Окремі аспекти впровадження принципу субсидіарності...

128

Трибуна дисертанта Окремі аспекти впровадження принципу субсидіарності...

І. С. Демченко аспірант Інституту законодавства Верховної Ради України

Стаття присвячена дослідженню окре-мих аспектів упровадження принципу субсидіарності в місцевому самоврядуван-ні, механізму його функціонування, стану імплементації у законодавство України. Проаналізовано положення міжнародних документів, національне законодавство, пропозиції щодо вдосконалення законо-давства України стосовно закріплення принципу субсидіарності в місцевому са-моврядуванні України. Ключові слова: субсидіарність, європей-ські правові стандарти місцевого само-врядування, місцеве самоврядування, Євро-пейська хартія місцевого самоврядування.

Статья посвящена исследованию отдельных аспектов внедрения принципа субсидиарности в местном самоуправле-нии, механизма его функционирования, состояния имплементации в законода-тельство Украины. Проанализированно положение международных документов, национальное законодательство, пред-ложения об усовершенствовании зако-нодательства Украины относительно закрепления принципа субсидиарности в местном самоуправлении Украины. Ключевые слова: субсидиарность, евро-пейские правовые стандарты местного

принципу субсидіарності в організацію місцевого самоврядування в Україні

Окремі аспекти впровадження

129

Окремі аспекти впровадження принципу субсидіарності... Трибуна дисертанта

Проблема з’ясування природи місцевої влади та її співвід-ношення із центральною вла-дою з огляду на їх важливість

для вдосконалення демократичної, пра-вової державності в Україні є надзвичайно актуальною. У країнах Західної Європи це питання вирішується через упровадження принципу субсидіарності і є одним з на-ріжних каменів законодавства Європей-ського Союзу та базовою вимогою Євро-пейської хартії про місцеве самовряду-вання (далі – Хартія). Починаючи з 1970- 80-х рр. минулого століття, країни Захід-ної Європи зіткнулися з фінансовою кри-зою, що призвела до переосмислення не-оліберальної моделі подальшого політич-ного та економічного розвитку. Наслідком стало проведення реформ, основними на-прямами яких були: 1) децентралізація державного управління, фінансова децен-тралізація; 2) реорганізація суті та струк-тури місцевої влади, пристосовування її до нових умов та розширення кола по-вноважень; 3) орієнтація на принцип суб-сидіарності [1, с. 24]. Наприклад, уряд Ве-ликобританії з метою подолання наслідків кризи був змушений скоротити державні

витрати та передати частину т. зв. публіч-них послуг до приватного сектору або не-прибуткових організацій шляхом укладан-ня адміністративних договорів або прива-тизації [2, c. 20]. Отже, з останньої чверті минулого століття принцип субсидіарнос-ті вважається концептуальною основою функціонування місцевих влад на терито-рії країн Західної Європи.

Нині в науковій літературі України принципу субсидіарності приділено не-достатньо уваги. Подальше вивчення його теорії та практики впровадження потребує поглиблених досліджень.

Метою цієї статті є дослідження під-ходів до визначення принципу субсиді-арності в місцевому самоврядуванні, ме-ханізму його функціонування на місцево-му рівні; визначення стану імплемента-ції принципу субсидіарності в законодав-ство України; аналіз окремих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодав-ства України в цьому аспекті.

У сучасній науковій літературі прин-цип субсидіарності розглядається пере-важно як політичний принцип, що визна-чає порядок та характер взаємодії дер-жав – членів Європейського Союзу з його інституційними органами. Проте низку наукових розробок вітчизняних та іно-земних дослідників, таких, як Н. Анісімо-ва, М. Баймуратов, І. Грицяк, А. Делькамп, В. Кравченко, М. Корнієнко, М. Пітцик, Є. Поплавська, Ж. М. Понтіє, О. Скри-пюк, В. Шаповал, В. Штор, А. Фоллесдал та ін., присвячено окремим політико-пра-вовим аспектам принципу субсидіарності та його ролі в розмежуванні компетенції між центральними органами державної влади та органами самоврядування (як місцевих, так і регіональних). Слід, однак, констатувати відсутність в Україні комп-лексних наукових досліджень, присвяче-них проблематиці принципу субсидіар-ності у сфері взаємодії між центральною владою та місцевим самоврядуванням.

самоуправления, местное самоуправление, Европейская хартия местного само-управления. The article is dedicated to the study of some aspects of implementation the the subsidiarity principle in local government, the mechanism of its functioning, level of its implementation in the Ukraine’s legislation. The author analyses the provisions of international instruments, national legislation, proposals for improving Ukraine’s legislation concerning strengthening of the subsidiarity principle in local government in Ukraine.Keywords: Subsidiarity, European legal standards of local government, local government, European charter of local self-government.

130


У теорії права існують різні підходи до визначення принципу субсидіарності. Ураховуючи цілі та завдання цієї науко-вої роботи, слід відмежовувати розумін-ня принципу субсидіарності у приватно-му праві, теологічні формулювання суб-сидіарності, субсидіарності у праві Єв-ропейського Союзу (у частині взаємовід-носин між державами та інституційни-ми органами ЄС) від принципу субсиді-арності у муніципальному та адміністра-тивному праві. У кожному із зазначених підходів принцип субсидіарності має різ-не значення.

У теорії муніципального права існує де-кілька підходів до визначення принципу субсидіарності.

У сучасному розумінні цей принцип застосовується у сфері розподілу по-вноважень між місцевим самоврядуван-ням і державою (у державах з унітарним устроєм) [3, с. 862]. Субсидіарність – це принцип, на якому базуються певні сфе-ри суспільних відносин і сучасне демо-кратичне суспільство загалом. Як відзна-чає В. Лукашова, принцип субсидіарнос-ті «виступає передумовою державного устрою, що базується на свободі: держа-ва згідно з цим принципом гарантує сво-їм громадянам свободу і незалежність, місцеве й регіональне самоврядування» [1, с. 25]. Принцип субсидіарності пози-ціонується як необхідна складова вільно-го та незалежного місцевого самовряду-вання. У цьому разі він виступає європей-ським правовим стандартом місцевого самоврядування. Джерелом таких стан-дартів для більшості країн – членів Ради Європи стає Європейська хартія місцево-го самоврядування. У зазначеному між-народному документі виокремлено дві основні складові принципу субсидіарнос-ті у місцевому самоврядуванні. Це, по-перше, здійснення муніципальних функ-цій, як правило, тими інституційними ор-ганами, які мають найтісніший контакт

з громадянином; по-друге, наділяючи певною функцією інший орган, необхід-но враховувати обсяг і характер завдання, а також вимоги досягнення ефективності та економії. Принцип субсидіарності та-кож закріплений у Статутній резолюції Комітету Міністрів Ради Європи, що сто-сується Конгресу місцевих та регіональ-них влад Ради Європи [4]. Зокрема в пре-амбулі зазначено, що «однією із підвалин демократичного суспільства є наявність міцної та ефективної місцевої і регіональ-ної демократії у відповідності до принци-пу субсидіарності, що передбачений Єв-ропейською хартією місцевого самовря-дування, згідно з якою, публічні функції мають виконуватися переважно тією вла-дою, яка найближча до громадян, маючи на увазі об’єм та природу публічного за-вдання та вимог досягнення ефективнос-ті та економії». Україна є членом Ради Єв-ропи з 1995 р., а Європейська хартія міс-цевого самоврядування була ратифіко-вана Україною в повному обсязі у 1997 р. Відповідно до статті 9 Конституції Укра-їни Хартія є частиною національного за-конодавства України.

В. Кравченко, базуючись на аналізі по-ложень Хартії, розглядає принцип суб-сидіарності в його політичному та юри-дичному значенні. Політичне значення принципу субсидіарності полягає у тому, що він є своєрідним засобом, який має за-безпечити реалізацію повноважень яко-мога ближче до громадянина – повнова-ження, які, за його визначенням, вилуча-ються у держави, передаються лише тим органам влади, які керуються або працю-ють під контролем обраних представни-ків. Юридичне значення субсидіарності характеризує цей принцип як певну фор-мулу розподілу в законодавчих актах по-вноважень, відповідно до якої найниж-чий рівень влади отримує такі повнова-ження, які наступний за ним територі-альний рівень влади не може здійсни-

131


ти більш ефективно [5, с. 231]. Близькою до запропонованого підходу є позиція Т. Карабіна, який зазначає, що принцип субсидіарності є «інструментом для ви-значення меж делегування повноважень органами місцевого самоврядування» [6, с.12-13]. На нашу думку, принцип субсиді-арності є складною категорією, що поєд-нує в собі не лише політичні та юридичні, а й соціальні елементи. Мета впроваджен-ня та функціонування принципу субсиді-арності – це добробут та задоволення ін-тересів кожного громадянина, який є чле-ном відповідної територіальної громади. Тісний контакт з громадянами позитивно впливає на їх залучення до участі в жит-ті територіальної громади, сприяє виник-ненню взаємодовіри. Саме в цьому і ви-являється його соціальне значення.

М. Корнієнко звертає увагу на такий розподіл повноважень між органами міс-цевого самоврядування з урахуванням принципу субсидіарності, за яким: по-перше, орган, який отримує повноважен-ня, «має володіти відповідними організа-ційними, матеріальними та фінансовими ресурсами»; по-друге, обсяг і якість со-ціальних послуг має відповідати загаль-нодержавним стандартам [7, с. 43]. В. Ба-танов розглядає принцип субсидіарності, за допомогою якого визначається «опти-мальність децентралізації та реальна керо-ваність території» [8, с. 721]. Згідно із за-пропонованим підходом принцип субси-діарності стає складовою процесу розбу-дови реального місцевого самоврядуван-ня, що свідчить про наближення громадя-нина до процесу прийняття рішень.

Принцип субсидіарності має місце і в адміністративно-правових відносинах. Зокрема, В. Лукашова зауважує, що «суб-сидіарність із позицій адміністративно-правових відносин стає з’єднувальним елементом, основою всієї системи дер-жавного управління. За цим принципом передбачено процедуру розподілу та пе-

рерозподілу повноважень між управлін-ськими рівнями, що реалізується, по-перше, через сталу ієрархію владних по-вноважень, і, по-друге, розподіляє від-повідальність органів влади в части-ні звітності перед населенням» [1, с. 24]. Зазначимо, що принцип субсидіарнос-ті діє не лише у вертикальних відноси-нах або «при розподілі та перерозподілі повноважень між «управлінськими рів-нями»[1]. Він застосовується і в т. зв. го-ризонтальних адміністративно-правових відносинах, до яких належать: 1) відноси-ни, що передують прийняттю норматив-ного акта; 2) відносини, у межах яких ви-робляються спільні заходи щодо виконан-ня нормативних актів; 3) відносини дого-вірного характеру, що виникають на під-ставі різних договорів (угод), що дістали назву адміністративних; 4) відносини при делегуванні повноважень органів вико-навчої влади та органів місцевого само-врядування.

У цьому зв’язку ми поділяємо твер-дження М. Корнієнка, який зазначає, що «принцип субсидіарності є європей-ським стандартом, до якого має прагнути і практика муніципального будівництва нашої держави» [7, с. 43].

Отже, з урахуванням різноманітних по-глядів учених та особливостей дії прин-ципу субсидіарності, визначеного на-самперед нормами європейського права, можна дійти такого висновку. Принцип субсидіарності є багатогранним право-вим явищем, однак, незважаючи на зрос-таючий науковий інтерес до нього, йому стосовно місцевого самоврядування при-ділено недостатньо уваги. Тому пропо-нуємо вважати принцип субсидіарнос-ті в місцевому самоврядуванні як євро-пейський правовий стандарт місцевого самоврядування, що полягає: по-перше, у найбільшій наближеності органів міс-цевого самоврядування до громадяни-на; по-друге, у побудові системи місце-

132


вого самоврядування з урахуванням ви-мог доцільності, ефективності, економії при розподілі повноважень між органа-ми місцевого самоврядування та органа-ми виконавчої влади. При цьому ключо-вим у запропонованому визначенні є ви-мога «доцільності». У разі, якщо органи місцевого самоврядування нижчого рів-ня (село, селище, місто) не можуть досяг-нути бажаного результату своїми власни-ми силами або не мають необхідної ком-петенції, слід говорити про наявність за-значеної «доцільності». У цьому разі за-коном має бути передбачений виключ-ний перелік випадків, коли місцеві орга-ни виконавчої влади або органи місцево-го самоврядування вищого рівня (район-на та обласна ради) не лише мають пра-во, а й зобов’язані втрутитися у діяль-ність органів та посадових осіб місцево-го самоврядування. Але таке «втручання» має здійснюватися лише у виняткових ви-падках у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Механізм функціонування принци-пу субсидіарності на місцевому рівні (на прикладі України).

Важливою умовою для функціонуван-ня принципу субсидіарності є те, що т. зв. система питань місцевого значення має будуватися знизу. Це означає пріоритет у наділенні повноваженнями насампе-ред нижчого рівня місцевого самовряду-вання (село, селище, місто) стосовно ор-ганів місцевого самоврядування вищо-го рівня (район, область). При цьому прі-оритет нижчого рівня місцевого само-врядування буде запорукою унеможлив-лення спроб централізації в системі те-риторіальної організації влади. З огля-ду на такий підхід, погоджуємося з пози-цією О. Батанова, який відзначає, що «у більшості випадків розподіл компетенцій здійснюється за участю та під контро лем держави, оскільки вона, володіючи суве-ренітетом, зобов’язує місцеве самовряду-

вання коректно виконувати закріплений за ним певний мінімум компетенцій» [9, с. 190]. Уважаємо, що при функціонуван-ні принципу субсидіарності участь дер-жави в розподілі повноважень обмежу-ється лише гарантуванням власне місце-вого самоврядування(ст. 7 Конституції України). Держава не повинна брати учас-ті в розподілі повноважень. Лише органи місцевого самоврядування мають переда-вати державі в особі її органів ті повно-важення, з якими вони не здатні впорати-ся самостійно. У цьому аспекті підтриму-ємо позицію В. Кравченка, який наголо-шує, що вищенаведений порядок розпо-ділу повноважень «дозволяє максималь-но наблизити процес прийняття рішення до громадянина» [5, с. 232-233]. Таким чи-ном, використовуючи положення прин-ципу субсидіарності, можна сформувати певний порядок розподілу повноважень між органами місцевого самоврядуван-ня на місцевому рівні через призму тих чи інших потреб громадян.

Перший рівень. Соціальні, побуто-ві, культурні та інші потреби громадян, які можуть бути задоволені ними само-стійно або через органи самоорганіза-ції населення. На цьому рівні забезпечу-ється свобода вибору, оскільки громадя-ни можуть задовольнити свої потреби: а) через договірні відносини з іншими гро-мадянами, приватними компаніями; б) через участь в об’єднаннях співвласни-ків багатоквартирного будинку, яким мо-жуть делегуватися повноваження орга-нів місцевого самоврядування. На цьо-му рівні органи та посадові особи місце-вого самоврядування наділені незначним обсягом повноважень, що мають органі-заційний характер. Зокрема, до них мож-на віднести: прийняття рішення про на-ділення органів самоорганізації населен-ня окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а та-кож про передачу коштів, матеріально-

133


технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення.

Другий рівень. Потреби громадян, що забезпечуються первинним суб’єктом місцевого самоврядування – територіаль-ною громадою села, селища, міста. Осно-вними формами діяльності територіаль-них громад є форми їх безпосереднього (прямого) волевиявлення, до яких нале-жать: місцеві референдуми, загальні збо-ри громадян за місцем проживання, міс-цеві ініціативи, громадські слухання, гро-мадське обговорення проектів актів орга-нів місцевого самоврядування тощо.

Третій рівень. Потреби громадян, що забезпечуються через функції та по-вноваження органів місцевого самовря-дування нижчого рівня (село, селище, міс-то). На цьому рівні реалізується найбіль-ше повноважень в їх змістовному вимі-рі, зокрема ті повноваження, які не мо-жуть бути якісно та ефективно реалізо-вані на першому та другому рівнях. Лише в разі, коли органи місцевого самовряду-вання нижчого рівня не в змозі впорати-ся із поставленим завданням, окремі по-вноваження доцільно передавати на ви-щий рівень.

Четвертий рівень. Певні послуги, що не можуть бути ефективно організова-ні на місцевому рівні і переносяться на ви-щий рівень (органи, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст). Наприклад, медична допомога. Село чи невелике місто не за-вжди може забезпечити повний спектр медичних послуг – місцевого бюджету не вистачає, скажімо, для того, щоб заку-пити необхідне діагностичне обладнання, утримувати кваліфікованих фахівців.

Запропонований порядок розподілу по-вноважень між органами місцевого само-врядування на місцевому рівні, із засто-суванням принципу субсидіарності, може змінюватися. Фактичні обставини, жит-тєві ситуації на місцях є не лише різни-

ми, а й характеризуються динамічністю та мінливістю. Через це, з певними про-міжками часу, потреби громадян зміню-ються, що зумовлює зміни порядку розпо-ділу повноважень. Отже, слід погодитися з І. Грицяком, на переконання якого, суб-сидіарність не є статичною концепцією.

Стан імплементації принципу субси-діарності в законодавство України. Від-повідно до частини першої статті 9 Кон-ституції України та ч. 1 ст. 19 Закону Укра-їни «Про міжнародні договори Украї-ни» чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національно-го законодавства України. Таким чином, де-юре принцип субсидіарності закріпле-ний у правовій системі України, оскільки, як вже було зазначено, Хартія є частиною українського законодавства.

Стаття 143 Конституції України, ст. ст. 26-39, 41, 43, 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Украї-ні» визначають повноваження існуючих в Україні органів місцевого самовряду-вання. У статті чотири зазначеного Зако-ну викладені основні принципи місцево-го самоврядування. На жаль, жоден із за-значених правових актів не містить по-ложень, які б розкривали зміст принципу субсидіарності.

Згідно з положеннями Закону Украї-ни «Про органи самоорганізації населен-ня» будинкові, вуличні, квартальні комі-тети, комітети мікрорайонів, комітети ра-йонів у містах, сільські, селищні комітети є тими найближчими до людини органами, які мають певні можливості для залучен-ня жителів до розв’язання питань місце-вого значення. Делегування відповідними місцевими радами окремих своїх повно-важень органам самоорганізації населен-ня може вважатися певною ознакою впро-вадження принципу субсидіарності в пра-вову систему України. Тим часом, у статті 5 Закону України «Про органи самооргані-

134


зації населення», що визначає принципи організації та діяльності органу самоор-ганізації населення, не міститься жодної згадки про принцип субсидіарності.

Деякі автори зазначають, що прин-цип субсидіарності все ж таки був запро-ваджений у Законі України «Про місце-ве самоврядування в Україні», у значен-ні розподілу повноважень «між різними управлінськими рівнями, через розподіл усіх повноважень на власні (самовряд-ні) та делеговані (державні)» [10, с. 57]. Ними, однак, не враховується повною мі-рою, що мета принципу субсидіарнос-ті полягає не лише в розподілі повнова-жень або визначенні меж їх делегуван-ня, а в значно ширшому аспекті – нала-годженні ефективних механізмів місцево-го самоврядування, його співвідношення із громадянами, з одного боку, та держа-вою, з іншого.

Якщо оцінювати впровадження прин-ципу субсидіарності так би мовити в якіс-ному критерії (де-факто), то виникають певні проблеми. Відповідно до Рекомен-дації Ради Європи 102/2001 «Про стан місцевої і регіональної демократії в Украї-ні» деякі українські політичні сили на той час були проти будь-якої реформи, спря-мованої на децентралізацію державної влади на основі принципу субсидіарності. У грудні 2005 року у Верховній Раді Укра-їни проводились парламентські слухан-ня, за результатами яких було зазначено, що діюча тоді в Україні система організа-ції влади на місцевому рівні потребувала вдосконалення відповідно до загально-прийнятих європейських принципів, за-кладених у Європейській хартії місцево-го самоврядування, зокрема принципу субсидіарності, який полягає у наділенні найближчих до людини ланок влади мак-симальними за даних умов повноважен-нями. На переконання В. Лаврика, в Укра-їні частина повноважень місцевого само-врядування отримала статус «делегова-

них», а характер розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої вла-ди призвів до виникнення «конкуренції компетенцій», коли одні й ті самі питан-ня опинилися у віданні різних органів пу-блічної влади [11, с. 275]. Це може свідчи-ти, що зазначений розподіл повноважень відбувався без належного урахування по-ложень принципу субсидіарності. Зважа-ючи на такі обставини, цілком перекон-ливими видаються твердження В. Крав-ченка стосовно того, що реалізація прин-ципу субсидіарності досить часто обмежу-ється відсутністю чіткого розмежування повноважень між різними видами органів публічної влади та існуючою й досі прак-тикою застосування адміністративних методів управління з боку органів вико-навчої влади національного і регіональ-ного рівнів [12, с. 39-40].

Досвід країн Європи свідчить про те, що надмірна централізація влади на пев-ному етапі призводить до неефективнос-ті та навіть недієздатності системи управ-ління і, навпаки, саме децентралізація влади з сильними інститутами місцевого самоврядування є найбільш ефективною формою організації публічної влади роз-винутих країн. Прикладом може слугува-ти Республіка Італія, де 15 травня 1997 р. був прийнятий Закон №59 («Закон Басса-ніні»), у положеннях якого визначено пе-редачу функцій та завдань держави об-ластям та міським одиницям згідно з про-голошеним принципом субсидіарності [13, c. 24].

У науковій літературі висловлено низку пропозицій щодо впровадження принци-пу субсидіарності в законодавство Украї-ни. Проаналізуємо окремі з них.

Перше. Деякі автори пропонують за-кріпити принцип субсидіарності в Кон-ституції України, що, на їх переконання, «стане підґрунтям для прийняття низки законів, які чітко визначатимуть завдан-

135


ня і компетенцію органів місцевого само-врядування, починаючи з рівня територі-альної громади, та розподіл фінансових потоків між державою і самоврядуван-ням, яке ґрунтується на розподілі повно-важень, функцій і відповідальності» [14, с. 7]. Вважаємо, що ця пропозиція не пе-реконлива. З одного боку, це пов’язано зі складністю внесення змін до Конститу-ції України. З іншого – принцип субсиді-арності розглядається в межах відносин у сфері місцевого самоврядування, тому доцільно закріпити його у нормативно-правових актах, що регулюють правові основи діяльності місцевого самовряду-вання (Закони України «Про місцеве са-моврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації» тощо).

Друге. Ідеться про перерозподіл у за-конодавчому порядку повноважень між органами виконавчої влади та органа-ми місцевого самоврядування на користь останніх, передаючи їм усі можливі функ-ції та повноваження. При цьому пропону-ється визначити зазначені повноваження лише як власні (самоврядні) повноважен-ня органів місцевого самоврядування. Це, безумовно, призведе до зменшення обся-гу «делегованих повноважень». Проте за-лишення інституту «делегування» в іс-нуючому стані, як зазначає Ю. Делія, без делегування відповідальності є нонсен-сом, що, на нашу думку, є неприпустимим для системи місцевого самоврядування, яка вважається такою, що відповідає єв-ропейським стандартам.

Третє. На думку О. Долженкова, самі органи місцевого самоврядування пови-нні взяти «максимальну кількість повно-важень, використовуючи законне право на місцеву нормотворчість (статути гро-мад)». Ці статути, на думку науковця, по-кликані виконувати роль муніципальної конституції [15, с. 46]. Висловлена пози-ція, на наш погляд, є неприйнятною. Від-повідно до частини першої статті 19 Зако-

ну України «Про місцеве самоврядуван-ня в Україні» орган місцевого самовря-дування може прийняти статут територі-альної громади села, селища, міста лише на основі Конституції України та в межах цього Закону. Виходячи з вищезазначено-го, зауважимо, що орган місцевого само-врядування не може вийти за межі закону як у частині взяття на себе додаткових по-вноважень, не передбачених у законі, так і застосування принципу субсидіарності.

Четверте. Пропонується ширше вико-ристання форм безпосередньої демокра-тії та активізація діяльності органів са-моорганізації населення. Не враховуєть-ся, однак, що для цього потрібно створи-ти відповідну правову базу. Чинні Закони України «Про органи самоорганізації на-селення» та «Про всеукраїнський та міс-цеві референдуми» не повною мірою вре-гульовують питання, пов’язані відповідно із функціонуванням органів самооргані-зації населення та використанням різних форм безпосередньої демократії.

Вважаємо, що лише комплексний, на-уково обґрунтований підхід зможе за-безпечити проведення змін, спрямова-них на вдосконалення діяльності місцево-го самоврядування в Україні. Зокрема, че-рез належне впровадження та застосуван-ня принципу субсидіарності, який є євро-пейським правовим стандартом місцевого самоврядування і довів свою ефективність у країнах Західної Європи. Його дія не об-межується лише розподілом повноважень. Субсидіарність виступає системоутворю-вальним принципом, який за створення належних умов дає змогу формувати влас-ну дієву модель місцевого самоврядуван-ня та розв’язувати проблеми взаємодії між державою, територіальними громада-ми та органами місцевого самоврядуван-ня. Утвердження зазначеного принципу – один із ключових етапів приведення міс-цевого самоврядування України у відпо-відність до європейських стандартів.

136


Література

1. Лукашова В. Адміністративно-правові принципи в системі місцевого самоврядування у контексті реформування регіонального управління в Україні / В. Лукашова // Право України. – 2008. – №1. – С. 21-27.

2. Cheema G. From government decentralisation to decentralised governance / Cheema G.S., Rondinelli D.A.,eds // Brookings Institution Press and Ash Institute For Democratic Governance And Innovation, John F. Kennedy School of Government, Harvard University. – 2007. – 326 p.

3. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.

4. Statutory Resolution CM/Res(2011)2 relating to the Congress of Local and Regional Authorities of the Council of Europe and the revised charter appended thereto (Adopted by the Committee of Ministers on 19 January 2011at the 1103rd meeting of the Ministers’ Deputies) [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.coe.int

5. Кравченко В. Питання компетенції місцевого самоврядування в контексті реформу-вання системи територіальної організації влади / В.Кравченко, М.Пітцик // Пробле-ми реформування публічної влади: зб. мат. та док. / За. ред. Р. Безсмертного; наук. ред. М. Пухтинський. – К.: Атіка, 2009. – С. 227-236.

6. Карабін Т. О. Співвідношення повноважень місцевих органів виконавчої влади та ор-ганів місцевого самоврядування: теоретичні та практичні питання: автореф. дис.... канд. юрид. наук / Т. О. Карабін. – Київ, 2007. – 24 с.

7. Корнієнко М. І. Муніципальне право України. Концептуальні та організаційно-правові питання. – К.: Алерта, 2005. – 144 с.

8. Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні: монографія / За ред. В. В. Кравченка, М. О. Баймуратова, О. В. Батанова // К.: Атіка, 2007. – 864 с.

9. Батанов О. В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні: мо-нографія / За заг. ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 512 с.

10. Багмет М. О. Базові принципи діяльності територіальних інститутів управління в контексті Європейської Хартії місцевого самоврядування / М. О. Багмет, О. Н. Єв-тушенко // Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Моги-ли. – Наукові праці. Політичні науки. – 2007. – Вип. 56. – Т.69 – С. 56-60.

11. Лаврик В. Проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні // Проблеми трансформації територіальної організації влади. Зб. мат. та док. / Наук. ред. М. Пухтинський. – К.: Атіка, 2005. – С. 273-280.

12. Кравченко В. Проблеми адаптації законодавства України до стандартів і принципів Європейської Хартії місцевого самоврядування / В. Кравченко // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2008. – №2(12). – С. 38-41.

13. Публічна самоврядна влада в Республіці Італія та Україні: особливості організації та функціонування: монографія / За ред. О. Я. Лазоря. – К.: Дакор, 2008. – 172 с.

14. Чумакова О. В. Шляхи розвитку місцевого самоврядування України в контексті досві-ду держав Європейського Союзу: автореф. дис.... канд. наук з держ. управління. – Дні-пропетровськ, 2008. – 23 с.

15. Долженков О. Відповідальність муніципальних службовців як найважливіший інсти-тут в муніципальному праві України / О. Долженков, О. Мучник // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. – №4. – С. 45-49.

Окремі аспекти впровадження принципу субсидіарності...

Documents

Transcript of Окремі аспекти впровадження принципу субсидіарності...