Злочини проти здоров’я населення, що порушують право...

Національна академія правових наук УкраїниПівденний регіональний центр

Кременчуцький національний університет іменіМихайла Остроградського

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ, ЩОПОРУШУЮТЬ ПРАВО НА ЯКІСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ

Монографія

За загальною редакцією члена-кореспондента

Національної академії правових наук України Є. Л. Стрельцова

ОдесаФенікс2015

УДК 343.347:615.2/3(477) ББК 67.408:52.8(4Укр) 3685

Рекомендовано до друку Південним регіональним центром НАПрН України та Вченою радою

Кременчуцького національного університету імені МихайлаОстроградського (протокол № 3 від 25 грудня 2014 року)

Рецензенти:В.О. Глушков, доктор юрид. наук, професор, заслужений юрист України;Н.A. Орловська, доктор юрид.наук, професор.

М67 Злочини проти здоров’я населення, що порушують правона якісне забезпечення лікарськими засобами :монографія / [І. І. Митрофанов, А. М. Притула,Є. Л. Стрельцов] ; за заг. ред. Є.Л. Стрельцова. –Одеса : Фенікс, 2015. – 158 с.ISBN 978-966-438-858-7

У монографії на підставі сучасних досягненькримінально-правової науки висвітлюються питанняскладів злочинів, що порушують право населення наякісне забезпечення лікарськими засобами. Авторирозглядають об’єктивні та суб’єктивні ознакидосліджуваних злочинів, а також систему кримінально-правових засобів впливу на осіб, які їх вчинили.

Видання розраховано на студентів, аспірантів,викладачів вищих юридичних та медичних навчальнихзакладів, а також на суддів, працівниківправоохоронних органів та фармацевтів.

ББК 67.408:52.8(4Укр) 3685

ISBN 978-966-438-858-7 © Митрофанов І.І.,Притула А.М., Стрельцов Є.Л., 2015

© Фенікс, 2015

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………... 4ПЕРЕДМОВА….………………………………………….... 5

РОЗДІЛ 1

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ОБУМОВЛЕНІСТЬКРИМІНАЛІЗАЦІЇ ДІЯНЬ ПРОТИ ЗДОРОВ’ЯНАСЕЛЕННЯ, ЩО ПОРУШУЮТЬ ПРАВО НА ЯКІСНЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ...……...

8

1.1. Історичні передумови виникнення і розвитку інститутукримінально-правової охорони права на якіснезабезпечення лікарськимизасобами………………............

8

1.2. Міжнародні принципи і стандарти забезпечення праваособи на якісне забезпечення лікарськимизасобами….....

18

1.3. Криміналізація діянь, що посягають направо особина якісне забезпечення лікарськимизасобами…................

22

РОЗДІЛ 2

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКАСКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ПОРУШУЮТЬ ПРАВООСОБИ НА ЯКІСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИМИЗАСОБАМИ (СТАТТІ 305, 321-1, 321-2 ККУКРАЇНИ)...

31

2.1. Об’єктивні ознаки злочинів, що порушуютьправо особина якісне забезпечення лікарськимизасобами…………..

31

2.2. Суб’єктивні ознаки злочинів, що порушують правоособи на якісне забезпечення лікарськимизасобами…….

66

5

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………... 42.3. Кваліфікуючі ознаки складів злочинів, що

порушують право особи на якісне забезпечення лікарськимизасобами……………………………………………..……....

73

РОЗДІЛ 3

СИСТЕМА ЗАСОБІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГОВПЛИВУ НА ОСІБ, ЯКІ ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ, ЩОПОРУШУЮТЬ ПРАВО ОСОБИ НА ЯКІСНЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИМИЗАСОБАМИ…..........

94

3.1. Обставини, що виключають злочинністьдіяння.Звільнення від кримінальноївідповідальності зазлочини, що порушують право особи наякісне забезпечення лікарськимизасобами…………………...….

94

3.2. Різні види заохочення………………..……….…….……....

100

3.3. Система та види покарань…………….…………..………..

111

3.4. Судимість…………………………………..……………….. 117

3.5. Примусові заходи лікування………………………………. 131

ВИСНОВКИ………………………….……………………... 147

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ….…….…….. 150

ДОДАТКИ…………………………..……....…….……….... 156

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

6

ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’яДержлікслужба

– Державна служба України з лікарськихзасобів

ДСКН – Державна служба України з контролю занаркотиками

ДФС – Державна фіскальна служба УкраїниЗУпКВ – Закон України про кримінальну

відповідальністьКВІ – Кримінально-виконавча інспекціяКВК – Кримінально-виконавчий кодекс УкраїниКК – Кримінальний кодек УкраїниКМУ – Кабінет Міністрів УкраїниКПК – Кримінальний процесуальний кодекс

УкраїниКУпАП – Кодекс України про адміністративні

правопорушенняЛЗ – лікарський засібМВС – Міністерство внутрішніх справ УкраїниМК – Митний кодексМОЗ – Міністерство охорони здоров’я ОВС – органи внутрішніх справООН – Організація Об’єднаних Націй П. – пунктПВСУ – Пленум Верховного Суду УкраїниПЗВХ – примусові заходи виховного характеруПЗМХ – примусові заходи медичного характеруСт. – статтяУВП – установа виконання покараньФЛЗ – фальсифікований лікарський засібЧ. – частина

7

ПЕРЕДМОВА

Розбудова правової української держави,розвиток демократичних засад суспільного життяпередбачають визнання пріоритету загальнолюдськихцінностей, якими, згідно Конституції України, єлюдина, її життя, здоров’я, честь, гідність,недоторканність та безпека. Ці принциповіскладові визнаються найвищою соціальною цінністюу кожній ровинутій державі.

Проте Україна, як вказується в ПроектіНаціональної стратегії побудови нової системиохорони здоров’я в Україні на період 2015-2025роки, демонструє одні з найгірших показниківохорони здоров’я в Європейському регіоні, щохарактеризується високими показниками смертності,захворюваності та інвалідності. За показникамисмертності, що в період між 1991 і 2012 рокамизбільшилися на 12,7%, Україна посідає друге місцев європейському рейтингу (у Європейському Союзіпоказник смертності зменшився на 6,7%).Смертність працездатного населення формує чвертьзагального показника (у чоловіків це одна третинавсіх смертей, з трьох-чотирьох кратною вищоюймовірністю смерті, аніж у жінок всіх віковихгруп). Переважають неінфекційні захворювання:серцево-судинні та церебро-васкулярні,онкологічні, хвороби обміну речовин. У 2013 роцісерцево-судинні захворювання були основноюпричиною смерті у 66,5% випадків, далі йдутьновоутворення (13,9%), і на третьому місці (6%) –травми, отруєння, тощо1.

Конституція України у статті 49 визначає, щокожен має право на охорону здоров’я, медичнудопомогу та медичне страхування. Здоров’янаселення є основоположним для щастя і добробутувсіх людей. Перешкодами для здоров’я є обмеженийдоступ до якісної медичної продукції, тощо.Охорона здоров’я є тою єдиною галуззю, де

1 Див.: Проект Національної стратегії побудови новоїсистеми охорони здоров’я в Україні на період 2015–2025. –Режим доступу:http://www.diklz.gov.ua/control/main/uk/publish/article/653962.8

споживачем можна стати незалежно від власноговибору чи бажання. Право на охорону здоров’я єосновоположним правом людини, тому якісна медичнадопомога, яка включає себе і забезпеченняякісними лікарськими засобами, є однією зістотних передумов для реалізації цього правалюдини.

Медикаментозна медична допомога є невід’ємноюскладовою якісного надання медичної допомоги.Така потреба існуватиме завжди, або до тих пір,поки людство не винайде панацею від усіх хвороб.Лікарське забезпечення оцінюється як одна знайважливіших складових охорони здоров’я й вміщуєсистему управління фармацевтичною діяльністю,виробництво, контроль якості, оптову і роздрібнуреалізацію та використання лікарських засобів.Важливість забезпечення безпеки у сферімедикаментозних відносин у будь-кого із членівсуспільства не викликає сумнівів. Проте, цябезумовна істина, що відображає гуманітарніуявлення в суспільстві, де розвинені товарнівідносини, має свої особливості, які слідприйняти як даність. Зокрема окремі сфери охорониздоров’я мають, у тому числі, і матеріальневираження, а саме – фінансові ресурси, здатнітією чи іншою мірою підтримувати здоров’я людини,а отже, і продовжувати життя. Мова в цьомувипадку йде про лікарські засоби і фармацевтичніпрепарати, які завжди були й, очевидно, будуть уперспективі користуватися попитом у населенняУкраїни. А це означає, що лікарські засоби набуливсіх ознак товарної продукції, включаючи і їївартісне вираження. Але на жаль і тут трапляютьсявипадкі порушення прав на отримання необхідногота якісного лікарського засобу1.

Одним із дієвих механізмів забезпечення будь-якого права, в тому числі і права на отриманняякісних лікарських засобів, є його кримінально-правова охорона шляхом встановлення покарання за

1 Так, в січні 2015 року Державна служба по лікарськимзасобам спільно зі Слідчис відділом Головного управління СБУв м. Києві і Київській області встановила діяльністьпідпільного цеху по виготовленню фальсіфікованих лікарськихзасобів і виявила вже виготовлені фальсіфіковані медичнізасоби. Главное. Новости, аналитика, 2015, 14.01.

9

незаконний обіг фальсифікованих лікарськихзасобів. Так, чинний Кримінальний кодекс Українимістить низку статей (положень), що передбачаютьпокарання за злочини, які порушують правонаселення на якісне забезпечення лікарськимизасобами:

– стаття 305 КК України «Контрабанданаркотичних засобів, психотропних речовин, їханалогів чи прекурсорів або фальсифікованихлікарських засобів»;

– стаття 3211 КК України «Фальсифікаціялікарських засобів або обіг фальсифікованихлікарських засобів»;

– стаття 3212 КК України «Порушеннявстановленого порядку до клінічного вивчення,клінічних випробувань і державної реєстраціїлікарських засобів».

В цілому, згідно офіційної статистикиГенеральної прокуратури України України за 2014рік, зареєстровано кримінальних правопорушень заст. 305 КК – 158; ст. 321-1 КК – 17; ст. 321-2 КК– 2 кримінальних правопорушення. Проте, ці данідалеко не повною мірою відображають існуючуситуацію в державі. Відомо, що статистичнівідомості відносно злочинності у складні часирозвитку державни, не завжди показують дійснукартину про стан злочинності, рівень та напрямкиборьби з нею і т.і. Тому сьогодні існує нагальнапотреба в детальному дослідженні злочинів, щопосягають на право особи на якісне забезпеченнялікарськими засобами, в контексті сучаснихсоціально-правових умов з урахуванням наявнихтеоретичних розробок та правозастосовної(судової) практики.

Слід зазначити, що питання кримінально-правового захисту прав людини на забезпеченняякісними лікарськими засобами від кримінальнокараних посягань частково досліджувались у працяхВ. О. Глушкова, О. О. Дудорова, Є. В. Лащука,А. А. Музики, В. М. Пашкова, Г. В. Почкун,І. Я. Сенюти, В. В. Сташиса, Є. Л. Стрельцова,В. Я. Тація, Є. В. Фесенка, М. І. Хавронюка таінших вчених.

Дослідження цих науковців, без сумніву,збагатили кримінальну та кримінологічну науку і10

мають велику прикладну цінність. Однак насьогодні залишилися невирішеними значна кількістьпитань щодо покарання за порушення права особи наякісне забезпечення лікарськими засобами. Існуєнизка спірних питань, які взагалі не булипредметом наукового пошуку. Крім цього, ЗаконамиУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчихактів України щодо запобігання фальсифікаціїлікарських засобів» № 3718-VI від 08 вересня 2011року, «Про внесення змін до деяких законодавчихактів України щодо посилення відповідальності зафальсифікацію або обіг фальсифікованих лікарськихзасобів» № 5065-VI від 5 липня 2012 року до ККУкраїни були внесені зміни у відповіднезаконодавство, що потребують необхідногосучасного наукового осмислення та коментування.

Наведене обумовлює необхідність комплексноготеоретичного дослідження проблем покарання зазлочини, що порушують право населення на якіснезабезпечення лікарськими засобами.

Це безумовно сприятиме покращенню рівнянадання медичної допомоги в державі, сприятимеефективнішій роботі правоохоронних органів тапідвищенню стандартів надання медичної допомоги.Крім того, видання цього навчального посібникасприятиме не тільки якісній підготовці тапоглибленню знань з теоретичних питань сучасноїнауки кримінального права студентів-юристів тастудентів-фармацевтів, але й їхньому розумінню«складності» кримінально-правового впливу накримінальну активність окремих громадян.

Автори висловлюють щиру вдячність рецензентамза конструктивну критику та раціональніпропозиції, що сприяли удосконаленнюпропонованого навчального посібника.

11

Розділ 1СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛІЗАЦІЇДІЯНЬ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ, ЩО ПОРУШУЮТЬ

ПРАВО НА ЯКІСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ1.1. Історичні передумови виникнення і

розвитку інституту кримінально-правової охороникримінально-правової охорони права на якіснезабезпечення лікарськими засобами

Проблема фальсифікації лікарських засобіввідома людству вже як мінімум дві тисячі років.Однак лише в кінці ХХ століття фальсифікаціямедикаментів перетворилася на глобальну проблему,коли такі дії набули масового характеру щодовиробництва та розповсюдження. Вперше на проблемуфальсифікації лікарських засобів медичнеспівтовариство в особі Всесвітньої організаціїохорони Здоров’я ( далі ВООЗ)1 в звернуло увагу в1987 році, коли фальшиві препарати набулипоширення в загрозливих масштабах, (спочатку) убагатьох розвинених країнах, (а потім у Європі).Проблема фальсифікації лікарських засобівактуальна сьогодні в усьому світі. За данимиасоціації міжнародних фармацевтичних виробниківна частку підробок припадає 5–7% фармацевтичногоринку розвинених країн. При загальному річномуобсязі світового фармацевтичному ринку в $ 200–300 млрд. на частку фальсифікованих медикаментівприпадає $ 14–21 млрд. Фармацевтичне виробництвостає одним з найбільш вигідних видів бізнесупісля торгівлі зброєю, наркотиками, алкоголем,бензином.

Рівень розвитку фармації в різні історичніперіоди визначався матеріальними умовами,

1 Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) (англ.Word Health Organization (WHO)) – спеціалізована установаОрганізації Об’єднаних Націй. Штаб-квартина розташована уЖеневі. До складу ВООЗ входять 194 країни. ? квітня 1948року вважається Днем заснування цієї організації і щорічновідзначається як Світовий день здоров’я. Україна – член ВООЗз 1948 року. З 1950 по 1991 роки – період неактивногочленства України у цій органзації. Поновило своє активнечленство у 1992 р. 12

ступенем розвитку продуктивних сил та характеромвиробничих відносин. В Україні досвід збирання тазберігання лікарських трав, виготовленнялікарських засобів природного походженняпередавався з покоління в покоління ще з часівКиївської Русі. В ті часи на «торжках» (ярмарках)були «зелені ряди», де знахарі продавалилікарські трави, настої, амулети, надавалимедичну допомогу. Були широко відомі лікарськізасоби у вигляді порошків, мазей, настоїв івідварів. Лікарські препарати зберігали вспеціальних льохах, які вважають прообразомаптек. Проте аптек, у сучасному розмінні, вКиївській Русі не було. Не існувало також поділупрофесійних прав і обов’язків між лікарями тааптекарями.

Перша аптека була відкрита у Львові в 1270 р.при храмі Іоанна Хрестителя і проіснувала до 1480р. Взагалі до 1490 р. аптеки задовольняли потребимонастирів у лікарських засобах, в 1490 році булавідкрита перша публічна аптека у Львові. У 1534р. недалеко від Львова була заснована Замойськаакадемія, де викладали право, філософію,медицину. У XVII ст. у Львові працювали 15дипломованих лікарів, 5 цирульників-хірургів,налічувалося 15 аптек. Львівські аптекарі нетільки забезпечували потреби городян у лікарськихзасобах, а й поставляли їх до Польщі і ЗахідноїЄвропи.

У XVIII ст. розвиток аптекарської справи вЦентральній та Східній Україні визначавсязаконодавством Російської імперії. У 1701 р.Петро І видав наказ, згідно з яким в Москві буловідкрито першу приватну аптеку і заборонявсяпродаж ліків у зіллейних лавках та інших місцях.З цього часу була впроваджена аптечна монополія.Особи, які бажали відкрити аптеки, повинні булиподати чолобитну на ім’я царя в Польський приказ.У випадку позитивного рішення їм надаваласяжалувана грамота та відводилася земельна ділянкапід аптеку, надавалося право закуповувати спиртдля виготовлення ліків за кордоном, а також упортових містах.

Першу аптеку в м. Києві відкрили в 1709 р.біля Печерської фортеці. Міська влада надавала

13

привілеї аптекам порівняно з торговимипідприємствами: ніхто не мав права відкриватиінші аптеки в місті або районі без згодивласника, який це зробив першим. Фармацевтівзвільняли від військової служби, іменувалипочесними громадянами міста.

У 1715 р. з дозволу Петра І було відкритодержавну аптеку в Києві. Згодом відкрили першийаптечний магазин, який забезпечував лікарськимизасобами військові частини, шпиталі, чиновниківКиївської губернської канцелярії та цивільненаселення. Крім державних аптек, у Російськійімперії існували приватні. Державні аптекиподілялись на головні, польові та госпітальні.Було перетворено Аптекарський приказ нааптекарську канцелярію Головної аптеки, яку в1721 р. перейменовано в Медичну колегію, а згодом– у Медичну канцелярію, на яку було покладеноконтроль за відпуском ліків з аптек.

20 березня 1773 р. губернатор Львова видавсанітарний патент задля упорядкування медико-санітарної допомоги та роботи аптек. За патентомлікарям та аптекарям заборонялося виконуватипрофесійні обов’язки без університетської освіти.Для отримання дозволу на відкриття аптекинеобхідно було скласти кваліфікаційний іспит.Лікарі позбавлялися права самостійно виготовлятиліки, якщо в містах були аптеки. Щорічно в кожнійаптеці мали проводитися ревізії. У випадкувиявлення порушень на власника аптеки накладавсяштраф. Патент також зобов’язував аптекаріввиготовляти ліки тільки за рецептом, підписанимлікарем та складеним лікарською комісією. Задлягальмування конкурентних процесів серед аптекзатверджувалися заходи щодо контролю кількостіаптек у місті. Особлива увага приділялась якостіліків.

У 1789 р. був розроблений «АптекарськийУстав». Оскільки в його складанні фармацевти небрали участі, тому в цьому документі основнуувагу приділено медичній практиці. Документ діявдо початку XIX ст., а 23 грудня 1836 р. буввиданий новий «Устав аптекарський». Він ставосновним документом, який регламентував роботуаптек протягом усього XIX ст. Було визначено14

професійні та моральні вимоги до аптекарів,обов’язки аптекарів щодо виконання приписаньрецепта за складом та масою інгредієнтів,регламентувався запас лікарських засобів ваптеці.

У 1789 р. вперше була надрукована аптечна«Такса» на існуючі медикаменти і позначенавартість приготування ліків (taxalaborum). 3січня 1808 р. міністр внутрішніх справ видавциркулярний наказ, яким зобов’язав працівниківаптек позначати точний час отримання рецепта, ана сигнатурі – точний час виготовлення і видачіліків.

У 1873 р. уряд видає «Правила відкриттяаптек», згідно з яким дозвіл на відкриття аптекимав видавати губернатор, при цьому враховувалисячисельність населення і кількість аптек, що діялиу губернії. Так, у великих містах одна аптекаповинна була обслуговувати 12 тис. населення і 30тис. рецептів, у губернських – 10 тис. населенняі 15 тис. рецептів. У інших населених пунктахдозволялося відкривати аптеки на відстані неменше ніж 15 верст.

У XIX ст. роботу аптек контролювали міські,районні, обласні лікарні та інспектори. Керувавревізорами головний інспектор охорони здоров’я. В1865 р. в Києві функціонувало 14 аптек, практичновсі вони були приватними. Державні аптеки булозбережено лише в губернських центрах, проте івони здебільшого здавалися в оренду приватнимпровізорам. З метою поліпшення медичногообслуговування незаможних верств населенняземська інтелігенція домоглася дозволу навідкриття вільних аптек, які створювались назасоби земств. Лікарські засоби у вільних аптекахвідпускалися безкоштовно або за низькими цінами.Проте кількість таких аптек була недостатньою,вони були погано обладнані та мали обмеженийасортимент лікарських засобів. Звичайно сампринцип забезпечення ліками бідних верствнаселення був гуманним та прогресивним, проте незміг суттєво поліпшити загальний рівеньмедикаментозної допомоги населенню.

Також не завжди виконувались вимоги зосвітнього цензу аптечних працівників. Так,

15

офіційні дані того часу свідчать, що в 1896 р.тільки 22 власники з 63-х (менше 35 відсотків)мали ступінь провізора. Часто керівники аптекамине здобували фармацевтичної освіти. Правда, вподальші роки положення змінилося на краще.

Для фахівців фармацевтичні ступені вРосійській імперії вперше були введені в 1838 р.«Правилами про іспити медичних, ветеринарних іфармацевтичних чиновників». Таких ступенів булотри: аптекарський помічник, провізор і аптекар.

У 1845 р. замість назви «аптекар» було введеновищий фармацевтичний ступінь – магістр фармації.Право присуджувати ці ступені було наданодекільком університетам (насампередПетербурзькому і Московському) й Військово-медичній академії.

Перед Першою світовою війною виробництво ліківбуло частково перенесено з аптек на заводи, протефармацевтична промисловість розвивалась дужеповільно. Сировина, апаратура, лабораторнеобладнання повністю закуповувалося за кордоном.Таким чином, у галузі постачання лікарськихзасобів Російська імперія виявилася в повнійзалежності від Німеччини.

Після 1917 року почався повний демонтажіснуючої тоді системи медикаментозногозабезпечення, весь фармацевтичний персонал аптекбуло мобілізовано, запаси лікувальних засобів,предмети догляду за хворими та медичнийінструментарій було передано військовимлікувальним закладам. Скоротилася кількість аптекпри повній відсутності джерел поповнення ліків.

28 грудня 1918 р. радянська влада видаладекрет про націоналізацію аптек, згідно з якимусе майно аптек передавалося під патронатнародних комісаріатів охорони здоров’я. Разом знаціоналізацією аптек було націоналізованофармацевтичні заводи. Управління фармацевтичноюсправою було передано фармацевтичним підрозділаммедико-санітарних відділів місцевих Рад.Останніми були розроблені положення та інструкціїпро порядок відпуску ліків та контролю за роботоюаптек, переліки дозволених лікарських засобів.Лікарські засоби децентралізованорозповсюджувались та відпускалися безоплатно.16

У цей період аптеки із самостійних одиницьперетворюються на придатки військових лікувально-санітарних установ. У січні 1919 р. притимчасовому робітничо-селянському уряді Українибув організований відділ народної охорониздоров’я, який з часом був реорганізований уНародний комісаріат охорони здоров’я (НКОЗ).Аптечний відділ був створений у складіЛікувального управління НКОЗ УРСР.

У травні 1919 р. було оприлюднено спільнупостанову Наркомату охорони здоров’я і внутрішніхсправ Радянської України про ліквідацію союзувласників аптек і аптечних підприємств інаціоналізації їх майна «на користь забезпеченнянаселення доступною лікарською допомогою і вцілях правильної постановки аптечної справи вУкраїні».

14 березня 1920 р. Рада народних комісарівУСРР видала Декрет «Про націоналізацію аптечноїсправи», в якому йшлося не тільки про передачувсіх аптек у ведення держави, а й забороняласяторгівля медикаментами, дозвіл на відпустку якихдавався виключно націоналізованим аптечнимустановам. Крім того, замість торгівлімедикаментами, вводилася система їхцентралізованого розподілу. З цією метою при НКОЗУСРР був організований центральний аптечнийсклад, куди повинні були поступати ліки, медичнеобладнання та інструментарій. На жаль, надходженьне було, тому для поповнення запасів уряд багаторазів удавався до реквізиції і конфіскацій.Періодично Центральний аптечний склад розподілявзаготовлені таким чином медикаменти міжгубернськими відділами охорони здоров’я, а ті, всвою чергу, – між підвідділами повітів охорониздоров’я.

Отже, можливо вважати, що 1920–1921 рр. – цеперіод занепаду фармації в Україні. Число аптекзначно скоротилося. У 1920 р. в Україні працювалотільки 660 аптек – 61,86 % від рівня 1913 р.,тобто в середньому одна аптека на 41 тисячужителів (у 1913 р. – 1 аптека на 24 тисячіжителів).

Таким чином, революції і війни зруйнувалисистему охорони здоров’я і аптечної справи, що

17

існувала в Україні. У черговий раз країна та їїжителі стали заручниками політичної мети іутопічних проектів керівництва Москви, якенавесні 1921 р. оголосило програму переходу донової економічної політики, тобто повернення доринкових відносин. Стабілізація, а потімпоступове відродження фармації почалося тількипісля того, як у республіці почалося відродженняринкових відносин. Із впровадженням політики НЕПубуло вирішено відмовитися від загальноїбезкоштовної медикаментозної допомоги шляхомвпровадження замість неї платних аптек.

23 листопада 1923 р. Рада народних комісарівУРСР видала указ, який підтверджував її права навідкриття госпрозрахункових аптечних установ.Госпрозрахункові аптеки займались продажемлікарських засобів як населенню, так і медичнимзакладам. Безплатно вони відпускали лікизастрахованій частині населення. Відкривалисяприватні аптеки тільки з дозволу місцевих органівохорони здоров’я. Проте, це прогресивне починаннябуло скасовано у 1923 р. В цьому році розпочаласяполітика централізації управлінської структури.Були створені додаткові ланки управлінськоїструктури на республіканському і губернськомурівнях – Укрдержмедторг (незабаром перейменованийв Укрмедторг) і губмедторги.

Із середини 20-х років Укрмедторг вже нездійснював керівництва фармацевтичною мережею, заним залишалися тільки постачальницькі і, в якійсьмірі, розподільні функції. Крім того, відповіднодо Постанови РНК УРСР «Про управління аптеками іаптечними закладами», кожне аптечне управліннястає єдиним підприємством, а окремі аптеки абоінші установи підпорядковуються йому якструктурні підрозділи, які не мають статусусамостійних господарських одиниць. З іншого боку,аптечні управління не мали правових повноваженьщодо самостійного використання зароблених коштів.Так, згідно з Постановою РНК УРСР від 20 вересня1926 р., 10 % засобів повинні перераховуватись напідготовку фармацевтичних кадрів. Урядовапостанова від 25 травня 1927 р. встановлювала, що50 % спеціального фонду повинні буливикористовуватися на будівництво лікарень.18

У середині 20-х років спостерігалася повнаконцентрація оптового продажу медикаментів уруках Наркомздорову УРСР. Позначалася тенденціядо монополізації не тільки оптової, а йроздрібної торгівлі ліками. Низова ланка системи– аптека – була позбавлена господарськоїсамостійності і отримувала лікарські засоби не завласним вибором, а за розподілом і не мала праварозпоряджатися прибутком від своєї торговоїдіяльності. Всі кошти переказувалися на рахунокгубернських, а згодом – обласних тареспубліканських структур. Роздрібні ціни такожустановлювалися державою і були обов’язковими длявсіх аптек; їх порушення кваліфікувалося яккримінальний злочин і каралося чиннимзаконодавством.

У перші роки НЕПу був створений типгоспрозрахункової державної аптеки, який упрактично незмінному вигляді проіснував упродовжбагатьох десятиліть. Ці аптеки отримали назву«єдиних» аптек і займалися продажем медикаментівнаселенню і медичним установам, а такожбезкоштовним відпуском лікарських препаратівзастрахованим особам і членам їхніх сімей зарахунок засобів державної системи страхування.Поступово зросла кількість «єдиних» аптек і в1927 році воно досягло 1096, тобто відновиласядореволюційна кількість аптек. Позитивнимзрушенням стало зростання мережі аптек усільській місцевості – в 1927 р. їх налічувалося757. Але медична допомога, як і раніше,залишалася малодоступною, оскільки сільськааптека обслуговувала 31,8 тисяч жителів.

Постановою ВЦВК від 31 травня 1930 р. булозасновано Всеукраїнське аптекоуправління,діяльність якого будувалася на принципієдиноначальності. Цей декрет мав велике значенняі зробив вплив не тільки на структуру аптечноїсистеми України, а й інших республік.

У процесі відбудови країни після ВеликоїВітчизняної війни проводжуються зміни ворганізації та управлінні аптекарською справою.Вводиться система роздільної матеріальноївідповідальності, преміальна система оплатипраці. З’являються нові форми медикаментозногообслуговування населення: організовуються

19

міжлікарняні аптеки та філіали аптек приполіклініках; поширюється відпуск ліків зарахунок суспільних фондів; зростає частка готовихліків у рецептурі. Аптеки будуються заспеціальними типовими проектами, устатковуютьсянеобхідним технологічним обладнанням та аптечнимимеблями.

В УРСР управління аптечною справою булопідпорядковано Головному аптечному управлінню МОЗСРСР, яке здійснювало загальне керівництвоаптечними закладами, визначало потребу вмедикаментах та інших медичних виробах. Головнеаптечне управління визначало напрям і показникирозвитку аптечного господарства й розроблялонормативні документи, забезпечувало дотриманняєдиних принципів і теоретичних основ. Головнеаптечне управління Української РСР маловідповідні завдання на території республіки. Йомупідпорядковувались обласні аптечні управління,які здійснювали безпосереднє керівництво таконтроль за діяльністю аптек та інших закладіваптечної мережі.

В Українській РСР існувало два види аптек: 1)для амбулаторних пацієнтів; 2) для стаціонарниххворих (лікарняні).

Аптеки, які обслуговували амбулаторних хворих,знаходились у підпорядкуванні аптечних управліньі знаходились на госпрозрахунку. В сільськихрайонних центрах було створено центральні районніаптеки, які не тільки забезпечували населеннялікарськими засобами, а й здійснювалиорганізаційно-методичне керівництво аптекамирайону. Однією з форм постачання населеннямедичними товарами стають аптечні філіали йаптечні пункти при поліклініках та інших медичнихустановах, а також аптечні кіоски.

За радянських часів госпрозрахункові аптекивідпускали лікарські засоби за готівку, встаціонарах усі пацієнти отримували лікарськізасоби безкоштовно. Ціни на лікарські засоби булинайнижчими в Європі, проте на діяльність аптекнегативно вплинула відсутність конкуренції,мотивації праці робітників, загальнодержавнийдефіцит спеціалізованих лікарських засобів, якіімпортувались.

Вдосконалення управління в умовахцентралізованої системи господарювання булонаправлене на створення великих організаційнихструктур. В результаті окремі самостійні аптечні20

заклади перетворилися на структурні підрозділирізних об’єднань. Розвиток цього процесу вокремих випадках підтримувався і самимипідприємствами, оскільки надавав їм можливістьперейти з однієї категорії оплати праці на іншу,вищу.

Структура органів управління аптечнимизакладами змінювалась внаслідок збільшенняпроміжних ланок управління, які виконувалипаралельні функції. Штатна чисельність апаратууправління зростала. Вже на початку 80-х роківіснуюча організаційна структура управліннясприяла виникненню суперечності між можливостямиорганізаційних структур і вимогами виробничихсил.

Саме тому відповідно до наміченої радикальноїекономічної реформи передбачалася розробка новихорганізаційних структур. Основою цього процесустала Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №823 від 17 липня 1987 р. «Про перебудовудіяльності міністерств і відомств сфериматеріального виробництва в нових умовахгосподарювання», суть якої полягала в значномускороченні об’єктів управління.

Аптечна система була залучена в реформуорганізаційних структур управління. ДАПУ МЗ СРСРспільно зі Всесоюзним НДІ фармації розробилипропозиції по вдосконаленню організаційноїструктури управління в аптечній мережі.Відповідно до цих рекомендацій було створеновиробничі об’єднання «Фармація» на обласному іреспубліканському рівнях.

Відповідно до Генеральної схеми управлінняаптечною службою, в системі «Союзфармація» на 1січня 1989 р. в 8 союзних республіках, в томучислі і в УРСР були створені виробничі об’єднання«Фармація».

Зі здобуттям незалежності в Україні почалосястворення правового поля у сфері обігу лікарськихзасобів. У квітні 1996 р. набув чинності ЗаконУкраїни «Про лікарські засоби», відповідно доякого:

– у 1996 р. було створено Центр побічної діїлікарських засобів у складі Фармакологічногокомітету МОЗ України;

– у 1999 р. створено Відділ фармакологічногонагляду у складі Державного фармакологічногоцентру МОЗ України;

21

– у 2002 р. Україна стала 68-м членомміжнародної програми ВООЗ з моніторингу побічноїдії лікарських засобів.

Фармаконагляд у нашій країні ґрунтується на:Законі України «Про лікарські засоби» (1996);Постановах Кабінету Міністрів України від13.09.2000 № 1422 «Порядок державної реєстрації(перереєстрації) лікарського засобу» та від28.10.2004 № 1419 «Про заходи щодо забезпеченняякості лікарських засобів»; Наказах МОЗ Українивід: 01.11.2000 № 281 «Про затвердженняІнструкції про проведення клінічних випробуваньлікарських засобів та експертизи матеріалівклінічних випробувань»; 19.12.2000 № 347 «Прозатвердження Інструкції про здійснення нагляду запобічними реакціями/діями лікарських засобів»;16.12.2003 № 584 «Про затвердження Правилзберігання та проведення контролю якостілікарських засобів у лікувально-профілактичнихзакладах»; 14.01.2004 № 10 «Про затвердженняПорядку проведення галузевої атестаціїлабораторій з контролю якості та безпекилікарських засобів»; 27.12.2006 № 898 «Прозатвердження Порядку здійснення нагляду запобічними реакціями лікарських засобів,дозволених до медичного застосування»; 29.09.2014№ 677 «Про затвердження Порядку контролю якостілікарських засобів під час оптової та роздрібноїторгівлі» та 01.10.2014 № 698 «Про затвердженняПорядку здійснення контролю за відповідністюімунобіологічних препаратів, що застосовуються вмедичній практиці, вимогам державних іміжнародних стандартів».

З метою досягнення гармонізації з нормами, щозастосовуються в міжнародній практиці,фармацевтична галузь України керуєтьсяміжнародними вимогами, зазначеними в Міжнароднійконференції з гармонізації технічних вимог дореєстрації лікарських засобів для людини тадирективами Ради Європейського ЕкономічногоСпівтовариства з питань фармакологічного наглядута директиві 2001/83ЕС Європейського Парламентута Ради ЄС від 06.11.2001 «Про зведення законівСпівтовариства стосовно лікарських препаратів».

Сьогодні в державі створена багаторівневасистема контрою якості ліків, починаючи зпоступлення препарату на ринок України(реєстрація), та післяреєстраційний нагляд залікарськими засобами:22

– впровадження системи контролю за складомлікарських засобів, які поставляються на ринокчерез Державну інспекцію з контролю лікарськихзасобів;

– відстеження побічних дій та ефективностіліків через систему фармаконагляду, в межах якоїв кожній області працюють представникифармакологічного центру по збиранню та обробленнювідповідної інформації. Ця система визнана ВООЗ іУкраїна є повноправними членом системи світовогомоніторингу за ліками.

Таким чином, правове регулюванняфармацевтичної діяльності пройшло у своємурозвитку такі історичні етапи:

– до початку ХVIII року формувалась відповіднагалузь – фармацевтична діяльність, але безналежного нормативно-правового забезпечення;

– дорадянський період характеризуєтьсяпоступовим правовим оформленням фармацевтичноїдіяльності як галузі, яке повністю залежало відрозвитку законодавства Російської Імперії;

– радянський період (від 1917 до 1930 відноснеправове забезпечення фармацевтичної діяльності;післявоєнний час і до розпаду Радянського Союзузакладається фундамент фармацевтичногозаконодавства);

– період незалежності України, колифармацевтична галузь стала однією збюджетоформуючих галузей промисловості. Крімтого, гармонізація основних технічних вимог звимогами Європейського Союзу одночасно стаєгарантією захисту українського виробникафармацевтичної продукції від конкуренції знизькоякісною фармацевтичною продукцією.Формується законодавча база для правовогорегулювання обігу лікарських засобів в Україні.

Проте саме у цей період набуває поширеннявиробництво та розповсюдження фальсифікованихлікарських засобів, яке становить загрозу дляжиття і здоров’я населення, завдає значнихзбитків державі та легальним суб’єктамфармацевтичного ринку. У розв’язанні проблеминедопущення фальсифікації лікарських засобівнеобхідні спільні скоординовані діїправоохоронних органів.

В Україні в результаті спільних зусильфахівців територіальних державних інспекцій зконтролю за якістю лікарських засобів таДержавної інспекції з контролю за якістю

23

лікарських засобів у 2000 році виявлено 17, у2001 – 40, а у 2002 році – 62 серіїфальсифікованих лікарських засобів.

Торгівля фальсифікованими лікарськими засобамипоширена в усьому світі. Так, за оцінкамиекспертів ВООЗ, світовий обсяг продажуфальсифікованих ліків у 1999 році оцінювався в 20млрд. доларів США, що становило близько 7відсотків обсягу світового фармацевтичного ринку.

За останнє десятиріччя ВООЗ разом з іншимиорганізаціями прийняла низку документів з різнихаспектів проблеми боротьби з фальсифікованимилікарськими засобами. Зокрема, в 1999 році ВООЗпід егідою проекту «Фальсифіковані лікарськізасоби» опублікувала Рекомендації з розробленнязаходів щодо боротьби з фальсифікованимилікарськими засобами, які в Україні булизакріплені постановою КМ України від 17 липня2003 р. № 1075 була прийнята «Програма боротьби звиробництвом та розповсюдженням фальсифікованихлікарських засобів на 2003–2008 роки»1. В данийчас в нашій державі програми боротьби звиробництвом та розповсюдженням фальсифікованихлікарських засобів не має. Існує потреба в їїприйнятті та оновленні з урахуванням вимог часу.

Підставою для криміналізації дій, пов’язаних зфальсифікацією чи обігом фальсифікованихлікарських засобів, є підвищена суспільнанебезпека таких дій, що характеризується, зодного боку, безпосередньою загрозою таких ліківжиттю і здоров’ю громадян, а з іншого –масштабами їх виробництва і подальшого обігу.Так, за даними Державної служби України злікарських засобів МОЗ України, у 2010 р. обсягвиявлених неякісних, фальсифікованих танезареєстрованих лікарських засобів навітчизняному фармацевтичному ринку склав близько1%.

На доцільність закріплення у КК норми, яка бпередбачала покарання за підроблення лікарськихзасобів, свого часу звернув увагу і С. С. Тучков.Розвиваючи наукову позицію Є. В. Фесенка щододоцільності такої криміналізації2, науковецьпропонує три основні аргументи на її користь: 1)

1 Офіційний вісник України. – 2003. – № 30. – Ст.1530.2 Фесенко Є. В. Злочини проти здоровя населення та системи

заходів з його охорони : монографія / Є. В. Фесенко. – К. :Атіка, 2004. – С. 254, 276.24

заподіяння значної шкоди як безпосередньо особі,яка вживає підроблені лікарські засоби, так ізагалом суспільству; 2) поширеність такихпідроблень; 3) існування нормативного підґрунтяна користь уведення відповідної кримінально-правової норми1.

Суспільна небезпека вищезазначених діяньполягає в тому, що виробництво, незаконневвезення, розповсюдження фальсифікованихлікарських засобів спричиняє значні збиткилегальним виробникам фармацевтичної продукції тадержавному бюджету. На ситуацію з протидієюнезаконному обігу таких засобів до недавньогочасу негативно впливала й відсутність чіткогонормативного визначення фальсифікованихлікарських засобів2.

1.2. Міжнародні принципи і стандартизабезпечення права особи на якісне забезпеченнялікарськими засобами

Забезпечення основних прав та свобод особи єважливою складовою діяльності будь-якоїдемократичної держави. Важливим є створеннянайповнішого правового режиму забезпеченняосновних прав та свобод людини і прагнення звестивсі відмінності правового регулювання між різнимикраїнами до мінімуму, усуваючи таким чиномбар’єри для розвитку міжнародної взаємодії.Бажаючи стати повноправним членом світовогоспівтовариства Україна керується актами чинногоміжнародного права, приєднання до яких викликаєнеобхідність внесення істотних змін донаціонального законодавства. З огляду на це,цілком логічним видається дослідження міжнароднихпринципів і стандартів забезпечення права особина медичну допомогу, а також їх співвідношення ізвнутрішньодержавними стандартами.

1 Тучков С. С. Підроблення як спосіб вчинення злочину : дис.на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. : 12.00.08«Кримінальне право та кримінологія: кримінально-виконавчеправо» / С. С.Тучков. – Запоріжжя, 2005. – С. 36-39.

2 Кримінальне право (Особлива частина): підручник / за ред.О. О. Дудорова, Є. О. Письменського. – Луганськ :Видавництво «Елтон - 2», 2012. – Т. 2 – С. 253.

25

Прийняті міжнародним співтовариством ізакріплені у відповідних актах принципи істандарти у галузі прав людини встановлюютьверховенство загальнолюдських цінностей над усімаіншими. Вони мають значний вплив як нанаціональне законодавство в цілому, так і наокремі його інститути. Міжнародно-правові акти узазначеній галузі втілюють у собінайпрогресивніші ідеї, вироблені людствомпротягом багатьох століть. До найголовнішихміжнародно-правових документів, присвяченихправам людини, належать: Загальна декларація правлюдини (10.12.1948), Мінімальні стандартніправила поводження з в’язнями (30.08.1955),Міжнародний пакт про громадянські та політичніправа (1966 р.), Європейська конвенція про захистправ та основоположних свобод людини зпротоколами до неї (04.11.1950), Європейськасоціальна хартія (1961 р.), Європейськийсоціальний статут (1961 р.), Конвенція пророзробку Європейської фармакопеї (1964 р.),Підсумковий акт наради з питань безпеки таспівробітництва у Європі (1975 р.), Європейськаконвенція проти катувань та інших жорстоких,нелюдських або таких, що принижують гідність,видів поводження і покарання (26.11.1987),Підсумковий документ Віденської зустрічіпредставників держав – учасниць НБСЄ (1989 р.),Документ Копенгагенської наради-конференції злюдського виміру НБСЄ (1990 р.), Європейськасоціальна Хартія (1996 р.), Конвенція про захистправ і гідності людини щодо застосування біологіїта медицини, Конвенція про права людини табіомедицину (1997 р.), Європейська конвенція прогромадянство (1997 р.).

Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Пролікарські засоби», Директиви ЄвропейськогоПарламенту та Ради 2001/20/ЄС «Про наближеннязаконів, підзаконних актів та адміністративнихположень держав-членів стосовно запровадженняналежної клінічної практики при проведенніклінічних випробувань лікарських засобів длявживання людиною» від 4 квітня 2001 рокуМіністерством охорони здоров’я України булоприйнято накази, що регламентують порядок26

проведення доклінічного вивчення та клінічнихвипробувань лікарських засобів.

28 жовтня 2011 року у Москві було підписаноКонвенцію Ради Європи про підроблення медичноїпродукції та подібні злочини, що загрожуютьохороні здоров’я1, що стосується медичноїпродукції, незалежно від того, чи захищена вонаправами інтелектуальної власності, чи ні абонезалежно від того, чи є вона непатентованою, чині, у тому числі аксесуарів, призначених длявикористання разом з пристроями медичногопризначення, а також активних речовин,ексципієнтів, частин та матеріалів, призначенихдля використання у виробництві медичноїпродукції. Згідно з нею, Україна взяла на себезобов’язання вживати необхідних законодавчих таінших заходів для визнання злочинами за своїмнаціональним законодавством умисного виготовленняпідробленої медичної продукції, активних речовин,ексципієнтів, частин, матеріалів та аксесуарів;вживати необхідних законодавчих та інших заходівдля визнання злочинами за своїм національнимзаконодавством такої умисно скоєної дії:

1) виготовлення, зберігання на складі дляпостачання, імпорт, експорт, постачання,пропозиція стосовно постачання або розміщення наринку;

2) лікарських препаратів без дозволу увипадках, коли такий дозвіл вимагаєтьсявідповідно до національного законодавства, абопристроїв медичного призначення без дотриманнявимог відповідності у випадках, коли такавідповідність вимагається за національнимзаконодавством Сторони;

3) комерційне використання автентичнихдокументів поза їхнім використанням запризначенням у рамках законного ланцюжкапостачання медичного продукту, визначеногонаціональним законодавством Сторони.

1 Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про підробленнямедичної продукції та подібні злочини, що загрожують охороніздоров’я : Закон України від 07.06.2012 // Голос України. –2012. – № 118. – (03.07.2012).

27

Відповідно до ст. 10 Конвенції Ради Європи пропідроблення медичної продукції та подібнізлочини, що загрожують охороні здоров’я кожнаСторона вживає необхідних законодавчих та іншихзаходів для встановлення юрисдикції над будь-якимзлочином, установленим відповідно до цієїКонвенції, якщо злочин скоєний:

a) на її території абоb) на борту корабельного судна під прапором

цієї Сторони, абоc) на борту повітряного судна, зареєстрованого

відповідно до законодавства цієї Сторони, абоd) одним з її громадян чи особою, яка постійно

проживає на її території.Кожна Сторона вживає необхідних законодавчих

та інших заходів для встановлення юрисдикції надбудь-яким злочином, установленим відповідно доцієї Конвенції, якщо жертвою в результаті злочинує один з її громадян чи особа, яка постійнопроживає на її території. Крім того, кожнаСторона вживає необхідних законодавчих та іншихзаходів для встановлення юрисдикції над будь-якимзлочином, установленим відповідно до цієїКонвенції, коли ймовірний правопорушник присутнійна її території та не підлягає екстрадиції іншійСтороні на підставі свого громадянства.

Норми міжнародного права повинні бути належнимчином імплементовані1 в національне кримінальнезаконодавство, тобто під час прийняття новихзаконів України про кримінальну відповідальністьзаконодавцем мають бути враховані положення, щомістяться в чинних міжнародних договорах, згоду

1 Імплементація (англ. іmplementatіon – «здійснення»,«виконання») – у міжнародному праві фактична реалізаціяміжнародних зобов’язань на внутрішньодержавному рівні;здійснюється шляхом трансформації (відбувається певнапереробка норм відповідного міжнародного договору приперенесенні їх у національне законодавство) або інкорпорації(міжнародно-правові норми без яких-небудь змін дослівновідтворюються в законах імплементуючої держави) міжнародно-правових норм у національні закони і підзаконні акти. Крімтого, способом здійснення імплементації є загальне, приватнечи конкретне відсилання, за якого міжнародно-правові нормибезпосередньо не включаються в текст закону, в останньомуміститься лише згадування про них.28

на обов’язковість яких надано Верховною РадоюУкраїни.

Відповідно до частини першої статті 9Конституції України чинні міжнародні договори,згода на обов’язковість яких надана ВерховноюРадою України, є частиною національногозаконодавства. Введення в правову систему Україниміжнародних договорів та визнання міжнародно-правових норм як безпосереднього регуляторавідносин охоплюється внутрішньодержавноююрисдикцією та зумовлює актуальність і практичнуцінність механізму узгодження реалізації прав тасвобод людини, зафіксованих не тільки вКонституції України, а й законах та міжнародно-правових актах.

Відповідно до ст.ст. 14, 15 Закону України«Про міжнародні договори України»1 міжнароднідоговори набирають чинності для України післянадання нею згоди на обов’язковість міжнародногодоговору відповідно до цього Закону в порядку тав строки, передбачені договором, або в іншийузгоджений сторонами спосіб. Чинні міжнароднідоговори України підлягають сумлінному дотриманнюУкраїною відповідно до норм міжнародного права.Згода на обов’язковість міжнародних договорівможе бути надана у формі ратифікації абоприєднання. Оскільки Україна є правонаступницеюправ і обов’язків за міжнародними договорамиСоюзу РСР і Української РСР, то до міжнароднихдоговорів, згоду на обов’язковість яких наданаВерховною Радою України, прирівнюється й іншівідповідні договори2. Чинними є лише опублікованіміжнародні договори України в офіційних виданнях:газеті «Голос України», журналі «ВідомостіВерховної Ради України» або в «Зібранні діючихміжнародних договорів України».

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновокпро те, що у сфері закріпленні права громадян намедичну допомогу, інших прав і свобод Конституція

1 Про міжнародні договори України : Закон України від 29червня 2004 року № 1906-IV // Відомості Верховної Ради. –2004. – № 50. – Ст. 540.2 Про правонаступництво України : Закон України від09.12.1991 № 1543-XII // Відомості Верховної Ради України. –1991. – № 46. – Ст. 617.

29

України та Закони України зорієнтовані наєвропейське та світове бачення їх змісту таправового механізму реалізації.

З метою забезпечення права громадян на якіснілікі Указом Президента України від 06.04.2011 №370 «Питання оптимізації системи центральнихорганів виконавчої влади» утворено Державнуслужбу України з лікарських засобів шляхомреорганізації Державної служби України злікарських препаратів і контролю за наркотиками.Указом Президента України від 8 квітня 2011 № 440було затверджено Положення про Державну службуУкраїни з лікарських засобів.

Основними завданнями Держлікслужби України є:– внесення пропозицій щодо формування

державної політики у сферах контролю якості табезпеки лікарських засобів, медичних виробів, атакож ліцензування господарської діяльності звиробництва лікарських засобів, оптової тароздрібної торгівлі лікарськими засобами;

– реалізація державної політики у сферідержавного контролю якості та безпеки лікарськихзасобів і медичних виробів;

– ліцензування господарської діяльності звиробництва лікарських засобів, оптової тароздрібної торгівлі лікарськими засобами.

Одним з пріоритетів в роботі Держлікслужби євпровадження стандартів належної аптечноїпрактики в Україні.

На початок 2013 р. року в Україні працюють 6,5тисяч суб’єктів підприємництва, які маютьліцензію на оптову та роздрібну торгівлю ліками,що відповідає показнику річної давності. Всьогоці суб’єкти мають 20 тис. аптек і аптечнихпунктів. Кількість аптек за 2012 рік зросла на3,5% і становить 14,8 тис (у сільській місцевості– зросла на 7% (до 3,4 тис.). На 8% порівняно з2011 роком поліпшився показник навантаженнянаселення на один аптечний заклад в Україні, на15% – в сільській місцевості. Сьогодні цейпоказник становить 2,2 тис. в цілому по Україні,а в сільській місцевості – 2,9 тис. осіб на однуаптеку.

Базою для розробки національних стандартівналежної аптечної практики є Спільні рекомендації30

Міжнародної фармацевтичної федерації іВсесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ)«Належна аптечна практика: стандарти якостіаптечних послуг»1.

Вивчення та врахування міжнародного досвіду зпитань забезпечення права на якісну медичнудопомогу та забезпечення якісними лікарськимизасобами вже дало для України значний позитивнийефект. Подальша імплементація відповіднихміжнародно-правових норм та стандартів,безумовно, сприятиме розвитку національногозаконодавства України, правильному вирішеннюпроблемних питань та створенню власної системизабезпечення якісними лікарськими засобами.

1.3. Криміналізація діянь, що посягають направо особи на якісне забезпечення лікарськимизасобами

Проголосивши себе суверенною і незалежною,демократичною, соціальною та правовою державою,Україна фактично взяла на себе обов’язокгарантувати основні ідеї соціально-правовоїдержави. Світова практика конституціоналізмусвідчить, що переважна більшість країн, якіназивають себе правовими, декларують, насамперед,прихильність загальнолюдському, гуманістичномувиміру у здійсненні влади, забезпеченню прав ісвобод людини та громадянина. У таких прагненняхнаша держава не є винятком. Проте проблемазабезпечення прав і свобод в Україні стоїть щедуже гостро. Зокрема це стосується сферизабезпечення населення якісними ліками такриміналізації незаконного обігу фальсифікованихлікарських засобів.

Злочини, що посягають на право особи на якіснезабезпечення лікарськими засобами, передбаченітрьома статтями розділу ХІІІ Особливої частини КК«Злочини у сфері обігу наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорівта інші злочини проти здоров’я населення».

1 Сайт Державної служби України з лікарських засобів. –Режим доступу: http://www.diklz.gov.ua/news/vidbulas-pres-konferentsiya-golovi-derzhliksluzhbi-ukraini-oleksiya-soloviova.

31

Варто відзначити, що криміналізація є об’єктомпосиленої уваги науковців, які одностайні в тому,що такий процес не може відбуватисянеобґрунтовано та безсистемно. Невипадково,Н. Ф. Кузнецова зазначила, що проблемакриміналізації діянь належить до найбільшскладних і одночасно відповідальних1. Її розгляд утеорії кримінального права становить певнітруднощі, тому ця проблема продовжує залишатисяпредметом глибокого наукового дослідження якокремих учених, так і цілих наукових колективів2.О. А. Шаповалова розглядає пеналізацію злочинівяк частину криміналізації. При цьому підпеналізацією злочинів у сфері господарськоїдіяльності вона розглядає встановлення у законіпро кримінальну відповідальність покарання зазлочини, передбачені розділом VII Особливоїчастини КК України3.

У юридичній науці під криміналізацієюрозуміється діяльність, що полягає в оголошенніпевних суспільно-небезпечних діянь злочином4, абоу визначенні в законі про кримінальнувідповідальність діяння як суспільно-небезпечного, винного і караного5. Заслуговує наувагу і визначення криміналізації, наведене

1 Кузнєцова Н. Ф. Значение преступных последствий дляуголовной ответственности / Н. Ф. Кузнецова. – М. :Госюриздат, 1958. – С. 12

2 Антонов А. Д. Принципы криминализации общественно опасныхдеяний в уголовно-правовой науке / А. Д. Антонов // Вестн.МГУ : Сер. 11: Право. – 2000. – № 4. – С. 79–90; Злобин Г. А.Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно-опасных деяний / Г. А. Злобин, С. Г. Келина // В кн.«Проблемы правосудия у головного права». – М., 1978. – С.102–119.

3 Шаповалова О. А. Проблеми пеналізації злочинів у сферігосподарської діяльності : автореф. дис. на здобуття наук.ступ. канд. юрид. наук : спец. : 12.00.08 «Кримінальне правота кримінологія: кримінально-виконавче право» /О. А. Шаповалова. – Харків, 2013. – С. 7.

4 Дагель П. С. Уголовная политика: управление борьбой спреступностью / П. С. Дагель / Проблемы социологииуголовного права. – М., 1982. – С. 30–38.

5 Эффективность уголовно-правовых мер борьбы спреступностью / под ред. Б. С. Никифорова. – М. : Юрид. л-ра, 1968. – С. 69.32

П.Л.Фрісом, згідно з яким криміналізація – процесвиявлення суспільно-небезпечних видів людськоїповедінки, визнання на державному рівнінеобхідності, можливості й доцільностікримінально-правової боротьби з ними й, у випадкупозитивної відповіді на ці питання, закріпленняїх у законі як злочинів1.

Підставами криміналізації виступають процеси,що відбуваються в матеріальному й духовному життісуспільства, розвиток яких породжує об’єктивнунеобхідність кримінально-правової охорони тих чиінших цінностей2. Тобто, визначити підставу (абопідстави) криміналізації суспільно-небезпечнихдіянь на право особи на забезпечення якіснимилікарськими засобами – означає відповісти напитання, що саме є підґрунтям та основоюзакріплення їх у законі про кримінальнувідповідальність як злочинів.

До принципів криміналізації, належать:суспільна небезпечність; відносна поширеністьдіяння; помірність позитивних і негативнихнаслідків криміналізації; кримінально-політичнаадекватність криміналізації.

Вирішальним для віднесення тих або інших діяньдо злочинних є принцип суспільної небезпечностідіяння, що відзначається практично усіманауковцями, які досліджували цю проблему,починаючи з Чезаре Беккаріа, якого прийнятовважати засновником учення про криміналізацію3.

Виразником об’єктивності суспільної небезпекизлочину є об’єктивний характер шкоди, яка нимзаподіюється (матеріальна, фізична, моральна)4.Суспільна небезпечність – основна конструктивнаознака будь-якого злочину, що розкриває йогосоціальну сутність. Це виявляється в яскраво

1 Фріс П. Л. Кримінально-правова політика українськоїдержави: теоретичні, історичні та правові проблеми :[монографія] / П. Л. Фріс. – К. : Атіка, 2005. – С. 20–21.

2 Основания уголовно-правового запрета. Криминализация идекриминализация / под ред. В.Н. Кудрявцева и А.М.Яковлева.– М. : Наука, 1982. – С. 204.

3 Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Ч. Беккариа. –М. : Стелс, 1995. – С. 226.

4 Кривоченко Л. Н. Классификация преступлений /Л. Н. Кривоченко. – Х. : Вища школа, 1983. – С. 32.

33

вираженій антигромадській спрямованості будь-якого кримінального делікту, що не просто порушуєнорми закону, але й також різко суперечитьзагальноприйнятим правилам поведінки, заподіюєабо створює загрозу заподіяння серйозної шкодиправомірним інтересам особи, суспільства ідержави1.

Кримінально-правова охорона здійснюється лишещодо найважливіших із суспільних відносин, якімають загальносоціальне значення. Тому під часаналізу криміналізації посягань на право особи намедичне забезпечення якісними лікарськимизасобами необхідно встановити, чи властивий цимпосяганням такий рівень суспільної небезпечності,що є достатнім для злочинів. Як зазначавМ. Й. Коржанський, значною мірою суспільнанебезпечність визначається важливістю, цінністюсуспільних відносин, які виступають об’єктомпосягання2. Встановлення заборони на вчиненнякримінально протиправних діянь є вираженнямдержавної волі, що піклується про збереженнязазначених відносин. З цієї причини злочиннепосягання суперечить чинному законодавству і невідповідає інтересам держави у сфері протидіїкримінальній активності населення країни.

Об’єктом посягання злочинів, що порушуютьправо особи на забезпечення якісними лікарськимизасобами, є право особи на охорону здоров’я.Необхідність кримінально-правової охорони праваособи на медичне забезпечення якіснимилікарськими засобами обумовлюється насамперед,характером і розміром шкоди, яка заподіюється абоможе бути заподіяна в результаті вчинення такихдіянь, що може мати матеріальний абонематеріальний характер.

Суспільна небезпечність діяння визначається нетільки його зовнішніми, фактичними, об’єктивнимиознаками, а й суб’єктивними. При цьомунеприпустимо перебільшувати значення і віддавати

1 Митрофанов І. І. Кримінальне право України. Загальначастина : підручник / В. К. Гіжевський, М. О. Ліненко,І. І. Митрофанов. – К. : Атіка, 2012. – С. 128.

2 Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны/ Н. И. Коржанский. – М. : Академия МВД СССР, 1980. – С.180.34

перевагу якійсь одній з цих ознак у визначеннісуспільної небезпечності діяння, передусім, неможна переоцінювати значення вини. Сутністьсуспільної небезпечності діяння слід визначати,виходячи з його спрямування на певні об’єкти(основні інтереси, цінності суспільства), тобтояк посягання на них. Такий підхід передбачаєвизнання вини структурним елементом суспільноїнебезпечності діяння1.

Головне заперечення проти визнання виниструктурним елементом суспільної небезпечностідіяння полягає в тому, що в такому разі довелосяб розглядати дії неосудних, які заподіяли шкодусуспільним інтересам, не як суспільно небезпечні,тому що багатьма вченими суспільна небезпечністьдіяння поділяється на об’єктивну (дії неосудних іневинні дії) і суб’єктивну (винні дії)2. Діїнеосудних не можна розглядати як суспільнонебезпечні, тому в таких випадках взагалівідсутнє діяння в кримінально-правовому значенні.Діяння – це вольова усвідомлена поведінка.Суспільно небезпечними можуть бути тількивольові, усвідомленні дії особи. Дії ж неосуднихне є суспільно небезпечними, а простонебезпечними, тобто слід розрізняти поняття«суспільна небезпечність» і «небезпечність». Томузаконодавець при визначенні поняття злочинувикористовує таку формулу, як «діяння (дія абобездіяльність), вчинене суб’єктом злочину». Асуб’єктом злочину згідно з ч. 1 ст. 18 КК єфізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці,з якого відповідно до КК може наставатикримінальна відповідальність.

Одним із критеріїв оцінювання ступенясуспільної небезпеки є характеристика суб’єктапосягання. Низка ознак, що стосуються суб’єктазлочину, може впливати на оцінювання ступенянебезпеки злочинів одного і того ж виду. Такими

1 Митрофанов І. І. Кримінальне право України. Загальначастина : підручник / В. К. Гіжевський, М. О. Ліненко,І. І. Митрофанов. – К. : Атіка, 2012. – С. 133–134.

2 Див., наприклад: Карпушин М. П. Уголовная ответственность исостав преступления / М. П. Карпушин, В. И. Курляндський. –М., 1974. – С. 116–117.

35

ознаками є вік, посадове становище, стійкістьзлочинної установки тощо.

Досить поширеними є випадки, коли про ступіньсуспільної небезпеки діянь, достатньої длявизнання їх злочинними може свідчити саме розмір(сума) предмету злочину, оскільки дані злочини єпредметними.

Принцип відносної поширеності діяння полягає втому, що діяння, яке криміналізується, повиннобути, з одного боку, достатньо поширеним, тобтопроявляти деякі загально соціальнізакономірності, з іншого – не повинно бутинадзвичайно поширеним. Як цілком слушно зазначаєВ. М. Кудрявцев, будь-яка спроба криміналізуватидуже поширені форми поведінки була б, безперечно,дисфункціональною, оскільки результат вийшов биза межі практичних можливостей кримінальноїюстиції і тим самим була б зведена в нормубезкарність діянь, оголошених злочинними1.

Злочином має визнаватися лише таке діяння,ступінь суспільної небезпеки якого (з урахуваннямінших критеріїв криміналізації у їхвзаємозв’язку2) досяг рівня, що вимагає протидіїтаким діянням кримінально-правовими засобами. Уразі недотримання цієї умови виникне так званерозходження між суспільною небезпечністю діяння ійого протиправністю – надмірна криміналізаціядіяння. За умов надмірної криміналізації виникаєневідповідність між правосвідомістю законодавця,з одного боку, і правосвідомістю працівниківправозастосовних органів та більшості населення,з іншого. Це призводить до повного незастосуванняабо виняткового застосування на практицікримінально-правової норми за значного поширеннядій, що зазначені у законі як злочини, або допритягнення до відповідальності осіб, дії якихформально протиправні, але позбавлені необхідногодля злочинців рівня суспільної небезпечності.Розходження між суспільною небезпечністю діяння і

1 Основания уголовно-правового запрета. Криминализация идекриминализация / под ред. В.Н. Кудрявцева и А.М.Яковлева.– М. : Наука, 1982. – С. 217-218.

2

36

його протиправністю може мати місце також і уразі втрати діянням характеру суспільнонебезпечного внаслідок зміни у соціально-політичному житті країни при відсутностідекриміналізації діяння1.

Проте, розглядаючи складові юридико-кримінологічного принципу криміналізаціїсуспільно-небезпечних діянь, що порушують правоособи на якісне забезпечення лікарськимизасобами, слід зазначити, що одним із головнихфакторів, що створює умови для вчинення злочинівцієї категорії, є фактичне порушенняконституційного права особи на охорону здоров’ята отримання належної медичної допомоги.

Намагаючись дати відповідь на це питання,необхідно мати на увазі, що існування України якдемократичної, соціальної та правової державинеможливе без забезпечення якісними та доступнимилікарськими засобами всіх верств суспільства істворення таким чином реальної можливості дляефективного надання медичної допомоги2.

Цінність суспільних відносин, що підлягаютькримінально-правовій охороні, визначається намомент прийняття закону про кримінальнувідповідальність залежно від конкретних умовжиття суспільства в той чи інший період. Зміни усоціально-політичному устрої нашої державизумовили потребу в кримінально-правовій охоронівстановленого порядку виробництва та обігулікарських засобів належної якості, з метоюзабезпечення якої законодавець при прийнятті ККвніс до нього ряд нових статей, зокрема: статтю305 «Контрабанда наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорівабо фальсифікованих лікарських засобів», статтю321-1 «Фальсифікація лікарських засобів або обігфальсифікованих лікарських засобів», статтю 321-2


2 Докладно див.: Правові основи фармацевтичноїдіяльності : навчальний посібник / В. Д. Берназ,А. Пахлеванзаде, І. І. Митрофанов [та ін.] ; за заг. ред.В. Д. Берназа. – Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2014.– 400 с.

37

«Порушення встановленого порядку доклінічноговивчення, клінічних випробувань і державноїреєстрації лікарських засобів». Вищеназвані нормиє новелою для українського кримінального права,оскільки жоден з кодексів, що діяли раніше (КК1922, 1927, 1960 років), не містив таких норм.

Держави – члени Ради Європи та інші державипідписали Конвенцію Ради Європи про підробленнямедичної продукції та подібні злочини, щозагрожують охороні здоров’я1, беручи до уваги те,що метою Ради Європи є досягнення більшої єдностіміж її членами; відзначаючи, що підробленнямедичної продукції та подібні злочини за своєюприродою несуть значну загрозу охороні здоров’я;відзначаючи прийнятий на Третьому саміті главдержав та урядів Ради Європи (м. Варшава, 16–17травня 2005 року) План дій, у якомурекомендується розробка заходів для посиленнябезпеки європейських громадян; ураховуючиЗагальну декларацію прав людини, проголошенуГенеральною Асамблеєю Організації Об’єднанихНацій 10 грудня 1948 року, Конвенцію про захистправ людини і основоположних свобод (1950 рік,ETS № 5), Європейську соціальну хартію (1961 рік,ETS № 35), Конвенцію про розробку Європейськоїфармакопеї (1964 рік, ETS № 50) та Протокол донеї (1989 рік, ETS № 134), Конвенцію про захистправ і гідності людини щодо застосування біологіїта медицини: Конвенцію про права людини набіомедицину (1997 рік, ETS № 164) та Додатковіпротоколи до неї (1998 рік, ETS № 168, 2002 рік,ETS № 186, 2005 рік, СETS № 195, 2008 рік, CETS №203), а також Конвенцію про кіберзлочинність(2001 рік, ETS № 185); також ураховуючи іншувідповідну роботу Ради Європи, зокрема рішенняКомітету міністрів та роботу ПарламентськоїАсамблеї, а саме Резолюцію АР(2001)2 про рольфармацевтів у рамках заходів забезпечення безпекиздоров’я, відповіді, прийняті Комітетом міністрів6 квітня 2005 року та 26 вересня 2007 рокустосовно Рекомендацій Парламентської Асамблеї1673 (2004) про «Підроблення: проблеми та

1 Конвенція ратифікована Законом України від 07.06.2012 №4908-VI.38

вирішення» та 1794 (2007) про «Якість лікарськихзасобів у Європі», а також відповідні програми,які проводяться Радою Європи; зважаючи належнимчином на інші відповідні міжнародні правовідокументи та програми, які проводяться особливоВсесвітньою організацією охорони здоров’я,зокрема роботу групи «IMPACT», ЄвропейськимСоюзом, а також форумом держав Великої вісімки;будучи сповненими рішучості ефективно сприятидосягненню загальної мети стосовно боротьби зізлочинністю, яка включає підроблення медичноїпродукції та подібні злочини, що загрожуютьохороні здоров’я, зокрема шляхом закріпленнянових злочинів і кримінальних санкцій, щостосуються цих злочинів; беручи до уваги те, щометою цієї Конвенції є запобігання загрозіохороні здоров’я та боротьба із цим явищем,виконання положень Конвенції стосовноматеріального кримінального права повинноздійснюватися з урахуванням її мети та принципупропорційності; беручи до уваги те, що цяКонвенція не має на меті регулювання питань, щостосуються прав інтелектуальної власності;ураховуючи необхідність підготовки всеосяжногоміжнародного документа, увага в якомузосереджується на пов’язаних із запобіганням,захистом жертв і кримінальним правом аспектахборотьби з усіма формами підроблення медичноїпродукції та подібними злочинами, що загрожуютьохороні здоров’я, та який створює особливиймеханізм моніторингу; визнаючи те, що дляефективної боротьби з глобальною загрозою, якустановить підроблення медичної продукції таподібні злочини, повинно заохочуватися тіснеміжнародне співробітництво між державами –членами Ради Європи та державами, які не єчленами.

У своєму Рішенні «Про забезпечення населенняякісними та доступними лікарськими засобами» від25 травня 2012 року, Рада національної безпеки таоборони України констатує відсутність ефективногомеханізму протидії виробництву і обігуфальсифікованих лікарських засобів, ввезенню

39

таких засобів в Україну1. Існують також проблеми,пов’язані з державною реєстрацією, проведеннямекспертизи якості, доклінічного вивчення таклінічних випробувань лікарських засобів,розробленням досконалих інструкцій про їхзастосування, зниженням ефективності контролю заякістю та реалізацією лікарських засобів.

Зволікання протягом тривалого часу ізрозв’язанням цих проблем створило умови длянаповнення внутрішнього ринку неякіснимилікарськими засобами, поширення тіньових схем їхпостачання. Крім того, важливою проблемоюзалишається недосконалість державного контролю зарекламою лікарських засобів. Неефективнийконтроль у цій сфері та недобросовісна рекламалікарських засобів призводять до поширення середнаселення практики самолікування без попередніхконсультацій та рекомендацій кваліфікованихмедичних працівників, що завдає значної шкодиздоров’ю громадян.

Відбувається зростання цін на лікарськізасоби, що пов’язано не з підвищеннямефективності, безпеки та якості цих засобів, авикликано діями суб’єктів ринку лікарськихзасобів, спрямованими на максимізацію прибутку.Необгрунтоване та неконтрольоване зростання цінна лікарські засоби, інші проблеми у цій сферізумовлюють погіршення стану системи охорониздоров’я і соціального захисту населення, що можеспровокувати небезпечне погіршення стану здоров’янаселення і, як наслідок, призвести до створеннязагрози національним інтересам і національнійбезпеці України.

Крім того, необхідно враховувати, що ст. 6Закону України «Про захист прав споживачів»забороняється введення в обіг фальсифікованоїпродукції2. Беззаперечним є той факт, державазобов’язана належним чином упорядкувати суспільнівідносини у сфері виготовлення, доклінічного

1 Про забезпечення населення якісними та доступнимилікарськими засобами: Рішення РНБО України : Указ ПрезидентаУкраїни № 526/2012 від 30.08.2012 // Урядовий кур’єр. –2012. – № 158.

2 Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 30. – Ст. 379.40

вивчення, клінічних випробувань і державноїреєстрації лікарських засобів, оскільки такасфера значною мірою впливає на здоров’янаселення1.

У пояснювальній записці до проекту Закону провнесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни щодо посилення відповідальності зафальсифікацію або обіг фальсифікованих лікарськихзасобів зазначалося, що встановлення юридичноївідповідальності на етапі створення лікарськихзасобів має стимулювати виробництво та обігякісніших лікарських засобів на територіїУкраїни, що зумовить зниження кількіснихпоказників неякісної продукції на вітчизняномуринку лікарських засобів, а також має позитивновплинути на здоров’я громадян і в цілому надемографічну ситуацію в країні.

Таким чином, підставою криміналізаціїсуспільно-небезпечних посягань на право особи наякісне забезпечення лікарськими засобамислугувала об’єктивна необхідність кримінально-правової охорони супільних відносин, що виникаютьу сфері забезпечення здоров’я населення Українина належному рівні.

1 Бабанли К. М. Деякі аспекти кримінально-правової охоронинаселення (в частині відповідальності за порушення порядкувиготовлення, доклінічного вивчення, клінічних випробувань ідержавної реєстрації лікарських засобів) / К. М. Бабанли //Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні:матеріали ІІІ ВНТК «Проблеми та стан дотримання захисту правлюдини в Україні», 29 листопада 2012 року. – К.: НАВС. –2012. – С. 144.

41

Розділ 2КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДІВ

ЗЛОЧИНІВ, ЩО ПОРУШУЮТЬ ПРАВО ОСОБИ НА ЯКІСНЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ (СТАТТІ 305,

321-1, 321-2 КК УКРАЇНИ)2.1. Об’єктивні ознаки злочинів, що порушують

право особи на якісне забезпечення лікарськимизасобами

Юридичний аналіз складів злочинів, щопосягають на право особи на якісне забезпеченнялікарськими засобами, доцільно розпочати зхарактеристики їх об’єктивних ознак, тобто тих,що належать до об’єкта та об’єктивної сторонискладів цих злочинів. Така послідовністьдослідження складів злочинів є традиційною внауці кримінального права1.

Більшість учених радянського тапострадянського періодів дотримуютьсянормативістського підходу розуміють склад злочинуяк законодавчу модель злочину. Так, І. Я. Гонтарьу дослідженнях, спеціально присвячених з’ясуваннюзлочину та складу злочину як явищам і поняттям,вказує, що склад злочину міститься в законі прокримінальну відповідальність у вигляді описуознак суспільно небезпечного діяння. Це – несукупність ознак, установлених у законі, як цеприйнято стверджувати, а опис цієї сукупностіознак2. Оскільки ж норма не може бути підставоюкримінальної відповідальності, то можна зробитикатегоричний висновок про те, що питання просклад злочину як підставу кримінальноївідповідальності взагалі має бути зняте3.

А. А. Піонтковський у свій час зазначав, щопоняттям складу злочину юристи користуються якдля позначення сукупності ознак, що

1 Кудрявцев В. Н. Право и поведение / В. Н. Кудрявцев. – М. :Юрид. лит., 1978. – С. 8.

2 Гонтарь И. Я. Преступление и состав преступления какявления и понятия в уголовном праве: вопросы теории иправотворчества / И. Я. Гонтарь. – Владивосток : Изд-воДальневост. ун-та, 1997. – С. 10.

3 Гонтарь И. Я. Вказ. праця. – С. 10.42

характеризують певний злочин за законодавствомпро кримінальну відповідальність, так і дляпозначення конкретного діяння, що відповідає цимознакам1. У зв’язку з цим стає зрозумілим, що заостанні п’ятдесят років вченим-криміналістам невдалося усунути розглянуту подвійність увизначенні поняття «склад злочину».

Якщо розглядати склад злочину як законодавчуабстракцію, інформаційну модель, то виникаєпитання, чому при з’ясуванні конкретних елементів(об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта,суб’єктивної сторони) та їх ознак складу ніхто незгадує про їхню інформаційну модельність ізаконодавчу абстрактність. З цього можна дійтивисновку, що система – склад злочину єзаконодавчою абстракцією, а її складові (елементита їх ознаки) – реальні категорії. Такий підхіддо розв’язання проблеми складу злочину неузгоджується з теорією систем і гносеологією.

У зв’язку з цим не можна погодитися з думкоюВ. О. Навроцького, який вважає, що склад злочинує «юридичною конструкцією, виробленою теорієюкримінального права»2. На його думку, неправильнимслід визнати використання формули «склад злочину,передбачений законом». Закон про кримінальнувідповідальність визначає злочин, а не складзлочину. Так, відповідно до ч. 3 ст. 3 КК Українизлочинність діяння, а також його караність таінші кримінально-правові наслідки визначаютьсятільки цим Кодексом. Тобто, закон чітковстановлює, що всі ознаки злочинного діяння маютьбути встановлені КК. При цьому ні про якуабстракцію у законі не йдеться.

Але думку В. О. Навроцького підтримують й іншівітчизняні вчені. Наприклад, Т. М. Марітчакзазначає, що «склад злочину є юридичноюконструкцією, виробленою теорією кримінальногоправа, виступає як інструмент, щовикористовується під час кваліфікації.

1 Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскомууголовному праву / А. А. Пионтковский. – М. : Госюриздат,1961. – С. 120.

2 Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правовоїкваліфікації : монографія / В .О. Навроцький. – К. : Атіка.– 1999. – С. 136.

43

Кваліфікація ж припускає встановленнявідповідності між фактичними ознаками посяганнята нормою закону, яка передбачає відповідальністьза таке посягання»1. Ці ідеї продовжуютьвтілюватися у наукових працях учнівВ. О. Навроцького. Так, Т. І. Созанський удисертаційній роботі на здобуття науковогоступеня кандидата юридичних наук «Кваліфікаціясукупності злочинів» вказує на те, що«кваліфікація вчиненого, окрім вибору відповідноїстатті (частини статті) КК, полягає також і увстановленні відповідності діяння (діянь) ознакамсукупності злочинів»2.

На відміну від нормативістського підходу довизначення поняття «склад злочину» концепціяреального складу злочину виходить із того, що нимє структуроване за чотирма підсистемами ядро(основа, сутність) злочину, що складається зобов’язкових елементів, які наповнюють конкретнимзмістом суспільну небезпечність діяння, ознакияких сформульовані в диспозиціях кримінально-правових норм Загальної та Особливої частин КК.Склад злочину така ж реальність, як і злочин,ядром якого він є. І мовне тлумачення свідчитьпро правильність розуміння складу як такого, щоміститься в злочині. На питання: склад чого? – мивідповідаємо: злочину, тобто ми говоримо пронаявність або відсутність складу не закону прокримінальну відповідальність, а злочину3.

Для обґрунтування цієї думки можна навестиприклад, виходячи з положень Кримінальногокодексу України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 17

1 Марітчак Т. М. Помилки у кваліфікації злочинів : автореф.дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. :12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Т. М. Марітчак. – Л., 2003. – 16 с.

2 Созанський Т. І. Кваліфікація сукупності злочинів : автореф.дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. :12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Т. І. Созанський. – Л., 2009. – 20 с.

3 Кузнецова Н. Ф. Проблемы квалификации преступлений : лекциипо спецкурсу «Основы квалификации преступлений» /Н. Ф. Кузнецова ; науч. ред. и предисл. академикаВ. Н. Кудрявцева. – М. : Издательский Дом «Городец», 2007. –С. 11.44

КК особа, яка добровільно відмовилася віддоведення злочину до кінця, підлягає кримінальнійвідповідальності лише в тому разі, якщо фактичновчинене нею діяння містить склад іншого злочину.Отже, склад злочину міститься в діянні.Аналогічно слід тлумачити норми Особливої частиниКК, в яких законодавець формулює підстави таумови спеціальних видів звільнення відкримінальної відповідальності. Так, згідно з ч. 2ст. 2583 КК звільняється від кримінальноївідповідальності за діяння, передбачене частиноюпершою цієї статті, особа, крім організатора ікерівника терористичної групи чи терористичноїорганізації, яка добровільно повідомилаправоохоронний орган про відповідну терористичнудіяльність, сприяла її припиненню або розкриттюзлочинів, вчинених у зв’язку із створенням абодіяльністю такої групи чи організації, якщо в їїдіях немає складу іншого злочину. Тобто, неюридична абстракція, не інформаційна модельміститься в діянні особи.

Наприкінці ХІХ століття та в перші рокипанування радянської влади науковці визначалисклад злочину як сукупність ознак (елементів), щоутворюють цей злочин1. При цьому вчені-криміналісти не протиставляли склад злочину тазлочин і використовували ці поняття як синоніми.Вже після 1950 р. почався процес розмежуванняскладу як реального структурованого ядра злочину,з одного боку, і законодавчої абстракції,теоретичної конструкції, інформаційної моделі – зіншого.

1 Герцензон А. А. Уголовное право. Часть общая : учебноепособие / А. А. Герцензон. – М. : РИО ВЮА, 1948. – С. 282;Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовногоправа. Общая часть / А. Ф. Кистяковский. –К. :Университетская типография, 1875. – Том первый. – С. 59;Таганцев Н. С. Курс русского уголовного права [текст] /Н. С. Таганцев. – С.-Пб. : [б. и.], 1874. – Книга 1-я, ч.общая : Учение о преступлении. – С. 5; Уголовное право. Общаячасть : учебник / А. А. Герцензон, Н. Д. Дурманов,М. М. Исаев [и др.] ; под ред. А. А. Герцензон,Б. С. Ошеровича, А. А. Пионтковского. – 2-е изд., перераб. идоп. – М. : Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939. – С. 41.

45

Ю. І. Ляпунов переконливо підтвердив витокинормативної концепції складу злочину німецькихтеоретиків кримінального права кінця XІX –початку ХХ століття – Е. Белинга, К. Биндера, Р.Франка, Г. Єшека1. На їхню думку, склад злочину якзагальне поняття, так і окремі склади – це чистіабстракції, суто понятійні категорії. Звідсиознаки складу цілком належать до світу понять, добукви закону2. Злочин у науці кримінального праваФРН визначається як дія або бездіяльність, щомістить склад, визнаний судом винним іпротиправним. Склад – ознака протиправностіконкретного злочину, протиправність – протиріччяпорядку в цілому. Діяння може містити складзлочину, навіть бути винним, але не визнаватисязлочином, оскільки за оцінкою суду воно несуперечить правопорядку в цілому3.

Зведення складу злочину до протиправності знеминучістю призводить до роздвоєння підставкримінальної відповідальності на юридичну (склад)і соціальну (суспільна небезпека). Ю. І. Ляпуновкритикує за таку точку зору Г. О. Кригера. Разомз тим вона досить поширена серед сучаснихтеоретиків кримінального права, які підтримуютьнормативістську концепцію складу злочину всуперечназві та приписам ст. 2 КК України. Такоюпідставою є вчинення особою суспільнонебезпечного діяння, яке містить склад злочину,передбаченого КК України. Як раз визначення межправозастосовної діяльності в механізміреалізації кримінальної відповідальності залежитьвід кваліфікації злочину, тобто від встановленняповної відповідності ознак вчиненого суспільно

1 Ляпунов Ю. И. Состав преступления: гносеологический исоциально-правовой аспекты / Ю. И. Ляпунов // Уголовноеправо. – М. : АНО «Юридические программы», 2005. – № 5. – С.44–48.

2 Кузнецова Н. Ф. Проблемы квалификации преступлений : лекциипо спецкурсу «Основы квалификации преступлений» /Н. Ф. Кузнецова ; науч. ред. и предисл. академика В. Н.Кудрявцева. – М. : Издательский Дом «Городец», 2007. – С.12.

3 Кузнецова Н. Ф. Уголовное право ФРГ / Л. Вельцель,Н. Ф. Кузнецова. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 214 c.46

небезпечного діяння ознакам його складу,передбаченого КК.

Злочин, передбачений конкретною статтею(частиною статті) Особливої частини КК України, єспеціальною гіпотезою для суду, який визнаєтьсяєдиним органом держави правоможним застосовуватикримінально-правову норму, що встановлюєпокарання. Саме тому верхньою межею кримінально-правового регулювання та правозастосування слідвизнати найбільший розмір (строк) найсуворішогопокарання, передбаченого цією нормою. Нижча межане завжди зв’язана мінімальним строком (розміром)найм’якішого покарання, передбаченогокримінально-правовою нормою, що встановлюєпокарання. Це пояснюється тим, що чинний ККУкраїни передбачає можливість з урахуваннямступеня тяжкості вчиненого злочину та особивинного перейти або до іншого виду покарання, невстановленого цією нормою, або звільнити особу,яка вчинила злочин, від покарання, або звільнитиїї від відбування покарання з випробуванням.

Склад злочину утворює певна сукупністьюридично значущих елементів і ознак, об’єднаних уєдину систему. Слід також враховувати, що доскладу злочину входять лише ті ознаки, що маютьюридичне значення і впливають на кваліфікацію.Інші обставини (погода під час скоєння злочину,ріст злочинця, його одяг тощо) не мають правовихвластивостей, і відображення в складі злочину незнаходять. Склад злочину, на думкуА. Н. Трайніна, містить у собі всі ті ознаки(елементи), сукупність яких законодавець вважаєнеобхідним для даної дії (бездіяльності) яксуспільно небезпечної..., а тому кримінальнокараної1. Усього до складу злочину входить чотириосновних елементи: об’єкт злочину, об’єктивнасторона злочину, суб’єктивна сторона злочину,суб’єкт злочину. Усі ці елементи є обов’язковими,відсутність якого-небудь з них виключає наявністьу вчиненому складу злочину2.

1 Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления /А. Н. Трайнин. – М. : Госюриздат, 1957. – С. 59.

2 Митрофанов І. І. Кримінальне право України. Загальначастина : підручник / В. К. Гіжевський, М. О. Ліненко,

47

Об’єкт злочину є елементом, від чіткого іповного визначення якого залежить точневстановлення ознак того чи іншого злочину та йогомісце у відповідному розділі Особливої частини ККУкраїни. Дослідження об’єкта злочину сприяєз’ясуванню сутності цінностей, що охороняються,осіб, які безпосередньо зацікавлені в йогокримінально-правовій охороні, або змістусуспільного зв’язку між заінтересованими особами.Встановлення об’єкта злочинів, що посягають направо особи на якісне забезпечення лікарськимизасобами, має важливе значення для з’ясуванняхарактеру і ступеня суспільної небезпекипосягання, його правильній кваліфікації, такожсприятиме відмежуванню злочинних посягань віднезлочинних, уточненню меж чинності правовихнорм, що встановлюють відповідальність запосягання цієї категорії, оскільки особливості таякості об’єкта дозволяють найбільш повно розкритисоціально-правовий зміст та юридичні ознакискладу злочину.

У науці кримінального права не викликаєсуперечок формальне визначення об’єкта злочину.Згідно з ним, об’єктом злочину є те, на щопосягає винна особа і чому внаслідок посяганнязаподіюється шкода або створюється загрозазаподіяння такої шкоди.

Питання об’єкта злочину є дискусійними у науцікримінального права. Вони були предметом розглядув працях таких вчених, як Б. С. Гавриш,В. К. Глистин, М. І. Загородников,П. В. Замосковцев М. І. Ковальов,І. Я. Козаченко, М. Й. Коржанський,Н. Ф. Кузнєцова, В. М. Кудрявцев,Б. C. Никифоров, А. А. Піонтковський,B. C. Прохоров, В. Я. Тацій, А. Н. Трайнін,Є. В. Фесенко, Є. О. Фролов, С. С. Яценко таінші.

У теорії кримінального права панівною є думка,відповідно до якої об’єктом злочину визнаютьсясуспільні відносини. Так, М. І. Загородниковзазначав, що об’єктом злочину в кримінальномуправі є суспільні відносини, що охороняються

І. І. Митрофанов. – К. : Атіка, 2012. – С. 150.48

кримінальним законом1. Б. C. Никифоров такожзазначав, що загальним об’єктом усіх злочинів...є суспільні відносини2. М. Й. Коржанський взагалівказував на те, що об’єктом злочину закримінальним правом є існуючі суспільнівідносини, що охороняються кримінальним закономвід злочинних посягань3. Такий підхід до розумінняоб’єкта злочину найбільш повно відповідає йогозмістовній стороні, відображаючи всі необхідніознаки цього елемента складу злочину.Аргументацію на підтримку цього положення надаєзараз і один з авторів цього підручника.4

У той же час у юридичній літературізустрічаються й інші погляди щодо цього питання.Так, існує точка зору, відповідно до якоїоб’єктом злочину є норма закону про кримінальнувідповідальність, що встановлює заборону навчинення злочинного діяння, і порушується врезультаті його вчинення5. Із зазначеною позицієюне можна погодитися, тому що вчинення злочинногодіяння не тільки не заподіює прямої шкоди нормамОсобливої частини КК, але навпаки, є передумовоюдля їхньої дії. У цьому разі норма починаєреалізовуватися в кримінально-правовихвідносинах, спрямованих на покладення на винногозаходів відповідальності. Наприклад, особа,незаконно переміщаючи через митний кордон товари,вчиняю контрабанду (ст. 201 КК). У цьому випадкуговорити про те, що даній статті Особливоїчастини закону про кримінальну відповідальність

1 Загородников Н. И. Объект преступления и проблемасовершенствования уголовного законодательства /Н. И. Загородников // Актуальные проблемы уголовного права.– М., 1988. – С. 25.2 Никифоров Б. С. Объект преступления по советскомууголовному праву / Б. С. Никифоров. – М., 1960. – С. 113.

3 Коржанский М. Й. Предмет і об’єкт злочину : монографія /М. Й. Коржанский. – Д. : Юрид. акад. МВС; Ліра ЛТД, 2005. –С. 24.

4 ? Стрельцов Є.Л. Деякі роздуми про правову сутністьта соціальні завдання кримінального права. Право України,2010, № 9, с. 102 - 109.

5 Див., наприклад: Таганцев Н. С. Русское уголовное право.Лекции. Часть общая / Н. С. Таганцев. – С.-Пб., 1902. – Т.1. – С. 47, 51.

49

заподіюється шкода немає ніяких підстав. Навпакивчинення контрабанди є передбачена цією нормоюкримінального права підстава, що є передумовоюдля початку її реалізації і застосування відносновинного примусових заходів.

А. А. Піонтковський стверджував, що об’єктомзлочину є предмети, щодо яких здійснювалосяпосягання (наприклад, телевізор чи інше майно привчиненні крадіжки)1. Будь-який злочин, на йогодумку, прямо або побічно є посяганням насуспільні відносини і що об’єктом злочину можутьбути будь-які суспільні відносини, щоохороняються законом про кримінальнувідповідальність2, але інколи безпосереднімоб’єктом злочину можуть бути не суспільнівідносини, а майно, фізична особа (громадянин)3,продукти сільського господарства, інвентар,урожай на корінні4. Зазначений підхід також неможна визнати вдалим, тому що нерідко внаслідокзлочину речі не тільки не страждають, але навпакиполіпшують свої властивості (викрадений телевізорремонтується), у той час як об’єкт злочину завждистраждає в результаті вчинення кримінальногоделікту.

П. С. Матишевський вказує, що в деякихвипадках як об’єкт злочину слід розглядати несуспільні відносини, а ті блага (інтереси), наякі посягає злочинне діяння. До таких, зокрема,відносяться життя, здоров’я людини5.Є. В. Фесенко, говорячи про об’єкт посягання,використовує для його позначення термін

1 Курс уголовного права / под ред. А. А. Пионтковского. –М., 1970. – С. 120.

2 Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскомууголовному праву. Курс советского уголовного права. Общаячасть / А. А. Пионтковский – М. : Госюриздат, 1961. – С.132; Курс советского уголовного права. Часть Общая. – М.,1970. – Т. 2. – С. 111.

3 Курс советского уголовного права. Часть Общая. – М. :Наука, 1970. – Т. 2. – С. 116.

4 Курс советского уголовного права. Часть Особенная. –М. : Наука, 1970. – Т. 4. – С. 318.

5 Див.: Матишевський П. С., Фесенко Є. В. Глава VII. «Об’єктзлочину» в підручнику: Кримінальне право України. – К. :Юрінком Інтер, 1997. – С.123–132. 50

«цінності». Хоча автор і називає об’єктом злочинусуспільні відносини, проте, торкаючись їхкласифікації, стверджує, що «цінності можуть бутинематеріалізованими тощо»1. Але ж суспільнівідносини не можуть бути матеріальною цінністю.Нею може бути тільки предмет. Тому такенайменування об’єкта злочину неточне. Цінніснийпідхід до проблеми злочину вимагає, перш за все,пильної уваги до об’єкту злочину з погляду йогоцінності. З’ясування цінності об’єктівкримінально-правової охорони має дійсно важливезначення, Однак для цього необхідно мати чіткууяву про те явище, цінність якого потрібноз’ясувати чи визначити2.

О. Костенко, А. Ландіна-Виговська вважають, щооб’єктом злочину є охоронюваний ЗКВ порядоквідносин між людьми, що виникають у суспільстві зприводу матеріальних і нематеріальних предметів3.

Найкращою з розглянутих вище виглядає позиція,відповідно до якої об’єктом злочину є охоронюваніЗКВ суспільні відносини. На будь-якому етапірозвитку суспільства існує коло певних інтересів,що представляють підвищену соціальну значущість.У цьому зв’язку в державі і суспільстві виникаєсистема відносин, пов’язаних із забезпеченнямїхньої охорони. Для захисту цих інтересіввикористовується сукупність всіляких засобів іметодів, серед яких ведуче місце займаютьправові. Одними з правових засобів виконаннязазначеного завдання є кримінально-правові, щопокликані забезпечувати недоторканністьнайзначущих суспільних відносин, посягання на якізаподіює найбільшу шкоду інтересам особи,суспільства і держави. Відповідно до ст. 1 КК доних відносяться права і свободи людини ігромадянина, відносини власності, громадський

1 Фесенко Є. В. Злочини проти здоров’я населення та системизаходів з його охорони / Є. В. Фесенко. – К. : Атіка, 2004.– С. 49.

2 Коржанський М. Й. Предмет і об’єкт злочину : монографія /М. Й. Коржанский. – Д. : Юрид. акад. МВС; Ліра ЛТД, 2005. –С. 23.

3 Костенко О. Поняття об’єкта злочину: дискусію вартопродовжити / О. Костенко, А. Ландіна-Виговська // ПравоУкраїни. – 2008. – № 4. – С. 101–105.

51

порядок та громадська безпека, довкілля,конституційний устрій України, а також мир ібезпека людства. Аналізуючи цю дискусію, такожпотрібно враховувати, що існують різні точки зорустосовно найбільш точного найменування цьогоелементу складу злочину: об’єкт кримінально-правової охрани чи об’єкт злочину. Наводятьсянеобхідні аргументи1.

Отже, об’єкт злочину є ті суспільні відносини,на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди,і які поставлені під охорону закону прокримінальну відповідльність2

У кримінально-правовій літературізістрічається як триступенева (загальний,родовий, безпосередній) так і чотириступенева(загальний, родовий, видовий (груповий),безпосередній) класифікація об’єкту злочину.

Об’єктом посягань на право особи на якіснезабезпечення лікарськими засобами слід визнатисупільні відносини, що виникають у сферізабезпечення здоров’я населення України наналежному рівні (родовий об’єкт вказанихпосягань). Безпосереднім об’єктом злочинів усфері обігу наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів або прекурсорів та іншізлочини проти здоров’я населення, що порушуютьправо населення на якісне забезпеченнялікарськими засобами, є суспільні відносини, щовиникають при фальсифікації лікарських засобівабо у сфері незаконного обігу фальсифікованихлікарських засобів.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ)у 1948 році вказала, що «здоров’я є станомповного фізичного, духовного і соціальногоблагополуччя, а не тільки відсутністю хвороб іфізичних дефектів»3. Це визначення дісталонаступності у ст. 3 Закону України від 19.11.1992

1 Стрельцов Є. Л. Обєкт і кваліфікація злочинів. ВісникАкадемії адвокатури України. – К.: Видавництво Академіїадвокатури України, 2010, № 1 (17), с. 131-135

2 Кримінальне право України: Загальна частина: Підручниедля студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І.Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред.професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001, - С. 90. 52

№ 2801-XII «Основи законодавства України проохорону здоров’я», у якому «здоров’я – це станповного фізичного, психічного і соціальногоблагополуччя, а не тільки відсутність хвороб іфізичних вад».

Під терміном «населення» у тлумачному словникуукраїнської мови розуміється «сукупність людей,які проживають на земній кулі, в якій-небудькраїні, області і т.ін.»1.

Отже, здоров’я населення – це стан фізичного,психічного і соціального благополуччя жителівземної кулі, якої-небудь країни, області, приякому у них відсутні захворювання і фізичні вади.

Розглядувані злочини мають свій предмет. Підпредметом злочину у кримінальному праві розуміютьфакультативну ознаку об’єкта злочину, щознаходить свій прояв у матеріальних цінностях(котрі людина може сприймати органами чуття чифіксувати спеціальними технічними засобами), зприводу яких та (або) шляхом безпосередньоговпливу на які вчиняється злочинне діяння. Чиннекримінальне законодавство не розкриває поняттяпредмету злочину. Нерідко предмет злочинузбігається з предметом відповідних суспільнихвідносин, що є складовою об’єкта злочину. Проте,відмінність між предметом злочину та предметомсуспільних відносин полягає у наступному: 1)предмет злочину на відміну від предметасуспільних відносин, завжди є матеріальнимутворенням; 2) предметом злочину можуть бути і тіматеріальні цінності, відносини, які законодавецьне ставить під кримінально-правову охорону; 3)предмет злочину завжди піддається злочинномувпливу; 4) предмет злочину – це факультативнаознака об’єкту злочину, а предмет суспільнихвідносин – обов’язків структурний елементсуспільних відносин, без якого вони не існують. Упредметі злочину виокремлюють три ознаки:фізичну, соціальну та юридичну. Фізична ознака

3 Колоколов Г. Р. Медицинское право : учебное пособие /Г. Р. Колоколов, Н. И. Махонько. – М. : «Дашков и Ко», 2009.– 218 с.

1 Великий тлумачний словник сучасної української мови (здод., доп. та CD) / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел.]. –К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. – С. 734.

53

характеризує матеріальність предмету злочину.Матеріальність потрібно визначати емпірично:матеріальними (фізичними) слід вважати цінності,що можуть сприйматися органами чуття людини абофіксуватися спеціальними технічними засобами.Соціальна ознака характеризує предмет злочину якцінність – те, що оцінюється, тобто включено усистему відносин між людьми. Речі або іншіматеріальні утворення, що не мають цінності (неоцінюються), не можуть бути предметом злочину.Критерії оцінки матеріальних речей можуть бутирізними: корисність, безпека, соціальне значеннятощо. Вони дають підстави виділяти, зокрема,позитивні цінності (матеріальні блага) інегативні цінності (матеріальні антиблага).Юридичну ознаку предмета злочину визначають:наявність злочинних діянь, вчинених з приводувідповідних матеріальних цінностей та (або)спрямованих безпосередньо на них;підпорядкованість предмета об’єкту злочину;суб’єктивне ставлення злочинця до предмета(бажання вплинути на нього певним чином); формавизначення (як саме – безпосередньо чиопосередковано предмет злочину визначений укримінально-правовій нормі) та факультативність(предмет не є обов’язковим для всіх складівзлочинів)1.

Лікарські засоби повинні відповідатиспеціальним вимогам стосовно якісниххарактеристик2.

Предметом розглядаємої нами групи злочинів,згідно Закону України «Про лікарські засоби» є –фальсифікований лікарський засіб, тобто, лікарськийзасіб, який умисно промаркований неідентично(невідповідно) відомостям (одній або декільком зних) про лікарський засіб з відповідною назвою,що внесені до Державного реєстру лікарських

1 Мала енциклопедія кримінального права / за заг. ред.проф. Ю. Л. Бошицького; доц. З. А.Тростюк; Київськийуніверситет права НАН України. – К. : Кондор-Видавництво,2012. – С. 182–183.

2 Олефір А. О. Господарсько-правове забезпечення державнихзакупівель у сфері охорони здоров’я: теоретичні та практичніаспекти : монографія / А. О. Олефір. – Харків : Юрайт, 2012.– С. 35.54

засобів України, а так само лікарський засіб,умисно підроблений у інший спосіб, і невідповідає відомостям (одній або декільком зних), у тому числі складу, про лікарський засіб звідповідною назвою, що внесені до Державногореєстру лікарських засобів України1.

Таким чином ФЛЗ є:– лікарський засіб, який умисно промаркований

неідентично (невідповідно) відомостям (одній абодекільком з них) про лікарський засіб звідповідною назвою, що внесені до Державногореєстру лікарських засобів України;

– лікарський засіб, умисно підроблений у іншийспосіб, і не відповідає відомостям (одній абодекільком з них), у тому числі складу, пролікарський засіб з відповідною назвою, що внесенідо Державного реєстру лікарських засобів України.

ФЛЗ становлять значну частину світового ринкулікарських засобів. Ситуація в нашій державі зфальсифікованими лікарськими засобами продовжуєзалишатися складною. Згідно з даними Державногореєстру лікарських засобів України, кількістьіноземних лікарських препаратів, офіційнозареєстрованих в державі, складає приблизно 75 %від загальної кількості ліків, що свідчить проіснування передумов для їх фальсифікації таконтрабандного ввозу в нашу державу. Виявленіфальсифіковані лікарські засоби є найбільшрекламованими препаратами.

1 До Державного реєстру лікарських засобів Українивносяться такі відомості про лікарський засіб: назвалікарського засобу (торговельна назва, міжнароднанепатентована назва); виробник (назва, місцезнаходженняюридичної особи та її виробничих потужностей); синоніми,хімічна назва, повний склад лікарського засобу;фармакологічна дія, фармакотерапевтична група лікарськогозасобу; показання, протипоказання, запобіжні заходи,взаємодія з іншими лікарськими засобами; способизастосування, доза діючої речовини в кожній одиниці такількість одиниць в упаковці; побічна дія, форма випуску,умови зберігання, термін придатності, умови відпуску;інструкція для медичного застосування лікарського засобу;фармакопейна стаття або методи контролю якості лікарськогозасобу.

55

Видається дивним той факт, що покарання зафальсифікацію горілчаних та тютюнових виробів вУкраїні було встановлено ще з 2001 року, а зафальсифікацію лікарських засобів – лише з 2011року1.

Головна функція лікарських засобів, що завждизбігається з метою їх застосування взагаліполягає в лікуванні або профілактиці захворюваньдля забезпечення немайнового блага – права наохорону здоров’я. Зазначена функція лікарськихзасобів визначена статтею 49 Конституції України,яка гарантує кожному громадянину України право наохорону здоров’я та медичну допомогу. Іншимисловами, цінність лікарських засобів не лише в їхприродних властивостях, а й у тому, що вонизабезпечують, перш за все, конституційне правогромадян на медичну допомогу та охорону здоров’я.Виконання лікарськими засобами зазначених вищефункцій можливе завдяки тому, що вони маютьвластивості, які вирізняють їх серед іншоїпродукції або плодів, які також інодівикористовують для попередження або лікуванняхвороб.

Правовий режим лікарських засобів. Лікарськізасоби як особливий об’єкт майнових прав залежновід загальних правових ознак та внутрішньоїкласифікації знаходяться в певному правовомурежимі. Загальний правовий режим обігу лікарськихзасобів складається з окремих регуляторів. Тобто,це встановлений в стандартах, нормах і правилахпорядок їх виробництва, виготовлення, зберігання,транспортування, пересилання, оптової тароздрібної реалізації, придбання та застосування.

За загальними ознаками лікарські засоби маютьпевні юридичні особливості: виробництво абовиготовлення в умовах аптеки, а також зберігання,транспортування та оптова реалізація здійснюютьсялише при наявності ліцензії; відпускаютьсянаселенню лише через аптечну мережу, торгівля

1 Притула А. М. Фальсифіковані лікарські засоби як предметзлочину / А. М. Притула // Право і держава в дослідженняхмолодих науковців : матеріали V-ї науково-практичноїконференції студентів, аспірантів та молодих науковців (м.Одеса, 23 березня 2012 року). – Одеса, 2012. – С. 217.56

лікарськими засобами поза аптечною мережеюфактично заборонена; відпуск населеннюздійснюється аптечними закладами на підставіспеціального дозволу (ліцензії) лише післядержавної реєстрації лікарських засобів занаявності сертифікатів якості. Законом України«Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни щодо посилення відповідальності зафальсифікацію або обіг фальсифікованих лікарськихзасобів» від 05 липня 2012 року № 5065-VI внесенозміни до ст.ст. 305, 321 Кримінального кодексуУкраїни щодо встановлення кримінальноївідповідальності за умисне виготовлення,перевезення, пересилання чи зберігання з метоюзбуту або збут завідомо фальсифікованихлікарських засобів. Відповідно до примітки ст.305 Кримінального кодексу України зазначено, що«великі» та «особливо великі» розміри лікарськихзасобів визначаються спеціально уповноважениморганом виконавчої влади в галузі охорониздоров’я.

При цьому, в Україні на законодавчому рівні невизначено критерії віднесення до «великих» та«особливо великих» розмірів фальсифікованихлікарських засобів.

Для злочину, передбаченого ст. 305 КК«Контрабанда наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів чи прекурсорів абофальсифікованих лікарських засобів» та ст. 3211

«Фальсифікація лікарських засобів або обігфальсифікованих лікарських засобів» предметзлочину є обов’язковою ознакою. Законами України«Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни щодо запобігання фальсифікації лікарськихзасобів» № 3718-VI від 08 вересня 2011 року, «Провнесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни щодо посилення відповідальності зафальсифікацію або обіг фальсифікованих лікарськихзасобів» № 5065-VI від 5 липня 2012 року до ККУкраїни були внесені зміни, які уповноважилиорган виконавчої влади у галузі охорони здоров’яобчислити розмір фальсифікованих лікарськихзасобів.

Приміткою до статті 44-2 Кодексу України проадміністративні правопорушення «Фальсифікація

57

лікарських засобів або обіг фальсифікованихлікарських засобів» так само зазначено, щоневеликий розмір лікарських засобів визначаєтьсяспеціально уповноваженим органом виконавчої владив галузі охорони здоров’я, тобто Міністерствоохорони здоров’я України.

Приміткою до статті 305 КК Українипередбачено, що великий та особливо великийрозмір наркотичних засобів, психотропних речовин,їх аналогів або прекурсорів, а також отруйних чисильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючихлікарських засобів, або фальсифікованихлікарських засобів, що застосовується в цьомурозділі, визначається спеціально уповноважениморганом виконавчої влади у галузі охорониздоров’я.

О. О. Леонідова у своїй статті також пропонує«Міністерству охорони здоров’я – розробити тазатвердити Таблицю невеликих, великих та особливовеликих розмірів фальсифікованих лікарськихзасобів для правильної кваліфікації діяння,передбаченого ст. 305 ККУ»1. Вважаємо, що ця думкає хибною з огляду на таке.

МОЗ України зазначає: «Упровадженнязапропонованих проектом наказу визначень створюєпідстави для встановлення юридичноївідповідальності за умисне виготовлення,придбання, пересилання, чи зберігання з метоюзбуту або збут свідомо фальсифікованих лікарськихзасобів згідно з Кримінальним кодексом України».І це при тому, що злочинність діяння, а такожйого караність та інші кримінально-правовінаслідки визначаються тільки Кримінальнимкодексом України. У зв’язку з цим ми доходимосправедливо висновку, що диспозиції статей 305 та321-1 КК України є винятково бланкетними.

1 Леонідова О. О. Контрабанда наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів абофальсифікованих лікарських засобів як вид злочинів,пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів,психотропних речовин та прекурсорів / О. О. Леонідова //Електронна бібліотека юридичної літератури. – Режим доступу:http://www.pravoznavec.com.ua/period/article/2579/%CE#chapter. Дата доступу 22.03.2013.58

http://www.pravoznavec.com.ua/period/article/2579/%CE#chapter


На виконання вищевказаного Закону, МОЗ Українирозробило та затвердило наказ від 22.04.2013 року№ 321 «Про визначення понять «великі» та«особливо великі» розміри фальсифікованихлікарських засобів»1, яким вирішило встановитиекономічні розміри фальсифікованих лікарськихзасобів (у неоподаткованих мінімумах доходахгромадян).

Під великим розміром фальсифікованих лікарськихзасобів слід розуміти лікарські засоби, вартістьяких становить від п’ятдесяти до п’ятисотнеоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під особливо великим розміром фальсифікованихлікарських засобів слід розуміти лікарськізасоби, вартість яких становить п’ятсот і більшенеоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під вартістю фальсифікованого лікарськогозасобу слід розуміти вартість лікарського засобу,за якою він переміщувався через митний кордонУкраїни, вводився в обіг (випускався на ринокУкраїни) або реалізовувався суб’єктомгосподарювання, у якого його було виявлено.

Сума неоподатковуваного мінімумувстановлюється на рівні податкової соціальноїпільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексуУкраїни для відповідного року2.

Найчастіше всього підробляють широкорозрекламовані у засобах масової інформаціїлікарські засоби (протимікробні лікарські засоби,гормональні препарати, антигістамінні лікарськізасоби, судинорозширювальні лікарські засоби,препарати, що вживають при сексуальних розладахтощо).

Кожен лікарський засіб має свій реєстраційний(інформаційний) номер (шифр), під яким вінзареєстрований у країні і внесений до Державногореєстру лікарських засобів України,відповідальним за ведення якого є Міністерствоохорони здоров`я України (МОЗ). Реєстр ведеться в

1 Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0743-13.

2 У 2015 році сума НМДГ дорівнює 609 грн.59

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/paran3917#n3917



http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0743-13

електронному вигляді1 і працює у режимі on-line.Станом на 06.01.2015 у вказаному реєстрізареєстровано 12699 лікарських засобів (з них:вітчизняні – 3726, іноземні – 8973). Виключеннялікарського засобу з Реєстру здійснюється МОЗ узв’язку із закінченням строку дії його державноїреєстрації або на підставі наказу МОЗ про повну(тимчасову) заборону застосування. У разівиключення, заборони чи перереєстраціїлікарського засобу у Реєстрі робиться відповіднийзапис. ФЛЗ можуть бути контрафактні лікарськізасоби.

Контрафактні лікарські засоби – лікарськізасоби, що містять об’єкти права інтелектуальноївласності, ввезення яких на митну територіюУкраїни або вивезення з цієї території призводитьдо порушення прав власника, що захищаютьсявідповідно до чинного законодавства України таміжнародних договорів України, укладених вустановленому законом порядку2.

1 Режим доступу: http://www.drlz.kiev.ua.2 За неофіційною класифікацією, ФЛЗ можна умовно поділити

на два види: «чорні» та «білі». До «чорних» відносять тіФЛЗ, якісний склад яких не відповідає маркуванню, замістьзаявлених діючих речовин містяться інші або наповнювачі(наприклад, борошно і крейда). Вони викликають найбільшунебезпеку саме в цьому випадку. Якісний склад діючих речовин«білих» ФЛЗ відповідає маркуванню, але підробляється торговамарка виробника. При цьому може не дотримуватись кількіснийсклад, ФЛЗ може містити інші допоміжні речовини. Небезпека«білих» ФЛЗ у тому, що їх якість нічим і ніким негарантується. «Білі» ФЛЗ можуть бути виготовлені знизькоякісних допоміжних речовин, що містять великукількість технологічних домішок. Дещо іншу класифікаціюпропонує заступник Головного державного інспектора УкраїниВ. В. Стеців. На його думку, ФЛЗ можна поділити на кількагруп. До першої групи, найнебезпечнішої, входять ліки, вяких або зовсім не міститься необхідних речовин, або їхвміст занижений у сотні разів, а все інше, приміром, –простий наповнювач. Такими ліками отруїтися не можна, але векстрених випадках цей препарат не допоможе людині, а томуне виключений і летальний кінець. Цим способом підробляютьтаблетки, а також мазі та гелі. До другої групи відносятьліки, що містять інгредієнти, про які нічого не сказано наупаковці. Це препарати-імітатори. У них діюча речовиназаміняється на більш дешеву і менш ефективну. Найчастіше60

http://www.drlz.kiev.ua/

У випадку контрабанди фальсифікованихлікарських засобів, що містять об’єкти праваінтелектуальної власності, кваліфікація дійвинного повинна відбуватися за сукупністю ст.ст.305 «Контрабанда наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорівабо фальсифікованих лікарських засобів» та 177 КК«Порушення прав на винахід, корисну модель,промисловий зразок, топографію інтегральноїмікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторськупропозицію», оскільки фальсифіковані лікарськізасоби в даному випадку виступають як винахід абокорисна модель – результати творчої діяльності убудь-якій сфері або сфері технології. Об’єктомвинаходу може бути продукт (пристрій, речовина,штам мікроорганізму, культура кліток рослини аботварини). Об’єктом промислового зразка можутьбути форма, малюнок чи розфарбування або їхпоєднання, що визначають зовнішній виглядпромислового виробу.

При переміщенні через митний кордон «плацебо»– речовини без явних лікарських властивостей, щовикористовується як лікарський засіб, лікарськийефект якого пов’язаний з вірою самого пацієнта вдію препарату, предмет злочину відсутній. Інодікапсулу або таблетку з плацебо називають«пустишкою». У якості речовини для плацебо частовикористовується лактоза1. Остаточна кваліфікація

упаковку дешевого препарату заміняють на упаковку більшдорогого. Третя група – ліки, що містять інгредієнти,походження яких відрізняється від позначеного на упаковці.Вони містять ту ж саму діючу речовину, тільки у більших абоменших кількостях. І ще одна, четверта група – найбільшпоширена і найбільш якісна група підробок, так званіпрепарати-копії. У них та ж діюча речовина й у тих самихкількостях. Крім того, препарат визнається фальсифікованим,якщо на нього немає відповідної документації – патенту,митної декларації тощо. (Калиняк М, Блавацька О. Проблемаякості та безпеки лікарських засобів. Частина 1:Фальсифікація та контроль якості // Аптека Галицька. – 2008.– № 1–2.)

1 Від лат. lactis — молоко (С12Н22О11) — вуглевод групидисахарідів, що міститься в молоці та молочних продуктах.Лактозу іноді називають молочним цукром.

61

діянь особи, яка вчиняє такі дії, багато в чомузалежить від її умислу.

Не є предметом розглядаємого злочину – неякісні(субстандартні) лікарські засоби – препарати,виготовлені легальним виробником з правильниммаркуванням, але які за відсутності належних умоввиробництва, транспортування та зберігання невідповідають установленим вимогам нормативнихдокументів.

Диспозиція ч. 1 ст. 305 КК передбачаєвиключний перелік засобів та речовин, щоскладають предмет цього злочину.

Контрабанда наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів чи прекурсорів абофальсифікованих лікарських засобів (ст. 305 КК)відрізняється від звичайної контрабанди (ст. 201КК) лише предметом злочину. Стаття 201 та стаття305 КК співвідносяться між собою як загальна іспеціальна норма. При конкуренції нормзастосовується спеціальна норма.

Державний контроль ввозу на митну територіюУкраїни лікарських засобів здійснює Департаменторганізації державного контролю якості лікарськихзасобів Державної служби України з лікарськихзасобів (Держлікслужба України). Зазначенийдепартамент організовує та забезпечує вустановленому порядку відбір зразків лікарськихзасобів для здійснення державного контролю їхякості, забезпечує обмін інформацією зправоохоронними органами (органами дізнання,досудового слідства) про виявлені та забороненіфальсифіковані лікарські засоби, а також зпитань, що містять ознаки злочину.

Належність тих чи інших речовин дофальсифікованих лікарських засобів визначаєсудова експертиза.

Розглянемо об’єктивні ознаки злочинів, щовходять до предмету дослідження.

Контрабанда наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованихлікарських засобів. Об’єктивна сторона злочину,передбаченого ст. 305 характеризується наступнимиознаками: відповідним діянням (дією), місцем таспособом вчинення злочину.

62

Вчинення злочину шляхом дії означає активнувольову поведінку особи, яка контролюєтьсясвідомістю того, хто вчиняє злочин.

Диспозиція статті 305 КК є бланкетною(відсилає до МК України), інших законів тапостанов КМУ, наказів Держмитслужби України, МОЗУкраїни тощо).

Із бланкетного способу викладення кримінально-правової заборони логічно випливає вимогаконкретизації обвинувачення – необхідністьзазначення у процесуальних документах (уповідомленні особі про підозру у вчиненнікримінального правопорушення, обвинувальному актіта у вироку) чинних на момент вчинення злочинунормативних актів іншого (некримінального)законодавства, порушених винною особою1.

Будь-яке злочинне посягання, певним чиномвпливаючи на матеріальний світ, має свою зовнішнюсторону. Як кримінальний делікт розглядаєтьсятільки діяння, що знаходить своє відображення взовнішньому світі і заподіює шкоду або створюєзагрозу заподіяння шкоди суспільним відносинам.Із цієї причини обов’язковою ознакою складузлочину визнається об’єктивна сторона, що вміщуєосновні зовнішні ознаки злочину.

При кваліфікації будь-якого злочину об’єктивнасторона злочину відіграє важливу роль. Вона єскладовою юридичного факту для початку реалізаціїкримінальної відповідальності, а також підставоюрозмежування складів злочинів. Проблемамоб’єктивної сторони злочину в радянськійкримінально-правовій літературі присвятили працітакі вчені-юристи, як А. А. Тер-Акопов,Л. Д. Гаухман, М. І. Ковальов, В. М. Кудрявцев,Н. Ф. Кузнєцова, А. В. Наумов,А. А. Піонтковський, Г. В. Тимейко,Т. В. Церетелі та інші.

Поділ у людській поведінці об’єктивного ісуб’єктивного та віднесення діяння до об’єктивнихознак носять у деякій мірі умовний характер, що

1 Дудоров О. О. Вибрані праці з кримінального права /Переднє слово д-ра юрид. наук, проф. В. О. Навроцького / МВСУкраїни, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О.Дідоренка. –Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е.О.Дідоренка, 2010. – С. 52.

63

зазвичай відзначається при дослідженніоб’єктивної і суб’єктивної сторін, але подібнийпідхід давно є прийнятним у кримінальному праві іє винятково важливим при вирішенні багатьохпитань правозастосовної діяльності. Складзлочину, його елементи та ознаки належать докатегорій кримінального права, це інструмент длякваліфікації злочину. Оскільки наука визнаєможливим в інтересах практики розділитиоб’єктивне і суб’єктивне в злочинній поведінці,відносячи діяння до об’єктивної сторони злочинута вивчаючи окремо ставлення до нього з бокузлочинця (суб’єктивну сторону), то, безумовно, івсі інші ознаки (причинний зв’язок, наслідки,обстановку, місце, час, спосіб, засоби ізнаряддя) вчинення злочину слід відносити доознак об’єктивної сторони, а психічні процеси,пов’язані з вчиненням злочину (його психологічнускладову) розглядати в межах суб’єктивної сторонияк психічне ставлення до вчиненого діяння і йогонаслідків.

У зв’язку з цим слід визнати правильнимвиокремлення в рамках об’єктивної сторонивчинення злочину об’єктивних і суб’єктивних ознакі поділяємо традиційний підхід до цього питання.

Необхідно також вказати на те, що об’єктивнасторона злочину є елементом складу злочину, тобтосукупності установлених законом про кримінальнувідповідальність ознак певного суспільнонебезпечного діяння, що характеризується якзлочин. Склад злочину є юридичною підставою длявизнання діяння злочином. Склад злочину, яксоціально-правове явище, є складною спільністюпевних елементів. Ці елементи, узяті окремо абоне в повній сполуці, не визначаються як злочин.Отже, при вирішенні питання про відповідальністьза злочин усі елементи його складу повинні бутинаявними, тобто в аспекті значення длявідповідальності за злочини всі його елементирівноцінні. Проте, як у теоретичному, так і впрактичному плані, виникає питання про роль тогоабо іншого елемента складу злочину.

Об’єктивна сторона злочину у теоріїкримінального права є найскладнішим інайоб’ємнішим вченням. Це зовнішня сторона64

злочину, дослідження якої дозволяє зробитивисновки не тільки про даний елемент складу, алей визначати об’єкт посягання та установлюватиформу вини. Об’єктивна сторона є одним з чотирьохобов’язкових елементів складу злочину. Безоб’єктивної сторони діяння не може бути посяганняна об’єкт злочину, немає й суб’єктивної сторонияк певного відображення об’єктивних ознак діянняу свідомості суб’єкта, і нарешті, відсутнійсуб’єкт злочину.

Так, В. М. Кудрявцев зазначав, що, розглядаючиоб’єктивну сторону злочину як зовнішнюхарактеристику процесу вчинення злочину, слідмати на увазі те, що вона є «зовнішньою» лишестосовно суб’єктивного, психологічного змістудіяння. Але ця сторона злочину одночасно євнутрішньою характеристикою для самого механізмузлочинного посягання на охоронюваний законом прокримінальну відповідальність об’єкт, оскількивона розкриває його внутрішню структуру тавзаємодію утворюючих його ознак1.

У складі злочину в теоретичному аспектінеобхідно виділяти його елементи та властиві йомуознаки. Так, теорією кримінального прававиділяються поняття «ознака» та «елемент» складузлочину для наступного «моделювання» конкретногосуспільно небезпечного діяння у конкретній норміОсобливої частини КК. Якщо ознака складу злочинувизначається як конкретна законодавчахарактеристика найсуттєвіших властивостейзлочину, то елемент – це складова структурискладу злочину, що утворюється з певної групиознак, які відповідають різним сторонам суспільнонебезпечного діяння, визнаного законом прокримінальну відповідальність злочином2.

Однак, слід зазначити, що не всі авторивикористовують ці терміни достатньо чітко. Вокремих випадках вони підмінюють один одного3. Так

1 Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления /В. Н. Кудрявцев. – М. : Юрид. лит., 1960. – С. 11.

2 Уголовное право Российской Федерации. Общая часть :[учебник] / отв. ред. д.ю.н. Б. В. Здравомыслов. – М. :Юристъ, 1996. – С. 87.

3 Советское уголовное право. Общая часть / под. ред. Г. А.Кригера, Б. А. Куринова, Ю. М. Ткачевского. – М. : Изд-во

65

чи інакше, але за змістом ознак, що утворятьелементи складу злочину один злочин відрізняєтьсявід іншого. Кожен елемент складу злочинуутворюється структурними одиницями, що у кожномуконкретному складі специфічні і неповторні1.

Елементи, як би розчленовуючи склад злочину,характеризують його об’єктивні та суб’єктивніаспекти з чотирьох позицій: об’єкта злочину,суб’єкта, об’єктивної сторони, суб’єктивноїсторони. А ознаки, у свою чергу, наповнюютьвідповідним змістом елементи складу злочину. Вонизв’язані ними як властивості предметів із самимипредметами. Однак і будучи розмежовані, вониутворюють монолітну систему із внутрішнімивзаємозв’язками, що має назву – склад злочину. Ускладі злочину поєднуються об’єктивні тасуб’єктивні елементи, і це іноді призводить дотого, що ознаки об’єктивних елементів намагаютьсянаділити самостійними суб’єктивнимивластивостями.

Ознака – це властивість, риса, особливістького-, чого-небудь; те, що вказує на що-небудь,свідчить про щось, показник2, тобто властивість,риса, особливість предмета або явища, за якимиможна його впізнати, відрізнити від інших.

У межах елементів складу теорія кримінальногоправа злочину всі його ознаки поділяє на двігрупи: необхідні (основні, обов’язкові) тафакультативні (додаткові). Без необхідних(основних, обов’язкових) ознак неможливанаявність ніякого складу злочину. Факультативніознаки можуть бути обов’язковими для однихскладів злочину, але в інших їх наявність не єобов’язковою, не впливаючи на вирішення питанняпро наявність або відсутність складу злочину.Разом з тим факультативні ознаки не можутьМГУ, 1981. – С. 103–108; Трайнин А. Н. Общее учение о составепреступления / А. Н. Трайнин. – М. : Госюриздат, 1957. – С.119–121.

1 Митрофанов І. І. Кримінальне право України. Загальначастина : [навчальний посібник] / І. І. Митрофанов. –Кременчук : Видавець «ПП Щербатих О. В.», 2009. – С. 98.

2 Великий тлумачний словник сучасної української мови (здод., доп. та CD) / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел.]. –К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. – C. 834.66

ігноруватися при вирішенні питань кримінальноївідповідальності, оскільки можуть пом’якшуватиабо обтяжувати відповідальність при призначенніпокарання (ст. 66–691 КК України).

Слід зауважити, що у кожного елемента складу єсвої основні та факультативні ознаки, щохарактеризують його. Основні ознаки складузлочину, як правило, передбачаються в законі прокримінальну відповідальність. Так,В. М. Кудрявцев зазнає, що законодавець,зрозуміло, моделює не склад, а кримінально-правову норму, у якій з більшою або меншоюповнотою описуються ознаки злочину. Самі ціознаки існують об’єктивно, незалежно відсвідомості людей, вони дійсно властиві цьомуконкретному злочину, і завдання законодавцяполягає в тому, щоб виявити та передбачити ціознаки в законі з найбільшою точністю йглибиною... Диспозиція статті закону, такимчином, тільки відображає елементи складу злочину,але не в повному обсязі1.

Загальновідомо, що об’єктивну сторону злочинуутворюють ознаки, що характеризують його іззовнішньої сторони. Саме через них ми можеморобити висновки про те, що вчинений злочин. Доних належать: суспільно небезпечне діяння (діяабо бездіяльність); суспільно небезпечні наслідки(злочинний результат); причинний зв’язок міжсуспільно небезпечним діянням і суспільнонебезпечними наслідками; спосіб, знаряддя тазасоби, місце, час і обстановка вчинення злочину.

Слід зазначити, що у тому разі, якщо місце,час, спосіб, обстановка, знаряддя і засобивчинення злочину передбачені конкретною статтеюОсобливої частини КК, вони набувають «статусу»обов’язкових ознак об’єктивної сторони злочину. Увсіх інших випадках їхня наявність не впливає накваліфікацію, але може бути врахована припризначенні покарання2.

1 Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления /В. Н. Кудрявцев. – М. : Юрид. лит., 1960. – С. 46–47.

2 Митрофанов І. І. Кримінальне право України. Загальначастина : [навчальний посібник] / І. І. Митрофанов. –Кременчук : Видавець «ПП Щербатих О. В.», 2009. – С. 124.

67

Суспільно небезпечні наслідки в статтяхОсобливої частини можуть мають таке значення, щовиступають: як конструктивна ознака складузлочину – визначають наявність або відсутністьскладу; як конструктивно-розмежувальна ознака,тобто крім того, що вони є конструктивною ознакоюскладів злочинів, вони ще й відмежовують різнізлочини; як кваліфікуюча ознака. Такі ж якостімають і факультативні ознаки об’єктивної сторонискладу злочину.

Слід також зазначити, що не всі вчені наслідкита причинний зв’язок відносять до обов’язковихознак. Так, ще в середині XX століття виниклаточка зору, згідно з якою зазначені ознакиоб’єктивної сторони є факультативними, оскількиіснують формальні склади, у яких не передбаченінаслідки, є також усічені склади, у яких моментзакінчення злочину переноситься на початокзлочину та наслідки не охоплюються цим складом1.Такий підхід знайшов відповідну підтримку і середсучасних вітчизняних вчених2.

Поділ складів на матеріальні та формальні,виходячи з того, зазначене чи в нормі законунастання конкретних наслідків, дає можливістьвизначити момент закінчення конкретного злочину,відмежувати закінчений злочин, який містить всі

1 Альбом схем по советскому уголовному праву. Особеннаячасть : [учебное пособие для студентов ВЮЗИ и др.юридических вузов] / под. ред. A. M. Рейтборт. – М. : [б.и.], 1968. – С. 14.

2 Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина :[навч. посіб.] / П. Л. Фріс. – К. : «Центр навчальноїлітератури», 2004. – C. 60–61; Кримінальне право України:Загальна частина : [підручник для студентів юрид. спец. вищ.Закладів освіти] / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін,В. І. Борисов [та ін.]; за ред. професорів М. І. Бажанова,В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ-Харків : Юрінком Інтер;Право, 2002. – C. 86–87; Уголовное право Украины. Общая иОсобенная части : учебник / отв. ред. заслуженный деятельнауки и техники Украины, доктор юридических наук, профессорЕ. Л. Стрельцов. – Х. : ООО «Одиссей», 2007. – C. 67;Кримінальне право України (Загальна частина) : підручник /А. М. Бабенко, В. К. Грищук, О. О. Дудоров [та ін.] ; зазаг. ред. О. М. Бандурки; МВС України, Харків. нац. ун-твнутр. справ. – Х. : Вид-во ХНУВС, 2011. – C. 81–83; тощо68

ознаки складу злочину, передбаченого КК України,від замаху на злочин і т.п.

У матеріальних складах злочинів наслідки прямопередбачені в диспозиціях статей Особливоїчастини КК України. У цьому значенні суспільнонебезпечне діяння та злочинні наслідки виступаютьрівно значущими, взаємообумовленими елементамиоб’єктивної сторони злочину. Але наслідки є вбудь-якому злочині, у тому числі у злочинів зформальним складом, і якщо вони з’являються, зними завжди пов’язують межі кримінальноївідповідальності. Більше того, відповідно до ст.91 КПК України у кримінальному провадженніпідлягають доказуванню: 1) подія кримінальногоправопорушення (час, місце, спосіб та іншіобставини вчинення кримінального правопорушення);2) винуватість обвинуваченого у вчиненнікримінального правопорушення, форма вини, мотив імета вчинення кримінального правопорушення; 3)вид і розмір шкоди, завданої кримінальнимправопорушенням, а також розмір процесуальнихвитрат; 4) обставини, які впливають на ступіньтяжкості вчиненого кримінального правопорушення,характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чипом’якшують покарання, які виключають кримінальнувідповідальність або є підставою закриттякримінального провадження; 5) обставини, що єпідставою для звільнення від кримінальноївідповідальності або покарання; 6) обставини, якіпідтверджують, що гроші, цінності та інше майно,які підлягають спеціальній конфіскації, одержанівнаслідок вчинення кримінального правопорушеннята/або є доходами від такого майна, абопризначалися (використовувалися) для схилянняособи до вчинення кримінального правопорушення,фінансування та/або матеріального забезпеченнякримінального правопорушення чи винагороди зайого вчинення, або є предметом кримінальногоправопорушення, у тому числі пов’язаного з їхнезаконним обігом, або підшукані, виготовлені,пристосовані або використані як засоби чизнаряддя вчинення кримінального правопорушення;7) обставини, що є підставою для застосування доюридичних осіб заходів кримінально-правовогохарактеру. Отже, суспільноо небезпечні наслідки

69

(характер і розмір шкоди, завданої злочином)причинний зв’язок між діянням і наслідкомналежать до обов’язкових ознак об’єктивноїсторони1.

З цього приводу В. М. Кудрявцев вказував, щооб’єктивна сторона злочину є процесом суспільнонебезпечного та протиправного посягання наохоронювані законом інтереси, розглянутим з йогозовнішньої сторони з погляду послідовногорозвитку тих подій і явищ, які починаються зізлочинної дії (бездіяльності) суб’єкта тазакінчуються настанням шкідливого результату2. Знаведеного визначення можна дійти висновку, щооб’єктивна сторона – це процес, що відбувається вчасі та просторі, а не статичне явище.

За конструкцією до формальних належать такожсклади, у яких законодавець передбачає вчиненнялише самого суспільно небезпечного іпротиправного діяння, незалежно від настаннясуспільно небезпечних наслідків. Злочинуважається закінченим з моменту вчинення діяння,вказаного у диспозиції кримінально-правовоїнорми. У таких складах заподіюються незначущі, зпогляду закону про кримінальну відповідальністьнаслідки, і значення їх стосовно самого суспільнонебезпечного діяння мінімально. Злочинні наслідкиперебувають як би за межами складу злочину.

Та обставина, що законодавець у диспозиціїзакону про кримінальну відповідальність інодіпрямо не вказує на заподіяння конкретнихзлочинних наслідків, на нашу думку, не можеслугувати підставою для твердження, щозаконодавцеві та суспільства для визначеннязлочинності діяння їх настання немає ніякогозначення. Найчастіше норма кримінального правабудується на низці загальновідомих соціально-економічних, філософських передумов, що виходятьз того, що певні протиправні дії, і злочинизокрема, неминуче спричиняють шкідливі зміни.

1 Коржанський М. Й. Нариси уголовного права /М. Й. Коржанський. – К. : ТОВ «Генеза». – 1999. – С. 91–92.

2 Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления /В. Н. Кудрявцев. – М. : Юрид. лит., 1960. – С. 9.70

Акцентувати увагу на цьому просто немаєнеобхідності.

Деякі вчені крім матеріальних і формальних законструкцією складів пропонують виділяти такзвані альтернативні (або формально-матеріальні)склади злочинів1. До альтернативних належать такісклади злочинів, у яких об’єктивна сторонаскладається із двох самостійних частин: в однійпередбачається тільки вчинення діяння, а в іншийпоряд з діянням настання суспільно небезпечнихнаслідків. Наприклад, ст. 243 КК Українивстановлює покарання за забруднення моря в межахвнутрішніх морських чи територіальних вод Україниабо в межах вод виключної (морської) економічноїзони України матеріалами чи речовинами,шкідливими для життя чи здоров’я людей, абовідходами внаслідок порушення спеціальних правил,якщо це створило небезпеку для життя чи здоров’ялюдей або живих ресурсів моря чи моглоперешкодити законним видам використання моря, атакож незаконне скидання чи поховання в межахвнутрішніх морських чи територіальних вод Україниабо у відкритому морі зазначених матеріалів,речовин і відходів. Отже, об’єктивна сторонацього злочину характеризується або незаконнимскиданням чи похованням в межах внутрішніхморських чи територіальних вод України або увідкритому морі матеріалів чи речовин, шкідливихдля життя чи здоров’я людей, або відходів, абовчиненням діяння і настанням суспільнонебезпечних наслідків – створення небезпеки дляжиття чи здоров’я людей або живих ресурсів морячи перешкоджання законним видам використанняморя.

П. С. Матишевський виокремлює ще й складнийсклад злочину, який, на його думку, охоплюютькілька діянь і відповідні їм наслідки, що входятьдо його об’єктивної сторони. Кожні такі діяння і

1 Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальначастина : [підруч.] / П. С. Матишевський. – К. : А.С.К.,2001. – С. 93–94; Кузнєцов В. В. Сучасне кримінальне правоУкраїни : [курс лекцій] / В. В. Кузнєцов, А. В. Савченко,О. Ф. Штанько. – К. : Вид-во «ПАЛИВОДА А. В.», 2006. – С.74–75.

71

відповідні їм наслідки є самостійними складамизлочинів1.

Багато хто з авторів акцентують увагу нанаявності у кримінальному праві так званихусічених складів злочинів, що на їх думку,характеризуються тим, що в них момент закінченнязлочинів перенесений на попередні стадії вчиненнядіяння2. Однак хто і коли «усік» ці склади вони неговорять. На нашу думку, такий підхід взагалі неможе бути прийнятним, оскільки для наявностіпідстави для реалізації кримінальноївідповідальності необхідно встановити в ньому всіознаки складу певного злочину, передбаченого ККУкраїни, і в чому тоді полягає його «усіченість»залишається незрозумілим.

Таким чином, суспільно небезпечні (злочинні)наслідки відіграють дуже важливу роль приконструюванні тих чи інших складів злочинів,оскільки з вказівкою на них у законі і реальнимїх настанням законодавець пов’язує моментзакінчення відповідних суспільно небезпечнихдіянь. Законодавець при формулюванні нормкримінального права, визначенні суспільноїнебезпеки злочину, злочинності та караностівраховує злочинні наслідки як засіб диференціаціїкримінальної відповідальності: чим тяжкішінаслідки, тим суворіша відповідальність настаєдля винної особи. Крім того, залежно від їхнастання визначаються і стадії вчинення злочинів,

1 Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальначастина : [підруч.] / П. С. Матишевський. – К. : А.С.К.,2001. – С. 94.

2 Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина :[навч. посіб.] / П. Л. Фріс. – К. : «Центр навчальноїлітератури», 2004. – С. 61; Кримінальне право України:Загальна частина : [підручник для студентів юрид. спец. вищ.Закладів освіти] / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін,В. І. Борисов [та ін.]; за ред. професорів М. І. Бажанова,В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ-Харків : Юрінком Інтер;Право, 2002. – С. 86–87; Уголовное право Украины. Общая иОсобенная части : [учеб.] / отв. ред. заслуженный деятельнауки и техники Украины, доктор юридических наук, профессорЕ. Л. Стрельцов. – Х. : ООО «Одиссей», 2007. – С. 67;Кузнєцов В. В. Сучасне кримінальне право України : [курслекцій] / В. В. Кузнєцов, А. В. Савченко, О. Ф. Штанько. –К. : Вид-во «ПАЛИВОДА А. В.», 2006. – С. 74–75.72

хоча при цьому ще й враховується обсяг реалізаціїзлочинного наміру, однак об’єктивним його проявомзавжди залишається злочинний результат.

Об’єктивна сторона контрабанди, передбачена ч.1 ст. 305 КК України виражається: незаконномупереміщенні предметів контрабанди (в діянні у формідії) через митний кордон України (місці вчиненнязлочину) поза митним контролем або з приховуваннямвід митного контролю (способи вчинення злочину).

Митний кордон є місцем вчинення злочину –певна територія, на якій вчиняється злочин. Цемежі митної території України тобто, територіїУкраїни, зайнятої сушею, територіальним морем,внутрішні води і повітряний простір, а такожтериторії вільних митних зон, штучні острови,установки і споруди, створені у виключній(морській) економічній зоні України, на якіпоширюється виключна юрисдикція України. Митнийкордон збігається з державним кордоном України,крім меж штучних островів, установок і споруд,створених у виключній (морській) економічній зоніУкраїни, на які поширюється виключна юрисдикціяУкраїни. Межі території зазначених островів,установок і споруд становлять митний кордон (ст.10 МК). Під державним кордоном Українирозуміється – лінія і вертикальна поверхня, щопроходить по цій лінії, які визначають межітериторії України – суші, вод, надр, повітряногопростору. Про із цього правила існує два винятка,які теж становлять митний кордон України:

– межі території спеціальних митних зон;– межі штучних островів, установок і споруд,

створених у виключній (морській) економічній зоніУкраїни, на які поширюється виключна юрисдикціяУкраїни.

Митний контроль – сукупність заходів, щоздійснюються митними органами в межах своїхповноважень з метою забезпечення додержання нормцього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи,міжнародних договорів України, укладених увстановленому законом порядку. Відповідно до ч. 1ст. 318 МК України митному контролю підлягаютьусі товари, транспортні засоби комерційного

73

призначення, які переміщуються через митнийкордон України.

Контроль здійснюється:1) у пунктах пропуску через державний кордон

України – стосовно встановлених законодавствомУкраїни заборон щодо переміщення окремих товарівчерез митний кордон України;

2) при поміщенні в митний режим – стосовновстановлених законодавством України обмежень щодопереміщення окремих товарів через митний кордонУкраїни.

Під переміщенням слід розуміти ввезеннявідповідних предметів на митну територію України,вивезення з цієї території чи переміщення їх помитній території України транзитом. Згідно зіст. 195 МК України переміщення товарів черезмитний кордон України здійснюється у пунктахпропуску через державний кордон України, перелікяких визначається Кабінетом Міністрів Українивідповідно до міжнародних договорів України,укладених в установленому законом порядку.Переміщення окремих видів товарів через митнийкордон України може здійснюватися у спеціальновизначених пунктах пропуску через державнийкордон України. Переліки таких товарів та пунктівпропуску затверджуються Кабінетом МіністрівУкраїни1.

Переміщення товарів через митний кордонУкраїни здійснюється засобами авіаційного,водного, автомобільного, залізничного,трубопровідного транспорту, а також лініямиелектропередачі. Транспортними засобами, щовикористовувалися для переміщення безпосередніхпредметів порушення митних правил через митнийкордон України слід розуміти будь-які засобиавіаційного, водного, залізничного, а такожавтомобільного транспорту, що визначені у пункті1.10 Правил дорожнього руху, затверджених

1 Див., наприклад, Про затвердження переліку пунктівпропуску через державний кордон, через які здійснюєтьсяпереміщення товарів військового призначення та ядернихматеріалів : Постанова Кабінету Міністрів України від17.11.2010 № 1057 // Офіційний вісник України. – 2010. – №88. – Ст. 3097.74

постановою Кабінету Міністрів України від 10жовтня 2001 року № 1306.

Залежно від наявності перевізника,відправника, одержувача, а також договору наперевезення товари переміщуються у: 1) вантажнихвідправленнях; 2) супроводжуваному багажі;3) несупроводжуваному багажі; 4) ручній поклажі;5) міжнародних поштових відправленнях; 6)міжнародних експрес-відправленнях1.

Поняття переміщення за ст. 305 КК базується наположеннях МК, охоплює собою переміщення будь-яким із названих видів транспорту і в будь-якійіз зазначених форм. Разом з тим, воно є більшшироким, оскільки охоплює собою переміщеннятоварів чи інших предметів контрабанди черезмитний кордон України пішим ходом, а такожпереміщення з використанням тварин, які саміперетинають митний кордон, або шляхомвикористання спеціальних саморобних пристосуваньтощо.

Спосіб вчинення злочину – форма проявусуспільно-небезпечного діяння або, іншимисловами, це послідовність прийомів і методів, яківикористовує винний для вчинення злочину. Вданому випадку диспозиція статті 201 ККпередбачає вчинення діяння двома способами: позамитним контролем та з прихованням від митногоконтролю.

Переміщення через митний кордон предметів позамитним контролем означає:

1) переміщення поза місцем розташуваннямитного органу або

2) поза часом, установленим для нього, і безвиконання митних формальностей, або

3) з використанням незаконного звільнення відмитного контролю внаслідок зловживання службовимстановищем службовими особами.

Аналіз митної, прикордонної, слідчої тасудової практики, відповідної літератури виноситьна порядок денний питання щодо визнання окремимвидом незаконного переміщення предметів,передбачених ст. 305 КК через митний кордон

1 Для наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів третій, п’ятий та шостий спосіб заборонений.

75

України, – переміщення так званим «проривом»митного (державного) кордону. При прориві митногокордону переміщення відбувається всупереч прямійзабороні особи, яка здійснює митний контроль.

Переміщення предметів контрабанди зприховуванням від митного контролю здійснюється:

1) з використанням спеціально виготовленихсховищ (тайників) та інших засобів або способів,що утруднюють виявлення таких товарів,

2) шляхом надання одним товарам вигляду інших,3) з поданням митному органу як підстави для

переміщення товарів підроблених документів чидокументів, одержаних незаконним шляхом, аботаких, що містять неправдиві відомості щодонайменування товарів, їх ваги (з урахуваннямдопустимих втрат за належних умов зберігання ітранспортування) або кількості, країнипоходження, відправника та/або одержувача,кількості вантажних місць, їх маркування таномерів, неправдиві відомості, необхідні длявизначення коду товару згідно з Українськоюкласифікацією товарів зовнішньоекономічноїдіяльності (УКТ ЗЕД) та його митної вартості (ст.483 МК України).

Спеціально виготовлене сховище (тайник) –сховище, виготовлене з метою незаконногопереміщення товарів через митний кордон України,а також обладнані і пристосовані з цією ж метоюконструктивні ємності та предмети, які попередньопіддавалися розбиранню, монтажу тощо (п. 53 ч. 1ст. 4 МК України).

Використанням інших засобів, що утруднюютьвиявлення предметів, визнається приховуванняостанніх у супроводжуваному та несупроводжуваномубагажі, валізах, одязі, взутті, головних уборах,речах особистого вжитку, на тілі або в організмілюдини (природніх отворах) або тварини тощо.Виходячи зі специфіки предмета контрабанди,спосіб переміщення предметів на пасажирі єнайпоширенішим. Варіантів комбінації такогопереміщення є безліч, усіх їх охопити єнеможливо, оскільки неможливо встановити межулюдської винахідливості. Предмети контрабандиможуть переміщуватись під застібками, в складкахсумок, в кишенях предмету одягу, в багажі або76

загорнуті в ті чи інші предмети, в банках,пакетах тощо.

Надання одним товарам вигляду інших – зміназовнішніх ознак, за якими відбуваєтьсяідентифікація предмета – визначення йогоналежності до товарі певного виду. Така зміна,зокрема, може здійснюватися шляхом:

а) зміни стану предмета, наприклад з рідкогона твердий;

б) зміни форми самого предмета; в) нанесення на сам предмет фарби, позначень,

ярликів, етикеток тощо;г) зміни тари чи упаковки тощо.Легальне ввезення, вивезення, транзит

наркотичних та психотропних речовин фізичнимиособами повинно здійснюватися з дотриманнямПостанови Кабінету Міністрів України 8 листопада2007 р. № 1307 «Про затвердження Порядкуперевезення хворими, які прямують транзитом черезтериторію України, наркотичних засобів іпсихотропних речовин»1.

Наприклад, якщо для продовження лікування домоменту виїзду з території України хворомудодатково призначено наркотичні засоби,психотропні речовини, заклад охорони здоров'явидає відповідну довідку, що підписуєтьсяголовним лікарем та його заступником ізасвідчується печаткою.

Ввезення на територію України хворими(іноземцями та особами без громадянства)наркотичних засобів і психотропних речовинздійснюється лише для власного лікування та заумови обов’язкового письмового декларування впорядку, встановленому для громадян.

Для здійснення митного контролю та митногооформлення наркотичних засобів і психотропнихречовин хворий подає такі документи:

– митна декларація; – рецепт, виданий закладом охорони здоров’я

або лікарем іноземної держави на ім’я хворого,легалізований консульською установою України закордоном;

1 Офіційний вісник України. – 2007. – № 86. – Ст. 3161.77

– паспортний документ, що посвідчує особухворого та надає право на перетинання державногокордону України.

Для лікарських засобів, що зареєстровані вУкраїні, додається копія сертифіката якостілікарського засобу, виданого виробником. Хворийможе ввозити на митну територію України абовивозити за її межі наркотичні засоби іпсихотропні речовини в кількості, визначеній урецепті або довідці про надання медичноїдопомоги на території України, але не більш як 10ампул наркотичного засобу або психотропноїречовини, 50 таблеток психотропної речовини, 10трансдермальних систем. Наркотичні засоби іпсихотропні речовини, що не зареєстровані вУкраїні, можуть ввозитися на територію України заумови надання відомостей про реєстраціюлікарського засобу на території держави, з якоїпереміщується хворий. Наркотичні засоби іпсихотропні речовини, що вивозяться за межіУкраїни, підлягають обов'язковому письмовомудекларуванню в порядку, передбаченому длягромадян. Для здійснення митного контролю тамитного оформлення таких наркотичних засобів іпсихотропних речовин подаються вищезазначенідокументи, а також митна декларація, оформленапід час ввезення наркотичних засобів іпсихотропних речовин. Хворий не має права будь-яким чином відчужувати наркотичні засоби іпсихотропні речовини. Консульські установиУкраїни за кордоном зобов’язані під часлегалізації рецепта на наркотичні засоби іпсихотропні речовини попередити в письмовій форміхворого про зазначену вимогу.

Ввезення, вивезення, транзит наркотичних тапсихотропних засобів, прекурсорів юридичнимиособами здійснюється тільки за наявності дозволу(сертифікату), виданого у порядку, передбаченомуПостановою Кабінету Міністрів України від 3лютого 1997 р. № 146 «Про затвердження Порядкувидачі дозволів на право ввезення на територіюУкраїни, вивезення з території України аботранзиту через територію України наркотичнихзасобів, психотропних речовин і прекурсорів»

78

Державною службою України з контролю занаркотиками (далі – ДСКН).

Імпорт та експорт, транзит здійснюєтьсяпідприємствами, установами та організаціями занаявності у них ліцензії на здійсненнявідповідних видів діяльності у сфері обігунаркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів. Імпорт та експорт наркотичнихзасобів, психотропних речовин і прекурсорівздійснюються підприємствами за умови одержаннядозволу на кожну окрему операцію, який видаєтьсяДСКН. Видача дозволу здійснюється за узгодженнямз Службою безпеки України.

Наркотичні засоби, психотропні речовини іпрекурсори, що ввозяться в Україну або вивозятьсяз України без дозволу, підлягають затриманнювідповідними митницями України.

Ввезення в Україну та вивезення з Українинаркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів шляхом поштового відправлення або наіншу, ніж та, що зазначена у дозволі адресу,забороняється.

Ввезення та вивезення наркотичних засобів,психотропних речовин і прекурсорів через митнийкордон України здійснюється лише через спеціальнімитниці, визначені Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 25 грудня 2002 р. № 1950 «Прозатвердження переліку пунктів пропуску черезмитний кордон України, через які дозволяєтьсяпереміщення наркотичних засобів, психотропнихречовин і прекурсорів»1.

Переміщення наркотичних, психотропних засобівта прекурсорів через інші пункти пропуску накордоні утворює склад злочину, передбаченого ст.305 КК2.

Законне переміщення лікарських препаратівздійснюється не лише за спеціальними правилами, ай у спеціалізованому місці. Їх переміщення черезмитний кордон України здійснюється лише черезмитниці, визначені наказом Держмитслужби України

1 Офіційний вісник України. – 2002. - № 52. – Ст. 2371.2 Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу

України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 8-мевид., перероб. і доп. – Х. : Фактор, 2011. – C. 904.

79

від 10.01.2011 № 10 «Про визначення зондіяльності митних органів». З 16 січня 2012 р.митне оформлення усієї фармацевтичної продукції,що ввозиться в Україну, покладено на Київськурегіональну митницю. Винятком є фармацевтичнапродукція, що надходить безпосередньо уміжнародний пункт пропуску для повітряногосполучення «Бориспіль», а також та, щопереміщується у міжнародних поштових та експрес-відправленнях.

На виконання наказу Держмитслужби України від23.12.2011 № 1079 та з метою вдосконаленняпроцедури митного контролю та митного оформленнятоварів, які класифікуються у товарній групі 30згідно з УКТЗЕД і ввозяться в Україну суб’єктамигосподарської діяльності, з 16.01.2012 р. митнеоформлення товарів, які класифікуються у товарнійгрупі 30 згідно з Українським класифікаторомтоварів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД)і ввозяться в Україну суб’єктами господарськоїдіяльності (крім товарів, що переміщуються уміжнародних поштових, експрес-відправленнях тамитне оформлення яких в митному режимі «імпорт»здійснюється підрозділами митного поста «Київ-спеціалізований», розташованими в місцяхміжнародного поштового обміну або центральнихсортувальних станціях відповідно) на митномупосту «Київ-східний» (місце прибуття на територіївантажного митного комплексу (далі – ВМК) ТОВ«ХФК «Біокон», який знаходиться за адресою:Київська область, Бориспільський район, с. ВеликаОлександрівка, вул. Бориспільська, 9).

Таким чином, переміщення лікарських засобівможливе лише через вказані пункти пропуску.

Склад цього злочину формальний, тобто злочинвважається закінченим з моменту фактичногонезаконного переміщення наркотичних засобів, їханалогів та прекурсорів або фальсифікованихлікарських препаратів через митний кордонУкраїни.

При виявленні предметів контрабанди на виїзд(відліт, відхід) з України під час огляду(повторного огляду), вчинене слід кваліфікуватияк замах на злочин, з посиланням на відповіднучастину ст. 15 та 305 КК. При виявленні предметів80

контрабанди на в’їзд (приліт, прихід) в Україну,вчинене вже утворює закінчений склад контрабанди,оскільки вважається, що кордон особи вжеперетнули. Пункти пропуску знаходяться натериторії України.

Оскільки контрабанда є злочином з формальнимскладом (злочин, для визнання якого закінченим непотрібно встановлення суспільно-небезпечнихнаслідків, а достатньо лише вчинення суспільно-небезпечного діяння), то розглядаємий нами злочинвважається закінченим з моменту фактичногонезаконного переміщення предметів через митнийкордон України, а до цього моменту особа можевідмовитись від доведення злочину до кінця (ст.17 КК). Добровільна відмова можлива до моментуприйняття митним органом митної декларації (п. 8Постанови ПВСУ1). Добровільною відмовою слідвважати випадки, коли після заповнення митноїдекларації та опитування громадян про наявністьнезадекларованих предметів, особи, що перетинаютьмитний кордон, зізнаються про їх наявність,дістають предмети з тайників та фактичнодобровільно відмовляються від вчиненняконтрабанди. В той же час заяву про незадекларовані предмети, зроблену на більш пізніхетапах митного контролю, коли митна деклараціяналежним чином оформлена та посвідченаінспектором митної служби, виключає застосуванняст. 17 КК. Затримання особи у межах митногокордону України в момент його перетину (наприкладпід час огляду, переогляду товарів, транспортнихзасобів, ручної поклажі, багажу або особистогоогляду тощо) з предметами контрабандикваліфікується як замах на цей злочин, оскількиособа не довела свій намір до кінця з причин, щоне залежали від її волі. Для визначення моментузакінчення контрабанди слід виходити знаступного, зважаючи на те, що відбувається ввізчи вивіз предметів злочину (контрабанди). Якщопредмети вивозяться за межі митної території

1 Про судову практику у справах про контрабанду тапорушення митних правил : Постанова Пленуму Верховного СудуУкраїни від 03 червня 2005 року № 8 // ВВСУ. – 2005. – № 6.– С. 10–13.

81

України, митний кордон перетинається після того,як митний контроль вже пройдено, тому контрабандаповинна розглядатися як закінчений злочин увипадку фактичного (успішного) переміщенняпредметів через митний кордон1. Дії, пов’язані зіспробою незаконного вивозу предметів з митноїтериторії і не доведені до кінця з причин, що незалежали від волі винного, повинні розглядатисьяк замах на вчинення злочину (ч. 3 ст. 15 і ст.201 КК). Інша ж ситуація виникає з предметамиконтрабанди, що перетинають митний кордон наввіз, в даному випадку факт закінченоїконтрабанди встановлюється при проходженнімитного контролю, що здійснюється вже після тогояк предмети контрабанди перетнули митний кордонУкраїни.

Готуванням до злочину, передбаченого ст. 305«Контрабанда» слід визнавати створення умов дляконтрабанди. Наприклад ними є придбаванняпредметів з метою подальшого незаконногопереміщення через митний кордон (що само по собівже є злочином, передбаченим ст. 307 (309)залежно від наявності у особи мети збуту), або3211 КК України, пошук отримувачів контрабанди(клієнтів), пошук співучасників, визначенняшляхів переміщення предметів контрабанди,обладнання тайників тощо.

Контрабанда фальсифікованих лікарських засобівутворює сукупність злочинів, передбачених ст. 3211

КК «Фальсифікація лікарських засобів або обігфальсифікованих лікарських засобів».

Фактичне вчинення контрабанди одним ізвстановлених законом способів, але без намірувчинити такі протиправні дії (наприклад, колиособа не була обізнаною, що в її речах прихованіпредмети контрабанди; або перетнула митний кордонпоза місцем розташування митниці, тому щозаблукала тощо), не утворює складу злочину,передбаченого ст. 305 КК. Іноді цьому можутьсприяти і об'єктивні фактори, такі, якнезавершення делімітації та демаркації державного

1 Науково-практичний коментар до Кримінального кодексуУкраїни / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 8-мевид., перероб. і доп. – Х. : Фактор, 2011. – С. 565–566.82

кордону між Україною та Республікою Молдова(Придністровською Молдавською Республікою,Росією).

Фальсифікація лікарських засобів або обігфальсифікованих лікарських засобів. Об’єктивна сторонарозглядуваного злочину описана як вичерпнийперелік із шести альтернативних форм злочинноїповедінки, а саме:

1) виготовлення; 2) придбання; 3) перевезення; 4) пересилання; 5) зберігання; 6) збут завідомо фальсифікованих лікарських

засобів.Виробництво – це діяльність з промислового

серійного отримання лікарських засобів з вихіднихматеріалів, а виготовлення – діяльність зотримання (окрім виробництва) таких речовин вобмежених кількостях, дрібними партіями.

Придбання – будь-які дії особи, унаслідок якихпредмет злочину переходить у її власність.Формами незаконного придбання можуть бути,зокрема, купівля, отримання в обмін на іншітовари чи предмети, у вигляді позики чи вподарунок, повернення боргу, зарахування якплатню за виконану роботу чи надані послуги,привласнення знайденого, а також крадіжканазваного предмету злочину на підприємствах,установах організаціях, отримання їх в результатіскоєння інших злочинів, а також отримання увигляді хабара.

Зберігання полягає в будь-яких умисних діях,що пов’язані з фактичним перебуванням предметів,речовин у володінні винного та із заходами щодоїх збереження.

Під перевезенням слід розуміти переміщенняречовин, предметів у просторі безпосередньовинною особою з використанням будь-якоготранспортного засобу як з одного населеногопункту до іншого в межах держави, так і в межаходнієї адміністративно-територіальної одиниці.

Пересилання означає переміщення в просторі задопомогою інших осіб, тобто шляхом надсилання з

83

одного пункту до іншого поштою, багажем, кур’єромтощо.

Збут завідомо фальсифікованих лікарськихзасобів – будь-які способи їх відчуження (оплатніі безоплатні – продаж, дарування, обмін, сплатаборгу, позика, введення володільцем цих засобівіншій особі за її згодою, тощо) особою, яка знає,що лікарські засоби є фальсіфікованими.

Необхідно зазначити, що порядок проведеннявхідного контролю якості лікарських засобівсуб’єктами господарської діяльності, які маютьліцензії на право оптової та роздрібної торгівлілікарськими засобами, та державного контролюякості лікарських засобів під час оптової тароздрібної торгівлі регламентується Інструкцієюпро порядок контролю якості лікарських засобівпід час оптової та роздрібної торгівлі,затвердженої наказом МОЗ України № 436 від 30жовтня 2001 року1.

Склади злочинів, передбачених ч. 1 ст. 3211 ККза конструкцією об’єктивної сторони є формальнимита закінченими з моменту вчинення вказаних удиспозиції розглядуваної статті дій.

Стаття 3212 КК України встановлює покарання заумисне порушення встановленого порядкудоклінічного вивчення, клінічних випробуваньлікарських засобів, фальсифікація їх результатів,а також порушення встановленого порядку державноїреєстрації лікарських засобів у виді позбавленняволі на строк від трьох до п’яти років зпозбавленням права обіймати певні посади чизайматися певною діяльністю на строк від одногодо трьох років.

Об’єктивна сторона вказаного злочину описанаяк:

1) умисне порушення встановленого порядку: а) доклінічного вивчення, б) клінічних випробувань лікарських засобів; 2) фальсифікація їх результатів; 3) порушення встановленого порядку державної

реєстрації лікарських засобів.Диспозиція статті є бланкетною і відсилає до

таких наказів: 1) Наказу МОЗ України «Про1 Офіційний вісник України. – 2002. – № 6. – Ст. 258.

84

затвердження Порядку проведення доклінічноговивчення лікарських засобів та експертизиматеріалів доклінічного вивчення лікарськихзасобів» № 944 від 14 грудня 2009 року1. Згідно довказаного наказу доклінічне вивчення лікарського засобу– це комплекс хімічних, фізичних, біологічних,мікробіологічних, фармакологічних,токсикологічних та інших наукових досліджень, якіпроводяться перед початком клінічних випробувань.Доклінічне вивчення лікарського засобу включаєдоклінічні дослідження в лабораторних умовахта/або досліди на лабораторних тваринах з метоювизначення специфічної активності та безпечностілікарського засобу. Доклінічне вивченняфармакологічних властивостей лікарського засобумає довести його ефективність з огляду назапропоноване використання людиною; 2) Наказу МОЗУкраїни «Про затвердження Порядку проведенняклінічних випробувань лікарських засобів таекспертизи матеріалів клінічних випробувань іТипового положення про комісії з питань етики» №960 від 23 вересня 2009 року2.

Порядок встановлює основні вимоги допроведення клінічних випробувань лікарськихзасобів, які можуть проводитись за участюпацієнтів (добровольців) за повною або скороченоюпрограмою, у тому числі до випробуваньбіодоступності/біоеквівалентності, а такожміжнародних багатоцентрових клінічнихвипробувань.

Проведення експертизи матеріалів клінічнихвипробувань, а також проведення клінічного аудитуклінічного випробування лікарських засобівпокладено на ДП «Державний експертний центрМіністерства охорони здоров’я України».

Під фальсифікацією результатів порядкудоклінічного вивчення, клінічних випробуваньрозуміють умисне спотворення (підроблення,підміна, знищення тощо) зазначених результатів,даних, які здатні вводити в оману їх користувачащодо властивостей та якості лікарських засобів,

1 Офіційний вісник України. – 2010. – № 4. – Ст. 176.2 Офіційний вісник України. – 2009. – № 87. – Ст. 2948.85

під час складання документів, передбаченихвищевказаними наказами МОЗ України.

Постановою КМ України № 376 від 26 травня 2005року «Про затвердження Порядку державноїреєстрації (перереєстрації) лікарських засобів ірозмірів збору за їх державну реєстрацію(перереєстрацію)»1 було затверджено Порядокдержавної реєстрації (перереєстрації) лікарськихзасобів і розмірів збору за їх державнуреєстрацію (перереєстрацію).

Порядок встановлює механізм проведеннядержавної реєстрації (перереєстрації) лікарськихзасобів, у тому числі медичних імунобіологічнихпрепаратів, визначених статтею 2 Закону України«Про лікарські засоби», застосування яких вУкраїні допускається тільки після такоїреєстрації. Не підлягають державній реєстраціїлікарські засоби, які виготовляються в аптеках зарецептами лікарів (магістральними формулами) тана замовлення лікувально-профілактичних закладів(офіцинальними формулами) з дозволених дозастосування діючих та допоміжних речовин.

Державну реєстрацію (перереєстрацію)лікарського засобу здійснює МОЗ України напідставі результатів експертизи реєстраційнихматеріалів (реєстраційного досьє) на такий засібта контролю його якості, проведених Державнимекспертним центром МОЗ України, у порядку,визначеному МОЗ України.

2.2. Суб’єктивні ознаки злочинів, що порушуютьправо особи на якісне забезпечення лікарськимизасобами

Суб’єкт посягань на право особи на якіснезабезпечення лікарськими засобами. Ознаки, щохарактеризують суб’єкт злочину, невід’ємно

1 Офіційний вісник України. – 2005. – № 22. – Ст. 1196.86

пов’язані з усіма іншими елементами складузлочину. Саме своїм суспільно небезпечним діянням(об’єктивна сторона злочину) суб’єкт завдає шкодиоб’єкту посягання, діючи при цьому винно, тобтоумисно або необережно (суб’єктивна сторона)1.

Будь-який злочин є різновидом антигромадськоїповедінки людини. У той же час, діяння може бутивизнано злочинним лише в тому разі, якщо воновчинено особою, яка характеризується сукупністюпередбачених законом ознак. Так, злочин не можебути вчинений твариною, механізмом, малолітньоюабо іншою особами, які не наділені обов’язковимиякостями, передбаченими статтями Загальної таОсобливої частин КК. Завдяки цьому необхіднимелементом складу злочину є його суб’єкт, тобтоособа, яка має всі передбачені законом ознаки.

В Україні наукові праці проблемам суб’єктаприсвятили такі вчені, як Т. М. Арсенюк,Д. В. Бараненко, В. М. Бурдін, А. А. Васильєв,Т. О. Гончар, О. В. Зайцев, М. Й. Коржанський,В. П. Кононенко, В. В. Лень, В. А. Ломако,Н. С. Магарін, П. С. Матишевський, В. І. Мельник,Н. О. Мірошниченко, А. А. Музика,В. О. Навроцький, Д. В. Новіков, Н. А. Орловська,В. Б. Первомайський, Т. М. Приходько,М. І. Проценко, В. Я. Тацій, В. М. Трубников,Є. В. Фесенко, О. О. Ходимчук, В. М. Шевельов,С. С.Яценко та інші.

У законі про кримінальну відповідальність«суб’єкту злочину» присвячений розділ ІV

1 Владимиров А. В. Субъект преступления по советскомууголовному праву : [лекция] / В. А. Владимиров, Г. А.Левицкий. – М. : ВШ МООП РСФСР, 1964. – С. 6.

87

Загальної частини КК, який називається: «Особа,яка підлягає кримінальній відповідальності(суб’єкт злочину)». Згідно з ч. 1 ст. 18 ККсуб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочину віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставатикримінальна відповідальність.

Як суб’єкта злочину слід розглядати індивіда,наділеного необхідними якостями і потенційноздатного вчинити злочин. У науці кримінальногоправа зустрічаються позиції, відповідно до якихпід суб’єктом злочину пропонується розумітиособу, яка вже вчинила злочин. Так, В. С. Орловвважає, що суб’єктом злочину є особа, яка вчинилазлочин в осудному стані і при досягненні віку, зякого за законом настає кримінальнавідповідальність1. З таким визначенням не можнапогодитися, тому що суб’єктом злочину слідвважати не того індивіда, який вже вчинив злочин,а здатного вчинити певне діяння і понести занього кримінальну відповідальність. Особа, якавчинила злочин, називається винною, а післязасудження злочинцем. Так, суб’єктомфальсифікації лікарських засобів або обігуфальсифікованих лікарських засобів (ст. 3211 КК) єбудь-яка осудна фізична особа, яка до моментувчинення вказаного злочину досягла 16-річноговіку, незалежно від того вчиняла вона колисьназване злочинне діяння чи ні. У цьому зв’язкуВ. Г. Павлов зазначає, що ототожнення понять«особа злочинця» і «суб’єкт злочину» призводить

1 Орлов В. С. Субъект преступления по советскому уголовномуправу / В. С. Орлов. – М. : Госюриздат, 1958. – С. 29.88

до методологічної помилки1. Крім того, необхіднорозрізняти поняття «суб’єкт злочину», «виконавецьзлочину», «особа винного» та «особа злочинця»2.

Поняття «фізична», «осудна» і «віккримінальної відповідальності» є ознакамисуб’єкта злочину й іменуються в науцікримінального права загальними чи обов’язковими.Суб’єкт злочину, якому притаманні тільки загальнічи обов’язкові ознаки, відповідно, іменується«загальним».

Крім загальних (обов’язкових) ознак суб’єктазлочину, наука кримінального права виділяє такожі спеціальні (додаткові або факультативні)ознаки. Наявність у суб’єкта злочину поряд іззагальними також і спеціальних ознак свідчить проте, що цей суб’єкт є спеціальним.

Доцільно зупинитися на обов’язкових ознакахсуб’єкта злочинів, що порушують право особи наякісне забезпечення особи лікарськими засобами.

В ході аналізу норм кримінального права, щопередбачають кримінальну відповідальність запорушення права особи на якісне забезпеченнялікарськими засобами, встановлено, що суб’єктомтаких злочинів можуть бути фізичні осудні особи,які досягли віку кримінальної відповідальності.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 305 КК єфізична осудна особа, що досягнула вікукримінальної відповідальності – 16 років. Ним

1 Павлов В. Г. Субъект преступления / В. Г. Павлов. – С.-Пб. : Изд-во Юридический центр Пресс, 2001. – С. 25.2 Див.: Митрофанов І. І. Кримінально-правові засоби впливуна осіб, які вчинили злочини : монографія. – Кременчук :Вид. ПП Щербатих О.В., 2009. – С. 35–49.

89

може бути громадянин України, іноземець, особабез громадянства.

Особливістю контрабанди наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорівє те, що іноді виконавець може взагалі не братиучасті у переміщенні предметів контрабанди.Наприклад, якщо злочинець для виконанняконтрабандного переміщення використовуєнеобізнану особу («в темну»), неосудних осіб (ст.19 КК), неповнолітніх (ст. 22 КК) або осіб, якідіють таким чином у стані крайньої необхідності(ст. 39 КК), під фізичним чи психічним примусом(ст. 40 КК)1, тварин або механічні засоби (потяги,несупроводжуваний багаж тощо).

Неосудну особу, особу, яка не досягла намомент вчинення контрабанди віку, з якого моженаставати кримінальна відповідальність (16років); не фізичну особу (тварину, механічнийзасіб тощо) згідно з положеннями ч. 1 ст. 18 ККтакож не можна розглядати як суб’єктів злочину, авідповідно і як виконавців контрабанди. За умовихарактеру використання злочинцем скоріше їх можна

1 Для встановлення психічних особливостей, що виключаютьнормальне виконання професійних функцій може бути призначенаекспертиза, на розгляд якої виносяться наступні питання: чизнаходилась особа під час вказаних дій у психічному чиемоційному стані (фізіологічний афект, стрес, фрустрація,розгубленість тощо), який би міг суттєво вплинути наякість виконання професійних функцій (указати, яких саме)?чи могла особа, з урахуванням її індивідуально-психологічнихособливостей, правильно оцінити ситуацію (чи її окреміелементи), прийняти правильне рішення і реалізувати його? чивідповідає психологічний рівень сформованості у даної особипрофесійних навичок вимогам конкретної ситуації? (Див:Костін М. І. Контрабанда. Доказування обставин вчинення злочинуна досудовому слідстві : монографія / М. І. Костін. – К. :«ДІЯ», 2003. – 185 с.)90

назвати засобом незаконного переміщення предметівконтрабанди. Згідно зі ст. 39, 40 КК також не єзлочином вчинення незаконного переміщенняпредметів контрабанди через митний кордон Україниособами, якщо буде доведено, що вони діяли устані крайньої необхідності або під дієюфізичного чи психічного примусу.

Отже, названі вище засоби незаконногопереміщення предметів контрабанди не можнавважати суб’єктами злочину, тобто виконавцямиконтрабанди. В теорії кримінального правазазначається, що тут має місце посередня винність. Утаких випадках особа, що умисно використовуєвказані засоби (знаряддя) незаконного переміщенняпредметів, сама розглядається як виконавецьвчиненої контрабанди.

Проте у статтях 3211 та 3212 КК, виходячи з їхдиспозиції, ними можуть визнаватися особи зіспеціальною освітою (фармацевтичною, хімічною,біологічною, тощо), так і без неї. Участьслужбових осіб фармацевтичних компаній-виробників, компаній дистриб’юторів ліків,контрольно-аналітичних лабораторій, а також аптеку фальсифікації або обігу фальсифікованихлікарських засобів за наявності підстав можутьдодатково кваліфікуватись за ст. ст. 364 чи 3641

КК України.Злочинне діяння має не лише зовнішнє, а й

внутрішнє вираження, що характеризуєтьсявластивостями суб’єктивної сторони злочину.Поведінка індивіда є проявом психічних процесів,що відбуваються в його свідомості. Найважливішоюознакою людини є її соціальні якості, за

91

допомогою яких вона сприймає загальноприйнятіправила поведінки і норми соціального гуртожитку.Зазначені положення знаходять відображення в їїсвідомості, завдяки чому вони осмислюються іперетворюються в життя. При цьому будь-якийіндивід співвідносить свою поведінку з інтересамиінших людей, суспільства і держави, що у своючергу створює найсприятливішу систему соціальнихвідносин, що дозволяє повною мірою співвідноситиправа і свободи окремої особи і суспільства вцілому.

У тому разі, якщо суб’єкт свідомо порушуєзагальновизнані інтереси, охоронювані ЗУпКВ, вінтим самим виражає своє негативне ставлення досуспільства, що свідчить про його підвищенунебезпеку. Однак, якщо особа не усвідомлюєфактичного характеру своєї поведінки і не здатнанею керувати, то заподіяння шкоди не свідчить проїї антисоціальні погляди і не може вважатисязлочинним. З цієї причини тільки осмислене івольове діяння визнається злочином, тому що самевоно відображає антигромадські установкисуб’єкта. Це дозволяє виключити випадкипритягнення до відповідальності за невиннезаподіяння шкоди осіб, які не є небезпечними длясуспільства.

З урахуванням сказаного, слід зазначити, щообов’язковою рисою будь-якого злочину є не лишевчинення суспільно небезпечного діяння у формідії чи бездіяльності, але й наявність внутрішньоїпсихічної діяльності, що обумовлює зовні вираженуповедінку суб’єкта. У цьому зв’язку, обов’язковим

92

елементом складу визнається суб’єктивна стороназлочину.

Отже, суб’єктивна сторона злочину – обов’язковийелемент складу злочину, під яким слід розуміти сукупністьпередбачених законом ознак, що характеризуютьвнутрішню сторону злочинного діяння, «тобто психічнудіяльність особи, безпосередньо пов’язану з вчиненнямзлочину»1.

В юридичній літературі питанням суб’єктивноїсторони складу злочину приділялась увага в працяхтаких українських вчених, як М. І. Бажанов,Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Я. М. Брайнін,Ф. Г. Бурчак, Ю. А. Валова, Р. В. Вереша,П. А. Воробей, С. В. Гончаренко, В. П. Ємельянов,М. Й. Коржанський, О. М. Костенко,І. П. Лановенко, П. С. Матишевський,С. І. Нежурбіда, А. О. Пінаєв, О. Я. Свєтлов,В. В. Сташис, С. А. Тарарухін, В. Я. Тацій,М. І. Хавронюк, С. С. Яценко та інші.

Суб’єктивна сторона складу злочинухарактеризується комплексом ознак, що утворюютьпсихологічний, тобто внутрішній зміст злочинногопосягання. До складу суб’єктивної сторони злочинувходить одна обов’язкова ознака – вина у форміумислу або необережності, а також три додаткові(факультативні): мотив, мета та емоційний станвинного в момент вчинення злочину.

Однак, палітра психічної діяльності ширша заобсягом і не обмежується вказаними ознаками, алесуб’єктивна сторона вміщує лише елементи, що

1 Грищук В. К. Кримінальне право України. Загальна частина :навчальний посібник / В.К. Грищук. – К. : Видавничий дім «ІнЮре», 2007. – С. 273.

93

мають юридичне значення, наявність яких необхіднадля правильної правової оцінки і, відповідно,кваліфікації вчиненого.

У той же час урахування інших проявівпсихічної діяльності, а саме: переживань винного,почуттів, настрою до початку посягання та умомент його вчинення, дозволяє ширше освітитивнутрішню психологічну картину злочину, осмислитийого причини, зрозуміти спонукання, якимикерувався суб’єкт, вчиняючи злочинне діяння.

Головною (основною) ознакою суб’єктивної сторониє вина, що розкриває психічне ставлення винногодо вчинюваного ним злочину, а також до суспільнихвідносин, яким внаслідок вчинення злочинузаподіюється шкода. Вина є обов’язковою ознакоюбудь-якого злочинного діяння. У законі поняття таознаки різних форм і видів вини розкриваються встаттях Загальної частини КК.

Додатковими (факультативними) ознакамисуб’єктивної сторони є мотив, мета та емоційнийстан. Вони конструктивно передбачаються не в усіхскладах злочинів, але разом із тим впливають наступінь небезпеки вчиненого, а в окремих випадкахі його кваліфікацію.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст.305 КК, виражається в прямому умислі. При чомуумисел тільки прямий, оскільки особа, що вчиняєзлочин, має мету – незаконно перемістити предметиконтрабанди через митний кордон. Мотиви накваліфікацію злочину не впливають. Хоча зазвичайвони корисливі.

Специфіка інтелектуального моменту умислуспівучасників передбачає їх обізнаність про94

злочинні наміри, злочинні дії виконавцяконтрабанди. Вольовий момент умислу виявляється убажанні всіх співучасників, щоб виконавець вчинивсплановану ними контрабанду. Важливим є те, що уст. 26 КК не вимагається наявності лише прямогоумислу при співучасті.

Отже, якщо у виконавця, організатора тапідбурювача вчинення контрабанди умиселобов’язково повинен бути прямим, то успіввиконавця або посібника він може бути йнепрямим. Скажімо, особа знає, що інші особизаймаються контрабандою і передає їм в орендувласний автомобіль за умови, що цей автомобільбудуть використовувати для незаконногопереміщення предметів контрабанди. У цьомувбачається так зване фізичне пособництво, колиособа надає в розпорядження виконавців транспорт,при цьому передбачає суспільно небезпечнінаслідки його використання для полегшеннявчинення контрабанди і хоча не бажає, але свідомоприпускає вчинення контрабанди з використаннямвказаного автомобіля. Тут пособник дії з непрямимумислом, але ставить власну дію у причиннийзв'язок з вчиненням виконавцями контрабанди. Придоведенні винності учасників контрабанди,вчиненої у кваліфікованих формах співучасті, будекорисним дослідження положень, пов’язаних зексцесом виконавця, тобто вчиненням виконавцем такихзлочинних дій, які не охоплювалися ні прямим, нінепрямим умислом інших співучасників, виходять замежі угоди щодо вчинення контрабанди, якавідбулась між ними. В цьому разі співучасники заексцес виконавця відповідальності не несуть.

95

У ч. 5 ст. 29 КК з цього приводу чіткосказано, що «співучасники не підлягаютькримінальній відповідальності за діяння, вчиненевиконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнімумислом». Наприклад, при затриманні групиконтрабандистів хтось з них застосуваввогнепальну зброю і поранив співробітникаправоохоронних органів. Слід також зазначити, щовстановлення мотивів та мети кожного співучасникаконтрабанди є важливою умовою достовірноговстановлення його умислу, та інших обставинпредмета доказування. Вони можуть не співпадати урізних членів групи, але для кваліфікаціїконтрабанди це не має значення. На доказуваннявинності не впливають й випадки, коли неможливодостовірно встановити установочні(персонографічні) дані учасників злочинних груп1.

Суб’єктивна сорона злочину, передбаченого ст.3211 КК України, характеризується прямим умислом іметою збуту під час придбання, перевезення,пересилання чи зберігання фальсифікованихлікарських засобів. Як слушно зауважуєА. А. Музика, ставлення винного до наслідківзлочину (загроза для життя чи здоров’я особи,тривалий розлад її здоров’я, смерть особи абоінші тяжкі наслідки) є необережним2.

Буквальне тлумачення диспозиції частини 2 ст.3211 КК, а також критичне порівняння її з

1 Костін М. І. Контрабанда. Доказування обставин вчиненнязлочину на досудовому слідстві : монографія / М. І. Костін.– К. : «ДІЯ», 2003. – С. 117.

2 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України/ за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Юридичнадумка, 2012. – С. 936.96

диспозиціями ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 321 ККдозволяє припустити, що для вчиненнярозглядуваного злочину у формі виробництвафальсифікованих лікарських засобів мета збуту неє обов’язковою. Водночас, якщо керуватись «духом»закону, а не його «буквою», а також дослідитилогіку законодавця в частині криміналізаціїпідроблення лікарських засобів, стане очевидним,що виробництво ліків також потребує встановленняцієї мети.

Посилання законодавця на збут завідомофальсифікованих лікарських засобів вимагає відслідчого або суду встановлення факту обізнаностівинного саме про таку характеристику ліків.Термін «завідомо» характеризує суб’єктивнусторону складу злочину. Проте суб’єктивна сторонав теоретичній структурі складу злочину не міститьподібної ознаки. У науковій юридичній літературіпри аналізі злочину, передбаченого ч. 1 ст. 3211

КК України, поняття «за відомість» аналізуєтьсябезпосередньо в суб’єктивній стороні цьогозлочину. Так, І. А. Коваленко зазначає, що при збутіфальсифікованих лікарських засобів особа повинназнати та усвідомлювати, що засоби єфальсифікованими. І наводить приклад: відповіднодо рішення Жидачівського районного судуЛьвівської області від 17.10.2013 працівникиаптеки, де обвинувачений перебував на посадізавідувача, збували фальсифіковані лікарськізасоби, не знаючи про те, що засоби єфальсифікованими, тому кримінальна

97

відповідальність відносдо них не реалізовувалася1.Тобто, І. А. Коваленко відносять «завідомість» доінтелектуального моменту умислу – до характеруусвідомлення винним фактичної обставини, щовідноситься до об’єктивної сторони.

Термін «завідомість» у ч. 1 ст. 3211 ККУкраїни описує частину інтелектуального моментуумислу, що полягає в усвідомленні характерумайбутніх дій щодо фальсифікованих лікарськихзасобів, причому усвідомлення є достовірним. Крімусвідомлення ознак об’єктивної сторони змістумислу складає й усвідомлення ознак спеціальногосуб’єкта, оскільки достовірне і виразнеусвідомлення того, що лікарській засіб єфальсіфікованим, можливо лише для спеціальногосуб’єкта, який зобов’язаний володіти данними профармакологічні властивості відповідноголікарського засобу, що пов’язано з наявністю внього певних знань. Якщо дотримуватисязагальноприйнятої структури складу злочину, то«завідомість» не можна назвати ознакою всієїсуб’єктивної сторони збуту завідомофальсифікованих лікарських засобів. «Завідомість»у цьому випадку описує лише інтелектуальниймомент, тобто частину змісту умислу, що сам,виступаючи формою вини, є ознакою суб’єктивноїсторони. Якщо віддати перевагу структурі складузлочину, то термін «завідомість» слід віднести доспособу опису однієї з ознак, що характеризують

1 Коваленко І. А. Фальсифікація лікарських засобів та обігфальсифікованих лікарських засобів: склад злочину /І. А. Коваленко // Науковий вісник Міжнародного гуманітарногоуніверситету. Сер.: Юриспруденція. – 2014. – № 7. – С. 181.98

зміст суб’єктивної сторони, – вини (не самоюознакою). Отже, «завідомість» необґрунтовановключається до ознак суб’єктивної сторони складузлочину, оскільки є не самостійним елементомпсихічної діяльності людини, а особливимсловесним прийомом указівки в законі на те, щосуб’єкт при збуті знав про фальсифікаціюлікарського засобу.

Мотивація злочину може бути різною і накваліфікацію не впливає. Хоча як вбачається іздиспозиції, вона є корисливою.

Суб’єктивна сорона злочину, передбаченого ст.3212 КК, також характеризується прямим умислом.

2.3. Кваліфікуючі ознаки складів злочинів, щопорушують право особи на якісне забезпеченнялікарськими засобами

У теорії кримінального права єзагальновизнаним, що кваліфікуючі ознаки злочинуповинні: а) істотно впливати на ступіньсуспільної небезпечності діяння, описуваногоосновним складом злочину; б) бути відноснопоширеними, хоча й не характеризувати більшістьзлочинів цього виду; в) характеризувати вчиненечи одночасно вчинене та особу злочинця.

Кваліфікуючі ознаки в наці кримінального прававизначаються як передбачені законом характернідля частини злочинів певного виду суттєвіобставини, які відображають типову, але значнозмінену (порівняно з основним складом злочину)ступінь суспільної небезпеки діяння й особивинного і впливають на законодавчу оцінку(кваліфікацію) вчиненого та мірувідповідальності1.

1 Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовнойответственности. Теория и законодательная практика / Т.А.Лесниевски-Костарева. – М. : Норма, 2000. – С. 230.

99

Кваліфікуючі ознаки поряд з привілейованимиознаками й нормами, якими встановлюєтьсязвільнення від кримінальної відповідальності,становлять собою засоби диференціаціїкримінальної відповідальності. Останнявизначається як градація, поділ, розшаруваннявідповідальності у кримінальному законі, врезультаті чого законодавець установлює різнікримінально-правові наслідки залежно від типовогоступеня суспільної небезпеки злочину, а такожособи винного1. Іншими словами, встановлюючикваліфікуючі ознаки того чи іншого злочину,законодавець проводить градацію караності, тимсамим звужуючи сфери суддівського розсуду таіндивідуалізації покарання.

Таким чином, диференціація кримінальноївідповідальності, яка здійснюється самезаконодавцем, забезпечує, з одного боку,посилення відповідальності за вчинення тяжких таособливо тяжких злочинів, а з іншого –гуманізацію покарання для осіб, які вчинилинетяжкі злочини, а отже, не мають суспільноїнебезпеки.

Отже, кваліфікуючі ознаки – передбачені увідповідні нормі Особливої частини КК Україниознаки, що підвищують суспільну небезпечністьзлочину і тим самим обтяжують кримінальнувідповідальність винного.

Виходячи з норм закону, за свої ступенемтяжкості склади злочинів, що порушують правоособи на якісне забезпечення лікарськимизасобами, класифікуються на прості, кваліфікованіта особливо кваліфіковані. Встановлення цих ознаксвідчить про підвищений, порівняно з основнимскладом ступінь суспільної небезпечності такихзлочинних посягань, як контрабанда наркотичнихзасобів, психотропних речовин, їх аналогів чипрекурсорів або фальсифікованих лікарськихзасобів, фальсифікація лікарських засобів абообіг фальсифікованих лікарських засобів,порушення встановленого порядку до клінічноговивчення, клінічних випробувань і державноїреєстрації лікарських засобів.

1 Там само. – С. 63.100

Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченогоч. 2 ст. 305 КК «Контрабанда наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорівабо фальсифікованих лікарських засобів» є:

– повторність;– попередня змова групою осіб;– великий розмір переміщуваних предметів

злочину.Вчинення злочину повторно передбачає згідно ч. 1

ст. 32 КК України вчинення двох або більшезлочинів, передбачених тією самою статтею абочастиною статті Особливої частини КК.

Ознаки повторності:– особа вчиняє два або більше самостійних

одиничних злочинів, передбачених тією самоюстаттею або частиною статті Особливої частини КК.Ці злочини повинні бути юридично тотожними.Традиційно тотожними є такі злочини, які повністюспівпадають за своїми об’єктивними тасуб’єктивними ознаками і передбачені однією ітією ж статтею Особливої частини КК. Наприкладвчинені послідовно два незаконних переміщенняпредметів злочину, передбачених ст. 305 КК черезмитний кордон України;

– для повторності контрабанди, передбаченоїст. 305 КК не має значення, чи були злочини, зяких вона складається, закінченими, чи один з нихбув лише готуванням на злочин або замахом назлочин;

– повторність виникає і в тих випадках, колиодин або декілька злочинів, з яких вонаскладається, вчинені в співучасті, наприклад, упершому злочині мала місце співучасть зрозподілом ролей і особа була посібником, а удругому та ж сама особа виступила виконавцемзлочину. Вказані положення щодо повторностізнаходять своє підтвердження в судовій практиці;

– ознакою повторності є те, що всі злочини, зяких вона складається, вчиняються в різний час івіддалені один від одного певним проміжком часу;

– для повторності незаконного переміщенняпредметів контрабанди через митний кордон Українине має значення, чи була особа засуджена запопередній злочин чи ні;

101

– повторність контрабанди виключається, якщоза раніше вчинений злочин особу було звільненовід кримінальної відповідальності, або якщосудимість за раніше вчинений злочин була погашенаабо знята.

Допомогу у встановленні повторної контрабандинаркотичних засобів, психотропних речовин, їханалогів, прекурсорів чи фальсифікованихлікарських засобів, її відміну від продовжуваної,суттєво допоможе встановлення умислу особи. Припродовжуваній контрабанді усі випадки таких дій,якщо вони охоплювались єдиним наміром особи івважались як складові в реалізації загальногоплану, потрібно розглядати як продовжуванийзлочин.

Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.Цій формі співучасті притаманне наступне:

– у вчиненні злочину беруть участь дві чибільше особи, які відповідають вимогам суб’єктазлочину (ч. 2 ст. 28 КК);

– між цими особами ще до початку злочинувідбулася змова про спільне його вчинення.

Форма змови – вербальна (словесна) – усна чиписьмова або у формі конклюдентних дій (мовчазноїзгоди) – для наявності співучасті не маєзначення. Змова про вчинення злочину можевідбутися задовго до вчинення злочину чи прямоперед його вчиненням, але до замаху на нього.Важливо, щоб це охоплювалось їх умислом. Ступіньстійкості взаємовідносин між співучасниками немає значення. Змова між співучасниками можестосуватися місця, часу, способу вчинення злочинутощо. Ця форма співучасті може бути як простою(співвиконавство), так і складною, тобто зрозподілом ролей.

Вчинення злочину за попередньою змовою групоюосіб підвищує суспільну небезпеку вчинюваних дійпорівняно з вчиненням злочину групою осіб безпопередньої змови.

Великий розмір переміщуваних предметів злочину. Слідзазначити, що наказом МОЗ України від 22.04.2013року № 321 визазначено великий розмірфальсифікованих лікарських засобів.

Під великим розміром фальсифікованихлікарських засобів слід розуміти лікарські102

засоби, вартість яких становить від п’ятдесяти доп’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян.

Особливо кваліфікуючими ознаками розглядаємогозлочину, передбаченого ч. 3 ст. 305 КК є:

– контрабанда зазначених предметів, вчиненаорганізованою групою;

– особливо великий розмір предметівконтрабанди.

Під особливо великим розміром фальсифікованихлікарських засобів слід розуміти лікарськізасоби, вартість яких становить п’ятсот і більшенеоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В загальному плані, під організованою групоюслід розуміти форму співучасті згідно ч. 3 ст.28КК. Злочин визнається вчиненим організованоюгрупою, якщо в його готуванні або вчиненні бралиучасть декілька осіб (три і більше), якіпопередньо зорганізувалися у стійке об’єднаннядля вчинення контрабанди наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорівабо фальсифікованих лікарських засобів та іншого(інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом зрозподілом функцій учасників групи, спрямованихна досягнення цього плану, відомого всімучасникам групи.

З цього випливає, що:1) для організованої групи потрібна участь

трьох чи більше осіб, які відповідають вимогамсуб’єкта злочину;

2) організованій групі притаманне те, що їїучасники зорганізувалися у стійке об’єднання длявчинення одного чи більше злочинів. Стійкістьгрупи є оціночним поняттям і має враховуватисящоразу з урахуванням конкретних обставин справи.Стійкість організованої групи, як її ознака,свідчить, що між учасниками існують доситьстабільні відносини у зв’язку з підготовкою абовчиненням злочину (злочинів). Для визнання групиорганізованою тяжкість злочину, до якогоготується ця група чи вчиняє його не маєзначення;

3) організована група завжди повинна такожхарактеризуватися такими ознаками, як об’єднаннявсіх дій співучасників єдиним планом, причому,

103

їхня діяльність спрямована на досягненняостаннього, тобто підготовка і вчинення злочину(злочинів), як кінцевої мети плану цієї групи.Організована група може також характеризуватисятакою ознакою, як розподіл функцій учасниківгрупи. Це може бути як розподіл функцій з точкизору ст. 27 КК (на види співучасників), коли,крім виконавців, співучасниками злочину єорганізатор, підбурювач, пособник, так і розподілтехнічних функцій вчинення злочинуспіввиконавцями;

4) для наявності організованою групинеобхідно, щоб план її діяльності був відомийусім учасникам групи. Тобто, кожен ізспівучасників групи має усвідомлювати план їїдіяльності.

На стійку організовану групу може вказуватизначний часовий проміжок її існування та неоднократність вчинення злочинних актівконтрабанди осіб незмінним складом учасників.

Узгодженість дій учасників групи виражаєтьсяне тільки в плануванні злочинів, розподілі ролей,спільному здійсненні підготовчих заходів,цілеспрямованих діях контрабанди наркотичнихзасобів, психотропних речовин, їх аналогів,прекурсорів, фальсифікованих лікарських засобівчерез митний кордон України, але і в тому, щоучасники групи ще на стадії її організаціївизначають цілі її створення, види злочинноїдіяльності, на яких вона в подальшому будеспеціалізовуватись. На стійкість злочинної групитакож може вказувати здійснення нею діяльності врамках добре налагоджених каналів контрабандинаркотиків.

Особливо великий розмір переміщуваних предметівзлочину для наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів та прекурсорів визначаєтьсявищевказаним Наказом МОЗ України від 01 серпня2000 року № 188. Діючими нормативно-правовимиактами України не зазначено особливо великийрозмір фальсифікованих лікарських засобів, якцього вимагає примітка до ст. 305 КК.

Вчинення контрабанди, передбаченої ст. 305 КК,виходячи з її об’єкта вже давно набула форморганізованої злочинної діяльності. При вчиненні104

контрабанди злочинною організацією, дії виннихслід кваліфікувати за сукупністю злочинів,передбачених ст. ст. 305 та 255 КК «Створеннязлочинної організації». У випадку вчиненняконтрабанди при сприянні учасникам злочиннихорганізацій, дії винного слід кваліфікувати засукупністю статей 305 та 256 КК «Сприянняучасникам злочинних організацій».

Стійкість організованої групи доцільнопов`язувати, як того вимагає Постанова ПВСУ № 13від 13 грудня 2005 року «Про судову практикурозгляду судами кримінальних справ про злочини,вчинені стійкими злочинними об’єднаннями»1 ззагальновизнаною метою створення злочинноїорганізації, для спільної діяльності на постійнійоснові, на невизначений термін. Вчинення тяжкихта особливо тяжких злочинів, яким є злочин,передбачений ст. 305 КК у вигляді злочинногопромислу (тривалого отримання нетрудових доходів,яке є для учасників основним або важливимдодатковим джерелом існування). Саме томуучасники злочинної організації йдуть на певнівитрати для організації контрабандифальсифікованих лікарських засобів – скуповуютьза власні кошти товар (предмет злочину),сплачують послуги фахівців, експертів,експедиторів, кур’єрів, орендують їм житло,оплачують транспортні видатки та проживання,орендують сховища, гаражі, автотранспорт тощо.Стійкість групи виявляється у обранні предметаконтрабанди (наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів та прекурсорів,фальсифікованих лікарських засобів), складна,довготривала підготовка, професійне маскуваннязлочину, спосіб контрабанди, використаннявисокоякісно підроблених документів, використанняспеціальної, військової техніки (в практиці маютьмісце використання підводних човнів, літаків,вертольотів, машин з підвищеною проходимістютощо), груп розвідки, озброєної охорони,забезпечених спеціальними технічними засобами

1 Відомості Верховного Суду України. – 2006. – № 1. – С. 2–6.

105

негласного отримання інформації (СТЗ), їїміжнародні зв’язки тощо.

При кваліфікованих формах співучасті цеозначає, що всі співучасники мають спільний умиселФактично цей умисел виражений у згоді (змові) міжспівучасниками щодо вчинення конкретноїконтрабанди Сама ця згода, з точки зору характеруінформаційного обміну, може виражатись у різнихформах, або в їх певній комбінації – частіше усно(словесно, особисто, або з використаннямтехнічних засобів – телефону, інтернету і т.ін.), рідше – використанням засобів письмовоїмови (обмін записками, накресленням плану дійтощо.). Іноді зустрічається так званаконклюдентна форма змови. В цілому, конклюдентнимивважають мовчазні дії (обмін жестами, мімікою,певними рухами тощо) внаслідок яких діїспівучасників стають узгодженими і можна зробитивисновок про реальні наміри особи. Подібні дії,наприклад, можуть зустрічатись при спілкуванніконтрабандистів з корумпованою особою пунктупропуску, між якими тривалий час існує івиконується змова про незаконний пропусквантажів, даванні цій особі нерправомірноївигоди, або між самими контрабандистами.

Кваліфікуючими ознаками злочинів, передбаченихч. 2 ст. 3211 КК «Фальсифікація лікарських засобівабо обіг фальсифікованих лікарських засобів» є:

– повторність;– попередня змова групи осіб; – особливо великий розмір;– спричинення тривалого розладу здоров’я

особи;– виробництво фальсифікованих лікарських

засобів.Вивчення аналізованого злочину за ознакою

тривалого розладу здоров’я означає, щопотерпілому була нанесена фізична шкода середньоїтяжкості тілесного ушкодження. Тривалий розладздоровя, як правило, виявляється або в частковомусталому порушенні функцій будь-якого органу, абоу повній тимчасовій (понад 21 день) втратіорганом його функцій, або у втраті працездатностілюдини понад 21 день без втрати органом його

106

функцій (наприклад, через інфекційнезахворювання)1.

При визначенні ступеня ушкодження слідкеруватися Правилами судово-медичного визначенняступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженихнаказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року2.Ступінь тяжкості шкоди визначає судово-медичнийексперт, шляхом проведення відповідноїекспертизи.

Повторність злочинів означає вчинення особоюдвох або більше злочинів, передбачених однією аборізними статтями (частинами статей) Особливоїчастини КК, за жоден з яких вона не булазасуджена. У кримінально-правовій науці та усудовій практиці справедливо виокремлюється: 1)загальна повторність (повторність у широкомузначенні), що охоплює всі різновиди повтореннязлочинів тією самою особою незалежно відхарактеру, ступеня суспільної небезпеки злочиніві наявності судимості за ці діяння, і 2)спеціальна повторність (повторність у вузькомурозумінні), тобто більш обмежене колонеодноразово вчинених злочинів – тотожних, а увипадках, прямо передбачених законом, – іоднорідних злочинів, вчинених тієї самою особою,незалежно від факту засудження за ці злочини3.

Об’єднуючою ознакою загальної і спеціальноїповторності є послідовне вчинення двох і більшесуспільно небезпечних діянь, передбаченихкримінально-правовими нормами, і відсутністьюридичних фактів, з настанням яких закон пов’язуєпогашення правових наслідків вчинених злочинів4.Так, не утворює повторності раніше вчиненийзлочин, за який особу було звільнено відкримінальної відповідальності за підставами,

1 Кримінальний кодекс України. Науково-практичнийкоментар : у 2 т. / за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки,В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. – 5-те вид., допов. – Х. :Право, 2013. – Т. 2. – С. 673.

2 Юридичний вісник України. – 1995. – № 18. – С. 5–9.3 Митрофанов І. І. Кримінальне право України. Загальна

частина : підручник / В. К. Гіжевський, М. О. Ліненко,І. І. Митрофанов. – К. : Атіка, 2012. – С. 393–396.

4 Див.: Караев Т. Э. Повторность преступлений / Т. Э. Караев/– М. : Юрид. лит., 1983. – 104 c.

107

встановленими законом1, засуджено без призначенняпокарання або зі звільненням від покарання, атакож злочин, судимість за який було погашено чизнято (ч. 4 ст. 32 КК), – не збережені правовінаслідки, пов’язані із вчиненням попередніхзлочинів. Стадії вчинених злочинів, а такожвчинення злочинів одноособово чи у співучасті навизнання їх вчиненими повторно не впливають. Занаявності зазначених умов, а також з урахуваннямпункту 17 розділу II Прикінцевих та перехіднихположень КК повторність можуть утворювати ізлочини, які кваліфікуються за відповіднимистаттями (частинами статей) КК 1960 року2.

Отже, повторність наявна тоді, коли вчиненокілька самостійних злочинів. Вони повиннівідбуватися у різний час, тобто між кожнимепізодом антигромадської діяльності винногоповинний бути хоча б несуттєвий розрив у часі.Однак у тому випадку, якщо є наявним продовжуванезлочинне посягання, що складається з кількохтотожних діянь, об’єднаних єдиним умислом,повторність злочинів відсутня (ч. 2 ст. 32 КК).Так, Пленум Верховного Суду України у абз. 4 п.20 Постанови «Про судову практику у справах прозлочини проти власності» від 6 листопада 2009 р.№ 10 зазначив, що неодноразове незаконневикрадення чужого майна чи заволодіння ним, щоскладається із тотожних діянь, які мають загальнумету та із самого початку охоплюються єдинимзлочинним наміром на заволодіння конкретниммайном, слід розглядати як один продовжуванийзлочин.

Вчинення злочину групою осіб за попередньоюзмовою є небезпечнішим порівняно з першим видспіввиконавства. Попередня змова забезпечує більшвисокий ступінь взаємодії між співучасниками.

1 Докладніше про звільнення особи від кримінальноївідповідальності див.: Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальноївідповідальності : [монографія] / Ю. В. Баулін. – К. :Атіка, 2004. – 296 с.

2 Про практику застосування судами кримінальногозаконодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинівта їх правові наслідки : Постанова Верховного суду Українивід 04.06.2010 № 7 // Вісник Верховного суду України. –2010. – № 7. – С. 6.108

Співучасники заздалегідь, до початку здійсненнязлочину, домовляються про спільність своїх дій,про час і місце, про засоби (знаряддя) і способивчинення злочину. Проте і така група ще неутворює міцних зв’язків між учасниками злочину,співорганізова-ність дій усіх співучасниківзабезпечується тільки на час виконанняоб’єктивної сторони злочину, після чого групарозпадається1.

У юридичній літературі можна зустрітипомилкове уявлення про те, що в межах даного видуспіввиконавства можуть бути розподілені ролі міжспівучасниками. Розподіл ролей при вчиненнізлочину групою осіб за попередньою змовою моженосити суто технічний характер, що не впливає наюридичну оцінку вчиненого. Наприклад, привчиненні крадіжки один учасник групи проникає доквартири, другий приймає речі через вікно навулиці, третій складає їх у сумки, четвертийвідносить їх в автомобіль. Всі члени групи діютьяк співвиконавці. Розподіл ролей міжспівучасниками в кримінально-правовому значенніприпускає наявність інших співучасників, крімвиконавців.

У ЗУпКВ (ч. 2 ст. 28 КК) законодавець невказує на співвіконаство, але судове тлумаченнямає це на увазі. Так, Пленум Верховного СудуУкраїни у абзацах 1 і 4 п. 24 Постанови «Просудову практику у справах про злочини противласності» зазначив, що учасники вчинення злочинугрупою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом,і кожен із них безпосередньо виконує діяння, щоповністю чи частково утворює об’єктивну сторонускладу злочину. При цьому можливий розподілфункцій, за якого кожен співучасник виконує певнуроль у вчиненні злочину. Дії особи, якабезпосередньо не брала участі у вчиненні злочину,але порадами, вказівками, наданням засобів чизнарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненнюзлочину іншими співучасниками, а також яказаздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя


109

чи засоби вчинення злочину, сліди злочину абопредмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чизбути такі предмети або іншим чином сприятиприховуванню злочину, належить кваліфікувати якспівучасть у скоєному у формі пособництва зпосиланням на частину п’яту статті 27 КК1. Такийпідхід до роз’яснення норми підтверджуєтьсясудовою практикою, коли ВССУ визнавав крадіжку,вчиненою групою осіб за попередньою змовою, якщов ній брали участь два і більше виконавці, щозаздалегідь домовилися про її спільне вчинення, ікожний з них виконував дії, що складали хоча бчастина об’єктивної сторони злочину. Аналогічнірекомендації відносно понять групового вбивствачи групового зґвалтування містяться в іншихпостановах ПВСУ.

Таким чином, об’єктивна сторона груповогозлочину за попередньою змовою характеризуєтьсятільки співвиконаством. Кожний з учасників групивиконує дії, що утворюють ознаки об’єктивноїсторони конкретного злочину. Спільні зусилля всіхосіб призводять до настання єдиного для нихзлочинного результату. З суб’єктивної сторони цейвид співучасті характеризується тільки прямимумислом. Розходження з простою формою співучастіполягає в тому, що в першому виді співвиконастваспільний намір виникає в момент здійсненнязлочину, а при другому – учасники групизаздалегідь домовляються про його вчинення.Мотиви можуть бути різними, але вони не впливаютьна юридичну оцінку дій членів групи. Попереднязмова на здійснення злочину є обов’язковоюознакою суб’єктивної сторони не лишерозглядуваного виду складної форми співучасті,але й інших – організованої групи і злочинноїорганізації. Змова обов’язково включає згодукожного зі співучасників на використання певнихтехнічних засобів, знарядь, прийомів і способіввчинення злочину, а також на визначений характері розмір суспільно небезпечних наслідків.

1 Про судову практику у справах про злочини противласності : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6листопада 2009 р. № 10 [Електронний ресурс]. – Режимдоступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09.110

Відповідно до примітки до ст. 305 КК, великийта особливо великий розмір фальсифікованихлікарських засобів визначається спеціальноуповноваженим органом виконавчої влади в галузіохорони здоров’я. Так, Наказом МОЗ від 22.04.2013№ 321 «Про визначення понять «великі» та«особливо великі» розміри фальсифікованихлікарських засобів» такі розміри встановлено.

Під великим розміром фальсифікованих лікарськихзасобів слід розуміти лікарські засоби, вартістьяких становить від п’ятдесяти до п’ятисотнеоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Підособливо великим розміром фальсифікованихлікарських засобів слід розуміти лікарськізасоби, вартість яких становить п’ятсот і більшенеоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Припід вартістю фальсифікованого лікарського засобу слідрозуміти вартість лікарського засобу, за якою вінпереміщувався через митний кордон України,вводився в обіг (випускався на ринок України) абореалізовувався суб’єктом господарювання, у якогойого було виявлено.

Виробництво фальсифікованих лікарських засобів– це сукупність дій, спрямованих на серійнеодержання фальсифікованих лікарських засобів.ПВСУ серійним одержанням визнає виробничийпроцес, спрямований на отримання партійфальсифікованих лікарських засобів за відповідноютехнологією, стандартом, зразком.

Загальні вимоги до виробництва лікарськихзасобів зосереджені в розділі ІІІ Закону Українивід 4 квітня 1996 року «Про лікарські засоби» від4 квітня 1996 року. Зокрема, виробництволікарських засобів в Україні здійснюєтьсяфізичними або юридичними особами на підставіліцензії, що видається в порядку, встановленомузаконодавством.

Так, промислове виробництво лікарських засобівздійснюється за наявності затвердженихліцензіатом: досьє виробничої дільниці,виробничої рецептури із відповіднимитехнологічними та іншими інструкціями,затвердженими виробником, з додержанням вимогчинної Державної Фармакопеї України та/або іншихнормативно-технічних документів, які встановлюють

111

вимоги до лікарського засобу, його упаковки, умові термінів зберігання та методів контролю якостілікарського засобу. Промислове виробництволікарських засобів здійснюється з додержаннямвимог зазначених документів та чинної настанови зналежної виробничої практики, гармонізованої іззаконодавством ЄС. У разі здійснення виробництваготових лікарських засобів із форми «in bulk»виробництво всієї продукції «in bulk», якавикористовується у процесі виробництва лікарськихзасобів, повинно відповідати вимогам чинноїнастанови з належної виробничої практики.

Виробництво (виготовлення) лікарських засобівв умовах аптеки здійснюється за наявностіліцензії на виробництво лікарських засобів.Виробництво лікарських засобів без наявностіліцензії Державної служби України з лікарськихзасобів забороняється. Порядок провадженнягосподарської діяльності з виробництва лікарськихзасобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськимизасобами визначається Наказом МОЗ України від31.10.2011 № 723 «Про затвердження Ліцензійнихумов провадження господарської діяльності звиробництва лікарських засобів, оптової,роздрібної торгівлі лікарськими засобами»1.

Доречно зауважити, що на відміну від складузлочину, передбаченого ч. 2 ст. 3211 КК, у ст. ст.307, 309, 311, 321 КК і виробництво, івиготовлення відповідних предметів є ознакамиоб’єктивної сторони основних складів злочинів. Атому виокремлення виробництва фальсифікованихліків у кваліфікований склад злочину видаєтьсясумнівним кроком законодавця і свідчить провідсутність єдиних підходів до конструюваннякримінально-правових заборон. Тим більше, що у ч.1 і ч. 2 наведеної статті міститься вказівка,зокрема, на виготовлення фальсифікованих засобіву великих та особливо великих розмірах2.

1 Офіційний вісник України. – 2011. – № 99. – Ст. 189.2 Кримінальне право (Особлива частина) : підручник / за

ред. О. О. Дудорова, Є. О. Письменського.– Луганськ :видавництво «Ельтон-2», 2012. – Т. 2 – С. 254.112

Частина 3 ст. 3211 КК України встановлюєпокарання за дії, передбачені частинами першоюабо другою цієї статті, якщо вони спричинилисмерть особи або інші тяжкі наслідки, або вчиненів особливо великих розмірах, у виді позбавленняволі на строк від восьми до десяти років абодовічне позбавлення волі, з конфіскацієюфальсифікованих лікарських засобів, сировини,обладнання для їх виготовлення та майна. Отже,особливо кваліфікуючими ознаками злочину,передбачено ч. 3 ст. 3211 КК є:

– спричинення смерті особи;– або інших тяжких наслідків; – вчинення діяння щодо фальсифікованих

лікарських засобів в особливо великих розмірах. Життя особи при фальсифікації лікарських

засобів або обігу фальсифікованих лікарськихзасобів виступає додатковим безпосереднімоб’єктом. Законодавець прямо вказує у диспозиціїстатті на людську смерть, як конститутивну чикваліфікуючу ознаку складу того чи іншогозлочину, тому принаймні не виникає сумніву щодохарактеру заподіяної шкоди як суспільнонебезпечного наслідку розглядуваного складузлочину. На думку Л. П. Брич, в окремих випадкахпоняття «смерть людини» входить у обсяг поняття«тяжкі наслідки», але для цього необхіднопорівнювати санкції. Так, санкції ч. 4 ст. 152 КК«Зґвалтування» та ч. 3 ст. 153 КК «Насильницькезадоволення статевої пристрасті неприроднимспособом», у яких особливо тяжкі наслідки, якприйнято вважати, охоплюють смерть потерпілоїособи, заподіяну через необережність, є явносуворішими за санкцію ч. 1 ст. 119 КК – норми проосновний склад вбивства через необережність. Тесаме можна сказати й щодо санкції ч. 2 ст. 147 КК«Захоплення заручників» і змісту такоїкваліфікуючої ознаки цього складу злочину, як«тяжкі наслідки»1.

1 Брич Л. П. Розмежування складів злочинів, спільною ознакоюяких є суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті людини/ Л. П. Брич // Вісник Львівського університету. – Серіяюрид. 2008. – Вип. 46. – С. 181.

113

Зміст вербально тотожних понять «тяжкінаслідки» та «інші тяжкі наслідки» стосовнорізних складів злочинів є неоднаковим. Навживання законодавцем у різному та суперечливомузначенні цих понять звертав увагу М. І. Хавронюк.Автор показав, як у різних статтях Особливоїчастини КК одні й ті самі злочинні наслідки водних випадках охоплюються, а у інших – неохоплюються поняттями «тяжкі наслідки» та «іншітяжкі наслідки»1. Інколи сам законодавець закладаєрізне значення цих понять у законодавчіконструкції. Або ж висновок про різне значенняоднакових термінів випливає із тлумачення,залежно від того, яке смислове навантаження маютьтерміни, в альтернативі з котрими у диспозиціїстатті (частини статті) Особливої частини ККназвані ті, що позначають наслідки у виглядішкоди здоров’ю людини.

Щодо злочинів проти безпеки виробництва, товідповідно до п. 12 Постанови Пленуму ВерховногоСуду України «Про практику застосування судамиУкраїни законодавства у справах про злочини протибезпеки виробництва» «інші тяжкі наслідки»(частина друга статті 271, частина друга статті272, частина друга статті 273, частина другастатті 274, частина друга статті 275 КК) – цевипадки заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хочаб одній людині, середньої тяжкості тілеснихушкоджень двом і більше особам, шкоди у великихрозмірах підприємству, установі, організації чигромадянам, а так само тривалий простійпідприємств, цехів або їх виробничих дільниць2.Такий підхід не заперечується у кримінально-правовій літературі3.

1 Хавронюк М. І. Довідник з Особливої частини Кримінальногокодексу України / М. І. Хавронюк. – К. : Істина, 2004. – С.38–40.

2 Про практику застосування судами України законодавства усправах про злочини проти безпеки виробництва : ПостановаПленуму Верховного Суду України вiд 12.06.2009 № 7 // ВісникВерховного суду України. – 2009. – № 8. – С. 15.

3 Борисов В. І. Злочини проти безпеки виробництва: поняття тавиди. Кримінальна відповідальність за порушення правилядерної або радіаційної безпеки / В. І. Борисов,О. О. Пащенко. – Х. : Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006.114

Отже, Пленум Верховного Суду України тлумачитьпоняття «тяжкі наслідки» та «інші тяжкі наслідки»виходячи з широкого їх розуміння, тобто як таких,що охоплюють як фізичну шкоду життю та здоров’юлюдини, так і шкоду іншого характеру, яказнаходиться в одному ряду з фізичною шкодою. Крімтого, Пленум Верховного Суду України вважає їхтотожними. Аналогічний підхід спостерігається й укримінально-правовій літературі1.

Перш ніж встановлювати чи є шкода життю таздоров’ю людини складовою названих понять, слідзауважити, що поняття «тяжкі наслідки» та «іншітяжкі наслідки» не можна ототожнювати. Поняттям«тяжкі наслідки» законодавцем позначаютьсясуспільно небезпечні наслідки, які єбезальтернативною ознакою складу злочину. Обсягцього поняття сам по собі є дуже широким. Крімтого, він не обмежений обсягами інших понять, щомало б місце, якби вони були названі з ним водному переліку. Зміст поняття «тяжкі наслідки»залежить від змісту суспільно небезпечного діянняу відповідному складі злочину. Тому аналізованепоняття не може мати однакового значення у всіхскладах злочинів. Такий підхід суперечитьпринципу системності кримінального права, несприяє засвоєнню положень чинного КК особами,яким належить його застосовувати2.

Поняття «інші тяжкі наслідки» завждипозначають альтернативні наслідки. Відповіднообсяг цього поняття залежить від тих понять, щовказують на суспільно небезпечні наслідки, впоєднанні з якими воно назване у диспозиціїстатті (частини статті) Особливої частини КК. Уцьому зв’язку В. О. Навроцький вказував на те, що

– С. 46.1 Хавронюк М. І. Довідник з Особливої частини Кримінального

кодексу України / М. І. Хавронюк. – К. : Істина, 2004. – С.38.

2 Брич Л. П. Розмежування складів злочинів, спільною ознакоюяких є суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкодиздоров’ю людини: зміст спільних ознак / Л. П. Брич // ВісникЛьвівського університету. – Серія юрид. 2009. – Вип. 48. –С. 232.

115

всі терміни, що використані у відкритихпереліках, позначають однорідні поняття1.

З. А. Тростюк також вважає, що у статтяхОсобливої частини КК України, де поєднуються водну логіко-граматичну конструкцію звороти«загибель людей» та «інші тяжкі наслідки»,необхідно розуміти лише заподіяння певноїфізичної шкоди потерпілому. Адже шкода, щопозначена термінологічним словосполученням «іншітяжкі наслідки» має бути однопорядковою іззагибеллю людей (фізичною шкодою)2.

Отже, у разі, якщо «інші тяжкі наслідки»названі в одному ряду із злочинними наслідками увигляді смерті однієї особи (ч. 3 ст. 3211 і ч. 3ст. 3212 КК), то вони не охоплюють шкоду такогохарактеру як смерть людини. Адже «інші тяжкінаслідки» позначають шкоду меншу, ніж та, щопозначена терміном, який передує «іншим тяжкимнаслідкам» у комбінації альтернативних наслідківтого чи іншого складу злочину, і, як писав В. О.Навроцький, – іншу, таку, що відрізняється відназваного3.

Кваліфікуючими ознаками злочинів, передбаченихч. 2 ст. 3212 КК «Порушення встановленого порядкудоклінічного вивчення, клінічних випробувань ідержавної реєстрації лікарських засобів» є:

– повторність;– попередня змова групи осіб.Частина 3 ст. 3212 КК України встановлює

покарання за дії, передбачені частинами першоюабо другою цієї статті, якщо вони спричинилисмерть потерпілого або інші тяжкі наслідки, у

1 Навроцький В. О. Основи кримінально-правовоїкваліфікації / В. О. Навроцький. – К. : Юрінком Інтер, 2006.– С. 646.

2 Тростюк З. А. До проблеми негативного прояву латентностітексту Кримінального кодексу України / З. А. Тростюк //Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування іперспективи удосконалення. Прогалини у кримінальномузаконодавстві. Міжнародний симпозіум, 12–13 вересня 2008 р.Тези і реферати доповідей, тексти повідомлень. – Львів,2008. – С. 169.

3 Навроцький В. О. Основи кримінально-правовоїкваліфікації / В. О. Навроцький. – К. : Юрінком Інтер, 2006.– С. 646.116

виді позбавлення волі на строк від восьми додесяти років з позбавленням права обіймати певніпосади чи займатися певною діяльністю на строквід двох до трьох років.

117

РОЗДІЛ 3СИСТЕМА ЗАСОБІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВПЛИВУ НАОСІБ, ЯКІ ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ, ЩО ПОРУШУЮТЬ ПРАВО

ОСОБИ НА ЯКІСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИМИЗАСОБАМИ

Кримінально-правові засоби впливу на осіб,які визнанні винними у вчиненні кримінальногоправопорушення, – це спеціально передбачені тачітко регламентовані ЗУпКВ певні способивтручання суду та Президента України (приздійсненні помилування) на поведінку таких осібз метою відновлення соціальної справедливості,виправлення, в тому числі шляхом зміненняобтяжень на цих осіб, а також запобіганнявчиненню ними нових кримінальних правопорушень.Ресоціалізація осіб, визнаних винними увчиненні кримінальних правопорушень, є кінцевимрезультатом реалізації відносно нихкримінальної відповідальності та інших засобівкримінально-правового впливу, передбаченихзаконом про кримінальну відповідальність1.

На думку А. А. Павлової2, зі змісту ч. 2 ст.2 КК РФ, що встановлює положення, відповідно доякого для виконання завдань, передбачених ККРФ, визначаються підстави та принципикримінальної відповідальності, які небезпечнідля особи, суспільства чи держави діяння єзлочинами, встановлюються види покарань та іншізаходи кримінально-правового характеру завчинення злочинів, можна дійти висновку, щозаходами кримінально-правового впливу завчинення злочину є покарання та інші заходикримінально-правового характеру. Тому, всіпередбачені законом засоби кримінально-правового впливу А. А. Павлова відносить чи то

1 Митрофанов И. И. Механизм реализации уголовнойответственности : монография / И. И. Митрофанов. –Кременчуг : Изд. ЧП Щербатых А. В., 2011. – С. 413–434.

2 Павлова А. А. Иные меры уголовно-правового характера :автореф. дис. на соискание уч. степ. канд. юрид. наук :спец. 12.00.08 : «уголовное право и криминология ;уголовно-исполнительное право» / А. А. Павлова . – Москва,2011. – 28 с.

до покарання, чи то до інших кримінально-правових заходів. Вчена переконує, що термін«захід (міра) кримінального впливу» єузагальнюючим до всіх засобів кримінальноговпливу й не обмежується покаранням1.

О. І. Чучаєв та А. П. Фірсова стверджують,що форма кримінально-правового впливу єспособом організації державного примусу, який єреакцією на вчинене особою суспільно небезпечнедіяння2. Тобто вказані вчені вважають, щодоцільно вести мову про форми реалізаціїкримінально-правового впливу, які становлятьскладнішу організацію правового реагування,включаючи низку заходів кримінально-правовогохарактеру3. Ф. К. Набіуллін також докримінально-правового впливу відносить різніформи реагування держави на факт вчиненнякримінального правопорушення: від звільненнявід кримінальної відповідальності допризначення і виконання довічного позбавленняволі4.

Н. Ю. Скрипченко вважає, що під іншимизаходами кримінально-правового характеру слідрозуміти передбачені законом про кримінальнувідповідальність заходи державного примусу, щозастосовуються на підставі рішення суду щодоосіб, які вчинили діяння, забороненекримінальним законом та полягають в обмеженніїх прав та свобод5. Однак вчена не відносить до

1 Павлова А. А. Иные меры уголовно-правового характера :автореф. дис. на соискание уч. степ. канд. юрид. наук :спец. 12.00.08 : «уголовное право и криминология ;уголовно-исполнительное право» / А. А. Павлова. – Москва,2011. – 28 с.

2 Чучаев А. И. Уголовно-правовое воздействие: понятие,объект, механизм, классификация : [монография] / А. И.Чучаев, А. П. Фирсова. – М. : Проспект, 2010. – С. 36.

3 Чучаєв О. І. Вказ праця. – С. 36.4 Набиуллин Ф. К. Некарательные меры уголовно-правового

характера: природа, система и социально-правовоеназначение : автореф. дис. на соискание уч. степ. канд.юрид. наук : спец. : 12.00.08 «уголовное право икриминология; уголовно-исполнительное право» / Ф. К.Набиуллин. – Казань, 2008. – 20 с.

5 Скрипченко Н. Ю. Понятие и виды иных мер уголовно-правового характера / Н. Ю. Скрипченко // Вестник

119

заходів кримінально-правового впливу окремівиди заохочення у кримінальному праві тасудимість.

О. О. Книженко під заходами кримінально-правового впливу розуміє «передбачені вкримінально-правовій санкції наслідки вчиненнясуспільно небезпечного протиправного діяння,яких зазнає в судовому порядку особа, яка йоговчинила та визначають для неї коло юридичнихобов’язків та суб’єктивних прав»1. О. В.Козаченко вважає, що кримінально-правовимизаходами впливу є передбачені законом прокримінальну відповідальність (Загальною іОсобливою частинами) засоби впливу на поведінкуособи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння,з метою відновлення порушеного права, наданнямедичної допомоги, перевиховання та ін.2.

Покарання та засоби кримінально-правовоговпливу можливі лише за вчинення злочину, єзаходом примусу, їх застосування пов’язано зпевними правообмеженнями. Кримінальнавідповідальність реалізовується не тільки черезпокарання, а й інші кримінально-правові заходи.Виокремлюючи форми реалізації кримінальноївідповідальності та називаючи їх одночасно йзаходами кримінально-правового характеру, вченавідносить їх до загальнішої системи – системизаходів кримінально-правового впливу, до якоївходять й інші заходи впливу, які не є формамиреалізації кримінальної відповідальності.

У разі розгляду дій і способів як певноїсукупності, тобто в їх взаємозв’язку

Вологодского института права и экономики ФСИН:преступление, наказание, исправление. – 2011. – № 2 (14).– С. 16–22.

1 Книженко О. О. Поняття заходів кримінально-правовоговпливу / О. О. Книженко // Вісник кримінологічноїасоціації України : зб. наук [редкол. Л. М. Давиденко, Т.А. Данисова, О. М. Джужа та ін.]. – № 1. – Х. :Харківській національний університет внутрішніх справ,2012. – С. 85.

2 Козаченко О. В. Теоретичне визначення поняття та межзастосування кримінально-правових заходів / О. В.Козаченко // Університетські наукові записки. – 2005. – №3 (15). – С . 238–242.120

(одночасності реалізації), найдоцільнішим євикористання терміна «заходи впливу». Заформулюванням тлумачного словника захід – цесукупність дій або способів для досягнення абоздійснення чого-небудь1.

Безумовно, з точки зору етимології поняття«засіб» належить до розряду термінів, що не єчітко відособленою значеннєвою одиницею. Однакзмістовне навантаження того або іншого словапов’язано зі значенням інших слів, у комбінаціїз якими воно вживається. Коли значення термінаяк би прив’язане незримими нитками до певногоасоціативного ряду слів, межі між їх лексичниминавантаженнями і зв’язками не уявляєтьсяможливим визнати чіткими. При використаннітаких м’яких, розмитих структур мови необхідновраховувати, наскільки необхідні розмежуваннята паралельне використання тих або іншихтермінів для того, щоб точніше й повнішеописати явище, яке визначається як таке, що маєскладний зміст. Тільки в таких випадкахяскравіше висвітлюється доцільність зазначенихвище засобів як взаємодоповнюючих компонентівкримінального правового впливу на поведінкуосіб, визнаних винними у вчиненні кримінальнихправопорушень.

Система кримінально-правових засобів впливуна осіб, які визнані винними у вчиненнікримінальних правопорушень, є сукупністюспеціально передбачених і чітко регламентованихЗУпКВ певних способів втручання держави суду таПрезидента України (при помилуванні) укримінальну активність з метою запобіганнявчиненню ними нових кримінальних правопорушень,а також їх виправлення та відновленнясоціальної справедливості. Ці засобиперебувають у взаємних відносинах і зв’язкаходин з одним, утворюючи певну цілісність,єдність, тобто систему2.

1 Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000слів / за заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В. В.Дубічинського. – X. : Вид-во «Школа», 2006. – С. 330.

2 Митрофанов І. І. Кримінально-правові засоби впливу наосіб, які вчинили злочини : монографія / І. І. Митрофанов.– Кременчук : Вид. ПП Щербатих О.В., 2009. – 488 с.

121

Кримінально-правові засоби впливу на осіб,які визнані винними у вчиненні кримінальнихправопорушень, слід відрізняти від кримінально-правових засобів реагування на вчиненнякримінально караного діяння. Це пов’язано зтим, що до КК України на виконання зобов’язань,взятих на себе Україною у зв’язку з участю йратифікацією положень Кримінальної конвенціїпро боротьбу з корупцією1, а також КонвенціїОрганізації Об’єднаних Націй проти корупції2,введений Розділ XІ1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб»3. Доцього розділу відразу ж були внесені зміниЗаконом України «Про внесення змін до деякихзаконодавчих актів України у сфері державноїантикорупційної політики у зв’язку з виконаннямПлану дій щодо лібералізації ЄвропейськимСоюзом візового режиму для України» від13.05.2014 № 1261-VII, збільшивши перелікзлочинів, за вчинення яких можна застосуватизасоби кримінально-правового впливу доюридичних осіб4.

На наш погляд, система кримінально-правовихзасобів повинна включати як свої підсистемип’ять груп засобів. Перша з них вміщує різнівиди заохочення в кримінальному праві. Друга

1 Про ратифікацію Кримінальної конвенції про боротьбу зкорупцією : Закон України від 18.10.2006 № 252-V //Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 50. – Ст.497.

2 Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Наційпроти корупції : Закон України від 18.10.2006 № 251-V //Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 50. – Ст.496.

3 Про внесення змін до деяких законодавчих актів Українищодо виконання Плану дій щодо лібералізації ЄвропейськимСоюзом візового режиму для України стосовновідповідальності юридичних осіб : Закон України від23.05.2013 № 314-VII // Офіційний вісник України. – 2013.– № 47. – Ст. 1686.

4 Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни у сфері державної антикорупційної політики узв’язку з виконанням Плану дій щодо лібералізаціїЄвропейським Союзом візового режиму для України : ЗаконУкраїни від 13.05.2014 № 1261-VII // Відомості ВерховноїРади України. – 2014. – № 28. – Ст. 937.122

група засобів включає підсистему покарань яккаральну реакцію держави на вчиненнякримінального правопорушення з метоювиправлення засудженого та запобігання вчиненнюним нових кримінальних правопорушень. Третягрупа засобів – підсистема засобів безпеки вкримінальному праві, що вміщує медичні заходилікування, які мають некаральну сутність ізастосовуються не за вчинення кримінальногоправопорушення, а у зв’язку з вчиненнямзабороненого законом про кримінальнувідповідальність суспільно небезпечного діяннядо осіб, які його вчинили, з метою забезпеченняїх безпеки для себе й для суспільства в цілому,їх лікування, ресоціалізації тощо, а такожспеціальну конфіскацію. До четвертої групазасобів слід віднести судимість як кримінально-правовий засіб впливу на осіб, які вчинилизлочини і відбули призначене судом покарання.П’яту групу засобів складають заходикримінально-правового характеру щодо юридичнихосіб.

З аналізу запропонованої системикримінально-правових засобів впливу можнапереконатися, що покарання не є ні єдиним, нінавіть основним кримінально-правовим засобомпротидії кримінально караним діянням (діям абобездіяльності). Різні види заохочення є невідхиленням від звичайного, від загальногоправила, а реальні альтернативи покаранню –дуже важливі і що головне – самостійні,здебільшого навіть ефективніші способикримінально-правового впливу1.

Тому нами пропонується усунути протиріччя,закладені в Кримінальному кодексі України,сформулювавши ч. 2 статті 1 КК у такий спосіб:«Для виконання завдань, передбачених частиноюпершої цієї статті, Кримінальний кодекс Українивизначає суспільно небезпечні діяння, яківизнаються злочинами, і покарання, а також іншізасоби кримінально-правового впливу, що можуть

1 Митрофанов И. И. Механизм реализации уголовнойответственности : монография / И. И. Митрофанов. –Кременчуг : Изд. ЧП Щербатых А. В., 2011. – С. 428–432.

123

застосовуватися до осіб, які їх вчинили». Крімтого, КК України необхідно доповнити статтями 11

і 12 такого змісту:«Стаття 11. Поняття засобів кримінально-

правового впливу1. Засоби кримінально-правового впливу,

передбачені цим Кодексом, є реакцією держави напорушення встановлених ним кримінально-правовихнорм. Засоби кримінально-правового впливузастосовуються до особи, яка вчинилапередбачене цим Кодексом суспільно небезпечневинне діяння (дію або бездіяльність), іполягають у передбаченій цим Кодексомнегативній, справедливій та невідворотнійоцінці (засудженні) вчиненого діяння та особи,яка його вчинила, а також у необхідних випадках– у позбавленні або обмеженні прав і свободцієї особи.

2. Засоби кримінально-правового впливузастосовуються з метою зміцнення законності таправопорядку, запобігання злочинам, а такожвиховання громадян у дусі неухильногододержання Конституції України та іншихзаконів.

Стаття 12. Види засобів кримінально-правового впливу

Видами засобів кримінально-правового впливує:

1) передбачені статтями 17 і 31 випадкидобровільної відмови від доведення злочину докінця;

2) передбачені пунктами 1, 2, 21, 8, 9 ч. 1ст. 66 цього Кодексу обставини, що пом’якшуютьпокарання;

3) передбачені статтями 36, 39 і 43 цьогоКодексу обставини, що виключають злочинністьдіяння;

4) передбачені статтями 69 і 691 цьогоКодексу випадки призначення більш м’якогопокарання, ніж передбачене це законом;

5) передбачені в розділах ІX і XV цьогоКодексу підстави і умови звільнення відкримінальної відповідальності;

124

6) передбачені в розділах XІІ і XV цьогоКодексу підстави і умови звільнення відпокарання та його відбування;

7) передбачені в розділі XV цього Кодексупримусові заходи виховного характеру, щозастосовуються до осіб, які вчинили злочин домоменту досягнення ними неповноліття;

8) передбачені в розділах X і XV цьогоКодексу види покарання;

9) передбачені в розділі XІV цього Кодексуінші заходи кримінально-правового характеру;

10) передбачені в розділі XІV1 цього Кодексузаходи кримінально-правового характеру щодоюридичних осіб;

11) судимість.»Кримінально-правовими засобами у власному

змісті слід розуміти систему регламентованих ККУкраїни прийомів і способів протидіїкримінальній активності окремих індивідів,здійснюваних з метою забезпечення охорони праві свобод людини і громадянина, власності,громадського порядку і громадської безпеки,довкілля, конституційного устрою України відкримінально караних посягань, забезпечення мируі безпеки людства, а також запобіганнякримінально караним діянням. Системукримінально-правових засобів реагування навчинення кримінально караного діяння складають:1) різні види заохочення, передбачені нормамизакону про кримінальну відповідальність; 2)покарання; 3) інші заходи кримінально-правовогохарактеру; 4) судимість; 5) заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб.

3.1. Обставини, що виключають злочинністьдіяння. Звільнення від кримінальноївідповідальності за злочини, що порушують правоособи на якісне забезпечення лікарськимизасобами

За деяких обставин діяння за своїмизовнішніми рисами, особливо за заподіяноюшкодою, схожі на злочинні, проте насправді не єсуспільно небезпечними та протиправними, анавіть – суспільно корисними.

125

Такі діяння передбачені розділом VIII ККУкраїни як обставини, що виключають злочинністьдіяння. Виділення таких обставин в окремийрозділ чинного КК зумовлене тим, що діяння,вчинені за таких обставин, не тільки непредставляють суспільної небезпеки, а йявляються суспільно корисними.

Тому діяння, які позбавлені суспільноїнебезпеки, які хоч і заподіюють шкодуохоронюваним кримінальним законом суспільнимвідносинам, не визнаються злочинними. Крімтого, ці діяння виступають ефективним засобомпопередження суспільно небезпечної поведінки і,особливо, її злочинних проявів, оскільки вонипопереджувальне діють на тих осіб, які здатніпорушити закон.

В теорії кримінального права виникаютьсуперечки щодо видів обставин, що виключаютьзлочинність діяння. КК України 1960 рокуневиправдано обмежував їх коло, включаючи лишенеобхідну оборону, крайню необхідність тазатримання злочинця, яке за своїми правовиминаслідками прирівнювалось до необхідноїоборони.

У чинному КК України окрім вищевказанихобставин, передбачені також уявна оборона (ст.37), фізичний або психічний примус (ст. 40),виконання наказу чи розпорядження (ст. 41),діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42), виконанняспеціального завдання з попередження чирозкриття злочинної діяльності організованоїгрупи чи злочинної організації (ст. 43).

В теорії кримінального права до обставин, щовиключають злочинність діяння, відносятьнепереборну силу, випадок (казус), помилкусуб’єкта, неправомірну поведінку потерпілого,здійснення свого права, згоду потерпiлого.

Як вiдомо, злочини як i iншi правопорушення,характеризуються тiсним зв’язком суспiльноїнебезпеки i протиправностi дiяння. Злочином єпередбачене КК України суспiльно небезпечне,винне дiяння (дiя або бездiяльнiсть), вчиненесуб’єктом злочину.

Суспiльна небезпека є соцiально-полiтичноюхарактеристикою злочину, а протиправнiсть –126

юридичне вираження цiєї властивостi. Тому,вiдношення мiж суспiльною небезпекою i йогопротиправнiстю можна охарактеризувати якспiввiдношення мiж соцiально полiтичним змiстомзлочину i його правовою формою.

Тому, як пiдстави, якi виключаютьзлочиннiсть дiяння, можуть виступати такiвчинки людини, якi характеризуються iншим (повiдношенню до злочину) соцiально-полiтичнимзмiстом при такiй юридичнiй формi, чи приiншiй, але з одним i тим же змiстом. Такiвчинки можуть вiдрiзнятися вiд злочинiв якзмiстом самого дiяння, так i юридичною формоюодночасно.

На думку iнших авторiв, фiзичний примус,непереборна сила, виконання законного наказу,заподiяння шкоди неосудним не виключаютьсуспiльно небезпеки дiяння, оскiльки вонивтрачають ознаки злочину не в зв’язку звiдсутнiстю його матерiальної ознаки, авнаслiдок того, що в них не виражаєтьсянегативне вiдношення особи до iнтересiвсуспiльства.

Роздiл VIII Загальної частини КК України даєвичерпний перелiк обставин, якi виключаютьзлочиннiсть дiяння, а, отже, є правомiрними. Доних вiдносяться: необхiдна оборона, уявнаоборона, крайня необхiднiсть, затримання особи,яка вчинила злочин, дiяння, пов’язане зризиком, фiзичний або психiчний примус,виконання наказу або розпорядження, виконанняспецiального завдання з попередження чирозкриття злочинної дiяльностi органiзованоїгрупи чи злочинної органiзацiї.

В такому випадку у вчиненому завжди повиннiбути встановленi ознаки вiдповiдного злочину, апотiм, при наявностi, передбачених в законiумов, що характеризують вчинене дiяння чиособу, компетентнi державнi органи вправi, а ввипадках, передбачених законнодавством, повиннiзвiльнити особу вiд кримiнальноївiдповiдальностi. Таке звiльнення може бутифакультативним чи обов’язковим (наприклад, колиминули строки давностi).

127

Вiднесення до обставин, що виключаютьзлочиннiсть дiяння, буде правомiрним лише тодi,коли всi цi обставини мають якийсь загальний,притаманний лише їм критерiй. Цей критерiйвиявлясться в тому, що вчинене особою за цихумов дiяння, зовнiшньо подiбне до злочину, нетiльки не може бути визнано суспiльнонебезпечним i протиправним, але, навпаки, єсуспiльно корисним i правомiрним, оскiлькисприяє охоронi правопорядку чи правильномуздiйсненню функцiй державних органiв, суспiльнокорисної дiяльностi. Тому суспільна кориснiстьi правомiрнiсть вчиненого – це ознака, якадозволяє вiднести те чи iнше дiяння в групуобставин, що виключають злочиннiсть дiяння.

Обставини, що виключають злочиннiсть дiяння,характеризуються спiльними ознаками. Перша зцих ознак полягає в тому, що дiяння являютьсобою свідомі і вольовi вчинки людини у формiдії або бездiяльностi Так, однi дiяння можутьвчинятися лише шляхом активної поведiнки. Ценеобхiдна оборона, уявна оборона, крайнянеобхiднiсть, затримання особи, яка вчинилазлочин. Iншi дiяння можуть бути вчиненi якшляхом дiй, так i бездiяльностi.

Подiбнi дiяння можуть бути виправданi лише втому разi, якщо вони викликаються винятковимиподiями, процесами або дiями людей, тобтопевними пiдставами, якi i обгрунтовуютьнеобхiднiсть здiйснення вчинку, пов’язаного iззаподiянням шкоди. Так, iз вказiвки закону нате, що необхiдна оборона можлива протисуспiльно небезпечного дiяння, випливає, щовона недопустима проти дiй осiб, якi не єсуспiльно небезпечними.

Крайня необхiднiсть виражається в заподiяннiшкоди рiзним правоохоронюваним iнтересам, томуїї пiдставою виступає небезпека, що загрожує,яку неможливо усунути за допомогою iншихзасобiв. У нашій ситуації ми стикаємось звипадками контрабанди ліків з закордону, якізгідно діючого законодавства України підпадаютьпід категорію фальсифіковані лікарські засоби(вони або незареєстровані в Україні, аботривалий час знаходяться на реєстрації), проте,128

які конче необхідні для лікування захворюваньта підтримання терапії (наприклад онкологічнихзахворювань, що протікають дуже швидко і увипадку відсутності лікування призводять дошвидко наступаючого летального випадку). Цестосується наприклад, лікарського засобу«Zelboraf (вемурафениб)» призначеного длялікування меланоми (раку).

Друга ознака обставин, що виключаютьзлочиннiсть дiяння - це зовнiшня схожiстьфактичних, видимих ознак здiйсненого вчинку iвiдповiдного злочину. Так, позбавлення життяпри необхiднiй оборонi зовнiшньо подiбне довбивства, застосування зброї працiвникоммiлiцiї при затриманнi злочинця як перевищеннявлади.

Шкода, заподіяна злочинцю при затриманні,виступає як засіб відвернення небезпеки, яказагрожує об’єкту, який підлягає захисту, iпитання про шкідливість чи корисність дій, якiвикористовуються з метою затримання злочинця,може бути вирішене тільки виходячи iзспіввідношення цінностей інтересів, щозахищаються та інтересів, що порушуються.

Про те, що діяння підпадає пiд ознакидіяння, передбаченого кримінальним законом,можна говорити, якщо: дiя чи бездіяльністьособи спрямована проти об’єкта кримінальноїохорони; вчинене діяння відповідає фактичним,зовнішнім ознакам об’єктивної сторони того чиіншого складу злочину; це дiяння вчинила особа,яка здатна бути суб’єктом цього злочину. Ітільки в тому випадку, коли вчинене діяннязовнішньо збігається з тим чи iншим злочином,можна говорити про обставини, що виключаютьзлочинність діяння.

Третя ознака обставин, що виключаютьзлочинність діяння, полягає в тому, що вониносять незлочинний характер, їм властиваправомірність заподiяння шкоди. Такаправомірність ґрунтується на вiдповiдностiздійсненого вчинку, насамперед, приписам ККУкраїни а також нормам іншого законодавства –адмiнiстративного, трудового, цивiльного.

129

Дiяння, пов’язанi з ризиком також єсуспiльно корисними, оскiльки вони спрямованiна досягнення значної суспiльно корисної метинавiть при усвiдомленнi особою допустимостiнастання небезпечних наслiдкiв у процесi їхпрофесiйної дiяльностi. Виконання наказу чирозпорядження також може бути суспiльнокорисним, але лише в таких випадках, коли такийнаказ або розпорядження с законними, тобтотакими, що входять до повноважень осiб, що їхвидають, виданi в належному порядку, виданiвiдповiдною особою.

На думку iнших авторiв, характернимиознаками обставин, що виключають злочиннiстьдiяння, є:

– те, що дiї за наявностi таких обставинвчиняються з метою вiдвернути небезпекузаподiяння тяжкої шкоди правоохоронюванимоб’сктам;

– те, що таке вiдвернення вчиняється водному випадку шляхом заподiяння шкоди тому,хто умисно вчиняс злочин, в iншому шляхомспричинення шкоди одним цiнностям, щоохороняються законом, для вiдверненнянебезпечної шкоди, що загрожус iншим, бiльшважливим суспiльним цiнностям;

– те, що дiї, вчиненi за вищевказанихобставин, мають зовнiшню схожiсть з дiями та їхнаслiдками, зазначеними в нормах кримiнальногозакону, як такi, що входять до певного складузлочину;

– те, що такi дiї за наявностi обставин, щовиключають злочиннiсть дiяння, визнаютьсяправомiрними.

Немає в теорiї кримiнального права i єдностiщодо поняття обставин, що виключаютьзлочиннiсть дiяння. Однi автори вважають, що цепередбаченi кримiнальним, а також iншимзаконодавством i ззовнi схожi зi злочинамисуспiльно кориснi (соцiально прийнятнi) iправомiрнi вчинки, якi здiйсненi за наявностiпевних пiдстав i виключають суспiльнунебезпечнiсть i протиправнiсть дiяння, а тимсамим i кримiнальну вiдповiдальнiсть особи зазаподiяну шкоду.130

Обставини, що виключають злочиннiсть дiяння,можуть бути класифiкованi за рiзнимипiдставами, насамперед, в залежностi вiдюридичної форми тих правомiрних вчинкiв, щотiльки iз зовнiшнього боку пiдпадають пiдознаки злочинiв. Вiдповiдно до цього обставини,що виключають злочинннiсть дiяння, подiляютьсяна три групи:

– здiйснення свого права (необхiдна оборона,крайня необхiднiсть, затримання злочинця,виправданий ризик та iншi види здiйсненнясуб’єктивного права);

– виконання юридичного обов’язку (виконаннязакону, виконання наказу, виконання професiйнихфункцiй та iншi види виконання юридичногообов’язку);

– використання владних повноважень(застосування сили, спецiальних засобiв тазброї, iнших заходiв примушування).

Така класифiкацiя дозволяс зрозумiтиюридичну природу тiєї чи iншої обставини, щовиключас злочиннiсть дiяння, а так самовирiшувати питання про суб’єктiв вiдповiднихправомiрних вчинкiв. Крiм того, вона даєможливiсть з’ясувати кримiнально-правовiнаслiдки при вiдмовi вiд їх здiйснення, а такожвиявити, чи порушенi умови здiйснення цихвчинкiв, передбаченi законом.

Частина 4 ст. 321-1 КК України передбачаєспеціальний вид звільнення від кримінальноївідповідальності особи, винної у вчиненнінезаконних дій із фальсифікованими лікарськимизасобами. Умовами такого звільнення є: 1)добровільна здача фальсифікованих лікарськихзасобів; 2) вказівка на джерело їх придбанняабо 3) сприяння розкриттю злочинів, пов’язанихз їх обігом1. Буквальне тлумачення цієї статтідозволяє зробити висновок, що для звільненнявід кримінальної відповідальності особа(суб’єкт злочину) повинна на свій вибір вчинитисукупність із першої та другої або із першої та

1 Кримінальне право. Особлива частина : підручник / заред. О. О. Дудорова, Є. О. Письменського. – Луганськ :Вид-во «Елтон-2», 2012. – Т. 2 – С. 254.

131

третьої з перерахованих дій. Спеціальні умовизвільнення поширюються лише на дії, передбаченіч. 1 ст. 321-1 КК, які не створили загрози дляжиття чи здоров’я людей.

Здача фальсифікованих лікарських визнаєтьсядобровільною, якщо відбулася за обставин, колиособа мала й усвідомлювала можливістьпродовжувати протиправну діяльність, але непобажала цим скористатися.

Сприяння розкриттю злочину, пов’язаних зобігом фальсифікованих лікарських засобів, – цедобровільні дії особи, спрямовані на наданнядопомоги правоохоронним органам у встановленнівсіх обставин справи, а також причетних довчиненого злочину осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 КК Українипорядок звільнення від кримінальноївідповідальності встановлюється законом.Структурно норми, що регулюють питаннязвільнення від кримінальноївідповідальності, розміщені в розділі ІІІ«Досудове розслідування» Кримінальногопроцесуального кодексу України,розташованому перед розділом «Судовепровадження в першій інстанції». Аналізнорм розділу ІІІ КПК дає підстави намстверджувати про процесуальний характерзвільнення від кримінальноївідповідальності. При цьому законодавецьорієнтує органи досудового розслідування ісуд на спрощення правової процедуривирішення кримінально-правового конфлікту.

Відповідно до ч. 2 ст. 285 КПК Українипідозрюваному, обвинуваченому у вчиненнікримінального правопорушення, і, стосовноякого передбачена можливість звільнення відкримінальної відповідальності у разівчинення передбачених законом України прокримінальну відповідальність дій,роз’яснюється право на таке звільнення. Прицьому зазначеним суб’єктам повинна бутироз’яснена суть підозри чи обвинувачення,підстави звільнення від кримінальноївідповідальності і право заперечувати протизакриття кримінального провадження за цією132

підставою. У разі, якщо підозрюваний чиобвинувачений, щодо якого передбаченозвільнення від кримінальноївідповідальності, заперечує проти цього,досудове розслідування і судове провадженняпроводяться в повному обсязі в загальномупорядку (ч. 3 ст. 285 КПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 44 КК України і ч. 1ст. 286 КПК України звільнення відкримінальної відповідальності за вчиненнякримінального правопорушення здійснюєтьсясудом, на відміну від Російської Федерації,де звільняти від кримінальноївідповідальності може не тільки суд, але йорган кримінального переслідування(прокурор). Установивши на стадіїдосудового розслідування підстави длязвільнення від кримінальноївідповідальності й одержавши згодупідозрюваного на таке звільнення, прокурорскладає клопотання про звільнення відкримінальної відповідальності і безпроведення досудового розслідування вповному обсязі направляє його до суду.Перед направленням клопотання до судупрокурор зобов’язаний ознайомити з нимпотерпілого і з’ясувати його думку щодоможливості звільнення підозрюваного відкримінальної відповідальності. На жаль,закон не вказує на форму вираження думкипотерпілого, що може привести до зловживаньпри вирішенні питання про таке звільнення.

КПК передбачає можливість застосуванняпідстав для звільнення обвинуваченого відкримінальної відповідальності не тільки настадії досудового розслідування, але й настадії судового розгляду. Так, відповіднодо ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під часздійснення судового провадження щодопровадження, що надійшло до суду зобвинувальним актом, сторона кримінальногопровадження звертається до суду зклопотанням про звільнення від кримінальноївідповідальності обвинуваченого, то суд

133

може невідкладно розглянути такеклопотання.

У випадку встановлення судомнеобґрунтованості клопотання про звільненняособи від кримінальної відповідальності судсвоєю ухвалою відмовляє у його задоволенніта повертає клопотання прокурору дляздійснення кримінального провадження взагальному порядку або продовжує судовепровадження в загальному порядку, якщо такеклопотання надійшло після направленняобвинувального акта до суду. Ухвала судупро закриття кримінального провадження ізвільнення особи від кримінальноївідповідальності згідно з ч. 5 ст. 288 КПКУкраїни може бути оскаржена в апеляційномупорядку.

Таким чином, можна констатувати проспрощену правову процедуру кримінальногопереслідування особи, яка вчинила злочинпевної категорії, при встановленнінаявності підстав звільнення відкримінальної відповідальності. При цьомуслід вказати на ту обставину, що суд прирозгляді відповідного клопотання прозвільнення від кримінальноївідповідальності підозрюваного,обвинувачуваного не установлює винуватістьособи у вчиненні злочину і не установлюєфакт його вчинення, а обмежуєтьсядослідженням наявності підстав такогозвільнення і думки потерпілого про це.

3.2. Різні види заохоченняНа сучасному етапі розвитку держави та права

не можна обмежувати сферу кримінально-правовихдосліджень тільки поняттям покарання та норм,що його регламентують. Для успішногозапобігання злочинам проти здоров’я населення,що порушують право населення на якіснезабезпечення лікарськими засобами, необхіднорозвивати й інші методологічні засадикримінального права, досліджувати найскладнішітеоретичні проблеми. У зв’язку з цим134

актуалізується проблема розробки концептуальнихоснов вчення про різні види заохочення укримінальному праві взагалі та у механізміреалізації кримінальної відповідальності завчинення злочинів проти здоров’я населення, щопорушують право населення на якіснезабезпечення лікарськими засобами, зокрема.

Вивчення правової природи та системизаохочень у кримінальному праві норм необхіднопочати з дослідження загальних питань(з’ясування прикладних питань без попередньоговирішення загальних неминуче призведе до того,що дослідник буде вимушений постійно матисправу з вивченням або обговоренням цихзагальних питань). Такий підхід дозволитьрозкрити систему генетичних, функціональних ісистемно-структурних зв’язків, які є основоюкримінально-правового регулюваннярозглядуваного різновиду кримінально-правовихнорм, показати їхнє місце і значення в системізнань та правозастосовної діяльності. Крімтого, потребує вдосконалювання саме поняття«заохочувальна кримінально-правова норма», їїструктурні елементи, а також виконувані неюфункції у механізмі реалізації кримінальноївідповідальності1.

У дійсності, напевно, просто не існує такоїгалузі права, зміст якої вичерпувався б однієюгрупою норм. Ця теза, на наш погляд, є вірною,тому що вона, насамперед, дозволяє порушуватипитання про наявність у кримінальному правівсього різномаїття правових норм і приписів,розроблених загальною теорією права. Але й досівикликає досить гострі дискусії питання просамостійність заохочувальних норм. Учені-юристивисловлюють найрізноманітніші судження, інодінавіть діаметрально протилежні. Одні дослідникиототожнюють заохочувальні норми з

1 Митрофанов И. И. Различные виды поощрения в механизмереализации уголовной ответственности / И. И. Митрофанов // Науковий вісник Міжнародного гуманітарногоуніверситету : збірник наукових праць. Серія«Юриспруденція». – Випуск 4. – Одеса, МГУ. – 2012. – С.157–163.

135

імперативними, а інші – з диспозитивниминормами1.

У сучасному тлумачному словнику заохоченнявизначається як дія зі значенням заохотити аботе, що заохочує кого-небудь до чогось;заохотити значить спонукати кого-небудь різнимиспособами до певних дій2. При цьому слідзазначити, що заохочення у кримінальному правізавжди буде державним, тобто таким, щоустановлюване державою в особі уповноважених нате державних органів у формі нормативнихправових актів. Виходячи з цього, для виявленнянорми державного заохочення у нашому випадкуслід звернутися до нормативних приписівКримінального кодексу.

У юридичній енциклопедії заохоченнявизначається як різновид регулятивних нормправа, що встановлюють види і заходи заохоченняпевних суб’єктів за вчинення ними особливокорисних для суспільства дій… Заохочувальнінорми мають забезпечити юридичними засобамивпровадження морального і матеріальногостимулювання суспільно корисної поведінки3.

На відміну від імперативних розпоряджень,так само як і диспозитивних норм, заохочувальнінорми у кримінальному праві виконують завданнярегулювання такої сукупності кримінально-правових відносин, що виникають тільки назасадах повної добровільності. У зв’язку з цимможна зробити висновок, що в цих нормахвідсутній або не властивий їм елемент примуса.Заохочувальні кримінально-правові нормипорівняно з імперативними і диспозитивними

1 Хряпінський П. В. Щодо визначення заохочувальних норм вкримінальному праві / П. В. Хряпінський // Науковий вісникДніпропетровського державного університету внутрішніхсправ : зб. наук. праць. – 2006. – № 4 (30). – С. 183–190.

2 Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000слів / за заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В. В.Дубічинського. – X. : Вид-во «Школа», 2006. – С. 320.

3 Юридична енциклопедія : в 6 т. / Нац. акад. наукУкраїни, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАНУкраїни, Вид-во «Укр. енцикл.» ; редкол. :Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) [та ін.]. – К. : Укр.енцикл., 1998 – . – Т. 2: Д–Й. – 1998. – С. 510.136

нормами виконують різні за змістом функції, щояскраво демонструє їхні особливості і правовуприроду. Крім того, кримінально-правовізаохочувальні норми на відміну від іншихрозпоряджень не примушують до вибору варіантасуспільної поведінки, а заохочують або, навіть,стимулюють таку поведінку. Саме за цієюхарактерною рисою розглядувані норми не можутьототожнюватися з імперативними чидиспозитивними кримінально-правовим нормами.

Заохочувальні норми у кримінальному правівиконують відновлювальну та запобіжну функції.Кожна з цих функцій відіграє свою особливу рольу механізмі реалізації кримінальноївідповідальності.

Дослідження показало, що кримінально-правовезаохочення: 1) представляючи собою встановленедержавою правило поведінки, дотримання якогостимулюється виключенням, пом’якшенням абоповним усуненням кримінально-правових обмежень,є самостійним різновидом юридичних норм; 2) єрізновидом позитивного стимулу, сутність якогополягає в тому, що він завжди надає особі, якапотрапила під юрисдикцію закону про кримінальнувідповідальність або ввійшла з ним убезпосередній конфлікт, можливості вийти зцього стану; 3) означає усунення абопом’якшення реальних або потенційнихкримінально-правових обтяжень за наявностіумов, передбачених відповідною нормою;4) завжди має особистий характер, тобто можебути адресована тільки фізичній особі, усуспільно корисній поведінці якої зацікавленісуспільство і держава; 5) надає право особіпротидіяти злочинам за наявності обставин, щовиключають злочинність діяння.

Таким чином, заохочувальні кримінально-правові норми є установленими державоюправилами поведінки, дотримання якихстимулюється виключенням, пом’якшенням чиповним усуненням кримінально-правових обтяженьу зв’язку з суспільно схвалюваною поведінкоюособи, а у випадках передбачених КК Українинадають право особі протидіяти злочинам за

137

наявності обставин, що виключають злочинністьдіяння.

Ознаками кримінально-правового заохочення є,те що: 1) воно передбачено нормами КК України;2) вказані норми застосовуються державнимиорганами і посадовими особами цих органів відімені і за дорученням держави, або окремимигромадянами (за наявності обставини, щовиключають злочинність діяння); 3) застосуванняцих кримінально-правових норм залежить не відкатегорії злочину, а від корисних учинківособи; 4) норми, в яких воно зафіксовано,адресовані особам, які вчинили злочини, іпокликані стимулювати їхнє виправлення іправослухняну поведінку або особам, яким наданоправо заподіяння шкоди охоронюваним закономсуспільним відносинам за наявності обставини,що виключають злочинність діяння; 5) юридичнимфактом початку реалізації норм, якими вонорегламентовано, є добровільна правопослухнянаповедінка осіб, які вчинили злочини, абонаявність обставин, що виключають злочинністьдіяння; 6) застосування норм, якими вонопередбачено, вигідно і державі, і особі, якавчинила злочин або заподіяла шкодуправоохоронюваним інтересам при необхіднійобороні (ст. 36 КК), затриманні особи, щовчинила злочин (ст. 38 КК), крайнійнеобхідності (ст. 39 КК), виконанні наказу аборозпорядження (ст. 41 КК), діянні, пов’язаномуз ризиком (ст. 42 КК), виконанні спеціальногозавдання з попередження чи розкриття злочинноїдіяльності організованої групи чи злочинноїорганізації (ст. 43 КК).

Враховуючи вищезгадане, заохочувальнівластивості мають кримінально-правові приписи,закріплені в нормах КК України про: добровільнувідмову при незакінченому злочині (ч. 2 ст.17); добровільна відмова співучасників (ч. 2ст. 31); обставини, що виключають злочинністьдіяння (ч. 1 ст. 36, ч. 1 ст. 39, ч. 1 і 2 ст.43); звільнення від кримінальноївідповідальності у зв’язку з дійовим каяттям(ст. 45); звільнення від кримінальноївідповідальності у зв’язку з примиренням138

винного з потерпілим (ст. 46); звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку зпередачею особи на поруки (ст. 47); звільненнявід кримінальної відповідальності у зв’язку іззміною обстановки (ст. 48); звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку іззакінченням строків давності (ст. 49);обставини, що пом’якшують покарання (з’явленняіз зізнанням, щире каяття або активне сприяннярозкриттю злочину; добровільне відшкодуваннязавданого збитку або усунення заподіяної шкоди;вчинення злочину з перевищенням меж крайньоїнеобхідності; виконання спеціального завдання зпопередження чи розкриття злочинної діяльностіорганізованої групи чи злочинної організації,поєднане з вчиненням злочину у випадках,передбачених КК (п.п. 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 66),призначення більш м’якого покарання, ніжпередбачено законом у разі сукупностівищезазначених пом’якшуючих обставин (ст. 69),призначення покарання за наявності обставин, щопом’якшують покарання (ст. 691); звільнення відпокарання та його відбування (ч. 4 ст. 74),звільнення від відбування покарання звипробуванням (ч. 1 ст. 75); правові наслідкизвільнення від відбування покарання звипробуванням (ч. 2 ст. 78); звільнення відвідбування покарання з випробуванням вагітнихжінок і жінок, які мають дітей віком до семироків (ч. 4 і 5 ст. 79), умовно-достроковезвільнення від відбування покарання (ст. 81),заміна невідбутої частини покарання більшм’яким (ст. 82), звільнення від відбуванняпокарання вагітних жінок і жінок, які маютьдітей віком до трьох років (ч. 4 і 5 ст. 83),звільнення від покарання на підставі законуУкраїни про амністію або акта про помилування(ст. 85–87), зняття судимості (ст. 91),звільнення від кримінальної відповідальності іззастосуванням примусових заходів виховногохарактеру щодо неповнолітніх (ч. 1 ст. 97),звільнення від відбування покарання звипробуванням щодо неповнолітніх (ст. 104),звільнення від покарання із застосуваннямпримусових заходів виховного характеру щодо

139

неповнолітніх (ст. 105), умовно-достроковезвільнення від відбування покарання щодонеповнолітніх (ст. 107 КК України).

Крім того, слід виокремлювати заохочувальнінорми позитивної посткримінальної поведінки, дояких слід віднести спеціальні види звільненняособи від кримінальної відповідальності післявчинення нею злочинів, передбачених: ч. 2 ст.111 «Державна зрада», ч. 2 ст. 114«Шпигунство», ч. 3 ст. 175 «Невиплатазаробітної плати, стипендії, пенсії чи інших,установлених законами виплат», ч. 4 ст. 212«Ухилення від сплати податків, зборів(обов’язкових платежів)», ч. 4 ст. 2121

«Ухилення від сплати страхових внесків назагальнообов’язкове державне пенсійнестрахування»; ч. 2 ст. 255 «Створення злочинноїорганізації», ч. 2 ст. 2583 «Створеннятерористичної групи чи терористичноїорганізації», ч. 6 ст. 260 «Створення непередбачених законом воєнізованих або збройнихформувань», ч. 3 ст. 263 «Незаконне поводженнязі зброєю, бойовими припасами або вибуховимиречовинами», ч. 4 ст. 289 «Незаконнезаволодіння транспортним засобом», ч. 4 ст. 307«Незаконні виробництво, виготовлення,придбання, зберігання, перевезення, пересиланнячи збування наркотичних засобів абопсихотропних речовин», ч. 4 ст. 309 «Незаконнівиробництво, виготовлення, придбання,зберігання, перевезення чи пересиланнянаркотичних засобів або психотропних речовинбез мети збуту», ч. 4 ст. 311 «Незаконнівиробництво, виготовлення, придбання,зберігання, перевезення, пересилання чизбування прекурсорів», ч. 5 ст. 321 «Незаконневиробництво, виготовлення, придбання,перевезення, пересилання, зберігання з метоюзбуту або збут отруйних чи сильнодіючих речовинабо отруйних чи сильнодіючих лікарськихзасобів», ч. 4 ст. 3211 «Фальсифікаціялікарських засобів або обіг фальсифікованихлікарських засобів», ч. 5 ст. 3683 «Комерційнийпідкуп службової особи юридичної особиприватного права незалежно від організаційно-140

правової форми», ч. 5 ст. 3684 «Підкуп особи,яка надає публічні послуги», ч. 6 ст. 369 ККУкраїни «Пропозиція або давання хабара».

Проте для пояснення роботи механізмуреалізації кримінальної відповідальності не всівиди кримінально-правового заохочення можутьбути використані. Безпосередньо пов’язані зреалізацією кримінальної відповідальностітільки заохочувальні норми, що регулюють:звільнення від покарання і його відбування (ч.4 ст. 74), звільнення від відбування покаранняз випробуванням (ч. 1 ст. 75); правові наслідкизвільнення від відбування покарання звипробуванням (ч. 2 ст. 78); звільнення відвідбування покарання з випробуванням вагітнихжінок і жінок, які мають дітей віком до семироків (ч. 4 і 5 ст. 79), умовно-достроковезвільнення від відбування покарання (ст. 81),заміна невідбутої частини покарання більшм’яким (ст. 82), звільнення від відбуванняпокарання вагітних жінок і жінок, які маютьдітей віком до трьох років (ч. 4 і 5 ст. 83),звільнення від покарання на підставі законуУкраїни про амністію або акту про помилування(ст. 85–87), зняття судимості (ст. 91),звільнення від відбування покарання звипробуванням відносно неповнолітніх (ст. 104),звільнення від покарання із застосуваннямпримусових заходів виховного характеру донеповнолітніх (ст. 105), умовно-достроковезвільнення від відбування покараннянеповнолітніх (ст. 107 КК України).

Однак не можна, на наш погляд, заперечуватиі значення обставин, що виключають злочинністьдіяння (ч. 1 ст. 36, ч. 1 ст. 39, ч. 1 і 2 ст.43 КК України), а також норм, що регулюютьпитання добровільної відмови. Ці норми законупро кримінальну відповідальність дозволяютьвідмежувати злочинне від незлочинного, а отже,кримінально каране від некараного. Крім того,інститут звільнення від кримінальноївідповідальності дозволяє суду не «запускати»механізм реалізації такої відповідальності увипадках, чітко регламентованих КК України.

141

Для реалізації кримінальної відповідальностіособливе значення має інститут звільнення відпокарання і його відбування. Незважаючи нашироке застосування цього кримінально-правовогозасобу впливу на осіб, які вчинили злочини,однозначного і переконливого підходу щодорозуміння юридичної природи звільнення відпокарання і його відбування в науцікримінального права не знайдено. Так, деякіавтори розглядають інститут звільнення відпокарання або його відбування як особливийпорядок застосування покарання, інші – якособливий порядок відбування покарання(виконання вироку).

Окремі вчені намагаються дати визначеннязвільнення від покарання як акту правосуддя,застосовуваного в особливій процесуальній формівідносно особи, визнаної винною у вчиненнізлочину, на підставі якого ця особа повністюзвільняється від призначеного йому покаранняабо воно пом’якшується або заміняється на більшм’яке1. Але помилування не є актом правосуддя,оскільки воно здійснюється Президентом України.

На думку В. К. Грищука, під звільненням відпокарання слід розуміти гуманний акт компромісуз боку держави, здійснюваний за наявностіпередбачених законом підстав і умовкомпетентним органом держави (судом,Президентом України), що полягає у звільненнізасудженого від осуду його особи та вчиненогонею діяння і перетерплювання тих передбаченихзаконом позбавлень і обмежень її прав і свобод,у яких виявляється зміст покарання, а також відсудимості з метою забезпечення реалізаціїзавдань запобігання вчиненню злочинів, якзасудженими, так і іншими особами2.

Вказане визначення відображає всі безвинятку сутнісні сторони цього кримінально-правового засобу впливу на осіб, які вчинили

1 Кримінальне право України. Загальна частина: Схеми.Таблиці. Визначення : навчальний посібник / за ред. Є. В.Фесенка. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – С. 218.

2 Грищук В. К. Кримінальне право України. Загальначастина : навч. посібник / В. К. Грищук. – К. : Видавничийдім «Ін Юре», 2007. – С. 499.142

злочини, але, на наш погляд, воно є занадтоперевантаженим. У визначенні достатньопослатися на те, що звільнення від покарання ійого відбування є засобом кримінально-правовоговпливу на зазначених осіб, щоб не вказувати намету застосування кожного різновиду такихзасобів, оскільки вона для них є спільною –забезпечення реалізації завдань КК України.Крім того, воно є засобом, завдяки якомуреалізується кримінальна відповідальністьвідносно осіб, які вчинили злочини.

В. І. Осадчий визначає звільнення відпокарання і його відбування як передбачені в ККвипадки незастосування судом до особи, винної увчиненні злочину, покарання або припинення йогоподальшого відбування1. Взагалі не вказуючи наможливість пом’якшення покарання під час йоговідбування, а також на суб’єкта застосуванняцього засобу.

Очевидно, вирішення цього питання полягає впевному приведенні цих точок зору до однієїідеї: звільнення від покарання є своєрідноюформою реалізації кримінальноївідповідальності2.

Ю. В. Александров і В. А. Клименко вказуютьна те, що оскільки кримінальна відповідальністьреалізується в межах кримінально-правових ікримінально-виконавчих відносин, остількизвільнення від покарання і його відбуваннявизнається юридичним фактом, що припиняєкримінально-правові (або перехід їх у стансудимості особи) або кримінально-виконавчівідносини у зв’язку з втіленням у життясуб’єктами цих правовідносин своїх прав іобов’язків3.

1 Кримінальне право України. Загальна частина :підручник / за ред. В. А. Клименка, М. І. Мельника. – К. :Юридична думка, 2004. – С. 281.

2 Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальначастина : підручник / П. С. Матишевський. – К. : А.С.К.,2001. – С. 289.

3 Александров Ю. В. Кримінальне право України. Загальначастина : підручник / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. –К. : МАУП, 2004. – С. 272.

143

При цьому необхідно акцентувати увагу наокремих аспектах, пов’язаних з тим, щорозуміння звільнення від покарання і йоговідбування як особливого порядку застосуванняпокарання або особливого порядку відбуванняпокарання (виконання вироку) нічого не дає намдля тлумачення механізму реалізаціїкримінальної відповідальності.

Відразу ж слід зазначити, що звільнення відпокарання утворює (наповнює конкретним змістом)іншу форму втілення в поведінку суб’єктівкримінально-правових відносин кримінальноївідповідальності без призначення покарання ісудимості (звільнення від покарання (ч. 4 ст.74 КК України), звільнення від покарання іззастосуванням примусових заходів виховногохарактеру (стосується неповнолітніх (ст. 105 ККУкраїни). Звільнення від відбування покаранняабо його подальшого відбування складають змістпершої форми реалізації відповідальності вкримінальному праві, що пов’язана зпризначенням покарання та судимістю. При цьомузвільнення від подальшого відбування покаранняналежить до першого виду першої формиреалізації кримінальної відповідальності, щопов’язана з призначенням покарання і йогореальним відбуванням (умовно-достроковезвільнення від відбування покарання (ст. 81 ККУкраїни), заміна невідбутої частини покараннябільш м’яким (ст. 82 КК України), звільненнявід відбування покарання вагітних жінок іжінок, які мають дітей віком до трьох років (ч.4 і 5 ст. 83 КК України), звільнення відпокарання на підставі закону України проамністію або акту про помилування (ст. 85–87 ККУкраїни), умовно-дострокове звільнення відвідбування покарання неповнолітніх (ст. 107 ККУкраїни), а звільнення від відбування покарання– до другого виду першої форми реалізації такоївідповідальності, пов’язаного з призначеннямпокарання та звільненням від його реальноговідбування (звільнення від відбування покаранняз випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК України);правові наслідки звільнення від відбуванняпокарання з випробуванням (ч. 2 ст. 78 КК144

України); звільнення від відбування покарання звипробуванням вагітних жінок і жінок, які маютьдітей віком до семи років (ч. 4 і 5 ст. 79 ККУкраїни), звільнення від відбування покарання звипробуванням відносно неповнолітніх (ст. 104КК України).

Фактично в системі засобів кримінально-правового впливу звільнення від покарання ійого відбування або припиняє реалізаціюкримінальної відповідальності, або корегує межіїї реалізації, уточнюючи обсяг правообмежень,застосовуваних до засудженого або до особи,достроково звільненої від подальшого відбуванняпокарання. Так, відповідно до ч. 1 ст. 81 КК доосіб, які відбувають покарання у виді виправнихробіт, службового обмеження длявійськовослужбовців, обмеження волі, тримання удисциплінарному батальйоні військовослужбовцівабо позбавлення волі, може бути застосованеумовно-дострокове звільнення від відбуванняпокарання. При цьому засуджений може бутидостроково звільнений повністю або частково йвід відбування додаткового покарання. Умовоюумовно-дострокового звільнення є відбуттязасудженим певної частини строку покарання. Безйого наявності, навіть при досягненні особою,яка відбуває покарання, визначеного ступенявиправлення, умовно-дострокове звільнення недопускається. Указана умова тісно пов’язана зкатегоріями злочинів (ст. 12 КК). Однак, вонане є єдиною умовою розглянутої підстави умовно-дострокового звільнення від відбуванняпокарання, оскільки норма КК, що передбачаєтаке звільнення належить до заохочувальнихнорм, а його обов’язковою умовою може бутипевна вимога до поведінки особи. Томуможливість дострокового звільнення відвідбування призначеного судом покараннязасудженого пов’язана зі зразковою поведінкоюта сумлінним ставленням до праці, що закономвизнається обов’язковою умовою для скороченнястроку відбування такого покарання. Крім того,неможливо звільнити особу від подальшоговідбування всіх без винятку покарань, томузаконодавець і визначає ті їх види, від

145

подальшого відбування яких може бути звільненаособа. Тобто в цьому випадку на підставізаохочувальної кримінально-правової нормивідбувається уточнення меж реалізаціїкримінальної відповідальності.

Отже, звільнення від покарання і йоговідбування є кримінально-правовим засобомвпливу, який полягає в незастосуванні судомвідносно особи, визнаної винною у вчиненнізлочину, реального відбування призначеногопокарання або у звільненні його компетентниморганом держави (судом, Президентом України)від подальшої реалізації покарання(кримінальної відповідальності), що виконуєтьсяустановами та органами Державної пенітенціарноїслужби, або в його пом’якшенні або заміні набільш м’яке. Аналіз кримінально-правових нормрозділу XІІ Загальної частини КК Українипоказав, що інститут звільнення від покарання ійого відбування включає три різновидикримінально-правових засобів впливу: 1)звільнення від покарання; 2) звільнення відподальшого відбування покарання; 3) звільненнявід відбування покарання. Усі зазначенірізновиди звільнення від покарання і йоговідбування наповнюють конкретним змістом обидвіформи реалізації кримінальної відповідальності.А наявність у законі про кримінальнувідповідальність різних норм, що регулюютьпитання звільнення від відбування покарання тазвільнення від його подальшого відбування,надали нам можливість у першій формі реалізаціїкримінальної відповідальності, пов’язаною зпризначенням покарання, виокремити два види: зреальним відбуванням призначеного судомпокарання та без реального відбування такого.

Що стосується зняття судимості, то воновідповідно до ст. 91 КК України скорочуєстроки, зазначені в ст. 89 КК України дляпогашення судимості після відбування покаранняу виді обмеження волі або позбавлення волі,наполовину, що достроково анулює правовінаслідки, пов’язані з судимістю. Підставою длязняття судимості, як і для всіх видівзаохочення у кримінальному праві, пов’язаних з146

реалізацією кримінальної відповідальності, єпозитивна постзлочинна поведінка осіб –зразкова поведінка та сумлінне ставлення допраці.

Проведений нами аналіз різних видівзаохочення у механізмі реалізації кримінальноївідповідальності в рамках монографічногодослідження «Кримінально-правові засоби впливуна осіб, які вчинили злочини»1, дозволив намдійти таких висновків:

1. Заохочення у кримінальному праві – цесамостійний різновид кримінально-правових норм,що є встановленими державою правиламиповедінки, дотримання яких стимулюєтьсявиключенням, пом’якшенням або повним усуненнямкримінально-правових обмежень у зв’язку здобровільною суспільно схвалюваною поведінкоюособи, а, також можливістю надання права особіпротидіяти злочинам (останнє не стосуєтьсямеханізму реалізації кримінальноївідповідальності).

2. Ознаками, що характеризують різні видизаохочення в кримінальному праві, слід визнатите, що ці норми: 1) установлені та чіткорегламентовані КК України; 2) застосовуютьсядержавними органами та посадовими особамизазначених органів від імені та за дорученнямдержави, або окремими громадянами (принаявності обставин, що виключають злочинністьдіяння); 3) застосовуються на вигідних умовах,як для держави, так і для осіб, які вчинилизлочини, або, що заподіяли шкоду правоохороннимінтересам к випадках, передбачених ст.ст. 36,38, 39, 41, 42 і 43 КК України; 4) адресованіособам, які вчинили злочини, і покликаністимулювати їх виправлення та добровільну (невимушену) правопослухняну поведінку або особам,яким надано право заподіяння шкоди охоронюванимзаконом суспільним відносинам при наявностіобставин, що виключають злочинність діяння; 5)застосовуються на підставі добровільної (не

1 Митрофанов І. І. Кримінально-правові засоби впливу наосіб, які вчинили злочини : монографія / І. І. Митрофанов.– Кременчук : Вид. ПП Щербатих О.В., 2009. – С. 80–244.

147

вимушеної) правопослухняної поведінки осіб, яківчинили злочини, або при наявності обставин, щовиключають злочинність діяння; 6)застосовуються залежно не від виду злочину, авід суспільно корисливих актів поведінки,здійснених особою.

3. Серед усієї сукупності зазначених засобівкримінально-правового впливу заохочувальногохарактеру слід виділяти ті, які забезпечуютьреалізацію кримінальної відповідальності задвома її формами і ті, які не стикаються ізпроцесом її реалізації.

4. Аналіз різних видів заохочення укримінальному праві показав, що істотнимнедоліком їх є те, що законодавець не пов’язуєможливість їх застосування з повнотоювідшкодування заподіяних збитків вчиненимзлочином, а також поверненням коштів, яківитрачені правоохоронними органами та судом навсіх стадіях кримінального провадження усправах про злочини, вчинені особою, щодо якоївирішується питання про застосування норм, якіпередбачають такі заохочення. Виняткистановлять лише два засоби кримінально-правового впливу заохочувального характеру –звільнення від кримінальної відповідальності узв’язку з дійовим каяттям і звільнення відкримінальної відповідальності у зв’язку ізпримиренням винного з потерпілим. Однак, яквідзначалося вище, ці засоби не беруть участі вреалізації кримінальної відповідальності особи,визнаної винною у вчиненні злочину.

3.3. Система та види покараньПокарання має застосовуватися державою лише

тоді, коли не вдалося запобігти вчиненнюзлочинам проти здоров’я населення, що порушуютьправо населення на якісне забезпеченнялікарськими засобами, тобто, має бути останнімзасобом в системі засобів протидії злочинності1.

1 Музика А. А. Покарання та його застосування за злочинипроти здоров’я населення: монографія / А. А. Музика, О. П.Горох. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2012. – 404 с.148

В механізмі реалізації кримінальноївідповідальності покарання, хоча йрозглядається як основний засіб, за допомогоюякого втілюється у поведінку суб’єктівкримінально-правових відносин, які вчинилизлочини проти здоров’я населення, що порушуютьправо населення на якісне забезпеченнялікарськими засобами, така відповідальність,проте перебільшувати його значення длявиконання завдань КК не можна.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання єзаходом примусу, що застосовується від іменідержави за вироком суду до особи, визнаноївинною у вчиненні злочину, і полягає впередбаченому законом обмеженні прав і свободзасудженого. Із законодавчого визначенняпокарання можна виокремлювати такі його ознаки:1) покарання є примусовим заходом, що, як прямозазначено в законі про кримінальнувідповідальність, полягає в передбаченомузаконом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст. 50 КК). Вичерпний перелік покарань, щоможуть бути призначені тільки судом за вчиненізлочини, міститься у ст. 51 КК. Кожний видпокарання передбачає різний рівеньправообмежень. Покарання відрізняється відінших заходів, що застосовуються, наприклад, заадміністративні та дисциплінарні правопорушеннятим, що призначається лише особам, які вчинилизлочини. Так, адміністративні стягненнязастосовуються за вчинення діянь, що єадміністративними правопорушеннями, і не відімені держави, а від імені певного державногооргану або посадової особи. Від заходівдисциплінарного впливу покарання відрізняєтьсятим, що вони призначаються в порядку службовоїпідлеглості за порушення обов’язків, пов’язанихз виконанням службових обов’язків; 2) тількисуд може призначати покарання. Інші органидержавної влади та управління таким правом ненаділені. Згідно з ч. 1 ст. 17 Кримінальногопроцесуального кодексу України особа вважаєтьсяневинуватою у вчиненні кримінальногоправопорушення і не може бути підданакримінальному покаранню, доки її вину не буде

149

доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом,і встановлено обвинувальним вироком суду, щонабрав законної сили. Тобто, обвинувальнийвирок суду є єдиною процесуальною формою дляподальшої реалізації покарання. Згідно з ч. 1.ст. 124 Конституції України тільки суд вУкраїні вправі давати кримінально-правовуоцінку вчиненому та особі винного. Саме тому уч. 1 ст. 50 КК законодавець закріпив положення,що «покарання …. застосовується … за вирокомсуду». Цим підтверджуються конституційні засадикримінального провадження. Призначенняпокарання тільки судом визначено й у ч. 1 ст.30 КПК України, відповідно до положень якої укримінальному провадженні правосуддяздійснюється лише судом згідно з правилами,передбаченими цим Кодексом1; 3) покаранняпризначається від імені держави, тобтопокарання носить публічний характер.Публічність полягає в тому, що звільнення відпокарання з підстав, встановлених у законі, завинятком амністії і помилування, такожздійснюється тільки судом. Під час призначенняпокарання в обвинувальному вирокувідображається негативна офіційна, моральна іправова оцінка як вчиненого суспільнонебезпечного діяння, так і особи, яка йоговчинила. Держава, караючи винного, тим самимзасуджує його протиправну поведінку. Чим вищеступінь суспільної небезпеки злочину та особи,яка його вчинила, тим вище рівень виправно-виховних моментів у покаранні; 4) покаранняносить особистий характер. Воно може бутипризначено тільки за наявності вини особи увчиненому злочині. Невинне заподіяння шкодивідповідно до ст. 62 Конституції Українивиключає кримінальну відповідальність. Винністьє однією з ознак злочину (згідно ст. 11 КК).Тому, якщо суд не встановить ступінь вини особиу вчиненні конкретного злочину, то така особане може бути піддана покаранню. Покарання

1 Кримінальний процесуальний кодекс України : ЗаконУкраїни від 13.04.2012 № 4651-VI // Голос України від19.05.2012. – № 90–91.150

завжди має суто індивідуальний характер, тобтозастосовується конкретно до особи, яка вчинилазлочин, і не поширюється на інших осіб, непричетних до вчинення злочину; 5) каральнасутність покарання полягає в передбачених ККпозбавленнях і обмеженнях прав і свобод, щозалежать від виду покарання. Спочатку цепроявляється у різних умовах та порядку йоговиконання (відбування), а потім обов’язковотягне наслідки загальноправового, кримінально-правового та кримінально-виконавчого характеру,пов’язані із станом судимості.

Застосування до особи, яка вчинила злочин,покарання у будь-якому випадку є не метою,значення якої вичерпується нею самою,кримінального провадження, а засобом досягненнявизначеного законом результату. З огляду на цеважливого значення набуває питання визначення із’ясування мети його призначення, реалізаціяякої є однією з неодмінних умов виконаннязавдань кримінального права в цілому,встановлених у ч. 1 ст. 1 КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК застосуванняпокарання має на меті три самостійні складові:кара, виправлення засудженого і запобіганнявчиненню нових злочинів. Указані складові метипокарання є такими, що обумовлюють івзаємопов’язують одна одну. У цьому зв’язкуздебільшого при застосуванні покарання складовійого мети можуть бути досягатися паралельно.Так, засудження особи, яка вчинила умисневбивство, до позбавлення волі на строк 10 роківпевним чином сприяє одночасному досягненнютаких складових мети, як кара, виправленнязасудженого, спеціальна, а можливо, і загальнапревенція. При цьому слід зазначити, щоформулювання «не тільки кара» у ч. 2 ст. 50 ККвказує на другорядність цієї мети. Однак, деяківчені вважають дещо інакше. Так, П. Л. Фрісзазначає, що формулювання «не тільки кара...»,вказує на те, що це є само собою зрозумілим. Зчого вчений доходить висновку, що кара єпершочерговою метою покарання, яка випливає

151

безпосередньо з конструктивних особливостей ч.2 ст. 50 КК1.

Досягнення зазначеної в ч. 2 ст. 50Кримінального кодексу України мети покараннябезпосередньо пов’язано зі здійсненням назасудженого ефективного і всебічного впливу підчас реалізації призначеного за вироком судупокарання. У зв’язку із цим, КК передбачаєпевний перелік покарань, що можуть бутизастосовані до винного, який визнаний винним увчиненні злочину, з урахуванням його особи,ступеня тяжкості злочинного діяння, іншихобставин справи. При цьому передбачені ККУкраїни покарання є не довільною сукупністюпримусових засобів, а мають утворювати разомєдину систему, складовими якої повинні бутинайефективніші та найдоцільніші кримінально-правові засоби впливу на осіб, які визнанівинними у вчиненні злочину.

Це пояснюється тим, що усі покарання,зазначені у розділі X Загальної частини КК,мають сприяти досягненню завдань ЗУпКВ узв’язку з безпосередньою вказівкою на це взаконі. Так, відповідно до ч. 2 ст. 1 ККУкраїни для здійснення завдання, визначеного уч. 1 цієї статті, Кримінальний кодекс Українивизначає, які суспільно небезпечні діяння єзлочинами та які покарання застосовуються доосіб, які їх винно вчинили. Покарання разом ізсудимістю наповнює «живим» змістом основнуформу реалізації кримінальної відповідальності(з призначенням покарання і судимістю).Основною вона визнається не лише тому, щозаконодавець вказує у ч. 2 ст. 1 КК напокарання, як єдиний, на його думку, засібдосягнення завдань Кримінального кодексу, а зогляду на конструкцію санкцій статей (частинстатей) Особливої частини КК, які починаютьсянеодмінним словом «карається» і далізазначаються конкретні види покарань.

1 Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина :навчальний посібник / П. Л. Фріс. – К. : «Центр навчальноїлітератури», 2004. – С. 278.152

Перелік покарань, встановлений ст. 51 ККУкраїни, на сучасному етапі розвиткузаконодавства про кримінальну відповідальністьвключає дванадцять видів покарань: 1) штраф;2) позбавлення військового, спеціальногозвання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;3) позбавлення права обіймати певні посади абозайматися певною діяльністю; 4) громадськіроботи; 5) виправні роботи; 6) службовіобмеження для військовослужбовців;7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеженняволі; 10) тримання в дисциплінарному батальйонівійськовослужбовців; 11) позбавлення волі напевний строк; 12) довічне позбавлення волі.

Не усі ці види покарань використовуютьсязаконодавцем у санкціях статей Особливоїчастини, в яких сформульовані злочини протиздоров’я населення, що порушують правонаселення на якісне забезпечення лікарськимизасобами. Покарання за злочин, передбачений ст.305 КК «Контрабанда наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів чипрекурсорів або фальсифікованих лікарськихзасобів» передбачає кумулятивні санкції1 (порядз основним покаранням містять вказівку на однеабо декілька додаткових покарань певного виду,які можуть бути призначені судом на додаток доосновного).

Конструкцією кримінально-правової норми, щорозглядається передбачено такий вид основногопокарання як позбавлення волі (цей видпокарання полягає в ізоляції засудженого тапоміщенні його до кримінально-виконавчоїустанови закритого типу). Додатковим покаранняму ст.ст. 305 та 321-1 КК є конфіскація майна.Конфіскація за вироком суду може бути повна абочасткова.

Крім цього норми ст. 305 та 321-1 ККпередбачають так звану спеціальну конфіскацію –предметів контрабанди (наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів чипрекурсорів або фальсифікованих лікарськихзасобів). Конфіскацію майна як додаткове

1 Іноді їх називають складними або сумарними.153

покарання слід розрізняти від спеціальноїконфіскації. Спеціальна конфіскація полягає увилученні у засудженого предметів, що визнанізнаряддям чи засобом вчинення злочину абоодержані внаслідок його вчинення, предметівзлочину, інших предметів, які не можутьперебувати в цивільному обороті. У розглядаємійнами статтей 305 та 321-1 КК спеціальнаконфіскація предметів контрабанди визначена якобов’язків примусовий захід, що застосовуєтьсядо винної особи. Спеціальна конфіскаціядопускається і при звільненні від відбуванняпокарання з випробуванням (ст. 75 КК України),однак додаткове покарання у виді конфіскаціїмайна при застосуванні цього інституту недопускається (ст. 77 КК України)1.

Санкція ч. 1 ст. 305 КК передбачаєпозбавлення волі на строк від трьох до восьмироків з конфіскацією предметів контрабанди; ч.2 ст. 305 КК – позбавлення волі на строк відп’яти до десяти років з конфіскацією предметівконтрабанди та з конфіскацією майна; ч. 3 ст.305 КК – позбавлення волі від восьми додванадцяти років з конфіскацією предметівконтрабанди та з конфіскацією майна.

Санкція ч. 1 ст. 321-1 КК передбачаєпозбавлення волі на строк від трьох до п’ятироків з конфіскацією фальсифікованих лікарськихзасобів, сировини та обладнання для їхвиготовлення; ч. 2 ст. 321-1 КК – позбавленняволі на строк від п’яти до восьми років зконфіскацією фальсифікованих лікарськихзасобів, сировини, обладнання для їхвиготовлення та майна; ч. 3 ст. 321-1 КК –позбавлення волі від восьми до десяти років абодовічним позбавленням волі, з конфіскацієюфальсифікованих лікарських засобів, сировини,обладнання для їх виготовлення та майна.

Санкція ч. 1 ст. 321-2 КК передбачаєпозбавлення волі на строк від трьох до п’ятироків з позбавленням права обіймати певніпосади чи займатися певною діяльністю на строк

1 Науково-практичний коментар до Кримінального кодексуУкраїни / відп. ред. С. С. Яценко. – К., 2002. – С. 120.154

від одного до трьох років; ч. 2 ст. 321-2 ККУкраїни – позбавлення волі на строк від п’ятидо восьми років з позбавленням права обійматипевні посади чи займатися певною діяльністю настрок від двох до трьох років; ч. 3 ст. 321-2КК України – позбавлення волі на строк відвосьми до десяти років з позбавленням праваобіймати певні посади чи займатися певноюдіяльністю на строк від двох до трьох років.

Вищезазначені санкції згідно ст. 12 ККУкраїни відносять контрабанду наркотичнихзасобів, психотропних речовин, їх аналогів чипрекурсорів або фальсифікованих лікарськихзасобів; фальсифікацію лікарських засобів абообіг фальсифікованих лікарських засобів (ч.ч. 2та 3); порушення встановленого порядкудоклінічного вивчення, клінічних випробувань ідержавної реєстрації лікарських засобів(ч.ч. 2та 3) до тяжких та особливо тяжких злочинів,тому відповідно до ст. 54 КК України, особа,яка засуджена за тяжкий чи особливо тяжкийзлочин та має військове, спеціальне звання1,ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бутипозбавлена за вироком цього суду звання, рангу,чину або кваліфікаційного класу. Зазначенепокарання є додатковим, воно не передбачене усанкції ст. 305 КК України і тому завждипризначається на підставі ст. 54 КК України зарозсудом суду.

Це покарання належить до спеціальних видівпокарань і може застосовуватися лише до тієїособи, яка на момент постановленняобвинувального вироку у кримінальній справімала військове, спеціальне звання, відповіднийранг, чин або кваліфікаційний клас, які булиприсвоєні їй у встановленому порядку.Позбавлення особи певного звання, рангу, чинуабо кваліфікаційного класу означає іпозбавлення її всіх тих прав, пільг та переваг,що пов’язані з наявністю у особи відповідногостатусу.

1 Спеціальні звання присвоюються працівникам міліції,податкової адміністрації, податкової міліції,пенітенціарної та митної служби.

155

Згідно ст. 58 Конституції України,громадянин України, іноземець або особа безгромадянства не можуть відповідати за своїдіяння, які на час їх вчинення не визнавалисязаконом як правопорушення (в даному випадкузлочину). Кримінальні закони та іншінормативно-правові акти не мають зворотної діїв часі, крім випадків, якщо вони пом’якшуютьабо скасовують відповідальність особи.

Наприклад, кримінальну відповідальність законтрабанду фальсифікованих лікарських засобіввстановлено лише з 01.11.2011 року. Це означає,що кримінальний закон поширюватиме свою дію наусі випадки зазначеної вчиненої контрабандипісля 01.11.2011 року.

Проте, як слушно зазначає К. М. Бабанли«поряд із криміналізацією особливої увагизаслуговують покарання які встановлюються усанкціях криміналізованих діянь»1.

Так, побудова санкції ст. 321-1 КК Українине відповідає суспільній небезпечності такогопосягання. Для прикладу, за умисне середньоїтяжкості тілесне ушкодження встановленопокарання у виді виправних робіт на строк додвох років або обмеженням волі на строк дотрьох років, або позбавлення волі на строк дотрьох років. Таким чином, як зазначаєК. М. Бабанли, за злочин проти здоров’я особи,внаслідок якого спричиняється тривалий розладздоров’я або значна втрата працездатності неменш як на одну третину, передбачено триальтернативних різновиди покарання, найбільшсуворе з яких (позбавлення волі на строк дотрьох років) є найменш суворим покаранням завчинення злочину, відповідальність за якийвстановлена у ст. 321-1 КК України.

1 Бабанли К. М. Деякі аспекти кримінально-правової охоронинаселення (в частині відповідальності за порушення порядкувиготовлення, доклінічного вивчення, клінічних випробуваньі державної реєстрації лікарських засобів) / К. М. Бабанли// Проблеми та стан дотримання захисту прав людини вУкраїні: матеріали ІІІ ВНТК «Проблеми та стан дотриманнязахисту прав людини в Україні», 29 листопада 2012 року. –К. : НАВС, 2012. – С. 144–145.156

У зв’язку з вищевикладеним, слід погодитисьз К. М. Бабанли, яка доходить висновку про те,що встановлення відповідальності за посягання усфері виготовлення, доклінічного вивчення,клінічних випробувань і державної реєстраціїлікарських засобів потребує досліджень як зпозиції теорії криміналізації, так і з позиційзабезпечення системності санкцій у законі прокримінальну відповідальність.

3.4. СудимістьНаявність інституту судимості, як засобу

кримінально-правового впливу, у кримінальномуправі зумовлена потребою протидії рецидивузлочинам проти здоров’я населення, що порушуютьправо населення на якісне забезпеченнялікарськими засобами, оскільки його (рецидиву)масштаби є реальною загрозою успішномуздійсненню соціально-економічних реформ.Статистичні показники рецидивної злочинностіперебувають в тісному зв’язку з динамікоюпервинної злочинності та судимості. Тому законпро кримінальну відповідальність встановлюєправило, відповідно до якого особа, яка відбулавідповідний вид покарання за вчинений злочин,протягом певного часу вважається такою, що маєсудимість. У цей період на особу покладаютьсяпевні обмеження її правового статусу, пов’язаніз вчиненим раніше злочином (обмеження приприйомі на роботу, при виїзді за кордон тощо).З відбуттям засудженим покарання реалізаціякримінальної відповідальності не закінчується.Завдяки цьому останнім елементом, що складаєзміст кримінальної відповідальності (з точкизору статики розуміння кримінальноївідповідальності як кримінально-правовоїкатегорії), з відбуттям якого вона вважаєтьсявичерпаною, є судимість.

Судимість – це правовий стан особи, що єрезультатом засудження її судом до будь-якоговиду покарання за вчинений нею злочин, якийтриває з дня набрання обвинувальним вирокомзаконної сили до закінчення обмеженого закономстроку або до визнання судом цього строку

157

достатнім і полягає в настанні для особивідповідних наслідків загальноправового,кримінально-правового і кримінально-виконавчогохарактеру у випадках, передбачених КК України,для досягнення і закріплення мети покарання1.Юридична природа судимості полягає в тому, щоця правова категорія належить до правозмінюючихюридичних фактів, з якими разом з тим пов’язановиникнення, функціонування і припиненняособливого різновиду правових відносин, щоможуть існувати як в межах кримінального, так іінших галузей права.

З точки зору правореалізаційних процесів вкримінальному праві судимість особи, якавизнана винною у вчиненні злочину протиздоров’я населення, що порушують правонаселення на якісне забезпечення лікарськимизасобами, і відбула відповідний вид покарання,є завершальним етапом реалізації щодо вказаноїособи кримінальної відповідальності, оскількикримінальна відповідальність – передбаченізаконом несприятливі для особи, яка вчинилазлочин, наслідки, що виражаються в їїзасудженні та супроводжуються покаранням ісудимістю або не пов’язані з ними2.

Дискусію при цьому викликає вирішенняпитання про включення в зміст відповідальностісудимості. Так, на думку О. Ф. Смирнова,покладання наслідків у вигляді судимості єостаннім етапом реалізації кримінальної.Причому покарання і судимість, на поглядавтора, не є обов’язковими для визнанняіснування кримінальної відповідальності3.

1 Митрофанов І. І. Судимість як кримінально-правовий засібвпливу на наркозалежних осіб, які вчинили злочини / І. І.Митрофанов // Науковий вісник Дніпропетровськогонаціонального університету внутрішніх справ : зб. наук.праць. – 2009. – № 1. – С. 213–222.

2 Советское уголовное право. Общая часть : учеб.пособие / Г. А. Кригер, А. В. Наумов, Ю. М. Ткачевский [идр.] / под ред. Г. А. Кригера. – 2-е изд., доп. и перераб.– М. : Изд-во Моск. ун-та, 1988. – С. 24.

3 Смирнов А. Ф. Применение акта амнистии органамипредварительного расследования в советском уголовномпроцессе : автореф. дис. на соискание уч. степ. канд.158

Ю. В. Баулін вказує на те, що законодавствомпро кримінальну відповідальність строкипогашення та зняття судимості обчислюютьсязалежно від виду покарання, а головне – відступеня тяжкості злочинів, класифікація якихпередбачена ст. 12 КК. Отже, на його думку,судимість стає не просто наслідком злочину чипокарання, а складовою інституту кримінальноївідповідальності1. М. О. Стручков вважає, щореалізація кримінальної відповідальностізакінчується стадією виконання покарання, асудимість перебуває за межами такоївідповідальності2.

З останньою точкою зору важко погодитися,оскільки наявність у тієї або іншої особисудимості після виконання покарання свідчитьпро те, що кримінальна відповідальність цієїособи перед державою і суспільством ще існує.Тобто, для осіб, які притягнуті до кримінальноївідповідальності з призначенням відповідногопокарання, судимість продовжує тривалістьнесприятливих наслідків у зв’язку з вчиненимизлочинами та відповідним реагуванням держави наїх вчинення для досягнення мети їх виправлення(а, враховуючи положення Кримінально-виконавчого кодексу (далі – КВК), –ресоціалізації). Тобто, судимість, як засібкримінально-правового впливу, наповнює «живим»змістом основну форму реалізації кримінальноївідповідальності (з призначенням покарання ісудимістю).

В обґрунтування погляду на інститутсудимості, як складову кримінальноївідповідальності можна навести положення законупро кримінально-правову відповідальність,згідно з якими судимість поширюються на весьстрок відбування як основного, так іюрид. наук : спец. : 12.00.09 «Уголовный процесс,криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» /А. Ф. Смирнов. – Свердловск, 1979. – 24 c.

1 Голіна В. В. Судимість : монографія / В. В. Голіна. –Х. : Харьков юридический, 2006. – С. 4.

2 Стручков Н. А. Уголовная ответственность и ее реализацияв борьбе с преступностью / Н. А. Стручков. – Саратов :Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – С. 50.

159

додаткового покарання, а у випадках,передбачених пунктами 5–9 ст. 89, пунктами 2–4ч. 2 ст. 108 КК України, – і на певний строкпісля відбуття покарання1.

Судимість змінює зміст правових відносин, вмежах яких вона впливає на поведінку осіб, яківідбули покарання. Так, відповідно до ст. 155КВК особи, які відбули покарання, несутьобов’язки і користуються правами, встановленимидля громадян України, з обмеженнями, щопередбачені для осіб, які мають судимість. Такіобмеження можуть бути передбачені тількизаконом. Одна частина цих правообмежень маєвинятково загальноправовий характер, а інша –кримінально-правовий або (та) кримінально-виконавчий характер.

Загальноправові наслідки судимостіхарактеризуються різного роду обмеженнями,встановленими законом для осіб, які маютьнепогашену або незняту судимість. Вонирізноманітні за обсягом і порядком встановленняобмежень прав і свобод особи, яка маєсудимість, що передбачені нормами різнихгалузей права і застосовуються під час усьогоабо частини строку, протягом якого зберігаютьсяправові наслідки судимості, але не входять дозмісту призначеного їй виду покарання. З цьогоможна зробити висновок, що судимість можевпливати на правовий статус особи залежно відволі законодавця у будь-якій галузізаконодавства. Однак, правові наслідкисудимості різні і залежать, насамперед, відтяжкості, характеру вчиненого злочину, формивини. Коло таких наслідків за законодавствомУкраїни достатньо широке, оскільки наявнадостатньо велика кількість законів іпідзаконних актів, що передбачають різнізагальноправові обмеження для осіб, які маютьсудимість.

1 Про практику застосування судами України законодавствапро погашення і зняття судимості : Постанова ПленумуВерховного Суду України від 26.12.2003 року № 16 // ВісникВерховного Суду України. – 2004. – № 2. – С. 9–11.160

Загальноправові наслідки судимостірегламентуються нормами не кримінального, аінших галузей права – адміністративного,трудового, господарського та цивільного права.Вони не позбавлені елементів кари, оскількипідставою для їх застосування виступаєсудимість особи, поняття та основні положеннякримінально-правового регулювання якоївизначаються законом про кримінальнувідповідальність. Тому правомірна регламентаціяінституту судимості, незважаючи на йогонеоднорідність, саме кримінальним правом.

Разом із загальноправовими наслідками особа,яка має судимість, може відчути кримінально-правові наслідки, пов’язані з цим станом. Протетакі наслідки існують в потенції, тобтонастають лине тоді, коли така особа вчинитьновий злочин. Тобто, кримінально-правовінаслідки – це ті фактори, що можуть посилитипокарання особи. Саме тому вони виступають тимиобставинами, що попереджають особу, яка вже маєсудимість, про те, щоб вона не вчиняла новогозлочину. Кримінально-правові наслідки є певнимзапобіжним засобом, що повинен регулюватиповедінку осіб, які мають судимість, і недопускати вчинення такими особами новихзлочинів1. Це й обумовлює визнаннярозглядуваного інституту кримінального права якзасобу кримінально-правового впливу на осіб,які вчинили злочини, за допомогою якогопродовжує реалізовуватися кримінальнавідповідальність.

Аналіз чинного кримінально-виконавчогозаконодавства України дає нам підставистверджувати про наявність й кримінально-виконавчих наслідків судимості особи, якавчинила злочин проти здоров’я населення, щопорушують право населення на якіснезабезпечення лікарськими засобами, тапритягнена до кримінальної відповідальності зпризначенням покарання. Кримінально-виконавчі

1 Митрофанов І. І. Кримінально-правові засоби впливу наосіб, які вчинили злочини : монографія / І. І. Митрофанов.– Кременчук : Вид. ПП Щербатих О.В., 2009. – С. 372–374

161

наслідки, як і загальноправові та кримінально-правові наслідки судимості, – це сукупністьпевних правових обмежень, передбаченихвідповідними нормами кримінально-виконавчогоправа та встановлених щодо осіб, якіперебувають у стані судимості1.

Судимість має строковий характер, протягомякого продовжується реалізація кримінальноївідповідальності. Закон визначає моментвиникнення (з дня набрання законної силиобвинувальним вироком) та встановлює підставиїї припинення. Такими підставами є погашеннясудимості та її зняття. Як погашення, так ізняття судимості пов’язані із закінченнямпевних строків, в межах яких особа повиннаперетерпіти негативні наслідки та своєюповедінкою довести остаточне виправлення2.

Позитивним у регулюванні Кримінальнимкодексом інституту судимості є те, що ч. 1 ст.88 КК містить вказівку про анулювання всіхправових наслідків, пов’язаних із судимістю,після її погашення чи зняття. Тобто, післязакінчення певного строку або після зняттясудимості особа вважається такою, що ранішезлочину не вчиняла і покарання не відбувала.Особа, судимість якої погашена або знята судому встановленому законом порядку, має правостверджувати, що не є судимою3. Врахуванняпогашеної чи знятої судимості при вирішеннібудь-яких питань, у тому числі й прихарактеристиці особи, суперечить сутностіінституту припинення судимості і єнеприпустимим4.

1 Митрофанов І. І. Кримінально-виконавчі наслідкисудимості [текст] / І. І. Митрофанов // Форум права. –2010. – № 1. – С. 258–264.

2 Науково-практичний коментар Кримінального кодексуУкраїни / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 3-тєвид., перероб. та доповн. – К. : Атіка, 2004. – С. 191.

3 Науково-практичний коментар до Кримінального кодексуУкраїни / відп. ред. С. С. Яценко. – 4-те вид., перероб.та доповн. – К. : А.С.К., 2005. – С. 197.

4 Науково-практичний коментар Кримінального кодексуУкраїни / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 3-тєвид., перероб. та доповн. – К. : Атіка, 2004. – С. 191.162

Погашення судимості випливає із закону і непотребує для цього прийняття якогосьспеціального рішення суду або спеціальногодокумента. У більшості випадків автоматичнепогашення вимагає від засудженого, який відбувпокарання або успішно пройшов випробування(закінчився строк такого випробування),дотримання певних умов, основними з яких є:відбуття ним основного і додаткового покарання,закінчення строків погашення судимості;невчинення до закінчення строку погашеннясудимості нового злочину.

Пленум Верховного Суду України у п. 3Постанови «Про практику застосування судамиУкраїни законодавства про погашення і зняттясудимості» зазначав, що під час розгляду справпро повторні злочини, в яких вирішуєтьсяпитання про наявність чи відсутність судимості,і справ про її зняття суди мають керуватисявимогами ст. 55 КК 1960 р. чи статей 88–91, 108(що передбачає особливості застосуваннясудимості до осіб, які вчинили злочини додосягнення ними вісімнадцятирічного віку) КК2001 р., а також ст. 538 КПК, якоюрегламентовано порядок розгляду судом клопотаньпро зняття судимості. Крім того, необхідновраховувати, що згідно з п. 11 розд. II«Прикінцевих та перехідних положень» КК 2001 р.правила щодо погашення і зняття судимості,встановлені КК 1960 р., поширюються на осіб,які вчинили злочини до набрання чинності новимКодексом, за винятком випадків, коли відповіднодо його положень пом’якшується кримінальнавідповідальність цих осіб. Установивши, щопопередня судимість погашена, суди повиннізазначати у вироку, що особа не має судимості,з посиланням на відповідні норми КК 1960 р. чиКК 2001 р. залежно від того, за нормами якогозакону вирішено це питання1.

1 Про практику застосування судами України законодавствапро погашення і зняття судимості : Постанова ПленумуВерховного Суду України від 26.12.2003 року № 16 // ВісникВерховного Суду України. – 2004. – № 2. – С. 9–11.

163

Стаття 55 КК 1960 року мала назву –«Погашення судимості», що відповідало й змістуцієї статті. Крім того, у зазначеній статтістрок погашення судимості встановлювавсязалежно від виду призначеного покарання або відстроку фактично відбутого покарання.Найважливішими положеннями цієї статті булитакі:

1) такими, що не мають судимості визнавалисьособи, засуджені до будь-якого виду покарання,передбаченого КК;

2) строк погашення судимості визначавсятривалістю строку основного покарання незалежновід тяжкості вчиненого особою злочину;

3) при достроковому звільненні засудженоговід подальшого відбування покарання, строкпогашення судимості обчислювався виходячи зфактично відбутого основного покарання змоменту звільнення від відбування основного йдодаткового покарання;

4) судимість погашалася на підставівідбутого покарання, моменту закінчення строкупогашення судимості та за умови невчиненняособою нового злочину протягом визначеногозаконом строку. Вчинення нового злочинупереривало перебіг строку погашення судимості.У цьому випадку строк погашення судимості заперший злочин обчислювався заново післяфактичного відбуття покарання за останнійзлочин;

5) щодо осіб, засуджених до позбавлення воліна строк більше 10 років й особливо небезпечнихрецидивістів, установлювався спеціальнийпорядок зняття судимості. Указана категоріяосіб протягом 8 років від дня відбуттяпокарання не повинна була вчинити новий злочин.Крім того, судом мало бути ухвалене рішення прозняття судимості при встановленні фактувиправлення засудженого й відсутностінеобхідності вважати його таким, який маєсудимість;

6) дострокове зняття судимості могло бутиздійснене судом за клопотанням громадськихорганізацій або трудового колективу лише щодозасуджених до позбавлення волі після відбуття164

ними покарання. Обов’язковою умовоюдострокового зняття судимості була наявністьдоказів виправлення особи – зразкова поведінката чесне ставлення до праці1.

У той час як КК 2001 р. строк погашеннясудимості встановлює залежно не тільки від видупризначеного покарання (пункти 1–6 ст. 89 ККУкраїни), а й від ступеня тяжкості вчиненогозлочину (пункти 6–9 ст. 89 КК України), щовизначається відповідно до категорій злочинів,передбачених ст.. 12 КК України. Тобто,погашення судимості відбувається незалежно відстроків призначеного судом покарання у видіобмеження чи позбавлення волі та фактичновідбутого покарання.

Так, відповідно до статті 89 КК Українитакими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені відповідно до статті 75КК, якщо протягом іспитового строку вони невчинять нового злочину і якщо протягомзазначеного строку рішення про звільнення відвідбування покарання з випробуванням не будескасоване з інших підстав, передбаченихзаконом. Якщо строк додаткового покаранняперевищує тривалість іспитового строку, особавизнається такою, що не має судимості, післявідбуття цього додаткового покарання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79КК, якщо протягом іспитового строку вони невчинять нового злочину і якщо після закінченняцього строку не буде прийняте рішення пронаправлення для відбування покарання,призначеного вироком суду. Якщо засуджена небула звільнена від додаткового покарання і йогострок перевищує тривалість іспитового строку,то жінка визнається такою, що не має судимості,після відбуття цього додаткового покарання;

1 Письменський Є. О. Інститут судимості в кримінальномуправі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступ.канд. юрид. наук: спец. : 12.00.08 «Кримінальне право такримінологія, кримінально-виконавче право» /Є. О. Письменський ; Акад. адвокатури України. – К., 2009.– 20 с.

165

3) особи, засуджені до позбавлення праваобіймати певні посади чи займатися певноюдіяльністю після виконання цього покарання;

4) особи, які відбули покарання у видіслужбового обмеження для військовослужбовцівабо тримання в дисциплінарному батальйонівійськовослужбовців чи достроково звільнені відцих покарань, а також військовослужбовці, яківідбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, громадськихробіт, виправних робіт або арешту, якщо вонипротягом року з дня відбуття покарання(основного та додаткового) не вчинять новогозлочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, атакож засуджені за злочин невеликої тяжкості допозбавлення волі, якщо вони протягом двох роківз дня відбуття покарання (основного тадодаткового) не вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі зазлочин середньої тяжкості, якщо вони протягомтрьох років з дня відбуття покарання (основногота додаткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі затяжкий злочин, якщо вони протягом шести років здня відбуття покарання (основного тадодаткового) не вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі заособливо тяжкий злочин, якщо вони протягомвосьми років з дня відбуття покарання(основного та додаткового) не вчинять новогозлочину.

Враховуючи перші два пункти статті 89 ККУкраїни, не можна погодитися з визначеннямП. Л. Фріса, який під погашенням судимостірозуміє автоматичне припинення дії інститутусудимості відносно особи, засудженої за вирокомсуду до реального відбування покарання, післязакінчення перебігу встановлених закономстроків1. Вказані пункти стосуються осіб, якіпроходять випробування і реально не відбувають

1 Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина :навчальний посібник / П. Л. Фріс. – К. : «Центр навчальноїлітератури», 2004. – С. 343.166

покарання, але вони зазначені в переліку осіб,щодо яких судимість погашається післязакінчення іспитового строку або після відбуттядодаткового покарання, якщо його тривалістьперевищує іспитовий строк.

Виходячи з цього, погашення судимості – цеавтоматичне припинення дії інституту судимостівідносно особи, якій призначене покарання, щобуло нею відбуто або вона була звільнена відподальшого його відбування, або звільнена навід відбування покарання з випробуванням, післязакінчення строків, встановлених ст. 89 КК, заумови невчинення нею злочинів протягом такихстроків.

У зв’язку з особливостями застосуваннясудимості до осіб, які вчинили злочини додосягнення ними вісімнадцятирічного віку, судамнеобхідно в кожному конкретному випадкуретельно з’ясовувати, в якому віці особою буловчинено попередній злочин. Якщо особа ранішезасуджувалася за злочин, вчинений до моментудосягнення ними вісімнадцятирічного віку, донеї мають застосовуватися положення не тількистатей 88–91 КК, а й статті 108 КК України.

Стаття 108 КК України передбачає положення,згідно з яким погашення та зняття судимостіщодо осіб, які вчинили злочин до досягненняними вісімнадцятирічного віку, здійснюєтьсявідповідно до статей 88–91 КК. Відповідно доч. 2 ст. 108 КК України такими, що не маютьсудимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не пов’язаного зпозбавленням волі, після виконання цьогопокарання;

2) засуджені до позбавлення волі за злочинневеликої або середньої тяжкості, якщо вонипротягом одного року з дня відбуття покаранняне вчинять нового злочину;

3) засуджені до позбавлення волі за тяжкийзлочин, якщо вони протягом трьох років з днявідбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі за особливотяжкий злочин, якщо вони протягом п’яти років здня відбуття покарання не вчинять новогозлочину.

167

Погашення судимості настає автоматично (безбудь-якого рішення) при закінченні визначеногов законі строку після фактично відбутогопокарання, але за умови, що особа протягомтакого строку не вчинить нового злочину.

У строк судимості як правило включаютьсятакі три періоди: 1) часу між днем набранняобвинувальним вироком законної сили і до дняпочатку виконання покарання; 2) часу виконання(відбування) покарання (як основного, так ідодаткового, якщо воно виконується післявідбування основного покарання) чи частиницього часу (наприклад, при зарахуванні в строкпокарання попереднього ув’язнення – ст. 72 КК –тривалість стану судимості відповідноскорочується). До строку погашення судимостізараховується час, протягом якого вирок не буловиконано, якщо при цьому давність виконаннявироку не переривалася. Якщо вирок не буловиконано, судимість погашається по закінченністроків давності виконання вироку. Якщо особубуло достроково звільнено від відбуванняпокарання, то строк погашення судимостіобчислюється з дня дострокового звільнення їївід відбування покарання (основного тадодаткового). Якщо невідбуту частину покараннябуло замінено більш м’яким покаранням, то строкпогашення судимості обчислюється з дня відбуттябільш м’якого покарання (основного тадодаткового); 3) іспитового строку (від одногороку до восьми років), перебіг якого післязастосування покарання як строкового, так іодноактного характеру необхідний для погашеннячи зняття судимості. Саме ці періоди, вказані вст. 89 КК України, диференційовано щодо окремихвидів покарань, різних за тяжкістю злочинів істроків покарання. При цьому строк погашеннясудимості починає текти з наступного дня післязакінчення відбуття основного і додатковогопокарання.

При призначенні штрафу днем, колипочинається спливати річний строк погашеннясудимості слід вважати день, що є наступнимпісля сплати його повної суми. Якщо особі булопризначене додаткове покарання у виді168

позбавлення права обіймати певні посади абозайматися певною діяльністю, то строк погашеннясудимості починає вираховуватися післязавершення останнього дня відбування цього видупокарання1.

Відповідно до ст. 5 КК 2001 р. на осіб, якібули засуджені за КК 1960 р. до позбавленняволі на строк більше десяти років і щодо якихвідповідно до п. 8 ст. 55 цього Кодексу питанняпро погашення судимості вирішувалося судом,поширюється положення п. 9 ст. 89 КК 2001 р.про те, що особи, засуджені за особливо тяжкийзлочин, визнаються такими, які не маютьсудимості, якщо вони протягом восьми років здня відбуття покарання (основного ідодаткового) не вчинять нового злочину.

Відповідно до п. 9 розд. II «Прикінцевих таперехідних положень» КК України 2001 р.погашення незнятої судимості у осіб, які ранішебули визнані особливо небезпечнимирецидивістами і відбули призначене їмпокарання, здійснюється за правилами,передбаченими статтями 89 і 90 КК України.

Частина 5 статті 90 КК містить вимогу щодоповедінки особи, яка має судимість. Так, якщоособа, яка вчинила злочин проти здоров’янаселення, що порушують право населення наякісне забезпечення лікарськими засобами, івідбула покарання, до закінчення строкупогашення судимості знову вчинить злочин,перебіг строку погашення судимостіпереривається і обчислюється заново. У такомуразі строки погашення судимості обчислюютьсяокремо за кожний злочин після фактичноговідбуття покарання (основного та додаткового)за останній злочин. Це означає, що ранішевідбута частина строку погашення судимостіанулюється і не береться до уваги, цей строкпочинає перебіг заново2. На відміну від

1 Науково-практичний коментар Кримінального кодексуУкраїни / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 3-тєвид., перероб. та доповн. – К. : Атіка, 2004. – 1056 с.,c. 192.

2 Науково-практичний коментар Кримінального кодексуУкраїни / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 3-тє

169

положень, що містяться у ч. 4 ст. 55 КК 1960р., при перериванні строку погашення судимостіпісля фактичного відбуття покарання за останнійзлочин строки погашення судимості обчислюютьсяокремо за кожний злочин (а не за обидва злочинидо закінчення строку погашення судимості занайбільш тяжкий з них) в межах строку,встановленого ст. 89 КК України1.

Отже, законодавець обґрунтовано закріпивположення стосовно того, що вчинення новогозлочину до закінчення строку погашеннясудимості перериває такий строк. Це положенняпокликано посилити профілактичну роль судимостіяк кримінально-правового засобу впливу на осіб,які вчинили злочини проти здоров’я населення,що порушують право населення на якіснезабезпечення лікарськими засобами. Законодавецьтим самим створює правові підстави дляефективної протидії рецидивній злочинностішляхом установлення більш суворого покарання зарецидив злочинів і більш суворого режиму УВП, атакож інших додаткових перепон для застосуваннязаохочувальних норм кримінального права.

Види погашення судимості – це положеннязакону про кримінальну відповідальність проумови визнання різних категорій осіб такими, щоне мають судимості. В. В. Голіна виокремлюєкілька видів припинення судимості: 1) погашеннясудимості шляхом визнання осіб несудимими безперебігу певних строків; 2) погашення судимостіїї анулюванням при наявності спеціальнихпідстав; 3) погашення судимості у зв’язку іззакінченням іспитового строку або післявиконання чи відбуття окремих, передбаченихзаконом, покарань; 4) погашення судимості заперебігом після відбуття покарання у видіпозбавлення волі диференційованих строківзалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину,

вид., перероб. та доповн. – К. : Атіка, 2004. – С. 193.1 Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу

України / відп. ред. С. С. Яценко. – 4-те вид., перероб.та доповн. – К. : А.С.К., 2005. – С. 189.170

а також дотримання інших, встановлених законом,умов1.

Як зазначалося вище, судимість є останнімструктурним елементом кримінальноївідповідальності, що наповнює «живим» змістомосновну форму її реалізації, і покликаназакріпити результати соціально-виховного впливуна засудженого під час виконання покарання,переконатися, що відбулося його виправлення таресоціалізація. Однак засуджений своєюповедінкою може довести, що мета судимостідосягнута до погашення її строку, встановленогост. 89 КК України. Відмінність зняття відпогашення судимості обумовлена тим, що зняттясудом судимості з осіб, які відбули покараннячи успішно пройшли випробування, пов’язано звідпаданням необхідності надалі здійснюватисоціальний контроль над такими особами,незважаючи на формальні підстави для такогоконтролю. Інакше кажучи, судовий порядоканулювання судимості за правовою природою єнеформальним. Тому його застосування повинногарантувати досягнення завдань спеціальноїпревенції.

У випадках, передбачених законом прокримінальну відповідальність, можливе зняттялише непогашеної судимості. Незважаючи на те,що зняття судимості за умовами та порядкомвизнання особи такою, що не має судимості,істотно відрізняється від її погашення, воно єфактично аналогічним юридичним фактом, що йпогашення судимості. Зняття судимості, як і їїпогашення, скасовує дію всіх її правовихнаслідків як загальноправового, так ікримінально-правового, але, як показалодослідження, не кримінально-виконавчогохарактеру.

При цьому зняття судимості здійснюєтьсядостроково і є правом, а не обов’язком суду.Судовий порядок зняття судимості, передбаченийст. 91 КК, згідно з буквою законузастосовується за умови закінчення не менш як

1 Голіна В. В. Судимість : монографія / В. В. Голіна. –Х. : Харьков юридический, 2006. – С. 178–218.

171

половини строку погашення судимості, відбуттяособою призначеного їй обвинувальним вирокомсуду покарання у виді обмеження волі абопозбавлення волі і її зразкової поведінки ісумлінного ставлення до праці. Якщо зазначеніумови для зняття судимості в судовому порядкумають місце, то підставою для вирішення судомпитання про анулювання судимості слугуєклопотання засудженого про дострокове їїприпинення, оскільки «судимість у всіхкатегорій осіб, які її мають, може автоматичнопогашатися. Особа своїм клопотанням до суду прозняття судимості лише намагається прискорити їїприпинення. Якщо особа не бажає звертатися досуду з таким клопотанням або не знайома зчинним законодавством, то судимість у неї всеодно автоматично буде погашена у встановленомузаконом порядку»1.

Так, відповідно до статті 538 Кримінальногопроцесуального кодексу після відбуття покаранняу виді позбавлення волі або обмеження волі суд,який ухвалив вирок, має право розглянутипитання про зняття судимості з цієї особи за їїклопотанням. За наслідками розгляду клопотання(подання) суд постановляє ухвалу, яка може бутиоскаржена в апеляційному порядку (ч. 5 ст. 538КПК). Тому, якщо з урахуванням обставин справисуд дійде висновку, що особа не довела своговиправлення, він вправі відмовити удостроковому знятті судимості. У разі набраннязаконної сили ухвалою суду про відмову взадоволенні клопотання щодо зняття судимостірозгляд повторного клопотання з цього ж питанняможе мати місце не раніше як через рік з днявинесення ухвали суду про відмову (абз. 2 ч. 6ст. 539 КПК).

Дострокове зняття судимості відповідно дост. 91 чи ч. 3 ст. 108 КК з повнолітньої особи,яка відбула покарання у виді обмеження абопозбавлення волі, та з особи, яка вчинилатяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до 18років і відбула за нього покарання у виді

1 Голіна В. В. Судимість : монографія / В. В. Голіна. –Х. : Харьков юридический, 2006. – С. 273.172

позбавлення волі, можливе тільки післязакінчення не менше ніж половини строкупогашення судимості, передбаченого ст. 89 КК, ілише за умови, що судом буде встановлено, що цяособа зразковою поведінкою і сумліннимставленням до праці довела своє виправлення. Цеі є підставою для дострокового зняття судомсудимості. У такому разі суддя виноситьмотивовану постанову про дострокове зняттясудимості з дотриманням порядку, встановленогост. 538 КПК.

З урахуванням вищезгаданого зазначимо, щосудимість може бути знята лише за таких умов:1) особа відбула покарання у виді обмеженняволі або позбавлення волі; 2) спливло не менше1/2 строку погашення судимості, зазначеного уст. 89 КК; 3) зразковою поведінкою і сумліннимставленням до праці особа довела своєвиправлення1.

Дострокове зняття судимості з осіб, яківчинили злочин до досягнення нимивісімнадцятирічного віку, характеризуєтьсятакими умовами: 1) така особа відбула покаранняу виді позбавлення волі за тяжкий або особливотяжкий злочин; 2) така особа повинна зразковоюповедінкою і сумлінним ставленням до працідовести своє виправлення; 3) минуло не менш як1/2 строку погашення судимості, зазначеного вп.п. 3 і 4 ч. 2 ст. 108 КК2.

На наш погляд, гострою і не до кінцявирішеною залишається проблема співвідношеннясудимості з кримінальною реєстрацією.Уявляється, що з погашенням або зняттямсудимості особа, яка засуджувалася до певногопокарання за вироком суду, повинна зніматися зофіційного обліку та реєстрації, і не повинновідбуватися нагадування про колишню їїсудимість.

1 Науково-практичний коментар Кримінального кодексуУкраїни / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 3-тєвид., перероб. та доповн. – К. : Атіка, 2004. – С. 194.

2 Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальначастина : підручник / П. С. Матишевський. – К. : А.С.К.,2001. – С. 340.

173

Розглянувши питання кримінально-правовогорегулювання судимості осіб, які відбулипризначене покарання або пройшли випробуванняпри звільненні від відбування покарання, урамках монографії «Кримінально-правові засобивпливу на осіб, які вчинили злочини»1, ми дійшлитаких висновків:

1. Судимість – це правовий стан особи, що єрезультатом засудження її судом до будь-якоговиду покарання за вчинений нею злочин, якийтриває з дня набрання обвинувальним вирокомзаконної сили до закінчення обмеженого закономстроку або до визнання судом цього строкудостатнім і полягає в настанні для особивідповідних наслідків загальноправового,кримінально-правового і кримінально-виконавчогохарактеру у випадках, передбачених КК України,для досягнення і закріплення мети покарання.

2. Судимість – обов’язковий наслідокпризначеного покарання, її тривалістьвизначається фактично відбутим покаранням. Змоменту виникнення судимості кримінально-правові відносини між злочинцем і державоюнабувають нового змісту. Протягом усього строкусудимості один з учасників цих правовідносин –засуджений визнається судимим; його правовийстатус громадянина змінюється, обмежується, длянього можуть наставати у випадках, передбаченихзаконом, відповідні наслідки кримінально-правового, загальноправового та кримінально-виконавчого характеру.

3. Загальноправові наслідки судимостіполягають у різного роду обмеженнях, щовстановлено законом для осіб, які маютьнепогашену або незняту судимість. Ці наслідкисудимості обмежують можливості використанняокремих прав, які засуджений реально чипотенційно мав. Але головне не в цьому,оскільки вилучення із загального обсягугромадянських прав стосуються порівнянонезначної частини засуджених. Однак вибірковий

1 Митрофанов І. І. Кримінально-правові засоби впливу наосіб, які вчинили злочини : монографія / І. І. Митрофанов.– Кременчук : Вид. ПП Щербатих О.В., 2009. – С. 341–383.174

і винятковий характер обмежень свідчить про те,що більшість з них зорієнтована, насамперед, назапобігання злочинам або повне усунення чинейтралізацію колишньої криміногенної ситуації.

4. Кримінально-правові наслідки судимостівиражаються в таких чотирьох напрямах: 1)судимість є підставою для визнання рецидивузлочинів; 2) судимість є обставиною, що впливаєна призначення покарання: 3) судимість єобставиною, що обмежує звільнення відкримінальної відповідальності; 4) судимість єобставиною, що обмежує звільнення відпокарання.

5. Кримінально-виконавче законодавствовсупереч кримінально-правовим нормам розширюєправові наслідки для особи, яка відбувалапокарання або притягувалася до кримінальноївідповідальності, оскільки її судимість можебути погашена або знята судом і для неї не можебути згадки про минуле. Однак чиннекримінально-виконавче законодавство цього невраховує і навіть ігнорує, незважаючи насутність погашення судимості у сучасномукримінальному праві України.

6. Судимість має строковий характер. Законвизначає момент виникнення (з дня набраннязаконної сили обвинувальним вироком) тавстановлює підстави її припинення. Такимипідставами є погашення судимості та її зняття.Після цього припиняються виниклі з моментувчинення злочину будь-які кримінально-правовівідносини і кримінальна відповідальністьвідносно особи, яка його вчинила, вважаєтьсяреалізованою у повному обсязі.

3.5. Примусові заходи лікуванняВідповідно до ст. 92 КК України примусовими

заходами медичного характеру є наданняамбулаторної психіатричної допомоги, поміщенняособи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння,що підпадає під ознаки діяння, передбаченогоОсобливою частиною КК, у спеціальнийлікувальний заклад з метою її обов’язкового

175

лікування, а також запобігання вчиненню неюсуспільно небезпечних діянь.

У статті 92 КК як медична складова метипримусових заходів медичного характерузазначається «обов’язкове лікування» особи, якавчинила суспільне небезпечне діяння, щопідпадає під ознаки діяння, передбаченогоОсобливою частиною КК. Указівка законодавця наобов’язкове лікування таких осіб указує напроцес (лікування), а не результат –«вилікування» зазначених осіб. У зв’язку з цимне можна погодитися з формулюванням ПленумуВерховного Суду України в п. 1 Постанови «Пропрактику застосування судами примусових заходівмедичного характеру та примусового лікування»відносно того, що метою застосування примусовихзаходів медичного характеру і примусовоголікування є: 1) вилікування чи поліпшення стануздоров’я осіб, названих у статтях 19, 20, 76,93 та 96 КК України; 2) запобігання вчиненнюзазначеними особами нових суспільно небезпечнихдіянь (злочинів), відповідальність за якіпередбачена нормами КК України1.

На думку В. В. Леня, метою застосуванняпримусового медичного лікування є: 1) одужанняабо таке покращення стану хворої особи, приякому вона перестає представляти суспільнунебезпеку; 2) запобігання вчиненню нею новогосуспільно небезпечного діяння або злочину, якпід час лікування, так й після його завершення;3) забезпечення безпеки хворої особи для самоїсебе; 4) проведення заходів соціальноїресоціалізації (вироблення у хворих навичок дляжиття у суспільстві), у тому ступені, в якомуце можливо в умовах медичних установ, що

1 Про практику застосування судами примусових заходівмедичного характеру та примусового лікування : ПостановаПВСУ від 3 червня 2005 року № 7 // Вісник Верховного СудуУкраїни. – 2005. – № 6. – С. 5–10.176

примусово лікують хворих2 (підкреслено мною –І. М.).

Сьогодні досягнення психіатричної наукисвідчать про неможливість у більшості випадкахдосягти мети повного вилікування, тобтоодужання особи. Це пов’язано з тим, що близько63,2% осіб, до яких застосовуються ПЗМХ,страждають на хронічні психічні хвороби(шизофренія, епілепсія, хронічні маячнірозлади, маніакально-депресивний психоз тощо)або на слабоумство, які відомими на сучасномуетапі розвитку психіатрії засобами повномувилікуванню не піддаються. Тому щодо мети ПЗМХкраще вести розмову про «покращення психічногостану особи»1.

Згідно зі ст. 93 КК примусові заходимедичного характеру можуть бути застосованісудом до осіб, які вчинили: 1) суспільнонебезпечне діяння у стані неосудності. Такіособи не підлягають кримінальнійвідповідальності (ч. 2 ст. 19 КК); 2) злочин устані обмеженої осудності. Такі особипідлягають кримінальній відповідальності (ст.20 КК); 3) злочин у стані осудності, алезахворіли на психічну хворобу до постановленнявироку. Ці особи не підлягають покаранню, доних за призначенням суду можуть застосовуватисяпримусові заходи медичного характеру, а післяодужання вони можуть підлягати покаранню (ч. 3ст. 19 КК); 4) злочин у стані осудності, алезахворіли на психічну хворобу під часвідбування покарання. Такі особи можуть бутизвільнені від подальшого відбування покарання і

2 Лень В. В. Кримінально-правові проблеми визначенняосудності злочинця : автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд. юрид. наук : спец. : 12.00.08 «Кримінальнеправо та кримінологія; кримінально-виконавче право» /В. В. Лень. – Х., 2003. – С. 13.

1 Беклеміщев О. В. Мета примусових заходів медичногохарактеру – бажаний результат соціальної реадаптації особи/ О. В. Беклеміщев // Міжнародне співробітництво у сферіпротидії незаконному обігу наркотичних засобів іпсихотропних речовин : матер. міжнар. наук.-практ. конф. –Д. : Дніпроп. держ. ун-т внутрішніх справ, 2007. – С. 228–232.

177

суд має право застосувати до них примусовізаходи медичного характеру чи передати напіклування органів охорони здоров’я (п. 3 ч. 1ст. 93 КК). У разі припинення ПЗМХ ці особиможуть підлягати подальшому відбуваннюпокарання (ч. 4 ст. 95 КК)1.

Примусові заходи лікування не є складовоюзмісту кримінальної відповідальності. Недивлячись на їх примусовість, вони за своєюприродою справедливо визнаються заходамилікування, а не покаранням і полягають внаданні особі, яка вчинила суспільно небезпечнедіяння, медичної допомоги. Примусові заходилікування не виражають негативної оцінкивчиненого з боку держави і не тягнутьсудимість. При їх застосуванні особа піддаєтьсяне каральному, а лікувальному впливу. Припроведенні примусового лікування дозволеновикористовувати лише прийоми і методидіагностики, лікування та реабілітації,схвалені Міністерством охорони здоров’яУкраїни. Розробка тактики і обрання певнихметодів лікування може бути обумовлені тількиклінічними показниками. Саме тому заходимедичного характеру визнаються самостійнимкримінально-правовим засобом впливу примусово-медичного характеру, що реалізується відносноосіб, які страждають певними психічнимирозладами і перебувають в небезпечному для себеі оточуючих стані. У зв’язку з цим не можнапогодитися з думкою Л. В. Багрій-Шахматова,згідно з якою розглядувані заходи примусовоголікування вміщують каральні елементи, завдякичому вони є заходом державного примусу2.

Семантичний та етимологічний аналіз поняття«примусові заходи лікування» дозволив дійтивисновку, що сутність примусових заходівмедичного характеру полягає не в насильстві над

1 Науково-практичний коментар Кримінального кодексуУкраїни / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 4-тевид., перероб. та доповн. – К. : Юридична думка, 2007. –С. 210.

2 Багрий-Шахматов Л. В. Уголовная ответственность инаказание / Л. В. Багрий-Шахматов. – Минск : Вышэйш. шк.,1976. – С. 142.178

особою, а в допомозі хворому, який самостійноне здатен усвідомити необхідність лікування1.Так, А. Н. Трайнін ще на початку ХХ ст.акцентував увагу на соціальній сутностіінституту примусового лікування, стверджуючи,що воно є одним із заходів соціального захистуі застосовується лише для осіб, які становлятьсуспільну небезпеку2. Отже, правова природапримусових заходів лікування є питанням пройого сутність, змістовну сторону і,насамкінець, про правову значущість.

Подібність примусових заходів лікування зпокаранням окремі вчені вбачають в тому, щовоно застосовується судом і є державнимпримусом3. У кримінально-правовій літературізазначається й те, що покарання і примусовелікування за своєю спрямованістю є засобамисуто особистісного характеру, тобтозастосовуються індивідуально до тієї особи, якавизнана винною у вчиненні саме цього злочину, атакож підставою їх призначення є обвинувальнийвирок суду4.

Примусові заходи лікування відрізняються відпокарання за підставами застосування (наявністьзахворювання і необхідність лікування), змістом(відсутність негативної кримінально-правовоїоцінки вчиненого), метою (лікування, а не караі виправлення), юридичними наслідками(примусові заходи не тягнуть судимості). Томусправедливою є думка тих вчених, які вважають,що за своєю юридичною природою примусові заходилікування не є покаранням5.


2 Трайнин А. Н. Уголовное право : Общая часть /А. Н. Трайнин. – М. : Изд-во 1-го МГУ, 1929. – С. 462.

3 Наумов А. В. Уголовное право. Общ. часть : курс лекций /А. В. Наумов. – М. : БЕК, 1996. – С. 470.

4 Рарог А. И. Уголовное право. Общая часть в вопросах иответах / А. И. Рарог, В. П. Степалин. – М. : Изд. группа«Юрист», 2001. – С. 153.

5 Кримінальне право України. Загальна частина : підручник/ за ред. В. А. Клименка, М. І. Мельника. – К. : Юридичнадумка, 2004. – С. 302; Науково-практичний коментар

179

Поняття «кара» і «примус» є близькими засмисловим навантаженням, але зовсім нетотожними за змістом. Кара за змістом не простополягає у обмеженні прав і законних інтересівособи, але й також впливає на її морально-психологічний стан. Навіть, якщо примусовізаходи лікування застосовуються до осіб, яківчинили злочин у стані обмеженої осудності абоу стані осудності, але захворіли на психічнухворобу до постановлення вироку, а потімодужали, або захворіли на психічну хворобу підчас відбування покарання, – їх слід розглядатияк окремий кримінально-правовій засіб, якийбере участь у реалізації кримінальноївідповідальності, але не підмінює її. В такомуразі примусові заходи медичного характеру, атакож примусове лікування може застосовуватисяразом з покаранням або іншим кримінально-правовим засобом впливу і в будь-якому випадкуноситимуть допоміжний характер щодо досягненнямети останніх.

У тому разі, якщо особа вчиняє суспільнонебезпечне діяння у стані неосудності, вона неє суб’єктом злочину і не може нести кримінальнувідповідальність. Однак факт заподіяннясуспільно небезпечних наслідків свідчить пропідвищену суспільну небезпеку хворого. Крімтого, наявність хвороби вимагає здійснення надтакими особами медичного спостереження. Завдякицим обставинам до них, аж до видужання, можутьбути застосовані заходи медичного лікування.

Питання про те, що вміщують кримінально-правові підстави застосування примусовихзаходів медичного характеру, у юридичнійлітературі є дискусійним. Одні автори під нимирозуміють сукупність обставин, що визначаютьнеобхідність застосування (або незастосування)примусових заходів лікування до особи, яка маєпсихічну хворобу, що позбавляє її можливостіусвідомлювати свої дії (бездіяльність) або

Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника,М. І. Хавронюка. – 3-тє вид., перероб. та доповн. – К. :Атіка, 2004. – С. 196.180

керувати ними, умови і порядок їх застосування1.Інші визначають їх як сукупність обставин,необхідних для призначення примусових заходівмедичного характеру психічно хворим особам, яківчинили злочинні чи суспільно небезпечнідіяння2. Треті вказують на те, що ці підстави єєдністю трьох умов: вчинення особоюзабороненого законом про кримінальнувідповідальність діяння; наявність у неїпсихічного розладу, що виключає чи обмежуєосудність; а також небезпека такого суб’єктадля оточуючих чи самого себе3.

Окремі вчені розрізняють поняття підставипризначення та умови застосування примусовихзаходів лікування, розуміючи під підставамипризначення суспільну небезпеку особи, якастраждає психічними розладами, а під умовамизастосування – вчинення особою суспільнонебезпечного або злочинного діяння і наявністьу неї психічного розладу здоров’я4.

Чинний КК обов’язковою передумовоюзастосування примусових заходів лікуваннявизнає вчинення особою суспільно небезпечногодіяння. Крім того, Пленум Верховного СудуУкраїни у Постанові «Про практику застосуваннясудами примусових заходів медичного характерута примусового лікування» вказує, що «примусовізаходи медичного характеру мають

1 Шакаров Э. Т. Принудительные меры медицинского характерапо делам о невменяемых (по материалам УзССР) : автореф.дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец.12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Э. Т. Шакаров. – Ташкент. 1989. –С. 14.

2 Уголовный закон. Опыт теоретического моделирования /отв. ред. В. Н. Кудрявцев, С. Г. Келина. – М. : Наука,1987. – С. 208.

3 Колмаков П. А. Проблемы правового регулированияпринудительных мер медицинского характера : автореф. дис.на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. :12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / П. А. Колмаков. – Санкт-Петербург,2000. – С. 24.

4 Комментарий к Уголовному кодексу РоссийскойФедерации. Расширенный уголовно-правовой анализ / под общ.ред. В. В. Мозякова. – М. : Экзамен, 2002. – С. 168.

181

застосовуватися лише за наявності у справіобґрунтованого висновку експертів-психіатрівпро те, що особа страждає на психічну хворобучи має інший психічний розлад, які зумовлюютьїї неосудність або обмежену осудність івикликають потребу в застосуванні щодо неїтаких заходів, а примусове лікування щодо осіб,які вчинили злочини та страждають на хворобу,що становить небезпеку для здоров’я інших осіб(ст. 96 КК), – висновку судово-медичноїекспертизи»1.

Фактично погоджуючись з вищевказаною думкою,суспільну небезпеку психічно хворої особи, якавчинила кримінально-протиправне діяння,вважають єдиною підставою застосуванняпримусових заходів лікування2. Суспільнанебезпека характеризується юридичним і медичнимкритерієм. Юридичний критерій охоплює тяжкістьвчиненого суспільно небезпечного діяння,поведінка хворого до і після його вчинення,соціально-психологічні установки особи тощо.Медичний критерій характеризується клінічноюформою психічного захворювання, його глибиною іскладністю, динамікою протікання хвороби тощо3.

При визначенні суспільної небезпеки хвороговраховуються клініко-психопатологічні ознаки(зокрема, маревні ідеї певного змісту,спрямовані проти конкретних осіб і такі, щосупроводжуються афективною напруженістю зідеями ревнощів, переслідування сексуальногохарактеру, періодичні психотичні стани, щосупроводжуються агресивністю тощо) і соціально-психологічні ознаки (ознаки соціальної

1 Про практику застосування судами примусових заходівмедичного характеру та примусового лікування : ПостановаПВСУ від 3 червня 2005 року № 7 // Вісник Верховного СудуУкраїни. – 2005. – № 6. – С. 5–10.

2 Назаренко Г. В. Принудительные меры медицинскогохарактера в уголовном праве : учеб. пособ. [для юрид.вузов и факультетов] / Г. В. Назаренко. – М. : Ось-89,2000. – С. 49.

3 Принудительные меры медицинского характера в уголовномправе России / А. Н. Батанов, А. И. Друзин, А. В. Рагулина[и др.]. – Ульяновск : УлГУ, 2002. – С. 73.182

дезадаптації, наявність кримінальної поведінкидо хвороби, схильність до асоціального впливу).

На підставі сукупності цих ознак можназробити висновок про небезпеку не тільки намомент огляду, але й прогнозувати майбутнє. Узв’язку з цим, обґрунтованим слід визнатизастосування примусових заходів медичногохарактеру до осіб, які на момент оглядувнаслідок тимчасового поліпшення стану непредставляють небезпеки, але з урахуваннямхарактеру перебігу хвороби і виробленихпсихіатрією критеріїв не можна виключитиможливість повторення суспільно небезпечногодіяння в майбутньому.

Психіатрична допомога у звичайному порядкуможе надаватися лише за згодою громадянина чийого законних представників. Однак фактвчинення особою забороненого законом прокримінальну відповідальність діяння свідчитьпро її небезпеку як для самого себе, так і дляоточуючих, завдяки чому заходи лікуваннязастосовуються в цьому випадку незалежно відзгоди хворого.

Сказане означає, що при реалізації цихзаходів особа піддається лікувальному впливу,при цьому в його зміст не входять різні видипримуса, характерні для покарання. Разом з тимповедінка хворого обмежується у обсязі,необхідному для недопущення з його бокуповторного суспільно небезпечного посягання, щодосягається лікуванням хворого, завдяки чому унього з’являється можливість усвідомлювати своюповедінку і керувати нею, що дозволяє йомуутримуватися від окремих суспільно небезпечнихпосягань. Крім того, при реалізації примусовихзаходів лікування особа ізолюється відсуспільства чи перебуває під постійнимспостереженням у психіатричному закладі1, що

1 Психіатричний заклад – це психоневрологічний,наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр,відділення тощо всіх форм власності, діяльність якихповязана із наданням психіатричної допомоги (абз. 6 ст. 1Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого2000 року № 1489-III // Відомості Верховної Ради України.– 2000. – № 19. – Ст. 143.)

183

істотно обмежує можливість вчинення забороненихзаконом про кримінальну відповідальність діянь.

Таким чином, слід зазначити, що характернимиознаками примусових заходів медичного характерує те, що вони: 1) призначаються судом; 2) єзаходами державного примусу (ізоляції) психічнохворої людини в приміщенні стаціонарногопсихіатричного закладу, але такі заходипозбавлені властивостей, характерних дляпокарання; 3) спрямовані на обов’язковелікування психічно хворої людини; 4) надаютьлікарям психіатричного закладу право проводитилікування особи за наявності у неї тяжкогопсихічного розладу незалежно від її згоди. Прицьому під тяжким психічним розладом слідрозуміти розлад психічної діяльності(затьмарення свідомості, порушення сприйняттямислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті),який позбавляє особу здатності адекватноусвідомлювати оточуючу дійсність, свійпсихічний стан і поведінку); 5) мають запобігтивчиненню психічно хворою людиною новихсуспільно небезпечних діянь1.

Застосування примусових заходів медичногохарактеру є правом, а не обов’язком суду.Підставами призначення примусових заходівмедичного характеру є вчинення особою діяння,забороненого законом про кримінальнувідповідальність, наявність у неї психічногорозладу, що виключає чи обмежує осудність, атакож небезпека такого суб’єкта для навколишніхчи самого себе. З урахуванням психічного станухворого, установивши, що під час вчиненняпосягання особа знаходилася в станінеосудності, суд виносить постанову прозастосування до неї примусових заходівмедичного характеру. Якщо у особи наступивпсихічний розлад, що виключає осудність післявчинення злочину, суд виносить постанову прозвільнення її від покарання і застосування донеї примусових заходів лікування. Необхідно

1 Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальначастина : підручник / П. С. Матишевський. – К. : А.С.К.,2001. – С. 318–319.184

зазначити, що в останньому випадку післявидужання такий суб’єкт підлягає покаранню,якщо при цьому не закінчилися строки давності,передбачені ст. 80 КК (ч. 4 ст. 95 КК).

З урахуванням ступеня небезпечності психічнохворої особи, характеру та тяжкостізахворювання, тяжкості вчиненого діяння, судможе застосувати один із чотирьох видівпримусових заходів медичного характеру,передбачених ч. 1 ст. 94 КК. Відповідно до цієїнорми передбачається можливість госпіталізаціїособи до психіатричного закладу із звичайним,посиленим та суворим наглядом. Диференціаціяміж цими закладами обумовлена ступенемсуспільної небезпеки психічно хворої особи. Чимбільший ступінь суспільної небезпеки, тимсуворіший тип психіатричного наглядувстановлюється для цієї особи1.

КК України механічно скопіював із КК 1960 р.як самі назви видів примусових заходів,пов’язаних із госпіталізацією особи, так ікритеріїв їх призначення. Але такий підхід досистеми примусової психіатричної допомоги давновже не відповідає сучасним реаліям життя, упершу чергу – тенденціям до демократизації тагуманізації національного законодавства. Якслушно зауважує В. В. Лень, існує соціальна,правова і економічна непотрібність танедоцільність такої кількості суворих типівпсихіатричних установ2. Сучасна системапсихіатричної допомоги сприяє грубому порушеннюправ і свобод психічно хворих3.

1 Книга М. М. Визначення сутності примусових заходівмедичного характеру / М. М. Книга // Юридична Україна. –2008. – № 3. – С. 85–90.

2 Лень В. В. Кримінально-правові проблеми визначенняосудності злочинця : автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд. юрид. наук : спец. : 12.00.08 «Кримінальнеправо та кримінологія; кримінально-виконавче право» /В. В. Лень. – Х., 2003. – С. 12.

3 Книга М. М. Пропозиції щодо використання зарубіжногодосвіду у сфері примусових заходів медичного характеру /М. М. Книга // Науковий вісник Дніпропетровськогодержавного університету внутрішніх справ : збірникнаукових праць. – 2006. – № 4 (30). – С. 212–222.

185

Тому застосування примусових заходівлікування обумовлюється винятково клінічнимипоказниками, суспільною небезпекою хворого і неповинно бути пов’язаною лише з кримінально-протиправною поведінкою психічно хворої особи(особа вчинила суспільно небезпечне діяння,передбачене Особливою частиною КК України).Відповідно до ч. 2 ст. 292 КПК Україниклопотання про застосування примусових заходівмедичного характеру має відповідати вимогамстатті 291 КПК «Обвинувальний акт і реєстрматеріалів досудового розслідування», а такожмістити інформацію про примусовий західмедичного характеру, який пропонуєтьсязастосувати, та позицію щодо можливостізабезпечення участі особи під час судовогопровадження за станом здоров’я.

Якщо, незважаючи на наявність психічногорозладу, особа, яка вчинила суспільнонебезпечне діяння в стані неосудності, не єсуспільно небезпечною і не потребує наданняпсихіатричної допомоги в примусовому порядку,примусові заходи лікування не застосовуються.Установивши цю обставину, суд виноситьпостанову про припинення провадження покримінальній справи і про відмову взастосуванні примусових заходів лікування. Прицьому згідно з ч. 6 ст. 94 КК суд може передатийого на піклування родичам або опікунам зобов’язковим лікарським наглядом.

Інша справа, коли ці питання стосуютьсяреалізації заходів примусового лікуваннявідносно обмежено осудних. Їх застосовують привідбуванні покарання, факт призначення якогосвідчить про небезпеку засудженої особи. Томупередумовою їх застосування є тількихворобливий стан особи, яка потребуєпримусового лікування. Необхідність цього крокупідтримується не всіма авторами. Так,І. Я. Козаченко і Б. О. Спасенніков вважаютьнеобґрунтованим примусове лікування осіб, якістраждають психічними розладами, що невиключають осудності. В обґрунтування цьоговони вказують, що такі захворювання недосягають клінічного ступеня тяжкості, що186

обумовлює необхідність призначення примусовихзаходів медичного характеру1. Сказане викликаєсерйозні сумніви, оскільки будь-який психічнийрозлад, у тому числі такий, що не виключаєосудності, є серйозною загрозою для інтересівбудь-якої людини. У зв’язку з цим залишатихворого без лікування, ще й в стресових умовах,що мають місце під час виконання покарання,майже означало б завдання серйозної шкоди йогоздоров’ю і подальше прогресування психічногозахворювання.

Якщо злочинне діяння вчинюється особою устані осудності, однак після його завершеннявона починає страждати на психічний розлад, щообумовив настання неосудності, на таку особу непокладаються засоби кримінальноївідповідальності. Однак з урахуваннямпсихічного стану хворого, суд може застосуватидо неї примусові заходи лікування. Встановивши,що після вчинення злочину у особи наставпсихічний розлад, що унеможливлює призначенняпокарання чи його виконання суд виноситьпостанову про звільнення від покарання ізастосування до неї примусових заходівлікування.

Слід також зазначити, що у разі припиненнязастосування примусових заходів медичногохарактеру через видужання особи, яка вчинилазлочини у стані осудності, але захворіла напсихічну хворобу до постановлення вироку,відповідно до ч. 4 ст. 95 КК така особапідлягає покаранню на загальних підставах, аособа, яка захворіла на психічну хворобу підчас відбування покарання, може підлягатиподальшому відбуванню покарання.

Стаття 96 КК України встановлює правовізасади застосування примусового лікування. Так,примусове лікування може бути застосованосудом, незалежно від призначеного покарання, до

1 Козаченко И. Я. Вопросы уголовной ответственности инаказания лиц, страдающих психическими расстройствами, неисключающими вменяемости / И. Я. Козаченко, Б. А.Спасенников // Государство и право. – 2001. – № 5. – С.69–74.

187

осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, щостановить небезпеку для здоров’я інших осіб. Уразі призначення покарання у виді позбавленняволі або обмеження волі примусове лікуванняздійснюється за місцем відбування покарання. Уразі призначення інших видів покарань примусовелікування здійснюється в спеціальнихлікувальних закладах.

При цьому виникає питання про необхідністьзастосування примусових заходів медичногохарактеру та примусового лікування осіб, яківчинили злочини і є хворими на алкоголізм,наркоманію та токсикоманію. Якщо причиноюїхньої злочинної поведінки є непереборний потягдо наркотичних та інших засобів, що можезробити кримінальна санкція? Тут потрібнодопомогти такій особі вийти зі стану залежностіі, навпаки, чимало випадків, коли кримінально-правове втручання допомагає переборотизалежність до відповідних наркотичних засобів.

Слід також ураховувати підвищену суспільнунебезпеку засуджених, хворих на алкоголізм,наркоманію та токсикоманію, складність їхньоголікування, найчастіше обумовлену неможливістюсамостійно, без лікарської допомоги,призупинити розвиток хвороби. Свідома відмовавід алкоголізму, наркоманії та токсикоманіїнайчастіше можлива на початкових стадіяхзахворювання. Розв’язати проблему алкоголізму,наркоманії та токсикоманії лише медичнимизаходами неможливо, оскільки це соціальніхвороби, причини яких криються не в лінощах,слабовіллі і розбещеності окремої особи, а вумовах суспільного життя.

При лікуванні осіб, хворих на алкоголізм,наркоманію та токсикоманію, необхідноспонукання до нього з їхнього боку. Найчастішетаке спонукання виражається в примусовійприроді направлення хворих на алкоголізм,наркоманію та токсикоманію на лікування. Узаконодавстві, теорії і на практиці немаєєдності щодо сутності направлення таких осіб напримусове лікування.

Сутність примусового лікування, що могло бипризначатися засудженим особам, хворим на188

алкоголізм, наркоманію та токсикоманію, на нашудумку, має полягати в забезпеченні їх лікуванняі запобіганні вчиненню ними злочинів. Так,В. С. Євлампієв зазначає, що примусовелікування засуджених-наркоманів – цепередбачений КК примусовий захід, що не єпокаранням, який призначається за вироком судуі застосовується судом до осіб, засуджених зазлочин, вчинений у стані осудності, алепотребуючих лікування від наркоманії, з метоюїхнього лікування, виправлення і запобіганнявчиненню ними нових суспільно небезпечнихдіянь1.

Поняття зазначеного інституту щодозасуджених, хворих на алкоголізм, даєтьсяС. О. Достоваловим. Він вважає, що примусовепротиалкогольне лікування, поєднане звідбуванням покарання у виді позбавлення волі,– це реалізований в межах кримінальноївідповідальності, урегульований спеціально дляцього створеними правовими нормами, фізичний іпсихічний вплив уповноважених на те органівдержави на свідомість і поведінку суб’єктівшляхом застосування до них у встановленомузаконом порядку примусових заходів, зазначениху санкціях правових норм і пов’язаних знастанням для них негативних наслідків увигляді додаткових правообмежень особистого таорганізаційного характеру, спрямованих навідновлення суспільно корисних відносин2.

Однак наведені вище точки зору на визначенняпоняття примусових заходів медичного характерута примусового лікування не відповідають

1 Евлампиев В. С. Правовые и криминологические проблемыпринудительного лечения осужденных-наркоманов [текст] :автореферат дис. на соискание уч. степ. канд. юрид. наук :спец. : 12.00.08 «Уголовное право и криминология;уголовно-исполнительное право» / В. С. Евлампиев. – Рязань: РИПиЭ МВД России, 1996. – С. 18.

2 Достовалов С. А. Организационно-правовые проблемыисполнения принудительного лечения алкоголизма [текст] :автореферат дис. на соискание уч. степ. канд. юрид. наук :спец. : 12.00.08 «Уголовное право и криминология;уголовно-исполнительное право» / С. А. Достовалов. –Абакан, 2001. – С. 22.

189

чинному кримінально-виконавчому законодавству ізаконодавству про кримінальну відповідальністьвідносно осіб, щодо яких воно може бутизастосовано, оскільки законодавець не має наметі їх виправлення (В. С. Євлампієв) – моваможе йти лише про лікування чи поліпшенняїхнього психічного стану, а також запобіганнявчиненню ними нових злочинів, передбаченихстаттями Особливої частини КК України (ст. 92КК України). Тим більш, законодавець не ставитьмети фізичного і психічного впливу,«урегульованого спеціально для цього»створеними нормами права (С.О. Достовалов).

Примусове лікування відповідно до ст. 96 ККможе бути застосовано судом незалежно відпризначеного покарання до осіб, які вчинилизлочин та мають хворобу, яка становитьнебезпеку для здоров’я інших осіб. Однак прицьому виникає проблема саме у визначенніпереліку хвороб, що становлять небезпеку дляінших осіб. Кримінальний кодекс УРСР 1960 рокупередбачав примусове лікування лише хронічнихалкоголіків і наркоманів1.

Чинний Кримінальний кодекс України неконкретизує категорії осіб, до яких може бутизастосовано примусове лікування. У ч. 1 ст. 96КК вживається узагальнене поняття – особи, яківчинили злочини та мають хворобу, що становитьнебезпеку для здоров’я інших осіб. Частина 1ст. 53 Закону України «Основи законодавстваУкраїни про охорону здоров’я» встановлює, що зметою охорони здоров’я населення органи ізаклади охорони здоров’я зобов’язаніздійснювати спеціальні заходи профілактики талікування соціально небезпечних захворювань(туберкульоз, психічні, венеричні захворювання,СНІД, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія),а також карантинних захворювань2 (підкресленомною – І. М.).

1 Кримінальний кодекс України : Затверджений Законом від28.12.60 // ВВР УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14.

2 Основи законодавства України про охорону здоров’я:Закон України від 19 листопада 1992 р. // ВідомостіВерховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.190

Тобто, хронічний алкоголізм та наркоманія(про токсикоманію законодавець не згадує)віднесені законодавством до соціальнонебезпечних захворювань, але це не є підставоюдля застосування примусового лікування,передбаченого статтею 96 КК до осіб, які маютьхворобу, що становить небезпеку для інших осіб,тому що ці хвороби, перш за все, становлятьнебезпеку для самих хворих і вважаютьсясоціально небезпечними. Прийнятною слід визнатиточку зору, згідно з якою особливо небезпечнимиє група інфекційних хвороб, що характеризуєтьсявисокою заразливістю та летальністю: чума,холера, жовта гарячка, натуральна віспа,сибірка тощо1.

Частина 3 ст. 28 Закону України «Прозабезпечення санітарного та епідемічногоблагополуччя населення» встановлює положення,відповідно до якого перелік особливонебезпечних і небезпечних інфекційнихзахворювань, умови визнання особи хворою наінфекційну хворобу або носієм збудникаінфекційної хвороби, протиепідемічні ікарантинні правила встановлюютьсязаконодавством2.

Так, Наказом МОЗ України від 19 липня 1995року № 133 затверджений перелік особливонебезпечних, небезпечних інфекційних тапаразитарних хвороб людини і водійствазбудників3. Вказаний наказ до особливонебезпечних інфекційних хвороб відносить такізахворювання як: чума; холера; натуральна

1 Науково-практичний коментар до Кримінального кодексуУкраїни / відп. ред. С. С. Яценко. – 4-те вид., перероб.та доповн. – К. : А.С.К., 2005. – С. 206.

2 Про забезпечення санітарного та епідемічногоблагополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994р. № 4004-XII // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 27.– Ст. 218.

3 Про затвердження Переліку особливо небезпечних,небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини іносійства збудників цих хвороб : Наказ МОЗ України від19.07.95 № 133 // Бюлетень законодавства і юридичноїпрактики України. – 2000. – № 7: Законодавство про охоронуздоров’я. – С. 175–178.

191

віспа; жовта гарячка; синдром набутогоімунодефіциту; пастерельоз; хвороба Марбургтощо.

Крім того, п. 5 ч. 1 ст. 76 КК Українирозрізняє алкоголізм і наркоманію та хвороби,що становлять небезпеку для інших осіб,дозволяючи у разі звільнення від відбуванняпокарання з випробуванням суду покласти назасудженого обов’язки. Однак, обов’язок пройтикурс лікування від наркоманії не є тотожнимпримусовому лікуванню, що передбачене статтею96 КК.

З огляду на вищезгадане, слід зазначити, щостаття 96 Кримінального кодексу України, якарегламентує застосування примусового лікуваннядо осіб, які вчинили злочини та мають хворобу,що становить небезпеку для інших осіб, та іншіположення КК України і нормативно-правові акти,що регулюють примусове лікування, фактичноунеможливлюють застосування цього кримінально-правового інституту до засуджених наркозалежнихосіб1.

Крім того, Пленум Верховного Суду України вп. 24 Постанови «Про практику застосуваннясудами примусових заходів медичного характерута примусового лікування» зазначив, що,виходячи з аналізу ст. 76 КК та ст. 53 ЗаконуУкраїни «Основи законодавства України проохорону здоров’я» і положень міжнародно-правових актів, примусовому лікуванню напідставі ст. 96 КК підлягають незалежно відвиду призначеного покарання, лише особи, яківчинили злочини та страждають на хвороби, щостановлять небезпеку для здоров’я інших осіб(алкоголізм, наркоманія і токсикоманія до циххвороб не належать, оскільки вони є соціальнонебезпечними захворюваннями)2.

1 Митрофанов І. І. Правове регулювання примусовоголікування наркозалежних осіб, що вчинили злочини(порівняльний аспект) / І. І. Митрофанов // ЮридичнаУкраїна. – 2006. – № 1. – С. 79–83.

2 Про практику призначення судами кримінальногопокарання : Постанова Пленуму Верховного Суду України від24 жовтня 2003 року № 7 (із змінами, внесеними згідно зПостановами ПВСУ № 18 від 10.12.2004 року, № 8 від192

Отже, на сьогодні стаття 96 ККзастосовується на підставі сукупностіюридичного і медичного критеріїв: а) наявністьу діяннях винного ознак складу злочину; б)наявність у винного хвороби, що становитьнебезпеку для здоров’я інших осіб. До умовзастосування примусового лікування належать:а) медичний висновок про наявність у суб’єктазлочину хвороби, що становить небезпеку дляздоров’я інших осіб; б) засудження такої особидо певного виду покарання. Відсутність будь-якого з критеріїв, що належать до підстави таумов застосування примусового лікування,унеможливлює його застосування1.

Таким чином, аналіз змісту ст. ст. 19, 20,76, 96 КК України показав, що законодавецьпропонує застосовувати щодо хворих наалкоголізм, наркоманію та токсикоманію, яківчинили суспільно небезпечні діяння, такізасоби: покладення обов’язку пройти курслікування від наркоманії (ст. 76 КК), примусовізаходи медичного характеру (ст. ст. 19, 20 КК),добровільне лікування (ч. 4 ст. 309 КК). Стаття96 КК України унеможливлює застосування цьогокримінально-правового засобу впливу дозасуджених, хворих на алкоголізм, наркоманію ітоксикоманію.

Для нами в межах кандидатської дисертаціїпропонувалося внести системні зміни доКримінального, Кримінально-виконавчого таКримінального процесуального кодексів. Так, нанаш погляд, статтю 96 Кримінального кодексу Українислід викласти в такій редакції:

«1. Примусове лікування є кримінально-правовим засобом впливу примусово-медичногохарактеру, що може бути застосований до особи,хворої на наркоманію, алкоголізм або12.06.2009 року) // Постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни в кримінальних справах / Верховний Суду України ;за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К. : Юрінком Інтер, 2005.– С. 256–271.

1 Науково-практичний коментар Кримінального кодексуУкраїни / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 4-тевид., перероб. та доповн. – К. : Юридична думка, 2007. –С. 215.

193

токсикоманію, а також до особи, яка маєхворобу, що становить небезпеку для здоров’яінших осіб, засудженої за вчинений злочин, зметою її обов’язкового лікування, а такожзапобігання вчиненню нею злочинів.

2. У разі призначення покарання у видіобмеження волі, арешту, позбавлення волі напевний строк або довічного позбавлення воліпримусове лікування здійснюється за місцемвідбування покарання. Порядок виконанняпримусового лікування встановлюєтьсякримінально-виконавчим законодавством України.

3. У разі призначення інших видів покараньпримусове лікування здійснюється в спеціальнихлікувальних закладах у порядку, передбаченомузаконодавством України про охорону здоров’я.»;

Частину 1 статті 21 Кримінально-виконавчогокодексу необхідно викласти в такій редакції:

«1. Стосовно засуджених, хворих нанаркоманію, алкоголізм чи токсикоманію або дозасуджених, які мають хворобу, що становитьнебезпеку для здоров’я інших осіб, та непройшли повного курсу лікування, органами іустановами виконання покарань здійснюєтьсялікування»;

Стаття 117 Кримінально-виконавчого кодексунеобхідно викласти в такій редакції:

«1. До засуджених до позбавлення волі осіб,хворих на наркоманію, алкоголізм читоксикоманію або осіб, які мають хворобу, щостановить небезпеку для здоров’я інших осіб, татих, які не пройшли повного курсу лікування івідмовляються від нього, адміністрацією колоніїзастосовуються призначені судом примусовізаходи медичного характеру або примусовелікування.

2. Якщо під час відбування покарання будевстановлено, що засуджений має зазначені вчастині першій цієї статті захворювання тавідмовляється від лікування, адміністраціяколонії вносить до суду подання прозастосування до такої особи примусовоголікування».

Дослідження всіх проблем ПЗМХ та примусовоголікування, проведене в межах монографії194

«Кримінально-правові засоби пливу на осіб, яківчинили злочини»1, дозволило нам дійти такихвисновків:

1. Примусовими заходами медичного характерує надання амбулаторної психіатричної допомоги,поміщення особи, яка вчинила суспільнонебезпечне діяння, що підпадає під ознакидіяння, передбаченого Особливою частиною ККУкраїни, в спеціальний лікувальний заклад зметою її обов’язкового лікування, а такожзапобігання вчиненню нею суспільно небезпечнихдіянь. Такі заходи медичного характеру не єскладовою змісту кримінальної відповідальності.Не дивлячись на примусовий характер, вони єзаходами лікування, а не покаранням і полягаютьв наданні особі, яка вчинила суспільнонебезпечне діяння, медичної допомоги. ПЗМХ невиражають негативної оцінки вчиненого з бокудержави і не тягнуть судимість.

2. Характерними ознаками ПЗМХ є те, що вони:1) призначаються судом; 2) є кримінально-правовими засобами примусово-медичногохарактеру, що застосовуються до психічно хвороїлюдини, з поміщенням її у стаціонарнийпсихіатричний заклад (але вони позбавленівластивостей, характерних для покарання); 3)спрямовані на обов’язкове лікування психічнохворої людини; 4) надають лікарямпсихіатричного закладу право проводитилікування особи за наявності у неї тяжкогопсихічного розладу незалежно від її згоди; 5)мають запобігти вчиненню психічно хвороюлюдиною нових суспільно небезпечних діянь.

3. Застосування примусових заходів медичногохарактеру є правом, а не обов’язком суду.Підставами призначення примусових заходівмедичного характеру є вчинення особою діяння,забороненого законом про кримінальнувідповідальність, наявність у неї психічногорозладу, що виключає чи обмежує осудність, атакож небезпека такого суб’єкта для навколишніх


195

чи самого себе. З урахуванням психічного станухворого, установивши, що під час вчиненняпосягання особа знаходилася в станінеосудності, суд виносить постанову прозастосування до неї примусових заходівмедичного характеру. Якщо у особи наступивпсихічний розлад, що виключає осудність післявчинення злочину, суд виносить постанову прозвільнення її від покарання і застосування донеї примусових заходів лікування.

4. Примусове лікування є примусовим заходоммедичного характеру, передбаченим КК України,що застосовується до осіб, які вчинили злочинита мають хворобу, що становить небезпеку дляздоров’я інших осіб, з метою її обов’язковоголікування чи поліпшення її стану здоров’я, атакож запобігання вчиненню нею нових злочинів,що виконується відповідно до кримінально-виконавчого законодавства України.

196

ВИСНОВКИУ цьому навчальному посібнику здійснено

комплексне дослідження питань кримінальноївідповідальності за порушення права особи наякісне забезпечення лікарськими засобами. Крімусебічного та поглибленого аналізу ознакскладів злочинів, що передбачаютьвідповідальність за порушення права особи наякісне забезпечення лікарськими засобами, вроботі наведено характеристику соціально-правової обумовленості кримінально-правовогозахисту цього права, розкрито історичніпередумови виникнення та розвитку інститутукримінально-правової охорони лікарських засобівв Україні, проведено порівняльний аналізчинного законодавства з міжнароднимзаконодавством, що регламентує право особи наякісне забезпечення лікарськими засобами. Зарезультатами дослідження сформульовано найбільшважливі висновки, в яких містяться роз’ясненнянаукових проблем, пов’язаних із покаранням занезаконний обіг лікарських засобів.

1. Кримінально-правовий захист права особина якісне забезпечення лікарськими засобамивиражається через норми КК, які встановлюютьвідповідальність за посягання на право особи наохорону здоров’я, що зокрема включає право назабезпечення якісними лікарськими засобами. Насучасному етапі розвитку нашої держави можнаконстатувати об’єктивну необхідність посиленоїкримінально-правової охорони лікарськихзасобів.

2. У чинному КК кримінально-правова охороналікарських засобів регулюється статтями 305,321-1, 321-2 розділу ХІІІ «Злочини у сферіобігу наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів або прекурсорів та іншізлочини проти здоров’я населення» Особливоїчастини. Передбачення у діючому КК норм, щовстановлюють кримінальну відповідальність запосягання на право особи на якісне забезпеченнялікарськими засобами, відображає досягненнясучасної науки кримінального права, ґрунтується

197

на Конституції України та загальновизнанихпринципах і нормах міжнародного права.

3. Комплексний системний аналіз складівзлочинів, що порушують право особи на якіснезабезпечення лікарськими засобами, а такожмайже повна відсутність практики їхзастосування показав існування суттєвихнедоліків у кримінально-правовому захисті праваособи на якісне забезпечення лікарськимизасобами. Виявлено окремі прогалини тасуперечності. Обґрунтовано низку пропозиційщодо вдосконалення такого захисту.

4. Родовим об’єктом злочинів, що порушуютьправо особи на якісне забезпечення лікарськимизасобами є охоронювані кримінальним закономсуспільні відносини, що забезпечують охоронуздоров’я в державі. Водночас із цим видовимиоб’єктами досліджуваних злочинів є суспільнівідносини, що виникають у сфері забезпеченняправа особи на якісне забезпечення лікарськимизасобами.

5. Безпосереднім об’єктом злочинів, щопорушують право особи на якісне забезпеченнялікарськими засобами, виступають відносини, яківходять до складу охорони здоров’я як родовогооб’єкта цих злочинів, а також до складу певноговидового об’єкта.

6. Злочини, що порушують право особи наякісне забезпечення лікарськими засобами єпредметними. Предметом цих злочинів єфальсифіковані та лікарські засоби. Лікарськийзасіб - будь-яка речовина або комбінаціяречовин (одного або декількох активнихфармацевтичних інгредієнтів (АФІ) та допоміжнихречовин), що має властивості та призначена длялікування або профілактики захворювань у людей,чи будь-яка речовина або комбінація речовин(одного або декількох АФІ та допоміжнихречовин), яка може бути призначена длязапобігання вагітності, відновлення, корекціїчи зміни фізіологічних функцій у людини шляхомздійснення фармакологічної, імунологічної абометаболічної дії або для встановлення медичногодіагнозу; Фальсифікований лікарський засіб –лікарський засіб, який умисно промаркований198

неідентично (невідповідно) відомостям (однійабо декільком з них) про лікарський засіб звідповідною назвою, що внесені до Державногореєстру лікарських засобів України, а так самолікарський засіб, умисно підроблений у іншийспосіб, і не відповідає відомостям (одній абодекільком з них), у тому числі складу, пролікарський засіб з відповідною назвою, щовнесені до Державного реєстру лікарськихзасобів України.

7. Об’єктивна сторона злочинів, що порушуютьправо особи на якісне забезпечення лікарськимизасобами, спрямована на контрабандуфальсифікованих лікарських засобів,фальсифікацію лікарських засобів або обігфальсифікованих лікарських засобів, порушеннявстановленого порядку доклінічного вивчення,клінічних випробувань і державної реєстраціїлікарських засобів.

8. Діяння, як обов’язкова ознака об’єктивноїсторони злочинів, що порушують право особи направову допомогу, може виявлятися в різнихсамостійних формах, а саме: у статті 305 КК – удвох формах (переміщення через митний кордонУкраїни поза митним контролем або з прихованнямвід митного контролю); у статті 321-1 КК – ушести формах (виготовлення, придбання,перевезення, пересилання, зберігання з метоюзбуту або збут); у статті 321-2 КК – у чотирьохформах (порушення встановленого порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань,фальсифікація результатів, порушеннявстановленого порядку державної реєстраціїлікарських засобів).

9. Вказні дії можуть вчинятися тільки шляхомактивних дій. Спосіб, час і місце вчиненняпосягання на кваліфікацію не впливає.

10. Суб’єктами злочинів, що порушують правоособи на якісне забезпечення лікарськимизасобами є: фізичні осудні особи, що досягливіку кримінальної відповідальності – 16 років.Також, (Проте,) як вбачається з диспозиціїстаттей 321-1 та 321-2, вказані дії можутьвчинятися лише спеціальним суб’єктом.

199

11. Посягання на право особи на якіснезабезпечення лікарськими засобами в переважнійбільшості може бути вчинене тільки з прямимумислом, і тільки в деяких випадках можливавина у формі необережності відносно наслідків.Мотиви вчинення посягання не є обов’язковоюознакою суб’єктивної сторони і не впливають накваліфікацію, однак їх визначення має важливезначення для встановлення вини суб’єкта та їїдоказування, призначення відповідногопокарання, оцінки ступеня суспільної небезпекивчиненого, а також для виявлення умов вчиненнязлочину та розробки спеціальних заходів щодойого попередження.

Звертається увага на певну невідповідністьвидів та розмірів покарання у санкціяхдосліджуваних злочинів.

200

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ1. Бабанли К. М. Деякі аспекти кримінально-

правової охорони населення (в частинівідповідальності за порушення порядкувиготовлення, доклінічного вивчення, клінічнихвипробувань і державної реєстрації лікарськихзасобів) / К. М. Бабанли // Проблеми та стандотримання захисту прав людини в Україні:матеріали ІІІ ВНТК «Проблеми та стан дотриманнязахисту прав людини в Україні», 29 листопада2012 р. – К. : НАВС, 2012. – С. 144–145.

2. Всеобщая декларация прав человека от 10декабря 1948 г. // Голос України від10.12.2008. – № 236.

3. Гельсінська декларація Всесвітньоїмедичної асоціації «Етичні принципи медичнихдосліджень за участю людини у якості об'єктадослідження» [Електронний ресурс]: офіційнийсайт Верховної Ради України. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/990_005.

4. Глуховский В. В. Права пациента изначение информированного согласия вмедицинской практике / В. В. Глуховский //Медико-социальные проблемы семьи. – 2002. – №1. – Т. 7. – С. 33–37.

5. Глуховський В. В. Проблеми прав пацієнтаз погляду українського суспільства (результатисоціологічного дослідження) / В. В. Глуховський// Медичний вісник України. – 1999. – № 14. –С. 43–49.

6. Деякі питання здійснення державногоконтролю якості лікарських засобів : ПостановаКабінету Міністрів України від 26.05.2005 № 376// Офіційний вісник України. – 2010. – № 10. –Ст. 868.

7. Дудоров О. О. Вибрані праці зкримінального права / Переднє слово д-ра юрид.наук, проф. В. О. Навроцького / МВС України,Луган. держ. ун-т внутр. справ ім.Е.О.Дідоренка. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім.Е.О.Дідоренка, 2010. – С. 50–56.

8. Етичний кодекс лікаря України, прийнятийна Загальноукраїнському з’їзді лікарськихорганізацій і з’їзді Загальноукраїнського

201

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/990_005

лікарського товариства у 2009 р. – Режимдоступу: http://www.moz.gov.ua.

9. Етичний кодекс фармацевтичнихпрацівників України [Електронний ресурс] –Режим доступу:http://www.apteka.ua/article/126803.

10. Коваль А. М. До питання про необхідністьзаконодавчого закріплення прав пацієнтів вУкраїні / А. М. Коваль // Вісник Запорізькогонаціонального університету. – 2010. – № 2. – С.99–103.

11.Кодекс маркетингової практикифармацевтичних виробників та їх представників(компаній), розроблений Європейською БізнесАсоціацією у 2004 р.

12.Кодекс маркетингової практики, прийнятийАсоціацією виробників інноваційних ліків«АПРАД» у 2006 році і оновлений у квітні 2012р.

13.Конвенция о правах ребенка от 20 ноября1989 г. // Зібрання чинних міжнароднихдоговорів України. – 1990. – № 1. – С. 205.

14. Конвенция о защите прав и достоинствчеловека в связи с использованием достиженийбиологии и медицины от 4 апреля 1997 г. URL:http://conventions.coe.int/Treaty/rus/Treaties/Html/164.htm.

15.Конституція України // ВідомостіВерховної Ради України. – 1996. – № 30 – Ст.141.

16.Кримінальне право (Особлива частина):підручник / за ред. О. О. Дудорова,Є. О. Письменського. Т. 1 – Луганськ : Вид-во«Елтон-2», 2012. – 779 с.

17.Кримінальне право (Особлива частина):підручник / за ред. О. О. Дудорова, Є. О.Письменського. Т. 2 – Луганськ : Вид-во «Елтон-2», 2012. – 709 с.

18.Кримінальний кодекс України : ЗаконУкраїни від 05 квітня 2001 року // ВідомостіВерховної Ради України. – 2001. – № 25–26. –Ст. 131.

19.Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. / за заг. ред. В.Я. Тація, В. П. Пшонки, В. І. Борисова, В. І.202

http://conventions.coe.int/Treaty/rus/Treaties/Html/164.htm

http://conventions.coe.int/Treaty/rus/Treaties/Html/164.htm

http://www.moz.gov.ua/

Тютюгіна. – 5-те вид., допов. – Х. : Право,2013.

20.Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Видавництво восьме,перероблене та доповнене / Відп. Ред., Є.Л.Стрельцов. – Х.: Одіссей, 2012. – 904 с.

21.Кудрявцев В. Н. Право и поведение / В. Н.Кудрявцев. – М. : Юрид. лит., 1978. – 192 с.

22.Леонідова О. О. Контрабанда наркотичнихзасобів, психотропних речовин, їх аналогів чипрекурсорів або фальсифікованих лікарськихзасобів як вид злочинів, пов'язаних знезаконним обігом наркотичних засобів,психотропних речовин та прекурсорів / О. О.Леонідова // Електронна бібліотека юридичноїлітератури. – Режим доступу:http://www.pravoznavec.com.ua/period/article/2579/%CE#chapter. Дата доступу 02.02.2013.

23.Малеина М. Н. Человек и медицина всовременном праве : учебное и практическоепособие / М. Н. Малеина. – М. : БЕК, 1995. –272 с.

24. Медицинское право Украины : учебноепособие / В. Д. Волков, Л. H. Дешко,В. П. Заблоцкий [и др.]. – Донецк : ДонНУ,2005. – 268 с.

25.Международный пакт о гражданских иполитических правах от 16 декабря 1966 г. //Ведомости Верховного Совета СССР. – 1976. – №17. – Ст. 291.

26.Митний кодекс України // ВідомостіВерховної Ради України. – 2012. – № 44–45, №46–47, № 48. – Ст. 552.

27.Музика А.А. Кримінальна відповідальністьза контрабанду: національний та міжнароднийдосвід : монографія / Музика А. А., Савченко А.В., Процюк О. В. [та ін.]. – К. : ПаливодаА.В., 2011. – 276 с.

28.Музика А. А. Покарання за незаконний обігнаркотичних засобів : монографія /А. А. Музика, О. П. Горох. – Хмельницький: Вид-во Хмельницького університету управління таправа, 2010. – 256 с.

29.Науково-практичний коментар доКримінального кодексу України / за ред. М. І.

203



Мельника, М. І. Хавронюка. – 8-ме вид.,перероб. і доп. – Х.: Фактор, 2011. – 1280 с.

30.Основания уголовно-правового запрета.Криминализация и декриминализация / под ред.В.Н. Кудрявцева и А.М.Яковлева. – М. : Наука,1982. – 304 с.

31. Основи законодавства України про охоронуздоров’я // Відомості Верховної Ради України. –1993. – № 4. – Ст. 19.

32.Олефір А. О. Господарсько-правовезабезпечення державних закупівель у сферіохорони здоров’я: теоретичні та практичніаспекти : монографія / А. О. Олефір. – Харків :Юрайт, 2012. – 456 с.

33.Правові основи фармацевтичноїдіяльності : навчальний посібник /В. Д. Берназ, А. Пахлеванзаде, І. І. Митрофанов[та ін.] ; за заг. ред. В. Д. Берназа. – Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2014. – 400 с.

34.Притула А. М. Фальсифіковані лікарськізасоби як предмет контрабанди: питаннявизначення розміру / А. М. Притула // Вісникпрокуратури. – 2012. – № 4–5 (130–131). – С.81–86.

35. Притула А. М. Фальсифіковані лікарськізасоби як предмет злочину / А. М. Притула //Право і держава в дослідженнях молодихнауковців : матеріали V-ї науково-практичноїконференції студентів, аспірантів та молодихнауковців (м. Одеса, 23 березня 2012 року). –Одеса, 2012. – С. 215–220.

36.Про вдосконалення атестації провізорів тафармацевтів», зареєстровано в Міністерствіюстиції України : Наказ Міністерства охорониздоров’я України від 26.12.2006 № 1366/13240. –Режим доступу: http://www.moz.gov.ua.

37.Про відповідальність медичних працівників: Лист Міністерства юстиції України від20.06.2011 // Законодавство України. – Режимдоступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0040323-11.

38.Про внесення змін до деяких законодавчихактів України щодо запобігання фальсифікаціїлікарських засобів : Закон України від204

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0040323-11

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0040323-11


08.09.2011 № 3718-VI // Відомості ВерховноїРади України. – 2012. – № 19–20. – Ст. 168.

39.Про внесення змін до деяких законівУкраїни у сфері охорони здоров’я щодо посиленняконтролю за обігом лікарських засобів, харчовихпродуктів для спеціального дієтичногоспоживання, функціональних харчових продуктівта дієтичних добавок : Закон України від20.12.2011 № 4196-VI // Відомості ВерховноїРади України. – 2012. – № 30. – Ст. 348.

40.Про затвердження Інструкції із санітарно-протиепідемічного режиму аптечних закладів :Наказ Міністерства охорони здоров’я України від15.05.2006 № 275, зареєстровано в Міністерствіюстиції України 31.05.2006 за № 642/12516. –Режим доступу: http://www.moz.gov.ua.

41. Про затвердження Ліцензійних умовпровадження господарської діяльності звиробництва лікарських засобів, оптової,роздрібної торгівлі лікарськими засобами :Наказ Міністерства охорони здоров’я України31.10.2011 № 723 // Офіційний вісник України. –2011. – № 99. – Ст. 3650.

42.Про затвердження Переліку лікарськихзасобів, дозволених до застосування в Україні,які відпускаються без рецептів з аптек та їхструктурних підрозділів : Наказ МОЗ України від03.02.2012 № 78 // Офіційний вісник України. –2012. – № 19. – Ст. 724.

43.Про затвердження Порядку ведення тавикористання міжвідомчої бази данихзареєстрованих в Україні лікарських засобів :Наказ Міністерства охорони здоров’я України,Міністерства фінансів України 19.12.2011 №925/1661 // Офіційний вісник України. – 2012. –№ 18. – Ст. 676.

44.Про затвердження Правил виробництва(виготовлення) лікарських засобів в умовахаптеки : Наказ Міністерства охорони здоров’явід 15.12.2004 № 626 // Офіційний вісникУкраїни. – 2005. – № 51. – Ст. 3387.

45.Про затвердження Порядку державноїреєстрації (перереєстрації) лікарських засобіві розмірів збору за їх державну реєстрацію(перереєстрацію) : Постанова Кабінету Міністрів

205


України від 26.05.2005 № 376 // Офіційнийвісник України. – 2005. – № 22. – Ст. 1196.

46.Про затвердження Порядку контролю задодержанням Ліцензійних умов провадженнягосподарської діяльності з виробництвалікарських засобів, оптової, роздрібноїторгівлі лікарськими засобами : НаказМіністерства охорони здоров’я від 31.10.2011 №724 // Офіційний вісник України. – 2011. – №100. – Ст. 3676.

47.Про затвердження Порядку проведенняклінічних випробувань лікарських засобів таекспертизи матеріалів клінічних випробувань іТипового положення про комісії з питань етики :Наказ Міністерства охорони здоров’я України23.09.2009 № 690 (у редакції наказуМіністерства охорони здоров’я України12.07.2012 № 523) // Офіційний вісник України.– 2009. – № 87. – Ст. 2948.

48.Про затвердження Правил виробництва(виготовлення) лікарських засобів в умовахаптеки : Наказ Міністерства охорони здоров’яУкраїни від 15.04.2004 № 626, зареєстровано вМіністерстві юстиції України 20.12.2004 р. за №1606/10205. – Режим доступу:http://www.moz.gov.ua.

49.Про затвердження Технічного регламентущодо медичних виробів : Постанова КабінетуМіністрів України від від 11.06.2008 № 536 //Офіційний вісник України. – 2008. – № 43. – Ст.1415.

50. Програма боротьби з виробництвом тарозповсюдженням фальсифікованих лікарськихзасобів на 2003-2008 роки: Постанова КабінетуМіністрів України від 17 липня 2003 р. №1075 // Офіційний вісник України. – 2003. – №30. – Ст.1530.

51.Проект наказу Міністерства охорониздоров’я України «Про визначення понять«великі» та «особливо великі» розмірифальсифікованих лікарських засобів» – СайтМіністерства охорони здоровя України. Режимдоступу:http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20121008_p.html.206

http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20121008_p.html

http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20121008_p.html


52.Про Клятву лікаря : Указ ПрезидентаУкраїни від 15.06.1992 № 349 // Збірник УказівПрезидента. – 1992. – № 2.

53.Про лікарські засоби : Закон України від04.04.1996 № 123/96-ВР // Відомості ВерховноїРади України. – 1996. – № 22. – Ст. 86.

54. Про ліцензування певних видівгосподарської діяльності : Закон України від01.06.2000 № 1775-III // Відомості ВерховноїРади України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.

55. Про наркотичні засоби, психотропніречовини і прекурсори : Закон України від15.02.1995 № 60/95-ВР (в редакції Закону № 530-V від 22.12.2006) // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 2007. – № 10. – Ст. 89.

56. Про основні засади державного нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності :Закон України від 05.04.2007 № 877-V //Законодавство України. Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua.

57. Про ратифікацію Конвенції Ради Європипро підроблення медичної продукції та подібнізлочини, що загрожують охороні здоров’я : ЗаконУкраїни від 07.06.2012 р. // Голос України. –2012. – № 118. – (03.07.2012).

58.Про Рекомендації парламентських слуханьна тему: «Про сучасний стан та перспективирозвитку фармацевтичної галузі України» :Постанова Верховної Ради України від 06.10.2011№ 3901-VI // Відомості Верховної Ради України.– 2012. – № 21. – Ст. 205.

59.Про рішення Ради національної безпеки іоборони України від 25 травня 2012 року «Прозабезпечення населення якісними та доступнимилікарськими засобами» : Указ Президента Українивід 30.08.2012 № 526/2012 // Урядовий кур’єр. –2012. – № 158.

60.Про судову практику в справах проконтрабанду та порушення митних правил:Постанова Пленуму Верховного Суду України від03 червня 2005 року № 8 // ВВСУ. – 2005. – № 6.– С. 10–13.

61.Сенюта І. Я. Законодавче забезпеченняправ пацієнтів в Україні / І. Я. Сенюта //

207

Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична. – 2007. –Вип. 44. – С. 51– 58.

62.Сенюта І. Я. Медичне право: право людинина охорону здоров’я : монографія / І. Я.Сенюта. – Львів : Астролябія, 2007. – 224 с.

63.Сміх В. В. Кримінальна відповідальністьза порушення права особи на правову допомогу :[монографія] / за заг. ред. проф.М. І. Мельника. – К. : Атіка-Н, 2012. – 200 с.

64.Стрельцов Є. Л. Контрабанда наркотичнихзасобів, психотропних речовин, їх аналогів чипрекурсорів або фальсифікованих лікарськихзасобів: склад злочину : науково-практичнийкоментар / Є. Л. Стрельцов, А. М. Притула. – О.: Фенікс, 2012. – 86 с.

65. Сучасне українське медичне право :монографія / за заг. ред. С. Г. Стеценка. –К. : Атіка, 2010. – 496 с.

66.Тучков С. С. Підроблення як спосібвчинення злочину : дис. на здобуття наук. ступ.канд. юрид. наук : спец. : 12.00.08«Кримінальне право та кримінологія;кримінально-виконавче право» / С. С. Тучков. –Запоріжжя, 2005. – С. 36–39.

67.Уголовное право Украины: Особеннаячасть : учебник / отв. редактор, доктор юрид.наук, профессор, Заслуженный деятель науки итехники Украины Е. Л. Стрельцов. – Х. :Одиссей, 2009. – 544 с.

68.Фесенко Є.В. Злочини проти здоровянаселення та системи заходів з його охорони :монографія. – К. : Атіка, 2004. – С. 254, 276.

69.Шевчук С. С. Правовое регулированиевозмездного оказания медицинских услуг: реалиии перспективы / С. С. Шевчук. – Ставрополь :Сев-Кав.ГТУ; Ставропольсервисшкола, 2001. – 232с.

70.Державний реєстр лікарських засобівУкраїни. – Режим доступу:http://www.drlz.kiev.ua.

71.Офіційний сайт Державної служби України злікарських засобів. – Режим доступу:http://www.diklz.gov.ua.

208

http://www.diklz.gov.ua/

http://www.drlz.kiev.ua./

72.Офіційний сайт Міністерства охорониздоров’я України. – Режим доступу:http://www.moz.gov.ua.

209


ДОДАТКИКРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(витяг)Р о з д і л XIII

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ,

ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН, ЇХ АНАЛОГІВ АБОПРЕКУРСОРІВ ТА ІНШІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ'Я

НАСЕЛЕННЯ витяг

Стаття 305. Контрабанда наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів чипрекурсорів або фальсифікованих лікарськихзасобів

1. Контрабанда наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів чипрекурсорів або фальсифікованих лікарськихзасобів, тобто їх переміщення через митнийкордон України поза митним контролем або зприховуванням від митного контролю, –

карається позбавленням волі на строк відп’яти до восьми років з конфіскацієюнаркотичних засобів, психотропних речовин, їханалогів чи прекурсорів або фальсифікованихлікарських засобів, що були предметомконтрабанди.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або запопередньою змовою групою осіб, а також якщопредметом цих дій були особливо небезпечнінаркотичні засоби чи психотропні речовини абонаркотичні засоби, психотропні речовини, їханалоги чи прекурсори або фальсифікованілікарські засоби у великих розмірах, –

караються позбавленням волі на строк відвосьми до десяти років з конфіскацієюнаркотичних засобів, психотропних речовин, їханалогів чи прекурсорів або фальсифікованихлікарських засобів, що були предметомконтрабанди, та з конфіскацією майна.

3. Контрабанда наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів чипрекурсорів або фальсифікованих лікарськихзасобів, вчинена організованою групою, а також210

якщо предметом контрабанди були наркотичнізасоби, психотропні речовини, їх аналоги чипрекурсори або фальсифіковані лікарські засобив особливо великих розмірах, –

карається позбавленням волі на строк віддесяти до дванадцяти років із конфіскацієюнаркотичних засобів, психотропних речовин, їханалогів чи прекурсорів або фальсифікованихлікарських засобів, що були предметомконтрабанди, та з конфіскацією майна.

Примітка. Поняття великий та особливо великийрозмір наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів або прекурсорів, а такожотруйних чи сильнодіючих речовин або отруйнихчи сильнодіючих лікарських засобів, абофальсифікованих лікарських засобів, щозастосовується в цьому розділі, визначаєтьсяцентральним органом виконавчої влади, щозабезпечує формування державної політики усфері охорони здоров’я, спільно з центральниморганом виконавчої влади, що забезпечуєформування державної політики у сфері обігунаркотичних засобів, психотропних речовин, їханалогів і прекурсорів, протидії їх незаконномуобігу.

(Стаття 305 із змінами, внесеними згідно із Законом № 875-V від05.04.2007; в редакції Закону № 3718-VI від 08.09.2011; із змінами,внесеними згідно із Законом № 5065-VI від 05.07.2012, № 5460-VI від16.10.2012)

Стаття 321-1. Фальсифікація лікарськихзасобів або обіг фальсифікованих лікарськихзасобів

1. Виготовлення, придбання, перевезення,пересилання, зберігання з метою збуту або збутзавідомо фальсифікованих лікарських засобів –

караються позбавленням волі на строк відтрьох до п’яти років з конфіскацієюфальсифікованих лікарських засобів, сировини таобладнання для їх виготовлення.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або запопередньою змовою групою осіб, або у великихрозмірах, або якщо вони спричинили тривалий

211

розлад здоров’я особи, а так само виробництвофальсифікованих лікарських засобів –

караються позбавленням волі на строк відп’яти до восьми років з конфіскацієюфальсифікованих лікарських засобів, сировини,обладнання для їх виготовлення та майна.

3. Дії, передбачені частинами першою абодругою цієї статті, якщо вони спричинили смертьособи або інші тяжкі наслідки, або вчинені вособливо великих розмірах, –

караються позбавленням волі на строк відвосьми до десяти років або довічнимпозбавленням волі, з конфіскацієюфальсифікованих лікарських засобів, сировини,обладнання для їх виготовлення та майна.

4. Особа, яка добровільно здалафальсифіковані лікарські засоби та вказаладжерело їх придбання або сприяла розкриттюзлочинів, пов’язаних з їх обігом, звільняєтьсявід кримінальної відповідальності за придбання,перевезення, пересилання чи зберігання з метоюзбуту, збут завідомо фальсифікованих лікарськихзасобів, їх ввезення на територію України,вивезення з території України, транзит через їїтериторію (частина перша цієї статті, якщо такідії не створили загрози для життя чи здоров’ялюдей).

(Кодекс доповнено статтею 321-1 згідно із Законом № 3718-VI від08.09.2011; в редакції Закону № 5065-VI від 05.07.2012)

Стаття 321-2. Порушення встановленого порядкудо клінічного вивчення, клінічних випробувань ідержавної реєстрації лікарських засобів

1. Умисне порушення встановленого порядкудоклінічного вивчення, клінічних випробуваньлікарських засобів, фальсифікація їхрезультатів, а також порушення встановленогопорядку державної реєстрації лікарських засобів–

караються позбавленням волі на строк відтрьох до п’яти років з позбавленням праваобіймати певні посади чи займатися певноюдіяльністю на строк від одного до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або запопередньою змовою групою осіб, –212

караються позбавленням волі на строк відп’яти до восьми років з позбавленням праваобіймати певні посади чи займатися певноюдіяльністю на строк від двох до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою абодругою цієї статті, якщо вони спричинили смертьпотерпілого або інші тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк відвосьми до десяти років з позбавленням праваобіймати певні посади чи займатися певноюдіяльністю на строк від двох до трьох років.

(Кодекс доповнено статтею 321-2 згідно із Законом № 5065-VI від05.07.2012)

Наукове видання

СТРЕЛЬЦОВ ЄВГЕН ЛЬВОВИЧ

МИТРОФАНОВ ІГОР ІВАНОВИЧ

ПРИТУЛА АНАТОЛІЙ МИХАЙЛОВИЧ

213

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ, ЩОПОРУШУЮТЬ ПРАВО НА ЯКІСНЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ

Монографія

Українською мовою

Підписано до друку 31.01.2015 рокуФормат 60х90 1/16. Папір офсетний. Гарнітура

Times.Друк на дублікаторі.

Умовн. друк. арк. 9,18. Обл. видавн. арк.9,66. Наклад 300 прим.

Наклад 300 прим. Замовлення № 1501*09Ціна договірна

Видавництво ПП «Фенікс». вул. Зоопаркова, м. Одеса, 25, 65009

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єкта видавничої справи ДК № 1044 від

17.09.2002.

Видано і віддруковано в ПП «Фенікс»65009, м. Одеса, вул. Зоопаркова, 25

Телефон: +38(048) 7777-591. e-mail: [email protected]

214

Злочини проти здоров’я населення, що порушують право...

Documents

Transcript of Злочини проти здоров’я населення, що порушують право...