Інна Гороф’янюк

ДЕМОНОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА В МОВНІЙ ТКАНИНІ ПОВІСТІ

МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

Стаття відтворює номінативну, персонажну, акціональну систему демонімного

простору Гуцульщини, представлену в повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

Змодельовано структурну організацію демонологічної лексики: виділено 4 лексико-

семантичні групи: назви демонічних персонажів; назви реальних людей, наділених

незвичайними здібностями; назви дій, виконуваних демонічними персонажами та людьми

з надлюдськими здібностями; назви явищ природи, наділені народною фантазією

надприродними властивостями. У межах кожної групи проаналізовано лексичне

наповнення з точною фіксацією назв у текстовому дискурсі, принципи номінації

демонічних істот, семантику демонімів з увагою до їхньої етимології. Розвідка націлена

на вияв регіональної самобутності демонічного простору повісті, а тому запропоновано

лінгвістичний опис явища крізь призму етнолінгвістичих та діалектологічних студій.

The article investigates nominative, character and actional system of demons` names

from the Carpathian region, presented in the story by M. Kots’ubynskіy «The shadows of

forgotten forebears». Structural organization of the demonological vocabulary has modulated:

names of demonic creatures, names of people, endowed with extraordinary abilities, names of

actions of demonic creatures and people with extraordinary abilities, names of naural

phenomena, endowed with extraordinary abilities by folk fantasy. The work defines lexical

components of each group with accurate recording of demons` names in a text discourse,

principles of nomination of of demonic creatures, semantics of demons` names, their

ethymology. The work aimed at exposing regional identity of the demonic space in the story,

therefore linguistic description is given in ethnolinguistic and dialectological ways.

Михайло Коцюбинський – визнаний майстер слова, творчість якого

постійно перебуває в полі зору українських мовознавців. Особливості

окремих творів письменника вивчали М. Богдан, В. Ґрещук, Л. Іванов,

Б. Коваленко, Л. Мацько, М. Пещак, П. Плющ. Лексико-семантичний рівень

мови творів М. Коцюбинського аналізували Л. Батюк, М. Грицюта,

О. Давидова, В. Луценко, Л. Паламарчук та ін. Синтаксис прозових текстів

митця студіювали С. Єрмакова, Д. Кроть, О. Пивоваров. Мовностилістичні

засоби в творах М. Коцюбинського були предметом комплексних досліджень

Н. Бажан, В. Дроздовського, Л. Іванова, Д. Колесника, В. Масальського,

Л. Мацько [докл. див.: 6]. Усі дослідники одностайні в думці про великий

письменницький хист М. Коцюбинського. Лише митець, філігранно

володіючий словом, – підкреслимо: подолянин за місцем народження – міг

створити художню етнографічну перлину – повість «Тіні забутих предків».

Написанню повісті передувала кропітка підготовча робота:

М. Коцюбинський докладно вивчав мову, життя, побут, звичаї, обряди,

вірування і народну творчість гуцулів, звертаючись за порадами та

консультаціями до В. Гнатюка, знайомлячись з працями В. Шухевича,

зокрема з його п’ятитомною працею «Гуцульщина», студіюючи «Матеріали

для гуцульської демонології» А. Онищука та іншу літературу [17, с. 18]. Ясна

річ, надихався М. Коцюбинський і безпосереднім спілкуванням з гуцулами

під час подорожі 1910–1911 років до с. Криворівня на Івано-Франківщині. У

листі до М. Горького письменник повідомляв: «Гуцули – дуже оригінальний

народ з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник-гуцул

все своє життя, до смерті проводить в боротьбі зі злими духами, що

населяють ліси, гори і води. Скільки тут красивих казок, переказів, вірувань,

символів! Збираю матеріали, переживаю природу, дивлюсь, слухаю і вчусь»

[7, с. 126].

Творчий підхід митця до фольклорних та етнографічних матеріалів

сприяв відтворенню специфічного світосприймання гуцулів крізь призму

міфологічного світовідчуття горян. Переконані, що саме демонімікон

Гуцульщини в повісті «Тіні забутих предків» є тією ниткою, що зв’язує в

єдине сюжетне полотно скрутні будні селян і їхні святкування, любов до

природи і водночас страх перед її стихією, звиклість до смерті і ствердження

цінності життя. Саме на злитті фантастичного і реального постає

Гуцульщина як казковий край, одухотворений, наповнений добрими і злими

духами, але не позбавлений щоденних проблем.

Мета нашої розвідки – лінгвістичний опис гуцульського демонімікону,

представленого в повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

З погляду вербалізації гуцульського етнопростору, зокрема демонічних

істот, зазначена повість ще не була об’єктом спеціального аналізу. Натомість

у вітчизняному літературознавстві вже доведено тезу про те, що повість

М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» є феноменом тексту в контексті

неоміфологізму української літератури початку ХХ століття [1].

Останнім часом дослідження проблем функціонування різних груп

лексики посідає чільне місце в українському мовознавстві. Помітно зростає

кількість публікацій із лексичної семантики загалом і демонологічної

лексики зокрема. Вивчається демонологічна лексика як складова

словникового складу української мови (Н. Тяпкіна), продовжується пошук зі

збирання діалектних варіантів таких номенів (Й. Дзендзелівський),

аналізується сфера функціонування демонологічної лексики (А. Василенко,

Л. Виноградова, Н. Тяпкіна, Н. Хобзей), досліджуються номінації різних

міфонімів та сфери їх функціонування (В. Вересаєв, Т. Нікульшина,

Н. Тяпкіна, Н. Хобзей), аналізується світ демонів карпатського ареалу

(Н. Хобзей), з’ясовуються особливості функціонування демонологічної

лексики в художній літературі (Г. Вишневська, Т. Вільчинська, Т. Лукінова).

Демонологічній лексиці присвячено окремі статті тлумачних,

діалектних та етимологічних словників української мови. Однак, незважаючи

на давність інтересу до демонолексики, вивчення її в контексті сучасного

мовнокультурного дискурсу, репрезентації традиційних демонічних

персонажів у живомовному просторі та з’ясування особливостей

функціонування демононазв у різножанрових та різностильових текстах

залишається актуальним. «Дослідження міфологічної лексики з уваги на її

понятійно-семантичну суть не обмежується рамками суто мовознавчого

вивчення, а інтегрується з пошуками суміжних наук, і в першу чергу – з

етнографією, що призводить до аналізу на рівні етнолінгвістики» [14, с. 1].

У «Словнику української мови» термін «демонологія» витлумачується

як «міфічні уявлення про злих духів (демонів), що виникли на основі

первісної віри в духів» [12, с. 239]. Відкритим залишається питання про

належність до демонімів назв осіб, що мають надприродні здібності.

Поділяючи наукову позицію укладачів етнолінгвістичного словника

“Славянские древности” [10, с. 51–56], а також провідних українських

мовознавців (П. Гриценка, Н. Хобзей) поширюємо поняття “демонологія” на

сукупність міфічних уявлень, заснованих на вірі в духів-демонів, людей з

демонічними якостями та здібностями.

П. Гриценко зауважує, що «невиразність меж, обрисів демонічного

простору не заперечує його структурованості, у ньому відносно чітко

окреслюється центр, від якого розходяться концентричні кола» [4, с. 5]. З

огляду на це, у тематичній групі демонологічної лексики виділяємо лексико-

семантичні групи: 1) назви демонічних персонажів, 2) назви реальних людей,

наділених незвичайними здібностями, 3) назви дій, виконуваних

демонічними персонажами та людьми з надлюдськими здібностями, 4) назви

явищ природи, наділені народною фантазією надприродними властивостями.

На думку П. Гриценка, «глибина лінгвістичного опису демонів

безпосередньо залежить від точності фіксації цих назв у текстовому дискурсі,

вичерпності відтворення дериваційних зв’язків, семантики, мотивації» [4,

с. 16]. Ці критерії опису визначають нашу модель аналізу демонімікону

повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського.

Як слушно зауважує Л. Виноградова, суттєві труднощі у вивченні

народної демонології виникають при співвіднесенні імен і їхніх денотатів.

Відомо, що одним ім’ям у різних локальних традиціях можуть позначатися

різні міфологічні персонажі і, навпаки, під різними іменами можуть

приховуватися персонажі, тотожні за сукупністю своїх основних

характеристик. «Однозначна відповідність імені і референта можлива лише

для однієї локальної традиції» [2, c. 31]. Дотримуючись цих методологічних

засад дослідження, для встановлення семантики демонімів, уживаних

М. Коцюбинським, ми послуговуватимемося регіональним

етнолінгвістичним словником «Гуцульська міфологія» Н. Хобзей [15].

У системі художнього тексту повісті «Тіні забутих предків»

спостерігаємо, що ядро демонічного простору формують назви демонічних

персонажів. Родові поняття, які обіймають усю нечисту силу, представлені

назвами нечиста сила (Знав, що на світі панує нечиста сила… [8, с. 179]),

злі духи (Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та

чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду. [8,

с. 179]), ворожа сила / ворожі сили (Ще годилось закликать на тайну вечерю

усі ворожі сили, перед якими берігся через ціле життя. [8, с. 207]).

Прикметно, що всі родові назви побудовані за моделлю атрибутивного

словосполучення, де прикметник несе оцінну семантику ‘поганий’. Описові

назви можуть вступати в синонімічні відношення з однослівними номенами,

напр., мара: А там, по суворих диких верхах, десь у безводах, в безслихах,

гніздиться всяка мара, ворожа сила, з якою тяжко боротись [8, с. 195].

Засвідчено й табуїзовану назву воно: Умів знаходити помічне зілля – одален,

матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і

коли оповідав про все те вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно

до нього говорить? [8, с. 179].

Основа ворож- з-поміж цього кола найменувань має найбільший

дериваційний потенціал: у М. Коцюбинського фіксуємо деривати ворог,

ворожий, ворожити, ворожка, ворожіння, ворожнеча.

Граматична категорія числа виконує смислорозрізнювальну функцію:

найменування злі духи ‘нечиста сила, заг.’ при вживанні у формі singularia

tantum змінює семантику – злий дух ‘диявол’, що вже репрезентує лексико-

семантичну мікрогрупу видових назв демонічних істот.

Для вербалізації семи ‘диявол’ М. Коцюбинський послуговується

широким номінативним рядом: áрідник, злий дух, злий, сотона, чорт,

нечистий. Відзначимо, що вживає письменник ці демоніми сконцентровано –

в одній розповіді Миколи про виникнення гір та інших природніх явищ. Це

зумовлено не лише прагненням продемонструвати багату синоніміку

мовлення гуцулів, а й засвідчує реалістичність зображення мовлення гуцулів

митцем. У польових записах та в етнографічних матеріалах засвідчено, що

синонімічні назви чорта можуть використовуватись у мові одного і того ж

оповідача. Порівняймо текст М. Коцюбинського із легендою, наведеною у

вище згадуваній праці В. Шухевича: «З первовіку була лиш вода, облаки і Бог

сйитий. У облаках спав Алей, дух Божий, – а Бог ходив по водї. Раз зробила

си на водї шум, йикийс купак, йик кавалок дерева, що крутила си по водї йик

живий! Бог се вздрів тай питає: Що ти є? – А воно відповіло: Я не знаю!

Живий сме, а не можу нї ходити, нї що будь робити: Це був Триюда-

Арідник. Бог не знав з чого він походит, бо чорт був так йие Бог з первовіку.

Але що Богови кучилос самому ходити по водї. поблагословив бог тот шум,

тай питає: Хочеш мати голову? – Хочу. – А руки? – Хочу. – А ноги? – Хочу.

Тоди дав Бог Арідникови руки, ноги, очи, гет усе. Вони стали собі

побратимами» [18 V, с. 1].

Ця легенда, вочевидь, запозичена М. Коцюбинським у В. Шухевича,

має самодостатню евристичну цінність, адже відображає достатньо

стародавні уявлення гуцулів про рівність Бога і чорта, які первісно були

побратимами , і лише під впливом християнського світобачення постала

ієрархія цих сил. Це важливо і для розуміння принципів номінації нечистої

сили, які ми розглянемо нижче.

За спостереженнями Н. Хобзей, слово чорт у говорах карпатського

ареалу здавна належало до табуїстичних назв, тому в мовленні для нього

існувало багато евфемізмів. Наприклад, тільки в гуцульських говірках

дослідниця зафіксувала понад 40 назв на означення чорта з певними

семантичними відтінками [14, с. 17]. Власне гуцульська назва арідник (у

Шухевича – Триюда-Арідник [18 V, c.1]), зокрема її етимологія, неодноразово

привертала увагу багатьох дослідників – Я. Рудницького, Я. Янева,

М. Фасмера, О. Преображенського, Р. Кравчука, Б. Кобилянського (докл.

див.: 15, с. 28–29). Найприйнятнішою для нас – лінгвістично, історично й

етнографічно обґрунтованою – гіпотезою є зв’язок лексеми арідник з

біблійним ім’ям Ірод. Цю позицію відстоювали Я. Рудницький, Я. Янів [19,

с. 31–32]. Підсилюють гіпотезу випадки фонетичного явища субституції

звуків /і/ → /а/, яке є типовим в гуцульському діалекті: анклюз – інклюз

‘монета, яка після будь-яких розрахунків завжди повертається до свого

господаря’ [16, с. 21]; антерес – інтерес ‘справа’ [16, с. 21], у повісті

фіксуємо вислів Ігі на тебе!, натомість Словник гуцульського говору подає

варіант Агі на тебе! [16, с. 17].

На позначення чорта в говірках карпатського мовного обширу

вживають також табуїзовану назву «той» та демонім щезник – з вказівкою на

здатність нечистої сили щезати, що й фіксуємо в М. Коцюбинського: На

камені, верхи, сидів "той", щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і,

заплющивши очі, дув у флояру. [8, с. 181].

Широкі номінативні ряди формують видові назви демонічних істот,

уживаних М. Коцюбинським. Переважна більшість демонімів цієї групи має

прозору внутрішню форму, що дозволяє схарактеризувати принципи

номінації демонічних персонажів:

1. Номінація за місцем проживання: лісовик ‘міфічна істота, що живе в

лісі і випасає лісових тварин’ [15, с. 120]: Знав <…>, що в лісах повно

лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн… (8, с. 179)

Двослівні назви лісовий чоловік, лісовий дух – синоніми до чугайстир

‘міфічна істота, що живе в лісі і полює на нявок’ [15, с.121, 189–190]: Се був

веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. <…>

Лісовий чоловік грівсь коло ватри та розтирав собі круглий живіт, а Іван

думав уперто, яким би чином довше затримать чугайстра, щоб Марічка

якнайдалі встигла втекти. [8, с. 220]. Субстантивований прикметник лісна –

‘міфічна істота у вигляді прекрасної дівчини, що живе в лісі й може

змінювати свою зовнішність, являючись чоловікам’ [12, с. 117]: Івана

кортіло їй розказати, як його кликала у полонині лісна, прибравши голос

Марічки, але він обминав тоту згадку. [8, с. 218]. У гуцульських говірках

назва лісна може вступати в синонімічні відношення з лексемою нявка, про

що свідчать етнографічні записи початку ХХ ст. [3, с. 179] та сучасні

свідчення [16, с. 370].

2. Номінація за внутрішніми властивостями, характером дії: бісиця

‘жінка чорта, чортиця’ [15, с. 43], бісеня ‘дитина бісиці’: Не "сокотилася"

баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки – і хитра бісиця

встигла обміняти її дитину на своє бісеня. [8, с. 178]. Гуцули вірили в те, що

бісиця підмінює християнську дитину на свою, бісівську, якщо не

дотримуватись чітких родинних обрядів: «Против того, аби бісиця не

обміняла дитину, треба зараз світити свічку, бо бісиця не іде до світла,

вона боіть ся єго, окрім того мусить баба обкурити дитину, поліжницю

тай себе ладаном…» [18 V, с. 3–4].

Наші спостереження щодо принципів номінації демонічних істот,

засвідчених у повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського,

підтверджують висновки М. Толстого про активність номінації «нечистої

сили» за її локалізацією. Дослідник стверджує, що цей принцип номінації був

провідним у середньовічній слов’янській (і не лише слов’янській)

антропонімії й етнонімії [13, с. 246–247].

Частина аналізованих назв має затемнену мотивацію: чугайстир, нявка,

русалка. Відзначимо, що перших два номени є виразними маркерами

Гуцульщини: назва чугайстир ‘міфічна істота, що живе в лісі і полює на

нявок’ [15, с. 189], за спостереженнями Н. Хобзей, відома лише в говірках

карпатського ареалу [14, с. 22], найменування нявка ‘казкова істота в образі

гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям; лісова дівчина, гірська

русалка’ є фонетичним варіантом, характерним саме для гуцульського

діалекту [15, с. 136–137], загальноукраїнського мавка. Можливо,

усвідомлюючи регіональну самобутність цих персонажів, М. Коцюбинський і

максимально зберігає звукову форму цих назв. Натомість лексема русалка

зафіксована в повісті саме в загальноукраїнському фонетичному оформленні,

хоча у В. Шухевича зустрічаємо варіант русавка з характерною для

гуцульських говірок заміною /л/ на /ў/ [15, с. 163], містить цей фонетичний

варіант і «Словарь» Б. Грінченка [11, с. 88]. Сьогодні можна лише

припустити, що літературне фонетичне оформлення слова митцем

спричинене бажанням М. Коцюбинського продемонструвати той факт, що

цей персонаж є чужим, не властивим гуцульським міфічним уявленням: Вони

мають велику силу и ідут лиш великов водов, а до нас у гори не приходє [18

V, c. 201].

Загалом усі найменування демонів позначені лінгвокультурною

маркованістю, зокрема, символізують про підкреслено негативне чи

позитивне ставлення до названих реалій з боку мовця. Позитивні або

негативні конотації доповнюють предметно-понятійний зміст назв

демонічних істот і надають їм експресивної функції. Особливо це помітно на

прикладі вживання демонолексем у порівняннях: А Чорногора, мов відьма,

блима за ним більмом – сніговим полем з-під чорних розпатланих кіс і лякає.

[8, с. 194]. А коли надійшла ніч і чорні гори блимнули світлом самотніх осель,

як потвори злим оком, Іван почув, що сили ворожі сильніші за нього, що він

вже поліг у боротьбі. [8, с. 217]. Мряка знизилась і укутала ліс, а він став

легкий і сивий, як привид. [8, с. 198]. Відзначимо, що М. Коцюбинський

вдається до вживання компаративних конструкцій із компонентом-

демонолексемою винятково в пейзажах, ймовірно, підкреслюючи в такий

спосіб нерозривний зв’язок демонічних персонажів з їхньою природною

стихією.

Відомо, що народна демонологія охоплює цілу низку образів, які мають

перехідні форми, займаючи позиції між класом духів і класом живих людей,

наділених деякими демонічними ознаками. Лексико-семантичну групу назв

реальних людей, наділених незвичайними здібностями, в аналізованій повісті

формують 7 лексем: ворожка, відьма, градівник, мольфар, планетник,

чередінниця, чорнокнижник. Якщо відьма завдає людям шкоди (Чого вона

тільки не виробляла, ота родима відьма! Перекидалась у полотно, що біліло

смерком попід лісом, повзла вужем або котилась горбами прозорим клубком.

Спивала, нарешті, місяць, щоб було темно, як йде до чужої худоби. Не один

присягався, що бачив, як вона терницю доїть: заб'є у неї чотири кілки,

неначе дійки, – і надоїть повну дійницю. [8, с. 206]), то ворожка допомагає

людям (Правда, кози та вівці стають од того кітні, але людям помагає

ворожка. [8, с. 187]). Зазначені демоніми є загальнопоширеними, натомість

решта найменувань аналізованої лексико-семантичної групи – регіонально

репрезентативні. Так, у гуцулів вирізняли окремий вид відьми, яка відбирає

молоко в корови – чередінниця [15, с. 180]: Вона так ніжно промовляла до

неї (худоби – І. Г.): «Ти меш годувати мене і мого Єазду, а я тебе буду

шанувати, щоб ти легко спала, щобис рідко рикала, щоби тебе чередінниця

не пізнала, де ти ночувала, де ти стояла, щоби тебе хто не урік…». [8,

с. 208–209]. У гуцульських говірках й до сьогодні відоме однокореневе

дієслово чередувати ‘відбирати молоко від корови, чарувати’ [16, с. 637].

Обидві лексеми похідні від череда ‘гурт свійських тварин, переважно рогатої

худоби, які утримуються, пасуться разом’. Прозору мотивацію зберігають

відіменникові утворення на позначення поняття ‘людина, яка вміє розганяти

хмари’ – градівник [15, с. 90]: Він був як бог, знаючий і сильний, той

градівник і мольфар. (8, с. 205); планетник [15, с. 154] та композит

чорнокнижник [15, с. 184]: …а Іван простягав руку у сю скуту зимою

безлюдність і кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників,

мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів. [8, с. 207]. За

свідченнями Г. Плотнікової, ареал поширення вірувань про захисника

земельних угідь від демонів непогоди має достатньо чіткі контури в

південнослов’янському мовно-культурному просторі і є однією з

типологічних рис карпато-балканської мовно-культурної спільності [9,

с. 158].

Та чи не найколоритнішим персонажем демонімікону повісті «Тіні

забутих предків» М. Коцюбинського є мольфар ‘знахар, ворожбит, дії якого

часто бувають зловорожими’ [15, с. 128]: Про нього люди казали, що він

богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх

дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров'я

маржини й людини, його боялись, але потребували усі. [8, с. 205]. Дослідники

припускають етимологічний зв’язок лексеми з італ. malfare ‘чинити зло’,

‘злодіяння, злочин’ [5, с. 506].

Крім того, надприродними здібностями в народних віруваннях наділені

не лише напівдемонічні персонажі, а й звичайні люди-професіонали, так

звані непрості, які володіють деякими таємними знаннями. Таку постать

зображає і М. Коцюбинський, це – старший пастух на полонині ватаг: Вáтаг

занятий був добуванням живого вогню. <…˃ Тепер має бути тихо у стаї,

двері замкнені, і навіть спузар не сміє кинуть оком на молоко, поки там

твориться щось, поки ватаг чаклує. [8, с. 190–191]. До кола непростих

відносимо й бабу-повитуху, яка мала виконати не один ритуал, щоб бісиця не

обміняла новонародженого: Не "сокотилася" баба при злогах, не обкурила

десь хати, не засвітила свічки – і хитра бісиця встигла обміняти її дитину

на своє бісеня. [8, с. 178].

Саме дії, на які спроможні демонічні істоти, відрізняють їх від

колективу звичайних людей, а тому на окрему увагу заслуговує дієслівна

лексика із загальною семантикою ‘чинити надприродні дії’, що й формує

окрему лексико-семантичну групу назв дій, виконуваних демонічними

персонажами та людьми з надприродними здібностями. Спектр відповідної

лексики ділиться на сегменти:

1. Дієслова із загальним значенням ‘чаклувати’: чаклувати (Тепер має

бути тихо у стаї, двері замкнені, і навіть спузар не сміє кинуть оком на

молоко, поки там твориться щось, поки ватаг чаклує. [8, с. 198]), богувати

(Про нього люди казали, що він богує. [8, с. 205]), зурочити / уректи (Весь

час, всі думки займала турбота про сіно, про вигоди маржинці, щоб не

заслабла, щоб хто не зурочив, щоб вівці щасливо котились, а корови

уположались. [8, с. 205]), поробити (Чи йому пороблено що, чи хто урік? [8,

с. 215]), підкурювати, ворожити, замовляти (Треба було багато знати,

підкурювать, ворожити, збирати помічне зілля і замовляти. [8, с. 205]),

пошептати (За поясом, на голім тілі, вона носила часник, над яким

пошептала ворожка, їй ніщо тепер не зашкодить. [8, с. 187]), говорити

примівки (Вона підглядала, говорила примівки, по кілька разів на вечір бігала

до коров, вставала навіть вночі. [8, с. 205]), переходити (комусь) дорогу

(Юра більше не переходив Палагні дороги. [8, с. 211]).

2. Дієслова зі значенням дії, що спрямована на часткову чи повну

руйнацію природного об’єкта: розігнати хмару, сперти град (… Він міг

наслати смерть і життя, розігнать хмару і сперти град, вогнем чорного

ока спопелить ворогів і запалити в жіночому серці кохання. [8, с. 211]),

одвернути бурю (Я одвернув бурю… [8, с. 214]).

3. Дієслова зі значенням конкретної фізичної дії, що спрямована на

господарську діяльність людини: доїти чужих корів (Не один присягався, що

бачив, як вона терницю доїть: заб'є у неї чотири кілки, неначе дійки, – і

надоїть повну дійницю. [8, с. 206]); потягати манну з коров (Скрізь, од

усього була небезпека, і треба було добре глядіти маржину од гадини, звіра і

од відьом, які всякими способами потягали манну з коров та потинали

худібку. [8, с. 205]); потинати худобу (потинати ‘знищувати, завдавати

непоправної шкоди, накликати смертельну хворобу (про смерть, злих духів,

непростих)’ [16, с. 493] (Скрізь, од усього була небезпека, і треба було добре

глядіти маржину од гадини, звіра і од відьом, які всякими способами

потягали манну з коров та потинали худібку. [8, с. 205]).

4. Дієслова зі значенням дії, що спрямована на життєдіяльність

людини: збирати помічне зілля (Треба було багато знати, підкурювать,

ворожити, збирати помічне зілля і замовляти [8, с. 205]), наслати смерть,

життя, спопелити, запалити (щось) (… він міг наслати смерть і життя,

розігнать хмару і сперти град, вогнем чорного ока спопелить ворогів і

запалити в жіночому серці кохання. [8, с. 211]), звести зі світу, сушити

("Не інакше, як мольфарова справа, – гірко думав Іван, – наважився на

життя, хоче з світу мя звести та й сушить…" [8, с. 216]), людям

помагати (Правда, кози та вівці стають од того кітні, але людям помагає

ворожка. [8, с. 187]), одвертати (Він ходив до ворожки, та одвертала, – не

помогло: відай, мольфар сильніший. [8, с. 216]).

5. Дієслова зі значенням дії, що спрямована на фантастичне

перетворення суб’єкта: перекидатись (у щось/когось) (Стара улеслива баба,

завжди така привітна, вона вечорами перекидалась в білого пса та нипала

по загородах сусідських. [8, с. 206]), повзти вужем, котитися клубком

(Перекидалась у полотно, що біліло смерком попід лісом, повзла вужем або

котилась горбами прозорим клубком. [8, с. 206]).

6. Дієслова зі значенням неймовірної дії, виконуваної демонічними

істотами: спивати місяць (Спивала, нарешті, місяць, щоб було темно, як йде

до чужої худоби. [8, с. 206]), розводити безконечні танки (…нявки

розводять свої безконечні танки. [8, с. 179]), роздирати нявок, просити в

танець (Чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає

нявки…[8, с. 179]), обміняти дитину (Не "сокотилася" баба при злогах, не

обкурила десь хати, не засвітила свічки – і хитра бісиця встигла обміняти її

дитину на своє бісеня. [8, с. 198]).

Загалом дієслівні предикати вповні відображають усі надприродні

здібності й можливості демонічних істот та людей, які до них наближаються

за видом діяльності.

Окрему лексико-семантичну групу демонімікону повісті «Тіні забутих

предків» М. Коцюбинського становлять назви явищ природи, наділені

народною фантазією надприродними властивостями. Виявлено таке одне

поняття – живий вогонь, який, за В. Шухевичем (джерелом, відомим

М. Коцюбинському), виконував функцію найсильнішого оберегу для вівчарів

[18 ІІ, с. 191]. Цікаво спостерігати динаміку опису цього природного явища в

аналізованій повісті: живий вогонь ніби повторює долю головних персонажів

– народжується (Ватаг занятий був добуванням живого вогню. [8, с. 190]),

невгасимо поломеніє (Полонина починала своє життя живим невгасимим

вогнем, що мав її боронити од всього лихого [8, с. 191]. Лиш в стаї тріщить

невгасимий вогонь і все висилає синій дим свій на мандри. [8, с. 197]) та

згасає (Вони мусять чекати, аж згасне вогонь, той вогонь полонинський,

що сам народився, неначе бог, сам має й заснути. [8, с. 203]. Дотліваюча

ватра кліпала в пітьмі одиноким червоним оком. [8, с. 222]).

Таким чином, у повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський

виразно відтворив образ демонічного мікросвіту, створеного в народній візії

гуцулів, на ґрунті лексичної системи української мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бестюк І. А. „Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського:

феномен тексту в контексті неоміфологізму української літератури початку

ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук :

спец. 10.01.01 „Українська література”/ І. А. Бестюк. – Харків, 2006. – 22 с.

2. Виноградова Л. Н. Народная демонология и мифо-ритуальная

традиция славян / Л. Н. Виноградова. – М. : Изд-во «Индрик», 2000. – 432 с.

3. Гнатюк В. Знадоби до української демонольогії / В. Гнатюк //

Етноґрафічний збірник. – Львів, 1912. – Т. 33. – 237 с.

4. Гриценко П. До проблеми лінгвістичного опису українського

демонімікону / Павло Гриценко // Хобзей Н. Гуцульська міфологія.

етнолінгвістичний словник. – Львів : НАН Інститут українознавства

ім. І. Крип’якевича, 2002. – С. 3–18.

5. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / [заг. ред.

О. С. Мельничук]. – К. : Наук. думка, 1982. – Т. 3. : Кора – М. – 1989. – 552 с.

6. Коваленко Б. Дослідження мовної манери М. Коцюбинського за

рукописною спадщиною (на матеріалі оповідань для дітей) / Б. Коваленко //

Волинь–Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних

проблем. – 2010. – № 22(I). – С. 349–357.

7. Коцюбинський М. М. Лист до Максима Горького / Михайло

Коцюбинський // Твори в 7 томах. – К. : Наукова думка, 1973-1975. – Т. 7. –

К., 1975. – С. 126.

8. Коцюбинський М. Тіні забутих предків / Михайло Коцюбинський //

Твори в 7 томах. – К. : Наукова думка, 1973-1975. – Т. 3. – К., 1974. – С. 178–

227.

9. Плотникова А. А. Фрагмент балканославянской народной

демонологии. Борьба воздушных демонов / А. А. Плотникова // Слово и

культура / Ред. кол. Т. А. Агапкина, А. Ф. Журавлев, С. М. Толстая. – М. :

Индрик, 1998. – Т. 2. – С. 158–169.

10. Славянские древности. Этнолингвистический словарь : в 5 т. / Под

ред. Н. И. Толстого ; Ин-т славяноведения РАН. – Т. 2. – М. :

Международные отношения, 1995. – 680 с.

11. Словарь української мови / Упор. Б. Грінченко. – К., 1909. – Т. ІV. –

563 с.

12. Словник української мови : в 11 т. – Т. ІІ. Г–Ж. – К. : Наукова

думка, 1971. – 552 с.

13. Толстой Н. И. Заметки по славянской демонологии. І. Откуда

дьяволы разные / Н. И. Толстой // Н. И. Толстой. Язык и народная культура.

Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике. – М. : Индрик, 1995. –

С. 245–249.

14. Хобзей Н. В. Міфологічна лексика українських говорів

карпатського ареалу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол.

наук : спец. 10.02.01 „Українська мова” / Н. В. Хобзей. – Львів, 1995. – 26 с.

15. Хобзей Н. Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник /

Наталія Хобзей. – Львів : НАН Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича,

2002. – 215 с.

16. Хобзей Н. Гуцульські світи. Лексикон / Наталія Хобзей, Оксана

Сімович, Тетяна Ястремська, Ганна Дидик-Меуш. – Львів : Інститут

українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2013. – 668 с.

17. Циганюк В. Ф. Народознавчі мотиви в творчості М. Коцюбинського

/ Циганюк В. Ф., Гуменюк Ю. П. – Вінниця : Ред.-вид. відділ ВАТ

«Віноблдрукарня», 1997. – 64 с.

18. Шухевич В. Гуцульщина / В. Шухевич // Матеріали до українско-

руської етнології. – Львів, 1899–1908. – Ч. 1–5.

19. Rudnyc’kyj J. B. An etymological dictionary of the Ukrainian language.

Second nevised edition / J. B. Rudnyc’kyj. – Winnipeg, 1962–1972. – Vol. I. A–G.

– 968 p.

Видруковано в: Михайло Коцюбинський і український модернізм ХХ

століття: зб. наук. праць. – Вип. 4. – Вінниця : ТОВ фірма «Планер», 2015. –

С. 252–264.