МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА I АРХІТЕКТУРИ

Арсенян Марія Юріївна

УДК 726.5 (477) (=19)

ХРАМОВА АРХІТЕКТУРА ВІРМЕН-ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

Спеціальність 18.00.01

Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Київ – 2015

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії, історії архітектури та синтезу мистецтв Націона-льної академії образотворчого мистецтва і архітектури Міністерства культури Укра-їни (Київ)

Науковий керівник кандидат архітектури, професор Прибєга Леонід Володими-

рович, Національна академія образотворчого мистецтва і архі-тектури, завідувач кафедри теорії, історії архітектури та синте-зу мистецтв

Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор Куцевич Вадим Володимиро-

вич, Київський національний університет будівництва і архіте-ктури, завідувач кафедри архітектурного проектування цивіль-

них будівель і споруд

кандидат архітектури, доцент Гнатюк Лілія Романівна, Наці-ональний авіаційний університет, Інститут аеропортів, доцент кафедри дизайну інтер’єру

Захист відбудеться «_4_» ___06_____ 2015 р. о 12:00 годині на засіданні спеціалі-зованої вченої ради К 26.103.01 при Національній академії образотворчого мистецт-ва і архітектури за адресою: 04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, 20.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії образо-

творчого мистецтва і архітектури за адресою: 04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, 20.

Автореферат розісланий «_30_» __04_____2015 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат архітектури, доцент О. А. Пламеницька

- 1 -

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. З різних історичних причин, насамперед внаслі-док періодичних спустошувальних війн на території Вірменії, вірмени змушені були

залишати свою батьківщину та шукати притулок в інших країнах, зокрема на тере-нах України. Культурні, історичні, архітектурні надбання вірмен-переселенців, які проживали разом із місцевим населенням, відображають культурні взаємозв’язки

цих народів. Так, вірменські храми залишили вагомий слід в історії архітектури

України та є прикладом розвитку україно-вірменських взаємовідносин із давніх ча-сів. У досліджуваний період (XI–XIX ст.) на українських землях було побудовано

понад 160 сакральних споруд, з яких до нашого часу збереглось 32.

На даний час питання формування вірменської сакральної архітектури на те-ренах України і досі залишається не висвітленим в повній мірі дослідниками. Були

проведені лише фрагментарні дослідження, які не дають цілісної картини розвитку

архітектури вірменського храму в цій країні. Сакральна архітектура вірмен України відображає національні традиції, духо-

вність і розвиток культури окремої громади та в комплексі з іншими – цілого регіо-

ну. Вірмени-переселенці завжди намагалися зберегти свої традиції та культуру, осе-редками яких на чужині були їхні храмові споруди. До того ж, сакральна архітекту-

ра є важливим елементом у вивченні історії вірменського народу, яка включає в себе не тільки історію саме Вірменії, а й численної кількості вірменських громад по

всьому світу, і зокрема в Україні. Сьогодні вірменська спільнота переживає період відродження та зростання

свідомої відповідальності за свою спадщину на українських теренах. Спілка вірмен

виявляє неабияку цікавість до історії та культури вірменських осередків, особливо в

тих поселеннях, де існували вірменські храмові споруди. Ведуться дослідження, ві-дновлення та реставрація вірменської спадщини, зокрема й сакральної, а також бу-

дівництва нових храмових комплексів. Внаслідок цього виникає потреба ретельні-шого вивчення розвитку вірменської сакральної архітектури в історичному контекс-ті.

Зв’язок роботи з науковими програмами Дисертаційне дослідження вирі-шує питання, пов’язані з дослідженням і державним обліком пам’яток, а також Пос-тановою Кабінету Міністрів України №466 від 12 серпня 1992 р. “Про вдосконален-

ня Положення про Державний реєстр національної культурної спадщини”, Постано-

вою Кабінету Міністрів України № 1760 від 27 грудня 2001 р. «Про затвердження

Порядку визначення категорії пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини

до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», Законом України № 1626-IV

від 18 березня 2004 р.«Про охорону культурної спадщини», комплексними програ-мами науково-дослідних та ремонтно-реставраційних робіт у вірменських храмах,

які проводяться за ініціативи та підтримки Спілки вірмен України.

Мета дослідження: визначити особливості об’ємно-планувального та архітек-

турно-мистецького вирішення храмових будівель вірмен на теренах України.

- 2 -

Основні завдання дослідження:

- проаналізувати історіографічні та архівні джерела; провести натурні обсте-ження храмових споруд з метою отримання додаткових матеріалів;

- виявити осередки вірмен-переселенців на території України;

- визначити місце храму в системі забудови осередків;

- визначити традиції храмобудування на землях Вірменії; - виявити місцеві впливи на формування архітектури вірменського храму;

- визначити типологічні особливості вірменських храмів на українських тере-нах;

- розкрити конструктивно-технологічні особливості вірменських храмових спо-

руд;

- визначити архітектурно-мистецькі особливості вірменських храмів.

Об’єкт дослідження: храмові споруди вірмен на теренах України.

Предмет дослідження: закономірності формування архітектурно-

типологічних, конструктивно-технологічних та архітектурно-мистецьких особливо-

стей храмових споруд.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з XI до початку XІХ ст. Територіальні межі дослідження – в межах України.

Методика дослідження базується на системному і комплексному підходах,

включаючи методи аналізу, синтезу та узагальнення історіографічних матеріалів,

натурних обстежень, фотофіксації та часткових обмірів, а також методи зіставлення,

хронотипологічної класифікації, причинно-наслідкового аналізу, системно-

порівняльного аналізу, графоаналітичного та статистичного, узагальнення і система-тизації результатів з розробкою таблиць і схем.

Наукова новизна одержаних результатів:

- узагальнено та систематизовано історіографічний матеріал і джерельну базу

щодо вірменського храмобудування;

- розроблено карту-схему України з позначенням поселень, в яких існував вір-

менський храм;

- визначено міграційні періоди, відповідно до яких відбувалося формування ві-рменської храмової архітектури на землях України, розроблено карту-схему шляхів

міграції вірмен відповідно до міграційних періодів;

- вперше проаналізовано та визначено форми розселення вірмен у поселеннях

та місце храму в системі поселень;

- вперше визначено зовнішні та внутрішні чинники, що мали домінуючий вплив

на формування вірменської храмової архітектури в Україні; - вперше визначено типологічні, конструктивно-технологічні та архітектурно-

мистецькі особливості храмових споруд вірмен на теренах України.

Практичне застосування. Результати дослідження можуть бути використані: - у пам’яткоохоронній сфері – для дослідження та ідентифікації об’єктів вір-

менської сакральної архітектури, удосконалення обліку та державної реєстрації їх;

- в архітектурно-реставраційній практиці – при розробленні проектів реставра-ції храмових споруд вірмен;

- при проектуванні нових храмів із врахуванням існуючих традицій;

- 3 -

- для розширення культурних україно-вірменських зв’язків;

- у туристичній сфері; - у навчальному процесі.

Апробація результатів роботи. Основні положення й матеріали дослідження

оприлюднено автором у доповідях на 9 конференціях: в Україні (1 – Київ, 2007; 4 –

Сімферополь, 2009,2010, 2011, 2012; 1 – Бережани, 2014), Білорусі (1 – Мінськ,

2012), Вірменії (1 – Єреван, 2013; 1 – Гумрі, 2013).

Публікації. Основний зміст та висновки роботи представлені у 12 наукових

публікаціях: 5 статтях у фахових виданнях, 2 – закордонні, 5 статтях у наукових збі-рниках конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, основної час-тини (чотири розділи), висновків, списку використаних джерел (444 позицій). Зага-льний обсяг дисертації 186 сторінки основного тексту, 77 сторінок ілюстративного

матеріалу та 102 сторінки додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність, мету, завдання, об’єкт та предмет дос-лідження, а також визначено наукову і практичну цінність роботи.

У першому розділі «ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА І МАТЕРІАЛИ НАТУРНИХ ОБ-

СТЕЖЕНЬ» розглянуті й проаналізовані бібліографічні, іконографічні, архівні мате-ріали та результати натурних обстежень вірменських пам’яток сакральної архітек-

тури на українських теренах.

У першому підрозділі «Огляд історіографічних матеріалів за темою дослі-

дження» проаналізовано й узагальнено матеріали опублікованих наукових дослі-джень, які стосуються теми дисертаційного дослідження. Показаний ступінь вивче-ності питання на основі літературних джерел.

Усі розглянуті опубліковані дослідження можна систематизувати за територі-єю дослідження і темою дослідження.

За територією дослідження джерела поділяються на такі групи, які стосуються

історії та архітектури вірменських храмів: на всій території України, певних регіо-

нів, окремого міста або об’єкта дослідження.

За темою дослідження джерела, що стосуються теми дисертації, можна поді-лити на історико-культурні та архітектурні.

За історико-культурним змістом усю територію України досліджували І. Гаюк

та Я. Дашкевич, окремі регіони розглядали Г. Айвазовський, В. Микаелян,

М. Араджионі, В. Григорян, О. Халпахч’ян, Л. Якобсон та інші. Щодо джерел, які стосуються окремих міст, то це питання висвітлюють певною мірою C. Азізян,

О. Айбабіна, Л. Арутюнян, Л. Гнатюк, В. Грабовецький, М. Дніпровський,

О. Домбровський, А. Задорожнюк, В. Захаров, А. Каглян, В. Кирилко, Н. Кривонос, І. Крип’якевич, В. Куцевич, Р. Липка, Л. Лишега, В. Майко, А. Петоян, М. Петров,

М. Петросян, О. Пламеницька, Т. Саргсян, В. Сидоренко, О. Склярук, Ю. Смирнов,

В. Тур, О. Фарбей, В. Францішек, О. Халпахч’ян, Ч. Хованець, Я. Хрзашевський,

С. Шкурко, Л. Якобсон ті інші. Лише в сукупності дослідження зазначених авторів подають розгорнуту істо-

рію формування вірменських осередків на теренах України, формування релігійно-

- 4 -

культурного життя в процесі існування громад, визначення міграційних шляхів та хвиль міграцій вірмен на цих землях, допомагають з’ясувати, які стосунки були між

переселенцями, корінним населенням та іншими громадами. У цих джерелах міс-титься інформація щодо кількості вірмен у поселеннях у різні історичні періоди.

Наступна група джерел висвітлює архітектурні питання.

Короткий опис деяких вірменських храмів наведено у таких виданнях: «Памя-

тники градостроительства и архитектуры Украинской ССР», «Історія української архітектури», «Архитектура памятников Крыма». Розгорнутішу інформацію щодо

храмових об’єктів Криму подано в дослідженнях А. Якобсона та Ю. Таманяна. Вони

висвітлюють питання об’ємно-планувальної та архітектурно-пластичної організації храмів. Аналіз стилістичних, архітектурно-просторових та містобудівних особливо-

стей групи вірменських храмів Криму проводить О. Халпахч’ян. На основі архівних

джерел пропонує опис вірменських храмів у Білогірському районі Криму дослідник

В. Захаров.

Деякі автори присвячують свої праці архітектурним особливостям храмів при

дослідженні пам’яток наступних поселень: Кам’янця-Подільського (А. Задорожнюк

та М. Петров, О. Пламеницька, О. Халпахч’ян, А. Тюпич, Г. Хотюн, C. Шкурко.),

Львова (А. Казарян, Р. Липка, О. Халпахч’ян, Я. Хрзашевський), Язловця

(О. Халпахч’ян), Луцька (Б. Колосок, О. Олійник), Одеси (Д. Давтян), Чернівців

(В. Безякін), Жванця (Є. Пламеницька), Ялти (Т. Барська), Бережан

(Я. Хрзашевський), Івано-Франківська (Я. Хрзашевський), Старого Криму та його

околиць (Ф. Бабаян, А. Байбуртський, В. Кирилко, О. Домбровський, М. Петросян,

Т. Саргсян, В. Сидоренко, О. Тимиргазин), Судака (В. Майко та О. Фарбей). Окремо

архітектурно-художні аспекти львівського вірменського собору розглядають Ю. Смірнов та Ю. Зенкова, пам’ятки Феодосії та Багатого – О. Айбабіна.

За результатами здійсненого аналізу історіографічних джерел, присвячених

питанням храмової архітектури вірмен-переселенців, встановлено, що представлені в них матеріали недостатньо розкривають досліджувану тему. З’ясовано, що робота, яка б сповна висвітлювала архітектурні питання та узагальнювала відомості про ві-рменську сакральну спадщину України, фактично відсутня. Цим обумовлена актуа-льність подальшого проведення ґрунтовного дослідження вірменської сакральної архітектури України з долученням архівних матеріалів та натурних обстежень.

У другому підрозділі «Архівні та іконографічні матеріали» проаналізовані архівні та іконографічні матеріали, які стосуються теми дослідження. Переглянуті іконографічні джерела містять відомості щодо розселення вірмен, місця їхніх храмів

у системі міста, планувальної та об’ємної структури храму, декорування та особли-

востей конструктивних елементів.

Проаналізовані матеріали виявлені: в архіві УкрНДІпроектреставрації в Києві; у відділі історичних досліджень Національного заповідника «Софія Київська»; в ар-

хіві Національного заповідника «Софія Київська»; у Державному архіві Чернівець-

кої області; на виставці, проведеній спільно Державною архівною службою України

та Національним архівом Вірменії в 2012 р.; в Archiwum Główne Akt Dawnych w

Warszawie; у Центральному державному військово-історичному архіві в Москві; в

Австрійському військовому архіві (Kriegsarchiv) у Відні; в центральному історично-

- 5 -

му архіві України; в Державному архіві Автономної Республіки Крим; в архіві Бах-

чисарайський історико-культурний заповідник.

Неабияку значущість являють іконографічні матеріали – картографічні й ті, які зображають саму пам’ятку або її деталі (обмірні креслення, плани, фасади, розрі-зи, фотографії, малюнки).

Картографічні матеріали можна поділити на дві групи. Перша відображає ло-

калізацію вірменських осередків, слугуючи ілюстрацією та доповненням, які стосу-

ються історії формування вірменських громад на теренах України.

Другу групу картографічних матеріалів складають карти-схеми поселень, у

яких проживала численна кількість вірмен і де існував вірменський храм.

Наступну групу іконографічних матеріалів представляють опубліковані крес-лення та фотографії вірменських храмових споруд на території України.

Не опубліковані креслення та фотографії вірменських храмових споруд вияв-

лені в архівах УкрНДІпроектреставрації, Національного заповідника «Софія Київсь-

ка», в Державному архіві Чернівецької області та «Бахчисарайський державний іс-торико-культурний заповідник».

У третьому підрозділі «Матеріали натурних обстежень об’єктів храмової

архітектури вірмен як джерельна база дослідження» розглянуті пам’ятки вірмен-

ської сакральної архітектури, які збереглися до нашого часу. У процесі натурних об-

стежень, проведених автором, зазначений стан збереженості об’єктів, проведені фо-

тофіксація, часткові обміри, аналіз конструктивно-технологічних особливостей та архітектурної пластики вірменських храмів.

За результатами натурних обстежень оглянуті та зафіксовані об’єкти можна поділити на такі:

- об’єкти, зазначені в різних джерелах, проте жодних матеріальних залишків їх

не збереглось або потрібні археологічні дослідження для їхнього виявлення – храми

в 16 містах Криму та 12 містах Західної України;

- сакральні споруди, які дійшли до нашого часу у вигляді руїн: 2 монастирі та 5

храмів у Криму;

- храми, які ще можна відновити: 4 храми в Криму та 1 – у Західній Україні; - залишки вірменських храмів, перебудованих у православну церкву в Грушівці

та в житловий будинок у Луцьку; а також частина храму, над яким надбудовано Ге-оргіївську башту, та частина храму в першому ярусі привратної башти Якобо Тор-

селло у Судаку;

- об’єкти храмових споруд, які збереглися повністю, – 33 храмові споруди.

За ієрархією досліджувані споруди можна поділити на монастирі (у

7 поселеннях), кафедральні храми (в 6 поселеннях), храми місцевого значення (в

23 поселеннях) та каплиці (в 4 поселеннях).

За результатами обстежень встановлено, що за об’ємно-планувальною органі-зацією сакральні споруди поділяються на однонавові базиліки (23 храми), купольні зали (6 храмів) та хрестовокупольні храми (5 храмів).

Автором дослідження проаналізований вплив місцевих чинників на форму-

вання об’ємно-просторової організації – це природно-ландшафтні умови та довкіл-

ля, місцеві будівельні матеріали, загроза нападу, церковне підпорядкування, місцеві

- 6 -

традиції, західноєвропейські архітектурні стилі, соціально-культурні традиції, міс-цеві правила регулювання забудови, соціально-економічні чинники.

Під час натурних обстежень конструктивно-технологічних особливостей вір-

менських храмів були уточнені матеріали, застосовувані при будівництві (природ-

ний камінь, цегла, деревина, черепиця), проаналізовано конструктивні особливості стін, склепінь, абсид, покрівлі, прорізів, даху.

Вірменські пам’ятки досліджено й з точки зору архітектурно-мистецької вира-зності об’єктів. Виявлені розписи (в 11 храмах), елементи скульптурної пластики (в

9 храмах), хачкари (в 10 храмах), пам’ятні написи (в 5 храмах), надгробні плити (в 6

храмах), вітражі (в 3 храмах).

Зазначені матеріали доповнюють та розширюють відомості, отримані в проце-сі бібліографічних досліджень.

За результатами проведеного аналізу літературних джерел, присвячених пи-

танням храмової архітектури вірмен-переселенців, встановлено, що представлені в

них матеріали недостатньо розкривають досліджувану тему і що комплексне висвіт-лення особливостей храмової архітектури вірмен на українських теренах відсутнє. Таким чином підтверджується актуальність подальшого проведення ґрунтовнішого

дослідження вірменської сакральної архітектури України з долученням архівних

джерел та матеріалів натурних обстежень.

У четвертому підрозділі «Методика дослідження» розглянуто методологію

роботи, яка відповідає поставленій меті та задачам дисертації та базується на систе-мному і комплексному підходах, включаючи методи аналізу, синтезу та узагальнен-

ня історіографічних матеріалів, що дозволило зібрати базовий матеріал досліджен-

ня, який доповнений узагальненням натурних обстежень і виявляє сучасний стан

збереженості вірменських храмових споруд України, а також архітектурно містобу-

дівні, об’ємно-планувальні, конструктивно-технологічні та архітектурно-мистецькі дані щодо об’єкта дослідження. Використання фотофіксації та часткових обмірів під

час натурних обстежень дозволило зафіксувати необхідні для дослідження дані. Зіс-тавлення результатів натурних обстежень та історіографічних досліджень дають по-

внішу картину формування вірменського храму. Застосування методу хронотиполо-

гічної класифікації дало можливість охарактеризувати вірменські осередки та сакра-льні споруди, з’ясувати, які форми розселення вірмен існували в досліджуваний пе-ріод, визначити місце храму в системі поселень, виявити, які типи вірменських хра-мів були поширені на українських землях. Використання причинно-наслідкового

аналізу дозволило визначити місцеві чинники, які вплинули на формування архітек-

тури вірменських храмів. Системно-порівняльний аналіз дозволив визначити стиліс-тичні впливи на сакральні споруди вірмен. Графоаналітичний та статистичний ме-тоди використані для проведення порівняльного аналізу та визначення характерис-тик вірменських храмів. Застосування методу узагальнення і систематизації резуль-

татів із розробкою таблиць і схем дозволило скласти карти-схеми розселення та міг-рацій вірмен у різні історичні періоди, отримати висновки та розробити ілюстратив-

ний матеріал дисертації. У другому розділі «ФОРМУВАННЯ ВІРМЕНСЬКИХ ОСЕРЕДКІВ НА ТЕРЕ-

НАХ УКРАЇНИ» розкриті питання історії, освоєння, дислокації вірменських осеред-

- 7 -

ків на території України, їхні містобудівні особливості та місце храму в системі по-

селень.

У першому підрозділі «Міграційні процеси та освоєння українських земель ві-

рменськими переселенцями» на основі історіографічних та архівних джерел висвіт-лено основні історичні події, які здебільшого впливали на формування вірменських

осередків України, проведено аналіз історії формування вірменських громад на те-ренах України, міграційних процесів, шляхів міграцій вірмен на українські землі, причин заснування вірменських осередків, визначено міграційні періоди переселен-

ня вірмен на територію сучасної України та осередки їхнього розселення.

За матеріалами проаналізованих джерел встановлено, що Кримський півострів

був знайомий вірменським купцям, воїнам та дипломатам ще з ІІ – І ст. до н.е. Проте перша значна кількість вірмен переселилася на півострів через воєнні дії на землях

Вірменії в VII – XI ст., тобто можемо стверджувати, що постійна значна за кількістю

вірменська громада на українських землях сформувалася в XI ст. Наступна хвиля переселень вірмен, спричинена релігійними утисками, відбу-

валася в XIV ст. з території Вірменії та земель Золотої Орди. Через Кримський піво-

стрів, а з часом через Бессарабію вірмени переселилисья до інших земель, переваж-

но до Західної України.

У ХVI – XVII ст. кількість вірмен-переселенців знову збільшилася за рахунок

біженців з Вірменії, Малої Азії, Валахії, Молдови, Польщі. Внаслідок турецької вій-

ни та нашестя турків на західні регіони України в останній чверті XVII ст. відбува-ються міграційні процеси всередині країни, внаслідок чого частина вірменських

осередків зникає, проте з’являються нові та поповнюються старі. У XVIII – XIX ст. спостерігається нова хвиля переселень вірмен на територію

України та в її межах. З 1778 р. після російсько-турецької війни відбувається висе-лення християн з Кримського півострова. Однак упродовж 1779 – 1818 рр. мало міс-це несанкціоноване повернення вірмен до Криму.

У 1944 р. відбулася масова «сталінська» депортація кримського населення, зо-

крема вірмен, до Казахстану та Сибіру, після чого на певний час майже повністю

було припинено існування вірменських осередків на Кримському півострові, що, в

свою чергу, негативно позначилося на збереженості пам’яток.

Таким чином, можна виділити основні чотири міграційні періоди переміщення

вірмен: VII – XI ст.; XIV ст.; XVI – XVII ст.; XVIII – XIX ст. Автором дослідження

встановлено, які осередки сформувалися та поповнилися в зазначені періоди.

Важливими чинниками формування осередків були сприятливі умови життя,

внаслідок яких вірмени легко адаптувалися, входячи в спільну діяльність з місцевим

населенням. Окрім цього, влада часто запрошувала вірмен, як вояків, будівельників,

для розвитку економіки поселення, надаючи їм рівні права з місцевим населенням.

На підставі проаналізованих бібліографічних та картографічних матеріалів ро-

зроблені схеми міграційних шляхів відповідно до чотирьох основних періодів міг-рації вірмен, висвітлені питання релігійних відносин вірмен та утворення двох осно-

вних напрямків розвитку вірменської духовної громади України з підпорядкуванням

Ечміадзіну (Вірменська Апостольська Церква) та Риму (Вірменська Уніатська Церк-

ва).

- 8 -

У другому підрозділі «Формування вірменських осередків на теренах України»

за наслідками дослідження складено перелік поселень, в яких сформувалася вірмен-

ська громада та були побудовані вірменські храми. Проте запропонований список

сакральних споруд, які існували на території сучасної України упродовж XI – XІХ

ст., не є остаточним. Наразі виявлено свідчення про 29 монастирських комплексів, з яких збереглися до наших днів 2 монастирі (Сурб Хач біля Старого Криму й вірме-нок-бенедиктинок у Львові) та 132 храми, з яких дійшли досьогодні понад 30 (у Фе-одосії, Судаку, Львові, Кам’янці-Подільському та інших).

За авторською версією, вірменські сакральні споруди за статусом поділяються

на: домові церкви та каплиці; приділи, відведені вірменам для проведення служб

при існуючих церквах інших конфесій; каплиці, приходські церкви, головні церкви,

кафедральні собори, монастирі. Автором визначено етапи будівництва вірменських сакральних споруд відпо-

відно до основних міграційних періодів: у перший (VII – XI ст.) засновано біля 8

монастирів та 24 храми; у другий (XIV – XV ст.) – 10 монастирів та 27 храмів; у тре-тій (XVI – XVII ст.) – 12 храмів ; у четвертий (XVIII – XIX ст.) – 1 монастир та 26 храмів, датування яких відомо.

Установлено, що найбільша кількість храмових споруд, побудованих у пер-

ший та другий періоди (VII –XV ст.) розташовувалися на Кримському півострові, а в

третій та четвертий періоди (XVI–XIX ст.) – на землях південно-західної частини

України. Таким чином, визначена дислокація сакральних споруд у різні міграційні періоди співпадає з міграційними шляхами вірмен-переселенців.

У третьому підрозділі «Місце храму в забудові вірменських осередків» на ос-нові історіографічних і картографічних джерел встановлено, що вірмени оселялися в

межах поселень компактно (квартал, вулиця), фрагментарно (за видом ремісництва), розосереджено; у межах одного поселення могли існувати й розселення за кількома формами водночас – комбіновані (Львів, Бережани, Феодосія та ін.).

Як засвідчують результати дослідження, відповідно до типу розселення вірмен

у поселенні визначалася ділянка під будівництво храму. У випадку компактного

проживання вірмени будували храми в межах власного осередку (вірменські кварта-ли в Кам’янці-Подільському, Язловці, Львові, Києві, Айоц-Берт у Феодосії, Старому

Криму, Бережанах, вірменські вулиці Луцька, Золочева та ін.). Коли вірмени прожи-

вали в поселенні фрагментарно або розосереджено, ділянку під храм відводила міс-цева влада на прохання вірменської громади (Одеса, Студениця).

Установлено, що розміщення вірменських сакральних комплексів у системі поселень України відбувалося залежно від оточуючого середовища: якщо храм

будувався у сформованій частині поселення, вибір ділянки для нього

обумовлювався оточуючою забудовою; якщо будівництво храмового комплексу

велося на відносно вільній від забудови ділянці, згодом навколо нього утворювався

певний ансамбль житлових та громадських будівель, підпорядкований домінанті –

храмові; якщо сакральний комплекс будували на значній відстані від поселень, на його об’ємно-планувальну структуру впливали лише природні фактори та оборонні потреби.

- 9 -

На основі узагальнення матеріалів дослідження виявлено, що навколо храмо-

вого комплексу зосереджувалося не тільки релігійне, а й громадське та культурне життя вірмен. Поблизу храму могли розташовуватися: навчальні заклади, кладови-

ще, будинок священика, дзвіниця, адміністративні, житлові, допоміжні споруди. З

часом при церкві міг сформуватися монастир. Важливим чинником, який врахову-

вали при будівництві як храму, так і монастирів, були також оборонні потреби.

Як уже зазначалось автором, у результаті дослідження були визначені шляхи

міграції та чотири основні міграційні періоди, відповідно до яких складений перелік

поселень, де існували значна вірменська громада та храм: перший період – 12 посе-лень на українських землях; другий – 18; третій – 14; четвертий – 15. Відповідно до

переліку поселень розроблена карта-схема із зазначенням поселень, у яких були по-

будовані вірменські храми.

Складений також перелік храмових споруд (161) без врахування перебудов.

До переліку пам’яток культурної спадщини, занесених до Державного реєстру неру-

хомих пам’яток України, внесено 42 об’єкти.

У третьому розділі «ОСОБЛИВОСТІ РОЗПЛАНУВАННЯ ТА ОБ’ЄМНО-

ПЛАНУВАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ХРАМУ» висвітлюються питання впливу місце-вих чинників на розвиток вірменського храмобудування, типологічні та конструкти-

вно-технологічні особливості його на теренах України.

У першому підрозділі «Традиції храмобудування на землях Вірменії» зазначені основні особливості формування вірменського храму на території Вірменії, розкрито

типологію цих храмів, а саме: - однонавові, тринавові базиліки,

- купольні зали,

- хрестовокупольні храми (купольні базиліки, малі хрестовокупольні храми, ку-

польні триконхові базиліки),

- центрально-купольні храми (багатоабсидні, тетраконхові, малі, типу «зварт-ноц»).

Зал храму типу базиліка зі східного боку замикала вівтарна абсида. З одного

або двох боків відносно центральної абсиди могли розміщуватися додаткові приді-ли. За основу храму типу купольний зал взята однонавова базиліка з купольним за-вершенням. Тип хрестовокупольних базилік утворився у результаті еволюції трина-вових базилік. На перетині центральної нави та трансепту розміщувався купол.

У процесі розвитку храмової архітектури Вірменії виникає тип триконхового

хрестовокупольного храму на основі купольної базиліки, трансепт якої замикається

додатковими приділами (конхами). Зазначені типи храмів з північного, південного

та західного боків могли мати галереї – «зовнішні приділи».

У випадку тетраконхового центрально-купольного типу храму конхи розташо-

вані з чотирьох боків центрального підкупольного квадрату. У багатоабсидних

центрально-купольних храмах навколо центрального підкупольного простору роз-ташовувалося від восьми і більше конх. Храми типу «звартноц» – тетраконхові з об-

хідною закритою галереєю.

У храмах допоміжні приміщення могли розташовуватися зі східного та захід-

ного боків, в один або два поверхи. Із західного боку до основного об’єму споруди

- 10 -

іноді примикали жаматун (гавіт) і дзвіниця, які, залежно від довкілля, розташовува-лися з північного або з південного боків, а дзвіниця могла стояти окремо від будівлі храму.

Матеріали, вміщені у другому підрозділі «Вплив місцевих чинників на форму-

вання вірменського храму в Україні», одержані на основі літературних, архівних

джерел та натурних обстежень.

Установлено, що одним із важливих чинників, який впливав на формування

об’ємно-просторового устрою сакральних споруд, були умови, в яких будувався

храм, зокрема природно-ландшафтні умови, довкілля та характер забудови. Вони

впливали на зміщення храму стосовно осі схід – захід (храм в Сонячній Долині), го-

ловного входу – щодо центральної поздовжньої осі (храми Параскеви П’ятниці в

Тополівці та Григорія Просвітника у Феодосії). У випадках, коли вхід на західному

фасаді розмістити було неможливо, його переносили на північний (храми в Луцьку,

Зеленогір’і, Сонячній Долині) або південний (храм Григорія Просвітника у Феодо-

сії), аби забезпечити зручність підходу до споруди.

Іншим, не менш важливим чинником при будівництві була оборонна власти-

вість храмових споруд, що потребувало потовщення стін, віконні отвори в цьому ра-зі були невеликими та мали вигляд бійниць, на дзвіниці влаштовувалися кутові ви-

ступи з бійницями для кращого захисту (вірменські споруди у Кам’янці-Подільському). Подібну форму має дзвіниця львівського собору, оборонні потреби

були враховані при спорудженні комплексу монастиря Сурб Хач біля Старого Кри-

му, храму у Жванці, де до комплексу фортеці міста входила так звана вірменська фортеця з храмом.

Неабиякого значення набували й місцеві правила регулювання забудови. Це стосувалося насамперед західних регіонів України, де місцева влада сама висувала

вимоги щодо зовнішнього вигляду споруд міста, зокрема вірменського храму.

Дослідженнями встановлено, що одним із аспектів формування об’ємно-

просторового та архітектурно-мистецького образу вірменського храму України були

наявні місцеві будівельні матеріали. Використання нових матеріалів вносило певні корективи в конструктивно-технологічні особливості сакрального будівництва. Це стосувалося і дерев’яних храмів, які, на жаль, не збереглися до нашого часу.

У містах, де природний камінь був важкодоступний, храми будували з цегли.

В інших випадках більшість з них було зведено з місцевого природного каменю на вапнякових та глиняних розчинах, іноді з елементами, виконаними з дерева, глини

та металу. Для покрівлі використовували глиняну або кам’яну черепицю. Стіни час-то затирали й тинькували.

Важливим чинником у формуванні архітектурно-мистецького образу храму

ставала підпорядкованість у різний історичний час вірменської духовної громади рі-зним конфесіям. Переважно це були дві церкви: Вірменська Уніатська Церква з під-

порядкуванням Риму та Вірменська Апостольська Церква з підпорядкуванням Ечмі-адзіну.

У другому підрозділі «Типологічні основи формування вірменських храмових

споруд» встановлено, що із зазначених вище класичних типів храмів, які сформува-лись у період з IV по VII ст. на території Вірменії, на українських землях набули

- 11 -

поширення однонавові храми (23 споруди), купольні зали (6 споруд), хрестово-

купольні храми (5 споруд). Відповідно до чотирьох міграційних періодів, ці три ти-

пи храмів набули поширення: однонавові – базиліки в усі періоди (XI – XIX ст.), ку-

польні зали – у перші два періоди (XI – XV ст.), а хрестово-купольні храми – у дру-

гому та четвертому періодах (XIV – XV та XVIII – XIX ст.). Як наслідок проведеного дослідження щодо кожного вірменського храму ви-

значена його планувальна структура, яка відповідає структурі храмів Вірменії. Спо-

руда храму складалась із залу та однієї або декількох абсид. Зі східного та західного

боків могли примикати одно- або двоповерхові допоміжні приміщення (в них розм-

ташовувалися приділи, ризниця, сходи).

Одноабсидні та багатоабсидні храми, відповідно до планувальної структури,

могли мати одну ( в 20 однонавових базиліках, 2 купольних залах, 1 хрестово-

купольному храмі), дві (в 1 однонавовій базиліці та 1 хрестово-купольному храмі), три (в 2 однонавових базиліках, 2 купольних залах, 2 хрестово-купольних храмах)

або п’ять абсид (в 2 хрестово-купольних храмах).

Усередині абсиди мали різну форму в плані. Найбільш розповсюдженими є циркульні, які були в усі періоди (XI – XIX ст.); в третьому періоді (XVI – XVII ст.) зустрічається лучкова абсида, а в четвертому (XVIII – XIX ст.) прямокутна та п’ятигранна. Нехарактерні форми абсид для храмів Вірменії – лучкові та п’ятигранні. Ззовні абсиди могли не виходити за межі основного об’єму храму. Як-

що абсиди виступали за межі основного об’єму споруди, вони були циркульної або

п’ятигранної форми, що властиво храмам Вірменії. Окремо маємо виділити прямо-

кутні, які були поширені в малих храмах Вірменії. Розміщення додаткових абсид

спостерігається як зі сходу – з обох боків від центральної абсиди, так і на північному

та південному фасадах – за типом триконхових храмів (храми в Чернівцях, Нижній

Ореанді, Жванці, Городенці), а також із західного боку (монастир Сурб Хач біля

Старого Криму).

Додаткові приміщення розташовувалися зі східного, західного фасадів, а та-кож іноді прибудовувалися до північного та південного. Одним із найбільших таких

приміщень був жаматун (гавіт), який прибудовували переважно із західного боку (6

храмів), він міг знаходитися також із північного або південного боків (2храми). До

головного об’єму храму іноді прилягали прибудови з північного, південного та захі-дного боків у вигляді допоміжних приміщень (12 храмів), галереї (3 храми), дзвіниці (5 храмів), дві «вежі-дзвіниці» (2 храми). Рідкісним явищем у храмовій архітектурі Вірменії є наявність двох «веж-дзвіниць» на західному фасаді, більше поширена у

Західній Україні. Дзвіниця також могла стояти окремо (4 храми).

У приміщеннях храму та жаматуну (гавіту) часом розміщувалися хори, які рі-дко зустрічаються в храмових спорудах Вірменії, проте були поширені у Західній

Україні (6 храмів), а також наявні і в Криму (3 храми). Храм міг мати один

(18 споруд) або декілька (13 споруд) входів, розташування яких залежало від двкіл-

ля, як уже зазначалося вище. Жаматун (гавіт) міг мати також декілька входів (3 хра-ми).

Установлено, що найбільшого поширення в усі чотири міграційні періоди на-була двоскатна покрівля без завершень. У храмах Західної України частими є сигна-

- 12 -

тури, які рідко зустрічаються в архітектурі храмів Вірменії. Традиційними формами

завершень куполів, сигнатур та «веж-дзвіниць» є пірамідальні, шоломоподібні та зонтичні. Не характерними для Вірменії були односхилі, грушоподібні та шоломо-

подібні завершення.

У третьому підрозділі «Конструктивно-технологічні особливості храмових

споруд вірмен» розглянуто особливості, які обумовлюються наявністю місцевих бу-

дівельних матеріалів (пісковик, вапняк, керамічні вироби – цегла, черепиця, карас (глек), деревина), застосовуваних при зведенні вірменських сакральних споруд в

Україні. На основі опрацьованих джерел та натурних обстежень встановлено, що кон-

структивно-технологічні особливості храмів із каменю подібні до тих, які були по-

ширені у Вірменії. Храми будували з бутового, околотого та чисто отесаного каме-ню на вапняково-піщаному та глиняно-піщаному розчинах. Кладка фундаментів,

стін та склепінь виконувалася кладкою «мідіс» (двохпанцерна із забутовкою). З чис-то отесаного каменю переважно виконувалися важливі конструктивні елементи (ку-

ти, портали, пілястри, карнизи тощо) та декорування. Існують храми, фасади яких

повністю викладені з чисто отесаного каменю; стіни, викладені з бутового та около-

того каменю, затирались, а з часом – тинькувались.

На теренах України чисто отесаний камінь подекуди викладали на тонкий шар

розчину (конструктивні елементи церков у Тополівці), на відміну від храмів Вірме-нії, де конструкції з чисто отесаного каменя клали насухо, і вони тримались за раху-

нок забутовки.

Кладкою «мідіс» усі конструкції храму – від фундаменту до завершення – бу-

дували наступним чином: спочатку викладали ряди з каменю на вапняковому роз-чині, що слугували опалубкою, потім заливали бутобетоном. Важливим елементом

конструкції стін були караси – глеки (храм монастиря Сурб Хач біля Старого Кри-

му). У стінах, як армування, прокладали дубові бруси перев’язі (монастирі біля Ста-рого Криму та Багатого). Як додаткові кріплення подекуди використовували вироби

з металу, насамперед у колонах (монастир Сурб Саркіс біля Старого Криму), підку-

польних барабанах (вірогідно, в монастирі Сурб Хач біля Старого Криму), сходах

(храм св. Миколая в Кам’янці-Подільському).

За відсутності достатньої кількості природного каменю в Західній Україні вір-

менські храми будували з цегли повністю (храм св. Степана в Луцьку) або з частко-

вим використанням природного каменю (храми св. Григорія Просвітника в Чернів-

цях, Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Бережанах).

Конструкція прорізів у вірменських храмах України, подібно до храмів Вірме-нії була декількох типів: одношарова, двошарова і тришарова.

Найбільш поширеним у Вірменії та в усі міграційні періоди (XI–XIX ст.) в

Криму, а в другому (XIV–XV ст.) та четвертому (XVIII–XIX ст.) періодах у півден-

но-західній частині Україні були стрільчасті та циркульні склепіння на підпружних

арках, які спирались на пілястри або консолі. Хрещаті склепіння широко використо-

вувались у другому (XIV–XV ст.) та четвертому (XVIII–XIX ст.) періодах на теренах

України, але рідко застосовувались у Вірменії. Не характерними для Вірменії є склепіння з розпалубкою (третій та четвертий періоди, XVI–XIX ст.), дзеркальне та

- 13 -

готичне (третій період, XVI–XVII ст.). Іноді зал або жаматун (гавіт) не мали скле-піння, а конструкція даху була дерев’яною та відкритою (храм Покрова Пресвятої Богородиці в Нижній Ореанді) або зашита деревом (кесонна стеля жаматуну вірмен-

ського кафедрального собору у Львові). Як елементи спирання також використову-

вали пілони (перший та другий періоди, XI–XV ст.), подібно до храмів Вірменії, та колони (третій та четвертий періоди, XVI–XIX ст.).

У результаті проведеного аналізу визначено загальні особливості побудови

конструктивного остову храмів. Традиційним вирішенням остову вірменського хра-му є стрічковий фундамент, стіни з пілястрами чи консолями, пілони, на які спира-ється стрільчасте або циркульне склепіння на підпружних арках, циркульна абсида з конхою, двосхила покрівля, купол з традиційним завершенням (шатрове, шоломо-

подібне, зонтичне). У третій та четвертий періоди (XVII–XIX ст.) в конструктивно-

му остові вірменських храмів з’являються нові форми склепіння (з розпалубкою,

дзеркальне та готичне), в якості несучих конструкцій в інтер’єрі використовуються

колони, а завершення купола та сигнатур, окрім традиційних форм, отримало також

грушоподібну, односхилу, дзвоноподібну форми.

У четвертому розділі «АРХІТЕКТУРНО-МИСТЕЦЬКІ ЗАСАДИ ХРАМОВИХ

СПОРУД ВІРМЕН» досліджуються питання стилістичного впливу, особливості пла-стичного та художнього оздоблення.

У першому підрозділі «Місцеві стилістичні особливості у формуванні архі-

тектури вірменського храму» на основі проаналізованих джерел і натурних обсте-жень з’ясовано, що стилістичних впливів найменше зазнали вірменські храми Крим-

ського півострова. Однак у вірменській сакральній архітектурі відчутні традиції ін-

ших народів, які проживали на цій території (башта монастиря Сурб Хач має спільні риси з аналогічними італійськими спорудами Криму). В архітектурі вірменських

храмів Кілії, Білгород-Дністровська, Язлівця присутні елементи бессарабської хра-мової архітектури, а в межах Західної України відчутні місцеві традиції, так і захід-

ноєвропейські архітектурні стилі ( храм св. Миколая в Кам’янці-Подільському). Пе-вні відхилення в архітектурно-мистецькому та об’ємно-просторовому рішенні від

вірменських традицій свідчать про творчий пошук зодчих та синтез вірменської ар-

хітектури з місцевими та західноєвропейськими традиціями, зумовлений специфі-кою місцевих матеріалів. Для того, щоб місцеві та західноєвропейські архітектурні традиції були сприйняті й проникли в конструктивну та художньо-пластичну систе-му вірменських храмових споруд, потрібен був час, аби сприйняти, переосмислити

цю культуру та використовувати найбільш прийнятні елементи. Тому більшість храмових споруд, особливо перших двох періодів (XI–XV ст.), були побудовані в

традиційних вірменських формах, а вже під час ремонтів та реконструкцій додава-лись нові елементи з ознаками пануючих на той час архітектурних стилів. Це чітко

прослідковується у монастирі Спасителя в Багатому, кафедральному соборі у Льво-

ві, храмі Сергія у Феодосії. Внаслідок реконструкцій на зазначених об’єктах у перві-сній архітектурі храмів з’являються елементи, не властиві середньовічній вірменсь-

кій архітектурі, які можна віднести до ренесансних.

У процесі визначення регіональних особливостей архітектурно-мистецького

рішення вірменських храмів України встановлено, що в Криму, незалежно від впли-

- 14 -

ву місцевих традицій, архітектура вірменського храму здебільшого зберегла вірмен-

ські традиції. Натомість в Кілії, Білгороді-Дністровському переважає вплив місце-вих традицій; у Луцьку, Львові, Бережанах – Ренесансу; в Кам’янці-Подільському,

Тисмениці, Івано-Франківську, Снятині, Жванці, Кутах, Балті – бароко.

Визначено, що важливу роль у формуванні архітектурно-художньої виразності вірменських храмів України відігравало підпорядкування вірменської церкви на те-ренах України Ечміадзіну (вірмени-григоріани) або Риму (вірмени-католики та вір-

мени-уніати). Внаслідок різного підпорядкування в різні історичні періоди виділені три чинники формування архітектурно-мистецької виразності вірменського храму:

1) храм первісно будувався вірменами-григоріанами, зодчі застосовували пере-важно архітектурно-мистецькі засоби виразності, які сформувались на батьківщині (переважна більшість храмів Криму, храм Благовіщення в Кам’янці-Подільському);

2) храм відпочатку будувався вірменами-уніатами ( храм Архангелів Гавриїла та Михаїла у Феодосії, другий період XIV–XVI ст., західні регіони України – третій та четвертий періоди XVI–XIX ст.), які не дуже суворо дотримувалися простоти форм,

характерної для національного зодчества, що підтверджують і дослідження

О. Халпахч’яна. Вірмени-уніати значно частіше, ніж вірмени-григоріани, в оздоб-

ленні храмів використовували елементи пануючих на той час стилів (Ренесанс, ба-роко, псевдоготика);

3) храм був побудований вірменами-григоріанами, а внаслідок історичних подій

перейшов до вірмен-уніатів.

У другому підрозділі «Архітектурно-пластичні особливості вірменських хра-

мових споруд на українських теренах», за матеріалами проведеного дослідження,

оздоблення храмових споруд класифіковано залежно від співвідношення форм та конструкцій будівлі із скульптурним оздобленням на основі двох підходів тектоніч-

ного та декоративного.

Установлено, що найбільш характерним та поширеним видом пластики було

різьблення по каменю. Його застосовували як в інтер’єрах, так і на фасадах храмо-

вих споруд. Не властивими для Вірменії були керамічні, металеві, ліпні, дерев’яні (окрім дверей) елементи декорування.

Подібно до храмів Вірменії, в декоруванні вірменських храмів України пере-важає структурна пластика фасадів та інтер’єрів (портали, обрамлення вікон, карни-

зи, пілястри, фронтони, ніші тощо), які подекуди прикрашені архітектурними про-

філями, орнаментами (рослинними, геометричними, сталактитовими формами) та зображеннями тематичних сцен.

Тематична пластика представлена зображеннями євангельських сцен та свя-

тих, тварин, хачкарів, геральдичними зображеннями та написами. У написах могли

зазначатись певні події, час будівництва, реставрації та реконструкції, імена будіве-льників і ктиторів.

Окрім структурної пластики, орнаментальні й тематичні сюжети розміщували

безпосередньо на площині стін, у вигляді написів, хачкарів та меморіальних плит, скульптурних зображень Христа, святих та священнослужителів, розеток. Меморіа-льні плити також деколи були частиною підлоги.

- 15 -

Визначено, що за об’ємністю зображення поділялися на пласкі рельєфи та ба-рельєфи, а також так звані тримірні скульптури. Пласкі рельєфи представлені пере-важно орнаментальною пластикою, а барельєфи – тематичною. Тримірну скульпту-

ру використовували у Вірменії дуже рідко, а на території України в четвертому пе-ріоді (XVIII–XIX ст.) вона набуває значного поширення в храмах вірмен-уніатів: на фасадах в нішах (в храмі св. Миколая в Кам’янці-Подільському, комплексі львівсь-

кого кафедрального собору), біля вівтаря (в храмі Бережан), у самому вівтарі (в хра-мі Кут), на стінах зали (у львівському кафедральному соборі).

До групи елементів, яка мала важливе значення в літургії та пластичному

оздобленні інтер’єру, належать престол, запрестольний вівтар (перегородка), вівтар-

на огорожа, ківорій та кафедра. Окрім католицької кафедри та вівтарної огорожі, всі згадувані елементи можна знайти в храмовій архітектурі Вірменії,. однак їхне худо-

жньо-пластичне оздоблення в храмах вірмен-уніатів зазнало стилістичних впливів

(Ренесансу, бароко, псевдоготики).

У третьому підрозділі «Особливості організації інтер’єру вірменських храмів»

на основі проаналізованих джерел та натурних обстежень виявлено, що у вірменсь-

ких храмах України часто зустрічалися розписи, а інколи мозаїки та вітражі. Стіно-

пис використовувався у храмах Вірменії з давніх часів, він був не обов’язковим еле-ментом у вірменській літургії.

Як уже зазначалося у розділі, присвяченому конструктивно-технологічним

особливостям вірменських храмів, для того, щоб захистити кам’яні стіни від атмос-ферних впливів, їх як ззовні, так і в середині часто тинькували повністю або частко-

во. В інтер’єрах на стінах багатьох вірменських храмів (як Кримського півострова так і Західної України) були виявлені фрагменти фрескового живопису. Тематика цих зображень різноманітна: геометричні та рослинні орнаменти, біблійські та релі-гійні сюжети.

Визначена загальна схема розміщення тематичних зображень відповідно до

вірменської традиції. В консі центральної абсиди знаходилось зображення Христа, нижче – ряд апостолів. На барабані купола трапляються орнаменти, які символізу-

ють Едем, зображення апостолів, а в самому куполі символічне зображення Христа або Вознесіння Ісуса Христа. На парусах розміщували зображення євангелістів або

янголів.

Стіни деяких храмів були вкриті зображеннями Богородиці, Іоанна Предтечі, Григорія, св. Миколая, євангельських сцен Нового Завіту, окремих святих, сцен з життя вірменської громади, священнослужителів та отців церкви, зображення міста. Розписи могли розташовуватись в декілька ярусів. Широко застосовувався орна-мент, який часто підкреслював конструктивні елементи споруди – кути, арки, торці пілястр тощо і міг вкривати поверхні стін та склепінь.

На фасадах храмів розміщувалися переважно зображення Богородиці, у вір-

менських храмах Криму – вони були на фронтоні порталу, а в храмах вірмен-уніатів

– в ніші ближче до фронтону фасаду.

У храмах вірмен-уніатів центральним елементом інтер’єру була багато деко-

рована запрестольна перегородка головної абсиди (XVII–XIX ст.). У храмових спо-

рудах, побудованих вірменами-григоріанами на території України, вона наявна ли-

- 16 -

ше в ялтинському храмі четвертого періоду (кінець ХІХ ст.). На відміну від лаконіч-

них вівтарів Вірменії, на землях України вони були пишно оздобленими. Також у

храмах вірмен-уніатів подекуди влаштовувалися додаткові вівтарі із запрестольни-

ми перегородками (Бережани, Чернівці). Ще одним важливим елементом в оздобленні інтер’єру є кафедри та ківорії.

Кафедри храмів вірмен-уніатів були виконані на кшталт католицьких. Натомість ка-федри та ківорії храмів вірмен-григоріан та вірменського католицького храму Арха-нгелів Гавриїла та Михаїла у Феодосії вирішені у традиційних формах і мають тра-диційне оздоблення.

Техніка мозаїки вірменам була знайома з давніх часів. На території України її використано в центральному підкупольному просторі та в оздобленні крісла єпис-копа вірменського кафедрального собору у Львові. Загалом вітражі не властиві для

храмів Вірменії, а на території України вони поширилися у третій та четвертий пері-оди (XVII–XIX ст.) і застосовані в оздобленні Львівського кафедрального собору,

храмів у Чернівцях і Бережанах.

У процесі досліджень виявлено, що вірмени-григоріани більше дотримувалися

традицій, ніж вірмени-уніати, що особливо чітко простежується у декоруванні спо-

руд. Вірмени-уніати більшою мірою використовували при оздобленні храмових

споруд елементи архітектурних стилів, що панували на той час, однак загальна схе-ма оздоблення храму була збережена. Запрестольна перегородка й кафедра в храмах

вірмен-уніатів набули вигляд католицьких, у вірмено-григоріанських храмах вони

зберегли традиційне оздоблення та форму.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ. 1. Аналіз історіографічних матеріалів засвідчує відсутність комплексного дослі-

дження, в якому б повною мірою розкривалося питання формування архітектури ві-рменських храмових споруд на теренах України в XI–XІХ ст. Встановлено, що в

проаналізованих публікаціях не проводиться порівняльний аналіз формування хра-мової архітектури вірмен-переселенців на всій території України. Переважна біль-

шість дослідників не проводить аналізу конструктивно-технологічних, архітектуро-

художніх особливостей вірменських храмів, зазначені дані носять фрагментарний та описовий характер.

У результаті опрацювання архівних матеріалів отримана додаткова інформація

з історії та храмобудування вірмен-переселенців на українських землях.

За результатами аналізу історіографічних, архівних та іконографічних матері-алів виникла необхідність проведення натурних обстежень, у процесі яких проведе-но часткові обміни та фотофіксацію, зібрано нові матеріали по об’ємно-

планувальному, конструктивно-технологічному та архітектурно-мистецькому вирі-шенню вірменських храмових споруд України. У науковий обіг введено п’ять вір-

менських храмів, три з яких вважалися зруйнованими.

2. На підставі аналізу історичних джерел визначено з уточненням чотири мігра-ційні періоди переселення вірмен на українські землі: перший – VII–XI ст.; другий –

XIV ст.; третій – XVI–XVII ст.; четвертий – XVIII–XIX ст.

- 17 -

Визначено осередки вірмен-переселенців і відповідно вірменських храмових

комплексів. Виявлено понад 60 поселеннь на теренах України, з яких близько – 30 в

Криму.

Установлено, що в цих поселеннях існувало 29 монастирських комплексів та 136 храмів, з яких збереглося лише 2 монастирі й 32 храм. Складено карту-схему

поселень на українських теренах, у яких були зафіксовані вірменські сакральні спо-

руди.

3. Визначено особливості формування вірменських осередків у системі поселень (компактна, фрагментарна, розосереджена та комбінована форма розселення).

Відповідно до форм розселення вірмен у поселеннях визначалося місце храму: в

межах зосередження вірменської забудови (у вірменських кварталах та вулицях), за межами вірменського осередку (на ділянці, яку виділили вірменам власники міста), за межами поселень.

4. З метою осмислення вірменського храмобудування у Вірменії були вивчені іс-торіографічні джерела та проведені натурні обстеження, в результаті яких виділені традиційні типи вірменських храмів: однонавові та тринавові базиліки; купольні за-ли; хрестовокупольні храми (купольні базиліки, купольні триконхові базиліки, малі храми); центрально-купольні храми (тетраконхові, багатоабсидні, типу «звартноц»

та малі храми).

5. Встановлено, що на розпланування храму та його просторову організацію

впливали наступні чинники: природно-ландшафтні умови та довкілля, функція обо-

рони, наявність будівельних матеріалів. На вірменському храмобудуванні позначи-

лися також місцеві правила регулювання забудови, а також церковне підпорядку-

вання.

6. Установлені типи вірменських храмів, які набули поширення на теренах Укра-їни відповідно до міграційних періодів:

- однонавові базиліки (23 храми, з першого по четвертий періоди, XI–XIX ст.), - купольні зали (6 храмів, перший та другий періоди, XI–XV ст.), - хрестовокупольні храми (5 храмів, другий, XIV–XV ст. та четвертий періоди,

XVIII–XIX ст.). Відповідно до визначеної типології розкрито об’ємно-планувальну структуру

храму вірмен-переселенців. Усі зазначені типи відповідають в основі об’ємно-

планувальній побудові, традиційному вирішенню вірменського храму. Встановлено,

що в храмах вірмен-переселенців України більшого поширення, ніж у Вірменії на-були хори, сигнатури, дві «вежі-дзвіниці».

7. Виявлено, що при будівництві вірменських храмів з природного каменю на теренах України наслідуються технологічні традиції, які були поширені у Вірменії, зокрема використання кладки «мідіс». У Криму цією кладкою побудована переваж-

на більшість храмів вірмен від фундаменту до покрівлі. Натомість у західних регіо-

нах України кладка «мідіс» використана при будівництві фундаментів та стін. Скле-піння цих храмів були викладені з каменю в один шар без забутовки, а конструкція

покрівлі була дерев’яною. У західних регіонах зустрічаються також храми, побудо-

вані з цегли (Луцьк, Снятин, Чернівці).

- 18 -

8. Визначено загальні особливості побудови конструктивного остову храмів, на формуванні якого позначились наявність місцевих будівельних матеріалів та відпо-

відні технології. Традиційним вирішенням остову вірменського храму є стрічковий

фундамент, стіни з пілястрами чи консолями, пілони, на які спирається стрілчасте або циркульне склепіння на підпружних арках, циркульна абсида з конхою, двосхи-

ла покрівля, купол з традиційним завершенням (шатрове, шоломоподібне, зонтич-

не). У третій та четвертий міграційні періоди (XVII–XIX ст.) в конструктивному

остові вірменських храмів з’являються нові форми склепіння (з розпалубкою, дзер-

кальне та готичне), в якості несучих конструкцій в інтер’єрі використовуються ко-

лони, а завершення купола та сигнатур, окрім традиційних форм, отримало також

грушоподібну, односхилу, дзвоноподібну фоми.

9. Установлено, що на архітектурно-пластичному вирішенні вірменських храмо-

вих споруд позначилися: церковне підпорядкування (Вірменська Апостольська Цер-

ква, Вірменська Уніатська Церква) та архітектурно-будівельні традиції. 10. Визначено регіональні особливості архітектурно-мистецького вирішення вір-

менських храмів України. Відповідно до визначених міграційних періодів встанов-

лено, що в перший та другий періоди (XI–XV ст.) в архітектурно-мистецькій вираз-ності вірменських храмів України зберігались вірменські традиції, натомість в тре-тій та четвертий періоди (XVI–XIX ст.) відчутний вплив Ренесансу (у Луцьку, Льво-

ві, Бережанах), бароко (у Кам’янці-Подільському, Тисмениці, Івано-Франківську,

Снятині, Жванці, Кутах, Керч, Балті), псевдоготики. В Кілії, Білгороді-Дністровському переважає вплив місцевих традицій.

11. Доведено, що основними традиційними засобами мистецької виразності були

різьблення по каменю та розписи, які були поширені в усі міграційні періоди неза-лежно від церковного підпорядкування. У третій та четвертий міграційні періоди

(XVI–XIX ст.) використовувались традиційні засоби – скульптура й мозаїка, а також

привнесені – ліпний декор і вітражі. Встановлено, що, подібно до храмів Вірменії, в декоруванні вірменських хра-

мів України переважає структурна пластика фасадів та інтер’єрів (портали, обрам-

лення вікон, карнизи, пілястри, фронтони, ніші та ін.), які подекуди прикрашені ар-

хітектурними профілями, орнаментами (рослинними, геометричними, сталактито-

вими) та тематичними сценами (зображення євангельських сцен та святих, тварин,

хачкарів, геральдичних зображень та написів).

12. Результати проведеного дисертаційного дослідження засвідчують, що в про-

цесі життєдіяльності вірмени-переселенці інтегрувалися в українське середовище і храми відповідно набули спільних рис, зазнали місцевих впливів, але з іншого боку

– не втратили своєї традиційної основи.

Висновки та положення дисертації висвітлені у наступних публікаціях та

доповідях автора на конференціях.

Статті у фахових збірниках:

1. Арсенян М. Ю. Розселення вірмен на теренах України / Марія Юріївна Арсенян // Українська академія мистецтв: Дослідницькі та науково-методичні праці. – Київ, 2007. – № 14. – С. 372–379.

- 19 -

2. Арсенян М. Ю. Типологічні особливості планувально-просторової орга-нізації вірменських храмових споруд на теренах України / Марія Юріївна Арсенян //

Українська академія мистецтв: Дослідницькі та науково-методичні праці. – Київ,

2009. – № 16. – С. 300–310.

3. Арсенян М. Ю. Mісце вірменських храмових споруд у системі поселень України / Марія Юріївна Арсенян // Українська академія мистецтв: Дослідницькі та науково-методичні праці. – Київ, 2014. – № 20. – С. 197–204.

4. Арсенян М. Ю. Храмова архітектура вірмен-переселенців на теренах

України в бібліографічних джерелах / Марія Юріївна Арсенян // Українська акаде-мія мистецтв: Дослідницькі та науково-методичні праці. – Київ, 2014. – № 21. –

С. 210–219.

5. Арсенян М. Ю. Храмові споруди вірменської артілі в Судаку / Марія

Юріївна Арсенян // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: Науково-

технічний збірник. – Київ, 2014. – №36. – С. 5–10.

Закордонні публікації: 6. Арсенян М. Ю. Средства архитектурно-пластической выразительности

армянских храмов Украины X – XIX веков / Мария Юрьевна Арсенян // Историко-

культурное наследие и современность. – Гюмри, 2013. – С. 283–285. – (Ширакский

центр арменоведческих исследований НАН Республики Армения).

7. Арсенян М. Ю. Конструктивно-технические особенности строительства армянских храмовых сооружений на территории Украины / Мария Юрьевна Арсе-нян // Анна Порфирородная: 1025-летию Крещения Руси – Ереван, 2014. – С. 84–

102. – (Ереванский государственный университет архитектуры и строительства). Статті в збірниках конференцій:

8. Арсенян М. Ю. Типологічні особливості планувально-просторової орга-нізації вірменських храмових споруд на теренах України, в період з Х – початок ХІХ

ст. / Марія Юріївна Арсенян // Исследование по арменистике в Украине: материалы

II международной научно-практической конференции «Армяне Украины: вчера, се-годня, завтра», 5-6 сентября 2009 г – Симферополь, 2010. – №2. – С. 7–13.

9. Арсенян М. Ю. Архітектура вірменських храмів Галичини (короткий

огляд малюнків С.Бісажа) / Марія Юріївна Арсенян // Исследование по арменистике в Украине: материалы III международной научно-практической конференции, «Ар-

мяне Украины: вчера, сегодня, завтра», 2-3 сентября 2010 г. – Симферополь, 2011. –

№3. – С. 70–75.

10. Арсенян М. Ю. Місцезнаходження вірменських храмів на території України / Марія Юріївна Арсенян // Исследование по арменистике в Украине: мате-риалы IV международной научно-практической конференции, «Армяне Украины:

вчера, сегодня, завтра», 24-25 сентября 2011 г. – Симферополь, 2012. – №4. – С. 69–

74.

11. Арсенян М. Ю. Питання гармонійності вірменських храмів на теренах

України / Марія Юріївна Арсенян // Вірмени в соціокультурній еволюції українсь-

ких земель: міжнародна науково-практична конференція, на відзначення 250-річчя

спорудження Вірменської церкви св. Григорія, 26-27 вересня: тези доповіді. – Бере-жани, 2014. – С. 7–8.

- 20 -

12. Арсенян М. Ю. Питання гармонійності вірменських храмів на теренах

України / Марія Юріївна Арсенян // Вірмени в соціокультурній еволюції українсь-

ких земель: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, на відзначення

250-річчя спорудження Вірменської церкви св. Григорія, 26-27 вересня. – Бережани,

2014. – С. 7–11.

Статті в інших виданнях:

13. Арсенян М. Ю. Вірменська спадщина в Кілії / Марія Юріївна Арсенян //

Вірменський вісник. – Київ, 2011. – №1-3 (51). – С. 32.

14. Арсенян М. Ю. Храмові споруди вірменської артілі / Марія Юріївна Ар-

сенян // Пам’ятки України. України Крим. Судак. – листопад 2014. – №7. – С. 60–63.

Особистий внесок здобувача у працях написаних в співавторстві: 15. Армяне в Украине: карта / [М. Арcенян, А. Божко, Т. Саргсян,

Е. Оганесян, В. Верміщян, Д. Давтян, М. Акопян, С. Азизян, Т. Силиста-Григорян,

Г. Хачатрян, В. Давидович, Р. Атоян, С. Абрамян.]. – Симферополь, 2011.

Основний матеріал роботи пройшов апробацію на наступних національних і міжнародних конференціях: VII міжвузівська традиційна науково-практична конфе-ренція, присвячена 90-річчю заснування Національної академії образотворчого мис-тецтва і архітектури «Сучасні проблеми теорії та історії архітектури: Перспективи

розвитку архітектурної науки та освіти», доповідь «Хачкари, як сторінки великої кам’яної книги життя вірменського народу» (Київ, 20 листопада 2007); II междуна-родная научно-практическая конференция «Армяне Украины: вчера, сегодня, завт-ра», доклад «Типологічні особливості планувально-просторової організації вірмен-

ських храмових споруд на теренах України, в період з Х – початок ХІХ ст.» (Симфе-рополь, 5-6 сентября 2009);III международная научно-практическая конферен-

ция«Армяне Украины: вчера, сегодня, завтра», доклад «Архітектура вірменських

храмів Галичини (короткий огляд малюнків С.Бісажа)» (Симферополь, 2-3 сентября

2010); IV международная научно-практическая конференция «Армяне Украины:

вчера, сегодня, завтра», доклад «Місцезнаходження вірменських храмів на території України в історичний період та сьогодні» (Симферополь, 24-25 сентября 2011); ме-ждународная научная конференция «Художественная культура армянских общин на землях Речи Посполитой», доклад «Формирование армянских кварталов на примере Львова и Каменца-Подольского» (Минск, 9-11 октября 2012); V международная на-учно-практическая конференция, посвящена 500-летию армянского книгопечатания

«Армяне Украины: вчера, сегодня, завтра», доклад «Планувально-просторовий

устрій поселень, в яких проживала численна кількість вірмен та місце храму в сис-темі міста» (Симферополь, 16-17 октября 2012); международный симпозиум «Исто-

рико-культурное наследие и современность», доклад «Средства архитектурно-

пластической выразительности армянских храмов Украины X – XIX веков» (Гюмри,

4-6 октября 2013); международная научная конференция, посвященная 1025-летию

Крещения Руси «Анна Порфирородная», доклад «Конструктивно-технические осо-

бенности строительства армянских храмовых сооружений на территории Украины»

(Ереван, 29-30 октября 2013); міжнародна науково-практична конференція, на від-

значення 250-річчя спорудження Вірменської церкви св. Григорія «Вірмени в соціо-

культурній еволюції українських земель», доповідь «Питання гармонійності вірмен-

- 21 -

ських храмів на теренах України» (Бережани, 6-27 вересня 2014).

АНОТАЦІЯ

Арсенян М.Ю. Храмова архітектура вірмен-переселенців на теренах

України.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальні-стю 18.00.01 «Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури». Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, Київ, 2015 р.

Дисертація присвячена вірменській храмовій архітектурі на теренах України в

період з XI по XIX ст. Дисертаційне дослідження проведено на основі проаналізова-них історіографічних, бібліографічних, іконографічних та архівних матеріалів, а та-кож даних, отриманих у результаті проведених натурних обстежень.

На основі історіографічних матеріалів визначено чотири основні міграційні пе-ріоди (VII – XI ст.; XIV ст.; XVI – XVII ст.; XVIII – XIX ст.). Виявлені 62 поселення, з них – 31 в Криму, в яких сформувалися вірменські осередки з власними сакральни-

ми спорудами. Визначене місце храму в системі поселень та за їхніми межами. Також

складено перелік понад 160 сакральних споруд. Досліджено місцеві чинники, які впливали на формування архітектури вірменських храмових споруд. Визначено типо-

логічні особливості храмів, їхні конструктивно-технологічні та архітектурно-

мистецькі особливості. Встановлено, що на території України були поширені три ти-

пи об’ємно-планувального вирішення вірменського храму: однонавові базиліки, ку-

польні зали та хрестовокупольні храми. За певних історичних та політичних умов на теренах України у зазначений період сформувалися дві церкви: Вірменська апостоль-ська (вірмени-григоріани) та Вірменська уніатська. Незалежно від підпорядкування, при будівництві вірменського храму вірмени дотримувались загальних канонів функ-

ціональної побудови храмових споруд. Відмінність між храмами, побудованими вір-

менами-григоріанами і вірменами-уніатами, прослідковується в архітектурно-

мистецькій виразності споруд, а саме – у застосуванні вірменами-уніатами здебільшо-

го елементів з ознаками пануючих на той час архітектурних стилів.

Результати дослідження можуть бути використані у пам’яткоохоронній сфері та при проектуванні нових храмових споруд на теренах України.

Ключові слова: храм, вірмени, архітектура, вірмени-григоріани, вірмени-

уніати, поселення, вірменські осередки, однонавові базиліки, купольні зали, хресто-

вокупольні храми.

АННОТАЦИЯ

Арсенян М. Ю. Храмовая архитектура армян-переселенцев на террито-

рии Украины.

Диссертация на соискание научной степени кандидата архитектуры по специ-

альности 18.00.01 «Теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры». На-циональная академия изобразительного искусства и архитектуры, Киев, 2015 г.

- 22 -

Диссертация посвящена армянской храмовой архитектуре на территории Ук-

раины в период с XI по XIX вв. Диссертационное исследование проведено на основе проанализированных историографических, библиографических, иконографических

и архивных материалов, а также данных, полученных в результате проведенных на-турных обследований.

На основе историографических материалов определены четыре основных ми-

грационных периода (VII – XI вв.; XIV в.; XVI – XVII вв.; XVIII – XIX вв.). Обнару-

жены 62 населенных пункта, из них 31 в Крыму, в которых сформировались армян-

ские общины с собственными храмами. Определены формы расселения армян в сис-теме поселения: компактное (кварталы, улицы), фрагментарно (в зависимости от ремесла), рассредоточенное (в зависимости от потребностей і возможностей семьи)

и комбинированное (когда в одном поселении армяне селились существовало не-сколько форм расселения одновременно). В соответствии с формами расселения ар-

мян определялось место храма в системе поселения и за их границами. Также со-

ставлен перечень понад 160 сакральных сооружений из которых до нашего времени

полностью сохранились 32 храма и 15 в разрушенном состоянии. В список памятни-

ков культурного наследия внесенных в Государственный реестр недвижимых па-мятников Украины входит 42 объекта храмовой архитектуры армян. Исследованы

местные факторы, которые влияли на формирование архитектуры армянских храмо-

вых сооружений: традиции строительства армянских храмов, природно-

ландшафтные условия и окружение, местные материалы, потребность в обороне, социально-культурные традиции, местные правила регулирования застройки, мест-ные традиции, конфессиональное подчинение Эчмиадзину и Риму, западноевропей-

ский архитектурные стили. Определены типологические, конструктивно-

технические и архитектурно-художественные особенности храмов. Установлено,

что на территории Украины были распространены три типа объемно-

планировочного решения армянских храмов: однонефные базилики, купольные залы

и крестово-купольные храмы. В соответствии с историческими и политическими ус-ловиями на территории Украины в изучаемый период сформировались две церкви:

армянская апостольская (армяне-григориане) и армянская униатская (армяне-униаты). Независимо от подчинения, при строительстве армянского храма армяне придерживались общих канонов функционального построения храмовых сооруже-ний. Отличия между храмами, построенными армянами-григорианами и армянами-

униатами, в объемно-планировочном решении связаны с использованием униатами

в большей мере чем в Армении таких элементов как башни-колокольни, сигнатуры

и хоры, а в архитектурно-художественной выразительности элементов с признаками

господствующих в то время архитектурных стилей.

Результаты исследования могут быть использованы в сфере охраны и рестав-

рации памятников, при проектировании новых храмовых сооружений на территории

Украины, для расширения культурных украино-армянских связей, в сфере туризма, в учебном процессе.

- 23 -

Ключевые слова: храм, армяне, архитектура, армяне-григориане, армяне-униаты, армянские поселения, однонефная базилика, купольный зал, крестово-

купольный храм.

ANNOTATION

Mariia Arsenian Temple architecture of the Armenian-immigrants in the terri-

tory of Ukraine.

Thesis is submitted for scientific degree of the Candidate of Architecture speciality

18.00.01. «Theory of architecture and restoration of architectural monuments». National

Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv, 2015.

Thesis are devoted of Armenian temple architecture on the territory of Ukraine in

the period from the XI th century to the XIX th century. Thesis research has been held on

the basis of the analysed historiographical, bibliographical, iconographical and archives

materials, and also the data obtained as the result of carried out research on location.

On the basis of historiographical materials four main migration periods are deter-

mined (VII-XI cent.; XIV cent.; XVI-XVII cent., XVIII-XIX cent.). 62 settlements are ex-

posed, among them 31 in the Crimea; where Armenian communities with their own sacred

buildings were formed. The place of the temple is defined within the system of settlements

and outside their borders. The list of 160 sacred buildings are investigated. The topological

peculiarities of the temples, their constructive-technological and art-architectural percu-

liarities are defined. It is determined that in the territory of Ukraine three types of space-

planned solution of the Armenian temple were spread: onenave basilicas, cupolas’halls

and cross-domed temples. In the connection with historical and political conditions in the

territory of Ukraine within the mentioned period two churches were formed: the Armenian

Apostolic Church (Armenians-Gregorians) and Armenian Uniate Church. Independently

on the subordination during the construction of the Armenian temple the Armenians kept

to general canons of the functional construction of the temple buildings. The difference be-

tween the temples built by Armenians-Gregorians and Armenians-Uniates is traced in art-

architectural expressiveness of the buildings, namely – in the use by the Armenians-

Uniates mostly elements with the features of predominant at that time architectural styles.

The results of research can be used in the monument-protection sphere and at de-

signing new temple buildings in the territory of Ukraine.

Key words: temple, Armenians, architecture, Armenian-Gregorian, Armenian-

Uniate, settlement, Armenian communities, onenave basilicas, cupolas’halls, cross-domed

temples.

- 24 -

Підписано до друку 27.04.2015 р.

Формат 60х84 1/16. Папір офсетний. Гарнітура «Тип Таймс».

Обл. вид. арк. 1,9. Наклад 150 прим. Зам. № 1444.

Видавничий дім Дмитра Бураго

Свідоцтво про внесення до державного реєстру ДК № 2212 від

13.06.2005 р.

Тел./факс: (044) 238 64 47, 238 64 49: e-mail: info@burago.com.ua

www.burago.com.ua

Адреса для листування: 04080, м. Київ 80, а/с 41