Міністерство освіти і науки України Харківський національний автомобільно-дорожній університет

ППррооббллееммии іі ппееррссппееккттииввии ррооззввииттккуу

ппііддппррииєєммннииццттвваа

збірник наукових праць

№№11 ((88)),, ттоомм 11,, 22001155

Харків 2015

2

ISSN 2226-8820 УДК 338.486.4 Засновник і видавець – Харківський національний автомобільно-дорожній університет (ХНАДУ)

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ№18363-7163Р

від 05.09.2011 р., видане Державною реєстраційною службою України Згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України № 1609 від 21.11.2013 року збірник внесено

до Переліку наукових фахових видань України у галузі економічних наук, у яких можуть публікува-тися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата економічних наук

Збірник внесено до Міжнародної наукометричної бази даних IndexCopernicus http://www.journals.indexcopernicus.com/++++,p12405,3.html

Друкується за рішенням Вченої ради Харківського національного автомобільно-дорожнього уні-верситету, протокол № 7 від 27. 03.2014.

Редакційна колегія

Голова колегії: Дмитрієв Ілля Андрійович, доктор екон. наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, декан факультету управління і бізнесу ХНАДУ

Заступник голови:

Горєлов Дмитро Олександрович, доктор екон. наук, професор, завідувач кафедри економіки підприємства ХНАДУ

Відповідальний секретар:

Горовий Дмитро Анатолійович, доктор екон. наук, доцент, завідувач кафедри міжнародної економіки ХНАДУ

Члени колегії: Базилюк Антоніна Василівна, доктор екон. наук, професор, завідувач кафедри фінансів, об-ліку і аудиту Національного транспортного університету, м. Київ

Іванілов Олександр Семенович, доктор екон. наук, професор, завідувач кафедри економіки підприємства Харківського національного університету будівництва та архітектури

Криворучко Оксана Миколаївна, доктор екон. наук, професор, завідувач кафедри менедж-менту ХНАДУ

Маліков Володимир Васильович, доктор держ. упр., професор, завідувач кафедри обліку і аудиту ХНАДУ

Мельник Віктор Миколайович, доктор екон. наук, професор, проректор з наукової роботи ПВНЗ "Європейський університет", м. Київ

Міщенко Володимир Акімович, доктор екон. наук, професор, завідувач кафедри фінансів Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"

Тарасюк Галина Миколаївна, доктор екон. наук, професор, завідувач кафедри менеджменту організацій і адміністрування Житомирського державного технологічного університету

Шемаєва Людмила Григорівна, доктор екон. наук, професор, завідувач відділу фінансової безпеки Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, м. Київ

Шинкаренко Володимир Григорович, доктор екон. наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, професор кафедри менеджменту ХНАДУ

Технічний секретар:

Горова Ксенія Олександрівна, канд. екон. наук, доцент, заступник декана з наукової роботи факультету управління і бізнесу ХНАДУ

Проблеми і перспективи розвитку підприємництва: Збірник наукових праць Харківського національного автомобільно-дорожнього університету. – №1 (8), том 1 – 2015. – Харків: ХНАДУ, 2015 – 158 с.

Адреса видавця: 61002, вул. Петровського, 25 Харків, Україна Контактний телефон/факс: (057) 738-77-86 – відповідальний секретар (098) 216-23-91 – технічний секретар E-mail: ksenya_fff@mail.ru Електронну версію збірки англійською мовою та мовою оригіналу можна завжди знайти на нашому сайті http://khadiep.wix.com/zbirka та на сторінці збірки на сайті університету http://www.khadi.kharkov.ua/index.php?id=2386

Відповідальність за достовірність наданої інформації несуть автори публікації Редакція може не поділяти точки зору авторів, а пуб-

лікувати статті в порядку обговорення Статті друкуються в авторській редакції Статті для публікації відбираються на умовах кон-

курсу та внутрішнього рецензування © колектив авторів, 2015 © ХНАДУ, 2015

3

ЗМІСТ

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Шершенюк О.М. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНТИКРИЗОВОГО

УПРАВЛІННЯ АВТОТРАНСПОРТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ 5

Бойко М.О. ДОСЛІДЖЕННЯ КАТЕГОРІЇ «ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВА» В РАКУРСІ ПІДПРИЄМСТВ ПОРТОВОЇ ГАЛУЗІ

11

Черняк Г. М. ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СУЧАСНИХ ПІДПРИЄМСТВ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

18

Глущевський В.В. МОДЕЛЮВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТРУКТУР У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМ ПІДПРИЄМСТВОМ

22

Кудрявцева О.В., Кудрявцев В.М.

РОЗРОБКА МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

28

Назаркевич О. Б. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ МАЛИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

33

Нікітіна А.В. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ АТП В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ БОРОТЬБИ НА МІЖНАРОДНОМУ РИНКУ АВТОТРАНСПОРТНИХ ПОСЛУГ

38

Ревенко Д.С. МОДЕЛИ И МЕТОДЫ ОЦЕНИВАНИЯ УСТОЙЧИВОСТИ ПРОИЗВОДСТВЕННО-ЭКОНОМИЧЕСКИХ СИСТЕМ

43

Гамма Т. Н., Тащеев Ю.В.

ВЛИЯНИЕ ЭНЕРГОРЕСУРСОВ НА СИСТЕМНУЮ ТРАНСФОРМАЦИЮ ПРОИЗВОДСТВЕННОГО СЕКТОРА УКРАИНЫ

49

Гапонюк О. І. ПОДАТКОВА БЕЗПЕКА ЯК СКЛАДОВА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ 56 Сиволап Л.А. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 61 Лазарева А.П. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА БАНКІВ 66

ПІДПРИЄМНИЦТВО У СФЕРІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Навроцький Р. Л. СУТНІСТЬ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 72

Koretskyi M., Yakymchuk A.

ECONOMICS OF UKRAINE’S BIODIVERSITY 77

ПІДПРИЄМНИЦТВО НА ТРАНСПОРТІ Онешко С.В. ОПТИМІЗАЦІЯ ВИБОРУ ПОСТАЧАЛЬНИКА АУТСОРСИНГОВИХ

ПОСЛУГ ПОРТОВИМ ОПЕРАТОРОМ 81

Дмитрієв В. І. ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ РОБОТИ ПАСАЖИРСЬКИХ АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ

88

Дмитрієв І.А., Шевченко І.Ю.

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ МІЖМІСЬКОГО ПАСАЖИРСЬКОГО АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ

94

4

РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Федотова Ю.В. ФАКТОРИ СТРИМУВАННЯ ПРОЦЕСІВ КЛАСТЕРИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ 101 Майорова І.М. АУДИТ УПРАВЛІННЯ ЗАКУПІВЛЯМИ В ТРАНСПОРТНИХ СИСТЕМАХ

СІТІ ЛОГІСТИКИ ПРОМИСЛОВОГО РЕГІОНУ 106

МАРКЕТИНГОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА Горяна І.В. МАРКЕТИНГОВИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ПОСЛУГ 112 Череп О.Г., Піун М.В

ВИЗНАЧЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ РИНКУ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ

116

Сагалакова Н.О. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

123

Угнівенко Р.Р., Рущишин Н. М.

ЗОВНІШНІ ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА РИНОК БАНКІВСЬКИХ ПРОДУКТІВ І ПОСЛУГ

132

Куклінова Т.В. ФАКТОРИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ

138

Андрієнко Н.М. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МАРКЕТИНГУ У ВИРОБНИЧИХ БІЗНЕС-СТРУКТУРАХ В ПРОЦЕСІ ЇХ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ

142

Одаренко Т.Є., Полчанінова І.Л.

НОВІ УМОВИ РОЗВИТКУ РИНКУ НЕРУХОМОСТІ В ЖИТЛОВОМУ І ГОТЕЛЬНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

149

5

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УДК 658.15 JEL Classification: M 110 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ АВТОТРАНСПОРТНИМ

ПІДПРИЄМСТВОМ Шершенюк О.М., к.е.н., доцент Харківський національний автомобільно-дорожній університет Анотація. Сучасний стан більшості суб'єктів господарювання в Україні фахівці визнають як кри-

зовий. Розвиток кризових явищ і зацікавленість держави в максимальному збереженні підприємств, які мають необхідний потенціал виживання та є стратегічно важливими для країни в цілому, зумовили ви-никнення та поширення нового для України, специфічного за своїми завданнями й функціями виду управ-ління – антикризового. Автотранспортні підприємства відіграють важливу роль в економічному та со-ціальному секторах будь-якої економічної системи, їх кризовий стан безпосередньо проецирується на на-ціональні економічні інтереси.

Зміна наукових поглядів на підходи до розробки критеріїв управління підприємств транспортної галузі, вплив зовнішнього середовища, що характеризуються зміною показників, які зумовлюють їх сис-темну стійкість, стають у підґрунті формування нових теоретичних засад антикризового управління.

В статті проведено дослідження теоретико-методологічних основ антикризового управління. Ви-вчення вітчизняних наукових джерел дозволяє констатувати присутність в економічній думці наступних те-нденцій: по-перше, немає єдності у баченні сутності даної економічної категорії, і, відповідно, не чіткою вида-ється функціональна структура антикризового управління, його місце та роль в системі менеджменту; по-друге, спостерігається поширення тенденції «універсалізації» антикризового менеджменту, і, таким чином, порушується його самостійність серед інших систем, концепцій, методів та підходів до управління.

В результаті проведеного дослідження розкрито багатоаспектність антикризового управління підприємством та здійснено систематизацію підходів до тлумачення сутності антикризового управлін-ня на основі зазначених груп критеріїв. В результаті чого сформульовано дефініцію сутності антикризо-вого управління, яка дозволяє охопити варіанти структурно-функціональної реалізації моделі антикризо-вого управління за ознаками виділених критерійних груп. Необхідно відзначити, що уточнення і розуміння сутності антикризового управління дозволить розробити дієвий механізм виводу підприємства або з передкризового, або з кризового становища, а це, в свою чергу, істотно позначиться на оздоровленні еко-номіки країни в цілому.

Ключові слова: автотранспортне підприємство, антикризове управління, процес управління, принципи управління, системний підхід.

THEORETICAL AND METHODOLOGICAL PRINCIPLES OF CRISIS MANAGEMENT OF THE TRUCKING

COMPANIES Olena Shershenyuk, PhD in Economics, Assistant Professor Kharkiv National Automobile and Highway University Summary. The current state of most businesses in Ukraine most of the experts recognize as a crisis. The de-

velopment of the crisis and the state's interest in preserving the maximum of enterprises that have the necessary capacity and survival are strategically important for the country as a whole, led to the emergence of a new type of management in Ukraine: accordingly to their specific tasks and functions of the form control, which is the crisis management. Trucking enterprises play an important role in the economic and social sectors of any economic sys-tem and their state of crisis is connected directly to national economic interests.

Process of changing in views on scientific approaches to the development control criteria in Transport Sec-tor, the influence of the environment, which is characterized by changing parameters that determine the stability of the system, become fundamental of forming the new theoretical principles of crisis management.

The paper studied the theoretical and methodological foundations of crisis management. The study of na-tional scientific sources reveals the presence of economic thought in these trends: first, there is no unity in the vision of the nature of the economic category, and therefore a clear functional structure of crisis management has no defi-nite place and role in the basic management science; secondly, there is a trend, which spreads the «generalizing» crisis management, and thus violates the independence among other systems, concepts, methods and approaches to management science.

6

The study reveals multidimensional crisis management nowadays and systematizes the approach to the in-terpretation of the essence in crisis management on the basis of the criteria groups. As a result, a definition of the essence of crisis management has been formulated. It can cover structural and functional variants of the model of crisis management on the basis of selected criteria groups. It should be noted that the clarification and understand-ing of the nature of crisis management will develop an effective mechanism for enterprise output or pre-crisis, or crisis situation, and thus, in turn, significantly affect the recovery of the economy as a whole.

Keywords: trucking enterprise, crisis management, process management, management principles, systems approach.

Постановка проблеми. Автотранспортні підприємства (АТП) відіграють важливу

роль в економічному та соціальному секторах будь-якої економічної системи, їх кризо-вий стан безпосередньо проецирується на національні економічні інтереси. Це зумов-люється тим, що кризовий стан вітчизняних АТП (який виявляється у зниженні фізичної та фінансової доступності транспортних послуг для підприємств та населення) є одним із базових чинників розгортання інфляційних процесів. При цьому зміни цін енергоносі-їв на світових ринках, поширення фінансових криз, гальмування загального економіч-ного зростання та інші чинники поглиблюють перебіг кризових процесів на АТП, вна-слідок чого підвищується роль антикризового управління на підприємствах галузі. Ігно-рування потреби в антикризових заходах може привести до неконтрольованого розви-тку фінансової кризи, банкрутства та ліквідації суб’єктів господарювання. Слід відміти-ти, що низка питань стосовно саме антикризового управління залишається нерозгляну-тою повною мірою, а саме потребують удосконалення теоретико-методологічні поло-ження антикризового управління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Започаткування антикризового менедж-менту в США всередині ХХ ст. пов’язується із зусиллями управлінського апарату, спря-мованими на подолання криз розвитку бізнесу. В свою чергу, у вітчизняній практиці по-треба в антикризовому управлінні виникнула на початку 90-х років ХХ ст., коли постала значуща для підприємств проблема пристосування до умов транзитивної економіки, та засвоєнні – ринкових – правил ведення фінансово-господарської діяльності. За останні 5 років актуальності набув напрямок антикризового управління, який полягає у забез-печенні стабільності підприємства в умовах системної кризи економіки.

Питання теоретико-методологічного обґрунтування антикризового управління сформовані та проаналізовані в працях таких зарубіжних вчених, як Г. Бірман, Р. Брелі, Дж. Фіннері, С. Шмідт, Р. Хіт. Серед вітчизняних дослідників, різноманітні теоретико-методологічні та прикладні аспекти антикризового управління є предметом розгляду у роботах наступних науковців: З.Є. Шершньової, В.О. Василенка, А.В Смолінської, Л.О. Лігоненко, А.Г. Грязнової, А.А. Бикова, Т.Н. Беляцької та ін.

Невирішені складові загальної проблеми. Складність, а, головне, різносторонність антикризового управління зумовлюють неоднозначність тлумачення його як економіч-ної категорії, і аналіз праць вітчизняних науковців є фактичним тому підтвердженням. Як слушно зазначає В.В. Шпачук , «…кожне з визначень антикризового управління міс-тить доволі важливу інформацію, є цілком слушним і може засновуватись на декількох критеріях, суттєво залежить від аспектів дослідження в межах якого воно було здійсне-но» [1], тому не позбавленою підстав є думка про те, що звести поняття антикризового управління до спільного знаменника неможливо, так як навіть на практиці воно набу-ває різних форм.

Все ж теоретико-методологічна основа, представлена у роботах науковців, на нашу думку, потребує впорядкування. Нагальність даної проблеми зумовлена тим, що ефективне антикризове управління, за визначенням, перебуває у площині багатьох широкозастосовуваних на сьогодні інструментів, методик та підходів до управління, і тому потребує чіткого окреслення компетенцій серед інших категорій менеджменту.

Формулювання цілей статті. Враховуючи сучасний стан АТП, цінність та загальне народногосподарське значення підвищення результативності їх господарювання на за-садах антикризового управління, метою статті є розкриття багатоаспектності сутності поняття антикризове управління та надання авторського визначення поняття «антик-ризове управляння підприємством».

Виклад основного матеріалу дослідження. Наявність антикризового управління обумовлена необхідністю фінансового оздоровлення численних підприємств, що функ-ціонують у стані хронічної неплатоспроможності. Аналіз літературних джерел дозволяє

7

говорити про те, що існують розходження в самому підході до проблем антикризового управління. Деякі автори розглядають антикризове управління з погляду проблем фі-нансів на макрорівні, інші розглядають комплекс проблем зв’язаних не тільки з кризою окремого підприємства, але і з кризою в державних фінансах. Іноді автори, говорячи про антикризове управління, приділяють увагу тільки процедурам банкрутства підпри-ємства, в деяких публікаціях під антикризовим управлінням розуміють управління фір-мою в умовах загальної кризи економіки, в інших – управління фірмою на передодні банкрутства, треті ж пов’язують поняття антикризового управління з діяльністю антик-ризового керуючого в рамках судових процедур банкрутства.

Дослідження показали наявність різних трактувань антикризового управління, втім, на основі наявного матеріалу видається можливим здійснити систематизацію тео-ретичних підходів до антикризового управління. А саме, до числа груп критеріїв, за якими можна класифікувати дефініції, віднесено ті, в яких антикризове управління ін-терпретується в вигляді таких понять як: а) система заходів; б) тип управління; в) про-цес управління; г) принцип управління; д) система управління; е) сукупність виробни-чих відносин.

Проведене авторами дослідження дозволило систематизувати сучасні підходи до тлумачення сутності поняття антикризового управління підприємством, розроблених вітчизняними науковцями (табл. 1).

Таблиця 1 – Систематизація підходів до тлумачення сутності антикризового управління, розроблених вітчизняними науковцями.

Поняття Формулювання дефініції Автор(и) визначення

1 2 3 Система управлінських заходів і рішень з діагностики, попередження, нейтралізації і подолання кризових явищ і їхніх причин на всіх рівнях економіки. Воно повинно охоплювати всі стадії розвитку кризового процесу, у тому числі його профілактику та попередження [2]

Смолінська А.В. Гаркушевський В.С.

Комплексна система заходів, яка спрямована на запобігання кризи та забезпечення умов, які б ліквідували передумови та наслідки її появи через прогнозування соціально-економічного розвитку підприємства і реалізацію антикризової стратегії для зміцнення конкурентних позицій суб’єкта господарювання у ринковому середовищі [3]

Череп А.В., Северина С.В.

Система постійних системних дій менеджерів, спрямованих на всі елементи організації з метою швидкого і вчасного реагування на можливі зовнішні та внутрішні загрози ефективному функціонуванні чи розвитку організації [4]

Бурий С., Мацеха З.

Система заходів

Система організаційно-управлінських заходів по діагностуванню, попередженню, нейтралізації та подоланню кризових явищ і їх причин на окремому підприємстві, якому загрожує процедура банкрутства [5]

Смоленюк А.П.

Спеціальне, постійно організоване управління, спрямоване на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєдіяльності окремого підприємства, недопущення його банкрутства і ліквідації [6]

Лігоненко Л.О., Тарасюк М.В., Хіленко О.О.

Тип управління, спрямований на виявлення ознак кризових явищ та створення відповідних передумов для їх своєчасного запобігання, послаблення, подолання з метою забезпечення життєдіяльності суб'єкта підприємницької діяльності, недопущення ситуації його банкрутства [7]

Шершньова З.Є., Багацький В.М., Гетманцева Н.Д.

Тип управління

Розробка та реалізація заходів, спрямованих на швидке відновлення платоспроможності і відновлення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства, яка забезпечує його вихід з кризового фінансового стану [12]

Бланк І.О.

8

1 2 3 Постійно діючий процес виявлення ознак кризових явищ та реалізацію генерального плану зупинення поширення кризових явищ та стагнації розвитку підприємства, який здійснюється протягом усього періоду його функціонування [8]

Лігоненко Л.О.

Процес управління Процес управління фінансово-економічними ризиками та

фінансовою санацією підприємства з метою профілактики і нейтралізації фінансової кризи та забезпечення безперерв-ної діяльності підприємства на основі використання специ-фічних методів та прийомів управління фінансами [9]

Терещенко О.О.

Запобігання кризовим явищам та пошук відповідних виробни-чо-господарських рішень здійснюється в рамках концепції ко-нтролінгу, яка виконує соціально-управлінську функцію [10]

Кулик В.В.

Розробка найменш ризикових управлінських рішень, які б дозволили досягти поставленої мети і результату з мініму-мом додаткових засобів та при мінімальних негативних на-слідках [11]

Чернявський А.

Управління, що націлене на запобігання можливих серйозних ускладнень у ринковій діяльності підприємства, забезпечення його стабільного, успішного господарювання [13]

Скібіцький О.М.

Принцип управління

Управління, яке буде запобігати або пом'якшувати кризові ситуації [14] Штангрет А.М.

Система управління

Система управління підприємством, яка має комплексний, системний характер і спрямована на запобігання або усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки і реалізації на підприємстві спеціальної програми, що має стратегічний характер, дозволяє усунути тимчасові труднощі, зберегти і примножити ринкові позиції за будь-яких обставин, при використанні в основному власних ресурсів [15]

Костецький В.

Сукупність виробничих

відносин

Мікроекономічна категорія, що відображає виробничі відно-сини, що мають місце на підприємстві під час його оздоров-лення чи ліквідації [16]

Булєєв І., Брюховецька Н.

Узагальнивши дефініції в межах кожної з груп критеріїв, ми дійшли висновку про

те, що: антикризове управління як система заходів виявляється у веденні моніторингу,

прийнятті організаційно-розпорядчих рішень та їх виконанні, а також у реалізації інших заходів, здійснюваних з метою виявлення, попередження та подолання кризових явищ;

як тип управління – є реалізацією одного із стратегічних напрямків управлін-ня підприємством в цілому. Орієнтується на забезпечення фінансової стійкості, рента-бельності, платоспроможності підприємства, та виявляється у діяльності спеціально створеного з цією метою підрозділу;

як процес – полягає у застосуванні формалізованих інструментів під час при-йняття управлінських рішень, оцінки їх ефективності та оцінки результатів господарсь-кої діяльності;

антикризове управління, покладене в основу управління підприємством як принцип, виявляється в існуванні особливої системи цінностей, взятої в якості «направ-ляючих» в основу процесу формування стратегічних цілей, завдань, а також методів їх досягнення;

як система управління – представляє собою впорядковану сукупність функ-цій, повноважень, відносин підпорядкування та організаційно-виробничих зв’язків, влаштованих між працівниками, структурними та функціональними підрозділами, ад-міністративним апаратом та керівництвом підприємства. Вона створюється та функціо-нує у межах єдиного інформаційного простору, організовує його та координує рух ін-формаційних потоків;

9

антикризове управління як сукупність виробничих відносин характеризує ор-ганізаційно-управлінську діяльність, юридичні та соціально-економічні відносини, по-в'язані із платоспроможністю боржника, або визнання його банкрутом.

Вищенаведені поняття ілюструють не лише теоретичні розбіжності, притаманні дефініціям різних науковців, але й в своїй основі містять вказівки на елементи функці-ональної структури моделі антикризового управління. Наприклад, такі інструменти ан-тикризового управління як моніторинг змін зовнішнього та внутрішнього середовища, маркетинг можуть застосовуватися у поточній фінансово-господарській діяльності під-приємства; виконання специфічних функцій, таких як бенчмаркінг та реінжиніринг біз-нес-процесів – бути покладеним на визначене коло посадових осіб та окремі структурні підрозділи; контроль та координація антикризового управління – здійснюватися централізовано вищим керівництвом, або ж спеціально створеним підрозділом, підпо-рядкованим власникам підприємства.

Але в цілому, на нашу думку, сутність ефективного антикризового управління не-можливо коректно тлумачити у «відриві» від трьох основоположних понять, між якими встановлено існування логічного зв'язку: «принципи» визначають «тип управління», який в свою чергу, реалізовується в організації «системи управління». Тому сучасне розуміння дефініції «антикризове управління» – у всій його різносторонності – набуває ємності ви-ключно завдяки усвідомленню стійкості цієї єдності.

На основі вищенаведеного, дефініцію поняття «антикризового управління» про-понуємо сформулювати наступним чином: це організаційна структура та/або функціо-нальна модель, та/або комплекс заходів з управління фінансово-господарською діяль-ністю, що реалізовуються на основі дотримання принципів, які формують особливу сис-тему цінностей, стратегічних орієнтирів, завдань та методів їх досягнення. Що на відмі-ну від існуючих охоплює кожну з груп критеріїв для кращого розуміння поняття антик-ризового управління підприємством. Наведена дефініція дозволяє охопити варіанти структурно-функціональної реалізації моделі антикризового управління за ознаками виділених критерійних груп у всій їх повноті (табл. 2). Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що зміст антикризового управління на підприємстві визнача-ється індивідуально в кожному з випадків. Детермінантами цього процесу є необхід-ність в антикризовому управлінні, мотивація керівництва, ресурсні можливості, ступінь розвитку інформаційного середовища суб’єкта господарської діяльності.

Таблиця 2 – Характеристика моделей антикризового управління на організаційно-

му рівні Критерій

класифікації Тип поняття

Періодичність Масштаб Суб’єкт управління

Організаційна самостійність антикризового

управління

Система заходів постійно/ періодично

Бізнес-процеси, підприємство

Функціональні під-розділи, посадові

особи можлива

Тип управління постійно Бізнес-процеси, підприємство

Відокремлений під-розділ,

посадові особи можлива

Процес управління постійно підприємство Функціональні під-

розділи, посадові особи

відсутня

Принцип управління постійно підприємство Керівництво вищої

та середньої ланок відсутня

Система управління постійно Бізнес-процеси,

підприємство

Вище керівництво, функціональні під-розділи, посадові

особи існує

Сукупність вироб-ничих відносин

у разі виник-нення загрози банкрутства

Охоплює все підприємство

Вище керівництво, відокремлений під-розділ, треті особи

існує

10

Висновок. Зміна наукових поглядів на підходи до розробки критеріїв управління підприємств транспортної галузі, вплив зовнішнього середовища, що характеризуються зміною показників, які зумовлюють їх системну стійкість, стають у підґрунті формуван-ня нових теоретичних засад антикризового управління.

За проведеним дослідженням розкрито багатоаспектність антикризового управління підприємством та визначено, що дефініція запропонованого поняття дозво-ляє охопити варіанти структурно-функціональної реалізації моделі антикризового управління за ознаками виділених критерійних груп. Необхідно відзначити, що уточ-нення і розуміння сутності антикризового управління дозволить розробити дієвий ме-ханізм виводу підприємства або з передкризового, або з кризового становища, а це, в свою чергу, істотно позначиться на оздоровленні економіки країни в цілому.

Перелік посилань: 1. Шпачук В. В. Сутність терміну «антикризове управління» [Електронний ресурс] / В.В. Шпачук //

Науковий вісник Академії муніципального управління. – № 1. – 2011. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvamu_upravl/2011_1/27.pdf

2. Смолінська А. В. Антикризове управління підприємством в умовах ринкової економіки / А. В. Смолінська, В. С. Гаркушевський // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. – №2. – 2011. – С. 146-150.

3. Череп А. В. Антикризове управління як основа забезпечення життєдіяльності підприємства [Текст] / А. В. Череп, С. В. Северина // Економічний простір. – 2010. – № 37. – С. 277-282.

4. Бурий С. А. Антикризове управління та управлінські рішення – проблеми підприємств малого бі-знесу : монографія / С. А. Бурий, Д. С. Мацеха. – Хмельницький : ТОВ «Тріада-М», 2006. – 93 с.

5. Смоленюк А. П. Забезпечення антикризової діяльності підприємств / А. П. Смоленюк // Іннова-ційна економіка. – №6. – 2011. – С. 70-73.

6. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством : навч. посібник / Лігоненко Л. О., Тара-сюк М. В., Хіленко О. О. – К.: КНТУ, 2005. – 377 с.

7. Антикризове управління підприємством : Навч. посіб./ З. Є. Шершньова, В. М. Багацький, Н. Д. Гетманцева; За заг. ред. З. Є. Шершньової. – К. : КНЕУ, 2007. – 680 с.

8. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій : монографія / Л. О. Лігоненко – К. : КНЕУ, 2005. – 580 с.

9. Терещенко О. О. Управління фінансовою санацією підприємств [Текст] : підручник / О. О. Тере-щенко. – К. : КНЕУ, 2006. – 552 с.

10. Кулик В. В. Антикризове управління в соціально-економічних системах / В. В. Кулик // Економі-ко-математичне моделювання соціально-економічних систем. – №16. – 2011. – С. 185-211.

11. Чернявский А. Д. Антикризисное управление : Учеб. Пособие / Л. О. Лігоненко. – К. : МАУП. – 2000. – 208 с.

12. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента / И. А. Бланк. – К. : НИКА ЦЕНТР. – 1999. – 512 с. 13. Скібіцький О. М. Антикризовий менеджмент : навч. посібник / О. М. Скібіцький. – К. : Центр

учбової літератури, 2009. – 568 с. 14. Штангрет А. М. Антикризове управління підприємством : підручник / А. М. Штангрет. –

Львів : Українська академія друкарства, 2008. – 335 с. 15. Костецький В. Формування стратегії антикризового управління підприємством / В.

Костецький // Економічний аналіз. – №8. – 2011. – С. 208-211. 16. Булеев И. П. Антикризисное управление предприятием / И. П. Булеев, Н. Е. Брюховецкая. – До-

нецк : ИЭП НАН Украины, 1999. – 234 с. Стаття надійшла: 01.02.2015 р.

Рецензент: д.е.н., проф. Горєлов Д.О.

11

УДК 656.615.003:338.2 JEL Classification: B 49

ДОСЛІДЖЕННЯ КАТЕГОРІЇ «ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВА» В РАКУРСІ ПІДПРИЄМСТВ ПОРТОВОЇ ГАЛУЗІ

Бойко М.О., аспірант Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень, м. Одеса Анотація: Дослідження присвячено темі визначення категорії «економічна безпека підприємст-

ва», що є досить актуальним, бо попри вивчення багатьма авторами питання сутності, механізму та управління економічною безпекою, відсутнє єдине трактування поняття «економічна безпека підприєм-ства». Предметом дослідження є огляд сучасних наукових підходів до визначення категорії «економічна безпека підприємства» з урахування діяльності підприємств портової галузі. Метою статті є визначен-ня існуючих підходів до трактування категорії «економічна безпека підприємства» та систематизація її складових, а також висвітлення особливості даного поняття з урахуванням галузевих особливостей, а саме в ракурсі підприємств портової галузі. Методичними засадами дослідження є системний підхід до вивчення, узагальнення та аналізу сучасних наукових підходів до визначення існуючих у літературних дже-релах трактувань поняття «економічна безпека підприємства», а також систематизація основних складових економічної безпеки підприємства. В процесі дослідження дозволило дійти висновку про існу-вання не вирішених проблем щодо оцінки економічної безпеки, які пов’язані з новими умовами ринкових трансформацій та методів господарювання, а також відсутністю загальної методики визначення еко-номічної безпеки підприємств з урахуванням галузевих особливостей. Результатом дослідження є зазна-чення того факту, що в сучасних наукових джерелах трактування поняття «економічна безпека підпри-ємства» в рамках окремого спектру підприємств портової галузі недостатньо повно розглядається, тому досить важливим і актуальним стає подальший розвиток в даному напрямку та загострення уваги визначення та забезпечення економічної безпеки саме підприємств портової галуз. Крім того, в рамках даної статті дано авторське визначення поняття «економічна безпека підприємства» та системати-зовані її складові.

Ключові слова: економічна безпека, підприємства портової галузі, складові економічної безпеки, ризик, загроза.

RESEARCH CATEGORY “ECONOMIC SECURITY” IN LIGHT ENTERPRISES PORT SECTOR

Marіia Boiko, postgraduate Odesa Institute of Market Problems and Economic & Ecologically Research Summary: The research focused on the theme of definition the category of “economic security”, that is very

topical, because in spite of the many authors study questions of the nature, mechanism and management of eco-nomic security, there is no single interpretation of the term “economic security”. The subject of the research is to review current scientific approaches to the definition of “economic security” taking into account the activity of the enterprises of the port sector. The purpose of the article is to identify existing approaches to the interpretation of the category of “economic security” and systematization of its components, and lighting features of this concept based the industry characteristics, namely foreshortened the enterprises of the port sector. Methodological basis of the research is a systematic approach to the study, generalization and analysis of modern scientific approaches to the definition of existing literature interpretations of the term “economic security” and systematization of the main components of economic security. The research allowed concluding the existence of unsolved problems in assessing the economic security, associated with the new conditions of market transformation, and methods of management, and the lack of a common methodology for determining the economic security based on industry characteristics. The result of the research is an indication of the fact that in modern scientific sources interpretations of the concept of “economic security” within a particular range of businesses port industry are not fully considered, that is why very important and topical becomes further development in this direction and acute attention to identifying and provid-ing economic security is the enterprises of the port sector. Furthermore, in this article given the author’s definition of the concept of “economic security” and systematized its components.

Keywords: economic security, enterprise port sector, components of economic security, risk, danger. Постановка проблеми. В умовах господарювання, яким властиві ризик та неви-

значеність, дуже важливого значення набуває економічна безпека всіх суб’єктів підп-риємницької та інших видів діяльності. З урахуванням підприємствٛ них процесів та особливостей розташування країни, особливу увагу набуває дослідження теорії еконо-

12

мічної безпеки підприємства, її структури та об’єктів, визначення основних небезпек і загроз, кількісних та якісних показників оцінки рівня економічної безпеки, методів ана-лізу факторів ризику і, що особливо важливо, основних напрямків забезпечення безпе-ки. Особливого цензу на теперішній час набуває питання вивчення економічної безпеки підприємств портової галузі, яке досить мало висвітлено в сучасних наукових джере-лах. Рішення даного питання дозволить проводити на відповідному рівні моніторинг безпеки підприємств портової галузі, ефективно управляти фінансовою стійкістю, оп-тимізувати витрати в умовах кризи, управляти ризиками в діяльності підприємств пор-тової галузі, оцінювати ефективність управління інвестиційними та інноваційними про-ектами з позиції наслідків та погроз сталого розвитку підприємства в умовах невизна-ченості зовнішнього середовища.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у висвітлення про-блем, пов’язаних із стійкістю економічного розвитку та економічною безпекою підп-риємства здійснено провідними зарубіжними і вітчизняними науковцями, серед яких В. Алькема, В. Забродський, А. Козаченко, Ю. Кім, Н. Кизим, А. Кириченко, Ю. Лисен-ко, А. Ляшенко, С. Мищенко, Є. Олейников, В. Пономарьов, С. Покропившій, Р. Руден-ський, В. Тамбовцев та інші.

Невирішені складові загальної проблеми. Ґрунтуючись на загальних засадах еко-номічної теорії і дослідивши наукові джерела, було проведено аналіз сучасних наукових підходів до поняття «економічна безпека підприємства», що дозволило дійти висновку про існування не вирішених проблем щодо оцінки економічної безпеки, які пов’язані з новими умовами ринкових трансформацій та методів господарювання, а також відсут-ністю загальної методики визначення економічної безпеки підприємств з урахуванням галузевих особливостей.

Формулювання цілей статі. Основною метою статті є визначення існуючих підхо-дів до трактування категорії «економічна безпека підприємства» та систематизація її складових, а також висвітлення особливості даного поняття з урахуванням галузевих особливостей, а саме в ракурсі підприємств портової галузі.

Виклад основного матеріалу дослідження. В сучасних умовах господарювання особливого сенсу набувають умови діяльності підприємства, пов’язані зі змінами еко-номічної ситуації для ринкового господарства, посилення чи послаблення конкурентної боротьби або спаду ділової активності та низькою інших факторів невизначеності. В даних умовах стає питання про забезпечення економічної безпеки суб’єкта економічної діяльності.

Практичне досягнення такої мети можливо лише в разі побудови ефективної ба-гаторівневої системи економічної безпеки підприємства, її адаптації до систем регіона-льної та державної безпеки, правильного визначення загроз і своєчасного вжиття захо-дів з метою попередження або мінімізації негативних наслідків на економічний резуль-тат [1]. У сучасній науковій літературі зустрічаються різні дефініції терміну «економічна безпека підприємства». Незважаючи на те, що питання сутності, механізму та управ-ління економічною безпекою розглядають багато наукових праць, проте відсутнє єдине визначення поняття «економічна безпека підприємства». Крім того, стає питання про систематизацію категорії «економічна безпека підприємства» з урахуванням різних пі-дходів до її сутності, на основі чого визначити практичні дії всієї системи забезпечення економічної безпеки підприємства та оцінка характер реальних і потенційних внутріш-ніх і зовнішніх небезпек і загроз, кризових ситуацій, інших несприятливих чинників

Визначення сутності економічної безпеки підприємства в різних літературних джерелах представлено у таблиці 1.

Таблиця 1 – Дослідження визначення категорії «економічна безпека підприємст-

ва» у літературних джерелах. Автори Визначення поняття «економічна безпека підприємства»

1 2

Белокуров В. В. наявність конкурентних переваг, зумовлених відповідністю матеріа-льного, фінансового, кадрового, техніко-технологічного потенціалів і організаційної структури підприємства до його стратегічних цілей і завдань

Бєндіков М. захищеність його науково-технічного, технологічного, виробничого та кадрового потенціалу від прямих (активних) або непрямих (пасивних) загроз

13

1 2

Грунин О. А.

стан господарського суб'єкта, при якому він при найбільш ефектив-ному використанні корпоративних ресурсів домагається запобіган-ня, ослаблення або захисту від існуючих небезпек і загроз або інших непередбачених обставин і в основному забезпечує досягнення ці-лей бізнесу в умовах конкуренції та господарського ризику

Дацків Р. М. стан економічного розвитку суб'єктів господарювання (особи, дер-жави, організації), який забезпечує йому гармонійний розвиток і ефективне використання шансів і усунення загроз

Забродський В. А. кількісна та якісна характеристика його властивостей, що відобра-жає здатність «самовиживання» і розвитку в умовах виникнення зо-внішньої і внутрішньої загрози

Захарченко В. І., Головченко О. М., Продіус I. П.

стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інфор-мації і технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє вико-ристання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовніш-нім негативним впливам (загрозам)

Ільяшенко С. Н. Кузенко Т. Б.

стан ефективного використання його ресурсів і існуючих ринкових можливостей, що дозволяє запобігати внутрішнім і зовнішнім загро-зам і забезпечувати його тривале виживання і стійкий розвиток на ринку відповідно до обраної місії

Капустін Н. сукупність чинників, які забезпечують незалежність, стійкість, здат-ність к прогресу в умовах дестабілізуючих факторів

Кірієнко А. В. стан оптимального для підприємства рівня використання його еко-номічного потенціалу, за якого діючі та/або можливі збитки виявля-ються нижчими за встановлені підприємством межі

Кириченко А. А. стан і тенденція розвитку захищеності життєво важливих інтересів соціуму і його структур від зовнішніх і внутрішніх загроз

Козаченко Г. В., Пономарьов В. П., Ляшенко О. М.

міра гармонізації в часі й просторі економічних інтересів підприємс-тва з інтересами пов'язаних з ним суб'єктів навколишнього середо-вища, які діють поза межами підприємства

Ковальов Д., Сухорукова Т.

захист діяльності підприємства від негативних впливів зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути різноманітні загрози чи пристосуватися до існуючих умов, які не позначаються негативно на його діяльності

Кракос Ю. Б., Серик Н. І.

захищеність виробничо-господарської діяльності підприємства від небажаних змін в цих сферах як з боку зовнішніх, так і внутрішніх чинників

Лисенко Ю. Г., Лопатовський В. Г.

стан виробничо-економічної системи, при якому функціонують ме-ханізми запобігання чи зменшення ступеня впливу погроз стабіль-ності функціонування і розвитку підприємства

Мелихов А. А.

стан ефективного використання ресурсів підприємства (капіталу, персоналу, інформації, технології, техніки тощо) та наявних ринко-вих можливостей, що дозволяє попередити негативний вплив внут-рішніх і зовнішніх загроз та забезпечити його довгострокове вижи-вання й стійкий розвиток на ринку відповідно до обраної місії (ста-тутних завдань)

Ортинський В.Л. захищеність потенціалу підприємства (виробничого, організаційно-технічного, фінансово-економічного, соціального) від негативної дії зовнішніх і внутрішніх чинників, прямих або непрямих економічних загроз, а також здатність суб'єкта до відтворення

Олейников Є. А. стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів для подолання загроз і забезпечення стабільного функціонування підприємства у теперішній час і в майбутньому

Пілова Д.П. здатність підприємства чинити опір сукупному впливу загроз макро-та мікросередовищ з метою досягнення своєї стратегічної мети в ре-зультаті усіх видів діяльності

14

1 2

Плєтникова І. Л. стан захищеності його діяльності від зовнішніх і внутрішніх загроз, а також здатність адаптуватися до існуючих умов, які не впливають не-гативно на його діяльність

Раздина Е. В. комплекс заходів, які сприяють підвищуванню фінансової стійкості господарчих суб’єктів за умов ринкової економіки, які захищають їх комерційні інтереси від впливу негативних ринкових процесів

Тамбовцев В.Л. сукупність властивостей стану виробничої підсистеми економічної си-стеми, яка забезпечує можливість досягнення цілей всієї системи

Судакова О. І., Гречко Д. В., Шкурупій А. В.

стан розвитку економічної системи, який забезпечує її ефективне фу-нкціонування засобом належного використання внутрішніх та зовніш-ніх чинників, а також здатність результативного протистояння нега-тивному зовнішньому впливу

Франчук В.І. системна взаємодія суб'єктів і сил безпеки та системне поєднання і застосування ними загальних і спеціальних функцій, методів, засобів, форм та принципів безпеки.

Шалагин Д. А. стан, у якому забезпечується мінімальний негативний вплив внутріш-ніх і зовнішніх загроз на діяльність та економічний результат підпри-ємства

Шликов В.В. стан захищеності життєво важливих інтересів підприємства від реаль-них і потенційних джерел небезпеки або економічних погроз

Шутяк Ю.В. стан підприємства як економічної системи, при якому забезпечується розширене відтворення на підприємстві через розв’язання економіч-них суперечностей з нейтралізацією загроз і формуванням та реалі-зацією можливостей підприємства.

Енциклопедія економічної безпеки

стан захищеності життєво важливих інтересів системи від недобросо-вісної конкуренції, протиправної діяльності кримінальних формувань та окремих осіб, здатність протистояти внутрішнім та зовнішнім загро-зам, зберігати стабільність функціонування та розвитку відповідно до його стратегічних цілей

Аналіз приведених визначень категорії «економічна безпека підприємства» дозво-

ляє зробити висновок, що більшість авторів економічну безпеку підприємства пов’язують з ефективністю, конкурентоспроможністю, захистом чи захищеністю від загроз, з гармоніза-цією інтересів, можливістю одержання прибутку, фінансовою стійкістю тощо.

Деякі автори погоджуються з тим, що трактування поняття «економічна безпека», в першу чергу, пов’язано зі станом ефективного використання ресурсів, інші виділяють стан виробничої системи, як основний об’єкт для забезпечення економічної безпеки.

Однією з найголовніших задач, визначеною більшістю авторів, є необхідність ви-значення внутрішніх та зовнішніх загроз, які безпосередньо впливають на діяльність підприємства та вироблення стійкого, легітимного, дієвого механізму для протистояння негативному зовнішньому впливу.

В роботах [2, 3, 4] наряду з визначенням «економічної безпеки підприємства» як стан ефективного використання ресурсів та захищеності додається, що безпечний стан функціонування підприємства повинен зберігатися не лише в поточному періоді, але й забезпечуватися на перспективу. З погляду тривалого успішного функціонування підп-риємства дане доповнення є доцільним, а безпечний стан функціонування підприємст-ва треба розглядати не лише в контексті поточного часу, а, насамперед, забезпечува-тися на довгострокову перспективу.

Більшість авторів погоджуються в тому, що ключовою метою забезпечення еко-номічної безпеки підприємства є забезпечення можливості досягнення цілей не окре-мих об’єктів, а цілісної системи та розвитку в напрямку обраної місії.

Трактування сутності «економічної безпеки підприємства» авторами, які не пред-ставлені в таблиці 1, істотно відрізняється від представлених визначень. Так, у роботах [5, 6, 7] «економічна безпека підприємства» розглядається як забезпечення умов збереження комерційної таємниці й інших секретів суб'єктів підприємницької діяльності.

Узагальнення представлених визначень дозволяє зробити висновок, що під еко-номічною безпекою підприємств розуміється такий стан підприємства, за якого забез-печується:

15

- найбільш ефективне використання всіх видів ресурсів (матеріально-технічних, фінансових, людських, інформаційних тощо) суб'єкта господарювання;

- уникнення, послаблення чи локалізації загроз і створення умов для стійкого та сталого функціонування підприємства;

- досягнення високої конкурентоспроможності, незалежності й автономії підпри-ємства в поточному і майбутньому періодах;

- реалізація цілеспрямованого комплексу заходів, направлених на забезпечення оптимальності й ефективності організаційної структури, правового захисту діяльності, захисту інформаційного середовища, комерційної таємниці, безпеки персоналу, капі-талу, майна і комерційних інтересів.

Не менш важливим питанням є визначення складових економічної безпеки підп-риємства, які досить детально розглянуті у літературних джерелах [8, 9-13]. В даній ро-боті приведена систематизація складових економічної безпеки підприємства, яка пред-ставлена в таблиці 2.

Таблиця 2 – Складові економічної безпеки підприємства

Складові Визначення

Фінансова досягнення найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів, забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості і незалежності підприємства

Інтелектуальна й кадрова

збереження та розвиток інтелектуального потенціалу підприємст-ва; ефективне управління персоналом

Техніко-технологічна

ступінь відповідності застосовуваних на підприємстві технологій сучасним світовим аналогам щодо оптимізації витрат ресурсів, за-безпечення технологічної незалежності і досягнення високої кон-курентоспроможності технічного потенціалу підприємства

Політико-правова

усебічне правове забезпечення діяльності підприємства, дотри-мання чинного законодавства, правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства

Інформаційна ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства (організації), забезпечення захисту інфо-рмації, досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечен-ня роботи усіх підрозділів

Екологічна дотримання чинних екологічних норм, мінімізація втрат від забру-днення довкілля та руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан довкілля

Силова забезпечення фізичної безпеки персоналу підприємства, його ка-піталу і майна, комерційних інтересів

Інтерфейсна надійність взаємодії з економічними контрагентами підприємства

Ринкова ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємс-тва зовнішнім можливостям, які генеруються ринковим середови-щем

Енергетична захищеність інтересів в енергетичній сфері від наявних і потен-ційних внутрішніх та зовнішніх загроз; можливість задоволення реальних потреб в паливно-енергетичних ресурсах для забезпе-чення надійного функціонування підприємства

Соціальна систему заходів, що сприяють підвищенню рівня соціального доб-робуту працівників з урахуванням забезпечення стабільного еко-номічного функціонування підприємства та підвищення конкурен-тоспроможності підприємства

Ресурсна ефективність використання виробничих ресурсів Техногенна вплив технічних засобів та технологій виробничо-господарської

діяльності підприємства на людину та довкілля Поточна відсутність загроз здатних пливати на ефективне функціонування

підприємства в поточному періоді Тактична ефективність використання ресурсів підприємства при досягненні

певного рівня фінансової стійкості Стратегічна забезпечення високого рівня економічного потенціалу та конкуре-

нтоспроможності підприємства

16

Представлений аналіз складових економічної безпеки дозволив дійти висновку, щодо різноманітності кожної з них за власним змістом, характером, набором критеріїв та способів досягнення, але всі науковці погоджуються з тим забезпечення надійності економічної безпеки підприємства можливо лише за комплексного і системного підходу до її організації.

У всякому разі «структура економічної безпеки кожного підприємства є індивіду-альною, її повнота і дієвість залежать від стану галузі, в якій воно функціонує, чинної в державі законодавчої бази, від обсягу матеріально-технічних і фінансових ресурсів під-приємства, від розуміння кожним з працівників важливості гарантування безпеки бізне-су, а також від досвіду роботи керівників служб безпеки підприємств» [14].

Необхідно зазначити, що визначення поняття «економічна безпека» підприємств портової галузі, недостатньо розглядається в сучасних наукових джерелах, мало авто-рів зазначають необхідність відокремлення саме даного виду від прийнятої системи ви-значення.

В роботі В. Алькема указується, що «у вітчизняній літературі не розглядаються питання забезпечення економічної безпеки портів як логістичних утворень, що є одним з найважливіших національних та світових пріоритетів і вимагає посиленої уваги керів-ників та функціональних менеджерів порту, інвесторів та представників державної влади. На сьогодні не існує концептуального підходу щодо якісного забезпечення та організації економічної безпеки порту, джерел виникнення загроз та комплексного під-ходу з їх усунення» [15].

Враховуючи особливості діяльності підприємств портової галузі можливо сфор-мулювати основні акценти, на яким необхідно приділяти увагу при формуванні системи економічної безпеки:

- безпечний розвиток порту повинен передбачати неперервний процес запобі-гання, нейтралізації чи подолання загроз економічної безпеки, який відповідає страте-гічним цілям підприємства і тенденціям його розвитку;

- основними цілями економічної безпеки, з урахуванням досвіду функціонування національних та іноземних портів, є забезпечення високої фінансової ефективності ро-боти, фінансової стійкості та незалежності порту;

- економічна безпека повинна бути направлена на забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу пі-дприємств портової галузі;

- економічної безпека підприємств портової галузі повинна включати не тільки оцінку стану і результатів роботи підприємства з метою виявлення вузьких місць і ви-роблення заходів з підвищення ефективності основної діяльності, а й передбачати здійснення безперервного контролю (моніторингу) різних складових бізнес-процесу, якість організації та ефективність функціонування яких безпосередньо впливає на фі-нансові результати.

Узагальнення існуючих визначень економічної безпеки підприємства та особли-востей функціонування підприємств портової галузі дозволяє визначити категорію «економічна безпека підприємств портової галузі» в наступні редакції: стан підприємс-тва, за якого забезпечується найбільш ефективне використання всіх видів ресурсів для уникнення, послаблення чи локалізації загроз і створення умов для стійкого і стабіль-ного функціонування, досягнення високої конкурентоспроможності, незалежності й ав-тономії в поточному і майбутньому періодах, що є результатом цілеспрямованого ком-плексу заходів, зокрема забезпечення оптимальності й ефективності організаційної структури, правового захисту діяльності, захисту інформаційного середовища, комер-ційної таємниці, безпеки персоналу, капіталу, майна і комерційних інтересів.

Виходячи з цього визначення, можна зробити висновок щодо необхідності пос-тійного підтримання економічної безпеки зумовлено завданням забезпечення сталості функціонування та досягнення основних цілей діяльності підприємства. І саме тому, питання забезпечення економічної безпеки буде завжди актуальним для будь-якого керівника, адже протистояти можливим загрозам внутрішнім, або зовнішнім, треба зав-жди. Таким чином, економічна безпека підприємства пов’язана із життєздатністю еко-номічної системи, звідси зрозумілим стає тісний зв’язок цього поняття з такими еконо-мічними категоріями як «ризик», «загроза» і «криза».

Висновок або наукова новизна. Узагальнення існуючих визначень категорії «еко-номічна безпека підприємства» дозволяє зробити висновок, що під економічною безпе-кою підприємства розуміється забезпечення стабільного успішного функціонування та

17

динамічного розвитку підприємства у всіх сферах та видах діяльності з метою уник-нення фінансових втрат при такому стані ресурсів, що гарантує максимальне ефектив-не їх використання.

Викладене формулювання «економічної безпеки підприємств портової галузі» враховує розвиток ринкових стосунків в Україні та функціонування в умовах невизна-ченості і мінливості економічного середовища, в результаті чого виникає неясність і не-впевненість як в здобутті очікуваного кінцевого результату так і в процесі виконання виробничо-господарської діяльності.

Існування не вирішених проблем щодо оцінки економічної безпеки, які пов’язані з новими умовами ринкових трансформацій та методів господарювання, а також відсу-тністю методики визначення економічної безпеки підприємств з урахуванням галузе-вих особливостей обумовлює подальше дослідження в цьому напрямку. При цьому не-обхідність постійного підтримання економічної безпеки зумовлена завданням забезпе-чення стабільності функціонування та досягнення основних цілей діяльності, а еконо-мічна безпека підприємств портової галузі пов’язана із життєздатністю економічної сис-теми, звідси зрозумілим стає тісний зв’язок цього поняття з такими економічними кате-горіями як «ризик», «загроза» і «криза», що потребує подальшого дослідження.

Перелік посилань 1. Куркин Н.В. Управление экономической безопасностью развития предприятия: Монография / Н.

В. Куркин. – Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2004. – 450 с. 2. Гусев B.C. Экономика и организация безопасности хозяйствующих субъектов /B.C. Гусев. – СПб.:

ИД «Очарованный странник», 2001. – 224 с. 3. Драга А. А. Обеспечение безопасности предпринимательской деятельности /А.Драга. – М: Изд-

во МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1998. – 304 с. 4. Економіка підприємства: підруч. / [ М. Г. Грещак, В. М. Колот, А. П. Наливайко та ін.; за заг. ред.

С. Ф. 3]. – [ 2-ге вид., перероб. та доп.]. – К.: КНЕУ, 2000. – 528 с. 5. Андрощук Г. А. Экономическая безопасность предприятия: защита коммерческой тайны:

монография / Г. А. Андрощук, П. П. Крайнев. – К. : 2000. – 400 с. 6. Одинцов А. А. Защита предпринимательства:: учеб. пособие / А. А. Одинцов. – М.:, 2003. – 325 с. 7. Раздина Е.В. Коммерческая информация и экономическая безопасность предприятия / Е. В. Раз-

дина. – К.:, 2000. – 344 с. (Бизнес-информ. – 1997. – № 24. – с. 63-65.) 8. Ортинський В.Л. Економічна безпека підприємств, організацій та установ : навч. посібник для студ.

вищ. навч. закл. / [В.Л.Ортинський, І.С. Керницький, З.Б. Живко та ін.]. – К.: Правова єдність. – 2009. – 544 с. 9. Ілляшенко С.М. Економічний ризик [Текст]: навч. посібник / С.М.Ілляшенко.– 2ге вид., доп. і пере-

роб.– К.: Центр навчальної літератури, 2004.– 220с. 10. Нагорна І. І. Організаційно-економічний механізм у забезпеченні стійкої економічної безпеки

промислових підприємств [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 – Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) / І.І. Нагорна. – Одеса 2008. – 22 с.

11. Економіка підприємства [Текст]: підручник / Й.М. Петрович, А.Ф. Кіт, О.М. Семенів [та ін.]; за заг. ред. Й.М. Петровича. – Львів: Новий світ – 2004. – 860 с.

12. Дикань В.Л. Економічна безпека підприємства [Текст]: навч. посібник. / В.Л. Дикань, І.В. Воло-вельська, О.В. Маковоз. – Харків: УкрДАЗТ, 2011. – 266с.

13. Прус Н.В. Теоретичні аспекти забезпечення економічної безпеки підприємства [Текст] / Н.В.Прус // Вісник Східноукраїнського національного університету імені В.Даля. – 2011. - №3 (157). – С.183-193.

14. Костюк Ж.С., Функціональні складові економічної безпеки підприємств залізничного транспо-рту [Текст] / Ж.С. Костюк //Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2013. – № 42. –С. 308-311.

15. Алькема В. Г. Економічна безпека морських портів як територіальних логістичних утворень. Розвиток методів управління та господарювання на транспорті : зб. наук. праць / Одеський національній морський університет. – Одеса : Видавництво Одеського національного морського університету, 2010 – Вип. 32. – 239 с.

Стаття надійшла: 06.03.2015 р.

Рецензент: д.е.н., проф. Дмитрієв І.А.

18

УДК 65.012.32 JEL Classification: M 21

ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СУЧАСНИХ ПІДПРИЄМСТВ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Черняк Г. М., аспірант Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"

Анотація. У статті розглянуті основні засади формування механізму забезпечення економічної

безпеки підприємства, проаналізовано проблеми, які виникають в процесі формування даного механізму. Визначено структурні елементи механізму забезпечення економічної безпеки сучасного підприємства. Окреслено мету та завдання механізму забезпечення економічної безпеки, що полягає у забезпеченні діє-вості заходів з економічної безпеки взаємодіючих суб'єктів господарювання, підвищенні ефективності та темпів розвитку економічної діяльності. Запропоновано основні напрями підвищення ефективності управлінської діяльності підприємства в даній сфері. У статті визначено поняття організаційно-економічного механізму забезпечення економічної безпеки підприємства, під яким необхідно розуміти впорядковану сукупність принципів, методів, способів, інструментів, які забезпечують послідовність дій з управління економічною безпекою підприємства. Представлено процес формування механізму забез-печення економічної безпеки. Наголошується на тому, що ефективний механізм забезпечення економі-чної безпеки підприємства базується на взаємозалежності внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які розробляють та приймають управлінські рішення. Відповідно даний механізм має бути сформований в межах єдиної організаційної структури підприємства. Тому в статті пропонується орга-нізувати підсистему (відділ, службу) із забезпечення економічної безпеки підприємства. Вказано на доці-льність поділу механізму забезпечення економічної безпеки підприємства на етапи його реалізації: етап формування організаційно-економічного механізму забезпечення економічної безпеки підприємства, етап здійснення аналізу одержаної інформації за допомогою групи експертів, завершальний етап оцінювання впливу кожного заходу на компоненту економічної безпеки. В статті наведено структуру механізму забезпечення економічної безпеки вітчизняних підприємств. Ключові слова : підприємство, економічна безпека, формування механізму, забезпечення економі-чної безпеки.

THE FORMATION OF MECHANISM OF ECONOMIC SECURITY MODERN ENTERPRISES IN THE

CONDITIONS OF EUROPEAN INTEGRATION Anna Chernyak, postgraduate National Technical University of Ukraine "Kyiv Polytechnic Institute"

Summary: The article discusses the basic principles of the ensuring economic security mechanism formation,

analyzes the problems that arise in the process of making this mechanism. The structural elements of the mechanism to ensure the economic security of the modern enterprise are identified. There are outlined the purpose and objectives of the mechanism for ensuring economic security which comprises in ensuring efficiency measures economic security of interact-ing entities, increasing efficiency and pace of economic activity. The basic ways to increase the efficiency of management of the company in this area are suggested. The article defines the concept of organizational and economic mechanisms to ensure economic security, which should be understood by an ordered set of principles, methods, techniques and tools that provide sequence control of economic security. The process of the formation mechanism of ensuring economic security is presented. It is noted that an effective mechanism to ensure economic security based on internal structural interdepend-ence services and business units that develop and make managerial decisions. This mechanism must be created within a single organizational structure. Therefore it is suggested to organize a subsystem (departments, services) to ensure eco-nomic security, in the article. It is indicated the necessity of separation mechanism to ensure economic security for its im-plementation stages: stage of formation of organizational and economic mechanisms to ensure economic security, the stage of analyzing the information obtained from a group of experts, the final stage of evaluating the impact of each measure for economic security component. The structure of a mechanism to ensure the economic security of domestic enterprises is given in the article. Keywords: enterprise, economic security, formation mechanism, ensuring economic security.

Постановка проблеми. В умовах економічної кризи посилюються негативні впли-

ви на стан економічної безпеки підприємств, у зв'язку з чим постають актуальні за-вдання прогнозування розвитку та вживання превентивних заходів із забезпечення економічної безпеки, що сприятимуть захисту суб'єктів господарювання від загроз зов-

19

нішнього та внутрішнього середовища. Найбільш ефективним інструментом на шляху забезпечення економічної безпеки підприємства є організаційно-економічний механізм, який є системою принципів, методів і засобів, що впроваджуються суб’єктами управ-ління і при залученні яких забезпечується досягнення цілей та завдань безпеки .

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним та практичним аспектам форму-вання механізму забезпечення економічної безпеки присвячені праці багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених, зокрема, В. М. Нижник [1], Л.І. Донець [2], Г.В. Козаченко, О.М. Ляшенко [3], О.І. Судакова [4], Е. В. Камишнікова[5], Бендиков М.А. [6], Ілляшенко С.М. [7]. Невирішені складові загальної проблеми. Незважаючи на підвищену увагу до пи-тань підвищення рівня економічної безпеки підприємств та формування ефективного механізму її забезпечення, економічна та суспільна криза спричинили новий стан , що потребує посиленого вивчення питань забезпечення економічної безпеки. Розуміння недосконалості існуючого державного регулювання в сфері економічної безпеки обумо-влює доцільність проведення дослідження щодо стану, проблем та перешкод у форму-ванні механізму забезпечення економічної безпеки підприємства.

Формулювання цілей статі. Метою даної статті є розгляд основних засад формування механізму забезпечення економічної безпеки підприємства, аналіз проблемних аспектів, представлення процесу формування механізму забезпечення економічної безпеки.

Виклад основного матеріалу дослідження. Термін «економічна безпека» у сучас-ному розумінні з'явився в Європі в 70-тих роках і спрощено трактувався «як економіч-ний метод забезпечення національної безпеки». Сьогодні поняття економічної безпеки держави в країнах Європи визначають як загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення стійкого розвитку та удосконалення структури економі-ки, створення механізму протидії внутрішнім і зовнішнім загрозам [8, с.12].

Європейська стратегія безпеки (ЄСБ) під назвою «Безпечна Європа у світі, який має стати краще» була затверджена у 2003 році. Вона стала першим стратегічним до-кументом Євросоюзу, який стосується усіх сфер зовнішньої політики ЄС: від допомоги у справах розвитку і торгівлі, забезпечення демократії та прав людини до дипломатії і питань оборони [9]. Усвідомлюючи, що серед економічних ризиків функціонування під-приємств, зокрема, малого і середнього бізнесу, вагоме місце займають нелегітимні та/чи напівлегітимні дії з боку підприємств великого бізнесу, монополістів, у Німеччині, наприклад, законодавчо закріплені права та механізми реалізації прав підприємств у разі дискримінаційних дій щодо них [10, с.31].

Під організаційно-економічним механізмом забезпечення економічної безпеки підприємства, на думку автора, необхідно розуміти впорядковану сукупність принци-пів, методів, способів, інструментів, які забезпечують послідовність дій з управління економічною безпекою підприємства з метою ефективного використання наявних ре-сурсів в межах існуючої організаційної структури.

Мета організаційно-економічного механізму забезпечити дієвість заходів з економічної безпеки взаємодіючих суб'єктів господарювання, підвищити ефективність та темпи розвитку економічної діяльності.

Відповідно до поставленої мети основними завданнями організаційно-економічного механізму економічної безпеки є: досягнення і підтримка необхідних па-раметрів економічної безпеки підприємства; передбачення та протидія можливим за-грозам внутрішнього та зовнішнього середовища; забезпечення стабільного економіч-ного розвитку підприємства; пошук шляхів та засобів, необхідних для забезпечення економічної безпеки підприємства.

До основних особливостей механізму забезпечення економічної безпеки сучасних підприємств відносяться: багаторівневість, що включає стратегічний, тактичний та операти-вний рівні; спрямованість на досягнення стратегічних цілей підприємства; в основі лежить принцип забезпеченості ресурсами, необхідними для реалізації механізму. Роботу механізму забезпечення економічної безпеки підприємства доцільно розділити на етапи його реаліза-ції. Етап формування організаційно-економічного механізму забезпечення економічної без-пеки підприємства передбачає збір та аналіз інформаційної бази даних про зовнішнє та вну-трішнє середовище функціонування підприємства. Наступний етап передбачає здійснення аналізу одержаної інформації за допомогою групи експертів з метою оперативного визна-чення рівня економічної безпеки. На завершальному етапі відбувається оцінювання впливу кожного заходу на компоненту економічної безпеки, аналізуються отримані результати і формулюються висновки стосовно успішності забезпечення економічної безпеки на підпри-ємстві. Ефективний механізм забезпечення економічної безпеки підприємства базується на

20

взаємозалежності внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які розробляють та приймають управлінські рішення. Даний механізм має бути сформований в межах єдиної організаційної структури підприємства. Пропонується організувати підсистему (відділ, служ-бу) із забезпечення економічної безпеки підприємства. Процес формування механізму забезпечення економічної безпеки представлено на рис.1.

Рисунок 1 – Процес формування механізму забезпечення економічної безпеки

(запропоновано автором)

Моделювання процесу оцінювання рівня економічної безпеки підприємства

Формування стратегічних напрямів забезпечення економічної безпеки, тактики та логіки процесу прийняття рішень

Розробка конкретних заходів забезпечення економічної безпеки підприємства

Аналіз та систематизація проблем, що супроводжують процес забезпечення економічної безпеки підприємства

Реалізація заходів із забезпечення економічної безпеки підприємства

Визначення досягнутого рівня економічної безпеки підприємства

Мета підприємства – забезпечити стан економічної безпеки в умовах дестабілізуючого впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, зберігши цілісність та здатність до роз-

витку

Прийняття управлінських рішень

Обробка первинної інформації

Пошук первинної інформації для розрахунку показників економічної безпеки підприємства

Аналіз внутрішнього середовища Аналіз зовнішнього середовища

Оцінювання компонент економічної безпеки підприємства

Постановка цілей, спрямованих на забезпечення високого рівня економічної безпеки підп-риємства

Обґрунтування послідовності впровадження заходів

21

Ознакою ефективності механізму забезпечення економічної безпеки підприємства є досягнення стратегічних та тактичних цілей, що передбачають усунення загроз для системи економічної безпеки підприємства. При недосягненні необхідних результатів, застосовуєть-ся коригування та переробка стратегічних або тактичних планів. Структуру механізму за-безпечення економічної безпеки енергетичних підприємств наведено на рис. 2.

МОНІТОРИНГ рівня економічної безпеки енергетичних підприємств

Інвестиції в забезпечення економічної безпеки

Інвестиції в інноваційний розвиток підприємства

опер

атив

ний

ріве

нь

Умовні позначення: - рівні управління економічною безпекою

- суб’єкти управління економічною безпекою

- засоби управління економічною безпекою

- елементи системи управління економічною безпекою

- стратегічний набір управління економічною безпекою

Інтелектуа-льна компо-

нента

Інформацій-на та інно-

ваційна

Екологічна компонента

Слу

жба

еко

номі

чної

без

пеки

пі

дпри

ємст

ва

стра

тегі

чний

рі

вень

В

ідді

л ек

оном

і-чн

ої б

езпе

ки

такт

ични

й рі

вень

Кер

івни

цтво

Мета

Баланс інтересів у забезпечен-ні економічної безпеки

Дотримання пріоритетності цілей забезпечення ЕБ

Реалізація заходів о підвищен-ня рівня економічної безпеки

Заходи покращення стану ЕБ

Пріоритети

Інтереси

Завдання Принципи Критерії

КОНЦЕПЦІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧ-

НОЇ БЕЗПЕКИ

ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧ-

НОЇ БЕЗПЕКИ

ІНСТРУМЕНТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИСОКОГО РІВНЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Кадрова компо-нента

Фінансова компонен-

та

Правова компонента

Кер

івни

ки о

крем

их

підр

озді

лів

Операцій-на компо-нента

Силова компо-нента

Рисунок 2 - Структура механізму забезпечення економічної безпеки роздрібних підприємств корпоративних мереж (запропоновано автором)

Висновок або наукова новизна. Таким чином, формування організаційно-економічного механізму забезпечення економічної безпеки відбувається у несприятли-вих економічних умовах, що спричиняє необхідність постійного оновлення його скла-дових елементів за результатами реалізації заходів щодо зниження ризиків та існую-чих загроз. Наукова новизна одержаних результатів полягає у вдосконаленні методич-них підходів до формування механізму забезпечення економічної безпеки сучасних пі-дприємств.

Перелік посилань: 1. Нижник В. М. Підвищення конкурентного потенціалу та економічної безпеки промислових підпри-

ємств за умов розвитку глобалізаційних процесів : монографія / В. М. Нижник. - Хмельницький : ХНУ, 2013. - 525 с. 2. Донець Л. І. Економічна безпека підприємства : Навч. посіб. / Л. І. Донець, Н. В. Ващенко. - К.:

Центр учбової літератури. -2008. - 240с.

22

3. Козаченко А. В. Экономическая безопасность предприятия: сущность и механизм обеспечения : Монография / А. В. Козаченко, В.П. Пономарев, А. Н. Ляшенко. – К.: Либра, 2003. – 280 с.

4. Судакова О. І. Механізм формування економічної безпеки підприємства / О. І. Судакова // Еконо-міка будівництва і міського господарства. – Макіївка: Донбаська нац. акад. будівництва і міського госпо-дарства, 2007. – Т. 3. - №4. – С. 189-196.

5. Камишнікова Е.В. Методика оцінки рівня економічної безпеки металургійного підприємства / Камишнікова Е.В. // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - № 11 (101). – С. 77-82.

6. Бендиков М. А. Экономическая безопасность промышленного предприятия в условиях кризисно-го развития / М.А. Бендиков // Менеджмент в России и за рубежом. – 2002. – № 2. – С.17-29.

7. Ильяшенко С. Н. Экономическая безопасность предприятия и подходы к оценке ее уровня / С. Н. Иль-яшенко // Машиностроитель. – 2008/ - № 10. – С. 4-10.

8. Васильців Т. Г. Економічна безпека підприємництва України: стратегія та механізми зміцнення: Монографія / Т. Г. Васильців. – Львів: Арал,2008. – 384с.с.

9. Аналітична записка Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України "Щодо перспективи розробки нової редакції Європейської стратегії безпеки" [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/446/

10. Отенко І. П. Економічна безпека підприємства : навчальний посібник / І. П. Отенко, Г. А. Іваще-нко, Д. К. Воронков. – Х. : Вид. ХНЕУ, 2012 – 256с.

Стаття надійшла: 03.03.2015 р. Рецензент: д.е.н., проф. Міщенко В.А.

УДК: 519.711:65:338.3 JEL Classification: B49, C51, M11

МОДЕЛЮВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТРУКТУР У СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМ ПІДПРИЄМСТВОМ

Глущевський В.В., к.е.н., доцент Запорізька державна інженерна академія Анотація. У статті розглянуто методологічні положення щодо синтезу моделі функціональної

структури системи управління промисловим підприємством на засадах процесного управління. Предме-том дослідження виступили бізнес-процеси промислового підприємства, їх взаємозв’язок і переплетіння. Мета дослідження полягає у розробці методології моделювання функціональної структури управління протіканням бізнес-процесів на промислових підприємствах. Методологічним базисом дослідження є си-нтез методів системного аналізу, структурного, мережевого та економіко-математичного моделю-вання, а також методів економічного та математичного аналізу.

Здійснено опис бізнес-процесу промислового підприємства з позицій кібернетики. Розроблено еко-номіко-математичний інструментарій, за допомогою якого здійснено формалізацію типової для промис-лового підприємства мережі бізнес-процесів у формі структурно-функціональної моделі. Обґрунтовано коректність та адекватність розробленої методики моделювання «стиків» між окремими бізнес-процесами підприємства з використанням множини граф-моделей спеціальної структури. Використання даного методологічного базису та економіко-математичного апарату при вирішенні науково-практичних завдань менеджменту підприємства суттєво розширює і поглиблює можливості економіч-ного аналізу в процесі вирішення проблемних ситуацій та робить управлінські рішення більш ґрунтовни-ми та ефективними.

Ключові слова: функціональна структура підприємства, мережа бізнес-процесів підприємства, система управління підприємством, методологія моделювання, структурно-функціональна модель, граф-модель.

MODELING OF FUNCTIONAL STRUCTURES IN INDUSTRIAL ENTERPRISE MANAGEMENT

SYSTEM Vyacheslav Glushchevsky, PhD in Economics, Assistant Professor Zaporizhzhya State Engineering Academy Abstract. In this article are considered methodological positions of synthesis of functional structure model

in industrial enterprise management system in terms of process management. Subject of research is business proc-

23

esses of industrial enterprise and their interconnections and interlacing. Research goal is to develop modeling meth-odology of a functional structure of business process flow management in industrial enterprises. The methodologi-cal base of research is a synthesis of system analysis methods, methods of structural, network, mathematical and economic modeling, and also methods of economic analysis and mathematical analysis.

The author described business process of industrial enterprise in terms of cybernetic. And developed mathematical and economic toolkit, which formalized typical for industrial enterprise network of business processes as a structural functional model. Show correctness and adequacy of developed modeling methodology of joints be-tween different business processes of enterprise using set of graph models with special structure. The use of this methodology base in solving scientific and practical tasks of enterprise management greatly extends and deepens the possibilities of economic analysis for solving problem situations and makes management solutions more reason-able and effective.

Keywords: enterprise functional structure, enterprise business process network, enterprise management system, modeling methodology, structural functional model, graph model.

Постановка проблеми. У структурі системи управління підприємством (СУП) і на-

уковці-теоретики, і професіонали-практики, у найбільш узагальненому виді виділяють три основі складові – організаційну, функціональну та інформаційну [1, с.395]. Органі-заційна структура СУП для функціонуючого підприємства вже сформована та надзви-чайно інертна до будь-яких суттєвих організаційних змін. Тому її структурна оптиміза-ція доцільна здебільшого на етапі проектування (створення) нових підприємств, оскі-льки за складністю та витратністю процедура реорганізації діючого підприємства фак-тично прирівнюється до створення нового. Інформаційна структура СУП – це найбільш активний її елемент, який є похідним від двох інших її складових, а отже, й найбільш гнучкий та адаптивний до певних змін у структурі СУП. Функціональна структура СУП втілюється у функціональну модель протікання бізнес-процесів на підприємстві, тісно переплітається із оргструктурою в процесі виконання її підрозділами покладених на них функцій та вирішення управлінських задач. Саме модель функціональної структу-ри СУП виступає тим фундаментом, навколо якого розгортається ефективна оргструк-тура та надбудовується відповідна інформаційна структура, що супроводжує протікан-ня всіх процесів підприємства. Структура і вид функціональної моделі підприємства ви-значаються переліком, змістом і схемами його бізнес-процесів – основних і допоміжних. А отже, перед будь-яким сучасним підприємством постає актуальне науково-практичне завдання щодо вибору, розробки або модифікації власної функціональної моделі із за-даними властивостями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розробці, удосконаленню систем управ-ління підприємствами та/або їх окремих складових (підсистем) присвячено праці таких науковців: Ю.Г. Лисенка, Н.Г. Гузя, Р.М. Лепи, Т.С. Клебанової, Н.А. Кизима та ін. [2, 3, 4]. Питання моделювання та інжинірингу бізнес-процесів підприємств досліджені у ро-ботах А.В. Владимирцева, Б.Андерсена, В.В. Репіна, Н.М. Зворикіна, В.В. Єфімова та ін. [5, 6, 7, 8, 9, 10].

Невирішені складові загальної проблеми. Додаткових досліджень потребують проблеми, пов’язані з розвитком та удосконаленням методології моделювання функці-ональних структур систем управління підприємствами з урахуванням вимог нової версії міжнародних стандартів якості, що й стимулювало нас до проведення нового ґрунтов-ного наукового дослідження із зазначеної проблематики.

Формулювання цілей статті. Метою статті є розробка методології моделювання функціональної структури промислового підприємства з використанням процесного підходу до управління.

Виклад основного матеріалу дослідження. Бібліографічний аналіз праць вітчиз-няних і зарубіжних науковців, проведений нами за даною проблематикою, переконливо довів, що не існує якогось одного, визнаного способу формалізованого опису, який би найкращим чином адекватно відбивав функціональну структуру підприємства. Проте більшість сучасних дослідників моделей функціонування промислових підприємств стають прихильниками процесного підходу до управління, який набув статусу понятій-ної категорії після введення в дію нової версії міжнародних стандартів якості ІСО 9000:2000, а його тлумачення можна подати так: «Під процесним підходом в ІСО 9000:2000 розуміють таке функціонування організації, при якому вона повинна визна-чати і керувати багатьма взаємопов’язаними видами діяльності. При цьому діяльність, що використовує ресурси і якою керують з метою перетворення входів у виходи, може

24

розглядатися як процес» [10, с.4]. Акцент у цьому визначенні ставиться на розумінні діяльності підприємства саме як процесу. «Процес» як понятійну категорію ввів ще в минулому столітті відомий кібернетик Н. Вінер, який запропонував його схематичне представлення у формі так званої моделі «чорної скрині» з її невід’ємними атрибутами – вхід-вихід. В цій інтерпретації входи моделі відбивають собою подачу у процес сиро-вини, енергії, виконавців, документацію, інформацію, інструменти, обладнання, умови оточуючого середовища, а виходами є результати процесу, зокрема, продукція, послу-ги, рішення, інформація і т.п.

З того часу поняття «процес» зазнало певних конструктивних змін і на сьогодні у спеціальній літературі можна зустріти різні його трактування. Ми відаємо перевагу зага-льно визнаному трактуванню його змісту, взятому з міжнародних стандартів якості ІСО 9000:2000, і будемо розуміти його так [8]: «Процес (бізнес-процес) – стійка, цілеспрямо-вана сукупність взаємозв’язаних видів діяльності (послідовність робіт), яка за певною те-хнологією перетворює входи у виходи, що представляють цінність для споживача».

Діяльність будь-якого реального підприємства не обмежується єдиним бізнес-процесом, а представляє собою цілий набір різних за своєю природою, складністю, при-значенням, специфічністю протікання і класифікацією бізнес-процесів. Фахівці з бізнес-інженерії вживають термін «мережа бізнес-процесів», тобто «сукупність взаємо-пов’язаних і взаємодіючих бізнес-процесів, під час протікання яких реалізуються функ-ції, що виконуються у підрозділах підприємства» [8, с.34]. Ми свідомо відійдемо від якої-небудь конкретної класифікації бізнес-процесів промислового підприємства, а при їх описі у подальшому будемо користуватися виключно їхніми ідентифікаторами та по-силатися на карту типового бізнес-процесу підприємства, яка структурована нами на основі проведеного аналізу літературних джерел [8, с.261-263; 10, с.31, 48] та містить у собі такі елементи:

1. Назва бізнес-процесу – атрибут бізнес-процесу, записаний оригінальною (природною) мовою, напр., «Виробництво продукції» (або «Надання послуг»), «Марке-тинг», «Управління людськими ресурсами» (або «Кадри») і т.п.

2. Код бізнес-процесу (або шифр) – ключ ідентифікації бізнес-процесу, структу-ра якого задається правилами, що прийняті на підприємстві. Напр., бізнес-процес – «Виробництво продукції», його код – «В-ДП-1» або «БП0», бізнес-процес – «Управління людськими ресурсами», його код – «К-ДП-1» або «БП2» і т.п.

3. Регламент бізнес-процесу – це документ, в якому в узагальненому виді опи-сано порядок функціонування даного бізнес-процесу в цілому, тобто послідовність операцій, відповідальність, порядок взаємодії виконавців тощо. Ця структурна компо-нента підлягає подальшій декомпозиції (нами опущена).

4. Модель бізнес-процесу – це абстрактний об’єкт, що є відображенням суб’єктивного бачення реально існуючого на підприємстві бізнес-процесу за допомогою графічних, табличних, текстових способів представлення.

Модель бізнес-процесу )(БПnML , Nn ,1 , за своєю природою є його формалізова-

ним описом, створюється з використанням певної методології (формату, нотації) - суку-пності способів, за допомогою яких об’єкти реального світу (напр., діяльність підприєм-ства у виді мережі бізнес-процесів) і зв’язки між ними представляються у виді моделі, та виступає «ідеальною» ідентифікацією бізнес-процесу, що встановлює взаємозв’язки вхідних і вихідних параметрів, а також відбиває визначну більшість суттєвих умов його протікання скрізь підприємство.

Модель бізнес-процесу )(БПnML , Nn ,1 , яка побудована згідно методології су-

часного інжинірингу з використанням всесвітньо визнаних стандартів IDEF, ARIS та їх модифікацій і прикладних нотації, має давати чітке, однозначне уявлення про [8, с.54; 10, с.38]:

його внутрішню структуру, тобто набір структурних елементів njFS (функціо-

нальних блоків під номером «j», nJj ,1 ), з яких утворюється досліджуваний бізнес-процес БПn;

взаємозв’язки між його окремими структурними елементами у виді множини nFSJ інтерфейсних дуг njj 21 , , які зв’язують між собою деяку пару функціональних

25

блоків njFS1 та n

jFS2,

nJn jJjj ,121, , 21 jj , дугою nnj

nj jjFSFS 21 ,,

21 . Елементи

даної множини njj 21 , задаються як логічні змінні, що можуть набувати таких значень:

.',0

,,1,

21

21

21 однимзодинязанізвненьобезпосередFSіFSелементиякщо

природипевноїпотікпротікаєFSтаFSелементамиміжякщоjj

nj

nj

nj

nj

n ;

його взаємозв’язки з іншими бізнес-процесами підприємства у виді множини міжпроцесних дуг

NnnnnLIM

2121 ,

lim , 21 nn , які задані на фіксованій для досліджу-

ваного підприємства мережі бізнес-процесів nБП . Елементи даної множини 21 ,lim nn

ідентифікують наявність/відсутність «стиків» бізнес-процесів і задаються як логічні змінні, що можуть набувати таких значень:

).(,0

,',1lim

21

21

21 процесибізнеспаралельніБПіБПвипадкупротивномуу

собоюміжязанізвБПіБПвапідпрпроцесівбізнесмережівякщо

nn

nnnn ;

інше. Функціональну структуру промислового підприємства узагальнено представимо

мережею його бізнес-процесів у формі «об’ємної» моделі, яка являє собою складну про-сторову конструкцію, що утворена двома основними компонентами - множиною бізнес-процесів nБП та множиною зв’язків між цими бізнес-процесами LIM. Всі бізнес-процеси підприємства (елементи виділеної мережі) ідентифікуються своїми порядкови-ми номерами «n», Nn ,1 , в єдиному реєстрі, починаючи з номера «1». Кожний бізнес-процес з цієї множини описано відповідно до діючих міжнародних стандартів якості ІСО 9000:2000 з використанням певної нотації у формі його моделі «як є» (від «as is» - англ.), тобто моделі бізнес-процесу )(БП

nML , що побудована на основі суб’єктивного ба-чення протікання на підприємстві даного бізнес-процесу. Підкреслюємо, що ми не бу-дуємо моделі цих бізнес-процесів, а використовуємо вже існуючі моделі, які прийняті на конкретному підприємстві.

Приймемо структурну декомпозицію в моделі кожного бізнес-процесу, як упоря-дкований певним чином набір унікальних і неповторювальних у межах окремого бізнес-процесу і для всієї мережі функціональних блоків n

jFS та зв’язувальних їх інтерфейс-

них дуг nnj

nj jjFSFS 21 ,,

21 (орієнтованих ребер). Суть функціональних блоків (струк-

турних елементів, вершин, функціональних центрів і т.п.) – ключові «функції», «опера-ції» або «процедури» описуваного бізнес-процесу. Інтерфейсні дуги відбивають собою факт передачі від одного функціонального блоку до іншого потоку певної природи, а саме: матеріальної, інформаційної, фінансової, ресурсної, управлінської документації (плани, розпорядження, нормативи тощо), готового продукту (продукція або послуга) чи проміжного характеру (напівфабрикат, комплектуючі і т.п.). Зв’язки між парою будь-яких окремих бізнес-процесів підприємства

1nБП і 2nБП здійснюються шляхом форму-

вання множини вхідних і вихідних (по відношенню до окремого бізнес-процесу) міжп-роцесних дуг

21 ,lim nn (орієнтованих ребер), що є інцидентними певним двом функціо-

нальним блокам, один з яких ( 1njFS ) є структурним елементом першого бізнес-процесу,

а інший ( 2njFS ) - належить другому бізнес-процесу. Такі функціональні блоки будемо

умовно називати «стиками» бізнес-процесів. Природа потоків, які протікають через мі-жпроцесні дуги, аналогічна до природи потоків, заданих на інтерфейсних дугах, що описані вище.

Моделювання «стиків» між парою певних бізнес-процесів з номерами « 1n » та « 2n »,

21 nn , будемо здійснювати за допомогою дводольного орієнтованого графа

212121; nnnnnn EVG (

2121, nnnn ЕV - множини відповідно вершин і дуг графа) з використанням

26

такої умови: якщо 1lim21nn , то існує непустий граф

21nnG , що описує «стик» між парою бі-

знес-процесів 1nБП та

2nБП . Всі можливі такі граф-моделі, які побудовані для функціона-льної структури системи управління досліджуваним підприємством, утворюють множину

NnnnnGG

2121 ,. На дугах графів

21nnG можуть бути задані певні функції, ваги і т.п.

Досліджуване підприємство як соціально-економічна система локального рівня є елементом системи вищого рівня, зокрема, регіональної економічної системи, і тому має відповідні зовнішні зв’язки – вхідні і вихідні. Без втрати загальності викладення вважатимемо вхідними для цієї мережі бізнес-процесів потоки ресурсів rRS , Rr ,1 , будь-якої природи, комплектуючих, нормативної, регламентуючої та законодавчої до-кументації тощо, а вихідними – асортиментний ряд підприємства pPR , Pp ,1 (продук-ція і послуги, які споживаються (реалізуються) поза його межами).

Таким чином, конкретизація всіх перелічених вище елементів для досліджувано-

го підприємства фактично задає в аналітичному виді найбільш узагальнену модель йо-го функціональної структури, альтернативним представлення якої виступає структур-но-функціональна модель мережі його бізнес-процесів у графічній формі (рисунок 1).

Обґрунтування коректності й адекватності введених нами елементів моделі фу-нкціональної структури підприємства наведені нижче.

По-перше, щодо елементів множини інтерфейсних дуг nFSJ , Nn ,1 , для будь-якого бізнес-процесу nБП , Nn ,1 , наявність дуги njj 21 , означає передачу потоку

певної природи між функціональними блоками njFS1 та n

jFS2, причому такий потік може

бути не єдиним і визначається моделлю даного бізнес-процесу )(БПnML . Фактично це іні-

ціює задавання на множині дуг nFSJ цілого набору потокових функцій, що відповіда-ють різновидам ресурсів та продуктів. Таким чином, маємо мультиграф, в якому наяв-ність кратної дуги njj 21 , означає, що між функціональними блоками n

jFS1 та n

jFS2 ві-

дбувається передача потоків різної природи, кількість яких дорівнює кратності даної дуги.

По-друге, в процесі моделювання наявність/відсутність «стиків» між будь-якою парою бізнес-процесів із множини nБП , Nn ,1 , однозначно ідентифікується елемен-

Рисунок 1 - Структурно-функціональна модель мережі бізнес-процесів під-приємства (удосконалено автором на основі [8])

27

тами квадратної матриці NnnnnLIM

2121 ,lim , яка має розмірність nn . При цьому мо-

жливі деякі специфічні ситуації, а саме: 1. Зрозуміло, що для будь-якого n-го бізнес-процесу, Nn ,1 , елемент 0lim nn , тобто відсутнє замикання на себе.

2. Якщо серед двох бізнес-процесів 1nБП та

2nБП , NnNnn ,121, , 21 nn ,

тільки з одного з них здійснюється вхід до іншого, напр., з 1nБП у

2nБП , то це подаєть-

ся у матриці LIM такою умовою: 1lim21nn та 0lim

12nn (рис. 2).

Це означає, що можливий тільки односторонній зв’язок між «витоками» - функці-

ональними блоками 1njFS бізнес-процесу

1nБП до «стоків» - функціональних блоків 2n

jFS бізнес-процесу 2nБП , nJj ,1 . У загальному випадку таких витоків у

1nБП може

бути більше одного; так само і у 2nБП може бути більше одного стоку. Ми пропонуємо

формалізувати цю ситуацію з використанням відповідних дводольних орієнтованих граф-моделей

212121; nnnnnn EVG , де

21nnV - множина вершин графа 21nnG , яка утворена

тими функціональними елементами 1njFS та 2n

jFS бізнес-процесів 1nБП та

2nБП відпо-

відно, саме які й являються «стиками», тобто 2121 nnnn VVV , 1

1

njn FSV , 2

2

njn FSV ;

21nnЕ - множина дуг графа 21nnG , що утворена парами вершин з множини

21nnV , перша з

яких (1nv ) береться з множини

1nV , а друга (2nv ) – з множини

2nV . Таким чином,

212121

; nnnnnn vvеЕ , 11 nn Vv ,

22 nn Vv .

3. Можливі ситуації, коли деякі бізнес-процеси 1nБП та

2nБП , NnNnn ,121, ,

21 nn , взаємопов’язані, що відбивається у матриці LIM такою умовою: 1lim21nn та

1lim12nn , тобто можливі двосторонні зв’язки між даною парою бізнес-процесів (рис. 2).

У цьому разі математичний вираз для графа 212121

; nnnnnn EVG буде таким: множина ве-

ршин 21nnV задається так само, як і в попередньому випадку, а множина його дуг

21nnЕ

утворена двома множинами – множиною дуг 2111

; nnnn vvеЕ , що відбивають зв’язки

між бізнес-процесами 1nБП та

2nБП , та множиною дуг 1222

; nnnn vvеЕ , що описує

Рисунок 2 - Фрагмент граф-моделі «стиків» між парою бізнес-процесів підпри-ємства (розроблено автором)

28

міжпроцесні зв’язки між 2nБП та

1nБП . Таким чином, 2121 nnnn ЕЕЕ , де

2111

; nnnn vvеЕ , 1222

; nnnn vvеЕ , 11 nn Vv ,

22 nn Vv . 4. Всі міжпроцесні зв’язки між будь-якою парою бізнес-процесів підприємства

1nБП та 2nБП , NnNnn ,121, , які задано на топології nБП , Nn ,1 , формалізують-

ся множиною граф-моделей NnnnnGG

2121 ,, 21 nn . Способи представлення графів

21nnG загальновідомі, напр., матриці суміжності або інцидентності, чи в інший спосіб. Висновок або наукова новизна. Таким чином, у статті досліджено методологічні

принципи моделювання функціональних структур систем управління підприємствами та отримано науковий результат, що полягає в удосконаленні структурно-функціональної моделі типової мережі бізнес-процесів промислового підприємства, для якої, на відміну від існуючих моделей функціональних структур економічних об’єктів, розроблено методику адаптивного моделювання «стиків» між окремими бізнес-процесами для заданої топології мережі його бізнес-процесів за допомогою побудованої множини граф-моделей спеціальної структури. Використання даного методологічного базису при вирішенні науково-практичних завдань менеджменту підприємства суттєво розширює і поглиблює можливості економічного аналізу в процесі вирішення проблем-них ситуацій та робить управлінські рішення більш ґрунтовними та ефективними.

Перелік посилань: 1. Пономаренко Л.А. Основи економічної кібернетики: Підручник / Л.А. Пономаренко. – К.: Київ.

нац. торг.-екон. ун-т, 2002. – 432с. 2. Управление крупным промышленным комплексом в транзитивной экономике: монография /

Под общ. ред. проф. Ю.Г. Лысенко, проф. Н.Г. Гузя. – Донецк: «Юго-Восток, Лтд», 2003. – 670с. 3. Лепа Р.Н. Ситуационный механизм подготовки и принятия управленческих решений на пред-

приятии: методология, модели и методы: монография / НАН Украины, Институт экономики промыш-ленности. – Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2006. – 308с.

4. Адаптивные модели в системах принятия решений: монография / Под ред. Н.А. Кизима, Т.С. Клебановой. – Х.: ИД «ИНЖЕК», 2007. – 368с.

5. Владимирцев А.В. Внедрение процессной модели на предприятиях / А.В. Владимирцев, О.А. Марцынковский, Ю.Ф. Шеханов // Методы менеджмента качества. – 2002. – №8. - С.15-21.

6. Андерсен Б. Бизнес-процессы. Инструменты совершенствования / Б. Андерсен. – М.: РИА «Стандарты и качество», 2003. – 272с.

7. Репин В.В. Опыт внедрения систем управления бизнес-процессами / В.В. Репин // Методы ме-неджмента качества. – 2003. – №5. – С.12-17.

8. Репин В.В. Процессный подход к управлению. Моделирование бизнес-процессов / В.В. Репин, В.Г. Елиферов. – М.: РИА «Стандарты и качество», 2004. – 408с., илл. (Серия «Практический менедж-мент»).

9. Зворыкин Н.М. Реализация процессного подхода на промышленном предприятии / Н.М. Зворы-кин // Методы менеджмента качества. – 2004. - №1. – С.35-40.

10. Ефимов В.В. Процессы и процессно-ориентированный подход: учебное пособие / В.В. Ефимов. – Ульяновск: УлГТУ, 2005. – 84с.

Стаття надійшла: 05.02.2015 р. Рецензент: д.е.н., доц. Горовий Д.А.

УДК 681.45 JEL Classification: M21

РОЗРОБКА МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА Кудрявцева О.В., к.е.н., Кудрявцев В.М., к.е.н. Харківський національний автомобільно-дорожній університет Анотація: Предметом роботи є теоретичні засади формування механізму забезпечення еконо-

мічної безпеки підприємства. Метою роботи є розробка методичного підходу, що до управління економі-

29

чною безпекою підприємства. З метою одержання обґрунтованих висновків у процесі роботи були вико-ристані методи наукової абстракції, аналізу і синтезу. В роботі визначено сутність понять безпеки, з точки зору системного підходу, а також сутність понять надійність та ефективність . Встановлено, що поняття ефективності та надійності необхідні для підвищення стійкості системи економічної без-пеки підприємства, оскільки саме стійкість є загальним критерієм економічної безпеки в довгостроково-му часовому інтервалі, яка досягається шляхом комбінацій сприятливих впливів ефективності і надійно-сті підприємства. В роботі також запропоновано систему управління економічною безпекою підприємс-тва, і розроблено механізм управління економічною безпекою підприємства. Практичне значення одер-жаних результатів полягає в тому, що основні положення роботи певною мірою можуть бути внеском до економічної теорії обґрунтування економічної безпеки і чинників, що її визначають. Основні методичні результати роботи можуть бути впроваджені у практичну діяльність підприємств. Отже, в роботі запропоновано механізм управління економічною безпекою підприємства, який на підставі безперервної роботи системи забезпечення економічної безпеки, дає змогу своєчасно реагувати на зовнішні та внут-рішні загрози і тим самим забезпечувати довгострокову і безпечну роботу підприємства.

Ключові слова: безпека, система, надійність, ефективність, стійкість, механізм забезпечення.

ECONOMIC SECURITY SUPPORT MECHANISM DEVELOPMENT Oksana Kudryavceva, PhD in Economics , Vyacheslav Kudryavtsev, PhD in Economics Kharkiv National Automobile and Highway University Summary: The subject of this work is the theoretical basis of formation mechanism for ensuring economic

security. The aim is to develop a methodological approach to managing economic security. In order to obtain reasonable conclusions in the process used methods of abstraction, analysis and synthesis. This paper explains the purpose of security concepts, from a systems perspective, as well as the nature of concepts reliability and efficiency. Established that the concept of efficiency and reliability needed to increase the stability of economic security, because resistance is a common criterion of economic security in the long time interval, which is achieved through the combination of favorable impacts the efficiency and reliability of the company. The paper also proposed the system of governance of economic security, and the mechanism of control of economic security. The practical significance of the results is that the main provisions of the some extent may be a contribution to the study of economic theory and economic security factors that determine it. The main results of the methodology can be applied in practice companies. Thus, the mechanism in the control of economic security, which on the basis of the system has to ensure economic security, allows you to respond to external and internal threats and thus ensure long-term and safe operation of the enterprise.

Keywords: security, system reliability, efficiency, stability, providing a mechanism. Постановка проблеми. Розвиток ринкових відносин в Україні потребує від підп-

риємств самостійного прийняття економічних рішень як в оперативному, так і в страте-гічному управління. Підприємства опинилися в нових для себе умовах господарювання, до яких не були готові. Більш того, розрив встановлених економічних зв'язків сприяв росту невизначеності і негативно відбився на стані підприємств. Таким чином питання забезпечення економічної безпеки набуває системного значення, і призводить до від-повідної розробки та дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним питанням економічної без-пеки підприємства та проблемам її забезпечення присвятили свої дослідження наступні вітчизняні науковці: О. Барановський, В. Геєць, Є Олейніков, Г. Казаченко, Г. Пастернак-Таранушенко, Л. Паштова, Б. Губський, В. Мунтіян, М. Єрмошенко, Н. Власова, О. Аре-ф'єва, О. Полушкін, О. Ляшенко, О. Черняк [1-10]. Із зарубіжних вчених, погляди яких вивчалися в процесі дослідження, слід відзначити В. Ойкена, І. Шумперта, Я. Корнаі.

Невирішені складові загальної проблеми. Визначення особливостей управління економічною безпекою на підприємстві в умовах ринкової трансформації потребує пе-редусім теоретичного осмислення, визначення й оцінки функцій механізму забезпе-чення його економічної безпеки.

Формування цілей статті. Вдосконалення методичної бази щодо управління систе-мою економічної безпеки підприємства за рахунок формування ефективного й адекват-ного вітчизняним умовам господарювання механізму забезпечення економічної безпеки.

Виклад основного матеріалу дослідження. Якщо розглядати поняття «безпека» у загальному вигляді, то його можна охарактеризувати як стан захищеності життєво важ-

30

ливих інтересів. Діяльність по забезпеченню безпеки можна представити у вигляді складної системи, що складається з взаємозалежних і взаємообумовлених рівнів. Отже, з точки зору системного підходу економічну безпеку підприємства можна визначити як внутрішній економічний стан, який передбачає можливість виживання підприємства, здатність чинити опір загрозам і пристосовуватись до змін зовнішніх факторів, та відо-бражає міцність та надійність його елементів, вертикальних і горизонтальних зв’язків у середині системи, які дають змогу витримувати внутрішні та зовнішні навантаження.

В рамках економічної системи можна виділити групи показників, які характеризують: обсяги виробництва, виробничо-технологічний потенціал, фінансово-економічну стабільність.

Показники, що характеризують обсяги виробництва і реалізації – необхідні для мож-ливості оцінки виробничого потенціалу системи і функціонуванні на зовнішньому ринку.

Показники другої групи використовуються для оцінки потенційних можливостей збільшення потужностей виробництва за рахунок впровадження нових методів органі-зації виробництва і технологій.

Показники, що характеризують фінансово-економічну стабільність, відображають рі-вень незалежності і самодостатності систем, тобто наявність можливості формування, роз-поділу і використання фінансових ресурсів на всіх стадіях виробничо-господарчого процесу.

Стійкість системи економічної безпеки можна виразити сукупністю двох найваж-ливіших показників – ефективністю і надійністю.

Поняття надійності слід використовувати для оцінки ступеню впливу негативних факторів на результативність системи, швидкості реагування та адаптації системи при мінімальних затратах. Під надійністю розуміється здатність системи в процесі функціо-нування зберігати стабільність та безперервність роботи.

Системна надійність визначається наступними факторами: досконалістю системи економічної безпеки підприємства,; резервними запасами всіх видів ресурсів, що має підприємство, які можуть

бути використані для протидії впливу зовнішніх і внутрішніх загроз; високим рівнем організації, експлуатації та управління системою економічної

безпеки підприємства. Крім того, слід зазначити, що головна ціль управління надійністю в процесі розви-

тку системи полягає в обґрунтуванні прийняття рішень при прогнозуванні найбільш ві-рогідних негативних умов. Недостатня надійність приводить до ряду негативних нас-лідків: відсутності збалансованості функціонування системи; зниженню ефективності системи; росту невизначеності, і як насідок, відтоку фінансових, матеріальних та люд-ських ресурсів; недовірі зовнішніх інвесторів, виробників і потенційних споживачів.

При оцінюванні і моделюванні рівня економічної безпеки, разом із показником надійності вводиться показник ефективності. Під ефективністю при цьому розуміють ступінь здатності системи реалізувати поставлені перед нею задачі. Для виробничо-економічних систем під ефективністю розуміють стан системи, близький до екстрема-льного, що відповідає її максимальній продуктивності і завантаженості. Це включає в себе прогресивні технології, максимальну завантаженість всіх видів ресурсів, всі види стимулювання виробництва з цілю отримання максимальної продуктивності системи, максимального обігу товарів, а також максимального прибутку [5].

На ефективність функціонування всієї системи впливає ефективність окремих елементів, а також політика керівництва стосовно її подальшого розвитку, а саме, ефе-ктивність проведення заходів безпеки; ефективність витрат, пов'язаних із збереженням резервів і запасів для забезпечення надійності; ефективність вибору того чи іншого шляху розвитку.

Для визначення рівня такої ефективності розраховується ефективність, що від-повідає різниці між витратами на проведення відповідних заходів і витратами на усу-нення наслідків бездіяльності.

Поняття ефективності і надійності необхідні для підвищення стійкості системи. При цьому, слід враховувати те, що деякі фактори підвищуючи показник надійності, можуть знизити показник ефективності, і навпаки. Але існує також і безліч факторів що сприятливо впливають як на ефективність, так і на надійність функціонування підпри-ємства. Отже загальним критерієм економічної безпеки є його стійкість в довгостроко-вому часовому інтервалі, яка досягається шляхом комбінацій позитивних впливів фак-торів надійності і ефективності.

31

У зв'язку з тим, що економічна безпека – це кількісна і якісна характеристики економічних можливостей системи з точки зору її здатності до самовиживання і розвит-ку в умовах дестабілізуючого впливу непередбачених зовнішніх і внутрішніх факторів. Система управління повинна оперувати такими поняттями як загрози і стан системи і вже на підставі отриманої інформації розробляти заходи впливу на економічну безпеку [6]. Система управління економічною безпекою являє собою складну відкриту систему. При цьому складність визначається складністю самого об'єкту, а відкритість обумовле-на необхідністю враховувати разом із внутрішніми загрозами – зовнішні (рис. 1).

Рисунок 1 – Система управління економічною безпекою

Процес управління економічною безпекою повинен, перш за все, базуватись на

аналізі загроз економічної безпеки, і стані самої системи. При цьому управління економіч-ною безпекою повинне бути спрямоване на передбачення загроз і своєчасне реагування на них, ефективну ліквідацію наслідків від проявів загроз, а також на зменшення витрат від наступу руйнівної загрози. Стан такої складної системи як економіка та суспільство ви-значається великою кількістю факторів, різноманітність і взаємопов'язаність яких створю-ють додаткові труднощі в процесі визначення ступеню і спрямування їх впливу на стан всі-єї системи, що потребує розробки механізму управління економічною безпекою (рис. 2).

Перш за все оцінюється економічний стан підприємства на предмет відповідності загальноприйнятим в економічній теорії принципам сприятливих тенденцій розвитку. Ці принципи включають в основному розгляд таких питань як: чи має місце зростання економічного потенціалу підприємства та розширене відтворення основних фондів; чи здійснюється підвищення продуктивності праці за рахунок впровадження результатів науково-технічного прогресу; чи не досягаються при цьому ці показники на шкоду яко-сті продукції та безпеки виробничого процесу; чи будується кадрова політика на прин-ципах стимулювання інтенсивної, ефективної та якісної праці і т.д. Аналіз ситуації від-повідно до даних критеріїв дозволяє відповісти на принципово важливе питання: чи є ситуація що склалась за певний період економічно благо приємною, або очевидно, що навіть при такій загальній оцінці має місце невідповідність динаміки економіки підпри-ємства базовим принципам ефективної економіки. Останній випадок означає, що підп-риємство перебуває в загрозливому становище.

Наступним етапом реалізації механізму є виявлення загроз економічній безпеці, тобто тих виробничо-економічних аспектів, які в силу тих чи інших обставин негативно по-значаються на стійкості функціонування та ефективності економіки підприємства. Відомо, що загрози можна розподілити на реальні і потенційні. Для реальних загроз необхідно оці-нити тенденції і силу їх розвитку, можливості негативного впливу на систему. Для потен-ційних загроз слід оцінити вірогідність їх настання, тобто вірогідність переходу в реальні загрози, а також виявити можливості яки б сприяли недопущенню цього переходу. При цьому у разі оцінки загальної економічної ситуації як сприятливої, не виключається наяв-ність загроз, які можуть мати потенційний характер, або погроз, що реалізувалися не в по-

Зовнішнє середовище

загрози

Результати функці-онування

Система управління економічною безпекою

Об'єкт управління

Індикатори стану еконо-

мічної безпеки

Внутрішні загрози

Резу

льт

ати

упра

влін

ня

екон

оміч

ною

без

пеко

ю

Зовнішнє середовище

32

вній мірі і, тим самим, не зробили критичного значення на базові параметри економіки, проте здатних у своєму розвитку призвести до негативних наслідків.

Рисунок 2 – Механізм управління економічною безпекою підприємства

Далі, після виявлення на якісному рівні кола загроз економічній безпеці, необ-

хідно виділити ряд індикаторів, що кількісно визначають ступінь їх впливу на економіку (в тому числі і для визначення пріоритетів заходів по їх подальшої нейтралізації). Од-нак, самі по собі індикатори не можуть відобразити рівень загроз, тобто ступінь їх впливу на стійкість функціонування. Тому їх необхідно доповнити критеріями – порого-вими значеннями. При цьому слід зазначити, що в результаті досліджень різних підхо-дів до проблеми можна зробити висновок, що універсальних і однозначних критеріїв у соціально-економічному середовищі бути не може і потрібне, в умовах динамічного ро-звитку ситуації, їх постійне коректування і перегляд.

Основним моментом механізму управління економічною безпекою є постійне проведення моніторингу, який передбачає порівняння звітних і прогнозних документів, фактичних і прогнозних параметрів економічного розвитку підприємства, сформовано-го переліку індикаторів з пороговими значеннями і виявлення випадків відхилення цих фактичних і прогнозних параметрів від граничних значень в гіршу сторону. У кожному випадку такого відхилення необхідно вказати:

причини, що призвели до зазначеного відхиленню; можливі негативні наслідки цього відхилення. За результатами моніторингу в обов'язковому порядку необхідна розробка захо-

дів, які пропонується прийняти з подолання цих відхилень і по нейтралізації можливих негативних наслідків.

Важливо відзначити, що сама необхідність формування та обліку порогових зна-чень виникає лише в кризовій фазі розвитку економіки: в умовах динамічного розши-реного відтворення повинні використовуватися оптимальні показники, що забезпечу-ють сприятливий ступінь стійкості економіки, перспективи розширення бюджетного по-тенціалу, а не його критичні точки.

Висновок. Отже, нами запропоновано механізм управління економічною безпе-кою підприємства, який на підставі безперервної роботи системи забезпечення еконо-мічної безпеки, дає змогу своєчасно реагувати на зовнішні та внутрішні загрози і, тим самим, забезпечувати довгострокову і безпечну роботу підприємства. Крім того, слід зазначити, що загальним критерієм системи економічної безпеки є її стійкість в довго-строковому часовому інтервалі, яка досягається шляхом комбінацій благоприємних впливів факторів надійності і ефективності.

Виявлення загроз економічної безпеки

Вибір індикаторів економічної безпеки

Визначення порогових значень індикаторів

Визначення ступеню впливу загроз на економічну безпеку

Потенційні загрози Реальні загрози

Організація і проведення моніторингу економічної безпеки

Розробка заходів по нейтралізації загроз економічній безпеці

Загальна оцінка економічного стану підприємства

33

Перелік посилань: 1. Барановський О. І. Фінансова безпека / О. І. Барановський. – К. : Фенікс, 1999. – 338 с. 2. Моделювання економічної безпеки : держава, регіон, підприємство : Моногр. / В. М. Геєць, М. О.

Кизим, Т. С. Клебанова, О. І. Черняк та ін.; За ред. В. М. Гейця. – ВД «ІНЖЕК», 2006. – 240 с. 3. Олейников Е. А. Экономическая и национальная безопасность : Учеб. / под ред. Е. А. Олейникова.

– М. : Издательство «Экзамен», 2004. – 768 с. 4. Козаченко Г. В., Пономарев В. П., Ляшенко О. М. Экономическая безопасность: сущность и механизмы

обеспечения : Моногр. / Г. В. Козаченко, В. П. Пономарев, О. М. Ляшенко. – К. : Либра, 200. – 280 с. 5. Градов А.П. Экономическая стратегия фирмы : Учеб. / под ред. А.П. Градова. – СПб. : Специаль-

ная литература, 1995. – 411 с. 6. Пастернак-Таранушенко Г. А. Економічна безпека держави. Методологія забезпечення : Моногр.

/ Г. А. Пастернак-Таранушенко. – К. : Київський економічний інститут менеджменту, 2003. – 320 с. 7. Паштова Л. Г. Инвестиционная составляющая экономической безопасности: Моногр. /

Л. Г. Паштова – М.: Изд-во Гном и Д, 2001. – 240 с. 8. Губський Б. В. Економічна безпека України: методологія виміру, стан і стратегія забезпечення /

Б. В. Губський. – К. : ДП «Укрархбудінформ», 2001. – 121 с. 9. Мунтіян В. І. Економічна безпека України : Моногр. / Мунтіян В. І. – К. : КВІЦ. – 1999, – 464 с. 10. Жаліло Я. А. До формування категоріального апарату науки про економічну безпеку / Жалі-

ло Я.А. // Стратегічна панорама. – 2004. – №3. – С. 97-105. Стаття надійшла: 06.02.2015 р.

Рецензент: д.е.н., проф. Горєлов Д.О.

УДК 338.43:[334.72-022.51.025:330.341] JEL Classification: Q 18

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ МАЛИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Назаркевич О. Б., аспірант Львівський національний університет імені Івана Франка Анотація. Сільське господарство є пріоритетною у розвитку галуззю національної економіки України.

Перспективними формами розвитку сільськогосподарської діяльності є малі сільськогосподарські підприємст-ва. Малі форми господарювання є основою розвитку українського села і забезпечення продовольчої безпеки. Проте у сучасних умовах ефективному функціонуванню і розвитку малого аграрного підприємництва переш-коджає низка проблем, вирішення яких потребує державного втручання. Предметом дослідження є методичні та теоретичні основи оцінки економічної безпеки малих сільськогосподарських підприємств в Україні. Метою статті є вивчення основних проблем функціонування малих сільськогосподарських підприємств, що стриму-ють успішний їх розвиток. Для досягнення мети дослідження використано системний підхід, SWOT-аналіз і метод логічного узагальнення.

У статті визначено сильні і слабкі сторони малих аграрних підприємств, а також можливості і за-грози, що впливають на нього із внутрішнього і зовнішнього середовища. Виділено основні проблеми розвитку малих аграрних підприємств. На основі виявлених проблем та загроз економічній безпеці малих сільськогоспо-дарських підприємств визначено можливості її зміцнення. Розглянуто сутність економічної безпеки сільсько-господарського підприємства. Запропоновано систему заходів щодо подолання існуючих загроз та виявлення нових можливостей для малих виробників сільськогосподарської продукції в Україні. Серед перспективних на-прямів розвитку малих аграрних підприємств в Україні варто виокремити нові види несільськогосподарської діяльності. Зарубіжний досвід показує необхідність переходу українського виробника до використання системи органічного землеробства. Важливою питанням для малих підприємств залишається державна підтримка розвитку сільськогосподарської кооперації. Результати дослідження можна застосовувати в сфері державно-го регулювання сільськогосподарськими підприємствами.

Ключові слова: мале аграрне підприємництво, економічна безпека, загроза, рентабельність, SWOT-аналіз, органічне виробництво

34

PROBLEMS AND WAYS OF PROVIDING ECONOMIC SECURITY OF AGRICULTURAL ENTERPRISES IN UKRAINE

Oksana Nazarkevych, postgraduate Ivan Franko Lviv National University

Summary. Agriculture is a priority sector in the development of national economy of Ukraine. One of the prom-ising forms of agricultural activity are small farms. Small forms of management is the basis of the development of Ukrainian village and food security. However, under the current conditions, there are a number of problems, which solution requires government intervention, that prevent the effective functioning and development of small agricul-tural enterprise. The subject of the study is methodological and theoretical basis for assessing the economic security of small agricultural enterprises in Ukraine. The aim of this article is to study the main problems of the small farms that hinder their successful development. In clause for achievement of the purpose research is used the system ap-proach, SWOT-analysis and methods of logic synthesis.

The article outlines strong and weak sides of small farms. The opportunities and threats, which influencing it from the internal and external environment, are also discussed here. The main problems of small farms develop-ment were written out. were found opportunities to strengthen economic security of small farms according to the problems and threats they have. The essence of economic security of agricultural enterprises were considered. In addition, we propose the system of measures to overcome existing threats and identify new opportunities for small producers of agricultural products in Ukraine . Research results can be applied in the sphere of state regulation of agricultural enterprises.

Keywords: small agricultural entrepreneurship, economic security, threat, profitability, SWOT-analysis, or-ganic production

Постановка проблеми Необхідність забезпечення продовольчої безпеки надає

сільському господарству пріоритетності у розвитку серед галузей економіки. Завдяки значним земельним ресурсам і сприятливим кліматичним умовам Україна може допо-могти нагодувати світ за рахунок збільшення експорту сільськогосподарської продук-ції. Особливо великі надії покладено на розвиток малого аграрного підприємництва, яке є однією з рушійних сил розвитку українського села. Однак ефективному функціо-нуванню і розвитку малого аграрного підприємництва перешкоджають ціла низка про-блем. Усунення головних перешкод ефективного розвитку малого аграрного підприєм-ництва забезпечить формування належного рівня його економічної безпеки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання економічної безпеки сільсько-господарських підприємств та проблем її формування знайшли своє відображення у наукових працях відомих дослідників, зокрема Геєць В. М., Бойка В. В., Барановський О. І., Яремова М. І., Коваленко К. В., Іванова Н. С. та інших. Однак, проблеми розвитку малих аграрних підприємств та формування їх економічної безпеки потребують більш детального вивчення.

Невирішені складові загальної проблеми. Незважаючи на велику увагу держав-них і місцевих органів влади до питань розвитку малого аграрного підприємництва, пошуку ефективних методів і шляхів вирішення головних проблем, село потребує ко-рінних реформ і особливого державного регулювання. Головними проблемами, які сто-ять перед малими аграрними підприємцями є труднощі із реалізацією продукції, низька окупність сільськогосподарського виробництва, необхідність державної підтримки, ін-формаційних послугах, інституційних змін.

Формулювання цілей статі. Метою статті є вивчення основних проблем функціону-вання малих сільськогосподарських підприємств, що стримують успішний їх розвиток.

Виклад основного матеріалу дослідження. Успішна діяльність малих аграрних пі-дприємств залежить від ряду чинників економічного, організаційного, соціального і природнього характеру. Оскільки сільське господарство є специфічною галуззю з висо-ким ступенем ризику виробничо-фінансових втрат, тому активно підтримується держа-вою у цілому світі. Сприяння діяльності дрібних фермерів у розвинутих країнах, які ви-робляють 50% валової продукції сільського господарства, є не лише запорукою продо-вольчої безпеки, але й гарантією розвитку села. Українські малі сільськогосподарські підприємці потерпають від нечесної конкуренції холдингових компаній, які мають знач-но кращий доступ до фінансових і земельних ресурсів, каналів збуту, вплив на органи влади. Така ситуація вимагає пошуку ефективних механізмів захисту інтересів малих форм господарювання і зменшення дії деструктивних впливів. Тобто актуалізується

35

проблема формування економічної безпеки малих сільськогосподарських підприємств з метою забезпечення належного рівня ефективності їх господарювання.

Економічна безпека сільськогосподарського підприємства – це такий стан його господарських ресурсів, що забезпечує раціональну галузево-організаційну структуру підприємства, враховуючи географічне розташування та природно-кліматичні умови його діяльності, за якого воно здатне ефективно протидіяти можливим загрозам внут-рішнього й зовнішнього середовища, а також досягати поставлених цілей і завдань на основі реалізації обраної ним стратегії розвитку [1, С. 41]. Науковці виділяють енерге-тичну, продовольчу, фінансову, сировинно-ресурсну, науково-технологічну, зовнішньо-економічну форми прояву економічної безпеки [2, С. 14-15].

Серед головних загроз внутрішнього і зовнішнього середовища економічної безпе-ки малих аграрних підприємств доцільно виділити такі:

1) дуже високий рівень інфляції і дефіцит у фінансуванні [3, С. 252]; 2) недосконалість інституційного середовища розвитку малого підприємництва; 3) руйнування матеріально-технічного потенціалу аграрних підприємств, низь-

кий рівень оновлення машинно-технологічного парку [4, С. 108].; 4) недосконалість кредитування [5, С. 147]; 5) недостатня кількість практик розвитку інтеграційних відносин та співпраці

малих аграрних підприємств з суб’єктами фінансово-кредитної системи [6]; 6) нерозвиненість інфраструктури АПК, що призводить до витрат виробництва,

великих втрат продукції у процесі її транспортування та зберігання [7, С. 217]; 7) скорочення внутрішнього попиту на продукти харчування [8, С. 5]. До основних функціональних цілей економічної безпеки підприємства нале-

жить забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства[9, С. 93]. Узагальнюючим показником економічної ефектив-ності малих аграрних підприємств є показник рентабельності. Оцінка динаміки ефек-тивності виробництва сільськогосподарської продукції малими підприємствами в Украї-ні за 2007-2013 рр. на основі аналізу рентабельності, наведеного на рис. 1., показує іс-тотне погіршення прибутковості у довгостроковому періоді.

Рисунок 1 - Динаміка рівня рентабельності (збитковості) сільськогосподарського виробництва в малих аграрних підприємствах

У 2013 р. малими аграрними підприємствами був отриманий позитивний резуль-тат від діяльності у тваринницькій галузі. Головна причина таких змін - збільшення ви-робництва продукції тваринництва. Так, у 2012 році малими формами господарювання було реалізовано 7807,9 тон великої рогатої худоби та 5871,7 тон птиці, а у 2013 році обсяг реалізації зріс на 65% і 51,7% відповідно (табл. 1).

36

Проте, у 2013 році було зафіксовано зниження рівня рентабельності більшості ос-новних видів продукції рослинництва. Зокрема, прибутковість зернових і зернобобових культур скоротилася з 22,1 % у 2012 р. до 13,6 % у 2013 р., соняшника – з 39,5 % до 32,6 %, цукрових буряків – з 19,2 % до 14,2 %. У 2012 році високий рівень рентабельно-сті отримано від реалізації винограду - 100,2%, такі зміни зумовлені збільшенням кіль-кості невеликих земельних угідь для вирощування винограду. До того ж, середні ціни на виноград у 2012 році збільшились порівняно з 2007 роком на 70,1 %.

Таблиця 1 - Динаміка рентабельності основних видів сільськогосподарської про-

дукції у малих аграрних підприємствах за роками, % [10]

2013 +, - до Показник 2007 2010 2011 2012 2013 2007 2012

Зернові і зерно-бобові культури 20,7 18,7 26,2 22,1 13,6 -7,1 -8,5

Пшениця 21,3 19,1 24,4 20,6 16,4 -4,9 -4,2 Кукурудза 26,9 25,9 32,56 27,3 10,6 -16,3 -16,7 Соняшник 60,5 48,5 46,05 39,5 32,6 -27,9 -6,9

Цукрові буряки 3,7 11,1 16,35 19,2 14,2 10,5 -5 Картопля 36,3 33 26,59 10,9 16,8 -19,5 5,9

Овоч 40,8 28,3 30,46 14,5 22,1 -18,7 7,6 Плодово-ягідні

культури 23,3 18,2 22,1 14,7 25,7 2,4 11 Виноград 8,6 11,4 12,5 100,2 35,7 27,1 -64,5

Разом по рос-линництву 33,1 29,6 32,3 30,4 22,1 -11 -8,3

Велика рогата худоба -10 -3,2 3,4 3,2 1,5 11,5 -1,7 Свині 0 -2,8 3,2 -2,8 1,8 1,8 4,6

Вівці, кози -32 9,3 -2,2 1,9 7,6 39,6 5,7 Птиця 21,6 7,2 1,5 4 2,9 -18,7 -1,1

Молоко 19,2 12,7 14,7 1,8 16,7 -2,5 14,9 Разом по тва-

ринництву 2,7 3,4 4,4 1,7 5,7 3 4

Всього по сільсь-кому господарству 31,2 27,6 29,7 28,1 20,6 -10,6 -7,5

Аналіз рівня рентабельності виробництва продукції допомагає визначити ефек-

тивність виробництва тієї чи іншої сільськогосподарської продукції. Крім того, врахову-ючи низку обставин, існують певні види сільськогосподарської продукції, виробництво яких об’єктивно може бути низькорентабельним або не рентабельним зовсім, але важ-ливим для суспільства, що, в свою чергу зумовлює необхідність підтримки сільськогос-подарських підприємств [11]. З метою виявлення сильних і слабких сторін малих агра-рних підприємств, а також можливостей і загроз, що впливають на нього із зовнішнього середовища проводять SWOT-аналіз (табл. 2).

Висновок. Істотне погіршення якості сільськогосподарської продукції, високий рівень забруднення навколишнього середовища, втрата родючості ґрунтів вимагають заміни традиційних методів господарювання. Першочерговим завданням для виробни-ків сільськогосподарської продукції є перехід до органічної землеробства. Малі аграрні підприємства в цьому сенсі вважаються найвідповідальнішими господарями у сільській місцевості для більше дбайливого використання природних ресурсів. Відсутність нале-жних умов для діяльності малих суб'єктів господарювання істотно гальмує розвиток сільського господарства в Україні і знижує їх економічну безпеку. Державне сприяння переходу сільськогосподарських виробників до органічного землеробства допоможе українській продукції швидше потрапити на європейський ринок і зміцнити фінансові можливості вітчизняних аграріїв.

Головними перешкодами виробництва органічної продукції є недосконалість за-конодавчої бази і відсутність державної підтримки. Формування сприятливого середо-

37

вища для розвитку малих аграрних підприємств допоможе їм використати усі переваги від ведення органічного землеробства.

Таблиця 2 - SWOT–аналіз діяльності малих аграрних підприємств

Переваги 1. Висока якість сільськогосподарської продукції 2. Сприятливі природно-кліматичні умови 3. Відновлення родючості ґрунтів 4. Виробництво органічної продукції 5. Використання власних трудових ресур-сів 6. Можливість диверсифікації діяльності 7. Зменшення порогу коштів для початку діяльності

Недоліки 1. Застосування ручної праці, примітивних тех-нологій 2. Непрозорий розподіл державної підтримки 3. Значний рівень збитковості малих аграрних підприємств 4. Застаріла техніка і технології 5. Сезонність праці 6. Не сформована програма розвитку малих форм господарювання 7. Нерозвиненість інфраструктури аграрного ринку

Можливості 1. Створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів 2. Міжнародна підтримка 3. Відкриття внутрішніх ринків органічної продукції 4. Можливість експорту органічної продук-ції до Європи 5. Підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції

Загрози 1. Висока собівартість виробництва сільськогос-подарської продукції 2. Низька оплата праці працівників 3. Відтік професійних кадрів із села 4. Висока залежність від природно-кліматичних умов 5. Зміна податкового законодавства держави 6. Диспаритет цін на сільськогосподарську про-дукцію

Перелік посилань: 1. Барановський О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечення)

[монографія] / О. І. Барановський. – К.: КНТЕУ, 2004. – 759 с. 2. Бойко В. В. Економічна безпека сільськогосподарських підприємств у забезпеченні ефективності

їх функціонування / В. В. Бойко // Ефективність функціонування сільськогосподарських підприємств: ма-теріали ІІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (23-28 травня 2014 р). – Львів: Ліга-Прес, 2014. – С. 40-43.

3. Гривківська О. В. Забезпечення фінансової безпеки сільського господарства : монографія / О.В. Гривківська. - Т. : Астон, 2012. - 337 c.

4. Рогач С. М. Інституціоналізація аграрного природокористування: [монографія] / С. М. Рогач. – К.: ЦП «КОМПРИНТ», 2012. – 372 с.

5. Горьовий В. П. Фермерство України: теорія, методологія, практика: монографія / В. П. Горьовий. – К.: ННЦ ІАЕ, 2010. – 540 с.

6. Мулик Я. І. Загрози фінансовій безпеці аграрних підприємств [Електронний ресурс] : / Режим до-ступу: http://eztuir.ztu.edu.ua/8454/1/%D0% 9C%D1%83%D0%BB%D0%B8%D0%BA.pdf. – Назва з екрану.

7. Яворська Т. І. Малий бізнес у сільському господарстві: теорія і практика: монографія / Яворсь-ка Т. І. – К.: ННЦ ІАЕ, 2012. – 386 с.

8. Стратегічні напрями розвитку підприємництва і кооперації в сільському господарстві на період до 2020 року / [Ю. О. Лупенко, М. Й. Малік, В. М. Заяць та ін.] ; за ред. М. Й. Маліка. – К. : ННЦ ІАЕ, 2013. – 50 с.

9. Васильчак С. В., Бричка Б. Б., Музика Т. П, Доманська Н. А. Фінансова безпека підприємств агра-рного сектору / С. В. Васильчак, Б. Б. Бричка, Т.П. Музика, Н. А. Доманська // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − Вип. 21.6. - С. 91-97.

10. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

11. Коваль О. А. Рентабельність як показник економічної ефективності діяльності сільськогоспо-дарських підприємств [Електронний ресурс] / Коваль О. А. // Інновації. Випуск № 1 (11), 2014. — 13.02.2015.— Режим доступу до журн.: file:///C:/Users/qqq/Downloads/eui_2014_1_50.pdf. — Назва з екрана.

Стаття надійшла: 15.02.2015 р. Рецензент: д.держ.упр., проф. Маліков В.В.

38

УДК 330.65 JEL Classification: F29

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ АТП В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ БОРОТЬБИ

НА МІЖНАРОДНОМУ РИНКУ АВТОТРАНСПОРТНИХ ПОСЛУГ Нікітіна А.В., асистент Харківський національний автомобільно-дорожній університет Анотація. Стаття присвячена проблемам розкриття сутності управління економічною безпекою

автотранспортних підприємств (АТП) в умовах загострення конкурентної боротьби на міжнародному ринку автотранспортних послуг. Виявлено, що за сучасних динамічних умов жорсткої конкуренції впровадження но-вих систем управління, які б охоплювали всі сфери функціонування підприємства і допомагали вирішувати про-блеми забезпечення високого рівня економічної безпеки, є неодмінним підґрунтям для ефективного управління підприємствами, й економічною безпекою зокрема. Визначено, що управління економічною безпекою підприєм-ства передбачає симбіоз двох таких аспектів як стратегічний та оперативний. Ідентифіковано суб’єкт управління економічною безпекою підприємства, в якості апарату управління цього суб’єкта. Під об’єктом управління запропоновано розуміти економічну безпеку підприємства, а також систему взаємопов’язаних елементів його економічної безпеки, які утворюють спроможність суб’єкта господарювання досягти свою місію за найбільш ефективного використання всіх наявних видів ресурсів в поточному і майбутньому періодах. Запропоновано модель системи управління економічною безпекою АТП, яка ілюструє взаємодію між підсисте-мами на основі прямих і обернених зв’язків, що реалізуються у горизонтальному і вертикальному напрямах у рамках накладених обмежень. Основні функції управління економічною безпекою підприємства згруповані у три основні блоки, а саме: вирішальний (D), який охоплює функції аналізу і планування; перетворювальний (R), що включає функції організації, мотивації і регулювання; інформаційно-контрольний (J), який займається збо-ром, обробкою інформації й здійснює управлінський контроль. Обґрунтовано необхідність подальшого розви-тку теоретичних аспектів економічної безпеки підприємств у розрізі впровадження комплексу превентивних заходів для мінімізації впливу загроз на ефективне функціонування суб’єкта господарювання.

Ключові слова: економічна безпека підприємств; загроза; система; управління економічною безпекою.

THE MANAGEMENT SYSTEM OF MTE ECONOMIC SAFETY UNDER CONDITIONS OF INCREASING COMPETITION

ON THE INTERNATIONAL TRANSPORTATION SERVICES MARKET Alina Nikitina Kharkiv National Automobile and Highway University Summary: The article reveals the essence of the economic safety management of motor transport enter-

prises (MTE) under the conditions of competition on the international market of road transport services market. In modern dynamic conditions of tough competition the introduction of new management systems which are encom-passing all areas of the enterprise is an essential foundation for effective enterprise management and helps solve the problem of providing high level of economic security. It was determined that the enterprise economic safety man-agement was symbiosis of two aspects such as strategic and operational. The subject is identified as the administra-tive apparatus. The object management is determined as the economic safety, and a system of interrelated ele-ments of its economic security, which form the entity's ability to achieve its mission in the most effective use of all available types of resources in current and future periods. The model of management of MTE economic security was imposed/ It illustrates the interaction between the subsystems based on direct and inverse relationships implemented in horizontal and vertical directions within the restrictions. The main functions of management of economic security company grouped into three main blocks, namely: Critical (D), which covers the analysis and planning functions; con-verting (R), which includes the functions of the organization, motivation and control; Information and Control (J), which collects, processes information and carries out administrative control. The need for further development of the theo-retical aspects of economic security companies in the context of the implementation of complex preventive meas-ures to minimize the impact of threats to the effective functioning of the entity are grounded.

Keywords: economic safety, threat, system, management of economic security. Постановка проблеми. Швидко змінювані умови, які утворились на міжнародному

ринку автотранспортних послуг, зокрема: загострення конкурентної боротьби, підвищення вимог до технічного стану автопарку, відсутність підтримки з боку світового співтовариства – змушують українські автотранспортні підприємства (АТП) створювати

39

діяєві системи управління підприємством, за якої негативний вплив чинників зовнішнього середовища був би незначним. За таких обставин особливо гостро постають питання забезпечення власної економічної безпеки (ЕБ) зараз і в майбутньому, оскільки суб’єкти господарювання, у тому числі й підприємства, які здійснюють перевезення автомобільним тарспортом, особливо гостро відчувають потребу у швидкій та гнучкій системі адаптації до постійних змін конюнкутури міжнародного ринку.

Вагомі наукові здобутки були зроблені у висвітлення проблем, пов’язаних із стійкістю економічного розвитку й економічною безпекою підприємств (ЕБП), зокрема, такими провідними зарубіжними і вітчизняними науковцями як: О. Ареф’єва, А.В. Козаченко, В.П. Пономарева й А.Н. Ляшенко та інші. Незважаючи на досить широ-кий спектр досліджень щодо сучасних проблем і заходів із забезпечення ЕБП, всі вони, здебільшого, мають загальнонауковий, методологічний характер, тому актуальним є дослідження системи управління економічною безпекою АТП.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вітчизняні фахівці економічну безпеку підприємства трактують таким чином: це стан і здатність економічної системи проти-стояти небезпеці руйнації її організаційної структури і статусу, а також перешкодами досягнення цілей розвитку [1, с. 17]. Деякі науковці, серед яких С. Ніколаюк, Д. Никифорчук, пов'язують економічну безпеку з категорією ризику і зазначають, що використання категорії ризику дозволяє значно підвищити ефективність управління підприємством, особливо у тому випадку, коли на зміну методам адміністративно-командного господарювання приходить система переважно ринкових взаємостосунків в економіці, коли відбувається різка децентралізація управління господарськими про-цесами в суспільстві [2, 3]. При цьому концепція ризику в стратегії забезпечення еко-номічної безпеки включає два найважливіші елементи: оцінку ризику й управління ри-зиком. Оцінка ризику має експертний характер. Але недоліком цього підходу є той факт, що ризик-менеджмент на українських підприємствах практично не використову-ється, оскільки він є досить витратним, тому заходи, що передбачають процес забезпе-чення економічної безпеки підприємств є практично не можливим. Науковці А.В. Козаченко, В.П. Пономарева й А.Н. Ляшенко вважають, що підприємство знаходить-ся в зоні економічної безпеки, якщо його виробничо-господарська діяльність є прибут-ковою [4].

Невирішені питання у загальній темі досліження. Достатньо глибоко досліджено у працях вітчизняних і зарубіжних учених необхідність, причини, функції та планування економічної безпеки в умовах трансформаційних процесів. Але, незважаючи на досить широку і розгалужену множину досліджень щодо заходів із забезпечення ЕБП, усі вони, здебільшого, мають загальнонауковий, методологічний характер. Питання вивчення сут-ності, якісних ознак економічної безпеки АТП, розробки системи управління економічною безпекою та її впровадження на сучасних автотранспортних підприємствах у ринковій економіці залишаються поза увагою більшості науковців. Отже, об’єктивна необхідність ро-звитку теоретико-методичного забезпечення цих наукових завдань зумовила актуальність проведеного дослідження.

Формулювання цілей статті. Метою цієї статті є узагальнення, поглиблення і роз-виток теоретичних засад ЕБП.

Реалізація поставленої мети зумовила вирішення таких завдань: – детермінація основних підходів до визначення управління економічною безпе-

кою підприємства; – удосконалення системи управління економічною безпекою АТП. Теоретико-методологічні засади цього дослідження охоплюють такі загальнона-

укові підходи як комплексний аналіз і синтез, логічні прийоми. Виклад основного матеріалу. За сучасних умов розбудови економіки України під-

приємство стикається з проблемою створення й управління системою економічної без-пеки, оскільки на суб’єкт господарювання впливає велике розмаїття чинників, як пози-тивного, так і негативного характеру, вплив яких може істотно зменшити або у найгір-шому випадку зруйнувати середовище, де існує підприємство.

Беручи за основу наукові погляди [5, 6, 7], за якими формою реального втілення управлінських впливів є система управління, що втілює в собі сукупність взаємодіючих си-стемоутворюючих компонентів, якими є суб’єкт (керівна підсистема), об’єкт (керована під-система) і зовнішнє середовище, у контексті даного дослідження під суб’єктом управління економічною безпекою підприємства вбачаємо апарат управління цього суб’єкта (відокре-млені служби, органи управління, керівники, менеджери, спеціалісти із розподіленими між

40

ними управлінськими функціями, повноваженнями й обов’язками, що відображено на ор-ганізаційній структурі управління), під об’єктом управління – ЕБП, а також систему взаємо-пов’язаних елементів його економічної безпеки, які утворюють спроможність суб’єкта гос-подарювання досягти свою місію за найбільш ефективного використання всіх наявних ви-дів ресурсів в поточному і майбутньому періодах , за мінімально можливих втрат і часового інтервалу, які є прийнятними й економічно обґрунтованими для керівників підприємства, а як зовнішнє середовище – релевантне оточення його економічної безпеки.

Використовуючи системний і кібернетичний підхід, зобразимо систему управлін-ня економічною безпекою АТП у вигляді, по-перше, сукупності керуючої і керованої під-систем, розуміючи існування доведеної тези стосовно наявності декомпонованості на базові елементи більшості систем для зниження невизначеності складної системи і фо-рмування вимог до останньої. По-друге, у вигляді дворівневої ієрархічної системи, якій притаманні такі властивості: вертикальна декомпозиція або багаторівнева ієрархія, пріо-ритетність дій верхній рівнів перед нижніми, залежність рішень, що приймаються на верх-ніх рівнях, від результатів, одержаних на нижніх рівнях, а отже, наявність обернених зв’язків у системі. По-третє, зображення системи управління обов’язково включає контури управління економічною безпекою АТП у розрізі її функціональних складових.

Виокремлюючи цикли управління, тобто «сукупність функцій управління, що ви-конуються в системі при зміні середовища» [2, с. 11], на підґрунті представленої струк-тури визначимо зміст системи управління економічною безпекою АТП. Беручи до уваги те, що запропонована система управління є ієрархічною, вважаємо виділити розшире-ний й елементарний цикл керуючої підсистемі, при чому елементарний цикл завжди виступає оперативним відносно розширеного.

Під функцією управління розуміємо відособлений напрям роботи, який є певною характеристикою того, що робить і повинна робити управляюча система. Загальними є такі функції, які є важливою частиною управлінського циклу, направлена на кожний об’єкт управління і визначає функціональний розподіл і спеціалізацію управлінської праці, а са-ме: планування, організація, координація, мотивація, контроль. Розмежуючи головні хара-ктеристики й особливості системи управління економічною безпекою АТП, подальшим етапом декомпозиції функції управління стає їх компонування у три основні блоки, а саме: вирішальний (D), який охоплює функції аналізу і планування; перетворювальний (R), що включає функції організації, мотивації і регулювання; інформаційно-контрольний (J), який займається збором, обробкою інформації й здійснює управлінський контроль [8]. Важли-вим у розширеному циклі також є виокремлення блоку поліпшення економічної безпеки (ESI) через те, що управління ЕБ АТП охоплює не тільки забезпечення власне управління визначеною категорією, але й організацію робіт із удосконалення та поліпшення останньої. У розширеному й елементарному циклах систематизація управлінських функцій є однако-вою, але їх зміст різний. Так, інформація щодо напрямів розвитку, вимог та впливу зовніш-нього середовища надходить від системи загального менеджменту підприємства,а інфор-мація щодо місії та основних цілей діяльності АТП та їх досягнення – від системи стратегіч-ного управління підприємством.

Враховуючи отриману інформацію, формулюються цілі управління економічною безпекою АТП у межах вирішального блоку. Підкреслимо, що головною метою управління економічною безпекою підприємства є гарантування стабільного і максимально ефектив-ного функціонування суб’єкта господарювання тепер та високий потенціал розвитку в майбутньому. На підґрунті визначених цілей управління економічною безпекою підприєм-ства ідентифікуються основні задачі та приймаються рішення щодо планування ресурсів для забезпечення їх реалізації. Реалізація функції аналізу, зміст якої полягає в аналізі зов-нішнього середовища, діагностиці внутрішнього середовища АТП, виявленні відхилень за-планованих і фактичних показників та їх причин, обґрунтуванні управлінських рішень для усунення останніх, у вирішальному блоці представлена у вигляді зворотного зв’язку від інформаційно-контрольного блоку. У розширеному циклі в інформаційно-контрольному блоці здійснюється оцінювання рівня економічної безпеки, виявлення основних функціо-нальних складових останньої, контроль за дотриманням цілей управління ЕБ, виокремлю-ються основні загрози та заходи щодо їх мінімізації.

На рис. 1 представлено зміст системи управління економічною безпекою АТП, яка функціонує таким чином. Інформація, яка надходить до керуючої підсистеми на рі-вень розширеного циклу може бути двох видів. На основні систематизованої інформації щодо управління економічною безпекою АТП, яка надходить до блоку поліпшення ЕБ, створюються відповідні бази даних.

41

Рисунок 1 – Система управління економічною безпекою АТП

Керуюча підсистема

Розширений цикл

Створення бази даних і систематизація інформа-

ції про рівень ЕБ

J

Контроль виконання ці-лей управління ЕБ

Розробка оціночного ін-струментарію рівня ЕБ

Оцінювання рівня ЕБ

Розробка рекомендаційних заходів щодо нівелювання

впливу загроз ЕБ

Розробка заходів щодо ранжування загроз ЕБ

та мінімізації їх впливів

ESI Блок по-ліпшення

ЕБ

Стратегія діяльності АТП Вплив системи загального менеджменту АТП

Моніторинг рівня ЕБ та окремих функціо-нальних складових

J Ранжування доміну-ючих загроз

УЕБП

Контроль виконання поточних завдань

Елементарний цикл

Формування цілей УЕБП

Планування ресурсів для досягнення рівня ЕБ

Аналіз зовнішнього середовища АТП

Діагностика внутрішнього середовища АТП

Ідентифікація основних завдань

D

Керована підсистема

Економічна безпека АТП

Функціональні складові економічної безпеки

Фінансова

Кадрова (інтелектуальна)

Політико-правова

Інноваційно-інвестиційна

Екологічна

Інформаційна

Техніко-технологічна

Розробка стимулюючих і мотивуючих заходів

Запровадження коригуючих дій

R

Реалізація розроблених за-ходів

Ресурси

Оперативне

планування заходів із ЕБП

Ідентифікація напрямів підвищення

рівня ЕБ

D

Розподіл ресурсів на виконання заходів з УЕБП

Організація заходів з ЕБ

Організація системи мотивації з УЕБП

Коригування цілей та завдань УЕБП

Розробка запобіжних дій УЕБП

R

Керуюча підсистема

42

Потім ґрунтуючись на інформації, що надійшла із вирішального блоку та блок по-ліпшення, реалізуються функції організації, координації і мотивацій. Під організацією заходів із економічної безпеки АТП передбачається розподіл обов’язків, зобов’язань та відповідальності за їх дотриманням між усіма учасниками процесу управління ЕБ. Узго-дженість цілей функціонування управлінського процесу досягається шляхом реалізації функції координації.

Створюючи певні системи спеціальних матеріальних і моральних стимулів, для спонукання працівників АТП з метою підвищення якості й ефективності організації ро-біт із забезпечення максимальної ефективності функціонування АТП та забезпечення необхідного рівня економічної безпеки реалізується функція мотивації. До елементар-ного блоку потрапляють управлінські рішення, які були прийняті у перетворювальному блоці розширеного циклу. Першим шагом у вирішальному блоці елементарного блоку стає здійснення оперативного планування управління економічною безпекою та на-прямів його поліпшення. Забезпечуючи функціонування заходів із забезпечення ЕБ АТП у рамках встановлених планів, оперативне планування включає внесення певних змін у структуру ресурсів на виконання заходів із забезпечення економічної безпеки.

До перетворювального блоку передається дана інформація у вигляді конкретних за-вдань, здійснення яких стає можливим на основі управлінських впливів перетворювального блоку розширеного циклу та вирішального блоку елементарного блоку. У свою чергу, іден-тифікація напрямів підвищення рівня економічної безпеки реалізується шляхом розробки певних корегуючих заходів та управлінських дій, доцільність яких базується на даних, що надходить із інформаційно-контрольного блоку елементарного циклу. В останньому збира-ється інформація щодо функціонування АТП та реалізації заходів із забезпечення економіч-ної безпеки, визначення невідповідностей й аналіз відхилень між фактичними і запланова-ними показниками. Саме тому об’єктивним кроком стає запровадження безперервного моні-торингу для вимірювання рівня ЕБ та рівня домінуючих загроз, а також проводити аналіз причин виникнення встановлених невідповідностей та відхилень за показниками. Націлюю-чись на запобігання повторення виявлення таких розбіжностей, розробляються коригуючи дії в перетворювальному блоці елементарного циклу. Потім інформація у вигляді зворотного зв’язку з інформаційно-контрольного блоку елементарного циклу передається до вирішаль-ного блоку, де ідентифікуються основні напрями поліпшення економічної безпеки, що, в свою чергу, потрапляє до відповідного блоку, а також до блоку контролю виконання проце-сів розширеного циклу, де їх оцінюють з метою подальшого аналізу функціонування АТП та забезпечення його економічної безпеки. На підґрунті використання системно-кібернетичного підходу розроблено систему управління економічної безпеки АТП, яка являє собою дворівневу ієрархічною структурою, на відміну від існуючих, виокремлює контури управління економічною безпекою й їх взаємозв’язок. Представлено обґрунтування змісту системи управління економічної безпеки АТП через призму ідентифікації основних управ-лінських функцій.

Висновки. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що управління еко-номічною безпекою підприємства займає особливе місце в системі управління підпри-ємством, оскільки в ринковій економіці під час загострення конкурентної боротьби на міжнародному ринку автотранспортних послуг саме воно підсилює адаптивність, кон-курентоздатність бізнесу, забезпечуючи інтеграцію економічних процесів на підприєм-стві та зв'язуючи разом внутрішні ресурси й зовнішнє середовище. Крім того, поєдную-чи у собі цілеспрямовані систему моніторингу стану і динаміки розвитку підприємства та маючи на меті завчасне попередження небезпеки і вживання необхідних заходів за-хисту і протидії загрозам і успішного функціонування у майбутньому, управління еконо-мічною безпекою підприємства передбачає проведення діагностики стану підприємства, що дозволяє достатньо дослідити комплекс чинників, які загрожують діяльності суб’єкта господарювання.

Перелік посилань: 1. Мочерний С. В. Економічна безпека в контексті державного суверенітету України / С. В. Мочер-

ний, О. В. Плотніков // Економіка України. – 1998. – №4. – С. 4-12. 2. Анфилатов В. С. Системный анализ в управлении / В. С. Анфилатов, А. А. Емельянов, А. А. Ку-

кушкин; [под ред. А. А. Емельянова]. – М. : Финансы и статистика, 2002. – 368 с. 3. Нікітіна А. В. Розвиток теоретичних засад економічної безпеки підприємства / А. В. Нікітіна //

Сталий розвиток економіки : Всеукраїнський науково-практичний журнал. – Хмельницький: Університет економіки і підприємництва, Інститут економіки, технології і підприємництва, 2011. – С. 82-86.

43

4. Пономаренко Л. А. Основи економічної кібернетики: [підруч.] / Л. А. Пономаренко. – К. : Київ. нац.. торг.-екон. ун-т, 2002. – 432 с.

5. Нікітіна А. В. Система управління економічною безпекою підприємств / А. В. Нікітіна // Збірник наукових праць. Економічні науки. – Чернівці : Книги – ХХІ. – 2012. – Вип. 8.– С. 255-264.

6. Козаченко А. В. Экономическая безопасность предприятия: сущность и механизм обеспечения / А. В. Козаченко, В. П. Пономарев, А. Н. Ляшенко. – К. : Либра, 2003. – 279 с.

7. Фатхудинов В. Г. Производственный менеджмент / В. Г. Фатхудинов. – СПб. : Питер, 2003. – 491 с. 8. Криворучко О. М. Менеджмент якості на підприємствах автомобільного транспорту: теорія,

методологія і практика : [монографія] / О. М. Криворучко. – Х. : ХНАДУ, 2006. – 404 с. 9. Криворучко О. М. Менеджмент бізнес-процесів автотранспортних підприємств : [монографія]

/ О. М. Криворучко, Ю. О. Сукач. – Х. : ХНАДУ, 2012. – 244 с. 10. Шинкаренко В. Г. Управление конкурентоспособностью предприятия / В. Г. Шинкаренко,

А.С. Бондаренко. – Х. : Изд-во ХНАДУ, 2003. – 186 с. Стаття надійшла: 20.03.2015 р.

Рецензент: д.е.н., доц. Горовий Д.А.

УДК 005.12 JEL Classification: C 880 МОДЕЛИ И МЕТОДЫ ОЦЕНИВАНИЯ УСТОЙЧИВОСТИ ПРОИЗВОДСТВЕННО-ЭКОНОМИЧЕСКИХ

СИСТЕМ Ревенко Д.С., к.э.н., доцент Национальный аэрокосмический университет им. Н.Е. Жуковского «Харьковский авиационный институт» Аннотация. Обозначено, что в современных динамично меняющихся условиях внешней среды для

функционирования производственно-экономических систем все большую актуальность приобретают вопросы моделирования и управления экономической устойчивостью. Проведенный анализ публикаций показал, что вопросы разработки и внедрения моделей и методов оценивания устойчивости производ-ственно-экономических систем разного уровня, не получили достаточного развития, что и обусловило цель исследования – обзор и анализ моделей и методов оценивая уровня устойчивости производственно-экономических систем. Предмет исследования – экономико-математические модели и методы оценивая уровня устойчивости производственно-экономических систем.

Указано, что процесс обеспечения устойчивого функционирования производственно-экономических систем заключает в себе решение большого количества сложных задач, среди которых значительный объем занимают процессы моделирования их экономической устойчивости. В статье усо-вершенствовано понятие экономической устойчивости, как способности системы противостоять дес-табилизирующим воздействиям и изменениям внешней и внутренней сред благодаря эффективному ис-пользованию ресурсов, а также ее умение адаптироваться к этим изменениям, сохраняя при этом свой устойчивый потенциал, целостность структуры в долгосрочной перспективе.

Обзор моделей и методов оценивания устойчивости производственно-экономических систем по-казал, что на сегодня существует три основные группы: модели и методы, в основу которых положены интегральные модели; наборы показателей-индикаторов и пределы их изменения, которые характери-зуют экономическую устойчивость системы; критериальные условия экономической устойчивости.

Проведенный обзор позволил сделать выводы, что на данный момент существует объективная необходимость усовершенствования и дальнейшей разработки моделей и методов оценивания уровня экономической устойчивости производственно-экономических систем. Обозначено, что разрабатывае-мые модели и методы должны быть основаны на более формализованном аппарате моделирования, от-ражать функциональные составляющие как внутренней, так и внешней сред систем, а также баланс между негативными и позитивными факторами.

Ключевые слова: экономическая устойчивость, производственно-экономическая система, экономико-математическое моделирование.

44

MODELS AND METHODS FOR ESTIMATING THE SUSTAINABILITY OF PRODUCTION AND ECONOMIC SYSTEMS

Daniil Revenko, PhD in Economics, Assistant Professor Nikolai Zhukovsky National Aerospace University "Kharkiv Aviation Institute" Summary: It is denoted that in modern dynamically changing environmental conditions for the operation of

industrial and economic systems become more and more important aspects of modelling and control of economic sustainability. The analysis of publications showed that the development and implementation of models and meth-ods for estimating sustainability of industrial and economic systems at different levels, are not well developed, and that led to the purpose of research which are the overview and analysis of models and methods for estimating the sustainability of industrial and economic systems. Subject of research is the economic and mathematical models and methods for estimating the sustainability of industrial and economic systems.

It is denoted that the process of sustainable operation of industrial and economic systems contains decision a large number of complex problems, among which a considerable amount occupy process modelling their eco-nomic sustainability. In this paper improved the concept of economic sustainability, as the system's ability to resist a destabilizing effect and changes in the external and internal environment through the effective use of resources, as well as its ability to adapt to these changes while keeping a sustainable capacity, structural integrity in the long run.

The overview of models and methods for estimating sustainability production and economic systems has shown that today there are three main groups: models and methods, which are based on integrated model; sets of indicators and limits and that characterize the economic sustainability of the system; criteria conditions of economic sustainability.

The review would provide conclusions that at present there is an objective need to improve and further de-velop models and methods for estimating the level of economic sustainability industrial and economic systems. It is denoted that the developed models and methods should be based on a more formalized modelling unit, reflecting the functional components of internal and external environments of systems and the balance between positive and negative factors.

Keywords: economic sustainability, production and economic system, economic and mathematical modelling. Постановка проблемы. В современных условиях динамично меняющейся внешней

среды, неопределенности и преимущественно сложной прогнозируемости экономической и политической ситуации для функционирования производственно-экономических систем все большую актуальность приобретают вопросы моделирования и управления экономи-ческой устойчивостью. Практика и научные исследования доказывают, что отечественные предприятия требуют обоснованной и взвешенной методологии оценивания и управления экономической устойчивостью, в основу которой будут положены экономико-математические модели, методы и информационные технологии.

Анализ последних исследований и публикаций. Вопросы моделирования и управления устойчивостью экономических систем разного уровня нашли свое отобра-жение в научных работах отечественных и зарубежных ученых, таких, как Н. Алексеен-ко, С. Анохина, Е. Арефьевой, В. Бугая, А. Васильченко, В. Галицина, Е. Гончаренко, В. Гросул, В. Иванова, А. Козаченко, В. Криворотова, А. Полищука, С. Рамазанова, Л. Сергеевой, С. Тхора, А. Усова, М. Харчевникова, Н. Хомяченковой, А. Шмидта, В. Ячменевой и др.

Нерешенные составляющие общей проблемы. Не уменьшая значимость научных результатов указанных ученных, следует отметить, что вопросы разработки и внедре-ния моделей и методов оценивания устойчивости производственно-экономических систем разного уровня, не получили достаточного развития, что и обусловило цель данного исследования.

Формулирование цели статьи. Целью статьи является исследование современных подходов к моделированию экономической устойчивости производственно-экономических систем.

Основной материал исследования. Процесс обеспечения устойчивого функцио-нирования производственно-экономических систем заключает в себе решение большо-го количества сложных задач, среди которых достаточно большой объем занимают процессы моделирования их экономической устойчивости. Главным заданием модели-рования экономической устойчивости является поиск для конкретной системы всех возможных путей, которые могут быть использованы для достижения желаемого уровня устойчивости.

45

Под экономической устойчивостью необходимо понимать способность системы противостоять дестабилизирующим воздействиям и изменениям внешней и внутрен-ней сред благодаря эффективному использованию ресурсов, а также ее умение адап-тироваться к этим изменениям, сохраняя при этом свой устойчивый потенциал, цело-стность структуры в долгосрочной перспективе.

По результатам проведенного анализа подходов к понятию «экономическая ус-тойчивость производственно-экономической системы» можно выделить основные свой-ства данной категории [1]:

- динамичность, т. е. понятие экономической устойчивости наиболее точно мо-жет быть определено в рамках динамических систем;

- предметность, которая предусматривает выделение перечня и совокупности параметров, которые формируют экономическую устойчивость;

- интегральность: оценка экономической устойчивости не может осуществляться по одному критерию и обязательно базируется на использовании интегрального показателя;

- релевантность: экономическая устойчивость может определяться только в пре-делах определенной среды функционирования;

- пространственность: экономическая устойчивость определяется в рамках оп-ределенной сферы (экономической, рыночной, финансовой, экологической, социаль-ной и др.), так как при равных условиях производственно-экономическая система мо-жет проявлять экономическую устойчивость по нескольким или всем сферам;

- сравнимость: экономическая устойчивость определяется и исследуется в сравне-нии с реальными субъектами хозяйствования, которые функционируют на этом рынке;

- учет внутренних и внешних условий функционирования: при оценивании эко-номической устойчивости необходимо учитывать все факторы, которые влияют или мо-гут влиять на ее формирование.

Предприятие представляет собой сложную производственно-экономическую систему, состоящую из многих подсистем, поэтому и оценка его устойчивости должна характеризоваться комплексностью подходов не только в реальном пространстве со-стояний, но и с использованием моделей экономической устойчивости.

На сегодня в работах отечественных и зарубежных авторов, посвященных вопро-сам моделирования экономической устойчивости производственно-экономических сис-тем, разработанные комплексы предлагаемых моделей и методов можно условно раз-делить на три группы:

- модели и методы, в основу которых положены интегральные модели; - наборы показателей-индикаторов и пределы их изменения, которые характе-

ризуют экономическую устойчивость системы; - критериальные условия экономической устойчивости. К первой группе методов и моделей оценивания уровня экономической устойчи-

вости можно отнести метод получения интегрального показателя экономической ус-тойчивости, описанный в работе автором Н. Любченко [2]. Предложенный метод оцени-вания экономической устойчивости включает в себя семь этапов, четыре из которых – предварительные: выделение составляющих оценки экономической устойчивости, вы-бор показателей оценивания, формирование групп показателей, выбор базы сравне-ния и классификация показателей на положительного и отрицательного влияния. На пятом этапе проводится оценка общего влияния положительных и отрицательных фак-торов на уровень экономической устойчивости системы, рассчитывают значение обоб-щающих показателей для каждой выделенной группы экономической устойчивости на основании

n

1ii

n

1ii

imax

oiimax

iimin

iminni

повq

qa

aaq

aaa

К , (1)

где повК – обобщающий показатель по группе отдельных показателей, которые повышают уровень экономической устойчивости системы;

46

nia , o

ia – фактические значения отдельных показателей, которые повышают уровень экономической устойчивости системы;

n...,,2,1i ; n – количество показателей в данной группе;

imina – минимальное предельное значение положительного i -го показателя;

imaxa – максимальное предельное значение отрицательного i -го показателя;

iq – значимость i -го показателя.

m

1jj

m

1jj

jmax

jmaxoi

jjmin

nijmin

онпq

qa

aaq

a

aa

К , (2)

где онпК – обобщающий показатель по группе отдельных показателей, которые понижают уровень экономической устойчивости системы;

nja , o

ja – фактические значении отдельных показателей, которые понижают уровень экономической устойчивости системы;

m...,,2,1j ; m – количество показателей в данной группе;

jmina – минимальное предельное значение положительного j -го показателя;

jmaxa – максимальное предельное значение отрицательного j -го показателя;

jq – значимость j -го показателя. Относительный показатель уровня экономической устойчивости производствен-

но-экономической системы ( эуК ) отображает ее возможность поддерживать и повы-шать уровень экономической устойчивости и рассчитывается как отношение значений обобщенных показателей по каждой выделенной группе. Значение коэффициента эко-номической устойчивости отображает состояние системы по уровню экономической ус-тойчивости на данный момент времени (статическая оценка), характеризует эффек-тивность использования имеющегося экономического потенциала в сравнении с уста-новленными нормативами и состояние.

Ко второй группе методов оценивания экономической устойчивости производст-венно-экономических систем можно отнести метод, предложенный в работе И. Калькаева [3]. Автор разработал метод оценивания экономической устойчивости я на основании расчета трех показателей.

Первый показатель – эффективность капитала, который позволяет оценить эф-фективность деятельности предприятия. Расчет данного показателя проводят по формуле

1IpIinReК

цви

aэ

, (3)

где эК - показатель эффективности капитала;

anRe - рентабельность активов, %; иIi - индекс инфляции, %;

цвIp - индекс изменения цены возмещения ресурсов.

Если 1К э , это говорит о простом воспроизводстве организации, что обеспе-чивает достаточный уровень дохода с целью приобретения ресурсов для производст-венного процесса и сохранения вложенных средств.

47

Если 1К э , то организация в силах осуществлять капитальные вложения и расширять деятельность, обеспечивая техническое и технологическое перевооруже-ние.

Если 1К э , то это характеризует неэффективную деятельность предприятия. Финансово-экономическая устойчивость является одной из важнейших характе-

ристик экономического состояния предприятия и выражается через критерий ликвид-ности и финансовой устойчивости:

1Ор

рПК л , (4)

где лК - показатель ликвидности и финансовой устойчивости; Пр - приток ресурсов (как денежных, так и материальных) из собственных и за-

емных источников; Ор - отток ресурсов (как денежных, так и материальных). Для оценки обеспеченности сырьем, предлагается использование критерия

обеспеченности сырьем

ПСКо , (5)

где оК - показатель обеспеченности сырьем; С - объем потребляемого сырья; П - потребность в сырье предприятия. Состояние предприятия при различных значениях группы показателей, предла-

гаемых автором, можно представить в следующем виде (табл. 1). Таблица 1 – Критерии устойчивости развития предприятия

Состояние предприятия Значение критериев

Устойчивое – система развивается поступательно и имеет ресурсы для организации расширенного воспроизводства

1К э ,

1К л ,

1Ко

Промежуточное – система имеет минимальный запас ус-тойчивости, возможны и поступательное развитие и рег-рессия

1К э ,

1К л ,

1Ко

Неустойчивое – система не имеет возможности для даль-нейшего развития

1К э ,

1К л ,

1Ко К третьей группе методов моделирования экономической устойчивости произ-

водственных систем можно отнести метод, предложенный в работе М. Харчевникова [4]. Автор предложил оценивать текущие результаты деятельности предприятия на ос-нове условий и критериев устойчивого развития:

итакnвc ttttt , (6)

где ct – темп роста себестоимости продукции;

вt - темп роста выручки;

nt – темп роста прибыли;

акt – темп роста авансированного капитала;

48

итt – темп роста инновационных технологий. Экономическая интерпретация данного выражения сводится к следующему: - nвc ttt означает, что экономический потенциал предприятия возрастает,

т. е. масштабы его деятельности увеличиваются, и происходит наращивание активов предприятия, т. е. увеличение его размеров, что является одной из целевых установок;

- акn tt указывает на то, что по сравнению с увеличением экономического по-тенциала объем реализации возрастает более высокими темпами, т. е. ресурсы пред-приятия используются более эффективно, повышается отдача с каждой денежной еди-ницы, вложенной в предприятие;

- итn tt означает, что прибыль возрастает опережающими темпами, и это сви-детельствует, как правило, об имеющемся в отчетном периоде относительном сниже-нии издержек производства и обращения как результат действий, направленных на оптимизацию технологического процесса; при наблюдении неравенств выявляют при-чины несоответствия и разрабатывают мероприятия по их устранению.

Выводы и научная новизна. На основании проведенного обзора моделей и мето-дов оценивания уровня экономической устойчивости производственно-экономических систем можно сделать выводы, что на данный момент существует объективная необхо-димость усовершенствования и дальнейшей разработки моделей и методов оценива-ния уровня их экономической устойчивости. Создаваемые модели и методы должны быть основаны на более формализованном аппарате моделирования, без участия субъективных факторов в моделировании (использования экспертных оценок), способ-ных учитывать понятийные особенности категории «экономическая устойчивость», от-ражать функциональные составляющие как внутренней, так и внешней сред систем, а также баланс между негативными и позитивными факторами.

Перечень ссылок: 1. Романко О. П. Економічна стійкість нафтогазового підприємства: сутність та властивості /

О. П. Романко, І. З. Савчин // Науковий вісник НЛТУ України. – Львів, 2012. – Вип. 22. – С. 302–308. 2. Любченко Н. Л. Механізм забезпечення економічної стабільності промислових підприємств: ав-

тореф. дис. … канд. екон. наук: 08.00.04 / Любченко Наталія Леонідівна; Хмельницький національний уні-верситет. – Хмельницький, 2010. – 23 с.

3. Калькаев И. Г. Организационно-экономический механизм устойчивого развития регионального зернопродуктового подкомплекса (на материалах предприятий АПК Алтайского края): автореф. дис. … канд. экон. наук: 08.00.05 / Калькаев Иван Геннадьевич; Сибирский научно-исследовательский институт экономики сельского хозяйства. – Новосибирск, 2006. – 25 с.

4. Харчевников М. В. Экономическая устойчивость функционирования и развития промышленного предприятия: автореф. дис. … канд. экон. наук: 08.00.05 / Харчевников Максим Викторович; Московский государственный индустриальный университет. – М. , 2011. – 30 с.

5. Ревенко Д.С. Детерминированное моделирование устойчивости динамических социально-экономических систем / Д.С. Ревенко, В.А. Либа, К.И. Горячева // Бизнес Информ. – 2014. - №4. – С. 87 – 90.

6. Ревенко Д.С. Параметричне регулювання стійкості соціально-економічних систем / Д.С. Ревенко, В.А. Либа, Темнікова А.В. // Бізнес-Інформ. – 2014. - №6. – С. 98 – 102.

7. Усов А.В. Исследование возможностей управления устойчивостью экономических систем в ус-ловиях кризиса / А.В. Усов, Е.Н. Гончаренко // Вісник Вінницького політехнічного інституту. – 2011. – Вып. 4 (97). – С. 52 – 55.

8. Кроленко М. С. Система показників економічної стійкості промислового підприємства / М. С. Кроленко // Економічний вісник Донбасу. – 2011. – Вип. 3. – С. 180 – 187.

9. Маслюк О. В. Ресурсний підхід в управлінні економічною стійкістю машинобудівного підприємства / О. В. Маслюк // Вісник Одеського національного університету. Економіка. – 2013. – Т. 18, №. 3(2). – С. 118 – 122.

10. Михалев О. В. Экономическая устойчивость хозяйственных систем: методология и практика научных исследований и прикладного анализа : моногр. / О. В. Михалев. – СПб. : Издательство Санкт-Петербургской академии управления и экономики, 2010. – 200 с.

Стаття надійшла: 16.03.2015 р.

Рецензент: д.е.н., проф. Дмитрієв І.А.

49

УДК. 620.91 JEL Classification: Q 480; C 000

ВЛИЯНИЕ ЭНЕРГОРЕСУРСОВ НА СИСТЕМНУЮ ТРАНСФОРМАЦИЮ ПРОИЗВОДСТВЕННОГО СЕКТОРА УКРАИНЫ

Гамма Т. Н., к.э.н., доцент Тащеев Ю.В., аспирант Одесский национальный экономический университет Аннотация: Украина в сегодняшних реалиях оказалась в ситуации, при которой нехватка энерге-

тического ресурса в любом виде, оказывает катастрофически пагубное влияние на всю экономику стра-ны, а значит и на функционирование предприятий. Учитывая тот факт, что в производстве энергоре-сурсы могут являться взаимозаменяемыми, появляется возможность в разработке теоретического обоснования «структурной трансформации», результатом которой должна стать новая энергетиче-ская модель хозяйственной системы. Это подразумевает нахождения способов и методов, позволяющих трансформировать производственную систему энергетического хозяйства. Такая трансформация про-изводственного сектора становится возможной, если учесть взаимозаменяемость энергоресурса, объ-ективные законы функционирования рынка и фундаментальные законы сохранения энергии. Для решения данной проблемы были применены следующие методы, методологии и принципы: фундаментальный принцип обобщения путём абстракции, методологию теоретического экономического анализа, эконо-мико-математические методы и метод аналогии. В сложившейся экономической ситуации целесообраз-но рассматривать именно бифуркационый механизм трансформации производственного сектора Ук-раины, что подразумевает совершенно новые качественные признаки во всём энергетическом комплексе страны и в энергообеспечении функционирования предприятия. Используя в производстве технологии по выработке энергии из природных возобновляемых источников, например, солнечной энергии, можно обес-печить предприятие полностью или частично этим ресурсом в зависимости от технологического про-цесса. Исследуя энергетический ресурс, можно заметить, что он в своей сущности выступает в много-образии проявлений своих форм в виде: тепловой, механической и электрической энергии, но при этом объединён одним общим: всё это – энергия. На основании произведённого исследования сделано предпо-ложение о возможности трансформации энергетической производственной системы за счёт взаимоза-меняемости энергии. В свою очередь, взаимозаменяемость энергии и энергоресурса не может быть чёт-ко выражена и обоснована за счёт только экономических методов, данные методы, на наш взгляд, должны быть дополнены фундаментальными Законами сохранения энергии, а также функциональными закономерностями между качественно разными видами энергии, с учётом стоимостных соотношений.

Ключевые слова: энергоресурс, объём производственной продукции, затраты производства, производственная функция, трансформация систем, энергия, математические и количественные мето-ды

INFLUENCE ENERGY ON THE SYSTEMIC TRANSFORMATION OF THE MANUFACTURING

SECTOR IN UKRAINE Tatiana Gamma, PhD in Economics, Assistant Professor (Researcher ID: P-6144-2014) Yuri Tascheev, postgraduate (Researcher ID: M-2048-2014) Odesa National Economics University

Summary: Ukraine is now in a situation in which the lack of energy resources in any form, has drastically

detrimental effect on the entire economy, and therefore the operation of enterprises. Given the fact that the pro-duction of energy can be used interchangeably, there is an opportunity to develop a theoretical justification of "structural transformation", the result of which should be a new energy model of the economic system. This implies finding ways and methods to transform the production system power economy. This transformation of the manu-facturing sector, it is possible, given the interchangeability of energy resource, the objective laws of market func-tioning and the fundamental laws of conservation of energy. To solve this problem is allowed to apply the following methods, methodology and principles: the fundamental principle of generalization by abstraction methodology of theoretical economic analysis, economic-mathematical methods and the method of analogy. In the current eco-nomic situation it is appropriate to consider the bifurcation mechanism of transformation of the manufacturing sec-tor in Ukraine, which implies a completely new quality features throughout the energy sector of the country and the functioning of the power supply company. Using technology in the production of energy from natural renewable sources such as solar energy, we can ensure the company fully or partially the resource depending on the process. Exploring energy resource, you will notice that it appears in its essence in a variety of manifestations of its forms in

50

the form of thermal, mechanical and electrical energy, but it merged with one common: all of this - the energy. On the basis of the produced research has been suggested the possibility of transforming the energy production system due to the interchangeability of energy. In turn, the interchangeability of energy and energy can not be clearly ex-pressed and justified due to the only economic methods, these methods are, in our opinion, should be comple-mented by a fundamental law of conservation of energy, as well as the functional relationships between the quali-tatively different forms of energy, taking into account the cost ratios

Keywords: energy resource, the volume of industrial production, costs of production, the production func-tion, the transformation of systems, energy, Mathematical and Quantitative Methods.

Постановка проблемы. Конечной целью любого предприятия является увеличе-

ние стоимости капитала в том или ином его виде. Бесспорным является тот факт, что базисом функционирования предприятия выступает ресурс в любой форме. Из всей совокупности ресурсов необходимо выделить энергетический ресурс, так как именно он используется для получения энергии, в разных её проявлениях, а она, в свою оче-редь, является движущей силой работы предприятия. Энергия может быть получена в результате использования углеродсодержащих ресурсов, а также из природных возоб-новляемых источников.

Украина сегодня оказалась в ситуации, при которой нехватка энергетического ресурса в любом виде, оказывает катастрофически пагубное влияние на всю экономи-ку страны, а значит и на функционирование предприятий. Данная ситуация сложилась в результате действий сумы целого ряда факторов, одним из которых, на наш взгляд, является отсутствие трансформаций, как во всём энергетическом комплексе страны, так и непосредственно в самой производственной структуре предприятия, а именно: в энергетическом хозяйстве предприятия. Учитывая тот факт, что в производстве энер-горесурсы могут являться взаимозаменяемыми, появляется возможность в разработки теоретического обоснования «структурной трансформации», результатом которой должна стать новая энергетическая модель хозяйственной системы.

Вышеизложенные факты подчёркивают актуальность проблемы нахождения способов и методов, позволяющих трансформировать производственную систему энер-гетического хозяйства, а также в построении и обосновании математической модели для таких трансформаций.

Анализ последних исследований и публикаций. Существенный вклад в теорию не-возобновляемого ресурса внесли зарубежные учёные Х. Хотелинг, Роберт М. Солоу, У. Нордхаус и др., проблеме исследования возобновляемых ресурсов посвящено ряд на-учных работ, среди которых работы Ф. Куашинга, Н. М. Михтеряна, С. О. Кудри и др, ис-следования в области построения математических моделей связанных с энергоресурсом и трансформацией производственной и энергетической системы в той или иной степени, проведены следующими учёными П. А. Самуэльсоном, Д. Джордженсоном, М. Бруно, Е. Берндтом, Д. Вудом, А. Г. Янковым, В. А. Денисовым, О. Э. Маляренко, И. Ч. Лещенко, А. И. Спитковским, О. В. Стогнием, Е. Н. Тройниковой, Д. П. Сасом и др. [1–12].

Учёными были распознаны и объяснены многие объективные экономические за-кономерности такие как: стоимость ресурса и спрос на него; влияние формы и органи-зационной структуры собственности на стоимость ресурса; предложены математиче-ские модели производственной функции, показывающие зависимость объёмов произ-водства от величины затрат основных ресурсов предприятия. Предложен целый ряд технологий, позволяющих воспроизводить энергию за счёт возобновляемого ресурса такого, как солнечная энергия, энергия ветра, энергия приливов, геотермальная энер-гия и т.д. Разработано немалое количество математических моделей, в которых сде-лана попытка обосновать целесообразность замены одного углеродсодержащего ре-сурса на другой углеродсодержащий ресурс (газ на уголь или бензин на дизельное то-пливо и т.д.).

Нерешённые составляющие общей проблемы. Несмотря на существование мно-жества научных работ, посвященных данной проблематике, остаётся нерешенная про-блема в обосновании трансформации производственного сектора с учётом взаимоза-меняемости энергоресурса, учитывая объективные законы функционирования рынка и фундаментальные законы сохранения энергии.

Методы решения проблемы. Для решения данной проблемы, на наш взгляд, воз-можн применить следующие методы, методологии и принципы: фундаментальный

51

принцип обобщения путём абстракции, методологию теоретического экономического анализа, экономико-математические методы и метод аналогии.

Формулирование целей статьи. Исследовать возможность трансформации произ-водственного сектора с учётом взаимозаменяемости энергоресурса.

Изложение основного материала исследования. В основе любой трансформации лежит изменение устойчивых связей внутри объекта, которым, является предприятие и производственный сектор страны в целом. Изменения в способах и методах произ-водства по всей цепочке производственной деятельности, направленные, в конечном счете, на увеличение прибыли и снижение издержек производства, составляют суть системной трансформации. Указанные изменения могут происходить под воздействи-ем многих внутренних и внешних факторов. Предприятие нами будет рассматриваться как система, а значит допустимо предположить, что объективные закономерности, возникающие в системах, будут аналогичны закономерностям, происходящим в про-изводственной сфере при трансформациях.

Существует устоявшееся мнение, что трансформационные механизмы систем можно разделить на два класса, а именно, адаптационные и бифуркационые транс-формации. [1, с.124]. Адаптационный механизм подразумевает такой характер изме-нений системы, при котором происходит приспособление к изменениям без потери принципиальных существенных признаков данной системы. Бифуркационый меха-низм подразумевает такой характер изменений системы, при котором она теряет свои существенные и приобретает совершенно новые качественные признаки, хотя при этом, сохраняя наследственную связь с первоначальным состоянием системы. Данный подход к классификации трансформации систем позволяет допустить, что в сложив-шейся экономической ситуации целесообразно рассматривать именно бифуркационый механизм трансформации производственного сектора Украины, что подразумевает со-вершенно новые качественные признаки во всём энергетическом комплексе страны и в энергообеспечении функционирования предприятия.

Базисом любой трудовой деятельности является ресурс в том или ином его про-явлении, который в своей сущности может выступать в виде разных факторов произ-водства, они в свою очередь, находятся в функциональной зависимости между собой.

Данный ресурс можно попытаться разложить на элементарные составляющие, что даёт возможность выделить из всей совокупности те элементы, которые можно изме-нять, и те элементы, к которым можно в дальнейшем приложить экономический рычаг для изменения этой совокупности, а значит, и трансформировать экономику Украины. При разложении ресурса на составляющие становится очевидным тот факт, что он, по сути, состоит из затраченной работником умственной и физической энергии, сырья, энергетического ресурса. Все остальные средства производства, такие как оборудова-ние, станки, помещения и. т.д., являются комбинацией указанных элементов. Их сово-купность и составляет, в конечном счёте, производственный механизм, направленный на создание продукции в любой её форме.

Учёными Д. Джордженсоном и М. Бруно в 1970 г. была предложена производст-венная функция, в которой наряду с компонентами (L, K) – затратами рабочей силы и капиталом по Дугласу–Солоу, – рассматривают затраты сырья или энергии E с заданной ценой Pe . (1).

, (1) где q – объём производственной продукции; E, L, K – величина затрат энергии (сырья) труда и капитала в процессе производ-

ства продукции предприятия [2, с. 479]. Впоследствии исследователи Е. Берндт, Д. Вуд в 1975 г. предложили, на основе

транслогарифмической методологии, четырёхфакторную производственную модель, в которой как факторы производства фигурировали: капитал (K), стоимость рабочей си-лы (L), стоимость энергии (E), и стоимость материала (M). Для оценивания модели были использованы показатели производственного сектора США. Одним из выводов данного исследования стало следующее заключение: результаты свидетельствовали про прак-тически полное отсутствие взаимозаменяемости между энергией и рабочей силой и полную комплиментарность между капиталом и энергией. [3, с. 770].

Следовательно, корректным является предположение, что определив и выделив функциональные зависимости между этими элементами и их стоимостями на данный момент времени, при сложившемся уровне технологического развития, а также, учиты-

52

вая стоимостные потери при частичной или полной замене одного элемента на другой, возможно трансформировать экономику.

В свою очередь, исследуя энергетический ресурс, можно заметить, что он в сво-ей сущности выступает в многообразии проявлений своих форм в виде: тепловой, ме-ханической и электрической энергии, но при этом объединён одним общим: всё это – энергия. Раз это так, то существуют объективные законы (и они применимы на практи-ке), по которым, можно переходить от одного вида энергии к другому.

В сущности, экономиста обычно интересуют экономические закономерности при таких переходах, а именно: какая стоимость той или иной энергии, какие издержки будут при таких переходах, как уменьшить энергоемкость производства, как увели-чится или уменьшится капиталоемкость производства, как такие переходы повлияют на общественные издержки и т.п. Если схематически определить, что механическая энергия – E, тепловая – Q, электрическая – U, то потребляемая общая энергия – W про-изводства может быть выражена следующей формулой:

, (2) Если функциональные переходы обозначить соответственно f1, f2, f3, обратные

f1/, f2

/, f3/, а стоимость каждого ресурса соответственно a1, a2, a3, то получается система

уравнений, при решении которой находится ответ на вопрос о функциональной стои-мостной зависимости между энергоресурсами. Правда, здесь необходимо сделать по-правку на потерю при этих переходах, что напрямую связано с фундаментальными за-конами природы. Данные потери могут быть выражены через коэффициент полезного действия (КПД), обозначаемый η, включённый в функции перехода (рис.1).

Рисунок 1– Функциональные переходы энергии Однако, во избежание путаницы, которая нередко возникает при анализе энер-

гетической составляющей, следует чётко классифицировать уровни преобразования энергии, а именно первичная, конечная и полезная (табл. 1).

Таблица 1– Понятия первичной, конечной и полезной энергии [составлено на ос-

нове 4, с.15]

Понятие

Определение Формы энергии или энергоно-

сителя

Первичная энергия

Энергия в первоначальной форме, которая не была под-вергнута процессу промыш-ленного преобразования

Например, сырая нефть, ка-менный уголь, солнечная ра-диация, ветер

Конечная энергия

Энергия в той форме, в кото-рой она поступает к конечному потребителю

Например, природный газ, жидкое топливо, горючее, электричество (ток), отопление

Полезная энергия

Энергия в той форме, в кото-рой её использует конечный потребитель

Например, свет для освещения, тепло для отопления, энергия привода для двигателей и ав-томобилей

f3,f3/

f1,f1f2 ,f2

/

Q(a3) Е(a2)

U(a1)

53

Всё это даёт возможность уже к существующей теории ресурсов добавить исследо-вание в области энергетических ресурсов, и на основании совокупности этих предполо-жений рассмотреть структурную трансформацию в производственном секторе Украины.

Очевидно, что в производстве энергоресурсы являются взаимозаменяемыми. По-этому, используя в производстве технологии по выработке энергии из природных во-зобновляемых источников, например, солнечной энергии, можно обеспечить предпри-ятие полностью или частично этим ресурсом в зависимости от технологического про-цесса.

В связи с этим появляется необходимость в поэтапном исследовании каждого элемента и нахождения оптимального энергобаланса предприятия, что, в свою оче-редь, даст возможность снизить издержки и повысить прибыльность предприятия. Ис-пользование данного подхода и внедрение на технологии как в производстве энергии для собственных нужд, так и при её трансформации из одного вида в другой, открыва-ет возможность трансформации производственного сектора, что архи важно для сего-дняшней экономической ситуации в стране.

Для того чтобы непосредственно перейти к исследованию элементов системы, необходимо заметить, что энергия в международной системе Si измеряется в джоулях (Дж.) и имеет размерность , все другие единицы измерения энергии либо произ-

водные, либо внесистемные и их всегда можно преобразовать в системную единицу (Дж).

Так, например, механическая энергия – это сумма кинетической и потенциаль-

ной энергии, где кинетическая энергия, а потенциальная энергия, исходя

из этого, мы приходим к следующей формуле:

, (3)

где m – маса; v – скорость; g – коэффициент тяготения Земли; h – высота. Если в процессе производства необходимо транспортировать полуфабрикат не-

посредственно из одного цеха в другой при этом, поднять его на определённую высоту с определённой скоростью, то должно быть потрачено определённое количество энер-гии, рассчитанное по формуле (3). Существует два способа осуществления данной операции, непосредственно за счёт использования физического труда работника, ли-бо при помощи определённых механизмов (оборудования). В первом и во втором слу-чае будет потрачено равное количество энергии, с разницей лишь непосредственно в способе и методе производства. Стоимостный характер данной операции, на наш взгляд, будет заключаться в следующем, в первом случае это непосредственно оплата труда данной технологической операции, а во втором, это стоимость энергоресурса использованного непосредственно для данной операции конкретного оборудования, в свою очередь, данный ресурс может выступать в качестве: электроэнергии; углерод-содержащего ресурса и т.д., а так же части стоимости оборудования, выступающей в виде амортизационных отчислений.

Переходя непосредственно к тепловой энергии Q, мы считаем, что нужно уточ-нить следующее, все тепловые процессы, во-первых, описываются тремя законами термодинамики, и, во-вторых, расчёт количественных показателей тепловой энергии, необходимой для изменения агрегатного состояния вещества, а это: плавление; кри-сталлизация; испарение и конденсация, рассчитываются по определённым формулам. Так, например для того чтобы увеличить температуру определённого материала на по-казатель ΔT необходимо затратить тепловую энергию в количестве Q1, которое возмож-но рассчитать по формуле:

, (4) где Q1 – тепловая энергия; ΔT – разность температур, между первоначальным состоянием и конечным; c – удельная теплоёмкость вещества;

54

m – масса вещества. В свою очередь, изменение агрегатных состояний вещества рассчитывается по

следующим формулам, а именно: плавление и кристаллизация (5); испарение и кон-денсация (6):

, (5) , (6)

где λ – удельная теплота плавления (кристаллизации); r – удельная теплота испарения (конденсации). Например, для того, чтобы выплавить определённое количество стали, массой

m, необходимо затратить определённое количество тепловой энергии, а именно энер-гию Q1=cmΔT требуемую для разогрева руды до температуры плавления плюс энергию, затраченную на плавление Q2=λm. Аналогично, для производства пара используемого в производственных целях необходимо затратить энергию Q1=cmΔT, тем самым дове-дя вещество до температуры кипения плюс затратить энергию на парообразование Q3=rm. На наш взгляд, здесь стоит дать существенное замечание, количество тепло-вой энергии в производстве получают разными технологическими способами: сжигая углеродсодержащий ресурс (нефть, бензин, уголь и т.д.); сжигая биомассу (дерево, се-но, паллеты и т.д.), а также применяя нагревательные элементы, работающие непо-средственно за счёт электроэнергии. Технологический способ получения энергии теп-ла, связанный со сжиганием любого ресурса, характеризуется показателем теплотвор-ности ресурса, зная количество тепловой энергии, потребное для производственных нужд предприятия, всегда возможно рассчитать количество того или иного ресурса с учётом теплотворности, а так как каждый ресурс имеет свою рыночную стоимость, то возможно произвести стоимостной расчёт. Это, на наш взгляд, даёт возможность со-ставлять энергетический баланс предприятия с учётом конъектуры рынка энергоре-сурсов, тем самым снижать расходы. Как нами было замечено, один из способов полу-чение тепловой энергии на производстве – это использование непосредственно элек-троэнергии, её потребляемое количество зависит от КПД η электрооборудования, а стоимость от тарифа. В том случае, если для этих целей будет использоваться элек-троэнергия, выработанная непосредственно собственной солнечной электростанцией, то стоимость данной необходимой энергии, будет складываться из затрат, связанных с техническим обслуживанием данной станции плюс амортизационная составляющая.

Переходя непосредственно к электроэнергии, можно отметить тот факт, что законы электродинамики объективны и функционально выражают зависимость между следующими показателями: I – сила тока измеряемая в амперах; U – напряжение изме-ряемое в вольтах; R – сопротивление измеряемое в омах; A – работа измеряемая в джо-улях; W – механическая работа; P– мощность измеряемая в ватах; Е – ЭДС; и т.д., нуж-но сделать маленькую оговорку, существует переменный и постоянный ток, а функ-циональные взаимосвязи в этих токах имеют свою специфику. Нас же интересует сущ-ность данных законов, а её можно выразить следующими формулами. Это, во-первых, Закон Ома (7) для постоянных цепей, во-вторых, связь показателей работы и мощности электрического тока (8), и в-третьих, Закон сохранения энергии (9):

, (7)

, (8)

, (9) где I – сила тока; R – сопротивление цепи; U – напряжение; E – ЕДС (электро движущая сила); P – мощность; A – механическая работа сил электрического поля; t – время; W – энергия источника тока; Q – теплота.

55

Данные закономерности использованы нами для выведения системы технико-экономических показателей, выражающих функциональную зависимость между стои-мостными и физическими показателями. [13].

Как было нами выше отмечено, базисом производственной деятельности высту-пает совокупность ресурсов, а трансформация их направленна, в конечном счете, на получение прибыли, и эта прибыль формируется за счёт появления добавленной стои-мости при продаже произведённой продукции. В свою очередь, размер добавленной стоимости зависит от объёма выпуска продукции, цены на него и величины затрат при производстве данной продукции.

В своей научной работе «Основания экономического анализа», Пол А. Самуэль-сон поднимает вопрос многофакторной теории затрат, а также строит математическую модель функциональной зависимости между факторами производства их стоимостью и объёмом выпуска продукции. [2, с. 57]. Приведём краткое описание этой функцио-нальной модели. Легко показать, что максимальный объём выпуска, обозначим его (x), который может быть произведён из какого-либо данного набора факторов, обозначим их (v1,…,vn), ограниченным техническими условиями, может быть представлен произ-водственной функцией вида:

x= φ (v1,…,vn). (10) В общем случае существует свой максимальный выпуск для каждой комбинации

факторов. Предположим также, что размеры каждой фирмы малы по сравнению с рын-ком каждого фактора, так что любые количества каждого фактора могут быть куплены по соответствующим ценам (w1,…,wn).

Из определения следует, что общие затраты фирмы можно записать в виде сум-мы затрат для каждого фактора и любых других затрат, которые не зависят от покупки соответствующих факторов и объёма выпуска, т. е.

(11) Нашей целью является нахождение общих затрат для каждого объёма выпуска.

Точнее, при заданных ценах факторов производства и заданной производственной функции нам предстоит вывести минимальные общие затраты для каждого объёма вы-пуска. Это должна быть функция следующего вида:

(12) Не заостряя своё внимание на дальнейших математических преобразованиях

Пола А. Самуэльсона, в данной работе, нами сделан вывод. Выделив из данной моде-ли энергетический фактор, в виде всей его совокупности и составив функциональную зависимость перехода энергии из одного вида в другой, (рис. 1), мы сможем получить математическую модель энергетического ресурса, позволяющую нивелировать расхо-ды, тем самым обосновать трансформацию в производственном секторе.

Итак, на данном этапе исследования остановимся на трёх видах энергий, воз-вращаясь к формуле (2): , также на первом этапе допустим, что количество энергии (W) расходуемое на производство объёма продукции (X) величина постоянная (const), то есть процесс производства нами рассматривается в кратковре-менном периоде. Для получения каждого вида энергии, затраты предприятия соответ-ственно составляют: Eс = v1 w1; Qс= v2 w2; Uс= v3 w3. Но, как нами было показано выше, существует возможность трансформировать один вид энергии в другой, то есть спра-ведливы следующие выражения E(f1)=Q; Q(f2)= E; Q(f3)=U; U(f4)=Q; U(f5)=E; E(f6)=U. Ко-нечно, каждый вид трансформации обусловлен определёнными затратами и потерями которые связанны, как с прямыми потерями энергии при переходе, так и затратами на приобретение того или иного технологического оборудования, позволяющего осущест-влять данные трансформации.

Результат и выводы по статье. На основании произведённого исследования сде-лано предположение о возможности трансформации энергетической производственной системы за счёт взаимозаменяемости энергии. В свою очередь, взаимозаменяемость энергии и энергоресурса не может быть чётко выражена и обоснована за счёт только экономических методов, данные методы, на наш взгляд, должны быть дополнены фун-даментальными Законами сохранения энергии, а также функциональными закономер-ностями между качественно разными видами энергии, с учётом стоимостных соотно-шений. Данная трансформация возможна, как на отдельно взятом предприятии, так и во всём производственном секторе Украины. Обоснованием, такой трансформации, на

56

наш взгляд, может стать математическая модель, состоящая из уравнений, которые должны описывать, как стоимостные изменения, происходящие при взаимозаменяемо-сти ресурса, так и чётко выражать Законы сохранения энергии. В своём исследовании мы пришли к постановке новой актуальной задачи, которая станет объектом наших ис-следований в следующих работах.

В конечном счёте, мы приходим к выводу, что для решения данной задачи необ-ходимо составить и решить систему уравнений, состоящею, во-первых, из функцио-нальных зависимостей затрат предприятия обусловленных энергетическим фактором, во-вторых, функциональных уравнений описывающих энергетические трансформации, с учётом расходов при таких переходах.

Перечень ссылок: 1. Мельник Л. Г. Основи стійкого розвитку: [Навчальний посібник] / За заг. ред. д.е.н., проф. Л. Г.

Мельника. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 654 с. 2. Самуэльсон П. А. Основания экономического анализа / Пол А. Самуэльсон [Пер. с англ. под ред. П.

А. Ватника]. – СПб.: Экономическая школа. 2002 г.– XXX+ 604 с. 3. Грин, Вільям Г. Економетричний аналіз / Вільям Г. Грин, Пер. з англ. А. Олійник, Р. Ткачук.; Наук.

ред. пер. О. Комашко. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2005. – 1197 с. 4. Куашинг Ф. Системы возобновляемых источников энергии: [учебник] / Фолькер Куашинг [Пер. с

немецкого]. – Астана: Фолиант. 2013. – 432 с., в том числе 280 цв. ил., 113 табл. 5. Вехи экономической мысли. Рынки факторов производства: в 5 т./ [сост. и общ. ред. Гальпери-

на В. М.].– Санкт-Петербург: Экономическая школа. Т. 3: 2000.–489 с. 6. Янковой А. Г. Математико-статистические методы и модели в управлении предприятием:

[Учебное пособие] / А. Г. Янковой. – Одесса: ОНЭУ, ротапринт, 2014. –250 с. 7. Денисов В. А. Визначення доцільних обсягів використання енергозберігаючих технологій в жит-

лово-комунальному господарстві / В. А. Денисов // Проблеми загальної енергетики. – 2012.– №2 (29). – С. 41–50.

8. Маляренко О. Є. Прогнозування змін кінцевого споживання енергоресурсів з урахуванням струк-турних і технологічних зрушень в економіці країни / О. Є. Маляренко, Т. О. Євтухова, Н. Ю. Майстеренко // Проблеми загальної енергетики. – 2013. – №4 (35). – С. 33 – 39.

9. Лещенко І. Ч. Застосування системи «Піраміда-V» для розв’язання задач прогнозування розвит-ку газової галузі України / І. Ч. Лещенко, А. І. Спітковський // Проблеми загальної енергетики. – 2010.– №1 (21). – С. 25– 31.

10. Стогній О. В. Методи та засоби врахування факторів енергетичної безпеки в економіко-математичній моделі паливозабезпечення країни / О. В. Стогній, М. І. Каплін, Т. Р. Білан // Проблеми зага-льної енергетики. – 2012. – №4 (31). – С. 38–45.

11. Тройникова Е. Н. Статистическое моделирование при внедрении энергосберегающих меро-приятий / Е. Н. Тройникова // Энергосбережение. Энергетика. Энергоаудит. – 2011. – №8 (90). – С. 19–23.

12. Сас Д. П. Детерміновано-стохастична модель прогнозування потреби в енергоресурсах доро-жнього транспорту України та рівнів викидів парникових газів в атмосферу / Д. П. Сас // Проблеми зага-льної енергетики. – 2012. – №3 (30). – С. 19–25.

13. Кузьмичёв В. Е. Законы и формулы физики / В. Е. Кузьмичёв [Отв. ред. В. К. Тартаковский]. – Ки-ев: Наук. думка, 1989.–864 с.– Библиогр.: с. 846–848.

Стаття надійшла: 16.02.2015 р.

Рецензент: д.е.н., проф. Горєлов Д.О.

УДК: 336.22.001.25 JEL Classification: H300

ПОДАТКОВА БЕЗПЕКА ЯК СКЛАДОВА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ Гапонюк О. І., к.е.н., доцент Маріупольський державний університет Анотація. В статті розглянуто сутність поняття фінансова безпека з точки зору різних науко-

вців та визначено, що податкова безпека є складовим елементом фінансової безпеки, від якої залежить розвиток економіки країни. На базі наукової літератури наведено різноманітні підходи визначення по-няття «податкова безпека». Перераховано індикатори податкової безпеки до яких відносять: міжнарод-

57

ну податкову безпеку, податкову безпеку держави, податкову безпеку регіону, податкову безпеку плат-ника. Наведено показники за допомогою яких визначають ефективність податкової системи, а саме: ін-декс концентрації, індекс дисперсії, індекс ерозії, індекс затримки податкового збору, індекс конкретнос-ті, індекс об’єктивності, індекс забезпечення податкового збору, індекс витрат на збирання податків. Проведено динамічний аналіз податкової безпеки України за такими показниками як: податковий коефіці-єнт, прямі податки, непрямі податки, податкова справедливість; Визначено рівень податкового наван-таження за наступними критеріями: податкові надходження до Зведеного бюджету України, податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, ВВП, рівень бю-джетного податкового навантаження, зокрема з податку на доходи фізичних осіб, з податку на прибу-ток підприємств, з податку на додану вартість, власні доходи пенсійного фонду, податкове наванта-ження на працю, рівень загального податкового навантаження. Аналіз податкової безпеки за представ-леними показниками показав, низький рівень податкової безпеки України, що потребує впровадження зна-чних заходів від держави щодо підвищення рівня податкової безпеки країни, це в свою чергу, дозволить покращити економічне становище держави.

Ключові слова. фінансова безпека, податкова безпека, податкове навантаження, показники, ін-дикатори.

TAX SECURITY AS A PART OF THE FINANCIAL SECURITY

Olga Gaponyuk, PhD in Economics, Assistant Professor Mariupol State University Summary: In of the article essence of concept is considered financial safety from the point of view of dif-

ferent scientists and certainly, that tax safety is the component element of financial safety development of economy of country depends on that. On of the base of scientific literature various approaches over of determination of con-cept of «tax safety» of are brought. The of indicators of tax safety are enumerated to that take: international tax safety, tax safety of the state, tax safety of region, tax safety of payer. Indexes of over are brought by means of that determine efficiency of the tax system, namely: index of concentration, index of dispersion, index of erosion, index of delay of tax collection, index of specification, index of objectivity, index of providing of tax collection, index of charges on tax collection. The of dynamic analysis of tax safety of Ukraine of is conducted on such indexes as: tax coefficient, direct taxes, indirect taxes, tax justice; but the level of the tax loading is certain on next criteria: tax re-ceivabless in the of Erected of budget of Ukraine, tax from the profits of physical persons, income tax enterprises, value - added tax, GDP, level of the budgetary tax loading, in particular from an income tax physical persons, from an income tax enterprises, from a tax value - added, own profits of pension fund, tax loading on labour, level of the general tax loading. The analysis of tax safety showed on the presented indexes, the low level of tax safety of Ukraine that requires introduction of considerable measures from the state in relation to the increase of tax strength of country security it in turn, would allow to improve economic position of the state.

Keywords: financial security, security tax, the tax burden, performance indicators Постанова проблеми. Формування ефективної податкової системи є запорукою

високого рівня податкової безпеки держави, а враховуючи, що податкова безпека ви-ступає одним із складових елементів фінансової безпеки, яка є показником реального економічного стану держави, можна стверджувати, що від стану податкової системи за-лежить загальне економічне становище країни. Тому перед державою постає дуже важ-лива задача – формування ефективної податкової системи, яка мала б високий рівень податкової безпеки.

Аналіз останніх публікацій. Дослідженням сутності поняття «податкова безпека», її сучасним станом займається достатня кількість науковців, серед яких: Баранецька О.В., Виклюк М.І., Дзюрій О.І., Єрмошенко М.М., Іванов Ю.Б., Іщенко В.В., Сухоруков А.І., Тимошенко О.В., Червінська О.С., Цимбалюк І.О. та інші.

Невирішені складові загальної проблеми. Сьогодні більшість науковців, дослі-джуючи питання податкової системи, не визначають рівень її безпеки, який безумовно є важливим для впровадження заходів щодо покращення податкової системи держави.

Метою статті виступає дослідження особливостей податкової системи у сучасних умовах розвитку економіки та визначення рівня її безпеки.

Виклад основного матеріалу. Перш ніж розглянути, сутність поняття «податкова безпека», визначимо сутність фінансової безпеки, в якій податкова безпека виступає одним із складових елементів.

58

Так на думку Сухорукова А.І. фінансова безпека – це захищеність інтересів дер-жави у фінансовій сфері, або такий стан бюджетної, податкової та грошово-кредитної систем, що гарантує спроможність держави раціонально використовувати фінансові ре-сурси. [1].

Єрмощенко М.М. у своїх наукових працях визначає фінансову безпеку як фінан-сово-кредитної сфери, який характеризується збалансованістю і якістю системної суку-пності фінансових інструментів, технологій і послуг, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних чинників (загроз), здатністю цієї сфери забезпечувати захист національних фінансових інтересів, достатні обсяги фінансових ресурсів для всіх суб’єктів господа-рювання і населення в цілому – ефективне функціонування національної економічної системи і соціальний розвиток [2].

Таким чином, бачимо, що податкова безпека виступає елементом фінансової безпеки. Також податкова безпека має багато різноманітних визначень науковців (табл. 1).

Таблиця 1 - Трактування суті дефініції «податкова безпека» у вітчизняній та зару-

біжній науковій літературі [3, 4, 5, 6 ]. Автор і

джерело Трактування суті «податкова безпека»

Цвілій-Букланова А.

податкова безпека – підсистема національної безпеки держави, являє собою стан податкової системи, за якого забезпечується гарантова-ний захист і гармонійний розвиток всієї податкової системи держави, можливість податкових інструментів захищати національні інтереси держави, підтримувати соціально-економічну стабільність суспільст-ва, а також формувати достатньо фінансових ресурсів для держави і місцевого управління, успішне протистояння існуючим загрозам по-даткової системи.

Іщенко В. податкова безпека - це частина фінансової безпеки держави, яка ви-значається наявністю сформованої податкової системи, оптимальним рівнем оподаткування, що забезпечує достатнє наповнення за раху-нок податкових надходжень дохідної частини бюджету для виконання державою своїх функцій, а також забезпечує розвиток реального сек-тору економіки та соціальний захист населення.

Темовеєва І. податкова безпека - такий стан податкової системи, при якому забез-печується гарантування захисту податкових інтересів держави, бізне-су і суспільства від внутрішніх та зовнішніх загроз.

Іванов Ю., Бережна Ю.

податкову безпеку варто розглядати як інтегровану підсистему еко-номічної безпеки, яка впливає на фінансове забезпечення всіх її складових: інноваційно-технологічної, інвестиційної, енергетичної, сировинно-ресурсної, продовольчої, соціальної, експортної, імпортної та міжнародно-інтеграційної безпеки.

Баранецька О., Мартинюк В.

фіскальна безпека держави визначається ефективністю фіскальної політики, яка забезпечує реалізацію фіскальних інтересів держави як суспільного інституту і має задовольняти вказані інтереси на двох рі-внях: необхідному та достатньому.

Полянська Ю. податкова безпека підприємства – це комплексний захист від факто-рів зовнішнього та внутрішнього середовища системи податкового планування на підприємстві.

Коробов В. податкова безпека - це спосіб забезпечення права держави на подат-кові доходи і характеризує стійкість її наповнення податковими пла-тежами.

Тихонов Д. податкова безпека держави – це стан економіки та інститутів влади, при якому забезпечується гарантоване надходження податкових пла-тежів до бюджету, забезпечує захист національних інтересів, соціаль-ну спрямованість податкової політики, достатній оборонний потенці-ал навіть за несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх про-цесів.

59

З метою прийняття ефективної податкової політики державні органи повинні по-стійно проводити моніторинг сучасного економічного стану країни з урахуванням впли-ву на неї податкової системи. Для адекватного аналізу та прийняття управлінських рі-шень державним компетентним органам необхідно досліджувати динаміку індикаторів (показників) податкової безпеки країни.

До індикаторів податкової безпеки за її рівнем відносять [7]: - міжнародна податкова безпека (рівень розвитку міжнародної податкової конку-

ренції; рівень гармонізації податкових систем різних держав); - податкова безпека держави (стабільність та дієвість законодавства, зокрема

податкового; рівень довіри до уряду; наявність корупції; тінізація економіки; кваліфі-ковані кадри у сфері оподаткування; рівень податкової культури; ефективність адміні-стрування податків; дієвість податкового контролю питома вага податків у ВВП країни та в загальній сумі доходів бюджету; рівень пільгового оподаткування співвідношення прямих і непрямих податків);

- податкова безпека регіону (ефективність місцевого оподаткування; рівень до-таційності; ефективність податкової роботи на місцях);

- податкова безпека платника (наявність кваліфікованих кадрів; ефективність податкового менеджменту на підприємстві; рівень податкового планування; рівень по-даткового навантаження; стратегія податкової поведінки платника; вибір системи опо-даткування).

При дослідженні податкової системи будь-якої країни необхідно враховувати, наскільки вона відповідає поточним завданням макроекономічного розвитку та аналі-зувати можливості її реформування. Відомо, що, крім функцій наповнення державного бюджету, податкова система покликана сприяти перерозподілу доходів, усуваючи нас-лідки недосконалості ринкової економіки. Зважаючи на це, для аналізу ефективності податкової системи країни, стосовно податкових надходжень, використовується діагно-стичний тест Віто Танзі, до основних складових якого належать такі критерії: [8]

1. Індекс концентрації — показує, за рахунок яких основних податків формуєть-ся переважно дохідна частина бюджету. Цей показник дає відповідь на таке запитання: чи надходить значна частина сукупних доходів за рахунок невеликої кількості податків за певних податкових ставок.

2. Індекс дисперсії — відображає кількість податків з низькими обсягами надхо-джень, які створюють лише незручності. Він дає змогу з’ясувати наявність чи відсут-ність таких податків.

3. Індекс ерозії — відображає рівень збігу фактичних баз оподаткування з поте-нційними. За ефективної податкової системи цей показник є максимальним.

4. Індекс затримки податкового збору — ілюструє своєчасність сплати податків і відповідає на таке запитання: чи вносяться податкові платежі без істотних затримок.

5. Індекс конкретності — покликаний відповісти на таке запитання: чи побудована податкова система на мінімально можливій кількості податків, що мають конкретні ставки.

6. Індекс об’єктивності — вимірює частку податків, що справляються з об’єктивно розрахованої бази оподаткування. Чим більша ця частка, то ефективніша система.

7. Індекс забезпечення податкового збору — вимірює рівень забезпечення ефек-тивного збирання податків.

8. Індекс витрат на збирання податків — показує бюджетні витрати на збирання податків. Існування ефективної податкової системи з погляду податкових надходжень передбачає мінімальні бюджетні витрати на збирання податків.

Далі розглянемо більш детально податкову безпеку з практичної точки зору, тобто у динаміці (табл. 2).

Таблиця 2 – Загальні показники податкової безпеки України 2009-2013 рр.

Роки Показник 2009 2010 2011 2012 2013

Оптимальне значення

Усього податковий коефіцієнт, %

47,38 45,71 42,22 42,22 47,91 -

Усього податковий коефіцієнт,% 22,84 21,02 23,32 23,15 21,25 - Усього прямі податки, % 9,8 9,6 9,9 9,7 9,6 - Усього непрямі податки, % 13,0 11,4 13,4 13,5 11,6 - Податкова справедливість 1,32 1,18 1,35 1,39 1,21 менше 0,8

60

Як бачимо з даних табл. 2, впродовж аналізованого періоду показник податкової

справедливості значно перевищує гранично допустимі межі. Значення показника в ро-змірі 1,21 свідчить про те, що надходження від оподаткування універсальних та спе-цифічних акцизів перевищують надходження від прямого оподаткування на 21 %. З по-гляду платоспроможності платників податків, пряме оподаткування є більш соціально справедливим, оскільки об’єктом оподаткування виступає дохід, прибуток або майно платника податку. Враховуючи виявлені тенденції можна стверджувати, що принцип соціальної справедливості в контексті зміцнення податкової безпеки практично не ви-конується, послаблюється його роль в умовах діючої малопрогресивної шкали оподат-кування доходів фізичних осіб. [9]

Таблиця 3 – Рівень податкового навантаження в Україні протягом 2008-2014 рр. [10]

Роки Показники 2008 2009 2010 2011 2012 2013

Податкові надходження до Зведеного бюджету України, млрд. грн.

227,165 208,073 234,448 334,692 387,731 376,578

Податок з доходів фізичних осіб

45,896 43,268 51,029 60,224 68,092 72,151

Податок на прибуток підпри-ємств

47,857 42,831 40,359 55,097 55,793 54,994

Податок на додану вартість 92,083 84,559 86,316 130,094 138,827 128,269 ВВП, млрд. грн. 948,1 913,3 1094,6 1314 1408,9 1454,9 Рівень бюджетного податко-вого навантаження, %

23,96 22,78 21,42 25,47 27,52 25,88

Зокрема з податку на доходи фізичних осіб, %

4,84 4,74 4,66 4,58 4,83 4,96

З податку на прибуток підп-риємств, %

5,05 4,69 3,69 4,19 3,96 3,78

З податку на додану вар-тість, %

9,71 9,26 7,89 9,90 9,85 8,22

Власні доходи пенсійного фонду, млрд. грн.

101,4 103,1 119,30 139,2 158,00 166,86

Податкове навантаження на працю, %

10,7 11,29 10,90 10,59 11,21 11,47

Рівень загального податко-вого навантаження, %

34,66 34,07 32,32 36,06 38,73 37,35

Показники податкового навантаження в Україні за період 2008-2013 рр. наведе-

но у таблиці 3. Слід відзначити, що рівень податкового навантаження в Україні за останні 6 років постійно змінювався. Якщо аналізувати тенденцію за 2011-2012 роки, то слід відмітити, що відбувалось зменшення податкового навантаження. Так, у 2012 році рівень бюджетного податкового навантаження становив 19,5%, що на 5% менше ніж у 2011 році та на 1,9% менше ніж у 2010 році. Це пов’язано, в першу чергу, зі зниженням ставки податку на прибуток з 23% у 2011 р до 21% у 2012 р. У 2013 році ставка податку на прибуток становила 19%, однак, як свідчать розрахунки податкове навантаження зросло до 23,5%, що на 4% більше за показник минулого року. Таке явище може бути пов’язане зі спадом виробництва [11].

Висновки. Проведень аналіз у роботі свідчить про значну роль податкової безпе-ки, яка є складовою фінансової безпеки та безумовно на неї впливає. Ефективна пода-ткова політика повинна постійно проходити процедури моніторингу та аналізу на базі загально-прийняти показників та індикаторів. Динаміка показників податкової безпеки свідчить про негативні тенденції в цій галузі, тому органам державної влади необхідно постійно розробляти заходи щодо підвищення рівня податкової безпеки.

Перелік посилань: 1. Сухоруков А.І. Проблеми фінансової безпеки України: монографія / А.І. Сухоруков. – К.: НІПМБ,

2004. – 117 с.

61

2. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення : монографія / М.М. Єрмошенко. – К. : КНТЕУ, 2001. – 309 с.

3. Виклюк М.І. Податкова безпека: дуалістичність економічної природи трактування змісту ос-новних характеристик / М.І. Виклюк, В.В. Гресик // Інноваційна економіка. – 2013. - №5[43]. – С. 242-246

4. Іщенко В.В. Податкова складова фінансової безпеки держави / В.В. Іщенко // Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2012. – № 37. – С.35-40.

5. Іванов Ю.Б. Податкова безпека: сутність та умови забезпечення / Ю.Б. Іванов, Ю.В. Бережна // Економіка розвитку. – 2010. – № 2(54). – С. 9-11.

6. Баранецька О. Національні інтереси України в сфері фіскальної безпеки / О. Баранецька, В. Мар-тинюк // Наука молода. – 2008. – № 9. – С. 83-87.

7. Цимбалюк І.О. Податкова безпека в системі фінансової безпеки держави: [кол. монографія] / за заг. ред. О.В. Кендюхова // Стратегічне управління національним економічним розвитком: монографія: в 2 т. – Донецьк: ДВНЗ «ДонНТ», 2013. – Т.2. – 392 с. – С. 13-23.

8. Баранецька О.В. Характеристика фінансово-економічних чинників та індикаторів фіскальної безпеки держави / О.В. Баранецька // Університетські наукові записки. – 2008. - №4 (28). – С. 436-442.

9. Тимошенко О.В. Основні напрями зміцнення фінансової безпеки України / О.В. Тимошенко // Про-блеми економіки. – 2014.- №2. – С. 154-160.

10. Червінська О.С. Аналіз податкового навантаження в Україні та шляхи його оптимізації / О.С. Червінська, О.В. Коваль // Науковий вісник НЛТУ Уккраїни. – 20014. – Вип. 24.6. – С. 307-313.

11. Дзюрій О.І. Вплив податкової політики України на розвиток регіонального сектора економіки / О.І. Дзюрій, В.М. Кміть // Науковий вісник Херсонського державного університету. – 2014. – Вип. 5. – Ч. 4. – С. 43-47.

Стаття надійшла: 22.02.2015 р.

Рецензент: д.е.н., проф. Мельник В.М.

УДК:336.001.25 (477) JEL Classification: H 560

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Сиволап Л.А., к.е.н, доцент Маріупольський державний університет Анотація. У статті наведено сутність економічної безпеки та розкрито поняття «фінансова

безпека». До основних ознак, що характеризують фінансову безпеку віднесено: стан фінансів і фінансових інститутів, при якому забезпечується гарантований захист національних економічних інтересів; гармо-нійний і соціально спрямований розвиток національної економіки, фінансової системи і всієї сукупності фінансових відносин і процесів у державі; готовність і здатність фінансових інститутів створювати механізми реалізації та захисту інтересів розвитку національних фінансів; підтримка соціально-політичної стабільності суспільства; формування необхідного економічного потенціалу і фінансових умов для збереження цілісності та єдності фінансової системи навіть при найбільш несприятливих варіантах розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів і успішного протистояння внутрішнім і зовнішнім загрозам фі-нансової безпеки. Перераховано основні складові елементи фінансової безпеки, такі як: бюджетна, валю-тна грошово-кредитна, боргова, безпека страхового та фондового ринків, банківська. Представлено по-рівняльний аналіз загроз фінансової і економічної безпеки в сучасних умовах функціонування економіки кра-їни. Детально проаналізовано динаміку індексу інфляції України за 2005-2014 роки та динаміку бюджету України за період 2008-2014 роки, які показали негативний вплив на рівень фінансової безпеки країни. На-ведено динаміку індикаторів фінансово-економічної безпеки України та їх порогові значення. До індикато-рів віднесено: витрати на науково-технічні роботи, відсотків до валового внутрішнього продукту; рівень інфляції за рік; обсяг внутрішнього боргу; обсяг зовнішнього боргу; рівень монетизації; дефіцит держав-ного бюджету; вартість банківських кредитів; рівень безробіття; номінальна заробітна плата; рівень тінізації економіки; валове нагромадження основного капіталу; відношення темпу росту продуктивності праці до темпу росту заробітної плати. За результатами динаміки індикаторів, визначено, що рівень

62

фінансової безпеки в Україні є дуже низький і потребує впровадження негайних заходів щодо його підви-щення.

Ключові слова: економічна безпека, фінансова безпека, індекс інфляції, державний бюджет, зовні-шні та внутрішні загрози, рівень безробіття, зовнішній борг, внутрішній борг.

ANALYSIS OF FINANCIAL SECURITY IN UKRAINE

Larisa Sivolap, PhD in Economics, Assistant Professor Mariupol State University Summary: It is brought in the article the essence of economic security and a concept of “financial safety” is

exposed. It is taken to the basic signs that characterize financial safety: the state of finances and financial insti-tutes, at that the assured defence of national economic interests is provided; harmonious and socially directed de-velopment of national economy, financial system and all totality of financial relations and processes is in the state; readiness and ability of financial institutes to create the mechanisms of realization and defence of interests of de-velopment of national finances; support of socio-political stability of society; forming of necessary economic poten-tial and financial terms is for maintenance of integrity and unity of the financial system even at the most unfavour-able variants of development of internal and external processes and successful opposition to the internal and exter-nal threats of financial safety. The basic component elements of financial safety are enumerated, such as: budget-ary, currency money-and-credit, promissory, safety of insurance and fund markets, bank. The comparative analysis of threats of financial and economic safety is presented in modern operating of economy of country conditions. In detail the dynamics of index of inflation of Ukraine is analysed for 2005-2014 and dynamics of budget of Ukraine for period 2008-2014, that showed negative influence on financial strength of country security. A dynamics over of indi-cators of financial and economic safety of Ukraine is brought and them threshold values. To the indicators it is taken: charges on scientific and technical works, percents to the gross domestic product; a rate of inflation is for a year; volume of internal debt; volume of external debt; level of monetization; deficit of the state budget; cost of bank credits; unemployment rate; nominal salary; level of shadow of economy; gross piling up of the fixed assets; attitude of rate of height of the labour productivity is toward the rate of height of salary. On results the dynamics of indicators, certainly, that financial strength security in Ukraine is very subzero and requires introduction of immedi-ate measures in relation to his increase.

Key of words: economic security, financial safety, index of inflation, the state budget, external and internal threats, unemployment rate, external debt, internal debt.

Постанова проблеми. Сьогодні перед Україною постала проблема забезпечення

безпеки діяльності не тільки суб’єктів господарювання, але в цілому всієї країни. Це пов’язано з негативними зовнішніми та внутрішніми факторами, що призвели до знач-ного підриву економіки країни. Тому зараз виникла необхідність у зміцнені економічної безпеки України. У зв’язку з тим, що однією з головних складових економічної безпеки є фінансова безпека, необхідно, в першу чергу, запроваджувати заходи, щодо її зміц-нення. Тому для вибору ефективних інструментів в боротьбі за зміцнення фінансової безпеки необхідно визначити її сучасний стан в Україні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемні питання фінансової безпеки країни відображено у наукових працях таких науковців як: Смоквіна Г.А., Шлемко В.Т., Бінько І.Ф., Єрмошенко М.М., Савицька О., Коваленко О.Ю., Пироожкова С.І. та інші.

Невирішені складові загальної проблеми. Сьогодні багато вчених у своїх наукових дослідженнях розглядають питання фінансової безпеки, але не в симбіозі з економіч-ною безпекою, тому постає питання розгляду можливих загроз як для фінансової без-пеки так і економічної безпеки в цілому та виявлення реального стану фінансової без-пеки.

Метою статі виступає дослідження сучасного стану фінансової безпеки України, що дозволить в майбутньому сформувати ефективний механізм підвищення та зміц-нення фінансової безпеки країни.

Виклад основного матеріалу: Однією з найважливіших складових економічної безпеки України в сучасних умовах є фінансова безпека (ФБ), яка, в свою чергу, є осно-вою національної безпеки держави. Оскільки міць і національна безпека держави, як запорука стабільності, незалежності країни та умов ефективності життєдіяльності сус-пільства, характеризуються, перш за все, станом захищеності економіки від загроз з фінансового боку. [1]

63

Шлемко В., Бінько І визначають економічну безпеку як стан національної еконо-міки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задо-вольнити потреби особи, сім‘ї, суспільства, держави. [2.]

На думку, М. Єрмошенко економічна безпека характеризується збалансованістю і стійкістю до негативного впливу внутрішніх і зовнішніх загроз, здатністю забезпечува-ти на основі реалізації національних економічних інтересів сталий і ефективний розви-ток вітчизняної економіки і соціальної сфери [3].

Фінансова безпека - це найважливіша складова економічної безпеки в умовах ринкової економіки яка включає: [4]

- стан фінансів і фінансових інститутів, при якому забезпечується гарантова-ний захист національних економічних інтересів;

- гармонійний і соціально спрямований розвиток національної економіки, фі-нансової системи і всієї сукупності фінансових відносин і процесів у державі;

- готовність і здатність фінансових інститутів створювати механізми реалізації та захисту інтересів розвитку національних фінансів;

- підтримка соціально-політичної стабільності суспільства; - формування необхідного економічного потенціалу і фінансових умов для збе-

реження цілісності та єдності фінансової системи навіть при найбільш несприятливих варіантах розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів і успішного протистояння внутріш-нім і зовнішнім загрозам фінансової безпеки.

Таким чином бачимо, поняття «економічна безпека» та «фінансова безпека» взаємодоповнюються. Враховуючі, важливість фінансової безпеки у забезпечені еконо-мічної безпеки та загалом національної безпеки розглянемо її більш детально.

Отже, фінансова безпека країни містить такі складові як: бюджетна, валютна грошово-кредитна, боргова, безпека страхового та фондового ринків, банківська.

Значну роль на стан економічної та фінансової безпеки відіграють зовнішні та внутрішні чинники. Так у табл. 1 один наведено порівняльну характеристику загроз як для економічної безпеки, так і для фінансової.

Як видно з порівняльної табл. 1 більшість загроз фінансової безпеки або співпа-дають або так чи інакше перетинаються з економічними. Що ще раз підтверджує, що фінансова безпека є стратегічною складовою частиною економічної безпеки і розгляда-ти їх потрібно в комплексі як основоположну складову національної безпеки. [1]

Існують офіційні показники рівня фінансової безпеки України – індикатори та порогові значення індикаторів, які передбачає Методика розрахунку рівня економічної безпеки України, затверджена Наказом Міністерства економіки України № 60 від 02.03.2007 р. [5]. Аналіз рівня цих показників за 2005-2009 роки свідчить про те, що значну загрозу фінансовій безпеці становив високий рівень інфляції, значення якого у 2008 році перевищувало порогові (107 %) на 16 %, а у 2009 р. – на 5,3 %, що є свідчен-ням стабілізації інфляційних процесів, але вже у 2014 році індекс інфляції достигає 124,5%(рис. 1). [6,7]

110,3 111,6 116,6 123112,3 109,1 104,6 99,8 100,5

124,9

02040

6080

100120

140

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 роки

Рисунок 1 - Індекс інфляції в Україні за 2005-2014 роки, %

На думку науковців [8] основними причинами інфляції є немонетарні фактори, такі як рух значної кількості грошей поза сферою виробництва, а саме в сфері торгівлі і споживання, вихід грошей на ринок без ув’язки з товарним забезпеченням, невідповід-ність обсягу виробництва товарів грошовим доходам населення. Це означає, що лише

64

уряд політикою обмеженої грошової пропозиції і витрачання бюджетних коштів та взає-моузгодженими діями з Національним банком України (НБУ) спроможний вирішити цю проблему.

Оскільки «… стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням ба-лансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використан-ня бюджетних коштів» складають законодавчо визначене поняття бюджетної безпеки, невчасне прийняття Державного бюджету є загрозою бюджетній та в цілому фінансовій безпеці України. [6]

Таблиця 1. – Порівняльний аналіз загроз фінансової і економічної безпеки [1]

Внутрішні загрози економічної безпеки Зовнішні загрози економічної безпеки 1) Розширення межі майнового розшарування суспільства. 2) Криміналізація економіки і суспільства. 3) Зниження науково - технічного потенціалу країни. 4) Зниження інвестиційної привабливості. 5) Ослаблення інвестиційно - інноваційного іміджу. 6) Бездіяльність органів місцевого самоврядування. 7) Слабкість інноваційного початку розвитку підприємницької діяльності. 8) Низька конкурентоспроможність і тотальне згортання виробництва. 9) Різка відмінність у рівні соціально-економічного розвитку регіонів, що руйнує іс-нуючі зв'язки між ними і перешкоджає міжрегі-ональної інтеграції. 10) Посилення міжнаціональної напруженості, що створює реальні умови для виникнення вну-трішніх конфліктів на національному ґрунті. 11) Загальне порушення єдиного правового простору, що ведуть до правового скептицизму і недотримання законодавства. 12) Звуження межі середньої тривалості життя. Що знижує людський потенціал, тим самим ро-блячи неможливим економічне зростання і роз-виток промисловості. 13) Слабка нормативно - правова база. 14) Корупція в усіх ешелонах влади.

1) Відтік умів за кордон. 2) Нелегальний вивіз капіталу за кордон. 3) Наростання імпортної залежності з продово-льства і споживчих товарів. 4) Недобросовісна конкуренція. 5) Відсутність законів, що дозволяють в повному обсязі протидіяти недобросовісної конкуренції. 6) Знецінення національної валюти. 7) Зниження зовнішньої інвестиційної приваб-ливості. 8) Відсутність економічного і політичного впли-ву на процеси які відбуваються у світовій еко-номіці. 9) Ослаблення процесів інтеграції та налаго-дження економічних зв'язків України з країна-ми СНД. 10) Слабка інформаційна база. 11) Зниження військового та оборонного поте-нціалу країни, що не дозволяє їй при необхід-ності відобразити військовий напад. 12) Зростання зовнішнього боргу.

Внутрішні загрози фінансової безпеки Зовнішні загрози фінансової безпеки 1) Неадекватна фінансово – економічна політи-ка держави. 2) Помилки, зловживання і інші відхилення (безгосподарність, різноманітні економічні зло-чини, тощо) в управлінні фінансової системи держави. 3) Скорочення використовуваної ресурсної ос-нови у фінансово-кредитній сфері діяльності для виходу з економічної кризи та успішного проведення подальших реформ. 4) Розвал фінансово-кредитної системи і пос-лаблення її стабілізуючих функцій у сфері ви-конання та формування бюджету. 5) Низький рівень соціальної орієнтованості економіки. 6) Падіння платоспроможності населення. 7) Скорочення ролі внутрішніх соціально-економічних стимуляторів економічного зрос-тання. 8) Зростання економічної злочинності, корупції. 9) Зростання фінансових втрат в результаті збільшення масштабів і поглиблення соціальної напруженості в сфері економічних відносин. 10) Недосконалість механізмів формування економічної політики держави.

1) Інтернаціоналізація та глобалізація світового господарства. 2) Порушення національних пріоритетів Украї-ни в області фінансів через просування інозем-ними партнерами вигідних їм економічних про-ектів і фінансових програм; 3) Формування іноземними партнерами такої структури зовнішньоекономічних зв'язків з Україною, коли остання поступово перетворю-ється на їх сировинний придаток. 4) Зростання зовнішньої фінансової заборгова-ності України, посилення її залежності від іноземних кредитів. 5) Нерозвиненість ринків капіталу та їх інфра-структури. 6) Криза грошової і фінансово – кредитної сис-тем. 7) Нестабільність економіки.

65

На рис. 2 наведено динаміку бюджету України за 2008-2014 рр., яка показує, що

у цей період бюджет має негативне сальдо, тобто щорічно маємо дефіцит бюджету. Наведені показники (індекс інфляції, динаміка бюджету) не представляють пов-

ний спектр показників, які характеризують стан фінансової безпеки країни, але пока-зують реальну картину негативного стану фінансової безпеки України. Так в табл. 2 на-ведено динаміку основних індикаторів фінансово-економічної безпеки України та їх по-рогові значення.

-12500,7

-35517,2

-64265,5

-23557,6

-53387,4-64707,6-78070,5-80000

-70000-60000-50000-40000-30000-20000-10000

0

2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014роки

Рисунок 2 - Динаміка бюджету України за 2008-2014 роки, млн. Грн [9]

Таблиця 2 - Динаміка основних індикаторів фінансово-економічної безпеки Украї-

ни та їх порогові значення. [1, 10, 11] Фактичне

значення, у % Індикатор, одиниця виміру Порогові значення 2008 2013

Витрати на науково-технічні роботи (НТР), % до ВВП 2 1 1,2 Рівень інфляції за рік, % 5 15 9,7 Обсяг внутрішнього боргу, % до ВВП Менш як

30 2,2 0,2

Обсяг зовнішнього боргу, % до ВВП Менш як 20

6,8 17,9

Рівень монетизації, % до ВВП 30 24 29 Дефіцит державного бюджету, % до ВВП Не ˃3 1,2 4,9 Вартість банківських кредитів Не більш

як 10% рі-чних

15,9 11,3

Рівень безробіття (МОН), % 7,6 6,9 8,1 Номінальна заробітна плата, дол. США 550 361,2 364,62 Рівень тонізації економіки, % до ВВП Не ˃30 28 55 Валове нагромадження основного капіталу, % до ВВП Не ˂25 25,7 20 Відношення темпу росту продуктивності праці до темпу росту заробітної плати, разів

Не ˂1 0,95 0,97

Висновки. Аналіз матеріалів представлених у статті, показує що фінансова скла-

дова економічної безпеки є одним з найголовніших елементів. Так, на сучасному на су-часному етапі розвитку економіки бачимо значний вплив зовнішніх та внутрішніх за-гроз як на фінансову безпеку країни так і в цілому на економічну. Цей негативний вплив відображено у представлених індикаторах фінансово-економічної безпеки. Таким чином, можна стверджувати що рівень фінансової безпеки в Україні є дуже низький і потребує впровадження негайних заходів щодо його підвищення.

Перелік посилань: 1. Смоквіна Г.А. Фінансова безпека як стратегічна складова економічної безпеки України / Г.А.

Смоквіна // Економіка: реалії часу. – 2014. - №3. – С. 30-36.

66

2. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення: [монографія] / В. Т. Шлемко, І. Ф. Бінько. – К. : НІС, 1997. – 144 с.

3. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, страте-гія забезпечення / М.М. Єрмошенко. – К. : КНТЕУ, 2001. – 309 с.

4. Савицька О. Оцінка та шляхи забезпечення фінансової безпеки України / О. Савицька // Еконо-мічний форум. – 2012. - №3. – С.14

5. Методика розрахунку рівня економічної безпеки України // Офіційний сайт Міністерства еко-номіки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=97980&cat_id=38738.

6. Коваленко О.Ю. Аналіз та оцінка рівня фінансової безпеки України / О.Ю. Коваленко // Економі-ка. – 2010. – Т. 133. – Випуск 120. – С. 56-61, 7 Индекс инфляции в Украине / Финансовый портал [Электрон-ный ресурс]. – Режим доступа: http://index.minfin.com.ua/index/infl/?2014.

7. Финансовый портал Минфин [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://index.minfin.com.ua/index/infl/

8. Економічна безпека: навч. посіб. / за ред. З.С. Варналія. – К: Знання, 2009. – 647 с. 9. Финансовый портал Минфин [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

http://index.minfin.com.ua/budget/ 10. Вартість кредитів за даними статистичної звітності банків України. [Eлeктpoнний peсуpс] −

Peжим дoступу: www.bank.gov.ua/files/Procentlastb_KR.xls 11. Методичні рекомендації щодо оцінки рівня економічної безпеки України ; за ред. академіка

НАН України С.І. Пирожкова. К., НІПМБ, 2003. - 42 с.

Стаття надійшла: 12.03.2015 р. Рецензент: д.е.н., проф. Горєлов Д.О.

УДК: 336.71.001.25(477) JEL Classification: G 220

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА БАНКІВ Лазарева А.П., асистент Маріупольський державний університет Анотація. В статті розкрито основну мету банківської діяльності. Перераховано основні за-

вдання безпеки банківської діяльності, а саме: захист законних інтересів банку і його працівників; профі-лактика та попередження правопорушень і злочинних посягань на власність і персонал банку; своєчасне виявлення реальних і потенційних загроз банку, проведення заходів щодо їх нейтралізації; оперативне ре-агування елементів структури банку на загрози, що виникають, та негативні тенденції розвитку зовні-шніх і внутрішніх обставин; виявлення внутрішніх і зовнішніх причин і умов, які можуть сприяти заподі-янню банку, його працівникам, клієнтам і акціонерам матеріальної та іншої шкоди, перешкоджати їх но-рмальній діяльності; виявлення та формування причин і умов, сприятливих для реалізації банком своїх основних інтересів; виховання та навчання персоналу з питань безпеки; послаблення шкідливих наслідків від акцій конкурентів або злочинців, спрямованих на підрив безпеки банку; збереження й ефективне вико-ристання фінансових, матеріальних і інформаційних ресурсів банку. Наведено сутність таких понять як: «фінансова безпека банків», «економічна безпека банків», «фінансово-економічна безпека банківської сис-теми». Визначено що забезпечення безпеки банківської системи обумовлене взаємодією інтересів банків-ських установ і суб’єктів ринкової економіки і, та залежить від таких певного ряду чинників. За допомо-гою аналізу наукової літератури виділено чинники, які впливають на фінансову та економічну безпеку банків. Представлено заходи забезпечення безпеки банків, як на рівні держави, так і на рівні окремих бан-ків. Наведено схему економічної безпеки у системі економічної безпеки України. Розкрито основні показни-ки та їх порогові значення економічної безпеки банківської системи України. Представлено динаміку еко-номічних нормативів банківської системи України, що дало змову визначити стан фінансово-економічної безпеки українських банків. Вказано заходи, щодо підтримки фінансово-економічної безпеки банків.

Ключові слова: економічна безпека банків, фінансова безпека банків, банківська система, націона-льні інтереси, державна безпека, нормативні показники.

67

FINANCIAL AND ECONOMIC SECURITY OF BANKS Anastasia Lazareva, Assistant Mariupol State University

Summary. The main purpose of banking is shown in the article. The main objectives of banking security are

pointed, namely the protection of the legitimate interests of the bank and its employees; the prevention of crime and criminal attacks on bank property and staff; early detection of real and potential threats to the bank (to intro-duce measures to neutralize them); rapid response elements of the structure of the bank to the threats that arise, and negative trends of internal and external circumstances; identify internal and external causes and conditions that may contribute to the bank loss, its employees, customers and shareholders and other material damage, interfere with their activities; identification and formation causes and conditions conducive to the implementation of the bank's best interests; education and training on safety; reduce the negative consequences of the actions of competi-tors or criminals, to undermine the security of the bank; conservation and efficient use of financial, material and information resources of the bank. Also it is shown the essence of such concepts as "financial security banks", "eco-nomic security of banks", "financial and economic security of the banking system". It is determined that the safety of the banking system due to the interaction of interests of banks and business and market economy depends on spe-cific number of factors. It is identified the factors that affect the financial and economic security of banks due to the analysis of scientific literature. It is submitted the security banks measures as at the state level and at the level of individual banks. It is shown a diagram of economic security in the system of economic security of Ukraine, the ba-sic indicators and their thresholds of economic security of Ukraine's banking system. The dynamics of economic ra-tios of the banking system of Ukraine are given, to determine the state of the financial and economic security of Ukrainian banks. It is specified the measures to support financial and economic security of banks

Keywords: economic security of banks, financial safety of banks, banking system, national interests, state security, normative indexes.

Постанова проблеми. В умовах всеохоплюючої кризи, яка торкається також й фі-

нансової сфери країни, постає велике питання забезпечення фінансової безпеки бан-ківської системи країни. В даному аспекті існує прямий взаємозв’язок фінансово-економічної безпеки держави та фінансово-економічної безпеки банківської системи, тому як останнє є складовим елементом фінансово-економічної безпеки держави. Тоб-то, якщо рівень фінансово-економічної безпеки банківської системи буде зростати, то це є значним підґрунтям для зростання фінансово-економічної безпеки країни. Однак, нажаль, сучасний стан банківської системи не впливає позитивно на рівень фінансово-економічної безпеки країни. Тому постає проблема у адекватній оцінці реального стану банківської сфери та розробки заходів щодо її підвищення рівня фінансової безпеки банківських установ та банківської системи в цілому.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз наукової періодики дозволив виявити, що проблемами фінансово-економічної безпеки банків займаються такі нау-ковці як: Барановський О.І., Захаров О. І., Євенко Т.І., Крупка І.М., Кириченко О. А., Ко-валенко В. В., Мокій А. І., Фадєєв Д.А.

Невирішені питання. У сучасній науковій літературі багато дослідників розгляда-ють та аналізують діяльність банків тільки по основним показникам та роблять виснов-ки щодо їх ефективності діяльності, але поки що мало науковців розглядають ефектив-ність діяльності банків з точки зору їх фінансово-економічної безпеки.

Метою статі є дослідження сутності фінансової безпеки банків, аналіз її сучасного стану та визначення заходів щодо підвищення рівня фінансової безпеки банків.

Виклад основного матеріалу. Основною метою безпеки банківської діяльності вважається можливість заподіяння банку збитків або упущення вигоди; забезпечення ефективної діяльності банку та якісної реалізації ним операцій та угод. До основних за-вдань безпеки банківської діяльності входять: захист законних інтересів банку і його працівників; профілактика та попередження правопорушень і злочинних посягань на власність і персонал банку; своєчасне виявлення реальних і потенційних загроз банку, проведення заходів щодо їх нейтралізації; оперативне реагування елементів структури банку на загрози, що виникають, та негативні тенденції розвитку зовнішніх і внутрішніх обставин; виявлення внутрішніх і зовнішніх причин і умов, які можуть сприяти заподі-янню банку, його працівникам, клієнтам і акціонерам матеріальної та іншої шкоди, пе-решкоджати їх нормальній діяльності; виявлення та формування причин і умов, сприя-тливих для реалізації банком своїх основних інтересів; виховання та навчання персо-

68

налу з питань безпеки; послаблення шкідливих наслідків від акцій конкурентів або злочинців, спрямованих на підрив безпеки банку; збереження й ефективне викорис-тання фінансових, матеріальних і інформаційних ресурсів банку[1].

Під поняттям «економічна безпека банків» учені розуміють сукупність умов, за яких потенційно небезпечні для фінансового стану комерційних банків дії чи обставини, попереджені або зведені до такого рівня, при якому вони не здатні завдати шкоди вста-новленому порядку функціонування банківської системи, збереженню й відтворенню її майна та інфраструктури й перешкодити досягненням банками статутних цілей [2].

О.І.Захаров розглядає економічну безпеку банку як стан, за якого забезпечують-ся стабільність його функціонування, фінансова рівновага й регулярне одержання при-бутку, можливість виконання поставлених цілей і завдань, здатність до подальшого ро-звитку й удосконалення [3].

Важливе значення в діяльності банківських установ має фінансова безпека – це стан захищеності фінансових інтересів банку, його фінансової стійкості, а також сере-довища, у якому він функціонує. Фінансова безпека банку зумовлена рівнем підтри-мання ліквідності, впровадженням фінансових інновацій, охороною інформації, збере-женням активів, забезпеченням прибутковості. [4]

Отже, фінансово-економічна безпека банківської системи – це, як вважає Р. Гри-ценко6, такий її стан, коли фінансова стабільність чи репутація не може бути підірвана цілеспрямованими діями певної групи осіб і організацій або фінансовою ситуацією, що складається всередині чи зовні банківської системи. Забезпечення безпеки банківської системи обумовлене взаємодією інтересів банківських установ і суб’єктів ринкової еко-номіки і, на думку В. Срібного, залежить від таких основних чинників:

1) економічної стабільності держави та її рівня залежності від зовнішніх дій інших країн; 2) ступеня залежності банківської системи від внутрішніх і зовнішніх джерел фі-

нансування, зокрема рефінансування і кредитування іноземними банками; 3) ступені концентрації активів банківської системи в інших державах або галу-

зях реального сектора економіки; 4) структури власності у банківській сфері. [5] Аналіз наукової літератури дозволив виявити чинники, які впливають на фінан-

сову та економічну безпеку банків, а саме [1, 2, 3, 6, 7, 8, 9]: рівень обов’язкового резервування (для збільшення пропозиції грошей НБУ

зменшує норматив обов’язкового резервування, для зменшення пропозиції грошей но-рматив обов’язкового резервування збільшується);

рефінансування Національного банку України ( необачна політика НБУможе призвести до великих втрат комерційного банку і навіть до його ліквідації);

система розрахунків ( найсерйозніша проблема - некваліфіковане управління керівниками окремих комерційних банків структурою активів і пасивів);

конкурентне середовище ( недобросовісна конкуренція); прогалини законодавчої бази ( досі відсутній закон про банківську таємницю). ступінь впровадження інновацій; збереження активів; забезпечення прибутковості; охорона інформації; забезпечення високої винагороди персоналу; кваліфікація співробітників; організаційна система банків тощо. На рівні держави банківська безпека забезпечується шляхом визначення комер-

ційних, організаційних технологічних і соціальних пріоритетів (підприємства, галузі, регіону); нормативно-правового забезпечення безпеки банків; налагодження системи оцінок і контролю реальних і потенційних фінансових загроз життєвим інтересам дер-жави; забезпечення ефективного функціонування Національного банку України. На рі-вні правоохоронних органів забезпечення банківської безпеки потребує розробки ме-тодів і засобів попередження й припинення загроз економічним інтересам; стратегії за-стосування захисних заходів; створення організаційно-правового механізму практичної реалізації захисних заходів; забезпечення дієвості практичних заходів із захисту бан-ків. На рівні окремих банків: забезпечення якісного підбору кадрів банку, їхньої особис-тої і колективної безпеки; забезпечення економічної та інформаційної безпеки; органі-зація роботи внутрішнього підрозділу безпеки відповідно до покладених на нього за-вдань і принципів його роботи (рис. 1) [10].

69

Рисунок 1 – Економічна безпека у системі економічної безпеки України Таблиця 1 – Основні показники економічної безпеки банківської системи України

та їх порогові значення. [4] Показник Порогові значення

Грошова маса, % від ВВП 50 Обсяг готівки, % від ВВП 4 Обсяг кредитування банками реального сектора економіки, % від ВВП Не менше 30 Максимальна ставка відсотка за кредитом 10 Мінімальний прибуток на середньорічний капітал, % 15 Мінімальний прибуток на середньорічні активи, % 3 Рівень сумнівної заборгованості в кредитному портфелі, % Не більше 10 Адекватність капіталу, % Не менше 15 Максимальна частка іноземних пасивів, деномінованих в одній 50

Економічна безпека банків та в цілому економічна безпека банківської системи,

як і будь-яка інша економічна категорія потребує у постійному моніторингу динаміки своїх показників, що дозволить приймати оперативні заходи щодо підвищення рівня фінансово-економічної безпеки. Так у таблиці 1 представлено основні показники та їх

Національні та державні інтереси

Зовнішні чинники небезпеки: - глобальні; - міжнародні; - регіональні.

Національна безпека України

Державна безпека України

Внутрішні чинники небезпе-ки:

- відсутність розвинутої бан-ківської системи страхування; - недосконалість або відсут-ність правової бази; - дефіцит державного бю-джету та інфляція; - вивіз капіталу за межі краї-ни; - податкова політика держа-ви; - корупція у системі влади

Економічна безпека України

Державний сектор економіки Недержавний сектор економіки

Економічна безпека банків

Безпека суб’єктів господарювання: - банків; - філій; - клієнтів

Безпека функціональних складових: Кадрової, інформаційної, інтелектуальної, юридичної, екологічної, техніко-технологічної тощо.

Фінансова безпека банку

Показники оцінки фінансової безпеки банків

70

порогові значення економічної безпеки банківської системи України, які представлено у науковій праці Євенко Т.І.

Однак Крупка І.В., в своїй науковій праці проаналізувала дещо інші економічні нормативи банківської системи України, де вже за допомогою динамічного аналізу цих показників, який наведено на базі даних офіційного інтернет-представництва НБУ, мо-жна простежити реальний стан фінансово-економічної безпеки банківської системи України (табл. 2).

Таблиця 2 – Економічні нормативи у банківській системі України [5,11]

За станом на 01.01 № Норматив 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 1 Н1 Регулятивний капі-

тал, млн. грн. 72265 123066 135802 160896 178454 192916 169792

2 Н2 Норматив адекватно-сті регулятивного капіталу / плато-спроможності (не ме-нше 10%)

13,92 14,01 18,08 20,83 18,90 17,55 14,03

3 Н3 Норматив (коефіці-єнт) співвідношення регулятивного капі-талу до сукупних ак-тивів (не менше 9%)

8,91 11,82 13,91 14,57 14,96 13,85 11,20

4 Н4 Норматив миттєвої ліквідності (не менше 20%)

53,60 62,38 64,45 58,80 58,48 50,85 44,94

5 Н5 Норматив поточної ліквідності (не менше 40%)

75,31 75,16 72,90 77,33 70,53 85,81 81,38

6 Н6 Норматив коротко-строкової ліквідності (не менше 60%)

39,93 32,99 35,88 91,19 94,73 86,96 83,85

7 Н7 Норматив максима-льного розміру кре-дитного ризику на одного контрагента (не більше 25%)

22,56 23,04 21,56 21,04 20,76 22,49

8 Н8 Норматив великих кредитних ризиків (не більше 8-кратного розміру ре-гулятивного капіта-лу)

171,06 187,36 169,21 161,20 164,46 190,58 306,58

9 Н9 Норматив максима-льного розміру кре-дитів, гарантій та по-ручительств, наданих одному інсайдеру (не більше 5%)

2,01 1,66 0,93 0,81 0,57 0,40 0,21

10 Н10 Норматив максима-льного сукупного ро-зміру кредитів, гара-нтій та поручи-тельств, наданих ін-сайдерам (не більше 30%)

6,84 5,76 3,31 2,25 2,51 1,82 1,42

11 Н11 Норматив інвесту-вання в ціні папери окремо за кожною установою (не більше 15%)

0,58 0,22 0,07 0,05 0,06 0,04 0,01

12 Н12 Норматив загальної суми інвестування (не більше 60%)

9,05 5,52 3,12 3,35 3,24 3,26 3,17

71

Розглянуті у табл. 1 показники дають змогу зробити висновки про стан банківсь-кої системи держави, а випадки невиконання нормативів є індикатором потенційної за-грози втрати ліквідності та платоспроможності банку. У свою чергу, недосконалість та недотримання нормативів збільшує кількість проблемних банків, що є потенційною за-грозою для безпеки всієї системи. В Україні майже щорічно ліквідовують або перебува-ють у стадії ліквідації кілька банків [10].

Для підтримки фінансово-економічної безпеки банків необхідно проводити такі заходи: [12]

1. Розробка рекомендацій по удосконаленню заходів фінансової безпеки. 2. Взаємодія з правоохоронними органами у питаннях протидії посягань на вла-

сність і діяльність банків. 3. Інформаційно-аналітичне дослідження позичальників на стадії звернення їх в

банк для отримання кредиту. 4. Участь в проведенні моніторингу кредитних операцій, виявлення ознак вказу-

ючих на можливість невиконання зобов'язань за кредитними договорами. 5. Надання консультацій працівникам банку з питань фінансової безпеки.

6. Формування умов для безпечної роботи співпробітників банку, забезпечення їхніх комерційних інтересів.

7. Підтримка технологічної незалежності і конкурентоспроможності, формування високого технічного і технологічного потенціалу.

8. Оптимізація організаційної структури. Висновки. Враховуючи вище наведене, можна стверджувати, що фінансово-

економічна безпека банків є невід’ємною умовою у досягненні фінансово-економічної безпеки держави. Сьогодні низка чинників, які впливають на діяльність банків значно знижують рівень фінансово-економічної безпеки банків, тому державі необхідно постій-но проводити моніторинг та запроваджувати оперативні та стратегічні заходи щодо пі-двищення фінансово-економічної безпеки банків України.

Перелік посилань: 1. Барановський О.І. Банківська безпека: проблема виміру/ О.І. Барановський //Економічне про-

гнозування. – 2006. – №1. –С. 7-32. 2. Барановський О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечен-

ня) / О. І. Барановський. – К.: Нац. торг.-екон. ун-т, 2004. – 759 с. 3. Захаров О. І. Організація та управління економічною безпекою суб’єктів господарської діяль-

ності: навчальний посібник / О. І. Захаров, П.Я. Пригунов. – К.: КНТУ, 2008. – 257 с. 4. Євенко Т.І. Економічна безпека українських банків [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.pu.if.ua/depart/Finances/resource/file/%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA/2012-1/%D0%84%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE.pdf

5. Крупка І.М. Фінансово-економічна безпека банківської системи України та перспективи роз-витку національної економіки / І.М. Крупка // Бізнесінформ. – 2012. - № 6. – С. 168-175.

6. Кириченко О. А. Методологічні основи економічної безпеки суб’єктів господарювання в трансфор-маційній економіці / О. А. Кириченко, Ю. Г. Кім // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 12. – С. 53-65.

7. Коваленко В. В. Науково-методологічні основи фінансової стабільності банківської системи та індикатори її оцінки / В. В. Коваленко // Фінанси України. – 2008. – № 7. – С. 111-121.

8. Мокій А. І. Зміцнення економічної безпеки держави у процесі поглиблення євроінтеграції (валю-тно-кредитні та фінансові аспекти) / А.І. Мокій, М. І. Флейчук // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/MONITOR/Juli08/07.htm

9. Кириченко О. А. Проблеми управління економічною безпекою суб’єктів господарювання : моног-рафія / О.А. Кириченко, В.С. Сідак. – К. : Ун-т “Крок”, 2008. – 403 с.

10. Кириченко О.А. Економічна безпека банківської системи України в умовах глобальної фінансової кризи / О.А. Кириченко, С.В. Мелесик // Актуальні проблеми економіки. -2009. - № 8(98). – С. 223-232.

11. Офіційне інтернет-представництво Національного банку України [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=4919415&cat_id=84901

12. Фадєєв Д.А. Фінансова безпека банківської діяльності в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rusnauka.com/5_NITSB_2009/Economics/40908.doc.htm

Стаття надійшла: 18.03.2015 р.

Рецензент: д.е.н., проф. Міщенко В.А.

72

ПІДПРИЄМНИЦТВО У СФЕРІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УДК 330.322:330.341.1 JEL Classification: О11, Q20

СУТНІСТЬ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Навроцький Р. Л. Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне Анотація. У статті розглянуто сучасний стан інноваційно-інвестиційного розвитку Рівненської

області, розглянуто сутність інновацій, досліджено інвестиційну політику інноваційних підприємств. Запропоновано напрями ефективного природокористування.

Розкрито основний зміст інноваційної діяльності, встановлено що для виробництва нової проду-кції із застосуванням інновацій необхідно пройти декілька етапів таких як: відкриття та освоєння рин-ку, запровадження нової еко продукції, запровадження нових ресурсозберігаючих технологій, використан-ня екологічних матеріалів, впровадження виробничого процесу та підрив монополії за рахунок випуску продукції. Доведено, що для ефективного впровадження інновацій необхідно окремо розглядати таких два терміни як «інноваційна діяльність» та «інвестиційна діяльність».

Встановлено, що головним чинником економічного зростання є показний валового внутрішнього продукту (ВРП). Порівняння частки капітальних та прямих іноземних інвестицій з ВРП показало тенден-цію до скорочення частки капітальних та прямих іноземних інвестицій протягом 2009 - 2013 рр. Зростан-ня ВРП спостерігалося протягом 2009 - 2012 рр. У 2013 році цей показник скоротився на 537,4 млн. грн., або на 2,5%.

Дослідження динаміки інноваційних підприємств показало, що у розвиток економіки України Рів-ненська область зробила свій внесок. Тут спостерігалася тенденція до зростання інноваційних підпри-ємств протягом 2009 - 2013 рр. Одним із чинників економічного зростання є впровадження інноваційних процесів, які забезпечують модернізацію економіки як на регіональному так і на загальнодержавному рів-ні.

Метою статті є дослідження сутності інноваційно-інвестиційної діяльності, розкриття змісту та складових інновацій у сфері природокористування.

Ключові слова. Екологічні інновації, інноваційна діяльність, інвестиції,

THE ESSENCE OF INNOVATION- INVESTMENT ACTIVITY IN NATURE SPHERE Ruslan Navrotsky National University of Water and Natural Resources, Rivne. Summary. The article reviews the current state of innovation and investment development of Rivne region,

the essence of innovation, studied the investment policy of innovative enterprises. Directions effective nature are proposed.

The basic content of innovation, which is set for new products using innovation must go through several stages such as discovery and development market, a new eco products, new resource-saving technologies, the use of environmentally friendly materials, implementation of the production process and undermine the monopoly by issuing products. It is proved that the effective implementation of innovations necessary to examine separately the two terms such as "innovation" and "investment activity".

It was established that the main factor of economic growth is flashy gross domestic product (GRP). A com-parison of the share capital and FDI from GRP showed a tendency to decrease in the share capital and foreign direct investment during 2009 - 2013 рр. GRP growth observed during the 2009 - 2012's. In 2013 this figure was reduced to 537.4 million. UAH., or 2.5%.

The study of the dynamics of innovative enterprises showed that the economy of Ukraine Rivne region con-tributed. There was increasing innovative enterprises during 2009 - 2013. One of the factors of economic growth is the introduction of innovative processes that ensure the modernization of the economy both regionally and nation-ally.

The article aims to study the essence of innovation and investment, the disclosure content and components of innovation in environmental management.

Keywords: environmental innovation, innovation, investment.

73

Постановка проблеми. Екологічна спрямованість, досягнення конкурентних пе-реваг є необхідною умовою для функціонування еко підприємств та поліпшення стану навколишнього середовища. Спостерігаючи тенденцію до погіршення стану навколиш-нього середовища, все актуальніше стає застосування екологічних інновації, які сприя-тимуть вирішенню проблеми раціонального природокористування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останні роки багато уваги приділялося вивченню інноваційно-інвестиційної діяльності у сфері природокористування такими науковцями як: Печенюк А. В., Конащук В. Л., Бодров В. Г., Гурова В.О., Гребенніко-ва А.А., Горбач М. Л. та інші.

Невирішені складові загальної проблеми. Збереження екологічно-чистого приро-дного середовища не можливе без інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств, запровадження ними ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій.

Аналіз останніх опублікованих робіт показав, що вченими недостатньо уваги приділялося цьому колу питань, оскільки інновації використовують у різних сферах господарської діяльності.

Формулювання цілей статті. Основною ціллю статті є розкриття сутності іннова-ційно-інвестиційної діяльності раціонального природокористування.

Виклад основного матеріалу дослідження. Інновації не можуть існувати без інвес-тицій. Головне завдання, яке стоїть перед інвестором, є вибір підприємства для інвес-тування, яке має найкращі перспективи розвитку та може забезпечити найбільшу ефе-ктивність від впровадження інвестицій.

Для категорії «інвестиційна діяльність» найпоширеніше визначення - це ком-плекс заходів і дій фізичних і юридичних осіб, які вкладають свої ресурси з метою отримання прибутку. Або, за іншим джерелом - це діяльність юридичних, фізичних осіб і держави, яка спрямована на залучення та збільшення засобів для реалізації інвести-ційного процесу з метою отримання економічного і соціального ефекту[1, с.24].

Щодо визначення економічної категорії «інноваційна діяльність» не має єдиної думки, що ускладнює визначення та розуміння цієї економічної категорії. Так, на думку Майорової Т. В. [2], яка багато в чому збігається з положеннями Закону України «Про інноваційну діяльність», «інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на ви-користання та комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумов-лює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів та послуг[3]».

Австрійський економіст Й. Шумпетер увів термін «інновація» у науковий оборот (рис. 1).

Рисунок 1 – Розкриття змісту інновації за Й. Шумпетером[4]

74

У 1912 році у своїй роботі «Теорія економічного розвитку» він запропонував концепцію інновацій, основою якої була ідея про “нові комбінації”. Теорія інновацій Й. Шумпетера є підґрунтям для твердження, що нововведення необхідно розглядати в динаміці та виключно з позицій теорії життєвих циклів, а їх сукупність – складна динамічна система. У сучасному розумінні це зводиться до комбінації таких складо-вих [5].

Екологічні інновація за різних умов визначається як процес і як кінцевий ре-зультат діяльності, втілений у вигляді новітнього або удосконаленого продукту, нових послуг, що мають ринковий попит або соціально-економічну значимість для суспільст-ва, новітнього або удосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності [5].

Інноваційна діяльність, за С. Покропивним, — це процес, спрямований на розроб-лення й реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших нау-ково-технічних досягнень у новий чи вдосконалений продукт, реалізований на ринку, у новий чи вдосконалений технологічний процес, використовуваний у практичній діяльності, а також зв’язані з цим додаткові наукові дослідження й розробки [6].

Інноваційний процес - це перетворення наукового знання, наукових ідей, вина-ходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство. Інноваційний про-цес включає декілька етапів (рис. 2).

Рисунок 2. Етапи впровадження інвестицій у сфері природокористування.

На етапі виникнення ідеї на основі наукових досліджень важливо вивчити попит

споживачів та підприємств які виготовляють схожий товар, пошук потенційного інвес-тора.

Розробка продукту потребує пошук можливостей виготовлення, розробку попе-реднього плану впровадження, аналіз прогнозування витрат.

Виробництво продукту (технології, техніки) включає залучення сировини, конт-роль якості продукції, експериментальні дослідження та коригування.

Етап впровадження продукту вивчає аналіз потенційних ринків, маркетинг, рин-кове випробування та серійне виробництво.

Ефективність інноваційна діяльність залежить від частки вкладених інвестицій та створюється з метою впровадження науково-технічного прогресу у виробництво. Ін-новації включають: випуск та поширення нових видів продукції, технології; реалізацію довгострокових програм з великими строками окупності витрат; фінансування дослі-джень; розробку і впровадження нової або удосконалення існуючої, ресурсозберігаючої технології, призначеної для удосконалення соціального й екологічного становища.

Розглянувши проаналізовані дослідження науковців, щодо сутності екологічних інновацій, можна зробити висновок, що термін розуміють досить широко і він має різне змістовне наповнення.

Екологічні інновації є результатом творчої діяльності, які спрямовуються на розро-бку нової продукції, послуг, впроваджуються екологічно чисті технології з метою змен-шують навантаження на навколишнє середовище.

Основні принципи на яких базується фінансування інноваційної діяльності: орієн-тація на швидке та ефективне впровадження інновацій; різноманіття джерел фінансу-вання; гнучкість системи фінансування; фінансування на всіх етапах життєвого циклу інновацій.

75

Ефективність розвитку регіону, можна прослідкувати за допомогою порівняння капітальних та прямих іноземних інвестицій з показником валового внутрішнього про-дукту (рис. 3).

24,2

17,1 17

12,2 12,5

2,28 1,94 1,52 1,37 1,470

5

10

15

20

25

30

2009 2010 2011 2012 2013Капітальні інвестиції Прямі іноземні інвестиції

Рисунок 3 - Частка капітальних та прямих іноземних інвестицій структурі ВРП Рів-

ненської області у %

Отже, як видно на рисунку 3 частка капітальних інвестицій протягом 2009 - 2013 рр. мала тенденцію до скорочення, та у 2013 році вона становила 12,5 % від зага-льного розмірі валового регіонального продукту, що на 51,6 % менше ніж у 2009 році. Частка прямих іноземних інвестицій протягом 2009 -2013 рр. не перевищувала 2,28 %, тут також прослідковується тенденція до скорочення показника[8]. Зростання ВРП спостерігається протягом 2009 -2012 рр. У 2013 році цей показник скоротився на 537,4 млн. грн (рис. 4).

1346915882

1930221795 21257,6

307,6 309,2 295,3 298,8 312,9

3263,5 2715,9 3277,4 2671,6 2673,3

0

5000

10000

15000

20000

25000

2009 2010 2011 2012 2013Валовий регіональний продуктПрямі іноземні інвестиції Капітальні інвестиції

Рисунок 4 - Частка інвестицій у структурі ВРП Рівненської обл., млн. грн. Якщо ж порівнювати частку інноваційно активних підприємств у загальній кіль-

кості підприємств (рис. 5), то необхідно відзначити, що вона не перевищувала середнє значення по Україні 17,4 %[7].

76

Отже на вище наведеному рисунку видно, що у розвиток економіки України Рів-ненська область зробила свій внесок. Спостерігаючи тенденцію до зростанні інновацій-них підприємств протягом 2009 - 2013 рр. можна зробити висновок, шо найбільша пи-тома вага підприємств, що впроваджували інновації спостерігалося у 2012 році 14,2%, найменша у 2010 році 9,6 %. Тенденція до зменшення цього показника спостерігається у 2013 році у порівняні з 2012 році на 0,8 %. Питома вага інноваційної продукції в обся-зі промислової не перевищує 1%, та спостерігається тенденція до зменшення.

11,49,6 10,5

14,2 13,4

1 0,7 0,9 0,6 0,802468

10121416

2009 2010 2011 2012 2013Питома вага підприємств, що впроваджували інновації

Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової

Рисунок 5 - Динаміка інноваційних підприємств та питома вага інноваційної про-дукції в обсязі промислової, у %

Висновок. Провівши дослідження можна зробити такий висновок: 1) Інноваційно-інвестиційна діяльність у сфері природокористування має знач-

ний вплив як на окреме підприємство так і на державу в цілому; 2) Для розвитку екологічних інвестицій держава повинна розробляти стимулюю-

чу політику; 3) Інновації у сфері природокористування мають ґрунтуватися на екологічно чи-

стих маловідходних та безвідходних технологіях; 4) Державна промислова політика не була направлена на інноваційну продук-

цію, що в свою чергу призвело до зростання низько технологічної продукції. Перелік посилань: 1. Конащук В. Л. Теоретичні аспекти формування іноваційно-інвестиційної діяльності [Електрон-

ний ресурс] / В. Л. Конащук, І. Кучеренко — Режим доступу: http://www.zgia.zp.ua/gazeta/evzdia_6_125.pdf. 2. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність : [підручник] [Електронний ресурс] / Т. В. Майорова. — К.

: Центр учбової літератури, 2009. — Режим доступу :http://hallbooks.net/index_p_12_p_2_p_4.html. 3. Про інноваційну діяльність [Електронний ресурс]: Закон України № 40-IV від 04.07.2002 р. —

Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4015. 4. Гребеннікова, А. А. Теоретичні аспекти інноваційно-інвестиційного забезпечення виробничої ді-

яльності сільськогосподарських підприємства [Електронний ресурс] / А. А. Гребеннікова — Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2534.

5. Бодров В. Г. Інноваційно-інвестиційна модель сталого розвитку національної економіки [Текст]: навч.-метод. матеріали / В. Г. Бодров, В. О. Гусєв, В. Ф. Мартиненко. – К.: НАДУ, 2009. – 60 с.

6. Покропивний С. Ф. Інноваційний менеджмент у ринковій системі господарювання / С. Ф. Покро-пивний // Економіка України. — 1995. — № 2. — С. 24

7. Моніторинг соціально-економічного розвитку регіонів України за 2012 рік [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.rv.gov.ua/sitenew/data/upload/files/1/mon.pdf.

8. Офіційний сайт головного управління статистики у Рівненській області [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.rv.ukrstat.gov.ua.

Стаття надійшла: 08.02.2015 р. Рецензент: д.е.н., проф. Горєлов Д.О.

77

УДК 351∕∕354 JEL Classification: Q 230

ECONOMICS OF UKRAINE’S BIODIVERSITY Dr. Mykola Koretskyi, DH in Public Administration, Professor State university «University of Education Management», Kyiv, Alina Yakymchuk, PhD in f Economics, Assistant Professor National University of Water Management and Nature Resources Use, Rivne Summary. In the article the analysis of economical state and local management systems of the Ukrainian

biodiversity has been done. The biodiversity conservation functions analysis and classification have been carried out. The economic effect of biodiversity functioning has been estimated using forests and swamps ecosystems as an ex-ample. The necessity of biodiversity in the GDP of the state has been justified. The study of the concept of sustain-able development as the most promising in terms of biodiversity has been investigated. The main methods and tools of biodiversity conservation, the best practices of biodiversity conservation have been learned. The basic measures improving governance biodiversity of Ukraine in accordance with the concept of sustainable development have been ordered. The study was conducted on the basis of a systematic method. Scientific and practical interest in the work is the proposed funding mechanism for biodiversity conservation in the current economic climate of Ukraine. The organizational structure of government biodiversity conservation of Ukraine has been investigated. The effective-ness of government biodiversity conservation has been investigated. The functions of the Ministry of Ecology and Natural Resources of Ukraine as a central body of executive power in the field of biodiversity conservation have been studied and analyzed. The best foreign practices of biodiversity conservation and recommendations for its im-plementation in Ukraine have been ordered.

Keywords: ecosystems, biodiversity, conservation, economic.

ЕКОНОМІКА БІОРІЗНОМАНІТТЯ УКРАЇНИ Корецький М. Х., д.держ.упр., професор ДВНЗ «Університет менеджменту освіти України», м. Київ, Якимчук А. Ю., к.е.н., доцент Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне Анотація. У статті проведено аналіз економічного стану та системи управління збереженням

біорізноманіття України. Здійснено класифікацію екосистемних функцій збереження біорізноманіття та подано їх узагальнений економічний аналіз. Розраховано економічний ефект від функціонування біорізно-маніття на прикладі лісових і болотних екосистем. Підтверджено необхідність врахування економічної ефективності функціонування компонентів біорізноманіття України у ВВП держави. Проведено дослі-дження концепції сталого розвитку як найбільш перспективної з точки зору збереження біорізноманіт-тя. Основні методи та інструменти збереження біорізноманіття, кращі практики збереження біорізно-маніття були розглянуті. Розроблено комплекс заходів щодо покращання управління збереженням біоріз-номаніття України відповідно до концепції сталого розвитку. Дослідження було проведено на основі сис-темного методу. Науково-практичний інтерес в роботі становить запропонований механізм фінансу-вання збереження біорізноманіття в умовах нинішнього економічного клімату України. Організаційна структура збереження державної біорізноманіття України була запропонована, досліджено ефектив-ність управління збереженням біорізноманіття. Функції Міністерства екології та природних ресурсів України як центрального органу виконавчої влади в галузі збереження біорізноманіття були вивчені і про-аналізовані. Запропоновані кращі зарубіжні практики збереження біорізноманіття та розроблені рекоме-ндацій щодо їх реалізації в Україні.

Ключові слова: екосистеми, біорізноманіття, збереження, економіка.

Problem setting. According to the figures of National Ecological Centre, Ukraine, cover-ing only 6 % of the total area of Europe, has 35% of its biodiversity (Biodiversity, 2014). Bio-diversity is one of the key components of sustainable development, environmental policy of EU countries and in the world, so we need a clear effective management system of biological diversity. It is necessary to improve the actual organizational structure and necessity of the national biodiversity conservation led to this research.

The recent studies analysis concerning a given problem. Biodiversity creates a safe and healthy environment, provides the population with food, medicines, raw materials for indus-

78

try. It also supports the ecosystems functioning, including circulation and purification of natural waters, soil conservation and climate stability. That is why biodiversity is studied in a number of scientific papers, including T. Andrienko (2007), Fabijanski P. (2003), Tishkov A. (2009), Brink B. (2000), Vololoshinova N. (2007).

Remaining components of the overall problem. The real economic assessment of biodi-versity should be obtained and later be reflected in the national accounts of each country for efficient storage and accounting functioning. All theses determine the purpose, the subject and the object of this study.

Setting the purposes of the article. The main aim of this paper is the conduction of bio-diversity functioning economic evaluation on the example of forest and wetland ecosystems and consideration it in the state national accounts of Ukraine.

The main material research. In Ukraine, as forest conservation care of the State Agency of Forest Resources. Forest management at the local level state enterprise that are managed by the State Agency of Forest Resources of Ukraine and coordinated by its appropriate re-gional authority (Reskomlis Crimea, 24 regional departments of forestry and hunting). The economic evaluation of Ukraine forest and wetland ecosystems effectiveness was carried out in this research due to the fact that forested and open wetlands cover about 20 % of Ukraine (Table 1).

Table 1 - The Comparison of Forest in Poland and Ukraine

Specific indexes

Country Area of forests,

thousаnd ha

Share of

forest, %

Area of Nature

Protection Fund (NPF),

thousand ha

Share of NPF

from the total ter-ritory, %

Forest on a

one ha territory

Area of NPF on a one

ha terri-tory

Forest per one person,

ha/person

NRF, per one per-

son, ha/person

Poland 8890 28,5 7130,4 22,8 0,284 0,228 0,233 0,187 Ukraine 10400 15,9 3670,5 5,4 0,173 0,06 0,23 0,07

Although Ukraine has a larger area of the territory which is occupied by forests than

Poland, but the proportion of the total territory is of nearly half. Today, Ukraine cannot stay away from the prevailing world market ecosystem ser-

vices due to the threat of global ecological crisis. The national economy formation delay leads to the annual loses of foreign investment in the environmental performance develop-ment. The generalization of domestic and international experience, presented in experts work (Economy Saving Biodiversity, 2002) allowed to differentiate six approaches to eco-nomic evaluation of biodiversity functioning (economic assessment based on the final na-tional economy results, socio-economic assessment, experts review, costly techniques, rental approach and the total economic value concept). The most promising is the total eco-nomic value concept, as it provides a comprehensive approach to assessing biodiversity (Theory and practice of biodiversity (the methodology of wildlife in Russia)). The calculation of economic efficiency of Ukraine forest and wetland ecosystems was carried out on the ba-sis of the developed methods, which are based on the concept of total economic value. The results are shown in table 2. So, as calculations show, an annual economic impact of Ukraine wetlands wastewater treatment is about $86 million. The total mass oxygen deposition from forests and swamps is about 60 million tons, which allows ensuring the livelihoods of 147 mil-lion people, which is three times more than the population of Ukraine (Voloshynova, 2007; Yakymchuk, 2014).

The economic impact of clean air (absorption of carbon dioxide) is about 1795 million. The total economic impact of forest and wetland ecosystems functioning was estimated at 1880 million. Annual economic impact of forest ecosystems is $150, and weatlands is 316 as per 1 ha. The share of natural capital in the structure of Ukraine state budget was calculated to about 5 % that’s 2 % – in the structure of GDP.

79

Table 2 - Economic efficiency calculation of biodiversity in Ukraine Calculation results

№ Indicator Forest Ecosystems

Wetland eco-systems

Total

1. The economic effect of savings on the purchase of industrial wastewater treatment plants due to natural water purification, million dollars

- 85,8 85,8

2. The oxygen production million tons 52,78 7,05 59,83

3. The number of people whose livelihoods ensured by oxygen, million persons 130 17 147

4. The economic impact of clean air, million dollars 1583,4 211,5 1794,9

5. The total economic impact on the natural func-tioning of ecosystems million dollars - - 1880,7

6. The economic operation effect per 1 ha, dollars 150 316,3 466,3

7. The share of natural capital in comparison with the state budget (2013),% 4,4 0,6 3,01 The annual economic performance of the Ukraine forest and wetland ecosystems equals

to 12 budgets of Rivne region (Yakymchuk, 2014). This indicator must be significant for preser-vation investment. Estimation of biodiversity components economic efficiency is the basic tool to prove the necessary of annual fund increasing. One of the innovative tools to attract foreign in-vestment in Ukraine is the implementation of the Kyoto Protocol. Economic grounding allows coming to the conclusion that Ukraine forest ecosystems efficiency occupies the second place after Russia. Ukraine forest ecosystems are able to provide livelihoods to population up to 63 million people and be the second after Poland. As carbon recipient countries, Moldova and Bela-rus should compensate Ukraine for these effects on forest preservation. This would allow Ukraine to restructure its external debt (Brink, 2000). This comparison showed that the forest and wet-land ecosystems efficiency in more than 9 times higher (research – in 5572 times, nature re-serves – in 226 times, in more than 1000 time in national ecological networks) than the total budgetary investment in environmental protection in 2009. This is a definite argument for fund increasing (The Convention on Biological Diversity; Tishkov, 2009; Yakymchuk, 2014).

Conclusion and scientific innovation. In the process of research authors have come to such conclusions and suggests such recommendations:

1) Biodiversity should receive adequate economic assessment to reflect the GDP as na-tional wealth. According to calculations economic evaluation of Ukraine forests and wetlands functioning is more than 1.88 billion. United States (2 % of GDP and 5 % of the State Budget of Ukraine 2009 level; 3 % of the State Budget of Ukraine 2013 level). The economic account of these functions of biodiversity in GDP will allow to form in Ukraine the market of ecosystem ser-vices and to attract foreign investments for nature protection activity realization.

2) Display of biodiversity cost-effectiveness in the state national accounts and ecosystem services will allow restructuring Ukraine's foreign debt (104 billion dollars.) over 15-20 years.

3) It is necessary to support functioning of forest and swamp arrays of Ukraine in the natural state. Occupying only 19,1 % territories of the state one hectare of swamps brings profit for society in a size over 316 dollars, forest – 150 dollars (does not take into account collection of by-products and medical plants).

4) Analysis of the actual annual funding revealed the discrepancy between the real ecosystems value (value or productivity) and public investment for their maintenance. The economic impact of ecosystems at least 9.4 times greater than the total annual state budget investment in nature conservation. The costs of biodiversity should be allocated by a sepa-rate line in the state budget.

5) The total economic value concept in terms of the direct and indirect functions of the biodiversity components is the most appropriate for the economic evaluation. Methods of economic evaluation of biodiversity by law developed by this research should be introduced. This will take account of biodiversity functions such as: wetlands water purification functions, forests and swamps oxygen production, health effects of recreational activities. The eco-nomic record of biodiversity functions in GDP will generate ecosystem services market in Ukraine and attract foreign investment into the environmental activities implementation.

6) Implementation of the Kyoto Protocol is a real opportunity for Ukraine to receive

80

funding of $ 7.5 billion for internal environmental policy and the health of the population. Moldova and Belarus, as recipient countries emissions under the Kyoto Protocol should com-pensate Ukraine the forest ecosystems maintenance and invest into their development.

7) It is necessary to maintain swamps ecosystems in their natural state. It is an impor-tant function of wetland ecosystem to be a natural water filter. As society even doesn’t as-sume that due to swamps it annually saves $ 85 million on water treatment plants installa-tion. Moreover, it is impossible to consider all environmental economic and social functions of forest and wetland ecosystems, especially in fish recreation, sport hunting, leisure, recrea-tion, gathering medicinal plants and by-products, etc. This is a powerful argument in the re-flection environmental and socio-economic value of forest and wetland ecosystems function-ing in the national state accounts confirmed by the developed countries experience.

8) Operation of forest and wetland ecosystems annually provides livelihoods of such number of people that were three times greater than its own population of Ukraine (147 million people). It has great social value that cannot be expressed by any valuation and calculations.

9) Economic efficiency calculation of the biodiversity components is the basic tool of evidence necessary to increase in annual funding.

10) Biodiversity preservation in Ukraine has a complex hierarchical structure of gov-ernment and is characterized by some non-systematic, unclear division of roles and respon-sibilities. Only 4% of the total number of regions of Ukraine the function of biodiversity pres-ervation is reflected in the organizational structure of state environment authority. The larg-est share (56%) belongs to regions with combined functions of state administration in the field of biodiversity conservation. All this requires further scientific study and improvement of organizational management structure preserving biodiversity in Ukraine.

11) In order to improve management of biodiversity preservation we will use Poland experience, concerning the taxation of land preservation, involvement of local authorities (communes) to address issues of biodiversity preservation management at the community and state authorized territory.

References: 1. Андрієко Т. Л. (1976). Унікальний болотний масив Переброди на Ровенщині / Т. Л. Андрієко, Л. С.

Балашов, О. І. Прядко // Укр. ботан. журн. – 1976. – Т. 33. – № 5. – С. 532-536. 2. Волошинова Н. О. (2007). Заповідний край лісів, боліт, озер / Н. О. Волошинова, В. А. Бачук, Ю.

М. Грищенко. – Рівне : ВАТ «Рівненська друкарня», 2007. – 200 с. 3. Корецький М. Х. (2013). Державне управління інноваційним розвитком вищої освіти // Держа-

вне управління та місцеве самоврядування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення: зб. мат.-в. міжн. наук.-практ. конф. (11-12 квітня 2013 р). – Рівне : НУВГП, 2013. – С. 55-59.

4. Якимчук А. Ю. (2014). Державна політика сталого збереження біорізноманіття : моногр. / А.Ю. Якимчук. – Рівне : НУВГП, 2014. – 477с.

5. The Convention on Biological Diversity [Online] www.un.org/russian/convents/ biodiv.htm. [Accessed: 28th August 2013].

6. Biodiversity: National Ecological Centre of Ukraine (NECU). – [Online] http://necu.org.ua/bioriznomanittya/[Accessed: 13th November 2014].

7. Brink B.I.E. 2000. Biodiversity Indicators for the OECD Environmental Outlook and Strategy: a feasibility study. RIVN report, Bilthoven, The Netherlands. – 52 p.

8. Economy Saving Biodiversity (2002) Ed. A.A. Tishkov. – Moscow: GEF Project "Saving Biodiversity Rus-sian Federation" Institute of Economics of nature, 2002. – 604 p.

9. Global Benefits: Valuing Biodiversity in Developing Countries (2000). Dixon J., Pagiola S. Local Costs,. Environmental Department. – The World Bank, 2000. – Р. 13.

10. Insurance line violations Stability of ecosystem functions (2008). Motkyn G.A. Proceedings of the third Scientific Conference "Ecological-economic mechanism for Saving Biodiversity of special natural territories". – Kamenyuki, 2008. – p. 26-28.

11. Parki narodowe. Cuda Polski. Edukacja Powszechna (2003). Fabijanski P. Wydawnictwo Podsiedlic-Raniowski i Spolka, 2003. – 112 p.

12. Tishkov A.A. (2009). Theory and practice of biodiversity (the methodology of wildlife in Russia). – [Online] www.biodat.ru/doc/lib/tishkov2.htm. [Accessed: 28th August 2013].

Стаття надійшла: 16.02.2015 р.

Рецензент: д.е.н., проф. Горєлов Д.О.

81

ПІДПРИЄМНИЦТВО НА ТРАНСПОРТІ УДК 656.615.003 JEL Classification: С 67

ОПТИМІЗАЦІЯ ВИБОРУ ПОСТАЧАЛЬНИКА АУТСОРСИНГОВИХ ПОСЛУГ ПОРТОВИМ ОПЕРАТОРОМ

Онешко С.В. Одеський національний морський університет Анотація: У статті проаналізовані економіко-математичні моделі, які дозволяють оптимізува-

ти витрати та терміни виконання бізнес-процесу портового оператора при виборі постачальника аут-сорсингових послуг. Предметом дослідження є практичні засади управління витратами портового опе-ратора на базі аутсорсингу. Мета статті – побудова економіко-математичної моделі процесу вибору аутсорсера портовим оператором. Методичними засадами дослідження є системний підхід до аналізу економічних процесів, базові положення аналізу праць вітчизняних та зарубіжних вчених щодо вибору ау-тсорсера. Встановлено, що інтереси портового оператора і аутсорсера збігаються при досягненні мети отримання максимального прибутку в одиницю часу. Якщо портовий оператор для вибирає постачаль-ника аутсорсингових послуг, здатного виконати його бізнес-процес за більш короткий час, і при цьому готовий більше платити за це, то і аутсорсеру в цьому випадку вигідно збільшити свої витрати, скоро-тити терміни та отримати більше доходів. І, навпаки, не маючи можливості встановити більш високу вартість аутсорсингу для портового оператора, постачальник не зацікавлений в скороченні термінів виконання бізнес-процесу, оскільки в цьому випадку його витрати перевищать можливі доходи. Резуль-татом дослідження є побудова економіко-математичної моделі вибору аутсорсера за критерієм інтен-сивності прибутку, де параметрами управління виступають витрати портового оператора, термін виконання бізнес-процесу та ризик, пов’язаний з аутсорсингом.

Ключові слова: витрати, управління витратами, портовий оператор, аутсорсинг, економіко-математична модель, бізнес-процес

OPTIMIZATION OF CHOICE OF OUTSOURCING SERVICE

BY PORT OPERATOR Svetlana Oneshko Odesa National Maritime University Abstract: This paper analyzes economic and mathematical models to optimize costs and timing of business

process port operator when choosing a provider of outsourcing services. The object of study is practical principles of cost management port operator based outsourcing. The purpose of the article - the construction of economic and mathematical model selection process outsourcer port operator. Methodological principles of study is a systematic approach to the analysis of economic phenomena and processes, basic position analysis by domestic and foreign scholars on the choice of outsourcer port operator. It was established that the interests of the port operator and outsourcer match at achieving the goal to maximize profits per unit time. If the port operator for the service pro-vider chooses outsourcing services capable of handling its business process in a shorter time, and thus more willing to pay for it, even in this case outsourcer profitable to increase their costs, reduce the time and get more revenue. Conversely, not being able to set a higher value of outsourcing for port operators, is not interested in shortening the execution of business processes, since in this case it possible costs exceed revenues. The result of the study is to build economic and mathematical model selection criterion intensity outsourcer for profit, where control parameters are the costs of port operator, duration of the business process and the risks associated with outsourcing.

Key words: cost, expense management, port operator, outsourcing, economic and mathematical model, business process.

Постановка проблеми. Рішення портового оператора відносно того, чи застосову-

вати аутсорсинг та з яким саме аутсорсером укладати угоду, базується на комплексно-му критерії, що враховує декілька показників. Необхідно зазначити, що при застосу-ванні аутсорсингу скорочуються витрати і термін виконання роботи та зростає якість і ризик, пов’язаний з реалізацією аутсорсингу. Крім того, клієнт повинен бутив впевне-ним, що отримує послугу за договірний період часу та відповідного рівня якості.

Портові оператори можуть передавати до аутсорсингу достатньо широкий спектр бізнес-процесів, які є сферою інтересів відповідно різних аутсорсерів – постача-

82

льників аутсорсингових послуг. Вимоги, які висуваються до таких компаній, також мо-жуть відрізнятися в залежності від специфіки послуг, що надаються. Якщо послуга ву-зько спеціалізована, то вірогідніше буде мати місце диктат виробника, тобто попит пе-ревищує пропозицію, що призводить до підвищення вартості послуг. На такому ринку постачальник є байдужим до підвищення якості та скорочення термінів. На «ринку по-купця», навпаки, аутсорсери будуть прагнути не стільки знизити ціну, скільки забезпе-чувати більш високу якість, короткі терміни виконання роботи.

Таким чином, ступінь ризику, пов’язаного з реалізацією аутсорсингу, буде різним для різних бізнес-процесів, а процедура вибору постачальника аутсорсингових послуг на підставі конкретних показників потребує доопрацювання з урахуванням специфіки діяльності портових операторів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та методичні засади аутсор-сингу знайшли відображення в роботах багатьох вчених України, Росії і зарубіжних кра-їн. Існуючі моделі оцінки ефективності аутсорсину на підприємстві висвітлені у роботах Н.О. Гончарової, Е.П. Громового, О.В. Дідух.

Розробці методиці вибору аутсорсерів присвячено ряд робіт Н.О. Гончарової, І.С. Грозного, Т.Н. Переверзневої, А.Е. Передрія. Так, Гончарова Н.О. [1] в своєму дослі-дження аналізує існуючі методики оцінки ефективності аутсорсингу на підприємстві. Недоліком однокритеріальних моделей є їх орієнтація тільки на зниження витрат. Мно-гокритеріальні моделі компенсують цей недолік, але запропонована автором будується на експертних оцінках, що знижує чутливість узагальнюючого показника та має висо-кий ступінь суб’єктивізму експертів. В роботах [2, 3, 4] запропонована схема вибору ау-тсорсера у вигляді декількох етапів. Авторами наводиться перелік можливих критеріїв і показників оцінки та відбору постачальників аутсориснгових послуг, але без їхньої фо-рмалізації [3]. Якісні та кількісні показники оцінки ефективності аутсорсингу наведені в роботі [5], але не зрозуміло яким чином приймати остаточне рішення.

Проблема вибору постачальника в цілому була вирішена в роботах [6, 7]. В статті [6] запропонована методика вибору постачальника продукції, послуг на базі сукупності критеріїв оцінки. За допомогою мінімаксного підходу компанії ранжуються та вибира-ється найбільш вигідний постачальник. По перше, для всіх постачальників значущість показників не може бути єдиною, по друге, цей вибір не є оптимальним. В роботі [7] за-пропонована методика оптимізації процесу вибору вантажовласником порту для пере-робки вантажів за критерієм максимуму інтенсивності прибутку за різних параметрів управління. В якості параметрів управління виступають витрати вантажовласника в порту та тривалість портового обслуговування. Специфіка аутсорсингу потребує враху-вання ризику в якості параметра управління.

Невирішені складові загальної проблеми і формулювання цілей статі. Ґрунтуючись на проведеному аналізі науково-практичних джерел можливо зробити висновок про значний інтерес зарубіжних та вітчизняних науковців стосовно вивчення проблем, пов’язаних з використанням аутсорсингу в різних сферах виробничо-господарської дія-льності різного роду підприємств. Але треба зазначити, що переважна більшість науко-вих праць присвячена досить вузькому колу, а саме обґрунтуванню окремих теоретич-но-методологічних аспектів аутсорсингу інформаційних, кадрових, фінансових та логіс-тичних послуг. Питання застосування аутсорсингу в діяльності підприємств портової галузі, а саме в діяльності портового оператора, не достатньо вивчені в науковому спів-товаристві, тому є актуальним для подальшого дослідження.

Мета даної статті – побудова економіко-математичної моделі процесу вибору аут-сорсера портовим оператором.

Виклад основного матеріалу дослідження. Основним етапом вибору аутсорсера є визначення критерію, за яким цей вибір буде здійснюватись. Традиційними критеріями оптимізації взагалі, окрім вказаного, є максимум прибутку, мінімум часу [8]. Критерієм, який би враховував часовий та фінансовий аспекти, є інтенсивність прибутку [9].

Термін виконання роботи залежить від кількості витрачених аутсорсером ресур-сів, які економічно виражаються у витратах портового оператора. Скорочення часу ви-конання бізнес-процесу досягається за рахунок збільшення витрат або поточних (кіль-кісне збільшення матеріальних, трудових та інших ресурсів), або капітальних (на впро-вадження нових технологій), що відбивається на вартості аутсорсингу, тобто витратах портового оператора. Тому функція терміну спадає зі зростанням вартості аутсорсингу, але надалі все більш повільними темпами.

Функція t(R) має горизонтальну і вертикальну асимптоти, оскільки неможливо

83

виконати конкретну роботу скоріше певного терміну при будь-яких витрачених ресур-сах. При виконанні бізнес-процесу за аутсорсингом без часових обмежень необхідні мі-німальні ресурси.

У загальному випадку критерій інтенсивності прибутку має вигляд:

max,Rt

R-DI(R) 0,R (1)

де D – доходи портового оператора; t(R) – залежність тривалості виконання бізнес-процесу t від вартості аутсорсингу

R. Параметром управління у даному випадку виступає вартість аутсориснгу (витра-

ти портового оператора на аутсорсинг) R. Дослідимо цільову функцію I (R) на екстремум. Для цього прирівняємо першу по-

хідну до нуля:

,(R)t

t(R)DR звідси 0,(R)t

(R)tR)-(D- t(R)dRdI

2

(2)

Опустимо для наочності аргумент R функції t(R), тоді друга похідна буде дорів-нювати:

,t

tt2t)t)t((2R)(DdR

Id3

2

2

2 (3)

Підставивши в (3) критичну крапку R = D + t/t з (2), отримаємо:

,tt

tdR

Id2

2

(4)

Оскільки термін виконання роботи t позитивний при будь-яких витратах R, тобто t(R)>0, скорочується зі збільшенням вартості аутсорсингу, тобто t(R)<0, та все повіль-ніше (функція t(R) опукла вниз, тобто t(R)>0, то:

ttt

dRId2

2

< 0 , (5)

Таким чином, в точці (2) досягається саме максимум цільової функції I(R). Далі необхідно визначити цю точку (2), тобто розв’язати рівняння R – t(R) / t(R) =

D відносно R при заданому D (рис. 1).

Рисунок 1 – Визначення оптимального для данного доходу D значення витрат R [7]

Як видно з рис. 1, R, яке розраховується буде абсцисою точки A дотику графіку

функції t(R) і дотичною до нього, проведеною з точки D. Похідна функції t (R) в точці R

Фінансові показники

t(R)

t

O D r R

A

84

дорівнює тангенсу кута нахилу дотичної; оскільки t (R)<0, беремо її з протилежним знаком.

Оптимальне значення цільової функції I тим краще, чим гостріше кут нахилу дотичної до графіку t (R), проведеної з точки D.

Визначення оптимальних значень витрат портового оператора R (D) при різних значеннях величин доходу D ілюструється на рис. 2.

Рисунок 2 – Знаходження оптимальних значень витрат портового оператора при різних величинах його доходу [7]

Як видно з рис. 2, при різному доході портового оператора D від своєї діяльності,

що включає бізнес-процеси, які передані до аутсорсингу, від аутсорсерів потрібні різні оптимальні комбінації вартості аутсорсингу R і часу виконання t (R).

При більш високих доходах портовий оператор готовий платити більше за більш швидке виконання бізнес-процесу, при менших ж доходах більше значення для нього набуває величина витрат при збільшенні витраченого часу.

Практичним результатом запропонованої оптимізаційної моделі буде вибір аут-сорсерів портовим оператором для різних бізнес-процесів, що відрізняються величиною доходу.

В контексті розглянутої проблематики інтереси портових операторів перетина-ються з інтересами аутсорсерів. Собівартість НРР залежить від тривалості виконання множини бізнес-операцій. В результаті скорочення часу виконання бізнес-операцій аут-сорсером собівартість НРР портового оператора знизиться. Проте заходи щодо забез-печення скорочення термінів виконання бізнес-процесів потребуватимуть додаткових витрат, що збільшить загальні витрати аутсорсера і, відповідно, вартість послуги на пе-вний момент часу. Тому і критерій цільової функції, розглянутий вище, матиме інший вигляд:

0tmax,tR(t)DІп(t)

(6)

Параметром управління тут виступає термін виконання бізнес-процесу аутсор-сером, t.

Вигляд кривої R(t) аналогічно вигляду кривої t (R), наведеної на рис. 2. Дана крива відображає виробничі (технологічні) можливості постачальника аутсорсингових послуг на певний момент часу. Скорочення часу виконання роботи вимагає впрова-дження нових технологій, або введення додаткового обладнання, робочої сили, тобто

2

R2

A2

D2

Термін виконання бізнес-процесу

1

t(R)

0 D1 r R1

A1

Фінансові показники

85

збільшення матеріальних, трудових і фінансових витрат. Знайдемо екстремум цільової функції I (t). Для цього прирівняємо першу похідну

до нуля:

, tзвідси 0,t

R(t))(DtRdtdI

2t

RRD

(7)

Опустимо для наочності аргумент t функції R(t), тоді друга похідна буде дорів-нювати:

,)(22t

2))(*()tR(

dtId

3

2

4

2

2

2

tRDtRtR

tRDtRtRR

(8)

Підставивши в (8) критичну точку t = D - R / R з (7), отримаємо:

tR

RDR*R

tId

2

2

< 0, (9)

Це означає, що в критичній точці досягається максимум інтенсивності прибутку. Якщо бізнес-процес є коштовним, більш якісним та/або портовий оператор гото-

вий заплатити додатково за терміновість, аутсорсер скорочує термін виконання роботи, незважаючи на витрати, що збільшуються. Якщо ж бізнес-процес не є таким, чи немає можливості збільшити вартість аутсорсингу, то аутсорсер виконує бізнес-процес з біль-шою тривалістю та меншими витратами.

Аналізуючи результати розглянутих оптимізаційних моделей, можна зробити ви-сновок про те, що інтереси портового оператора і аутсорсера збігаються при досягненні мети отримання максимального прибутку в одиницю часу. Якщо портовий оператор для обслуговування вибирає постачальника аутсорсингових послуг, здатного виконати його бізнес-процес за більш короткий час, і при цьому готовий більше платити за це, то і аутсорсера в цьому випадку вигідно збільшити свої витрати, скоротити терміни, отри-мавши більше доходів. І, навпаки, не маючи можливості встановлювати більш високу вартість аутсорсингу для портового оператора, постачальник не зацікавлений в скоро-ченні термінів виконання бізнес-процесу, оскільки в цьому випадку його витрати пере-вищать можливі доходи.

Розглянуті економіко-математичні моделі дозволяють оптимізувати, в першому випадку, витрати портового оператора за критерієм максимуму інтенсивності прибутку при виборі постачальника аутсорсингових послуг, у другому випадку, терміни вико-нання бізнес-процесу за тим же критерієм.

Оскільки мова йде про вибір, то в залежності від виду бізнес-процесу, його скла-дності, важливості, специфічності портовий оператор може зупинятися на різних поста-чальниках аутсорсингових послуг.

Вузьким місцем запропонованих моделей є те, що на ринку може не виявитися множина аутсорсерів, які можуть запропонувати оптимальні для портового оператора комбінації вартості аутсорсинга та терміну виконання відповідного бізнес-процесу. То-му портовий оператор може здійснити дискретний вибір. Крім того, ці моделі врахову-ють два параметри управління. В той же час важливим при цьому виді послуг є фактор ризику. Тому пропонується побудувати та проаналізувати економіко-математичну мо-дель вибору постачальника аутсорсингових послуг портовим оператором за критерієм інтенсивності прибутку, де параметрами управління будуть виступати витрати порто-вого оператора, термін виконання бізнес-процесу та ризик, пов’язаний з аутсорсингом.

Припустимо, що портовий оператор на підставі своїх потреб у тимчасових і фі-нансових параметрах намагається визначити яким i – м з N аутсорсерів найоптималь-ніше буде виконаний його бізнес-процес j. Тоді завдання вибору портовим оператором постачальника аутсорсингових послуг за обраним критерієм буде виглядати таким чи-ном:

86

2

3

,t

p)R(Dmax

ij

ijijj

Ni

(10)

де N – множина аутсорсерів; рij – вірогідність успіху, 0 ≤ pij ≤ 1. Досягнення величини прибутку за певний період часу можливо з певною вірогід-

ністю. Критерій інтенсивності прибутку приймає вигляд:

, 0 t0,R max,t

pR)-(Dp)t,Іп(R,

(11)

Параметрами управління тут виступають витрати портового оператора на аутсо-рсинг, R та термін виконання бізнес-процесу аутсорсером, t. Чисельник формули (6) являє собою математичне сподівання величини прибутку портового оператора.

Виходячи зі специфіки ринку аутсорсингових послуг, портовий оператор може здійснити дискретний вибір, тобто знайти оптимальні рішення зі скінченого числа варі-антів. Такі рішення будуть оптимальними за Парето, що свідчить про те, що неможливо далі покращувати одне значення, не погіршуючи при цьому хоч б одне з інших [10].

Проілюструємо задачу максимізації інтенсивності прибутку при досягненні опти-мальних за Парето вартості аутсорсингу, терміну виконання бізнес-процесу з ураху-ванням ймовірності успіху (рис. 3).

Рисунок 3 – Знаходження оптимального рішення вибору портовим оператором аутсорсе-ра за критерієм інтенсивності прибутку

Джерело: розроблено автором На рис. 3 видно, що варіант 3 мажорується варіантом 2, оскільки має більш три-

валий термін виконання бізнес-процесу та менший прибуток (або за рахунок більшої вартості аутсорсингу). Варіант 5 аналогічно мажорується варіантом 1.

Очевидно, що отримано три рішення, оптимальних по Парето, які необхідно оці-нити для прийняття остаточного рішення щодо вибору аутсорсера за критерієм інтен-сивності прибутку.

Рішення 2 краще за терміном виконання бізнес-процесу, але гірше за величиною математичного очікування рішень 4 і 1. Рішення 4 краще рішення 2 за величиною мате-матичного очікування прибутку, рішення 1 – за терміном виконання бізнес-процесу, але гірше рішення 1 за величиною математичного очікування прибутку. Рішення 1 є кращим

1

4

3

5

F = (D – R)∙ p

F1

0 t1 t

87

за величиною математичного сподівання прибутку у порівнянні з рішеннями 2 і 4, але є гіршим за терміном виконання бізнес-процесу.

Знайдемо з трьох оптимальних за Парето рішень 1, 2, 4 рішення, яке буде опти-мальним за критерієм інтенсивності прибутку. Відношення математичного сподівання величини прибутку до терміну виконання бізнесу-процесу – це tg α. Чим більше α, тем вище значення інтенсивності прибутку. На рис. 6 видно, що α1 > α2 > α3. Тому в крапці 1 значення інтенсивності є максимальним з розглянутих рішень. Таким чином, рішення 1 є оптимальним за критерієм інтенсивності прибутку.

Висновки. Встановлено, що інтереси портового оператора і аутсорсера збігають-ся при досягненні мети отримання максимального прибутку в одиницю часу. Якщо пор-товий оператор для обслуговування вибирає постачальника аутсорсингових послуг, здатного виконати його бізнес-процес за більш короткий час, і при цьому готовий біль-ше платити за це, то і аутсорсеру в цьому випадку вигідно збільшити свої витрати, ско-ротити терміни та отримати більше доходів. І, навпаки, не маючи можливості встанов-лювати більш високу вартість аутсорсингу для портового оператора, постачальник не зацікавлений в скороченні термінів виконання бізнес-процесу, оскільки в цьому випад-ку його витрати перевищать можливі доходи.

Результатом дослідження є побудова економіко-математичної моделі вибору аут-сорсера за критерієм інтенсивності прибутку, де параметрами управління виступають витрати портового оператора, термін виконання бізнес-процесу та ризик, пов’язаний з аутсорсингом. За запропонованою економіко-математичною моделлю портовий опера-тор обирає аутсорсера за критерієм інтенсивності прибутку, управляючи вартістю аут-сорсинга бізнес-процесу та терміном його виконання з урахуванням ймовірності успіху.

Перелік посилань. 1. Гончарова Н.А. Существующие модели оценки эффективности аутсорсинга на предприятии / Н.А.

Гончарова // Проблемы социально-экономического развития Сибири. – Братск: БрГУ. – 2011. - №6. С.9-14. 2. Грозний І.С. Передача непрофільних виробничих процесів промислового підприємства на умовах

аутсорсингу для набуття конкурентних переваг / І. С. Грозний, Г. В. Усова // Науковий вісник ЧДІЕУ. – 2009. - № 3 (4) – С. 63-73.

3. Переверзева Т.Н. Разработка методики выбора поставщика аутсорсинговых услуг / Т. Н. Пере-верзева, С. А. Попов, Т. В. Суркова // Новые технологии менеджмента: Официальный портал МГИУ [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nsu.ru/exp/ref/Media:4ee86b28bf676a3c5d00000112.pdf

4. Передрій А.Е.Ю. Методика вибору компанії-аутсорсера/ А. Е. Ю. Передрій // Вісник НТУ «ХПІ». 2013. № 22 (995). – С. 128-133.

5. Дідух О.В. Аналіз ефективності використання аутсорсингу у господарській діяльності підприємств / О.В. Дідух // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку: спец. випуск Інституту підприємництва та перспективних технологій. – 2012. – № 739. – С. 82-87.

6. Соколова Н.А. Экономический механизм организации аутсорсинга на промышленных предпри-ятиях: автореф. дис. . . . канд. экон. наук: спец. 08.00.05 «Экономика и управление народным хозяйством (экономика, организация и управление предприятиями, отраслями, комплексами: промышленность)» / Н.А. Соколова. – Челябинск, 2012. – 21 с.

7. Холоденко А.М. Оптимизация выбора порта грузовладельцами / А.М. Холоденко, Ю.А. Наврозо-ва // Методи та засоби управління розвитком транспортних систем: Зб. наук. праць. –– Одеса: ОНМУ, 2008. - Вип. 14..– С. 39-48.

8. Громовой Э.П. Математические методы и модели в планировании и управлении на морском транспорте. – М.: Транспорт, 1979. – 360 с.

9. Холоденко А.М. Транспортні задачі за критерієм інтенсивності прибутку / А.М. Холоденко // Методи та засоби управління розвитком транспортних систем : збірник наукових праць. – Одеса: ОНМУ, 2002. – Вип. 3. – С. 144-155.

10. Бродецкий Г.Л. Методы оптимизации многокритериальных решений в логистике / Г.Л. Броде-цкий. – М.: Вершина, 2009. – 230 с.

Стаття надійшла: 07.02.2015 р. Рецензент: д.е.н., проф. Дмитрієв І.А.

88

УДК 658:656.072 JEL Classification М 210

ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ РОБОТИ ПАСАЖИРСЬКИХ АВТОБУСНИХ СТАНЦІЙ

Дмитрієв В. І. аспірант. Харківський національний автомобільно-дорожній університет. Анотація: У статті запропоновані планові заходи щодо впровадження системи управління ефе-

ктивністю роботи пасажирських автобусних станцій. Розроблено алгоритм впровадження системи управління, який передбачає такі основні етапи: розробка наказу про впровадження системи управління ефективністю роботи пасажирських автобусних станцій; відбір кандидатів для робочої групи системи управління; формування та навчання робочої групи; розробка системи управління ефективністю роботи пасажирських автобусних станцій; розподіл відповідальності між працівниками підприємства; розробка документації для впровадження системи управління; впровадження та моніторинг системи управління; проведення корегувальних заходів. Визначено основні етапи формування та навчання робочої групи сис-теми управління ефективністю, зазначені ділові якості, якими повинні володіти члени цієї групи та роз-роблено модель щодо забезпечення цього етапу на підприємстві. За допомогою побудови функціональних взаємозв’язків запропоновано функціональний розподіл робіт в процесі виконання функцій системи управління ефективністю роботи пасажирських автобусних станцій. Визначено основні джерела надходження інформа-ції, яка необхідна для виконання функцій системи управління учасниками процесів забезпечення ефективності роботи пасажирських автобусних станцій (фінансові процеси, процеси роботи с персоналом та клієнтами, основні процеси ПАС). Запропоновано схему формування та склад документації щодо забезпечення впрова-дження системи управління на пасажирських автобусних станціях за допомогою методології IDEF0. Визначено склад та структуру системи моніторингу функціонування системи управління ефективністю. На останньо-му етапі запропоновані корегувальні дії у разі виявлення недоліків та відхилень у роботі розробленої системи управління.

Ключові слова: система управління ефективністю, робоча група системи управління, документація сис-теми управління, функціональні взаємозв’язки, система моніторингу.

PASSENGER BUS STATIONS EFFICIENCY MANAGEMENT SYSTEM INTRODUCTION

Vоlоdymyr Dmytriiev, postgraduate Kharkiv National Automobile and Highway University Annotation: In this article, scheduled activities are proposed regarding the introduction of the passenger

bus stations efficiency management system. An algorithm of management system has been developed and it pro-vides the following main stages: developing an order on passenger bus stations efficiency management system in-troduction; task team of management system short listing; task team organization and training; passenger bus sta-tions efficiency management system development; responsibility of workforce allocation; documents development for management system introduction; introduction and monitoring of the management system; holding of correc-tive actions. Main stages of organization and training of the management system task team have been defined, specified the functional qualities that task group members should possess, and developed a standard that will sup-port this stage at the enterprise. With the help of functional inter-linkages development, a functional work alloca-tion in the process of working on passenger bus stations efficiency management system has been proposed. There were defined main sources of information required for implementation of the management system functions by par-ties to the process of providing efficiency of the passenger bus stations functioning (financial processes, staff and customers relations, basic passenger bus stations processes). There was proposed scheme of formation and con-tents of documentation on introduction of the passenger bus stations management system with the help of IDEF0 strategy. Contents and structure of efficiency management system functioning monitoring system were defined. On the last stage corrective actions were proposed in case of occurring any deficiency or defection in work of the devel-oped management system.

Keywords: efficiency management system, management system task team, management system docu-mentation, functional inter-linkages, monitoring system.

Постановка проблеми. Впровадження на підприємство системи управління ефек-

тивністю (СУЕ) охоплює різні сфери діяльності і має бути представлено у вигляді плано-вих заходів. Це реалізується за допомогою чітко визначеного комплексу послідовних

89

дій, які забезпечать скорочення часу та засобів на проведення робіт щодо управління та забезпечення ефективної роботи пасажирських автобусних станцій (ПАС).

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Нині проблемі впровадження системи управління ефективністю роботи підприємств не присвячено достатньої уваги. Аналіз літератури [1-7] показав, що більшість розробок в вивченні цього питання належить за-рубіжним вченим, таким як П. Друкеру, И. Ансоффу, М. Портеру, А. Томпсону, Дж. Стрикленду, Г. Мінцбергу, Р. Каплану, Д. Нортону, Б. Стюарту і вони не адаптовані до використання на підприємствах пасажирського автомобільного транспорту.

Вітчизняні теорії управляння ефективністю характеризуються низьким практич-ним застосуванням. Крім того, у літературі не існує єдиного підходу до впровадження систем управління ефективністю, а також механізму його функціонування.

Так, у роботі [7] передбачається три основних етапу впровадження системи ефе-ктивності: підготовка до проекту; проект та післяпроектий розвиток. Даний підхід базу-ється на сучасних вимогах до впровадження інформаційно-технологічних проектів, проте не розкриває сутності кожного виду робіт та потребує удосконалення з ураху-ванням специфіки робота пасажирського автомобільного транспорту. Слід зазначити, що цей підхід лише в загальному вигляді відображує роботи по впровадженню системи управління ефективністю, не пропонуючи планових заходів.

Формулювання цілей статті. Метою даної статі є формування планових заходів щодо впровадження системи управління ефективністю роботи пасажирських автобус-них станцій.

Виклад основного матеріалу досліджень. Впровадження системи управління ефе-ктивністю роботи ПАС можна представити у вигляді алгоритму, який представляє со-бою комплекс дій, які включають різні аспекти діяльності ПАС (рис. 1).

Рисунок 1 – Комплекс робіт, щодо впровадження системи управління ефективністю

роботи ПАС

На першому етапі впровадження системи управління ефективністю роботи ПАС передбачається розробка наказу про на підприємстві. Цей наказ освітлюватиме основні положення і напрямки діяльності ПАС щодо забезпеченні ефективної роботи підприєм-ства.

Розробка наказу про впровадження системи управління ефекти-

вністю роботи ПАС

Відбір кандидатів для робочої групи СУЕ роботи ПАС

Формування та навчання робочої групи СУЕ

Розробка системи управління ефективністю роботи ПАС

Розподіл відповідальності і повноважень між працівниками ПАС

Розробка та впровадження документації для впровадження системи управління ефективністю роботи ПАС

Впровадження і моніторинг системи управління ефективністю роботи ПАС

Проведення корегувальних заходів

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

90

Другий етап передбачає відбір кандидатів до робочої групи системи управління ефективністю. Основної задачею цієї групи є відбір напрямків та засобів, які будуть сприяти забезпеченню ефективної роботи системи управління ефективністю, контроль за дотриманням основних її положень та моніторинг діяльності підприємства у цьому напрямку. Відбір кандидатів проводиться за наступними даними: кадрові дані; досвід співробітника; професійні знання; професійні уміння; особистісні якості; психологія особистості; рівень кваліфікації.

Для забезпечення ефективної діяльності робочої групи необхідно на наступному етапі провести сформувати та навчити робочу групу. Цей процес на підприємстві мож-на представити за допомогою алгоритму, що охоплює наступні види робіт (рис. 2).

Рисунок 2 – Алгоритм процесу навчання персоналу на ПАС

Четвертий етап передбачає розробку системи управління ефективністю роботи

ПАС за змістом і структурою. Для реалізації положень розробленої системи на четвертому етапі необхідно

провести розподіл повноважень і відповідальності між співробітниками підприємства. Для цього передбачається провести функціональний розподіл робіт в процесі виконан-ня функцій системи управління ефективністю роботи ПАС. У табл. 1 побудована схема функціональних взаємозв’язків, з лівого боку якої указані функції системи, а вгорі – по-садовці, що відповідальні або беруть участь у їх виконанні.

Для розподілу ступеню участі у виконанні функцій застосовуються наступні сим-воли: В – відповідає за виконання даної функції, організовує її виконання, готує і офор-мляє остаточний документ;П – представляє вихідні дані, інформацію, необхідну для ви-конання даної функції; БУ – бере участь у виконанні даної функції; ПД – погоджує під-готовчий документ або окремі питання в процесі виконання функцій; У – ухвалює рі-шення, затверджує, підписує документ.

Функції розширеного циклу системи управління ефективністю роботи (табл. 3.3) розподіляються між управлінськими працівниками підприємства, а саме: 1 – керівник об’єднання автобусних станцій; 2 – начальник відділу кадрів; 3 – бухгалтерія; 4 – пла-ново-економічний відділ; 5 – служба експлуатації; 6 – технічний відділ; 7- юрисконсульт.

Функції елементарного циклу системи управління якістю ефективністю роботи ПАС розподіляються між центрами відповідальності підприємства.

Центр відповідальності являє собою структурний підрозділ підприємства, який повністю контролює ті чи інші напрями фінансової діяльності, а його керівник самостій-

Визначення потреби у навчанні

Формування мети на-вчання

Розробка програм на-вчання

Навчання персоналу

Оцінка результативності навчання

1

2

3

4

5

91

но приймає управлінські рішення і в рамках цих напрямів несе повну відповідальність за досягнення планових (або нормативних) показників, що характеризують стан фінан-сової діяльності цього підрозділу.

Таблиця 1 - Функціональний розподіл робіт з впровадження системи управління

ефективністю між управлінськими працівниками

Функціональні підрозділи і посадовці Найменування функцій управ-ління якістю 1 2 3 4 5 6 7

Розширений цикл Вирішувальний блок

Стратегічне планування робіт з реалізації стратегії управління ефективністю роботи ПАС

У П, БУ, П П, БУ В, ПД

П,БУ П, БУ П, БУ ПД, П, БУ

Встановлення політики, задач та цілей в області ефективності роботи ПАС

У П,БУ, П П В, ПД

П,БУ П, БУ П,БУ П, БУ

Розробка стратегії управління ефективністю роботи ПАС У П, БУ П В, ПД

П,БУ П, БУ П,БУ ПД, П, БУ

Аналіз та оцінка ефективності роботи ПАС У П,

БУ,П П, БУ В, ПД П,БУ П, БУ П, БУ П, БУ

Перетворювальний блок Організація та координування робіт з управління ефективніс-тю роботи ПАС

У П П В, ПД, П,БУ П П БУ

Організація системи мотивації підвищення ефективності робо-ти ПАС

У В, П, БУ, ПД

П, БУ В, ПД П,БУ П П П, БУ

Організація системи контролю та оцінки ефективності роботи ПАС

У П,БУ, П П, БУ В, ПД

П,БУ П, БУ П БУ

Регулювання процесів, що за-безпечують ефективну роботу ПАС

У П, БУ БУ В, ПД П,БУ П, БУ П БУ

Інформаційно-контрольний блок Контроль виконання політики, цілей та задач в області ефек-тивності роботи ПАС

У П,БУ П В, ПД П,БУ П П П

Накопичення і систематизація інформації щодо ефективності роботи ПАС

У П П, БУ В, ПД П,БУ П, БУ П П

Згідно з розробленою системою управління ефективністю роботи ПАС на елеме-

нтарному циклі виділяються наступні процеси, що забезпечують ефективну роботи ПАС: фінансові процеси, процеси роботи з персоналом, процеси роботи з клієнтами та основні роботи ПАС. Відповідно до цього керівниками процесів будуть виступати пла-ново-економічний відділ, відділ кадрів та служба експлуатації.

З даної таблиці можна зробити висновок, що всі члени робочої групи мають пев-не коло функцій, які необхідно виконувати для того щоб успішно підготувати прове-дення комплексної оцінки.

На шостому етапі виконується розробка та впровадження документації, яка яв-ляється основою для впровадження системи управління ефективністю роботи підпри-ємства. При розробці документації слід базуватися на таких положеннях: зменшення витрат часу персоналом; забезпечення збереженості та аналізу інформації, щоб ураху-вати минулі помилки та попередити їх повторну появу; скорочення часу і підвищення точності обробки інформації.

У загальному вигляді процес документального забезпечення системи управління ефективністю роботи ПАС можна представити у вигляді контекстної діаграми (рис. 3).

92

Рисунок 3 – Контекстна діаграма документального забезпечення впровадження СУЕ на

ПАС

Декомпозиційна діаграма другого рівня за допомогою методології IDEF0 пред-ставлена на рис. 4.

Декомпозиційна діаграма другого рівня за допомогою методології IDEF0 має

п’ять підпроцесів: аналіз існуючої документації, визначення переліку необхідної доку-ментації, планування розробки необхідної документації, визначення форматів і шабло-нів документації, розробка необхідної документації.

«Входами» в процеси забезпечення впровадження СУЕ на ПАС виступають пот-реби ПАС і персоналу. Управлінським впливом є політика і цілі підприємства у сфері управління ефективністю роботи, конкретизовані цілі щодо забезпечення впроваджен-ня СУЕ.

На першому етапі необхідно проаналізувати усю існуючу документацію на під-приємстві, виявити які документи потребують корекції, доробки або ліквідації. На «ви-ході» - список існуючих документіва.

Другий етап передбачає визначення переліку необхідної документації на осно-ві процесів визначених у елементарному циклі системи управління ефективністю.

На наступному етапі необхідно сформувати план розробки та впровадження не-обхідних документів. На цьому етапі сформований план узгоджується с керівництвом підприємства та затверджується.

Наступний підпроцес визначає і готує формати й шаблони, які будуть викорис-товуватися для документації СУЕ.

На останньому етапі на основі затвердженого плану та переліку використовува-них форматів і шаблонів розробляються необхідні документи.

Впровадження розробленої документації дозволить швидше і якісніше виконати оцінку ефективності роботи підприємства

На сьомому етапі забезпечення впровадження системи управління ефективністю передбачається впровадження і моніторинг розробленої системи управління ефектив-ністю.

Останнім етапом впровадження СУЕ виступає проведення корегувальних заходів на основі результатів моніторингу.

Затверджені докумен-ти

Потреби ПАС і персо-налу

Політика і цілі управління ефективністю

Процеси документального забезпечення впровадження СУЕ

(рівень 0)

Методи і способи забезпечення

93

Управлінський персонал разом з керівництвом АС

Управлінський персонал разом з керівництвом

Управлінський персонал разом з керівництвом

Управлінський персонал разом з керівництвом

Управлінський персонал разом з керівництвом

Перелік форматів і шаблонів

Затверджений план

Список необхідних доку-ментів

Список існуючих документів

Затверджені до-кументи

Політика і цілі управління ефективністю роботи ПАС

Цілі щодо забезпечення впровадження СУЕ

Цілі щодо забезпечення впровадження СУЕ

Цілі щодо забезпечення впровадження СУЕ

Цілі щодо забезпечення впровадження СУЕ

Потреби ПАС і персоналу

Аналіз існуючої докумен-тації на підприємстві

Визначення переліку необ-хідної документації

Планування розробки необхід-ної

документації

Визначення форматів і шаблонів для необхідної документації

Розробка необхідної документації

Рисунок 4 – Декомпозиційна діаграма процесу документування забезпечення впровадження СУЕ на ПАС

94

Висновок. Таким чином, запропоновані планові заходи щодо впровадження сис-теми управління ефективністю роботи пасажирських автобусних станціях. Розроблено алгоритм впровадження системи управління, який передбачає такі основні етапи: роз-робка наказу про впровадження системи управління ефективністю роботи пасажирсь-ких автобусних станцій; відбір кандидатів для робочої групи системи управління; фор-мування та навчання робочої групи; розробка системи управління ефективністю роботи пасажирських автобусних станцій; розподіл відповідальності між працівниками підпри-ємства; розробка документації для впровадження системи управління; впровадження та моніторинг системи управління; проведення корегувальних заходів. Запропоновано функціональний розподіл робіт в процесі виконання функцій системи управління ефе-ктивністю роботи підприємства. Розроблена модель процесу документального забезпе-чення впровадження запропонованої системи на основі методології IDEF0.

Перелік посилань: 1. Ансофф И. Стратегической управление / И. Ансофф. – М.: Экономика, 1989. – 519 с. 2. Друкер П. Эффективное управление. Экономические задачи и оптимальные решения / П. Дру-

кер. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – 288с 3. Kaplan R.S. Balanced Scorecard: Translating Strategy into Action / R.S. Kaplan. D.P. Norton. – Boston

(Ma., USA): Harvard Business School Press, 1996. 4. Минцберг Г. Школы стратегий / Г. Минцберг, Б. Альстренд, Д. Лємпел. – [пер. с англ. под ред.

Ю.Н. Каптуревского]. – СПб: Питер, 2001. – 336 с. 5. Портер М. Международная конкуренция / М. Портер. – [пер. с англ. / под ред. В.Д. Щетинина]. –

М.: Междунар. отношения, 1993. – 896 с. 6. Томпсон А.А. Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализа-

ции стратегии: [уч. для вузов] / А.А. Томпсон, А.Дж. Стрикленд. – М.: Банки и биржи. ЮНИТИ, 1998. – 576 с. 7. Системы управления эффективностью бизнеса: [учеб. пособие] / Н.М. Абдикеев, C.Н. Брускин,

Т.П. Данько и др.; [под науч. ред. д.т.н., проф. Н.М. Абдикеева и О.В. Китовой]. - М.: ИНФРА М, 2010. – 282 с.

Стаття надійшла: 17.03.2015 р. Рецензент: д.е.н., проф. Горєлов Д.О.

УДК 334.78 : 656.072 JEL Classification G 340 : R 410

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ МІЖМІСЬКОГО ПАСАЖИРСЬКОГО АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ

Дмитрієв І.А., д.е.н., професор Шевченко І.Ю., к.е.н. Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Анотація. Предметом статті є методичні аспекти формування виробничих об’єднань підпри-

ємств міжміського пасажирського автомобільного транспорту; метою дослідження виявлення основ-них умов, за яких формування виробничого об’єднання підприємств міжміського пасажирського автомобі-льного транспорту є економічно доцільним. Методологію написання статті склали загальнонаукові та спеціальні методи, а саме: метод аналізу та синтезу, системний підхід, статистичні методи (зокрема, кореляційно-регресійний аналіз). Основні результати наукового дослідження полягають у наступному: 1) виявлено, що формування виробничого об’єднання підприємств міжміського пасажирського автомобіль-ного транспорту є економічно доцільним лише при наявності річної потреби у перевезеннях у розмірі, бі-льшому за 3,3 млн. пасажирів; 2) сформовано методичний підхід до вибору способу формування виробни-чого об’єднання підприємств міжміського пасажирського автомобільного транспорту та, на основі його апробації, ідентифіковано, що організація такого об’єднання на основі технічного переоснащення вироб-ничо-технічної бази діючих підприємств є економічно доцільною при річній потребі населення в міжмісь-ких пасажирських перевезеннях у обсязі, більшому за 3,3 млн. пасажирів; на основі реконструкції виробни-чо-технічної бази діючих підприємств при обсязі перевезень, більшому за 3,8 млн. пасажирів; на основі розширення виробничо-технічної бази діючих підприємств при обсязі перевезень, більшому за 4,5 млн.

95

пасажирів; на основі нового будівництва при обсязі перевезень, більшому за 5,2 млн. пасажирів; 3) надано методичні рекомендації щодо визначення оптимальних розмірів (за критерієм наявності рухо-мого складу) підприємств виробничого об’єднання міжміського пасажирського автомобільного транспо-рту на базі оптимізації собівартості перевезень і забезпечення ефективності системи управління підп-риємствами та, на основі їх практичного застосування, зроблено висновок про економічну доцільність формування подібного об’єднання з підприємств, розміри парку рухомого складу яких не перевищують 400 автобусів.

Ключові слова: виробничі об’єднання, міжміські пасажирські перевезення, обсяг перевезень паса-жирів

METHODICAL ASPECTS OF FORMATION OF PRODUCTION ASSOCIATIONS OF THE INTERCITY

PASSENGER AUTOMOBILE TRANSPORT ENTERPRISES Dr. Ilya Dmytriiev, DH in Economics, Professor Inna Shevchenko, PhD in Economics Kharkiv National Automobile and Highway University

Summary. The subject of the article is methodical aspects of formation of production associations of the

intercity passenger automobile transport enterprises; the purpose of research identifying the basic conditions when formation of production associations of the intercity passenger automobile transport enterprises is economi-cally feasible. The methodology of article writing amounted general scientific and special methods, including the method of analysis and synthesis, system approach, statistical methods (correlation and regression analysis). The main research results are the following: 1) revealed that the formation of production associations of the intercity passenger automobile transport enterprises is economically feasible only if the annual need of passenger transpor-tations is more than 3,3 million passengers; 2) the methodical approach to choosing a way of formation of produc-tion associations of the intercity passenger automobile transport enterprises is formed, and, based on its approba-tion, identified that the organization of such production associations on the basis of technical re-equipment of the technical-production base of existing enterprises is economically feasible if the annual need of passenger transpor-tations is more than 3,3 million passengers; on the basis of reconstruction of the technical-production base of exist-ing enterprises if the annual need of passenger transportations is more than 3,8 million passengers; on the basis of extension of the technical-production base of existing enterprises if the annual need of passenger transporta-tions is more than 4,5 million passengers; on the basis of new construction if the annual need of passenger trans-portations is more than 5,2 million passengers; 3) the methodical recommendations for determining the optimal size (by the criterion of rolling stock) of production associations of the intercity passenger automobile transport enter-prises are provided on the basis of the optimization of transportation costs and ensuring the effectiveness of enter-prises management and, based on their practical application, concluded the economic feasibility of this associations formation from enterprises the size of rolling stock which does not exceed 400 buses.

Keywords: production associations, intercity passenger transportation, amount of passenger transportation Постановка проблеми. Автомобільний транспорт є невід’ємною та важливою га-

луззю національної економіки, рівень розвитку якої значною мірою визначає стан і роз-виток багатьох інших видів економічної діяльності в державі промисловості, торгівлі, сільського господарства, будівництва, діяльності готелів і ресторанів тощо. Проте, з моменту проголошення незалежності України та до нинішніх часів умови функціону-вання підприємств автомобільного транспорту значно погіршилися, що знайшло своє негативне відображення на безпосередніх результатах їх діяльності: так, за даними Державної служби статистики України [1] за обраний період значно зменшилися обсяги вантажних і пасажирських перевезень з 4803842,8 тис. тон у 1991 р. до 1260767,5 тис. тон у 2013 р. (на 73,76%) та з 6464891,0 тис. пасажирів у 1991 р. до 3343659,5 тис. пасажирів у 2013 р. (на 48,28%) відповідно. Такі разючі зміни в обсязі послуг автомобі-льного транспорту неминуче призвели до значного скорочення кількості суб’єктів гос-подарювання даного виду економічної діяльності та здійснили негативний вплив на ус-пішність функціонування тих учасників, що залишилися на ринку. За даними агентства Smida [2] останнім часом економічна ефективність функціонування все більшою кіль-кості підприємств автомобільного транспорту та все частіше характеризується від’ємним фінансовим результатом.

Усе вищезазначене свідчить про значні проблеми в самостійному функціонуванні підприємств автомобільного транспорту та актуалізує питання формування їх виробничих

96

об’єднань, яке видається неможливим без відповідного методичного забезпечення. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним, методичним і прикладним

аспектам забезпечення успішного функціонування підприємств автомобільного (в тому числі пасажирського) транспорту присвячені наукові праці таких вітчизняних учених як А. Базилюк, М. Бідняк, Н. Боровик, Т. Бузун, Ю. Деречинський, О. Жарова, О. Жулин, О. Касьян, Л. Козак, О. Криворучко, І. Лаврик, Н. Левчук, Г. Рябікова, А. Пасічник, В. Порфі-ренко, В. Полуянов, О. Чорноус, М. Хобта, В. Шинкаренко та таких зарубіжних науковців як Н. Журавльова, Л. Казанська, Г. Кононова, І. Лавриков, В. Ляско, І. Політковська, Р. Рогова, В. Самойлович, Є. Тихомиров, І. Туревський, О. Тозік, М. Улицький, І. Улицька, О. Хмельницький та ін. Цими вченими всебічно досліджувалися різноманітні аспекти забезпечення конкурентоздатності підприємств автомобільного транспорту, зокрема, маркетингові [37], логістичні [810], бізнес-процесові [11, 12], інвестиційні [13, 14], інноваційні [15], аспекти забезпечення якості автотранспортних послуг [16, 17] і еко-номічної безпеки автотранспортних підприємств [18, 19].

Невирішені складові загальної проблеми. Утім, не дивлячись на значні напрацю-вання в цій царині, недостатньо уваги приділено вченими дослідженню базових аспек-тів формування виробничих об’єднань підприємств міжміського автомобільного транс-порту як перспективного напрямку забезпечення конкурентоздатності вітчизняних АТП у сучасних ринкових умовах.

Формулювання цілей статті. Метою дослідження є виявлення та доповнення ме-тодичних аспектів формування виробничих об’єднань підприємств міжміського паса-жирського автомобільного транспорту.

Виклад основного матеріалу дослідження. Досвід організації та практика функці-онування виробничих об’єднань підприємств в промисловості показує, що таке об’єднання являє собою інтегрований комплекс спеціалізованих виробничих одиниць, які в сукупності здійснюють широке коло заходів щодо сприяння розвитку науково-технічного прогресу, раціонального перерозподілення та використання трудових, ма-теріальних і фінансових ресурсів, більш ефективного фінансування капіталовкладень і забезпечення високої якості продукції, що виготовляється.

Тим самим, основною метою організації виробничого об’єднання підприємств міжміського пасажирського автомобільного транспорту (далі ВОП МПАТ) є підвищення ефективності функціонування МПАТ та якості обслуговування пасажирів у міжміському автобусному сполученні. В зв’язку з цим, формування ВОП МПАТ забезпечує своєчасне та повне задоволення потреб населення в пасажирських перевезеннях у міжміському сполученні та створює економічні основи раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, і підвищення якості обслуговування пасажирів.

Традиційно ВОП МПАТ формується на основі діючих виробничих об’єднань авто-вокзалів і/або пасажирських автостанцій шляхом включення до їх складу спеціалізова-них міжміських АТП, тим самим, виділяють 2 основних типи таких об’єднань: І тип ВОП, що включають лише експлуатаційні АТП, ІІ тип ВОП, що включають як АТП, так і пасажирські автостанції.

Головною метою ВОП МПАТ І типу є забезпечення високої ефективності виробни-чо-господарської діяльності підрозділів, що входять до їх складу. Ця ж мета стоїть і пе-ред автостанціями. При цьому, в деяких випадках, дані цілі можуть вступати в проти-річчя: так, наприклад, ВОП МПАТ І типу може досягнути значних техніко-економічних показників, використовуючи автобуси нижчого класу, для яких характерні нижчі екс-плуатаційні витрати. Скорочення випуску автобусів на маршрути, їх переведення на інші, більш вигідні види робіт також сприяє досягненню високого рівня техніко-економічних показників, але забезпечення високої ефективності та якості транспортно-го обслуговування пасажирів при цьому, звичайно, не досягається. Тоді як формування ВОП МПАТ із включенням до їх складу пасажирських автостанцій дозволяє безпосеред-ньо поставити перед ними та АТП спільну мету і, тим самим, зосередити всі зусилля на її досягненні. Таким чином, у контексті забезпечення високого рівня конкурентоздатно-сті вітчизняних АТП через підвищення якості автотранспортних послуг більш доціль-ним є формування ВОП МПАТ ІІ типу, адже у цьому випадку досягається більш широке втілення організаційних принципів формування таких об’єднань.

Питання формування ВОП МПАТ, у першу чергу, зводиться до вирішення задачі створення спеціалізованих міжміських АТП, наявність яких є необхідною умовою фор-мування об’єднань такого типу. Спеціалізація дозволяє скоротити витрати на утриман-

97

ня та ремонт рухомого складу, покращити управління підприємствами автомобільного транспорту, підвищити ефективність і якість перевезень. Проте проведення спеціалі-зації є виправданим не в усіх умовах, що викликає необхідність визначення умов, при яких формування спеціалізованих міжміських АТП і ВОП МПАТ є можливим, доцільним і ефективним. Створення будь-якого типу підприємства є доцільним лише в тому випад-ку, якщо існує потреба в продукції, що виготовляється та реалізується даним підприєм-ством. Відповідно, й організація міжміських спеціалізованих АТП доцільна лише при на-явності відповідної потреби населення в поїздках у міжміському сполученні.

Основним показником, що характеризує ефективність роботи підприємств МПАТ, є витрати на здійснення перевезень. Відповідно, для визначення доцільності прове-дення спеціалізації при заданих умовах (при заданому обсязі пасажирських переве-зень) достатньо порівняти граничні витрати, що приходяться на одиницю транспортної роботи, на спеціалізованих і неспеціалізованих підприємствах із відповідним обсягом перевезень. Якщо граничні витрати на спеціалізованих АТП будуть нижчими, а ніж на неспеціалізованих, то при заданому обсязі перевезень пасажирів проведення спеціалі-зації є доцільним. Ефективність проведення спеціалізації при цьому може бути оцінена як різниця граничних витрат.

З цією метою, використовуючи метод кореляційно-регресійного аналізу, було проведено дослідження залежності граничних витрат від обсягу перевезень пасажирів для трьох типів АТП: змішаного, пасажирського та спеціалізованого міжміського. У ре-зультаті розрахунків визначені наступні регресійні залежності граничних витрат на мі-жміські автобусні перевезення від обсягів перевезень пасажирів окремо для кожного типу АТП: для змішаних підприємств xlg200,09361,0Y , для пасажирських підп-риємств xlg6325,00379,3Y , для спеціалізованих міжміських підприємств

xln5234,00229,5Y . Отримані коефіцієнти та рівняння регресії є значимими, про що свідчать відповідні значення t-розподілення Стьюдента та F-критерію Фішера, що є бі-льшими за табличні значення [20]. Використовуючи отримані рівняння регресії, дослі-димо залежність граничних витрат на міжміські автобусні перевезення від обсягу пере-везень пасажирів для АТП трьох досліджуваних типів (результати представлено в табл. 1).

Таблиця 1 Залежність граничних витрат на міжміські автобусні перевезення від

обсягу перевезень пасажирів* Значення граничних витрат на 1 пас.-км. за типами АТП, грн.: Обсяг перевезення

пасажирів, млн. пас.

змішаними АТП пасажирськими АТП спеціалізованими АТП

0,5 4,1 3,5 4,9 1,0 4,2 3,1 3,9 1,5 4,3 2,8 3,2 2,0 4,4 2,3 2,8 2,5 4,5 2,1 2,3 3,0 4,6 1,9 2,1 3,5 4,7 1,7 1,6 4,0 4,8 1,5 1,1

* Розраховано авторами Як свідчать дані табл. 1, здійснення міжміських автобусних перевезень спеціалі-

зованими АТП є економічно недоцільним при річному обсязі пасажирських перевезень у розмірі 3,0 млн. пасажирів і економічно доцільним при обсязі перевезень пасажирів у розмірі 3,5 млн. пасажирів на рік. Додаткове використання графічного методу дало змогу визначити, що економічна доцільність здійснення міжміських пасажирських пе-ревезень спеціалізованими АТП досягається у разі, якщо річний обсяг таких перевезень є більшим за 3,3 млн. пасажирів, що є першою умовою доцільності формування ВОП МПАТ.

Наступною умовою, яку необхідно враховувати при формуванні спеціалізованих АТП, це потреба в додаткових капітальних вкладеннях і, відповідно, вибір способу формування ВОП МПАТ, виходячи з фінансових можливостей підприємства та планово-го обсягу перевезень пасажирів.

98

Згідно діючих положень господарського права України формування виробничих об’єднань підприємств може здійснюватися шляхом нового будівництва, розширення, реконструкції та технічного переоснащення існуючих господарюючих суб’єктів. Про цьому нове будівництво це будівництво основних або допоміжних будівель і споруд або їх комплексів із заданими техніко-економічними показниками та призначенням, які споруджуються за єдиним проектом в першу та наступні черги на визначених для цього об'єктах нових майданчиках або майданчиках, звільнених від існуючих будівель; роз-ширення діючих підприємств це будівництво нових і розширення існуючих окремих цехів та об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення на території ді-ючих підприємств з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей; реконструкція діючих підприємств це переобладнання діючих цехів та об'єктів основ-ного, підсобного та обслуговуючого призначення без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення та без збільшення чисельності працівників з одночас-ним поліпшенням умов їх праці та охорони навколишнього природного середовища, здійснюване з метою вдосконалення виробництва та підвищення його техніко-економічного рівня, збільшення виробничих потужностей, зміни номенклатури продук-ції та поліпшення її якості; технічне переоснащення діючих підприємств це комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і діль-ниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автомати-зації виробництва, модернізації та зміни застарілого і фізично зношеного устаткування на нове більш продуктивне [21].

Скориставшись даними про планові річні обсяги перевезень пасажирів, а також відповідними стандартними значеннями коефіцієнту віднесеності витрат і попередньо розрахованими значеннями коефіцієнту економічної ефективності капітальних вкла-день (отриманими внаслідок практичної реалізації пропонованого авторами алгоритму визначення економічної доцільності формування спеціалізованого міжміського АТП за етапами: 1) введення даних про потенційний обсяг пасажирських перевезень; 2) визначення необхідної кількості автобусів і їх загальної місткості; 3) визначення собі-вартості 1 пас.-км; 4) визначення потенційного пасажирообороту; 5) визначення екс-плуатаційних витрат; 6) визначення доходів від здійснення пасажирських перевезень; 7) визначення прибутку; 8) визначення потреби в капітальних вкладеннях; 9) розрахунок значення коефіцієнта ефективності капітальних вкладень), представимо основні результати апробації розробленого методичного підходу до вибору способу формування ВОП МПАТ в табл. 2.

Таблиця 2 Умови доцільності формування ВОП МПАТ різними способами (сфор-

мовано авторами) Обсяг попиту населення на перевезення в міжміському

сполученні, млн. пас.

Коефіцієнт віднесеності

витрат

Спосіб формування ВОП МПАТ

Коефіцієнт економічної

ефективності > 0,8 нове будівництво 0,16

0,6-0,8 розширення 0,20 0,4-0,6 реконструкція 0,27

більше 5,2

0,4 < технічне переоснащення 0,40 0,6-0,8 розширення 0,17 0,4-0,6 реконструкція 0,23

4,5-5,2

0,4 < технічне переоснащення 0,34 0,4-0,6 реконструкція 0,17 3,8-4,4 0,4 < технічне переоснащення 0,26

3,3-3,7 0,4 < технічне переоснащення 0,18 Отримані дані співпадають з результатами попередніх розрахунків (щодо доці-

льності формування ВОП МПАТ при річній потребі в пасажирських перевезеннях, не меншій 3,3 млн. пасажирів), що дозволяє їх рекомендувати до застосування при обґру-нтуванні способу формування таких об’єднань.

Наступним фактором, що забезпечує раціональне формування ВОП МПАТ, є ви-значення оптимальних розмірів підприємств, що входять до складу об’єднання. Для ви-рішення цієї задачі проведено дослідження впливу розміру АТП на собівартість переве-зень і ефективність системи управління підприємством. При цьому в якості показника,

99

що характеризує розмір підприємства, прийнято середньооблікову кількість автобусів. Залежність між собівартістю пасажирських перевезень і розмірами АТП описуєть-

ся наступним рівнянням регресії: x1418,310652,1Y , а між ефективністю системи

управління та розмірами АТП таким рівнянням регресії: 2x000048,0x037,045,27Y . Тоді, враховуючи, що значення t-розподілення Стью-

дента та F-критерію Фішера є такими, що свідчать про значущість коефіцієнтів і рівнянь регресії, відобразимо основні результати аналізу залежності собівартості пасажирських перевезень і ефективності системи управління підприємством від розмірів АТП (за кри-терієм наявності рухомого складу) в наступній таблиці (табл. 3).

Таблиця 3 Залежність собівартості пасажирських перевезень і ефективності сис-

теми управління підприємством від розмірів АТП* Розмір АТП, автобу-

сів Собівартість 1 пас.-км, грн. Ефективність системи

управління АТП, % 100 4,5 29,5 200 3,5 33,0 300 3,0 35,0 400 2,5 36,0 500 2,3 35,0 600 2,1 33,0

* Розраховано авторами Як свідчать дані табл. 3, оптимальний розмір підприємств ВОП МПАТ за критері-

єм наявності рухомого складу складає 400 автобусів. Висновки або наукова новизна. Проведене дослідження дозволило виявити осно-

вні умови, за яких формування ВОП МПАТ є економічно доцільним, зокрема, наявність річного попиту населення на міжміські перевезення у розмірі, більшому за 3,3 млн. па-сажирів. Також було обґрунтовано вибір способу формування ВОП МПАТ і оптимальний розмір підприємств таких об’єднань за критерієм наявності рухомого складу.

Тим самим, результати дослідження мають не лише загальнотеоретичне наукове значення, але й практичну цінність, так як можуть широко застосовуватися діючими пі-дприємствами пасажирського автомобільного транспорту при формуванні відповідних виробничих об’єднань.

Перелік посилань: 1. Транспорт / Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. Режим

доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/ operativ2005/ tz/tz_rik/ tz_u/ts_u.htm. Заголовок з екрану. 2. База даних / Офіційний сайт агентства Smida [Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://smida.gov.ua/db. Заголовок з екрану. 3. Боровик Н.А. Якість транспортного обслуговування та попит споживачів транспортних послуг

/ Н.А. Боровик, Т.С. Сив’юк // Управління проектами, системний аналіз і логістика. Технічна серія. 2012. Вип. 10. С. 379382.

4. Шинкаренко В.Г. Сутність споживчої цінності автотранспортної послуги / В.Г. Шинкаренко, І.М. Ананко // Економіка транспортного комплексу: збірник наукових праць. 2013. Вип. 21. С. 154162.

5. Шинкаренко В.Г. Оценка удовлетворенности потребителей транспортной услугой / В.Г. Шин-каренко, Е.В. Дежурова // Економіка транспортного комплексу: збірник наукових праць. 2014. Вип. 23. С. 721.

6. Шинкаренко В.Г. Оцінка інтенсивності конкуренції на ринку автотранспортних послуг / В.Г. Шинкаренко, Т.Є. Лазарєва // Економіка транспортного комплексу: збірник наукових праць. 2012. Вип. 20. С. 6077.

7. Шинкаренко В.Г. Маркетинговий підхід до визначення ціни на послуги пасажирського автомобі-льного транспорту / В.Г. Шинкаренко, С.А. Легкий // Економіка транспортного комплексу: збірник науко-вих праць. 2011. Вип. 17. С. 8289.

8. Пасічник А.М. Фактори, що впливають на формування транспортно-логістичних мереж / А.М. Пасічник, І.П. Вітрух, В.В. Кутирєв // Проектування, виробництво та експлуатація автотранспортних засобів і поїздів. 2013. № 21. С. 167177.

9. Пасічник А.М. Транспортно-логістична інфраструктура України: проблеми та перспективи ро-

100

звитку / А.М. Пасічник, І.Г. Лебідь, В.В. Кутирєв // Управління проектами, системний аналіз і логістика. Технічна серія. 2012. Вип. 10. С. 192198.

10. Шинкаренко В.Г. Аудит логістики на АТП / В.Г. Шинкаренко, І.М. Ананко // Економіка транспо-ртного комплексу: збірник наукових праць. 2013. Вип. 22. С. 113125.

11. Криворучко О.Н. Квалиметрическая оценка бизнес-процессов автотранспортного предпри-ятия / О.Н. Криворучко // Економіка транспортного комплексу: збірник наукових праць. 2013. Вип. 21. С. 171181.

12. Криворучко О.М. Формування бізнес-процесної моделі автотранспортного підприємства / О.М. Криворучко, Ю.О. Сукач // Економіка транспортного комплексу: збірник наукових праць. 2014. Вип. 23. С. 8596.

13. Базилюк А.В. Механізм реалізації інвестиційного потенціалу автотранспортних підприємств в Україні / А.В. Базилюк, В.В. Гордієнко // Актуальні проблеми економіки. 2013. № 10. С. 8492.

14. Козак Л.С. Інвестиційна політика як засіб реалізації інвестиційної стратегії автотранспорт-них підприємств / Л.С. Козак, Г.Г. Гайдай // Управління проектами, системний аналіз і логістика. Технічна серія. 2012. Вип. 10. С. 495500.

15. Шинкаренко В.Г. Вибір напрямків інноваційної діяльності АТП / В.Г. Шинкаренко, О.В. Клепікова // Економіка транспортного комплексу: збірник наукових праць. 2011. Вип. 17. С. 5261.

16. Боровик Н.А. Оцінка якості та ефективності пасажирських перевезень / Н.А. Боровик, Т.С. Сив’юк // Управління проектами, системний аналіз і логістика. Технічна серія. 2012. Вип. 9. С. 268270.

17. Криворучко О.М. Визначення внеску інтегрованих процесів у забезпечення якості автотранс-портних послуг / О.М. Криворучко // Економіка транспортного комплексу: збірник наукових праць. 2012. Вип. 20. С. 110120.

18. Боровик Н.А. Безпека автотранспортних підприємств в умовах економічної кризи / Н.А. Боро-вик, Т.С. Муха // Управління проектами, системний аналіз і логістика. Технічна серія. 2011. Вип. 8. С. 261264.

19. Чорноус О.І. Аналіз стійкості функціонування регіональних автотранспортних систем Украї-ни / О.І. Чорноус // Економіка промисловості. 2010. № 3. С. 162167.

20. Математическая статистика: учебник / В.М. Иванова, В.Н. Калинина, Л.А. Нешумова [и др.]. – М.: Высшая школа, 1981. – 371 с.

21. Правове регулювання відносин у капітальному будівництві (Господарське право України) [Еле-ктронний ресурс]. Режим доступу: http://pidruchniki.com/16801028/pravo/pravove_regulyuvannya_ vidnosin_kapitalnomu_budivnitstvi. Заголовок з екрану.

Стаття надійшла: 01.02.2015 р. Рецензент: д.е.н., проф. Горєлов Д.О.

101

РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УДК 334.723 : 303.01 JEL Classification: O18, G34

ФАКТОРИ СТРИМУВАННЯ ПРОЦЕСІВ КЛАСТЕРИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Федотова Ю.В., к.е.н., Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова Анотація. Виконано аналіз причин гальмування процесів кластеризації в регіонах України. Пред-

метом дослідження є теоретичні аспекти функціонування кластерних структур. Об’єкт дослідження – процес формування сучасних кластерних структур. Методологічною основою дослідження стали теорії регіонального розвитку, чинні нормативно-правові акти України, результати проведених автором нау-кових досліджень.

Виявлено, що фактори, які виступають в якості бар’єрів на шляху впровадження кластерного ме-ханізму поділяються на проблеми законодавчого характеру та організаційно-економічні проблеми. Вста-новлено, що вагомим чинником, який виконує роль бар’єра на шляху інтенсифікації кластероутворення, є низький ступінь довіри та пасивна позиція щодо участі у проектах з боку як представників сфери бізнесу, так і з боку органів влади і закладів освіти та науки. Однак слід підкреслити, що найсуттєвіший вплив на доцільність та/або можливість створення кластера чинить специфіка того територіального утворен-ня, в межах якого функціонуватиме дана структура. Крім того, інфраструктура старопромислових регі-онів та ступінь здійснених технологічних реформ блокують появу і розвиток якісно нових типів інтегра-ційних утворень, спрямованих на суттєві технічні нововведення, якими є кластери.

Основними рисами кластерних структур у старопромислових регіонах є наступні: інноваційна активність присутня, але вона є вузькоспеціалізованою та має орієнтацію на вдосконалення наявної те-хнології, а не на створення якісно нового продукту; системи генерації та розповсюдження знань (освіта та наука) спрямовані на розвиток традиційних сфер промисловості, відчуваючи при цьому гостру неста-чу сучасних спеціалізацій процес передачі технології орієнтований на крупні фірми, а середні та малі підп-риємства практично не приймають участі у ньому.

Результати дослідження можуть бути застосовані представниками органами місцевого управ-ління при розробці стратегічних напрямів економічної політики.

Ключові слова: кластер, старопромисловий регіон, взаємодія, територія, бар’єр.

INHIBITION FACTORS OF THE CLUSTERIZATION PROCESSES IN UKRAINE

Julia Fedotovа, PhD in Economics, О. М. Beketov National University of Urban Economy in Kharkov Summary. The analysis of clusterization processes braking reasons is executed in the regions of Ukraine.

The article of research are theoretical aspects of functioning of cluster structures. A research object is a process of forming of modern cluster structures. The theories of regional development, operating normatively-legal acts of Ukraine, results scientific studies undertaken a by an author, became methodological basis of research.

It is educed that factors which come forward as barriers on the way of introduction of cluster mechanism di-vided into the problems of legislative character and organizationally-economic problems. It is set that a ponderable factor that carries out the role of barrier on the way of intensification of clustering are a subzero degree of trust and passive position in relation to participating in projects from the side of both representatives of business sphere and from the side of government and establishments of education and science bodies. However it follows to underline that the most substantial influence on expediency and possibility of creation of cluster is rendered by the specific of that territorial formation this structure will function within the limits of that. In addition, the infrastructure of old industrial regions and degree of realizable technological reforms block appearance and development qualitatively of new types of the integration formations, sent to the substantial technical innovations that are clusters.

By the basic lines of cluster structures in old industrial regions following: innovative activity is present, but she is strictly specialized and has an orientation on perfection of present technology, but not on creation qualitatively of new product; the systems of generation and distribution of knowledge (education and science) are sent to development of tra-ditional spheres of industry, testing here the sharp lack of modern specializations the process of transfer technology is oriented to the large firms, and middle and small enterprises practically do not take part in it.

102

Research results can be applied by representatives by the organs of local government at development of strategic directions of economic politics.

Keywords: cluster, old industrial region, cooperation, territory, barrier. Постановка проблеми. Питанням формування та розвитку кластерів приділяється

все більша увага з боку вітчизняних дослідників. Успішний досвід зарубіжних країн у цій галузі демонструє високий ефект від їхнього функціонування, що полягає у зрос-танні конкурентоспроможності організацій та підвищенні добробуту населення через посилення інноваційної активності підприємств.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед досліджень проблем кластеризації слід виділити роботи М. Войнаренка, Л. Ганущак, В. Гоблика, С. Палиця, В. Тарасенка [1-5] та багатьох інших вчених. Ними всебічно описана сутність кластерних структур, еволюція їхнього розвитку, характерні риси та принципові відмінності від інших типів інтеграційних об’єднань. Вченими запропоновані методи ідентифікації кластерів, пред-ставлені критерії оцінки ефективності їх господарської діяльності, сформульовано кіль-кісні параметри визначення впливу кластерів на економіку територій, у межах яких во-ни функціонують. Невирішені складові загальної проблеми. Однак особливої уваги потребує пробле-ма визначення та розробка системи заходів щодо подолання негативного впливу фак-торів, які стримують розвиток процесів кластеризації, що сформувало вплив на вибір теми даного дослідження. Формулювання цілей статі. Метою написання цієї статті є аналіз причин уповіль-нення процесів кластеризації в Україні, зокрема вияв взаємозв’язку господарського профілю території і перспектив формування інтеграційних структур кластерного типу. Виклад основного матеріалу дослідження. За даними сайту www.ucluster.org, тери-торії України сформовані (як правило, у формі громадських організації або асоціацій – авт.) і успішно функціонують наступні кластери [сформовано на основі джерела 6]: «Поділля перший» (швейні, будівельні та туристські галузі Хмельницького регіону); Кластер художніх промислів «Сузір’я» (підприємства художніх промислів Прикарпаття); Кластер еко-агротуризму «Оберіг» (с. Грицеві Шепетівського району); Туристський кла-стер «Кам'янець» (м. Кам'янець-Подільський); «Кластер деревообробки Полісся Рокит-нівщини» (малі деревообробні підприємства Рівненської області); «Транспортно-туристичний кластер «Південні ворота України» (Херсонський регіон); Кластери зеле-ного сільського туризму, бджільництва та сільськогосподарського машинобудування (м. Мелітополь); Кластер виробництва автомобілів та комплектуючих на базі індустріально-го парку Соломоново (Закарпатський регіон); «Луганськінвест» (підприємства харчової і легкої промислової Луганського регіону); Кластер інформаційних технологій та бізнес-послуг (м. Львів); Кластер деревообробки та меблевого виробництва (Львівський регі-он);РГО «Перший аграрний кластер» (Чернівецький регіон).

Як видно з наведеного переліку, в Україні сфери народного господарства нерів-номірно залучені до процесів кластеризації, – кластери у сфері промисловості здебіль-шого знаходяться на стадії проектування.

У таблиці 1 на основі аналізу робіт узагальнено фактори, що гальмують процеси формування кластерних структур в Україні.

Інформація, представлена у таблиці 1 свідчить про те, що найбільш поширеними причинами блокування інтенсифікації процесів кластеризації в Україні вчені вважають недостатній правовий супровід цього процесу та перевага з боку керівництва підпри-ємств ізольованого способу ведення бізнесу. Отже, спостерігається наступна тенденція в аналізі чинників стримування кластеризації: першочерговими є суб’єктивні чинники, що стосуються відсутності мотивації для участі в кластерних структурах.

Описані вище фактори не дають відповідь на питання, чому саме сфера послуг найбільш залучена до процесу кластероутворення в Україні, а галузі промисловості – навпаки.

На рисунку 1 проаналізовано рейтинг регіонів України за обсягом реалізованої промислової продукції. Лідируючі позиції в обсягах реалізації промислової продукції станом на грудень 2014 року є: Дніпропетровський (20% загального обсягу) і Донець-кий регіони (15,4%). Інші регіони України реалізують промислову продукцію на рівні не більше 8% загального обсягу.

103

Таблиця 1 – Фактори, що негативно впливають на реалізацію кластерного механі-зму [систематизовано автором на основі джерел 2, 3, 4]

№ з/п Характеристика факторів

Проблеми законодавчого характеру 1 Відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «кластер», недостатнє

правове поле, що регулює діяльність кластерів.

2

Існування проблеми захисту конкуренції при реалізації кластерної політики, що пот-ребує закріплення інтересів учасників кластера на законодавчому рівні. Оскільки в межах кластера передбачається використання основних засобів, виготовлених одним із учасників кластера, такі дії можуть бути розцінені як «дискримінаційні умови дос-тупу на ринок» (ст. 15 ЗУ «Про захист економічної конкуренції»): пряме або опосере-дковане примушення суб’єктів господарювання до пріоритетного укладення догово-рів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців.

Організаційно – економічні проблеми 3 Віддаленість та слабка взаємодія між підприємствами регіону. 4 Низький ступінь довіри при здійсненні субконтрактації, непрозорість та відсутність

однакових гарантій для учасників кластера на випадок недотримання зобов’язань.

5 Стійка спрямованість керівників підприємств на ведення бізнесу поодинці, невпевне-ність у дієвості нових підходів, ментальність керівників, які не бажають змінювати відношення до пошуку нових шляхів організації діяльності власних підприємств.

6 Відсутність коштів для реалізації кластерних проектів, небажання підприємців ризи-кувати через невизначені умови діяльності кластерів.

7 Слабка мотивація у підприємців регіону, що мають різні цілі господарської діяльності, різних керівників та ін. до створення кластерів.

8 Пасивна позиція відносно участі у кластерах серед наукових закладів. 9 Відсутність інформаційної бази даних для потенційних учасників кластера.

10 Відсутність державної політики, що мала б системний характер і сприяла взаємодії різних рівнів виконавчої влади, а також організаційної та фінансової підтримки клас-терних ініціатив.

11 Відсутність прецедентів реалізації продукції деяких підприємств за межі регіону. 12 Наявність зручної для мінімізації оподаткування та використання адміністративного

ресурсу практики вертикально-інтегрованих компаній.

13

Декларативний характер заходів держави з підтримки малих та середніх підпри-ємств; важливим є те, що конкурентоспроможність кластерів ґрунтується на розвине-них підтримуючих та суміжних секторах, у яких працюють переважно малі та середні підприємства. Наприклад, крупні компанії (Scotiabank, BMO Financial Group, RBC Financial Group, Fidelity, HSBC, Investments Canada тощо) складають близька 3% всіх учасників фінансового кластера Торонто, та їхня конкурентоспроможність заснована на тісній взаємодії з малим та середнім бізнесом в межах Асоціації постачальників фінансових послуг.

14

Недостатня увага та участь органів влади та управління в момент формування клас-терів. Прикладом цього є Бразилія, де були втрачені сприятливі умови для розвитку кластера зі зборки автомобілів через те, що автовиробникам не було надано підтрим-ку в галузі освіти та підвищення кваліфікації кадрів. В результаті цього темпи зрос-тання обсягів автомобільної промисловості сьогодні складають 2% порівняно з 20%, що спостерігалися на початку ХХ століття.

15 Подвійне оподаткування партнерів кластера – на етапі створення інноваційного про-дукту кожний економічний результат учасників кластерної структури підлягає опода-ткуванню як додана вартість, оскільки порядок взаємодії між членами такої структури недостатньо визначений і розглядається ізольовано.

Слід відзначити, що для регіонів України характерною є значна нерівномірність

індустріального розвитку. Визначне місце серед них займають старопромислові регіо-ни, що характеризуються: акумулюванням промислових фондів, високим рівнем індус-тріального розвитку, наявністю значного контингенту спеціалістів певної галузі та дос-татньою науково-конструкторською і проектно-конструкторською базою [8].

Ґрунтуючись на відомих теоретичних підходах, до старопромислових регіонів можна віднести Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку та Луганську області. Отже, в Україні ста-ропромислові регіони є регіонами-лідерами. Однак у цих регіонах діють лише окремі висо-котехнологічні підприємства, які лише у незначному ступені залучені у відтворювальний процес і не мають істотного впливу на загальні соціально-економічні показники території.

104

2,41,1

2015,1

1,6

0,97,9

2

41,5

3,8

32,1

2,56,7

1,52,1

0,8

6,11,1

1,5

2,90,4

1,4

7,3

0 5 10 15 20 25

ВінницькаВолинська

ДніпропетровськаДонецька

Житомирська

ЗакарпатськаЗапорізька

Івано-Франківська

КиївськаКіровоградська

Луганська

ЛьвівськаМиколаївська

Одеська

ПолтавськаРівненська

Сумська

ТернопільськаХарківськаХерсонська

ХмельницькаЧеркаська

Чернівецька

Чернігівськам.Київ

Обл

асті

Показник

Рисунок 1 – Питома вага реалізованої промислової продукції у загальному обсязі

всієї продукції за регіонами України (станом на грудень 2014 року) [складено на основі даних 7]

Найважливішою проблемою таких регіонів є високий ступінь зношеності основ-

них виробничих фондів та невідповідність їх технічного рівня світовим вимогам, а отже й можливості виготовлення конкурентоздатної продукції і орієнтації на світовий ринок. Отже, спрямовані на стимулювання попиту, не викличуть очікуваного результату, оскі-льки ринкова пропозиція не зможе адаптуватися до нових ринкових умов. Головним завданням у цьому випадку є ліквідація бар’єрів підприємницької діяльності.

І. В Хаджинов акцентує увагу на тому, що у літературі старопромислові регіони за своїми характеристиками ототожнюються з депресивними. Перспективи їхнього роз-витку пов’язують з традиційною спеціалізацією. Основними важелями прогресу є, як правило, зовнішні фактори, такі як: залучення іноземних і вітчизняних інвестицій, оп-тимізація системи оподаткування та ін. Як зазначає автор, такі заходи є дієвими та обов’язково призведуть до позитивного результату, однак відсутність актуалізації ная-вних внутрішніх резервів самої території на основі впровадження заходів світового дос-віду, неминуче призведуть до нетривалого результату [9, с. 75].

Структура старопромислового регіону не здатна швидко адаптуватися до мінли-вих зовнішніх умов, вона перешкоджає розвитку інновацій, тобто є неефективною. Ос-новними інституційними факторами, що спричиняють це явище, є відсутність коопера-ції та недостатня увага до даної ситуації з боку крупних представників певної галузі («пастка фрагментації») або навпаки, – учасники галузі потрапляють у «пастку інтег-рації», що характеризується занадто тісними господарськими зв’язками між ними.

105

Дослідження проблематики старопромислових регіонів формує закономірний ви-сновок про те, що їхня інфраструктура та ступінь здійснених технологічних реформ не стають поштовхом до появи і розвитку якісно нових типів інтеграційних утворень, спрямованих на суттєві технічні нововведення, якими є кластери.

Отже, старопромислові регіони – це території, де кластерів або взагалі не існує (оскільки між підприємствами відсутні мережеві господарські зв’язки), або де існуючі кластери характеризуються неефективною мережею.

Основними рисами кластерних структур у старопромислових регіонах є наступні [10, с.300]:

- інноваційна активність присутня, але вона є вузькоспеціалізованою та має орієн-тацію на вдосконалення наявної технології, а не на створення якісно нового продукту;

- системи генерації та розповсюдження знань (освіта та наука) спрямовані на розвиток традиційних сфер промисловості, відчуваючи при цьому гостру нестачу су-часних спеціалізацій;

- процес передачі технології орієнтований на крупні фірми, а середні та малі пі-дприємства практично не приймають участі у ньому.

Дніпропетровська область у 2011 році тільки почала роботу зі створення класте-рів у будівельній сфері, до компетенції яких входитиме: тиражування в межах області пілотних проектів доступності житла; формування системи моніторингу потенційних замовлень та поширення цієї інформації серед учасників кластера; розробка та заохо-чення застосування бази даних надійних постачальників; створення інвестиційного па-спорту кластера та опис пріоритетних проектів тощо. Висновок або наукова новизна. Резюмуючи проведене дослідження, слід зауважи-ти, що кластеризація в Україні знаходиться на етапі свого становлення. Цей процес стримується недостатністю правового поля, що регулює діяльність кластерів. Крім того, вагомим чинником, який виконує роль бар’єра на шляху інтенсифікації кластероутво-рення, є низький ступінь довіри та пасивна позиція щодо участі у проектах з боку як представників сфери бізнесу, так і з боку органів влади і закладів освіти та науки. Од-нак слід підкреслити, що найсуттєвіший вплив на доцільність та/або можливість ство-рення кластера чинить специфіка того територіального утворення, в межах якого фун-кціонуватиме дана структура.

Аналіз вітчизняного досвіду кластероутворення підтверджує висновок про те, що регіони-лідери України в найменшому ступені задіяні в процесах кластеризації. Говоря-чи про причини такої нерівномірності, важливо відмітити те, що ці регіони належать до старопромислових, для яких характерними є: високий ступінь зношеності основних фондів, низький рівень використання новітніх технологій і високий ступінь забруднен-ня навколишнього середовища. Отже, до описаних вище факторів гальмування класте-роутворення в Україні слід віднести такий екзогенний фактор, як технологічна специ-фіка території потенціального функціонування кластерів. Рішення про створення клас-терних структур на таких територія повинно бути ініційовано органами державного управління з урахуванням цілей стратегічного розвитку.

Перелік посилань: 1. Войнаренко М. П. Кластери в інституційній економіці: / М. П. Войнаренко. – Хмельницький:

ХНУ, ТОВ «Тріада-М», 2011. – 502 с. 2. Ганущак Л. М. Дослідження організаційно-правових форм управління інноваційним потенціа-

лом підприємств / Л. М. Ганущак // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №10 (88). – С. 217 – 227. 3. Гоблик В. В. Кластери в рекреаційно-туристському комплексі Закарпаття: монографія / В. В.

Гоблик. – Ужгород: Ліра, 2009. – 232 с. 4. Палиця С. В. Інноваційні кластери в медицині / С. В. Палиця // Механізми реалізації стратегії

інноваційно-технологічного розвитку України в умовах глобалізаційних викликів: матер. міжнар. наук.-практ. конфер. (м. Київ, 1-2 листопада 2012 р.). – К.:, 2012. – С. 500 – 510.

5. Тарасенко В. Стратегии развития территориальных кластеров /В. Тарасенко // Экономиче-ские стратегии. – 2011. - №11. – С. 82 – 92.

6. Українські кластери [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://ucluster.org/ 7. Державний комітет статистики України [Електрон. ресурс]. – Режим доступу:

http://ukrstat.gov.ua/ 8. Хаджинов І. В. Старопромислові регіони України: тенденції розвитку / І. В. Хаджинов // Теоретич-

ні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. – 2012. – Вип. 1. – Том 3. – С. 72 – 78. 9. Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003 – 2011 рр. [Електрон. ре-

106

сурс]: [Постанова КМУ; офіц. текст від 28.07.2003 року]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua /laws/show/1174-2003-%D0%BF

10. Стратегии развития старопромышленных городов: международный опыт и перспективы в России / И. Стародубровская [и др.]; под ред. И. Стародубровской. – М.: Изд-во Института Гайдара, 2011. – 248 с.

Стаття надійшла: 09.03.2015 р. Рецензент: д.держ.упр., проф. Маліков В.В.

УДК 658.74:656 (477.62) JEL Classification: H83

АУДИТ УПРАВЛІННЯ ЗАКУПІВЛЯМИ В ТРАНСПОРТНИХ СИСТЕМАХ СІТІ ЛОГІСТИКИ ПРОМИСЛОВОГО РЕГІОНУ

Майорова І.М., д.е.н, доцент ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет», м. Маріуполь

Анотація. Предметом дослідження виступають транспортні системи сіті логістики промисло-

вого регіону. Об’єктом дослідження – основні критерії аудиту закупівель в транспортних системах сіті логістики промислового регіону. Мета дослідження полягає в визначенні основних факторів розбудови і функціонування транспортних систем промислового регіону в умовах сіті логістики і надходженні кри-теріїв аудиту матеріально-технічного забезпечення транспортного процесу в умовах сіті логістики. Методологічною основою дослідження є наукові положення та сукупність способів наукового пізнання транспортних систем сіті логістики. В дослідженні використано методи: історико-логічний (при визна-ченні сутності транспортних систем в умовах соціалістичного господарства і в умовах сіті логістики промислового міста), узагальнення (при визначенні основних вимог до функціонування транспортних си-стем промислового міста), факторного аналізу (при визначенні чинників аудиту закупівель в транспорт-них системах з метою покращення їх функціонування і мінімізації негативних впливів на мешканців і ко-мунікації міста). Результати роботи полягають у визначенні основних показників функціонування транс-портних систем сіті логістики промислового міста і критеріїв аудиту закупівельної діяльності в транс-портних системах, серед яких найбільш актуальними виступають такі: забезпечення обслуговування всіх територій міста, де є попит на транспортні послуги, доступність для всіх мешканців міста, володіти достатніми можливостями для здійснення перевезень, забезпечувати функціонування ефективної това-рної мережі міста, розумними величинами собівартості перевезень і тарифів, виконувати умови безпеки, забезпечувати комунікаційні зв’язки міста. В роботі розглянуто і аспекти співпраці України з ЄС в галузі транспорту. У висновках роботи сформульовано визначення транспортної системи сіті логістики як самостійно функціонуючі системи, до основних критеріїв аудиту закупівельної діяльності в транспорт-них системах пропонується додати коливання валютного курсі і відношення валют, аудит навколиш-нього середовища, аудит споживача.

Ключові слова: транспортні системи, промислове місто, сіті логістика, аудит матеріально-технічного забезпечення, споживачі послуг.

AUDIT PROCUREMENT IN INDUSTRIAL REGION TRANSPORTATION SYSTEMS CITY LOGISTICS Dr. Irina Mayorova, DH in Economics, Assistant Professor State higher educational institution “ Pryazovskyi State Technical University”, Mariupol

Summary. The subject of the research is the transport system of the city logistics industrial region. Object

of research is the main criteria for the audit of procurement in transport systems city logistics industrial region. The purpose of the study is to identify the main factors in the development and operation of transportation systems in-dustrial region in the conditions of city logistics and admission criteria audit logistics transport process in the condi-tions of city logistics. Methodological basis of research is the scientific terms and the set of methods of scientific cognition transport systems city logistics. The study used such methods: historical-logical (in determining the nature of transport systems in socialist economy city logistics industrial city), generalization (in the determination of basic operational requirements and transportation systems industrial city), factor analysis (determining the factors audit

107

of procurement in transport systems with the aim of improving their functioning and to minimize the negative im-pacts on people and communication of the city). The results of the work are to determine the main indicators of the functioning of transport systems city logistics industrial city and criteria of the audit of procurement activities in transport systems, among which the most relevant are the following: providing service to all areas of the city where there is a demand for transport services, accessibility for all residents to have sufficient capability for transportation, to ensure the functioning of an effective trade network of the city, reasonable values of cost of carriage and tariffs, to comply with the terms of the security, to ensure communication of the city. The article discusses aspects of coop-eration of Ukraine with the EU in the field of transport. In conclusion, determination of the transport system city logistics as an independently functioning system, the main criteria for the audit of procurement activities in trans-port systems is proposed to add fluctuations in exchange rates and currencies, environmental auditing, the audit of the consumer.

Keywords: transport system, industrial town, city logistics, auditing, logistics, consumer services. Постановка проблеми Транспортна система – важлива складова частина вироб-

ничої інфраструктури промислового регіону. Транспортна система об’єднує комплекс видів транспорту, відтворюється за рахунок об’єктів дорожньої мережі, зареєстрованих на промисловій території юридичних осіб і підприємців малого бізнесу, що виконують транспортну і транспортно-експедиційну діяльність, ремонт транспортних засобів та іншу, пов’язану з транспортним процесом роботу. Транспортна система суттєво впли-ває на економічні показники регіону, сприяє розширенню торгівельної спроможності, суттєво підвищує рівень життя і фактичні цифрові значення валового внутрішнього ре-гіонального продукту.

Функціонування будь-якої транспортної системи пов’язане з логістикою, особис-то з необхідністю гармонізації інтересів постачальника і споживача за рахунок компле-ксу логістики за принципами «7R» логістичного міксу: 1 – Right product (продукт); 2 – Right quantity (кількість); 3– Right condition (якість); 4 – Right place (місце); 5 – Right time (час постачання); 6 – Right customer (споживач); 7 – Right cost (витрати).

Як особиста господарююча одиниця, транспортна система, вимагає закупівель матеріально-технічних ресурсів для свого функціонування і розвитку. Сам процес орга-нізації закупівель в останній час притерпів забагато змін і впорядкувань. Так, напри-клад, існує декілька стандартів з організації, проведення, функціонування і контролю закупівель, особисто виділяється організація державних закупівель, що функціонує за Законом України «Про державні закупівлі». Але ж будь-який товар, матеріально-технічний ресурс, обладнання, то що, не можуть переміщатися у просторі самі по собі, вони пересуваються за допомогою транспортних засобів. І транспортні засоби теж ви-магають закупівлі палива, обладнання, оновлення рухомого складу – тобто закупівель.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми аудиту матеріально-технічного постачання і логістичне забезпечення закупівель піднімали в наукових дослідженнях М.А. Окландер, А.Г.Кальченко, Є.В. Крикавський, Р.Р. Ларіна, Л.В. Назюта, В.Е. Ніколай-чук та інші. М.А. Окладер в монографії «Логістична система підприємства»[1] розглядає аудит закупівельної діяльності за напрямами: організація логістики, планування логіс-тики, тип операційної логістичної системи обслуговування, економіка логістики, місце-знаходження і розпланування транспортних магістралей, транспорт, склади і упаковка, запаси, комунікація, сервіс. Інші автори зводили аудит закупівель до дослідження ор-ганізації вантажувально-розвантажувальних і транспортно-складських робіт.

Іноземні школи закупівельної логістики спираються на праці: Ліндерс М., Фірон Х, Мате Е., Тіске Д, Левітт Т, Бауэрсокс Д.Дж., Вуд Д. (D.F. Wood), Вордлоу Д, (P.L. Wardlow), Джонсон Дж. (J.C. Jonson), Клосс Д.Дж., Мэрфи П. (P.R. Murphy, jr.), Питтмен Р., Уотерс Д.

В великих надбаннях наукових досліджень у галузях закупівельної логістики, матеріально технічного постачання, вищеназваних вельмишановних авторів не розгля-далися особливості управління закупівельною діяльністю в транспортних системах.

Окремі елементи логістичного управління, зокрема проблеми територіального розташування виробничих, транспортних, складських комплексів, формування матері-альних запасів, матеріально-технічної бази постачання і господарських зв’язків, марш-рутизації магістральних та промислових видів транспорту, контейнеризації та пакету-вання, розробки організаційно-виробничих структур управління, та інше коректно об-ґрунтовувалися, розроблялися, впроваджувалися. Однак, впровадження результатів таких теоретичних розробок здійснювалося локально, не системно, без врахування по-

108

вного комплексу властивостей та принципів логістики. [2,с. 14] Дослідженням транспортних систем та її призначенням приділяли достатньо ува-

ги вітчизняні вчені: Дмитриченко М.Ф., Левковець П.Р., Ткаченко А.М., Ігнатенко О.С., Зайончук Л.Г., Статник І.М., Губенко В.К., Бабіков О.М., Поліщук В.П., Бабушкін Г.Ф., Бу-бнов В.М. та інші. Наукові надбання названих авторів зводяться до дослідження, ство-рення і аналізу логістичних систем на транспорті, основна мета яких: забезпечення оперативного керування перевезеннями контрейлерів і контейнерів у змішаному авто-мобільно-залізничного внутрішньодержавному й міжнародному сполученні з метою під-вищення продуктивності рухомого складу суміжних видів транспорту і прискорення до-ставки вантажів. [3, с. 155]. Потрібно сказати, що проблемам розбудови і функціону-вання транспортних систем приділяли достатньо уваги в часи існування соціалістичної економіки. В періоди планової економіки підприємства будь якої галузі підпорядкову-валися галузевим Міністерствам і Державному плану. Державний план і визначав пос-тачальників і споживачів матеріально-технічного забезпечення. Дуже цікаво, що плану-вання і оптимізація транспортних операцій була суворо прив’язана до територіального розташування підприємств.

Цікавим є факт, що у радянські часи обсяг роботи транспорту по перевозкам вантажів визначався встановленим планами матеріально-технічного забезпечення, економічними зв’язками між галузями господарства, підприємствами, районами. За-вдяки раціоналізації транспортних зв’язків удосконалюється схема постачання госпо-дарства, постачання продукції виконується ефективно і з вигодою для усього господа-рчого комплексу регіону. [4, с. 7]

Невирішені складові загальної проблеми Ринкова економіка диктує власні прави-ла і деякі з постачальників матеріально-технічних ресурсів зникли по багатьом причи-нам. Підприємства, знаходячись на власному забезпеченні і вирішенні проблем власної прибутковості самі знаходяться у пошуку постачальників, оптимізації роботи з ними і знижені собівартості процесу транспортування матеріальних ресурсів.

Забагато змін притерпіли і самі транспортні системи. Так, вже на даному етапі, дуже проблематичним постає існування транспортної системи міст, особливо індустріа-льних і мегаполісів. Транспортна система крупних промислових центрів стикається з масою проблем, серед яких: екологічні проблеми: шум, викиди вуглецю, забруднення повітряного простору; тіснява і численні пробки на дорогах, велика вартість пального та інш. Транспортна система будь якого міста теж потребує закупівель рухомого складу транспорту, забезпечення паливом, постачанням запасних частин для ремонту, покра-щення умов експлуатації рухомого складу транспорту міста. Фінансова криза теж вису-ває свої вимоги до транспортного процесу, особливо у зниженні собівартості переве-зень, економії палива, зниження поломок рухомого складу, регулярності перевезень та інш. Вище наведенні питання і обумовлюють необхідність дослідження аудиту управ-ління закупівлями в транспортних системах сіті логістики промислового регіону.

Формулювання цілей статі. Провести дослідження теоретичних і практичних під-ходів до організації процесу закупівель в транспортних системах промислового регіону, визначити основні питання аудиту матеріально-технічного забезпечення транспортного процесу в умовах сіті логістики.

Виклад основного матеріалу дослідження. Впровадження логістичних підходів в систему регіонального управління набуває певної актуальності саме на сучасному етапі розвитку економіки. Це пов’язано з інтенсифікацією і розширенням товарно-грошових відносин, з динамічним збільшенням горизонтальних господарських зв’язків, між підп-риємствами і організаціями різних галузей, в тому числі виробничої і транспортної ін-фраструктури. З’явилась можливість для поліпшення їх взаємодії на основі розширення господарської самостійності та ініціативи посередницьких структур і транспортних під-приємств регіону, вдосконалення їх договірних відносин та взаємного економічного стимулювання.

Дослідження логістичних проблем в розвинутих країнах пов’язане із взаємовід-носинами логістики та витратами складського господарства, запасів, транспорту, виро-бництва, обробки замовлень та інших складових логістичних систем підприємства, які міцно залежать одна від одної. Спроби мінімізувати витрати якогось окремого виду дія-льності можуть привести до збільшення загальної вартості логістичної системи галузі і регіону. [2,с. 58]

Актуальність запровадження сучасних транспортно-логістичних систем визнача-ється такими факторами: економічний – пошук можливостей зниження витрат виробни-

109

цтва та витрат обігу заради власного прибутку, а також пов’язану з цим зацікавленість споживача, надання йому комплексу послуг; організаційно-економічний – формування організаційних структур, автономізацією нових підрозділів, децентралізацією управлін-ня. При змішаній формі власності все більш стійке положення набувають інтеграційні форми управління і потреба в координуванні, які особливо притаманні для логістичних процесів взаємодії між підприємствами – виробниками, споживачами, посередниками, складами та транспортом в межах регіону; інформаційний – основною складовою логіс-тичних процесів є інформаційні потоки, саме інформація пов’язує логістику і регіона-льну виробничу інфраструктуру; технічний – проява цього фактору в тім, що суб’єкти і об’єкти управління розвиваються на основі сучасних технічних досягнень не тільки в транспортно - складському господарстві, але й у сфері управління. Комерційна ініціа-тива та товарно-грошові відносини стимулюють впровадження нової техніки в процесі товароруху, які в умовах технічної модернізації потребують ефективного управління на логістичній основі; територіальний – характерний для конкретних умов, пов’язаних з регулюванням господарських процесів в регіоні. [2,с. 45-48]

Транспортна система регіону призначена для координації технологічної, техніч-ної й організаційно-економічної взаємодії суміжних видів транспорту, постачальників і споживачів при доставці вантажів у змішаному сполученні.[3,с. 155] Загальними крите-ріями, що підлягають контролю повинні бути такі:

- мінімальні тонно-години простою при вантажних і розвантажувальних операці-ях рухомого складу всіх видів транспорту, що взаємодіють при доставці вантажів і в процесі перевезення;

- мінімальні тонно-години при зберіганні вантажів на складах, в розподільчих центрах і у відправників вантажів.

Обмеженнями для загальних критеріїв управління в транспортній системі слу-жать: пропускна здатність транспортної інфраструктури, яка має показники верхнього і нижнього значення і місткість складів, транспортних терміналів, допустима кількість вантажів у вагонах, суднах, автомобілях, які теж мають верхній і нижній допустимий параметр.

За науковими здобутками авторського колективу монографії [3,с.157] верхнє обмеження об’єктів транспортної інфраструктури – максимальна пропускна здатність вантажних об’єктів транспортного вузла за годину обробки рухомого складу суміжних видів транспорту, виражена в тонно-годинах; нижнє обмеження – погоджений план об-робки рухомого складу суміжних видів транспорту з урахуванням нормативів часу їх обробки, що виражається у тонно-годинах.

Максимальна місткість транспортних терміналів і складів відправників вантажу, призначених для складської переробки вантажів із прибуття й відправлення з ураху-ванням нормативного терміну зберігання та підготовки вантажів до перевезення, і та-кож допустима технологічним процесом кількість вантажів у вагонах, суднах, автомобі-лях, що очікує розвантаження, виражені в тонно-годинах – верхнє обмеження критерію; і розпланований змінно-добовим графіком обсяг відправлення й прибуття вантажів з урахуванням часу його знаходження на вантажних об’єктах транспортного терміналу, виражений у тонно-годинах – верхнє обмеження критерію.

Аналіз наукових праць Губенко В.К. [5] і колективу вчених Національного транс-портного університету [4,с. 167-176] дає можливість визначити загальні підходи до ро-збудови транспортної системи регіону. Транспортна система формується за таким принципами: забезпечення прийнятних для клієнтів термінів і вартості вантажних пе-ревезень; забезпечення точності виконання термінів доставки; використання нових ло-гістичних технологій в організації перевезень вантажів, для забезпечення оптимально-го товароруху, узгодження процесів перевезення й складського зберігання вантажів; підвищення продуктивної роботи транспортних засобів і раціональне використання транспортної інфраструктури; економію палива і енергії за рахунок використання в ор-ганізації перевезень менш енергоємних видів транспорту; поліпшення екологічної об-становки за рахунок зменшення екологічно шкідливих викидів і вихлопних газів, зни-ження рівня шуму; запобігання перевантаженості автомобільних доріг, перенесення ча-сти вантажів на інші види транспорту.

Останнє наукове дослідження з транспортних систем промислового міста, яке увійшло в монографію В.К. Губенко [5, с. 144] свідчить, що транспортна система забез-печує єдність економічного простору міста і виступає єдиним цілим утворенням, яке існує в загальносистемних інтересах, що виникають з єдності функцій і взаємозв’язків

110

складаючи її підсистем. Особливістю підсистем логістики міста, або сіті логістики, ви-ступає той чинник, що вони виступають як самостійно функціонуючі системи, які теж розпадаються на відповідні підсистеми. Комбінація видів транспорту для конкретного міста залежить від його розмірів, особливостей і підприємств, що являються його базою. За думкою професора Губенко В.К. ефективна транспортна система відповідає таким вимогам: забезпечувати обслуговування всіх районів, де на транспортні послуги є по-пит, бути доступною для всіх груп населення міста і при місцевих територій, забезпе-чувати доступність до терміналів далекого сполучення, мати задовільну провізну мож-ливість, особливо в районах з максимальною діловою активністю, працювати з мініма-льно можливими негативними ефектами. [5, с. 161-162]

До аудиту в транспортних системах управлянні закупівлями підходять з позиції аудиту продукту, аудиту діючих виробничих потужностей, аудиту постачальника і спо-живача, аудиту каналів, аудиту конкурентів і аудиту існування компанії у навколиш-ньому середовищі.

З теорії логістики відомо, що аудит продукту виконується для аналізу існуючого виробничого потоку і нових напрямів розвитку виробництва за напрямами: обсяг про-даж за рік; сезонні коливання попиту; розмір упаковки, маса і спеціальні вимоги; тран-спортування і зберігання; обсяги продажів за регіонами; гнучкість графіку випуску продукту; розташування складу для зберігання сировини, або комплектуючих; рента-бельність продукту; взаємне заміщення продукту іншими виробами, що продаються одночасно з продуктом.

Аудит діючих виробничих потужностей виконують за такими критеріями: розта-шування і потужності підприємств з виробництва продукції; розміщення і потужності складів зберігання готової продукції і розподільчих центів; розміщення служб з обробки заказів; види використаних транспортних засобів. До аудиту закупівель в транспорт-них системах, на думку автора, необхідно додати таки й важливий чинник, як коли-вання валютного курсу і відношення валют. Наприклад, у книзі [6, с. 489] авторами на-водиться приклад постачання заморожених продуктів харчування з США до Японії, де завдяки досить високій вартості нерухомості і складського зберігання в Японії, а також у зв’язку з високою ціною ієни в порівнянні з доларом США, значно дешевше зберігати заморожені продукти у США ніж в Японії.

Аудит постачальника включає такі позиції: розташування джерела постачання і його надійність; якість роботи джерела постачання; вартість і ефективність транспор-тування сировини і комплектуючих; сполучення інформаційної системи постачальника з системою обробки замовлень компанії.

Аудит споживача базується на інформації щодо: розташування існуючих і потен-ційних споживачів; аудиту товарів, які замовляє клієнт; сезонність і умови постачання; рівень сервісу обслуговування клієнтів; спеціальне обслуговування відповідно до вимог клієнтів; обсяги і рентабельність продажів відповідно до кожного клієнта.

Аудит каналів розподілу проводиться для підтримки і розвитку довгострокових взаємовідносин з іншими учасниками каналів розподілу і забезпечення по всьому лан-цюгу постачання. Фахівці практики додають до аудиту каналів розподілу необхідність аудиту посередників в них. Посередники в каналі розподілу повинен додавати вар-тість, в іншому випадку він не потрібен, тобто, аудит каналів повинен сприяти усунен-ню зайвого посередництва в каналі. [6, с. 491]

Аудит конкурентів необхідно проводити з метою оцінки конкурентного оточення, в якому знаходиться фірма, а саме: методи отримання замовлень конкурентами; точ-ність і швидкість обробки замовлень конкурентами; швидкість і злагодженість роботи вантажних перевізників, з якими співпрацюють конкуренти; позови конкурентів пов’язані із втратами і ушкодженнями товарів; відсоток замовлень, які н виконують конкуренти у зв’язку із дефіцитом товарів; думка споживачів відносно сильних і слаб-ких позицій обслуговування споживачів фірмою і її конкурентами.

Аудит проблем навколишнього середовища привертає увагу до використання в ланцюгу постачання пакувальних матеріалів і можливості їх переробки . Такий підхід необхідно проводити разом з вивченням потенційних ринків для переробки матеріалів. Особливість аудиту проблем навколишнього середовища пов’язана з прийнятими в Єв-ропейському Союзі законодавчих актів, щодо захисту навколишнього середовища і пе-реробки відходів виробництва, пакувальних матеріалів. На даний час в деяких країнах ЄС постачальник або виробник несуть відповідальність за повернення і ліквідацію па-кувальних матеріалів, відходів і наслідків надлишкового виготовлення товарів, також

111

за нанесені втрати навколишньому середовищу. Слід окремо підкреслити особисту зацікавленість ЄС у розвитку транспортних

систем України. Починаючи з 1998 р. співробітництво між Україною та ЄС у сфері транс-порту регламентується Угодою про партнерство та співробітництво та має на меті ре-конструкцію і модернізацію транспортних систем і мереж доріг в Україні, розвиток і за-безпечення сумісності транспортних систем у контексті створення глобальної транспо-ртної системи. [7] Домовленості в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС до-зволять вивести співробітництво між Україною та ЄС у сфері транспорту на новий якіс-ний рівень та сприятимуть подальшій гармонізації законодавчої бази. Наразі сторони співпрацюють в рамках Порядку денного асоціації Україна - ЄС з метою підтримки та підготовки України до імплементації законодавства ЄС, зафіксованого у відповідних додатках Угоди про асоціацію.

Висновок. В дослідженні дістали подальшого розвитку визначення транспортної системи сіті логістики, що на відміну від існуючої, пропонує розглядати транспортні си-стеми міста, як самостійно функціонуючі системи, які теж розпадаються на відповідні підсистеми зі власним особистостями; до основних критеріїв аудиту закупівельної дія-льності в транспортних системах пропонується додати такі: коливання валютного курсі і відношення валют, що обслуговують систему, аудит навколишнього середовища, ау-дит споживача – мешканців територіального утворення, комунікацій і послуг, які гармо-нічно пристосовані до жилої середи міста.

Перелік посилань 1. Окландер М.А. Логістична система підприємства: монографія /М.А. Окландер. – К.:Центр уч-

бової літератури. 2010. – 346с. 2. Ларіна Р.Р. Формування та забезпечення надійності регіональних логістичних систем. Моног-

рафія. /Р.Р. Ларіна. – Донецьк: Норд-Пресс, 2005. – 284с. 3. Дмитриченко М.Ф. Транспортні технології в системах логістики. Монографія /М.Ф. Дмит-

риченко, П.Р. Левковець, А.М. Ткаченко, О.С. Ігнатенко. – Київ, ІНФОРМАВТОДОР, 2007. –676с. 4. Бакаев А.А. Экономико-математические модели планирования и проектирования транс-

портных систем. Бакаев А.А./ – Київ «Техніка», 1973. – 220 с. 5. Губенко В.К., Николаенко И.В. City Logistics: имплементация парадигмы креативных логисти-

ческих цепей: монография / В.К. Губенко, И.В. Николаенко. – Мариуполь, ГВУЗ «Приазовский государствен-ный технический университет», 2015. – 493с.

6. Современная логистика. Джонсон, Джнймс, Вудщ, Дональд, Ф., Вордлоу, Дэниел, Л., Мерфи. 7-е издание: Пер. с англ. – М.: Изд. Дом «Вильямс», 2002. – 624с.

7. Співробітництво між Україною та ЄС у сфері транспорту. Сайт Представництво України при Європейському Союзі. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ukraine-eu.mfa.gov.ua/ua/ukraine-eu/sectoral-dialogue/transport

Стаття надійшла: 19.03.2015 р. Рецензент: д.держ.упр., проф. Маліков В.В.

112

МАРКЕТИНГОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА УДК 658.8:658.012.32:338.46 JEL Classification: M 31

МАРКЕТИНГОВИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ПОСЛУГ Горяна І.В., к.е.н., доцент Черкаський державний технологічний університет Анотація. У статті показано, що постіндустріальний розвиток економіки та його ефектив-

ність визначаються ступенем розвитку сфери послуг. Встановлено, що економіка України за цим показ-ником значно поступається розвиненим в індустріальному відношенні країнах.

Більшість проблем розвитку сфери послуг, на нашу думку, пов'язані з проблемами управління, і перш за все з формуванням ефективного механізму управління розвитку сфери послуг, за участю держави в цьому процесі. Специфіка і особливості сфери послуг висувають пріоритетні для вирішення питання інтеграції систем управління та інформаційних структур в єдиний механізм, спрямований на максималь-не використання виробничого та інтелектуального потенціалу країни. Мета статті полягає у вивченні чинників і закономірностей трансформації сфери послуг у постіндустріальній економіці, а також марке-тингового механізму управління розвитку сфери послуг. Виявлено можливості використання методології маркетингового підходу до управління сферою послуг. Розглянуто наукові праці зарубіжних і вітчизняних вчених, які зробили значний внесок у дослідження проблем управління сферою послуг. В результаті цих досліджень розглянуто достатньо успішне використання різних методик у маркетингу, що базуються на модельних конструкціях, і розрахункових формулах, що застосовуються при проведенні маркетингових досліджень механізму управління сферою послуг, проектуванні каналів розподілу, формуванні цінової по-літики та вивченні поведінки споживачів. В статті запропонована структура удосконалення механізму управління розвитком сфери послуг на засадах маркетингу та зазначені основні фактори, що обмежу-ють можливості розвитку маркетингових технологій у сфері послуг. Визначено роль і значення маркети-нгових інструментів для інноваційного розвитку сфери послуг. Істотною причиною відставання розвит-ку сфери послуг в Україні є недостатнє використання, а в ряді випадків просте ігнорування маркетинго-вого забезпечення, що має пронизувати всі фази життя суб'єкта виробництва послуг і самої послуги.

Ключові слова: послуги, ринок послуг, сфера послуг, інноваційна стратегія, маркетинговий підхід, управління сферою послуг.

MARKETING MECHANISM OF SERVICE INDUSTRY MANAGEMENT

Irina Goryana, PhD in Economics, Assistant Professor Cherkasy State Technological University Summary. The article shows that the post-industrial economy and performance are determined by the de-

gree of services development. It was established that Ukraine's economy by this indicator is significantly behind de-veloped countries in the industrial relation.

We believe that most of the problems of services development are associated with the management, and especially with the formation of an effective mechanism for managing the development of services, with the state involved in the process. Specificity and features of the service sector priorities put forward to address the issue of integration of management systems and information structures into a single mechanism aimed at maximizing pro-duction and use of intellectual potential. The purpose of the article is to examine the factors and patterns of services transformation in post-industrial economy, marketing management mechanism of services development. The possi-bilities of using the methodology of marketing approach to the management of the service sector were singled out. We considered scientific works of foreign and domestic scholars who have made a significant contribution to the study of management problems in services. As a result of these studies, we considered quite successful use different techniques in marketing based on model designs, and calculation formulas used in marketing research management mechanism in services, design of distribution channels, pricing policies and the study of consumer behavior. The pa-per proposed improvement mechanism structure for managing the development of services based on marketing and showed the main factors that limit the ability of marketing technology services. The role and importance of market-ing tools for the development of innovative services were defined. A significant reason for lagging development of services in Ukraine is the lack of use, and in some cases simply ignoring marketing software that permeate all phases of a subject's life and production services.

113

Keywords: services, market services, service, innovation strategy, marketing approach, management ser-vice industry.

Постановка проблеми. Економічні перетворення, що відбувалися в Україні в 90-х

роках минулого сторіччя, пов'язані з переходом до ринкових умов господарювання, ак-туалізували теоретичну і практичну значимість проблеми вдосконалення управління в сфері послуг. В даний час необхідність зміни форм управління і пошук нових, присто-сованих до умов ринкового середовища, інструментів управління сфери послуг, є од-ними з найбільш актуальних напрямків підвищення ефективності їх діяльності.

Інноваційна складова сфери послуг, проявляється у виникненні нових видів пос-луг: консалтинг, послуги реклами, ріелторські послуги, інформаційні послуги. Об'єкти-вні зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі, виступають підставою для управлінських нововведень у сфері послуг за рахунок зміни завдань, що стоять перед організаціями сфери послуг. Багато з них принципово нові й відповідно не підлягають вирішенню традиційними інструментами та методами, на основі накопиченого раніше українськими менеджерами досвіду в процесі управління організаціями сфери послуг.

Особливо актуальною в даний період є проблема вдосконалення механізму управління сферою послуг, із застосуванням поєднання різних видів планування, ко-ординації, організації і контролю. Ефективне виконання даних вимог можливе лише у поєднанні з використанням інструментарію, який задовольняє вимогам і умовам, які склалися на ринку. У сфері послуг і в її подальшому розвитку виникає достатня кіль-кість проблем, що вимагають наукового пояснення і рішення. Для цього необхідне вдо-сконалення як самого механізму управління в цілому, так і його окремих елементів [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні основи і прикладні результа-ти дослідження проблем управління сферою послуг, викладали в своїх працях такі вче-ні, як О.В. Гаврилюк, В.М. Геєць, Б.В. Буркинський, Н.А. Кухарська [2], С.П. Кучин [3], К. Лавлок [4] , В.Є.Зайцев [5], М.Я. Мaтвіїв [6], О.Б. Моргулець [7], М.П. Мальська [1], Я.В. Остафійчук [8], О.С. Поважний [9], Л.М. Ткаченко, Н.В. Погожа, Б.М. Данилишин [10], М.Г. Чумаченко та ін.

Невирішені складові загальної проблеми. Незважаючи на досить широку розроб-леність проблеми ефективного управління сферою послуг, в сучасній економічній літе-ратурі досі недостатньо відображені напрями вдосконалення механізму управління сферою послуг, здатного підтримувати їх конкурентні позиції на зовнішніх і внутрішніх ринках.

Формулювання цілей статі полягає у вивченні чинників і закономірностей транс-формації сфери послуг у постіндустріальній економіці, а також маркетингового механі-зму управління розвитку сфери послуг. Визначення можливостей використання мето-дології маркетингового підходу до управління сферою послуг.

Виклад основного матеріалу дослідження. Здійснення економічних реформ в Україні припускає всебічний розвиток народногосподарського комплексу країни, що охоплює дві взаємозалежні системи — сферу матеріального виробництва й індустрію послуг. До теперішнього часу сфера послуг є однією з найперспективніших, з швидко розвинених сфер економіки. Вона охоплює широке поле діяльності: від торгівлі і транс-порту до фінансування, страхування і посередництва самого різного роду. З позиції глобалізації особливо важливі делокалізація багатьох їх видів, а також розрив у часі ви-робництва послуги і її споживання.

Сфера послуг являє собою частину глобальної економіки, що включає в себе всі види послуг, які надають як на комерційній, так і на соціальній основі. Сфера послуг забезпечує в рамках глобального розподілу праці зростання ефективності виробничих галузей і якості життя населення. В економічно розвинутих країнах сфера послуг скла-дає більшу частину економіки. Виходячи із сформульованої гіпотези, повинний просте-жуватися неминучий зв'язок розвитку сфери послуг і підприємницького процесу. Підп-риємницький процес забезпечує розвиток сфери послуг. Ефективність і інтенсивність процесу розвитку підприємництва забезпечують адекватний розвиток сфери послуг. Недостатність розвитку підприємництва, відповідно, знижує інтенсивність розвитку сфери послуг [4, с. 57].

Послуги – це діяльність суб`єктів, яка не набуває матеріально-речової форми і задовольняє певні потреби замовників – особисті, колективні, громадські.

114

Ринок послуг є різновидом товарного ринку, розвивається за законами ринкової економіки, має специфічні риси, що обумовлює особливий підхід, зокрема, до управ-ління підприємствами сфери послуг.

Основними особливостями ринку послуг є [9, с. 231]: висока динамічність ринко-вих процесів; територіальна сегментація; висока динамічність обороту капіталу; висока ступінь чутливості до зміни кон'юнктури ринку; специфіка організації виробництва по-слуг; специфічні особливості організації процесу з надання послуг (підвищені вимоги до професійних якостей, досвіду); значна диференціація послуг; невизначеність ре-зультату діяльності з надання послуг.

Відповідно до розвитку ринкових відносин, зростання витрат і неможливості стан-дартизації якості послуг усе більше підприємств сфери послуг починають проявляти інте-рес до маркетингу. Стали широко користуватися окремими галузями сфери послуг елеме-нти маркетингу для забезпечення високого рівня обслуговування населення. Для того, щоб проаналізувати зростання зацікавленості у використанні маркетингових інструментів, необхідно звернути увагу на велику кількість факторів, що обмежують можливості розвит-ку маркетингових технологій у сфері послуг, а саме [6]:

− несприятливі фактори зовнішнього середовища, які пов'язані з відставанням розвинених цивілізованих ринкових відносин;

− непослідовність інвестиційної державної політики; − відсутність повноцінного регулювального впливу з боку держави на розвиток

галузей сфери послуг, які потребують цього впливу. Визначимо методологічні засади побудови моделі управління розвитку сфери

послуг. Це передбачає використання концептуального підходу, який вимагає чіткого виділення ключових елементів: принципів, мети, завдань, методів, суб’єктів, об’єктів, а також результатів регулювання. Аналізуючи праці вчених, сформулюємо ключові прин-ципи регулювання на основі інституціональної концепції та сталого розвитку: принцип сталості та довгостроковості дії державного механізму управління розвитку сфери пос-луг; принцип підтримки конкурентного середовища та захист від проявів недобросові-сної конкуренції; принцип збалансованості та узгодженості інтересів домогосподарств, підприємницького сектору та держави; принцип законодавчого закріплення та конт-ролю за дотриманням екологічних, економічних, соціальних норм і нормативів; прин-цип відповідності ключових аспектів регулювання нормам і правилам того мікро- та ма-кросередовища, невід'ємною складовою якого є сфера послуг; принцип адаптивності до зовнішніх викликів із врахуванням зростаючих інформаційних потоків та глобаліза-ції. Спираючись на ці принципи формуються мета та завдання механізму управління розвитку сфери послуг. Мета управління передбачає досягнення якісних змін у системі галузей та видів економічної діяльності, пов’язаних із наданням послуг, що забезпечу-ють зрушення у її структурі та складі у бік більшої диверсифікованості, інтелектуальної ускладненості та соціальної спрямованості. Виділення цих напрямів обумовлено реалі-зацією на практиці основних засад теорій постіндустріального та інформаційного сус-пільства, сталого та людського розвитку [10, с. 87].

Особливе значення для розвитку сфери послуг в даний час являється стратегія інновацій. Стратегія інновацій передбачає набуття конкурентних переваг за допомогою створення принципово нових послуг або задоволення існуючих, або потенційних, спо-живачів новими послугами.

Обравши дану стратегію, пропонується розроблення низки заходів щодо впрова-дження інновацій у кожну з галузей сфери послуг, а також збільшення частки сфери послуг у ВВП країни за рахунок стрибка рентабельності продажів або створення нового сегменту споживача, а також впроваджень нових технологій виробництва послуг. Ста-тистичний аналіз показує, що діяльність із створення і впровадження інновацій харак-теризується, з одного боку, високим рівнем ризику, з іншого – високим рівнем прибут-ковості [2].

Системою маркетингових комунікацій являється інструменти комплексного спрямованого впливу на зовнішнє і внутрішнє середовище сфери послуг для досягнен-ня основних стратегічних цілей і рішень оперативних завдань. Основною стратегічною метою є виживання в умовах конкурентного ринку за рахунок розвитку послуг, система маркетингових заходів спрямована на вирішення складних завдань постійного форму-вання попиту на нові послуги і стимулювання їх виробництва і збуту.

Отже, складність соціально-економічних та організаційних проблем розвитку сфери послуг викликає необхідність включення маркетингової системи в механізм

115

управління розвитком цієї сфери, даний механізм має розглядатися як координуючими, так і керуючими органами управління розвитком галузей і комплексів даної сфери. Це дозволить вирішити комплекс складних завдань, пов'язаних із постійним формуванням попиту на нові послуги і стимулювання їх виробництва і збуту. Модифікація керованих факторів зовнішнього середовища для створення сприятливих умов господарської дія-льності підприємств сфери послуг є завданням маркетингової системи.

Динаміку сфери послуг визначає низка довготривалих чинників, зокрема: вплив НТП, що формує нові види послуг; масштабна структурно-технологічна перебудова ма-теріального виробництва в розвинених країнах у 70–80-ті роки, пов’язана з економіч-ною кризою; урбанізація, що породжує додаткові потреби в послугах, насамперед побу-тових і соціальних; масова автомобілізація та комп’ютеризація, що сформували спеціа-льний сектор економіки послуг; збільшення витрат на послуги, пов’язані з формуван-ням і розвитком людського капіталу; сприятливе ресурсне забезпечення, пов’язане з високою нормою прибутку, швидкою окупністю, забезпеченням робочою силою.

Такі процеси загалом притаманні всім країнам, однак їх інтенсивність істотно рі-зниться. У високорозвинених країнах частка зайнятих у сфері послуг нині досягає 80%. Порівнюючи, в Україні цей показник перевищує 63%. Для нашої країни передусім хара-ктерне зростання зайнятості в сегменті традиційних послуг (зокрема, у торгівлі). Якщо в 90-х роках це дозволило послабити негативний вплив кризових явищ на ринок праці, то подальше збереження такої тенденції оцінюється як загроза для національної еко-номіки, пов’язана з погіршенням фахового потенціалу країни, особливо його інженер-но-технічної складової, та неспроможністю реалізувати інноваційну модель розвитку. На відміну від України, у розвинутих країнах протягом останнього десятиліття за тем-пами росту лідирують ділові послуги (інформаційні, аудиторські, консультаційні тощо), покликані забезпечити ефективне функціонування підприємств шляхом впровадження сучасних форм організації праці, налагодити взаємодію між різноманітними суб’єктами процесу створення, апробації та реалізації інноваційного продукту [9, с. 342].

Значним потенціалом щодо визначення стратегічних напрямів розвитку сфери послуг конкретної території володіє теорія кластерів. У сучасних умовах суб’єкти госпо-дарювання для підвищення соціально-економічної ефективності можуть застосовувати такі напрямки: пошук індивідуальних методів реагування на зміни в зовнішньому сере-довищі для формування ефективного механізму розвитку при активізації інноваційно-інвестиційних процесів; формування необхідного потенціалу всередині суб’єктів госпо-дарювання, що відповідає вимогам до соціально значимих проектів, програм, які підт-римуються державою; зміна своєї цільової спрямованості для комерціалізації одержува-них результатів; інтеграція з іншими господарюючими суб’єктами сфери послуг чи ін-ших галузей; виділення з найбільших суб’єктів господарювання сфери послуг окремих компаній, орієнтованих на задоволення конкретного сегмента ринку, що спеціалізу-ються на наданні одного чи декількох схожих видів послуг. Реалізація двох останніх напрямків веде до утворення кластерів як співтовариства економічно тісно пов’язаних і близько розташованих суб’єктів господарювання суміжного профілю, що взаємно спри-яють росту конкурентоспроможності один одного. Оскільки функціонування сфери по-слуг безпосередньо впливає на якість життя населення, доцільно розбудовувати ті кла-стери, які породжують і підтримують стійкий у часі та просторі розвиток організацій сфери послуг [4, с. 57]. При цьому координація діяльності економічно незалежних суб’єктів повинна здійснюватись у рамках формування стратегії сталого розвитку тери-торії за участі регіональних і місцевих органів влади.

Досвід різних країн показав, що кластерний підхід є основою для конструктивно-го діалогу між представниками підприємницького сектору та держави. Він дозволив пі-двищити ефективність взаємодії приватного сектору, держави, торговельних асоціацій, дослідницьких і освітніх установ в інноваційному процесі. У світовій практиці все біль-ше проявляється вищезгадана тенденція ― концентрація компанії на головних напря-мах і делегування виробництва проміжних продуктів і ключових послуг іншим, у тому числі й малим підприємствам. З урахуванням цієї тенденції створення кластерів пози-тивно впливає на малий бізнес. Звідси очікується, що в найближчому майбутньому ос-новну роль у забезпеченні конкурентоспроможності для кластерів відіграватиме чин-ник якості корпоративної стратегії.

Висновок або наукова новизна. Таким чином, відзначимо, що створення ефекти-вного механізму управління розвитком сфери послуг вимагає використання маркетин-гового підходу, що дозволяє обґрунтовано визначати обсяги виробництва затребуваних

116

видів послуг із метою задоволення попиту споживачів. Істотною причиною відставання розвитку сфери послуг в Україні є недостатнє використання, а іноді просте ігнорування маркетингового забезпечення, що має пронизувати всі фази життя суб'єкта виробницт-ва послуг і самої послуги.

Більшість проблем розвитку сфери послуг, на нашу думку, пов'язані з проблема-ми управління, і перш за все з формуванням ефективного механізму управління розви-тку сфери послуг, за участю держави в цьому процесі. Специфіка і особливості сфери послуг висувають пріоритетні для вирішення питання інтеграції систем управління та інформаційних структур в єдиний механізм, спрямований на максимальне використан-ня виробничого та інтелектуального потенціалу країни.

Перелік посилань 1. Мальська М. П. Формування і розвиток просторових систем послуг (теорія та практика реалі-

зації) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец 08.00.05 “Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка” / Мальська Марта Пилипівна. ― Львів, 2011. ― 40 с.

2. Кухарская Н.А. Диагностика рынка услуг Украины и его региональные приоритеты / Н.А. Кухар-ская // [Електронний ресурс] – Режим доступа: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Ekonomist/2010_3/51_54.pdf.

3. Кучин С.П. Особливості та перспективи розвитку ринку послуг в Україні / [Електронний ресурс] / С.П. Кучин, Н.В. Сарматицька. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Vbumb/2011_3/6.pdf.

4. Лавлок К. Маркетинг услуг: персонал, технология, стратегия; пер. с англ. / К. Лавлок. – М. : Из-дательский дом «Вильямс», 2005. – 108 с.

5. Зайцев В.Є. Тенденції та особливості розвитку посткризового світового ринку послуг в умовах глобалізації / В.Є. Зайцев // [Електронний ресурс] – Режим доступу:http: //www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum /Vamsu_econ/2011_2/Zaitcev.htm.

6. Матвіїв М.Я. Тенденції розвитку ринку послуг України [Електронний ресурс] / М.Я. Матвіїв. – Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/ VDU_ekon/2011_1_ SV/tom1/238.pdf.

7. Моргулець О.Б. Сфера послуг України: реалії сьогодення / О.Б. Моргулець, Л.М. Клеща // Вісник КНУТД. – 2009. – № 3. – С. 154-159.

8. Остафійчук Я.В. Питання актуалізації наукових засад розвитку сфери послуг [Електронний ре-сурс] / Я.В. Остафійчук // Ефективна економіка. – 2011. – № 12. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua.

9. Поважний С.Ф. Менеджмент у сфері послуг / за ред. С.Ф. Поважного, В.В. Дорофієнко. – Донецьк : ВІК, 2004. – 526 с.

10. Данилишин Б. М. Сфера та ринок послуг у контексті соціальної модифікації суспільства / Б. М. Данилишин, В. І. Куценко ; Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. — К. : ЗАТ «Нічлава», 2005. — 328 с.

Стаття надійшла: 01.03.2015 р.

Рецензент: д.е.н., доц. Горовий Д.А.

УДК 338.439.5:005.336(477) JEL Classification: Q 13

ВИЗНАЧЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ РИНКУ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ Череп О.Г., к.е.н., доцент. Піун М.В Запорізький національний університет Анотація: В статті розглянуто питання визначення потенціалу ринку органічної продукції в

Україні. Метою дослідження є створення методичного підходу до оцінки ємності ринку органічної продук-ції та його сегментації на основі мультиплікативної економетричної моделі. Виходячи з цієї мети, були розроблені такі основні завдання дослідження: проаналізовано потенціал та цінову ситуацію на ринку органічної продукції, встановлено потенційних споживачів та окреслені проблеми. В статті використано наступні методи економічних досліджень: кореляційно-регресійний аналіз для розрахунку ємності, табли-чний і графічний метод відображення інформації при оформленні результатів проведеного дослідження,

117

економічний аналіз та порівняння, систематизація та узагальнення, аналіз вторинних даних. Інформа-ційною базою є офіційна статистика та дані звітів іноземних експертів, які здійснюють процес сертифі-кації органічного агровиробництва в нашій державі. Таким джерелом інформації є статистичний збірник "Світ органічного сільського господарства" за 2014 рік створений спільно Дослідним інститутом органіч-ного сільського господарства (FIBL) та Міжнародної Федерації органічних сільськогосподарських рухів (IFOAM).

Результатом роботи є визначення потенційного та цільового ринку у грошовому виразі та про-ведення сегментації за критерієм рівня доходів з урахуванням витрат споживачів на харчування. Відповідно до проведених розрахунків вказано на потенційні можливості галузі та сформовано перелік проблемних моментів, які заважають досягти цих показників. Таким чином, проблема впровадження ма-ркетингових підходів у діяльність сільськогосподарських підприємств на ринку органічної продукції України з метою підвищення ефективності їх функціонування є надзвичайно актуальною.

Ключові слова: екологічний маркетинг, ємність ринку, сегментація, органічна продукція, потен-ційний ринок.

DETERMINATION OF POTENTIAL MARKETS FOR ORGANIC PRODUCTS IN UKRAINE

Oleksandr Cherep, PhD in Economics, Assistant Professor Marharyta Piun Summary. In the article the question of determining the potential market of organic products in Ukraine

was considered. The aim of the research is to create a methodical approach to the market size of organic products and its segmentation which is based on multiplicative econometric model. Based on this goal, the following main tasks of the research were developed: the potential and the prices on the market of organic products were analyzed, potential customers were determined and the problems were outlined. In the article the following methods of eco-nomic research were used: correlation and regression analysis for capacity calculation, tabular and graphical meth-ods of displaying the information in the design of the results of the research, economic analysis and comparison, systematization and generalization, analysis of secondary data. The information base is the official statistics and the information from the foreign experts reports that certify the organic agricultural production in our country. This source of information is the statistical yearbook "The World of Organic Agriculture" 2014. It was created in coopera-tion with The Research Institute of Organic Agriculture (FIBL) and The International Federation of Organic Agricul-ture Movements (IFOAM). The result of the work is the determination of the potential and target markets in mone-tary terms and the segmentation by the income level considering food expenses of the consumers. According to the calculations the potential of the industry was shown and the list of problematic points that make it difficult to achieve these indicators was formed. By this way, the problem of implementation of the marketing approaches into agricultural enterprises of Ukrainian market of organic products in order to increase the efficiency of their function-ing is very important.

Keywords: eco marketing, capacitance market, market segmentation, organic products, the potential market. Постановка проблеми. Сучасний стан розвитку країни і світу диктує необхідність

забезпечення населення високоякісної продукцією органічного виробництва. Викорис-тання сучасних технологій у виробництві продовольства обумовлює наявність ряду не-гативних наслідків, що відбиваються в у подальшому на здоров’ї населення, що відбу-вається внаслідок вживання харчових товарів, що містять компоненти неорганічного походження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз потенціалу екологічного маркети-нгу, розвитку його інструментарію представлений у працях вітчизняних і зарубіжних вчених, таких як: Д. Грант, О. Орсато, В. Осовцева, С.Холлінс, Дж. Грінсберг, П. Блум, П. Катеор, Дж. Грахам, П. Салвано, В.І. Артиш, Н.В. Бородачева, Є.В. Милованов, В.О. Шла-пак та інші.

Невирішені складові загальної проблеми. Ринок органічної продукції в Україні пе-ребуває на стадії становлення порівняно з країнами Європи. Однією з причин повільно-го розвитку галузі є низький рівень застосування маркетингу.

Формулювання цілей статі. Метою дослідження є створення методичного підходу до оцінки ємності ринку органічної продукції та його сегментації на основі мультипліка-тивної економетричної моделі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Існує безліч різних ринків. І, відповід-но, методів визначення їх ємності.

118

Ємність ринку — це максимальний обсяг продажів, якого можуть досягти всі компанії ринку протягом певного періоду при максимальному рівні маркетингових зу-силь. Ємність оцінюється як досягнення фактичного або прогнозованого обсягу прода-жів аналізованого товару [1].

Існує багато варіантів класифікації ринків, але в своєму дослідженні ми вибрали наступну. Перш за все, ринки можна розділити за розміром (рис.1).

Рисунок 1 — Види ринків

У своєму дослідженні ми зупинились на методі розрахунку ємності на основі норм споживання органічної продукції в залежності від головного фактору, визначаю-чого мотивацію споживачів – доходу. Статистичної основою для розрахунків служать річні норми споживання на одного жителя і загальна чисельність та структура видатків населення [9,10].

Ми використовували статистичні дані про середній дохід враховуючи відсоток витрат на продукти харчування, що дозволило нам в нашому дослідженні скласти уяв-лення про те, яка частина населення від загального числа мають можливість споживати органічні продукти харчування, реально їх споживає і оцінити потенційні можливості ринку органічних продуктів харчування. Видається очевидним, що основними спожива-чами органічної продукції є особи, обізнані про шкоду вживання неорганічної продукції, що мають доступ до місць продажів органічного продовольства на регулярній основі, охочі регулярно купувати екологічно чисті продукти харчування і мають відповідні еко-номічні можливості. Якщо перші три умови можуть бути віднесені до будь-якого члену суспільства, то рівень доходу, що визначає рівень життя, значно звужує число потен-ційних споживачів зазначеної продукції. Щоб підтвердити цю тезу ми проаналізували на основі вибіркового аналізу ціни на органічну продукцію (табл. 1) [2-7].

Розглянувши окремі категорії продуктів харчування можна зробити висновок, що ціни на органічну продукцію в середньому в три рази вищі, ніж на звичайну. Отже спо-живання в першу чергу залежить від купівельної спроможності споживачів.

Оскільки попит на органічну продукцію з розвитком соціально-етичного маркетингу почав зароджуватись в нашій країні зовсім нещодавно, в контексті євроінтеграції слід спів-ставляти тенденції розвитку галузі органічної продукції саме з країнами Європи.

Аналіз ринку органічної продукції в Україні ускладнюється відсутністю офіційних статистичних даних щодо обстеження органічних господарств. Тому на сучасному етапі основним джерелом інформації дані звітів іноземних експертів, які здійснюють процес сертифікації органічного агровиробництва в нашій державі. Таким джерелом інформації є статистичний збірник "Світ органічного сільського господарства" за 2014 рік створе-ний спільно Дослідним інститутом органічного сільського господарства (FIBL) та Міжна-родної Федерації органічних сільськогосподарських рухів (IFOAM) [10] та Євростат. Тому подальші розрахунки будуть проводитись при середньому курсі за рік актуальним на дату складання збірника — одне євро дорівнює 10,27 грн [11].

При визначенні основним фактором рівень доходу, слід врахувати скільки з цьо-го доходу споживач витрачає саме на продукти харчування. Для аналізу ми використа-ли засоби Excel і побудували регресійну мультиплікативну модель. В результаті побу-

Основний ринок

Цільовий ринок

Доступний ринок

Потенційний ринок

Весь ринок

119

дови моделі ми виявили емпіричну залежність відсотка витрат на харчування від дохо-дів населення:

у = 12,77*х -0,47 (1)

Таблиця 1 — Порівняння цін на органічну та звичайну продукцію

Продукція, кг

Ціна на органі-чну продукцію,

грн

Ціна на зви-чайну проду-

кцію, грн

Порівняння верхніх та нижніх цінових меж

(перевищення органіч-ної продукції, рази)

Усереднене перевищення

від до від до Нижня межа Верхня межа

Сік 1 літр 50,00 80,00 10,00 15,00 5,0 5,3 5,2 Хліб 15,00 25,00 3,00 11,00 5,0 2,3 3,6 Крупи 15,00 90,00 10,00 40,00 1,5 2,3 1,9 Сири 225,00 250,00 50,00 190,00 4,5 1,3 2,9 М'ясо 50,00 375,00 30,00 170,00 1,7 2,2 1,9 М'ясо пти-ці 80,00 150,00 20,00 100,00 4,0 1,5 2,8

Риба 65,00 350,00 30,00 200,00 2,2 1,8 2,0 Яйця, 10шт. 27,00 38,00 14,00 20,00 1,9 1,9 1,9

Цукор 80,00 200,00 10,00 90,00 8,0 2,2 5,1 Картопля 16,00 20,00 4,00 10,00 4,0 2,0 3,0 Морква 16,00 20,00 2,00 8,00 8,0 2,5 5,3 Огірок 45,00 110,00 25,00 60,00 1,8 1,8 1,8 Перець 75,00 100,00 30,00 80,00 2,5 1,3 1,9 Помідор 35,00 60,00 15,00 60,00 2,3 1,0 1,7 Буряк 16,00 30,00 2,00 5,00 8,0 6,0 7,0 Яблуко 8,00 31,00 10,00 40,00 0,8 0,8 0,8 Мука 10,00 50,00 6,00 40,00 1,7 1,3 1,5 Середнє значення - - - - 4 2 3

Представимо дані графічно (рис. 2).

Рисунок 2 — Залежність відсотка витрат на харчування від доходів населення

120

Для визначення ємності ринку органічної продукції взято за основу розподіл на-селення (%) за рівнем середньодушових еквівалентних загальних доходів у рік за да-ними Держкомстат (Табл.2).

Підставляючи дані про розподіл населення у формулу ми отримали наступні ре-зультати (табл.3).

Таблиця 2 — Розподіл населення (%) за рівнем середньодушових еквівалентних загальних доходів у рік, євро [9]

% від насе-

лення країни Класифікація населення за рівнем доходу до 561 0,3 на межі 561,1–981,0 3,1 злиднів 981,1–1402,0 12,9 за межею 1402,1–1823,0 23,9 бідності 1823,1–2243,0 21,1 підніжжя 2243,1–2664,0 14,4 середнього класу 2664,1–3085,0 9,4 основа 3085,1–3505,0 5,6 середнього класу 3505,1–3926,0 3 вершина 3926,1–4347,0 2,2 середнього класу понад 4347,0 4,1 "економічна еліта "

Таблиця 3 — Розподіл населення за критерієм доходу та відсотка витрат на

харчування

Доходи на рік,євро

Витрати на хар-чування, %

Витрати на харчу-вання,євро

Класифікація населення за рівнем доходу

561 0,652809056 366,13244 981 0,501889681 492,604478

на межі злиднів

1402 0,424459444 595,152482 1823 0,37523752 683,977251

за межею бідності

2243 0,340362562 763,578718 2664 0,313963623 836,421103

Підніжжя середнього класу

3085 0,293067701 904,029676 3505 0,275985478 967,427186

Основа середнього класу

3926 0,261675993 1027,33944 4347 0,249457893 1084,30383

Вершина середнього класу

4767 0,238863837 1138,73159 "економічна еліта " Можна зробити висновок, що споживач, який витрачає більше 65% доходу на ха-

рчування купує лише на 366 євро продукції. Тоді як близько 4% населення з доходами від 4767 євро на рік витрачають 23% доходів на їжу, в грошовому еквіваленті — це від 1138 євро на рік. Це свідчить про те, що продукти дорожчі і більш якісні. Тобто спожи-вач готовий переплатити за певні властивості (наприклад якість, бренд, тощо). Такий споживач буде менше уникати цінової надбавки.

Користуючись мультиплікативною моделлю ми розрахували ємність ринку орга-нічної продукції в Україні. В розрахунках ми використовували прогнозні дані про відсо-ток витрат на продукти харчування в залежності від рівня доходів розраховані за допо-могою першої моделі, тобто розрахували ємність з урахованням не лише фактору дохо-ду, а і відсотка витрат на харчування у загальних витратах.

Формула , яка показує залежність споживання органічної продукції від витрат населенню на харчування має наступний вигляд:

у = 0,00000000001*х3,68 (2)

121

Відобразимо результати графічно (рис. 3).

Рисунок 3— Залежність споживання органічної продукції від доходів та відсотка

витрат на харчування Підставляючи дані про розподіл населення у формулу ми отримали наступні ре-

зультати (табл. 4) Отже, реальний ринок органічної продукції у грошовому виразі становить

4545330 євро, потенційний — 23 954 356,62 євро, а цільовий — 19902123,6 євро. Таблиця 4— Розрахунок ємності ринку органічної продукції

% ви-трат

на їжу

До-хід за

рік, євро

Витра-ти на

їжу,євро

Споживан-ня продук-ції на ду-шу,євро

% насе-ляння

Чисель-ність насе-

лення

ємність (по-тенційне

споживання продукції) в

євро

Класифіка-ція насе-лення за

рівнем до-ходу

65,28% 561 366,13 0,0 0,3% 136359,9 3750,2 на межі

50,19% 981 492,60 0,1 3,1% 1409052,3 115334,3 злиднів

42,45% 1402 595,15 0,2 12,9% 5863475,7 961788,4 за межею

37,52% 1823 683,98 0,3 23,9% 10863338,

7 2971360,2 бідності 34,04

% 2243 763,58 0,4 21,1% 9590646,3 3931767,0 підніжжя 31,40

% 2664 836,42 0,6 14,4% 6545275,2 3750796,3 середнього класу

29,31% 3085 904,03 0,8 9,4% 4272610,2 3258182,5 основа

27,60% 3505 967,42 1,0 5,6% 2545384,8 2490204,2 середнього

клас 26,17

% 3926 1027,30 1,2 3,0% 1363599 1663759,9 вершина

24,95% 4347 1084,3

0 1,5 2,2% 999972,6 1487790,9 середнього класу

23,89% 4767 1138,7

3 1,8 4,1% 1863585,3 3319622,8 "економічна еліта"

16,16%

15 478

2501,24 32,1 100,0% 500306522 16074016414,

7 В середньо-му по Євро-

пі

122

Взяті в сукупності визначені нами критерії, дозволяють віднести потенційного споживача органічної продукції харчування до представників середнього класу та еко-номічної еліти. Оскільки інформованість споживача про шкоду їжі, що не має органічно-го сертифікату, означає певний підхід до засвоєнню інформації, що припускає певний рівень освіти, залученість в будь-яку громадську діяльність, соціальну відповідальність, з яких виникає певний рівень відповідальності за своє здоров'я і здоров'я своїх близь-ких. Сприйняття цінності свого здоров'я і здоров'я своїх близьких в якості ресурсу означає усвідомлення необхідності звернення до вживання якомога менше шкідливої продукції. Враховуючи більш високий ціновий діапазон органічної продукції, готовність нести додаткові витрати для покриття цінової премії за її споживання також найбільше відповідає можливостям представників зазначених вище класів. Безумовно, можна уя-вити собі ситуацію, коли люди, що не відповідають за фінансовими параметрами кри-теріям належності до середнього класу, вживають органічні продукти харчування, пос-тупаючись частиною інших своїх інтересів. Очевидно, що таких потенційних споживачів не може бути багато, відповідно вони не формують собою економічно значущу проша-рок. Представники преміям-сегменту, що володіють високими і понад високими дохо-дами в силу свого положення звикли до демонстративного і ексклюзивному споживан-ню, до якого в даний час відноситься якісна органічна продукція. На цей сегмент слід звернути особливу увагу.

Узагальнимо сегментацію за критерієм доходу у схематичному вигляді (рис. 5)

Рисунок 5— Сегментація ринку екологічно-чистої продукції по критерію рівня до-

ходів

Також слід відмітити, що за усередненими даними потенційний ринок ЄС більше 16 074 016 414,7 євро. Це говорить про те, що перспективними ринками збуту органіч-ної продукції є в першу чергу, країни Європи.

Висновок. В результаті дослідження в зіставленні з даними офіційної статистики були визначені параметри ринку екологічно чистої харчової продукції, такі як: потен-ційна місткість ринку, передбачуване зростання, характеристика споживчого попиту з диференціацією сегментів за критерієм їх платоспроможності та готовності до сплати цінової премії, що дозволяє вибудовувати варіанти використання маркетингового ін-струментарію, що сприяє розширенню ринку органічної продукції в Україні. Подальше дослідження на основі запропонованих розрахунків може бути проведене у напрямі по-етапного розширення ринку екологічно-чистої продукції, що складається з послідовних кроків, що передбачають на кожному етапі заходи щодо формування попиту з акцен-том на його розширення за рахунок залучення нових сегментів споживачів.

Слід зазначити, що розрахунки показують лише потенційну готовність придбан-ня органічної продукції певними групами населення. Збільшення споживання з 5 млн. євро до потенційних 20 млн. євро та вихід на європейський ринок може бути лише за умови позбавлення від таких негативних чинників, як відсутність державної підтримки, високі тарифи на отримання сертифікату на органічну продукцію, брак довіри до гара-нтій якості продовольства з боку споживачів (зокрема органічного маркування),тощо.

123

Перелік посилань 1. Багиев Г.Л. Маркетинг: учебник для вузов / Багиев Г.Л., Тарасевич В.М., Анн Х. ; под ред. Г.Л. Ба-

гиева. — [3-е изд.]. — СПб. : Питер, 2005. — 736 с. 2. Органическая продукция «Еко-Шик» магазин органічних та натуральних продуктів [Електрон-

ний ресурс]. – Режим доступу: www.ecochic.com.ua 3. «Органік Ера» магазин органічних та натуральних продуктів харчування [Електронний ресурс].

– Режим доступу:www.organicera.com.ua 4. «Натур бутік» магазин натуральної та органічної продукції [Електронний ресурс]. – Режим до-

ступу:www.natur-boutique.ua 5. «Комора» інтернет-магазин здорового харчування [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

www.e-komora.com.ua 6. Интернет-магазин от ТС «Копейка» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://kopeyka.od.ua 7. Онлайн магазин «Метро» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://metro.zakaz.ua 8. European statistical office [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ec.europa.eu 9. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим до-

ступу : www.ukrstat.gov.ua 10. FIBL and IFOAM. The World of Organic Agriculture Statistics and Emerging Trends 2013. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.organic-world.net/yearbook-2014.html 11. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.bank.gov.ua/

Стаття надійшла: 17.02.2015 р. Рецензент: д.е.н., проф. Горєлов Д.О.

УДК 338.486.2(477) JEL Classification: L 83

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

Сагалакова Н.О., к.е.н., доцент Київський національний торговельно-економічний університет Анотація. У статті проведено дослідження стану та основних тенденцій розвитку туристич-

них підприємств України на сучасному етапі. Результати роботи свідчать про існування низки проблем, головними з яких є: нестабільність податкової системи, недостатня підтримка з боку держави, відсут-ність сприятливих умов для розвитку туристичної галузі, в тому числі державної інвестиційної політики у сфері туризму, відсутність цілісної та комплексної системи управління і контролю за використанням туристично-рекреаційних ресурсів країни, різне відомче підпорядкування туристичних та курортно-рекреаційних ресурсів, відсутність ефективної системи захисту прав та інтересів туристів, забезпечен-ня безпечних умов на об’єктах туристичних відвідувань та за напрямами туристичних маршрутів, не-стача власних грошових коштів у туристичних підприємств, неплатоспроможність споживачів турис-тичних послуг, недосконалість правових актів, що регулюють туристичну діяльність, незадовільний стан інфраструктури туризму, дефіцит інвестицій, низька якість національного туристичного продук-ту тощо.

Для подолання виявлених проблем у розвитку туристичних підприємств України доцільно вжити таких заходів: розробити методику комплексної оцінки туристичних ресурсів, їх класифікації та катего-ризації, ефективну систему маркетингу та менеджменту; забезпечити державну підтримку перспекти-вних прикладних досліджень у туристичній галузі; удосконалювати діяльність туристичних представ-ництв України за кордоном; досліджувати та впроваджувати прогресивний міжнародний досвід держав-ного управління та регулювання туристичною галуззю; розробити відповідні методичні та методологі-чні рекомендації щодо подальшого реформування системи підготовки фахівців-менеджерів відповідного спрямування; досягти конкурентоспроможності підприємств туристичної галузі через удосконалення механізму управління витратами.

Ключові слова: туристичне підприємство, туризм, ринок туристичних послуг, туристичний біз-нес, тенденції, розвиток, стан, дослідження.

124

CURRENT STATUS AND MAIN TENDENCIES OF DEVELOPMENT OF UKRAINIAN TRAVEL COMPANIES

Nataliya Sagalakova, PhD in Economics, Assistant Professor Kyiv National University of Trade and Economics Annotation. The status and the main tendencies of development of the tourist enterprises of Ukraine at the

present stage are researched in article. Results of researches testify to existence of a number of problems, main from which are: instability of tax system, insufficient support from the state, lack of favorable conditions for devel-opment of tourism industry, including the state investment policy in the sphere of tourism, lack of a holistic and complex command and control system of use of tourist and recreational resources of the country, different depart-mental submission of tourist, resort and recreational resources, lack of effective system of protection of the rights and interests of tourists, a providing a safe environment on objects of tourist visits and on the directions of tourist routes, a lack of own funds at the tourist enterprises, insolvency of consumers of tourist services, imperfection of the legal acts regulating tourist activity, an unsatisfactory status of tourism infrastructure, deficiency of investments, poor quality of a national tourist product and so forth.

In development of the Ukrainian tourist enterprises it is expedient to take the following measures for over-coming of the revealed problems: to create a methodology of a complex estimate of tourist resources, their classifi-cations and a categorization, effective system of marketing and management; to provide the state support of per-spective applied researches in the sphere of tourism; to improve activity of tourist offices of Ukraine abroad; to ex-plore and implement progressive international experience of public administration and regulation by tourism indus-try; to develop the corresponding methodical and methodological recommendations for further reforming of system of training of management specialists of the respective direction; to reach competitiveness of the enterprises of tourism industry through improvement of the cost management mechanism.

Keywords: tourist enterprise, tourism, market of tourist services, travel business, tendencies, development, status, research.

Постановка проблеми. Туризм є ефективною та перспективною сферою економі-

ки багатьох країн світу. Він сприяє диверсифікації економіки, забезпечує зростання до-ходів населення та підвищує рівень добробуту нації, стимулює інвестиційні вкладення, прискорює розвиток експортного потенціалу, міжнародної діяльності, суміжних галузей економіки, а також відіграє значну роль у створенні додаткових робочих місць і забез-печенні зайнятості населення. Вплив туризму на економічний розвиток виявляється й у підвищенні ділової активності та розширенні виробництва товарів і послуг у результаті збільшення платоспроможного попиту.

В економіці України, вектор розвитку якої спрямований на активну інтеграцію у світове господарство, туристична галузь стає все більш значущою детермінантою соці-ально-економічного розвитку, але разом з тим за темпами свого незначного у порів-нянні з іншими країнами розвитку залишає Україну на найнижчих рейтингових позиціях світового туристичного ринку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розгляду світових та національних аспе-ктів функціонування й розвитку туристичних підприємств приділено увагу в працях ба-гатьох вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема, таких як Л. Агафонова, І. Антоненко, І. Балабанов, В. Бережна, М. Біркович, М. Біль, І. Благун, Е. Дж. Блейк, М. Бойко, М. Борущак, І. Бочан, С. Бріггс, А. Виноградська, О. Волочай, А. Гаврилюк, А. Гайдук, В. Гуменюк, С. Гуткевич, Д. Джоббер, Л. Дядечко, В. Квартальнов, В. Кифяк, С. Крапива, Н. Кудла, Дж. Ланкастер, О. Любіцева, А. Мазаракі, М. Мальська, О. Мельник, С. Мельниченко, Г. Михайліченко, П. Пуцентейло, М. Рутинський, Т. Ткаченко, В. Федорченко, М. Шарко, І. Школа, Л. Шульгіна та інші. Аналіз останніх публікацій з на-званих питань дає змогу зробити висновок як про існування позитивних тенденцій, так і про наявність чинників, що стримують подальший розвиток туристичних підприємств.

Невирішені складові загальної проблеми. Ринок туристичних послуг потребує ро-зробки і реалізації відповідних заходів, вирішення низки задач, головними з яких є роз-робка державної стратегії розвитку туризму, створення ефективної інвестиційної полі-тики, орієнтованої на чітко визначені пріоритети, впровадження європейських стандар-тів надання туристичних послуг, адміністрування туристичних підприємств, підготовка кадрів, розвиток перспективних форм міжнародної та міжрегіональної співпраці.

Формулювання цілей статі. Метою даної статті є проведення дослідження стану туристичного бізнесу в Україні, аналіз тенденцій розвитку ринку попиту та пропозиції

125

туристичних послуг, виявлення існуючих проблем у функціонуванні та розвитку турис-тичних підприємств у сучасних умовах, окреслення кола заходів для їх подолання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Останнім часом питанням розвитку ту-ристичного бізнесу в Україні приділяється все більше уваги. З метою систематичного спостереження за змінами, що відбуваються на ринку туристичних послуг, Державним комітетом статистики України та його регіональними органами здійснюється інформа-ційно-аналітичний моніторинг, результати якого розміщуються у спеціальному статис-тичному бюлетені «Туристична діяльність в Україні» [1-3], що надає можливість харак-теризувати процеси розвитку з метою управління ринком туристичних послуг в Україні. Необхідність інформаційно-аналітичного моніторингу обумовлена тим, що виконуючи роль інструменту управління, він дозволяє відслідковувати ринкові відносини, оцінюва-ти соціально-економічний потенціал виробників та споживачів туристичних послуг, аналізувати динаміку обсягу надання туристичних послуг і попиту на них, досліджува-ти ринкову кон’юнктуру, конкуренцію, динаміку цін, обсяги та структуру реалізації ту-ристичних послуг, основні результаті господарської діяльності туристичних підпри-ємств, визначати найбільш ефективні стратегії та інструменти управління попитом на туристичні послуги, прогнозувати перспективи діяльності. Інформаційна база офіцій-них статистичних спостережень у сфері туристичного бізнесу, не дивлячись на її непо-вноту, недосконалість і недостатню порівнюваність, дозволяє провести узагальнюючу статистичну оцінку і відслідкувати тенденції в зміні стану ринку туристичних послуг України.

У табл. 1 наведено динаміку загальних показників діяльності суб’єктів туристич-ної діяльності України за 2011-2013 рр.

Таблиця 1 – Загальна характеристика діяльності суб’єктів туристичної діяльності

України за 2011-2013 рр. Роки: Темпи зміни,

2013 р. у % до: Показники

2011 2012 2013 2011 р. 2012 р. Кількість суб’єктів туристичної діяльності, од. 4793 5346 5711 119,2 106,8 у т.ч.: туроператори, од. 877 892 945 107,8 105,9 турагенти, од. 3512 4002 4289 122,1 107,2 суб’єкти екскурсійної діяльності, од. 404 452 477 118,1 105,5 Середньооблікова кількість шта-тних працівників суб’єктів тури-стичної діяльності, осіб

14411 15558 15349 106,5 98,7

у т.ч.: туроператори, осіб 6080 6801 6668 109,7 98,0 турагенти, осіб, 7188 7659 7713 107,3 100,7

суб’єкти екскурсійної діяльності, осіб 1143 1098 968 84,7 88,2 Дохід від надання туристичних послуг (без ПДВ, акцизного по-датку й аналогічних обов’язкових платежів), тис. грн.

4937716,0 6654877,3 6496796,6 131,6 97,6

Сума комісійних, агентських і інших винагород, тис. грн. 307497,3 414806,9 530932,3 172,7 128,0 Операційні витрати на надання туристичних послуг, тис. грн. 1436669,1 2451280,1 3928131,7 273,4 160,2

Джерело: побудовано автором на основі даних [1-5]

Кількість підприємств, що фактично займаються туристичною діяльністю (юридичні особи і фізичні особи-підприємці), у 2013 р. склала 5711 од., із яких 16,5 % склали туроператори, 75,1 % – турагенти, 8,4 % – суб’єкти екскурсійної діяльності. Порівняно з 2011 р. кількість суб’єктів туристичної діяльності у 2013 р. зросла на 19,2 %

126

(на 918 од.). Головною передумовою розвитку туристичних підприємств стало формування у країні відносин, що дозволяють реалізувати нові проекти у затребуваних споживачами сферах. Зростання безробіття спонукало частину працездатного населення шукати шляхи отримання доходів у сфері туризму, а зміна вимог ліцензування сприяла структуризації ринку туристичних послуг.

У зв’язку з масштабною структуризацією туристичного ринку у 2013 р. відмічено незначне зниження середньооблікової чисельності штатних працівників суб’єктів туристичної діяльності на 1,3 %. У 2013 р. чисельність працівників туристичних підприємств склала 15349 осіб, що на 209 осіб менше, ніж у 2012 р.

У своїй діяльності туристичні підприємства зустрічаються з багатьма проблема-ми: нестабільністю податкової системи, недостатньою підтримкою з боку держави, не-стачею власних грошових коштів, неплатоспроможністю споживачів туристичних пос-луг, недосконалістю правових актів, що регулюють туристичну діяльність, незадовіль-ним станом інфраструктури туризму, дефіцитом інвестицій, низькою якістю українсько-го туристичного продукту тощо.

Світовий досвід свідчить, що значимість конкретної сфери економіки зазвичай оцінюється такими показниками, як питома вага зайнятих у галузі від загальної чисе-льності працюючих та частка виробництва продукції (товарів, послуг) у ВВП країни.

За даними Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО), щорічно у світі здійснюється понад 1 млрд. туристичних подорожей (стійкою є тенденція до збільшення їхньої кількості), понад 52 % з яких – у межах Європи, близько 60 % усіх туристичних подорожей пов’язано з відпочинком. Більш ніж у 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень до національного бюджету, а в 70 – однією з трьох його основних статей. Частка туризму в світовому експорті товарів і послуг становила близько 13 %, а у країнах ЄС – 14 %. В Іспанії частка доходів від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг складає 35 %, на Кіпрі та в Панамі – понад 50 %. На Гаїті – більш як 70 %. Туризм формує 8 % сукупного ВВП країн ЄС і забезпечує близько 11 % їхнього економічного зростання. Кількість робочих місць у туристичній індустрії країн ЄС становить близько 12 % від загальної чисельності зайнятих [6].

У той же час прямий внесок сфери туризму України у формування ВВП країни становить 28,8 млрд. грн. (2,2 % ВВП). Тоді як у Хорватії цей показник становить 18 %, в Угорщині – 23 %, в Австрії – 30 % [6]. У 2012 р. було сплачено до бюджету 38,4 млн. грн. туристичного збору, що на 38,3 % більше, ніж у 2011 р. (27,7 млн. грн.). Обсяг послуг, що надаються вітчизняними туроператорами, у 2012 р. порівняно з 2011 р. збільшився на 21 % – у 2011 р. від надання таких послуг до бюджету надійшло 11,85 млрд. грн. [5].

У регіональному відношенні мають місце певні диспропорції у розвитку туристичного бізнесу (табл. 2). Так, найбільша кількість туристичних підприємств знаходиться у м. Києві (1345 од. або 23,6 % від їх загальної кількості), на 2-ому місці – АР Крим (529 од. або 9,3 %), на 3-ому місці – Дніпропетровська область (487 од. або 8,5 %), на 4-ому місці – Харківська область (358 од. або 6,3 %), на 5-ому місці – Донецька область (355 од. або 6,2 %), на 6-ому місці – Одеська область (302 од. або 5,3 %), на 7-ому місці – Львівська область (272 од. або 4,8 %), на 8-ому місці – Запорізька область (250 од. або 4,4 %), на 9-ому місці – Луганська область (225 од. або 3,9 %), на 10-ому місці – Київська область (134 од. або 2,3 %).

Протягом 2011-2013 рр. значно збільшилася кількість туристичних підприємств у Луганській (у 2,4 рази), Київській (у 2,1 рази), Рівненській (на 56,0 %), Запорізькій (на 50,6 %), Кіровоградській (на 40,0 %) областях, у м. Києві (на 52,0 %), м. Севастополі (на 37,0 %). У той же час зменшилася кількість суб’єктів туристичної діяльності у таких областях як Закарпатська (на 45,0 %), Сумська (на 20,3 %), Донецька (на 13,0 %), Миколаївська (на 12,8 %).

Дохід від надання туристичних послуг у 2013 р. зменшився порівняно з попереднім роком на 2,4% і становив 6496,8 млн. грн. (табл. 3).

127

Таблиця 2 – Показники кількості суб’єктів туристичної діяльності України за регіонами у 2011-2013 рр.

Роки: Темпи зміни, 2013 р. у % до:

2011 2012 2013

Регіони

кіл-сть, од.

частка, %

кіл-сть, од.

частка, %

кіл-сть, од.

частка, %

2011 р. 2012 р.

Україна 4793 100,0 5346 100,0 5711 100,0 119,2 106,8 АР Крим 555 11,6 540 10,1 529 9,3 95,3 98,0 Вінницька 79 1,6 87 1,6 76 1,3 96,2 87,4 Волинська 76 1,6 83 1,6 85 1,5 111,8 102,4 Дніпропетровська 397 8,3 404 7,6 487 8,5 122,7 120,5 Донецька 408 8,5 310 5,8 355 6,2 87,0 114,5 Житомирська 64 1,3 66 1,2 58 1,0 90,6 87,9 Закарпатська 149 3,1 130 2,4 82 1,4 55,0 63,1 Запорізька 166 3,5 160 3,0 250 4,4 150,6 156,3 Івано-Франківська 116 2,4 109 2,0 112 2,0 96,6 102,8 Київська 63 1,3 69 1,3 134 2,3 212,7 194,2 Кіровоградська 50 1,0 64 1,2 70 1,2 140,0 109,4 Луганська 94 2,0 87 1,6 225 3,9 239,4 258,6 Львівська 230 4,8 279 5,2 272 4,8 118,3 97,5 Миколаївська 86 1,8 72 1,3 75 1,3 87,2 104,2 Одеська 261 5,4 289 5,4 302 5,3 115,7 104,5 Полтавська 116 2,4 127 2,4 130 2,3 112,1 102,4 Рівненська 50 1,0 65 1,2 78 1,4 156,0 120,0 Сумська 74 1,5 53 1,0 59 1,0 79,7 111,3 Тернопільська 72 1,5 64 1,2 70 1,2 97,2 109,4 Харківська 296 6,2 370 6,9 358 6,3 120,9 96,8 Херсонська 82 1,7 79 1,5 69 1,2 84,1 87,3 Хмельницька 76 1,6 99 1,9 100 1,8 131,6 101,0 Черкаська 98 2,0 108 2,0 99 1,7 101,0 91,7 Чернівецька 119 2,5 141 2,6 121 2,1 101,7 85,8 Чернігівська 50 1,0 59 1,1 59 1,0 118,0 100,0 м. Київ 885 18,5 1336 25,0 1345 23,6 152,0 100,7 м. Севастополь 81 1,7 96 1,8 111 1,9 137,0 115,6

Джерело: побудовано автором на основі даних [1-5] Таблиця 3 – Показники доходів від надання туристичних послуг (без ПДВ,

акцизних зборів та аналогічних обов’язкових платежів) суб’єктами туристичної діяльності України за регіонами у 2011-2013 рр.

Роки: Темпи зміни, 2013 р. у % до:

2011 2012 2013

Регіони

сума, тис. грн.

част-ка, %

сума, тис. грн.

част-ка, %

сума, тис. грн.

част-ка, %

2011 р.

2012 р.

Україна 4937716,0 100,0 6654877,3 100,0 6496796,6 100,0 131,6 97,6 АР Крим 541134,6 11,0 571737,5 8,6 584022,9 9,0 107,9 102,1 Вінницька 8340,6 0,2 17968,6 0,3 13242,7 0,2 158,8 73,7 Волинська 9771,5 0,2 11073,6 0,2 13115,8 0,2 134,2 118,4 Дніпропетровська 40098,5 0,8 42731,5 0,6 46083,8 0,7 114,9 107,8 Донецька 169177,8 3,4 128617,5 1,9 49757,7 0,8 29,4 38,7 Житомирська 4076,0 0,1 3637,4 0,1 4288,9 0,1 105,2 117,9 Закарпатська 12181,5 0,2 16800,8 0,3 10015,3 0,2 82,2 59,6 Запорізька 22858,6 0,5 24005,1 0,4 28721,1 0,4 125,6 119,6 Івано-Франківська 220430,2 4,5 234682,0 3,5 243893,2 3,8 110,6 103,9 Київська 17889,6 0,4 6394,9 0,1 20229,7 0,3 113,1 316,3 Кіровоградська 17649,2 0,4 12223,9 0,2 13907,9 0,2 78,8 113,8

128

Роки: Темпи зміни, 2013 р. у % до:

2011 2012 2013

Регіони

сума, тис. грн.

част-ка, %

сума, тис. грн.

част-ка, %

сума, тис. грн.

част-ка, %

2011 р.

2012 р.

Луганська 19822,4 0,4 12468,2 0,2 30795,8 0,5 155,4 247,0 Львівська 114066,5 2,3 176725,8 2,7 228708,4 3,5 200,5 129,4 Миколаївська 35604,6 0,7 33613,5 0,5 33893,7 0,5 95,2 100,8 Одеська 102355,8 2,1 125199,6 1,9 126785,3 2,0 123,9 101,3 Полтавська 8047,4 0,2 10530,9 0,2 9954,7 0,2 123,7 94,5 Рівненська 6583,5 0,1 9427,0 0,1 6193,2 0,1 94,1 65,7 Сумська 3765,5 0,1 2687,7 0,0 4946,8 0,1 131,4 184,1 Тернопільська 5396,1 0,1 5845,0 0,1 4720,4 0,1 87,5 80,8 Харківська 54756,0 1,1 38980,9 0,6 44962,5 0,7 82,1 115,3 Херсонська 47459,3 1,0 24298,4 0,4 11188,3 0,2 23,6 46,0 Хмельницька 8920,6 0,2 9957,2 0,1 10202,7 0,2 114,4 102,5 Черкаська 7912,6 0,2 9721,2 0,1 8398,1 0,1 106,1 86,4 Чернівецька 12485,4 0,3 8304,4 0,1 10487,5 0,2 84,0 126,3 Чернігівська 2133,7 0,0 2953,4 0,0 3383,8 0,1 158,6 114,6 м. Київ 3198518,8 64,8 4806335,0 72,2 4698394,7 72,3 146,9 97,8 м. Севастополь 246279,7 5,0 307956,3 4,6 236501,7 3,6 96,0 76,8

Джерело: побудовано автором на основі даних [1-5] Проведений аналіз доходів від надання туристичних послуг за регіонами у 2011-

2013 рр. показав суттєве значення даного показника у м. Київ (72,3 % від загального доходу), АР Крим (9,0 %), Івано-Франківській області (3,8 %), м. Севастополь (3,6 %) та Львівській області (3,5 %). Дана ситуація пояснюється тим, що зазначені регіони мають розвинуту туристичну інфраструктуру, туристичний сервіс і здатні забезпечити різноманітний попит на ринку як внутрішнього, так і в’їзного туризму.

Обсяг наданих туристичних послуг у розрахунку на одне туристичне підприємство, зареєстроване у регіоні, широко варіює. У м. Києві – 3493,2 тис. грн., Івано-Франківській області – 2177,6 тис. грн., м. Севастополі – 2130,6 тис. грн., АР Крим – 1104,0 тис. грн., Львівській області – 840,8 тис. грн., Миколаївській області – 451,9 тис. грн., Одеській області – 419,8 тис. грн., Кіровоградській області – 198,7 тис. грн., Вінницькій області – 174,2 тис. грн., Херсонській області – 162,1 тис. грн. У той же час низький рівень обсягу наданих туристичних послуг у розрахунку на одне туристичне підприємство спостерігається у таких областях, як Чернігівська (57,4 тис. грн.), Луганська (63,4 тис. грн.), Тернопільська (67,4 тис. грн.), Житомирська (73,9 тис. грн.), Полтавська (76,6 тис. грн.).

Динаміка туристичних потоків останніми роками відрізняється стохастичністю процесів (рис. 1). За даними Держприкордонслужби України у 2013 р. загальна кіль-кість в’їзних та виїзних туристів склала 48,5 млн. осіб, що на 9 % перевищує аналогіч-ний показник у 2012 р. Слід зауважити, що кількість іноземних громадян, які відвідали Україну у 2013 р. на 0,9 млн. осіб перевищує кількість громадян України, які виїхали за кордон [4].

Зменшення кількості туристів у 2008-2009 рр. зумовлене початком світової фі-нансової кризи і відповідно економії коштів населенням, унаслідок зниження розміру заробітних плат та прагнення до заощаджень. Та вже з 2010 р. ситуація покращилась і кількість іноземних туристів почала зростати. Одночасно відбулося збільшення кількос-ті вітчизняних туристів, які виїжджали за кордон, тобто збільшився відтік капіталу з України.

Але слід зазначити, що кількість туристів – громадян України, обслуговуваних суб’єктами туристичної діяльності у 2011 р., 2012 р. та 2013 р. склала лише 4 %, 5 % та 6 % відповідно від загального туристичного потоку, зафіксованого Держприкордонслу-жбою України. За даними Державної служби статистики України туристичні підприємст-ва у 2011 р. обслужили 1250 тис. осіб – громадян України, подорожуючих за кордон, у 2012 р. – 11957 тис. осіб, а у 2013 р. – 2519 тис. осіб (рис. 2).

129

0

5

10

15

20

25

30

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013

Кількість, млн. осіб

Роки

Кількість громадян України, які виїжджали за кордонКількість іноземних громадян, які відвідали Україну

Рисунок 1 – Динаміка туристичних потоків України у 2000-2013 рр.

Джерело: побудовано автором на основі даних [4] Незначна частка організованого туристичного потоку пов’язана із зростанням

кількості самостійно подорожуючих українців. Необхідно зазначити, що у 2010-2013 рр. відбулися зміни у структурі туристичних потоків у порівнянні з 2008-2009 рр. Так, біль-шість українців (у 2011 р. – 57 %, у 2012 р. – 65 %, у 2013 р. – 73 %) почали надавати перевагу подорожам за кордон, а частка внутрішнього туризму у структурі туристичних потоків постійно знижується (у 2011 р., 2012 р. та 2013 р. склала 32 %, 26 % та 20 % ві-дповідно). У 2008 р. та 2009 р. у структурі туристичних потоків переважав внутрішній туризм – 46 % та 48 % відповідно.

703373 282 336 234 278 232

25191957

1282914

1296 1250

649 716 774

13871094

0

500

1000

1500

2000

2500

3000

2008 2009 2010 2011 2012 2013

Роки

Кіл

ькіс

ть т

урис

тів,

тис

. осі

б

Виїзний туризм Внутрішній туризм В'їзний туризм

Рисунок 2 – Кількість туристів, обслуговуваних суб’єктами туристичної діяльності у 2008-2013 рр.

Джерело: побудовано автором на основі даних [1-3] Основними причинами таких змін стала низька якість національного туристич-

ного продукту; відсутність сприятливих умов для розвитку туристичної галузі, в тому

130

числі державної інвестиційної політики у сфері туризму; відсутність цілісної та компле-ксної системи управління і контролю за використанням туристично-рекреаційних ресу-рсів країни, різне відомче підпорядкування туристичних та курортно-рекреаційних ре-сурсів; відсутність ефективної системи захисту прав та інтересів туристів, забезпечення безпечних умов на об’єктах туристичних відвідувань та за напрямами туристичних ма-ршрутів тощо. З точки зору державних інтересів доцільним є розвиток в’їзного туризму, як одного із джерел зростання валютних надходжень.

У структурі виїзних туристичних потоків за метою поїздки майже 94 % українців виїжджають за кордон з метою відпочинку, 2,4 % – у службових цілях або на навчання та тільки 0,1 % з метою лікування. Структура внутрішніх туристичних потоків за метою поїздки у 2011-2012 рр. відповідала світовим тенденціям. У 2013 р. майже 63 % спожи-вачів подорожували з метою відпочинку, 18 % – з діловою метою та 12 % – з метою ліку-вання [5].

Оскільки більшість українців подорожують з метою відпочинку, слід зазначити, що за результатами дослідження «GFK Ukraine» [7] 37 % українців планують свою від-пустку самостійно, приблизно 12 % користуються послугами турагентств, а переважна більшість з них (понад 50 %) готові скористатися як послугами туристичного агентства, так і відправитися в самостійно організовану подорож .

За географічними напрямами туристичні потоки майже не зазнали змін. Як і у попередніх роках, українці подорожували до Туреччини (42 %), Єгипту (28 %), Греції (3 %), Болгарії (2 %), ОАЕ (1,7 %). До України приїздили переважно з Росії (44 %), США (10 %), Білорусії (5 %), Німеччини (4 %), Великої Британії (3,6 %). Найбільша чисельність відвідувань у 2013 р. спостерігається у м. Києві, АР Крим та Івано-Франківській області. Зокрема, м. Київ посідає 1 місце по всім основним показникам, крім кількості обслуго-вуваних екскурсантів – 2 місце та внутрішніх туристів – 4 місце. АР Крим займає 2 місце за всіма показниками, крім кількості виїзних туристів – 17 місце та внутрішніх туристів – 3 місце. Івано-Франківська область займає 1 місце за показниками: кількість обслугову-ваних екскурсантів та внутрішніх туристів [5].

Наступним чинником, що необхідно врахувати, досліджуючи тенденції розвитку туристичних підприємств України, є зайнятість у туризмі [8]. У побудові конкурентосп-роможної туристичної сфери головна роль належить високоінтелектуальному людсько-му капіталу та інноваціям, без яких неможливе інтелектуальне суспільство. Все більше вчених визнає верховенство знань, творчої ініціативи працівників в усіх сферах діяль-ності. На жаль, серед загальної кількості працівників нашої країни поки що тільки 21 % є кваліфікованими, тоді як в Японії – 72 %, Німеччині – 56 %, США – 43 % [9]. Тому пода-льшого реформування потребує і система підготовки фахівців-менеджерів відповідного спрямування з метою забезпечення реальних можливостей зростання конкурентоспро-можності туристичної галузі на національному і міжнародному рівнях.

Важливим негативним чинником зайнятості у туристичній сфері є сезонність, це призводить до періодичного характеру зайнятості її працівників, що, в свою чергу, про-вокує втрати кваліфікованого персоналу [10]. Так, зайнятість безпосередньо у туризмі має нестабільний характер, але в цілому зберігає показник 1,2-1,3 % від загальної кіль-кості працюючих протягом досліджуваного періоду. Тоді, якщо розрахувати ці показни-ки з урахуванням суміжних галузей, отримаємо 7,2 % (1471,1 тис. осіб) у 2005 р. і 14,9 % (1571,5 тис. осіб,) у 2008 р. У 2009 р. кризові явища стали причиною скорочень у ту-ристичній сфері і показник кількості працівників знизився до 1257,3 тис. осіб. Аналізу-ючи показники зайнятості у туризмі, можна дійти висновку, що його внесок у загально-національний ринок зайнятості населення незначний, у той же самий час туризм є чин-ником, що акумулює створення нових робочих місць у суміжних галузях [11].

Наведені вище чинники впливають на діяльність туристичних підприємств, про що свідчать і останні дані Державної служби туризму і курортів України. Проведений аналіз основних фінансово-економічних показників діяльності туристичних підпри-ємств дозволив виявити наступні зміни: у 2013 р. витрати, пов’язані з наданням турис-тичних послуг зросли в 1,3 рази, причому значну частку їх займають витрати туристів, що виїжджали за кордон, на 9 % зросли витрати резидентів України. Динаміка частки витрат на послуги сторонніх організацій суб’єктів туристичної діяльності України пока-зує зростання витрат з 2009 р. по 2013 р. [1-3]. Все це свідчить про підвищення вартості туристичних продуктів, а відповідно і витрат, що їх формують. Основною причиною цього є відсутність цілісної системи обліково-аналітичного забезпечення управління витратами туристичних підприємств.

131

Висновок. Таким чином, проаналізувавши стан та тенденції розвитку туристич-них підприємств України, можна зробити наступні висновки:

– фінансово-економічна криза сприяла зниженню темпів розвитку ринку турис-тичних послуг тільки у 2009 р. На світовому ринку відбулося зменшення кількості між-народних туристів та доходів країн від туризму. За даними Державного комітету стати-стики України на вітчизняному ринку туристичних послуг також відбулося зниження кі-лькості подорожуючих туристів. Починаючи з 2010 р. відновлюється темп зростання ту-ристичного бізнесу;

– відбулися зміни у структурі організованих туристичних потоків. З 2010 р. пере-важна частка українців виїжджала на відпочинок за кордон;

– існує тенденція до збільшення кількості туристичних агентств, що сприяє заго-стренню конкурентної боротьби між ними. З 2012 р. почала зростати кількість туропе-раторів (945 підприємств у 2013 р.).

На наш погляд, для більш ефективного розвитку туризму в Україні необхідно вжити наступних заходів:

– розробити методику комплексної оцінки туристичних ресурсів, їх класифікації та категоризації, ефективну систему маркетингу та менеджменту;

– забезпечити державну підтримку перспективних прикладних досліджень у ту-ристичній галузі;

– удосконалювати діяльність туристичних представництв України за кордоном; – досліджувати та впроваджувати прогресивний міжнародний досвід державного

управління та регулювання галуззю; – розробити відповідні методичні та методологічні рекомендації щодо подальшо-

го реформування системи підготовки фахівців-менеджерів відповідного спрямування; – досягти конкурентоспроможності підприємств туристичної галузі через вдоско-

налення механізму управління витратами. Реалізація цих рекомендацій сприятиме підвищенню ефективності використання

національного туристичного потенціалу, зростанню конкурентоспроможності туристич-них підприємств та збільшенню надходжень до бюджету, скороченню рівня безробіття в регіонах, залученню реальних інвестицій в будівництво курортних об’єктів України.

Перелік посилань. 1. Туристична діяльність в Україні у 2011 році : стат. бюл. / відп. за вип. І. В. Калачова. – К. :

Державна служба статистики України, 2012. – 76 с. 2. Туристична діяльність в Україні у 2012 році : стат. бюл. / відп. за вип. І. В. Калачова. – К. :

Державна служба статистики України, 2013. – 272 с. 3. Туристична діяльність в Україні у 2013 році : стат. бюл. / відп. за вип. І. В. Калачова. – К. :

Державна служба статистики України, 2014. – 272 с. 4. Державний комітет статистики України. Офіційний веб-сервер. – Режим доступу :

http://www.ukrstat.gov.ua. 5. Державне агентство України з туризму та курортів. Офіційний веб-сервер. – Режим доступу

: http://www.tourism.gov.ua. 6. Соловйов Д. І. Аналіз тенденцій розвитку туристичної сфери України та науково-методичні

напрями вдосконалення її державного регулювання / Д. І. Соловйов // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2010. – №1(9). – С. 70-73.

7. Товариство споживчих досліджень «GFK Ukraine». Офіційний веб-сервер. – Режим доступу : http://www.gfk.ua.

8. Стратегічний розвиток туристичного бізнесу : монографія / за ред. А. А. Мазаракі. – К. : КНТЕУ, 2010. – 596 с.

9. Дядечко Л. П. Економіка туристичного бізнесу : навч. посіб. / Л. П. Дядечко. – К. : ЦУЛ, 2007. – 224 с.

10. Гуткевич С. О. Проблеми діяльності підприємств туристичної сфери і шляхи їх розв’язання / С. О. Гуткевич, Л. А. Дяченко // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 11. – C. 63-70.

11. Трєгулова І. П. Туристична діяльність в Україні: проблеми й тенденції розвитку / І. П. Трєгуло-ва // Вісник Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. Серія: Економічні науки. – 2007. – № 3. – С. 119-124.

Стаття надійшла: 15.03.2015 р. Рецензент: д.е.н., проф. Дмитрієв І.А.

132

УДК 336.71 JEL Classification: E 440

ЗОВНІШНІ ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА РИНОК БАНКІВСЬКИХ ПРОДУКТІВ І ПОСЛУГ Угнівенко Р.Р., аспірант Рущишин Н. М., к.е.н., доцент Львівська комерційна академія Анотація. Однією із важливих і невід'ємних складових сучасної ринкової економки є ринок банківсь-

ких продуктів і послуг, який розглядається як специфічна сфера економічних відносин з приводу збалансу-вання попиту і пропозиції на банківські продукти і послуги. Існування даного ринку залежить від великої кількості факторів, які визначають можливість його ефективного функціонування і можуть розглядати-ся як єдина система. Значний вплив чинять зовнішні фактори, на які неможливо вплинути та змінити зі сторони банків як учасників ринку, однак вони є дієвим інструментом у механізмі регулювання ринку бан-ківських продуктів і послуг та засобом реалізації економічної стратегії країни. Від характеру вирішення питань в економіці країни, банківській сфері залежить ефективність та дієздатність ринку банківських продуктів і послуг, його стан та характер поведінки всіх його сегментів. Стабільність є не лише важли-вою економічною категорією, а й основою функціонування ринку банківських продуктів і послуг. Відсут-ність фінансової стабільності як в банківській системі так і в економічній системі держави впливає на стан та розвиток ринку банківських продуктів і послуг.

Механізм забезпечення стабільності функціонування та розвитку даного ринку має бути націле-ний на мінімізацію негативного впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на банківську діяль-ність, створення передумов ефективної реалізації банківських рішень, оновлення та розширення спектру банківських продуктів і послуг, збільшення клієнтської бази тощо. Тому, питання пов’язані з дослідження зовнішніх факторів та їх впливу на ринок банківських продуктів і послуг є одним з вагомих та актуаль-них.

Ключові слова: ринок банківських продуктів і послуг,зовнішні фактори впливу, облікова ставка, ін-декс інфляції, курс валют, міжнародні кредити.

EXTERNAL FACTORS INFLUENCING THE MARKET BANKING PRODUCTS AND SERVICES

Roksolana Ugnivenko, postgraduate Nadia Rushchyshyn, PhD in Economics, Assistant Professor Lviv Academy of Commerce Summary. One important and integral part of the modern market is the market economy of banking prod-

ucts and services, seen as a specific sphere of economic relations on the balance of supply and demand for banking products and services. The existence of this market depends on many factors that determine the possibility of its effective functioning and may be seen as a single system. Exert considerable influence of the external factors that cannot influence and change on the part of banks as market participants, but they are an effective tool in the mechanism of regulation of the market of banking products and services and means of implementing economic strategy. The nature of the issues in the economy, banking on the effectiveness and capacity market banking prod-ucts and services, its characteristics and behavior of all its segments. Sustainability is not only an important eco-nomic category, but also the basis for the functioning of the market of banking products and services. The lack of financial stability in the banking system and the economic system of the country affect the status and development of banking products and services.

The mechanism and ensure the sustainability of the development of the market should be aimed at mini-mizing the negative impact of external and internal environment, banking and creating preconditions for effective banking solutions implementation, updating and expanding the range of banking products and services, increase customer base and so on. Therefore, issues related to the study of external factors and their impact on the market of banking products and services is one of the important and urgent.

Keywords: market banking products and services, external factors influence the discount rate, inflation rate, exchange rate, international loans.

Постановка проблеми. Ринок банківських продуктів і послуг нерозривно

пов’язаний з розвитком банківської системи, оскільки її стабільність дозволяє ринку ефективно розвиватися. Тому визначення факторів впливу на даний вітчизняний ринок на сьогодні є надзвичайно актуальним завданням, оскільки дозволить виявити причи-ни, які перешкоджають чи, навпаки, стимулюють розвиток цього ринку, а також допо-

133

може сформувати ступінь їх впливу, щоб забезпечити ефективність його зростання в майбутньому. Зважаючи на це, саме врахування зовнішніх чинників впливу на ринок банківських продуктів і послуг, повинно бути однією з найсуттєвіших та найнеобхідні-ших умов для подальшого його функціонування, формування попиту і пропозиції на ньому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням питань розвитку та функціо-нування ринку банківських продуктів і послуг, дослідженням чинників, які впливають на стабільність даного ринку проводять різні вчені та економісти, проте ці питання не мають конкретного узагальнення. Зокрема, визначенням впливу зовнішніх факторів на даний ринок займаються такі вчені: Вишнякова І.В., Ковальчук К.Ф., Лагутін В.Д., Сав-чук Л.М., Сокиринська І.Г. та інші.

Невирішені складові загальної проблеми. Дослідження впливу зовнішніх факторів на функціонування та стан ринку банківських продуктів і послуг (на рівновагу між по-питом і пропозицією).

Формулювання цілей статі. Метою статті є окреслення та дослідження зовнішніх факторів впливу на ринок банківських продуктів і послуг та діяльність банківських установ.

Виклад основного матеріалу дослідження. На ринку банківських продуктів і пос-луг під впливом різних зовнішніх та внутрішніх факторів формуються попит та пропо-зиція. Одними з основних зовнішніх чинників, які мають значний вплив на даний ринок є облікова ставка НБУ, індекс інфляції, валютний курс, міжнародні кредити тощо.

Банківські установи сьогодні як незалежні економічні суб'єкти, самостійно вста-новлюють рівень відсоткової ставки за кредитами, що пропонуються клієнтам і який за-лежить від попиту та пропозиції на кредитному ринку України та рівня облікової ставки НБУ (рис.1).

Рисунок 1 – Облікова ставка НБУ (1993-2014 рр.)

Джерело: складено на основі [1] У 2007 році коливання рівня облікової ставки НБУ були незначними не більше

0,5% і станом на 31.12.2007 р. він склав 8,0%. Проте у 2008році облікова ставка зроста-ла два рази на 2% і на кінець року становила 12%, що пов’язано із розгортання фінан-сової кризи.

З червня 2009 року відбулося поступове зниження облікової ставки і вже на кі-нець року вона склала 10,25%. З початку 2010 року НБУ знизив облікову ставку вже вчетверте: з 10,25% до 9,5% річних, 08.07.2010р. до 8,5%, 10.08.2010р. до 7,75%, а 23.03.2012р. до 7,5% і протрималась вона на цьому рівні до 09.06.2013р. Проте рівень облікової ставки НБУ продовжував поступово знижуватися до квітня 2014року і склав 6,5%, але з 15.04.2014 зріс до 9,5%, а 17.07.2014 закріпилась на рівні 12,5%, а продов-жила зростати 13.11.2014 до 14%, що було пов’язано із економічними і політичними змінами в країні.

134

Так, підвищення центральним банком облікової ставки веде до зростання про-центних ставок комерційних банків за кредитами і депозитами (рис. 2). Так підвищення процентних ставок за депозитами відбулось у наступних роках 2008 – 8,3%, 2009 – 11,8%, 2012 – 11,3% та 2014 – 10,2%, а за кредитами підвищення відбулось в тих самих роках і становило 16%, 18,3%, 15,5% та 21% відповідно. У цих умовах для суб’єктів еко-номіки зростає привабливість розміщення коштів на депозитах у банківських установах у зв’язку із збільшенням їх дохідності, а для банків зростає привабливість прямого кре-дитування суб’єктів економіки у зв’язку зі зростанням вартості кредитування.

13,516

18,3

14,6 14,3 15,5 14,4

21

7,28,3

11,8

9,4

7,3

11,39,5 10,02

0

2

4

6

8

10

12

14

0

5

10

15

20

25

2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014

Процентні ставки

Роки

процентні ставки за кредитами,%

процентні ставки за депозитами,%

Рисунок 2 – Середньозважені процентні ставки за кредитами і депозитами за

2007-2014рр. Джерело: складено на основі [2] Сьогодні комерційні банки проводять операції з іноземними валютами, результат

яких залежить від коливань валютного курсу. Зміну офіційного курсу гривні до долара США та євро, встановлений Національним банком України відображено на рис. 3.

5,05 5,267,79 7,93 7,96 7,99 7,99

12,946,92 7,71

10,87 10,53 11,09 10,27 10,61

16,43

0

5

10

15

20

25

30

35

2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014

Євро

Долар США

Рисунок 3 – Офіційний курс гривні до долара США та євро, встановлений Націона-

льним банком України за 2007-2014рр. Джерело: складено на основі [2] У 2007 році курс долара та євро був найнижчий 5,05 грн./дол. та 6,92грн./євро ві-

дповідно, у порівнянні з наступними роками, що було сприятливим для зростання де-позитних та кредитних продуктів на ринку банківських продуктів і послуг, а саме збі-льшення коштів залучених банком на депозити (рис. 4) та збільшення надання кредитів фізичним і юридичним особам (табл.1).

Починаючи з 2008 року національна валюта щодо долара США та євро суттєво де-вальвувала, про що свідчить зміна курсу валют, так у 2007 р. один долар США коштував 5,05 грн., а в 2008р. вже 5,26 грн., а євро 7,71грн. та 10,87грн.

135

Рисунок 4 – Динаміка депозитного портфеля банків України в розрізі валют за

2007-2014рр. Джерело: [3] Таблиця 1 – Динаміка кредитного портфеля банків України за 2007-2014рр.

На На На На На На На На Показники

01.0

1.20

08р

01.0

1.20

09р

01.0

1.20

10 р

01.0

1.20

11 р

01.0

1.20

12р

01.0

1.20

13р

01.0

1.20

14р

01.0

1.20

15р

Кредитний портфель банків України

4300

5203

7

7418

1597

8

7505

3637

9

8400

3044

8

8138

6374

9

6943

8104

5

7992

2794

6

8736

1083

6 Джерело: складено на основі [4]

Високий рівень девальвації національної валюти були зумовлений різними чин-

никами: дефіцит платіжного балансу, інфляція, високий рівень доларизації економіки, а також світовою фінансовою кризою 2008-2009рр., наслідки якої негативно відбились на стан ринку банківських продуктів і послуг. В цей період відбувся відплив коштів з банківського сектору, зокрема зменшення обсягу залучення коштів на депозити у гри-внях та іноземній валюті (рис. 4). Проте кредитний портфель комерційних банків мав тенденцію до росту і в 2008р. у порівнянні з попереднім роком зріс на 311753941тис.грн. (табл.1).

Проте за період 2010 - 2013рр. відбулася стабілізація курсу національної валюти відносно долара США та євро, що дозволило банкам відновити довіру клієнтів, збільши-ти залучення коштів на депозити у національній та іноземній валюті, розширити креди-тування фізичних та юридичних (кредитний портфель банків України зріс на кінець 2013р. до 799227946 тис. грн.).

Починаючи з 2014 року відбувається різка девальвація гривні відносно долара США та євро, так в 2014році долар становив 12,94 грн./дол. та євро – 16,43грн./євро, а в січні 2015 року офіційний курс НБУ сягнув 15,89 та 17,87 відповідно. Як наслідок, від-булося дострокове вилучення коштів з депозитних рахунків фізичними і юридичними особами в національній та іноземній валюті (у 2013р. порівняно з 2014р. депозити у на-ціональній валюті знизились на 8,5%, а в іноземній валюті – зросли лише на 8%), зме-ншення, за складних економічних умов, темпів росту наданих кредитів фізичним та юридичним особам, особливо в іноземній валюті та . Так, кількість наданих кредитів юридичним особам станом на 01.01.2015р. склала 145792122тис.грн., з них 41,1% в іноземній валюті, а фізичним особам – 727818714тис.грн, в тому числі в іноземній валю-ті 47,4%, що пов’язано із економічною кризою в країні, інфляцією, коливаннями курсу валют, зменшенням довіри клієнтів до банку тощо.

136

Наступним зовнішнім чинником впливу на ринок банківських продуктів та послуг є одержання міжнародних кредитів на різноманітні потреби країни від міжнародних ор-ганізацій, іноземних банків та країн. До основних кредиторів України відносять: Міжна-родний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Євросоюз та інші.

В результаті багаторічної співпраці України з Міжнародним валютним фондом, який є сьогодні найважливішим кредитором, Національний банк України отримав 55 млрд. дол. з вересня 1992 року до сьогодні. У 2014 року рада директорів МВФ затвер-дила дворічну кредитну програму для України, в якій зазначається виділення кредиту на суму 17 млрд. дол. Умовами отримання даної позики є: економічні реформи, в т.ч. стабілізація банківського сектору, гнучке курсоутворення тощо [2].

Ще одним позичальником для України є Європейський банк реконструкції та ро-звитку, який інвестує в конкретні проекти, що пов’язані із розвитком малих та середніх підприємств. Відповідно до укладених між ЄБРР та НБУ кредитних угод, надав переус-туплені кредити з коштів кредитних ліній банкам-учасникам для подальшого фінансу-вання субпроектів. Загалом протягом періоду 1995-2010 рр. в рамках обох кредитних ліній з урахуванням револьверного використання коштів банками-учасниками було на-дано довгострокових субкредитів на 218,4 млн. дол. та мікро-кредитів на 1,325 млрд. дол., що охоплює позики профінансовані банками-учасниками за рахунок власних кош-тів у відповідності з вимогами кредитних ліній. В рамках кредитних ліній ці банки, крім фінансової підтримки, також отримали значний обсяг технічної допомоги у запрова-дженні процедур мікрокредитування та його розвитку [2].

Світовий банк в межах проекту “Розширення доступу до ринку фінансових пос-луг”, що передбачає розвиток економіки регіонів та інфраструктури фінансово-кредитного ринку в сільській місцевості, а також розвиток ринку муніципального кре-дитування, надав позику на 150 млн. дол. США з п’ятирічним пільговим періодом, про-тягом якого не сплачувалася основна сума боргу, та терміном повернення 20 років. Ця сума призначалась для кредитування малого та середнього бізнесу через уповноважені банки.

Німецько-Український Фонд (НУФ) є фінансовою установою особливого виду, створеною на виконання: Програми Федерального Уряду Німеччини “ТРАНСФОРМ” з пі-дтримки процесу реформ в Україні підписаних між НБУ та німецькою Кредитною Уста-новою для Відбудови для підтримки мікро, малого та середнього підприємництва (ММСП) в Україні. НУФ надає кредити відібраним банкам-партнерам для подальшого кредитування ММСП, що відповідають вимогам НУФ, з метою фінансування інвестицій. Банки ставши партнером НУФ отримує доступ до його кредитних ресурсів за всіма дію-чими та майбутніми програмами і проектами НУФ, а також на свій розсуд визначає про-грами НУФ, в яких бажає брати участь, що дає змогу банку підвищити свій кредитний рейтинг на ринку банківських продуктів і послуг, залучити нових клієнтів, підвищити ефективність своєї діяльності тощо [2]. Тому залучення міжнародних кредитів дає змогу розширювати можливості банківського кредитування на українському ринку банківсь-ких продуктів і послуг та виводити його на новий рівень.

Наступним зовнішнім чинником, який впливає на ринок банківських продуктів і послуг є інфляція. Варто зазначити, що індекс інфляції є одним з найголовніших показ-ників, який використовується для вирішення багатьох питань банківської системи, по-літики держави, перегляду грошових доходів фізичних і юридичних осіб. Згідно даних Державної служби статистики України, щорічні темпи інфляції у період 2007 - 2014рр. коливаються у діапазоні від 16,6 % до 24,9 %. За цей період зафіксовано найвищий по-казник інфляції у 2014 р. – 124,9 %, а найнижчий у 2012 р. – 99,8%, проте у 2014 році значно зріс , а саме на 24,4% у порівнянні з попереднім роком (рис. 5).

Варто зазначити, що сьогодні внаслідок зростання інфляції та нарощування гро-шової маси ринок банківських продуктів і послуг постає перед проблемою порушення своєї стійкості внаслідок знецінення основних платіжних засобів та національної валю-ти. Тому банки шукають можливості збільшення своїх доходів в період інфляції, шляхом розробки та впровадження нових банківських продуктів і послуг.

137

Рисунок 5 – Динаміка щорічних індексів інфляції в Україні за 2007-2014рр.

Джерело: складено на основі [5] Так, у 2014році користувалися більшим попитом на ринку банківських продуктів

і послуг короткострокові депозити, оскільки багато фізичних та юридичних осіб не го-тові розміщувати вільні кошти на термін більше одного місяця або вилучають їх через нестачу грошових ресурсів, тому банки переорієнтовуються на короткострокові фінан-сові ресурси. Сьогодні найпопулярнішими стали короткострокові депозити ПАТ Приват-банку: Депозит Плюс та Стандарт, за якими відсоткова ставка в гривнях за 1міс. 20% і 19% відповідно, 3міс. – 22% і 21%, а в доларах 1міс. 10% та 9,5%, 3міс. – 11% і 10,5%, проте останній дозволяє частину відсотків зараховувати на рахунок "Бонус +" [6].

ПАТ Райффайзен Банк Аваль пропонує такі короткотермінові вклади: Класич-ний, Ощадний та Бонус, відмінність між якими полягає у тому, що Класичний і Бонус дозволяє відкрити депозит на 1 міс.(гривневий 8,25% і 8% відповідно, доларовий 2,5% і 0,5% відповідно), 2міс. (гривневий 8,25% і 9%, доларовий 2,5% і 0,5%) та 3 міс.(гривневий 11,25% і 10%, доларовий 3% і 1%), а вклад Ощадний тільки на 3 міс. під 10,75% в гривнях і 2% в доларах [7].

ПАТ Ощадбанк пропонує вклади строком на 3 місяці, а саме Капітал, Гнучкий та Пенсійний із ставкою у гривнях 18%, 16,5% і 18,25% відповідно та у доларах 8%, 6,5% і 8%, проте вклад Класичний дає можливість відкрити депозитний рахунок на тиждень, 2 тижні, 1 місяць та 3 місяці із ставкою у гривнях 17%, 17,5%, 17,75% й 18% відповідно та у доларах – 7%, 7,25%, 7,5% та 8% [8].

Поряд з тим, банки пропонують клієнтам різноманітні кредитні картки, які є зру-чним способом легко і швидко отримати додаткові грошові кошти та особливо актуальні в умовах інфляції. Так, ПАТ Приватбанк пропонує своїм клієнтам картку «Універсаль-на», яка дає змогу зберігати власні гроші й одержувати додатковий дохід у розмірі 10% річних на залишок особистих коштів понад 100 грн., кредитний ліміт до 25 тис. грн. та пільговий період користування 55днів [6]. ПАТ Райффайзен Банк Аваль пропонує кре-дитні картки «Прозора» та «FISHKA», які дають їх власникам 57 днів без відсотків, опла-та лише в разі користування тощо [7]. Найпопулярніша кредитна картка ПАТ Ощадбан-ку MasterCard Standard з допомогою якої можна отримувати готівку в банкоматах на ви-гідних умовах або оплачувати товари та послуги в торговельно-сервісній мережі по всьому світу [8].

Висновок. Отже, зовнішні фактори чинять значний вплив на розвиток та стан ри-нку банківських продуктів і послуг України, а саме на формування ціни, попиту і пропо-зиції на існуючі та новостворені банківські продукти і послуги, на склад клієнтської ба-зи банків тощо. На них неможливо впливати, а банкам необхідно швидко та якісно реа-гувати на їх зміну.

Перелік посилань. 1. Офіційний сайт: Банки України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://bank-ua.com. 2. Офіційне інтернет-представництво: Національний банк України [Електронний ресурс] - Ре-

жим доступу: http://www.bank.gov.ua/. 3. Офіційний сайт: Аналіз банків України: огляди, графіки, факти [Електронний ресурс] - Режим

доступу: http://bankografo.com.

138

4. Офіційний сайт:Український банківський портал [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://banker.ua/officialrating/investment/

5. Офіційний сайт: Державна служба статистики України [Електронний ресурс] - Режим досту-пу : http://www.ukrstat.gov.ua/

6. Офіційний сайт: Приватбанк [Електронний ресурс] - Режим доступу : https://privatbank.ua/ua/ 7. Офіційний сайт: Райффайзен Банк Аваль [Електронний ресурс] - Режим доступу :

http://www.aval.ua/ 8. Офіційний сайт: Ощадбанк [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://www.oschadnybank.com/ua/ 9. Ковальчук К.Ф. Банківські операції [Електронний ресурс] : [навч. посібник] / К.Ф. Ковальчук, І.В.

Вишнякова, Л.М. Савчук, І.Г. Сокиринська. – К.: Центр навчальної літератури, 2013. – 326с. 10. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика [Електронний ресурс]: [навч. посібник] /

В.Д.Лагутін. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. — 215 с. Режим доступу: http://readbookz.com/books/109.html

Стаття надійшла: 22.02.2015 р.

Рецензент: д.е.н., проф. Міщенко В.А.

УДК 69.003.330 JEL Classification: M 21, L 74, R 31

ФАКТОРИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ Куклінова Т.В., к.е.н. Одеський національний економічний університет Предметом дослідження є теоретичні та методологічні аспекти виявлення факторів конкуре-

нтоспроможності будівельних підприємств в умовах загострення кризових явищ. Мета дослідження: ви-значення ключових факторів, які призвели до зниження конкурентоспроможності будівельних підпри-ємств, виникнення недобудов та розробка практичних рекомендацій щодо введення в експлуатацію неза-вершеного житлового будівництва. Методи наукового абстрагування, аналізу та синтезу, порівняльний аналіз, принципи системного аналізу, частотний контент-аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових пуб-лікацій застосовано при дослідженні факторів конкурентоспроможності будівельних підприємств. Дослі-джено специфіку діяльності підприємств на ринку житлового будівництва на регіональному рівні в умо-вах загострення кризових явищ. Проаналізовано ключові фактори зниження конкурентоспроможності будівельних підприємств. Розглянуто проблеми інвестування у будівництво житлової нерухомості, спе-цифіку захисту прав інвесторів довгобудів. Запропоновано створення єдиного механізму добудови незаве-ршених об'єктів житлового будівництва з врахуванням інтересів держави, будівельних підприємств, при-ватних інвесторів, вдосконалення українського законодавства з метою захисту інтересів приватних ін-весторів. В статті отримано нові наукові результати, які в сукупності вирішують важливе наукове, практичне завдання добудови незавершених житлових об’єктів. Отримані положення можуть бути ви-користані в діяльності будівельних підприємств, органів державної влади, подальших наукових дослі-дженнях. Причинами виникнення недобудов є: брак фінансування, скорочення обсягів іпотечного житлово-го кредитування, зниження реальних доходів населення, безграмотний підхід до витрачання грошей буді-вельними підприємствами, «бюджети» для вирішення будівельних питань, відсутність страхових фінан-сових резервів у забудовників, недостатність державних коштів для реалізації житлових програм, відсу-тність банківського кредитування та недовіра приватних інвесторів до будівельної галузі. Пропонується створити сприятливі умови, при яких зниження собівартості завершення будівництва, навіть самого проблемного об'єкта, зробить його добудову рентабельним для нового забудовника, зокрема, за рахунок пільг по оподаткуванню, пайовому внеску на інфраструктуру та інших преференцій.

Ключові слова: недобудови, незавершене будівництво, приватний інвестор, будівельні підприєм-ства, інвестиції у новобудови, девелопер.

139

FACTORS OF COMPETITIVENESS OF HOUSING CONSTRUCTION COMPANIES IN CRISIS CONDITIONS

Tetiana Kuklinova PhD in Economics Odessa National Economics University

Summary. Subject of the study is theoretical and methodological aspects of competitiveness factors of con-

struction enterprises in the crisis conditions. Purpose of the study is identification factors of losing competitiveness of construction enterprises and apearing of unfinished buildings, development practical recommendations of finish-ing unfinished buildings. Methods of scientific abstraction, analysis and synthesis, comparative analysis, principles of system analysis, content analysis of ukrainian and foreign scientific publications applied in the study. The specific-ity of activity of housing construction companies were analyzed in market economy. The problems of investing in housing construction, the specificity of protection of the rights of investors of unfinished buildings were analyzed in the article. The study deals with essential and urgent problems of the specific activity of enterprises on the housing market at the regional level in the crisis conditions. Results of study can be used in the activity of construction com-panies, public authorities and future studies. The main ways of reducing the objects of unfinished housing construc-tion were suggested. The thought analysis of the problem, of the main tendencies and peculiarities of activity of building enterprises made it possible to suggest organizational and economic means of effective stimulation of them. Creation of the single mechanism of finishing housing projects was defined.

Keywords: housing construction companies, investing in housing construction, unfinished buildings, private investor, developer.

Постановка проблеми. Важливим чинником формування конкурентної економіки

є підвищення конкурентоспроможності будівельних підприємств, яке сприяє розвитку металургії, машинобудування, металообробки, хімічної, енергетичної, деревообробної, транспортної галузей тощо. Розвиток даних галузей, в свою чергу, також сприяє ство-ренню нових робочих місць, впровадженню сучасних технологій виробництва, економі-чному розвитку держави. Ці підприємства – необхідна ланка в первинному нагрома-дженні капіталу й поширенні ринкових відносин. Проте в умовах розгортання кризових явищ в Україні, активних бойових дій на сході країни, знижується конкурентоспромож-ність будівельних підприємств, знижуються темпи будівництва житла, дорощують буді-вельні матеріали, з’являються недобудови, зростає недовіра до первинного ринку не-рухомості та будівельної галузі в цілому. Таким чином, проблема підвищення конкурен-тоспроможності будівельних підприємств стає все більш актуальною і потребує її пос-тійної адаптації до загострення кризових явищ.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний внесок у економіку управління будівельними підприємствами зробили такі відомі зарубіжні та вітчизняні вчені, як В.І. Анін, О.П. Бичков, О.І. Бурляй, В.Ф. Залунін, В.І. Кравченко, П.С. Рогожин, С.А. Ушацький, Л.М. Чистов та багато інших дослідників. Проте у науковій літературі досі досліджують-ся лише окремі аспекти інвестиційного процесу житлового будівництва. Також питання щодо завершення будівництва проблемних житлових об'єктів постійно знаходяться в центрі уваги суспільства, держави, різноманітних установ, тому, що механізми інвесту-вання у житлове будівництво є небезпечними для громадян.

Невирішені складові загальної проблеми. Надбання попередників не вирішили всіх питань щодо підвищення конкурентоспроможності будівельних підприємств та скорочення обсягів незавершеного житлового будівництва. Невирішеною залишається низка питань щодо завершення будівництва проблемних житлових об'єктів, що створює гостру соціальну напруженість у регіонах.

Формулювання цілей статі. Визначення ключових факторів, які призвели до зни-ження конкурентоспроможності будівельних підприємств та виникнення недобудов, запропонування основних шляхів добудови проблемних житлових об’єктів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Будівельна галузь України є важливою складовою національної економіки, проте ринок житлової нерухомості України залиша-ється слабо насиченим. Зазначимо, що станом на 01.01.2013р. на 1 мешканця країни припадає 23,7 кв. м. житлової площі, що нижче аналогічного показника країн Європей-ського Союзу (35-45 кв. м. на одну людину) [1]. Підкреслимо, що старий житловий фонд в Україні також потрібно оновлювати.

Оперативне розв’язання проблем підвищення конкурентоспроможності будіве-льних підприємств припускає необхідність розробки чіткого механізму. З цією метою

140

необхідно проаналізувати чинники, що привели до стагнації підприємств цієї галузі. На наш погляд, усю сукупність даних чинників можна поділити на зовнішні і внутрішні.

На наш погляд, до найважливіших внутрішніх факторів зниження конкурентної боротьби будівельних підприємств відноситься: ускладнення продукції; високі вимоги до якості продукції і термінів здачі об’єкта замовнику. Перевагою покупки первинного житла є використання енергозберігаючих технологій, покращене планування тощо. Проте згідно досліджень Mckiensy 36% енерговитрат припадають на нерухомість, а по-ловина з них – на житлові будинки [2]. Тому економічне завдання будівельних підпри-ємств на ринку житлового будівництва полягає не в максимізації обсягу будівельно-монтажних робіт, мінімізації витрат, а в оптимальному поєднанні всіх технічних і еко-номічних аспектів сталого функціонування і розвитку [3].

Застосування нових будівельних технологій виявляється часто економічно не-виправданим, а сучасне інженерне і технологічне устаткування – занадто дорогим в експлуатації. Також нова техніка підключається до проіржавілих систем міських комуні-кацій. Розробка і випуск нових видів продукції повинні стати пріоритетним напрямком стратегії розвитку кожного будівельного підприємства [4].

Також особливо важливою складовою інтерфейсного капіталу будівельних підп-риємств є імідж та репутація («Кадор-груп», ТОВ «Стикон», фінансово-промислова гру-па «Будова» в Одеському регіоні). Так, імідж та репутація разом з добре налагодженою збутовою мережею та системою товароруху, на наш погляд, сприяють підвищенню кон-курентоспроможності підприємств.

До ключових зовнішніх факторів зниження конкурентоспроможності будівельних підприємств, насамперед, можна віднести несприятливий правовий клімат, недоскона-лість правового механізму захисту інвестора. Відсутня законодавча база, що захищає права громадян, які купують права на майбутні квартири, відсутній реєстр майбутніх квартир. Ми вважаємо за необхідне посилити відповідальність недобросовісних забудо-вників і юридично закріпити статус «потерпілий інвестор», «незавершене будівництво», підвищити правовий статус майнових прав на незавершене житлове будівництво [5].

Суттєвим зовнішнім фактором також є корупція, бюрократичні затримки при пе-редачі будівельного об’єкта на баланс міста, що змушує будівельні компанії використо-вувати величезні «бюджети» для вирішення будівельних питань та проблем [6]. Часта зміна керівників міністерств інших контролюючих органів також негативно відобража-ється на діяльності будівельних підприємств.

Висока політична невизначеність, військовий конфлікт на сході, різке загострен-ня соціальної напруженості, погіршання базових макроекономічних показників, зни-ження купівельної спроможності населення та ділової активності бізнесу, відтік інвес-тицій, девальвація гривні, високі темпи інфляції, відсутність програм кредитування пе-рвинного житла для населення продовжують негативно впливати на будівельну галузь України. Проте саме обмежений доступ будівельних компаній до кредитних ресурсів є головним фактором в даному сегменті. Підкреслимо, що закордонне бізнес-інвестування практично відсуне. В результаті, фінансування здійснюється переважно за рахунок самого забудовника [8].

Зазначимо, що проблема своєчасного введення в експлуатацію житлових об'єктів суттєво знижує конкурентоспроможність вітчизняних будівельних підприємств. Пропо-нуємо для визначення критерію конкурентоспроможності підприємств житлового будів-ництва використовувати спроможність своєчасно виконувати взяті на себе зобов’язання по здачі житла в експлуатацію.

Підкреслюється, що понад 120 тисяч українців чекають квартир у довгобудах. Так, станом на 01.01.2014р., в Україні кількість житлових будівель незавершеного буді-вництва за станом будівництва склала 4225 одиниць, у тому числі будівництво здійс-нювалось на 38,8% , тимчасово припинено 59,9 законсервовано – 1,9%. Найбільша кі-лькість недобудов припадає на Донецьку область (359 од.), Житомирську область (237 од.), Харківську (328 од.), У той час, як у Одеській області кількість недобудов складає 69 од. – (42,6% незавершених житлових будівель тимчасово будівництво було припине-но з загальної кількості) [6, 7].

У наукових працях [9, 10] розглядаються деякі механізми інвестування у будів-ництво, пропонуються окремі положення щодо скорочення об’єктів незавершеного бу-дівництва. На наш погляд, необхідно створити єдиний механізм добудови незаверше-них об'єктів житлового будівництва. Ми пропонуємо скласти та затвердити Кабінетом Міністрів України перелік довгобудів України. Комісії по довгобудам при державних об-

141

ласних адміністраціях повинні вивчити ситуацію по кожному з довгобудів з метою вста-новлення переліку інвесторів, обсягу вільної від прав інвесторів та інших зобов’язань свобідної площі. В залежності від висновків, комісія повинна приймати одне з наступ-них рішень:

- надати забудовнику час для самостійного завершення будівництва довгобуду та введення його в експлуатацію;

- рекомендувати відповідному органу місцевого самоврядування вилучити у за-будовника земельну ділянку разом з розташованим на ній об’єктом незавершеного бу-дівництва та передати її відповідному об’єднанню інвесторів, або, у разі їх небажання приймати земельну ділянку, визначеному відповідним органом місцевого самовряду-вання комунальному підприємству для завершення будівництва об’єкту.

У разі дефіциту грошових коштів будівництво довгобуду здійснюється за рахунок звільнення нового забудовника від пайової участі у розвитку інфраструктури даного населеного пункту на інших будівельних об'єктах, з забезпеченням безкоштовного під-ключення цього об'єкту до комунікаційних мереж та надання податкових пільг цьому об'єкту. Об'єднання інвесторів, яким передано право користування земельною ділян-кою для завершення довгобуду, звільняються від орендної плати за землю і відраху-вань на розвиток інфраструктури міста. З одного боку це дозволить уникнути прямих бюджетних інвестицій в будівництво будинку, з іншого – викличе комерційний інтерес у потенційного забудовника.

Висновок. Таким чином, основними шляхами вирішення проблем недобудов по-винно стати залучення органів місцевої влади, конкурентоспроможних будівельних компаній та ініціативних груп приватних інвесторів до пошуку ефективних шляхів ви-рішення проблем недобудов, що буде сприяти соціальної стабільності та підвищенню конкурентоспроможності будівельних підприємств.

Перелік посилань. 1. Офіційний сайт Міністерства регіонального розвитку та будівництва України [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: – http://www.minregion.gov.ua 2. McKinsey Global Institute, Curbing Global Energy Demand Growth: The Energy Productivity Opportunity,

May 2007. Режим доступу: – http://www.beteiligungsreport.de/uploads/media/McKinsey_-_Studie_Wettbewerbsfaktor_Energie.pdf

3. Зуковскі Р., Куклінова Т.В. Сучасні проблеми будівельної галузі // Р. Зуковскі, Т.В. Куклінова // Еко-номіка підприємства: сучасні проблеми теорії та практики: Матеріали третьої міжнародної наук-практ. конф.,18-19 вересня 2014р. – Одеса, Атлант, 2014. – С.47-48

4. Куклінова Т. В. Аналіз факторів конкурентоспроможності будівельних підприємств на прикладі Одеського регіону / Т.В. Куклінова // Конкурентоспроможність підприємства: оцінка рівня та напрямки підвищення // За заг. ред. док. екон. наук, проф. О. Г. Янкового – Одеса: Атлант, 2013 С.444-459

5. Куклінова Т.В. Формування організаційно-економічного механізму добудови незавершених об’єктів житлового будівництва / Т.В. Куклінова // Вісник соціально-економічних досліджень. Збірник нау-кових праць, – Одеса: ОНЕУ, 2014. – Вип. 1. – С. 224-228

6. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу: – http://www.ukrstat.gov.ua/

7. Офіційний сайт Головного управління статистики в Одеській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http://www.od.ukrstat.gov.ua

8. Куклінова Т.В. Сучасні проблеми добудови проблемних житлових об’єктів // Т.В. Куклінова // Економіка підприємства: сучасні проблеми теорії та практики: Матеріали третьої міжнародної наук-практ. конф.,18-19 вересня 2014р. – Одеса, Атлант, 2014. – С. 150-151

9. Кошелев В.А. Особенности инновационно-инвестиционной деятельности в строительной от-расли / В.А. Кошелев // Экономика и управление, 2009. – №5(54). – С.191-194

10. Бурляй О.И. Организация системы эффективных капитальных вложений в незавершенное строительство / О.И. Бурляй // Экономика, реинжиниринг, моделирование: Сборник научно-методических статей. – Таврический национальный университет им. Вернадского. – Симферополь, 2004. – № 3. – С. 27–42.

Стаття надійшла: 02.03.2015 р.

Рецензент: д.е.н., проф. Горєлов Д.О.

142

УДК 330.341.1 JEL Classification: О332

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МАРКЕТИНГУ У ВИРОБНИЧИХ БІЗНЕС-СТРУКТУРАХ В ПРОЦЕСІ ЇХ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ

Андрієнко Н.М., аспірант Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національної академії наук України, Одеса Анотація. У статті надається спроба дослідити і узагальнити внутрішні та зовнішні чинники

впливу на організацію маркетингу. В результаті була отримана класифікація факторів, що впливають на формування корпоративної системи маркетингу в інтегрованих бізнес-структурах. Обґрунтовано формування корпоративної системи маркетингу з урахуванням перспективного аналізу та планування, а також комерціалізації господарчого суб'єкта. Автором підкреслено, що найбільш ефективна корпорати-вна система маркетингу може бути також забезпечена допомогою єдності територіального та галузе-вого аспекту інтеграції бізнес-структур.

Дослідження практики показує, що ключові фактори, що впливають на формування корпоративної системи маркетингу, можна класифікувати на екзогенні, що включають групу структурно-функціональних, організаційно-управлінських та економічних чинників, і ендогенні, описувані детермінантами попиту і пропо-зиції. При цьому до числа найбільш значущих внутрішніх факторів відносяться форма об'єднання, характер і рівень інтеграції, ступінь галузевої та просторової диверсифікації бізнесу і продуктова диференціація. Велику роль відіграють також масштаб господарської діяльності, ресурсний потенціал, ступінь централізації управ-ління, інфраструктура інформаційного обміну, ступінь фрагментації базових ринків, зміна галузевої і міжгалу-зевої структури, інтенсивність конкуренції і рівень підприємницького ризику. Виходячи з того, що підприємст-ва в силу ряду причин по кожному окремому виду товарів можуть проводити особливу стратегію, у дослі-дженні обґрунтована необхідність дотримання комплексного підходу до управління маркетинговою діяльніс-тю, яка охоплює як аналітичні, стратегічні, так і виконавчі завдання. Орієнтація насамперед на потреби клі-єнтів, підкріплена комплексними зусиллями маркетингу, націленими на створення споживчої задоволеності його продукції - є основою для досягнення цілей.

Автором наголошується, що корпоративна система маркетингу, яка заснована на інтеграції бі-знес-партнерів, має специфічні відмінності від внутрішньофірмової системи маркетингу, оскільки прису-тні додаткові можливості координації підприємницької діяльності у кожній із сфер стратегічних компе-тенцій та ефективного використання ринкового потенціалу. З практичної точки зору це дозволяє цілісно перетворити досягнення в галузі теорії ринкового управління інтегрованими структурами і маркетингу взаємодії в інструментарій, за допомогою якого можуть бути розроблені стратегічні та тактичні дії як на основі інтенсифікації використання власних внутрішніх резервів, так і в процесі залучення та реалізації додаткових зовнішніх здібностей.

Це також дозволяє комплексно розглядати, по-перше, весь спектр маркетингових задач на всіх рівнях корпоративної ієрархії. По-друге, дозволяє провести дослідження взаємовідносин бізнес-суб'єкта з постачальниками, споживачами, конкурентами з метою введення додаткового навантаження на мар-кетингову функцію в інтегрованих структурах. Водночас, враховуючи унікальні властивості кожної фор-ми організації господарської діяльності, питання створення та використання тих чи інших ключових компетенцій, їх інтеграції з метою отримання додаткових конкурентних переваг є важливим функціона-льним маркетинговим завданням і вимагає опрацювання як в методологічному, так і в методичному ас-пектах.

Ключові слова: чинники, маркетинг, принцип, організація, політика, інтеграція, система. FORMATION OF THE MARKETING SYSTEM IN THE INDUSTRIAL BUSINESS STRUCTURES IN

THE PROCESS OF COMMERCIALIZATION Natalia Andryenko, postgraduate Institute for Problems market and economic and ecologically of research National Academy of Science of Ukraine, Odessa. Summary. The article presents an attempt to examine and summarize the internal and external factors im-

pact on the organization of marketing. The result was a classification of factors influencing the formation of corpo-rate marketing system integrated business structures. Reasonably formation of corporate marketing system based on foresight and planning, as well as the commercialization of the economic entity. The authors emphasize that the

143

most effective system of corporate marketing can also be provided via the unity of territorial and sectoral aspects of the integration of business structures. Practices show that the key factors affecting the formation of corporate mar-keting system can be classified as exogenous, including a group of structurally functional, organizational, manage-rial and economic factors, and endogenous described determinants of supply and demand. In this case, one of the most important internal factors include the form of association, the nature and level of integration, the degree of sectoral and spatial diversification of business and product differentiation. Play an important role as the scale of economic activity, resource potential, the degree of centralization of management, infrastructure for information exchange, the degree of fragmentation of the underlying market, changes in the sectoral and cross-sectoral struc-ture, the intensity of competition and the level of business risk. Based on the fact that enterprises in a number of reasons for each individual type of goods may hold a special strategy to study the necessity of compliance with an integrated approach to the management of marketing activities, which includes both analytical, strategic, and per-forming tasks. Orientation primarily to customers' needs, supported by comprehensive marketing efforts aimed at creating customer satisfaction of its products - is the basis for achieving the goals. The author notes that corporate marketing system that is based on the integration of business partners, has specific differences from intra-marketing system, because there are additional opportunities for coordination of entrepreneurial activity in each of the areas of strategic competencies and exploit the market potential. From a practical point of view, it allows you to holistically transform advances in the theory of market structures and management of integrated marketing tools in cooperation with which may be developed strategic and tactical actions on the basis of an intensification of use of its own internal resources, and in the process of attracting and implementing additional external abilities. It also allows to consider comprehensively, firstly, the whole range of marketing problems at all levels of the corporate hierarchy. Secondly, allows a study of relations between the business entity with suppliers, customers, competitors in order to introduce additional burden on the marketing function in integrated settings. The result of the study was the conclusion that, given the unique characteristics of each form of economic organization, the creation and use of key competencies and their integration in order to obtain competitive advantage is an important marketing task and requires study as a methodological and methodical aspects in .

Keywords: factors, marketing, principle, organization, politics, integration, system. Постановка проблеми. Процеси інтеграції промислових підприємств на фоні змін

у зовнішньому і внутрішньому середовищі свідчать про необхідність вдосконалення управлінської діяльності, особливо в області маркетингу, перш за все з точки зору його координації. Необхідне здійснення суворої ринкової орієнтації на різних ієрархічних рі-внях і в різноманітних сферах діяльності масштабної підприємницької структури. Інши-ми словами, проблема полягає в такій структуризації маркетингової діяльності, яка за-безпечує ефективність маркетингу в рамках всієї інтегрованої групи підприємств і окремих її бізнес-напрямків, оптимізацію використання маркетингових технологій та інструментальних засобів, спрямовану на збільшення системних ефектів. При цьому стратегічним аспектом, який впливає на формування системи маркетингу по суті є ви-бір корпоративної або контрактної форми інтеграції, що є проекцією на маркетинговий управлінський контур на поєднанні двох принципів - синергізму і гнучкості. Створення єдиного центру для координації маркетингової діяльності учасників технологічних лан-цюжків всередині інтегрованої компанії має велике значення і для підвищення ефекти-вності комерційної діяльності компанії, досягнення конкурентних переваг інтеграції, так як вирішення проблеми збуту продукції та залучення нових споживачів є ключовим для розвитку будь-якої бізнес-структури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. При написанні даної статті досліджува-лися наукові праці наступних авторів: Виноградова О.В. [2] - зокрема її внесок у фор-мування понятійного апарату бізнес-процесів, Захарченко В.І. [3,4] – у працях якого ро-зкрито сутність комерціалізації, методи, способи і специфіка її проведення, Горла-чук В.В., Яненкова І.Г. [5] обґрунтовано процес трансформації інтелектуальної власнос-ті в готовий продукт, Лабунська С.В. [7] – висвітлено ключові аспекти забезпечення ефективності і стимулювання комерціалізації інновацій, Ламбена Ж.-Ж. [8] – обґрунто-вано необхідність управління бізнес-процесами в сфері технологічних інновацій, зоріє-нтоване на зовнішнє середовище, Уварова Ю.М. [11] запропоновано механізм управлін-ня інноваційною діяльністю, Юлдашева О. [12] – розглянуто процеси інноваційної дія-льності в сфері інновацій, як об’єкти процесно-орієнтованого підходу, Хаммер М. Чам-пі Дж. [13] - охарактеризували складові інноваційної діяльності, Ротер М. як автор складових структури інноваційної діяльності [10] та ін.

144

Невирішені складові загальної проблеми. Дослідження у сфері формування сис-теми маркетингу у виробничих бізнес-структурах у наукових колах є актуальними та перспективними. Водночас залишаються невирішеними деякі теоретичні та практичні аспекти дослідження впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на корпоративну органі-зацію маркетингу.

Мета і постановка завдання. Метою статті є розробка теоретичних, методологіч-них положень та практичних рекомендацій щодо формування корпоративної системи маркетингу з урахуванням перспективного аналізу та планування, а також комерціалі-зації господарчого суб'єкта.

Виклад основного матеріалу дослідження. Управління інтегрованими структура-ми, що спирається на концептуальні ідеї маркетингу взаємодії [6,8], визначаючи меха-нізм співпраці двох або декількох учасників конкретних ринкових процесів, дозволяє інтегрованим господарюючим суб'єктам: створити умови повного і ефективного комуні-кативного обміну; досягти балансу конкурентних сил і забезпечити приріст конкурен-тних переваг кожним з учасників інтеграційного процесу; розвивати внутрішній потен-ціал підприємств для реалізації виробничих та ринкових цілей; забезпечити розподіл і здійснити пошук додаткових інноваційних джерел; використовувати активи і ресурси всіх учасників господарського об'єднання; використовувати методологію маркетингу взаємодії; здійснювати повноцінний обмін маркетинговою інформацією.

«Відповідно до теорії, учасники ринкових відносин в промисловій сфері існують на ринку завдяки процесам обміну матеріальними і нематеріальними ресурсами один з одним і зовнішнім середовищем. В цьому сенсі успіх у діяльності кожного залежить від знання партнерами один одного і розуміння ними характерних для кожного цінностей, цілей, прийнятних засобів їх досягнення і використовуваної термінології. Таке загальне розуміння передбачає вирішення задачі взаємної вигідності трансакцій для всіх парт-нерів, що і є гарантією стабільності ринкового стануі зростання добробуту партнерів. Сфера промисловості відноситься до числа галузей з тривалим виробничим циклом, тому такого роду гарантії особливо важливі в здійсненні тривалих інвестиційних та ін-новаційних проектів» [12, с. 21]. Споживач, купуючи корпоративний продукт, купує не просто персоніфікований продукт, який не стільки є брендом, скільки продукт діяльно-сті всієї організації, який несе в собі її характеристики [6]. Отже, для нього у даному ви-падку важлива приналежність цього продукту певної організації (корпорації), а значить, в даний час здійснюється перехід від торгівлі стандартними продуктами до реалізації корпоративних продуктів. Цей перехід обумовлюється зростанням досвіду господарсь-кої діяльності підприємств, інтенсифікацією інтеграційних процесів і появою великої кількості великих компаній, які в змозі фінансувати масштабні і дорогі ринкові впливи. Такий продукт несе в собі особливі властивості характеристики самого підприємства, які відображаються в споживчих властивостях товару (цінностях для споживача). Осно-вною властивістю є можливість чіткого визначення його належності до конкретної ком-панії, асоціювання з властивостями саме даного виробника. І ці властивості заклада-ються, безумовно, всіма підрозділами, компаніями і структурами, що створюють ланцю-жок цінності. І в даному випадку очевидна роль маркетингу, ініціюючого і контролюю-чого процес створення споживчої цінності, яку можна визначити тим, що на сучасному ета-пі найважливішим активом бізнесу все частіше стають нематеріальні характеристики про-позиції, такі як відношення до клієнтів, популярність компанії і т.д. Причому формування нематеріальних характеристик товарної пропозиції є безпосереднім завданням маркетин-гової діяльності, фактично пріоритетною компетенцією самого маркетингу.

Стосовно до діяльності взаємопов'язаних господарських суб'єктів ініціатором процесу створення цінності може бути як окрема бізнес-структура, так і головна компа-нія, яка контролює головні підсистеми, що формують цінність. При цьому в теорії спра-ведливо вказується на те, що організатором процесу створення цінності може бути тільки така структура, яка контролює сфери маркетингу, НДДКР, технологій, фінансів, персоналу та логістики, власне всі ті сфери діяльності, які впливають, а іноді й визна-чають сам процес створення цінності для споживача. В цьому за доцільне зазначити, що формування інтегрованих структур передбачає створення і розвиток ринкових мож-ливостей, що визначають не тільки взаємовплив підприємств, а й додану споживчу цін-ність. Це принципово важливо, оскільки стратегічна мета формування корпоративної системи управління маркетингом визначається потребою у створенні та просуванні уні-кальної (властивою тільки даної компанії) споживчої цінності. Водночас методологічною основою управління процесом створення споживчої цінності в інтегрованих структурах,

145

на наш погляд, може бути виділення і розвиток ключових компетенцій, які характери-зують собою «повторювану, ретельно сплановану можливість колективної взаємодії, яка ґрунтується на такому комбінуванні наявних ресурсів для здійснення бізнес-процесів, відповідних ринковим вимогам, яке забезпечить підприємству стійку конкурентну по-зицію на ринку» [9, с. 82]. Компанія може мати більшу кількість різних компетенцій, але для успішного протистояння конкурентам і формування основи для стратегічної конку-рентної переваги необхідно виділяти поняття ключової компетенції. «Ключова компете-нція - спеціальна категорія організаційної компетенції, сприяюча підприємству у фор-муванні та підтримці стійкої стратегічної конкурентної переваги» [5, с. 83]. У теорії ви-діляють також такі властивості ключової компетенції, як цінність і корисність, рідкість і обмеженість, складність імітації, незамінність, організаційна специфічність. Концептуа-льною передумовою формування ключової компетенції є використання ринкового і ре-сурсного підходів. До сих пір в науці і практиці ведеться дискусія про те, яким чином за рахунок формування і управління компетенцією можна забезпечити стратегічні конку-рентні переваги. Найбільше значення в даному випадку, на наш погляд, має ринкова орієнтація:

- орієнтація на споживача, що дає можливість розвивати компетенції, що дозво-ляють найбільш повно задовольняти потреби;

- планування і контроль створення споживчої цінності, затребуваною ринком, що дозволяють формувати і утримувати в довгостроковій перспективі конкурентні переваги;

- орієнтація на навколишнє маркетингове середовище, що надає інформацію про ресурси та компетенції конкурентів та інших учасників ринку, що сприяє розвитку най-більш перспективних компетенцій підприємства;

- міжорганізаційна і міжфункціональна інтеграція, яка сприяє орієнтації зусиль на створення унікальних потреб [4,6].

Однак для формування і розвитку ключових компетенцій з точки зору ринкової орієнтації і виділяючи при цьому інтегруючу функцію маркетингу, необхідно пояснення джерел і способів формування та підтримки стійких конкурентних переваг. Формування інтегрованих структур, на наш погляд, слід розглядати не тільки як процес створення певної форми організації бізнесу, за рахунок самого факту існування якої можливо по-силити сукупний ринковий вплив. Головним моментом в інтеграційних процесах між підприємствами, об'єднанні їх виробничих потенціалів має стати формування унікаль-ної комбінації компетенцій, організаційних здібностей, орієнтацією їх на задоволення і розвиток ринкових потреб. Саме ця умова дозволить забезпечити стратегічні конкуре-нтні переваги, які в свою чергу можуть дозволити на ранніх стадіях ідентифікувати змі-ну споживчих переваг, заздалегідь підготувати необхідну ресурсну базу для майбутньої конкурентоспроможної пропозиції.

Така взаємозалежність розглянутих категорій в корпоративній системі управлін-ня маркетингом і важливість інтегруючої ролі маркетингової функції може бути проілю-стрована на основі поєднання ринкового і ресурсного підходів. Поєднання даних під-ходів обумовлено значним підвищенням споживчих вимог, що спостерігається останнім часом і що впливає на діяльність практично всіх ринкових суб'єктів, внаслідок чого ви-никає додаткова необхідність особливо ретельно ставитися до управління компетенці-ями, роль яких багаторазово зростає в міру збільшення розмірів підприємницької стру-ктури, масштабів ринкової діяльності та ступеня її диверсифікованості. У той же час здійснення процесу формування та розвитку ключової компетенції повинно мати спря-мованість з точки зору найкращого використання наявних у підприємств ресурсних по-тенціалів з метою найкращого задоволення потреб цільової групи споживачів. Тому при моделюванні процесу формування компетенції, наприклад в [2, 9], використовуються і принципи, що відображають специфічність природи поняття «компетенція». Хотілося б також відзначити такі принципи, як довгостроковість, спадкоємність, інформативність. Слід відзначити і двоїстий характер ключової компетенції щодо позиції її формування індивідуального та організаційного рівня. Цей факт, як і сама сутність компетентісного підходу, підтверджує важливість і необхідність ефективного управління процесами ін-дивідуальної і організаційної взаємодії в корпоративній системі маркетингу, оскільки, не будучи самоціллю, ключова компетенція формує основу для формування ринкової цінності, найкращого задоволення потреб покупців. Якщо ж розглядати саме організа-ційний рівень, на якому індивідуальні компетенції співробітників за допомогою залуче-ності та взаємодії перетворюються в здатності, то можна відзначити найбільш затребу-вані серед них як для окремо взятого підприємства, так і для інтегрованої структури в

146

цілому - здатність до комбінування і інновативності. Це означає, що в довгостроковій перспективі організаційні компетенції повинні характеризуватися ефективним викори-станням всіх наданих ринком ресурсів і суворої спрямованістю як на створення спожив-чої цінності, так і на майбутній розвиток ринкових потреб з метою подальшого розвитку стратегічних конкурентних переваг.

Таким чином, концептуальними передумовами для формування корпоративної системи маркетингу стають три найважливіших постулати щодо самої форми організа-ції бізнесу:

- орієнтація діяльності інтегрованої структури на довгострокову перспективу; - формування такої структури, яка орієнтується на досягнення стратегічних ці-

лей і синергетичних ефектів; - створення маркетингової інформаційної системи, адекватної завданням ком-

плексного загально корпоративного управління маркетингом. Використання системного підходу дозволяє в теорії класифікувати маркетинг,

визначаючи його структурну складову, виділяючи такі системи маркетингу, як товарну, рівневу, видову, сегментну і типову [3, с.7]. Водночас специфіка цілей і особливостей реалізації маркетингової функції в інтегрованих структурах, пов'язані з масштабами бізнесу, продуктовою диференціацією, ресурсним і ринковим потенціалом, диктують необхідність формування особливого виду системи маркетингу, що синтезує маркетин-гові можливості і здібності окремих господарюючих суб'єктів, тобто такої системи, яка б орієнтувала маркетингову діяльність інтегрованих структур за допомогою координації приватних стратегією окремих бізнес-одиниць в рамках єдиної корпоративної стратегії розвитку і дозволила б також інтегрувати функції маркетингу з функціями управління на всіх рівнях корпоративної ієрархії. Виходячи з даної тези і відповідно до підходу, за-пропонованого В. Захарченко, за доцільне розглядати систему маркетингу в інтегрова-них структурах як видову, що включає в себе маркетингову діяльність, засновану на різних організаційних, методичних і технічних підходах. Ці обставини, на наш погляд, обумовлюють використання такого поняття, як корпоративна система маркетингу, під якою автором розуміється цілеспрямована сукупність управлінських процедур і проце-сів взаємодії, пов'язаних з реалізацією маркетингової функції і спрямованих на форму-вання ланцюжка створення ринкової цінності на основі консолідації ресурсних потенці-алів і спільного використання організаційних компетенцій в інтегрованих на корпора-тивній основі підприємницьких структурах.

Корпоративну систему маркетингу слід розглядати як відкриту систему, в рам-ках якої йде постійний обмін інформацією та енергією між елементами внутрішньокор-поративного середовища з навколишнім середовищем. Відповідно до цього можна роз-глядати учасників ринкових відносин, а також складові частини навколишнього сере-довища та їх вплив на формування корпоративної системи маркетингу в інтегрованих структурах. Вона включає в себе як організаційні елементи, що здійснюють управління маркетингом і використовують маркетингові інструменти, технології, так і інформаційні потоки між елементами, які здійснюють управлінську діяльність. При цьому корпорати-вна система маркетингу, заснована на інтеграції бізнес-партнерів, має специфічні від-мінності від внутрішньофірмової системи маркетингу, оскільки присутні додаткові мож-ливості координації підприємницької діяльності у кожній із сфер стратегічних компете-нцій, що дозволяє спільній структурі більш ефективно використовувати потенціал біз-несу. Іншими словами, формування корпоративної системи маркетингу дозволяє ціліс-но перетворити досягнення в галузі теорії ринкового управління інтегрованими струк-турами в практичний інструментарій, за допомогою якого надалі обґрунтовується хара-ктер стратегічних і тактичних дій як на основі інтенсифікації використання власних внутрішніх резервів, так і в процесі залучення та реалізації додаткових зовнішніх здіб-ностей.

Для того, щоб зрозуміти сутність реалізації даної маркетингової функції в рамках діяльності інтегрованих підприємств, необхідно розглянути практичні підходи до орга-нізації маркетингу. Вітчизняні компанії не завжди прагнуть до встановлення довгостро-кових зв'язків з постачальниками і споживачами. Водночас для багатьох з них можна виділити наступні характерні особливості, що впливають на формування системи мар-кетингу. Перш за все це стосується чіткого виділення корпоративного центру, основна роль якого полягає в інформаційно-аналітичній підтримці процесу управління марке-тингом компанії в цілому. Функціональні служби головного офісу роблять також мето-дичну маркетингову підтримку відділенням та бізнес-одиницям, координують і здійс-

147

нюють стратегічний контроль їх роботи. Деякі компанії мають в штаб-квартирі нечис-ленний штат фахівців з маркетингу, функціональні обов'язки яких, як правило, вклю-чають: оцінку потенційних ринкових можливостей розвитку, управлінську підтримку при реалізації маркетингових функцій безпосередньо підрозділами дивізіонального рі-вня і т.д.

У цьому зв'язку, показуючи, що корпоративна організація маркетингу - це не тільки регламентація завдань, повноважень і відповідальності, за допомогою якої здій-снюється маркетингова діяльність та організація процесу взаємодії всіх бізнес-напрямків, спрямованого на досягнення ринкових цілей, найважливішим фактором, що впливає на формування корпоративної системи маркетингу, стає багаторівневість і іє-рархічність управління. Наявність організаційних структур змішаного типу, виділення стратегічних центрів господарювання та розмежування маркетингових задач на вищо-му і середньому рівнях управління істотно трансформують корпоративну систему мар-кетингу. У статті надається спроба дослідити і узагальнити не тільки внутрішні, а й зо-внішні чинники, що впливають на організацію маркетингу, в результаті чого була отри-мана наступна класифікація факторів, що впливають на формування корпоративної си-стеми маркетингу в інтегрованих бізнес-структурах, представлена на рис. 1.

Аналіз діяльності великих промислових підприємств, таких як Одеський припор-товий завод, ПАТ "Одеський завод радіально свердлильних верстатів", ПАТ "Мікрон", ПАТ "Одескабель" дозволив виявити очевидну кореляційну залежність між організацій-ними змінами в системі маркетингу, що насамперед відносяться до підвищення ступеня централізації при формуванні маркетингових і конкурентних стратегій.

Взаємодія підприємств в рамках всієї інтегрованої структури будується на роз-межуванні сфер діяльності та участі в управлінні ключовими бізнес-процесами. Аналіз практики свідчить, що основними маркетинговими задачами, які вирішуються на кор-поративному рівні, є дослідження, розробка і реалізація продуктової політики компанії, формування цінової, розподільчої і комунікаційної політики. Іншими словами, весь ком-плекс маркетингу (маркетинг-мікс) генерується при безпосередній участі співробітни-ків головної структури, також як і рішення, пов'язані зі стратегічним розвитком відносно конкретних ринків. Основними функціями на рівні бізнес-одиниць є проведення ринко-вих досліджень, порівняльний аналіз цінової політики конкурентів і вивчення перспек-тив розвитку галузі та конкурентоспроможності продукції, що випускається, маркетин-гові комунікації і т.д. При аналізі інформаційних потоків стає ясно, що служби, не пов'я-зані з маркетингом, можуть бути центрами інформаційного простору бізнес-одиниць, де генерується практично вся внутрішня маркетингова інформація, а також акумулю-ється частина зовнішніх маркетингових даних. У той же час відсутність єдиної інформа-ційної системи призводить до великого додаткового обсягу робіт та утруднення аналі-тичної і прогнозної діяльності.

Висновок. Дослідження зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на корпо-ративну організацію маркетингу, дозволило зробити наступні висновки:

- рівень впровадження ринкових принципів в рамках корпоративної організації маркетингу різний на різних рівнях управління, що ускладнює розвиток організаційних компетенцій в інтегрованих структурах і знижує ефективність робіт в процесі форму-вання споживчої цінності;

- формування корпоративної системи маркетингу має служити цілям як перспек-тивного аналізу та планування розвитку конкретного господарюючого суб'єкта, так і оцінці переваг чи можливих недоліків інтеграції;

- корпоративна система маркетингу підсилює координуючий вплив стратегічних партнерів на внутрішній розвиток, підвищує економічний і соціальний статус компаній;

- формування корпоративної системи маркетингу також дозволяє знижувати ри-нкові ризики і посилювати контроль над ринковою діяльністю інтегрованої бізнес-структури в цілому.

148

прискорення НТП і дифузія техно-

логій

потенціал нових (зовнішніх) ринків

рівень підприєм-ницького ризику

ступінь диверси-фікації

тип стратегії роз-витку (зростання)

тип і структура власності

характер ключо-вих компетенцій і

потенціал

потенціал корпо-ративного порт-

феля

продуктова ди-ференціація і сту-пінь її інноватив-

ності

інфраструктур-ра інформаці-йного

обміну

управлінські тех-нології і стандар-

ти

управлінський потенціал

економічні

ресурсний потен-ціал

масштаби діяль-ності та економі-

чний стан

форма об'єднан-ня

організація сис-теми управління

зміна галузевої і міжгалузевої

структури

структура базових ринків і ступінь їх фрагментарності

територіальна ди-ференціація ринків

збуту

інтенсивність конкуренції

характер і рівень інтеграції

ступінь централі-зації і децентра-лізації управлін-

ня

чинники впливають на формування корпоративної системи мене-джменту

ендогенні фактори

екзогенні чинники

структурно функці-ональні

детермінанти по-питу

детермінанти про-позиції

організаційно управлінські

Рисунок 1 – Класифікація факторів впливу на формування корпоративної системи маркетингу

149

Перелік посилань/ 1. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 № 40-IV [Електронний ресурс]–

Режим доступу: http://www.rada.gov.ua 2. Виноградова О.В. Реінжиніринг бізнес-процесів у сучасному менеджменті : Монографія.

[Текст] / О.В. Виноградова – Д.: ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського, 2005. – 195 с. 3. Захарченко В. Показатели эффективности службы маркетинга /В. Захарченко, Е. Мазур //

Фондовий рынок. – 2001. – №12. – С.6-7. 4. Захарченко В. Эволюция маркетинга на отечественных предприятиях /В. Захарченко, Э. Куз-

нецов// Маркетинг в Україні. – 2000. – №4. – С.65-67. 5. Горлачук В.В. Економіка підприємства [Текст] / В.В. Горланчук, І.Г. Яненкова – Миколаїв: Вид-во

ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. – 344 с. 6. Котлер Ф., Келлер К.Л. Маркетинг менеджмент: 12-е изд СПб.:Питер 2006. – 816 с. 7. Лабунська С.В. Інноваційна діяльність підприємства як фактор ризику та умова зміцнення йо-

го економічної безпеки. [Текст] / С.В. Лабунська // Економіка промисловості. – 2007. – № 4. – C. 17–20. 8. Ламбен Ж. Ж., Менеджмент ориентированный на рынок :[Пер. с англ]/Ж.Ж. Ламбен. – СПб:.

Питер, 2005. – 800 с. 9. Проектное и маркетинговое управление современными организациями : [Сб. науч. тр.] – СПб.:

СПбГИЭУ, 2006. – 332с. 10. Ротер М. Учитесь видеть бизнес-процессы. Практика построения карт потоков создания

ценности [Текст] / Майкл Ротер, Джон Шук; [пер. с англ.]. — М. :Альпина Бизнес Букс, 2006. –144 с. 11. Уварова Ю.М., Удосконалення управління інноваційним процесом підприємства [Текст] / Ю.М.

Уварова, І.О. Гнилобоков, Н.В. Боякова Економіка підприємства. – 2010. – № 4. – C. 30-34. 12. Юлдашева О.У., Чубатюк А. А. Продакт менеджмент: управление ассортиментами с учетом

потенциала бизнес партнера / Под ред. Н. В. Сефанасьевой. – СПб Изд-во СПбГУЕФ, 2005. – 165с. 13. Хаммер М. Реинжиниринг корпорации: Манифест революции в бизнесе [Текст] / М. Хаммер,

Дж. Чампи – 2-е изд. – М.: Манн, Иванов и Фербер, 2007. – 288 с.

Стаття надійшла: 20.02.2015 р. Рецензент: д.е.н., доц. Горовий Д.А.

УДК 332.8 JEL Classification: L 85

НОВІ УМОВИ РОЗВИТКУ РИНКУ НЕРУХОМОСТІ В ЖИТЛОВОМУ І ГОТЕЛЬНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

Одаренко Т.Є., к.е.н. , доцент Полчанінова І.Л., к.е.н. Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова Анотація. Стаття присвячена розгляду проблемної ситуації на ринку нерухомості житлових та

готельних об’єктів. Предмет дослідження – тенденції та фактори змін на ринку житлової та готельної нерухомості Харківського регіону. Метою даної статті є визначення особливостей нерухомості в жит-ловому та готельному комплексі та формування наукової позиції щодо розгляду факторів ситуаційного впливу на їх розвиток. У процесі наукового дослідження використовувався ряд методів, серед яких най-більш важливими є: монографічний і статистичний – для вивчення розвитку регіонального ринку житло-вої та готельної нерухомості; просторового, економічного, і статистичного аналізу – для всебічного ви-вчення об'єктів дослідження; метод порівняння – для виявлення особливостей розвитку регіональних під-приємств сфері гостинності та туризму та їх місця в економіці; моделювання – для розробки функцій ринку нерухомості в сфері послуг та визначення его національних особливостей. Виявлені фактори впливу на активність ринку, визначені зміни позицій будівельників в житловому секторі. Розроблена логіко-структурна модель функцій ринку нерухомості та визначені особливості цього ринку в готельному сек-торі. На основ проведеного дослідження визначено, що в готельному секторі нерухомості на відміну від житлового більший вплив здійснюють ринкові механізми, ніж заходи державної політики. Практичні ре-комендації, розроблені даним дослідженням, запропоновані до використання органам державної влади, керівникам, власникам і менеджерам підприємств житлового та готельного сектору економіки при роз-робці напрямків підвищення ефективності їх діяльності, поліпшення стану правової, економічної та ін-

150

струментальної забезпеченості планування розвитку регіонального ринку житлової та готельної неру-хомості.

Ключові слова. Нерухомість, житло, готельна нерухомість, тенденція, ситуаційний вплив, ціни, інвестиції, розвиток.

NEW TERMS OF REAL ESTATE DEVELOPMENT IN THE RESIDENTIAL AND HOTEL SECTOR Tetyana Odarenko, PhD in Economics, Assistant Professor Irina Polchaninova, PhD O. M. Beketov National University of Urban Economy, Kharkiv Summary. The problem situation on real estate market of housing and hotels buildings is under considera-

tion into this paper. The subject of the research is trends and change factors on real estate market of housing and hotels buildings in Kharkiv region. The aim of the research is to determine the characteristics of real estate in hous-ing and hotels complex and to form scientific position about consideration of situation influence factors and its de-velopment. There are the following methods which have been applied into this research: monograph and statistic – for study of regional market of housing and hotels estate; space, economic and statistics analysis – for comprehen-sive study of objects of the research; the method of comparison – for identification of characteristics of development of regional companies in hospitality and tourism sphere and its place in economy; modeling – for development of real estate market functions in service sphere and for identification of its national characteristics. The factors of in-fluence on market activity have been identified. The changes in the positions of constructors in housing sector have been determined. The logical and structural model of real estate market functions has been developed and the characteristics of this market in hotels sector have been identified.

It has been found in this research that hotels estate sector in difference of housing sector is more under the influence of market mechanisms then under governmental policies. Practical recommendations, which have been developed in this research, were proposed to implementation for public authorities, managers, owners and manag-ers housing and hotels sectors when developing ways to increase their effectiveness and improvement of legal, eco-nomic and instrumental facilities of planning of regional market of housing and hotels sector development.

Keywords. Real Estate, housing, hotel real estate trend situational influence prices, investment, develop-ment

Постановка проблеми. Нерухоме майно є важливою складовою економіки, яка

виконує цілий комплекс функцій у виробничих і комерційних процесах. На даний час за вартісними характеристиками нерухомість складає більшу частину основних фондів промисловості та сфери послуг. Як ресурс економіки, нерухомість є продуктивною си-лою розвитку, як ринковий продукт – нерухомість вносить значну долю в кругообіг ка-піталу. Тому складним проблемним питанням слід вважати розробку адекватного часу механізму ефективного використання нерухомості в процесах як виробничого, так і ри-нково-обмінного характеру. Це тим більш актуально, що обсяги нерухомості обмежені, витрати на її експлуатацію постійно зростають, а фактори фізичного зносу та мораль-ного старіння прискорюють процес зменшення вартісних характеристик нерухомості.

Серед всіх різновидів нерухомості значне місце займають житловий та готельний комплекси. Зараз це господарство знаходиться в занедбаному стані, має високий рі-вень зношеності та недосконалі механізми організаційного, нормативно-правового і економічного регулювання. Змінити ситуацію на краще можуть науково обґрунтовані розробки і рішення. А це питання потребує поглиблених досліджень.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблема майна та майнових відносин, структурних особливостей нерухомості, ринкових умов та операцій в цій сфері не обді-лена увагою вчених. Її розробку спершу здійснювали зарубіжні дослідники та фахівці, серед яких відмітимо С. Грехема, Дж. Найта, С. Стівенсона [1 – 2]. Дослідженнями ринку нерухомості займалися багато вчених, у тому числі й фахівці Світового банку та Міжна-родного валютного фонду, такі як Б. Ренод, Ф. Претор, Б. Пасаділья [3], а також А. Дехеш [4], Р. Кайл [5], Дж. Штейн [6]. Дослідженням інвестицій в готельну нерухо-мість присвячено окремі наукові праці [7 – 10]; особливо ретельно дана тема була роз-роблена Ст. Рашмором [11 - 12], розробки якого носять більш прикладний характер.

Невирішені складові загальної проблеми. Наведені вище дослідження в основно-му проводилися до 2000 року, але не розкривали еволюцію економічних процесів в сфері нерухомості, а також не торкалися поточної кризи.

151

Формулювання цілей статі. Метою даної статті є визначення особливостей неру-хомості в житловому та готельному комплексі та формування наукової позиції щодо ро-згляду факторів ситуаційного впливу на їх розвиток.

Виклад основного матеріалу дослідження. У західній економічній науці механізм реалізації державної економічної політики в житловій сфері досліджується економікою суспільного сектору, економікою міста, новою інституціональною економікою. Держав-не регулювання житлової сфери передбачає процес створення нового інституціональ-ного середовища, а саме правових інструментів, що полегшують економічний розвиток. Це означає запровадження таких змін, які б дозволили зробити володіння майновою власністю та операції з нерухомістю повсюдним і беззаперечним, коли кожен міг би бу-ти впевнений в одержанні законних вигод на вкладений капітал.

Нерухоме майно науковці розглядають з позицій його специфіки в виконанні своїх функцій в економічному процесі, методів вартісного оцінювання, участі у ринко-вому обороті та ін. Маючи загальні характеристики, цей сектор економіки формує з де-якими відмінностями свою інформацію і свій спектр регуляторів в кожному з різновидів нерухомості, і, в першу чергу, в житловому та готельному комплексі. Останній за своєю природою можна віднести до сфери послуг житлового призначення. А звідси і завдання управління нерухомістю можна розглядати в концепції «житлової політики». В такому аспекті житлова політика являє собою сукупність форм і методів державного впливу на житлову сферу – житлове будівництво й ринок житла – для досягнення певних цілей та передбачає розробку концепції, форм і методів державного впливу на ситуацію в цій сфері та на програму розвитку житлової та готельної бази.

Стан, досвід та завдання покращення ситуації в житловій сфері розглянемо на матеріалах Харківського регіону. Використаємо теоретично-обґрунтований підхід до житла з позицій концепції «управління нерухомістю». Фонд нерухомості в період з 2006 по 2009 роки в Харківській області стабільно збільшувався, а ринок перебував в досить активній фазі. Криза 2008-2009 років значно загальмувала процес будівництва й купів-лі житла, але в 2012-2013 роках можна відмітити позитивні зрушення.

Ситуація на ринку нерухомості в 2013 році стабілізувалася, а в житловому секто-рі навіть активізувалася. З'явилися покупці з «живими» грошима, які почали вкладати їх саме в об'єкти нерухомості. Так, з весни 2013 року ринок квартир почав виходити зі стану стагнації. Ціни на одно-двокімнатні квартири зросли до кінця року в усіх районах міста. Трьох-чотирикімнатні квартири стали продаватися і купуватися більш активно влітку 2013 року. Після зниження купівельної активності в серпні-вересні до кінця 2013 (жовтень, листопад, грудень) покупців стало більше. У сегменті житлової нерухомості можна відзначити таку тенденцію, що продаючи 1-2 кімнатні квартири продавці набу-вають житло більшої площі, тобто у них є кошти на доплату.

У 2013 р. ввели нові правила оцінки нерухомості, і це дало поштовх до зростання продажів. Люди намагалися продати або купити нерухомість до введення цих правил, що і це збільшило обіг коштів у цій сфері. Введення обмежень НБУ за безготівковими розрахунками, що проводилось через банки, також вплинуло на активність ринку жит-ла. Прийняті новий Цивільний та Податковий кодекс з 1 січня 2013 р. започаткували новий порядок реєстрації нерухомого майна, що на певний час загальмувало актив-ність на ринку нерухомості: покупці та продавці, нотаріуси та оцінювачі, агенти та бро-кери, працівники БТІ вивчали нові для себе норми, але потім ця реформа полегшила діяльність практично всіх сегментів ринку нерухомості. На фоні цих подій непоміченою залишилася одна тенденція, родоначальником якої з'явився Харків. Це перебудова старого фонду в комфортабельні квартири гостинного типу, які в нашому місті були за-пропоновані на ринку ще в 2009 р., та популярність яких постійно зростала. На той пе-ріод було чимало бажаючих придбати недороге житло, але таких об'єктів практично не було на ринку. Харків мав потребу в невеликих ізольованих квартирах 14-20 кв. м., не-дорогих, вартістю 10-15 тисяч дол. США. Таке житло потрібно тим, хто робить у житті першу покупку житла, і тим, хто погіршує свої житлові умови, продаючи велику кварти-ру, і переїжджаючи в менші, або здійснюючи, по суті, обмін з доплатою. Харків є студе-нтське місто, в ньому навчається майже 300 тисяч студентів, і значну їх кількість скла-дають іногородні. Харків має значну потребу в житлових приміщеннях і як торговий центр. Багато дрібних торговців приїжджають на найбільший ринок у Східній Європі «скуповуватися», а своя невелика квартира, по суті, альтернатива готелю, їм не зава-дить. Але такі будівельні проекти швидко не реалізуються. Термін – 2 – 3 роки. Тому швидко житло на ринок не виходить. У зв'язку з цим перші проекти були розроблені не

152

на нове будівництво, а на реконструкцію приміщень: гуртожитків, адміністративних бу-дівель, занедбаних об'єктів соціального призначення. Термін реконструкції таких об'є-ктів становив півроку-рік. За наявністю грошових збережень покупці житла почали сприймати такі об'єкти ще й як розумну альтернативу депозитам. В 2011-2013 рр. і мі-жнародна економіка, і валютні ринки зазнали значного розбалансу, отже такі «матеріа-льні» депозити стали надійним способом збереження грошей громадян. Особливістю ринку нерухомості завжди був високий поріг інвестування і невисокі ставки доходу. А тому, коли з’ясувалося, що на ринку існують унікальні об'єкти з порівняно невисокою вартістю, що дають дохідність 10-15% у дол. США, і ще мають високий рівень ліквідності [13], то потік інвестицій в житло значно прискорився.

Таким чином, в 2013 році відбулося часткове відновлення ринку нерухомості та введено в експлуатацію понад 11 млн. кв. м житла. Забудовники в другій половині 2013 року заявляли про запуск ще більшої кількості об'єктів такого типу на 2014 рік, але по-літична й економічна нестабільність в країні внесла свої корективи і змінила плани. У житловій нерухомості в цілому ситуація в 2014 році так само може бути оцінена як ста-більна, незважаючи на політичні події та зростання курсу долара: люди вкладають кош-ти в об'єкти нерухомості, оскільки це більш надійно, ніж депозити.

Аналізуючи стабілізацію ситуації на ринку недорогого житла, доходимо висновку, що сталося це завдяки маневрам будівельників. Будівельники перші реагують на зміни [14]. Вони і надалі прогнозують розширення низьковартісного сектора житла та обме-ження елітного сектора, що й зумовило переорієнтацію будівельного сектора. Зараз ви-гідно будувати економічне житло, тому навіть ті житлові комплекси, які будувалися як повнометражні квартири, "перекроюють" в малометражні.

Перспективи пожвавлення в житловому будівництві та на ринку житла і надалі залишаються реальними. Відповідно до Угоди з ЄС, за адекватної адаптації наших за-конів до європейських, вітчизняне виробництво вийде на новий рівень. Зараз в Україні запланована техніко-технологічна модернізація з метою переходу вітчизняної промис-ловості на євростандарти та з подальшим виходом на міжнародні ринки. Реалізація та-ких планів має стати імпульсом для розвитку будівельного комплексу при збільшенні обсягу інвестицій для оновлення фондів та створення нової інфраструктури. Є і й обна-дійливі приклади, що свідчать про можливість позитивних змін.

Протягом декількох років в Україні виконувалися три державні програми, спря-мовані на забезпечення людей доступним житлом. Це програми "30 на 70", "Здешев-лення іпотеки" та "Молодіжне кредитування". Цього року їх фінансування на держав-ному рівні зупинено. Але, зупинено тільки з точки зору державного фінансування. На місцевому рівні виділено під дві програми – "30 на 70" і "Здешевлення іпотеки" – по 5 мільйонів на кожну. І ці програми діють. На сьогоднішній день за програмою "30 на 70" п'ять договорів повністю відпрацьовані і перебувають в казначействі. За програмою "Здешевлення іпотеки" визначено 615 квартир, які звільнені від зобов'язань і по ним йде робота з черговиками. Сьогодні 23 довідки люди отримали в Фонді молодіжного житлового будівництва та два договори на 557 тис. грн. вже профінансовані [15]. Що стосується майбутніх інвестицій, то держава виділяє кошти на компенсацію кредитних відсотків, тим самим стимулюючи вкладення інвестицій населення та комерційних бан-ків. Самі ж будівельники мають оптимістичний настрій, який базується на економічних оцінках ситуації та прогнозах. В підтвердження цієї тези наведемо статистичні дані. Динаміка змін середньої ціни пропозицій 1 кв. м первинної житлової нерухомості по Ха-ркову за липень 2013 р. – червень 2014 р. по класам житла представлена на рис. 1.

Динаміка вартісних показників обумовлена валютно-курсовими коливаннями, ці-новою політикою та маркетинговою стратегією операторів ринку, а також зміною струк-тури пропозиції новобудов. Зниження середніх цінових показників по «преміум» і «еко-ном-класу» значною мірою було обумовлено девальвацією національної валюти, оскіль-ки цінові показники по більшості об'єктів фіксуються в гривні (рис. 2).

153

Рисунок 1 – Середня ціна пропозиції 1 кв. м первинної житлової нерухомості по

м. Харкову

Рисунок 2 – Цінові показники в районах м. Харкова, травень 2014 р.

Проаналізуємо ринок новобудов Харкова в серпні 2014 року, де середня ціна

склала: економ-клас - 6530 грн. за кв. м.; бізнес-клас - 8680 грн. за кв. м.; преміум-клас - 14640 грн. за кв. м. Середня ціна пропозиції 1 кв. м вторинного житла по Харкову за серпень знизилася на 0,21% в доларовому еквіваленті, та на початок вересня 2014 ро-ку склала 962 долара США. Розцінки на житлову площу на вторинному ринку по мікро-районах міста представлені в таблиці 1.

Як видно з таблиці 1, обсяг пропозиції квартир незначно збільшився (на 0,28%) переважно за рахунок двокімнатних квартир, при цьому пропозиція однокімнатних квартир скоротилося приблизно на 2%, трикімнатних - на 1,35%. У зв'язку з триваючою нестабільністю економічної та військово-політичної ситуації в країні, як і на початку ве-сни, багато власників квартир на вторинному ринку тимчасово відкладали продаж своїх об'єктів, деякі переорієнтуються на затребуваний сьогодні сегмент оренди.

Незважаючи на складну ситуацію на ринку житла, яка спостерігається сьогодні, позитивним є той факт, що на території Харківської області триває будівництво житла з нарощуванням його обсягів. Вищесказане підтверджується такими цифрами: у 2011 році в Харкові та області було здано в експлуатацію 334 тис. кв. м житла, в 2012 році – 379,5 тис. кв. м, в 2013 році – 392, 2 тис. кв. м, в 2014 році – 395 тис. кв. м житлової площі. Загалом кількість прийнятих в експлуатацію об'єктів збільшилася порівняно з попереднім роком на 10% [17].

154

Таблиця 1 – Ціна пропозиції 1 кв. м житла на вторинному ринку житлової нерухо-мості в Харкові (на 01.09.2014 року) [16]

Ціна 1 кв. м, долари США 1 кім. квартири 2 кім. квартири 3 кім. квартири Серед-

ня Райони мін сред макс мін сред макс мін сред макс 41883

Зміна ціни

01.08.14-

01.09.14 Центр, Наго-рний район 750 1246 1711 685 1181 2091 714 1175 2276 1201 -0,001 Держпром, Наукова 800 1378 2414 900 1333 2900 810 1279 3086 1330 0,009 Централь-ний ринок 343 818 1406 333 805 1121 425 745 1357 789 0,013 Олексіївка 897 1169 1733 780 1132 1806 728 1044 1714 1115 -0,002 Павлове Поле 612 1235 2222 800 1176 2464 750 1128 2089 1180 0,005 Павлівка 844 1167 1705 667 1201 1644 758 1094 1416 1154 0,001 Холодна Гора 623 1055 2083 596 982 2118 574 1005 2881 1014 0,007 Лиса Гора, Баварія, За-лютино

436 806 1100 443 729 1156 523 664 992 733 -0,005

Спортивна, Повстання 912 1150 1368 754 1116 1500 708 1056 1923 1107 0,002 Гагаріна 857 1148 1850 708 1201 1816 686 1101 1600 1150 0,006 Одеська 605 897 1212 611 845 1135 563 809 1143 850 -0,017 Салтівка 689 933 1413 625 873 1354 594 803 1546 870 -0,019 Північна Салтівка 761 1014 1364 700 1009 1500 625 894 1364 972 -0,005 Нові Дома 625 910 1250 622 867 1500 597 862 1406 880 -0,024 станція мет-ро Масель-ського

714 968 1156 644 919 1400 597 887 1194 925 -0,011

ХТЗ, Східний 605 820 1129 595 749 943 492 698 1014 756 -0,016 Рогань, Горизонт 605 808 1242 568 762 943 530 702 1000 757 -0,004 Жуковського, Шишковка 729 958 1212 667 904 1250 682 816 1046 893 -0,008 Аеропорт, Основа 657 820 972 510 722 977 516 709 909 750 -0,012

Але в регіоні залишається ще значний розбаланс між пропозицією і реальною ку-

півельною спроможністю населення. За підсумками 2014 р. зафіксовано зниження ак-тивності покупців, скорочення кількості задатків, іноді - відмова від угод. Інтерес з боку нечисленних покупців був зосереджений переважно в сегменті недорогих одно- і дво-кімнатних квартир, розташованих в районах з розвинутою інфраструктурою. Є також дані, що вказують на протилежну тенденцію – це зменшення періоду експозиції. У Хар-кові середній термін продажу квартир і будинків на ринку вторинного житла скоротився майже вдвічі і досяг рекордної за півріччя позначки. За визначенням експертів ринку нерухомості якщо в січні 2014 року об'єкт купували, в середньому, після 50-60 днів ек-спозиції, то в липні 2014 середній термін продажу об'єкта склав 28 днів. Скорочення термінів експозиції говорить про те, що на ринку залишилися продавці та покупці з ви-соким ступенем мотивації. У більшості випадків, це переселенці зі східних регіонів України, або харків'яни, які продають нерухомість з метою переїхати в інше місто. Такі продавці і покупці, по-перше, чітко розуміють, з якою метою їм необхідно здійснити операцію, а по-друге, прагнуть здійснити її максимально швидко. І тому готові прийма-ти ті цінові умови, які сьогодні пропонує ринок.

Економічний розвиток безпосередньо залежить від інвестиційного клімату, ство-реного в рамках України, яка має всі задатки для того, щоб стати успішним гравцем на глобальному ринку інвестицій. Зараз в Україні, існує ряд перешкод, які заважають інве-стиційній діяльності. Основні з них - корупція, низький рівень захисту прав власності, надмірне втручання місцевої влади, мала кількість джерел фінансування, недостатній рівень освіти і кваліфікація кадрів. Необхідні такі заходи: по-перше, проведення ре-

155

форм, спрямованих на боротьбу з корупцією і на створення прозорої та об'єктивної сис-теми права; по-друге, спрощення процедури сплати податків та забезпечення відшко-дування ПДВ, по-третє, зменшення бюрократії.

Ще один з секторів ринку нерухомості в Україні розвивається в досить нерівно-важних умовах. Це нерухомість в сфері туризму та готельних послуг.

В світовій економіці якраз сфера послуг розвивається досить високими темпами в порівнянні зі сферою індустріального виробництва. В багатопрофільному комплексі сфери послуг фахівці пріоритетно виділяють туризм, гостинність та здоров’я [18 – 19]. Для Україні ці складові забезпечення потреб соціуму та економіки достатньо вагомі, але складні в вирішенні. Питання здоров’я нації тісно пов’язані з економікою, від якої залежить достаток громадян країни, а достаток є запорукою вирішення більшості інших складових життя людини й стану соціуму. Стан же вітчизняної економіки є фактично кризовим. Звідси стоїть завдання розриву «порочного кола», що можливе тільки при умовах правильного вибору точок росту. На нашу думку, в галузевій структурі увагу треба сконцентрувати на таких сферах діяльності, де уже функціонуюча матеріальна база може забезпечити найбільш ефективну віддачу за мінімального обсягу інвестицій. З світового досвіду – це туризм і гостинність. Ці дві складові сфери послуг поєднує в єдиний цілісний комплекс наявна в них нерухомість. Лідирує в структурі нерухомості готельне господарство, доповнює його нерухомість медичної та оздоровчої системи, а замикають основні фонди системи туризму. Порушені зараз баланси між працею та від-починком, заробітком і прожитковим рівнем, часом на вимушені роботи за обов’язком і часом на творчий розвиток, однаково згубно діють як на людину з її незадоволеними потребами, так і на економіку з її незадовільними показниками.

Для покращення ситуації необхідно, перш за все, вигідно використати те неру-хоме багатство, що країна має в сфері гостинності та туризму. Зараз в Україні туризм забезпечує обсяг своїх послуг в 8,1 млрд. грн., при витратах на нього в 7,4 млрд. грн. [20] Це не досить показові цифри, і Україна могла б їх збільшити на порядок при вкла-денні незначних коштів в цю сферу економічної діяльності. Звернемо увагу і на те, що в світовій практиці доходи від туризму складають 10 – 12 % ВВП [21], а в Україна до 2 % [22]. Це завдяки тому, що сфера послуг виконує свої функції не в повному обсязі з не-доліками в якості. Звернемо також увагу на те, що ринок нерухомості в сфері послуг виконує декілька важливих функцій, що показано на рис. 3.

Як слідує з наведеного рис. 3, ринок нерухомості знаходиться в суперечливості з нерозвиненим легальним ринком землі та зі схемами неринкового перерозподілу влас-ності, що значно зменшує його інвестиційну привабливість.

Готельна нерухомість, як і житлова, також рефлексивно реагує на ситуацію в економіці та культурному житті країни, на «інфляційні коливання», на конкурентні ін-тервенції та ін. В періоди покращення економічної ситуації збільшується приплив іно-земних капіталів в галузь. Провідні фірми світу викупають готелі в Україні та вкладають інвестиції в їх переобладнання [23]. В період «ненадійності та нерівноваги» процес входження на ринок призупиняється майже миттєво, а вартісні показники змінюються в значному інтервалі (50 % і більше).

Висновки. Нові умови формування ринку нерухомості є суттєвою реальністю на-шого часу. Він носить не вибірковий, а системний характер, і вся складність плануван-ня розвитку ринку нерухомості, а отже управління інвестиціями пов’язана з тим, що за-раз довгострокові тенденції не зберігаються. Коливання в житловому секторі потреб, пропозицій, цін здійснює менший вплив на тренд розвитку, ніж у готельній нерухомості, і тому цей сектор більш прогнозований в управлінні і, окрім того, замкнутий на внутрі-шніх потребах і ресурсах.

Готельний сектор нерухомості має свої відмінності (від житлового), з яких най-більш важливо враховувати політичну ситуацію, нерівновагу туристських потоків, силь-ний вплив закордонних інвесторів та підвищений рівень ризику. В цьому секторі неру-хомості (на відміну від житлового) більший вплив здійснюють ринкові механізми, ніж заходи державної політики.

156

Рисунок 3 – Функціональні завдання та національні особливості ринку нерухомості

в сфері послуг Перелік посилань 1. Graham C. M. Cash flows vs. earnings in the valuation of equity REITs. / C. M. Graham, J. R. Knight. //

Journal of real estate portfolio management. – 2000. – № 6. – Р. 17 - 25. 2. Stevenson S. Ex-ante and ex-post performance of optimal REIT portfolios / S. Stevenson. // Journal of

real estate portfolio management. – 2002. –№ 8. – Р. 199 - 207. 3. Renaud B. Markets at Work: Dynamics of the Residential Real Estate Market in Hong Kong / Bertrand

Renaud, Frederik Pretorius, Bernabe Pasadilla. –Hong Kong University Press, 1997. – 120 р. 4. Dehesh A. Internationalization of property cycles and the Japanese «bubble economy» / A. Dehesh, C.

M. Pugh International Journal of Urban and Regional Research. – 1999. – № 1. – Vol. 23. – Р. 147 - 164. 5. Kyle R. C. Property Management / Robert C. Kyle, Floyd M. Baird, Marie S. Spodek. – Dearborn Real Es-

tate Education, 1999. – 480 р. 6. Stein J. A Practical Guide to Real Estate Practice / Joshua Stein. –American Law Institute-American Bar

Association Committee on Continuing Professional Education. ALI-ABA, 2001. – 290 р. 7. Керанчук Т. Л. Сучасний стан та перспективи ринку готельної нерухомості / Т. Л. Керанчук.

[Электронный ресурс]. - Режим доступу: http://dspace.nuft.edu.ua/jspui/bitstream/16364/1/ Keranchuk_Statia_EFP.pdf

8. Горчакова Е. Е. Оценка объекта недвижимости в составе бизнеса гостиницы. Метод Рашмо-ра. / Е. Е. Горчакова // Имущественные отношения в РФ. – 2009. – №1. – С. 59 - 64.

9. Панова А. В. Структурные сдвиги иностранного инвестирования на рынке недвижимости (на примере рынка гостиничной недвижимости) : автореферат дис. ... канд. экон. наук: 08.00.14 / А. В. Панова ; Санкт-Петербургский государственный университет. – СПб., 2009. – 22 с.

10. Подоляко Т. А. Структура рынка гостиничной недвижимости / Т. А. Подоляко // Вестник Ин-ститута Экономики РАН. – 2010. – №1. – С. 377 – 386.

11. Rushmore S. The valuation of hotels and motels. / S. Rushmore. – Chicago : The American Institute of Real Estate Appraisers, 1978. – 280 p.

157

12. Rushmore S. Hotels, Motels and Restaurants: Valuations and Market Studies. / S. Rushmore. – Chicago : American Institute of Real Estate Appraisers, 1983. – 280 p.

13. Руднева В. Харьковчане во главе новых тенденцій на рынке недвижимости Украины / В. Рудне-ва. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.mirkvartir.ua/article/1/5984.html

14. В Харькове бум строительства малометражного жилья. [Електронний ресурс] – Режим дос-тупу: http:// www.stroyobzor.ua/news/87452

15. Рабинович М. Государственные программы доступного жилья в Харькове / М. Рабинович // СтройОбзор: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www./stroyobzor.ua/ /news/85505

16. Вторичный рынок жилой недвижимости Харькова: итоги июля 2014 года: [Електронний ре-сурс] – Режим доступу: http://www.stroyobzor.ua/ /news/86850

17. Рабинович М: Четвертый год наблюдается рост объема жилья построенного в Харьковском регионе / М. Рабинович. // СтройОбзор: [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.stroyobzor.ua/news/87240

18. Нестеров А. В. Сервис и услуги: комплексный подход. / А. В. Нестеров. – М. :ГУ ВШЭ., – 2007. – 150 с.

19. Мазаракі А. А. Світовий ринок товарів та послуг : Підруч. Ч. 1 / А. А. Мазаракі, Є. М. Воронова, В. В. Юхименко, І. В. Чаус, Н. П. Ващенко; Київ. нац. торг.-екон. ун-т. – К., 2005. – 320 c.

20. Travel and Tourism in Ukraine 2014 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https:// www.wttc.org/-/media/files/.../ukraine2014.pdf

21. Зима А. Г. Развитие международного туризма. / А. Г. Зима. // Економіка розвитку. – 2011. – №4 (60). – С. 19 - 22.

22. Федоренко А. Развитие туризма в Украине (анализ туристической конкурентоспособности) / Андрей Федоренко [Електронний ресурс] – Режим доступу: https:// www.socium.com.ua/2014/01/tourism-development-in-ukraine/

23. Шанковский О. Крупнейшие международные сети открывают в Киеве новые брендовые оте-ли / Олег Шанковский // Кореспондент. – 2014. – № 4. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https:// www.korrespondent.net/business/companies/3300715

Стаття надійшла: 12.03.2015 р.

Рецензент: д.е.н., проф. Горєлов Д.О.

158

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Збірник наукових праць Харківського національного автомобільно-дорожнього університету

№1 (8) , том 1 – 2015

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ№18363-7163Р від 05.09.2011 р,

видане Державною реєстраційною службою України Відповідальний за випуск Горовий Д.А.

В авторській редакції План 2015 р., поз. № Підп. до друку 10.11. 2014 Формат 60 х 90 1/8 Папір офсетний. Друк RISO. Ум. – друк. арк. Обл. – вид. арк. Тираж 200 прим. Зам. № Ціна договірна

Віддруковано ФОП Павлов М.Ю. Свідоцтво В03 №676149, видане Вовчанською районною державною адміністрацією

Харківської області 22.09.2009 р.