УДК 911.3С. Г. ЯрьоменкоБАЛТО-ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПРОСТІР ЯК ГЕОПОЛІТИЧНА СТИКОВА ЗОНА: ТЕОРЕТИЧНІ

АСПЕКТИОдеська національна академія харчових технологійвул. Канатна, 112, м. Одеса, 65039; тел.: +38 063-137-72-51; e-mail: syaromenko@gmail.comАнотація. У статті розглянуто теоретичні аспекти формування концепціїгеополітичних стикових зон. Основою стали праці С. Коена, Г. Маккіндера, Н. Спікмена,Зб. Бжезинського, а також В. Дергачова, Н. Багрова, М. Дністрянського тощо.Розглянуто класифікацію меж у політичній географії, яка може розглядатись намакрорегіональному рівні як стикова зона між геополітичними регіонами. Визначенофактори, закономірності формування стикових зон та подано абстрактну модельрозвитку геополітичних стикових зон. Ключові слова: геополітична стикова зона, межа, кордон, фронтир,закономірності, фактори, баланс сил.

С. Г. ЯременкоБАЛТО-ЧЕРНОМОРСКОЕ ПРОСТРАНСТВО КАК ГЕОПОЛИТИЧЕСКАЯ СТЫКОВАЯ ЗОНА:

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫОдесская национальная академия пищевых технологийул. Канатная, 112, г. Одесса, 65039; тел.: +38 063-137-72-51; e-mail: syaromenko@gmail.comАннотация. В статье рассмотрены теоретические аспекты формированияконцепции геополитических стыковых зон. Основой стали работы С. Коэна,Х. Маккиндера, Н. Спикмена, Зб. Бжезинского, а также В. Дергачева, Н. Багрова,М. Днистрянского и т д. Рассмотрена классификация границы в политическойгеографии, которая может рассматриваться на макрорегиональном уровне какстыковая зона между геополитическими регионами. Определены факторы,закономерности формирования стыковых зон и дана абстрактная модель развитиягеополитических стыковых зон. Ключевые слова: геополитическая стыковая зона, граница, фронтир,закономерности, факторы, баланс сил.

Sergii IaromenkoTHE BALTIC-BLACK SEA SPACE AS GEOPOLITICAL BORDER ZONE: THEORETICAL

ASPECTSOdessa National Academy of Food TechnologiesOdessa, 112, Kanatna Str., 65039, tel: +38 063-137-72-51; e-mail: syaromenko@gmail.com

Abstract. The theoretical aspects of geopolitical border zones are given in this paper. Thetheoretical bases of concept formation are works of scientists as S. Cohen, H. Mackinder,N. Spykman, Zb. Brzezinski and also V. Dergachev, N. Bagrov, M. Dnistriansky, etc. The borderclassification in political geography is given in the paper, which can be divide at the macro-regional level as the border zone between geopolitical regions. The factors, regularities of thegeopolitical border zones, abstract model of the geopolitical border zone development areconsidered in this paper.

Key words: geopolitical border zone, boundary, border, frontier, regularities, factors,power balance.

Вступ. Сучасні політико-географічні процеси на Європейськомуконтиненті мають найбільшу динаміку у Центрально-Східній Європі,особливо, у межах західної частини колишнього СРСР. Падіннякомуністичного режиму, новітні процеси інтеграції, зміна балансу сил,глибинні соціокультурні зміни у суспільствах країн Балто-Чорноморського простору є проявом як глобальних, так і регіональнихзмін геополітики глобальних та регіональних акторів, зміни концепціїрозвитку країн. Важливе значення для Європи як геополітичного концептумає Балто-Чорноморський простір, який займає буферне положення міжоб’єднаною Європою та Росією. Вивчення процесів структурних змінполітико-географічної організації суспільства у країнах даногопростору неможливе без застосування класичних та сучасних концепційгеополітичної структури світу, причинно-наслідкових зв’язків таможливої динаміки на середньострокову перспективу. Вивчення Балто-Чорноморського простору, аналіз теоретичних та прикладних напрацюваньдозволили формувати теоретичну основу поняття геополітичної стиковоїзони.

Матеріали і методи. Балто-Чорноморський простір як об’єктдослідження у політичній географії пов’язаний з концепціямигеополітичної регіоналізації світу . Це викликано не тількигеостратегічним положенням, а й історичним розвитком, специфічного зточки зору геополітики, простору.

Традиційна геополітика, яка опирається на географічний детермінізм,представляє геополітичну структуру світу як статичну модель. Класичнагеополітична модель Г. Маккіндера розглядає світ як дихотомію двохгеополітичних просторів – таласократичного і телурократичного. Ядромісторичного розвитку є хартленд, розташований увнутрішньоконтинентальній частині Євразії, оточений «внутрішнімпівмісяцем». Ключова роль у глобальному балансі сил належить регіону(у Г. Маккіндера – Східна Європа), розташованого на периферіїхартленду і є буфером між ним і «внутрішнім півмісяцем»[2,3,10,15,16].

Продовжувачем ідей Г. Маккіндера є Н. Спікмен. Геополітичнаструктура світу вбачалась у існуванні телурократичного простору(хартленду) та таласократичного простору («зовнішнього півмісяця»),між якими знаходиться контактна зона – «римленд». Римленд є ключовимпростором для зміни балансу сил між телурократичними аботаласократичними державами.

В німецькій школі геополітики, особливо у працях К. Гаусгофера,важливість Серединної Європи пов’язана з життєвим простором, виходомдо теплих морів. К. Гаусгофер розробив концепцію пан-регіонів, в якійвиділяв три пан-регіони, які сьогодні можна інтерпретувати якглобальну модель міжнародної економіки з трьома економічними ядрами –Північна Америка, Західна Європа, Східна Азія. У пізніших роботахК. Гаусгофер виділяв четвертий пан-регіон з центром у Росії. Балто-Чорноморський простір у цій концепції займає периферійне положеннявідносно Західної Європи [10,15].

Значну роль у розвитку теорії геополітичної регіоналізації світувідіграла наукова робота С. Коена «Географія та політика розділеногосвіту» (1973). Концепція С. Коена розглядає багатополюсний світ зцентрами сили, які мають різну геополітичну вагу та специфічні дляпевного геополітичного регіону фактори та процеси.

Геополітична модель світу розглядається як динамічна структура,ієрархічна. Виділяється три рівня територіально-політичної організаціїсвіту: геостратегічна область, геополітичний регіон, нація-держава. Важливезначення має концепція особливих геополітичних просторів – зонрозлому, конфліктних зон, які розташовані на стику між геополітичнимирегіонами; тут відбувається зіткнення інтересів світових центрів сили.Вплив на геополітичні зони, розширення інтересів центрів сили на ціпростори формує подальшу динаміку геополітичних процесів наглобальному та регіональному рівні.

Концепція зон розлому, периферії геополітичних регіонів має певнітеоретичні розробки. У 1915 р. Дж. Фергрів виділив зону буфернихдержав, яка тягнеться від Фінляндії через Балкани до Передньої Азії таСереднього Сходу до Південно-Східної Азії та Кореї. Р. Гартшорнвиділяв зону нестабільності у Східній Європі від Балтики до Адріатики.Ж. Готман називає ці території «припливно-відпливними», оскількибаланс сил між геополітичними регіонами є динамічним, а дана зонапоперемінно потрапляє до центрів сили сусідніх геополітичних регіонів[15].

С. Коен приділив увагу «регіону-воротам», куди відносить простір відБалтики до Балкан, який має подвійну роль – контактну та буферну.

Подальший розвиток геополітичної думки пов’язаний з «економізацією»міжнародних відносин. Глобалізація світової економіки, поява новихакторів, які не є націями-державами (наприклад, ТНК), певнадеідеологізація геополітики вплинули на часткову відмову відгеографічного детермінізму, який тривалий час був теоретичною основоюгеополітики. Відбулось переосмислення критеріїв оцінки геополітичноїсили держави.

Р. Ф. Туровський виділяє, крім балансу військової сили міждержавами, ідеологію, культурно-історичні традиції (концепціяісторичних союзників), формування спільного ринку як наслідоквзаємозалежності економік світу [15,16].

Одним з найбільш розроблених підходів у геоекономіці є світо-системний. Світо-системний підхід був запропонований П. Тейлором наоснові праць І. Валлерстайна. За цим підходом еволюція політико-географічного простору змінювалась від світ-імперій до світ-економік.Формування цілісної світ-системи почалось з процесу колонізації Новогосвіту та створення колоніальної системи. На початку ХХ ст. остаточносформовано світ-економіку, яка ділиться на ядро, периферію,напівпериферію.

В цілому, політична географія та геополітика мають значну кількістьконцепцій з перевагами одного з факторів, що складають методологічнуоснову певної концепції або підходу. Тому на сучасному етапі дляоб’єктивного аналізу необхідно враховувати багатофакторністьглобальних процесів.

Результати і обговорення. Характеристика політико-географічногопростору, аналіз процесів та взаємозв’язків можлива із йогоструктуруванням, виділенням ядерно-лінійних елементів, що в ціломускладають систему або певну кількість систем. В суспільній географіїтаксонами регіоналізації є ареал, зона, район та регіон. Коженгеополітичний регіон має внутрішню структуру з геополітичними центрами(ядрами), які оточені периферією, що поступово переходить від одногогеополітичного регіону до іншого.

Межа між геополітичними регіонами є нестабільною і постійнозмінюється, що пов’язано з постійною зміною балансу сил на глобальномурівні. В результаті межа між геополітичними регіонами постійнозмінюється як функціонально, так і структурно (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація меж у політичній географії

Теоретично можна виділяти абстрактні межі, що мають одиничні абогрупові ознаки, проте реально існують межі комплексні, які у процесісуспільно-історичного розвитку набули різних ознак [12]. У політичнійгеографії достатньо добре розроблена класифікація кордонів заморфологією, природними особливостями, генетична, історичними умовамита послідовністю виникнення.

На макрорегіональному рівні політико-географічна організаціяпростору представляється як сукупність геополітичних регіонів різноїструктури та геополітичної ваги (згідно С. Коена), між якимизнаходяться певні динамічні зони, які структурно можна виділять якмежі-зони і які знаходяться у постійній динаміці. Такі геополітичні

МЕЖА

Часова стійкість

ВидиСтатус

Структура Функції

Складність ознак

відносно стійкі

динамічнікордон

рубіж

фронтир

де-факто

де-юре

лінія

зонабар’єрна

контактна

фільтрувальна

регулююча

одиничні

групові

комплексні

простори називаються буферними, маргінальними, перехідними,контактними [2]. На різних етапах суспільно-історичного розвитку такізони виконували різні функції і мали різні дефініції [14].

На кожному етапі суспільно-історичного розвитку існували особливостісвітового геополітичного порядку і такі специфічні геополітичніпростори виконували різні функції (як геополітичного, геоекономічного,так і культурно-цивілізаційного рубежа). Балто-Чорноморський простірна кожному етапі становлення світового порядку мав різне положення тавиконував різні функції:

1) Вестфальська система (з 1648 р. до початку ХІХ ст.). Слабкість державнихутворень співпадає з процесом формування сильних держав, що стаютьгеополітичними центрами сили у макрорегіоні (у Європі – Московськадержава (пізніше – Російська імперія), Османська імперія, Австрійськаімперія (пізніше – Австро-Угорщина). Балто-Чорноморський простірвиконував роль буферу між православним, католицьким і мусульманськимсвітами.

2) Віденська система (з 1813-1815 рр. по 1918 р.). Державні утворення в Балто-Чорноморському просторі зникають через територіальну експансію великихімперій. Послаблення мусульманського центру сили (Османська імперія)та утворення нової сильної імперії – Німецької. В Європі наростаєнапруга між великими імперіями за сировинні ресурси і територіїЦентрально-Східної Європи. Балто-Чорноморський простір стає периферієювеликих держав, виконує роль національних окраїн, сировинного придаткуімперій, що перетворює їх на геоекономічну периферію.

3) Версальська система (1918 – 1945 рр.). Падіння імперій призводить дозміни балансу сил у макрорегіоні. Розпад імперій, формуваннянаціональних держав співпадають з поширенням національно-визвольногоруху у світі, та зокрема у Європі. Роль буфера між Заходом і СРСР зодного боку, та смуги розділу між двома експансіоністськими центрамисили – Німеччиною та СРСР перетворює простір на театр військових дій.У цей період існувало поняття санітарного кордону, що відділяєкомуністичний СРСР від капіталістичного Заходу (бар’єрна функція).

4) Потсдамська система (1945 – 1991 рр.). Утворення біполярної системисвіту, зміна балансу сил (СРСР і США), розширення геополітичноговпливу СРСР на Центрально-Східну Європу, перетворило Балто-Чорноморський простір на окраїну СРСР, внутрішню периферію РСФСР.

5) Новий світовий порядок (з 1991 р). Руйнування біполярної системи світустворює передумови для нового етапу політичної структури світу –пошуку моделі світу (мондіалізм, багатополярність) та до динаміки межу макрорегіоні Європи (розпад держав, дезінтеграція, інтеграціярозділених держав). розширення Заходу на схід, інтеграція частиниБалто-Чорноморського простору у ЄС, зміна балансу сил, посиленнянапруги у відносинах ЄС-Росія.

З розпадом СРСР певний період часу існувала концепція мондіалізму зключовою роллю США. Сьогодні у політичній географії частіше говорятьпро багатополюсний світ з різними геополітичними центрами(регіональними лідерами), що в цілому близьке до геополітичноїконцепції С. Коена.

Багатоаспектність межі між геополітичними регіонами потребуєформування нового терміну, який би виходив з теоретичних засадбагатовимірного простору, в якому периферія, буфер, контактна таперехідна зони нерідко виступають один і тим же поняттям на різнихетапах суспільно-історичного розвитку та ускладнення політико-географічного простору. Пропонуємо називати такі геополітичні простористиковими зонами.

Геополітична стикова зона – це простір, що характеризується сукупністюпроцесів та умов історичного, соціокультурного, геополітичного тагеоекономічного характеру, специфіка яких зумовлена місцеположеннямміж геополітичними регіонами. Геополітична стикова зона виділяється намакрорегональному рівні і вміщує в собі споріднені поняттяпериферійної, перехідної, буферної, контактної, маргінальної зони[17].

У геополітиці розроблена теорія Великих багатовимірних просторів[3,4,5]. На основі цієї теорії стикову зону розглядаємо якбагатовимірну систему з накладанням геополітичного, геоекономічного,соціокультурного (культурно-цивілізаційного) просторів (рис. 2).

Визначальним фактором формування стикових зон є геополітичне тагеостратегічне положення територій, що стають об’єктами геополітичного ігеостратегічного значення. У свою чергу цей фактор є передумовоюгеополітичного позиціонування держав та регіонів у системіміждержавних політичних відносин на різних ієрархічних рівнях.Географічне положення визначає тип сили - таласократичної чителурократичної, визначає передумови історичного розвитку,економічного та політичного росту, визначає периферійність. Частішевсього стикові зони займають дуже вигідне економіко-географічнеположення, де пролягають торгові шляхи між різними економічнимицентрами. Тому транзитне положення стикових зон завжди викликаєгеоекономічний інтерес у великих держав або геоекономічних блоківдержав. Стикові зони зазвичай є периферією геоекономічних регіонів тазонами напруження, буфером між геополітичними регіонами.

Рис. 2. Теоретична структура багатовимірного простору

Політичний фактор розвитку держав у стикових зонах має великезначення. Розпад або об’єднання держав, зміна кордонів супроводжуєтьсянайбільш динамічними змінами саме у стикових зонах. Динаміка

ФІЗИЧНИЙ ПРОСТІР

(ГЕО)ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР

(ГЕО)ПОЛІТИЧНИЙ ПРОСТІР

політичних трансформацій в стикових зонах є важливою для макрорегіону,в цілому впливає на розстановку сил у ньому, змінює або трансформуєполітичну структуру світу. До політичних факторів можна віднести типполітичної системи світу та баланс центрів сили [11].

Політична система світу – це система взаємовідносин між державами,групами держав (блоками), державами і територіями на різнихієрархічних рівнях – від глобального до мезорегіонального(національного). Як цілісна система існує з періоду Великихгеографічних відкриттів .

Баланс сил – це геополітична концепція, основною засадою якої є ідеязакономірності розвитку відносин між державами в межах певних циклівупродовж усієї світової історії. Характеризує динаміку, принципи тасутність зовнішньої політики держави. Цетрами сили на глобальномурівні є великі держави, які мають не просто велику територію ічисленне населення, а ще й володіють потужним економічним тавійськовим потенціалом, що уможливлює її визначальний вплив на перебігсвітових подій. Велика держава визначається сьогодні не лише її місцемі роллю у світових процесах, демократизмом її внутрішнього устрою,багатством культурних традицій, зваженою зовнішньою політикою.Ознаками стають добробут і свобода пересічних громадян, використанняновітніх технологій, глобальний культурний вплив і т. д. [12] . Крімцього, такі держави, як правило, мають свою периферію – держави аботериторії, на яких вплив великої держави відбувається вгеополітичному, геоекономічному та культурному відношенні.

Економічні фактори мають складові природно-географічного та суспільно-географічного характеру. Територія завжди має природну та суспільнускладову як основу для її освоєння та розвитку. Тому економічніфактори мають природно-ресурсні умови території та її промислово-економічний потенціал. Значимість території залежить від ступеня їїгосподарської освоєності, наявності промислових об’єктів стратегічногозначення, густоти населення, що розміщується на цій території.Інфраструктурний потенціал є тією необхідною умовою, при якій транзитнийпотенціал стає важливим фактором розвитку економіки, переміщеннятовару, капіталів, людей та ін. Розвинутість транспортноїінфраструктури сприяє посиленню транзитної функції стикових зон.Промислова інфраструктура, її розвиток та специфіка, є основою дляподальшої геоекономічної трансформації господарства регіонів тадержав, що входять в стикові зони. Досить ваговим факторомгеоекономічного положення держав або територій є інноваційний потенціал,що проявляється високим розвитком науки, технологій та впровадженняновітніх технологій у промисловості.

Соціокультурне середовище є важливим фактором прояву процесів та явищна територіально-політичні системи, формує специфічну роль стиковихзон. В поняття соціокультурного середовища входять етнічні, культурні,релігійні, цивілізаційні фактори, що ділять єдиний простір на межі де-факто. Цивілізаційний фактор у формуванні стикових зон залишався ізалишається важливим. Стикові зони розташовуються на межіцивілізаційних регіонів. В кінці 1980-х років з’явилась концепція, приякій формування меж виникає спочатку у свідомості соціокультурних груп

(межі де-факто), а потім – межі проявляються на політичній карті (межіде-юре) [6,7,9,10]. Окремішність різних груп призводить до сегментаціїгеопростору, який до цього був єдиним (приклад багатонаціональнихімперій). Таким чином, можна виокремити найбільш важливі фактори, щовпливають на формування та розвиток стикових зон (рис. 3).

Найбільш важливими закономірностями формування, розвитку таіснування геополітичних стикових зон вважаємо наступні:

- закономірність зовнішньої рівноваги між геополітичними регіонами. Коженетап, що пов'язаний зі зміною політичної системи світу,характеризується зміною балансу сил між великими державами наглобальному рівні та геополітичними регіонами на макрорегіональномурівні. Стикові зони виконують роль «проміжної смуги» між цимирегіонами. Поява нових світових держав-лідерів, занепад колишніхгегемонів, пов’язані з динамікою меж геополітичних регіонів, щобезпосередньо пов’язано зі стиковими зонами. Стикові зониперетворюються на об’єкт геополітичних інтересів великих держав тагеополітичних регіонів (або політичних блоків держав), що в ціломувикликає наростання напруги та нестабільності на макрорегіональномурівні. Індикатором зміни політичної системи світу є рівеньстабільності. Зростання стабільності пов’язане з етапом певної статикибалансу сил у світі та статики меж між геополітичними регіонами.

М. В. Багров вказує на внутрішню динамічну рівновагу у серединірегіонів, яка є проявом рівноваги на вищому рівні – макрорегіональномуабо глобальному. Макрорегіональна стабільність-нестабільність впливаєна держави, що входять у стикову зону. Високий рівень нестабільностіпов'язаний як з внутрішньополітичними процесами, так і зовнішнімифакторами геополітичних процесів [1].

- вплив та “вага” сусідніх геополітичних регіонів, що безпосередньо межуютьзі стиковими зонами, посилюють роль зони як геополітичного рубежа.Історично стикові зони виконують роль буфера між сильнимигеополітичними регіонами, що впливають на світову політичну систему.Послаблення впливу центрів геполітичних регіонів сприяє послабленнюнапруги в стиковій зоні, знижує роль рубежа, посилює роль контактноїфункції.

- наявність субрегіональних ядер державності та етносів – такі ядра фокусуютьгеополітичні, геоекономічні та соціокультурні процеси у стиковій зоні.Наявність державності або тривала її історія створює передумови длявиникнення держав у періоди виникнення вакууму сили, а з відновленнямцентрів сили стають ядрами геополітичних процесів, суб’єктами абооб’єктами глобальної, регіональної чи субрегіональної геополітики. Прикультурно-цивілізаційних процесах в таких зонах зростають ядра напругиіз зростанням буферності стикової зони, наростання конфліктості тощо.

- багатокомпонентність та багаторівневість стикових зон, нерівнозначна інестійка структурованість та інтеграція. Умови та фактори, що впливали наформування та розвиток стикових зон, відрізняються в залежності відмісцеположення між певними геополітичними регіонами. Стикові зони засвоєю суттю є багатокомпонентними, представляють цілу системувзаємопов’язаних компонентів геополітичного та геоекономічногохарактеру – вплив великих держав, їх геополітичні доктрини щодо країн

стикової зони, політична та економічна системи країн стикової зони,залежність від геоекономічних умов як внутрішнього, так і зовнішньогохарактеру, а також соціокультурні компоненти - етнічні відносини,культурно-історичні стереотипи, релігійні та соціальні відносини, їхконфліктність, динаміка, повторюваність, інтенсивність, роль урозвитку стикових зон та регіонів. Стикові зони відрізняються міжсобою рівнем інтеграції, яка проявляється на різних рівнях – наполітичному, економічному, соціокультурному. Інтеграційні процеси встиковій зоні є проявом захисту інтересів держав у цій зоні відзовнішніх впливів. Інтенсивність інтеграційних процесів угеополітичній та геоекономічній площині дає підстави говорити прорівень структурованості стикових зон.

Рис. 3. Фактори, що впливають на формування стикових зон

- динаміка та статика меж і політичних кордонів у стикових зонах. Стиковізони характеризуються значними змінами політичних кордонів, щопов’язане з експансією держав, що в певний історичний період єімперським гегемоном. Зміна меж відбувається переважно нав’язуваннямтого рубежа, що вигідний великій державі. Тому стикові зонихарактеризуються нетривалою історією незалежності держав, що в ціломувпливає на розмивання чітких меж між етносами, релігійними групамитощо. Статика та динаміка меж пов’язана з стабільністю політичної

Соціокультурне середовище

Політичні фактори

Історико-географічні фактори

Економічні фактори

Природно-ресурсний потенціал

Економічний потенціал

Геополітичне і геостратегічне позиціонування

Стикові зони

Інфраструктурний потенціал

Цивілізаційний потенціал

Рубіжність суспільств

Політична система світу

Баланс центрів сили

Етапність суспільно-історичного розвитку Транзитне положення

Інноваційність економіки

Історичний розвиток Положення щодо геополітичних і

геоекономічних регіонів

системи на глобальному рівні та балансом сил між основними великимидержавами.

- вплив силових полів на розвиток та існування стикових зон. Силовими полями вгеополітиці називають інтереси великих держав, міждержавнихугруповань, що мають різний характер (військовий, економічний,політичний, цивілізаційний) та вид (ендемічне, пограничне, перехресне,тотальне поле). Більшість держав намагаються контролювати не тількивласну територію, але й виходити за її межі, створювати навколо себегеополітичну периферію, своєрідний буфер щодо інших великих держав.Стикові зони перетворюються на буфер між геополітичними регіонами,стаючи подвійною периферією між двома геополітичними регіонами. У тойже час зміна балансу сил між геополітичними регіонами впливає на змінуролі стикових зон. Послаблення силового поля одного з геополітичнихрегіонів сприяє розширенню силового поля іншого геополітичного регіонуна стикову зону.

- вплив регіональних конфліктів. Значна геополітична напруга міжгеополітичними регіонами та намагання великих держав вплинути навнутрішні процеси у державах чи територіях у стикових зонах, породжуєконфлікти між державами за території. Такі фактори підштовхують допоширення сепаратизму за етнічною, релігійною, культурною ознакою.Нестабільні держави у стикових зонах легше керуються великимидержавами. Регіональні конфлікти вимагають впливу великих держав,особливо зацікавлених у цій зоні. Втягування великих держав уконфлікти сприяє ширшому впливу на внутрішньодержавні процеси устикових зонах. Геоекономічна складова таких держав пов’язана зневизначеною політичною ситуацією, ризиками ведення бізнесу тавкладання інвестицій у розвиток господарства. Це в цілому загострюєсоціальні конфлікти, що отримують певне «зафарбування» -етнокультурне, політичне, релігійне тощо. Наявність конфліктів устикових зонах послаблює їх роль як суб’єктів міжнародних відноссин.

- «маргінальність» геополітичного простору держав стикових зон. В. Каганськийрозглядає два типи перехідних зон, що формуються на стику різнихсистем – соціальних, політичних, культурних, економічних та ін. Першийтип називає зоною двовідповідності, коли система має риси двох систем, щона неї впливають [8]. Другий тип систем – зона двоневідповідності – маєособливі риси, що відрізняють її від тих систем, що впливають на неїбезпосередньо. Такий тип систем має свої елементи та компоненти, щоформують його структуру. Частіше всього має власні ядра та рушійнісили (як в якості держав, так і територій). В приклад В. Каганськийприводить сельбищну зону між містом і селом у радянський період, щомає соціальну структуру села, але характеризується міським способомжиття. В. Каганський називає це маргінальністю. В. О. Дергачовмаргінальність розуміє як геополітичну периферію або пограниччя міжрізними геополітичними чи геоекономічними регіонами [3]. Соціальнийабо соціокультурний аспект феномену стикових зон полягає у їхмаргінальності, граничності суспільств, що розвивались на стикувласної національної культури та культури метрополії або більшвпливової нації (держави). Розташування на національній окраїні

перетворювало народи стикових зон та регіонів у геополітичну такультурну периферію.

У стикових зонах відбуваються геополітичні, геоекономічні такультурно-цивілізаційні процеси, що мають внутрішні та зовнішніфактори, серед яких – інтеграція, експансія та асиміляція (рис. 4). Угеополітичних стикових зонах ці процеси та явища динамічні.

За весь історичний період у стиковій зоні могли формуватисьдержави або бути окраїною імперії. Якщо локальні та субрегіональніядра етносів формували в минулі історичні епохи державу, а вгеополітичному процесі формування політичної системи світу втратилиїї, то в період зміни балансу сил між великими державами можутьвідновити державу. Вакуум сили між великими державами сприяєвідновленню або формуванню держави. При цьому субрегіональні талокальні ядра етносів можуть об’єднуватись (агрегування) або ділитисьза етнополітичним принципом (нація-держава) (подальша диференціація).

З відновленням балансу сил центри сили притягують до себепериферійні регіони – території та держави стикової зони. Геополітичнастикова зона стає буфером між кількома центрами сили – державами, щонерідко проводять експансіоністську політику щодо геополітичнихстикових зон. Роль буферу між геополітичними регіонами маєгеополітичні та геоекономічні риси. Буферність у геополітичномупросторі проявляється посиленням зовнішнього впливу великих держав.Військово-політична буферність у межах де-юре перетворює геополітичнустикову зону у «сіру зону», що розташовується між двома військовимиблоками.

Рис. 4. Абстрактна модель розвитку геополітичних стикових зон

Розвиток геополітичних стикових зон

Процеси

Фактори

Баланс зовнішніх сил

геополітичні

культурно-цивілізаційні

геоекономічні

зовнішні

внутрішні

Центри сили

Вакуум сили

Буферність регіону

Потенціал становлення держави

Субрегіональні, локальні ядра

ін те гр ац ія

ек сп ан сі я

ас им іл яц ія

примусова

добровільна

територіальнаетнополітична

політико-економічна

етнокультурна

Агрегування

Подальша диференціація

Геоекономічна буферність полягає у периферійності геополітичноїстикової зони, що в історичній перспективі довгий час залишаласьпериферією та сировинним придатком великих імперій. На сучасному етапігеополітичні стикові зони можуть залишатись поза геоекономічнимиблоками держав через низку політичних, соціальних та економічнихпроблем (нестабільність, кризові явища, зовнішні чинники,несформованість політичної еліти).

Процеси регіоналізації підвищують роль геополітичних стикових зон,які стають регіонами-воротами (за С. Коеном) між різнимигеополітичними регіонами. Території та держави, що розташовані в такихзонах, знаходяться у перехідному положенні між геополітичнимирегіонами. Їх культурно-цивілізаційний потенціал дуже високий. Рубіжнісуспільства, що проживають у стикових зонах, більше сприймаютьінновації та зовнішні впливи.

Геоекономічна буферність полягає у периферійності геополітичноїстикової зони, що в історичній перспективі довгий час залишаласьпериферією та сировинним придатком великих імперій. На сучасному етапігеополітичні стикові зони можуть залишатись поза геоекономічнимиблоками держав через низку політичних, соціальних та економічнихпроблем (нестабільність, кризові явища, зовнішні чинники,несформованість політичної еліти).

Процеси регіоналізації підвищують роль геополітичних стикових зон,які стають регіонами-воротами (за С. Коеном) між різнимигеополітичними регіонами. Території та держави, що розташовані в такихзонах, знаходяться у перехідному положенні між геополітичнимирегіонами. Їх культурно-цивілізаційний потенціал дуже високий. Рубіжнісуспільства, що проживають у стикових зонах, більше сприймаютьінновації та зовнішні впливи.

Висновки. Геополітична стикова зона, в яку, на нашу думку, входитьБалто-Чорноморський регіон, характеризується рядом ознак, щовідрізняють від типового геополітичного простору стійких структур –геополітичних регіонів. Відображення динамічної природи знаходимо уполітичній площині, економічній характеристиці, соціокультурномупросторі. Значна кількість дослідників приділяла увагугеостратегічного положення Балто-Чорноморського простору як ключовогоу глобальному балансі счил. Проте тривалий час теоретичних напрацюваньбуло недостатньо. Необхідно проводити комплексні політико-географічнідослідження, які визначаємо за такими напрямками: історико-географічний розвиток, вивчення соціокультурного середовища (етнічний,мовний, релігійний склад населення, цивілізаційний підхід), підходи догеополітичних процесів, що проявляються у електоральному полі,економічна характеристика з точки зору геоекономіки тощо.

Література 1. Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития / Н.В.

Багров. – К.: Либідь, 2002. – 256 с. 2. Блій Г. де, Муллер П. Географія: світи, регіони, концепти / Пер.

з англ; Передмова та розділ «Україна» О. Шаблія. – К.: Либідь, 2004. –760 с.

3. Дергачев В.А. Геостратегическая концепция рубежного государства /В.А. Дергачев // Под ред. А.И. Ушакова. – Одесса, Судоходство, 1996. –24 с.

4. Дергачев В. Геоэкономика (Современная геополитика): Учебник длявузов / В. Дергачев. – К.: Вира-Р, 2002. – 512 с.

5. Дергачев В.А. Геополитика. Учебник для вузов / В.А. Дергачев. –М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. - 526 с.

6. Дністрянський М.С. Україна в політико-географічному вимірі / М.С.Дністрянський. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – 160с.

7. Дністрянський М.С. Етнополітична географія України: проблеми,теорії, методології, практики. Монографія. – Львів: Літопис;Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 490 с.

8. Каганский В. Вопросы о пространстве маргинальности / В. Каганский// «НЛО», 1999, № 37. Режим доступу:magazines.russ.ru/nlo/1999/37/kagan.html

9. Колосов В. Теоретическая лимология: новые подходы / В. Колосов //Международные процессы. Том 7, № 1 (19), 2009. Режим доступу:http://www.intertrends.ru/ three/004.htm l .

10. Колосов В.А. Геополитика и политическая география: Учебник длявузов / В.А. Колосов, Н.С. Мироненко. – М.: АспектПресс, 2001. – 479с.

11. Нартов Н.А. Геополитика: Учебник для студентов вузов / Н.А.Нартов // Под ред. Староверова В.И. – 3-е изд., перероб. и доп. – М.:ЮНИТИ-ДАНА; М.: Единство, 2004. – 544 с.

12. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П.Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. –2-ге вид., доп і перероб. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.

13. Політична географія і геополітика: Навч. посібник / Б.П. Яценко,В.І. Ставійчук, Ю.С. Брайчевський та ін.; За ред. Б.П. Яценка. – К.:Либідь, 2007. – 255 с.

14. Тузиков А.Р. Основы геополитики: Учебное пособие. – М.: Кнорус,2004. – 272 с.

15. Туровский Р. Ф. Политическая география. Учебное пособие. –Москва-Смоленск: Изд-во СГУ, 1999. – 381 с.

16. Туровский Р.Ф. Центры и регионы: проблемы политических отношений[Текст]: моногр. / Р.Ф. туровский; Гос. ун-т – Высшая школа экономики.– М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2006. – 399 с.

17. Ярьоменко С. Г. Геополітичне і геоекономічне позиціонування України у стиковій зоні Балто-Чорноморсько-Каспійського простору: дис….канд. геогр. наук: 11.00.02 / С. Г. Ярьоменко; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 2011. – 237 с.