Земельне право

8282

У статті досліджуються позитивні та негативні озна-ки земельно-правової термінології; аналізуються такі негативні явища, як невиправдані синонімія, метономія, синекдоха; розглядаються проблеми за-позичень іноземної термінології та застосування оціночних понять в земельному законодавстві; об-ґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення по-нятійного апарату земельного законодавства з метою підвищення ефективності правового регулювання земельних відносин в Україні.Ключові слова: земельне право, земельне зако-нодавство, земельно-правові поняття, зе мельно-правові терміни, земельно-правові категорії.

В статье исследуются позитивные и негативные при-знаки земельно-правовой терминологии; анализи-руются такие негативные явления, как неоправдан-ные синонимия, метономия, синекдоха; рассматри-ваются проблемы заимствования иностранной тер-минологии и применения оценочных понятий; обо-сновываются предложения, направленные на усо-вершенствование понятийного аппарата земельно-го законодательства c целью повышения эффектив-ности правового регулирования земельных отноше-ний в Украине.Ключевые слова: земельное право, земельное зако-нодательство, земельно-правовые понятия, земельно-правовые термины, земельно-правовые категории.

The positive and negative features of the land law termi-nology are been researched; such negative phenomena as unreasonable synonymy, metonymy, synecdoche are been analyzed; the problems of the foreign terminolo-gy adoption and evaluative terms applying are been in-vestigated; the proposals of improving of Ukrainian land legislation categorical apparatus are been justifi ed.Keywords: land law, land legislation, land law notions, land law terms, land law categories.

Т. О. КОВАЛЕНКОкандидат юридичних наук, доцент, докторант Київського національного ун іверситету імені Тараса Шевченка

Земельне право

Якість земельно-правової термінології як умова ефективності земельного законодавства України

Юридичній мові ридичній мові

властива синонімія — властива синонімія —

взаємозамінність слів взаємозамінність слів

і словосполучень, яка і словосполучень, яка

допомагає уточняти, допомагає уточняти,

деталізувати зміст деталізувати зміст

правового тексту, правового тексту,

забезпечує економію забезпечує економію

його змістуйого змісту

Якість земельно-правової термінології як умова ефективності земельного … Земельне право

83

ус). Зазначене зумовлює актуальність та необхідність з’ясування характерних рис галузевої земельно-правової термі-нології на сучасному етапі розвитку зе-мельного права як галузі права та нау-ки, а також визначення перспектив її розвитку з метою підвищення ефектив-ності правого регулювання земельних відносин.

Для земельно-правових термінів як різновиду правових термінів ха-рактерні такі ознаки: 1) земельно-правовий термін є зовнішньою фор-мою виразу земельно-правового по-няття; 2) за формою відображення зе-мельно-правового поняття земельно-правовий термін може вживатись у вигляді одного слова (суперфіцій, до-бросусідство тощо) або словосполу-чення, при цьому останні мають зна-чне поширення в термінологічному апараті земельного права, що зумов-люється його специфікою як галузі права (земельна ділянка, орендна плата, земельний податок, земельний кадастр, земельний аукціон тощо); 3) земельно-правовий термін відрізня-ється стислістю та лаконічністю; 4) він має бути однозначним, тобто поняття і термін мають збігатися за своїм об-сягом; 5) земельно-правові терміни відрізняються системністю, оскільки взаємопов’язані між собою в рамках окремих інститутів земельного права та повинні мати відповідні кореспон-дуючі зв’язки із правовою терміноло-гією інших галузей права, а також із спеціальними термінами; 6) для зе-мельно-правових термінів характерна

Зміна земельного ладу, реформу-вання земельних відносин, поя-ва нових видів суспільних від-

носин, що потребують відповідного правового регулювання, формування нових інститутів земельного права ма-ють своїм наслідком значний розвиток галузевої земельно-правової тер міно-логії. За останні двадцять років у зе-мельному законодавстві України з’я-ви лись такі нові, невідомі радянській правовій системі терміни, як «право приватної власності на землю», «пра-во комунальної власності на землю», «добросусідство», «земельний сер ві-тут», «емфітевзис», «суперфіцій», «на-бувальна давність», «земельні аукціо-ни» тощо.

Незважаючи на бурхливі процеси по-яви нових земельно-правових термінів, проблеми їх визначення, нормативного закріплення, уніфікації залишаються прак тично не дослідженими в науці зе-мельного права, попри те, що аналогічні питання стали об’єктом ґрун товного ви-вчення як у теорії права (Н. В. Ар тикуца, А. М. Васильєв, М. О. Вла сенко, А. І. Гра-ціанов, Ю. Є. Зайцев, С. Е. Зар хіна, А. Ко-вальчук, Г. Кожевников, С. П. Кравчен-ко, М. Мірошниченко, І. Усенко, А. Хво-ростянкіна), так і в галузевих науках (ци-вільне право — М. Ф. Лук’яненко, О. О. Пі допригора, Є. О. Харитонов, еко-логічне право — М. М. Бринчук, А. П. Гетьман, О. С. Колбасов, Ю. Не-пийвода, кримінальне право — В. Є. Же-ребкін, М. І. Ковальов, З. А. Тростюк, С. Д. Шапчен ко, трудове право — М. І. Бару, С. Ю. Головіна, С. М. Черно-

Земельне право Якість земельно-правової термінології як умова ефективності земельного …

84

земельних прав, врахуванням досвіду регулювання земельних відносин у державах різних правових систем (зе-мельний сервітут, право оренди зе-мельної ділянки, земельний аукціон, реєстрація прав на землю, іпотека зе-мельної ділянки тощо); 2) закріплен-ня дефініцій земельно-правових тер-мінів у нормативно-правових актах, особливо в законах, що сприяє коди-фікації галузевих термінів земельного права та законодавства; 3) активний розвиток науки земельного права, що характеризується формулюванням до-ктри нальних визначень земельно-пра-вової термінології та пропозицій що до їх законодавчого закріплення; 4) офі-ційне тлумачення земельно-пра вових термінів у рішеннях Конституційного Суду України, що сприяє їх уніфіка-ції та підвищує ефективність правово-го регулювання земельних відносин.

Але розвиток земельно-правової термінології в сучасних умовах харак-теризується й негативними аспектами. Істотним недоліком правотворчої тех-ніки є невиправдане вживання сино-німів на позначення одного правового поняття, що призводить до порушення принципу єдності земельно-правової термінології. Юридичній мові, як і українській мові взагалі, властива си-нонімія — взаємозамінність слів і сло-восполучень, яка допомагає уточня-ти, деталізувати зміст правового тек-сту, забезпечує економію його змісту. Так, з метою уточнення, деталізації земельно-правово го терміна, слово-си-но нім у земельно-правових текстах

стійкість їх змісту, тобто вони є не-змінними залежно від контексту їх вживання; 7) зазначені терміни харак-теризуються експресивною нейтраль-ністю; 8) для земельного законодав-ства та земельного права характерна наявність значної кількості технічних землевпорядних, лісовпорядних, гір-ничих термінів.

Галузева земельно-правова термі-нологія має свої витоки в науці ра-дянського колгоспного, земельного, природоресурсного, екологічного пра-ва та у відповідних галузях радян-ського законодавства. Так, і досі вчені та практики користуються термінами, які були закріплені в законодавстві й досліджені в земельно-правовій науці радянського періоду — «категорія зе-мель», «правовий режим земельної ді-лянки», «цільове призначення», «зем-лі сільськогосподарського призначен-ня», «проект відведення земельної ді-лянки» тощо. Разом з тим, із зміною земельних відносин трансформується й зміст відповідних земельно-право-вих термінів, що знаходить свій роз-виток як у земельному законодавстві, так і в науці земельного права. Аналіз текстів нормативно-правових актів свідчить, що в земельному законодав-стві України протягом останніх два-дцяти років відбулися позитивні змі-ни у розвитку галузевої земельно-правової термінології, а саме: 1) зе-мель но-правова термінологія збага-тилась новими поняттями, що зумов-лено про веденням земельної рефор-ми, запровадженням багатоманітності


85

влади або органу місцевого самовря-дування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користу-вання. Разом з тим, у рішенні Консти-туційного Суду України у справі за конституційним поданням Світязької сільської ради Шацького району Во-линської області про офіційне тлума-чення терміна «передача», який вжи-вається у пп. 5.1.17 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вар-тість» (справа про тлумачення терміна «передача земельних ділянок») від 5 лютого 2004 р., терміни «надання зе-мельної ділянки» та «передача земель-ної ділянки» вживаються як синоніми.

Іншим синонімічним дефектом зе-мельно-правових текстів є вживання неточного відтіночного синоніма. Невдало підібраний синонім, зазна-чає М. О. Власенко, здатний розши-рити зміст тексту, або звузити його, або внести дезорганізуючий вплив — виконати «неточно-орієнтуючу» функ-цію [1, 67]. Тому позитивним варто визнати заміну терміна «селянське (фермерське) господарство» за ЗКУ 1992 р. терміном «фермерське» госпо-дарство в чинному ЗКУ, оскільки по-няття «селянське» та «фермерське» не є синонімами. Вищезазначена синоні-мія земельно-правових термінів має бути зведена до мінімуму у процесі правотворення. Велика кількість си-нонімів, їх безсистемне вживання знач но знижує якість земельно-пра-вових текстів та негативно впливає на ефективність правового регулювання земельних відносин.

вживається в дужках за тим словом, яке воно уточнює — «земельна част-ка» («пай»), «виділення в натурі» («на місцевості»), «плата за землю» («зе-мельний податок» та «орендна пла-та»), «земельна ділянка для будівни-цтва і обслуговування житлового бу-динку, господарських будівель і спо-руд» («присадибна ділянка») тощо.

Водночас у юридичній літературі наголошується: у мові практично не-має абсолютних синонімів, вони обо-в’язково різняться відтінковим зна-ченням, тому може скластися вра-ження, що вони мають різне правове значення, що призводить до практич-ної необхідності офіційного тлума-чення чи роз’яснення [16, 33]. Крім цього, для земельного законодавства характерне використання правових квазісинонімів — довільне викорис-тання в тексті нормативного доку-мента слів (зворотів), які не стоять в синонімічному відношенні з раніше використаним словом (зворотом) [1, 66]. Так, у земельному законодавстві та в науці земельного права вжива-ються терміни «надання земельної ді-лянки» та «передача земельної ділян-ки» за відсутності їх чіткого розмежу-вання. Аналіз норм Земельного ко-дексу України від 25 жовтня 2001 р. (далі — ЗКУ) дає підстави для виснов-ку, що передача земельної ділянки здійснюється у власність (ст. 116, ст. 117 ЗКУ), а надання — у користу-вання (ст. 123 ЗКУ). Наприклад, у ст. 119 ЗКУ передбачено право грома-дян звернутись до органу державної


86

В. І. Семчик наголошував, що земель-на частка (пай) не може бути об’єктом оренди [12].

Для земельно-правової терміноло-гії характерний також такий недолік, як синекдоха — вживання однини у значенні множини, визначеного чис-ла замість невизначеного, видового поняття замість родового тощо [16, 44]. Так, відповідно до ст. 118 ЗКУ громадянин, зацікавлений у привати-зації земельної ділянки, яка перебу-ває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або (виділено нами. — Т. К.) сільської, селищної, міської ра-ди за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та (виділено нами. — Т. К.) ор-ганів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок при-ймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Буквальне тлумачення ч. 2 ст. 118 ЗКУ дає підстави для виснов-ку, що для приватизації земельної ді-лянки потрібно як рішення органу виконавчої влади, так і рішення орга-ну місцевого самоврядування, що не є правильним та не узгоджується із ін-шими нормами ЗКУ.

До факторів, які істотно впливають на створення ефективних текстів за-конодавства, дослідники відносять та-кий об’єктивний чинник, як багаторіч-не панування російської мови у галу-зі права, а серед суб’єктивних — від-

Суттєвим недоліком земельно-пра-вової термінології є невиправдана ме-тонімія — перенесення значення слів з певних явищ і предметів на інші за суміжністю [16, 44]. Зокрема, у ст. 59 ЗКУ зазначено, що громадянам та юри-дичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого само-врядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах орен-ди земельні ділянки прибережних за-хисних смуг, смуг відведення і бере-гових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, бо-лота та острови (виділено нами. — Т. К.) для сінокосіння, рибогосподар-ських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристич-них цілей, проведення науково-до-слідних робіт тощо. Водночас систем-не тлумачення норм ЗКУ свідчить, що у вказаній статті мова йде про пе-редачу в оренду саме земельних діля-нок під озерами, водосховищами, ін-шими водоймами, болотами та остро-вами, а не самих цих природних об’єк-тів. Викликає також сумніви право-мірність використання такого віднос-но нового земельно-правового термі-на, як «оренда земельної частки (паю)». Аналіз змісту та характеру відносин, які виникають при укладенні догово-ру оренди земельної частки (паю), свідчить, що за своєю правовою при-родою зазначений договір суттєво від-різняється як від цивільно-правового договору оренди майна, так і від зе-мельно-правового договору оренди зе-мельної ділянки. Тому неодноразово


87

но повинна бути мотивована, продик-тована якимись серйозними змінами існуючої номінації понять даного кла-су, інакше замість чіткої, впорядкова-ної, логічно взаємопов’язаної, внутріш-ньо узгодженої системи термінів нам доведеться мати справу з розрізненою сукупністю випадкових, довільних на-йменувань, в застосуванні до яких на-віть власне термін «термін» нічого, крім іронії, викликати не може [10, 66].

Для земельного права характерна проблема запозичення іноземної тер-мінології при творенні вітчизняного законодавства. Зокрема, в національ-ному земельному законодавстві з’яви-лись такі іноземні терміни, як «конце-сія», «ландшафт», «сервітут», «зонуван-ня», «суперфіцій», «емфітевзис» тощо. Дослідники української термінології розглядають запозичення як об’єктив-ний та неминучий фактор її еволюції, що сприяють нормалізації і поглиблен-ню міжнародно-правових зв’язків, конт-рактів, інтернаціоналізації суспіль них процесів, але які є доцільними тільки тоді, коли відповідають життєвим по-требам і засвоюються, не порушуючи національну специфіку терміносисте-ми [16, 21; 17, 104]. Такі запозичення неминучі при імплементації в націо-нальне земельне право норм міжна-родних договорів. Зазначений процес особливо активізується при здійс ненні адаптації національного земельного законодавства до законодавства ЄС. У Загальнодержавній програмі адапта-ції законодавства України до законо-давства Європейського Союзу, затвер-

сутність єдиної теоретично та методо-логічно обґрунтованої політики у сфе-рі її термінологічно-мовного оформ-лення [6, 76; 16, 18]. Тому серед негатив-них тенденцій розвитку земельно-пра-вової термінології можна назвати також неврахування традицій українського нормотворення. Так, у нормах ЗКУ ви-користовується термін «угода», а в но-вому ЦКУ запроваджено новий тер-мін «правочин». Фактично ототожне-но в нормах ЗКУ такі різні терміни, як «фізична особа» й «громадянин», що також не узгоджується із положенням ЦКУ, норми якого застосовуються суб-сидіарно для визначення земельної правосуб’єктності фізичних та юри-дичних осіб. Крім цього, в земельно-му законодавстві з’являються такі нові правові терміни, які не були відомі ні радянському праву, ні сучасним галу-зям правової системи України. Так, у 2008 р. у ст. 133 ЗКУ було внесено та-кий новий земельно-правовий термін, як «право спільної оренди земельної ділянки», зміст якого в законодавстві не визначений. Закріплення в Перехід-них положеннях Закону України «Про оренду землі» в редакції від 2 жовтня 2003 р. такого терміна, як «переукла-дення договору оренди землі», зміст якого не визначений у цьому Законі, призвело до численних судових спорів при виділенні в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв), які були пере-дані в оренду сільськогосподарським товаровиробникам. У науковій літера-турі наголошується, що в будь-якому випадку поява нового терміна безумов-


88

ченні й оптимально вписувати в текст нормативно-пра вового акта [8, 49–50].

Для земельного права та земельно-го законодавства є характерним досить широке використання оціночних по-нять. В Юридичній енциклопедії оці-ночні поняття у праві визначені як по-няття, зміст яких недостатньо чи вза-галі не визначено теорією права. Ло-гічна структура оціночного поняття така ж, як і понять неоціночних, вони мають свій зміст і обсяг. Але останні строго не зафіксовані в законі. За сво-єю структурою вони відображають правову сутність, що виникає у змісті звичайного логічного поняття після перетворення його на юридичну нор-му [11]. Так, у ст. 119 ЗКУ визначено юридичні підстави набуття права влас-ності на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність) — добросовісне, відкрите і безперервне (виділено нами.— Т. К.) користування земельною ділянкою протягом 15 ро-ків за відсутності правовстановлюю-чих документів. При цьому такі по-няття, як «добросовісність», «відкри-тість» та «безперервність», у земельно-му законодавстві не визначені та є оці-ночними за своєю суттю.

Більшість дослідників визнають, що розвиток права йде і повинен іти шля-хом звуження кола оціночних понять. Законодавець повинен прагнути до того, щоб у діючому праві містилось якнайменше оціночних термінів [5, 2]. Разом з тим, необхідно відзначити, що існування оціночних понять у земель-ному праві та законодавстві є немину-

дженій Законом України від 18 берез-ня 2004 р., передбачено на першому етапі виконання Програми забезпечи-ти розробку глосарія термінів acquis сommunautaire для адекватності їх ро-зуміння та уніфікованого застосування у процесі адаптації, а також розробити і запровадити єдині вимоги до пере-кладів актів acquis com munautaire на українську мову, створити централізо-вану систему перекладів. У науковій лі-тературі зазначається, що невдалі тер-міни іноземного походження важко приживаються, навіть якщо вони зна-йшли законодавче закріплення. Тому при запозиченні іноземної зе мельно-правової термінології необхідно вра-ховувати думку Д. А. Керімова, який підкреслює, що використання іншо-мовних термінів виправдане за додер-жання таких обов’язкових умов: 1) тер-міни оптимально і правильно познача-ють відповідне поняття; 2) вони до-сить міцно увійшли до міжнародного юридичного лексикону, вживання їх мотивоване, їхній зміст пояснюється у тексті нормативно-правового акта [7, 97]. Крім цього, в науковій літературі обґрунтовуються правила використан-ня іноземної термінології у нормотво-ренні, зокрема: не перевантажувати нор-мативно-право вий текст іншомовною лексикою; при конкуренції з інозем-ним терміном перевагу надавати тер-мінам українського походження або таким, що набули стійкого українсько-го звучання; застосовувати іноземні терміни у суворо визначеному їх зна-


89

ночне поняття іншим різновидом по-нять, а також тоді, коли в законодав-стві встановлена можливість врегулю-вання певних відносин у межах зако-нодавчо визначених критеріїв на ло-кальному рівні (наприклад, при укла-денні угоди про спільне володіння, ко-ристування і розпорядження земель-ною ділянкою спільної часткової влас-ності, врегулювання внутрішніх зе-мельних відносин у локальних актах сільськогосподарських підприємств тощо). Крім цього, в земельному зако-нодавстві має бути встановлено до-статньо конкретизуючих, обмежую-чих зміст і обсяг оціночного поняття ознак. Також при конструюванні но-вого для правозастосовчої практики оціночного поняття, уточненні змісту існуючого чи наданні йому статусу міжгалузевого необхідне обов’язкове врахування судової практики, у тому числі актів вищих судових органів.

На сьогодні значна кількість важ-ливих, ключових земельно-правових термінів не отримала законодавчого визначення. Основний кодифікова-ний акт земельного законодавства — Земельний кодекс України — не міс-тить спеціальної статті, присвяченої визначенню термінів, які в ньому вживаються. Так, одне із базових по-нять земельного права та земельного законодавства «земельна ділянка» знайшло своє визначення аж у ст. 79 ЗКУ «Земельна ділянка як об’єкт пра-ва власності», що було піддано спра-ведливій критиці в науковій літерату-рі. Не визначеними залишаються в зе-

чим. Яким би досконалим не було зе-мельне право чи земельне законодав-ство, воно не може цілковито виклю-чити оціночні поняття зі свого змісту. До того ж, багато дослідників визнають не лише необхідність, а й корисність, доцільність оціночних понять, оскіль-ки вони надають гнучкості та рухли-вості правовому регулюванню.

Водночас необхідно враховувати, що оперувати оціночними поняттями значно складніше, їх застосування може призвести до труднощів, а іноді й до порушення прав суб’єктів земель-них правовідносин та судових поми-лок. Так, відповідно до ст. 79 ЗКУ пра-во власності на земельну ділянку роз-повсюджується на простір, що знахо-диться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (виділено нами.— Т. К.). При цьому ні в земель-ному законодавстві, ні в теорії земель-ного права чітко не визначені критерії розрахунку висоти та глибини, необ-хідних для зведення будівель та спо-руд. Зазначене може призвести до конфлікту приватного та публічного інтересів при прокладенні під такою земельною ділянкою лінії метрополі-тену чи трубопроводу, проведенні над нею ліній електропередач тощо.

Погоджуючись із С. М. Черноус [15, 15], необхідно відзначити, що в зе-мельному праві оціночні поняття по-винні використовуватись при нормот-воренні лише в тих випадках, коли не-можливо або недоцільно замінити оці-


90

є надмірна громіздкість їх текстів, не-виправдане повторення і відтворен-ня, декларативний характер та некон-кретність формулювань правових по-ложень, недотри мання однозначності тер мінології, порушення системності, узго дженості юри дичних норм і, як на-слідок, прогалини, протиріччя у пра-вовому регулюванні суспільних відно-син. З метою усунення можливих ко-лізій земельно-правової термінології на майбутнє при розробці та прийнят-ті нових нормативно-правових актів необхідно одночасно розробляти про-позиції щодо внесення змін до чинних нормативно-правових актів.

По-друге, необхідним є дотримання стилю законодавчої мови — законо-мірностей побудови юридичного, пра-вового тексту. В земельному законо-давстві та в науці земельного права ба-жано вживати терміни у прямому і за-гальновідомому значенні, забезпечува-ти простоту й доступність у розумінні термінів, їх милозвучність і стилістич-ну правильність, чіткість, стислість, усталеність та стабільність у вживанні термінів. Небажаним є вживання тер-мінів-абревіатур та скорочень, утворе-них від двох або більше слів.

По-третє, необхідним є забезпечен-ня єдності земельно-правової терміно-логії, що потребує проведення її уніфі-кації. Під уніфікацією правових термі-нів розуміють сукупність заходів, засо-бів діяльності, що спрямована на до-сягнення єдності правничої терміно-логії, її однаковості, усунення непо-трібної синонімії, метонімії, синекдо-

мельному законодавстві такі терміни, як «земельна частка (пай)», «право на земельну частку (пай)», «цільове при-значення земельної ділянки», «обме-ження прав на землю», «обтяження прав на землю» тощо. А це призводить до проблем при практичному засто-суванні норм чинного земельного за-конодавства та ототожнення понять, які є різними за своєю юридичною природою. Зокрема, в багатьох нор-мах Земельного кодексу України фак-тично ототожнено поняття «земельна ділянка» та «земля», хоча за ст. 2 ЗКУ вони різні об’єкти земельних право-відносин.

Вищевказані проблеми земельно-правової термінології значно знижу-ють ефективність правового регулю-вання земельних відносин, що зумов-лює потребу в обґрунтуванні низки пропозицій, спрямованих на розвиток і вдосконалення використання термі-нів, категорій та їх дефініцій в земель-ному законодавстві і праві.

По-перше, необхідним є дотриман-ня вимог юридичної техніки при роз-робці й прийнятті нормативно-право-вих актів земельного законодавства. Під юридичною технікою в літературі ро-зуміють систему юридичних засобів і прийомів створення та систематизації законодавчих актів [8, 33]. Аналіз зако-нодавчих актів показує, що значна час-тина з них виробляється з порушен-ням вимог законодавчої техніки, міс-тить численні техніко-юридичні по-милки. Найбільш типовими техніч-ними недоліками законодавчих актів


91

му розумінню термінів, які вживаються в різних статтях ЗКУ, створить під-ґрунтя для подальшого розвитку зе-мельно-правової термінології в інших законах та підзаконних норма тивно-правових актах, усуне необхідність тлумачення таких термінів в рішеннях Конституційного Суду України та в постановах Пленуму Верховного Суду України, буде сприяти підвищенню ефективності правового регулювання земельних відносин. Разом з тим, необ-хідно досить виважено підходити до обрання тих термінів, значення яких потребує саме законодавчого закрі-плення на рівні ЗКУ або інших законів, оскільки переобтяження правового тексту дефініціями буде мати зворот-ний ефект — призведе до його склад-ності, громіздкості, негнучкості.

ЛІТЕРАТУРАЛІТЕРАТУРА

1. Власенко Н. А. Язык права: моногра-фия / Н. А. Власенко. — Иркутск: Вос-точно-Сибирское книжное издатель-ство, АО «Норма-плюс», 1997. — 176 с.

2. Гетьман А. П. Термінологія екологіч-ного законодавства: методологічні за-сади та перспективи уніфікації / Ана-толій Павлович Гетьман // Правова си с тема України: історія, стан та пер-спективи: у 5 т. — Т. 4: Методологічні засади розвитку екологічного, земель-ного, аграрного та господарського прав / за ред. Ю. С. Шемшученка. — Х.: Право, 2008. — С. 260–272.

3. Гетьман А. П. Термінологія екологіч-ного законодавства: методологічні заса-ди та перспективи уніфікації / Анатолій Гетьман // Вісник Академії правових

хи, суперечностей і різнотлумачень. Результатом такої уніфікації стає сис-тема упорядкованої, однакової і на-лежним чином оформленої правничої термінології [9, 15]. Вироблення уні-фікованої системи земель но-правових понять і термінів є не лише науковим дослідженням, а й необхідною умовою ефективності правового регулювання земельних відносин, здійснення зе-мельної реформи, гарантування зе-мельних прав різних суб’єктів, оскіль-ки лише такий підхід може забезпечи-ти однозначне тлумачення правових приписів, а також однозначне і пра-вильне застосування кожної правової норми. З метою проведення уніфікації правової термінології в юридичній на-уці обґрунтовується потреба прийня-ти Закон про юридичні терміни [13, 5], розробити та створити реєстри термі-нів екологічного законодавства Украї-ни [2, 271], продовжити започатковану в законодавстві традицію визначення і тлумачення в початкових статтях зако-нів та кодексів юридичних термінів [3, 592], провести стандартизацію право-вої термінології [4, 128], підготувати і видати Словник легітимної правничої термінології, терміни якого повинні бути обов’язковими для вживання роз-робниками проектів нормативних ак-тів [14, 84]. Зазначене є важливим і для земельного права та законодавства.

По-четверте, актуальним нині є до-повнення Земельного кодексу Ук раїни новою главою «Основні поняття та їх визначення», яка була б розміщена на його початку. Це сприятиме однаково-


92

ред. А. Я. Сухарева. — М.: Наука, 1987. — 288 с.

11. Салтевський М. В., Жеребкін В. Є. Оціночні поняття у праві / М. В. Сал-тевський, В. Є. Жеребкін // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шем-шученко (гол. редкол.) та ін. — К.: Укр. енцикл., 2002. — Т. 4: «Н-П». — С. 400.

12. Семчик В. І. Земельний пай не може бути об’єктом оренди / В. І. Семчик // Правова держава. — 1997. — Вип. 8. — С. 180–184.

13. Скакун О. Ф. Передмова / О. Ф. Ска-кун // Терміни і поняття в законодав-стві України: науково-практ. словник-довідник. — Х.: Еспада, 2003. — 512 с.

14. Харитонов Є., Підопригора О. Деякі міркування з приводу нормотворчості / Є. Харитонов, О. Підопригора // Право України. — 2000. — № 8. — С. 81–84.

15. Черноус С. М. Оціночні поняття у тру-довому праві України / Світлана Ми-колаївна Черноус. Автореф. дис. … к. ю. н. 12.00.05. — Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 2008. — 20 с.

16. Чулінда Л. І. Українська правнича тер-мінологія: навч. посіб. / Людмила Іва-нівна Чулінда. — К.: Магістр ХХІ сто-річчя, 2005. — 112 с.

17. Язык закона / Под ред. А. С. Пиголки-на. — М.: Юрид. лит., 1990. — 192 с.

наук України. — 2003. — № 2 (33).— № 3 (34). — С. 580–592.

4. Граціанов А. І. Спеціальна юридична термінологія як спосіб удосконален-ня законодавства / Анатолій Ігорович Граціанов // Держава і право. — 2003. — Вип. 19. — С. 124–129.

5. Жеребкин В. Е. Оценочные понятия права (текст лекции) / Василий Евсее-вич Жеребкин. — Х.: Харьковский юри-дический институт, 1976. — 16 с.

6. Зайцев Ю. Деякі питання стратегії та методики термінологічних робіт у пе-ріод кодифікації українського законо-давства / Юрій Зайцев // Українське пра во. — 1996. — № 1.— С. 76–78.

7. Керимов Д. А. Культура и техника за-конотворчества / Джангир Абасович Ке римов. — М.: Юрид. лит., 1991. — 160 с.

8. Ковальський В. С., Козінцев І. П. Пра-вотворчість: теоретичні та логічні за-сади / В. С. Ковальський, І. П. Козін-цев. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 192 с.

9. Кравченко С. П. Мова як фактор пра-воутворення та законотворення / Сер-гій Петрович Кравченко. — Автореф. дис. … к. ю. н. 12.00.01. — Одеса: Одесь-ка національна юридична академія, 2000. — 20 с.

10. Савицкий В. М. Язык процессуально-го закона (вопросы терминологии) / Ва-лерий Михайлович Савицкий / Под

Земельне право

Documents

Transcript of Земельне право