Володько В. В.

Домогосподарська роль та роль годувальника сім'ї

в уявленнях і практиках сучасних українських трудовихмігранток

Вступ

Розпад Радянського Союзу став однією з причин інтенсифікації

міграційних рухів у світі. Становлення пострадянських республік як

самостійних суб’єктів міжнародних відносин сприяло, зокрема, їхньому

залученню до міжнародних міграційних процесів. Для України

різнопланові міграційні рухи не є новим явищем, оскільки лише протягом

минулого століття українці і добровільно, і примусово переселялися в

різні частини світу. Проте сучасні міграційні процеси мають свої

особливості та складності. Одним з таких процесів є сучасні міжнародні

міграції, зокрема трудова міграція. Економічна нестабільність в

державі виступала і виступає основним спонукальним фактором трудової

міграції людей. Зовнішня трудова міграція українців за кордон після

1991 р. як одна з форм міграцій статистично є найбільш чисельною

порівняно з іншими міграційними рухами, а також притаманна (хоча й

різною мірою) всім регіонам країни. За різними даними число українців,

що мають досвід роботи за кордоном коливається від 1,5 до 7 млн. осіб

[Силіна, 2008]. Найбільш інтенсивно у трудову міграцію залучені

мешканці Західного регіону України. Вони становлять переважну

більшість трудових мігрантів – 12,9% населення працездатного віку

[Зовнішня трудова міграція населення України. Звіт, 2009: 34]. Вища

міграційна активність населення цього регіону зумовлена, зокрема, тим,

що це територія, на якій практично немає важкої промисловості; регіон

межує з багатьма європейськими країнами; тут існує значний надлишок

робочої сили; сам по собі міграційних рух має глибокі історичні

корені, що сягають кін. ХІХ – поч. ХХ ст. (Конєчна, 2005; Качараба,

2003). Ще одна характеристика сучасної трудової міграції українців –

активна участь жінок (особливо із Західного регіону країни) які

донедавна не розглядалися як самостійні міграційні суб’єкти –

спровокувала численні суспільні дебати на предмет трансформацій

сімейних стосунків й тривог за долю мігрантських сімей загаломi. В

більш широкому контексті ці дебати варто розглядати як тривогу з

огляду на зміни в існуючому соціальному порядку, що спричинені жіночою

трудовою міграцією у суспільстві для якого характерним є домінування

традиційних (патріархатних) уявлень про сім’ю та сімейні ролі.

Нормативною моделлю сім’ї в межах цих уявлень є така, де

чоловік-годувальник й голова сім’ї приймає важливі рішення та

жінка-домогосподиня й матір приймає повсякденні рішення, які

пов’язані із функціонування домогосподарства [Salazar

Parrenas, 2005: 34]. Політика ґендерної рівності та залучення

жінок до суспільного виробництво в радянський період спричинила

деякі модифікації цієї моделі. Сьогодні найбільш поширеною формою

сім’ї в Україні є нуклеарна сім’я, що складається з працюючого

чоловіка й працюючої дружини. Причому від першого й надалі

очікується виконання ролі основного годувальника й голови сім’ї,

а жінка поєднує професійну зайнятість із домашнім роботами та

вихованням дітей [Амаджадін, 2007]. Як свідчать дані

соціологічних досліджень, саме такий розподіл сімейних ролей

засвоєний більшістю дорослого населення України.

Для українців і українок загалом притаманні традиційні

погляди на розподіл сімейних обов’язків [Новицька, 2005:

279, 282]. Водночас дослідники фіксують певні зміни у сімейних

ролях в напрямку зростання інноваційних компонентів. За даними

дослідження “Ґендерні стереотипи та ставлення громадськості до

ґендерних проблем в українському суспільстві”, проведеному у

жовтні-листопаді 2006 р.ii, як серед чоловіків, так і серед жінок

домінує уявлення про те, що у збереженні сім’ї (виконання

домашніх робіт, догляд дітей) мають брати участь обидва партнери.

Проте рівень поширення цих переконань є різний серед чоловіків і

жінок. Останні, зокрема, більшою мірою налаштовані на паритетне

виконання цих обов’язків порівняно з чоловіками [Амаджадін, 2007:

68]. Реалізація домогосподарської ролі покладається переважно на

жінку. Більшість чоловіків (59,5%) займаються хатньою роботою від

1 до 15 годин на тиждень. В той же час більшість жінок (59,5%)

витрачає на це заняття від 5 до 30 годин на тиждень. Такий

нерівномірний розподіл домашньої роботи призводить до зростання

напруження у сім’ях [Амаджадін, 2007: 68]. Виконання ролі

годувальника сім’ї традиційно очікується від чоловіків. З цими

поглядами “повністю згодні” 50,3% чоловіків й 54% жінок, й

“частково згодні” ще 24% чоловіків й 19,4% жінок [Амаджадін,

2007: 68]. Метою статті є з’ясування специфіки рольових уявлень щодо

домогосподарської ролі і ролі годувальника сім'ї та відповідних

рольових практик у жінок із досвідом трудової міграції. Набуття

досвіду трудової міграції є важливою категорією цього аналізу тому що,

по-перше, дозволяє структурувати досвід жінок в темпоральній

перспективі – до міграції, на час трудової міграції, і після міграції;

по-друге, дозволяє простежити вплив набуття досвіду трудової міграції

на реконфіґурацію відповідних сімейних ролей.

Структурно ця стаття складається із вступу, огляду літератури на

предмет досліджуваної тематики, теоретичної основи дослідження,

дизайну емпіричного дослідження, результатів емпіричного дослідження

та висновків.

Огляд літератури

Доробок українських дослідників у площині ґендеру, сім'ї та

трудової міграції на сьогодні є доволі скромним, що пов’язано

насамперед із відносною новизною теми, яка починає привертати значну

увагу лише з кінця 1990-х рр. Практично відсутні масштабні

дослідження, пов’язані із вивченням сімейного життя українських

трудових мігрантів. Більшість вітчизняних праць сконцентровані навколо

інших тем, а тематика сімейного життя мігрантів розглядається як

доповнювальна. Певну інформацію про сім’ї трудових мігрантів можна

отримати із публікацій таких авторів, як І. Прибиткова [Прибиткова,

2002, 2003], О. Малиновська [Малиновська, 2005], М. Шульга [Шульга,

2002], М. Чумало [Чумало, 2005], В. Сусак [Сусак, 2003], М. Керик

[Кеryk, 2004], О. Федюк [Fedyuk, 2006, 2009], двох колективних

монографій, ґрунтованих на соціологічних дослідженнях у містах Києві,

Чернівцях та в селі Прилбичі [Пирожков, Малиновська, Марченко, 1997;

Пирожков, Малиновська, Хомра, 2003], а також із матеріалів окремих

конференцій, присвячених вивченню міграційних процесів [Бойко, 2009,

2010; Migratory processes in Europe, 2010]. На стику соціальної

психології та соціальної педагогіки працюють такі вітчизняні

дослідники як В. Рюль [Рюль, 2010], Г. Католик [Католик, 2005],

О. Сидоренко [Сидоренко, 2005], Ю. Гаврилюк [Гаврилюк, 2008],

Л. Ковальчук [Ковальчук, 2008]. Запитання, що спрямовані на

дослідження основних вимірів міграційних процесів в Україні,

закладаються і у запитальник при проведенні загальноукраїнського

соціологічного моніторингу Інститутом соціології НАН України. Доступ

до цих баз даних уможливлює виявлення певних характеристик сімей людей

із досвідом трудової міграції за кордон [Головаха, Паніна, 2008]. В

останньому, найбільш масштабному кількісному дослідженні зовнішньої

трудової міграції українців, окрім соціально-демографічних

характеристик мігрантів і з’ясування впливу міграції на добробут

домогосподарств, також є запитання про оцінку впливу перебування за

кордоном на сімейні стосунки [Зовнішня трудова міграція населення

України. Звіт, 2009].

Наскільки мені відомо, на сьогоднішній день є лише одна

вітчизняна монографіяiii, повністю присвячена одному із сімейних

аспектів в контексті досвіду трудової міграції. Це “Проблеми дітей

трудових мігрантів: аналіз ситуації”, що була опублікована у 2006 р.

Автори вивчали вплив від’їзду батьків на психо-емоційний стан і

поведінку їхніх дітей, а також скоєння ними вчинків девіантного

характеру. За допомогою напівструктурованого інтерв’ю опитувалися діти

трудових мігрантів, їхнє найближче соціальне оточення й експерти

[Левченко, 2006: 4–5]. Монографія краще б відображала всю

багатогранність проблеми, якщо б в ній врахувався ґендер батьків-

мігрантів, часові проміжки міграції батьків, а також, що особливо

важливо, ґендерні відмінності дітей опитаних мігрантів.

Серед нечисленних публікацій, що присвячені безпосередньо

сімейним стосункам трудових мігрантів, варто звернути увагу на роботи

О. Ярової та А. Толстокорової. О. Ярова провела якісне дослідження,

опитавши жінок, що працюють в Італії, зробила декілька інтерв’ю в

Україні з чоловіками, чиї дружини працюють в Італії, а також з дітьми

в цих сім’ях. Дослідження підтвердило негативні впливи відсутності

матерів для дітей. Останні часто відчувають емоційний дискомфорт від

розлучення з матір’ю й брак любові та схвалення своєї поведінки

[Yarova, 2006]. Публікації А. Толстокорової ґрунтуються як на

вторинному аналізі даних, так і на безпосередніх дослідженнях. У своїх

статтях авторка намагається запропонувати широке панорамне бачення

сімей українських трудових мігрантів та окреслити зміни окремих

сімейних ролей та сфер сімейної життєдіяльності за умови трудової

міграції жінок [Тolstokorova, 2008, 2009, 2010].

Серед іноземних дослідників, чиї праці частково чи повністю

пов’язані із сімейною проблематикою українських трудових мігрантів,

варто відзначити вже згадуваних Ф. Віанелло, М. Кіндлер, а також Ц.

Солярі (C. Solari), Б. Хайдінгер, М. Квайнер, Е. Кемпінську

(E. Кęmpinska) й А. Гурни (A. Górny) та Дж. Дікінсон (J. A. Dickinson).

Ф. Віанелло наголошує на величезній значимості досвіду материнства для

українських мігранток в Італії. Для них це є найсильнішим виправданням

трудової міграції. Водночас вживана риторика самопожертвування є свого

роду алібі, що приховує процеси емансипації на час перебування за

кордоном [Vianello, 2009]. М. Кіндлер досліджує стратегії подолання

ризиків мігрантами на прикладі досвіду українок, що працюють у Польщі

[Кindler, 2009, 2005]. Ц. Солярі працює в контексті пересікання

проблем ґендеру, нації та міграцій. Вона є автором оригінальної

концепції, в якій конструюються дві ключові міграційні моделі в пост-

радянський період, що генерують різні практики та різний життєвий

досвід мігрантів. Ці дві моделі по різному аплікуються в процесах

українського національного будівництва та мають різні наслідки для

жінок-мігранток й особливостей інтерпретацій їхнього досвіду в

публічному просторі країни [Solari, 2010: 231]. Б. Хайдінгер вивчає

транснаціональні домогосподарства на основі досвіду перебування

українських мігранток в Австрії. Жінки, що працюють там у домашньому

секторі, є учасницями трьох взаємопов’язаних домогосподарських

просторів: австрійські домогосподарства, де вони працюють;

трансформовані домогосподарства в Україні й нові міжнаціональні

домогосподарства, які вони утворюють з іншими мігрантами [Haidinger,

2009]. М.Квайнер досліджує сексуальність мігранток із Східної Європи в

Італію (в тому числі й з України), з’ясовуючи як вони змінюють свою

сексуальну поведінку, норми й установки в процесі перебування в новому

соціальному середовищі приймаючого суспільства [Cvajner, 2007].

А. Гурни і Е. Кемпінська за допомогою кількісних та якісних методик

вивчають досвід сучасних міжнаціональних польсько-українських сімей

[Górny, Кęmpińska 2005]. Дж. Дікінсон є автором цікавої розвідки про

взаємозв’язок ґендеру, праці й економічних перебудов на прикладі

Закарпатського села. Вона розглядає специфіку міграційного досвіду та

ґендерного розподілу домашньої й професійної праці з позиції досвіду і

чоловіків, і жінок, а також вплив трудової міграції на сімейні

стосунки особистостей [Dickinson, 2005].

Теоретична основа дослідження.

Центральними концептами цієї статті є домогосподарська роль та

роль годувальника сім'ї, що вивчаються у руслі структурно-діяльнісного

підходу. Соціальні процеси в межах цього підходу розглядаються як

відкриті, динамічні та незавершені. Вони визначаються людськими

рішеннями й виборами, що втілюються в контексті історично зумовлених

структур та інститутів. Своїми діями, а точніше їхніми навмисними та

ненавмисними наслідками, люди відтворюють і змінюють наявний

соціальний порядок. При цьому трансформаційний потенціал властивий не

лише діяльності орієнтованих на зміни еліт чи рухів, а й повсякденним

практикам звичайних людей, які часто є далекими від будь-яких

реформістських ідей [Бабенко, 2004: 255]. Суспільство за Е. Гіденсом є

продуктом діяльності активних, рефлексуючих акторів, які, реалізуючи

соціальні практики, змінюють чи відтворюють самих себе та суспільство.

Ці актори діють у певних, історично заданих рамках. У повсякденних

практиках відбувається продукування і відтворення структур. Структури

– це певний засіб організації та відтворення соціального простору.

Правила й ресурси, з яких складається структура, сприяють відтворенню

та формуванню соціальних інститутів у процесі діяльності акторів

[Гидденс, 2003]. Структура та дія – взаємодоповнювальні (дуальні), а

не взаємопротилежні (дуалізм) феномени. “Дуальність структури”

передбачає те, що структури зумовлюють практики й уявлення

особистостей, але і реалізовані акторами практики відтворюють чи

змінюють структури. Іншими словами, структура існує лише в дії, а дія

може бути зрозуміла тільки стосовно структур.

Основою виділення домогосподарської ролі є домашня робота,

точніше, необхідність її виконання. Існують певні труднощі з

означенням цих робіт через багатоманітність і різнорідність завдань,

що визначають як домашню роботу. Як правило, це, по-перше, фізична

робота (виконання певних завдань чи одночасне виконання декількох

завдань, наприклад, прасування, приготування їжі, прибирання тощо)

[Аnderson, 2000: 11–22], по-друге, опікунська робота – догляд за

дітьми, старшими людьми чи хворими, спілкування з ними, проведення

вільного часу, а також власне фізична робота, пов’язана безпосередньо

з доглядом за ними. Прикладом фізичної роботи в домогосподарстві

виступає прибирання, прасування, приготування їжі тощо. В межах

патріархатного гендерного порядку виконання домашніх робіт відноситься

до “жіночих обов’язків”. У цій роботі домогосподарська роль

розглядається як єдність інтерналізованого особистістю мисленнєвого та

діяльнісного компонентів, пов’язаних із виконанням домашньої роботи.

Роль годувальника сім’ї пов’язана із матеріальним забезпеченням

сім’ї. Буквальне трактування поняття годувальника (breadwinner)

стосується того, “хто приносить хліб у сім’ю”. Сьогодні у більшості

розвинутих країн світу йдеться вже не про чоловіка – єдиного

годувальника сім’ї, а про збільшення родин з двома годувальниками

(dual earners) – і чоловік, і дружина працюють та утримують сім’ю

[Warren, 2007: 320]. Також збільшується частка сімей, де жінки

(вимушено чи добровільно) є основними годувальниками [Drago, Black,

Wooden, 2005; Gribich, 1994]. Сучасний годувальник сім’ї – єдиний чи

основний постачальник фінансів до сімейного бюджету, заробітна платня

якого і є основою цього бюджету. Це, в більшості випадків, передбачає,

присутність на ринку праці. У цій роботі роль годувальника сім’ї

розглядається як єдність інтерналізованого особистістю мисленнєвого та

діяльнісного компонентів, пов’язаних із фінансовим забезпеченням

сім’ї.

Інтерналізований мисленнєвий компонент зумовлює, впорядковує і

підтримує взаємодію акторів у часі та просторі. Зумовлення і

підтримання взаємодії акторів у широкому значенні означає

структурування (впорядкування) соціального простору, оскільки

соціальна рольiv вказує на соціальні позиції та функції особистостей у

різних соціальних системах. Структура виступає основою мисленнєвого

рольового компоненту і проявляється у рольовій практиці особистості.

Як наслідок, цей компонент має властивості структури. Це означає, що

мисленнєвий та діяльнісний компоненти є “двома сторонами однієї

медалі”, хоча перший компонент виступає об’єктивно первинним. Саме він

задає параметри практик і водночас щоразу відтворюється у взаємодіях

(дуальність структури). Діяльнісний компонент сімейних ролей

розглядається як рольова діяльність на основі мисленнєвого компоненту.

Його ключовою складовою є рольова практика - сукупність регулярно

повторюваних та ситуативних соціальних дій й взаємодій особистостей,

локалізованих у часі та просторі й організованих навколо певної

соціальної ролі, в нашому випадку – сімейної. Будь-яка соціальна

практика є рольовою, адже, яку б соціальну активність не проявляла

особистість, це завжди відбувається з позиції певної ролі, нехай і не

завжди усвідомленої людиною. Локалізація в часі та просторі передбачає

взаємодію особистостей не лише “віч-на-віч” при їхній безпосередній

присутності “тут і тепер”, а й за умови розширення просторово-часових

проміжків.

Сім’я слугує “вмістилищем” сімейних ролей, через які вона власне

й позиціонується як сім’я. Соціокультурна система задає ключові

параметри функціонування сім’ї, які потім можуть переосмислюватися в

ході реалізації сімейних рольових практик. Сімейні ролі забезпечують

можливість функціонування сім’ї як малої соціальної групи через

існування більш-менш однакових соціальних практик шляхом оформлення

правил взаємодії акторів всередині сім’ї та стосовно інших соціальних

груп й інститутів. У цій роботі розрізняються такі форми сім’ї, як

повна (нуклеарна) сім’я (складається з пари (батьків) та дітей, що

живуть разом), розширена (включає в себе нуклеарну сім’ю та інших

родичів) й неповна сім’я (сім’я, де з різних причин відсутній хтось

один із подружжя). Розширеною також може бути і неповна сім’я, коли

поряд із чоловіком чи жінкою і дітьми можуть проживати інші родичі.

Ґендер пронизує та в певний спосіб організовує усе людське життя.

Сімейні ролі існують самі по собі лише як певний аналітичний

конструкт. У соціальному житті вони завжди приписуються, очікуються й

виконуються певним акторами. Ці актори можуть мати різні ступені

кровно-споріднених зв’язків, займати різні соціальні позиції тощо,

проте всі ці характеристики неодмінно переломлюються крізь ґендерну

призму.

Традиційні моделі домогосподарської ролі та ролі годувальника сім'ї

спрямовані на відтворення наявної структурної композиції суспільства.

Домінуючим ґендерним порядком (термін Р. Коннела) в більшості, якщо не

у всіх суспільствах, вважається патріархатний [Тартаковская, 2007].

Відповідно традиційні домогосподарська роль та роль годувальника сім'ї

мають патріархатні характеристики. Для них притаманне чітке

розмежування та протиставлення “жіночої” - домогосподарської і

“чоловічої” - годувальницької сімейних ролей. Інноваційні інтерпретації

вищеназваних ролей є альтернативними до традиційних. Тут пропонуються

такі трактування цих двох сімейних ролей, що цілком не збігаються із

їхніми традиційними інтерпретаціями. Інноваційні сімейні ролі є менш

поширені порівняно з амбівалентними й традиційними, але завдяки

своєму перевизначенню позицій чоловіка і жінки в сім'ї володіють

особливим деконструкційним потенціалом. Амбівалентні моделі

домогосподарської ролі та ролі годувальника сім'ї характеризуються

сумішшю інноваційних і традиційних компонентів. Саме вони є найбільш

поширеними в сучасних суспільствах.

Значимість трудової міграції як джерела впливу на сімейні

ролі мігрантів оцінюється соціологами неоднозначно. Існує низка

досліджень, які свідчать про певні зміни у сімейних відносинах в

напрямку відходу від традиційних і переходу до інноваційних

зразків, принаймні, у деяких сферах сімейного життя. Вважається,

що приймаюче суспільство дає жінкам більше свободи порівняно із

висилаючим [Alicea, 2006: 600], зростає влада жінок у зв’язку із

реалізацією ролі годувальника сім’ї [Salazar Parrenas, 2005: 5],

зростає участь чоловіків у веденні домашнього господарства і,

відповідно, зменшується навантаження жінок у випадку об’єднаних

мігрантських сімей. Водночас, більшість дослідників погоджуються

з тим, що міграційний досвід не кидає серйозного виклику

патріархатному домінуванню у сімейній сфері [Alicea, 2006: 600].

Реконфіґурація сімейних ролей, що має місце у мігрантських

сім’ях, далеко не завжди означає перехід до реалізації

інноваційних сімейних рольових практик. Розглядаючи потенційний вплив трудової міграції на сімейні ролі

мігрантів, дослідники часто аналізують останні лише в контексті

їхнього міграційного досвіду. Такий підхід спрощує загальний досвід

трудових мігрантів, оскільки не враховує важливості доміграційних

сімейних моделей. З цього приводу А. Щепанікова слушно зауважує, що

“життя мігрантів зазвичай не починається з міграції” [Szczepanikova,

2006]. Адже ще задовго до міграції формується комплекс історій й

досвідів, що часто має значний вплив на практики та уявлення

мігрантів. Післяміграційне сімейне життя мігранта також потрапляє до

поля зору вчених доволі рідко. Хоча саме цей період є ключовим для

з’ясування значимості впливу трудової міграції на сімейні ролі

трудового мігранта.

Важливою тут є транснаціональна перспектива у дослідженнях

сучасних міграційних процесів. У рамках транснаціонального підходу

висилаюче і приймаюче суспільства утворюють єдине поле дослідження, а

мігрант перебуває одночасно у стосунках з обома цими суспільствами

[Levitt, Sørensen, 2004]. У межах нових соціальних просторів –

транснаціональних – розгортаються нові форми соціальної взаємодії, в

яких зв'язок між фізичною присутністю і соціальним простором є

змінений. Використовуючи термінологію Е. Гіденса, можна сказати, що у

цьому випадку соціальна інтеграція (взаємодія між акторами на

особистісному рівні, в єдиному просторі, “тут і тепер”) є значною

мірою порушена або взагалі відсутня [Климов, 2000]. Нова форма

взаємодій між транснаціональними мігрантами дозволяє координувати

соціальну діяльність поза прив’язками до конкретного простору і

локального контексту дій. Перебуваючи за кордоном трудовий мігрант

може здійснювати (або не здійснювати) певні транснаціональні практики.

Ці практики можуть бути дуже різноманітними й різнитися у частоті

реалізації та інтенсивності; вони можуть бути постійними, періодичними

чи випадковими; можуть здійснюватися у різних соціальних площинах –

політичній, економічній, соціальній, культурній чи сімейній або лише в

одній із них [Waldinger, 2008: 5].

Транснаціональні сімейні практики які реалізують мігранти

демонструють нові, не притаманні для сімей об’єднаних в одному

географічному та часовому просторах, формати стосунків та взаємодій

індивідів. Самі по собі транснаціональні сім'ї, члени яких живуть в

двох чи більше суспільствах не є абсолютно новим феноменом, пов’язаним

із глобальними процесами, проте, лише в кін. ХХ – поч. ХXI ст. вони

почало привертати увагу дослідників, по-перше, через кількісне

зростання, а по-друге, через зростання кількості таких сімей де

трудовим мігрантом виступає не чоловік – традиційний годувальник

сім'ї, а дружина. У випадку переміщення жінок спостерігаються більш

серйозні зміни у сім’ях насамперед через їхню високу залученість до

репродуктивної роботи в домашній сфері. Переміщення біологічних

матерів і домогосподинь за межі помешкань та зростання влади жінок у

зв’язку із заробітком грошей, призводить до суттєвих змін у

функціонуванні сімей [Salazar Parrenas, 2005: 5], що, таким чином,

кидає виклик домінуючому патріархатному ґендерному порядку.

Дизайн дослідження

Українські трудові мігранти становлять одну із найбільш численних

груп мігрантів у країнах Європи [Kindler, 2005]. Вони

працевлаштовуються в низці Південно-Європейських (Італія, Іспанія,

Греція) та Центрально-Європейських країн (Польща, Угорщина, Чеська

Республіка), у США, Ізраїлі, Росії тощо.

Польща є однією з найпопулярніших країн призначення серед країн

Центрально-Європейського напрямку. Українці становлять найчисельнішу

іммігрантську групу у Польщі [Grzymałа-Kazłowska, 2008] в кількості

приблизно 450 тис. осіб [Марков, 2009: 23]. Щодо ґендерних

характеристик мігрантів, то за даними останніх досліджень жіноча

міграція в Польщу є або домінуючою [Марков, 2009: 23], або жінки

складають половину всіх мігрантів у Польщі [Зовнішня трудова міграція

населення України. Звіт, 2009: 33]. Основна маса українських мігрантів

концентрується навколо Варшави та її околиць (60%) [Марков, 2009: 24].

Мігрантки працюють у сільському господарстві, торгівлі, будівництві, а

також у домашньому секторі [Зовнішня трудова міграція населення

України. Звіт, 2009: 41; [Ігліцька, 2003]. Лише незначна кількість

жінок працевлаштовується в Польщі за фахом (вчителі, медсестри), або

набувають нову професію й працюють відповідно до неї в цій країні.

Привабливість Польщі для мігрантів з України обумовлена не лише

географічною й культурною близькістю країн, а й гнучкою візовою та

трудовою політикою цієї держави. Географічна близькість дозволяє

ефективно суміщати працю за кордоном та відносно ефективний догляд за

сім’єю, що особливо важливо для жінок. Наявність родини у Польщі чи

польських коренів, а відтак знання мови й традицій, часто виступають

опосередкованим поштовхом до виїзду саме до цієї країни [Володько,

2007: 684]. Порівняно невисока заробітна платня й труднощі, пов’язані

з отриманням візи є основними проблемами, з якими стикаються

“польські” трудові мігранти.

Греція репрезентує одну із країн Південно-Європейського

напрямку. За даними грецького національного перепису 2001 р.,

українці становили 13 616 осіб (1,78% від загальної кількості

трудових мігрантів в Греції) і входили до першої десятки

представників інших націй, що перебували у країні

[Triandafyllidou, Maroufof, 2008: 3]. З цієї кількості мігрантів

жінки складали більше 70% [Baldwin-Edwards, 2004]. Вже у 2008 р.

тут було зафіксовано 17 456 (4,04%) українців, які легально

перебували на території Греції [Triandafyllidou, Mаroufof, 2008:

3]. Водночас за різними даними вважається, що у Греції проживає

від 20 000 до 60 00-80 000 українців [Ровенчак, Володько, 2010;

Марков, 2009: 29]. Греція належить до країн із виразним

домінуванням українських жінок-мігранток, що складають 2/3

загальної кількості всіх українських мігрантів [Baldwin-Edwards,

2004]. Переважна більшість мігрантів (80%) походить із Західної

України й зосереджується в основному в Афінах [Марков, 2009:

30]. Левова частка мігранток (більше 60%) працює в домашньому

секторі (доглядає за старшими людьми чи дітьми та займається

домашніми роботами). Також жінки можуть працевлаштовуватися у

туристичному секторі, сільському господарстві, промисловому

виробництві [Baldwin-Edwards, 2004]. Пік популярності трудової

міграції до Греції серед українців припав на сер. 90-х – поч.

2000-х рр. Сьогодні причинами скорочення трудової міграції

українців до цієї країни виступає, зокрема, економічна криза, що

почала спостерігатися в Греції ще задовго до світової економічної

кризи. Це проявилося у зменшенні розмірів заробітної платні й

браку робочих місць. Крім цього, багато жінок не почувають себе у

безпеці в Греції через ризик потрапити у секс-індустрію

[Ровенчак, Володько, 2010]. Загалом сама можливість виїзду до

цієї країни потребує наявності певної суми грошей або

“стартового капіталу” (враховуючи витрати на візи, квитки тощо).

Географічна дистанція, культурна віддаленість й мовний бар’єр

створюють додаткові проблеми вже у процесі перебування у

приймаючому суспільстві. Привабливість Греції (як і інших країн

Південно-Європейського та Західно-Європейського напрямку) полягає

насамперед у розмірі заробітної платні, що є значно вищою, ніж у

країнах Центрально-Європейського напрямку. Протягом 2008-2010 рр. було зібрано 103 структурованих інтерв’ю з

українськими трудовими мігрантками, що мають досвід роботи в Польщіv та

Греції. Пошук респондентів здійснювався методом «снігової кулі».

Опитування проводилося у Польщі (Варшава), Греції (Афіни) й Україні

(переважно міста і села Львівської області). З огляду на вікові

характеристики домінуючу групу респонденток становлять жінки 1950-х,

1960-х та 1970-х років народження; щодо освіти – переважає спеціальна

освіта. Левову частку респонденток становлять жінки-вихідці із

Західної України, зокрема з Львівської області. Щодо сімейного статусу

то більшість мігранток становлять одружені (в тому числі - повторний

шлюб), а також розлучені жінки. Більшість респонденток має одну або

дві дитини. За кордоном жінки здебільшого працювали у домашньому

секторі, займаючись доглядом дітей чи старших людей, а також домашніми

роботами.

Домогосподарська роль

“Правильним” актором-виконавцем домогосподарської ролі всі

респондентки називали виключно жінку. Свою позицію вони обґрунтовували

в термінах біології (“так природа створила”); звичаїв (“так завжди було”)

або не пропонували жодних обґрунтувань, сприймаюче це як само собою

зрозумілу ситуацію. Проте далі, в процесі інтерв’ю, розмірковуючи

самостійно або за допомогою додаткових запитань, більша частина

респонденток піддавала сумніву те, що лише жінка повинна виконувати

домашню роботу. Вони апелювали до того, що “колись” або “на селі”

такий розподіл мав сенс, але в ситуації, коли сім'ї живуть у місті,

розподіл на “чоловічу” і “жіночу” домашню роботи видається більш

проблематичним. “Коли живеш в селі, от, коли є господарка, от тоді вже жінці само

по собі випадає прибирати, а вже по господарству більше чоловікові поратися… А в

місті чоловічої, а я і не бачу, взагалі-то, чоловічої роботи в місті, окрім роботи якої?

Професійної?” (М., ПП 19)vi. Вони також зазначали, що було б добре якби

чоловіки брали більш активну участь (“допомагали”) в домашній роботі.

Водночас жодна з респонденток не допускала думки про те, що

домогосподарську роль може виконувати лише чоловік. Жінки наголошували

на “допомозі” чоловіка, але не на повному перебиранні ним цієї ролі.

Останню можливість вони розцінювали негативно. Інакше кажучи, основним

актором-виконавцем повинна залишатися або виключно жінка (традиційна

модель), або переважно жінка, а чоловік повинен лише активніше

включатися в різні домашні роботи, оскільки не існує чіткого поділу на

“чоловічу” і “жіночу” роботи (амбівалентна модель). Такі позиції

респонденток пояснюються наступним чином. Жінки інтерналізували

традиційні уявлення про основного актора-виконавця домогосподарської

ролі. Вони знають, що є “правильним” і відразу представляють готову

модель – жінка як основний актор-виконавець ролі. Водночас, у

контексті зростаючої рефлексивності, більша частина респонденток під

впливом різних досвідів (наприклад, трудова міграція) здатна

переосмислювати ці засвоєні зразки, що проявляється у сумнівах щодо

виконання домашніх робіт виключно жінками, а також у потребі

(активнішої) допомоги з боку чоловіка. Отже, більшість респонденток

демонстрували амбівалентні уявлення про основного актора-виконавця

ролі, або рідше – традиційні.

Доміграційний період. Безпосередній сімейний досвід респонденток є

більш різноманітним. Основними акторами-виконавцями домогосподарської

ролі у всіх випадках виступали опитані жінки. Різним були лише

акценти. Розглянемо спочатку ситуації одружених жінок. Серед

проблемних сімейvii, які зустрічаються і серед “грецьких”, і серед

“польських” мігранток, часто зустрічалося поєднання традиційних

рольових практик із частковим інноваційним мисленнєвим компонентом. Ця

модель характеризується тим, що всі чи майже всі домашні роботи були

покладені на респонденток, але їх не влаштовувала ця ситуація.

Водночас, у зв’язку з тим, що “не було виходу” чи “а що я мала робити?”,

вони продовжували виконувати домашні роботи, хоча і воліли б бачити

більшу залученість чоловіків. Найчастіше зустрічалося поєднання

традиційного мисленнєвого компоненту й частково інноваційних рольових

практик. В цих сім’ях жінки хоча і були основними акторами-виконавцями

ролі, проте їхні чоловіки, на відміну від першої моделі, частково були

залучені у домашню працю. Вони виконували насамперед “чоловічі”

домашні роботи (за означенням респонденток це ті роботи, що потребують

більших фізичних зусиль): ремонт, праця на присадибних ділянках чи

біля помешкання. Значно рідше чоловіки брали участь у виконанні

“жіночих” домашніх робіт (за означенням респонденток, це ті роботи, що

потребують менше фізичних зусиль): прання, прасування, приготування

їжі, прибирання. Жінки оцінювали таку допомогу дуже позитивно, що,

своєю чергою, також могло сприяти розвитку певної рефлексивності щодо

основного виконавця домашніх робіт. Динаміка участі чоловіків у

домашніх роботах у доміграційний період часто бувала різною на різних

етапах сімейного життя. В цілому вона коливалася від повного уникнення

до часткової участі у домашніх роботах із збереженням однозначного

домінування жінки як основного виконавця домогосподарської ролі.

Варто зазначити, що у повних розширених сім’ях подружжя здебільшого

проживало з батьками чоловіка чи дружини. Участь останніх у виконанні

домашніх робіт моделює розподіл робіт між чоловіком та дружиною: теща

(свекруха) виконувала переважно “жіночі” домашні роботи, а тесть

(свекор) – “чоловічі”.

Інша ситуація була у неповних та неповних розширених сім’ях.

Відсутність чоловіка однозначно передбачала виконання всіх чи

більшості домашніх робіт жінкою. Тут наявність батьків (рідше – інших

родичів) була дуже важливою. Матері розлучених респонденток надавали

їм суттєву допомогу у виконанні домашніх робіт, а інколи перебирали їх

повністю на себе. Варто зазначити, що оскільки ця роль, як вже

згадувалося, сприймалася як типова “жіноча”, то респонденкти з

неповних сімей загалом не відчували дискомфорту через відсутність

допомоги з боку чоловіка у реалізації ролі.

У багатьох сім’ях важливе значення у виконанні домашніх робіт

відігравали діти, точніше – доньки респонденток, які надавали жінкам

значну допомогу, особливо у неповних сім’ях. Сини майже не залучалися

до виконання домашніх робіт, за винятком особливих випадків

(наприклад, якщо це неповна сім'я у складі матері і двох синів).

Міграційний період. У результаті трудової міграції жінок

здебільшого утворювалися різні форми транснаціональних сімей. У Польщу

або Грецію виїжджала дружина, а решта членів її сім'ї, як правило,

залишалися в Україні, проживаючи тут постійно. Для самих респонденток

ця роль набуває деяких нових вимірів. Мігрантки, працюючи в домашньому

секторі, продовжують виконувати ті самі домашні роботи, але вже

отримують за це заробітну платню. Водночас, за допомогою телефонного

зв'язку, багато респонденток продовжують контролювати виконання низки

домашніх робіт вдома. Ці практики містять у собі і традиційні, і

інноваційні характеристики. Традиційні – це відповідальність і

контроль за домашню сферу, а інновацією тут є спосіб здійснення цього

контролю на відстані (за допомогою телефону). Такі практики

дистанційного контролю за домашнім господарством дещо частіше

зустрічаються в середовищі трудових мігранток із досвідом роботи в

Польщі, оскільки вони знаходяться ближче до дому в просторовому

вимірі, порівняно з “грецькими”, і мають можливість частіше приїжджати

в Україну, а отже краще орієнтуватися в ситуації у власній сім'ї. “Ну,

за всім, чи город посапати, ну, всьо шо потрібно, чи там вибрали редиску,

попідгортали бараболю…Ну, я кажу, шо то всьо по моїй лінії, шо я мушу за всьо знати,

за всьо думати…” (О., ПП 14).

В Україні серед членів сімей одружених мігранток з повних та з

повних розширених сімей домінує амбівалентна або традиційна

реконфіґурація щодо розподілу домашніх робіт. Прикладом амбівалентної

реконфігурації ролі, що передбачає дещо вищу залученість чоловіка в

домашні роботи, порівняно з доміграційним періодом, виступає досвід М.

(ПП 6). “Мені сі здається він сі змінив, за стільки часу мене не стало, йому дуже

багато пішло на нього обов’язків, відповідальності, дуже. Він мусив взяти на себе

багато чого [по дому]. Досвід О. (ПП 4) є прикладом традиційної

реконфіґурації ролі, що характеризується повним уникненням чоловіка

участі в домашніх роботах. “Грядки позаростали бур’янами… Тут вовки стоять

на тих грядках… А вони не мають часу, і так то виглядає: чоловік ходить, п’є з

колєгами, ходить на футбол… Дочка там його [чоловіка] трохи заставляє, вона

там його ганяє, трохи допомагає”. Традиційна реконфігурація

домогосподарської ролі зустрічається доволі часто, хоча і рідше

порівняно із амбівалентною. Загалом, основна частина домашніх робіт,

особливо таких, як приготування їжі, прибирання помешкання, прання,

прасування (тобто “жіночих”) у більшості випадків виконуються жінками

(доньки, сестри, бабусі) в сім’ях мігранток. “В основному донька…

готувала, займалася хазяйством. Я її лишила в 17 років і все хазяйство я лишила на неї.

Звичайно… було їй важко” (Д., ГГ 4). Серед більше ніж ста інтерв’ю було

зафіксовано лише декілька випадків часткової інноваційної

реконфігурації домашніх робіт. Досвід Н. (ПП 3) репрезентує цю модель.

Її чоловік живе з сином молодшого шкільного віку в Україні. “… Він був з

дитиною від народження…. [Робить] все, що повинна робити жінка…приготувати

обід… попрати, зготувати шось на другий день…”. Як бачимо, тут чоловік

повністю самостійно займається домом і дитиною на час відсутності Н.

Присутність традиційних характеристик мисленнєвого компоненту цієї

ролі у респондентки демонструє вираз “повинна робити жінка”, попри

інноваційні рольові практики в її сім’ї.

В неповних сім’ях основне домашнє навантаження припадає на дітей

(особливо на дівчат), якщо це не розширена сім'я, або ж на родичів

(переважно матір респондентки) у розширених сім’ях. Це вимушена

традиційна реконфіґурація домогосподарської ролі. “Вимушена” в силу

об’єктивної обставини – відсутності чоловіка. Прикладом часткової

інноваційної реконфігурації сімейних ролей є досвід М. (ПП 19), яка

після розлучення з чоловіком майже одразу поїхала працювати в Польщу.

На час її відсутності він жив із дітьми в Україні і опікувався ними:

сином у віці десять чи дванадцять років й вісімнадцятилітньою донькою.

“… Він готував їсти разом з ними і робили якісь там закупи… Я була спокійна… Не були

обділені, наприклад, чи в їжі, чи в якомусь там конкретному одязі…”. Ця модель

розглядається як частково інноваційна з двох причин. По-перше, хоча і

подружжя було розлучене на час міграції М., її чоловік залишався з

дітьми. По-друге, він не просто фізично перебував вдома, але й був

залучений у домашні справи.

Післяміграційний період. Тимчасові повернення мігранток додому чітко

вказують на нестійкість існуючих реконфіґурацій домогосподарської

ролі. Це особливо помітно у випадку трудових мігранток із Польщі, які

приїжджають частіше і на триваліші періоди часу. “Польські” мігрантки

приїжджають додому і ведуть себе як члени сім'ї, зокрема, перебирають

на себе всі чи основну частину домашніх обов’язків. Вже згадувана Н.

(ПП 3), в сім'ї якої зафіксована часткова інноваційна реконфігурація

домогосподарської ролі, розповідає, що “поки мене нема, усі роботи виконує

чоловік, і прибирання, і прасування, і готування… Ну, а як я приїжджаю додому, то ці

обов’язки переходять до мене”. Трудові мігрантки з Греції частіше поводяться

як “гості” протягом одного чи двох місяців свого перебування в Україні

(відпочивають, ходять в гості, самі визначають, які обсяги домашньої

роботи вони будуть виконувати). “Я не знаю чим займатися [в Україні].

Стільки багато роботи. Я не хочу нічого робити, тільки хочу щось десь бачити. Йти в

театр. І мені так добре складається мій відпуск, бо я їду на Різдво, холодно, не треба,

город копати, вікна мити. Я їду, хожу в театр…” (О., ГГ 20).

Остаточні приїзди мігранток додому означають їхнє повернення до

попередніх домашніх обов’язків безвідносно до гостьового суспільства.

Зворотні мігрантки з обох країн та з різними формами сім'ї не

демонстрували якихось конкретних намірів щодо змін у особливостях

реалізації та уявленнях про домогосподарську роль.

Роль годувальника сім'ї.

Основним виконавцем цієї ролі всі респондентки називали чоловіка.

Для обґрунтування своєї відповіді вони, як правило, опиралися на

дихотомію “публічного-приватного” – “то є правильно – жінка повинна бути

вдома” (О., ГГ 3), а чоловік заробляє (перебуває поза домом). Щодо

місця жінки в контексті цієї ролі, то виокремилися три бачення.

Перше (традиційне), дружина повинна перебувати виключно вдома,

займатися дітьми і домівкою, а чоловік – працювати. Проте, таке

радикальне твердження про виключне перебування жінки вдома поділяла

відносно незначна кількість респонденток. Причому, більшість із них

складали жінки, що працювали в Греції, де вони значно частіше бачили

такі моделі і захоплювалися ними. З огляду на сімейний статус, це,

здебільшого, розлучені жінки чи вдови, що, принаймні, теоретично не

мають можливості до переозначення цієї ролі, порівняно з одруженими

жінками, оскільки вони є вимушеними і єдиними годувальниками своїх

сімей. Саме тому для жінок з неповних і неповних розширених сімей

більшою мірою, ніж для жінок з повних і неповних розширених сімей,

такі моделі видаються надзвичайно привабливим – це можливість скинути

тягар відповідальності за матеріальне забезпечення сім’ї.

Друге (амбівалентне), найбільш поширене бачення, передбачає, що

жінка може працювати, якщо має можливість та бажання. Проте, робота

повинна бути такою, щоб жінка могла доглядати за домом і дітьми. Отже,

тут йдеться насамперед про сімейну самореалізацію, а можливість

професійної самореалізації (професійне самовдосконалення, кар’єрний

ріст) зовсім не розглядається. Радикалізована версія другого бачення

представлена твердженням, що жінка повинна працювати, оскільки робота

забезпечує спілкування з іншими людьми, дає можливість заробляти

гроші, принаймні, на забезпечення своїх потреб, сприяє розширенню кола

інтересів тощо. Цю позицію поділяють як “польські”, так і “грецькі”

мігрантки з повних і повних розширених сімей.

Третє (інноваційне) бачення фіксувалося лише в декількох випадках.

Його прихильниці – жінки молодшого віку з повних і повних розширених

сімей із досвідом роботи в Польщі та Греції – стверджували, що

заробляти гроші повинні обоє партнерів або той, хто має більше

здібностей. Хоча таких випадків мало, вони, тим не менше, є важливими,

оскільки свідчать про зростаючу рефлексивність, а відтак й зміни більш

опірного трансформаціям рівня рольових уявлень. Отже, домінуючою

моделлю оптимального актора-виконавця ролі є чоловік – основний

годувальник сім’ї, а жінка лише більш чи менш активно “допомагає”

йому.

Переважання позитивного ставлення українок до професійної

діяльності, хоча і без особливих поривань до професійних досягнень,

можна пояснити залученням жінок у сферу виробництва ще в радянський

час. Відсутність потягу до професійної самореалізації пояснюється,

зокрема, збереженням за жінками основної відповідальності за

функціонування сім’ї. Обов’язкова професійна діяльність без широких

можливостей до кар’єрного зростання була, свого роду, оптимальною

моделлю, що давала змогу більшості радянських жінок більш-менш успішно

поєднувати професійну діяльність і домашні роботи. Ситуація в колишній

соціалістичній Польщі загалом не суттєво відрізнялася від низки інших

республік Радянського Союзу – жіноча трудова діяльність там теж була

поширена. Щодо Греції, то тут, принаймні для окремих верств населення,

поширеним зразком до 60-70-х рр. ХХ ст. була модель дружина-

домогосподарки та чоловік-годувальник сім’ї. Ця модель часто

зустрічається ще й сьогодні. Саме тому для багатьох українок, особливо

з неповних сімей і старшого віку, побачене в Греції було своєрідним

“культурним шоком”. Адже більшість респонденток працювали усе своє

життя, а економічна криза 90-х рр. ХХ ст. змусила їх стати основними

годувальниками сім’ї в той час, як в Греції жінки, за словами

мігранток, мало переймаються фінансовим аспектом існування своїх

сімей.

Доміграційний період. Сімейні траєкторії жінок суттєво відрізнялися

від бажаних моделей. В українському суспільстві як у радянський

період, так і після 1991 р. чоловік переважно не виступав єдиним

годувальником сім’ї. Швидше можна говорити про домінування сімей із

двома годувальниками – чоловіком і дружиною. Водночас не можна

стверджувати, що їхній фінансовий внесок був рівноцінним. У цій роботі

саме розмір заробітної платні є ключовим індикатором для визначення

основного годувальника сім’ї.

Майже всі респондентки (виняток становлять декілька молодих

жінок) працювали в Україні до виїзду за кордон. У випадку жінок із

повних і повних розширених сімей доцільно виокремити декілька основних

моделей. Перша – це коли працюють і чоловік, і дружина, але заробітна

платня першого – вища і він означується годувальником сім’ї. “…

Фінансово він забезпечував сім’ю. Ну, напевно чоловік є годувальник сім’ї… Може [варто

відзначити мій] такий трохи некоректний фінансовий вклад [у функціонування

сім’ї] теж, то, що я весь час працювала” (М., ПП 19). Говорячи про

“некоректний фінансовий вклад” у сім’ю, респондентка має на увазі

насамперед розмір заробітної платні – чоловік заробляв більше, а вона

– менше. Друга модель репрезентує ситуацію, коли дружина працювала і

отримувала вищу заробітну платню й: а) означувала себе годувальником

сім’ї. “Я заробляла більше… Я на заводі працювала за станком. В мене була робота

від виробітку… А чоловік в мене працював електриком. В нього зажди ставка була

постійна. Так що в нас получалося, що я завжди тягнула більшу зарплату” (З., ГГ

21); б) називала годувальником сім'ї чоловіка. Останній випадок є

результатом інтерналізації традиційних уявлень – жінки знають, що є

“правильним” і пропонують належну відповідь, навіть за умови, що

реальна ситуація є іншою. Саме в цьому випадку респондентки

здебільшого хотіли б змінити ситуацію: бачити своїх чоловіків,

принаймні, працюючими (якщо вони були безробітні) або ж, щоб вони

заробляли більше (якщо вони працювали, але отримували невелику

заробітну платню). Третя модель – це комбінація першого та другого

варіантів, адже на різних етапах сімейного життя основний актор-

виконавець ролі міг змінюватися. “…Чоловік мій тоді працював на “Електроні” і

добре заробляв, а з тим, шо оклад медсестри був такий собі, не дуже, я доробляла, але,

все рівно, моя зарплата була менша то до Польщі” (О., ПП 9). Після 1991 р. у

багатьох сім’ях позиція чоловіків як основних годувальників сім'ї

послабилася. Чоловіки в кращому випадку зберігали робочі місця із

суттєвим скороченням заробітної платні й у гіршому – втрачали роботу.

У неповних і неповних розширених сім’ях респондентки виступали

вимушеними годувальниками сім’ї, оскільки вони здебільшого не

отримували жодної матеріальної допомоги від колишніх чоловіків. Я. (ПП

7) після смерті чоловіка в 1990 р. розповідає, що “я мала 35 рублів і двоє

дітей малих на руках…”. У 1998 р. народилася її третя дитина від чоловіка,

з яким Я. фактично співмешкала і з яким вона незабаром, після

народження дитини, розлучилася. Жінка розцінює себе як єдиного

годувальника сім’ї – “бо хто їх [дітей] годує ціле життя - я сама”. Батько

третьої дитини не допомагає Я. матеріально. В деяких неповних

розширених сім’ях батьки респонденток майже повністю перебирали на

себе домогосподарську роль, а сама жінка займалася лише професійною

діяльністю з метою матеріального забезпечення сім’ї.

Міграційний період. Як вже згадувалося, на момент трудової міграції

майже всі опитані жінки мали досвід трудової діяльності, а частина з

них (насамперед розлучені та вдови) ще до виїзду за кордон виконувала

роль основного чи єдиного годувальника сім’ї. В цьому сенсі для

багатьох із них трудова міграція не стала чимось новим. Відмінність

полягала в тому, що вони: а) перебувають в іншій країні і не

повертаються щовечора додому; б) змінився характер трудової діяльності

– більшість із них виконують інші види робіт, ніж в Україні (в плані

професійної діяльності); в) розмір їхньої заробітної платні, за

українськими мірками, доволі великий. Це дає змогу їм утримувати не

лише себе в країні перебування, а й членів своєї сім’ї, а також

означувати себе єдиними чи ключовими годувальниками сім’ї.

Ставлення жінок незалежно від форми сім'ї до своєї нової чи,

швидше, “оновленої” ролі є неоднозначним. Більша частина респонденток

оцінюють цю ситуацію негативно. Тут виокремлено два типи пояснень, які

умовно називаються “об’єктивними” та “декларативними”. В межах

“об’єктивних” інтерпретацій мігрантки розглядають свою ситуацію як

вимушену й тимчасову. Саме ці жінки здебільшого демонструють

готовність до дії в керунку до зміни актора-виконавця ролі

годувальника сім'ї. Вони переважно слабо інтегровані в структури

приймаючого суспільства і, в цілому, отримують мало задоволення від

перебування за кордоном. Респондентки страждають від “розірваності”

власних сімей (насамперед ті жінки, які мають неповнолітніх дітей), що

сприяє негативній оцінці ролі годувальника. Такі випадки зафіксовані і

в Греції, і в Польщі, але в останньому випадку їх дещо більшеviii. “А ну

шо тут може подобатися [про роль годувальника сім’ї]… мені тяжко, бо я не

можу собі ні на шо позволити… не буду тратити, бо я маю діти, може вони то колись

доцінять…” (Я., ПП 7). Як бачимо, респондентку не влаштовує розмір

заробітної платні, якого достатньо лише на забезпечення потреб дітей,

але не на її особисті витрати, а відтак у цій ситуації й сама роль

сприймається негативно. Щодо “декларативних” пояснень, то йдеться про

ті випадки, коли жінки, з одного боку, декларують негативне ставлення

до ролі годувальника, а з іншого – деякі їхні відповіді непрямо

свідчать про те, що їм до вподоби як сама роль, так і переваги, які

вона дає. “Не задовольняє [роль годувальника], але… а хто буде помагати моїм

дітям… [В Польщі] я маю вільний час, я сходила в кіно, я іду на басейн, я іду

прогуляюся…Ну, та легше жити…” (С., ПП 13). Ця модель майже в однаковій

мірі характерна як для Польщі, так і для Греції, а також не залежить

від типу сім'ї.

Зрештою, ще одна, менш чисельна, група респонденток

демонструє позитивне ставлення до ролі, проте вони теж вважають,

що саме чоловіки мають бути основними виконавцями цієї ролі,

хоча їхні власні практики та відповідні оціночні настанови

заперечують це. Таке ставлення частіше демонстрували ті жінки,

які вже були більш чи менш “звільнені” від сімейних обов’язків:

розлучені респондентки з дорослими дітьми, одружені жінки з

дорослими дітьми із проблемних сімей. Для них перебування в

Польщі чи в Греції перетворилося з “тимчасового перебування” на

спосіб життя, в результаті якого вони не лише забезпечують свої

сім’ї в Україні, але й організовують власне життя у приймаючих

суспільствах у той спосіб, який вважають за доцільний. Таких

респонденток дещо більше в Греції. Це пояснюється, зокрема тим,

що доходи мігранток там вищі, а отже суми, які вони можуть

витрачати на себе, є вищими порівняно з Польщею.Таким чином, на момент міграції мігрантки оцінюють виконувану

ними роль годувальника сім’ї переважно негативно. Вона може бути

“об’єктивно” негативною або, значно рідше, “декларативно” негативною.

Найменшу групу репрезентує позитивна оцінка ролі годувальника сім'ї.

У сім’ях мігранток в Україні її члени можуть або повністю

залежати від грошових переказів жінок, або ж всі члени сім’ї чи певна

їх частина працює, а зароблені за кордоном кошти накопичуються чи

витрачаються на інші потреби.

Післяміграційний період. Повернення з-за кордону означає припинення

виконання ролі ключового годувальника сім’ї жінками через суттєве

зменшення їхніх доходів. Подальша професійна діяльність зворотніх

мігранток в Україні залежить від низки факторів. Особливо важливими є

вік, наявність членів сім’ї, які перебувають на утриманні, наявність

самої сім'ї тощо. Незалежно від форми сім'ї та гостьового суспільства

жінки молодшої вікової групи намагаються працевлаштуватися, при чому

не обов’язково за фахом. Жінки старшого віку (теж незалежно від форми

сім'ї та гостьового суспільства) роблять це значно рідше. Вони можуть

жити на зароблені за кордоном гроші, що в деяких випадках поєднується

із допомогою від дітей, додатковим підробітком (А., ГУ 6, Г., ПУ 2)

або пенсією (В., ГУ 7). Всі зворотні мігрантки доволі сильно

відчувають зниження доходів і акцентують на цьому (В., ГУ 7). При чому

значна частина молодших жінок (незалежно від форми сім'ї)

розмірковують про повернення до Греції чи Польщі через низьку

заробітну платню в Україні (Г., ГУ 20), а це означає відновлення

статусу основного годувальника сім'ї. Звісно, це, здебільшого,

вимушений варіант, тому що, наприклад, більше нема кому їхати за

кордон, але цілком можливо й те, що респонденткам імпонує реалізація

цієї ролі в “грецькому” чи “польському” форматі. Отже, тут

простежується вагомий вплив трудової міграції на роль годувальника

сім'ї. По-перше, це суб’єктивне відчуття зниження доходів, що має

реальні наслідки для домогосподарств мігранток. По-друге, що

важливіше, принаймні частина респонденток демонструють готовність

поїхати за кордон із метою трудової діяльності, оскільки набутий

міграційний досвід показав можливість альтернативних варіантів у

трудовій діяльності, при чому з відносно високою заробітною платнею,

що, своєю чергою, створює сприятливий грунт для реалізації ролі

годувальника сім'ї жінками саме за кордоном.

Висновки

Вивчення уявлень жінок про бажаного чи «правильного» актора-

виконавця ролі свідчить про те, що вони залишаються радше традиційним,

хоча і присутні деякі зміни інноваційного характеру. Наприклад,

потреба у вищій залученості чоловіків у реалізацію домогосподарської

ролі чи необхідність трудової діяльності жінки. З точки зору

ґендерного маркування сімейних ролей фактично повністю «жіночою» є

домогосподарська, а повністю «чоловічою» – роль годувальника сім'ї.

Доміграційний період. Отже, якщо рольові уявлення відображають

загалом традиційне бачення розподілу функцій чоловіка та дружини в

сім'ї, то реальні рольові практики українських жінок відзначаються

значно більшою варіативністю та, зокрема, високою залученістю жінок у

виконання ролі годувальника сім'ї не лише на момент трудової

міграції, але й до їхнього виїзду за кордон. Проте дуже часто, як

свідчать інтерв’ю, це є вимушена реалізація ролі годувальника сім'ї,

що спричинена реальною чи умовною відсутністю чоловіка в сім'ї.

Реалізація домогосподарської ролі є такою ж невід’ємною складовою

сімейних траєкторій опитаних жінок, з тією різницею, що ця роль не

викликає у них особливого спротиву через її «жіночість».

Трудова міграція як просторове переміщення за кордон із метою

працевлаштування означає насамперед просторову та часову дистанцію між

членами сім'ї та мігранткою і призводить до реконфігурації вище

названих сімейних ролей, до виконання яких була залучена жінка та

члени її сім'ї. Трудова міграція в Польщу та в Грецію означає,

насамперед, об’єктивно зумовлені зміни діяльнісного компоненту

сімейних ролей, незалежно від доміграційної форми сім'ї мігрантки.

Мігрантка та члени її сім'ї продовжують реалізовувати

домогосподарську та годувальницьку ролі за допомогою транснаціональних

сімейних практик. У першому випадку йдеться про можливість

дистанційного контролю виконання низки домашніх робіт (за допомогою

телефону), у другому – забезпечення здійснення грошових переказів й

передача товарів. Змінюється уявлення про змістовну наповненість

робіт, за яку отримується заробітна платня. Жінки виконують оплачувані

роботи в домашньому секторі Польщі та Греції (роботи по домашньому

господарству, догляд старших людей і дітей), натомість в Україні ці

роботи вважалися невід’ємною складовою їхнього повсякденного сімейного

життя. Це стосується, насамперед, домогосподарської ролі. У цьому

випадку досвід реалізації відповідних рольових практики у власній

сім'ї стає головним джерелом отримання прибутку за кордоном.

Реальним виконавцем ролі годувальника сім'ї на момент міграції є

жінка. Більше того, у низці випадків саме вона виконувала цю роль до

виїзду за кордон. Незважаючи на це, фактично всі респондентки

зазначають, що основним виконавцем цієї ролі мав би бути чоловік. Лише

у незначній кількості випадків респондентки вербально схвалюють

виконання цієї ролі чоловіком і водночас демонструють низку переваг,

які вони отримують у результаті реалізації цієї ролі за кордоном.

Зовсім рідко фіксувалися інноваційні характеристики ролі годувальника

сім'ї – коли виконання вищезазначеної ролі влаштовує респондентку і на

рівні мисленнєвого, і на рівні діяльнісного рольового компонентів.

Значення наявності інших родичів, які вели спільне

домогосподарство із сім’єю мігрантки, є досить важливим для сім'ї в

Україні на час перебування жінки за кордоном, особливо для неповних

сімей. Допомога родичів (зокрема матерів респонденток) чітко

простежується на прикладах домогосподарської ролі.

Загалом жінки з неповних сімей (незалежно від гостьового

суспільства) схильні апелювати до більш традиційних моделей сімейних

ролей. Натомість жінки з повних сімей (також незалежно від гостьового

суспільства) проявляють вищу рефлексивність стосовно сімейних ролей

загалом чи окремих їхніх компонентів. У їхніх відповідях частіше

фіксується присутність амбівалентних та інноваційних компонентів. Це

пояснюється тим, що жінки з неповних сімей мають значно менше

можливостей до переозначення сімейних ролей порівняно із одруженими

жінками і вимушені виконувати всі роботи самостійно чи, в кращому

випадку, із допомогою батьків. Саме тому для них виконання чоловіками

традиційної “чоловічої” ролі годувальника сім'ї є дуже привабливим.

Післяміграційний період. На найбільш загальному рівні спостерігається

повернення до доміграційних моделей реалізації сімейних ролей. Попри

те, що реалізація діяльнісного рольового компоненту сімейних ролей

здебільшого обумовлена чіткими доміграційними характеристиками

традиційного характеру, то на рівні мисленнєвого рольового компоненту

простежуються певні інноваційні моменти. Йдеться, наприклад, про

розширення світогляду, формування уявлень про те, що можуть бути інші

способи реалізації сімейних ролей тощо. Це стосується жінок із різних

типів сімей і не залежить від гостьового суспільства.

Впливу міграції є найслабшим на домогосподарську роль. Ця роль

виступає невід’ємною складовою жіночої самоідентичності, у реалізації

якої максимально допустимою зміною було лише припущення про можливість

більшої допомоги чоловіків. Саме тому для респонденток реалізація

домогосподарської ролі ніколи не розглядалася як роль, що потребує

невід’ємної допомоги подружнього партнера. Досвід трудової міграції з

позиції довготермінової перспективи лише підтвердив такі уявлення:

респондентки побачили, що і в Польщі, і в Греції домашнє господарство

залишається пріоритетним для жінок, а вони самі отримували заробітну

платню за ті ж домашні роботи.

Значно сильнішим є вплив трудової міграції на роль годувальника

сім'ї. Повернення мігранток додому, зазвичай, означає припинення

виконання ролі годувальника сім'ї або ж, якщо і не припинення, то

суттєве зменшення ваги жінки у реалізації цієї ролі у зв’язку із

скороченням її доходів. Відповідно значна частина жінок (молодшого

віку), незалежно від форми сім'ї, готові знову їхати за кордон із

метою заробітку грошей, а відтак відновлення у майбутньому реалізації

ролі годувальника сім'ї. Значення трудової міграції тут складно

переоцінити, оскільки вона пропонує абсолютно іншу візію, ніж та, якою

до того часу володіли респондентки. Це альтернативний варіант

працевлаштування, який буде приносити порівняно високі доходи, а

відтак і матеріальний добробут для них та їхніх сімей.

Примітки

i Більшість трудових мігрантів обох статей одружені і мають дітей. За даними звіту«Зовнішня трудова міграція населення України» серед мігранток одруженими були 51,3%респондентів, 22,2% – розлученими й 3,9% – вдовами [Зовнішня трудова міграціянаселення України. Звіт, 2009: 28]. Згідно іншого дослідження, одружені чоловіки йзаміжні жінки вищою мірою залучені до трудової міграції, ніж особи, які ніколи неперебували у шлюбі. Найвища ж інтенсивність міграційних поїздок притаманнарозлученим індивідам, які часто стикаються із проблемою матеріального утриманнядітей, оскільки фінансова допомога з боку колишнього подружнього партнера частовідсутня [Левченко, 2006: 9].ii Дослідження проводилося Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАНУкраїни. Воно охопило п’ять областей (Львівську, Донецьку, Київську, Житомирську,Одеську), АР Крим та м. Київ. Були проведені: експертне опитування, опитуваннягромадської думки (розрахункова вибірка – 1784 особи, які репрезентують доросленаселення України за статтю, віком, освітою, типом поселення) та контент-аналізматеріалів у друкованих ЗМІ [Амаджадін, 2007: 68]. iii Тут йдеться про публікації лише українських вчених. Серед окремих монографійіноземних дослідників присвячених трудовій міграції українських жінок варто згадатипрацю Ф. Віанелло (F. Vianello) «Одинока подорожуюча» («Migrando sola») [Семенюк,2010] та дослідження М. Кіндлер (M. Kindler) “A risky business? Ukrainian MigrantWomen in Warsaw’s Domestic Work Sector”, що має вийти друком у 2011 р.iv Сімейні ролі є різновидом соціальних ролей.v Дослідницька робота в Польщі проводилася за фінансової підтримки Міжнародного Вишеградського Фонду. vi Стаття ґрунтується на покликаннях до текстів 103 інтерв’ю, які, в залежності відкраїни трудової міграції та країни, де проводилося опитування, мають наступніумовні позначення: ПП (опитування проводилося в Польщі); ПУ (опитування проводилосяв Україні, респондентка має досвід роботи в Польщі); ГГ (опитування проводилося вГреції); ГУ (опитування проводилося в Україні, респондентка має досвід роботи вГреції). Цифри, поряд із буквенними позначеннями, вказують на порядковий номерінтерв’ю в загальному масиві даних (наприклад, ПП1, ПП2…). Ім’я жінки позначаєтьсяпершою літерою її імені. vii Проблемні сім'ї – це ті, члени яких потерпають від різних форм насилля (фізичного, психічного, економічного тощо) чи інших форм відхилень від норми у стосунках між індивідами-членами сім'ї. viii Можливо, причиною цього є те, що, попри культурну й географічну близькість, діммігранток теж є близьким – вони порівняно часто мають можливість відвідуватиУкраїну, що у довготерміновій перспективі не сприяє адаптації до гостьовогосуспільства, а відтак це породжує незадоволеність власним становищем і необхідністюреалізації ролі годувальника сім'ї. Натомість Греція культурно значно віддаленішавід України, але й дім теж далеко, тому мігранткам не залишається іншого варіанту,як змиритися зі своєю ситуацією й адаптовуватися до приймаючого суспільства.

Література

Alicea, Marixca (1997). “A Сhambered Nautilus”: the Contradictory

Nature of Puerto Rican Women’s Role in the Social Construction of a

Transnational Community”, Gender and Society. 11 (5): 597–626.

Амаджадін, Лідія (2007). “Трансформаційні зміни інституту сім’ї та

шлюбних відносин в українському суспільстві: гендерний аналіз”, Соціологія:

теорія, методи, маркетинг. 3: 60–75.

Anderson, Bridget (2000). “Doing the Dirty Work? The Global Politics of Domestic

Labour” – London and New York: Zed Books – VII, 213 p.

Бабенко, Світлана (2004). “Социальный механизм постсоветской

трансформации: деятельностно-структурный поход”, Посткоммунистические

трансформации: векторы, направления, содержание. Ред. Ольга Куценко, Светлана

Бабенко. Харьков: издательский центр Харьковского национального

университета им. В. Н. Каразина, 251–274.

Baldwin-Edwards, Martin (2004). “Immigration into Greece, 1990-2003: a

Southern European Paradigm?” // Presentation for panel “International

migration: Promoting, Management and Integration” – European Population

Forum – 12–14 January 2004, Geneva, Switzerland –

www.unece.org/pau/_docs/pau/2004/PAU_2004_EPF_Sess4PresnBaldwinEdwards.pdf

Бойко Євген, ред. (2009). Соціально-економічні проблеми сучасного періоду

України. Міграційні процеси в умовах полі етнічного середовища регіону: збірник наукових

праць. Львів: НАН України. Ін-т регіональних досліджень, 6(80): 544.

--------------- (2010). Соціально-економічні проблеми сучасного періоду

України. Регіональні особливості організації праці в умовах системної кризи: збірник наукових

праць. Львів: НАН України. Ін-т регіональних досліджень, 4(84): 480.

Cvajner, Martina (2007). “Migrating Sexualities, Migration

Romances” // First Global Conference – Salzburg, 27–29 March 2007, Austria

– http://www.inter-disciplinary.net/probing-the-boundaries/persons/persons-

intimacy-and-love/project-archives/1st/session-4b-intimate-space-intimate-

geographies/

Dickinson, Jennifer A. (2005). “Gender, Work and Economic

Restructuring in a Transcarpathia (Ukraine) Village”, Nationalities Papers.

33(3): 387–401.

Drago, Robert, Black David, Wooden Mark (2005). “Female Breadwinner

Families: their Existence, Persistence and Sourses”, Journal of Sociology.

41(4): 343–362

Fedуuk, Olena (2009). “Death in the Life of Ukrainian Labor Migrants

in Italy”, Multicultural Centre of Prague, 27.03.09,

http://www.migrationonline.cz/e-library/?x=2162690.

--------------- (2006). “Ukrainian Labour Migrants: Visibility Through

Stereotypes”, Multicultural Centre of Prague, 4.04.06,

http://aa.ecn.cz/img_upload/3bfc4ddc48d13ae0415c78ceae108bf5/OFeduyk_Ukrain

ian_Labour_Migrants_1.pdf

Гаврилюк, Ю. П (2008). “Діти трудових мігрантів: психоемоційні та

адаптаційні труднощі”, Соціальна робота в Україні: теорія і практика. 1: 170–171.

Гидденс, Энтони (2003). “Устроение общества: очерк теории структурации”.

Пер. И. Тюрина. Москва: Академический проект, 528 с.

Grzymałа-Kazłowska, Аleksandra (2008). Mięndzy jednością a wielością. Integracija

odmiennych grup i kategorii imigrantów w Polsce. Warszawa: OBM, ZWP MPiPS, 305 s.

Головаха, Євген, Паніна, Наталія (2008). “Українське суспільство 1992–2008:

соціологічний моніторинг”. Київ: Інститут соціології НАН України, 85 с.

Gribich, Carol. (1994) “Women as Primary Breadwinners in Families

Where Men are Primary Caregivers”, Journal of Sociology. 30(2): 105–118.

Górny, Agata, Кęmpińska, Ewa (2005). “Life Between Two Countries – the

Case of Polish–Ukrainian Marriages”, International Migration. A Multidimensional

Analysis. Ed. by Krystyna Slany. Cracow: AGN University of science and

technology press,155–187.

-------------------------- (2005). “Małżeństwa mieszane w migracji z

Ukrainy do Polski”, Przegląnd Połonijny. Kwartalnik. 3(117): 59–75.

Haidinger, Bettina (2009). “Contingencies Among Households: Gendered

Division of Labour and Transnational Household Organization – the Case of

Ukrainians in Austria”, Migration and Domestic Work. A European Perspective on a Global

Theme. Ed. by Helma Lutz. Padstow, Cornwall: Ashgate, 127–142.

Католик, Галина (2005) “З досвіду психотерапевтичної роботи з дітьми

трудових емігрантів”, Українська трудова міграція у контексті змін сучасного світу.

Ред. І. Марков. Львів: компанія “Манускрипт”, 179–181.

Качараба, Степан (2003) “Еміграція з Західної України 1919–1939”, Львів:

Львівський національний університет ім. І. Франка, 415.

Keryk, Myroslava (2004).“Labour Migrant: our Savior or Betrayer?

Ukrainian Discussion Concerning Labour Migration”, Multicultural Centre of

Prague, 17.09.04 http://www.migrationonline.cz/article_f.shtml?x=200479

Kindler, Marta (2005). “Irregular Migration in Central and Eastern

Europe: the Case of Ukrainian Workers in Poland”, Conference “Irregular Migration –

Research, Policy and Practice”. – Oxford, 7–8 July, England – (Paper for

conference).

------------------- (2009). “Risk and Risk Strategies in Migration:

Ukrainian domestic workers in Poland”, Migration and Domestic Work. A European

Perspective on a Global Theme. Ed. by Helma Lutz. Padstow, Cornwall: Ashgate,

145–159.

Климов, Иван (2000). “Социологическая концепция Энтони Гидденса”,

Социологический журнал, №1–2 – www.nir.ru/socio/scipubl/sj/sj1-2-00klim.html

Ковальчук, Людмила (2008) “Діти трудових мігрантів”, Соціальний педагог.

3(15). 56–59.

Конєчна, Йоанна (2005). “Йшли на захід…”. Про міграційні плани

українців”, Українська трудова міграція у контексті змін сучасного світу. Ред. І.

Марков. Львів: Компанія “Манускрипт”, 126–138.

Levitt, Peggy, Sørensen, Ninna (2004). “The Transnational Turn in

Migration Studies”, Global Migration Perspective, №6

http://www.gcim.org/gmp/Global%20Migration%20Perspectives%20No%206.pdf

Малиновська, Олена (2005). “Трудова міграція з України: за даними

досліджень 1994 і 2002 рр. у м. Києві, м. Чернівці та с. Прилбичі

Яворівського району Львівської області”, Українська трудова міграція у контексті

змін сучасного світу. Ред. І. Марков. Львів: компанія “Манускрипт”,110–125.

Марков, Ігор (2009). “Українська трудова міграція в ЄС: Соціологічно-

статистичний портрет”, На роздоріжжі. Аналітичні матеріали комплексного

дослідження. Ред. І.Марков. Львів: 21-86.

Migratory Processes in Europe: Evolution of the Migratory Interactions of the EU and Central

and Eastern European Countries. Brochure of Abstract of Conference Participants,

Odessa, 24-25 September 2010 – 181 p.

Ігліцька, Кристина, ред. (2003). Міграція і ринки праці Польщі й Україні. Пер.

Йоанна Конєчна. Варшава: Інститут публічних справ, 118 с.

Новицька, Валентина (2005). “Соціально-рольовий образ жінки та

чоловіка у сучасному українському суспільстві”, Соціальні виміри суспільства.

Київ: І-т соціології НАН України, 8: 277–286.

Пирожков, Сергій, Малиновська, Олена, Марченко, Ніна (1997). “Зовнішня

міграція в Україні: причини, наслідки, стратегії”, Київ: Академпрес, 128.

Pirozhkov, Sergey, Malinovskaya, Olena, Homra, Aleksandr. “Foreign

Labour Migration in Ukraine: Socio-Economic Aspect”, Kyiv: NISC, 134.

Прибиткова, Ірина (2002). “Трудові мігранти у соціальній ієрархії

українського суспільства: статусні позиції, цінності, життєві стратегії,

стиль і спосіб життя”, Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 4:156–167.

--------------------- (2003). “Трудові мігранти у соціальній ієрархії

українського суспільства: статусні позиції, цінності, життєві стратегії,

стиль і спосіб життя”, Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1: 109–124.

-------------------- (2002). “Трудовые мигранты в украинском

обществе”, Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного

суспільства: збірник наукових праць. Харків: Видавництво Харківського

національного університету ім. В. Н. Каразіна, 363–370.

Левченко, Катерина, ред. (2006). “Проблеми дітей трудових мігрантів: аналіз

ситуації. Київ: ТОВ “Агентство Україна”, 74 с.

Ровенчак, Ольга, Володько, Вікторія, (2010). “Українська трудова

міграція в Грецію (ґендерний аспект)” Західна Аналітична Група,

02.01.10 http://www.zgroup.com.ua/article.php?articleid=3491

Рюль, Вікторія (2010) “Життєві труднощі як механізм гальмування

соціалізації дітей транскордонних трудових мігрантів (на прикладі

Закарпатської області)”, Соціальна психологія. 1: 142–151.

Salazar Parreñas, Rhacel. (2005) “Children of Global Migration. Transnational

Families and Gendered Woes”. California: Stanford University Press, XI, 212.

Семенюк, Тарас (2010). “У Римі вивчали феномен міграції українок до

Італії” ZAXID.NET - інформаційно-аналітичнe Інтернет-видання. 06.12.10,

http://www.zaxid.net/newsua/2010/12/6/80038/

Сидоренко, Ольга (2005). “До питання про ціну за ідентичність”,

Українська трудова міграція у контексті змін сучасного світу. Ред. І. Марков. Львів:

компанія “Манускрипт”, 67–71.

Силіна, Тетяна (2008). “На ріках вавилонських”, Дзеркало тижня. №48.,

20 грудня, http://www.dt.ua/newspaper/articles/55766#article

Solari, Cinzia (2010). Resourse Drain vs Constitutive Circularity:

Comparing the Gendered Effects of Post-Soviet Migration Patterns in

Ukraine, Anthropology of East Europe Review. 28(1): 215-238.

Сусак, Віктор (2003). “Українські гостьові робітники та іммігранти в

Португалії (1997-2002 рр.)”, Українці в сучасному світі. Конференція українських

випускників програм наукового стажування у США, Ялта, 12–15 вересня 2002 р. Київ:

Стилос,194–207.

Чумало, Марта (2005). “Українські жінки на заробітках в Італії”,

Українська трудова міграція у контексті змін сучасного світу. Ред. І. Марков. Львів:

компанія “Манускрипт”, 78–89.

Szczepanikova, Аlice (2006). “Migration as Gendered and Gendering Process: a Brief

Overview of the State of Art and Suggestions for Future Direction in Migration Research”

Multicultural Centre of Prague, 28.03.06, http://www.migrationonline.cz/e-

library/?x=1963604

Шульга, Николай (2002). “Великое переселение: репатрианты, беженцы,

трудовые мигранты”, Киев: И-т социологии НАН Украины,700.

Тартаковская, Ирина (2007). “Гендерная теория как теория практик:

подход Роберта Коннела”, Социологический журнал. 2: 5 – 23.

Tolstokorova, Alissa (2009). “Costs and Benefits of Labour Migration

for Ukrainian Transnational Families: Connection or Consumption?”, Circulation

migratoire et insertions èconomiques prècaires en Europe,12:

http://urmis.revues.org/index868.html

---------------------- (2008). “Locally Neglected, Globally Engaged:

Ukrainian Women on the Move” / Technologies of Globalization. International

Conference. – Darmstadt, 30-31 October 2008, Germany – P. 44– 61.

--------------------- (2010). “Where Have All the Mothers Gone? The

Gendered Effect of Labour Migration and Transnationalism on the Institution

of Parenthood in Ukraine”, Anthropology of East Europe Review. 28(1): 184–214.

Triandafyllidou, Anna, Maroufof, Michaela. (2008). “Immigration

Towards Greece at the Eve of the 21st Century”, IDEA newsletter. 5: 1-6.

Vianello, Francesca Alice (2009). “Suspended Migrants. Return

Migration to the Ukraine”, Central and Eastern European sociology workshop:

“Social inequalities and migration in post-communist societies” – Poznań,

21–22 September 2009, Poland. – (Рaper for conference).

Володько, Вікторія (2007). “Вибір країни міграції та життєві

траєкторії українських трудових мігрантів  (регіональний аспект)”, Вісник

Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки: збірник наукових праць.

Одеса: Одеский национальний университет им. И. И. Мечникова. 6: 679–686.

Waldinger, Roger (2008). “Between “Here” and “There”: Immigrants

Cross–Border Activities and Loyalties”, International Migration Review. 42(1): 3–

29.

Warren, Tracey (2007). “Conceptualizing Breadwinning Work”, Work,

Employment & Society. 21: 317–336.

Yarova, Olha (2006). “The Migration of Ukrainian Women to Italy and

the Impact on their Family in Ukraine”, Migration processes in Central and Eastern

Europe: Unpacking the Diversity. Ed. by Alice Szczepanikova, Marek Čaněk,

Jan Grill. – Prague: Multicultural Centre of Prague, 38 – 40.

Зовнішня трудова міграція населення України. Звіт. Ред. Український

центр соціальних реформ, Державний комітет статистки України. Київ, 2009

http://www.openukraine.org/ua/programs/migration/research-program/