УДК 94(438) «15»:32.019.51:327

Пилипенко Володимир

Юзеф Верещинський і сучасники

Стаття присвячена творчості сучасників Юзефа Верещинського. Автор

прагне продемонструвати, що Верещинський, як і інші письменники кінця

XVI ст., у своїй творчості торкався актуальних тем суспільно-політичного

життя Речі Посполитої: можливої війни із Османською імперією, потреби

адміністративного реформування українських земель тощо.

Ключові слова: публіцистика, антитурецька література, Священна Ліга.

Статья посвящена творчеству современников Юзефа Верещинского.

Автор продемонстрировал, что Верещинский, как и другие писатели конца

XVI века, в своем творчестве касался актуальных тем общественно-

политической жизни Речи Посполитой: возможной войны з Османской

империей, административного реформирования украинских земель и т.д.

Ключевые слова: публицистика, антитурецкая литература, Священна

Лига.

The article is devoted to the works of Josef Wereszczynski’s contemporaries.

The author demonstrate that they touched in their works on current topics of social

and political life of the Polish- Lithuanian Commonwealth: a possible war with the

Ottoman Empire, the administrative reform of Ukrainian lands, etc. like

Wereszczynski did.

Tags: publicistics, anti-Turkish literature, the Holy League.

Творчість Юзефа Верещинського віддавна привертає увагу, як польських,

так і вітчизняних дослідників. Контраверсійними є оцінки художнього спадку

київського єпископа, як, власне, і його діяльності на кафедрі. Метою розвідки є

поглянути на творчість сучасників Верещинського, адже лише так, історично-

політичному контексті можна зрозуміти роботи і самого біскупа.

Остання декада XVI ст. відзначилась черговим піднесенням

антитурецьких настроїв у Європі. Перш за все, вони були пов'язані з наступом

Османської імперії на Австрію та планами імператора Рудольфа II організувати

Священну Лігу – загальноєвропейську антитурецьку коаліцію. Важлива роль у

цих планах відводилася імператором Речі Посполитій. Австрійський двір

ініціював активну суспільно-політичну дискусію у польському суспільстві

щодо приєднання до Священної Ліги.

Одним із найбільших прихильників участі Речі Посполитої у війні проти

турків був слуга трьох польських королів та двох імператорів Священної

Римської імперії, відомий польський дипломат та письменник Кшиштоф

Варшевіцький. Чи не найвідомішим антитурецьким твором Варшевіцького є

поема «Венеція».

У «Венеції» використані кілька найпопулярніших мотивів антитурецької

літератури XVI – XVII ст. Так, автор стверджує, що турецький наступ на

Європу не зупиниться, а з часом лише буде посилюватись. «Цe лише початок,

знаки його перемог»; «Не хоче турок залишитись з Азією, // Африкою, Єгиптом

та Ассирією: // Бачимо, що прагне до того ще західних держав. // Хоче з нашої

пам'яті стерти ім'я Бога» [8; s. 11-12], – пише автор.

Ще одним популярним антитурецьким мотивом у «Венеції» є невірність

турків мирним угодам, які вони укладають з християнськими володарями.

Автор дуже часто звертає на це увагу читача і в «історичній» частині поеми, і,

особливо, аналізуючи сучасний йому стан польсько-турецьких стосунків.

Уклавши мирну угоду з Варшавою, Порта «… сьогодні через Угорщину до

Польщі шлях шукає. // А до Німеччини через Польщу потім помишляє» [8; s.

28].

Не упустив поет нагоди покритикувати внутрішній стан Речі Посполитої.

Незгоди, як політичні, так і релігійні, у середовищі християнських держав, на

думку автора, є головною причиною втрати їх незалежності.

Автор пропонує виправити ситуацію у досить звичний для антитурецької

публіцистики спосіб – створити об'єднане християнське військо і разом

виступити проти турків. Ініціатором такого союзу має стати Папа Римський,

оскільки «Закликає нас Бог до такої єдності, // І тим щастям нам у серця додає

сміливості. // 3 одним бажанням об'єднуються іспанці, німці і італійці. //

Вибігають з дому угорці, поляки і волохи» [8; s. 76].

Відповідно до жанрової традиції, автор намагається переконати читачів,

що турецьке військо слабке і складається з небоєздатних солдатів. Об'єднане ж

європейське військо обов'язково переможе, адже «Хто швидший за угорця, чи

стального німця? // Хто є більший ніж англієць? // Мужніший ніж іспанець,

сміливіший чеха? // Хто більший у честі та цноті від поляка?» [8; s. 63].

Свої антитурецькі погляди Кш. Варшевіцький послідовно виклав в

історико-політичному трактаті «Paradoxa», який був виданий 1578 р., а згодом

перевидавався чотири рази.

Аналізуючи причини піднесення могутності Османської імперії,

Варшевіцький не придумує нічого оригінального і стверджує, що у всьому

винні самі християни, оскільки вони не живуть мирно між собою, туркам

вдається захоплювати нові і нові території. На відсутність причинно-

наслідкових зв'язків у аргументації Варшевіцького звернув увагу ще

Т. Вежбовський. Так, немає жодного зв'язку між завоюваннями турків в Азії та

війнами, що вів цісар у Німеччині та Чехії. Але Варшевіцький використовує

саме таку аргументацію. Важко стверджувати однозначно, чи розумів сам автор

слабкість власної доказової бази, адже він, безперечно, був добре освіченою

людиною і не міг не бачити кволість таких логічних конструкцій. Ми

схиляємось до думки, що письменник усе розумів, але для нього не було

головним вибудувати стовідсотково логічну схему розширення Османської

імперії. Головним завданням Варшевіцького, на нашу думку, було

проілюструвати залежність військово-політичних успіхів Порти від

європейських держав (ширше – залежність мусульманства від християнства).

Якщо поглянули на «Paradoxa» під таким кутом зору, то слабкість доказів

Варшевіцького не видається чимось надзвичайним.

Щоб успішно воювати з турками, автор пропонує всім країнам

Середземномор'я створити спільну казну і запровадити обов’язковий 3%

податок з прибутків громадян, якщо вони перевищують 50 дукатів. У

празькому виданні 1588 р. Варшевіцький додав до планованого податку ще й

поголовний та 10% податки на всі коштовності як у церквах, так і приватних

маєтках, а також на всі грошові покарання [9; s. 183]. Виплати у казну не

повинні зупинятись навіть під час війни. З грошей, які вдасться зібрати таким

способом, Варшевіцький планував утримувати флот для оборони Середземного

моря та відшкодувати частину витрат на оборону Угорщини.

Польща теж може погодитись отримувати таку допомогу від інших

держав, говорив автор, хоча здатна обійтися і власними силами, але для цього

потрібно реформувати податкову систему. Слід провести таксацію прибутків і

встановити податки, відповідно до прибутків кожного громадянина. Автор

застерігав від того, аби встановити однаковий для всіх податок на землю, адже

земля всюди різна. Варшевіцький пропонував на зібрані кошти утримувати на

польсько-турецькому кордоні стале військо, збудувати на кордоні фортеці та

осадити їх збіднілою шляхтою. За допомогою сталого затяжного війська

Варшевіцький планував створити надійну систему оборони на південно-

східному кордоні, при якій посполите рушення виявиться непотрібним, адже

воно і до того «створювало лише скарги та нарікання». Головну роль у обороні

Європи і всього християнства від Османської імперії Варшевіцький відводив

саме Польщі, яка «пильнує дикі народи і не може впасти, бо за нею впадуть і

інші держави передмур'я». За оцінкою Вєжбовського, в результаті переробок і

перевидань «Paradoxa» втратив своє спеціальне значення (проекту військового

антитурецького союзу) і залишився збіркою політично-етичних творів [9; s.

189].

Наступними творами Варшевіцького, присвяченим «турецькому

питанню», були три промови, спочатку видані 1589 р. і потім двічі перевидані.

Згодом Варшевіцький написав ще 11 промов і видав їх 1595 р. у Кракові під

загальною назвою «Turcicae quatuordecim». Чотирнадцять турчиків

Варшевіцького є типовим прикладом «голої» антитурецької пропаганди у

польській політичній публіцистиці.

1595 р. із закликом до всіх європейських монархів об’єднатись у спільній

боротьбі зі Стамбулом і звільнити з турецької неволі християн греків, сербів і

хорватів черговий раз звернувся Б. Папроцький. Поряд із гарячими закликами

християнської єдності і взаємодопомоги, твір Папроцького «Gwałt na pogany»

містив і досить прагматичні спостереження. Так, автор писав, що завжди слід

пильнувати свого інтересу: слідкувати, щоб під час пожежі вогонь від сусіда не

перекинувася на інших [6; s. A2V]. Для початку бойових дій і розірвання

Краковом мирної угоди з Портою письменник бачив достатньо підстав і

головними були постійні татарські напади [6; s. В]. Папроцький запропонував

ще один спосіб комплектації війська: виставляти жовнірів в залежності від

розмірів земельної власності. Сформоване таким чином військо буде розділене

для чотирьох походів (експедицій). У перший піде 120 тисяч (50 тисяч кінноти,

70 тисяч піхоти), які будуть виставлятись по 1 жовніру від 10 ланів землі. У

другий – 60 тисяч (на цей раз пропонувалось виставляти рицаря з 20 ланів), у

третій – 40 тисяч. Папроцький традиційно розраховував на допомогу християн

Османської імперії [6; s. В2-B2V].

Цікавою пам'яткою суспільно-політичної думки кінця XVI ст. є творчість

Пьотра Грабовського – маловідомого священика з Великої Польщі. Його перу

належать два трактати «Zdanie syna koronnego о piąciu rzeczach rzeczypospolitej

polskiej należących» (1595 р.) та «Polska Niżna albo osada Polska» (1598 р.). У

першому з них автор активно агітує шляхту приєднатись до Священної Ліги,

ініціаторами створення якої виступали Габсбурги. В другому – слідом за своїм

більш відомим сучасником Верещинським, розглядає проблеми військо-

адміністративного реформування українських воєводств у складі Речі

Посполитої. За спостереженням С. Лепявка, твори Грабовського є особливо

цікавими, адже подають точку зору особи, яка не знала конкретних умов

українського прикордоння, і дивилась на проблему з точки зору абстрактної

доцільності [12; p. 578].

Про що ж говорив «з точки зору абстрактної доцільності» Грабовський?

Перш за все, автор визначив стратегічне положення Речі Посполитої і воно, на

його думку, було невдалим, бо «від турків нас [поляків] не захищають ні гори,

ні вода. … Дунай вже в турецьких руках, а Кам'янець – голова нашої оборони –

туркам як дрібничка» [2; s. 9]. Також ксьондз вказав на те, що турки надійно

зміцнили свій кордон, а поляки – ні. Польське військо також було слабким:

посполите рушення, яке має бути головною силою в обороні держави, не готове

до війни з військом султана, натомість, турецьке військо дисципліноване,

вимуштруване, добре організоване та значно чисельніше [2; s. 11-12]. Вихід із

такої ситуації Грабовський бачить у приєднанні Польщі до Священної Ліги.

Автор перераховує очевидні, на його думку, вигоди від участі Кракова у

спільній боротьбі: допомога інших держав у випадку війни, покрашення

боєздатності польської армії та зведення до мінімуму можливості того, що

Порта направить всі свої сили проти Польщі, адже паралельно султан буде

змушений захищатись і від інших учасників Ліги [2; s. 99-100].

Ще один твір Грабовського – «Polska Niżna, albo Osada Polska» (1598 р.) –

можна вважати продовженням «Zdania syna koronnego». Але, якщо у першому

творі Грабовський більше говорить про війну з Османською імперією і закликає

шляхту приєднатись до християнської Ліги, наступний трактат автор присвячує

проекту господарчого освоєння (колонізації чи осадництву) Північного

Причорномор'я. Головною метою такої колонізації є оборона українських

територій від постійних нападів татар. Вже на перших сторінках Грабовський

заявляє, що можна «з користю для оборони вітчизни» використати «те

рицарство, що у нас вдома дарма валяється» [1; s. 9]. Священик пропонує

створити на Задніпров'ї окрему адміністративно-військову структуру – Нижню

Польщу, яка б управлялась особисто королем через урядників, яких той

призначатиме. Окрім дрібної збіднілої шляхти, яка не має на що жити, і з

радістю пристане на пропозицію короля отримати доживотне володіння на

прикордонні, священик пропонував переселяти на нові землі plebejos та

ремісників з міст. Окремим джерелом збільшення кількості робочого люду в

новоствореній колонії будуть напади шляхтичів на татарські поселення та

захоплення полонених. Запропонувавши створення Нижньої Польщі, автор

показав один зі шляхів вирішення кількох важливих для Речі Посполитої

питань. Звісно ж, головним було питання оборони, але паралельно знімалась

соціальна напруга у суспільстві, адже безземельна шляхта мала отримати власні

володіння.

З такою організацією Нижньої Польщі Грабовський планував зібрати не

менше 15 тисяч готових до бою з ворогом колоністів-воїнів і, що особливо

важливо в умовах постійного дефіциту грошей на військо, «все це не обійдеться

казні і ламаного гроша» [1; s. 14].

Тема оборони південно-східних теренів Речі Посполитої розвивалась у

анонімному творі кінця століття, який довгий час приписували Яну Димітру

Соліковському і вважали його останнім твором, «Votum szlachcica polskiego

Ojczyznę wiernie miłującego, o założeniu skarbu rzeczypospolitej i o obronie krajów

ruskich». Автор починає свій твір закликом приєднатись до Священної Ліги,

адже це потрібно «всім нам і всім християнам» і допомогти «братам в України,

які стоять в крові, відбити татарські напади». Окрім високих ідей протистояння

мусульманській загрозі та захисту Європи, автор демонструє і прагматичне

зацікавлення Україною. На сторінках «Вотуму» вона зображена як родюча

земля, з якої Польща отримує велику частину своїх прибутків. Автор пропонує

два способи для покращення оборони руських країв. Перший – відновити старі

та побудувати нові замки на кордоні з небезпечним сусідом. Зокрема,

зазначається, що ремонту потребують замки Києва, Черкас, Брацлава, Вінниці,

Бару, Кам'янця, Галича та інших прикордонних міст. Другий спосіб, як і

задекларовано у назві твору, – створення спеціальної казни для війська.

На думку автора, потрібно змінити спосіб комплектування війська. Слід

відмовитись від дорогого найманого закордонного війська, а формувати його з

осілих селян, до зброї повинен стати кожен 200-й. Кожен новий жовнір повинен

бути записаний до загального реєстру, всі – розділені на роти, десятки та

розміщені на подільському прикордонні. Для зручності, щоб не виникало

плутанини, піхоту по черзі повинні виставляти Малопольща, Великопольща та

Велике Князівство Литовське. Таким чином, один рік селянин служитиме, а два

– буде вільним. Інший спосіб поповнити військо – залучити до нього шляхту.

Автор розумів, що часи посполитого рушення минули, і воно не встигає за

швидкими татарами, «не всім подобається і іноді є навіть небезпечним». Але

«наша шляхетська повинність – захитати Річ Посполиту» [7; s. 9]. Саме тому

шляхта повинна служити. Так вона зможе виконувати шляхетську повинність,

тим більше, що, на переконання автора, «більше молодої шляхти було вбито

при кухлі, ніж у військових виправах». «Шляхтич» вважає, що Україна буде

«рицарською школою» для шляхти.

Складене в такий спосіб військо повинно нараховувати сім тисяч

жовнірів: дві тисячі гусарів, три тисячі легкої кінноти, дві тисячі піхоти

розквартированої в прикордонних замках. Військо слід розмістити на Поділлі,

де і буде мешкати польний гетьман, який повинен керувати одним із

прикордонних староств.

«Склавши» військо, автор запропонував ввести спеціальні податки для

його фінансування. На думку «шляхтича», податки до казни повинні платити

всі стани: посполитий люд, міста та духовні особи, адже «вони собі це можуть

дозволити, бо мають від королів великі переваги і прибутки, а коли прийде

ворог, то можуть все втратити» [7; s. 17].

Реалізація викладеного у «Вотумі» плану повинна була призвести, на

думку автора, до зменшення кількості татарських нападів на українські землі у

складі Речі Посполитої. Також були б стримані запорожці, які на час написання

твору вже вийшли на міжнародну арену і псували стосунки Варшави і Порти

своїми нападами. Зрештою, «мали б шляхтичі службу, досвід рицарський, без

якого жодна держава не вистоїть».

Відмінну від багатьох інших позицію в питанні оброни держави від татар

і турків та приєднання до антитурецької Ліги зайняв автор анонімного твору,

який приписують примасові Станіславові Карновському (Stanisław Karnowski)

«Deliberacia о społku y związku Korony Polskiej z pany chześcijańskimi przeciwko

Turkowi» (1595 р.). Зазначивши актуальність постановки питання про

приєднання до Ліги, автор відразу ж закликав дуже уважно обміркувати всі

позитивні і негативні сторони такого союзу. Автор виступав проти спроб Риму

та Габсбургів втягнути Польщу до Священної Ліги, звертав увагу читачів на те,

що християнам не годиться ламати перемир'я, тим більше, що «турок завжди

тримав з нами угоди» [3; s. А4].

Аргументуючи недоцільність приєднання до Ліги, Карновський зазначав,

що Річ Посполита оточена ворогами з усіх сторін і мусить думати не про нову

війну, а про оборону. Щоб не бути голослівним, автор спробував

проаналізувати стан готовності Корони до війни: «жовнірів до війни не маємо,

шляхта – бідна, купці – розорені, обладунки до війни не готові, пороху мало,

гармат мало». Натомість, «неприятель завжди готовий до війни». Щорічно

турецька держава вистачає на військо 12 млн. дукатів, саме ж військо

складається з 200 тисяч кінних воїнів та піхоти, а флот нараховує, згідно даних

Карновського, 300 галер та багато менших човнів [3; s. B-BV, В2].

Який же висновок пропонує автор? Перш за все, уважно все зважити, не

забувати про власну оборону, адже, у випадку приєднання до Ліги, Польща

«буде змушена озиратись на багато речей» [3 ; s. G3V]. Для початку такої війни

необхідно мати великий бюджет і «не на один рік, а до кінця війни».

Карновський пропонує брати приклад з «мудрих» венеціанців, які заключають

перемир'я з турками, але все одно готуються до війни [3; s. G4].

Наступного 1596 р. Карновський перевидав свій текст, додавши в кінці

перелік факторів, які підштовхують Річ Посполиту до війни, та, які стримують

її від війни [4; s. G4V]. Так, з першого списку можна виділити прагнення

звільнити християнство від ворога, здобути безсмертну славу. До Ліги

підштовхує усвідомлення того, що такого ворога не подолати самотужки,

можливість відібрати Валахію і Трансільванію, звільнити Річ Посполиту від

спустошливих татарських нападів, можливість розселити малоземельну шляхту

та закласти нові колонії. Натомість, факторами, які стримують Корону від війни

з Портою, є – небезпека першими порушити діючу мирну угоду до того ж, не

маючи слушної підстави, бо відносини двох держав мирні. Польща, на думку

Карновського, з усіх християнських країн перебуває у найбільшій небезпеці і

змушена думати не лише про себе, а й про всю Європу, бо є propugnaculum

interioris Europae (надійною фортецею Європи). Зрештою, автор не вірить у

довготривале існування Ліги, бо між самими учасниками немає миру.

З кінця XVI ст. походять кілька поетичних творів, в яких автори прямо чи

опосередковано торкаються теми турецько-татарської загрози та оборони

кордону. Відомим автором останніх років XVI ст. був Себастьян Фабіан

Кльонович (Sebastian Fabian Klonowicz). З-поміж його творчого спадку нас

найбільше цікавлять два твори: «Roxolania» та «Pożar». Хоча «Roxolania» була

надрукована 1584 р., побутує думка, що поема довгий час поширювалась у

рукописному варіанті. В ідилічному описі Києва, який вміщено до «Roxolania»,

Кльонович відзначає, що прикордонні території абсолютно незахищені від

татарських нападів, а обороною земель займаються селяни, які «кров

проливають свою.// Кидають часто сніданок, бо ворог вже звичний приходить.//

Ворогові вже на раз вариться в полі обід.// Звикли людей грабувати ординці,

народ нечестивий// Що оселі твої наскоки робить не раз» [11; с. 70-71].

У цитованому епізоді Кльонович використав прийом контрасту.

Зображення ідеалізованого життя на лоні природи переривається вторгненням

татар і вже селяни змушені займатись не своєю справою – воювати. Таким

чином, порушується гармонія у суспільстві: laboratores змушені братись за

зброю. До того ж, це єдиний епізод такого роду у всій поемі, що ще більше

привертає до нього увагу читача. Але, все ж таки, зображення татарської

небезпеки у «Roxolania» не є головним сюжетом.

На думку дослідниці творчості Кльоновича, у задумі написати

повноцінний антитурецький твір його надтримав і надихнув Верещинський, у

якого поет довгий час працював перекладачем. Найімовірніше саме під

впливом цієї співпраці поет і долучився до антитиурецької агітації та написав

свій головний «антитурецький» твір – «Pożar. Upominanie do gaszenia i wróżka o

upadku mocy tureckiej» (1597 р.). Дослідниця творчості Кльоновича

Х. Вішнєвська (Halina Wiśniewska) називає «Пожежу» найкращим твором у

польськомовному доробку поета [10; s. 244]. «Пожежа» є перекладом

Кльоновича частини своєї ж латиномовної поеми «Victoria deorum», яка вийшла

друком раніше. Автор зробив переклад, щоб донести текст до більш широкої

публіки [5; s. 198]. Вся поема є емоційним закликом до європейського

рицарства (автор послуговується саме такими термінами: Європа, європейці,

європейська земля) воювати з Османською імперією. На думку Кльоновича,

Османська імперія обов'язково буде розбита християнським рицарством, бо

вона є імперією «диявольською», її володарі походять з розбійників (лотрів), а

не справжнього лицарства, яке справедливими боями розширює кордони

власної держави. Автор наводить низку образливих епітетів на адресу

турецького війська, яке радить «бичами» вигнати за межі Європи «на кавказькі

сніги».

Отож, творчість Юзефа Верещинського була плодом культурно-

політичного ландшафту кінця XVI ст. Як і багато його сучасників, київський

біскуп не зміг оминути увагою найважливіші теми сучасного життя: війни із

Османською імперією, проблему влаштування стосунків із українським

козацтвом, що збунтувалося, адміністративне перевлаштування українських

земель та, пов’язані з цим податкові реформи.

Джерела та література

1. Grabowski P. Polska Niżna albo Osada Polska / P. Grabowski / Wydanie

Kazimierza Józefa Turowskiego – Kraków, 1859. – 77 s.

2. Grabowski P. Zdanie syna koronnego o piąciu rzeczach rzeczyp. polskiej

należących / P. Grabowski. – Kraków : Wydaw. Biblioteki Polskiej, 1858. – 109 s.

3. [Karnowski St.] Deliberacia о społku y związku Korony Polskiej z pany

chześcijańskimi przeciwko Turkowi. / St. Karnowski. – Poznań, 1595.

4. [Karnowski St.] Deliberacia о społku y związku Korony Polskiej z pany

chześcijańskimi przeciwko Turkowi. / St. Karnowski. – Poznań, 1596.

5. Milewska B. «Pożar wojny tureckiej» jako przykład tłumaczenia / B. Milewska //

Meander: miesięcznik poświęcony kulturze świata starożytnego / red. Kazimierz

Kumaniecki, Kazimierz Michałowski. – Warszawa. – 1987. – Z.1.– S. 198-201.,

6. Paprocki B. Gwałt na pogany ku wßem Chrzescyanskiem Panom, Królom y

Xiążęcom []. / B. Paprocki. – B.m.dr., 1595.

7. Votum szlachcica polskiego Ojczyznę wiernie miłującego, o założeniu skarbu

rzeczypospolitej i o obronie krajów ruskich, napisane od autora roku 1589. a teraz

między ludzi podane. Kraków 1596. / Wydanie Kazimierza Józefa Turowskiego. –

Kraków, 1859. – 33 s.

8. Warszewicki Krz. Wenecya. Poemat historyczno-polityczny z końca XVI wieku /

Krz. Warszewicki / wydal Teodor Wierzbowskі – Warszawa, 1886. – 90 s.

9. Wierzbowski T. Krzysztof Warszewicki 1543-1603 i jego dzieła : monografia

historyczno-literacka. / T. Wierzbowski. – Warszawa, 1887. – 406 s.

10. Wiśniewska H. Renesansowe życie i dzieło Sebastiana Fabiana Klonowica /

H. Wiśniewska. – Lublin : Wyd. Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2006. –

328 s.

11. Кльонович С. Ф. Роксоланія : Поема / С. Ф. Кльонович / [перекл. з. латин. М.

Білика]. – К. : Дніпро, 1987. – 94 с.

12. Лепявко C. А. Проекти оборони українських кордонів у політичній думці

Речі Посполитої кінця XVI століття / С. А. Лепявко // States. Societies.

Cultures. East and West Essayes in honor of Jarosław Pelenskl – NewYork, 2004. –

Р. 565-587.