Logos: А Journa/ of Eastem Chris. Vol. Зб (1995) Nos. 1-4. рр. 69-8~

Galadza IV. 16 \

Літургійна діяльність Митрополита Андрея Шептицького:

Старання про спільну молитв1 на розп'ятій грані двох світів

Петро r аладза

Резюме (EoglisЬ abstnct оо р. 84)

Автор описує тяжкі обставини лhургійноі праці МmJх>полиrа Андрея Шептицького - поліrnчв~ еІUtЛезіо­логічві та богословські перепони, які не дозволяли йону розв'язувати обрядові питання в відповідній реліrійяій апюсферL В добі поневолення українського народу, обряд ставав емблемою поліmчноі прихильноств (до Росії, Польщі. Габсбурзьк.оі Імперії, чи зг лядно до ідеі незалежної Укра:іви). Тодішня панівна метода увіятнзму також пере­творювала обряд ва знаряддя для "приманенвя" православ­них до католицизму. Та крім цього, в добі (перед Другим ВатюtавсьІtЯМ Собором), коли ще не дозволялося ва відмівву східньво-католицьк.у богословію, необхідну для осмислення украінських католицьІUІХ богослужевь, біль­wість диск.усій про лі1ургійві справи зводилися до полеміки про конфесійну приналежність, церковну і національну куль-rуру, та прикмеп "авте1П11чної минувшини". Шеп­тицький вважав, що к.овфлік"JУючі вартості і льояльвості спрИЧВНІОвалв свого роду параліч в літургійному розвИТІtу

1 Uю доповідь виголошено на симпозіюмах з нагоди п'хтдесплітrя смеуm Митрополита Андрея, які відбулися в Києво-Могилянській Академії, в Львівському Державному Університеті ім. Івана Франка, та в Університеті св. ЛаВJІа в Оттаві в осени 1994 р.

70 Петро Г аладза

УГКЦ. Автор твердить, що щойво тепер, після проголо­wенвя везалежносm Украівп, та заохоти римських церков­них властей до сприймаввя і виробленвя притамаuвоі східньо-католицькоі 6оrословії, існує прихожий кокrекст для розв'язаввя літургійного mrrавия в УГКЦ.

++++++++

Будівля споруджена над вулклнами

У довірочному звіті Папі Пієві ХІ-му написаному Мwrрополитом Андреєм Шептицьким 18-го листопада 1928 року, читаємо наступний уривок, в .якому М11трополит описує незавидне обрядово-ліl)'ргіЯне положення Україн­

ськоі Греко-Католицької Церкви. Переклад з французького оригіналу звучить ось так:

Буду'ІІІ з одної сторони з'єднані вірою з Католицькою Церквою, з другої сторони у нас греко-католиків тоя

сам обряд, що в православних - і цей обряд годі від­

кинути.

Ми в собі носимо противорічні елементи, яких навіть

після кількох сторіч з'єднання [з Римом], ще не зов­сім примирено в тілі Вселенської Церкви. Серед нас є жахаючі проблеми, яких досі не розв'язано.

Східньо-католицька епархія лучить в своїй душі і в своєму організмі елементи, що іх постійно роздира­

ють світська боротьба і ненависть. Тому в душі схід­ніх католиків є контрасти, про яких західні католики

навіть не доrадува.либся - внутрішні конфлікти про­тиворічннх атавізмів [незагоєні боротьби предків}, які роблsm. з греко-католицької епархu будівлю, спору­

дЖену над ущелинами, які кожної хвилини можуть відкриn1ся; над вулканами. про які ніколи не можна

сказати з певністю, що вони зовсім недіючі

І тому стільки можливих вір.мінних і противорічних

понять про те, як поступати, що дуже важко дійти до згідности думок відносно програми праці.

Літургійна діяльність Митрополита Шептицького 71

Деякі [греко-католики] з одної сторони стараються приподобатися православним, щоб іх притягнути до

католицької віри. Тому бажають вони стати якнай­ближчими до них, щоб іх здобути якнайскорше.

З другої сторони інші [греко-католики) з ненависти до схизми і fi страшних наслідків, воліли би цілком стерти всі сліди того всього, що нас єднає з право­

славними. Хотіли би вони помножити ті зовнішні подібності, які нас зближують до латинського Заходу.

Незважаючи на те, що ми визнаємо католицьку віру і послух папським декретам, для західніх католиків

ми ніколи не є дос~пь католицькими; але рівночасно тому що ми занадто златинізовані, ми нездатні пра­

цювати для привернення східніх [цебто, православ­

них).

Для східніх з друrоі сторони, ми все бу демо або зрад­

никами батьківщини, або запеклими латинниками,

або другорядними католиками. Все, що ми робимо вони можуrь кр~пикувати, і то все з нових причин, з

причин. які завжди видаються слушними.

В очах латинників, так довго як ми, наприклад, носи­ли бороди і східній священичий одяг, і так довго як ми Jрималися обрядів так як іх передали нам батьки,

м.и завжди були "осоружними москалями" чи "огид­ними русинами". Але коли ми обголили бороди. вбралися в латинські реверенди і прийняли всі набо­женства ЛаТІШськоі Церкви, ми тоді перестали бути

сприємливими [для праці на Сході].

Отже нас все будуть підозрівати. А щодо пропагу­вання католицької віри на Сході, ми залишемося

осоружним знаряддям через латинізацію, що іі нам накинуто.

Одпаче, без огляду на причини, чи то через "візантій­ство" чи то через ,,латинство", наші сусіди повсяк­часно повторятимуть фразу "Caeterum censeo,

72 Петро Г аладза

Carthaginem esse delendam" [Я завжди думаю, що Картагіна мус1пь бути знищена].1

Починаю з цієї цитати, незважаючи на перестарілість і неакуУа.льність деяких фраз про ,,навернешн1" православних, тому що вона добре окреслює один вимір розпинання Украінської Церкви поуУгамн, які часто бажали чи то

придушувати чи то використовувати Греко-Катол1щьку Церкву, при тому вживаючи ліуУрІічні символи і обряди чи

то як пrіетексти, чи з другої сторони, як емблеми льояль:­ности, щоб тільки осягнути свої цілі.

Основна теза моєї статті, яка має за мету насвітлити

старання Кир Андрея привеСти до того, щоб ,,Русь могла МОЛИllіся з Руссю" (перефразовуючи гасло з 17-го сторіччя про зусилля в справі церковного поєднання) ось така: Так довго як українці були поневолені політично, були жертвами чужих інтересів у розшматованій територu (наприКJJад, за

часів Шептицького), і так довго як Греко-Католицька Церква була придушена на плані богословському, цебто не мала права розвивати богословське мислення зІідно з пере­

данням своєї східньо-християнськоі спадщини (цебто аж до

часів П-го Ватиканського Собору), так довго всі старання Шептицького про основну і всеобіймаючу літургійну рефор­му своєі Церкви, мусіли залишкгися не тільки безуспішними,

але і вкрай контроверсійними, ведучи до постійних конфлік­

тів. Вину, однак, годі приписувати Шептицькому. Лиха треба радше шукати в обставинах політичного поневолення і богословського прн.цушення. з якими Шептицький старався собі зарадити якнайкраще.

У першій частині cтarri опишемо історичний фон зусиль

Шептицькових в царині літургійній, а в другій - перейдемо

до елементів самої літургійної діяльности Мwrрополита як такої. Цю діяльність годі зразуміти без перегляду КJJючових

подій, які відбувалися ще перед народженням Шептицького. Представлення цього фону займає велику частину нашої

статті, але воно необхідне.

1 Epistolae et reiationes ad Sanctam Sedem iingua galiica eXJJratae. Romaoa Seu Leopolieo. Beatificatioois et Canonisationis Setvi Dei Andreae Szeptyclcyj Arcbiepiscopi Leopolieosis Ucrainonнn Metropolitae Haliciensis, fols. 233-35.

ЛітурІіЯна діяльність Митрополита Шептицького 73

Попередній історичний контекст Кир Андреєвої літургій­ної діяльности можна загально описати так: Від половини

19-ro сторіччя Ватикан старається приманити православних до підчинення Папі Римсько ну. вживаючи обіцянки про

недоторканність східнього обряду. Однак, в той сам час, щоб

відцатmt греко-католиків від тих самих православних, Рим натискає на греко-католиків, щоб вони латинізували свій

обряд. Побачимо що наставлення Рину до обряду rреко­катоJПІків зміниться офіційно щойно 1938 р., коли Ватикан переконається, що і греко-католикам можна довіряти в місії

"приманювання" православних. До цього церковного момен:rу треба додати і політичний

аспект, якиЯ нав'язує до проблеми положення Украіни на грані двох світів. До Першої світової війни. ті греко-католи­ки, які бажали відrребати чи оживити свою східню ліrурІіЯ­ну традицію через зв'язок з православними за Збручем, нераз

ставаJПІ вислужниками інтересів Царської Pocu, яка блиску­чо сприяла розвиткові і збереженню візантійських традицій. З другої сторони, греко-католики, які старались оживити

ліrурІіЯну традицію відкриваючи іі впливам динамічного

польського костела в Габсбурзькій Імперії, теж могли става­тися вислужниками чужої шляхти чи намісників. які так

само не все дбали про добро галицьких українців. Отже, до повстання незалежної Украіни і утвердження

цієї незалежности. звичайна, нормальна і здорова відкритість

впливам чи то Сходу чи то Заходу. все носила додатковий

характер еветуальноі політичної зради, чи бодай тяrотіння до чужих інтересів. Тому обряд греко-католиків пережив

отой параліч, який описує Митрополит Андрей у своєну звіті Пієві ХІ-му, зацитованому вище. Твор1юго літургіста часто

прозивали або "про-московським восточником", або "про­польським латинізатором", навіть коли цей не мав наміру ні московщити. ні польщити.

Відносно богословського виміру цього питання, слід

підкреслити, що до 11-ro Ватиканського Собору, східнім­католикам не вільно було розвивати богословію, яка була б

сумісна із греко-католицькою літургійною традицією, бо хоч ця традиція бу ла в основному візантійською, сама бого­

словія, яка б служила фундаментом для цісі літургічної практики, завжди мусіла бути латинською. Щойно на 11-му

Ватиканському Соборі, у трьох декретах Lumen Gentium

74 Петро r аладза

(Догмаrnчна Конституція про Церкву)3, Orientalium Ecclesia­rum (Декрет про Східні Католицькі Церкви)" і Unitatis Redintegratio (Декрет про Екуменізм)5 Католицька Церква визнає. що східні-католики можуть мати і свою притаманну

богословію. (Перед тим признавалося ім лише відмінну літургійну і канонічну пракrnку.)

Раніше, тих, які "заглядали за Збруч", щоб пізнавати тамошню богословію, часто прозивано не тільки політич­ними зрадниками, але і схизмофілами. А це мало сумні

наслідки, бо як відомо, в Києві до большевицькоі революцu

працювали науковці, включно з літургістами, які глибоко осмислювали богослуження спільні греко-католикам і

православним.

У наступному перегляді подій і документів, 'ІИтач повинен слідкувати за колізією, чи зглядно координацією,

поглядів і починів Риму, Відня, Львова, та Ст-Петербурга.

Саме конфлікти між цими центрами, чи внутрі цих центрів, стимулювали ,,вулканічні вибухи" описані вище Митрополи­том Шептицьким.

Історичне тло

• У 1848 р. Пій ІХ. вперше після кількох століть мовчанки Римського Престолу, звертається до світового право­слав'я посланням /п Suprema Petri Aposroli Sede в якому заохочує православних підчинитися Римському Престо­лові. Папа заявляє, що таке підчинення не мало б понес­

rn за собою будь-якої латинізації.' В часі писання цього звернення Пій ІХ має контакт із Іполитом Терлецькнм, спольщеним волиняком, який перебуває в Римі як член

3 Par. 23. 4 Pu.3. s Pu. 4& 17. 6 Ріі ІХ Pon.tijici Махіті Acta, vol. l, pt. 1 (Romae: 1854 ), 90. Cf. Аіdав

Nicbols, ор, Rome and the Eastem Churdies (Collegeville, MN: Liturgical Press, 1992), 306.

Літургійна діяльність Митрополита Шептицького 75

римо-католицького Чину Ресурекціоністів.7 (Нижче побачимо чому постать Терлецького важлива.)

• У 1862 р. аВС"ІріАське правительство в Галичині реагує на зростаюtЦІЯ греко-католицький обрядовий рух і його

про-російські і про-східньо-украінськ.і нахили протестом про111 бу дь-якоrо літургічного очищення від ла111нізмів. 8

(Між іншим, тодішні літургічні ,,восточники" нераз поси­лалися на деяк.і заяви римсьКJtх папів про збереження східнього обряд)').

• У 1863 р. австрійський уряд передає польській шляхті в Галичині провід у більшості суспільних і політичних установ. Галицькі українці оц1м поволі стають друго­

рядними громадянами. У 1866 р" реагуючи на це пони­ження та піддаючись вербуванню царськими агентами, Маркель Попель, відомий русофілський автор першого повного греко-католицькогQ підручника літургіки, 9

покидає Галичину разом з групою священик.ів, щоб працювати в Холмськ.ій Епархії, останній греко-като­

лицькій епархії в цілій тодішній Російськ.ій Імперії.

• У 1871 р. Іпотпа Терлецького, який був переїхав з Риму на Закарпаття. змінивши обряд і ставши греко-като­лицьким василіянином (і згодом проводирем обрядового руху) арештовано мадярським правлінням за. те, що

одержував книжки з Російської Імперu. Терлецький так переживає своє ув'язнення. що після звільнення посилає

листа до царя з проханням про дозвіл поселитися в Яоrо царстві. Переїхавши в Киів, стає православним мона­хом.10

7 Jvao L. Ruduytsky, "Hipolit Vladimir Terlecki" in Essays іІ1 Modem Ukrau1ian History, edited Ьу Peter L. Rudnytsky (Edmo11tou: Canadiao Institute ofU.krainian Studies, Uпiversity of AIЬerta, 1987), 145-46.

• Cf. Sacra Congregatione per la Cbiesa Orientale, La Liturgiл ed і/ Rito Praticati d!Ji Rute11i: Voto de/ Р. Cirillo Koro/evskїJ. Prot. N. 1219128 (Romae: 1936), 61 [далі цитуєп.с~1 ~1к "Korolevskij, Voto ].

'Литурzика (Л"•о• ... : .... пеЧАтии ЗАведею.111 СтАвропиrtіісхоrо, 1863).

1° Cf. Rudnytsky, "Terlecki," 151-52.

76 Петро Г аладза

• У тому ж році. Маркель Попель, прийнявши право­слав'я, одержує від царя назначения на адміністратора

Холмськоі Греко-Католицької Епархії. Чотири роки

пізніше (1875 р.) в присутності самого Александра 11-го, Попель передає Холмську Епархію в юрисдикцію Російської Православної Церкви. Передання попере­

джено "очищенням обряду" від латинських впливів. В часі переходу, царське військо вбиває сім греко-като­

лицьких священик.ів і понад сто мирян.11

Папа Пій ІХ реагує на ліквідацію останньої греко-като­

лицької епархії в Російській Імперії енциклікою Отпет Sollicitudinem, в якій забороняє греко-католикам впрова­джуваm будь-які зміни в обряді, навіть коли б ці були в дусі попередніх папських закликів про збереження

східніх традицій. Отже всі латинські запозичення мали б залишитися недоторканими.11

• У 1876 р. австрійський намісник Галичини скаржиться римським властям, що греко-католицькі єпископи далі толерують обрядовий рух серед своіх священиків.13

• У 1882 р. Папа Лев ХІІІ наказує польським єзуїтам реформувати Василіянський Чин. 1• Єзуїти вважають літургійну традицію галицьких українців malum neces­sarium.15

• В тому самому році греко-католицька парафія в селі

Гнилички оголошує бажання перейти на православ'я. Заява потрясає самого Цісаря Франца Йосифа. Рим

11 Cf. L. Glinka, "Diocesi Ucralno-cattolica di Cbolm." Ana/ecta OSBM І, 34 (Romae: 1975), 258.

І) Ріі ІХ Pontifici Махіті Acta, vol. 6, pt. 1 (Romae: 187 8), 317. 13 "А Mous. Giuseppe Sembratowicz, Arciv. di Leopoli е sua divisata

.reouozia." iD Giuseppe Mojoli, Attivita Liturgica del/a S. Co11gregat.io11e 'de Propaganda Fide•per gli Affari di Rito Orie11tale пеІ periodo 1862-1892, vol. 1 (Viceoza: ESCA, 1977), 201.

14 Singulare praesidium, Acta Sanc1ae Sedis 14 (1881): 486. 15 Korolevskij, Voto, 106.

Літургійна діяльність Митрополита Шептицького 77

усуває ревного Митрополита Йосифа Сембратовича за "толерування очищення обряду, яке мало за властиву ціль асиміляцію рутенців в Російську Церкву, на те, щоб

могли лenne перейти в московську схнзму".16

У той же час у зв'язку з заявою гнилицькоі парафіі, австрійське правительство починає судовий процес за

державну зраду над кількома відомими галицькими москвофілами, серед яких є русофільський народовець

і літургічний діяч, о. Іван Наумович. Всіх звинувачених

визнано невинними. Однак Наумович все таки втікає в Росію, де пізніше є нагороджений почестями.17

• У 1886 р. російський філософ Владимір Соловьев видає славне письмо (pro-meпюria) в якому немов би від­

гукується (позитивно) на старання римських папів

притягнути Росію до католицизму. Соловьев підкрес­ЛJОЄ, що східня ліrургіnна традиція мусіла б залишитися

непорушною в будь-якому евентуальному з'єднанні з

Римом.18

• У тому ж році, австрійський уряд заявляє бажання дру­

кувати всі богослужебні КІПІГИ для греко-католиків, щоб

очистити іх від усіх "схизматицьких", цебто, мнимих російських "помилок".19 (Такими вважалися багато обрядів і текстів, які були несумісні з тоцішньою

латинською богословією.)

• У 1887 р. Папа Лев ХІІІ, великий аматор східніх питань, відкриває в Римі венедиктинську колегію св. Ансельма,

де згодом виголосить промову із закликом до венедик-

16 •л Moos. Giuseppe Sembratowicz, Arciv. di Leopoli е sua divisata rinuozja: Mojoli, vol. 1, 200.

17 Anton Korczok, Die griec/1isch-lшtolisc/1e KircJ1e іп Galit.ien, QueUen und Studiea, S-te Abteilung: Religionswissenscbaft, Heft 1 (Leipzig und Berlin: Osteuropa-Institut in Breslau, 1921), 139.

11 Собрание Сочинений В.ладимира Cep1eeвuЧJJ Соловьееа, том 11 (Вn.ixeUes: Foyer Oriental Cbn!tien), 385.

19 "А Mons. Silv. SemЬmowicz, Arciv. Ruteno - Lemberg: in Mojoli, vol. l, ст. 212. Гл•дн теж Mojoli, vol. 2, ст. 166 і J69.

78 Петро r аладза

типців помогти йому "знову завоювати Схід". 10 У кількох статтях виданих в тому ж періоді, чільні вене­

диктинці підкреслюють важливість збереження східніх лі~урrіАних традицій для успіху такого "завоювання''.11

• У 1889 р. у підготовці до Львівського Синоду, який відбудеться два роки пізніше, Римська Курія, ЦИl)'ЮЧИ енцикліку Отпет Sollicitudinem, перестерігає Митро­потпа Лева Сембратовича. що Синод не сміє братися до будь-якої чистки обряду від латинізмів.11 В дусі цієї перестороги Синод потверджує рубрики т.зв. читаної

Служби Божої, та інші латинські практики.

• У 1892 р., того ж року, що ру ко положено Андрея

ІlІеІПИЦЬкого на священика, європейський науковий світ символізує початок переоцінки візантійської спадщини інавrурацією німецького наукового журналу Byzanti­nische 'kitschrift. Раніше, візантійську куль~уру звичай­но утотожнювано з підлістю і примітивізмом.

• У 1894 р. Папа Лев ХІІІ видає Апостольський лист Orientalium D;gnitas в якому вперше визнано, що всі обряди рівні.u Однак чотири роки пізніше перекреслено всі евентуальні позитивні наслідки цього визнання для галицьких і закарпатських украі11ців, коли то мадяр­ський римо-Католицький єпископ міста Сатмару впливає на Рим, щоб той проголосив неправосильність Orien­talium Dignitas на території Австро-Уrорщини.14

20 1..Ьпуєn.сІІ у Sonya Quitslund, Beaudui11: А Prop/1et Vi11dir:ated (New York:: Newman Press, 1973), 96.

21 Revue Benedictir1e 8 (1891): 117-29. n •д Mous. Silv. SemЬratowicz, Arciv. Ruteno - LemЬerg." in Mojofi, vol.

1. сг. 212. Гпхдм теж Mojofi, vol. 2, сг. 220. 23 Acta Sa11ctae Sedis 27 (1894): 257-64.

• 24 Cf. Cirillo Korolevskij, L V11iatisrne: Defi11itio11 - Causes - Effe1s -

E1endue - Da11gers - Remedes (D'Amay sur Meuse, Belgique: IrCnik:on -Colleclion, 1927).18.

Літургійна діяльність Митрополита Шептицького 79

Почини самоtо Шептицьмzо

Переходимо нарешті до літургійної діяльности самого Шепrицькоrо. Можна сказати, що до 1905 р. ця діяльнісТь, хоч доволі жвава, не відзначалась якимсь особливим тяготін­ням до більш автентичних візантійських традицій Україн­ськоі Церкви. В цьому періоді Митрополит АндреА видає

відомий Львівський Служебник і наглядає над четвертим

впданням ставропшійського Ізборника. Ш книги в уміркова­

ний спосіб продовжують попередні про-латинські течії галицької Церкви.

У 1905 р. настає зміна в Російській Імперії, яка вплине на

"літургійну пщ1ітику" Кир Андрея. 17-го квітня того ж року царський режим проголошує релігійну терпимість, яка бодай в принципі. якщо не в дійсності, відкриє· двері

ІІІептицькому для т.зв. "східнього апостоляту", цебто, для праці над відродженням греко-католицьких епархій на території росШської імперії, як і над притягненням росіян до

ідеі з'єднання з Римом. До половини року після квітневого указу, Митрополит

Андрей звернеться до нового літургіста, відомого русофіла

лемківського походження, о. д-ра Тита Мишковсі.кого.

Вербування Мишковського стане свого роду реабілітацією, тому що 1893 р. саме через завзяте мовне і культурне

русофілство було усунено Мишковського з посади префекта Львівської Семінарії та з викладача біблійних наук у

Львівському Уні.верситеті.15

У 1906 р. ІІІеІПЮ.О>киR також починає досмертну дружбу із ще одним русофілом і літургістом, з французом Франсуа

Шарон (fran~ois Charon), який пізніше змінить ім'я на ,J(ирило Королевський" та з часом стане одним з найбільш довірених експертів справ східніх Церков в цілому

Ватикані. 26

25 Про ЖИТТJІ МиШ1'оаського г ЛJІJUІ, Peter Galadza, "Туt MysЬkovsky: Тhе Esteeшed Russopbile of the Lviv Greco-Catholic TheologicaJ Academy," Joumal of Ukrainian S1udies 18 (1993): 93-122.

16 Про русофіт.ство Королеаського гл1.nн. Peter GaJadza, "Тhе TheoJogicaJ Fouodations of the Liturgical Work of Metropolitan Andrei Sbep­tytslcy" (Pb.D. Diss., Uoiversity of St. Micbael's College, Torooto, 1994), 317-21 .

80 Петро r аладза

Цілими десятилітrями Шептицький покладатиметься на цих двох русофілів та доручатиме ім деякі найважливіші

літургійні проєкти. Як пояснити цей зворот до русофілів? Доволі просто. Шептицький вважав, що коли царському

режимові можна використовувати галицьких русофілів дл.я пропаrування православ'я на територіі Габзбурськоі Імперіі, йому з другої сторони може вдатися використати русофілів,

щоб ширити католицизм в Російській Імперіі. Єдина передумова: русофіли мали б бyrn всеціло віддані католиць­

кій ідеі. Не зважаючи на прерізні наклепи і доноси на о. Мишковського про нібито схизматицькі тенденцїї, він видно

був настільки льояльним Римові, що Шептицький міг покладатися на нього. Перед своєю смертю в 1939 р. він навіть дослужився позиції віце-ректора Львівської Богослов­сько і Академїї, цебто, заступника самого Йосифа Сліпого. А щодо Королевського, то відомо, що він був одним з найревніших промоторів папського ,,абсолютизму" (як також і примусового целібату).

Таке покладання на русофілів стане найголовнішою причиною контроверсійности літургійних зусиль Шептиць­

кого. Опоненти Кир Андрея почнуть міркувати, що так як

Іполит Терлецький, Маркель Попель, та Іван Наумович, сам Шептицький, або себе, або і Церкву свою готує, може і не хотячи, до переходу на православ'я.

Вже від 1905 р. о. д-р МишковськиR почав працювати над новим греко-катотщьким требником. Ця понад 500-сторін­кова книга, яка узг ляднує різні призабуті візантійські

практики, що іх помилково утотожнено деякими греко­

католиками з російським православ'ям, бу ла готова до друку

ще перед Першою світовою війною. Однак, через воєнне лихоліття Требник появиться в двох частинах аж в 1925-26 роках.21 Від цього моменту починаються прикрі ,,літургійні" доноси на Шептицького. У 1927-му році перемиський єпис­

коп Йосафат Коциловський скаржиться Ватиканові про

21 єvхолоrІон'Ь йt\И тРЄsник'Ь сост4вАDІ1' по воАи wsААстиАгоо Cos6p.i s"1вшАгоо в" t\ьвоn. Й:зд4и1' в" t\ьвов1і Tvnoм ... іі ііждивtнrєм" СтАvроnнrінскАгоо "ІнстіТ'hА, 1925. Про історію цього видаии~~ г л~~ди Galadu., "The TheoJogicaJ Foundatioos; ст. 356-65.

Ліrурrійна діяльність Митраполита Шептицького 81

видання Требника.u У 1929 р" коли Шептицький видає новий служебник, станиславівськио єпископ Григорій

Хомишин та владика Коциловський і філядельфійський владика Константин Богачевський офіційно забороняють своїм священикам ним користуватись.19 Навіть коли рік пізніше Кир Андрей редагує Служебник, щоб здобути згоду всіх греко-католицьких єпископів, які таки подали свій

імпріматур (видрукований на перших чотирьох сторінках

книги) - навіть тоді де.які єпископи відтягнуть свою згоду,

мовляв, служебник надто "православний".30

Роки між 1928 і 1934 були найтяжчими для Шепт1щь­кого відносно наклепів зі сторони собратів в сані. У 1928 р. Пій ХІ видає енцикліку Mortalium animos, в якій заборонено ді.ялог з православними.з• Заборону інтерпретовано поде­куди в Галичині як напімнення проти, між іншим, поглядів Кир Андрея. У цьому періоді також певне число парафій на

Лемківщині переходить на православ'я. Наклепи проти Шептицького збільшуватимуться аж до 1934 р" коли Рим вишле апостольського візитатора в особі чеського редемпто­риста Яна Гу дечика, щоб перевірити чи дійсно в Львівській

Архиєпархії та в Богословськіn Академіі поширене "схизмо­фільство ". (Були і інші наклепи, мовляв, Шептицький умово знемагає.) Гудечик вповні і блискучо оправдав Митро­полита Андрея.з~

Однак, недруги Шептицького, як і в нутрі Греко­

Католицької Церкви так і серед польського клиру, далі інтерпретуватимуть його літургійні почини з перспективи попереднього досвіду з відступниками. Владики Хомишин і Коциловський у своіх скаргах до Риму цитуватимуть заборону Отпет Sollicitudinem.33

Великою іронією є факт, що точно в той же час сам Рим творив і піддержував єзуїтські та інші групи. наказавши ім

досконало вивчити і практикувати східній обряд без жадних

11 Korolevskij, Vo10, ст. 110. n Там же, ст. 122. 30 Глх.аи Меле-rіІ Соловій, БожtстоеНJІО ЛІі11ур1іА: /сторі А. Розоиток.

ПоАсненн.11 (Рим: Записки ЧСВВ, 1964), 102. 31 Acta Apostolicat Stdis 20 (1928): 5-16. :п Korolevskij, Voto, ст. 132-36. "Там же, сТ. 70-75.

82 Петро Г аладза

латинізацій (цебто обряд, якого народ у той час називав "православним') на те, щоб притягати волиняків та інших православних до католицизму. Отже, знаючи, що греко­католицька місія серед православних буде компромітована златинщеним обрядом, Шептицький старався тільки наслі­дувати літургійні напрямні видані деяким монашим зrрома­дЖеІDfЯМ самим Римом. Все таки, цьому наслідуванню бу де

пришитий ярлик схизмофільства. З другої сторони, Кир Андрей переживав те, що

незважаючи на його старання про відродження візантійських ліlургіАних традицій, Ватикан далі вважав обряд галицьких

греко-католикШ (як також і іх політичні погляди) перешко­дою для праці серед православних волиняків поручаючи тому "східній апостолят" другим особам, наприклад, владиці Николаєві Чарнецькому, ЧНІ, які підлягали не Кир Андреєві, але безпосередньо Ватиканові. Щойно у 1936-му р. вдасться Королевському представити РимськіЯ Курії 292-сторінковий рапорт (votum), в якому цей настоюватиме, що поворот Шептицького до східніх традицій, не вияв

схизмофільства, а радше старання зробити його Церкв/. більш здатною голосити католицизм серед православних. 4

Треба 1)'Т і підкреслити. що коли в тому періоді єпископи ХоМІПІІИН і Коциловськия нарікали на Шептицького, вони це робили в цілком добрій вірі, вважаючи, що саме вони, а не

ШептицькиЯ, заступають поглядп Ватикану. Щойно у 1940-му JЮЦі Рим нарешті офіційно докаже, що є знесені всі його

попередні заборони про ре-візантінізацію обряду греко-като­ликів, бо почне видавати літургійні книги т.зв. Recensio ruthena, якими почнуть радо послуговуватися навіть і право­славні, позбавлені власних видань через воєнне лихоліття.

Друкуючи так.і книm, Ватикан зробив те, чого під кутом літургійним домагалися відступники Іполит Терлецький,

Маркель Попель і Іван Наумович. Рим відважився на такий крок саме в той час, бо з початку Другої світової війни бачив, що буде нагода ширити католицизм на Сході. Однак, коли під кінець 1943 р. Ватикан переко11ався, що Червона армія відбиває наступ, префект Східньої Koнrperaцu Кардинал

Тіссеран вислав листа до галицьких греко-католицьких

34 Там же, ст. 45, 105.

Літургійна діяльність Митрополита Шептицького 83

єпископів, в якому зніс обов'язок впроваджувати Recensio ruфena.3s Отже, щоб чітко відрізняти греко-католик.ів від православних, як.і знову домінували, далі треба було, мовляв,

відмінних обрядів. Тільки екуменіз~s П-го Ватиканського Собору, та проголошення незалежности Украіни поставили кращий фундамент для спокійного розвитку літургійного життя українців греко-католиків, відсуваючи перешкоди

релігійного та політичного характеру .

Більш загальні прикмети літурzіііної праці Кир Андрея

На кінець, тому що дехто чує про літургійну діяльність

МІrІрОполита Андрея перший раз, хочемо підсумувати бодаR

кількома реченнями інші аспекти цієї ж діяльности, яких не наголошено в цій роботі, але як.і є яскравими, а що важніше,

мають актуальне значення по-сьогоднішній день.

В першій мірі, майже від самого початку своєї митро­поличої праці Кир Андрей звертав увагу на те, що като­лицизм не можна утотожнювати із латинським обрядом.

По-сьогоднішній день існує поняття в деяких колах, що

властиво латинський обряд є єдиний католицький чи бодай

"більш католицький". Таке хибне думання Кир Ан.l{рей осуджував в особJШвий спосіб у своіх літургійних посланнях

ЗО-их і ранніх 40-их років. Другий аспект, що далі аКl)'альний, це наголошування

Кир Андреєм - зокрема від 30-их років - що обряд греко­католицької Церкви це таки візантійський обряд, який в своіх основних і загальних рисах (хоч очевидно не в усіх

деталях) є тотожний з тим, що його практикують інші Церкви візантійської традиціі. Отже він тим опрокидував поняття, мовляв, існує якийсь зовсім відмінний "уніятський", чи "греко-католицький" обряд.

Однак, МІпрополит рівнож уважав, що цей обряд не сміє перестати розвиватись. Кир Андрей прекрасно розумів, що

все що дійсно живе набирає нових наголосів, форм, вира­жень. Словом, мусить бути відкрите для розвитку. Однак

:11 JІисг датований 15-ro вересня, 1943, UД/АмЛ. 358/3/191 , ар,к. 52 об, ,.ЛиС1)'11ання з Сх. Ко11гр. в Римі npo nеревидан111 літурr. книг '.

84 Петро Г аладза

цей розвиток повинен би бути органічним - згідно з .цухом, етосом, та боrословією візантійськоі традиції.

ІІ.Іеrrпщький також .цуже сильно протиставився тенден­ціі де.яких кіл в Галичині кпити з православних богослужеб­

ІПІХ пракmк, чи вважати, що лі~ургійне жипя украінських

(чи навіть російських) православних є таким, що від нього греко-католики не можуть нічого навчитися. Він тому робІПЬ відважний крок, дозволяючи Мишковському відкри­то корис~уватись Требниками Петра Моmли і Гедеона Балабана у зладженні Львівського Требника 1925 та 26 років.

Шепmцький став великим провідником Українськоі Церкви і народу, бо він намагався, оскільки обставини на це

дозволяли, переобразити оте релігійне розпинання свого

народу. І коли дійде одного дня до світлого воскресення в якому всі українці знову причащатимуться не тільки з спіль­

ної чаші цькування, заслання і тортур, але також із спільної чаші Т~ла і Крови Божого Сина, то це у великій мірі буде

завдяки візіі і початковим старанням Кир Андрея.

++++++++

Abstract

ТЬе liturgical work of Metropolitan Andrey Sbeptytslcy was im~ded Ьу iniпUcal political, ecclesiological and tbeological factors wh1cb prevented а properly litur~ical agenda from informing this worlc. During the period of poliucal subJugation liturgical quest.ions frequeotly Ьесаmе emblems of loyalty to Russia, Polaod, the Habsburg Mooarcby or the idea of Ukrainian statehood. The uniat.ism of the day transfoпned Ukrainian Catholic worsbip into а tool for the "enticement" of the Orthodox into Roman subпUssion. FшaUy, the inability (prior to Vaucan 11) to develop а distinctive Eastem theology congruent with Byzantine liturgical practice caused liturgical discussions in Sbeptytslcy's Churcb to degenerate to confessional or national poleпUcs, or debates regarding the "autbentic past."

+ + +

+