Міністерство освіти та науки України

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Історичний факультет

Кафедра нової та новітньої історії

Кваліфікаційна робота

Фокіна Івана Олексійовича

Одеський державний технікум кінематографії ВУФКУ:

1924-1930 роки

Науковий керівник:

проф. Самойлов

Федір Олександрович

Одеса - 2009

2

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3

Огляд проблемної історіографії та джерельної

бази…………………………8

Розділ І. Умови створення кінотехнікуму та перші кроки:

………………….16

1.1.Ідеологічні та законодавчі засади радянської

кіносправи;

1.2.Безпосередні передумови до появи першого в Україні

кіно вузу;

1.3.Створення кінотехнікуму: правові засади та

перспективи.

Розділ І І. Навчання та наука: два боки одного процесу:

…………………....34

2.1. Організація навчального процесу;

2.2. Навчання та наука;

2.3. Раціоналізація навчального процесу як прояв

загальних тенденцій.

Розділ ІІІ. Українізаційні процеси в вузі:

………………………………….…53

3.1. Політика коренізації та освіта в Україні;

3.2. Впровадження українізації в технікумі;

3

3.3. Сприйняття процесу в технікумі та його поглиблення

Висновки………………………………………………………………………71

Перелік використаних джерел та

літератури……………………………….76

Додатки………………………………………………………………………..77

4

Вступ

Культура є однією з найголовніших сфер людського життя,

в якому наче в дзеркалі відображається увесь набутий досвід

минулих тисячоліть. Але окрім набутого досвіду, в будь-

якому культурному феномені є завжди елемент новизни,

модерності, вдосконалення тощо.

Розглядаючи історію розвитку культури як загального

явища в минулому столітті, можна звернути увагу на те, що

ХХ століття стало добою значних зрушень в цій галузі

людської діяльності. І однією з видатніших рис, які надають

культурі ХХ ст. унікальності та неперевершеності – це поява

кінематографу, десятого мистецтва.

Появлення цього виду мистецтва було зумовлено кількома

факторами, а краще за все сказати, то воно було результатом

усього попереднього розвитку людства. Це мистецтво має

синкретичний характер: досить складно назвати той вид

мистецтва, в якому б поєднались усі його інші види, що

виникли та розвивались задовго до кінематографу. Дивним

чином, в кіномистецтві поєднались театральне, образотворче,

хореографічне, архітектурне та багато інших мистецтв. Ця

особливість кінематографу створює відповідні вимоги і до

тих людей, які займаються ним чи то для задоволення, чи то

як професійною справою.

5

І тут, доводиться визнати величезний зв,язок

кіномистецтва із освітою, або педагогічною думкою. На

Заході, існує безліч установ, які займаються підготовкою

фахівців для роботи в кіно: в своїй більшості вони є

комерційними. Останнім часом, від проголошення Україною

незалежності, ті ж самі тенденції крокують і нашою

державою. Всім відомі Академія культури та мистецтва

Михайла Поплавського та інші мистецькознавчі та театральні

навчальні установи, які в своїй більшості, знаходяться в

Києві.

Але мало хто знає, що на світанку Радянської України, а

саме в 1924-1929 роках в Одесі існував перший в нашій

країні вищий навчальний заклад в кінематографічній галузі.

І саме вивчення історії його створення та функціонування

стало предметом цього дослідження. Цей предмет випливає із

нашої мети: дослідити процес підготовки кінофахівців в

Україні за радянської доби, при цьому, порівнюючи із

особливостями такої підготовки до створення ДТК за

дореволюційних часів та вже після приходу до влади рад.

Для більш детального та конкретного висвітлення цього

предмету, об,єктами особливої уваги при вивченні даної

сторінки кінематографічного літопису нашої держави стало

наступне:

- загальноісторичні передумови розвитку

кінематографу в СРСР у зв,язку із безпосередніми

6

передумовами виникнення Державного технікуму

кінематографії (далі ДТК);

- власне процес створення технікуму, правові засади

його роботи;

- організація навчально-виховного процесу в ДТК;

- організація наукової роботи, та її зв,язок із

виробництвом;

- елементи побутового життя студентів, викладачів;

- вплив партії на виховний процес в технікумі та

зв,язок локальних процесів в технікумі із загально

радянськими тощо.

Для найбільшої раціоналізації та отримання максимальних

результатів при вивченні вище перелічених питань потрібно

виконати наступні завдання:

- скласти максимальну історіографію з питань

кінематографу та кіно освіти (про принципи добору

такої підеться в Огляді проблемної історіографії

та джерел) та обробити її;

- опрацювати опубліковані джерела по питанням

розвитку кінематографії в 20-30-х роках минулого

століття в СРСР, в тому ж числі й опрацювати

наявну періодичну пресу того періоду;

- скласти вказівник наявних в Державному архіві

Одеської області матеріалів по вищезазначеному

питанню;

7

- проаналізувати та синтезувати отриману в

результаті проведеної роботи інформацію;

- провести порівняльний аналіз із дореволюційною

добою та сучасністю, підсумувати результати

дослідження та зробити висновки.

На початку розмови про ДТК було відзначено

хронологічні рамки дослідження. Тепер, декілька слів щодо

обґрунтування таких хронологічних меж: 1924 – 1930 роки.

Восени 1924 року було створено в Одесі Державний технікум

кінематографії ВУФКУ, тому вважаючи, що предметом

дослідження є саме цей технікум, то нижня межа

підтверджена. Торкаючись визначення верхньою межи

дослідження, потрібно казати, що за таку дату береться

увесь 1930 рік, до жовтня 1930 року, коли ДТК остаточно

реорганізували та перевели до Києву у форматі нового вищого

навчального кінематографічного закладу, а саме – Інституту

кінематографії ВУФКУ. Таким чином, верхньою межею періоду,

що досліджується, є не ліквідація ДТК, а лише його

реорганізація, що створює перспективи для подальшого його

вивчення, але вже на базі Київської кінофабрики.

В дослідженні використані були методологія вивчення

культури, яка була запропонована та обґрунтована Евальдом

Ільєнковим в його роботі «Философия и культура» (1991). В

цій роботі автор дотримується матеріалістичного погляду на

філософію та культуру. Вбачає глибинний зв,язок між

8

суспільними процесами та розвитком культури: культура являє

собою синкретичний феномен, який є породженням соціально-

економічних, політичних процесів та спрямований на подальше

перетворення суспільства відповідно до вимог часуi. Саме

тому, протягом вивчення вищезазначеної проблематики, були

застосовані наступні методи наукового дослідження:

- аналіз та синтез інформації, отриманої з джерел та

літератури;

- структурно-функціональний підхід в оцінці явищ та

подій;

- історико-критичний підхід до вивчення архівних

джерел;

- контент-аналіз періодичної преси того періоду;

- історико-порівняльний метод.

Головними керівними принципами при дослідженні історії

кінотехнікуму були: принцип історизму, партійності,

об,єктивності.

Робота складається з 5 частин: огляду проблемної

історіографії та джерельної бази, першого розділу «Умови

створення кінотехнікуму та перші кроки», другого розділу

«Навчання та наука: два боки одного процесу», третього

розділу «Українізаційні процеси в вузі» та висновків.

Через бажання детально охарактеризувати історіографію

та джерела, нами було вирішено винести такий огляд поза

вступної частини для більш чистого його сприйняття та

9

акцентуації уваги читача на основних проблемах цього

аспекту нашої роботи.

В першому розділі формулюються основні причини

створення кінотехнікуму в Одесі. Серед них виокремлюються

зовнішні та внутрішні. Зовнішні причини породжені загальним

розвитком постімперського суспільства в двадцяті роки (бо

про радянське ще не доводиться говорити). При їхньому ж

розкритті приділена увага і тенденціям розвитку

радянського, а разом із ним, і українського кінематографу.

Серед внутрішніх виокремлюються передумови створення вузу

саме в Одесі, і ні в якому іншому місті України. Тут

робиться ретроспективний огляд розвитку одеського

кіномистецтва ще з дореволюційних часів.

Другий розділ цілком присвячений розгортанню учбового

процесу в технікумі, розкриваються зв,язки навчання, науки

та виробництва. Торкаємось проблем раціоналізації

навчально-виховного процесу наприкінці 20-х років.

Підіймаються основні організаційні проблеми, з якими

зіткнулися працівники технікумі при своїй роботі.

Третій розділ розглядає одне із найбільш цікавих явищ

епохи непу –українізації. Даються характеристика генезису

цього процесу та вплив його на систему освіти. В цьому ж

аспекті йдеться і про шляхи впровадження українізації в

ДТК. Увага зосереджується на причинах гальмування цього

процесу, їх долання.

10

У висновках робимо підсумки проведеної роботи та

акцентуємо увагу на невирішених проблемах в дослідженні

української кіно освіти двадцятих років.

Над цією темою ми працюємо вже рік, за цей період був

накопичений певний матеріал, який був апробований на

наступних конференціях:

- 26-й Міжнародній краєзнавчій конференції молодих

вчених до річниці народження О. Я. Єфименко, яка проходила

в грудні 2008 року в ХНУ імені В. Н. Каразіна, на

історичному факультеті (тема доповіді – «Історія Одеського

кінотехнікуму ВУФКУ: за матеріалами архівного фонду»ii);

- Міжнародній конференції «Одеські читання:

актуальні проблеми історії, археології та етнології», яка

відбувалась 6-7 лютого 2009 р. в ОНУ імені І. І. Мечникова,

історичний факультет, (тема доповіді – «Українізаційні

процеси в вищій освіті 20-х років ХХ століття за

матеріалами Одеського державного технікуму

кінематографії»iii);

- 62-й конференції молодих вчених «Каразінські

читання», 24 квітня 2009 р., ХНУ імені В. Н. Каразіна,

історичний факультет, (тема доповіді – «Кинообразование в

Одессе в 20-е годы ХХ века»iv).

Маємо надію, що певний позитивний досвід набутий

протягом функціонування першого в Україні кіновузу може

бути сприйнятий і в контексті сучасних культурних

11

перетворень вже в умовах незалежності. В той же час, на

особливу увагу заслуговують ті негативні явища, які мали

місце в тодішній освіті, щоб максимально уникати їх вже

сьогодні. Саме тому, і про них буде сказано.

Примітки до вступу

12

Огляд проблемної історіографії та джерельної

базиПотрібно відразу відзначити, що при дослідженні

історії кіноосвіти в Одесі за період 20-х років, ми можемо

спостерігати кілька основних проблем:

1. Недостатня вивченість взагалі історії

вітчизняної кіноосвіти, тобто наявність обмеженого об,єму

проблемної історіографії притаманна не тільки для нашого

міста, але й загалом для всієї України;

2. Досить обмежена джерельна база, а саме, її

варіативність. Основними джерелами виступають документи

офіційного походження: акти, протоколи, розпорядження,

звіти тощо; в той же час, дуже замало наративних джерел та

мемуаристики, що ускладнює проведення їх контент-аналізу;

3. Але навіть за умов наявності літератури, в ній

міститься дуже мала кількість відомостей щодо історії

самого кінотехнікуму.

Зробивши попередні узагальнення, щодо характеру джерел та

літератури, класифікуємо їх за напрямком висвітлення в них

основних аспектів, щодо вивчає мого питання.

До першої групи джерел та літератури відносяться ті,

які надають загальні характеристики щодо соціально-

економічної, політичної ситуації в СРСР та Україні в 20-х

роках та розвитку за таких умов кінематографу.

13

Серед історіографії до цієї групи можна віднести

наступні роботи. Дві роботи Корнієнко І. С.. Перша - «Кіно

і роки. Від німого до панорамного»v ( Київ, 1964), в якій

дається розлога розповідь про появу кінематографу в СРСР та

його поступове вдосконалення до 60-х років минулого

століття. В іншій же роботі Корнієнко І. С. детально

зупиняється на вивченні першого десятиріччя радянського

кіномистецтва в Україні. Книга так і називається –

«Українське Радянське кіномистецтво. 1917-1929»vi (Київ,

1967). Інша робота, що написана досить багатою, цікавою

мовою, при цьому, зберігаючи значний фактичний матеріал,

який посилюється влучними висновками автора – це частина з

багатотомної праці Жорж Садуля (французького комуніста,

який перебував в 20-х роках в СРСР) «Загальна історія

кіно»vii. В першій частині другого тому про європейський

кінематограф вміщено досить об,ємний розділ і про розвиток

радянського кінематографу в міжвоєнний період. Багато

матеріалу там міститься дещо теоретичного плану:

ідеологічні обґрунтування радянського кіномистецтва,

загальні умови його розвитку на світанку Радянської

держави, містяться і уривки з найбільш важливих документів

щодо кінематографу (наприклад, декрет щодо націоналізації

кіносправи від 27 серпня 1919 року). Як і в роботах

Корнієнко І. С., так і в роботі Садуля простежується

величезна симпатія до радянського ладу та заходів

14

більшовиків в сфері кіносправи. А французький автор,

навіть, показує певну заздрість успіхам СРСР в цьому

мистецтві.

Подібні ж настрої можна простежити і в наступних

роботах: Журова Гр. В. «Розвиток українського

кіномистецтва»viii (Київ, 1958) та Іванов О. П. «Найважливіше

із мистецтв»ix (Київ, 1969).

Тепер щодо джерел, в яких можна знайти інформацію щодо

загальних умов формування кіносправи як в межах усього

СРСР, так і однієї України. Серед таких джерел можна

виокремити наступні три підгрупи: актові, офіційно-

публіцистичні (преса, виступи, статті вищих радянських

керівників) та мемуарні. Головним джерелом актових джерел є

протоколи, постанови, рішення різних партійних органів, які

акумульовані в збірнику документів «КПРС в резолюціях і

рішеннях з,їздів, конференцій і пленумів ЦК»x (частина І,

Київ, 1954). Ще одним збірником, подібного плану виступає

наступний: «О партийной и советской печати» (Москва,

1954)xi. Вважаємо, назви говорять самі за себе. Ці збірки

вміщали в себе всі відповідні документи з 1917 року по дату

видання. І серед них чимала кількість тих, які відносяться

до періоду, який вивчається. viii Журов Гр.. В. Розвиток українського кіномистецтва. – Київ, 1958.ixІванов О. П. Найважливіше із мистецтв. – Київ: Мистецтво. – Київ,1969.x КПРС в резолюціях і рішеннях з,їздів, конференцій і пленумів ЦК. –Київ, 1954. – Ч. 1. – Вид. 7. xi О партийной и советской печати. Сборник документов. – Москва, 1954.

15

Окремо висвітлюється в збірці «Тези ЦК КП(б)У про

підсумки українізації» (видання ЦК КПЗУ, Львів, 1926xii)

питання проведення коренізації в Україні». Результати

українізації в вищій освіті висвітлені в статті

«Українізація ВУЗ-ів» («Шлях Освіти», ч. 1) за 1926xiii.

До офіційно-публіцістичних документів, які б можна було

ще назвати програмними відносяться статті В. Леніна та

голови Наркомосу Ан. Луначарського. Ці документи в своїй

більшості концентруються в наступних виданнях: «Ленин об

искусстве» (Москва, 1967)xiv, «Луначарский А. В. о кино.

Статьи. Высказывания…» (Москва, 1965)xv, а також збірка

виступів, стенограм, телеграм, листів тощо «Партия и

культура» (Москва, 1956)xvi. Всі ці збірки надають дуже

багаті матеріали для роздумів над проведенням культурної

політики в СРСР ВКП(б) в 20-х роках минулого століття.

Звісно, що більшість документів, які там міститься досить

одноманітні та плюралізмом думок не відрізняються, але при

більшій увазі можна знайти певні відмінності в поглядах

різних членів партії більшовиків на питання культури, та

кінематографу, окремо. Більш того, можно прослідкувати

дискусію між Анатолієм Луначарським, Надією Крупською та

іншими членами партії.

Величезний інтерес викликають мемуари таких діячів

кінематографу 20-х років, як Михайла Кресіна (видатного

діяча ленінградського кінематографу, певний час, заступник

16

Н. Крупської по кінопідвідділу позашкільного відділу

Наркомосу), Олександра Розумного (діяча московського

кінематографу, режисер багатьох агітаційних та

просвітницьким фільмів), Миколи Кладо (письменник,

драматург, критик, сценарист). У споминах усіх цих діячів

радянського кіно розповідається про те, «як все починалось»

у різних містах та республіках СРСР. Є досить позитивним

той факт, що усі ці спомини зібрані в одній книзі – «Жизнь

в кино: ветераны о себе и своих товарищих» (Москва,

1971)xvii.

До другої групи джерел та літератури відносяться ті,

які дають нам можливість реконструювати загальний розвиток

кіновиробництва в самій Одесі в описані роки.

В даному випадку не будемо торкатись тієї літератури,

яка досить детально описує розвиток кінематографу в ці часи

по всій території України. Зрозуміло, що якісь моменти з

кінематографічного життя Одеси розкриваються і там. Але все

ж таки основним корпусом робіт є низка краєзнавчих

монографій, присвячених цьому питанню.

Перш за все, піде мова про колективну роботу багатьох

одеських дослідників, яка була підсумована в книзі «Історія

Одеси» (Одеса, 2002, під заг. ред. В. Н. Станко)xviii. В цій

монографії робиться загальний огляд становища кінематографу

в Одесі між двома світовими війнами. Огляд включає в себе

узагальнення щодо основних тенденцій в одеській кіно

17

справі, розкриває проблемні питання його розвитку тощо. Але

все ж таки, потрібно сказати, що інформація досить неповна,

бо самі умови видання не давали можливості на більш

детальне розкриття цікавого для нас питання.

Досить високою оцінки заслуговує робота директору музею

кінематографії при Одеському відділенні Всеукраїнської

спілки кіномитців Костроменка Вадима Васильовича

(«Аннотированный справочник по фильмам снятым на Одесской

киностудии и других кинопроизводствах Одессы: 1919-2002»,

Одеса, 2002)xix. Сама назва говорить про себе. Окрім цього,

на початку свого довідника, автор робить вступне слово щодо

загального розвитку одеського кінематографу в довоєнний

період. І, навіть, згадує про заснування кінотехнікуму, але

дуже коротко, що теж не розкриває змісту кіноосвіти в той

період. Дещо іншого роду є праця іншого одеського

краєзнавця, Григорій Островський в своїй роботі «Одеса,

море, кіно» (Одеса, 1989) розлого розповів про передумови

формування кінематографу в Одесі, відвів чимало уваги

становленню радянського виробництва та торкнувся

опосередковано основних проблем, які постали тоді перед

радянським керівництвом в цій галузі саме в нашому містіxx.

Книга Островського складається з кількох історичних есе, в

котрих розглядаються деякі епізоди кіно життя Одеси від

1894 року (коли Й. Тимченко винайшов свій кінематографічний

пристрій) і до сучасності, коли Островський писав цю книгу.

18

Опосередковано торкнувся розвитку кіновиробництва в Одесі

автор роботи «Кино в Одессе» Малиновський Альберт

Валентиновичxxi. Свою роботу, присвятивши переважно, історії

одеського кінопрокату, він тим не менш, приділив увагу і

кіновиробництву, а також деяким аспектам його

вдосконалення, в тому числі, і вирішенню кадрового питання

через впровадження кінокурсов та кінотехнікуму, описавши їх

роботи в загальних рисах.

До 50-річного ювілею Одеської кіностудії була

підготовлена робота Г. Зленка про її історію. В книзі,

окрім широкої фільмографії, також представлений і загальний

розвиток кіностудії як єдиного організму. Відомостей про

кінотехнікум та будь-які навчальні установи в галузі

кінематографу не має. Сама праця називається «Одеській

кіностудії – півстоліття» (Одеса, 1969)xxii.

До джерел з приводу розвитку кіномистецтва в нашому

місті можна віднести наступні: мемуаристику та періодичну

пресу. Одним із яскравих споминів належать Михайлу

Капчинському, який в 1921-1925 роках був першим директором

Одеської кінофабрики. Ці спомини мають формат невеликої,

але дуже цікавої розповіді. Називаються вони коротко – «У

Черного моря»xxiii. Серед іншого, в них є згадки й про

організацію кінокурсів, й про створення кінотехнікуму.

Відзначимо, що як і вищезазначені мемуари, ці просякнуті

досить високої ідеологічністю. Іноді зустрічаються навіть

19

чіткі загальнорадянські кліше щодо особливостей розвитку

кінематографу того часу.

Щодо періодичних видань, то тут заслуговують на увагу

таких два журнали як «Театр и кино»xxiv та «Театральная

неделя»xxv (з 1927 р. «Театральний тиждень»). Вони

видавались протягом усіх двадцятих років. Досить велика

кількість цих видань збереглась в фондах Одеської міської

бібліотеки імені М. Горького, що дало змогу їх опрацювати.

В обох цих газетах було багато розділів щодо розвитку

мистецтва в Одесі. Серед іншого, містився розділ і про

кінематограф. Оба ці видання виходили щотижнево, тому

протягом двадцятих років можна прослідкувати дуже детально,

які фільми знімались в той чи інший проміжок часу, які

готувались до зйомок, є відомості і щодо організації та

роботи кінотехнікуму, але вони дуже короткі та розкривають

це питання тільки в загальних рисах, що є недостатнім для

цілковитої реконструкції.

І, наприкінці, скажемо про третю групу джерел та

літератури. Ця група дає нам змогу звернутися власне до

історії Одеського державного технікуму кінематографії, який

існував з 1924 до 1930 р. в нашому місті. Перш за все,

потрібно відмітити, що незважаючи на плідні пошуки якоїсь

історіографії з цього приводу, знайти нічого не вдалось,

окрім загальних праць, про які вже йшлося вище.

20

Що ж стосується джерел, то і тут є певні проблеми. Якщо

для відтворення загальних умов розвитку кінематографу,

власне самої історії кінематографу в Україні та Одесі є

досить велика чисельність варіативних джерел, то для

вивчення історії першого в нашій державі кіновузу

притаманна також велика чисельність джерел, але вона не

настільки диференційована за походженням як попередні, що

потребує додаткових розвідок та порівняння різних супутніх

джерел між собою.

Тепер, про сам характер цих джерел. В Державному архіві

Одеської області є окремий фонд документів, який має назву

«Одесский государственный техникум кинематографии города

Одессы: 1924-1930»xxvi. В ньому зберігається близько 300

справ. З них біля 60-ти належать до справ, що містять

офіційні документи (накази, протоколи засідань предметних,

соціальних комісій тощо), а інші є особистими справами

робітників та студентів цього технікуму. Нами була

опрацьована загальна документація технікуму та вибірково

особисті справи.

На жаль, до нас не дійшла перша справа, яка містила в

собі накази та розпорядження Головного управління ВУФКУ та

керуючого ДТК першого року існування технікуму. І це перед

нами ставить проблему повного розкриття умов створення

цього вузу. Але наявні документи в подальшому дещо

21

компенсують це та за їх допомогою ми можемо реконструювати

цей період.

Всі документи можна розподілити на наступні групи:

протоколи засідань різних органів керування в технікумі

(Комітету, комісій, загальних зборів тощо), розпорядження

керуючого технікумом та його відділами, різні поточні

документи (оголошення, запрошення, службові записки та

інше), відомості по академічній успішності студентів,

відомості на виплату зарплат та стипендій, копії документів

зовнішніх органів (комісій по обстеженню технікуму,

розпорядження ВУФКУ тощо)xxvii. Як можна побачити, документів

багато, але всі фони носять офіційний характер, що певним

чином ускладнює вивчення побутового життя колективу,

взаємовідносин в ньому та різних інших аспектів життя будь-

якого навчального закладу.

Всі вищезазначені джерела мають різний зовнішній

вигляд: одні надруковані та з печатками, інші рукописні. Не

однаковий характер і у паперу різних документів: якщо це

протокол, то могло бути так що його писали і на

високоякісному папері, а могло – що й на папіросному.

Великі за об,ємом бухгалтерські та академічні відомості

розміщували на обороті обойного паперу. Взагалі, така

диференціація та відсутність єдиного стандарту до усіх

документів притаманна двадцятим рокам минулого століття в

СРСР.

22

Зробивши огляд літератури та джерел, ми підходимо до

тих висновків, що при вивченні історії ДТК потрібно було

розв,язати багато питань і щодо добору робіт, і щодо

використання різних джерел. Багато в чому, саме наявність

тих чи інших джерел та літератури і визначало структуру

самої роботи.

Під час підготовки вже друкованого варіанту

кваліфікаційної роботи, ми звернули увагу до тих методик та

прийомів, які радить застосовувати в своїй монографії

«Вступ до історії» відомий український історик Наталя

Яковенко. Дещо з її рекомендацій щодо оформлення ми

застосували і в своїй праці.

Протягом роботи над відтворенням минулого Одеського

кінотехнікуму та, загалом, одеського кіно нами була

одержана суттєва методична та інформаційна допомога від

наступних осіб, яким ми висловлюємо за це наші найкращі

побажання та подяку:

- заступнику директора Державного архіву Одеської

області Білоусові Лілії Григорівні;

- директорові цього ж архіву Ніточко Івану Івановичу;

- директору музею кіно при Одеському відділенні

Національної спілки кінематографістів України Костроменко

Вадиму Васильовичу;

- одеському краєзнавцю та досліднику історії одеського

кінематографу Малиновському Альберту Валентиновичу, який

23

неодноразово надавав цікаві матеріали до нашого

дослідження.

Величезну допомогу в методиці опрацювання джерел та

історіографії допомогли лекції викладачів нашого факультету

з відповідних дисциплін та основ наукового дослідження:

професорів Т. М. Попової, І. С. Грєбцової, доц. О. О.

Радзиховської, к. і. н. О. В. Білецької.

Особливо хотілось би відмітити корисні поради та

доброзичливе ставлення з боку мого наукового керівника

Самойлова Федіра Олександровича, з яким вже протягом

чотирьох років ми плідно працюємо над реконструкцією

минулого кіномистецтва Одеси.

З щирою вдячністю сприймемо будь-яку інформацію, щодо

тих матеріалів, які з тих чи інших причин залишилися поза

нашої уваги та будь-які поради, які б сприяли покращенню

результатів нашого дослідження.

Примітки до Огляду проблемної історіографії та

джерельної бази

24

Розділ І.

Умови створення кінотехнікуму та перші кроки

1.1. Ідеологічні та законодавчі засади радянської

кіносправи

20-ті роки в світовій історії характеризувались

значними соціально-економічними, політичними змінами. Доба

«проспериті» в США, епоха «полишеної генерації» в Європі,

доба формування національних держав в Азії та Африці...

Процеси же, які мали місце в Україні в двадцятих роках

потребують системного підходу. І такий системний підхід

починається з розгляду України як складової частини

величезного Союзу Радянських Соціалістичних Республік –

СРСР. А тому, коріння усіх тих процесів які проходили в

Україні потрібно шукати не стільки в ній самій, а в

загальній політиці радянського керівництва. Але це не

знімає відповідальності і з українського керівництва: будь

то величезними успіхами в ліквідації не писемності, чи

ганебними політичними репресіямиxxviii.

1917 рік, як би його не оцінювали, чи то позитивно, чи

то в суто негативному плані, заслуговує на те, щоб його

назвали переломним роком не тільки східнослов,янської чи

європейської історії, а й світової. Але звісно що, наслідки

xxviii Кульчицький Ст. Україна в міжвоєнний період. – Київ, 2001. – С.4-6.

25

як Лютневої, так і Жовтневої революцій найбільше відбились

на тих країнах, де вони безпосередньо відбулисьxxix.

Прихід до влади партії есдеків-більшовиків, привів до

цілковитої зміни усіх напрямків політики: від внутрішньої

до зовнішньої. Революція жовтня 1917 року призвела не

тільки до зміни соціально-економічної системи на

постімперському просторі, а й до зміни мислення людей.

Майже до самого кінця 20-х років зберігався так званий

революційний стиль мислення. Цей стиль передбачав значну

зміну життєвих орієнтацій, морально-етичних цінностей. На

зміну еволюційному стилю мислення більшості населення, а

іноді й повної його консервативності («хай буде так як і є»

чи «давайте змінемо щось»), прийшов стиль, який передбачав

таку формулу, яка досить яскраво простежується в рядках ще

одного символу революції, першого гімну СРСР,

«Інтернаціонал»: «Старый мир мы разрушим до основанья,

чтобы новый мир построить»xxx. Ця фраза була квінтесенцію

усього революційного мислення та процесів, які проходили в

перші роки радянської влади.

Двадцяті роки характеризувалися такими основними

політичними засадами:

- народний демократизм, який реалізовувався через

принцип влади рад:

- плюралізм думок;

26

- рівність всіх перед усімаxxxi.

В той же час, існували певні проблеми, викликані тією ж

самою революцією. Йдеться про сумнозвісний принцип

«революційної необхідності», який був висунутий Леніним під

час революції жовтня 1917 р. та Громадянської війни. Все,

що суперечить ідеї самої революції та загрожує її

завоюванням потребує знищення, а все що може слугувати її

інтересам повинно використовуватися в боротьбіxxxii. Ця теза

може бути серйозно обговорена та обговорений її морально-

етичний бік. Але безсумнівно, що цей принцип зіграв певну

позитивну роль в захисті революційних надбань на перших

порах. Але потім, наприкінці 20-х – на початку 30-х років,

зазнавши певних сталінських перекручень, ця теза призвела

до жахливих жертв політичних репресій, голоду 1932-1933

років по всьому Радянському Союзуxxxiii.

Леніним був висунута ідея, щодо широкого залучення

народних мас до керівництва державою. Але розуміючи, що ні

всяка «кухарка» може керувати державою, він активно

виступав за не менш широке залучення на керівні посади

високоосвічених та підготовлених осіб. Яскравими прикладами

цього, може слугувати залучення генерала царської армії

Брусилова та Тухачевського до армійських справ, Чічеріна до

справ закордонної політики і видатного діяча радянської

освіти та культури Луначарського Анатолія Івановичаxxxiv.

27

Важливою справою на шляху поглиблення революційних

перетворень та їх захисту, радянське керівництво бачило

ліквідацію неписемності в широких народних масах. Саме це,

майже від самого приходу більшовиків до влади на більшості

постімперського простору (окрім Польши та Фінляндії), стало

одним з першечергових завдань радянської влади. Основним

провідником цієї політики був, вже вище згаданий, Анатолій

Іванович Луначарськийxxxv.

Зараз складно казати, які саме устремління мали

найбільший вплив на реалізацію політики лікнепу: чи то

першу роль відігравала потреба в поширенні більшовицької

(читати – марксистсько-ленінської) ідеології серед

населення, як запоруки міцного встановлення радянської

влади, чи то бажання радянського керівництва вивести 80%

населення з темряви неписемності як одного з чинників

укріплення самої молодої радянської держави на міжнародній

арені. Але, безумовно, політика лікнепу сприяла як першому

завданню, так і другому.

Поява Одеського кінотехнікуму була не випадковою, а

була викликана досить закономірними явищами в внутрішньому

житті Радянського Союзу (читати – Радянської України), а

саме в культурно-освітній системі.

Революція потребувала захисту, її справа увінчалась

успіхом. Цей успіх був закріплений протягом кровавої та

жахливої Громадянської війни. Задля того, щоб завоювання

28

революційної доби не могли як зовнішні так і внутрішні

вороги ліквідувати, країні були потрібні не тільки сильні

армія, флот та впевнене в собі та своїх силах керівництво.

Потрібна була ідеологія – ідеологія, яка б об,єднувала б

усіх громадян молодої Радянської держави: українця з

росіянином, білоруса із литовцем, грузина із вірменином.

Такою ідеологією була ідея розбудови комуністичного

суспільства – суспільства без класів, соціальної нерівності

та ворожнечіxxxvi.

Ідея була, вона була вже розроблена в багатьох працях

Маркса, Енгельса та самого Леніна. Ця ідея мала ґрунтовну

раціональну базу, яка увібрала в себе тисячолітній досвід

людства. Потрібно зазначити, що ідея дійсно досить цілісна.

Але під час її розробки, багато з тих, хто її реалізував не

змогли продумати сам механізм її реалізації. І ця помилка,

на яку натікав свого часу той же самий В. І. Ленін

наприкінці свого життя, дала про себе знати через вісім

десятиріч потомуxxxvii. Таким чином, ідея була дискредитована

вже наприкінці ХХ століття через помилки в її реалізації.

А в 20-х роках ідеологія потребувала активного щеплення

народові. Задля цього використовували усі наявні на той час

інструменти: систему соціалізації, культуру. Саме в цей

час, почав жити всім відомий вислів: «з усіх мистецтв для

найважливішим є кіно в справі освіти народних мас». Ця

установка Леніна мала величезні позитивні наслідки для

29

сплеску кінематографічного розвитку на всьому

постімперському просторі. При цьому, використовуючи термін

«постімперський простор», слід відзначити, що це був дійсно

ще постімперський простір, а не Радянський Союз, бо початок

становлення радянського кіномистецтва прийшовся саме на

період з 1918 по 1922 роки. За цей короткий проміжок часу

був зроблений величезний об,єм роботиxxxviii.

Передумовою до розвитку радянського кінематографу

слугувало прийняття цілої низки законодавчих актів.

Самим першим актом, яким реалізовувався більшовицький

принцип «мистецтво належить народові» був Декрет В. І.

Леніна від 27 серпня 1919 р. «О переході фотографічної та

кінематографічної торгівлі та промисловості до відома

Народного комісаріату з просвіти». Перший пункт цього

декрету говорив наступне (мовою оригіналу): «1. Вся

фотографическая и кинематографическая торговля и

промышленность, как в отношении своїй организации, так и

для снабжения и распоряжения относящихся сюда технических

средств и материалов передается на всей территории РСФСР в

ведение Наркомата по Просвещению». Відразу зробимо відступ,

говорячи про «РСФСР» Ленін говорив і про всі інші

території, які опиняються під владою Рад, тобто дія цього

документу поширювалась і на всі інші республіки майбутнього

СРСРxxxix.

30

На початку 20-х років починається період бурхливого

розвитку радянської кінематографії. Всеросійський кіно

відділ Наркомосу (який знаходився в Петрограді на

Невському пр. 80) реорганізується в Держкіно та

переводиться до Москви. До складу Держкіно відразу ж

входить низка кінофабрик Москви, Петрограду. На Україні в

березні 1922 р. створюється Всеукраїнське фото-

кіноуправління. В журналі «Мистецтво» №7 від 13-19 травня

1922 р. було вміщено Наказ №488 Народного комісаріату

внутрішніх справ і Народного комісаріату освіти УРСР від 24

квітня 1922 р., яким передбачалось , що у зв,язку із

створенням фото кіноуправління, йому підпорядковані всі

кінематографи України и всі підприємства

кінофотопромисловостіxl.

Щодо ідеологічних засад діяльності кінематографу, то

вони були викладені в наступних документах:

- директиви Леніна про використання кіно в

агітаційно-пропагандистській роботі, вказівки про виробничу

пропаганду засобами кіно 1920-1921 років;

- директиви В. І. Леніна про організацію

кінематографії в умовах непу 1922 року.

Основним методом художньої роботи визнавався метод

діалектичного матеріалізму, який став фундаментом методом

та цілого напрямку в мистецтві – соціалістичного

реалізмуxli.

31

Пізніше були прийняті ще такі нормативні акти:

- на VIII з,їзді партії була прийнята програма

Комуністичної партії, якою перед кіно було поставлено

наступне завдання – слугувати засобом «самоосвіти і

саморозвитку робітників і селян»;

- на ХІІ з,їзді РКП(б) в 1923 р. була прийнята

Резолюція про пропаганду, пресу і агітацію;

- 18 червня 1925 р. була прийнята резолюція «Про

політику партії в галузі художньої літератури». Саме цим

рішенням метод соцреалізму закріплювався як пріоритетний

метод не тільки в вітчизняній літературі, а й усіх галузях

мистецтва, в тому числі й кінематографі. З цього періоду

розпочинається жорстка уніфікація мистецтва. Цією

постановою відкривався шлях до встановлення диктатури

однієї ідеології та переслідування усіх інакодумцівxlii.

Таким чином була підготовлена законодавча та

ідеологічна база до розвитку радянського кіномистецтва в

20-ті роки.

1.2. Безпосередні передумови до появи першого в Україні

кіновузу

6 квітня 1919 року радянські війська зайняли Одесу,

визволивши її від білогвардійців та інтервентів. 23 травня

того ж року губвиконком прийняв рішення націоналізувати всі

приватні кіно підприємства. Таким чином, в Одесі на три

32

місяці раніше за Леніна вирішили провести націоналізацію

кінопромисловості та кінотеатрівxliii.

На той час в Одесі були залишки від трьох головних

кінофабрик дореволюційних часів: фабрики М. Гросмана та Д.

І. Харитонова, які знаходились на Французькому бульварі (за

радянських часів – Пролетарський бульвар), та фабрика

Борисова М. на Староінститутській вулиці (нині вулиця

Дідріхсона). Матеріальна база саме цих фабрик почала

слугувати новій владіxliv.

Так, на території кінофабрик Гросмана та Харитонова з

травня по серпень 1919 року діяла перше радянське кіно

підприємство в Одесі – кіно відділ політвідділу 41-ї

червоноармійської дивізії. За допомоги кіноробітникв булого

«Міографу» Миколи Салтикова та Г. Дробіна та інших тут

знімали агітаційні фільми. Кіно почало працювати на

соціалістичну революціюxlv.

Певні зміни відбулись, коли 24 серпня 1919 року в Одесі

десантувались денікінські війська. На кілька місяців

відновили свою діяльність підприємства Харитонова,

Борисова. Але вже 7 лютого 1920 року, після затятих боїв в

Одесу увійшла кіннота Гр. Котовськогоxlvi. Радянська влада

знову відновилась, щоб пасти через кілька десятиріч потому.

Кіносправа не залишилась поза уваги й нової влади. 28

лютого губернський відділ наросвіти видав наказ №13, який

передбачав наступне (мовою оригіналу): «…Учебные заведения

33

и частные лица, имеющие канематографические аппараты и

кинокартины, должны зарегистрировать их в секции искусств

наробраза. Незарегистрированные вышеупомянутые предметы

будут отбираться безвозмездно.

Кинофабрики кооперативных фирм «Борисов», «Харитонов»,

«Мирограф» национализациям, реквизициям и секвестрам без

разрешения Секции Искусств не подлежат. Общие распоряжения

по этим фабрикам, как-то: изменение устава, характера

владения может исходить только от Секции Искусств.

Комиссары домов, смотрители домов, в которых осталось

брошенное добровольцами и бежавшей буржуазией театральное,

кинематографическое, художественное имущество, фанеры,

плакаты, подмостки, декорации и т. п. должны сообщать об

этом в секцию искусств Наробразаxlvii» (Фонд Р150. – Оп. 1. –

Д. 3)

Від цього моменту фабрика почала називатись Одеським

відділенням Всеукраїнського кіно комітету (ВУКК).

Першим директором кінофабрики став Михайло Капчинський,

який в 1921-1925 роках очолював нову кінофабрику. Роботи

було дуже багато: відновлення приміщень, пошук апаратури,

кіноплівки тощоxlviii. Це далеко не всі труднощі, з якими

мали зіткнутися робітники кінофабрики. Але тим не менш з

кожним роком кількість та якість фільмів підвищувалась.

В 1924 році на Одеській кінофабриці ВУФКУ (від 1922 р.)

був знятий перший ігровий фільм української кінематографії

34

– «Від темряви до світла». В фільмі брали участь всього два

актори: роль робітника зіграв, знайомий глядачам ще з

дореволюційних часів, Микола Салтиков, а роль лікаря –

видатний офтальмолог В. Л. Філатов. Зйомки провадив Гр..

Дробінxlix.

За 1924-1925 роки кінофабрика випустила картини

«Укразія» (режисер П. Чардинін, «Марійка», «За чорне

золото» (реж. Лунін Акс.), «Радянське повітря» (реж.

Шиффер) тощоl.

Протягом усіх цих років спостерігався величезний

інтерес з боку бажаючих працювати в кінематографв. Але

кваліфікованих спеціалістів не вистачало. З цієї причини

було вирішено організувати при губернському управлінні кіно

курси. Заняття проводились в готелі «Велика Московська». В

цій же будівлі розмущувалось і губернське відділення ВУФКУ.

Директором кіно курсів був Борис Якович Лоренцо, популярний

в Одесі театральний діяч, режисер та критик. Завідуючим та

секретарем навчальної частини призначили М. В. Бертенсона,

лекції читались П. Чардиніним, В. Гардиним, Акс. Луніним та

іншими. В 1924 році курси випустили перших «червоних

кіноартистів»li. Про роботу цих кіно курсів деяку інформацію

можна зустріти на сторінках тодішньої пресиlii.

Відзначимо, що саме ці курси були тим першим досвідом

кіноосвіти в Одесі, який набув радянський кінематограф.

Справа в тому, що перші спроби організації чогось подібного

35

робились ще за часів Громадянської війни 1918-1922 (для

Одеси - 1920) років. При кінофабриці Д. Харитонова були

створені кінокурси, які очолював головний режисер цього

підприємства Петро Чардинін. На цих курсах готували акторів

для епізодичних ролей та ролей другого-третього планів.

Тобто фактично, діяльність цих курсів була спрямована на

підготовку фахових «масовиків», а не «кінозірок». Навчання

було платне, а по закінченню курсів можливе було

працевлаштування. До наших днів дійшли фотокопії одного із

свідоцтв про закінчення тих кінокурсівliii.

Але підготовкою кінокадрів займався не тільки П.

Чардинін, а й на підприємстві М. Борисова були створені

кіно курси. І перед цими курсами було поставлене завдання

підготувати вмілих масовиків. Але враховуючу особливість

кіно підприємства Борисова, яке не мало на відміну від

Харитонова таких «зірок» як В. Холодну, В. Полянського

тощо, перед випускниками цих курсів відкривались більші

можливості для зйомок та кар,єрного зростанняliv.

На початку 20-х років одеське кіновиробництво почало

набирати обертів. Від року до року зростала чисельність

випущених фільмів. Випуск кожного фільму робився цілою

командою спеціалістів: режисери, сценаристи, актори,

освітлювачі, художники, монтажери … В умовах, коли

величезна кількість таких спеціалістів емігрували за

кордон, не витримавши приходу нової влади, їх катастрофічно

36

бракувало. Але й ті, які залишились не завжди задовольняли

потребам часу.

В резолюції ХІІІ з,їзду ВКП(б) від 31 липня 1924 року

говорилось наступне:

«1. Кіно повинно стати в руках партії могутнім засобом

комуністичної просвіти та агітації. Необхідно залучити до

цієї справи увагу широких пролетарських мас, партійних та

професійних організацій. До цього часу партії не вдалось

підійти на впритул до пролетарського використання кіно»lv...

Ознайомлюючись з цим документом, в ньому можна знайти

відображення усієї тієї ситуації, яка склалась з переходом

до непу. Багато кінотеатрів по СРСР орендувались приватними

особами. І політика, що показувати і за які гроші,

визначалась саме ними. Незважаючи на те, що в перші два

роки вдалось витягнути радянський кінопрокат з розрухи

громадянської війни та значно поповнити бюджет того ж

самого ВУФКУ, але справа справжньої «пролетарської»

пропаганди дещо гальмуваласьlvi.

Тобто, вищезазначений документ, окрім чисто

ідеологічного аспекту вів до досить конкретного завдання –

поступового одержавлення прокатної мережі. Окрім цього,

далі в документі вказується на необхідність «ширшого

задоволення робітничих районів та червоноармійських клубів

агітаційною, науковою та художньою фільмою та поставити

реально завдання обслуговування села кінопередвижками…»lvii.

37

Фактично, саме потреба в зйомках «ідейних» фільмів,

ставила перед радянським кінематографом нове завдання –

підготовити нові кадри. І це завдання співпадало із

вирішенням чисто технічної проблеми – нестатком таких

кадрів.

Найперші кроки по підготовці нових кадрів почав

вирішати центр – Петроград, Москва. Протягом 1918-1919

років в Петрограді був створений Всесоюзний Державний

Інститут Кінематографії (рос. ВГИК), Через деякий час щось

подібне виникає і Московський державний технікум

кінематографіїlviii.

В Україні до 1924 року був відсутній будь-який

навчальний заклад, який би займався підготовкою

кінематографічних кадрів. Але це знов-таки ж, якщо не

враховувати досвіду державних кінокурсів, які діяли в Одесі

при губернському відділенні ВУФКУ з 1922 рокуlix.

За споминами Михайла Капчинського, одесити з величезним

бажанням відізвались на ініціативу кінофабрики створити

курси. Першепочатково, планувалось створити курси з

розрахунком на 20-25 осіб. Але справа склалась по-іншому.

Ось що пише М. Капчинський в 1970 році (мовою оригіналу):

«Случались часы и дни, когда мы проклинали свою затею.

Число желающих приобщиться к кино выросло до ста. Мы были

вынуждены выключить телефоны. Но абитуриетны врывались в

кабинеты, дежурили на улице»lx.

38

Таким чином, успіх курсів показав, що кіносправа

користується великим інтересом серед населення та є багато

бажаючих пов,язати свою долю саме з кінематографом.

Можна зробити висновок, що до створення такого

спеціалізованого навчального закладу на Україні склались

досить сприятливі умови.

З одного боку, політика партії була спрямова таким

чином, щоб стимулювати розвиток кіноосвіти. З іншого ж

боку, існувала величезна соціальна база, яка надавала

можливість не тільки створенню кіно вузу, а й стимулювала

певну змагальність для навчання такому вузіlxi.

Тепер щодо причин, які зробили можливим створення

першого навчального закладу в сфері кінематографії саме в

Одесі, а ні в якому іншому місті України. Хоча певні

можливості для цього були і у Харкова, де на той час

знаходилась столиця, і у Києва, як традиційного центру.

Такими причинами могли бути наступні:

- наявність в Одесі досить розвиненого кіновиробництва,

якому і потрібні були, в першу чергу, підготовлені кадри;

- наявність матеріально-технічної бази для практичного

навчання студентів подібного навчального закладу;

- наявність великої кількості підготовлених кадрів для

викладацької дільності на відміну від інших міст України;

lxi Корнієнко І. С. Українське Радянське кіномистецтво. 1917-1929. –Київ, 1967. – С. 57.

39

- наявність позитивного досвіду курсів на регіональному

рівні, як в плані підготовки кадрів, так і першого в

Україні досвіду організації подібного педагогічного

процесу.

Роздивившись загальні умови до створення

кінематографічного навчального закладу, можна перейти до

ознайомлення з процесом його інституалізації.

1.3. Створення кінотехнікуму: правові засади та перспективи

Вище розповідалось про перший радянський досвід в Одесі

по підготовці кінофахівців, яким були державні кінокурси,

що діяли з 1922 по 1924 рік. Але ці курси не могли стати

тим засобом, який би дійсно вирішив кадровий дефіцит. І

основним проблемним коренем тут була мала компетенція

випускників цих курсів. Вірніше було б сказати, навіть не

про низький рівень їх підготовки, а про вузьку

спеціалізацію самих курсів, які були орієнтовані в першу

чергу, на випуск високого рівня підготовки акторів-

масовиків. А кіновиробництво мало величезну потребу не

стільки в акторах, скільки в фахівців інших

кінематографічних спеціальностей: режисерів, помічників

режисерів, художниках-декораторах, монтажерах та ін.lxii.

40

Була ще одна проблема, в умовах курсів не можливо було

випустити високоякісно підготовлених фахівців, бо для цього

потрібно було надати комплексні знання. А такі за 3-4, або

навіть 6 місяців неможливо дати. Тому, поступово,

організатори курсів приходили до висновків щодо певної

зміни формату підготовки нових кінокадрів.

На жаль, наявні в Одесі архівні дані не дають

можливості ознайомитись з підготовчим етапом створення

кінотехнікуму. А звідси, доводиться робити певні припущення

щодо наявності певного листування між губернським

відділенням ВУФКУ та головним його управлінням в Харкові,

яке якщо збереглося до сучасності, то зберігається в

архівах Києву та Харкова, бо в державному архіві Одеської

області таке листування не зустрічалось (в відповідних

фондах)lxiii. І це припущення потребує додаткового вивчення

фондів державного архіву Харківської області та архівів

Києву. А наявна інформація в мемуарних джерелах та

літературі дозволяє робити тільки припущення щодо цього

епізоду.

Через це, підготовчий процес по створенню Одеського

кінотехнікуму поки що досить складно реконструювати.

Правовий статус технікуму кінематографії визначався

Тимчасовим положенням про Всеукраїнський державний

кінотехнікум ВУФКУ в Одесі, який розроблявся та був

прийнятий в січні-лютому 1925 року. Згідно із статтями

41

цього документу Одеський державний технікум кінематографії

«является Высшим учебным заведением по подготовке

киноработников высшей квалификации следующих

специальностей: кинооператоров, кинолаборантов,

кинонатурщиков и кинопостановщиков»lxiv.

Таким чином, в Одесі було створено навчальний заклад,

який розпочав досить складний шлях підготовки кінофахівців,

які повинні були вже через три роки навчання приступити до

роботи на підприємстві.

В тому ж Положенні закріплювалось, що всі наявні в

розпорядженні ВУФКУ кінопідприємства технікум має право

використовувати для підготовки кадрів. Як вже говорилось,

курс навчання – трирічний, з піврічним, по закінченні,

стажуванням на виробництві. Діяло два відділення: технічне

(воно підпорядковувалось індустріально-технічній вертикалі

Головпрофосу) та екранне (знаходилося під керівництвом

вертикалі Головпросу з художньої освіти)lxv.

Загальне керівництво технікумом по структурі технікуму

та особистому складу викладачів відправлялось

Укрголовпросом. Що ж стосується юрисдикції губернського

профосу, то йому належала виключно контролююча рольlxvi.

Утримання кінотехнікуму покладалось на ВУФКУ, яке

фінансувало його по складеному в Головпрофосі кошторису.

Враховуючи той факт, що технікум мав статус

всеукраїнського, то Головпрофосом кожного рокі

42

встановлювалась певна квота місць для віхідців з кожної

української губернії. До навчального закладу приймались

особи, які закінчили професійну школу, або чиї знання

відповідали тому рівню, який надавався профшколою і яким

було не менше за 17 років. Прийом в кінотехнікум посеред

навчального року не допускавсяlxvii.

В частині другій Положення йшлося про систему

керівництва технікумом.

Загальне керівництво – у всій виховній, господарчій та

адміністративних частинах, здійснювалось управляючим, який

призначався Головпросом. В управляючого повинні бути наявні

помічники: завідуючий екранним відділенням, завідуючий

технічним відділенім, завідуючий адміністративно-

господарською частиноюlxviii.

Виконавчий орган - Правління, до якого входили

управляючий технікума та його вищеперечислені помічники.

Положення про технікум передбачало і певне самоврядування,

яке репрезентувалось наступними органами: 1. Комітет

технікуму; 2. Предметні комісії; 3. Контрольно-учбова

комісія; 4. Періодичні наради відділень кінотехнікуму; 5.

Контрольна комісія по соціальному забезпеченню студентів;

6. Загальні збори студентів, викладачів та технічного

персоналу (за оригіналом – «Общее собрание учащихся, учащих

и технического персонала»)lxix.

43

Склад Правління технікуму визначався один раз в рік. До

Комітету кінотехнікуму входили: 4 викладача,один

представник технічного персоналу, представника від

студентів, головував на засіданнях Комітету управляючий

технікума. При цьому, відомості про склад Комітету

обов,язково доводились до відому Губпрофосу та

Головпрофосу. Ось що писалось в Положенні про кінотехнікум

щодо функцій Комітету (мовою оригіналу): «Комитет

представляет собою орган самоуправления и рациональной

организации жизни коллектива техникума. В качестве органа

самоуправления он принимает на себя заботу о

целесообразности постановки работ учащихся, заботится об

удовлетворении их культурных и материальных потребностей, в

качестве аппарата оранизационного он выявляет инициативу в

постановке учебной части в согласованиии действий отдельных

руководителей, и наконец, является органом хозяйственного

содействия по управлению техникумом»lxx.

Для більш вдалої організації життя колективу та в

інтересах компетентного вирішення учбових та виробничих

завдань Комітет міг створювати інші допоміжні органи:

предметні комісії, контрольно-учбову комісію, контрольну

комісію з соціального забезпечення студентів та інші.

Засідання Комітету за Положенням мали відбуватись не рідше

за одне на тиждень, але на практиці, вони відбувались

рідшеlxxi.

44

Комітет в якості колективного органу був вільний в

своїх рішеннях. У випадку незгоди з діями управляючого,

Комітет міг довести своє рішення до відому Губпрофосу

одночасно повідомляючи про це управляючого. Але в той же

час, рішення Комітету не відміняли дію розпоряджень

управляючого.

Окремою частиною в Положенні був прописаний статус

студентів. Прийняті на навчання особи були на державній

службі, отримували повне забезпечення не нижче за норм,

встановлених декретом (про держслужбовців) РНК та були

зобов,язані вправно виконувати трудову та учбову

повинностіlxxii.

В умовах жорсткого нестатку грошей на початку

радянської доби, соціальне забезпечення студентів по

максимуму натуралізовувалось. Навіть існувало таке поняття

як товарний карбованець. Така натуралізація виявлялась в

забезпеченні студентів одягом, впорядкування гуртожитків

та інше.

Вище було вказано про так звану трудову повинність

студентів. Вона була встановлена задля найбільш

раціонального та економічного ведення господарства. Про

роль цієї повинності в житті студентів буде ще сказано.

Одночасно діяла учбова повинність, яка полягала в

«акуратному відвідуванні лекцій, семінарів та виконанні

усіх практичних робіт»lxxiii.

45

Задля вдоволення потреб студентства була створена

навіть спеціальна комісія – контрольна комісія по

соціальному забезпеченню навчаючихся. Вона повинна була

здійснювати наступні функції: 1. Постійне спостерігання за

виконанням норм соціального забезпечення, а також його

вірності та своєчасності; 2. Встановлення категорій

студентів по відношенні до усякого роду матеріальних

зобов,язань, можливих в певний час та в майбутньому.

Комісія складалась з трьох осіб: один представник від

викладачів та два представника від студентів. Вона повинна

була засідати не рідше за раз на тижденьlxxiv.

Від самого створення технікуму розпочалась робота над

формуванням навчальної програми. Великої ролі в цьому

процесі відводилось, так званим, предметним комісіям. Їх

наявність обов,язкова і до нині в будь-якому вищому

навчальному закладі України.

До завдань предметних комісій технікуму кінематографії

входило:

- розробка та ув,язка програм з учбовим планом;

- обговорення методів викладання;

- заслуховування доповідей викладачів о засобах та

результатах проходження курсу;

- установлення порядку контролю над виконанням

студентами учбового плануlxxv.

46

Щодо контролю, то Положенням про кінотехнікум, в цьому

навчальному закладі він визначався наступним. Контроль над

заняттями встановлюється поточний, кількісний, періодичний,

якісний, спорадичний та індивідуальний. Особливої

характеристики ці види не потребують, тому не будемо

спеціально на цьому зупинятись.

В 1924 році відбувся перший прийом до кінотехнікуму.

Бажаючих поступити сюди було 105 осіб. З них поступили 64.

Що цікаво, чоловиків було в три рази більше, аніж жінок:

так з 64 вступивших 50 було парубків, а 14 – дівчат. З 64-х

осіб – дітей селян було 5, робітників – 31, службовців –

25. Зараз ствердився стереотип щодо виключного ставлення до

партійності за радянських часів. Але данні щодо партійності

студентів говорять дещо інше: 6 осіб були членами КП(б)У,

18 – членами ЛКСМУ, а 40 осіб мали позапартійний статус.

Національний склад першого курсу технікуму виглядав

наступний вид: росіян – 25, українців – 24, євреїв – 11,

представників інших народів – 4. Освітній рівень студентів

визначався так: 22 особи закінчили трудшколи, 13 –

профшколи, 1 – робфак, 3 – ФЗУ, 25 осіб не закінчували

взагалі нічого, а лише отримали домашню освіту. З 64

майбутніх кіно фахівців 11 вже були одружені (Див. додаток

№3). Можна побачити величезну диференціацію між студентами

одного вузу по різним категоріямlxxvi. Така особливість

47

студентського середовища взагалі притаманна в радянській

освіті 1920-х років.

За результатами першої вступної кампанії видно, що

незважаючи на досить велику популярність кінематографу

загальний конкурс був меншим за 2 осіб на місце. Дещо інша

ситуація спостерігалась через 4 роки. В 1928 році до

технікуму, в якому вже не існувало так званого екранного

відділення, а залишилось лише технічне, прагнуло вступити

вже 180 осіб, а стало студентами лише 27 осіб, тобто

поступило лише 15%, таким чином, конкурс був 6 людей на

місце, а якщо б був ще екранний відділ, то цей показник був

би ще більшимlxxvii. Такий результат свідчив не тільки про

зростаючу популярність кінематографу, але й про ті високі

успіхи, які були досягнуті безпосередньо самим технікумом,

його колективом.

Тепер же можна звернути увагу на педагогічний процес в

технікумі, розвиток наукової частини та інші сфери життя

цього навчального закладу.

Висновки

В двадцяті роки минулого століття склалась така соціально-

політична ситуація, яка вимагала від усіх сфер суспільного життя

фундаментальних перетворень.

Особливо відчула на собі культурна сфера. Саме тут

спостерігались нові тенденції, а саме, формування нового стилю

48

мислення, стилю творчості. В ці роки зароджувався новий художній

засіб та нове спрямування в культурі – соціалістичний реалізм. Цей

культурний напрямок був спричинений новою роллю культури в

суспільному житті – тепер вона виступала як засіб агітації,

пропаганди будівництва держави нового типу – соціалістичної

держави. Головна ж роль в такій пропаганді відводилась

кінематографу.

Важлива роль кінематографу, який виконував не тільки

агітацйно-пропагандистські функції, а й функцію просвітницьку,

визначала й нові вимоги до кадрів, якими цей кінематограф

твориться. Тому в перші роки встановлення радянської влади в

центрі виникли навчальні заклади, які готували майбутніх

кінофахівців . В Україні цей процес дещо запізнився на два-три роки, і

лише в 1924 році в Одесі був створений подібний заклад.

Наявність матеріальної бази, ініціатива кіномитців Одеси,

позитивний досвід попередніх часів – все призвело до того, що саме

це місто стало першим в Україні де створюється кіно вуз. В

результаті талановитого організаційного підходу, величезної

зацікавленості з боку громадськості, особливих умов для студентів

цього вузу перед Одеським державним технікумом кінематографії

відкривались дуже великі перспективи, які й були реалізовані в

майбутньому.

Примітки до Розділу І.

49

Розділ ІІ.Навчання та наука: два боки одного процесу

2.1. Організація навчального процесу

В статусі Одеського державного технікуму

кінематографії (подалі – ДТК) цей вуз проіснував до

1930 року, коли його перетворили на Інститут

кінематографії та перевели до Києвуlxxviii.

Всього за цей період відбулось три випуски: 1927,

1928 та 1929 років. В результаті цих трьох випусків

держава отримала 66 акторів та режисерів, і 65

операторів, фотографів та лаборантів. Всього – 131

спеціаліста було підготовлено за 5 років плідної роботи

ДТКlxxix.

А ось відомості на 1929 рік про тих спеціалістів,

які закінчивши технікум працювали за своїм фахом

безпосередньо: операторами – 23, режисерами – 5,

асистентами режисерів – 7, акторами – 10, сценаристами

– 1, редакторами – 1, художній монтаж – 5 осіб,

помічниками операторів – 7, помічниками режисерів – 5,

адміністративними посадовцями – 3, лаборантами – 2,

викладачами – 2, асистентами – 5. Таким чином, з 131

особи, що закінчили технікум, 76 працевлаштувались за

lxxviii Корнієнко І. С. Українське Радянське кіномистецтво. 1917-1929. – Київ, 1967. – С. 17.lxxix ДАОО. – Ф. 3780. – Оп. 1. – Спр. 49. – Арк. 26.

50

фахом. Якщо порівняти із сьогоденням, коли більшість

вузів від початку випускає 70-90% безробітних юристів,

економістів, істориків тощо, то діяльність ДТК в цілому

можна вважати високою за результативністюlxxx.

В протоколі обстеження тимчасовою комісією РКІ від

1929 року зазначалось наступне (мовою оригіналу):

«Одесский Техникум Кинематографии, ставящий своей целью

подготовку киномолодняка украинской кинематографии за

период с 1924 года, как молодое, впервые созданное

учебное заведение на Украине себя в целом

оправдало»lxxxi.

Серед рекомендацій, які були надані керівництву

ВУФКУ, можна звернути увагу на наступну: «… 9)

Предложить Правлению ВУФКУ взять на себя полное

руководство ДТК, как единственного культурного очага,

производящий выпуск кино-молодняка на Украине и в

кратчайший срок дать заявку на количество необходимых

производству специалистов по отдельным специальностям,

в целях избежанния перепроизводства, пополняющие кадры

посредбюро, что имело место с оканчивающими ДТК»lxxxii.

Як бачимо, перед ДТК протягом усього періоду

навчання була лише одна основна проблема, з якою до

самої реорганізації не могли впоратися – це підготовка

надлишкової кількості кадрів.

51

Історія існування Одеського ДТК становить усього 5

років: з 1924 до 1929. Але ці 5 років – це період

організації першого в історії України кіновузу,

протягом якого вдалося набути безцінного досвіду

педагогічної роботи в такій сфері, розпочати розробку

наукових досліджень в такій новій галузі наукового

знання як кінематографії. І що найбільш приємно, так це

те, що все вище перелічене відбувалось не десь, а саме

у нас в Одесі.

Тепер перейдемо до вивчення того, як це відбувалось

– від самого початку кінотехнікуму до його переведення

до Києву.

*** *** ***

Після створення технікуму потрібно було вирішати

цілу низку завдань:

- структурувати навчальну програму;

- підібрати найбільш вдалі методи викладання;

- створити бібліотеку спеціальної літератури для

студентів та викладачів;

- створення матеріально-технічної бази для

практичного навчання;

- забезпечення студентів житлом та їжою;

Це найголовніші та переш чергові проблеми, які в

той чи інший спосіб розв,язувались.

52

Від самого початку роботи технікуму виявилось, що

багато зі студентів не повною мірою, а іноді і зовсім

не уявляли собі всієї серйозності навчання в технікумі.

В короткий термін виявилось, що майже усі студенти

відрізнялись досить малим рівнем початкових знань. Так,

в одному з протоколів загальних зборів колективу

технікуму зазначалось наступне: «В виду выявившейся

неосведомленности студентов о разных течениях в

искусстве, благодаря чему имеют место различные

неправильные суждения»lxxxiii. (Ф. Р3870 – Оп. 1. – Д. 5.

– Л. 25)

В звіті навчальної частини за 1925 рік писалося:

«Більшість з них (студентів) йшло до технікума аби де-

небудь вчитись»lxxxiv.

Технікум було розміщено в житловому будинку за

адресою Чічеріна, 3. а тому, найпершою проблемою, яку

потрібно було негайно вирішити – це було переселення

мешканців цього будинку в інші місця. Але заняття в

цьому будинку розпочались лише з грудня 1924 року, а до

цього, з 18 листопаду 1924 р. лекції та практичні

заняття провадились в проекційному залі ВУФКУ.

Студентів же було розміщено в Сільбудинку, бо

гуртожиток для студентів ще не було підготовленоlxxxv.

53

На перших порах, скупченість студентів в тісних

кімнатах готелю шкодило нормальному навчальному

процесові.

Орієнтовний навчальний план був прийнятий

Головпрофосом, але він вимагав численних уточнень та

коректив.

Програми були відірвані від реальних термінів. Так,

наприклад, в протоколі засідання ІІ курсу технічного

курсу студентом за прізвищем Радзиховський

відзначалось: «Наш курс проходил лишь второстепенные

предметы. Фотоателье не дооборудовано. Да и

второстепенные предметы, например, история материальной

культуры и искусства проходили для нас ненормально – до

сего дня топчение на раскопках и черепках

доисторического периода, кончится год и еобходимых

знаний по истории искусства не успеем получить…»(Р3870.

– Оп. 1. – Д. 18. – Л. 4)lxxxvi. А це вже був листопад

1926 року. Тобто, питання раціональної організації

навчального процесу мав актуальність і на третьому році

роботи технікуму.

Програми перший час майже не ув,язувались одна з

іншою і не мали кінцевої цілі. Навчальна частина не

була в змозі все це регулювати. Більшу частину часу

доводилось проводити допоміжні зайняття, на яких

54

вдосконалювались базові знання студентів з математиці,

фізики, хімії тощо.

Перед адміністрацією технікуму постало наріжне

питання щодо змін в роботі, організації навчального

процесу тощо.

Для вирішення всіх цих завдань було вирішено

запросити справжніх митців, спеціалістів в

кінематографі. Так, було широко сповіщена

кінематографічна преса, розросла ні запрошення

багатьом керівникам кінематографічних, театральних

об,єднань, з пропозицією виділити своїх членів на

заміщення таких посад як завідування навчальної

частиною, так і деканів технікумуlxxxvii.

З усіх об,єднань вирішено було зупинитися на

мистецькому об,єднанні «Березіль», яке по своїй

ідеологічній і мистецькій роботі, працюючи в галузі

кінематографії та театру - було оптимальнішеlxxxviii.

Внаслідок листування 15 грудня 1924 року було

отримано згоду від мистецького об,єднання «Березіль»

надіслати свого кандидата. 5 січня приїхав до листа

Одеси член режисерського штабу зазначеного об,єднання

і декан факультету української драми Інституту імені

Лисенка в Києві Долина П. Т.lxxxix. Він був назначений

деканом екранного факультету, а тимчасово виконуючий

55

обов,язки зав. навчальною частиною Полянський був

призначений деканом технічного факультету.

Денисов О. Н. доручив обом деканам переглянути

навчальний план і остаточно оформивши факультети,

поставити навчання на правильні рейки. На превеликий

жаль, зав. технічним відділом не зміг виконати,

покладених на нього, завдань і залишив технікум.

Замість нього, в другій половині січня 1935 року

Головпросвітою було командировано до технікуму нового

завідуючого технічним відділом Бондарчука Степана

Корнійовича, принаймні, теж члена об,єднання

«Березіль»xc.

Після звільнення Полянського на Долину П. були

покладені обов,язки зав. навчальною частиною, а на

Бондарчука Ст. – завідування адміністративно-

господарською частиною.

На кінець першого триместру (18-20 лютого 1925

р.) Долиною Петром Трохимовичем був пророблений і

заново складений навчальний план для обох відділів

технікуму, який був направлений на узгодження до

Головпрофосвіти. З встановленням цього плану були

створені предметові комісії, які розпочали свою

регулярну діяльність. Був стверджений навчальний режим

з трьох триместрів: перший триместр тривав з 15 жовтня

до 17 грудня, другий триместр тривав з 8 січня до 5

56

квітня, а третій триместр – з 20 квітня до 15

червняxci.

Поступово вирішувалось питання з обладнанням

навчальних лабораторій. Частину апаратури технікум

отримав від крайового правління ВУФКУ, а також

одеської кінофабрики. А частина апаратури і знімальний

матеріал була придбана за грошіxcii.

Підіймалась проблема забезпечення науково-

навчальною літературою. Всі ж необхідні підручники, а

також книги були розміщені в створеній бібліотеці

технікуму. Кілька слів щодо бібліотеки. На засіданні

комітету ДТК 23 листопада 1924 року окрім інших питань

вирішувалось і питання створення бібліотеки. Ми

подаємо уривок з протоколу з того засідання:

«5 вопрос. Слушали: О создании фундаментальной

библиотеки. Докладчик: т. Денисов: «Предложить всем

лекторам предоставить списки необходимой литературы по

преподаваемым дисциплинам и ежемесячно указывать на

новые издания, необходимые для пополнения

библиотеки»xciii.

На іншому ж засіданні вирішувалося питання про

виділення грошей на передплату періодичних видань. Так

було виділено 150 карбованців на придбання учбової

літератури, а 20 крб. на передплату періодичної преси.

Для порівняння – заробітна платня майже тридцяти осіб

57

за половину місяця дорівнює 600 крб., на виселення

приватних мешканців з будинку технікуму – 100 крб.. Як

ми бачимо, досить серйозна сума була виділена на

влаштування бібліотеки. А які ж часописи

передплачувались? Наступні: «Вісти ЦВК», «Правда»,

«Вісти ВУЦВК», «Вісти ОдЦВК», «Пролетарську правду»,

«Зоря» (Катеринослав), «Червоний більшовик» (Полтава),

«Кіно-тиждень» (Одеса).До кінця 195 року було

досягнуто наступних результатів в роботі бібліотеки.

Всі необхідні підручники , а також спеціальна

література знаходилась фонді бібліотеки. На кінець

1925 року в бібліотеці малось 1139 книжокxciv. Весь

фонд поділявся за наступними відділами: соціально-

економічним – 302 книги, відділ ленініади – 111 кн.,

історія матеріальної культури – 115, художня

література – 150 книжок, психологія – 72 кн.,

кінотехніка – 45 кн., фототехніка – 49 кн.. На

придбання всіх цих книжок було витрачено близько

однієї тисячі ста карбованцівxcv.

Період становлення вузу, який тривав від 1

листопаду 1924 року майже завершився наприкінці 1925

року. Це був невеликий період, але дуже насичений

подіями та діяльністю. Ось що говорилось з цього

приводу в річному звіті жовтня 1925 року: «Маючи

завдання випустити кваліфікованого кіноробітника з

58

певною радянською ідеологією і мистецьким вихованням

технікум з певністю може тепер сказати, що це він

виконав, бо вже зараз він стає на правдивий шлях. Ті

браки, які мались на початку року усунені, а висунуті

практикою життя в процесі роботи – остаточно мають

бути ліквідовані до кінця другого триместру»xcvi.

Так можна схарактеризувати в загальних рисах

період становлення першого в Україні кінотехнікуму.

І дійсно за короткий період існування вузу,

всього за рік, було створено початкову інфраструктуру

вузу, яка відповідала потребам виховання та навчання

фахівців своєї справи. Був організований досить

сильний в професійному аспекті педагогічний склад.

Керівництво технікуму теж мало досить поважний досвід

в освіті та мистецтві, що відкривало неосяжні

перспективи до розвитку кінотехнікуму. Від самих

початків закладались основи високого рівня

ідеологічного виховання майбутніх кінопрацівників.

2.2. Навчання та наука

Поступово життя в технікумі нормалізувалось та

навчання пішло розміреними темпами.

Керівництво технікуму перейнялось піклуванням

щодо нормальної організації режиму навчання, його

59

якості, високої результативності тощо. Влітку 1925

року були розроблені основні засади навчального плану

в технікумі.

Вони були наступними.

Навчальний план визначається в залежності від

цілі та завдань кінотехнікуму, які є наступними:

постачати регулярно кіновиробництву України

кіноробітників вищої кваліфікації, а власне –

лаборантів, операторів, кіноакторів, помічників

режисерів та режисерівxcvii.

Саме на основі цього і було сформовано два

відділи: технічний тп екранний. В залежності від

потреб спеціальностей весь навчальний матеріал

поділяється на дві групи: групу основних курсів ті

групу допоміжних предметів. Так основним курсом на

екранному відділі основним курсом розгортався такий

предмет – техніка екранної майстерності. Допоміжними

предметами були: соціально-економічні науки,

постановка тіла, історія матеріальної культури,

мистецтваxcviii.

На технічному відділі основним предметом була

фото-кіно-техніка. Допоміжними предметами були:

соціально-економічні науки, композиція кінодійстваxcix.

Слід відзначити, що основні курси обох відділів

читались протягом усіх трьох років навчання, при цьому

60

постійно ускладнюючись та перетворюючись на виробничі

завдання.

Планувалось, що при розподілі основних курсів і

допоміжних предметів в інтересах боротьби з

багатопредметністю, яка розпорошує увагу, а також з

метою концентрації сил учнів на розробці суворо

обмеженого кола питань, визнати за найбільш доцільний

при побудуванні навчального плану такий розподіл

дисциплін, щоб загальна їх кількість в кожний момент

не перевищувала б трьох – чотирьох і щоб вивчення їх

проходило в цілому щодня без зайвого розтягування.

Тривалість навчального року встановлювалось,

виходячи з розрахунку восьмигодинного робочого дня

студента, відповідно до календарного року

кіновиробництва, без меж триместрових перерв, в 11

робочих місяців, з котрих 10 йдуть на вивчення теорії,

а один – на практику в кіновиробництвіc.

Передбачалось звести до мінімуму робочий час

лекторського персоналу. Встановлювались 5 основних

норм викладання предметів:

- вступна розмова;

- інструктаж;

- сприяння учням за їх проханням;

- прийом завдань;

- обговорення наслідків минулого учбового періоду.c Там само. – Спр. 5. – Арк. 34.

61

З метою надання учням можливості орієнтування при

вивченні лекційного курсу – розподілити його місячними

завданнями, тобто, розподілити матеріал на певні

модулі. І одним з найбільш важливих аспектів

передбачався постійний навчальний контроль за

засвоєнням студентами пройденого матеріалу.

Були створені наступні предметні комісії для

вдосконалення навчальних програм з різних предметів:

комісія техніки живого матеріала (Долина, Тетюшев,

Лагранський, Соколов та три студента); комісія

кінотехніки (Бачин, Бортневський, Бондарчук, Риков,

Кирилов, Балл та три студента); комісія фототехніки

(Кирилов, Балл, Бачин, Ников та два студента)ci.

На загальній нараді адміністрації, лекторів та

представників виконпрофбюро технікуму в присутності

представника Губпрофоса Одещини 14 грудня 1924 року

було поставлено багато питань. І серед них було

поставлено також питання щодо організації лабораторії:

«Необхідно в короткий термін оборудувати лабораторію,

для цієї мети асигнувати потрібно кошти»cii, - казав

один з викладачів, лектор з хімії фотографічних

процесів Балл. Йому то і було доручено виробити і

представити обрахунок на потрібні предмети та

матеріали для обладнання такої лабораторії. Окрім тієї

ci Там само. – Спр. 9. – Арк. 12.

62

лабораторії було вирішено створити ще одну лабораторію

– психо-технічну.

На іншому засіданні, зібранні предметної комісії фото-

кінотехніки, яка відбулась 6 березня 1925 року було

поставлено питання щодо створення в кінотехнікумі ще

двох допоміжних установ: механічної майстерні та

фізичної лабораторії.

Про те чим займались різні ці лабораторії можна

певним чином дізнатися ось з такого плану роботи

кінолабораторії, складеного її завідуючим Гудимою 6

квітня 1925 року (написання та орфографія збережені

згідно з оригіналом)ciii.

Поточний план для кінолабораторії від 6.05 – 10.06.1925 р.

лаборанта Гудими

Робота по групах (2 по 13 чоловік).

Заняття: 7 лекцій

а) зарядкування кіноленти в касету;

б) зарядкування касети в апарат;

в) правила оборота ручки в апараті;

г) установка апарата для зйомки;

д) наведення на фокус.

11 лекцій – кінозйомки:

а) виверження сонячного світла і його зменшення для

кінозйомок;

б) зйомки натури;

ciii Там само. – Спр. 6. – Арк.. 15.

63

в) приготовлення закріпителя і проявителя;

г) проявлення, закріплення і промивка негативів;

д) роздруківка кінокартини.

В той же час не вистачало самого необхідного:

кінознімальних апаратів. З цією проблемою було вирішено

боротися наступним чином. Заступник голови правління

ВУФКУ направив в правління ВУФКУ наступного листа: «В

самом срочном порядке возбудите перед Накромпросом

Украины ходатайство о передаче Государственному

кинотехникуму ВУФКУ приборов и оборудования физического

кабинета, заканчивающегося Педагогического института в

г. Одессе (ул. Чичерина, 3). Учтите, на получение этого

кабинета уже есть серьезные претенденты»civ. І дійсно

через деякий час технікуму було передано обладнання з

цього кабінету. Окрім цього, кінотехнікуму було

передано майно державних кіно курсів, які існували до

цьогоcv.

Щодо обладнання. В нашому місті існує музей

кінематографу при Одеському відділенні Спілки

кінематографістів України, в якому представлені

примірники кіноапаратури початку 20 століття. Але ідея

створення такого кінематографічного музею виникла ще в

середині 20-х років в кінотехнікумі. Нам не відомо від

кого саме виходила ця ідея, але ми маємо ось такий

документ, звернення керуючого кінотехнікуму до

64

правління ВУФКУ. Саме він звернувся до правління ВУФКУ

з проханням посприяти цьому:

«До правління ВУФКУ.

На складах Крайового Правління ВУФКУ в Одесі, а

також на фабриці, мається велика кількість

кінематографічної та фотографічної апаратури, яка по

різним причинам не може бути ними використана.

Технікум має на думці закласти музей кіно

фототехніки, в якому буде скупчена вся апаратура від

початкових виглядів до удосконалених сьогоднішнього

дня. Музей такий дуже потрібний для навчальної мети

самого технікуму. Не кажучи вже про те, що потреба в

такому музеї доцільна і її відчувають всі

кінопрацівники – музей, в першу чергу потрібний для

навчання («історія розвитку кіно) в технікумі.

З огляду на це технікум прохає правління ВУФКУ

дати розпорядження Одеському правлінню, а також

фабрикам ВУФКУ, Одеси і Ялти, всі непридатні для

використання ними різні апарати і всі речі

фотокінотехніки, що матимуть історичне значення

передати кінотехнікуму в Одесі .

Керуючий кіно-технікумом Денисів

Секретар кіно-технікуму Абдиркін»cvi

Щойно йшлося про передачу кінотехнікуму обладнання

держкінокурсів. Але історія кінокурсів на цьому неcvi ДАОО. – ф. 3780. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк. 35.

65

закінчується. Як вже зазначалось вище, радянська влада

великого значення приділяла поширенню кінематографу і в

сільській місцевості. А це, в свою чергу, вимагало

наявність кадрів для реалізації цієї програми.

В Одесі базою для створення кінокурсів з

підготовки сільських механіків слугував кінотехнікум.

Цікаво, що інтереси держави в це момент співпали з

інтересами самого кінотехнікуму та його викладачів. 6

липня 1925 року Бондарчуку Ст. поступає наступна

службова записка щодо створення 4-х місячних курсів з

підготовки сільських механіків:

«Тов. Бондарчуку

В зв,язку з тим, що при кінотехнікумі мають бути

організовані короткочасні (4 міс.) курси сільських

механіків для кінофікації села – необхідно скласти

кошториси на пристосування помешкання, оборудовання,

утримання цих курсів.

Основні положення:

1.Термін 4 місяця

2.На 100 осіб

3.Курсанти на повному утриманні, інтернаті, кухня,

пральня і т. д..

4. Пристосовувати помешкання технікуму під курси –

ремонт необхідних кімнат, аудиторій,

проекційного зала, лабораторій, майстерень – не

66

займаючи при цьому площу потрібну для технікуму

(використати підвал).

5.Оборудовання апаратурою, учбовими допомоговими

приладами і підручниками.

6.[…]

7.[…]

Вся робота повинна бути проведена на підставі

матеріалів – навчальний план, програми.

Кошторис треба скласти так, особливо в частині

лабораторії, майстерні, апаратури, щоб було заощаджено

і пряма вигода і користь для технікуму»cvii.

Але як завжди, основною проблемою в реалізації

цього проекту були гроші. Принаймні, резолюція на

записці такою і була: «Хто і коли дасть гроші». Що

цікаво, гроші в кінці кінців були знайдені і

розпочалась підготовча робота з реалізації проекту по

створенню курсів. Були розроблені програми предметів.

Всього кошторисом на курси було передбачено 32

тисячі карбованців.

Передбачалось, що для ведення курсів, окрім

використання викладацьких сил було вирішено

використовувати спеціалістів кінофабрики для ведення

практичних занять. В основу курсів було положено

програми основних предметів кінотехнікуму з розрахунком

на проведення їх в строк 4 місяці. Через це головнаcvii Там само. – Арк. 36.

67

увага зосереджується на практичному оволодінні технікою

проекції. Одночасно із організацією курсів планувалось

організувати музей з проекційної справи, який був би

частиною головного музею технікуму, використання

спеціальної літератури з бібліотекиcviii.

Цікава позиція про те, хто міг бути слухачем

курсів: «»Слушателями курсов могут быть лица грамотные,

знакомые с основами арифметики, политграмотности и

практически работавшие как электротехнике, преимущество

имеют лица, связанные с деревней и хорошо знающие ее».

Навчання йшлося лекційним методом. По проходженню

частини курсу здійснюється перехід до практичного

оволодіння матеріалом. По закінченню курсів всі слухачі

перевіряються на засвоєння програми. Всього

передбачалось, що загальна кількість навчальних годин

дорівнювала 380 годинам.

Кінотехнікум розвивався за всіма напрямками: і

навчальним, і виробничим. Його студенти щорічно

проходили практику на кіновиробництвах Одеси і Ялти.

Більш того, багато з них залишались на виробництві і

впродовж навчального року. Що цікаво, під час

проходження виробничої практики ставилось питання щодо

оплати праці студентів. Справа полягає в тому, що

Одеська кінофабрика оплачувала робочий час студентів. І

тут виникає питання щодо того, хто отримує ці гроші –cviii Там само. – Арк. 36.

68

студенти чи технікум. За рішенням Денисова О.,

керуючого технікумом, гроші в повному обсязі поступають

на рахунок технікуму, а хто бажає продовжувати роботу

на виробництві під час навчального процесу, то ті

можуть це робити, але гроші все одно будуть поступати

на рахунок навчального закладуcix. З одного боку це

може здаватись порушенням прав студентів, але

враховуючи те, що студенти майже повністю знаходились

на державному утриманні, отримували стипендію (від 25

до 40 крб. в різні періоди з 1924 по 1929 рік). І тому

особливої потреби в заробітній платні не було, хоча в

період кризи 1928-1929 років, студентам було дозволено

працюватиcx. І крім того слід пам,ятати про пункт щодо

трудової повинності в статуті технікуму і цим пунктом

багато що з цієї ситуації з,ясовується.

2.3. Раціоналізація навчального процесу як прояв

загальних тенденцій

В 20-і роки радянське суспільство було охоплено

процесами раціоналізації праці та підвищення

працездатності промисловості, виробничих колективів та

окремих людей. Це торкнулось і систем кінематографа та

освіти. Не слід забувати, що саме в цей період

кіновиробництво перейшло на продрозрахунок, що малоcix Там само. – Спр. 16. – Арк.-ші 52, 57-58.cx Там само. – Спр. 50. (Приказы за 1929 – 1930 учебный год). –Арк. 27.

69

досить позитивні тенденції в якості та кількості

виробляємих фільмів. Подібні ж процеси проходили і в

одеському кінотехнікумі. Майже від самого заснування

технікуму розпочалася «НОТизація праці». Що таке НОТ?

Це «наукова організація праці (труда)»cxi.

В жовтні 1926 року до ДТК приїхав голова правління

ВУФКУ Хелмно і ось що він казав про технікум і про те,

що він бажає бачити результатом роботи технікумом:

«работы по созданию техникума были безусловно трудны,

потому что создается учебное заведение совершенно

нового типа не только у нас в Союзе, но и за границей.

Гражданская и империалистическая войны создали кадры

неподготовленного студенчества и преподавательского

состава, кроме того техникум создавался в условиях

бедности. Эти трудности нельзя преодолеть в течении

ряда лет. Но все же техникум справляется с задачей,

возложенной на него, т. к. то что сделано могло быть

сделано хуже.

Чего ждет ВУФКУ от техникума? Прежде всего

культурных работников. Отмечая молодость этой отрасли

искусства, а вместе с тем ее гигантский быстрый рост,

отсутствие научно подготовленных специалистов и

громадные научные перспективы ее, кинопромышленности

важнее хорошие научно-подготовленные работники –

организаторы, нежели кинозвезды»cxii.

70

І дійсно, кінотехнікум взяв курс на покращення

системи навчально-виховного процесу. 6 лютого 1925 року

на засіданні комітету технікуму було прийнято рішення

про створення комісії з наукової організації праці при

ДКТ. Комісія була створена в складі з: Долини П.,

Соколова В., Лагранського Е.cxiii.

Згідно з тимчасовими засадами ініціативної комісії

НОП вона створювалась для раціоналізації постановки як

учбового так і адміністративної, господарчої частин.

Свою роботу комісія вела в двох напрямках –

теоретичному та практичному. По лінії теоретичної праці

перед комісією постало завдання вивчення і пропаганди

наукової організації праці. По лінії ж практичній

планується вишукування, обговорення та обговорення і

введення в практику кінотехнікума конкретних заходів з

раціоналізації праціcxiv.

Перегляд наукового плану і програм з окремих

дисциплін під наглядом комісії НОП, розробка питань про

включення в навчальний план нових проблем – все це

входило в план дії НОП-комісії.

xiv Ленин об искусстве. – Москва, 1967.xv Луначарский А. В. О кино. Статьи. Высказывания. – Москва, 1965.xvi Партия и культура. – Москва: Искусство, 1956.xviii Історія Одеси / Колектив авторів; Голов. Ред.. В. Н. Станко.– Одеса: Друк, 2002. xxii Зленко Г. Одеській кіностудії - півстоліття. – Одеса, 1969.

71

Для здійснення практичних завдань комісія стала на

шлях систематичного планування, контролю та обліку всіх

галузей діяльності навчального закладу.

Тепер звернемось до самого плану роботи цієї

комісії, який був підготовлений на період з 1 травня

до 1 вересня 1925 року. План роботи розрахований на

кінець 2 – початок 3-го триместру. Побудування плану

віддзеркалює історію його розробки. Перш за все, своїм

завданням НОП-комісія поставила виявлення найбільш

важливих питань для кінотехнікуму. Це призвело до

розбудови «систематичного плану» робіт. Передбачалось

дві складових цього плану: 1. Систематичну та 2.

Хронологічнуcxv.

Систематична складова роботи комісії передбачала

розподіл на 6 циклів:

- нормальний навчальний план кінотехнікуму та

проблема НОПу;

- раціоналізація прийома студентів: 1. Виявлення

основних моментів прийому; 2. розробка проблеми добору

xxiii Капчинский М. У Черного моря// Жизнь в кино: ветераны о себеи своїх товарищах. – Москва: Искусство, 1971. – С. 25-46.xxiv Театр и кино. – 1922. - №№2-4, 7-9, 11-17; 1923. - №№1-5, 7-8, 9-14; 1924. - №№3-6, 9-12, 14-16.xxv Театральная неделя. – 1925. - №№2, 5, 6, 7-9; 1926. - №№1-17;(з 1927 р. – Театральний тиждень). – 1927. - №№14-16, 18; 1928. -№1-7.xxvi Державний архів Одеської області. – Фонд Р3870 (Одесскийгосударственный техникум кинематографии города Одессы: 1924-1930). – Оп. 1.xxvii Там само. – Оп. 1.

72

студентства з точки зору фізіології типів та мед

контролю; 3. проблема психотехнічного добору

студентства;

- проблеми організації педагогічного процесу: 1.

лабораторний метод викладання в застосуванні до

кінотехнікуму;

- кінотехнікум та кіновиробництво ознайомлення

лектури з кіновиробництвом шляхом візитів на

кінофабрику ВУФКУ з метою всебічного ознайомлення з

завданнями кіновиробництва та можливого застосування до

нього НОПу;

- НОП та студентство. Проробка основних проблем

НОПу в студентстві, створення НОП-ячійки;

- практична робота НОП-комісії.

Хронологічний план роботи комісії розписаний по

другому та третьому семестрам.

В результаті впровадження НОПу в технікумі були

зроблені наступні кроки:

- встановлений жорсткий контроль за відвідуванням

студентами занять;

- встановлений жорсткий облік проведення лекцій та

практичний занять викладачами та лаборантами;

- вдосконалений розклад занять;

- встановлений режим раціонального витрачення

коштів;

73

- впорядкована робота лабораторій та механічної

майстерні;

- розпочата активна робота зі студентством з

питань раціонального використання ним свого часу.

Відзначимо, що протягом процесів нотизації праці

кінотехнікуму були досягнуті величезні успіхи, які

вплинули на подальший розвиток технікуму. Більш того,

необхідно зазначити, що досвід роботи одеського

кінотехнікуму був використаний навіть Московським

ДТКcxvi.

Створення вузу по підготовці кіноспеціалістів було

досить новою справою, яка потребувала набуття певного

досвіду вже під час власно самої роботи такого закладу.

Функціонування будь-якого вищого навчального закладу

передбачає вирішення кількох основних завдань:

- налагодження учбового процесу, за радянських часів цей

процес був безпосередньо пов,язаний із вихованням ідеологічно

свідомих спеціалістів;

- створення умов для наукової діяльності як викладачів,

так і студентів;

- облаштування побутового життя колективу.

Якщо говорити про розв,язання цих трьох питань в Одеському

ДТК, то сміливо можна вважати, що в той чи інший спосіб були

74

вирішені всі ці три проблеми за наявності досить обмеженого

фінансування.

Звичайно, що при досягненні поставлених цілей виникало

чимало труднощів, але і вони були подолані. Так, в підготовці

навчального плану та узгодженні його із навчальними програми

та загальними потребами виробництва велику роль відіграла

діяльність різних предметних комісій. Для створення якісної

навчальної бази в технікумі була створена бібліотека, яка

містила велику кількість не тільки російсько- та україномовних

спіалізованих книжок, а й закордонні видання, які досить часто

куплялись та виписувались під різні предмети.

З 1925 року постало питання про раціоналізацію роботи

технікуму. Воно виникло під впливом загально радянської

кампанії з підвищення продуктивності праці. Важливою

складовою такої кампанії була так звана «наукова організація

праці», яка впроваджувалась в усіх галузях суспільного життя:

від заводів та фабрик до шкіл та технікумів. Не обминули ці

процеси і Одеський кінотехнікум. Під їх впливом вдалось

підвищити дисципліну серед студентів та викладачів,

підвищити внутрішнє усвідомлення власної відповідальності як

складової загального успіху. Зрозуміле, що в певних питаннях

ноп відігравав не саму гідну роль і не завжди призводив до тих

позитивних результатів, на які очікували. Але все ж таки,

нопізацію діяльності технікуму можна для нього оцінювати в

якості позитивного явища.

75

Таким чином, загалом, розвиток Одеського державного

технікуму кінематографії за період з 1924 по 1929 роки можна

охарактеризувати як стрімкий та вдалий. З більшістю питань

вдалось розібратись. В той же час, залишались проблеми:

неповне використання підготовлених кадрів на виробництві, що

й призвело в 1928 році до ліквідації екранного відділення. Не

вдалось на повному рівні налагодити ефективне керівництво

вузом з центру, що й стало причиною його переводу в 1930 р. до

Києву. Хоча сам технікум нормально працював та

підготовлював добрих спеціалістів, але система управління ним

не входила до загальних тенденцій централізації та уніфікації.

Примітки до Розділу ІІ

76

77

Розділ ІІІ.Українізаційні процеси в вузі

3.1. Політика коренізації та освіта в Україні20-ті роки минулого століття характеризувались багато

в чому суперечливими подіями та явищами. Ці роки були

добою встановлення та укріплення позицій радянської

влади, яка досить часто проводила протилежну за змістом

політику. Одним з прикладів цього була так звана

коренізація. В Україні мова набула назви українізації. Ця

політика була втіленням в життя принципів В. Леніна та

всієї партії більшовиків в національному питанні, а саме

– права народів, націй на самовизначення.

З одного боку, вченими старої радянської історичної

школи цей процес розглядається в контексті всеохоплюючої

політики коренізації, яка провадилась на зорі радянської

влади, в 20-і роки. І тут існує погляд на українізацію як

невіддільної частини усього масиву коренізаційних

заходів. Це надавало можливість дослідникам досить

зрозуміло відповісти на питання, чому ця політика

провадилась. А реалізовувалась політика коренізації в

рамках втілення в життя ленінського принципу права усіх

народів на самовизначення. Згідно з цією концепцією,

коренізація – це було повернення до суто народних

традицій, звичаїв та мови певного народу на певній

78

території, де він мешкає. За думкою радянських вчених,

культура будь-якого народу поділяється на буржуазну,

тобто ту, яка виникає внаслідок експлуатації одного класу

іншого, та пролетарську, або природно народну, яка

виникає та розвивається внаслідок історичного процесу.

Яскравим прикладом народної культури є танці, пісні,

казки тощо та, звісно що, мова, якою користується народ в

своєму повсякденному життіcxvii.

І саме тому, кожен народ має право на вільний та

повний розвиток своєї культури.

Тобто, на думку радянських істориків, коренізація

планувалась як етап до формування єдиного в соціально-

економічній та політичній сферах соціалістичного

суспільства але поліетнічного в національному питанні.

А ось з позиції сучасних українських істориків,

проведення політики коренізації багато в чому було кроком

щодо заспокоєння патріотично налаштованих кіл

національної периферії Радянського Союзу. Так, наприклад,

рахують, що в Україні, ця політика була спрямована для

створення лояльної до влади національної інтелігенції,

яка б була надійною запорукою спокійного розвитку

республіки в кордонах СРСР.

Потрібно сказати, що за двадцяті роки більша частина

інтелігенції дійсно стала прорадянською.

79

В статті робиться спроба оцінити методи, засоби

українізації в вищій освіті на матеріалах Одеського

державного технікуму кінематографії (далі ДТК). Ставиться

завдання оцінити загальні результати за технікумом в

справі його українізації станом. Хронологічні рамки

дослідження визначаються датою створення кінотехнікуму в

нашому місті та часом його реорганізації в інститут та

переводу до міста Києва.

Джерельною базою в вивченні українізації в освіті (на

прикладі ДТК) слугував фонд №3870 Державного архіву

Одеської області, який складається з офіційних документів

різних органів управління технікумом: протоколи засідань

спеціальної комісії з українізації (справи 9 та 10),

протоколи засідань Правління технікуму, розпорядження

директора, пояснювальні записки викладачів тощо. При

критичному аналізі усіх цих матеріалів можна

реконструювати реалізацію державної політики в освітіcxviii.

Перш аніж перейти до безпосереднього розгляду

проведення українізації в технікумі, потрібно

ознайомитись із загальною нормативною базою цього процесу

на республіканському рівні.

Законодавчим фундаментом українізації є наступні

акти:

1. Декрет від 27 липня 1923 р. «Про заходи в справі

українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх

80

установ», за яким українська мова запроваджувалася в усіх

типах шкіл із визначеними термінами їх українізації;

2. Декрет від 1 серпня 1923 р. «Про заходи

рівноправності мов і про допомогу розвиткові української

мови», яким зобов,язувалося запроваджувати українську мову

на всіх щаблях державного управління;

3. Резолюція ЦК КП(б)У про українізацію, квітень

1925року, в якій було зазначено, що «справа зміцнення

союзу робітничого класу з селянством і зміцнення

диктатури пролетаріату на Україні вимагає напруження

комуністичних сил усієї партії для опанування української

мови та українізації».

4. Спільна резолюція ВУЦВК та Раднаркому УССР щодо

заходів з термінового проведення повної українізації

радянського апарату

5. Резолюція пленуму ЦК КП(б)У від 30 травня щодо

українізації партійного та професійного апарату і

радянських установcxix.

Головну роль в процесі українізації відігравав

Народний комісаріат освіти Української радянської

республіки, який до 1926 року очолювався О. Шумським, а

після - М. Скрипником.

Таким чином, визначена основна нормативна база,

згідно якої провадилась українізація в нашій державі

протягом 1923 – 1928 років.

81

Логічним було б наведення певних статистичних данних.

За період проведення політики українізації чисельність

українців від 1923 до 1933 років у Харкові зросла з 38%

до 50%, у Києві з 27,1% до 42,1%, у Дніпропетровську з

16% до 48%, в Одесі з 6,6% до 17,4%, в Луганську з 7% до

31%cxx.xxix Там само. – С. 4.xxx Інтернаціонал // www.socialist.ru/437542xxxi Садуль Жорж Всеобщая история кино. – Москва: Искусство. – Т.4.1. Послевоенные годы в странах Европы. 1919-1929. – Москва, 1982.– С. 43.xxxii Кульчицький Ст. Цит.. праця. – С. 11.xxxiii Іванов О. П. Найважливіше із мистецтв. – Київ, 1969. – С. 54.xxxiv Кульчицький Ст.. Цит. праця. – С. 14.xxxv Ленин об искусстве. – Москва, 1967. – С. 31.xxxvi Там само. – С. 32.xxxvii Партия и культура. – Москва, 1956. – С. 7.xxxviii Там само. – С. 8.xxxix Садуль Жорж Цит. праця. – Т. 4.1. - С. 143.xl Від Наркомосу // Мистецтво, 1922. - №7. – С. 3.xli Партия и культура. – Москва, 1956. – С. 59.xlii О партийной и советской печати. Сборник документов. – Москва,1954.- С. 18.xliii Островский Г. Л. Одесса, море, кино. – Одеса, 1989. – С. 7-9.xliv Костроменко В. В. Аннотированный справочник по фильмам снятым наОдесской киностудии и других кинопроизводствах Одессы: 1919-2002. –Одесса, 2002. – С. 6.xlv Там само. – С. 7.xlvi Історія Одеси / Колектив авторів; Голов. Ред.. В. Н. Станко. –Одеса: Друк, 2002. – С 244.xlvii Цит. за: Малиновский А. В. Кино в Одессе: Путеводитель покінотеатрам старым и новым. – Одеса, 2000. – С. 65.xlviii Капчинский М. У Черного моря// Жизнь в кино: ветераны о себе исвоїх товарищах. – Москва: Искусство, 1971. – С. 26.xlix Зленко Г. Одеській кіностудії - півстоліття. – Одеса, 1969. –С.66.l Костроменко В. В. Цит. праця. – С. 21-25.li Капчинскьий М. Цит. спомини. – С. 28.lii Театр і кіно, 1923. - №15. – С. 13.

82

Перш за все цікава інформація по Одесі: на 1923 рік в

нашому місті проживало всього 7% українців, що складало

менше, аніж 10 частину від усього населення. За 7 років

ця кількість зросла майже втроє. Вірогідно, що такий

стрімкий зріст відбувся за рахунок дії наступних

факторів:liii Свидетельство про окончание кинокурсов// Архив автора. – Л. 62.(Фотокопія, див. Додаток №5)liv Кинохорника // Фігаро, 1918. - №3. – С. 15.lv КПРС в резолюціях і рішеннях з,їздів, конференцій і пленумів ЦК.– Київ, 1954. – Ч. 1. – Вид. 7. – С. 32.lvi Там само. – С. 33.lvii Цит. за: Садуль Жорж Цит. праця. – Т. 4.1. - С. 148.lviii Кресин М. Воспоминания // Жизнь ветеранов:.. – С. 8.lix Історія Одеси. – С. 147.lx Капчинскьий М. Цит. спомини. – С. 28.lxii Островский Г. Л. Одеса, море, кино. – Одеса, 1989. – С. 36.lxiii ДАОО. – Ф. Р3870. – Оп. 1.lxiv Там само. – Оп. 1. – Спр. 2. (Тимчасове положення про ВДТК). –Арк. 1.lxv Там само. – Арк.2.lxvi Там само. – Арк. 3.lxvii Там само. – Оп. 1. – Спр. 3. (Протоколы заседаний центральнойприемной комиссии за ноябрь 1924 г. – ноябрь 1924 г.г.). – Арк. 2.lxviii Там само. – Оп. 1. – Спр. 4. ( Протоколы заседаний предметнойкомиссии техникума, общего собрания сотрудников центральнойкомиссии за 1924 г.). – Арк. 8.lxix Там само. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 3.lxx Там само. – Арк. 2.lxxi Там само. – Арк. 3.lxxii Там само. –. Арк. 3.lxxiii Там само. – Арк. 4.lxxiv Кинотехникум //Театр и кино. – 1924. - №32. – С. 11.lxxv ДАОО. – Ф. Р3870. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 4.lxxvi ДАОО. – Ф. Р3870. – Оп. 1. – Спр. 49. – Арк. 26. (фотокопія)lxxvii Там само. – Арк. 26.lxxx Там само. – Арк. 29. (Фотокопія).lxxxi Там само. – Арк. 41. (Фотокопія).lxxxii Там само. – Арк. 42. (Фотокопія).

83

1. Перетворення українства в соціально престижний

прошарок, в який намагались записатися й росіянин, і

єврей, і будь-хто;

2. Проведення активної селінізації міського

населення, створення добрих умов для переїзду великої

lxxxiii Там само. – Спр. 5. (Протоколы заседаний общих собранийсотрудников и студентов, предметной и ревизионной комиссий задекабрь 1924 и сентябрь 1925 годов) – Арк. 25. lxxxiv Там само. – Спр. 14. ( Отчет учебной части тенхикума о работеза время с 1 ноября 1924 по 1 апреля 1925 г. и спискипреподавателей). – Арк. 10.lxxxv В Одессе открылся кинотехныкум // Молодая гвардия. – 1924. – 21октября.lxxxvi ДАОО. – Ф. 3780. – Оп. 1. – Спр. 18. (Протоколы общих собранийстудентов, профессуры техникума и комиссий за октябрь 1926 г.). –Арк. 4. lxxxvii Там само. – Спр. 4. (Протоколы заседаний предметной комиссии,комитета техникума, общего собрания сотрудников, центральнойкомиссии за 1924 г. ). – Арк. 6.lxxxviii Кинохроника // Театр и кино. – 1925. – 23 апреля.lxxxix Там само. – Спр. 5. – Арк. 25.xc Там само. – Арк. 25.xci Там само. – Спр. 29. (Годовой (учебный) отчет за 1927-1928годы).– Арк. 4.xcii Одесский кинотехнику // Театральная неделя. – 1926. - №14.xciii ДАОО. – Ф. 3780. – Оп. 1. – Спр. 4. – Арк. 6.xciv Там с амо. – Спр. 14. – Арк. 3.xcv Там само. – Арк. 3. (зворот.)xcvi Там само. – Спр. 11. (Протоколы заседаний стипендиальнойкомиссии профкома и общих собраний студентов). – Арк. 36.xcvii Там само. – Арк. 37.xcviii Там само. – Спр. 9. (Протоколы заседаний центральной приемной,предметной, контрольно-учебной и других комиссий и общих собранийсотрудников и студентов за 1925 год). – Арк. 16-17.xcix Там само. – Арк. 16.cii Там само. – Спр. 6. (Протоколы заседаний предметной комиссии заноябрь 1924-май 1925 г.). – Арк. 13.civ Там само. – Спр. 16. (Приказы за 1926-1927 учебный год). – Арк..43.

84

кількості україномовних вихідців з села до міста, тобто

відсоток українців поповнявся ще й за цей рахунок, їм

давали пільгові умови вступу до вузів, працевлаштування

тощо;

3. Збільшення кількості осіб, які вивчили українську

мову та вважали тепер себе українцями.

Статистичні дані були взяті спеціально для розгляду

ходу коренізації, тобто українізації, в далеко не

українському регіоні держави, що може свідчити про певні

хиби в внутрішньополітичному курсі як адміністрації

області так і державного керівництва, які слабо

усвідомлювали специфіку етнічної картини регіону.

Торкаючись проблеми українізації закладів вищої

освіти в Одесі, то потрібно відзначити те, що цей процес

охопив абсолютно усі установи. Цей процес досить ретельно

координувався окружною комісією з українізації, місцевими

адміністраціями тощо.

3.2. Впровадження українізації в технікумі

cv Кинохроника// Театр и кино. – 1926. – 2 февраля.cxi Корнієнко І. С. Кіно і роки. Від німого до панорамного. – С. 32.cxii ДАОО. – Ф. 3780. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 36.cxvii Тези ЦК КП(б)У про підсумки українізації. Видання ЦК КПЗУ. Львів,1926. – С. 32.cxviii Державний архів Одеської області. – Ф. 3870. – Оп. 1.cxix Українізація ВУЗ-ів. Шлях Освіти. – Ч. 1, 1926.∕∕

85

Не оминув процес українізації і Одеського технікуму

кінематографії, який теж був повністю в нього включений

майже від самого початку свого існування, тобто 1924

року.

В Одесі процес українізації був розпочатий активно з

1924 року, а саме наприкінці року. В грудні 1924 року

відбулась нарада ректорів, секретарей груп вузів при

губернському комітеті. На цьому засіданні дискутувався

питання українізації вузів. Результатом праці цієї наради

стала постанова наступного змісту (наводиться мовою

оригінала):

«Постановили:

1. Считать, что украинизация ВУЗов проводится слабо.

Достижения в этой области имеются по ИНО и Сельхозу.

2. Необходимо ввести в ВУЗах обязательное изучение

украинского языка и украиноведения.

3. Предложить ВУЗам перевести аппарат на украинский

язык.

4. Особо отметить необходимость перевода на

украинский язык студорганизаций и партячейки, где для

этого имеются условия немедленно перейти на украинский

язык (Мелиоративный техникум, Херсонский сельско-

хозяйственный, ИНО, ОСХИ и др.).

86

5. Предложить ВУЗам расширить сеть кружков по

изучению украинского языка.

6. Губпрофобру произвести учет преподавателей,

знающих украинский язык – для перевода части предметов в

ВУЗах педагогического и сельско-хозяйственного типа на

украинский язык.

7. Просить центр через Губпрофобр ускорить высылку

учебников на украинском языке для Одессы.

8. Взять линю на привлечение украинской селянской

бедноты – пр новом наборе в ВУЗы, учитывая

малоподготовленность этой группы, создать

подготовительные курсы.

9. Поставить вопрос перед Наркомпросом об учреждении

при ИНО и Сельхозе кафедры украинской истории и культуры.

Председатель: Кушнарев

совещания:

Секретарь: Минкевич»cxxi

Цей документ можна вважати майже головним керуючим

актом, згідно якого розвилась діяльність адміністрації

кінотехнікуму з його українізації.

Вже з березня 1925 року розпочинається величезна

робота з переводу технікума на українські рейки. Перш за

все була створена комісія з українізації в технікумі

складі Денисова О., Долини П., Кравцова, Плахотника та

87

Ятченко.В протоколі засідання комісії з українізації від

11 березня 1925 року наголошується увага на скорішому

створенні гуртка української культури (спр.5, арк. 26).

Організацію гуртка було доручено викладачу Плахотнику та

студенту Ятченко. Передбачалось «через адміністрацію

технікуму зв,язатись з нашою бібліотекою з метою

виписувати переважно українську літературу, а також всі

газети і всі мистецькі журнали української мовою мусять

бути виписані».

Передбачалось ввести вивчення української мови для

студентів – 4 години на тиждень. Відразу ж планувалось

проводити моніторинг знання української мови викладачами

та на предмет викладання їх предметів цією мовою. Як

повідомляв П. Долина, то з лекторів тільки шість осіб

викладали української мовою». А ось інший член комісії

зауважував, що: «очевидно, затримки переходу на

викладання українською мовою, із боку студентства не

буде».

В квітні 1925 року увазі Правління ДТК був

представлений план українізації вузу, який був складений

Павлом Долиною. Цей план з,ясовувався на засіданні

правління кінотехнікуму (8 травня 1925 р.) наступним

чином:

«Курси по українській мові для техперсоналу

продовжити до 10 червня цього року, після чого всім

88

слухачам скласти іспити. Не склавши іспити української

мови повинні бути звільнені з посади в технікумі.

Іспити для студентів по українській мові скласти під

кінець ІІ-го триместру до 10 червня 1925 р.

Про несклавших іспити української мови поставити

питання про дальніше перебування їх в технікумі.

Лектура, бажаюча викладати свої дисципліни в

технікумі в новому навчальному році 25/26 повинна

обов,язково оволодіти в повній мірі українською мовою.

В протилежність випадкові запросити нову лектуру

вповні володіючу українською мовою»cxxii

Можна побачити, що вже на перше початковому етапі

українізації, керівництво технікуму було готово прийняти

кардинальні заходи щодо якнайшвидшої українізації вузу.

Інформація щодо масштабів проведення українізації в

кінотехнікумі за перші сім місяців існування технікуму

представлена та систематизовано викладена в «Анкеті для

обслідування ВУЗів в справі українізації», яка була

заповнена секретарем технікуму 15 червня 1925 року (спр.

10, арк..1)cxxiii. Згідно анкетних даних в технікумі усього

навчались 60 осіб, всі з них на першому курсі. При цьому

національний склад студентів був наступним: росіяни –

40%, українці 35%, євреї – 20%, всі інші – 5%. З

викладачів та наукових співробітників українську мову

знали шість осіб. При цьому з них: росіян – 51%, українці

89

– 24%, євреї – 24%, німці – 1%. Українську мову та

літературу викладав Микола Кривцов. Щодо викладання

інших предметів українською мовою, то з таких дисциплін

можна назвати наступні: кінодрама (П. Долина, член театру

«Березіль»), фізкультура (Тетюшев К. О.), практичні

роботи в лабораторії (Гудима), кіно технологія (професор

Кирилов). Окрім вищезгаданих викладачів та лаборанта

більше ніхто української мови не знав, або просто не

користувався в навчальному процесі. Саме це спонукало з

лютого 1925 року відкрити курси для співробітників. Все

діловодство провадилось української мовою. Адміністрація

технікуму прораховувала, що українізація буде завершена

до кінця 1925 року.

Таким чином, потрібно було проводити роботу по

українізації не тільки серед студентів, але й в

викладацькому середовищі. Враховуючи те, що ситуація з

українізації охопила все суспільство, то розпочалась

хвиля масового відкриття гуртків з вивчення української

мови: вони відкривались в технікумах та інститутах, в

домах та палацах дитячої творчості, на заводах та

фабриках, державних органах управління… За такою

ситуацією, особи могли не відвідувати занять по місту

свого навчання чи роботи та ходити в інші місця

викладання української мови і тобі це зараховувалось. Але

було багато таких, які під приводом відвідування інших

90

гуртків з вивчення мови, не ходили і за своїм місцем. Але

це досить швидко вияснювали і «прогульника» змушували

відвідувати заняття під загрозою адміністративних

покарань.

Окрім безпосереднього вживання української мови в

процесі навчання вимагали спілкуватися цією мовою і в

офіційних зносинах, тобто майже постійно, поки особи

знаходяться у стінах технікуму.

Українізація торкнулась не тільки викладачів,

студентів, а й технічний персонал. Так, голова комісії з

українізації, Павло Долина в докладній записці «в справі

організації по вивченню української мови технічним

персоналом ДТК» писав:

«… Курси обов,язкові для всього технічного персоналу:

списки осіб на підставі анкетного матеріалу

встановлюється Правління технікуму і стверджується

ректором технікуму.

Особи, що комісією по перевірці будуть визнані, як не

досконало оволодівши мовою мають бути усунені від праці з

технікуму»cxxiv.

Потрібно торкнутись загальних проблем переведення

викладачів на українську мову. В 1925 році усім лекторам

була розіслана анкета наступного змісту (орфографія та

стиль написання збережені-А.):

«Всім т.т. лекторам ДТК

91

Комісія по українізації технікуму просить відповісти

на нижче зазначені питання:

1.Чи знає дана особа український язик; як що знає, то

в якій мірі;

2.Коли саме може перейти до викладання українською

мовою своїх дисциплін»cxxv.

Наступні відповіді були дані такими викладачами:

Бабайцева Зоя Антонівна (історія російської літератури) –

ні, не володіє, Балл Олександр Михайлович (хімія

фотографічних процесів) – ні, не володіє, Бачин Василь

Петрович (кіно оптика, кіномеханіка) – ні, не володіє,

Бондарчук Степан Корнійович (мімодрама) – так, володіє,

Бортневський Володимир Андрійович (кіно архітектоніка) –

ні, не володіє, Брун Ісидор Давидович (проекти роботи по

фотолабораторії) – ні, не володіє, Гудима Осип Павлович

(кінолаборант)– так, володіє, Кривцов Микола Самойлович –

так, володіє, Кирилов Елпид Анемнод (фототехніка)– так,

володіє, Кир,яков Павло Олександрович (кіноелектрика) –

ні, не володіє, Лагранський Емануїл Семенович (гігієна і

біологія) – працює над мовою, Пресняков Валентин Іванович

(міміка) – ні, не володіє, Тетюшев Костянтин

Олександрович (фізкультура) – так, володіє, Риков Семен

(соціально-екологічні науки) – так, володіє, Семенов

Семен Анатольович (історія мистецтва, культури та побуту)

– ні, не володіє, Соколов Віталій Павлович (основи

92

сучасної психології) – так, володіє, Церінгер Юлій

Іванович (німецька мова) – ні, не володіє, Долина Павло

Трохимович (мелодрама) – так, володіє. Як можна побачити,

з усіх викладачів (18 осіб) українську мову знають лише

вісім осіб. Тобто, в порівнянні з попереднім роком

кількість україномовних зросла на двох осіб. І лише одна

людина регулярно працює над вивченням мови (Лагранський

Е. С.).

Рішенням комісії по українізації від 16 червня 1926

року було вирішено наступне. Що стосується студентського

складу, то «під час прийому на 26/27 навчальний рік осіб,

що не володіють українською мовою до числа студентів не

приймати». А ось увесь адміністративно-технічний

персонал, за цим рішенням, поділявся на дві категорії у

відношенні до остаточного терміну українізації: перша

категорія – керуючий технікумом, зав. навч. частиною,

секретар, бухгалтер, комендант, друкарниця і бібліотекар

(всі вони повинні були скласти іспити до початку

навчального року, до вересня 1926 р.); друга категорія –

збиральниці, доглядач будинку та інші з технічного

персоналу – до вересня 1927 р..

Окрім цього, тим самим рішенням планувалась

українізація викладання усіх дисциплін в наступні строки:

більшість – до вересня 1926 року, соціально-економічні –

вересень 1927 р., хімія фото процесів – вер. 1927 р.,

93

математика – вер. 1927 р., фізика фото процесів – вер.

1927 р., електротехніка – вер. 1927 р., механіка – вер.

1927 р., фото практика – вер. 1926 р., історія мистецтва

і матеріальної культури – вер. 1926 р., кінотехніка –

вер. 1926 р., постановка тіла (спорт) – вер. 1926 р.,

постановка тіла (ритм, танок) – вер. 1927 р.,

рефлексологія, типологія, психологія – вер. 1926 р.,

техніка акторської виразності, композиція кіно дійства –

грудень 1927 р., грим – вер. 1926 р., енциклопедія кіно –

вер. 1926 р., теорія перспективи – вер. 1926 р.,

перспективи креслення – вер. 1926 р., красне письменство

– вер. 1926 р.cxxvi.

Цікаво, що вже к жовтню 1926 року українізувалося

багато лекторів, яким давався більш далекий строк та

виконали це завдання ті хто був повинен це зробити:

українською мовою викладали вже такі лектори – проф..

Болтенко (історію матеріальної культури), проф..

Крижанівський (математику та історію перспектив), інженер

Кравченко (механіку та кресленні), проф.. Кирилов

(фототехніку), викл. Тетюшев (постановку тіла), викл.

Кривцов (укр.. літературу). (спр. 10, арк. 11) В той же

час, в протоколі цього ж засідання комісії з українізації

відзначалось:

«4. Визначити необхідним в кінці навчального 1926/27

року призначення конкурсу на лектуру володіючу

94

українською мовою для заміни лектури, що не

українізувалась».

В той час, коли призначались строки українізації та

планувався конкурс на заміщення посад лекторів писались

наступні пояснювальні записки від тих викладачів, які в

силу той чи іншій причини ще не розпочали вести свій

предмет українською мовою. Ці записки цікаві для

дослідження тим, що дозволяють виявити основні причини,

які стояли на перешкоді цілковитої українізації

навчального процесу. Далі наводяться деякі з таких

документів, які дішли до нашого часу. Так, наприклад, в

пояснювальній записці викладача міміки Валентина

Преснякова можна прочитати наступне (мова та стилістика

збережені згідно оригіналу):

«На ваш запрос относительно неперехода моих лекций на

украинский язык, спешу сообщить следующее:

1. занятия мои носят исключительно практический

характер, при чем терминология предмета французская;

2. понимая почти дословно украинскую речь, я

свободно выслушиваю обращения учащихся, а мои ответы

обыкновенно сводятся к тому, что я должен показать как

следует то или иное движение;

3. при всем желании изучать язык, я уже с трудом

удерживаю его в памяти, что объясняется моим

пятидесятилетним возрастом.

95

От 3/XII.1927 г.»cxxvii.

Тут вбачається доволі об,єктивна причина того, що

викладач не перейшов на українську мову – це його вік,

коли вчити нову мову доволі важко.

Тепер наводимо іншу записку, автором якої був

спеціаліст з фотолабораторії Брун Ісидор:

«До відомчої комісії ДТК ВУФКУ.

До викладання свого предмету українською мовою я не

перейшов до цього часу через те, що тільки в жовтні цього

року вийшла перша книга з фотографії українською мовою

(Скрипник), з якої можна черпати термінологію. До цього ж

часу не було назв навіть для окремих речей фотографічного

вчення. Керуючись цією книгою, у цьому році я зможу

помалу переходити до пояснень і керівництва в моїй роботі

українською мовою.

Вважаю за необхідне додати, що переход на українську

мову буде затримувати вивчення німецької, англійської і

французської фотографічної термінології, бо я як мені

було рекомендовано адміністрацією, весь час намагаюсь

літературу в фотографії розробляти головним чином

німецькою мовою не дивлячись на перевантаженість, я

багато роботою в цьому напрямку, як сам так і із

студентами, якими з них мене доводиться роботать навіть

ввечері.

І. Брун»cxxviii.

96

Пояснювальна записка не датована, але, вірогідно, що

вона відноситься до жовтня-листопада 1926 року. Основною

причиною тут виявляється брак спеціальної літератури.

Потрібно звернути увагу ще на дві пояснювальні

записки: одна від викладача Таранова, а друга від О.

Балла. В першій зазначалось, що «на книжному ринці нема

ніяких книжок на українській мові про питання мого

курсу». А тому він прохає дозволу читати курс ще рік

російською мовою, поки він переробить конспект

українською мовою. В записці О. Балла зазначалось: «В

сучасний момент енергійно українізуюсь та вивчаю наукову

та спеціальну термінологію, так, що гадаю, що з початку

червня зможу викладати українською. 10/V-28 р.»cxxix.

Можна побачити різні підходи до викладання

українською мовою: хто українізувався, хто продовжує

читати російською. При цьому були різні причини, які не

дозволяли відразу викладачам перейти на українську мову:

то це брак україномовної літератури, чи великий вік.

Тобто були чинники як об,єктивні так і суб,єктивні.

Але тим не менш адміністрацією технікуму приймались

заходи щодо пожвавлення переходу викладачів на українську

мову. Так наприклад, 29 грудня 1928 року викладачам

Баллу, Бакінікову, Новикову, Роллові, Скроцкому, Брунові,

Таранову було надіслано такого листа за підписом

керуючого ДТК: «З початку занять після поточної перерви

97

пропоную вам цілком перейти на викладання українською

мовою.

Якщо ви вважаєте для себе таку пропозицію

неприйнятною, прошу поставити мене про це до відому не

пізніше як 2 січня 1929 року, щоб можна було запросити

викладача, який цілком володіє українською мовою»cxxx.

Таким чином, адміністрація технікуму була готова піти

на виключні міри заради повної українізації вузу, навіть,

якщо рівень викладання дисциплін при цьому постраждає. Не

слід забувати про те, що педагогічний склад ДТК

формувався досить складно, бо не вистачало спеціалістів.

Тому, покращуючи ситуацію з українізації вузу,

керівництво технікуму могло встати перед проблемою якості

набутої освіти. Саме тому, незважаючи на досить сувору

мову офіційних документів, таких як, наприклад, вище

викладеного, жодного співробітника не було звільнено з

технікуму по причині недостатнього володіння українською

мовою.

3.3. Сприйняття процесу в технікумі та його поглиблення

А робота з українізації йшла своїм шляхом, не

припиняючись. Одним з яскравих документів, який

розповідає про це може слугувати «План роботи комісії з

українізації. Нею передбачалось дві складові українізації

98

технікуму. Першою було – «зовнішня українізація ДТК», а

іншою – «українізація ДТК по суті».

Зовнішня полягала в наступному: а) переведення

(цілковитої) зовнішньої українізації в розумінні вживання

української мови в різних стін часописах»; б)

систематична перевірка справ канцелярії, бухгалтерії,

профкому та міськкому що до вживання української мови в

діловодстві.

За своєю суттю, українізація мала наступні виявлення:

а) намагання перевести більшу кількість дисциплін на

викладання українською мовою; б) з тих дисциплін, що

зараз ведуться українською мовою, завдання студентів і їх

академічні роботи, як усні так і письмові повинні

прийматися викладачами виключно на українській мові; в)

поширення української мови в щоденному житті ДТК; г)

організувати гурток вивчення української мови для

підвищення знань співробітників технікуму в цій галузі.

В світлі усього сказаного цікавість представляють

застереження О. Денисова щодо зовнішньої українізації:

«По діловодству: співробітники канцелярії не завжди

вживають українську мову в стосунках поміж себе та зі

студентами і сторонніми особами»cxxxi.

9 березня 1928 року було проведено обстеження

кінотехнікуму в справі українізації. Зазначалось, що план

переходу на викладання українською мовою був виконаний на

99

45%. Відзначалась «млява робота Відомчої комісії».

Адміністрації технікуму пропонувалось оголошувати посади

не українізованих викладачів вільними та призначати

конкурс.

Робота студорганізації з українізації студентів була

визнана незадовільною, хоча і малось 50% студентів

українців. І це після того, що на вступних іспитах

приймались тільки ті, хто володів українською мовою.

Пропонувалось відомчій комісії технікуму «вжити

найрішучих заходів до усунення русифікаторських тенденцій

студорганізацій»cxxxii.

В іншому документі, протоколі засідання окружної

комісії в справах українізації, зазначалось: «Відмітити

що стан українізації будівельного, залізничного,

земельно-меліоративного, електротехніку му та

кінотехнікуму цілком неприпустимий. План українізації

невиконаний і на 60%. З боку адміністрації не вживалось

рішучих заходів щодо виконання плану. На вільні посади

викладачів приймались особи без знання української мови

та без переведення конкурсу». А щодо кінотехнікуму було

зроблено особливе зауваження: «Директорові кінотехнікуму

тов. Денисову за недостатню роботу висловити догану з

попередженням, що коли не буде вжито відповідних заходів

до поліпшення українізації, буде притягнуто до

відповідальності». Як видно з цього документу, політика

100

окружної комісії була досить жорсткою. Більш того,

розпорядження які нею видавались змушували директора ДТК

бути більш жорстким і з колективом технікуму, бо в іншому

ж випадку постраждав би він сам.

При переході викладання на українську мову велика

увага приділялась українізації читання і деяких

предметів, особливо суспільствознавчих. Так, документ за

вхідним №394 від 26/VII 1928 р. передбачав «викладання

суспільствознавчих дисциплін в вищих закладах наукових,

повинно провадитися виключно українською мовою

(виключаючи нацвідділи і нацвузи)»cxxxiii. Ця настанова була

адресована з окружної інспектури народної освіти.

Кілька слів потрібно сказати про українізацію

студентського середовища та про сприйняття цих процесів в

ньому.

На 1925 рік національний склад студентства Одеського

державного технікуму кінематографії виглядав наступним

чином: росіян – 40%, українців – 35%, євреї – 20%, всі

інші – 5%. На 1926 рік картина виглядала наступним чином:

росіян – 18 осіб, українців – 18, євреї – 16, всі інші –

3. В наступні роки кількість українців значно збільшилась

через введення обов,язкового знання української мови для

абітурієнтів та селенізації складу студентів. Але й за

таких умов відсоток українців в технікумі зріс всього до

50%. Таким чином, ми можемо побачити, що потенційно

101

українізація кінотехнікуму мала величезні труднощі. З

якими адміністрація ДТК постійно зустрічалась.

Розпорядженням О. Денисова, керуючого технікумом,

передбачалась охоплення цим процесом і студентства: «1.

Визнати роботу студентських організацій в справі

українізації за не задовольняючу. Вжити рішучих заходів

до усунення русифікаторських тенденцій студорганізації.

2. Констатувати, що зовнішня українізація студорганізацій

відсутня на всі 100%. Запропонувати вжити заходів до

поліпшення зовнішньої українізації ДТК , особливу увагу

звернути на стан зовнішньої українізації студентських та

громадських організацій. 3. В найближчий час призначити

сесію іспитової комісії для студентів, що закінчили ДТК,

запросити до складу її представників від Окружної

комісії»cxxxiv.

З 1925 року для студентів регулярно стали проводиться

гурткові занняття з вивчення української мови. Після

того, як побачили, що їх відвідує досить мала чисельність

осіб, то ці заняття зробили обов,язковими та включили до

розкладу.

В адміністрації технікуму студентів поділили на тих,

хто мав пільги при оволодінні українською мовою. Так,

студенти першого курсу мали право протягом 1925 року

здавати письмові роботи російською. Але через рік вони

повинні були цілковито перейти на українську мовуcxxxv.

102

В протоколі №3 від 29 грудня 1927 року зазначалось:

«Помічається, що на засіданні комісій і гуртків переважно

вживають російську мову. Протоколи часто-густо пишуть

російською мовою. Трапляються випадки, коли оголошення

різних студентських організацій та комісій. А також

плакати пишуться і вивішуються російською мовою.

Ухвалили: в разі появи зазначених об,яв, плакатів та

інш. на дошці оголошень знімати такі»cxxxvi.

Можна побачити, що ситуація з українізацією

студентського середовища була ще складнішою аніж з

викладачами. Багато студентів не могли зрозуміти, а

навіщо взагалі потрібна та українізація, якщо і так добре

може вчитися. Окрім того, можна спостерігати негативне

відношення студентів до цього процесу ще з однією

причини. Процес навчання значно ускладнюється: якщо

раніше матеріал викладався російською, більш зрозумілою

мовою для більшості студентів, то тепер, в умовах його

викладання українською, його розуміння значно

ускладнювалось. Окрім того, давала про себе знати одвічна

протестність молоді, якій недовподоби будь-які примусові

дії. Все це стало значною перешкодою для цілковитої

українізації навчального процесу як з боку студентів, так

і з боку викладачівcxxxvii.

103

Проаналізувавши загальні умови розвитку українізації в

Одеському кінотехнікумі, можна зробити загальні висновки щодо

існування багатьох перешкод на шляху цього процесу. Серед них

були і такі, які швидко долались (це в основному торкалось

проблем зовнішньої українізації установи). А було багато з таких,

які потребували довгої роботи з ними: переведення навчання на

українську мову, написання нових підручників, конспектів,

вироблення термінологічної бази тощо.

Але на це не залишалось часу. Історичний час українізації, як і

всього процесу коренізації добігав свого кінця. Зі зняттям з своєї

посади Скрипника, Луначарського всі ці процеси були спочатку

загальмовані, а пізніше взагалі зупинені. Поряд із загальною

позитивністю явища українізації потрібно виокремити ще й певні

негативні риси в цьому процесі. Ці негативи багато в чому були

породженням самої системи: імперативність виконання всіх

рішень, без альтернативність в підходах, певна жорсткість, яка

тягла за собою досить значний супротив громадськості, який

можна було б уникнути.

Такі загальні висновки можна зробити щодо проходження

українізації в освіті після опрацювання документів Державного

архіву Одеської області з фонду Одеського технікум

кінематографії ВУФКУ.

Примітки до розділу ІІІ

104

105

Висновки

Останнім часом в ЗМІ Одеси неодноразово публікуються

статті щодо сучасного стану українського кінематографу та,

зокрема, кіностудії в нашому місті. Найчастіше це статті

досить песимістичні та закликають громаду до більшої уваги

по відношенню до кінематограф як однієї з важливих галузей

суспільного життя. Проблеми в збереженні надбань минулих

поколінь, надбань наших з вами не дуже далеких за часом

родичів, постають все частіше та частіше перед нами.

Сподіваємось на те, що і нашою роботою з реконструкції

одного з аспектів кінематографічного життя нашого міста –

кіноосвіти, зроблено певний внесок не тільки до збереження

історичної пам,яті про славетну минувшину вітчизняного

кінематографу, а й до його відродження в найближчому

майбутньому.

Тепер щодо безпосередніх результатів вивчення історії

Одеського ДТК (державного технікуму кінематографу).

Протягом нашого вивчення вказаної проблематики, пошуку

фактажу вирішувались наступні завдання:

-була складена проблемна історіографія, яка включила в

себе не тільки ту літературу, що безпосередньо стосується

історії технікуму чи одеського кінематографу відповідного

періоду, а й література загального характеру, яка допомогла

106

нам відтворити загальне тло, яке й спричинило появі та

розвитку ОДТК;

-були опрацьовані різні актуалізовані джерела, які

виконували багато в чому ті ж самі функції, що й загальна

література – допомагали відтворювати «історичний фон»;

-був складений вказівник наявних в Державному архіві

Одеської області матеріалів по історії кінотехнікуму (див.

додаток №1);

-на основі отриманої з різних джерел інформації ми

намагались максимально чітко подати історію цього

навчального закладу на тлі розвитку як радянського

кінематографу, загалом, так і одеської кіно справи

двадцятих років минулого століття;

-окрім цього, була спроба порівняння розвитку

кінематографічної освіти в Україні перших років радянської

влади із кіноосвітою дореволюційною та періоду

громадянської війни.

Під час пророблення всіх наявних матеріалів були

здійсненні наступні висновки.

В двадцяті роки минулого століття склалась така

соціально-політична ситуація, яка вимагала від усіх сфер

суспільного життя фундаментальних перетворень.

Особливо відчула на собі культурна сфера. Саме тут

спостерігались нові тенденції, а саме, формування нового

стилю мислення, стилю творчості. В ці роки зароджувався

107

новий художній засіб та нове спрямування в культурі –

соціалістичний реалізм. Цей культурний напрямок був

спричинений новою роллю культури в суспільному житті –

тепер вона виступала як засіб агітації, пропаганди

будівництва держави нового типу – соціалістичної держави.

Головна ж роль в такій пропаганді відводилась

кінематографу.

Важлива роль кінематографу, який виконував не тільки

агітацйно-пропагандистські функції, а й функцію

просвітницьку, визначала й нові вимоги до кадрів, якими цей

кінематограф твориться. Тому в перші роки встановлення

радянської влади в центрі виникли навчальні заклади, які

готували майбутніх кінофахівців . В Україні цей процес дещо

запізнився на два-три роки, і лише в 1924 році в Одесі був

створений подібний заклад. Наявність матеріальної бази,

ініціатива кіномитців Одеси, позитивний досвід попередніх

часів – все призвело до того, що саме це місто стало першим

в Україні де створюється кіно вуз.

Створення вузу по підготовці кіноспеціалістів було

досить новою справою, яка потребувала набуття певного

досвіду вже під час власно самої роботи такого закладу.

Функціонування будь-якого вищого навчального закладу

передбачає вирішення кількох основних завдань:

108

-налагодження учбового процесу, за радянських часів

цей процес був безпосередньо пов,язаний із вихованням

ідеологічно свідомих спеціалістів;

-створення умов для наукової діяльності як викладачів,

так і студентів;

-облаштування побутового життя колективу.

Якщо говорити про розв,язання цих трьох питань в

Одеському ДТК, то сміливо можна вважати, що в той чи інший

спосіб були вирішені всі ці три проблеми за наявності

досить обмеженого фінансування.

Звичайно, що при досягненні поставлених цілей виникало

чимало труднощів, але і вони були подолані. Так, в

підготовці навчального плану та узгодженні його із

навчальними програми та загальними потребами виробництва

велику роль відіграла діяльність різних предметних комісій.

Для створення якісної навчальної бази в технікумі була

створена бібліотека, яка містила велику кількість не тільки

російсько- та україномовних спеціалізованих книжок, а й

закордонні видання, які досить часто куплялись та

виписувались під різні предмети.

З 1925 року постало питання про раціоналізацію роботи

технікуму. Воно виникло під впливом загально радянської

кампанії з підвищення продуктивності праці. Важливою

складовою такої кампанії була так звана «наукова

організація праці», яка впроваджувалась в усіх галузях

109

суспільного життя: від заводів та фабрик до шкіл та

технікумів. Не обминули ці процеси і Одеський кінотехнікум.

Під їх впливом вдалось підвищити дисципліну серед студентів

та викладачів, підвищити внутрішнє усвідомлення власної

відповідальності як складової загального успіху. Зрозуміле,

що в певних питаннях ноп відігравав не саму гідну роль і не

завжди призводив до тих позитивних результатів, на які

очікували. Але все ж таки, нопізацію діяльності технікуму

можна для нього оцінювати в якості позитивного явища.

Розвиток Одеського державного технікуму кінематографії

за період з 1924 по 1929 роки можна охарактеризувати як

стрімкий та вдалий. З більшістю питань вдалось розібратись.

В той же час, залишались проблеми: неповне використання

підготовлених кадрів на виробництві, що й призвело в 1928

році до ліквідації екранного відділення. Не вдалось на

повному рівні налагодити ефективне керівництво вузом з

центру, що й стало причиною його переводу в 1930 р. до

Києву. Хоча сам технікум нормально працював та

підготовлював добрих спеціалістів, але система управління

ним не входила до загальних тенденцій централізації та

уніфікації.

Проаналізувавши умови розвитку українізації в Одеському

кінотехнікумі, можна зробити загальні висновки щодо

існування багатьох перешкод на шляху цього процесу. Серед

них були і такі, які швидко долались (це в основному

110

торкалось проблем зовнішньої українізації установи). А було

багато з таких, які потребували довгої роботи з ними:

переведення навчання на українську мову, написання нових

підручників, конспектів, вироблення термінологічної бази

тощо.

Але на це не залишалось часу. Історичний час

українізації, як і всього процесу коренізації добігав свого

кінця. Зі зняттям з своєї посади Скрипника, Луначарського

всі ці процеси були спочатку загальмовані, а пізніше

взагалі зупинені. Поряд із загальною позитивністю явища

українізації потрібно виокремити ще й певні негативні риси

в цьому процесі. Ці негативи багато в чому були породженням

самої системи: імперативність виконання всіх рішень, без

альтернативність в підходах, певна жорсткість, яка тягла за

собою досить значний супротив громадськості, який можна

було б уникнути.

З викладених в роботі даних можна робити різні

висновки: і ті, які позитивно характеризують радянську

владу, що створювала гідні умови для розвитку кіномистецтва

та підготовлювала гідних спеціалістів для цього; і ті, які

створюють з радянської влади справжнє чудовиське, яке все

ставило на службу своїй ідеології, вбивало будь-яку

ініціативу та в будь-який засіб реалізовувало свою волю.

Все ж таки потрібно більш об,єктивно та прагматично

оцінювати як надбання, так і негаразди радянської доби. Це

111

ж відноситься і до дослідження історії кінотехнікуму.

Дійсно, великої ролі в створенні цього навчального закладу

відігравали установки центральної влади, як в СРСР, так і в

самій Україні, якій потрібні були ідеологічно підготовлені

спеціалісти для розвитку радянського кінематографу. Але ці

ж самі установки були розроблені задовго до самої революції

її ідеологами. Щодо основного завдання кінематографу як

мистецтва для просвітництва народу, для ліквідації

обмеженості його кругозору – то з цим радянська влада

досить вдало впоралась. І багато в чому, саме ця мета нової

влади на постімперському просторі і призвела до появи цілої

низки кінематографічних навчальних закладів, серед яких

гідне місце посів і Одеський державний технікум

кінематографії.

І нам так здається, що позитивний досвід цього вузу

багато в чому може допомогти і сучасній Україні.

112

Перелік використаних джерел та літератури

І. Джерела

1. Державний архів Одеської області. – Фонд Р3870 (Одесскийгосударственный техникум кинематографии города Одессы:1924-1930). – Оп. 1.2. Жизнь в кино: ветераны о себе и своїх товарищах. –Москва: Искусство, 1971. – 392 с.3. КПРС в резолюціях і рішеннях з,їздів, конференцій іпленумів ЦК. – Київ, 1954. – Ч. 1. – Вид. 7. – 680 с.4. Ленин об искусстве. – Москва, 1967. – 216 с.5. Луначарский А. В. О кино. Статьи. Высказывания. –Москва, 1965. – 367 с.6. Молодая гвардия. – 1924. – 21 октября; 1925. – 1,4 июня,3 ноября; 1928. – 12 апреля.7. Від Наркомосу // Мистецтво, 1922. - №7. – С. 3.8. О партийной и советской печати. Сборник документов. –Москва, 1954. – 326 с.9. Одесский государственный техникум кинематографии.Справочник для поступающих. – Одеса, 1925.10. Партия и культура. – Москва: Искусство, 1956. – 326 с.11. Театр и кино. – 1922. - №№2-4, 7-9, 11-17; 1923. - №№1-5, 7-8, 9-14; 1924. - №№3-6, 9-12, 14-16.12. Театральная неделя. – 1925. - №№2, 5, 6, 7-9; 1926. - №№1-17; (з 1927 р. – Театральний тиждень). – 1927. - №№14-16, 18; 1928. - №1-7.13. Тези ЦК КП(б)У про підсумки українізації / Видання ЦККПЗУ. Львів,1926. – 216 с.14. Українізація ВУЗ-ів. Шлях Освіти. – Ч. 1, 1926.∕∕15. Кинохроника // Фигаро, 1918. - №№1-23; 1919. - №№1-2.

ІІ. Література

113

1. Журов Гр.. В. Розвиток українського кіномистецтва. –Київ, 1958. – 44 с.2. Зленко Г. Одеській кіностудії - півстоліття. – Одеса,1969. – 150 с.2. Іванов О. П. Найважливіше із мистецтв. – Київ:Мистецтво, 1969. – 48 с.3. Історія Одеси / Колектив авторів; Голов. Ред.. В. Н.Станко. – Одеса: Друк, 2002. – 560 с.4. Ильенков Э. В. Искусство и коммунистический идеал. –Москва, 1984. – 422 с.5. Ильенков Э. В. Философия и культура. – Москва, 1991. –328 с.6. Капельгородська Н. М. Шляхами єднання. – Київ:Мистецтво, 1972.7. Кино: Энциклопедический словарь. – Москва: Советскаяэнциклопедия, 1986. – 637 с.8. Корнієнко І. С. Кіно і роки. Від німого до панорамного.– Київ, 1964.9. Корнієнко І. С. Українське Радянське кіномистецтво.1917-1929. – Київ, 1967. – 144 с. 10. Костроменко В. В. Аннотированный справочник по фильмамснятым на Одесской киностудии и других кинопроизводствахОдессы: 1919-2002. – Одесса, 2002. – 654 с.11. Кульчицький Ст.. Україна в міжвоєнний період. – Київ,2001. – 340 с.. (Україна крізь століття).12. Лозицький В. Політика українізації в 20-30-хроках//Український історичний журнал, 1989. - №3.13. Малиновский А. В. Кино в Одессе: Путеводитель покінотеатрам старым и новым. – Одеса: Астропринт, 2000. –220 с.14. Островский Г. Л. Одеса, море, кино. – Одеса, 1989. –182 с.15. Садуль Жорж Всеобщая история кино. – Москва: Искусство.– Т. 4.1. Послевоенные годы в странах Европы. 1919-1929. –Москва, 1982. – 528 с. 16. Соболев Р. Люди и фильмы русского дореволюционногокино. – Москва: Искусство, 1961. – 164 с.

114

Додатки

Додаток №1.Зміст архівного фонду №3870 (перелік справ за описом, наявних в архіві)

Справа 2. Временное положение о ВГКТ в Одессе. Январь 1924 г.Справа 3. Протоколы заседаний центральной приемной комиссии за ноябрь1924 г. – ноябрь 1925 г.Справа 4. Протоколы заседаний предметной комиссии, комитета техникума, общего собрания сотрудников, центральной комиссии за 1924 г. Ноябрь 1924 г.Справа 5. Протоколы заседаний общих собраний сотрудников и студентов,предметной и ревизионной комиссий за декабрь 1924 и сентябрь 1925 годов.Справа 6. Протоколы заседаний предметной комиссии за ноябрь 1924-май 1925 г.Справа 7. Протоколы организации 4-х месячных курсов по подготовке киномехаников и смета на содержание курсов. 1924 год.Справа 8. Ведомости об академуспеваемости и характеристики студентов.Справа 9. Протоколы заседаний центральной приемной, предметной, контрольно-учебной и других комиссий и общих собраний сотрудников и студентов за 1925 год.Справа 10. Протоколы заседаний комиссии по изучению украинского языкасотрудниками и студентами техникума и материалы к протоколам.Справа 11. Протоколы заседаний стипендиальной комиссии профкома и общих собраний студентов. Декабрь 1925 г.Справа 12. Протоколы заседаний комиссии научной организации труда за 1925 г..Справа 13. Годовой отчет за 1925-1926 учебный год и список сотрудников. Октябрь 1925 г.Справа 14. Отчет учебной части техникума о работе за время с 1 ноября1924 г. по 1 апреля 1925 г. и списки преподавателей.Справа 15. Ведомости на выплату зарплаты сотрудникам и студентам за январь-август 1925 г.Справа 16. Приказы за 1926-1927 учебный год.Справа 17. Протоколы заседаний комитета, предметной комиссии, собраний студентов, комиссии по изучению украинского языка и комиссиипо практике студентов. Справа 18. Протоколы общих собраний студентов, профессуры техникума икомиссий за октябрь 1926-апрель 1927 гг.Справа 19. Ведомости успеваемости студентов за І-й семестр 1926/27 учебного года. Октябрь 1926 г.

115

Справа 20. Ведомости на выплату зарплаты сотрудникам за январь-июнь 1926 г.

116

Додаток №2. Перелік справ щодо процесів українізації в Одеському державному технікумі кінематографії

117

Додаток №3.Таблиця щодо вступних кампаній до технікуму протягом 1924-1929 років (Фотокопії)А) 1924-1928 роки

118

Б) 1924-1929 роки

119

Додаток №4.120

121

Додаток №6.

v Корнієнко І. С. Кіно і роки. Від німого до панорамного. – Київ,1964.vi Корнієнко І. С. Українське Радянське кіномистецтво. 1917-1929. –Київ, 1967.vii Садуль Жорж Всеобщая история кино. – Москва: Искусство. – Т. 4.1.Послевоенные годы в странах Европы. 1919-1929. – Москва, 1982.xii Тези ЦК КП(б)У про підсумки українізації / Видання ЦК КПЗУ.Львів,1926. xiii Українізація ВУЗ-ів. Шлях Освіти. – Ч. 1, 1926.∕∕xvii Жизнь в кино: ветераны о себе и своїх товарищах. – Москва:Искусство, 1971.xix Костроменко В. В. Аннотированный справочник по фильмам снятым наОдесской киностудии и других кинопроизводствах Одессы: 1919-2002. –Одесса, 2002.xx Островский Г. Л. Одеса, море, кино. – Одеса, 1989.xxi Малиновский А. В. Кино в Одессе: Путеводитель по кінотеатрамстарым и новым. – Одеса: астропринт, 2000. – 220 с.cxiii Там само. – Спр. 12. (Протоколы заседаний комиссии научнойорганизации труда за 1925 г.). – Арк.-ші 3-4.cxiv Там само. – Арк. 4.cxv Там само. – Арк.-ші 19-21.cxvi Там само. – Спр. 6. – Арк. 15.cxx Українізація ВУЗ-ів Шлях Освіти. – Ч. 1, 1926.∕∕cxxi Державний архів Одеської області. – Ф. 3870. – Спр. 5. (Протоколв заседаний общин собраний сотрудников и студентов предметной и ревизионной комиссий за декабрь1924 г. и сентябрь 1925 г.). – Арк. 27.cxxii ДАОО. – Ф. 3870. – Спр. 5. – Арк. 39-40. cxxiii Там само.. – Спр. 9. (Протоколы заседаний центральной приемной, предметной, котнрольо-учебной и других комиссий и общих собраний сотрудников и студентов за 1925 год). – Арк. 1.cxxiv Там само. – Спр. 10. (Протоколы заседаний комиссии по изучению украинского язика сот рудниками и студентами техникума и материалы к протоколам). – Арк. 4.cxxv Там само. – Спр. 10. – Арк. 5.cxxvi Там само. – Спр. 12. (Протоколы заседаний комиссии научной организации труда за 1925 год). – Арк. 10-11.cxxvii Там само. – Спр. 10.– Арк. 34.cxxviii Там само. – Спр. 10. – Арк. 36.cxxix Там само. – Спр. 10. – Арк. 39.

122

i Ильенков Э. В. Философия и культура. – Москва, 1991. – 328 с. – С.4-6.ii Програма ХХVI-ї Міжнародної краєзнавчої конференції молодих вчених(до 160-річчя від дня народження О. Я. Єфименко). – Харків, 2008. –С. 11.iii Одеські читання: актуальні проблеми історії, археології таетнології. Програма Міжнародної наукової конференції молодих учених.6-7 лютого 2009 р. – Одеса, 2009. – С. 5.iv Програма 62-ї конференції молодих вчених «Каразінські читання». –Одеса, 2009. – С. 32.cxxx Там само. – Спр. 10. – Арк. 104. cxxxi Там само. – Спр. 10. – Арк. 25. cxxxii Там само. – Спр. 10. – Арк. 32.cxxxiii Там само. – Спр. 10. – Арк. 33.cxxxiv Там само. – Спр. 10. – Арк. 36.cxxxv Там само. – Спр. 17.(Протоколы заседаний комитета предметной комиссии, собранийстудентов, комиссии по изучению украинского языка и комиссии по практике студентов). – Арк. 17.cxxxvi Там само. – Спр. 17. – Арк. 25.cxxxvii Капчинский М. У Черного моря // Жизнь в кино. Ветераны о себе и своих товарищах. – Москва: Искусство, 1971. – С. 51.

123