ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ,

ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ

Випуск 70/13 Довідник українських періодичних

Доступ до публічної інформації

Івано-Франківськ 2013

Довідково

-інформаційні матеріали

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО

САМОВРЯДУВАННЯ, ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ

СЕРІЯ: Довідково-інформаційні матеріали Випуск 70/13

Доступ

до публічної інформації

Івано-Франківськ 2013

2

Укладач: Шотурма Н. В. , консультант відділу роботи із зверненнями громадян з питань

забезпечення доступу до публічної інформації апарату обласної державної адміністрації, магістр державної служби

Даний збірник покликаний окреслити коло довідково-інформаційних матеріалів для

забезпечення належного стану інформування громадян про діяльність органів влади, що обумовлено внесенням змін до Закону України «Про інформацію» та прийняттям Верховною Радою України 13 січня 2011 року Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Збірник розрахований для державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування VІ–VIІ категорій посад, працівників місцевих державних адміністрацій виконавчих апаратів районних рад і виконавчих комітетів міських рад, які відповідають за доступ до публічної інформації.

Відповідальний за випуск: Надворняк Я.М. Комп’ютерна верстка: Шкварла Р. О.

© Івано-Франківський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної

влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, 2013р.

3

ЗМІСТ

Вступ ...........................................................................................................................4

1. Законодавство про доступ до інформації. Види інформації, якою володіє орган влади..................................................................................................5

3. Аналіз стану забезпечення доступу до публічної інформації в Івано-Франківській обласній державній адміністрації за 2012 рік .........................24

4. Шляхи вдосконалення подання публічної інформації в секторі забезпечення доступу до публічної інформації.................................................35

Список використаних джерел та рекомендованої літератури ......................39

4

Вступ

Збірник довідково-інформаційних матеріалів призначений для допомоги

державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування VІ–VIІ

категорій посад, працівникам РДА, ОДА, виконавчих апаратів районних рад і

виконавчих комітетів міських рад, які відповідають за доступ до публічної

інформації, з метою забезпечення належного стану інформування громадян про

діяльність місцевих органів влади, що є показником, від якого у значній мірі

залежить імідж самої влади та місцевої громади загалом.

Актуальність видання збірника зумовлена, зокрема, внесенням змін до

Закону України «Про інформацію», прийнятих Верховною Радою України

13 січня 2011 року, та набуттям чинності 9 травня 2011 року Закону України

«Про доступ до публічної інформації», які обумовлюють і регламентують нові

реалії в питаннях інформування та публічної взаємодії у процесі створення,

прийняття та впровадження актів органів та посадових осіб місцевого

самоврядування.

У збірнику аналізуються чинне законодавство України про доступ до

інформації; види інформації, якою володіє орган влади; міжнародний та

вітчизняний досвід у сфері доступу до публічної інформації; стан забезпечення

доступу до публічної інформації в Івано-Франківській обласній державній

адміністрації та шляхи вдосконалення подання публічної інформації в секторі

забезпечення доступу до публічної інформації.

Збірник адресовано державним службовцям VІ–VIІ категорій посад,

працівникам виконавчих апаратів районних і міських рад, які відповідають за

доступ до публічної інформації, працівникам інформаційних служб та

широкому загалові зацікавлених осіб.

5

1. Законодавство про доступ до інформації. Види інформації, якою володіє орган влади

Правове забезпечення конституційного права кожного на доступ до публічної інформації є однією з найважливіших гарантій становлення будь-якого демократичного суспільства. З 2011 року набрали чинності Закони України «Про доступ до публічної інформації» та «Про інформацію», які покликані забезпечити прозорість та відкритість суб’єктів владних повноважень, а також визначають необхідні правові механізми реалізації права на доступ до публічної інформації. Наявні також і підзаконні акти, які регламентують та деталізують певні процедури та дії, передбачені основними законами. До таких належать:

- Указ Президента України від 5 травня 2011року № 547/2011 «Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 року № 3 «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №583 «Питання виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органах виконавчої влади»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року №740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2011 року № 1277 «Питання забезпечення обліку публічної інформації».

Відповідно кожен орган виконавчої влади ухвалює власні Порядки щодо подання запитів на інформацію.

Розпорядженням голови Івано-Франківської облдержадміністрації від 29 червня 2011 року № 447 «Про виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» в обласній державній адміністрації», було створено сектор забезпечення доступу до публічної інформації відділу роботи із зверненнями громадян апарату облдержадміністрації, обов’язком якого є організація роботи та оприлюднення публічної інформації, якою володіє орган

6

виконавчої влади, надання своєчасної та повної інформації на запити, які надходять. Відповідальний структурний підрозділ забезпечено відповідними ресурсами (робоче місце, комп’ютерна техніка, доступ до мережі Інтернет, телефонна лінія). Відповідні зміни в структурі обласної державної адміністрації відображені в розпорядженнях голови, а також у посадових інструкціях службовців, які забезпечують доступ до публічної інформації. В приміщені виділено окремий кабінет, де запитувачі мають змогу працювати з документами. Розроблено і затверджено форми запитів, які повинні містити стислу інформацію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо, а також складання запитів у письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою). Запроваджено облік запитів на інформацію та їх узагальнення у секторі забезпечення доступу до публічної інформації. Затверджено переліки відомостей, що становлять службову інформацію та оприлюднення їх в установленому порядку.

Розпорядженнями голови Івано-Франківської облдержадміністрації затверджено Примірний перелік конфіденційної інформації; План заходів з організації виконання в області Указу Президента України від 5 травня 2011року №547/2011 «Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації»; розмір фактичних норм витрат та порядок відшкодування витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію; систему обліку публічної інформації; інструкцію про порядок обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, які містять відомості, що становлять службову інформацію, в апараті облдержадміністрації, зокрема:

- розпорядження голови обласної державної адміністрації від 3 червня 2008 року № 329 «Про Примірний перелік конфіденційної інформації»;

- розпорядження голови обласної державної адміністрації від 31 травня 2011 року № 359 «Про затвердження Плану заходів з організації виконання в області Указу Президента України від 5 травня 2011року №547/2011 «Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації»;

- розпорядження голови обласної державної адміністрації від 26 липня 2011 року № 523 «Про Примірний перелік службової інформації»;

7

- розпорядження голови обласної державної адміністрації від 2 грудня 2011 року № 812 «Про затвердження розміру фактичних норм витрат та порядок відшкодування витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію»;

- розпорядження голови обласної державної адміністрації від 14 лютого 2012 року № 75 «Про систему обліку публічної інформації»;

- розпорядження голови обласної державної адміністрації від 20 лютого 2012 року №92 «Про затвердження інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, які містять відомості, що становлять службову інформацію, в апараті облдержадміністрації».

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає межі та спосіб державного регулювання щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення інформації, її охорони та захисту.

Науковці виділяють два види доступу до публічної інформації: 1. Пасивний (з боку органу влади), який передбачає відповідь органу на

запит від особи/групи осіб, забезпечення їхньої участі в засіданні колегіальних органів, надання можливості ознайомитися з публічною інформацією в органі влади.

2. Активний (з боку органу влади) — обов’язок органу влади оприлюднювати інформацію про свою діяльність, ухвалені документи та проекти, що готуються, реєстр публічної інформації тощо в один або кілька способів — публікувати в ЗМІ, розміщувати на офіційних веб-сайтах, вивішувати на інформаційних стендах тощо [11; 15; 12; 7; 9].

В Законі України «Про доступ до публічної інформації» (в статті 1 «Публічна інформація») чітко визначено, що та інформація, яка створюється, збирається, обробляється та зберігається органом виконавчої влади в ході його діяльності є публічною. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Вона базується на міжнародних стандартах, які розглядають доступ у пасивному та активному аспектах, з точки зору запитувача.

Активний та пасивний доступ до інформації було закладено ще до ухвалення нового Закону України «Про доступ до публічної інформації». Перш за все, два способи доступу встановила Конституція України. Так, стаття 34 закріпила право кожного «вільно збирати, зберігати, використовувати і

8

поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір», а стаття 50 гарантує право кожного на вільний доступ «до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення». Зазначені статті встановлюють одночасно активний і пасивний доступ до публічної інформації, адже «збирання інформації» може передбачати ознайомлення з раніше оприлюдненою інформацією у відкритих джерелах або безпосереднє її отримання за запитом на інформацію від органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування чи інших розпорядників. Конституція передбачає і суто пасивний механізм доступу. Так, стаття 57 Конституції України зобов’язує довести до населення закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян у порядку встановленому законом. Оприлюднений акт не матиме законної сили.

Стаття 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» чітко розподілила спосіб доступу до інформації на активний та пасивний, який забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації (пасивний) і надання інформації за запитами на інформації (активний).

Активний спосіб передбачає подання усного, письмового прохання надати публічну інформацію, що знаходиться у володінні розпорядника інформації. Вимоги щодо оформлення запиту зазначені у статті 19 Закону, відповідно до якого містить такі відомості:

1. Ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2. Загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3. Підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі . Чинним законодавством України зазначені також підстави відмови

особі на доступ до інформації, зокрема ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом;

9

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог щодо примірної форми запиту на інформацію. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»

та ст. 21 Закону України «Про інформацію», розрізняють публічну інформацію з відкритим та обмеженим доступом. Інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація . У ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації»

встановлено, що конфіденційною інформацією є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації», таємна інформація – інформація, доступ до якої обмежується, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.

Також Закон України «Про доступ до публічної інформації» у ст. 9 подаються дані, згідно яких до службової інформації може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці .

Пасивний вид доступу передбачає наявність інформації, що вже була оприлюднена розпорядником, і споживачу інформації немає потреби вчиняти активні дії із запитування такої інформації, а достатньо лише ознайомитися із поширеною інформацією. До того ж, навіть забезпечивши доступ до певної

10

інформації шляхом її оприлюднення, розпорядник не звільняється від обов’язку надати таку інформацію у відповідь на запит. Це підкріплюється нормою Закону про неможливість посилання на загальнодоступність запитуваної інформації як підставу для відмови в задоволені запиту (ч.2 ст.22 Закону).

Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації:

− в офіційних друкованих виданнях; − на офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет; − на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом. Важливо пам’ятати, що невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка

інформація про факти, що загрожують життю, здоров’ю або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв’язку з цим.

Етапи опрацювання запитів на інформацію: 1. Отримання запитів та їх первинне опрацювання.

Робота із запитом починається з ідентифікації (звернення чи інформаційний запит), яка виходить із змісту листа; реєстрація та попередній розгляд.

2. Резолюція керівництва. 3. Збір інформації за запитом. Варто зазначити, що працівники підрозділу повинні мати право доступу до

всіх категорій інформації з обмеженим доступом, якою володіє розпорядник. 4. Прийняття рішення за запитом. Вся відкрита інформація повинна безумовно надаватися за запитами.

Публічна інформація з обмеженим доступом (документ, що її містить), щодо якої надійшов запит, підлягає розгляду на предмет існування на цей момент формальних підстав для обмеження доступу до неї (можливе закінчення строків засекречування, скасування законодавчих норм про обмеження доступу, прийняття рішення або початок публічного обговорення у випадках, визначених пунктом 1 часини першої статті 8 Закону). У разі відсутності на момент розгляду таких формальних підстав для обмеження доступу до інформації вона підлягає наданню на запит (частина четверта статті 6 Закону). Якщо формальні підстави продовжують існувати, застосовується процедура трискладового тесту. В процесі застосування процедури трискладового тесту

11

мають враховуватися доводи запитувача з приводу того, чому на його думку, конкуруючий суспільний інтерес в отриманні інформації з обмеженим доступом переважає законний інтерес обмежити доступ до неї (за наявності таких доводів).

5. Надання відповіді на запит Відповідь на запит має цілком відповідати суті запиту, тобто щодо кожної з

частин запитуваної інформації в ній має міститися відповідна інформація або мотивована відмова в її наданні.

Відповідь на запит може містити: - всю запитувану інформацію; - частину інформації та відмову в задоволенні запиту в іншій частині; - відмову в задоволенні запиту повністю. Розпорядник відмовляє в задоволенні запиту, якщо: 1. Він не володіє фактично і юридично не зобов’язаний володіти

запитуваною інформацією. 2. Запитувана інформація належить до категорії інформації з обмеженим

доступом відповідно до частини другої статті 6 Закону. 3. Запитувач не оплатив передбачені статтею 21 того ж Закону фактичні

витрати на копіювання або друк, хоч і був повідомлений необхідність відшкодування фактичних витрат та реквізитів до сплати.

4. Запит не містить інформації, передбаченої частиною п’ятою статті 19 Закону.

Інші підстави для відмови в задоволені запиту на інформацію не допускаються.

Доступ до інформації забезпечується шляхом (див. рис.1.1):

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: − в офіційних друкованих виданнях; − на офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет; − на інформаційних стендах; − будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію [10, с. 23]. Останній спосіб отримання доступу до інформації за інформаційним

запитом регулюється ст.12 Закону України «Про доступ до публічної

12

інформації». Згідно зі ст. 19 Закону України, інформаційний запит – це звернення особи до розпорядника інформації з проханням надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Активний аспект

Рис.1.1 – Схема «Способи забезпечення розпорядниками доступу до публічної інформації»

Запити, що подаються у письмовій довільній формі, відповідно до ст.19 повинні містити такі відомості:

4. Ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

5. Загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

6. Підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі [3]. Чинним законодавством України зазначені також підстави відмови

особі на доступ до інформації, зокрема ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»:

Способи забезпечення розпорядниками доступу до публічної інформації

ПАСИВНИЙ АСПЕКТ ДОСТУПУ

надання органом влади інформації за запитами котра не є за Законом

інформацією з обмеженим доступом, а також

інформацію з обмеженим доступом, якщо вона є

суспільно необхідною і право знати переважає потенційну

шкоду від поширення інформації

АКТИВНИЙ АСПЕКТ ДОСТУПУ

проактивне оприлюднення інформації органом влади

• в офіційних джерелах; • на офіційних сайтах в мережі Інтернет; • на інформаційних стендах; • будь-яким іншим способом

13

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог щодо примірної форми запиту на інформацію[3].

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та ст. 21 Закону України «Про інформацію», розрізняють публічну інформацію з відкритим та обмеженим доступом. Інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація [3; 4]. У ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації»

встановлено, що конфіденційною інформацією є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації», таємна інформація – інформація, доступ до якої обмежується, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.

Також Закон України «Про доступ до публічної інформації» у ст. 9 подаються дані, згідно яких до службової інформації може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади,

14

процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці [3].

Отож, проаналізувавши наукові праці дослідників у галузі доступу до інформації, а зокрема публічної, доходимо висновків, що доступ до інформації про діяльність органів державної влади є запорукою успішної демократичної держави. Прозора влада повинна належним чином забезпечувати діалог із громадськістю на всіх етапах прийняття рішень та постійний доступ до повної, об’єктивної, точної, зрозумілої інформації про діяльність органів державної влади та її посадових осіб відповідно до чинного законодавства. Нормативно-правова база у сфері доступу до публічної інформації в Україні та інших країнах світу має ряд відмінностей.

15

2. Міжнародний та вітчизняний досвід у сфері доступу до публічної

інформації

Україна перебуває у стані переходу з постіндустріальної держави до інформаційної. Згідно зі Законом України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», основним пріоритетом держави є прагнення побудувати інформаційне суспільство в Україні, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними[9]. Право на доступ до інформації є одним із ключових інститутів інформаційного права і сформувалося в результаті еволюції прав людини, першооснову яких тривалий час становила свобода слова [18, с.39].

Відносини у сфері доступу до інформації, а зокрема публічної інформації, регулюються на державному рівні. Розглядаючи у попередніх підрозділах поняття «публічна інформація» та «доступ до публічної інформації», вже зазначали деякі нормативно-правові акти, які регулюють відносини та права громадян у цій сфері. Розглянемо їх детальніше.

Варто зазначити, що основним законодавчим актом в Україні у сфері регулювання доступу до інформації, зокрема публічної, є Конституція України. А саме право на доступ до інформації гарантується і передбачається ст. 32, 34, 40 та 50 Конституції України [1]. Наступним документом, що регламентує інформаційні відносини, є нова редакція Закону України «Про інформацію», яка була прийнята 9 травня 2011 року Верховною Радою України. Попередня редакція Закону, на відміну від нової, була серйозною перешкодою в отриманні інформації [12, с. 64]. Зокрема, це проявлялося у достатньо тривалому терміні розгляду запитів громадян — 30 днів із можливістю відстрочки на невизначений термін. А обмежене коло органів, до яких можна було подати запит, можливість відмови в доступі до інформації на підставі накладання обмежувальних грифів на весь документ, а не на його частини, а також необов'язкового оприлюднення публічної інформації органами місцевого самоврядування – це все прогалини старої редакції закону [6, с. 49].

Закон України «Про доступ до публічної інформації», в якому визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, актуалізує наукові дослідження у сфері публічної інформації, зокрема її аналіз як об’єкта

16

правовідносин. Прийняття Верховною Радою України цього нормативно-правового акта, який регулює доступ саме до публічної інформації, стало кроком вперед для України як демократичної держави [12, с. 65]. Положення українського Закону визнаються сьогодні одними з найпрогресивніших у світовій практиці. За результатами міжнародного рейтингу, який проводили у співпраці іспанська Access Info Europe та канадський Centre or Lawand Democracy, український Закон посів дев’яту позицію серед 86 країн світу, випередивши такі країни, як США, Канада та Німеччина [13, с. 7].

Як зазначає значна кількість дослідників [19; 8; 12], чинні нормативно-правові акти (Конституція України та Закони України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних»), котрі регулюють відносини щодо доступу до інформації, базуються на міжнародних документах. Саме право на доступ до інформації як одне з ключових інститутів інформаційного було започатковано ще в Загальній декларації прав людини 10 грудня 1948 року, ст. 19 якої передбачає, що кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення і включає до цього права свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів[19, с. 39].

Скандинавські країни такі, як Швеція та Фінляндія, стали першими країнами, в яких право на інформацію було нормативно закріплене в законах [12, с. 63]. Підтвердження цієї тези знаходимо в дослідженнях А. Марущака. Як зазначає автор, у Швеції в 1766 році було прийнято конституційний Закон «Про свободу преси», а через два століття – у Фінляндії (1951 рік). У 1966 р. був прийнятий Закон США про свободу інформації, у якому представлено нові інтерпретації і нові легітимні форми захисту свободи інформації. У 1970 р. Аналогічні закони прийняті в Данії і Норвегії, у 1973 р. — в Австрії, у 1978 р. — у Франції і Нідерландах, 1982 р. — в Австралії, Новій Зеландії і Канаді, у 1990 р. — в Італії, у 1992 р. — в Угорщині, у 1993 р. — у Португалії, у 1994 р. — у Бельгії, у 1997 р. — в Ірландії і Таїланді, у 1998 р. — в Кореї й Ізраїлі, а 1999 р. — у Чеській Республіці і Японії, у 2001 р. — у Польщі, 2005 р. — у ФРН тощо [12, с. 63-64].

Серед міжнародно-правових актів, які стосуються реалізації права громадян на інформацію, необхідно виділити наступні:

1. Нормативно-правові акти, що регулюють загальні права та свободи людей:

17

− Загальна декларація ООН прав людини; − Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року; − Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року; − Європейська конвенція з прав людини.

2. Нормативно-правові акти, що регулюють права та свободи людей в інформаційній сфері: − Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних

особистого характеру 1981 року; − Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства; − Страсбурзька Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки

даних особистого характеру 1981 року; − Конвенція про кіберзлочинність від 2001 року; − Орхуська Конвенція про доступ до інформації, громадську участь в

ухваленні рішень чи доступі до правосуддя у справах довкілля; − Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи про доступ до інформації,

якою володіють державні органи влади 1981 року; − Рекомендація Ради Європи № R (81) 19 1981 р. «Про право доступу до

інформації, яка перебуває в розпорядженні органів державної влади»; − Регламент (1049/2001) загального доступу до документів Європейського

Парламенту, Ради Європи та інші міжнародно-правові джерела [12, с. 24-25]. Варто зазначити, що зі слів О. Яременка, Європейська Конвенція про

захист прав людини і основоположних свобод та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права закріплюють право на доступ до інформації загалом, не вказуючи її конкретні види [19, с. 40].

Практично в усіх законах про доступ до (свободу) інформації зарубіжних країн втілений принцип максимального оприлюднення: «вся інформація, якою володіють публічні органи, підлягає розкриттю; винятки повинні бути максимально обмежені, визначені законом і публічні органи повинні довести виникнення та правомірність таких винятків». Доступ лише до інформації, яка підпадає під такі винятки,може бути обмежений [16, с. 8].

Відповідно до Рекомендації Ради Європи про доступ до інформації, що перебуває у володінні державних органів до таких винятків, зокрема, відносяться: інтереси національної безпеки, суспільної безпеки, громадського порядку, економічного добробут України, попередження злочинів або

18

попередження розголошення інформації, отриманої конфіденційно, захист приватного життя та інших легітимних приватних інтересів, але беручи при цьому до уваги особливу зацікавленість кожної особи в інформації, якою володіють органи влади, і стосується її особисто [16, с. 14].

У Рекомендації Ради Європи про доступ до офіційних документів, передбачено, що «у доступі до офіційного документу може бути відмовлено, якщо оприлюднення інформації, що в ньому міститься, може зашкодити або скоріше за все зашкодить інтересам, зазначеним у пункті 1 (інтереси національної безпеки, право на приватність тощо), якщо тільки суспільний інтерес від оприлюднення такої інформації не переважає потенційної шкоди від її розкриття» [16, с. 14-15].

Ця норма відображена у законодавства багатьох демократичних держав і успішно застосовується на практиці. Наприклад, у Законі Естонії «Про доступ до публічної інформації» йдеться, що «розпорядник інформації повинен розкрити інформацію, що стосується фактів, які викликали суспільний інтерес…» [1]. Закон Нідерландів «Про публічний доступ до урядової інформації» передбачає, що документи, які містять інформацію з обмеженим доступом, можуть бути оприлюдненими тільки тоді, коли «їх важливість не перевищує важливості захищених інтересів». Подібні правові норми відображені у законодавстві Швеції, Данії, Австрії, Фінляндії, Ірландії [17, с. 47-48].

За словами О. Яременка, практично в усіх зарубіжних країнах діють спеціальні інституції, відповідальні за реалізацію права на доступ до інформації [19; с. 40]. В одних країнах — це тимчасові органи, спеціально створені після прийняття законів про доступ до інформації і уповноважені здійснювати контроль за виконанням цих законів. В інших країнах — це постійні інституції, спеціально уповноважені забезпечувати реалізацію права на доступ до інформації. У країнах, де немає спеціального закону про доступ до інформації, а таке право закріплено у конституції, вказані функції покладено на парламенти, омбудсмени та суди [16, с. 16].

Так, досвід зарубіжних країн свідчить про такі моделі спеціальних інституцій:

1) спеціальний орган контролю за забезпеченням права на доступ до інформації в рамках виконавчої влади (Бельгія, Ісландія, Естонія, Польща, Таїланд, Японія тощо);

19

2) спеціалізований омбудсмен з питань інформації або колегіальний орган, що буде здійснювати незалежний парламентський контроль за охороною та захистом права на доступ до інформації (Великобританія, Ірландія, Угорщина, Словенія, Німеччина, Сербія, Канада тощо);

3) уповноважений з прав людини або службовий підрозділ чи спеціальний представник для здійснення контролю за забезпеченням конституційного права на інформацію у межах апарату уповноваженого з прав людини (Швеція, Данія, Бельгія, Фінляндія, Австрія, Нідерланди, Польща тощо);

4) орган контролю, який формально створюється при уряді або парламенті, але до його складу входять представники законодавчої,виконавчої, судової гілки влади, представники від громадськості та органів місцевого самоврядування (Франція, Португалія тощо) [16, с. 17].

Дослідник О. Яременко зазначає, що в більшості країн світу поняття «публічна інформація» не існує. Здебільшого використовують такі терміни, як «офіційна інформація» та «інформація, що є суспільним надбанням» [18, с.57]. Останній термін застосовується в документах ЮНЕСКО (Цит. За: [19, с.41]). До такої включають інформацію, на яку не розповсюджується авторське право та інші форми правового захисту, а також інформацію яскраво вираженого суспільного значення: інформація, яка створена органами державної влади в процесі виконання ними своїх повноважень; інформація, що надається різними міжнародними та громадськими організаціями, яка не є об’єктом власності [19, с.41].

За словами дослідника О. Яременка, у більшості європейських країн законодавці визначають саме офіційну державну інформацію як об’єкт загальнодоступності. Так, в Бельгії діє закон «Про гласність у сфері адміністрації», у Великобританії – «Про свободу інформації», в Німеччині – «Про ознайомлення з офіційними документами та про доступ до інформації», у Литві – «Про право на отримання інформації від державних установ та органів самоврядування» [19; с. 42].

У Швеції Законом «Про свободу преси» 1763 р. врегульовано доступ до офіційних документів, під якими розуміються документ, який зберігається органом публічної влади або якщо він вважається отриманим чи підготованим органом влади. Документ включає будь-які письмові матеріали, малюнки або записи, які можна читати, слухати або інші носії,з яких можна отримувати інформацію за допомогою технічних засобів.

20

Предметом регулювання Закону Великобританії «Про свободу інформації» 2000 р. є також доступ до інформації, якою володіють публічні органи або особи, які надають їм послуги.

У нормативних актах Ради Європи, які встановлюють стандарти інформаційної відкритості органів державної влади та місцевого самоврядування, також домінуючим є термін «офіційна інформація». Так, в Рекомендаціях Ради Європи № R (2002) 2 «Про доступ до офіційних документів» від 21 лютого 2002 р. (Цит. За: [18, с.57]) вживається термін «офіційні документи», який включає будь-яку інформацію, що записана в будь-якому вигляді, вироблена або отримана органами державної влади і пов’язана з будь-якою державною або адміністративною функцією, за винятком документів, які перебувають на стадії підготовки. Підтвердження такої тези знаходимо в статті О.І. Яременка [19, с. 41].

У Декларації принципів ООН «Побудова інформаційного суспільства – глобальне завдання в новому тисячолітті» вживається термін «інформація, що є публічним надбанням». У документі не уточнюється, яка саме інформація відноситься до публічної, тільки зазначається, що забезпечення кожному можливість мати доступ до інформації, що є публічним надбанням, є необхідним елементом відкритого для всіх інформаційного суспільства. Інформація, що відноситься до публічного надбання, повинна бути легкодоступною і захищеною від незаконного привласнення [19, с. 44].

Згідно з дослідженнями Л. Каменовської, у ХХ ст. США були лідером в області забезпечення доступу до державної інформації. «Закон про свободу доступу до інформації» США, виданий та прийнятий у 1966 році. За словами дослідниці, поява цього закону означала зміну ключового принципу доступу до інформації, оскільки тим, хто претендував на доступ до інформації, більше не треба було переконувати урядову установу в необхідності надати їм документ. Отримати доступ до документів федеральних урядових агентств стало правом громадян та іноземців, а надавати інформацію стало обов’язком уряду США. На уряд також було покладено обов’язок обґрунтовувати необхідність збереження таємності інформації.

Аналіз сучасного законодавства у сфері інформаційних відносин дозволяє виділити наступні характерні ознаки, що забезпечують доступ громадян до публічної інформації:

21

− акти, що регулюють доступ громадян до публічної інформації мають конституційний характер;

− вся публічна інформація, за незначним винятком, є доступною для ЗМІ, наукових організацій, партій, громадян;

− перелік інформації, яка є таємною, визначається законом; − відомча конкретизація секретних даних допускається у виняткових випадках

за умови затвердження парламентом; − доступ до публічної інформації мають як громадяни держави, так і іноземці; − посадові особи зобов’язані надавати інформацію про свою діяльність. Взявши за основу порівняння міжнародних та вітчизняних нормативно-правових актів у сфері доступу до публічної інформації, яке здійснили науковці [12; 19; 8; 9], складаємо таблицю, де порівнюємо принципи, які закладені в цих актах (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Відображення міжнародних стандартів у Законі України «Про доступ до публічної інформації»

Міжнародні принципи щодо

доступу до публічної інформації Відображення принципів у змісті Закону України

1. Принцип максимального розкриття, відповідно до якого вся інформація, якою володіють публічні органи, підлягає розкриттю; винятки мають бути максимально обмежені, й публічні органи повинні довести необхідність виникнення та правомірність таких винятків.

Так, частиною другою статті 1 Закону встановлено, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, визначених законом. Іншими словами, будь-які випадки обмеження доступу до публічної інформації, мають визначатися законом. Наприклад, Податковим кодексом України, Сімейним кодексом України, Законами України «Про державну таємницю», «Про адвокатуру», «Про нотаріат», «Про банки і банківську діяльність» тощо.

Крім того, частинами третьою та четвертою статті 6 Закону встановлено, що інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше або якщо не має законних підстав для обмеження у доступ і до такої інформації, які існували раніше. Статті 3 та 4 Закону щодо визначення гарантій та принципів забезпечення доступу до публічної інформації відповідають положенням Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів.

22

Міжнародні принципи щодо

доступу до публічної інформації Відображення принципів у змісті Закону України

2. Принцип відкритості засідань, згідно з яким засідання публічних органів повинні бути відкритими для громадськості.

Пункт 4 статті 3 та пункт 7 частини першої статті 15 Закону. Законом встановлено, що право на доступ до публічної інформації гарантується доступом до засідань колегіальних суб’єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством. Водночас, встановлено обов’язок розпорядника інформації оприлюднювати плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань.

3. Принцип, згідно з яким надання інформації не може завдати шкоди легітимній меті, якщо вона вже була поширена.

Частиною третьою статті 6 Закону передбачено, що інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

4. Принцип Європейського суду з прав людини (Lіngensv.Austrіa), за яким обсяг інформації, доступ до якої обмежується, про публічну особу має бути значно меншим, ніж обсяг інформації про приватну особу.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону не належать до інформації з обмеженим доступом декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які: претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади; обіймають посаду державного службовця,службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії.

5. Принцип забезпечення доступу до інформації, згідно з яким обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ.

У частині сьомій статті 6 Закону передбачено, що якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація з цього документа, доступ до якої необмежений.

6. Принцип спрощеної процедури доступу до інформації, який полягає у тому, що інформаційні запити повинні опрацьовуватися швидко і справедливо.

У статтях 19 та 20 Закону передбачено, що письмовий запит подається в довільній формі. З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм, які можна отримати на офіційному веб-сайті або в приміщенні відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

23

Міжнародні принципи щодо

доступу до публічної інформації Відображення принципів у змісті Закону України

7. Принцип, згідно з якими інформаційні запити повинні бути задоволені в найкоротші строки.

Розпорядник інформації має надати відповідь на інформаційний запит не пізніше 5 робочих днів з дня його отримання. У разі, якщо запит на інформацію стосується надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. При цьому, Закон передбачає можливість продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних.

8. Принцип, відповідно до якого плата за надання інформації, якщо вона існує, не повинна ставати перешкодою в подаванні інформаційних запитів.

У статті 21 Закону зазначено, що у разі, якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. В усіх інших випадках інформація надається безкоштовно. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі, якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. При наданні особі інформації про неї та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

Отож, забезпечення доступу до публічної інформації є важливим

чинником демократизації українського суспільства. Оскільки термін «публічна

інформація» є новим для України, існує низка прогалин як на законодавчому

рівні, так і на практиці.

24

3. Аналіз стану забезпечення доступу до публічної інформації в Івано-Франківській обласній державній

адміністрації за 2012 рік

Правове забезпечення права на доступ до публічної інформації є однією з

найважливіших гарантій становлення будь-якого демократичного суспільства.

Великим кроком уперед для України стало прийняття Верховною Радою

Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проте після прийняття

закону перед державними службовцями постала маса завдань, серед яких

утворити відділ / сектор, обов’язком котрого буде приймати інформаційні

запити та надавати доступ до публічної інформації громадянам.

Розпорядженням голови Івано-Франківської ОДА від 29 червня 2011 року

№447 «Про виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» в

обласній державній адміністрації», було створено сектор забезпечення доступу

до публічної інформації відділу роботи зі зверненнями громадян апарату

ОДА [2].

Варто зазначити, що консультант відділу роботи із зверненням громадян з

питань забезпечення доступу до публічної інформації у своїй діяльності

практично не створює ніяких документів, крім листів-відповідей громадянам на

їхній інформаційний запит, резолюцій до керівника апарату ОДА для візування

запиту, звітів (щоквартальних, піврічних та річних) та ведення обліку та

реєстру запитів на доступ до інформації.

Розглянемо певні етапи процесу роботи з запитом на інформацію, що

дасть змогу виявити певні особливості в процесі документування. Отож, робота

з запитами на інформацію складається з таких основних етапів:

1) надходження інформаційного запиту та його первинне опрацювання;

реєстрація запиту в журналі реєстру інформаційних запитів та попередній його

розгляд;

2) резолюція керівництва;

3) збір інформації за запитом;

4) прийняття рішення за запитом;

25

5) надання відповіді на запит.

Щодо першого етапу, громадяни мають право надсилати запит поштою,

електронною поштою, телефоном, факсом та особисто приносити у відділ

роботи із зверненням громадян з питань забезпечення доступу до публічної

інформації апарату обласної державної адміністрації. Запит на інформацію

повинен бути оформлений відповідно до форм для подання запитів.

Під час реєстрації запиту в журналі реєстру запитів, консультант відділу

роботи із зверненням громадян з питань забезпечення доступу до публічної

інформації зазначає такі відомості:

− код запиту, який складається з двох великих букв (перші дві літери

прізвища запитувача) та порядкового номеру запиту в поточному році.

Наприклад: КО-38, ХА-41;

− прізвище, ім’я та по батькові запитувача;

− його адресу (місто / село, область, вулиця, номер будинку та квартири,

номер телефону та електронної пошти, якщо така є);

− джерело отримання запиту на інформацію (поштою, електронною

поштою, телефоном, факсом та особисто);

− фізична, юридична особа чи об’єднання громадян;

− тип інформації, що потребують (згідно Класифікатора запитів на

інформацію);

− короткі відомості, що зазначені безпосередньо у запиті (необхідні

документи, інформація тощо);

− термін виконання запиту;

− підпис консультанта.

Безпосередньо на самому бланку запиту ставиться печатка, дата та номер

реєстру запиту. Під час третього етапу складається документ резолюція, який

надсилається керівнику апарату ОДА. Таким документом є сам запит на аркуші

формату А4, який містить вищезазначені дані (печатку, дату та номер реєстру

запиту). На ньому керівник накладає візу, де зазначає виконавця даного запиту

(тобто управління, відділ, особу тощо), який є відповідальним за вчасне

26

надання потрібної інформації громадянину. У зазначений термін надається

відповідь запитувачу. Інформацію надають способом, який зазначає сам

запитувач у запиті.

З моменту надходження документа (запиту) до консультанта відділу роботи

із зверненням громадян з питань забезпечення доступу до публічної інформації,

його подальший рух має такий вигляд:

1. Запитувач надсилає інформаційний запит у відділ роботи із зверненням

громадян з питань забезпечення доступу до публічної інформації;

2. Консультант надсилає на резолюцію заступнику голови

облдержадміністрації для подальшого візування документа та визначення

виконавця запиту.

3. Інформаційний запит направляється:

а) в управління, відділи або райдержадміністрації для виконання

інформаційного запиту;

б) перенаправляється розпорядникам інформації.

4. Консультант заповнює реєстр на кореспонденцію та відносить копію

завізованого запиту для відправки його виконавцю;

5. Консультант надсилає лист-відповідь, де повідомляє про задоволення /

незадоволення запиту та терміни виконання;

6. Виконавець отримує інформаційний запит та готує інформацію, зазначену

в запиті;

7. Виконавець надсилає:

а) лист-відповідь на інформаційний запит запитувачу (у випадку, якщо

виконавець – райдержадміністрація, міський виконавчий комітет тощо);

б) інформацію у відділ (у випадку, якщо виконавець – будь-яке управління чи

відділ облдержадміністрації);

8. Консультант надає запитувачу потрібну інформацію у відповідь на запит.

Щодо зберігання документів, то отримані інформаційні запити разом із

відповіддю на них складають у звичайні паперові папки на зав’язках.

Інформаційні запити за кожний конкретний місяць конкретного року

зберігаються в окремих папках, на котрих зазначають місяць та рік. Варто

27

зазначити, що зберігають запити і в електронному вигляді, проте тільки такі,

що були отримані електронною поштою.

Згідно з записами в журналі для реєстрації запитів на інформацію, у 2012

році у сектор забезпечення доступу до публічної інформації надійшло 152

інформаційних запитів (див. рис. 3.1), а за весь період з 9 травня 2011 року до

31 грудня 2012 – 248 запитів.

Кількість запитів на інформацію

відправлені факсом; 1відправлені

електронною поштою; 66

відправлені поштою; 46інші канали; 39

Рис. 3.1 – Діаграма «Спосіб отримання інформаційних запитів (2012 рік)»

За даними річного звіту за 2012 рік консультанта відділу роботи із зверненням громадян з питань забезпечення доступу до публічної інформації, більшість інформаційних запитів громадян були задоволені.

Результати розгляду запитів на інформацію

135

7 10

задоволено

надіслано належнимрозпорядником інформації

відмовлено

Рис. 3.2 – Діаграма «Результати розгляду інформаційних запитів громадян» (2012 рік)

28

Джерелом отриманих запитів на інформацію можуть бути:

− представники ЗМІ;

− громадяни (фізичні особи);

− юридичні особи;

− об’єднання громадян без статусу юридичної особи.

Відповідно до даних консультанта відділу роботи із зверненням громадян

з питань забезпечення доступу до публічної інформації апарату ОДА,

найбільше запитів на інформацію надсилають громадяни (фізичні особи) (див.

рис.3.3).

Запитувачі публічної інформації

0

20

40

60

80

Кількість

запи

тів

2011 5 49 22 20

2012 31 74 23 32

представники ЗМІ громадяни (фізичні юридичні особи об'єднання громадян

Рис.3.3 – Діаграма «Порівняльний аналіз джерела надходження інформаційних запитів

(2011-2012 рр.)»

Як видно з діаграми, у період із 1 січня до 31 грудня у 2012 році дещо

збільшилися обсяги отриманих інформаційних запитів, у порівнянні з 2011 роком.

Спеціалісти пояснюють таку зацікавленість громадян майбутніми виборами до

Верховної Ради України.

До найбільш запитуваних видів інформації за 2012 рік відносяться відомості

про розпорядження бюджетними коштами та про екологічний стан довкілля (див.

рис. 3.4.

29

Рис. 3.4 – Діаграма «Типи інформації за інформаційними запитами громадян станом на 31.12.2012 р.»

У відділ роботи із зверненням громадян з питань забезпечення доступу до

публічної інформації апарату Івано-Франківської ОДА надходять інформаційні

запити від громадян, юридичних осіб та об’єднань із багатьох міст та областей

України. Найбільше запитів на інформацію надсилають з Івано-Франківська та

Києва (див. рис. 3.5).

30

Місце надходження інформаційних запитів

Коломия3

Луганськ2

с. Городниця5 Харків

4

Хмельницький2

Львів6

Кам'янець-Подільський

2

Богородчани1

Надвірна5

Івано-Франківськ10

Київ48

Калуш21

Рис. 3. 5 – Населені пункти, з яких отримані інформаційні запити громадян

Згідно з річним звітом консультанта відділу роботи із зверненням

громадян з питань забезпечення доступу до публічної інформації за 2012 рік по

Івано-Франківській області, надійшло 386 запитів на інформацію. З них: до

райдержадміністрацій – 196 та до міських виконавчих комітетів – 190.

Найчастіше інформаційні запити надходили поштою (див. рис. 3. 6 ).

0

50

100

150

200

Кількість

 зап

итів

Спосіб отримання запитів на інформацію

Райдержадміністрації 161 5 11 7

Міські виконавчі комітети 155 0 3 32

поштою телефоном факсом електронною поштою

Рис. 3. 6– Кількість інформаційних запитів, що надійшли у 2012 р.

31

Відповідно до даних зведеного річного звіту по райдержадміністраціях та

міських виконавчих комітетах ,найбільше запитів на інформацію надійшло від

фізичних осіб (див. рис. 3. 7). А до найбільш затребуваної інформації серед

громадян Івано-Франківської області відносяться відомості про:

− екологічний стан довкілля;

− діяльність органів державної влади;

− організацію надання публічної інформації;

− земельні питання.

Запитувачі публічної інформації

2

137

51 025

6695

24 108

представникиЗМІ

фізичні особи(громадяни)

юридичніособи

об'єднаннягромадян без

статусуюридичної

Івано-Франківська

ОДА

Райдержадміністрації Міські виконавчі комітети

Рис. 3. 7 – Порівняльний аналіз джерела надходження інформаційних запитів по Івано-

Франківській області у 2012 р.

За період своєї діяльності консультант відділу роботи із зверненням

громадян з питань забезпечення доступу до публічної інформації старанно та

належним чином, що не суперечить чинному українському законодавству [1; 3; 4],

виконує свою роботу: звітує перед органами державної влади вищого рангу, надає

відповіді на інформаційні запити, а також проводить консультації та лекції у

райдержадміністраціях щодо правильності виконання завдань особами, на котрих

покладений обов’язок працювати з інформаційними запитами. Проте, і на

законодавчому рівні є прогалини, які намагаються виправити спеціалісти. Закон

України «Про доступ до публічної інформації» ще новий і немає чіткого

регламентованого порядку дій під час надання доступу до публічної інформації.

32

Тому працівники працюють, часто піддаючись власній інтуїції та досвіду, через

що виникають певні суперечності. Однак не тільки це заважає працювати якісніше

та швидше. Існують певні недоліки, що заважають нормально функціонувати

консультанту відділу роботи із зверненням громадян з питань забезпечення

доступу до публічної інформації апарату ОДА.

Основним недоліком, на нашу думку, є технічне та програмне забезпечення

відділу роботи із зверненням громадян з питань забезпечення доступу до

публічної інформації. Технічне забезпечення сектору представлене

комп’ютером, принтером та телефоном-факсом. Відсутність копіювального та

сканувального пристроїв значно уповільнює роботу працівника, оскільки

громадяни часто подають інформаційні запити у паперовій формі, копії яких

потрібно робити для подальшого зберігання та подання керівництву на підпис.

Принтер теж вже застарілий та довго і неякісно роздруковує потрібний

матеріал.

До програмного забезпечення консультанта відділу роботи із зверненням

громадян з питань забезпечення доступу до публічної інформації відноситься

операційна система Windows XP зі стандартним набором програм:

− стандартний пакет Microsoft Office 2003 (Microsoft Access 2003,

Microsoft Excel 2003, Microsoft Outlook 2003, Microsoft Picture Manager,

Microsoft One Note, Microsoft Word 2003, Microsoft Power Point 2003);

− Fine Reader – система оптичного розпізнання тексту;

− Acrobat Reader – програма для перегляду файлів формата PDF;

− Windows Media – мультимедійний плеєр;

− Total Commander;

− NERO – пакет програм для запису інформації на CD-R, CD-RW і DVD

диски;

− Win RaR-програма для архівування файлів;

− Opera;

− антивірусна програма ESET Smart Security 4.

33

Функціональне (спеціальне) програмне забезпечення, за допомогою якого

можна було б здійснювати обробку, пошук та зберігання запитів на

інформацію, звітів та інших документів – відсутнє, що значно уповільнюватиме

роботу сектора в майбутньому.

Наступною проблемою, що сповільнює роботу консультанта відділу

роботи із зверненням громадян з питань забезпечення доступу до публічної

інформації, є відсутність внутрішньої локальної комп’ютерної мережі.

Наявність такої мережі сприяла б взаємодії з усіма управліннями та відділами

Івано-Франківської ОДА. Варто зазначити, що окремі управління та відділи

використовують у своїй діяльності таку мережу.

Процедура опрацювання інформаційного запиту (реєстрація запиту,

надання відповіді на нього, відправка виконувачу запиту чи розпоряднику

інформації тощо) досить довга і клопітка, адже сектор не забезпечений

документами з управлінь, які містять публічну інформацію і тому потрібно

перенаправляти запит його виконавцю та очікувати результатів від нього.

Наявність локальної мережі зменшила б час виконання запиту, оскільки

консультант мав би доступ до таких документів.

До основних переваг роботи в локальній комп'ютерній мережі для

сектора забезпечення доступу до публічної інформації можна віднести такі:

1. Можливість збереження даних і доступу до документів, які містять

публічну інформацію. Це зменшить потребу у перенаправленні запитів до

розпорядників інформації та зменшить терміни надання відповіді громадянам;

2. Обмін інформацією між усіма користувачами комп'ютерами мережі, що

забезпечує діалог між ними. Така перевага буде проявлятися у тому, що

консультант відразу матиме доступ до потрібних даних для звітів про виконану

роботу;

3. Можливість оперативного оповіщення щодо змін у законодавстві

України, регламенті ОДА тощо.

Однією з основних проблем є також низький рівень поінформованості

громадян щодо їхніх прав на доступ до публічної інформації. Як видно на

графіку (див. рис. 3. 3), найбільшу кількість запитів на інформацію надіслали

34

саме громадяни (тобто фізичні особи), проте більшість із них – депутати та

чиновники. Здебільшого пересічні громадяни не цікавляться змінами та

нововведеннями в українському законодавстві. Саме через низький відсоток

згадок про прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації» на

національних телеканалах, вони погано обізнані зі своїми правами. Консультант

відділу роботи із зверненням громадян з питань забезпечення доступу до

публічної інформації ознайомлює із правами та обов’язками у сфері доступу до

інформації тільки тих, хто до них звертається.

Незважаючи на ряд недоліків, серед яких основними є погане технічне і

програмне забезпечення та низький рівень поінформованості людей, робота

консультанта виконується якісно та відповідно до чинних норм українського

законодавства.

35

4. Шляхи вдосконалення подання публічної інформації в секторі забезпечення доступу до публічної інформації

Сфера доступу до публічної інформації є новою для України, тому ще існує безліч прогалин як на законодавчому рівні, так і в роботі працівника, який відповідальний за роботу з інформаційними запитами. Консультант відділу роботи із зверненням громадян з питань забезпечення доступу до публічної інформації апарату Івано-Франківської ОДА здійснює свою діяльність виключно відповідно до чинного законодавства, а також покладаючись на власний досвід та інтуїцію.

У попередньому розділі, ми визначили певні недоліки, котрі уповільнюють роботу сектору (див. рис. 4. 1).

Рис. 4. 1 – Схема «Основні недоліки сектора забезпечення доступу до публічної інформації

апарату Івано-Франківської ОДА»

Для вирішення проблеми з технічним забезпеченням сектору, ми пропонуємо закупити та поміняти деякі пристрої, а саме:

− монітор та системний блок провідного спеціаліста сектору;

36

− ОЗП (оперативний запам’ятовуючий пристрій) для комп’ютера завідувача сектору;

− принтер, який друкуватиме документи якісніше та чіткіше;

− сканер. Однак тут відразу постає ще одна проблема: з державного бюджету

виділяють мало коштів на заміну застарілої техніки в органах державної влади. Тому варто такі зміни проводити поступово протягом певного часу. Наприклад: спочатку закупити ОЗП і цим самим збільшити потужність комп’ютера консультанта відділу роботи із зверненням громадян з питань забезпечення доступу до публічної інформації. Оскільки Україна намагається йти в ногу з часом, варто оновити операційну систему на Windows 7. Оновлення операційної системи дасть можливість:

− підвищити спроможність роботи комп’ютера;

− збільшити швидкість опрацювання комп’ютером даних;

− полегшити пошук потрібних документів, папок, файлів та програм;

− використовувати новіші версії програм. Також вона дасть змогу оновити пакет Microsoft Officeна версію 2010

року. Такі зміни дадуть змогу швидше та легше створювати нові документи (відповіді на інформаційні запити, звіти про виконану роботу), електронні таблиці Excel з візуалізацією даних (облікові картки та оновлювати систему обліку документів), презентації з аудіо - та відео-супроводом для працівників райдержадміністрацій тощо.

Щодо функціонального програмного забезпечення, пропонуємо використовувати у роботі консультанта інформаційно-пошукову систему «АСКОД», оскільки з часом кількість документів, а особливо інформаційних запитів, збільшиться. Вона призначена для обліку і контролю вхідної, вихідної службової документації. Прикладне програмне та інформаційне забезпечення «АСКОД» підтримує виконання таких функцій:

− реєстрація, накопичення та надійне зберігання інформаційних запитів громадян, відповідей на запити, резолюцій до керівника апарату, а також вхідних та вихідних службових листів;

37

− збереження в базі даних системи електронних копій документів, створених засобами сканування-розпізнавання або за допомогою офісних засобів;

− друк запитів на інформацію та контрольних звітів райдержадміністрацій щодо виконання ними розпоряджень голови ОДА, а також електронних копій документів;

− автоматизований контроль показників забезпечення доступу до публічної інформації райдержадміністраціями;

− актуалізація нормативно-довідкової інформації (законів, указів Президента, положень Кабінету Міністрів України, розпоряджень голови ОДА, методичних вказівок та періодичних видань у сфері доступу до інформації);

− автоматизація налаштувань відповідей на інформаційні запити та резолюцій із використанням шаблонів тексту;

− пошук документів за будь-якими реквізитами;

− підтримка збереження фільтрів будь-яких списків документів: резолюцій, запитів, відповідей, звітів);

− створення та підтримка архівних електронних копій документів за попередні роки;

− ініціалізація автоматизованого робочого місця тільки з використанням системи паролів;

− встановлення різних прав доступу користувачів до баз даних;

− надання допомоги користувачеві у вигляді підказок щодо призначення команд і кнопок;

− автоматичне формування змін в електронному журналі реєстрації запитів на інформацію та контролю дій користувачів системи за будь-які періоди часу;

− налаштування роботи параметрів системи для конкретного користувача (завідувача та провідного спеціаліста сектору забезпечення доступу до публічної інформації).

Варто зазначити, що з 2006 року працівники інших відділів та управлінь Івано-Франківської ОДА використовують програму «АСКОД», тому не потрібно виділяти кошти для її закупівлі.

38

Оскільки термін «публічна інформація» новий для державних службовців, ми вважаємо доцільним розробити освітній пакет для тематичного короткотермінового семінару щодо доступу до публічної інформації. Такий пакет містить інформацію про:

− поняття публічної інформації;

− доступ до інформації;

− нормативно-правові акти, що регулюють відносини громадян та представників органів влади щодо доступу до інформації;

− міжнародний досвід у галузі доступу до інформації про діяльність органів державної влади;

− права та обов’язки громадян у сфері доступу до публічної інформації;

− права та обов’язки працівників, які відповідальні у прийнятті інформаційних запитів;

− умови настання відповідальності державних службовців за порушення норм Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

− форми подання запиту на інформацію тощо. На нашу думку, запропоновані шляхи вирішення недоліків та проблемних моментів допоможуть покращити та полегшити роботу консультанта відділу роботи із зверненням громадян з питань забезпечення доступу до публічної інформації. А саме це матиме відображення у швидкості та якості надання відповідей на інформаційний запит та, у свою чергу, забезпечення доступу до публічної інформації громадян.

39

Список використаних джерел та рекомендованої літератури

1. Конституція України: Закон України: за станом на 8 груд. 2011 р.: [Електрон. ресурс] / Мін-во Юстиції України, 2006. – 124 с. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/конституція

2. Про виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» в обласній державній адміністрації: розпорядження голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації: за станом на 29 черв. 2011 р. [Електрон. ресурс] / Івано-Франківська обласна державна адміністрація. – Режим доступу: http://www.if.gov.ua/files/ddpi/rozp2.pdf

3. Про доступ до публічної інформації: Закон України: за станом на 13 січ. 2011 р. : [Електрон. ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2939-17

4. Про інформацію: Закон України: за станом на 9 трав. 2011 р. : [Електрон. ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу:http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2657-12

5. Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України: за станом на 9 січн. 2007 р. № 537-V [Електрон. ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/537-16

6. Андрійчук Т. Принцип прозорості комунікації органів державної влади з населенням: понятійно-концептуальне бачення [Електрон. ресурс] / Т. Андрійчук // Вісник книжкової палати. –2009. –№ 4 (153). – С.48 - 51. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vkp/2009_4/st11.pdf

7. Букач В. В. Конституційні гарантії забезпечення реалізації політичних прав і свобод людини та громадянина в Україні [Електрон. ресурс] / Букач В. В. // Держава та регіони. – 2009. – №4. – С. 9-12. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dtr/pravo/2009_4/files/LA409_02.pdf

8. Каменовська Л. Процедури і механізми забезпечення доступу до офіційної інформації [Електрон. ресурс] / Каменовська Л. // Наукові розвідки з державного та муніципального управління: зб. наук. праць. – 2011. – №1. – С.57-59. – Режим доступу: http://www.oridu.odessa.ua/9/buk/1(37).pdf

9. Кормілецький О. М. Доступ громадян до інформації про діяльність органів державної влади в Україні [Електрон. ресурс] / Кормілецький О. М. // Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія: Управління: зб. наук. пр. – 2010. – №4. – С.61-68. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvamu_upravl/2010_4/41.pdf

10. Маруженко О. П. Відкритість інформації щодо законотворчого процесу як складова демократичного розвитку суспільства [Електрон. ресурс] / Маруженко О. // Наукові записки Ін-ту законодавства Верховної Ради України. – 2011. – №2 (5). – С.19-25. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzizvru/2011_2/p5_4.html

40

11. Маруженко О. П. Реалізація права громадян на доступ до інформації щодо законотворчого процесу як необхідна складова розвитку демократичного суспільства / О.П. Маруженко // Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності: Матеріали міжнародної наукової конференції, 26 жовтня 2007р., м. Київ / Академія правових наук України, Київський регіональний центр. – Х. : Право, 2008. – С.284-286.

12. Марущак А. І. Правове регулювання доступу до інформації в Україні [Електронний ресурс] / А. Марущак // Персонал : Журнал для всех, кто работает с людьми. – 2007. – № 9. – С. 62-67. – Режим доступу: http://www.personal.in.ua/article.php?ida=579

13. Марущак А. І. Визначення поняття «інформаційні права людини» [Електрон. ресурс] / Марущак А.І. // Інформація і право. – 2011. – № 2 (2). – С.21-27. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Infpr/2011_2.pdf

14. Методичні рекомендації щодо практичного впровадження Закону України «Про доступ до публічної інформації» / [М. В. Лациба, О. С. Хмара, В. В. Андрусів [та ін.]; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – 2-е вид., допов. – К. : [Агентство «Україна»], 2012. – 164 с.

15. Пілат Є. Право на доступ до інформації як елемент правового статусу особи [Електрон. ресурс] / Є.Пілат // Вісник Львівського Університету. Серія юрид. – 2010. – Вип. 50. – С.127-132. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlnu_yu/2010_50/127con50.pdf

16. Прозорість влади – умова належного урядування (аналіз та рекомендації) / за заг. ред. М.Демкової. – К., 2008. – 50с.

17. Пушкар О. Роль органів державного управління у забезпеченні конституційних прав і свобод громадян у контексті європейських традицій публічного управління [Електрон. ресурс] / О. Пушкар // Державне управління та місцеве самоврядування: зб. наук. праць. – 2009. – №1 (1). – С.45-55. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Dums/2009-01/Pushkar.pdf

18. Яременко О. І. Правові проблеми регулювання інформаційної діяльності у сфері державного управління [Електрон. ресурс] / О.І. Яременко // Інформація і право. – 2011. – №3 (3). – С. 56-64. – Режим доступу: http://ippi.org.ua/yaremenko-oi-pravovi-problemi-regulyuvannya-informatsiinoi-diyalnosti-u-sferi-derzhavnogo-upravlinny

19. Яременко О. І. Публічна інформація як об’єкт правових відносин в Україні [Електрон. ресурс] / О.І. Яременко // Інформація і право. – 2011. – № 2 (2). – С. 39-46. – Режим доступу: http://ippi.org.ua/yaremenko-oi-publichna-informatsiya-yak-ob’єkt-pravovikh-vidnosin-v-ukraini-stor-39

20. Public information: law of Estonia: 15th November 2000 [Electronic resource] // State Council Riigikogu of Estonia. – Available at:http://www.informacionpublica.gub.uy/sitio/descargas/normativas-internacionales-legislacion/estonia.pdf

41

Доступ до публічної інформації

Віддруковано на поліграфічній дільниці лабораторії технічних засобів навчання центру, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 46, тел. (03422) 77-58-33