МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ШАЛЕННА НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК 28 : 327(560)

РОЛЬ ІСЛАМСЬКОГО ЧИННИКА

У ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІЙ ПОЛІТИЦІ ТУРЕЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних

систем

та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Чернівці – 2013

Дисертацією є рукописРобота виконана на кафедрі міжнародних відносин і

дипломатичної служби Львівського національногоуніверситету імені Івана Франка Міністерства освіти інауки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцентСагайдак Олександра Петрівна,Львівський національний університетімені Івана Франка, доцент кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професорВасиленко Світлана Дмитрівна, Одеська національна морська академія,професор кафедри українознавства факультету морського права та

менеджменту кандидат політичних наук

Зінько Соломія Юріївна,Прикарпатський інститут імені Михайла ГрушевськогоМіжрегіональної академії управління

персоналом,викладач кафедри фундаментальної

підготовки

Захист відбудеться «25» травня 2013 р. о 10:00годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д76.051.03 у Чернівецькому національному університетіімені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м. Чернівці,вул. Кафедральна, 2, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеціЧернівецького національного університету імені Юрія

Федьковича (58000, м. Чеpнівці, вул. ЛесіУкраїнки, 23)

Автореферат розісланий «22» квітня 2013 р.

Вчений секретарспеціалізованої вченої ради Д 76.051.03

кандидат політичних наук, доцент Катеринчук П. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИАктуальність теми. Набуття Турецькою Республікою

повноправного членства у ЄС є однією з найважливіших проблемне лише для самої держави, а й для європейської політики.Очевидний прогрес у напрямі виконання турецьким урядом вимогщодо вступу поки не наблизив перспектив повної інтеграціїТуреччини з ЄС. Це може свідчити про те, що питання членствадержави сьогодні пов’язане як з міркуваннями у категоріїреальної політики, так і з соціокультурними чинниками, іпереноситься із площини інтересів у площину ідентичності.Релігійний чинник при цьому має неабияке значення.

Незважаючи на офіційний статус світської республіки,закріплений у Конституції, Туреччина є мусульманськоюкраїною, свого роду унікальною. Історично склалося так, щоіслам став невід’ємною складовою суспільної свідомостітурецького народу, основою турецької ідентичності, тривалийчас визначав державну ідеологію та зовнішньополітичніпріоритети. У європейському культурному просторі іслам такожвідіграє значну роль і є вагомим чинником суспільно-політичних процесів у державах-членах ЄС. Але чималоаргументів проти членства Турецької Республіки стосуютьсясаме несумісності ісламу та об’єднаної Європи як двох цілкомвідмінних цивілізаційних формацій, пов’язаних якоюсь міроюісторично. У європейських державах іслам переважносприймається як релігія, що суперечить принципам демократії,відкидає, з-поміж інших, ідею відокремлення держави тарелігії. Відповідно до загальноприйнятих поглядівєвропейців, мусульмани, де б вони не були, прагнуть змінитимодель світської держави через запровадження шаріату. А томумусульманська Туреччина не може стати членом ЄС, щобазується на демократичних цінностях, повазі прав і свободлюдини, верховенстві права, гарантованих за умовивідокремлення державної та релігійної сфер.

Ця особливість зумовлює акцентування на процесіінтеграції Туреччини з ЄС не лише як на питанні поточноїполітики, але й як на складній проблематиці політичноїтеорії і теорії міжнародних відносин. Виникає потреба у

1

дослідженні ісламського чинника як такого, що відіграє якщоне домінуючу, то значну роль у процесі європейськоїінтеграції Туреччини, винесеного при цьому поза межіофіційних документів і обговорень. Вивчення умов можливостіповноправного членства в Євросоюзі такої “неєвропейської” законфесійною приналежністю країни як Туреччина надзвичайноактуальне сьогодні в політичній науці. Що більше, такечленство може видозмінити саму цивілізаційну конфігураціюЄвропи й відповідно вплинути на майбутнє ЄС. Комплекснийаналіз політики інтеграції Туреччини з ЄС на всіх етапахздійснення, а також оцінка перспектив набуття неюповноправного членства у ЄС дасть змогу зробити конкретнівисновки, що можуть бути використані як рекомендації дляпрактичного впровадження у розробку нових концепційспівпраці України та ЄС.

Ступінь наукової розробки проблеми. Науково-теоретичнуоснову дослідження титульної проблеми формують працівітчизняних і закордонних авторів, котрі можна поділити натри групи. Перша група об’єднує дослідження теоретиківісламу (М. Абдо, М. Н. аль-Альбані, Дж. аль-Афгані, Х. аль-Банна, А. А. аль-Маудуді, Ф.Ґюлен, С. Кутб, С. Х. Наср, С. Нурсі). Сюди відносимо такожпраці західних (Дж. Вільсон, Дж. Волл, Дж. Еспозіто, С.Корнел, Б. Льюіс, Х.М. Федершпіль, Ч. Хіршкінд),російських (М. Жданов, З. Левін, Л. Полонська, Л.Сюкіяйнен) та українських науковців (Л. Абдо-Ясінська, О.Богомолов, П. Варбанець, В. Григор’янц, С.Данилов, А. Захарченко, С. Зінько, Ю. Скороход), щостосуються вивчення політичних аспектів ісламу.

До другої групи належать науково-теоретичні розробки,присвячені вивченню складних взаємовідносин секуляризму таісламізму, що формувалися в Туреччині під впливом різнихчинників (С. Айдин, Н. Беркес, П. Варбанець, О. Ганусець,Д. Данилов, Н. Деніел, Дж. Еспозіто, В. Єгоров, Дж. Кейдер,М. Кіреєв, Г. Кремер, М. Крамер, З. Левін, Б. Льюіс, А.Набієва, Е. Озбудун, С. Полат, Б. Поцхверія, М.Степанянц, Б. Топрак, Н. Ульченко, О. Уразова, І. Фадєєва,С. Шоу), а також особливостей турецького ісламу та його

2

прояву в політиці держави (В. Бартольд, П. Варбанець, В.Єгоров, О. Загорнова, І. Йилмаз, М. Кіреєв, Г. Кремер, Е.Оздальга, Л. Сюкіяйнен, Б. Тібі, А. Юклеєн, М. Х. Явуз).

Третя група охоплює праці дослідників євроінтеграційногопроцесу (У. Альтерматт, Х. Брюгманс, С.Василенко, Т. Ковальчук, М. Козловець, Дж.Маккормік, А. Медушевський, О. Павлюк, Ю. Подаєнко, Ф.Тассінарі, Є. Тихомирова) та участі в ньомуТурецької Республіки. Майже всі турецькі дослідники (М. Бач,Б. Дуран, С. Кентмен, Р. Кутан, І. Озер, А. Текін, Ф. Чакир,А. Юклеєн) наголошують на основоположності ісламу втурецькій ідентичності, вважаючи саме це головною причиноюзволікання ЄС щодо Турецької Республіки. Перемога напарламентських виборах 2002 р. у Туреччині проісламськоїпартії і подальша активна діяльність поміркованих ісламістіву напрямку реалізації політики інтеграції з ЄС викликалинеабияке зацікавлення в наукових колах Європи. Так,дослідження Ж. Казанови, С. Земні, К. Паркера, Е.-Й.Зюрхера, Г. Ліндена, В. Асбік Брюсса, І. Шуненбумазосереджені саме на ролі турецького ісламу у євроінтеграціїТуреччини. Представники української та російської науковихшкіл – А. Баусін, М. Воротнюк, А. Гаджиєв, Г. Зіганшина, М.Кіреєв, О. Кузнецова, П. Рудяков, Г. Старченков,В. Степанов, Н. Ульченко, Є. Уразова – акцентують увагу наекономічній відсталості й диспропорціях розвитку, а також наполітичних проблемах як основних перепонах на шляхуприєднання Туреччини до ЄС, і схильні недооцінювати впливісламського чинника на процес євроінтеграції ТурецькоїРеспубліки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.Дисертаційна робота пов’язана з науковою проблематикою, надякою працює кафедра міжнародних відносин і дипломатичноїслужби факультету міжнародних відносин Львівськогонаціонального університету імені Івана Франка в межах теми“Україна в новій архітектурі європейської безпеки” (номердержавної реєстрації 0108U009551).

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні впливуісламського чинника на становлення та реалізацію політики

3

інтеграції Туреччини з ЄС на різних її етапах. Відповідно доцього, завданнями дисертаційної роботи є: з’ясувати специфіку ісламської концепції політики,

окреслити особливості впливу ісламського чинника як навнутрішньополітичну діяльність держав, так і на їхзовнішню політику та міжнародні відносини загалом;

здійснити комплексний аналіз ісламського чинникасуспільно-політичних процесів у Турецькій Республіці,охарактеризувати основні форми “турецького ісламу”;

вивчити особливості сучасної моделі секуляризму вТуреччині й визначити вплив турецького державного ісламуна формування євроінтеграційного курсу в зовнішнійполітиці держави;

дослідити основні етапи розвитку політичного ісламу вТурецькій Республіці та відстежити специфіку формуванняісламістських поглядів щодо ЄС;

визначити тенденції становлення і розвитку громадянськогоісламу в Туреччині та виявити його роль у процесіінтеграції Турецької Республіки з ЄС;

проаналізувати політику країн-членів ЄС щодо Туреччини зурахуванням ісламського чинника;

оцінити перспективи приєднання Турецької Республіки доЄвросоюзу з огляду на ісламський чинник, запропонуватисценарії можливого розвитку подій крізь призму культурно-цивілізаційної приналежності держави.

Об’єкт дисертаційної роботи – інтеграція ТурецькоїРеспубліки з ЄС.

Предмет наукового дослідження – ісламський чинник, щовпливає на формування та реалізацію євроінтеграційноїполітики Туреччини.

Методологічна основа дослідження. В основу дослідженнятеми дисертації покладено методологію системного аналізу, щопередбачає вивчення політики інтеграції Туреччини з ЄС яккомплексу взаємозв’язаних елементів. Невід’ємною складовоютакої системи, на думку автора, є чинник ісламу, що водночасвиступає її сполучним елементом і через вплив навнутрішньополітичному рівні втілюється у зовнішній політиціТурецької Республіки, а отже, відіграє важливу роль у

4

процесі інтеграції держави з ЄС. Для досягнення метидослідження та виконання поставлених завдань булозастосовано такі методи: аналіз (вивчення проблематикиєвроінтеграції Туреччини через поділ її на окремі складові йвизначення ролі релігії в цьому процесі), синтез(узагальнення особливостей турецького ісламу та специфікийого прояву у внутрішній і зовнішній політиці держави),порівняння (зіставлення інтерпретації секуляризму з точкизору християнської традиції та ісламського сприйняття;виявлення спільних і відмінних характеристик у позиціяхдержав-членів ЄС щодо членства Туреччини; фіксація змінгромадської думки в європейських країнах щодо можливогоприєднання Турецької Республіки до ЄС; порівняльнахарактеристика євроінтеграційних перспектив Туреччини таУкраїни), прогнозування (визначення сценаріїв подальшогорозвитку відносин Турецької Республіки та ЄС з метоювиявлення тенденцій їх взаємодії на сучасному етапі та вмайбутньому), типологія (виокремлення різновидів турецькогоісламу).

Наукова новизна. Полягає у тому, що робота є першим вУкраїні комплексним дослідженням впливу ісламського чинникана процес формування і здійснення політики інтегруванняТуреччини з Європейським Союзом. Основні наукові положеннядослідження, які виносяться на захист як особистий внесокдисертанта, полягають у такому:

Вперше: розмежовано й подано дефініцію таких понять, як

турецький державний іслам, турецький політичний іслам, турецькийгромадянський іслам. Виокремлено та систематизовано їх основніособливості, а також специфіку впливу на формування іреалізацію євроінтеграційного курсу. Виявлено, що інтеграціяТуреччини з ЄС є спільним зацікавленням представниківдержавного, політичного та громадянського ісламу,відрізняється мета такої інтеграції. З’ясовано, що владнаПартія справедливості та розвитку (ПСР) сьогодні представляєяк політичний, так і державний іслам. Із огляду на вимоги ЄСщодо більшої демократизації Турецької Республіки, такаполітична розстановка може з часом посприяти змінам у

5

державній сфері, а саме – певній її ісламізації; виокремлено чинники різночитання поняття секуляризм

західними науковцями/політиками та ісламськими теоретиками івідповідно охарактеризовано специфіку практичноговпровадження концепції секуляризму у мусульманських державахз метою їх порівняння зі світськими моделями у країнахЄвропи. Виявлено, що впровадження світської моделі розвиткув мусульманських державах можливе лише за умови модернізаціїісламської думки й обов’язкового врахування місцевоїспецифіки;

розроблено й обґрунтовано основні сценарії розвиткувідносин Туреччини та Європейського Союзу в майбутньому зурахуванням впливу ісламського чинника. При цьомуконстатується, що турецький іслам може використовуватися якаргумент на користь приєднання держави до ЄС або ж слугуватиосновною проблемою переговорного процесу.

Удосконалено: дефініцію поняття ісламський чинник з урахуванням

особливостей ісламу як всеосяжної системи світогляду тажиттєвої практики. Визначено, що цей термін може вживатися узагальному значенні, але мати також певні конкретніособливості залежно від специфіки держав, приналежних домусульманського світу;

обґрунтування причин трансформації поглядів турецькихісламістів щодо євроінтеграційного курсу в зовнішнійполітиці Туреччини, що випливають із бажання лібералізуватидержавну політичну систему і розширити свободу для ісламу таісламських об’єднань. Зауважується, що така трансформація іпроведення реформ можуть бути вдалим прикриттям справжньоїмети ПСР – ісламізації суспільної та політичної сфер;

аналіз впливу ісламського чинника на суспільно-політичніпроцеси в ЄС. З’ясовано, що іслам є важливою частиноюкультурного простору Європи, а взаємодія із мусульманськимигромадами досить проблематична для європейців. Туреччинаможе сприяти “лібералізації” європейського ісламу йпозитивно вплинути на формування спільної європейськоїідентичності. Водночас, існує ймовірність подальшоїісламізації держави і за умови її членства в ЄС поширення

6

таких тенденцій на європейські країни. У контексті оцінкиперспектив набуття Туреччиною статусу повноправного члена ЄСісламський чинник означено автором як проблематичний.

Отримали подальший розвиток: погляди щодо відновлення і зростання ролі релігії у

сучасній політиці, незалежно від форм взаємодії релігії таполітики в межах політичної системи держави;

твердження про те, що незважаючи на багаторічнупрактичну реалізацію політики європеїзації та секуляризаціїв межах ідеології кемалізму, роль ісламу в Туреччині незводиться лише до фіксації світського статусу наконституційному рівні. Іслам і надалі продовжує впливати, аінколи й визначати суспільні та політичні процеси в державі;

теоретичні розробки щодо характеристики особливостейтурецької моделі секуляризму. З’ясовано, що вона є нетиповоюз огляду на європейське трактування секуляризму, оскількидержава фактично контролює релігійну сферу і використовуєіслам для реалізації основних цілей. Водночас виявленовідсутність єдиного “стандарту” світськості у ЄС, відповіднодо якого можна було б оцінювати рівень секуляризації вТуреччині;

думка, що остаточне приєднання Туреччини до Євросоюзу євкрай далекою перспективою і виконання турецьким урядом усіхвимог ЄС не гарантуватиме набуття державою повноправногочленства у євроінтеграційному об’єднанні. Апелювання доісламського чинника може бути використане з метою віддаленнятакої перспективи.

Теоретичне і практичне значення результатівдисертаційної роботи полягає у тому, що вона є комплекснимсамостійним внеском в українську політичну науку таполітологію міжнародних відносин. Дисертація може слугуватиосновою для подальшого вивчення ісламського чинника та йоговпливу на політичні процеси. Практичне значення дослідженняполягає в тому, що його результати можуть бути використанідля аналізу євроінтеграційної політики України, а також наоснові порівняння з політикою інтеграції Туреччини з ЄС –для розробки нових концепцій її ефективної реалізації.Українські зовнішньополітичні відомства можуть

7

послуговуватися результатами дослідження для подальшогорозвитку партнерських відносин як з Турецькою Республікою,так і з країнами-членами ЄС.

Матеріали дисертації можуть бути застосовані з метоюстворення та інформативного наповнення навчальних курсів длястудентів спеціальностей “міжнародні відносини”,“політологія”, “релігієзнавство”, “країнознавство”, а такождля розвитку дисциплін: “Зовнішня політика країн Азії,Африки, Австралії та Океанії”, “ЄС у міжнароднихвідносинах”, “Конфліктологія”, “Історія міжнароднихвідносин”.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідженняапробовані під час обговорення на міжнародних конференціях(семінарах): “Cross-Regional Discipline Meeting of AFPFellows (Political Science/International Relations/History)”(лютий 2006 р., Сінайя, Румунія), “Дні науки” (листопад 2007р., Люблін, Польща), на семінарі представниківгромадянського суспільства та інституцій у межах міжнародноїпрограми “BRIDGE” (травень 2010 р., Одеса), “Молода наукаВолині: пріоритети та перспективи досліджень” (травень 2011р., Луцьк); під час літньої програми ЦентральноєвропейськогоУніверситету “Religion and Politics: The Presence of Sacredand Secular Traditions in Europe and the Middle East”(липень 2008 р., Будапешт, Угорщина); на звітних науковихконференціях Львівського національного університету іменіІвана Франка (лютий 2006 р., лютий 2007 р., лютий 2009р., лютий 2010 р., Львів), а також на наукових семінарахкафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби.

Публікації. Результати дослідження висвітлено у десятинаукових публікаціях загальним обсягом 5,64 др.арк., п’ять зяких опубліковано у наукових фахових виданнях, затвердженихМіністерством освіти і науки України, дві – у іноземнихнаукових виданнях, три – у матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьохрозділів, восьми підрозділів, висновків, додатків, спискувикористаних джерел та літератури (308 позицій на 32сторінках). Обсяг основної частини роботи становить185 сторінок друкованого тексту.

8

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇУ Вступі обґрунтовано актуальність, сформульовано об’єкт

і предмет дослідження, його наукову мету та завдання,охарактеризовано джерельну базу роботи, а також її зв’язок знавчальними програмами. Визначено наукову новизнудисертації, методологічну основу, теоретичне і практичнезначення роботи, надано інформацію про апробацію результатівдисертації та структуру роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основидослідження політичних аспектів ісламу” розкрито загальнітеоретичні аспекти титульної проблеми: представленопонятійно-категорійний апарат, визначено науково-методологічні підходи та принципи дослідження, узагальненонаукові розробки із тематики дисертації.

У підрозділі 1.1. “Стан і джерельна база дослідження ісламськогочинника у політичних процесах” автор проаналізувала ісистематизувала теоретичні концепції науковців різнихнапрямків (У. Альтерматта, П. Бергера, Р. Бертрана, М.Вебера, Ж.-П. Віллема, Ю. Габермаса, К. Доусона, В.Єленського, Л. Мітрохіна, Дж. Мойзера, С.Хантингтона) щодо дослідження взаємозв’язків релігії таполітики. Із проведеного аналізу з’ясовано, що релігійнийчинник не слід відкидати при дослідженні політичнихпроцесів, оскільки політика і релігія як соціальні явищадуже часто виконують схожі функції у суспільстві, а томуслушно говорити про їх взаємозв’язок. Сьогодні доводитьсяконстатувати повернення релігії у міжнародні відносини тасвітову політику, чому значно посприяли процеси модернізаціїі глобалізації. Тому цілком зрозумілою є актуалізаціядослідження впливу релігійного чинника у теорії міжнароднихвідносин, на що вказує ряд науковців (У. Альтерматт, П.Бергер, С. Хантингтон, Є. Ш. Хурд). Тим не менше, авторприйшла до висновку, що акцентування на релігії яквизначальному факторі політики є хибним, бо її вплив неможна досліджувати без врахування складної сукупності іншихчинників.

9

Іслам визначається як релігія особлива у планівзаємозв’язку із політикою. Іслам сам по собі є політикою тапередбачає неподільний синтез релігії і всіх сфер людськоїжиттєдіяльності. Автор стверджує, що дослідження специфікита проявів такого синтезу є вкрай важливим для розумінняособливостей внутрішньо- та зовнішньополітичної діяльностікраїн мусульманського світу. При цьому слід враховуватисучасні тенденції процесів модернізації традиційнихмусульманських суспільств і вплив на них західних моделейрозвитку. Секуляризація розглядається як ключова проблема уданому контексті, оскільки традиційний синтез держави таісламу ставиться під сумнів з точки зору ефективностіфункціонування держави ісламського типу.

Опрацьовано комплекс наукових досліджень, присвяченихвивченню політичних аспектів ісламу. Праці мусульманськихтеоретиків погруповано наступним чином: дослідженняісламських традиціоналістів (М. Асада, Р. Закарії, М. Н.аль-Альбані, Х. аль-Банни, С. Х. Насра); роботимусульманських реформаторів (Дж. аль-Афгані, М. Абдо, С.Нурсі, Ф. Ґюлена, Абд ар-Разіка, М. Ікбала, Алляльаль-Фасі); теоретичні напряцювання ісламськихфундаменталістів (Х. аль-Банни, С. Кутба, А. А. аль-Маудуді).

Дослідженню впливу ісламу на суспільно-політичні процесиі причин його відродження як політичної сили у міжнароднихвідносинах присвячено праці М. Асада, В. Бартольда,Дж. Еспозіто, М. Жданова, О. Ігнатенка, З. Левіна,Б. Льюіса, В. Наумкіна, М. Піотровського, М. Степанянц, Б.Тібі. Інтерпретацію ісламського чинника та аналіз його виявуу міжнародній політиці пропонують Дж. Еспозіто, М.Жданов, Б. Люіс, Г. Мілославський, В. Сичов. Проблематикамодернізації ісламу, а також сумісності його з принципамисвітськості розглядається у роботах Т. Асада, В. Данилова,Н. Деніела, Дж. Еспозіто, В. Єгорова, І. Йилмаза, М.Кірєєва, М. Крамера, Г. Кремера, З. Левіна, Б. Льюіса, М.Степанянц, Л. Сюкіяйнена, І. Фадєєвої, С.Хантингтона, С. Шоу.

10

Українська наукова школа дослідження ісламу представленапрацями Л. Абдо-Ясінської, О. Богомолова, П. Варбанця, В.Григор’янца, С. Зінько, Ю. Скорохода та ін. З’ясуванню роліісламу у контексті сучасних проблем міжнародних відносин,інституалізації ісламу присвячені роботи С. Зінько, Н.Матар. Дослідженням проблематики ісламськогофундаменталізму, його міжнародного виміру займається Л.Абдо-Ясінська. Вивченням процесів модернізації традиційнихмусульманських суспільств, а також проблем реформуванняісламських держав займаються вітчизняні дослідники: П.Варбанець, О. Ганусець, Н. Ксьонзик, О. Кушніренко.

Подано дефініцію понять, що вживаються для позначеннявідокремлення релігії від держави: світськість, секуляризм(секуляризація), лаїцизм (лаїцизація). На основі аналізу основниххарактеристик секуляризму автором встановлено фактори йогорізного тлумачення мусульманськими мислителями тапредставниками західної політичної думки: історичніпередумови виникнення і розповсюдження християнства таісламу; відмінність у догматиці; відмінність в організаціїрелігійної структури християнства та ісламу і їх здатностідо реформування. Представлено різні моделі взаємодії державита релігії у мусульманських країнах (ісламська,мусульманська, світська – за Дж. Еспозіто, секуляристська,шаріатистська – за О. Кушніренком) і відповідні типивнутрішньо- та зовнішньополітичної поведінки мусульманськихдержав (ліберальна, традиціоналістська, джихадистська – заО. Ігнатенком). Автором визначено неможливість впровадженняна практиці моделі світської держави у мусульманськихкраїнах за західним взірцем з огляду на специфікуісламського віросповідання і світогляду. Натомість,альтернативою може бути встановлення моделі “поміркованого”чи “ліберального” ісламу, обов’язковими умовами чого єперегляд ісламської інтерпретації державно-релігійнихвідносин і врахування місцевої специфіки.

У підрозділі 1.2. “Методологічні аспекти вивчення впливу ісламу наполітику інтеграції Туреччини з ЄС” зазначено, що методологічноюосновою дослідження є системний аналіз, який дозволяєкомплексно висвітлити суть титульної проблеми через

11

представлення процесу інтеграції Турецької Республіки з ЄСяк системи, елементами якої виступають: Туреччина таєвроінтеграційна діяльність її уряду, а також діяльністьтурецьких неурядових ісламських груп, з одного боку,політика країн-членів ЄС щодо Туреччини, з іншого боку, ізрештою – сам Європейський Союз. Очевидною є необхідністьдослідження вияву ісламського чинника у кожному з цихелементів для визначення його ролі у євроінтеграціїТуреччини. Автор також використовує ряд наукових підходів(позитивізм, інтерпретивізм, діалектичний, цивілізаційний,ессенціалістський), що дає можливість якнайповніше дослідитироль релігії у політиці інтеграції Туреччини з ЄС.

Розкрито зміст таких важливих для дослідження понять,як: європейська інтеграція, європейська ідентичність, європеїзація.Представлено основні характеристики євроінтреграційногопроцесу, наголошено на важливості його цивілізаційно-культурного виміру. Звертається увага на те, що європеїзаціяконцептуалізується як процес, заснований на універсальнихцінностях та визнанні принципу мультикультуралізму, а цесуперечить альтернативним дискусіям про європейськуідентичність, що акцентують на винятковості її елементів,висуваючи на перший план певні культурні традиції(наприклад, християнство).

Представлено дослідження впливу релігії на суспільно-політичне життя Турецької Республіки. Автор прийшла довисновку, що незважаючи на світський характер держави, ісламзалишається вагомим чинником суспільно-політичних процесів.Дослідницею виокремлено три форми турецького ісламу:державний іслам, представлений системою державних інституцій іконтрольований державним керівництвом Туреччини; політичнийіслам, що виявляється у діяльності турецьких ісламістськихпартій, метою якого є ісламізація політичної та соціальноїсфер; громадянський іслам, що охоплює аполітичні релігійніугрупування, які у своїй діяльності ставлять на перше місцеінтереси турецького суспільства, зокрема і задоволення йогодуховних потреб. З огляду на сучасну політичну ситуацію уТуреччині, можна констатувати, що політичний та державнийіслам сьогодні практично збіжні явища, оскільки при владі

12

перебуває, а значить і контролює Управління у справахрелігії (Діянет) проісламська Партія справедливості тарозвитку (ПСР). Окрім того, ПСР користується неабиякоюпідтримкою ісламських громадських рухів, а це свідчить проконсолідацію проісламських сил Туреччини.

Другий розділ “Внутрішньополітичні особливостіформування євроінтеграційної політики Турецької Республіки”присвячено аналізу особливостей турецького ісламу тавизначенню його ролі у становленні зовнішньополітичногокурсу Туреччини на інтеграцію з Європейським Союзом.

У підрозділі 2.1. “Утвердження світської держави як основа політикиінтеграції Туреччини з ЄС” розглянуто процес становлення сучасноїмоделі секуляризму у Турецькій Республіці, визначено їїосновні особливості. Встановлено, що питання відокремленнярелігійної та державної сфер складає принципову важливістьдля ЄС, на відміну від релігії, котру не охоплено у перелікуцінностей Європейського Союзу. Релігійна приналежністьдержави не є критерієм її членства у євроінтеграційномуоб’єднанні, натомість, обов’язковою умовою для країни-члена(кандидата на вступ) ЄС є функціонування конституційноїдержави, у якій би визнавалася і гарантувалася автономіяцеркви та держави. Автором встановлено, що у результатібагаторічної секуляризації у Туреччині іслам фактично невідокремлено від політики, а перетворено, з одного боку, наоб’єкт державного регулювання та контролю, з іншого – надержавний інструмент консолідації турецького народу ідосягнення політичних цілей. А це не зовсім відповідаєпринципам західного секуляризму, що передбачає автономіюдвох сфер.

Наведено два актуальних для сучасної Туреччини підходидо інтерпретації секуляризму і розуміння моделі розвиткудержави: кемалістський секуляризм (запобігання будь-якоговпливу ісламу на суспільно-політичні процеси у державі);нейтральний секуляризм (захист державної сфери від релігійноговпливу з одночасним гарантуванням нею поваги свободи релігіїта віросповідання). Саме другий підхід відповідає класичномурозумінню секуляризму у Європі. У контекстієвроінтеграційних зусиль Турецької Республіки, виникає

13

потреба у якісному реформуванні кемалістської світськоїдержави, що передбачає запровадження моделі нейтральногосекуляризму.

Обрання Туреччиною курсу на євроінтеграцію єзакономірним у контексті здійснення турецьким керівництвомполітики модернізації та європеїзації. Державний іслампокликаний сприяти реалізації цього курсу, здійснюючи своюдіяльність через державні інституції релігії (у тому числі іДіянет), а також підконтрольні мечеті всередині країни тапоза її межами.

У підрозділі 2.2. “Вплив політичного ісламу на становленняєвроінтеграційного напряму зовнішньої політики Туреччини”встановлено, що інституалізація державного і виникненняполітичного ісламу у Туреччині практично співпадають у часі(80-ті роки ХХ століття), коли у світі спостерігаютьсязагальні тенденції посилення ролі ісламського чинника.Реалізація доктрини т. зв. “турецько-ісламського синтезу”спричинила не лише конституційне закріплення релігійнихдержавних установ, а й викликала активізацію діяльностіісламістських організацій різного характеру. Деякі з них,адаптувавшись до політичних реалій після заборони ПартіїРефах 1998 року, дещо змінили свої погляди щодо державноїсистеми та ролі релігії у ній, а тому перетворилися навагомий фактор впливу на громадську думку і політичнийпроцес загалом.

Виявлено значну трансформацію у поглядах турецькихісламістів щодо політики інтеграції Туреччини з ЄС.Традиційно турецькі ісламістські організації булиналаштовані антиєвропейськи і виступали за відмову Туреччинивід подальшої імплементації зобов’язань, взятих на себевідповідно до домовленостей з Європейською Спільнотою. Більшрадикально налаштовані ісламісти пропонували переорієнтуватизовнішню політику держави на країни мусульманського світу.Після військового перевороту 1997 року і наступної заборониПартії Рефах, усвідомивши, що кемалістські засади недозволять ані найменшого проникнення ісламізму у турецькуполітичну систему, ісламістські партії та впливовіісламістські інтелектуали у своїй більшості відмовилися від

14

крайніх антиєвропейських поглядів. Вони адаптували новийдискурс, відповідно до якого демократизація таКопенгагенські критерії повинні визначати напрям реформ тареструктуризації турецької політичної системи. Як наслідок,прагнення Туреччини стати повноправним членом ЄС цілкомвідповідає їх меті – ісламізації Турецької Республіки черезїї демократизацію.

У підрозділі 2.3. “Громадянський іслам як чинник розвиткуєвроінтеграційної політики Турецької Республіки (на прикладі рухуФетхуллаха Ґюлена)” досліджено особливості функціонуванняугрупування Ґюлена як однієї із найвпливовіших турецькихнеурядових організацій ісламського характеру, що, діючичерез освітні, інформаційні та просвітницькі інституції,сприяло виникненню явища громадянського ісламу.

Група Ґюлена активно діє через свої європейськіпредставництва і підтримує політику інтеграції Туреччини зЄС. Перехід турецьких ісламістів на проєвропейські позиціїслід трактувати дуже обережно, оскільки це може бутивикликано прихованим наміром ісламізації ТурецькоїРеспубліки. З огляду ж на її європейські перспективи, існуєможливість ісламізації самого Євросоюзу через активізаціюдіяльності ісламських угрупувань та організацій по всійЄвропі. Цей варіант не слід відкидати, оскільки ісламсьогодні є не лише складовою культурної карти Європи, а йвагомим чинником суспільно-політичних процесів європейськихдержав.

У третьому розділі “Ісламський вимір євроінтеграційнихпроцесів за участю Турецької Республіки” досліджується впливісламу на процес реалізації Туреччиною політики інтеграції зЄС.

У підрозділі 3.1. “Політика держав-членів ЄС щодо інтеграціїТурецької Республіки: ісламський контекст” визначаються позиціїкраїн ЄС щодо Туреччини через призму її релігійноїприналежності. При цьому значну увагу відведено розглядуісламського чинника у суспільно-політичних процесах самихєвропейських держав, що, на думку автора, є обов’язковоюумовою для комплексної оцінки титульної проблеми.

15

Подається загальний аналіз впливу релігійного чинника напроцес європейської інтеграції, а також характеристика формдержавно-релігійних відносин у різних європейських країнах.Встановлено відсутність єдиного підходу до забезпеченнясвітськості у межах ЄС.

Зростання кількості мігрантів з країн Африки і Азії узахідноєвропейських державах в останній третині ХХ століттяпризвело до нових проблем співіснування представників різноїкультурно-релігійної приналежності і загострило проблемуісламського чинника на європейському континенті. Насучасному етапі за кількісними показниками іслам у Європіперетворився на найбільшу після християнства релігію.“Полірелігійність” (У. Альтерматт) чи “мультикультурніреалії” (С. Земні, К. Паркер) у Європі спричиняють певнепереосмислення ролі релігії загалом та відносин релігії ідержави зокрема. Варто зазначити, що європейці переважновідносять питання релігії до приватної сфери. Більшість зних сумніваються у здатності ісламу до забезпечення основнихправ та свобод, що становлять спільні європейські цінності.Стверджується, що присутність чисельної мусульманськоїспільноти може з часом докорінно змінити основи внутрішньоїполітики ЄС через підвищення статусу релігії у політиці.

Центральним питанням сучасного багатокультурногоЄвропейського Союзу сьогодні є нормування відносин міжтрадиційно секулярним населенням та мусульманами.Відповідно, у різних країнах ЄС існують різні моделівзаємодії (за В. Наумкіним – модель асиміляції (Франція),модель мультикультуралізму (Велика Британія) і змішана модель(ФРН). С. Зінько пропонує два сценарії взаємодіїмусульманських громад із європейським середовищем:оптимістичний – передбачає створення євроісламу, щовідповідає європейським демократичним цінностям; негативний– встановлює можливість поширення “Світу Ісламу” натериторії європейських держав, де проживають мусульмани.

Процес євроінтеграції Турецької Республіки ще більшезагострює питання цивілізаційної приналежності таєвропейської ідентичності у площині політичних тагромадських дискусій. Ісламський чинник, хоч і неофіційно,

16

набирає важливості при обговоренні питання розширення ЄС зарахунок світської і водночас мусульманської держави. Аналізпозицій держав-членів ЄС щодо турецької інтеграції нагляднодемонструє проблемність ситуації. Традиційно проти такогороду розширення виступають Франція, Німеччина, Австрія,Нідерланди, що пропонують Туреччині альтернативний варіантрозвитку відносин з ЄС (“особливе партнерство”). Офіційніпозиції Великої Британії, Італії, Іспанії, Португаліїзалишаються протурецькими. Однак, прийняття остаточногорішення щодо Турецької Республіки базуватиметься нагромадській думці, а вона, як показують багаточисельнідослідження, є вкрай несприятливою. Це зумовленозанепокоєнням європейців щодо значної кількості мусульман,котрі з приєднанням Туреччини отримають можливість не лишевільно пересуватися, а й проживати та працевлаштовуватись українах ЄС. З урахуванням сучасних тенденцій і“проблемності” таких мігрантів у Європі, малоймовірними єзначні зміни у європейській громадській думці з приводутурецького питання у близькій перспективі.

У підрозділі 3.2. “Роль ісламу в реалізації євроінтеграційних зусильТуреччини” встановлено основні історичні етапи відносинТурецької Республіки та ЄС. Визначається місце ісламськогочинника у комплексі проблем, пов’язаних із процесомєвроінтеграції Турецької Республіки. Значну увагу відведеноаналізу реформ, що здійснюються урядом держави з метоювідповідності Туреччини стандартам і критеріям ЄС. Авторнаголошує, що саме проісламська партія ПСР виявиласянайбільш активною та послідовною у реалізації політикиприєднання держави до ЄС, а це певною мірою поламалостереотипи щодо антиєвропейськості ісламістських угрупуваньТуреччини. З іншого боку, не варто ігнорувати дії турецькогоуряду, що свідчать про приховані цілі турецьких поміркованихісламістів, пов’язані зі спробами не лишевнутрішньодержавної ісламізації, а й активізаціїпроісламських сил у середовищі турецької діаспори у Європі.

На думку автора, восьмирічний процес проведенняпереговорів про приєднання Туреччини до ЄС вже свідчить проте, що їх результат обіцяє бути непередбачуваним. Політика

17

ЄС щодо Туреччини все частіше розцінюється турками якполітика подвійних стандартів, результатом чого єсповільнення процесу проведення реформ, а також реалізаціїдомовленостей з ЄС.

У підрозділі 3.3. “Проблеми і перспективи набуття Туреччиноючленства в ЄС як результат дії ісламського чинника” запропонованорізні сценарії розвитку відносин між Туреччиною та ЄС(оптимістичний – інтеграція Туреччини до ЄС; песимістичний –відмова держави від євроінтеграційної політики; абстрактний– “привілейоване партнерство” між Турецькою Республікою таЄС; 'wait and see attitude' або варіант “так, але”; категоричний –відмова ЄС від приєднання Туреччини). Оцінено роль ісламу укожному із них. Незважаючи на прогрес у напрямку здійсненняширокомасштабних реформ, переговори Туреччини з ЄС швидше завсе затягнуться на невизначений термін, про що свідчить їхокреслений статус – “open-ended talks”. Крім того,переговорний процес також може бути призупинений або жприпинений, якщо Європейська Комісія встановить фактневиконання чи неналежного виконання Туреччиною своїхзобов’язань. Причину такого “особливого підходу” вартовбачати і у приналежності держави до ісламської цивілізації.

Здійснено порівняльний аналіз інтеграційних політикТуреччини та України з огляду на схожість країн угеополітичному плані, а також важливість і складністьцивілізаційно-культурного компонента. Встановлено, що у тойчас, як Туреччина є вигідним економічним партнером для ЄС,Україна ближча у плані цивілізаційної спорідненості. Тим неменше, перспективи набуття повноправного членства у ЄСоднаково віддалені як для нашої держави, так і для ТурецькоїРеспубліки.

ВИСНОВКИРезультати дослідження можна викласти у таких

положеннях:1. Іслам є більше, ніж релігією, і позначає неподільний

синтез віросповідання, суспільства, держави і політики.Ісламський чинник у роботі визначається, як сукупністьсвітоглядних установок, морально-етичних цінностей,

18

догматичних постулатів та норм, традицій, звичаїв іобрядової практики, базованих на основі ісламу яквсеохоплюючої системи вірування, світосприйняття та життєвоїпрактики, що визначає поведінку кожного окремого індивіда,приналежного до ісламської віри, і суспільно-політичні явищата процеси загалом. Роль ісламського чинника у політицірізних мусульманських держав є різною, оскільки під впливомісторичних та регіональних особливостей сформувалисянеоднакові різновиди ісламу, що зумовили той чи іншийдержавний політичний устрій. Відрізняються також інтересидержав, що у своїй зовнішньополітичній діяльностівикористовують ісламську риторику. За ісламською концепцієюміжнародних відносин, існує поділ держав, відповідно дорелігійної приналежності, що може мати особливе значення прирозробці зовнішньополітичного курсу країн мусульманськогосвіту. Такий поділ не враховує сучасних реалій, адже самісламський світ є неоднорідним і лише поодинокі державимають статус “істинно шаріатських” (ісламських). При цьомуварто наголосити на особливостях умми, спільноти, що не маєтериторіальних обмежень і об’єднує сповідників ісламу повсьому світу.

Секуляризація є характерною ознакою і надбанням, перш завсе, західної цивілізації. Це зумовлено історичнимиобставинами, а також християнською природою “дихотоміїдуховного і світського”. Запровадження секулярної моделізахідного зразка у мусульманських державах видаєтьсянеможливим через ряд обставин: 1) іслам за своєю природоюсуперечить принципам світськості; 2)секуляризація виступає чинником відходу від фундаментальнихзасад ісламу і розриву з минулим; 3) традиційні ісламськісуспільства не готові до змін, які їм насаджуються владнимипрозахідними елітами; 4) побоювання втрати ісламськоїідентичності. Таким чином, можна говорити лише проперспективу існування моделі “ліберального ісламу” або“часткового секуляризму” у мусульманських державах.

2. Турецька Республіка є унікальним прикладом держави зпереважно мусульманським населенням, що адаптувала західнумодель секуляризму і офіційно закріпила статус світської

19

демократії. Тим не менше, іслам і далі відіграє неабиякезначення на індивідуальному та суспільному рівнях, а ценевідворотно зумовлює його проникнення у політичну сферу.Турецький іслам – явище особливе у силу історичних ірегіональних чинників. Автор виокремлює різні його форми, щовиникли у процесі становлення і розвитку республіки.Турецький державний іслам визначається як різновид ісламу уТуреччині, представлений системою державних інституцій,призначенням яких є регулювання і контроль діяльностірелігійних установ у відповідності до принципів та цілейсвітської держави. Турецький політичний іслам пройшов рядтрансформацій і на сучасному етапі інтерпретується як формавикористання ісламської риторики політичними партіями таугрупуваннями з метою розширення прав мусульман і свободисамого ісламу у Туреччині, тобто, фактично, ісламізації наіндивідуальному та суспільному рівнях. І громадянський ісламвизначається автором як діяльність громадських організаційісламського толку, спрямована на суспільство та окремихіндивідів з метою формування у них релігійних установок тапереконань.

3. Для моделі секуляризму у Туреччині сьогодніхарактерні дві тенденції: державне керівництво, з одногобоку, є гарантом захисту принципів світськості, з іншого –через інституалізацію ісламу на офіційному рівнівикористовує його як інтегральну частину політичної системи,засіб впливу та маніпуляції, що відображається у внутрішнійі зовнішній політиці країни. Релігію взято під державнийконтроль і фактично не існує відокремлення чи автономіїдержавної та релігійної сфер. Отож, турецький секуляризм маєсвої унікальні характеристики і досі перебуває у процесітрансформації, а на даному етапі, є синтезом світськості зрелігійністю, що можна означити як “мусульманськийсекуляризм”, “світський іслам” або ж як “модель ліберальногоісламу”. Становлення лаїцизму у Туреччині стало основоюпроцесу демократизації та європеїзації, а відповідно іпередумовою формування курсу на євроінтеграцію, оскількилише за умови існування світської держави можливе

20

забезпечення повною мірою прав та свобод громадян, що єосновоположною цінністю ЄС.

4. Світська модель розвитку обиралася турецькимкерівництвом як шлях до модернізації та кращого розвитку.Однак такі зміни часто наштовхувались на спротивсуспільства, у результаті чого виникли політичні партіїрадикального ісламістського характеру, що у певні періодикористувалися значною підтримкою населення і навітьформували уряд. Турецький політичний іслам пройшов тривалийперіод адаптації до жорстких умов кемалістської світськоїдержави. Як наслідок, погляди деяких ісламістів стали більшпоміркованими: вони почали підтримувати принципвідокремлення держави від релігії, при цьому наголошуючи наосновній вимозі такого відокремлення – необхідностірозширення свободи для релігії та віросповідання уТуреччині. Позиція щодо ЄС, відповідно, також змінилася:тепер він розглядається як модель демократії, забезпеченняправ та свобод людини. Як не парадоксально, але самепроісламська політична сила – Партія справедливості тарозвитку – стала найбільш послідовною у реалізації Туреччиникурсу на європейську інтеграцію. Цікаво, що більшістьпрактикуючих турецьких мусульман, котрі колись розцінювалиЄС як “християнський клуб”, у даний час виступають заприєднання до нього Туреччини і вважають, що відповідністьКопенгагенським критеріям може слугувати лише на користь їхдержаві. Натомість, більш консервативні позиції займаютькемалістська еліта та радикальні секуляристи.

5. Громадянський іслам у Турецькій Республіці єпорівняно молодим явищем, що на погляд значної кількостінауковців, сприяє лібералізації мусульманського суспільстване лише у Туреччині, а й поза її межами, через діяльність восвітній галузі та екуменічний діалог. Для дослідженняобрано громаду Ф. Ґюлена, як найбільш впливову неурядовумусульманську формацію, що активно діє як у Туреччині, так іза кордоном. Справжні цілі її провідників та послідовників,на думку автора, неоднозначні. Угрупування є посередникомпоміж державним ісламом та ісламістськими організаціямиТуреччини і в цілому можна стверджувати, що його діяльність

21

серед інших чинників посприяла переходу позицій ісламістіввід радикальних до більш поміркованих. Організаціяпослідовно виступає за приєднання Турецької Республіки доЄС.

Слід констатувати, що сьогодні представники якдержавного, так і політичного та громадянського ісламів уТуреччині солідарні у сприянні реалізації курсу на повнуінтеграцію країни з ЄС. Проте, якщо метою секуляристів єподальша модернізація та європеїзація Туреччини, що ніяк непередбачає її ісламізації, то цілі громадянського іполітичного ісламу сьогодні у Турецькій Республіці практичнооднакові: у процесі реалізації євроінтеграційного курсурозширити простір для ісламу у світській державі. Покискладно спрогнозувати, до чого може призвести така“лібералізація” у Туреччині, і як вона позначиться наєвроінтеграційних процесах загалом після ймовірного вступудержави до ЄС.

6. Як показало дослідження, офіційні позиції більшостідержав-членів ЄС є антитурецькими з огляду на різні причини,однак, дуже часто мусульманська тотожність Туреччининаводиться поряд з іншими як важливий контраргумент. Поряд звідомими труднощами соціального, економічного та політичногохарактеру, саме ісламський чинник, незважаючи на відсутністьбудь-яких офіційних заяв, створює значні перешкоди на шляхуповної інтеграції Турецької Республіки з ЄС. Туреччина євигідним партнером європейських країн як у політико-безпековому, так і в економічному плані. Обіцянку членства вЄС можна розцінювати як намагання не втратити такепартнерство і продовжити розвивати “особливі відносини” зТурецькою Республікою. Проте слід констатувати, що сьогодніЄС не готовий до такого розширення. Утримуючись відвинесення релігійних аспектів на відкрите всенароднеобговорення, представники багатьох держав ЄС все жвикористовують ісламський чинник як “приховану перешкоду” нашляху Туреччини і посилаються на те, що не можуть прийматитакого важливого рішення усупереч громадській думці, що є восновному антиісламською загалом і антитурецькою зокрема. Аце розцінюється турецькими лідерами як “особливий підхід” i

22

використання подвійних стандартів щодо Туреччини та вподальшому може призвести до різкого ускладнення стосунків зЄС.

7. У сучасних реаліях важко однозначно спрогнозувати, якзакінчаться переговори про приєднання Туреччини доЄвросоюзу. Автором висуваються різні можливі сценаріївзаємодії, починаючи від найоптимістичнішого (повноправнечленство Турецької Республіки у ЄС) і закінчуючинаскептичнішим (відмова ЄС від прийняття Туреччини до свогоскладу). Популярною сьогодні у Європі є модель “особливогопартнерства”, проте її реалізація можлива лише за умовивизначення рамок і конкретних умов такого нетиповогостатусу. Однак турецький уряд продовжує трактуватиповноправне членство Туреччини у євроструктурах як кінцевумету турецької історії. Тому малоймовірним видаєтьсясхвалення статусу “особливого партнера” ЄС. Можнаконстатувати, що переговори ЄС з Туреччиною будуть тривалимиі складними. Ісламський чинник, швидше за все, підсилюватименегативні сторони процесу.

Досвід реалізації Туреччиною зовнішньополітичного курсуна інтеграцію з ЄС є надзвичайно цінним для України,особливо у плані послідовності євроінтеграційної політики таактивної реалізації реформ турецьким керівництвом. Ізпорівняльного аналізу геополітичного та культурно-цивілізаційного чинників євроінтеграційних процесів обохдержав випливає, що вони, з одного боку, сприяють реалізаціїєвроінтеграційних прагнень, з іншого – ускладнюють їх. Надумку автора, все залежатиме від геополітичних таекономічних реалій, що матимуть місце у майбутньому. Факторцивілізаційної “розірваності”, безсумнівно, не є позитивнимі не надто сприяє наближенню перспектив євроінтеграції якТуреччини, так і України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:У наукових фахових виданнях України і за кордоном:1.Балицька Н. М. Концептуальні основи впливу ісламу на

міжнародну політику / Н. М. Балицька // Вісник Львівського

23

університету. Серія міжнародні відносини. – 2005. – Вип. 15. –С. 152–158 (0,64 д. арк.).

2.Balytska N. Public Opinion in Turkey and EU Member States onthe Turkish EU Membership [Електронний ресурс] / N.Balytska. – Report published on the official web-site ofCross-Regional Discipline Meeting of AFP Fellows(Political Science/International Relations/History) heldon 22-28 February, 2006 in Sinaia (Romania). – Режимдоступу:http://www.allacademic.com//meta/p_mla_apa_research_citation/1/2/4/2/5/pages124257/p124257-1.php (0,78 д. арк.).

3.Балицька Н. М. Іслам і проблема секуляризму / Н. М.Балицька // Вісник Львівського університету. Серія міжнароднівідносини. – 2007. – Вип. 20. – С. 63–71 (0,72 д.арк.).

4.Балицька Н. М. Турецька модель секуляризації і політичнийіслам / Н. М. Балицька // ВісникЛьвівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2007. –Вип. 21. – С. 92–101 (0,86 д. арк.).

5.Балицька Н. Копенгагенські критерії і проблеми інтеграціїТуреччини до ЄС / Н. Балицька // Rocznik EuropejskiegoKolegiumu Polskich i Ukraińskich Uniwersytetów. – IV–V. – Lublin,2009. – С. 113–122 (0,75 д. арк.).

6.Шаленна Н. М. Релігійний чинник у процесах європейськоїінтеграції / Н. М. Шаленна // Міжнароднівідносини: теорія і практика. Збірник наукових праць. – Львів :Львівський національний університет імені Івана Франка,2011. – Вип. 1. – С. 105–116 (0,8 д. арк.).

7.Шаленна Н. М. Іслам у суспільно-політичному життіТуреччини / Н. М. Шаленна // Вісник Харківського національногоуніверситету імені В.Н. Каразіна. Серія «Питання політології». – 2012.– № 1013. – Вип. 21. – С. 155–159 (0,52 д. арк.).

В інших наукових виданнях:8. Балицька Н. М. Євроінтеграційна політика Турецької

Республіки: досвід для України / Н. М. Балицька //МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ: політичні, правові, економічні,лінгвокраїнознавчі аспекти. Матеріали наукової конференціїфакультету міжнародних відносин Львівського національного

24

університету імені Івана Франка, 5–8 лютого 2010 р. – Львів : ЛНУ,2010. – С. 37–41 (0,23 д. арк.).

9.Шаленна Н. М. Вплив ісламського чинника на політику держав-членів ЄС щодо Туреччини / Н. М. Шаленна // МІЖНАРОДНІВІДНОСИНИ: політичні, правові, економічні, лінгво-країнознавчі аспекти.Матеріали наукової конференції факультету міжнародних відносинЛьвівського національного університету імені Івана Франка 8-9 лютого2011 р. – Львів : Видавничий центр Львівського національногоуніверситету імені Івана Франка, 2011. – С. 19–21 (0,19 д.арк.).

10. Шаленна Н. М. Діяльність Партії справедливості і розвиткуу напрямку реалізації євроінтеграційного курсу зовнішньоїполітики Турецької Республіки / Н. М.Шаленна // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференціїстудентів і аспірантів “Молода наука Волині: пріоритети таперспективи досліджень” (10 11 травня − 2011 року): у 3 т. – Луцьк :Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. − Т. 1. – С.127–128 (0,15 д. арк.).

АНОТАЦІЯШаленна Н. М. Роль ісламського чинника у

євроінтеграційній політиці Турецької Республіки. – Рукопис.Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата

політичних наук зі спеціальності 23.00.04 – політичніпроблеми міжнародних систем та глобального розвитку. –Львівський національний університет імені Івана Франка,Львів, 2013.

Дисертацію присвячено дослідженню політики інтеграціїТурецької Республіки з ЄС з акцентуванням на ісламськомучиннику як одному із визначальних у даному процесі. Розкритосутність поняття ісламський чинник, визначено основні йогоособливості та специфіку прояву у політичній сфері. Поданоаналіз впливу ісламу на суспільно-політичні процеси уТуреччині, охарактеризовано основні форми турецького ісламу(державний, політичний, громадянський), визначено їх впливна політику інтеграції держави з ЄС. З урахуваннямісламського чинника у євроінтеграційних процесахпроаналізовано позиції країн-членів ЄС щодо інтеграції

25

Туреччини, відстежено також основні тенденції громадськоїдумки у європейських державах і самій Турецькій Республіціщодо можливого членства держави в ЄС. У результатідослідження запропоновано різні сценарії розвитку відносинТуреччини та ЄС у майбутньому. Встановлено, що ісламськийчинник на даному етапі зумовлює ще більше ускладненняпроцесу інтеграції Турецької Республіки з ЄвропейськимСоюзом.

Ключові слова: іслам, ісламський чинник, ТурецькаРеспубліка, секуляризм, європеїзація, європейськаінтеграція, європейська ідентичність, Європейський Союз.

АННОТАЦИЯШаленная Н. М. Роль исламского фактора в

евроинтеграционной политике Турецкой Республики. – Рукопись.Диссертация на соискание ученой степени кандидата

политических наук по специальности 23.00.04 – политическиепроблемы международных отношений и глобального развития. –Львовский национальный университет имениИвана Франко, Львов, 2013.

Диссертация посвящена исследованию политики интеграцииТурецкой Республики в ЕС с акцентом на исламском факторе какодном из главных в данном процессе. Раскрыта сущностьпонятия исламский фактор, определены основные его особенностии специфика проявления в политической сфере. Дан анализвлияния ислама на общественно-политические процессы вТурции, охарактеризованы основные формы турецкого ислама(государственный, политический, гражданский), определено ихвлияние на политику интеграции государства в ЕС. С учетомисламского фактора в евроинтеграционном процессепроанализированы позиции стран-членов ЕС относительноинтеграции Турции, отслежены также основные тенденцииобщественного мнения в европейских государствах и самойТурецкой Республике относительно возможного членства страныв ЕС. В результате исследования предложены различныесценарии развития отношений Турции и ЕС в будущем.Установлено, что исламский фактор на данном этапе еще больше

26

усложняет процесс интеграции Турецкой Республики вЕвропейский Союз.

Ключевые слова: ислам, исламский фактор, ТурецкаяРеспублика, секуляризм, европеизация, европейскаяинтеграция, европейская идентичность, Европейский Союз.

SUMMARY Shalenna N. M. The Role of Islamic Factor in the EU

Integration Policy of Turkish Republic . – Manuscript. Dissertation for the scientific degree “Candidate of

Sciences” (PhD in Political Science). Specialization23.00.04. – Political Problems of International Relationsand Global Development. – Ivan Franko National University ofLviv, Lviv, 2013.

The thesis is a comprehensive study of Turkey’s EUintegration policy focusing on the Islamic factor as one ofthe key factors in this process. Dissertation reveals theessence of the concept of Islamic factor, its maincharacteristics and peculiarities of its manifestation inthe political sphere. Analytical assessment of the influenceof Islam on political processes in Turkey is given. Thedifferentiation of main forms of Turkish Islam (state,political, civil) is provided. The impact of each form ofIslam on Turkey’s EU integration policy is investigated. Therole of Islamic factor in the European integration process,the EU member states’ official stances towards Turkey’sintegration as well as the main trends in public opinionpolls in European countries and Turkey on Turkey's possibleaccession to the EU are considered. The paper proposesvarious scenarios for the future development of relations ofTurkey and the EU. The Islamic factor is considered to bethe cause of complexity of the EU integration process ofTurkey.

The thesis consists of three sections. Theoretical andmethodological aspects of the research are revealed in Section1. On the basis of scientific analysis of works of theUkrainian and foreign scientists the author stresses on thespecial nature of Islam as a synthesis of religion, society,

27

state and policy. According to this, its impact on politicaland social issues is unquestionable. That is especiallyimportant to consider while estimating current situation inTurkey’s EU integration process as long as Islamic factorplays a significant role not only in secularised Turkey butalso in the EU member states. In terms of systematicapproach to the investigation of Turkey’s EU integrationprocess the author suggests to analyze the role of Islamicfactor on several levels: Turkey, EU member states, and theEU.

Section 2 is dedicated to the analysis of different formsof Turkish Islam revealing their role in the establishmentof Turkey’s EU integration policy. The author comes to aconclusion that nowadays the representatives of state,political and civil Islam in Turkey share common interest infull integration of Turkey into the EU. However, if thesecularists stand for further modernization andEuropeanization of Turkey, which does not presume itsIslamization, the aim of civil and political Islam today isalmost identical: in the process of European integration toexpand the space for Islamists’ activities in Kemalistsecular state. So far it is difficult to predict theconsequences of such “liberalization” for the TurkishRepublic and how it will affect the European integrationprocess after a possible entry of Turkey into the EU.

Main problems and prospects of Turkey’s EU integrationprocess from the perspective of Islamic factor areinvestigated in Section 3. It is difficult to predict the finalresult of negotiations on Turkey's accession to the EU as abig range of problems still exists. The author suggestsvarious possible scenarios of future interaction betweenTurkey and the EU, ranging from the most optimistic (fullmembership of Turkey in the EU) and ending by the mostsceptical one (the EU's refusal to accept Turkey) with theassessment of Islamic factor in each of them. The model of a“special partnership” with Turkey is popular in Europetoday, but its implementation is vague due to the Turkishgovernment’s strong opposition to it and absence of such

28

atypical status determination. Considering the currentproblems with the Muslim minorities in the European states,Islamic factor is defined as problematic one and notcontributing to the Turkey’s accession into the EU.

Key words: Islam, Islamic factor, Turkish Republic,secularism, Europeanization, European integration, Europeanidentity, European Union.

29