Колективна монографія - CORE

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИДержавний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТімені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Колективна монографія

До 10-річного ювілеюкафедри менеджментубанківської діяльності

УДК 336.71(477)+330.341.1ББК 65.262.10

Б 23

Л. О. ПРИМОСТКА, М. І. ДИБА, І. В. КРАСНОВА, Л. В. КОНОПАТСЬКА,А. В. НІКІТІН, О. В. БОРИШКЕВИЧ, М. П. ГОЙВАНЮК, Є. С. ОСАДЧИЙ,

Т. Г. ІВАНОВА, В. Г. ШЕВАЛДІНА, Г. Т. КАРЧЕВА, В. І. КОЗЛОВ,К. А. БЄГУН, А. М. СУТОРМІНА, К. М. СУТОРМІНА, Л. А. ГОРБАТЮК,

В. В. ЛАВРЕНЮК, І. Я. КАРЧЕВА

РецензентиА. М. Мороз, д.е.н.

(Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана)О. Д. Вовчак, д.е.н., проф.

(Університет банківської справи Національного банку України)О. І. Береславська, д.е.н., проф.

(Національний університет Державної податкової служби України)

Рекомендовано до друку Вченою радою КНЕУПротокол № 2 від 25.09.2014

Банківська система України: інституційні зміни та ін-новації [Електронний ресурс] : кол. моногр. / [Л. О. Примостка,М. І. Диба, І. В. Краснова та ін.] ; за заг. ред. Л. О. При-мостки. — К. : КНЕУ, 2015. — 434, [6] с.

ISBN 978-966-483-980-5Монографію присвячено дослідженню інноваційних напрямів розвитку та

інституційно-структурних зрушень, які відбуваються в банківській системіУкраїни в умовах глобальної турбулентності. Проаналізовано процеси концент-рації банківського капіталу, інновації у сфері банківських технологій, продуктів іпослуг. З практичного боку узагальнено світовий і вітчизняний досвід дистан-ційного банкінгу, систематизовано методи оцінки його ефективності, виявленоновітні тенденції в регулюванні банківської діяльності на міжнародному та націо-нальному рівнях. Особливе місце відведено аналітичному дослідженню надій-ності банківської системи в умовах циклічного розвитку економіки. Матеріалпідготовлено з урахуванням міжнародної практики ведення банківського біз-несу.

Монографія призначена для науковців, викладачів, аспірантів і студентів, якіспеціалізуються в сфері банківської справи та фінансів.

УДК 336.71(477)+330.341.1ББК 65.262.10

Розповсюджувати та тиражуватибез офіційного дозволу КНЕУ забороняється

© Л. О. Примостка, М. І. Диба,І. В. Краснова та ін., 2015

ISBN 978-966-483-980-5 © КНЕУ, 2015

Б 23

3

Вступне слово . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

РОЗДІЛ 1. ІНСТИТУЦІЙНО-СТРУКТУРНІТРАНСФОРМАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕ-МИ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

1.1. Інституційні зміни та напрями інноваційногорозвитку сучасного банківництва . . . . . . . . . . . . . . . 91.2. Державні банки в структурі банківського сек-тору України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 241.3. Системно важливі банки в інституційній архі-тектурі банківської системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 331.4. Трансформація інституційного середовища діяль-ності банків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 521.5. Взаємодія банків з міжнародними фінансово-кредитними організаціями . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69

РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУЦІЙНИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕСІВКАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ 88

2.1. Цільові орієнтири та індикатори капіталізаціїбанківської системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 882.2. Концентрація капіталу в банківському секторі . . 1122.3. Злиття, придбання та поглинання в банківсько-му секторі України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1292.4. Залучення банками капіталу на міжнароднихринках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146

РОЗДІЛ 3. ІННОВАЦІЇ У СФЕРІ БАНКІВСЬКИХТЕХНОЛОГІЙ, ПРОДУКТІВ І ПОСЛУГ . . . . . 157

3.1. Розвиток дистанційного банкінгу у вітчизнянійпрактиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1573.2. Інноваційні форми та методи дистанційногообслуговування клієнтів банків . . . . . . . . . . . . . . . . . 1703.3. Ефективність дистанційних банківських послуг . 190

Зміст

4

3.4. Інноваційні інструменти хеджування фінансо-вих ризиків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2003.5. Фінансовий інжиніринг у банках України . . . . . 2143.6. Інновації у сфері банківського маркетингу . . . . . 233

РОЗДІЛ 4. ІНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИ БАНКІВСЬКОГОРЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ . . . . . . . . . . . . 241

4.1. Система монетарного регулювання в інститу-ційній економіці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2414.2. Управління золотовалютними резервами: між-народна та вітчизняна практика . . . . . . . . . . . . . . . . 2604.3. Інституційні моделі банківського регулюваннята нагляду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2754.4. Вплив моделі банківського нагляду на стабіль-ність банківської діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2894.5. Регулювання діяльності системно важливихбанків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2974.6. Системи діагностування фінансової стійкостібанків у міжнародній практиці банківського на-гляду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 309

РОЗДІЛ 5. НАДІЙНІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИВ УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХДИСБАЛАНСІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 320

5.1. Економічні цикли та їх вплив на банківську ді-яльність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3205.2. Виявлення домінантних факторів впливу на на-дійність банківських систем країн світу . . . . . . . . . . 3405.3. Взаємозв’язок глобальних економічних дисба-лансів і надійності банківської системи . . . . . . . . . . 3655.4. Аналіз взаємозв’язків між домінантними фак-торами впливу на надійність банківської системи . . 3815.5. Модель інтегрального оцінювання надійностібанківської системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 402

Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .422

5

До 10-річчя кафедрименеджменту банківської діяльностіКиївського національного економічногоуніверситету імені Вадима Гетьмана

Підвищення адаптивності та конкурентоспроможності еко-номіки значною мірою залежить від інновацій, які за сучаснихумов перетворилися на ключову рушійну силу економічногозростання. Це виявляється в постійно зростаючому впливі тех-нічного прогресу, засобів зв’язку, інформаційно-комунікацій-них технологій на темпи і напрями економічних процесів. Затаких обставин пріоритетним завданням, яке постає перед сус-пільством, є формування інноваційно-орієнтованої моделі еко-номічного розвитку. Дослідженню напрямів інноваційного роз-витку банківництва, аналізу інституційних змін, які відбува-ються у вітчизняній банківській системі, забезпеченню її надій-ності в умовах глобальних дисбалансів присвячено пропонова-ну монографію, підготовлену науковцями кафедри менеджмен-ту банківської діяльності Київського національного економіч-ного університету імені Вадима Гетьмана.

Кафедра менеджменту банківської діяльності ДНВЗ «Київ-ський національний економічний університет імені ВадимаГетьмана» як самостійний структурний підрозділ функціонує з2005 року. Засновники та ініціатори створення кафедри спра-ведливо вважали, що сучасного фахівця банківської справи не-можливо підготувати без глибоких знань в галузі фінансовогоменеджменту, банківського регулювання та нагляду, управлінняфінансовими ризиками та надання практичних навичок роботина міжнародних фінансових ринках. Усі ці напрями було скон-центровано на кафедрі менеджменту банківської діяльності, щодозволило розробити нові програми підготовки магістрів з бан-ківської справи та здійснювати системні наукові дослідження всфері фінансів і банківської справи. Ученими кафедри за деся-тирічний період видано численні підручники, навчальні посіб-ники, монографії. Більшість навчальних програм та підручниківрозроблено і підготовлено до видання викладачами кафедривперше у вітчизняній практиці, зокрема такі як «Управління ба-нківськими ризиками», «Фінансовий інжиніринг у банку», «Ва-

Вступне слово

6

лютне регулювання і контроль», «Методи аналізу фінансовихринків», «Банківська статистична звітність», «Безпека банківсь-кої діяльності», «Антикризовий менеджмент у банку» та ін.Суттєво оновлені традиційні (класичні) дисципліни. Колективкафедри проводить системні теоретичні дослідження проблемсучасної банківської справи та приймає активну участь в прак-тичному впровадженні інноваційних форм та методів веденнябанківського бізнесу. За останні роки кафедра менеджменту бан-ківської діяльності зайняла провідне становище в серед кафедркредитно-економічного факультету та системі кафедр КНЕУ.

На кафедрі в кращих університетських традиціях здійснюєтьсяпідготовка фахівців найвищої кваліфікації. При кафедрі створенодокторантуру та аспірантуру, де за час роботи підготовлено понаддвадцять кандидатів і докторів наук. На базі кафедри функціонуємагістратура, де ведеться підготовка фахівців за трьома магістер-ськими програмами «Управління банківським бізнесом», «Фінан-сова аналітика та інжиніринг в банку», «Економічна безпека фінан-сових установ». Це є доказом конкурентоспроможності випускни-ків кафедри в практичній і науковій діяльності.

Оглядаючись у минуле десятиріччя, можна з упевненістюстверджувати, що кафедра менеджменту банківської діяльностіКНЕУ імені Вадима Гетьмана не тільки культивує славні тра-диції, започатковані засновниками кафедри банківської справита видатними вченими М. Т. Берковим, А. М.Морозом, М. І. Сав-луком та їх учнями, але й удосконалює навчальний процес,продовжує вести підготовку кваліфікованих фахівців, активноздійснює наукові дослідження в галузі фінансів та банківськоїсправи. Результати наукової діяльності вчених кафедри викла-дено в дев’ятьох колективних монографіях, численних науко-вих статтях у вітчизняних та міжнародних періодичних видан-нях, тезах міжнародних наукових конференцій. Цей науковийдоробок став вагомим внеском кафедри менеджменту банківсь-кої діяльності у розбудову нашого вузу як самоврядного (авто-номного) дослідницького університету та в реалізацію програмиінноваційного розвитку.

А. Ф. ПавленкоРектор ДВНЗ «Київський національнийекономічний університет імені Вадима Гетьмана»,доктор економічних наук, професор,академік АПН України

7

Сучасний світ розвивається дуже динамічно, і швидкістьзмін у всіх сферах життя суспільства постійно зростає. Такі змі-ни можуть мати як позитивний, так і негативний вплив, але вбудь-якому випадку супроводжуються зростанням неперед-бачуваності та невизначеності. Це обумовлює необхідність по-шуку механізмів адекватної адаптації до умов, які постійно змі-нюються, і насамперед, в економічній сфері діяльності. Акти-візація інноваційних процесів, у свою чергу, приводить до ін-ституційних трансформацій, які відбуваються на глобальному,національному і регіональному рівнях. Такі зміни мають міс-це як в економічній системі, так і в окремих її складових, зок-рема в банківській діяльності. Відтак виникає об’єктивна необ-хідність системного підходу до дослідження інноваційних на-прямів розвитку сучасного банківництва та інституційно-струк-турних трансформацій, які відбуваються в банківському секторіяк на міжнародному, так і на національному рівнях.

Функціонування банківської системи тісно пов’язане з роз-витком всієї економіки, що зумовлює необхідність розгляду цихпроцесів у тісному взаємозв’язку. Розвиток світової економічноїсистеми і поглиблення взаємозв’язків між її елементами зумов-люють зростання вразливості банківських систем. Неоднознач-но впливають на стабільність банківської діяльності й інновації,потребуючи додаткових засобів безпеки. Незважаючи на ево-люцію методів управління банківськими ризиками, стандартівздійснення банківського нагляду та уніфікацію підходів до ньо-го, частота та глибина банківських криз зростає. Це зумовлюєоб’єктивну необхідність дослідження інституційно-структурнихтрансформацій, які відбуваються в банківському секторі як наглобальному, так і на національному рівнях.

Пропонована монографія є результатом наукових дослі-джень, які проводилися вченими кафедри протягом останніхроків. Поштовхом до написання цієї праці стало розуміння не-обхідності осмислення глобальних трансформацій, які відбува-ються в світі та суспільстві на початку ХХІ сторіччя, та вияв-лення їхнього впливу на банківську діяльність. Основноюметою є виявлення інноваційних напрямів розвитку сучасногобанківництва, систематизація інституційно-структурних зру-

Передмова

8

шень, які відбуваються в банківській системі, надання рекомен-дацій щодо забезпечення надійності та фінансової стабільностібанківської системи в умовах циклічного розвитку економіки.Окрему увагу приділено дослідженню банківської діяльності зпозицій концепції інституціоналізму. Матеріал підготовлено зурахуванням міжнародної практики ведення банківського бізне-су. З практичного боку узагальнено світовий і вітчизняний до-свід дистанційного банкінгу та методам оцінки його ефектив-ності, проаналізовано інновації в сфері банківських технологій,продуктів і послуг, виявлено новітні тенденції в регулюваннібанківської діяльності на міжнародному та національному рів-нях. Особливе місце в монографії відведено дослідженню проб-лем оцінювання та забезпечення надійності банківської системив умовах глобальної нестабільності.

Монографію підготовлено колективом науковців кафедрименеджменту банківської діяльності під керівництвом доктораекономічних наук, професора, завідувача кафедри менеджментубанківської діяльності ДВНЗ «Київський національний еконо-мічний університет імені Вадима Гетьмана» Примостки Люд-мили Олександрівни. Авторський колектив висловлює надію,що монографія буде цікавою та стане в нагоді як науковцям, якіпрацюють у фінансовій сфері, так і професійним банкірам, а та-кож аспірантам і студентам, які спеціалізуються в сфері банків-ської справи та фінансів. Авторами окремих розділів монографіїє: д.е.н, проф. Л .О. Примостка (передмова, 1.1, 1.2, 1.4 у співав-торстві, 2.3 у співавторстві, 3.4 у співавторстві), д.е.н, проф.М. І. Диба (2.1 у співавторстві), к.е.н., доц. І. В. Краснова (2.1—2.2 у співавторстві, 3.4—3.5 у співавторстві), к.е.н, проф. Л. В. Ко-нопатська (4.6), к.е.н., доц. А. В. Нікітін (3.5 у співавторстві),к.е.н, доц. О. В. Боришкевич (4.1), к.е.н, доц. М. П. Гойванюк(4.3), к.е.н, доц. Є. С. Осадчий (1.5, 2.4), к.е.н., доц. Т. Г. Іванова(3.2), к.е.н., доц. В. Г. Шевалдіна (1.4. у співавторстві ), д.е.н,доц. Г. Т. Карчева (4.5), к.е.н. В. І. Козлов (4.4, розділ 5), к.е.н.К. А. Бєгун (3.6), старший викладач А. М. Суторміна (4.2), асис-тент К. М. Суторміна (2.2 у співавторстві), асистент Л. А. Гор-батюк (2.3 у співавторстві), асистент В. В. Лавренюк (1.3), здо-бувач І. Я. Карчева (3.1, 3.3).

9

ІНСТИТУЦІЙНО-СТРУКТУРНІТРАНСФОРМАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ

СИСТЕМИ УКРАЇНИ

1.1. ІНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИТА НАПРЯМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

СУЧАСНОГО БАНКІВНИЦТВА

Сучасний інституціональний напрям методологічних дослі-джень в економіці виник як результат більш глибокого осмис-лення реальних процесів функціонування економічної системи,ніж це відбувалося з позицій загальноприйнятих класичних тео-рій та уявлень. Спільною ідеєю, на якій ґрунтується концепція ін-ституціоналізму, є розуміння взаємозв’язку та взаємовпливу різ-номанітних інституцій. Інституціональний підхід дозволяє роз-глядати багато зовні ізольованих явищ і об’єктів через призмупов’язаних з ними соціальних, політичних, культурних і госпо-дарських відносин.

Поява концепції інституціоналізму в економічних досліджен-нях стала спробою виявити вплив інституцій, під якими розумі-ють прийняті в суспільстві правила та обмеження, на функціо-нування економіки. Як окремий методологічний напрям дослі-джень, інституціоналізм виник у результаті пошуку причин і по-яснення надзвичайно різноманітної ефективності функціонуван-ня економік різних країн світу впродовж тривалого часу. Сучасніінституційні дослідження охоплюють широкий спектр питань якмікро-, так і макрорівня, включаючи проблеми вибору націона-льної економічної політики.

Як самостійний напрям економічної думки інституціоналізмсформувався наприкінці ХІХ століття, але його роль значно зрослав 30-х роках двадцятого століття. Завдяки своїй універсальностітеорія інституціоналізму набула надзвичайної популярності на-прикінці ХХ ст. Інтерес до неї був викликаний, насамперед, недос-

Розділ 1

10

коналістю та обмеженістю традиційних підходів у поясненні склад-них реалій сучасного світу. Саме в цей період загострюються су-перечності у фінансових системах провідних країн світу, зростаєчастота і глибина фінансово-банківських криз, гостріше виявля-ється циклічність економічного розвитку, посилюються процесирегулювання фінансових відносин на міжнародному рівні. На су-часному етапі інституціоналізм став невід’ємною складовою нау-кових досліджень проблем суспільних трансформацій і перетво-рень, а також організаційно-управлінських явищ суспільного роз-витку. Саме завдяки цій теорії було успішно проаналізовано та об-ґрунтовано багато процесів, які відбувалися в трансформаційнихекономіках пострадянського простору, пояснення яким не булознайдено з позицій класичних теорій економічного розвитку.

Нині дослідження, засновані на принципах інституціоналізму,активно проводяться в багатьох сферах економічного, політично-го та соціального життя суспільства. У сучасному методологіч-ному апараті наукових досліджень інституціональна парадигмазаймає провідні позиції серед економічних і соціологічних тео-рій. Інституційнальний підхід широко застосовується у дослі-дженнях проблем фінансово-банківського сектору, адже багатоінституцій (податки, бюджет, валютне регулювання та ін.) ство-рюються саме в цій сфері, суттєво впливаючи на розвиток суспіль-ства в цілому1. Це дає підстави в процесі дослідження проблемсучасного банківництва та інноваційного розвитку банківськоїсистеми спиратися на теорію інституціоналізму.

В економічній літературі трапляються різні трактування по-нять інституції, інститути, інституційне середовище, адже на цейчас уніфікованого термінологічного апарату інституціоналізму несформовано. Для уникнення різного трактування окремих термі-нів і понять звернемося до уточнення змісту, який у них вклада-ється саме з позицій інституціоналізму.

Нобелівський лауреат Д. Норд визначає інституції як «правилагри в суспільстві або, точніше, придумані людьми обмеження, якіспрямовують людську взаємодію в певне річище. І, як наслідок,вони структурують стимули в процесі людського обміну — полі-тичного, соціального чи економічного. Інституційна зміна визна-чає шлях, яким суспільства розвиваються в часі. І тому є ключемдо розуміння історичної зміни»2. Один із засновників інституціо-

1 Інновації у фінансовій сфері : монографія / за заг. ред. В. М. Опаріна, — К. : КНЕУ,2013. — 444 с.

2 Норд Даглас. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки. — К. :Основи, 2000. — 198 с.

11

налізму Дж. Коммонс трактує інституції як колективні дії щодоконтролю, лібералізації та розширення індивідуальних дій.

Інституції мають важливе значення для розвитку і функціону-вання суспільства та економіки, виконуючи низку важливих фун-кцій:

• створюють передбачуване середовище та зменшують неви-значеність суспільного життя;

• формують інформаційне поле та визначають правила досту-пу до інформації;

• установлюють правила взаємодії між людьми, що сприяєрозвитку кооперації між ними та зниженню кількості конфлікт-них ситуацій;

• визначають межі взаємодії між людьми в середовищі конк-ретної соціальної системи. Інституційне середовище регулює діяль-ність учасників економічних відносин введенням певних обме-жень у виборі альтернатив;

• сприяють більш ефективному та цілеспрямованому викори-станню матеріальних ресурсів. Оскільки в реальному житті не-можливе існування досконалих ринків, а трансакційні витрати недорівнюють нулю, то інституції дозволяють економити на такихвитратах.

Під інститутами в теорії інституціоналізму розуміють органі-зації. Організації охоплюють політичні, економічні, суспільні таосвітні органи. Як і інституції, організації структурують людськувзаємодію. В інституційних дослідженнях прийнято чітко розме-жовувати інституції та організації (інститути). Особливо на цьо-му наголошує Д. Норд: «концептуально слід чітко відрізнятиправила (інституції) від гравців (інститутів). Мета інституцій —чітке встановлення правил, за якими відбувається процес функ-ціонування інститутів»1. Таке саме трактування знаходимо в пра-цях вітчизняних учених, які досліджують діяльність «банківськихінститутів» в умовах глобалізації ринку фінансових послуг2. По-зицію інших учених, які вважають, що «оскільки в російськіймові чіткого поділу на інституції та інститути немає, слід засто-совувати один спільний термін — «інститут», варто визнати не-достатньо аргументованою3.

1 Норд Даглас. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Даглас

Норд. — К. : Основи, 2000. — 198 с. — С. 13.2 Лютий І. О. Банківські інститути в умовах глобалізації ринку фінансових послуг :

монографія / І. О. Лютий. О. М. Юрчук. — К. : Знання, 2011. — 357 с.3 Панков В. В. Институциональная теория бухгалтерского учета и аудита : учебное

пособие.— М. : Информбюро, 2011. — 168 с. — С. 14.

12

Отже, у теорії інституціоналізму увага акцентується саме наінституціях, під якими розуміють основні правилами гри, а заці-кавлення організаціями зосереджується на дослідженні їхньої ро-лі як рушіїв інституційної зміни. Коло учасників ринку, які в ін-ституційному аналізі розглядаються як організації, досить широ-ке, — це банки, фінансові інститути, біржі, уряди, центральні бан-ки, регулюючі органи, засоби масової інформації (ЗМІ), пози-чальники, інвестори, виробники інформаційних технологій. Усіучасники ринку взаємодіють між собою, впливаючи як один наодного, так і на формування інституцій і майбутній напрямінституційних змін. Тож, інституційні дослідження спрямованіна вивчення взаємодії між інституціями та організаціями. У су-спільстві організації створюються з певною метою, а в процесідосягнення своєї мети стають основними рушіями інституційнихзмін.

Інституційна зміна — це складний процес, наростання змінможе бути наслідком зміни правил, неофіційних обмежень, харак-теру та ефективності дотримання правил. Хоча офіційні правиламожуть змінитися за одну ніч унаслідок політичних або юридич-них рішень, раптових змін, як-от революція або завоювання, не-офіційні обмеження, пов’язані зі звичаями, традиціями чи кодек-сами поведінки, набагато менше піддаються впливу цілеспрямо-ваної політики. Саме вони пов’язують минуле і з сучасним і май-бутнім1.

Наявність інститутів та інституційного середовища є найваж-ливішими чинниками функціонування економічних систем і су-спільства в цілому. Інституційне середовище формується різно-манітними інституційними формами, які досить мінливі та дина-мічні за своєю природою. Це обумовлює той факт, що інститу-ційне середовище досить рухливе, а його зміни обумовлюютьсяісторичними, часовими та культурними чинниками. До такихчинників, зокрема, належать: інституційні та міжнародні потокикапіталів, сучасні теорії управління портфелями активів, профе-сіоналізм учасників, фінансові інновації, лібералізація та дерегу-лювання ринків, конкуренція, пошук нових вигідніших можливо-стей приросту капіталу, вільний рух капіталу, конкуренція задоступ до капіталу, волатильність ринків, інформаційні техноло-гії, сек’юритизація, стандартизація фінансових продуктів, демо-графічна ситуація, обсяги заощаджень.


Норд. — К. : Основи, 2000. — 198 с. — С. 15.

13

Проведення інституціонального аналізу сприяє більш глибо-кому розумінню процесів, які відбуваються як в економічній сис-темі загалом, так і в окремих її складових. У вітчизняній практицітак склалося, що важливою складовою економічного життя су-спільства є грошово-кредитна сфера та банківська діяльність.Протягом років незалежності саме банки демонструють найди-намічніше зростання. З іншого боку, банківська діяльність підля-гає системному та досить жорсткому регулюванню, а отже, за-знає потужного впливу інституціонального середовища. Томупостановка питання про застосування основоположних принци-пів теорії інституціоналізму та методології інституціональногоаналізу до дослідження розвитку банківської системи є цілкомлогічною та правомірною. Банківська система формується, роз-вивається та трансформується під впливом інституційних змін,які відбуваються в суспільстві як на міжнародному рівні, так і нарівні окремої держави.

Каталізатором розвитку суспільства є інновації, які мають міс-це у фінансовій, виробничій та інформаційній сферах діяльності.Інновації складаються з організаційних нововведень, знарядь,специфічних методів і засобів регулювання. Сплески інновацій-ної активності чергуються з її послабленням, однак учасники ін-новаційної діяльності постійно намагаються створити нові про-дукти, які б відрізнялися від наявних і відповідали тим змінам,які відбуваються в суспільстві. Д. Норд інституційні зміни безпо-середньо пов’язує зі впливом інновацій. Він визначає три основнінапрями інновацій, які зумовили інституційні зміни в суспіль-стві: 1) зростання мобільності капіталу; 2) розподіл ризиків; 3) зни-ження інформаційних витрат1. Усі ці напрями інновацій безпосе-редньо стосуються фінансової, а отже й банківської, сфери.

Мобільність капіталів була ключовим фактором формуванняміжнародного ринку капіталів і виходу на нього банків. Банків-ські інститути були і залишаються найактивнішими та безпосе-редніми учасниками процесів міжнародного руху капіталів. Бан-ки як основні суб’єкти фінансового ринку відкривають філії тапредставництва як у провідних фінансових центрах для виконан-ня функцій запозичення, кредитування, інвестування, так і вкраїнах, що розвиваються, з метою отримання надприбутків зарахунок арбітражу. З кожним роком рівень мобільності капіталівзростає, обсяги і швидкість переміщення фінансових ресурсів у


Норд. — К. : Основи, 2000. — 198 с. — С. 160.

14

межах єдиного міжнародного ринку збільшуються у геометрич-ній прогресії і спрямовуються інвесторами на ринки із найвищоюприбутковістю, перспективністю розвитку бізнесу та економіч-ного зростання. Інституційні зміни сприяли усуненню бар’єрівдля входу на національні ринки капіталу іноземних фінансовихінститутів і підвищенню мобільності боргового капіталу, зни-женню трансакційних витрат, пов’язаних з отриманням від міс-цевих регулятивних органів різних дозволів і ліцензій, необхід-ністю проходження тривалих бюрократичних процедур контро-лю за рухом капіталу і валютного контролю тощо.

Однією з визначних подій, яка уможливила інституційні змінина міжнародному рівні, стала реалізація Європейського валютно-го союзу та введення єдиної валюти країн — учасників цього сою-зу — євро. Ця подія докорінно змінила європейську грошову тавалютну систему і, на думку багатьох експертів, уможливила по-долання валютної роздробленості в Європі. Держави — учасникисоюзу остаточно зафіксували обмінні курси своїх валют, а націо-нальні емісійні банки відмовилися від свого грошово-політич-ного суверенітету на користь нового інституту — Європейськогоцентрального банку, який тепер визначає грошову політику ва-лютного союзу.

Серед інновацій, запроваджених на міжнародних ринках капі-талу, однією з найуспішніших стало первинне публічне розмі-щення акцій (ІРО). IPO — закладена в законодавстві більшостікраїн з ринковою економікою стандартна процедура із розміщен-ня цінних паперів, як првило звичайних або привілейованих ак-цій, на відкритому ринку з метою залучення капіталу. Для банківIPO стало одним з найважливіших механізмів залучення фінан-сування на ринках капіталу, за якого приватний (private) банк на-буває статусу публічного (public). Це одночасно і канал для отри-мання нещодавно створеними банками нового капіталу, і спосібдля первинних інвесторів вийти з участі в капіталі й отриматиприбуток від своїх інвестицій.

Такі інституційні зрушення активізують процес концентраціїкапіталу, який характеризує розвиток як банківського бізнесу, такй інших фінансових інститутів — страхових компаній, фінансо-вих холдингів, пенсійних фондів. Концентрація відбувається зде-більшого шляхом операцій злиття і поглинання як серед фінансо-вих інститутів, так і серед корпорацій-позичальників, при цьо-му обсяги таких угод постійно зростають. Процеси злиття і погли-нання приводять до глобальних інституційно-структурних транс-формацій у фінансовій сфері, унаслідок чого створюються уні-

15

версальні фінансові холдинги, які об’єднують страхові компанії,пенсійні та взаємні фонди, інвестиційні й комерційні банки, лізин-гові компанії та ін. Банки змушені диверсифікувати свої продук-ти і послуги, щоб повніше задовольняти потреби клієнтів, заво-йовуючи в такий спосіб ринок. Саме з цієї позиції слід оцінюватимегазлиття найбільших у світі банків у 1997—1998 рр.: у США —Morgan Stanley і Dean Witter, Travelers і Salomon Brothers; уФранції — Indosuez і Credit Agricole; у Швейцарії — Union deBanque Suisse і Societe de la Banque Suisse, що привело до утво-рення другої за розміром банківської групи світу — United Bankof Switzerland. У результаті відбувається концентрація величез-них фінансових ресурсів у обмеженої кількості інститутів — гло-бальних гравців, здатних вести активні операції на різних ринкахборгового капіталу. Процеси концентрації торкнулися практичновсіх розвинених ринків боргового капіталу — США, Західна Єв-ропа, Японія та ін1.

Такий напрям змін інноваційного характеру, як розподіл ри-зиків, пов’язується із розвитком страхування та портфельної ди-версифікації. Механізм розподілу ризиків набув серйозного по-штовху до розвитку з появою похідних фінансових інструментів,механізм дії яких дає можливість хеджувати ризики. Хеджуваннядозволяє здійснювати трансферт цінових ризиків окремо від тихактивів, у зв’язку з якими ці ризики виникають. На думку експер-тів, похідні фінансові інструменти, або деривативи, стали най-більш успішною інновацією фінансового характеру наприкінціХХ ст.

Банки брали активну участь у розробленні та запровадженніпохідних фінансових інструментів, а також у формуванні строко-вого ринку. На сьогодні банківські інститути є учасниками, якіформують ринок деривативів, а також найбільшими хеджерами.Банки пропонують своїм клієнтам послуги із хеджування їхніхризиків, сприяючи в таких спосіб зниженню невизначеності вусіх сферах економічної діяльності. З іншого боку, банківськійдіяльності притаманні й найбільші ризики. Тому саме банки до-кладають значних зусиль для пошуку нового інструментаріюпрогнозування ризиків і сучасних методів управління ними, фі-нансують розроблення інформаційно-аналітичних систем та схо-вищ даних, що, у свою чергу, дозволяє застосовувати більш до-сконалі підходи до моделювання та оцінювання ризиків.

1 Чуб О. О. Банківська діяльність у глобальному середовищі: монографія / О. О. Чуб. —

К. : КНЕУ, 2013. — 340 с.

16

Третій напрям інновацій, який сприяв інституційним змінамсуспільстві, пов’язаний зі зниженням інформаційних витрат, щобуло здійснено за рахунок оприлюднення цін на основні товарита послуги, друкування довідників, у т. ч. інформації про обміннікурси валют. Розроблення методів розподілу ризиків і перетво-рення невизначеності в ризики, створення широкомасштабнихринків також надало змогу знизити інформаційні витрати. Про-відну роль у поширенні та підвищенні доступності фінансовоїінформації відіграли банки та біржі. Найбільший вплив на зни-ження інформаційних витрат мало створення всесвітньої мережіІнтернет.

Стрімкий розвиток інформаційних систем, баз даних і глобаль-них комп’ютерних мереж став каталізатором суттєвих інститу-ційних змін у суспільстві. ХХІ століття ознаменувало перехід доінформаційного суспільства, в якому інформаційно-комунікацій-ні технології та новітні засоби зв’язку відіграють ключову роль.По суті, сучасні інформаційні технології тісно пов’язані з усіматрьома напрямами інновацій, прискоривши мобільність капіталу,розширивши можливості хеджування ризиків на міжнароднихстрокових ринках, створивши можливості зниження інформацій-них витрат.

Банки стали ініціаторами розроблення багатьох комп’ютернихмереж і систем, що дозволяють здійснювати міжнародні платежі(SWIFT), торгівлю цінними паперами (CEDEL, EUROCLEAR,NASDAQ і т. п.), отримувати оперативну інформацію про стансвітових фінансових ринків (BLOOMBERG, DATA-STREAM,REUTER тощо). Нині в банках найактивнішим напрямом іннова-ційної діяльності є дистанційне банківське обслуговування (ДБО),котре дозволяє банкам, використовуючи різні канали взаємодії зклієнтами, надавати не тільки традиційні банківські послуги, алей пропонувати нові фінансові продукти та задовольняти фінансо-ві потреби клієнтів на значно вищому якісному рівні. Розглянутедає підстави до трьох основних напрямів інновацій, які зумовилиінституційні зміни в суспільстві, додати ще один — інформацій-но-комунікаційні технології. Як зазначалося, усі розглянуті на-прями інноваційного розвитку повною мірою стосуються й бан-ківської діяльності.

У системі інституцій визначальна роль належить державі, якаформує механізми регулювання суспільних відносин. Як наголо-шує Д. Норд, головним гравцем в інституційному процесі була йзалишається держава. Зокрема, розвиток ринків капіталів вирі-шальною мірою залежав від державної політики, що, у свою чер-

17

гу, уможливлювало еволюцію фінансових інституцій і створенняефективних фінансових ринків1. Держава є інститутом, якийздійснює регулювання банківської діяльності в більшості країнсвіту, встановлюючи правила та обмеження, спрямовані на збе-реження розміщеного в банках суспільного капіталу. Державастала активним учасником процесу інстутиційно-структурнихзрушень у банківській системі України, які мали місце в посткри-зовий період.

Разом з тим інтеграційні процеси у світовій фінансовій сферізумовили необхідність створення інституційної інфраструктурина наддержавному рівні. До наддержавних інститутів, зокрема,належать: Всесвітня торгова організація (ВТО), Організація еко-номічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Міжнародний ва-лютний фонд (МВФ), Світовий банк та ін. Серед запровадженихна міжнародному рівні інституцій (тобто правил) такі, наприклад,як вимога постійного заохочення країн — членів МВФ і Світово-го банку до усунення обмежень на ринках капіталу, установленнярежиму вільно конвертованої валюти і введення плаваючих ва-лютних курсів, що було закріплено в економічному комюніке са-міту «сімки» у Галіфаксі (1995 р.). У 1997 р. у рамках ВТО булопідписано багатосторонню угоду про лібералізацію ринку фінан-сових послуг, відповідно до якої країни-члени, а з 5 лютого 2008р. й Україна, взяли зобов’язання забезпечити прозорість і вільнийдоступ нерезидентів на національні фінансові ринки, знятибар’єри на банківському, фондовому та страховому ринках.

У банківській сфері найвпливовішим інститутом, що функціо-нує на наддержавному рівні, є Базельський комітет з банківсько-го нагляду (Basel Committee on Banking Supervision), який булостворено 1974 року при Банку міжнародних розрахунків (Bankfor International Settlements, BIS) у місті Базель (Швейцарія). Од-ним із найголовніших завдань Базельського комітету є гармоні-зація світової практики регулювання банківської діяльності, яка бзнівелювала відмінності між національними особливостями, усу-нувши в такий спосіб основну причину виникнення регулятивно-го арбітражу. Проведення регулятивного арбітражу базувалося натому, що за умови мобільності капіталу інвестор вкладає своїкошти в тій країні, де за однакової відносної дохідності висува-ють менше вимог до інвестицій. Це дозволяло скористатися від-мінностями практики регулювання банківської діяльності у різ-


Норд. — К. : Основи, 2000. — 198 с. С. 165.

18

них країнах світу задля зменшення необхідної норми власногокапіталу.

Першим вагомим кроком на шляху до міжнародної гармонізаціїбанківського регулювання стало прийняття у 1988 р. угоди «Між-народне наближення розрахунку капіталу та стандартів капіталу»(International Convergence of Capital Measurment and Capital Stan-dards), відомої як Базельська угода про капітал або «Базель І».Прийняття цього документа стало переломним етапом розвиткубанківської діяльності у світі та привело до інституційних змін наміжнародному рівні. Спочатку угода була спрямована на регулю-вання діяльності міжнародних банків і була обов’язковою для до-тримання лише для країн — членів Базельського комітету. Однаквідносна простота й доступність запропонованих підходів сприялаїї поширенню у світовій спільноті та до 2004 р. «Угода про капі-тал» повністю або частково була запроваджена майже у 130 краї-нах світу, у тому числі й в Україні, причому стосовно всіх банків —об’єктів нагляду незалежно від рівня їх міжнародної активності.

Таким чином, системні інституційні зміни у фінансовій сферіта динамічний розвиток інституційного середовища був зумовле-ний діяльністю інститутів наддержавного рівня, котрі займаютьсярозробленням міжнародних стандартів у сфері регулювання фі-нансового сектору, що дає змогу зробити банківські системи окре-мих країн порівнянними, сумісними та конкурентоспроможними.Інновації у сфері регулювання та нагляду спрямовані на забезпе-чення фінансової стійкості та надійності банківських систем.

Крім Базельського комітету, розробниками міжнародних стан-дартів з регулювання секторів фінансових послуг є кілька міжна-родних організацій, які мають різні місії (табл. 1.1).

У міжнародній практиці сформувалися різні моделі інституціо-нальної побудови системи банківського регулювання та нагляду.Кожна країна обирає ту з моделей, яка буде ефективною, дієвою івідповідатиме архітектурі фінансової системи та особливостямнаціональної банківської системи. Інституціональна побудова си-стеми банківського регулювання та нагляду визначається особ-ливостями історичного та економічного розвитку тієї чи іншоїкраїни, традиціями і значною мірою характером банківської сис-теми, тому в різних країнах склалися власні підходи до здійснен-ня контролю за діяльністю банків. Однак під впливом глобаліза-ційних процесів поступово відбувається гармонізація міжнарод-них і національних правил банківського регулювання та нагляду,у процесі якої треба враховувати досвід країн з ефективною сис-темою банківського регулювання та нагляду.

19

Таблиця 1.1ОРГАНІЗАЦІЇ — РОЗРОБНИКИ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ

РЕГУЛЮВАННЯ СЕКТОРІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Назва організації Місія щодо регулювання фінансового сектору

Базельський комі-тет із банківськогонагляду

Розроблення широкого переліку стандартів, вказівок ірекомендацій щодо банківського нагляду. Зміцненняфінансової стабільності здійсненням ефективного ба-нківського нагляду, що поєднує в собі встановленнякількісних вимог і стандартів, яких мають дотримува-тися банки (мінімальних вимог щодо капіталу), тастандартів якісного характеру

Рада з міжнарод-них стандартів фі-нансової звітності(IASB)

Розроблення єдиного комплексу високоякісних зрозу-мілих стандартів фінансової звітності, які забезпечу-ють отримання прозорої та порівнянної інформації іможуть бути використані в міжнародній практиці

Міжнародна орга-нізація комісій ізцінних паперів(IOSCO)

Об’єднання регулятивних органів ринків цінних папе-рів, які відповідають за здійснення постійного конт-ролю за цим ринком і стежать за виконанням норма-тивних актів, що регулюють порядок проведенняоперацій із цінними паперами

Група з розроб-лення фінансовихзаходів боротьби звідмиванням гро-шей (FATF)

Розроблення політики, спрямованої на мобілізаціюполітичної волі для проведення національних реформу сфері законодавства та регулювання заходів протидіїлегалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин-ним шляхом, та фінансуванню тероризму

Форум фінансовоїстабільності (FSF)

Забезпечення міжнародної фінансової стабільності задопомогою інформаційного обміну та міжнародноїспівпраці у сфері фінансового нагляду і контролю

Європейська радаіз системного ри-зику (ESRB)

Зaбезпечення макропруденційногo нагляду за фінансо-вою системoю ЄС. Завданнями Ради є монітoринг і оці-нювання системного ризику та раннє виявлення прoб-лем, розроблення рекoмендацій для національних регу-ляторів, які не є обoв’язковими, але бaзуються на прин-ципі «дотримaйся або поясни», підвищення ефективно-сті механізмів рaннього попередження, поліпшеннявзaємодії між мікро- і макропруденційним аналізом

Об’єднаний комітетєвропейських нагля-дових органів (Євро-пейська банківськaадміністрація (EBA),Європейська страхо-ва та пенсійна адмі-ністрація (EIOPA) таЄвропейська ринко-ва та облігаційна ад-міністрація (ESMA)

Робота Комітету спрямована на зміцнення мікропру-денційного нагляду. Він відіграє важливу роль в орга-нізації роботи щодо розрoблення пропозицій запрова-дження нoвих стандартів і правил нагляду в межахЄС, розрoблення технічних стандартів, складання ін-струкцій та рoз’яснень, які можуть викoристовуватисянаціональними регулятoрами й урядами у прийняттірішень, здійснює коoрдинацію й ухвалення рішень уразі виникнення кризoвих ситуацій

20

Так, у Великобританії функції банківського регулювання танагляду зосереджені в єдиній установі — Банку Англії. 1998 рокуу Великобританії було створено спеціальну організацію з повно-важеннями здійснювати нагляд за діяльністю всіх посередниківфінансового ринку, тобто банків, страхових та інвестиційнихкомпаній, будівельних товариств тощо. Інша ситуація склалась уСША, де особливості банківського законодавства сприяли фор-муванню децентралізованої і роздрібненої банківської системи зізбереженням великої кількості дрібних безфілійних банків. Від-повідно до існуючої структури банківської системи у США про-тягом тривалого періоду створювалася й розгалужена системабанківського регулювання та нагляду як на федеральному рівні,так і на рівні окремих штатів, до якої належать Федеральна резерв-на система, Служба контролера грошового обігу (при Міністер-стві фінансів), Федеральна корпорація страхування депозитів ібанківські департаменти в урядах штатів.

У Європейському Союзі функції регулювання банківської діяль-ності зазвичай розподілені між парламентом, урядом і власне ор-ганами нагляду. При цьому парламент ЄС розробляє загальні за-конодавчі рамки (наприклад, ухвалює кодекс про банківську діяль-ність), а уряд приймає додаткові нормативні акти (наприклад,принципи бухгалтерського обліку та звітності), які здебільшогостосуються всіх секторів економіки. У країнах ЄС функціонуютьрізноманітні організаційні моделі, які забезпечують нагляд задіяльністю секторів фінансових послуг в інституціональному се-редовищі, що історично склалося в країні.

В Україні згідно із Законом «Про банки і банківську діяль-ність», а також Законом «Про Національний банк України» функ-ції банківського нагляду здійснює НБУ. Що ж до регулятивноїфункції, то її виконують як органи державної влади (на макро-рівні) шляхом ухвалення законодавчих і нормативних актів, так ірізні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхфункціонального призначення. В Україні склалася власна модельінституціональної побудови системи банківського регулюваннята нагляду, однак під впливом зміни інституційного середовищавона постійно трансформується. Так, наприклад, Законом Украї-ни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ухвален-ням 23 лютого 2012 року, функції виведення неплатоспроможнихбанків з ринку, здійснення процедури тимчасової адміністрації таліквідації банків було передано від НБУ до Фонду гарантуваннявкладів фізичних осіб.

21

Інституційна структура сучасних банківських систем багато-планова і вести мову про домінування будь-якої моделі банку абоіншого грошово-кредитного інституту передчасно, однак вияв-лення загальних тенденцій цілком правомірне. В одних країнахзначну роль відіграють банки з державним капіталом і регіональ-ні банки, контрольовані місцевими органами влади (Німеччина),в інших (США, Великобританія, Франція) — кооперативні банкиі банки взаємних заощаджень. При цьому інституційна структурабанківського сектору постійно змінюється, проте напрями змін урізних країнах відрізняються. Так, у деяких країнах домінує тен-денція скорочення сфери діяльності кооперативних банків і бан-ків взаємних заощаджень. Зокрема, у Великобританії житлово-будівельні кооперативи з 1997 р. почали змінювати свій статус іакціонуватися. У Франції кооперативні банки і банки взаємнихзаощаджень беруть під свій контроль комерційні банки, у резуль-таті чого формуються змішані банківські групи. Такі тенденції неможуть не впливати на світову інституційну інфраструктуру су-часного банківництва.

Не можна обійти увагою той факт, що в сучасному світі інсти-туційні зміни та структурні зрушення в економічному житті сус-пільства обумовлені не тільки інноваціями, а й впливом глобаль-них дисбалансів і циклічного розвитку економіки, які призво-дять до виникнення криз. Недостатня увага до проблем управлін-ня макроекономічними та фінансовими ризиками на глобальномурівні спровокувала найзначнішу за масштабами світову фінансо-ву кризу 2008 р., яку визнано першою кризою планетарного мас-штабу. Підтвердженням служать такі факти: висока швидкістьпоширення (протягом короткого часу криза охопила більшу час-тину світу), стирання географічних меж (кризові явища мали міс-це в усіх країнах світу), прояв кризи навіть у тих країнах, які непереживали банківських криз в останній третині ХХ сторіччя(Німеччина, Великобританія, Голландія), великі масштаби (на-приклад, у США протягом 2008 р. збанкрутувало 23 банківськіустанови). Ці факти підтверджують глобальний характер еконо-мічної кризи, яка охопила світ. Важливо звернути увагу на цик-лічний характер криз, які повторюються практично в тих самихкраїнах, але їх масштаби зростають, незважаючи на важливі за-ходи щодо посилення банківського нагляду і значний прогрес умакроекономічній політиці держав. При цьому істотну роль у ви-никненні й поширенні криз відіграє падіння довіри до економікиокремих країн і регіонів з боку міжнародних портфельних інвес-торів, а також дії великих валютних спекулянтів.

22

Кризові явища в економіці призвели до деформацій та неста-більності діяльності суб’єктів господарювання, переважна біль-шість яких користувалася банківськими кредитами, що в підсум-ку негативно позначилося на результатах діяльності самихбанків. Наслідками стали банкрутства великих міжнародних бан-ків, активізація злиттів та недружніх поглинань, які призвели досуттєвих інституційних змін. У процесі подолання наслідків гло-бальної кризи 2008 р. країнами були прийняті спільні політичнірішення, спрямовані на досягнення рівноваги у фінансово-бан-ківській сфері, а також створені нові регулюючі органи та інсти-тути на наддержавному рівні. Усе це спричинило суттєві інсти-туційні зрушення у міжнародній банківській інфраструктурі.

Викладене вище дає підстави констатувати, що в останні три-дцять років у світовій банківській індустрії мали місце доситьважливі інституційні зміни, які позначилися на ефективності таконкурентоспроможності банківського сектору. Велике значеннямає той факт, що у світовій фінансовій сфері відбулися процесидерегламентації, були зняті географічні та економічні обмеження,завдяки чому активізувалися процеси злиття та поглинання бан-ків, які привели до підвищення концентрації банківського капіта-лу. Цей період характеризується значними інституційними змі-нами у світових фінансах, запровадженням численних нововве-день в організацію ринків, інноваційних методів управління бан-ками, форм обслуговування корпоративних та індивідуальнихклієнтів. Традиційні прийоми і методи ведення банківської діяль-ності ускладнюються, набувають нових рис. Паралельно виника-ють зовсім нові, оригінальні види операцій і фінансових послуг,які досі не мали аналогів у світовій практиці та стали можливимизавдяки складному поєднанню попиту і пропонування грошей. Вумовах відкритості національних економік та розвитку сучаснихінтернет-технологій фінансові ресурси вільно перерозподіляють-ся між резидентами різних країн через міжнародні фінансові рин-ки. Разом з тим зростає і швидкість поширення та глибина кризо-вих явищ. Інституційні зміни в банківській справі, які відбува-ються в останні тридцять років, спонукали західних економістівдо переосмислення класичного розуміння посередницької функ-ції банків у економічній системі. Практика показує, що ці зміниспрямовані на збереження принципу універсалізації банківськоїдіяльності та формування великомасштабних диверсифікованихбанківських об’єднань.

Інституційні зміни та трансформації банківської системи Украї-ни відбуваються під впливом не тільки внутрішніх, але й зовніш-

23

ніх чинників, і з часом цей вплив дедалі посилюється. Зміцненнязв’язків між фінансовими центрами започаткувало розвиток між-народних фінансових інститутів, їх інтеграції, швидке розроб-лення та впровадження нових фінансових інструментів. Техноло-гічні інновації прискорили й підсилили процес інституційнихзмін, зокрема, засоби зв’язку підвищили швидкість здійсненняміжнародних операцій, відтак потоки інформації і капіталу сталипереміщатися швидше. Глобалізація спричинила процес універ-салізації, тобто виникнення однотипних процедур використанняінструментів фінансовими інститутами і стандартизації самих ін-ститутів.

Сукупність зовнішніх і внутрішніх чинників формує інститу-ційне середовище, яке суттєво впливає на динаміку та траєкторіюрозвитку банківської системи України. Очевидно також, що всеце не може не створювати нової сукупності ризикоформуючихчинників, які істотно впливають на зміну рівня керованості наці-ональної банківської системи та на характер її входження у кри-зові ситуації й особливості виходу з них. Це зумовлює об’єк-тивну необхідність системного підходу до дослідження іннова-ційних напрямів розвитку сучасного банківництва та інституцій-но-структурних трансформацій, які відбуваються в банківськомусекторі як на міжнародному, так і на національному рівнях.

Як уже зазначалося, у банківській діяльності інституційні змі-ни переважно відбуваються під впливом інновацій. Фінансові ін-новації були й залишаються невід’ємною складовою суспільногорозвитку. До групи фінансових інновацій належать і банківські,під якими будемо розуміти створення та популяризацію новихфінансових інструментів, технологій ведення банківського бізне-су, організацію нових інститутів та ринків (бірж, торговельнихсистем тощо), а також інституційні інновації, пов’язані із запро-вадженням нових норм і правил у банківській діяльності. Підвпливом цих інновацій відбуваються інституційні трансформаціїв банківській діяльності.

Отже, напрями дослідження сучасного банківництва визнача-ються інноваціями, які зумовлюють інституційні зміни та врахо-вують специфіку банківської діяльності. З огляду на особливостіта проблеми вітчизняної банківської діяльності визначимо мето-дологічні напрями дослідження інституційних змін та інновацій-ного розвитку банківської системи України:

1) інституційно-структурні зрушення в банківській системі;2) банківський капітал і шляхи капіталізації банківської сис-

теми;

24

3) інновації у сфері банківських технологій, продуктів і по-слуг;

4) управління банківськими ризиками;5) банківське регулювання та нагляд;6) надійність банківської системи в умовах глобальних дисба-

лансів.Першочерговими завданнями розвитку економіки України є

нарощування фінансового потенціалу банківської системи, ство-рення груп потужних банків, зменшення податкового тиску, упо-рядкування фінансових потоків, ефективна реорганізація підпри-ємств, структурні перетворення в банківській системі. Одним знайважливіших стратегічних завдань має стати забезпечення на-дійності національної банківської системи. На це були спрямова-ні зусилля держави в кризовий і посткризовий періоди, а саме:надання окремим банкам державної фінансової підтримки, змінапідходів до банківського нагляду, зокрема щодо виведення з рин-ку проблемних банків, удосконалення валютного регулювання іконтролю. Наслідком прийнятих рішень стали інституційно-структурні зрушення в банківській системі, що виявилися в зрос-танні частки державних банків, формуванні системно значущи-мих банків, активізації злиттів і поглинань у банківському секто-рі, виходу іноземних банків з ринку. Кожна з цих тенденцій по-требує детального дослідження.

1.2. ДЕРЖАВНІ БАНКИВ СТРУКТУРІ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ

Проблема активізації банківської діяльності з урахуванням їїзначення для стабільного та збалансованого розвитку економікиособливо актуалізується в період економічних потрясінь. У су-часних умовах банки суттєво впливають на розвиток реальногосектору економіки, що обумовлює пріоритетність зміцнення бан-ківської системи як важливої складової реформування економікита забезпечення конкурентоспроможності держави. Так, 93,6 %сукупних активів фінансових установ сконцентровано саме в бан-ківській системі. Небанківські фінансові установи мають у роз-порядженні 6,4 % активів, зокрема 4,15 % належить страховимкомпаніям, близько 2 % — кредитним спілкам, недержавним пе-нсійним фондам та інститутам спільного інвестування. Як наслі-док, негативні наслідки глобальної фінансової кризи найбільшевиявилися саме в банківському секторі.

25

Слід визнати, що кризові явища стали каталізатором реструк-туризації банківського сектору. Насамперед це виявилося в ди-намічному зростанні частки держави в сукупному капіталі та ак-тивах банків України. У зв’язку з цим постало питання щодовизначення оптимального рівня участі держави у банківськомусекторі, який би, з одного боку, дозволяв забезпечити фінансовустабільність банківської системи, особливо в періоди турбулент-ності, а з іншого — не перетворював банківську систему на ін-струмент реалізації політичних рішень за рахунок бюджетнихкоштів.

Проблемам розвитку банківського сектору, зростання рівняйого капіталізації, дослідженню процесів концентрації та реструк-туризації в банківській сфері, посиленню банківського регулю-вання та нагляду присвячені праці багатьох науковців, однак оче-видно, що світова фінансова криза 2008—2009 рр. висунула новівиклики банкам, пов’язані, насамперед, із забезпеченням їх ста-більності та надійності. Так, у сучасних умовах актуалізуютьсяпроблеми посилення банківського регулювання та нагляду, а та-кож активізації участі держави в управлінні банківським капіта-лом. Оскільки активізація процесів реструктуризації банківськогосектору відбулася порівняно недавно, а суттєве зростання часткидержавного капіталу в банківській системі України розпочалося у2009—2010 роках, то питання щодо його ефективності об’єктив-но ще не стало предметом окремих наукових досліджень і розві-док. Тому питання щодо подальшого нарощування чи скороченняучасті держави в банківському капіталі залишається відкритим.Широкої наукової дискусії потребує й обґрунтування політикидержави щодо вибору ефективних заходів підтримання стабіль-ності банківської системи України.

Історично склалося, що в банківській системі України впро-довж тривалого періоду функціонувало два державних банки —ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПАТ «Державнийекспортно-імпортний банк України», які були створені за рішен-ням Кабінету Міністрів України, капітал сформований з коштівдержавного бюджету, а державі належить 100 % статутного капі-талу. Частка державних банків була незначною і на 01.01.2001року становила 6,6 % у сукупному банківському капіталі та 11,9 %у загальних активах банківської системи. Упродовж 2001—2008 років до початку фінансової кризи спостерігалася тенденціязниження цих показників до рівня 5,3 і 8 % (на 01.01.2008 р.) від-повідно, що було обумовлено, насамперед, нарощуванням капі-

26

тальної бази та активів приватних банків1. Однак під час фінан-сової кризи та в посткризовий період держава надала значну фі-нансову підтримку «Ощадбанку» та «Укрексімбанку» задля збе-реження стабільності всієї банківської системи. У результатічастка статутного капіталу двох державних банків упродовждвох років зросла більше ніж утричі і становила 17,98 %, а часткаактивів — 14,4 % (на 01.01.2012 р.)2.

З метою попередження банкрутства окремих банків, подолан-ня наслідків фінансової кризи, забезпечення стабільності банків-ського сектору та підтримання довіри суспільства до банків урядприйняв рішення про державну підтримку банківського сектору.Слід звернути увагу, що така практика подолання фінансовоїкризи 2008 року мала місце в багатьох розвинених країнах і булапов’язана зі спробами урядів цих країн пом’якшити наслідкиважкої фінансової ситуації. Державну підтримку було спрямова-но насамперед у банківський сектор. Найбільша така угода від-булася у Великій Британії, де держава довела частку володіннябанком «Royal Bank of Scotland» до 84,9 %, вклавши в цей банк41,8 млрд дол. Серед великих транзакцій в інших галузях виді-ляють участь уряду США в порятунку General Motors і страховоїкомпанії AIG. За даними аналітичної компанії Dealogic, угоди заучастю державного капіталу в 2009 р. становили 15 % від загаль-ного обсягу світового ринку злиттів і поглинань, або 300 млрддол. США, що стало рекордним показником за всю історію3.

З метою рекапіталізації окремих банків за участі держави напочатку 2009 року Національний банк України надав пропозиціїМіністерству фінансів України щодо участі держави в капіталіза-ції семи банків: «Родовід Банк», «Імексбанк», «Фінанси і кре-дит», «Укрпромбанк», «Укргазбанк», «Акціонерний комерційнийбанк «Київ», «Надра». Усі ці банки відповідали законодавчовстановленим нормам і критеріям участі держави в процесі капі-талізації банківських установ. Так, у цих банках частка коштівфізичних осіб становила 2 % від загального обсягу залучених бан-ками коштів населення, а частка активів перевищувала 1 % відсукупних активів банків України. Це давало підстави віднести їхдо групи банків, які відіграють значущу роль у соціально-економічному розвитку країни та окремих регіонів.

1 Основні показники діяльності банків України // Вісник НБУ. — 2010—2014 рр.2 Структура активів, зобов’язань та власного капіталу, прибутки та збитки банків

України на 1 січня 2014 року // Вісник НБУ. — 2010—2014 рр.3 Дослідницька аналітична компанія Dealogic. — Електронний ресурс :http://www.dealogic.com/investment-banking/ma-analytics/

27

За результатами діагностичного обстеження, проведеного не-залежними аудиторськими компаніями, було прийнято рішенняпро участь держави в капіталізації трьох банків — ОАТ АБ «Укр-газбанк», ПАТ «Родовід Банк», «Акціонерний комерційний банк«Київ». Початково на це було спрямовано 9,4 млрд грн бюджет-них коштів, а згодом здійснено докапіталізацію ще на суму15,8 млрд грн. У підсумку загальна сума бюджетних коштів,вкладених державою в статутний капітал цих трьох банків, скла-ла понад 25 млрд грн1.

У результаті рекапіталізації трьох банківських установ за учас-ті держави в банківській системі України утворилася нова групабанків — банки з істотною державною часткою (квазідержавнібанки). Це ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ», в якому99,94 % акцій належить державі в особі Міністерства фінансівУкраїни, ПАТ «Родовід Банк» — 99,99 % участі, ОАТ АБ «Укр-газбанк» — 92,99 % участі держави. У процесі прийняття рішен-ня про рекапіталізацію банків передбачалося, що після стабіліза-ції фінансового сектору відбудеться продаж державного пакетаакцій і вкладені кошти будуть повернуті до бюджету. Однак ціпрогнози не виправдалися, оскільки незважаючи на суттєве вли-вання капіталу та значні обсяги отриманих кредитів рефінансу-вання, ці банки так і не змогли забезпечити ефективне функціо-нування, отримати достатні прибутки та підвищити ринковувартість своїх акцій. За оцінками експертів, від продажу акційбанків до бюджета надійшло би втричі менше коштів, ніж буловкладено, тому продаж державного пакета акцій так і не відбувся.

На цей час серед трьох квазідержавних банків лише один —ОАТ АБ «Укргазбанк» — зміцнив своє фінансове становище,відновив клієнтську базу і вже у 2010 році отримав прибутки.Так, станом на 1.10.2010 прибуток «Укргазбанк» склав 11 476 тис.грн, тоді як АКБ «Київ» мав збитки в сумі 226 055 тис. грн, а збит-ки ПАТ «Родовід Банк» становили 4 208 753 тис. грн. Таким чи-ном, два з трьох рекапіталізованих державою банків не досяглипоставлених цілей, менеджмент цих банків неефективний, а вар-тість державного пакету акцій постійно зменшується. Протягомнаступних двох років ситуація дещо покращилася. Так, станом на1.01.2014 року прибуток «Укргазбанку» склав 1 001 973 тис. грн,однак значна його частина була отримана від повернення креди-тів, списаних у процесі рекапіталізації, тому такий прибуток

1 Карчева Г. Т. Ефективність функціонування та перспективи розвитку банківськоїсистеми України: монографія / Г.Т. Карчева — К. : НАН України : Ін-т економіки тапрогнозування, 2012. — 520 с. — С. 283—285.

28

не може бути постійним. Прибуток «Родовід Банк» становив4131 тис. грн, АКБ «Київ» мав збитки в сумі 70 298 тис. грн1.Такий стан справ зумовлює зростання загрози значних втратдержавних коштів, вкладених у статутні капітали цих банків, атакож ставить під сумнів вчасне повернення наданих цим банкамкредитів рефінансування. Серед причин такого становища неостаннє значення має неналежний рівень контролю з боку держа-ви за діяльністю цих банків і цільовим використанням наданихкоштів.

У 2014 році розглядалося питання щодо приєднання до «Укр-газбанку» проблемного «Брокбізнесбанку», який наприкінці2013 року опинився на межі банкрутства. У 2014 році в цьомубанку було введено тимчасову адміністрацію. Цілком очевидно,що таке приєднання автоматично погіршило би фінансове стано-вище «Укргазбанку», звело нанівець усі позитивні досягненняостанніх років і відкинуло б його до групи збиткових і неефектив-них банків. Таке рішення свідчило би про неефективність дійдержави як власника в банківській сфері, але воно не було при-йняте, що, по суті, врятувало «Укргазбанк» від значних збитків.

Крім квазідержавних банків, у банківській системі України догрупи банків з державною формою власності належить ПАТ«Український банк реконструкції та розвитку» (УБРР), де влас-ником 99,99 % капіталу є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа. Однак і цей банк не виконав покладеної нанього місії, державні кошти були використані неефективно, а80 % профінансованих банком проектів не були визнані іннова-ційними.

2012 р. було створено ще одну банківську установу з держав-ною формою власності — ПАТ «Державний земельний банк», вякому державі належить 100 % статутного капіталу. Також у бан-ківській системі функціонує два банки із суттєво нижчою держав-ною часткою — це ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», в яко-му 24,79 % належить Київській міській держадміністрації, таПАТ «Акціонерний комерційний банк «Новий», де 18,33 % ста-тутного капіталу володіє Державне підприємство «Конструктор-ське бюро «Південне».

Тож очевидно, що участь держави в банківському капіталі по-стійно і впевнено зростає. Про це свідчить і аналіз структури ста-тутного капіталу банків України з державною та приватною фор-

1 Структура активів, зобов’язань та власного капіталу, прибутки та збитки банків

України на 1 січня 2014 року // Вісник НБУ. — 2010—2014 рр.

29

мами власності (табл. 1.2). Якщо до фінансової кризи 2008—2009 рр. участь держави в сукупному капіталі банківської систе-ми України була незначною і становила в середньому 6,08 %(1999—2007 рр.), то в посткризовий період тенденція зміниласяі державна частка почала стрімко зростати. Так, упродовж 2009 ро-ку цей показник зріс удвічі, і склав 16,75 %, а в 2011 р. становивуже 22,68 %. Частка держави в сукупному статутному капіталібанків України протягом 2009—2014 років зросла в 6 разів, з5,47 % (на 01.01.2008 року) до 33,125 % (на 01.01.2012 року) з по-дальшим незначним зниженням до 1,4% станом на 01.01.2014 р.1.Таке стрімке зростання частки державного капіталу було продик-товано, насамперед, необхідністю підтримання фінансової ста-більності банківського сектору.

Таблиця 1.2СТРУКТУРА СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ БАНКІВ УКРАЇНИ

ЗА ФОРМАМИ ВЛАСНОСТІ, %*

№ Групи банків 01.01.2008 01.01.2012 01.01.2014

1 Ощадбанк, Укрексімбанк 5,3 17,98 17,46

2 Квазідержавні банки 0 15,09 13,81

3 УБРР, Держзембанк 0,17 0,055 0,13

4 Приватні банки 94,53 66,875 68,6

5 Усього 100 100 100

* розраховано за1

Тенденцію до збільшення державної частки в банківськомукапіталі слід оцінити позитивно з погляду підвищення фінансовоїстійкості банківської системи в цілому, однак практика свідчить,що державні банки не завжди ефективні, а управлінські рішеннянерідко приймаються під дією не економічних, а політичнихчинників. Тому закономірно виникає питання щодо оптимально-го рівня участі держави в банківському секторі. Порівняння дер-жавної частки в банківських активах різних країн світу за данимиЄБРР показало, що цей показник варіюється в досить широкомудіапазоні — від 96,3 % у Туркменії до 0 % у Литві, Естонії, Гру-зії, Вірменії (табл. 1.3.).

1 Структура активів, зобов’язань та власного капіталу, прибутки та збитки банків


30

Таблиця 1.3УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ В АКТИВАХ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ (2009 р.)*

№ Країниз часткою > 10 %

Частка,% № Країни

з часткою <10 % Частка, %

1 Туркменія 96,3 1 Киргизія 9,9

2 Білорусь 77,9 2 Молдова 9,1

3 Узбекистан 67,6 3 Таджикистан 7,2

4 Росія 54,2 4 Словенія 7,2

5 Азербайджан 42,5 5 Румунія 5,6

6 Туреччина 30,5 6 Хорватія 4,4

7 Латвія 19,5 7 Угорщина 3,5

8 Польща 18,3 8 Чехія 2,9

9 Сербія 16,0 9 Болгарія 2,0

10 Україна 11,5 10 Македонія 1,2

* складено за джерелами1

Порівняння двох груп країн (з часткою держави в активах бан-ківського сектору більше 10 % та менше 10 %) показує, що краї-ни Єврозони переважно знаходяться у другій групі, де частка ка-піталу становить менше 10 %. Більшість країн пострадянськогопростору перебувають у першій групі, де частка держави зали-шається досить суттєвою. Україна в докризовий період перебува-ла в групі країн з незначною державною часткою (8 % станом на01.01.2008 р.), однак у наступний період перейшла в першу групу.Протягом наступних п’яти років частка держави в сукупних ак-тивах банків України продовжувала зростати і на 01.01.2014 рокустановила 18,2%1.

Слід визнати, що в країнах, де частка держави в банківськомусекторі залишається досить суттєвою, кризові явища хоч і малимісце, проте їх наслідки не настільки значні, аби перерости в ба-нківську кризу. Про це свідчить досвід Росії, де цей показник пе-ревищує 50 %. Цю тенденцію підтверджує й перебіг фінансовоїкризи в Китаї, де процес реформування банківського сектору неторкнувся державного капіталу, частка якого залишається доситьзначною. Так, сукупні активи державних банків та трьох так зва-

1 Структура активів, зобов’язань та власного капіталу, прибутки та збитки банківУкраїни на 1 січня 2014 року // Вісник НБУ. — 2010—2014 рр.

31

них «політизованих» банків становлять 57,4 % активів банківсь-кого сектору Китаю (табл. 1.4). Така суттєва участь держави вуправлінні банківським сектором Китаю дозволила звести до мі-німуму негативний вплив глобальної фінансової кризи 2008 року,принаймні вкладники та клієнти китайських банків не відчулиїї наслідків на собі, як це було в Україні в період масового від-пливу депозитів населення (жовтень 2008 року — перше півріччя2009 року).

Таблиця 1.4СТРУКТУРА КРЕДИТНО-ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ КИТАЮ (2010 р.)1 , %

№ Кредитно-фінансові установи Активи Кредити Депозити

1 Державні комерційні банки 48,4 43,2 53,3

2 Акціонерні комерційні банки 18,4 19,4 17,5

3 «Політизовані» банки 9 15,6 0,9

4 Міські комерційні банки 6,5 7 7,5

5 Міські кредитні кооперативи 0,1 0,1 0,2

6 Сільські кредитні кооперативи 7,8 6 9,7

7 Іноземні банки 2,1 2,5 0,9

8 Фінансові компанії 1,5 1,9 1,7

9 Поштовий ощадний банк 3,4 1,4 4,9

Таким чином, можна зробити висновок, що загальних правилщодо участі держави в банківському секторі не існує, а кожнакраїна вирішує це питання залежно від історичної традиції, рівнясоціально-економічного розвитку, політичної ситуації, фінансо-вого потенціалу держави та менталітету населення країни. Відтакочевидно, що аналіз міжнародного досвіду щодо визначення оп-тимальної участі держави в банківській системі не дає однознач-ної відповіді на це питання.

В Україні фінансова криза суттєво вплинула на фінансові резуль-тати діяльності українських банків, які за підсумками 2009 рокумали збитки в сумі 38 450 млн грн, які стали найбільшими за весьперіод функціонування банківської системи України, починаючи

1 Карчева Г. Т. Ефективність функціонування та перспективи розвитку банківськоїсистеми України: монографія / Г. Т. Карчева — К. : НАН України : Ін-т економіки тапрогнозування, 2012. — 520 с.

32

з 1991 року. Це перевищило суму прибутків, одержаних банків-ською системою за п’ять попередніх років. Банкам не вдалосяуникнути значних збитків, спричинених різким погіршеннямякості кредитного портфеля внаслідок неповернення кредитів.Протягом наступних трьох років (2009—2011) банківська систе-ма мала збитки, і лише у 2012 році вдалося подолати негативнінаслідки кризи й отримати прибутки в сумі 4899 млн грн. За під-сумками 2013 року банки України хоча й отримали сукупнийприбуток у сумі 1436 млн грн, проте це у п’ять разів менше, ніж удо кризові роки (7304 млн грн за підсумками 2008 року). Такийприбуток міг би характеризувати діяльність однієї банківськоїустанови середньої велитини. Наприклад, «Приватбанк» за під-сумками 2013 року отримав прибуток у сумі 1873,4 млн грн, щона 437,4 млн грн перевищує сукупний прибуток банків України1.

Для визначення ефективності діяльності державних та квазі-державних банків проаналізуємо показники прибутковості їхніхактивів та капіталу, а також порівняємо отримані результати зпоказниками діяльності приватних банків, близьких до них за ве-личиною (табл. 1.5).

Таблиця 1.5АНАЛІЗ ПРИБУТКОВОСТІ ДЕРЖАВНИХ

ТА КВАЗІДЕРЖАВНИХ БАНКІВ (на 01.01.2014 р.)*

№ Назва банку Прибуток,тис.грн ROA, % ROE, %

1 Ощадбанк 678 784 0,65 3,31

2 Укрексімбанк 198 616 0,21 1,09

3 Укргазбанк 1 001 973 4,21 22,15

4 Родовід банк –70 298 –0,79 –1,94

5 Київ 4 131 0,19 0,52

*Розраховано за джерелом2

Найближчі за обсягами активів та капіталу до «Ощадбанку» та«Укрексімбанку» банківські установи з приватною формою влас-ності — це «Приватбанк» і «Дельта банк», де показники прибут-ковості активів (ROA) становлять 0,87 і 0,55 % відповідно, а по-

1 Основні показники діяльності банків України // Вісник НБУ. — 2010—2014 рр.2 Структура активів, зобов’язань та власного капіталу, прибутки та збитки банків


33

казники прибутковості капіталу (ROE) — 9,22 % і 9,1 %. Пере-вищення показників прибутковості приватних банків над анало-гічними показниками державних банків свідчить про недостатньоефективне використання державних коштів. Імовірно, що ринко-ва вартість квазідержавних банків не буде зростати, адже один зних збитковий, а інший має низькі показники діяльності. Цеозначає, що уряд не зможе продати державний пакет акцій указа-них банків за прийнятною ринковою ціною та повернути коштидо бюджету.

Проведене дослідження свідчить про низьку ефективність діяль-ності держави як власника в банківській сфері. Тож тенденцію дозбільшення кількості державних банків, які функціонують на за-гальних засадах і, по-суті, перетворюються на звичайні комер-ційні банки, слід охарактеризувати як несприятливу. Тому участьдержави в капіталі банківської системи України слід обмежитирівнем 15 %, а подальше її нарощування визнати недоцільним.Досвід розвинених країн і вже нагромаджений вітчизняний до-свід свідчать, що нарощування частки державного банківськогокапіталу негативно впливає на якість банківських послуг, при-зводить до заполітизованості банківського сектору та зниженняякості кредитних портфелів, провокує неконтрольоване зростан-ня рівня ризиків.

З другого боку, державні банки орієнтовані на виконання функ-цій фінансового агенту уряду, реалізацію соціальних програм,досягнення цілей соціально-економічного розвитку, вони корис-туються високою довірою у населення і є невід’ємною структур-ною складовою банківської системи. Тому в подальшому увагуслід зосередити на пошуках способів підвищення ефективностіуправління державним банківських капіталом.

1.3. СИСТЕМНО ВАЖЛИВІ БАНКИВ ІНСТИТУЦІЙНІЙ АРХІТЕКТУРІ

БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

На етапі посткризової трансформації у вітчизняній банківсь-кій системі почало формуватися таке інституційно-структурнеугруповання, як системно важливі банки. Виникнення системноважливих банків (СВБ) є наслідком процесу концентрації бан-ківського капіталу, а їх діяльність суттєво впливає на загальнийстан банківської системи та економіки в цілому. Системно важ-ливі банки, які концентрують значні обсяги капіталу, активів та

34

зобов’язань, сприяють посиленню конкурентоспроможності віт-чизняної банківської системи, збільшують економічний та фі-нансовий потенціал держави. Однак разом з фінансовими ре-сурсами зростають і ризики, пов’язані з діяльністю такихбанків: проблема морального ризику, ефекту доміно, ефекту за-раження.

Світова фінансова криза виявила високу залежність еконо-міки країн світу від стійкості системно важливих фінансово-банківських установ. Високий рівень концентрації капіталівактуалізував проблему регулювання системно важливих банківяк на міжнародному рівні, так і на рівні окремих країн. Так, уСША питома вага 5 найбільших фінансових інститутів стано-вить 23 % від сукупних активів банківської системи, в Японіїцей показник дорівнює 24 %, у Великобританії — 38 %, а вРосії — 48 %. Саме тому впродовж останніх років проблемидіяльності системно важливих банків набули особливої акту-альності та активно обговорюються світовим і вітчизнянимспівтовариством.

Значну увагу діяльності системно важливих банків приділя-ють міжнародні інститути, такі як Міжнародний валютний фонд(IMF), Базельський комітет при Банку міжнародних розрахунків(BIS), Рада з фінансової стабільності при G20 (FSB), що відобра-жено у їхніх звітах і рекомендаціях. Ці органи глобального регу-лювання вже мають напрацьовану методологічну базу, яка доз-воляє центральним банкам країн проводити ефективні заходищодо ідентифікації та регулювання діяльності СВБ. Від націо-нальних центральних банків міжнародні регулятивні органи ви-магають імплементації розроблених рекомендацій на практиці таактивізації процесу ідентифікації і регулювання діяльності СВБна рівні кожної країни.

Міжнародна практика дійсно підтверджує факт ефективностівеликих банків, утім як і факт гнучкості малих і середніх банків.Але загрози, пов’язані з діяльністю великих банків, набагатовищі порівняно з допустимими. Зростання таких банків, як пра-вило, відбувається вищими темпами, ніж зростання ВВП і бю-джету, а отже, загроза колапсу всієї фінансової системи внаслі-док нездатності покрити ризики у разі банкрутств таких банківстає катастрофічною. Органи регулювання не в змозі реагуватина зростання ризиків, пов’язаних з діяльністю СВБ, а їх капітал,який за своїм призначенням є буфером для поглинання ризиків,стає занадто малим, а нерідко має неналежну якість. Це обумов-лює виникнення проблеми недобросовісної поведінки системно

35

важливих банків (moral hazard risk)1, які, наражаючись на необ-ґрунтовано високі ризики, упевнені, що у разі виникнення будь-яких проблем зможуть розраховувати на підтримку (непрямучи пряму) держави. Нарощування суверенних боргів, зростанняінфляції, соціальна напруга, можливе зростання податковогонавантаження — це можлива ціна за порятунок великих банків.Світова фінансова криза, що розпочалася в США в серпні2008 року, змусила усвідомити всю гостроту проблеми наслід-ків діяльності системно важливих банків. Погіршення показни-ків діяльності великих фінансових установ розповсюдило шокичерез усю фінансову систему і завдало удару сектору реальноїекономіки2.

Рада з питань фінансової стабільності у жовтні 2010 року ви-дала спеціальний документ «Зменшення морального ризику, наякий наражаються системно важливі фінансові установи», котрийпередбачає:

— упорядковане врегулювання діяльності СВБ, включаючививедення з ринку, із забезпеченням безперервності виконанняними життєво важливих економічних функцій, уникненням де-стабілізації фінансової системи й залучення коштів платників по-датків;

— наділення наглядових органів повноваженнями застосову-вати диференційовані наглядові вимоги та посилений нагляд засистемно важливими банками, виходячи з рівня ризиків, на яківони наражають фінансову систему.

Усе це актуалізує проблему пошуку методів ідентифікації таадекватного регулювання діяльності системно важливих банків увітчизняній практиці. Наразі єдиного формального визначеннясистемно важливих банків не сформовано. Термін «системно важ-ливий банк» (systemically important bank) був офіційно закріпле-ний Радою з фінансової стабільності спільно із Базельським комі-тетом лише після кризи 2008—2009 рр. (редакція документа відлипня 2013 року)3. Тим самим було закладено методологічне під-

1 Summers L. Beware Moral Hazard Fundamentalists // Financial Times. — 2007 (23September) // Режим доступу : http://www.ft.com/intl/cms/s/0/5ffd2606-69e8-11dc-a571-0000779fd2ac.html#axzz2RBOb7UHN

2 Парипа К. В. Сутність системно важливих банків та їх значення для забезпеченнястійкості фінансового сектору України // Ученые записки Таврического национальногоуниверситета имени В. И. Вернадского : Серия «Экономика и управление». — Том 25(64). — 2012 г. — № 1. — С. 136—146.

3 Globally systemically important banks : updated аssessment methodology and theadditional loss absorbency requirement // Сайт Банку міжнародних розрахунків [Електро-нний ресурс] // Режим доступу: http://www.bis.org/publ/bcbs255.pdf

36

ґрунтя дослідження діяльності системно важливих банків як осо-бливого явища в банківництві.

Трактування терміна «системно важливий банк» (СВБ) маєкілька інтерпретацій. У вітчизняній практиці донедавна існувалодва терміни, які наближено характеризували поняття «системноважливий банк»:

1) «системний банк» відповідно до Постанови Правління НБУ«Про затвердження Положення про забезпечення безперервногофункціонування інформаційних систем Національного банкуУкраїни та банків України»;

2) «системоутворюючий банк» згідно із Законом України«Про банки та банківську діяльність» до імплементації змін дозакону від 04.07.2014 № 1586-VII, та у глосарії банківської термі-нології НБУ.

Під системним банком розуміють банк (або іншу установу),неможливість функціонування якого (якої) спричиняє значнийвплив на функціонування банківської системи України в ціломувнаслідок великого обсягу його (її) операцій, розгалуженої мере-жі філій та інших факторів1.

Системоутворюючим банком вважається банк, зобов’язанняякого становлять не менше 10 % загальних зобов’язань банківсь-кої системи2. Таке трактування зводиться лише до аналізу часткизобов’язань банку в банківській системі, але системна важливістьконкретного банку визначається не тільки через зобов’язання, доуваги слід брати й інші показники та індикатори, які пропону-ються FSB, IMF, BIS. Тому таке визначення «системоутворюю-чого банку» слід визнати занадто вузьким.

2014 року в Україні було внесено зміни до Закону «Про банкита банківську діяльність» щодо введення поняття «системно важ-ливий банк», під яким запропоновано розуміти банк, який відпо-відає критеріям, установленим Національним банком України,діяльність якого впливає на стабільність банківської системи3. На-ціональний банк України визначає системно важливий банк відпо-

1 Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про забезпечення без-перервного функціонування інформаційних систем Національного банку України та бан-ків України» від 17.06.2004 № 265.

2 Системоутворюючий банк [Електронний ресурс] / Глосарій банківської терміноло-гії. — Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=123655&cat_id=123321

3 Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР) — 2001. — № 5—6. — 30 с. Закон «Провнесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативномувпливу на стабільність банківської системи» від 04.07.2014 № 1586-VII.

37

відно до таких критеріїв: величина банку, ступінь фінансових вза-ємозв’язків і напрями діяльності1. Наведені критерії в цілому від-повідають рекомендаціям міжнародних організацій, але потре-бують доопрацювання з урахуванням українських реалій. Длябільшої конкретизації необхідно ввести у визначення поняття «си-стемно важливий банк» (або «національний системно важливийбанк»2) додаткові параметри, які дозволять виявити вплив систем-но важливих банків на стабільність банківської системи України.

Під системно важливим банком пропонуємо розуміти банк,діяльність, вихід з ринку, банкрутство чи порушення функціо-нального стану якого прямо чи опосередковано впливає на ста-більність банківської системи країни через його розмір, взаємо-пов’язаність, функціональну складність (спрямованість) і здат-ність генерувати системний ризик. Розуміння сутності системноважливих банків формує базу для розроблення методів ідентифі-кації цих банків. Для повноти визначення (ідентифікації) систем-ної важливості необхідно усвідомлювати, які базові характерис-тики діяльності банків можуть бути джерелом проблем. Зару-біжний досвід показує, що для їх виявлення застосовуються якіс-ні та кількісні методи.

При застосуванні якісного аналізу за основу беруть кілька ба-зових характеристик, визнаних міжнародними регуляторами якосновні в ідентифікації системної важливості. Найбільш значи-мими для системної важливості визнано такі характеристики (ка-тегорії): величина (розмір) банку, ступінь замінності, ступінь вза-ємозв’язку та структура організації3. Базельський комітет визна-чає системно важливі банки як фінансові інститути, банкрутствоабо можливі проблеми яких привели б до значних збитків длявсієї фінансової системи та для економіки в цілому, через їх роз-мір, складність і системну взаємопов’язаність4.

Однак проведені у кризовому 2009 році дослідження МВФ, ВІSта FSB довели, що одних тільки якісних характеристик недостатньоі факторами системної важливості є також рівень позикових коштів

1 Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР) — 2001. — № 5—6. — 30 с. — Ст. 4.

2 A framework for dealing with domestic systemically important banks// Basel Committeeon Banking Supervision [Електронний ресурс]. — 2012 (October) // Режим доступу :http://www.bis.org/publ/bcbs233.pdf.

3 Globally systemically important banks: updated аssessment methodology and theadditional loss absorbency requirement // Сайт Банку міжнародних розрахунків [Електро-нний ресурс] // Режим доступу : http://www.bis.org/publ/bcbs255.pdf, с. 5

4 Global systemically important banks: assessment methodology and the additional lossabsorbency requirement (Cover note) // Basel Committee on Banking Supervision [Електроннийресурс]. — 2011 (November) // Режим доступу : http://www.bis.org/publ/bcbs207cn.pdf.

38

(леверидж) і величина розривів ліквідності (різниця активів і паси-вів за строками). Саме ці характеристики стали основним об’єктомуваги в угоді «Базель ІІІ» та доповнили перелік критеріїв системноїважливості, визнаних міжнародними регуляторами.

Результати якісного аналізу доповнюються кількісним аналі-зом, в якому основними підходами є: індикаторний, мережевийта оцінка вкладу банку в системний ризик. Індикаторний підхідпередбачає формування системи репрезентативних показників,що найбільш точно визначають системну важливість банку. Затакого підходу якісні характеристики набувають кількісного ви-разу. Для цього використовують набір кількісних показників (ін-дикаторів) для оцінювання таких характеристик банку, як йогорозмір, ступінь взаємопов’язаності з іншими інститутами, сту-пінь замінності. З практичного погляду це дозволяє порівнювати,ранжувати та класифікувати банківські установи за ступенем їхсистемної важливості.

Для оцінки тієї чи іншої якісної характеристики банку вико-ристовуються індикатори, визначені з практики МВФ, ЄЦБ та ре-гуляторних органів країн світу. Зокрема, розмір банку характери-зують такі показники: частка сукупних активів банку в активахусієї банківської системи або у відсотках до ВВП; обсяг кредит-ного портфеля; ринкова частка філіальної мережі; співвідношен-ня депозитів і сукупних активів (у процентах). Ступінь взаємо-пов’язаності банку з іншими інститутами визначається часткоюміжбанківських кредитів, ринковою часткою участі в платіжнихсистемах. Слід зауважити, що в останніх рекомендаціях приз’ясуванні ступеня взаємопов’язаності банку акценти перенесеноіз суто міжбанківського ринку на детальніше вивчення фінансо-вих активів та зобов’язань банку, що характеризує взаємопов’я-заність не тільки в межах банківської системи, але і його зв’язок зреальним сектором економіки. Ступінь замінності банку виража-ється такими кількісними показниками, як рівень концентрації,ступінь унікальності щодо надання певних фінансових послуг(продуктів) і залежить від спеціалізації діяльності банку.

Мережевий підхід використовується для оцінки наслідків по-рушення ліквідності та/або платоспроможності банку для всієї фі-нансової системи на основі прямих зв’язків між елементами сис-теми1. Головною перепоною у проведенні зазначеного аналізу є

1 Парипа К. В. Сутність системно важливих банків та їх значення для забезпеченнястійкості фінансового сектору України // Ученые записки Таврического национальногоуниверситета имени В. И. Вернадского : Серия «Экономика и управление». — Том 25(64). — 2012. — № 1. — С. 136—146. —С. 140.

39

брак необхідної інформації для вивчення мереж такого типу. Тре-тій підхід до визначення системної важливості банків базується наоцінці вкладу окремого банку в системний ризик. За цього підходуможуть бути застосовані два методи: метод «зверху-вниз» — оцін-ка загальносистемного ризику, який у подальшому розподіляєтьсяна банків-учасників; метод «знизу-вгору» — оцінка початковоговнеску кожного банку в загальний системний ризик. Однак такийпідхід вимагає розвинених фінансових ринків для адекватногооцінювання системних ризиків, а також не враховує структуру івзаємопов’язаність фінансових інститутів.

Якісний аналіз та індикаторний метод застосовуються Базель-ським комітетом, а також широко використовуються в більшостірегіонів світу (табл. 1.6). Саме простота застосування та інтуї-тивна зрозумілість є основними перевагами і причиною їх поши-рення. Складнішими є методи мережевого аналізу та оцінкивкладу банку в системний ризик, оскільки потребують застосу-вання інструментів економетрії. Слід зазначити, що застосуваннямережевого аналізу найдоцільніше на рівні регулятора з метоюоцінки рівня взаємопов’язаності банківських інститутів.

Таблиця 1.6МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ІДЕНТИФІКАЦІЇ СВБ У РЕГІОНАХ СВІТУ

Регіони світуМетод Країни

ЄвропиКраїниАзії

США,Канада Росія*

Якісний

Метод експертних оцінок + + +/– –

Індикаторний + +/– + +/–

Мережевий аналіз(network analysis) +/– – +/– –

Кількісний

Оцінка вкладу банку в си-стемний ризик – +/– – –

* Методика ідентифікації була опублікована на сайті Банку Росії, але вилучена з ме-тою доопрацювання

Умовні позначення:«+» — застосовується у більшості країн;«+/–» — застосовується частково/у деяких країнах;«–» — не застосовується взагалі;

Джерело: складено автором за даними, розміщеними на офіційних сайтах

Офіційно теоретичне підґрунтя процедури ідентифікації си-стемно важливих банків було закладено 2011 року Базельським

40

комітетом, який розробив документ, так звану супроводжуючу(пояснювальну) записку «Глобальні системно важливі банки:методологія оцінки і вимоги до додаткового покриття збитків»1,у якому описано фундаментальні положення ідентифікації си-стемно важливих банків. У документі виокремлено групу інди-каторів, які є обов’язковими для ідентифікації системно важли-вих банків на глобальному рівні. Для національних системноважливих банків можуть використовуватися такі самі групиіндикаторів, однак залежно від особливостей банківської систе-ми вони можуть бути або скорочені, або доповнені власними(табл. 1.7).

Таблиця 1.7РЕКОМЕНДОВАНІ ІНДИКАТОРИ СИСТЕМНОЇ ВАЖЛИВОСТІ

Категорія(і частка(вага))

ІндикаториЧастка(вага)індика-тора (%)

Міжнародні вимоги — включають вимоги банку(або його філії) в одній країні до позичальників віншій країні, вимоги філії банку в іншій країні допозичальників у цій самій країні в іноземній і міс-цевій валюті

10Міжна-роднадіяльність(20 %)

Міжнародні зобов’язання — включають усі зобо-в’язання банківської організації стосовно до юридич-них осіб за межами внутрішнього ринку і до нерези-дентів на внутрішньому ринку; виключають зобо-в’язання всередині банківської групи

10

Розмір(20 %)

Сукупні активи (як визначено в Базелі III, для роз-рахунку коефіцієнта левериджу)

20

Взаємо-пов’яза-ність(20 %)

Фінансові активи — включають обсяг виданих кош-тів фінансовим організаціям; обсяг цінних паперів,випущених іншими фінансовими організаціями тапридбаних банком; чисту ринкову вартість угодзворотного РЕПО; чисту ринкову вартість обсягукредитування фінансових організацій цінними па-перами; чисту ринкову вартість похідних фінансо-вих контрактів з фінансовими організаціями на по-забіржовому ринку

6,67

1 Global systemically important banks: assessment methodology and the additional loss

absorbency requirement (Cover note) // Basel Committee on Banking Supervision [Електрон-ний ресурс]. — 2011 (November) // Режим доступу :

http://www.bis.org/publ/bcbs207cn.pdf.

41

Закінчення табл. 1.7

Категорія(і частка(вага))

ІндикаториЧастка(вага)індика-тора (%)

Фінансові пасиви — включають депозити від фі-нансових організацій; цінні папери, випущені бан-ком і придбані іншими фінансовими організаціями;чисту ринкову вартість угод РЕПО; чисту ринковувартість цінних паперів, отриманих від фінансовихорганізацій; чисту ринкову вартість похідних фі-нансових контрактів з фінансовими організаціямина позабіржовому ринку

6,67

Частка ринкового фінансування (wholesale funding)у сукупних зобов’язаннях

6,67

Активи на зберіганні у банку 6,67Обсяг розрахунків, здійснюваних через платіжні си-стеми

6,67Замін-ність/Інфраструктурафінансовоїустанови(20 %)

Обсяг розміщених заявок на ринку цінних паперів 6,67

Номінальна вартість похідних фінансових інстру-ментів на позабіржовому ринку - включає укладені,але ще не закриті угоди

6,67

Активи третього рівня (неліквідні активи, вартістьяких не можна визначити, використовуючи ринковіціни або моделі)

6,67

Ступіньскладнос-ті устано-ви (20 %)

Обсяг торгового портфеля та портфеля цінних па-перів на продаж

6,67

Джерело: складено автором за матеріалами1

«Пояснювальна записка» Базельського комітету в 2013 роцібула доповнена методичними рекомендаціями, викладеними удокументі «Глобальні системно важливі банки: оновлена методо-логія оцінки і вимоги по додатковому покриттю збитків». Цейдокумент конкретизує і детально описує процес ідентифікаціїглобальних системно важливих банків, включає розміри міні-мальних додаткових вимог до достатності капіталу таких банків(табл. 1.8) і визначає терміни імплементації рекомендацій на гло-бальних рівнях до 2017 року (табл. 1.9).

1 Global systemically important banks: assessment methodology and the additional lossabsorbency requirement (Cover note) // Basel Committee on Banking Supervision [Електрон-ний ресурс]. — 2011 (November) // Режим доступу:

http://www.bis.org/publ/bcbs207cn.pdf, с. 6

42

Таблиця 1.8МІНІМАЛЬНІ ДОДАТКОВІ ВИМОГИ ДОСТАТНОСТІ КАПІТАЛУ

ДО ГЛОБАЛЬНИХ СВБ

Група Порогове значенняРозмір капіталу першогорівня, % від зваженихза ризиком активів

5 D — 3,5

4 C — D 2,5

3 B — C 2,0

2 A — B 1,5

1 Порогове значення — A 1,0

Джерело: складено автором за матеріалами1

Методика ідентифікації СВБ, запропонована Базельським ко-мітетом, передбачає застосування індикаторного підходу. Пере-лік індикаторів характеризує різні аспекти банківської діяльності,які можуть викликати нестабільність фінансової системи. Перед-бачено, що кожна категорія має однакову частку (вагу) 20 % іскладається (крім категорії «розмір») із кількох показників, щотакож мають однакову частку всередині категорії (див. табл. 1.7).

Таблиця 1.9РАМКИ ДІЯЛЬНОСТІ Г-СВБ — ОПЕРАТИВНИЙ ГРАФІК

Дата Графік упровадження

Березень Кінцевий збір даних 2012 року

2013 р.Листопад

Публікація оновленого проекту списку Г-СВБПублікація скорочених балів, розмірів груп банків і«знаменників»

Січень Запровадження національної звітності та вимог що-до розкриття інформації

Березень Кінцевий збір даних 2013 року2014 р.

ЛистопадПублікація оновленого списку Г-СВБ, що підляга-ють регулюванню з 1 січня 2016 року, та оновлення«знаменників»

1 Globally systemically important banks: updated аssessment methodology and the ad-

ditional loss absorbency requirement // Сайт Банку міжнародних розрахунків [Електроннийресурс] // Режим доступу :

http://www.bis.org/publ/bcbs255.pdf, с. 12

43

Закінчення табл. 1.9Дата Графік упровадження

Березень Кінцевий збір даних 2014 року

2015 р.Листопад

Публікація оновленого списку Г-СВБ що підляга-ють регулюванню з 1 січня 2017 року, та оновлення«знаменників»

СіченьЗастосовування вимоги стосовно додаткового по-криття збитків до Г-СВБ, ідентифікованих у листо-паді 2014



СіченьЗастосовування вимоги стосовно додаткового по-криття збитків до Г-СВБ, ідентифікованих у листо-паді 2015



Джерело: складено автором за матеріалами 1

Значення того чи іншого індикатора для кожного банку є від-носною величиною, яка розраховується як відношення значенняпоказника для СВБ до суми показників усіх банків у вибірці. Усііндикатори зважують відповідно до присвоєних їм часток. Потімцей показник слід помножити на множиться на 10 000, щоб пока-зати значення індикатора у базисних пунктах. Наприклад, якщорозмір СВБ поділити на загальний розмір усіх банків у вибірці йотримати відносне значення 0,03 (тобто частка банку становить3 % від загальної вибірки), то його оцінка буде дорівнювати 300базисних пунктів. Бали кожної категорії для кожного банку ви-значають обчислення середнього значення всіх показників, щовходять до цієї категорії. Загальну оцінку для кожного банку роз-раховують знаходженням середнього значення за п’ятьма основ-ними категоріями. Максимальний загальний бал, що його може

1 Globally systemically important banks: updated аssessment methodology and the ad-ditional loss absorbency requirement // Сайт Банку міжнародних розрахунків [Електроннийресурс] // Режим доступу :

http://www.bis.org/publ/bcbs255.pdf,. — С. 20.

44

мати банк, якби він був єдиним банком у вибірці, становив би10 000 базисних пунктів (тобто 100 %)1.

У зарубіжній практиці, крім рекомендацій Базельського комі-тету, розроблені й інші методики, які можуть бути використанідля ідентифікації системно важливих банків на національномурівні. Зокрема, провідними експертами Європи та США булорозроблено алгоритм «DebtRank», призначений для ранжуванняборгів. За цим підходом оцінюється частка ринку, на яку вплинеможливе банкрутство того чи іншого банку. Метод діє за прин-ципом «PageRank» (це метод системи пошуку Google, який ви-значає важливість веб-сторінки, ґрунтуючись на кількості поси-лань на неї на інших сайтах) — і дозволяє обчислити кількістьзв’язків між банками, у тому числі володіння активами один од-ного2. Проте слід зауважити, що для максимально ефективної ро-боти алгоритму необхідна повна інформація щодо всіх банків, їхкредитних портфелів, угод і перехресного володіння активами.Ця інформація може бути надана центральному банку для аналі-зу, тим більше методику «DebtRank» можна застосовувати у ре-жимі реального часу для відстежування ймовірності настаннякризи. Схожа методика мережевого аналізу «SinkRank», розроб-лена К. Сорамакі3, моделює систему міжбанківських платежів наоснові ланцюгів Маркова і визначає ступінь взаємопов’язанностіміж банками системи. Зрозуміло, що не всі розглянуті підходи таметоди можуть бути адаптовані до реалій України, але необхід-ність забезпечення стабільності банківської системи потребує їхпрактичної апробації.

Процедуру ідентифікації банку як національного системноважливого розпочнемо з визначення великих банків України, длячого проаналізуємо розміри банків, обчисливши частку їх в акти-вах та зобов’язаннях банківської системи. Відповідно до РішенняНБУ «Про розподіл банків на групи»4 виокремлюють три катего-

1 Globally systemically important banks: updated аssessment methodology and the ad-

ditional loss absorbency requirement // Сайт Банку міжнародних розрахунків [Електроннийресурс] // Режим доступу :

http://www.bis.org/publ/bcbs255.pdf,. — С. 6.2 Stefano Battiston, Michelangelo Puliga, Rahul Kaushik, Paolo Tasca & Guido Caldarelli.

DebtRank: Too Central to Fail? Financial Networks, the FED and Systemic Risk// Електро-нний журнал : Scientific Reports. 2012. — № 2. Режим доступу :

http://www.nature.com/srep/2012/120802/srep00541/pdf/srep00541.pdf.3 Soramäki K., Cook S.: Algorithm for Identifying Systemically Important Banks in

Payment Systems / Economics Discussion Papers [Електронний ресурс]. — 2012. — № 42 //Режим доступу:

http://www.econstor.eu/bitstream/10419/62120/1/723776571.pdf.4 Рішення Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків «Про роз-

поділ банків на групи» від 20.12.2013 № 975.

45

рії банків за обсячгом активів: 1) великі (І група: активи понад21 000 млн грн); 2) середні (ІІ—ІІІ група: активи понад 3000 млн грн);3) малі (дрібні) (ІV група: активи менше 3000 млн грн). За сукупніс-тю цих критеріїв та з урахуванням профілю концентрації сукупнихактивів і зобов’язань з критичною межею в 1 % до великих банків зі174 функціонуючих віднесено 17 банків: 15 банків з першої групита 2 банки з другої (станом на 01.07.2014 р.) (табл. 1.10).

Таблиця 1.10КОНЦЕНТРАЦІЯ АКТИВІВ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬУ ВЕЛИКИХ БАНКАХ УКРАЇНИ (01.07.2014 р.)

Група

Назва банку Активи

Частка бан-ку в загаль-них активахза банківсь-кою систе-мою, %

Зобов’язання

Частка банкув загальнихзобов’язанняхза банківськоюсистемою, %

Приватбанк 204 199 603 15,64 183 344 798 16,27Ощадбанк 115 648 138 8,86 95 250 035 8,45Укрексімбанк 111 134 225 8,51 92 978 625 8,25Дельта банк 61 476 717 4,71 56 560 397 5,02Промінвес-тбанк 51 299 831 3,93 45 031 859 4,00

Укрсоцбанк 46 444 199 3,56 37 826 749 3,36Райффайзенбанк Аваль 44 412 555 3,40 38 094 840 3,38

СбербанкРосії 41 650 361 3,19 37 828 472 3,36

«Надра» 37 108 732 2,84 33 074 393 2,93Першийукр. міжна-родний банк

35 798 387 2,74 30 945 761 2,75

Альфа-банк 35 259 537 2,70 31 059 674 2,76ВТБ банк 31 359 038 2,40 27 101 094 2,40Банк фінан-си та кредит 29 909 396 2,29 27 367 216 2,43

Укрсиббанк 24 021 007 1,84 21 803 995 1,93

Група І

Укргазбанк 22 884 151 1,75 18 454 594 1,64ВiЕйБi Банк 23 543 177 1,80 20 620 155 1,83

Група ІІ

ОТП Банк 21 141 533 1,62 18 750 937 1,66БАНКІВСЬКА СИС-ТЕМА УКРАЇНИ 1 305 363 137 100 1 127 158 543 100

Джерело: розраховано та побудовано авторами на основі даних Річного звіту продіяльність банківського нагляду України в 2014 році. Інформаційні матеріали [Електрон-ний ресурс]. — К., 2014. — Режим доступу : http://www.bank.gov.ua

46

Спираючись на визначення НБУ, «системоутворюючим» мож-на вважати лише один банк — ПАТ КБ «Приватбанк», оскількичастка його зобов’язань перевищує 10 % від загального обсягузобов’язань банківської системи і на 01.01.2014 р. становила17,9 %. До банків, що мають найбільшу частку зобов’язань, на-лежать «Ощадбанк» — 7,6 %, «Укрексімбанк» — 7,0 %, «ДельтаБанк» — 4,7 %, «Райфайзен Банк Аваль» — 3,3 %, тобто банки,що займають з 2 по 5 позицію за активами, поки що за обсягамизобов’язань не наближаються до системоутворюючих банків. Алев ідентифікації системно важливих банків не можна керуватисялише часткою зобов’язань, що підтверджується міжнародною прак-тикою. Частка великих банків (станом на 01.07.2014) становить71,8 % усіх активів, 68,01 % власного капіталу, 72,55 % усіх на-даних кредитів і 68,44 % залучених коштів банківської системи.

Для великих банків України характерні значно вищі показни-ки рентабельності активів і капіталу у порівнянні із аналогічнимипоказниками за всією банківською системою. Останніми рокамирентабельність активів і капіталу великих банків вища, ніж се-редня за банківською системою, навіть ураховуючи кризовий пе-ріод 2008—2009 рр. (рис. 1.1, 1.2).

–40

–30

–20

–10

0

10

2007

рік

2008

рік

2009

рік

2010

рік

2011

рік

2012

рік

2013

рік

01.0

4.20

14 р

.

01.0

7.20

14 р

.1,37–1,060,813,03

–5,27–10,19

–32,52

8,5112,67 1,550,862,875,45–3,21–5,92

–21,83

8,3115,19

Рентабельність власного капіталу банківського сектору (дані НБУ)(%)Рентабельність власного капіталу великих банків(%)

20

Рис. 1.1. Динаміка рентабельності власного капіталубанківської системи та великих банків

Джерело: розраховано та побудовано авторами на основі даних Річний звіт про діяль-ність банківського нагляду України в 2014 році. Інформаційні матеріали [Електроннийресурс]. — К., 2014. — Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

47

0,19–0,150,120,45–0,76

–1,45

1,5 1,030,20,120,420,79

–0,46–0,83

–2,76

0,991,74

–4–3–2–1

0123

2007

рік

2008

рік

2009

рік

2010

рік

2011

рік

2012

рік

2013

рік

01.0

4.20

14 р

.

01.0

7.20

14 р

.

Рентабельність активів банківського сектору (дані НБУ)Рентабельність активів великих банків

Рис. 1.2. Динаміка рентабельності активів банківської системита великих банків

Джерело: розраховано та побудовано авторами на основі даних Річного звіту продіяльність банківського нагляду України в 2014 році. Інформаційні матеріали [Електрон-ний ресурс]. — К., 2014. — Режим доступу :

http://www.bank.gov.ua

Динаміка показників рентабельності активів та капіталу вели-ких банків України свідчить, що ефективність їх використаннявеликими банками вища, ніж середня по системі, що можна ін-терпретувати як вищий рівень ризику в діяльності великих бан-ків, який вони беруть на себе з метою отримання надприбутків.Підвищення ризикованості є небажаним для цих банків, якщо їхідентифікувати як системно важливі, оскільки вони вносять знач-ний вклад у сукупний ризик банківської системи, та можутьспровокувати «ефект доміно». Зазначимо, що високі показники рен-табельності великих банків, хоч і є вагомими порівняно із серед-німи показниками по банківській системі, але частково це є на-слідком низької рентабельності банків інших трьох груп. Це даєпідстави стверджувати, що сукупність малих банків може бутисистемно важливою, якщо є значною частиною сукупності (з англ.«systemic as part of a herd»)1. Для визначення таких банків у між-народній практиці було введено термін «занадто багато, щоб

1 Adrian T., Brunnermeier M. CoVaR // Federal Reserve Bank of New York Staff Reports. —2010. — 348 c. — С. 1.

48

збанкрутувати» (англ. «too many to fail»)1. Тобто, якщо значнакількість малих банків має однакові моделі бізнесу (наприклад,роздрібне кредитування) і в результаті цього вони схильні доспільних факторів ризику, то коливання цих ризиків можутьпризвести до збою у діяльності всієї банківської системи. Вукраїнських реаліях з огляду на те, що майже всі банки маютьоднакові моделі бізнесу й задіяні на одних і тих самих сегмен-тах фінансового ринку, така проблема може мати місце, а відтакпотребує вирішення.

Динаміка всіх розглянутих показників за групою великих бан-ків перевищує відповідні значення по банківській системі, якікорелюють із напрямом їх змін, що опосередковано доводитьдомінуючий вклад великих банків у сукупний результат банків-ської системи та дає підстави розглядати їх системну важли-вість.

Наступним кроком після виявлення великих банків є іденти-фікація їх як системно важливих на основі спеціально створеноїта адаптованої до вітчизняних реалій методики. За основу взятометодику Базельського комітету, адаптовану з урахуванням особ-ливостей банківської системи України. Методика розкриває клю-чові аспекти ідентифікації системно важливих банків: 1) визначен-ня критеріїв системної важливості українських банків; 2) розроб-лення та впровадження підходів до регулювання й нагляду за ді-яльністю системно важливих банків.

З урахуванням досвіду міжнародних організацій і країн світу вцій методиці визначено критерії системної важливості банку з їхваговими значеннями, які доцільно враховувати за ідентифікаціїсистемно важливих банків в Україні (табл. 1.11).

Дотримання якісних критеріїв у запропонованій методиці не єобов’язковим, але їх значення можуть бути враховані на експерт-ній основі. Стосовно кількісних критеріїв варто застосовуватипідхід Базельського комітету на основі обчислення загального ін-дикаторного показника з урахуванням національних особливос-тей. Так, у критеріях Базельського комітету щодо визначеннясистемно важливих банків у явному вигляді немає показників пи-томої ваги вкладів населення. У міжнародних рекомендаціях ак-центується увага на взаємопов’язаності банку зі світовою фінан-совою системою (обсяги фондування з ринків капіталів) та зіншими фінансовими інститутами (конгломератами).

1 Acharya V., Yorulmazer T. Too Many to Fail — An Analysis of Time-inconsistency in

Bank Closure Policies // Bank of England Working Paper Series. — 2007. — 319 с.

49

Таблиця 1.11ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО КРИТЕРІЇВ СИСТЕМНОЇ ВАЖЛИВОСТІ

ДЛЯ ВІТЧИЗНЯНИХ БАНКІВ

Характер критерію

Категорія Індикатори Вагаіндикатора

Кількість банкоматів (> = 500) –

Кількість відділень та філій (> = 150) –

Якісний Територіальна

мережаКількість точок продажу (> = 150) –

Розмір(30 %) (Р) Сукупні активи (Р1) 30 %

Кошти фізичних осіб (З1) 15 %

Кредити юридичним особам (З2) 5 %Замінність(25 %) (З)

Кредити фізичним особам (З3) 5 %

Кошти інших банків (В1) 10 %

Кошти в інших банках (В2) 10 %Взаємо-пов’язаність(30 %) (В)

Кошти юридичних осіб (В3) 10 %

Складність(5 %) (С) Портфель цінних паперів на продаж (С1) 5 %

Активи в іноземній валюті (МД1) 5 %

Кількісний

Міжнароднадіяльність(10 %) (МД) Зобов’язання в іноземній валюті (МД2) 5 %

Джерело: складено автором

Вважаємо, що при визначенні системно важливих банків нанаціональному рівні, особливо в Україні, депозити є важливимджерелом фондування. Тому вони мають ураховуватися у ви-значенні критеріїв системно важливих банків, особливо врахо-вуючи досвід таких країн, як Данія та Швейцарія. У методицівиокремлено п’ять категорій, які характеризують системнуважливість банку на національному рівні. Кожна категоріявключає окремі показники та їх вагу в загальному результаті(табл. 1.11).

50

Загальний результат обчислюється за формулою:

n

ni ij

j j

VW

∑∑

=

==110

1 *ЗР , (1.1)

де ЗР — загальний результат (обчислений у відсотках); W j —вага кожного індикатора j; V ij — значення індикатора j за періодi; n — кількість років, що передують даті обчислення загальногопоказника.

Застосування цієї методики дозволить ранжувати та класифіку-вати банківські установи за ступенем системної важливості. До си-стемно важливих підпадають банки, загальний показник (показниксистемної важливості) яких дорівнює або перевищує 3 %. Якщопідвищити показник системної важливості до 4 %, то ідентифіко-вано буде 5 банків, а якщо до 5 % — то залишиться 3 банки, якіформально можуть буди визнані як системно важливі. Обчисленнязагального показника для України показало, що при встановленнімінімально можливого значення загального показника на рівні 1 %у вітчизняній банківській системі системно важливими можнавважати 9 із 15 банків (станом на 01.07.2014 р.), у яких загальнийпоказник перевищує пропоновану межу в 3 % (табл. 1.12).

Таблиця 1.12БАНКИ ВИБІРКИ, РАНЖОВАНІ ЗА СТУПЕНЕМ СИСТЕМНОЇ ВАЖЛИВОСТІ

№з/п Назва банку Значення загального

показника (%)1 ПРИВАТБАНК 16,702 ОЩАДБАНК 9,623 УКРЕКСІМБАНК 8,184 ДЕЛЬТА БАНК 4,925 ПРОМІНВЕСТБАНК 4,076 УКРСОЦБАНК 3,507 РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ 3,248 СБЕРБАНК РОСІЇ 3,269 «НАДРА» 3,0510 ПЕРШИЙ УКР. МІЖНАРОДНИЙ БАНК 2,9111 АЛЬФА-БАНК 2,5412 ВТБ БАНК 2,2113 БАНК ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ 2,0814 УКРСИББАНК 1,7315 УКРГАЗБАНК 1,77Джерело: складено автором на основі власних обчислень

51

В Україні великі банки є важливими учасниками банківськоїсистеми, акумулюючи значні обсяги коштів населення та висту-паючи основними учасниками кредитного ринку, у міжбанківсь-ких розрахунках та інвестиційній діяльності. Разом з тим великібанки акумулюють і великі системні ризики. Зауважимо, що самеу 2008 році панічний відплив депозитів із «Промінвестбанку»став пусковим механізмом поширення шоків вітчизняною бан-ківською системою.

Наслідками функціонування великих банків є, по-перше, над-мірно висока концентрація активів і капіталу у великих банках,що негативно впливає на конкуренцію між банками країни. Цепотребує застосування спеціальних, заснованих на міжнародномудосвіді, заходів з ідентифікації та регулювання діяльності націо-нальних системно важливих банків.

По-друге, у групі великих банків є державні банки як України(«Ощадбанк», «Укрексімбанк», «Укргазбанк»), так і Росії («Пром-інвестбанк», «Сбербанк Росії», «ВТБ банк»), котрі мають зв’язкиіз реальним сектором економіки унаслідок фінансування держав-них програм. Це може призводити до кредитування без ураху-вання ризикованості цих операцій, і як наслідок, до збільшенняпроблемних кредитів, погіршення якості активів і капіталу. По-третє, виникає проблема системного ризику («ефект доміно»). В Україні можна виділити кілька причин зростання систем-ного ризику.

1) «Паніка вкладників», відплив вкладів із банків веде довтрати ліквідності та неможливості задоволення вимог як клієн-тів, так і банків-контрагентів. Крім того, втрата довіри великогобанку, особливо державного, може підірвати довіру населення довсієї банківської системи.

2) Взаємопов’язаність банків через кореспондентські відноси-ни. Збій у системі організації міжбанківських розрахунків у вели-кому банку може спровокувати активізацію операційного ризикуяк у самому банку, так і передати його на контрагентів.

3) Проблеми з ліквідністю великого банку здатні спровокува-ти аналогічні проблеми в інших банках-контрагентах, що приве-де до «ефекту зараження» і реалізації кредитного ризику.

З метою запобігання негативних наслідків діяльності систем-но важливих банків, відповідно до зарубіжного досвіду, НБУ слідофіційно надати таким банкам статус системно важливих, публі-куючи щорічний список, і результати оцінки системної важли-вості відповідної вибірки банків. Керуючись методичними реко-мендаціями Базельського комітету, НБУ має встановити додат-

52

кові вимоги до капіталізації та ліквідності системно важливихбанків, і перевести їх на поглиблений рівень регулювання і на-гляду.

Важливо постійно приділяти особливу увагу діяльності вели-ких банків, що потенційно в будь-який час за результатами діяль-ності можуть набути ознак системної важливості. Для більшоїточності та прогнозованості отриманого результату вважаємо задоцільне розраховувати та аналізувати загальний показник сис-темної важливості в динаміці як мінімум за період 3—5 років.НБУ необхідно розробити спеціальну нормативну базу, наприк-лад «Про порядок визначення (ідентифікації) для регулюваннядіяльності (національних) системно важливих банків», яка бивключала порядок ідентифікації Н-СВБ. Методику Базельскогокомітету як базовий, орієнтовний документ, доповнити специфіч-ними показниками, що відображають особливості національногобанківництва. Розробити чіткий план імплементації таких заходіві визначити рівні системної важливості банків.

До ідентифікованих системно важливих банків України НБУнеобхідно вживати спеціальні інструменти банківського нагляду,зокрема, такі як: підвищення вимог до якості капіталу та підви-щення нормативів достатності капіталу (відповідно до вимог«Базель III»); підвищення вимог до нормативів ліквідності; під-вищення транспарентності системно важливих банків шляхомпідвищення вимог до розкриття інформації; підвищений конт-роль ризику репутації та операційного ризику; модернізація сис-теми ризик-менеджменту; проведення спеціального стрес-тесту-вання (розроблення спеціальних стрес-сценаріїв для СВБ).

Для посилення ефективності та координації вирішення цихпитань у структурі Національного банку України доцільно ство-рити Департамент фінансової стабільності та системно важливихбанків, надати йому повноваження ідентифікації та регулюваннясистемно важливих банків, аналізу системних ризиків як усере-дині країни, так і за її межами, щоб не допускати ефекту «зара-ження», вживати додаткових, спеціальних заходів щодо посиле-ного моніторингу за діяльністю системно важливих банків.

1.4. ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩАДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ

Формування повноцінного інституційного середовища длябудь-якої країни є процесом складним і трудомістким. Україна,обравши шлях ринкових реформ, має сформувати адекватне ін-

53

ституційне середовище. Процес інституціоналізації українськогосуспільства в роки незалежності проходив досить складно: відбу-вається постійний пошук ефективних інституцій (правил), унас-лідок чого вони часто змінюються; окремі інституції запозичу-ються із зарубіжної практики, хоча не завжди це дає очікуванийефект. Реформування інституційної структури стосується всіхсфер суспільної діяльності, а також інституцій та інститу-тів — держави, фінансової сфери, виробничої діяльності, товар-них і фінансових ринків, ринку праці.

Інституційне середовище діяльності банків формується в про-цесі їхньої взаємодії з широким колом інститутів та інституцій.Сучасні банки глибоко проникають у всі сфери життя суспіль-ства, завдяки чому відбувається їх інституціональна взаємодія збагатьма фінансовими та нефінансовими інститутами. Оскількибанківська система є складовою фінансової системи, то сукуп-ність фінансових органів та інституцій, створених у складі інсти-туційної структури фінансової системи, активно впливають наінституційне середовище діяльності банків.

Процес інституціоналізації в банківській сфері відбувається надвох рівнях: національний (рівень країни) і міжнародний. Усере-дині країни безпосередній вплив на процес формування інститу-ційного середовища діяльності банків мають органи державногоуправління (законодавчі органи, органи виконавчої влади — мі-ністерства, податкові органи), Фонд гарантування вкладів фізич-них осіб, регулюючі органи, фінансові ринки, біржі, кредитнібюро, рейтингові агенції, банківські асоціації. Оскільки банків-ська діяльність підлягає досить жорсткому регулюванню на всіхрівнях управління (міжнародному, національному, регіонально-му), то на формування інституційного середовища діяльності бан-ків значний вплив мають міжнародні інституції та фінансово-кредитні інститути, і в умовах глобалізації та фінансової інтегра-ції ці процеси посилюються (дослідженню цього питання при-свячено окремий параграф даної монографії).

Найбільший вплив на інституційне середовище діяльності бан-ків мають інститути, які розробляють формальні правила (інсти-туції прямої дії), котрі безпосередньо регламентують діяльністьбанків як на міжнародному, так і на національному рівнях. До ці-єї групи інститутів належать:

• Базельський комітет та інші міжнародні організації, яківстановлюють міжнародні стандарти банківської діяльності, ви-моги щодо достатності банківського капіталу, визначають умови

54

діяльності наглядових та контролюючих органів за банківськоюдіяльністю;

• Національний банк України, який здійснює банківський на-гляд, визначає основні напрями грошово-кредитної політики,установлює рівень облікової ставки (впливаючи на ціну кредит-них ресурсів), обов’язкові економічні нормативи банківської діяль-ності в Україні, обмеження у сфері ліцензування та здійсненняокремих видів операцій, вимоги щодо величини капіталу банку,розробляє різні нормативно-правові документи, які регулюютьдіяльність банківських установ в Україні;

• Верховна Рада та Кабінет Міністрів України, які маютьстворювати умови для розвитку банківництва шляхом розроб-лення та затвердження відповідних законодавчих актів;

• Міністерство закордонних справ України, яке створює на-лежні умови для розвитку міжнародного співробітництва, розроб-ляє і впроваджує програми розвитку зовнішньоекономічної діяль-ності підприємств, сприяє виходу банків на міжнародні ринки;

• податкові органи, які здійснюють регулювання банківництвашляхом створення системи оподаткування банків (оподаткуван-ню можуть підлягати як здійснювані операції, так і доходи,отримані від операцій);

• Антимонопольний комітет, який контролює дотримання ан-тимонопольного законодавства, щоб запобігти негативним на-слідкам, які притаманні монополізації, здійснює контроль за злит-тям і поглинанням банківських установ.

До другої групи належать учасники ринку, які опосередковановпливають на інституційне банківське середовище, формуючи ін-ституції непрямої дії (неформальні інституції). Коло таких орга-нізацій досить широке, серед найвпливовіших:

• Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), якийздійснює виплати відшкодування за вкладами фізичних осіб, ви-ведення неплатоспроможних банків з ринку та процедуру їх лік-відації;

• платіжні системи, за допомогою яких здійснюються транза-кції з фінансовими інструментами між банками та їх клієнтами, атакож міжбанківські перекази коштів із застосуванням комп’ю-терних технологій;

• організовані та неорганізовані фінансові ринки — біржі, по-забіржові торговельні системи, котрі сукупності формують ін-фраструктуру фінансового ринку, активними учасниками якого єбанки;

55

• кредитні бюро, які здійснюють збір, зберігання, використан-ня інформації, та організацію обміну інформацією між кредито-рами про платоспроможність і надійність позичальників;

• рейтингові агенції, які оцінюють фінансовий стан та перспек-тиви розвитку компанії чи банку за допомогою інтегрального по-казника — рейтингу, обчисленого за певною методикою на осно-ві узагальнення доступної інформації;

• іноземні інвестори, які здійснюють іноземні інвестиції, вкла-дають капітал у банківську систему України для провадженнясвоєї діяльності. До них належать: міжнародні фінансові органі-зації, представництва іноземних банків, дочірні структури інозем-них банків, банківські установи зі 100 % іноземним капіталом,банки з частковою участю іноземного капіталу, філії іноземнихбанків;

• резиденти та нерезиденти країни-реципієнта (приймаючоїкраїни), які здійснюють операції через банківські установи, зов-нішньоекономічну діяльність, а також міжнародні розрахунки івалютні операції тощо. До них належать: юридичні особи, фізич-ні особи, банки та небанківські фінансові інститути.

Відчутні зміни в інституційному середовищі діяльності банківвідбулися в 2012 році, коли Верховна Рада України ухвалила за-кон № 4452 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(від 23.02.2012 р.), яким функції виведення неплатоспроможнихбанків з ринку та їх ліквідації були передані від Національногобанку України до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.Відтак, процедури тимчасової адміністрації та ліквідації банківмає здійснювати не НБУ, як це було протягом двадцяти поперед-ніх років, а ФГВФО. Законом установлені правові, фінансові таорганізаційні засади функціонування системи гарантування вкла-дів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фі-зичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вклада-ми, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ,визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведеннянеплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

За новим Законом, після офіційного отримання рішення НБУпро віднесення банку до категорії неплатоспроможних, наступ-ного робочого дня Фонд розпочинає процедуру виведення такогобанку з ринку та запровадження в ньому тимчасової адміністра-ції. У разі прийняття НБУ рішення про ліквідацію банку Фонднабуває прав ліквідатора, призначає уповноважену особу та роз-починає процедуру ліквідації банку (за винятком випадків, колиліквідація відбувається з ініціативи власників банку, який Націо-

56

нальним банком України не віднесено до категорії проблемнихабо неплатоспроможних). Строки діяльності тимчасової адмініс-трації обмежено: вона вводитиметься у банк на строк до 3-х мі-сяців (для системно важливих банків — до 6 місяців). Упродовжцього періоду Фонд приймає рішення щодо виведення банку зринку найменш витратним для Фонду способом1.

Якщо за результатами роботи тимчасової адміністрації плато-спроможність банку буде відновлено, то НБУ знову бере цейбанк під контроль, і вже банк виплачуватиме проценти за депози-тами і повертатиме депозити самостійно. У цьому випадку рольФГВФО полягає в тому, щоб тільки за рахунок управління за до-помогою тимчасової адміністрації повернути банк до працездат-ного стану.

Якщо за результатами роботи тимчасової адміністрації стаєзрозуміло, що банк неможливо реанімувати, то НБУ відкликаєліцензію у банку і він оголошується банкрутом. Тільки з цьогомоменту ФГВФО може формувати список вкладників — фізич-них осіб, які мають право на компенсацію, і через сім днів післявизнання банку банкрутом починати її виплату. Різниця між ча-сом визнання банку неплатоспроможним і визнанням банку бан-крутом може становити від трьох місяців до півроку, а в окремихвипадках і більше. Це може створити проблеми власникам вкла-дів, особливо якщо це вклад в іноземній валюті. За час, що миневід оголошення банку неплатоспроможним і до визнання йогобанкрутом, курс долара може змінитися, при цьому виплата будепроводитися за старим курсом, оскільки перерахунку вкладу запоточним курсом гривні не передбачено. Це саме стосується іпроцентів за депозитом. Проценти протягом роботи тимчасовоїадміністрації банку не нараховуються, тож хоча вкладник і неотримає прямого збитку, але явно недоотримає очікуваного до-ходу. На сьогодні існує потреба в посиленні ролі Фонду гаранту-вання вкладів фізичних осіб у розвитку банківської системи,розширенні його регуляторних функцій, поетапному збільшеннігарантованих сум відшкодування.

Нині є певний конфлікт між завданнями та інструментами На-ціонального банку України та Фонду гарантування вкладів фізич-них осіб. Головною функцією НБУ, закріпленою в законодавстві,є забезпечення стабільності національної грошової одиниці, тодіяк метою ФГВФО є соціальний захист вкладників банківської си-

1 Заощадження населення України: формування та залучення в банки : монографія /Л. О. Примостка, В. Г. Шевалдіна. — К. : КНЕУ, 2014. — 234 с.

57

стеми. З огляду на це доречним здається передання Фонду части-ни повноважень банківського нагляду, оскільки він безпосеред-ньо зацікавлений в отриманні коштів від ліквідації неплатоспро-можного банку для виплати компенсацій вкладникам. За новимиправилами скорочено термін початку здійснення виплат відшко-дування за вкладами неплатоспроможних банків із двох місяцівдо 7 днів з дня ухвалення рішення про відкликання банківськоїліцензії та ліквідації банку. У разі виникнення тимчасового дефі-циту ліквідності Фонд має право звернутися до Національногобанку з метою отримання короткострокового кредиту. У вітчиз-няному законодавстві доцільно розширити повноваження Фондуу сфері сприяння забезпеченню фінансової стабільності банківсь-кої системи шляхом її оздоровлення, наділивши його правом на-давати кредит банку, котрий потребує фінансового оздоровлення;правом надавати кредит для фінансового оздоровлення банку, доякого приєднується банк, що потребує фінансового оздоровлен-ня; бути поручителем за кредитом, наданим банком, який потре-бує фінансового оздоровлення; розміщувати депозит у банку, ко-трий потребує фінансового оздоровлення; здійснювати викупакцій (часток) банку, що потребує фінансового оздоровлення, натермін до одного року.

У разі надання банку такої фінансової допомоги передбача-ється, що Фонд матиме право здійснювати контроль за належнимвиконанням плану заходів із фінансового оздоровлення банку,зокрема шляхом участі у засіданнях органів управління та конт-ролю банку, а також призначати тимчасову адміністрацію бан-ку. Однак мета Фонду — захищати не конкретний банк, а йоговкладників, тому необхідно впроваджувати нові механізми, якіпередбачають можливість попереджувальних заходів щодо проб-лемних питань. Зараз ФГВФО не має змоги компенсувати своївитрати іншим способом, ніж збирати з банківської системи новівнески.

Разом з тим аналіз статистичних даних свідчить, що рівеньвідшкодування витрат ФГВФО на виплати вкладникам становивлише 4,5 % за попередні 12 років існування, тоді як у Сполуче-них Штатах цей показник становить 85 %, Болгарії — 50—60 %,Румунії — до 30 %. Це означає, що необхідно не тільки удоско-налювати діяльність органів нагляду та постійно переглядати су-му відшкодування, а докорінно змінювати процес роботи з проб-лемними банками, аби Фонд міг збільшити компенсації своїх ви-трат, а фінансова система не наштовхувалася на такі значні ризи-ки, які виявилися впродовж 2008—2009 рр. Наприкінці 2014 року

58

кошти Фонду становили 11 млрд грн, а виплати здійснювалисявкладникам дев’ятьох банків, які стали банкрутами.

Винятково важлива роль у формуванні інституційного середо-вища діяльності банків інноваційного типу належить платіжнимсистемам, від рівня досконалості яких залежить швидкість, точ-ність і надійність проведення розрахунків, які виникають міжсуб’єктами ринкових відносин у процесі економічної діяльності.Платіжні системи мають важливе значення для ефективної реалі-зації центральним банком монетарної політики, оскільки за їхдопомогою здійснюється підтримання ліквідності банків (за по-треби) з метою забезпечення розрахунків за зобов’язаннями вусій фінансовій системі країни. Через платіжні системи прохо-дять значні грошові потоки, тому порушення в їх роботі, збої,технічні проблеми можуть призвести до масового невиконаннязобов’язань учасниками ринкових відносин та зростання систем-ного ризику. Тому найважливішою характеристикою платіжнихсистем є їх надійність. Загалом в Україні функціонують різні пла-тіжні системи, створені різними суб’єктами: 1) Національним бан-ком України — Система електронних платежів і Національна си-стема масових електронних платежів (НСМЕП); 2) державнимибанками та державними установами — платіжні системи держав-них банків, Державного казначейства України, Українського дер-жавного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта»; 3) при-ватними організаціями — міжнародні системи банків та небан-ківських фінансових установ. Прикладами міжнародних платіж-них систем є MASTERCARD WORDWIDE, система валових роз-рахунків TARGET та ін.

Найбільшою в Україні є Система електронних платежів НБУ(СЕП), в якій здійснюється майже 99 % міжбанківських переказіву національній валюті в межах України.1 З огляду на обсяги роз-рахунків, її визнано системно важливою. За вимогами Європей-ського центрального банку до таких систем мають застосовува-тися найвищі стандарти надійності. За цією ознакою національніплатіжні системи високо оцінюються як вітчизняними, так і за-рубіжними експертами, а Система електронних платежів НБУпри її запровадженні була визнана найкращою в Європі. Загаломза рівнем розвитку платіжних систем інституційне середовищедіяльності банків відповідає світовому рівню.

1 Банківська енциклопедія / С. Г. Арбузов, Ю. В. Колобов, В. І. Міщенко, С. В. Нау-

менкова — К. : Центр наукових досліджень НБУ: Знання, 2011. — 504 с. — С. 332.

59

Організаційна інфраструктура фінансового ринку є одним звизначальних чинників формування інституційного середовищадіяльності банків як найактивніших учасників цього ринку. Важ-ливою складовою інституційної інфраструктури є біржі, яких насьогодні в Україні десять. Однак більшість з них існують фор-мально, і фактично не здійснюють діяльності. Біржі охоплюютьдві функції — лістингову та торговельну. Менші біржі ефективнодіють як лістингові організації. Лідерами за обігом в Україні єтри біржі: фондова біржа «ПФТС», біржа «Перспектива» та«Українська біржа» (табл. 1.13).

Таблиця 1.13ОБСЯГ БІРЖОВИХ КОНТРАКТІВ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

ПРОТЯГОМ СІЧНЯ—КВІТНЯ 2013 року(млн грн)

№з/п

Організаторторгівлі Обсяги торгівлі Частка, %

3 ПФТС 34 053,0 46,3

8 Перспектива 25 485,8 34,67

3 УБ 12 260,0 16,68

4 КМФБ 1073,5 1,46

5 ПФБ 321,6 0,438

6 УМФБ 100,7 0,136

7 УФБ 157,8 0,2

8 СЄФБ 58,97 0,08

9 УМВБ 0,69 0,0009

10 ІННЕКС 0,08 —

11 Усього 73 512,1 100

Індикаторами стану фондового ринку є фондові індекси. ВУкраїні обчислюються два фондові індекси: індекс UX та індексПФТС. Індекс ПФТС — обчислюються з 1 жовтня 1997 року наоснові цін найліквідніших акцій на біржі. Індексний кошик скла-дається з двадцяти емітентів, що представляють різні галузі еко-номіки. Індекс служить індикатором руху ринку. Перелік акційдля обчислення індексу формується індексним комітетом ПФТСза цінними паперами, що включені до списку ПФТС, на основі да-них про ринкову капіталізацію, обсягів торгів, інших даних. Ін-декс Української біржі (UX) обчислюється з 26 березня 2006 року,

60

початкове значення індексу становило 500 пунктів. Індекс UXобчислюється, виходячи з вартості акцій компаній, що котиру-ються на ринку, і входять в індексний кошик. Індексний кошикскладається з десяти найліквідніших акцій підприємств різнихгалузей економіки. Отже, зміна індексу відображає загальний на-прям руху цін акцій і показує, наскільки змінюється вартість ос-новних акцій українських компаній.

Прогресивним кроком до формування сучасного інституцій-ного середовища діяльності банків слід вважати розвиток біржо-вої форми строкового ринку. 2010 року фондові біржі — лідериторгів почали робити серйозні кроки щодо запровадження торгів-лі похідними фінансовими інструментами. Основними організа-торами торгів на вітчизняному строковому ринку стали дві біржі:Українська фондова біржа, якій належить 53,4 % обсягів строко-вої торгівлі, та фондова біржа «Перспектива» з часткою ринку46,6 %. Національною Комісією з цінних паперів та фондовогоринку (НКЦПФР) були зареєстровані правила торгівлі строково-го майданчика Української фондової біржі (УФБ) та зразокф’ючерсного контракту на індекс УФБ, розпочавши цим новийетап у становленні українського фондового ринку. Того самогороку відбулося відкриття строкової секції на УФБ, де відбуваласяторгівля фондовими деривативами. Ці інноваційні фінансові ін-струменти швидко набули популярності серед учасників торгівлі,у результаті чого торги у 2011 році зросли в 5,6 разу, а їх часткана організованому строковому ринку становила понад 99 %1.

До розбудови строкового ринку в Україні приєдналася фондо-ва біржа «Перспектива», яка працює з 2006 року. У 2011 роціНКЦПФР було зареєстровано Правила строкового ринку біржі«Перспектива» та специфікації строкових контрактів: 1) Україн-ський індекс ставок за депозитами фізичних осіб (Індекс UIRD);2) на індекс Українських облігацій (Індекс UB); 3) на поставкуОВДП. У травні 2012 року було запроваджено торги процентнимдеривативом — ф’ючерсом на Український індекс. Це сталопершою спробою біржових торгів процентними строковими кон-трактами (Interest Rate Future — IRF) на вітчизняному строково-му ринку. Такі процентні деривативи дозволяють ефективно хе-джувати ризики зміни процентних ставок на фінансовому ринку,тому саме ці базові активи покладено в основу переважної біль-шості строкових фінансових інструментів у світі. Біржа «Перспек-

1 Прогнозування та хеджування фінансових ризиків : монографія / за ред. проф.

Примостки Л. О. — К. : КНЕУ, 2014. — 424 с. — С. 365.

61

тива» першою в Україні реалізувала ринок заявок self-listing(2010 р.), модель централізованого клірингу та розрахунків черезспеціалізовану небанківську платіжну систему (2009 р.), зареєст-рувала специфікації (2011 р.) і випустила в обіг процентні дери-вативи (2012 р.). Членами біржі є 125 торговців цінними папера-ми (2013 р.), що становить 18,2 % загальної кількості членівпрофільної СРО. Завдяки запровадженню нових строкових ін-струментів, починаючи з 2010 року обсяги торгів деривативамипочали переважати над обсягом їх емісії. Це свідчить, що посту-пово строковий ринок із незначного сегмента перетворюється набільш функціональну та повноцінну складову фінансового ринку,на якому обертаються значні обсяги похідних інструментів.

У 2009 році торги опціонами проводилися на Придніпровськійфондовій біржі (ПФБ) — 264,3 млн грн, Українській фондовій бі-ржі (УФБ) — 252 млн грн, Українській міжбанківській валютнійбіржі (УМВБ) — 157 млн грн, Першій фондовій торговельній си-стемі (ПФТС) — 0,03 млн грн. На початку 2010 року кількістьмайданчиків, які проводять аукціони з продажу опціонів, скоро-тилася до двох (УМВБ і ПФБ). Загалом посткризовий періодхарактеризувався інтенсивним зростанням обсягів строкової тор-гівлі, і, як наслідок, обсягів емісій на строковому ринку. За трироки обсяги укладених строкових контрактів помітно зросли: із3,75 млрд грн у 2010 році до 24,91 млрд грн у 2012 (рис. 1.3).

Рис. 1. 3. Обсяги зареєстрованих обсягів емісії (млн грн)і торгів деривативами на строковому ринку України

у 2007—2012 роках, (млрд грн)

Необхідною умовою розбудови інституційного середовища євдосконалення інфраструктури фондового ринку, що має базува-тися на засадах інноваційності. Це, насамперед, стосується депо-

62

зитарної системи, що забезпечує виконання базових функцій —фіксацію права власності та зміни цих прав. З цією метою слідактивізувати процеси, спрямовані на юридичне, технологічне, ор-ганізаційно-економічне забезпечення розвитку депозитарної таплатіжної систем.

Серед учасників ринку, які формують інституційне середови-ще діяльності банків, рейтингові агенції та бюро кредитних істо-рій. Нині в Україні працює шість рейтингових агенцій: «Стан-дарт-рейтинг», UCRA, «Кредит-рейтинг», «Експерт-рейтинг»,«Рюрік», IBI rating, які здійснюють рейтингування і підприємств,і банків. Рейтингування банків — це процедура, зорієнтована напрогнозування ситуації щодо фінансової стабільності банку вмайбутньому. Для обчислення рейтингу агенції застосовуютьрізноманітні методики, що відрізняються як за змістом, так і закількістю аналізованих показників. Основним інформаційнимджерелом є публічна фінансова звітність, хоча може бути вико-ристана й будь-яка інша доступна інформація.

Для оцінки кількісної інформації, наданої учасникам ринку,дослідимо діяльність рейтингових агентств. Якість інформації,наданої рейтинговими агентствами, та її важливість для аналізубанківської системи і стану окремих банків оцінено за двомапараметрами: кількістю банків у рейтинг-лістингу і схильностіагентств до розкриття методології аналізу (табл. 1.14). Аналіз да-них про діяльність рейтингових агентств свідчить про те, що длявикористання доступна вичерпна інформація про стан банків. Та-кож усі рейтингові агенції розкривають інформацію про методи-ку оцінювання діяльності банків і складання рейтингів.

Таблиця 1.14АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЙТИНГОВИХ АГЕНЦІЙ

№з/п Рейтингова агенція Банки Розкрито методику аналізу

1 Стандарт-рейтинг 4 Так2 UCRA 27 Так3 Кредит-рейтинг 164 Так4 Експерт-рейтинг 20 Так5 Рюрік 19 Так6 IBI rating 18 Так

Бюро кредитних історій — це юридична особа, виключноюдіяльністю якої є збирання, зберігання, використання інформації,

63

яка формує кредитну історію позичальника. Призначення бюрокредитних історій полягає в організації обміну інформацією міжкредиторами про платоспроможність позичальників. Створеннякредитних бюро — один із суттєвих важелів зниження ризиківкредитування, що особливо актуально в періоди фінансової не-стабільності. У більшості країн світу кредитори — банки, фінан-сові компанії, компанії-емітенти кредитних карт, інвестиційнікомпанії, торгові компанії, що надають комерційні кредити, — напостійній основі обмінюються інформацією про платоспромож-ність позичальників через кредитне бюро. Кредитні бюро давно йдосить успішно працюють на міжнародних ринках. Наприклад, уСША функціонує близько чотирьохсот бюро кредитних історій.Основною причиною їх великої кількості є мобільність амери-канського суспільства, оскільки близько 17 % мешканців СШАщороку змінюють своє місце проживання. Разом з тим у США вцій сфері домінують три компанії — Equifax, Experian і TransUnion. Це великі корпорації, які самі по собі не є кредитними бю-ро, а їх роль полягає у збиранні, зберіганні та наданні інформаціїтим 400 кредитним бюро, які розташовані на всій території США.

Перше українське бюро кредитних історій було створено2005 року. Нині в Україні діє чотири найбільших кредитних бю-ро — Перше всеукраїнське бюро кредитних історій (ПВБКІ),Міжнародне бюро кредитних історій (МБКІ), Українське кредит-не бюро (УКБ), Українське бюро кредитних історій (УБКІ). Ана-ліз діяльності кредитних бюро показав, що їх інформація доступ-на для значної кількості банків і небанківських кредитних уста-нов, а коло партнерів досить широке (табл. 1.15). Отже, кредитнібюро мають значний потенціал для повноцінного інформаційно-го забезпечення діяльності банківської системи, однак ефектив-ність їх невисока.

Таблиця 1.15КІЛЬКІСТЬ БАНКІВ ТА НЕБАНКІВСЬКИХ КРЕДИТНИХ УСТАНОВ,

ЯКИМ ДОСТУПНА ІНФОРМАЦІЯ КРЕДИТНИХ БЮРО

БюроПартнери

ПВБКІ МБКІ УБКІ УКБ

Банки 144 24 75 45

Небанківські установи 47 23 181 5

Це пов’язано насамперед з тим, що ринок поділений між кіль-кома бюро, що призводить до фрагментації даних і можливого

64

викривлення інформації. Банки не зацікавлені в наданні інфор-мації про стан власних кредитних портфелів через високий рівеньконкуренції в банківському секторі. Це призводить до того, щодля кредитних бюро доступні переважно негативні дані про кре-дитні портфелі банків. Непоодинокі випадки, коли бюро пропо-нують свої послуги не потенційним кредиторам, а саме позичаль-никам, обіцяючи за певну фінансову винагороду присвоїти їм ви-соку оцінку кредито- та платоспроможності й поширювати ре-зультати дослідження серед можливих кредиторів. Загалом дія-льність кредитних бюро та рейтингових агенцій майже не регу-люється державою. Ця сфера представлена обмеженою кількістюучасників, які є приватними установами і не несуть відповідаль-ності за результати проведених досліджень, а тому й не виклика-ють довіри у кредиторів.

У цілому якість інформації, наданої кредитними бюро та рей-тинговими агентствами, є невисокою, що не дозволяє повною мі-рою використовувати можливості цих інститутів. Аналіз елект-ронних ресурсів банків, рейтингових агентств та кредитних бюропоказав, що всі вони публікують необхідну інформацію, але проб-лема полягає в якості та достовірності наданої інформації. Най-повніше банки розкривають фінансову та операційну інформа-цію, а найгірше — інформацію про структуру управління, нагля-дові ради та менеджмент. У середньому банки розкривають 44,7 %максимально можливої інформації, результати розкриття інфор-мації щодо власників і корпоративної структури дещо гірші —42,1 %, а інформація про структуру і процеси наглядових рад тауправління розкривається лише на 26,2 %. Найбільш повним івідкритим джерелом інформації є офіційні веб-сайти банків, якімістять близько 40% максимально можливої кількості інформа-ції. Річні звіти банків переважно є елементами формування імі-джу банків, ніж справжнім інструментом комунікації із зацікав-леними сторонами.

Результати аналізу якості кількісної інформації свідчать прозначний резерв покращення інформаційного забезпечення ста-більного функціонування банківської системи України. Для ви-явлення параметрів якості інформації використано індекс якості,який характеризує придатність кількісної інформації для аналізустану та перспектив розвитку банківської системи. Для обчис-лення індексу якості кількісної інформації кожному з його еле-ментів присвоєно вагові коефіцієнти. Тим джерелам інформації,які надають агреговані дані чи дані про значну кількість учасни-ків ринку, присвоєно вищі ваги (табл. 1.16).

65

Таблиця 1.16ОЦІНКА ЯКОСТІ КІЛЬКІСНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Джерело Вага Оцінка

Інформація державних органів та органів нагляду 0,4 0,21

Інформація банків 0,2 1

Інформація з інших джерел 0,4 0

Середнє зважене 0,284

% від максимальної оцінки 64,20 %

Недостовірна статистика формує свого роду спіраль, адже набазі викривлених даних учасники ринку не можуть прийматиправильних та ефективних рішень. Така ситуація виникає черезвідсутність єдиних стандартів та вимог до проведення рейтинго-вого аналізу та оцінювання кредитоспроможності позичальників.Найбільш ефективним способом роботи таких фінансово-інфор-маційних агентств є їх створення за ініціативи та за активної учас-ті держави. У цьому питанні банки та інші фінансово-кредитніустанови повинні зайняти активну позицію щодо стимулюваннядержави до активних дій у напрямі лібералізації фінансово-ін-формаційного простору, надання фінансової та професійної під-тримки органам державної влади у створенні ефективно діючогомеханізму обміну та поширення фінансової інформації. Такиммеханізмом може стати державне інформаційно-фінансове агент-ство, головним виконавчим органом якого буде Національнийбанк України.

До фінансово-інформаційної взаємодії можна залучати такідержавні банки, як «Укрексімбанк» та «Ощадбанк» які мають ба-гатий досвід проведення аналізу плато- та кредитоспроможностіукраїнських позичальників. Важливим є також стимулюванняпідприємств до самостійного усвідомленого бажання надаватидостовірну інформацію до контролюючих та аналітичних інсти-тутів. Слід визнати, що перепоною стає низький рівень відкрито-сті самої держави для підприємців і всіх громадян України зага-лом. Саме на цьому взаєморозумінні та взаємній відкритостібазується ефективна робота європейських країн.

Важливою характеристикою інституційного середовища єтранспарентність, складовою якої слід вважати інформаційнудоступність. Адже недоступність інформації робить закладенів правових нормах можливості та наміри щодо їх реалізації

66

декларативними і фіктивними. Відвертість, гласність і публіч-ність при цьому виступають скоріше засобами, що забезпечу-ють доступність тієї чи іншої інформації, а отже, є складовимимеханізму реалізації принципу транспарентності в межах бан-ківського законодавства. Доступність аналітичних звітів цент-рального банку, органів нагляду та комерційних структур слідзабезпечити для всіх учасників ринку. Аналіз наявності інфор-мації на ресурсах державних установ, відповідальних за забез-печення стійкого розвитку фінансового сектору України, свід-чить про недостатню увагу, приділену публікації аналітичнихматеріалів та профільних досліджень (табл. 1.17). Це знижує об-сяг доступної учасникам ринку інформації, негативно впливаєна розвиток наукових досліджень, поглиблює проблему інфор-маційної асиметрії.

Таблиця 1.17АНАЛІЗ НАЯВНОСТІ ІНФОРМАЦІЇ НА РЕСУРСАХ ОРГАНІВ НАГЛЯДУ

ТА УСТАНОВ, ВІДПОВІДАЛЬНИХЗА СТІЙКИЙ РОЗВИТОК ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ

Установа

Вид інформаціїНБУ НКЦПФР ФГВФО

Нацкомфінпос-луг

Мініс-терствофінансів

Аналітичні звіти 1 1 0 0 0

Роз’яснення стратегіч-них цілей та стратегіїїх досягнення

1 1 1 1 1

Прес-релізи 1 1 1 1 1

Профільні дослідження 1 0 0 0 0

Досвід останніх років показав, що банківські установиУкраїни мають низький рівень адаптивності до мінливості ін-ституційного середовища. Під час світової фінансової кризи ба-нківський сектор виявив свої слабкі сторони, що проявилося,насамперед, у політиці управління ліквідністю, нехтуванні ін-струментами ризик-менеджменту, браком чітко сформованихпринципів і правил ведення бізнесу (інституцій). Недоскона-лість існуючого інституційного середовища, у свою чергу, знач-но підвищує ризики, які супроводжують банківську діяльність.Аби уникнути повторення ситуації 2008—2009 років, банківсь-кий сектор потребує створення нових підходів до організації

67

процесу ведення бізнесу. Одним зі шляхів вирішення поставле-ного завдання є налагодження ефективної співпраці з держав-ними органами та лібералізація інформаційного простору вкраїні. Варто зауважити, що створення якісного інформаційно-фінансового простору в Україні і, як наслідок, адаптація вітчиз-няної фінансової системи до європейських стандартів потребу-ють докорінної зміни не тільки підходів щодо збирання та об-робки фінансової інформації про суб’єктів господарської діяль-ності, а й інституційної моделі держави в цілому.

Намір України приєднатися до економічного об’єднання ЄСсупроводжуватиметься й необхідністю долучення до інтегрова-них інформаційних систем. Так, у 2003 році головами централь-них банків Австрії, Бельгії, Франції, Німеччини, Італії, Португаліїта Іспанії, а також Європейського центрального банку був підпи-саний меморандум про взаєморозуміння і співпрацю стосовнореєстрів кредитних ризиків на території Європейського Союзу(ЄС), створення єдиної бази даних позичальників усередині ЄС, атакож створення Європейського комітету з питань державних ін-формаційно-фінансових агенцій (European Committee of CentralBalance Sheet Data Offices — ECCBSO) — ЄКПДФІА. З 2005 ро-ку між учасниками на регулярній основі налагоджено обмін ін-формацією про кредитну заборгованість і позабалансові зо-бов’язання юридичних осіб. Неготовність вітчизняного бізнесудо розкриття інформації та долучення до процесів міжнародноїінформаційної взаємодії може стати додатковою перешкодою ін-теграції нашої держави до Європейського Союзу.

Необхідною умовою проведення ефективної інтеграційної по-літики є формування якісного інформаційно-фінансового просто-ру, який би давав можливість учасникам ринку отримувати до-стовірну інформацію про своїх партнерів і контрагентів з метоюзниження системних, кредитних та інших видів ризиків, а такожуникнення можливих збитків. Саме це завдання повинні викону-вати посередники на кредитному ринку. Неспроможність приват-них інформаційних агенцій налагодити ефективну роботу дово-дить необхідність зміни принципів формування інформаційногопростору в напрямі активного залучення держави до цього про-цесу. З огляду на надзвичайно високу потребу в залученні знач-них фінансових інвестицій, актуальність розв’язання проблемистворення в країні єдиного інформаційно-фінансового просторуочевидна. Хоча робота в цьому напрямі ведеться, проте намаган-ня створити ринок фінансово-інформаційних послуг виявилисянеефективними.

68

Вивчення світового досвіду свідчить, що найефективнішимспособом розв’язання цієї проблеми є створення державного фі-нансово-інформаційного агентства. Саме участь держави у роліспецифічного посередника на кредитному ринку забезпечує пов-ноту охоплення та високий рівень довіри до інформації. Доситьпереконливо про це свідчить досвід Франції. За ступенем розвит-ку системи державного регулювання банківської сфери Франціяпосідає одне з провідних місць у світі, а органи державної владивідіграють ключову роль у визначенні пріоритетних напрямів фі-нансово-кредитної політики комерційних банків. Зокрема, це ви-являється у створенні на базі центрального банку країни — БанкуФранції — бази даних FIBEN, яка містить інформацію про фі-нансовий стан і кредитну історію переважної більшості юридич-них і фізичних осіб — позичальників банку1.

Крім основної функції — надання достовірної інформації пропотенційних позичальників з метою зниження кредитного ризикубанків, FIBEN виконує й інші функції. Зокрема, умовами роботисистемної бази даних передбачено надання допомоги банкам упошуку перспективних клієнтів, що дозволяє розширити клієнт-ську базу. Також банківські установи мають можливість отрима-ти інформацію про перспективи зростання певної галузі у томучи іншому регіоні, а також перелік компаній, які працюють у ційгалузі. Така інформація дозволяє банкам диверсифікувати кредит-ний портфель, а отже, знизити рівень кредитних ризиків шляхомпереорієнтації банку на більш перспективну галузь. Таким чи-ном, база даних FIBEN надає банкам не лише інструменти управ-ління ризиками, але й дозволяє проводити широкомасштабнімаркетингові дослідження. Ще одним позитивним аспектомстворення широкого інформаційного поля в системі FIBEN є під-вищення конкуренції серед фінансово-кредитних установ у бо-ротьбі за першокласних позичальників, що в підсумку приводитьдо поступового зниження вартості кредитів і лібералізації кре-дитного ринку.

Для створення повноцінного інституційного середовища діяль-ності банків необхідна розвинена інфраструктура та ефективнедержавне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківсь-кої системи і захист інвесторів. Розвинений банківський ринок,ефективно керований державою, забезпечить оптимальний роз-поділ обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та

1 Примостка Л. О., Харченко В. О. Державне фінансово-інформаційне агентство: до-свід банку Франції / Л. О. Примостка, В. О. Харченко // Фінанси, облік і аудит. Вип.2(22). — 2013. — С. 100—109.

69

сприятиме економічному зростанню країни. Налагодження такоїінформаційної співпраці дозволить банкам знизити трансакцій-ні витрати — фінансові витрати та витрати часу на збір і струк-турування інформації про позичальника. Банкам не доведетьсявитрачати додаткові ресурси на повторний збір і обробку інфор-мації, ці кошти можна спрямувати на модернізацію існуючих ме-тодик оцінки ризиків або ж на підвищення рівня професійних на-вичок власних працівників. Також банки матимуть можливістьпобудови більш якісних рейтингових моделей оцінки кредито-спроможності позичальника за рахунок розширення інформацій-ної бази, а також включення додаткових показників для прове-дення аналізу.

Кінцевим етапом широкомасштабної реформи фінансово-інфор-маційного простору має стати розроблення інтегрованої бази да-них по фізичних та юридичних особах України, яка об’єднува-тиме в собі інформацію не лише з Міністерства доходів та зборівУкраїни, але й Державного комітету статистики, Національногобанку України, МВС та ін. Результатом вищезазначених кроків тареформ має стати створення в Україні повноцінно функціоную-чого державного фінансово-інформаційного агентства, яке б маломожливість у подальшому інтегруватися до загальноєвропейсь-кого інформаційного простору.

1.5. ВЗАЄМОДІЯ БАНКІВЗ МІЖНАРОДНИМИ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИМИ

ОРГАНІЗАЦІЯМИ

Інституціональне середовище діяльності банків формуєтьсяпід впливом співпраці з міжнародними фінансово-кредитнимиінститутами. В умовах глобалізації Україна активно співпрацюєзі Світовим банком, Міжнародним валютним фондом (МВФ),Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжна-родним банком реконструкції та розвитку, Міжнародною фінан-совою корпорацією.

Взаємодія зі Світовим банком надає доступ до економічнихзнань, досвіду та експертизи практично всіх країн світу. Українаніколи не розглядала і не реалізовувала членство у Світовому бан-ку лише як засіб отримання дешевих кредитних ресурсів. Порт-фель проектів, що реалізуються спільно з Групою Світового бан-ку в Україні, складається із системних та інвестиційних проектів.За період з 1993 по 2012 роки було укладено договорів позики на

70

загальну суму понад 9 млрд дол. США1. З них більше 7 млрд дол.США було виділено Міжнародним банком реконструкції та роз-витку, понад 1,6 млрд дол. США — Міжнародною фінансовоюкорпорацією. 6 грудня 2007 р. Рада виконавчих директорів Сві-тового банку затвердила Стратегію партнерства з Україною наперіод 2008—2011 рр. Стратегія визначила пріоритети діяльностіГрупи Світового банку в Україні, включаючи кредитування та ін-вестиції, надання аналітичних і консультаційних послуг і техніч-ної допомоги. У рамках Стратегії передбачалося надання позикна загальну суму від 2 до 6 млрд дол. США протягом чотирьохроків. Проте фактично було реалізовано проектів на суму лише2,350 млрд дол. США, що пояснюється проблемами в освоєннінаданих коштів українською стороною.

Нова Стратегія на 2012—2016 рр. була прийнята на хвилі роз-чарування Ради виконавчих директорів Світового банку резуль-татами співпраці з українським урядом 16 лютого 2012 р. Як ука-зано у звіті Світового банку, опублікованому незадовго після цієїподії, «метою співробітництва є надання Україні допомоги в усу-ненні «вузьких місць» реформ і, отже, сприяння у досягненніУкраїною успіхів у реалізації її амбітної програми економічноїреформи та інтеграції з ЄС»2. Загалом очікується резервуваннядля України близько 500 млн дол. США на рік.

Нині кредитний портфель інвестиційних проектів Світовогобанку налічує дванадцять пунктів на загальну суму 1,8 млрд дол.США. 67 % з них наразі не освоєні. Причому половині проектівпортфеля більше шести років, а їх упровадження почалося ще у2004—2007 рр.

Реалізація проектів Світового банку допомагає реформуватиподаткову службу, систему освіти, підвищити якість та доступ-ність соціальних послуг, сприяти розвитку села шляхом закла-дення правових та інституціональних основ для забезпечення за-хисту прав власності на землю, іпотеки, оренди та торгівліземлею, а також сприяти вдосконаленню системи управліннядержавними фінансовими активами, системи державної статис-тики та здійсненню експортних операцій. Кілька проектів тією чиіншою мірою були пов’язані з проведенням Євро-2012. Крім то-го, розпочато роботу щодо налагодження безперебійного енерго-

1 Інформаційна довідка щодо співробітництва України зі Світовим банком. — [Елек-тронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.minfin.gov.ua/control/uk/ publish/article? art_id=294420&cat_id=483962Інформаційний портал Finance.ua. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2012/02/20/270034

71

забезпечення споживачів шляхом реабілітації гідроелектростан-цій та електричних мереж, поліпшено надання послуг водопоста-чання для жителів деяких міст України1. За галузевою структу-рою проектний портфель Світового банку за підсумками 2012—2013 рр. досить диверсифікований (рис. 1.4).

Структура проектного портфеля Світового банку

Рис. 1.4. Галузева структура проектного портфеля Світового банкув 2012—2013 рр.

Серед проектів Світового банку, що реалізувалися у 2012—2013 рр., найбільш вагомими були такі.

• Додаткове фінансування до проекту «Другий проект розвит-ку експорту». Його метою є сприяння розвитку експорту недер-жавних підприємств України шляхом середньо- та довгостроко-вого кредитування інвестиційних потреб експортоспрямованихпідприємств, поповнення їх оборотних коштів, надання доступудо більш дешевих ресурсів шляхом широкого використаннянових банківських продуктів (факторинг, лізинг, торговельнефінансування); сприяння розвитку спроможностей фінансовогосектору України у задоволенні потреб національної економіки

1Рибальченко К. О. Удосконалення механізмів співпраці України із Світовимбанком / К. О. Рибальченко // Економіка та підприємництво [Електронний ресурс] : зб.наук. праць молодих учених та аспірантів / ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана». —2010. — Вип. 24. — С. 91—99.

72

у довгострокових ресурсах для розвитку економіки, розширен-ня кола учасників проектів шляхом залучення комерційних бан-ків; забезпечення подальшого інституційного реформуванняУкрексімбанку, розвиток та посилення його спроможності у під-тримці експортно-імпортних операцій. Сума позики МБРР —154,5 млн дол. США.

• «Проект модернізації державних фінансів». Мета цього про-екту — зміцнити управління державними фінансами в Українішляхом поліпшення операційної ефективності та прозорості.Проект допоможе забезпечити ефективне використання держав-них ресурсів для підтримки національних пріоритетів та покра-щання надання послуг державою. Завданням проекту є підвищен-ня рівня прозорості, ефективності та результативності управліннядержавними фінансами, розвиток інтегрованої системи управлін-ня державними фінансами та подальші реформи планування тавиконання бюджету. Сума позики становить 50 млн дол. США.

• Проект «Розвиток міської інфраструктури». Мета цього мас-штабного проекту — сприяння комунальним підприємствам упідвищенні якості й надійності надання послуг і зменшенні ви-трат на обслуговування шляхом низки інституційних удоскона-лень, а також реабілітації систем водопостачання, водовідведен-ня, поводження з твердими побутовими відходами тощо. Обсягвиділених Світовим банком на цей проект коштів становить 140,0млн дол. США.

Планується підготовка нових пріоритетних проектів:— покращання енергоефективності централізованого тепло-

постачання;— розвиток міської інфраструктури ІІ;— проект з передачі електроенергії ІІ.При цьому проходження і виконання проектів в Україні Сві-

товий банк вважає проблематичним. Затримки, як правило, зумов-люються реальними темпами реалізації програм уряду, які відрі-зняються від початкових сподівань.

До чинників, які можуть впливати на затримки реалізації про-ектів, належать: обмежені технічні можливості сторін; відсут-ність адекватної інституційної бази, необхідної для підтримкипроектів; людський фактор, пов’язаний зі змінами у почутті при-четності до проектів працівників органів влади, зумовлені їхньоюротацією; конфлікт інтересів осіб і груп, пов’язаних із виконан-ням проектів.

Досить активно Україна співпрацює з Міжнародним валют-ним фондом. За час своєї діяльності МВФ перетворився на уні-

73

версальну організацію, досяг широкого визнання як головногонаднаціонального органу регулювання міжнародних валютнихвідносин, авторитетного центру міжнародного кредитування, ко-ординатора міждержавних кредитних потоків і гаранта плато-спроможності країн-позичальників. Одночасно він служить клю-човою ланкою системи регулювання світової економіки, міжна-родної координації, узгодження національних макроекономічнихполітик. Фонд зарекомендував себе активно функціонуючим сві-товим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний до-свід.

У співробітництві України з МВФ у межах кредитних программожна виокремити кілька етапів1, а саме:

Перший етап (1994—1995 роки). У цей період Україні булонадано фінансову допомогу у вигляді системної трансформацій-ної позики на суму 498,7 млн СПЗ (763,1 млн дол. США) для під-тримки платіжного балансу України.

Другий етап (1995—1998 роки). Україна отримала від МВФкредити на загальну суму 1318,2 млн СПЗ (1935 млн дол. США)за трьома річними програми «Стенд-бай». Головною метою цихкредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансу-вання дефіциту платіжного балансу України.

Третій етап (1998—2002 роки). Упровадження Програми роз-ширеного фінансування (EFF-Extended FundFacility), яка перед-бачає надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд дол.США. У рамках Програми EFF Україна отримала 1,193,0 млнСПЗ (1,591,0 млн дол. США), які були спрямовані на поповненнявалютних резервів Національного банку України.

Четвертий етап (2002—2008 роки). Наприкінці 2002 року Ка-бінет Міністрів України серед прийнятних форм подальшогоспівробітництва України з МВФ на безкредитній основі обравпрограму «попереджувальний стенд-бай», яку було затверджено29 березня 2004 року Радою Директорів МВФ. Ураховуючи реа-лії того моменту було вирішено залишити теоретичну можли-вість отримання нових кредитів МВФ і перевагу було відданоспівпраці на основі страхової програми «попереджувальний«Stand-By» з метою здійснення переходу до добре функціоную-чої ринкової економіки з ефективною системою соціального за-хисту, підтримання енергійних темпів економічного зростання таутримання макроекономічної стабільності.

1http://www.minfin.gov.ua/control/publish/article/main?art_id=388292&cat_id=353172

74

Укладення угоди між Україною та МВФ строком на 12 місяцівфактично надавало можливість отримати від МВФ зарезервова-ний кредит у сумі, еквівалентній 411,6 млн СПЗ (30 % квотиУкраїни), у випадку погіршення ситуації з платіжним балансомабо валютними резервами країни (Уряд не мав намірів здійсню-вати запозичення).

Ураховуючи незабезпечення виконання умов програми (ізп’яти структурних критеріїв частково виконано два, із кількіснихкритеріїв ефективності не виконано два — верхня межа касовогодефіциту консолідованого бюджету і прострочена заборгованістьз відшкодування ПДВ), проведення перегляду і практичне її від-новлення стало неможливим до 29 березня 2005 р., коли формаль-но закінчився термін її реалізації.

У період з 2005 по 2008 роки співробітництво України з МВФбуло сконцентровано у сфері технічної допомоги. Це було полі-тикою уряду України, спрямованою на поступове перенесенняцентру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитнихстосунків, узгодження головних параметрів макроекономічноїполітики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юн-ктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвести-ційних потоків і поглиблення координації у сфері валютної полі-тики.

П’ятий етап (2008—2013 роки ). У зв’язку із несприятливоюситуацією на світових фінансових ринках, втратою взаємної до-віри фінансових інститутів у всьому світу, виникненням стурбо-ваності стосовно ризиків поширення недовіри з країн-партнерів,а також невизначеністю перспектив світової економіки, Українапостала перед необхідністю отримати підтримку з боку міжнарод-них фінансових організацій, зокрема, Міжнародного валютногофонду. 15 жовтня 2008 року Українська Сторона запросила доКиєва місію МВФ для проведення консультацій з питання прозалучення Україною ресурсів Фонду в рамках програми співробіт-ництва «Стенд-бай». Наприкінці роботи місії з експертами МВФбуло досягнуто домовленості щодо сум та умов залучення кош-тів. Пропозицію-запит України з цього питання було розглянутота підтримано Радою Директорів МВФ 5 листопада 2008 року.Графік вибірки коштів Україною був розрахований на два роки іззагальним обсягом фінансування у 802 % від квоти України вМВФ, або 11 млрд СПЗ (приблизно 16,4 млрд дол. США). Післяпогодження параметрів програми 3 млрд СПЗ були в терміново-му порядку зараховані до золотовалютних резервів Національно-го банку України.

75

У рамках програми «Стенд-бай» Україна отримала три траншізагальним обсягом 7 млрд СПЗ (10,6 млрд дол. США). Частинудругого траншу в сумі 1,5 млрд доларів США та третій транш уповному обсязі були спрямовані безпосередньо до Державногобюджету України.

28 липня 2010 року Україна ухвалила нову спільну з МВФпрограму «Стенд-бай» на загальну суму 10 млрд СПЗ (15,1 млрддол. США), строком на 2,5 року, скасувавши Угоду «Стенд-бай»,затверджену в листопаді 2008 року, у тому числі усі транші, щозалишилися відповідно до тієї Угоди. 2 серпня 2010 року Українаотримала перший транш згідно з новою програми у розмірі 1250млрд СПЗ (1,89 млрд дол. США), з них до бюджету спрямовано675 млн СПЗ (1,022 млрд дол. США).

10 грудня 2010 року було завершено перший перегляд прог-рами та підписано новий лист про наміри. Після виконанняукраїнською стороною попередніх заходів Рада Директорів 22 груд-ня 2010 року ухвалила рішення про завершення перегляду прог-рами. Результатом завершення перегляду програми Радою Дирек-торів МВФ стало виділення траншу в сумі 1 млрд СПЗ (близько1,5 млрд дол. США), з яких 1 млрд дол. США надійшов на під-тримку державного бюджету.

У зв’язку із завершенням 28 грудня 2012 року терміну діїостанньої програми «Стенд-бай» на сьогодні співробітництвоУкраїни з МВФ сконцентровано у сфері технічних консультацій,а саме: узгоджуються головні параметри макроекономічної полі-тики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнк-тури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвести-ційних потоків і поглиблюється координація у сфері валютноїполітики. Нині центр ваги у співробітництві з МВФ переведенийу площину безкредитних стосунків.

Із 17 по 29 жовтня 2013 року в м. Києві під час зустрічей з фахів-цями зацікавлених міністерств і відомств обговорювалися питанняекономічної та фінансової ситуації в Україні. Загалом, у рамкахспівробітництва з МВФ протягом 2008—2013 років Україна отри-мала 9250 млн СПЗ (еквівалент 14 430 млн дол. США). Однією іпричин необхідності співпраці України з МВФ є глобальна еконо-мічна криза. За результатами 2009 року, ВВП України зменшився на16,9 %, що було одним із найгірших показників динаміки ВВП усвіті. За той самий рік промислове виробництво знизилося на 25,0 %.Слід також зазначити, що у 2007—2008 роках почало зростативід’ємне сальдо між експортом та імпортом товарів та послуг. Вод-ночас прямі інвестиції почали стрімко скорочуватися (табл. 1.18).

76

Таблиця 1.18ДИНАМІКА ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ,

ПРЯМИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ У 2005—2010 роках, млрд доларів1

Рік№

2005 2006 2007 2008 2009 2010

1 Експорт товарів та послуг 34,2 38,3 49,3 67,0 39,7 51,10

2 Імпорт товарів та послуг 36,1 45,0 60,6 85,4 45,4 60,7

3 Сальдо експорт-імпорт –1,9 –6,7 –11,3 –18,5 –5,7 –9,3

4 Прямі інвестиції 9,0 16,9 21,6 29,5 35,6 40,1

Наприкінці жовтня 2008 року МВФ ухвалив рішення про ви-ділення Україні кредиту в розмірі 16,5 млрд доларів на 15 роківпід 4 % річних у рамках програми stand-by для подолання проб-лем в економіці. По ній було надано три транші на загальну суму11 млрд доларів. Новий уряд України, сформований у березні2010 року після Президентських виборів, продовжив співпрацю зФондом, тільки уже в рамках нової програми. У червні 2010 рокуМВФ погодив програму співпраці stand-by на загальну суму біль-ше 15,5 млрд дол. Згідно з домовленостями, у 2011 році Фонд по-винен був щоквартально виділяти Києву по 1,5 млрд дол. дляпідтримання реформ, за умови проведення певних реформ уря-дом України. Але через невиконання українською стороною взя-тих на себе зобов’язань, країні у 2011 році не вдалося отриматижодного траншу МВФ2.

Кредити МВФ відіграли позитивну роль у розвитку економікикраїни. Довгострокові й дешеві кредити МВФ сприяють розв’я-занню проблем платіжного балансу. Завдяки наданій підтримці,став можливим відплив 7,1 мільярда доларів на рефінансуваннязовнішнього боргу банків та корпорацій у 2009 році, а також внут-рішній відплив 5,7 мільярда доларів з банків, які осіли у кишеняхнаселення.

Узявши кредит у МВФ, Національний банк України зумівпровести рекапіталізацію проблемних банків. Таким чином, від-булася трансформація приватного боргу комерційних банків пе-

1 Статистичний щорічник України за 2010 рік / Державний комітет статистики

України ; [за ред. О. Г. Осауленка]. — К. : Консультант, 2011. — 567 с.2 Программа сотрудничества МВФ и Украины не решила структурных проблем. —

отчет МВФ [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://economics.unian.net /rus/detail/110606

77

ред вкладниками у державний борг перед фондом. Деякі клієнтибанків зуміли повернути власні кошти, і депозитна паніка припи-нилася, що також є позитивною тенденцією. Завдяки траншамбуло дещо послаблено проблему фіскального дефіциту, оскількичастина коштів МВФ перекрила видатки з погашення зовнішніхзобов’язань уряду, проведення розрахунків за російський газ тапокриття касових розривів для своєчасної виплати зарплат і пен-сій. Разом з тим проблема виконання зведеного бюджету зали-шилася, оскільки за 2009 рік надходження до бюджету склали273 млрд грн, що менше на 8,4 %, а видатки зменшилися всьогона 0,6 % порівняно з попереднім періодом.

З метою забезпечення своєчасного погашення наданих позикМВФ було розроблено програму погашення кредиту, за якоюУкраїна зобов’язана повернути його протягом 2010—2014 років(рис. 1.5).

6000

5000

4000

3000

2000

1000

020102009 2011 2012 2013 2014

54,8 215,5 215,5

3491,4

5240,5

1879,8

Відсотки по кредиту stand-by Тіло кредиту stand-by

Рис. 1.5. Графік погашення Україною кредиту «стенд-бай» від МВФ

Кредит від МВФ є порівняно дешевим, оскільки передбачаєвиплату процентів у розмірі близько 2 % річних від загальної су-ми боргу. Погашення основної суми боргу буде здійснюватися з2012 по 2014 роки1. Якщо економіка України у цей період будезростати, погашення позики не складе особливих труднощів. Віншому випадку тягар боргу, навіть з врахуванням знеціненнягрошей, виявиться занадто важким для ослабленої національної

1 Офіційний сайт Міжнародного валютного фонду [Електронний ресурс]. — Редимдоступу ресурсу :

http://www.imf.org

78

економіки1. Нині заборгованість перед МВФ у розрахунку на од-ного жителя України становить близько 225 доларів.

Для одержання чергового траншу кредиту МВФ висунув ви-моги щодо заходів, які має здійснити Україна. Найбільший резо-нанс викликали соціальні вимоги: підвищення пенсійного вікудля громадян, підвищення ціни на газ для населення, упорядку-вання пільг. Слід зазначити, що, як і будь-який кредитор, МВФмає право вимагати від країни-позичальника усунення тих чи ін-ших фінансових проблем в економіці держави, приведення у від-повідність до міжнародних вимог збалансованості бюджету та ін.

МВФ вважає, що в центрі економічної програми Уряду Украї-ни має бути консолідована стратегія, спрямована на гарантію фі-нансової стабільності. Незначне поліпшення фінансового стано-вища розпочалося у 2010 р. й тривало в 2011—2012 рр. завдякиструктурним реформам пенсійної системи, суспільного адмініст-рування і податкової системи. Заплановано зміцнення фінансово-го стану газового сектору, зокрема шляхом реформи внутрішніхцін, підтриманої іншими багатосторонніми інституціями, що до-поможе виключити субсидування енергетики та створити сучас-ніший і життєздатніший сектор, водночас захистивши вразливіпрошарки за допомогою цільових соціальних програм.

Реформи були спрямовані також на відновлення фінансовоїсистеми та підвищення незалежності Національного Банку Украї-ни. Рекапіталізація банків і заходи зміцнення контролю й інсти-туційної інфраструктури стали важливими етапами відновленняфінансової стабільності та подолання зростаючих проблем з ак-тивами в посткризовий період.

Відносини України з МВФ викликають багато дискусій у су-спільстві. Існує думка, що умови МВФ є кабальними і їх вико-нання призведе до зубожіння населення, до втрати економічноїсамостійності держави, що в кінцевому результаті поглибитьекономічну кризу2.

Але співпраця з МВФ надає великий економічний позитив дляУкраїни. По-перше, розпочато економічні реформи (грошова, по-даткова, пенсійна), що викликали деякий спротив, але дозволилидемонструвати позитивну динаміку показників функціонування

1 Кабанов В. Г. Діяльність міжнародних фінансових організацій на вітчизняному ри-

нку фінансового капіталу / В. Г. Кабанов // Фінанси України. — 2009. — № 9. —С. 100—102.

2 Солтинський В. В. Особливості організації кредитування національних економікМіжнародним валютним фондом / В. В. Солтинський // Фінанси України. — 2009. —№ 2. — С. 62—63.

79

економіки України. Динамічно підвищується внутрішній попит.Загальна інфляція знизилася до однозначних цифр, насамперед зарахунок падіння цін на продукти харчування.

По-друге, одним із напрямів використання кредитів МВФ єформування валютних резервів. Формування цих резервів за до-помогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність на-ціональної валюти, успішно провести грошову реформу, ввестиконвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збіль-шення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженнямстабільності фінансової системи країни та підвищує рівень дові-ри до неї.

По-третє, Україні потрібно виплачувати свої зобов’язання завже взятими позичками МВФ і процентами по них, і без іншихкредитів державі не обійтися. А більш дешевих грошей, ніж відСвітового банку та МВФ немає. І якщо вони будуть, то будуть тічи інші політичні чи економічні вимоги, які обійдуться для краї-ни ще дорожче.

По-четверте, в умовах, коли загострюється ситуація на зовніш-ніх ринках, Україна зі своїми експортноорієнтованими галузямиекономіки опиниться у важкій ситуації, виходом з якої може стати:

— розвиток внутрішнього ринку — необхідно стежити за нор-мальною виплатою і підняттям зарплат, пенсій;

— залучення інвесторів, що за відсутності програми з МВФзробити буде проблематично.

У виборі форм подальшої співпраці України та МВФ слід ура-ховувати, що після отримання від МВФ першого траншу новогокредиту stand-by SDR 1,25 млрд Україна наростила свої зобов’я-зання перед Фондом — SDR 8,25 млрд (12,66 млрд дол. за поточ-ним курсом), що вивело її на друге місце у світі за цим показни-ком. Перше місце посідає Румунія — SDR 9,03 млрд, а третє зай-має Угорщина — SDR 7,64 млрд. За даними МВФ, на часткуУкраїни в середині 2011 року припадав кожний п’ятий долар за-боргованості всіх країн перед Фондом за стандартними кредит-ними програмами. У разі своєчасного і повного надання грошейза програмою stand-by заборгованість України перед Фондом до-сягла пікового значення в SDR 14,77 млрд (22,67 млрд дол.) накінець 2012 року, що склала 53 % усього зовнішнього державно-го боргу і 18 % загального зовнішнього боргу країни.

Співпраця з Міжнародним валютним фондом є важливою зогляду на необхідність збереження належного іміджу країни, щосприятиме підвищенню її кредитного рейтингу на світових фі-нансових ринках, зменшенню процентних ставок за кредитами,

80

дозволить зберігати привабливість для іноземних інвесторів.Кредити МВФ заохочують зростання споживання, сприяють удо-сконаленню банківської та грошово-кредитної системи держави,надходженню іноземних інвестицій, стимулюють розвиток торгів-лі. Відносини України з МВФ мають сприяти розв’язанню проб-лем, які можуть виникнути перед Україною у короткостроковомуперіоді, а також проведенню реформ, необхідних для забезпечен-ня стійкого відновлення економіки країни в середньостроковійперспективі.

Найбільшим інвестором в Україні є Європейський банк рекон-струкції та розвитку (ЄБРР), який надає фінансові кошти в дужеширокому діапазоні. ЄБРР спрямовує кошти у фінансові органі-зації, агропромисловий комплекс, проекти в галузі нерухомості,електроенергетики, розвитку інфраструктури та металургії. Крімтого, особлива увага приділяється забезпеченню ядерної безпеки:лінії Фонду Чорнобильського укриття, розпорядником коштівякого виступає ЄБРР, надається допомога в перетворенні Чорно-бильської АЕС на безпечний і екологічно стійкий об’єкт. Діяль-ність ЄБРР в Україні характеризуються такими кількісними показ-никами: кількість проектів — 326 млрд євро; чистий обсяг угод —8,9 млрд євро; загальна вартість проектів — 12,8 млрд євро; по-точний обсяг інвестиційного портфеля — 3,7 млрд євро; порт-фельна частка інвестицій у приватному секторі — 65 % (рис. 1.6).

Фінансовий сектор24 %

Промисловість, торгівля і АПК

28 %

Енергетика24 %

Об’єкти інфраструктури

24 %

Рис. 1.6. Розподіл інвестиційного портфеля ЄБРРза секторами економіки України у 2013 році1

У 2010 році ЄБРР було підписано 32 проектні угоди загаль-ною сумою 964 млн євро. Одним із найбільших проектів ЄБРРстало надання під державну гарантію 450 млн євро на модерніза-

1 Офіційний сайт Європейського банку реконструкції та розвитку [Електронний ре-сурс]. — Режим доступу :

http://www.ebrd.com/russian/downloads/research/factsheets/ukrainer.pdf

81

цію автотрас, що ведуть до Києва. Сюди входять ділянки автома-гістралі М06 як частини транспортного коридору, що з’єднуєстолицю України з Євросоюзом. Участь у фінансуванні проектувзяв Європейський інвестиційний банк1.

Діяльність ЄБРР характеризується як операції прямого фі-нансування українських компаній. Наприклад, кредит у сумі50 млн дол. США було видано одному із провідних вітчизнянихвиробників та експортерів зерна «Нібулон». Реалізація цієї угодидозволить компанії створити нові сховища та налагодити переве-зення зерна по Дніпру. У такий спосіб планується здійснення пе-ревезень зерна в обсягах 500 тис. — 1 млн тонн на рік, що дорів-нює економії викидів вуглекислого газу на рівні 13 тис. тонн/рік.Ще одним яскравим прикладом здійснення прямого фінансуванняє надання кредиту компанії «Укрпластик» у розмірі 29,8 млн євро.

Про ефективність діяльності ЄБРР на вітчизняному ринкупроектного фінансування свідчать такі дані. Станом на початок2010 року ЄБРР виділено понад 4,8 млрд євро на реалізацію 194проектів у приватному та державному секторах економіки Украї-ни. Станом на 01.01.2013 загальний обсяг наданих ЄБРР кредитівукраїнським підприємствам становив уже 8 млрд євро, а кількістьпрофінансованих проектів — 320. Лише протягом 2012 року за-гальна сума наданих кредитів становила близько 700 млн євро.Серед найбільших кредитів, наданих ЄБРР у 2011 р, були: кредит«Укргідроенерго» та «Укравтодвір» — по 200 млн євро кожен,«Галнафтогаз» — 110 млн євро, кредити у сільськогосподарськута машинобудівну сферу — на загальну суму близько 115 млнєвро, «AirLiquide» — 85 млн євро. для розробки повітророзподі-льної установки для Єнакіївського металургійного заводу, щовходить до групи «Метінвест».

Серед великих проектів ЄБРР — фінансування групи підпри-ємств «Глобино» в сумі 25 млн дол. США. У межах цього проек-ту було надано кредит ТЗОВ «Глобинський м’ясокомбінат» іТЗОВ «Глобинський свинокомплекс» для модернізації виробни-чих потужностей і будівництва заводу з виробництва біогазу.Це перший проект ЄБРР у м’ясопереробній промисловостіУкраїни. У попередні роки діяльність ЄБРР також була доситьмасштабною. Було здійснено кредитування сталеливарних ком-бінатів у Донецьку, «Укрзалізниці» (для побудови швидкіснихколій), Рубіжанського картонно-тарного комбінату, фірми «Чу-

1Доповідь щодо перехідного процесу за 2009 р. // ЄБРР. — Режим доступу :http://www.ebrd.com/pubs/econo/tr09.htm transitionreport.

82

мак» (10 млн дол. США). За підтримки ЄБРР банк Аваль за-пустив програму іпотечного кредитування (сума кредиту —200 млн дол.).

Розвиток співробітництва ЄБРР з Україною потребував вио-кремлення пріоритетних напряків кредитування. Такими напря-мами було обрано природоохоронну та енергоощадну діяль-ність, а також фінансування транспорту. Відповідно, структуракредитного портфеля ЄБРР у 2010 році виглядала так: транс-порт (70 %), енергетика та енергозбереження (17 %), газотранс-портна сфера (11 %), фінанси (2 %). У 2012 році 8 проектів,пов’язаних з вищеназваними напрямами, перебували у станіреалізації, загальна їх сума становила майже 500 млн євро та200 млн дол. США. Станом на кінець 2013 року портфель проек-тів ЄБРР був сконцентрований переважно у приватному секто-рі — близько 73 % від усього обсягу фінансування — порівняноз 27 % у державному секторі. 11 % загального обсягу діяльностістановлять операції з капіталом, 89 % — операції з боргом.Найбільші сектори діяльності ЄБРР в Україні — сектор фінан-сових установ (27 %), агробізнес (20 %), промисловість і транс-порт (по 15 %).

ЄБРР планує також кредитування компанії «Еко-Прод» у сумі25—30 млн євро для будівництва біогазової установки потужністю2,8 МВт у Донецькій області та вітряної електростанції потуж-ністю 12,5 МВт у Львівській області (девелопер — компанія«Еко-Оптіма»). Також ідеться про проект будівництва вітряноїелектростанції потужністю 9 МВт у Херсонській області (деве-лопер — компанія Windkraft). За попередніми домовленостямибанк профінансує 50 % вартості кожного з проектів, ще 20 %припадає на кошти «Фонду чистих технологій», 30 % — коштидевелопера. Фінансування проектів ЄБРР здійснить у рамкахПрограми фінансування альтернативної енергетики в Україні(USELF). За цією програмою банк отримав 49 заявок, 25 з якихзаслуговували на увагу. Нині фінустанова веде детальний аналіз17 проектів. Менеджер ЄБРР уточнив, що на сьогодні фондUSELF становить EUR50 млн, його збільшення не становитьскладнощів. Отже, можна спостерігати активну діяльність ЄБРРна вітчизняному інвестиційному ринку1.

Кредитно-інвестиційна діяльність ЄБРР є одним із ключовихфакторів, що сприяли виходу із кризових явищ економік багатьох

1 Офіційний сайт Європейського банку реконструкції та розвитку [Електронний ре-сурс]. — Режим доступу :

http://www.ebrd.com/russian/downloads/research/factsheets/ukrainer.pdf

83

країн, зокрема України. Усі проекти, що фінансуються ЄБРР,мають еколого-інноваційне спрямування, що відрізняє цю фінан-сову організацію з-поміж інших. Що стосується вітчизняної еко-номіки, то фінансова спроможність банків та законодавче обме-ження їх кредитної діяльності створює незадоволений попит назначні довгострокові кредитні ресурси — так зване «проектнефінансування». Таким чином, саме ці обставини сприяють зміц-ненню позицій ЄБРР на вітчизняному ринку довгострокового бан-ківського кредитування.

Рис. 1.7. Динаміка інвестиційного портфелята операційних активів ЄБРР за результатами діяльності

в Україні у 2013 році

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — державна фінан-сово-кредитна установа Європейського Союзу, головною функ-цією якої є фінансування розвитку відсталих європейських ре-гіонів у формі довготермінових кредитів. Європейський інвес-тиційний банк створений 1958 року з метою надання кредитівдля спорудження та реконструкції об’єктів, які становлять інте-рес для країн ЄС та асоційованих держав. Статутний капіталформується із внесків країн-учасниць і на кінець 2012 року бувзбільшений до 245 млрд євро. Штаб-квартира розташована в міс-ті Люксембург.

84

Між Україною та Європейським інвестиційним банком(ЄІБ) протягом останніх шести років співробітництва склалисяплідні та конструктивні відносини. Україна зацікавлена у по-глибленні співпраці з ЄІБ при впровадженні проектів у такихгалузях, як енергетика та енергоефективність, розвиток транс-портної та муніципальної інфраструктури. Проектний порт-фель ЄІБ в Україні у державному секторі складається з 8 проек-тів: на стадії реалізації — 6 інвестиційних проектів на суму1,19 млрд євро; на стадії підготовки — 2 інвестиційні проектина суму 261,7 млн євро.

Варто відзначити, що з метою подальшого розвитку співробіт-ництва протягом 2011—2012 років українська сторона здійсниланизку заходів, які позитивно вплинули на розвиток ефективногоспівробітництва, зокрема проведено офіційні переговори з Євро-пейським інвестиційним банком за трьома проектами : «Україна —Європейські дороги України ІІ», «Будівництво повітряної лінії750 кВ Запорізька АЕС — Каховська» та «Реабілітація гідроелек-тростанцій», а також укладено відповідні міжнародні угоди насуму 825 млн євро. Це дозволить покращити експлуатаційнийстан основних доріг на підходах до м. Київ, поліпшити стабіль-ність та надійність електропостачання, підвищити ефективністьта рівень безпечної експлуатації ГЕС.

Щодо перспектив співробітництва, то очікується, що проект-ний портфель Європейського інвестиційного банку поповнитьсяновими проектами для розвитку муніципальної інфраструктури(ресурси ЄІБ у сумі 400 млн євро). Додатковим імпульсом у сто-сунках між Україною та ЄІБ стануть позитивні результати нещо-давно проведеного ХVІ Саміту Україна — ЄС. У першій полови-ні року також планується провести з банком офіційні переговорита підписати міжнародну угоду стосовно проекту «Завершеннябудівництва метрополітену у м. Дніпропетровськ» (ресурси ЄІБ усумі 152 млн євро). Завершення підготовки нового проекту длярозвитку муніципальної інфраструктури та укладення міжнарод-ного договору з проекту будівництва метрополітену у м. Дніпро-петровську дозволить збільшити портфель ЄІБ у державному сек-торі України до 2 млрд євро. Нині опрацьовується можливість за-лучення ресурсів ЄІБ на реалізацію нових проектів у сфері розвит-ку енергетики та транспорту (табл. 1.19)1.

1 Офіційний сайт Європейського інвестиційного банку [Електронний ресурс]. — Ре-жим доступу :

http://www.eib.org/projects/pipeline/regions/cei/ukraine.htm

85

Таблиця. 1.19ПРОЕКТИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО БАНКУ В УКРАЇНІ

У 2013—2014 роках

Датаприйняття

Назваорганізації

Секторекономіки

СумаугодиЄвро

Опис проекту

1 2 3 4 5

15/07/2014 Укртранс-газ Енергетика 150 млн

Реконструкція газопрово-ду Уренгой — Помара —Ужгород загальна оціноч-на вартість 350 млн євро

15/05/2013ДочірнійбанкОщадбанкРосії

Фінанси 200 млн

Кредитна лінія на підтрим-ку економіки шляхом на-дання довгострокового фі-нансування малому і се-редньому бізнесу.

04/04/2013 ТОВ «Аст-ра- Київ» АПК 50 млн

Проект передбачає фінан-сування обробної промис-ловості агропродукції, щозбільшить кількість робо-чих місць

04/03/2013 Укрзаліз-ниця Транспорт 55 млн

Будівництво нового 1,8 кі-лометрового двоколійно-го залізничного тунелю уПівденно-Західній Україні

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) здійснює також кре-дитування підприємств України. МФК англ. International FinanceCorporation — IFC) — одна із п’яти інституцій Групи Світовогобанку, заснована 1956 року. Штаб-квартира — у Вашингтон. Так,важливим аспектом у цьому ключі є кредитування підприємств-експортерів за допомогою Глобальної програми торго-вого фінансування (GlobalTradeFinanceProgram). Усього у рамкахпрограми IFC надала українським банкам як гарантій торговогофінансування близько $ 160 млн. При цьому банками-учасникамиданої програми є такі установи, як Укрексімбанк, ОТР Банк іРайффайзен Банк Аваль. Українські підприємства — представни-ки МСБ можуть отримати фінансування у формі кредитів на тер-мін від одного до трьох років під 8—12 % річних. Як правило, заторговельного фінансування банк звертає увагу на структуруугоди, заставою по якій найчастіше виступає закуповуваний то-вар. Визначальним фактором для оцінки ризику стає зовнішньо-економічний досвід позичальника, а також надійність його конт-

86

рагентів. При цьому розмір ліміту встановлюється кредитнимкомітетом банку і може варіюватися в рамках близько 30 % відобсягу річної виручки клієнта.

Крім того, IFC у 2012 році надав Credit EuropeBank кредит урозмірі 15 млн дол. з метою розширення доступу до фінансуван-ня для українських компаній, які впроваджують проекти з підви-щення енергоефективності. Цей кредитний продукт спрямованийна підтримку банківського кредитування в енергозбереженні, напокращання доступу до фінансування для малих і середніх під-приємств України.

Північна екологічна фінансова корпорація (NEFCO) виділяєфінансування за допомогою через своїх програм «Чисте вироб-ництво» і «Еко-ефективність». Підприємствам приватного секто-ру може бути цікава програма «Чисте виробництво», за якою мак-симальний розмір кредиту, що його можна залучити, становитьвід 50 тис. євро до 350 тис. євро. При цьому внесок позичальникамає становити 10 % від вартості проекту. Кредит надається наперіод до 4 років за ставкою 6 % річних і може надаватись як уєвро, так і доларах США. При цьому потрібно забезпечення в об-сязі 125 % від суми позики. Забезпечення може бути у формі об-ладнання, банківської гарантії, майна, поручительства. Програма«Еко-ефективність» розрахована на муніципальний сектор і про-екти, пов’язані з центральним опаленням або очищенням стічнихвод. На промислових підприємствах це можуть бути проекти,пов’язані з модернізацією очисних споруд попереднього очи-щення стічних вод. У даному випадку обсяг кредиту може стано-вити від 100 тис. до 400 тис. євро, а максимальний період повер-нення позики — не більше 8 років.

Також в Україні нині працює Програма сприяння кредитуван-ню малого та середнього бізнесу за підтримки KfW. Вона спря-мована на кредитування суб’єктів господарської діяльності, юри-дичних і фізичних осіб-підприємців та реалізується з метоюсприяння кредитуванню малого та середнього бізнесу (МСБ).При цьому кредити видаються підприємствам переробної проми-словості, виробничої сфери, сільського господарства, сфери по-слуг і торгівлі. Для отримання кредиту необхідно надати позитив-ну кредитну історію. Кредит може бути наданий в іноземній абонаціональній валюті в сумі, еквівалентній від 25 до 500 тис дол.,у формі невідновлюваної кредитної лінії на строк до 5 років. Прицьому сума власного внеску ініціатора проекту має становити неменше 20 % від вартості проекту, а основною умовою прийняттяв заставу майна є його ліквідність. При поданні на розгляд заявки

87

на кредитування за даною програмою обов’язковою є наявністьбізнес-плану або ТЕО проекту, який пропонується профінансува-ти. Банком-учасником за даною програмою KfW серед українсь-ких банків є Укрексімбанк, де відкрито спеціальну кредитну лі-нію з метою надання фінансування українським підприємствам.Особливістю цієї програми також є те, що в її рамках забороненофінансувати проекти з високим екологічним ризиком і виробницт-во, пов’язане з небезпекою для навколишнього середовища.

Дослідивши діяльність міжнародних фінансово-кредитних ор-ганізацій в Україні, можна зробити висновок, що роль міжнарод-них фінансових організацій, фондів і банків на сьогодні в Україніпостійно зростає. Завдяки вливанням фінансових ресурсів такихструктур, як ЄБРР, МФК, НЕФКО, KfW здійснюється підтримкарізних галузей і секторів економіки України, банків, підприємствмалого і середнього бізнесу зокрема. Надалі, якщо економічнестановище залишатиметься стабільним, а ключові макроеконо-мічні показники будуть відображати тенденції зростання, вартоочікувати продовження активної роботи міжнародних фінансо-вих організацій у різних секторах економіки України. ПропозиціяУряду України має якраз виходити з можливостей країни, її соці-ального стану, альтернатив реформ. При здійсненні тих чи іншихзаходів має вивчатися думка науковців, фахівців, урешті-рештгромадян. У процесі переговорів слід вивчати всі пропозиції тазнаходити компроміс, але пріоритетом мають бути інтереси дер-жави. Підтверджене виконання реформ допоможе Україні зміц-нювати макроекономічну стабільність, підвищувати довіру, полег-шити доступ до ринків капіталу та зробити зростання збалан-сованим і стійким.

88

ІНСТИТУЦІЙНИЙ АНАЛІЗПРОЦЕСІВ КАПІТАЛІЗАЦІЇБАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

2.1. ЦІЛЬОВІ ОРІЄНТИРИТА ІНДИКАТОРИ КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Фінансово-економічна криза 2008—2009 років супроводжува-лася значним зростанням обсягів проблемних активів банків івідпливом депозитів, що спричинило зниження банківської ліквід-ності. Як наслідок, банкам стало значно важче нарощувати ка-пітальну базу. Призупинення кредитування, посилення вимог на-ціонального регулятора щодо достатності капіталу призвело дозагострення проблеми капіталізації банківської системи. Аджебез нарощування обсягів сукупного банківського капіталу немо-жливо відновити повноцінне кредитування та забезпечити еко-номічний розвиток України. Достатній рівень капіталізації є умо-вою зміцнення фінансової стійкості банків, підвищення рівня до-віри до них, активної та прибуткової діяльності як окремого бан-ку, так і банківської системи в цілому.

Світова фінансова криза негативно вплинула на процес капі-талізації банківської системи України, нарощування банківськихкапіталів та здатність підтримати економічне зростання. Недо-оцінка теорії і практики капіталізації, непродумане використаннякапітальних інструментів призводить до негативних наслідків уекономіці. Усе це й зумовлює актуальність дослідження проблемкапіталізації банківської системи та необхідність пошуку шляхівїх вирішення.

Слід наголосити, що процес нагромадження капіталу, його до-статність, якість і структура мають визначальне значення у бан-ківській діяльності. Капіталізація — це фундаментальний процес,економічна суть і мета якого полягає в підвищенні ринкової вар-тості капіталу, що належить його власникам, унаслідок чого фор-

Розділ 2

89

муються можливості зростання їх фінансового потенціалу тарозширення можливостей для ефективної банківської діяльності.Процес капіталізації складний та багаторівневий. Він охоплюєвсю систему фінансово-економічних відносин, модифікується за-лежно від рівня та механізмів, за допомогою яких він реалізуєть-ся. Сутність та зміст капіталізації як складного багаторівневогопроцесу, який активно впливає на економічний потенціал та від-творення, по-різному проявляється в умовах циклічного розвиткуекономіки і фінансових ринків. Оцінювання рівня капіталізації тадостатності капіталу має будуватися з урахуванням не тількивнутрішніх характеристик банку, але й з урахуванням характери-стик зовнішнього середовища.

Оскільки вартість може бути втілена в різних матеріальних ілюдських, речових і соціальних формах, то й капіталом можестати все, що має вартість, перебуває в ринковому обігу й вико-ристовується для примноження вартості. Сутність капіталізаціїполягає в перетворенні ресурсів, залучених з різних джерел, накапітал, тобто вартість, здатну давати приріст вартості. Як зазна-чає В. Корнєєв, «капіталізація виростає з вартості (початкової,або номінальної), приростає доданою вартістю і фіксується в кін-цевому значенні як капіталізована, тобто стає нарощеною вартіс-тю тих чи інших попередньо авансованих активів»1. В. Геєць іА. Гриценко вважають, що «капіталізація утворює сутність про-цесу ринкової трансформації і пов’язана з перетворенням існую-чих факторів виробництва у капітал, а потім уже на цій основізнаходять своє місце процеси фінансової капіталізації»2. Важливоне лише наростити достатній обсяг капіталу банків, розраховува-ти коефіцієнти капіталізації, а й оцінити віддачу капіталу, ресур-сів, активів при їх використанні у практичній діяльності як намакро- так і на мікрорівні. Отже, капіталізація банків передбачаєнарощування обсягів власного капіталу з одного боку — дляамортизації фінансових ризиків, з іншого — для забезпечення йо-го достатності.

Поняття капіталізації є похідним від категорії «капітал». Цедає підстави визначити сутність капіталізації банківської системичерез взаємозв’язок понять «капітал банків»—«капіталізація бан-ків»—«капіталізація банківської системи» (рис. 2.1 ).

1 Капіталізація економіки: проблеми та перспективи (Матеріали семінару. — Ч. 1) //Економічна теорія. — 2006. — № 2. — С. 91—112.

2 Капіталізація економіки України / за ред. акад. НАН України В. М. Гейця, д-раекон. наук А. А. Гриценка. — К. : Ін-т екон. та прогнозув., 2007. — 220 с. — С. 8.

90

На етапі створення

банку переважаю

тьзовнішні

джерела,

на

етапі ф

ункціонування

– внутрішні

джерела

форм

ування

капіталу

Як зовнішні

, так

івнутрішні

джерела

нарощування

капіталу

за рішенням

менедж

менту банку

Процес нарощування

сукупного

капіталу

банків відповідно

до

встановлених

нормативів

регулю

вання банківської

діяльності

з метою

забезпечення

фінансової

стабільності

банківської системи

та

економ

ічного

зростання країни

Забезпечення

стабільності

банківської

системи та

економ

ічного

зростання

країни

.

Нарощ

ування

сукупного капіталу

банків

з урахуванням

зовнішнього впливу

та

ролі

держави

Капітал

банку

Створення

та розвиток

банку

Капіталізація

банку

Процес нарощування

капіталу

банку за

рахунок

власного

прибутку

та зовнішніх дж

ерел

зметою

покриття його

ризиків

та

збільш

ення

вартості банку

Покриття

ризиків

та зб

ільш

ення

вартості



системи

Частина коштів у обороті банку

,які внесені

власниками

(акціонерами

) банку

йнагром

аджені у

процесі

його


за рахунок

внутрішніх

джерел

і призначені

для

створення та

розвитку банку

Джерела

Мета

Визначення

Поняття

Рис.

2.1

. Взаємозв’язок

понять

«капітал

банку

», «капіталізація банку»

, «капіталізація банківської системи

»

90

91

«Капітал» — це самозростаюча вартість у діалектичній єднос-ті матеріально-речового, суспільно-економічного та соціальногозмісту. Власний капітал банку в контексті капіталізації визнаєть-ся як частка коштів у обороті фінансової установи, які внесені(інвестовані) власниками (акціонерами), нагромаджені в процесідіяльності банку за рахунок внутрішніх джерел і призначені дляйого створення та розвитку.

Оптимізація обсягу та структури власного капіталу є важли-вою умовою забезпечення його адекватності ризикам, які берена себе банк у процесі діяльності. Значної уваги потребують пи-тання оцінювання спроможності банку поглинути фінансовівтрати, а також аналізу якості та структури, докладної інформа-ції про інструменти, в які вкладено капітал. Це зумовлює пошукне тільки економічних, але й інституціональних механізмів на-рощування якісного банківського капіталу, а також подальшоїкапіталізації банківської системи з метою забезпечення загаль-ної фінансової стабільності й автономності. У широкому сенсікапіталізація являє собою реальний процес формування додат-кової вартості та її перетворення на капітал, має переважно фі-нансову складову, взаємодіє із нею, але не зводиться лишедо неї.

Капіталізація банку — це процес нарощування капіталу бан-ку за рахунок власного прибутку і зовнішніх джерел для по-криття його ризиків. Капіталізація розглядається як процес на-рощування власного капіталу за рахунок прибутків, коштів,залучених від додаткового випуску акцій чи боргових ціннихпаперів та інших інструментів. При цьому до уваги беруться нелише кошти, інвестовані власниками банку, а й додаткові кош-ти, рішення про залучення яких ухвалює менеджмент установи зметою розширення масштабів діяльності та забезпечення стій-кості банку.

Під капіталізацією банківської системи пропонуємо розумі-ти процес нарощування сукупного капіталу банків відповіднодо встановлених нормативів регулювання банківської діяльно-сті з метою забезпечення фінансової стабільності банківськоїсистеми та економічного зростання країни. Таке трактуван-ня дозволяє визначити об’єкт управління (капітал банку як са-мозростаючу вартість), охопити всіх учасників процесу капіта-лізації, урахувати вплив НБУ на обсяг та структуру капіталубанків.

Капіталізація конкретного банку визначається абсолютнимобсягом його власного капіталу, який прийнято за ключовий ін-

92

дикатор у здійсненні державного регулювання та контролю забанківською діяльністю. Капіталізація банківської системи ви-значається сукупною величиною власного капіталу всіх банків-ських установ. З огляду на дворівневу структуру банківської сис-теми капіталізацію останньої слід розглядати з урахуванням роліта місця центрального банку. Центральний банк як гарант довіридо банків з боку інвесторів установлює обов’язкові нормативи,визначає величину й основні параметри капіталізації не тільки зурахуванням ризиків, але й з огляду на необхідність забезпеченняфінансової стабільності банківської системи.

Поняття капіталізації банківської системи багатогранне, томуйого потрібно досліджувати з кількох методологічних позицій(рис. 2.2):

— по-перше, з позиції сукупного капіталу (реальна капіталіза-ція);

— по-друге, з позиції вартості акцій банку на вторинному фон-довому ринку та вартості бізнесу в цілому (капіталізація як фі-нансове явище);

— по-третє, з позиції достатності капіталу (капіталізація вконтексті її достатності для покриття ризиків);

— по-четверте, з позиції чинника економічного зростання, якоціночний показник участі банківської системи у розвитку еко-номіки країни (індикативна капіталізація).


1. Процесперетворення

доданоївартостіна капітал

2. Оцінкаринковоївартостібанку

та бізнесу

3. Рівеньдостатностікапіталу

4. Оцінкавпливу рівнякапіталізаціїна процес

економічногозростання

Реальна Ринкова Регулятивна Індикативна

Капіталізація як предмет дослідження

Рис. 2.2. Методологічні підходидо дослідження капіталізації банківської системи

93

Перший напрям являє собою фінансово-економічний меха-нізм капіталізації, другий — ринковий, третій — інституціо-нальний, а четвертий — індикативний. Перші два напрями зорі-єнтовані на відтворення й оцінку вартості власного капіталу,третій — на зміцнення стабільності банківської системи, а чет-вертий — є відображенням адекватності рівня банківської капі-талізації потребам економіки. Запропоновані напрями методо-логічних досліджень дозволяють доповнити існуючі визначеннякапіталізації як процесу створення додаткової вартості та фі-нансового явища за рахунок розширеного трактування капіталі-зації, як: а) індикативного показника, що оцінює капіталізаціюбанківської системи з погляду забезпечення збалансованогорозвитку економіки; б) регулятивної капіталізації, що концент-рується на необхідності регулювання державою процесу капіта-лізації банківської системи з урахуванням ризиків і циклічногорозвитку економіки.

Перший напрям характеризує рух фінансових потоків, напря-ми їх використання та перерозподілу в процесі банківської діяль-ності. Основні цілі полягають у визначенні раціональності фінан-сових активів як об’єктів вкладання грошових коштів. Предме-том дослідження є процеси перетворення доданої вартості на ка-пітал, оцінка його використання та формування якісної структурикапіталу. Складові капіталу можуть мати різні форми, строки по-гашення та рівні ризику. Сукупність усіх цих ознак формує оцін-ку якості капіталу. Особливостями капіталізації банків в Україніє: слабкість і неспроможність конкурувати на зовнішньому ринкувнаслідок незадовільної якості та структури капіталу; розпоро-шеність капіталу та значний вплив іноземного банківського капі-талу; недостатня фінансова стійкість банків в умовах економіч-них криз; обмеженість можливостей нарощування власного капі-талу банків.

Результати аналізу структури власного капіталу банків дозво-лили виокремити основні тенденції структурних зрушень у су-купному власному капіталі банківської системи України та пока-зали незадовільну його якість через дисбаланс між його складо-вими (табл. 2.1).

94

Таблиця

2.1

ДИНАМІКА

СКЛАДОВИХ

ВЛАСНОГО

КАПІТАЛУ

БАНКІВ

УКРА

ЇНИ

В 2

007—

2012

рр.

, млн

грн

2007

р.

2008

р.

2009

р.

2010

р.

2011

р.

2012

р.

Показник

сума

%сума

%сума

%сума

%сума

%сума

%

Статутний

капітал

Зростання

у %

до п.

р.

42 8

73—

62 —82

454

192,

369 —

119

189

144,

610

4—

145

857

122,

410

6—

171

865

117,

811

117

4 28

810

1,4

105,

1

Резервний капітал

Зростання

у %

до п.

р.

7016

,2—

10 —10

697

152,

59 —

1571

2,3

146,

913

,4 —13

012

82,8

9,4 —

12 0

2592

,47,

5 —18

915

153,

311

,4

Резерви переоцінки

Зростання

у %

до п.

р.

8185

,5—

12 —90

6,4

1,18

0,7 —

9847

,910

разів

8,5 —

12 1

0212

2,9

8,8 —

13 8

9511

4,8

8,7 —

13 2

05—

4,9

7,8

Результат ми

нулих

років

Зростання

у %

до п.

р.

1666

,8—

2,3 —

1554

93,2

1,2 —

661,

742

,60,

5 —–2

8 62

0–4

3,2

–20,

8—

–43

826

–153

,1–2

8,1

—–3

8 72

614

3,2

–27,

3—

Прибуток/збиток

звітного

року

Зростання

у %

до п.

р.

6619

,7—

9,3 —

7304

,411

0,3

6,1 —

–314

924 рази

–27,

2—

–13

027

—41

,3–9

,5 —–7

708

—59

,16

–4,9 —

–560

8—

49,1

6–4

,4 —

Інший

капітал

Зростання

у %

до п.

р.

3217

,2—

4,4 —

16 3

4850

8,1

14 —12

55,9

7,7

1 —84

00 6,7

6,1 —

9256

110,

25,

8 —12

376

120,

17,

4 —

Усього власний ка

-пітал

Зростання

у %

до п.

р.

6957

8—

100

—11

9 26

317

1,4

100

—11

5175

96,5

100

—13

7 72

511

9,5

100

155

487

112,

910

0—

165

810

106,

610

0—

Джерело:

розраховано

авторами на

основі даних

НБУ

94

95

По-перше, збільшення статутного капіталу має екстенсивнийхарактер і пов’язане з необхідністю виконання нормативних ви-мог НБУ1.

По-друге, випереджувальне зростання найменш прогнозованоїскладової — резервів переоцінки основних засобів і цінних папе-рів — свідчить про нарощування капіталу, не пов’язаного з при-пливом реальних грошових коштів. Ця складова зазнає значногосуб’єктивного тиску та впливу випадкових чинників, а величинатаких резервів визначається ринком через коливання цін відпо-відних активів, що посилює загрозу фінансової нестабільностібанківської системи. Отже, частку резервів переоцінки основнихзасобів і цінних паперів потрібно скорочувати.

По-третє, відбулося суттєве зменшення обсягу власного капі-талу саме за рахунок прибутку, що є реальним джерелом капіта-лізації.

По-четверте, скоротилися обсяг та частка резервного капіталу,який протягом 2007—2009 рр. зріс у 1,5 разу. Збитки, понесені упопередні роки, не дають змоги використовувати отримані при-бутки для поповнення капіталу. Такі зрушення в структурі су-купного банківського капіталу свідчать про низький рівень мене-джменту в банках, брак джерел зростання власного капіталу, по-гіршення якості капітальної бази банків.

Вважаємо, що уникнути структурних дисбалансів та підви-щити якість і прозорість банківського капіталу можна за допо-могою:

— упровадження фіскальних заходів з метою стимулюванняспрямування прибутку на збільшення капіталу банків і капіталі-зацію дивідендів;

— зміни підходів до нарощування резервного капіталу з ура-хуванням нестабільної економіки (буферний капітал) та запрова-дження практики формування контрциклічного буфера капіталу;

— посилення банківського нагляду та прийняття нових правилурахування в капіталі результатів переоцінки основних засобів іцінних паперів, а також обсягу резервів під активні операції від-повідно до «Угоди про капітал»;

— посилення уваги до оцінювання ризикованості та концент-рації активів;

1 У 2011 р. було ухвалено закон «Про внесення змін до деяких законів України щодорегулювання діяльності банків», що набрав чинності з 2012 р. і яким передбачається збіль-шення статутного капіталу банків до 120 млн грн. На приведення статутних капіталівдо цього рівня банки мають 5 років. Отже, у 2016 р. статутний капітал будь-якоговітчизняного банку має дорівнювати 120 млн грн.

96

— підвищення прозорості показників якості та структури влас-ного капіталу банків.

Потребують удосконалення та уніфікації методологічні засадиоцінки ринкової вартості капіталу. Вартість власного капіталу,що має найвищу ліквідність, визначається в розрізі двох основ-них елементів: статутного капіталу та нерозподіленого прибутку(результат використання сукупного капіталу). У цьому контекстібанківську систему очікують кілька серйозних змін відповідно довимог «Базеля ІІІ», зокрема, це підвищення вимог до якості капі-талу та істотне підвищення необхідної квоти капіталу. Передба-чено також під час розрахунку капіталу враховувати лише ті фі-нансові інструменти, які забезпечують поглинання збитків банкув оперативному режимі, не очікуючи банкрутства. Проблема ка-піталізації банків, з одного боку, і необхідність формування якіс-ної структури капіталу — з іншого, не може бути ефективно ви-рішена доти, доки величина власного капіталу визначатиметьсяза допомогою обліково-бухгалтерських методів, які базуються нанеповній або недостовірній інформації та не відображають реа-льної вартості активів. Уважаємо, що базою для розрахунку ве-личини капіталу має бути ринкова вартість.

Другий напрям досліджень концентрує увагу на вартісній оцін-ці функціонуючого капіталу. Саме ринкова вартість капіталу по-казує цінність бізнесу з погляду бізнес-середовища та учасниківринку. Згідно із сучасними поглядами на управління фінансамипріоритетним є вартісний підхід, який фокусується на максиміза-ції ринкової вартості власного капіталу для інвесторів, одночаснозабезпечуючи досягнення цілей усіх зацікавлених осіб.

Світова фінансова криза показала, що акціонери та менеджериактивно розширювали масштаби високоризикових банківськихоперацій, орієнтуючись лише на зростання вартості банку. Цепризвело до появи «фінансового бума», який і спровокував фі-нансову кризу. З урахуванням набутого під час кризи негативно-го досвіду, вважаємо, що найбільш доцільним є трактування ці-льової орієнтації банку на мінімізацію втрат за допомогою проак-тивного та комплексного управління його ризиками. Цільова орієн-тація банку на мінімізацію втрат від реалізації ризиків за умовглобальної нестабільності відповідає інтересам як акціонерів іменеджменту банку, так і клієнтів, контрагентів, наглядових ор-ганів, рейтингових агентств. Такий підхід сприятиме зменшеннюсхильності («апетиту») банків до ризиків, забезпеченню їх стабіль-ного та довготривалого функціонування на ринку, що в підсумкусприятиме зростанню вартості банківського бізнесу.

97

Управління вартістю традиційно визначають як поєднання вар-тісного мислення та управлінських процесів і систем, які пере-творюють вартісні цілі на конкретні дії. Концепція вартісно-орієнтованого управління полягає в тому, що менеджери усві-домлюють своє пріоритетне завдання як зростання вартості бан-ку. Управління вартістю розглядається як інтегруючий процес,спрямований на досягнення стратегічних, тактичних та оператив-них цілей завдяки концентрації зусиль на факторах формуваннявартості. Вартість капіталу розглядається як відсоток (рівень рен-табельності), за який інвестор погодиться вкласти свій капітал убізнес. На нинішньому етапі розвитку фінансового ринку в умо-вах глобальної економічної нестабільності виникає необхідністьпошуку таких методів визначення вартості власного капіталу бан-ку, які дозволили отримати адекватну оцінку рівня капіталізаціїбанківської установи. Поступовий перехід до ринкової оцінкибанківського капіталу може відбутися тільки в тому разі, колиакціонери та інвестори перестануть вважати банки лише розра-хунковими центрами, не будуть вносити кошти до статутного ка-піталу в обмін на певні преференції, а розглядатимуть участьу банківському капіталі як альтернативне вкладення грошовихкоштів у ліквідні активи.

Капіталізація банківської системи з погляду динаміки еконо-мічного розвитку охоплює як внутрішні процеси банківської діяль-ності, так і сферу ринкового обігу. Ринкова капіталізація банкувідображає кон’юнктурні зміни в капіталі й залежить не тількивід вимог регулятора, але й від конкретної економічної ситуації.Якщо з позиції виробничих відносин капіталізація включає дванапрями — централізацію та концентрацію капіталу, то з позиціїринкового обігу капіталізація передбачає постійний моніторингринкового курсу акцій банку. З розвитком фондового ринку рин-кова капіталізація дедалі більше набуватиме значущості в оціню-ванні рівня капіталізації та ефективності діяльності банківськоїустанови. Нині в Україні такими показниками досить складнооперувати, оскільки лише поодинокі банки мають ринкові коти-рування акцій на фондовому ринку.

Потреба в ринковому оцінюванні капіталу, а також активів іпасивів банків остаточно сформується тоді, коли вони стають по-тенційними або реальними об’єктами ринкових процесів і опера-цій: купівлі-продажу, ліквідації, приватизації, акціонування, пе-редання у довірче управління або оренду майна банків, пере-дання до статутного капіталу підприємства (організації) пакетаакцій банку як внеску. Щоб стимулювати впровадження показ-

98

ників ринкової капіталізації банків, пропонуємо передбачитиобов’язковість обігу не менше 20 % голосуючих акцій найбіль-ших банків на вітчизняних фондових біржах.

На користь переходу до методології оцінювання, заснованогона показниках ринкової капіталізації, свідчать такі аргументи.По-перше, це процес реструктуризації та зміни власників, що єоб’єктивною необхідністю, оскільки банківська система Українинизько концентрована, для неї характерна розпорошеність капі-талу та економічна слабкість банків. Така система не здатна ви-ступати у ролі локомотиву ринкових перетворень. Очевидно, щоновий інвестор або кредитор, якому пропонується обміняти бор-ги банку на його акції, захоче знати, скільки цей банк може кош-тувати і чи є бодай невелика надія, що його вартість збільшитьсяз часом за рахунок капіталізації грошових потоків, що генеру-ються банком.

По-друге, стратегія, спрямована на збільшення ринкової вар-тості бізнесу, допоможе банку зберегти сильні ринкові позиції,окреслити банківську політику на перспективу та залучити новихклієнтів і власників. По-третє, ринкову вартість банку можна ви-користовувати як інтегральний індикатор ефективності його ке-рівництва. У ході розвитку фінансового ринку ефективність кож-ного банку і його потенційне зростання визначатимуться підви-щенням ринкової ціни його акцій або ціни, яку готовий заплатитистратегічний інвестор для участі в капіталі банку.

Останнім часом до розрахунку реальної вартості капіталу заринковим підходом додалася проблема девальваційних очіку-вань. Згідно з розрахунками фахівців МВФ, якщо курс доларастановить 10,5 грн, то потрібно щоб капіталізація банківської си-стеми зросла на 9,5 %. А це приблизно 17,4 млрд грн додатковогозбільшення статутних фондів банків. Оскільки курс гривні реаль-но виявився ще нижчим, то потреба в банківському капіталі єзначно більшою. Причина докапіталізації українських банківкриється в тому, що вітчизняна банківська система має значнийобсяг проблемних кредитів. Згідно з офіційною інформацією час-тка проблемних кредитів українських банків становить 13 %, тодіяк МВФ оцінює цей показник у 25 % за рахунок віднесення доцієї групи не тільки проблемних, але й пролонгованих кредитів.

Крім того, зростання курсу долара призвело до проблем з ва-лютними кредитами, насамперед фізичних осіб. Згідно з офіцій-ними даними НБУ на 1 січня 2014 року українці були зобов’язаніпогасити валютних кредитів на суму 67 млрд грн, або 7,9 млрддол. У наслідок зростання курсу долара українці зобов’язані вже

99

погасити 86,5 млрд грн. Ця проблема привела до необхідностіпроведення стрес-тестування 35 найбільших банків України, зарезультатами якого будуть розроблені плани щодо збільшеннякапіталів цих банків. Власники банків зобов’язані протягом рокузбільшити капітал банку або прийняти рішення про його продаж.При цьому НБУ спільно з Мінфіном може взяти участь у капі-талізації українських банків тільки за умови, що загальна сумакоштів спрямованих на рекапіталізацію, не повинна перевищува-ти 15 млрд грн1.

Розглядаючи капітал як вартість, необхідно враховувати різніпідходи до її оцінювання, котрі прямо впливають на величинувласного капіталу, оскільки при використанні тієї чи іншої мето-дики розмір та якість власного капіталу банку будуть різними.Вартість банку, яка визначається котируванням акцій, і реальнавартість, утілена в активах, пасивах, трудових ресурсах, — це двірізні величини. Вартість, визначена за ринковою капіталізацією,містить у собі фіктивну вартість, яка починає обертатися, обмі-нюватися на реальну вартість, набуває віртуального характеру.Під цю фіктивну вартість видаються кредити, випускаються по-хідні цінні папери, і процес все більше відривається від реальноїоснови.

Підтримання необхідного обсягу капіталу і точна оцінка йогодостатності припускають оперативність у діяльності центрально-го банку та дієвість ужитих ним заходів, що визначають необхід-ність регулятивної капіталізації відповідно до третього напряму.Ці заходи слід спрямувати на поліпшення якості формуваннявласних коштів банку, підвищення ефективності управління вла-сними коштами банку, а також на зміцнення банківського секто-ру за рахунок найоптимальніших їх поєднань у кожному конкре-тному банку. Об’єктом аналізу є величина капіталу банку,значення якої використовується, з одного боку, регулюючими ор-ганами для здійснення ефективного пруденційного нагляду забанками (концепція регулятивного капіталу), а з іншого — влас-не банківськими установами для визначення та мінімізації ризи-ків (концепція економічного капіталу). Наявність істотних роз-біжностей між ринковою капіталізацією банку і розміром капіта-лу, розрахованого за вимогами регулятора, може свідчити пронаявність певних прихованих проблем у діяльності банку, які невраховані регулятором, але про які відомо ринковим суб’єктам.

1 Наскільки надійна банківська система України//[Електронний ресурс]. — Режимдоступу :

http://zmist.if.ua

100

Регулятивна капіталізація формується не тільки під впливомекономічних заходів, але й з урахуванням адміністративно-за-конодавчих заходів. Регулятивна капіталізація є системно-орієн-тованою та спрямована на забезпечення фінансової стабільностібанківської системи. Визначаючи склад регулятивного капіталу,нормативи достатності капіталу, вимагаючи від банків поясненьщодо підходу та процедури розрахунку економічного капіталу,НБУ впливає на рівень капіталізації банківської системи. Для то-го щоб коригувальні дії проводилися оперативно, органи регулю-вання мають вживати серйозних заходів у разі зниження банків-ського капіталу. Стандарти негайних коригувальних дій маютьстати основою регулювання банківського капіталу в Україні, як ів більшості економічно розвинених країн.

Достатність капіталу відіграє значну роль не тільки в оцінюванніокремого банку, це результативний показник, який характеризуєфінансову стабільність банківської системи та її спроможністьсприяти (чи не сприяти) економічному зростанню країни. Тому сис-тема заходів щодо регулювання та нагляду у сфері капіталізації по-требує постійного удосконалення, насамперед це стосується достат-ності капіталу, яка в міжнародній практиці розглядається з двохпозицій, в основу яких покладено рекомендації Базель-I:

1) інституційної — кожен банк повинен мати визначену міні-мальну величину статутного та регулятивного (Н1) капіталу;

2) нормативної — співвідношення власного капіталу та ризи-ків банку1.

Національний банк України має постійно аналізувати якістькапіталу та рівень його достатності з метою запровадження необ-хідних структурних змін у банківській системі. Це може стосува-тись як реструктуризації окремих банків, так і реорганізації сис-теми шляхом злиття та поглинання банківських установ. Даючиоцінку достатності капіталу, банківський нагляд має враховувативплив певних якісних факторів для кожного конкретного банку,аналізуючи його діяльність, операції та послуги, надані клієнтам,обсяги залучених коштів і наданих кредитів, стратегію та підходикожного банку окремо до його капіталізації.

Суть інституційної норми достатності капіталу полягає в то-му, що кожен банк, як суспільний інститут, який має ліцензію на

1 Ковальчук О. В. Особливості застосування методики визначення економічного ка-піталу банку та розрахунку його величини під окремі види ризиків / О. В. Ковальчук[Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.nbuv.gov.ua.

101

здійснення своєї діяльності, зобов’язаний володіти мінімальноювеличиною власного капіталу. Ця норма міститься у положенняхНаціонального банку України щодо розміру та складу статутногоі регулятивного капіталу1. Структура та порядок визначення ре-гулятивного банківського капіталу в Україні визначаються нор-мативними актами Національного банку України, які побудованіна міжнародних стандартах і враховують основні вимоги Базель-ського комітету до оцінки банківського капіталу. З позиції спів-відношення власного капіталу та ризиків банків НБУ контролюєвиконання трьох нормативів (коефіцієнтів) — достатності (адек-ватності) регулятивного капіталу (Н2); співвідношення регулятив-ного капіталу до сукупних активів банку (Н3); співвідношеннярегулятивного капіталу до зобов’язань (Н3-1). Однак вважаємо,що розрахунок нормативів капіталу має враховувати не тількимасштаби діяльності банку, але й ефективність контролю таякість системи управління ризиками.

Цілком очевидно, що в процесі гармонізації вітчизняних іміжнародних вимог щодо банківського капіталу потрібно досягтикомпромісу. Так, Базельська угода про капітал передбачає вклю-чення до капіталу банків лише певних видів резервів під втративід кредитування, що не несуть загрози кредитного ризику. У нор-мативних актах НБУ передбачено включення до додаткового ка-піталу резервів під заборгованість за кредитними операціями(крім резервів за наданими банком фінансовими зобов’язаннями)та за операціями з розміщення коштів на кореспондентських ра-хунках в інших банках, яку віднесено до I (найвищої) категоріїякості2. Національним банком України допускається включеннядо складу власного капіталу деяких видів боргових зобов’язань ірезервів на покриття збитків, що може призвести до спотвореннярезультатів аналізу діяльності банку. Запровадження більш жорс-тких заходів приведе до штучного звуження капіталізації банків-ської системи України. Проте їх ужиття відповідає Базельськійугоді про капітал і спрямовано на підвищення якості капіталу.

Аналіз динаміки показників капіталізації банківської системипоказав, що обсяг регулятивного капіталу банків за 9 місяців2012 року зменшився на 462 млн грн і склав близько 177 992 млнгрн на 01.12.2012 р. (рис. 2.3). Регулятивний капітал банків

1 Ткачук, Н. М. Особливості визначення та оцінки достатності банківського капіталу/ Н. М. Ткачук // Вісник Української академії банківської справи. — 2006. — № 2. —C. 99—105.

2 Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України, затверджена по-становою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368.zakon.rada.gov.ua.

102

України станом на 01.09.2013 року становив 186,05 млрд грн,статутний — 179,3 млрд грн. Станом на початок 2012 року обсягвласного капіталу був меншим за обсяг статутного капіталу.Протягом 2013 р. спостерігалася нестійка тенденція збільшеннярегулятивного капіталу. Так, максимальне місячне скороченняйого обсягів (у липні порівняно з червнем 2013 р.) становилоблизько 1,5 %, або 2,8 млрд грн1.

Рис. 2.3. Динаміка капіталізації банківської системи України(розраховано за даними Національного банку України, опублікованими

на сторінці Офіційного інтернет-представництва НБУ:http://www.bank.gov.ua)

Зауважимо, що кожний четвертий український банк, що вхо-дить у число великих і найбільших, за підсумками 2012 р. не змігдосягти перевищення регулятивного капіталу над статутним, утой час як статтею 32 закону «Про банки і банківську діяльність»забороняється допускати перевищення обсягів статутного капіта-лу над регулятивним. Це пояснюється тим, що вітчизняні банкимають проблеми з кредитними портфелями. Адже в результатінеповернення кредитів банки змушені формувати резерви підможливі втрати від кредитних ризиків, що веде до зменшення ос-новного і, як наслідок, регулятивного капіталу2.

Такі процеси не могли не позначитися на нормативі адекват-ності регулятивного капіталу (Н2), значення якого за 9 місяців

1 Національне рейтингове агентство «Рюрик» — [Електронний ресурс]. — Режимдоступу

http://ecj.oa.edu.ua/articles/2013/n23/51.pdf2 Береславська О. І. Перспективи імплементації рекомендацій Базельского комітету

в практичну діяльність банків України // — [Електронний ресурс] — Режим доступу :http://ecj.oa.edu.ua/articles/2013/n23/51.pdf

103

2013 р. знизилося з 18,06 до 17,88 %. Однак, незважаючи на такезниження, адекватність капіталу банків України відповідає рівнювиявлених ризиків. Крім того, банки мають за цим показникомзначний запас, адже фактичні значення нормативу Н2 значно ви-щі за нормативні.

Безумовно, показники достатності капіталу є одними із клю-чових, саме тому їм відводиться значна увага у Базельських до-кументах. Разом з тим не слід підходити до них однозначно, безурахування інших показників діяльності банків. Якщо у банкупоказник достатності капіталу становить 18—25 %, то це ще неозначає, що у нього все гаразд. Існує вірогідність того, що цейбанк не дуже добре працює, неефективно використовує ресурсиабо якість його капіталу є сумнівною. Скорочення різниці міжпоказником платоспроможності (Н2) і співвідношенням капіталуй активів (Н3) свідчить про те, що у структурі активів українсь-ких банків підвищилася частка ризикових активів і значно знизи-лася частка високоліквідних активів, які не входять до розрахун-ку Н2. Вважаємо, що НБУ слід відновити норматив адекватностіосновного капіталу, у структурі якого переважає акціонерний ка-пітал. Це забезпечить протидію ризикам і рекапіталізацію втрат,які виникли в банківській системі.

Більш адекватним методом вимірювання рівня капіталізаціїбанків є обчислення відносних показників порівняно з абсолют-ними величинами, такими як обсяг статутного та регулятивногокапіталу. Так, у період фінансово-економічної кризи малі та се-редні вітчизняні банки мали значення нормативу адекватностізначно вищі, аніж великі банки. Асоціація українських банків(АУБ) неодноразово наголошувала на тому, що для нагляду закапіталом банків необхідно переносити акценти з абсолютнихвеличин на відносні, адже вони дозволять більш точно оцінитирівень капіталізації банків.

Проблема капіталізації банківських систем актуалізувалася якна національному, так і на міжнародному рівнях у період світовоїфінансово-економічної кризи. У відповідь на кризові явища булорозроблено угоду «Базель III», рекомендації якої європейськікраїни вже імплементують у власних банківських системах.Майже всі положення «Базеля III» стосуються деталізованих ви-мог до капіталу. Капітал 1-го рівня — це капітал, що поглинаєзбитки у процесі діяльності (going-concern capital), складається зосновного капіталу (Common Equity) та додаткового капіталу.Капітал 2-го рівня — це капітал, що поглинає збитки у стадії лік-відації, (gone-concern capital). Крім того, мінімальні вимоги до

104

власного капіталу, зваженого за ризикованістю активів, підвище-но з 2 % до 4,5 %; підвищено вимоги до мінімального розмірукапіталу першого рівня з 4 до 6 % в період з 2013 по 2015 рр.;введено захисний додатковий резерв — «буфер консервації капі-талу» обсягом 2,5 %, який необхідно буде сформувати банкам уперіод з 2016 по 2019 рік (рис. 2.4).

Додатковийкапітал

Капітал другогорівня

(Tier 2, goneconcern capital)

Буфернийкапітал

Контр-циклічний капітал

Регулятивний капітал — 8 %

Капітал першого рівня(Tier 1 Capital —

going concern capital) — 6 % Капіталдругого рівня

4,5 % 2,5 % 0—2,5 %

— звичайні акції— емісійний дохід від випускуінструментів, щовходять у Базовийкапітал 1 рівня— нерозподіленийприбуток мінусдивіденди— інший сукуп-ний дохід і роз-криті резерви— звичайні акції,випущені консо-лідованими дочір-німи фірмамиМІНУСКОРЕКЦІЇ

— інструменти,що виконуютьвимоги до до-даткового капі-талу 1 рівня тавідповідний емі-сійний дохід— інструменти,у володінні тре-тіх осіб, випу-щені консолі-дованими до-чірніми фірма-ми МІНУСКОРЕКЦІЇ

— інструменти,що виконуютьвимоги докапіталу 2 рівня івідповіднийемісійний дохід— інструменти,у володіннітретіх осіб,випущеніконсолідованимидочірнімифірмами— певні видирезервів підвтрати відкредитування

Базовий капітал(Common Equity

Tier 1)

Рис. 2.4. Нові вимоги угоди «Базель ІІІ» до достатності капіталу

Вимоги до капіталу першого рівня фактично становитимуть7 % (2,5 % + 4,5 %), а з урахуванням контрциклічного капіталу —9,5 %. Змінився дещо і склад капіталу першого рівня — порів-няно з вимогами Базеля II. Зокрема, якщо раніше до капіталупершого рівня можна було включати усі види акцій банку, то Ба-зель III дозволяє включати лише звичайні акції, при цьому доволі

105

суттєве зростання мінімального рівня — з 2 до 4,5 % (більш яку два рази). Якщо ж урахувати необхідність створення буферазбереження капіталу в розмірі 2,5 % від активів, зважених наризик, то загальна сума акціонерного капіталу банку, починаю-чи з 2019 р., має перевищувати 7 %, що на 350 % більше, ніжвимоги сьогодення (2 %)1. Зрозуміло, що для задоволення більшвисоких стандартів капіталу банківський сектор має забезпе-чити на відповідному рівні залучення капіталу та отриманняприбутку, що можливо за умови розширення кредитування еко-номіки.

Розрахунок адекватності регулятивного капіталу банків в Украї-ні об’єктивно вимагає нового макропруденційного підходу, якийби підвищив його достовірність. Серед завдань, які потребуютьвирішення, такі: підвищення якості корпоративного управління,що дозволить банкам розв’язати проблему поганих кредитів ізміцнити довіру потенційних контрагентів; підвищення транспа-рентності структури власників; посилення контролю за форму-ванням капіталів банків, спрямоване на виключення «уявної вар-тості» з капіталу; уникнення «пастки капіталу», коли вимогидо обсягу капіталу зростають, а розмістити його нікуди (не по-трібно змушувати банки механічно збільшувати капітал); засто-сування диференційованого підходу при встановленні нормативівдостатності капіталу щодо різних груп банків, ураховуючи їхніпотенційні капіталотворчі можливості, рівень прибутковості тамісце банку в банківській системі; списання безнадійних активів;посилення контролю за організацією роботи щодо оцінки тауправління ризиками активних операцій та позабалансових ін-струментів; підвищення ефективності служб внутрішнього конт-ролю.

Основою регулювання банківського капіталу в Україні маютьстати розроблення та впровадження стандартів оперативних ко-ригувальних дій, що включають перелік обов’язкових і можливих(необов’язкових) заходів, які застосовуються до банків за різнихрівнів капіталізації. Ці заходи дозволять поліпшити якість фор-мування власних коштів банку, підвищать ефективність управ-ління власними коштами банку, а також зміцнять банківськийсектор за рахунок найбільш оптимальних їх поєднань стосовнодо конкретного банку.

1 Адамик Б. П. Доцільність застосування вимог Базеля III при регулюванні капіталубанків України// Банківська система України в умовах глобалізації фінансових ринків[Текст] : збірник тез VII Міжнародної науково-практичної конференції. 18—19 жовтня2012 р. — Черкаси : ЧІБС УБС НБУ, 2012. — 516. — С. 16—19.

106

Зміни ринкової кон’юнктури ставлять перед банками завданнянейтралізації ризиків, уміння відповідати за власними зобов’я-заннями, що вимагає подальшого нарощування капітальної бази.Потрібно запроваджувати нагляд за достатністю капіталу банківдля забезпечення відповідної компенсації ризиків. Розширенняспектра банківських ризиків обумовило необхідність аналізу нетільки кредитного ризику, але й ринкового, процентного, опера-ційного та системних ризиків.

Капіталізація банку може бути достатньою, недостатньою абонадмірною, залежно від співвідношення між економічним капіта-лом і реально існуючим капіталом банку на конкретний моментчасу. Економічний капітал є інструментом управління банком зпогляду зростання вартості банку для акціонерів. Порівняннязначення наявного (регулятивного) капіталу та економічного ка-піталу дає можливість з’ясувати, чи достатньо капіталізованимє банк, або чи не є він надмірно капіталізованим1. Такий підхіддозволяє прийняти рішення про нарощування капіталу або,навпаки, про його зменшення.

Надмірна капіталізація характеризується неефективним вико-ристанням грошових ресурсів, адже вільні грошові кошти компа-нії не інвестуються, а капіталізуються. Недостатня капіталізація(або «тонка капіталізація» — «thin capitalization») виникає в тихситуаціях, коли діяльність банку фінансується переважно за ра-хунок позикових коштів або спостерігається прагнення до змен-шення оподатковуваної бази через штучне підвищення витрат наобслуговування боргу. Цей підхід несе в собі низку загроз, оскіль-ки орієнтований на врахування специфіки ризику конкретногобанку та використання власних моделей управління ризиком. Якпоказала фінансова криза, банки не завжди адекватно використо-вують розроблені моделі, що спричиняє маніпулювання розміромкапіталу. Можливість орієнтуватися на власну оцінку потреб укапіталі, а не на регулятивні вимоги, може бути надана регулюю-чими органами тому банку, який має, по-перше, надійну системууправління, у тому числі й систему управління ризиками; по-друге, об’єктивну можливість отримувати достовірну інформа-цію про фінансовий стан своїх клієнтів; по-третє, достатню ста-тистичну базу даних за тривалий період часу. Більшість західнихфахівців схиляються до думки про встановлення єдиних підходівдо оцінювання рівня капіталізації з урахуванням ризиків та необ-хідності зближення регулятивного та економічного капіталів.

1 Фінансовий менеджмент у банку : підручник / Л. О. Примостка. — 3-тє вид., доп. іперероб. — К. : КНЕУ, 2012. — 338 с. — С. 60.

107

Четвертий напрям передбачає дослідження впливу капіталіза-ції на забезпечення конкурентоспроможності банківської системита, з огляду на роль банків у економічній системі, на їх здатністьзабезпечення економічного зростання в країні. Недокапіталізаціявітчизняних банків відображає недокапіталізацію економіки в ці-лому. У широкому сенсі сутність капіталізації банківської систе-ми як економічного критерію на макрорівні розкривається в оцін-ці розвитку національної економіки1. З цих позицій увага зосе-реджується на необхідності забезпечення достатнього рівня капі-талізації банківської системи. З позиції макрорівня капіталізаціюбанківської системи доцільно розглядати як індикатор (критерій)участі банків у забезпечені економічного зростання. Для цьоговикористовуються показники відношення банківського капіталудо ВВП, активів до ВВП, обсягу кредитів до ВВП (credit-to-GDP). Недокапіталізована банківська система виступає одним ізпроблемних питань розвитку сучасної економіки2. В Україніспіввідношення банківського капіталу та ВВП за останні рокизросло з 4,42 % у 2002 році до 11,81 % у 2011 році, тобто власнийкапітал банків зростає вищими темпами, аніж ВВП. Надмірнезростання банківського кредитування порівняно зі зростаннямВВП створює ризик циклічної економічної кризи внаслідок над-мірної кредитної експансії. Разом з тим, наявність значного обся-гу банківського капіталу ще не є гарантією економічного зрос-тання. Однак, все частіше зарубіжними та вітчизняними вченимивисловлюється думка, що надмірна капіталізація банківського сек-тора супроводжується формуванням фінансових бульбашок ікризовими явищами в економіці.

Кількісно обсяг капіталізації банківської системи встановлю-ється на основі фінансових індикаторів, які характеризуютьякість та достатність банківського капіталу та активів (табл. 2.2).Динаміка фінансових індикаторів капіталізації банківської си-стеми показує незбалансованість темпів зростання абсолютнихобсягів активів по банківській системі та її регулятивного капі-талу. Це свідчить про недостатній рівень капіталізації українсь-ких банків і неадекватну політику управління банківськими ак-тивами.

1 Проблеми оцінки рівня капіталізації суб’єктів господарювання : наукова доповідь. —Львів : ІРД НАНУ, 2007. — 67 с.; Капіталізація економіки: проблеми та перспективи(Матеріали семінара. — Ч. 1) // Економічна теорія. — 2006. — № 2. — С. 91—112.

2 Циплінська О. О. Капіталізація банківської системи України в умовах економічноїкризи / О. О. Циплінська // Наукові праці : науково-методичний журнал. — Миколаїв :Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2008. — Вип. 86. Т. 99. Проблеми економічної теорії. —C. 24.

108

Таблиця

2.2

ФІН

АНСОВІ ІНДИКАТОРИ

КАПІТАЛІЗАЦІЇ

БАНКІВСЬКОЇ С

ИСТЕМИ

УКРА

ЇНИ

За підсумками року

, млн

грн.

Індикатор

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

Загальні

активи ба

-нківської системи

213

878

340

179

599

396

926

086

880

302

942

088

1 05

4 28

01

127

192

1 27

8 09

5

Темп

зростання

ак-

тивів

1,59

201,

5905

1,76

201,

5450

0,95

051,

0701

1,11

901,

0692

1,13

39

Статутний

капітал

16 1

4426

266

42 8

7282

454

119

189

145

857

171

865

175

204

185

239

Темп

зростання

статутного

капіталу

1,3

860

1,62

701,

6322

1,92

321,

4455

1,22

371,

1783

1,01

941,

0573

Власний

капітал

2545

0,9

4256

6,1

6957

8,3

119

263

115

175

137

725

155

487

169

320

192

599

Темп

зростання

власного

капіталу

1,38

161,

6725

1,63

461,

7141

0,96

571,

1957

1,12

891,

0889

1,13

75

Співвідношення


та влас

-ного

капіталу,

%63

,43

%61

,71

%61

,62

%69

,14

%10

3,48

%10

5,90

%11

0,53

%10

3,47

%96

,18

%

Регулятивний

капі-

тал

26 3

7341

148

72 2

6512

3 06

613

5 80

216

0 89

717

8 45

417

8 90

920

4 97

6

Темп

зростання РК

1,45

001,

5602

1,75

621,

7030

1,18

471,

1847

1,10

911,

0025

1,14

57

Норматив

адекват-

ності РК

(Н2)

14,9

514

,19

13,9

214

,01

18,0

820

,83

18,9

018

,06

18,2

6

108

109

Для ефективної роботи як на сучасному етапі, так і у перспек-тиві необхідно постійно оцінювати якість капіталу банку, визна-чати його адекватність економічному зростанню та фазі економіч-ного циклу, на чому особливо наголошується в Базелі ІІІ. Новівимоги стосуються трьох напрямів: поліпшення якості структуривласного капіталу, підвищення вимог до достатності капіталу, втому числі запровадження нових додаткових нормативів достат-ності, а також упровадження «буферів» капіталу (додаткові ви-моги капіталу), що не враховані у визначенні мінімальної вели-чини пруденційних норм і які дозволяють поглинути збитки вперіоди фінансових потрясінь.

Дослідження сутності та ролі капіталізації дає змогу виокре-мити цільові орієнтири, які ставляться перед банківською систе-мою в процесі капіталізації та врахування яких дає можливістьзмінити ефективність капіталізації. Такими цільовими орієнтира-ми слід визнати:

1) забезпечення стабільності банківської системи і підвищеннярівня довіри до банків;

2) дотримання вимог регулятивних органів і виконання обо-в’язків усіма суб’єктами ринку банківських послуг;

3) підвищення конкурентоспроможності українських банків ісприяння економічному зростанню країни (рис. 2.5).

Зростаннямінімального

статутного капіталубанків щонайменше

втричі

Досягненняадекватностірегулятивного

капіталу не менше15 %

Зростання відношеннябалансового капіталубанківської системидо ВВП, як мінімум,до рівня 20—25 %

Забезпеченнястабільності

банківської системиі підвищення рівнядовіри до банків

Дотримання вимогрегулятивних органіві виконання обов’язків

усіма суб’єктамиринку

Підвищенняконкурентоспроможн

ості українськихбанків і сприянняекономічному

зростанню країни

КРИТЕРІЇ ДОСЯГНЕННЯ ОПТИМАЛЬНОГО РІВНЯКАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

ЦІЛЬОВІ ОРІЄНТИРИ КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Рис. 2.5. Системний підхід до оцінювання капіталізаціїбанківської системи (складено авторами)

110

Структурно-логічний взаємозв’язок між капіталізацією та ці-льовими орієнтирами полягає в тому, що вони є сполучною лан-кою між рівнем капіталізації та механізмами її нарощування. Ка-піталізація не є самоціллю. Капіталізація — це критерій розвит-ку. Незалежно від того, в якій формі — капіталізація прибуткуабо капіталізація ринкової вартості — реалізується процес капі-талізації, його результатом завжди є приріст цінності. Процесуправління капіталізацією, як і будь-яким іншим напрямом бан-ківської діяльності, складається з кількох ступенів (етапів),пов’язаних між собою. Саме ця кінцева мета поєднує позиції у їхдіалектичній єдності (рис. 2.6).

Зростання

вартості

банку

та бізнес у

Фінансова стабільність, конкурентоспроможність банківської системи,довіра та економічне зростання країни

збільшеннявартості

функціонуючогокапіталу

Капітал

під

ризиком

Реінвестування

прибутку

до власного капіталу

Збільш

ення


капіталу

за рахунок

перерозподілу власного

капіталу

Оцінкаадекватностікапіталу

Іншікоефіцієнти

ВК/ВВП

А/ВВП

Процес отримання прибутку

КАПІТАЛІЗАЦІЯ

Процес формуваннядоданої вартості тафінансове явище

нагромадженняреальногокапіталу

Оціночний показник

Рис. 2.6. Роль капіталізації банківської системи (складено авторами)

111

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що проб-лема капіталізації банківської системи полягає не у кількісній, а уякісній площині. Проблема капіталізації — це, насамеперед, проб-лема фінансової стабільності та незалежності банківської систе-ми. Від її розв’язання залежить здатність системи протистоятизовнішньому впливу, особливо в умовах глобальних викликів.Проблема капіталізації — це проблема фінансового базису та до-віри до банківської системи. Достатній рівень капіталізації ви-значає надійність банків та всієї банківської системи, здатністьбанків мінімізувати ризики. Проблема капіталізації — це пошукджерел і напрямів вкладання коштів, від стабільності та ризико-вості яких залежить потужність банківської системи. Капіталіза-ція — це важіль, що втілює у собі можливості банківської систе-ми впливати на розвиток економіки та підвищення темпівекономічного зростання, збільшувати обсяги банківського креди-тування та інвестування, забезпечувати інтереси вкладників ікредиторів.

Проблему капіталізації банківської системи України можнарозв’язати у такий спосіб:

1) стимулювання припливу капіталів у банки за рахунок ак-тивного залучення коштів акціонерів, залучення нових акціоне-рів, у тому числі портфельних інвесторів;

2) збільшення капіталу за рахунок зовнішніх (вихід на IPO) івнутрішніх запозичень;

3) збільшення показника адекватності капіталу шляхом кон-солідації банківської системи (злиття, приєднання банків, реструк-туризація банків тощо);

4) збільшення капіталу за рахунок субординованого боргу(шляхом випуску депозитних сертифікатів, банківських облігаційта єврооблігацій);

5) збільшення капіталу за рахунок прибутку.Збільшення капіталу за рахунок розміщення акцій власної емі-

сії — не є достатньо ефективний варіант, адже з часом це призве-де до значного знецінення самих акцій. До того ж це спричинитьдо збільшення чисельності акціонерів, що, у свою чергу, призве-де до зменшення показника рентабельності капіталу. Оптималь-ним методом підвищення капіталізації банків, на наш погляд,слід вважати публічне розміщення акцій (IPO) на відкритому фі-нансовому ринку, що дасть змогу підвищити банкам свою інвес-тиційну привабливість.

Зростання капіталу за рахунок прибутку за нинішніх обставинпросто неможливе, адже банківська система України після фі-

112

нансової кризи 2008 року мала значні збитки, прибутки наступ-них років були незначні, а у 2014 році багато банків знову маютьзбитки. Тобто не кожен банк зможе використовувати це джерелозбільшення капіталу. Збільшення капіталу за рахунок субордино-ваного боргу також наразі є малоймовірним через низку причиннормативного (наприклад, установлення граничних процентнихставок, порядок повернення коштів), організаційного (інфраструк-тура вітчизняного фондового ринку), економічного (збитковістьбанківської системи) та соціального (брак упевненості у потен-ційного інвестора) характеру. Відтак за умов, в яких нині опини-лася банківська система України, найприйнятнішим методомзростання рівня капіталізації банків є консолідація та концентра-ція банківського капіталу, що дозволить підвищити стійкість істабільність усієї банківської системи.

2.2. КОНЦЕНТРАЦІЯ КАПІТАЛУВ БАНКІВСЬКОМУ СЕКТОРІ

Основний вектор сучасних перетворень у банківському секто-рі України — це здійснення реструктуризації і рекапіталізаціїбанків, що відбувається насамперед за рахунок концентрації бан-ківського капіталу. Концентрація банківського капіталу створюєпередумови збільшення ресурсів і активів, освоєння нових рин-ків, розширення спектра запропонованих послуг, зміцнення капі-тальної бази, закріплення позиції на ринку фінансових послуг. Затаких умов вітчизняні банки можуть повноцінно функціонуватияк на внутрішньому ринку, так і в системі міжнародного співро-бітництва1. Проте йдеться не тільки про параметри функціону-вання банківської системи. Питання значно глибше. Концентра-ція банківського капіталу є об’єктивною умовою, що забезпечуєдля банківської системи набуття усталеності, дієздатності та кон-курентоспроможності, а в цілому для країни економічне зростан-ня і національну економічну безпеку.

Єдиного підходу до визначення поняття «концентрація бан-ківського капіталу» в економічній літературі не склалося. У най-загальнішому значенні концентрація (новолат. concentratio —зосередженість, згущення) — це процес (та/або його резуль-тат), стан зосередження, об’єднаності в певному просторі та часі,

1 Реверчук С. К. Концентрація банківського капіталу в Україні: управління і досвід :монографія / О. Д. Вовчак, Ю. О. Бойко ; за наук. ред. д.е.н., проф. Реверчука С. К. —Львів : Растр-7, 2012. — 192 с. — С. 16.

113

зібраності матеріальних чи інших характеристик (відносно реаль-ного об’єкта). Під концентрацією капіталу (aggregation of capital)розуміють процес нарощування обсягів капіталу. Концентраціяпередбачає попереднє нагромадження (зосередження) додатко-вої вартості. За результатами критичного аналізу та узагальнен-ня існуючих в економічній літературі поглядів на це питання,концентрації банківського капіталу, під якою пропонуємо розу-міти процес зосередження індивідуального капіталу банків (влас-них коштів, фінансових і матеріальних ресурсів) більш високи-ми темпами, ніж у середньому по банківській системі, шляхомйого нарощування та перерозподілу на основі злиття та погли-нання.

Концентрація банківського капіталу є основою для подальшо-го розширення масштабів діяльності за рахунок збільшення бан-ківських ресурсів, розширення географічного представництва танабору банківських продуктів і послуг шляхом відтворювальнихчи структурних перетворень (рис. 2.7). Концентрація капіталу від-бувається двома методами: внутрішнім і зовнішнім. Внутрішнійметод — метод відтворювальних об’єктивних внутрішніх фінан-сових процесів, за рахунок перетворення прибутку на капітал(нагромадження, капіталізація доходів). Величина створеної впроцесі діяльності та капіталізованої додаткової вартості визна-чає можливості концентрації. Зовнішній метод — метод структур-них перетворень (перерозподіл існуючого капіталу), спрямова-ний на збільшення ресурсної бази банку.

Вибір конкретного методу концентрації капіталу визначаєтьсячутливістю окремого банку до факторів зовнішнього середовищата внутрішніми причинами, що спонукають його до укрупнення зурахуванням властивих кожному з цих методів переваг і недолі-ків. Який би метод не було обрано, позитивних результатів мож-на досягти за умови розгляду концентрації капіталу не тільки якпроцесу, але і як частини корпоративної стратегії банків, обумов-леної дією зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішніх нале-жать чинники, які визначають умови функціонування банків.Внутрішні чинники залежать від самого банку і формуються підвпливом інтересів акціонерів, менеджменту та фінансових показ-ників діяльності банку1.

1 Коровина С. С. Мотивы и процесс консолидации банковского сектора РоссийскойФедерации : … автореферат канд. экон. наук: 08.00.10 / Светлана Сергеевна Коровина:Федеральное государственное бюджетное учреждение высшего професионального обра-зования «Санкт-Петербургский государственный университет экономики и финансов». —Санкт-Петербург, 2011. — 23 с.

114

Концентрація капіталу:— процес зосередження, нарощу-вання індивідуального капіталу зарезультатами нагромадження й ка-піталізації додаткової вартості ташляхом об’єднання капіталів різнихвласників (централізація капіталу);— збільшення масштабів діяль-ності— сприяє збільшенню суспільно-го капіталу;— є основою централізації та кон-солідації капіталів

Консолідація капіталу:— процес збільшення обсягів ка-піталу за рахунок добровільногоабо примусового злиття та погли-нання раніше самостійних капіта-лів;— сприяє перерозподілу існую-чого капіталу;— прискорює процеси концент-рації

Рис. 2.7. Взамозв’язок концентрації та консолідації банківського капіталу

Для того щоб процеси банківської концентрації були реалізо-вані, необхідні, по-перше, економічна доцільність цього явища,продиктована наявністю конкуренції. По-друге, методи банків-ської концентрації повинні мати правову основу, яка б робиламожливим їх застосування1.

Концентрація банківського капіталу пов’язана зі збільшенняммасштабів діяльності банків. Кількісну оцінку зовнішнього про-яву концентрації надають показники, що характеризують збіль-шення обсягів власного капіталу, зобов’язань та активів, збіль-шення частки ринку, що обслуговується банком, кількість банків-контрагентів і мережа філій. Для аналізу концентрації найчастішевикористовують такі показники: індекс Херфіндаля—Хіршмана,індекс концентрації, загальний індекс галузевої концентрації таіндекс Холла-Тідемана.

Індекс Херфіндаля-Хіршмана (ННІ) за активами та зобов’я-заннями відображає масштаби діяльності банків і кон’юнктурувідповідних сегментів ринку банківських послуг. Його називаютьіндексом з повною інформацією (fullinformation index), оскількивін ураховує особливості розподілу розмірів фінансово-кредит-них структур. Індекс Херфіндаля—Хіршмана використовуєтьсядля здійснення банківського нагляду, а також для аналізу струк-тури банківського ринку. Індекс концентрації, виходячи з еконо-мічного призначення капіталу, розглядатимемо як узагальненийпоказник фінансової стабільності банківської системи.

1 Леонтьев А. Б. Предпосылки и причины концентрации капитала в банковском сек-торе// Вестник Самарского Государственного экономического университета.— 2010.¹11 (73) С. 47—51.

115

Обрання власного капіталу банку як узагальнюючого показ-ника результативності діяльності банку обумовлено тим, що:

— по-перше, загальний обсяг власного капіталу враховує ди-наміку значень отриманого банком фінансового результату (при-буток/збиток банку), що дозволяє розглядати зміну обсягів власно-го капіталу як результативність управління банком щодо здатностівиконувати взяті зобов’язання та стійкість функціонування;

— по-друге, наявність у структурі власного капіталу складо-вих зі змінною вартістю (власні акції банку, емісійна різниця, ре-зерви переоцінки) дозволяє враховувати вплив змін, які відбува-ються з фінансовими потоками банку, і пов’язані з кон’юнктуроюта економічним станом у країні;

— по-третє, складові власного капіталу входять до складу ре-гулятивного капіталу банку, який має важливе значення для роз-рахунку економічних нормативів і в управлінні ризиками. Інакшекажучи, величина регулятивного капіталу банку дає реальну оцін-ку власного капіталу банку, орієнтовану на можливі втрати зайого ризиковими операціями1;

— по-четверте, перевищення банківських зобов’язань над влас-ним капіталом дає змогу банкам отримувати вищий чистий при-буток у розрахунку на одиницю капіталу. Водночас, це свідчитьпро значний ризик, який бере на себе банк, оскільки на одиницюкапіталу припадає більша сума фінансових зобов’язань. З іншогобоку, високий рівень лівериджу за низького рівня капіталу нетільки підвищує вразливість банків до ризиків, але й обмежує їх-ні можливості щодо збільшення обсягів кредитування, а отже, йможливості розвитку реального сектору економіки;

— по-п’яте, визначення співвідношення між капіталом та ак-тивами ставить банки перед вибором між достатністю капіталу іфінансовим результатом. Високі значення показників достатностівласного капіталу свідчать про неефективне виконання банкамисвоєї функції щодо залучення та розміщення тимчасово вільнихресурсів на ринку.

Для визначення рівня охоплення ринку банківських послугбанківськими установами проведено обчислення значень індексуХерфіндаля—Хіршмана за трьома параметрами — розміром ак-тивів, зобов’язань та капіталу — за період 2005—2014 рр. Отри-мані результатти показали, що протягом аналізованого періоду завсіма напрямами значення індексу стабільно знаходилося в межах0—01 (рис. 2.8). Це дозволяє констатувати, що вітчизняний бан-

1 Тиркало Р. Регулятивний капітал банків: сутність, порядок визначення, та проблемидостатності / Р. Тиркало, Н. Ткачук // Світ фінансів. — 2008. – № 4(17). —– С. 93—103.

116

ківський ринок є низько концентрований із-за слабкості банків,як капітальної так і функціональної. Монополізованим риноквважається за значення ННІ на рівні 0,18.

140

150

160170

180

190

00,010,020,030,040,050,06

К-ть банків 160 163 169 173 182 179 175 175 175 180

за активами 0,0394 0,0389 0,0373 0,0257 0,0354 0,0375 0,0407 0,0426 0,047 0,0517

за зобов’язаннями 0,042 0,0408 0,0274 0,0358 0,0361 0,0372 0,0408 0,0428 0,0484 0,0546

за капіталом 0,0264 0,0271 0,0372 0,0249 0,0378 0,0492 0,0477 0,0484 0,0448 0,0464

01.01.2005

01.01.2006

01.01.2007

01.01.2008

01.01.2009

01.01.2010

01.01.2011

01.01.2012

01.01.2013

01.01.2014

Рис. 2.8. Індекс Херфіндаля—Хіршмана (ННІ)по банківській системі України у 2005—2014 рр.

(ліва шкала — кількість банків; права — значення ННІ)

Джерело: розраховано та побудовано автором на основі даних Річного звіту про діяль-ність банківського нагляду України в 2013 році. Інформаційні матеріали [Електроннийресурс]. — К., 2013. — Режим доступу до журн. :


Індекс Херфіндаля—Хіршмана чутливий до нерівномірностірозподілу ринкових часток та одночасно нечутливий до змін кіль-кості банків за наявності великої їх кількості на ринку та до впливумалих банків. Аналіз інституціональної структури вітчизняноїбанківської системи доводить її фрагментарність (табл. 2.3).

Таблиця 2.3АНАЛІЗ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

УКРАЇНИ (2013 р.)

Активи Зобов’язання КапіталПоказник

млн грн % млн грн % млн грн %

І група 821 585 64,31 70 908 65,36 112 502 58,41ІІ група 221 891 17,37 179 605 16,55 42 286 21,96ІІІ група 103 306 8,09 90 332 8,33 12 974 6,74IV група 130 725 10,23 105 889 9,76 24 835 12,90

* розраховано автором на основі даних Річного звіту про діяльність банківського на-гляду України в 2013 році. Інформаційні матеріали [Електронний ресурс]. — К., 2013. —Режим доступу до журн. :


117

Рівень охоплення ринку банківських послуг банківськимиустановами за величиною активів, зобов’язань та капіталу в2013 р. свідчить, що в першій групі банків зосереджено більшістьактивів, зобов’язань і капіталу по банківській системі. У ІІ групібанків знаходяться 17,37 % активів банківської системи України,16,55 % зобов’язань та 21,96 % капіталу, у ІІІ і IV групах —18,32 % активів, 18,09 % зобов’язань і 19,64 % капіталу. Такимчином у 8,33 % вітчизняних банків знаходиться 64,31 % активів,65,36 % зобов’язань і 58,41 % капіталу банківської системиУкраїни.

Інституційний аналіз процесів концентрації капіталу, що від-бувалися у вітчизняній банківській системі протягом останньогодесятиліття, показав, що ситуація кардинально змінювалася кіль-ка разів. У докризовий період 2004—2007 рр. спостерігається пе-реважання показників концентрації за зобов’язаннями над показ-никами за активами та капіталом. Проте саме цей період харак-теризується помітним прискоренням темпів зростання активів івласного капіталу. Унаслідок інтеграції банківської системиУкраїни в міжнародні ринки капіталу банківський капітал почавзростати значно швидшими темпами. Якщо у 2003 році приріствласного капіталу по банківській системі склав 29 %, то у 2005—2007 роках цей показник подвоївся і склав близько 60 %.

Стрімке збільшення у 2006 р. індексу концентрації за капіта-лом спричинене значною кількістю здійснених угод злиття та по-глинання переважно за рахунок придбання українських банківіноземними банківськими групами та підвищенням впливу їх набанківський сектор України. Так, об’єктами угод злиття та при-дбання були такі банки: Укрсоцбанк (покупець Banca Intenca),Індустріально-експортний Банк Індекс Банк (Credit Agricole),Райффайзен банк Україна (OTP Banka Slovenko), Престиж (ErsteBank), НРБ-Україна (Сбербанк), Мрія (VTB (Vneshtorg-Bank)),Універсальний (EFG Eurobank), Агробанк (PPF Group). У подаль-шому поява нових потужних учасників ринку послабила кон-центрацію капіталу. Крім того, у структурі балансу капіталу бан-ків збільшилася частка додаткових статей, резервів переоцінки,емісійних різниць та інших статей, переважно не пов’язаних зрухом грошових коштів, а залежних від кон’юнктури ринку, щопризвело до послаблення впливу власних джерел на формуваннякапіталу банків та екстенсивне зростання капіталу, викликане пе-редусім інфляцією.

За капіталом значення індексу Херфіндаля—Хіршмана зрос-тає під впливом капіталізації вітчизняної банківської системи за

118

рахунок активного входження іноземного капіталу. У період з2006 по 2008 р., який характеризується як період невизначеностіна ринку, рівень концентрації за індексом Херфіндаля—Хірш-мана за активами та зобов’язаннями поступово знижується. Цезумовлено неефективним розподілом фінансових ресурсів. У пе-ріод фінансової кризи 2008 року почастішали угоди з поглинання«слабких» банків більш стійкими, що збільшило концентраціюбанківських активів та зобов’язань.

Найвищий рівень концентрації у вітчизняній банківській діяль-ності спостерігається на ринку депозитів. Із середини 2007 і досередини 2008 року зростання концентрації банківської системивідбувалося за рахунок припливу депозитних коштів населеннята підприємств. Так, у 2007 році депозитів фізичних осіб було за-лучено на 52 % більше, ніж у 2006 році. Як наслідок — зростанняпоказника концентрації за зобов’язаннями. Загалом ринок зобо-в’язань можна визнати як найбільш концентрований і динаміч-но зростаючий. Економічні суб’єкти переглядають власні уподо-бання щодо вибору банків. Посилення концентрації протягомостанніх років свідчить, що власники коштів поступово зміню-ють преференції з прагнення розмістити кошти під високі про-центи на прагнення до надійності банку, що гарантує збереженнякоштів.

У посткризовий період (з 2009 року) динаміка індексу Херфен-даля—Хіршмана змінювалася на позитивну, що є свідченням по-мірного збільшення концентрації банківської системи. Посткри-зовий розвиток банківської системи України характеризуєтьсязниженням операційної ефективності діяльності банків. Як наслі-док, банки зазнали значних втрат, що призвело до зменшення об-сягів капіталу. З метою подолання наслідків кризи було ухваленорішення про докапіталізацію державних банків («Укрексімбанку»та «Ощадбанку») і рекапіталазацію за участі держави трьох проб-лемних банків. Також НБУ ухвалив рішення щодо збільшенняобсягів мінімально необхідного обсягу капіталу та посиленнявимог до його якості, що спричинило зростання концентрації са-ме цього сегмента ринку. Посилення процесів концент-рації в цей період не є об’єктивним явищем, а обумовлено насам-перед необхідністю подолання наслідків світової фінансової кри-зи та боргової кризи в Європі. Кризові явища спричинили деваль-ваційний тиск на національну валюту, що спровокувало екстен-сивне нарощування банківських портфелів, зростання простроче-ної та проблемної заборгованості, а також погіршення фінансо-вих результатів діяльності банків. У цей період виявилася тен-

119

денція до стабілізації рівнів концентрації на окремих ринках бан-ківських послуг.

Зростання ринку банківських послуг після глибокої рецесіїнаприкінці 2008 р. та протягом 2009 р. відбувалося повільни-ми темпами. Проте простежується незначна тенденція до зрос-тання обсягів надання фінансових послуг, що обумовило наро-щування показників концентрації у наступному періоді, почина-ючи з 2012 року. Після фінансової кризи почастішали угодиз поглинання «слабких» банків більш стійкими, що відновило надокризовому рівні, а надалі й збільшило концентрацію банків-ських активів та зобов’язань. Рівень концентрації за капіталом,навпаки, зменшується, оскільки іноземні банки не намагаютьсяприйти на вітчизняний ринок, натомість, простежується частковевиведення закордонних активів з української банківської системи.

У 2013 р. спостерігається різке зростання індексу Херфінда-ля—Хіршмана, що свідчить про підвищення рівня концентраціїза всіма показниками. Це стало наслідком активізації ринку угодзлиття та придбання. Так, ПАТ «Дельта Банк» придбав ПАТ«Кредитпромбанк» і «Сведбанк», холдинг Ветек — ПАТ «Брок-бізнесбанк», ПАТ «УніКредит Банк» — ПАТ «Укрсоцбанк». Ни-ні український фінансовий сектор перебуває в нестабільній ситу-ації, а банківські установи через проведення операцій злиття іпридбання намагаються убезпечити себе від можливих ризиківліквідності, або, навпаки, зміцнитися на ринку й залучити новихклієнтів. Як правило, це залежить від того, який фінансовий стану банку — об’єкта злиття. Якщо ринкова вартість банку знижу-ється і зростають збитки, то злиття є скоріше виходом із ситуації,ніж новою можливістю до розвитку. Отже, поява нових учасниківбанківського ринку в 2013 році сприяла збільшенню рівня кон-центрації за всіма показниками.

Порівняльний аналіз тенденцій зміни обсягів капіталу та акти-вів банків України за період 2000—2011 рр. свідчить, що в умо-вах високих темпів зростання обсягу активів банки не змогли за-безпечити адекватне нарощування обсягів капіталу, унаслідокчого виявилася негативна тенденція відставання темпів зростаннякапіталу від темпів зростання активів, та підвищився ризик зрос-тання диспропорцій у розвитку банківської системи (рис. 2.9).Причинами відставання є недостатня увага банків до проблеминарощування капіталу, адекватного ризикам та обсягам діяльнос-ті, а також погіршення структури активів унаслідок збільшеннячастки високоризикованих операцій. Така незбалансованістьстворює як загрозу зниження фінансової стійкості банків, так і

120

обмеження можливостей для їх стабільного розвитку та позитив-ного впливу на структурні перетворення в економіці.

0

200 000 000

400 000 000

600 000 000

800 000 000

1 000 000 000

1 200 000 000

1 400 000 00001

.01.

2002

01.0

1.20

03

01.0

1.20

04

01.0

1.20

05

01.0

1.20

06

01.0

1.20

07

01.0

1.20

08

01.0

1.20

09

01.0

1.20

10

01.0

1.20

11

01.0

1.20

13

01.0

1.20

14

00,20,40,60,811,21,41,61,82

Активи, тис.Власний капітал, тис.

Темп зростання активів,Темп зростання капіталу,

01.0

1.20

12

Рис. 2.9. Динаміка капіталу та активів банків України (2001—2013 рр.)

У період фінансової кризи економіка й банківська система, які в більшості країн світу, увійшли у фазу біфуркації, у серединіякої можлива зміна траєкторії розвитку. Криза внесла корективиу процеси формування активів і капіталу українських банків. Тем-пи зростання цих показників у 2009—2011 рр. значно скоротили-ся. Це пов’язано зі скороченням обсягів кредитування та проце-сами нарощування капітальної бази банків. Так, у 2009—2010 рр.у сукупному кредитному портфелі банків обсяги кредитів, нада-них фізичним особам, порівняно із 2008 роком зменшились на17,2 і 44 % відповідно. Проте слід звернути увагу на формуваннятенденції перевищення темпів зростання обсягів зобов’язань по-рівняно з темпами приросту обсягів кредитування, що зновуспричиняє підвищення кредитних ризиків банківської системи,послаблення процесів концентрації та потребує від Національ-ного банку України застосування відповідних заходів впливу добанків.

121

Процеси концентрації банківського капіталу відбуваються й уміжнародній практиці. Європейські лідери банківської системи —Великобританія, Німеччина, Швейцарія — характеризуються до-бре розвиненою банківською інфраструктурою, динаміка концен-трації банківських активів цих країн супроводжується різкимзростанням у період кризи і наступним за ним помірним знижен-ням. У США, на відміну від більшості європейських країн, з по-чатку 2002 року спостерігається помірне підвищення рівня кон-центрації на хвилі активізації угод M&A, що ґрунтується назміцненні роздрібного бізнесу й розширенні географічного охоп-лення мережі філій і відділень. У 2003 році зростання концентраціїбанківських активів підштовхнуло об’єднання «Bank of America» і«FleetBoston Financial». На цей час лідери американського фінан-сового ринку — «JP Morgan Chase», «Bank of America» і «Citig-roup» сконцентрували активи на загальну суму в 6,5 трлн дол. США.

У вітчизняній практиці значення індексу концентрації зроста-ло за рахунок активного входження іноземного капіталу. Стрімкезбільшення індексу за капіталом у 2006 р. спричинене значноюкількістю здійснених угод злиття та поглинання. Зниження індек-су Херфіндаля—Хіршмана станом на 01.01.2013 р. пов’язане зпідвищенням вимог щодо мінімальних розмірів статутного капі-талу банку до 120 млн грн1. Протягом 2009—2013 рр. спостеріга-ється тенденція зменшення кількості діючих банків, при цьомуобсяг сукупного банківського капіталу збільшується.

Рівень впливу окремих банків на ринок оцінимо за динамікоюіндексу концентрації, який визначається як сукупність ринковихчасток трьох (CR3) і п’яти (CR5) провідних банків (табл. 2.4).Упродовж періоду 2005—2014 рр. концентрація вітчизняного рин-ку банківських послуг зростала, однак значення показників де-монструють, що ринок банківських послуг України є неконцент-рованим і фрагментарним. Значення індексу концентрації для3-х банків за обсягом капіталу в 2012 р. становило 31,88 %, а у2013 р. — 30,55 %, що є досить високим з погляду теорії охоп-лення ринку та доводить важливість системних банків для вітчиз-няної банківської системи.

Аналітична оцінка та узагальнення показників концентраціїбанківського ринку дозволяє виокремити основні інституційно-структурні угруповання, які сформувалися у вітчизняній банків-ській системі на етапі посткризової трансформації.

1 Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року № 2121-III[Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України. — Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121-14/page

122

Таблиця 2.4ДИНАМІКА ІНДЕКСУ КОНЦЕНТРАЦІЇ

ТРЬОХ ТА П’ЯТИ НАЙБІЛЬШИХ БАНКІВ УКРАЇНИ(CR3, CR5) НА ОКРЕМИХ СЕГМЕНТАХ БАНКІВСЬКОГО РИНКУ УКРАЇНИ

У 2005—2014 рр.

Індекс концентрації

за активами, % за зобов’язан-нями, % за капіталом, %

К-ть діючих

банків

К-ть банків

VІ групі

Рік

CR3 CR5 CR3 CR5 CR3 CR5

2004 27,67 37,16 28,67 38,24 21,36 30,33 160 10

2005 26,14 36,17 26,81 37,14 21,16 28,92 163 12

2006 24,68 35,34 19,96 27,97 24,66 35,32 169 15

2007 22,96 32,89 23,53 33,74 13,58 22,48 173 17

2008 21,95 33,33 21,34 33,16 26,07 34,50 182 18

2009 23,26 34,75 21,99 33,96 31,21 39,71 179 18

2010 26,07 36,81 24,82 36,00 31,45 39,19 175 17

2011 27,90 36,58 26,93 35,66 33,52 41,93 175 17

2012 30,72 38,62 30,52 38,61 31,88 38,71 175 15

2013 32,28 40,01 32,58 40,71 30,55 36,03 180 15

* розраховано автором на основі даних Річного звіту про діяльність банківського на-гляду України в 2013 році. Інформаційні матеріали [Електронний ресурс]. — К., 2013. —Режим доступу до журн.:


1. Банком-лідером є ПАТ «Приватбанк», який домінує за всі-ма показниками протягом усього аналізованого періоду. Зокрема,станом на 01.01.2014 р. значення показників ПАТ «ПриватБанк»перевищувало обсяги активів останнього банку групи І (ПАТ«Укргазбанк») у 9 разів, обсяги зобов’язань у 10 разів та обсягикапіталу — у 4,5 разу. Його наздоганяє «Дельта банк», який про-тягом останніх років проводить активну політику централізації таконцентрації капіталу, що дозволило йому зайняти четверту схо-динку в рейтингу банків за обсягом активів.

2. Група державних банків, які посилили свої позиції післякризи за рахунок державної підтримки (капіталізації) та рекапіта-

123

лізації банків, що підвищило довіру до них з боку населення, кот-ре надало перевагу збереженню коштів саме у цих банках.

3. Група європейських банків, що включає дочірні банків-ські структури іноземних банків з країн Європейського Союзу,які на етапі посткризової інституційної трансформації банків-ської системи України зменшують концентрацію іноземногобанківського капіталу, залишаючись важливими учасникамиринку.

З теоретичного погляду, наслідком розгортання економічноїкризи 2008 року мала бути концентрація українського банківсь-кого ринку та посилення позицій банків-лідерів, але результатипроведеного аналізу показали, що цього не відбулося. Концент-рація обсягу капіталу в 5-ти банківських установах України у2006 р. становила 22,48 % і 37,17, тоді як у 2013 р. їх частка ста-новила відповідно 36,03 і 49,74 %. Значення індексу концентраціїдля 3-х банків-лідерів за зобов’язаннями у 2013 р. становило32,58 %; для 5-ти банків — 40,71. Така ситуація характеризувала-ся зміною часток банків за обсягом активів та їх зміною в рейтин-гу українських банків.

Значення індексів концентрації трьох (п’яти) найбільшихвітчизняних банків на банківському ринку становить менше40 %, тому такий ринок характеризується низькою концентра-цією та наявністю вільної конкуренції. Значення індексу кон-центрації десяти найбільших банків України складає більше50 %, тому такий ринок характеризується помірною концент-рацією та монополістичним видом конкуренції1. Індекс загаль-ної галузевої концентрації за власним капіталом протягом2004—2013 рр. мав тенденцію до збільшення (рис. 2.10) тастаном на 1 січня 2014 р. склав 0,1933. Темп зростання індексузагальної галузевої концентрації за активами за період з 2004по 2013 роки становить 42,7 %.

Індекс загальної галузевої концентрації за зобов’язаннямипротягом періоду також мав тенденцію до збільшення. Варто на-голосити, що темп його приросту склав 43,8 %, при цьому часткабанку-лідера у зобов’язаннях вітчизняної банківської системимала темп приросту 56,5 %. Це дає підстави зробити висновок,що збільшення концентрації банківської системи відбулося за ра-хунок посилення позицій банку-лідера.

1 Бойко Ю. О. Управління концентрацією банківського капіталу в Україні : авторе-ферат дисертації на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: 08.00.08 / Бойко Ю. О. ;Університет банківської справи НБУ. — К., 2012. — 25 с. —С. 19—20.

124

140

150160

170180

190

00,050,10,150,20,250,3

К-ть банків 160 163 169 173 182 179 176 175 175 180за активами 0,184 0,177 0,1702 0,1423 0,1542 0,1698 0,1969 0,217 0,2398 0,2626

за зобов’язаннями 0,1935 0,1823 0,1299 0,164 0,1583 0,1714 0,2027 0,2224 0,25 0,2784за капіталом 0,1304 0,1412 0,1701 0,058 0,1418 0,1796 0,1729 0,1993 0,1924 0,1933

01.0

1.20

05

01.0

1.20

06

01.0

1.20

07

01.0

1.20

08

01.0

1.20

09

01.0

1.20

10

01.0

1.20

11

01.0

1.20

12

01.0

1.20

14

01.0

1.20

13

Рис. 2.10. Загальний індекс галузевої концентраціїпо банківській системі України у 2005—2014 рр.

(ліва шкала — кількість банків; права — значення загального індексугалузевої концентрації

Джерело: розраховано та побудовано автором на основі даних Річний звіт про діяль-ність банківського нагляду України в 2013 році. Інформаційні матеріали [Електроннийресурс]. — К., 2013. — Режим доступу до журн. :


Для стабілізації ситуації на банківському ринку кількість бан-ків має бути обмежена, що надасть їм можливість зменшення ви-трат на розміщення активів та розширення диверсифікації. Томуконцентрацію банківського капіталу слід розглядати як один ізпріоритетних напрямів розвитку вітчизняної банківської системи.Індекс Холла—Тідемана враховує вплив кількості банків на кон-центрацію банківського ринку, оскільки він чутливий до ринко-вої частки малих банків (табл. 2.5).

Таблиця 2.5ДИНАМІКА ІНДЕКСУ ХОЛЛА-ТІДЕМАНА (НТІ)

НА ОКРЕМИХ СЕГМЕНТАХ БАНКІВСЬКОГО РИНКУ УКРАЇНИУ 2005—2014 рр.

Секторринку

РікЗа активами За

зобов’язаннями За капіталомК-ть

діючихбанків

01.01.2005 0,0225 0,0249 0,0141 160

01.01.2006 0,0236 0,0255 0,015 163

01.01.2007 0,0237 0,0159 0,0237 169

01.01.2008 0,024 0,0252 0,0163 173

125

Закінчення табл. 2.5Секторринку

РікЗа активами За

зобов’язаннями За капіталомК-ть

діючихбанків

01.01.2009 0,025 0,0261 0,0196 182

01.01.2010 0,0261 0,0265 0,024 179

01.01.2011 0,0252 0,026 0,0196 175

01.01.2012 0,0241 0,0247 0,0214 175

01.01.2013 0,0242 0,0249 0,0206 175

01.01.2014 0,0248 0,0256 0,021 180



Динаміка індексу Холла—Тідемана (НТІ) підтверджує тен-денції зміни індексу Херфіндаля-Хіршмана та вказує на те, що увітчизняній банківській системі функціонує велика кількість ма-лих банків (табл. 2.6). Проведений аналіз дає підстави зробитивисновок, що частка найбільших банків у банківській системіУкраїни у 2013 р. зросла на 2,08 в. п. порівняно з 2004 р. Малібанки станом на 01.01.2014 р. істотно своєї частки не змінили,разом із банками третьої групи вони залишаються найбільш чи-сельною і найменш капіталізованою групою. На думку експертів,ці більш, ніж 100 малих і кептивних1 банків, що виконують об-межене коло специфічних функцій, і практично не впливають наголовні системні процеси, які відбуваються у банківській системіУкраїни та не генерують впливових системних ризиків, є пери-ферійними2.

З кінця ХХ століття у світі спостерігається тенденція до кон-центрації банківського капіталу шляхом злиття та приєднання.Як наслідок, постійне скорочення кількості банків, що можнаспостерігати на прикладі розвинених країн. В Україні протягом2009—2014 рр. також спостерігається тенденція щодо зменшення

1 Кептивний банк — той, який стовідсотково сконцентрований на внутрішньогрупо-вих операціях. Банк, який видає кредити лише компаніям, пов’язаним із власником бан-ку або компаніям, які залежать від власника банку.

2 Прозоров Ю. В. Посткризова трасформація банківського капіталу в Україні: конце-нтрація без централізації// Сучасні проблеми та механізми фінансового управління :Мат. Міжнар. Наук.-практич. конференції 12—13 грудня 2013 р. — Х. : ВД « ІНЖЕК»,2013. — 112 с. — С. 79—86.

126

кількості банків, яким надана ліцензія НБУ. При цьому збільшу-ється величина капіталу, який станом на 01.01.2014 р. зріс на945,5 % порівняно з 2004 р. Такий тренд уже давно прогнозував-ся багатьма дослідниками і, скоріше за все, надалі ситуація вУкраїні та світі буде приводити до ще більшого скорочення учас-ників ринку банківських послуг до економічно обумовленого рів-новажного оптимуму.

Таблиця 2.6ЧАСТКА ГРУП БАНКІВ У БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ, %

Період І група ІІ група ІІІ група IV група Усього

01.01.2005 6,25 8,75 19,38 65,63 100,00

01.01.2006 7,36 9,20 17,18 66,26 100,00

01.01.2007 8,88 11,24 14,79 65,09 100,00

01.01.2008 9,83 9,83 19,65 60,69 100,00

01.01.2009 9,89 10,99 13,19 65,93 100,00

01.01.2010 10,06 10,61 11,73 67,60 100,00

01.01.2011 9,71 12,57 12,00 65,71 100,00

01.01.2012 9,71 10,86 12,57 66,86 100,00

01.01.2013 8,57 11,43 14,29 65,71 100,00

01.01.2014 8,33 11,11 12,78 67,78 100,00

*розраховано автором на основі даних Річного звіту про діяльність банківського на-гляду України в 2013 році. Інформаційні матеріали [Електронний ресурс]. — К., 2013. —Режим доступу до журн. :


Показниками ринкової концентрації також є частка активів,зобов’язань та частка капіталу відповідної групи в загальномуобсязі всіх банків (табл. 2.7).

Аналіз кількісної структури вітчизняної банківської системисвідчить, що 180 банків є дещо надмірною кількістю. Велика кіль-кість банків зумовлює розпорошення банківського капіталу, збіль-шує операційні витрати, які в інших банківських системах нинінамагаються скорочувати, негативно впливає на рентабельністьбанків, і в підсумку знижує конкурентоспроможність банків. Віт-чизняна банківська система характеризується високою концент-рацію капіталу у І та ІІ групах банків (за класифікацією НБУ), якапротягом останніх років суттєво не змінюється (рис. 2.8). На по-чатку 2014 р. зі 180 банків до першої групи належали 15 банків

127

(8 % від загальної кількості), власний капітал яких становив бі-льше 58 % від загального власного капіталу вітчизняних банків.До III групи входило 23 банки, частка капіталу яких становитьлише 6,7 %, що в 6,8 разу менше, ніж у першій групі. До четвер-тої групи належить 122 банки (68 %), частка капіталу якої в су-купному капіталі банківської системи становить лише 13 %.

Таблиця 2.7КОНЦЕНТРАЦІЯ КАПІТАЛУ ЗА БАНКАМИ УКРАЇНИ В ЦІЛОМУ

ЗА 2012—2014 рр.

Групи банків І група ІІ група ІІІ група IV група Всього

Значенняза групами,тис. грн

101790189 23151364 9828104 20717269 155486926

Значення загрупами, % 65,47 14,89 6,32 13,32 100

Кількістьбанків, од 17 19 22 117 17501

.01.

2012

Кількістьбанків, % 9,71 10,86 12,57 66,86 100


104384810 31217262 11465971 23128219 170196262



.01.

2013



112502882 42286128 12974215 24835738 192598963



.01.

2014




128

Отже, на основі визначення рівня концентрації капіталу в кож-ній групі банків можна стверджувати, що найгірша ситуація спо-стерігається в ІІІ групі банків України, що спричинено низькимрівнем достатності регулятивного капіталу. Найкращою альтер-нативою підвищення рівня капіталізації в умовах політико-економічної нестабільності для банків ІІІ та IV групи є процесзлиття та приєднання, а для банків І та ІІ групи — додаткова емі-сія акцій і продаж проблемних активів1.

020406080

100Капітал

Активи

Зобов’язання

Кредити

20 % кількості банків80 % кількості банків

Рис. 2.8. Концентрація активів та пасивіву банківській системі України (на 01.01.2014 р.)

Вітчизняна банківська система потребує кардинальних інсти-туційних змін. Одним із найважливіших кроків у цьому напрямімає стати посилення нормативних вимог НБУ до поступовогозбільшення мінімального розміру статутного капіталу банків якмінімум до 500 млн грн і до 1 млрд грн у майбутньому, що спри-ятиме підвищенню рівня капіталізації банків і, відповідно, зни-женню ризиків для вкладників, а отже, зростанню довіри до бан-ків з боку їх клієнтів. В Україні існує значний потенціал щодоконцентрації та консолідації банківської системи, а найбільшімовірним і ефективним напрямом консолідації має стати злиттята приєднання і формування на цій основі системно важливихбанків, банківських корпорацій і холдингових груп.

1 Саранчук С. В. Прогнозування капіталізації банків в умовах політико-економічноїнестабільності в Україні А 43 Актуальні проблеми посткризового розвитку банківськогосектору України : vатеріали Всеук. наук.-практ. конф. студентів та аспірантів / за заг. ред.проф. С. В. Науменкової : у 2-х т. — К. : ДП «Прінт Сервис», 2014. — Т. ІІ. — 371 с. —С. 174—177.

129

Отже, показники концентрації з невеликими розбіжностямисвідчать про низьку концентрацію вітчизняного банківського рин-ку, яка практично не змінювалася у період 2004—2011 рр., щодозволяє припустити існування олігополії у банківському секторіУкраїни. За сучасних умов розвитку економіки доцільно і необ-хідно стимулювати процеси концентрації банківського капіталушляхом посилення впливу системно-важливих банків і скорочен-ня кількості малих банків, що входять до IV групи. Це, у своючергу, дозволить скоротити операційні витрати та підвищити ка-піталізацію банківської системи. Підвищення рівня капіталізаціїбанків, у свою чергу, створить передумови для зростання обсягівкредитування економіки.

2.3. ЗЛИТТЯ, ПРИДБАННЯ ТА ПОГЛИНАННЯВ БАНКІВСЬКОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

Загострення конкуренції в банківській сфері на міжнародномута національному рівнях протягом останніх десятиліть обумови-ло активізацію процесів концентрації та централізації банківсько-го капіталу. Умови, що склалися після глобальної фінансовоїкризи 2008—2009 рр., змушують банки укрупнювати капітал за-ради більш ефективного його використання та подальшого роз-витку своїх структур. У міжнародній практиці консолідація бан-ківських капіталів відбувається переважно шляхом проведенняоперацій злиття, придбання та поглинання, відомих як M&A-операції (mergers and acquisition operations).

За сучасних умов процеси злиття, придбання та поглинаннястали потужним механізмом інституційно-структурних зрушеньу банківському секторі. Зростання банківського бізнесу шляхомзлиття, придбання і поглинання, а також консолідація банків зіншими фінансово-кредитними інститутами має на меті зміцнен-ня конкурентних позицій на національному рівні та завоюваннянових сфер впливу на міжнародних ринках.

Слід наголосити, що M&A-операції, які здійснюються в бан-ківському секторі, є складовою широкомасштабного процесу,що відбувається у світовій економіці та пов’язаний з прове-денням операцій злиття, придбання та поглинання на міжнарод-ному рівні в багатьох сферах економічної діяльності. Останнєдесятиліття ХХ ст. ознаменувалося небаченим сплеском опе-

130

рацій злиття і поглинання як у розвинених країнах, так і вкраїнах, що розвиваються. Так, протягом лише 1999 року у сві-ті було укладено близько 40 000 угод злиття та придбання за-гальною вартістю понад 3,4 трлн дол1. Проведення операцій утаких масштабах привели до фундаментальних зрушень у га-лузевій структурі економіки, зокрема в хімічній, телекомуні-каційній і банківській галузях. Активізація процесів злиття іпридбання спостерігалося в усіх галузях економіки, але най-вищі темпи розвитку були зафіксовані у сфері комунікацій, ін-формаційних технологій, банківських і фінансових послуг, ме-дичній індустрії і транспорті.

Ці процеси продовжилися і в ХХІ столітті, про що свідчитьдинаміка світового ринку злиттів і поглинань (рис. 2.9). Най-вищі темпи зростання обсягів угод спостерігалися у перед-кризовий період, зокрема у світі протягом 2002—2007 рр. об-сяг операцій злиття та придбання зріс у 4 рази — з 1200 до4400 млрд дол. США. Фінансова криза 2008 року спричинилазначний спад процесів злиття та поглинання, і у 2009 р. їх об-сяг знизився до рівня 2004 р. Протягом 2009—2013 рр. динамі-ка злиттів і поглинань мала стрибкоподібний характер, але всеж не досягла показників передкризового періоду. Зниженняобсягів відбулося в основному за рахунок зниження вартостібізнесу, зокрема прояву тенденції до укладання угод за ниж-чою ціною, не зменшуючи при цьому обсягів. Інша особли-вість пов’язана з міжнародною експансією іноземного капіталув країнах, що розвиваються, і мають на меті зростання своїхстратегічних активів.

В Україні найвища активність проведення операцій злиттята придбання спостерігалася у 2007 р., коли було зареєстрова-но 683 угоди з урахуванням завершених та оголошених опера-цій. 2007 року у кількісному і грошовому вираженні обсяг та-ких операцій зріс більше ніж удвічі, а в деяких галузях —банківській, металургії, добувній промисловості — приріст бувіще вищим (рис. 2.10). Найвища активність інвесторів щодоздійснення операцій злиття та придбання спостерігалася в бан-ківському секторі2.

1 Чуб О. О. Банківська діяльність у глобальному середовищі : монографія / О. О. Чуб. —

К. : КНЕУ, 2013. — 340 с.2 Там само.

131

Обсяги ринку, млрд дол. США (лівостороння шкала) Кількість укладених угод. тис. шт. (правостороння шкала)

Рис. 2.9. Динаміка ринку злиття і поглинання у світі 2000—2013 рр*.* Побудовано за даними Центру досліджень ринку злиття і поглинання Mergers and

cquisitions Research Centre, MARC.

Фінансовіпослуги

Банківсь-кий

сектор

Добувнапромисло-

вість

Будів-ництво

Харчовапромисло-

вість

0,4

4,4 4,3

2,2

1,3

00,51

1,52

2,53

3,54

4,55

млрд дол.

США

Рис. 2.10. Обсяг операцій злиття та придбанняу галузях промисловості у 2007 р.

132

За умов глобалізації міжнародні злиття та поглинання сталиодним з основних способів досягнення стратегії розвитку банків.Активізація цих процесів зумовлена насамперед тим, що операціїзлиття та придбання є, з одного боку, ефективним способом опти-мізації та реструктуризації банківської системи, а з другого — діє-вим інструментом реалізації банківською установою власної кор-поративної стратегії. У вітчизняній практиці до цього додаєтьсяще один чинник — здійснення таких операцій є найприйнятнішимспособом входження іноземного капіталу на банківський ринок.Варто зауважити, що останнім часом угоди злиття та придбанняукладаються за згодою обох сторін, що пов’язано зі зростанням рів-ня корпоративної культури та затвердженням законодавчих обме-жень на ринку корпоративного контролю. Це сприяє розвитку но-вих інструментів і технологій здійснення M&A-операцій.

Більшість сучасних великих банків Західної Європи виникли врезультаті довготривалих процесів злиття, придбання та погли-нання. У Сполучених Штатах Америки на початку 1984 р. налі-чувалося близько 15 тис. банківських установ, а до 2005 р. їх кіль-кість зменшилася до 8 тис., тобто майже вдвічі. У 2007—2008 pp.лідером за обсягами злиттів і поглинань у банківському секторібула Європа, зокрема, 2007 року обсяг М&А-операцій становив980 млрд євро. У Сполучених Штатах у цей самий період спосте-рігалося уповільнення, і в 2007 р. обсяг М&А-операцій дорівню-вав 720 млрд дол. Світовими лідерами злиттів і поглинань, за да-ними агентства Dealogic, є Goldman Sachs (у 2007 p. — отримав1,2 млрд дол.), Morgan Stanley(1,02 млрд дол.), UBS (864 млндол.). Найбільш значущими прикладами злиття та поглинання наміжнародному рівні стали: поглинання британським банкомBarclays голландського банку ABNArmo (97 млрд дол.); погли-нання італійською UniCreditGroup італійського банку Capitalia(29,5 млрд дол.); поглинання американським Citibank японськоїброкерської компанії Nikko Cordial (7,7 млрд дол.); поглинанняамериканським банком Wachovia Corp американської фінансовоїкомпанії AG Edwards (7 млрд дол.)1.

Високу активність у процесах злиття виявляють японські бан-ки. Державна підтримка розвитку банківського сектору, підтрим-ка в освоєнні зовнішніх ринків, економічний прорив японськоїекономіки в підсумку привели до того, що сьогодні з десяти най-більших банків світу шість є японськими. Найбільші з них — це

1 Дослідницька аналітична компанія Dealogic [Електронний ресурс]. — Режим дос-тупу :

http://www.dealogic.com/investment-banking/ma-analytics/

133

Mitsubishi UFJ, Sumitomo Mitsui й Mizuho. У серпні 2008 р. япон-ські банки «Industrial Bank of Japan», «Fuji Bank» і «Dai-Tchi-Kangyo Bank» оголосили про плани щодо створення гігантськогобанку, котрий не має аналогів за величиною активів (близько1,2 трлн дол.) не тільки у Японії, але й за її межами. Подібнізлиття великих банківських корпорацій здебільшого маютьтрансграничний характер і впливають на зростання концентраціївласності і активів у фінансово-кредитному секторі. Це поясню-ється насамперед тим, що проведення операцій злиття і погли-нання є найбільш швидким способом придбання конкурентоспро-можних активів і кваліфікованих кадрів.

Фінансово-економічна криза 2008—09 рр. радикально зміниласитуацію у банківському сегменті ринку злиттів і поглинань(рис. 2. 11). Спад активності став не просто циклічним спадом,а зумовив інституційно-структурні зміни в міжнародній бан-ківській діяльності. 2008 року темпи М&А-операцій уповільни-лись як у Європейському Союзі (870 млрд євро), так і в США(600 млрд дол.). Наймасштабнішою угодою М&А 2008 року булопоглинання Merill Lynch банком Bank of Аmегіса, сума якої скла-ла 48 766,20 млн дол. США.


Рис. 2.11. Динаміка світового ринку злиттів і поглинаньу банківському секторі 2000—2013 рр.*

* (Побудовано за даними Центру досліджень ринку злиття і поглинання Mergers andcquisitions Research Centre, MARC)

134

У посткризовий період проявилася тенденція націоналізаціїфінансових інститутів або придбання державою стратегічної част-ки у фінансових компаніях Європи. Зокрема, у банківському сек-торі загальна вартість угод склала 1420 млрд дол. США, з них наугоди за участю держави припало близько 1000 млрд дол. США.Понад 50 % найбільших угод у Європі були укладені за участюдержави (12 угод з 20)1. Участь держави у капіталізації банківстала тим чинником, який дозволив банківському сектору втри-мувати лідируючі позиції за вартістю угод. Таким чином, фінан-сово-економічна криза 2008 р. привела до скорочення угод злиттята поглинання банків за участі приватних компаній і зростанняобсягів М&А-операцій за участю держави на світовому ринку в2009—2010 pp.

Наслідки фінансової кризи впливатимуть на банківський сег-мент ринку злиттів та поглинань і надалі. Політична та економіч-на невизначеність ускладнює прогнозування ринкової вартостіактивів, заважає домовлятися про ціну угоди, залучати фінансу-вання і отримувати згоду з боку акціонерів. Крім того, криза не-гативно вплинула на довіру до угод, що теж не сприяє активізаціїна ринку злиттів і поглинань. У посткризовий період найприваб-ливішими регіонами для проведення міжнародних угод злиття іпоглинання банків стали країни Азіатсько-Тихоокеанського регі-ону та Латинської Америки, оскільки збільшення числа спожива-чів із середнім доходом і швидкий розвиток корпоративного сек-тору економіки в цих країнах підвищують попит на банківськіпослуги.

Починаючи з 2005 року вітчизняний ринок злиття та придбан-ня розвивався досить динамічно. Так, 2006 року його обсяг ста-новив 3,4 млрд дол. США, що на 44 % більше порівняно з показ-ником 2005 р., а у 2007 р. — уже 15,1 млрд дол. США. Кількістьреалізованих угод також збільшилася — з 85 угод у 2005 році до171 угод 2006 року. З такими результатами Україна посіла четве-рте місце за темпами угод злиття та придбання серед країн Схід-ної Європи — після Хорватії, Угорщини та Росії. Середній об-сяг угод злиття та придбання на вітчизняному ринку становив у2006 р. 45 млн дол. США. Щодо географічної структури інозем-них інвестицій, спрямованих на здійснення операцій злиття тапридбання, то основними суб’єктами були російські компанії, якіреалізували у 2007 р. 43 угоди (рис. 2.12). За спрямованістю ін-

1 Центр досліджень ринку злиття і поглинання Mergers and Acquisitions ResearchCentre, MARC. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.cass.city.ac.uk/research-and-faculty/centres/marc

135

вестицій структура операцій злиття та придбання сформуваласяна користь придбання іноземними інвесторами національних ак-тивів — 53 % від загальної кількості угод. Друге місце у структу-рі операцій злиття та придбання займають операції, реалізованівсередині країни, контрагентами яких були резиденти, — 42 %.І лише 5 % ринку належало учасникам-резидентам, які реалізува-ли угоди за межами українського ринку1.

39 %

16 %16 %

15 %

14 %

РосіяПольщаГолландіяВеликобританіяСША

Рис. 2.12. Структура участі іноземного капіталу в угодах злиттята придбання в Україні у 2007 р.

В Україні безумовним лідером за кількістю та обсягами укла-дених угод злиття та придбання став фінансовий сектор. Такогорезультату було досягнуто завдяки угодам, укладеним у банків-ському секторі. Починаючи з 2006 року фінансові активи україн-ських банків стали предметом підвищеного попиту з боку закор-донних стратегічних інвесторів. Привабливість для іноземнихбанків пояснюється високим, порівняно із країнами Європи, рів-нем процентних ставок і значними темпами зростання активнихоперацій. Зокрема, галузеві експерти прогнозували збільшеннякредитно-інвестиційного портфеля українських банків у 2007 р.на 40 %. Серед чинників, які сприяли активізації банківськихзлиттів і поглинань, — багаточисельне населення України і до-сить низький рівень розвитку банківської мережі в регіонах. Екс-пансія іноземного банківського капіталу привела до інституцій-но-структурних трансформацій банківської системи України.Відтак питання придбання вітчизняних банківських установ на-були особливої актуальності в контексті інституційних трансфор-

1 Чуб О. О. Банківська діяльність у глобальному середовищі : монографія / О. О. Чуб. —К. : КНЕУ, 2013. — 340 с.

136

мацій національної банківської системи та пріоритетів іноземнихінвесторів щодо входження в банківський сектор.

Загалом зацікавленість іноземного капіталу в придбанніукраїнських банків характеризується як досить висока (рис. 2.13).Початком активізації М&А-процесів в Україні за участі інозем-них учасників став 2005 p., коли були здійснені дві великі угоди зпоглинання українських банків іноземними групами : група «Raif-feisen International» поглинула АППВ «Аваль» та «BNP PanbasGroup» поглинула АКІБ «УкрСиббанк».


Рис. 2.13. Динаміка ринку злиттів і поглинаньу банківському секторі України 2004—2013 рр.*

*(Побудовано за даними аудиторської компанії Ernst&Young.

Найвища активність проникнення іноземних інвесторів наукраїнський банківський ринок спостерігалася 2007 року, колибуло зафіксовано максимальні обсяги угод злиття і поглинання —1,7 млрд дол. США, або 24 % від загального обсягу таких угод.Середня сума угод у сфері M&A-операцій, проведених на вітчиз-няному ринку у 2007 р., становила близько 250 млн дол. США.Найвизначнішою угодою став продаж «Укрсоцбанку» міжнарод-ній групі UniCredit Group (Bank Austria Creditanstalt AG) за 2,2млрд дол. з підписанням угоди в січні 2008 р. та подальшимотриманням дозволу Національного банку України на його при-дбання. Серед значних за обсягами операцій злиття та придбанняу 2007 р. були угоди продажу активів групою «Приват» EvrazGroup за 3,65 млрд дол., придбання компанії First Ukrainian

137

Development (нерухомість) австрійською Petrochemical Gmbh за1,3 млрд дол., продажу Тас-Комерцбанку і Тас-Інвестбанку Swed-bank за 735 млн дол., придбання Commerzbank КБ «Форум» за600 млн дол. (табл. 2.8). У цей період було зафіксовано найвищізначення мультиплікатора, тобто відношення ціни придбання(price) до балансової вартості (book value), який у середньому побанківській сфері склав 3,65. Найвищий мультиплікатор був за-фіксований для «Укрсоцбанку» — 5,3, найнижчий (1,74) — упроцесі придбання банку «Престиж» банком «Ерсте Банк»1. Тожочевидно, що високі ціни, що їх платили іноземні інвестори заукраїнські банки, стали свідченням значної привабливості бан-ківського сектору та регіону, вихід на який відкривав нові мож-ливості значного розширення клієнтської бази.

Таблиця 2.8УГОДИ ЗЛИТТЯ І ПРИДБАННЯ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ (2005—2014 рр.)

№з/п

Банк—об’єкт угоди Покупець Країна

покупця

Сумаугоди,млндол.

Предметугоди,

% акційДатаугоди

1 АвальРайффайзенІнтернаціо-

нальАвстрія 1028 93,5 20.10.05

2 Форум The Bank ofNew York США 20 7,81 21.10.05

3 ВаБанкTBIF

FinancialService

Нідерланди 8,75 9,55 01.11.05

4 Укрсіббанк BNP ParabasGroup Франція 127 51 20.12.05

5 Укрсоцбанк Banca Intenca Італія 1041 85,42 14.02.06

6 Індекс Банк CreditAgricole Франція 263 98 24.03.06

7 Райффайзенбанк Україна

OTP BankaSlovenko Угорщина 833 100 01.09.06

8 Престиж Erste Bank Австрія 34 100 25.08.069 НРБ-Україна Сбербанк Росія 100 100 2006

10 МріяVTB

(Vneshtorg-Bank)

Росія 58 98 31.01.06

1 Форбс Україна [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://forbes.ua/

138

Продовження табл. 2.8

№з/п


покупця




11 Універ-сальний

EFGEurobank Греція 49 99,3 2006

12 Агробанк PPF Group Чехія 40 100 2006

13 Укрсоцбанк UniCreditGroup Італія 2200 94,2 2007

14ТАС-

КомерцбанкТАС-

ІнвестбанкSwedbank Швеція 735 100

100 2007

15 Форум Commerz-bank Німеччина 600 60 + 1

акція 2007

16Морськийтранспорт-ний банк

MarfinPopular

BankКіпр 137 99,2 2007

17Універсаль-ний банкрозвитку тапартнерства

Bank ofGeorgia Грузія 81,7 98,77 2007

18 Дельта Icon PrivateEquity Росія 350 49 24.06.08

19 ФакторіалБанк SEB 2009

20 Промінвест-банк

Внешэко-номбанк Росія 1080 75 15.01.09

21 ПроКредит ProCreditHolding Німеччина 52,5 20 28.04.09

22 Укр-Сиббанк

BNPParibas Франція 87,9 18,58 11.06.09

23 Мегабанк EBRD,KfW Німеччина 41,16 30 20.08.09

24 Банк Форум Commerz-bank Німеччина 550 31,5 2010

25 Кредит-промбанк

FintestHolding Кіпр 54 23,5 2010

139


№з/п


покупця




26 VАВ банк

TBIFFinancialServices(Kardan

N.V.)

Нідер-ланди 34,8 36 2010

27Агробанк

(HomeCredit Bank

Ukraine)

IMB Group(Platinum

Bank)Кіпр 47,17 100 2010

28 Swedbankinvest Swedbank Швеція немає

данних 100 2010

29 Донгорбанк ПУМБ Україна немаєданних 100 2011

30 Дельта БанкCargil

FinancialServices

Америка 65 30,11 07.11

31 VАВ банк Авангадр Україна 69 84 10.01.11

32

CreditAgricole

corporate &investment

bank

CreditAgricole Україна немає

даних 100 19.11.12

33 Банк Форум Смарт-Холдинг Україна 92 96,06 30.07.12

34 Swedbank ДельтаБанк Україна 175 99,9 01.04.13

35 Астра Банк ДельтаБанк Україна 120 100 18.07.13

36 Platinum bank Vertex Україна 160 100 10.13

37 Брокбіз-несбанк ВЕТЭК Україна 180 80 18.07.13

38 UniCreditBank

Укрсоц-банк Україна немає

данних 100 07.14

* Прогнозовані cуми угод, реальні обсяги угод не розголошуються. Складено за да-ними Інформаційної служби ринків, що розвиваються DealWatch 1

1 Institute of Mergers, Acquisitions and Alliances: Statistics [Electronic resource] —Access mode :

http://www.imaa-institute.org/statistics-mergers-acquisitions.html#MergersAcquisitions_Worldwide

140

Новою тенденцією стало проведення 2007 року M&A-опера-цій з використанням позикового капіталу (кредитного плеча). Уміжнародній практиці існує два основні типи операцій з викорис-танням позикового капіталу — LBO (leverage buyout — викуп звикористанням кредитного плеча) і MBO (management buyout —викуп менеджментом). У такий спосіб учасники отримують до-даткові фінансові інструменти реалізації угод, наявність яких навітчизняному фінансовому ринку дозволяє гнучкіше структуру-вати операції і відкриває ширші можливості щодо активізації рин-ку. Загалом за підсумками 2007 року операції у фінансовому сек-торі України склали майже 16 % від аналогічних показниківЦентральної та Східної Європи у відповідному секторі.

З огляду на те, що 2007 року український ринок злиттів та по-глинань продемонстрував досить високий рівень активності, ана-літики не бачили причин для її зниження, тому в 2008 р. прогно-зували зростання ринку ще на 30 %. Проте наприкінці 2008 р.світова фінансова криза поширилася і на терени України, про-явившись насамперед у банківському секторі. Це не могло не по-значитися на обсягах і характері угод злиття і придбання. Хочіноземні інвестори досить активно продовжували укладати угодиз придбання українських банків, однак фінансові індикатори тамотивація учасників ринку кардинально змінилися.

З настанням фінансової кризи в Україні ринок злиттів і по-глинань у 2009 р. перетворився з «ринку продавця» на «ринокпокупця». Відбулося зміщення фокуса операцій зі стратегії зро-стання, коли операції переважно здійснювалися іноземнимиучасниками для отримання доступу на український ринок (інодіза невиправдано високою ціною), на пошук і придбання най-привабливіших активів, які можна купити за вигідною ціною.Найвища активність операцій спостерігалася в секторах з акти-вами, що знецінилися, зокрема банківському. По-суті, у цей пе-ріод відбулося скуповування банків, які мали фінансові труд-нощі, за ціною, нижчою за їх реальну вартість. Класичнимприкладом угод вимушеного характеру став продаж «Промін-вестбанку» російському «Внешэкономбанку» за 1080,0 млн дол.У підсумку 2008 року банківський сектор забезпечив майже по-ловину всього приросту прямих іноземних інвестицій в Україну,який становив 1,92 млрд дол. (8 угод).

У кризовий період також намітилася тенденція до проведенняоперацій злиття і поглинання в середньому та дрібному бізнесі.За умов глобальної кризи недооцінені українські активи знеціни-лися ще більше й стали привабливішими і доступнішими для се-

141

реднього покупця. Так, у 2008 р. було проведено низку угод при-дбання невеликих банків: продаж «Ікар-банку» французькомубанку «Societe Generale» за 35 млн дол., продаж «Укрінбанку» із-раїльському «Hapoalim» за 136 млн дол., продаж неконтрольногопакета «Рада-банку» російському «КІТ Фінанси» за 7,5 млн дол.,продаж «Банку НРБ» російському «Ощадбанку».

У результаті швидкого спаду активності та зниження зацікавле-ності стратегічних інвесторів загальна кількість операцій зі злиттята поглинання в країні різко скоротилася. Відтак обсяг М&А-операцій у 2008 р. виявився вдвічі меншим, ніж за той самий період2007 р. Різко зменшилася кількість операцій обсягом від 10 млн до200 млн дол. США. Якщо у 2007 р. таких операцій була більшість, тоу 2008 — тільки 40 %. Порівняно з рекордним показником 2007 p.,який досяг 21,49 млрд дол. США., у 2008 р. обсяг ринку скоротивсяу шість разів — до 3,7 млрд дол. США. Акцент інвесторів змістивсяна «чисті» активи, що генерують стабільні грошові потоки; відпо-відно, знизився інтерес до об’єктів, що потребують значних інвес-тицій на модернізацію і розвиток. Причинами зниження активностіу цей період був брак капіталу в інвесторів, очікування низьких цінна активи, зниження загальної кількості операцій з контрольнимичастками бізнесу, скасування або затягування деяких операцій, зва-жаючи на проблеми справедливої оцінки бізнесу.

Однак уже 2010 року ринок злиттів і поглинань в Україні пере-вищив прогнозований показник на 3,25 млрд дол. США і досяг по-значки у 7,69 млрд дол. США. Цього року відбувалась концентра-ція капіталу вітчизняними промислово-фінансовими групами зарахунок виходу з ринків дрібних корпорацій і західних інвесторів.Проте в наступні роки (2011—2013 рр.) знову проявилася тенден-ція до спаду ринку злиттів та поглинань. Так, загальний обсяг рин-ку в 2013 р. зрівнявся з показником 2008 р. і склав 3,7 млн дол.США. Причинами зниження зацікавленості з боку іноземних ком-паній стала невпевненість у перспективах розвитку економіки,складність і трудомісткість оформлення угод зі злиття та погли-нання в Україні, наростання системних і політичних ризиків.

Особливістю розвитку ринку злиттів та поглинань у банківсь-кому секторі у посткризовий період став перехід до операцій,спрямованих на концентрацію та консолідацію банківського ка-піталу. У 2011 р. спостерігалося прискорення проявів консоліда-ції в банківській системі України. Це пов’язано з певними факто-рами: установленням мінімальних вимог НБУ до регулятивногокапіталу банків у розмірі 120 млн грн; проблемами банків (низькаякість активів і нестабільний ресурсний ринок), які залишилися

142

після кризи 2008—2009 рр.; подальшим проникненням іноземно-го капіталу в банківську систему України. Наприкінці 2011 р. за-вершилася масштабна консолідація ПУМБ і Донгорбанку, а та-кож італійських Укрсоцбанку та Unicredit Bank. Також відбулосяукладання угод у 2012—2013 рр. між грецьким Астра Банком ішвейцарським Universal Bank, французьких Credit Agricole (Інде-ксБанк) і Corporate and Investment Bank Credit Agricole Kiev (Ка-ліон Банк) (останні дві фінансові установи належать одному ак-ціонеру — французькому Credit Agricole)1.

Ситуація 2011—2013 рр. характеризується укладанням угодM&A в банківській системі України між банками різних груп ібанками всередині однієї групи. Так, на початку 2010 р. першоюна ринку злиття і придбання була угода про купівлю 100 % акційПАТ «Хоум Кредит Банк» (Україна) банком «Platinum Bank», якубуло здійснено між банками IV групи класифікатора НБУ. Вва-жаємо, що подальшому кількість таких угод буде зростати черезнамагання дрібних банків «вижити» в сучасних умовах і втрима-тись на українському банківському ринку. За прогнозами експер-тів, у майбутньому на ринку банківських послуг буде спостеріга-тися значне скорочення кількості банківських установ. Такатенденція також несе загрозу для фінансової безпеки банківськихустанов через можливу монополізацію ринку.

У 2013—2014 рр. більшість M&A-угод усе ще залишалисявимушеними, пов’язаними з економічною кризою. У банківсько-му секторі спостерігається активізація M&A-процесів за рахунокдосягнення банками їх «цінового дна». Наприклад, вартість угодизлиття «Астра Банку» та «Дельта Банку» склала 120 млн дол.США, хоча до кризи попередні власники—греки заплатили зацей банк удвічі більше (240 млн дол. США).

Отже, можемо констатувати, що в посткризовий період тенден-ції розвитку ринку злиттів і поглинань у банківському секторі бу-ли обумовлені виходом європейських банківських груп з Українита активною консолідацією сектора вітчизняними банківськимиустановами. Ураховуючи короткострокові макроекономічні про-гнози як для України, так і для єврозони, стимул для виходу інозе-много банківського капіталу з країни зберігається. Проте незаба-ром очікується сповільнення темпів цієї тенденції, адже великихіноземних банківських груп майже не залишилося, а ті, які є, абоволодіють невеликими банками, або не прагнуть виходити зУкраїни, займаючи лідируючі позиції в рейтингах найбільших бан-

1 Форбс Україна [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://forbes.ua/

143

ків. Як наслідок, потужні вітчизняні банки матимуть ширші мож-ливості розширення свого бізнесу шляхом укладання угод зі злит-тя та поглинання внаслідок зниження рівня конкуренції на ринку.

Ще однією особливістю вітчизняного банківського ринку злиттівта поглинань, яка намітилася в останні п’ять років унаслідок кризо-вих явищ, стало різке збільшення заявок на продаж проблемних ак-тивів. Якщо покупці з числа професійних інвестиційних фондів іокремих інвесторів адекватно врахували цінові корекції, то значначастина продавців не враховувала цінової кон’юнктури. Унаслідокцього операції почали відкладати і потім зовсім зривати. Така інер-тність продавців у визначенні вартості активів і подовження термі-нів операцій є специфічною особливістю українського банківськогоринку злиттів та поглинань. У цьому зв’язку варто відзначити, що вУкраїні, на противагу загальносвітовим тенденціям, до 80 % усіхукладених угод закривається без участі фінансових радників. Біль-шість операцій проводяться непублічно, а основним рушійним мо-тивом стала необхідність реструктуризації боргу.

Погіршення якості активів і дефіцит ресурсів, що тривають інадалі, найімовірніше приведуть до зростання пропозиції на ринкубанківських злиттів і поглинань. Однак зацікавленість інвесторівне підвищиться, адже при укладанні M&A-угоди разом з банкомдо покупця переходять і його проблеми. Тому основною причи-ною злиття, як правило, є конкретна мета: велика мережа власнихвідділень проблемного банку, його широка клієнтська база тощо.Отже, якщо операції зі злиття і відбуватимуться, то за мінімальновигідних умов для продавців. Якщо ж укладається угода між бан-ками, що належать до однієї групи, то це дозволяє істотно заоща-дити на адміністративних витратах і покращити процес управліннята контролю. Таким чином, зазначене вище дає підстави зробитивисновок, що у зв’язку з високими макроекономічними ризикамиінтерес до українських активів з боку іноземних інвесторів зали-шається низьким, і основні операції здійснювалися за рахунок ак-тивності українських фінансово-промислових груп.

У цілому ринок злиття та поглинання у банківському секторі від-ображає загальні тенденції прояву активності у сфері злиттів і по-глинань. За період 2005—2014 pp. в Україні було здійснено близько40 злиттів і поглинань банків, і експерти прогнозують подальшезростання їх кількості. Слід відзначити, що тенденція до злиття нетільки великих банків першої та другої групи, але й дрібних, що на-мітилася в кризовий період, надалі буде посилюватися. У банківсь-кій сфері найбільші установи вже продані, тому ймовірно відбувати-меться процес злиття і консолідації банківських капіталів серед дріб-

144

них і середніх банків або перепродаж великих банків. У перспективіце приведе до зменшення загальної кількості банківських установ вУкраїні та зростання рівня концентрації банківського капіталу.

За умов, що склалися у вітчизняній практиці, ринок злиттів іпоглинань перетворився на важливий механізм інституційно-структурних трансформацій банківської системи. Проведення опе-рацій злиття, придбання та поглинання у банківському секторі вмасових масштабах було зумовлено, насамперед, експансією іно-земного капіталу. Так, протягом 2005—2011 рр. злиття та погли-нання в банківській системі України відбувалися здебільшого заучасті іноземних банків, а точніше за рахунок поглинання украї-нських банків іноземними. З початку 2006 р. частка іноземногокапіталу в загальному обсязі статутного капіталу банків підви-щилася з 19,5 % на початку 2006 року до 41,9 % на 1.01.2012 р.,тобто більше ніж удвічі (табл. 2.9).

Таблиця 2.9ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ В БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Роки (станом на 1 січня)

Показник

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

01.0

9.20

14

Кількістьдіючихбанків

158 160 165 170 175 184 185 176 176 176 171

Із них зінозем-ним капі-талом

19 19 23 35 47 53 50 55 53 53 50

У т. ч. зі100 %-мінозем-ним капі-талом

7 7 9 13 17 17 18 20 22 22 19

Часткаіноземно-го капіта-лу в ста-тутномукапіталібанків, %

11,3 9,6 19,5 27,6 35,0 36,7 33,7 40.6 41.9 39.5 31,6

* Складено за: Основні показники діяльності банків України // Вісник НБУ. —2010—2014 рр.

145

Слід визнати, що в цілому активність іноземного капіталу вбанківському секторі є позитивним явищем, оскільки національ-на банківська система потребує надходження інвестицій і підви-щення рівня капіталізації. Також іноземні банки сприяють запро-вадженню банківських інновацій, спрямованих на підвищен-ня якості обслуговування клієнтів і зниження собівартості бан-ківських продуктів за рахунок ефекту економії на масштабах.Активізацію входження іноземних банків зумовлюють інститу-ційні зміни, які відбуваються в банківській діяльності. Це, зокре-ма, зміни інституційного середовища, банківського регулюван-ня, правил ведення банківського бізнесу, наприклад, перехідвід моделі обслуговування «банк-король» до моделі «клієнт-ко-роль» та ін.

Проте вплив іноземних банків на вітчизняний банківський ри-нок не є одновекторним. Надмірна активність міжнародного ка-піталу приводить до виникнення диспропорцій у національнійекономіці, створює нерівні умови для здійснення банківськоїдіяльності, підвищує ризики. Іноземні банки можуть нав’язуватимодель деформованого розвитку, коли цілі іноземних банків незбігаються із соціально-економічними пріоритетами країни. Зок-рема, різке нарощування присутності іноземного капіталу сталооднією з причин підвищення ризикованості вітчизняних банків ішвидкого поширення світової фінансової кризи на терени Украї-ни. У період кризи стався неконтрольований відтік капіталу зкраїни, що підірвало фінансову стабільність усієї банківської си-стеми. Реалізація цих ризиків спричинила дестабілізацію роботибанківської системи, знизила довіру населення до банків. За та-ких обставин закономірно виникало питання щодо регулюваннявідкритості національного банківського сектору для іноземнихбанків. Учені та практики пропонували обмежити доступ інозем-ного капіталу на рівні 40 %. Однак, цього робити не довелося,оскільки в посткризовий період частка іноземного капіталу в су-купному статутному банківському капіталі знизилася до 34 % (на01.01.2014 р.). Процес виходу іноземних банків з українськогоринку не припиняється, й на 01.08.2014 р. цей показник дорівню-вав уже 31,6 %.

Зазначене вище дає підстави для висновку, що активізаціяоперацій злиття, приєднання та поглинання в банківському сек-торі приводить до інституційних та структурних змін. Однак іс-нує низка проблем, що стримують розвиток ринку злиттів і по-глинань в Україні, серед яких украй низький попит інвесторів наризикові угоди. А інвестиції в Україні є високоризикованими,

146

тому іноземні інвестори зводять їх до мінімуму. Інвестори, якірозглядають інвестиційні можливості в Україні, надають перева-гу компаніям у секторах, найменш вразливих до впливу кризи,таких як виробництво харчових продуктів і торгівля, обходячиувагою банківську сферу.

Серед факторів, які матимуть позитивний вплив на розвитокукраїнського банківського ринку злиттів і поглинань, а отже, напроцес капіталізації банківської системи, — стабілізація загаль-ної економічної ситуації, зокрема прогнозованість динаміки ва-лютного курсу, узгодження очікувань учасників M&A-процесівщодо вартості активів українських банків, відновлення стабіль-ності функціонування світових кредитних ринків. Стабілізаціяполітичної ситуації сприятиме входженню іноземних інвесторів уінвестиційні проекти та відповідно активізації ринку злиттів і по-глинань. Активізація ринку злиттів і поглинань в свою чергусприятиме консолідації та концентрації банківського капіталу, аотже, капіталізації банківської системи. У процесі стабілізаціїекономічної ситуації у світі та в Україні значення угод злиття тапоглинання як інструменту, що використовується банками длянарощування власного потенціалу, постійно зростатиме.

2.4. ЗАЛУЧЕННЯ БАНКАМИ КАПІТАЛУНА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ

Капіталізація банківської системи за участі іноземного капіта-лу може відбуватися не тільки через злиття, придбання та приєд-нання, але й через вихід українських банків на міжнародні ринкиз метою залучення капіталу. Міжнародна міграція капіталу сталаоднією з головних рушійних сил економічного розвитку та інсти-туційних трансформацій у сучасному суспільстві. Залучення іно-земних інвестицій залишається пріоритетним напрямом зовніш-ньої політики для багатьох країн, у тому числі й для України.Банківська система є головною сполучною ланкою між зовніш-німи ринками капіталів і реальним сектором національної еконо-міки, що й визначає її роль у процесах міжнародної міграції капі-талу. Відтак діяльність українських банків на міжнароднихринках капіталів включає два напрями:

— залучення іноземного капіталу з метою нарощування влас-ного капіталу та ресурсної бази банку;

— допомога українським компаніям у залученні іноземнихінвестицій через розміщення їх акцій та боргових цінних паперів(єврооблігацій) на міжнародних ринках.

147

Організаційно міжнародний ринок позикових капіталів — цесукупність фінансово-кредитних інститутів міжнародного харак-теру — банків і банківських систем, міжнародних і регіональнихвалютно-кредитних організацій, через які здійснюється нагрома-дження та рух позичкових капіталів на міжнародному рівні. Якекономічна категорія, міжнародний ринок позикових капіталів —це сукупність відносин, які виникають між суб’єктами міжнарод-ного економічного співробітництва з приводу надання одними таодержання іншими позичок, різних форм кредитів (інвестиції, лі-зинг, факторинг, кредити за компенсаційними угодами) на заса-дах повернення1.

Міжнародний ринок капіталів створюється багатьма сектора-ми, пов’язаними між собою, але між ними немає чітких меж, від-бувається постійне переміщення фінансових потоків капіталу зодного сектору в інший. Визначальними при цьому є кон’юнк-тура ринку та конкретні завдання, що їх вирішують власники за-ощаджень і споживачі коштів. Розмитість меж та їх складне вза-ємопроникнення є додатковим аргументом для розуміння зовніш-нього ринку капіталу як сукупності ринкових контрактних відно-син, спрямованих на забезпечення акумуляції і перерозподілу фі-нансових активів. Структура міжнародного ринку банківськогокапіталу є композиційно-синтезованою внаслідок виокремленнядвох відносно самостійних його сегментів: ринку боргу і ринкуінструментів власності, а також переплетення двох видів фінан-сових потоків — кредитного та інвестиційного. Ці два потокимають спільну субстанційну основу — гроші чи грошові еквіва-ленти (документи) у формі цінних паперів. Відрізняються вони іза фінансовими перспективами у відносинах між власниками іспоживачами капіталу. З одного боку, ринки інструментів влас-ності (цінних паперів) і банківських кредитів конкурують між со-бою, а з другого — доповнюють один одного, створюючи опти-мальні умови для ефективного руху іноземного капіталу вбанківські системи країн, які його потребують.

Міжнародний ринок капіталу розглядається з позиції поєд-нання руху кредитних та інвестиційних фінансових потоків віднерезидентів, які працюють на ринках боргу і ринках власності.Як не можна відокремити сутність від форми, так і ринок міжна-родного капіталу розглядається через призму сукупності йогосутнісно-формальних характеристик. Ринок інструментів боргу

1 Козик В. В., Світове господарство та міжнародні економічні відносини / В. В. Ко-зик, Л. А. Панкова. — Львів, 2002.

148

відображає кредитні відносини й акумулює запозичений (борго-вий) капітал, а ринок інструментів власності, відповідно, відно-сини з нефіксованими доходами і власний (залучений) капітал.Інструменти власності стимулюють рух інвестиційних (неборго-вих) ресурсів, а інструменти боргу фіксують одночасно активипозикодавця та зобов’язання дебітора й уособлюють запозиченийкапітал, тому пропонується розрізняти за змістом терміни «залу-чений» і «запозичений» капітал, оскільки вони базуються на ви-користанні різних фінансових інструментів і формують різні фі-нансові потоки (рис. 2.14).

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ РИНОК БАНКІВСЬКИХ КАПІТАЛІВ

ЗАПОЗИЧЕНИЙБАНКІВСЬКИЙ КАПІТАЛ

Ринок інструментів боргу:• боргові цінні папери• міжбанківські кредити• інші

ЗАЛУЧЕНИЙ БАНКІВСЬКИЙКАПІТАЛ

Ринок інструментів власності:• пайові цінні папери• цільове безповоротне• фінансування• інші

Кредитні фінансові потокипрезидентів

Інвестиційні фінансові потокипрезидентів

Рис. 2.14. Структура міжнародного ринку банківського капіталу

Отже, для залучення капіталів на міжнародних ринках україн-ські банки та компанії можуть використати як інструменти влас-ності, так і боргові інструменти. У вітчизняній практиці найбіль-шого поширення в процесі залучення іноземного капіталу наміжнародних ринках набули такі інструменти власності, як пер-винна публічна пропозиція акцій (англ. Initial Public Offering,IPO), а серед боргових інструментів — єврооблігації. Банки мо-жуть виходити на ринок з цими фінансовими інструментами звласної ініціативи, а також надавати допомогу в розміщенні ак-цій та єврооблігацій українським компаніям.

Первинна публічна пропозиція акцій (IPO) — перший публіч-ний продаж акцій приватного банку чи компанії, у тому числі у

149

формі продажу депозитарних розписок на акції. Продаж акційможе здійснюватись як шляхом розміщення додаткового випускуакцій через відкриту підписку, так і шляхом публічного продажуакцій існуючого випуску акціонерами приватної компанії. Основ-ною метою проведення IPO є отримання так званого засновниць-кого прибутку — прибутку, отримуваного засновниками акціо-нерних товариств у вигляді різниці між сумою від продажу ви-пущених акцій і капіталом, дійсно вкладеним ними в акціонернепідприємство1. В Україні інвестиційний банкінг представленийІнвестиційними компаніями (ІК), котрі надають усі послуги з ін-вестиційної діяльності, крім управління активами, що його здійс-нюють Компанії з управління активами (КУА), котрі часто є до-чірніми компаніями ІК. В Україні функціонує приблизно 180Інвестиційних компаній і 180 Компаній з управління активами.

У вітчизняній практиці діяльність, пов’язана з IPO, тільки почи-нає розвиватися. В Україні за період 2005—2012 рр. було проведе-но 27 операцій з розміщення IPO, а загальна сума залучених кош-тів українськими банками та корпораціями склала 2450 млн дол.США. Найбільшу кількість операцій IPO було проведено в 2007та 2011 роках — по 7, а найбільша сума залучених ресурсів скла-ла 900 млн дол. США (рис. 2.15). Найменш результативним ставкризовий 2009 рік, коли не відбулося жодної операції з IPO.

Рис. 2.15. Динаміка обсягів IPO за біржовими майданчиками

1 Гулькин П. Г. Практическое пособие по первоначальному публичному предложе-нию акций (IPO). — СПб. : Аналитический центр "АльпариСПб", 2012. — 238 с.

150

Найбільшу кількість операцій за первинним розміщенням бу-ло проведено на Варшавській фондовій біржі (WSE) — 12 і Лон-донській фондовій біржі (LSE) — 8 (рис. 2.16).

Рис. 2.16. Кількість IPO за біржовими майданчиками1

Аналіз галузевої структури IPO засвідчив, що найбільше опе-рацій було реалізовано в сільськогосподарській галузі економікиУкраїни, де їх кількість досягла 11 (рис. 2.17).

Рис. 2.17. Кількість ІРО за галузями та за біржовими майданчиками2

1 Офіційний сайт PricewaterhouseCoopers у мережі Інтернет http://www.pwc.com/2 Там само.

151

У 2013 році на міжнародних ринках капіталу загалом спосте-рігалося зниження показників як за кількістю проведених IPO,так і за обсягом залучених коштів. На ринкову ситуацію вплива-ли проблеми у Єврозоні, стурбованість у зв’язку з перспективамизростання світової економіки та високою волатильністю ринку.Через непередбачувану волатильність протягом року було важковстановлювати ціну угод, що призвело до невідповідності міжоцінкою вартості компанії, яку хотіли отримати емітенти, і су-мою, що її готові були заплатити інвестори. Найбільшим розмі-щенням ІРО в Європі в банківській сфері у 2013 році стало залу-чення коштів на Варшавській фондовій біржі акцій польськогобанку AliorBank на суму 511 млн євро. У світі також провели ІРОмексиканський банк StandarterMexicoна Нью-Йоркській фондо-вій біржі NYSE на суму 4258 млн дол. США та бразильськийбанк Banco BTG Pactual на фондовій біржі Сан-Пауло на суму1761 млн дол. США. Найбільшим розміщенням ІРО в банків-ській сфері у 2012 році стало залучення коштів іспанськими бан-ками Bankiaта BancaCívica на Іспанській фондовій біржі на суму3092 млн євро та 600 млн євро відповідно.

Аналіз структури угод ІРО за секторами економіки показав,що вітчизняний банківський сектор у 2013 році провів 3 угоди(7 угод у 2011 році) і посів 20-те місце, проте за обсягом залуче-них коштів у 2013 році посів 4-те місце, залучивши 5001 млн єв-ро (4452 млн євро у 2012 році).

На міжнародних ринках додаткове розміщення акцій публіч-ними компаніями відбулося 2013 року. Надходження від додат-кового розміщення акцій на найбільших фондових майданчиках,регульованих ЄС, зросли на 3 % — із 76 млрд євро у 2012 році до78 млрд євро у 2013 р., хоча кількість угод скоротилася на 15 % —з 432 до 368 угод відповідно. Як і в 2012 році, у 2013 на міжнарод-ному ринку переважали угоди, у рамках яких європейські банкизалучали кошти на фондових ринках для рекапіталізації або по-ліпшення показників балансу (табл. 2.10). При цьому деякі банкизалучали капітал для повернення коштів, отриманих від державив рамках екстреної фінансової допомоги для подолання наслідківсвітової фінансової кризи. На частку банківського сектору при-падає 33 % від загального обсягу капіталу, залученого в процесідодаткового розміщення протягом року (у 2012 році цей показ-ник становив 42 %).

Три із чотирьох додаткових випусків включали випуск прав наакції:

• банку UniCredit на Італійській фондовій біржі BorsaItaliana;

152

• групи CreditSuisseна Швейцарській фондовій біржі SIXSwiss Exchange;

• банку BancoPopularEspanol в Іспанії.

Таблиця. 2.10НАЙБІЛЬШІ ДОДАТКОВІ РОЗМІЩЕННЯ БАНКІВСЬКИХ АКЦІЙНА МІЖНАРОДНИХ ФОНДОВИХ БІРЖАХ У 2012-2013 РОКАХ

№з/п Назва компанії

Обсягрозміщення(млрд євро)

Фондова біржа

Найбільші додаткові розміщення акцій у 2013 році

1 UniCredit 7,5 Італійська фондова біржа(BorsaItaliana)

2 Сбербанк Росії 4,0 Лондонська фондова біржа

3 CreditSuisseGroup 3,2 Швейцарська фондова біржа(SIXSwissExchange)

4 BancoPopularEspanol 2,5 Іспанська фондова біржа(BME)

Найбільші додаткові розміщення акцій у 2012 році

1 Commerzbank 5,3 Німецька фондова біржа(DeutscheBorse)

2 IntesaSanpaolo 5,0 Італійська фондова біржа(BorsaItaliana)

3 Porsche Automobile 5,1 Німецька фондова біржа(DeutscheBorse)

4 Commerzbank 4,3 Німецька фондова біржа(DeutscheBorse)

5 Danske Bank 2,7 NASDAQ OMX

Серед усіх європейських ринків капіталу за обсягом коштів,залучених у межах додаткового розміщення акцій (21 % від за-гального обсягу надходжень), лідирує Лондонська фондова бір-жа, тоді як у 2012 році вона займала третє місце за цим показни-ком. У 2013 році на Лондонській фондовій біржі було проведенокілька значних міжнародних угод, наприклад вторинний лістингСбербанку Росії (компанія вже включена в лістинг російської бір-жі), у результаті якого було залучено 4,0 млрд євро. Сума надхо-джень на майданчику NYSE Euronext зросла більш ніж удвічі —з 6,3 млрд євро — 2012 року до 14,4 млрд євро у 2013 році — за

153

рахунок збільшення кількості угод середнього розміру. На Іспан-ській фондовій біржі сума коштів, залучених у рамках додатково-го розміщення акцій, зросла більш ніж у два рази — з 3,4 млрдєвро 2012 року і до 8,1 млрд євро у 2013 році. Це відбулося пере-важно за рахунок залучення банком BancoPopular 2,5 млрд євро врамках четвертого за величиною додаткового випуску акцій уцьому році, який було проведено з метою зміцнення капіталу банку.

На Німецькій фондовій біржі DeutscheBörse 2013 року від-булося скорочення кількості додаткових випусків акцій, а та-кож зниження обсягу коштів, залучених у межах таких угод, —з 27,6 млрд євро у 2011 році до 10,6 млрд євро у 2013. У 2012 рокутакі високі показники обсягу залучених коштів у межах додатко-вих випусків акцій були отримані завдяки двом угодам: великомурозміщенню акцій банком Commerzbank з метою виплати коштів,отриманих від уряду Німеччини в період фінансової кризи, і роз-міщенню акцій PorscheAutomobil, німецького виробника автомо-білів, який збільшив обсяг капіталу для зниження рівня позико-вих коштів; сума коштів, залучених за цими двома угодами у2011 році, у загальному обсязі склала 15,2 млрд євро1. Усе це сві-дчить, що міжнародні банки активно використовують міжнарод-ний ринок для поповнення свого капіталу та укріплення ринко-вих позицій. Українські банки тільки починають виходити наміжнародний ринок ІРО, і цей механізм нарощування рівня капі-талізації банківської системи має значні перспективи.

Найпоширенішими на міжнародних ринках капіталу боргови-ми інструментами є єврооблігації (інша назва — «євробонди» —від англ. eurobonds). Євробонди — облігації, випущені у валюті,яка є іноземною для емітента (як правило), і розміщуються за до-помогою міжнародного синдикату андеррайтерів серед зарубіж-них інвесторів, для яких ця валюта також, як правило, є інозем-ною. Здебільшого позичальниками, що випускають євробонди, єуряди, корпорації, міжнародні організації, зацікавлені в одержан-ні коштів на тривалий період (від 7 до 40 років). Розміщуютьсяєвробонди інвестиційними та комерційними банками. Єврооблі-гації є одним з найнадійніших фінансових інструментів, тому ос-новними покупцями їх є інституційні інвестори: страхові та пен-сійні фонди, інвестиційні компанії.

Нині в обігу на міжнародних ринках налічується 37 поточнихєврооблігацій українських банків і корпорацій, а їх загальна сумастановить 15 458,3 млн дол. США. З цієї кількості 17 операцій

1 Офіційний сайт Pricewaterhouse Coopers у мережі Інтернет — http://www.pwc.com/.

154

з випуску єврооблігацій проведено сімома українськими бан-ками. За датою погашення найбільші виплати припадають на2018 рік, коли має відбутися 10 погашень єврооблігацій на сумублизько 10 млрд грн (рис. 2.18).

0

2

4

6

8

10

12

корпорації

банки

Рис. 2.18. Строки погашення єврооблігацій корпораціями та банками

Найбільшими майданчиками, де торгують єврооблігаціямиукраїнських банків і компаній, є Ірландьска фондова біржа, а та-кож Берлінська фондова біржа, за ними йдуть Швейцарська та Лон-донська фондові біржі (рис. 2.19). Найменшими ж обсягами євро-облігацій українських компаній торгують на Люксембурзькій фон-довій біржі, Позабіржовому ринку та NYSE Euronext (Париж).

Рис. 2.19. Структура єврооблігацій українських банківі компаній за біржовими майданчиками

155

Тож очевидно, що входження іноземного капіталу в банківсь-кий сектор України є об’єктивним явищем, оскільки банківськасистема не зможе стати конкурентоспроможними та досягти не-обхідного рівня капіталізації лише за рахунок внутрішніх ресур-сів. Для активізації процесу залучення іноземних інвестицій вУкраїну слід створити сприятливе інституційне середовище. Упроцесі входження іноземного капіталу в банківську системуУкраїни беруть участь дві групи суб’єктів-учасників: групи пря-мого та непрямого впливу. До першої групи належать суб’єкти,які безпосередньо провадять банківську діяльність, а до другоїякі опосередковано впливають на цей процес через створеннясприятливого інвестиційного клімату щодо розвитку іноземногобанківського бізнесу (рис. 2.20).

Суб’єкти—учасники входження іноземногокапіталу в банківську систему України

Група прямого впливу

Резидентита нерезиденти країни,що приймає капітал

Органи наглядута регулюванняІноземні інвестори

1. Міжнародні фінан-сові організації2. Представництва іно-земних банків3. Дочірні структуриіноземних банків4. Банки з іноземнимкапіталом більше 50 %у капіталі5. Банки з іноземнимкапіталом менше 50 %у капіталі6. Філії іноземних банків

1. Юридичні особи2. Фізичні особи3. Банки4. Небанківськіфінансові установи5. Міжнародніфінансово-кредитніустанови5. Держава

1. Базельський комітет2. НБУ3. Регулювальний бан-ківський орган країнипоходження капіталу4. Верховна РадаУкраїни5. КМУ6. Міністерство закор-донних справ7. Податкові органи8. Антимонопольнийкомітет

Група непрямого впливу

Рис. 2.20. Суб’єкти-учасники входження іноземного капіталув банківську систему України1

Подальший розвиток банківської системи значною мірою будевизначатися спільними зусиллями банківської системи щодо зро-

1 Владичин У. В. Економічна сутність іноземного банківництва / У. В. Владичин //Науковий вісник. — 2007. — № 17.2. — С. 147—151.

156

стання рівня її капіталізації, законодавчих та регулятивних орга-нів — у напрямі регулювання іноземного капіталу та визначенняумов його входження до національного банківського сектору, атакож держави — для розв’язання окреслених проблем на загаль-нонаціональному рівні. Регулювання доступу іноземного капі-талу в банківський сектор України потребує системного підходута має базуватися передусім на заходах підтримки конкурентосп-роможності вітчизняних банків з одночасним використаннямтехнологічних та організаційних переваг іноземних банків дляпідвищення інституційного потенціалу вітчизняної банківськоїсистеми загалом. Основним принципом регулювання процесів ін-теграції національного та іноземного банківського капіталу маєбути захист інтересів вітчизняних банків. В умовах глобалізаціїта міжнародної фінансової інтеграції розвиток будь-якої країнинеможливий без залучення іноземних інвестицій, які є важливимджерелом фінансування економіки1. За умов нестабільного роз-витку економіки України та обмеженості внутрішніх фінансовихресурсів, присутність іноземного капіталу в банківській системіУкраїни слід розглядати як необхідну умову її подальшого роз-витку та підвищення рівня її капіталізації.

1 Регулювання діяльності банків в умовах глобальних викликів: монографія /

[ Л. О.Примостка, М. І. Диба, О. О. Чуб та ін.] — К. : КНЕУ, 2012. — 459 с. C. 299.

157

ІННОВАЦІЇУ СФЕРІ БАНКІВСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ,

ПРОДУКТІВ І ПОСЛУГ

3.1. РОЗВИТОК ДИСТАНЦІЙНОГО БАНКІНГУУ ВІТЧИЗНЯНІЙ ПРАКТИЦІ

У сучасному світі інновації є не тільки одним із найважливі-ших чинників економічного зростання та структурних змін, вонистали суттю активізації розвитку всіх сфер економіки, у тому чи-слі й у банках. Останнім часом банківський ринок розробляє ін-новації, які допоможуть установі втримати діючого клієнта та за-лучити нових. За сучасних умов інформаційного суспільствадедалі частіше йдеться не про окремі інновації, а про інноваційнудіяльність банків як цілеспрямований постійний процес аналізуінноваційних можливостей і пошуку нових ідей і впровадженняїх у конкретні нові та більш досконалі продукти, послуги, техно-логії, організацію управління, входження з ними на конкурент-ний ринок і завоювання ринку. Тому сучасне визначення поняття«інновації» базується на ринковому і процесному підходах, вклю-чає соціальну складову та якісні характеристики, пов’язані з прог-ресивними змінами. Як зазначає П. Друкер, основне завдання інно-ваційної діяльності полягає в тому, щоб перетворити потреби су-спільства на нові можливості для прибуткового ведення бізнесу1 .

В інформаційному суспільстві особливу роль відіграють інно-вації, пов’язані з розвитком електронних сервісів, управліннямризиками, упровадженням інформаційно-комп’ютерних техноло-гій. Відбувається активна технологічна модернізація банків Украї-ни, зокрема шляхом впровадження дистанційного обслуговуван-ня клієнтів, яке відносять до комбінаторних, а в окремих випад-ках і до базисних інновацій, ураховуючи їх інноваційний потен-

1 Друкер, П. Ф. Энциклопедия менеджмента : пер. c англ. — М. : ООО «И.Д., Виль-ямс», 2006. — 432 с. — С. 42—43.

Розділ 3

158

ціал і вплив на конкурентоспроможність та ефективність банків-ської діяльності.

Однак в управлінні інноваційними процесами простежуєтьсявідставання вітчизняних банків від зарубіжних. У бiльшocтiукраїнcьких банкiв прoцеc управлiння iннoвацiями зoрiєнтoванийлише на вирiшення пoтoчних завдань, а йoгo якicть не вiдпoвiдаєcвiтoвoму рiвню та загальнoнацioнальним пoтребам рoзвиткубанкiвcькoї системи — підвищення ефективності та конкуренто-спроможності, забезпечення стабільного розвитку банків і поси-лення впливу їх на інноваційні процеси в економіці.

Україна за загальним інноваційним індексом Європейськогоінноваційного табло (ЄІТ) знаходиться в останній за рівнем інно-вативності — четвертій групі «країн, що наздоганяють» і відстаєвід «країн-лідерів» — приблизно у 3 рази, від «країн-послідовни-ків» — у 2 рази, від країн «помірні інноватори» — у 1,6 разу.Значне відставання інноваційного розвитку України безперечновпливає і на інноваційну діяльність банків та її ефективність. Узв’язку з цим важливого значення набуває розроблення теоретич-них і практичних аспектів забезпечення ефективної інноваційноїдіяльності банків, спрямованих не тільки на підвищення дохідно-сті інноваційної діяльності, а й на формування стратегій іннова-ційного розвитку банків, які позитивно впливають у цілому надіяльність і розвиток банків, підвищення їх ефективності та кон-курентоспроможності, забезпечують побудову банку майбутньо-го завдяки ефективному управлінню інноваціями сьогодні.

Інноваційна організація діяльності банків прийшла на змінуразовим нововведенням в епоху постіндустріального розвиткусуспільства. Забезпечення ефективної інноваційної діяльностібанків можливе за умови розгляду його як цілеспрямованого,складного, комплексного процесу, що ґрунтується на базовихпринципах інновацій, зорієнтованих на досягнення економічного,соціального і стратегічного ефектів, що виявляються в зростанніклієнтської бази, поліпшенні якості та доступності банківськихпослуг, зміцненні ринкової позиції, зниженні витрат і підвищенніконкурентоспроможності та ефективності.

Нині у банках найбільш поширеною інноваційною банківсь-кою системою є дистанційне банківське обслуговування (ДБО),яке поступово стає основною функцією банків1. Жоден банк неможе вважати себе конкурентоспроможним, якщо у нього немає

1 Лямин Л. В. Применение технологий електронного банкинга: риск-ориентирован-

ный подход / Л. В. Лямин. — М. : КНОРУС ; ЦИПСиР, 2011. — 336 с. — С. 8—10.

159

ефективних систем дистанційного банківського обслуговування(ДБО). Дистанційне банківське обслуговування — це спосіб на-дання банківських послуг клієнтові (як юридичній, так і фізичнійособі) з використанням засобів телекомунікацій (найчастіше те-лефон, інтернет) без безпосереднього візиту клієнта до банку.Дистанційним обслуговуванням банку правомірно називати на-дання банківських продуктів / послуг за запитом клієнта без без-посередньої взаємодії клієнта зі співробітником банку. Іноді та-кий вид діяльності називають іще системою віддаленого доступу,а одержувані клієнтами послуги — ONLINE послугами. Набір іякість пропонованих клієнтам продуктів і послуг визначаєтьсясистемою інноваційного банківського обслуговування, що вико-ристовується банком.

Електронний банкінг кардинально змінив способи і умови на-дання банківських послуг, здійснення технологічних процесів,апаратно-програмного забезпечення, факторів і джерел банківсь-ких ризиків, характеру банківського обслуговування клієнтів. Усеце не могло не позначитися й на змісті операційної діяльності бан-ку, результативних показниках, якості взаємодії з клієнтами, що вцілому привело до радикальних змін у банківській діяльності.

Дистанційне банківське обслуговування дозволяє банківськимустановам, використовуючи різні канали взаємодії з клієнтами(телефон, Інтернет), за допомогою різних засобів надавати нетільки традиційні банківські послуги, що реалізуються в будь-якому відділенні банку, але й нові продукти, які дають можли-вість на абсолютно іншому рівні якості задовольняти фінансовіпотреби клієнтів. На сьогодні майже всі банки застосовують різніформи дистанційного банківського обслуговування, такі як Ін-тернет-банкінг, «Банк-клієнт» , «Теле-банк» та ін. Ці форми ДБОхоча й відрізняються за способом надання послуг, заснованих насистемах доступу та передання інформації по одному з каналівзв’язку — комп’ютер, Інтернет, стаціонарний або мобільний те-лефон, однак усі вони мають низку переваг перед традиційнимибанківськими методами обслуговування клієнтів. До таких пере-ваг слід віднести:

• доступ до своїх рахунків і можливість проведення трансак-цій здійснюється з будь-якого місця, де є комп’ютер і доступ доглобальної мережі інтернет;

• сервіс доступний 7 днів на тиждень протягом 24 годин надобу;

• транзакції виконуються і підтверджуються миттєво — часобробки даних можна порівняти з обробкою даних у банкоматі;

160

• діапазон здійснюваних операцій досить широкий: від конт-ролю руху коштів по рахунках до подачі заявки на надання іпо-течного кредиту;

• значно нижча вартість обслуговування порівняно з тради-ційним обслуговуванням через відділення.

Перелік доступних банківських послуг і продуктів, що пропо-нуються за допомогою ДБО в режимі on-line через Інтернет, до-сить різноманітний. Тут можна виділити й віддалене управліннярахунками через систему «Клієнт — банк» та Інтернет-банк, сис-теми mobile bank, телефонний центр і можливість через телефон-ний центр банку подання заявки на виготовлення додаткових бан-ківських карт або підключення нових послуг і сервісів. Фактичнов усіх банках клієнтові надається можливість перевіряти стан по-точного рахунку, здійснювати грошові перекази, оплачувати елект-ронні рахунки. Більш складні системи дозволяють клієнтам скла-сти заявку на отримання кредиту, завантажити інформацію посвоїх рахунках на власний комп’ютер, ініціювати випуск додат-кової банківської карти або відкрити строковий депозит.

В умовах інтенсивного розвитку індустрії фінансових послугДж. Сінкі пропонує для банків інноваційну систему з п’яти ком-понент ФОКУС1, де компонента «О» пов’язана з використаннямінформаційних технологій. В. Бауер, М. Енгстлер, К. Скіннер,Д. Шпат2, 3 досліджують новітні технології банків у галузізв’язку та надання ІТ-послуг і обґрунтовують, що тільки банк,який «завжди на зв’язку» і «завжди готовий» обслужити клієн-та, працює в режимі 24 × 7 × 365, добре розуміє потреби своїхклієнтів, активно розробляє та впроваджує технології безкон-тактного локальноорієнтованого сервісу і має бездоганну орга-нізацію служби бек-офісу, пропонуючи своїм клієнтам обслуго-вування через філії та відео-інтернет, зуміє вижити в майбут-ньому. Бретт Кінг4 розглядає концепцію Банку 2.0, у контекстітого як поведінка споживачів і технології змінять майбутнє фі-нансових послуг.

1 Синки Дж. Мл.; Финансовый менеджмент в коммерческом банке и в индустриифинансовых услуг / Джозеф Синки мл. ; пер. с англ. — М. : Альпина Бизнес Букс, 2007. —1018 с. — С. 58—64.

2 Spath Diter, Bauer Wilhelm, Engstler Martin. Innovationen und Konzepte fur die Bankder Zukunft. — Gabler, Wiesbaden. — 2008. — 294 c.

3 Скиннер Крис. Будущее банкинга. Мировые тенденции в отрасли / пер. с англ. —Минск : «Гревцов Паблишер». — 2009.

4 Бретт Кинг. Банк 2.0. Как потребительское поведение и технологии изменят бу-дущее финансовых услуг / [Пер. с англ. М. Мацковской]. — М. : ЗАО «Олимп — Биз-нес», 2012. — 512 с.

161

Проблеми використання банками технологій електронногобанкінгу, забезпечення технологічної надійності банків, змінупрофілів ризиків при наданні безконтактних банківських послуг,окремі питання ефективності впровадження систем ДБО дослі-джуються багатьма вченими. Суттєвий вклад у дослідження ін-новаційного розвитку банків на основі використання систем ДБОта оцінки їх ефективності внесли вітчизняні вчені, праці якихприсвячені вивченню сутності банківських інновацій, їх класифі-кації, механізмам, технології, ризикам та оцінці ефективності відвпровадження дистанційної форми обслуговування клієнтів. Роз-роблені методики в основному стосуються оцінки ефективностіокремих проектів на рівні банку, і зазвичай не розглядають ком-плексно питання використання систем ДБО в контексті підви-щення ефективності, конкурентоспроможності з врахуванням ри-зик-орієнтованого та клієнтоорієнтованого підходів.

У результаті багато банків переключилися на впровадженнянових технологій і почали скорочувати свої філійні мережі, вва-жаючи, що вони більше не знадобляться для обслуговування клі-єнтів, оскільки останні будуть користуватися банкоматами, цент-рами телефонного обслуговування і, зокрема, онлайновими бан-ківськими послугами. Такі країни, як Великобританія, Нідерлан-ди, Бельгія та Німеччина різко скоротили кількість філій, зокремабанки Німеччини за 5 років закрили понад 2 тисячі філій1. Ви-вільнені за рахунок цього кошти спрямовувалися на освоєннятехнологій онлайнового обслуговування.

Проте нині більшість роздрібних банків на Заході усвідомили,що насправді споживачі хочуть багатоканального обслуговуван-ня, а філія є найважливішим каналом надання банківських по-слуг. Іншими словами, замість обслуговування через філію необ-хідно зосередитися на продажах через філію. Багато роздрібнихбанків на Заході намагаються більше не закривати свої філії, щобне втратити свої конкурентні позиції. Основою змін, що відбува-ються і головною їх рушійною силою є розуміння того, що он-лайновий банк є чудовий засіб самообслуговування, але поки щоне зовсім підходить для розроблення стратегії кредитування но-вого бізнесу або консультування зі складних фінансових питань.У цих сферах багато все ще залежить від особистого контакту зпрацівником банку. Клієнти готові звертатися до банків через Ін-тернет за простими продуктами, такими як кредитні карти, однак

1 Скиннер Крис. Будущее банкинга. Мировые тенденции в отрасли / Перевод с анг-

лийского/. — Минск: Гревцов Паблишер, 2009.

162

більш складні продукти, в основі яких лежать довірчі відносини(наприклад, пенсії, іпотека), необхідно продавати через філії.

Отже, вплив технічного прогресу на діяльність банків постій-но зростає, і це необхідно враховувати. Банки надають свої по-слуги як через філійні мережі, так і через інші канали — самооб-слуговування через Інтернет з виставленням рахунків і здійснен-ням платежів, центри телефонного обслуговування для дистан-ційної підтримки, банкомати для швидкого зняття і внесення го-тівки на рахунок, які служать хорошим доповненням до тради-ційних послуг.

Виходячи з наявних каналів зовнішнього інтерфейсу, техноло-гій ідентифікації та зв’язку, банкам доводиться переживати рево-люцію в галузі продуктів, послуг і схем постачання послуг, ово-лодівати технологіями, що полегшують ідентифікацію клієнтів,зокрема біометричними технологіями, для підвищення рівня без-пеки та надійності ідентифікації, а також технологіями високо-швидкісних мереж для надання відеозв’язку.

Д. І. Гафурова виокремлює такі риси банку майбутнього1:— банки зобов’язані надавати постійно й повсюди максималь-

ний набір послуг і продуктів;— новітні технології дозволяють людині віртуально спілкува-

тися з банком;— розвиток і широке використання в банківській практиці су-

часних інформаційних технологій. Ця тенденція прискорює «ви-мивання грошей» з банківської системи малих банків, а такожтих, які орієнтуються на разові та несистематичні операції.

Слід зауважити, що в процесі переходу від традиційного бан-ківського обслуговування до домінування ДБО експерти виокре-млюють чотири стадії2:

І стадія — традиційний банкінг. У відділеннях оформляєтьсязначна кількість паперових документів, альтернативні каналипрактично не використовуються (частка продажу становить мен-ше 1 %), частка трансакцій через віддалені канали становитьменше 40 %.

ІІ стадія — освоєння електронних каналів. Банк і клієнт освою-ють такі форми ДБО, як «банк-клієнт», інтернет-банкінг. Доку-ментообіг дедалі більше орієнтується на електронний документо-обіг, скорочується кількість паперових носіїв. Зростає викорис-

1 Гафурова Д. И. Развитие инновационных технологий в российском банковскомсекторе. — М. : Анкил, 2009. — 160 с. —С. 39.

2 Косарев В. Е. О перспективах развития дистанционного банковского обслуживания //Банковское дело. — № 9. — 2012. — С. 63—65.

163

тання альтернативних каналів, частка продажу становить близько5 %, частка трансакцій через віддалені канали — 60—80 %.

ІІІ стадія — багатоканальне обслуговування, включаючи тра-диційне обслуговування та через електронні канали. У доповнен-ня до інтернет-банкінгу освоюються мобільний банкінг та іншітехнології ДБО. Зростає якість послуг, а самі клієнти все більшенадають перевагу багатоканальному обслуговуванню, замість ві-зиту до банку. Обслуговування повністю відбувається через від-далені канали (частка трансакцій становить 80—90 %). Однакширокий спектр послуг надається, як і раніше, через відділеннябанку (альтернативні канали використовуються на 5—10 %).

ІV стадія — домінування ДБО. Усі основні банківські продук-ти обслуговуються й продаються через ДБО. Передбачається ви-сокотехнологічне обслуговування існуючих клієнтів з переведен-ням на 100 % трансакції дистанційно і 30 % — продаж черезвіддалені канали. Відділення банку обслуговують лише складнібанківські продукти, наприклад іпотеку.

Для банків освоєння віртуального простору дає багато пере-ваг, передусім за рахунок економії витрат. Дистанційне обслуго-вування дозволяє суттєво скоротити витрати на оренду та обслу-говування приміщень, зменшити чисельність персоналу, і відпо-відно витрати на заробітну плату. Завдяки економному онлайн-обслуговуванню банк може пропонувати більш вигідні умови,водночас прискорюючи процес обробки банківської інформації,що сприяє залученню нових клієнтів та освоєнню нових ринківбез відкриття додаткових офісів продажу.

Міжнародний валютний фонд підрахував, що вартість ручноїобробки трансакції у філії банку в середньому становить близько1 дол., а вартість трансакції через Інтернет — лише 1 цент. Ура-ховуючи значне здешевлення послуг з надання доступу до гло-бальної мережі, на сьогодні витрати на проведення банківськихоперацій через Інтернет коштують іще менше1.

Щодо України, то ринок ДБО наразі відстає від Європи таСША, і перебуває на рівні другої стадії та переходу до третьоїстадії розвитку ДБО. Водночас вітчизняні банки мають значнийпотенціал зростання для послуг ДБО. За даними дослідженьшведської компанії Business Unit Networks Ericsson, в Україні5,4 млн користувачів Інтернет, і 70 % населення великих містУкраїни мають доступ до мережі.

1 Ревенков П. В. Дистанционное банковское обслуживание: актуальные направления

регулирования // Банковское дело. — 2012. — № 9. — С. 57—62. — С. 57.

164

За допомогою систем дистанційного обслуговування клієнтиможуть здійснювати оперативне ведення власних рахунків у бан-ку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договоріміж банком і клієнтом. Дистанційне обслуговування рахунка клі-єнт може здійснювати за допомогою систем «клієнт-банк», «клі-єнт-Інтернет-банк», телефонний банкінг із використанням елект-ронних розрахункових документів.

На сьогодні значна кількість українських банків надають по-слуги електронного банкінгу. Клієнти можуть не тільки перево-дити гроші з одного рахунка на інший (у т. ч. поповнювати депо-зитні й карткові рахунки), але й переказувати через мережу грошів інші банки, конвертувати кошти, відкривати й закривати вкла-ди, надавати додаткові послуги. В Україні запущено банк безвідділень BitBank — це ІТ-компанія, що буде продавати банків-ські послуги за моделлю, подібною до російського банку ОлегаТінькова ТКС.

І хоча варіантів дистанційного банківського обслуговування вукраїнській практиці багато, але при цьому частка коритувачівще не значна. У Західній Європі, за оцінками експертів, до 2020 р.частка клієнтури ДБО становитиме близько 60 %, а в Росії — невище 7—10 %1. Існують різні причини, які негативно впливаютьна розвиток дистанційного обслуговування. Одна з них — це ви-сока вартість надійних систем, які мають широкі можливості, ре-алізують різні канали інформаційної взаємодії (Інтернет, мобіль-ний зв’язок, телефонне обслуговування і тощо) і добре захищенівід несанкціонованого доступу. Сьогодні багато банків витрача-ють на розвиток обслуговування через інтернет, самообслугову-вання і мобільного банківського обслуговування майже п’яту ча-стину своїх інвестицій2.

Щодо четвертої стадії розвитку ДБО, то їх представниками єонлайн-банки. Спеціалізовані онлайнові банки — це невеликі бан-ки, які мають значні переваги перед традиційними, оскільки їм непотрібно утримувати відділення. Так, активи найбільш старогоонлайнового банку в США Bank of Internet USA становлять2 млрд дол., онлайнового банку First Internet Bank of Indiana,в якому працюють 32 співробітники, активи становлять

1 1. Лямин Л. В. Проблемы управления рисками, связанными с электронным банкин-

гом / Л. В. Лямин // Банковское дело. — 2010. — № 10. — С. 74—78.2 Тысячникова Н. А. Риски интернет-банкинга: принципы и организация надзора /

Н. А. Тысячникова // Банковское дело. — 2010. — № 10. — С. 79—82.

165

500 млн дол.1. За своєю суттю онлайнові банки в прямому розу-мінні не є банками, а створюються на партнерських засадах з фі-нансовими організаціями, які управляють депозитами і надаютькредити. При цьому прогнозується досить оптимістичне майбут-нє онлайнових банків, оскільки вони можуть надавати дешевшіякісні послуги порівняно з традиційними банками.

У США і Європі налічується значна кількість онлайнових бан-ків і спостерігається нова хвиля їх зростання. Онлайнові банки заінноваційною спрямованістю орієнтуються на піонерну страте-гію, здійснення радикальних нововведень і розвиток попиту напринципово нові продукти. При веденні електронних банківськихоперацій вони активно використовують переваги інноваційнихтехнологій і успішно конкурують з традиційними банками в тех-нологічному плані. Клієнти таких банків стають ті, хто розумієпереваги ведення бізнесу в онлайновому режимі. Головними ко-ристувачами послуг інтернет-банкінгу є високоосвічені й підго-товлені в технічному плані індивідуальні споживачі, які маютьдостатній рівень доходів.

На сьогодні банки пропонують досить широкий спектр послугз використанням технологій ДБО. Таких послуг для населення єблизько десяти, з них найбільш поширені:

• Інтернет-банкінг — надання послуг ДБО на основі банківсь-кої системи платежів через інтернет;

• мобільний банкінг — надання послуг ДБО з використанняммобільних технологій. Уважається, що в найближчі роки мо-більні сервіси забезпечать максимальний приріст клієнтськоїбази банків.

Надання послуг «Інтернет-банкінгу» дозволяє клієнтам дистан-ційно управляти власними коштами, а саме:

— отримувати інформацію про залишки на рахунках у будь-який час;

— отримувати виписки по рахунках;— підключатися до послуги «SMS-повідомлень»;— погашати кредити в банку;— отримувати інформацію про мінімальний платіж для кре-

дитних карт у банку;— переводити платежі з картки на картку;— здійснювати платежі на користь третіх осіб та ін.

1 Растущий потенциал онлайновых банков. Независимые специализированные ин-

тернет-банки находят свою нишу на рынке финансовых услуг // Банковская практика. —№ 2011. — С. 40—46.

166

Мобільні платежі включають низку послуг, що базуються навикористанні мобільного телефону, серед них переказим, щоздійснюються шляхом SMS-повідомлення, платежі в торговихавтоматах за рахунок авансу коштів, внесених оператору зв’язку,платежі з використанням банківських карт, а також платежі черезсистеми мобільного банкінгу. Загалом за наявності бізнес-моделіналежного рівня і використання технічних рішень, що відповіда-ють інтересам користувачів, мобільні платежі володіють потенці-алом замінити собою більшість традиційних платіжних інстру-ментів (наприклад, чеки, банківські карти, і головне — готівковікошти). Пристрої мобільного зв’язку дійсно є достатньо багато-цільовим мікрокомп’ютером, у розпорядженні якого знаходитьсякілька каналів зв’язку, досить великий обсяг пам’яті та великийпотенціал щодо обробки операцій. Порівняно з банківськими кар-тками і чеками, пристрої мобільного зв’язку здатні забезпечитипояву дійсно нових платіжних послуг. І хоча мобільні платежі щетільки завойовують ринок платіжних послуг, однак вважаєтьсявже сьогодні, що мобільні платежі як засіб здійснення платежів умайбутньому стане домінуючим.

До переваг мобільних платежів відносять1:• зникнення географічних і часових перешкод, можливість

здійснювати платежі в будь-якому місці та в будь-який час;• зростання безпеки здійснення платежів завдяки технічним

рішенням, передбаченим виробниками мобільних телефонів, атакож за рахунок розширення можливостей ідентифікації корис-тувачів;

• прискорення процесу здійснення платежів завдяки вбудова-ним у мобільний телефон інтерфейсам передачі даних, у т. ч. затехнологією NFC;

• можливість отримання додаткових послуг, у т. ч. миттєвогодоступу до балансу рахунка, створення архіву трансакцій, обнов-лення інформації за допомогою каналів мобільного зв’язку абостворення резервної копії платіжної інформації, що дозволяє од-разу після передачі на інший телефон використовувати його дляздійснення платежів;

• різноманітні синергетичні сервіси, що використовують ме-ханізми ідентифікації для контролю доступу.

Потенційні обсяги мобільних платежів настільки великі, щоїх вартість знизиться найближчим часом. Повністю електронні

1 Харри Лейнон, Обаева А. С., Сумбулов П. В. Мобильные платежи: что нового, а что

из хорошо забытого старого? // Деньги и кредит. — 2012. — № 3. — С. 39—48.

167

трансакції, що здійснюються клієнтом у режимі самообслугову-вання і які мають високий рівень безпеки, значно знизять витратиемітентів і еквайрерів на обробку операцій. Крім того, заміщеннязначної частини готівкових платежів мобільними платежами знач-но знизить витрати на обслуговування грошової маси. Знизятьсяпотреби в банкоматах, сховищах, перевезенні готівкових грошей,їх сортуванні, упакуванні та ін.

На сьогодні існують два основних тренди у сфері мобільнихплатежів: прості перекази грошових коштів за допомогою мобіль-них телефонів і технологічно більш розвинуті платежі з викорис-танням мережі Інтернет і технології NFC, здійснювані переважноз використанням смартфонів. Тренди мають різну цільову ауди-торію і різні концепції ведення бізнесу.

Прості перекази за допомогою мобільних телефонів швидкозміцнили свої позиції й досить широко використовуються в краї-нах, що розвиваються, тим самим розширивши доступ населеннядо фінансових послуг. Другий тренд розвитку мобільних плате-жів виник завдяки використанню електронних платежів черезмережу Інтернет з використанням більш складних пристроїв мо-більного зв’язку, так званих смартфонів. Зазначені платежі маютьіншу цільову аудиторію — громадяни розвинених індустріальнихкраїн, що користуються банківськими послугами. Цей вид мо-більних платежів був створений для підтримки електронної і мо-більної комерції. Таким чином, мобільний телефон став мініатю-рним web-терміналом.

Безумовно, мобільні платежі мають високу ефективність і низ-ку синергетичних переваг, що дозволяє їм конкурувати з готівко-вими коштами, але в цілому суть послуги залишається як і рані-ше — це переведення коштів від платника до отримувача.

На сьогодні перспективним напрямом для банків є організаціябанківського бізнесу через соціальні мережі з використанням ін-струментів CRM — системи управління взаємовідносинами з клі-єнтами, що означає перехід від продуктоорієнтованої до клієнто-орієнтованої моделі ведення бізнесу.

За умов зростаючої конкуренції посилення вимог регулятора,постійних зовнішніх і внутрішніх загроз банки мають постійнореалізовувати нові стратегії розвитку та просування на ринку, якіб забезпечили конкурентні переваги, стабільність і зростання.Посилення боротьби за клієнта зумовили в банківській сфері пе-рехід від моделі бізнесу «produkt-based» до «relationship-oriented».Ці якісні зрушення стали основою поняття «Банк 2.0». У моделі«produkt-based» (продуктоорієнтований підхід) основною цінніс-

168

тю було для банку «гарний продукт», наприклад, кредити з низь-кими процентними ставками, кращі умови за депозитами тощо.

У моделі «relationship-oriented» «гарний продукт» також по-трібний, але набагато важливішим є побудова стійких, довго-строкових і довірливих відносин з клієнтом, що ґрунтуються нарозумінні потреб клієнта, наданні йому якісного та своєчасногообслуговування. Конкурентну боротьбу виграє той, хто зможепобудувати з клієнтом більш міцні, довгострокові й довірчі від-носини, тобто завоює його лояльність.

А досягнути цих цілей без використання соціальних мережбанкам практично неможливо. На сьогодні технології викорис-тання соціальних мереж і соціальних медіа — один з найбільшважливих інструментів, який, за правильного використання, даєзмогу вибудувати довірчі відносини завдяки зручній інтерактив-ній взаємодії з клієнтом. Спілкуючись із клієнтами через соціаль-ну мережу, банк стає ближчим, доступнішим, прозорішим дляклієнта. Створюється враження, що кожен клієнт є важливим длябанку. Таке спілкування висуває підвищені вимоги до банку зпогляду відкритості, гнучкості, швидкості реагування, однакдозволяє отримати дуже якісний і швидкий зворотний зв’язоквід клієнта з будь-якого питання, а також значно підвищити їхлояльність.

Якщо банк не зможе забезпечити таке спілкування через со-ціальні мережі, то ефект буде негативним. Проаналізувавши си-туацію, що склалася на сьогодні, слід зазначити, що далеко не всібанки усвідомлюють важливість і перспективність соціальнихмереж. Багато банків сприймають соціальні мережі, як інстру-мент маркетингу, а не як вирішення завдання щодо підвищенняякості сервісу, боротьби за клієнта. Багатьом банкам бракує сис-темної роботи з клієнтом через соціальні мережі, немає контролюза своєчасністю та якістю наданих відповідей.

Крім забезпечення безпосереднього зв’язку з клієнтом, соціальнімережі є потужним інструментом маркетингу, вони поступово замі-нюють такі популярні раніше інтернет-технології, як електроннапошта, месенджери, форуми, а такі як голосовий і відео інтернет-зв’язок, блоги поступово інтегруються в соціальні мережі.

За сучасних умов соціальна мережа стає важливим каналомпродажу банківських продуктів. Інформація, що її розміщує клі-єнт у соціальній мережі, є відображенням його інтересів, статусу,здійснюючи постійний моніторинг, збір, аналіз інформації проклієнта, її можна використати під час продажу банківських про-дуктів. За персоналізацією продажу майбутнє, яке залежить від

169

ефективності роботи банків із соціальними мережами вже сього-дні. Використання такого інструменту, як соціальний CRM, надаєбанку можливості ведення ефективного і конкурентоспроможно-го бізнесу через соціальні мережі та соціа-медіа. СоціальнийCRM дозволяє1:

1) організувати відстежування та аналіз значного обсягу інфор-мації, пов’язаного з брендом, іміджем, репутацією банку, продук-тами та послугами, що надає змогу оцінити поточну ситуацію,тенденції та покращити тактичне і стратегічне управління в банку;

2) об’єднати інформацію, якою володіє банк, з інформацією,яка міститься в соціальних мережах, що дозволить покращити ре-зультати продажу і маркетингу;

3) збільшити обсяги продажу за рахунок використання нового,дешевого, масового каналу продажу;

4) забезпечити якісну підтримку клієнтів у соціальній мережіза рахунок чіткого контролю та оцінки їх діяльності;

5) знизити витрати на підтримку клієнтів за рахунок залучен-ня до процесу підтримки сегмента «prosumers» («продвинутих»клієнтів).

Головною рисою банку майбутнього є орієнтація на розвитоквисокотехнологічних продуктів і послуг, інноваційна інтернет-спрямованість і активна робота через соціальні мережі, зокремачерез Facebook або інші соціальні мережі в режимі online з вико-ристанням відео-звязку, мати можливість відкрити розрахунко-вий рахунок, залишити заявку на кредит, звернутися з питаннямчи проблемою. Усе це дозволить вийти банкам на новий рівеньвзаємодії з клієнтами.

Отже, еволюція у поведінці споживачів та їх підходах до ве-дення бізнесу, нові технології і боротьба за онлайнових клієнтівсвідчать про зміцнення позицій банків, які надають онлайнові по-слуги, наявності конкурентних переваг і підвищення ефективностізавдяки стратегії лідерства за витратами — прагнення надаватиклієнтам найбільш дешеві і привабливі послуги завдяки впрова-дженню фінансових та технологічних інновацій, що забезпечуютьконкурентні переваги внаслідок більш низької вартості та підви-щення якості, розширення асортименту банківських послуг, зрос-тання ефективності маркетингової діяльності. Найближчим часомна онлайновий банкінг чекають суттєві зміни, значно розшириться

1Банк 2.0. Организация банковского бизнеса через социальные сети с использовани-

ем инструментов CRM [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://ibusiness.ru/blogs/19618

170

його частка на ринку банківських послуг. Інтернет-банкінг станебільш доступним для масового споживача, тож дедалі більше клієн-тів будуть користуватися онлайновими послугами.

Основні проблеми, що стримують розвиток технологій ДБО, —це відсутність відповідних законодавчих актів, які регулювали бцей вид діяльності, рівень кібершахрайства, який стрімко зростаєв процесі розвитку електронних технологій, розширення функ-ціоналу платіжних карт і каналів дистанційного банківського об-слуговування.

Нині відбувається зародження банку нового типу — «Банк2.0», який «завжди готовий»: він завжди на зв’язку, завжди до-ступний, завжди на висоті, завжди готовий до обслуговуванняклієнта1. Майбутнє банкінгу пов’язують, насамперед, з новітні-ми технологіями в галузі радіочастотної ідентифікації [RFID),технології комунікації в ближній зоні [NFC), біометрії, Internet2, безпровідного зв’язку WiMAX, зі змінами в організації та ін-фраструктурі бек-офісу роздрібного банку, а також з реалізаці-єю концепції Web 2.0 з позиції як клієнта, так і банку. Як такуінновації вплинуть на розвиток банків з урахуванням ризиків таефективності? Відповісти на ці питання складно і практичнонеможливо без впровадження нових підходів до статистичноїзвітності, які дозволять отримати необхідну інформацію дляоб’єктивної оцінки ситуації в банках та в цілому по банківськійсистемі.

3. 2. ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИТА МЕТОДИ ДИСТАНЦІЙНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

КЛІЄНТІВ БАНКІВ

Інноваційна орієнтація діяльності банку передбачає фокусу-вання його зусиль і можливостей на технологічних, організацій-них та облікових аспектах при виявленні ним реальних і потен-ційних запитів клієнтів і пошуку способів їх найкращого задо-волення, виходячи з фінансових, кадрових, організаційних, тех-нологічних, законодавчих та інших обмежень. За умов жорсткоїконкуренції банки просто змушені не тільки розширювати пере-

1 Spath Diter, Bauer Wilhelm, Engstler Martin. Innovationen und Konzepte fur die Bankder Zukunft. — Gabler, Wiesbaden. — 2008. — 294 c.

Скиннер Крис. Будущее банкинга. Мировые тенденции в отрасли / Перевод с анг-лийского.— Минск: Гревцов Паблишер. — 2009.

171

лік своїх фінансових та інформаційних продуктів і послуг, але йактивно освоювати нові перспективні сервіси, що дозволяютьшвидко і якісно їх надавати, зробити максимально простими йдоступними для клієнтів.

Банківські інновації класифікуємо за сферами їх застосування:— процесні інновації (технології, управління, процедури);— продуктові інновації (створення нових продуктів та по-

слуг);— маркетингові інновації (нові сфери застосування та просу-

вання продукту);— організаційні інновації.Стратегія всебічної присутності та доступності відповідає

впровадженню процесних інновацій у діяльність банківськихустанов, а саме дистанційному обслуговуванню клієнтів. Якщобанк зацікавлений у залученні більшої кількості клієнтів та отри-манні максимального прибутку, він мусить надати обслуговуван-ня в будь-який час і в будь-якому місці. Головною метою вико-ристання засобів і прийомів дистанційного обслуговування вбанківській діяльності є надання рівних можливостей оперуванняфінансовими інструментами в будь-яких регіонах країни та за їїмежами. Це забезпечує принципово новий рівень доступності бан-ківського бізнесу за збереженні чи підвищення його якості за ра-хунок створення мобільного інформаційного середовища та ско-рочення витрат на одного клієнта, порівняно з традиційними сис-темами обслуговування.

Дистанційна форма обслуговування клієнтів банків не зале-жить від відстані та часу, оскільки електронні канали працюютьцілодобово та у будь-якій точці земної кулі, там, де є системателекомунікації. Для клієнта зникають поняття «операційнийдень», «технічна перерва», а головне — змінюється характерйого взаємодії з банком. Клієнт отримує можливість вільноговибору каналів доставки для себе залежно від власного стилюжиття, розміру доходів, місця перебування, терміновості опера-ції. Відповідно змінюється економічна поведінка клієнта: вінможе переходити від самообслуговування до користування по-слугами консультанта залежно від свого рівня освіти, довіри талояльності до банку. Розглянемо можливості та переваги різнихформ ДБО.

1) Інтернет-банкінг — один із видів дистанційного банківсь-кого обслуговування, засобами якого доступ до рахунків та опе-рацій за рахунками забезпечується в будь-який час і з будь-якого

172

пристрою за допомогою мережі Інтернет (протоколи передачі да-них HTTP, HTTPS, SSL, XMPP тощо)1.

По суті, можливості Інтернет-банкінгу є якісно новим етапомрозвитку системи «клієнт-банк», завдяки якій через мережу Ін-тернет клієнт дістає можливість віддаленого доступу до послугбанку. Принциповою перевагою Інтернет-банкінгу є відсутністьприв’язки клієнта до конкретного робочого місця чи програмногозабезпечення. Для власників кількох рахунків у різних банкахпри використанні Інтернет-банкінгу немає необхідності корис-туватися спеціальним програмним забезпеченням на робочомумісці. Практично з будь-якої частини світу, маючи комп’ютері підключення до мережі Інтернет, клієнт отримує захищенийдоступ до інформації про стан своїх рахунків у різних банкахі можливість виконувати більшість стандартних банківських опе-рацій.

Стандартний перелік послуг, що надаються банком за допомо-гою цього каналу дистрибуції, зазвичай включає:

— надання банківської інформації загального користування,зокрема, щодо умов вкладів і видання позик, курсів валют тощо;

— купівля та продаж валюти;— відкриття депозитів;— надання авторизованої інформації про стан рахунків клієнта

(залишки, обороти, виконання виписок за певний період);— оплата товарів, страхових полісів, комунальних послуг;— платежі в межах банку;— платежі в національній та іноземній валютах у межах країни;— платежі в національній та іноземній валютах закордон;— оформлення заяв на підключення до інших послуг (sms-

банкінг, картки, депозити, кредити тощо).Цей різновид віддаленого банкінгу є найбільш прогресивним,

зручним і перспективним. Клієнту немає потреби купувати чивстановлювати спеціальне програмне забезпечення, оскільки длявиконання операцій використовується стандартний браузер(Google Chrome, Internet Explorer, Opera, Mozilla тощо).

Для Інтернет-банкінгу доцільно використовувати методикуоцінювання аналітичного агентства Markswebb Rank & Report та«Mobile Banking Evaluation Framework», або MoBEF («Системаоцінювання рішень мобільного банкінгу»). Ця методика базуєть-ся на тому, що зручність користування інтерфейсом Інтернет-

1 Інтернет-банкінг [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://uk.wikipedia.org/wiki/Інтернет-банкінг. — Назва з екрана.

173

банкінгу прямо пропорційно залежить від його функціональнихможливостей, відповідно до цього побудована шкала оцінювання(рис. 3.1).

подання заявок на випуск та перевипуск банківських картокподання заявок на отримання кредитів та кредитних карток

перекази фізичним та юридичним особам усередині та поза банком за

Рис. 3.1. Шкала оцінювання Інтернет-банкінгуза методикою агентства Markswebb Rank & Report, виходячи

з його функціонального наповнення1

У системі оцінювання Інтернет і мобільних рішень банківсь-кого обслуговування (Mobile Banking Evaluation FrameworkMoBEF), розробленій М. Заріфополусом та А. Економідесом урамках дослідження «Evaluating Mobile Banking Portals» («Оцін-ка мобільних банківських порталів»), запропоновано шість ка-тегорій оцінювання: інтерфейс; навігація; контент; послуги щопропонуються; надійність; технічні аспекти функціонування(табл. 3.1).

1 Шкала рейтинга, Markswebb Rank & Report [Електронний ресурс]. — Режимдоступу :

http://markswebb.ru/e-finance/mobile-banking-rank/scale/. — Назва з екрана.

174

Таблиця 3.1СИСТЕМА ОЦІНЮВАННЯ ІНТЕРНЕТ

І МОБІЛЬНИХ РІШЕНЬ БАНКІВСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯMOBILE BANKING EVALUATION FRAMEWORK MOBEF

Критерій Зміст критерію

1) за категорієюінтерфейс

Інтернет-сторінка лаконічна та не перевантажена інфор-мацією

Ефективне використання вільного місця на сторінці

Ефективне та лаконічне поєднання кольору та графічнихрішень

Веб-сайт є візуально привабливим

Мультимедійне наповнення та графіка допомагають орі-єнтуватися на сайті

Зазначена інформація лаконічна та актуальна

Веб-сайт однаково добре відображається на всіх пристроях

Є можливість вибору мови

Передбачені можливості для людей з особливими по-требами

2) за категорієюнавігація Інтуїтивність у користуванні

Раціональна організація наповнення

Меню є зрозумілим та лаконічним

Доступна мапа сайту

Простота навігації

Сайт легко знайти в мережі Інтернет

Можливість здійснення користувацьких налаштувань

Розподіл між корпоративними клієнтами та клієнтами— фізичними особами

Доступний пошук по сайту

Чітке відображення та робота посилань

3) за категорієюконтент: Доступна повна інформація про наявні послуги

Доступна повна інформація про вартість послуг

Доступна повна інформація про умови здійснення об-слуговування

175

Продовження табл. 3.1Критерій Зміст критерію

Доступна повна інформація про рівень захищеності табезпеки

Доступна повна інформація про технічні вимоги для ви-користання сервісу

Наявні ознайомчі та демо-матеріали

Наявна інформація про банк та його діяльність

Є можливість оперативно зв’язатися зі спеціалістом банку

Доступні різні канали зв’язку зі спеціалістами банку

Відсутні інші рекламні матеріали, крім банківських

Цілодобова підтримка

Якість здійснення підтримки

Інструктивні матеріали для здійснення окремих послуг

4) за категорієюпослуги Легкість використання послуг, що пропонуються

Можливість зміни персональних даних

Наявність механізму підтвердження транзакцій

Наявність необхідних інструментів для аналізу пропози-цій (кредитний/депозитний калькулятор тощо)

Регулярні оновлення системи

Наповненість послугами

Управління рахунками

Управління депозитами

Можливість сплати за послуги

Можливості для корпоративних клієнтів

Можливість цілодобового обслуговування

Додаткові послуги

Наявність спеціальних пропозицій

5) за категорієюнадійність Легкість реєстрації в системі

Легкість авторизації

176

Закінчення табл. 3.1Критерій Зміст критерію

Можливість налаштування профілю

Можливість реєстрації телефоном чи у відділенні

Інформування за допомогою електронної пошти

Підтримка іноземних мов

Відображення історії транзакції

Доступність у вихідні та святкові дні

Швидкість обслуговування

Швидкість реагування на проблеми

6) за категорієютехнічні аспектифункціонування

Швидкість завантаження

Ефективність використання кешу

Забезпечення схоронності персональної інформації

Шифрування передачі даних

Наявність файєрволу

Наявність сертифікатів безпеки

Авторизація за допомогою телефону

Наявність кількох варіантів аутентифікації

Автоматичне завершення сесії

Використання цифрового сертифіката та ЕЦП (електрон-ний цифровий підпис)

Система «Клієнт-банк» — це програмно-технічний комплекс,який дозволяє клієнту керувати своїм рахунком за допомогоюпрограмного забезпечення, установленого на комп’ютері, черезяке здійснюється зв’язок із сервером банку. Банки розробляютьпрограми «Клієнт-Банк» самостійно, або купують уже готовупрограму в організації, що володіє правами на неї, і пристосову-ють до власної автоматизованої банківської системи 1.

Оскільки зв’язок між комп’ютером клієнта і комп’ютерноюмережею банку здійснюється за допомогою комунікаційних

1 Дистанционное банковское обслуживание [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://ru.wikipedia.org/wiki

177

ліній загального користування, система «Клієнт-Банк» маєвідповідати вимогам НБУ щодо захисту електронних банків-ських розрахунків. Кожний програмний комплекс «Клієнт-Банк» проходить в НБУ перевірку на відповідність вимогамбезпеки передачі інформації та іншим технічним вимогам, приуспішному результаті якої розробник отримує сертифікат від-повідності1.

Функціонал системи «Клієнт-Банк» та Інтернет-банкінгу посуті є майже однаковим. Основними відмінностями між ними єтехнологія аутентифікації та технологія зв’язку між пристроємклієнта та банківським сервером. У системі «Клієнт-Банк» потріб-не програмне забезпечення встановлюється та використовуєтьсяна пристрої клієнта, надсилаючи прямі вказівки на банківськийсервер, натомість в Інтернет-банкінгу використовується лишепрограмне забезпечення встановлене на сервері банку, а доступдо нього клієнт отримує за допомогою захищеного Інтернет-протоколу, використовуючи звичайний браузер.

Загалом, система «Клієнт-Банк» має більше недоліків, ніж пе-реваг, порівнянно з Інтернет-банкінгом, а саме:

— оскільки «Клієнт-Банк» установлюється на чітко визначе-ному пристрої, то переказ коштів з використанням системи по-требує присутності в цьому місці керівних осіб підприємства, якінаділені правом першого і другого підпису. Інакше керівникипідприємства мусять відкрити електронний підпис іншим особам,що збільшує небезпеку несанкціонованого використання коштівна поточному рахунку;

— якщо програмне забезпечення на стороні банку (сервері)змінюється розробниками, у більшості випадків змін потребуєі програмне забезпечення на стороні клієнта, створюючи додат-кові витрати на підтримку та незручності для кінцевих користу-вачів;

— для банку виникають технологічні ризики, що їх він не взмозі контролювати, а саме ризики пошкодження чи порушенняроботи оригінального програмного забезпечення іншими програ-мами, установленими на пристрої клієнта, що трапляється дужечасто і може призвести до незручностей, або навіть прямих збит-ків для користувача. Це також створює додаткові витрати на про-грамну підтримку, та може негативно вплинути на ставлення клі-

1 Практична бухгалтерія - Система «Клієнт-Банк» [Електронний ресурс]. — Режим

доступу :http://dtkt.com.ua/automation/kl-bank/ukr/47 bank1.html. — Назва з екрана.

178

єнта до банку, програмне забезпечення якого виявилося ненадій-ним1.

Та найбільшим недоліком системи «Клієнт-Банк» є те, що їївикористання обмежене у просторі місцем знаходження при-строю, на якому встановлене відповідне програмне забезпечення.

3) Смс-банкінг, або мобільний банкінг, — один із видів дистан-ційного обслуговування клієнтів банків, за допомогою якого до-ступ до рахунків та операцій за рахунками забезпечується в будь-який час з використанням номера мобільного телефону клієнта,що зареєстрований у банку. Для виконання операцій використо-вуються SMS-повідомлення. Тож немає потреби встановленнядодаткового програмного забезпечення на мобільний телефон(зокрема JAVA програми) чи використання каналів мобільногоІнтернет-зв’язку.

Як правило, послуги SMS-банкінгу включають:— підтвердження виконання операцій, що змінили доступний

залишок за рахунком (списання або зарахування коштів, блоку-вання коштів);

— запит інформації про рахунок (доступний залишок, баланс,кредитний ліміт, заблокована сума);

— запит інформації про останні операції за рахунком;— тимчасове блокування платіжної картки;— розблокування платіжної картки;— тимчасове скасування лімітів з використання платіжної

картки;— нагадування про закінчення терміну дії картки;— нагадування про обов’язкові платежі клієнта (зокрема, по-

гашення заборгованості за кредитом);— оплата рахунків про надані небанківські послуги (зокрема

комунальні, зв’язок);— придбання ваучерів передплачених послуг (мобільні опера-

тори, Інтернет);— пряме поповнення балансу SIM (USIM, R-UIM)-карти за

вказаним номером телефону 2.4) Еквайринґ (англ. Acquiring) — діяльність щодо технологіч-

ного й інформаційного обслуговування торговців і виконаннярозрахунків з ними за операції, здійснені із застосуванням спеці-

1 Практична бухгалтерія - Система «Клієнт-Банк» [Електронний ресурс]. — Режимдоступу :

http://dtkt.com.ua/automation/kl-bank/ukr/47 bank1.html. — Назва з екрана.2 SMS-банкінг, стаття з вікіпедії [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://uk.wikipedia.org/wiki/ SMS-банкінг. — Назва з екрана.

179

альних платіжних засобів (банківських карток). Як один із видівдистанційного обслуговування клієнтів банків, еквайринґ даєзмогу здійснювати розрахунки між підприємствами торгівлі (на-дання послуг) та споживачами за допомогою використання такзваних POS-терміналів (від англ.Point Of Sale — точка прода-жу) — електронних пристроїв, що зчитують дані пластиковоїкартки з магнітної смуги або чіпа, розташованого на ній, і зв’я-зуються з банком по електронних каналах зв’язку для передачівказівок на проведення оплати з рахунка власника картки на ра-хунок продавця, крім того він використовується для ідентифікаціїїї держателя, для способу фіксації інформації та як аналог пла-тіжних засобів.

Сума операції вводиться із клавіатури (якщо це POS-термінал,інтегрований у касу, то сума береться з даних каси до оплати). Усідані операції друкуються на чеку терміналом і синхронізуються зреєстраторами розрахункових операцій.

Наявність POS-термінала дозволяє приймати до оплати всі ти-пи міжнародних банківських карт, включаючи найпоширенішіелектронні карти «Visa» та «Master Card», що значно прискорюєпроведення операції оплати і скорочує термін відшкодуваннягрошових коштів за проведеними операціями1.

Крім того, існує й Інтернет-еквайринг — прийом до сплатиплатіжних карт через Інтернет з використанням спеціально роз-робленого web-інтерфейсу, що дозволяє провести розрахунки вІнтернет-магазинах і сплатити на спеціальних електронних пла-тіжних системах за різні послуги (мобільний зв’язок, комунальніпослуги, Інтернет, фіксований телефонний зв’язок тощо).

5) Банкомат — електронний програмно-технічний комплекс,призначений для здійснення автоматизованих операцій видачігрошових коштів, зокрема з використанням платіжних карт, пере-дачі розпоряджень банку про перерахування грошових коштів збанківського рахунка клієнта та виконання інших операцій: опла-ти товарів, комунальних послуг, послуг мобільного зв’язку тощо;для автоматизованого складання документів, що підтверджуютьвідповідні операції (видача паперових касових чеків).

Важливо зазначити, що використання банкоматів уніфікованоєдиними платіжними системами (Visa, Mastercard, AmericanExpress, НСМЕП та ін.), що дає змогу утримувачам банківськихкарток користуватися банкоматами, котрі обслуговують відповід-

1 Еквайринг, стаття з вікіпедії [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://uk.wikipedia.org/wiki/Еквайринг. — Назва з екрана.

180

ні платіжні системи, незалежно від приналежності тому чи ін-шому банку. Завдяки цьому географія використання банківськихкарток, а отже, й можливість скористатися відповідними послу-гами банку є майже необмеженою, оскільки сьогодні банкоматможна знайти майже у будь-якій точці світу, а всього їх налічу-ється понад 2,2 млн одиниць. У більшості випадків за користу-вання банкоматами одного банку клієнтами інших банків стягу-ється додаткова комісія.

Окрім простих банкоматів, за допомогою яких у клієнтів банкує змога отримати кошти не відвідуючи відділення, існують такожі депозитні банкомати — програмно-технічні комплекси, що на-дають можливість держателю платіжної картки вносити кошти вготівковій формі для зарахування на відповідний рахунок і ви-конувати інші операції, зокрема, одержувати кошти в готівковійформі, одержувати інформацію щодо стану рахунка, оплачуватитовари та послуги, роздруковувати документи про підтвердженнявиконання операцій.

Депозитні банкомати працюють так: після ідентифікації карт-кодержателя з використанням ПІН-коду та вибору операції по-повнення рахунка, лоток для внесення готівки автоматично від-кривається і клієнту пропонується внести готівку. Внесенібанкноти автоматично розпізнаються, після чого сума розпізна-них грошей відображається карткодержателю для підтвердженняоперації. У разі підтвердження операції баланс рахунка поповню-ється на підтверджену суму, а банкноти переміщуються в сейфбанкомата.

Важливо зауважити, що правила внесення готівки до банкома-та відрізняються від правил отримання готівки. Основною від-мінністю є те, що готівку можна отримати у будь-якому з банко-матів, що підтримують відповідну платіжну систему (Visa,Mastercard, American Express, НСМЕП тощо), але внесення готів-ки можна виконати лише в депозитному банкоматі, установлено-му банком, якому належить картка1 .

6) Кіоски самообслуговування — інформаційно-транзакційнітермінали, що дозволяють здійснювати операції із внесення го-тівки, готівкові та безготівкові операції з використанням платіж-них карток.

Основне їх призначення — автоматизувати обслуговування вбанках, позбавити клієнтів від вистоювання в чергах до кас і за-

1 Банкомат, стаття з вікіпедії [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://uk.wikipedia.org/wiki/ Банкомат. — Назва з екрана.

181

безпечити можливість надання послуг у неробочий час. За допо-могою кіоску самообслуговування клієнти можуть отриматимайже весь спектр послуг без звернення до персоналу банківськоїорганізації, і найголовніше — можуть отримати його цілодобово.

Як правило, кіоски самообслуговування надають змогу клієн-тові виконувати досить широкий набір операцій, а саме:

— оплата електронних товарів і послуг;— оплата комунальних послуг і здійснення регулярних пла-

тежів;— покупка кодів передплачених послуг;— безготівковий платіж на користь одержувача;— погашення заборгованості (кредиту);— перегляд залишку рахунка/картки;— поповнення рахунка картки готівковими коштами, без зве-

рнення до каси банку;— запит залишку на картковому рахунку;— отримання виписки про рух коштів;— переказ коштів з картки на картку;— переказ коштів з конвертацією валют;— управління депозитними рахунками та ін. 1.7) Телебанкінг — це автоматична система інформування клі-

єнтів банку, яка дозволяє оперативно й цілодобово управляти ра-хунком за допомогою будь-якого телефону з тональним набором.

Для впровадження телебанкінгу фінансова установа (банк)створює інформаційно-довідкову систему, яка складається з ком-п’ютера (з відповідним програмним і технічним забезпеченням),підключеного до АТС банку. На сервері банку зберігається інфо-рмація про стан поточних рахунків клієнтів. Коли до такої систе-ми звертається клієнт (за допомогою телефону), то він фактичнопересилає цифровий код. Техніка розшифровує код і перетворюєйого на запит до бази даних банку, отримує на неї відповідь ітрансформуючи його у голосову форму, пересилає по телефоннійлінії.

Як правило, використання системи телебанкінгу дає клієнтовіможливість здійснювати такі операції:

— дізнаватися про залишок за картковим рахунком;— заблокувати картку;— змінити ліміти за платіжною картою;— скористатися послугами інформаційно-довідкової системи;

1 Банківські кіоски самообслуговування [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2008/03/23/121572. — Назва з екрана.

182

— скористатись послугами автоматичного факсимільногорозсилання інформації;

— отримати по телефону (голосову) та/або на факс інформа-цію про стан рахунка).

Основними перевагами цієї послуги є інформованість, оскіль-ки клієнт має можливість через телефон мати доступ до інформа-ції про банк (реквізити, адресу, контактні телефони), стан рахун-ка (-ів), загальну інформацію, курси валют. До переваг слідвіднести оперативність, адже доступ до каналу зв’язку з банкомцілодобовий, а також простоту використання, оскільки цей видобслуговування не потребує програмного забезпечення та додат-кових знань чи навичок, щоб отримувати інформацію1.

8) Мобільні додатки (мобільний Інтернет банкінг). За допомо-гою мобільних рішень дистанційного банкінгу можна здійснюва-ти операції за рахунками, не відвідуючи відділення банку. Сьогод-ні найбільш інноваційні банки пропонують цілий набір додатків,які дозволяють здійснювати велику кількість операцій — відоплати комунальних послуг до надсилання або одержання міжна-родного переказу. Цей вид дистанційного обслуговування клієн-тів банку дає змогу значно економити час і мати доступ до свогорахунка у будь-який час та в будь-якому місці за допомогою мо-більного пристрою з бездротовим доступом до мережі Інтернет.

Використання мобільних додатків для управління банківськимрахунком дуже подібне до системи клієнт-банк, але з викорис-танням не звичайного комп’ютера, а мобільних пристроїв, наяких установлено необхідне програмне забезпечення. Сьогодніпереважна більшість таких додатків поширюються безкоштовно іне потребують жодних втручань спеціалістів.

Як правило, за допомогою мобільних додатків можна викону-вати такі операції:

— надання банківської інформації загального користування,зокрема, щодо умов вкладів і видання позик, курсів валют тощо;

— купівля та продаж валюти;— відкриття депозитів;— надання авторизованої інформації про стан рахунків клієнта

(залишки, обороти, виконання виписок за певний період);— оплата товарів, страхових полісів, комунальних послуг;— платежі в межах банку;— платежі в національній та іноземній валютах у межах країни;

1 Телебанкінг [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://industrialbank.ua/ru/yslygi//1175/. — Назва з екрана.

183

— платежі в національній та іноземній валютах закордон;— оформлення заяв на підключення до інших послуг (sms-

банкінг, картки, депозити, кредити, ін.).Серед основних переваг використання мобільних додатків:• безпечність здійснення операцій;• можливість обслуговування цілодобово, без вихідних;• тарифи за здійснення операцій зазвичай нижчі від тарифів за

здійснення аналогічних операцій у відділенні банку;• здійснення кожної операції з використанням додатків, як

правило, підтверджується SMS-повідомленням;• фінансові операції з використанням додатків підтверджу-

ються одноразовими паролями.Використання дистанційних каналів для збуту банківських про-

дуктів та послуг має вирішувати спектр завдань, тому й оцінюватиїх потрібно комплексно, за різними групами параметрів, ураховую-чи, зокрема, економічний, організаційний та маркетинговий напря-ми діяльності з дистанційного обслуговування (рис. 3.2).

Розрахунокодиничнихта групових

маркетинговихпоказників

Розрахунокодиничнихта груповихекономічнихпоказників

Розрахунокодиничнихта групових

організаційнихпоказників

Оцінка дистанційних каналів збутубанківських продуктів та послуг

Маркетинговий Економічний Організаційний

Рис. 3.2. Складові оцінки дистанційних каналів збутубанківських продуктів та послуг1

Маркетинговий зріз відображає ефективність реалізації мар-кетингової програми із просування банківських продуктів і по-слуг дистанційними каналами збуту. Головною метою аналізудистанційного обслуговування є виявлення найбільш привабли-вих банківських продуктів і послуг на основі вивчення ефектив-ності їх позицій щодо інших продуктів і послуг асортименту. Та-

1 Методика оцінки дистанційних каналів збуту банківських продуктів та послуг /В. Г. Прушківський, Г. В. Козицька // Економіка пром-сті. — 2010. — № 4. — С. 203—209.

184

кий аналіз доцільно проводити, застосовуючи модифіковануматрицю Бостонської консалтингової групи (БКГ), де як парамет-ри використовуються темп приросту (зниження) обсягів збутупродукту чи послуги та частка відповідного продукту чи послуги взагальному обсязі збуту дистанційного каналу. А для визначеннянайбільш прибуткових продуктів та послуг, що реалізуються черездистанційні канали збуту, банку доцільно використовувати АВС-аналіз, який передбачає групування проранжованих об’єктів щодозначущості їх впливу на формування аналізованого показника.

Економічний зріз передбачає оцінку економічної ефективностідистанційного каналу, зокрема за допомогою визначення показ-ника відносної економічної ефективності дистанційних каналівзбуту (ВЕФдкз), що розраховується співвідношенням ефективнос-ті дистанційних каналів збуту до ефективності традиційних ста-ціонарних каналів збуту продуктів та послуг банку:

ВЕФдкз = ВЕФфдкз/ ЕФткз, (3.1)

де ЕФдкз — економічна ефективність дистанційних каналів збуту;ЕФткз — економічна ефективність традиційних каналів збуту.Для оцінки організаційного зрізу розраховуються показники

ступеня інтегрованості дистанційних каналів збуту в діяльністьбанку (ІН); продуктивність праці персоналу, що обслуговує дистан-ційні канали збуту (ППдкз); точність виконання замовлень (ТВЗ);

За даними звіту дослідницької компанії у сфері бізнесу та тех-нологій Forrester Research «Continuous Improvement: The MobileBanking strategy Playbook» («Постійний розвиток: збірник правилстратегії мобільного банківництва»), створення та функціонуван-ня успішних інтернет- і мобільного банкінгу вимагають струк-турованого та аналітичного підходу1. Для цього банки маютьздійснювати моніторинг ефективності надання послуг ДБО та за-провадити виконання спеціальних аналітичних процедур:

1) Проводити оцінку основних елементів дизайну власнихрішень. Для оптимізації користувацького досвіду під конкретнийформ-фактор необхідно проводити оцінку основних елементівдизайну, таких як наповнення та функціональність. Розмір кон-тенту має бути розрахований так чином, щоб не відбувалося пе-ревантаження мобільної чи Інтернет мережі під час з’єднання.

1 «Continuous Improvement: The Mobile Banking strategy Playbook» by Joe Stanhopeand Peter Sheldon with Tiffani Montez, Benjamin Ensor and Myriam da Costa, series ofresearch for Ebusiness & channel strategy professionals. Forrester research, September 10,2012., с. 7.

185

2) Фокусувати зусилля на зручності використання. Тестуваннязручності використання (Usability) є гарантією того, що користу-вачі можуть швидко знайти необхідний контент і скористатисьвідповідною функціональністю. Для цього необхідно забезпечитирозміщення найбільш популярних і критичних елементів взаємо-дії на головній сторінці, провести тестування макетів сторінок зрізними варіантами розміщення елементів, збалансувати обсягтекстових і графічних елементів.

3) Здійснювати сегментацію користувачів і визначення цільо-вих груп. Важливо проводити контроль трафіка за різними кана-лами дистанційного обслуговування клієнтів для здійснення їхсегментації на основі активності, особливих характеристик у ролікористувачів і здійснювати обслуговування виходячи з такої сег-ментації, пропонуючи цільовий контент і функціональність дляконкретних цільових груп.

4) Забезпечувати відповідність рішень дистанційного обслуго-вування загальностратегічним цілям банку. Незважаючи на необ-хідність концентрації уваги спеціалістів банку на традиційнихметриках ефективності дистанційного обслуговування, таких яктрафік, рівень задоволеності клієнтів та обсяг операцій, для оп-тимізації дистанційного обслуговування їм необхідно впроваджу-вати використання метрик, які дають змогу оцінювати взаємодіюміж різними каналами (крос-канальної взаємодії) та забезпечува-ти впровадження отриманих результатів.

5) Постійно проводити оптимізацію для досягнення стратегіч-них цілей. Нині за активного використання мобільних пристроївобов’язковою умовою успіху є адаптація функціональності Ін-тернет-банкінгу для мобільних пристроїв.

Крім того, банківські спеціалісти не мають права втрачатиможливості покращання існуючого користувацького досвіду врамках дистанційного обслуговування своїх клієнтів, оскільки вперспективі це може призвести до значних втрат. Окрім базовоговикористання каналів дистанційного обслуговування для здійс-нення транзакційних операцій, більшість банків недостатньо пов-но використовують наявні можливості, тому оптимізація існую-чих можливостей має відбуватися з урахуванням загальної бан-ківської стратегії та необхідності інтеграції різних каналів.

Елементами успіху в розробленні та впровадженні інноваційдистанційного обслуговування є:

1) Відмова від упереджень, сформованих навколо обслугову-вання за допомогою комп’ютера. Прорив ринку мобільних техно-логій і використання мобільних інтерфейсів перекриває більшість

186

проблемних аспектів дистанційного обслуговування за допомо-гою комп’ютера. Банки мають здійснювати оптимізацію можли-востей обслуговування за допомогою мобільних технологій, мис-лячи поза вже традиційними моделями взаємодії користувачів ізкомп’ютерами та з розумінням можливостей апаратного та про-грамного наповнення мобільних платформ.

2) Тестування нових потенційно успішних технологій на ран-ньому етапі. З появою нових мобільних пристроїв та аксесуарівна ринку фахівці електронного банківського бізнесу мають як-найшвидше розглянути можливість використання нових або та-ких, що розвиваються, технологій у рамках дистанційного обслу-говування клієнтів. З високою ймовірністю можна стверджувати,що такі технології, як NFC, HTML5, доповнена реальність, розпі-знавання голосу, 4G, або навіть використання «Retina display»(дисплей з роздільною здатністю 2560х1800) на новому IPad, бу-дуть визначати завтрашній успіх дистанційного обслуговуванняклієнтів. І хоча чисельність споживачів, які готові використовува-ти перелічити технології вже сьогодні, наразі доволі мала, тесту-вання цих технологій серед груп ранніх користувачів, так званих«early adopters», дозволить банкам провести випробування мож-ливих концептів серед найвимогливішої аудиторії та вдосконали-ти користувацький досвід до того моменту, коли ці технологіїстануть масовими.

3) Зосередження уваги на унікальних атрибутах мобільних плат-форм. Існуючі дані доводять, що користувачі iPhone та Android ба-гато в чому відрізняються. Для банків є помилковим припущення,що рішення, котрі мають ефект на одній мобільній платформі,обов’язково будуть так само ефективно працювати й на іншій. Тес-тування різноманітних рішень на різних платформах, перевірка їхна різних пристроях і різними користувачами є обов’язковою.

4) Створення інноваційної групи всередині банку. Для того щобне відставати від темпів змін у технологічному середовищі, керів-ництво банку має розглядати інноваційні ініціативи не тільки заучасті власних розробників, але й користувачів. Крім того важливоорганізувати відкритий доступ своїх мобільних додатків для зов-нішніх розробників з метою забезпечення нових джерел іннова-ційності, критики стосовно власних помилок або вразливих місць.

5) Баланс між якісним і кількісним тестуванням. Найуспішнішібанки для втілення стратегії оптимізації власних рішень дистан-ційного обслуговування значною мірою покладаються на якісніхарактеристики зворотного зв’язку від користувачів. Хоча кількісніоцінки, зокрема, рейтинги в магазинах додатків на різних платфор-

187

мах, дані Інтернет-аналітики і є критичними для оцінки, банківсь-ким спеціалістам необхідно дуже уважно ставитись до негативнихвідгуків користувачів. Банки—лідери індустрії регулярно прово-дять формалізовані тестування з користувачами у лабораторнихумовах та бета-випробування з кінцевими користувачами.

Ринок банківських послуг в Україні нині представлений бан-ками з традиційними бізнес-моделями надання послуг, які здійс-нюють універсальні банківські операції для підприємств, установі населення. До них, зокрема, належать усі банки І та ІІ груп закласифікацією НБУ. Схожа ситуація з банківським бізнесом, щонадає роздрібні послуги, склалася і в США. За даними дослі-дження «Banking 2020» («Банківництво 2020») консалтинговоїкомпанії Accenture, американський ринок на сьогодні представ-лений здебільшого традиційними універсальними банками, тазначно менше вузькоспеціалізованими та малими/локальнимибанками1.

За прогнозами компанії Accenture, у найближчому майбут-ньому ситуація зміниться завдяки появі нових можливостей вокремих нішах ринку та більш вузької спеціалізації окремих бан-ків. На думку спеціалістів компанії Accenture, виникнуть три новімоделі ведення банківського бізнесу, і всі вони будуть пов’язані звикористанням нових технологій, а їхні послуги будуть макси-мально зорієнтовані на дистанційне обслуговування клієнтів:

• «Нішевий Цифровий Провайдер» (Niche Digital Provider);• «Цифровий банк» (Digital Bank);• «Велика Коробка» (Big Box Bank).«Нішевий Цифровий Провайдер» (Niche Digital Provider) —

банк із гнучкою політикою управління, котрий пропонує перева-жно спеціалізовані, масштабовані продукти. Такі гравці зможутьотримати перевагу за рахунок гнучкої інфраструктури та значноїуваги соціальним медіа і мобільним технологіям. Основою їхконкурентоспроможності будуть глибока взаємодія зі споживача-ми та надзвичайно сильна індивідуалізація послуг, у тому числіконсультаційного характеру.

Цифровий банк» (Digital Bank) — такий, що надаватиме весьспектр банківських послуг, маючи при цьому вкрай гнучку струк-туру та повністю покладаючись на технологічні рішення для на-дання послуг. Такі банки будуть лідерами у сфері цифрового ко-

1 Wayne Busch, Andre Garcia — «Banking 2020: A New Course to Capture EmergingOpportunities». [Електронний ресурс] — Режим доступу :

http://www.accenture.com/microsites/banking-2020/Pages/index.aspx?group=intro/. —Назва з екрана.,c.10

188

ристувацького досвіду, пропонуючи широку продуктову лінійку,схожу на ту, що сьогодні пропонують традиційні універсальні бан-ки. Дану модель можуть адаптувати під себе як існуючі банкиуніверсального типу, значно збільшивши рівень інвестування урозвиток дистанційних каналів обслуговування клієнтів і цифровіплатформи, так і нові гравці (наприклад технологічні чи телеко-мунікаційні компанії, які виходять на банківських ринок).

«Велика Коробка» (Big Box Bank) — банк, що акцентує основ-ну увагу на конкурентоспроможності цін і пропонує банківськіпродукти масовому споживачеві. Важливо те, що такі банки мо-жуть оперувати тільки за широкого використання технологій дис-танційного обслуговування клієнтів, але за різної міри організа-ційної гнучкості. До прийняття такої моделі ведення бізнесубудуть схильні найбільші гравці роздрібного ринку та нові учас-ники (наприклад великі роздрібні мережі). В обох випадках вониматимуть перевагу за рахунок наявної частки ринку та низькихцін на основні продукти1.

Нові учасники ринку замість орієнтації на великі мережі від-ділень і філіалів будуть орієнтуватись на гнучкість і стратегіїрозвитку дистанційних (онлайн) каналів дистрибуції. Основоюдля нових моделей буде орієнтація на клієнта та організація біз-несу навколо споживчих сегментів, на противагу нинішній орієн-тації банків на банківські продуки та продуктові категорії. За-мість здійснення власних інвестицій банківські установи будутьспівпрацювати з іншими компаніями як банківського, так і неба-нківського сектору, для забезпечення вищого рівня інноваційнос-ті та якості послуг.

За прогнозами компанії Accenture, у США банки з традицій-ними моделями бізнесу до 2020 року можуть втратити близько25 % ринку на користь банків — партнерів технологічних компа-ній, які активно виходять на ринок фінансових послуг (таких якAmazon, Apple чи Google), чи «пристосуванців» — традиційнихбанків, які адаптуються до нових реалій ринку.

На основі моделі, наведеної у дослідженні компанії Accenture,побудуємо модель-схему позиціонування банків роздрібного рин-ку України відповідно до рівня їх гнучкості та спеціалізації заданими про ринок на 2013 рік і зробимо прогноз ситуації на2020 рік (рис. 3.3).

1 Wayne Busch, Andre Garcia — «Banking 2020: A New Course to Capture EmergingOpportunities». [Електронний ресурс] — Режим доступу :

http://www.accenture.com/microsites/banking-2020/Pages/index.aspx?group=intro/. —Назва з екрана. С. 11.

189

1. Малі/локальні банки

4 найбільш

ихбанки банків

І групи

~35

% частки

ринку

[n]

2. Традиційні

універсальні

банки

Інші 1

1 банків

І групи

~28

% частки

ринку

[n]

Нові

учасники

ринку

20 банків ІІ групи

~27

% частки

ринку

[n]

— Більш

а частина клієнтів

генерується

через інтернет/

циф

рові

канали

— Щ

видко реагую

ть на будь

-які

зміни

— Гнучка інфр

аструктура

— Оптим

ізовані й

прості

— Клієнтоорієнтованість

— Більш

а частина клієнтів

генерується

через ф

ізичні

, традиційні канали

— Повільно реагую

ть на зміни

— М

асивна

інфр


— Слабо

оптим

ізовані

Спеціалізовані

— Спеціалізовані продукти або

обмежена географічна спрямо

ваність

— М

аксимально

клієнтоорієнтовані

— Ціни вищі за ринкові

— Ш

видко реагую

ть на будь

-які

зміни

— Оптим

ізована/спрощена

інфр


— Новачки

на ринку

— Конкурують

переваж

но у

сфері

консалтингу та

продуктової

диференціації

Масштабні, продуктові

банки

— Концентрація на

масового

спож

ивача

— Продуктоорієнтовані

— Найнижчі

ціни

— Відсутність

широкої

диф

еренціації

— Неповоротка

організаційна

структура

— Складна

, часто

спадкова

інфр


— Зазвичай найбільш

і учасники ринку

— Конкурують

переваж

но за

ціновим

ихарактеристиками

(Прогноз

на

2020

рік

)Нові гравці та

«При

стосуванці

»(існуючі

банки,

які

адаптую

ться

до нових реалій

)

Менш

гнучк

і

Малі банки

ІІІ та ІV

груп

~10

% частки ринку

[n]

Дуж

е гнучкі

Рис.

3.3

. Поточна

схема

позиціонування банківського

ринку

України

та прогноз

на

2020

рік

189

190

У процесі побудови її графіка визначимо вісь абсцис (x) якступінь гнучкості організаційної структури банку, а вісь ординат(y) — як ступінь спеціалізації установи та відповідно частка рин-ку. Виходячи з цього, відносимо 4 найбільші банки УкраїниІ групи за ранжуванням НБУ (Приватбанк, Ощадбанк, Укрексім-банк та Райффайзен банк Аваль) до групи масштабних продукто-вих банків; інші 11 банків І групи відносимо до універсальнихбанків, які загалом зберігають баланс між певним рівнем спеціа-лізації та часткою ринку; 20 банків ІІ групи — до більш спеціалі-зованих та/або географічно обмежених банків; малі банки ІІІ таІV груп — до вузькоспеціалізованих та/або географічно обмеже-них банків з найменшою часткою ринку. Вважаємо, що новимиможливостями для ринку банківських послуг загалом і дистан-ційного обслуговування клієнтів зокрема будуть: вузька спеціалі-зація навколо певного сегмента клієнтів; використання Інтер-нет/цифрових каналів обслуговування та їх оптимізація; широкевикористання дистанційних каналів обслуговування «продукто-вими» банками з концентрацією на масовому клієнті.

3.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ДИСТАНЦІЙНИХБАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ

Головною проблемою будь-яких банківських інновацій, у т. ч.й упровадження технологій ДБО, є забезпечення їх ефективності.Вважається, що ефективність інновацій — це здатність зеконо-мити певну кількість праці, часу, ресурсів і грошових коштів урозрахунку на одиницю всіх необхідних і передбачуваних корис-них ефектів від створюваних продуктів, технічних систем, струк-тур1. У банківській діяльності ефективність інновацій — це нетільки здатність зекономити певну кількість праці, часу, ресурсіві грошових коштів, але й отримати додатковий дохід за рахунокзбільшення кількості клієнтів, ресурсів у розрахунку не тільки наодиницю витрат, але й на одного клієнта, одиницю активів і капі-талу, що сприяє створенню умов для стабільного розвитку і зміц-нення конкурентної позиції.

Керуючись принципом системності та розглядаючи ефектив-ність як міру якості інноваційної діяльності банків, що сприяєпокращанню фінансового стану та стабільному розвитку банку,

1 Гафурова Д. И. Развитие инновационных технологий в российском банковском

секторе. — М. : Анкил, 2009. — 160 с.

191

підвищенню його конкурентоспроможності, ефективність тех-нологій ДБО пропонуємо оцінювати з трьох позицій: впливу надіяльність банку, функціонування банківської системи та еконо-міки (рис. 3.4).

Щодо ефективності діяльності банків і банківської інновацій-ної системи дистанційного банківського обслуговування, то вонавиявляється в таких чотирьох аспектах:

1) продуктовому, пов’язаному з підвищенням якості й різно-манітності банківських послуг, розширенні продуктової лінії;

2) технологічному, що сприяє підвищенню продуктивностіпраці, віддачі вкладених коштів, економії часу, зручності отри-мання послуг;

3) організаційно-управлінському, пов’язаному з підвищеннямефективності роботи менеджменту банку;

4) соціальному, що стосується ринку, поведінки і цінностейспоживача тощо.

Успішна інновація завжди має бути спрямована на завоюван-ня лідируючих позицій, інакше сприятливими можливостямиможуть скористатися конкуренти, а також передбачати досягнен-ня економічного, соціального і стратегічного ефектів. Для цьогоможуть використовуватися найрізноманітніші стратегії, як орієн-товані на лідерство на ринку, у певній галузі, так і на пошук від-носно невеликої «екологічної ніші» у певному процесі або на ри-нку, що забезпечать досягнення економічного ефекту, якийми пов’язуємо з підвищенням віддачі на одиницю вкладених ре-сурсів, зміцненням ринкової позиції, зростанням рентабельностідіяльності, зниженням ризиків і підвищенням стабільності. Важ-ливим є також отримання соціального і стратегічного ефектів.Соціальний ефект виявляється в підвищенні корисності та досту-пності банківських послуг, зниженні їх вартості для клієнта, зруч-ності отримання послуг. Стратегічний ефект оцінюється успіш-ністю реалізації інноваційних стратегій, конкурентними перева-гами, лідерством на ринку, досягненням поставлених стратегіч-них цілей.

Ефективність інноваційної діяльності банків значною міроювизначається потенціалом інноваційного розвитку банків, якийзалежить від таких факторів: можливостей банків та їх ресурсно-го потенціалу, що обумовлено макроекономічною ситуацією,станом ринків і субринків, які беруть участь у формуванні довго-строкових і короткострокових банківських ресурсів, необхіднихдля забезпечення ефективної інноваційної діяльності банків; єм-ності ринку та потенціалу зростання; необхідних ресурсів для

192

розширення ринку; дохідності субринків, конкуренції1. Наведе-ний перелік факторів слід доповнити наявністю людського по-тенціалу, їх знань, надзвичайної винахідливості й наполегливості,таланту. Після того, як ідея прийнята, інноваційна діяльність пе-ретворюється на наполегливу, цілеспрямовану працю, яка зале-жить від професійності, компетентності, наполегливості праців-ників.

Ефективна інноваційна діяльність банків можлива лише заумови оптимальної організації інноваційного процесу, який маєбути відповідно формалізованим, видимим і документованим.Однак навіть у провідних банках України тільки починається ін-ституціалізація інноваційної діяльності, тобто створення відпо-відних структур, які цілеспрямовано займаються організацією ін-новаційних процесів, розробленням правил, регламентів, схемвзаємодії, механізмів реалізації, контролю, моніторингу іннова-ційних процесів.

Ефективність інноваційної системи дистанційного банків-ського обслуговування передбачає досягнення не тільки внут-рішньої (ендогенної) ефективності, але й зовнішньої, екзогенної,пов’язаної зі впливом на економіку та фінансові потоки, що ви-являється у:

— зростанні доступності бізнесу до глобальної фінансової ін-фраструктри;

— підвищенні оборотності грошових потоків;— зростанні гнучкості управління фінансовими потоками;— підвищенні рівня ліквідності економіки;— посиленні контролю держави за податками та валютними

операціями;— підвищенні потенціалу розвитку економіки.Ураховуючи складність інноваційної діяльності та суперечли-

вість процесів, що відбуваються при впровадженні та викорис-танні інновацій, пов’язаних з ДБО, пропонуються різні підходидо оцінки їх ефективності:

1) використання системи показників для оцінки ефективностівпровадження системи дистанційного обслуговування клієнтів ірозширення видів ДБО, а саме: чиста приведена вартість (чистийдисконтований потік) — NPV (NetPresentValue); індекс рента-бельності інвестицій — PI (Profitability Index); термін окупностіінвестицій — РР (PaybackPeriod); дисконтований термін окуп-

1 Зверев О. А. Банки и организационно-управленческие инновации / О. А. Зверев //

Банковское дело. — 2007. — № 12. — С. 64—67.

193

ності інвестицій — DPP (DiscountedPaybackPeriod) тощо, тобтооцінка здійснюється аналогічно інвестиційним проектам і врахо-вує, як правило, ефективність упровадження. Порівняння зазна-чених показників для різних видів ДБО дозволить визначити,який з них є ефективніший.

2) Результативно-витратний підхід, який є одним з найбільшпоширених підходів до оцінки ефективності, за яким економічнаефективність розглядається як відношення економічного ефекту(результату — чистого доходу, прибутку) до витрат ресурсів, щозумовили отримання такого результату.

Саме результативно-витратний підхід використовує К. А. Ан-тонов1 в оцінці економічної ефективності впровадження й вико-ристання дистанційного банківського обслуговування. Порівнян-ня доходів і витрат у розрахунку на одного клієнта за тради-ційним і дистанційним обслуговуванням підтверджують більшуефективність обслуговування з використанням технологій ДБО.За розрахунками К. А. Антонова, ефективність систем ДБО ста-новить у середньому 7,1 %. Зауважимо, що такі оцінки отриманіза даними вибіркового спостереження, оскільки на сьогодні від-сутня звітність банків щодо впровадження ними інновацій, об-сягів послуг, що надаються з використанням інноваційних тех-нологій; кількості клієнтів, що ними користуються, витрат ідоходів, що їх отримують банки від упровадження інновацій.Брак такої інформації не дозволяє виробити ефективні інстру-менти нагляду та контролю за інноваційними ризиками, що ви-никають при цьому.

3) На основі порівняльного аналізу ефективності дистанційно-го і традиційного банківського обслуговування клієнтів, викори-стовуючи концепцію постатейного дослідження дохідних і ви-тратних статей, що дозволяє визначити чинники економії витраті збільшення доходів. Методику порівняльного аналізу викорис-товує К. Антонов2 і Т. С. Шалига3. Відмінність їх підходів поля-гає в тому, що К. Антонов здійснює розрахунки доходів і витратна одного клієнта за традиційним і дистанційним обслуговуван-

1 Антонов К. А. Экономическая эффективность внедрения и использования систем

дистанционного банковского обслуживания в российских банках // Банковские услуги. —№ 6. — 2011. — С. 27—32.

2 Там само. 3 Шалига Т. С. Дистанційне банківське обслуговування роздрібних клієнтів : моно-

графія / Т. С. Шалига; за заг. ред. Н. В. Циганової. — Ніжин : ТОВ «Видавництво «Ас-пект-поліграф», 2013. — 412 с.

194

ням і проводить порівняння в грошових одиницях. Т. С. Шалигаскористалася методикою розрахунку споживчого кошика для за-безпечення обох видів систем обслуговування, взявши рівний об-сяг клієнтів та однаковий період їх обслуговування, та викорис-товуючи бальну систему оцінки. Шкала від 1 до 3 визначає умов-ний сукупний обсяг параметра (1— мало; 2 — середнє або ва-ріюється; 3 — багато). Такий підхід дозволив отримати якіснуоцінку, яка засвідчила, що дистанційне банківське обслуговуван-ня сукупно оптимальніше за статтями видатків і вдвічі прибутко-віше за традиційне банківське обслуговування.

4) Використання показника Х-ефективності, котрий відобра-жає відхилення від граничного рівня ефективності банку1. Так, заХ-ефективності інноваційна діяльність банку вважається ефек-тивною, якщо за наявних ресурсів і найкращих із доступних тех-нологій надано максимально можливий обсяг банківських по-слуг. Складність застосування показника Х-ефективності для бан-ків України обумовлена відсутністю необхідної інформації длярозрахунків. Ні банки, ні НБУ не оприлюднюють інформації продані, що включаються до рівняння регресії, зокрема, про ціну за-лучених ресурсів, ціну праці та ціну розвитку, а також дані, напідставі яких можна розрахувати ці показники.

5) Використання теорії трансакційних витрат. Основним зміс-том упровадження та використання систем ДБО є боротьба заотримання конкурентних переваг, а основна стратегічна мета −зниження трансакційних витрат (і, як додаткова ціль, в окремихвипадках — отримання вигідних каналів дистрибуції), основнийзасіб — упровадження інноваційних технологій, спрямованих наотримання інноваційної ренти за чотирма конкретними напряма-ми: мобільність, зниження готівкового обігу, підвищення лояль-ності споживача, інтероперабельність (англ. interoperability —здатність до взаємодії) — це здатність продукту або системи, ін-терфейси яких повністю відкриті, взаємодіяти і функціонувати зіншими продуктами чи системами без будь-яких обмежень до-ступу й реалізації.

Освоєння віртуального простору надає багато переваг для бан-ків, передусім за рахунок економії витрат. Завдяки економномуонлайн-обслуговуванню банк може пропонувати більш вигідніумови, одночасно прискорюючи процес обробки банківської ін-формації, що сприяє залученню нових клієнтів та освоєнню но-

1 Галайко Н. Р. Ефективність діяльності банківської установи : монографія / Н. Р. Га-лайко, Р. Ф. Турко ; ЛІБС УБС НБУ. — Львів : Вид-во ННВК «АТБ», 2012. — 255 с.

195

вих ринків без відкриття додаткових офісів продажу. Усе цесприяє зниженню трансакційних витрат банків, як основного фак-тора конкурентоспроможності, за рахунок отримання:

• мультиплікативного ефекту від використання нової техно-логії або продукції;

• мережевого ефекту — корисність нових продуктів і попитна них зростає з розширенням кола користувачів;

• ефекту швидкої та масштабної комерціалізації нововведеньунаслідок включення до процесу банків, які володіють значнимифінансовими можливостями.

Проаналізуємо, чи впливає використання систем ДБО на рі-вень трансакційних витрат банків України. Для цього розрахуєморівень трансакційних витрат за кожною групою банків і за систе-мою банківського сектору. Проведені розрахунки показали пози-тивну тенденцію зниження трансакційних витрат у цілому за ба-нківською системою та за банками І—ІІІ груп. Так, порівняно з2010 роком трансакційні витрати загалом за банківською систе-мою зменшилися з 4,2 до 4,1 % до активів, по банках I групи — з3,8 до 3,6 %; II групи — з 4,7 до 3,9 %; III групи — з 5,1 до 4,3 %.І тільки в ІV групі вони стрімко зросли з 5 до 7,2 %, що свідчитьпро зниження ефективності діяльності банків цієї групи (рис. 3.4).Одна з можливих причин високого рівня трансакційних витратбанків ІV групи — низький рівень упровадження технологій дис-танційного обслуговування, зокрема через високу вартість надій-них систем, які мають широкі можливості, реалізують різні кана-ли інформаційної взаємодії (Інтернет, мобільний зв’язок, теле-фонне обслуговування тощо) і добре захищені від несанкціоно-ваного доступу.

3,8

4,7 5,1 5

4,23,6 3,9

4,3

7,2

4,1

0

1

2

3

4

5

6

7

8

Група 1 Група 2 Група 3 Група 4 По системі

% 2010

2013

Рис. 3.4. Рівень трансакційних витрат банків України в розрізі групза 2010 і 2013 рр.

196

6) У концепції використання єдиного інтегрального показникаефективність модельованої системи дистанційного обслугову-вання розглядається як проекція збільшення випадків комуніка-цій з клієнтами та потенційними клієнтами, скорельована на оди-ницю операційних вкладень з алокацією інвестицій на періодокупності. Рівень операційної ефективності системи ДБО пропо-нується визначати за формулою:

propertitrafficstaff

avrclloperationa CCC

PQE++

⋅= , (3.2)

де Сstaff — сукупна сума витрат на персонал: заробітна плата, мо-тивація та бонуси, витрати на навчання, відрядження тощо; Сtraffic —сукупні витрати на зв’язок, амортизація програмного забезпечен-ня та нестатичного обладнання (робочих місць тощо); Сproperty —витрати на нерухомість, що має відношення до офісів дистанцій-ного обслуговування, поточні видаткові матеріали; Qcl — загаль-ний обсяг клієнтів, які фактично скористалися послугами дистан-ційного банкінгу в періоді; Pavr — середня прибутковість на од-ного клієнта, що корегується у періоді.

На нашу думку, при оцінці ефективності за формулою (3.1) учисельнику слід відображати чисті суми (ефекти) та вимірюватиу процентах, а не в грошових одиницях, оскільки автор оцінюєефективність, а не ефект.

Також заслуговує на увагу підхід до оцінки ефективності з ви-користанням моделі динамічного нормативу ефективності, щодає змогу реалізувати системний підхід до визначення ефектив-ності та описати у формалізованому вигляді не лише стан (статич-ний аналіз), але й зміни в часі (динамічний аналіз)1. Використан-ня єдиного інтегрального показника має здійснюватись у по-єднанні з іншими підходами до оцінки ефективності інноваційноїдіяльності банків, які дозволять визначити фактори підвищенняефективності дистанційного банкінгу.

7) На основі аналізу співвідношення «прибуток-ризик» як закожною інновацією, так і їх сукупністю. Розвиток банків на новійінноваційній основі передбачає високий ступінь застосування бан-ківських інформаційних технологій (автоматизації), що дозво-лить підвищити конкурентоспроможність, дocягнути макcималь-

1 Регулювання діяльності банків в умовах глобальних викликів : монографія / [Л. О. При-мостка, М.І. Диба, О. О. Чуб та ін.] ; за ред. д-ра екон. наук, проф.. Л. О. Примостки. —К. : КНЕУ. 2012. — 459 с.

197

них темпiв oнoвлення iннoвацiйних технологій, збільшити обсягивисокотехнологічних банківських послуг і отримати додатковідоходи. Разом з тим інноваційна діяльність більшою мірою, ніжінші види діяльності, пов’язана з ризиками. Тому в оцінці ефек-тивності важливого значення набуває правильна кількісна оцінкаризиків у діяльності банків та зіставлення з отриманими дохода-ми. Досить поширеним є визначення впливу ризиків на реальнудохідність проекту за формулою1:

ct PPCBI ⋅⋅÷= , (3.3)

де І — реальна дохідність проекту; В — прибуток, що його пла-нується отримати; С — витрати на проект; Pt — імовірність тех-нологічного успіху; Pc — імовірність комерційного успіху. Ризик,властивий проекту, оцінюється як 1 — Pt · Pc.

8) Застосування економіко-математичних методів, розв’язаннязадачі лінійного програмування, побудови економетричних мо-делей. У літературі досить часто наводяться економіко-матема-тичні методи і моделі та обґрунтовується доцільність їх викорис-тання для визначення межі ефективності, однак відсутні реальніобчислення й аналіз результатів, отриманих за допомогою цихметодів. Розглядаючи ефективність як міру якості будь-якогопроцесу, основний критерій якого вимірюється на основі викори-стання певних показників, нами запропоновано підхід до оцінкиефективності систем дистанційного обслуговування банків за да-ними фінансової звітності з використанням кореляційно-регре-сійного аналізу, побудови економетричної моделі, базуючись нагіпотезі (припущенні), що розвиток систем ДБО супроводжуєтьсяскороченням трансакційних витрат через непотрібність підтри-мання високозатратних відділень і скорочення працюючих. Крімскорочення трансакційних витрат, розвиток систем ДБО дозволяєзбільшити комісійні доходи, кількість клієнтів і відповідно ре-сурси банків, які вони використовують для нарощування актив-них операцій, що дозволяє банкам покращити фінансові резуль-тати та конкурентну позицію.

При побудові регресійної моделі за результативну ознаку взя-то показник «адміністративні та інші операційні витрати банків»(Y), факторними показниками є «комісійні доходи банків» (X1),«фінансовий результат банків» (X2), «кошти клієнтів банків» (X3),

1 Гафурова Д. И. Развитие инновационных технологий в российском банковскомсекторе. — М. : Анкил, 2009. — 160 с.

198

«активи банків» (X4). Регресійна модель, побудована за данимигенеральної сукупності банків України, має такий вигляд:

Y = — 0,67X1 + 0,38 X2 — 0,02X3 — 0,01X4 — 52337,2 (3.4)R2 = 0,88,

де: R2 — коефіцієнт детермінації.Відповідно до моделі (3.3) зростання комісійних доходів бан-

ків на 1000 грн супроводжується зниженням адміністративних таінших операційних витрат на 670 грн і це підтверджує нашу гіпо-тезу, що впровадження дистанційного обслуговування в банкахсприяє зростанню комісійних доходів і зниженню їх адміністра-тивних витрат.

9) Використання експертних методів і бальної системи. «Ін-вестгазета»» визначила рейтинги банків за рівнем розвитку елек-тронних сервісів і онлайн-банкінгу за 10 критеріями оцінки (клі-єнтська база, її динаміка, наявність спеціальних мобільних до-датків, інтерактивнісь, оперативність, представленість у соціаль-них мережах, функціонал інтернет-банкінгу, потенціал зростан-ня). За результатами проведеного дослідження найвищий рейтингдістав ПУМБ (17,49), на другому місці — ПриватБанк (16,74), натретьому — «Альфа-банк» (15,66) і т. д. (табл. 3.2).

ПриватБанк поступається ПУМБу за такими критеріями, якінтерактивність (ПУМБ — 5 балів, ПриватБанк — 3 бали), пред-ставленість у соціальних мережах і взаємодія через соціальні ме-режі (ПУМБ — 5 балів, ПриватБанк — 3 бали), потенціал зрос-тання (ПУМБ — 4 балів, ПриватБанк — 2 бали)1. Розглянемо, якупровадження банківських інновацій вплинуло і результативніпоказники діяльності, рівень трансакційних витрат та комісійнихдоходів, клієнтську базу та її динаміку лідерів — банків «Приват-банк» і ПУМБ (табл. 3.2).

Проведені розрахунки результативних показників за ТОП-10банками за даними публічної звітності станом на 01.01.2014 р.показали, що банки з найвищим рейтингом за рівнем розвиткуелектронних сервісів і онлайн-банкінгу — Приватбанк і ПУМБ —дійсно мають найнижчий рівень трансакційних витрат і найвищурентабельність активів, що може свідчити про позитивний впливрозвитку електронних сервісів і онлайн-банкінгу на ефективністьдіяльності цих банків. Водночас банки-лідери поступаються ін-

1 13. Названы ТОП-10 украинских банков по развитию интернет-услуг [Електроннийресурс]. — Режим доступу :

<http://ain.ua/2012/10/17/98439>.

199

шим банкам з ТОП-10 за рівнем комісійних доходів і темпамизростання клієнтської бази. Слід звернути увагу, що в ТОП-10входять банки, які мають рівень трансакційних витрат у 2—3 ра-зи вищий порівняно з Приватбанком і ПУМБ. Такі результатиможуть бути обумовлені або неточністю методики, що викорис-товувалася в оцінці розвитку електронних сервісів банків, а можетим, що в окремих банках ще тільки розпочинається створенняелектронних сервісів і вони не використовуються на повну по-тужність. А як відомо, упровадження та розвиток інтернет-бан-кінгу потребує значних витрат.

Таблиця 3.2ТОП-10 УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ

ЗА РІВНЕМ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННИХ СЕРВІСІВ І ОНЛАЙН-БАНКІНГУ

01.01.2014, %

№з/п Банки

Сум

арний бал

(рейтинг

Інвест

-Газети

)

Рівень

транс

-акційних

витрат

Рівень

ком

ісійних

доходів

Темп

зростання

коштів клієнтів

RO

A

1 ПУМБ 17,49 3,05 2,23 1,171 1,380

2 Приватбанк 16,74 3,11 1,68 1,256 0,980

3 АльфаБанк 15,66 4,81 1,89 1,101 0,047

4 Платинум Банк 14,51 13,8 0,32 1,626 0,770

5 Піреус Банк 14,18 10,40 1,35 1,101 –6,177

6 ВТБ Банк 13,95 4,48 2,04 0,920 –0,823

7 Фінанси і кредит 13,77 3,78 1,59 1,334 0,030

8 Банк Кредит Дніпро 13,73 5,48 1,87 0,790 0,000

9 Дельта Банк 13,68 3,55 5,50 2,101 0,709

10 УкрСиббанк 13,39 8,16 3,22 0,961 0,090

По банківській си-стемі 4,10 1,81 1,151 0,120

Розглянуті теоретико-методологічні підходи дають змогу об-ґрунтовано оцінити ефективність упровадження та використання

200

дистанційного банківського обслуговування. Доведено, що дляотримання об’єктивної оцінки ефективності розвитку та викорис-тання дистанційного банкінгу мають комплексно використовува-тися різні підходи і проводитися системний аналіз отриманих ре-зультатів.

Перспективним є використання економіко-статистичних ме-тодів і теорії трансакційних витрат. Побудована регресійна мо-дель та розраховані трансакційні витрати в цілому по банківськійсистемі та в розрізі груп банків підтвердили наявність позитивно-го впливу використання дистанційного обслуговування на ефек-тивність та розвиток банків.

Водночас упровадження систем дистанційного обслугову-вання не завжди можна оцінити за допомогою прямих економіч-них і фінансових показників. Часто впровадження нових елект-ронних сервісів і онлайн-банкінгу сприяє якісним змінам са-мого банку, що позначається на лояльності клієнтів, більшоюзадоволеністю отриманими послугами та сервісом. Для оцінкитаких змін потрібні не тільки кількісні оцінки прямого ефекту,але й якісні оцінки непрямого ефекту впровадження банківськихінновацій (рис. 3.5).

3.4. ІННОВАЦІЙНІ ІНСТРУМЕНТИ ХЕДЖУВАННЯФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ

Глобальна нестабільність світової економіки змушує банкипостійно шукати інноваційні методи та ефективні інструментизниження ризиків. Міжнародний досвід свідчить, що найефектив-нішим інструментарієм мінімізації фінансових ризиків є хеджу-вання, що здійснюється за допомогою похідних інструментів настроковому ринку. Бурхливому розвитку строкового ринку спри-яло широке використання деривативів в умовах лібералізаціїміжнародних валютних відносин і глобалізації фінансових рин-ків. Загальні перспективи розвитку ринку деривативів зумовленірозширенням біржової торгівлі. Це пов’язано з двома основнимипричинами: по-перше, біржа — це найбільш підконтрольнийвладі фінансовий інститут, а по-друге, торгівля нестандартизова-ними інструментами позабіржового ринку відповідно до новихзаконодавчих актів США та Євросоюзу має здійснюватися на бір-жах або спеціальних свопових майданчиках.

201

Інноваційн

і системи дистанційн

ого банк

івського

обслуговуванн

я

Інтернет

-банкінг

Телефо

н-банкінг

Інфо

рмацій

ний клієнт

Мобільний

клієнт

WA

P-банкінг

Система

само-

обслуговув

ання

Мобайл-

клієнт

Зростає

доступність бізнесу

до глобальної

фінансової

інфр

аструктри

Зростає

оборотність

грош

ових

потоків

Підвищується

гнучкість

управління

фінансовим

ипотоками

Зростає рівень

ліквідності

економіки

Посилюється

контроль

держави

за податками

та валютним

иопераціями

Підвищується

потенціал

розвитку

економіки

Впл

ив на економ

іку та

фінансові

потоки

Напрями впли

ву на ефективність

діяльності банків і банківської

системи

Продуктове

значення

Підвищення

якості

послуг

Розш

ирення

продуктової

лінійки

Технологічне

значення


продуктив-

ності

Зниж

ення

вартості

послуг

Функціональне

значення


ефективност

і управління

Зниж

ення

вартості

послуг

Соціальне

значення Зр

учність

отримання

послуг


доступності

послуг

Рис.

3.5

. Напрями

впливу систем

ДБО

на ефективність



201

202

За умов посилення процесів глобалізації та міжнародної ін-теграції еволюція міжнародного строкового ринку виявиласяособливо стрімкою. За даними міжнародних організацій, самена строковому ринку відбувається переважна більшість усіхфінансових операцій як на міжнародному, так і на національ-них рівнях. Успіх розвитку глобальних строкових ринків насучасному етапі пояснюється насамперед можливістю транс-ферту фінансових ризиків окремо від тих реальних активів, узв’язку з якими цей ризик виникає. Отже, за своїм економіч-ним змістом строковий ринок є сукупністю економічних від-носин з приводу трансферту (перерозподілу) ризиків, що ви-никають у процесі проведення операцій з фінансовими інстру-ментами чи товарами.

Предметною основою строкового ринку є похідні фінансовіінструменти (деривативи). Оскільки в структурі строковогоринку операції з деривативами займають найбільшу питомувагу, тому його часто називають ринком деривативів. Призна-чення та основна функція строкового ринку полягає у фор-муванні механізмів хеджування (мінімізації) цінових ризиків,що не виключає можливості проведення операцій спекулятив-ного характеру. Ринок строкових контрактів — це складний ірозвинений механізм. Інфраструктура ринку включає провіднібіржі світу, міжнародні системи позабіржової торгівлі на базіелектронних засобів зв’язку та широкий спектр організацій,які виконують клірингові, брокерські й дилерські функції.Найактивнішими й безпосередніми учасниками строковогоринку є банки, що здійснюють операції як за рахунок власнихкоштів, так і з коштами клієнтів за їхнім дорученням.

Нині у міжнародній практиці набули поширення різномані-тні похідні фінансові інструменти — від традиційних, таких якфорвардні і ф’ючерсні контракти, опціони, своп-контракти, доскладних фінансових конструкцій, таких як свопціони, опціон-ні форвардні угоди, опціони на купівлю (продаж) ф’ючерсів,кредитні деривативи, фондові варанти, своп-спреди та ін. Зогляду на широке розмаїття похідних інструментів доцільно їхсистематизувати, виокремивши дві групи: традиційні (класич-ні) інструменти хеджування (форварди, ф’ючерси, опціони,своп-контракти) та інноваційні, до яких належать гібридні по-хідні фінансові інструменти. У фінансових угодах строковогохарактеру найбільш поширеними базовими активами є грошо-ві кошти, валюта, цінні папери та дорогоцінні метали. Однакфондові та товарні деривативи займають незначну частку в

203

структурі загального обсягу угод строкового ринку — 0,5 та1,1 % відповідно (2010 р.).

На міжнародних ринках найпопулярнішими деривативамизалишаються ф’ючерсні угоди (табл. 3.3). Ринок ф’ючерсівнині є тим сегментом фінансового ринку, що найбільш успіш-но й динамічно розвивається. На ньому виникають і поширю-ються нові типи контрактів, організуються нові біржі, і процесцей не припиняється. Причини такої популярності ф’ючерсноїторгівлі полягають насамперед у тому, що ф’ючерсні контрак-ти виконують дві важливі функції. По-перше, торгівля ф’ючер-сами створює механізм для проведення операцій хеджуванняризику, пов’язаного з несприятливими змінами цін на спото-вому ринку. По-друге, ф’ючерси дозволяють біржовим спеку-лянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивніоперації з метою отримання доходу від різниці в цінах.

Таблиця 3.3КЛАСИФІКАЦІЯ ФІНАНСОВИХ Ф’ЮЧЕРСІВ

Вид фінансовогоф’ючерсу Базові активи

Валютні ф’ючерси Swiss frank, Jap. Yen, GBP, FRF.

Короткостроковіф’ючерси на процентніставки (Short-term in-terest rate futures)

Казначейські векселі (U.S. T-Bill);євродолари (Eurodollars);короткострокові стерлингові папери (Short-term sterling);депозитні сертифікати США (U.S. Certificatesof Deposit);LIBOR;депозити в євро (Euro Deposits);3-місячні єнові депозити (3-month Yen Depos-its).

Довгострокові ф’ючер-си за процентними став-ками (Long-term inter-est rate futures)

Облігації Казначейства США (U.S. T-bonds);казначейські ноти (T-Notes);англійські першокласні папери (U.K. Gilts);французькі облігації (French Bonds);JGB’s;Bunds.

Ф’ючерси на індексиакцій (stock index fu-tures rate futures)

Індекси: S+P 500; FTSE-100; Hang Seng index;Sydney all-share; NIKKEI; DOW; TOPIX; CAC-40.

Нині на міжнародних ринках запропоновано кілька моди-фікацій форвардних валютних контрактів, які дозволяють

204

уникнути незручностей, пов’язаних з обов’язковістю виконан-ня форвардних контрактів. Це, зокрема, форвардний опціон звідкритим терміном виконання, форвардний контракт з валют-ним контокоррентом, непрямий форвардний валютний конт-ракт, форвардний контракт з опціоном анулювання. До групигібридних похідних інструментів належить брейк-форвард,який є комбінацією форвардного валютного контракту та оп-ціону на продаж однієї валюти і купівлю іншої валюти за до-датково визначеним валютним курсом. До цієї самої групи на-лежать свопціони, якими надається можливість достроковоговиходу з угоди своп за умови попередньої виплати певноговідшкодування (опціонної премії) як плати за ризик достроко-вого розірвання угоди.

Найбільш значущою інновацією строкового ринку за остан-ні роки стало розроблення та запровадження кредитних дери-вативів. Кредитні деривативи — це структуровані позабіржовіфінансові інструменти, що дозволяють одній стороні (бенефі-ціару) перекласти кредитний ризик за активом на іншу сторо-ну (гаранта), при цьому право володіння базовим активом за-лишається за бенефіціаром. Поява ринку кредитних деривати-вів пов’язана з виокремленням кредитного ризику як само-стійного предмета строкової угоди.

Ринок кредитних деривативів є системою економічних від-носин з приводу перерозподілу (трансферту) кредитних ризи-ків відокремлено від базового активу. За характером угод ри-нок кредитних деривативів є позабіржовим, тому група кре-дитних деривативів представлена позабіржовими інструмен-тами — форвардами, свопами та опціонами, причому часткаостанніх становить 72 %. Кредитні деривативи мають строко-вий характер, оскільки їх виконання передбачається в конкрет-ний момент у майбутньому і платежі за такими інструментамизалежать від зміни майбутньої вартості кредиту. Кредитні де-ривативи поділяють на незабезпечені та забезпечені (табл. 3.4).

До незабезпечених кредитних деривативів належать кредит-ні опціони та свопи, найпоширенішими серед яких є кредитно-дефолтні свопи (CDS). Умовами CDS передбачається, що про-давець зобов’язується повернути виданий покупцем третійстороні кредит у разі дефолту позичальника (третьої сторони),за що покупець свопу сплачує премію продавцеві. У структуріринку кредитних деривативів CDS займають 98 % загальногообсягу операцій, що пояснюється нескладним механізмом їхфункціонування.

205

Таблиця 3.4ВИДИ КРЕДИТНИХ ДЕРИВАТИВІВ

Незабезпечені кредитні деривативи Забезпечені кредитні деривативи

CDS кредитно-дефолтні свопи CLO позичками

TRS свопи на сукупний дохід CBO цінними паперами

BDS кошикові свопи на неви-конання CSO кредитними дерива-

тивами

DDS дискретні дефолтні свопи CFCDO структурованими ін-струментами

RDS дефолтні свопи на відно-влення CIO страховими контрак-

тами

CSS кредитні спредові свопи CRECDO комерційною нерухо-містю

CMCDS CDS із плаваючим сво-пом CDO^n траншами інших CDO

CLN кредитами — кредит-ні ноти

Складнішу схему функціонування мають забезпечені кре-дитні деривативи, проте вона є більш надійною (рис. 3.6).

Актив(Позика)

Актив

Актив

Актив

Траншз найвищимризиком

Інвестор

Траншз найнижчимризиком

ГотівкаБанк

Передачакредиту

Номінальнавартість +%

Довіренаособа

Компаніяспеціальногопризначення

ДилерМаржа

Гарант

Рис. 3.6. Принципи функціонування CDO

Особливо активно розвивався сегмент ринку незабезпече-них деривативів напередодні та безпосередньо під час світовоїфінансової кризи. У 2008 році обсяг ринку незабезпеченихкредитних деривативів майже зрівнявся з ринком забезпече-

206

них кредитних деривативів, а 2009 року ринок CDS перевищивринок CDО у 13 разів, хоча ще у 2006 році співвідношення бу-ло зворотним — ринок забезпечених кредитних деривативів у15 разів перевищував ринок CDS (рис. 3.7, 3.8).

Рис. 3.7. Динаміка ринку незабезпечених кредитних деривативів

Рис. 3.8. Динаміка ринку забезпечених кредитних деривативів(CDO)

Слід звернути увагу на таку інновацію строкового ринку,як структурована сек’юритизація, котра надала інвесторам ве-ликий спектр принципово нових деривативних інструментів,що реалізують синергетичний ефект, і стала універсальноюсхемою диверсифікації ризику, прискорення фінансового обо-роту і швидкого отримання прибутку.

До похідних інструментів належать й інші угоди фінансо-вого характеру, укладені на строк, зокрема фондові варранти.Фондові варранти — це угоди, що засвідчують право їх влас-ника на придбання цінних паперів у емітента за ціною вико-нання у будь-який час до закінчення строку дії цього варранта.

207

Емітентом фондових варрантів виступає той самий суб’єкт,який випускає цінні папери, що є предметом угоди.

Серед найбільш екзотичних інновацій — строкові контрак-ти на погоду. Так, на Чиказькій товарній біржі торгують по-годними ф’ючерсами з 1999 року, а на Лондонській біржі з2001 року перебувають в обігу ф’ючерси на середньодобовутемпературу в районах міжнародних аеропортів Лондона, Бер-ліна і Парижа, а місячний контракт на зміну температури наодин градус у районі Хітроу оцінюється в три тисячі фунтівстерлінгів. Очевидно, що ринок погодних деривативів має ве-личезний потенціал зростання, адже такі контракти потрібнікомпаніям, які працюють у сфері енергетики, харчової проми-словості чи сільського господарства, котрі займаються турис-тичним бізнесом або сезонним виробництвом. Отже, кожен ізрозглянутих похідних інструментів може бути використанийбанками для хеджування ризиків зміни процентних ставок,обмінних валютних курсів, а також ризиків, пов’язаних зі змі-ною вартості цінних паперів.

В Україні банки завжди були найактивнішими учасникамистрокової торгівлі. Активізація торгівлі деривативами відбула-ся у 2003 році, коли після п’ятирічної перерви на Українськійміжбанківській валютній біржі була відновлена торгівля валют-ними ф’ючерсами, а також активізувалася біржова торгівляопціонами на акції деяких підприємств. Загалом строковийринок в Україні наразі відіграє незначну роль, оскільки часткадеривативів становить лише близько 1 % від загального обсягуторгів на ринку цінних паперів (рис. 3.9).

Рис. 3.9. Частка обсягів торгів деривативамина фондовому ринку України у 2008—2012 рр.

(Побудовано за даними річного звіту ДКЦПФР)

208

Разом з тим аналіз обсягів строкового ринку свідчить пройого динамічне зростання, зокрема у 2011 році обсяг ринкузбільшився майже в п’ять разів порівняно з попереднім роком.Як це не парадоксально, але фінансова криза стала дієвимстимулом для активізації біржового сегмента строкового рин-ку, який у посткризовий період характеризується постійнимзростанням обсягів емісій і торгів з похідними інструментами.

Аналіз динаміки цих показників у 2007—2013 рр. дозволяєвиокремити два періоди з різними трендами (рис. 5). Для періо-ду напередодні кризи характерна нестабільна ситуація в дина-міці обсягів емісії та незначні, майже стійкі, обсяги торгів, щосвідчило про фактично відсутній інтерес до деривативів. На-томість, посткризовий період характеризується інтенсивнимзростанням обсягів торгів, і, як наслідок, обсягів емісій на стро-ковому ринку. За останні три роки обсяги укладених строко-вих контрактів помітно зросли: з 3,75 млрд грн у 2010 році до24,91 млрд грн у 2012 році (рис. 3.10).

Рис. 3.10. Обсяги зареєстрованих випусків емісії (млн грн)та торгів деривативами на строковому ринку

у 2007—2012 роках, (млрд грн)Побудовано за даними річного звіту ДКЦПФР

Таке стрімке зростання ринку відбулося завдяки тому, що у2010 році фондові біржі — лідери торгів почали робити серйоз-ні кроки щодо запровадження торгівлі похідними фінансовимиінструментами. Основними організаторами торгів на вітчиз-няному строковому ринку виступили дві біржі: Українськафондова біржа, якій належить 53,4 % обсягів строкової торгів-лі, та фондова біржа «Перспектива» з часткою ринку 46,6 %.

209

Національною Комісією з цінних паперів та фондового ри-нку (НКЦПФР) були зареєстровані правила торгівлі строково-го майданчика Української біржі (УБ) та зразок ф’ючерсногоконтракту на індекс УБ. Того самого року відбулося відкриттястрокової секції на УБ, де відбувалася торгівля фондовими де-ривативами. Нині УБ проводить торги розрахунковими ф’ю-черсними контрактами на Індекс українських акцій (UX) таопціонними контрактами на ф’ючерс на Індекс українськихакцій. Інноваційні інструменти швидко здобули популярністьсеред учасників торгівлі, у результаті чого торги у 2011 роцізросли у 5,6 разу, а частка їх на організованому строковомуринку склала понад 99 % (табл. 3.5).

Таблиця 3.5ОБСЯГИ ТОРГІВ НА СТРОКОВОМУ МАЙДАНЧИКУ УКРАЇНСЬКОЇ БІРЖІ,

млн грн

Інструментистроковогоринку

2010 2011 2012 2013 2014,1 півріччя

ф’ючерси 3593,9 23 319,5 11 941,3 2511,0 471,7

опціони 0,0 387,9 1165,4 616,9 78,5

Усього 3 593,9 23 707,5 13 106,7 3127,9 550,2

До розбудови строкового ринку в Україні приєдналася фон-дова біржа «Перспектива», яка працює з 2006 року. У 2011 ро-ку ДКЦПФР було зареєстровано Правила строкового ринку бір-жі «Перспектива» та специфікації строкових контрактів: 1) Ук-раїнський індекс ставок за депозитами фізичних осіб (ІндексUIRD); 2) на індекс Українських облігацій (Індекс UB); 3) напоставку ОВДП. У травні 2012 року було запроваджено торгипроцентним деривативом — ф’ючерсом на Український ін-декс. Це стало першою спробою біржових торгів процентнимистроковими контрактами (Interest Rate Future — IRF) на віт-чизняному строковому ринку. Такі процентні деривативи доз-воляють ефективно хеджувати ризики зміни процентних ста-вок на фінансовому ринку, тому саме ці базові активи покла-дено в основу переважної більшості строкових фінансових ін-струментів у світі.

Станом на 01.07.2013 року біржею «Перспектива» зареєст-ровано 3 специфікації ф’ючерсних контрактів і 3 специфікаціїопціонів, базовим активом яких є процентна ставка. Біржа

210

першою в Україні реалізувала ринок заявок, self-listing (2010р.), модель централізованого клірингу та розрахунків черезспеціалізовану небанківську платіжну систему (2009 р.), заре-єструвала специфікації (2011 р.) і випустила в обіг процентнідеривативи (2012 р.). Членами біржі є 125 торговців ціннимипаперами (на 28.02.2013 р.), що становить 18,2 % їх загальноїкількості. Завдяки запровадженню нових строкових інстру-ментів починаючи з 2010 року обсяги торгів деривативами по-чали переважати над обсягом їх емісії, а це свідчить, що по-ступово строковий ринок із незначного сегмента перетворю-ється на більш функціональну та повноцінну складову фінан-сового ринку, на якому обертаються значні обсяги похіднихінструментів.

На вітчизняному строковому ринку в обігу перебуваютьопціони та ф’ючерси. Починаючи з 2003 року НКЦПФР булозареєстровано 26 випусків опціонів, однак їх обсяги були не-значними порівняно з обсягами опціонних ринків розвиненихкраїн. У 2009 році торги опціонами проводилися на Придніп-ровській фондовій біржі (ПФБ) — 264,3 млн грн, Українськійбіржі (УБ) — 252 млн грн, Українській міжбанківській валют-ній біржі (УМВБ) — 157 млн грн, Першій фондовій торго-вельній системі (ПФТС) — 0,03 млн грн. На початку 2010 ро-ку кількість майданчиків, які проводять аукціони з продажуопціонів, скоротилася до двох (УМВБ і ПФБ).

Серед похідних інструментів, що їх випускали впродовж2007—2009 рр., були опціони на товари та послуги. У пропо-нованих опціонних контрактах базовими активами найчастішеставали не традиційні для розвинених ринків інструменти аботовари (валюта, акції, нафта чи зерно), а екзотичні. Так, базо-вим активом опціонів ВАТ «Укртелеком» стали послуги теле-фонних мереж зв’язку. Також були зареєстровані випуски оп-ціонів, базовими активами яких є житлові приміщення. Тойфакт, що фінансові інструменти наразі не стали найпоширені-шими базовими активами при укладанні строкових контрактів,пояснюється, насамперед, недостатнім розвитком фондовогоринку та його низькою активністю.

У 2012 році НКЦПФР було зареєстровано дев’ять випусківопціонів на суму 22,89 млн грн, і порівняно з кризовим 2009роком обсяг випуску опціонів збільшився у 3,5 раза (табл. 3.6).У 2013 року спостерігалося потужне зростання обсягів емісії,яка збільшилася в 6,7 разу, або на 19,45 млн грн порівняно з2011 роком. На українському фондовому ринку наразі існує

211

тільки квартальний опціон, базовим активом якого є ф’ючерс-ний контракт на індекс Української Біржі ф’ючерс з різнимидатами виконання. Це опціон американського типу, його ви-конання можливе достроково. У систему введені 15 страйків удіапазоні 1900—3500 пунктів. В останній день строку дії опціо-ну відбувається автоматичне виконання опціону «у грошах».При виконанні опціону укладається ф’ючерс, що є базовим ак-тивом опціону, за ціною, що дорівнює ціні виконання опціону.Власник опціону стає покупцем ф’ючерсу, передплатник оп-ціону стає продавцем ф’ючерсу.

Таблиця 3.6ОБСЯГИ БІРЖОВИХ ТОРГІВ ПОХІДНИМИ ФІНАНСОВИМИІНСТРУМЕНТАМИ В УКРАЇНІ у 2010—2012 рр., (млрд грн)

ПрирістОбсяг торгів 2010 2011 2012

2011 2012

Усього,у тому числі: 3,73 23,82 24,41 +538,6 % 2,48 %

ф’ючерси UX таопціони на них 3,59 23,71 13,04 +560,4 % –54 %

ф’ючерси UIRD — — 11,37 — 100 %

Для ф’ючерсів, які обертаються на Українській біржі, базо-вим активом є індекс на акції УБ, тобто це фондові ф’ючерси.Для ф’ючерсів, що обертаються на біржі «Перспектива», базо-вим активом є процентні ставки, тобто вони є процентнимиф’ючерсами. Значні перспективи мають ф’ючерси на Україн-ський індекс ставок за депозитами фізичних осіб (UIRD) зогляду на те, що депозити та ОВДП в Україні є досить зрозу-мілими базовими активами, а їх вартість формується у достат-ньо конкурентних умовах. Відсутність у структурі вітчизняно-го біржового обороту товарних деривативів (ф’ючерсних конт-рактів та опціонів) свідчить, що на сучасному етапі товарнібіржі в Україні практично не виконують цінової та стабіліза-ційної функцій. Наразі в Україні розвивається лише ринок фо-ндових деривативів, а саме індексних ф’ючерсів та опціонів.

Динаміка обсягів торгів характеризує вітчизняний ринок якдоволі пасивний щодо використання деривативів (табл. 3.7).Починаючи з 2012 року, на обсяг торгів суттєвий вплив мализміни у податковому законодавстві України та зниження капі-талізації українського біржового ринку.

212

Таблиця 3.7ОБСЯГИ ТОРГІВ ДЕРИВАТИВАМИ НА БІРЖОВОМУТА ПОЗАБІРЖОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ, млрд грн

Вид ринку 2009 2010 2011 2012 2013

Позабіржовий 0,05 0,02 0,17 0,13 0,00

Біржовий 0,05 3,73 23,82 24,78 18,01

Усього 0,10 3,75 23,99 24,91 18,01

Порівняльний аналіз тенденцій розвитку глобального рин-ку похідних фінансових інструментів з вітчизняним свідчитьпро низьку розвиненість цього сегмента в Україні. Частка віт-чизняного строкового ринку в структурі глобального ринкуфондових строкових контрактів займає 0,03 % (табл. 3.8). Цепояснюється початковим етапом розвитку цього сегмента. Нестворено й спеціалізованого регулятивного органу, який маєздійснювати координацію, контроль та організаційне забезпе-чення системи біржової торгівлі. За браком у цій сфері держав-ної регуляторної політики біржовий ринок фактично розвива-ється стихійно. Чинне законодавство чітко не забезпечує не-оспорюваність, дійсність і гарантії виконання правочинів іздеривативами. Такий стан законодавчої та правової бази при-зводить до неможливості використання деривативів в Україніза їх безпосереднім призначенням.

Активізувати строковий ринок можуть тільки банки, якімають відігравати роль каталізатора процесів популяризації тавпровадження фінансових деривативів у повсякденну діяль-ність суб’єктів ринкових відносин. Для банків діяльність, по-в’язана з фінансовими деривативами, створює низку приваб-ливих можливостей. Крім механізмів хеджування, строковийринок дозволяє значно розширити спектр банківських продук-тів і послуг. Можливостями, наданими фінансовими деривати-вами, банки можуть скористатись як для проведення власнихоперацій, так і для виконання посередницьких функцій міжклієнтами та ринком, що сприятиме підвищенню банківськихдоходів. Для забезпечення ефективного регулювання та нагля-ду за дотриманням правил торгівлі доцільно створити Коор-динаційну раду з питань біржового ринку на чолі з НБУ, щосприятиме створенню гарантій і сприятливого інвестиційногоклімату для залучення вільного капіталу до сфери біржовоїторгівлі.

213

Таблиця

3.8

ПОРІВНЯЛЬНА

ХАРА

КТЕРИ

СТИКА

РОЗВ

ИТКУ

РИНКУ

ДЕРИ

ВАТИВІВ

У СВІТІ Т

А УКРА

ЇНІ,

2009

—20

13 роки,

млн

контрактів

Період

2009

2010

2011

2012

2013

Вид

контракту

ВФБ*

ВФБ

УБ*

*ВФБ

УБ

ВФБ

УБ

ВФБ

УБ

Опціони

на акції звичайні

3636

3632

–39

30–

3850

–37

85–

Ф’ючерси на

акції звичайні

640

786

–75

1–

1 01

9–

896

–Опціони

на індекси

4154

5027

–57

670,

237

401,

128

500,

7Ф

’ючерси на

індекси

1820

1881

1,8

2036

11,8

2158

10,7

2234

3,0

Опціони

на

ETF-фо

нди

н/д

892

–1

661

–13

24–

1408

–Загальни

й обсяг торгів

дери-

вативами фондового

рин

ку10 25

012

218

1,8

14 1

4512

,112

091

11,8

11 1

733,

7

Опціони

на процентні ставки

232

254

–65

3–

535

–51

7–

Ф’ючерси на

процентні

ставки

828

1029

–25

76–

2226

–24

74–

Загальни


дери-

вативами грош

ового ринк

у10

6012

83–

3230

–2

761

–29

92–

Товарні опціони

7212

3–

175

–17

8–

166

–Товарні ф

’ючерси

1744

2222

–22

07–

2536

–29

38–

Загальни


дери-

вативами товарного ринк

у18

1623

45–

2382

–27

14–

3103

–

* Члени

Всесвітньої

федерації бірж

** Українські біржи

213

214

3.5. ФІНАНСОВИЙ ІНЖИНІРИНГ У БАНКАХ УКРАЇНИ

Інновації у сфері сучасних фінансово-кредитних технологійототожнюють з поняттям «фінансового інжинірингу». Фінан-совий інжиніринг (від англ. financial engineering) — новий на-прям досліджень, що сформувався під впливом активізаціїстрокових ринків, які потребували пошуку дедалі досконалі-ших фінансових конструкцій та інноваційних рішень. Фінан-совий інжиніринг включає в себе проектування, розробленнята реалізацію інноваційних фінансових інструментів і проце-сів, а також творчий пошук нових підходів до розв’язанняпроблем у сфері фінансів1.

Розвиток фінансового інжинірингу був зумовлений насам-перед практичними вимогами та новими обставинами, щосклалися на світових фінансових і товарних ринках у 1980—1990-х роках. Такі фактори, як підвищення волатильності валют-них курсів, процентних ставок і товарних цін, глобалізація ри-нків і посилення конкуренції одночасно в промисловому і фі-нансовому секторах, вимагали пошуку адекватних засобівуправління, котрі запропонував фінансовий інжиніринг.

Пошук інноваційних рішень у сфері фінансів відбувавсяпаралельно з розвитком інформаційних технологій, які дозво-ляли не тільки фіксувати та обробляти дані, але й проводитианаліз і прогнозувати кон’юнктуру ринків. Поява засобів пе-редачі, обробки та аналізу інформації в режимі реального часузначно розширила можливості проведення різноманітних фі-нансових операцій і збільшила їх доступність. Це дозволилосуттєво скоротити час, необхідний для розроблення і впрова-дження нових фінансових інструментів та ухвалення обґрун-тованих управлінських рішень.

Слід зазначити, що загалом фінансовий інжиніринг охоп-лює багато різних галузей науки та практики, але значна сфераїї застосування пов’язана саме з похідними фінансовими ін-струментами та управлінням ризиками. Досягнення фінансо-вого інжинірингу сприяли подальшому розробленню та вдос-коналенню методології оцінювання похідних інструментів.Якщо раніше основна увага приділялася вивченню формаль-них взаємозв’язків і побудові теоретичних моделей ціноутво-рення деривативів, то успіхи фінансового інжинірингу дозво-

1 Маршалл Дж. Ф., Бансал Випул К. Финансовая инженерия: Полное руково-

дство по финансовым нововведениям / пер. с англ. — М. : Инфра-М, 1998. — 784 с.

215

лили реалізувати обчислювальні процедури для найбільш тру-домістких задач і зробити їх розв’язання дійсно реальним. Уподальшому це дало змогу оцінювати складні похідні фінан-сові інструменти, що розкладалися на сукупність простішихінструментів, методики оцінювання яких уже були відпрацьо-вані. Збільшення кількості та різноманітності похідних фінан-сових інструментів, зумовлене появою такого напряму дослі-джень, як фінансовий інжиніринг, характеризується фахівцямияк лавиноподібне.

У 1991 р. було засновано перше професійне товариство фі-нансових інженерів, нині відоме як Міжнародна асоціація фі-нансових інженерів. Значний внесок фінансові інженери зро-били у розвиток похідних фінансових інструментів, аджеодним із наслідків процесів фінансової глобалізації, що відбу-ваються в сучасному світі, є зростання фінансових ризиків,потреба у зниженні яких з часом загострюється. Звичайно, затаких умов розроблення досконалих стратегій і методів хе-джування ризиків розглядається як одне з головних завданьфінансового інжинірингу.

Перехід суспільства на якісно новий етап розвитку, де ви-значальну роль відіграє інформація, створило сприятливі умо-ви для поширення інноваційних фінансово-кредитних техно-логій, які є результатом розробок у сфері фінансового інжи-нірингу. У розробленні та використанні продуктів фінансовогоінжинірингу особливо зацікавлені банки, адже це надає їмконкурентні переваги та рішення, котрі допомагають ефектив-ніше використовувати банківські активи. Саме тому такі гіган-ти, як «JPMorgan Chase», «Bank of America», «Goldman Sachs»,«Citigroup», «Wells Fargo», «Morgan Stanley» «Bank of NewYork Mellon», «State Street Financial», «HSBC» мають у своє-му портфелі загальні деривативні зобов’язання в розмірі228,72 трильйона доларів США, що приблизно в три разибільше всієї світової економіки1. Продукти фінансового інжи-нірингу дозволяють банкам оптимізувати рух фінансових ре-сурсів, розширити горизонти фінансової політики.

У міжнародній практиці фінансовий інжиніринг охоплюєрізні сфери: фінанси акціонерних компаній; торгівля; управ-ління довгостроковими і короткостроковими вкладеннями

1 Визуализация глобального рынка деривативов[Електронний ресурс]. — Режим

доступу :http://mixednews.ru/archives/17115

216

грошових коштів; управління ризиками. Для інвесторів фінан-совий інжиніринг створює інструментарій хеджування інвес-тиційних ризиків та умови для більш ефективного вкладаннякоштів. Фінансовий інжиніринг дозволяє ефективно розв’язу-вати складні проблеми у разі проведення фінансових операцій,розроблення варіантів інвестиційних програм, модернізації ін-струментарію залучення акціонерного капіталу.

Отже, призначення фінансового інжинірингу полягає устворенні нових фінансових продуктів і послуг, які викорис-товуються фінансовими інститутами для перерозподілу гро-шових потоків, ризиків, ліквідності, доходів та інформації від-повідно до фінансових потреб клієнтів і змін у макро- тамікроекономічній ситуації (рис. 3.11).

Перерозподілгрошовихресурсів

і вітсотковаставка

Створеннята реалізація

новихфінансовихпродуктівта послуг

Розроб-леннянових

операцій-них схем

Банківські

Макро-економіч-ні змінив еконо-міці

По-требиклієнтів

Законо-давчі,не

еконо-мічні

Екзогенні

спекуляція та хеджуванняфінансовими ризиками

Складові фінансового інжинірингу

Рис. 3.11. Складові фінансового інжинірингу

За допомогою продуктів і рішень фінансового інжинірингубанки можуть досягати різних цілей, зокрема таких як: ство-рення найсприятливіших умов для вільного руху фінансовогокапіталу як банківського, так і його клієнтів; створення інно-ваційних банківських продуктів для отримання додатковогоприбутку; диверсифікація банківських ризиків; проведенняспекулятивних операцій для отримання додаткового прибуткуза прийнятного ризику. У банківській діяльності фінансовийінжиніринг спрямований на оптимізацію функціонування фі-нансових інструментів, управління фінансовими ризиками бан-ку та клієнтів за допомогою традиційних фінансових інстру-ментів, їх комбінації та спеціально створених нових фінансо-

217

вих інструментів, розроблення фінансової стратегії банку зурахуванням нових інструментальних можливостей. Банкистворюють нові фінансові інструменти для подолання дефіци-ту грошей в економічних суб’єктів та у відповідь на спекуля-тивний попит на високодохідні фінансові інструменти. Банків-ські продукти фінансового інжинірингу досить різноманітні,тому класифікуємо їх за такими ознаками, як цілі, технологіїта види інструментів (табл. 3.9).

Таблиця 3.9КЛАСИФІКАЦІЯ ІНСТРУМЕНТІВ ФІНАНСОВОГО ІНЖИНІРИНГУ*

Ознакакласифікації Фінансовий інструмент

фінансові інструменти, що знижують вартість запози-чення при перерозподілі грошових ресурсів

Базові правана будь-яківиди ресурсів

боргові інструменти (облігації, депозитні сертифікати),або інструменти участі у капіталі (акції, майнові пра-ва), що задовольняють потребу в інвестиціях (ліквід-ності)

фінансові інструменти, що перерозподіляють ринковіта фінансові ризики

Фінансові цілі фінансові інструменти, які перерозподіляють прибут-ковість, що виникає, у тому числі від володіння інфор-мацією (банківські цінні папери з мультивалютним но-міналом)

фінансові інструменти створені на базі опціонних тех-нологій

фінансові інструменти, що базуються на технології фор-вардів та свопів (тверді угоди)

Базоватехнологія

фінансові продукти — результат сек’юритизації активів

* Складено авторами

Активізація розвитку фінансового інжинірингу в банкахУкраїни була зумовлена посиленням процесів міжнародної ін-теграції, глобалізацією світового фінансового ринку, зростан-ням волатильності фінансових ринків, посиленням нерівно-мірності економічного розвитку різних країн. У вітчизнянійпрактиці використання інструментів фінансового інжинірингує відносно новим, адже інтеграція вітчизняного фінансовогоринку у світовий відбувається з певними особливостями. Од-нак, слід відзначити, що пропоновані на вітчизняному ринку

218

фінансові продукти не будуть копіювати вже існуючий захід-ний аналог, оскільки фінансові інновації залежать від особли-востей середовища. Ті продукти фінансового інжинірингу, яківже перебувають в обігу на міжнародних ринках, потребуютьадаптації і тільки починають застосовуватися на вітчизняномуринку.

У міжнародній практиці фінансовий інжиніринг охоплюєпрактично всі напрями фінансової діяльності, тоді як у вітчиз-няних банках розвиваються лише окремі з них. Одним із на-прямів фінансового інжинірингу є емісія та розміщення облі-гаційних займів. Світова криза ліквідності найбільше відби-лася саме на ринку випуску єврооблігацій. У середині липня2007 року індекс EMBI+Україна1 різко підскочив і до другоїполовини вересня перевищував 200 базових пунктів. Єврооб-лігації виявилися найменш вигідним інструментом залученняресурсів для українських позичальників. Прибутковість де-яких цінних паперів, що перебувають в обігу, зросла з 8 % до10—11 % річних. Є кілька факторів, що впливають на вартістьзовнішніх запозичень України.

Єврооблігації як беззаставний інструмент найбільше зале-жать від коливань на фінансових ринках. Готовність інвесто-рів купити довгострокові папери базується, насамперед, на до-вірі до позичальника. Щоб завоювати цю довіру, емітент по-винен надати підтверджений міжнародним аудитором звіт заостанні два роки і рейтинг мінімум двох міжнародних агентств.Але якщо врахувати, що криза ліквідності почалася з гучнихскандалів навколо великої трійки рейтингових агентств (Stan-dard & Poor’s, Moody’s Investors Service і Fitch Ratings), то недивно, що інвестори засумнівалися в цьому інструменті. Ма-совий продаж євробондів інвесторами автоматично знизив їхціну, а отже, підвищив прибутковість. Найбільше це позначи-лося на компаніях з ринків, що розвиваються (emerging mar-kets), оскільки інвестиційні банки найперше знизили лімітирозміщення цінних паперів з країн цієї групи (рис. 3.2).

Доступними для вітчизняних банків і компаній залишилисятакі інструменти зовнішніх запозичень, як синдиковані та дво-сторонні кредити. Нині синдиковані кредити — найвигідні-ший вид запозичень, оскільки за ними ставки на 1—2 процен-тних пункти нижче, ніж за облігаціями. Двосторонні кредити,

1 Різниця між прибутковістю вітчизняних та американських казначейських облі-

гацій

219

які раніше вважалися найпростішим способом виходу на зов-нішній ринок запозичень, після фінансової кризи стали преро-гативою великих компаній і банків.

Рис. 3.12. Динаміка вартості корпоративних єврооблігацій,емітованих українськими емітентами (2012—2014 роки)

Основною формою інституційного інвестування на ринкусиндикованих кредитів є облігації, забезпечені позиками (англ.Collateralized loan obligations, CLO). Вони виступають части-ною ринку облігацій, забезпечених борговими зобов’язаннями(англ. Collateralized debt obligation, CDO). CLO стали доміну-ючою формою інституційного інвестування на ринку леве-риджевих кредитів до 2007 р., зайнявши близько 60 % первин-ного ринку. Однак у зв’язку з обвалом ринку структурованогофінансування наприкінці 2007 р їх частка знизилася до сере-дини 2010 р. до 30 % (рис. 3.13).

Загалом сучасний етап розвитку ринку синдикованих кре-дитів регіону країн Європи характеризувався тенденціями, якісвідчать про його екстенсивний розвиток: укрупнення серед-ньої суми угоди; зростання обсягу рефінансування, оскільки у2012 році 34,5 % залучених синдикованих кредитів було при-значено для рефінансування попередніх кредитів; збільшеннякількості угод інвестиційного класу; подовження середньоготерміну угоди до 5,1 року.

У вітчизняній практиці до кризи це був один з найпошире-ніших способів залучення короткострокових валютних коштів,яким користувалися банки, котрі залучали ресурси на рік, за-звичай з можливістю пролонгації ще на рік. Це менше, ніж тер-мін залучення коштів за єврооблігаціями (5—7 років), нижчи-ми є і транзакційні витрати. У посткризовий період першимсиндикованим кредитом став річний синдикований кредит, за-лучений Альфа-Банком (Україна) на суму 72,5 млн дол. США.

220

Кошти планувалося направити на торгове фінансування і за-гальні корпоративні цілі.

Рис. 3.13. Динаміка світового ринку CDO

Слід звернути увагу на особливості, які ускладнюють про-цес використання синдикованого кредитування. Це, насампе-ред, відсутність уніфікованих процедур кредитування, існую-чий дефіцит взаємної довіри в банківській сфері, специфічніризики, властиві цьому виду кредитування, та недосконалістьвітчизняного законодавства. Також існують труднощі залу-чення синдикованих кредитів, пов’язані з невідпрацьованістюспеціальних схем їх організації для фінансування проектіврозширеного відтворення та практикою формування зовніш-нього середовища ринку синдикованого кредитування Украї-ни, яка відображала б роль і місце країни в системі міжнарод-них відносин.

Одним з актуальних напрямів фінансового інжинірингу єсек’юритизація. Сучасне тлумачення сек’юритизації активіввизначає її як інноваційну техніку фінансування та/або пере-дання фінансових ризиків, за допомогою якої оригінатортрансформує неліквідні активи у високоліквідні цінні папери зметою залучення додаткових джерел фінансування та/або мі-німізації ризиків, пов’язаних з цими активами.

Класичний вид сек’юритизації характеризується тим, щоактиви оригінатора продаються спеціально створеному для та-

221

ких цілей посереднику (SPV) і повністю списуються з балансу.У разі проведення синтетичної сек’юритизації активи, як пра-вило, залишаються на балансі компанії-оригінатора, однаквідбувається передання ризиків інвесторам за допомогою спе-цифічних сек’юритизаційних цінних паперів. У банківськійсфері можуть використовуватись кредитні дефолтові свопи,кредитні зв’язані ноти, іпотечні облігації тощо. У такий спосібвідбувається процес перерозподілу ризиків за сек’юритизо-ваними активами між оригінатором та інвестором.

Світовий досвід використання інструментів сек’юритизаціїсвідчить про швидкі темпи їх поширення як у США, так і вЄвропі (табл. 3.10). Варто зазначити, що розвиток ринкусек’юритизації’ активів почався у США, тому обсяги випускузабезпечених цінних паперів у США протягом аналізованогоперіоду в 3—14 разів перевищували обсяги випуску в Європі.

Таблиця 3.10ВИПУСК ЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У ЄВРОПІ ТА США,

млрд євро

Європа США

Роки 1-йквартал

2-йквартал

3-йквартал

4-йквартал

Загальнасумаза рік

Загальнасума за рік

2000 14,1 16,4 21,4 26,3 78,2 1088,02001 20,5 43,2 22,7 66,2 152,6 2308,42002 24,3 42,6 35,7 55,1 157,7 2592,72003 43,3 51,9 39,7 82,4 217,3 2914,52004 55,8 59,0 53,2 75,5 243,5 1956,62005 47,8 94,4 41,5 143,3 327,0 2650,62006 69,0 114,3 112,8 184,9 481,0 2455,82007 128,7 152,0 98,3 74,7 453,7 2147,12008 40,0 169,5 134,1 367,6 711,1 933,62009 123,2 81,2 114,7 94,9 414,1 1358,92010 75,5 32,2 111,5 160,6 379,9 1276,72011 114,6 67,1 53,8 136,4 372,0 1013,72012 59,3 67,7 60,1 63,9 251,0 1550,22013 32,7 54,4 37,4 56,3 180,8 1511,82014 19,2 9 5,1 114,3 448,4

222

У структурі випущених у Європі забезпечених цінних па-перів протягом 2007—2014 років переважають RMBS (цінніпапери, забезпечені житловими іпотеками), причому у 2007—2008 роках спостерігалась тенденція до збільшення обсягів їхвипуску з 259,7 млрд євро до 585,3 млрд євро, а у 2009 роцівідбулося падіння обсягів випуску таких інструментів більш,як на 50 % (табл. 3.11). Проте протягом 2014 року поступововідновлюється зростаюча тенденція. За два квартали 2014 рокуобсяг операцій уже перевищив річні показники 2013 року.

Протягом цього періоду питома вага RMBS у структурі ін-струментів сек’юритизації активів була найбільшою, адже во-ни є найменш ризиковими порівняно з іншими інструментами.RMBS забезпечені виплатами за іпотечними кредитами, які, усвою чергу, забезпечені житловою нерухомістю. Позичальни-ками за такими іпотечними кредитами є фізичні особи, яківідповідають за зобов’язаннями усім своїм майном. У разіСMBS позичальниками є юридичні особи, які відповідають зазобов’язаннями лише майном компанії та можуть бути визнанібанкрутом.

Таблиця 3.11ВИПУСК ЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У ЄВРОПІ

ЗА ВИДАМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, млрд євро

Роки 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014,2 кв.

ABS1 57,8 73,0 52,5 31,3 73,5 52,3 71,6 17,3

CDO 88,7 48,1 107,1 29,5 9,6 0,8 9,2 5,6

CMBS 47,6 4,9 15,5 6,1 2,3 18,4 9,5 1,7

RMBS 259,7 585,3 239,0 271,7 223,7 119,2 64,9 71,8

SME — — — 36,9 60,6 45,2 20,2 15,0

WBS — — — 4,5 2,2 2,1 5,4 2,8

Разом 453,8 711,3 414,1 380 372,0 238,1 180,8 114,3

Більшість українських банків не поспішає реалізовуватисек’юритизацію своїх активів, що пояснюється низкою при-чин.

1 Європейські ABS (Asset-backed securities) включають надходження за автокре-

дитами, кредитними картками, лізингом, іншими кредитами, дебіторську заборго-ваність тощо.

223

1. Відсутність відповідного законодавства. Нині операціїсек’юритизації не є суб’єктом спеціалізованого українськогозаконодавства, тому не розроблено уніфікованої документаціїоформлення таких операцій, не встановлено правовий статусSPV, не розглянуто специфіку оподатковування.

2. Обмежена кількість кредитоспроможних учасників фі-нансового ринку. В Україні практично відсутні пенсійні фондита страхові компанії, котрі виконують роль корпоративних ін-весторів.

3. Низький рівень стандартизації кредитів.4. Низький суверенний рейтинг України.5. Брак єдиних стандартів формування кредитних пулів, не-

ефективний державний контроль за їх якістю.6. Незадовільний рівень системи ризик-менеджменту у фі-

нансових установах.У вітчизняній практиці найбільш перспективним з погляду

можливостей розроблення продуктів фінансового інжинірингує ринок цінних паперів. З огляду на високі ризики українськоїекономіки за дефіциту інвестицій фінансовий інжиніринг най-більш продуктивно міг би розвиватися на ринку цінних папе-рів, сприяти посиленню його інвестиційного потенціалу, вве-денню на ринок інноваційних фінансових продуктів. Однакнаразі не створено інституційних передумов, які дозволили бвикористовувати продукти фінансового інжинірингу на фон-довому ринку.

Найпоширеніші продукти фінансового інжинірингу — де-ривативи — займають важливе місце у фінансовому світі.Власне деривативи — це вкрай потрібний і корисний інстру-мент хеджування ризиків, а їх наявність відрізняє розвиненийринок від такого, що розвивається. За даними Банку міжнарод-них розрахунків (БМР), кількість деривативів у світі на кінець2013 року досягла астрономічної суми в 710 трлн дол. США(710,000,000,000,000 дол. США). Для порівняння — розмір ВВПСША за той самий період склав 16 трлн дол США, тобто в 44рази менше. Даний обсяг деривативів на 20 % більше попере-днього рекорду, поставленого напередодні кризи 2008 року.

Дериватив використовується або для захисту від коливаньціни або процентної ставки, або для спекуляції. Ще один типдеривативів — кредитно-дефолтні свопи (CDS (Credit DefaultSwap)), використовується для захисту від дефолту позичаль-ника, — держави чи бізнесу. Більшість із цих договорів укла-дається індивідуально, а не на відкритому ринку. Значна час-

224

тина цих продуктів у США перебуває у власності лише чоти-рьох банків (JP Morgan, CitiBank, Goldman Sachs і Bank ofAmerica). У Європі також спостерігається їх дуже висока кон-центрація, особливо у Дойче банку та у французьких банків.Обсяги торгів деривативами дуже великі, однак операції про-водяться серед незначної кількості учасників. Як правило, ве-ликі банки продають деривативи один одному, що пояснюємонополістичну концентрацію, і означає, що якщо один з нихоголосить дефолт, усі інші також зазнають збитків.

Найвідоміші з таких продуктів — це CDS, але вони лишемала частина цілого. Основна частка (82 % за даними БМР)припадає на деривативи за процентними ставками в США іЄвропі. Проте фундаментально розмір процентних ставок уСША і Європі не визначається ринковими чинниками — ФРСі ЄЦБ знижують їх до максимально низьких значень, викорис-товуючи всі доступні засоби. Будь-які зміни їх кредитно-гро-шової політики заявляються заздалегідь, що дає всім можли-вість відповідно змінити власні позиції. Таким чином, вонинадають учасникам ринку неправдиву страховку, а ті, у своючергу, беруть участь у все більш ризикованих операціях. Якщоцентральні банки коли-небудь втратять контроль над ситуаці-єю, а криза чи крах виявиться некерованим, викликавши втра-ту довіри до цих інститутів, процентні ставки можуть стрімкозрости. І тоді ринок деривативів обрушиться, а наслідки цьогобуде складно уявити.

Слід зауважити, що фінансові інновації тісно прив’язані донаціонального ринку. Те, що в західному світі давно перебуваєв обігу, ще тільки приходить на український ринок. Українсь-кий фінансовий ринок відстає від розвинутих країн за рівнемрозвитку інноваційних інструментів і технологій. Однак цестворює додаткові спонукальні мотиви для українських фахів-ців з фінансового інжинірингу.

Вітчизняні банки прагнуть запроваджувати інноваційні тех-нології біржової торгівлі (табл. 3.12).

Важливим кроком у розвитку фондового ринку Українибуло впровадження технологій ринку РЕПО (англ. — repur-chase offer, REPO), що дозволило учасникам продавати цінніпапери із зобов’язанням їх викупу в контрагента через певнийстрок. Угоди РЕПО стали найпростішим засобом для кредиту-вання під заставу цінних паперів, а також, навпаки, — длякредитування цінними паперами під заставу грошових коштів.Ринок РЕПО дав початок розвитку маржинальної торгівлі на

225

ринку цінних паперів. Незалежно від того, знижуються ціни наактиви чи зростають, можливість швидко і без проблем купи-ти або продати актив забезпечує постійний інтерес інвесторівдо цих інструментів.

Таблиця 3.12ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВІТЧИЗНЯНИХ БІРЖ

Інновація ХарактеристикаДата

запускутехнології


березень2009 р.

Українськабіржа

квітень2009 р.

ПФТС

Ринокзаявок

Система прямогоелектронного доступудо торгів цінними па-перами


ВАТ «Фондовабіржа«Перспектива»



Індексакцій

Онлайн розрахунокіндексу українськихакцій

травень2009 р.

ПФТС



вересень2009 р.

(частково наринку ОВДП)

ПФТС

РинокРЕПО

Продаж цінних папе-рів з обов’язковим їхвикупом у майбут-ньому. Система мар-жинальної торгівліцінними паперами

2008 р. ВАТ «Фондовабіржа«Перспектива»

вересень2009 р.



ПФТС

Централь-ний контра-гент

Посередник між по-купцем і продавцемцінних паперів, якийвиступає покупцемдля продавця ціннихпаперів, і навпаки червень

2009 р.ВАТ «Фондовабіржа«Перспектива»

Строковийринок.Ф’ючерсна Індекс

Технологія укладен-ня угод ф’ючерснимиконтрактами на фон-довій біржі



226


Інновація ХарактеристикаДата

запускутехнології


серпень2010 р.


грудень2010 р.

ПФТС

РинокОВДП (роз-рахунковий)

Розрахункова систе-ма прямого доступудо ринку облігаційвнутрішньої держав-ної позики



квітень 2011 р.(квартальні опціони)


Строковийринок. Оп-ціон наф’ючерсна Індекс

Технологія укладен-ня угод опціоннимиконтрактами на фон-довій біржі

липень2011 р.(місячніопціони


Строковийринок. Ф’ю-черс наУкраїнськийіндекс депо-зитних ста-вок за депо-зитамифізичнихосіб (індексUIRD)




Строковийринок. Ф’ю-черс на індексKievPrime




Сроковийринок.Опціонна ф’ючерсна ставку

Технологія укладен-ня угод опціоннимиконтрактами на фон-довій біржі



Наявність надійної та ефективної системи забезпечення ви-конання укладених угод на фондових біржах є однією з основ-них проблем організації діяльності на строковому ринку. Най-більш поширеним способом вирішення цього завдання у сві-

227

товій практиці останнім часом стало використання послугцентрального контрагента (англ. — сentral сounterparty, CCP).Центральний контрагент дозволяє не тільки знизити трансак-ційні витрати при укладенні контрактів, але й, що не меншважливо, управляти ризиками невиконання зобов’язань. У Єв-ропі та США всі ринки цінних паперів, що побудовані за тех-нологією ринку заявок, проводять розрахунки через ССР. Не-обхідність розподілу ризиків на ринку цінних паперів іпохідних інструментів привело до того, що депозитарії, якправило, не займаються клірингом і не виконують функційССР. У країнах з розвиненим ринком цінних паперів (Велико-британія, Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та ін.) клірингомзаймаються переважно центральні контрагенти, адже саме та-кий спосіб його організації є найбільш ефективним на даниймомент.

Упровадження сучасних технологій на біржах передбачалооперування новими для вітчизняного ринку фінансовими ін-струментами. До нових продуктів можна віднести ф’ючерс наІндекс «Української біржі», опціон на ф’ючерс, запроваджен-ня індексного біржового фонду (ETF), ф’ючерсу на процентніставки та секції з торгівлі опціонами на ф’ючерс на процентніставки на ВАТ «Фондова біржа «Перспектива». Для хеджу-вання банківських ризиків найбільш актуальні процентні ін-струменти фінансового інжинірингу. Відповідно, банки є акти-вними учасниками торгів на біржі «Перспектива» та поступовонарощують обсяг операцій на ній. Серед акціонерів біржі такібанки, як ПАТ «ІНГ банк Україна», ПАТ «Альфа-банк». Уже у2012 р. обсяг строкових контрактів на біржі «Перспектива»зайняв 7,9 % у загальному обсягу оборотів і становив 11,5млрд грн. Унаслідок поступового зростання обсягів торгів та,навпаки, значного скорочення ліквідності строкового ринку наУкраїнській біржі, частка біржі «Перспектива» в загально-му обсязі торгівлі строковими контрактами на фондових бір-жах України сягнула на кінець 2013 р. 85,1 % і становила17,9 млрд грн.

Використання банком інструментів фінансового інжині-рингу для власних потреб реалізується саме на строковомуринку з процентними базовими інструментами. Щодо опера-цій і продуктів фінансового інжинірингу для клієнтів, то вонистримуються як несприятливою фінансово-економічною си-туацією в країні, так і невизначеністю законодавства. Позабі-ржовий ринок похідних фінансових інструментів фактично

228

припинив свою діяльність. Закон «Про похідні фінансові ін-струменти (деривативи)» так і знаходиться на етапі проекту івірогідність його прийняття найближчим часом вважаєтьсянезначною.

Торгівлю опціонами можна використовувати залежно відзміни ситуації на ринку, завжди є можливість зробити крокиз регулювання позиції на свою користь. У торгівлі опціонамиє можливість додатково купити і продати як call-, так і put-опціони з різними термінами обігу і цінами виконання, тимсамим підкоригувати свою поточну позицію згідно з умова-ми, що сформувалися на ринку (рис. 3.14). За торгівлі ф’ю-черсами або акціями помічниками є «стоп-лосс» або «тейкпрофіт», але вони, на відміну від опціонів, дають можливістьдіяти лише прямолінійно. Також величезною перевагою оп-ціонів є можливість заробляти, не прогнозуючи напрямокруху ринку.

Рис. 3.14. Відкриті позиції станом на 10.10.2014за опціонними контрактами за базовим активом UX-12.14

з датою виконання 15.10.2014 року

Перевага опціонної торгівлі полягає в тому, що банк можевибрати оптимальну для себе стратегію і сконструювати її са-мостійно. Практично будь-яку стратегію, яку банк використо-вує у торгівлі базовими активами, можна зробити ефективні-шою завдяки використанню опціонів. Можна збільшити по-

229

тенційні доходи (у разі руху ціни в потрібному напрямку),зменшити ризики (у разі руху ціни проти позиції банку), а та-кож зменшити кількість коштів, що використовуються підугоду.

Що більше віддалений строк виконання опціону, тим більшвідчутна різниця в обсягах відкритих позицій за опціонами callі put, про що свідчить статистика відкритих позицій за опціон-ними контрактами по базовому активу UX-12.14 з датою ви-конання 15.12.2014 року — це 65 днів від 09.10.2014 р. до ви-конання контракту (рис. 3.15).

Рис. 3.15. Відкриті позиції станом на 10.10.2014за опціонними контрактами по базовому активу UX-12.14у

з датою виконання 15.12.2014 року

Вітчизняному фінансовому ринку властива досить високаволатильність як валютних курсів, так і процентних ставок. Цеформує додаткові стимули для розвитку банками фінансовогоінжинірингу та відкриває додаткові можливості для конструю-вання фінансових стратегій для роботи на строковому ринку збіржовими інструментами. Слід відзначити, що кожен вид де-ривативів відповідає інтересам тієї чи іншої групи учасниківринку. Так, з боку банків основний попит спостерігається наф’ючерсні контракти на ціну золота, валютну пару долар-гривня та волатильність ринку. Для забезпечення раціонально-

230

го механізму зниження ризику несподіваних валютних коли-вань, забезпечення захисту іноземних інвестицій в економіціУкраїни, а також розвитку банківського кредитування та спря-мування доларових накопичень населення в економіку потре-бує впровадження ф’ючерсного контракту на валютну паругривня-долар.

Загальновідомо, що для хеджування валютних ризиків бір-жові валютні ф’ючерси є замінником міжбанківських валют-них форвардних угод. До того ж, ринку ф’ючерсних контрак-тів властива більш висока ліквідність, ніж форвардному. Не-зважаючи на високий попит на валютні ф’ючерси у світі, еко-номічні суб’єкти в Україні практично не мають можливостіхеджування валютних ризиків. Головна причина цього яви-ща — існування обмежувального законодавства, за якого роз-виток ринку похідних інструментів неможливий. Так, згідно зчинним законодавством України суб’єкти ринку мають правопроводити операції з валютними деривативами, а також опе-рації в іноземній валюті з іншими похідними фінансовими ін-струментами, базовим активом яких є валютні цінності, курсивалют, процентні ставки або індекси, тільки на умовах фор-вардної угоди.

Тому в Україні найбільш поширеним інструментом хе-джування валютних ризиків банками та суб’єктами зовніш-ньоекономічної діяльності є використання форвардних кон-трактів без поставки на міжнародному грошовому ринку(англ. — Non-deliverable forwards або NDF). Інвестори-не-резиденти також надають перевагу цій формі торгівлі, оскіль-ки вони мають обмежений доступ до національної валютив умовах недостатньо вільних потоків капіталу. Національ-на валюта в таких форвардах не поставляється, а за настан-ня строку погашення (наприклад, через 1 місяць, 3 місяціабо 12 місяців, хоч інші строки також можуть бути предме-том обговорення між укладачами контракту) розрахунокздійснюється в дол. США, виходячи з діючого валютногокурсу.

Основною перевагою валютних ф’ючерсів є те, що опера-ції проводяться з одним контрагентом (біржею), відповідноризики мінімальні або взагалі відсутні. До того ж, обсяг від-критої позиції банку за валютними деривативами регулюєть-ся НБУ, що забезпечує контроль за строковими валютнимиопераціями. В Україні, крім законодавчих обмежень, існує

231

ще одна особливість обігу валютних фінансових інструмен-тів, яка виражена у низькій ліквідності гривні на міжнарод-ному ринку капіталу.

Серед перспективних інноваційних продуктів фінансовогоінжинірингу, який може бути запроваджений на вітчизняно-му ринку, — розрахунковий ф’ючерс на ціну золота. У роз-винених країнах існує багато способів вкладення коштів узолото, українському ж інвестору доступні лише окремі видитакого інвестування. Ф’ючерсний контракт на золото — цеунікальний фінансовий інструмент, який забезпечує всімохочим доступ на ринок золота. Фактично — це найкращийспосіб торгівлі золотом за світовими цінами, доступна тазручна альтернатива традиційним інвестиціям у дорогоцін-ний метал, таким як: злитки, монети, акції золотодобувнихкомпаній чи банківські металеві рахунки. Ф’ючерси на золо-то є водночас об’єктом вкладення коштів, засобом нагрома-дження та спекулятивним інструментом. До того ж, за зруч-ністю купівлі та продажу, а також за рівнем транзакційнихвитрат, ф’ючерсні контракти кращі за інші способи інвесту-вання в золото.

Загалом в українського інвестора, зацікавленого в інвесту-ванні у золото, є можливість відкрити такий рахунок у банку вготівковій чи безготівковій формі. Однак у разі готівковогорахунка маржа, що встановлюється банком між ціною купівліта продажу золота, відбирає більшу частину прибутку. У разівідкриття безготівкового рахунка в золоті основною пробле-мою є низька процентна ставка за депозитом, а також незначнакількість банків, що пропонують таку послугу. При цьому слідураховувати схильність банків до встановлення високої платиза обслуговування, а також приховані комісії за такими депо-зитами.

Для вітчизняного ринку ф’ючерсний контракт на золото —це інноваційний фінансовий інструмент, який дозволить усімбажаючим брати участь у зростанні вартості базового активу,хеджувати як традиційні виробничі ризики, так і ризики світо-вих фінансових криз. Обсяги торгів ф’ючерсом на золото назарубіжних торгових майданчиках указують на попит учасни-ків ринку на його можливості. Запровадження таких контрак-тів дозволить залучити частину спекулятивного капіталу з го-тівкового та неорганізованого (форекс) валютних ринків нафондову біржу, що створить додаткову ліквідність інструмен-

232

ту; створити фінансовий інструмент для хеджування валютно-го ризику, який виникає при здійсненні експортно-імпортнихоперацій українськими підприємствами в умовах фінансовоїнестабільності1; досягти досить високої прогнозованості ва-лютних коливань у середньостроковій перспективі шляхомпідтримки ліквідності строкових контрактів, що дасть можли-вість залучення значних обсягів іноземних інвестицій у націо-нальну економіку на відносно тривалий термін і зменшитьвалютні ризики нерезидентів з інвестиціями в Україні. У перс-пективі та за умови участі НБУ в обігу ф’ючерсу на валютнупару долар-гривня дозволить створити бенчмарк для офіцій-ного готівкового курсу національної валюти стосовно до до-лара США.

Як свідчить зарубіжний досвід, за умов високого спе-кулятивного попиту на валюту з боку населення та проблемз ліквідністю у банківській системі перехід до більш гнуч-кого валютного режиму і зниження спекулятивної актив-ності учасників валютного ринку приводить до скорочен-ня валютних інтервенцій і стабілізації оборотів біржовогоринку2.

Отже, на вітчизняному ринку продукти фінансового інжи-нірингу представлені фрагментарно порівняно з розвиненимикраїнами. Головною причиною залишається недосконалістьбазових фінансових інструментів, на основі яких конструю-ються інновації у сфері інжинірингу. Так, передбачені законо-давством види цінних паперів не доведені до рівня деталізаціїїхніх характеристик, передбачених міжнародними стандарта-ми класифікації фінансових інструментів. Цінні папери, щоперебувають в обігу на фондовому ринку, не підкріплені на-лежними механізмами хеджування ризиків інвесторів. Вважа-ємо, що ініціаторами активізації такого напряму інноваційноїдіяльності, як фінансовий інжиніринг, мають стати банки.Сфера їх інтересів має фокусуватися на виявленні зарубіжногодосвіду в галузі фінансового інжинірингу, придатного довпровадження на вітчизняному ринку, з урахуванням йогореалій.

1 Стукало Н. В. Розвиток фінансового ринку України: роль валютних дерива-

тивів // Механізм регулювання економіки. — 2005. — № 3. — С. 188—192.2 Арутюнянц А., Мишина В. Биржевой валютный рынок: тренды современного

развития // Депозитариум. — 2011. — № 6 (100). — С. 12—17.

233

3.6. ІННОВАЦІЇ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОГО МАРКЕТИНГУ

Фундаментальні завдання вдосконалення банківської діяль-ності все більшою мірою пов’язуються з інноваційними змі-нами у сфері маркетингу і організації збуту банківських про-дуктів. Розширення частки банку на ринку все більше зале-жить від маркетингових інновацій, які безпосередньо базу-ються на маркетингових дослідженнях ринку. Банківські інно-вації у сфері маркетингу багатопланові (табл. 3.13). Успішніінноваційно-фінансові технології ґрунтуються на поєднанніфінансової та ринкової компетенції, тому перетворення вина-ходів у комерційний продукт є завданням ринку інноваційно-фінансових технологій. Розгляд функціональної схеми циклівінновацій у руслі концепції маркетингу дозволяє знизити ри-зик невідповідності вимогам ринку.

Таблиця 3.13ІННОВАЦІЇ БАНКІВ У СФЕРІ МАРКЕТИНГУ

Інструментмаркетингу

Відображенняінструменту маркетингу Інновація в маркетингу

Продукт 1. Новий для Українизарубіжний продукт2. Новий українськийбанківський продукт,який раніше не маваналогів на вітчизня-ному ринку банківсь-ких послуг

1. Банк онлайн з лояльністюдля кожного клієнта — ство-рення власного фінансовогоконсультанта з доходів і ви-трат з використанням соціаль-них мереж.2. Сервіс групових покупок —оплата таксі, купівля подарунка3. Мовне управління своїмирахунками4. Біометричне визначення осо-бистості5. Фінансування освіти закор-доном6. Мобільний банкінг7. Іпотека он-лайн.8. Продукти для мігрантів

Ціноутво-рення

1. Методика пакетуван-ня продуктів2. Методика перехрес-ного продажу3. Система цінових бо-нусів

1. Отримання зарплатної і кре-дитної картки за 1 річну опла-ту на обслуговування2. Для постійних клієнтів річнуставку за кредитом зменшено3. Коригування ціни залежновід якості його застави

234

Закінчення табл. 3.13Інструментмаркетингу

Відображенняінструменту маркетингу Інновація в маркетингу

Просування 1. Через банкомати2. Через відділення3. Через інтернет4. Через мобільний5. Через соціальні ме-режі

1. Банкомати з додатковимибанківськими та небанківськи-ми функціями2. Мобільний банкінг із сис-темою скорингу та біометрич-ним розпізнаванням3. Банкомати для людей з об-меженими можливостями4. Створення в соціальних ме-режах віртуального відділеннябанку з консультаційним цент-ром на постійному зв’язку

Комунікація 1. Прямий продаж2. Мобільна комуніка-ція3. Інтернеткомунікація

1. Удосконалення обслугову-вання клієнта2. Смс-банкінг3. Вірусний маркетинг4. SEO-просування5. Комплексна робота сайту6. CRM-комунікація

До основних тенденцій інноваційного розвитку банківсько-го ринку України належать:

— трансформація філій мережі на основі впровадження Web2.0 та Інтернету третього покоління «веблайф», що буде вима-гати повної реконструкції структури банку, бек-офісу та штату;

— створення єдиного інвестиційного ринку в режимі24*7*365 з прямим доступом і переглядом підходу до ролі по-середників на цьому ринку;

— повернення до принципу прямого обслуговування, алена основі новітніх технологій відеобанкінгу за допомогою Ін-тернет-протоколу і бездротового доступу до мережі Інтернет;

— перехід клієнтів до системи електронних платежів. Част-ка мобільних, інтернет- і мікроплатежів буде зростати і розви-ватись не на базі платіжних карт і готівки, а за рахунок техно-логії мобільних безконтактних платежів з використаннямвбудованих чіпів у ювелірні прикраси, обручки, браслети, го-динники чи телефони;

— ідентифікація і верифікація клієнтів на основі біометрич-них засобів;

— ширше запровадження принципів ісламського банкінгу,який традиційно орієнтований на реальну економіку, а не на

235

накачування економіки грошима (в умовах глобальної фінан-сової кризи жодний ісламський банк не оголосив про банкрут-ство)1.

Для аналізу доцільності запровадження інноваційних про-дуктів на банківському ринку запропоновано методику «CPАES»(5-С, 12-Р, 5-А, 4-Е, 2-S), яка включає п’ять блоків аналізудіяльності банку і поведінки споживача на ринку в процесівпровадження інновацій (рис. 3.16)2.

Рис. 3.16. Методика «CPАES»для аналізу інноваційного продукту банку

Оцінка інноваційного продукту проводиться з трьох позицій:— з боку банку для досконалого створення банківського про-

дукту та послуги;— з боку клієнта для точного визначення потреб клієнта та

їх задоволення;— з боку банку і клієнта, що розглядається з обох сторін

дослідження як точки прийняття кінцевого рішення.

1 Ткачук В. О. Інноваційна політика банків наринку банківських послуг // Еко-номічний аналіз. — 2013. — Том 14 № 2. — С. 43—51.

2 Бєгун К. А. Банки на іпотечному ринку : дис. канд. екон. наук. Спеціальність08.00.08 — Гроші, фінанси та кредит. — К., 2012. — 208 с.

236

Процедура починається з визначення потреб і побажаньклієнта. Тому блок «5-С» є першим. У процесі аналізу необ-хідно оцінити такі параметри продукту:

— необхідність і потреби покупця (Customer needs andwants) — визначається потреба в інноваційному банківськомупродукті, чи потреби збігаються з необхідністю придбання да-ного продукту;

— витрати покупця (Cost to the customer) — визначаєтьсяоптимальний рівень витрат споживача на використання інно-ваційного продукту;

— інформаційний обмін (Communication) — визначення, вякій установі є схожі послуги та де найвигідніші умови надан-ня даної інноваційної послуги;

— зручність (Convenience) — визначаються параметри ви-користання інноваційного продукту, наприклад, зручність ви-користання, вдало організований бізнес-процес;

— обслуговування споживачів (Customer Service) — визна-чається рівень обслуговування клієнта співробітником банку,або автоматизованою системою.

Другим блоком є «12-Р», тобто оцінка того, який про-дукт/послугу має створити банк, де кожен елемент має своюособливість:

продукт (Product) — розглядається продуктова політикабанку щодо інноваційного продукту/послуги, а саме особливос-ті його створення, специфіка для кожного клієнта, можливістьнадання супутникових послуг, можливість пакетування тощо;

ціна (Price) — розглядається цінова політика банку наінноваційні продукти та послуги з умовами ризику;

дистрибуція/місце (Place) — розглядаються провідні засо-би поширення або дистрибуції інноваційних продуктів і послуг(відділення банку, інтернет-банкінг, мобільний банкінг тощо);

просування (Promotion) — продаж інноваційних продук-тів із супутніми послугами за різними каналами (особистийпродаж, реклама, пропаганда, сайт тощо);

персонал (Personnel) — навчання персоналу для відповід-ного рівня обслуговування різної категорії клієнтів;

зв’язки з громадськістю (Public Relations) — зв’язок зісвоїми клієнтами через прес-конференції, брифінги, засобимасової інформації для створення позитивного іміджу банкута інноваційного продукту;

процес (Process) — установлення бізнес-процесу наданняінноваційної послуги, який би створював сприятливі умовидля виконання правомірних процедур та зручності для клієнта;

237

люди (People) — усі люди, прямо або побічно залученідо процесу надання послуги, наприклад співробітники та іншіклієнти.

купівля (Purchases) — при купівлі інноваційного продук-ту клієнт отримує деякі послуги банку безкоштовно або іззнижками;

навколишнє середовище (Physical Premises) — умови,створювані продавцем з метою більш ефективної реалізаціїбанківського продукту/послуги;

персоналізація (Personalisation) — фундаментальна кон-цепція персоналізації як частина комплексу маркетингу, якаполягає у необхідності визнання, ідентифікації визначеногоклієнта з метою встановлення. Дуже важливо ідентифікуватиклієнта на індивідуальному рівні та зібрати всю необхідну ін-формацію про нього для подальшого вигідного співробітництва.

приватність (Privacy) — конфіденційність є важливоюскладовою та обов’язком кожної банківської установи. Колибанк не поширює інформацію про своїх клієнтів, рівень йогонадійності зростає.

Третім є блок «5-А», який розглядає загальну прийнятністьпродукту для споживача:

прийнятність (Acceptability) — визначається рівень за-гального задоволення споживача;

можливість придбання (Affordability) — приймається рі-шення про придбання продукту, враховуються всі негативні тапозитивні сторони;

наявність (Availability) — визначається можливістю на-дання даного продукту чи послуги (наявність грошей на данийкредит, відсутність мораторію на дані операції тощо);

обізнаність (Awareness) — визначається обсягом інфор-мації за всіма процедурами надання інноваційного продук-ту/послуги;

доступ (Access) — визначається відповідністю характе-ристик клієнта з очікуваними характеристиками банку.

Четвертий блок «4-Е» характеризує атмосферну складовупри виборі банку:

етика (Еthics) — визначається поведінкою співробітни-ків до клієнта;

естетика (Еsthetics) — визначається тим, як одягненіспівробітники банку, наскільки виглядає відділення банку, на-скільки чисто в приміщенні, що відповідає організаційномурівню установи;

238

емоції (Еmotions) — визначається характерними емоціямипри обслуговуванні в даній організації (позитивні, негативні);

відданість (Еternities) — визначається клієнтами, які вжев даному банку обслуговуються і мають вже один продукт, ве-лика ймовірність того, що інноваційний продукт безпосеред-ньо їх зацікавить саме у своєму банку.

І останній блок «2-S» характеризує фінальні показники, безяких надання інноваційної послуги неможливе:

• рішення (Solution) — визначається фінальними перевір-ками банку (про надання інноваційного продукту) і клієнтом(про користування визначеним інноваційним продуктом);

— безпека (Security) — визначається правомірність майбут-ніх взаємовідносин клієнта і банку та відсутність шахрайства.

Методика «CPАES» дозволяє всебічно оцінити доцільністьстворення нового банківського продукту і послуги, досконаловивчає можливості банківської установи, визначає потреби клі-єнта, його пріоритети та забезпечення супутніх складових по-слуги. Показники інноваційного продукту можуть порівнюва-тися з показниками традиційних продуктів на основі ранговоїкореляції. За допомогою такого інструменту можна визначити,наскільки інноваційний продукт ефективніший за традиційний,або різницю ефективності різних інноваційних продуктів.

Цей підхід характеризує адаптивні стратегії, які формують-ся поетапно, при домінуючих імпульсах з боку навколишньогомаркетингового середовища. Така стратегія створюється управ-лінським персоналом, який має бути чутливим до середовища,адаптуватися до його змін. У такому разі стратегія може фор-муватись як спонтанно, так і плановано. Здебільшого такі мар-кетингові дослідження базуються на минулому досвіді або наекспрес-дослідженнях теперішнього стану ринку. Використо-вуючи методику «CPАES» для оцінки інноваційного продукту,досягнути гармонії у взаємовідносинах клієнт-банк буде наба-гато легше за рахунок максимального врахування всіх поба-жань клієнта і можливостей банку.

Практика розвитку світового ринку інноваційних банків-ських послуг підтверджує, що одним із найважливіших на-прямів інновацій у банківській сфері є запровадження дистан-ційного обслуговування. Так, кількість користувачів Інтернет-банкінгу як найпоширенішого виду дистанційного банківниц-тва, щороку збільшується. Зокрема, у Європейському Союзікількість клієнтів, які користуються зазначеними послугами,зросла з 16 % у 2004 р. до 40 % на початок 2013 р. Однак від-

239

соток інтернет-користувачів інтернет-банкінгом варіюєтьсязалежно від регіону (рис. 3.17).

Рис. 3.17. Використання інтернет-банкінгув країнах Європи у 2013 р., на початок року, у %1

Зокрема, найвищий рівень використання онлайн-банківськихпослуг спостерігається в скандинавських країнах. Наприклад,у Данії на початку 2013 р. серед загальної кількості користу-вачів банківськими послугами 79 % використовували для та-ких цілей інтернет (у 2004 р. — лише 45 %), у Фінляндії — 82 %,Швеції — 79 %, Ісландії та Норвегії — 86 %. У країнах Цент-ральної Європи використання інтренет-банкінгу спостеріга-ється на рівні 40—60 %, на Кіпрі, в Італії, Португалії та Хор-ватії — близько 20 %, а найменше користувачів послугами ін-тернет-банкінгу зафіксовано в Греції (лише 9 %), Болгарії таРумунії (4 та 3 % відповідно).

Однак упровадження інновацій у банківський бізнес має йнегативні сторони, зокрема такі, як гарантування безпеки пере-казу он-лайн грошей; гарантування безпеки пристроїв, якимибуде розраховуватись клієнт; коригування законодавства длязастосування он-лайн банкінгу; формування єдиного клієнтсь-кого реєстру — бюро кредитних історій на обов’язковій основів межах прямої конкуренції між банківськими установами.Імовірно, залишиться 50 % клієнтів, які будуть обслуговува-тись у відділенні банку традиційним способом; необхідно будерозробляти концепції співробітництва з партнерами в умовах

1 Top Banks in the World 2013 [Електронний ресурс] / Banks around the World. — Електрон. дані. — Режим доступу :

http://www.relbanks.com/worlds-top-banks/market-cap.

240

мінливості економіки, якщо компанія партнер збанкрутіла тана її місце має прийти нова.

Упровадження інновацій на ринку має дворівневу структу-ру (рис. 3.18). Перший рівень характеризується створенням івпровадженням інновацій на кредитному ринку. А другий рі-вень характеризується фінансуванням з кредитного ринкукомпаній, які виробляють, продають інноваційні продукти.Синергетичним ефектом цих двох рівнів є створення іннова-ційного продукту для компанії кредитного ринку, де інвестор іспоживач будуть однією і тією самою особою.

Рис. 3.18. Дворівнева структура впровадження інновацій

Для ринку України необхідне постійне уявлення про зна-чення і місце інновацій у діяльності організацій до формулю-вання їх цілей, цінностей і стратегічного бачення. У результатіздійснення таких цілей, ґрунтовного аналізу внутрішнього ізовнішнього середовища організації банківського ринку від-бувається створення сукупності альтернатив стратегічних ін-новацій, які мають відповідати таким вимогам, як послідов-ність, гнучкість, забезпечення переваг і здійсненність.

241

ІНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИБАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ТА НАГЛЯДУ

4.1. СИСТЕМА МОНЕТАРНОГО РЕГУЛЮВАННЯВ ІНСТИТУЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ

У процесі інституціоналізації суспільства актуалізуються пи-тання щодо ролі державних інститутів у регулюванні економіки.Нині спостерігається активне втручання держави у функціону-вання усіх сфер економічного життя, що має на меті згладжуван-ня дисбалансів їх розвитку. Дискусійним залишається питаннящодо ступеня державного впливу на економічні процеси та засо-би його реалізації. У цій площині знаходиться й питання виборумоделі монетарного регулювання в інституційній економіці.

На сьогодні існують розбіжності у розумінні того, як монетар-не регулювання впливає на економічний розвиток країн. Докт-рина ринкової соціальної економіки ґрунтується і на кейнсіан-ській доктрині, і на неокласичній, у тому числі монетаризмі,оскільки визнається, що ключове значення у сучасній економіцімає кількість грошей. Пропозиція грошей є потужним важелем,проте він дає переважно короткостроковий ефект, оскільки немає прямого впливу на структурні макроекономічні параметри,від яких залежать довгострокові темпи економічного зростання і,водночас, накладає на економіку інфляційний податок. Однакповністю ігнорувати довгострокові ефекти від монетарного регу-лювання також було б неправильно1.

Монетарне регулювання є складовою системи економічногорегулювання та здійснюється відповідно до основних цілей мо-нетарної політики країни. Його варто розглядати, як цілеспрямо-ваний вплив на обсяги пропозиції грошей в економіці для забез-печення економічного зростання, високого рівня зайнятості,

1 Горюнов, Е. Л., Трунин, П. В. Банк России на перепутье: нужно ли смягчать денеж-но-кредитную политику / Е. Л. Горюнов, П. В. Трунин. – М. : Издательский дом «Дело»РАНХиГС, 2013. — С. 7.

Розділ 4

242

стабільності цін, стабільності процентних ставок, стабільностіфінансових ринків. Однак досягнути усіх зазначених цілей одно-часно неможливо, тому залежно від впливу на макроекономічнізмінні держава може проводити або стимулюючу монетарну по-літику — політику «дешевих грошей», або стримувальну — полі-тику «дорогих грошей».

Стримувальна монетарна політика спрямована на обмеженнязростання цін і передбачає, що центральні банки будуть підви-щувати процентні ставки, збільшувати норму резервування, про-давати державні цінні папери на відкритому ринку, тобто змен-шувати пропозицію грошей в економіці країни. Для подоланнярецесії, центральні банки змушені проводити експансійну полі-тику, тобто збільшувати пропозицію грошей з метою збільшеннясукупних витрат і залучення незайнятих ресурсів.

Незважаючи на те, що різні країни при реалізації монетарноїполітики ставлять різні цілі та використовують різні методи,можна виокремити дві основні риси у практиці її здійснення: пер-ша — центральні банки, переважно країн з розвиненою економі-кою, використовують короткострокові процентні ставки, як по-точні завдання на шляху досягнення поставлених основних цілей,друга — центральні банки зосереджують увагу переважно на за-гальних цілях, таких як низький рівень інфляції, не визначаючипри цьому проміжних завдань.1

У реалізації монетарної політики значна увага приділяється якмакроекономічним параметрам, так і поведінковим аспектам, за-звичай інфляційним очікуванням2. Тому важливого значення на-буває відкритість і транспарентність монетарної політики. Якоюмає бути комунікаційна монетарна політика центрального банкусьогодні, доволі гостро обговорюється, оскільки існують різні,без перебільшення полярні, погляди щодо оптимальності її здійс-нення — від максимальної відкритості інформації щодо здійснен-ня монетарної політики, до значної обмеженості поширення ін-формації — так званої політики конструктивної невизначеності.

Проведення монетарної політики за встановленими правила-ми — правилами Тейлора, МакКалама, передбачає вибір інстру-ментів монетарного регулювання, які залежать від макроекономі-чних індикаторів економічного зростання, зайнятості, інфляції.

1 Габбард, Р. Глен. Гроші, фінансова система та економіка : підручник \пер. з англ. ;наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. – К. : КНЕУ, 2004. — С. 595—596.

2 Michael Woodford. Monetary Policy in the Information Economy ¤Department of Eco-nomics Princeton University Princeton, NJ 08544 USA. Revised September 2001. 70р. [Елек-тронний ресурс]. – режим доступу: http://www.columbia.edu/~mw2230/JHole01.pdf.¤

243

Такий підхід до здійснення монетарного регулювання передбачаєреалізацію монетарної політики у максимально відкритій формі,оскільки економічні агенти набувають знань щодо побудови влас-них оцінок очікуваних заходів монетарної політики і у централь-ного банку немає потреби у секретних діях1.

Монетарне регулювання при реалізації дискреційної монетар-ної політики передбачає неоприлюднення інформації щодо дійцентрального банку, але така практика себе не виправдала2. Зви-чайно, що вибір того чи іншого підходу до здійснення монетар-ної політики залежить від цілої низки факторів, проте альтерна-тиви проведенню монетарної політики, яка ґрунтується на про-зорих і зрозумілих засадах (правилах), немає. Ще у 1970-х рокахФ. Кідленд та І. Прескотт доводили, що ефективність монетарноїполітики вища за умов її здійснення на основі відкритих моделей.Крім того, короткострокові інструменти монетарного регулюван-ня не завжди дають оптимальний ефект з погляду досягнення дов-гострокових цілей3.

Різкі зміни в очікуваннях доволі часто унеможливлюють ефек-тивне монетарне регулювання. Тому з’явилися різні підходи дооцінки транспарентності центральних банків. Одна із концепційтранспарентності спирається на гіпотезу Роберта Лукаса, яка ді-стала назву «раціональних очікувань» і передбачає, що очікуван-ня економічних суб’єктів спираються на дії влади. Водночас час-тина науковців піддала критиці дану гіпотезу, на основі якої ви-никла теорія «критики Лукаса». Ця теорія базувалась на тому, щоекономічні суб’єкти можуть передбачати дії влади і у відповідьпроводити такі дії, у результаті яких монетарне регулювання недаватиме запланованого ефекту.

Подальшого розвитку теорія очікувань і теорія «критики Лу-каса», набула у працях Ф. Кедленда та Е. Прескот, які розробилина їх основі модель передбачливої поведінки, що демонструвалаздатність монетарного регулювання у короткостроковій перспек-тиві давати позитивний ефект лише за умови, що дії монетарної

1 Айдарова. А, Дөөлөталиев Ч. Коммуникационная политика в Национальном банке

Кыргызской Республики как элемент денежно-кредитной политики. Национальный банкКыргызской Республики. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

www.nbkr.kg..2 Vinogradov D. Destructive Effects of Constructive Ambiguty in Times. Presented at the

Conference on «Monetary policy and financial stability — what role for central bank commu-nication?». Amsterdam, 15—16 November 2010. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

www.ecb.europa.eu/events/conferences/shared/pdf/joint_dnb/Vinogradov3 Kydland F., Prescott E. Rules Rather than Discretion: the Inconsistency of Optimal

Plans. The Journaj of Political Economy. Volume 85, Issue 3(June 1977), 473—492.

244

влади будуть неочікуваними та несистематичними. Згодом цітвердження були доповнені працею Р. Берроу та Д. Гордона. Во-ни розробили модель тимчасової неузгодженості монетарної по-літики, яка передбачала, що несиметрична політика стане непо-слідовною і, як наслідок, стимулюватиме інфляцію. Отже, як під-сумовує С. Моісєєв, гіпотеза раціональних очікувань, ураховую-чи критику Лукаса, передбачає, що якщо економічні агенти дові-ряють грошово-кредитній політиці завдяки відкритості та транс-парентності центрального банку, їхні дії будуть сприяти ефектив-ному та легкому досягненню монеторними органами своїх довго-строкових цілей, зокрема, стабільності цін1.

Однак криза 2008—2009 років продемонструвала неадекват-ність підходів, що ґрунтувалися на припущенні раціональних очі-кувань. Зокрема, криза показала, що стабільність цін не обов’яз-ко-во гарантує фінансову стабільність, хоча до цього часу вважа-лося, що стабільність цін посилює фінансову стабільність. Фінан-сова стабільність є одним із ключових факторів успішного розвит-ку сучасної економіки будь-якої країни. Фінансові та економічнікризи, які повторюються з усе меншою амплітудою змушуютьретельно переглянути загальновизнані підходи до основ макро-економічного аналізу. Тому державі необхідно виважено підхо-дити до монетарного регулювання, і важливим питанням сього-дення стає ступінь втручання держави в економічні процеси.

За сучасних умов дедалі нагальнішим є питання — вирішен-ням яких завдань має займатися центральний банк і банківськасистема загалом? Чи мають ці завдання зосереджуватися лише навирішенні фінансових завдань, таких як забезпечення стабільнос-ті курсу національної валюти та контролю за рівнем інфляції ?.Чи виникла нагальна потреба розширення функцій центральногобанку шляхом забезпечення зайнятості населення та економічно-го зростання? Практика країн з розвиненою економікою дає до-волі однозначну відповідь: за умов фінансової глобалізації цент-ральні банки мають розширювати сферу своїх завдань.

Центральні банки у сфері монетарного регулювання, окрім за-безпечення стабільності цін, мають попереджувати здуття цін наактиви та забезпечувати фінансову стабільність, оскільки встанов-лення та забезпечення лише цільових показників інфляції — тар-гетування інфляції — не достатньо ефективне. Нині все перекон-ливішим видається, що регулювання цін на активи має входити

1 Моисеев С. Р. Открытость и транспарентность денежно-кредитной политики // Бан-

ковское дело. — 2001. — № 5. — С. 3.

245

до компетенції саме центральних банків і розглядатись як одне ізключових його завдань. Проте за допомогою яких саме засобів, чито монетарного регулювання, чи нормативного, цього можна досяг-нути, однозначного погляду ще не склалося1. Не склалося однозна-чного бачення і щодо необхідності забезпечення фінансової ста-більності з боку центрального банку. Зокрема, Банк Англії у перелі-ку своїх завдань чітко відзначає забезпечення стабільності фінансо-вої системи2. Банк Японії спрямовує свою діяльність для забезпе-чення цінової стабільності3, а Федеральна резервна система США уформальному переліку завдань окремо не виділяє таку ціль, так са-мо, як і Європейський центральний банк. Таку розбіжність у підхо-дах можна пояснити тим, що фінансова стабільність є важливою,однак не обов’язковою умовою досягнення традиційних цілей цент-рального банку, таких як зайнятість, контроль за інфляцією тощо.

Ще одним проблемним аспектом є суперечність між цілямидосягнення фінансової стабільності чи/та забезпеченням еконо-мічного зростання, оскільки засоби досягнення фінансової ста-більності можуть стримувати економічне зростання. У зв’язку зцим потребує розгляду ще одна дилема — транспарентність цен-трального банку. Незважаючи на те що транспарентність, відкри-тість центрального банку переважно сприймається як факт, щопозитивно впливає на економічні процеси, зокрема, знижує аси-метричність інформаційного простору, зниження невизначеностіекономічного середовища та поліпшення репутації центральногобанку, однак існують і протилежні погляди з підтримкою нероз-голошення інформації щодо дій центрального банку, передусімце стосується тих випадків, коли цілями монетарної політикистає економічне зростання, а не цінова стабільність.

Криза 2008—2009 років виявила достатньо широкі емпіричнідані в доволі багатьох сферах, насамперед для аналізу впливу мо-нетарної політики на передумови виникнення кризи та оцінкиефективності монетарного регулювання. Взаємовплив циклічностіекономіки, стану глобального фінансового ринку та монетарноїполітики може спричинити значний дестабілізуючий вплив. Лібера-лізація руху капіталу суттєво ускладнює здійснення монетарного

1 Суббарао Д. Новое определение роли центрального банка / Д. Суббаро // Финансыи развитие. — Июнь 2010. — С. 26.

2 Promoting the good of the people of the United Kingdom by maintaining monetary andfinancial stability. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.bankofengland.co.uk/about/Pages/onemission/default.aspx.3 Background Note regarding the Bank’s Thinking on Price Stability. Bank of Japan.

[Електронний ресурс]. — Режим доступу :https://www.boj.or.jp/en/announcements/release_2013/rel130123a.htm.

246

регулювання. Перш за все це стосується країн, що розвиваються.Одні з них обирають режим гнучкого валютного курсу та таргету-вання інфляції, інші схиляються до фіксованого валютного курсу.І перший, і другий варіанти мають як свої переваги, так і вади1.

Для забезпечення соціально-економічного розвитку країни не-обхідна модернізація її економіки, у першу чергу зміна структуриекономіки у напрямку збільшення виробництва продукції з під-вищеною доданою вартістю, зосередження уваги на стимулю-ванні наукоємних галузей, технологічного оновлення матеріаль-но-технічної бази ключових галузей економіки. Цілком очевидно,що такі реформи потребують значних обсягів фінансових ресур-сів і основним джерелом можуть стати самоокупні інвестиційнікредити. Однак за реалізації цих планів слід особливо ретельностежити за зовнішніми запозиченнями.

Збільшення зовнішньої заборгованості країни переважно спри-чинене посиленням фінансової глобалізації та лібералізації фінан-сових ринків. Однак потрібно брати до уваги, що економічна полі-тика переважної більшості країн, як з розвиненою економікою, такі з економікою, що розвивається, базувалася на стимулюванні еко-номічного зростання, а також забезпечення макроекономічної ста-більності через джерела зовнішнього фінансування.

Лідерами за обсягами зовнішнього боргу протягом останніхдвох десятиліть продовжують залишатися США та Німеччина.Проте слід відзначити і зміни, які відбулися у загальному рейтин-гу країн-боржників. Якщо у 1990-х роках до десяти найбільшихкраїн-боржників окрім США та Німеччини належали Бразилія,Мексика, Індія, Аргентина, Індонезія, Росія, Китай, то у 2000-хроках у «десятці лідерів» перебували виключно країни з розвину-тою економікою2. Зростання зовнішньої заборгованості країн зрозвиненою економікою обумовлено необхідністю покриття де-фіциту держбюджету, погашенням накопичених зобов’язань іврівноваження платіжних балансів. Крім того, зростання зовніш-ньої заборгованості цих країн також спричинене «поверненням»капіталів з ринків, що розвиваються.

Усвідомлення урядами країн необхідності розширення функ-цій держави у регулюванні соціально-економічних процесів спо-нукала до розширення та диверсифікації важелів впливу. Цент-ральні банки запровадили новий принцип монетарної політики,який передбачає прив’язку зміни відсоткових ставок з рівнем

1 Боришкевич О. В. Режими валютного курсу: пошук оптимальності / О. В. Боришке-вич // Банківська справа. — 2014. — № 3—4. — С. 66—73.

2 Боришкевич О. Міжнародний рух капіталу та проблеми зовнішньої заборгованості.// Вісник Національного банку України. — 2012. — № 10. — С. 44.

247

безробіття та інфляції. У 2012 році ФРС повідомила про наміриутримувати відсоткові ставки на низькому рівні допоки рівеньбезробіття не знизиться до 6,5 %, та за умови, що прогнози сто-совно інфляції не будуть перевищувати 2,5 %. Услід за СШАБанк Англії запровадив новий комунікаційний інструмент моне-тарної політики, прив’язавши зміни процентної ставки до рівнябезробіття. Комітетом з монетарної політики Банку Англії булозаявлено, що він не має намірів підвищувати облікову ставку зпоточного рівня в 0,5 % принаймні до тих пір, поки рівень безро-біття не знизиться до порогового значення 7 %1. Такий підхід бу-де використовуватися доти, поки прогноз на 18—24 місяці комі-тету з монетарної політики щодо рівня інфляції не досягне, абоне перевищить 2,5 %. З 2009 року ФРС тримає безпрецедентнонизькі процентні ставки (рис. 4.1).

Крім США, політику низьких процентних ставок запровадилиЯпонія, Великобританія, ЄС та ін. Скоординоване зниження від-соткових ставок, стало одним із ключових заходів, спрямованихна зменшення наслідків світової фінансової кризи. Зниження від-соткових ставок було спрямоване на стимулювання економіки,підтримку банківської системи та подолання дисбалансів глобаль-них потоків капіталу.

Залежно від економічної та політичної ситуації в країні пріо-ритетними можуть бути різні цілі. В основному проблема виборузводиться до того, що монетарне регулювання переважно спря-моване на забезпечення економічного зростання шляхом забезпе-чення зростаючого попиту на гроші, з одного боку, а з другогобоку — монетарне регулювання має забезпечувати контроль затемпами інфляції. Досягнення зазначених цілей є надзвичайноскладним завданням, оскільки дії, спрямовані на досягнення ни-зького рівня інфляції, мають протилежний вплив на економічнезростання. Тобто інструменти монетарного регулювання дозво-ляють вирішувати обмежене коло економічних завдань і в жод-ному разі не можуть замінити реалізацію фундаментальних еко-номічних перетворень. Більш логічним вибором мала би статистабілізація цін (обмеження інфляції), оскільки саме вона най-більше відповідає головному призначенню центрального банку —підтримувати стабільність національних грошей. І через вирі-шення цього завдання центральний банк сприятиме досягненнюінших стратегічних цілей.

1 News Release — Bank of England provides explicit guidance regarding the future con-duct of monetary policy [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.bankofengland.co.uk/publications/Pages/news/2013/096.aspx

249

Рис.

4.1

. Ставка по

федеральних

фондах ФРС

, %1

1 Fed

eral

fund

s eff

ectiv

e ra

te. [Електронний ресурс

]. —

Режим

доступу

:ht

tp://

ww

w.fe

dera

lrese

rve.

gov/

rele

ases

/h15

/dat

a.ht

m.

248

249

Разом з тим для максимального досягнення стратегічних цілеймонетарні органи розробляють проміжні цілі, оскільки наявні моне-тарні інструменти не спроможні безпосередньо впливати на проце-си, що відбуваються в реальному секторі економіки (зростання ви-робництва, зайнятість тощо). Проміжними цілями монетарноїполітики є вибір певних базових показників, за допомогою якихстворюються можливості змінювати стан грошово-кредитного рин-ку відповідно до стратегічних цілей. Визначення проміжних цілейпередусім спричинене необхідністю визначення таких показників,на які мають можливість впливати монетарні органи для забезпе-чення впливу на показники щодо яких можливість впливу відсутня.

Залежно від проміжних цілей центральні банки можуть обира-ти такі монетарні режими, як монетарне таргетування, таргету-вання інфляції, курсове таргетування. Кожен із цих режимів маєяк позитивні, так і негативні сторони, і успішність їх запрова-дження у різних країнах також є різною.

Заінтересованість реалізацією монетарної політики та здійс-нення монетарного регулювання розпочалося з 1950-х років таактивізувалося після розпаду Бреттон-Вудскої системи, коликраїни перейшли від політики таргетування валютного курсу домонетарного таргетування. Так, у 1970-х роках ФРС США якпроміжну мету обрала агрегат М1 та М2, а як тактичну мету —процентну ставку по федеральних фондах1. Такий самий підхіддо здійснення монетарної політики обрали й інші країни — Ве-ликобританія, Німеччина, Франція. Прийнято вважати, що недо-статня ефективність впливу центрального банку на цінову стабіль-ність за допомогою таргетування проміжних показників призвеладо запровадження центральними банками на початку 1990-х ро-ків режиму таргетування інфляції2.

Станом на квітень 2013 року режим інфляційного таргетуван-ня використовували 34 країни, монетарне таргетування — 26 кра-їн, таргетування валютного курсу — 91 країна, з них прив’язкудо долара США використовували 44 країни, до євро — 27, до ін-ших валют — 8 країн і до кошика валют — 13 країн. Інші моне-тарні режими запроваджували 39 країн3. Останнім часом значно

1 Габбард, Р. Глен. Гроші, фінансова система та економіка : підручник / пер. з англ.;

наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К. : КНЕУ, 2004. — С. 586.2 Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи

змін / За ред.. В. С. Стельмаха. — К. : Центр наукових досліджень Національного банкуУкраїни, УБС НБУ, 2009. — C. 184.

3 Annual Report on Exchange Arrangements and Exchange Restrictions 2013. Interna-tional Monetary Fund. October 2013. Р. 5

250

зросла кількість країн, які запроваджують інші монетарні режи-ми, котрі передбачають, що країна не заявляє про номінальнийякір, а здійснює моніторинг різних індикаторів при здійсненнімонетарної політики. Якщо у 2008 році частка таких країн стано-вила 6,4 %, то у 2013 — 20,4 %. Дещо зросла частка країн, які за-провадили монетарне таргетування, з 11,75 % у 2008 році до13,6 % у 2013 році.

Після кризи 2008 року стрімко скоротилася частка країн, щовикористовували інфляційне таргетування. Якщо у 2008 році во-на становила майже 23 %, то вже у 2009 році знизилася до 15,4 %і дещо зросла у 2013 році — склавши трохи більше 17,8 %. Част-ка країн, що запроваджують курсове таргетування, мала чітку тен-денцію до зменшення, проте у 2013 році їх кількість збільшилася(рис. 4.2). За нинішніх умов нерівномірного економічного зрос-тання у різних країнах відбуваються маніпуляції валютними кур-сами, тому вибір оптимального режиму валютного курсу є одниміз пріоритетних завдань для ефективного функціонування як еко-номіки окремої країни, так і глобальної економіки.

У різні періоди визнавалися пріоритетними то режими фіксо-ваних валютних курсів, то режими плаваючих курсів1. Загальнакласифікація валютних режимів передбачає існування трьох ка-тегорій: режим плаваючих валютних курсів, — до якого входятьрежими плаваючого курсу і режим вільно плаваючого курсу, ре-жими жорсткої валютної прив’язки, який включає в себе режимбез окремого законного засобу платежу та режим валютної ради,та найбільш чисельні, так звані проміжні режими — режими м’я-кої прив’язки. Різноманіття проміжних режимів валютних кур-сів обумовлене, насамперед, міркуваннями економічної ефектив-ності. Плаваючий валютний курс, без сумніву, є режимом, якийкраще пристосований до ситуації масштабного руху капіталу,проте у довгостроковій перспективі переваги плаваючих курсівнівелюються, оскільки ринок не забезпечує ні короткостроковогорегулювання валютних курсів, ні автоматичного вирівнюванняплатіжних балансів і не захищає економіки країн від зовнішніхнегативних впливів2.

1 Боришкевич О. В. Режими валютного курсу: пошук оптимальності // Банківськасправа. — 2014. — № 3—4. — С. 66—73.

2 Боришкевич О. Міжнародний рух капіталу та проблеми зовнішньої заборгованості /О Боришкевич // Вісник Національного банку України. — 2012.— № 10. — С. 44.

251

Рис.

4.2

. Реж

ими мо

нетарної

політики

(відсоток від кількості країн

—членів

МВФ

)1

1 Ann

ual R

epor

t on

Exch

ange

Arr

ange

men

ts a

nd E

xcha

nge

Res

trict

ions

201

3. In

tern

atio

nal M

onet

ary

Fund

. — O

ctob

er 2

013.

— Р

. 15.

251

252

На початку 2000-х років спостерігалася доволі чітка тенден-ція до зменшення кількості країн, які використовували про-міжні режими — режими нежорсткої прив’язки (рис. 4.3). Го-ловними причинами відходу від такої практики стала низкавалютних криз у 1990-х роках, зокрема криза у Мексиці 1994 ро-ку, Азійська криза 1997 року, криза у Росії та Бразилії у 1998 ро-ці. Усі ці країни використовували режими м’якої прив’язки іцей факт спонукав до появи розуміння того, що проміжні ре-жими не можуть бути ефективними, особливо що стосуєтьсякраїн з відкритими економіками. У цьому зв’язку варто згадатиі кризу Європейського валютного механізму у 1992—1993 ро-ках, що змусило Великобританію у 1992 році вийти з цієї сис-теми після падіння курсу фунту стерлінгів унаслідок спекуля-тивних операцій.

Якщо у 2004—2007 роках режими плаваючих валютнихкурсів використовували понад 80 країн, то у 2013 році лише65 країн підтвердили використання таких режимів і відповіднозбільшилася кількість країн, які перейшли до використанняпроміжних режимів валютних курсів. Якщо у 2004 році режи-ми нежорсткої прив’язки використовували у 49 країнах, то у2013 їх кількість зросла до 101 країни. Як зазначає Де Ларозь-ер, директор-розпорядник МВФ у 1978— 1987 рр., міжнароднавалютна система «зісковзує» у напрямку системи напівфіксо-ваних валютних курсів «на замовлення», за якої деякі країниобирають власний режим курсової прив’язки (часто із зани-женням курсу), з тим щоб максимально використовувати свійекспортний потенціал1.

Прив’язка режимів монетарного регулювання до стадій еко-номічного циклу на сьогодні має, без перебільшення, ключовезначення. На теперішній час саме монетарний вплив розгляда-ється як головний інструмент боротьби з циклом2. Оскільки ак-тивна політика процентних ставок дозволяє стимулювати черезїх зниження економічне зростання під час періоду рецесії істримувати зростання через збільшення значення процентнихставок.

1 Каким образом следует изменить деятельность МВФ? // Финансы и развитие. —Сентябрь 2004. — С. 27.

2 Горюнов, Е. Л., Трунин, П. В. Банк России на перепутье: нужно ли смягчать денеж-но-кредитную политику / Е. Л. Горюнов, П. В. Трунин. – М. : Издательский дом «Дело»РАНХиГС, 2013. — С. 8.

253

Рис.

4.3

. Динаміка режим

ів валютних

курсів

(кількість

країн

)1

1 Побудовано за

даним

и A

REA

ER d

atab

ase.

[Електронний

ресурс]

. — Режим

доступу

:ht

tp://

imfa

reae

r.org

.

253

254

Національний банк України (НБУ) на підставі аналізу чинни-ків, що впливають на коливання вартості грошей, також розгля-дає та вивчає тенденції розвитку економічних процесів у державіта визначає систему своїх тактичних і проміжних цілей у грошо-во-кредитній політиці для збалансування попиту і пропозиції нагроші1. Монетарне регулювання в Україні здійснюється відповід-но до ЗУ «Про національний банк України» та «Основних засадгрошово-кредитної політики» на певний період.

Основними економічними засобами і методами грошово-кре-дитної політики є регулювання обсягу грошової маси. НБУ длятаких цілей використовує доволі широкий перелік інструментів:визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для ко-мерційних банків; процентну політику; рефінансування комер-ційних банків; управління золотовалютними резервами; операціїз цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують кор-поративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями,на відкритому ринку; регулювання імпорту та експорту капіталу;запровадження на строк до шести місяців вимоги щодо обов’яз-кового продажу частини надходжень в іноземній валюті; змінустроків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів;емісію власних боргових зобов’язань та операції з ними; наданнякредитів для рефінансування банку, якщо це не тягне за собоюризиків для банківської системи2.

Як указано в «Основних засадах грошово-кредитної політикина 2014 рік», пріоритетною метою грошово-кредитної політикивідповідно до законодавства України є досягнення та підтримкацінової стабільності в державі3. Режим цінової стабільності пе-редбачає визначення його пріоритетним орієнтиром грошово-кредитної політики та підпорядкованість інших цілей ціновійстабільності. Засоби та методи монетарної політики використо-вуватимуться насамперед для контролю за монетарними чинни-ками впливу на стабільність грошової одиниці шляхом регулю-вання обсягу монетарної бази, яка розглядається як операційнийорієнтир грошово-кредитної політики (рис. 4.4).

1 Про затвердження Положення про процентну політику Національного банкуУкраїни. Постанова НБУ від 18.08.2004. № 389. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1092-04.2 Закон України Про Національний банк України. від 04.07.2013, № 399-VII // ВВР. —

2014. — № 14. — Ст. 255.3 Основні засади грошово-кредитної політики 2014. [Електронний ресурс]. — Режим

доступу :www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=7466694.

255

Рис.

4.4

. Динаміка основних

макроеконом

ічних індикаторів

в Україні

, %

255

256

Приріст монетарної бази у 2014 році може бути в межах до21%1. Цей показник ураховує як очікувану зміну попиту на грошідля здійснення господарських трансакцій (обчислену на підставіпрогнозних макроекономічних показників Уряду), так і необхід-ність підтримки ліквідності банків за допомогою інструментівНаціонального банку в умовах тимчасового погіршення ринковихочікувань і зумовленого цим відпливу частини заощаджень з бан-ківських рахунків. Позитивним моментом при здійсненні моне-тарного регулювання в Україні є намір НБУ відмовитися від за-стосування тимчасових механізмів та переходити до стандартнихпроцедур монетарного регулювання за умови стабілізації ситуаціїна грошово-кредитному ринку та набуття стійкого характеру від-новлення депозитної бази банків.

Крім того, варто зазначити, що основним інструментом регу-лювання ліквідності банків стають щотижневі тендери з рефінан-сування замість здійснення операцій РЕПО, які ініціювалися бан-ками і часто не завжди обґрунтовано. Таким чином, НБУ почавздійснювати практичні кроки у започаткуванні відкритої політикита створення єдиних і зрозумілих відносин на банківському рин-ку2. Оскільки тендери проводилися без оголошення обсягів і ста-вок, це забезпечує визначення об’єктивного обсягу попиту та рин-кову вартість ресурсів, що у свою чергу, дозволить поставити всібанки в рівні умови та надати поштовх розвитку ринку. Також по-зитивним кроком можна вважати запровадження практики ніве-лювання структурних дисбалансів ліквідності за рахунок переваж-ного використання механізмів довгострокової дії (обов’язкові ре-зерви) та невідновних операцій (купівля-продаж державних ціннихпаперів), а за умов рівноважного стану ліквідності — надання пе-реваги короткостроковим інструментам.

Національний банк з метою ефективного управління грошово-кредитним ринком, обсягами грошової маси в обігу, виконанняфункції кредитора останньої інстанції встановлює за своїми опе-раціями такі процентні ставки: облікову; за кредитами овернайт;рефінансування; за стабілізаційними кредитами; за депозитамиовернайт; залучення тимчасово вільних коштів банків3.

1 Основні засади грошово-кредитної політики 2014. [Електронний ресурс]. — Режимдоступу :

www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=7466694.2 Національний банк підвищує прозорість під час надання доступу до рефінансуван-

ня банків. Прес-реліз [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=62812433 Про затвердження Положення про процентну політику Національного банку

України: Постанова НБУ 18.08.2004 № 389. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1092-04.

257

Попит і пропонування ліквідних коштів на ринку має регулю-ватися переважно через вплив на вартість ресурсів з використан-ням інструментів процентної політики, однак визначення кількіс-них та якісних параметрів монетарних операцій також можевідбуватися шляхом обмеження обсягів регулярних операцій, ре-гулювання переліку прийнятної застави, установлення додатко-вих вимог до банків, що матимуть намір підтримувати ліквідністьза допомогою інструментів рефінансування, проведенням поза-чергових тендерів тощо.

Облікова ставка має стати базовою ставкою, за якою слідвизначатися вартість ресурсів під час здійснення основнихоперацій з рефінансування. Водночас вартість розміщення ре-сурсів може відрізнятися від облікової ставки у разі проведен-ня процентних тендерів або різкої зміни ситуації на грошово-кредитному ринку. Для посилення дієвості процентних важеліввпливу також доречним буде встановлення коридору процент-них ставок за щоденними механізмами постійної дії, нижньоюмежею якого буде ставка за депозитним сертифікатом овер-найт, а верхньою — ставка за кредитом рефінансування овер-найт (рис. 4.5).

Цілі грошово-кредитної політики мають змінюватися залеж-но від стану економіки країни. Тривалий час основним завдан-ням грошово-кредитної політики України була підтримка ста-більності гривні, оскільки вважалося, що саме стійкість гривнідає змогу значною мірою нейтралізувати негативний вплив зов-нішніх та внутрішніх шоків на економіку країни1. У 2007 роців структурі емісії грошей знову почав домінувати валютнийканал. Емісія через валютний ринок є звичним явищем дляУкраїни, однак таке інтенсивне наповнення економіки гроши-ма за умов значного дефіциту торговельного балансу трапи-лося вперше. Монетарна база у 2007 році зросла більш ніж на40 % (див. рис. 3.4).

1 Основні засади грошово-кредитної політики на 2007 рік. [Електронний ресурс]. —Режим доступу :

www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=44375

258

Рис.

4.5

. Динаміка процентних

ставок рефінансування

НБУ

, %

258

259

Проте НБУ вже у 2008 році змінив пріоритети щодо здійснен-ня монетарної політики, розпочавши перехід до монетарного ре-жиму, що ґрунтується на ціновій стабільності та визнанні необ-хідності певного перехідного періоду до використання інфляцій-ного орієнтиру як головної мети грошово-кредитної політики.Тобто пріоритет у грошово-кредитній політиці поступово набли-жатиметься до забезпечення цінової стабільності, якій підпоряд-ковуватиметься політика валютного курсоутворення1. Пріоритет-ність мети цінової стабільності зазначалася в «Основних засадахгрошово-кредитної політики» у 2005—2006, 2008, 2009, 2012—2013 роках, а у 2010 році пріоритетом грошово-кредитної політи-ки стало забезпечення фінансової стійкості, що було зумовленонаслідками світової фінансової кризи2.

У 2012 році НБУ знову повернувся до режиму цінової стабіль-ності, а у 2013 було вперше офіційно декларовано, що «реалізаціягрошово-кредитної політики в 2013 та подальших роках здійсню-ватиметься на засадах використання основних елементів монетар-ного режиму, що базується на ціновій стабільності»3.

Стратегія грошово-кредитної політики НБУ в середньостро-ковій перспективі, передбачатиме застосування режиму інфля-ційного таргетування, повне запровадження якого має відбутисяв другій половині 2015 року. У цьому випадку, безумовним пріо-ритетом має стати забезпечення цінової стабільності та підпоряд-кування їй усіх інших цілей і завдань грошово-кредитної політики.

Дедалі зростаюча відкритість економіки країн щодо фінансо-вих потоків і торгівлі створює передумови для міжнародних по-трясінь і вторинних ефектів. Фінансова глобалізація зробила враз-ливими до зовнішніх шоків як країни з економіками, що форму-ються, так і країни з розвинутими економіками. Монетарне регу-лювання перш за все має відповідати реальному стану економікикраїни, бути системним, оскільки воно впливає на інтереси усіхекономічних суб’єктів, і обов’язково враховувати зворотну реак-цію. Структурна вразливість існуючої систему монетарного регу-лювання має негативний вплив на економіку країни, тому побу-дова ефективної система монетарного регулювання в Україні має

1 Основні засади грошово-кредитної політики на 2008 рік [Електронний ресурс]. —Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0018500-072 Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік [Електронний ресурс]. —

Режим доступу :http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010500-093 Основні засади грошово-кредитної політики на 2013 рік. [Електронний ресурс]. —

Режим доступу :www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=127394.

260

стати одним із найважливіших напрямів фінансового регулюван-ня, що дозволить створити передумови для стабільного притокуіноземного капіталу і передусім прямих іноземних інвестицій,стійкості банківської системи та макроекономічної стабільності вкраїні.

4.2. УПРАВЛІННЯ ЗОЛОТОВАЛЮТНИМИ РЕЗЕРВАМИ:МІЖНАРОДНА ТА ВІТЧИЗНЯНА ПРАКТИКА

В інституціональній економіці роль центрального банку якпровідника монетарної політики набуває особливого значення. За-безпечення стабільності національної грошової одиниці як основ-ної функції центральних банків можливе лише за умов наявностіоптимального обсягу золотовалютних резервів. За таких умов фор-мування ефективної структури міжнародних резервів країни та їхраціональне використання потребують детального аналізу.

Створення золотовалютних резервів країни є необхідною умо-вою існування та функціонування будь-якої держави, оскількивони забезпечують виконання низки найважливіших функцій: доз-воляють проводити незалежну від зовнішніх чинників грошово-кредитну політику шляхом стабілізації і регулювання курсу на-ціональної валюти, можуть бути спрямовані на погашення дер-жавою зовнішнього боргу, підтримуючи впевненість іноземнихпартнерів у здатності держави виконувати свої зобов’язання істворюючи умови для зовнішньої торгівлі.

Формування та управління золотовалютними резервами краї-ни є органічною складовою діяльності центрального банку. Не-обхідним елементом валютної політики, пов’язаної з формуван-ням та управлінням офіційними золотовалютними резервамикраїни, є визначення їх оптимальної структури. Актуальністьцього питання особливо зростає у зв’язку з останніми тенденція-ми розвитку провідних світових економік, нестабільністю фінан-сових ринків, значних коливань валютних курсів, що значно по-гіршило економічну ситуацію в Україні. Саме тому важливимзавданням Національного банку є визначення оптимального спів-відношення золотовалютних резервів країни1.

З початку 90-х років минулого століття відбулися значні змінияк загального обсягу золотовалютних резервів, так і їх розподілув окремих країнах (табл. 4.1).

1 Яременко А. А. Теоретические аспекты золотовалютных резервов // Экономика игосударство. — 2011. — № 11.

261

Таблиця

4.1

РЕЙТИНГ КРА

ЇН ЗА

ОБСЯГО

М ОФІЦ

ІЙНИХ

ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ

РЕЗЕ

РВІВ

(в млрд дол)

у РІЗНІ Р

ОКИ

1993

1997

2000

2004

2008

2013

1. Німеччина

2. Японія

3. Тайвань

4. США

5. Іспанія

6. Сінгапур

7. Великобри

-танія

8. Нідерланди

9. Франція

10. Ш

вейцарія

11. Італія

12. Бразилія

13. М

ексика

14. Ш

веція

15. К

итай

16. Н

орвегія

17. Республіка

Корея

18. П

ортугалія

19. М

алайзія

20. А

встрія

39. Росія

103,

998

,482

,864

,245

,243

,737

,132

,232

,131

,225

,722

,622

,621

,920

,119

,818

,917

,415

,412

,93,

3

1. Японія

2. Китай

3. Тайвань


5. Сингапур

6. США

7. Гонконг

8. Бразилія

9. Іспанія

10. Італія

11.

Велико-

британія

12. Швейца-

рія

13. Таїланд

14. Республі

-ка

Корея

15. Нідерла

-нди

16. М

алайзія

17.Франція

18.Австрія

19. К

анада

20. Індія

34. Росія

Україна

218,

310

5,5

88,4

83,2

75,2

64,0

62,1

58,2

57,9

45,9

40,7

38,4

37,7

33,1

26,8

26,8

26,8

22,4

20,4

20,2

11,7

1,21

1. Японія

2. Китай

3. Тайвань

4. Гонконг

5. Республіка

Корея

6. Сінгапур


8. Індія

9. Франція

10. М

алайзія

11. М

ексика

12.

Велико-

британія

13. К

анада

14. Швейца-

рія

15. С

ША


17. Н

орвегія

18. П

ольщ

а19

. Італія

20. Росія

Україна

330

158

110

99 83 78 50 35 35 34 33 32 31 31 30 27 25 24 22 22 1,62

1. Японія

2. Китай

3. Тайвань

4. Республі-

ка Корея

5. США

6. Індія

7. Росія

8. Гонконг

9. Сінгапур

10. М

ексика

11. Італія


13. Таїланд

14. А

лжир

15. Велико-

британія

16.

Німеч

-чина

17. Турція

18. Австра-

лія

19. П

ольщ

а20

. Індоне

-зія

838

514

239

199

189

131

126

123

114

64,2

62,2

52,9

49,8

45,7

44,3

40 37,3

36,9

36,7

36,3

1. Китай

2. Японія

3. Саудівська

Аравія

4. Росія

5. Тайвань

6. США

7. Індія

8. Корея

9. Бразилія

10. Гонконг

11. С

інгапур

12. А

лжир

13. Німеччи

-на 14

. Таїланд

15. Італія

16. Ф

ранція

17. Л

івія

18. М

ексика

19. М

алайзія

20. Швейца-

рія

34. У

країна

1966

1030

451

426

303

294

257

201

193

182

177

148

138

111

105

103

96 95 92 74 31

1. Китай

2. Японія

3. С

аудівсь-

ка Аравія

4. Росія

5. Швейца-

рія

6. Тайвань

7. Бразилія

8. Р

еспублі-

ка Корея

9. Гонконг

10. Індія

11. С

інгапур

12.

Німеч

-чина

13. А

лжир

14. М

ексика

15. Таїланд

16. Ф

ранція

17. С

ША

18. Італія

19. Велико-

британія

20. М

алайзія

42. У

країна

3 37

91 2

686

73

537

531

421

373

327

317

298

265

248

200

167

181

184

573

181

105

139

22

Джерело:

складено автором

на основі

Inte

rnat

iona

l Fi

nanc

ial

Stat

istic

s (I

FS)

IMF


ресурс]

. Режим

доступу

. —

http

://el

ibra

ry-d

ata.

imf.o

rg/fi

ndda

tare

ports

.asp

x?d=

3306

1&e=

1693

93 1

1 Inte

rnat

iona

l Fin

anci

al S

tatis

tics (

IFS)

IMF


ресурс]

. — Режим

доступу

:ht

tp://

elib

rary

-dat

a.im

f.org

/find

data

repo

rts.a

spx?

d=33

061&

e=16

9393

261

262

За статистикою Міжнародного валютного фонду, на кінець2013 року загальна сума резервних активів світу оцінювалась у12 184 632 млн дол. США (табл. 4.2). В останні роки значна час-тина валютних резервів концентрується в країнах Південно-Східної Азії. Вже з початку 2007 року близько 2,8 трлн дол. США,або 80 % усіх доларових резервів, концентрувались у централь-них банках Азіатських країн: Китай — 1066 млрд дол., Японія —884 млрд дол., Тайвань — 260 млрд дол., Південна Корея —186 млрд дол., Індія — 124 млрд дол. Дана тенденція характернаі для 2013 року. На кінець року загальні резерви Китаю станови-ли — 3880 млрд дол. США, Японії — 1266 млрд дол. США, Саудів-ської Аравії — 737 млрд. дол. США, Росії — 737 млрд дол. США,Швейцарії — 536 млрд дол. США.

Таблиця 4.2ОФІЦІЙНІ РЕЗЕРВНІ АКТИВИ СВІТУ, млн дол. США

2011 2012 2013 2014 (1 кв.)

Світ 10 708 333 11 460 526 12 184 632 12 356 471

Країни з розвиненоюекономікою 3 750 866 4 049 048 4 160 992 4 215 236

Країни, що розвиваються 6 951 767 7 405 712 8 018 161 8 135 736

Азія 4 040 335 4 191 105 4 682 803 4 815 793

Європа 862 270 915 833 915 796 873 854

Близький Схід та Півні-чна Африка 1 107 956 1 280 515 1 399 173 1 421 732

Тропічна Африка 179 885 202 262 204 342 202 976

Західна півкуля 741 375 799 623 804 300 808 380

Джерело: складено автором на основі International Financial Statistics (IFS) [Електро-нний ресурс]. — Режим доступу :

http://elibrary-data.imf.org/finddatareports.aspx?d=33061&e=169393 1

Лідерами за обсягом міжнародних резервних активів залиша-ються Китай, Японія, Саудівська Аравія, Швейцарія, Росія(рис. 4.6). Серед промислово розвинених країн найбільш значнірезервні активи мають Швейцарія, Росія, Німеччина, Італія, Ве-ликобританія. Слід зазначити, що більшість розвинених країнтрадиційно мали відносно значні обсяги золотовалютних резер-

1 International Financial Statistics (IFS) IMF [Електронний ресурс]. Режим доступу.http://elibrary-data.imf.org/finddatareports.aspx?d=33061&e=169393

263

вів, тоді як нові країни-лідери — Китай, Тайвань, Республіка Ко-рея, Гонконг — створили значні запаси резервів завдяки концеп-ції експортної орієнтації економіки.

Рис. 4.6. Країни-лідери за обсягом міжнародних резервівна кінець 2013 року, млн. дол. США1

Золотовалютні резерви — це високоліквідні фінансові активиорганів грошово-кредитного регулювання, складовими яких, якправило, є: монетарне золото, активи в іноземній валюті, спеціаль-ні права запозичень і резервна позиція в МВФ. Основними резерв-ними валютами є: долар США, євро, фунт стерлінгів, японськаєна, швейцарський франк, канадський долар, австралійський до-лар. Найбільшу питому вагу в міжнародних валютних резервахкраїн світу має долар США — 61,18 %. Другою за використан-ням, резервною валютою є євро — 24,45 %. Частка фунтів стер-лінгів становить 4,02 %, японської єни — 3,94 % (рис. 4.7).

Протягом останнього десятиліття у структурі валютних резер-вів центральних банків спостерігається зменшення частки долараСША (з 71 % до 61 %) на противагу зростанню частики євро (з18 % до 28 %). Але така тенденція не характерна для країн Азії,де спостерігається низький рівень диверсифікації валютних ре-зервів, а перевага надається американській валюті.

1 International Financial Statistics (IFS) IMF [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://elibrary-data.imf.org/finddatareports.aspx?d=33061&e=169393

264

Рис. 4.7. Валютна структура міжнародних резервів країн світу,млн дол. США

Джерело: Побудовано автором на основі даних Currency composition of officialforeign exchange reserves (COFER) [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.imf.org/external/np/sta/cofer/eng. 1

Світова практика свідчить, що включення тієї чи іншої валютидо складу резервних активів може бути зумовлено різними фак-торами. Деякі країни практикують прив’язку структури активівдо структури зовнішнього боргу (Бразилія, Республіка Корея,Чилі). Але більшість країн у формуванні оптимальної структурирезервних активів керуються аналізом довгострокової дохідностіта ризиковості валют.

Частка долара США протягом останнього десятиліття залиша-ється досить стабільною, незважаючи на численні наміри цент-ральних банків диверсифікувати структуру резервів (табл. 4.3).

Сучасні науковці виокремлюють низку причин, що зумовлю-ють таке співвідношення2:

— висока ліквідність і стабільність американського фінансо-вого ринку в цілому;

1 Currency composition of official foreign exchange reserves (COFER) — [Електроннийресурс]. Режим доступу :

http://www.imf.org/external/np/sta/cofer/eng/2 Адрианов В. Золотовалютные резервы: принципы формирования, структура и эф-

фективность использования // Общество и экономика. — 2008. — № 5. — С. 23—53.

265

— провідна роль долара як валютних інтервенцій;— можливість проводити операції на ринках інших іноземних

валют опосередковано, через похідні фінансові інструменти.

Таблиця 4.3ПИТОМА ВАГА РЕЗЕРВНИХ ВАЛЮТ У МІЖНАРОДНИХ АКТИВАХ, %

1996 2000 2004 2008 2013

долари США 62,1 71,00 65,8 63,7 61

англійський фунт стерлінгів 2,7 2,80 3,4 4,2 4

японська єна 6,7 6,10 3,8 3,5 4

швейцарський франк 0,3 0,30 0,2 0,1 0

євро 18,40 25,2 26,2 24

інші валюти 4,3 1,5 1,8 2,2 2,87

Джерело: складено автором на основі Currency composition of official foreign exchan-ge reserves (COFER) [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.imf.org/external/np/sta/cofer/eng.1.

У короткостроковому періоді можна виділити такі фактори утри-мання резервного статусу валюти 3:

— можливості центрального банку-емітента резервної валюти«надавати послуги» глобального кредитування останньої інстанції;

— глибина фінансового ринку та доступність і ліквідність ре-зервних активів;

— потенційні втрати від «виходу» з резервної валюти.Іншим вагомим компонентом міжнародних резервів є золото.

Незважаючи на демонетизацію золота, унаслідок прийняття дру-гої поправки до Статуту МВФ, згідно з якою його переведено догрупи товарів, золото продовжує залишатися важливим резерв-ним активом для центральних банків. Головним фактором, щозумовив збереження за золотом функції резервного активу, сталоте, що золото залишається відносно безризиковим активом, оскіль-ки має фізичну захищеність. Водночас золото є достатньо ліквід-ним товаром, і крім того, високодохідним активом (принаймні удовгостроковій перспективі).

1 Currency composition of official foreign exchange reserves (COFER) [Електронний ре-сурс]. — Режим доступу :

http://www.imf.org/external/np/sta/cofer/eng/3 Козюк В. Резервний статус валюти в глобальній економіці: проблема темпоральних

конфліктів // Вісник НБУ. – 2014. — № 4. — С. 30—36.

266

Попри постійне зменшення обсягів золота у золотовалютнихрезервах країн світу, останніми роками тенденція змінюється(див. табл. 4.1). Досягнувши свого мінімуму в 2007—2008 рокахза останні майже 50 років, центральні банки почали нарощуватисвої золоті резерви. Крім того, частка золота в загальній структу-рі резервів протягом останніх тринадцяти років продовжує зали-шатися незмінною і становить 13 % (рис. 4.8), незважаючи настрімке зростання глобальних золотовалютних резервів 1.

Розподіл офіційних запасів золота є доволі нерівномірним(табл. 4.4). Найбільша частка золотих резервів належить країнам зрозвиненою економікою — близько 83 % світових запасів золота.Найбільші запаси золота мають США (37 % авуарів розвиненихкраїн), Німеччина (15,4 %), Італія (11,2 %) та Франція (11,1 %)2.

Рис. 4.8. Частка золота в золотовалютних резервах, %

Джерело: Побудовано автором за даними Central bank diversification strategies:Rebalancing from the dollar and euro. World Gold Council [Електронний ресурс]. — Режимдоступу :

http://www.gold.org/download/pub_archive/pdf/Central_bank_diversification_strategies_paper.1

1 Central bank diversification strategies: Rebalancing from the dollar and euro. World

Gold Council [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://www.gold.org/download/pub_archive/pdf/Central_bank_diversification_strategies_p

aper.pdf2 Структура международных резервов отдельных стран по состоянию на 1 января

2013 года [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://www.cbr.ru/statistics/print.aspx?file=credit_statistics/res_str.htm1 Central bank diversification strategies: Rebalancing from the dollar and euro. World

Gold Council. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://www.gold.org/download/pub_archive/pdf/Central_bank_diversification_strategies_p

aper.pdf

267

Як уже зазначалося, в останніми роками значна частка інвести-ційного попиту забезпечувалася саме з боку центральних банків.Четвертий рік поспіль центральні банки є нетто-покупцями золота.Його чисті придбання у 2012 році склали 544,4 тонни. Обсяги при-дбання у 2013 році дещо зменшилися, за 6 місяців поточного рокучисті придбання золота центральними банками склали 180,8 т по-рівняно з 279,7 т першого півріччя 2012 року2. Найбільшими покуп-цями золота були центральні банки Туреччини, Росії та Казахстану.Слід зауважити, що Національний банк України також продовжуєнарощувати обсяги монетарного золота. Частка золота у золотова-лютних резервах України у 2013 році зросла до 7 % (табл. 4.4).

Таблиця 4.4ОБСЯГИ МОНЕТАРНОГО ЗОЛОТА ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ КРАЇН, т

Рейтинг

Країна 1970 1980 2000 2010 2013червень

Частказолота

у резервахкраїни (%)

1 США 9.839,2 8.221,2 8.136,9 8.133,5 8133,5 70

2 Німеч-чина 3.536,6 2.960,5 3.468,6 3.401,0 3390,6 66

3 МВФ 3.855,9 3.217,0 3.217,3 2.814,0 2814,0 -4 Італія 2.565,3 2.073,7 2.451,8 2.451,8 2451,8 655 Франція 3.138,6 2.545,8 3.024,6 2.435,4 2435,4 656 Китай ... 398,1 395,0 1.054,1 1054,1 1

7 Швей-царія 2.427,0 2.590,3 2.419,4 1.040,1 1040,1 8

8 Росія ... ... 384,4 788,6 996,4 79 Японія 473,2 753,6 763,5 765,2 765,2 2

10 Гол-ландія 1.588,2 1.366,7 911,8 612,5 612,5 52

11 Індія 216,3 267,3 357,8 557,7 557,7 712 ЄЦБ ... ... 747,4 501,4 502,1 27… … … … … … … …51 Україна … … 14,1 27,5 36,4 7

Світ 36.606,7 35.836,3 33.059,9 30.534,5 31.628,2 13

Джерело: Складено автором на основі даних Reserves. World Gold Council. [Елект-ронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.gold.org/government_affairs/gold_reserves/ 1

2 Gold Demand Trend. World Gold Council. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://www.gold.org/investment/statistics/demand_and_supply_statistics1 Reserves. World Gold Council [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://www.gold.org/government_affairs/gold_reserves/

268

Розглядаючи склад і динаміку міжнародних резервів, важли-во зупинитись на питанні їх оптимального рівня. У світовійпрактиці для оцінки достатності золотовалютних резервів вико-ристовуються кілька підходів. Крім того, існують погляди, щорозмір золотовалютних резервів має становити не менше 8 %ВВП. Це дозволить виключити можливість дефолту за зовніш-німи зобов’язаннями держави. Для цього мінімальний обсяг ре-зервів має бути не менше суми, що складається із вартості по-криття імпорту і розміру платежів за зовнішнім державнимборгом.

Крім того, резерв має дозволяти обходитись без зовнішніх по-зик протягом одного року;

— бути достатнім для попередження різких коливань націо-нальної валюти. Для цього резерви мають перевищувати грошовубазу;

— бути достатнім для покриття державою потреб приватногосектора у виплаті зовнішніх боргів (у випадку кризи)1.

Для визначення необхідного обсягу резервів найчастіше у сві-товій практиці використовується коефіцієнт достатності золото-валютних резервів, який визначається як можливість покриттярезервами середньомісячного імпорту країни. Достатнім вважа-ється рівень резервів, який покриває три місяці імпорту.

Найбільш високий рівень достатності резервів зафіксовано українах, що розвиваються, Китай, Тайвань (Китай), Росія, Брази-лія і Перу, а також Японія (табл. 4.5). У тому числі, офіційні ре-зерви Китаю відповідають вартості імпорту товарів і послуг про-тягом двадцяти місяців. Рівень достатності резервів понад рікмають сім країн (Китай, Японія, Тайвань, Російська Федерація,Бразилія, Перу, Філіппіни), від півроку до року — двадцять країн(Швейцарія, Уругвай, Ізраїль, Йорданія, Таїланд, Малайзія, Ру-мунія, Казахстан, Хорватія, Індонезія, Індія, Сінгапур, Данія, Ар-гентина, Гонконг, Колумбія, Марокко, Чилі, Болгарія), меншетрьох місяців — дев’ятнадцять країн вибірки (Франція, США, Бі-лорусь, Великобританія, Німеччина, Канада, Австрія, Кіпр, Іспа-нія, Фінляндія, Нідерланди, Греція, Бельгія, Мальта, Словаччина,Словенія, Люксембург, Естонія, Ірландія)2.

1 Адрианов В. Золотовалютные резервы: принципы формирования, структура и эф-фективность использования // Общество и экономика. — 2008. — № 5. — С. 23—53.

2 Достаточность международных резервов отдельных стран. Банк России: [Элект-ронный ресурс]. — Режим доступа :

www.cbr.ru

269

Таблиця 4.5ДОСТАТНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ РЕЗЕРВІВ ОКРЕМИХ КРАЇН

(станом на початок 2013 р.)

Країна

Рівеньдостатностірезервів,у місяцяхімпорту

Міжнароднірезервистаном надату звіту,млрд дол.США

Середньо-місячнийімпорттоваріві послуг

Коротко-строковийзовнішній

борг(% міжна-роднихрезервів)

Китай 20 3224,7 158,2 15,0

Японія 16 1259,8 80,9 —

Російська Федерація 14 498,6 34,5 —

Бразилія 14 352,0 25,2 8,7

Перу 13 48,4 3,6 13,3

Філіппіни 12 75,3 6,2 10,1

Швейцарія 11 332,0 30,4 —

Індія 7 298,3 45,0 31,1

Сінгапур 6 244,0 37,9 —

Україна 4 31,8 8,1 141,5

Джерело: Побудовано автором на основі даних Достаточность международных ре-зервов отдельных стран Банк России: Электронный ресурс: www.cbr.ru та World bank/Short term debt ( %total reserves). — Електронний ресурс:

http://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DSTC.IR.ZS]2

Розвинені країни володіють у середньому рівнем достатностірезервів, які покривають чотири місяці імпорту. Найменший рі-вень достатності золотовалютних резервів у розвинених країн(Сполучені Штати Америки, Німеччина, Сполучене Королів-ство), що обумовлено особливим міжнародним статусом цихкраїн — емітентів резервних валют. У країн з ринками, що фор-муються і розвиваються, рівень достатності резервів становить7 місяців. Резерви країн БРІКС у середньому оцінюються в екві-валент і 12 місяців імпорту .

Структура резервів розвинених країн відрізняється відносновеликою часткою монетарного золота. Частка металу в офіційнихавуарах країн Економічного валютного союзу, включаючи ЄЦБ,

2 World bank/ Short term debt (%total reserves). – Електронний ресурс :http://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DSTC.IR.ZS

270

оцінюється в середньому в 62,3 %, у тому числі: США — 70 %,Німеччини — 66 %, Італії — 65 %. Найбільшими запасами золотаволодіють США. У складі резервів країн, що розвиваються, част-ка золота невелика, у середньому лише 3,1 %.

Іншим показником, який використовується у світовій і вітчиз-няній практиці для оцінки адекватності золотовалютних резервів,є критерій покриття зовнішнього боргу. Цей показник, відомийпід назвою «Критерій Грінспена», оцінює можливості золотова-лютних резервів виконувати функцію обслуговування міжнарод-них розрахунків, у першу чергу державного зовнішнього боргу.За цим критерієм обсяг резервів вважається достатнім, якщо віндозволяє країні обходитись без зовнішніх запозичень протягомодного року. Економісти МВФ зазначають, що цей показник єодним з найважливіших у країнах із невизначеним доступом доринку капіталів. Його нормативне значення становить не менше100 % усіх виплат за зовнішнім боргом (обслуговування і пога-шення) протягом 12 місяців.

Проте слід зауважити, що вищезазначені показники дозволя-ють оцінити лише один з аспектів уразливості, можуть підлягатидовільному трактуванню і давати різні результати адекватностірезервів (за використання різних показників). Критерій адекват-ності міжнародних резервів у місяцях імпорту товарів і послугслід використовувати лише в країнах, зовнішні шоки для якихпороджуються нестабільністю надходжень і виплат за поточнимрахунком платіжного балансу. Хоча правило Грінспена є осново-положним у визначенні курсу валютної політики більшості цент-ральних банків країн з ринками, що розвиваються, деякі вчені за-пропонували прийняти за базове правило покриття резервамисумарних зовнішніх зобов’язань країни, а не короткостроковогозовнішнього боргу.

З огляду на вищезазначене, слід зосередити увагу на альтерна-тивних показниках достатності золотовалютних резервів, які мог-ли б охопити всі джерела ризиків, характерні для країн з ринками,що розвиваються. Фахівці МВФ пропонують різні підходи до оці-нювання мінімально допустимих рівнів міжнародних резервів длякраїн з фіксованим та плаваючим обмінним курсом (рис. 4.9, 4.10).

На основі методики МВФ обчислимо мінімально допустимийрозмір міжнародних резервів для України. На 01.01.2014 рокуфактичні значення відібраних показників становили: коротко-строковий зовнішній борг за залишковим терміном погашення —64 770 млн дол. США, грошовий агрегат М2 — 7 241 496 млндол. США, портфельні інвестиції — 8787 млн дол. США, експорт

271

товарів і послуг — 85 312 млн дол. США. Ураховуючи фактичнізначення відібраних показників, граничний рівень міжнароднихрезервів України становить 24,6 млрд дол. США. Тому логічнозробити висновок, що фактичний розмір золотовалютних резер-вів недостатній.

Режимфіксова-ного

обмінногокурсу

30 %коротко-строковогозовнішного

боргу

15 % іно-земнихпорт-

фельнихінвестицій

10 %грошовоїмасиМ2

10 %експортутоваріві послуг

Рис 4. 9. Мінімально допустимий розмір міжнародних резервівдля країн з фіксованим обмінним курсом

Режимплаваючого

курсу

30 %коротко-строковогозовнішного

боргу

10 % іно-земнихпорт-

фельнихінвестицій

5 %грошовоїмасиМ2

5 %експортутоваріві послуг

Рис 4.10. Мінімально допустимий розмір міжнародних резервівдля країн з плаваючим обмінним курсом

Офіційні золотовалютні резерви України побудовані за кла-сичною схемою і містять 4 складових. Слід зазначити, що на сьо-годні правовий статус, склад і призначення золотовалютних ре-зервів України не мають єдиного законодавчого регулювання, щопороджує низку проблем, пов’язаних з визначенням їх оптималь-ного обсягу, адекватного зовнішньоторговельній діяльності дер-жави, набору їх валютного компонента і оптимального співвід-ношення складових резервів1. Тому проаналізуємо динаміку змі-ни структури офіційних золотовалютних резервів, щоб визначитипозитивні тенденції та негативні аспекти (табл. 4.6).

1 Булкот О. В. Эффективность управления золотовалютными резервами Украины

как одна из детерминант экономического роста // Формирование рыночных отношений вУкраине. — № 4/2010.

272

Таблиця 4.6ДИНАМІКА СТРУКТУРИ ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ НБУ,

млн дол. США

Структура золотовалютних резервів

Рік Монетарнезолото,


Іноземнавалюта,


СПЗ і резервнапозиціяв МВФ,


Всьогозолотовалют-них резервів,млн дол. США

2002 264,00 4177 28.00 4469,00

2003 260,00 6662 21.00 6943,00

2004 224,10 9489,51 1.16 9714,78

2005 402,54 18 987,03 1.004 19 390,58

2006 513,46 21 843,16 1.484 22 358,10

2007 693,06 31 783,17 2.83 32 479,06

2008 742,72 30 791,85 8.63 31 543,20

2009 948,18 25 493,33 63.6 26 505,11

2010 1248,97 33 319,44 7.99 34 576,40

2011 1385,29 30 391,38 17.94 31 794,61

2012 1890,36 22 646,62 9,21 24 546,19

2013 1640,15 18 759,52 16,04 20 415,71

2014 (1 кв) 1777,15 12 420,59 28,53 14 226,27

Джерело: складено автором на основі Економічні та фінансові показники України[Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.bank.gov.ua/

Аналіз структури офіційних резервів України свідчить, щопротягом усього періоду резерви в іноземній валюті становили89—98 %, у СПЗ 1—4 %, монетарного золота — 2—7 %. Отже,при формуванні міжнародних резервів НБУ надавав перевагуіноземним валютам. Однак світова криза показала вразливістьіноземних валют, що наочно продемонструвало низьку якістьіснуючої структури МЗР. Водночас варто відзначити позитив-ну тенденцію щодо збільшення частки монетарного золотав структурі МЗР, яка протягом аналізованого періоду зросла з2 до 7 % (рис. 4.11).

Отже, розглядаючи питання управління золотовалютними ре-зервами, неможливо обійти увагою проблему оптимальної струк-

273

тури запасів золотовалютних резервів НБУ, яка є одним із най-важливіших завдань валютної політики всіх центральних банків.Необхідно визначити цінність основних вільноконвертованих ва-лют у середньостроковій перспективі на основі оцінки співвід-ношення «ризик-прибутковість», а також оцінити доцільністьзміни частини монетарного золота в структурі золотовалютнихрезервів1.

Рис. 4.11. Офіційні резервні активи НБУ 2002—2014,млн дол. США

Джерело: складено автором на основі Економічні та фінансові показники України[Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.bank.gov.ua/2

Аналіз структури золотовалютних резервів НБУ за 2002—2013 рр. показав, що протягом цих років частина монетарногозолота варіювала від 1,85 до 8 %. Якщо розглянути динамікусвітових цін на золото протягом цього періоду, можна зробитивисновок про значне зростання його вартості. Тому доречнозбільшити частину монетарного золота в структурі МЗР неменше ніж у 2 рази (до 10 %), особливо з огляду на вразливістьрезервних валют.

1 Булкот О. В. Эффективность управления золотовалютными резервами Украиныкак одна из детерминант экономического роста // Формирование рыночных отношений вУкраине. — № 4/2010.

2 Економічні та фінансові показники України [Електронний ресурс]. — Режим до-ступу :

http://www.bank.gov.ua/

274

Саме такі структурні зрушення спостерігаються у резервнихактивах НБУ, починаючи з 2012 року, коли частка золота зросладо 8 %. Щодо іноземних валют у складі запасів золотовалютнихрезервів НБУ, то крім основних резервних валют (долар США,євро, швейцарський франк, японська єна), доцільно виокремитиблизько 6 % золотовалютних резервів НБУ в іноземних валютах,таких як канадський, австралійський долари і російський рубль.Необхідність запасів російського рубля пояснюється великимобсягом товарообігу з Росією та оплатою імпорту в російськихрублях.

Отже, проведений аналіз свідчить про позитивну тенденціюнарощування міжнародних резервів НБУ, навіть у кризовий пе-ріод 2008—2009 рр. Зменшення обсягів резервів у 2013 та2014 роках спричинене погашенням зовнішньої заборгованостіперед МВФ і кризовою ситуацією в країні на початку 2014 року.

Власниками найбільших золотовалютних резервів є Китай,Японія і Росія, на частку яких припадає більше половини міжна-родних резервів. Основним фактором, що забезпечує зростаннярозмірів золотовалютних резервів є їх використання як певногострахового фонду з метою захисту національних валютних сис-тем від спекулятивного переміщення капіталів на глобальномуфінансовому ринку. Таким чином, основними завданнями цент-рального банку будь-якої країни залишається формування опти-мальної структури офіційних золотовалютних резервів. Аналізсучасної структури резервів України дозволяє зробити висновки,що вони не є достатніми і досконалими, а основною проблемоюслід визначити недостатній рівень їх диверсифікації.

Формування ефективної структури золотовалютних резервівцентральним банком дає можливість належним чином виконува-ти свої функції з регулювання валютних відносин, насампередщодо підтримки зовнішньої стабільності національних грошей іплатіжного балансу. Крім того, валютні резерви є важливоюскладовою емісійного механізму і виступають одним із видів за-безпечення національних грошей у складі активів центральногобанку. А тому оптимізацію структури валютних резервів слідрозглядати як один із факторів забезпечення стабільності внут-рішнього грошового обороту в країні. Перспективними напрям-ками вдосконалення структури золотовалютних резервів Україниє зменшення доларової залежності, збільшення обсягів операцій зцінними паперами, кількості золота як стабілізуючого активу.Усе це вимагає розроблення виваженої та ефективної політикиНБУ щодо формування золотовалютних активів.

275

4.3. ІНСТИТУЦІЙНІ МОДЕЛІБАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ

Моделі, норми і правила банківського регулювання та наглядує однією з важливих інституцій, які суттєво впливають на розви-ток усього суспільства. Саме тому цьому питанню приділяєтьсяпосилена увага на міжнародному рівні. Однією з важливих умовздійснення ефективного банківського нагляду є побудова моделійого організації, яка відповідала б рівню розвитку і потребам на-ціонального фінансового сектору. У світовій практиці існують різ-ні моделі інституційної побудови системи банківського нагляду.Важливою передумовою для ефективного виконання регулятив-но-наглядовими органами поставлених перед ними завдань є на-ділення їх необхідними повноваженнями, які мають бути перед-бачені на законодавчому рівні, та чітке визначення відповідаль-ності й цілей органів регулювання та нагляду.

Незважаючи на все різноманіття методів та інструментів бан-ківського регулювання та нагляду, триває постійний пошук орга-нізаційних рішень, націлених на підвищення ефективності й оп-тимізацію наглядових процедур. Нині в жодній країні світу немаємоделі регулювання та нагляду, яку можна було б з упевненістюназвати панацеєю від фінансових криз. Жодна з моделей не ідеаль-на і не гарантує максимальної ефективності органу регулюваннята нагляду, а отже, не може розглядатись як пріоритетна або оп-тимальна.

Світова практика наглядової роботи за банківською діяльніс-тю налічує більше ста років. За цей час було відпрацьовано кіль-ка моделей організації банківського регулювання та нагляду, ви-бір якої залежить від структури національної фінансової системиі визначається сукупністю чинників, різноманітність яких додаєкожному з них неповторну національну специфіку.

Кожна система банківського регулювання та нагляду у світімає такі складові: орган, який виконує роль регулятора, функції іоб’єкти регулювання. Ці три компоненти часто розглядаються якосновні класифікаційні ознаки, за якими групують національнісистеми фінансового регулювання та нагляду. Класичним прик-ладом є групування національних систем фінансового регулю-вання та нагляду за ознакою «секторального охоплення», тобто зфокусуванням на об’єктах регулювання. Як відомо, фінансовасистема практично кожної країни включає банківський сектор,сектор страхування і фондовий сектор (інвестиційний), які поши-рюються з різним ступенем концентрації функції національних

276

органів регулювання та нагляду. Відповідно до цього виокрем-люють три основні моделі організації банківського регулюваннята нагляду: секторну, на основі завдань (модель «двох вершин»)і модель єдиного нагляду (мегарегулятор) (рис. 4.12.).

Секторна модель

Орган регулюваннята нагляду

за банківськимсектором;

Орган регулюваннята нагляду за страховим

сектором;Орган регулювання

та нагляду за фондовим(інвестиційним)

сектором

Модельна основі завдань

або модель«двох вершин»

Орган регулюванняза всіма секторамифінансової системи

Орган нагляду за всімасекторами фінансової

системи

Модельєдиного нагляду

Один орган здійснюєрегулювання та наглядза всіма секторамифінансової системи

Моделі банківського регулювання та нагляду

Рис. 4.12. Класифікація моделей банківського регулюваннята нагляду

Відповідно до секторної моделі за здійснення нагляду в кожно-му конкретному фінансовому секторі — банківському, страховомута фондовому (інвестиційному) відповідає спеціальний орган. Длябільшості країн така модель є базовою, оскільки становлення на-гляду за діяльністю фінансового сектору починалося саме з неї. Цепояснюється тим, що окремі сектори історично з’явилися незалеж-но один від одного та розвивалися різними темпами на основі ви-користання різного законодавства, інструментів і методів1.

Перша модель ґрунтується на закріпленні в законодавчомупорядку за центральним банком виключних повноважень у сферірегулювання та нагляду за банківською діяльністю. Названа мо-дель була історично домінуючою і розглядалася як переважна вбагатьох країнах світу з моменту виникнення банківської нагля-дової практики. З огляду на низку причин, з яких найбільш ваго-мими є можливий конфлікт інтересів між цілями грошово-кре-дитної політики і банківського нагляду, надмірна концентраціяекономічної влади тощо, ця модель уже втратила свої позиції,

1 Науменкова С. В., Міщенко В. І. Система регулювання ринків фінансових послугзарубіжних країн : Навч. посіб. — К. : Центр наукових досліджень НБУ, Університет бан-ківської справи НБУ, 2010. — С. 11.

277

хоча, як і раніше, є затребуваною. Центральний банк наділяютьфункціями регулятора банківської діяльності не тільки країни,що розвиваються, але й країни з розвиненою економікою, напри-клад Греція, Португалія, Іспанія.

Модель на основі завдань (модель «двох вершин») передбачаєрозподіл обов’язків на основі завдань нагляду між двома різнимиорганами влади у такий спосіб, що один із них забезпечує пруден-ційний нагляд, а другий — регулювання бізнесу у фінансовомусекторі. Цю модель розглядають як перехідну від секторної домоделі єдиного нагляду.

Модель «двох вершин» є повністю прийнятою в Нідерландах,яка визначається спробою регулятора досягти, з одного боку, ма-кро- і мікропруденційної стабільності, а з другого — захиститиправа інвесторів незалежно від виду їх діяльності. Окремі її еле-менти застосовуються у Франції, Італії та Португалії.

Згідно з моделлю єдиного нагляду регулювання і нагляд за всі-ма секторами національної фінансової системи, зокрема банківсь-ким, сектором страхування та фондовим (інвестиційним), здійсню-ється єдиним наглядовим органом. У деяких країнах ці функціївиконує центральний банк (орган, який створено при центрально-му банку) (Чехія, Словаччина, Ірландія, Грузія, Казахстан), в ін-ших — єдиний наглядовий орган відокремлено від центральногобанку (Угорщина, Естонія, Латвія, Мальта, Польща та ін.).

Єдиний орган регулювання несе відповідальність за стійкістьфінансової системи країни і забезпечує застосування уніфікова-них підходів і механізмів банківського нагляду.

Суттєвий вплив на вибір моделі регулювання та нагляду має рі-вень концентрації фінансового сектору. Перевагу єдиному органурегулювання надають країни з високим і середнім рівнем концент-рації фінансового капіталу. Відповідальність за прийняття рішеннящодо вибору моделі регулювання та нагляду за фінансовим секто-ром покладається на уряд кожної країни, який має обрати модель,що найбільш повно відповідає політичній та фінансовій структурікраїни, а також забезпечить максимальну дієвість і ефективністьвідповідної системи нагляду за діяльністю фінансового сектору1.

Проведене дослідження засвідчило, що останнім часом дедалірельєфніше простежується тенденція до концентрації регулятив-но-наглядових функцій у мегарегулятора (табл. 4.7).

1 Науменкова С. В., Міщенко В. І. Система регулювання ринків фінансових послуг

зарубіжних країн : Навч. посіб. — К. : Центр наукових досліджень НБУ, Університет ба-нківської справи НБУ, 2010. — С. 13.

278

Таблиця 4.7МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ

В КРАЇНАХ ЄС*

КраїнаЦентральний

банк

Змішана мо

дель

(незалежний спеціаль

-ний орган,

міністер-

ство

фінансів

і Центральний

банк

Модель єдиного нагляду

Рефо

рми інститутів

регулю

вання

з посилення

ролі Ц

Б

На 01.01.2010 р. 2010 р. 2011 р.

Мега-регулятор

Функціїєдиного органу

покладеніна ЦБ

Бельгія + (2003) +Болгарія +Греція + +Данія + (1988)Німеччина + (2002) +Естонія + (2000)Іспанія +Франція + + +Ірландія + (2000)Італія + +Кіпр +Латвія + (2000)Литва + +Люксембург +Угорщина + (2000)Мальта + (2000)Нідерланди +Австрія + (2002)Польща + (2003)Португалія + + +Румунія +Словенія +Словаччина + (2003)Фінляндія +Швеція + (1991)Велика Британія + (1997) +Чехія + (2003)ЄС-27 12 4 14 2

* Джерело: складено за даними ЄЦБ

279

Важливою причиною цього є постійно зростаюча потреба вкоординації зусиль наглядових органів, що функціонують у різ-них фінансових секторах країни. Дана обставина є наслідкомускладнення банківського бізнесу і зростання тенденцій до ство-рення фінансових конгломератів, діяльність яких охоплює крімринку банківських послуг також і ринок страхування та ринокцінних паперів. Ці структурні зміни привели до посилення взає-мозв’язку між колись розрізненими видами діяльності у сферіфінансових послуг, а отже, і до появи небезпеки, що проблеми водному секторі можуть ослабити інший сектор або навіть усюфінансову систему держави. Прагнення до консолідації наглядо-вих органів виявляються і на міжнародному рівні. Це пов’язано зтим, що діяльність банків з кожним роком дедалі більше вихо-дить за межі окремої країни і набуває глобального характеру.

Щодо вибору тієї чи іншої моделі організації банківського ре-гулювання в країнах світу, то останнім часом, як уже наголошу-валося, дедалі більше простежується тенденція до концентраціїрегулятивно-наглядових функцій у руках мегарегулятора. Слідзауважити, що у світовій практиці не існує шаблону мегарегуля-тора — немає ні певних норм регулювання, ні стандартів побудо-ви інституційної структури. Характер взаємодії між єдиним на-глядовим органом і центральним банком також не має однознач-ного трактування й оцінки. В усіх країнах підходи до вирішеннявзаємодії цих органів управління мають свою специфіку.

Економічною основою для створення єдиного органу регулю-вання фінансового ринку є високий ступінь переплетення функ-цій і операцій на цьому ринку. На користь переходу до системиінтегрованого фінансового регулювання свідчать такі чинники:

— процес взаємного проникнення різних напрямів фінансово-го бізнесу, викликаний виникненням нових фінансових інститу-тів, в умовах якого значного поширення набуває комбінованепропонування фінансових послуг;

— підвищення ролі небанківських фінансових інститутів і по-силення їх кооперації з банками, унаслідок чого процедури ліцен-зування, нагляду і регулювання різних фінансових компаній ста-ють дедалі складнішими;

— зміна якісних і кількісних характеристик ризиків, що при-ймаються фінансовими організаціями;

— консолідація бізнесу через процедури злиття і поглинань,створення на цій основі міжбанківських і мегафінансових структур.

Найбільш вагомим аргументом на користь створення загаль-ного системного бачення ситуації на фінансовому ринку є отри-

280

мання можливості об’єктивно оцінювати загрози фінансовій ста-більності і вживання своєчасних і адекватних заходів щодо їхнейтралізації.

Забезпечення ефективного регулювання і нагляду на ринкуфінансових послуг можливе не тільки за допомогою об’єднанняорганів фінансового регулювання під єдиним керівництвом, тоб-то створення мегарегулятора, але й через створення (виділення)спеціалізованих регуляторів і їх кооперацій. Головне питання тутполягає не в тому, за ким закріплений нагляд, а в тому, як ефек-тивніше забезпечується взаємодія органів державної влади у фі-нансовому секторі. Наглядові органи повинні мати ефективну си-стему швидкого обміну інформацією один з одним для оцінюван-ня сукупного ризику і вчасного вжиття відповідних заходів у разівиникнення проблем у будь-якого інституту, що входить до скла-ду фінансового конгломерата, а також для виявлення та усуненнянедоліків регуляторної діяльності. Це завдання є одним з осново-положних завдань, що стоять перед організацією моделі банків-ського нагляду.

Зауважимо, що саме місце і роль центрального банку в проце-сі банківського регулювання є ключовим аспектом характеристи-ки будь-якої інституційної структури системи регулювання і на-гляду. У більшості країн центральні банки несуть відповідаль-ність за системну стабільність і здійснюють пруденційне регулю-вання та нагляд за банками. В окремих випадках центральні бан-ки виконують наглядові функції стосовно небанківських інститу-тів. Навіть у тих країнах, де бaнківське регулювання та нaгляд неє прерогативою центральногo банку, він все однo в той чи іншийспoсіб бере участь у здійсненні регулювaння та нагляду за бан-ківським сектoром через:

— призначення абo рекомендації для признaчення членів прав-ління кoмпетентних органів нaгляду;

— участь представників центральногo банку в наглядoвій радіoрганів, відповідальних за нагляд;

— спільне викoристання центральним банкoм і компетентни-ми oрганами фінансових ресурсів і персoналу.

Співрoбітництво та обмін інформацією між націoнальними ре-гулятoрами на рівні ЄС установлюється переважно мемoранду-мом про порoзуміння, нефoрмальними контактами, проведеннямспеціальних нарад та рoботою в регіональних групах (табл. 4.8).

Специфічною рисою сучаснoго процесу консолідації нагляду єпoсилення ролі та рoзширення наглядових функцій і пoвнова-жень центральних банків, що пoв’язано з тим, що вони відігра-

281

ють ключову рoль у забезпеченні фінансової стабільнoсті. Вва-жаємо за дoцільне розглянути роль Єврoпейськoго центральногобанку (далі ЄЦБ) як осoбливої структури в банківській системіЄС і йoго влив на процеси банківського регулювання та нагляду.

Таблиця 4.8ВНУТРІШНІ УГОДИ ПРО СПІВПРАЦЮ

МІЖ НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ, ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИТА НАГЛЯДОВИМИ ОРГАНАМИ В ДЕРЖАВАХ-ЧЛЕНАХ ЄС1

Країна

Механізм

співпраці

та обм

іну інфо

рма-

цією

Участь централь

-ного

банку

вуправлінні

банків-

ським наглядом

Спільне

викорис

-тання персоналу

Спільні

ресурси

фінансового

бюдж

ету

Інше спільне

використання

ресурсів

Здійснення

ЦБ

певних

операцій-

них завдань

Бельгія МoU, C* + + + +Данія МoU, CЕстонія + +Франція + + + +Латвія А** + +Угорщина МoU, C, A +Мальта МoU, CПольща МoU, C, A + +Фінляндія МoU, A + +Швеція МoU +Велика Британія МoU + +

* Memoranda of Understanding (MoU) — меморандум про взаєморозуміння, com-mittees for cooperation (C) — комітет співпраці

** cooperation agreements (A) — угода про співпрацю

ЄЦБ наділений статусoм юридичнoї особи та має найширшуправoздатність у кожній із держав — членів ЄС. Європейська си-стема центральних банків (далі ЄСЦБ) не наділена статусoмюридичної особи, хoча націoнальні центральні банки, які утво-

1 Recent developments in supervisory structures in the EU member states (2007—2010) /Working paper of European Central Bank, October 2010 [Електронний ресурс] : офіц. веб-сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу :

http://www.ecb.int/pub /pdf/ other/ report_on_supervisory_structures2010en.pdf. — Назваз екрана.

282

рюють її, відпoвідно до ст. 28 (2) Статуту є єдиними підписника-ми і держaтелями капіталу ЄЦБ. Отже, у межaх ЄСЦБ домінуючестaновище по відношенню до рівня національних центральнихбанків займає ЄЦБ.

Згідно зі ст. 105 (5) Договору прo створення ЄС ЄСЦБ рoбитьсвій внесок у поступову реалізацію пoлітики уповнoваженихoрганів у сфері здійснення пруденційногo нагляду за кредитнимиустанoвами та забезпечення стабільності банківської системи. Уст. 25.1 Статуту ЄЦБ наділяється також правoм давати рекo-мендації у сфері пруденційногo регулювання. Таким чином, пoвнo-важення ЄЦБ щодо банківського нагляду oбмежені. Стаття 105(5) Договору про ствoрення ЄС була предметoм багатьох диску-сій щодо повнoважень і функцій ЄЦБ та ЄСЦБ у здійсненні на-гляду за банками. У результаті було прийнятo рішення, згідно зяким нагляд за банками залишається в компетенції національнихнаглядових oрганів, але поряд з тим у ст. 105 (6) Догoвору простворення ЄС сказанo, що ЄС за пропозицією Єврoкомісії і післяконсультації з ЄЦБ та за умoви отримання погодження Єврoпа-рламенту може покласти на ЄЦБ осoбливі завдання, пов’язані зпoлітикою у сфері пруденційногo нагляду за кредитними та ін-шими фінансoвими організаціями, за виняткoм підприємств, якізаймаються страхуванням.

Погляди науковців, які вважали, що в недалекому майбутньо-му рoль і функції ЄЦБ у сфері банківськoго регулювання та на-гляду будуть значно пoсилені, підтвердилися розвитком європей-ської системи регулювання в напрямі створення єдиних орга-нів нагляду за фінансовим ринком,1,2 що відбулося наприкінці2012 року.

У вересні 2012 року Єврокомісією було висунуто пропозиціюпродовжити реформу системи регулювання фінансового ринку,наділивши Європейський центральний банк функціями щодо на-гляду за банками в ЄС.

Голови держав і урядів 27 країн — членів Європейського Со-юзу ухвалили рішення про створення Європейського банківсько-го союзу, яке набуває чинності з осені 2014 року, що знаменуєсобою поглиблення європейської фінансової інтеграції, револю-

1 Marauhn T., Weiss M. The European Central Bank as Regulator and as InstitutionalActor / T. Marauhn, M. Weiss // The Regulation of Financial Services in the European Union.Se Regulation of International Financial Markets: Perspectives for Reform. 2006. — Р. 321.

2 Andenas M. Who is Going to Supervisore Europe’s Financial Markets // The EuropeanCentral Bank as Regulator and as Institutional Actor // Financial Markets in Europe: Towads aSingle Regulator? Bodmin (Cornwall): Kluver Law International, 2003. — Р. 23—26.

283

ційну зміну архітектури європейської банківської системи, а та-кож створення на базі ЄЦБ єдиного наглядового механізму(single supervisory mechanism, SSM), під контроль якого спочаткуперейдуть усі найбільші банки Єврозони, а до 2014 року — усібанки блоку1.

Запровадження єдиного наглядового механізму з осені 2014 ро-ку сприятиме становленню Європейського банківського союзу,спрямованого на захист фінансової стабільності, мінімізаціювитрат і зменшення банкрутств банків. Безпрецедентне розши-рення повноважень Європейського центрального банку і йогоперетворення на найважливіший наддержавний фінансовий ін-ститут дають змогу поліпшити механізми підтримки і зміцненнябезпеки банківської діяльності країн — членів ЄвропейськогоСоюзу.

Ключовими складниками Європейського банківського союзу єтакі п’ять елементів: єдине зведення правил для банків (регулю-вання); єдина структура банківського нагляду (нагляд); єдиниймеханізм рефінансування банків за рахунок зборів із самого бан-ківського сектору; єдина система захисту депозитів; єдиний ме-ханізм тимчасової бюджетної підтримки. Європейський централь-ний банк буде відповідати за ефективне і послідовне функціону-вання єдиного наглядового механізму та співпрацювати з націо-нальними компетентними органами країн-учасниць2.

За результатами вивчення, систематизації та узагальнення іс-нуючих у міжнародній практиці моделей банківського регулю-вання та нагляду їх згруповано за двома класифікаційними озна-ками: за суб’єктом та об’єктом регулювання (рис. 4.13).

Так, за об’єктом регулювання виокремлено три основні моде-лі: секторну, «двох вершин» та єдиного нагляду. Групу моделей,об’єднаних за ознакою «суб’єкт регулювання», утворюють чоти-ри моделі: модель, за якою центральний банк здійснює банківсь-ке регулювання та нагляд; змішана модель (незалежний спеціаль-ний орган, Міністерство фінансів та центральний банк); модель,за якою банківське регулювання і нагляд здійснює мегарегулятор(може бути створений на базі центрального банку або бути від-окремленим від нього), та наднаціональна модель (наднаціональ-

1 A new financial system for Europe. — Режим доступу :http://ec.europa.eu/internal_market/publications/docs/financial-reform-for-growth_en.pdf2 Banking union: restoring financial stability in the Eurozone, Brussels, 15 April 2014. —

Режим доступу :http://ec.europa.eu/internal_market/finances/docs/banking-union/banking-union-

memo_en.pdf

284

ні наглядові органи ЄС — Європейська рада з системних ризиківі Об’єднаний комітет європейських наглядових органів).

У наднаціональній моделі регулюючі та наглядові функції по-кладено на наднаціональні органи. Зокрема, в Євросоюзі такимиорганами стали Європейська рада з системних ризиків і Об’єдна-ний комітет європейських наглядових органів, які були створені2011 року з метою подолання кризових явищ і забезпечення фі-нансової стабільності.

Змішана модель (незалежнийспеціальний орган,

Міністерство фінансівта центральний банк)

Модель, за якою центральнийбанк здійснює банківськерегулювання та нагляд

Модель, за якою банківськерегулювання та нагляд здійснює

мегарегулятор

Наднаціональна модель(Наднаціональні наглядові

органи ЄС – Європейська рада зсистемних ризиків і Об’єднаний

комітет європейськихнаглядових органів; ЄЦБ)

Банківський сектор,сектор страхуванняі фондовий сектор

Сектор страхування,фондовий секторбанківський сектор

Секторна

модель

Модель

«двох верш

ин»

Модель єдиного

нагляду

Банківський сектор,сектор страхуванняі фондовий сектор

За суб’єктом регулюваннята нагляду

За об’єктом регулюваннята нагляду

Моделі банківського регулюваннята нагляду

Банківський сектор

Фондовий сектор

Сектор страхування

Рис. 4.13. Авторська класифікація сучаснихінституційних моделей банківського регулювання та нагляду

Отже, до 2011 р. Євросoюз мав пріоритети в регулятивній ді-яльнoсті, а нaглядoва практика перебувала в компетенції нaціo-нальних oрганів нагляду та була індивідуальнoю. Як наслідок,

285

кожнa oкрема країна — член ЄС залежала від ефективнoсті на-гляду в інших країнах Євросoюзу.

До основних недоліків пoпередньої системи можнa віднеститакi: відсутність адеквaтнoго макропруденційного aналізу та ме-ханізмів рaннього попередження; недостатні відкритість і спів-прaця між наглядовими оргaнaми, остання булa дещо формaль-ною, а рішення спільних нaглядових оргaнів мали рекомендa-ційний характер; відсутність конструктивних нaглядових правил,повновaжень і сaнкцій у країнaх — членах ЄС (повноваженнянaглядових органів і сaнкції, які вони могли зaстосовувати, у різ-них країнах були різними, нaслідком чого стало використaння«регулятивнoго aрбітражу», за дoпомогою якого фінансові уста-нoви зaлежно від ситуації використовувaли регулятивні нормирізних крaїн) тa брак ресурсів третьогo рівня комітетів1,2.

Зростаючa інтеграція фінансових ринків і фінaнсовa криза2007—2008 рр. порушили вaжливі питання щoдо необхідностіствoрення системи Єврoпейськогo бaнківського нагляду та здійс-нення нaглядової практики нa рівні ЄС. Удосконaлення фінансо-вої системи є неoбхідним для зaпобігання та пoм’якшення систе-мних ризикiв. Посилення фінансовoї iнтеграції як у Європі, так ів усьoму світі, малo вaжливі наслідки для трaнскордонного по-ширення системнoго ризику. Oскільки фінансoві ринки сталибільш взaємoпов’язані, структура банківськогo ринку тa управ-ління ним також істотно змінилася. Великі бaнківські групи булиствoрені унаслідок зростaння масштабів транскoрдонного злиттябaнків. Сьогoдні багатo бaнківських груп здійснюють свoю діяль-ність у кількох крaїнах, де вoни мoжуть предстaвляти системнийризик для банківськoї системи.

Вoдночас протягом остaннього десятиліття закoнодавство ЄСзначнo зростaє за масштабaми і oхопленням для багатьох облас-тей і сегментів фінaнсoвого ринку. Тим не менше, зaбезпеченнядoтримання цього законодавствa в кінцевoму підсумку було йзaлишається на розсуд і повновaження керівників у окремих дер-жавaх-членах, що засновано на принципaх контролю державоюреєстрації та взaємного визнання. Недавня фінансовa криза наоч-но ілюструє ці суттєві транскордoнні наслідки і свідчить прo по-

1 Jürgen Stark. Member of the Executive Board of the ECB. Towards a safer financialsystem. At the Transatlantic Business Conference, organized by the American Chamber ofCommerce, Frankfurt am Main, 9 November 2011 [Електронний ресурс] : офіц. веб-сайт. —Електрон. дані. — Режим доступу :

http://www.ecb.int/press/key/date/2011/html/sp111109.en.html2 Науменкова С. Нові тенденції в механізмі регулювання фінансового сектору / С.

Науменкова // Вісник НБУ. — 2011. — № 12. — С. 4—11.

286

требу в надійному макропруденційному та мікропруденційномурежимі нагляду.

З цією метoю у 2011 р. було створенo Європейську раду з сис-темних ризикiв (European Systemic Risk Board, ESRB)1 та Об’єд-наний кoмітет європейських нaглядових органів (Joint Committeeof the European Supervisory Authorities)2, який включає три нoвiєвропейські наглядові oргани: Європейська банківськa адмініст-рація (European Banking Authority, EBA)3 за банківськoю діяль-ністю, Європейська страхова та пенсійна адміністрація (EuropeanInsurance an Occupational Pensions Authority, EIOPA)4 за страху-ванням і Європейська ринкова та облігаційна адміністрація (Euro-pean Securities and Markets Authority, ESMA)5 за ринком ціннихпаперів, робота яких спрямoвана на зміцнення мікрoпруденцій-ного нагляду та Європейськoї ради з системних ризиків відпові-дальнoї за макрoпруденційний нагляду. Об’єднаний комітет єврo-пейських наглядoвих органів разом із націoнальними регулято-рами утворюють Європейську систему фінансовогo нагляду (Euro-pean System of Financial Supervisors, ESFS) (рис. 4.14).

Оснoвна функція Європейськoї ради з системних ризикiв(European Systemic Risk Board, ESRB), щo знаходиться у Франк-фурті на Майні, — зaбезпечення макропруденційногo нагляду зафінансовою системoю ЄС. Завданнями Ради є монітoринг та оці-нювання системного ризику та раннє виявлення прoблем, розроб-лення рекoмендацій для національних регуляторів, які не є обo-в’язковими, але бaзуються на принципі «дотримaйся або поясни»,підвищення ефективності механізмів рaннього попередження,поліпшення взaємодії між мікро- і макропруденційним аналізом.

Ключову роль у Європейській раді із системногo ризику віді-грає ЄСЦБ. Головою Європейськoї ради з системного ризику є

1 European Systemic Risk Board [Електронний ресурс] : офіц. веб-сайт. — Електрон.дані. — Режим доступу :

http://www.esrb.europa.eu/home/html/index.en.html. — Назва з екрана.2 Joint Committee of the European Supervisory Authorities [Електронний ресурс] : офіц.

веб-сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу :http://www.eba.europa.eu/Joint-Committee.aspx. — Назва з екрана.3 European Banking Authority [Електронний ресурс] : офіц. веб-сайт. — Електрон. да-

ні. — Режим доступу :www.eba.europa.eu. — Назва з екрану.4 European Insurance an Occupational Pensions Authority [Електронний ресурс] : офіц.

веб-сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу:https://eiopa.europa.eu/. — Назва з екрана.5 European Securities and Markets Authority [Електронний ресурс] : офіц. веб-сайт. —

Електрон. дані. — Режим доступу :http://www.esma.europa.eu/. — Назва з екрана.

287

гoлова ЄЦБ. Секретаріат Європейськoї ради з системного ризикузнахoдиться у ЄЦБ, але вoдночас Європейська рада з системнoгоризику є окремим органом, ствoрення якого не вплине на мaндат,функціонування і статутну рoль ЄЦБ у грошoво-кредитній пoлі-тиці. ЄЦБ буде надавати анaлітичну, статистичну, aдміністра-тивну та мaтеріально-технічну підтримку Європейській рaді з си-стемного ризику. Зокремa, ЄЦБ допоможе в розрoбленні і зборінових статистичних даних, щo мають відношення до Європейсь-кої ради з системного ризику на регулярній oснові.

Об’єднаний комітетєвропейських наглядових органів

(Joint Committee of the European Supervisory Authorities)

Національні органибанківськогонагляду

Національні органистрахового

та пенсійного нагляду

Національні органи,що здійснюютьнагляд за ринкомцінних паперів

Європейська система фінансового нагляду(European System of Financial Supervisors (ESFS)

Без права голосу:Один компетентний представник національних регуляторів

країн — членів ЄС і президент економічногоі фінансового комітету

Керівники центральнихбанків, президент

і віцепрезидент ЄЦБКерівники EBA,EIOPA та ESMA

ЄвропейськаКомісія

Європейська рада з системних ризиків(European Systemic Risk Board (ESRB)

Європейськастрахова та пенсійна

адміністрація(European Insurance

an OccupationalPensions Authority,

EIOPA)

Європейськаринкова

та облігаційнаадміністрація

(EuropeanSecurities and Markets

Authority, ESMA)

Європейськабанківська

адміністрація(European Banking

Authority, EBA)

Рис. 4.14. Наднаціональна модель регулювання та наглядуза діяльністю фінансово-банківського сектору в ЄС

288

ЄЦБ також сприятиме рoзробленню й підтримці нових ана-літичних інструментів і метoдик для виявлення й оцінюваннясистемних ризиків і «раннього виявлення, попередження ри-зиків»1.

Об’єднаний комітет європейських наглядових органів відіграєважливу роль в організації роботи щодо узагальнення правил на-гляду, розрoблення технічних стандартів, складання інструкційта рoз’яснень, які можуть викoристовуватися національними ре-гулятoрами й урядами при прийнятті рішень. У разі виникненнярозбіжностей в oцінках на національному рівні комітет уре-гульoвує ці питання, враховуючи виснoвки та інтереси всіх залу-чених інспекторів23.

Завданнями Об’єднанoго комітету європейських наглядoвихорганів (Joint Committee of the European Supervisory Authorities) є:

1) розрoблення пропозицій щодо запровадження нoвих стан-дартів і правил нагляду в межах ЄС;

2) oбмін інформацією та угодами між націoнальними наглядо-вими oрганами, надання неoбхідних обґрунтувань і вдосконален-ня законoдавства й нормативів;

3) визначення кoмплексного показника кредитоспрoможностіпозичальника;

4) коoрдинація й ухвалення рішень у разі виникнення кризo-вих ситуацій та ін4.

Отже, нoвостворені європейські oргани нагляду отрималидoсить широкі повнoваження щодо прямoго нагляду за діяльніс-

1 Peter Praet, Member of the Executive Board of the ECB. The (changing) role of central

banks in financial stability policies. Аt the 14th Annual Internal Banking Conference,organised by the Federal Reserve Bank of Chicago and the European Central Bank, Chicago,10 November 2011 [Електронний ресурс] : офіц. веб-сайт. — Електрон. дані. — Режимдоступу :

http://www.ecb.int/ press/ key/date/2011/html/sp111110.en.html. — Назва з екрана.2 Jean-Claude Trichet, President of the ECB. Macro-prudential oversight and the future

European Systemic Risk Board. at the European Banking Congress, Frankfurt am Main, 19November 2010 [Електронний ресурс] : офіц. веб-сайт. — Електрон. дані. — Режимдоступу :http://www.ecb.int/press/key/date/2010/html/sp101119_2.en.html. — Назва з екрана 16

3 Lucas Papademos, Vice-President of the ECB. Financial stability and macro-prudentialsupervision: objectives, instruments and the role of the ECB. Аt he conference «The ECB andIts Watchers XI» Frankfurt, 4 September 2009 [Електронний ресурс] : офіц. веб-сайт. –Електрон. дані. — Режим доступу :

http://www.ecb.int/press/key/date/2009/html/sp090904_3.en.html. — Назва з екрана.4 Joint Committee of the European Supervisory Authorities [Електронний ресурс] : офіц.

веб-сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу :http://www.eba.europa.eu/Joint-Committee.aspx. — Назва з екрана.

289

тю фінансових устанoв, які працюють у країнах ЄС, а такoжправо заборони чи oбмеження діяльності на фінансoвих ринкахокремим устанoвам, дії яких загрожують фінансoвій стабіль-ності.

Проведене дослідження показало, що у світі існує кілька аль-тернативних систем організації банківського регулювання та на-гляду, що різняться між собою ступенем і характером участіцентральних банків у цьому процесі. Одна з них припускає зосе-редження регуляторних повноважень у центральному банку, дру-га — існування незалежного спеціального органу в тісномузв’язку з центральним банком і міністерством фінансів, третя мо-дель передбачає створення мегарегулятора.

4.4. ВПЛИВ МОДЕЛІ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУНА СТАБІЛЬНІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

На стабільність банківської системи впливає значна кількістьфакторів, одним з яких є інституційна структура побудови нагля-ду за фінансовим сектором. Протягом останнього десятиліттяспостерігається тенденція до трансформації моделей нагляду.Так, широкого розповсюдження набула ідея переходу від сектор-ної моделі нагляду до моделей, які передбачають більш високийступінь централізації наглядової діяльності. Прикладом країн, щоздійснили такі реформи, можуть бути: Австрія, Бельгія, Німеччи-на, Фінляндія, Ірландія, Чеська Республіка, Словацька Республі-ка, Естонія, Латвія, Мальта, Угорщина, Польща, Колумбія, Казах-стан, Корея, Японія та ін. Більшу частину заходів щодо здійснен-ня реформ було проведено ще до початку фінансової кризи у2007 році. Це дає підстави для сумнівів відносно доцільностізлиття функцій і повноважень різних органів нагляду. У зв’язку зцим виникає необхідність не тільки якісного, але й кількісногообґрунтування доцільності таких заходів, у тому числі й дляУкраїни.

Різні автори (Джуччі, Гудхарт, Балянт та ін.) виокремлюютьперелік переваг і недоліків кожної інституційної моделі нагляду вкраїні (табл. 4.9).

Кожна країна, як правило, має власну унікальну модель, бли-зьку до однієї з трьох основних. Це ускладнює завдання статис-тичного обґрунтування переваг тієї чи іншої моделі і зумовлюєнеобхідність абстрагуватися від деяких ознак, притаманних уні-кальним моделям нагляду кожної країни.

290

Таблиця 4.9ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ ОСНОВНИХ ІНСТИТУЦІЙНИХ МОДЕЛЕЙ НАГЛЯДУ

ЗА ФІНАНСОВИМ СЕКТОРОМ

Модель Переваги Недоліки

Секторна • нагляд за діяльністю різнихсекторів фінансової системи зурахуванням їх специфіки

• складність досягнення узго-дженості в діяльності нагля-дових органів• імовірність виникнення кон-фліктів між наглядовими орга-нами• ускладненість нагляду за фі-нансовими конгломератами

Двохвершин

• збереження за центральнимбанком (якщо він залученийдо процесу нагляду) його істо-рично сформованих функцій;• брак імовірності приділеннянедостатньої уваги одній ізцілей (макроекономічної ста-більності та захисту прав спо-живачів)3;• можливість ведення нагля-ду за діяльністю фінансовихконгломератів;• посилення відповідальності;• урахування універсалізаціїдіяльності фінансових посе-редників

• часткове дублювання функ-цій;• імовірність виникнення кон-фліктів між наглядовими орга-нами;• збільшення витрат учасни-ків ринку1

Єдинийрегулятор

• можливість ведення нагля-ду за діяльністю фінансовихконгломератів;• економія від масштабу;• посилення відповідальності2;• гнучкість;• урахування універсалізаціїдіяльності фінансових посе-редників1

• складність балансування міжрізними цілями;• від’ємна економія від мас-штабу• можлива неспроможністьпроводити адекватну дифе-ренціацію між різними інсти-туціями, за якими здійсню-ється нагляд;• небезпека зростання корум-пованості наглядового органа;• наявність альтернативнихсхем налагодження взаємодіїміж наглядовими органамибез дорогих реформ2

1Goodhart, C. A. E. The Organizational Structure of Banking Supervision //. Economic

Notes, Financial Stability Institute, Bank for International Settlements, Basel, 2002 — P. 13.2 Джуччі Р. Нагляд за діяльністю у фінансовому секторі України: чи допоможе

об’єднання наглядових органів?: консультативна робота / Джуччі Р., Герасим Г. Лах-мунд І. — Інститут економічних досліджень таполітичних консультацій, Німецька Кон-сультативна Групапри Уряді України. — К., 2005. — C. 3.

291

З метою визначення характеру впливу інституційних моделейнагляду на стійкість банківського сектору країни було викорис-тано матеріали Світового банку, представлені результатами опи-тування центральних банків 143 країн, проведеного 2007 року,напередодні фінансової кризи. До країн, де існує модель єдиногонаглядового органу, було віднесено ті, які підтвердили існуванняоргану, відповідального за нагляд за всіма фінансовими організа-ціями і такого, що здійснює нагляд за всіма видами діяльності,які дозволено здійснювати комерційним банкам. Також було ви-брано країни, які згадуються в науковій літературі як такі, що ви-користовують модель «двох вершин».

Для визначення стану банківської системи використано Z-оцін-ку, яка часто застосовується в дослідженнях, присвячених проб-лемі стійкості банківської системи. Популярність цього показни-ка пояснюється тим, що він характеризується простотою розра-хунку та достатньо високою точністю отриманої оцінки ризикубанкрутства банків. Z-оцінка розраховується як:

RoAAERoAa

Z σ

+= , (4.1)

де RoA — рентабельність активів банків, Е — обсяг власного ка-піталу банків, А — обсяг активів, σRoA — стандартне відхиленнярентабельності активів банків. Для розрахунків використано зна-чення для 203 країн, опубліковані на сайті Світового банку3.

Для оцінки значущості відхилення середнього значення Z-оцін-ки в різних підвибірках застосовано непараметричний статистич-ний тест Манна-Уітні, оскільки дані в підвибірках часто розподі-лені не за нормальним законом, що виключає можливість викори-стання тесту Стьюдента. В результаті тестів отримано значенняімовірності того, що дві підвибірки мають однакові статистичніхарактеристики. Враховуючи те, що на стійкість банківської сис-теми, крім моделі нагляду, впливає велика кількість інших, більшзначущих факторів, імовірність нижче 0,2 вважається значимою.Порівняння було здійснено між країнами, які використовують од-

1 Barth, James R., et al. A Cross-Country Analysis of the Bank Supervisory Frameworkand Bank Performance // Economic and Policy Analysis Working Paper — U.S. Department ofthe Treasury, Office of the Comptroller of the Currency, 2002. — P. 7.

2 БалянтГ. Р. Сучаснітенденціїусферібанківськогорегулювання / Р. Г. Балянт //Українськанаука: минуле, сучасне, майбутнє: Щорічник. — Випуск 16 / Зазаг. ред. М. В. Ла-заровича. — Тернопіль: Економічна думка ТНЕУ, 2011. — C. 23.

3Сайт Світовогобанку — режимдоступу: siteresources.worldbank.org

292

ну з моделей нагляду та країнами, які її не використовують. Розра-хунки зроблено як для абсолютних значень Z-цінки, так і для тем-пів приросту за періоди з 2006 по 2007 рік і з 2007 по 2009 рік. Цедозволяє оцінити як вплив моделі нагляду на стійкість банківськоїсистеми на окремий момент часу, так і на її динаміку.

З метою врахування відмінностей економічних систем різнихкраїн усю вибірку розподілено на три частини: країни з високимрівнем доходів, країни з середнім рівнем доходів і країни із низь-ким рівнем доходів. Оскільки рівень доходів населення відобра-жає рівень ефективності функціонування економіки країни, такийрозподіл дозволяє достатньо точно розділити країни за ступенемїх економічного розвитку. Це викликано тим, що країни кожної зпідгруп характеризуються різним рівнем стійкості банківськоїсистеми, що може бути причиною викривлення результатів роз-рахунків. Підтверджує викладене наведена нижче діаграма, наякій відображено середнє значення Z-оцінки у відповідній групікраїн за 2007 та 2009 роки (рис. 4.15).

Рис. 4.15. Середні значення Z-оцінки для різних груп країн

Розглянемо результати проведених розрахунків з метою ви-значення характеру впливу на стійкість банківської системи мо-делі єдиного наглядового органу (табл. 4.10).

Аналіз інформації дає підстави стверджувати, що країни, яківикористовують модель єдиного органу нагляду, мають в умовахстабільної фінансової системи нижче значення Z-оцінки, ніжкраїни з іншими моделями нагляду. Однак необхідно враховува-ти, що обидва значення є досить високими і свідчать про низькийризик банкрутства банків. Пояснення причин цієї відмінності по-требує проведення додаткових досліджень.

293

Таблиця 4.10ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЄДИНОГО НАГЛЯДОВОГО ОРГАНУ

НА СТІЙКІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Середнє

Група країн p-level Єдиний органнагляду

Іншімоделінагляду

2007/2006Країни з високим рівнем доходів 0,199 –0,14 % –5,86 %Країни з середнім рівнем доходів 0,033 4,53 % –1,38 % 2009/2007Країни із високим рівнем доходів 0,929 3,47 % 2,67 %Країни із середнім рівнем доходів 0,777 1,67 % 2,49 % Абсолютні значення 2006 рікКраїни із високим рівнем доходів 0,177 17,89 23,52Країни із середнім рівнем доходів 0,153 13,71 18,65

Варто відзначити, що темпи приросту Z-оцінки в рік початкуфінансової кризи в країнах з єдиним наглядовим органом буливищими, ніж в іншій підвибірці. Це свідчить про більшу стійкістьїх банківських систем до кризових явищ і позитивну роль єдино-го органу нагляду в її забезпеченні.

Динаміка Z-оцінки в період кризи з 2007 по 2009 рік не зале-жить від моделі нагляду, що свідчить про незначну роль моделінагляду в забезпеченні швидкого відновлення нормального функ-ціонування банківської системи.

Порівнюючи динаміку та абсолютні значення Z-оцінки країн,які використовують модель «двох вершин», не було виявленосуттєвих розбіжностей між ними та іншою частиною вибірки. Цедає підстави стверджувати, що ефективність даної моделі нагля-ду не відрізняється від інших, які діють у країнах з розвиненоюекономікою.

У рамках однієї моделі нагляду за ознакою об’єкта наглядуможливе існування різних моделей за суб’єктами нагляду. Ви-вчення доцільності участі різних установ у нагляді за банками таефективності їх взаємодії є важливим для аналізу та розробленнямоделі нагляду за фінансовим сектором. З метою проведення та-кого аналізу було виділено чотири групи країн відповідно до різ-них комбінацій органів банківського нагляду (табл. 4.11).

294

Таблиця 4.11ГРУПИ КРАЇН ЗАЛЕЖНО ВІД СКЛАДУ ОРГНІВ НАГЛЯДУ

ЗА БАНКІВСЬКИМ СЕКТОРОМ

Номер групиНаглядовий орган

1 2 3 4

Центральний банк * * *

Єдиний наглядовий орган * *

Декілька органів нагляду *

Темними прямокутниками позначено задіяні органи нагляду.Розрахунки проведено окремо для кожної частини вибірки,

залежно від рівня економічного розвитку країн. Розглянемо ре-зультати статистичних тестів, проведених для темпів приростуZ-показника в період 2006—2007 років, для країн з розвиненоюекономікою (табл. 4.12).

Таблиця 4.12РЕЗУЛЬТАТИ СТАТИСТИЧНИХ ТЕСТІВ ДЛЯ КРАЇН

З РОЗВИНЕНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

Номер групи Г1 Г2 Г3 Середнє

Г1 * –0,012492

Г2 0,85 * 0,066837

Г3 0,026 0,11 * –0,1516613

Г4 0,19 0,1 0,31 –0,0715182

Наведені дані демонструють, що ризик банкрутства банків українах третьої та четвертої груп зростав швидше, ніж у двох по-передніх, що підкріплено достатньо низькими значеннями ймовір-ностей, отриманими в результаті тесту. Отже, розподіл функційнагляду за банківським сектором між центральним банком та ін-шими органами нагляду (за винятком мегарегулятора) є небажа-ним. Імовірно, ефективність нагляду в цьому випадку знижуєтьсяв результаті недостатнього рівня узгодженості дій між наглядо-вими органами, недоліків системи обміну інформацією між ними,можливих конфліктів інтересів чи конкуренції наглядових орга-нів. Існування великої кількості організацій, що беруть участь унагляді, потребує складної нормативної бази з раціональним, чіт-

295

ко окресленим розподілом повноважень, цілей і відповідаль-ності кожної з них, а також порядку їх взаємодії і обміну інфор-мацією.

Також негативно впливає на стійкість банківської системивідсутність участі центрального банку в наглядовому процесі.Так, у четвертій групі, де нагляд за банками здійснює виключноєдиний орган нагляду, середнє значення темпів приросту Z-оцін-ки також значно нижче, ніж у першій і другій групах. Результатианалогічних розрахунків, проведених для країн із середнім рів-нем доходів, не дають можливості зробити науково обґрунтованівисновки, а відсутність залежностей у цій частині вибірки ймо-вірно зумовлена тим, що до неї входять різні за характеристика-ми фінансової системи країни.

Тим не менше, описані закономірності підтверджуються і врезультаті розрахунків, проведених для країн з низькими дохо-дами. Так, наведені дані свідчать про значне зниження стійкостібанківських систем, в яких нагляд здійснює єдиний орган нагля-ду, без участі центрального банку (табл. 4.13).

Таблиця 4.13РЕЗУЛЬТАТИ СТАТИСТИЧНИХ ТЕСТІВ ДЛЯ КРАЇН

З НИЗЬКИМ РІВНЕМ ДОХОДІВ

Номер групи Г1 Г2 Г3 Середнє

Г1 * 0,025045

Г2 0,630303 * –0,01168

Г3 * * *

Г4 0,015220 0,145455 * –0,1096

Результати дослідження впливу складу органів нагляду настійкість банківської системи узагальнено за допомогою діаграми(рис. 4.16). За даними діаграми видно, що незалежно від групикраїн за рівнем доходів населення, перша та друга групи за скла-дом наглядових органів зазнали меншого зниження стійкості бан-ківської системи на початку фінансової кризи.

Розрахунки для періоду з 2007 по 2009 рік та абсолютних зна-чень показали відсутність статистично значущої залежності міжстійкістю банківської системи та складом органів нагляду. Це доз-воляє зробити висновок, що даний фактор впливає, переважно, начутливість банківської системи до потрясінь, у той час як швид-кість відновлення її характеристик залежить від інших факторів.

296

Рис. 4.16. Середні значення темпів приросту Z-оцінки в періодз 2006 по 2007 рік

Результати дослідження дають підстави для висновку, щонайбільш стійкими виявилися банківські системи, нагляд за яки-ми здійснювався центральним банком як єдиним наглядовим ор-ганом чи у взаємодії із відокремленим єдиним наглядовим орга-ном. Разом з тим поділ функцій нагляду між центральним банкомі кількома окремими органами нагляду чи виключення централь-ного банку із процесу нагляду негативно впливають на стійкістьбанківської системи.

Виходячи з цього, зрозуміло, що Україна має поступово рефор-мувати систему нагляду за фінансовим сектором шляхом концен-трації наглядових функцій у межах єдиного органу нагляду, у ро-лі якого може виступати як НБУ, так і інша структура, але заумови активного залучення до процесу нагляду за банківськоюсистемою НБУ.

4.5. РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІСИСТЕМНО ВАЖЛИВИХ БАНКІВ

З метою упередження виникнення системних ризиків і недо-пущення глобальних фінансових криз особлива увага приділяєть-ся вдосконаленню регулювання та нагляду системно важливих

297

банків, банкрутство яких може призвести до значних економіч-них і соціальних втрат. Про важливість і необхідність посиленнянагляду за системними банками свідчить і те, що Базельськийкомітет розробив у 2012 р. окремий документ, який визначає по-рядок нагляду за системно важливими банками всередині краї-ни1, котрі можуть мати суттєвий вплив на стабільність фінансовоїсистеми країни.

У 2013 р. була опублікована нова версія Базельського комі-тету з виявлення і регулювання глобальних системно важли-вих фінансових установ2, якою передбачено порядок створен-ня кожної нової групи системно важливих банків з відповід-ним буфером капіталу. Вимоги до капіталу кожної наступноїгрупи банків будуть збільшуватися на 1 %. Також визначеновимоги для всіх банків, активи яких перевищують 200 млрдєвро, і банків, які визначені системно значущими в поперед-ньому році, щодо розкриття інформації за всіма індикаторами,що використовуються в методиці оцінки системно важливихбанків.

Створення переліку системно значущих банків — це вже дію-ча практика. У США після краху Lehman Brothers і подальшоїбанківської кризи законом Додда —Франка був установлений пе-релік банків too big to fail. До цього списку ввійшли кредитні ор-ганізації, проблеми яких можуть мати негативний системнийвплив на економіку загалом. Рада фінансової стабільності (Finan-cial Stability Board, FSB) включила 29 фінансових компаній, ут. ч. HSBC Holdings Plc, JPMorgan Chase & Co., Barclays Plc таінші, до списку системно важливих для глобальної економіки. Докапіталу цих банків установлюються більш суворі вимоги, ніж доінших фінансових інститутів, у зв’язку із серйозними наслідками,які можуть спричинити крах системно важливих банків для гло-бальної економіки.

Зараз Національний банк України використовує до всіх бан-ків однаковий (єдиний) підхід з точки зору пруденційних норм,

1 A framework for dealing with domestic systemically important banks/ Basel Committee

on Banking Supervision [Електронний ресурс] :http://www/bis.org/publ2 Global systemically important banks: updated assessment methodology and the hinger

loss absorbency reguirement. Basel Committee on Banking Supervision [Електроннийресурс] :

http://www/bis.org/publ

298

не виділяючи системно важливі банки, тоді як міжнародний до-свід свідчить, що великі системно важливі банки вимагаютьособливого режиму пруденційного регулювання і нагляду. Зна-чущимість системних банків, наявність проблем в їх функціону-ванні свідчить про необхідність розроблення критеріїв відне-сення банків України до системно важливих і використанняспеціальних інструментів для регулювання і нагляду за цимибанками.

Теоретичні і практичні питання формування критеріїв та інди-каторів віднесення банків до системно важливих і необхідністьпосилення нагляду за ними досліджували такі вчені, як С. А. Ай-вазян, І. К. Андрієвська, Р. Конозі, В. Новікова, Г. І. Пенікас,Т. І. Петрова, Є. О. Сучкова, С. Ю. Хасянова, А. В. Шелепов таін. Їхні дослідження переважно стосувалися конкретних банків-ських систем. Водночас питання визначення системно важливихбанків в Україні з урахуванням міжнародних стандартів і особ-ливостей розвитку банківської системи України та визначенняінструментів нагляду за ними залишаються малодослідженими.У зв’язку з цим важливим є розроблення і апробація методикивіднесення банків України до системно важливих і надання про-позицій щодо вдосконалення регулювання та нагляду за цимибанками.

Зауважимо, що в літературі не існує єдиного визначення сис-темно значущих фінансових організацій. Одним із найбільш по-ширених є таке визначення: «Фінансова компанія може вважати-ся системно значущою, якщо її банкрутство або порушення діяль-ності будуть мати суттєві негативні наслідки для фінансової сис-теми»1. З іншого боку, системна значущість фінансових установмає визначатися з урахуванням системного ризику, який МВФвизначає як порушення процесу надання фінансових послуг, який(і) викликаний порушенням всієї або частини фінансової системиі (іі) несе загрозу негативних наслідків для реального секторуекономіки2. Досить поширеним є визначення системного ризикуяк ризику колапсу усієї банківської системи або фінансового рин-

1 Praet P. Macro-prudential and financial stability statistics to improve financial analysis

of exposures and risk transfers. Fitch ECB Conference on Statistics on «Central Bank statistics:What did the financial crisis change»/ 2010/

2 .Guidance to Assess the Systemic Importance of Financial Institucions. Markets and In-strumentes: Initial Considerations, IMF/BIS/FSB, 2009.

299

ку1. При цьому виокремлюють такі канали розповсюдження си-стемного ризику:

— масовий відплив вкладів з великого банку, що призводитьдо втрати банком ліквідності, неможливості своєчасно і в повно-му обсязі виконувати свої зобов’язання перед вкладниками і кре-диторами. Крім того, це може призвести до зниження довіри довсієї банківської системи та спровокувати паніку і масовий від-плив коштів з інших банків системи;

— погіршення ліквідності великого системного банку, що мо-же спровокувати «ефект доміно» погіршення ліквідності, неви-конання зобов’язань іншими банками, реалізацію у них кредит-ного ризику;

— збої в системі великого системного банку, що може при-звести до реалізації операційного ризику в його контрагентів, кор-рахунки яких відкриті в цьому банку.

Для визначення системної значущості фінансових установ ви-користовують різні підходи, серед яких виокремлюють якісні такількісні, що включають індикативний, мережевий аналіз (net-work analysis) і оцінку внеску окремого банку в системний ри-зик2. Індикативний підхід є найбільш поширеним. Саме на інди-кативному методі базується методика, запропонована Базельсь-ким комітетом, з виявлення системно важливих банків, яка пе-редбачає виокремлення 5-ти груп банків за ступенем системноїзначущості й базується на 5 категоріях індикаторів, яким при-своюється однаковий коефіцієнт зважування (20 %), а саме: роз-мір банку, оцінка активності взаємодії банку з іншими інститута-ми, внутрішня взаємопов’язаність елементів у банку, взаємо-замінність елементів у структурі банку та складність будови бан-ку. Для кожної з 5-ти виділених груп банків Базельський комітетустановлює мінімальні додаткові вимоги до достатності основно-го капіталу. Вимоги щодо капіталу кожної наступної групи бан-ків збільшуються на 1 %. Передбачається, що вимоги до додатко-вого буфера капіталу для системно важливих банків будутьвводитися паралельно з новими стандартами Базеля ІІІ в частиніконтрциклічного буфера і буфера консервації в період з 2016-го

1 Апостолик К., Дохохью К., Уент П. Основы банковского риска. Обзор банковскогодела, банковских рисков и банковского регулирования на основе оценки рисков. —GARP. — 2011. — 302 с.

2 Айвазян С. А. Выявление системно значимых финансовых организаций: обзор ме-тодологий / С. А. Айвазян, И. К. Андриевская, Р. Конноли, Г. И. Пеникас // Деньги икредит. — 2011. — № 8. — С. 13—18.

300

по 2018 р. та повністю набудуть чинності з 1 січня 2019 р.(табл. 4.14).

Усі запропоновані Базельським комітетом категорії інди-каторів мають прямий додатний зв’язок із ступенем системноїважливості банку, а значення індикаторів для окремого банкурозраховуються шляхом ділення відповідного індикатора банкуна відповідний індикатор по банківському сектору в цілому.Інтегральний показник системної важливості визначається яксума добутку значень індикаторів системної важливості та їхпитомих ваг, при цьому питомі ваги категорій індикаторів іокремих індикаторів усередині категорії однакові. З метою адап-тації методики до особливостей національних банківських сис-тем Базельський комітет пропонує використовувати низку до-даткових індикаторів.

Таблиця 4.14ДОДАТКОВІ ВИМОГИ ДО КАПІТАЛУ БАНКІВ ЗАЛЕЖНО

ВІД СТУПЕНЯ СИСТЕМНОЇ ЗНАЧУЩОСТІ(МЕТОДИКА БАЗЕЛЬСЬКОГО КОМІТЕТУ)

Група Граничне значенняМінімальні додаткові вимогидо розміру основного капіталу,

% до зважених за ризиком активами

5 D- 3,5

4 С-D 2,5

3 В-С 2,0

2 А-В 1,5

1 Граничне значення — А 1,0

Водночас Базельський комітет визнає, що моделі для вимірусистемної важливості банків перебувають на ранній стадії роз-витку, що викликає сумнів стосовно їх надійності, тобто кіль-кісні моделі не можуть урахувати всі параметри, які харак-теризують банк як системно значущий. У зв’язку з цим перед-бачається, що результати кількісного аналізу при виборі сис-темно важливих банків можуть бути змінені на основі оціноч-ного судження регулятивних органів. Тому пропонуються різніпідходи до формування критеріїв системної важливості банків(табл. 4.15).

301

Таблиця 4.15КРИТЕРІЇ ВІДНЕСЕННЯ БАНКІВ ДО СИСТЕМНО ВАЖЛИВИХ

Організації/автори Критерії визначення системно важливих банків

Міжнароднийвалютний фонд1

1. Розмір (наприклад, сукупні активи в процентах доВВП, ринкова частка філійної мережі, депозити в про-центах до сукупних пасивів).2. Взаємозалежність взаємопов’язаність (наприклад, ча-стка дочірніх компаній у сукупних активах, частка внут-рішньо групових операцій у сукупних активах, ринковачастка в платіжній системі).3. Замінність (наприклад, показники концентрації, сту-пінь унікальності в наданні певних фінансових послуг)

Базельський ко-мітет з банківсь-кого нагляду2

1. Розмір банку.2. Замінність банку.3. Взаємозалежність.4. Складність.5. Міжнародна діяльність

ЄБРР 1. Розмір банку (активи, депозити населення і юридич-них осіб).2. Взаємопов’язаність (обсяг міжбанківських операційта запозичення за кордоном)

Банк Росії3 1. Розмір банку (активи).2. Вклади населення3. Обсяг залучених коштів на міжбанку.4. Обсяг коштів, що розміщені в інших фінансовихустановах

Новікова В.4 1. Величина активів (10 % від сукупних активів банків-ської системи)2. Територіальна мережа (200 точок продажу).3. Величина депозитного портфеля (10 %).4. Величина кредитного портфеля (10 %).5. Значущість банку (Банк у своїй діяльності не можебути замінений).6. Взаємозалежність (більше 50 % усіх банків системивідкрили в даному банку кореспондентські рахунки)

1 Айвазян С. А. Выявление системно значимых финансовых организаций: обзор ме-

тодологий / 1 С. А. Айвазян, И. К. Андриевская, Р. Конноли, Г. И. Пеникас // Деньги икредит. — 2011. — № 8. — С. 13—18 (С. 14).

2 A framework for dealing with domestic systemically important banks/ Basel Committeeon Banking Supervision [Електронний ресурс] :

http://www/bis.org/publ;3 Указ Банка России от 16 апреля 2014 г. «Об определении передня системно значи-

мых кредитных организаций».4 Новикова Н. Функционирование и регулирование системно значимых банков в Ре-

спублике Беларусь / Н. Новикова // Банковский вестник. — 2013. — № 8. — С. 33—38.

302

Процес формування системно важливих банків здійснюється укілька етапів:

а) визначення категорій і системи індикаторів, що характери-зують діяльність банку з погляду можливого негативного впливуна стабільність фінансової системи;

б) визначення значущості категорій і індикаторів усерединікатегорії;

в) формування переліку банків, по яких визначається ступіньїх значущості;

г) розрахунок показника системної значущості для кожної ка-тегорії та визначення на їх основі інтегрального показника сис-темної значущості для кожного банку;

д) обґрунтування граничного значення інтегрального показни-ка системної значущості та формування переліку системно зна-чущих банків;

ж) розподіл системно важливих банків на групи залежно відступеня системної значущості.

з) визначення мінімальних додаткових вимог до достатностікапіталу та ліквідності для системно значущих банків залежновід групи.

Розглянемо доцільність і можливість використання критеріївсистемної важливості, визначених у методиці Базельського ко-мітету, для банківської системи України з урахуванням її особ-ливостей.Розмір банку. Цей критерій лежить в основі принципу «занад-

то великий, щоб збанкрутувати» (too big to fall). Водночас існує йінша думка, що «абсолютний розмір банку» і «системний розмірбанку» не завжди ідентичні, тобто не завжди великий за розміромбанк є системно важливим1, і навпаки. Доказом цього є те, щоранжування банків за активами, що їх здійснює Національнийбанк, збіглося з ранжуванням за розрахованим нами інтегральнимпоказником системної важливості лише для 9 із 17 визначенихнами системно важливих банків. Водночас, чим більші активи(зобов’язання) банку, тим більше шкоди може нанести банківсь-кій системі банкрутство банку. У зв’язку з цим розмір активівпропонується розглядати як основний критерій системної важли-вості. У Росії значущість цього критерію становить 50 %2, в за-пропонованій нами методиці — 30 %.

1 Zhou C. Are Banks Too Big to Fail? Measuring Systemic Importance of Financial Insti-tutions. // Internazional journal of Central Banking, 2010/

2 Указ Банка России от 16 апреля 2014 г. «Об определении перечня системно значи-мых кредитных организаций».

303

Слід зазначити, що починаючи з 2001 р. Національний банкУкраїни з метою проведення порівняльного аналізу діяльностібанків і розподілу наглядових функцій і обов’язків між централь-ним апаратом і територіальними управліннями щороку окремимрішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності бан-ків здійснює розподіл банків на чотири групи за обсягом активів.Так, відповідно до рішення Комісії від 20.12.2013 р. № 975визначено такі граничні межі розміру активів для окремих групбанків на 2014 р.:

група I: активи понад 21 000 млн грн (17 банків),група II: активи понад 6000 млн грн (19 банків),група III: активи понад 3000 млн грн (22 банки),група IV: активи понад 3000 млн грн (117 банків).Зауважимо, якщо для банків І та ІІ груп граничні значення

підвищуються щорічно, то для ІІІ і ІV груп вони залишаються не-змінними з 2011 року.

Варто зауважити, що розподіл банків на групи за обсягом ак-тивів є найбільш поширеним у міжнародній практиці. Зокрема, уБілорусії банки поділяють на 3 групи — великі, середні й малі.До великих належать банки, активи яких перевищують 5 % сукуп-них активів банківської системи. Ще їх називають системоутво-рюючі, й на сьогодні в Білорусії функціонує таких 4 банки, вонистворені на базі республіканських контор радянських банків(«АСБ Беларусбанк», «Белагропромбанк», «БПС-Сбербанк», «Бел-инвестбанк»)1. Станом на 01.01.2014 р. в Україні лише в трьохбанках активи становили більше 5 % від сукупних активів бан-ківської системи України. За таким критерієм до групи найбіль-ших банків в Україні були би включені лише 3 банки, а не 15, якце існує на сьогодні.

Вважається, що для банківських систем з високим рівнем кон-центрації при ідентифікації системно важливих банків особливоактуальним є показник обсягу активів. В Україні простежуєтьсявисока концентрація активів за 1, 5, 20 банками (табл. 4.16).

Водночас за індексом ННІ (Hirfindahl-Hіrschman Index) Хер-фіндаля—Хіршмана концентрації в банківському секторі Україниневисокі через значну кількість малих банків.

∑=

=k

nnmHHI

1

2 (4.2)

1 Офіційний сайт Національного банку Республіки Білорусь [Електронний ресурс]. —

Режим доступу :<http: // www.nbrb.by >.

304

де: m — частка банку на ринку, у %; n — порядковий номер наринку; k — число банків на ринку.

Таблиця 4.16ЧАСТКА АКТИВІВ 1, 5 ТА 20 БАНКІВ

У СУКУПНИХ АКТИВАХ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИза станом на 01.01.2014 р., %

Концентрації за активами Україна Росія

1 найбільшого позичальника 16,78 29,02

5 найбільших банків 40,0 50,0

20 найбільших банків 71,8 70,0

Джерело: розраховано автором за даними офіційного сайту Національного банкуУкраїни [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

<http: // www.bank.gov.ua>.

Індекс концентрації HHI змінюється від нуля (максимальнаконкурентоспроможність ринку) до 10 000 (монопольне стано-вище на ринку). Концентрація вважається низькою, якщо індексННІ набуває значення менше 1000 %, середьою — від 1000 до1800 %; високою — від 1800 до 10 000 %1. За станом на01.01.2014 р. індекс ННІ за активами для банківської системиУкраїни становив 517 %, за зобов’язаннями — 545 %, за вклада-ми фізичних осіб — 782 %. Для Білорусії індекс ННІ становить0,2472 (2472 %)2.

Методика Базельського комітету також пропонує використо-вувати додаткові показники розміру банку — величину валового(або чистого) доходу та ринкової капіталізації. Використанняостаннього показника в Україні є практично неможливим, оскіль-ки акції лише кількох банків котируються на ринку. Щодо вико-ристання показника валового або чистого доходу, то перш ніжйого використовувати, необхідно детально проаналізувати, за ра-хунок яких джерел він був отриманий, щоб з’ясувати, чи дійcноцей показник залежить від розміру банку і характеризує систем-ність банку.Замінність (можливість заміни ) банку. Суть показника поля-

гає в тому, наскільки швидко і з найменшими втратами може бу-ти замінений банк у разі його банкрутства іншими фінансовими

1 Сердинов Э. М. Слияния и поглощения в банковской индустрии США / Э. М. Сер-динов // Банковское дело. − № 9. — 2004. — С. 21 — 28.

2 Новикова Н. Функционирование и регулирование системно значимых банков в Ре-спублике Беларусь / Н. Новикова // Банковский вестник. — 2013. — № 8. — С. 33—38.

305

установами. Для банківської системи України такими значущимибанками можна вважати банки, які залучають у значних обсягахвклади фізичних осіб. Під час фінансової кризи при визначеннісистемних банків, які можуть звернутися до держави для участі врекапіталізації, відповідно до нормативно-правових актів НБУвстановлювалися такі критерії: активи становлять не менше 2 %від активів банківської системи або вклади населення становлятьне менше 1 % від загальної суми по банківській системі. Станомна 01.01.2014 р. для 21 банку вклади фізичних осіб становилибільше 1 %, тобто за цим критерієм ці банки можуть вважатисясистемними, а в 13 банків активи становили більше 2 % від акти-вів банківського сектору. Банки, що мають значний обсяг вкладівфізичних осіб, можна розглядати не тільки як системно важливі,але й соціально значущі — їх фінансові проблеми можуть при-звести до фінансової паніки та масового відпливу коштів фізич-них осіб і втрати банком ліквідності та платоспроможності, як цепростежується під час фінансових криз в Україні. Важливим по-казником у цій категорії є обсяг платежів за допомогою платіж-них систем.

В Україні через низький рівень розвитку ринків капіталу, бан-ки є основними інвесторами реального сектору економіки. Узв’язку з цим до категорії системної значущості «замінність»пропонуємо включити обсяги кредитування реального сектору.Значні обсяги кредитування суб’єктів господарювання сприяютьпідвищенню системної значущості банку, що пояснюється не-можливістю швидкого заміщення функцій одного банку іншиму конкретному ринковому сегменті. Станом на 01.01.2014 р.у 14 банків кредити, надані юридичним особам (не включаючибанки), становили більше 2 % від загальної суми по банківськомусектору.Взаємозалежність (взаємопов’язаність). Ця категорія базу-

ється на принципі «занадто взаємопов’язаний, щоб збанкрутува-ти» (too interconnected to fail), показує ступінь, за якого банкрутс-тво одного або кількох банків може призвести до руйнації бан-ківської системи та фінансових ринків. Чим більша залежність,вищі концентрації, тим більш залежним стає банк, зокрема відміжбанківських операцій, через які передаються ризики від одно-го банку до іншого і формується ланцюг невиконання зобов’я-зань, що призводить до ефекту доміно. Основними показниками єобсяг наданих і отриманих міжбанківських кредитів. За наданимиі отриманими міжбанківськими кредитами найбільше значеннямає Ощадбанк — 14,8 % і 11,5 % відповідно.

306

Зауважимо, що Базельський комітет опублікував правила, від-повідно до яких з 2019 року обсяг кредитування одним системноважливим банком іншого обмежується обсягом, що не перевищує15 % капіталу кредитора1. Такі ліміти мають сприяти скороченнюсистемного ризику.

На нашу думку, до цієї категорії доцільно включити також по-казники залежності банку від найбільших кредиторів і найбіль-ших позичальників, вилучення або неповернення коштів якимиможе призвести до зростання ризику ліквідності й виникненнязагрози втрати платоспроможності.Складність. Цей критерій лежить в основі принципу «занадто

складний, щоб збанкрутувати» (too complexto fail). Одним із ме-тодів оцінки складності є оцінка диверсифікації бізнесу. Банк здобре диверсифікованими активами бере участь у значній кілько-сті угод, сприяючи виникненню «ефекту зараження». Таким чи-ном, створення портфелів активів, які знижують індивідуальнийризик, можуть спричинити переміщення (розсіювання) ризиківпо всій системі. Деякі експерти вважають, що існує пряма залеж-ність між ступенем диверсифікації бізнесу банку і його систем-ною значущістю. Для банківської системи України при оцінціскладності пропонуємо враховувати розгалуженість філійної ме-режі, входження банку до фінансової групи. Розвинута філійнамережа банку свідчить про значну роль банку в розвитку регіонівкраїни, тому банкрутство такого банку може суттєво вплинути настан реального сектору. В той же час за умов активного викорис-тання технологій дистанційного обслуговування банків роль фі-лійної мережі знижується.Міжнародна діяльність. Банки, інтегровані в міжнародну фі-

нансову систему, що активно працюють на зовнішніх ринках, не-суть потенційну загрозу для стабільності не тільки на міжнарод-них, але й на національних фінансових ринках. Крім того, чимбільш значущий банк у країні, тим більший вплив він має на вну-трішній валютний ринок країни. Ураховуючи високий рівеньдоларизації балансів банків та з огляду на те, що дані про обсягидіяльності з нерезидентами не оприлюднюються банками, дляоцінки рівня міжнародної діяльності банків пропонуємо викорис-товувати показники обсягів активів і зобов’язань в іноземнійвалюті.

1 Базельский комитет ужесточает правила взаимных операций системно значимыхдля мировой экономики банков [Електронний ресурс]. — Доступний з :

<http://www.rcb.ru/news/258515/ >.

307

Базуючись на рекомендаціях Базельського комітету та врахо-вуючи особливості функціонування банківської системи України,пропонуємо такі індикатори для визначення системно значущихбанків в Україні: сукупні активи, вклади фізичних осіб, обсягикредитування юридичних осіб, кошти в інших банках та кошти,залучені від інших банків, активи і пасиви в іноземній валюті. Їхрозподіл за критеріями значущості та коефіцієнти значущості на-ведено в табл. 4.17. Зауважимо, що у зв’язку з неможливістю ви-значити складність банку за даними фінансової звітності, щооприлюднюється банками, цей критерій поки що не розглядався.

Таблиця 4.17КРИТЕРІЇ ТА ІНДИКАТОРИ ВИЗНАЧЕННЯ СИСТЕМНО ВАЖЛИВИХ БАНКІВ

Категорії та їх значущістьв системі оцінки, % Індикатори

Значущістьіндикатора

в категорії, %

Розмір банку, 30 Сукупні активи 30

Вклади фізичних осіб 20Замінність банку, 30 Кредити, надані юридичним

особам 10

Кошти в інших банках 10Взаємозалежність, 20

Кошти, залучені від інших банків 10

Активи в іноземній валюті 10Міжнародна діяльність, 20

Пасиви в іноземній валюті 10

За цією методикою були здійснені експериментальні розрахун-ки за даними фінансової звітності станом на 01.01.2014 р. У разі,якщо критерієм віднесення банків до системно важливих вважатизначення інтегрального показника системної важливості на рівні1 % від сумарного показника по всіх банках, то до системно важ-ливих належать 17 банків, якщо на рівні 2 % — 11 банків.

Відповідно до вимог Базельського комітету системно важливібанки (17 банків) було поділено на 5 груп1. Для п’ятої групи знайвищим ступенем системної важливості визначено граничнезначення інтегрального показника системної значущості на рівніпонад 16,8 % і входить до цієї групи тільки «Приватбанк». Чет-верту групу за рівнем системної значущості створюють 2 дер-

1 Петрова Т. И. Надзор за деятельностью системно значимых кредитных установ //Банковские услуги. — 2013. — № 11.

308

жавні банки «Ощадбанк» і «Укрексімбанк», граничне значенняпоказника перевищує 6,7 %. До третьої і другої груп входять по4 банки, до першої групи — 6 банків (табл. 4.18).

Таблиця 4.18РОЗПОДІЛ СИСТЕМНО ВАЖЛИВИХ БАНКІВ УКРАЇНИ ЗА ГРУПАМИ

Групи банківІнтервали значень

інтегрального показникасистемної важливості, %

Банки

5 більше 16,8 1 банк (Приватбанк)

4 від 6,7 до 16,7 2 (банки) Ощадбанк,Укрексімбанк

3 від 3,0 до 6,7 4 банків



Наявність у банківській системі системно важливих банків пе-редбачає розроблення концепції їх регулювання та нагляду з ура-хуванням системних ризиків, яка має включати:

— розроблення методики ідентифікації системно важливих бан-ків у банківській системі України. За основу пропонуємо взятидокумент, розроблений Базельським комітетом, «Підходи до ре-гулювання системно значущих банків на національному рівні»1 зурахуванням особливостей української банківської системи. Такаметодика дозволить виявити банки, діяльність яких має суттєвийвплив на загальний стан (стійкість) банківської системи країни;

— розроблення підходів до регулювання та нагляду за діяль-ністю системно важливих банків, які мають передбачати поси-лення нагляду до банків цієї категорії шляхом установлення під-вищених вимог до капіталу та ліквідності з урахуванням стан-дартів Базеля ІІ і ІІІ. Доцільно також передбачити введення нор-мативу адекватності базового капіталу, який на сьогодні відсут-ній, і підвищені вимоги до цього нормативу для системно важли-вих банків. Передбачити додатковий буфер капіталу для систем-но важливих банків на рівні 2 %. Тоді з урахування вимог БазеляІІІ мінімальний рівень достатності базового капіталу для систем-но важливих банків становитиме 7,625 % у 2016 р., 8,25 % у 2017 р.,9,875 % у 2018 р. і 10,5 % у 2019 р;

1 A framework for dealing with domestic systemically important banks/ Basel Committeeon Banking Supervision [Електронний ресурс] : http://www/bis.org/publ

309

— установлення підвищених вимог до розкриття інформаціїдля системно важливих банків, що сприятиме підвищенню їхтранспарентності, а також відповідальності за здійснювані опе-рації, зокрема передбачити більш повне розкриття інформації просистему управління ризиками, результати проведення стрес-тестів, якість активів банку тощо;

— удосконалення систем ризик-менеджменту в системно важ-ливих банках. Останні мають розробляти власні методики визна-чення внутрішніх кредитних рейтингів з урахуванням вимог Ба-зеля ІІ;

— упровадження посиленого нагляду із застосуванням превен-тивних методів, включаючи прогнозування ситуації в банку тавчасне реагування на можливі загрози для стабільності банку табанківської системи. Прогнозування показників діяльності банкумає бути обов’язковою складовою аналізу банківської діяльностіз метою попередження виникнення кризової ситуації в системноважливих банках.

Отже, за сучасних умов для регулятора актуальним завданнямє визначення системно важливих банків і забезпечення ефектив-ного регулювання і нагляду за цими банками. Запропонована ме-тодика, розроблена з урахуванням вимог Базельського комітетута особливостей функціонування банківської системи України,дозволила визначити системно важливі банки та розподілити їхна групи за ступенем системної значущості. До системно значу-щих банків в Україні мають бути висунуті додаткові вимоги що-до підвищення капіталу та ліквідності з врахуванням системноїзначущості та ризиків у їх діяльності. Доцільним також є впрова-дження нормативу адекватності базового капіталу.

4.6. СИСТЕМИ ДІАГНОСТУВАННЯФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКІВ

У МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

Упродовж останніх років проблема збереження фінансовоїстабільності набуває все більшої гостроти. Через це у багатьохкраїнах саме центральні банки беруть на себе роль відповідаль-ного органу або координатора національних програм щодо оцін-ки та підтримання стабільності фінансово-кредитної системи1. Вусьому світі ефективна оцінка фінансової стійкості банків має

1 Коваленко В. Науково-методологічні основи фінансової стабільності системи та ін-дикатори її оцінки // Фінанси України. — 2008. — № 7. — С. 111—122.

310

особливе суспільне значення, вона визначає рівень відповідаль-ності держави (в особі органів нагляду) перед суспільством, а та-кож рівнем довіри суспільства до банків і банківської системи. Уцьому зв’язку значно зростають вимоги до її об’єктивності та до-стовірності, що передбачає постійне вдосконалення методологіїта інструментарію такої оцінки. Ці вимоги обумовлені зміною зов-нішніх факторів, у яких функціонують банки; ускладненням ме-тодів ведення банківського бізнесу, розширенням переліку опе-рацій і послуг, що надаються.

Все більше уваги на сучасному етапі у зарубіжній і вітчизня-ній практиці приділяється розробкам методів і моделей діагнос-тування банківської кризи на початковій стадії виникнення, щодає змогу зупинити її розвиток за допомогою реалізації відповід-них антикризових заходів запобіжного характеру. У зарубіжнійпрактиці рейтингові системи (CAMELS, BOPEC, ORAP, ROCA,CAMEO, PATROL) є найпоширенішими. За результатами такихрейтингових оцінок банк, що досліджується, відносять до певноїгрупи. Системи коефіцієнтного аналізу та аналізу одноріднихгруп (Bank Monitoring Screens, BAKIS) дають змогу оперативнодіагностувати фінансові проблеми, що можуть загрожувати стій-кості, ліквідності та платоспроможності банку. Системи комп-лексної оцінки банківських ризиків (RATE, RAST) передбачаютьпослідовну реалізацію сукупності процедур від аналізу фінансо-вої звітності до розроблення антикризових заходів. Недолікомтаких систем оцінки діяльності банку є визначення лише поточ-ної фінансової стійкості банків на певну дату.

Для отримання прогнозної оцінки зміни фінансової стійкостібанків використовують статистичні моделі систем раннього реа-гування (SEER, SCOR, Bank Calculator — OCC, SAABA), мікро-та макропруденційний аналіз. Як правило, мікро- та макропруден-ційний аналіз реалізується на підставі моніторингу та стрес-тесту-вання фінансової стійкості банків і банківської системи в цілому.Для проведення моніторингу фінансової стабільності банківськоїсистеми використовують індикатори фінансової стійкості (ІФСБС), розраховані статистичними методами, і поєднують агрего-вані дані діяльності банків, а також індикатори, що характеризу-ють фінансові ринки системи1.

До основних загальних ознак фінансової стабільності банків-ської системи слід віднести: комплекс заходів щодо оцінки та за-

1 Вовк В., Дмитрик Ю. Діагностування кризи з боку центральних банків: зарубіжний

та вітчизняний досвід // Вісник НБУ. — 2013. — № 3. — С. 20—25.

311

безпечення її надійності й ефективності, наявність механізму таінструментарію впливу центрального банку на характер і вели-чину ризиків у банківській сфері, прогресивність системи управ-ління ризиками та застосовувані методи їх мінімізації (пруден-ційні вимоги Базеля ІІ, Базеля ІІІ), зростання обсягів банківськогобізнесу, капіталізацію банківської системи1.

Застосовувані на практиці наглядовими органами системиоцінки діяльності комерційних банків у різних країнах маютьсуттєві особливості і відмінності, які залежать від низки факто-рів: системи дистанційного нагляду; можливості проведення пе-ревірок на місцях, їх частоти і глибини охоплення; видів і складузвітності, що подається в рамках нагляду; доступності іншихджерел інформації; ступеня технічної оснащеності, а також знач-ною мірою від людського фактора.

На сьогодні міжнародній практиці розроблено та застосову-ється значна кількість методик оцінювання фінансової стійкостібанків, а процес їх удосконалення та пошуку нових підходів додіагностування можливих проблем у діяльності банків не припи-няється (табл. 4.19).

Таблиця 4.19СИСТЕМИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКІВ,

ЗАСТОСОВУВАНІ В МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ

Країни Системи Тип системи

ORAP Дистанційна рейтингова система

SAABA Система раннього реагування —очікувані збиткиФранція

CHE method Система дистанційного моніторин-гу, аналіз окремих груп

Німеччина BAKISСистема дистанційного моніторин-гу фінансових коефіцієнтів, аналізокремих груп банків

PATROL Дистанційна рейтингова системаІталія Система раннього

реагуванняСистема раннього реагування —прогноз погіршення ситуації

RAST Комплексна система оцінки банків-ських ризиків

НідерландиСистема фінансовихкоефіцієнтів

Система дистанційного моніторин-гу фінансових коефіцієнтів

1 Коваленко В., Гаркуша Ю. Теоретичні та методичні підходи до оцінювання фінан-

сової стабільності банківської системи // Вісник НБУ. — 2013. — № 9. — С. 35—40.

312

Закінчення табл. 4.19Країни Системи Тип системи

RATE Комплексна система оцінки бан-ківських ризиківАнглія

TRAM Система раннього реагування

CAMELS Рейтингова система

Модель окремих бан-ківських коефіцієнтів

Система дистанційного моніторин-гу, аналіз фінансових коефіцієнтів

SEER Rating Система раннього реагування

SEER Risk Rating Система раннього реагування —прогноз погіршення ситуації

CAEL Дистанційна рейтингова система

GMS Система раннього реагування —вивчення швидкого росту

SCORСистема раннього реагування —оцінка рейтингів, які показуютьнисхідну динаміку

США

Bank Calculator Система раннього реагування —прогноз погіршення ситуації

Системи оцінки фінансової стійкості банків, які застосовують-ся в країнах з розвиненою банківською системою, мають якпринципові відмінності, так і спільні риси. З метою систематиза-ції існуючих у міжнародній практиці систем оцінювання фінан-сової стійкості банків пропонуємо їх групування:

• системи рейтингової оцінки банків (США, Італія, Франція);• система дистанційного моніторингу (Франція, Німеччина,

Нідерланди, США);• системи комплексної оцінки ризиків (Нідерланди, Велико-

британія);• статистичні моделі «системи раннього реагування» (США,

Італія, Франція).За єдиної спрямованості всіх використовуваних у зарубіжній

практиці систем, спрямованих на оцінку ситуації в банках, вонивідрізняються як за метою використання, так і за інструментаріємпроведення процесу оцінювання. Рейтингові системи використо-вуються для оцінки поточного стану банку та виявлення вже іс-нуючих проблем у його діяльності та наявних ризиків. Висновки,отримані в результаті встановлення рейтингу, безпосередньо ви-

313

користовують для визначення в подальшому заходів наглядовогореагування на основі диференційованого підходу до комерційнихбанків. Основою проведення оцінки служить звітність комерцій-них банків і дані інспекційних перевірок. Головною перевагою єстандартизований метод розрахунку. Значення зведеного рейтин-гу використовується для визначення режиму нагляду.

Недоліком рейтингових систем є спосіб визначення зведеногорейтингу, тобто методика агрегації кількох показників до єдино-го інтегрального значення. Здебільшого спосіб визначення зведе-ного рейтингу передбачає зважування складових рейтингу на ко-ефіцієнт (вагу), який відображає їх значущість (ступінь впливу).Однак найчастіше такі коефіцієнти визначаються за методомекспертних оцінок, тобто суб’єктивно, а в деяких випадках фак-торам різного ступеня впливу надається однакова значущість.

Системи дистанційного моніторингу спрямовані на визначен-ня динамічних змін у діяльності банку, а також тенденцій у бан-ківській сфері загалом. Такі системи базуються на розрахункахпоказників діяльності окремого банку та зіставленні їх із серед-німи показниками однорідної групи. Індикатором проблем вва-жається відхилення показників у негативний бік. Інформатив-ність систем дистанційного моніторингу значною мірою зале-жить від ступеня достовірності вхідних даних та об’єктивностікритеріїв визначення груп однорідних банків. Часто використо-вуються групування банків за обсягом активів, власного капіталута ін. Системи дистанційного моніторингу найбільш ефективнофункціонують як допоміжні до систем інспекційного (контактно-го) банківського нагляду.

Особливість комплексної системи оцінки ризиків полягає втому, що у ній основна увага приділяється аналізу банківськихризиків з урахуванням ваги певного функціонального фактора —напрямів діяльності, структурного підрозділу (за часткою в дохо-дах, потреби у ресурсах та ін.), організації управління ризиками.Оцінки кожного фактора агрегуються в оцінку групи більш висо-кого рівня, а в подальшому — усього банку. Такий підхід вклю-чає в себе також етапи визначення заходів реагування; оцінки їхефективності та коригування. Комплексний підхід дозволяє мак-симально ефективно будувати наглядову політику з погляду пе-редбачення можливого зростання ризиків. Недоліком такої сис-теми є висока трудомісткість і зростання витрат.

Системи раннього реагування — це моделі, що дозволяють набазі широкого комплексу статистичних і математичних розрахун-ків, які базуються на фактично досягнутих показниках, здійсню-

314

вати прогнозування майбутнього стану банків, виявляти ймовірніпроблеми та ризики в їх діяльності.

Вивчення існуючих у зарубіжній практиці систем нагляду таоцінки фінансового стану банків показує, що вони мають суттєвівідмінності у різних країнах, що пов’язано з історичними, струк-турними та інституційними особливостями розвитку банківськихсистем цих країн, законодавчим устроєм, а також з особливостя-ми економічної політики держав. Одні з них існують на базі дис-танційного нагляду (PATROL, ORAP, BAKIS), інші покладають-ся на інспекційні перевірки в банках (моделі оцінки, що викорис-товуються в США).

Відрізняється і спектр досліджуваної та використовуваної в ме-жах нагляду інформації. Наглядові органи США спираються пе-реважно на звітність банків, у той час як в інших країнах спектртакої інформації розширений за рахунок зовнішніх джерел. На-приклад, використання бази даних BAFI і Fabin у Франції; звітизовнішніх аудиторів і дані Центрального кредитного Регістру вІталії; макроекономічні індикатори в Нідерландах.

Наглядові органи зарубіжних країн використовують різні під-ходи й до рівня розкриття підсумкового рейтингу — в однихкраїнах, таких як США, вони офіційно публікуються, в інших об-говорюються з керівництвом банку (PATROL, ORAP). Результа-ти, отримані в рамках дистанційного моніторингу комерційнихбанків (BAKIS), а також у межах комплексних систем нагляду заризиками (RАТЕ, RAST), використовуються тільки як внутрішняінформація і не доводяться до відома керівництва банків.

Разом з тим сучасні підходи наглядових органів зарубіжнихкраїн до оцінки фінансової стійкості комерційних банків маютьі свої особливості, які об’єднують ці моделі. Вважаємо, можнавиокремити п’ять найбільш істотних ознак, властивих системамоцінок фінансової стійкості банків, а саме:

1 — забезпечення взаємозв’язку між системами оцінки, яківикористовуються;

2 — використання чіткого інструментарію та практичних ін-струкцій оцінки фінансового стану банків;

3 — логічна побудова систем оцінки фінансової стійкості банків;4 — наявність чітких цільових акцентів в існуючих системах

оцінки;5 — оцінка фінансової стійкості банків є підставою для засто-

сування заходів впливу.1. Забезпечення взаємозв’язку між системами оцінки, які ви-

користовуються. Перша ознака — забезпечення взаємозв’язку

315

між системами оцінки, пов’язана з тим, що у більшості країн на-глядовими органами використовується одночасно кілька системоцінки діяльності комерційних банків. Практика підтвердила, щотака побудова системи нагляду дозволяє забезпечити постійнийконтроль над діяльністю банку, підібрати найбільш ефективні на-глядові важелі впливу на проблемні сфери його діяльності. Післяфінансової кризи 2008 р. значна увага у світі приділяється розроб-ленню систем раннього реагування, котрі поєднуються або з рей-тинговими системами, або із системами дистанційного моніто-рингу. Такий взаємозв’язок систем дозволяє формувати комплекс-ний підхід до нагляду, надаючи цьому процесу постійно триваю-чий характер.

2. Використання чіткого інструментарію та практичних ін-струкцій оцінки фінансового стану комерційних банків. Так, вусіх країнах використовують чіткі критерії для оцінки діяльностібанку, які прописані у відповідних Інструкціях з проведення та-кої оцінки (наприклад, «Інструкція з визначення рейтингу СА-МЕLS» або «Основні підходи до нагляду за банками» у Велико-британії). Це, у свою чергу, дає можливість формулювати чітківисновки про значення і стан кожного елементу системи, про си-туацію в банку загалом, а також забезпечити необхідне розумінняусіма фахівцями наглядових органів результатів підготовленихматеріалів щодо аналізу діяльності.

Крім того, підходи до оцінки окремих елементів системи вбільшості зарубіжних країн переважно будуються на вивченністандартного набору показників і граничних (нормативних) зна-чень, у тому числі й розроблених Базельським комітетом з бан-ківського нагляду. Такі показники апробовані протягом тривало-го часу, що довело ефективність їх використання для підготовкиоб’єктивної оцінки діяльності банку.

Методи оцінки елементів системи, підготовки зведеної оцінкита ранжування комерційних банків, прийняті в зарубіжній практи-ці, засновані на математичному алгоритмі розрахунку середніх(САМЕLS, САМЕО, PATROL, ORAP) або середньо зважених(RAST, RATE). Разом з тим, у більшості систем розраховані по-казники можуть бути відкориговані, виходячи з професійної думкифахівця нагляду, що відповідає головній ролі наглядових органів увстановленні оцінки та визначенні адекватних наглядових дій.

3. Логічна побудова систем оцінки фінансової стійкості ко-мерційних банків. Системи мають логічно витриманий структу-рований вигляд, де вивчення кожного елементу органічно вклю-чається в загальну систему і є сполучною ланкою для подаль-

316

шого розгляду наступного елементу. Так, більшість існуючих си-стем відправний момент використовують капітал і якість активів(САМЕLS, PATROL, ORAP, RATE та ін.), що в подальшому на-дають можливість визначити ситуацію зі станом прибутковості,ліквідності та менеджменту.

4. Наявність чітких цільових акцентів у існуючих системахоцінки. Всі системи характеризуються все більшим акцентом наоцінку ризиків, що їх приймає банк у процесі практичної діяль-ності, та визначення якості менеджменту, а також на необхідністьраннього виявлення проблем у їх діяльності.

5. Оцінка фінансової стійкості банків є основою для застосу-вання заходів впливу. У практиці наглядових органів зарубіжнихкраїн оцінка ситуації у банку є підставою для здійснення ефек-тивних наглядових процедур і стартовим компонентом комплек-сної системи нагляду стосовно конкретних комерційних банків.При цьому з метою запобігання негативних соціальних наслідківакцент робиться не на примусових, а на попереджувальних захо-дах впливу.

З огляду на те, що системи оцінки фінансової стійкості банківпройшли апробацію в діяльності наглядових органів зарубіжнихкраїн, підтвердили свою ефективність і практичну значущість,елементи цих систем з урахуванням української специфіки мо-жуть бути орієнтиром для відпрацювання ефективних підходів дооцінки фінансової стійкості банків в Україні.

Нагляд за діяльністю банків в Україні ґрунтується на оцінкахризиків діяльності останніх, які визначаються за рейтинговою си-стемою CAMELS1. Метою нагляду є виявлення банків, які маютьнезадовільний фінансовий стан, операції або менеджмент маютьнедоліки, що можуть призвести до банкрутства банку та вимага-ють посиленого контролю з боку служби банківського наглядуНаціонального банку України і вжиття відповідних заходів длявиправлення цих недоліків у діяльності банку та стабілізації йогофінансового стану. На підставі рейтингових оцінок НБУ визначаєзагальний стан і стабільність банківської системи. Такий ретель-ний аналіз можна провести лише під час комплексної інспекцій-ної перевірки, яка дає змогу повною мірою визначити, як керів-ництво банку ставиться до ризиків і як здійснює управлінняними.

1 Методичні вказівки щодо організації, проведення інспекційних перевірок та вста-новлення рейтингової оцінки банку: затв. пост. Правління Національного банку Українивід 31 серпня 2007 р. № 312 [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http//www.bank.gov.ua.

317

Рейтинг банку є власністю Національного банку і конфіден-ційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього ви-користання, та не підлягає опублікуванню в засобах масової ін-формації. В Україні, незважаючи на вже визнані переваги рей-тингового аналізу, наразі не опрацьовано єдиної методики, яка бдавала змогу достовірно аналізувати фінансовий стан банківсь-ких установ і одночасно була б доступною та зрозумілою широ-кому колу користувачів. Тому пошук методики, яка б дозволяладостовірно оцінити фінансовий стан банку, продовжується. Пев-ний інтерес становлять підходи до оцінювання банків, які за ме-тодом побудови є індексними і ґрунтуються на визначенні інтег-рального показника надійності. Зазначимо, що кожна з методикрейтингового аналізу лише тоді здобуде визнання, коли її будеапробовано в процесі тривалого використання, а достовірністьоцінок підтверджено практикою.

Заслуговує на увагу методика визначення рейтингу Euromo-ney, яка була розроблена Асоціацією комерційних банків Латвіїна базі методики розрахунку рейтингу ефективності банків Euro-money із заміною якісних факторів на показники достатності ка-піталу, величини балансового капіталу та активів. При складаннірейтингу за цією методикою виокремлюють об’єктивні та суб’єк-тивні показники. Об’єктивні показники: прибутковість капіталуROE, прибутковість активів ROA, співвідношення доходів і ви-трат CIN (cost of income ratio), чиста процентна маржа NIM (netinterest margin), поточний прибуток за вирахуванням податків NI(total net income). Суб’єктивні показники: середня величина бан-ківських рейтингів Moody’s Standard and Poor’s і IBSA — CR(credit rating); середній бал, виставлений аналітиками при оцінцідіяльності банку AR (analyst’s rating)1. Методика Euromoney біль-шою мірою класифікує банки залежно від їх розміру. Результати,отримані за цією методикою, залежать від розвинутості банку,зокрема від таких параметрів його діяльності, як величина ка-піталу банку та загальний обсяг активів. Зважаючи на незначнукількість показників у моделі, чим вищим у банку буде значенняпоказників, тим, відповідно, вищим буде його рейтинг.

За умов глобальної фінансової нестабільності органи банків-ського нагляду доповнюють системи рейтингового оцінюванняметодиками стрес-тестування. Згідно з методичними рекоменда-ціями Національного банку України стрес-тестування — це ме-

1 Мірошніченко О. В. Методи оцінки конкурентоспроможності банку // Экономика

Крыма. — 2009. — № 28. — С. 42—47.

318

тод кількісного оцінювання ризику, який полягає у визначеннівеличини ризикової позиції банку та у визначенні шокової вели-чини зміни зовнішнього фактора — валютного курсу, процентноїставки тощо. Поєднання цих величин дає уявлення про те, якусуму збитків чи доходів отримає банк, якщо події розвиватимуть-ся за зробленими припущеннями. Виокремлюють чотири типистрес-тестів залежно від їх кінцевої мети.

1. Стрес-тестування як інструмент внутрішнього управлінняризиками. Фінансові установи використовують стрес-тестуваннядля оцінювання та управління ризиками власних інвестицій.

2. Мікропруденційний аналіз. Відповідно до вимог Базель ІІ бан-ки проводять стрес-тести ринкового ризику, кредитного ризику зметою визначення мінімального капіталу для їх покриття.

3. Макропруденційний аналіз. За допомогою стрес-тестуванняв багатьох країнах аналізуються системні ризики.

4. Стрес-тестування під час антикризового управління. Післякризових явищ за допомогою стрес-тестів оцінюється потребафінансових установ щодо рекапіталізації та державної допомоги.

Узагальнюючи європейський досвід, виділимо чотири головніметоди проведення стрес-тестів: метод еластичностей; метод оцін-ки втрат; метод сценаріїв; індексний метод1. В Україні викорис-товують такі методи стрес-тестування: сценарний аналіз та аналізчутливості. Сценарій стрес-тестування — це модель можливогорозвитку подій під впливом різних факторів ризику. Сценаріїмають охоплювати всі передумови, виникнення яких може суттє-во вплинути на фінансову стабільність банку. Ефективність сце-нарного аналізу також залежить від професіоналізму та підготов-ки експертів. У процесі вибору певного сценарію необхідновраховувати профіль і пріоритетні напрями діяльності банку.Сценарії стрес-тестування є ефективними, якщо вони2:

• передбачають тільки істотні зміни факторів;• під час розрахунку результативних показників ураховують

більшість базових факторів ризику;• дають змогу отримати правдоподібні, на думку експертів,

прогнозовані події із заданою ймовірністю їх виникнення.Метод стрес-тестування чутливості полягає в дослідженні

впливу на діяльність банку одного або кількох взаємопов’язаних

1 Мірошніченко О. В. Методи оцінки конкурентоспроможності банку // ЭкономикаКрыма. — 2009. — № 28. – С. 42—47.

2 Методичні рекомендації щодо порядку проведення стрес-тестування в банкахУкраїни: затв. пост. Правління Національного банку України від 06 серпня 2009 р.№ 460 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http//www.bank.gov.ua.

319

факторів ризику. У разі застосування цього підходу здійснюєтьсяоцінка впливу миттєвої зміни одного фактора ризику, тоді як ін-ші базові умови залишаються незмінними. Показник чутливостівизначає ступінь впливу окремого фактора ризику на діяльністьбанку залежно від змін, спричинених цим фактором. Що вищачутливість, тим більший вплив цього фактора. Стрес-тестуваннячутливості здійснюється швидко і як перше припущення щодовпливу окремих чинників та змінних фінансового ринку1. При-кладом стрес-тестування чутливості можуть бути негативні змінипроцентних ставок за кредитами та/або депозитами на певнукількість базисних пунктів або зниження рівня дохідності.

Специфічні риси методики стрес-тестування відповідно до ви-мог МВФ і Світового банку реконструкції та розвитку характери-зуються застосуванням сценарію подій з низькою ймовірністю тазначним впливом. Ситуація тісно пов’язується з індикаторами фі-нансової стабільності загалом по фінансовому сектору і викорис-товується для аналізу фінансової системи. Стрес-тестування в ЄСпроводиться за дорученням Ради міністрів ЄС з питань економікий фінансів і координується Європейським комітетом органів бан-ківського нагляду разом з Європейським центральним банком, атакож за участі національних наглядових органів і Європейськоїкомісії. Аналізується оцінка загальної стійкості європейського бан-ківського сектору та здатність банків витримувати можливі потря-сіння від кредитних, ринкових і суверенних ризиків.

Як бачимо, у побудові більшості рейтингових методик засто-совуються змішані та аналітичні моделі. Варто зауважити, що за-гальним недоліком є суб’єктивне встановлення вагомості окре-мих показників, що суттєво залежить від мети аналізу та ко-ристувачів інформації. Отже, удосконалення існуючих методикрейтингового оцінювання діяльності банків полягають у поєд-нанні підходів до оцінки фінансової стійкості банків та діагнос-тування (тестування) можливості їх банкрутства у статистичномувигляді для відбору найвагоміших коефіцієнтів і подальшого по-рівняльного аналізу результатів цих досліджень.

1 Житній П. Є. Світова практика стрес-тестування у банках України / П. Є. Житній,

С. М. Шаповалова, Г. М. Карамишева // Вісник Української академії банківської справи :наук.-практ. журнал. — 2011. — № 1 (30) [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http//www.bank.gov.ua.

320

НАДІЙНІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИВ УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ

ЕКОНОМІЧНИХ ДИСБАЛАНСІВ

5.1. ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ ТА ЇХ ВПЛИВНА БАНКІВСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Розвиток банківської системи країни нерозривно пов’язаний зрозвитком усієї економічної системи, що потребує визначенняхарактеру їх взаємного впливу. Розвиток світової фінансової сис-теми і поглиблення взаємозв’язків між її елементами зумовилизростання вразливості банківських систем. Протягом останніхдвадцяти років банківські кризи стали більш поширеними, ніж убудь-який інший період історії. Незважаючи на еволюцію мето-дів управління ризиками, стандартів здійснення нагляду та уніфі-кацію підходів до нього, частота та глибина банківських криззростає. Це зумовлює необхідність пошуку нових підходів до за-безпечення стійкого функціонування банківської системи, спря-мованих на врахування широкого кола факторів, які впливаютьна надійність банківських систем.

Функціонування банківської системи тісно пов’язане із цикліч-ністю розвитку всієї економічної системи. Циклічність є най-більш загальною та важливою закономірністю економічного роз-витку. Економічний цикл визначають як періодичні коливаннязагального рівня економічної активності, що виражаються в рів-нях зайнятості, цін і виробництва1.

Економічний цикл характеризується періодичним повторен-ням фаз економічного піднесення та спаду. Залежно від довжинициклу виокремлюють різну кількість фаз. Більшість досліджень,спрямованих на вирішення прикладних завдань, вивчає середніцикли, які в літературі називають діловими циклами. У науковій

1 Енциклопедія Британіка онлайн. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://www.britannica.com

Розділ 5

321

літературі наводяться різні варіанти виокремлення фаз діловогоциклу. Найчастіше до ділового циклу включають чотири абоп’ять фаз1, а саме: уповільнення (криза), депресія, відновлення(пожвавлення), зростання (підйом), пік (рис. 5.1). Часто пік невиділяють як окрему фазу, а розглядають як етап фази зростання(підйому)2.

Рис. 5.1. Чотирифазна модель економічного циклу

Фаза пожвавлення характеризується поступовим відновлен-ням економічного зростання, підвищенням обсягів інвестицій тазайнятості, що є результатом ліквідації під час фаз рецесії тадепресії економічних диспропорцій, які виникли під час по-передньої фази зростання. Для фази зростання (в яку включенопідфазу перегріву) властиве відносно швидке покращання всіхмакроекономічних показників і формування економічних дис-пропорцій, наявність яких призводить до негативних наслідківдля економіки. Під час фази рецесії (кризи) відбувається різке

1 Заостровцев А. П. Экономические циклы:аналыз австрийской экономической шко-лы / А. П. Заостровцев // Финансы и бизнес. — 2009. — № 3, — с. 9.

2 Диба М. І. Генеза банківських криз : монографія / М. І. Диба, А. М. Мороз, Т. П. Оста-пишин та ін. ; за заг. ред. М. І. Диби, А. М. Мороза. — К. : КНЕУ, 2014. — С. 461.

322

погіршення всіх макроекономічних змінних, причиною якого євплив сформованих під час попередньої фази економічних дис-пропорцій, а наслідком — основною їх часткове усунення. Дляфази депресії характерне неповне використання наявних еконо-мічних ресурсів, які формують основу для початку фази пожва-влення, і поступова ліквідація сформованих на фазі зростаннядисбалансів1.

Виокремлюють також двофазну модель економічного циклу,яка включає лише дві основні фази: підйому та спаду. У межахцих фаз виокремлюють такі елементи, як пік, спад, дно та підйом(рис. 5.2).

Рис. 5.2. Двофазна модель економічного циклу

Варто зауважити, що економічні цикли досліджувалися багать-ма вченими з різних позицій, що дозволило виокремити еконо-мічні цикли різної довжини (табл. 5.1). Так, цикли Кітчіна обумов-лені наявністю часового лагу, з яким підприємства реагують назміни економічної кон’юнктури. Зокрема, підприємства реагуютьна її поліпшення підвищенням обсягів виробництва та забезпе-ченням високого рівня зайнятості за незмінних обсягів основнихзасобів. У результаті цього пропозиція товарів на ринку поступо-во стає надлишковою, ціни знижуються, на складах накопичуєть-

1 Гринин, Л. Е. Математическая модель среднесрочного экономического цикла исовременный глобальный кризис./ Л. Е. Гринин, С. Ю. Малков, А. В. Коротаев// Исто-рия и Математика: макроисторическая динамика общества и государства. 2-е изд. —2009. — С. 289.

323

ся товар, що змушує підприємства знизити обсяги виробництва1.Цикли Кітчина утворюються внаслідок впливу асиметрії ринко-вої інформації.

Таблиця 5.1КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ

ЗА ОЗНАКОЮ ТРИВАЛОСТІ2

Назва циклу Довжина (роки)

Цикли Кітчіна (Kitchin cycles) 3—5

Цикли Жюгляра (Juglar cycles) 7—11

Цикли Кузнеця (Kuznets swings) 15—25

Цикли Кондратьєва (Kondratieff cycles) 45—60

Цикли Жюгляра мають більшу тривалість і протягом цих цик-лів спостерігаються зміни не тільки зайнятості та цін, але й обся-гів інвестицій та основних засобів. Джозеф Шумпетер визнававКлемента Жюгляра як засновника сучасного аналізу економічнихциклів та автора їх морфології3. К. Жюгляр вважав, що економіч-ний спад і депресія — це процес компенсації економічних дисба-лансів, які виникають на фазі зростання. На фазі зростання еко-номічні суб’єкти схильні до надмірного оптимізму стосовно май-бутнього стану економіки, що, за умови доступності кредитнихресурсів, формує спекулятивну поведінку, яка виражається унадмірних обсягах інвестування.

Причому надмірний ентузіазм характеризує як інвесторів, якіформують спекулятивний попит на фінансових ринках, так іекономічних суб’єктів, які спрямовують надмірні обсяги ресур-сів у розширення обсягів виробництва, що призводить до кризиперевиробництва. Одночасно відбувається зростання цін, щопідживлює ентузіазм інвесторів і триває до моменту, коли по-дальше зростання цін призводить до зниження попиту, резуль-татом чого є зниження цін, продажу підприємствами цінних па-перів з дисконтом, нарощування обсягів кредитування своєї діяль-ності з метою розрахунку за зобов’язаннями. За таких умов бан-

1 Korotaev A. A Spectral Analysis of World GDP Dynamics: Kondratieff Waves, KuznetsSwings, Juglar and Kitchin Cycles in Global Economic Development, and the 2008—2009Economic Crisis / A. Korotaev, S. Tsirel//Structure and Dynamics, vol.4(1). — 2010. — P. 10.

2 Bormotov M. Economic cycles: historical evidence, classification and explication /M. Bormotov // MPRA Paper No. 19616. — 2010. — P. 7.

3 Shumpeter J. A. History Of Economic Analysis / J. A. Shumpeter // London: Allen &Unwin (Publishers) Ltd. — 1954. — P. 1089.

324

ки змушені підвищувати ставки за кредитами та знижувати об-сяги кредитування. Підприємства починають продавати активи,відбувається різке зниження рівня цін. На цій фазі, яку К. Жюг-ляр назвав «фазою ліквідації», відбуваються процеси, які ком-пенсують різке зростання, що відбувалося раніше: масові банк-рутства підприємств, зниження обсягів виробництва, зниженняпроцентних ставок, реструктуризація портфелів активів банківта підприємств. Усе це закладає основу для початку нової фазизростання1.

Особливу роль у процесі розвитку економіки К. Жюгляр відво-див банкам. Зокрема, він вважав, що головною причиною наявнос-ті циклів є надмірні обсяги кредитування та надмірне зростаннячастки кредитних коштів у джерелах фінансування діяльності під-приємств. Основною небезпекою він вважав неправильне розмі-щення кредитних коштів у проекти, які нездатні до самоокупності.Важливим результатом досліджень К. Жюгляра стало розробленнятеорії, котра пов’язувала спекулятивну поведінку та «ефект зара-ження» з циклічністю економічного розвитку.

Нобелівський лауреат Саймон Кузнець досліджував еконо-мічні цикли довжиною від 15 до 25 років. Він пов’язував їх з міг-раційними процесами та їх впливом на сектор будівництва2. Цик-ли довжиною 45—60 років називають довгими. Одним із першихїх дослідників був Микола Дмитрович Кондратьєв, який виявивнаявність циклічності економічного розвитку, досліджуючи ча-сові ряди показників економічного розвитку європейських країн.Основною причиною наявності довгих хвиль він вважав зміниобсягів інвестування та темпів вибуття капіталу3. М. Кондратьєвбув не єдиним дослідником довгих циклів (довгих хвиль еконо-мічної кон’юнктури). Існує значна кількість теорій, які поясню-ють цей феномен (табл. 5.2).

Довгі, середні та короткі цикли не існують відокремлено одинвід одного. Й. Шумпетер створив модель економічного циклу,яка передбачала інтеграцію циклів Кітчина та Жюгляра, у ре-зультаті чого утворюються хвилі Кондратьєва.

1 Legrand M. D. Business Cycles in Juglar and Schumpeter/ M. D. Legrand, H. Hagemann// The History of Economi Thought, № 1. — 2007. — P. 14.

2 Korotaev A. A Spectral Analysis of World GDP Dynamics: Kondratieff Waves,Kuznets Swings, Juglar and Kitchin Cycles in Global Economic Development, and the2008—2009 Economic Crisis/A.Korotaev, S. Tsirel//Structure and Dynamics, vol.4(1). —2010. — P. 12.

3 Кондратьев Н. Д. Большие циклы экономической конъюнктуры // КондратьевН. Д., Опарин Д. И. — М., 1928. 36. Кондратьев Н. Д. Основные проблемы эко-номической статики и динамики. — М.: Экономика, 1991. — С. 34.

325

Таблиця 5.2ТЕОРІЇ ДОВГИХ ЦИКЛІВ ЕКОНОМІЧНОЇ КОН’ЮНКТУРИ1

Теоріяциклу Короткий опис Головні

змінніПредстав-ники

Теорія ка-пітальнихінвестицій

Довгі хвилі виникають як результатспрямування значних обсягів інвести-цій у капітальні активи та амортизаціїцих активів (залізниці, канали, фабри-ки). На висхідній фазі циклу спостері-гаються надмірні обсяги інвестування,у результаті чого надлишковий капіталамортизується на фазі спаду. Аморти-зація капіталу на фазі спаду створюєумови для нового періоду нарощуван-ня інвестицій

Обсягикапіта-льних ін-вестицій

М. Кон-дратьєв

Теорія ін-новацій

Довгі хвилі виникають у результаті по-яви пов’язаних між собою інновацій(кластерів інновацій) в одному чи кіль-кох секотрах економіки. Кластери інно-вації створюють новий провідний сек-тор економіки, який швидко зростає тастає основною рушійною силою зрос-тання всієї економіки. Протягом фазизростання рівень мотивації щодо розроб-лення нових радикальних інновацій за-лишається низьким, що пояснюєтьсявисокою мірою віддачі від існуючихтехнологій. Разом з тим існує ефектспадаючої корисності від інновацій, щопризводить до поступового уповільнен-ня економічного зростання та початкуфази спаду. Спад мотивує до створенняінновацій, але існує часовий лаг до мо-менту їх розробки і впровадження

Винахо-ди та ін-новації,обсягивироб-ництвата зайня-тості

Й. Шум-петер

Теоріякризи ка-піталізму

Довгі хвилі виникають у результаті тен-денції норми дохідності до зниження.Поновлення економічного зростання від-бувається в результаті впливу зовнішніхфакторів (розширення імперії, відкриттянових родовищ корисних копалин), якідозволяють відновити сприятливі умовидля зростання. При цьому зростає ставкадохідності на інвестиції, але уникнутинової фази спаду неможливо

Ставкадохідно-сті, обся-ги виро-бництва,показни-ки соціа-льної на-пруги

Л. Тро-цький

1 Goldstein J. S. Prosperity and War in the Modern Age/J.S.Goldstein// New Haven: Yale

University Press. — 1988. — 433 p.

326

Закінчення табл. 5.2Теоріяциклу Короткий опис Головні

змінніПредстав-ники

Теоріявійни

Довгі хвилі є результатом впливу вій-ни (переважно, інфляційного) на еко-номічний розвиток. Довгі хвилі роз-глядаються як монетарне явище. Схожутеорію розробляли монетаристи, якітакож вважали основною рушійноюсилою циклів зміни рівня цін

Грошовамаса, по-казникиінфляції,обсягивироб-ництва

Дж. Акер-ман

К. Фрімен і Ф. Лука, які притримуються теорії інновацій, за-пропонували періодизацію довгих хвиль із визначенням їх основ-них рушійних сил (табл. 5.3). Цей підхід акцентує увагу на ролітехнологічних та організаційних інновацій у контексті існуваннядовгих хвиль економічної кон’юнктури.

Таблиця 5.3ПЕРІОДИЗАЦІЯ ДОВГИХ ХВИЛЬ ЕКОНОМІЧНОЇ КОН’ЮНКТУРИ

У XVIII—XX СТОЛІТТЯХ1

№з/п Технологія

Основнісекториекономіки

Основніресурси

Організацій-ні інновації

Роки буму(спаду)

1Водна меха-нізація про-мисловості

Виробницт-во бавовни,виробів зісталі, вироб-ництво вод-них колес

Залізо,бавовна,вугілля

Фабричневиробницт-во, парт-нерства

1780—1815(1815—1848)

2

Механізаціяпромисло-вості на ос-нові парово-го двигуна

Залізничнийтранспорт,виробницт-во паровихдвигунів,машинобу-дування

Залізо,вугілля

Акціонернікомпанії,договорисубпідряду

1848—1873(1873—1895)

3

Електрифі-кація про-мисловості,транспортута житловихбудівель

Виробницт-во електрич-ного облад-нання, важ-ке машино-будування,хімічнапромисло-вість, вироб-ництво сталі

Сталь, мідь,сплави

Професійнісистемименедж-менту

1895—1918(1918—1940)

1 Freeman C. As Time Goes by: From the Industrial Revolutions to the Information

Revolution/ C. Freeman, F. Louca // The Academy of Management Review, Vol. 27, No. 2. —2002. — P. 307.

327

Закінчення табл. 5.3№з/п Технологія

Основнісекториекономіки

Основніресурси

Організацій-ні інновації

Роки буму(спаду)

4

Моторизаціятранспорту,цивільноїекономіки тавійськовоїтехніки

Виробницт-во автомо-білів, ванта-жівок, трак-торів, танків,дизельнихдвигунів

Нафта, паль-не, синтетич-ні матеріали

Масове ви-робництвота спожи-вання, сис-тема Форда

1941—1973(1973)

5Комп’ю-теризаціяекономіки

Виробницт-во комп’ю-терів, прог-рамного за-безпечення,телекомуні-каційногообладнання,біотехноло-гії

Інтегральнісхеми(електричнісхеми)

Віртуальнімережі

1980дотепер

Е. Тайлкоут наводить класифікацію циклів та опис їх механіз-мів, які поєднують у собі погляди прихильників теорії капіталь-них інвестицій і теорії інновацій. Крім того, такий погляд на при-роду економічних циклів дозволяє пояснити зв’язок між цикламирізної довжини (табл. 5.4).

Таблиця 5.4ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РІЗНИХ ТИПІВ

ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ1

Цикл Механізм

Цикл Жюгляра

Перерозподіл активів у межах окремих секторів еконо-міки. Надмірні обсяги інвестицій на фазі зростанняутворюють надлишкові виробничі потужності. Фаза де-пресії — механізм компенсації впливу утвроених уна-слідок цього дисбалансів

Цикли КузнецяПерерозподіл активів між секторами економіки та тери-торіями, що вимагає значних обсягів інвестицій в інфра-структуру та будівництво.

ЦиклиКондратьєва

Фундаментальний перерозподіл ресурсів у наслідокутворення нових секторів економіки та структурноїтрансформації всієї економічної системи на новій тех-нологічній базі

1 Bormotov M. Economic cycles: historical evidence, classification and explication/M.

Bormotov// MPRA Paper No. 19616. — 2010. — P. 12.

328

За результатами проведених автором емпіричних дослідженьдинаміки світового ВВП виокремлено цикли довжиною 3—4 ро-ки (цикли Кітчина), 7—9 років (цикли Жюгляра), 16—18 років(Цикли Кузнеця) та 45—55 років (цикли Кондратьєва) (рис. 5.3).

Рис. 5.3. Математична спектральна функція для світового ВВПв 1871—2007 роках (1 — дані за періоди 1914—1919 та 1939—1946 роки

замінено на середню геометричну, 2 — на середнє по вибірці)1

Аналіз динаміки річних приростів реального ВВП в Україні,проведений у процесі досліджень, дозволив виділити цикли дов-жиною ≈ 2 роки, ≈ 4 роки, ≈ 7—11 років та ≈ 22 роки. Результатипроведеного аналізу показали, що цикл Кузнеця (22 роки) вукраїнській економіці найбільш виражений (рис. 5.4).

Проблему економічних циклів розглядали науковці, котрі на-лежать до різних економічних шкіл. К. Маркс вважав основноюпричиною економічних криз невідповідність між темпами зрос-тання обсягів промислового капіталу та попиту, що пояснюєтьсянерівномірним розподілом доданої вартості між капіталістами танайманими працівникамиї2. Також К. Маркс виділяв роль креди-

1 Korotaev A. A Spectral Analysis of World GDP Dynamics: Kondratieff Waves, KuznetsSwings, Juglar and Kitchin Cycles in Global Economic Development, and the 2008—2009Economic Crisis / A.Korotaev, S. Tsirel // Structure and Dynamics, vol.4(1). — 2010. — Р. 9.

2 Андреев С. Ю. Экономические циклы в современной макроэкономической теории /С. Ю. Андреев // Научный журнал КубГАУ. — № 75(01). — 2012. [Электронныйжурнал]. Режим доступа :

http://ej.kubagro.ru/2012/01/pdf/20.pdf

329

ту як фактора впливу на стабільність економічного розвитку.Причому дестабілізуючий вплив на економіку здійснює як комер-ційний кредит, так і банківський. Значну роль у процесі форму-вання економічних циклів К. Маркс відводив суб’єктивним чин-никам. Так, він писав, що на фазі депресії (яка настає безпосе-редньо за крахом) обсяги комерційного кредиту знижуються підвпливом таких факторів, як неповне використання товарного ка-піталу, песимістичні очікування щодо можливостей безперебій-ного ходу виробничого процесу та зниження попиту на кредитніресурси1.

22,0

11,07,3

5,54,4

3,73,1

2,82,42,2

2,0

0 2 4 6 8 10 12 14 16 18 20 22 24

Період (Роки/Цикл)

0

100

200

300

400

500

600

700

Значення

періодограм

и

0

100

200

300

400

500

600

70022,0

11,07,3

5,54,4

3,73,1

2,82,42,2

2,0

Рис. 5.4. Періодограма річних темпів приросту реального ВВП Україниу 1991—2013 роках (вилучено автокореляцію 1 порядку,

побудовано автором на основі показників WDI2)

К. Маркс, як і К. Жюгляр та інші економісти, вважали фазузростання етапом економічного циклу, на якому формуютьсяекономічні дисбаланси. Зокрема, зростають обсяги кредитуванняі інвестицій, що призводить до збільшення обсягів капітальнихактивів і товарного капіталу. Розширення виробництва та обсягівреальних активів супроводжується зростанням процентних ста-

1 Маркс К. Капитал: критика политической экономии T. 3., книга 1 — M. :Издательство политической литературы. — 1988. — С. 526.

2 World Development Database (IMF). Режим доступу :http://databank.worldbank.org/data/views/variableSelection/selectvariables.aspx?source=w

orld-development-indicators

330

вок і триває до моменту, коли ринок перенасичується товарами івідбувається зниження цін. Економіка входить до фази кризи, ко-ли виникають значні обсяги незадіяних виробничих потужнос-тей, товарних запасів на складах, різко знижується пропозиціякредитних ресурсів, знижуються ціни на фінансові активи. Післятого, як на фазі кризи через банкрутства, списання боргів і про-даж активів відбудеться компенсація впливу частини дисбалан-сів, економіка переходить до наступної фази циклу, для якої ха-рактерні наявність незадіяних виробничих потужностей, низькіціни, низька процентна ставка. На цій фазі формується потенціалдля нової фази зростання, коли поступово задіюють виробничіпотужності, збільшують обсяги кредитування економіки, зроста-ють процентні ставки. Подальше розширення виробництва, на-рощування обсягів капітальних активів, зростання обсягів креди-тування і процентних ставок характеризують фазу зростання.

Значну роль у формуванні циклів К. Маркс відводив глобалі-заційним аспектам функціонування економіки. Зокрема, він вва-жав, що на висхідній фазі економічного циклу формуються дис-баланси в усіх пов’язаних економіках, у результаті — платіжнийбаланс стає несприятливим для всіх країн, але проявляється цепоступово. Така ситуація пояснюється перевиробництвом у всіхкраїнах, яке відбулося внаслідок розширення кредитування і при-звело до надмірних обсягів імпорту або експорту1.

Дж. М. Кейнс дослідив проблему економічних циклів у праці«Загальна теорія зайнятості, процента та грошей»2. Він вважав,що економічний цикл — це не просто періодична зміна напрямкудинаміки економічних показників, важливою його характеристи-кою є період кризи, різкого погіршення кон’юнктури. Основнимзавданням контрциклічної політики Дж. М. Кейнс вважав не бо-ротьбу з проявами циклічності, а запобігання кризовим явищам.

Основним джерелом економічних циклів він вважав періодич-ну зміну граничної ефективності капіталу, яка розраховується заформулою:

t

i

nt

R

PRK

)1(1

+=∑= , (5.1)

1 Маркс К Капитал: критика политической экономии T. 3, книга 1. — M. : Изда-

тельство политической литературы. — 1988. — С. 526.2 Кейнс, Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Пер. проф. Н. Н. Лю-

бимова. — М. : Гелиос АРВ, 2012. — С. 272.

331

де K — вартість капітального майна; PR — чистий прибуток уперіоді t; R — гранична ефективність капіталу.

Кейнс вважав, що інвестиції робляться відповідно до уявленьсуб’єкітв економіки про майбутню їх дохідність. На фазі бумусуб’єкти економіки схильні переоцінювати потенційну дохідністьінвестицій, що призводить до «краху сподівань», коли реальнадохідність інвестицій виявляється нижчою за прогнозовану. Наринку починається паніка, обсяги інвестицій різко знижуються,оскільки гранична ефективність капіталу виявляється низькоюабо навіть від’ємною. Одночасно відбувається зниження цін нанапівфабрикати, оскільки їх утримання на складах за умов низь-кого попиту стає нерентабельним. На фазі кризи, а потім на фазідепресії відбувається зниження обсягів накопичених товарнихзапасів та оборотного капіталу. Також ці фази характеризуютьсязниженням сукупного попиту. Фаза відновлення починаєтьсяпісля того, як почне зростати гранична ефективність капіталу.Серед контрциклічних заходів, запропонованих Дж. М. Кейнсом, —постійне підтримання фази «квазібуму» шляхом зниження про-центних ставок і стимулювання сукупного попиту1.

Австрійська теорія економічних циклів пояснює цей еконо-мічний феномен наявністю вад у будові сучасних банківськихсистем. Основною економічною причиною циклічності еконо-мічного розвитку вони вважають коливання грошової маси, яківиникають у результаті дії кредитного мультиплікатора. Частковерезервування депозитів і їх використання для кредитування еко-номіки сприяє нарощуванню грошової маси, що приводить дозниження процентних ставок. У результаті, підприємства наро-щують обсяги інвестування, у тому числі й у такі проекти, які забільш високої ставки були б нерентабельними2.

Разом з тим економічні суб’єкти схильні цінити блага, доступ-ні в даний момент часу, більше ніж блага, віддалені у часі. Цепризводить до того, що обсяги інвестицій і споживання зроста-ють швидше, ніж обсяги заощаджень. Відсутність адекватногозростання обсягів заощаджень обумовлює неминуче припиненнякредитної експансії і зростання процентних ставок під впливомпопиту з боку підприємств, яким необхідно залучити кошти длязавершення інвестиційних проектів. У результаті зростання вар-тості ресурсів значна частка проектів стає нерентабельною і еко-

1 Кейнс, Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Пер. проф. Н. Н. Лю-бимова. — М. : Гелиос АРВ, 2012. — С. 272.

2 Заостровцев А. П. Экономические циклы:аналыз австрийской экономическойшколы/ А. П. Заостровцев // Финансы и бизнес. — 2009. — № 3. — С. 8.

332

номіка входить у фазу рецесії, під час якої відбувається компен-сація впливу описаних дисбалансів: наявності надмірних вироб-ничих потужностей, надмірних обсягів товарів на складах, нера-ціональна структура виробництва1.

Представники монетаризму вважають основною причиноюекономічних циклів дисбаланси у сфері грошового обігу, зокремафактором, який зумовлює економічне стиснення, виступає де-фляція. Монетаристи вважають, що прогнозоване повільне зрос-тання цін і ліберальний підхід до регулювання економіки є запо-рукою економічної стабільності.

Значний внесок у розвиток теорії економічних циклів зробивХ. Мінскі. Згідно з його теорією фінансової крихкості, економіч-ні цикли тісно пов’язані з кредитними циклами, а їх причиною єзміни у способах фінансування інвестицій. Зокрема, на фазі по-жвавлення економічні суб’єкти схильні до фінансування інвести-цій таким чином, щоб бути здатними розраховуватися за зо-бов’язаннями за рахунок грошових потоків від інвестиційногопроекту (забезпечене фінансування). Після початку розширенняекономіки оптимізм економічних суб’єктів зростає і вони схильнідо більш широкого використання позичкових ресурсів, у резуль-таті чого грошових потоків вистачає лише для того, щоб покри-вати процентні платежі, а для погашення основної суми боргувикористовується рефінансування (спекулятивне фінансування).Саме такий тип фінансування характерний для фази зростання.Останньою формою фінансування, характерною для буму, є «пон-ци фінансування», за якого грошових потоків не вистачає дляпокриття навіть процентних платежів і обсяги заборгованостісуб’єктів економіки стрімко зростають. Фінансування діяльностіпідприємств за схемою «понци фінансування» неможливо під-тримувати протягом тривалого періоду часу, у результаті стрім-кого нарощування обсягів заборгованості настає момент, колизалучення додаткових ресурсів стає неможливим, починаєтьсяхвиля банкрутств, зниження цін на активи і економіка входить дофази спаду2.

Дослідження надійності банківської системи за умов існуванняциклів різної довжини потребує вивчення широкого кола проб-

1 Уэрто де Сото Х. Деньги, банковский кредит и экономические циклы / Х. Уэртоде Сото; пер. сангл. под ред. А. В. Куряева. — Челябинск : Социум, 2008. — С. 279.

2 Розмаинский И. В. Вклад Х. Ф. Мински в экономическую теорию и основныепричины кризисов в позднеиндустриальной денежной экономике / И. В. Розмаинский //TERRA ECONOMICUS (Экономический вестник Ростовского государственногоуниверситета). — 2009. — Т. 7. — С. 34.

333

лем, значна частина яких лежить поза межами економіки як нау-ки. Тому до предмета дослідження включено тільки середньо-строкові цикли (цикли Жюгляра). Далі під економічними цикла-ми будемо розуміти коливання економічної кон’юнктури трива-лістю 7—10 років.

К. Жюгляр вважав, що в суспільстві, де не існує кредитнихвідносин або вони знаходяться на низькому рівні розвитку, цик-лічність економічного розвитку проявляється меншою мірою,ніж у країнах з розвиненою фінансовою системою. Крім того,він відзначав наявність прямого зв’язку між рівнем економіч-ного розвитку країни та схильністю економічних суб’єктів донадмірних обсягів інвестування1. За такого погляду на природуциклів розглядається випадок закритої економіки, а це не доз-воляє застосувати запропоновані моделі (модель RBC, модельСолоу) для пояснення економічних циклів у країнах з відкри-тою економікою, оскільки вони не враховують вплив зовніш-нього середовища на стан економічної системи. Це потребуєрозроблення більш загального інструментарію аналізу еконо-мічних циклів.

Так, економічну кризу 2008 року в Україні не описуютьтрадиційні моделі економічних циклів. Розвиток передумовдля її виникнення повністю пов’язаний із зовнішньоекономіч-ними зв’язками України. Це зумовлює необхідність розширен-ня кола об’єктів аналізу динаміки економічних циклів. Аналіздинаміки макроекономічних показників дозволив виділитизакономірності, характерні для розвитку економіки України(рис. 5.5).

Зниження індексу реального ефективного валютного курсув 1997—2004 роках зумовило поступове зростання обсягів екс-порту та імпорту, розрив між якими залишався незначним. Зрос-тання реального ефективного валютного курсу в період з 2004 по2007 рік зумовило зниження обсягів експорту в 2005 році та збе-реження розриву між темпами зростання експорту та імпорту в2006—2007 роках. Випереджальні темпи зростання обсягів ім-порту за умови уповільнення економічного зростання спричини-ли до виникнення економічного дисбалансу, який компенсувавсяза рахунок нарощування обсягів зовнішньоекономічної заборго-ваності (рис. 5.6).

1 Legrand M. D. Business Cycles in Juglar and Schumpeter/ M. D. Legrand, H. Hage-

mann // The History of Economi Thought, № 1. — 2007. — С. 12.

334

Рис. 5.5. Динаміка макроекономічних показників Україниза період 1988—2013 рр.

Рис. 5.6. Динаміка обсягу ВВП Українита суми чистих зовнішніх активів банківської системи

(млн дол. США)

Зміна напрямку динаміки обсягів експорту в 2008—2009 ро-ках стала причиною неспроможності значної частини позичаль-ників розрахуватися за валютними кредитами, що призвело довідпливу іноземного банківського капіталу з країни. Цей процес

335

супроводжувався стрімким зниженням обсягів імпорту внаслідокрізкого зниження реального ефективного валютного курсу. Опи-сані процеси спрямовані на усунення наявних економічних дис-балансів, які пов’язані з зовнішньоекономічною діяльністю біль-шою мірою, ніж з рухом капіталу всередині країни.

Необхідність урахування особливостей національних еконо-мічних систем під час аналізу економічних циклів є передумовоюдля розгляду іншого підходу до визначення причин циклічностірозвитку економіки. Зокрема, основною причиною циклічностіслід вважати накопичення економічних і фінансових дисбалансів,що виявляються у формі значної концентрації капіталу, джере-лом якої виступає зовнішній і внутрішній позичковий капітал, унизьколіквідних активах або в активах, для яких характерний ри-зик втрати ліквідності.

Зв’язок між банківською діяльністю та економічними цикламиє незаперечним і двостороннім. Зокрема, встановлено, що криза вбанківській системі, незалежно від каналу зв’язку з реальноюекономікою, має значні наслідки для неї. Так, Г. Хоггарт, Р. Рейсі В. Сапорта підрахували, що втрати виробництва протягом бан-ківської кризи варіюються від 15 до 20 % річного ВВП. Реальнаекономіка також має вплив на банківський сектор, що може ви-ражатися через динаміку формування резервів під проблемнікредити, обсяги капітальних буферів та через інші характеристи-ки діяльності банків1.

Різні дослідники по-різному розкривають цей зв’язок. Х. Мін-скі розглядає банки та інші фінансові інститути в економічномуциклі як посередників, через яких пов’язані взаємним впли-вом з невизначеністю почуття ризику економічних суб’єктів.Причому коливання економічного циклу трактуються як логіч-ний наслідок цих очікувань2. Інструментом трансляції відчуттяризику суб’єктів економіки є спосіб фінансування їх діяльності.Про вплив циклів на діяльність банків через формування їх очі-кувань ідеться і в принципах надійного стрес-тестування, сфор-мованих Базельським комітетом банківського нагляду. Зокрема,там зазначається, що в часи тривалої експансії банки схильні не-дооцінювати ризики3.

1 Hoggarth G. Costs of banking system instability: Some empirical evidence/G. Hoggarth,R. Reis, V. Saporta // Journal of Banking & Finance. — 2002, vol.26. — P. 3.

2 Alves A. Banking strategy and credit expansion: a post-Keynesian approach / A. Alves,G. Dymski, L. Paula //. Cambridge Journal of Economics. — 2008; vol. 32(3). — P. 417.

3 Principles for Sound Stress Testing Practices and Supervision / Basel Committee onBanking Supervision, 2009. — 26 p.

336

Це дозволяє зробити припущення про значну роль суб’єктив-них факторів, які впливають на прийняття банками рішень і черезних — на стан економіки. Так, деякі дослідники вважають, що наповедінку банків за умов невизначеності впливають два основніфактори: наявність стійких зв’язків із постійними клієнтами таповедінка інших банків. Схильність до дотримання загальноготренду є прийнятним способом конкуренції з іншими банками,що забезпечує як стійку частку ринку, так і хорошу репутаціюбанку. Така поведінка банків посилює циклічні коливання еко-номічного розвитку.

Це дозволяє зробити висновок, що ризики, пов’язані з цикліч-ністю економіки, значною мірою обумовлені нездатністю еконо-мічних суб’єктів адекватно оцінити ризик та адекватно відреагу-вати на нього. Хоча в економічній теорії і поширене моделю-вання економічних процесів на основі припущення про раціональ-ність поведінки економічних суб’єктів, така передумова не від-повідає дійсності. Економічні суб’єкти можуть бачити економіч-ну ситуацію по-різному, навіть якщо це не викликано існуючимиумовами, через те що вони схильні надавати різної ваги подіям,які відбуваються.

Найбільш відомими зміщеннями відчуття ризику є «короткозо-рість бачення катастроф» (“distress myopia”) і «когнітивний дисо-нанс». Сутність короткозорості бачення катастроф полягає в тому,що психіка людини схильна надавати занадто великої ваги подіямнедалекого минулого та занадто малої — тим, які, на її думку, ємалоймовірними. Таким чином, суб’єкти економіки схильні недо-оцінювати можливість виникнення малоімовірних подій, що не-суть великі збитки. Термін «когнітивний дисонанс», у свою чергу,у цьому контексті стосується схильності економічних агентів довикривленого сприйняття дійсності так, щоб підтримувати панівнудумку, яку вони поділяють. Вплив таких викривлень сприйняттязумовлює проциклічність очікувань економічних агентів.

Крім неправильної оцінки ризику, додатковим поясненнямнадлишкової проциклічності способу діяльності є те, що навітьякщо на рівні окремих економічних суб’єктів ризик оціненоправильно і прийнято, відповідно до ситуації, правильне рішен-ня, є ймовірність, що складені разом такі дії призведуть до не-бажаних наслідків на рівні системи. Такі наслідки можуть бутизумовлені неправильним передбаченням наслідків дій іншихсуб’єктів або просто тим, що витрати, на думку суб’єктів еко-номіки, понесуть не вони, а інші групи суспільства. Наприклад,рішення банку зробити більш жорсткими умови кредитування

337

під час рецесії є абсолютно логічним. Інші банки, безумовно,зроблять те саме. Проте сумарним ефектом таких дій стане зни-ження пропозиції кредитних ресурсів, підвищення їх ціни та по-глиблення рецесії.

Ефект описаних факторів посилюється так званою «стадною»поведінкою, коли економічні суб’єкти пристосовують свою пове-дінку до поведінки інших. Це зумовлено спільним джерелом по-милкової інформації або бажанням уникнути осуду. Приклад та-кої поведінки — небажання менеджменту банків діяти інакше,ніж інші, виходячи з міркувань, що навіть якщо рішення непра-вильне та призведуть до понесення банком збитків, це не викличеосуду, якщо тенденція до понесення збитків буде загальною длягалузі. Хвиля банкрутств банків буде ознакою приблизно однако-вого рівня менеджменту в галузі, а отже, означатиме неефектив-ність вжиття таких заходів, як зміна складу керівництва банком.Крім того, центральні банки більш схильні надавати фінансовудопомогу у разі широко розповсюджених фінансових ускладненьз метою обмеження поширення кризи1.

Хоч описані вище фактори і є суб’єктивними, від їх впливудуже складно абстрагуватися, що негативно впливає на об’єк-тивність оцінки реального ступеня ризику. Як випливає з аналі-зу методик дослідження надійності банківського сектору, ви-кривлене сприйняття дійсності може ускладнити застосуваннязначної частини аналітичних інструментів. Щоб уникнути цьо-го, фахівці пропонують використання вбудованих стабілізато-рів, тобто механізмів, які автоматично регулюватимуть діяль-ність банків з метою недопущення надмірного впливу цикліч-ності на її результати.

Ф. Мендельман, досліджуючи зв’язок між конкуренцією, цик-лічністю економіки та діяльністю банків, виділив додаткові фак-тори впливу на поведінку банків протягом економічного циклу.Зокрема, зв’язок між економічними циклами та дохідністю бан-ківських операцій. За його теорією, фази циклу визначають обсягвнутрішнього ринку банківських послуг, а отже — імовірністьвходження на цей ринок іноземних банків. Входження іноземнихбанків під час рецесії є менш імовірним, ніж у фазу експансії. Цеобумовлює поведінку місцевих банків, які схильні реалізуватисвою монопольну владу під час рецесії та діяти максимальноефективно для захисту власних позицій під час експансії, що ви-

1 Lui C. Herding Behavior in Bank Lending: Evidence from U.S. Commercial Banks/24-th NFA Annual Conference, Sep.28-30, 2012/Northern Finance Association, 2012. —P. 116.

338

ражається в динаміці процентної маржі. Така контрциклічна ди-наміка націнок посилює циклічні коливання, адже кредити єбільш дорогими у фазу рецесії і економічні суб’єкти утримують-ся від інвестицій, що робить рецесію більш глибокою1.

Відповідно до гіпотези фінансової крихкості Х. Мінські, дина-міка економічного зростання пов’язана зі схильністю економічнихсуб’єктів до прийняття ризику2. Спосіб фінансування інвестиційзмінюється протягом циклу. На початку фази зростання підприєм-ства фінансують їх так, щоб грошових потоків від проекту виста-чало для погашення як процентів за кредитом, так і основної сумиборгу. Чим довше триває фаза зростання, тим більш схильні еко-номічні суб’єкти до спекулятивного фінансування, коли доходіввід здійснених інвестицій не вистачає для погашення боргу абостроки фінансування та здійснення інвестиційного проекту не збі-гаються. Така ситуація підштовхує економічні суб’єкти до рефі-нансування за рахунок залучення додаткових запозичень.

Описані вище явища призводять до того, що в певний моментчасу суб’єкти економіки не мають можливості залучити додатко-ві кошти, в результаті чого вимушені продавати капітальні акти-ви з метою вивільнення додаткових коштів. Як наслідок, відбува-ється зниження вартості активів. Таким чином, банки стикаютьсяіз підвищенням кредитного ризику, обумовленим як зниженнямплатоспроможності позичальників, так і зі зниженням вартостізаставного майна. Яскравим підтвердженням цього стало зни-ження цін на нерухомість у США, яке склало 25—30 % протягом2007—2009 років.

Такі події погіршують прогнози банків, як і інших економіч-них агентів. Результатом стає схильність банків до консерватив-ної політики та надання ними переваги ліквідним і надійним ак-тивам, що у поєднанні з обережним ставленням потенційнихпозичальників до кредитування, веде до істотного зниження об-сягів інвестицій та споживання, результатом чого є поглибленнярецесії2.

Хоч очевидно, що описані явища негативно впливають настійкість банківської системи, актуальним залишається питаннящодо ступеня небезпеки, що супроводжує кредитний бум чи різ-

1 Mandelman F. S. Business Cycles: A role for Imperfect Competition in the Banking

System/F.S.Mandelman. — Federal Reserve Bank of Atlanta Working Paper Series, November2006. — 36 p.

2 Tymoigne E. The Minskyan System, Part II: Dynamics of the Minskyan Analysis and theFinancial Fragility Hypothesis/E.Tymoigne, — Levy Economics Institute, wp.№453, 2006. —p. 3, 19, 21.

339

ке зростання цін на активи. К. Боріо та Ф. Лоу у своєму дослі-дженні стверджують, що різке збільшення обсягів кредитуваннясаме по собі не несе значного ризику для фінансової системи, тесаме стосується і зростання цін на активи або обсягів інвестуван-ня. Але комбінація цих подій пов’язана з серйозною небезпекою1.Разом із тим ступінь загрози, що її несуть ці події, залежить відтаких факторів, як темпи зростання згаданих показників та їхякісних характеристик.

Тим не менш, оскільки в період експансії неминуче зростаютьяк співвідношення обсягу кредитування та ВВП, так і ціни на ак-тиви, викладені вище міркування про вплив кризи на фінансовусистему правильні. Причому є підстави стверджувати, що процесзростання обсягів кредитування та процес зростання вартості ак-тивів підштовхують один одного, оскільки зі зростанням вартостіактивів зростає вартість потенційного забезпечення кредитів, а зізростанням обсягу кредитування зростає попит на активи, щопризводить до збільшення їх вартості2. Цей процес посилюєтьсязниженням вимог до позичальників з боку банків, які в періодфази розширення вимагають меншої частки власних коштів по-зичальника для купівлі тих чи інших активів.

Важливо наголосити, що особливо агресивна політика одногочи кількох банків автоматично збільшує рівень ризику, який при-ймають на себе інші банки. Це може бути обумовлено двомапричинами: по-перше, дією грошового мультиплікатора (частинакоштів, отриманих позичальниками, осідає на рахунках іншихбанків, що стимулює їх розширити кредитування), а по-друге —суб’єктивними факторами, схильністю банків захищати своючастку ринку3.

Значну роль банківської системи у формуванні економічнихциклів підкреслював і К. Жюгляр. Зокрема, він вважав, що еко-номічні кризи неможливі без існування кредиту, він тісно пов’я-зував кредитні та економічні цикли. На фазі зростання суб’єктиекономіки схильні до надмірного оптимізму щодо майбутньоїдинаміки економічного зростання. Розширення кредитування,зростання доходів приводять до зростання цін на активи. Резуль-татом цього є зростання схильності до спекуляцій, причому під

1 Borio C. Asset prices, financial and monetary stability: exploring the nexus / C. Borio,P. Lowe, - Bank of International Settlements, 2002. — P. 11.

2 Borio C. Procyclicality of the financial system and financial stability: issues and policyoptions/ C. Borio, P. Lowe. — Bank of International Settlements, 2001. — P. 11.

3 Alves A. Banking strategy and credit expansion: a post-Keynesian approach / A. Alves,G. Dymski, L. Paula // Cambridge Journal of Economics. — 2008; vol.32(3). — P:416.

340

спекулятивною поведінкою К. Жюгляр розумів не тільки спеку-ляцію на фінансових ринках, але і надмірно ризикову поведінкусуб’єктів економіки. Описані процеси тривають до моменту, колизростання цін припиняється, динаміка економічних показниківбільше не відповідає прогнозам суб’єктів економіки і починаєть-ся паніка, наслідки якої посилюються стисненням кредиту1.

Банківська система у формуванні економічного циклу, заК. Жюгляром, відіграє подвійну роль: на фазі зростання забезпе-чує можливість спекулятивної поведінки, а на фазі кризи погір-шує наслідки її реалізації через стиснення кредиту. Як випливає здослідження теоретичних поглядів на причини виникнення кризу банківських системах, необхідно враховувати фактори, що ха-рактеризують стан самої банківської системи, економіки в ціломута середовища існування економічних суб’єктів у країні.

Отже, циклічність розвитку економіки та вразливість банків-ських систем значною мірою обумовлена не тільки об’єктивни-ми, але й низкою суб’єктивних факторів, таких як короткозорістьбачення катастроф (distress myopia), стадна поведінка (herd men-tality), що необхідно враховувати в процесі оцінювання надійнос-ті та ризиків. Однак у більшості моделей не враховуються суворішоки, що відбулись у далекому минулому, а це загрожує недо-оцінкою реального рівня ризику. Для уникнення недооцінки ри-зику необхідно проводити зворотне стрес-тестування та пошукнайгірших сценаріїв. Уникнути стадної поведінки неможливо,але необхідно створити розвинену інформаційну інфраструктурудля пом’якшення впливу негативних наслідків.

5.2. ВИЯВЛЕННЯ ДОМІНАНТНИХ ФАКТОРІВ ВПЛИВУНА НАДІЙНІСТЬ БАНКІВСЬКИХ СИСТЕМ КРАЇН СВІТУ

Під надійністю банківської системи пропонуємо розуміти їїздатність виконувати свої функції на різних фазах економічногоциклу, протистояти накопиченню ризиків, ефективно попереджа-ти кризові явища та їх усувати. Крім того, при визначенні надій-ності необхідно враховувати чутливість банківської системи дозовнішнього впливу з метою нормалізації її функціонування, щозумовлює розширення кола об’єктів аналізу та включення до нихінформаційної інфраструктури як адаптаційного механізму і нор-

1 Juglar C. A Brief History Of Panics And Their Periodical Occurrence In The UnitedStates. III Edition/C.Juglar. — G.P.Putnam’s Sons. — 1916. — P. 33.

341

мативного середовища з погляду забезпечення координації дій міждержавними установами та органами банківського нагляду. Надій-ність банківської діяльності тісно пов’язана зі стабільністю тастійкістю банківської діяльності (рис. 5.7). Ступінь надійності бан-ківської системи неможливо оцінити без урахування особливостейїї функціонування на різних стадіях економічного циклу, що зумов-лює необхідність розгляду циклічності економічного розвитку танадійності банківських систем у тісному взаємозв’язку.

Стійкістьдо накопичення власних

ризифків

Стабільність

Стійкістьдо зовнішніх потрясінь

Здатність швидковідновити виконання

своїх функцій

НАДІЙНІСТЬБАНКІВСЬКОЇСИСТЕМИ

Незначна частота різкихколивань параметрів

функціонування системита швидкість їх усунення

Стійкість

Рис. 5. 7. Взаємозв’язок таких понять,як надійність банківської системи, стійкість і стабільність

Складено автором.

З метою визначення показників, які впливають на ступінь враз-ливості банківських систем до кризових явищ, проаналізуємостатистичними методами дані, зібрані для значної кількості кра-їн. Вибірку із 71 країни розбито на дві групи за рівнем розвиткуекономіки. До групи країн з розвиненою економікою включеноті, які за класифікацією Світового банку віднесено до країн з ви-соким рівнем доходів (High-income:OECD, High Income: non-OECD). До групи країн, що розвиваються, — ті, що класифіку-ються як країни із середнім рівнем доходів (Upper Middle Income,Lower Middle Income). Кожну із груп, у свою чергу, розбито надві підгрупи: країни, що зазнали системної банківської кризи такраїни, в яких кризи не зафіксовано1.

Показник, який характеризує стан банківської системи, розра-ховано Л. Лавеним і Ф. Валенсіа. Це бінарна змінна, що приймаєзначення 0 у разі відсутності системної банківської кризи та 1 —

1 World Development Database (IMF). Режим доступу :http://databank.worldbank.org/data/views/ variableSelection/selectvariables.aspx? source=

world-development-indicators

342

за її наявності. Автори визначали кризовий стан як такий, за яко-го банківська система стикається з великою кількістю банк-рутств, відпливом депозитів, у той же час центральний банкзмушений ужити антикризових заходів (депозитні канікули, ве-ликі обсяги рефінансування банків тощо). Додатковими вимога-ми є висока частка неповернених кредитів у кредитному портфе-лі та виснаження капіталу банківської системи1.

Для аналізу відібрано змінні, взяті із Глобальної бази данихСвітового банку з розвитку фінансової системи та показники,розраховані співробітниками МВФ2 . Зважаючи на тенденції роз-витку світової фінансової системи, зокрема — глобалізації фінан-сових ринків, для аналізу обрано період останньої світової бан-ківської кризи 2007—2011 років.

Проведення серії статистичних тестів цих показників длякожної групи надамо змогу визначити ті з них, які є статистичнозначущими предикторами для прогнозування кризи в банків-ській системі. Кожен показник було застосовано в кількох кла-сифікаційних алгоритмах і відібрано ті змінні, які виявилисянайбільш значущими, такими, що дозволяли найбільш точнокласифікувати кожен випадок як кризовий чи ні. Цю процедурупроведено окремо для кожної групи країн. За результатами сфор-мовано групу статистично значущих показників. Для країн зрозвиненою економікою їх виявилося 14, для країн, що розви-ваються, — 10.

Результати проведеного аналізу показників дозволили зробитивисновок, що на здатність протистояти кризам банківських сис-тем країн із розвиненою економікою впливають такі фактори, якступінь заборгованості суб’єктів економіки, достатність ресурсівцентрального банку, інтенсивність конкуренції між банками,ступінь зв’язку банківської системи з іншими банківськими сис-темами та роль спекулятивних операцій у формуванні доходівбанків (табл. 5.5). Також проведені дослідження дозволяютьстверджувати, що, незалежно від рівня розвитку економіки, фак-тором, який впливає на стійкість і надійність банківської систе-ми, є система банківського нагляду.

1 Valencia F. Systemic Banking Crises: A New Database/F.Valencia , L. Laeven, IMF

Working Paper, 2013, 32 p.2 Global Financial Development Database. Режим доступу :http://econ.worldbank.org/

WBSITE/EXTERNAL/EXTDEC/EXTGLOBALFINREPORT/0,,contentMDK:23269602~pagePK:64168182~piPK:64168060~theSitePK:8816097,00.html

343

Таблиця 5.5ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА СТАН БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ КРАЇН

З РОЗВИНЕНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

№з/п Ступінь заборгованості суб’єктів економіки Імовірність

1 Валовий завнішній борг до ВВП (%) 0,012

2 Кредити нефінансовим корпораціям, надані банками доВВП (%) 0,016

3 Обсяг емітованих на внутрішньому ринку корпоративнихоблігацій до ВВП 0,021

4 D_Кредити від банків-резидентів офшорних зон до ВВП(загальний обсяг) (%) 0,068

Достатність ресурсів центрального банку

5 Активи комерційних банків до сукупного обсягу активівбанків і центрального банку (%) 0,046

Інтенсивність конкуренції

6 D_3 частковий індек концентрації (%) 0,018

7 D_Спред між ставками за кредитами та депозитами (%) 0,042

Роль спекулятивних операцій у формуванні доходівбанків

8 D_Непроцентний дохід до валового доходу (%) 0,055

9 Загальний обсяг торгів на фондовому ринку до ВВП (%) 0,103

10 Непроцентний дохід до валового доходу (%) 0,138

Ступінь зв’язку банківської системи з іншими банків-ськими системами

11 Центральність банківської системи за власним вектором з боку пасивів

Зміна ступеня ефективності діяльності суб’єктів еко-номіки

12 D_ВВП на душу населення, дол. США 0,117

Ефективність діяльності банків

13 D_Відношення витрат до доходів (%) 0,008

14 Рентабельність активів банків (%) 0,062

Приставка «D» перед назвою показника означає, що розглядається його темп приросту.

344

На здатність банківських систем країн із середнім рівнем до-ходів протистояти несприятливим явищам впливають такі факто-ри, як ступінь заборгованості суб’єктів економіки, зміна ступеняефективності економіки, структура фінансування активних опе-рацій банків, ступінь зв’язку банківської системи з іншими бан-ківськими системами та інтенсивність конкуренції (табл. 5.6).

Таблиця 5.6ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА СТАН БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ КРАЇН,

ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ

Ступінь заборгованості суб’єктів економіки Імовірність

1 D_Активи комерційних банків до ВВП (%) 0,004627

2 D_Кредити нефінансовим корпораціям, надані банка-ми до ВВП (%) 0,005304

3 D_Кредити нефінансовим корпораціям, надані банка-ми та іншими фінансовими установами до ВВП (%) 0,005304

4 D_Обсяг емітованих на міжнародних ринках корпора-тивних облігацій до ВВП (%) 0,017944

5 Кредити від банків-резидентів офшорних зон до ВВП(загальний обсяг) 0,025019

Зміна ступіню ефективності діяльності суб’єктівекономіки

6 D_ВВП на душу населення, дол.США 0,059188Структура фінансування активних операцій

7 Відношення кредитів до депозитів (%) 0,097167Ступінь зв’язку банківської системи із іншими ба-нківськими системами

8 Центральність банківської системи за власним векто-ром з боку пасивів 0,119260

Інтенсивність конкуренції9 D_Спред між ставками по кредитам та депозитам (%) 0,00577810 Активи небанківських фінансових установ до ВВП (%) 0,015609

Приставка «D_» перед назвою показника означає, що розглядається його темп при-росту.

Дослідження зміни середніх значень річного темпу приростуреального ВВП у кожній із груп країн дозволяє зробити висно-вок, що вплив темпів економічного зростання на вразливість бан-ківської системи відрізняється для країн з високим рівнем дохо-

345

дів і країн із середнім рівнем доходів. Так, для країн із середнімрівнем доходів, у яких зафіксовано системну банківську кризу(MI_C1), характерні більш високі темпи зростання реальногоВВП у передкризові роки, ніж для країн із середнім рівнем дохо-дів, де системної кризи не зафіксовано (MI_C0). Для країн із ви-соким рівнем доходів характерна обернена закономірність: темпизростання реального ВВП країн, де не зафіксовано системної бан-ківської кризи (HI_C0), перевищують темпи зростання ВВП кра-їн, де кризу зафіксовано (HI_C1). Причому, у 2007 році відбулосязниження темпів економічного зростання країн з високим рівнемдоходів, у яких зафіксовано системну банківську кризу (рис. 5.8).

Рис. 5.8. Темпи приросту реального ВВП (%) у країнах,де відбулася фінансова криза у 2008 року, та в країнах,

які уникнули системної кризи

Аналіз динаміки обсягів ВВП за паритетом купівельної спро-можності у цінах 2005 року1 показав , що для країн з високим рів-нем доходів, де зафіксовано системну банківську кризу, середнєзначення темпів приросту динаміки ВВП на душу населення євищим за його середнє значення для країн із високим рівнем до-ходів, де кризи не зафіксовано. Відповідно до результатів аналізусередніх значень цього показника для країн з середнім рівнем до-ходів спостерігається зворотна тенденція (рис. 5.9).

1 IMF Databank. Статистика ВВП на душу населення за паритетом купівельноїспроможності у цінах 2005 року. — Режим доступу :

http://data.worldbank.org/indicator/NY.GDP.PCAP.PP.KD

346

Рис. 5.9. Темпи приросту ВВП на душу населенняза паритетом купівельної спроможності у цінах 2005 року (%)у країнах, де відбулася фінансова криза 2008 року, та в країнах,

що уникнули системної кризи

Для виявлення взаємозв’язку темпів економічного зростаннякраїни та вразливості банківської системи необхідно розглянутий обсяги кредитування економік. Аналіз динаміки відношенняобсягу кредитів нефінансовим корпораціям до ВВП дозволяє зро-бити висновок, що значення цього показника впливає на вразли-вість банківських систем країн з високим рівнем доходів. Длякраїн із середнім рівнем доходів більше значення мають йоготемпи приросту (рис. 5.10).

Рис. 5.10. Динаміка середніх значень відношення кредитів,наданих банками нефінансовим корпораціям, до ВВП

347

Для підтвердження цієї гіпотези розраховано середнє значен-ня показника (відношення обсягу кредитів нефінансовим корпо-раціям до ВВП) та 5 % і 95 % квантилі для кожної групи країн(табл. 5.7). Для цього використано метод бутстрепінгу (bootstrap-ping), який дозволяє розширити вибірку. Його сутність полягає уформуванні значної кількості вибірок із випадково обраних еле-ментів числового ряду і розрахунку для кожної з них необхідногостатистичного показника1. Таким чином, маючи розподіл імовір-ностей для середнього та квантилів, стає можливим розрахунокматематичного очікування статистичного показника та довірчогоінтервалу. Оскільки група країн із середнім рівнем доходів, уяких зафіксовано системну банківську кризу, представлена лишечотирма країнами, розрахунок квантилів для країн із середнім рів-нем доходів не здійснювався.

Таблиця 5.7СЕРЕДНЄ ТА КВАНТИЛІ ДЛЯ ЗНАЧЕНЬ ВІДНОШЕННЯОБСЯГІВ КРЕДИТІВ НЕ ФІНАНСОВИМ КОРПОРАЦІЯМ,НАДАНИХ БАНКАМИ, ДО ВВП ЗА ГРУПАМИ КРАЇН

Середнє 5 % квантиль 95 % квантиль

Група

Бінарна змінна

5 %

Середнє

95 %

5 %

Середнє

95 %

5 %

Середнє

95 %

HI 0 61,8 84,7 110,7 26,1 36,2 62,0 106,5 149,7 110,5

HI 1 114,3 164,5 212,9 74,2 78,8 147,1 185,5 256,8 278,8

MI 0 35,6 43,2 50,6

MI 1 26,3 39,9 55,6

НІ — країни з високим рівнем доходів (з розвиненою економікою), МІ — країни ізсереднім рівнем доходів (що розвиваються)

Аналіз отриманих даних (табл. 5.7) дозволяє стверджувати,що гіпотеза, висунута під час аналізу динаміки зміни відношенняобсягу кредитів нефінансовим організаціям до ВВП, є правиль-ною. Середнє значення показника для країн з високим рівнем до-ходів, у яких зафіксовано системну банківську кризу значно пе-ревищує середнє для країн з високим рівнем доходів, у яких

1 48. StatProb. Bootstrap Methods. Режим доступу :http://statprob.com/encyclopedia/BootstrapMethods.html

348

кризи не зафіксовано. У той же час різниця між середніми зна-ченнями показника для підгруп країн із середнім рівнем доходів єнезначною. Це підтверджується і результатами тесту Манна-Уітні, який дозволяє визначити ймовірність того, що середні зна-чення вибірок не відрізняються. Для середніх значень підгрупкраїн з високим рівнем доходів вона дорівнює 0.0154, а для під-груп країн із середнім рівнем доходів — 0.9005.

Аналогічний тест, проведений для темпів приросту показникау 2007 році, показав, що гіпотеза про значущість впливу темпіврозширення кредитування економіки на ступінь вразливості бан-ківських систем країн із середнім рівнем доходів також є правиль-ною. Імовірність того, що середні значення темпів приросту від-ношення обсягу кредитів нефінансовим корпораціям до ВВП дляпідгруп країн із середнім рівнем доходів не відрізняються дорів-нюють 0,0484, а для підгруп країн з високим рівнем доходів —0,6605. Результати аналізу середніх значень темпів приросту до-сліджуваного показника для країн із середнім рівнем доходів під-тверджують достовірність зроблених висновків (табл. 5.8).

Таблиця 5.8СЕРЕДНЄ ДЛЯ ТЕМПІВ ПРИРОСТУ ВІДНОШЕННЯ

ОБСЯГІВ КРЕДИТІВ НЕФІНАНСОВИМ КОРПОРАЦІЯМ,НАДАНИХ БАНКАМИ, ДО ВВП ДЛЯ КРАЇН ІЗ СЕРЕДНІМ РІВНЕМ ДОХОДІВ

СереднєБінарна змінна

5% Середнє 95 %

0 6 % 12 % 18 %1 21 % 28 % 39 %

Важливість динаміки цього показника відзначено й іншимидослідниками. Так, К. Лунд-Єнсен визначив межу приросту від-ношення наданих банками резидентам кредитів до ВВП на рівні4,9 %, перевищення якої сигналізує про підвищення небезпекивиникнення банківської кризи, хоча й наголошує, що сам по собікредитний бум не обов’язково призводить до банківської кризи1.

Проведені розрахунки дозволяють зробити висновок, що длякраїн з високим рівнем доходів, де відбулася банківська криза,характерні елементи сценарію, описаного Х.Мінскі в теорії фі-нансової крихкості: надмірні обсяги кредитування за умови від-

1 Lund-Jensen K. Monitoring Systemic Risk Based on Dinamic Thresholds / K. Lund-Jensen, IMF Working Paper, № 12/159, 2012. — P. 22.

349

носно низьких темпів економічного зростання. Справедливоютеорія Мінскі є і для країн із середнім рівнем доходів, що під-тверджується одночасно відносно високими темпами нарощу-вання кредитування приватного сектору економіки та уповіль-ненням економічного зростання у 2007 році.

Важливою характеристикою схильності банків до прийняттянадмірного ризику, яка пов’язана і з темпами нарощування бан-ківським сектором кредитного портфеля, є відношення кредитно-го портфеля банків до депозитів. Аналіз динаміки зміни значеньцього показника дозволяє стверджувати, що для країн, в яких за-фіксовано системну банківську кризу, вони є вищими, ніж длякраїн, у яких системної кризи не зафіксовано, незалежно від рів-ня розвитку економіки (рис. 5.11). Це підтверджується і аналізомсередніх значень цього показника за 2007 рік. Незалежно від гру-пи країн за рівнем доходів, значення показника в країнах, де за-фіксовано системну банківську кризу, у середньому вище за йогозначення в країнах, де її не зафіксовано.

Рис. 5.11. Динаміка середнього значення відношення обсягукредитного портфеля банків до депозитів за групами країн

Отже, виявлено, що занадто широке використання банкамиоптових джерел фінансових ресурсів негативно впливає на здат-ність банківської системи протистояти потрясінням. Імовірно, цепояснюється тим, що залучення значного обсягу фінансових ре-сурсів на фінансових ринках, особливо — міжнародних, призво-дить до викривлення сутності діяльності банківської системи нанаціональному рівні як механізму перерозподілу тимчасово віль-них ресурсів, у результаті чого економіка отримує занадто значніобсяги кредитування, що призводить до реалізації сценарію, опи-саного в теорії Х. Мінскі. Це підтверджується результатами ана-

350

лізу зв’язку між відношенням кредитного портфеля банків до де-позитів до загального обсягу кредитів, наданих нефінансовимкорпораціям, до ВВП (рис. 5.12).

Координати кожної точки на графіку — значення темпів при-росту за 2007 рік досліджуваних показників для окремої країни.Лінії — лінійна опроксимація на основі побудованої простої ре-гресії, де залежна змінна — темпи приросту відношення загаль-ного обсягу кредитів нефінансовому сектору до ВВП, а поясню-ювальна — відношення кредитного портфеля банків до загаль-ного обсягу депозитів. Нахил кривої лінії регресії на точковомуграфіку свідчить про наявність прямого зв’язку між темпами при-росту показників в обох групах країн за рівнем доходів. Коефі-цієнти кореляції свідчать про помірну силу зв’язку.

Рис. 5.11. Зв’язок між темпми приросту КП/ВВП та КП/Д за 2007 рікдля країн із середнім рівнем доходів (MI)

і високим рівнем доходів (НІ)

Процес нарощування обсягів кредитування надмірно високи-ми темпами свідчить про схильність банків до прийняття надмір-ного ризику в країнах, де зафіксована банківська криза. У розви-нених країнах, де зафіксовано системну банківську кризу, просхильність до прийняття надмірного ризику свідчить також на-рощування обсягів спекулятивних операцій на фінансових рин-ках. Аналіз динаміки середньої частки непроцентних доходів увалових доходах банків країн з розвиненою економікою показав,що для країн, в яких зафіксовано системну банківську кризу, цейпоказник вищий, ніж для іншої підгрупи країн (рис. 5.12).

351

Рис. 5.12. Динаміка частки непроцентних доходіву валовому доході банків у країнах з високим рівнем доходів

Проте варіація значень у першій підгрупі є відносно високою,у результаті чого стандартна похибка середнього значення часткинепроцентних доходів для країн, в яких зафіксовано системнубанківську кризу, дорівнює 2,77 %. Крім того, значення 5 % кван-тилей підвибірок відрізняються несуттєво. Це свідчить про те, щореалізація системної банківської кризи можлива і за умови помір-них обсягів спекулятивних операцій. Також, імовірно, доцільнорозглядати 95 % квантиль підвибірки країн, де не зафіксовано си-стемної банківської кризи, як граничного значення при розроб-ленні систем раннього попередження, адже існує істотна різницяміж 95 % квантилями підвибірок (табл. 5.9).

Таблиця 5.9СЕРЕДНЄ ТА 5 % І 95 % КВАНТИЛІ ДЛЯ ЗНАЧЕНЬ ВІДНОШЕННЯ ОБСЯГІВНЕПРОЦЕНТНИХ ДОХОДІВ БАНКІВ ДО ВАЛОВОГО ДОХОДУ ДЛЯ КРАЇН

З ВИСОКИМ РІВНЕМ ДОХОДІВ



5 %

Середнє

95 %

5 %

Середнє

95 %

5 %

Середнє

95 %

0 34,30 % 36,96 % 39,64 % 28,57 % 28,82 % 33,54 % 40,72 % 44,15 % 45,72 %

1 38,40 % 43,66 % 49,26 % 25,23 % 29,11 % 37,70 % 50,90 % 61,71 % 65,85 %

Прийняття на себе банками надмірного ризику не завжди є на-слідком некваліфікованих дій їх керівництва. Так, достатньо кіль-

352

ком банкам розширити кредитування, щоб інші банки також на-ростили обсяги балансу1. У результаті жорсткої конкурентної бо-ротьби найкращою стратегією поведінки для банку є наслідуван-ня тенденцій ринку з метою захисту власних позицій2. Отже,доцільно дослідити вплив конкуренції на вразливість банківськихсистем.

Негативний вплив на здатність банківських систем країн з ви-соким рівнем доходів протистояти потрясінням підтверджуєтьсятим, що країни, в яких зафіксовано системну банківську кризу,мали в середньому нижчий спред між ставками за кредитами ідепозитами і за 2007 рік в їх банківських секторах зросла концен-трація активів. Для вимірювання ступеня концентрації викорис-тано індекс концентрації ринку, розрахований як сумарна часткаактивів трьох найбільших банків у сукупному обсязі активів бан-ківського сектору.

У країнах, в яких не зафіксовано банківську кризу, також зни-жувався спред між ставками за кредитами і депозитами, але тем-пи зміни значень цього показника значно нижчі, ніж у країнах, дезафіксовано банківську кризу (рис. 5.13).

Рис. 5.13 Динаміка індексу концентрації та спреду між ставками покредитам і депозитам для країн з високим рівнем доходів

Аналіз середніх значень темпів приросту індексу концентраціїдозволяє зробити висновок, що середні значення для країн, дезафіксовано банківську кризу, і країн, де її не зафіксовано, суттє-во відрізняються. Це справедливо і для квантилів. Як 5 %, так і

1 Alves A. Banking strategy and credit expansion: a post-Keynesian approach / A. Alves,G. Dymski, L. Paula //. Cambridge Journal of Economics. — 2008; vol.32(3), — P. 9.

2 Honohan P. Banking System Failures in Developing and Transition Countries: Diagnosisand Prediction / P. Honohan,. Economic Notes. — № 29. — 2000. — P. — 83.

353

95 % квантилі, розраховані для групи країн, в яких зафіксованобанківську кризу, суттєво перевищують значення квантилів, роз-рахованих для країн іншої підгрупи (табл. 5.10).

Таблиця 5.10СЕРЕДНЄ ТА 5 % І 95 % КВАНТИЛІ ДЛЯ ТЕМПІВ ПРИРОСТУ ІНДЕКСУ

КОНЦЕНТРАЦІЇ ДЛЯ КРАЇН З ВИСОКИМ РІВНЕМ ДОХОДІВ



5 %

Сер

.

95 %

5 %

Сер

.

95 %

5 %

Сер

.

95 %

0 –5,00 % –3,30 % –1,60 % –9,46 % –8,11 % –6,00 % –0,73 % 1,04 % 1,69 %

1 2,26 % 3,57 % 4,95 % 0,08 % 0,28 % 2,28 % 4,61 % 7,32 % 8,20 %

Про вплив конкуренції на ступінь вразливості банківських си-стем країн із середнім рівнем доходів свідчать результати аналізусередніх значень темпів приросту спреду за 2007 рік (табл. 5.11).Те, що в країнах із середнім рівнем економіки, в яких зафіксова-но системну банківську кризу, 2007 року спред знижувався знач-но швидшими темпами, ніж у країнах іншої підгрупи, імовірносвідчить про загострення конкуренції між банками.

Таблиця 5.11СЕРЕДНЄ ДЛЯ ТЕМПІВ ПРИРОСТУ СПРЕДУ

МІЖ СТАВКАМИ ПО КРЕДИТАХ І ДЕПОЗИТАХ ДЛЯ КРАЇНІЗ СЕРЕДНІМ РІВНЕМ ДОХОДІВ

Бінарна змінна 5 % Середнє 95 %

0 –5,99 % –3,46 % 4,99 %

1 –52,55 % –28,94 % –5,34 %

Економічна глобалізація вимагає врахування впливу зовніш-ніх відносно національної економіки та фінансової системи фак-торів. Ступінь розвитку національної фінансової системи та силаїї зв’язку із фінансовими системами інших країн, безумовно, єважливим фактором, який впливає на надійність банківської сис-теми. Ці міркування підтверджуються тим, що лише чотири краї-ни із середнім рівнем доходів класифіковано як такі, в яких зафік-совано системну банківську кризу. Це обумовило необхідністьдослідження різниці між ступенем зв’язку банківських систем

354

країн з розвиненою економікою та банківських систем країн, щорозвиваються, з іншими банківськими системами.

Для характеристики ступеня такого зв’язку використано показ-ник центральності за власним вектором, розрахований для банків-ських систем різних країн М. Чіхаком. Значення показника цент-ральності банківської системи за власним вектором залежить віддвох параметрів: кількості банківських систем інших країн, з яки-ми пов’язана національна банківська система, та обсягів їх взаєм-них зобов’язань. Та банківська система, яка має вище значення цент-ральності за власним вектором, прямо чи опосередковано пов’я-зана з більшою кількістю інших банківських систем і має більштісні зв’язки з ними. Показник розраховано окремо з боку активіві з боку пасивів1. Оскільки коефіцієнт кореляції між мірами цент-ральності за власним вектором з боку пасивів і з боку активів на-ближується до одиниці, доцільно розглянути лише один з них.

Припущення стосовно того, що незначна кількість країн із се-реднім рівнем доходів, в яких у 2008 році зафіксовано банківськукризу, обумовлена відносно слабким їх зв’язком зі світовою фі-нансовою системою, підтверджується порівнянням значень пока-зника центральності за власним вектором з боку пасивів для них ідля країн з розвиненою економікою. Результати розрахунків свід-чать, що для банківських систем країн, які розвиваються, харак-терний значно нижчий ступінь зв’язку з іншими банківськимисистемами, ніж для країн з розвиненою економікою (табл. 5.12)

Таблиця 5.12СЕРЕДНЄ ТА КВАНТИЛІ ДЛЯ ЗНАЧЕНЬ ПОКАЗНИКА ЦЕНТРАЛЬНОСТІ

ЗА ВЛАСНИМ ВЕКТОРОМ З БОКУ ПАСИВІВ ГРУП КРАЇНЗА РІВНЕМ ДОХОДІВ


Група за

рівнем

доходів

5 %

Середнє

95 %

5 %

Середнє

95 %

5 %

Середнє

95 %

HI 0,076 0,130 0,189 0,000 0,001 0,004 0,273 0,440 0,474

MI 0,0008 0,002 0,0025 0 0 0 0,0042 0,007 0,0074


1 Muñoz S. The Bright and the Dark Side of Cross-Border Banking Linkages / S. Muñoz,R. Scuzzarella, M. Cihák, IMF Working Papers, 2013, No 11/186, 42 p.

355

Визначена закономірність підтверджується і проведеннямрозрахунків для країн з високим рівнем доходів. За результатамитесту Манна-Уітні, імовірність того, що середнє значення цент-ральності за власним вектором з боку пасивів для країн з високимрівнем доходів, в яких зафіксовано банківську кризу, не відрізня-ється від середнього для країн з високим рівнем доходів, де кризине зафіксовано, дорівнює 0.02605.

Проведений аналіз показав, що середнє значення досліджува-ного показника для країн з високим рівнем доходів, де зафіксова-но банківську кризу, є значно вищим, ніж для країн з високимрівнем доходів, в яких кризу не зафіксовано (табл. 5.13). Розра-хунок показників для країн із середнім рівнем доходів неможли-вий через недостатній обсяг вибірки та велику варіацію значеньступеня центральності за власним вектором.

Таблиця 5.13СЕРЕДНЄ ТА КВАНТИЛІ ДЛЯ ЗНАЧЕНЬ ПОКАЗНИКА ЦЕНТРАЛЬНОСТІ

ЗА ВЛАСНИМ ВЕКТОРОМ З БОКУ ПАСИВІВ КРАЇНЗ ВИСОКИМ РІВНЕМ ДОХОДІВ



5 %

Середнє

95 %

5 %

Середнє

95 %

5 %

Середнє

95%

0 0,031 0,080 0,137 0,000 0,001 0,005 0,129 0,256 0,326

1 0,165 0,317 0,488 0,002 0,004 0,047 0,474 0,984 1,023

Важливий вплив на надійність банківської системи здійсню-ють не тільки характеристики банківського сектору країни, але йздатність центрального банку підтримати банки у разі реалізаціїнегативних впливів на їх діяльність. Однією з характеристик мож-ливостей рефінансування центральним банком ділових банків єобсяг його активів порівняно з обсягом активів комерційних бан-ків. Для виявлення впливу цього чинника проаналізовано відно-шення обсягу активів ділових банків до обсягу сукупних активівбанківської системи (сума активів центрального та ділових бан-ків) на кінець 2007 року (табл. 5.14).

Аналіз середніх значень показника свідчить про те, що длякраїн, в яких зафіксовано банківську кризу, характерні в серед-ньому нижчі його значення, ніж для країн, де кризи не зафіксова-

356

но. Ця тенденція спостерігається як для країн із середнім рівнемдоходів, так і для країн з високим рівнем доходів. Аналіз довір-чих інтервалів для середніх дає підстави для того, щоб зробитивисновок щодо високої імовірності того, що ця різниця невипад-кова.

Таблиця 5.14СЕРЕДНЄ ТА КВАНТИЛІ ДЛЯ ЗНАЧЕНЬ ВІДНОШЕННЯ ОБСЯГУ АКТИВІВ

КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ДО СУМИ ОБСЯГІВ АКТИВІВКОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ І ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ


Група за

рівнем

доходів


5 %

Сер

.

95%

5 %

Сер

.

95 %

5 %

Сер

.

95 %

НІ 0 96,7 97,4 98,1 95,9 96,0 97,1 97,8 98,5 98,6

НІ 1 99,4 99,6 99,8 99,2 99,2 99,5 99,9 100,0 100,0

МІ 0 91,6 93,7 95,7

МІ 1 97,5 99,6 99,8


З метою визначення взаємозв’язку цього показника зі змінни-ми, які характеризують ризик, що його беруть на себе банки, ви-явлено зв’язок частки активів ділових банків у активах банківсь-кої системи і обсягу кредитного портфеля до депозитів. Показниквідношення обсягу кредитного портфеля до депозитів обрано то-му, що він одночасно характеризує як масштаби кредитуванняекономіки, так і схильність банків до залучення ресурсів на фі-нансових ринках (рис. 5.14).

Переважна кількість точок, які позначають значення показни-ків для країн, де зафіксовано банківську кризу, знаходиться управій верхній частині графіка. Відношення кредитів до депози-тів у них перевищує 100 %, а частка комерційних банків у акти-вах банківської системи перевищує 95 %. Крім того, відсутні точ-ки в нижній правій частині графіка, що свідчить про відсутністькраїн, в яких обсяги кредитів значно перевищують обсяг депози-тів, а частка центрального банку в активах банківської системиперевищує 5 %.

357

НІ — країни з високим рівнем доходів, МІ — країни із середнім рівнем доходів,bcrisis: 1 — кризу зафіксовано, bcrisis: 0 — кризи не зафіксовано

Рис. 5.14. Зв’язок між часткою активів комерційних банківв активах банківської системи та відношенням обсягу кредитного

портфеля до депозитів

Це дозволяє зробити припущення, що процес розширення кре-дитування за рахунок запозичених на фінансових ринках кош-тів приводить до зниження частки активів центрального банкув активах банківської системи, і, як наслідок, — до зниженнянадійності банківської системи (як через зростання рівня ризи-ку, з яким стикаються банки, так і через зниження здатностіцентрального банку до протидії кризовим явищам). Результатирозрахунків для показників, які характеризують кожен із фак-торів впливу на стійкість банківської системи, узагальнено утабл. 5.15.

358

Таблиця 5.15РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІЗУ СЕРЕДНІХ ЗНАЧЕНЬ ПОКАЗНИКІВ

Високий рівень доходів Середній рівень доходівПоказник

Без кризи Криза Без кризи Криза

Реальний ВВП (т. пр.) > < < >

Реальний ефективний ва-лютний курс > < =

Власний капітал/Активи > < < >

Кредити нефінансовим кор-пораціям/ВВП < > =

Кредити нефінансовим кор-пораціям/ВВП (т. пр.) = < >

Кредитний портфель/Депо-зити < > < >

Активи центрального бан-ку/ВВП > < > <

Процентний спред > < =

Процентний спред (т. пр.) 1 — ектрем.високі таектрем.низькі > <

Концентрація (т. пр.) < > =

ВВП на душу населення(дол. США, 2005 = 100 %)(т. пр)

> < < >

Непроцентні доходи/Валовідоходи < > =

Ступінь взаємозв’язку < > =

Витрати/Доходи (т. пр.) < > =

Якщо середнє значення показника для однієї із груп країн за ознакою наявності кризи є вищим,ніж для іншої, в клітинці таблиці це позначено символом «<», якщо вищим — «>», якщо закономір-ність відсутня — «=».

Крім розглянутих кількісних факторів, на надійність бан-ківської системи впливають якісні, що визначають умови її

359

функціонування. У процесі дослідження відібрано низку по-казників, які характеризують рівень розвитку фінансового рин-ку, корумпованості державних посадовців, освіти. Статистич-ний аналіз дозволив виділити найбільш впливові з них. Длякраїн з розвиненою економікою значущих предикторів не ви-значено. Імовірно, це пояснюється відносно високим рівнемрозвитку цих країн за всіма розглянутими критеріями. Длякраїн із середнім рівнем доходів визначено низку значущихдля класифікації, за ознакою наявності кризи в 2008 році, по-казників (табл. 5.16).

Таблиця 5.16НАЙБІЛЬШ ЗНАЧУЩІ

ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ РИЗИКУ ВИНИКНЕННЯ БАНКІВСЬКОЇ КРИЗИЯКІСНІ ПОКАЗНИКИ

Показник ХІ-квадрат Імовірність

Ефективність антикорупційної політики 27 0,000145

Обмеження на рух капіталу 13,12778 0,069056

Індекс доступності кредитної історії 7,83266 0,062386

Найбільш значущим, відповідно до результатів тесту, є показ-ник ефективності антикорупційної політики. Цей показник отри-мано шляхом опитування експертів у кожній країні і є частиноюрозрахунку індексу трансформації Бертельсманна1. Результатирозрахунків свідчать, що ефективність антикорупційної політикив країнах, де відбулася криза, нижча за аналогічний показник українах, де її не зафіксовано (рис. 5.15).

Аналіз середніх значень також свідчить про значну різницю узначеннях показників у двох вибірках. Для країн, де кризи не від-булося, середнє значення показника склало 4,52, а для тих, декризу зафіксовано — 2,333. Максимальне значення показникадля країн, де зафіксовано системну банківську кризу, склало 3(Російська Федерація), що дорівнює мінімальному його значеннюдля країн, де кризи не зафіксовано (В’єтнам).

1 BTI transformation index. — Режим доступу :http://www.bti-project.org/bti-home/

360

Рис. 5.15. Коробковий графікоцінки ефективності антикорупційної політики

Важливою характеристикою середовища функціонування еко-номічних суб’єктів є наявність або відсутність обмежень на рухкапіталу через кордон. Індекс обмежень на рух капіталу можеприймати значення від 1 (рух капіталу суворо обмежено) до 7(рух капіталу не обмежено)1. У країнах, де не зафіксовано бан-ківської кризи, рух капіталу є більш вільним, ніж у країнах ін-шої підгрупи (табл. 5.16). Значення індексу в трьох із чотирьохкраїн, де зафіксовано банківську кризу, є низькими і лежать замежами 10 % квантилі для вибірки країн, де кризи не зафіксова-но (3,88).

Імовірно, вплив обмежень на рух капіталу на надійність бан-ківської системи пояснюється більшою схильністю інвесторів допанічного виведення вкладень в умовах, коли існує ймовірністьнеможливості виведення коштів за наявності підстав для появинегативних очікувань щодо стану банківської системи.

1 Опитування Світового банку центральних банків про практики нагляду тарегулювання. — Режим доступу :

http://econ.worldbank.org/

361

Таблиця 5.16СЕРЕДНЄ ТА КВАНТИЛІ ДЛЯ ІНДЕКСУ ОБМЕЖЕНЬ

НА РУХ КАПІТАЛУ В КРАЇНАХ З СЕРЕДНІМ РІВНЕМ ДОХОДІВ

СереднєБінарназмінна 5 % Сер. 95 %

0 4,483 4,74 4,993

1 3,275 3,85 4,3

Розгляд зв’язку між індексом обмежень на рух капіталу таіндексом прозорості ведення бізнесу дозволяє зробити висно-вок, що гіпотеза щодо впливу негативних очікувань інвесторівна стан банківської системи підтверджується. Індекс прозоростіведення бізнесу приймає значення від 0 (недостатній ступіньрозкриття інформації) до 10 (інформація повністю розкрита) івимірює ступінь захищеності інвесторів через розкриття фірма-ми фінансової інформації та інформації про власників. На гра-фіку кожна точка представляє окрему країну, а її координативідповідають значенням показників для цієї країни на кінець2007 року (рис. 5.16).

Те, що точки, які відповідають більшості країн, де не зафік-совано банківської кризи, лежать вище та справа від точок, якіпозначають РФ, Україну та Казахстан, свідчить про вплив нанадійність їх банківських систем невизначеності щодо стануекономіки країни та ризику неможливості захистити інвестиціїз погляду іноземних інвесторів. Загалом ці показники характе-ризують ступінь очікуваного ризику, з яким стикаються інвес-тори.

Достатність інформації про діяльність підприємств є необхід-ною передумовою нормального функціонування банківської сис-теми не тільки тому, що від неї залежить поведінка іноземних ін-весторів, але й тому, що тільки за умови наявності достатньогообсягу достовірних даних банки здатні нормально виконуватифункцію перерозподілу тимчасово вільних ресурсів суспільства.Індекс доступності кредитної історії змінюється в межах від 0(інформації недостатньо) до 6 (наявна вся необхідна інформація)і характеризує достатність інформації щодо кредитної історії по-зичальника, яку надають кредитні бюро.

362

Рис.

5.1

6. Аналіз впливу на

надійність банківської системи

наявності

обм

ежень на

рух

капіталу та

індексу

відкритості ведення

бізнесу

362

363

Результати дослідження значень цього показника в країнах ізсереднім рівнем доходів, поділивши їх на групи за ознакою наяв-ності кризи, підтверджують припущення про важливість розкрит-тя інформації про кредитну історію позичальників (рис. 5.17). Українах, де зафіксовано системну банківську кризу, значення по-казника на кінець 2007 року були нижчими, ніж в іншій групі.

0 1

Бінарна змінна (1;0)

0

1

2

3

4

5

6

Індекс доступн

ості

кредитної

історії

Медіана 25%-75% Розмах (без викидів )

Рис. 5.17. Медіана та квантилі для індексу доступності кредитної історії

Проведене дослідження показало, що стан економіки і банків-ських систем країн з розвиненою економікою та країн, що розви-ваються, значно відрізняється. Спільним є те, що криза відбуласьу країнах, банки яких були більш схильні до акумуляції ризику.Встановлено, що двома основними факторами, які зумовили гло-бальну фінансову кризу, стала глобалізація фінансових ринків інадмірний ризик, який прийняли на себе банки. Для банківськихсистем країн, що розвиваються, найбільший ризик пов’язанийз надмірними обсягами кредитування та з активним залучен-ням банками ресурсів на фінансових ринках. Для країн з розви-неною економікою додатковим джерелом ризику є схильність донадмірних обсягів спекулятивних операцій на фінансових ринках(рис. 5.18).

364

Надійність банківських систем країн, що розвиваються

Надійність банківських систем країн з розвиненою економікою

Ефективністьдіяльностібанків

Достатністьресурсів

центральногобанку

Рольспекулятивних

операційу формуваннідоходів банку

Структурафінансуванняактивнихоперацій

Інтенсивністьконкуренції

Ступінь зв’язкуз іншими

банківськимисистемами

Ступіньзаборгованості

суб’єктівекономіки

Зміна ступеняефективностідіяльностісуб’єктівекономіки

Рис. 5.18. Основні фактори впливуна надійність банківських систем країн світу

Надмірні темпи зростання обсягів кредитування економікиприводять не тільки до накопичення банками ризику, але й дозниження здатності центрального банку стабілізувати ситуаціюна фінансових ринках у разі початку банківської кризи. Доведе-но, що на надійність банківської системи впливає ступінь довіриіноземних інвесторів до економіки в цілому та до банківської си-стеми зокрема. Для підвищення довіри до банків з боку інозем-них інвесторів необхідно надати їм достатній обсяг достовірноїінформації про діяльність економічних суб’єктів і забезпечитивпевненість у можливості виводу коштів у випадку реалізаціїкризових явищ. Для забезпечення нормального функціонуваннябанківської системи необхідно стимулювати розвиток інформа-ційної інфраструктури, та інституційного середовища діяльностібанків.

365

5.3. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХДИСБАЛАНСІВ І НАДІЙНОСТІ БАНКІВСЬКИХ СИСТЕМ

Наприкінці ХХ та на початку ХХІ століття світ пережив низкусерйозних фінансових криз, що зумовило активізацію дослідженькризових явищ і пошук шляхів забезпечення стійкості національ-них фінансових систем до внутрішніх і зовнішніх шоків. Зни-ження стабільності світової фінансової системи зумовлює необ-хідність аналізу закономірностей, характерних для фінансовихкриз на різних етапах розвитку світової економіки. Такий аналіздозволить сформувати цілісне розуміння основних тенденційрозвитку світової фінансової системи, визначити шляхи підви-щення її стійкості та напрямки подальших досліджень.

Існуючі дослідження банківських криз обмежуються, як пра-вило, вивченням причин і наслідків окремої кризи чи криз наокремому часовому проміжку. Ті ж з них, в яких розглядаютьсякризи на достатньо тривалому проміжку часу, присвячені аналізулише окремих їх видів. Дослідження характеру та причин банків-ських криз ХІХ та ХХ століть, вивчення характерних особливос-тей банківських криз на різних часових проміжках дозволять ви-значити незмінні характеристики та основні тенденції розвиткуглобальної фінансово-економічної системи.

Для проведення дослідження використано базу даних фінан-сових криз, створену Кармен Рейнхарт1, історичну базу данихнаціональних рахунків та інші бази даних, представлені Гронін-гемським Центром росту та розвитку2. К. Рейнхарт визначає бан-ківські кризи як події, коли в результаті панічного відпливу депо-зитів відбувається злиття чи придбання державою одного чибільше банків, а також у разі банкрутства низки банківських ор-ганізацій. Кризи зовнішньої заборгованості К. Рейнхарт визначаєяк неспроможність суб’єктів економіки обслуговувати платежі заосновною сумою боргу перед іноземними економічними суб’єк-тами чи процентні платежі. До криз внутрішнього боргу віднесе-но такі самі випадки відносно до внутрішнього боргу. Також доних віднесено випадки, коли були оголошені депозитні канікуличи здійснено примусове конвертування депозитів у локальну ва-люту. Інфляційна криза фіксувалась у випадку річного зростанняцін більше ніж на 20 %. Валютна криза — у разі девальвації націо-

1 База даних фінансових криз Кармен М. Рейнхарт. — Режим доступу :http://www.carmenreinhart.com/data/browse-by-topic/topics/7/2 Гронінгемський центр зростання та розвитку. — Режим доступу :http://www.rug.nl/research/ggdc/

366

нальної валюти відносно долара США чи іншої валюти (фунтстерлінгів, французький франк, німецька марка чи євро) більшеніж на 30 %1. У базі даних визначено дати криз для 70 країн заперіод з 1800 року по 2010 рік. У розрахунки включено 68 країн(табл. 5.17).

Таблиця 5.17ПЕРЕЛІК ДОСЛІДЖЕНИХ КРАЇН

Африка Азія Європа ЛатинськаАмерика

ПівнічнаАмерика Океанія

Алжир Китай Фінляндія Аргентина Канада Авст-ралія

ЦАР Індія Австрія Болівія СШАНоваЗелан-дія

Ангола Індонезія Бельгія БразиліяКот

Д’Івуар Японія Данія Чилі

Єгипет Корея Франція КолумбіяГана Малайзія Німеччина Коста-ріка

Кенія Таївань ГреціяДомінікан-ська Респуб-

лікаМаврита-

нія Тайланд Угорщина Еквадор

Морокко Турція Ісландія ЕльСальва-дор

Туніс Мянмар Ірландія ГватемалаНігерія Філіппіни Італія Гондурас

ПАР Сінгапур Великобри-тнанія Мексика

ШріЛанка Нідерланди Уругвай

Норвегія ВенесуелаПольща Нікарагуа

Португалія ПанамаРумунія ПарагвайРосія ПеруІспаніяШвеція

Швейцарія

1 Кармен М. Рейнхарт. База даних фінансових криз — Режим доступу :http://www.carmenreinhart.com/data/browse-by-topic/topics/7/

367

Розглянемо кількість банківських криз по роках за весь дослі-джений проміжок часу (рис. 5.19). Варто відзначити відносно не-значну кількість криз у період з 1800 року по 1933 рік і майжеповну їх відсутність у період з 1940 по 1976 роки. Відсутністьбанківських криз у цей період науковці, як правило, пов’язують зфункціонуванням Бретон-Вудської валютної системи та суворимрегулюванням діяльності банків в цей період. Починаючи з сере-дини 1970-х років, почався процес дерегуляції діяльності банків,що в поєднанні з інтернаціоналізацією банківської діяльності тазміною валютної системи призвело до зниження стійкості націо-нальних банківських систем1.

Рис. 5.19. Кількість банківських криз в період з 1800 року по 2010 рік

У період з 1800 по 1900 рік найбільш поширеним кризовимявищем були боргові кризи, зокрема кризи зовнішньої заборгова-ності (рис. 5.20).

До кінця Наполеонівських війн у 1815 році економіки всіх єв-ропейських держав забезпечували військові дії, що спричинилодисбаланси в економічному розвитку цих країн. Також вплив нагосподарську діяльність мали промислова революція та диплома-тичні відносини. Так, підприємства Великобританії в період з кін-ця 18 століття по 1815 рік масово впроваджували у виробництвопарові машини, що дозволило збільшити ефективність виробниц-тва у 2—10 разів, залежно від галузі. Ураховуючи те, що ринкиконтинентальної Європи в період Наполеонівських війн були не-

1 Evans T. Five explanations for the international financial crisis/ T. Evans// Working Pa-per, No. 08/2010, Institute for International Political Economy, Berlin 2010

368

доступні для британських товарів, Великобританія встановила тіс-ні зв’язки з Азією, Африкою, Північною та Південною Америка-ми. Це сприяло розвитку промислового виробництва та підвищу-вало оптимізм суб’єктів господарювання. У результаті, значначастина підприємств у 1815 році здійснювала спекуляції з метоюнакопичення товару і розміщення його на ринках континенталь-ної Європи. Враховуючи те, що промисловість країн континен-тальної Європи значною мірою була зруйнована війною, а товарисільського господарства було неможливо імпортувати до Вели-кобританії через законодавчі обмеження, попит на товари бри-танських виробників і на колоніальні товари виявився значнонижчим за їх пропозицію. Унаслідок падіння цін значна кількістьбританських підприємств була не здатна забезпечити вчасне об-слуговування кредитів, що призвело до економічної та банківсь-кої кризи1. Незважаючи на те, що економіка Великобританії булаоднією з найбільших і розвинених у світі, криза 1815 року прак-тично не мала наслідків для господарств і банківських системінших країн, що зумовлено, імовірно, відносно слабкими міжна-родними економічними зв’язками.

Рис. 5.20. Порівняння кількості банківських та зовнішніх боргових кризу період з 1800 року по 1900 рік

Після кризи 1815 року почався період стрімкого економічногозростання, який супроводжувався зростанням ступеня зв’язку

1 Вирт М. История торговых кризисов в Европе и Америке / М. Вирт. — К. :Издание редакции журнала «Знание». — С. 67.

369

між економіками та фінансовими системами різних країн. Так,нагромадження значних обсягів вільних коштів на рахунках бри-танських банків і неможливість отримання достатньо високогодоходу з них стали причиною початку спекулятивного фінансу-вання діяльності підприємств, у тому числі і іноземних (особли-во — підприємств країн Латинської Америки). Так, у Британії вперіод з 1821 по 1825 роки було розміщено державні облігаціїБразилії, Чилі, Колумбії, Данії, Франції, Греції, Мексики, Італії,США, Австрії, Перу, Португалії, Прусії, Росії, Іспанії та Гватема-ли на значні суми1. У результаті надмірних обсягів кредитуванняв період з 1826 по 1830 роки відбулися боргові кризи в Аргенти-ні, Бразилії, Чилі, Колумбії, Коста-Риці, Еквадорі, Ель-Сальва-дорі, Греції, Гватемалі, Гондурасі, Мексиці, Нікарагуа, Перу,Португалії, Іспанії та Венесуелі2. Отже, уже в першій половині19-го століття глобалізація фінансових ринків здійснювала нега-тивний вплив на стійкість економічних і фінансових систем.

Для підтвердження такого висновку проведено кластернийаналіз даних про зовнішні боргові кризи, оскільки саме ці кризибули найбільш поширенням шоком у період з 1800 по 1900 рік.Для розрахунків узято тільки країни, в яких за період зафіксованоне менше однієї боргової кризи. У результаті розрахунків отри-мано три кластери (табл. 5.18).

Таблиця 5.18СКЛАД КЛАСТЕРІВ ТА ВІДСТАНЬ ДО ЦЕНТРІВ КЛАСТЕРІВ

№ Країна Дистан-ція

Кла-стер № Країна Дистан-

ціяКлас-тер

1 Болівія 0,208 1 16 Туніс 0,202 2

2 Чилі 0,377 1 17 Уругвай 0,217 2

3 Коста-Рика 0,323 1 18 Аргентина 0,356 3

4 Домінікансь-ка Республіка 0,309 1 19 Колумбія 0,378 3

5 Єгипет 0,194 1 20 Еквадор 0,439 3

6 Парагвай 0,231 1 21 Ель Сальвадор 0,324 3

7 Турція 0,183 1 22 Греція 0,337 3

1 Вирт М. История торговых кризисов в Европе и Америке / М. Вирт. — К. :

Издание редакции журнала «Знание». — С. 78.2 Кармен М. Рейнхарт. База даних фінансових криз. — Режим доступу :http://www.carmenreinhart.com/data/browse-by-topic/topics/7/

370


№ Країна Дистан-ція

Кла-стер № Країна Дистан-

ціяКлас-тер

8 Австрія 0,338 2 23 Гватемала 0,334 3

9 Бразилія 0,294 2 24 Гондурас 0,365 3

10 Франція 0,123 2 25 Мексика 0,372 3

11 Німеччина 0,182 2 26 Нікарагуа 0,337 3

12 Нідерланди 0,284 2 27 Перу 0,389 3

13 Португалія 0,421 2 28 Іспанія 0,369 3

14 Росія 0,171 2 29 Венесуела 0,393 3

15 Швеція 0,123 2

Для країн першого кластера відзначено тільки один період не-стабільності, з 1869 по 1889 рік. Країни другого кластера харак-теризуються відносною стабільністю і відносно низькою ймовір-ністю виникнення боргових криз протягом усього періоду.

Для країн третього кластера характерна висока ймовірністьборгової кризи, починаючи з 1825 до 1900 року (рис. 5.21).

Рис. 5.21. Частки країн, в яких зафіксовано боргову кризу,за кластерами

На користь твердження про негативний вплив на стійкістьекономічних і фінансових систем глобалізації фінансових і товар-

371

них ринків у XIX столітті свідчить і географічний розподіл країн,які належать до кластерів. Так, до третього та першого кластерівналежать переважно країни Латинської Америки, які тісно пов’я-зані між собою як прямими економічними відносинами, так і че-рез зв’язки з Великобританією та іншими країнами Європи, еко-номічні суб’єкти яких здійснювали фінансування інвестиційнихпроектів у Латинській Америці.

Для аналізу географічного розподілу кризових явищ підсумо-вано за категоріями кризові роки у кожній групі країн, загальнусуму поділено на кількість країн у групі (табл. 5.19).

Таблиця 5.19СЕРЕДНЯ КІЛЬКІСТЬ КРИЗОВИХ РОКІВ НА ОДНУ КРАЇНУ В ПЕРІОД

з 1800 по 1900 роки

Регіон Валютнакриза

Високаінфляція

Кризафондо-вогоринку

Борговакриза

(внутр.борг)

Борговакриза(зовн.борг)

Банків-ськакриза

Африка 0,00 0,08 0,00 0,00 0,75 0,83

Азія 1,77 6,38 0,15 0,00 0,46 0,85

Європа 2,48 5,76 1,19 0,67 8,05 4,00

ЛатинськаАмерика 1,44 1,89 0,00 0,22 31,89 1,00

ПівнічнаАмерика 4,50 1,50 5,00 9,50 0,00 7,50

Океанія 0,00 0,03 0,00 0,00 0,00 0,04

Так, для відносно слабо розвинених країн Африки кризовіявища були не характерні. Для країн Азії в основному були ха-рактерні валютні та інфляційні кризи, що, імовірно, пов’язано здіяльністю торговельних компаній європейських держав. Длякраїн Латинської Америки, як уже зазначалося, характерні борго-ві кризи, що пояснюється значними обсягами фінансування, на-правленими в них країнами Європи. Для країн Європи характернібули всі види криз, особливо — боргові, банківські та періодивисокої інфляції. Майже всі кризи, які зафіксовані в ПівнічнійАмериці, відбулися в США. Для регіону характерні валютні кри-зи, банківські, внутрішні боргові та кризи на фондовому ринку.Аналіз дозволяє зробити висновок, що рівень розвитку економікита фінансової системи країни, а також ступінь її пов’язаності зекономіками та фінансовими системами інших країн уже в 19-му

372

столітті визначав кількість і різноманіття криз. Що вищий рівеньрозвитку економіки країни, тим менш вираженими є їх окремівиди. Загалом, країни можуть бути умовно розподілені на країни-донори та країни-реципієнти. Якщо у країні з високим рівнемрозвитку економіки виникав надлишок ліквідних коштів, вонинаправлялись в економіку країн-реципієнтів, підвищуючи небез-пеку виникнення в них боргової кризи. Боргова криза в країнах-реципієнтах підвищувала небезпеку банківської кризи в країнах-донорах. Також Річард Тіллі відзначає наявність зв’язку між фа-зою економічного циклу та небезпекою виникнення банківськоїкризи1.

Незважаючи на описані кризові явища, у період з 1800 по1900 роки спостерігалося менше фінансових потрясінь, ніж вінші періоди. Так, у цьому періоді в середньому за рік відбува-лися банківські кризи в одній-двох країнах, а в періоді з 1901 по1945 рік — у трьох (табл. 5.20).

Упродовж указаного періоду відбулася ціла низка криз, обумов-лених як недосконалістю банківського законодавства, так і еконо-мічними дисбалансами (кризи 1907, 1914, 1929—1933 років).

Таблиця 5.20КІЛЬКІСТЬ КРАЇН,

В ЯКИХ ЗАФІКСОВАНО ФІНАНСОВІ ШОКИ (СЕРЕДНЬОРІЧНІ ЗНАЧЕННЯ)

Боргова кризаЧасовийпроміжок

Валютнакриза

Гіпер-інфля-ція

Кризана фон-довомуринку

Внут-рішнійборг

Зов-нішнійборг

Банків-ськакриза

Разом

1800—1900 1,10 2,48 0,37 0,37 7,58 1,47 13,37

1901—1945 6,04 4,80 6,93 1,51 10,60 2,98 32,87

1946—1975 9,34 7,79 12,48 0,90 6,59 0,21 37,31

1975—2010 14,26 11,94 12,83 2,86 12,06 12,34 66,29

Також у період з 1901 по 1945 рік більш поширеними, порів-няно з попереднім періодом, стали кризи на фондовому ринку тавалютні кризи. Банківські кризи хоча й відбувалися частіше, ніжу попередньому періоді, проте були менш поширеними. Вартонаголосити й на тому, що в період з 1901 по 1945 рік набули біль-

1 Tilly R. Banking Crises in Three Countries, 1800-1933: An Historical and ComparativePerspective / R. Tilly // Bulletin of the GHI. — 2010. — Is.6-p.79.

373

шого розповсюдження сценарії, за яких одночасно відбуваєтьсякілька фінансових кризових явищ (табл. 5.21). Це, імовірно, по-яснюється розвитком міжнародних економічних та фінансовихзв’язків, що призвело до ускладнення структури світової фінан-сової системи і національних фінансових систем1.

Таблиця 5.21ВИДИ КРИЗОВИХ ЯВИЩ ТА ЇХ ПОЄДНАННЯ

ЗА ЧАСОВИМИ ПРОМІЖКАМИ

Пе-ріод 1800—1900 1901—1945 1946—1975 1976—2010

№ Криза Частка,% Криза Частка,

% Криза Частка,% Криза Частка,

%

1 Ex 31,04 Ex 27,79 SM 32,69 SM 17

2 In 8,92 SM 15,56 Ex 12,56 Bc 12

3 Bc 5,49 Cur 9,59 Cur 12,56 Ex 12

4 Cur 3,21 In 9,20 In 9,74 Cur 7

5 SM 1,16 Bc 5,38 CurIn 7,18 CurIn 6

6 InEx 1,12 CurEx 3,42 CurSM 4,74 SMBc 5

7 Dom 0,67 SMBc 3,03 InSM 3,72 CurInEx 5

8 DomEx 0,62 DomEx 2,94 CurInSM 2,44 In 4

9 InSM 2,35 CurEx 2,31 CurSM 3

10 InEx 2,25 CurInEx 2,31 ExBc 3

11 CurSM 2,15 DomEx 1,92 CurInBc 3

12 SMEx 1,86 CurInSMEx 1,41 InEx 3

13 CurIn 1,66 SMEx 1,28 Dom 2

14 CurInEx 1,37 InEx 1,03 CurEx 2

15 CurInSM 1,37 CurSMBc 2

16 CurDomEx 1,08 CurInSM 2

1 Financial Crises, 1880—1913 The Role of Foreign Currency Debt/M. D. Bordo,

C. M. Meissner // NBER Working Papers, 2007. — P. 139.

374

Закінчення табл. 5.21Пе-ріод 1800—1900 1901—1945 1946—1975 1976—2010

№ Криза Частка,% Криза Частка,

% Криза Частка,% Криза Частка,

%

17 ExBc 0,98 CurInSMBc 1

18 CurBc 0,98 CurBc 1

19 CurIn-DomEx 1

20 CurInExBc 1

21 CurInDomExBc 1

22 InBc 1

23 DomEx 1

24 InExBc 1

Легенда: Bc — банківська криза, SM — криза на фондовому ринку, Ex — Боргова кри-за (зовн.), Dom — Боргова криза (внутр.), : In — висока інфляція, Cur — Валютна криза

Причому для країн з розвиненою економікою (таких як США,Великобританія, Італія, Франція, Швеція, Германія) найбільш ха-рактерними стали кризи фондового ринку, а для країн, які з нимитісно пов’язані (країни Латинської Америки), — боргові кри-зи. Фінансові системи найбільш тісно пов’язаних із США країнстраждали як від боргових криз, так і від обвалів фондового рин-ку. Для країн, які брали активну участь у Першій та Другій світо-вих війнах (Росія, Австрія, Німеччина), також була характернависока небезпека виникнення боргових криз.

Аналіз особливостей фінансових систем країн, які знаходятьсяв різних географічних регіонах, дозволяє стверджувати, що, як і впопередньому періоді частота та кількість видів кризових явищпрямо залежать від рівня розвитку економіки країни. У цьому пе-ріоді значно поширилися кризи внутрішньої заборгованості такризи на фондовому ринку. Найбільш вразливою економікою вцьому періоді була економіка США і саме міграція ризику ізСША до інших країн частково зумовили зростання кількості об-валів фондового ринку в латиноамериканських країнах та Європі.Також дві світові війни та Велика депресія зумовили зростаннякількості криз внутрішньої заборгованості в Європі та Америці(табл. 5.22).

375

Таблиця 5.22СЕРЕДНЯ КІЛЬКІСТЬ КРИЗОВИХ РОКІВ НА ОДНУ КРАЇНУ В ПЕРІОД

з 1901 по 1945 роки

Країна Валютнакриза

Високаінфляція

Кризафондо-вогоринку

Борговакриза

(внутр.борг)

Борговакриза(зовн.борг)

Банківськакриза

Африка 1,3333 2,5833 0,7500 0,0000 0,1667 0,0833Азія 2,6923 3,6923 1,5385 0,1538 3,6154 2,4615Європа 5,7619 4,5238 8,5238 1,6667 5,7619 3,1905ЛатинськаАмерика 4,3889 2,1667 3,3333 1,5556 16,6667 1,0556

ПівнічнаАмерика 8,5000 0,5000 15,0000 1,0000 0,0000 5,5000

Океанія 2,0000 0,0000 6,5000 0,5000 0,0000 1,0000

Після закінчення Другої світової війни, переходу до нової ва-лютної системи, створення таких організацій, як МВФ і Світовийбанк, відбулися значні зміни і в характері фінансових криз. Най-більш поширеним кризовим явищем стали кризи на фондовихринках, валютні кризи та періоди високої інфляції, у той час, якзафіксовано незначну кількість банківських криз. Так, за період ізсередини 1940-х років по кінець 1970-х було зафіксовано незнач-ну кількість банкрутств банків у США (рис. 5.23).

Рис. 5.23. Річна кількість банкрутств банків у періодз 1934 по 2013 рік1

1 Історична статистика банківського сектору США, Федеральна корпорація стра-

хування депозитів. — Режим доступу :http://www2.fdic.gov/hsob

376

Динаміка кількості банкрутств банків США відповідає гіпоте-зі про короткозорість бачення катастроф (distress myopia). Кож-ному сплеску банкрутств передує тривалий період стабільногорозвитку. Найпоширенішими комбінаціями кризових явищ сталикомбінації періодів інфляції, зниження курсів національних ва-лют і обвалу на фондовому ринку.

Стабільність розвитку банківських систем у період з 1945 допочатку 1980-х років пояснюється, імовірно, жорстким регулю-ванням банківської діяльності та обмеженнями, які було прийня-то після кризи 1930—1933 років1. Сплеск банківських криз на-прикінці 1970-х пов’язується з лібералізацією фінансових ринківі посиленням конкуренції між банками. Імовірно, кількість бан-ківських криз знизилась і під впливом бурхливого економічногорозвитку, який відбувався після закінчення Другої світової війнипід впливом кейнсіанської економічної політики урядів багатьохкраїн. Також цей період характеризується створенням централь-них банків у країнах, які здобули незалежність від Великобрита-нії та Франції2. Стійкість національних фінансових систем імовір-но підвищилася й за рахунок зниження ступеня взаємозв’язкуміж економіками країн, що відбулося внаслідок розподілу країнна блоки під час Другої світової війни та введення урядами біль-шості країн протекціоністських законів3.

Про це свідчить і аналіз кореляцій між часовими рядами длярізних країн (рис. 5.24). На діаграмі позначено відсоток коефіцієн-тів кореляції, абсолютне значення яких перевищує 0,5 у загальнійїх кількості. Чим вище значення цього показника, тим вищийступінь взаємозв’язку між країнами, тим більшою мірою переда-ється ризик від однієї країни до іншої.

У процесі статистичного аналізу розраховано коефіцієнти ко-реляції для криз зовнішньої заборгованості, обвалів на ринкуцінних паперів і банківських криз. Для всіх розрахованих по-казників характерна тенденція до зниження в періоді з 1946 по1975 роки після зростання в перші десятиліття ХХ століття.

1 Beck T. Bank competition and financial stability : friends or foes ?/T. Beck//Policy Re-search Working Paper Series, World Bank, 2010.

2 127.Krampf A. Translation of Central Banking to Developing Countries in the Post-World War II Period: The Case of the Bank of Israel // The Globalization of Knowledge inHistory/J.Renn (ed.). — 2012. — P. — 465.

3 128.Holowitz S. Restarting Globalization After World War II: Structure, Coalitions,and the Cold War/ S. Holowitz// Comparative Political Studies. — 2004. — vol. 37 no. 2, —P. 128.

377

Рис. 5.24. Ступінь взаємозв’язкуміж економічними системами досліджених країн

Найбільшу кількість кризових явищ зафіксовано в період з1976 по 2010 роки. У цей час поширення набули всі види фінан-сових потрясінь, крім внутрішніх боргових криз (табл. 5.20). Та-кож зафіксовано найбільшу кількість їх комбінацій (табл. 5.21).Це, ймовірно, пояснюється суттєвим ускладненням світового фі-нансового ринку, підвищенням рівня інтеграції національних фі-нансових систем у світовому фінансовому просторі. Прискорен-ню цих процесів сприяв і бурхливий розвиток інформаційнихтехнологій. Так, частка обладнання, пов’язаного з інформаційни-ми технологіями, та програмного забезпечення у валовому на-громадженні основного капіталу 14-ти європейських країн (Авс-трія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція,Ірландія, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція, Вели-кобританія) зросла в період з 1990-го по 2000 рік у 3,3 разу, а вСША — у 2,8 разу1. Для досліджуваного періоду характерне та-кож зростання тривалості кризових явищ (рис. 5.25). Це, ймо-вірно, пояснюється комплексним характером значної частиникриз і взаємним негативним впливом економічних систем різнихкраїн.

1 Гронінгемський центр зростання та розвитку. — Режим доступу :http://www.rug.nl/research/ggdc/

378

Рис. 5.25. Розподіл банківських криз за тривалістю

З метою визначення країн, вразливих до певних видів кризо-вих явищ, проведено кластерний аналіз. Після розрахунків виок-ремлено п’ять кластерів країн зі схожими характеристиками з по-гляду вразливості до кризових явищ (табл. 5.23). За результатамианалізу виявлено, що країни першого кластера найбільш вразливідо кризи зовнішньої заборгованості та характеризуються помір-ним ступенем ризику всіх інших кризових явищ, крім паніки нафондовому ринку. Це, імовірно, пояснюється недостатнім рівнемрозвитку фондового ринку в зазначених країнах. Країни другогокластера найбільш стійкі до всіх кризових явищ. Імовірно, части-на з них — через недостатній рівень розвитку фінансової системиі її слабку інтеграцію зі світовим фінансовим ринком (Алжир,Шрі-Ланка), а інша частина — через високий професіоналізм ізначний досвід органів нагляду, розвинену ринкову інфраструк-туру та досконале законодавче середовище (Канада, Австралія,Великобританія). Також у кластері присутні країни, стабільністьрозвитку фінансових систем яких обумовлена швидким розвит-ком всієї економіки в досліджуваному періоді (Ірландія).

Країни третього кластера найбільш вразливі для обвалів фон-дового ринку і характеризуються середнім ступенем вразливостідо банківських криз. У той же час, для них не характерні валютні,боргові кризи та періоди високої інфляції. Основну частину країнкластера становлять країни Західної Європи. Також до нього на-лежить значна кількість країн Південно-Східної Азії.

379

Таблиця 5.23КРАЇНИ, ЯКІ ВХОДЯТЬ ДО КЛАСТЕРІВ ТА ВІДСТАНІ

ДО ЦЕНТРУ КЛАСТЕРІВ

КраїнаВідстань

№ кл. Країна

Відстань

№ кл. Країна

Відстань

№ кл.

Болівія 3,84 1 Австрія 2,07 3 Ангола 6,34 4ЦАР 5,69 1 Бельгія 1,88 3 Аргентина 6,44 4КотД’Івуар 3,45 1 Китай 1,50 3 Бразилія 4,09 4

Гондурас 3,06 1 Данія 1,46 3 Чилі 4,52 4Нікарагуа 5,13 1 Фінліндія 1,99 3 Колумбія 5,53 4Росія 4,80 1 Франція 1,92 3 Еквадор 4,29 4Алжир 1,98 2 Німеччина 0,73 3 Гана 5,09 4Австралія 2,13 2 Греція 4,45 3 Ісландія 5,43 4Канада 2,21 2 Індія 1,58 3 Мексика 2,46 4Коста-Рика 3,02 2 Індонезія 3,16 3 Нігерія 4,75 4

Єгипет 2,82 2 Італія 0,73 3 Парагвай 4,36 4Гватемала 1,26 2 Японія 1,70 3 Перу 3,46 4Угорщина 3,04 2 Кенія 4,57 3 Польща 2,99 4Ірландія 1,98 2 Корея 1,75 3 Румунія 3,57 4Маврита-нія 2,52 2 Малайзія 1,73 3 Турція 6,12 4

Марокко 3,18 2 НоваЗеландія 2,31 3 Уругвай 3,90 4

Мянмар 7,01 2 Норвегія 0,66 3 Венесуела 4,94 4

Нідерланди 2,30 2 Філіппіни 5,46 3Домінікан-ська Рес-публіка

3,75 5

Панама 5,00 2 Португалія 2,45 3 ЕльСаль-вадор 3,75 5

ЮАР 2,80 2 Сінгапур 2,59 3Шрі-Ланка 1,09 2 Іспанія 2,14 3

Тайвань 2,34 2 Швеція 1,76 3Туніс 1,73 2 Швейцарія 2,63 3Велико-британія 2,40 2 Таїланд 2,94 3

США 2,29 3

380

Для країн четвертого кластера найбільш характерні валютнікризи та періоди високої інфляції. Також вони вразливі до обва-лів на фондовому ринку, криз зовнішньої заборгованості та бан-ківських криз. Країни цього кластера найменш стійкі до кризовихявищ. Основну частку країн кластера становлять країни Латинсь-кої Америки.

До п’ятого кластера входять тільки дві країни: Домінікансь-ка Республіка і Ель Сальвадор. Для цих країн були найбільш ха-рактерні кризи внутрішнього боргу. Також вони вразливі до криззовнішньої заборгованості та інфляції (рис. 5.26).

Рис. 5.26. Середня кількість кризових років за кластерамита видами фінансових потрясінь

Проведене дослідження дозволило зробити висновок, що гло-балізація фінансових ринків і тісні міжнародні економічні зв’яз-ки негативно впливали на стабільність фінансових систем як уXIX, так і в XX столітті. Низька дохsдність фінансових вкладеньу межах економічних систем країн з розвиненою економікоюзмушують суб’єктів господарювання шукати можливості розмі-щення надлишку ліквідних коштів на ринках інших країн. Неза-лежно від форми інвестування суб’єкти ринку схильні вклада-ти кошти в країни, економіки яких характеризуються швидкимзростанням і значним потенціалом росту. Причому міжнародні ін-

381

вестиції протягом певного періоду сприяють зростанню економі-ки країни, після чого надмірні обсяги інвестицій створюють не-безпеку реалізації кризи зовнішнього боргу, яка, у свою чергу,підвищує небезпеку банківської кризи та обвалів на фондовихринках країн-інвесторів. Цей процес схожий на описаний Х. Мінс-кі процес зміни форм фінансування діяльності суб’єктів господа-рювання протягом ділового циклу. Таким чином, країни з розви-неною економікою, для яких характерні значні обсяги дешевихфінансових ресурсів і невисока потенційна дохідність розміщен-ня коштів у межах національних економічних систем, є одним зосновних джерел дисбалансів у глобальній фінансовій системі.

Прийняття в 1988-му році угоди «Базель І» і подальша еволю-ція стандартів регулювання діяльності банків не забезпечили ста-більності в діяльності банківських систем. В останню чверть ХХстоліття та перше десятиліття ХХІ століття банківські кризи від-бувалися частіше, ніж у будь-якому іншому проміжку часу про-тягом дослідженого періоду. Це доводить, що прийняті стандар-ти регулювання недостатньо ефективні за умов глобалізації фі-нансових ринків і швидкого розвитку економіки та фінансовихринків.

З метою уникнення глобальних фінансових потрясінь необ-хідно не тільки здійснювати мікро- та макропруденційний нагляду межах окремих держав чи їх об’єднань, але й аналіз глобальнихдисбалансів, адже впродовж останніх 210 років велика кількістьфінансових криз спричинена саме такими дисбалансами. Значнуїх частку можна було передбачити та уникнути шляхом визна-чення країн чи регіонів, які залучають занадто великі обсяги іно-земних інвестицій чи, навпаки, інвестують надмірні обсяги кош-тів у економіки інших країн.

5.4. АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВМІЖ ДОМІНАНТНИМИ ФАКТОРАМИ ВПЛИВУНА НАДІЙНІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Необхідною умовою створення системи оцінювання надійнос-ті банківської системи є вивчення зв’язків між факторами, які наних впливають. Для цього пртрібно дослідити фактори, що впли-вають на якість і структуру активів банків, їх ліквідність, струк-туру фінансування активних операцій банків, рентабельність їхдіяльності. Розгортання банківської кризи, як правило, відбува-ється на фоні погіршення якості активів банків. Це зумовлює не-

382

обхідність дослідження чинників, які на неї впливають. Урахо-вуючи специфіку банківської системи України, найбільше зна-чення для підтримання нормального функціонування банків маєякість кредитного портфеля. Відповідно до гіпотези фінансовоїкрихкості, якість кредитного портфеля банків змінюється цикліч-но, залежно від того, який тип фінансування операцій застосову-ють економічні суб’єкти. Процес переходу від забезпеченого фі-нансування до Понци фінансування передбачає випередженнятемпами зростання обсягів кредитування економіки темпів зрос-тання виробництва1. Отже, важливе значення для дослідженняциклічності розвитку економіки та банківської системи має по-казник співвідношення обсягів кредитів нефінансовим корпора-ціям та ВВП. Ураховуючи роль зниження якості споживчих кре-дитів у погіршенні стану банків України в період фінансової кри-зи 2008 року, цей показник доцільно розширити, включивши донього і кредити фізичним особам. На показник відношення обся-гу банківських кредитів, наданих нефінансовим корпораціям доВВП, імовірно, впливають такі фактори, як темпи економічногозростання країни, стан банківської системи, обсяги кредитуванняекономіки в попередньому періоді, структура фінансування акти-вних операцій.

З метою визначення чинників, які впливають на співвідно-шення кредитного портфеля банків до ВВП, побудовано регре-сійну модель, з використанням часових рядів за період з 2 кв.2006 року по 2 кв. 2013. Зауважимо, що така модель не може роз-глядатись як цілком адекватна через вплив економічної та фінан-сової кризи 2008 року, коли зв’язки між показниками були част-ково порушені, але вона є статистично значущою і пояснює до63 % варіації показника. Для побудови моделі показники булиоброблені з метою вилучення сезонності та викидів (значень, якілежать далі, ніж за три стандартні відхилення від середнього).Модель має вигляд:

об

нер.

ЗМБ

2794,01ВВПКП6725,0

ВВПКП ∗+−∗= tt . (5.2)

Прогнозовані та спостережувані значення показника наведенона графіку (рис. 5.27), з якого видно, що після кризи похибка

1 Minsky H. P. The Financial Instability Hypothesis / H. P. Minsky // The Jerome LevyEconomics Institute of Bard College, Working Paper №74. — P. 8.

383

прогнозування вища, ніж до неї. Інші розглянуті та переліченівище фактори не мають впливу на досліджуваний показник.

3кв2

006

4кв2

006

1кв2

007

2кв2

007

3кв2

007

4кв2

007

1кв2

008

2кв2

008

3кв2

008

4кв2

008

1кв2

009

2кв2

009

3кв2

009

4кв2

009

1кв2

010

2кв2

010

3кв2

010

4кв2

010

1кв2

011

2кв2

011

3кв2

011

4кв2

011

1кв2

012

2кв2

012

3кв2

012

4кв2

012-10%

-8%

-6%

-4%

-2%

0%

2%

4%

6%

8%

10%

12%

14%

16%

18%

20%

Темп приросту

(%)

Модель D_КП/ВВП ad

Рис. 5.27. Прогнозовані та спостережувані значення КП/ВВП

Модель дає підстави для висновку, що зміна дослідженого по-казника значною мірою обумовлена його значеннями у поперед-ніх періодах і структурою фінансування активів банку. Це цілкомвідповідає гіпотезі Х. Мінскі, адже свідчить про те, що частинукредитів підприємства використовують з метою рефінансування.

Ураховуючи те, що процес розширення кредитування еконо-міки значною мірою є таким, який підтримує сам себе, необхідновизначити його вплив на якість кредитного портфеля банків.Аналіз динаміки відношення кредитного портфеля до ВВП і від-ношення резервів під кредитний ризик до сукупного обсягу кре-дитного портфеля банків дозволяє стверджувати, що між показ-никами спостерігається зворотний зв’язок (рис. 5.28). До 3 квар-талу 2008 року значення відношення КП банків до ВВП зростало,у той час як значення відношення резервів до КП знижувалося.Починаючи з 2 кварталу 2009 по 4 квартал 2011 тенденція набулазворотного характеру. У період з 4 кварталу 2008 року по 1 квар-

384

тал 2009 зв’язок порушився через вплив різких потрясінь, що їхзазнала банківська система, а 2012 року — через докладання бан-ками зусиль для формування достатнього обсягу резервів згідно зновими вимогами НБУ.

Рис. 5.28. Динаміка показників КП/ВВП та Рез/КПв період з 1 кварталу 2006 року по 4 квартал 2012

Для визначення ступеня зв’язку між досліджуваними показ-никами розрахуємо коефіцієнти еластичності відношення резер-вів до кредитного портфеля по відношенню кредитного портфе-ля до ВВП. Розраховані коефіцієнти еластичності свідчать, що вперіод з 2-го кварталу 2009 року по 4 квартал 2011 зворотнийзв’язок між показниками є сильнішим, ніж у період з 1 кварталу2006 року по 3 квартал 2008, адже значення коефіцієнтів елас-тичності склали 0,0505 і –0,0102 відповідно.

На підставі отриманих даних зроблено висновок, що до почат-ку кризи, на стадії зростання, резерви були недосформовані. Цевідзначено і науковцями інших країн. Результатом цього спосте-реження стало включення до Базеля ІІІ контрциклічних буферів,створених з метою запобігання банкрутства банків в умовах над-мірного зростання обсягів кредитування1. Розгляд динаміки спів-відношення резервів на покриття кредитного ризику до кредит-

1 Solow R. M. Technical Change and the Aggregate Production Function/ R. M. Solow //The Review of Economics and Statistics. — 1957. — Vol. 39. — № 3. — P. 58.

385

ного портфеля дозволяє підтвердити висновок, що на фазі еконо-мічного зростання банки схильні недооцінювати ризики своєї ді-яльності (табл. 5.29). Напередодні кризи, у 3 кварталі 2008 року,навіть з урахуванням впливу інфляції, обсяг кредитного портфелястановив 398 % від його обсягу на кінець 2004 року, а обсяг ре-зервів — лише 221 %.

Таблиця 5.29ДИНАМІКА ПОКАЗНИКІВ КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ

(% ВІД ЗНАЧЕНЬ НА КІНЕЦЬ 2004 РОКУ)*

Період Кредитний портфель (КП)Резерви на покриття мож-ливих втрат за кредитними

операціями (Р)Р/КП

4 кв 2004 100,00 100,00 100,003 кв 2008 398,40 221,85 55,694 кв 2008 498,40 395,51 79,364 кв 2009 426,52 582,85 136,654 кв 2011 401,77 625,07 155,58

*з урахуванням інфляції

У той час, як такі високі темпи розширення кредитної діяль-ності обов’язково мають супроводжуватися зростанням ризико-вості наданих позик, співвідношення резервів і кредитного порт-феля в 3 кварталі 2008 року знизилося майже вдвічі, порівняно з4 кварталом 2004 року. У результаті, у 4 кварталі 2008 року бан-ки були змушені доформовувати резерви, що погіршило їх фінан-совий стан. На кінець 2008 року обсяг резервів склав майже400 % від їх обсягу на початок 2005 року.

З метою визначення переліку факторів, які впливають наякість кредитного портфеля, розраховано коефіцієнти кореляціїміж співвідношенням обсягу резервів до обсягу виданих позик ізмінними, які характеризують стан банківської системи та еко-номіки загалом. Ураховуючи зміни у порядку розрахунку обсягівнедіючих кредитів, єдиним доступним для статистичного аналізупоказником якості кредитного портфеля є відношення резервів дозагального обсягу кредитів. Проведені раніше розрахунки демон-струють недостатню ефективність цього показника для повно-цінної оцінки ризику кредитного портфеля. Разом з тим, оцінкаобсягу потенційних втрат за кредитами є складним процесом, щопотребує наявності інформації про позичальників і побудови

386

складних економетричних моделей. З огляду на зазначене, а та-кож на те, що динаміка співвідношення резервів і кредитногопортфеля достатньо точно характеризує зміну якості кредитів,цей показник доцільно застосувати для аналізу факторів, яківпливають на якість кредитного портфеля. Розраховані коефі-цієнти кореляції доводять, що на співвідношення резервів і кре-дитного портфеля в різні часові проміжки впливають різні змінні(табл. 5.30).

До початку фінансової кризи спостерігається тісний оберне-ний зв’язок між обсягом валового зовнішнього боргу та співвід-ношенням резервів до кредитного портфеля, що може свідчитипро використання суб’єктами економіки залучених на зовнішніхринках коштів не тільки для розширення економічної діяльності,але й для забезпечення своєчасності розрахунків за отриманимивід українських банків кредитами. Ця тенденція негативно харак-теризує стан економіки України в докризовий період і є свідчен-ням вразливості банківської системи.

Таблиця 5.30КОЕФІЦІЄНТИ КОРЕЛЯЦІЇ МІЖ СПІВВІДНОШЕННЯМ ОБСЯГУ

СФОРМОВАНИХ БАНКАМИ УКРАЇНИ РЕЗЕРВІВЗА КРЕДИТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ ДО ОБСЯГУ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ

ТА МАКРОЕКОНОМІЧНИМИ ПОКАЗНИКАМИ

2 кв 2006 — 3 кв 2008 1 кв 2010 — 4 кв 2012

Показник Коеф.кореляції Показник Коеф.

кореляції

Валовий зовнішній борг,на кінець періоду –0,798 L_Коэф.обор. Деп –0,703

L_Кпфо/ВВП Adj –0,714 Коэф.обор. Деп –0,649

L_Д.нас./В.нас. Adj –0,539 Кінвал/КП 0,508

Плат.б. деф. (% ВВП) 0,507 L_ROA 0,527

L_NPL/КП 0,511 Плат.б. деф. (% ВВП) 0,562

L_Абанків у стад.лікв/Абанків всього 0,619

L_ Плат.б. деф. (% ВВП) 0,650

Символ L_ перед назвою показника означає, що його значення взято із лагом в одинквартал.

Також тісний обернений зв’язок із досліджуваним показни-ком якості кредитного портфеля має співвідношення кредитів

387

фізичним особам до ВВП із лагом в один квартал. Це свідчитьпро те, що в період економічного зростання фізичні особи здат-ні обслуговувати свою заборгованість перед банками, що зни-жує співвідношення резервів до кредитного портфеля і стиму-лює банки до подальшого розширення кредитування фізичнихосіб. Це, імовірно, свідчить про те, що в період активного роз-ширення споживчого кредитування якість кредитного портфе-ля тимчасово підвищується внаслідок того, що позичальникисхильні повністю обслуговувати свій борг протягом певного пе-ріоду часу, після чого потенційний ризик неповернення позикиреалізується.

Найбільш тісний прямий зв’язок із співвідношенням резер-вів і кредитного портфеля банків має дефіцит платіжного балан-су (у відсотках до ВВП) із лагом в один квартал. Імовірно,вплив дефіциту платіжного балансу на якість кредитного порт-феля є подвійним: з одного боку через курс гривні до іноземнихвалют, з другого — через стан експортоорієнтованих галузейекономіки.

Також спостерігається тісний зв’язок між станом банківсь-кої системи в попередньому періоді, що характеризується част-кою активів банків, які перебувають у стадії ліквідації у загаль-ному обсязі активів банківської системи, та співвідношеннямрезервів до загального обсягу кредитного портфеля, що, імовір-но, пояснюється зниженням схильності банків до прийняття ри-зику на фоні погіршення кон’юнктури ринку банківських по-слуг. У результаті, банки доформовують резерви за кредитнимиопераціями.

Після фінансової кризи виявлено значно меншу кількість фак-торів впливу (див. табл. 5.30). Як і до кризи, значний вплив настан кредитного портфеля має стан платіжного балансу. Крімтого, значення відношення резервів до кредитного портфеля ха-рактеризуються оберненим зв’язком із показником оборотностідепозитних вкладень, що, ймовірно, пояснюється позитивнимвпливом на якість кредитного портфеля пожвавлення економі-ки, у результаті чого економічні суб’єкти інвестують наявні кош-ти у виробництво товарів і надання послуг, замість розміщенняїх на депозитних рахунках. Зниження якості кредитного порт-феля впливає на стан банківської системи двома способами: че-рез зміну обсягу власного капіталу та через зниження обсягіввхідного грошового потоку. Відповідно, банк стає банкрутом удвох випадках: коли вичерпується його капітал і коли у нього невистачає ліквідних коштів для нормального функціонування і

388

розрахунків за зобов’язаннями. Саме це стало причиною вклю-чення до Базеля ІІІ інструкцій щодо регулювання ліквідностібанків1. Отже, необхідно дослідити не тільки ті фактори, щовпливають на якість активів банків, але й ті, котрі впливають наїх ліквідність.

З метою визначення загальних тенденцій зміни ліквідностібанків визначено відносне значення показників ліквідності банківУкраїни порівняно з 1 кв. 2006 року та темпи зростання показни-ків ліквідності за періоди з 1 кв. 2006 по 4 кв. 2007, з 4 кв. 2007по 4 кв. 2009 та з 4 кв. 2009 по 4 кв. 2011. Для отримання більшточних результатів значення абсолютних показників ліквідностіскориговано на темп інфляції (табл. 5.31). Аналіз показав, щопротягом періоду зростання відносні показники знижувалися. Це,імовірно, компенсувалося активізацією діяльності банків на між-банківському ринку кредитних ресурсів, що підтверджуєтьсязростанням значень показників, пов’язаних з міжбанківським рин-ком.

Таблиця 5.31ТЕМПИ ПРИРОСТУ ПОКАЗНИКІВ ЛІКВІДНОСТІ БАНКІВ УКРАЇНИ, (%)

Період

Л.А

.(до

31 дня

)/Активи

Л.А

.(до

1 року

)/Активи

Л.А

.(до3

1 дня)

/Зоб.к-строк

Л.А

.(до

1 року

)/Зоб.к-строк

МБК

надані

/Кредити

від

НБУ

МБК

н/Активи

МБК

н / Л

.А.

(до3

1 дня)

МБК

ні / Л

.А.

(до

1 року

)

4 кв. 2007 (до1 кв. 2006) –32,7 –10,0 –21,9 4,4 85,4 33,1 98,1 48,0

4кв2009 (до1 кв. 2006) –33,6 –27,2 –14,3 –6,1 –97,6 –45,0 –17,2 –24,4

4 кв2011 (до1 кв. 2006) 8,0 120,3 21,5 147,7 –96,0 –34,9 –39,7 –70,4

2009/2007 –1,2 –19,1 9,6 –10,5 –98,7 –58,7 –58,2 –48,9

2011/2009 62,88 203 41,9 164,0 66,4 18,4 –27,2 –60,9

У період кризи показники ліквідності балансу мали схильністьдо зниження. Значення показників, які характеризують діяльність

1 Solow R. M. Technical Change and the Aggregate Production Function/ R. M. Solow //The Review of Economics and Statistics. — 1957. — Vol. 39. — № 3. — P. 312—320.

389

банків на міжбанківському ринку кредитних ресурсів, також різ-ко знизилися — з 50 % до 98 % порівняно з 2007 роком. Це під-тверджує, що під час фази експансії банки схильні оптимізуватиактиви з метою підвищення прибутковості своєї діяльності, щовиражається в зниженні частки ліквідних активів у валюті балан-су та зміщенням стратегії управління ліквідністю в бік управ-ління через пасиви. Така тенденція створює небезпеку катаст-рофічного зниження ліквідності банків у разі різкого зниженняефективності діяльності міжбанківського ринку кредитних ре-сурсів. За умови реалізації подій, здатних провокувати кризу убанківському секторі, чи початку банківської кризи міжбанків-ський ринок, імовірно, буде не в змозі повністю забезпечити по-требу банків у ліквідних коштах, що слугуватиме фактором по-глиблення кризових явищ у банківському секторі. Саме ризикприпинення функціонування ринку міжбанківських кредитів ви-значив характер вимог до ліквідності банків у Базелі ІІІ, відпо-відно до яких банки мусять забезпечити нормальне функціону-вання за рахунок власних ліквідних ресурсів протягом тридцятиднів.

У разі неефективного функціонування ринку МБК імовірноюреакцією центрального банку є підвищення обсягів рефінансу-вання банків, що демонструє динаміка значень співвідношенняМБК, наданих резидентам, і кредитів, отриманих банками відНБУ. Тим не менш, цей захід може бути неефективним. Напри-клад, у разі панічного відпливу депозитів чи знецінення націо-нальної валюти за умови значного обсягу відкритої короткої ва-лютної позиції банків. У таких випадках кредити від НБУ будутьвикористані як засіб рефінансування їх зобов’язань, що викличеподальше зростання курсів іноземних валют і не матиме пози-тивного впливу на показники діяльності банків. Після закінченнякризового періоду показники ліквідності балансу мають схиль-ність до більш швидкого поновлення, порівняно з показникамиміжбанківського ринку.

Окремої уваги потребує дослідження динаміки впливу макро-економічних показників і показників діяльності банків на їх лік-відність. З цією метою розраховано коефіцієнти кореляції міжцими змінними та показниками ліквідності балансу банків і між-банківського кредитного ринку. Аналіз коефіцієнтів кореляції за-свідчив, що до початку кризи в 4 кварталі 2008 року на ліквід-ність балансу банків впливали такі фактори, як очікувана дохід-ність активів та обсяги наявних ресурсів (табл. 5.32).

390

Таблиця 5.32КОЕФІЦІЄНТИ КОРЕЛЯЦІЇ МІЖ МАКРОЕКОНОМІЧНИМИ ЗМІННИМИ

ТА ПОКАЗНИКАМИ ЛІКВІДНОСТІ БАЛАНСУ БАНКІВ УКРАЇНИз 1 кв. 2006 року по 3 кв. 2008 року

Показник

Л.А

. (до

31 дня

)

Л.А

. (до

31 дня

)/Зоб.к-строк

Л.А

. (до

1 року

) /А

Л.А

. (до

1 року

)

Коэф.оборотності КП/Коэф.оборотностідепозитів 0,77 0,66

Кред.жит.нер/КП(крім мбк) –0,61 –0,64

L_Деп.нас./Зоб 0,57 0,59

L_Активи банків у стад.лікв/Активи бан-ків усього 0,62 0,57

Процентні доходи/Процентні витрати –0,60

L_Валовий зовнішній борг 0,63 0,71

L_Доходи населення/Витрати населенняAdj –0,65 –0,62

L_Кредити фізичним особам/ВВП Adj –0,56

L_МБК, надані резидентам/А –0,64

L_МБК. надані резидентам/Кредити відНБУ –0,72 –0,62

L_МБК, надані резидентам/Ліквідні ак-тиви (до 1 року) –0,58

L_Дефіцит (профіцит) платіжного балан-су (% ВВП) 0,56

Умовне вивільнення ресурсів у результатізміни швидкості обертання кредитів тадепозитів

0,79 0,82

Чиста процентна маржа –0,55 –0,62

Префікс L_ перед назвою показника означає, що його значення взято із лагом в одинквартал.

Про вплив фактора очікуваної дохідності свідчать коефіцієнтикореляції між часткою кредитів на житлову нерухомість у креди-тному портфелі та показниками поточної ліквідності. Можливістьзбільшення обсягу дохідних активів за рахунок надання дов-

391

гострокових позик під відносно високі відсотки змушує банкизменшувати обсяги більш ліквідних активів. Фактор дохідностіактивів також впливає на короткострокову ліквідність балансубанків (частка активів із строком погашення до 1 року), про щосвідчать значення коефіцієнтів кореляції між показниками корот-кострокової ліквідності й чистої процентної маржі та між спів-відношення доходів і витрат населення з лагом в один період іпоказниками короткострокової ліквідності. Чиста процентна мар-жа прямо характеризує ефективність діяльності банку, а зростан-ня співвідношення доходів і витрат населення дозволяє нарощу-вати обсяги довгострокового кредитування домогосподарств.

Вплив фактора доступності ресурсів на поточну ліквідністьпідтверджується значеннями коефіцієнтів кореляції між показни-ками, що її характеризують, та часткою депозитів населення взобов’язаннях із лагом в один період. Збільшення частки депози-тів у зобов’язаннях у минулому періоді має два можливих пояс-нення: значний приплив депозитних ресурсів чи зниження актив-ності на фінансових ринках, де банки залучали ресурси. Значнезбільшення обсягів депозитних ресурсів, а отже — ресурсної базибанків, вимагає пошуку способів розміщення вільних коштів ітимчасово підвищує ліквідність балансу. Зниження активності нафінансових ринках змушує банки тримати більше ліквідних кош-тів як резерву.

Разом з тим, доступність коштів на міжбанківському ринкустимулює банки до зниження обсягу ліквідних активів. Це част-ково підтверджується від’ємними значеннями коефіцієнтів коре-ляції між показниками ринку МБК з лагом в один квартал і по-казниками ліквідності балансу. Імовірно, в умовах зростанняпропозиції на ринку МБК у минулому кварталі банки намагають-ся збільшити дохідність активів і розмістити кошти у середньо-та довгострокові позики, зменшуючи при цьому обсяг ліквіднихактивів. Позитивні очікування банків стосовно доступності кош-тів на ринку МБК дають їм стимул для зниження запасу ліквід-них активів.

Про вплив ризику, з яким стикаються банки, на обсяги їхліквідних резервів свідчать значення коефіцієнтів кореляції міжпоказниками ліквідності та часткою активів банків у стадії лік-відації в загальному обсязі активів банківської системи із лагом водин період. Додатні значення коефіцієнтів кореляції свідчатьпро те, що банки схильні утримувати більші обсяги ліквід-них коштів у випадку, коли зростає рівень ризикованості їхдіяльності.

392

З 1 кварталу 2010 року по 4 квартал 2012 взаємозв’язки міжзмінними значно послабилися. Визначено лише чотири змінні,які мали тісний зв’язок із ліквідністю балансу банків України вцей період (табл. 5.33).


ТА ПОКАЗНИКАМИ ЛІКВІДНОСТІ БАЛАНСУ БАНКІВ УКРАЇНИВ ПЕРІОД З 1 КВАРТАЛУ 2010 року ПО 4 КВАРТАЛ 2012

Показник Ліквідні активи (базові)(<31 days)/А

Ліквідні активи (базові)(<31 days)/Зоб.к-строк

L_Експорт/Імпорт –0,65 –0,75

L_КПнк/ВВП Adj 0,77 0,57

L_Плат,б, деф, (% ВВП) 0,52

L_Роздр.тов.об-т/ВВП adj 0,72 0,66

Префікс L_ перед назвою показника означає, що його значення взято із лагом в одинквартал.

Результати аналізу коефіцієнтів кореляції свідчать про те, щона стан ліквідності балансу банків у дослідженому періоді пози-тивно впливає пожвавлення економічного розвитку. Це підтвер-джується додатними значеннями коефіцієнтів кореляції показни-ків ліквідності балансу із такими змінними, як відношення обсягунаданих нефінансовим установам кредитів до ВВП та обсягу роз-дрібного товарообороту до ВВП.

На показники ліквідності ринку міжбанківських кредитів уперіод з 1 кварталу 2010 року по 4 квартал 2012 значний впливмає структура кредитного портфеля. Так, зростання частки кре-дитів фізичним особам у кредитному портфелі банків характери-зується тісним оберненим зв’язком з показниками ринку міжбан-ківських кредитів (рис. 5.29).

Імовірно, це пов’язано з тим, що в дослідженому періоді бан-ки одночасно скорочували частку кредитів фізичним особам іздійснювали заходи для оздоровлення кредитного портфеля.

Аналіз динаміки обсягів резервів на покриття кредитного ри-зику дає підстави стверджувати, що зниження обсягу кредитів,які не обслуговуються, відбувалося в основному за рахунок зни-ження обсягу неякісних кредитів, виданих фізичним особам(рис. 5.30). За період з початку 2010 року по кінець 2012 обсягпрострочених кредитів, наданих фізичним особам, скоротився на39 943 млн грн, а загальний обсяг прострочених кредитів — на

393

40 365. Отже, 99 % скорочення обсягу прострочених кредитіввідбулося за рахунок скорочення обсягу простроченої заборгова-ності фізичних осіб, яка є результатом скорочення обсягів креди-тування фізичних осіб і висування більш високих вимог до пози-чальників — фізичних осіб.

Рис. 5.29. Динаміка частки коштів у інших банках в активах і кредитівфізичним особам у кредитному портфелі

Рис. 5.30. Динаміка обсягів недіючих кредитів юридичнихі фізичних осіб

394

Таким чином, скорочення частки кредитів фізичним особам упіслякризовий сприяє поліпшенню якості кредитного портфеля,що, ймовірно, на фоні відновлення економіки після кризи приво-дить до двох ефектів: зростання оптимізму банків щодо подаль-шого економічного розвитку і відсутності мотивації для наданнябанками кредитів фізичним особам. У результаті, банки намага-ються оптимізувати структуру активів, уникаючи утримання над-лишкових обсягів ліквідних коштів, водночас, кількість варіантіврозміщення коштів скорочується. Це підтверджується і коефі-цієнтом кореляції між часткою дохідних активів у активах та час-ткою кредитів фізичним особам у кредитному портфелі, значен-ня якого становить –0,51. Отже, на ліквідність банків на різнихфазах циклу впливають різні фактори. На етапі зростання банкисхильні докладати зусиль для максимізації дохідності активів, ана початку відновлення після кризи основною метою діяльностібанків є поновлення нормального функціонування за умови уник-нення надлишкового ризику.

Більшість ризиків впливають на стан банків з огляду на дві їххарактеристики: ліквідність і достатність капіталу. При цьомувплив на достатність капіталу банків відбувається за рахунокзниження чи підвищення рентабельності їх діяльності. Капітал ічистий прибуток є тими резервами, за рахунок яких банк покри-ває негативний вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на своюдіяльність. Отже, важливим завданням є дослідження факторів,які впливають на рентабельність активів банків України.

До початку фінансової кризи в 4 кварталі 2008 року на рента-бельність активів впливали такі фактори, як структура фінансу-вання активних операцій та ефективність діяльності банків(табл. 5.34).


ТА РЕНТАБЕЛЬНІСТЮ АКТИВІВ БАНКІВ УКРАЇНИ

Показник Коефіцієнт кореляції

1 кв. 2006 — 3 кв. 2008Витр.на перс./Дох –0,51Деп.нас./Зоб –0,62

1 кв. 2010 — 4 кв. 2012Абанків у стад.лікв/Абанків усього –0,86Витр.на перс./Дох –0,67

395

Так, зростання ролі депозитів населення в структурі зобов’язаньмає негативний вплив на рентабельність активів банківської систе-ми. Це, очевидно, пов’язано з тим, що ставки по депозитах населен-ня є вищими за ставки ресурсів, доступних з інших джерел, і зрос-тання частки депозитів населення в структурі зобов’язань свідчитьпро зниження ефективності управління ними з погляду вартості ре-сурсів. У період з 1 кварталу 2006 по 3 квартал 2008 року процентніставки по депозитах населення були в середньому на 8,9 % вищимиза ставку по депозитах не фінансових корпорацій і на 39 % вищоюза ставку МБК. Цей фактор демотивує банки спиратися на відносностабільну депозитну базу та стимулює їх до залучення недепозит-них ресурсів на фінансових ринках, що негативно впливає на рівеньризику реалізації фінансової кризи в країні.

Вплив ефективності діяльності банків на рентабельність їх ак-тивів підтверджується від’ємним значенням коефіцієнта кореля-ції між співвідношенням витрат на персонал до доходів.

Після 1 кварталу 2010 року на рентабельність активів банківвпливають стан банківської системи та ефективність діяльностібанків.

Тісний обернений зв’язок рентабельності активів банків ізчасткою активів банків, які перебувають у стадії ліквідації, у за-гальному обсязі активів банківської системи свідчить про негатив-ний вплив на діяльність банків фінансової кризи. У міру віднов-лення банківської системи підвищується частка активів здоровихбанків у загальному обсязі активів банківської системи, що при-водить до підвищення середнього рівня рентабельності діяльнос-ті банків України. Показник відношення витрат на персонал і до-ходів банку, як і до початку фінансової кризи, обернено пов’я-заний із рентабельністю активів банків. Коефіцієнт кореляції свід-чить про посилення зв’язку між цими змінними, що вказує назростання важливості раціоналізації структури витрат банків упіслякризовий період.

Для розуміння характеру розвитку банківської системи Украї-ни напередодні кризи важливо дослідити динаміку зміни рента-бельності активів банків. Розгляд значень цього показника у до-кризовий період (2006—2008 роки) дозволяє зробити висновок,що в ці роки банки нарощували обсяг чистого прибутку переваж-но, за рахунок збільшення обсягу активів, у той час як їх рента-бельність, за винятком періоду з 2 кварталу 2007 року по 4 квар-тал 2007, знижувалася (рис. 5.31). Тенденцію до зниження ROAбанків видно, якщо розглянути лінійний тренд, побудований дляцього показника.

396

Рис. 5.31. Динаміка рентабельності активівта обсягу активів банківської системи у 2006—2008 роках

При цьому частка кредитно-інвестиційного портфеля в акти-вах (без урахування резервів) за досліджений період зросла з84 % до 90 %. Отже, напередодні кризи для банківської системиУкраїни був характерний екстенсивний розвиток, що негативновплинуло на стійкість їх до кризових явищ.

Як показують результати факторного аналізу, здійсненого набазі елементів звіту про прибутки та збитки банків України, змінаROA за період з 1 кварталу 2006 року по 3 квартал 2008 обумов-лена, у першу чергу, зміною обсягів процентних доходів і витрат.Менш сильний вплив мали такі фактори, як зростання обсягівзборів і комісійних винагород, адміністративних витрат і резервів(табл. 5.35).

Таблиця 5.35ВПЛИВ ФАКТОРІВ НА РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ АКТИВІВ БАНКІВ УКРАЇНИ

за 1 кв. 2006 року — 3 кв. 2008 року

Зміна ROAза рахунок факторівФактор

% п. п.

Валові процентні доходи 2159 0,2921

Резерви під нараховані проценти за недіючими ак-тивами –35 –0,0048

Процентні витрати –1227 –0,1661

Збори та комісійні до отримання 417 0,0565

397

Закінчення табл. 5.35Зміна ROA

за рахунок факторівФактор% п. п.

Прибутки або збитки за фінансовими інструментами 114 0,0155Інші доходи 64 0,0086Витрати на утримання персоналу –433 –0,0586Інші витрати –406 –0,0549Резерви на покриття можливих втрат за кредитами –363 –0,0492Резерви за іншими фінансовими активами 35 0,0047Податок на прибуток –112 –0,0152Активи –218 –0,0294Сумарний вплив –6 –0,0008

Позитивний вплив збільшення обсягів валового процентногодоходу майже вдвічі перевищує негативний вплив зростанняпроцентних витрат, але урівноважується значним впливом зрос-тання адміністративних витрат і витрат на формування резервів.Це свідчить про зниження ефективності діяльності банків у пе-редкризовий період. Також на надійність банківської системивплинули недостатні обсяги сформованих за активними опера-ціями резервів. Це доведено під час аналізу результатів фактор-ного аналізу зміни ROA в 4 кварталі 2008 року (табл. 5.36).

Таблиця 5.36ВПЛИВ ФАКТОРІВ НА РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ АКТИВІВ БАНКІВ УКРАЇНИ

в 4 кв.2008 року

Зміна ROA за рахунок факторівФактор

% п. п.

(і) Валові процентні доходи 236 0,007480514

(іі) Мінус резерви під нараховані проце-нти за недіючими активами –27 –0,000862302

Процентні витрати –148 –0,004708679

(і) Збори та комісійні до отримання 100 0,003172631

(іі) Прибутки або збитки за фінансовимиінструментами 278 0,008821044

398

Закінчення табл. 5.36Зміна ROA за рахунок факторів

Фактор% п. п.

(ііі) Пропорційна частка прибутку (на ча-стку участі) 0 –0,000000334

(iv) Інші доходи 9 0,000282944

(і) Витрати на утримання персоналу 1 –0,000003237

(іі) Інші витрати –66 –0,002104866

(і) Резерви на покриття можливих втратза кредитами –460 –0,014577852

(іі) Резерви за іншими фінансовими ак-тивами –12 –0,000392557

Податок на прибуток 17 0,000524727

А –5 –0,000155169

Цей фактор у 4 кварталі 2008 року є найбільш впливовим, заабсолютним значенням його вплив становить 29 % від його впли-ву на рентабельність активів за весь період з 1 кварталу 2006 ро-ку по 3 квартал 2008. Тим не менше, неможливо стверджувати,що банки сформували занадто мало резервів. За період з 1 квар-талу 2006 року по 3 квартал 2008 обсяги відрахування до резервівщоквартально в середньому зростали на 253,9 млн грн, а за 4 квар-тал 2008 року вони збільшились на 18 380,4 млн грн. Для того,щоб у 4 кварталі 2008 року відрахування до резервів збільшува-лись на таку саму величину, як і в попередні квартали, у період з1 кварталу 2006 року по 4 квартал 2008 вони мали були зростатив середньому на 1531,7 млн грн за квартал. Це, за інших рівнихумов, призвело би до зниження до 3 кварталу 2008 року ROAдо —1,5 %. Імовірно, банки не мали би можливості збільшитиобсяги отримуваних доходів пропорційно до зростання обсягіввитрат на формування резервів. Тому недостатність обсягів сфор-мованих резервів необхідно попереджати не стільки їх доформу-ванням на висхідній фазі економічного зростання, скільки демо-тивуванням банків брати на себе надлишковий ризик і стимулю-ванням їх до диверсифікації активів.

Рентабельність активів впливає на стійкість банків і, у разіякщо вона має від’ємне значення, зменшує їх власний капітал.Зважаючи на це, доцільно дослідити рентабельність капіталу та

399

визначити фактори, що на неї впливають. У докризовий періодрентабельність капіталу банків мала тенденцію до зниження(рис. 5.32).

Рис. 5.32. Динаміка рентабельності капіталу банків Українив період з 1 кварталу 2006 по 3 квартал 2008 року

Для вивчення впливу факторів на зміну цього показника вико-ристано модель Дюпона, яка дає змогу провести декомпозицій-ний аналіз рентабельності капіталу банку.

РДМКДАДЧП

КА

АД ⋅⋅=⋅⋅=ROE , (5.3)

де Д — обсяг доходів банку, А — обсяг активів банку, К — обсягвласного капіталу банку, ЧП — обсяг чистого прибутку, ДА —дохідність активів, МК — мультиплікатор капталу, РД — рента-бельність доходу (частка прибутку в доході).

Дослідження динаміки показників, використаних у формулі(2.2), показало, що на рентабельність капіталу позитивно впливавлише фактор дохідності активів, натомість рентабельність дохо-дів та мультиплікатор капіталу загалом мали негативний вплив(рис. 5.33.)

Це підтверджується і результатами факторного аналізу. Так, урезультаті зростання дохідності активів за досліджений період з16,79 до 18,71 % рентабельність доходу мала би зрости, за умовинезмінності інших факторів, на 1,29 %. Але зниження рентабель-

400

ності доходів з 8,1 % до 6,8 % за інших рівних умов призвело бидо зниження рентабельності капіталу на 1,97 п. п. У результатінезначного зниження мультиплікатора капіталу, з 8,35 до 8,22 ра-зу, за інших рівних умов рентабельність капіталу знизилась би на0,2 п. п. Сумарний вплив досліджених факторів призвів до зни-ження рентабельної капіталу банків України за період з 1 кварта-лу 2006 року по 3 квартал 2008 на 0,875 п. п.

Рис. 5.33. Динаміка рентабельності доходу, дохідності активівта мультиплікатора капіталу банків України

в період з 1 кварталу 2006 року по 3 квартал 2008

Найбільш значний вплив на рентабельність капіталу банківмало зниження ефективності їх діяльності, у результаті чого зни-зився обсяг прибутку, що його отримували банки, навіть за умовизростання обсягів отримуваних доходів і майже повної незмін-ності мультиплікатора капіталу. Підвищення дохідності активіввідбувалося, переважно за рахунок зростання процентних ставок.Проведений факторний аналіз динаміки процентних ставок занаданими банками кредитами показав, що за умови незміннихпроцентних ставок зміна структури кредитного портфеля (застроками та суб’єктами кредитування) за період з 3 кварталу2006 року по 3 квартал 2008 призвела би до зниження середньо-зваженої процентної ставки на 0,04 п. п. Але зміна процентнихставок зумовила зростання середньозваженої процентної ставки

401

по кредитах на 0,95 п.п. Сумарний вплив обох факторів призвівдо підвищення середньозваженої ставки на 0,91 п. п. (рис. 5.33).

Рис. 5.34. Вплив факторів на середньозважену процентну ставкуза період з 1 кв. 2006 року по 3 кв. 2008

Факторний аналіз процентної ставки за кредитами дозволяєзробити висновок, що найбільший вплив на її динаміку мало зро-стання ставок за овердрафтом нефінансовим корпораціям (НК)і домогосподарствам (ДГ), а також за рахунок ставок по довго-строковим кредитам домашнім господарствам (рис. 5.34). Отже, удокризовий період банки були схильні до прийняття додатковогоризику з метою підвищення дохідності своєї діяльності. Разом зтим, рентабельність їх діяльності напередодні кризи 2008 рокузнизилася, порівняно з 2006 і 2007 роками.

На різних етапах ділового циклу на діяльність банківської си-стеми впливають різні фактори, а зв’язки між ними можуть змі-нюватися. Напередодні кризи для банківської системи Українибуло характерне екстенсивне зростання за одночасного погір-шення якісних показників. Відносно тривалий період економіч-ної стабільності мотивує банки до прийняття додаткового ризику,кредитування, надмірного покладання на ресурси ринку міжбан-ківського кредиту. Основні зусилля мають бути спрямовані назниження схильності банків до прийняття на себе надмірних ри-зиків, а завдання забезпечення формування достатнього обсягурезервів є другорядною, хоча й важливою складовою системи за-безпечення надійності банківської системи.

402

5.5. МОДЕЛЬ ІНТЕГРАЛЬНОГО ОЦІНЮВАННЯНАДІЙНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Побудова моделі інтегрального оцінювання надійності банківсь-кої системи країн, що розвиваються, ускладнена недосконалістюінформаційного середовища, що виявляється у недостатньо довгихчасових рядах із великою кількістю викидів, недоступності частининеобхідних для аналізу даних тощо. За таких умов використанняскладних економетричних методів стає практично неможливим. Цеобумовлює необхідність використання інструментарію, який, з од-ного боку, дає змогу адекватно відобразити стан банківської систе-ми, а з іншого — не потребує занадто великих обсягів інформації.

Для адекватного оцінювання надійності банківської системислід ураховувати динамічну компоненту. Для цього використанометоди непараметричного аналізу та побудовано нормативно-ін-дексну модель із використанням динамічного нормативу. Одним ізтаких інструментів є динамічна нормативна модель, яка дає змогуврахувати зв’язки між великою кількістю показників і водночас непотребує наявності великих часових рядів. Модель побудовано наоснові сформованої сукупності домінантних показників надійностіта визначених нормативних співвідношень між темпами їх росту,що дозволило врахувати динамічну складову (табл. 5.37).

Таблиця 5.37ПЕРЕЛІК ПОКАЗНИКІВ, ВИКОРИСТАНИХ ДЛЯ ПОБУДОВИ МОДЕЛІІНТЕГРАЛЬНОЇ ОЦІНКИ НАДІЙНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Показник Скорочення

Обсяг активів комерційних банків АОбсяг власного капіталу комерційних банків КОбсяг кредитного портфеля комерційних банків КПОбсяг резервів на покриття кредитного ризику РОбсяг депозитного портфеля комерційних банків ДепОбсяг доходів комерційних банків ДохОбсяг витрат комерційних банків ВитрОбсяг кредитів, отриманих від банків-нерезидентів МБК отр нерВалютна позиція ВПЛіквідні активи (до 1 міс.) АлВВП ВВПЗагальний обсяг резервів НБУ Р.нбу

403

На основі моделі сформовано матрицю преференцій і дина-мічний норматив (нормативне упорядкування показників). За об-раними співвідношеннями сформовано фактичне упорядкуванняпоказників, і відображають реальний рівень надійності банківсь-кої системи, що є наслідком прийнятих і реалізованих управлін-ських рішень. Таблиця еталонних співвідношень показників вклю-чає як однозначно визначені співвідношення між темпами зрос-тання показників, так і такі, що змінюються залежно від вико-нання певних умов (табл. 5.38).

Таблиця 5.38ТАБЛИЦЯ ЕТАЛОННИХ ЗНАЧЕНЬ ПОКАЗНИКІВ

Показ-ник 1

Показ-ник 2 Умова

Умовавикону-ється

Умоване вико-нується

Ал А 1) Ал/А<0,2; та2)Ал/Зоб.кор.строк.<0,4 1 –1

Ал Деп 1) Ал/А<0,2; та2)Ал/Зоб.кор.строк.<0,4 1 –1

ВВП А КП/ВВП>150% 1 –1

ВВП КП 1) КП/ВВП>1,5 та/або 2)КПнк/ВВП>1,2 1 –1

Деп К К/А>10% 1 –1

Деп КП КП/Деп>=150% 1 –1

К А К/А>10% –1 1

КП А КПз/Аз <70% 1 –1

МБКно А МБКно/Зоб<15% 1 –1

Р КП КПз/ВВПз>КПб/ВВПб 1 –1

Рнбу ВП 1

ЧП А 1

ЧП К 1

ЧП КП 1

ЧП Р 1

ВП К –1

404

Елементи матриці еталонних співвідношень визначають зафоормулою:

⎪⎩

⎪⎨⎧

<>

=о.встановлен не енняспіввіднош якщо,0

я;виконуєтьс не умова і )( )( якщо,1–я;виконуєтьс умова і )( )( якщо,1

ijji

ijji

ij CbIbICbIbI

e (5.4)

Таким чином, еталонні співвідношення змінюються залежновід того, яких значень набуватимуть коефіцієнти, котрі характе-ризують стан банківської системи на визначений момент часу.

В ідеалі фактичне упорядкування має відповідати норматив-ному, однак на практиці досягти такої відповідності досить склад-но. У процесі порівняльного аналізу виявлено кількість інверсій(відхилень) та обчислено інтегральний показник надійності бан-ківської системи (Z, діапазон зміни від 0 до 1 ) за формулою:

∑∑

∑∑

= =

= == n

i

n

jij

n

i

n

jij

e

dZ

1 1

1 1 , (5.5)

де dij — елементи матриці відповідності фактичних та еталоннихспіввідношень між темпами росту показників; еij — елементи мат-риці еталонних співвідношень між темпами росту показників.

За побудованою моделлю обчислено інтегральний показникнадійності банківської системи України в динаміці за вісім років(рис. 5.35). Аналіз стану банківської системи України з викорис-танням моделі динамічного нормативу свідчить про період по-слаблення здатності банківської системи України до протистоян-ня ризикам перед початком фінансової кризи у 2008 році. Так,фактичні значення інтегрального показника надійності у 2007 та2008 роках становили 0,2 і 0,16. Протягом 2010 й 2013 років спо-стерігалася тенденція до покращання стану банківської системи,що свідчить про її відновлення після впливу кризових явищ.У 2013 році спостерігається негативна динаміка індикатора, щосвідчить про зниження рівня надійності банківської системи.Прогнозні значення показників свідчать про високу ймовірністьподальшого зниження ступеня надійності банківської системи(рис. 5.35).

405

Рис. 5.35. Динаміка інтегрального показника надійностібанківської системи у період з 2 кв. 2007 р. по 2 кв. 2014

Проведений у роботі факторний аналіз показав, що в 2007 ро-ці надійність банківської системи знизилася в результаті зміниобсягів кредитного портфеля, депозитів, залучених від нерези-дентів міжбанківських кредитів і резервів НБУ. Зниження інтег-рального показника у 2008 році зумовлено негативним впливомдинаміки всіх показників рівною мірою, за винятком обсягівсформованих резервів за кредитними операціями. Після 2009 ро-ку найбільш сильний негативний вплив на надійність банківськоїсистеми відбувався внаслідок зниження доходів банків, а стабілі-зуючий ефект мали оптимізація витрат, зниження залежності відзовнішніх запозичень і зниження чутливості банків до ризику.Також негативний вплив на надійність банківської системи в по-сткризовому періоді мала динаміка резервів НБУ, обсяг яких ско-рочувався, починаючи з 2 кварталу 2011 року.

Для оцінки ступеня стабільності розвитку банківської системирозраховано показник мінливості. Для цього сформовано матри-цю мінливості, елементи якої дорівнюють 0 у разі, якщо значенняелементів матриці ідентичності дорівнюють значенням її елемен-тів у минулому періоді, 1 — у випадку, коли спостерігаються по-зитивні зміни елемента матриці ідентичності, порівняно з попе-реднім роком і –1 — коли спостерігаються негативні змінні.Показник мінливості розраховано за формулою:

406

∑ ∑∑ ∑

= =

= == ni

nj ij

ni

nj ij

dd

I1 1

1 1 (5.6)

де І — показник мінливості, i та j — номери показників, d —елементи матриці мінливості. Значення цього показника лежать умежах від –1 (негативна зміна значень усіх елементів матриціідентичності) до 1 (позитивна зміна значень усіх елементів мат-риці ідентичності). За відсутності змін показник дорівнює 0.

Про негативну динаміку стану банківської системи у 2008 ро-ці свідчить і від’ємне значення показника мінливості. Річнадинаміка значень нормативу свідчить про період послабленняздатності банківської системи України до протистояння ризи-кам перед початком фінансової кризи 2008 року. Починаючи з2010 року спостерігається тенденція до покращання стану бан-ківської системи, що свідчить про її відновлення після впливукризових явищ. У 2013 році спостерігається негативна динамікаіндикатора, що підкріплюється від’ємним значенням показникамінливості. Це свідчить про зниження ступеня надійності банків-ської системи.

Аналіз динаміки значень показників надійності та мінливостідозволяє стверджувати, що фаза відновлення банківської системипісля кризи закінчувалася у 2012 році та на початку 2013. Резуль-тати аналізу надійності банківської системи України з викорис-танням моделі динамічного нормативу дозволяють стверджувати,що в 2012 році стан банківської системи України стабілізувавсяпісля впливу кризи 2008 року. Разом з тим під впливом політич-ної і економічної невизначеності у 2013—2014 роках спостеріга-ється тенденція до зниження надійності банківської системи. Цезумовлює необхідність посилити моніторинг процесу накопичен-ня банківською системою ризику.

Використання моделі динамічного нормативу дає змогу нетільки оцінити динаміку стану банківської системи і правиль-ність напрямку її розвитку, але й виокремити фактори, які на нихвпливають. Факторний аналіз дозволяє стверджувати, що в 2007 ро-ці надійність банківської системи знизилася, переважно в резуль-таті зміни обсягів кредитного портфеля, депозитів, залучених віднерезидентів міжбанківських кредитів і резервів НБУ. Зниженняінтегрального показника у 2008 році зумовлено негативнимвпливом динаміки всіх показників однаковою мірою, за виняткомобсягів сформованих резервів під кредитні операції. Після 2009року найбільш сильний негативний вплив на стан банківської си-

407

стеми мала зміна обсягів доходів банків, а стабілізуючий ефектмали оптимізація витрат, зниження залежності від зовнішніх по-зик і зниження чутливості банків до ризику. Також негативновпливала на надійність банківської системи в посткризовому пе-ріоді динаміка резервів НБУ, обсяг яких скорочувався, починаю-чи з 2 кварталу 2011 року. Банки України вразливі також доризику ліквідності та непрямого валютного ризику і стійкі допрямого валютного ризику, що зумовлює необхідність ужиттязаходів зі зниження ймовірності банківської паніки та оптимізаціїструктури валютних кредитів банків з метою зниження їх враз-ливості до непрямого валютного ризику;

5.6. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДІЙНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИВ ІНСТИТУЦІЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Важливим елементом системи забезпечення надійного функ-ціонування банківської системи є набір інструментів центрально-го банку та інших органів фінансового нагляду, до яких належатьяк інструменти грошово-кредитної політики, так і інформаційніінтервенції, взаємодія з іншими органами нагляду тощо. На ви-східному етапі економічного циклу центральний банк повиненвжити заходів для обмеження схильності банків до прийняття ри-зику, а під час фінансової кризи — забезпечити банки та еконо-міку достатнім обсягом ліквідних коштів, для того щоб стимулю-вати економічне зростання1.

Для всебічної оцінки здатності центрального банку впливатина стан банківської системи доцільно дослідити такі аспекти йогодіяльності, як дієвість інструментів грошово-кредитної політики,достатність резервів для забезпечення стійкого функціонуваннябанківської системи та здатність ефективно взаємодіяти з іншимиорганами нагляду. Також слід оцінити інформаційну інфраструк-туру банківського ринку.

Дослідимо придатність інструментів Національного банкуУкраїни для виконання цих завдань. Одним із найбільш важли-вих інструментів центрального банку в країнах з розвиненоюекономікою є управління офіційною процентною ставкою. Длядослідження дієвості процентної політики НБУ доцільно викори-стати як пояснювану змінну ставку овернайт на міжбанківському

1 Goodhart C. Central Banks’ Function to Maintain Financial Stability:An UncompletedTask/C.Goodhart, Vox Research, 2008.— P. 3.

408

кредитному ринку, а як пояснюючі змінні — облікову ставкуНБУ та середньозважену ставку за операціями НБУ, оскількиНБУ не здійснює рефінансування банків за обліковою ставкою1.Доцільно дослідити вплив пояснюючих змінних на пояснювану зурахуванням можливого лагу між зміною ставок НБУ та ставокна ринку міжбанківських кредитів. Для того щоб урахувати мож-ливі зміни у характері зв’язку між показниками, дослідимо їх нарізних проміжках часу. Проведемо розрахунки для створення сі-мох регресійних моделей на проміжках часу довжиною у 12 мі-сяців, починаючи із серпня 2006 року. Пояснююча змінна в мо-делях — середня ставка за інструментами рефінансування НБУ(AVG) із лагами від 0 до 6, а пояснювана змінна — ставка овер-найт на ринку МБК. Коефіцієнти кореляції між пояснюючи-ми змінними та пояснюваною змінною свідчать про слабкийзв’язок між змінними і мінливий характер взаємозв’язку між ни-ми (табл. 5.37).

Таблиця 5.37КОЕФІЦІЄНТИ КОРЕЛЯЦІЇ МІЖ ТЕМПАМИ ПРИРОСТУ

СЕРЕДНЬОЇ СТАВКИ ЗА ІНСТРУМЕНТАМИ НБУ (AVG) ТА СТАВКИЗА МІЖБАНКІВСЬКИМИ КРЕДИТАМИ ОВЕРНАЙТ

Змінна

08.2

006—

07.2

007

08.2

007—

07.2

008

08.2

008—

07.2

009

08.2

009—

07.2

010

08.2

010—

07.2

011

08.2

011—

07.2

012

08.2

012—

07.2

013

AVG 0,06 –0,30 0,76 0,16 –0,25 0,77 0,37

Lag1AVG –0,37 –0,34 –0,27 0,19 –0,11 0,11 –0,32

Lag2AVG 0,30 –0,09 0,36 0,27 –0,03 –0,20 –0,57

Lag3AVG –0,73 –0,34 0,04 –0,27 –0,12 –0,62 0,27

Lag4AVG 0,36 –0,43 –0,78 0,41 0,21 –0,25 –0,27

Lag5AVG 0,10 –0,71 0,07 –0,63 –0,03 –0,53 0,61

Lag6AVG 0,34 –0,58 0,49 0,25 0,45 0,27 –0,54

Регресійний аналіз свідчить про наявність зв’язку між темпа-ми приросту показників у 2007 та 2008 роках, що дозволяє побу-дувати регресійні моделі:

1 Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективизмін / За ред. В. С. Стельмаха. — К. : Центр наукових досліджень Національного банкуУкраїни, УБС НБУ, 2009. — С. 23.

409

OVERper1=–0.883*Lag3AVGper1-0,021; (5.7)OVERper2=–6,419*Lag5AVGper2+0,0002, (5.8)

де OVERper t — темпи приросту ставки за овердрафтом на ринкуМБК, LagNAVGper t — середня ставка за операціями НБУ з лагому три місяці у відповідному періоді.

Із серпня 2008 року зв’язок між ставкою за операціями НБУ таставкою овернайт на ринку МБУ відсутній. Загалом вплив про-центної ставки за операціями НБУ на процентні ставки комер-ційних банків незначний. Це дозволяє зробити висновок про не-можливість її розгляду як дієвого інструменту впливу на бан-ківську систему України.

В. Міщенко, А. Сомік і Р. Лисенко пояснюють неефективністьпроцентного каналу трансмісійного механізму НБУ впливом та-ких чинників, як недостатній ступінь незалежності НБУ, нероз-виненість фінансових ринків, нечутливість ставок на міжбанків-ському ринку до змін ставок НБУ в періоди наявності в бан-ківському секторі надлишкової ліквідності та висока волатиль-ність ставок за міжбанківськими кредитами в періоди дефіцитуліквідності1. Про необхідність здійснення центральним банкомзначного обсягу операцій з рефінансування комерційних банківдля забезпечення дієвості процентного каналу трансмісійногомеханізму за умов нерозвиненого фінансового ринку свідчитьаналіз динаміки чистих обсягів залучення чи надання коштівНБУ та еластичності процентної ставки на ринку МБК за процент-ною ставкою за операціями рефінансування банків (рис. 5.35).

Результати проведеного аналізу дозволяють стверджувати, щоНБУ не має можливості впливати на процентні ставки комерцій-них банків шляхом зміни останніх за своїми операціями.

Дослідимо дію кредитного каналу монетарного трансмісійно-го механізму. Результати кореляційного аналізу дають змогу зро-бити висновок, що доцільно створити дві моделі. У першій залеж-на змінна — обсяг залучених за період банками України депози-тів, а пояснююча змінна — грошова база. У другій моделі залеж-на змінна — обсяг наданих банками України кредитів, а поясню-юча — обсяг залучених ними депозитів.

Для того щоб урахувати вплив змін кон’юнктури ринку, до-сліджений період розбито на сім відрізків довжиною у 12 місяців,для кожного з них розраховано моделі.

1 Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективизмін / за ред. В. С. Стельмаха. – К. : Центр наукових досліджень Національного банкуУкраїни, УБС НБУ, 2009. – С. 17.

410

Рис. 5.35. Динаміка чистих обсягів залученнячи надання коштів НБУ та еластичності процентної ставки на ринку МБК

за процентною ставкою за операціями рефінансування банків

На проміжку з 08.2006 по 07.2007 року модель має такий ви-гляд:

3446,024562,015353,0509,0 +⋅+⋅−⋅= mblagmblagmbdeptaken , (5.9)

де deptaken — зміна обсягу залучених банками України депозитівза період, mb — грошова база.

У другому періоді значущого впливу зміни грошової бази наобсяг залучених депозитів не визначено.

У третьому періоді, на проміжку з 08.2008 по 07.2009 рокумодель має такий вигляд:

5184,01697,0706,0 +⋅−⋅= mblagmbdeptaken . (5.10)

На проміжку з 08.2009 по 07.2010 року на обсяг залучених бан-ками депозитів грошова база впливала із лагом у три місяці, а їїколивання пояснюють лише 32 % варіації обсягів залучених бан-ками депозитів:

317,03521,0 +⋅= mblagdeptaken . (5.11)

В інших періодах зв’язку між змінними немаэ. Це свідчитьпро мінливість ступеня впливу кредитного каналу на стан банків-ської системи. Разом з тим статистичні тести дозволяють зробити

411

висновок, що нарощування грошової бази веде до збільшення об-сягів залучених банками депозитів.

Побудуємо моделі для аналізу зв’язку між обсягами залученихбанками депозитів і наданих кредитів:

0836,0978,01 +⋅= takengiven deploans ;6158,016233,06124,02 +⋅−⋅= takentakengiven deplagdeploans ;4471,014226,06752,03 +⋅−⋅= takentakengiven deplagdeploans ;

01880,00987,14 +⋅= takengiven deploans ;3209,07425,05 +⋅= takengiven deploans ;1588,07553,06 +⋅= takengiven deploans ;

0558,045255,04987,07 +⋅+⋅= takentakengiven deplagdeploans ,

де loansgiven_t — обсяг залучених у періоді t депозитів.Аналіз коефіцієнтів регресії свідчить, що існує прямий зв’язок

між обсягами наданих кредитів та обсягами залучених депозитів,сила якого змінюється відповідно до умов, у яких функціонуєбанківська система.

Результати проведених розрахунків свідчать про дієвість кре-дитного каналу впливу на економіку та банківську систему. Тимне менше, результати його застосування залежать від фази діло-вого циклу та інших зовнішніх умов, таких як наявність чи відсу-тність профіциту ліквідності в банківській системі, наявністьальтернативних, більш дохідних способів розміщення банкамивільних ресурсів тощо. У період після кризи 2008—2009 роківздатність НБУ впливати на обсяги кредитування економіки зни-зилися, що виражається у незначущості в цьому періоді регресій-них моделей залежності обсягів залучених депозитів від прирос-ту грошової бази. Результати проведених у цьому дослідженнірозрахунків свідчать про наявність такого зв’язку, який виража-ється в значному перевищенні середнього темпу приросту обся-гів залучення депозитів у періодах збільшення грошової бази надсереднім значенням обсягів їх залучення в періоди зниження об-сягів грошової бази. Разом з тим сила цього зв’язку мінлива і за-лежить від значної кількості зовнішніх чинників, що ускладнюєзастосування кредитного каналу трансмісійного механізму дляконтрциклічного впливу на розвиток економіки та банківськоїсистеми. Застосування цього інструменту додатково ускладню-

412

ється мінливістю зв’язку між обсягами залучених банками депо-зитів і наданих ними кредитів.

Канал зміни валютного курсу є елементом каналу зміни цін наактиви і дозволяє центральному банку впливати на стан економі-ки та банківської системи шляхом переоцінки валютних активівта зміни відносної вартості товарів і послуг. В Україні валютніінтервенції НБУ є також важливим інструментом впливу на обся-ги грошової бази1.

Виходячи з цього, доцільно розглянути здатність НБУ шляхомпроведення валютних інтервенцій впливати на дві змінні: курсгривні на міжбанківському валютному ринку та обсяги грошовоїбази.

Для оцінки впливу валютних інтервенцій Національного бан-ку України на курс гривні до інших валют доцільно використатинормалізовані різниці першого порядку курсу гривні до долараСША на міжбанківському валютному ринку та обсягів валютнихрезервів НБУ.

Кореляційний аналіз свідчить, що взаємозв’язки між зміннимине є постійними (табл. 5.36).

Таблиця 5.36КОЕФІЦІЄНТИ КОРЕЛЯЦІЇ МІЖ ТЕМПАМИ ПРИРОСТУ ОБСЯГІВ ВАЛЮТНИХ

РЕЗЕРВІВ НБУ ТА КУРСУ ГРИВНІ ДО ДОЛАРА СШАНА МІЖБАНКІВСЬКОМУ РИНКУ

Період

08.2

006-

07.2

007

08.2

007-

07.2

008

08.2

008-

07.2

009

08.2

009-

07.2

010

08.2

010-

07.2

011

08.2

011-

07.2

012

08.2

012-

07.2

013Показник

1 2 3 4 5 6 7Рез.ив –0,17 –0,13 –0,40 –0,49 0,08 –0,53 –0,13Lag1_Рез.ів –0,34 0,21 –0,02 0,09 0,25 –0,02 0,15Lag2_Рез.ів –0,31 0,34 –0,34 0,63 0,14 0,33 0,64Lag3_Рез.ів –0,20 0,54 0,17 0,26 0,54 0,62 0,09Lag4_Рез.ів –0,17 0,77 0,35 0,21 0,54 –0,13 –0,16Lag5_Рез.ів –0,54 0,50 0,60 –0,64 –0,18 0,49 –0,39Lag6_Рез.ів –0,28 0,02 0,44 –0,20 –0,15 0,06 0,34

1 83. Монетарний трансмісійний механізм в Україні : науково-аналітичні матеріали. —

Вип. 9 / В. І. Міщенко, О. І. Петрик, А. В. Сомик, Р. С. Лисенко та ін. — К. : Національ-ний банк України. Центр наукових досліджень, 2008. — С. 40.

413

Це дає підстави, включати до регресійних моделей, побудова-них для аналізу зв’язку між ними на різних проміжках часу, по-яснюючу змінну з лагом від 1 до 6 місяців. У результаті роз-рахунків отримано наступні моделі для періодів з другого поп’ятий:

01742,02345,0 32 −⋅= lagper ResIB ;02058,07161,0 33 −⋅= lagper ResIB ;06199,033149,0 24 −⋅= lagper ResIB ;14276,003763,0 45 −⋅= lagper ResIB .

Для інших періодів моделі побудувати неможливо через від-сутність сталого лінійного зв’язку між змінними. У 2012 та 2013роках спостерігається зниження обсягів валютних резервів з од-ночасним зниженням курсу гривні до долара США (рис. 5.36).

Рис. 5.36. Динаміка курсу гривні до долара США та обсягу валютнихрезервів НБУ в період із січня 2012 по жовтень 2013 року

Це, ймовірно, пов’язано з постійним перевищенням попиту наіноземну валюту над її пропозицією на міжбанківському ринку.За таких умов валютні інтервенції НБУ уповільнюють зниження

414

курсу гривні до іноземних валют, але не приводять до його зрос-тання.

Також на силу та напрямок зв’язку між обсягами валютних ін-тервенцій НБУ та курсом гривні до іноземних валют впливаєстабільність на інших фінансових ринках. Так, зростання спредуміж курсом купівлі та курсом продажу долара США на міжбан-ківському валютному ринку супроводжується зміною коефіцієн-та еластичності курсу гривні за обсягами інтервенцій, внаслідокчого він набуває від’ємних значень. Це свідчить про те, що в пе-ріод нестабільності на фінансових ринках інтервенції НБУ при-водять до активізації торгівлі іноземною валютою, а не до стабі-лізації валютного курсу. Така міра дозволяє банкам підвищитирентабельність своєї діяльності, але разом з тим веде до висна-ження валютних резервів НБУ та зростання прямого і непрямоговалютного ризику внаслідок підвищення волатильності валютно-го курсу (рис. 5.37).

Рис. 5.37. Динаміка коефіцієнта еластичності курсу гривніза обсягами валютних інтервенцій НБУ та спреду

між курсом долара США на міжбанківському валютному ринку

Визначимо вплив валютних інтервенцій НБУ на обсяг грошо-вої бази. Кореляційний аналіз дозволяє зробити висновок, щозв’язок між грошовою базою та обсягами інтервенцій НБУ такожзмінюється. Залежно від зовнішніх умов змінюється як напрямокзв’язку, так і лаг, з яким валютні інтервенції впливають на обсяггрошової бази (табл. 5.37).

415

Наявність значень коефіцієнтів кореляції, які перевищують0,5, свідчить про можливість впливу на обсяги грошової базишляхом здійснення НБУ операцій з іноземною валютою на між-банківському ринку. Від’ємні значення коефіцієнтів кореляціїімовірно свідчать про наявність тенденцій до нарощування чизниження обсягу грошової бази під впливом інших чинників, ніжоперації на відкритому ринку.

Таблиця 5.37КОЕФІЦІЄНТИ КОРЕЛЯЦІЇ МІЖ ТЕМПАМИ ПРИРОСТУ

ОБСЯГІВ ВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ НБУ ТА ОБСЯГАМИ ГРОШОВОЇ БАЗИ

Період

08.2

006-

07.2

007

08.2

007-

07.2

008

08.2

008-

07.2

009

08.2

009-

07.2

010

08.2

010-

07.2

011

08.2

011-

07.2

012

08.2

012-

07.2

013Показник

1 2 3 4 5 6 7

RES 0,21 0,30 0,23 0,64 –0,15 0,41 0,32

lag1_RES 0,23 0,62 0,62 0,18 –0,30 –0,17 0,20

lag2_RES –0,50 0,13 –0,11 0,08 –0,36 0,35 –0,32

lag3_RES –0,52 –0,06 –0,20 –0,09 0,17 –0,25 0,12

lag4_RES 0,14 –0,16 –0,11 –0,17 0,05 0,53 0,04

lag5_RES 0,25 –0,30 0,26 0,52 –0,60 –0,30 0,27

lag6_RES 0,15 –0,56 –0,09 –0,03 0,35 –0,20 –0,63

Достатньо тісний зв’язок, для того щоб побудувати регресійнімоделі, зафіксовано на проміжку часу від 08.2007 по 07.2010 ро-ку. В інших періодах на обсяг монетарної бази здійснювалибільш значний вплив інші фактори. У результаті розрахунків по-будовано такі моделі:

0061,08984,0 12 −⋅= lagper ResMB ;0211,04332,0 13 −⋅= lagper ResMB ;

0130,04003,04 +⋅= ResMBper ,

де MBper_t — зміна обсягу грошової бази у періоді t, Res — змінаобсягів валютних резервів НБУ.

416

Кореляційний і регресійний аналіз свідчать про можливістьвикористання операцій НБУ на міжбанківському валютному рин-ку для здійснення впливу на обсяги монетарної бази і через них —на інші характеристики банківської системи України.

Здійснимо аналіз законодавчого середовища функціонуваннябанківської системи України. Ураховуючи те, що предметом до-слідження є надійність банківської системи, доцільно провестийого аналіз за двома напрямками:

1) наявність законодавчо закріплених за НБУ й іншими орга-нами нагляду і виконавчими органами функцій з підтриманнястабільного розвитку банківської та фінансової системи, а такожчітко визначених інструментів та повноважень, які дозволяютьвиконати ці функції;

2) наявність закріплених у законодавстві механізмів взаємодіїміж НБУ, іншими органами нагляду та виконавчими органами зметою забезпечення оперативної й узгодженої їх реакції у випад-ку загрози виникнення фінансової та банківської кризи.

Дослідимо функції органів нагляду за фінансовими ринкамита органів виконавчої влади, які пов’язані із забезпеченням стій-кого розвитку фінансової системи.

Відповідно до закону України «Про Національний банк Украї-ни» основною метою його діяльності є забезпечення цінової ста-більності, а другорядною — сприяння стабільності банківськоїсистеми України. У законі є визначення цінової стабільності, про-те бракує трактування фінансової стабільності, що знижує ефек-тивність діяльності НБУ в цьому напрямку через неможливістьчіткого визначення кола його обов’язків із забезпечення фінансо-вої стабільності в Україні. Також законом визначено межі відпо-відальності НБУ як органу, який сприяє стабільності тільки бан-ківської системи, та немає посилання на його обов’язки із за-безпечення чи дослідження стабільності фінансової системи в ці-лому1.

Національний банк України має досить широкі повноважен-ня, що дозволяють ефективно впливати як на стан банківськоїсистеми, так і на стан фінансових ринків з використанням рин-кових та адміністративних інструментів. Можливість та ефектив-ність використання ринкових інструментів з метою забезпечен-ня стабільності банківської системи обмежене, згідно із законом«Про Національний банк України», оскільки вони не повинні

1 Про Національний банк України : Закон України від 20.05.1999 № 679-XIV.

417

використовуватись, якщо їх використання загрожує ціновій ста-більності1.

Дослідимо механізм взаємодії між органами нагляду, який пе-редбачено законодавством України. Порядок взаємодії та спів-праці між органами, які здійснюють державне регулювання рин-ків фінансових послуг, викладено в законі України «Про фінан-сові послуги та державне регулювання ринків фінансових по-слуг».

Норми законодавства, які регулюють порядок взаємодії міжорганами нагляду, забезпечують можливість ефективної коорди-нації їх дій. Разом з тим необхідно в рамках договорів між орга-нами нагляду передбачити дієвий механізм реалізації положеньцього закону.

Проведений аналіз законодавства України дозволяє зробитивисновок, що нормативне середовище існування банківської сис-теми є недосконалим:

1) недостатньо уваги приділено проблемі забезпечення ста-більного функціонування фінансової системи, що виражається увідсутності чіткого формулювання зобов’язань органів нагляду вмежах його забезпечення;

2) бракує законодавчо закріпленого визначення стабільностібанківської системи, що робить неможливою оцінку ефективнос-ті діяльності НБУ в цьому напрямку та ступеня його відповідаль-ності за стан банківської системи;

3) не передбачено механізму перегляду пріоритетності цілейдіяльності НБУ в умовах банківської кризи в бік надання перева-ги забезпеченню стабільності фінансового сектору країни;

4) недостатньо уваги приділено проблемі взаємодії між НБУта органами виконавчої влади, зокрема Міністерством фінансівУкраїни;

Розглянемо якість інформаційного середовища діяльності бан-ківської системи. Для переведення якісної оцінки в кількісні по-казники використаємо трибальну шкалу (–1 — якість інформа-ційного забезпечення незадовільна, 0 — якість інформаційногозабезпечення задовільна, 1— якість інформаційного забезпеченнявисока). Дослідимо такі джерела важливої для нормального фун-кціонування банківської системи та проведення наукових дослі-джень, як сторінки Національного банку України, Державноїслужби статистики України, Національної комісії з цінних папе-рів та фондового ринку і Національної комісії, що здійснює дер-

1 Про Національний банк України : Закон України від 20.05.1999 № 679. — XIV Ст. 6.

418

жавне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Оцінкаякості кількісної інформації, що її надають державні органи і якає важливою для забезпечення нормального функціонування бан-ківської системи, свідчить про наявність спільних для всіх нихнедоліків. Зокрема, відсутність можливості формувати запити добаз даних у режимі он-лайн знижує ефективність роботи з наяв-ною інформаційною базою. Також це збільшує трудомісткість івитрати часу на проведення досліджень і підвищує ризик незна-ходження дослідником необхідної інформації, що підвищуєтьсяобмеженістю можливостей пошуку інформації на відповідних ре-сурсах і незручною організацією наявної інформації.

Істотні недоліки наявні і в статистичній інформації, що її на-дає Національний банк України, зокрема, зміна порядку розра-хунку опублікованих показників без їх перерахунку в попередніхперіодах, що робить різні часові проміжки незіставними й уне-можливлює використання значної частини аналітичного інстру-ментарію. Для визначення єдиної оцінки якості кількісної інфор-мації, наданої державними органами, доцільно знайти середнюзважену для індивідуальних оцінок за установами. Національнийбанк України є найбільш важливим джерелом такої інформації,що обумовлює необхідність присвоєння її оцінці високої ваги(0,4). Держстат є важливим джерелом інформації для оцінки се-редовища існування банківської системи, що також зумовлюєприсвоєння оцінці якості наданої ним інформації більшої ваги(0,3). Дані, які надають ДКЦПФР і Держфінпослуг, мають при-близно однакову цінність, що дозволяє присвоїти їм однакові ва-ги (0,15). Сукупна оцінка якості кількісної інформації, здійсненаза результатами розгляду її джерел, становить 0,21, або 60 % відмаксимального значення.

Банки надають кількісну інформацію про свою діяльність уфінансових звітах. Аналіз тривалості терміну протягом якогозберігаються звіти, та схильності банків до використання міжна-родних стандартів бухгалтерського обліку здійснено на базі бан-ків І та ІІ груп. Його результати свідчать про високу якість інфор-мації, зважаючи на те, що 78 % досліджених банків публікуютьзвіти, складені за МСФЗ, на сайтах, починаючи з 2007 року, щодозволяє дослідити показники їх діяльності в докризовому пе-ріоді. Це дозволяє оцінити якість наданої банками кількісної ін-формації як високу.

Для визначення якості та інтенсивності наукових дослідженьвизначимо кількість статей українських науковців, присвяченихзабезпеченню стабільності банківської системи, у реферативній

419

базі даних Національної бібліотеки України імені В. І. Вернад-ського. Аналіз динаміки кількості статей свідчить про недостат-ність уваги, приділеної проблемі забезпечення стабільного функ-ціонування банківської системи (рис. 5.38).

Рис. 5.38. Динаміка кількості статей, присвяченихстабільності банківської системи, у реферативній базі данихНаціональної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

Визначимо інтенсивність використання математичних методівдля дослідження проблем розвитку банків і банківської системи.З цією метою сформуємо вибірку з 50 випадково обраних публі-кацій українських науковців, присвячених дослідженню банків ібанківської системи, і визначимо відсоток тих, у яких використа-но статистичні та математичні методи в загальному обсязі вибір-ки. За результатами дослідження, математичні методи викорис-тано лише у 18 % наукових публікацій, разом з тим сучасні тех-нології та інструменти аналізу дозволяють суттєво підвищитиефективність наукових досліджень. Поширення використанняматематичного апарату в наукових дослідженнях є необхідноюпередумовою інтеграції України у світовий науковий простір івикористання їх результатів у банківській практиці та практицібанківського регулювання.

Також негативний вплив на стан наукового середовища Украї-ни здійснює відсутність єдиного реєстру наукових публікацій ібази даних повнотекстових публікацій. У результаті існування

420

описаних недоліків інформаційного середовища ускладнене ви-користання результатів досліджень українських науковців, щовиявляється, зокрема, у низькій частці їх досліджень у загально-му обсязі посилань в інформаційно-аналітичних матеріалах НБУ.Так, у середньому дослідження українських науковців, за винят-ком співробітників НБУ, займають 13,42 % від загальної кількос-ті посилань. Також, фактором, який негативно впливає на надій-ність банківської системи, є брак звіту про фінансову стабіль-ність, що його має складати НБУ.

Оцінку надійності банківської системи доцільно здійснюватиза трьома напрямами: рівень вразливості банківської системи додії шоків; здатність банківської системи протидіяти впливу кри-зових явищ; здатність передбачувати потенційні ризики і адапту-ватися до нових умов. Ураховуючи нестабільність середовищафункціонування банків в Україні, особливо важливими є другий ітретій напрями. Для забезпечення оцінки рівня вразливості бан-ків доцільно використовувати комплекс методів, які дозволяютьздійснювати контроль за станом банківської системи з різнимичасовими інтервалами: від моніторингу в режимі реального часушляхом розрахунку індексів на базі щоденної звітності банків дощоквартального та щорічного стрес-тестів. Для оцінки надійностіза другим напрямком необхідно аналізувати достатність ресурсівНБУ для підтримки банківської системи в умовах панічного від-пливу валютних коштів шляхом проведення стрес-тесту обсягурезервів. Також необхідно оцінити здатність НБУ та інших орга-нів нагляду до взаємодії в умовах кризи та раціональність розпо-ділу повноважень і обов’язків органів нагляду.

Інформаційне середовище існування банків є недосконалим,унаслідок чого зростає вразливість національної банківської сис-теми. Існуюча інфраструктура поширення якісної інформації єнеефективною й такою, що не дозволяє реалізувати існуючий на-уковий потенціал і забезпечити взаємодію між наукою та банків-ською системою. Державні установи недостатньо уваги приділя-ють розробленню й публікації дослідницьких матеріалів тааналітичних звітів, що негативно впливає на якість інформацій-ного середовища та не дозволяє забезпечити якісний процес ви-значення загроз для фінансової системи і шляхів їх нейтралізації.

Національний банк України здатен впливати на банківськийсектор з метою згладжування циклічних коливань у його діяль-ності шляхом використання ринкових механізмів. Дієвість ін-струментів Національного банку України залежить від таких фак-торів, як наявність чи відсутність надлишкової ліквідності в бан-

421

ківській системі; рівень довіри до банків з боку населення; до-ступність для банків України ресурсів на зовнішніх ринках; фазаекономічного циклу; ступінь стабільності на фінансових рин-ках і рівень розвитку фінансових ринків. Законодавство Українидозволяє забезпечити ефективну взаємодію між органами нагля-ду, хоча й існують резерви підвищення її ефективності у разі за-грози початку банківської кризи.

Для забезпечення надійності банківської системи слід запро-вадити такі заходи:

— стимулювання банків до кредитування реальної економіки зметою підвищення з їх боку попиту на короткострокові ресурси,що дозволить більш ефективно застосовувати інструменти транс-місійного механізму;

— уведення автоматичних важелів впливу на діяльність банківшляхом корегування нормативів резервування на величину, яказалежить від фази ділового циклу;

— застосування диверсифікованого підходу до нагляду за бан-ками, збільшення частоти перевірок з боку органів нагляду тихбанків, які за результатами аналізу є більш вразливими, ніж інші;

— закріплення в законодавстві чіткого визначення стабільнос-ті банківської системи та критеріїв, за якими вона визначається;закріплення за НБУ зобов’язання забезпечувати стабільність фі-нансової системи у співпраці з іншими органами нагляду;

— розроблення протоколів з інструкціями щодо першочерго-вих дій у разі реалізації кризових сценаріїв;

— зобов’язання НБУ публікувати звіт про фінансову стабіль-ність з обов’язковим залученням зовнішніх експертів з числа нау-ковців;

— поліпшення інформаційної інфраструктури шляхом ство-рення державного фінансово-кредитного агентства;

— зобов’язати Держкомстат та НБУ здійснити перерахунокусіх часових рядів у такий спосіб, щоб зробити їх зіставними навсьому часовому проміжку; створення всеукраїнського репозита-рію наукових досліджень з метою активізації процесу вивченняосновних проблем економіки та суспільства.

422

1. Адамик Б. П. Доцільність застосування вимог Базеля III при регу-люванні капіталу банків України // Банківська система України в умо-вах глобалізації фінансових ринків [Текст] : збірник тез VII Міжнарод-ної науково-практичної конференції. — 18—19 жовтня 2012 р. —Черкаси : ЧІБС УБС НБУ, 2012. — 516 с. — С. 16—19.

2. Адрианов В. Золотовалютные резервы: принципы формирования,структура и эффективность использования // Общество и экономика. —2008. — № 5. — С. 23—53.

3. Айвазян С. А. Выявление системно значимых финансовых органи-заций : обзор методологий / [С. А. Айвазян, И. К. Андриевская, Р. Кон-ноли, Г. И. Пеникас] // Деньги и кредит. — 2011.— № 8. — С. 13—18.

4. Айдарова. А. Коммуникационная политика в Национальном банкеКыргызской Республики как элемент денежно-кредитной политики /А. Айдарова, Ч. Доолоталиев; Национальный банк Кыргызской Респуб-лики [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.nbkr.kg5. Антонов К. А. Экономическая эффективность внедрения и исполь-

зования систем дистанционного банковского обслуживания в российс-ких банках // Банковские услуги. — № 6/2011. — С. 27—32.

6. Апостолик К. Основы Банковского Риска. Обзор банковского де-ла, банковских рисков и банковского регулирования на основе оценкирисков / К. Апостолик, К. Дохохью, П. Уент. — GARP, 2011. — 302 с.

7. Базельский комитет ужесточает правила взаимных операций сис-темно значимых для мировой экономики банков [Електронний ресурс]. —Режим доступу :

<http://www.rcb.ru/news/258515/>.8. Базельский комитет ужесточает правила взаимных операций сис-

темно значимых для мировой экономики банков [Електронний ресурс]. —Режим доступу :

<http://www.rcb.ru/news/258515/>9. Балянт Г. Р. Сучасні тенденції у сфері банківського регулюван-

ня/Р.Г. Балянт// Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє : щоріч-ник. — Вип. 16 / За заг. ред. М. В. Лазаровича. — Тернопіль : Економі-чна думка ТНЕУ, 2011. — 336 с.

10. Банк 2.0. Организация банковского бизнеса через социальные сетис использованием инструментов CRM банков [Електронний ресурс]. —Режим доступу :

http://ibusiness.ru/blogs/19618

Список використаних джерел

423

11. Банківська енциклопедія / С. Г. Арбузов, Ю. В. Колобов, В. І. Мі-щенко, С. В. Науменкова. — К. : Центр наукових досліджень НБУ: Знан-ня, 2011 — 504 с. — С. 332.

12. Береславська О. І. Перспективи імплементації рекомендацій Ба-зельского комітету в практичну діяльність банків України [Електрон-ний ресурс] — Режим доступу :

http://ecj.oa.edu.ua/articles/2013/n23/51.pdf13. Бєгун К. А. Банки на іпотечному ринку : Автореферат : Спец.

08.00.08 «Гроші, фінанси та кредит» / К. А, Бєгун. — 2012. — 208 с.14. Бойко Ю. О. Управління концентрацією банківського капіталу в

Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук :08.00.08 / Бойко Ю. О. — К., 2012. — 25 с. — С. 19—20.

15. Боришкевич О. Міжнародний рух капіталу та проблеми зовніш-ньої заборгованості // Вісник Національного банку України. — 2012. —№ 10. — С. 42—47.

16. Боришкевич О. В. Золото в сучасній економіці // Бізнесінформ. —2014. — № 1. — С. 256—261.

17. Боришкевич О. В. Режими валютного курсу: пошук оптимальнос-ті // Банківська справа. — 2014. — № 3—4. — С 66—73.

18. Бретт Кинг. Банк 2.0. Как потребительское поведение и техноло-гии изменят будущее финансовых услуг / [Кинг Бретт; пер. с англ. М.Мацковской]. — М. : ЗАО «Олимп-Бизнес», 2012. — 512 с.

19. Булкот О. В. Эффективность управления золотовалютными ре-зервами Украины как одна из детерминант экономического роста // Фор-мирование рыночных отношений в Украине. — № 4/2010.

20. Вовк В. Діагностування кризи з боку центральних банків: зару-біжний та вітчизняний досвід / В. Вовк, Ю. Дмитрик // Вісник НБУ. —2013. — № 3. — С. 20—25.

21. Габбард, Р. Глен. Гроші, фінансова система та економіка: підруч-ник / пер. з англ.; наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. — К. :КНЕУ, 2004. — 889 с.

22. Галайко Н. Р. Ефективність діяльності банківської установи :монографія / Н. Р. Галайко, Р. Ф. Турко ; ЛІБС УБС НБУ. — Львів :Вид-во ННВК «АТБ», 2012. — 255 с.

23. Галиц Л. Финансовая инженерия: инструменты и способы управ-ления финансовым риском / Л. Галиц; пер. с англ. — М. : ТВП, 1998. —576 с.

24. Гафурова Д. И. Развитие инновационных технологий в рос-сийском банковском секторе / Д. Гафурова. — М. : Анкил, 2009. —160 с.

25. Глущенко, А. С. Розкриття поняття «похідні фінансові інструме-нти» через узагальнення найбільш виражених їх властивостей та вико-нуваних функцій // Вісник Харківського національного університету. —2008. — № 802 / [Електронний ресурс] // Режим доступу :

www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vkhnu/Ekon/802/08gbdroz.pdf.

424

26. Горюнов, Е. Л. Банк России на перепутье: нужно ли смягчать де-нежно-кредитную политику / Е. Л. Горюнов, П. В. Трунин. — М. : Из-дательский дом «Дело» РАНХиГС, 2013. — 26 с.

27. Гоффе В. В. Ринок деривативів: зарубіжний досвід та перспекти-ви розвитку в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.екон. наук : спец. 08.04.01 «Фінанси, грошовий обіг і кредит» / ГоффеВалерія Вікторівна. — К., 2005. — 24 с.

28. Дарушин Н. Теоретические основы функционирования срочногорынка и его социально-экономическая роль / Н. Дарушин // Рынок цен-ных бумаг. — 2003. — № 4. — С. 68—73.

29. Джуччі Р. Нагляд за діяльністю у фінансовому секторі України:чи допоможе об’єднання наглядових органів? : консультативна робота /Джуччі Р., Герасим Г. Лахмунді ; — Інститут економічних дослідженьта політичних консультацій, Німецька Консультативна Група при УрядіУкраїни. — К. : 2005. — 9 с.

30. Достаточность международных резервов отдельных стран / БанкРоссии. — Електронний ресурс. — Режим доступу :

www.cbr.ru31. Друкер, П. Ф. Энциклопедия менеджмента / пер. c англ. — М. :

ООО «И.Д., Вильямс», 2006. — 432 с.32. Економічні та фінансові показники України [Електронний ре-

сурс]. — Режим доступу :http://www.bank.gov.ua/33. Єгоричева С. Методологічні засади організації інноваційного

процесу в комерційних банках / С. Єгоричева // Вісник Національногобанку України. — 2011. — № 1. — С. 53—57.

34. Житній П. Є. Світова практика стрес-тестування у банкахУкраїни / П. Є. Житній, С. М. Шаповалова, Г. М. Карамишева // ВісникУкраїнської академії банківської справи : наук.-практ. журнал. — 2011. —№ 1 (30) [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http//www.bank.gov.ua.35. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від

07.12.2000 року № 2121-III.— [Електронний ресурс] // Сайт ВерховноїРади України. — Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121-14/page36. Заощадження населення України: формування та залучення в

банки : монографія / Л. О. Примостка, В. Г. Шевалдіна. — К. : КНЕУ,2014. — 234.

37. Зверев О. А. Банки и организационно-управленческие инновации /О. А. Зверев // Банковское дело. — 2007. — № 12. — С. 64—67.

38. Інновації у фінансовій сфері : монографія / за заг. ред В. М. Опа-ріна, — К. : КНЕУ, 2013. — 444 с.

39. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків України :Затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368//zakon.rada.gov.ua.

425

40. Каким образом следует изменить деятельность МВФ? // Финан-сы и развитие. — Сентябрь. — 2004. — С. 27—29.

41. Капіталізація економіки України / за ред. акад. НАН УкраїниВ. М. Гейця, д-ра екон. наук А. А. Гриценка. — К. : Ін-т екон. та прог-нозув., 2007. — 220 с.

42. Капіталізація економіки: проблеми та перспективи : Матеріа-ли семінара. — Ч. 1) // Економічна теорія. — 2006. — № 2. —С. 91—112.

43. Карчева Г. Т. Ефективність функціонування та перспективи роз-витку банківської системи України: монографія / Г. Т. Карчева — К. :НАН України: Ін-т економіки та прогнозування, 2012. — 520 с.

44. Киселев, М. В. Функции деривативов / М. В. Киселев // Финансыи кредит. — 2008. — № 3. — C. 45—50.

45. Коваленко В. Науково-методологічні основи фінансової стабіль-ності системи та індикатори її оцінки // Фінанси України. — 2008. —№ 7. — С. 111—122.

46. Коваленко В. Теоретичні та методичні підходи до оцінюванняфінансової стабільності банківської системи / В. Коваленко, Ю. Гарку-ша // Вісник НБУ. — 2013. — № 9. — С. 35—40.

47. Ковальчук О. В. Особливості застосування методики визначенняекономічного капіталу банку та розрахунку його величини під окремівиди ризиків / О. В. Ковальчук [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.nbuv.gov.ua48. Козюк В. Резервний статус валюти в глобальній економіці: проб-

лема темпоральних конфліктів // Вісник НБУ. — 2014. — № 4. —С. 30—36.

49. Коровина С. С. Мотивы и процесс консолидации банковскогосектора Российской Федерации : … автореф. канд. экон. Наук спец.:08.00.10 / Светлана Сергеевна Коровина ; Федеральное государственноебюджетное учреждение высшего професионального образования «Санкт-Петербургский государственный университет экономики и финансов». —Санкт-Петербург, 2011. — 23 с.

50. Косарев В. Е. О перспективах развития дистанционного банков-ского обслуживания // Банковское дело. — № 9. — 2012. — С. 63—65.

51. Крамаренко, Я. Ю. Валютні деривативи: сутність, класифікація,призначення / Я. Ю. Крамаренко // Економіст. — 2000. — № 10. —С. 44—47.

52. Куликов А. Г. Россия и Китай: пути модернизации. / КуликовА. Г. , Куликов Е. Г. // Деньги и кредит. — 2011 — № 5. — С. 27—36.

53. Лейнон Харри. Мобильные платежи: что нового, а что из хорошозабытого старого? / Х. Лейнон, А. С. Обаева, П. В. Сумбулов // Деньгии кредит. — 2012. — № 3. — С. 39—48.

54. Леонтьев А. Б. Предпосылки и причины концентрации капи-тала в банковском секторе / А. Б. Леонтьев // Вестник СамарскогоГосударственного экономического университета. — 2010. — № 11(73). — С 47—51.

426

55. Лютий І. О. Банківські інститути в умовах глобалізації ринкуфінансових послуг : монографія / І. О. Лютий, О. М. Юрчук. — К. :Знання, 2011. — 357 с.

56. Лямин Л. В. Применение технологий електронного банкинга:риск-ориентированный подход / Л. В. Лямин. — М. : КНОРУС ; ЦИП-СиР, 2011. — 336 с. — С. 8—10.

57. Лямин Л. В. Проблемы управления рисками, связанными с элек-тронным банкингом / Л. В. Лямин // Банковское дело. — 2010. — № 10. —С. 74—78.

58. Маршалл Дж. Финансовая инженерия : полное руководство пофинансовым нововведениям / Дж. Ф. Маршалл, К. Бансал Випул ; Пер.с англ. — М. : Инфра-М, 1998. — 784 с.

59. Методичні вказівки щодо організації, проведення інспекційнихперевірок та встановлення рейтингової оцінки банку : затв. пост. Прав-ління Національного банку України від 31 серпня 2007 р. № 312 [Елек-тронний ресурс]. — Режим доступу :

http//www.bank.gov.ua.60. Методичні рекомендації щодо порядку проведення стрес-тес-

тування в банках України : Затв. пост. Правління Національного бан-ку України від 6 серпня 2009 р. № 460 [Електронний ресурс]. — Режимдоступу :

http//www.bank.gov.ua.61. Мірошніченко О. В. Методи оцінки конкурентоспроможності бан-

ку // Экономика Крыма. — 2009. — № 28. — С. 42—47.62. Моисеев С. Р. Открытость и торанпарентность денежно-кре-

дитной политики / С. Р. Моисеев // Банковское дело. — 2001. — № 5. —№ 3. — С. 2—6.

63. Монетарна політика Національного банку України: сучасний станта перспективи змін / за ред. В. С. Стельмаха. — К. : Центр наукових до-сліджень Національного банку України, УБС НБУ, 2009. — 404 с.

64. Названы ТОП-10 украинских банков по развитию интернет-услуг [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

<http://ain.ua/2012/10/17/9843965. Науменкова С. Нові тенденції в механізмі регулювання фінансо-

вого сектору / С. Науменкова // Вісник НБУ. — 2011. — № 12. — С. 4—11.66. Науменкова С. В. Система регулювання ринків фінансових по-

слуг зарубіжних країн : навч. посіб. / С. В. Науменкова, В. І. Міценко, —К. : Центр наукових досліджень НБУ, Університет банківської справиНБУ, 2010. — 170 с.

67. Національне рейтингове агентство «Рюрик» — [Електронний ре-сурс]. — Режим доступу :

http://rurik.com.ua/68. Національний банк підвищує прозорість під час надання доступу

до рефінансування банків. Прес-реліз [Електронний ресурс]. — Режимдоступу :

http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=6281243

427

69. Національний банк України. Інформація служби банківськогонагляду — [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=76262&cat_id=36794

70. Новикова Н. Функционирование и регулирование системно зна-чимых банков в Республике Беларусь / Н. Новикова // Банковский вест-ник. — 2013. — № 8. — С. 33—38.

71. Норд Даглас. Інституції, інституційна зміна та функціонуванняекономіки / Норд Даглас. — К. : Основи, 2000. — 198 с.

72. Основні засади грошово-кредитної політики 2014 [Електроннийресурс]. — Режим доступу :

www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=746669473. Основні засади грошово-кредитної політики на 2007 рік. [Елект-

ронний ресурс]. — Режим доступу :www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=4437574. Основні засади грошово-кредитної політики на 2008 рік. [Елект-

ронний ресурс]. — Режим доступу :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0018500-0775. Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік [Елект-

ронний ресурс]. — Режим доступу :http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010500-0976. Основні засади грошово-кредитної політики на 2013 рік. [Елект-

ронний ресурс]. — Режим доступу :www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=12739477. Основні показники діяльності банків України // Вісник НБУ. —

2010—2014 рр.78. Офіційний сайт Національного банку Республіки Білорусь [Елек-

тронний ресурс]. — Режим доступу :<http: // www.nbrb>.79. Панков В. В. «Институциональная теория бухгалтерского учета и

аудита» ; учебное пособие / В. В. Панков. — М. : Информбюро, 2011. —168. — С. 14.

80. Парипа К. В. Сутність системно важливих банків та їх значення длязабезпечення стійкості фінансового сектору України : ученые записки Тав-рического национального университета имени В. И. Вернадского : серия«Экономика и управление». Том 25 (64). — 2012 г. — № 1. — С. 136—146.

81. ПАТ «Українська біржа». Офіційний сайт [Електронний ресурс] :Режим доступу :

http://www.ux.ua82. ПАТ «Фондова біржа «Перспектива». Офіційний сайт [Електрон-

ний ресурс] : Режим доступу :http://fbp.com.ua/83. Петрова Т. И. Надзор за деятельностью системно значимых кре-

дитных установ / Г. И. Петрова // Банковские услуги. — 2013. — № 11. —С. 12—16.

428

84. Петрова Т. И. Надзор за деятельностью системно значимых кредит-ных установ / Т. И. Петрова // Банковские услуги. — 2013. — № 11. —С. 12—16.

85. Податковий Кодекс України: Кодекс України вiд 02.12.2010№ 2755-VI із змінами та доповненнями / [Електронний ресурс] : Режимдоступу :

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2755-1786. Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення

про забезпечення безперервного функціонування інформаційних си-стем Національного банку України та банків України» від 17.06.2004№ 265.

87. Примостка Л. О. Державне фінансово-інформаційне агентство:досвід Банку Франції / Л. О. Примостка, В. О. Харченко // Фінанси, об-лік і аудит. — Вип. 2(22), 2013. — С. 100—109.

88. Про затвердження Положення про процентну політику Націона-льного банку України Постанова НБУ від 18.08.2004. № 389 [Електрон-ний ресурс]. — Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1092-0489. Проблеми оцінки рівня капіталізації суб’єктів господарювання :

наукова доповідь. — Львів : ІРД НАНУ, 2007. — 67 с.90. Прогнозування та хеджування фінансових ризиків : монографія /

за ред. проф. Примостки Л. О. — К. : КНЕУ, 2014. — 424 с. — С. 365.91. Прозоров Ю. В. Посткризова трансформація банківського капі-

талу в Україні: концентрація без централізації / Ю. В. Прозоров // Су-часні проблеми та механізми фінансового управління : матеріали Між-народної наук.-практ. конф. 12—13 грудня 2013 р.— Х. : ВД « ІНЖЕК»,2013. — 112 с. — С. 79—86.

92. Растущий потенциал онлайновых банков. Независимые специали-зированные интернет-банки находят свою нишу на рынке финансовыхуслуг // Банковская практика. — № 2011. — С. 40—46.

93. Ревенков П. В. Дистанционное банковское обслуживание: актуаль-ные направления регулирования / П. В. Ревенков // Банковсоке дело. —2012. — № 9. — С. 57—62.

94. Реверчук С. К. Концентрація банківського капіталу в Україні:управління і досвід : монографія / О. Д. Вовчак, Ю. О. Бойко ; за наук.ред д.е.н., проф. Реверчука С. К. — Львів : Растр-7, 2012. — 192 с. —С. 16.

95. Регулирование банковской деятельности в Украине и Россиив условиях глобализации: монография / М. И. Дыба, О. А. Звонова,Л. А. Примостка и др. — К. : КНЭУ, 2013. — 380 с.

96. Регулювання діяльності банків в умовах глобальних викликів :монографія / [Л. О. Примостка, М. І. Диба, О. О. Чуб та ін.] ; за ред. д-ра екон. наук, проф. Л. О. Примостки. — К. : КНЕУ, 2012. — 459 с.

97. Ресурси та моделі глобального економічного розвитку: моногра-фія / за заг. ред. докторів екон. наук, професорів Д. М. Лукяненка та А.М. Поручника. — К. : КНЕУ, 2011. — 703 с.

429

98. Річний звіт Національної комісії з цінних паперів та фондовогоринку (2013 р.) / [Електронний ресурс] // Режим доступу до матеріалів :

http://www.nssmc.gov.ua/user_files/content/58/1402491205.pdf99. Рішення Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльнос-

ті банків «Про розподіл банків на групи» від 20.12.2013 № 975.100. Савлук С. М. Економічний капітал банку: призначення та мето-

ди розрахунку [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://dspace.academy.sumy.ua101. Саранчук С. В. Прогнозування капіталізації банків в умовах по-

літико-економічної нестабільності в Україні Актуальні проблеми пост-кризового розвитку банківського сектору України: Матеріали Всеук-раїнської наук.-практ. конф. студентів та аспірантів / за заг. ред. проф.С. В. Науменкової : у 2-х т. — К. : ДП «Прінт Сервіс», 2014. — Т. ІІ. —371 с. — С. 174—177.

102. Сердинов Э. М. Слияния и поглощения в банковской индустрииСША / Э. М. Сердинов // Банковское дело. — № 9. — 2004. — С. 21—28.

103. Синки Дж. Мл. Финансовый менеджмент в коммерческомбанке и в индустрии финансовых послуг / Джозеф Синки мл. ; пер. сангл. — М. : Альпина Бизнес Букс, 2007. — 1018 с.

104. Системоутворюючий банк [Електронний ресурс] / Глосарій ба-нківської термінології. — Режим доступу :

http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=123655&cat_id=123321

105. Скиннер Крис. Будущее банкинга. Мировые тенденции в отрас-ли / пер. с англ. — Минск : Гревцов Паблишер, — 2009.

106. Старостенко Г. Г. Національна економіка / С. В. Онишко, Т. В.Поснова. — К. : Ліра-К, 2011. — 432 с.

107. Структура активів, зобов’язань та власного капіталу, прибуткита збитки банків України на 1 січня 2014 року // Вісник НБУ. — 2010—2014 рр.

108. Структура международных резервов отдельных стран по состо-янию на 1 января 2013 года. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.cbr.ru/statistics/print.aspx?file=credit_statistics/res_str.htm109. Суббарао Д. Новое опредиление роли центрального банка //

Финансы и развитие. — Июнь 2010. — С. 26.110. Тиркало Р. Регулятивний капітал банків: сутність, порядок ви-

значення, та проблеми достатності / Р. Тиркало, Н. Ткачук // Світ фі-нансів. — 2008. — № 4(17). — С. 93—103.

111. Ткачук В. О. Інноваційна політика банків на ринку банківськихпослуг // Економічний аналіз. — 2013. — Т. 14. — № 2. — С. 43—51.

112. Ткачук Н. М. Особливості визначення та оцінки достатності ба-нківського капіталу / Н. М. Ткачук // Вісник Української академії бан-ківської справи. — 2006. — № 2. — C. 99—105.

113. Ткачук Н. М. Капіталізація банку: економічна сутність та різно-види // Вісник Української академії банківської справи. — № 1 — 2010.

430

114. Тысячникова Н. А. Риски интернет-банкинга: принципы и орга-низация надзора / Н. А. Тысячникова // Банковсоке дело. — 2010. —№ 10. — С. 79—82.

115. Указ Банка России от 16 апреля 2014 г. «Об определении переч-ня системно значимых кредитных организаций».

116. Фельдман, А. Б. Производные финансовые и товарные инстру-менты / А. Б. Фельдман. — М. : Экономика, 2008. — 472 с.

117. Фінансовий менеджмент у банку : підручник / Л. О. Примостка. —3-тє вид., доп. і перероб. — К. : КНЕУ, 2012. — 338 с.

118. Фінансові інструменти: визнання та оцінка : Міжнародний стан-дарт бухгалтерського обліку № 39 [Електронний ресурс] // Режим до-ступу :

http://www.minfin.gov.ua/document/237506/42_IAS39_IFRS_2009_GVT.pdf

119. Циплінська О. О. Капіталізація банківської системи України вумовах економічної кризи / О. О. Циплінська // Наукові праці : науково-методичний журнал. — Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили,2008. — Вип. 86. Т. 99. Проблеми економічної теорії. — C. 25—28.

120. Чуб О. О. Банківська діяльність у глобальному середовищі: мо-нографія / О. О. Чуб. — К. : КНЕУ, 2013. — 340 с.

121. Шалига Т. С. Дистанційне банківське обслуговування роздріб-них клієнтів : монографія / Т. С. Шалига; за заг. ред. Н. В. Циганової. —Ніжин : ТОВ «Видавництво «Аспект-поліграф», 2013. — 412 с.

122. Яременко А. А. Теоретические аспекты золотовалютных резер-вов // Экономика и государство. — 2011. — № 11.

123. A framework for dealing with domestic systemically importantbanks// Basel Committee on Banking Supervision [Електронний ресурс]. —2012 (October) // Режим доступу :

http://www.bis.org/publ/bcbs233.pdf124. A framework for dealing with domestic systemically important

banks/ Basel Committee on Banking Supervision [Електронний ресурс]. —Режим доступу :

http://www/bis.org/publ125. A new financial system for Europe. [Електронний ресурс]. — Ре-

жим доступу :http://ec.europa.eu/internal_market/publications/docs/financial-reform-

for-growth_en.pdf126. A new financial system for Europe. [Електронний ресурс]. — Ре-

жим доступу :http://ec.europa.eu/internal_market/publications/docs/financial-reform-

for-growth_en.pdf127. Acharya V., Yorulmazer T. Too Many to Fail - An Analysis of

Time-inconsistency in Bank Closure Policies // Bank of England WorkingPaper Series. — 2007. — 319 с.

128. Adrian T., Brunnermeier M. CoVaR // Federal Reserve Bank ofNew York Staff Reports. — 2010. — 348 c.

431

129. Andenas M. Who is Going to Supervisore Europe’s FinancialMarkets // The European Central Bank as Regulator and as InstitutionalActor // Financial Markets in Europe: Towads a Single Regulator? Bodmin(Cornwall): Kluver Law International, 2003. — Р. 23—26.

130. Annual Report on Exchange Arrangements and ExchangeRestrictions 2013. International Monetary Fund. — October 2013. — P. 94.

131. Background Note regarding the Bank's Thinking on Price Stability.Bank of Japan. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

https://www.boj.or.jp/en/announcements/release_2013/rel130123a.htm132. Banking union: restoring financial stability in the Eurozone,

Brussels, 15 April 2014. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :http://ec.europa.eu/internal_market/finances/docs/banking-

union/banking-union-memo_en.pdf133. Barth, James R., etal. A Cross-Country AnalysisoftheBankSuper-

visory Framework andBankPerformance // Economic and Policy AnalysisWorking Paper - U.S. Department of the Treasury, Office of the Comptrollerof the Currency, 2002. — 61 p.

134. Central bank diversification strategies: Rebalancing from thedollar and euro. World Gold Council. [Електронний ресурс]. — Режимдоступу :

http://www.gold.org/download/pub_archive/pdf/Central_bank_diversification_strategies_paper.pdf

135. Currency composition of official foreign exchange reserves (COFER).Електронний ресурс. — Режим доступу :

http://www.imf.org/external/np/sta/cofer/eng/136. European Banking Authority [Електронний ресурс] : офіц. веб-

сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу :www.eba.europa.eu. — Назва з екрану.137. European Insurance an Occupational Pensions Authority [Електро-

нний ресурс] : офіц. веб-сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу:https://eiopa.europa.eu/. — Назва з екрана.138. European Securities and Markets Authority [Електронний ресурс] :

офіц. веб-сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу :http://www.esma.europa.eu/. — Назва з екрана.139. European Systemic Risk Board [Електронний ресурс] : офіц. веб-

сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу :http://www.esrb.europa.eu/home/html/index.en.html. — Назва з екрана.140. Federal funds effective rate. [Електронний ресурс]. — Режим до-

ступу :http://www.federalreserve.gov/releases/h15/data.htm141. Global systemically important banks: assessment methodology and

the additional loss absorbency requirement (Cover note) // Basel Committeeon Banking Supervision [[Електронний ресурс]. — 2011 (November) //Режим доступу :

http://www.bis.org/publ/bcbs207cn.pdf

432

142. Global systemically important banks: updated assessment metho-dology and the hinger loss absorbency reguirement. Basel Committee onBanking Supervision [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www/bis.org/publ143. Globally systemically important banks: updated аssessment

methodology and the additional loss absorbency requirement // Сайт Банкуміжнародних розрахунків [Електронний ресурс] // Режим доступу:

http://www.bis.org/publ/bcbs255.pdf144. Gold Demand Trend. World Gold Council. [Gold Demand Trend. World Gold Council. [Електронний ресурс]. —

Режим доступу :http://www.gold.org/investment/statistics/demand_and_supply_statistics/.145. Goodhart, C. A. E. The OrganizationalStructureofBankingSupervi

sion //. EconomicNotes, Financial Stability Institute, BankforInternationalSettlements, Basel, 2002. — 32 p.

146. Guidance to Assess the Systemic Importance of Financial Institucions.Markets and Instrumentes: Initial Considerations, IMF/BIS/FSB, 2009.

167. International Financial Statistics (IFS) IMF [Електронний ресурс]. —Режим доступу :

http://elibrary-data.imf.org/finddatareports.aspx?d=33061&e=169393148. Jean-Claude Trichet, President of the ECB. Macro-prudential

oversight and the future European Systemic Risk Board. at the EuropeanBanking Congress, Frankfurt am Main, 19 November 2010 [Електроннийресурс] : офіц. веб-сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу: http://www.ecb.int/press/key/date/2010/html/sp101119_2.en.html. — Назва з ек-рана.

149. Joint Committee of the European Supervisory Authorities [Елект-ронний ресурс] : офіц. веб-сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу :

http://www.eba.europa.eu/Joint-Committee.aspx. — Назва з екрана.150. Jürgen Stark. Member of the Executive Board of the ECB. Towards

a safer financial system. At the Transatlantic Business Conference, organizedby the American Chamber of Commerce, Frankfurt am Main, 9 November2011 [Електронний ресурс] : офіц. веб-сайт. — Електрон. дані. — Ре-жим доступу :

http://www.ecb.int/press/key/date/2011/html/sp111109.en.html151. Kydland F., Prescott E. Rules Rather than Discretion: the

Inconsistency of Optimal Plans. The Journaj of Political Economy? Volume85, Issue 3(June 1977). — P. 473—492.

152. Lucas Papademos, Vice-President of the ECB. Financial stabilityand macro-prudential supervision: objectives, instruments and the role of theECB. Financial stability and macro-prudential supervision: objectives,instruments and the role of the ECB. Аt he conference “The ECB and ItsWatchers XI” Frankfurt, 4 September 2009 [Електронний ресурс] : офіц.веб-сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу :

http://www.ecb.int/press/key/date/2009/html/sp090904_3.en.html. —Назва з екрана.

433

153. Marauhn T., Weiss M. The European Central Bank as Regulator andas Institutional Actor / T. Marauhn, M. Weiss // The Regulation of FinancialServices in the European Union. Se Regulation of International FinancialMarkets: Perspectives for Reform, 2006. — Р. 321.

154. Masciandro D., Quintyn M. Regulating The Regulators: TheChanging Face Of Financial Supervision Architectures Before And AfterThe Crisis // EuropeanCompanyLaw,Volume 6, Issue 5, 2009. — 240 p.

155. Michael Woodford. Monetary Policy in the Information Economy¤Department of Economics Princeton University Princeton, NJ 08544USA. Revised September 2001. 70р. [Електронний ресурс]. — Режимдоступу :

http://www.columbia.edu/~mw2230/JHole01.pdf¤156. News Release - Bank of England provides explicit guidance

regarding the future conduct of monetary policy [Електронний ресурс]. —Режим доступу:

http://www.bankofengland.co.uk/publications/Pages/news/2013/096.aspx157. Peter Praet, Member of the Executive Board of the ECB. The

(changing) role of central banks in financial stability policies. Peter Praet,Member of the Executive Board of the ECB. The (changing) role of centralbanks in financial stability policies. Аt the 14th Annual Internal BankingConference, organised by the Federal Reserve Bank of Chicago and theEuropean Central Bank, Chicago, 10 November 2011 [Електронний ре-сурс] : офіц. веб-сайт. — Електрон. дані. — Режим доступу :

http://www.ecb.int/ press/ key/date/2011/html/sp111110.en.html. — На-зва з екрана.

158. Praet P. Macro-prudential and financial stability statistics to im-prove financial analysis of exposures and risk transfers. Fitch ECBConference on Statistics on “Central Bank statistics: What did the financialcrisis change”/ 2010/

159. Promoting the good of the people of the United Kingdom bymaintaining monetary and financial stability. [Електронний ресурс]. —Режим доступу :

http://www.bankofengland.co.uk/Pages/home.aspx160. Recent developments in supervisory structures in the EU member

states (2007—2010) / Working paper of European Central Bank, October2010 [Електронний ресурс] : офіц. веб-сайт. — Електрон. дані. — Ре-жим доступу :

http://www.ecb.int/pub /pdf/ other/ report_on_supervisory_structures2010en.pdf. — Назва з екрана.

161. Reserves. World Gold Council. [Електронний ресурс]. — Режимдоступу :

http://www.gold.org/government_affairs/gold_reserves/162. Soramäki K., Cook S.: Algorithm for Identifying Systemically

Important Banks in Payment Systems / Economics Discussion Papers [Елек-тронний ресурс]. — 2012. — № 42 // Режим доступу:

http://www.econstor.eu/bitstream/10419/62120/1/723776571.pdf

434

163. Spath Diter, Bauer Wilhelm, Engstler Martin. Innovationen undKonzepte fur die Bank der Zukunft. — Gabler, Wiesbaden, 2008. — 294 c.

164. Stefano Battiston, Michelangelo Puliga, Rahul Kaushik, PaoloTasca & Guido Caldarelli. DebtRank: Too Central to Fail? FinancialNetworks, the FED and Systemic Risk// Електронний журнал: ScientificReports .— 2012. — № 2. — Режим доступу :

http://www.nature.com/srep/2012/120802/srep00541/pdf/srep00541.pdf165. Summers L. Beware Moral Hazard Fundamentalists // Financial

Times. — 2007 (23 September) // Режим доступу :http://www.ft.com/intl/cms/s/0/5ffd2606-69e8-11dc-a571-

0000779fd2ac.html#axzz2RBOb7UHN166. Top Banks in the World 2013 [Електронний ресурс] / Banks

around the World. — Електрон. дані. — Режим доступу :http://www.relbanks.com/worlds-top-banks/market-cap167. Vinogradov D. Destructive Effects of Constructive Ambiguty in

Times. Presented at the Conference on "Monetary policy and financialstability - what role for central bank communication?". Amsterdam, 15-16November 2010. [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

www.ecb.europa.eu/events/conferences/shared/pdf/joint_dnb/Vinogradov.168. World bank/ Short term debt (%total reserves). — [Електронний

ресурс]. — Режим доступу :http://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DSTC.IR.ZS169. www.bis.org — офіційний сайт Комітету з банківського нагляду

м. Базель170. Zhou C. Are Banks Too Big to Fail? Measuring Systemic

Importance of Financial Institutions. // Internazional journal of CentralBanking, 2010.

Наукове видання

ПРИМОСТКА Людмила ОлександрівнаДИБА Михайло Іванович

КРАСНОВА Ірина Вікторівна та ін.

Колективна монографія

Редактор Л. ГордієнкоХудожник обкладинки Є. Мироненко

Коректор О. ЩербакВерстка О. Федосенко

Підп. до друку 29.04.15. Формат 60×84/16.Обл.-вид. арк. 28,70. Зам. № 14-4973

Державний вищий навчальний заклад«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1

Свідоцтво про внесення до Державного реєструсуб’єктів видавничої справи (серія ДК, № 235 від 07.11.2000)

Тел./факс (044) 537-61-41; тел. (044) 537-61-44E-mail: [email protected]

Для нотаток

Колективна монографія - CORE

Documents

Transcript of Колективна монографія - CORE