаний під час спорудження на цьому місці стаціо-

нарного сховища добрив.Крім того, ймовір-

но, у ході будівельних робіт зазнали руйнації залишки раніше знищеного селітро-варами оборонного валу. Саме через це по всій лінії розкопу до глибини 0,4 м фіксувалися залишки шару глиняного насипу, будівель-ного сміття, а також ями, призначені для встановлен-ня опорних стовпів метале-вої конструкції (рис. 3; 7: 1). Нижче, у межах основної частини розкопу, залягав

Рис. 1. Західне укріплення Більського городища.

Розкоп 2. 2014 р.

19

Дослідження Західного укріплення Більського городища на ділянці розкопу 2

чорнозем культурного шару потужністю 0,6—1,0 м, що містив матеріаль-ні залишки скіфської епохи. У кількох квадратах безпосередньо під пізнім перекопом фіксувався шар, насичений попелом, що надавав чорноземному ґрунту світло-сірого кольору. З глибини 0,6—1,0 м лежав щільний похова-ний ґрунт потужністю 0,4—0,6 м. Під зольним викидом у кв. 22-29/Л-М по-хований ґрунт був зрізаний. Як результат — утворення виямки, заповненої попелом з матеріальними залишками. На цій ділянці потужність поховано-го чорнозему була значно меншою — 0,2—0,4 м, по всій площі розкопу він поступово змінювався материковим суглинком (рис. 7: 2, 3).

Знявши верхній шар із залишками будівельного сміття і мішаного ґрунту, було закладено розкоп площею 141 м2.

На рівні похованого чорнозему відкрито шість господарських комп-лексів середньоскіфського періоду (рис. 3). На дні однієї з господарських ям лежала частина скелета свині (рис. 5: 2; 8: 3). Інша яма, зі сходинками, можливо, використовувалася як льох (рис. 4: 6; 8: 6). Решта ям не мали спе-ціального призначення (рис. 4: 1—5).

Більшість ям були заповнені чорноземом зі значними домішками попелу та власне прошарками попелу (рис. 4: 1—6; 8: 2, 5). На відміну від навколишнього культурного шару, ці комплекси були насичені різними предметами матеріальної культури.

Яма 1 у плані мала округлу форму (рис. 4: 1). Виявлена в північній частині розкопу (рис. 3) на глибині 0,9 м. Стінки ями вертикальні, по-ступово розширювалися до дна, утворюючи по всьому периметру підбій завглибшки 0,2 м, заввишки — 0,4—0,5 м. Розміри ями, у межах дослідже-ної частини, — 1,4 × 1,5 м, глибина — 2,1 м.

Яма була заповнена темно-сірим попелом із вуглинками та матеріальними залишками кінця VI — початку V ст. до н. е. (рис. 4: 1; 8: 2).

У верхній частині заповнення, на глибині 1,5 м від рівня сучасної денної поверхні, знайдено скупчення кісток розчле-нованої тварини. Части-на кісток скелета лежала в анатомічному порядку (рис. 5: 1; 8: 1). На різних глибинах виявлено фраг-менти місцевого ліпного посуду (рис. 10: 1, 2, 4), уламки глиняних конусів, кістки тварин. Імпортна кераміка представлена дво-ма вінцями (рис. 10: 3) і стінкою античної амфори.

Рис. 2. Східний в’їзд до Західного укріплення Більського городища.Схематичний план розкопу 2.

2014 р.

20

І.Б. Шрамко

Рис. 3. Західне укріплення. Загальний план розкопу 2. 2014 р.

21


Яма 2 була виявлена на глибині 0,75 м. У плані мала овальну форму, вертикальні стінки, розміри — 2,40 × 1,95 м. З північного сходу у стінці ями, починаючи з глибини 1,8 м, був вирізаний підбій завглибшки 0,2 м і заввишки 0,7 м. З південно-західного боку верхня частина ями була зрізана. Нерівне дно понижувалося на північний схід. Загальна глибина ями — 2,3—2,5 м. На рівні дна в центрі фіксувалася ямка діаметром 0,06 м і завглибшки 0,1 м, можливо, від невеликого стовпчика (рис. 4: 2; 8: 4).

На дні ями, у її найглибшій частині, лежав скелет (жертовної?) сви-ні, розміщений на лівому боці, з підігнутими кінцівками (рис. 5: 2; 8: 3).

В однорідному чорноземному (з домішками попелу) заповненні, на різних глибинах, знайдено уламки місцевого ліпного посуду (рис. 10: 5, 7—9), глиняних конусів, два кварцитових розтиральники, сточений астрагал

Рис. 4. Західне укріплення. Розкоп 2. 2014 р.Плани та профілі досліджених господарських ям (цифрами позначені номери ям).

22

І.Б. Шрамко

і шматок залізної криці. Античний посуд представлений ніжкою (рис. 10: 6) і стінками амфор. Деякі з них мають отвори після ремонтування.

Яма 3 виявлена на глибині 1,0 м, у плані мала округлу форму, роз-міри дослідженої частини — 1,8 × 2,0 м. До глибини 1,9 м від рівня сучасної поверхні її стінки були вертикальними, нижче, поступово розширюючись, утворювали по всьому периметру підбій завглибшки 0,1—0,2 м і заввишки 0,5 м. Загальна глибина ями — 2,2 м (рис. 4: 3). Вона була заповнена темно-сірим попелом зі вкрапленнями вугілля (рис. 4: 3).

Рис. 5. Західне укріплення. Розкоп 2. 2014 р.Залишки кісток тварин (жертвоприношення?).

1 — яма 1; 2 — яма 2.

23


Рис. 6. Західне укріплення. Розкоп 2. 2014 р. Робочі моменти.1 — з південного сходу; 2 — з північного заходу; 3 — з півдня;

4 — з півночі; 5 — з північного заходу; 6 — з південного заходу.

1

3

5 6

4

2

24

І.Б. Шрамко

1

3

2

Рис. 7. Західне укріплення. Розкоп 2. 2014 р. Стратиграфія. 1 — східний профіль стінки розкопу по лінії кв. 10—19 / М (із заходу);

2 — східний профіль бровки розкопу по лінії кв. 20—31 / І та 20—31 / М (із заходу); 3 — східний профіль бровки розкопу по лінії кв. 32—39 / М (із заходу).

25


1

3

5 6

4

2

Рис. 8. Західне укріплення. Розкоп 2. 2014 р. Археологічні комплекси.1 — яма 1, залишки кісток кози (вигляд зверху); 2 — яма 1, загальний вигляд (з північного заходу); 3 — яма 2, кістки свині (вигляд зверху); 4 — яма 2, загальний вигляд (з півночі); 5 — заповнення ями 6 (з півдня); 6 — яма 6, загальний вигляд

(з південного заходу).

26

І.Б. Шрамко

Рис. 9. Західне укріплення. Розкоп 2. 2014 р. Знахідки.1—5, 25—26 — фрагменти горщиків; 6—9 — уламки корчаг; 10—19 — фрагменти черпа-

ків; 20—21 — глиняні конуси; 22 — залізна криця; 23—24 — банкоподібні посудини; 1—2, 6, 7, 10—17, 20—26 — культурний шар; 3—5, 8—9, 18—19 — похований чернозем.

27


Рис. 10. Західне укріплення. Розкоп 2. 2014 р. Предмети, виявлені в господарських ямах. 1—4 — яма 1; 5—9 — яма 2; 10—14 — яма 3;

15—18 — яма 4; 19—23 — яма 5; 24—27 — яма 6.

28

І.Б. Шрамко

Рис. 11. Західне укріплення. Розкоп 2. 2014 р. Індивідуальні знахідки. 1—4 — бронзові вістря стріл; 5—9 — залізні ножі; 10—11 — бронзові шпильки; 12 — бронзова голка; 13 — залізна панцирна пластина; 14 — бронзова бляшка для перехресних ременів; 15 — залізна голка; 16 — бронзова ворворка; 17 — залізне шило; 18 — залізний струг; 19 — уламок кам’яного бруска; 20 — фрагмент стінки корчаги з ручкою-опорою, прикрашений геометричним орнаментом; 21 — уламок глиняного культового хлібця; 22—23 — культові посудини; 24 — глиняне прясли-це, прикрашене зубчастим штампом; 25—26 — кістяні «трубки»; 27 — ріг оленя зі слідами обробки; 28—29 — кістяні тупики; 30 — астрагал зі сточеною поверхнею;

31 — кістяне руків’я; 32 — уламок кістяного псалія; 33 — підвіска з ікла собаки.

29


У заповненні ями знайдено фрагменти місцевого (рис. 10: 10, 14) та імпортного посуду, точильну плитку, шматок пісковику зі слідами заточу-вання, три глиняних пряслиця (рис. 10: 11, 12), залізну голку (рис. 11: 15), кістяне руків’я, прикрашене циркульним орнаментом (рис. 11: 31), підвіску з ікла собаки (рис. 11: 33), струг (рис. 10: 13) та проколку. На різних глиби-нах траплялися кістки тварин.

Яма 4 — овальної у плані форми, виявлена на глибині 0,8 м, є за-лишком льоху. Її розміри — 1,60 × 1,35 м. До глибини 1,9 м стінки ями були вертикальними, нижче різко розширювалися, утворюючи по всьому периметру підбій завглибшки від 0,1 до 0,4 м, заввишки 0,60—0,75 м. Дно рівне, в північно-східній частині зафіксовано заглиблення овальної в плані форми, розмірами 0,80 × 0,65 м. Завдяки цьому тут утворювалася невелика сходинка заввишки 0,1 м. Загальна глибина ями — 2,3 м (рис. 4: 4).

До глибини 1,40—1,65 м яма була заповнена чорноземом, під яким до позначки 2,1 м залягав мішаний шар попелу з чорноземом потужністю 0,45—0,80 м. Він перекривав золистий прошарок потужністю 0,05—0,10 м. Нижня частина ями містила чорнозем завтовшки 0,10—0,15 м (рис. 4: 4).

У заповненні виявлено фрагменти місцевого ліпного посуду (рис. 10: 15—17), а також стінки та дві ручки грецьких амфор (рис. 10: 18). Уперше на Більському городищі вдалося виявити фрагмент столової сіроглиняної чаші. На глибині 1,75 і 1,95 м знайдено два уламки глиняного жертовника, прикрашеного рельєфними смугами. На глибині 1,6 м виявлено обточену стінку ліпного горщика. На різних глибинах траплялися кістки тварин.

Яма 5 мала округлу в плані форму, виявлена на глибині 0,8 м, її діаметр — 1,6 × 1,7 м. Стінки ями були практично вертикальними, трохи розширювалися до дна, утворюючи по всьому периметру невеликий під-бій завглибшки 0,05 м і заввишки 0,50 м. Діаметр дна 1,7—1,8 м, глибина ями — 2,1 м. До глибини 1,50—1,65 м була заповнена чорноземом з доміш-ками попелу та вкрапленнями вугілля. Потужність шару — 0,35 м. Під ним фіксувався тонкий вугільний прошарок завтовшки 0,02—0,03 м, що лежав на шарі попелу потужністю 0,05—0,15 м. Нижня частина була заповнена щільним чорноземом (рис. 4: 5).

На різних глибинах в ямі виявлено фрагменти місцевого ліпного посуду (рис. 10: 19—21). Імпортний посуд представлений сімома стінками й уламком горла античних амфор, а також фрагментом стінки розписної столової посудини. Знайдено також виразні вироби з глини: обточену стін-ку ліпного горщика (рис. 10: 22), блок з отвором, виготовлений з обточе-ної стінки посудини (рис. 10: 23), три уламки конусів. На глибині 2,1 м трапився кварцитовий розтиральник.

Яма 6 (льох) — округлої у плані форми, розміри — 2,20 × 1,95 м, стінки вертикальні. З північно-східної боку зафіксовано невеликий підбій завглибшки до 0,15 м, заввишки 1,0 м. У західній частині ями, починаючи з глибини 2,1 м, у материку були вирізані чотири сходинки, що вели по спіралі до дна. Дно ями (льоху) не було рівним. Воно розміщувалося на глибині 2,8 м ближче до схід-ців, поступово знижувалося на північний схід, до рівня 2,9 м. Верхня частина ями до глибини 1,65—1,70 м була заповнена чорноземом з попелом. Нижче, до самого дна, яма була засипана шаром темно-сірого попелу (рис. 4: 6; 8: 5—6).

30

І.Б. Шрамко

У заповненні знайдено фрагменти місцевого ліпного посуду (рис. 10: 23—27) та три уламки глиняних конусів.

Значна частина знахідок була виявлена поза межами комплексів, у культурному шарі розкопу (рис. 9; 11: 1—29; 12).

Загалом у розкопі виявлено близько 10 тис. матеріальних залишків скіфської епохи. До особливих знахідок віднесено практично цілі ліпні по-судини (рис. 9: 20—21), уламок кістяного псалія із зображенням хижого птаха з рогом, що трапився в похованому ґрунті розкопу (рис. 11: 32). По-дібний образ був популярним у ранньоскіфському мистецтві. Його можна побачити на цілій серії кістяних предметів: завершеннях псаліїв, пронизок,

Рис. 12. Західне укріплення. Розкоп 2. 2014 р.Зразки керамічних виробів з культурного шару.

31


шпильок, луків [5; 6; 7, c. 26, 29, рис. 43, 56; 9, с. 48], що походять з посе-лень та поховальних комплексів [1; 2].

Античний імпорт представлений уламками протофасоських амфор (Клазомен, Хіос, Лесбос, Фасос), а також амфор з Аттики (тип «Agora 1502»). Різноманітний і грецький столовий посуд. Особливо слід відзначити роттель і фрагмент денця південно-іонійських ойнохой. Ойнохої, ручки яких мають роттелі, досить рідкісні для пам’яток Північного Причорномор’я (Темір-Гора, Болтишка). Два відомих екземпляри походять з комплексів третьої чверті VII ст. до н. е. [15, p. 17]. На Більському городищі вперше уламок роттеля знайдено випадково на поверхні Західного укріплення [14, с. 298,

Рис. 13. Західне укріплення. Розкоп 2. 2014 р.Фрагменти ліпної кераміки з похованого ґрунту.

32

І.Б. Шрамко

рис. 4: 6]. Він не був пов’язаний з конкретним об’єктом поселення. Знахід-ка ж цього року походить з культурного шару, в якому є відкладення ран-нього періоду. Серед лівобережних пам’яток роттелі відомі поки що тільки на Більському городищі, що ще раз вказує на розвиненість його торговель-них відносин з античними центрами (Березань, Ольвія) вже в ранній пе-ріод. Становлять інтерес і фрагменти столового глека північно-іонійського виробництва, вкритого чорним лаком, виявленого в похованому ґрунті, а також фрагмент стінки чорнолакового аттичного кіліка, ручка сіроглиняної посудини. Уперше на Більському городищі, як зазначалося, виявлено сіро-глиняну чашу, ймовірно, ольвійського виробництва.

Вироби з бронзи представлені ворворкою (рис. 11: 16), шпильками (рис. 11: 10—12), бляшкою для перехрещених ременів (рис. 11: 14) і чотирма трилопатевими вістрями стріл (рис. 11: 1—4).

Із залізних виробів можна виділити панцирну пластину (рис. 11: 13), шило (рис. 11: 17), голку (рис. 11: 16), п’ять ножів (рис. 11: 5—9), ворворку, струг (рис. 11: 18). До культової кераміки попередньо віднесено уламки мі-ніатюрних посудин (рис. 11: 22—23) і культових хлібців (рис. 11: 21). Досить виразні кістяні вироби: дві трубки, тупики, сточений астрагал (рис. 11: 25—30). Вироби з глини представлені конусами різної форми (рис. 9: 19—20) і пряслицями (рис. 12: 21—23).

До часу формування на поселенні раннього горизонту А належать глиняне пряслице, прикрашене зубчастим штампом (рис. 11: 24), уламок стінки корчаги з «кнопкою» та різьбленим геометричним орнаментом (рис. 11: 20). Характер орнаментації і структура глиняного тіста вказують на можливість віднесення цієї посудини до імпорту, що потрапив на лівий берег Дніпра разом з першими поселенцями. Подібна кераміка траплялася також у розкопах раннього періоду Жаботинського поселення [3, c. 181, 278—279]. Крім того, необхідно відзначити знайдені в культурному шарі шматки залізного шлаку з відбитками стінок кричного горна (рис. 9: 21). Виробничі комплекси на території Західного укріплення поки не виявлено, однак поряд з городищем відкрито залізоплавильний горн, зафіксовано чіт-кі сліди металургійного виробництва [8, c. 41, рис. 21, 33].

Таким чином, на дослідженій у цьому році ділянці розкопу 2 виділе-но шари ранньоскіфського та середньоскіфського періодів. Ранній, нижній пласт культурних відкладень (горизонт А), виражений слабко, оскільки в пізніший час, наприкінці VI — на початку V ст. до н. е. (горизонт Г), коли життя на цій ділянці городища протікало інтенсивніше, його верхня части-на значною мірою була зруйнована та перевідкладена. Будь-які комплекси раннього періоду під час розкопок 2014 р. не було виявлено.

33


ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Андриенко В.П. О находках изображений рогатых птиц на посе-

лениях Ворсклы (хронология и семантика) // Проблемы истории и архео-логии Украины: тез. докл. науч. конф. (Харьков, 21—23 октября 1999 г.). — Харьков, 1999. — С. 22—23.

2. Галанина Л.К. Келермесские курганы. «Царские» погребения ран-нескифской эпохи. — М., 1997. — 270 с.

3. Дараган М.Н. Начало раннего железного века в Днепровской Правобережной Лесостепи. — К., 2011. — 848 с.

4. Задніков С.А. Античний керамічний імпорт на Більському городи-щі скіфського часу. — Автореф. дис... канд. іст. наук. — К., 2014. — 19 с.

5. Канторович А.Р. Истоки и вариации образа бараноптицы (гри-фобарана) в раннескифском зверином стиле // Северный Кавказ и мир кочевников в раннем железном веке: сб. памяти М.П. Абрамовой. — М., 2007. — МИАР № 8. — С. 235—257.

6. Канторович А.Р. Истоки и вариации образов грифона и грифоноподобных существ в раннескифском зверином стиле в VII—VI вв. до н. э. // Изобразительное искусство в археологическом наследии. — Ар-хеол. альманах, № 21. — Донецк, 2010. — С. 189—224.

7. Могилов О.Д. Спорядження коня скіфської доби у лісостепу Схід-ної Європи. — Кам’янець-Подільський, 2008. — 439 с.

8. Мурзин В.Ю., Ролле Р., Херц В., Скорый С.А., Махортых С.В., Белозер В.П. Исследования совместной Украинско-Немецкой археологи-ческой экспедиции в 2001. — К., 2002. — 88 с.

9. Рябкова Т.В. Образы звериного стиля в эпоху скифской архаи-ки // АСГЭ. — 2005. — № 37. — С. 42—67.

10. Скирда В.В., Шрамко І.Б. Археологічна наука в Харківському уні-верситеті // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Кара-зіна. — Харків, 2015. — № 1145: серія «Історія». — Вип. 50. — С. 8—26.

11. Шрамко И.Б. О начальном периоде существования Бельского городища // Від Кіммерії до Сарматії: 60 років відділу скіфо-сарматської археології. — К., 2004. — С. 103—106.

12. Шрамко І.Б. Ранній період в історії геродотівського Гелону (за матеріалами розкопок зольника № 5) // Більске городище та його округа (до 100-річчя початку польових досліджень). — К., 2006. — С. 33—56.

13. Шрамко И.Б. Зольники Западного Бельского городища: плани-графия и хронология // Славяне Восточной Европы накануне образования Древнерусского государства: матер. междун. конф., посвященной 110-летию со дня рождения Ивана Ивановича Ляпушкина (1902—1968) 3—5 декабря 2012 г. Санкт-Петербург. — СПб., 2012. — С. 168—172.

14. Шрамко И.Б., Задников С.А. Новые находки ранней античной керамики на Бельском городище // ΣΥΜΒΟΛΑ. — М.; К., 2010. — Вып. 1. — С. 294—300.

15. Kerschner m., Schlotzhauer u. A New Classification for East Greek Pottery // Ancient West & East. — Brill; Leiden; Boston, 2005. — Vol. 4. — № 1. — Р. 1—56.

34

Шрамко И.Б.ИССЛЕДОВАНИЕ ЗАПАДНОГО УКРЕПЛЕНИЯ

БЕЛЬСКОГО ГОРОДИЩА НА УЧАСТКЕ РАСКОПА 2

Резюме В публикации представлены предварительные итоги раскопок,

проведённых Скифской экспедицией ХНУ имени В.Н. Каразина в 2014 г. на територии Западного укрепления Бельского городища. Подаётся основная ха-рактеристика открытых комплексов и предметов материальной культуры. Определены временные рамки формирования культурных слоёв в системе общей периодизации памятника.

Ключевые слова: Бельское городище, Западное укрепление, раскоп 2, хозяйственные ямы, раннескифский и среднескифский периоды.

Shramko I.B.The sTudy of WesTern forTificaTion

of Bilsk hillforT on The dig numBer 2

SummaryThis publication presents the preliminary results of the excavations conducted

the Scythian expedition V.N. Karazin Kharkiv National University in 2014 on the territory of the West fortification of Bilsk hillfort. Presented main characteristic of open complexes and artifacts. Defined formation period of cultural layers in the general periodization of the monument.

Keywords: Bilsk hillfort, Western fortification, dig number 2, household pits, Early Scythian and Middle Scythian periods.

35

Результати археологічних досліджень Куземинського укріплення

УДК 902.21 (477.52) “-6/-4”© Гречко Д.С.

РЕЗУЛЬТАТИ АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ КУЗЕМИНСЬКОГО УКРІПЛЕННЯ

У публікації висвітлено підсумки археологічних досліджень Куземин-ського укріплення, проведених у 2014 р. Особливу увагу приділено результатам вивчення фортифікаційних споруд цієї пам’ятки. Подано матеріали розкопок та шурфування на території Куземинського укріплення. Висувається обґрун-товане твердження про відсутність причин вважати цей археологічний об’єкт городищем чи портом.

Ключові слова: Більське городище, Куземинське укріплення, порт, обо-ронні споруди (вал і рів), будівельний період, Куземинське сотенне містечко, піч Нового часу, кахлі.

Протягом липня—серпня 2014 р. експедиція Інституту археології Національної академії наук України (керівник — Д.С. Гречко) проводила археологічні дослідження Куземинського укріплення Більського городища (с. Куземин Охтирського р-ну Сумської обл.) (рис. 1—2).

Куземинське укріплення є найменш дослідженою територією Біль-ського археологічного комплексу. Саме цей чинник і був вирішальним під час прийняття рішення про початок робіт на пам’ятці.

Обрана для досліджень пам’ятка археології (охоронний № 160018-Н) розміщена на південно-східній околиці однойменного села. Вона займає мис правого корінного берега р. Ворскла та мис першої над-заплавної тераси. Укріплен-ня складається з двох частин, об’єднаних валами Велико-го Більського городища. Його площа складає 15 га.

Як відомо, В.О. Город-цов на початку XX ст. зняв план Більського городища. Цікаво, що на ньому вперше показа-но Куземинське укріплення як складова єдиного археологіч-ного комплексу [2, с. 94].

Наступні дослідження на цьому об’єкті були проведе-ні на початку 1970-х рр. видат-ним археологом Б.А. Шрамком. Науковець зняв новий план

Рис. 1. Більське городище.Карта з позначенням місця

досліджень 2014 р.

36

Д.С. Гречко

укріплення і дійшов висновку, що воно виконувало функцію пристані (порту) на р. Ворскла [6, с. 93, рис. 6]. Крім того, Б.А. Шрамко навів інформацію про знахідку в 1952 р. на території місцевого колгоспного току ями, де містилися вісім гостроденних античних амфор [5, с. 16]. Варто зазначити, що це місце розташовується поза межами Куземинського укріплення, однак у багатьох ар-хеологів склалася стійка асоціація «Куземин-пристань-склад з амфорами».

У 1973 р. Б.А. Шрамко здійснив шурфування східної частини укріплен-ня, у результаті якого відзначив бідність культурного шару. На його думку, це свідчить про нечисленність постійно проживаючого населення на цій території у скіфський час. Водночас науковець зробив припущення, що тут вивантажувалися привезені на Більське городище товари й, можливо, здій-снювалася торгівля. Зазначимо, що даних про місце розташування шурфів, стратиграфії та знахідки у звіті Б.А. Шрамка немає [7, с. 16].

Однак у публікації 2008 р., підготовленій сучасними дослідниками Більського городища, згадується культурний шар потужністю 0,2 м у шур-фах, закладених Б.А. Шрамком на Куземинському укріпленні. Крім того, автори статті подають інформацію про виявлення вченим фрагментів ліпної кераміки й античних амфор V—IV ст. до н. е. [3, с. 102].

Після досліджень Б.А. Шрамка укріплення протягом три-валого часу не привертало особливої уваги науковців. Лише в 2003 р. П.Я. Гавриш провів власні обстеження та відразу висло-

Рис. 2. Куземинське укріплення. План з позначенням розкопу 1. 2014 р.

37


вив сумніви щодо існування Куземинського городища [1, с. 120—121]. Таке твердження зазнало жорсткої критики з боку його колег-археологів [3; 8].

У 2007 р. експедиція історико-культурного заповідника «Більськ» під керівництвом В.В. Приймака здійснила археологічні розвідки на території Куземинського укріплення. Підсумком проведених досліджень став новий план цього об’єкта археології. Крім того, учасники експедиції виконали роботи із зачистки валу в місці його руйнування прокладеною дорогою. Результати дали змогу науковцям підтвердити наявність Куземинського укріплення [3, с. 104—105].

З метою уточнення культурно-хронологічних позицій пам’ятки були заплановані та проведені розкопки в 2014 р.

Основу експедиції склали студенти та викладачі Сумського держав-ного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка. У роботі також брали участь співробітники ІКЗ «Більськ» (директор — І.І. Корост), працівники управління культури та туризму Сумської ОДА (О.В. Коротя, Є.М. Осад-чий) й Охтирського краєзнавчого музею (Ю.М. Берест).

ДОСЛІДЖЕННЯ ОБОРОННИХ СПОРУД КУЗЕМИНСЬКОГО УКРІПЛЕННЯ БІЛЬСЬКОГО ГОРОДИЩА

Фортифікаційні споруди укріплення (рис. 1—2) були досліджені в міс-ці, де вони частково зруйновані внаслідок прокладання дороги до цегельного заводу (т. зв. північний вал). Принагідно зазначимо, що саме тут проводились археологічні дослідження 2007 р. під керівництвом В.В. Приймака.

Учасниками експедиції 2014 р. була закладена траншея розмірами 23 × 2,0 м. Вона перерізала всю лінію оборони укріплення (рис. 3; 4: 1—4; 5). Перетин валу в повну висоту вдалося прослідкувати тільки в південно-східній стінці розкопу (рис. 3: 2), оскільки на більшій частині площі роз-копу його верхня частина була зрізана бульдозером (рис. 4: 3). Рів був до-сліджений повністю (рис. 4: 2).

Верхній шар у розкопі представлений переміщеним бульдозером ґрунтом потужністю 0,5—0,6 м. Рів і внутрішній схил валу перекривав су-пісок чорного кольору потужністю 0,4 м (рис. 3: 2, 3). У ньому знайдено декілька фрагментів кераміки XVIII—XIX ст.

До цього шару належить квадратна яма 1 (кв. 8А) розмірами 0,7 × 0,7 м. Вона була викопана в затічному суглинковому шарі рову скіфського часу на 0,2 м (рис. 5: 1). Її заповнення не відрізняється від відповідно-го шару та представлено гумусованим супіском чорного кольору. Стінки ями — вертикальні, дно — рівне. Знахідок у ній виявлено не було.

Стратиграфічно у функціонуванні рову та валу можна виділити один будівельний період. Спочатку було викопано рівчак завширшки 0,5 м (рис. 3; 5: 5). З його внутрішнього боку на рівні давнього горизонту зафік-совано затічний суглинковий шар потужністю 0,2 м. На нашу думку, він виник під час проведення будівельних робіт (рис. 3: 2, 3). Цей дуже щільний шар міг виконувати роль фундаменту для валу.

Надалі у рівчак вертикально закопувалися дерев’яні колоди (ширина впуску — 0,34 м). Перед рівчаком можна виділити берму завдовжки 2,4 м. На відстані 0,6 м від рівчака зафіксовано стовпову яму. Вона також була опуще-

38

Д.С. Гречко

на в затічний шар на 0,18 м. У її заповненні зафіксовано вуглини. Поверху затічного шару був насипаний вал. Основу валу, що примикає до рівчака та частоколу, складав сегментоподібний у розрізі шар щільного коричневого суглинку (рис. 3: 2, 3; 5: 3). Частокіл був підсипаний шаром супіску. Основу валу перекрили шари світлого супіску з прошарками коричневого суглин-ку. Це — викиди з рову потужністю 1,0—1,1 м. У ході досліджень відзна-чено чітку зворотню стратифікацію рову та валу. З внутрішнього боку цього супіщаного насипу на затічному шарі підготовчого (першого) будівельного періоду розводилося достатньо потужне багаття, внаслідок чого зафіксовано невеликий шар попелу та деревних вуглинок товщиною 0,03—0,05 м (рис. 5: 4). На це вогнище було насипано ґрунт, який під дією температури пропікся на висоту 0,4—0,5 м і став дуже щільним, ледве придатним для дослідження. Цей шар запобігав сповзанню оборонного валу. Разом зі спорудженням цього додаткового елементу конструкції вал досипався шаром темно-оранжевого суглинку в центральній частині насипу (потужністю 0,4—0,6 м) й супіску з прошарками коричневого суглинку біля поли насипу.

Рів завширшки 9,6 м має в перетині конусоподібну форму, пласке дно, у якому викопаний рівчак (рис. 3: 2, 3; 4: 2 ). Його ширина — 0,8 м, глибина — 0,4 м вздовж внутрішнього схилу рову. У рівчаку, вірогідно, були вертикально встановлені дерев’яні кілки. Глибина рову з урахуванням рів-чака — 6,36 м від репера та 4,85 м від рівня сучасної поверхні.

Рів не чистився та не поновлювався. Усі його заповнення пред-ставлено шарами щорічних затікань. Рів практично повністю заплив ще в скіфський час, оскільки у верхній частині його заповнення в шарі затьоку в кв. 18-19/А на глибині 3,05 м від репера (1,5 м від сучасної поверхні), по-верх шару попелу з деревними вуглинками потужністю 0,03—0,07 м, було виявлено два фрагменти стінки ліпного горщика скіфского часу, які роз-кололися на декілька значно менших уламків (рис. 4: 5).

Таким чином, увесь комплекс Куземинського укріплення був створе-ний фактично одночасно. Однак внаслідок певних — наразі нез’ясованих — причин незабаром був покинутий і не модернізувався.

Археологічні дослідження 2007 р. показали, що до внутрішньої частини валу був вміщений об’єкт Нового часу. У 2014 р. він був повністю досліджений1.

Розкоп 1 був продовжений у південному напрямку, де додатково закладено т. зв. південну прирізку. Її розміри — 12 × 2,0 м (рис. 7). Верх-ній шар потужністю 0,2—0,7 м у розкопі склали залишки валу (суглинок оранжевого кольору), зміщеного бульдозером під час прокладання дороги. У його основі у прошарку гумусованого супіску товщиною 0,02—0,07 м зна-йдено уламки битої цегли. У кв. 34/Г на глибині 0,4 м виявлено фрагмент вінця гончарного посуду XVIII—XIX ст. (рис. 4: 6). Нижче зафіксовано шар щільного темно-сірого супіску потужністю 0,2—0,4 м. Під ним залягав пе-редматериковий суглинок. Він поступово переходив у материковий пісок значної щільності. Прокопування цього шару на глибину 0,5 м показало відсутність культурного шару.

1 Детальний опис результатів вивчення цього об’єкта див. у статті О.В. Короті, Є.М. Осадчого та ін. у цьому збірнику.

39


Рис. 3. Куземинське укріплення. Розкоп 1. 2014 р. 1 — план розкопу; 2 — профіль південно-східної стінки розкопу;

3 — профіль північно-західної стінки розкопу.

40

Д.С. Гречко

1

3

5

4

2

Рис. 4. Куземинське укріплення. Перетин рову та валу. Розкоп 1. 2014 р.1 — початок робіт на розкопі (з півночі); 2 — дослідження рову (із заходу); 3 — попе- речний перетин валу та рову (з південного заходу); 4 — фрагмент південно-східної стін-ки розкопу (із заходу); 5 — фрагменти стінок ліпного горщика скіфського часу з рову; 6 — фрагмент вінця гончарного горщика Нового часу з південної прирізки до розкопу;

7 — фрагмент стінки гончарного посуду Нового часу з шурфу 1.

41


Рис. 5. Куземинське укріплення. Дослідження валу та рову. Розкоп 1. 2014 р. 1 — яма доби пізнього середньовіччя; 2 — розріз рівчака в підошві валу; 3 — стра-тиграфія валу (південно-східна бровка розкопу); 4 — прошарок попелу та вуглинок,

виявлений у валу; 5 — досліджена канавка у дні рову.

42

Д.С. Гречко

Рис. 6. Куземинське укріплення. Розкоп 1. 2014 р. Об’єкт Нового часу. 1 — об’єкт на стадії виявлення (із заходу); 2 — пляма об’єкта Нового часу (з півночі);

3 — розвал кахлів з печі Нового часу (зверху).

1

3

2

43


Рис. 7. Куземинське укріплення.План та профілі південної прирізки до розкопу 1. 2014 р.

Рис. 8. Куземинське укріплення.План та профілі шурфу 1. 2014 р.


44

Д.С. Гречко

Для виявлення штучних укріплень у південній частині Куземинського укріплення на відстані 7,0 м від краю рову Великого Біль-ського городища було закладено шурф 4 розмі-ром 4,0 × 1,0 м (орієнтований меридіально). Він практично повністю перерізав рівну поверхню цього мису. Під дерном залягав шар сірого лі-

сового ґрунту (з корінням) потужністю 0,4 м. Нижче — передматериковий су-глинок, що поступово переходив у материкову глину (рис. 11; 13: 4).

У цьому місці не було виявлено слідів валів або ровів. Однак варто зазна-чити, що цей мисоподібний виступ корінного правого берега р. Ворскла має зна-чну крутизну схилів. Імовірно, цього було достатньо для організації оборони. Роз-копки дали інформацію про відсутність культурного шару в межах цієї території.

ШУРФУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРІПЛЕННЯДля перевірки наявності культурного шару на території Куземин-

ського укріплення було закладено чотири шурфи.Шурф 1 закладено на схід від розкопу 1. Його розміри — 2,0 × 3,0 м,

орієнтований за сторонами світу. Верхній шар потужністю 0,15 м — про-дернований чорнозем. Нижче залягав чорнозем з сумішшю глини та роз-битої цегли (товщина — 0,1 м). Цей шар зафіксовано лише в північній та західній стінках шурфу. У ньому виявлено стінку гончарної посудини

Рис. 10. Куземинське укріплення.План та профілі шурфу 3.

2014 р.


45


N O

Розкоп 1 (вал та рів) 50°08ˊ080ˊˊ 34°40ˊ567ˊˊПівденна прирізка до р. 1 50°08ˊ073ˊˊ 34°40ˊ557ˊˊ

Шурф 1 50°08ˊ059ˊˊ 34°40ˊ592ˊˊШурф 2 50°08ˊ056ˊˊ 34°40ˊ610ˊˊШурф 3 50°08ˊ051ˊˊ 34°40ˊ588ˊˊШурф 4 50°07ˊ850ˊˊ 34°40ˊ598ˊˊШурф 5 50°07ˊ860ˊˊ 34°40ˊ643ˊˊ

XIX ст. (рис. 4: 7). Нижче залягав шар темно-сірого супіску (без знахі-док, але зі вкрапленнями вуглинок) потужністю 0,15—0,20 м (до 0,4 м від рівня сучасної поверхні). Під ним зафіксовано світлий материко-вий супісок (рис. 8; 13: 2).

Шурф 2 розміщено на схід від розкопу 1. Розмір обстеженої ділян-ки — 2,0 × 3,0 м. Під дерном залягав шар сірого супіску (без знахідок), який поступово змінювався світлою материковою глиною. Культурного шару не виявлено (рис. 9; 13: 3).

Шурф 3 закладено в лісі, на південь від шурфу 1. Його розміри — 2,0 × 2,0 м. У шарі дерну (до 0,05 м) виявлено фрагмент кістки тварини, осколок снаряду та фрагмент кера-міки XIX ст. Нижче залягав шар сі-рого лісового ґрунту (без знахідок). Він змінювався сірим материко-вим супіском. Культурного шару не виявлено (рис. 10; 13: 5).

Шурф 5 влаштовано на тера-сі північного схилу мису в південній частині городища. Розмір обстеже-ної ділянки — 3,0 × 2,0 м. Під дер-ном залягав шар світло-коричневого суглинку (без знахідок) потужністю 0,3—0,4 м. Він змінювався світло-материковим супіском. Культурного шару не виявлено (рис. 12).

Додатково наводимо координати розкопів і шурфів, закладених екс-

Табл. Куземинське укріплення. Координати розкопів та шурфів. 2014 р.

Рис. 12. Куземинське укріплення.План та профілі стінок шурфу 5. 2014 р.

46

Д.С. Гречко

педицією на території Куземинського укріплення в 2014 р. (табл.).Таким чином, проведені дослідження дозволяють стверджувати, що

Куземинське укріплення цілком правомірно може так називатися та датува-тися скіфським часом. Однак ця пам’ятка не є городищем і, тим більше, не відігравала ролі порту Більського городища. Вал цього об’єкта є додатковим укріпленням єдиного комплексу оборонних споруд.

Унаслідок дослідження печі XVIII ст. отримано певну інформацію про культуру, рід занять і побут населення, яке проживало на території посаду козацького сотенного містечка Куземин, а також дозволяє прослід-кувати його торгово-економічні та соціальні зв’язки з представниками при-леглих мікрорегіонів2.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Гавриш П.Я. Куземинське укріплення в Більському городищі //

Археологія. — 2003. — № 4. — С. 116—123.2. Городцов В.А. Дневник археологических исследований в Зеньков-

ском уезде Полтавской губернии в 1906 г. // Труды XIV АС. — М., 1911. — Т. 3. — С. 93—161.

3. Скорий С.А., Супруненко О.Б., Приймак В.В., Коротя О.В. До пи-тання про наявність Куземинського укріплення Більського городища // Ар-хеологія. — 2008. — № 3. — С. 102—105.

4. Шрамко Б.А. Отчет об археологических работах, проведенных в бас-сейнах рр. Северского Донца и Ворсклы // НА ІА НАНУ. — 1970/70. — 25 с.

5. Шрамко Б.А. Исследования Бельского городища // Археологичес-кие исследования на Украине в 1968 г. — К., 1971. — Вып. 3. — С. 49—58.

6. Шрамко Б.А. Восточное укрепление Бельского городища // Скиф-ские древности. — К., 1973. — С. 82—112.

7. Шрамко Б.А. Отчет о работе Скифо-Славянской экспедиции ХГУ в 1973 г. // НА ІА НАНУ. — 1973/69. — 25 с.

8. Шрамко Б.А. На захист В.О. Городцова (з приводу публікації П.Я. Гавриша) // Археологія. — 2006. — № 3. — С. 84—86.

2 Автор висловлює вдячність Д.В. Каравайку, О.В. Шелеханю та С.А. Заднікову за допомогу в підготовці цієї публікації.

47


1

3

5

4

2

Рис. 13. Куземинське укріплення. Дослідження 2014 р.1 — південна прирізка до розкопу 1 (з північного сходу); 2 — шурф 1 (з південного заходу); 3 — шурф 2 (з півночі); 4 — шурф 4 (з південного заходу);

5 — шурф 3 (з півночі).

48

Д.С. Гречко

Рис. 14. Куземинське укріплення. Розкоп 1. 2014 р.Знахідки, виявлені під час досліджень печі Нового часу.

1 — гончарний горщик з ручкою, XVIII ст.; 2—3, 11—12, 14—15 — фрагменти ли-цьової кахлі з рослинним орнаментом, XVIII ст.; 4—9 — фрагменти карнизної кахлі з рослинним та геометричним орнаментом, XVIII ст.; 10, 13 — фрагменти карнизної

кутової кахлі з рослинним і геометричним орнаментом, XVIII ст.

49


Д.С. ГречкоРЕЗУЛЬТАТЫ АРХЕОЛОГИЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ

КУЗЕМИНСКОГО УКРЕПЛЕНИЯ

РезюмеВ публикации освещены итоги археологических исследований Куземин-

ского укрепления, проведённых в 2014 г. Особое внимание уделяется изуче-нию фортификационных сооружений памятника. Представлены материалы раскопок и шурфовок на территории Куземинского укрепления. Выдвигается обоснованное утвеждение об отсутствии причин считать этот археологи-ческий объект городищем или портом.

Ключевые слова: Бельское городище, Куземинское укрепление, порт, оборонные сооружения (вал и ров), строительный период, Куземинский сотенный городок, печь Нового времени, изразцы.

D.S. GrechkoRESuLTS OF ARCHAEOLOGICAL RESEARCH

KuZEmIN FORTIFICATION

SummaryThis publication presents the results of archaeological research Kuzemin

fortifications carried out in 2014. Special attention is paid to the results of this study fortifications attractions. Served material of excavation and trenching carried out on the territory Kuzemin fortification. Put forward a reasoned statement of no reason to believe this archaeological object is fortifications or port.

Keywords: Bilsk hillfort, Kuzemin fortification, port, fortifications (wall and ditch), construction period, Kuzemin squadron town, oven modern times, tiles.

50

О.В. Коротя, О.М. Кравченко, Є.М. Осадчий, В.В. Приймак

УДК 902/903 (477.52) “19”© О.В. Коротя, О.М. Кравченко,

Є.М. Осадчий, В.В. Приймак

ДОСЛІДЖЕННЯ НА ПОСАДІ СОТЕННОГОМІСТЕЧКА КУЗЕМИН У 2014 РОЦІ

У публікації представлено результати археологічних досліджень, прове-дених 2014 р. на території колишнього сотенного містечка Куземин. Подається інформація про піч козацького часу, що була розміщена в масиві валу скіфського часу. Детально проаналізоване функціональне призначення виявленого об’єкта. Особлива увага приділена кахлям, знайденим поруч із піччю.

Ключові слова: Більське городище, Куземинське укріплення, Куземин-ське сотенне містечко, козацька доба, піч, кахлі.

Вивчення старожитностей козацької доби північної частини Більського городища тісно пов’язане з дискусією щодо існування Ку-земинського укріплення раннього залізного віку, яка триває вже по-над 10 років на сторінках фахових видань України [1; 3;4, с. 119—127; 16; 19]. Певний час нікому, крім кількох дослідників з числа членів екс-педиції Б.А. Шрамка, не було відоме навіть точне місце розташуван-ня цієї пам’ятки археології. Зокрема, учасники конференції, присвяченої 100-річчю від початку досліджень Більського городища, яка відбулася в 2006 р., не змогли розпізнати на місцевості Куземинське укріплення, оскіль-ки панувала версія щодо його руйнування кар’єром цегельного заводу.

За допомогою І.Б. Шрамко і С.А. Заднікова врешті була локалізова-на на місцевості південна частина фортеці. У подальшому авторами статті визначено північну частину укріплення та знято його новий план. У про-цесі робіт також проведено зачистку валу на ділянці руйнування останнього бульдозером. З внутрішнього боку фортифікаційного насипу в південній частині східної стінки виявлено частину об’єкта, інтерпретованого як решт-ки печі козацької доби. Вона була впущеною у вал з внутрішнього боку останнього [13, с. 68 — 69].

Крім того, авторами знято план сотенного містечка Куземин [11, с. 11, 48, рис. 5; 10, с. 188—189, 314, рис. 75], картографовано пам’ятки ко-зацької доби його околиць, зокрема, розташованого неподалік Скельського монастиря [5; 6, с. 178, 186—189, 227—228, 256, 263—264, рис. 16—17, 45, 52—53, 63; 12, с. 42—50]. Також було детально проаналізовано праці істори-ків, у яких наводилися писемні згадки про Куземин у Новий час [7, с. 99, 102, 131; 9; 14, с. 31;]. А крізь призму результатів археологічних досліджень 2014 р. існує можливість відкрити нові незвідані сторінки історії цього со-тенного містечка [2, с. 12—13; 15, с. 285].

***Замок Куземина розташований на високому мисі правого берега

р. Ворскла, у межах старого укріплення роменсько-давньоруського часу. Посад знаходився південніше, на схилі й мисах першої та другої надзаплав-них терас р. Ворскла. Куземинське укріплення розташоване в західній час-

51

Дослідження на посаді сотенного містечка Куземин у 2014 році

тині центру посаду. Шурфуванням не виявлено культурного шару козацької доби всередині укріплення, але не виключено, що на внутрішньому схилі валу розташовуються й інші печі, аналогічні виявленій у 2007 р. Тобто, тут міг знаходитися якийсь виробничий осередок.

Доцільність здійснення в 2014 р. охоронних досліджень пошкодже-ної ділянки валу та її консервації поєднувалась із необхідністю завершення вивчення виявленого раніше об’єкту козацького часу.

Траншея розкопу 2014 р. була зорієнтована перпендикулярно до валу та рову Куземинського укріплення. Об’єкт козацького часу було вписано у контури розкопу, який розширили у східному напрямку1. У профілі зачистки 2007 р. простежувалась піч, яка стратиграфічно фіксувалась безпосередньо під дерном у формі плями пропеченої глини й сірим супіщано-чорноземним

1 Див. рис. 3: 1 у статті Д.С. Гречка в цьому збірнику.

Рис. 1. Куземинське укріплення. Розкоп 1. 2014 р. Об’єкт Нового часу. 1 — котлован печі; 2 — залишки верхньої частини споруди

(фрагменти кахлів та гончарного посуду in situ).

52


прямокутним обрисом заповнення (з пониженням до внутрішнього краю валу). У ході робіт 2014 р. при горизонтальній зачистці означеної ділян-ки розкопу по краях темної плями було виявлено фрагменти кахлів. Вони оточували об’єкт, утворюючи близькі до прямокутника обриси (рис. 1: 2).

Рис. 2. Куземинське укріплення. Розкоп 1. 2014 р.Кахлі, виявлені під час досліджень печі Нового часу.

53


У північно-східній частині знаходилися переважно карнизні кахлі. Вони мали незначні пошкодження. З південної та східної сторін кахлі були пере-важно лицьовими, квадратної форми, але кілька виявлених уламків поруч відносяться до тих видів, які використовувалися для облицювання каміну.

Розчистка підтвердила, що цей об’єкт — піч, вбудована у вал скіф-ського укріплення. Її північна, східна та західна стінки були вирізані в ма-сиві насипу (рис. 3: 1 до статті Д.С. Гречка). З південного боку знаходили-ся челюсті печі. По її краях виявлені фрагменти кахлів, скріплені глиною. Схоже на те, що піч склепіння не мала. Про це свідчить той факт, що в її середній частині кахлів не було виявлено.

Піч мала два будівельних періоди. Між двома черенями знаходився шар білого попелу без включення вугілля та фрагментів кераміки. Перший період пов’язаний безпосередньо з будівництвом печі. Черенем була глина, з якої насипано вал. Він не мав слідів підмазки, не було виявлено і фрагментів кераміки. Другий період обумовлений необхідністю реконструкції печі. Було збудовано новий черінь. Його товщина становить 10 — 12 см. Це — пропече-на до червоного кольору, дуже щільна пічина. Під час прокладання сучасного автошляху західна частина печі й передпічної ями зазнали пошкоджень. Роз-міри об’єкта можна встановити за збереженими північною, східною та час-тиною західної стінками — 1,3 × 0,9 м. Топкова камера — 1,1 × 0,7 м. Висота об’єкта ззовні з північного боку — 0,35 м, з південного — 0,1 м.

Виявлені пічні кахлі відносяться до трьох типів: квадратні лицьо-ві, прямокутні карнизні та для каміна (рис. 2: 1—19; 142:2—15). За кольо-ром вони також поділяються на три групи: теракотові, світло—жовті й сірі. Якість кахлів різна. Є вироби дуже якісні, де відбиток штампу чіткий, місце з’єднання з румпою загладжене, випал рівномірний, тісто майже без домі-шок. Кілька фрагментів мають значні домішки. Штамп у них нечіткий, міс-цями орнамент майже відсутній. Шов затертий неякісно. Більшість кахлів, ймовірно, опішнянського або лазьківського виробництва, чи якогось досі не локалізованого центру (частина виробів, виявлених біля західної частини печі, уже опублікована раніше, досі не знайшла аналогій у літературі). Утім, відомі випадки придбання кахлів у українських майстрів для садиб москов-ських бояр. Тому не можна виключати їх значної територіальної віддаленос-ті від центру виробництва [17, с. 114]. Кілька низькоякісних кахлів можуть бути місцевими. Останні, очевидно, виготовлені шляхом відтискування оригінальної кахлі у глині. Такі штампи використовувалися на початковій стадії виробництва, доки не було виготовлено якісну дерев’яну матрицю, а також при тривалому використанні останньої, коли матриця дуже зношува-лася і, внаслідок цього, втрачалась чіткість обрисів орнаменту.

Орнамент на кахлях переважно рослинний, у більшості — оригі-нальний, що обумовлюється різноманітністю джерел походження і значною кількістю майстерень на території Полтавського полку, до якого належало сотенне містечко Куземин [8].

Усі кахлі мають сліди повторного використання (рис. 142: 2—15). Ана-ліз розташування кахлів у печі (рис. 1: 2) свідчить про те, що їх клали без ура-хування призначення. Майже всі карнизні види сконцентровані в північній

2 Рисунок 14 див. у статті Д.С. Гречка в цьому збірнику.

54


частині печі. Переважна більшість кахлів мають однакові пошкодження — у них відсутня одна з частин румпи. Це вказує на їх повторне використання. Для куземинської печі використано кахлі з двох або трьох опалювальних при-строїв. Одна з груп походить із великого відкритого каміна. Подібні зустріча-ються в Чернігові та Любечі (консультація О.М. Бондаря).

У центрі печі знайдено розвал гончарного сіроглиняного горщика (рис. 2: 20; 142: 1). Він мав дві ручки, одна з яких втрачена. Під вінцем гор-щик прикрашений прямими та хвилястими лініями. Попередньо знахідка датується серединою XVIII ст. У розкопі поблизу печі не було виявлено об’єктів. Культурний шар слабко насичений керамікою XVII—XVIII ст.

Будівництво печі за межами садибної забудови може бути пов’язаним як із промислами, так і з побутовими потребами. Відсутність поряд з відкри-тим об’єктом господарських та житлових споруд вказує на те, що це — решт-ки опалювальної споруди, винесеної за межі садиби. Черінь дослідженої печі досить добре випалений. Це свідчить про високу температуру горіння в ній.

Печі для побутових або технічних потреб відомі в багатьох археоло-гічних культурах. Імовірно, описаний об’єкт винесли за межі садибної за-будови з міркувань пожежної безпеки. На це вказує відкритий верх пічки та високотемпературний випал топки. Розташування та вказані конструктивні особливості можуть оцінюватись як свідчення використання споруди для технічних потреб. Над нею можливе існування легкого накриття. Куземин-ська піч має конструктивну схожість із аналогами, які походять з Більського мікрорегіону та в яких не використовувались кахлі. Однак, їх аналіз має стати предметом окремої публікації.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Буйнов Ю.В. До 90-річчя Бориса Андрійовича Шрамка // Архео-

логія. — 2010. — № 4. — С. 136—138. 2. Величко С. Літопис. — Том другий. — К., 1991. — 647 с.3. Гавриш П.Я. Куземинське укріплення в Більському городищі //

Археологія. — 2003. — № 4. — С. 116—123.4. Гавриш П., Копил В. Загадка стародавнього Гелона. — Полтава,

2010. — 212 с.5. Кравченко О.М., Осадчий є.М. Преображенський Скельський мо-

настир як історико-археологічна пам’ятка // Феномен Більського городища: збереження, дослідження та популяризація найбільшої в Європі пам’ятки доби раннього залізного віку. — К., 2012. — С. 100—103.

6. Кравченко О.М., Осадчий є.М. Монастирі Північно-Західної Сло-божанщини середини ХVІІ—ХVІІІ ст. — Суми, 2013.— 272 с.

7. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618—1648). — К., 2006. — 496 с.

8. Мокляк В.О. Полтавський полк: Науково-популярний нарис історії полку з часу його виникнення до кінця ХVІІ ст. — Полтава, 2008. — 112 с.

9. Мокляк В. Полтавщина козацька (від Люблінської унії до Коло-мацької ради). — Полтава, 2008. — 264 с.

10. Осадчий є.М. Пам’ятки військової історії північно-західної Сло-божанщини ХVІІ ст. — Суми, 2011. — 346 с.

55


11. Приймак В.В. Осадчий є.М. Північний схід Дніпровського Ліво-бережжя у кінці ХVІ—ХVІІ ст. (історико-археологічні нариси). — Полтава, 2006. — 72 с.

12. Приймак В.В. Путивльське удільне князівство Чернігово-Сіверщини. — Полтава, 2007. — 179 с.

13. Приймак В.М. Приймак В.В., Охріменко А.І., Осадчий є.М. Нові матеріали козацької доби з території Більського городища // Нові до-слідження пам’яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. — К., 2008. — Вип. 17. — С. 64—69.

14. Приймак В.В. Дискусійні питання вивчення пам’яток козацької доби Більського городища і його округи // Старожитності Лівобережного Подніпров’я — 2013. — К.; Полтава, 2013. — С. 42—50.

15. Раздорский А.И. Торговля Курска в ХVII веке (По материалам таможенных и оброчных книг города). — СПб., 2001. — 762 с.

16. Скорий С.А.,Супруненко О.Б., Приймак В.В., Коротя О.В. До пи-тання про наявність Куземинського укріплення Більського городища. // Археологія, 2008. — № 3. — С. 102—105.

17. Супруненко О.Б. З історії археологічних досліджень на Полтав-щині: Короткий нарис. — К.; Полтава, 2007. — 124 с.

18. Шовкопляс Г.М. Середньовічні художні кахлі з Києва // Архео-логія. — 1975. — № 16. — С. 104—114.

19. Шрамко Б.А. На захист В.О. Городцова (з приводу публікації П.Я. Гавриша) // Археологія.— 2006. — № 3. — С. 84—86.

А.В. Коротя, А.Н. Кравченко, Е.Н. Осадчий, В.В. ПриймакИССЛЕДОВАНИЯ НА ПОСАДЕ

СОТЕННОГО ГОРОДКА КУЗЕМИН В 2014 г.

РезюмеВ публикации представлены результаты археологических исследований,

проведенных в 2014 г. на территории бывшего сотенного городка Куземин. При-водится информация об открытой печи казацкого времени, которая была раз-мещена в оборонном валу скифской эпохи. Проанализировано функциональное на-значение обнаруженного объекта. Особое внимание уделено изразцам, найденным рядом с печью.

Ключевые слова: Бельское городище, Куземинское укрепление, Куземин-ский сотенный городок, казацкая эпоха, печь, изразцы.

O.V. Korotya, O.m. Kravchenko, Y.m. Osadchiy, V.V. PriymakRESEARCH ON THE ExTRAmuRAL PART OF

SOTNYA-TOwN KuZEmYN IN 2014Summary

The publication presents the results of archaeological research conducted in 2014 in the former town centesimal Kuzemyn. The information on the open oven Cossack time that was posted in the defense shaft Scythian period.Detailed analysis of the functionality of the detected object. Particular attention is paid tiles, found next to the fire.

Keywords: Bilsk hillfort, Kuzemin fortification, Kuzemin squadron town, Cossack era, oven, tiles.

56

І.Б. Шрамко, С.А. Задніков

УДК 902.21 (477.53) “-6/18”

© І.Б. Шрамко, С.А. Задніков

РЕЗУЛЬТАТИ АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ КУРГАНУСКІФСЬКОГО ЧАСУ В УРОЧИЩІ МАРЧЕНКИ

У статті наводяться попередні результати розкопок кургану ранньоскіф-ського часу, що входив до складу могильника Скоробір в урочищі Марченки.

Аналізуються знахідки, значна увага приділяється особливостям по-будови поховальної камери. Подаються висновки щодо пограбування об’єкта, зокрема за скіфської епохи та Нового часу. Наводяться аналогії та порівняння з раніше дослідженими курганами могильника.

Ключові слова: могильник Скоробір, курган, поховання, ранньоскіфський час, склеп, кераміка, вудила, селітроваріння, Новий час.

У 2013 р. рішенням дирекції заповідника «Більськ» відновлено до-слідження курганних некрополів Більського городища. До цього рішучого кроку підштовхував той факт, що навколо пам’ятки, яку ототожнюють зі стародавнім містом Гелон, щорічно активно розорюються угіддя. Унаслідок цього актуальною постає проблема збереження автентичного вигляду бага-тьох унікальних археологічних об’єктів, зокрема й курганних могильників. Цілком зрозуміло, що через 5—10 років вчені вже не матимуть повноцін-ної змоги дослідити більшість пам’яток, що входять до складу Більського археологічного комплексу.

У 2014 р. Скіфською археологічною експедицією Харківського на-ціонального університету імені В.Н. Каразіна разом зі співробітниками Історико-культурного заповідника «Більськ» було продовжено планове вивчення некрополів Більського городища [6; 10; 11; 12; 13].

У польовому сезоні 2014 р. для розкопок обрано курган в урочи-щі Марченки (територія т. зв. «поля 8»). Об’єкт досліджень розташований обабіч ґрунтової дороги, що веде до майдану «Великий Скоробір» (рис. 1; 2). На обраній для робіт земельній ділянці були ледве помітні чотири курганні насипи (рис. 3: 1). Опрацювання архівних матеріалів дало змогу знайти ін-формацію, що в середині минулого століття на цьому місці був розташова-ний курган заввишки близько 2,0 м (рис. 1). Однак з часом його насип було знівельовано в результаті господарської діяльності представників більської громади, що значною мірою ускладнило та практично унеможливило його вивчення. Проте, не зважаючи на ці складнощі, учасники експедиції вирі-шили досліджувати обраний об’єкт.

Початкові роботи на кургані здійснювалися за допомогою різних ти-пів техніки (рис. 3: 4; 6: 2), люб’язно наданої СТОВ «Скіф»1. Було закладе-но кілька паралельних траншей (завширшки 4,0 м), які дозволили провести необхідні стратиграфічні спостереження (рис. 3: 3, 5—6; 6: 1).

1 Висловлюємо щиру вдячність директору СТОВ «Скіф» О.В. Бовдиру та працівни-кам товариства, які з розумінням поставилися до ситуації на розкопі та протягом кількох місяців допомагали археологам, забезпечуючи експедицію технікою.

57

Результати археологічних досліджень кургану скіфського часу в урочищі Марченки

Внаслідок дослідження залишків курганного насипу було встановле-но, що він значною мірою був зруйнований ще в XVII ст. селітроварами, які працювали в районі с. Більськ. Як відомо, їх зусиллями були також частково зруйновані вали Західного укріплення. Крім того, на його території виявле-но виразні печі для виварювання селітри [2; 4, c. 28—49; 7; 8]. Процес се-літроваріння доволі часто поєднувався з активним руйнуванням курганних насипів і пограбуванням давніх поховань. Багатометровий курган — об’єкт досліджень 2014 р., звісно, не міг не привернути увагу селітроварів.

Рис. 1. Могильник Скоробір.Схема розташування кургану, дослідженого в 2014 р.

58


Зачистка контрольних бро-вок і дна траншей показала, що практично вся центральна частина курганного насипу була перекопа-на і, відповідно, зруйнована селі-троварами. На материку в декількох місцях перекопів навіть вдалося за-фіксувати чіткі сліди від багать, які розводили грабіжники для власного обігріву (рис. 4: 4). Крім того, на різних глибинах у розкопі виявле-но предмети матеріальної культури

XVII ст.: залізні ножі, уламки гончарного посуду. Подібні знахідки раніше були виявлені в межах могильника Скоробір В.В. Приймаком [5].

Траншеї, вириті селітроварами, не тільки зруйнували насип кургану, але й на значну глибину виявилися врізаними в материк. Певно, що це ро-билося з метою виявлення давнього поховання (рис. 4: 1, 6; 5: 5, 6). Однак селітроварам не пощастило. Вони не дійшли до могили всього кілька десят-ків сантиметрів, зачепивши лише східний кут поховальної камери.

Пограбування могили в давнину (скіфський період) мало локаль-ний характер. Грабіжників того часу цікавив вміст поховальної камери. Для проникнення до неї в насипу був проритий вузький коридор, аналогічний дромосу, спрямований точно до поховання. Небіжчики були акуратно і, ймовірно, швидко витягнуті назовні. Далі проходив розподіл награбовано-го. Варто зазначити, що при цьому насип кургану зазнав мінімального руй-нування. Його розміри значно зменшилися лише після того, як центральну частину перерили видобувачі селітри, волокушами прорізавши кілька входів для вивезення ґрунту.

Остаточно насип кургану був знесений і розтягнутий технікою на кілька невеликих земляних куп у середині минулого століття. Ця інформа-ція підтверджується стратиграфічними спостереженнями, здійсненими під час вивчення дослідженої ділянки поля.

Що ж до самого поховання, то це був дерев’яний склеп, розташова-ний майже в центрі майданчика, оточеного ровом завглибшки від 2,6 до 2,9 м і завширшки близько 4,0—4,5 м (рис. 3: 5—6; 4: 5; 5: 1—4). Із заходу до склепу вів похилий дромос завдовжки 19 м і завширшки 1,0—2,5 м (рис. 4: 2).

Біля входу до могили було виявлено скелет підлітка 13—14 років2 (рис. 6: 5). Поховання пограбоване в давнину. З південного сходу до похо-вальної камери вів грабіжницький хід. Аналогічно дромосу він був викопа-ний під невеликим кутом, його ширина становила 1,5 м, а довжина — понад 9,0 м. На дні камери знайдено розвали чорнолискованих корчаг (рис. 7: 5), кількох черпаків (рис. 8: 6, 7), невеликий уламок залізного ножа, бронзове дволопатеве вістря стріли, скупчення дрібного фаянсового бісеру (рис. 7: 3).

Поховальна конструкція, як зазначалося, являла собою дерев’яний склеп. До-бре збереглися відбитки 56 опорних стовпів, сліди дерев’яного настилу (рис. 7: 6; 8: 2—5). Стовпи були встановлені у вузький рівчак і щільно прилягали один до одного.

2 Визначення В.Л. Бондаренка.

Рис. 2. Марченки, ур. Схема розташуван-ня кургану, дослідженого в 2014 р.

59


Рис. 3. Марченки, ур. Дослідження кургану 1. 2014 р.1 — загальний вигляд кургану перед початком розкопок (зі сходу); 2—3 — початок робіт (2 — з південного сходу; 3 — зі сходу); 4 — технічні засоби; 5 — зачистка дна траншеї на

глибині 1,3 м (зі сходу); 6 — зачистка дна траншей на глибині 1,3 м (із заходу).

1

3

5 6

4

2

60


1

3

5

6

4

2

Рис. 4. Марченки, ур. Курган 1. 2014 р. Дослідження об’єктів.1 — дромос і грабіжницька яма Нового часу (зі сходу); 2 — дромос (із заходу); 3 — дослідження західної частини рову (із заходу); 4 — випалена глина у гра-біжницькому перекопі; 5 — вивчення рову (з північного заходу); 6 — заповнення

грабіжницького котловану Нового часу (з півдня).

61


1

3

5 6

4

2

Рис. 5. Марченки, ур. Курган 1. 2014 р.Дослідження рову та грабіжницьких перекопів.

1—2 — заповнення рову в західній полі кургану (1 — з півночі; 2 — з півдня); 3 — заповнення рову в східній частині кургану (з півдня); 4 — дослідження рову групою студентів ХНУ імені В.Н. Каразіна; 5 — грабіжницький перекоп Нового часу (з півден-

ного заходу); 6 — вибірка ґрунту з грабіжницьких перекопів Нового часу (з півдня).

62


Рис. 6. Марченки, ур. Курган 1. 2014 р. Робочі моменти і знахідки, виявле-ні за межами поховальної камери: 1 — загальний вид дослідженої частини курга-ну (зі сходу); 2 — зняття насипу (з південного сходу); 3 — залізні вудила та псалії; 4 — бронзові бляшки від перехрещених ременів; 5 — скелет підлітка на вході до по-ховальної камери; 6—8 — ліпні миски та горщик; 9 — кістки нижніх кінцівок коня.

63


Рис. 7. Марченки, ур. Курган 1. 2014 р. Поховальна камера. Знахідки.1 — заповнення поховальної камери (з півдня); 2 — пляма камери після зачистки (із заходу); 3 — залишки фаянсового бісеру; 4 — ліпна чорнолискована миска; 5 — розвал корчаги і двох черпаків; 6 — поховальна камера, загальний вигляд (з північного заходу).

64


Рис. 8. Марченки, ур. Курган 1. 2014 р. Дослідження поховальної конструкції та ін-вентарю: 1 — розчищення поховання (із заходу); 2 — залишки конструкції склепу (зверху); 3—4 — залишки відбитків стовпів (зверху та із заходу); 5 — відбиток стовпа

(зверху); 6—7 — уламки ліпних черпаків.

65


У материковій глині чітко зберігся відбиток слідів зрубу дерева (рис. 8: 5). Додаткові шість великих дерев’яних стовпів (по три з північно-західного та південно-східного боків), імовірно, тримали перекриття.

Подібне облицювання стін поховальної споруди було зафіксоване на могильнику Скоробір у 1965 р. Б.А. Шрамком під час розкопок кургану 1 [9, c. 104, рис. 2: 1) та в 2006 р. П.Я. Гавришем при дослідженні одного з кур-ганів на т. зв. «полі 6» [1]. Проте в нашому випадку поховальна конструкція була підсилена додатковими шістьома стовпами, а стіни камери, облицьо-вані деревом, не замикалися в кільце, а мали перемичку — вхід, поєднаний з дромосом (рис.7: 6).

Поміж стінами склепу та дерев’яним настилом, на якому лежав(ли) померлий(і), залишався вільний простір, де знайдено чорнолисковану мис-ку, залишену перевернутою (рис. 7: 4).

У деяких частинах камери форма колод за відбитками добре зберегла-ся, що дозволило простежити їх розташування та встановити деталі поховаль-ної конструкції.

Характер розташування деяких предметів, знайдених поза похо-вальною камерою, вказує на те, що вони були залишені у дромосі, на краю дерев’яного перекриття склепу. Саме тут було виявлено набір кінської вузди (вудила, псалії, бронзові бляшки) (рис. 6: 3—4), уламки ліпних горщиків і чорнолискованих мисок (рис. 6: 6—8), а також кістки нижніх кінцівок коня (рис. 6: 9). Подібні деталі поховального обряду виявлені С.В. Махортихом під час розкопок кургану в урочищі Марченки [3, c. 6—12]. До речі, в одному з досліджених ним курганів трапився близький до нашого набір столового по-суду, що дозволяє провести деякі попередні паралелі між комплексами.

За типами предметів матеріальної культури, виявлених під час роз-копок кургану, можна припустити, що досліджене в 2014 р. поховання слід віднести до ранньоскіфських і датувати не пізніше середини — третьої чвер-ті VII ст. до н. е.

Незважаючи на неодноразові руйнування різних років, відкритий курганний комплекс є унікальним, з рідкісним поєднанням різноманітних конструктивних елементів. Задовільна збереженість склепу дозволила чітко зафіксувати низку особливостей його спорудження, які вперше детально простежені на могильниках Більського городища.

66


ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Гавриш П.Я. Розкопки кургану некрополя Скоробір в окрузі Біль-

ського городища // Полтавський краєзнавчий музей: збірник наукових ста-тей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток. — Пол-тава, 2010. — Вип. V. — С. 178—188.

2. Каравайко Д.В., Скорый С.А., Приймак В.В. Селитроварение на Полтавщине (в свете новейших археологических раскопок на Бельском го-родище). — Полтава, 2008. — 76 с.

3. Махортых С.В., Ролле-Герц Р.А., Скорый С.А., Герц В.Ю, Бело-зер В.П. Исследования совместной Украинско-Немецкой археологической экспедиции в 2005. — К., 2006. — 144 с.

4. Махортых С.В., Ролле-Герц Р.А., Скорый С.А., Герц В.Ю, Ка-равайко Д.В. Исследования совместной Украинско-Немецкой археологи-ческой экспедиции в 2006. — К., 2007. — 100 с.

5. Приймак В.В. Підсумки вивчення пам’яток козацької доби в окру-зі Більського городища // Археологічні дослідження Більського городища — 2013. — К.; Котельва, 2014. — С. 100—110.

6. Приймак В.В., Шрамко І.Б., Задніков С.А. Дослідження курганів у могильнику Скоробір // Археологічні дослідження в Україні 2013 р. — К., 2014. — С. 212—213.

7. Скорий С.А., Каравайко Д.В. Комплекс селітроварних печей на Західному укріпленні Більського городища // АЛЛУ. — 2008. — № 1—2 (23—24). — С. 117—124.

8. Скорый С.А., Каравайко Д.В. Селитроваренные печи в пределах За-падного укрепления Бельского городища // Феномен Більського городища: збереження, дослідження та популяризація найбільшої в Європі пам’ятки доби раннього залізного віку. — К., 2012. — С. 81—85.

9. Шрамко Б. А. Новые раскопки курганов в могильнике Скоро-бор // Древности 1994. — Харьков, 1994. — С. 102—126.

10. Шрамко И.Б. Новый погребальный комплекс среднескифского времени могильника Скоробор // Феномен Бельского городища — 2014: До 70-річчя відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України та 80-річчя від дня народження видатного українського археолога професора Є.В. Черненка (1934—2007): збірник матеріалів наукової конфе-ренції. — К.; Полтава, 2014. — С. 128—130.

11. Шрамко І.Б., Задніков С.А. Дослідження Більського городища // Археологічні дослідження в Україні 2013 р. — К., 2014. — С. 225—226.

12. Шрамко І.Б., Задніков С.А. Дослідження Більського городища у 2013 р. // Археологічні дослідження Більського городища — 2013. — К.; Котельва, 2014. — С. 5—61.

13. Szramko Irina B. Obiekty grobowe cmentarzyska Skorobor w świetle nowych badań // Badania archeologiczne w Polsce środkowowschodniej, zachodniej Białousi i Ukrainie w roku 2014: Streszcenia refratow XXXI konferencji. — Lublin, 2015. — S. 37.

67


И.Б. Шрамко, С.А. Задников РЕЗУЛЬТАТЫ АРХЕОЛОГИЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ КУРГАНА

СКИФСКОГО ВРЕМЕНИ В УРОЧИЩЕ МАРЧЕНКИ

РезюмеВ статье приведены предварительные результаты раскопок кургана

раннескифского времени, входящего в состав могильника Скоробор (урочище Марченки).

Анализируются находки с кургана, большое внимание уделяется кон-струкции погребальной камеры. Подаются авторские выводы о грабителях объекта, в том числе в скифское время и в XVII в. Приводяться аналогии и сравнения с раньше исследоваными курганами могильника Скоробор.

Ключевые слова: могильник Скоробор, курган, погребение, раннескиф-ский период, склеп, керамика, удила, селитроварение, Новое время.

I.B. Shramko, S.A. ZadnikovTHE RESuLTS OF ARCHAEOLOGICAL RESEARCH mOuND

SCYTHIAN TImES IN THE LOCALITY mARCHENKI

SummaryThe paper presents the preliminary results of the excavations of the mound

early Scythian time, part of the burial ground Skorobor.Analyzed findings from the mound, much attention is paid to the design of

the burial chamber. Served copyrights conclusions about the looting of the object, including the Scythian time and XVII century. Suggests analogies, comparisons with earlier studies burial mounds Skorobor.

Keywords: Skorobor burial, mound, burial, early Scythian period, tomb, ceramics, horse bridle, saltpeter boiling, XVII century.

68

О.Б. Супруненко, С.А. Скорий, І.М. Гавриленко, І.І. Корост

УДК 902.21 (477.53) “-4/17”

© О.Б. Супруненко, С.А. Скорий,І.М. Гавриленко, І.І. Корост

РОЗВІДКИ НА ТЕРИТОРІЇ ТА В ОКРУЗІБІЛЬСЬКОГО ГОРОДИЩА

Подається інформація про здійснені восени 2014 р. обстеження окремих пам’яток скіфського часу на території та в окрузі Більського археологічно-го комплексу. Проведені роботи дозволили визначити точне місцезнаходження ряду селищ і ранньоскіфського курганного некрополю в ур. Перемірки, уточнити їх площі і складові комплексів, а також вперше описати кілька стоянок доби пізнього мезоліту — раннього бронзового віку в лівобережній ворсклинській за-плаві навпроти Східного укріплення. Наводяться інформація про обстеження і стан збереження останця відомого кургану скіфського часу — Вітової могили, який 1888 р. був досліджений І.А. Зарецьким.

Ключові слова: Більське городище, Ворскла, Суха Грунь, Тарапунька (Більський струмок), Вітова могила, Лісовий Кут, Матюшине, Холодівщина, Царина, ранній бронзовий вік, скіфський час, пізній мезоліт.

Науковцями Центру охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтавської обласної державної адміністрації, Інсти-туту археології НАН України і Комунальної установи «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради проведені вибіркові об-стеження з інвентаризації складових археологічного комплексу Більського городища та його округи. У ході робіт отримано чимало нових даних. Під час проведення розвідок увага приділялася уже відомим пам’яткам, що до-зволило отримати уточнення їх описів або планів. На деякі археологічні об’єкти були зібрані нові дані щодо стану їх збереження і площ. Кілька з них вдалося обстежити вперше [46, арк. 70—131].

Під час здійснення обмірів, встановлення географічних координат і меж угідь, на яких розташовані пам’ятки, уточнені площі відомих селищ скіфського часу. Ортоплани з використанням супутникових фотознімків до цієї публікації виконані головним зберігачем фондів заповідника О.М. Шапордою.

Більськ, с., Лісовий Кут, Кут, Холодівщина, урочища,Більська сільська рада,

Котелевський район (правий берег Більського струмка — рр. Суха Грунь — Грунь — Грунь-Ташань — Псел — Дніпро)

Селище скіфського часу в ур. Лісовий Кут. Поселення доби пізнього бронзового віку і скіфського часу знаходиться за 3,125 км на північний захід від центральної частини села, за 0,780 км на південний схід від Біль-ської установки комплексної переробки газу (далі — УКПГ), край північно-західного кута Великого укріплення Більського городища, фактично на-впроти Західного його укріплення, в ур. Лісовий Кут (рис. 1: 3).

69

Розвідки на території та в окрузі Більського городища

Виявлене в 1978—1979 рр. П.Я. Гавришем, обстежувалося 1994 р. науковими співробітниками ЦОДПА [38, арк. 17] з прив’язкою до урочи-ща Кут [16, с. 130]. У 1996 і 1998 рр. черговий раз відвідувалося учасника-ми спільної Українсько-Німецької археологічної експедиції ІА НАН Украї-ни та Німецького науково-дослідного товариства, переважно В. Херцем [26, с. 10—11, рис. 10—12]. У 1999—2004 рр. тут проводилися археологічні

Рис. 1. Обстежені пам’ятки у межах та окрузі Більського городища.(основа: М -36 -82. — Ахтырка. — М 1: 100 000. — Воен. -топогр. ф -ка. — К., 1992).

Цифрами позначені: 1 — ур. Холодівщина І; 2 — ур. Холодівщина ІІ; 3 — ур. Лісовий Кут; 4 — ур. Кут; 5 — ур. Перемірки, курганний некрополь; 6 — ур. Царина (Царина

Могила); 7 — ур. Матюшине І; 8 — ур. Матюшине ІI; 9 — ур. Матюшине ІІІ.

70


дослідження під керівництвом С. А. Скорого [29, с. 11—41; 30, с. 13—30; 31 с. 4—27; 49, с. 5—29]. Весною 2001 р. співробітниками ЦОДПА в централь-ній частині пам’ятки проведені науково-рятівні дослідження вздовж тран-шеї газоконденсатопроводу, що перетинав територію селища з північного сходу на південний захід, від експлуатаційних свердловин №№ 205 та 214 в бік Більської УКПГ. Ці роботи здійснювалися під керівництвом І.М. Кула-тової [17, арк. 2—35; 21, с. 137—148].

Селище розташоване на мисоподібному похилому підвищенні пра-вого корінного берега Більського струмка (р. Тарапунька) — правої притоки р. Суха Грунь. Урочище Лісовий кут зі сходу обмежене слабко обводненою балкою, з північного сходу — яром. Південний схил мису має порівняно похилий спуск до Більського озера (рис. 5; 6). Пам’ятка останніми десяти-літтями інтенсивно розорюється. П.Я. Гавриш відзначав, що поверхня по-селення була свого часу задернована, а в його північній частині знаходився літній тваринницький табір. За його розвідок розміри пам’ятки ще не були визначені [16, с. 130], тому площа у рішенні Полтавського обласної ради про створення охоронюваної археологічної території на Більському городи-щі вказана суто орієнтовно — 4,7 га (2001 р.). Віллі Херцем визначена кон-центрація знахідок на площі розмірами 500—550 × 180—230 м, що включала й поселення в ур. Кут, південний схил плато аж до самого берега Більського озера [26, с. 10], відзначена концентрація знахідок у 13 скупченнях, чотири з яких були зольниками [26, с. 10]. Під час науково-рятівних робіт вздовж траси нафтопроводу — шлейфу від свердловини № 402 до Більського УКПГ (квітень 2006 р.) науковцями ЦОДПА, внаслідок огляду і збирання підйом-них матеріалів, визначена площа поселення [42, арк. 24, 99, рис. 32: 4], яка й наведена в останній публікації матеріалів досліджень І.М. Кулатовою — 13 га (650—670 × 180—230 м) [21, с. 137].

Унаслідок огляду північно-західної частини поселення О.Б. Супрунен-ком навесні 2008 р. відзначена наявність знахідок ліпної кераміки скіфсько-го часу в північно-західному куті мисоподібного утворення, практично біля підошви валу. Тоді ж був обстежений мисоподібний виступ з північно-східного боку над яром, де оранкою зачеплений ще один житлово-господарський комплекс скіфського часу V ст. до н. е. (рис. 6: І). Таким чином, виникли передумови для остаточного уточнення меж і площі поселення.

Археологічні дослідження пам’ятки. Розпочаті спільною Українсько-Німецькою археологічною експедицією ІА НАН України та Німецько-го науково-дослідного товариства в 1999 р. Закладено два розкопи: розкоп № 1 — на східному схилі урочища (площа бл. 120 м2). Тут виявлено житлово-господарський комплекс у складі двох напівземлянок і господарської ями, решток жертвоприношення та скупчення уламків випаленої глини [29, с. 11—37]; розкоп № 2 — біля валу Великого укріплення Більського городища (пло-ща бл. 100 м2), у якому розчищено рештки двох землянок [29, с. 39—41].

У 2000 р. до розкопу № 1 / 1999 р. з північного і південного боків вла-штовані прирізки (площа 108 м2), де вивчалися рештки ще одного житлового приміщення й чотири господарські ями [30, с. 13—30]. У 2001 р. до розкопу здійснені чергові прирізки, як у північний, так і в південний боки (площа 132 м2). У них виявлені залишки житлової будівлі, господарська яма. Крім того,

71


була частково дослідже-на територія зольника [31, с. 4—27]. Мате-ріали цих робіт повністю опубліковані [37].

Навесні 2001 р. Більський загін Охорон-ної археологічної експе-диції ЦОДПА здійснив науково-рятівні дослі-дження об’єктів вздовж самовільно прокладної траншеї завдовжки 300 м у центральній частині сели-ща, де вивчалися рештки дев’яти господарських ям [21, с. 137].

Знахідки. 1996 р. Українсько-Німецькою експедицією зібрані під-йомні матеріали у складі уламків античних амфор, ліпних пряслиць і пев-ної кількості залізних та бронзових шлаків, що свідчили про існування на селищі залізоробного і бронзоливарного виробництва [26, с. 10, рис. 11]. Серед індивідуальних знахідок вирізнялися кам’яна сокира доби середньо-го бронзового віку, спинка черняхівської фібули, знайдені ближче до схи-лу над Більським озером, бронзове вістря стріли, а також деталь бронзової складної форми для відливання вістер стріл [26, с. 11, рис. 11, 12]. Із розко-пок С.А. Скорого 1999—2001 рр. походить доволі представницька колекція зразків ліпної й чорнолискованої кераміки скіфського часу, чимало уламків античних амфор, пряслиць, знахідки бронзових трилопатевих вістер стріл першої половини V ст. до н. е., вироби із заліза, каменю тощо. З-поміж зна-хідок у господарських ямах, виявлених під час науково-рятівних досліджень ЦОДПА 2001 р., наявні аналогічні матеріали, у т. ч. в ямі 7 відкритий уні-кальний для Дніпровського лісостепового Лівобережжя керамічний комплекс у складі 11-ти великих ліпних корчаг та трьох античних амфор [5, с. 3—4 обкл.; 6, с. 1 обкл., 146—148; 7, с. 43—45; 50, с. 125—128].

Поселення взяте під охорону рішенням Полтавської обласної ради від 15 лютого 2001 р. «Про створення охоронюваної археологічної території «Більське городище» і вказане у переліку об’єктів під № 14 [9, с. 4].

Таким чином, з огляду на наведене, обстеження включали прове-дення фотофіксації (рис. 5) й уточнення меж пам’ятки, зі зйомкою крайніх точок в координатах «Датум WGS-84» (табл. 1), з визначенням орієнтовної площі — 26,8 га (рис. 6: І).

Поселення доби бронзи і черняхівської культури в ур. Кут. Знаходить-ся за 2,60 км на північний захід від центральної частини села, за 1,25 км на південний схід від Більської УКПГ, поряд із Більським озером, у межах Великого укріплення Більського городища, в ур. Кут (рис. 1: 4).

Відкрите П.Я. Гавришем у 1985—1986 рр. за знахідками уламків ліп-ного посуду бабинської культури. Розвідками Українсько-Німецької екс-педиції в 1996 і 1998 рр. поряд відзначалися матеріали, відмінні за часом своєї появи від скіфської епохи. Вони тяжіли до південного схилу корінного берега над Більським озером. Це — кам’яна свердлена бабинська сокира й черняхівська фібула [29, с. 36, рис. 20: 10]. Проте дослідники не вирізняли

№ точки Градуси, мінути, секунди (датум WGS 84)N Е

Пд.-зх. 50°06’15.7” 34°35’26.3”

Пд.-сх. 50°06’17.3” 34°35’37.4”

Пн.-зх. 50°06’47.3” 34°35’06.7”

Пн.-сх. 50°06’47.2” 34°35’27.7”

Табл. 1. Географічні координати крайніх меж селища в ур. Лісовий Кут.

72


місцезнаходження як окремий пункт.

П.Я. Гавриш та-кож, згадуючи місцез-находження в ур. Кут [16, с. 130], мав, віро-гідно, на увазі селище, яке згодом отрима-ло назву Лісовий Кут. О.Б. Супруненко під час розвідок навколо Більського озера, за

знахідками черняхівського пряслиця і зразків ліпного посуду бронзового віку, дійшов до висновку щодо доцільності виділення місцезнаходження як окремого поселення [20, с. 68, рис. 58: 5; 42, арк. 22—23, 99, рис. 32: 6].

Останнє розміщене на мису першої тераси правого берега р. Тара-пунька (Більський струмок) — правої притоки р. Суха Грунь, безпосередньо над Більським озером. З північного заходу воно майже впритул прилягає до схилу корінного берега під селищем в ур. Лісовий Кут. Висота мису над рівнем заплави струмка становить 2,0—5,0 м. Територія займає прибережну смугу вздовж північно-західного берега озера. Площа на 2006 р. вбачалася як 1,2 га (40—100 × 200 м).

Поверхня задернована, хоча раніше розорювалася під городи. Тов-щина культурних нашарувань з невеликою кількістю матеріалів бабинської і черняхівської культур становить 0,3—0,4 м (рис. 6: ІІ).

Знахідки, крім вже згаданих вище, репрезентовані зразками подрібне-ного ліпного посуду бабинської та стінками гончарної кераміки і пряслицем черняхівської культури. За повідомленням кол. голови місцевого КСП ім. Та-раса Шевченка М.Г. Гончара, на березі Більського озера у 1970-х рр. виявлений поганої збереженості срібний римський денарій з отвором для підвішування.

Черняхівські матеріали можуть маркувати місцезнаходження неве-ликого висілку одного з сусідніх селищ пізньоримського часу, розташова-них нижче за течією струмка. На облік не взяте.

У ході проведення розвідок уточнені межі і зняті координати крайніх точок (табл. 2), визначена орієнтовна площа пам’ятки — 4,27 га (рис. 6: ІІ).

Селище скіфського часу в ур. Холодівщина І. Поселення розташоване за 4,38 км на північний захід від центру села та за 0,38 км на північ від Більської УКПГ, в ур. Холодівщина. За 0,39 км на схід знаходиться північно-західний кут Великого укріплення Більського городища, за 1,54—1,65 км на захід—північний захід — сучасне с. Саранчівка Зіньківського району (рис. 1: 1).

Відкрите навесні 2001 р. А.В. Гейком і Р.М. Рейдою край місця розта-шування майданчика свердловини № 212 Більського нафтогазо-конденсатного родовища. Улітку 2001 р. О.Б. Супруненком та А.І. Охріменком встановлена потужність культурних нашарувань, а Більським загоном Охоронної експеди-ції ЦОДПА восени того ж року здійснені науково-рятівні розкопки по трасі прокладання траншеї газоконденсатопроводу, що перетинала східну частину селища. У звітній документації і першій публікації отримало назву «Холодів-


Зах. 50°06’14.1” 34°35’28.5”

Пд. 50°06’16.4” 34°35’38.3”

Сх. 50°06’13.4” 34°35’44.2”

Пн. 50°06’07.3” 34°35’06.2”

Табл. 2. Географічні координати крайніх межпоселення в ур. Кут.

73


щина І» [18, арк. 5—6, рис. 2; 19, с. 25—28]. Узимку 2011 р. у схід-ній частині поселен-ня О.Б. Супруненком здійснювалися наглядо-ві роботи за прокладан-ням чергової траншеї водопроводу до вище вказаної свердловини, котрі супроводжувалися невеликими розкопками [44, с. 26—35; 45, с. 282—284].

Пам’ятка займає мисоподібний край вододільного плато р. Тара-пунька (Більського струмка) і р. Суха Грунь, відмежований від загального масиву підвищення глибоким Зайцевим яром. Розташована в західній час-тині мису. Краї підрізані ярами, по центру поселення на третину перетнуте новітнім вибалком, до якого примикає на збереженій від ерозії території давній вибалок завглибшки 1,5—2,0 м. Площа видовжена в меридіональ-ному напрямку та, за орієнтовними обмірами 2001 р., складала 22 га (400 × 750 м). Майже вся поверхня розорюється, окрім залісненого надсхилля пла-то. У центральній частині нараховано сім попелясто-глиняних скупчень діа-метром від 10 × 12 до 15 × 25 м і заввишки 0,2—0,4 м, які можна інтерпрету-вати як пошкоджені оранкою рештки житлово-господарських комплексів, а ще два у східній частині — як більш давні зольники. Товщина культурних нашарувань 0,4—0,9 м.

Знахідки представлені підйомними матеріалами, що траплялися май-же рівномірно по всій території поселення. У південній частині відзначена більша кількість уламків античних амфор. З індивідуальних знахідок ви-різняються залізне дволопатеве втульчасте вістря стріли з невеликою три-кутною голівкою кінця IV — початку ІІІ ст. до н. е. У східній частині, край найбільшого підвищення у межах селища, виявлені матеріали ранньоскіф-ського часу, з-поміж них — бронзові дволопатеві вістря стріли, фрагмент стінки казана, виплеск-зливок металу і частина дзеркала [44, с. 33, рис. 4].

Археологічні дослідження. Проведені восени 2001 р. Охоронною екс-педицією ЦОДПА вздовж траншеї (ширина бл. 1,0 м при глибині 0,9—1,2 м). У дев’яти прирізках (від 1,0 × 3,0 до 4,0 × 7,0 м) та розкопі (6,0 × 6,5 м) за-гальною площею 400 м2 досліджено дев’ять господарських ям, рештки гос-подарської споруди на периферії пам’ятки, розвал наземної будівлі, чимало скупчень керамічних матеріалів у культурному шарі, а також залишки жер-товника VI—V ст. до н. е. і два поховання ХІХ ст. [19, с. 25—28]. Внаслідок наглядових робіт 2011 р. вивчені рештки господарської споруди площею 15,4 м2, кількох ям і скупчень матеріалів у нашаруваннях [45, с. 282—283].

Під час розвідок 2014 р. проведені фотофіксація (рис. 3) й уточнення меж пам’ятки, зі зйомкою координат крайніх точок (рис. 2:I; табл. 3). Ви-значена площа селища, що складає орієнтовно – 24 га.

Селище скіфського часу в ур. Холодівщина ІІ. Розташоване за 4,15 км на північний захід від центру села та 0,9—1,0 км на північ від Більської УКПГ, за


Пд. 50°06’40.4” 34°34’50.6”

Зх. 50°06’42.7” 34°34’31.0”

Пн. 50°07’03.3” 34°34’31.3”

Сх. 50°07’04.5” 34°34’39.9”

Табл. 3. Географічні координати крайніх межселища в ур. Холодівщина І.

74


0,25—0,35 км на північ-ний схід від попередньої пам’ятки (рис. 1: 2).

Виявлене під час розвідкових обсте-жень восени 2001 року Охоронною експеди-цією ЦОДПА. У звіт-ності отримало назву «Холодівщина ІІ» [18, арк. 7—8, рис. 2; 19, с. 25]. Тоді ж здійснені

обстеження по трасі прокладання траншеї газоконденсатопроводу на пів-денній периферії поселення [18, арк. 8, рис. 2]. Воно займає надсхилля пів-нічного краю вододільного плато рр. Тарапунька і Суха Грунь з Довжиць-ким (інколи називають Зайцевим) струмком, розорюється, частково зна-ходиться під лісовими насадженнями. Попередньо визначена площа вбача-лася як 3,2 га (140 × 250 м). Товщина культурних нашарувань у південній частині становить 0,3—0,4 м. Перетинається в широтному напрямку польо-вою дорогою до однієї зі свердловин та північно-західного кута Великого укріплення Більського городища. Край південно-східної межі під час зем-ляних робіт з прокладання траншеї (2001 р.) виявлені рештки залізоробного горна скіфської епохи діаметром 0,8—0,9 м, основа якого знаходилася на глибині близько 0,8 м від сучасної денної поверхні.

Місцезнаходження селищ Холодівщина І і ІІ поряд зі в’їздом до Великого укріплення Більського городища, давніми дорогами, спрямова-ними з різних боків до Західного укріплення Більського городища від Са-ранчівського і Довжицького поселень, додає цим пам’яткам характеристик як придорожніх селищ-передмість, господарських висілків мешканців поза межами фортеці [18, арк. 8, рис. 2; 19, с. 28].

Заходи з обстеження обмежилися фотофіксацією й уточненням меж пам’ятки, зі зйомкою координат крайніх точок (рис. 2: ІІ; 4), визначена й орієн-товна площа — 5,6 га (табл. 4).

У ході розвідок 2014 р. була здійснена зйомка плану групи розора-них курганів найдавнішого Більського курганного некрополя в ур. Перемір-ки, за 0,07 — 0,35 км від сучасного північно-західного в’їзду до Західного укріплення Більського городища, за 3,48—3,55 км на захід від центральної частини села, праворуч від ґрунтової дороги до колишнього колгоспного курника й однієї зі свердловин (рис. 1: 5).

Виявлений 1999 р. О.Б. Супруненком. За результатами огляду спо-чатку вважалося, що могильник складався з п’яти насипів [22, с. 11]. У тому ж році найбільший із них був досліджений О.Б. Супруненком.

В.В. Приймаком і О.Б. Супруненком у грудні 2007 р., під час про-кладання траншеї конденсатопроводу, відкриті рештки ще одного дуже розораного кургану [15, с. 47; 43, с. 174—175].


Пд.-Зх. 50°07’00.1” 34°34’46.7”

Пд.-Сх. 50°07’01.5” 34°35’03.5”

Пн.-Сх. 50°07’08.7” 34°35’12.6”

Пн. 50°07’06.5” 34°34’50.0”

Табл. 4. Географічні координати крайніх межселища в ур. Холодівщина ІІ.

75


Рис. 5. Лісовий Кут, ур. Вигляд на селище і вали Великого укріплення(з південного сходу).

Рис. 2. Холодівщина, ур. Поселення (І і ІІ) на космічному фотознімку, ІІІ — місцезна-ходження матеріалів ранньоскіфського часу

(за програмою «Google Earth 5.2.1.1588»).

Рис. 6. Лісовий Кут (І) та Кут (ІІ), ур. Поселення на космічному фотознімку (за програмою «Google Earth 5.2.1.1588»).

Рис. 3. Холодівщина, ур.Селище І (з південного сходу).

Рис. 4. Холодівщина, ур.Селище ІІ (зі сходу).

76


Рис. 7. Перемірки, ур. Курганний не-крополь (І) і поселення Холодівський Яр ІІ (II) на космічному фотознімку (за програмою «Google Earth 5.2.1.1588»; трикутниками позначені кургани, для яких зняті координати; 1 — сліди насипу дослідже-

ного кургану 1 / 1999 р.).

Рис. 9. Царина, ур. Селище-передгороддя Західного укріплення Більського горо-

дища на космічному фотознімку(за програмою «Google Earth 5.2.1.1588»).

Рис. 10. Царина, ур. Селище. Південна частина (з південного сходу).

Рис. 8. Перемірки, ур. Курганний некрополь. Рештки насипу 2 (зі сходу).

77


Рис. 13. Матюшине, ур. Стоянка Матюшине ІІІ (з півночі).

Рис. 12. Матюшине, ур. Стоянки Матюшине І та ІІ (зі сходу).

Рис. 11. Матюшине, ур.Стоянки Матюшине І (І), ІІ (ІІ), ІІІ (ІІІ) та поселення Рубіжне (ІV) на космічному фотознімку (за про-грамою «Google Earth 5.2.1.1588»).

78


Рис. 20. Вітова могила. Карта місцезнаходження.(Основа: М-36-82. — Ахтырка. — М 1: 100 000. — Воен.-топогр. ф-ка. — К., 1992).

Рис. 21. Вітова могила (зі сходу — південного сходу).

Рис. 19. Матюшине ІІІ. Фрагменти катакомбних ліпних горщиків (1—5).

79


Більський курганний некрополь в ур. Перемірки (існувала непра-вомірна спроба назвати його літерою «Г») знаходиться на пануючому під-вищенні плато мису правого берега р. Суха Грунь, над гирлом Більського струмка. Кургани розташовані компактно, своєрідним видовженим три-кутником, витягнутим у напрямку північний захід—південний схід уздовж схилу високого берега (рис. 7: І). Дуже розорані насипи розташовані за 0,15—0,20 км на північ і північний захід вздовж схилу лівого берега струм-ка. Площа могильника розорюється, через полу одного з курганів пролягає польова дорога (рис. 7: І: 14). З південного боку некрополь впритул при-лягає до решток пізньоскіфського селища на схилі, відомого як пункт ІІ в ур. Опішнянський яр (рис. 7: ІІ).

Археологічні дослідження. Експедицією О.Б. Супруненка 1999 р. здій-снені розкопки краще збереженого і найбільшого кургану № 1 (рис. 7: І: 1). Він містив архаїчне парне пограбоване поховання кінця VIII — початку VII ст. до н. е. Серед знахідок вирізнявся набір посуду: корчага з лискова-ною поверхнею, прикрашена на плічках пасмом врізного геометричного орнаменту календарного графічного змісту, інкрустованого білою пастою; чорнолискова ваза на пустотілій конічній ніжці; унікальний і найбагатше орнаментований для Поворскля лискований черпак з вертикальною петель-частою ручкою з циліндричним дворогим відростком, із зірчастим орна-ментом на денці та інкрустацією білою пастою [22, с. 18—25]. З частково дослідженого у траншеї поховання кургану № 6 / 2007 р. (рис. 7: І: 6) по-ходили уламки лискованої вази на пустотілій ніжці, схожої з попередньою з кургану № 1 / 1999 р. [43, с. 174—175]. Ці артефакти та вивчені комплекси є підставою для датування могильника останньою третиною VIII — початком VII ст. до н. е.

У ході обстежень на розораному підвищенні плато мису і вздовж верхньої частини схилу на площі близько 8,0 га виявлені оплилі рештки насипів 15-ти пошкоджених сільськогосподарськими роботами курганів (рис. 8) висотою 0,25—0,65 м і діаметром 9,0—20 м (рис. 7: І: 2—16). Укла-дений ортоплан курганного некрополя. Нижче наводяться географічні ко-ординати умовних центрів курганів і результати їх обмірів (№ 1 — дослідже-ний 1999 р.) (табл. 5).

Учасниками археологічних розвідок встановлені межі та визначена орі-єнтовно площа селища-передгороддя Західного укріплення Більського городища в ур. Царина (Царина могила), що займає край плато правого берега р. Суха Грунь між валами Великого укріплення, господарсько-виробничими будівлями СТОВ «Скіф» і старим садом на південь від Західного укріплення (рис. 1: 6).

Селище виявлене В.О. Городцовим 1906 р. Ним же були здійсне-ні перші дослідження на зольнику № 9 [51, с. 29]. У 1996 р. експедицією Полтавського державного педагогічного інституту ім. В.Г. Короленка під керівництвом П.Я. Гавриша розпочаті розкопки зольника № 1 [4, с. 60—78; 27, с. 13]. З 1997 р. вони продовжувалися спільною Українсько-Німецькою експедицією до 2003 р. включно [27, с. 14—22; 28, с. 35—45; 29, с. 4—11; 30, с. 31—54; 31, с. 28—56; 35, с. 15—60; 48, с. 6—27].

Розташоване на плато правого берега р. Суха Грунь, практич-но вздовж схилу корінного берега, простягається в бік Холодівського яру

80


(рис. 1: 6). Із заходу обмежене узвозом спуску до заплави річки біля краю високого берега і валом Великого укріплення Більського городища. На схід і північний схід досягає східної межі колишнього колгоспного садка, а міс-цями «заходить» на його територію (рис. 9). Розорюється, частково зайняте лісосмугами (рис. 10). Попередньо визначена площа вказувалася як 55 га (з периферією, включаючи ур. Сад — 100 га), розміри — 400—500 × 1100 м [40, арк. 18]. У рішенні Полтавської обласної ради щодо визначення складу охоронюваної археологічної території зазначена площа 93 га (разом з по-селенням в ур. Сад) [9, с. 4].

Археологічні дослідження. Перші розкопки здійснені 1906 р. В.О. Го-родцовим на зольнику № 9 на площі 437 м2 [8; 51, с. 30]. Після довготри-валої перерви дослідження відновлені 1996 р. П. Я. Гавришем, експедицією якого вивчено 290 м2 на зольнику № 1 [4; 27, с. 14]. Ці роботи продовжені загоном Українсько-Німецької експедиції під керівництвом В.П. Білозора в 1998—2003 рр.

Взяте під охорону рішенням Полтавської обласної ради від 15 лютого 2001 р. «Про створення охоронюваної археологічної території «Більське го-родище». У переліку її найважливіших об’єктів значиться під № 5 [9, с. 4].

Під час огляду 2014 р., на розораній поверхні плато на південний схід від досліджених В.О. Городцовим, П.Я. Гавришем і В.П. Білозором зольників, упродовж 400 м у бік Опішнянського яру (рис. 9—10), вияв-лені більше 10 попелищ заввишки 0,2—0,3 м і діаметром 8,0—16 м, чи-мало скупчень культурних решток з виразними матеріалами V—IV ст. до н. е. Знайдені уламок дзеркала з бортиком VІ ст. до н. е., виготовленого

№ п/п Градуси, мінути, секунди (датум WGS 84)N Е

Висота (м) Діаметр (м)

2 50°05’46.34” 34°34’51.12” 0,60 223 50°05’47.49” 34°35’04.23” 0,40 184 50°05’49.40” 34°35’08.01” 0,30 125 50°05’49.75” 34°35’06.36 0,55 196 50°05’46.89” 34°34’53.33” 0,45 187 50°05’48.19” 34°35’01.04” 0,35 158 50°05’45.48” 34°35’03.81” 0,35 169 50°05’45.52” 34°35’09.14” 0,30 1310 50°05’46.55” 34°34’57.87” 0,50 1511 50°05’47.70” 34°35’03.49” 0,40 1712 50°05’45.38” 34°34’54.16” 0,25 1613 50°05’45.95” 34°35’01.33” 0,50 1414 50°05’43.40” 34°35’08.02” 0,25 915 50°05’44.02” 34°35’09.01” 0,30 1016 50°05’40.71” 34°35’08.81” 0,50 14

Табл. 5. Більський курганний некрополь в ур. Перемірки. Географічні координати умовних центрів курганів і результати їх обмірів.

81


з олов’янистої бронзи, а також конічне ліп-не пряслице, що пе-редані до фондів ІКЗ «Більськ».

Уточнена орієнтов-на площа (рис. 9) складає близько 37 га. Географічні координати крайніх точок селища-передгороддя на-ведені в таблиці 6.

Котельва, с-ще, Матюшине, ур., Котелевська селищна рада,Котелевський район (сучасний правий берег рр. Ворскла — Дніпро)

Відкриті рештки кількох стійбищ, пов’язані із задернованими дюн-ними підвищеннями колишньої першої тераси лівого берега Ворскли — надзаплавного лівобережжя старого русла ріки. Вони обстежені й описані, вважаємо, що вперше (рис. 1: 7—9).

Матюшине І. Рештки стоянки і поселення розташовані за 3,88 км на схід—південний схід від східної околиці с. Більськ (азимут 135°), за 4,35 км на північний захід (азимут 283°) від центральної частини с-ща Котельва (пам’ятник Герою Радянського Союзу C. А. Ковпаку), на підвищенні першої тераси посеред сучасної правобережної заплави р. Ворскла (на кол. лівому березі її старого річища), за 0,125 км ліворуч (на південь) від асфальтованої автодороги обласного значення О 1710132 «Котельва—Більськ» (рис. 1: 7).

Займає східний схил і вершину невеликої задернованої дюни оваль-ної у плані форми (35 × 80 м, заввишки 0,8—0,9 м), видовженої у ши-ротному напрямку вздовж насипу автодороги (рис. 11: І; 12). Підвищення наразі використовується як луки і випаси, має пологі схили, більш пласку видовжену ділянку зі східного боку, де спостерігається помітне скупчення археологічних матеріалів (рис. 12; 14: 1). Площа — 0,25 га (табл. 7).

Шурфуванням на пласкій східній ділянці (1,0 × 1,0 м) виявлені розвіяні культурні нашарування доби раннього і пізнього бронзового віку, скіфського часу, що пов’язані з шаром дерну і підстилаючого його світлого сіро-жовтого супіску (0,00 — 0,35 м) (рис. 14: 2). З глибини 0,45 м залягає білий намивний

Рис. 14. Матюшине, ур.Стоянка Матюшине І.

План (1). Шурф: план та профілі його стінок (2).


Зх. 50°05’12.2” 34°35’53.0”

Центр-Пн.

50°05’18.1” 34°36’18.5”

КрайняПн.

50°05’16.5” 34°36’32.5”

Пд.-Зх. 50°05’05.1” 34°36’31.7”

Пд. 50°04’49.5” 34°37’07.1”

Табл. 6. Географічні координати крайніх меж селища-передгороддя в ур. Царина.

82


пісок, прийнятий за ма-терик. У шурфі ніяких об’єктів не виявлено. На глибині 0,15—0,20 м знайдені поодинокі уламки стінок ліпного посуду скіфського часу, кілька фрагментів ви-вітрених стінок ліпних посудин з розчосами доби раннього бронзово-го віку, дрібні й окатані

фрагменти стінок ліпних горщиків бондарихинської культури (рис. 14: 2: кк), зокрема, уламок вінця невеликого горщика зі скошеними відбитками прямого двозубого штампу та слідами прогладжування на шийці (рис. 15: 8).

Наявні й індивідуальні знахідки. Зокрема, на глибині 0,1 м у дерені трапилося гончарне біконічне, з двома пласкими зрізаними основами, пряс-лице (рис. 15: 9), виготовлене з коричнювато-сірої, добре промішаної маси, з домішками вапнякової дрібнотовченої жорстви. Його поверхня вкрита сі-рою лискованою побілкою. Деталь (важок) до веретена репрезентує старо-житності носіїв черняхівської культури і, напевне, втрачена випадково на дюні — місці заплавного відпочинку родини вівчарів пізньоримського часу. Висота пряслиця — 2,0 см, діаметри: корпусу — 3,6 см, зрізаних основ — 2,0—2,2 см, отвору — 0,6—0,7 см.

Другою знахідкою, виявленою на глибині 0,35 м над рівнем залягання материкового піску, був невеликий кинджал видовжено-ромбічної форми, виготовлений з коричнево-сірого напівпрозорого кременю з жовтими вклю-ченнями (рис. 15: 7). Це знаряддя має коротке трикутне лезо, бічні уступи в його основі і рівномірно звужений видовжений черешок. Поверхня об-роблена характерною струменевою ретушшю. Вістря трохи обламане. Збере-жена довжина кинджалу — 6,9 см, максимальна ширина його леза — 2,5 см, ширина черешка нижче рівня уступів — 1,8 см, довжина черешка — 3,4 см, товщина знаряддя — 0,3—0,5 см (рис. 15: 7). Кинджал є характерним зразком

Рис. 15. Матюшине, ур. Стоянка Матюшине І. Знахідки.1—7 — кремінь, кварцит; 8—9 — кераміка.


Пн. 50°04’20.0” 34°41’38.5”

Сх. 50°04’17.8” 34°41’37.4”

Зх. 50°04’20.3” 34°41’34.3”

Пд. 50°04’18.4” 34°41’34.0”

Табл. 7. Географічні координати крайніх межстоянки Матюшине І.

83


озброєння катакомбних племен доби раннього бронзового віку, маючи май-же тотожний відповідник у добірці зразків зброї донецьких катакомбних пле-мен, а саме з поховання 15 кургану № 1 поблизу Красноярського [13, с. 106, рис. 38: 6]. Віднесення цієї знахідки до кола катакомбних старожитностей цілком правомірне, з огляду на існування поряд (за 0,5—0,6 км) стоянки цьо-го часу (див. опис пункту Матюшине ІІІ нижче).

На поверхні дюни зібрано 75 виробів з кременю і кварциту, що пред-ставляють матеріальну культуру населення доби пізнього мезоліту.

Мешканці стоянки використовували крем’яну та кварцитову сировину.Кремінь, вірогідно, галькового походження, має колір від світло- до

темно-сірого, при незначній товщині — напівпрозорий. Трапляється та-кож жовтувате та коричнювате забарвлення. Окремі речі зберегли рештки темної кірки. Близько третини предметів демонструють сліди перебування в полум’ї — характерну сітку тріщинок та знебарвлення, до біло-сірого від-тінку включно. Нарешті, поодинокі предмети вкриває брудно-біла патина.

Крем’яний комплекс складається з 10 знарядь та 17 заготовок і від-ходів виробництва. Серед перших наявні дві скребачки — кінцева на уламку (рис. 15: 1) та подвійна кінцевобічна на перетині середньоширокої платівки (рис. 15: 2). Присутній різець кутового типу, виготовлений на перетині серед-ньоширокої платівки, його вентральна частина підправлена кількома плас-кими сколами (рис. 15: 3). Ретушованих платівок — 4 екземпляри (3 — на заготовках середньої ширини, 1 — на широкій). У двох випадках незначні ді-лянки дрібної ретуші охоплюють кути проксимальних кінців скалок у місцях зламів і, ймовірно, фіксують відповідний технологічний прийом (локальне вищерблення окрайки), пов’язаний із необхідністю відділення непридатних для подальшого використання частин платівок. Ще один виріб — короткий сегмент із напівстрімкою ретушшю по одній із бічних окрайок. Наявний та-кож дистальний кінець платівки, у якого одну окрайку з вентралу вкриває дрібна крайова ретуш, другу — окремі фасетки пласкої ретуші. Віддалено він нагадує атиповий вкладень кукрецького типу (рис. 15: 4). Ретушованих від-щепів — 3, це — використані заготовки випадкових обрисів і форм. В усіх трьох випадках дрібна крайова ретуш формує невеликі виїмки (рис. 15: 5).

З-поміж заготовок і відходів виробництва є дрібний нуклеподібний уламок підпризматичної форми, з негативами знятих невеликих платівок і платівчастих відщепів; дрібна реберчаста платівка; 5 платівок (2 вузькі та 3 середньої ширини, всі — дуже тонкі, представлені 3 короткими медіальни-ми сегментами, 1 проксимальним та 1 дорсальним кінцями); 3 дрібні від-щепи; 4 невеличких уламки та осколки; 3 лусочки.

Для виготовлення знарядь із кварциту використовувалася сировина плитчастого походження, вірогідно, місцева. Її колір — від сірувато-білого (переважає) до сірого. Інколи простежуються прошарки жовтуватого або рожевуватого забарвлення. Жовтий колір могла мати й зовнішня поверхня плитки, хоча зазвичай її забарвлення не відрізнялося від загального. Товщи-на використаних плиток була незначною — близько 2,0—2,5 см, що відо-бразилося на загальній мініатюрності комплексу.

Група знарядь з кварциту нараховує 3 предмети. Це — 2 ретушо-вані платівки та 1 відщеп. Платівки представлені короткими медіальними

84


сегментами середньої ширини (1,1—1,2 см). Порівняно з неретушованими скалками, дещо більшою була і їх товщина (0,3—0,4 см). В одному випадку дрібна суцільна ретуш, а в іншому — середнього розміру фасетки епізодич-ної ретуші охоплювали по одній бічній окрайці кожного виробу. Втім, не виключено, що в обох випадках це — сліди використання платівок, які не піддавалися вторинній обробці. Невеликий відщеп має ділянку дрібної ре-туші, що формує виїмку на вентральній частині виробу (рис. 15: 6).

Заготовки та відходи виробництва з кварциту представлені: дріб-ним нуклеподібним уламком, сплощеної форми (завтовшки 0,7 см) і вкрай спрацьованим, що використовувався для отримання вузьких платівок; по-перечною скалкою підживлення торця плитки, що несла негативи дрібних сколів і лусочок; реберчастою платівкою; 3 платівчастими і 12 аморфними відщепами дрібних розмірів; 3 уламками (товстими відщепами), ширина яких також не перевищує 3 см; 13 лусочками. Уламки платівок (11 виробів) належали тонким і вузьким екземплярам (від 0,5 до 0,7 см завширшки, завтовшки 0,1—0,3 см), тільки 3 речі мали ширину до 1,0 см за такої ж товщини. З-поміж них проксимальних кінців — 4, коротких медіальних сегментів — 5, дистальних кінців — 2.

Датування описаного комплексу кам’яних виробів припадає на період пізнього мезоліту — раннього неоліту (табл. 8).

Таким чином, залишки стійбища Матюшине І пізньомезолітично-го часу (вірогідно, кукрецька культура) перекривалися культурними наша-руваннями катакомбної культури доби раннього бронзового віку та були зайняті нетривалими стійбищами скотарів наступних епох, що і засвідчене

Назва виробу Кремінь Кварцит Разом

уламок нуклеподібний 1 1 2

скалка підживлення 1 1

платівка реберчаста 1 1 2

платівки 5 11 16

відщепи платівчасті 3 3

відщепи аморфні 3 12 15

уламки, осколки 4 3 7

лусочки 3 13 16

Усього заготовок та відходів 17 45 62

скребачки 2 2

різець 1 1

платівки ретушовані 4 2 6

відщепи ретушовані 3 1 4

Усього знарядь 10 3 13

Усього виробів 27 48 75

Табл. 8. Знахідки з території стоянки Матюшине І.

85


знахідками. Крім того, на дюні виявлені бл. 20 уламків стінок і вінець гон-чарного посуду середини — останньої третини XVIII ст., які позначають існування тут хутора чи стану скотарів фіналу козацької доби.

Матюшине ІІ. Рештки ще однієї стоянки розташовані за 3,71 км на схід — південний схід від східної околиці с. Більськ (азимут 135°), за 4,58 км на північний захід (азимут 281°) від центральної частини с-ща Котельва, на підвищенні першої тераси посеред сучасної правобережної заплави р. Вор-скла (на кол. лівому березі старого річища Ворскли), за 0,110 км ліво-біч (на південь — південний захід) від асфальтованої автодороги О 1710132 «Котельва—Більськ» (рис. 1: 8). До стоянки на південний захід веде польова дорога, спрямована в бік місця влаштування обласних і республіканських змагань парапланеристів.

Рештки стоянки займають поверхню дещо вищої за попередню задер-нованої дюни овальної у плані форми (30 × 60 м, заввишки 1,2 м), також ви-довженої у широтному напрямку вздовж полотна сучасної автодороги (рис. 16: 1). Підвищення вкрите травостоєм й окремими кущами, із західного боку рос-те доволі помітний дуб. Дюна має пологі схили, сплощену вершину. На її по-верхні відзначене скупчення фрагментів гончарної кераміки фіналу козацького часу і виробів з кременю та кварциту. Площа — 0,18 га, із розроблюваною на майбутнє охоронною зоною навкруги — 0,58 га (рис. 11: ІІ; 12; табл. 9).

Знахідки представлені виробами з кременю і кварциту. Населенням фіналу середнього кам’яного віку використовувався кремінь від світло- до темно-сірого, інколи майже чорного кольору з білуватими цяточками, що при незначній товщині є напівпрозорим. Зрідка застосовувалася сировина жовту-ватого і коричнюватого забарвлення. Деякі предмети зберегли рештки крейдя-ної кірки. Поодинокі речі вкриває патина — від сизої до брудно-білої.

У складі крем’яної частини збірки присутні такі знаряддя: різець плас-кий кутовий на зламі широкої платівки (її медіальної частини), при цьому різцевий скол знято з вентральної по-верхні заготовки (рис. 16: 2); 2 сегмен-ти середньошироких платівок з дріб-ною ретушшю вздовж бічних окрайок (можливо, ретуш утилізації). Серед відходів виробництва: 2 проксимальні кінці платівок — вузької і середньо-широкої; 4 дуже дрібні аморфні від-щепи; осколок; 4 лусочки.

Для виготовлення знарядь з кварциту вживалася сировина плит-частого походження, вірогідно, міс-цева. Її колір — від сірувато-білого (переважає) до сірого. Зовнішні чи близькі до них прошарки мають жов-тувате забарвлення. Нерівномірний брудно-жовтий відтінок вони на-були під час вивітрювання, що сто-сується зовнішньої поверхні плиток.

Рис. 16. Матюшине ІІ. 1 — план (штриховкою позначені міс-ця знахідок кременів); 2—3 — знаряддя

(кремінь, кварцит).

86


Товщина плиток була незначною — близько 2,0—2,5 см, що відобра-зилося на загальній мі-ніатюрності комплексу.

Знаряддя з квар-циту: невеличкий відщеп із окремими фасетками дрібної ретуші (слідами використання-?) на од-ній з окрайок; проколка, сформована на уламку

шляхом незначної підправки наявного гострого кута (рис. 16: 3).Заготовки та відходи виробництва з кварциту представлені такими

типами: нуклеус торцевий з двома косими площадками на великому улам-ку плитки розміром 7,3 × 15,7 см і товщиною 1,3—2,1 см (рис. 17), про-ксимальний кінець вузької платівки і медіальний сегмент середньоширокої платівки; дрібний аморфний відщеп; 2 дрібних платівчастих відщепи; оско-лок; 2 лусочки. Збірка може бути датована в межах пізнього мезоліту — ран-нього неоліту (табл. 10).

Отже, залишки стійбища Матюшине ІІ пізньомезолітичного часу (кукрецька культура) можуть бути рештками майстерні з виготовлення зна-рядь з кременю та кварциту. Крім того, на дюні виявлені уламки стінок гончарного посуду середини — останньої третини XVIII ст., які вказують на використання цього надзаплавного підвищення в господарській діяльності населення козацької епохи.

Обидві дюни (рис. 11: I—II; 12) знаходяться у межах приватизо-ваного масиву випасів, що використовується СВК «Батьківщина» (голова правління — Герой України О.Г. Коросташов).

Матюшине ІІІ. Залишки стійбища носіїв донецької катакомбної куль-тури розташовані за 3,5 км на південний схід від східної околиці с. Більськ

(азимут 131°), за 4,8 км на північний захід (азимут 285°) від центральної частини с-ща Котельва, на підвищен-ні навколо вигину стариці в основі першої тераси правобережної запла-ви р. Ворскла (на кол. лівому березі Старої Ворскли), за 0,65 км лівобіч (на південний захід) від асфальтова-ної автодороги О 1710132 «Котельва—Більськ» (рис. 1: 9). До стійбища від неї на південний захід веде польова дорога, спрямована в заплаву на ви-паси перед лісовими насадженнями (рис. 18: 1).

Займає поверхню задернова-ної надзаплавної дюни підтрикутної


Пн. 50°04’21.3” 34°41’21.3”

Сх. 50°04’19.4” 34°41’30.2”

Зх. 50°04’20.8” 34°41’29.2”

Пд. 50°04’19.64” 34°41’28.5”

Табл. 9. Географічні координати крайніх межстоянки Матюшине ІІ.

Рис. 17. Матюшине, ур. Матюшине ІІ.Нуклеус (кварцит).

87


у плані форми (80 × 110 м, заввишки 1,5—2,0 м), дещо видовженої в ши-ротному напрямку (рис. 13; 18: 1). Остання вкрита кущами, молодими наса-дженнями сосни і дуба ДП «Котелевський лісгосп», з північного і південно-західного боків ростуть помітні дуби віком 60—70 років. Підвищення має пологий схил у бік старого річища Ворскли, пласку вершину. Із західного боку є рештки пересохлого болітця (заплавного озера). Південно-західну частину дюни перетинає лісова дорога (рис. 13). Вздовж смуг плантажної оранки на поверхні зібрані окремі уламки ліпного посуду доби раннього бронзового віку. Площа — 0,72 га (табл. 11).

Збережені культурні нашарування потужністю 0,2—0,3 м виявлені під дереном у шурфі-зачистці (1,0 × 2,0 м) в центрі дюни. У сусідніх за-чистках на площі понад 2,0 × 3,0 м В.В. Приймаком та О.М. Шапордою розчищені розвали кількох великих орнаментованих посудин, в т. ч. ріпо-подібної (рис. 19).

У шурфі, розбитому зі східного боку польової дороги на вершині дюни 2,0 × 1,0 м (рис. 18: 1: ш. 1), над місцем знахідки зразків ліпної кера-міки, відзначена наступна стратиграфічна ситуація (рис. 18: 2):

0,00 — 0,10—0,15 м — дерен, сіро-жовтий супісок, з поодинокими дрібними уламками ліпного посуду доби ранньої бронзи;

0,15 — 0,20—0,25 м — культурний шар — жовто-сірий супісок з окремими вуглинами і вкрапленнями випаленого піску;

0,20—0,25 — 0,30 м — посеред шурфу виявлені легко заглибле-ні рештки наземної будівлі підпрямокутної у плані форми (її третина), зорієнтованої за майже широтною віссю симетрії, завширшки 1,4—1,5 м, у довжину простежені на 0,9 м (рис. 18: 2). Заглибина незначно врізалася в шар материкового піску, мала «розмиті» контури більш сіруватого супі-щаного заповнення, що завершувалося порівняно рівним дном на глибині

Назва виробу Кремінь Кварцит Разом

нуклеус 1 1

платівки 2 2 3

відщепи платівчасті 2 2

відщепи аморфні 4 1 7

осколки 1 1 2

лусочки 4 2 5

Усього заготовок та відходів 11 9 20

різець 1 1

платівки ретушовані 2 2

відщепи ретушовані 1 1

проколка 1 1

Усього знарядь 3 2 5

Усього виробів 14 11 25

Табл. 10. Знахідки з території стоянки Матюшине ІІ.

88


0,3 м від «0». Вздовж східної стінки цієї бу-дівлі відзначені 5 стов-пових ямок, близьких до підквадратних форм, заглиблених у материк на 3,0—5,0 см. Розміри цих ямок коливалися в межах від 10 × 11 до 18 × 20 см. З північ-ного боку була наявна ще одна ямка розміром 19 × 21 см і глибиною

10 см. У центрі дослідженої частини будівлі містилася значно більша ямка підквадратної форми розміром 0,40 × 0,45 м і глибиною 0,43 м від «0» (рис. 18: 2). У ній переважав попелястий пісок, окремі вуглини і, здо-гадно, останню можна інтерпретувати як рештки внутрішньо-житлового вогнища.

У заповненні цього об’єкту і поряд виявлено понад 170 уламків ліпного посуду, що належали 4-м ліпним посудинам, опис яких наводить-ся нижче. З 0,30—0,43 м — залягав світло-жовтий материковий намивний пісок-материк (рис. 18: 2).

Таким чином, виявлені сліди житлового об’єкту нетривалого вико-ристання, що належав стійбищу населення донецької катакомбної культу-ри. Про це промовисто свідчили виявлені зразки ліпної кераміки.

Знахідки. Керамічний комплекс стоянки складався винятково з фрагментів ліпного посуду великих форм. Останні залягали на незначній глибині (0,2—0,3 м) практично суцільним шаром, разом з окремими вугли-нами. Краї зламів черепків були старими, вивітреними й окатаними. Тим не менше, з-поміж уламків вдалося вирізнити фрагменти трьох посудин, а також вінце четвертого невеликого ліпного горщика, що розсипалося.

1. Уламки вінця великого ліпного товстостінного (0,9—1,0 см) ріпо-подібного горщика з коротким масивним вертикальним манжетоподібним потовщеним вінцем діаметром бл. 26 см (рис. 18: 5; 19: 1), широким опу-клим тулубом діаметром понад 50 см, котрі зберегли рештки орнаментації у вигляді горизонтально розташованих рядів ширших і поставлених більш похило ялинкових наколів три-чотиризубого штампу, що всуціль вкривали верхню частину корпусу посудини (рис. 19: 1). Розміри уламків — від 2,2 × 3,2 до 8,0 × 12,3 см. У щільному тісті сіро-коричневого кольору наявні не-значні домішки піску, інколи — органіки, зовнішня поверхня добре затерта, внутрішня — затерта до зникнення горизонтальних розчосів загладжування. До розвалу цього ж горщика належали й уламки стінок посудини та її перед-дення з подібною орнаментацією, тільки у візерунковому пасмі на тулубі з-поміж наколів зустрічаються ряди вертикального розмежування «ялинко-вих» смуг, нанесені тим же штампом. Всього — 21 уламок. Їх розміри — від 3,2 × 3,3 до 5,8 × 9,3 см.


Пн. 50°04’02.4” 34°41’28.3”

Сх. 50°04’04.8”50°04’02.7”

34°41’32.2”34°41’33.1”

Зх. 50°04’01.0” 34°41’29.2”

Пд. 50°04’00.3” 34°41’30.2”

Табл. 11. Географічні координати крайніх межстоянки Матюшине ІІІ.

89


2. Фрагменти він-ця також великого ліпно-го товстостінного (0,8—1,1 см) приземистого гор-щика з низьким, загнутим назовні краєм сплощено-го зверху вінця, діаметром 25 см (рис. 18: 3—4; 19: 2), широким опуклим ту-лубом діаметром близько 45 см. Корпус посудини аж до скругленого дна був вкритий горизонтальними рядами ялинково розта-шованих наколів крупно-го чотиризубого штампу, що займали всю поверх-ню посудини. Розміри уламків — від 2,1 × 4,2 до 6,8 × 8,6 см. У щільному тісті сіро-коричневого ко-льору присутні незначні домішки крупного піску, зовнішня поверхня затерта, внутрішня — має го-ризонтальні розчоси від загладжування. До розвалу цього горщика належа-ли уламки стінок та їх передденні потовщення з подібною орнаментацією. Нижня частина посудини, як і внутрішня поверхня, зберігали затерті сліди гребінцевого загладжування (рис. 19: 4). Всього — 86 уламків. Їх розміри — від 2,3 × 3,6 до 8,1 × 11,3 см.

3. Уламки вінця великого ліпного товстостінного (0,7—1,0 см) горщи-ка з більш відведеним у горизонтальному напрямку краєм, менш опуклим тулубом з профілюванням, вкритим зверху зиґзаґоподібним прокресленим чотиризубим штампом візерунком. Діаметр вінця — понад 31 см (рис. 18: 3). Збереглося кілька фрагментів верху цієї посудини. Розміри уламків — від 2,2 × 3,2 до 5,5 × 8,2 см. У щільному тісті сіро-коричневого кольору є до-мішки крупного піску, зовнішня і внутрішня поверхні затерті. До розвалу тулуба останнього горщика належали уламки стінок та їх передденні по-товщення з орнаментацією, нанесеною прокресленими чотиризубим штам-пом зонованими композиціями. На плічках горщика — «хвилястий» зиґзаґ, нижче — горизонтальні лінії і ромбічно-трикутникові зображення із «бах-ромою» опущених донизу смуг, на тулубі нижче — вертикальні ялинкові композиції на кшталт «дерева життя» (рис. 19: 5). Поверхні затерті, інколи зі слідами гребінцевого загладжування. Всього — 51 уламок. Їх розміри — від 2,4 × 2,7 до 5,3 × 11,1 см.

Отримані матеріали засвідчують належність решток стійбища насе-ленню фіналу раннього бронзового віку.

Рис. 18. Матюшине ІІІ. Окомірний план (1).Шурф: план і профіль західної стінки (2). Кераміка

доби раннього бронзового віку (3—7).

90


Опішня, с-ще, Вітова могила, ур., Опішнянська селищна рада,Зіньківський район, неподалік від межі з Котелевським районом

(лівий берег рр. Ворскла — Дніпро)

Вітова могила, курган. Обстежені рештки великого кургану скіфсько-го часу першої половини VI ст. до н. е. — Вітової могили [11; 14, с. 103; 32, с. 11], розташовані за 4,8 км на північний схід (азимут 76°) від східної око-лиці с. Міські Млини Опішнянської селищної ради, за 1,61 км на південь — південний схід (азимут 158°) від південної околиці с. Деревки Деревківської сільської ради Котелевського району та за 3,05 км на північний схід (азимут 47°) від околиці с. Лихачівка Малорублівської сільської ради Котелевського району, поряд з ур. Шахове (рис. 20). Насип знаходиться посеред лісу (7-й виділ 63-го кварталу) ДП «Диканське дослідне лісомисливське господар-ство», за 0,64 км на захід від східних меж соснових лісонасаджень та польо-вої дороги між сс. Лихачівка і Деревки та пересихаючого озерця Деренкове [3, с. 4, 16; 41, арк. 6, рис. 10, 22).

Курган Вітова Могила досліджений 1888 р. І.А. Зарецьким [12, с. 354; 36, с. 58]. На час розкопок археологічний об’єкт мав висоту близько 4,3 м та діаметр 60 м, був оточений кільцевою западиною, що утворилася під час вибирання ґрунту для його спорудження. Під насипом знаходилося центральне поховання з прямокутною за формою ямою з дерев’яним на-катником розміром 2,8 × 4,2 м і глибиною понад 1,0 м. У ній виявлені за-лишки коня, а в північно-західному куті — рештки шкіряного сагайдака з 238-ма бронзовими трилопатевими вістрями стріл. Сагайдак прикрашали 28 золотих бляшок у вигляді пантери, гірського козла, орлиних голівок, велика бронзова позолочена кругла бляха і золоті бляшки-розетки. Поряд знахо-дилися уламки залізних деталей вузди коня [1, с. 142; 11, с. 233; 14, рис. 48; 47, с. 44, рис. 27: 2; 52, Taf. 23; 53, р. 67—72, fig. 12].

Колекція знахідок придбана 1891 р. у І.А. Зарецького для погашення кредиту останнім. Кошти він брав у позику для фінансування розкопок [24, с. 123, 125]. Наразі колекція зберігається у Державному історичному музеї Російської Федерації.

Відомо, що Вітову Могилу оточувала група з 8—10 курганів скіф-ської доби, частково досліджених І.А. Зарецьким [11; 53, р. 67—68]. Кілька з них існують і досі, у т. ч. два — зайняті навколишніми лісонасадженнями [41, арк. 6].

Полтавські краєзнавці вважають топонім «Вітова Могила» відлун-ням подій 600-річної давнини, коли у Середньому Поворсклі відбулася грандіозна і трагічна «битва народів» 1399 р. об’єднаних литовсько-українських військ Великого князя Литовського Вітовта із золотоординця-ми Тімур-Кутлука та Єдигея [25, с. 124—125]. Існує здогадка, що, можливо, на кургані знаходився спостережний пункт Вітовта під час цієї битви [10; 34, с. 178; 54, р. 38]. За бездоказовим припущенням В.Н. Жук, це цілком узгоджується із назвами навколишніх сіл — Лихачівка, Рублівка, Велика Рублівка [зр.: 2, с. 173, 177; 23, с. 34—35, 37; 34, с. 179; 39, с. 23—24].

Пам’ятка знаходиться на незначному підвищенні плато другої тераси лівого берега р. Ворскла [33, с. 137—138] з абсолютною висотою понад 102 м,

91


за 2,0 км на північ від шоссе Н-12 «Полтава—Опішня—Котельва—Ахтирка» (рис. 20).

У ході обсте-жень 2014 р. здійснені обміри, фотофіксація стану збереження і встановлені координати центру останця кургану (табл. 12).

Останець насипу, центральна частина якого досліджена, нара-зі має висоту 3,1—3,4 м та діаметр 63 × 70 м, з північного боку наполовину зайнятий сосновим лісом. Залишки кургану зберегли пласку вершину (20 × 25 м), що утворилася на місці колишньої заглибини розкопу (рис. 21). З півден-ного і південно-східного боків від краю насипу на відстані 6,0—9,0 м простежу-ється ділянка оплилилої заглибини від вибирання ґрунту завширшки 5,0—8,0 м і глибиною 0,4—0,5 м. На ній розміщені насадження молодої сосни.

Вершина задернована. Тут помітні сліди геодезичного пункту, що іс-нував у третій чверті XX ст. Із заходу на схід насип перетинає лісова дорога, прокладена у 1980-х рр. Абсолютна висота кургану в Балтійській системі ви-мірювань на різних картографічних основах ХХ ст. вказується в межах 105,2—105,4 м (рис. 20). Орієнтовна площа, зайнята насипом, складає 0,3517 га.

Вітова могила взята на облік та під охорону з площею мінімальної охоронної зони в 0,4 га згідно із рішенням Полтавської обласної ради від 15 лютого 2001 р. «Про охоронювану археологічну територію «Більське горо-дище» [9, с. 5].

Таким чином, під час обстежень восени 2014 р. отримано нові дані про археологічні об’єкти території й округи Більського городища, зокрема, на схід від нього вперше виявлені залишки пізньомезолітичних стоянок на-селення фінальної доби середнього кам’яного віку, які можна віднести до кола кукрецьких старожитностей. Викликають інтерес і залишки стійбища носіїв катакомбної культури, як здається, вперше виявленого у безпосеред-ній близькості до Більського археологічного комплексу. Щодо відомих ар-хеологічних пам’яток скіфської доби, то для них установлені площі і склад комплексів, уточнене їх місце розташування.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Білоусько О.А., Супруненко О.Б. Давня історія Полтавщини (ХХ

тисячоліття до н. е. — V століття): підручн. для 6 кл. загальноосв. школи. — Полтава, 2004. — 160 с.

2. Білоусько О.А., Супруненко О.Б., Мироненко К.М. Середньовічна історія Полтавщини (V — перша половина XVI століття): підручн. для 7 кл. загальноосв. школи. — Полтава, 2004. — 200 с.

3. Варвянська Т.В., Супруненко О.Б. Розрита могила. — Полтава, 1996. — 48 с.

4. Гавриш П.Я. Нові дослідження селища Царина у Більському горо-дищі // Старожитності Лівобережного Подніпров’я — 2011: зб. наук. пр. — К., 2011. — С. 60—78.


УЦ 49°57’35.4” 34°42’32.0”

Табл. 12. Вітова могила. Географічні координатиумовного центру кургану.

92


5. Гейко А.В. Набір тарного посуду скіфської доби з Більського горо-дища // АЛЛУ — Полтава, 2002. — № 1 (11). — С. 3—4.

6. Гейко А.В. Гончарство населення скіфського часу Дніпровського лісостепового Лівобережжя. — Полтава, 2011. — 248 с.

7. Гейко А.В. Ремонт глиняного посуду: історія, традиції, звичаї. — Полтава, 2013. — 176 с.

8. Городцов В.А. Дневник археологических исследований в Зеньков-ском уезде, Полтавской губернии, в 1906 году // Тр. XIV АС. — М., 1909. — Т. ІІІ. — С. 93—161.

9. Додаток № 1 до рішення Полтавської обласної ради «Про ство-рення охоронюваної археологічної території «Більське городище» від 15 лю-того 2001 року // АЛЛУ — Полтава, 2001. — № 2 (10). — С. 4—5.

10. Жук В. Где же произошла битва Витовта? // Дорогами тысячелетий. — М., 1989. — С. 21—39.

11. Зарецкий И.А. Заметка о древностях Харьковской губернии Бо-годуховского уезда слободы Лихачевки // Харьковский сборник: Литерат.-научн. прилож. к «Харьковскому календарю» на 1888 г. — Харьков, 1888. — Вып. 2. — С. 229—248.

12. Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Скифия VII—IV вв. до н. э. — К., 1983. — 379 с.

13. Клочко В.І. Озброєння та військова справа давнього населення України. — К., 2006. — 336 с.

14. Ковпаненко Г.Т. Племена скіфського часу на Ворсклі. — К., 1967. — 188 с.

15. Коротя О.В., Приймак В.В., Охріменко А.І., Сидоренко О.В. Кур-гани і майдани басейну р. Грунь-Ташань (До 90-річчя Б.А. Шрамка) // Пам’ятки археології північно-західного і західного секторів округи Біль-ського городища (І тис. до н. е. — І тис. н. е.): зб. наук. пр. — Полтава, 2010. — С. 29—73.

16. Кулатова І.М. Археологічні пам’ятки території та найближчої округи Більського городища (за розвідками 1994 р.) // Більське городище в контексті вивчення пам’яток раннього залізного віку Європи: зб. наук. пр. — Полтава, 1996. — С. 121—137.

17. Кулатова І.М., Гейко А.В. Звіт про рятівні археологічні дослі-дження на поселенні скіфського часу в ур. Лісовий Кут та курганному не-крополі в ур. Перещепине І біля с. Більськ Котелевського р-ну Полтавської обл. навесні 2001 р. // НА ІА НАНУ. — Ф. е. — 2002/136; НА ЦОДПА. — Ф. е. — Спр. 331. — 81 арк.

18. Кулатова І.М., Гейко А.В., Супруненко О.Б. Звіт про рятівні дослідження ділянки поселення скіфського часу в ур. Холодівщина біля с. Більськ Котелевського р-ну Полтавської обл. восени 2001 р. // НА ІА НАНУ. — Ф. е. — 2002/135; НА ЦОДПА. — Ф. е. — Спр. 327. — 87 арк.

19. Кулатова І.М., Гейко А.В., Супруненко О.Б. Рятівні дослідження на поселенні скіфського часу Холодівщина поблизу Більська на Полтавщи-ні // АВУ 2001—2002 рр: зб. наук. ст. — К., 2003. — С. 25—28.

20. Кулатова І.М., Супруненко О.Б., Терпиловський Р.В. Пізньоскіфські та пізньозарубинецькі старожитності на Полтавщині. — К.; Полтава, 2005. — 100 с.

93


21. Кулатова І.М. Рятівні дослідження на поселенні скіфського часу в ур. Лісовий Кут у Більську // АЛЛУ. — Полтава, 2008. — № 1—2 (23—24). — С. 137—149.

22. Кулатова І.М., Супруненко О.Б. Кургани скіфського часу західної округи Більського городища. — К., 2010. — 200 с., VI кол. вкл.

23. Кулатова І.М., Супруненко О.Б. Археологічна дослідницька ді-яльність І.А. Зарецького // Малоперещепинське диво. — Полтава, 2013. — С. 30—52.

24. Кулатова І.М., Супруненко О.Б. Археологічні дослідження І.А. За-рецького на Полтавщині // Археологія. — К., 2014. — № 2. — С. 121—129.

25. Мокляк В.О. Документальні свідчення XVI—XVII ст. про події на річці Ворсклі 1399 року // АЛЛУ. — Полтава, 2000. — № 1—2 (7—8). — С. 123—125.

26. Мурзин В.Ю., Ролле Р., Херц В., Махортых С.В.,Черненко Е.В. Ис-следования совместной Украинско-Немецкой археологической экспедиции в 1996 году. — К., 1997. — 25 с.

27. Мурзин В.Ю., Ролле Р., Херц В., Махортых С.В., Белозер В.П. Ис-следования совместной Украинско-Немецкой археологической экспедиции в 1997 году. — К., 1998. — 22 с.

28. Мурзин В.Ю. Ролле Р., Херц В., Махортых С.В., Белозер В.П. Ис-следования совместной Украинско-Немецкой археологической экспедиции в 1997 году. — К., 1999. — 47 с.

29. Мурзин В.Ю., Ролле Р., Херц В., Скорый С.А., Махортых С.В., Белозер В.П. Исследования совместной Украинско-Немецкой археологи-ческой экспедиции в 1999 году. — К., 2000. — 60 с.

30. Мурзин В.Ю., Ролле Р., Херц В., Скорый С.А., Махортых С.В., Белозер В.П. Исследования совместной Украинско-Немецкой археологи-ческой экспедиции в 2000 году. — К., 2001. — 72 с.

31. Мурзин В.Ю., Ролле Р., Херц В., Скорый С.А., Махортых С.В., Белозер В.П. Исследования совместной Украинско-Немецкой археологи-ческой экспедиции в 2001 году. — К., 2002— 88 с.

32. Наукова концепція археологічного заповідника «Більське городище скіфського часу»: наукова концепція, довідкові матеріали, проекти. — Пол-тава, 1996. — 60 с.

33. Полтавщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — 1024 с.34. Посухов В.І. Битва 1399 р.: підказує народна пам’ять // АЛЛУ. —

Полтава, 2003. — № 2 / 2002 — 1 / 2003 (12—13). — С. 178—179.35. Ролле Р., Херц В., Махортых С., Белозер В. Исследования со-

вместной Украинско-Немецкой археологической экспедиции в 2002 году. — К., 2003. — 88 с.

36. Сидоренко Г.О., Махно є.В.,Телегін Д.Я. Довідник з археології України: Полтавська область. — К., 1982. — 108 с.

37. Скорый С.А. Селище в урочище Лисовый Кут на Большом укрепле-нии Бельского городища (материалы раскопок 1999—2001, 2004 гг.) // Revista archeologiă. — Кишинев, 2008. — Serie nouă. — Vol. — Nr. 1. — С. 146—179.

38. Супруненко О.Б., Кулатова І.М., Степанович С.П. Звіт про роз-відки та розкопки на території та в окрузі Великого Більського городища

94


(Полтавщина) у 1994 р. // НА ІА НАНУ. — Ф. е. — 1994/43; НА ЦОДПА. — Ф. е. — Спр. 82. — 50 арк.

39. Супруненко О.Б. Вітова могила // Наукова концепція державного заповідника «Більське городище скіфського часу»: наукова концепція, до-відкові матеріали, проекти. — Полтава, 1996. — С. 22—24.

40. Супруненко О.Б., Гейко А.В., Коваленко О.В., Кулатова І.М., Мироненко К.М., Сапєгін С.В. Звіт про археологічну розвідку по трасі кон-денсатопроводу с. Більськ — УСК «Солоха» — Селещина в Котелевському, Зіньківському, Диканському, Полтавському і Машівському р-нах Полтав-ської обл. в 1999 р. // НА ІА НАНУ. — Ф. е. — 1999/68; НА ЦОДПА. — Ф. е. — Спр. 231. — 90, 64 арк.

41. Супруненко О.Б. Звіт про археологічні розвідки в Котелевсько-му та Полтавському районах Полтавської обл. з підготовки археологічної частини «Зводу пам’яток історії та культури» в 2002 р. // НА ІА НАНУ. — Ф. е. — 2002/168. — 46, 12 арк.

42. Супруненко О.Б., Кулатова І.М., Шерстюк В.В., Тимощук А.І. Звіт про дослідження на земельній ділянці під проходження нафтопроводу-шлейфу від свердловини № 402 до УКПГ «Більськ» в ур. Перещепине, на території курганного некрополю скіфського часу, інші наглядові роботи в адміністративних межах Більської сільської ради Котелевського району та розвідки у Зіньківському і Полтавському районах Полтавської області в 2005—2006 рр. // НА ІА НАНУ. — Ф. е. — 2006/11. — 40 арк., 77 рис., інв. опис — 17 арк., акти 2 арк.; НА ЦОДПА. — Ф. е. — Спр. 453. — 133 арк.

43. Супруненко О.Б., Коротя О.В. Поховальні комплекси з наглядових робіт Історико-культурного заповідника «Більськ» // Кулатова І.М., Супру-ненко О.Б. Кургани скіфського часу західної округи Більського городища; ЦП НАНУ і УТОПІК; ЦОДПА. — К., 2010. — Додаток 1. — С. 173—175.

44. Супруненко О.Б. Рятівні дослідження в окрузі Більського горо-дища восени 2011 року // Феномен Більського городища: збереження, до-слідження та популяризація найбільшої в Європі пам’ятки доби раннього залізного віку: зб. наук. пр. та мат-лів наук. конф. — К., 2012. — С. 26—35.

45. Супруненко О.Б. Рятівні дослідження в окрузі Більського горо-дища // АДУ — 2012. — К., 2013. — С. 282—284.

46. Супруненко О.Б., Гавриленко І.М., Мироненко К.М., Сидоренко О.В., Скорий С.А., Шерстюк В.В. Звіт за розвідки та археологічні експерти-зи на Полтавщині 2014 р. // НА ІА НАНУ. — Ф. е. — 2014. — Нов. надх.; НА ЦОДПА. — Ф. е. — Спр. 739. — 184 арк.

47. Черненко Е.В. Скифские лучники. — К., 1981. — 167 с.48. Черненко Е.В., Ролле Р.А., Скорый С.А., Махортых С.В.,

Герц В.Ю., Белозер В.П. Исследования совместной Украинско-Немецкой археологической экспедиции в 2003 году. — К., 2004. — 100 с.

49. Черненко Е.В., Роле-Герц Р.А., Скорый С.А., Махортых С.В., Герц В.Ю., Белозер В.П. Исследования совместной Украинско-Немецкой археологической экспедиции в 2004 году. — К., 2005. — 96 с.

50. Шерстюк В.В. Корчага з селища в урочищі Лісовий Кут на Біль-ському городищі // Феномен Більського городища — 2014: До 70-річчя від-ділу археол. ран. залізного віку Ін-ту археол. НАН України та 80-річчя від

95


дня народж. видатного україн. археолога проф. Є.В. Черненка (1934—2007): зб. мат-лів наук. конф. — К.; Полтава, 2014. — С. 125—128.

51. Шрамко Б.А. Раскопки В.А. Городцова на Бельском городище в 1906 г (по материалам коллекции ГИМ) // Більське городище в контексті вивчення пам’яток раннього залізного віку Європи: зб. наук. пр. — Полта-ва, 1996. — С. 29—54.

52. Grakow B.N. Die Skythen. — Berlin, 1980. — 160 s.53. Zakharow A.A. I. A. Zaretsky’s excavations in the Government of Kharkov //

Eurasia Septentrionalis Antiqua. — Helsinki, 1932. — N. 7. — P. 67—72.54. Posuchovas V. Kur buvo vorsklos Kautynes? // Mokslas ir Gyvenivas. —

Vilnius, 1983. — № 1. — Р. 38.

А.Б. Супруненко, С.А. Скорый, И.Н. Гавриленко, И.И. КоростРАЗВЕДКИ НА ТЕРРИТОРИИ И В ОКРУГЕ

БЕЛЬСКОГО ГОРОДИЩАРезюме

Осенью 2014 г. произведены обследования отдельных памятников скиф-ского времени на территории и в округе Бельского археологического комплекса, которые позволили определить точное местонаходжение ряда селищ и ран-нескифского курганного некрополя в ур. Перемирки, уточнить их площади и составляющие комплексов, а также впервые описать неколько стоянок эпохи позднего мезолита — раннего бронзового века в левобережной ворсклинской пойме, напротив Восточного укрепления. Определено состояние сохранности останца известного кургана скифского времени — Витовой могилы, в 1888 г. исследованого И.А. Зарецким.

Ключовые слова: Бельское городище, Ворскла, Сухая Грунь, Тарапунька (Бельский ручей), Витова могила, Лисовый Кут, Матюшино, Холодивщина, Царина, ранний бронзовый век, скифское время, поздний мезолит.

O.B. Suprunenko, S.A. Skory, I.m. Gavrilenko, I.I. KorostTHE BELSK ARCHAEOLOGICAL SITE AND ITS ENVIRONS

INVESTIGATIONSSummary

The paper deals with the investigations of certain Scythian monuments and artefacts that took place in the Belsk archaeological site and its environs in autumn 2014. The investigations made possible to specify the exact places of a number of settlements as well as the early Scythian necropolis in tract Premirky, to adjust their area and components of the complexes as well as, for the first time, to describe a few settlements, dated back to the late Mesolithic period — the early Bronze Age, in the left bank floodplain of Vorskla opposite the Eastern fortification. It was also examined the state of remains of a barrow dated back to Scythian time and known as the Vitova mohyla that had been examined before by I.A. Zaretsky in 1888.

Keywords: Belsk archaeological site, Vorskla, Sukha Grun, Tarapunka (Belsk creek), Vitova mohyla (Vitov’s grave), Lisovy Kut, Matuschyne, Kholodivschyna, Tsaryna, the early Bronze Age, Scythian time, the late Mesolithic period.

96

В.В. Приймак, М.І. Овчаренко, Л.А. Цьомкало та ін.

УДК 902.21 (477.53) “-6/-3””+17”© В.В. Приймак, М.І. Овчаренко,

Л.А. Цьомкало, О.М. Шапорда, А.І. Штанько

АРХЕОЛОГІЧНІ РОЗВІДКИ 2014 РОКУ В ПІВДЕННО-СХІДНОМУ СЕКТОРІ БІЛЬСЬКОГО ГОРОДИЩА

ТА НАЙБЛИЖЧІЙ ОКРУЗІ ПАМ’ЯТКИ

У публікації висвітлено результати розвідок на території Більського городища та його найближчої округи. Представлено інформацію про шурфу-вання території селища-передгороддя Більського городища, селища Барвінко-ва гора. Подаються матеріали досліджень стоянки епохи ранньої бронзи між населеними пунктами Більськ, Котельва та Млинки. Описується виявлений курганний могильник «Е», а також випадкова знахідка — намистина з околиць с. Млинки з поперіднім датуванням ХVIII ст.

Ключові слова: Більське городище, селище-передгороддя, селище, Бар-вінкова гора, ранній залізний вік, ескарп, стоянка, бронзовий вік, катакомбна культура, намистина XVIII ст.

У 2014 р. Комунальною установою «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради продовжувалися роботи з обстежень горо-дищ, курганів і селищ скіфського часу Більського археологічного комплексу.

Крім характерних для попередніх сезонів робіт, спрямованих на під-готовку матеріалів до «Зводу пам’яток археології Більського городища та його округи», а також моніторингу об’єктів культурної спадщини, які зрід-ка супроводжувалися фіксацією виявлених руйнувань, розкриттям частини зруйнованих об’єктів, заповідник працював над виконанням вимог Пол-тавської міжрайонної прокуратури з питань дотримання вимог у природо-охоронній сфері. Відповідно до цього, уточнювалися дані про власників земельних ділянок, на яких розташовані археологічні об’єкти Більського городища. Також з’ясовувалися дата та причини розпаювання (надання в оренду) цінних в історичному плані територій. Особлива увага приділялася характеру використання земельних ділянок на сьогодні.

Виконуючи зазначені завдання, працівниками заповідника здійснено моніторинг курганів, поселень і місцезнаходжень, розташованих на Більському городищі та безпосередньо біля нього. Водночас, згідно з методичними вимогами до оформлення облікової документації, на деяких з них огляд носив поглиблений характер: закладалися шурфи, готувались акти обстеження, фотографувався загальний вигляд, знімались і уточню-вались плани та прив’язки на місцевості (за допомогою навігаційних при-ладів). Така робота, разом з подальшим опрацюванням архівних джерел і літератури, є необхідною передумовою паспортизації пам’яток, однак по-требує як часу, так і відповідного фінансового забезпечення.

Значний обсяг робіт було виконано працівниками заповідника, зо-крема безпосередньо незайнятими польовими дослідженнями, щодо зістав-лення сучасних даних про пам’ятки з відомостями, відображеними в до-датку (карта-схема та перелік об’єктів) до рішення Полтавської обласної

97

Археологічні розвідки 2014 року в південно-східному секторі Більського городища...

ради «Про організацію охоронюваної археологічної території «Більське го-родище» від 15 лютого 2001 р. Особливу увагу при цьому приділено аналізу першоджерел — звітній документації дослідників 50—90-х рр. ХХ ст. Через об’єктивні причини (відсутність чітких прив’язок об’єктів на місцевості, недосконалість відзнятих планів унаслідок заслабкої матеріально-технічної забезпеченості учасників експедицій тих часів, диференційованого підходу до підготовки звітності, відсутності чітких вимог до її оформлення тощо) інколи неможливо зіставити відкриті сучасними дослідниками пам’ятки з уже відомими за звітною документацією минулого — початку нинішнього століть. У результаті цього виникають проблеми з їх локалізацією.

У процесі вивчення архівних матеріалів виявилося, що не спрацьовує й інший метод локалізації, характерний для звітів ХХ ст. — за назвами урочищ. У звітах часто названі топоніми, невідомі нині жителям населених пунктів, розташованих довкола Більського городища. Методично правильним є пере-лік усіх топонімів, якими іменуються місця розташування пам’яток археології [1, с. 68], а не лише одного з них, як часто бувало на практиці.

У 2014 р. продовжилася багаторічна практика виїздів на нововияв-лені та відомі пам’ятки Більського городища з фахівцями ІА НАН України (С.А. Скорий, С.В. Махортих, О.Є. Фіалко, С.С. Безсоно-ва, Д.С. Гречко, О.Д. Моги-лов), ДП НДЦ «ОАСУ» НАН України (О.Б. Супруненко), ХНУ імені В.Н. Каразіна (І.Б. Шрамко, С.А. Задні-ков), ЦОДПА (І.М. Кулатова, В.В. Шерстюк), закладів куль-тури й освіти Сумської обл. (Є.М. Осадчий, О.В. Коротя, О.В. Кравченко) та з колишнім працівником ІКЗ «Більськ» А.І. Охріменком [6; 7]. Здій-снювалися консультації щодо об’єктів археологічної спад-щини з працівниками уста-нов культури та вищої школи Харківської (В.В. Дідик) та Полтавської (А.Л. Щербань, А.В. Гейко, Ю.О. Пуголовок) областей, а також з науков-цем з Бєлгородської обл. РФ О.Г. Дяченком.

Варто зазначити, що в останні польові сезони ареал розвідок працівників заповід-ника наближався від віддале-них ділянок (широкої округи) Рис. 1. Барвінкова гора, ур. Інструментальний

план (за О.В. Коротею та Є.М. Осадчим).

98


до безпосередньо прилеглих до Більського городища (периферії) або власне складових його частин [4].

Напрацювання минулих польових сезонів, зокрема й 2014 р., стали основою для підготовки облікової документації на пам’ятки, розташовані в Полтавській і Сумській обл.

Нижче наводиться інформація про основні об’єкти досліджень 2014 р.с. Більськ, поселення біля сучасного в’їзду на городище

Пам’ятка відома за даними Б.А. Шрамка, розташовується на пів-день від с. Більськ, по обидва боки асфальтованої дороги з смт Котельва до с. Більськ. Загальна площа поселення — близько 10 га, воно складається з чотирьох частин. У 2013 р. територія пам’ятки також шурфувалася [9].

Східна частина (Барвінкова гора) є четвертою ділянкою поселення. Вона займає мис, утворений долиною Ворскли та ярами, що впадають у до-лину річки. Із заходу обмежена давнім кар’єром і узвозом дороги, вибраним у схилі річкової долини. У порівнянні з розташованими поряд на берего-вому плато центральною та південною частинами селища, Барвінкова гора розміщується на кілька метрів нижче. Розвідувальні роботи на ній носили обмежений характер. У викидах із грабіжницьких шурфів було виявлено ромбічну бляшку скіфського часу та пізньосередньовічні речі [8, с. 103—106]. Культурно-хронологічне й типологічне визначення пам’ятки дискусій-не, існує припущення, що це — городище [3, с. 30—33]. Наявність частково

Рис. 2. Барвінкова гора, ур. Шурф. Кресленик.

99


ескарпованих схилів, культурного шару з артефактами раннього залізного віку та козацького періоду, а також западин, які, певно, є рештками об’єктів Нового часу, обумовлюють необхідність продовження польових досліджень, для яких важливішими є не обсяги робіт, а їхня систематичність (розкриття однієї із западин та отримання розрізу ескарпованого схилу, побудова про-філів ескарпованих ділянок південного схилу, нівелювання майданчика та укладання повздовжнього профілю Барвінкової гори).

У 2014 р. учасниками розвідок було повторно зачищено стінку обвалування лісу, яке візуально сприймалося як вал з напільного боку. Здійснено це шляхом розміщення шурфу на місці в’їзду на Барвінкову гору (рис. 1). Попередньо здійснювалися консультації з фахівцями, зокрема з О.П. Медведєвим (Воронезький університет). Науковець вказав на недо-статність лише морфологічних ознак для вирішення питання про тип по-селення, звернув увагу на подібність «валу» Барвінкової гори до обвалуван-ня лісу, відмінність «фортифікаційної споруди» від традиційних укріплень городищ раннього залізного віку Подоння та Дніпровського лісостепового Лівобережжя, які він оглядав. Він же запропонував з’ясувати тип пам’ятки шляхом дослідження насипу з напільної сторони Барвінкової гори.

Шурф площею дещо більше 3,0 м2 було закладено на в’їзді на Барвін-кову гору (рис. 2). Розміри (3,3 × 1,0 м) і орієнтація обумовлювалися напрям-ками обвалування і в’їзду. Материк залягав від вершини насипу на 0,70 м по центру, 0,50 м і 0,35 м на краях шурфу з внутрішнього боку майданчика Барвінкової гори та зовнішньої відповідно. У профілі простежено майже го-ризонтальне, з потовщенням у бік майданчика Барвінкової гори, на північ-ний схід, залягання шарів викиду з рову. Тонший (до 0,15 м) шар жовтувато-го глинистого ґрунту накладався на підзолистий тонкий (до 0,10 м) рихлий ґрунт, а місцями — на сірий щільний ґрунт. Останній був досить потуж-ним (до 0,35 м), очевидно, являючи собою викид, основна маса якого була заповненням вибраного в материку рову. Важко знайти аналогії цьому профі-лю серед розрізів укріплень серед опублікованих для Більського городища та інших укріплених поселень басейну Ворскли [5, с. 138—142, рис. 3]. Швид-ше за все, цей профіль фіксує викид із рову обвалування лісу, можливо, зі слідами оновлення рову (на профілі верхні шари позначено 1—3, а перший викид — 4). Археологічних матеріалів у шурфі не було.

Оскільки зафіксовано факт незавершеного будівництва городища скіфської доби Мохнач на Сіверському Дінці [2, с. 177], слід розглядати й цю гіпотезу. Однак проти неї свідчить розташування майданчика Барвін-кової гори нижче рівня території селища-передгороддя. Як і Куземинське укріплення, Барвінкова гора не може не пов’язуватися з фортифікацією Біль-ського городища. Майданчик Барвінкової гори від обстрілу луками з кількох сторін не могли захистити стіни, розміри яких визначаються в реконструкціях укріплень Більського городища Б.А. Шрамка та городищ Ворсклинського басейну А.О. Моруженко, оскільки існував відчутний перепад висоти при-леглих до неї з напільного боку ділянок плато корінного берега. Натомість ескарповані схили ставали частиною фортифікації Більського городища, її додатковою лінією оборони, оскільки прилеглі до укріплень Великого Біль-ська та Східного городища ділянки селища-передгороддя, що оточуючували

100


Барвінкову гору, підвищувалися над долиною Ворскли та ярами, які утво-рювали тут три миси. Також слід звернути увагу на те, що на різних ділян-ках Великого укріплення вали мають різну висоту, а на Східному городищі стрілка мису, що вдається в долину Ворскли, взагалі не має валу. Однак перевірка гіпотези про наявність ескарпів вздовж східного краю Більського городища, обернених до Ворскли, та їх вивчення має стати окремою темою досліджень заповідника.

смт Котельва, місцезнаходження доби ранньої бронзив урочищі Матюшине ІІІ

Розташовується між с. Більськ, смт Котельва та с. Млинки (рис. 3). Займає ділянку високої заплави правого берега р. Ворскла та лівого берега стариці річки — Старої Ворскли, з усіх боків оточену пересохлими руслами (рис. 4). Пам’ятку зафіксовано експедицією ІКЗ «Більськ» і ЦОДПА, за участю С.А. Скорого. Під час її виявлення в зачистці протипожежного обо-рювання лісу було знайдено великі фрагменти ліпного посуду катакомбної культури. Матеріали з шурфу та зачисток попередньо опубліковані в цьому збірнику. Крім того, в материку було помічено стовпові ямки для легкої конструкції типу навісу або намету. Щоб не допустити загибелі від госпо-дарських робіт інших фрагментів посуду та решток споруди, було вирішено зачистити смугу оборювання в обидва боки від місця знахідок кераміки та прошурфувати прилеглу ділянку, отримавши якісні характеристики страти-графії нововідкритої пам’ятки.

У шурфі було виявле-но нові фрагменти посуду, за-фіксовано ще одну стовпову ямку та з’ясовано характер за-лягання нашарувань (рис. 5). У горизонтальних зачист-ках інформативні профілі не вдалося отримати, оскільки вони були практично відсут-німи через сипучість супіску внаслідок руйнування оран-кою. У результаті робіт було з’ясовано,що прилеглі ділянки придатні для продовження до-сліджень на площі до 100 м2, із включенням площі шурфів і зачищень до єдиної сітки роз-копу. Оскільки на прилеглій території насаджень моло-дої сосни в борознах глибо-кої оранки слідів культурного шару не виявлено, є підстави вважати місцезнаходження ке-раміки слідами стоянки носіїв катакомбної культури.Рис. 3. Матюшине, ур. Місцезнаходження ІІІ

доби ранньої бронзи (карта О.В. Короті).

101


с. Більськ, селище-передгороддя (8 на карті-схемі1)Розташовується південніше від сучасного в’їзду на Більське городи-

ще з боку смт Котельва, за 0,8—0,9 км по дорозі вздовж валу та рову Велико-го городища, між фортифікаційними спорудами та схилом долини Ворскли (рис. 6). Розміри, контури та площа пам’ятки, а також потужність культур-ного шару потребують уточнення. Під час двох оглядів території пам’ятки не було виявлено кераміки. Під час третього обстеження на розораній поверхні після опадів знайдено один мініатюрний уламок стінки посуду раннього залізного віку. На місці знахідки закладено шурф (рис. 7). У шурфі вияв-лено три таких самих фрагменти посуду, всі на глибині від 0,00 до 0,25—0,30 м, тобто в шарі оранки. Нижче цього рівня чорнозем був стерильним, знахідок у ньому не було. Таким чином, існування селища-передгороддя залишається під сумнівом. Для того, щоб зафіксувати або спростувати його

1 Мається на увазі додаток до рішення Полтавської обласної ради «Про організа-цію охоронюваної археологічної території «Більське городище».

Рис. 4. Матюшине, ур. Місцезнаходження ІІІ доби ранньої бронзи.Окомірний план (за В.В. Приймаком).

102


існування потрібні нові по-льові роботи, які варто про-вести на прилеглій до шурфу ділянці, розташованій у лісі. Такі дослідження нададуть можливість виключити ви-падкове потрапляння уламків посуду разом з привезеним гноєм з північно-західного краю селища Царина-Сад.

с. Більськ, курганниймогильник «Е»

Курганний могиль-ник було виявлено випадково під час пошуків так званого могильника «Д», відомого за даними розвідок експедиції ЦОДПА як скупчення курга-ноподібних насипів.

Він розташовується дещо південніше від місця локалізації могильника «Д» О.Б. Супруненком, на підви-щеній ділянці берегового пла-то, зліва від основної ґрунтової

Рис. 6. Розташування шурфу на селищі-передгородді Східного укріплення Більського

городища. 2014 р. (карта О.В. Короті).

Рис. 5. Матюшине, ур. Шурф на місцезнаходженні ранньої бронзи. Кресленик.Умовні позначення: 1 — сірий супісок; 2 — темно-сірий супісок (культурний шар зі

знахідками); 3 — дерен; 4 — материк — світлий пісок; К — фрагменти кераміки.

103


дороги від с. Більськ (бере початок від зупинки на південно-східній околиці села) до с. Глинське. Дорога паралельна до високовольтної ЛЕП (рис. 8). З півночі поле, на якому розміщується могильник «Е», від-ділене польовою дорогою від тери-торії, де розташовується могильник «Д». Згадана польова дорога веде до лісу, її продовження з протилежного боку від дороги Більськ—Глинське спрямоване до могильника «Ж», план якого передбачається зняти в 2015 р. після консультацій з фахів-цями ЦОДПА та ІА НАН України2.

Усі кургани могильника «Е» розорюються. Дані про їхні розміри наводяться в таблиці (табл.).

с. Млинки, випадкова знахідкаПід час поверхневого огляду

розораних територій у межах с. Млин-ки (Котелевський р-н) виявлено археологічний предмет — намистину.

2 На думку О.Б. Супруненка та С.А. Скорого, цей об’єкт є залишками т. зв. Південного валу Більського городища.

Рис. 7. Селище-передгороддя Східного укріплення Більського городища.План і профіль шурфу. 2014 р.

Умовні позначення: 1 — чорнозем з включенням зеленуватої материкової глини; 2 — чорнозем; 3 — зрихлений культиватором чорнозем; 4 — глинистий

шар зеленуватого відтінку.

Рис. 8. Більське городище. Курганний могильник «Е» (окомірний план В.В. Приймака).

104


Місце знахідки намистини, а також кераміки та інших речей доби пізнього середньовіччя—Нового часу локалізується на північно-західній околиці села, біля нового русла р. Ворскла.

Намистина з глухого чорного скла, біконічної форми (рис. 9). По-верхня у вигляді 4—5-гранних фасеток, дуже затерта. Краї каналу зрізані, акуратно оброблені. Канал — конічної форми, звужується. Структура ядра спіралеподібна, намистина отримана шляхом навивки. Розміри: довжина 13,5 мм, ширина (діаметр) — 15 мм, діаметр каналу від 3,5 мм до 1,0 мм.

Намистина має аналогії з Півдня України. Зокрема, подібна намистина походить з Олешківських пісків (Цюрупинський р-н Херсонської обл.), вона також знайдена випадково, зберігається в Херсонському обласному краєзнав-чому музеї. Близька до млинківської, округлої форми намистина експонується в Миколаївському краєзнавчому музеї (місце знахідки не відоме)3. Датуван-ня намистини давньоруським часом ХІ—ХІІІ ст. малоймовірне, принаймні, у старожитностях Лівобережжя означеного періоду аналогії їй не відомі. Ви-ходячи з часу існування Олешківської Січі (1709—1728 рр.) [10, с. 346], можна попередньо датувати знахідку в межах ХVIII ст.

Польові роботи 2014 р. дозволили до-повнити карту Більського археологічно-го регіону, уточнити інформацію про окре-мі пам’ятки та виявити проблеми в інтер-петації деяких із них. Останнє стосується місцезнаходжень, які мають відмінності від се-лищ не лише як наукові об’єкти, але й інший пам’яткоохоронний статус. Якщо селища можуть вилучатися із землеобробітку (або мати певні обмеження, зокрема, щодо глибини оранки), то місцезнаходження лише враховуються під час проведення земляних робіт, зі здійсненням ар-хеологічних спостережень за ними. Це обумов-лює значний обсяг польових робіт на численних місцезнаходженнях на території Більського го-родища в наступних польових сезонах.

3 Консультація О.С. Дзнеладзе.

№ насипу Діаметр Висота Примітки

1 20—25 м 0,2 м Ледь помітний на відстані з півночі

2 30 м 0,1 м Ледь помітний на відстані з півночі


4 20—25 м 0,2 мМіж насипами 3 і 4 на відстані 75 м від першого — знайдено мініатюрний фрагмент стінки ліпного посуду РЗВ


6 25—30 м 0,3 м Помітний на відстані з півночі і сходу

Табл. с. Більськ, курганний могильник «Е». Розміри насипів курганів.

Рис. 9. Млинки, с. Намистина xVIII ст.

(фото О.М. Шапорди).

105


ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Авдусин Д.А. Полевая археология СССР. — М., 1980. — 335 с.2. Колода В.В. Скифские материалы городища Мохнач // Древности

Восточной Европы: сборник науч. тр. к 90-летию Б.А. Шрамко. — Харьков, 2011. — С. 169—178.

3. Коротя О.В., Осадчий є.М. Городище раннього залізного віку в уро-чищі Барвінкова гора у Більську //АЛЛУ. — 2008. — № 1—2. — С. 30—33.

4. Коротя О.В., Кравченко О.М., Овчаренко М.І., Осадчий є.М., Приймак В.В., Сидоренко О.В., Шапорда О.М., Шевченко Р.О., Шерстюк В.В., Штанько А.І. Дослідження округи Більського городища в 2013 році // Археологічні дослідження Більського городища — 2013. — К.; Котельва, 2014. — С. 83—93.

5. Моруженко А.А. Оборонительные сооружения городищ Поворск-лья в скифскую эпоху // Скифский мир. — К., 1975. — С. 133—146.

6. Приймак В.В., Коротя О.В. Поселення басейну р. Грунь-Ташань // Старожитності Лівобережного Подніпров’я: збірник наукових праць і мате-ріалів Х науково-практичного семінару «Охорона та дослідження пам’яток археології» (м. Комсомольськ, 14—16 серпня 2010 р.). — К.; Полтава, 2010. — С. 105—107.

7. Приймак В.В., Коротя О.В., Охріменко А.І. Сидоренко О.В. Кургани і майдани басейну р. Грунь-Ташань (до 90-річчя Б.А. Шрамка) // Пам’ятки археології північно-західного і західного секторів округи Більського горо-дища (І тис. до н. е. — І тис. н. е.). — Котельва; К., 2010. — С. 29—73.

8. Приймак В.В. Підсумки вивчення пам’яток козацької доби в окру-зі Більського городища // Археологічні дослідження Більського городища — 2013. — К.; Котельва, 2014. — С. 100—110.

9. Приймак В.В., Коротя О.В., Овчаренко М.І., Осадчий є.М., Сидоренко О.М., Шапорда О.М., Штанько А.І., Шевченко Р.О., Шерстюк В.В. Розвідки в окрузі Більського городища // Феномен Більсько-го городища — 2014: до 70-річчя відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України та 80-річчя від дня народження видат-ного українського археолога професора Є.В. Черненка (1934—2007). — К.; Полтава, 2014. — С. 108—111.

10. Яворницький Д.I. Iсторiя запорозьких козаків. — К., 1993. — Т. 3. — 557 с.

106

В.В. Приймак, М.И. Овчаренко,Л.А. Цёмкало, О.Н. Шапорда, А.И. Штанько

АРХЕОЛОГИЧЕСКИЕ РАЗВЕДКИ 2014 г. В ЮГО-ВОСТОЧНОМСЕКТОРЕ БЕЛЬСКОГО ГОРОДИЩА

И БЛИЖАЙШЕЙ ОКРУГЕ ПАМЯТНИКА

РезюмеВ публикации представлены результаты разведок на территории

Бельского городища и его ближайшей округи. Подаются данные о шурфовке селища-предградия Восточного Бельского городища, селища Барвинкова гора. Представлены материалы исследования стоянки эпохи ранней бронзы между селами Бельск, Котельва, Млынки. Описывается курганный могильник «Е», а также случайная находка — бусина из окраины с. Млинки с предварительной датировкой ХVIII в.

Ключевые слова: Бельское городище, селище-предградье, селище, Бар-винковая гора, эскарп, ранний железный век, бронзовый век, катакомбная культура, бусина.

V.V. Priymak, m.I. Ovcharenko,L.A. Tsomkalo, O.m. Shaporda, A.I. Shtanko

ARCHAEOLOGICAL RECONNAISSANCE IN 2014IN THE SOuTHEAST SECTOR BILSK HILLFORT AND HIS DISTRICT

SummaryThe publication presents the results of exploration on the territory of the

hillfort Bilsk and his district. Provides information on trenching area of Bilsk suburb Barvinkova Gora. Submitted materials of research on early Bronze Age settlement between the villages Bilsk, Kotelva, Mlynki. Describes the burial mound «E», and the accidental find — bead from outskirts of the village Mlynki pre-dating the ХVII century.

Keywords: Bilsk hillfort, settlement-suburb, settlement, Barvinkova gora, escarp, Early Iron Age, Bronze Age, Catacomb culture, bead.

107

Міждисциплінарні дослідження Глинського археологічного комплексу в 2014 році

УДК 902/904 (477.53) “09/15”© Ю.О. Пуголовок, Я.В. Володарець-Урбанович,

С.А. Горбаненко, М.С. Сергєєва, Є.Ю. Яніш

МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ДОСЛІДЖЕННЯГЛИНСЬКОГО АРХЕОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ В 2014 РОЦІ

Подано інформацію про результати міждисциплінарних досліджень на території селища (посаду) в ур. Леваднюкова Гора. Отримано нові матеріали до вивчення та реконструкції матеріальної культури й господарства населення давньоруського часу в басейні Ворскли.

Ключові слова: Дніпровське Лівобережжя, давньоруський час, архео-логія, геоінформаційні дослідження, палеоетноботаніка, археологічне дерево, іхтіологія.

1. Історія дослідженьУ липні 2014 р. Глинський загін Полтавської археологічної експе-

диції ДП НДЦ «ОАСУ» Інституту археології НАН України спільно з Інсти-тутом керамології — відділенням Інституту народознавства НАН України продовжив науково-рятівні археологічні дослідження у с. Глинське Зіньків-ського р-ну Полтавської обл. на території пам’ятки національного значен-ня — Глинський археологічний комплекс (рис. 1: 1—3).

Розкопки були зосереджені на частині селища (посаду) в ур. Левад-нюкова Гора. Об’єкт досліджень розташований на правому березі р. Вор-скла, на мису другої надзаплавної тераси, висотою до 25 м над рівнем за-плави. Мис витягнутий по вісі північний захід—південний схід, на північ від нього за 0,25 км розташоване Велике городище (ур. Кріпость), відділене від селища Глинським струмком, з порівняно широкою долиною. Площа мису становить близько 0,7 га. Мис розділяє в меридіональному напрямку асфальтована дорога місцевого значення «Глинське—Опішне», в результа-ті прокладання якої утворилися схили. Там місцеве населення влаштувало стихійний видобуток піску, що призвело до руйнування культурних наша-рувань і, як наслідок, рятівних робіт на пам’ятці.

Перші відомості про пам’ятки в с. Глинське наведені у праці В.Г. Ляскоронського. Він оглянув територію, навів опис укріплень і зняв схематичний план городища [31, с. 180—182, рис. 36]. Надалі роботи на пам’ятці мали переважно розвідковий характер. У різні часи тут працювали І.І. Ляпушкін, А.П. Кучера, О.В. Сухобоков, а також полтавські дослідни-ки [29, с. 129—132; 30, с. 121; 25, с. 14—15; 17, с. 169—170; 10, арк. 1, 2; 9, арк. 8].

Стаціонарні археологічні дослідження комплексу проводилися в 1997—1999 рр. експедицією Центру охорони та досліджень пам’яток архео-логії під керівництвом О.Б. Супруненка. На Малому городищі досліджено житло роменської культури з добре збереженими деталями конструкції та виразною колекцією різномантіних побутових виробів. Крім цього, було проведено перетин укріплень на Великому городищі та досліджено кілька насипів на могильнику, здійснено розвідкові обстеження округи комплексу,

108

Ю.О. Пуголовок, Я.В. Володарець-Урбанович, С.А. Горбаненко та ін.

знято план некрополю, розпочато визначення меж комплексу [24, с. 91—92; 19, с. 188—211; 34, с. 113—114: 11].

У 2006 р. в околицях комплексу проводилися рятівні археологічні дослідження на одному із селищ-сателітів — Глинське IV [45].

У 2011 р. розкопки на пам’ятці відновлено. Метою цих робіт ста-ли науково-рятівні дослідження на зруйнованих ділянках одного з посадів. Упродовж кількох польовоих сезонів були отримані виразні археологічні матеріали. Тут виявлено рештки житлово-господарської забудови та кілька поховань жінок і дітей, датованих кінцем ХІІІ—XIV ст. [38; 39; 40; 41; 21, с. 121—125].

2. Матеріали і методи дослідженьУ 2014 р. роботи продовжено за допомогою традиційних загально

використовуваних археологічних методів. Наукові дослідження були зо-середжені на ділянці, що прилягала до розкопів 2011 та 2013 рр. Однак,

Рис. 1. Глинське, місце розташування: на карті: 1 — України; 2 — Полтавської обл.; 3 — місцевості (за: maps.yandex.ua); 4 — схема розташування розкопів в ур. Левадню-

кова Гора (а — асфальтована дорога; б — луки; в — лісові насадження).

109


у зв’язку з обмеженістю у часі й ресурсах, масштабних розкопок провести не вдалося. Головну увагу було приділено місцю минулорічного шурфу, від якого на північ закладено розкоп площею 16 м2. Стратиграфічна ситуація, простежена в розкопі, виявилася практично аналогічною до минулорічної. Потужність культурного шару складала близько 0,4 м, була слабко насиче-ною знахідками, порівняно з культурними нашаруваннями довкола загли-бини об’єкта. У результаті розширення площі розкопу окреслилися контури заглибленої частини житла, яке знаходилося в його південній частині. На-чальник експедиції — Ю.О. Пуголовок.

Для розширення джерелознавчих можливостей виявленого матеріа-лу також запроваджено загальновідомі, але досі маловживані методи: геоін-формаційних досліджень, флотації і промивки культурного шару; проаналі-зовано виявлений у ході археологічних досліджень традиційними методами остеологічний матеріал (археозоологічний і антропологічний).

Невід’ємною складовою сучасних досліджень стають роботи з ви-користанням сучасних космічних інформаційних технологій. Застосування ГІС у дослідженнях Глинського археологічного комплексу обумовлене дво-ма критеріями: створенням точних планів та місцерозташування пам’яток, що складають Глинський археологічний комплекс, і укладанням зведе-ного плану розкопів на селищі в ур. Леваднюкова Гора. Виконавець — Я.В. Володарець-Урбанович.

Загалом малозатратні флотація та промивка також дали значну кіль-кість додаткових матеріалів, недоступних за умови традиційних досліджень (див.: [14]). Первинний відбір аналізів методами послідовного використання флотації та промивки здійснив С.А. Горбаненко. З метою отримання додат-кової інформації, у тому числі про культурні рослини, нами була проведена вибіркова промивка і флотація зразків ґрунту з об’єкту 2 (напівземлянки). Переглянуто близько семи стандартних відер ґрунту (близько 70 дм3). За-вдяки специфіці механічного складу ґрунту (супісок; дрібнозерниста струк-тура), проби були частково просіяні через сітку зусиллями всіх членів екс-педиції, після чого решту було розділено за допомогою послідовної флотації й промивки. Результатом флотації стала легка фракція, що складалася з рослинних решток. Її вручну розподілено на палеоетноботанічні матеріали й вуглики.

Палеоетноботанічні дані передусім дають змогу вийти на рівень ана-лізу зернового господарства; супутні свідчення (бур’яни, кісточки, шкара-лупа тощо) у загальному контексті вивчення пам’ятки та її околиці дають непрямі дані для доповнення картини побутування і господарської діяль-ності людини в давнину. Визначення провів С.А. Горбаненко.

Дендрологічні дослідження, зокрема визначення порід «археологічно-го» дерева, як їх складова, у контексті вивчення пам’ятки дають додаткові дані щодо характеристики місцевих природних умов і професійної та гос-подарчої діяльності людини. За відсутності дерев’яних виробів, які зберіга-ються вкрай рідко, особливе значення набуває вивчення деревного вугілля. Вугілля, пов’язане з датованим культурним шаром, дає додаткові дані про характер лісової рослинності мікрорегіону у визначений період, а проби безпосередньо з археологічних об’єктів виявляють основні породи дерева,

110


що використовувалися у господарстві. Отримані дані можуть бути основою для вивчення сировинної бази стародавньої деревообробки. Визначення проведені М.С. Сергєєвою.

Результатом промивки стали риб’ячі кістки й луска. Археоіхтіологічні дані дають можливість частково реконструювати особливості господарської діяльності людини. Крім видового складу іхтіофауни у досліджуваний пе-ріод, у результаті аналізу іхтіологічних матеріалів отримуємо інформацію щодо основних промислових видів риб, засобів їх здобування, реконструк-ції основних морфометричних параметрів, а також частки риб у раціоні мешканців поселень. Крім того, ряд видів є індикаторними, за наявністю яких, у певних випадках, можна реконструювати гідрографічні та кліматич-ні умови на момент функціонування конкретного поселення. Визначення матеріалів — Є.Ю. Яніш.

Також проведено визначення кісткових решток, виявлених у ході розкопок. Порівняно в невеликій кількості виявлені кістки тварин, що складали переважно кухонні залишки. Археозоологічні вивчення провів В.Л. Бондаренко. Також з культурного шару навколо об’єкту та на місцях його руйнування зібрано людські кістки, антропологічна експертиза яких здійснена А.В. Артем’євим1.

3. Геоінформаційні дослідження2014 р. було проведено прив’язку до розкопів за допомогою ГІС-

програм. Зокрема, за точку відліку було прийнято стовп лінії електропере-дач, що був помітний на космознімках. Він розташований нижче по схилу від розкопів, поруч із дорогою. Координати — 50.013917° пн. широти та 34.671228° сх. довготи.

Місце розміщення житлового об’єкту 2009 р. розташоване за 45,5 м на північ від точки відліку та за 8 м на схід від дороги.

Розкопи 2011, 2013, 2014 рр. знаходилися за 56,8 м на північ від точ-ки відліку та за 11,65 м на схід від дороги.

Розкоп 2012 р. розташовувався за 85,1 м на північ від точки відліку та на 7,5 м на схід від дороги.

За допомогою файлу hgt (квадрат N50E30) у програмі Global Mapper 14 із застосованим модулем створення контуру було отримано конфігурацію ізоліній на досліджуваній території. А за допомогою програми Google «Пла-нета Земля» було створено карту-схему ур. Леваднюкова Гора (рис. 1: 4).

У програмі MapInfo Professional 10.0 було об’єднано всі ці дані, а та-кож окреслено загальну конфігурацію досліджених площ з 2009 до 2014 рр., що видно на представленій карті-схемі (рис. 1: 4).

Таким чином, здійснено перший крок до створення загальної ар-хеологічної карти пам’яток, що складають археологічний комплекс біля с. Глинське. Також було зведено загальний план розкопів на селищі в ур. Леваднюкова Гора.

1 Оскільки матеріал нерепрезентативний, його не має сенсу піддавати ретельному аналізу. Тим не менше, вважаємо за необхідне долучити його до повної публіка-ції міждисциплінарних досліджень. Висловлюємо щиру вдячність В.Л. Бондаренку й А.В. Артем’єву за визначення й надану інформацію.

111


4. Археологічні дослідженняПроведені паралельно з

археологічними, геоінформаційні до-слідження створили необхідне під-ґрунтя для подальшого вивчення те-риторії пам’ятки, оскільки в резуль-таті нанесення виявлених об’єктів на картосхему встановлюються межі садиб. Та для повного підтвердження чи спростування цього припущення необхідні масштабніші розкопки.

Дослідженнями сезону 2014 р. встановлено межі й розмі-ри заглибленої споруди, виявленої у 2013 р., а також розкопано ділянку прилеглого до неї культурного шару. З’ясовано, що споруда належить до числа жител із заглибленою части-ною, має прямокутну в плані фор-му й ознаки зрубної конструкції. Особливістю конструкції житла мож-на вважати відсутність опалювально-го пристрою в його нижній частині. Вірогідно, що житлова споруда була влаштована на холодному підкліті. На користь цього припущення свід-чить виявлений прошарок обпеченої глини, що «висів» у заповненні.

Більшість виявлених матеріалів становлять уламки посуду XIII—XIV ст. зі слідами повторного випалу (рис. 2). У невеликій кількості представлена ке-раміка роменської археологічної культури та давньоруського часу (ХІ—ХІІ ст.). Окрему групу складає привізна кружальна кераміка, можливо, причорномор-ського походження, репрезентована уламками тарного і столового посуду.

Крім масових матеріалів, у заповненні об’єкта та в культурному шарі навколо нього виявлена добірка індивідуальних знахідок. До речей, пов’язаних зі спорядженням коня, належать кругла лита бляшка, на зворот-ній частині якої міститься чотири штифти для кріплення (рис. 3: 1). Деталі оздоби одягу (поясу?) представлені пряжкою, що прикрашена геометричним орнаментом (рис. 3: 2) та нашивною бляшкою з рослинно-геометричним орнаментом (рис. 3: 3), аналогічною до виявлених у минулі роки. Особис-ті прикраси представлені щитково-серединними перснями (рис. 3: 4, 5), а також привісками — уламком бубонця (рис. 3: 6) та фрагментом сережки «волинського» типу (рис. 3: 7). Поруч із житлом виявлено невеликий за-лізний цвях з грибоподібною шляпкою (рис. 3: 8). З числа знахідок при-вертає увагу квадратна бляшка з орнаментом «квадрат у квадраті», у центрі якого вміщено квітку (рис. 3: 9). Зворотня частина бляшки має петлі для кріплення й залита свинцем. Вірогідно, що цей виріб був прикрасою кінця

Рис. 2. Глинське, с., Зразки керамікиіз заповнення об’єкта 2.

112


шийної гривні, що датується Х—ХІ ст. До знахідок побутового призначення належить біметалевий наперсток (рис. 3: 10).

Також серед підйомного матеріалу, знайденого біля розкопу, трапи-лися кілька виробів, пов’язаних з рибальством. Це — фрагменти залізної ості 12,0 см довжиною та залізного гачка завдовжки 10,6 см (рис. 4).

Виявлені матеріали дозволяють припускати належність житла й, ві-рогідно, садиби, досить заможному власнику. На це вказують знахідки при-крас, а також деталі оздоблення кінського спорядження, хоча їх археологі-зація може бути наслідком певних трагічних подій. Однак, подібні висновки отримають своє підтвердження або спростування тільки в ході наступного аналізу матеріалів та дослідження самої пам’ятки. Перші кроки щодо такої інтерпретації вже здійснені. Їх попередні результати представлено нижче.

Не можна залишити поза увагою й знахідки рибальських знарядь (див. рис. 4). Незважаючи на те, що їх було знайдено поза межами чіткого археологічного контексту, численні аналогії з давньоруських пам’яток, а також дані, отримані шляхом визначення природничими методами (див. нижче) дають підстави стверджувати, що для давніх жителів Глинського по-селення риболовля була буденним явищем.

5. Визначення кісткових залишків та луски рибКрім згаданих вище суто археологічних свідчень щодо існування ри-

боловлі, завдяки промивці для об’єкту 2 отримано додаткову інформацію, що дає змогу встановити видовий склад рибальської здобичі, розміри про-мислової риби тощо. Результатом промивки стали риб’ячі кістки й луска. Матеріали визначені шляхом порівняння кісткових фрагментів та луски з

Рис. 3. Глинське, с., індивідуальні знахідки: 1 — бляшка; 2 — пряжка з геометричним орнаментом; 3 — бляшка з рослинно-геометричним орнаментом; 4—5 — щитково-серединні персні; 6 — уламок бубонця; 7 — фрагмент сережки «волинського» типу; 8 — цвях з грибоподібним навершям; 9 — бляшка з орнаментом «квадрат у квадраті»

(1—7 — мідний сплав; 8 — залізо; 9 — мідний сплав, свинець; 10 — мідний сплав, залізо).

113


екземплярами сучасних та субфо-сільних видів риб з порівняльної остеологічної колекції Є.Ю. Яніш. Реконструкція розмірів здійснена за методикою В.Д. Лєбєдєва [28]. Точне визначення віку риб про-ведене шляхом підрахунку річних кілець на лусках та хребцях. Сис-тематика та видові назви риб на-ведені за визначником-довідником Ю.В. Мовчана [35]. Об’єм вибірки фрагментів риб з об’єкту — 511 ек-земплярів (150 — кістки та 361 — луска). З них 80 фрагментів (15,7 % від загальної кількості остеологіч-них матеріалів) склали кістки, які неможливо визначити до виду.

Остеологічні матеріали цієї пам’ятки належать до категорії «ку-хонних решток», про що свідчить видовий та анатомічний склад до-сліджених фрагментів. Як прави-ло, сліди розділки на кістках, сліди вогню та погризи собаками чи гри-зунами також підтверджують при-належність кісток до цієї категорії. У цьому випадку слідів зовнішньо-го впливу на кістки не виявлено.

Усього в матеріалах ви-явлено залишки дев’яти видів риб: стерлядь (Acipenser ruthenus), окунь (Perca fluviatilis), йорж (Gymnocephalus cernuus), судак (Stizostedion lucioperca), сазан (Cyprinus carpio), плітка (Rutilus rutilus), плоскирка (Blicca bjoerkna), лящ (Abramis brama), щука (Esox lucius).

Йорж, хоча і є досить поширеним видом, в археологічних матеріалах зустрічається зрідка, з огляду на незначні розміри його кісток і луски. Наяв-ність виду в остеологічних матеріалах у цьому випадку, ймовірно, є резуль-татом промивки ґрунту, яка дозволяє виявляти найнезначніші фрагменти й фіксувати наявність видів, які, за традиційних в археології способів відбору матеріалів, не потрапляють до поля зору археозоологів.

За абсолютною кількістю залишків у матеріалах на першому місці йорж (n = 130), потім — судак (n = 105), сазан (n = 94) та окунь (n = 73). Усі інші види представлені поодинокими зразками (рис. 5).

Вибірка кісток, з яких можливо взяти проміри, невели-ка, але для деяких екземплярів певних видів нами реконструйовані

Рис. 4. Глинське, с., підйомний матеріал: 1 — ость; 2 — гачок (залізо).

114


основні морфологічні параме-три (табл. 1). Основну частину здобутих риб складають ста-тевозрілі особини, переважно дрібні та середні за розмірами риби. Відсоток молодих осо-бин у цілому по колекції склав 23,5 %. Присутність у матеріалі лише двох особин великого роз-міру (лящ — 46,1 см та щука — 59,3 см) опосередковано вказує на те, що риби маленького роз-міру були виловлені цілеспрямо-вано, а не складали прилов під час лову великих риб, і значний відсоток статевонезрілих особин не є виключно похибкою збору матеріалу в ході досліджень.

Крім того, значний відсоток статевонезрілих особин може бути обу-мовлений несприятливими факторами в житті місцевого населення (напри-клад, недорід, падіж худоби, пожежі та ін.), за яких максимально викорис-товуються альтернативні джерела їжі.

У матеріалах переважають фрагменти посткраніального скелета над краніальним, у співвідношенні 3,2 до 1. Наявність кісток краніального і пост-краніального скелетів свідчить про обробку риби безпосередньо на поселенні (у житлі). Також переважання хребців і ребер від кісткових риб підтверджує кращу збереженість цих елементів скелета порівняно з кістками голови.

Видовий склад риб в остеологічному матеріалі є типовим для су-часної іхтіофауни малих і середніх річок України басейну Дніпра. З інших археологічних пам’яток, які були розташовані біля притоків Дніпра, також відомі знахідки цих видів риб. Для порівняння нами використані результати розкопок, у першу чергу, пам’яток, які також належать до басейну Дніпра. Огляд даних по матеріалах попередніх археологічних культур наведений у роботі А.В. Кузи [23]. У зв’язку з тим, що за два—три століття, як правило, склад іхтіофауни різко не змінюється (якщо не відбуваються значні ката-

Рис. 5. Глинське, с. Співвідношення видів риб: 1 — йорж; 2 — судак; 3 — сазан; 4 — окунь; 5 — щука; 6 — лящ; 7 — плітка; 8 — плоскирка;

9 — стерлядь.

ВидРозміри, см

mсер., кгВік

Lmax lmin Lсер. Статевозрілі Статевонезрілі

Щука 59,3 12,1 27,3 0,4 3 2

Окунь 16,3 9,8 13,1 0,2 2 1

Плотва 14,5 11,5 13,3 0,2 3 1

Лящ — — 46,1 1,3 1 1

Йорж — — 10,1 0,04 1 1

Табл. 1. Основні параметри риб, реконструйовані шляхом екстраполяції даних.

115


клізми), а основні види співпадають з визначеними нами, вважаємо, що й за досліджуваного періоду ці види були звичайними та розповсюдженими, посідаючи суттєве значення в житті місцевого населення. Ці висновки та-кож підтверджуються даними щодо рибної ловлі жителями Донецького [46] і Полтавського [28, с. 306—311] городищ у VIII—XIII ст., де в остеологічних матеріалах представлені ті ж самі види.

При порівнянні з іншими пам’ятками Давньої Русі виявлений ана-логічний видовий склад риб [32; 47], але більшість археоіхтіологічних до-сліджень були проведені для пам’яток з території Росії, відповідно ріки, на яких стояли поселення, належать до басейнів Балтійського та Каспійського морів, а не Чорного, як Дніпро. Тому для визначення розповсюдженості видів біля Глинського поселення некоректно порівнювати результати з да-ними цих пам’яток, хоча хронологічно вони близькі.

Наявність залізних риболовних знарядь — ості та гачка значних роз-мірів (див. вище, рис. 4) опосередковано свідчить про регулярний вилов риби середнього та великого розміру. Як правило, острогою чи гарпуном рибу ловлять на мілководдях, найрезультативніше — навесні, під час не-ресту, та восени. Для дрібних риб цей спосіб не використовується. З пред-ставників іхтіофауни Ворскли, які могли бути виловлені цими знаряддями, це — щука, сом, лящ та сазан. З видів, які не зафіксовані в остеологічному матеріалі, може бути білизна звичайна (Aspius aspius). Крім того, як правило, паралельно використовували такі знаряддя як сітки (ставні, бредні), про що свідчать грузила2, які знаходять при розкопках інших синхронних археоло-гічних пам’яток, а також верші та інші запірні системи, від яких, на жаль, археологічних свідчень залишається надзвичайно мало [23].

Таким чином, лов риби був добре відомий жителям Глинсько-го давньоруського селища. Засоби лову та основні промислові види подібні до знайдених на інших пам’ятках Південної Русі, а також попередніх, роменської й боршевської, археологічних культур. Лов риби продовжував займати важливе місце у забезпеченні місцевого населення їжею, поряд із землеробством та збиральництвом. Видовий і віковий склад риб вказує на цілорічний лов, найінтенсивніший — у весняний (нерестовий) та осінній періоди року.

Необхідно також додати, що серед іхтіологічних матеріалів, наданих для визначення, присутня шкаралупа пташиного яйця (ймовірно, свійської курки невеликих розмірів).

* * *Наступний блок знахідок переважно представляє принципово іншу

категорію продуктів харчування. Якщо іхтіологічні дані, доповнені знахід-ками частин снастей (а також зручним розташуванням неподалік від річки), беззаперечно засвідчують розвиненість привласнюючого способу господар-ства, то знахідки кухонних решток, переважно домашніх тварин й обгорілих зернівок, загалом вказують на існування відтворюючих форм. Зокрема, зі впевненістю можна говорити про існування тваринництва й хліборобства.

2 За повідомленням О.Б. Супруненка, подібний виріб був виявлений поруч, у ході досліджень 1997 р., на Великому городищі в ур. Кріпость. Матеріали готуються до публікації.

116


6. Археозоологічні визначенняОсновним свідченням щодо ролі тваринництва (а також мисливства) в

господарстві місцевого населення є остеологічні рештки тварин. У результаті дослідження заповнення об’єкту кінця XIII—XIV ст. виявлено уламки тварин-них кісток у кількості 45 од., які надійшли на визначення в остеологічну лабо-раторію Музею археології ХНУ имені В.Н. Каразіна (визначення В.Л. Бонда-ренка). Вони були визначені до видової належності. Остеологічні матеріали є типовими кухонними відходами після вживання в їжу й належать: свійські: ве-лика рогата худоба (ВРХ) (Bos taurus), коза (Capra hircus), свиня (Sus domestica), кінь (Equus caballus), курка (Gallus domesticus); дикі: кабан (Sus scrofa).

Результати визначення кісткових матеріалів представлено в табл. 2.

7. Палеоетноботанічні дані3

Палеоетноботанічний матеріал отримано у ході вибіркової флота-ції заповнення об’єкту 2. Його визначено завдяки порівнянню з раніше визначеними аналогічними зразками, широким колом публікацій на цю тему; зернівки бур’янів — за атласом-визначником бур’янів [7]. У резуль-таті аналізу виявлено 120 зернівок і насіння культурних та бур’янових рос-лин, їх фрагментів, з яких 15 визначити не вдалося. Також вдалося виявити 13 фрагментів шкаралупи горіхів.

За характеристиками, запропонованими О.Ю. Лєбєдєвою для за-гальної стандартизації цілеспрямованих палеоетноботанічних досліджень, заснованих на промивках і флотації [26; 27], показники матеріалу такі. За пробу прийнято стандартне відро об’ємом 10 дм3. Результативність флота-ції — 1 (100 %): у кожній пробі було виявлено макрорештки землеробських рослин. Середня насиченість заповнення — 17,1 зернівки / 10 дм3.

Отримані карбонізовані рештки зернівок мають дуже різну збереже-ність, за п’ятибальною шкалою від 1 до 5. Однак, загалом стан збереженості слід оцінити як цілком задовільний (ближче до 4; хоча, деякі крихкі зернівки розсипалися у ході транспортування і визначення). Тому доволі незначна кіль-

3 Підготовлено до друку: С.А. Горбаненко, на стадії друку.

Вид Кількість кісток, од.

Вікова градація

Ювенальні Молоді Дорослі Старі

ВРХ 31 9 / 1 15 / 4 7 / 3 —

Коза 3 1 / 1 2 / 1 — —

Свиня 6 — 6 / 2 — —

Кінь 1 — — 1 / 1 —

Курка 1 — 1 / 1 — —

Кабан 1 — — 1 / 1 —

В с ь о г о 45 * 10 / 2 24 / 8 9 / 5 —

Табл. 2. Видовий і віковий склад тварин з об’єкту 2

П р и м і т к а. У віковій градації подано кількість: кісток / особин.* З них дві людських кістки (старої особи: п’яткова кістка і колінна чашечка).

117


кість фрагментів не підлягає іденти-фікації. Зважаючи на пошкодження зернівок від вогню і зміну їх пара-метрів щодо первинного стану, ви-мірювання матеріалів не має сенсу.

Зі 120 одиниць матеріалу визначено 105 зернівок і насінин: 86 — культурних рослин, 19 — бур’янів. Матеріал представлений таким чином: культурних зернових (за зменшенням кількості): 33 про-са (Panicum miliaceum), 18 жита (Secale cereale), 9 пшениць м’яких голозерних (Triticum aestivum s. l.4), 6 ячменю плівчастого (Hordeum vulgare), 5 пшениці двозернянки (Triticum dicoccon), 5 вівса (не ви-значено до виду) (Avena sp.), 1 яч-меню голозерного (Hordeum vulgare var. coeleste), 1 пшениці однозер-нянки (Triticum monococcum); бобо-вих: 5 насінин сочевиці звичайної (Lens culinaris), 3 половинки гороху (Pisum sativum); зернівок бур’янів: 8 сто-колосу (не визначено до виду) (Bromus sp.), 6 одиниць спориша звичайно-го (зернівки і лусочки) (Polygonum aviculare), 3 зернівки гірчака березкопо-дібного (Polygonum convolvulus), 2 — гібіскуса трійчастого (Hibiscus trionum). Також 15 фрагментів дуже пошкоджених зернівок злакових рослин не ви-значено (Cerealia). Фрагменти шкаралупи горіхів (13 шт.) належать ліщині (Corylus avellana).

Просо представлене винятково пшоном, себто — зернівками, очи-щеними від плівок. Усі вони на час отримання матеріалів втратили зародки. Такий стан речей доволі звичний, оскільки зародок — це найуразливіша частина зернівки, тому без плівок просо доволі швидко його втрачає.

Первинний палеоетноботанічний спектр (ПБС) складений на основі кількісних показників зернівок (ПБСк) (основні поняття див.: [22]). У ньо-му враховано лише такі зернівки злакових культурних рослин: просо, жито, пшениці м’які голозерні, ячмінь плівчастий, пшениця двозернянка, овес. Відповідно, не враховано найменші показники — пшениця однозернянка і ячмінь голозерний як такі, що могли бути супутніми до посівів інших куль-турних зернових. Крім того, до ПБСк (а далі — і до ПБС за масою (ПБСм) не залучено горох і сочевицю, оскільки невідомо були це польові посіви чи городні. Такий спектр є лише відображенням співвідношення кількості матеріалів, себто — усього лише констатацією факту.

Оскільки переважна більшість дослідників сприймає такі показники як кінцевий результат, що приводило до хибних висновків про беззапере-чне переважання проса, для інтерпретації отриманих результатів потрібен

4 S. l. = sensu lato = у широкому розумінні.

Рис. 6. Палеоетноботанічний спектр зернівок злакових культурних рослин, за масою: P. m. — Panicum miliaceum (просо); S. c. — Secale cereale (жито); T. a. s. l. — Triticum aestivum s. l. (пшениці м’які голозерні); H. v. — Hordeum vulgare (ячмінь плівчастий); T. d. — Triticum dicoccon (пшениця

двозернянка); А. sp. — Avena sp. (овес).

118


інший підхід. З цією метою нами запроваджено індексацію зернівок з ура-хуванням різниці в масі, в основі якої лежить співвідношення маси зер-нівок злакових культурних рослин, а за базову одиницю взято найменшу зернівку — просо (1 зернівка … злакової культурної рослини = n зернівкам проса): просо — 1, ячмінь плівчастий — 5,5, пшениця двозернянка — 6,2, пшениці м’які голозерні — 5,7, жито — 4,8, овес — 3,4 [13;15]5. Перерахунок можна проводити безпосередньо з кількості зернівок або з їх відсоткового співвідношення (ПБСк). Однак, отримані результати (ПБСм) обов’язково мають бути відображені лише у відсотковому співвідношенні. Показники, отримані шляхом такого перерахунку, відрізняються від кількісних набагато меншим розкидом крайніх даних (рис. 6).

Отже, у зерновому господарстві перше місце займало жито (близь-ко 1/3), наступна позиція за ним належить м’яким голозерним пшеницям (1/5); треті місця, з майже однаковими показниками, посідають просо, яч-мінь плівчастий, пшениця двозернянка (трохи більше 1/10; різниця у по-казниках — 0,8 %); овес виявлено в незначній кількості (близько 1/15).

У парі злакових «прогресивні—традиційні» (жито, пшениці м’які го-лозерні — просо, ячмінь плівчастий, пшениця двозернянка) перші скла-дають близько 3/5 частки, другі — 2/5. Таке співвідношення може свідчи-ти про певну традиційність у зерновому господарстві, однак з відчутним і беззаперечним впливом прогресивних інновацій. Адже для гарних показників врожайності «прогресивних» зернових необхідною передумовою є якісний гли-бокий обробіток ґрунту. Овес традиційно представлений незначною часткою.

Також варто звернути увагу на кількість і різноманітність бур’янів. Їх кількість доволі значна (19 од.): вона становить майже 20 %. Бур’яни, у першу чергу, є показниками використання староорних полів. Отже, така кількість бур’янів однозначно засвідчує тривале використання одних і тих самих діля-нок землі під поля (відповідно — тривалість існування поселення).

Детальніше розглянемо бур’яни. Бромус — засмічувач озимого жита і пшениці, росте вздовж доріг, каналів, лісосмуг; спориш — проростає на полях, пасовищах, вздовж доріг, на подвір’ях; гірчак березкоподібний — засмічувач польових культур, городів і садів, росте біля доріг, проток, лі-сосмуг, осінні сходи не перезимовують; гібіскус трійчастий — засмічувач проса, росте на узбіччях доріг, пасовищах, засмічених місцях, переважно на піщаних ґрунтах [7].

Таким чином, завдяки визначенню бур’янів, присутніх з-поміж матеріалів, можна частково охарактеризувати поля. Присутність гібіскуса трійчастого добре узгоджується з піщанистими ґрунтами околиць пам’ятки. Крім того, стоколос нині є засмічувачем озимих посівів, переважно жита. А гірчак березкоподібний є винятково яровим бур’яном. Таким чином, у зерновому господарстві селища (посаду?) поблизу с. Глинське були різно-циклічні агрокультури, а відтак — існували й певні агротехнічні заходи, спрямовані на поліпшення врожайності.5 Перерахунок отриманих палеоетноботанічних результатів з кількісних по-казників на відсоткові дані за масою було застосовано вченими для матеріалів з празького поселення Розтоки (Чехія) (див.: [50, 2013]). На необхідність використання подібної інтерпретаційної схеми вказують і археозоологи (з певними нюансами): [37; 18, с. 63; 3; 4], а також іхтіологи [47].

119


Нині існує понад два десят-ки визначень палеоетноботанічних матеріалів на території Південно-Східної Європи з давньоруських пам’яток (сучасні території Молдо-ви й України) [5; 36; 48; 49]. Усі ці матеріали — обгорілі макрорештки з різних об’єктів. Переважно, це — випадкові знахідки, зібрані в ході археологічних досліджень і переда-ні на визначення фахівцям. Відтак, за такими матеріалами неможливо встановити спектр зернівок, відтво-рити їх імовірні частки в зерновому господарстві. Тому порівняльний аналіз неможливий.

Отриманий ПБСм поки не може бути безпосереднім відобра-женням загального зернового гос-подарства для всього поселення: ці дані співвідносні лише з часом іс-нування дослідженого об’єкту. Проте, цілком імовірно, що такі чи подібні показники будуть притаманні для ПБС пам’ятки загалом. Для верифікації й перевірки стабільності ПБС потрібні подальші дослідження.

Просо виявлене очищеним від плівок. Для цього потрібне застосу-вання одного зі знарядь для переробки врожаю (зернотерки, ступи, жорен) і, відповідно, місце. Така знахідка є опосередкованим свідченням того, що до оселі просо було принесене вже підготовленим до вживання в їжу. А отже, знахідка підготовленого зерна засвідчує, що місце його очистки від плівок знаходилося поза межами житла.

Знахідки шкаралупи ліщини свідчать про наступне. Нині ліщина іс-нує в дикому стані (поширена на території сучасної України), і в культур-ному вигляді (фундук) там, де вона слабко поширена у природному серед-овищі. Однак, у давнину вона була одомашненою лише на Кавказі, а також у Греції й Римі. Отже, маємо цілком підтверджений факт збиральництва «дарів лісу». Нагадаємо також, що в раніше переглянутих матеріалах ро-менського періоду з Глинського городища, відбиток фрагменту шкаралупи ліщини трапився на виробі з глини [15, табл. 1]. Крім того, ліщина звичайна є пересічним компонентом підліску листяних, зрідка мішаних лісів. Таким чином, можна зі впевненістю стверджувати, що в околицях пам’ятки за ча-сів її існування були площі, вкриті широколистим лісом, що, в принципі, не суперечить і сучасному стану речей.

8. Визначення порід дерев за вугликамиХарактеристика місцевої лісової рослинності, на основі виявлення

шкаралупи ліщини палеоетноботанічними дослідженнями, може бути під-тверджена й суттєво доповнена при вивченні залишків дерева на предмет

Рис. 7. Співвідношення порід дерев, за вугликами: 1 — дуб; 2 — клен; 3 — ясен;

4 — тополя / осика; 5 — розоцвітні.

120


визначення порід. Важливим матеріалом для цього є деревне вугілля.

У результаті вибір-кової флотації та промивки заповнення об’єкту 2, на аналіз надійшло 75 зразків деревного вугілля. В основі визначення де-ревини лежить вивчення її мікро-структури. Діагностичні ознаки деревини доволі докладно описані у спеціальній роботі В.Є. Віхрова [8]. Треба зазначити, що саме цьому досліднику належать ви-значення археологічного дерева

в Новгороді. У цій статті ми використовуємо саме його роботу.Усі зразки дерева належать листяним породам. З них, через стан

збереженості й розміри, визначенню підлягає 51 зразок. З поміж зразків встановлено: на рівні роду — дуб (Quercus sp.), клен (Acer sp.), ясен (Fraxinus sp.), осику (Populus tremula sp.); на рівні сімейства — розоцвіті (Rosaceae). Результати аналізу деревини представлені в табл. 3.

Отже, усі визначені зразки вугликів представляють місцеві породи де-рев, характерні для широколистяних лісів. Повністю переважає дуб. Другу позицію посідає клен, третю, зі значним відривом, ясен. Решта порід дерева (тополя або осика, розоцвіті) представлені поодинокими зразками (рис. 7).

Для регіону за часів середньовіччя були характерні переважно дубові ліси. За новітніх часів діброви також залишаються основним типом лісу. Їх супутниками є клен, ясен, липа, граб, ільмові, деякі розоцвіті, береза, осика та ін. У підліску зустрічаються глід, ліщина та ін. [12, с. 106]. Відзначимо, що, хоча ліщина не була виявлена серед вугликів, фрагменти шкаралупи її горіхів визначено серед палеоетноботанічних матеріалів.

За доби середньовіччя в лісостеповій зоні відбувалося активне ви-рубування лісів з метою розширення орного землеробства. Проте, незва-жаючи на це, питома вага лісів у лісостепу ще залишалася доволі значною [33, с. 139; 43, с. 19—20; 6, с. 81; 12, с. 14—16; 20, с. 12—13; 42, с. 124—129]. Наявність лісових масивів забезпечувала можливість отримання в безпо-середній близькості від поселення необхідної деревини для будівництва й виготовлення різноманітних виробів. Склад деревини серед визначених зразків може вказувати на основні породи, які мали значення для різних господарчих потреб.

Важливість дубу визначається як поширенням цього дерева, так і його провідною роллю в будівництві, особливо в умовах браку сосни. Варто відзначити, що при наявності сосни саме вона була основним матеріалом для масової забудови.

Сосна росте переважно на піщаних ґрунтах. В умовах Придніпров-ського лісостепу вона зустрічається на призаплавних терасах Дніпра, Сі-верського Дінця та їх приток [12, с. 104]. Незважаючи на те, що ґрунтовий

Порода дереваКількість зразків

Одиниці %

Дуб 33 64,7

Клен 10 19,6

Ясен 4 7,9

Тополя / осика 2 3,9

Розоцвіті 2? 3,9?

Не визначено 25 —

В с ь о г о 51 100

Табл. 3. Породи дерев, встановлені за вугликами

121


покрив Середнього Поворскля як нині, так і у давнину, загалом піщанис-тий, визначення вугликів не показало присутності сосни і хвойних загалом. Ймовірно, у давнину (як і нині) у безпосередній близькості до Глинського городища хвойні ліси не були розповсюджені. У разі браку сосни, дуб був практично єдиним будівельним матеріалом. З дуба також виготовляли хатнє начиння, знаряддя праці, транспортні засоби та ін. Його кору використову-вали у шкіряному виробництві.

Клен і ясен також широко використовували для виготовлення хат-нього начиння. Зокрема, з цієї деревини виготовляли майже весь столовий посуд [44, с. 120], а також різноманітні дрібні речі й деталі.

Загалом склад деревини проаналізованих зразків вугликів не су-перечить наявним даним про поширення й використання тих чи інших по-рід дерева в регіоні за часів Середньовіччя, а також уточнює певні особливос-ті саме для означеного мікрорегіону.

Отже, у результаті вивчення археологічної деревини за мікрострук-турою зафіксовано лише листяні породи, серед яких переважає дуб, а також інші породи (клен, ясен, тополя/осика, розоцвіті), характерні для дібров. Дані про склад деревної рослинності доповнює ліщина: її відсутність серед вугликів компенсована знахідкою серед палеоетноботанічних матеріалів. Не-зважаючи на наявність піщаних ґрунтів, яким віддає перевагу сосна, залишків її деревини не виявлено. Треба відзначити, що в наш час сосни в околицях поселення також немає. Отже, цілком можливо, що особливістю природних умов мікрорегіону є локалізація винятково широколистяного лісового масиву на місцях з потенційною можливістю виростання мішаних лісів.

9. Антропологічні матеріалиНадані для статевовікових визначень антропологічні матеріали ма-

ють погане збереження. Для їх аналізу були застосовані загальновідомі й найпоширеніші антропологічні методики (див., напр.: [1; 2]).

Результати. Перший індивід (виявлено поруч з житлом), фрагмент другої фаланги вказівного пальця лівої руки дорослої людини. Ріст і стать встановити неможливо. Вік людини становив близько 30—40 років (є остео-фіти відповідних розмірів). Відхилень від норми не виявлено.

Другий індивід (походить зі зруйнованої частини культурних наша-рувань) представлений 10 фрагментами посткраніального скелета дорослої людини. Є частини тазових кісток, довгих трубчастих кісток верхнього поя-су, окремі фрагменти хребетного стовпа. Зріст визначити неможливо. Інди-від має виражені жіночі статеві морфологічні риси. Вік також визначається відносно легко (структура внутрішньої речовини кісток, ступінь формуван-ня кісток та ін.) і становить 35—40 років. Відхилень від норми розвитку особливостей візуально не виявлено.

Теоретично, перша і друга проби могли належати одній людині. Знахід-ка кісткових решток людини поза контекстом унеможливлює співвіднесення дослідженого житла і встановленої людини — зрілої жінки 35—40 років.

10. ВисновкиТаким чином, розкопками 2014 р. досліджено рештки житлової спо-

руди із заглибленою частиною, вірогідно, зруйнованої пожежею. Кера-

122


мічні матеріали, виявлені в заповненні об’єкту, дозволяють датувати його кінцем XIII—XIV ст. Зауважимо, що цей період загалом досі маловідомий за археологічними дослідженнями, особливо для південної частини Лівобереж-жя. Наявний імпортний посуд може вказувати на можливі торгові зв’язки мешканців цього поселення. Отримані в ході досліджень геоінформаційні дані в подальшому дозволять створити надійну картографічну основу для тривимірного моделювання місцевості та забудови цієї ділянки давнього поселення. Проведенні міждисциплінарні дослідження створюють надійне підґрунтя для реконструкції господарства та промислів давніх поселенців, а також навколишнього середовища, в якому мешкало населення у велико-князівську, а згодом і золотоординську добу.

Уже зараз, навіть за відсутності аналізів, що чітко спрямовані на по-новлення палеоекологічних реконструкцій (педологічні, палеоґрунтознавчі), лише за побіжними даними інших природничих дисциплін, можемо част-ково реконструювати навколишнє середовище періоду існування давнього поселення в Глинському. Нині в потенційній ресурсній зоні поселення зна-ходяться піщанисті ґрунти, цілком притаманні долинам річок. Непрямим свідченням такого стану речей за описуваних часів є знахідка двох насінин гібіскуса трійчастого, який тяжіє до піщаних ґрунтів. Не суперечать таким спостереженням і визначення порід дерев за вугликами. Ці визначення до-зволяють охарактеризувати склад лісів мікрорегіону як притаманний для лісостепу з широколистяною лісовою рослинністю і відсутністю борів. Саме про широколистяні ліси побіжно свідчать виявлені серед палеоетноботаніч-них зразків фрагменти шкаралупи ліщини, оскільки вона є підліском лише широколистяних лісів. Зауважимо, що всі визначені породи добре розви-ваються на піщанистих ґрунтах. Додамо, що для таких ґрунтів характерним є також розповсюдження хвойних порід дерев (які охоче використовува-ли за часів Давньої Русі в господарстві й побуті), однак, жодного вуглика хвойних виявлено не було. Отже, з великою долею ймовірності можемо стверджувати, що певною особливістю мікрорегіону поселення є наявність саме широколистяних лісів, а не мішаних. До речі, така картина заліснення описуваної території характерна і для сучасності. Очевидно, що остаточну крапку в цьому питанні може поставити проведення споро-пилкового аналі-зу. Археозоологічні визначення, за якими встановлено наявність кабана, на жаль, не додають певних аргументів на користь реконструйованих особли-востей залісненості мікрорегіону, оскільки до ареалу існування цієї тварини входять будь-які ліси, а також (особливо) балки й заболочена місцевість. Однак останнє, до речі, добре узгоджується з розташуванням поселення по-ряд з доволі широким пониженням долини річки й розгалуженою мережею меандрів і стариць.

Визначення кісток кабана свідчить про існування мисливства; шир-ше — привласнюючих форм господарювання. І якщо за матеріалами 2014 р. неможливо чітко стверджувати про мисливство як таке, можна скласти до-волі повну картину привласнюючого господарювання давніх поселенців. До нього входили: мисливство, риболовля, збиральництво (власне, усі три розповсюджені форми). Про останнє маємо лише свідчення у вигляді вже згаданої шкаралупи ліщини: нині це один з надзвичайно обмеженої кіль-

123


кості показників збиральництва, відомий з археологічних досліджень та до-ступний переважно посередництвом відбору матеріалів методами флотації та промивки для отримання палеоетноботанічних даних. Тому і про роль збиральництва лише за обмеженими даними досі судити вкрай складно.

Зате визначення іхтіологічних матеріалів (крім чіткого встановлен-ня факту, з’ясування асортименту, віку, розмірів тощо) допомагає зрозу-міти роль привласнюючого господарювання загалом. За отриманими да-ними зрозуміло, що давні поселенці цілеспрямовано використовували ре-сурс риболовлі максимально повно: серед риболовецької здобичі присутні у великій кількості дрібні й статевонезрілі представники іхтіофауни. Таким чином, це свідчить про можливі несприятливі фактори в житті місцевого населення (передусім у веденні сільського господарства: неврожаї, падіж ху-доби тощо), за яких максимально використовуються альтернативні джерела харчування. Важливість значення риболовлі опосередковано підтверджують і знахідки гачка та ості для індивідуального лову.

Незважаючи на певну негативну оцінку продуктивності сільськогос-подарської діяльності, варто зауважити, що отримані дані з палеоетнобо-таніки й археозоології свідчать про доволі високий розвиток відтворюю-чої галузі. Так, за палеоетноботанічними матеріалами можна стверджувати, що обробіток ґрунту на полях під посіви був на високому рівні, оскільки переважаючі «прогресивні» злакові (пшениці м’які голозерні й жито), що становлять близько 3/5 частки зернового господарства, потребували саме якісної глибокої оранки. Про використання староорних полів свідчить значна кількість зернівок і насіння бур’янів (майже 20 % палеоетноботаніч-них матеріалів). А тривале використання одних і тих самих полів, у свою чергу, вказує на вживання давніми поселенцями певних заходів для віднов-лення родючості ґрунту. За отриманими матеріалами можемо стверджувати лише про використання різноциклічних культур (про що свідчать знахідки озимого бур’яну — стоколосу і ярового бур’яну — гірчака березкоподібно-го). А це, у свою чергу, з великою долею ймовірності вказує на існування дво- або й трипілля та сівозміни, що з часів Середньовіччя є основними заходами для цілеспрямованого відновлення родючості ґрунту.

Незважаючи на те, що археозоологічні матеріали, за кількістю осо-бин, зовсім нерепрезентативні (не становить рекомендованого статистично-го мінімуму), на його основі можна помітити певні тенденції. 1. Основним джерелом постачання м’ясної їжі необхідно вважати тваринництво, з абсо-лютною перевагою ВРХ. 2. Кількість ВРХ свідчить про важливу роль молоч-ного господарства. 3. Характерно, що серед кухонних решток ювенальних особин мало; в основному визначено молоді й дорослі особини, що вказує на існування можливості утримування худоби тривалий час. 4. Мисливство, можливо, не відігравало суттєвої ролі в господарстві.

Цікавим моментом (і досі взагалі малодослідженим за археологічними даними) є наявність птахівництва. Надзвичайно важливо, що отримано вза-ємодоповнювані дані: з-поміж археозоологічних матеріалів визначено кістку курки; серед матеріалів, отриманих у результаті промивки й переданих для археоіхтіологічних аналізів, виявлено фрагменти шкаралупи пташиного яйця, імовірно — курки свійської незначних розмірів. Отже, з’являються достовірні

124


дані, що свідчать про існування птахівництва й використання також його прижиттєвих продуктів.

Позірне протиріччя між висновками щодо суттєвої ролі рибальства (а ширше — привласнюючих форм отримання їжі), покликаного компен-сувати нестачу продуктів харчування від сільського господарства (відтво-рюючих форм), доволі легко пояснюється постійним чергуванням екстре-мальних і оптимальних років за часів Середньовіччя, добре відомих за при-родничими дослідженнями (та, власне, і завжди за голоцену: третього етапу, підетапу SA-3A (800—150 р. т.) субатлантичного періоду пізнього голоцену). Оскільки об’єкт (поселення), що існував тривалий час, має накопичення за всі роки періоду функціонування, очевидно, що потенційно він містить інформацію і за «голодні», і за «врожайні» роки, «розікласти» яку немає жодної можливості.

Таким чином, за реконструйованим рівнем розвитку відтворюючих форм, можна стверджувати, що сільське господарство відігравало провідну роль у постачанні продуктів харчування. Однак, напевне, були й «голодні» роки, підтвердженням і відображенням яких є рештки дрібної риби.

Наразі, важливим відкритим питанням залишається можливість за-лучення до загального аналізу антропологічних матеріалів.

Отже, отримані знахідки та матеріали вкотре засвідчують перспек-тивність вивчення Глинського археологічного комплексу та його околиць, а також доповнюють відомості про матеріальну культуру населення давньо-руського часу в басейні Ворскли. Окрім цього, комплексний міждисциплі-нарний підхід до опрацювання різноманітних органічних залишків дозво-лив розширити джерела щодо вивчення господарства давнього населення. Здійснені роботи окреслюють подальші напрями наукового дослідження пам’ятки. За належного рівня фінансування можливим є здійснення низки додаткових аналізів, зокрема споро-пилкового, педологічного, спектраль-ного. Їх результати дозволять вийти на якісно новий рівень реконструкції ґрунтів, клімату, екології, тощо. Крім цього, необхідним є вивчення кера-мічного матеріалу пам’ятки, аналіз якого значно розширить джерельну базу для дослідження давнього гончарства на українських теренах.

Окреслені міждисциплінарні дослідження на Глинському археологіч-ному комплексі доводять необхідність подальших робіт у цьому напрямку. Їх результати та інтерпретація створюють надійне підґрунтя для вивчення багатьох аспектів життя мешканців середньовічного поселення, що, нарешті, призведе до створення наукового обґрунтованих реконструкцій для історії цієї протоурбаністичної структури від початку її існування й до занепаду.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Алексеев В.П. Остеометрия. Методика антропологических иссле-

дований. — М., 1966. — 132 c.2. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Краниометрия. Методика антропологи-

ческих исследований. — М., 1964. — 128 с.3. Антипина Е.Е. Методы моделирования относительной численности

домашних животных в хозяйстве древних поселений: от остеологического

125


спектра к составу стада // Матеріали та дослідження з археології Східної Єв-ропи: від неоліту до кіммерійців. — Луганськ, 2007. — № 7. — С. 297—303.

4. Антипина Е.Е. Состав древнего стада домашних животных: ло-гические аппроксимации // Opus: междисциплинарные исследования в археологии. — М., 2008. — Вып. 6. — С. 67—85.

5. Беляєва С.О., Пашкевич Г.О. Зернове господарство Середнього Подніпров’я X—XIV ст. // Археологія. — 1990. — № 3. — С. 37—47.

6. Бучинский И.Е. О климате прошлого Русской равнины. — Л., 1957. — 142 с.

7. Веселовський І.В., Лисенко А.К., Манько Ю.П. Атлас-визначник бур’янів. — К., 1988. — 72 с.

8. Вихров В.Е. Диагностические признаки древесины главнейших лесохозяйственных и лесопромышленных пород СССР. — М., 1959. — 132 с.

9. Гавриленко І.М. Звіт про розвідки пам’яток археології в окрузі Біль-ського городища в заплаві р. Ворскли, Котелевський і Зіньківський райони Полтавської області 1996 р. // НА ЦОДПА. — Ф. е. — Спр. 155. — 33 арк.

10. Гавриленко І.М., Ткаченко О.М. Розвідки у Середньому Повор-склі 1994 р. // НА ЦОДПА. — Ф. е. — Спр. 55. — 30 арк.

11. Гейко А.В. Звіт про археологічні дослідження у басейні р. Вор-скли у 1998 р. // НА ЦОДПА. — Ф. е. — Спр. 205. — 68 арк.

12. Генсірук С.А. Ліси України. — К., 1992. — 408 с.13. Горбаненко С.А. Сельское хозяйство до образования Киевской

Руси // Славяне Восточной Европы накануне образования Древнерус-ского государства: мат-лы междунар. науч. конф., посвящ. 110-летию со дня рождения И.И. Ляпушкина (1902—1968) (3—5 декабря 2012 г., Санкт-Петербург). — СПб., 2012. — С. 106—109.

14. Горбаненко С.А. Археологія як метод дослідження історичної спадщини та її потенційні інформативні можливості // Наука і освіта у краєзнавчому вимірі: мат-ли XXХІІ міжнар. краєзнав. конф. молодих уче-них. Секція «Археологія та краєзнавство». — К., 2014. — С. 8—10.

15. Горбаненко С.А. Зернове господарсто сіверян // Археологія. — 2014а. — № 1. — С. 113—123.

16. Горбаненко С.А. Палеоетноботанічні дослідження об’єкта 2 з по-саду Глинського городища. — Друкується.

17. Древнерусские поселения Среднего Поднепровья. Археологичес-кая карта. — К., 1984. — 196 с.

18. Журавлев О.П. Остеологические материалы из памятников эпохи бронзы лесостепной зоны Днепро-Донского междуречья. — К., 2001. — 200 с.

19. Золотницька Т.М., Супруненко О.Б. Глинський курганний некро-поль // ПАЗ—1999: зб. наук. ст. до 1100-ліття м. Полтави за результатами археологічних досліджень. — Полтава, 1999. — С. 188—211.

20. Кириков С.В. Человек и природа восточно-европейской лесосте-пи в Х — начале ХIХ в. — М., 1979. — 184 с.

21. Котенко В.В., Пуголовок Ю.О. З досвіду проведення науково-рятівних досліджень Глинського археологічного комплексу // Старожитнос-ті Лівобережного Подніпров’я — 2013: зб. наук. пр. — К.; Полтава, 2013. — С. 120—125.

126


22. Кравченко Н.М., Пашкевич Г.А. Некоторые проблемы палео-ботанических исследований (по материалам Обуховской территориальной группы памятников I тыс. н. э.) // Археология и методы исторических кон-струкций. — К., 1985. — С. 177—190.

23. Куза А.В. Рыболовство у восточных славян во второй половине I тысячелетия н. э. // МИА. — 1970. — № 176. — С. 132—137.

24. Кулатова І.М., Гейко А.В., Золотницька Т.М. та ін. Дослідження Глинського археологічного комплексу // АВУ 1997—1998 рр. — К., 1998. — С. 91—92.

25. Кучера М.П., Сухобоков О.В. Звіт про роботу Лівобережного роз-відзагону Інституту археології АН УРСР за 1971 р. // НА ІА НАН Украї-ни. — 1971/17а. — 74 с., 29 табл.

26. Лебедева Е.Ю. Методические аспекты археоботанических иссле-дований // Матеріали та дослідження з археології Східної Європи: від нео-літу до кімерійців. — Луганськ, 2007. — № 7. — С. 289—296.

27. Лебедева Е.Ю. Археоботаническая реконструкция древнего зем-леделия (методические критерии) // Opus: междисциплинарные исследова-ния в археологии. — М., 2008. — Вып. 6. — С. 86—109.

28. Лебедев В.Д. Пресноводная четвертичная ихтиофауна европейской части СССР. — М., 1960. — 404 с.

29. Ляпушкин И.И. Археологические памятники эпохи железа в бас-сейне среднего течения р. Ворсклы (г. Полтава—с. Бельск) // КСИИМК. — Вып. XVII. — 1947. — С. 122—132.

30. Ляпушкин И.И. О датировке городищ роменско-боршевской культуры // СА. — Вып. IX. — 1947а. — С. 121—134.

31. Ляскоронский В.Г. Городища, курганы и длинные (змиевые) валы по течению рр. Псла и Ворсклы // Тр. XIII АС в Екатеринославе, 1905 г. — М., 1907. — Т. I. — С. 158—198.

32. Мальм В.А. Промыслы древнерусской деревни. II. Рыболовство // Очерки по истории русской деревни X—XIII вв. — М., 1956. — С. 116—129 (Тр. ГИМ. — Вып. 32).

33. Мильков Ф.Н. Лесостепь Русской равнины. Опыт ландшафтной характеристики. — М., 1950. — 296 с.

34. Мироненко К.М. Розвідки в південній окрузі великого укріплен-ня Більського городища та на Нижньому Пслі // АВУ 1997—1998 рр. — К., 1998. — С. 113—114.

35. Мовчан Ю.В. Риби України. — К., 2011. — 420 с.36. Пашкевич Г.А. Палеоэтноботанические находки на территории

Украины: Древняя Русь. Каталог. — Препр. — К., 1991. — 45 с.37. Підоплічко І.Г. До питання про свійські тварини трипільських

поселень Халеп’я, Андріївка, Усатове // Наук. зап. ІІМК. — К., 1937. — Кн. 2. — С. 111—120.

38. Пуголовок Ю.О. Дослідження на посаді Глинського городища // АДУ 2011 р. — К.; Луцьк, 2012. — С. 370—371.

127


39. Пуголовок Ю.О. Глинський археологічний комплекс: результати та перспективи досліджень // Феномен Більського городища: дослідження, збереження та популяризація найбільшої в Європі пам’ятки раннього заліз-ного віку: зб. наук. праць та мат-ів наук. конф. — К., 2012. — С. 75—80.

40. Пуголовок Ю.О. Дослідження Глинського археологічного комп-лексу в 2013 р. // АДУ 2013 р. — К., 2014. — С. 213—214.

41. Пуголовок Ю.А. Исследования комплекса памятников у с. Глинское Полтавской области в контексте популяризации археологического наследия // Актуальная археология 2. Археология в современном мире: в контакте и в кон-фликте. — СПб., 2014. — С. 51—56.

42. Сагайдак М.А. К истории хозяйственного освоения Киевской территории в конце І — начале ІІ тыс. // Древние славяне и Киевская Русь. — К., 1989. — С. 124—129.

43. Семенова-Тян-Шанская А.М. Динамика степной растительнос-ти. — М.; Л., 1966. — 169 с.

44. Сергєєва М.С. Дерев’яний посуд з давньоруських міст Середньо-го Подніпров’я // Археологія. — 1998. — № 1. — С. 118—128.

45. Шерстюк В.В. Дослідження різночасового поселення Глинське 4 у Середньому Поворсклі // АЛЛУ. — 2007. — № 1—2. — С. 13—31.

46. Шрамко Б.А., Цепкин Е.А. Рыболовство у жителей Донецкого городища в VIII—XIII вв. //СА. — 1963. — № 2. — С. 74—84.

47. Яниш Е.Ю. Приложение 3. Результаты определения таксономи-ческой принадлежности остатков костей рыб из раскопок Животинного городища // Винников А.З. Юго-Восточная окраина славянского мира в VII — начале XIII вв. (Животинное городище на р. Воронеж). — Воронеж, 2014. — С. 360—367.

48. Янушевич З.В. Культурные растения Юго-Запада СССР по па-леоботаническим исследованиям. — Кишинев, 1976. — 214 с.

49. Янушевич З.В. Культурные растения Северного Причерноморья: палеоэтноботанические исследования. — Кишинев, 1986. — 90 с.

50. Kuna m., Hajnalová m., Kovačiková L. et all. Raně středověký areál v Roztokách z pohledu ekofaktů // Památky archeologické. — 2013. — CIV. — P. 59—147.

128

Ю.А. Пуголовок, Я.В. Володарец-Урбанович,С.А. Горбаненко, М.С. Сергеева, Е.Ю. Яниш

МЕЖДИСЦИПЛИНАРНЫЕ ИССЛЕДОВАНИЯГЛИНСКОГО АРХЕОЛОГИЧЕСКОГО КОМПЛЕКСА В 2014 г.

РезюмеВ статье представлена информация о результатах междисциплинарных

исследований селища (посада) в ур. Леваднюкова Гора на территории Глин-ского археологического комплекса. Раскопками 2014 г. исследовано остат-ки жилого сооружения с углубленной частью, которое, вероятно, погибло от пожара. Керамический материал, обнаруженный в заполнении объекта, позволяет датировать его концом XIII—XIV вв. Заметим, что этот период в целом до сих пор малоизвестный по археологическими исследованиями, осо-бенно для южной части Левобережья. Имеющаяся импортная посуда может указывать на возможные торговые связи жителей поселения.

Полученные в ходе исследований геоинформационные данные, в даль-нейшем позволят создать надежную картографическую основу для трехмер-ного моделирования местности и застройки этого участка древнего поселе-ния. Проведенные междисциплинарные исследования создают надежную осно-ву для реконструкции хозяйства и промыслов древних поселенцев, а также окружающей среды, в которой проживало население в великокняжескую, а впоследствии и золотоордынскую эпохи.

Ключевые слова: Днепровское Левобережье, древнерусское время, археология, геоинформационные исследования, палеоэтноботаника, археологи-ческое дерево, ихтиология.

Y.O. Pooholovok, Y.V. Volodarets-urbanowich,S.A. Gorbanenko, m.S. Sergeeva, E.Yu. Janisch

inTerdisciplinary research of glinskiy archaeological complex in 2014

SummaryThe article presents the results of interdisciplinary research in the territory

of Glinskiy archaeological complex. Excavations in 2014 studied the remains of one dwelling that is likely to have died from the fire. The ceramic material found in the filling of the object, dates the end of XIII—XIV centuries. This period is little known by archaeological research, especially for the southern part of the Dnieper Left Bank. Available imported pottery may indicate possible trade ties of inhabitants of this settlement.

The results obtained in the course of research GIS data in the future will create a solid foundation for three-dimensional modeling of the ancient settlement. Interdisciplinary research provide a reliable basis for the reconstruction of agriculture and handicrafts of ancient settlers, as well as the environment in which the resident population were in Old Rus and Golden Horde times.

Keywords: Dnieper Left Bank, Old Rus, archeology, GIS research, paleoetnobotany, archaeological wood, ichthyology.

129

Деякі городища скіфського часу в верхів’ях р. Ворскла

УДК 902/904 (477.52+470 Бєл) “-5/-3”© О.Г. Дяченко, С.А. Задніков

ДЕЯКІ ГОРОДИЩА СКІФСЬКОГО ЧАСУ В ВЕРХІВ’ЯХ р. ВОРСКЛА

Публікація присвячена матеріалам археологічних розвідок у верхів’ях р. Ворскла. Наводяться результати обстежень трьох городищ скіфського часу: Кам’янка, Пороз і Смородине.

Ключові слова: городища скіфського часу, черняхівська культура, пень-ківська культура, р. Ворскла, Кам’янка, Пороз, Смородине.

У 1960—2010 рр. різними науковцями проводилися обстеження го-родищ раннього залізного віку в лісостеповій частині територій Сумської і Бєлгородської областей. Основним завданням робіт було зняття планів, уточнення чи встановлення характеру оборонних споруд, з’ясування куль-турної належності та хронологічних рамок пам’яток. Наведемо дані, отри-мані внаслідок обстежень трьох укріплених поселень у верхів’ях Ворскли — городищ Кам’янка, Пороз і Смородине (рис. 1).

1. Кам’янка, городище 1.Городище розташоване на лівобережжі Довгого яру, що досягає міс-

ця впадіння р. Боромля у Ворсклу, приблизно за 2,0 км на північний за-хід від с. Кам’янка (Тростянецький р-н Сумської обл.), на правому березі р. Ворскла (рис. 1: 1). За класифікацією А.О. Моруженко, воно належить до I класу мисових городищ Х типу з двома та більше передгороддями [11, с. 163]. Пам’ятка складається з головного майданчика підтрикутної форми та трьох передгородь, що прилягають з півночі, південного сходу та півден-ного заходу. Територія головного майданчика з усіх боків захищена ровом і валом (рис. 2).

Поселення вперше позначене на карті Д.І. Багалія [1, с. 8, № 51]. У другій половині 20-х рр. ХХ ст. пам’ятка обстежувалася М. Фуксом, який вказував, що територія городища заліснена [13, с. 94—96). Згодом інші до-слідники також відзначали цей факт. М. Фукс докладно описав і зробив обмі-ри городища. Варто підкреслити, що цей науковець — єдиний, хто встановив площу пам’ятки. За його даними, площа північного передгороддя становить близько 4,0 га, західного — 0,7 га, південно-західного — 3,6 га, площа голов-ного майданчика — близько 5,0 га, висота валів досягає 8,5 м [13, с. 94—96]. Крім того, дослідник зібрав кераміку, серед якої були були поодинокі фраг-менти слов’янського посуду й амфор, які він датував скіфським часом. До цієї ж епохи, на думку М. Фукса, належало й городище [13, с. 94—96].

У 1955 р. експедиція ІА НАН України під керівництвом Г.Т. Ковпа-ненко проводила археологічні розвідки в околицях сіл Буди, Ніцаха та Сол-датське Сумської обл. і, ймовірно, оглянула городище поблизу с. Кам’янка. Г.Т. Ковпаненко у своїй книжці з підсумковими результатами досліджень у басейні р. Ворскли наводить детальний план поселення (рис. 2: 2) [4, с. 1; 5, с. 75, рис. 36: 1]. Він значно відрізняється від плану (рис. 2: 1), що

130

О.Г. Дяченко, С.А. Задніков

зберігається в архіві О.А. Спіцина в Інституті історії матеріальної культури (СПб., Росія). Останній план довго залишався єдиним графічним докумен-том щодо городища Кам’янка [6, с. 74—75, рис. 22].

У 1960 р. городище обстежене експедицією Харківського державного університету під керівництвом Б.А. Шрамка. Дослідник зняв новий його план (рис. 2: 3), який, на думку вченого, був зазделегідь детально продума-ний «будівельниками».

Головний майданчик оточений валом з ровом і має три вхо-ди: з півночі, північного сходу та заходу. Перших два ведуть на північне передгороддя, а третій, імовірно, був основним і вів до річки або джерела, а також виводив на напільну частину височини.

На думку дослідника, «первое (юго-западное) и второе (юго-восточное) предградья защищали основной вход на городище и оборонительную линию глав-

Рис. 1. Схема розташування городищ скіфського часу в верхів’ях р. Ворскла: 1 — Кам’янка; 2 — Пороз; 3 — Смородине.

131


Рис. 2. Городище Кам’янка. Плани: 1 — за І.І. Ляпушкіним (з архіву О.А. Спіцина); 2 — за Г.Т. Ковпаненко. Зйомка 1955 р. (?); 3 — за Б.А. Шрамком. Зйомка 1960 р.; 4 — південно-західне передгороддя городища. Зйомка В.В. Приймака, 1986 р.;

5 — за Є.М. Осадчим та О.В. Коротею. Зйомка 2010 р.

132


ного двора на самом опасном направлении — с напольной стороны. Третье предградье было явно предназначено для того, чтобы обеспечить осажденным в случае необходимости доступ к воде. Особенно интересно устроена защита подступов к главному входу. Здесь значительно усилена та тенденция, кото-рую мы уже отмечали в устройстве Боголюбовского городища. Строители старались заставить противника продвигаться к входу под фланкирующим обстрелом со стороны предградий, между которыми был оставлен лишь срав-нительно узкий проход» [14, с. 10—12].

Для з’ясування хронології городища Б.А. Шрамко заклав три шур-фи на головному майданчику. Культурний шар становив 0,25 м. У двох шурфах були виявлені фрагменти ліпних посудин скіфського часу [14, с. 10—12].

У 1968 р. на городищі проводила розвідки Лісостепова експедиція Донецького державного університету під керівництвом А.О. Моруженко. У результаті робіт дослідниця підготувала докладний опис системи укріплень. Загальна висота валів і глибина ровів, за її даними, становила від 3,0 до 6,0—7,0 м. На поверхні зібрано кілька дрібних фрагментів стінок ліпних по-судин [7, с. 1—2]. На головному майданчику городища було закладено два розкопи та три шурфи. З метою дослідження внутрішньовальних конструк-цій розкопи було закладено безпосередньо на насипах валів. У розкопі 1, який було розміщено впоперек валу, простежено два будівельні періоди, а в розкопі 2, який розташовувався вздовж гребеня валу, відкриті залишки обо-ронної стіни. У трьох шурфах знайдено фрагменти стінок ліпних горщиків, кілька маленьких уламків денець ліпних посудин, а також їх вінець. Одне з них прикрашене пальцевими вдавленнями по краю. Три вінця прикрашені нігтьовими вдавленнями, пальцевими защипами та косими насічками по краю. Також виявлено уламок денця на піддоні. Потужність культурного шару — 0,5—0,6 м [7, с. 4—6; 8]. Аналізуючи знахідки кераміки та характер оборонних споруд, дослідниця відносить городище до скіфського часу [7, с. 6; 8, с. 275; 10, с. 138—139]. За результатами розкопок А.О. Моружен-ко також пропонує варіант реконструкції оборонних споруд пам’ятки [10, с. 140; рис. 4:1].

У 1986 р. Лівобережною слов’яно-руською експедицією ІА НАН України під керівництвом О.В. Сухобокова в ході розвідувальних робіт у верхів’ях Ворскли обстежене городище поблизу с. Кам’янка. Відомий дослід-ник слов’яно-руських старожитностей зафіксував деякі новітні руйнування валу, рештки згорілих колод і знахідку роменського мініатюрного горщика, прикрашеного відбитками гусеничного штампа по вінцю. На цьому місці В.В. Приймаком закладено шурф, потужність культурного шару в якому становила 0,3 м. У шурфі знайдені уламки стінок ліпних горщиків і вінце, прикрашене пальцевими защипами та наскрізними проколами [12, с. 99]. Така орнаментація характерна для кераміки скіфського часу. В.В. Приймак уклав план південно-західного передгороддя (рис. 2: 4).

У 2010 р. під час підготовки Зводу пам’яток історії та культури України по Сумській обл. Є.М. Осадчий і О.В. Коротя зняли новий план городища (рис. 2: 5)1.

1 Висловлюємо щиру вдячність О.В. Короті та Є.М. Осадчому за дозвіл на публікацію плану.

133


2. Пороз, городище 1.Виявлене М.В. Зимовцем наприкінці 50-х рр. XX ст. У 1980-х рр.

збір підйомних матеріалів на городищі систематично здійснював краєзна-вець з м. Грайворон В.В. Єрошенко. У 1989 р. пам’ятка обстежувалася роз-відзагоном Слов’яно-Руської археологічної експедиції Бєлгородського дер-жавного педагогічного інституту.

Городище розташоване за 1,5 км на південь від с. Пороз Грайво-ронського р-ну Бєлгородської обл., на вододілі річок Пожня і Ворсклиця (Ворскла). Від великого ставка в центрі села, розташованого на місці русла струмка Порозок (Пожня), до городища — 2,0 км (рис. 1: 2). Рельєф дуже пересічений. Поселення займає мис (рис. 3), утворений мокрими балками Міжузенська (розм. рос. мов. — «Межузенская») та Міжкулева (розм. рос. мов. — «Межкулева»). З півночі мис обмежений заболоченою балкою Стов-пи (інша назва розм. рос. мов. — «Забугор»), зі сходу — балкою Городище. Висота над водою — від 8,0 до 15,0 м.

Форма городища подібна до неправильного прямокутника, витягну-того за лінією північний захід—південний схід. Приблизні розміри — 580 × 340 м, площа — близько 20 га. Пониження до кінця мису (північ—північний захід) становить 6,0—7,0 м. Напільний бік — південно-східний. Тут городи-ще обмежене розораними валом (заввишки близько 1,2—2,0 м, завдовжки до 220 м) і ровом завглибшки близько 1,8—2,0 м (по відношенню до рівня напільного боку). У південно-східній частині городища зафіксовано в’їзд завширшки 12 м (рис. 3).

Уздовж південного та північного країв городища помітний вал, висота якого досягає до 0,5 м, а ширина основи (підошви) — до 2,0 м. До нього при-микає смуга жовтої глини, такої самої як і в насипі напільного валу.

Зі слів місцевих жителів, мисові вали ще зберігалися в середині 50-х рр. XX ст., але потім їх розорали. Досягаючи у висоту приблизно 1,5 м, вони значно поступалися напільному валу, який був заввишки близько 3,0 м. Західний і північний схили мису (безпосередньо перед городищем) частково ескарповані. Північний ескарп додатково посилений ровом. Зі східного боку верхня частина схилу має сліди ескарпу та рову.

Таким чином, можна вважати, що городище мало оборонні споруди навколо всієї заселеної території. Передгороддя відсутні. Поселення нале-жить до VI типу мисових городищ лісостепової культури скіфського часу, які захищалися оборонними спорудами по всьому периметру, незалежно від наявності або відсутності передгородь [9, с. 65, 67—68; 11, с.162—163].

На поверхні майданчика помітні сліди жител або зольників, що виступа-ють у вигляді світлих плям на тлі частково знищеного оранкою потужного куль-турного шару чорного кольору (не більше 0,6—0,8 м). Материк — червона глина.

Серед знахідок виявлено артефакти трьох культурно-хронологічних груп. Найчисленнішими є залишки місцевої лісостепової культури скіфського часу. Відзначимо фрагмент стінки посудини з інкрустацією білою пастою жа-ботинського типу, крюкастий серп, цвяхоподібну шпильку, браслети, персні, вістря стріл, уламок глиняної антропоморфної статуетки, фрагменти амфор. У черняхівському комплексі, крім гончарної кераміки, є рання двочленна фібула 1-го варіанта другої половини II—III ст. (за А.К. Амброзом), фрагмент імпорт-

134


Рис. 3. Городище Пороз. Зйомка О.Г. Дяченка, 1990 р.1 — план городища, 2—8 — профілі рельєфу по лініях 1—7.

135


ного дзеркала, трилопатеве бронебій-не вістря стріли гунського типу. До раннього середньовіччя (пеньківська культура) належать кераміка, біконіч-ні пряслиця, фрагменти малої брон-зової пальчастої фібули V ст. Поряд зі в’їздом на городищі трапляються фрагменти ліпної кераміки.

3. Смородине, городище 1.Інформація про існування

городища в околицях с. Смороди-не (Грайворонський р-н Бєлгород-ської обл.) надійшла в 2000 р. від краєзнавця В.В. Єрошенка. У 2002 р. пам’ятка обстежувалася розвідзаго-ном Слов’яно-Руської археологічної експедиції Бєлгородського державного технологічного університету.

Поселення розташоване за 0,6 км на південь від південно-східної околиці однойменного села в ур. Погані ліски, біля джерела, на мисі пра-вого берега східної протоки пересихаючого безіменного струмка, який на північно-східній околиці с. Смородине впадає праворуч у р. Дорогоща (Ворсклиця) (рис. 1: 3). Висота над заплавою протоки — близько 20 м. Форма городища неправильна, повторює природні контури мису (рис. 4). Укріплена територія дещо витягнута за лінією захід—схід. Максимальні роз-міри за лінією північ—південь — 70 м, за лінією південний захід — північ-ний схід — 82,5 м, площа — понад 0,5 га. З півночі та півдня мис обмеже-ний двома глибокими балками. Схили балок мають крутизну 27—38°. Нахил майдану непомітний. Напільна бік — східний.

Штучні оборонні споруди у вигляді валу та рову завдовжки близь-ко 50 м збереглися тільки з напільного боку. Висота валу (поганої збере-женості) — 0,5—1,0 м, ширина його гребеня — 0,9 м, ширина основи — близько 8,0 м. Глибина рову від рівня гребеня валу — близько 0,9 м, від рівня напільного боку — 0,5 м, ширина дна — 1,5 м, ширина по верхньому краю — до 6,0 м. На дні між ескарпами влаштовані дві ґрунтові перемички завширшки 1,5—2,0 м. Ближче до південно-східного кінця оборонної лінії простежується в’їзд на городище у вигляді перемички в рові та розриву в насипу. Ширина в’їзду — 4,0 м. Решта периметру захищена схилами балок, які перед майданчиком ескарповані (ширина підошви — 3,0 м, висота схилу підрізання — 4,0 м, кут крутизни схилу — 66°).

Пам’ятка задернована та вкрита листяним лісом. Поверхневі мате-ріали відсутні. Культурний шар не виявлено. Передгороддя також відсут-нє. Поселення належить до I типу мисових городищ лісостепової культури скіфського часу, які захищалися оборонними спорудами тільки з напільно-го боку і, як правило, не мали передгородь [9, с. 65—67; 11, с. 161].

Наведені дані доповнюють картину заселення басейну р. Ворскла в пе-ріод раннього заліза та становлять певний інтерес для майбутніх досліджень.

Рис. 4. Городище Смородине.Форма майданчика.

За О.Г. Дяченком, 2002 р.

136


ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Багалей Д.И. Объяснительный текст к Археологической карте //

Тр. XII АС в Харькове 1902 г. — М., 1905. — Т. 1. — С. 4—92.2. Дьяченко А.Г. Новые данные о городищах скифского времени

в лесостепном междуречье Ворсклы и Дона // Наукоёмкие технологии и инновации (ХХI науч. чтения): юбилейная Междун. науч.-практ. конф., посвящённая 60-летию БГТУ им. В.Г. Шухова. 9—10 октября 2014 г. / Сб. докладов. Часть 8. — Белгород, 2014. — С. 125—131.

3. Дьяченко А.Г. Новые памятники скифского времени в бассейне Ворсклы // Проблемы истории и археологии Украины: мат-лы IX Между-народ. науч. конф. — Харьков: ХИАО, 2014. — С. 22—23.

4. Ковпаненко Г.Т. Отчёт о работе Ворсклинского отряда Среднедне-провской археологической экспедиции Института археологии АН УССР в 1955 г. // НА ІА НАНУ. — K., 1955. — Ф. е. — 1955/5«б».


6. Ляпушкин И.И. Днепровское Лесостепное Левобережье в эпоху железа // МИА. — 1961. — № 104. — 383 с.

7. Моруженко А.А. Отчёт об разведке и раскопках Лесостепной скиф-ской экспедиции Донецкого государственного университета в 1968 г. — До-нецк, 1968. // НА ІА НАНУ. — Ф. е. — 1968/60. — 12 арк., 15 табл.

8. Моруженко А.А. Раскопки городищ у сел Каменка и Сосенка // АО—1968. — М., 1969. — С. 275.

9. Моруженко А.О. Городища скіфського часу на території лісостепу Східної Європи // Вісник Харківського університету. — № 35. — Історична серія. — Вип. 3. — Харків, 1969. — С. 65—73.

10. Моруженко А.А. Оборонительные сооружения городищ Поворск-лья в скифскую эпоху // Скифский мир. — К., 1975. — С. 133—146.

11. Моруженко А.А. Городища лесостепных племён Днепро-Донского междуречья VII—III вв. до н. э. // СА. — 1985. — № 1. — С. 160—178.

12. Сухобоков О.В., Юренко С.П., Приймак В.В., Ремех И.А., Белинская Л.И. Разведки на территории Сумкой области (работы по подго-товке к написанию областного тома Свода памятников истории и культуры народов СССР: по Украинской ССР // Сухобоков О.В. и др. Отчёт о работах Левобережной славяно-русской экспедиции ИА АН УССР в 1986 году. — К., 1987 // НА ІА НАНУ. — Ф. е. — 1986/31.

13. Фукс М. Про городища скитської доби на Харківщині // Записки Всеукраїнського археологічного комітету. — К., 1930 — Т. 1. — С. 85—124.

14. Шрамко Б.А. Отчёт о работе Скифо-славянской экспедиции Харьковского госуниверситета в 1960 г. — Харьков, 1961 // НА ІА НАНУ. — Ф. е. — Спр. 1960/27; НА Музею археології та етнографії Слобідської України ХНУ імені В.Н. Каразіна. — Фонд 1. — Оп. 1. — Спр. 19.

137


А.Г. Дьяченко, С.А. Задников НЕКОТОРЫЕ ГОРОДИЩА СКИФСКОГО ВРЕМЕНИ

В ВЕРХОВЬЯХ р. ВОРСКЛА

РезюмеПубликация посвящена материалам археологических разведок в верхо-

вьях р. Ворскла. Приводятся результаты обследования трех городищ скифского времени: Каменка, Пороз и Смородино.

Ключевые слова: городища скифского времени, черняховская культура, пеньковская культура, р. Ворскла, Каменка, Пороз, Смородино.

O.G. Dyachenko, S.A. Zadnikov SOmE FORTIFICATIONS OF SCYTHIAN TImE

IN THE uPPER RIVER VORSKLA

SummaryIn the article published materials of archaeological investigations in the

upper river Vorskla. Results of research suggests three fortifications of Scythian time: Kamianka, Poroz and Smorodine.

keywords: Scythian settlements, chernyahivska culture, penkivka culture, r. Vorskla, Kamianka, Poroz, Smorodine.

138

А.Л. Щербань, Ю.О. Пуголовок, С.А. Горбаненко

УДК 903.21 (477.53) “03/05”

© А.Л. Щербань, Ю.О. Пуголовок, С.А. Горбаненко

CКАРБ ВИРОБІВ ДЛЯ ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ З ПОЛТАВЩИНИ

Статтю присвячено публікації та інтерпретації скарбу, виявленого за випадкових обставин поблизу с. Заїчинці Зіньківського р-ну Полтавської обл. Скарб складається зі знарядь для збирання врожаю й датується часом існуван-ня черняхівської культури.

Ключові слова: Дніпровське Лівобережжя, І тис. н. е., черняхівська культура, сільськогосподарські знаряддя.

Умови і місце знахідки. Восени 2014 р. один з авторів виявив у лісі поблизу с. Заїчинці Зіньківського р-ну Полтавської обл. грабіжницький шурф у материковому ґрунті глибиною 30 см. Діаметр ямки близько 40 см. Поряд лежали викинуті мародером предмети. Скарб знайдений на неши-рокій штучній терасі схилу балки Безладівка (рис. 1). За переказами старо-жилів, ще на початку ХХ ст. по ній текла невелика річечка, яка припинила існування після створення кількох ставків у вершинах балки. Зліва, близько 20 м від місця виявлення знахідки, височіє ескарпований схил мису, утво-реного між балкою Безладівкою й невеликим яром. Ділянка мису нині ін-тенсивно використовується під сільгоспугіддя. Внаслідок візуального огляду зораної поверхні археологічних знахідок не виявлено.

Місце знахідки скарбу знаходиться в межиріччі Псла й Ворскли, ближче до останньої (близько 7,0 км на схід). Балка Безладівка впадає в до-лину р. Ворскла. Таким чином, за гідромережею скарб тяжіє до цієї річки. Але, за 3,0 км на схід знаходиться вододіл між Пслом і Ворсклою. Ближче до вододілу розташована група пам’яток другої — третьої чверті І тис. н. е., виявлена одним із співавторів (А. Щ.) під час обстеження слідів скарбошу-кацької діяльності 2014 р. Зокрема, за 1,5—2,0 км — три поселення з кера-мікою черняхівської культури (на одному трапляються і ранньослов’янські знахідки) та два — ранньослов’янські. За об’єктивними обставинами, біль-шість з цих пам’яток досі не введено до наукового обігу. Зокрема тому, що публікація координат давніх поселень є нині путівником для грабіжників. Після виходу в світ «Зводу пам’яток історії та культури України» по Ди-канському р-ну Полтавської обл. усі внесені до нього поселення щорічно вкриваються густою мережею грабіжницьких шурфів. Лише про поселення Опішня 5, виявлене А.В. Гейком на початку 1990-х рр. (розташоване при-близно за 2,0 км на південь від знайденого скарбу), інформація потрапила на сторінки археологічних публікацій [3; 4]. На північній околиці цієї пам’ятки одним з авторів у 2008 р. було проведено рятівні розкопки зруйнованої ви-робничої споруди (очевидно, пов’язаної з металургією), у заповненні якої було виявлено знахідки ІІІ—VII ст. [33].

Скарб передано на зберігання до фондів Комунальної установи «Історико-культурний заповідник «Більськ».

Склад знахідки. До депозитарію входять вісім одиниць, з яких шість попарно становлять три «комплекти». Це — три серпи (один пред-

139

Cкарб виробів для збирання врожаю з Полтавщини

Рис. 1. Місце знахідки скарбу поблизу с. Заїчинці Зінківського району.

140


ставлений двома фрагментами), кільця для щільного кріплення руків’я до леза та дві коси-горбуші. Усі знаряддя й деталі виготовлені із заліза, ковальською технікою. Серпи й коси корозовані, стан збереженості за-довільний (рис. 2).

1—3. Серпи. Усі серпи в цілому подібні. Вони мають слабковигнуті леза й стовпчиковий тип кріплення — масивні стовпчики довжиною 0,7—1,0 см, загнуті під тупим кутом до площини леза (таблиця; рис. 3: а).

Найбільший серп, імовірно, мав довжину близько 26,5 см. Макси-мальна ширина його леза становить 1,9 см; в основному ж вона стано-вить близько 1,5 см. Два інші екземпляри масивніші. За меншої загальної довжини (близько 22 см) вони мають ширше полотно леза — до 2,5 см. Недивно, таким чином, що саме найбільший серп було знайдено значно пошкодженим.

Завдяки частині дерев’яного руків’я, що збереглося, для серпа 1 (рис. 3, 1а), з’ясовано, що воно приблизно на 5,0 см «перехоплювало» за-лізну частину серпа. Але, за конструкції, коли руків’я продовжує умовну

Рис. 2. Склад скарбу (фото).

141


пряму після найбільшого вигину леза, максимальний вигин слід вирахову-вати, фактично, за розмірами усього знаряддя1.

Очевидно, для створення такого кріплення недостатньо було про-сто підібрати кругляк відповідних розмірів. Спочатку заготовку під руків’я необхідно доопрацювати. З цією метою потрібно було з одного боку, який потім прилягав до металу, сплощити поверхню руків’я на відповідну довжину (5,0—7,0 см); потім ближче до кінця сплощеної поверхні потрібно було зробити, або ж принаймні позначити, певне заглиблення під стовп-чик. Після цих нескладних підготовчих операцій руків’я насаджувалося на стовпчик і щільно притискалося до серпа (рис. 3: 5). Для його жорсткої фіксації могли слугувати м’які еластичні матеріали (напр., ремені зі шкі-ри, джгути з конопель тощо) та обтискні кільця. Археологічно зафіксувати перші складно. Кільця ж доволі рідко трапляються при археологічних до-слідженнях. Якщо їх (у цілому — маловиразні предмети) знаходять осібно, очевидно, далеко не завжди дослідники можуть проінтерпретувати їх саме як обтискні кільця для кріплення руків’я до певного знаряддя праці.

Усі серпи депозиту мають обтискні кільця для щільного кріплен-ня дерев’яного руків’я. Їх розміри коливаються в межах 2,5—3,1 × 1,2—1,6 см, що, фактично, вказує на форми й пропорції дерев’яних руків’їв (рис. 3: б). Кільця в двох випадках мають певне сплощення в місці з’єднання смужки металу (рис. 3: 2б, 3б). Очевидно, воно утворювалося в результаті обтискання кільцем пакету дерев’яного руків’я й відповідної частини серпа. Найяскравіший приклад такого сплощення, що наочно демонструє перетин пакету «округлене дерев’яне руків’я — пласка сму-га залізного серпа» нині походить з пам’ятки київської культури Роїще (Чернігівська обл). Там також знайдено стовпчиковий серп з кільцем на ньому [27, с. 62]. Рівна площадка цього кільця — близько 2,0 см, і становить найширше місце; висота кільця від площадки — від 1,5 см. У нашому ж випадку кільця округліші (найбільша ширина припадає на центральну вісь виробів). Цей факт пов’язаний з тим, що частина руків’я, до якої притискувався серп, була округлішою. Оскільки смужкою металу необхідно було якомога щільніше притиснути серп до ручки, її з силою обтискали. Залежно від довжини смужки, утворювалася певна конфігура-ція місця з’єднання її кінців. Так, в одному випадку помітно, що смужки для кільця не вистачило навіть для одного повного оберту навколо паке-ту руків’я (рис. 3: 1а), в іншому — що її кінець вдалося завести майже на третину першого витка, тобто понад 1,5 см (рис. 3: 2б). Найкращим же, з практичного погляду, видається кільце, у якого полоса заведена на дру-гий оберт трохи більше, ніж на 1,0 см, і зафіксована заклепкою (рис. 3: 3б). Оскільки в такому випадку пакет скріплено найжорсткіше, він не розхитувався під час роботи серпом.

1 У серпів з відігнутим руків’ям ці розміри й пропорції враховуються лише за лезом; однак, у них існує «мертва зона», робота якою фактично неможлива, але її існуван-ня створює при роботі необхідний кут для зрізання стебла. У випадку із серпами зі стовпчиковим типом кріплення, дерев’яне руків’я у якого продовжує умовну лінію леза після його максимального вигину, ця «мертва зона» має припадати саме на частину кріплення руків’я до леза.

142


Появі серпів зі стовпчиковим типом кріплення передували екземп-ляри з гачком на кінці. Це були також слабко загнуті серпи з подібни-ми пропорціями, що мали гачкове кріплення. Вони існували ще за скіф-ських часів. Так, лише на Більському городищі таких серпів було знайдено понад 30 прим. [32, с. 87]. У той же період, паралельно з’явилися також серпи зі стовпчиковим типом кріплення, що були подібніші описуваним

Рис. 3. Серпи (а) і кільця (б) до них (1—3); показник основних параметрів (4);графічна реконструкція загального виду (5).

№, рис. 3Розміри, см Співвідношення

ab cd cb de cd/ab cb/ab

1 26,5 5,5 10,5 1,9 0,21 0,39

2 22,4 3,4 7,8 2,3 0,15 0,35

3 22,3 4,6 7,1 2,3 0,21 0,32

Табл. Основні параметри серпів (для характеристики розмірів і пропорцій серпів див. рис. 3: 4).

143


(див. напр.: [9, с. 93, рис. 90: 3, 7]). Побутували й серпи з гачками, віді-гнутими від площини леза (крім скіфських пам’яток, вони відомі і з по-селення Галіш-Ловачка (22 екз.)), а також зі слабковигнутим лезом і гач-ковим типом кріплення («боковий шип» — гачок, вигнутий не в площині леза серпа) [1, с. 99, табл. 1]. Подібні за способом кріплення й параметра-ми знаряддя збирання врожаю були знайдені на зарубинецьких пам’ятках Середнього Подніпров’я, у верхів’ях Дніпра (Чаплинське городище) [28, с. 146, рис. 13: 5—9]. Вони слабко загнуті й невеликі (до 18 см) за роз-мірами, з гачками для кріплення на кінці. У той час з’явились нові спо-соби кріплення руків’я і були дещо поліпшені вже відомі. Так, на деяких серпах зарубинецької культури, крім гачка, було сформовано втулку. Поді-бні знаряддя також походять з пам’ятки Круглик лукашівської культури, де знайдено сім серпів, що за пропорціями подібні до зарубинецьких [19, рис. 1; 20]. За способом кріплення вони також належать до гачкових або втульчастих із гачком на кінці, загнутим від площини леза. Такі серпи, во-чевидь, кріпили у два етапи: спочатку руків’я набивали на гачок, а потім крила, залишені для втулки, загинали навколо руків’я.

Загалом, за формою подібні серпи проіснували в Середньому Подніпров’ї зі скіфського часу до третьої чверті І тис. н. е. ([8, рис. 7.2—7.7]; посилання на джерела див. там само, с. 278). Вони мали різні типи кріплення: гачок у площині леза; гачок, відігнутий від площини; стовпчик, відігнутий від площини (як чіткіша варіація попереднього); втулка; втулка й гачок; чере-шок, що продовжує лінію леза; черешок з відігнутим руків’ям. Однак, стовп-чиковий тип кріплення є характерним саме для черняхівської культури.

Рис. 4. Коси-горбуші (1, 2); графічна реконструкція загального виду (3).

144


Серед серпів, виявлених на черняхівських пам’ятках, також існує велика кількість різноманітних типів кріплення руків’я до леза. Мабуть, саме в період існування черняхівської культури функціонували всі типи кріплення (див.: [8, рис. 7.4]; посилання на джерела див. там само, с. 278; [2, с. 257, рис. 8; 35: pl. 7—9; 5, рис. 34]). Однак, не зважаючи на розмаїття ти-пів кріплення, за формою переважна більшість серпів має слабкорозвинені пропорції, подібні до наших. Зауважимо, що найрозвиненіші форми при-таманні здебільшого саме серпам з черешком, відігнутим від леза: більшість з них максимально наближені до форми, що, починаючи з останньої чверті І тис., стала практично єдиною, і, фактично, існує дотепер. Попередньо, можна помітити, що зі сходу на захід кількість «найпрогресивніших» серпів у другій чверті І тис. н. е. збільшується (див. також: [36]). Тим не менше, характерними формами для черняхівської культури є слабковигнуті екземп-ляри в поєднанні зі стовпчиковим типом кріплення руків’я. Щоправда, за-уважимо, що обтискні кільця при них знаходяться нечасто: у багатьох ви-падках для ущільнення з’єднання руків’я з полотном серпа використано заклепку (див.: [26, с. 4—7; 25, с. 285, рис. 4: 1; 5, рис. 34: 1—6]).

Таким чином, за серпами можна запропонувати хронологію депо-зиту в межах першої—третьої чвертей І тис. Найбільша кількість аналогій відома саме з другої чверті І тис., з матеріалів черняхівської культури.

4, 5. Коси-горбуші. Виявлено два екземпляри, у цілому доволі подібні. У екземпляра 2 п’ята (стовпчик) не збереглася або її не існувало. Розміри й про-порції кіс такі: загальна довжина знарядь — 34,5; 31,3 см; ширина леза — 4,0; 3,4 см; довжина відігнутої під прямим кутом п’яти (стовпчика) — 1,5 см.

За класифікацією кіс-горбуш, розробленою В.К. Міхеєвим для зна-рядь салтівської культури, знайдені вироби належать до типу I Б 1; це так звані короткі коси — напівкоси чи коси-горбуші з коротким руків’ям. Їх могли кріпити металевими кільцями чи за допомогою еластичних джгутів. У таких кіс можна було регулювати кут між руків’ям і лезом залежно від потреб. На відміну від групи І, коси групи ІІ наглухо закріпляли на руків’ї за допомогою металевої заклепки, залізного кільця та додаткових жорстких кріплень [17, с. 29—31]. Коси групи І на території півдня Східної Європи широко відомі з другої чверті І тис. та пізніше (див.: [8, рис. 7.10—7.12]; по-силання на джерела див. там само, с. 279; [23, рис. 6: 5; 5, рис. 34]).

За способом кріплення леза до рукояті виділяють два варіанти: кріплення до п’яти; до п’яти за допомогою відігнутого перпендикулярного гачка. Для зміц-нення кріплення використовували залізні кільця, діаметр яких становить 3,0—4,0 см. Такі леза були знайдені в Ріпневі ІІ, Кобиллі, на Чернелево-Руському могильнику (черняхівська культура), у Багатому, Нижньому Бишкіні (пень-ківська культура), Зимному (празька культура), Битиці, Новотроїцькому, Монастирку (волинцевсько-роменські пам’ятки й райковецька культура). Зважаючи на те, що в описуваному депозиті матеріал зберігся доволі повно, варіант кріплення руків’я за допомогою кільця слід відкинути.

Для реконструкції загального вигляду коси-горбуші з руків’ям важ-ливі матеріали з шарів VIII—X ст. Старої Ладоги (рис. 4: 3) [16, с. 122, 123]. На цій пам’ятці було знайдено уцілілі екземпляри кіс з руків’ями. Етногра-фічний матеріал XIX ст. засвідчує, що такий спосіб кріплення (за допомогою

145


кільця, що щільно охоплює п’ятку коси і притискає її до верхньої частини руків’я) був досить надійним і зберігся з моменту виникнення кіс-горбуш до XIX ст. [10, с. 37, 38]. Принципово коси не змінилися до наших днів.

Отже, коси-горбуші з’явилися у другій чверті І тис. і практично у не-змінному вигляді проіснували до етнографічних часів. Їхня найбільша кіль-кість припадає на два періоди І тис.: другу чверть, де вони відомі виключно з-поміж матеріалів черняхівської культури; останню чверть І тис. н. е. Варто зауважити, що за спостереженнями Р.Г. Шишкіна, коси на черняхівських пам’ятках трапляються нечасто. Більшість таких знахідок тяжіє до півден-них районів поширення культури [31, с. 135].

Інтерпретація. Таким чином, час побутування подібних серпів — перша—третя чверті, кіс-горбуш — друга—четверта чверті І тис. Лише за цими показниками хронологію депозитарію слід обмежити другою—третьою чвертями І тис. Однак, за широкими аналогіями, відомими з матеріалів дру-гої чверті І тис., цю дату можна зі впевненістю звузити до другої чверті І тис. і констатувати черняхівське походження цих знарядь праці. Сказане підтвер-джується й тим, що в потенційній ресурсній зоні (не більше, ніж за 2,0 км від депозитарію) відомі, принаймні, три черняхівських поселення (див. вище). Хоча, за теоретичними розробками ще 1970-х рр. (див., напр.: [34, p. 8; 37, p. 29—40] та ін.), широко підтриманими сучасними українськими дослідни-ками (див., напр.: [6; 7; 18; 21; 22; 24, с. 33—37; 29, с. 4—26; 30]), потенційна ресурсна зона поселень могла становити 5,0 км, а то й більше.

Переважну більшість скарбів черняхівської культури становлять монетні, зрідка — змішані (монетно-речові), де разом із грошима зна-ходилися прикраси. Нині на території черняхівської культури їх нарахо- вується понад 180. Здебільшого вони походять з поселень, але є й випадкові знахідки (докладніше див., напр.: [14; 15]). Однак, «скарб» землеробських знарядь — серпів і кіс-горбуш — трапився чи не вперше.

Подібні «скарби» салтівської культури (до яких, крім сільськогос-подарських, також входять ремісничі знаряддя, кінська збруя, посуд тощо), В.В. Колода охарактеризував як ями для зберігання найважливіших предме-тів для забезпечення життєдіяльності окремого господарства. Втім більшість подібних знахідок на салтівських пам’ятках приурочена до меж поселень [12, с. 54—55; 13]. Цілком можна долучитися до думки дослідника, звернув-ши увагу на певну специфіку конкретно цього матеріалу.

Вважаємо, що, крім визначення хронології, подібні депозити слід розглядати за кількома в цілому незалежними критеріями: місце знахідки (пам’ятка, поза межами пам’ятки), призначення (землеробський, ремісничий, змішаний, інше), зміст (виробничий, сакральний, зберігання майна). За ними скарб слід оцінювати таким чином: він належить до депозитів, знайдених поза межами житлової пам’ятки; за призначенням — землеробський; за змістом — виробничий, за безпосереднім призначенням. За місцем знахідки неподалік від поля, яке могло бути там і в давнину, можна вважати, що ці речі були залишені на тимчасове нетривале зберігання. Присутність у депо-зитарії кіс-горбуш може засвідчувати, що на полі збирали врожай з тугим колосом. Цілком можливо, що наявність кіс і серпів свідчить про певний гендерний розподіл праці при зборі урожаю.

146


Кількість серпів і кіс-горбуш може до певної міри характеризувати стан осібного господарства. Вірогідно, що врожай з поля збирала сім’я з п’яти чоловік. За етнографічними даними, серпами працювали переважно жінки, косами — чоловіки. Тож, цілком вірогідно, що до складу сім’ї, яка володіла цими знаряддями, входили три жінки й два чоловіки (два покоління?).

Підбиваючи підсумки, слід запропонувати таку інтерпретацію де-позитарію. Це — знаряддя землеробської праці (стадії збирання врожаю) носіїв черняхівської культури, що використовувалися за призначенням і були залишені членами осібного господарства на нетривале зберігання (на період збирання врожаю: кінець літа — початок осені) поблизу поля, де того сезону вирощували злак з тугим колосом. Археологізація знарядь сталася, можливо, у результаті певної трагедії, оскільки люди не змогли повернутися за своїм реманентом.

Насамкінець, слід зауважити, що нині це чи не перший подібний комплекс на території Лівобережної України. Що й не дивно, зважаючи на надзвичайну випадковість подібних знахідок, адже поза межами пам’яток археологічні дослідження не проводяться. Набір і якість знарядь підтвер-джують високий рівень розвитку ремісництва у носіїв черняхівської культу-ри, незалежно від ареалу їх місця проживання.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Бідзіля В.І. Поселення Галіш-Ловачка (за матеріалами розкопок

Т. Легоцького) // Археологія. — 1964. — № 17. — С. 92—143.2. Вознесенская Г.А., Левада М.Е. Кузнечные изделия из могильника

Чатырдаг: попытка типологического анализа и технология производства // Сто лет черняховской культуре. — К., 1999. — С. 252—276.

3. Гейко А.В. Разведки в Полтавском и Зеньковском районах Пол-тавской области // АДУ 1992 р. — К., 1993. — С. 73—74.

4. Гейко А.В. Археологічні розвідки в околицях Опішного // Україн-ське гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1995. — Опішне, 1996. — Кн. 3. — С. 59—62

5. Ґерета І.П. Чернелево-Руський могильник / [упор. В.С. Тилі-щак]. — К.; Тернопіль, 2013. — 284 с. — (Oium. — Вип. 3).

6. Горбаненко С.А. Окружающая среда и славянские памятники вто-рой половины І тыс. н. э. (по материалам Левобережья Днепра) // Stratum plus. — 2003—2004. — № 5. — С. 400—425.

7. Горбаненко С.А. Сільське господарство слов’ян другої полови-ни І тис. н. е. (за матеріалами Лівобережжя Дніпра) // Археологія давніх слов’ян: Дослідження і матеріали. — К., 2004. — С. 301—314.

8. Горбаненко С.А., Пашкевич Г.О. Землеробство давніх слов’ян (кі-нець І тис. до н. е. — І тис. н. е.). — К., 2010. — 316 с.

9. Гречко Д.С. Населення скіфського часу на Сіверському Дінці. — К., 2010. — 286 с.

10. Гюльденштедт А. Описание некоторых в малой России употребительных плугов // Технол. журн. — 1804. — Т. 1, Ч. 2. — С. 3—31.

147


11. Колода В.В. О хозяйственных ямах со стандартизированными наборами предметов на салтовских поселениях // Проблемы истории и ар-хеологии Украины: матер. IX междунар. науч. конф. (Харьков, 30—31 октя-бря 2014 г.). — Харьков, 2014. — С. 54—55.

12. Колода В.В. Клады городища Мохнач // Тр. IV (ХХ) Всерос. АС в Казани. — Казань, 2014. — Т. II. — С. 339—343.

13. Колода В.В. Уникальный жилищно-хозяйственный комплекс сал-товской культуры на селище Мохнач-ІІ // Хазарский альманах. — 2015. — Т. 13. — В печати.

14. Мизгін К.В. Античні монети на пам’ятках черняхівської культу-ри. — Автореф. дис. … канд. іст. наук. — К., 2010. — 18 с.

15. Мызгин К.В. Монетно-вещевые клады на территории черняхов-ской культуры // Древности. — Харьков, 2011. — С. 130—138.

16. Миролюбов И.А. Орудия вторичной обработки почвы и уборки урожая из Старой Ладоги // АСГЭ. — 1976. — № 17. — С. 119—124.

17. Михеев В.К. Подонье в составе Хазарского каганата. — Харьков, 1985. — 148 с.

18. Моця О.П., Томашевський А.П. Просторові та еколого-господарчі аспекти досліджень давньоруського селища Автуничі // Археометрія та охо-рона історико-культурної спадщини. — К., 1997. — № 1. — С. 28—42.

19. Пачкова С.П. Землеробство племен культури Поянешти-Лукашівка // Дослідження з слов’яно-руської археології. — К., 1976. — С. 42—48.

20. Пачкова С.П. Поселення поблизу с. Круглик на Буковині // Ар-хеологія. — 1977. — № 33. — С. 35—47.

21. Петрашенко В.О. Давньоруське село за матеріалами поселення в Канівському Подніпров’ї // Археологія. — 1999. — № 2. — С. 60—77.

22. Петрашенко В.А. Древнерусское село: По материалам поселения у с. Григоровка. — К., 2005. — 264 с.

23. Пивоваров С.В. Охоронні археологічні дослідження слов’янських пам’яток на Буковині у 2009 р. // ПССІАЕ. — 2010. — Т. 1 (29). — С. 41—54.

24. Приймак В.В. Путивльське удільне князівство Чернігово-Сіверщини. — Полтава, 2007. — 180 с.

25. Рижов С.М., Магомедов Б.В., Шумова В.О. Дослідження дво-шарового (трипільського та черняхівського) поселення Ржищів — Ріпнів 1 у 2003 р. // АВУ за 2002—2003 рр. — К., 2003. — Вип. 6. — С. 282—285.

26. Строцень Б., Дудар О., Сохацький М. Скарб землеробських зна-рядь праці черняхівської культури із села Устя // Літопис Борщівщини. — 2001. — № 10. — С. 4—7.

27. Терпиловский Р.В. Ранние славяне Подесенья ІІІ—V вв. — К., 1984. — 123 с.

28. Третьяков П.Н. Чаплинское городище // МИА. — 1959. — № 70. — С. 119—153.

29. Томашевський А.П. Правобережне Полісся // Село Київської Русі (за матеріалами південноруських земель). — К., 2003. — С. 4—26.

30. Томашевський А.П. Просторові та палеоекологічні дослідження Південноруських земель: результати, нові підходи, перспективи // Про-

148

блеми давньоруської та середньовічної археології. — 2010. — С. 174—206 (АДІУ. — Вип. 1).

31. Шишкін Р.Г. Господарсько-екологічна модель черняхівської культури (за матеріалами Середнього Подніпров’я) // Археологія. — 1999. — № 4. — С. 129—139.

32. Шрамко Б.А. Бельское городище скифской эпохи (город Ге-лон). — К., 1987. — 182 с.

33. Щербань А.Л. Звіт про археологічні розвідки в Зіньківському р-ні Полтавської обл. 2008 р. // НА ІА НАН України. — ф.е. — 2008/209. — 11 арк.

34. Chisholm m. Rural settlement and land use. — London, 1968. — 256 p.35. Crişan C., Lăzărescu V.-A. Forgotten rituals connected to agriculture in

the early migration period — feature g 27 from ernei «Carieră» (Mureș county) // Ephemeris Napocensis. — 2010. — xx. — P. 221—256.

36. Henning J. Südosteuropa zwischen Antike und Mittelalter. — Berlin, 1987. — 176 s. (Archäologische Beiträge zur Landwirtschaft des 1. Jahrtausends u. Z., Schriften zur Ur- und Frühgeschichte. — 42).

37. Jarman m.R. Territories and mobility // Jarman M.R., Bailey G.N., Jarman H.N. Early European agriculture: its fundationand development. — Cambridge, 1982. — 283 p.

А.Л. Щербань, Ю.А. Пуголовок, С.А. ГорбаненкоКЛАД ИЗДЕЛИЙ ДЛЯ СБОРА УРОЖАЯ ИЗ ПОЛТАВЩИНЫ

Резюме Статья посвящена публикации и интерпретации клада, обнаружен-

ного при случайных обстоятельствах вблизи с. Заичинцы Зеньковского района Полтавской обл. Клад состоит из орудий для сбора урожая и пренадлежит времени существования черняховской культуры.

Ключевые слова: Днепровское Левобережье, I тыс. н. э., черняховская культура, сельскохозяйственные орудия.

A.L. Shcherban, Y.O. Pooholovok, S.A. GorbanenkoTHE HOARD OF HARVEST ImPLEmENTS FROm POLTAVA REGION

SummaryArticle is devoted to the publication and interpretation of the treasure found

near to Zaichintsy village Zin’kivsky district, Poltava region. The hoard consists of tools for harvesting and dates from the time of existence Chernyakhiv culture.

Keywords: Left Bank Dnieper, I millennium AD., Chernyakhiv culture, farm implements.

149

Знахідки з округи Глинського городища

УДК 902.21 (477.53) “-5/-3”+”09”

© М.О. Радченко , О.Б. Супруненко

ЗНАХІДКИ З ОКРУГИ ГЛИНСЬКОГО ГОРОДИЩА

Публікується колекція знахідок скіфського часу та інших епох, яку зі-брав глинський краєзнавець, фотохудожник і співробітник Полтавської ар-хеологічної експедиції «Охоронної археологічної служби України» Інституту археології НАН України Микола Олександрович Радченко (1957—2013). Добірку атрактивних музейних артефактів з ур. Гуринівщина він заповів передати на зберігання до Історико-культурного заповідника «Більськ».

Ключові слова: Глинське, Глинське городище, Гуринівщина, Більський археологічний комплекс, Середнє Поворскля, скіфський час, давньоруська доба, прикраси, пряслиця, М.О. Радченко.

Упродовж 2010—2012 рр. незмінний учасник більшості науково-рятівних археологічних проектів на Більському городищі останньої чвер-ті століття М.О. Радченко (11.05.1957—02.01.2013) багато разів відвідував плато правого корінного берега р. Ворскла на південний захід від сучасно-го с. Глинське Зіньківського району, що на Полтавщині. Розташовані на ньому рештки селища скіфського часу вирізняються на тлі ріллі плямами пошкоджених попелищ і заглибин розораних житлово-господарських комп-лексів. Знаходяться вони в ур. Гуринівщина (Спаське), безпосередньо над порослим кущами некрополем слов’яно-руського Глинського городища [7, с. 189, 191, рис. 2]. Причина такої уваги до цього місця була тривіальною: через поселення звивистою стежкою пролягав шлях додому глинського по-шановувача старожитностей. Нею він ходив після поїздок до Полтави, по-вернення з експедицій, відвідин єдиної у селі крамниці. Вряди-годи поряд зі стежкою траплялися вигорнуті плугом окремі предмети скіфської епохи, які він, звісно ж, підбирав.

Навесні 2011 р. південно-східний край плато з травостоєм під лісом був підораний орендаторами. Після дощу на ріллі, на ділянці розміром 2,5 × 2,0 м, було виявлене скупчення пряслиць та ін. речей, що мали вірогідне відношення до єдиного комплексу. Всі ці предмети були зібрані і передані до Центру охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтавської облдержадміністрації. Час від часу ми разом поверталися до думки їх описати, передати до музею, навіть почали готувати окрему пу-блікацію. Проте, не склалося за поїздками, звітами, метушнею... Отже, як не сумно констатувати, завершеною ця робота виявилася вже після смерті першого з авторів.

З часом колекція поступово зростала. До неї додалися кілька зна-хідок давньоруської й післямонгольської епох з тої ж Гуринівщини, вияв-лених М.О. Радченком і В.В. Лямкіним вздовж краю ріллі над курганним некрополем навесні 2013 р., дещо пізніше — вироби з кременю, підібрані краєзнавцем під північним схилом останця укріпленого посаду — урочища «Кріпость» або «Цвинтар» у Глинську [11, с. 180, рис. 36; 12, с. 28]. І всі

150

М.О. Радченко, О.Б. Супруненко

Рис. 1. Г

линське, с., Гуринівщ

ина (Спаське), ур. З

нахідки

скіфського часу (керам

іка).

151


вони були знайдені на стежці до крайньої з півдня хати в низинній частині села, де до листопада 2013 р. жив фотоспівець глинської природи й буття односельців.

Виконуючи волю М.О. Радченка, користуючись укладеним разом із ним описом, спробуємо залишити наступним дослідникам глинської ста-ровини пам’ять про колегу, оприлюднивши друком передані до Історико-культурного заповідника «Більськ» знахідки.

Отже, більшість представлених у публікації предметів походять з південно-східної частини відомого в літературі [8, с. 50; 10, с. 93—94; 22, с. 48] та за дослідженнями полтавців [3, с. 24—25; 24, с. 92] селища скіф-ського часу, розташованого біля с. Глинське, на краю мисоподібного висту-пу плато правого корінного берега р. Ворскла в ур. Гуринівщина (Спаське), за 2,0 км на південь від укріплень Великого Більського городища [5, с. 230; 14, с. 113]. Селище займає доволі значну площу — 15 га, що майже повністю розорюється. У 1998—1999 рр. у південно-східній частині поселення, не-подалік одного із зольників, А.В. Гейком, у складі Глинського загону Охо-ронної археологічної експедиції ЦОДПА, проводилися невеликі розкопки. Дослідженнями у траншеї на площі 106 м2 вивчені рештки шести господар-ських ям і заглибленої житлової будівлі другої половини VI—V ст. до н. е. Матеріали й результати цих робіт опубліковані [3, с. 24—26; 4, с. 133—135; 5, с. 230—235].

Виявлене М.О. Радченком скупчення знахідок тяжіло до крайнього з південно-східного боку селища зольника, знаходячись від нього за 6,0—8,0 м на схід, ближче до схилу. Предмети, вигорнуті плугом з глибини 0,2—0,3 м, лежали разом зі шматочками обмазки, вуглинами й попелом.

Скупчення ліплених керамічних виробів, пов’язаних з прядінням і ткацтвом, складалося із шістнадцяти пряслиць, двох фрагментованих важ-ків, трьох так званих «ґудзиків» та абразиву (рис. 1: 2—25). Поряд виявлені дві бронзові шпильки та уламок браслета (рис. 2: 5—7).

Пряслиця виготовлені з однорідної керамічної маси сіро-коричневого, зрідка рожево-коричневого кольорів, із незначними домішками піску, у двох випадках — вигорілими волокнами подрібненої рослинності, що входили до замісу. Зовнішня поверхня більшості з них мала сіро-коричневий або тем-носірий колір. Вона злегка загладжена, на деяких — з ділянками помітного лискування, що виникло внаслідок використання виробів. Кілька менших пряслиць відзначалися більш охайним станом загладженої поверхні, інко-ли з лискуванням та коричневим чи світло-коричневим її забарвленням (рис. 1: 3, 10, 19—20).

Типологічно глиняні ліплені пряслиця належать до шести типів, за В.Є. Радзієвською і Б.А. Шрамком [20, рис. 1; 23, с. 91, табл. 17]. До їх характеристики долучена й більш детальна типологічна схема, розроблена А.Л. Щербанем [26, с. 171—175]. Номінації обох типологічних побудов за-значаються нижче в тексті в порядку за часом їх розробки.

Одне з пряслиць (рис. 1: 10) — типово конічної форми, відповідно, тип І, варіант 1, за В.Є. Радзієвською, або 1.1.2.7, за А.Л. Щербанем. Біль-шість виробів належать до зрізаноконічної форми (рис. 1: 7, 9, 11—13) —

152


тип ІІ, варіант 1 або 1.2.2.1; 1.2.2.10 і 1.2.3.7. Єдине з них — біконічне, з отвором, пробитим на третину (рис. 1: 19). Зверху наявні п’ять відтис-ків зернівок чи закругленої палички. Це, відповідно, тип ІІІ, варіант 1 або 2.1.2.1. П’ять (рис. 1: 2—6) — усіченобіконічні (з двома зрізаними основами) різного профілювання — тип V, варіанти 1 і 2 або 2.2.2.1; 2.3.1.6; 2.3.1.12; 2.3.2.1 та 2.3.2.6. Ще чотири пряслиця належать до кулястих, зі зрізаним сегментом (рис. 1: 14—17), чи напівсфероподібних — тип ІХ, варіант 1 або 3.4.1.1; 3.4.1.4 та 3.4.1.7. На одному з них у верхній частині корпусу роз-міщені п’ять легких закруглених відтисків діаметром 0,4—0,5 см (рис. 1: 14). Тяжіє до останніх і невеличке сфероподібне видовжене — 3.3.1.9, що збереглося обламаним (рис. 1: 20). І, насамкінець, до складу цієї добірки входить одне діжкоподібне чи сфероподібне зі зрізаною вершиною та осно-вою пряслице (рис. 1: 18) — тип ХІІ, варіант 1 або 3.3.1.7. Це — єдиний у комплексі виріб, у верхній частині корпусу якого розміщена випадково на-несена подвійна прокреслена хвиляста лінія.

Разом із пряслицями були виявлені цілий та уламок ткацьких важків (рис. 1: 21, 24). Фрагмент виробу належить до циліндроподібних за фор-мою — тип ХІІІ, варіант 3 або 4.1.1, цілий важок — до т. зв. дископодіб-них — 5.1.1. Останній має зі зворотного боку сліди спроби влаштування отвору, хоча при використанні, вірогідно, обв’язувався нитками.

У скупченні пряслиць трапилися три ґудзикоподібні ліплені вироби у формі плескатих, округлих у повздовжньому перетині дисків з двома отво-рами. Один з них був втрачений, два — збереглося (рис. 1: 22—23). Подібні «ґудзики» добре відомі не тільки на пам’ятках скіфського часу Поворскля, а й у Посуллі, на Сіверському Дінці, Правобережжі Дніпра та поза межами України [6, с. 198, рис. 51: 5—7; 26, с. 65—66, мал. 19]. Дископодібні ви-роби мають по парі круглих чи дещо видовжених отворів в центрі, нігтьові вдавлення по ребру, лисковану поверхню сірого або загладжену коричнево-оранжевого кольорів. Вони традиційно вважаються застібками або деталями ткацьких верстатів [26, с. 70].

Останнім із керамічних виробів, що походив зі скупчення, є невеликий чотирикутний обточений шматок ручки сіро-коричневоглиняної амфори чи глека античного виробництва (рис. 1: 25), що використовувався як абразив.

Пряслиця, уламки важків та ґудзикоподібні вироби, виявлені в од-ному скупченні, можуть належати набору предметів зі складу спорядження ткацького верстату горизонтального типу, реконструкцію якого запропо-нував А.Л. Щербань [26, с. 153, мал. 73: 1]. На них помітні сліди вико-ристання, давні щербини і втрати. Такі вироби могли бути прихованими в давнину (якщо не викинутими), а з часом виявилися зачепленими плугом і вигорнутими на сучасну денну поверхню.

На зольнику неподалік знайдений уламок діжкоподібного чи сферо-подібного зі зрізаною вершиною та основою пряслиця фіналу ранньоскіф-ського часу (рис. 1: 1) — тип ХІІ, варіант 1 або 3.3.1.4 чи 3.3.1.7. Він зберіг сліди декорування двома горизонтальними поясками відтиснутого коліщат-ком орнаменту, без інкрустації білою пастою. Тут же виявлена заготовка

153


Рис

. 2.

Гли

нськ

е, с

., К

ріпо

сть

(Цви

нта

р) (

1—3,

12)

та

Гур

инів

щин

а (С

пас

ьке)

(4—

11),

ур.

Знах

ідки

доб

и р

анньо

го б

ронзо

вого

вік

у, с

кіф

сько

го, да

вньо

русь

кого

і п

ісля

мон

голь

сько

го ч

асу.

(1—

3 —

кре

мін

ь; 4

—7,

10,

11

— б

ронз

а; 8

— с

кло;

9 —

діо

рит

; 12

— к

ерам

іка)

.

154


для виготовлення пряслиця зрізаноконічної форми (рис. 1: 8) — типу ІІ, варіанту 1 або 1.2.2.1. Для неї використаний уламок ніжки античної світло-коричневоглиняної амфори з палевого кольору побілкою (ангобуванням).

Розміри описаних керамічних виробів (рис. 1) наведені у таблиці 1. Поряд із пряслицями та важками виявлені ціла й уламок бронзо-

вих шпильок. Одна з прикрас була зігнутою (рис. 2: 5—6). Перша — це лита шпилька з пласкою цвяхоподібною голівкою типу 5, варіанту 4, за

№ на рис. 1

Назва виробу Висота (см)

Дм. корпуса (см)

Дм. вершини та основи (см)

Дм. отвору (см)

1 Пряслице 1,8 2,8-? ?; ? 0,60?

2 Пряслице 3,0 4,1 × 4,2 1,7; 1,6 0,70

3 Пряслице 2,6 3,1 1,1; 0,8 0,35

4 Пряслице 2,5 3,3 2,2; 1,2 0,65

5 Пряслице 1,9 3,6 2,9; 1,8 0,60

6 Пряслице 2,3 3,8 3,4; 2,7 0,65

7* Пряслице 2,3 2,5 2,5; 1,5 0,55

8*Заготовка під

пряслице1,6 2,5 ?; 1,6

Намічен. невдалий отвір 0,30

9 Пряслице 1,4 2,2 2,2; 1,4 0,50

10* Пряслице 2,2 2,9 2,9; 0,9 0,40

11 Пряслице 2,1 3,2 3,1; 1,2 0,60

12* Пряслице 1,4 2,7 2,7; 1,0 0,50

13** Пряслице 1,4** 2,9 ?; 1,2 0,60

14 Пряслице 3,2 1,9 3,2 0,50

15 Пряслице 1,4 2,2 2,2 0,40

16* Пряслице 1,5 2,2 × 2,4 2,2 × 2,4 0,45

17 Пряслице 1,8 3,5 3,5 0,60

18 Пряслице 2,4 2,7 2,1; 1,8 0,40

19 Пряслице 1,6 1,8 0,5; 0,4 0,25

20* Пряслице 1,6 1,2 1,2; 0,8 0,25 × 0,30

21** Важок 2,1 5,6 — 0,80?

22*Ґудзикоподібний

виріб0,4 2,2 2,2; 2,2 0,20; 0,20

23**Ґудзикоподібний

виріб1,1 2,8 2,8; ? 0,25; ?

24* Важок? 1,1—1,2 4,7 — —

25 Абразив 1,2—1,4 3,2 × 4,3 — —

*Наявні сколи і втрати. ** Половинка виробу.

Табл. 1. Розміри керамічних виробів.

155


В.Г. Петренко, або близької до типу 6, за Д.С. Гречком, форми [6, с. 87, рис. 77: 6; 16, с. 59]. Її стрижень на вірогідній третині довжини зверху при-крашений двома парами кільцевих нарізок, а ділянка між ними оформ-лена у вигляді кулястого потовщення (рис. 2: 5). Нижче пасма нарізок стрижень обламаний (у давнину). Довжина частини шпильки — 3,3 см, діаметри: голівки — 1,05 см, стрижня — 0,2 см; товщина голівки — 0,1 см. Побутування подібних прикрас відносять до кінця VI—V ст. до н. е. [17, с. 346, табл. 41: 30, 32; 25, с. 49, рис. 16: 2]. Другою шпилькою є ціла лита прикраса з пірамідальною голівкою, яка зверху практично на всю висоту має вузький прямий пропил, розміщений за діагоналлю верху в формі ква-драту (рис. 2: 6). Загальні розміри зігнутого виробу — 3,9 × 4,5 см; рекон-струйована довжина прикраси — 9,9 см; перетин голівки зверху — 0,35 × 0,35 см; ширина пропилу зверху — 0,05 см; діаметр стрижня — 0,1—0,2 см. Шпилька належить до порівняно рідкісних типів, що не набули поширен-ня у Поворсклі.

Фрагментом ще однієї прикраси є уламок литого круглодротяного бронзового розімкненого ручного браслета, з дещо розширеним кінцем [15, с. 32], край якого оформлений стилізованою голівкою тварини (у пози-ції — вигляд зверху). Збереглося трохи більше половини браслета. Загальні розміри зігнутого виробу — 2,9 × 5,1 см; реконструйована довжина дроту — 9,4 см; ширина кінця з голівкою тварини — 0,4 см; діаметр дроту — 0,2 см (рис. 2: 7).

З-поміж матеріалів скіфського часу з території поселення привер-тає до себе увагу уламок (2/3) видовженого діабазового точильного бруска прямокутного перетину зі сточеними кутами, у дещо розширеній частині якого несиметрично розміщена полишена в давнину невдала свердлина для отвору діаметром 0,35 см (рис. 2: 9). Довжина уламка — 7,4 см, перетин — 1,8 × 2,2 см. Місцями на добре зашліфованій поверхні знаряддя [2, с. 284] для «доводочного» підточування виробів помітні подряпини, є сліди тертя об метал. Подібні точильця (здебільшого пласкіші) характерні для старо-житностей чорногорівського кола пам’яток і добре відомі за матеріалами передскіфських поховань [13, с. 81, рис. 25]. Схожі точильні бруски побуту-вали в середовищі населення Більського та Люботинського городищ як за ранньоскіфського, так і розвинутого скіфського часу [6, с. 239, рис. 92: 1—2, 8—9; 25, с. 101, рис. 43: 1—9].

Ще одна знахідка належить до прикрас поясного набору пізньоскіф-ської епохи. Це — невелика лита бляшка у вигляді трьох з’єднаних між со-бою загострених до країв овалів, розташованих вертикальним стовпчиком, з невеличкою петелькою для пришивання в центрі. Її висота — 2,2 см, шири-на — 1,1—1,2 см, товщина щитка — 0,1 см, розміри петельки — 0,4 × 0,6 см (рис. 2: 4). Паралелі бляшці походять з Середнього Подоння, зокрема, з поховання кургану № 14 біля Руської Тростянки IV ст. до н. е. [9, с. 24—25, рис. 2; 19, с. 160, рис. 19: 19—21].

З поверхні сусіднього зольника походила ще одна знахідка — добре збережена велика прозороскляна округла світло-зеленкуватого кольору на-мистина типу 17, за К.М. Алєксєєвою [1, с. 65, табл. 33: 2а], з широким ка-

156


налом отвору, зрізаними закраїнами над ним та слідами керамічної основи формовочного стрижня, а також великими раковинами й бульбашками по-вітря у скляній масі. Висота намистини — 1,7 см, діаметр корпусу — 2,5 см, діаметр каналу отвору — 1,0 см (рис. 2: 8). Останнє, при допустимому ши-рокому датуванні подібних типів намиста, усе ж може вказувати на час ви-готовлення прикраси в VІ—V ст. до н. е.

Вздовж північної та північно-східної частин плато в ур. Гуринівщи-на, на межі з розораною ділянкою Глинського курганного некрополя ро-менської культури й давньоруського часу, інколи трапляються знахідки часу існування могильника. Це переважно фрагменти прикрас, уламки гончар-ного посуду, а інколи — предмети озброєння кінця І — початку ІІ тис. н. е. [7, с. 203, рис. 4]. В опублікованій добірці наявні дві такі знахідки — уламок дзеркала та перегнутий і оплавлений амулет-змійовик.

Чверть дзеркала чудової збереженості, відлитого з олов’янистої бронзи (рис. 2: 11), належить до кола побутових виробів салтівської куль-тури. Це — рельєфно орнаментоване невелике люстерко діаметром 4,5 см, прикрашене з одного боку по краю двома концентричними колами, про-стір між якими заповнений прямими радіально розташованими рисками. У центрі — розміщена розетка з рельєфною крапкою, від якої в боки відходять волютоподібні завитки на кшталт пелюсток квітки, загнуті проти годинни-кової стрілки. Подібні дзеркала, за матеріалами Дмитрівського некрополя, віднесені С.О. Плетньовою до 4 типу [18, с. 100, 102, рис. 52]. Рідкісний для Поворскля ужитковий виріб є зразком імпорту з Хозарського каганату до південних окраїн розселення літописних сіверян — носіїв роменської культури.

Друга знахідка має відношення до давньоруського двоєвірря — змі-шання християнських та язичницьких уявлень населення Глинського горо-дища й у цілому південно-східного порубіжжя Русі в Середньому Поворсклі в кінці ХІ — на початку ХІІ ст. Це — зігнутий майже навпіл і оплавлений бронзовий амулет-змійовик [зр.: 21, с. 67, рис. 23] з обламаним вушком та рештками двох отворів для підвішування (рис. 2: 10). Від перебування у вогні і згинання зображення прикраси виявилися дуже пошкодженими. Помітні рештки валикового потовщення вздовж одного з країв. Діаметр виробу — 3,2 см, його товщина — 0,04 см, є сліди двох пробитих отворів діаметром 0,2 см.

Згадаємо також кілька знахідок з підошви північного схилу останця посаду Глинського городища в ур. «Кріпость» («Цвинтар»). Піднявши на поверхні виразний уламок вінця товстостінного гончарного горщика другої половини ХІV ст. (рис. 2: 12), М.О. Радченко віднайшов у зсунутому піску складені купкою вироби з кременю, вірогідно, заховані за доби раннього бронзового віку. Це були два знаряддя і заготовка сировини. Найвиразні-шим серед знарядь є масивний відтискач на вигнутій реберчастій широкій платівці завдовжки 6,5 см, зі слідами використання бічних окрайок як ножа (рис. 2: 1). Друге знаряддя — двобічний різець на доволі масивному відщепі, вкритий плямами біло-блакитної патини (рис. 2: 3). Під обома знаряддями лежав нуклеподібний уламок розміром 2,4 × 2,5 × 3,7 см з ділянками жовня-

157


ної кірки, забитостями та негативами кількох коротких широких відщепів (рис. 2: 2). Ці вироби виготовлені з сіро-коричневого напівпрозорого кре-меню. Вони репрезентують ранішній етап освоєння первісним населенням глинських пагорбів, пов’язаний, вірогідно, з пошуками сировини в ярах — жовен кременю, а також полюванням.

Представлені у колекції М.О. Радченка предмети репрезентують не тільки матеріальну культуру лісостепового населення Поворскля VI—IV ст. до н. е. на прикладі південного селища-передгороддя Більського археоло-гічного комплексу над Глинським городищем, а й старожитності як рані-ших епох, так і слов’яно-руського та післямонгольського часу, пов’язані з освоєнням цієї території упродовж майже чотирьох тисячоліть його історії.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Алексеева Е.М. Античные бусы Северного Причерноморья. — М.,

1978. — 104 с. — (САИ. — Вып. Г1-12).2. Гаврилюк Н.О. Точильний брусок // Словник-довідник з археоло-

гії. — К., 1996. — С. 284.3. Гейко А.В. Археологічні розкопки на селищі скіфського часу біля с.

Глинське у Поворсклі // АЛЛУ. — Полтава, 1999. — № 2 (6). — С. 24—26.4. Гейко А. Дещо про кераміку Глинського городища // Український

керамол. журнал. — Опішне, 2002. — № 2. — С. 133—135.5. Гейко А. Підсумки археологічних досліджень пам’яток скіфського

часу в південній окрузі Більського городища // Полтавський краєзнавчий музей: зб. наук. ст. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток. — Полтава, 2008. — Вип. IV. — Кн. 1. — С. 230—238.

6. Гречко Д.С. Населення скіфського часу на Сіверському Дінці. — К., 2010. — 286 с.

7. Золотницька Т.М., Супруненко О.Б. Глинський курганний некро-поль // ПАЗ — 1999: зб. наук. пр. до 1100-ліття м. Полтави за результатами археологічних досліджень. — Полтава, 1999. — Вип. 5. — С. 188—211.


9. Либеров П.Д. Памятники скифского времени на Среднем Дону. — М., 1965. — 112 с. — (САИ. — Вып. Д 1-311).

10. Ляпушкин И.И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпоху железа. // МИА. — М.; Л., 1961. — № 104. — 382 с.

11. Ляскоронский В.Г. Городища, курганы и длинные (змиевые) валы по течению рр. Псла и Ворсклы // Тр. XIII АС. — М., 1907. — Т. I. — С. 158—198.

12. Ляскоронский В. Городища, кургани і довгі (змиєві) вали за течією рр. Псла та Ворскли. — Вид. 2-е, репр., доп. — Полтава, 1995. — Препринт, вип. 9. — 56 с.

158


13. Махортых С.В. Киммерийцы Северного Причерноморья. — К., 2005. — 380 с.

14. Мироненко К.М. Розвідки в південній окрузі Великого укріплен-ня Більського городища та на Нижньому Пслі // АВУ 1997—1998 рр. — К., 1998. — С. 113—114.

15. Петренко В.Г. Правобережье Степного Приднепровья в V—III вв. до н. э. — М., 1967. — 180 с. — (САИ. — Вып. Д 1-4).

16. Петренко В.Г. Украшения Скифии VII—III вв. до н. э. — М., 1978. — 144 с. — (САИ. — Вып. Д 4-5).

17. Петренко В.Г. Украшения и булавки // Степи Европейской части СССР в скифо-сарматское время. — М., 1989. — С. 106—108.

18. Плетнева С.А. На славяно-хазарском пограничье. Дмитриевский археологический комплекс. — М., 1989. — 288 с.

19. Пузикова А.И. Курганные могильники скифского времени Сред-него Подонья (публикация комплексов). — М., 2001. — 272 с.

20. Радзієвська В.є. Техніка прядіння у населення Лісостепової Скі-фії // Археологія. — К., 1979. — № 32. — С. 19—26.

21. Седова М. В. Ювелирные изделия древнего Новгорода (Х—ХV вв.). — М., 1981. — 196 с.

22. Сидоренко Г.О., Махно є.В., Телегін Д.Я. Довідник з археології України. Полтавська область. — K., 1982. — 108 с.

23. Супруненко О.Б., Гейко А.В., Кулатова І.М. та ін. Дослідження Глинського археологічного комплексу // АВУ 1997—1998 рр. — К., 1998. — С. 91—92.

24. Шрамко Б.А. Археология раннего железного века Восточной Европы: учебн. пособие. — Харьков, 1983. — 135 с.

25. Шрамко Б.А. Бельское городище скифской эпохи (город Ге-лон). — К., 1987. — 184 с.

26. Щербань А.Л. Прядіння і ткацтво у населення Лівобережного Лісостепу України VII — початку III століття до н. е. (за глиняними виро-бами). — К., 2007. — 156 с.

159


Н.А. Радченко , А.Б. СупруненкоНАХОДКИ ИЗ ОКРУГИ ГЛИНСКОГО ГОРОДИЩА

РезюмеПубликуется коллекция находок скифского времени и других эпох, со-

бранная глинским краеведом, фотохудожником и сотрудником Полтавской ар-хеологической экспедиции «Охранной археологической службы Украини» Инсти-тута археологии НАН Украины Николаем Александровичем Радченко (1957—2013). Собрание аттрактивных музейных артефактов из ур. Гурынивщина он завещал передать на хранение в Историко-культурный заповедник «Бельск».

Ключовые слова: Глинское, Глинское городище, Гурынивщина, Бельский археологический комплекс, Среднее Поворсклье, скифское время, древнерусская эпоха, пряслица, украшения, Н.А. Радченко.

m.O. Radchenko , O.B. SuprunenkoARCHAEOLOGICAL FINDS

FROm SuRROuNDINGS OF HLYNSKE HILLFORT

SummaryPublished collection of archaeological finds, collected by Hlynsk regional

ethnographer, photographer and a member of Poltava Archaeological Expedition of «Archaeological Guard Service of Ukraine» Institute of Archaeology NAS of Ukraine Mykola Radchenko (1957—2013). Collection of attractive museum artifacts from ur. Hurynivschyna he willed to deposit in the Historical and Cultural Reserve «Bilsk».

Key words: Hlynske, Hlynske hillfort, Hurynivschyna, Bil’sk archaeological complex, Middle Vorskla, Scythian time, Old Rus, accessories, whorls, M.O. Radchenko.

160

В.В. Шерстюк

УДК 902.22 (477.53) “-5/-3”© В.В. Шерстюк

ДО ПИТАННЯ ПРО ЛОКАЛІЗАЦІЮ КУРГАНУ ОПІШЛЯНКА

У статті окреслюється проблема необхідності та важливості лока-лізації курганів скіфської доби, досліджених на первинному етапі становлення археологічної науки. На основі наявних на сьогодні джерел встановлюється точне місце розташування відомого кургану Опішлянка на південно-східній околиці комплексу Більського городища, що доповнюється та підтверджується даними польових обстежень.

Ключові слова: скіфський час, курган, Деревки, Опішнянський шлях, Опішня, Опішнянка, Опішлянка.

Археологічна наука дореволюційного періоду, незважаючи на своє становлення, може похвалитися доволі великою кількістю досліджених шляхом розкопок курганів скіфської доби. На жаль, матеріали більшості з них публікувалися уривчасто чи взагалі тривалий час залишалися лише надбанням музейних фондів. Окрім того, досить часто залишаються невідо-мими й місця розташування таких об’єктів розкопок, що ускладнює тери-торіальне співвідношення наявних комплексів з конкретними ландшафтно-географічними місцевостями.

Встановлення місця розташування курганів скіфської доби, до-сліджених на зорі становлення археологічної науки, важливе з двох при-чин. По-перше, цінним результатом є картографування таких об’єктів для точного відтворення археологічної карти старожитностей того чи іншого періоду (в даному контексті — не тільки скіфського часу), а, по-друге, у цілому недосконала методика розкопок курганних могильників раннього залізного віку в ХІХ — на початку ХХ ст. дають широкі перспективи для «довивчення» таких насипів. Як відомо, у більшості випадків розкопок та-ких курганів у зазначений період об’єктом наукових розшуків були лише центральні частини насипів, з вибіркою основного захоронення, тоді як інша й більша частина, з можливими додатковими похованнями, вхідни-ми ямами, схованками, грабіжницькими лазами, а також навколокурганний простір — залишалися поза межами досліджень.

У цьому плані важливим виглядає встановлення місця розміщення відомого, чи не найбагатшого з числа досліджених І.А. Зарецьким, курга-ну Опішлянка в 1888—1889 рр. [1, p. 76—77; 2, с. 4; 3, с. 4; 16, с. 32—34, 36]. Власне, матеріали з єдиного виявленого в кургані поховання датовані пізніше Г.І. Мелюковою кінцем VІ — початком V ст. до н. е. [10, с. 33], а самі предмети супутнього інвентарю з могили мають високу археологічну та естетичну цінність [напр.: 18, с. 45]. На відміну від інших об’єктів цих до-сліджень І.А. Зарецького — Вітової та Розритої Могил, Опішлянка не мала чіткої надійно встановленої локалізації.

Першу, і до цього часу єдину, спробу локалізувати Опішлянку здій-снив О.Б. Супруненко, яким було висловлене припущення про можливе місце розташування цього кургану у складі групи курганів І та майдану біля

161

До питання про локалізацію кургану Опішлянка

с. Деревки, обабіч сучасного автошляху на Котельву [17, арк. 7, рис. 10: 14]. Вивчення картографічних джерел вказало на той факт, що найбільший об’єкт цієї групи у ХІХ ст. уже мав іншу власну назву — Могила Доробє-дова [12; 13; 14]. Як показує аналіз понад 500 власних назв могил Полтав-щини, їх «перекочовування» відбувалося лише в поодиноких випадках за

Рис. 1. Курган «Могила Опішня» на військово-топографічній карті другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Основа: Ряд ХХІІІ. Лист 13. Военно-топографическая карта Полтавской губернии. Масштаб 3 вер. в дюйме. Г. Полтавской и Харьковской. Часть Полтавской Губ. исп. по рекогн. 1869 г. Железн. дор. нанес. по съемке 1875 — и 1878 г. — Петроград, 1918. Цифрами на картi показано: 1 — Опішнянський тракт; 2 — місце розташування Могили Доробєдова; 3 — місце проходження кордону

Ахтирського та Богодухівського повітів; 4 — Могила Опішня.

162


екстраординарних обставин; також дуже рідкісними є й випадки подвійних неоднотипних назв у різні епохи для одного й того ж об’єкту-могили.

Крім того, центральний (і найбільший) насип цього могильника є майданом [17, арк. 7], а дані аеро- та космічних фотознімків підтвердили це, засвідчивши наявність пари вус. Отже, віднесення цього насипу, розробле-ного на селітру у ХVІІ ст., до об’єктів дослідження І.А. Зарецького виглядає непереконливим. Інші ж дрібні насипи, за своїми розмірами, сумнівно, щоб мали власні назви (як і більшість із досліджених археологом курганів на цій території) [1; 2, с. 3—4; 3, с. 3—4; 5].

Таким чином, питання локалізації Опішлянки залишалося відкри-тим. За даними матеріалів Д.І. Багалія, який вперше більш-менш докладно описав результати досліджень І.А. Зарецького, Опішлянка знаходилася в Охтирському повіті, за 1,5 км на північний схід від «попередньо описаної групи» — курганів у складі скупчення Теплі Могилки [1, p. 76; 2, с. 4; 3, с. 4;]. На жаль, місце розташування останніх вказане доволі розпливчато — «в околиці с. Деревки» [2, с. 3; 3, с. 3]. Важливим зауваженням є факт, що «через край кургану (Опішлянки — В. Ш.) пролягала велика дорога з Лихачівки на Котельву та Охтирку» [2, с. 3; 3, с. 3].

Відкинувши можливість точної локалізації цього об’єкту через «дис-танційні» прив’язки, спробуємо зробити це через співвідношення місцезна-ходження могили з давньою дорогою. Відразу ж варто обумовити, що старі головні шляхи ХІХ ст. у більшій мірі співпадають з основними магістралями сучасності, але більша частина їх наразі стала простими ґрунтовими дорогами. Тому для віднайдення могили були залучені картографічні матеріали ХІХ ст.

Вивчення Спеціальної карти Західної частини Російської Імперії 1842 р. дійсно показує головний Опішнянсько-Котелевський шлях (через Лихачівку на Охтирку) зовсім у іншому місці [15]. До речі, і сам І.А. За-рецький розрізняв цей тракт поряд з іншим «з Рублівки на Котельву» [5, с. 240]. Більш детально його можна розгледіти на військово-топографічній карті Шуберта різних видань другої половини ХІХ — початку ХХ ст. [12; 13; 14] (рис. 1). Отже, основний шлях з Опішні на Котельву, співпадаючи з сучасним лише в південній частині в районі с. Лихачівка, далі звертав на північ (північний схід), полишав територію Богодухівського повіту (де І.А. Зарецький і здійснив більшість розкопок курганів) та заходив у межі Охтирського (на території якого знаходилася Могила Опішлянка) [1, p. 76; 2, с. 4; 3, с. 4].

Надалі шлях пролягав дещо східніше від Деревок, по піщаній надза-плавній терасі, значно ближче до русла Ворскли, ніж сучасне шосе. А вже неподалік Котельви, обабіч нього (на східному узбіччі), на зазначеній карті був показаний насип кургану зі власною назвою «М. Опошня» — «Моги-ла Опішня». Подібність назв Опішня—Опішлянка змусили більш детально проаналізувати цей об’єкт, тим паче, що й Д.І. Багалій у своїй «Археологіч-ній карті Харківської губернії» (основу для якої склала власне географічна мапа, т. зв. «десятиверстовка Стрельбицького»), вказав місце розміщення Опішлянки приблизно саме тут [2, карта: № 13] (рис. 2).

Важливо буде також відзначити, що ця дорога серед місцево-го населення свого часу називалася «Опішнянською». Про неї, зокрема,

163


згадується в місцевих легендах і переказах, зібраних краєзнавцем В.І. Посу-ховим (можливо, саме цей курган фігурує в одній з тутешніх історій і є тією самою «козацькою могилою біля урочища Кругляк», яким може виступати округла в плані стариця Ворскли трохи західніше) [11, с. 52—54].

Місце розташування цього кургану понад торованим давнім Опіш-нянським трактом й визначило назву могили. Ця індивідуальна назва наси-пу підпадає під категорію «шляхових 1-го типу» власних назв курганів1. Така категорія найменувань виділена для назв, які отримувалися від напрямків доріг чи власне розміщення понад шляхами, а також значною віддаленістю цих об’єктів від епонімних населених пунктів, часто навіть ближче до іншо-го (кінцевого) пункту шляху. Як і в цьому випадку, коли «Могила Опішня» розташована за близько 3,0 км від тогочасної південної околиці Котельви і понад 12 км від Опішні.1 Назва типу та власне типологія запозичені з окремого дослідження характеристики різновидів та категорій власних назв курганів автора, що знаходиться в стадії під-готовки до друку.

Рис. 2. Фрагмент «Археологічної карти Харківської губернії» Д.І. Багалія. Цифрою 13 показане орієнтовне місце розміщення кургану Опішлянка.

За: Багалей Д.И. Археологическая карта Харьковской губернии с объяснительным текстом. — М., 1906. — ІV, 92 с., карта.

164


Серед інших однотипних назв можна назвати Могилу Полтавка (по дорозі з Нехворощі до Полтави, на шляху, що носив назву Старий Полтав-ський тракт), чи Могилу Лубенську, безпосередньо біля містечка Яблуневе, вздовж головної дороги на Лубни [4, с. 11, 21]. Як бачимо, ці назви мають не іменникову форму, як Могила Опішня, а прикметникову. Отже, й остан-ня могла мати синонімічну однокореневу назву «Опішнянська», за назвою шляху. А наявність такої транскрипції як «Могила Полтавка», безсумнівно, похідної від «Могили Полтавської», не заперечує існування та побутуван-ня варіанту «Могила Опішнянка». Саме в такій формі, певно, й почув її І.А. Зарецький, щоправда, «втративши» ще одну літеру першопочаткового найменування, трансформувавши Опішнянку в Опішлянку.

Цікаво й те, що на топографічній карті міститься назва кургану у від-повідності до російського варіанту назви епонімного населеного пункту — «Опошня» [12; 13; 14]. Тоді як у І.А. Зарецького, незважаючи на те, що він теж писав російською, найменування могили звучить на український зразок як «Опішлянка». Це можна пояснити тим, що про власну назву насипу до-слідник почув у представників місцевого україномовного населення (як і писав Д.І. Багалій, — «по местному могила Опишлянка») [2, с. 4; 3, с. 4]. І в такій транскрипції зафіксував її, не перекладаючи на російську (можливо й тому, що трансформована назва «Опішлянка» замість первинної «Опіш-нянка» не наштовхнула І.А. Зарецького на співставлення її походження з назвою містечка на іншому боці Ворскли).

Правильність локалізації Опішлянки на цьому місці була підтвер-джена результатами польових обстежень, здійснених під час одного з огля-дів навколишніх земельних ділянок восени 2014 р.

На сьогодні описуваний курган знаходиться в північній частині зе-мель Деревківської сільської ради, неподалік територіальної межі з Коте-левською селищною радою, за 1,97 км на схід—північний схід (азимут 73°) від сучасної північно-східної околиці с. Деревки, за 1,56 км на захід від с. Любка цієї ж адміністративної одиниці. Хоча останній населений пункт і знаходиться ближче до означеної пам’ятки, але, зважаючи на історичну по-стійну прив’язку кургану до с. Деревки, доцільніше буде й надалі називати вказаний об’єкт як курган 1 в околицях саме Деревок.

У ландшафтно-географічному ракурсі насип розташований на піща-ній надзаплавній низинній терасі лівого берега р. Ворскла, її лівобічних ру-кавів Рубіжного та Кустивиці. Географічні координати сучасного умовного центру насипу (датум Пулково 42): північна довгота 50°00’37.2757”, східна широта 34°44’49.7549”.

Насип має трохи несиметричні розміри, у межах 35 (зі сходу на за-хід) × 43 м (з півночі на південь). По осі південь—північ сучасні розміри останця кургану збільшені за рахунок викидів відвалів розкопу на ці ділянки насипу. Саме на них зафіксована максимальна сучасна висота, що варіює в межах 2,35—2,40 м. У південній частині решток споруди, на відвалах роз-копу, було влаштовано пункт державної геодезичної сітки, що мав доволі глибоке ровоподібне обвалування трикутної форми, з недотичними лініями у вершинах. Наразі на місці колишнього розміщення пункту залишилася лише яма, влаштована його «нищівниками».

165


У центральній частині насипу (з невеликим зміщенням до півночі від центру, зі входом зі сходу) містяться виразні сліди розкопок кургану. Відвали розкопу, як вказувалося вище, влаштовано на північній та півден-ній полах. Наразі заглибина колишнього розкопу поросла деревами.

На сьогодні курган зберігає доволі чіткі обриси, повністю зайня-тий лісом, зі сходу поряд з ним пролягає занедбана ґрунтова лісова доро-га — рештки колишнього Опішнянського тракту. Варто також зазначити, що на момент початку розкопок І.А. Зарецьким курган мав висоту 5 аршин [близько 3,5 м — В. Ш.] та 170 аршин навкруги [близько 120 м]; навколо нього на відстані 200—400 кроків спостерігалися підвищення ще 8—9 дріб-них курганів [2, с. 4; 3, с. 4]. Як бачимо, сучасні розміри насипу засвідчують, що курган не був значно видозмінений у результаті розкопок, хоча невеликі насипи поряд вже непомітні. Певно, через еоло-ерозійні процеси після ви-рубування тут правічних лісів, яке спостерігав наприкінці ХІХ ст. І.А. За-рецький [5, с. 230].

Цей курган був також і об’єктом розвідкових обстежень пізнішого часу. У 2002 р. він здалеку оглядався О.Б. Супруненком під час розвідок з підготовки «Зводу пам’яток історії та культури». Описаний як курган 1 в околиці с. Деревки [17, арк. 6, рис. 3: 9]. Крім того, курган був об’єктом топографічних обстежень за останні півтора століття. Як зазначалося вище, на військово-топографічних картах середини ХІХ — початку ХХ ст. він вка-заний як топографічна точка зі значенням абсолютної висоти 66,8 сажнів над рівнем моря та зі власною назвою «М. Опошня» — «Могила Опішня» [12; 13; 14]. Цікаво, що надалі інформація про власну назву цього об’єкту у топографічних джерелах зникає. Так, на картах різних масштабів 1930—1940-х рр. видань насип показаний як тригонометричний пункт з абсо-лютною висотою 155,5 м над рівнем моря, розташований на кургані з від-носною висотою 1,8 м [6; 9]. Схожа інформація відображена на подібних планшетах через майже півстоліття: могила значиться як пункт державної геодезичної сітки з абсолютною висотою 155,1 м на насипу кургану з від-носною висотою 2,0 м [7—8].

Отже, з надійно встановленим місцем розташування відо-мий курган Опішлянка може зайняти не тільки вочевидь достойне на-укове, а й суто географічне місце з-поміж пам’яток скіфського часу України загалом, а Полтавщини — зокрема. Наразі готується облікова до-кументація для включення його до Реєстру нерухомих пам’яток України.

Незважаючи на те, що, як здається, назва «Опішлянка» є видозміненим трансформованим власним найменуванням кургану «Опішня—Опішнянка», вважаємо доцільним збереження зафіксованого ще І.А. Зарецьким, а потім іншими дослідниками, найменування «Опішлянка», як такого, що вже на-дійно ввійшло в історію археологічної науки та скіфознавства, і такого, що відображає яскравий приклад еволюції власних назв курганів.

166


ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Zakharov A.A. I.A. Zaretsky’s Excavations in the Goverment of

Kharkov // Eurasia Septentrionalis Antiqua. — Helsinki, 1932. — Vol. VІІ. — P. 59—81.

2. Багалей Д.И. Археологическая карта Харьковской губернии с объяснительным текстом. — М., 1906. — ІV, 92 с., карта.

3. Багалей Д.И. Объяснительный текст к археологической карте Харь-ковской губ. // Тр. ХІІ АС в Харькове. — Т. 1. — М., 1905. — С. 1—92.

4. Военно-топографическая карта Полтавской губернии. Масштаб 3 вер. в дюйме. [Карты]. — СПб., 1863—1878. — 1 атл. ([24] разв. л., [1] сб. л.).

5. Зарецкий И.А. Заметка о древностях Харьковской губернии Бого-духовского уезда слободы Лихачевки // Харьковский сборник. — Харьков, 1888. — Вып. 2. — С. 229—246. — 2 табл.

6. М-36-70 (Ахтырка). УССР Полтавская область. М 1:100 000. [По съемкам] 1933—1939 г.г. — Генеральный штаб Красной Армии: Первое из-дание 1941 г.

7. М-36-70. Ахтырка. М 1:100 000. Состояние местности на 1984 г. — Генеральный штаб. — Издание 1985 г.

8. М-36-70-В. Куземин. М 1:50 000. Состояние местности на 1984 г. — Генеральный штаб. — Издание 1985 г.

9. М-36-78-В (Куземин). УССР. Харьковская область. М 1:50 000. — Управление военных топографов РККА. — 1932—1933 г.

10. Мелюкова А.И. Вооружение скифов // САИ. — М., 1964. — Вып. Д 1-4. — 92 с. + 23 табл.

11. Посухов В. Сім трав біля семи криниць. Пригорща полтавських легенд. — Полтава, 2003. — 196 с.

12. Ряд ХХІІІ. Лист 13. Военно-топографическая карта Полтавской губернии. Масштаб 3 вер. в дюйме. Г. Полтавской и Харьковской. Часть Полтавской Губ. исп. по рекогн. 1869 г. Железн. дор. нанес. по съемке 1875 — и 1878 г. // Военно-топографическая карта Полтавской губернии. Масштаб 3 вер. в дюйме. [Карты]. — СПб., 1863—1878. — 1 атл. ([24] разв. л., [1] сб. л.). — Л. 13.

13. Ряд ХХІІІ. Лист 13. Военно-топографическая карта Полтав-ской губернии. Масштаб 3 вер. в дюйме. Г. Полтавской и Харьковской. Строющаяся жел. дор. нанесена схематически. — М., 1920 г. // НА ЦОДПА. — Ф. 7 к/м. — Спр. 15. — Арк. 2.

14. Ряд ХХІІІ. Лист 13. Военно-топографическая карта Полтавской губернии. Масштаб 3 вер. в дюйме. Г. Полтавской и Харьковской. Часть Полтавской Губ. исп. по рекогн. 1869 г. Железн. дор. нанес. по съемке 1875 — и 1878 г. — Петроград, 1918.

15. Специальная карта Западной части России Г.Л. Шуберта. В 1 дюй-ме 10 верст. Лист ХLІІ / Гравировал Степанов. Вырезал слова Петров 1-й. Исправлено по 1 генваря 1842 года.

16. Супруненко О.Б. З історії археологічних досліджень на Полтав-щині. — К.; Полтава, 2007. — 124+ХІІ с.

167


17. Супруненко О.Б. Звіт про археологічні розвідки в Котелевсько-му та Полтавському районах Полтавської області з підготовки археологічної частини «Зводу пам’яток історії та культури» в 2002 році // НА ЦОДПА. — Ф. е. — Спр. 364. — 54 арк.

18. Черненко Е.В. Скифские лучники. — К., 1981. — 168 с.

В.В. ШерстюкК ВОПРОСУ О ЛОКАЛИЗАЦИИ КУРГАНА ОПИШЛЯНКА

РезюмеВ статье поднимается проблема необходимости и важности локали-

зации курганов скифской эпохи, исследованных на этапе становления архео-логической науки. На основе имеющихся сегодня источников устанавливает-ся точное местоположение известного кургана Опишлянка на юго-восточной окраине комплекса Бельского городища. Данные историографических и кар-тографических источников дополняются и подтверждаются результатами полевых изысканий.

Ключевые слова: скифское время, курган, Деревки, Опишнянский шлях, Опошня, Опишнянка, Опишлянка.

V.V. SherstyukABOuT LOCALIZATION BARROw OPISHLYANKA

SummaryIn this study raises problem localization barrows of scythian age, which were

excavated on early stage of development archeology as a science. Different sources provide an opportunity to localize famous barrow Opishlyanka, which is located on southeastern edge of complex of archeological monuments Bielsk hillfort. These historiographical and cartographic sources are supplemented by the results of field research.

Keywords: scythian age, mound, Derevky, Opishnyanskiy road, Oposhnya, Opishnyanka, Opishlyanka.

168

І.М. Кулатова

ВИВЧАЮЧИ АРХІВИ

УДК 903.25 (477.53) “-5/-3”© І.М. Кулатова

ПЕРША ПУБЛІКАЦІЯ І.А. ЗАРЕЦЬКОГО

Публікується повідомлення І.А. Зарецького (1857—1936) про розвідки 1886 р. в околицях с. Лихачівка сучасного Котелевського р-ну Полтавської обл. і виявлення ним поселення епохи бронзового віку та скіфського часу, вміщене у редакції Д.М. Анучіна в московській газеті «Русские ведомости» (1887 р.).

Ключові слова: І.А. Зарецький, Лихачівка, Мерла, Поворскля, поселен-ня, бронзовий вік, скіфський час.

Майже 130 років тому на засіданні антропологічного й етнографіч-ного відділень Товариства любителів природознавства та антропології при Московському університеті (21 березня 1887 р.), під головуванням профе-сора Д.М. Анучіна (1843—1923), розглядалося повідомлення полтавського члена-кореспондента, аматора-початківця вивчення старожитностей краю Івана Антоновича Зарецького (1857—1936). Текст інформації був зачитаний головуючим, потрапив до протоколів засідань і, на прохання автора, опублі-кований у випуску газети «Русские ведомости» [8]. У повідомленні йшлося про розвідкові обстеження І.А. Зарецького влітку—восени 1886 р. в околи-цях с. Лихачівка, на той час Богодухівського повіту Харківської губернії, дещо південніше села на узбережжі р. Мерла (сучасний Котелевський р-н Полтавської обл.). Знахідки були детально описані, а найкращі — зображені автором на рисунках у кольорі акварельними фарбами в натуральну величи-ну у великому, доданому до матеріалів повідомлення, альбомі.

Нагадаємо, що ім’я І.А. Зарецького пов’язане з дослідженням чима-лого кола проблем історії, археології, етнографії і мистецтвознавства Украї-ни, Росії й Західного Казахстану [4; 7, с. 755; 19, с. 14; 20, с. 260; 26, с. 761]. Музейний діяч, етнограф, археолог і краєзнавець, самородок-самоучка, уродженець с. Лютеньки Гадяцького повіту Полтавської губернії, залишив яскравий слід в історії Полтавщини, Воронезького краю й Оренбуржжя [16, с. 122—126; 27, с. 6—7; 32, с. 59—62; 36, с. 57—58]. Він став зачинателем до-сліджень курганних старожитностей скіфської епохи в Поворсклі, сармат-ської — у басейні Псла, одним з когорти перших археологів Дніпровського Лісостепового Лівобережжя [38, с. 19; 39].

Талановитий юнак — син заможного козака, отримав домашню освіту і весь свій вік учився самотужки, поповнюючи знання з найширшого кола гуманітарних і технічних проблем. Самостійний життєвий шлях розпо-чав у Полтаві настроювачем фортепіано [14, с. 73—74; 24, с. 234]. Пізніше працював набірником і фототипістом у ряді полтавських друкарень, де вва-жався одним з кращих спеціалістів, опанував фотографію, чудово ретушував і малював [34, с. 76—77, 79; 36, с. 60—61]. З середини 1880-х рр. працював

169

Перша публікація І.А. Зарецького

в Управі губернського земства позаштатним, пізніше — штатним працівни-ком (помічником та хранителем) у земському музеї [36, с. 60].

З середини 1870-х — у 1880-х рр. зацікавився археологією і поступово став одним із найвідоміших дослідників старожитностей басейну Ворскли у межах Полтавщини та південного заходу Слобожанщини [41, с. 46]. Від неве-ликих розвідок зі збором підйомних матеріалів між Коломаком і Свинківкою біля Полтави, обстежень пісків поряд із Білою Горою поблизу Макухівки, він перейшов до виконання запланованих ІІІ Археологічним з’їздом у Києві досліджень — ведення розкопок курганів у басейні Середньої Ворскли. Пред-метом його студій стали здебільшого тоді ще не атрибутовані старожитнос-ті скіфської доби, культурно-хронологічна інтерпретація яких відбулася вже після (в тому числі і внаслідок) його робіт — пізніше на 15—20 років [2, с. 7; 5, с. 147—148; 31, с. 140—143; а також див.: 15, с. 49; 17; 18].

Перед втіленням у життя свого першого дослідницького проекту, за підтримки природознавця й археолога В.В. Докучаєва (1846—1903), поблизу с. Брусія під Диканькою [13, с. 180—181; 21, c. 9], де він розкопав чотири кургани скіфського часу [6, с. 118, прим. 1; 11, с. 83, 96; 12, с. 26—28; 29, с. 44—45; 35, с. 108, 109], І.А. Зарецький провів 1886 р. цілеспрямовані розвідки в околицях Лихачівки [9]. Тут він оглянув й описав грандіозний майдан «Розрита Могила», вважаючи його городищем [3, с. 17—18; 9], а в окрузі здійснив наймасштабніші на той час збори підйомних матеріалів, за-лучивши для цього чимало місцевих хлопчаків. Величезна колекція старо-житностей [8, с. 2; 37, с. 32—34, 36], у якій тільки окремо знайдених вістер стріл скіфської та ряду попередніх і наступних епох налічувалося близько 2000, і на сьогодні є окрасою збірки Державного історичного музею Росій-ської Федерації [11, с. 6, 138].

У 1888—1889 рр. І.А. Зарецький між Лихачівкою й Деревками, а також в околицях Котельви, дослідив 14 курганів епохи бронзового віку—скіфського часу [33, с. 6], серед яких були унікальні комплекси поховань еліти суспіль-ства скіфської доби в Поворсклі VІ—V ст. до н. е. — Вітової Могили й Опіш-лянки [10, с. 353—354], кілька рядових захоронень, гунське поховання в од-ному з насипів поблизу Розритої Могили [22, с. 46; 23, с. 243, рис. 94: 1—5; 40, с. 47] тощо. Оскільки кошти на проведення пошукових робіт на 1889 р. закінчилися, дослідник, за сприяння Московського археологічного товари-ства, отримав кредит на їх проведення [28, арк. 40 зв.]. З метою погашення кредиту й повернення власних заощаджень він змушений був провести пе-реговори про передачу та продаж колекції знахідок, серед яких було чимало речей із дорогоцінних металів, з Імператорською Археологічною комісією та керівництвом Московського археологічного товариства [25, арк. 15—18]. Ці переговори викликали невдоволення вищих чиновників від археології у Санкт-Петербурзі [1, с. 148; 25, арк. 9—11, 15—17; 30, с. 34], і все ж таки за-вершилися придбанням до Російського історичного музею у Москві звітного альбому дослідника та всієї колекції знахідок [25, арк. 4—4 зв.].

Роботи в околицях Лихачівки стали темою загальновідомої публіка-ції І.А. Зарецького [9]. Інформації дослідника про дослідження в околицях Лихачівки майже дослівно цитувалися чи згадувалися у працях іменитих колег та роботах наступників на теренах вивчення пам’яток найдавнішого

170


минулого регіону [1; 2, с. 2, 7; 4, с. 93, 94; 5, с. 147; 10; 11; 42]. Проте, як здається, першою публікацією з цього приводу виявилася саме стаття у «цен-тральній» московській газеті [8]. Більша частина тексту цього повідомлен-ня, напевне, у редакції Д.М. Анучина, наводиться нижче з орфографічними змінами, згідно із сучасним правописом, та мінімумом коментарів. Вона відображає перші уявлення І.А. Зарецького щодо культурно-хронологічної належності виявлених знахідок, які він тоді співставляв не зі скіфською епохою та старожитностями раннього й пізнього бронзового віку, а з куль-турними рештками життєдіяльності праслов’янських племен «суличів» піз-ньоримського часу.

Замечательные древности,найденные в Полтавской и Харьковской губ.

Находки были сделаны близ с. Лихачёвки, на берегу р. Мерлы, впадающей в Ворсклу, в песчаных холмах, подходя-щих к самой реке. Холмы эти с каждым годом размываются и обрушиваются; и под буграми песка обнажается чёрная земля, «культурный» слой, толщиной самое большее до 2 арш., под которым идет опять песок. В этом-то черном слое и попада-ются различные каменные, бронзовые и железные предметы, черепки глиняной посуды, бусы, кости животных и т. д.

Из металлических изделий преобладают бронзовые наконечники стрел, которых найдено до 1500 штук разных типов: плоских со втулкой, трехгранных, трехперых и иных. На многих стрелках заметны нацарапанные значки в виде различным образом пересекающихся черточек. Это, очевид-но, знаки собственности, метки владельцев стрел, подобные тем, какие делаются ещё и теперь на костяных стрелах эскимосами и какие были открыты Энгельгардтом на древ-них железных стрелах, найденных в Шлезвиге. Рядом с бронзовыми наконечниками встречаются (в гораздо мень-шем числе) каменные — из кремня и кварцита, превосходно оббитые и большей частью треугольной формы с вогнутым основанием, а также железные, плоские и трёхперые, с че-решком или со втулкою. Все стрелы, по-видимому, изготов-лялись на месте, в том числе и бронзовые, литые наконеч-ники, для которых, правда, не найдено форм для отливки, но которые встречаются в различных стадиях отделки от только что отлитых, с неровными гранями, до тщательно отделанных и заостренных.

Из бронзовых изделий найдены ещё большая стре-ла с отверстием на боку (род гарпуна); наконечники копий; часть клинка меча (или копья-?); отлично сохранившийся кельт (топор) с двумя ушками; иголки, булавки, шила, гвоз-ди, рыболовные крючки, щипчики, удила, колечки, бляш-ки, привески; ручка бронзового зеркала (?); какое-то оваль-ное украшение из витой проволки, на железном стержне

171


(навершие знамени) [листовидная головка ажурной подгор-цевской булавки скифской эпохи — И. К.]; одна римская фи-була (пряжка с булавкой на шарнире) и др.

Из каменных вещей найдены: оселки с отверстием для ношения на поясе, кремневые ножички и скребки, пращи (кругловатые, обточенные камни), молотки и др. Из железных предметов — всего более ножей, часто с вогнутым лезвием, затем шила, буравчики, рыболовные крючки, колечки, удила и один серп, формы несколько отличной от современной.

Далее, найдены ещё оловянные, многогранные ша-рики, а также железные и глиняные, все со сквозными отверстиями; из них один оказался надетым на железный стерженёк; бронзовые, круглые, выпуклые бляшки, с ушком сзади (пуговицы или украшения от сбруи); какие-то полушарообразные предметы из кирпичной глины; стеклянные привески разных цветов (овальные или в виде четырёхгранных конусов) и разнообразнейшие бусы, — стеклянные и каменные, жёлтые, зеленые, синие, оранжевые, бурые, белые, чёрные, прозрачные, узорчатые и т. д.

Обломков глинянной посуды очень много. Но из них удалось восстановить только два сосуда, один — большой кув-шин с ручкой и одну небольшую плоскую чашечку. Сосуды сделаны из грубого материала, от руки, но есть несколько и более тонкой работы, красного или розового цвета, хотя раскрашеных или глазурованых не найдено. Орнаменты на сосудах из ямок, от вдавления ногтем и верёвкой, из ромбов, крестов с загнутыми углами и т. д. Попадаются также крышки от сосудов и осколки стеклянной посуды, большей частью зелёного цвета, с жёлтыми полосками или синего с белым.

Из костей — найдены остатки свиньи (в том числе два скелета и много отдельных костей, иногда со следами около них угля), — лошади, быка, клинушек из рога оленя, пуговица из щитка обыкновенной черепахи, часть челове-ческого черепа удлинённой формы, также кости птиц и пр.

Важное указание на эпоху, к которой относят-ся описываемые древности, даёт половинка одной рим-ской патинированой монеты императора Септимия Севера, хотя, возможно, что поселение на этом месте существова-ло в течение долгого времени или, что мы имеем здесь, ряд последовательных наслоений различных эпох. Любопытно, что хотя теперь в данной местности и нет лесов, в которых бы могли водиться олени или кабаны, но в числе местных уро-чищ есть одно, называемое «Олений брод» и другое — «Каба-нье городище». Во всяком случае, найденные древности зна-комят нас с обстановкою наших предков «суличей ?» в первые столетия нашей эры (примерно, II—III века по Р. Х.).

172


ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА1. Багалей Д.И. Заметка об Альбоме Украинских древностей И. А. За-

рецкого // Киевская старина. — К., 1888. — № 12. — Декабрь. — С. 148—149.2. Багалей Д.И. Предисловие к Археологической карте Харьковской

губернии // Труды ХІІ АС. — М., 1905. — Т. 1. — С. 1—92.3. Варвянська Т.В., Супруненко О.Б. Розрита Могила. — Полтава,

1996. — 48 с.4. Выставкина Н.М. И.А. Зарецкий — сотрудник Оренбургского музея //

Охрана и исследование памятников археологии Полтавщины. Второй обл. науч.-практ. семинар: тез. докл. и сообщ. — Полтава, 1989. — С. 116—117.

5. Городцов В.А. Дневник археологических исследований в Зеньков-ском уезде, Полтавской губернии, в 1906 г. // Труды XIV АС. — М., 1911. — Т. 3. — С. 93—161.

6. [Докучаєв В.В.]. Редакторское примечание // Материалы к оценке земель Полтавской губернии. Естественно-историческая часть. Отчёт Полтавскому губернскому земству: Полтавский уезд / Составлен Георгиевским А.С.; под непосредств. руковод. проф. В.В. Докучаева. — СПб., 1890. — Вып. 1. — С. 118.

7. Енциклопедія українознавства: Словникова частина / Перевид. в Україні. — Львів, 1993. — Т. 2: Голинський — Зернов. — С. 755.

8. [Зарецкий И.А.]. Замечательные древности, найденные в Полтав-ской и Харьковской губ. // Русские ведомости. — М., 1887. — № 82. — 25 марта. — Среда. — С. 2.

9. Зарецкий И.А. Заметка о древностях Харьковской губернии Бо-годуховского уезда слободы Лихачёвки // Харьковский сборник. Лит.-научн. прилож. к «Харьковскому календарю» на 1888 г. — Харьков, 1888. — Вып. 2. — С. 229—248.

10. Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Скифия VII—IV вв. до н. э. — К., 1983. — 380 с.


12. Кулатова І.М. Кургани скіфського часу в ур. Лапівщина у По-ворсклі (за дослідженнями І.А. Зарецького 1888 р.) // АЛЛУ. — Полтава, 1998. — № 1—2 (3—4). — С. 26—28.

13. Кулатова І.М., Супруненко О.Б. Курганний могильник І, ур. Ла-півщина (скіфський час, VI ст. до н. е.) // Звід пам’яток історії та культу-ри України. Полтавська область: Диканський район. — Полтава, 2011. — С. 180—182. — № 176.

14. Кулатова І.М., Супруненко О.Б. Краєзнавча діяльність І.А. За-рецького // IV Республ. наук. конф. з історичного краєзнавства: тези доп. — К., 1989. — С. 73—74.

15. Кулатова И.Н. Супруненко А.Б. И.А. Зарецкий — первый ис-следователь памятников скифского времени Поворсклья // Киммерийцы и скифы: тез. докл. междунар. конф., посвящ. памяти А.И. Тереножкина. — Мелитополь, 1992. — С. 48—49.

16. Кулатова І.М., Супруненко О.Б. Археологія в діяльності Полтавської Вченої Архівної Комісії // Археологія. — К., 1995. — № 2. — С. 122—129.

173


17. Кулатова І.М., Супруненко О.Б. Археологічні дослідження І.А. За-рецького на Полтавщині // Археологія. — К., 2014. — № 2. — С. 121—129.

18. Малоперещепинське диво: наук. репр. вид. / Зарецький І.А., Кулатова І.М., Приймак В.В., Супруненко О.Б. — Полтава, 2013. — 104 с.

19. Мезенцева Г.Г. Дослідники археології України: Енциклопедич-ний словник-довідник. — Чернігів, 1997. — 205 с.

20. Митці України: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — 324 с. 21. Мокляк В.О., Шерстюк В.В., Супруненко О.Б. Диканський

район // Звід пам’яток історії та культури України. Полтавська область: Диканський район. — Полтава, 2011. — С. 7—32.

22. Обломский А.М. Днепровское лесостепное Левобережье в позднеримское и гуннское время (середина 3 — вторая половина 5 в. н. э.). — Автореф. дисс. ... докт. ист. наук. — М., 2001. — 48 с.

23. Обломский А.М. Днепровское лесостепное Левобережье в позднеримское и гуннское время (середина ІІІ — первая половина V в. н. э. // Раннеславянский мир. — М., 2003. — Вып. 5. — 255 с.

24. Павловский И.Ф. Краткий биографический словарь учёных и писа-телей Полтавской губернии с половины ХVIII века. — Полтава, 1912. — 238 с.

25. Переписка И.А. Зарецкого о продаже коллекции // Архів ІІМК РАН. — Ф. 1. — ДАК. — 1889. — Спр. 29. — 56 арк.

26. Полтавщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — 1024 с.27. Пошивайло О. Гончарство Лівобережної України ХІХ — початку

ХХ століть і відображення в ньому основних духовних настанов української народної свідомості. — К., 1991. — 230 с.

28. Протокол совета Императорского Российского историческо-го музея. Заседание 18 октября 1889 года // Архів ДІМ РФ. — Ф. 2. — Спр. 748/5. — Арк. 36. — 40 зв.

29. Рудинський М. Археологічні збірки Полтавського музею // Збір-ник, присвячений 35-річчю Музею. — Полтава, 1928. — Т. І. — С. 29—62.

30. Семенов А.И. К реконструкции состава Макуховской находки (из истории изучения памятников Перещепинского круга) // Сообщ. Гос. Эрмитажа. — Л., 1986. — Вып. LI. — С. 32—35.

31. Спицин А.А. Курганы скифов-пахарей // Изв. Археол. Комис-сии. — Пг., 1918. — Вып. 65. — С. 87—143.

32. Супруненко О. Іван Зарецький — археолог і музейний праців-ник // Народне мистецтво Полтавщини: наук.-теорет. конф., присвяч. 70-річчю Полтавського художнього музею. (1—2 червня 1989 р.): тез. доп. і повідомл. — Полтава, 1989. — С. 59—65.

33. Супруненко А.Б. Археологические исследования Полтавского краеведческого музея (к 100-летию со дня основания) // Археологические исследования на Полтавщине: сб. науч. тр. — Полтава, 1990. — С. 5—42.

34. Супруненко О. Літературні світлини І.А. Зарецького // Крини-ця. — Полтава, 1993. — № 5—6 (25—26). — С. 76—79.

35. Супруненко О.Б. Пам’ятки археології Полтавщини в матеріалах Докучаєвської експедиції 1888—1890 рр. // АЛЛУ. — Полтава, 1998. — № 1—2 (3—4). — С. 108—111.

174

36. Супруненко О.Б. Наукові дослідження і підприємництво у діяль-ності І.А. Зарецького // Наук. вісник Полтав. ун-ту Споживчої кооперації України. — Полтава, 2002. — № 2 (6). — С. 57—61; продовж.: 2003. — № 2 (10). — С. 58—61.

37. Супруненко О.Б. З історії археологічних досліджень на Полтав-щині: Короткий нарис. — К.; Полтава, 2007. — 124, ХІІ с.

38. Супруненко О. Б., Шерстюк В.В. Кургани Нижнього Припсіл-ля. — К., 2011. — 474, ХХІV с.

39. Супруненко О. І.А. Зарецький — перший дослідник старожит-ностей скіфської доби у Поворсклі // Наукові записки. Серія: Історичні науки. — Вип. 21: Актуальні проблеми археології та історії раннього заліз-ного віку. — Кіровоград, 2014. — С. 196—208.

40. Терпиловский Р.В. Про культурно-історичну ситуацію першої по-ловини і середини І тис. н. е. // АЛЛУ. — Полтава, 1998. — № 1—2 (3—4). — С. 44—49.

41. Уварова П.С. Отчёт по ХІІ Археологическому съезду // Древнос-ти: Тр. МАО. — М., 1904. — Т. 20. — Вып. ІІ. — Прилож. к Прот. № 583. — С. 45—59.

42. Zakharow A.A. I.A. Zaretsky’s excavations in the Government of Kharkov // Eurasia Septentrionalis Antiqua. — Helsinki, 1932. — N. 7. — P. 67—72.

И.Н. КулатоваПЕРВАЯ ПУБЛИКАЦИЯ И.А. ЗАРЕЦКОГО

РезюмеПубликуется сообщение И.А. Зарецкого (1857—1936) о розведках 1886 г.

в окрестностях с. Лихачёвка современного Котелевского района Полтавской области и открытии им поселения эпохи бронзового века и скифского времени, помещённое в редакции Д.Н. Анучина в московской газете «Русские ведомости» (1887 г.).

Ключевые слова: И.А. Зарецкий, Лихачёвка, Мерла, Поворсклье, поселение, бронзовый век, скифское время.

I.m. KulatovaI.A. ZARETSKY FIRST PuBLICATION

SummaryPublished I.A. Zaretsky (1857—1936) report of exploration in 1886 near vil.

Lihachivka modern Koteleva district Poltava region where was discovered a settlement of the Bronze Age and Scythian period. Results of exploration, edited by D.N. Anuchin, published in the Moscow newspaper «Russkie Vedomosti» (1887).

Keywords: I.A. Zaretsky, Lihachivka, Merlo, Povorsklia, settlement, Bronze Age, Scythian time.

175

Більське городище в моєму житті

СЛОВО ЮВІЛЯРУ!

© А.І. Охріменко

БІЛЬСЬКЕ ГОРОДИЩЕ В МОєМУ ЖИТТІ

Тихенько день наш вечоріє,Надії падають на дно,Та не згасає в серці мрія,Бо мріям вмерти не дано...Б. М. Мозолевський

З висоти прожитих років відзначу одну беззаперечну істину: нічого так просто у нашому житті не відбувається, а має свою закономірність…

Мій дитячий та юнацький шлях, що припав на післявоєнні роки, як і багатьох моїх однолітків, не був легким. Школа, училище, служба в при-кордонних військах СРСР, по закінченні якої у липні 1971 р. я став співро-бітником УКДБ по Полтавській області.

Деякий час моїм наставником на службі був Іван Павлович Ситник, уродженець с. Глинське Зіньківського р-ну, що на Полтавщині. У мене з ним склалися дружні, доброзичливі стосунки. Під час однієї з наших роз-мов І.П. Ситник розповів, що, будучи у відпустці, їздив до Глинського, де познайомився з керівником археологічної експедиції — професором Бо-рисом Андрійовичем Шрамком, який проводив дослідження недалеко від його рідного села. За словами мого співрозмовника, тоді ж він отримав чимало цікавої інформації про історію Більського городища. Ось саме так я вперше й почув про це загадкове місце, яке багато хто порівнює з могутнім містом Гелон…

Через рік, у 1972 р., я вперше власними очима побачив городище. Проте, чесно кажучи, чимось особливим воно мені не запам’яталося.

Значно пізніше, у 1980-х рр., проживаючи вже в Котельві, я неоднора-зово їздив територією Більського городища, часто оглядав величні вали. Тоді в мене й гадки не було, що мій подальший життєвий шлях буде пов’язаний з цією пам’яткою. А доля розпорядиться так, що братиму участь у досліджен-нях ділянок поселень, курганів й укріплень цієї древньої фортеці...

У 1997 р. стався один із найважливіших переломних моментів у моєму житті. Саме тоді я став працювати науковим співробітником Центру охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтав-ської облдержадміністрації. З того моменту історія Полтавщини в цілому та Котелевщини зокрема відкрилися для мене зовсім по-новому… А любов до Більського городища, до його славетної історії назавжди посіла особливе місце в моєму серці!

Словами великої вдячності згадую керівника Центру археології — Олександра Борисовича Супруненка та співробітників закладу — А.В. Гейка, О.В. Коваленко, К.М. Мироненка. Завдячуючи допомозі цих людей, я по-ступово опановував величезний об’єм наукової інформації, збільшив свій ба-гаж знань про історичну перлину рідного краю — Більське городище. І саме

176

А.І. Охріменко

мені, з поміж усіх співробітників Центру, доручалися відповідальні завдан-ня — здійснення заходів з охорони і збереження цього унікального об’єкта культурної спадщини, проведення інформаційної, культурно-освітньої ро-боти з громадянами, недопущення діяльності «скарбошукачів» на території пам’ятки. З часом знайомі жартома почали називати мене «комендантом Більського городища».

Саме в той час доля подарувала прекрасні можливості зустрітися з багатьма відомими людьми. Пригадую, як у липні 2000 р. Більське городище відвідав посол Німеччини. Незабутнім є й досвід співпраці з науковцями-учасниками спільної Українсько-Німецької археологічної експедиції. Уні-кальні вчені та дослідники-скіфознавці В’ячеслав Юрійович Мурзін, Євген Васильович Черненко, Сергій Анатолійович Скорий, Володимир Павлович Білозор та їх закордонні колеги — Рената Ролле, Віллі Герц, без сумніву, зробили величезний внесок задля розгадки феномену Більського городища, а мені подарували унікальну можливість — відкрити нові сторінки в історії пам’ятки, по-новому збагнути її значущість.

Працюючи у Центрі археології, мені пощастило бути учасником біль-ше десятка науково-рятівних археологічних експедицій. Ми проводили до-слідження як самого Більського городища, так і його округи. Але найбільше закарбувався в пам’яті момент знаходження на Перещепинському некрополі золотого античного перстня-печатки V ст. до н. е. Пізніше цей небуденний артефакт став своєрідною емблемою-візитівкою Більського городища…

Був звичайний вересневий день 2001 р. Експедиція під керівництвом Ірини Миколаївни Кулатової проводила розкопки решток елітного похо-вання скіфської доби, пошкодженого трьома ватагами грабіжників XVII — початку ХХ ст. Працюючи на розчистці грабіжницького ходу кургану 2 ми з нині вже, на жаль, покійним Миколою Радченком, більш відомим в археологічних та літературно-мистецьких колах під псевдонімом «князь Глинський», викидали землю. Нічого не вказувало на можливість нових знахідок, наближалося завершення робіт. А виявлених речей, надзвичайно цікавих та рідкісних, і так вже було чимало. Залишалося очистити кілька за-глибин у ямках і кротовинах, а далі — мала бути зустріч зі ще теплою водою Ворскли. Ось вже остання грудочка ґрунту залишилася на дні, її треба було викинути перед фотографуванням. Раптом О.Б. Супруненко, який, кресля-чи план, пильно стежив за процесом, голосно крикнув:

— Там щось блиснуло у землі! Не скидайте ґрунт, щоб не засипати!А під грудочкою лежала дивна знахідка. Це був золотий перстень

«царського» рівня з колісничим та колісницею з парою коней, зображеними у стрімкому пориві переможного руху!!!

У 2005 р. доля подарувала новий шанс… Був створений Історико-культурний заповідник «Більськ». Для мене це був новий виклик і нова можливість зробити внесок у дослідження городища. Ні секунди не вагався над тим, чи погоджуватися на перехід на роботу до заповідника. Уже тоді городище для мене було чимось особливим — рідним і близьким до душі…

Робота в заповіднику виявилася надто насиченою. Разом із, пере-дусім, Віктором Володимировичем Приймаком та Анатолієм Івановичем Штаньком, які стали для мене друзями на все подальше життя, городи-

177

Більське городище в моєму житті

щем і прилеглими до нього територіями було об’їжджено сотні кілометрів. У межах Більської фортеці обстежено всі відомі на той час археологічні об’єкти. Картографування пам’яток, підготовка облікової документації й наукових матеріалів, робота з архівними даними, охоронні об’їзди, прове-дення екскурсій і, найголовніше, розвідок і розкопок… Так складалося, що під час запланованої роботи в полі переважали складні погодні умови. Не кажу вже про ненормовані робочі дні, а то й тижні. Це було складно! Але як же зараз усе це приємно згадувати! Як це було чудесно, перебуваючи вже у віці зрілої людини, все ж таки по-новому для себе відкривати історію своєї країни, свого рідного краю…

Отже, я впевнений, що Більське городище в моєму житті з’явилося невипадково. Доля подарувала прекрасну можливість пізнати прадавню іс-торію, зробити посильний внесок задля відкриття її незвіданих сторінок та, найголовніше, пройнятися відчуттям того, що ми, українці, — особливий народ з унікальним минулим. І цим минулим ми маємо пишатися завжди!

178


СПИСОК СКОРОЧЕНЬАС — Археологический съезд;АВУ — Археологічні відкриття в Україні, Київ;АДУ — Археологічні дослідження в Україні, Київ; АЛЛУ — Археологічний літопис Лівобережної України, Полтава;АН — Академія наук, Київ;АО — Археологические открытия, Москва;АСГЭ — Археологический сборник Государственного Эрмитажа, Ленинград; Санкт-Петербург;БГТУ — Белгородский государственный технологический университет, Белгород;ГІС — Геоінформаційна система;ДІМ РФ — Державний історичний музей Російської Федерації, Москва;ДП НДЦ «ОАСУ» — Державне підприємство «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології Національної академії наук України, Київ;ДП ОАСУ «САС» — Дочірнє підприємство «Слобідська археологічна служба» Державного підприємства «Науково- дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології Національної академії наук України; ІІ НАН — Інститут історії Національної академії наук України, Київ;ІКЗ «Більськ» — Комунальна установа «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради, Котельва;ІІМК РАН — Інститут історії матеріальної культури Російської академії наук, Санкт-Петербург;ІА НАНУ — Інститут археології Національної академії наук України, Київ;КСИИМК — Краткие сообщения о полевых исследованиях Института истории материальной культуры АН СССР, Москва-Ленинград; МАО — Московское археологическое общество, Москва;МИА — Материалы и исследования по археологии СССР, Москва-Ленинград;МИАР — Материалы и исследования по археологии России, Москва;НАН — Національна академія наук, Київ;НДІ — Науково-дослідний інститут;НМЗУГ — Національний музей-заповідник українського гончарства, Опішня;НТШ — Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Львів;НА ІА НАНУ — Науковий архів Інституту археології Національної академії наук України, Київ;НА ЦОДПА — Науковий архів Центру охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтавської облдержадміністрації, Полтава;

179


ПАЗ — Полтавський археологічний збірник, Полтава; ПССІАЕ — Питання стародавньої та середньовічної історії, археології та етнографії, Чернівці;ПКМ — Полтавський краєзнавчий музей ім. В. Кричевського, Полтава;РАН — Російська академія наук, Москва; РВВ КДПУ — Редакційно-видавничий відділ Кіровоградського Державного педагогічного університету, Кіровоград;СВК — Сільськогосподарський виробничий кооператив;СА — Советская археология, Москва;СТОВ — Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю;САИ — Свод археологических источников, Москва; ТОВ — Товариство з обмеженою відповідальністю;УКПГ — Установка комплексної переробки газу;УК ПОДА — Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації, Полтава;УТОПІК — Українське Товариство охорони пам’яток історії та культури, Київ;ХНУ — Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків;ХИАО — Харьковское историко-археологическое общество, Харків;ЦП НАНУ — Центр пам’яткознавства Національної академії наук України і Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури, Київ;ЦОДПА — Центр охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтавської облдержадміністрації, Полтава.

180


АВТОРИ

Володарець-Урбанович Ярослав Володимирович — науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень Ін-ституту археології НАН України, кандидат історичних наук.

Гавриленко Ігор Миколайович — доцент Полтавського національного тех-нічного університету імені Юрія Кондратюка, кандидат історичних наук.

Горбаненко Сергій Анатолійович — старший науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук.

Гречко Денис Сергійович — старший науковий співробітник відділу архео-логії раннього залізного віку Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук.

Дяченко Олександр Григорович — професор Бєлгородського державного технологічного університету ім. В.Г. Шухова, кандидат історичних наук.

Задніков Станіслав Анатолійович — молодший науковий співробітник Му-зею археології та етнографії Слобідської України Харківського національ-ного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат історичних наук.

Корост Ігор Іванович — директор Комунальної установи «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради.

Коротя Олексій Володимирович — провідний спеціаліст групи «Охорона культурної спадщини» управління культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації.

Кравченко Олександр Миколайович — доцент кафедри всесвітньої історії, заступник декана історичного факультету з науково-дослідної роботи Сум-ського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка, кандидат історичних наук.

Кулатова Ірина Миколаївна — директор Центру охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтавської облдержадміні-страції.

Овчаренко Михайло Іванович — заступник директора Комунальної установи «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради.

Осадчий євген Миколайович — старший редактор групи підготовки «Зводу пам’яток історії та культури: Сумська область» управління культури і туриз-му Сумської обласної державної адміністрації, кандидат історичних наук.

Пуголовок Юрій Олександрович — науковий співробітник Полтавської екс-педиції ДП НДЦ «Охоронна археологічна служба України» Інституту архе-ології НАН України, молодший науковий співробітник Відділу палеогон-чарства Інституту керамології-відділення Інституту народознавства НАН України, кандидат історичних наук.

181


Приймак Віктор Володимирович — провідний науковий співробітник Кому-нальної установи «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради.

Радченко Микола Олександрович (1957—2013) — старший лаборант Пол-тавської експедиції ДП НДЦ «ОАСУ» Інституту археології НАН України, краєзнавець, фотохудожник і літератор.

Сергєєва Марина Сергіївна — старший науковий співробітник відділу архе-ології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень Інституту архео-логії НАН України, кандидат історичних наук.

Скорий Сергій Анатолійович — завідуючий відділом археології раннього за-лізного віку Інституту археології НАН України, доктор історичних наук, професор.

Супруненко Олександр Борисович — начальник Полтавської експедиції ДП НДЦ «ОАСУ» Інституту археології НАН України, провідний науковий співробітник Центру охорони та досліджень пам’яток археології управлін-ня культури Полтавської облдержадміністрації, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, заслужений працівник культури України.

Цьомкало Лариса Анатоліївна — науковий співробітник Комунальної устано-ви «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради.

Шапорда Олег Миколайович — головний зберігач фондів Комунальної уста-нови «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради.

Шерстюк В’ячеслав Вікторович — завідуючий відділом Центру охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтавської облдер-жадміністрації.

Шрамко Ірина Борисівна — доцент кафедри історіографії, джерелознавства та археології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, кандидат історичних наук.

Штанько Анатолій Іванович — реставратор Комунальної установи «Історико-культурний заповідник «Більськ» Полтавської обласної ради.

Щербань Анатолій Леонідович — докторант Харківської державної академії культури, кандидат історичних наук.

Яніш євгенія Юріївна — молодший науковий співробітник Інституту зооло-гії ім. І.І. Шмальгаузена НАН України, кандидат біологічних наук.


ЗМІСТ

До 70-річчя Анатолія Івановича Охріменка .............................................................

Корост І.І. Передмова .............................................................................................

Задніков С.А. Східне укріплення Більського городища: результати до- сліджень 2014 року ..................................................................................................

Шрамко І.Б. Дослідження Західного укріплення Більського городища на ділянці розкопу 2 ................................................................................................

Гречко Д.С. Результати археологічних досліджень Куземинського укріплення ................................................................................................................

Коротя О.В., Кравченко О.М., Осадчий є.М., Приймак В.В. Дослідженняна посаді сотенного містечка Куземин у 2014 році ..............................................

Шрамко І.Б., Задніков С.А. Результати археологічних досліджень курганускіфського часу в урочищі Марченки ...................................................................

Супруненко О.Б., Скорий С.А., Гавриленко І.М., Корост І.І. Розвідки на території та в окрузі Більського городища ............................................................

Приймак В.В., Овчаренко М.І., Цьомкало Л.А., Шапорда О.М., Штанько А.І.Археологічні розвідки 2014 року в південно-східному секторіБільського городища та найближчій окрузі пам’ятки ..........................................

Пуголовок Ю.О., Володарець-Урбанович Я.В., Горбаненко С.А., Сергєєва М.С., Яніш є.Ю. Міждисциплінарні дослідження Глинськогоархеологічного комплексу в 2014 році ...................................................................

Дяченко О.Г., Задніков С.А. Деякі городища скіфського часу в верхів’яхр. Ворскла .................................................................................................................

Щербань А.Л., Пуголовок Ю.О., Горбаненко С.А. Скарб виробів для збирання врожаю з Полтавщини ...........................................................................

Радченко М.О. , Супруненко О.Б. Знахідки з округи Глинського городища .........

Шерстюк В.В. До питання про локалізацію кургану Опішлянка .......................

Кулатова І.М. Перша публікація І.А. Зарецького ................................................

Охріменко А.І. Більське городище у моєму житті .................................................

Список скорочень ......................................................................................................

Автори .......................................................................................................................

3

5

7

18

35

50

56

68

96

107

129

138

149

160

168

175

178

180


CONTENTS

To the 70th Anniversary of Anatolii Ivanovych Okhrimenko .........................................

Korost I.I. Foreword ..................................................................................................

Zadnikov S.A. Eastern fortification Bilsk settlement: the results of researchin 2014 .......................................................................................................................

Shramko I.B. The study of Western fortification of Bilsk hillfort on the dignumber 2 ....................................................................................................................

Grechko D.S. Result of archaeological research Kuzemin fortification .....................

Korotya O.V., Kravchenko O.m., Osadchiy Y.m., Priymak V.V. Researchon the extramural part of sotnya-town Kuzemyn in 2014 .........................................

Shramko I.B., Zadnikov S.A. The results of archaeological research moundcythian times in the locality Marchenki ....................................................................

Suprunenko O.B., Skory S.A., Gavrilenko I.m., Korost I.I. The BelskArchaeological Site and Its Environs Investigations ...................................................

Priymak V.V., Ovcharenko m.I., Tsomkalo L.A., Shaporda O.m., Shtanko A.I.Archaeological reconnaissance in 2014 in the southeast sectorBilsk hillfort and his district .......................................................................................

Pooholovok Y.O., Volodarets-urbanowicz Y.V., Gorbanenko S.A., Sergeeva m.S.,Janisch E.Y. Interdisciplinary Research of Glinskiy Archaeological Complexin 2014 .......................................................................................................................

Dyachenko O.G., Zadnikov S.A. Some fortifications of Scythian time inthe upper river Vorskla ..............................................................................................

Shcherban A.L., Pooholovok Y.O., Gorbanenko S.A. The hoard of harvestimplements from Poltava region ................................................................................

Radchenko m.O. , Suprunenko O.B. Archaeological finds from surroundingsof Hlynske hill fort .....................................................................................................

Sherstyuk V.V. About localization barrow Opishlyanka .............................................

Kulatova I.m. I.A. Zaretsky first publication .............................................................

Okhrimenko A.I. Bilsk hillfort in my life ...................................................................

list of abbreviations ....................................................................................................

authors .......................................................................................................................

3

5

7

18

35

50

56

68

96

107

129

138

149

160

168

175

178

180

Наукове видання

АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ БІЛЬСЬКОГО ГОРОДИЩА

2014

Збірник наукових праць

На обкладинці:Курганний могильник Скоробір. Урочище Марченки. Курган 1. 2014 р. Із заходу.

Фото С.А. Заднікова.Уламок кістяного псалія із зображенням хижого птаха. Західний Більськ. Розкоп 2.

Дослідження І.Б. Шрамко. 2014 р. Східне укріплення Більського городища. Розкоп 35. 2014 р. З півночі.

Фото І.І. Короста.Уламки горщика Нового часу. Курганний могильник Скоробір. Урочище Марченки. Курган 1.

Дослідження І.Б. Шрамко. 2014 р.

Відповідальний за випуск — І.І. КоростНауковий редактор — О.Б. Супруненко

Технічний редактор — В.С. ЖиголаКоректори — Л.Р. Григор’єва, Ю.О. Пуголовок

Комп’ютерний набір — авторський Переклад на англійську мову — Ю.О. Пуголовок, В.В. Котенко

Комп’ютерна верстка — В.С. Жигола

Здано в набір: 02.06.2014. Підписано до друку 07.07.2014.Формат 70х100/16. Папір офсетний, крейдяний. Гарнітура NewtonС.

Друк офсетний. Обл.-вид. арк. 9,08. Ум. друк. арк. 10,17.Тираж 310 прим. (1-й завод – 150 прим.). Вид. № 165. Зам. № 2/2014.

Виготівник: ПП «Дивосвіт». 36014, Полтава, вул. Жовтнева, 37, оф. 25.

Тел. (0532) 50-65-63, тел./факс (05322) 7-33-60. Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції серія ДК № 866 від 22.03.02.

Археологічні дослідження Більсьского городища — 2014 =...

Documents

Transcript of Археологічні дослідження Більсьского городища — 2014 =...