ISSN 2222-8616

НАУКОВИЙ ВІСНИК

НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ БІОРЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

171

Частина перша

СЕРІЯ «ЛІСІВНИЦТВО ТА ДЕКОРАТИВНЕ

САДІВНИЦТВО»

Київ-2012

Національний університет біоресурсів і природокористу-вання України

Науковий вісник Національного університету біоресурсів

і природокористування України. Серія «Лісівництво та декоративне садівництво» / Редкол.: Д.О. Мельничук (відп. ред.) та ін. – К. : ВЦ НУБіП України, 2012. – Вип. 171, ч. 1. – 300 с.

Висвітлено результати наукових досліджень, проведених спів-

робітниками (викладачами, докторантами, аспірантами) Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства Націо-нального університету біоресурсів і природокористування України та інших навчальних і наукових закладів України.

Цей номер збірника присвячено 250-річчю заснування Раївсь-кого парку у м. Бережани

Редакційна колегія: Д.О. Мельничук (відповідальний редак-

тор), М.Д. Мельничук, В.П. Лисенко, В.О. Дубровін, П.І. Лакида (за-ступники відповідального редактора), А.В. Витриховська (відповіда-льний секретар), О.Ю. Кайдик (заступник відповідального секрета-ря), А.М. Білоус, Ф.М. Бровко, О.А. Гірс, А.Ф. Гойчук, С.Б. Ковалевсь-кий, В.М. Маурер, Н.О. Олексійченко, О.О. Пінчевська, О.І. Пилипен-ко, С.Ю. Попович, В.О. Рибак, В.В. Усеня, Я.Д. Фучило, А.В. Цилю-рик, В.Ю. Юхновський.

Рекомендовано до друку Вченою радою НУБіП України,

протокол № 7 від 29.02.2012 р.

Адреса редколегії: 03041, Київ-41, вул. Героїв Оборони, 15, Національний університет біоресурсів і природокористування України,

тел. 527-82-41

© Національний університет біоресурсів і природокористування України, 2012

ЗМІСТ

ГЕНЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВЕРБИ ПРУТОВИДНОЇ (SALIX

VIMINALIS L.) СЕРЕДНЬОГО ПОДЕСЕННЯ. О.О. Афонін, Я.Д. Фучило 11

РОЗМНОЖЕННЯ МАЛОПОШИРЕНИХ У ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСО-СТЕПУ УКРАЇНИ ДЕРЕВНИХ ІНТРОДУЦЕНТІВ РОДИНИ ROSACEAE JUSS. МЕТОДОМ ЖИВЦЮВАННЯ. А.І. Бабицький, Н.М. Трофименко 19

ЭКОЦЕНТР "КАРКИНИТСКИЙ" – ЭЛЕМЕНТ РЕГИОНАЛЬНОЙ ЭКОСЕТИ АР КРЫМ (УКРАИНА). Н.А. Багрикова, С.Ю. Костин 24

ОСОБЛИВОСТІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ПАРКІВ ВІДПОЧИНКУ НЕВЕЛИКИХ МІСТ ЗАХОДУ УКРАЇНИ НА ПРИКЛАДІ ЗБОРІВСЬКОГО МІСЬКОГО ПАРКУ. Д.І. Бідолах, Ю.Г. Гринюк, Я.М. Шляхта 28

ФІТОСАНІТАРНИЙ СТАН БУКОВИХ НАСАДЖЕНЬ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ТЕРИТОРІЯХ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ. М.В. Білоконь, Ю.Г. Масікевич 34

ФЛУОРЕСЦЕНТНЕ ТЕСТУВАННЯ ПІДЛІСКОВИХ ЧАГАРНИКІВ ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА «МЕДОБОРИ». Т.В. Бондаренко, В.І. Мокрий, М.М. Паславський 38

РОЛЬ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ В РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ. Н.М. Гловин, Н.Л. Магура 44

ВЕРТИКАЛЬНИЙ РОЗПОДІЛ 137Cs У ТОРФОВО-БОЛОТНИХ ҐРУНТАХ МЕЗО- ТА ОЛІГОТРОФНИХ ЛІСОБОЛОТНИХ ЕКОСИСТЕМ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ УКРАЇНИ. О.В. Головко 49

СТАН ГРАБА ЗВИЧАЙНОГО В ЛІСОСТАНАХ ЗАПОВІДНИКА ”МЕДОБОРИ”. І.Р. Гуменюк, В.К. Заїка, В.Д. Бондаренко 57

РОЛЬ ЗООПАРКІВ УКРАЇНИ У ЗБЕРЕЖЕННІ ПОПУЛЯЦІЙ ДИКИХ ТВАРИН РЕГІОНАЛЬНИХ ФАУН. А.В. Жупаненко 61

ПОРІВНЯЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ МІКРОФЛОРИ ҐРУНТІВ БІЛЯ КАЛУСЬКИХ КАЛІЙНИХ КАР’ЄРІВ ТА РАЇВСЬКОГО ПАРКУ. О.Я. Захарів, В.Л. Носко 63

СТРУКТУРА ДЕНДРОФЛОРИ РАЇВСЬКОГО ПАРКУ. В.Я. Заячук 67

ДЕКОРАТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ КРОНИ У ДЕРЕВНИХ РОСЛИН ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ПРИ ФОРМУВАННІ ЛАНДШАФТНИХ ЛІСОВИХ КУЛЬТУР У ЗЕЛЕНІЙ ЗОНІ М. КИЄВА. І.В. Іванюк 70

СТАРОВІКОВІ ДЕРЕВА ПАРКУ-ПАМ’ЯТКИ САДОВО-ПАРКОВОГО МИС-ТЕЦТВА СЕЛА ПЕРЕМОЖНЕ. А.І. Івченко, І.М. Пацура, А.С. Мельник 76

ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА РАРИТЕТНІ ВИДИ РОСЛИН КАРБОНАТНОГО БОЛОТА НА МАЛОМУ ПОЛІССІ. Т.А. Кльован 80

СОЦІАЛЬНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ ЛІСІВ СОСНИ ПІВДЕННОГО КРИМУ. В.П. Коба, Т.П. Жигалова 83

ТРАНСФОРМАЦІЯ УГРУПОВАНЬ БЕЗХРЕБЕТНИХ У СМЕРЕЧНЯКАХ БОРИНСЬКОГО ЛІСНИЦТВА (ВЕРХНЬОДНІСТРОВСЬКІ БЕСКИДИ). М.П. Козловський, В.О. Крамарець, В.І. Яворницький, І.П. Мацях 86

ЕКОЛОГО-ГЕНЕТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ У ВИЗНАЧЕННІ РОЗВИТКУ ТА ОХОРОНИ ТОРФОВИЩ. В.В. Коніщук 95

ІНТРОДУКЦІЯ HYSSOPUS OFFICINALIS L. У БОТАНІЧНОМУ САДУ ЖИТОМИРСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРОЕКОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ. Л.А. Котюк, Д.Б. Рахметов 101

ЕКОЛОГО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ НПП «ГОЛОСІЇВСЬКИЙ». О.Т. Крижановська, О.В. Волохова, А.С. Хрутьба, І.П. Устименко 106

ІСТОРІЯ РАЇВСЬКОГО ПАРКУ. В.С. Кузьович, С.М. Підховна 109

ВПЛИВ АБІОТИЧНИХ ТА БІОТИЧНИХ ЧИННИКІВ НА СТАН АСИМІЛЯЦІЙНОГО АПАРАТУ ДЕРЕВ ГІРКОКАШТАНА КІНСЬКОГО В УМОВАХ М. ЛЬВОВА. Н.В. Курочка 112

АВТОХТОННА ЛІСОВА РОСЛИННІСТЬ – ОСНОВА БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ ДЕВАСТОВАНИХ ЛАНДШАФТІВ. Г.Б. Лукащук 116

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОГНОЗ ДОВГОВІЧНОСТІ БІОТИЧНОГО СЕРЕДО-ВИЩА ДЕЯКИХ ЗАПОВІДНИХ УРОЧИЩ І ПАМ’ЯТОК ПРИРОДИ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. Г.Д. Лялюк-Вітер, Р.М. Яцик, Р.М. Вітер 120

ГРИБИ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ В ОБ’ЄКТАХ ПРИРОДО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ. В.Б. Маланюк 124

ЛАНДШАФТНО-ЕКОЛОГІЧНА ОПТИМІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІЇ ГОЛОВНОГО ПАСМА ПОДІЛЬСЬКИХ ТОВТР. Б.В. Миць 128

ФЛОРИСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕЯКИХ УРОЧИЩ БЕРЕЖАНСЬКОГО ОПІЛЛЯ. Г.І. Оліяр, Г.П. Проців 131

БІОТОПИ СМАРАГДОВОЇ МЕРЕЖІ В УКРАЇНІ. Н.А. Пашкевич, Т.В. Фіцайло 135

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИРОДНИХ СОРБЕНТІВ У ПРИРОДООХОРОННИХ ЦІЛЯХ. Р. Петрус, М. Мальований, Г. Сакалова, В. Бунько 139

ЗАПОВІДНЕ УРОЧИЩЕ «КІШЕВЕ» ЯК ЕЛЕМЕНТ ЕКОМЕРЕЖІ. О.М. Попова, О.В. Гамула 144

ФОРМУВАННЯ ЕКОМЕРЕЖІ ЯК ПРИРОДНОГО КАРКАСУ ЕКОБЕЗПЕКИ У КАРПАТСЬКОМУ РЕГІОНІ. М.М. Приходько 149

УНІКАЛЬНА ПРИРОДА І РАРИТЕТНЕ ФІТОРІЗНОМАНІТТЯ БЕРЕЖАНСЬКОГО ОПІЛЛЯ. Г.П. Проців, C.Б. Люшняк 154

РІДКІСНІ ПСАМОФІТНІ ВИДИ РОСЛИН ТА ЇХ УГРУПОВАННЯ В НПП „ГОЛОСІЇВСЬКИЙ” (м. КИЇВ). О.І. Прядко, Р.Я. Арап 160

РОЛЬ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ЛЬВІВЩИНИ В ОПТИМІЗАЦІЇ РЕКРЕАЦІЙНОЇ І ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. С.Б. Рибак, Н.Б. Баумвальд, Р.М. Писарик 163

ВПЛИВ ҐРУНТОВОЇ ПОСУХИ НА ДИНАМІКУ ДОБОВОГО ТА СЕЗОННОГО ВОДНОГО ДЕФІЦИТУ У РОСЛИН BETULA PENDULA ROTH. Н.В. Росіцька 172

ВПЛИВ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ Й РОЗВИТКУ РОСЛИН НА ПРИЖИВ-ЛЮВАНІСТЬ І РІСТ СІЯНЦІВ ЯЛИНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ В ЛІСОВИХ КУЛЬТУРАХ ПРАВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ. О.О. Середюк 178

ОХОРОНА ЛАНДШАФТІВ ТА БІОРІЗНОМАНІТТЯ В БЄБЖАНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ПАРКУ ПОЛЬЩІ. Т. Сідор 182

АВТОМАТИЧНА ЛІНІЯ ДЛЯ ОБРОБЛЕННЯ ДЕРЕВ’ЯНИХ ПІДДОНІВ. З.С. Сірко 185

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК “ДЕЛЬТА ДЕЛЬ ПО“ (ІТАЛІЯ) – ОСЕРЕДОК ЗБЕРЕЖЕННЯ ФІТОРІЗНОМАНІТТЯ ПІВНІЧНОЇ АДРІАТИКИ. М.І. Сорока 191

СТРУКТУРА ЛІСОВОЇ РОСЛИННОСТІ БІОСФЕРНОГО РЕЗЕРВАТУ „ШАЦЬКИЙ”. Л.П. Сотник 194

НПП «ПОДІЛЬСЬКІ ТОВТРИ» ЯК КЛЮЧОВА ТЕРИТОРІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ. А.В. Степась, О.В. Овчарук, О.С. Чинчик 199

БІОСФЕРНИЙ РЕЗЕРВАТ „РОЗТОЧЧЯ” ЯК ЕЛЕМЕНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОМЕРЕЖІ. Г.В. Стрямець, Я.С. Бовт 203

ВИКОРИСТАННЯ НЕДЕРЕВНИХ РЕСУРСІВ ЛІСУ УКРАЇНСЬКОГО РОЗТОЧЧЯ. Н.С. Стрямець, В.П. Рябчук, М.М. Елбакідзе 208

ВИРОЩУВАННЯ СІЯНЦІВ СОСНИ ЗВИЧАЙНОЇ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПІДЖИВЛЕННЯ КОМПОЗИЦІЙНИМИ ДОБРИВАМИ. Ю.М. Тараненко 214

ОСОБЛИВОСТІ КЛІМАТИЧНОЇ КОМФОРТНОСТІ УМОВ ВІДПОЧИНКУ В РІЗНИХ ТИПАХ ЛІСОПАРКОВИХ ЛАНДШАФТІВ. О.В. Токарева 222

РОЛЬ І МІСЦЕ НПП «ГОЛОСІЇВСЬКИЙ» У НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОЛОГІЧНІЙ МЕРЕЖІ. І.П. Устименко, О.Т. Крижановська, О.В. Волохова, А.С. Хрутьба 226

РІДКІСНІ ВИДИ ФЛОРИ І ФАУНИ ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА “РОЗТОЧЧЯ” ТА СУЧАСНІ ЗАГРОЗИ ЩОДО ЇХ ЗБЕРЕЖЕННЯ. Н.М. Ференц, І.Г. Хомин, І.М. Горбань, Л.І. Горбань 229

ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ЯК ШАНС ЛЮДСТВА. Є. Флешар, С. Гвардись-Щенсна, І. Кенчік, Т. Ланоха 235

РАРИТЕТНЕ БІОРІЗНОМАНІТТЯ ЗАПОВІДНОГО УРОЧИЩА «ПАВЛЮКОВО» (ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСТЬ). Н.Я. Хлистун, О.П. Мометко 238

ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ЗЕЛЕНИХ НАСАДЖЕНЬ ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ. П.Г. Хомюк, О.Г. Часковський, М.М. Король, Р.Р. Вицега 241

ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН АГРОЛАНДШАФТІВ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ. Т.П. Черлінка, В.М. Чайка 247

НАБЛИЖЕНЕ ДО ПРИРОДНОГО ЛІСІВНИЦТВО ЯК СИСТЕМА СУЧАС-НОГО ВЕДЕННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА. М.В. Чернявський 253

ПРИРОДНІ ЗАПОВІДНИКИ ЯК ОСЕРЕДКИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ КАНІВСЬКОГО ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА). Л.О. Чорна 260

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ІНТЕГРАЦІЇ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ. М.Г. Чорний 264

ВИВЧЕННЯ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ЕФІРООЛІЙНИХ ЗАЛОЗОК У HYSSOPUS

OFFICINALIS L. О.М. Шибко 268

ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕНДРОКЛІМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МАГНОЛІЙ. А.Д. Шовган, Ю.А. Шовган 272

СТАЛЕ УПРАВЛІННЯ БУКОВИМИ ДЕРЕВОСТАНАМИ У ЛІСОВИХ ЗАКАЗНИКАХ ОПІЛЛЯ. Ю.С. Шпарик, Т.В. Кухарський, О.П. Левчук, М.Б. Білоус 276

СУЧАСНИЙ СТАН І ТАКСОНОМІЧНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ ЗИМУЮЧОЇ ОРНІТОФАУНИ ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА «РОЗТОЧЧЯ». Л.Б. Шпортун 280

ОБҐРУНТУВАННЯ ФІТОМЕЛІОРАЦІЇ ДЕВАСТОВАНИХ КАР'ЄРАМИ ЗЕМЕЛЬ НА ОПІЛЛІ. І.В. Шукель, О.Б. Тиманська 283

ЗБЕРЕЖЕННЯ ФІТОРІЗНОМАНІТТЯ КОМПЛЕКСНОЇ ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ “ВЕЛИКІ ГОЛДИ” (РОГАТИНСЬКЕ ОПІЛЛЯ) ШЛЯХОМ ОПТИМІЗАЦІЇ ЇЇ ТЕРИТОРІЇ. Н.В. Шумська, О.В. Чуй, І.І. Дмитраш 287

СТВОРЕННЯ МОНОСАДУ З ВИКОРИСТАННЯМ ВИДІВ ТА ДЕКОРАТИВНИХ КУЛЬТИВАРІВ РОДУ BERBERIS L. О.М. Якобчук 291

НАСІННА ПРОДУКТИВНІСТЬ JUNIPERUS HEMISPAERICA C. PRESL. JUNIPERUS SABINA L. І ЇХ ЗБЕРЕЖЕННЯ В КРИМУ. A.I. Ruguzova 294

CONTENTS

GENETIC POTENTIAL OF SALIX VIMINALIS L. IN MIDDLE PODESENNYA. O.O. Afonin, Y.D. Fuchilo 11

THE REPRODUCTION BY CUTTING OF THE SELDOMLY OCCURRED IN THE RIGHT-BANK FOREST-STEPPE OF UKRAINE WOODY INTRODUCENTS OF ROSACEAE JUSS. FAMILY. A.I. Babickiy, N.M. Trofimenko 19

THE ELEMENT OF CRIMEA REGIONAL EKOSETI (UKRAINE) IS

EKOCENTR "KARKINITSKIY" N.A. Bagrikova, S.Y. Kostin 24

THE FEATURES OF RESTING PARKS RECONSTRUCTION IN THE OF SMALL CITIES OF THE WEST OF UKRAINE ON EXAMPLE OF ZBORIV CITY PARK. D.I. Bidolakh, Y.G. Grinyuk, Y.M. Slyakhta 28

FITOSANITARY BEING OF BEECH PLANTING ON THE CHERNIVTCI REGION ON THE TERRITORIES OF THE NATURALLY PROTECTED FUND. M.V. Bilokon', Y.G. Masikevich 34

FLUORESCENT TESTING OF BUSHES IN THE NATURAL PRESERVE OF «MEDOBORI». T.V. Bondarenko, V.I. Mokryj, M.M. Paslavskiy 38

A ROLE OF THE NATURALLY PROTECTED FUND IN DEVELOPMENT OF ECOLOGICAL EDUCATION ON TERNOPIL REGION. N.M. Glovin, N.L. Magura 44

VERTICAL DISTRIBUTION OF 137Cs IN THE PEAT-BOG SOILS MEZO- AND OMBROTROPHIC FOREST-BOG ECOSYSTEMS OF WESTERN POLYSSYA OF UKRAINE. O.V. Golovko 49

CONDITIONS OF ORDINARY HORNBEAM IN THE FORESTS OF ”MEDOBORI” PRESERVE. I.R. Gumenyuk, V.K. Zaika, V.D. Bondarenko 57

A ROLE OF UKRAINIAN ZOOS IN POPULYACIY MAINTAINANCE OF REGIONAL FAUN WILD ANIMALS. A.V. Zhupanenko 61

COMPARATIVE RESEARCHES OF SOILS MICROFLORA NEAR KALUSH POTASSIUM QUARRIES AND RAIV PARK. O.Y. Zakhariv, V.L. Nosko 63

DENDROFLORA STRUCTURE OF RAIV PARK. V.Ya. Zayachuk 67

DECORATIVE PROPERTIES OF PLANTS CROWN AND THEIR IMPORTANCE IN FORMING A LANDSCAPE FOREST CULTURES OF KYIV GREEN ZONE. I.V. Ivanyuk 70

OLD TREES OF PARK - THE SIGHT OF LANDSCAPE ART IN THE VILLAGE PEREMOZHNE. A.I. Ivchenko, I.M. Pacura, A.S. Melnyk 76

ECOLOGICAL FEATURES AND TYPES OF RARITY PLANTS OF CARBONATE BOG ON THE SMALL POLISSYA. T.A. Klevan 80

SOCIAL AND ECONOMICS ASPECTS OF THE NATURAL FORESTS OF PINE-TREE USING IN THE SOUTH CRIMEA. V.P. Koba, T.P. Zhigalova 83

THE GROUPMENTS INVERTEBRATE TRANSFORMATION IN FIR-TREES BORINSKYJ FORESTRY (VERKHNEDNISTROVSKI BESKIDI). M.P. Kozlovskiy, V.O. Kramarec', V.I. Yavornickiy, I.P. Macyakh 86

ECOLOGIC AND GENETIC CLASSIFICATION IN THE DETERMINATION OF DEVELOPMENT AND GUARD OF PEATBOGS. V.V. Konischuk 95

INTRODUCTION OF HYSSOPUS OFFICINALIS L. IN BOTANICAL GARDEN OF ZHITOMIR NATIONAL AGROEKOLOGICHNOGO UNIVERSITY. L.A. Kotyuk, D.B. Rakhmetov 101

ECOLOGICAL AND EDUCATION ACTIVITY AS A FACTOR OF BIOTVARIETY MAINTAINANCE OF NPP «GOLOSIIVSKIY». O.T. Krizhanovska, O.V. Volokhova, A.S. Khrut'ba, I.P. Ustimenko 106

HISTORY OF RAIV PARK. V.S. Kuzjovich, S.M. Pidkhovna 109

INFLUENCE OF ABIOTICH AND BIOTICH FACTORS ON THE STATE OF ASSIMILATORY VEHICLE OF TREES OF HORSE GIRKOKASHTAN IN THE CONDITIONS OF M. LVOV. N.V. Kurochka 112

AUTOCHTONIC FORESTRY VEGETATION IS A BASIS OF BIOLOGICAL VARIETY Of DEVASTOVANYJ LANDSCAPES. G.B. Lukaschuk 116

MODERN STATE AND PROGNOSIS OF BIOTA ENVIRONMENT LONGEVITY OF SOME PROTECTED NATURAL BOUNDARIES AND SIGHTS OF NATURE IN IVANO-FRANCOVSK AREA. G.D. Lyalyuk-Viter, R.M. Yacik, R.M. Viter 120

RED BOOK MUSHROOMS OF UKRAINE IN THE OBJECTS OF THE NATURAL PROTECTED FUND OF CARPATHIANS REGION. V.B. Malanyuk 124

LANDSCAPE ECOLOGICAL OPTIMIZATION OF HEAD LEA OF PODILSKI TOVTRY TERRITORY. B.V. Myts 128

FLORISTIC FEATURES OF SOME NATURAL BOUNDARIES OF BEREZHANY OPILLYA. G.I. Oliyar, G.P. Prociv 131

THE BIOTOPS OF EMERALD NETWORK IN UKRAINE. N.A. Pashkevich, T.V. Ficaylo 135

THE USING OF NATURAL SORBENTS IN NATURE PROTECTION AIMS. P. Petrus, M. Malyovanyj, G. Sakalova, V. Bun'ko 139

PROTECTED NATURAL BOUNDARY «KISHEVE» AS ELEMENT OF EKONET. O.M. Popova, O.V. Gamula 144

THE FORMING OF EKONET AS A NATURAL FRAMEWORK OF EKOSECUTITY IN REGION OF CARPATHIANS. M.M. Prikhod'ko 149

UNIQUE NATURE AND RARITY FITODIVERSITY OF BEREZHANY OPILLYA. G.P. Prociv, C.Á. Lyushnyak 154

RARE PSAMOFIT TYPES OF PLANTS AND THEIR GROUPMENT IN NPP „GOLOSIIVSKIY” (KYIV). O.I. Pryadko, R.Y. Arap 160

A ROLE OF THE NATURALLY PROTECTED FUND OF LVOV IN OPTIMIZATION OF REKREATION AND TOURIST ACTIVITY. S.B. Rybak, N.B. Baumval'd, R.M. Pisarik 163

GROUND DROUGHT INFLUENCE ON THE DYNAMICS OF DAY'S AND SEASONAL WATER DEFICIT FOR PLANTS OF BETULA PENDULA.

N.V. Rosicka 172

INFLUENCE OF REGULATORS OF GROWTH AND PLANT DEVELOP-MENT ON SURVIVAL AND GROWTH OF EUROPEAN FIR-TREE SEED-LING IN FORESTS OF RIGHT-BANK FOREST-STEPPE. А.A. Seredyuk 178

GUARD OF LANDSCAPES AND BIOTVARIETY IN BIEBRZA NATIONAL PARK OF POLAND. T. Sidor 182

WOODEN PALLETS PROCESSING LINE. Z.S. Sirko 185

NATIONAL PARK “DELTA OF DEL' PO“ (ITALY) IS CELL OF MAINTAINANCE OF FITODIVERSITY OF NORTH ADRIATIC. M.I. Soroka 191

STRUCTURE OF FORESTRY VEGETATION OF THE „SHACKIY” BIOSPHERE REZERVAT. L.P. Sotnik 194

NPP «PODIL'SKI TOVTRI» AS THE KEY TERRITORY OF ECOLOGICAL NETWORK OF UKRAINE. A.V. Stepas', O.V. Ovcharuk, O.S. Chinchik 199

BIOSPHERE REZERVAT OF „ROZTOCHCHYA” AS ELEMENT OF NATIONAL AND EUROPEAN EKONET. G.V. Stryamec', Ya.S. Bovt 203

THE USING OF UNARBOREAL RESOURCES OF THE FOREST OF UKRAI-NIAN ROZTOCHCHYA. N.S. Stryamec', V.P. Ryabchuk, M.M. Elbakidze 208

GROWING OF SEEDLINGS OF SCOTS PINE WITH APPLICATION OF SIGNUP COMPOSITION FERTILIZERS. Yu.M. Taranenko 214

FEATURES OF CLIMATIC COMFORT OF TERMS OF REST ARE IN DIFFERENT TYPES OF FOREST-PARK LANDSCAPES. O.V. Tokareva 222

A ROLE AND PLACE OF NPP «GOLOSIIVSKIY» IN NATIONAL ECOLOGICAL NETWORK. I.P. Ustimenko, O.T. Krizhanovska, O.V. Volokhova, A.S. Khrut'ba 226

RARE TYPES OF FLORA AND FAUNA IN THE NATURAL PRESERVE OF “ROZTOCHCHYA” AND MODERN THREATS FOR THEIR MAINTAINANCE. N.M. Ferenc, I.G. Khomin, I.M. Horban, L.I. Horban 229

ECOLOGICAL EDUCATION AS CHANCE OF HUMANITY. Ye. Fleshar, С. Gvardis'-Schensna, I. Kenchik, Т. Lanokha 235

RARITY BIOTA VARIETY OF THE PROTECTED NATURAL BOUNDARY «PAVLYUKOVO» (CHERNIVTCI AREA). N.Ya. Khlistun, O.P. Mometko 238

THE USING OF MODERN TECHNOLOGIES FOR TAKING OF INVEN-TORY OF GREEN PLANTING OBJECTS OF THE NATURALLY PROTECTED FUND. P.G. Khomyuk, O.G. Chaskovskiy, M.M. Korol, R.R. Vicega 241

ECOLOGICAL STATE OF AGICULTURAL LANDSCAPING OF TERNOPIL REGION. T.P. Cherlinka, V.M. Chaika 247

CLOSE TO NATURAL FORESTRY AS A SYSTEM OF MODERN FORESTRY. M.V. Chernyavskiy 253

NATURAL PRESERVES AS CELLS OF HISTORICAL CULTURAL LEGACY MAINTAINANCE OF UKRAINE (ON THE EXAMPLE OF KANIV NATURAL PRESERVE). L.O. Chorna 260

PROBLEMS AND WAYS OF INTEGRATION OF THE NATURALLY PROTECTED TERRITORIES ARE IN SOCIAL AND POLITICAL PROCESSES IN UKRAINE. M.G. Chornyj 264

THE STUDYING OF LOCALIZATION ATTAR PIECES OF IRON IN HYSSOPUS OFFICINALIS L. O.M. Shibko 268

TO QUESTION ABOUT DENDROKLIMAT FEATURES OF MAGNOLIAS. A.D. Shovgan, Yu.A. Shovgan 272

PERMANENT MANAGEMENT OF BEECH FORESTS IS IN FOREST RESERVATIONS OF OPILLYA. Yu.S. Shparik, T.V. Khuharsky, O.P. Levchuk, M.B. Bilous 276

MODERN STATE AND TAXONOMICAL VARIETY OF WINTERING BIRTH FAUNA IN NATURAL PRESERVE OF «ROZTOCHCHYA». L.B. Shportun 280

PHYTOMELIORATION JUSTIFICATION OF DEVASTOVANI CAREERS EARTHS ON THE OPILLYA. I.V. Shukel', O.B. Timanska 283

PHYTODIVERSITY CONSERVATION OF COMPLEX NATURE MONUMENT "BIG GOLDY" (ROGATYN OPILLYA) BY OPTIMIZATION OF ITS TERRITORY. N.V. Shumska, O.V. Chuj, I.I. Dmitrash 287

CREATION OF MONOGARDEN WITH THE USING OF KINDS AND DECORATIVE KUL'TIVAR OF BERBERIS L SORTS. O.M. Yakobchuk 291

SEED PRODUCTIVITY JUNIPERUS HEMISPAERICA C. PRESL. JUNIPERUS SABINA L. AND THEIR PRESERVATION IN THE CRIMEA. A.I. Ruguzova 294

УДК 582.623 + 581.15 + 575.174.015.3 + 631.52

ГЕНЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВЕРБИ ПРУТОВИДНОЇ (SALIX VIMINALIS L.) СЕРЕДНЬОГО ПОДЕСЕННЯ

О.О. Афонін, доктор сільськогосподарських наук, Брянський державний університет

імені академіка І.Г. Петровського, Росія Я.Д. Фучило, доктор сільськогосподарських наук,

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Наведено порівняльну характеристику генетичної різноманітності

верб (Salix L.) у природі і культурі. Описано систему селекції верб на осно-ві інбридингу. Проаналізовано проблеми таксономії верби прутовидної (Salix viminalis L.). Описано розщеплювання в інбредних сім'ях верби за морфологією листкової пластинки. Доведено високий генетичний потен-ціал природних популяцій верби прутовидної на території Брянського лі-сового масиву.

Верба прутовидна, енергетичні плантації, алельна різно-манітність, інбридинг, беккросування.

Верби (Salix L.) – це дводомні листопадні ентомофільні фанерофіти з

симподіальним типом наростання пагонів, черговим розміщенням листків, суцвіттями сережчастого типу, сильно зредукованою оцвітиною і дрібним насінням, забезпеченими пучком волосків [6, 7, 12, 15, 16, 19, 20, 22, 24]. Ця група рослин відзначається високим рівнем внутрішньовидової мінливості і високою видовою різноманітністю (до роду Salix належать 300–500 видів і таксонів видового рангу) [15, 22]. Для роду Salix характерна поліплоїдія: се-ред верб зустрічаються диплоїди (2n=2x=38), тетраплоїди (2n=4x=76), гек-саплоїди (2n=6x=114), октоплоїди (2n=8x=152), декаплоїди (2n=10x=190) і навіть додекаплоїди (2n=12x=228); рідше виявляються триплоїди (2n=3x=57); при цьому основне число хромосом становить x=19 [22]. Ще одна особливість верб – здатність до міжвидової гібридизації (ауткросингу), причому, успіх гібридизації не завжди корелює з рівнем плодоїдності і по-ложенням у системі роду [4].

Особливості репродукції верб (дводомність, швидкоплідність, колоса-льна насінна продуктивність, великий радіус розльоту насіння і здатність до міжвидової гібридизації) дають можливість використовувати їх як модель-ний популяційно-генетичний об'єкт. Зокрема штучні вербняки із запрогра-мованою динамікою їх структури можуть використовуватися для моделю-вання стійкості лісових фітоценозів в умовах конкуренції між близькими ви-дами, для вивчення протокооперативних відносин у ценозах та еволюційної

© О.О. Афонін, Я.Д. Фучило, 2012

11

стійкості споріднених видів і закономірностей формування метагенофондів [5, 8, 10].

Практичне значення багатьох видів роду Salix визначається їх висо-кою продуктивністю (за загальною біомасою), здатністю давати прут для рі-зних видів плетіння, а також деякими біологічними особливостями, зокрема здатністю до аутовегетативного розмноження живцями, що дозволяє збері-гати клони (генотипи, біотипи) з господарсько цінними ознаками. Верби ши-роко використовуються при створенні протиерозійних, водорегулюючих, бі-оремедиаційних, медоносних, кормових, рекреаційно-декоративних насад-жень і культур плантаційного типу для отримання пруту, кори і деревної си-ровини [2, 6, 7, 14, 19]. В останні десятиліття верби розглядаються як енер-гетична культура другого покоління – джерело біомаси для потреб «зеленої енергетики» [20, 25, 27, 28, 31]. На перспективність використання плантацій верб як сировинної бази для теплових електростанцій вказують розрахунки, що для роботи електростанції середньої потужності (70 Мвт) щорічно потрі-бно близько 200 тис. т біомаси. Забезпечити таку електростанцію сирови-ною можуть вербові плантації площею всього 25 тис. га (25 км2) при ефек-тивному виході повітряно-сухої сировини 8 т·га-1 на рік [11].

Проте останніми роками інтерес до вирощування вербової біомаси як поновлюваного джерела енергії помітно знизився [11, 25]. На наш погляд, однією з головних причин скептичного відношення до «вербової енергети-ки» є нестабільність урожайності вербових плантацій. При цьому фактична середня врожайність, як правило, виявляється значно нижчою від заявленої максимальної біологічної продуктивності. В той же час, давно відомо [28], що високий і стабільний урожай біомаси може бути забезпечений шляхом створення поліклональних насаджень.

Для отримання нових високопродуктивних клонів (біотипів) необхідно постійне оновлення початкових колекцій, у тому числі шляхом використання матеріалу з природних популяцій. Особливості насінної репродукції верб – аутбридинг (амфіміксис) і анемохорія – дозволяють чекати високого рівня гетерозиготності не тільки за селективно-нейтральними, але і за селек-тивно-значущими ознаками. Тоді можна припустити, що висока продуктив-ність багатьох біотипів (клонів) пов'язана з їх гетерозиготністю, що, у поєд-нанні з полігенним характером успадкування кількісних ознак, ускладнює популяційну селекцію і насінництво верб. Необхідність врахування складних взаємовідносин «генотип–середовище» ускладнює клонову селекцію шля-хом прямого відбору за господарсько цінними ознаками [16, 17]. Тому для виявлення алельної різноманітності в природних популяціях, разом з моле-кулярно-генетичними методами [26, 30, 32], необхідно використовувати комплекс селекційних заходів.

Перспективними видами для створення багатоцільових плантацій вважаються чагарникові верби секції Vimen Dum. 1825 (Viminella Ser. 1824), зокрема – верба прутовидна (S. viminalis) [3, 5, 26, 28, 30, 32].

Мета дослідження – виявлення генетичного потенціалу верби пруто-видної у межах Брянського лісового масиву (БЛМ) – унікального природно-територіального комплексу Південного-Заходу Росії, який частково захо-дить на територію Новгород-Сіверського Полісся України. Помірно-

12

континентальний клімат і різноманітність ландшафтів БЛМ (долинно-річкові комплекси, полісся і передполісся) створюють сприятливі умови для зрос-тання багатьох видів верб, що дозволяє чекати високого рівня генетичної різноманітності в природних популяціях цих деревних рослин [6].

Матеріал і методика дослідження. Верба прутовидна – Salix viminalis L. – (укр.: конопляна, кошикова, верболіз; рос.: прутовидная, рус-ская, конопляная; eng.: basket willow, osier willow, silky osier) є диплоїдом (2n=2x=38), що підвищує вірогідність утворення гомозигот при інцухті. Це аероксильний швидкорослий високий чагарник, рідше невисоке дерево (де-ревце). Порослеві пагони прутоподібні. Легко живцюється. Квітне рано (у Брянській області – друга половини квітня – перші числа травня [8], у Київ-ській – на 3–5 днів раніше [19]). Залежно від температурного режиму веге-таційного періоду дати початку і закінчення цвітіння можуть суттєво відріз-нятися (на 3-4 тижні) [19]. Сережки майже сидячі, опушені. Виліт насіння з коробочок починається у травні і закінчується у перших числах червня. На-сіння дрібне (довжина близько 1 мм, маса 1000 насінин – 0,10 г [19]). Річні пагони забарвлені в зелені, сірі, жовті тони, густо опушені короткими волос-ками. Багаторічні гілки (стовбури) зеленувато-сірі. Гола деревина без вали-ків. Листя дуже вузьке, часто майже лінійне, іноді шаблеподібно зігнуте. До-вжина 80–125 (45–160) мм, при ширині 10–15 (7–18) мм. Край пластинки ці-лісний, хвилястий, завернутий вниз. Зріле листя зверху темно-зелене, знизу дуже густо опушене білими або атласно-блискучими волосками. Прилистки дрібні, ланцетоподібні, рано обпадають. Генеративні бруньки завдовжки 7–12 мм при ширині 2–3 мм, довгасто-яйцеподібні (гострі або тупі), сірувато-волосисті. Вегетативні бруньки завдовжки 4–6 мм [6, 7, 15, 19].

Природний ареал євроазійського бореального типу: Середня та Атла-нтична Європа (вид відсутній на Піренеях, Апеннінах, Балканах, у Данії і Скандинавії), Східна Європа (на півночі європейської частини Росії дохо-дить до Білого моря, в Україні відсутній на південь від лінії Харків–Черкаси–Балта), Західний і Східний Сибір (до річок Лена і Алдан), Монголія, Китай, Індостан. У культурі вирощується повсюдно, натуралізована на сході Півні-чної Америки [15, 19]. На території БЛМ – типовий заплавно-алювіальний вид, утворює суцільні насадження уздовж річок і струмків по алювіальних наносах, на піщаних мілинах; поза заплавами рідко [6, 7].

Верба прутовидна неодноразово описувалася під синонімічними на-звами: S. pseudolinearis Nas., S. semiviminalis E. Wolf, S. serotina Pallas, S. strobilacea Nas., S. verviminalis Nas., S. gmelinii Pall. (типовий екземпляр S. gmelinii Pall., можливо, є голотипом S. dasyclados [23]).

Близькі види: S. rossica Nas. (верба російська), S. schwerinii E. Wolf (верба Шверіна) [13]. Проте більшістю салікологів вказані таксони частіше розглядаються як підвиди.

Селекція верби прутовидної має тривалу історію, зокрема – на пост-радянському просторі. Так В.М. Сукачов у 1930-ті рр. у природних популяці-ях виявив низку її цінних форм [18]. Нині розводяться різні культивари вер-би прутовидної (S. viminalis f. culta hort.): S. viminalis var. lanceolata, S. viminalis var. gigantea, S. viminalis var. Regalis, які відомі уже більш як 100

13

років. Проте зареєстрованих її сортів небагато. До останніх, зокрема, нале-жить клон 'Тернопільська' [19].

Описані численні гібриди за участю верби конопляної: S. viminalis × S. aurita (S. × fruticosa Döll.), S. viminalis × S. caprea (S. × smithiana Willd.), S. viminalis × S. cinerea (S. × holosericea Willd.), S. viminalis × S. purpurea (S. × rubra Huds.), S. viminalis × S. triandra (S. × undulata auct.), S. caprea × S. viminalis (S. × acuminata auct.), S. purpurea × S. viminalis (S. × forbiana auct.), S. purpurea × S. undulata (S. × suckatschiovii auct.), S. dasyclados × S. viminalis (S. × stipularis Sm.), S. triandra × S. viminalis (S. × molissima Ehrh.). Проте для створення високопродуктивних плантацій найширше використо-вуються гібриди S. dasyclados х viminalis [30, 32].

Відомо, що алельна (гаплотипічна) різноманітність вихідного матеріа-лу вищою є в природних популяціях (in situ): при ефективній чисельності популяції порядку 104 у ній можна виявити практично будь-який алель (гап-лотип). Але при аутбридингу шанси на фенотипічний прояв рецесивних алелей надзвичайно низькі. І навіть, якщо рецесивний алель опиниться в гомозиготному стані, то цей генотип може бути елімінований внаслідок ста-білізуючого відбору [1, 21]. Тому девіантні форми зустрічаються в природі порівняно рідко, як правило, в антропогенно змінених місцезростаннях, де понижений рівень конкуренції [9, 24]. У колекціях (ex situ), навпаки, алельна різноманітність різко знижена внаслідок проходження селекційно-поліпше-ного матеріалу через генетичну воронку, але при цьому підвищуються шан-си на фенотипічний прояв рецесивних алелей і виявлення відповідних го-мозигот [1].

Традиційно селекція верб базується на ауткросингу, в результаті яко-го часто спостерігається гетерозис: продуктивність гібридів на 20–50 % пе-ревищує продуктивність батьківських видів (підвидів) [29]. Однак при цьому не проявляється алельна (гаплотипічна) різноманітність вихідного матеріа-лу, тому для оцінки генетичного потенціалу природних популяцій верби прутовидної нами вибраний інший шлях – інцухт (інбридинг), заснований на близькоспоріднених схрещуваннях, включаючи беккросування.

Для створення вихідної сім'ї S. viminalis (F0, vi 01хх) використовувалося насіння, зібране 20.05.2001 р. з типової особини у вербняку (Salicetum triandro-viminalis (Tx. 1931) Lohm. 1952) на території Снєжетьсько-Деснянсь-кого долинно-річкового ландшафту БЛМ (34,3718740 с.д., 53, 2205690 пн.ш.).

Сіянці F0 і подальших поколінь вирощувалися в саліцетумі Брянського державного університету (сірі лісові ґрунти на лесовидному суглинку з крейдяними підстилаючими породами; ТЛУ – D3). Схема розміщення – три-гональна (гексагонально-центрована), з відстанню між суміжними особи-нами 2 м, що дозволило мінімізувати конкурентні відносини і створити рівні умови для розвитку всіх біотипів.

Як фенотипічний показник, що відображає рівень генотипічної мінли-вості, використовувалася конфігурація листкових пластинок, яка описувала-ся за допомогою коефіцієнта довгастості Y/X (відношення довжини листової пластинки Y до її ширини X).

Результати дослідження. Вихідні сіянці F0 характеризувалися типо-вими видовими ознаками (включаючи морфологію листя), але серед них

14

спостерігалося розщеплення за продуктивністю, зокрема – за річним приро-стом у висоту.

Потенційна (прихована) мінливість морфології листкової пластинки верби прутовидної була виявлена шляхом інцухту (беккросування). Для цього у 2004 р. найпродуктивніші особини F0 – vi 0102 (♀) и vi 0105 (♂) – бу-ли схрещені між собою. Більшість їх нащадків (F1, vi 04хх) характе-ризувалися типовими листковими пластинками (Y/X=10,9–13,5), і лише одна особина – широким листям (Y/X=4,8–5,5). Найвища продуктивність вияви-лась у двох маточкових особин з типовими листковими пластинками (vi 0402 і vi 0404)*. У 2007 і 2009 рр. шляхом їх беккросування з vi 0105 були отримані дві сім'ї F2/b: vi 0722х (від vi 0402) і vi 0924х (від vi 0404). В обох сі-м'ях спостерігається розщеплення за морфологією листя.

За станом на другу половину вегетаційного періоду 2011 р. більша частина сіянців F2/b характеризувалися типовими листковими пластинками (рис. 1).

Але у двох сіянців сім'ї vi 0722х листкові пластинки широкі (Y/X=6,4–

6,5 і Y/X=6,8–7,8), а у двох сіянців сім'ї vi 0924х – виключно широкі, схожі на

* Слід зазначити, що високопродуктивний клон верби прутовидної «Терно-пільська», відібраний у басейні річки Збруч (Україна), характеризується схожим показником довгастості листя (Y/X=10,1–11,3) з рослинами, які зростають у Брян-ському лісовому масиві (Росія), що вказує на стійкість цієї ознаки в межах значно-го фрагмента ареалу цього виду, а також - на доцільність при проведенні селек-ційних робіт враховувати, що ознака високої продуктивності значною мірою коре-лює з типовою для S. viminalis формою листкової пластинки.

Рис. 1. Листя верби прутовидної з типовими пропорціями листкової пластинки (сіянець vi 09245): Y/X=10,9–13,5; a, b – адаксіальний бік; c, d – абаксіальний бік

а

b

с

d

15

листя деяких біотипів верби шерстистопагінцевої (Y/X=4,6–5,5 і Y/X=5,2–5,3; рис. 2).

У той же час, в сім'ї vi 0924х виявлений сіянець з виключно вузькими (лінійно-ланцетоподібними) листковими пластинками (Y/X=15,0–18,3; рис. 3).

Висновки

У верби прутовидної, що зростає на території Брянського лісового ма-сиву, при інцухті (беккросуванні) ex situ виявляються біотипи, що не зустрі-чаються або рідко зустрічаються в природі. Це свідчить про високий генети-чний (алельний) потенціал її природних популяцій.

Вихідний матеріал з природних популяцій може бути використаний у селекції на продуктивність і відмінність, а також для отримання декоратив-них клонів.

При подальшій розробці таксономії S. viminalis необхідно враховувати високу вірогідність отримання найрізноманітніших її форм.

Рис. 2. Листя верби прутовидної з виключно широким листям: a – Y/X=4,6–5,5 (сіянець vi 09242); b – Y/X=5,2–5,3 (сіянець vi 09241)

а

b

16

Список літератури

1. Алтухов Ю.П. Генетические процессы в популяциях / Ю.П. Алтухов. – М.: ИКЦ «Академкнига», 2003. – 431 с.

2. Анциферов Г.И. Ива / Г.И. Анциферов. – М.: Лесн. пром-сть, 1984. – 101 с. 3. Афонин А.А. Алгоритмы построения фазовых портретов однолетних по-

бегов кустарниковых ив секции Vimen / А.А. Афонин, И.В. Кротикова // Рациональ-ное использование ресурсного потенциала регионов России и сопредельных го-сударств. – Брянск: Изд-во «Курсив», 2011. – С. 11–22.

4. Афонин А.А. Дифференциальная гибридизация ив Брянского лесного ма-ссива / А.А. Афонин // Лесоведение, экология и биоресурсы: Материалы между-нар. научно-производств. конфер. «Брянщина – родина отечественного и мирово-го высшего лесного образования». – Брянск: БГИТА, 2005. – С. 141–143.

5. Афонин А.А. Метагенофонд симпатрических популяций с различным уро-внем репродуктивной изоляции: на примере ив (Salix L.) / А.А. Афонин, Л.Н. Ани-щенко, Е.В. Борздыко, Н.В. Маркелова // Ежегодник НИИ фундаментальных и прикладных исследований за 2010 г. – Брянск: РИО Брянского гос. ун-та, 2010. – С. 77–86.

6. Афонин А.А. Ивы Брянского лесного массива / А.А. Афонин. – Брянск: Изд-во БГУ, 2003. – 237с.

7. Афонин А.А. Изменчивость массовых видов ив Юго-Запада России: Тео-ретическая и прикладная саликология / А.А. Афонин. – Saarbrücken: LAMBERT Academic Publishing, 2011. – 182 с.

8. Афонин А.А. Методологические принципы создания устойчивых высокоп-родуктивных насаждений ив (на примере автохтонных видов Salix Брянского лес-ного массива) / А.А. Афонин. – Брянск: РИО Брянского гос. ун-та, 2005. – 146 с.

9. Афонин А.А. Морфодинамика однолетних побегов длиннолистных форм ивы трехтычинковой / Афонин А.А., Анищенко Л.Н., Борздыко Е.В. // Наука и сов-ременность – 2010: Сб. материалов V междунар. научно-практ. конфер. – Ч.1. – Новосибирск: Изд-во НГТУ, 2010. – С. 30–34.

Рис. 3. Листя верби прутовидної з виключно вузькими листковими плас-тинками (сіянець vi 09243):

Y/X=15,0–18,3; a – адаксіальний бік; b – абаксіальний бік

а

b

17

10. Афонин А.А. Сохранение и приумножение уровня биологического разноо-бразия в квазинативных экосистемах / А.А. Афонин, Л.И. Булавинцева // Биологи-ческие эффекты малых доз ионизирующей радиации и радиоактивное загрязне-ние среды: Материалы Междунар. конф. – Сыктывкар: Коми НЦ УрО РАН, 2009. – С. 391–393.

11. Афонин А.А. Эколого-генетические проблемы «зеленой» энергетики / А.А. Афонин, Л.И. Булавинцева // Биология в школе. – 2011. – №6. – С. 16–24.

12. Валягина-Малютина Е.Т. Ивы европейской части России / Е.Т. Валягина-Малютина . – М.: КМК, 2004. – 217 с.

13. Назаров М.И. Salix / М.И. Назаров / Флора СССР. – Т. 5. – М.–Л.: Изд-во АН СССР, 1936. – С. 24-216, 707-713.

14. Правдин Л.Ф. Ива, её культура и использование / Л.Ф. Правдин. – М.: Изд-во АН СССР, 1952. – 168 с.

15. Скворцов А.К. Ивы СССР / А.К. Скворцов. – М.: Наука, 1968. – 262 с. 16. Старова Н.В. Селекция ивовых / Н.В. Старова. – М.: Лесн. пром-сть, 1980.

– 206 с. 17. Створення та вирощування енергетичних плантацій верб i тополь: Науко-

во-методичнi рекомендації / Я.Д. Фучило, М.В. Сбитна, О.Я. Фучило, В.М. Лiтвiн. – К.: Логос, 2009. – 80 с.

18. Сукачев В.Н. Работы по селекции ив / В.Н. Сукачев // Лесн. хоз-во. – 1939. – № 3. – С. 24–34.

19. Фучило Я.Д. Верби України: (біологія, екологія, використ.): монографія / Я.Д. Фучило, М.В. Сбитна. – К.: Логос, 2009. – 200 с.

20. Фучило Я.Д. Ивы естественной дендрофлоры Украины / Я.Д. Фучило, М.В. Сбитная // Рациональное использование ресурсного потенциала регионов России и сопредельных государств. – Брянск: Изд-во «Курсив», 2011. – С. 175–180.

21. Царев А.П. Селекция и репродукция лесных древесных пород / Ца-рев А. П. , Погиба С. П., Тренин. В. В. – М.: Логос, 2003. – 503 с.

22. Argus G.W. Infrageneric Classification of Salix (Salicaceae) in the New World / G.W. Argus. – Systematic Botany Monographs. – 1997. – Vol. 52. – 121 p.

23. Belyaeva I. Tipification of Pallas′ names in Salix / I. Belyaeva, A. Sennikov // Kew Bulletin. – 2008. – Vol. 63. – P. 277–287.

24. Čhmelar J. Die Weiden Europas / J. Čhmelar, W. Meusel. – Wittenberg–Lutherstadt: 1976. – 143 s.

25. Fredga K. Bioenergy: Opportunities and constraints / K. Fredga, K. Danell, K.H. Frank, D. Hedberg, S. Kullander // Energy Committee Report. – 2008. – June. – 30 p.

26. Hanley S. A genetic linkage map of willow (Salix viminalis) based on AFLP and microsatellite markers / S. Hanley, G.H.A. Barker, J.W. van Ooijen, C. Aldam, S.L. Harris, I. Ahman, S. Larsson, A. Karp // Theol: Appl. Genet. – 2002. – 105. – Р. 1087–1096.

27. Heinsoo K. Fine root biomass and production in a Salix viminalis and Salix dasyclados plantation / K. Heinsoo, E. Merilo, M. Petrovits, A. Koppel // Estonian Journal of Ecology. – 2009. – 58 (1). – Р. 27–37.

28. McCracken A.R. Interaction of willow (Salix) clones growing in mixtures / A.R. McCracken // Ann. Appl. Biol. – 1998. – 132, Suppl. – P. 54–55.

29. Möller R. Crop platforms for cell wall biorefining: lignocellulose feedstocks / R. Möller, M. Toonen, J. van Beilen, E. Salentijn, D. Clayton. – CNAP, University of York, 2007. – 162 p.

18

30. Rönnberg-Wästljung A.C. A genetic linkage map of a tetraploid Salix viminalis × S. dasyclados hybrid based on AFLP markers / A.C. Rönnberg-Wästljung, V. Tsarou-has, V. Semerikov, U. Lagercrantz // Forest Genetics. – 2003. – 10(3). – P. 185–194.

31. Smart L.B. Genetic Improvement of Willow (Salix spp.) as a Dedicated Bioenergy Crop / L.B. Smart, K.D. Cameron // Genetic Improvement of Bioenergy Crops / W. Vermerris (ed.). – University of Florida – New York: Springer Science + Business Media, LLC, 2008. – P. 347–376.

32. Weih M. Genetic basis of phenotypic correlations among growth traits in hybrid willow (Salix dasyclados × S. viminalis) grown under two water regimes / M. Weih, A.C. Rönnberg-Wästljung, C. Glynn // New Phytol. – 2006. – 170. – P. 467–477.

Дана сравнительная характеристика генетического разнообразия ив

(Salix L.) в природе и культуре. Описана система селекции ив на основе ин-бридинга. Проанализированы проблемы таксономии ивы корзиночной (Salix viminalis L.). Описано расщепление в инбредных семьях ивы корзиночной по мор-фологии листовой пластинки. Доказан высокий генетический потенциал при-родных популяций ивы корзиночной на территории Брянского лесного массива.

Ива корзиночная, энергетические плантации, аллельное разнооб-разие, инбридинг, беккроссирование.

A comparative characteristic of genetic diversity of the willow (Salix L.) in nature

and in culture is given. A system for selection of willows on the basis of inbreeding is described. Problems of taxonomy of basket willow (Salix viminalis L.) analyzed. Segre-gation on the morphology of the leaf blade in inbred families of basket willow is de-scribed. We prove a high genetic potential of natural populations of basket willow in the Bryansk forest array.

Basket willow, energy plantations, allelic diversity, inbreeding, back-crossing. УДК 582.711.71:581.165.7(477:292.485)

РОЗМНОЖЕННЯ МАЛОПОШИРЕНИХ У ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ ДЕРЕВНИХ ІНТРОДУЦЕНТІВ РОДИНИ

ROSACEAE JUSS. МЕТОДОМ ЖИВЦЮВАННЯ

А.І. Бабицький, аспірант* Н.М. Трофименко, кандидат біологічних наук

Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України

Наведено результати дослідження вегетативного розмноження методом стеблового живцювання 11-ти видів і 4-х декоративних форм малопоширених у Правобережному Лісостепу України деревних інтроду-центів з родини Rosaceae Juss. На основі отриманих результатів оцінено ризогенеративну здатність об’єктів дослідження.

* Науковий керівник – кандидат біологічних наук Н.М. Трофименко

© А.І. Бабицький, Н.М. Трофименко, 2012

19

Живцювання, вегетативне розмноження, стимулятори коре-неутворення, стеблові живці, калюс.

Роль ботанічних садів та дендрологічних парків у створенні еколо-

гічної мережі з метою покращання умов існування безперечно значна. Та немала роль у створенні оптимальних умов для життя людей у сучасних мі-стах належить й іншим озеленювальним об’єктам. Значно покращити струк-туру та декоративність існуючих та нових будь-яких озеленювальних об’єктів, без сумніву, можна введенням до їхнього складу перспективних ін-тродуцентів, зокрема малопоширених рослин з родини Розових Rosaceae Juss., а саме: з родів Exochorda Lindl., Kerria DC., Photinia Lindl., Prinsepia Royle, Rhodotypus Sieb. et Zucc. та Stephanandra Sieb. et Zucc. Проте, для широкого введення цих рослин у культуру необхідно розробити ефективні методи їх розмноження.

Розмноження деревних рослин методом живцювання дозволяє у до-статньо короткі строки отримати значну кількість посадкового матеріалу, а також зберегти сортові якості маточної рослини, що не передаються спад-ково [2]. Біологічною основою розмноження рослин живцями є їхня здат-ність до регенерації втрачених органів, що сформувалася у процесі філоге-незу [1]. Для кожного виду, а інколи навіть таксона, ця здатність є різною, тому розмноження цим методом різних таксонів не однаково успішне.

Мета дослідження – дослідити закономірності та особливості окорі-нення живців різних таксонів та опрацювати методичні вказівки і рекомен-дації щодо їх вегетативного розмноження.

Матеріал і методика дослідження. Досліди з вегетативного роз-множення малопоширених деревних інтродуцентів проводили у 2009–2010 рр. за методиками Р.Х. Турецької, Ф.Я. Полікарпової [3; 4] та Т.В. Хромової [5] шляхом окорінення напівздерев’янілих літніх живців. Проведені вони бу-ли у звичайних закритих парниках із покриттям рам поліетиленовою плів-кою, без підігріву субстрату.

Предметом дослідження були 11 видів та 4 форми малопоширених деревних інтродуцентів родини Rosaceae.

Стеблові живці заготовляли в період активного росту пагонів наприкі-нці червня. Для окорінення брали середню частину пагонів, які вибирали із середньої частини крони кущів. Живці готували з 3–4 міжвузлями. Листкові пластинки верхніх вузлів вкорочували на 1/3 їхньої довжини. Перед посад-кою нижні кінці живців занурювали на 2–4 см у водний розчин стимуляторів коренеутворення.

Живці висаджували у субстрат такого складу: верхній шар товщиною 5 см – промитий річковий пісок, далі торфо-піщана суміш завтовшки 20 см у співвідношенні: 2 частини розкладеного просіяного торфу та 1 частина річ-кового піску, під нею – шар крупного щебеню товщиною до 15 см. Як стиму-лятори коренеутворення були використані водні розчини семи різних пре-паратів у такій концентрації: “Чаркор” – 1 мл на 1 л води, “Гетероауксин” – 0,2 г на 1 л води, “Івінор” – 10 мг на 1 л води, “Івін” – 5 мл на 1 л води, “ά-НУК” – 10 мг на 1 л води, “Гіберелін” – 100 мг на 1 л води і “Нортіол” – 10 мг на 1 л води. Експозиція становила 18 год., лише у водному розчині препа-

20

рату “Івінор” живці витримували протягом 1 доби. Контролем були живці без обробки стимуляторами коренеутворення і витримувались протягом усього часу у дистильованій воді.

Утворення калюсу і корінців у живців розпочалося через 30 – 35 днів після висадки у субстрат.

Результати досліджень з окорінення напівздерев’янілих літніх жив-ців малопоширених деревних інтродуцентів наведено у таблиці.

Аналізуючи дані експерименту, встановлено, що досліджені рослини мають різну ризогенеративну здатність. За цією ознакою їх можна поділити на 3 групи:

Група І (з високою ризогенеративною здатністю): Kerria japonica (L.) DC.; K. j. 'Plena'; K. j. 'Picta'; Rhodotypus kerrioides Sieb. et Zucc.; Stepha-nandra incisa (Thunb.) Zbl.; S. in. 'Crispa'; S. tanakae Franch. et Sav.

Група ІІ (з середньою ризогенеративною здатністю): Exochorda giraldii Hesse; E. racemosa Rehd.; E. x macrantha (Lemoine) Schneid.; E. korolkovii Lav.; E. tianschanica Gontsch.

Група ІІІ (з низькою ризогенеративною здатністю): Photinia villosa (Thunb.) DC.; Ph. v. 'Laevis'; Prinsepia sinensis (Oliv.) Kom.

Види та форми, що мають низьку здатність до коренеутворення і на-лежать до ІІІ групи, погано вкорінюються навіть під впливом стимуляторів. На рослини І і ІІ групи стимулятори помітно впливають і значно підвищують процент окорінювання живців. Найефективніше окорінення спостерігалося після обробки живців сертифікованими препаратами “Івінор” і “Нортіол”. Найчутливішими до їхньої дії виявилися рослини І групи. Інші апробовані препарати також сприяли покращанню ризогенеративної здатності, але не були такими ефективними, як ці препарати.

Отже, стимулятори коренеутворення раціонально застосовувати для підвищення окорінюваності живців рослин з родів Exochorda, Kerria, Rhodotypus та Stephanandra. У порівнянні з контролем, відсоток окорінених живців зріс найбільше після обробки їх препаратом “Нортіол” у таких рос-лин: Kerria japonica ′Picta′ (окорінюваність змінилась від 26,1±7,35 % у конт-ролі до 91,1 %), K. j. ′Plena′ (від 30,7±10,15 % до 98,5 %) та Rhodotypus kerrioides (від 27,5±5,1 % до 88,8 %). Найслабше стимулятори коренеутво-рення вплинули на окорінюваність живців Prinsepia sinensis (від 8,2±0,75 % до 15,6 %), Photinia villosa (від 10,2±0,85 % до 21,2 %) та Ph. v. ′Laevis′ (від 7,7±1,05 % до 19,5 %).

Слід зазначити, що однією з переваг методу живцювання над насін-ним розмноженням є те, що рослини, які були вирощені з живців, швидше досягають товарного і декоративного стану, ніж з насіння. Так, уже на дру-гий рік після вкорінення, приріст вегетативних пагонів у K. japonica становив 32,4±5,7 см, у K. j. 'Plena' – 35,8±7,3 см, у R. kerrioides – 25,6±4,9 см, у S. incisa – 29,3±5,1 см та у S. tanakae – 31,2±6,3 см, на відміну від приросту проростків цих рослин, який на другий рік сягнув 5,8±1,2 см; 4,3±0,9; 6,5±1,7; 4,1±1,4 та 5,6±1,8 см відповідно. Таким чином, формуючу обрізку рослин отриманих з живців, доцільно починати уже з другого – третього року, а на четвертий – п’ятий рік молоді рослини вже можна висаджувати в композиції.

21

Ви

хід

око

рін

ен

их

на

пів

зд

ер

ев

’ян

іли

х ж

ив

ців

ма

ло

по

ши

ре

ни

х д

ер

ев

ни

х і

нтр

од

уц

ен

тів

ро

ди

ни

Rosaceae

Ju

ss.

під

діє

ю

сти

мул

ято

рів

ко

ре

не

утв

ор

ен

ня

, %

Сти

мул

ято

ри р

осту

2009

2010

№

п/п

Н

азв

а р

осл

ини

Ко

нтр

ол

ь

Ча

рко

р

Ге

теро

аукс

ин

Ко

нтр

ол

ь

Івін

ор

Івін

ά

-НУ

К

Гіб

ерил

ін

Норті

ол

1.

Exochord

a g

irald

ii 2

1,7

3

5,7

3

9,1

2

7,4

50,3

40,2

42,3

45,2

53,5

2.

E.

gra

nd

iflo

ra

22

,4

34

,1

40

,6

20

,3

52,6

33,5

36,2

40,5

55,6

3.

E.

x m

acra

nth

a

19

,5

33

,3

45

,3

22

,5

44,8

37,5

39,8

41,1

56,7

4.

E.

ko

rolk

ovii

25

,6

37

,8

42

,0

27

,6

53,4

40,9

41,5

42,8

52,7

5.

E.

tia

nschanic

a

33

,4

45

,7

54

,3

29

,4

55,8

41,1

45,9

47,6

64,1

6.

Kerr

ia japonic

a

47

,2

53

,7

51

,9

50

,8

91,2

62,3

65,2

78,2

97,9

7.

K.

j. ‘P

icta

’ 1

8,7

2

2,3

2

4,1

3

3,4

88,4

55,2

59,2

62,1

91,1

8.

K.

j. ‘P

len

iflo

ra’

20

,5

41

,7

51

,5

40

,8

93,0

65,8

71,5

79,3

98,5

9.

Photinia

vill

osa

1

1,0

1

3,7

1

7,3

9

,3

18,4

15,2

14,5

17,2

21,2

10

. P

h.

v. ‘L

ae

vis

’ 8

,7

7,4

9

,3

6,6

16,7

10,1

11,9

13,4

19,5

11

. P

rinsepia

sin

ensis

7

,4

8,5

7

,9

8,9

13,2

10,8

9,8

11,8

15,6

12

. R

hodoty

pus

kerr

ioid

es

22

,4

24

,6

29

,8

32

,6

87,6

46,8

51,6

53,8

88,8

13

. S

tephanandra

incis

a

49

,6

71

,5

67

,0

45

,9

95,1

76,2

78,5

77,0

97,3

14

. S

t. in

. ‘C

risp

a’

41

,2

65

,4

63

,1

31

,8

91,2

69,3

67,5

72,3

93,2

15

. S

t. tanakae

5

1,8

8

5,2

8

7,3

5

6,4

94,9

72,7

76,8

80,5

96,6

22

Висновки Підсумовуючи викладене, виявляється, що заготовляти літні напівз-

дерев’янілі живці малопоширених деревних інтродуцентів родини Rosaceae для окорінення потрібно під час активного росту пагонів. Щоб підвищити процент окорінення живців найкраще застосовувати водні розчини новітніх препаратів “Івінор” і “Нортіол” у концентрації 10 мг на 1 л води, з експозиці-єю 18 годин. Для 4 видів і 3 форм (а саме рослин І групи) спосіб вегетатив-ного розмноження методом живцювання можна вважати високоефектив-ним, для 5 видів екзохорди (включаючи 1 гібридний), тобто рослин ІІ групи, метод живцювання є середньоефективним. А низькоефективним він є для рослин ІІІ групи – 2 видів і 1 декоративної форми.

Список літератури

1. Мусієнко М.М. Фізіологія рослин / М.М. Мусієнко. – К.: Либідь, 2005.– 807 с.

2. Пархоменко Л.І. До питання розмноження видів Betula L. (береза) стебло-вими живцями в умовах Києва / Л.І. Пархоменко // Вісник КНУ ім. Тараса Шевчен-ка. – Вип. 22–24. – К., 2009. – С. 11–12.

3. Турецкая Р.Х. Вегетативное размножение растений с применением сти-муляторов роста / Р.Х. Турецкая, Ф.Я. Поликарпова. – М.: Наука, 1968. – 94 с.

4. Турецкая Р.Х. Инструкция по применению стимуляторов роста при веге-тативном размножении растений / Р.Х. Турецкая. – М. : Наука, 1962. – 70 с.

5. Хромова Т.В. Методические указания по размножению интродуцирован-ных растений черенками / Т.В. Хромова. – М. : Гл. ботан. сад АН СССР, 1980. – 45 с.

Приведены результаты исследования вегетативного размножения ме-

тодом черенкования 11-ты видов и 4-х декоративных форм малораспростра-ненных в Правобережной Лесостепи Украины древесных интродуцентов се-мейства Rosaceae Juss. На основании полученных результатов дана оценка ризогенеративной способности объектов исследования.

Черенкование, вегетативное размножение, стимуляторы корнеоб-разования, стеблевые черенки, каллюс.

The results of the investigations of vegetative reproduction by cutting of 15 spe-

cies and decorative forms of seldomly occurred in Right-Bank Forest-Steppe of Ukraine woody introducents of Rosaceae Juss. family are given in the article. According to data of these investigations the rating of rhizogenerative ability of these plants has been made.

Cutting, vegetative reproduction, stimulators of roots, cauline cuttings, cal-lus.

23

УДК 502.72 (477.75)

ЭКОЦЕНТР "КАРКИНИТСКИЙ" – ЭЛЕМЕНТ РЕГИОНАЛЬНОЙ ЭКОСЕТИ АР КРЫМ (УКРАИНА)

Н.А. Багрикова, кандидат биологических наук

Никитский ботанический сад – Национальный научный центр С.Ю. Костин, кандидат биологических наук

Ялтинской горно-лесной природный заповедник Приведена общая характеристика биотопических, фитоценоти-

ческих, фаунистических комплексов, критерии выделения ключевой тер-ритории региональной экосети АР Крым – «Каркинитский» и основные факторы негативного воздействия на состояние биоразнообразия тер-ритории.

Каркинитский, Бакальская коса, экосеть, Крым. В «Региональной программе формирования национальной экологи-

ческой сети в Автономной Республике Крым на период до 2015 года» [7] и схеме экосети АР Крым [3] экоцентр «Каркинитский» входит в перечень ключевых территорий. Его общая площадь – более 39 тыс. га, которая ох-ватывает акваторию Каркинитского залива и прилегающую к ней прибреж-ную зону в пределах Раздольненского и Красноперекопского районов от Бакальской косы на западе до мыса Картказак на востоке. Имеет междуна-родный статус в составе Рамсарских водно-болотных угодий «Каркинитский и Джарылгачский заливы» (87000 га), включает филиал Крымского природ-ного заповедника «Лебяжьи острова» (9612 га), орнитологический заказник национального значения «Каркинитский» (27646 га), РЛП «Бакальская ко-са» (1520 га) [4], относится к IBA-территориям, важным для сохранения ви-дового разнообразия птиц. Состоит из 2 ядер: Каркинитский залив и приле-гающие территории (национального уровня), Бакальская коса и оз. Бакал (регионального уровня).

Более 75 % площади экоцентра занимает акватория Каркинитского залива с аккумулятивными островами. Берег сильно расчленен множест-вом кос, мелкими заливами и лиманами. К заливу примыкают участки со-лонцеватой степи. Большая часть наземной территории занята сельхозуго-дьями (поля, сады, виноградники, рисовые чеки) и рыборазводными пруда-ми.

Целью исследований было изучение биоты экоцентра «Каркинитс-кий» и определение критериев выделения ключевой территории региона-льной экосети, а также состояния ее биологического разнообразия.

Методики иследований применялись общепринятые. Результаты исследований: Флора включает более 100 видов выс-

ших сосудистых растений [1; наши данные], не менее 8 видов лишайников

© Н.А. Багрикова, С.Ю. Костин, 2012

24

(сборы авторов, определил Ходосовцев А.Е.), 75 видов макрофитов [8, 9]. Отмечено 5 видов, входящих в охраняемые списки различных рангов, в том числе Asparagus littoralis Steven (Европейский Красный список), Astrodaucus littoralis (M.Bieb.) Drude, Crambe pontica Steven & Rupr., Glaucium flavum Crantz (Червона книга України [11]), Zostera marina (Бернская конвенция).

В отличие от флоры растительность значительно разнообразная. Во-дная растительность мелководий залива, лиманов представлена классами Zosteretea (союз Zosterion marinae), Ruppietea maritimae (союзы Ruppion maritimae, Zannichellion pedicelatae), Charetea (союз Charion fragilis), Po-tametea (союз Potamion). Прибрежно-водная растительность на островах, по берегам лиманов, по периметру рыборазводных прудов и рисовых че-ков, в местах выхода сбросных каналов представлена сообществами клас-са Phragmiti-Magnocaricetea (союз Phragmition communis). На берегу оз. Ба-кал, Бакальской косе, на Лебяжьих островах, по побережью Андреевского лимана, Каркинитского залива от с. Портовое до Ишуньского рыбхоза на суглинистых или ракушечно-песчаных солончаках равнинных участков по понижениям между тростниковыми зарослями и более возвышенными уча-стками полынно-злаковой степи развивается растительность солончаков и солонцов классов Salicornietea fruticosae (союз Artemisio santonicae-Puccinellion fominii), Thero-Salicornietea (союзы Salicornion prostratae, Thero-Suaedion), приморские участки на пухлых солончаках заняты галофитными лугами классов Juncetea maritimi (союз Juncion maritimi), Festuco-Pucci-nellietea (союзы Artemision santonicae, Astero tripolii-Puccinellion distantis, Salicornio-Puccinellion, Scorzonero-Juncion gerardii, Festucion pseudovinae).

Псаммофитная растительность на пляжах, косах и Лебяжьих остро-вах представлена сообществами классов Ammophiletea (союз Elymion gigantei), Cakiletea maritimae (союзы Cakilion euxinae, Cakilo euxinae-Crambion maritima). Степная растительность (класс Festuco-Brometea) за-нимает незначительные по площади участки, является сильно нарушенной в результате интенсивного скотоводства. На антропогенно-нарушенных участках она заменяется синантропными сообществами классов Stellarietea mediae, Artemisietea vulgaris, Polygono arenastri-Poëtea annuae и др.

Многие сообщества прибрежных и галофитных местообитаний входят в перечень биотопов Natura 2000, охраняемых Директивой 92/43/EEC [13]. К ним относятся песчаные отмели, постоянно покрытые морской водой с Zostera spp., Ruppia maritima L. (№1110), эстуарии с сообществами водоро-слей, Zostera spp., Ruppia maritima, Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud., Potamogeton spp., Scirpus spp. (№1130); однолетняя растительность береговой линии класса Cakiletea maritimae (№ 1210); сообщества с Salicornia и других однолетников класса Thero-Salicornietea, занимающих песчано-илистые местообитания (№1310); внутренние засоленные луга с Puccinellia distans (Jacq.) Parl., Juncus gerardii Loisel., Halimione pedunculata (L.) Aellen, Elytrigia repens (L.) Nevski, Carex distans L., Salicornia spp., Suaeda spp., Tripolium vulgare Nees и др. (№1340); – Паннонские засолен-ные степи и засоленные болота с участием Artemisia santonica L., Tripolium vulgare, Salicornia prostrata Pall., Juncus gerardii, Plantago salsa Pall., P. tenuiflora Waldst. & Kit. и др. (№1530).

25

Мозаичность биотопов, хорошая кормовая базы на мелководьях спо-собствует формированию разнообразных фаунистических комплексов. На-иболее изучена фауна наземных позвоночных, тогда как беспозвоночные животные изучены далеко недостаточно. В акватории залива встречается 3 вида дельфинов (Delphinus delphis L., Tursiops truncates Mont., Phocaena phocaena L.) и около 60 видов рыб, многие из которых являются ценными промысловыми [2]. Герпетофауна региона представлена двумя наиболее эвритопными и широко распространенными, многочисленными видами: зе-леной жабой (Bufo viridis Laur.) и прыткой ящерицей (Lacerta agilis exigua Eich.). Только с оросительной системой связано обитание, обычных здесь, озерной лягушки (Pelophylax ridibundus (Pall.), болотной черепахи (Emys or-bicularis (L.) и обыкновенного ужа (Natrix natrix L.). Степные биотопы насе-ляют: обычная – крымская ящерица (Podarcis tauricus (Pall.), малочислен-ный – желтобрюхий полоз (Dolichophis caspius (Gm. & L.) и редкая – степная гадюка (Vipera ursini renardi (Chris.) [6]. На пляжах Бакальской косы редко встречается разноцветная ящурка (Eremias arguta Pall.).

Самая многочисленная группа позвоночных животных рассматривае-мой территории – птицы (274 вида) [10]. Здесь гнездится 91 вид, числен-ность которых ежегодно насчитывает от 11 до 17 тыс. пар. Лебяжьи остро-ва и Бакальский комплекс являются элементами одного потока, проходя-щего вдоль северо-западного побережья Крыма, который входит в единую систему Афро-Евро-Азиатского миграционного пути. Поэтому наиболее ра-знообразна орнитофауна во время весеннего (206) и осеннего (204 вида) пролетов, при общей численности мигрантов до миллиона особей. Карки-нитский залив является местом концентрации линных скоплений кряквы (Anas platyrhynchos L.), лебедя-шипуна (Cygnus olor (Gm.), лысухи (Fulica atra L.) и 42-х летающих видов, скопления которых достигают 15 - 20 тыс. особей. Зимуют здесь 116 видов, в том числе 17 оседлых.

Состав териофауны побережья Каркинитского залива не отличается большим видовым разнообразием – более 14 видов [2]. В основном это, эвритопные, широко распространенные виды: ласка (Mustela nivalis L.), ли-са (Vulpes vulpes L.), енотовидная собака (Nyctereutes procyonoides Grey), заяц-русак (Lepus europaeus Pall.), серая крыса (Rattus norvegicus Berk.), домовая мышь (Mus musculus L.), общественная полевка (Microtus socialis Pall.). Вероятны встречи редких видов степного хоря (Mustela eversmanni Les.), слепушонки (Ellobius talpinus Pall.), большого тушканчика (Allactaga jaculus Pall.), нетопыря карлика (Pipistrellus pipistrellus Schreb.) и усатой но-чницы (Myotis mystacinus Kuhl).

Раритетность фауны позвоночных животных характеризуется сле-дующими показателями: из 17 видов млекопитающих в Европейский Крас-ный список (ERL) включен 1 вид (Phocaena phocaena), в списки Бернской (Bern) – 7 и Боннской (Bonn) конвенций – 6; в Червону книгу України (ЧКУ) [12] – 5 видов. Из 274 видов птиц более 176 являются охраняемыми. Из них в ERL занесен 81, Bern – 162, Bonn – 55, СIТЕS – 24 и в ЧКУ – 52 вида. Все 9 видов герпетофауны (7 видов рептилий и 2 амфибий) имеют какой-либо охранный статус: 8 видов (ЕRL), 2 (ЧКУ), 6 (Bern) [5].

26

Выводы Территория отвечает критериям, которые позволяют включить ее в

состав экосети Крыма в соответствующем статусе: видовое разнообразие (BE-ds) и репрезентативность (BE-r) – территория характеризуется высоким уровнем богатства и разнообразия фауны (выше среднего уровня для ре-гиона в целом); биота репрезентативна для соответствующего биогеогра-фического региона; ценотическое разнообразие (BE-dc) – несмотря на бед-ность флористического состава, территория отличается высоким уровнем богатства и разнообразия растительных группировок; ландшафтное разно-образие (L-d) и репрезентативность (L-r) – на территории встречается зна-чительное количество разных и контрастных видов ландшафтов или при-родных территориальных комплексов; ландшафтная структура является типичной для данного региона; достаточность площади (T-a) – площадь территории достаточна для выявления ее биоэкологического, функцио-нального, ландшафтного, историко-культурного значения в масштабе ре-гиона.

Однако, территория экоцентра находится в зоне антропогенного воз-действия и среди факторов, отрицательно влияющих на состояние ее био-разнообразия и экологическую ценность, основыми являются: интенсивное ведение сельскохозяйственного производства, в том числе загрязнение ак-ватории залива сбросами с рисовых чеков; рыболовство, беспокойство птиц; охота. Поэтому выделение территории в качестве элемента не только региональной, но и национальной экосети является необходимой мерой в оптимизации природопользования.

Список литературы

1. Дідух Я.П. Флора і рослинність Лебединих островів / В.П. Костіна, Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Укр. ботан. журнал. – 1979. – Т. 36, № 5. – С. 472–475.

2. Дулицкий А.И. Лебяжьи острова. Приоритетная территория. Ассоциация поддержки биологического и ландшафтного разнообразия Крыма – ГУРЗУФ-97. / А.И. Дулицкий, Н.А. Тарина, А.Н. Орлов. – Симф., 2000. – 24 с.

3. Карпенко С.А. Разработка схемы региональной экологической сети Авто-номной республики Крым / С.А. Карпенко, А.И. Лычак, А.Н. Рудык [и др.]// Запо-ведники Крыма. Теория, практика и перспективы заповедного дела в Черномор-ском регионе. Матер. V Междунар. научн.-практ. конф., Симферополь, 22-23 ок-тября 2009 г. – Симферополь, 2009. – С. 66–72.

4. Северо-Крымская низменная степь / [Карпенко С.А., Костин С.Ю., Багри-кова Н.А., Дулицкий А.И.] // Перспективы создания единой природо-охранной сети Крыма. – Симферополь: Крымучпедгиз, 2002. – С. 88–97.

5. Котенко Т.И. Земноводные и пресмыкающиеся Крыма / Котенко Т.И. // Научные записки природного заповедника «Мыс Мартьян». – Ялта, 2010. – Вып. 1. – С. 171–224.

6. Котенко Т.И. Аннотированные списки земноводных и пресмыкающихся заповедников Крыма / Т.И. Котенко, О.В. Кукушкин // Научные записки природного заповедника «Мыс Мартьян». – Ялта, 2010. – Вып. 1. – С. 225–261.

7. Региональная программа формирования национальной экологической сети в Автономной Республике Крым на период до 2015 года / [В.А. Боков, С.А. Карпенко, А.И. Лычак и др.]. – Симферополь: ДиАйПи, 2005. – 72 с.

27

8. Садочурский С.Е. Растительность акваторий филиала Крымского при-родного заповедника «Лебяжьи острова» (Черное море: современное состояние и пути сохранения) / C.Е. Садочурский // Заповідна справа в Україні. – 2009. – Т. 15. – Вип. 2. – С. 41–50.

9. Садогурский С.Е. Макрофитобентос территориально-аквального ком-плекса Бакальской косы и прилегающей акватории Черного моря (Крымский по-луостров) / C.Е. Садочурский // Заповідна справа в Україні. – 2010. – Т. 16. – Вип. 1. – С. 29–43.

10. Тарина Н.А. Аннотированный список птиц филиала Крымского природ-ного заповедника «Лебяжьи острова» / Н.А. Тарина, С.Ю. Костин // Научные за-писки природного заповедника «Мыс Мартьян». – Ялта, 2011. – Вып. 2 (в печати).

11. Червона книга України. Рослинний світ / [за ред. Я.П. Дідуха]. – К.: Гло-балконсалтинг, 2009. – 900 с.

12. Червона книга України. Тваринний світ / [за ред. I.A. Акімова]. – К.: Гло-балконсалтинг, 2009. – 624 с.

13. Interpretation manual of European Union habitats [Електронний ресурс]. – 2005. – 121 pp.

Наведено загальну характеристику бiотопічних, фітоценотичних, фауні-

стичних комплексів, критерії виділення ключової території регіональної екоме-режі АР Крим – «Каркінітський», фактори негативного впливу на стан біоріз-номаніття території.

Каркінітський, Бакальська коса, екомережа, Крим. The general characterisrics of the biotopical, phytocoenotic, faunistic complexes

and criteria to select of core area of the structure of the Regional Econet of the Crimea – «Karkinitsky», the main factors of the negative influince on the biodiversity of area have been given.

Karkinitsky, Bakalskaya Kosa, еconet, Crimea.

УДК 712.413: 628.13: 712.253

ОСОБЛИВОСТІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ПАРКІВ ВІДПОЧИНКУ

НЕВЕЛИКИХ МІСТ ЗАХОДУ УКРАЇНИ НА ПРИКЛАДІ ЗБОРІВСЬКОГО МІСЬКОГО ПАРКУ

Д.І. Бідолах, Ю.Г. Гринюк, Я.М. Шляхта, кандидати сільськогосподарських наук

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»

Проаналізовано основні недоліки планування парків відпочинку неве-ликих міст, які створювались ще у середині минулого століття та за-пропоновано низку типових заходів для їх реконструкції на прикладі парку відпочинку у місті Зборів.

Рекреація, парк, реконструкція зелених насаджень, функціона-льне зонування парків, інвентаризація зелених насаджень.

© Д.І. Бідолах, Ю.Г. Гринюк, Я.М. Шляхта, 2012

28

Гармонізація середовища існування людини та створення здорових умов проживання є головними завданням міських, сільських комунальних служб і усіх місцевих громад. При цьому співвідношення озелененої і забу-дованої територій повинно максимально наближатись до рівноваги, що дає змогу забезпечити необхідні санітарно-гігієнічний і архітектурно-плану-вальний ефекти [5].

Парки культури і відпочинку, котрі масово закладалися в містах СРСР ще з кінця 20-х років минулого століття якнайліпше задовольняли оздоров-чі, рекреаційні та культурні потреби громадян різних поколінь та суспільних верств. Проте, з моменту їх формування пройшло чимало часу і нині вису-ваються нові, вищі вимоги щодо їх планування, оформлення та функціона-льності. Парки великих міст України в основному вже приведено до належ-ного стану на відміну від парків невеликих містечок, які досить часто знахо-дяться у занедбаному стані.

Мета роботи – проаналізувати стан благоустрою та основні недоліки планування та організації старих парків невеликих міст Західної Україні на прикладі парку відпочинку міста Зборів. На основі проведеного аналізу пла-нується розробка рекомендацій щодо реконструкції подібних об’єктів згідно з сучасними потребами і вимогами.

Матеріали і методика досліджень. Як матеріал дослідження вибра-но ландшафтно-архітектурне планування та стан зелених насаджень Збо-рівського парку ім. Б. Хмельницького. Основою методики виконання проекту слугувала чинна нормативна база та загальновизнані рекомендації проек-тування об’єктів озеленення [1–5].

Результати досліджень. Парк культури і відпочинку міста Зборів за-кладено в центральній його частині у 1959 році на території 5,37 га з метою підвищення культурного рівня життя його мешканців. Такі парки масово створювались тодішнім керівництвом у великих і малих містах та селищах, часто без врахування ландшафтно-архітектурних й функціонально-організаційних принципів влаштування території. Не завжди бралися до уваги особливості ландшафтів, еколого-біологічні та декоративні властиво-сті рослинного матеріалу.

Аналіз проекту розробки парку дав змогу отримати інформацію про його основні організаційні особливості. Створення парку відбувалось у ре-гулярному стилі, що помітно по симетричному розміщенню переважної бі-льшості елементів до головної осі композиції. При цьому витримано чіткі ге-ометричні форми посадки дерев і чагарників, квітників і архітектурних форм та прямолінійність доріжок. Такий спосіб створення давав змогу швидко і без великих вкладень отримати зімкнуте насадження, котре забезпечувало тінь і затишок.

Аналіз дендрологічного складу старих парків засвідчив, що одними із найрозповсюдженіших порід у той час були різні види та відміни тополі, які завдяки швидкому росту є досить ефективними для озеленення у молодому віці, але втрачають свої естетичні та оздоровчі властивості у зрілому віці, заважають росту сусідніх дерев та створюють інші проблеми для озеленю-вачів. Порівняння результатів подеревної інвентаризації насаджень у 2011 році з даними інвентаризації 1988 року, зробленої Я.М. Шляхтою, показало,

29

що в Зборівському парку основною деревною породою є тополя чорна (Populus nigra). При цьому спостерігається явний дефіцит саджанців деко-ративних форм, особливо шпилькових видів.

Цікаво, що у 2011 році обліковано у 1,5 рази більше дерев клена гост-ролистого (Acer platanoides L.), ніж у 1988-му, що можна пояснити виключ-ною витривалістю цього виду в умовах «витоптування» ґрунту та затінення самосіву.

Значна частина дерев за цей період не витримала конкуренції сусідніх рослин і випала або ж була знищена людьми. Деякі види збільшили свою присутність за рахунок самосіву, наближаючи поступово паркове насаджен-ня до лісового деревостану. Вціліли дерева домінантних видів, котрі завою-вали собі простір з перших років існування парку, тіньовитривалі види та та-кі, що зростали на освітлених ділянках. Серед них є «голубі» ялини (Picea pungens f. Glauca), які ростуть на військовому меморіалі.

Найсуттєвіший відпад відмічено серед таких видів, як біла акація (Robinia pseudoacacia L.) – 26 % збереження за кількістю дерев у 2011 році порівняно з 1988 р., ялина звичайна (Рісеа abies L.) – 7 %, верба біла (Sálix álba) – 0 %, горобина звичайна (Sorbus auciiparia L.) – 10 %, клен ясенелис-тий (Acer negundo) – 8 %, тополя чорна (Populus nigra L.) – 20 %, тополя ба-льзамічна (P. Balsamifera L.) – 11 %, явір (Acer pseudoplatanus L.) – 8 % то-що. Натомість, найбільшу життєздатність в умовах міського парку виявили липи серцелиста (Tilia cordata Mill.) і крупнолиста (T. platyphyllos Scop.), від-повідно 90 і 85 % дерев, котрі збереглися, кінський каштан (Aesculus hippocastanum L.) – 64 %, дуб червоний (Quercus rubra L.) – 57 %, береза повисла (Betula pendula Roth.) – 53 %, горіх волоський (Juglans regia L.) – 67 %, модрина європейська (Larix decidua Mill.) – 79 %.

Аналіз придатності об’єкта для виконання основної функції парку від-починку засвідчив, що в існуючому стані він не придатний для повноцінної рекреації. Кількість доріжок та стан їх покриття, освітлення, малі архітектур-ні форми, які в невеликій кількості представлені у парку і ще нагадують про радянські часи, потребує покращення і приведення відповідно до сучасних вимог. Практично відсутнє функціональне зонування і розмежування тери-торії. Територія парку потребує огорожі і відмежування від прилеглих ву-лиць і забудови міста.

У складних економічних умовах сучасності невеликим містам постійно не вистачає коштів на культурні, рекреаційні, природоохоронні цілі, що при-зводить до занепаду санітарно-екологічного стану зелених насаджень. У парку міста Зборова, яке є історичною та культурною перлиною України, суттєвих доглядових робіт за деревними насадженнями парку від часу за-кладки не проводилося. За цей час зазнали руйнування будівлі та інженерні споруди парку, значна частина деревних порід не тільки перестала викону-вати декоративні функції але й почала загрожувати життю й здоров’ю відві-дувачів внаслідок наявності сухостійних, уражених хворобами та пошко-джених дерев.

Такий стан речей спонукав до пошуків дешевих, але ефективних спо-собів відродження парку та відновлення його екологічних і соціальних фун-кцій.

30

Розроблена програма реконструкції парку передбачала проведення: ландшафтно-естетичного аналізу та функціонального зонування території парку; інвентаризації існуючої деревної рослинності парку, складання асор-тименту рослин, створення опорного (рис. 1) генерального та дендрологіч-ного плану об’єкта, посадкових креслень (рис. 2), розробку заходів з посад-ки дерев і чагарників, влаштування газонів, доріжок тощо.

Рис. 1. Опорний план парку ім. Б. Хмельницького

Як було зазначено вище, територія парку потребує певного розмежу-

вання, що пропонується виконати за допомогою доріжок. Запропоновано схему розташування основних доріжок за променевим типом, коли мережа шляхів виходить променями від розташованого у центрі парку майданчика з пам’ятником Богдану Хмельницькому (рис. 2). Таким чином територію парку умовно поділено на кілька функціональних зон.

Фасадна зона виділяється вздовж тротуару головної вулиці (південна сторона ділянки). Тут проведено радикальне прорідження загущених дерев, запроектовано подвійну замощену бруківкою доріжку з клумбами, рабатка-ми та лавами для відпочинку, яка привабить відвідувачів, особливо мам з дітьми скористатися цією зоною для прогулянок та ігор.

31

Рис. 2. Посадкове креслення парку ім. Б. Хмельницького

Партерну зону з геометричним плануванням запроектовано при голо-

вному вході до парку та біля меморіалу загиблих червоноармійців (півден-но-східгна частина парку). Тут також проектується суттєве прорідження де-рев, обрізка крон, влаштування клумб і висадка низькорослих декоративних хвойних видів: кулясті туї і кипарисовики, тиси, сланкі ялівці тощо.

Зони тихого відпочинку формуватимуться на тильних ділянках парку (північна і західна), де на місці зрубаних перестиглих тополь і акацій плану-ється створити мішані куртини з молодих хвойних і листяних дерев. Пооди-нокі старі дерева липи, граба, кленів, ясена зеленого та акації, що зали-шаться на цих ділянках, урізноманітять ландшафт і сприятимуть перетво-ренню попередніх регулярних насаджень на живописні ландшафтні.

Дитяча зона, яка запроектована у східній частині ділянки, відгороджу-ватиметься щільним живоплотом з граба, який створить захист і затишок. Крім того, дитяча площадка зберігає поодинокі дерева лип, черешні та яб-луні, що своїми ажурними кронами створять тінь і затишок. У цій зоні пе-редбачено влаштування споруд для дитячого активного відпочинку (гойда-лок, каруселей, ковзальних гірок тощо).

Масово-видовищна зона розміщена на північний схід від пам’ятника. Тут розташовані танцмайданчик і «зелений» амфітеатр. Ці споруди знахо-дяться в аварійному стані, але після відповідної реконструкції будуть осеред-ками відпочинку молоді (танцмайданчик) та пенсіонерів і дітей (амфітеатр).

32

Роботи з реконструкції парку запроектовано з врахуванням існуючого планування та виходячи із невеликого бюджету на реалізацію проекту. Змі-ни проектуються шляхом розширення існуючої дорожньо-стежкової мережі, покращення стану малих архітектурних форм, ремонту будівель і створення дитячого майданчика. Передбачається поступове, в кілька етапів, омоло-дження деревного складу парку та доповнення його з використанням деко-ративних деревно-чагарникових груп та деревних біогруп, а також створен-ня нескладних клумб та рабаток.

Висновки

До основних недоліків незадовільного стану парків західної України, створених у минулому столітті, належать: регулярний тип посадок деревних порід, відсутність або мала кількість декоративних видів і форм, занедбаний стан елементів парку, присутність старих, пошкоджених та уражених дерев, відсутність чіткого функціонального зонування та розмежування території.

Для усунення зазначених недоліків у непростих економічних умовах пропо-нується здійснювати низку заходів: поступове омолодження складу насаджень з використанням декоративних форм і видів, вилучення перес-тійних та фаутних дерев, перепланування території з врахуванням існуючої ситуації з метою функці-онального зонування території та постійне покра-щення всіх елеміентів парку.

Список літератури

1. Боговая И.О., Озеленение населенных мест / И.О. Боговая, В.С. Теодоронский. – М.: Агропромиздат, 1990. – 239 с.

2. Горохов В.А. Городское зеленое строительство / В.А. Горохов. – М.: Стройиздат, 1991. – 416 с.

3. Ерохина В.И. Озеленение населенных мест: Справочник / Ерохи-на В.И., Жеребцова Г.П., Вольфтруб Т.И. – М.: Стройиздат, 1987. – 480 с.

4. Краткий справочник архитектора. Ландшафтная архитектура / Под ред. И.Д. Родичкина. – К.: Будівельник, 1990 – 336 с.

5. Кучерявий В.П. Озеленення населених місць: Підручн. / В.П. Кучерявий. – Львів: Світ, 2005. – 456 с.

Проанализировано основные недостатки планирования парков отдыха

небольших городов, которые создавались еще в середине прошлого столетия и предложено ряд типичных мероприятий для их реконструкции на примере парка отдыха в городе Зборов.

Рекреация, парк, реконструкция зеленых насаждений, функциональ-ное зонирование парков, инвентаризация зеленых насаждений.

Тhe main shortcomings of planning parks of small towns, which were created in

the middle of last century is analyzed in this article, and suggested a number of typical ways for their reconstruction on the example of the park in the Zborov city .

Recreation, park, renovation of green spaces, parks, zoning, green space inventory.

33

УДК 502.3 ( 075 )

ФІТОСАНІТАРНИЙ СТАН БУКОВИХ НАСАДЖЕНЬ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ

ОБЛАСТІ НА ТЕРИТОРІЯХ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

М. В. Білоконь, кандидат біологічних наук, професор Ю. Г. Масікевич кандидат біологічних наук, професор

Чернівецький факультет НТУ «ХПІ» Вивчено ступінь пошкодження шкідниками букових насаджень на те-

риторії природно-заповідного фонду Чернівецької області. Встановлено тісний зв'язок між видом рубок, історією лісокористування та фітопато-логічним станом лісостанів, що передані для подальшого заповідання.

Природно-заповідний фонд, лісові екосистеми, фітопатогени. Природоохоронні території розглядаються як слабозмінені території,

що збереглися у тривалому процесі природокористування, та такі, що відо-бражають умовно первинний стан природних умов зональних чи вертикаль-них поясних ландшафтних структур і є скарбницею українського генофонду.

Розвиток природоохоронного фонду, враховуючи природоохоронні, економічні, соціальні та інші інтереси суспільства, а також міжнародні зо-бов’язання держави, є одним із важливих пріоритетів довгострокової дер-жавної політики України [1].

Основу природно-заповідного фонду (ПЗФ) Чернівецької області скла-дають лісові насадження, що займають більше 80 % території. Нині - це не стабілізовані лісові екосистеми, що формуються в процесі відновлення те-риторій, які зазнали значних змін, в т.ч. суцільних рубок [2, 3]. Сукцесійні зміни в зазначених екосистемах зумовлені, на наш погляд, саме за-провадженням та використанням виснажливого лісокористування. І, як на-слідок, лісові екосистеми на території природно-заповідного фонду вразливі та нестійкі до різного роду екочинників (гідрорежим, фітосанітарний стан тощо).

Метою досліджень було з’ясування фітосанітарного стану букових насаджень на територіях природно-заповідного фонду, що складають бли-зько четвертини від породного складу лісів Чернівецької області.

Результати досліджень та їх обговорення. Розвиток мережі при-родно-заповідного фонду виступає нині одним із найважливіших критеріїв рівня розвитку територій. Згідно з рекомендаціями Всеєвропейської страте-гії збереження біотичного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) під при-родними територіями, що охороняються, повинно бути зайнято не менше 10 % площі держави. На території Чернівецької області станом на 1.09.2011 р. нараховується 331 заповідний об’єкт загальною площею понад 110 тис. га, що складає 11,9 % (табл. 1).

© М.В. Білоконь, Ю.Г. Масікевич, 2012

34

1. Загальна характеристика природно-заповідного фонду Чернівецької області ( станом на 01.01.2011)

Категорія об’єкта ПЗФ Кількість, шт. Площа, га Національні природні парки 3 27801,6 Регіональні ландшафтні парки 2 364763,3 Заказники 57 44136,9 Пам’ятки природи 184 798,9 Заповідні урочища 38 1072,5 Парки-пам’ятки садово-паркового мисте-цтва

40 243,9

Дендрологічні парки 6 63,5 Ботанічні сади 1 3,5

Разом 331 110594,1

Особливістю територій ПЗФ Буковини є те, що всі вони є основою ре-гіональної екологічної мережі як Буковини, виступають ядрами і сполучними коридорами між іншими природними територіями (лісовим та водним фон-дом, зеленими зонами міст, а також осередками природної рослинності), в багатьох випадках виступають з’єднувальними елементами Карпатського екокоридору та Пан’ європейської екомережі [4].

У цілому, саме об’єкти та території ПЗФ забезпечують екологічну рів-новагу та безпеку для Покутсько-Буковинського регіону.

38,1 % від загальної площі лісів Чернівецької області (98,3 тис. га) складають лісові насадження, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції, мають важливе водоохоронне, водорегулююче, грунтозахисне, клі-маторегулююче значення. Поряд із захисними функціями вони створюють красиві ландшафти, виконують функції зелених зон населених пунктів, лісо-паркових і курортних лісів, є місцем масового відпочинку населення. Екс-плуатаційні ліси на площі 159, 7 тис. га є джерелом отримання деревини для потреб народного господарства, одночасно виконують також захисні функції. Ліси державного лісового фонду відзначаються високою про-дуктивністю. Щорічно, в середньому, на гектарі вкритої лісом площі вирос-тає 4,7 м3 деревини, що в цілому становить понад 1 млн м3.

Породний склад лісів Чернівецької області представлений на рис.1 такими породами: ялина – 74,8 тис. га (33,2 %), ялиця – 35,6 тис. га (15 %), дуб – 39,2 тис. га (16,6 %), бук – 58,7 тис. га (24,8 %), інші породи – 24,6 тис. га (10,4 %). Як свідчать дані рисунка, саме ялина та бук є основними лісо-формуючими породами заповідних територій краю. Отже, їм належить осо-бливе місце в підтриманні збалансованого стану лісового біогеоценозу.

У сучасному лісовому покритті України ареал бука лісового (європей-ського) обмежується західними областями, де сам бук займає 19 % покритої лісом площі. Проведені нами дослідження показали, що переведенню лісо-вих територій в природно-заповідний фонд Чернівецької області передував період експлуатаційного лісокористування, в якому переважали суцільні ру-бки головного користування. Хоча в держлісгоспах, після 60-х років минуло-го сторіччя намітився екологічно ощадний тип господарювання, справжній перехід від класичних групово-вибіркових рубок до спрощених рівномірно-поступових зі зменшенням кількості прийомів рубок до трьох і навіть до

35

двох разів закріпився тільки в останні роки. Це не могло не вплинути на мі-шаність, різновіковість та групову структурованість лісів як основу їх біологі-чної стійкості [5]. Існуюча думка про те, що букові насадження характеризу-ються підвищеною стійкістю до ураження фітопатогенами, є дещо перебі-льшеною, і стосується тільки благополучних лісостанів, де історія лісокори-стування відповідала високому рівню культури.

ялиця; 15дуб; 16,6

інші; 10,4

ялина; 33,2

бук; 24,8

Розподіл породного складу лісових насаджень (у %) природно-заповідних територій Чернівецької області

Слід зазначити, що бук належить до порід, для яких характерна наяв-

ність в центральній частині стовбурів так званого несправжнього ядра, що виділяється своїм бурим або червонувато-бурим забарвленням. Природа і причини виникнення несправжнього ядра, його слабка захищеність від збу-дників хвороб, головними із яких є дереворуйнівні гриби, потребують дета-льного вивчення. Поява несправжнього ядра розглядається як ранева реа-кція на пошкодження стовбура грибом. Рани, обламування гілок та інші по-шкодження сприяють прониканню в деревину більших порцій кисню з повіт-ря та збудників різних грибів. Під впливом цих агентів живі клітини деревини відмирають. Оскільки дереворуйнівні гриби можуть існувати лише за наяв-ності в деревині кисню, виникає питання про можливості “постачання” його представниками ентомологічного комплексу.

Аналіз ентомологічного пошкодження бука наведено в табл. 2. З даних табл. видно, що такі шкідники стовбура дерев, як деревинни-

ки, короїди, вусачі (ІІ) в більшості випадків заселяли дерева більш старого віку, що вже були пошкоджені первинними шкідниками (І).

Для ентомофітопатологічних аналізів було відібрано по 9 модельних дерев різного віку (50, 80 та 100 років), що всихали після проведення в на-садженнях двох прийомних поступових рубок. Після аналізів модельних де-рев (табл.) було встановлено, що букові стовбури у віці 80-100 і більше ро-ків в 70 % мають несправжнє ядро. Стигла деревина менше протистоїть грибам і вони в ній розповсюджуються скоріше. В ній відносно більше повіт-ря, а волога застійна. Дереворуйнівні гриби – справжній (Fomes fomentarius (L.ex. Fr)Gill), несправжній (Phellinus igniarius L. ex. Fr Goel) трутовики, біла гниль стовбурів (Pholiota squarrosa (Mull) Korst) проникають у деревину бука не тільки через обломки сучків та механічні пошкодження.

36

2. Результати ентомологічного аналізу модельних дерев бука лісового різного віку в насадженнях природно-заповідного фонду Чернівецької обл.

Середні показники

Види шкідників

Вік моде-льних дерев

Висо-та, в м.

A.v. E.f. T.b. E.d. T.s. L.n. S.s.

50 15 9–14 (I) 8–13 (I) 8–15 (I) 0–1 (I) 0–4 (I,II) 9–13 (II) – 80 20 1,5–20 (I) 9–15 (I) 7–18 (I) 0–1,5 (I) 0–1,5 (I) 3–18 (II) –

100 22 2–20 (I) 18–22 (II) 2–21 (II) 0–2 (I) 0–2 (II) 2–20 (II) 1,5–8 (II)Примітки: A.v. – Agrilus viridis L. – зелена вузькотіла златка; E.f. – Ernoporus fagi Fabr. – буковий короїд (крифал); T.b. – Taphrorychus bicolor Hrbst. – двокольоровий короїд; E.d. – Elateroides dermestoides L. – листяний свердлик; T.s. – Trypodendron sygnatum L. – багатоїдний деревинник; L.n. – Leiopus nebulosus L. – сірий клено-вий вусач; S.s. – Saperda scalaris L. –мармуровий скрипун; І – шкідники, що засе-ляються на здоровому стовбурі дерева (первинні шкідники); ІІ – шкідники, що за-селяються на пошкодженому стовбурі дерева.

В букових зріджених насадженнях, що залишаються після другого чи тре-тього прийому поступової рубки, несправжнє ядро зустрічається тільки в нижній частині стовбура. Цьому сприяють пошкодження (ходи) листяного свердлика (Elateroides dermestoides L.), чорної лептури (Leptura scutellata), багатоїдного деревинника (Trypodendron domesticum), рагія (Rhagium mordax D.), полосато-строкатого кліта (Anagliptes mysticus L.) [10]. Ходи де-яких з них проникають у деревину стовбура іноді до 10 см. Проведені дос-лідження свідчать, що найчастіше першими заселяли дерева бука зелена вузькотіла златка та листяний свердлик. Часто першими були короїди буко-вий крифал та двокольоровий. Деревинники, вусачі та шашелі в більшості заселяли дерева другими. При високій повноті деревостану, червоне ядро спостерігається лише в верхній частині стовбура. Цьому сприяють обломки сучків, механічні пошкодження під час рубок догляду та поступових, пошко-дження рекреантів. Присутність ентомокомплексу – зеленої вузькотілої зла-тки (Agrilus viridis L.), дубової бронзової златки (Chrysobothris affinis F.), бу-кового крифала (Ernoporus fagi Fabr.) та двокольорового короїда (Taphrorychus bicolor Hbst.) сприяють ураженню та розповсюдженню некро-зно-ракових хвороб.

Висновки

Природоохоронний режим, що передував заповіданню територій у ре-гіоні, характеризувався ігноруванням екосистемного принципу лісокористу-вання та суттєво вплинув на стійкість насаджень на території ПЗФ Черніве-цькій області. Покращення породного складу у поєднанні з оптимізацією структури територій, сприятиме формуванню здорового продуктивного лі-состану заповідних територій, здатного забезпечити виконання ним основ-них екологічних функцій.

37

Список літератури 1. Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної

політики України на період до 2020 року» // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 26. – С. 218.

2. Якість довкілля як індикатор імплементації Карпатської конвенції: Моно-графія. / [Солодкий В.Д., Рибак І. П., Сівак В. К., Білоконь М.В.]. – Чернівці; Зелена Буковина, 2010. – 268 с.

3. Лісовська А. Г. Природно-заповідний фонд Буковини як інструмент пок-ращення екологічної ситуації у Чернівецькій області / А. Г. Лісовська, М. В. Білоконь // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Зб. наук. праць. – 2010. – Вип. 519–520: Географія. – Чернівці: ЧНУ. – С. 52–54.

4. Деякі аспекти формування екологічної мережі Чернівецької області в ро-звитку національної екологічної мережі України / Ю. Г. Масікевич, І. І. Чорней, І. В. Скільський [та ін.] // Екологія та ноосферологія. – 2005. – Т. 16, №3-4. – С. 33–39.

5. Білоконь М. В. Вплив антропогенних факторів на резистентність букових лісостанів до ентомофітопатологічних уражень / М. В. Білоконь // Всеукраїнська науково-практична конференція «Регіональні та транскордонні проблеми екологі-чної безпеки. Горбуновські читання» (м. Чернівці, 5-7 травня 2011 року ): Тези до-повідей. – Чернівці, 2011. – С.23.

Изучена степень поражения вредителями буковых насаждений на тер-ритории природозаповедного фонда Черновицкой области. Установлена тес-ная связь между видом рубок, историей лесопользования и фитопатологичес-кой ситуацией лесов, переданных для последующего заповедания.

Природнозаповедний фонд, лесные экосистемы, фитопатогены.

Studied the degree of pest infestations of beech trees in protected areas of Chernivtsi region. Established a close relationship between the type of logging, forest history and situation forest phytopathogenic, passed for further conservation.

Nature conservation, forest ecosystems, phytopathogenic.

УДК 557.4: 556. (234.421.)

ФЛУОРЕСЦЕНТНЕ ТЕСТУВАННЯ ПІДЛІСКОВИХ ЧАГАРНИКІВ

ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА «МЕДОБОРИ»

Т.В. Бондаренко, аспірант* В.І. Мокрий, кандидат фізико-математичних наук, доцент

М.М. Паславський, Національний лісотехнічний університет України

Досліджено флуоресцентні та морфофізіологічні характеристики фітоелементів, що несуть інтегральну інформацію про стан чагарників ПЗ «Медобори». Флуоресцентне тестування фотосинтетичного аппа-рату рослинного покриву є складовою наукової основи методів автома-тичного управління природоохоронними об’єктами за даними моніторин-

* Науковий керівник – кандидат фізико-математичних наук, доцент В.І. Мокрий

© Т.В. Бондаренко, В.І. Мокрий, М.М. Паславський, 2012

38

гу. Отримано характеристики, які можуть бути використані для інфор-маційного забезпечення управління станом та збереженням видового біо-різноманіття екосистем.

Природний заповідник «Медобори», чагарники, моніторинг, флуоресценція, фотосинтез.

Біопродуктивність лісостанів, залежно від конкретики і типу задач, пов’язаних з її вивченням (забезпеченням), характеризують лісотаксаційні параметри, а також морфофізіологічні показники – активність фотосинтети-чного апарату, вміст пігментів, швидкість газообміну СО2 або О2 та ін. Орга-нізація і виконання моніторингових стежень стану природо-заповідних тери-торій – одне з основних завдань діяльності природоохоронних об‘єктів, ви-рішення якого сприяє формуванню базового рівня екологічних даних для оцінки характеру і динаміки природних екосистем.

Дослідження флори Товтрового кряжу в цілому та Медоборів зокрема мають більше, ніж півторавікову історію [1]. Флора Медоборів налічує понад 1100 видів вищих судинних рослин із значною часткою рідкісних, ендеміч-них, реліктових і гранично-ареальних видів, з яких 120 є регіонально рідкіс-ними, 29 занесено до Червоної книги України. Особливу цінність становлять ділянки степової, лучно-степової та наскельно-степової рослинності з фор-маціями осоки низької, ковили волосистої та пірчастої. Екологічні та антро-погенні трансформації екосистем ПЗ «Медобори» потребують сучасних концепцій управління, які б ґрунтувалися на широкому використанні даних комплексних моніторингових досліджень. Тому формат моніторингу рос-линного покриву доцільно розширити в напряму кореляційного синтезу кіль-кісних і якісних характеристик пігментного складу і флуоресцентної експрес-діагностики функціонування фотосинтетичного апарату рослин.

Метою досліджень є експрес-діагностика морфофізіологічних показ-ників найпоширеніших у лісостанах ПЗ «Медобори» підліскових чагарників для визначення і порівняння їх життєвості.

Методика досліджень передбачає польові рекогносцирувальні об-стеження лісостанів ПЗ «Медобори», відбір зразків, лабораторні вимірю-вання морфофізіологічних параметрів рослин та формування бази даних. Зразки відібрано в двох варіантах: на відкритому місці та під наметом сере-дньовікових деревостанів (зімкнутість близько 0.6). Тип лісорослинних умов – свіжа діброва. Кількісне визначення пігментів проводилося стандартним спектрофотометричним методом. Активність фотосинтетичного апарату ос-новних лісоутворюючих порід на відокремлених від рослин листках дослі-джувалась методом фотоіндукованої флуоресценції хлорофілу (ФХ) [2]. Ін-дукційні криві ФХ вимірювались динамічним флуориметром.

Результати досліджень. Вимірювання кількісного вмісту пігментів залежно від умов природного середовища, отримані за трьома повторними відборами, характеризують фотосинтетичний апарат підліскових чагарників. Фотосинтез є ключовою ланкою складної системи метаболізму, що забез-печує в результаті зростання і розвиток рослин відповідно до генетичної програми. У фотосинтезі відбувається перетворення енергії світла в енер-гію хімічних зв’язків продуктів фотосинтезу.

39

Рис. 1. Вміст пігментів: гомологічний фоторезистентний ряд чагарників

Зміни в пігментному комплексі відображають адаптованість фізіологі-

чних функцій рослин до світлових екологічних умов і є основною причиною інактивації фотосинтезу. Отримані дані змін пігментного комплексу в дослі-джуваних деревних породах підтверджують чутливість цієї системи до впливу екологічних факторів (рис.1). Показано адаптацію пігментного апа-рату рослин до світлового режиму і відповідно ґрунтових умов середовища.

Енергетичну основу фотосинтезу становить система його первинних процесів (ППФ), при яких відбувається безпосереднє запасання енергії сві-тла у вигляді хімічних зв'язків кінцевого відновленого продукту світлової стадії НАДФ, а також АТФ, спряженого з генерацією трансмембранного еле-ктрохімічного потенціалу іонів водню – рушійної сили синтезу АТФ. Окремі ланки трансформації енергії в системі ППФ зазнають впливу різних чинників ендогенного та екзогенного (забруднення середовища) характеру. Це приз-водить до регуляторних перебудов електрон-транспортного ланцюга (ЕТЛ) і до змін характеру фотосинтезу. Накопичені дані фундаментальних дослі-джень фотосинтезу дозволяють розшифрувати послідовність подій від мо-менту впливу зовнішнього чинника до зміни фотосинтезу на рівні його кін-цевих продуктів. Разом з тим, важливо знайти такий показник стану ЕТЛ, який би дозволяв у режимі реального часу безпосередньо оцінювати не тільки ефективність запасання енергії світла в ППФ, а й динаміку її змін у різних умовах існування клітин (світло, температура, склад мінеральних і біогенних елементів) у зовнішньому середовищі. Звідси необхідність розро-бки ефективного інструментарію для екологічного моніторингу рослинних біоценозів. Одним із показників такого інструментарію є флуоресценція хлорофілу, локалізованого в фотосинтетичних мембранах клітин.

Невикористана у фотосинтезі енергія поглинутих квантів світла дис-сипує в тепло або випромінюється у вигляді флуоресценції. Переважна ча-стина флуоресценції, що спостерігається при вивченні листя вищих рослин або водоростей, генерується у флуоресценцію 2 (ФС 2). Внаслідок високої ефективності дезактивації збудженого стану П680 і розділення зарядів у реакційних центрах (РЦ), флуоресценція ФС 2 характеризується низькими значеннями квантового виходу (1-3%) і часу загасання (100-200 пікосекунд). За зміною цих величин можна оцінити ефективність основного фотосинте-

40

тичного запасання енергії електронного збудження П680 у різних умовах. Нині параметри флуоресценції як показник стану та ефективності функціо-нування фотосинтетичного апарату широко використовуються в фундамен-тальних і прикладних дослідженнях. Основна ідея полягає в тому, що зме-ншення ефективності запасання світла у фотосинтезі призводить до збіль-шення інтенсивності флуоресценції [3].

Параметри кінетики флуоресценції хлорофілу «а», для прикладу представлені на рис.2, мають велику інформативність для характеристики стану ППФ. Це пов'язано з тим, що зміни стану фотосинтетичного апарату супроводжуються зміною імовірності гасіння енергії електронного збуджен-ня молекул хлорофілу, що і проявляється у зміні квантового виходу флуо-ресценції при освітленні (ефект Каутського).

Знання фундаментальних механізмів флуоресценції та їх взаємозв'я-зку з роботою ЕТЛ і пов'язаними з ним процесами є основою для викорис-тання параметрів флуоресценції у вирішенні прикладних завдань, що вима-гають отримання характеристики фізіологічного стану рослини. Застосуван-ня техніки з високим часовим розділенням дозволяє проаналізувати кінети-ки наростання і спаду флуоресценції. Наростання змінної флуоресценції від рівня Іconst до Іmax має три фази. Початкова, швидка фаза підйому протікає за 1 мс. Більш повільні фази – за час порядку 30 і 300 мс відповідно. Є підс-тави вважати, що повільна фаза пов'язана з відновленням QA у ФС 2β-центрах, які характеризуються малим розміром світлозбираючої антени.

Рис. 2. Кінетика флуореценції бруслини бородавчастої

На кафедрі екології Національного лісотехнічного університету України

розроблений комплекс флуореметричних експрес-методів і створені технічні пристрої для діагностики стану фотосинтетичного апарату вищих рослин у природних умовах [2]. У режимі реального часу ці методи дають інформацію про стан фотосинтетичного апарату, ефективність фотосинтезу, а також до-бову і сезонну динаміку цих характеристик. Вони дозволяють детектувати наявність пошкоджень при дії антропогенних забруднень, підвищених інтен-

41

сивностей сонячної та УФ-радіації, дефіциту елементів мінерального жив-лення, температури задовго до того, як вони проявляться у зовнішніх озна-ках, зокрема зменшення чисельності клітин, хлороз тощо. У цьому полягає одна з головних переваг експрес-методів в екологічному моніторингу.

Нині обґрунтовано застосування показника ефективності запасання енергії електронного збудження в РЦ. Цей параметр визначається шляхом порівняння величин інтенсивності флуоресценції (Іconst) при активному стані ЕТЦ, коли всі реакційні центри відкриті, і максимальної інтенсивності флуо-ресценції (Іmax) при закритих реакційних центрах. Закриття центрів виклика-ється зазвичай потужним насичуючим спалахом світла, при якому віднов-люються хінонні акцептори, а центри переходять у закритий стан, де рівень флуоресценції максимальний (Imax). Різниця величин Іv=Imax–Iconst називаєть-ся змінною флуоресценцією, а відношення Iv/Imax=Rfd дорівнює ефективності використання енергії світла в реакційних центрах або ефективності фотохі-мічного гасіння флуоресценції і має біофізичний зміст індексу життєвості. Значення параметра Rfd (вставка рис.2), визначене для рослин, що ростуть у типових затінених умовах деревостанів і освітлених узлісь, дає інформа-цію про максимальну потенційну активність первинних процесів фотосинте-зу (ППФ) і узгоджується з результатами вимірювання пігментного комплексу (рис.1) Максимальне значення fdR свідчить про оптимальні умови освітле-

ності і місцезростання. Із зменшенням освітленості, фіксується зменшення значень fdR , що відображає зниження потенціальної активності фотосинте-

тичного апарату рослин. Описані фітоіндикатори формують оптичні зображення при вказаних

лісорослинних умовах місцезростання. Пігментний склад і характеристики рослинності, розрізняються в окремих видів рослин і залежать від умов зро-стання, фази розвитку, фізіологічного стану рослин, обумовлюють оптичні властивості органів асиміляції. Тому морфофізіологічні та флуоресцентні характеристики фітоелементів несуть інтегральну інформацію про стан ро-слин. Отримані параметри доцільно використати при подальших моніторин-гових дослідженнях впливу екологічних загроз [4] на природоохоронні тери-торії для інформаційного забезпечення управління станом екосистем та збереженням видового біорізноманіття.

Таким чином, результати біофізичних досліджень фотосинтезу ство-рюють наукову основу інформаційного забезпечення методів автоматично-го управління природоохоронними об’єктами на основі моніторингових да-них.

Висновки 1. Морфофізіологічний стан рослин відображає особливості прохо-

дження лісових сукцесій у напряму збереження та відтворення видового бі-орізноманіття природних екосистем.

2. Проведені дослідження морфофізіологічних параметрів рослин до-зволяють оцінити екологічний потенціал різних екотопів ПЗ «Медобори», які нині знаходяться на різних стадіях розвитку та самовідновлення.

3. Зафіксовані зміни морфофізіологічних параметрів показують висо-ку точність біофізичних методів. Отримані дані підтверджують, що дослі-

42

джувані види загалом світлолюбні, а їх тіневитривалість – це складова стратегії виживання видів у конкретному середовищі.

4. Отримані результати вимірювань морфофізіологічних параметрів чагарників можуть бути використані при вирішенні проблеми формування та регулювання лісівничої ролі підліску в лісостанах дібров ПЗ “Медобори” в контексті засад лісівництва, наближеного до природного.

Список літератури

1. Стратегія і тактика природоохоронної діяльності лісового заповідника / [Криницький Г.Т., Попадинець І.М., Музика М.Я. та ін.]. – Львів: Сполом, 2006. – 408 с.

2. Капустяник В.Б. Прикладна спектроскопія : навч. посібник / В.Б. Капус-тяник, В.І. Мокрий. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2009. – 302 с.

3. Рубин А.Б. Биофизика фотосинтеза и методы экологического монитори-нга: Технология живых систем / Рубин А.Б. – Львов. – 2005. – Т. 2. – С. 47–68.

4. Інформаційне забезпечення моніторингу об’єктів природно-заповідного фонду Західного Полісся: Матеріали міжнародної наук.-практ. конференції, прис-вяченої 20-річчю природного заповідника «Медобори» [Природно-заповідний фонд України – минуле, сьогодення, майбутнє], (Тернопіль, 2010 р.). – Тернопіль: Підручники і посібники, 2010. – С. 88–91.

Исследованны флуоресцентные и морфофизиологические характерис-

тики фитоэлементов, содержащие интегральную информацию о состоянии кустарников ПЗ «Медоборы». Флуоресцентное тестирование фотосинтети-ческого аппарата растительного покрова является составной частью науч-ной основы методов автоматического управления охраняемыми объектами на основе мониторинговых данных. Полученны характеристики могут быть ис-пользованы для информационного обеспечения управления состоянием и сох-ранением видового биоразнообразия экосистем.

Природный заповедник «Медоборы», кустарники, мониторинг, флу-оресценция, фотосинтез.

Researched and fluorescent characteristics of morphophysiological fitoelements

have integrated information about plant NR "Medobory." Results fluorescent testing photosynthetic apparatus vegetation provide a scientific basis of methods of automatic control environmental objects on the basis of monitoring data. Expedient to use the ob-tained parameters for information support management and preserve species biodiver-sity of ecosystems.

Natural Reservation "Medobory", shrubs, monitoring, fluorescence, photo-synthesis.

43

УДК 378.094+371.388

РОЛЬ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ В РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ

Н.М. Гловин, Н.Л. Магура, кандидати педагогічних наук

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут» Розглянуто історію становлення та розвитку природоохоронних

об’єктів східної частини «Опілля» в межах Тернопільської області, прове-дено дослідження компонентів природи та викладено перспективи фор-мування регіональної екологічної мережі як складової частини екологічної освіти та виховання.

Природоохоронні об’єкти, заказник, ботанічна пам'ятка, уро-чище, заповідник, Національний парк.

Серед викладачів, екологів нашого краю утвердилася цілком справе-

длива думка: природоохоронна освіта і виховання – єдиний послідовний процес, він має здійснюватися протягом усього життя людини на комплекс-ній основі. Вже нині для досягнення цієї мети використовують і офіційні установи освіти (дошкільні заклади, школи, ліцеї, гімназії, коледжі, вищі на-вчальні заклади, курси підвищення кваліфікації), інформаційні засоби (пре-са, радіо, телебачення, кіно, виставкова діяльність тощо).

Метою роботи є аналіз об`єктів дослідження природно-заповідних територій східної частини «Опілля» в межах Тернопільської області, а також показати вплив природоохоронної діяльності не тільки на підготовку студен-тів до практичного втілення ідей, здобутих під час навчання, але й на збага-чення їх духовного світу, формування у них почуття єдності з природою та розвиток інстинкту відповідальності за свої вчинки.

Результати дослідження. Важливим компонентом природоохоронної роботи є відвідування студентами природно-заповідних об’єктів свого краю у процесі вивчення екологічних дисциплін. Це дає змогу студентам ознайо-митися з різними аспектами і підходами до природоохоронної справи. У них формуються мотиви необхідності і бажання, прагнення та інтерес до пі-знання об’єктів явищ живої природи і людини як природної істоти. Відвідую-чи та вивчаючи природозаповідні об’єкти, вони розглядають наукові основи оптимізації взаємодії людини і суспільства з екологічними системами на ба-зі ідей охорони природи, керованої еволюції і перетворення біосфери в ноосферу.

Вивчення природно-заповідних об’єктів краю дає усвідомлення того, що природа рідного краю становить першооснову прояву загальних зако-номірностей розвитку природи і суспільства в цілому, формує в студентів внутрішню потребу любити свій край, зберігати і відстоювати його природу, брати посильну участь у вирішенні природоохоронних проблем.

© Н.М. Гловин, Н.Л. Магура, 2012

44

«Пізнання природи, оволодіння знаннями про неї ховає в собі ще не-використані досі можливості для того, щоб знання формували позиції лю-дини – соціальні, моральні, естетичні, а ці позиції по суті і є світоглядом у дії. Природа – не тільки середовище навколо нас, а й всенародне добро й багатство, за яке кожний громадянин нашого суспільства відповідає» (Су-хомлинський В.О.).

Розвиток екологічної освіти в установах природно-заповідного фонду визначено в Законі України «Про природно-заповідний фонд України», що за-свідчує їх статус як еколого-освітніх закладів. Положення «Про наукову діяль-ність заповідників і національних природних парків України» визначає схему отримання інформації від заповідників і національних природних парків щодо їх еколого-освітньої діяльності. Наступним кроком у розвитку і зміцненні нор-мативної бази у цій сфері стало «Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України». Ці документи містять норми про загальні принципи діяльності установ природно-заповідного фонду як осередків організації екологічної освіти та виховання, метою яких є меті ці-леспрямоване формування засад екологічної свідомості та поведінки, спря-мованої на збереження та відновлення природної спадщини.

Людина – дитя природи і праці. Велика мудрість у тому, що люди зро-зуміли: необхідно берегти заповідні куточки. Звичай охороняти певні угіддя, урочища, окремі рослини і тварини дуже давній, своїм корінням сягає часів Київської Русі. Ще наші далекі предки вважали деякі ліси і тварини, що жили в них заповідними. Терміни «заповідник», «заказник» виникли від давніх слів «заповідь», «заказ», що означало місця, де забороняється сільськогос-подарське та промислове господарювання постійно (заповідник) або лише її певний час (заказник). З давніх часів здійснювалися заходи щодо охорони не тільки лісів, а й окремих мисливських тварин. За зрубування дерев у за-повідних містах навіть карали на смерть. Охороною природи почали займа-тись вчені.

Бурхливий розвиток економіки та промисловості у II половині XIX ст. сприяв збільшенню використання природних ресурсів, що призвело до знищення або загрози знищення об'єктів. Тому окремі вчені, наукові устано-ви, природознавчі товариства, ентузіасти почали виступати проти руйну-вання зникаючих природних комплексів, за збереження рідкісних представ-ників тваринного і рослинного світу.

Відомий галицький меценат, багатий польський землевласник, вели-кий любитель природи граф Володимир Дзедушицький є першою в Україні людиною, яка створила заповідник у сучасному розумінні цього слова. У 1886 р. Володимир Дзедушицький виділив на своїх землях за 4 км на пів-день від помістя Пеняки Золочівського повіту Львівського воєводства (тепер Львівська обл., Бродівський р-н) на річці Серет 22,4 га первозданних 200-річних буків і оголосив їх заповідними. Резерват був ним названий «Пам'ят-ка Пеняцька» Дуже важливо підкреслити, що заповідний об'єкт Дзедушиць-кий створив не для мисливських забав (як це тоді робилося) чи якихось утилітарних цілей, і навіть не з релігійних мотивів. Створення резервату пе-реслідувало винятково цілі, заради яких зараз створюються заповідники. «Пам'ятка Пеняцька» заповідалась з метою збереження букового лісу «на

45

всі часи», для наукових досліджень (там стали проводити дослідження вче-ні Львівського університету) та охорони місць гніздування рідкісного виду птахів – орлана білохвоста. Як наказав засновник цього резервату: «Пам'я-тка» повинна мати важливе значення для розповсюдження дендрологічних досліджень, що базуються на методах біологічних.» Створення подібного резервату з такими завданнями було першим не лише в Україні, але й в Європі. Тому Володимира Дзедущицького можна вважати піонером запові-дників в Україні, а 1886 р. – початком заповідної справи в Україні.

Заповідники – найвища класична форма охорони, що здійснюється шляхом вилучення певних найцініших ділянок території з господарської дія-льності людей. Заповідник – це природоохоронна установа, яка за своїм статусом прирівнюється до науково-дослідного інституту, бо в них йде ви-вчення різноманітних природних процесів та явищ і розробка наукових ос-нов охорони природи. Природні заповідники створюються за рішенням уря-ду держави з метою збереження у природному стані типових комплексів. Отже, найголовніша функція всіх заповідників – консервація генофонду ро-слин і тварин та проведення екологічного виховання населення.

16 червня 1992 р. був прийнятий закон України «Про природно-заповідний фонд України», який визначає правові основи організації, охо-рони, ефективного використання природно-заповідного фонду України. У главі 1-й «Природні заповідники», ст. 15 зазначено, що основним завданням природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень та спостережень за станом на-вколишнього середовища.

Заповідники – природні лабораторії, в яких вивчаються процеси, що відбуваються без втручання або з незначним втручанням людини. Отже, необхідна така мережа заповідників, яка б повною мірою могла б зберегти в природному стані всі найтиповіші для кожної географічної зони ділянки з їх природними флорою і фауною. За класифікацією 1983 р. було встановлено вже 9 заповідних категорій. До раніше згаданих ще додались: заповідне урочище, ботанічний сад, дендрологічний та зоологічний парки. Згідно із Законом України від 16.06.92 р. «Про природно-заповідний фонд України» введено ще 2 класифікаційні категорії: біосферний заповідник та регіональ-ний ландшафтний парк.

Поняття «біосферний заповідник» введено в обіг за розробленою ЮНЕСКО у 1971 р. міжнародною програмою «Людина і біосфера». Біосфе-рні заповідники – це малопорушені території, на яких організовуються спо-стереження (моніторинг) за глобальними змінами, які виникли в біосфері внаслідок діяльності людини. Нині їх у світі близько 240.

Масовий потяг людей до тісної та активної взаємодії з природою при-зводить до виснаження рекреаційних ресурсів, знищення унікальних приро-дних комплексів, включаючи їх флору і фауну. Для того, щоб цього не було і для наближення до людини краси та унікальності «царства вічної природи», зберегти його в незайманому вигляді і для майбутніх поколінь, виховати свідоме відношення людини до природних багатств – основна суть ідеї створення національних і природних парків.

46

Природний парк – обширна ділянка природних і культурних ландшаф-тів, що виділяється своєрідністю і мальовничістю природи і придатна для відпочинку людей.

Національний парк –виділена державою або місцевими органами те-риторія, яка, крім збереження в незайманому вигляді флори і фауни, приз-начена для відвідування людьми мальовничих місць з творчою, рекреацій-ною, культурною метою та науково-дослідними цілями.

Слово «національний» означає належність території всій нації, всьому народу, а не якійсь конкретній особі. Природні парки, на відміну від націо-нальних, не мають заповідної зони, вони постійно відкриті для відпочиваю-чих. Рекреаційна діяльність у таких парках переважає над природоохорон-ною функцією. Якщо в національному парку людина – гість, який немає права залишатися довго, то в природному парку людина у себе вдома.

Крім природних спостережень, у національних парках проводяться соціологічні і психологічні види досліджень (вивчається поведінка відвідува-чів та їх реакція на правила внутрішнього розпорядку, динаміка контингенту за віком, соціальне положення тощо). В національних парках заборонено будівництво і розробка корисних копалин, будівництво нових шосе, заліз-ниць, ліній електропередачі. Рибальство, випас худоби допускається лише у допустимих формах і розмірах. На території парку забороняється самові-льна вирубка дерев, збір лікарських рослин, кори, віників, новорічних яли-нок. Збір ягід і грибів в невеликих кількостях дозволені. Ходити можна тільки стежками.

Вперше значні території для громадського відпочинку були заповідані актом конгресу США у 1864 р. Світова практика діяльності національних і природних парків переконливо довела свою дієвість і ефективність для роз-в'язання багатьох екологічних завдань.

Незалежна Україна у розбудові своєї державності орієнтується на ос-новні принципи сталого розвитку, декларовані міжнародним співтоварист-вом на Конференції ООН з питань навколишнього середовища та розвитку, які передбачають збалансування потреб суспільства й можливостей приро-ди. Тому зрозуміло, що визначальним чинником формування світогляду, орієнтованого на безпечний для довкілля розвиток, є якнайширша приро-доохоронна освіта з залученням усіх наявних можливостей.

Вивчення природоохоронних об’єктів – необхідна складова реалізації програми навчального курсу вищого освітнього закладу. Акції і заходи, про-ведені та організовані на природно-заповідних територіях, займають вагоме місце у розвитку пізнавальних здібностей студентів. Вони повинні координу-ватися з навчальними програмами та об’єднуватися в єдиний план природ-но-охоронної освіти і виховання, який виступає складовою частиною навча-льно-виховної роботи в інституті. Не менш важливим є вивчення природоо-хоронних об’єктів місцевого значення. Територія Голицького ботаніко-ентомологічного заказника загальнодержавного значення – це степова діля-нка площею 60 га, що приурочена до південних і південно-західних схилів го-ри Голиця. Тут зростає понад 400 видів судинних рослин Бережанського Опілля, 50 з яких належать до рідкісних регіональних видів та 25 – рідкісні і зникаючі, які занесені до «Червоної книги України», а саме: анемона розлога,

47

відкасники осотовидний і татарниколистий, вовчі ягоди пахучі, гіпокрепіс чу-батий, гніздівка звичайна, жовтозілля Бессера, зозулинці степовий і шоломо-носний, ковила найкрасивіша, коручка темночервона, лілія лісова, молочай волинський, пальчатокорінник бузиновий, сон великий, ясенець білий.

Ділянка цілини в урочищі «Гутисько» – ботанічна пам'ятка природи мі-сцевого значення. Перебуває у віданні Підвисоцької сільради. Площа – 18 га. Під охороною – лучно-степові фітоценози. Особливо цінні любка дволи-ста – рослина, занесена до Червоної книги України, інші види флори, що мають наукове, пізнавальне та естетичне значення.

У Тернопільській області буде створено два об’єкти природно-заповідного фонду. З Міністерством екології та природних ресурсів України погоджено організацію ботанічних заказників загальнодержавного значення у Бережанському районі: «Жолоби» орієнтовною площею 60 га і «Долини» – площею 50 га. Про це повідомили в Державному управлінні охорони навко-лишнього природного середовища в Тернопільській області.

Отже, цей чудовий край планується оголосити об’єктом природо-заповідного фонду – регіональним ландшафтним парком «Бережанське горбогір’я», що має всі передумови бути одним із найунікальніших біологіч-них центрів у системі природних ядер перспективних регіональної та націо-нальної екомереж.

Висновки

Указ Президента України «Про збереження і розвиток природо-заповідного фонду», в якому визнано збереження і розвиток територій і об'єктів природозаповідного фонду України пріоритетним напрямком дер-жавної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, є дуже вчасним і вселяє в нас надію, що наші нащадки одержать у спадок від нас не голі пустелі, а різноманіття рослинного та тваринного світу.

Таким чином, головна мета суспільства – не допустити руйнування унікальних природних куточків, створити стратегічний резерв заповідання в умовах, коли реалізується земельна реформа. Не збережемо природних цінностей нині – завтра буде пізно.

Список літератури

1. Андрієнко Т. Роль природно-заповідних територій в охороні біорізнома-ніття / Т. Андрієнко, В. Онищенко // Рідна природа. – № 3. – 2003. – С. 19–21.

2. Борейко В. Заповідники як гордість нації / Борейко В. // Молодь України. 1995.

3. Закон України “Про природно-заповідний фонд України”. 16.06.92. №2456–ХV / Відомості Верховної Ради, 1993. – № 10.

4. Національна доповідь України / Конференція ООН «Навколишнє середовище і розвиток» (Бразилія – 92). – К.: Час, 1992. – С. 18–19.

5. Крижановська О. Установи природно-заповідного фонду як осередки еко-логічної освіти та виховання / О. Крижановська, О. Петрович // Рідна природа. – № 3. – 2003. – С. 14–17.

6. Тернопільський регіон. Екологічна ситуація. Тенденції розвитку. Перспек-тиви. // Рідна природа. – № 9 . – 2003. – С. 9–79.

48

Рассмотрена история восстановления и развития природоохранных об-ъектов восточной части Ополья на территории Тернопольской области, про-ведено изучение компонентов природы и перспективы создания региональной экологической мережи как часть экологического образования и воспитания.

Природоохранные объекты, заказник, ботанический памятник, уро-чище, заповедник, Национальный парк.

The questions of research of territory and forming of the protected objects of

East Opol'ya (in composition of Ternopil region) are examined in the article. The ques-tions of natural using of Opol'ya were examined by many scientists. Among them it is possible to name Verdak, Gerenchuk, Zaverukha, Demyanchuk and other. They stud-ied history of region, its landscapes, vegetation and animal kingdom, activity of a man, the examples of classification of landscapes.

Environmental objects, preserves, botanical attraction, tract, Reserve, Na-tional Park.

УДК 550. 424. 4

ВЕРТИКАЛЬНИЙ РОЗПОДІЛ 137Cs У ТОРФОВО-БОЛОТНИХ

ҐРУНТАХ МЕЗО- ТА ОЛІГОТРОФНИХ ЛІСОБОЛОТНИХ ЕКОСИСТЕМ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ УКРАЇНИ

О.В. Головко, здобувач

Національний природний парк «Дермансько-Острозький»

Проаналізовано вертикальний розподіл 137Cs у торфово-болотних ґрунтах мезо- та оліготрофних лісоболотних екосистем Західного По-лісся. Зроблено висновок, що максимальна питома активність 137Cs хара-ктерна для шарів очосу на межі з торфом. Визначено розподіл валового запасу радіонукліда в ґрунтах екосистем сирих та мокрих суборів, мокрих борів.

Західне Полісся України, торфово-болотні ґрунти, лісоболотні екосистеми, радіонуклід, питома активність 137Cs, вертикальний розподіл.

Вертикальна міграція 137Cs у ґрунті розглядається радіоекологами як

один із головних процесів самоочищення лісових та болотних екосистем від радіоактивного забруднення. Крім того, ґрунти торф'яних боліт мають особ-ливе радіоекологічне значення в ландшафтах. Так, в крайових частинах боліт вони є геохімічними бар'єрами, в т.ч. для 137Cs, де рухомість згаданого радіонукліду різко зменшується. Однак, за межами крайових геохімічних бар'єрів болота є фітоміграційними аномаліями з високою мобільністю ра-діонуклідів у грунтово-рослинному покриві [1].

Науковий керівник – кандидат біологічних наук О.О. Орлов © О.В. Головко, 2012

49

*

*

Мета досліджень – проаналізувати вертикальний розподіл 137Cs у торфово-болотних ґрунтах основних типів мезо- та оліготрофних лісоболо-тних екосистем Західного Полісся України.

Радіоекологічні дослідження болотних екосистем проводились для те-риторій Росії та Білорусі, а також Центрального Полісся України [2, 3, 5, 6, 8], проте для Західного Полісся, де заболочення становить 10,9 %, таких дослі-джень дуже мало, та вони не охоплюють все різноманіття боліт [7]. Саме то-му оцінити процеси міграції та перерозподілу радіонуклідів у торфових ґрун-тах цього регіону, який є одним з найбільш постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, має важливе значення як для науки, так і для господарства, оскільки лісоболотні екосистеми є головним джерелом багатьох ягідних та лікарських рослин, а в умовах сирих борів та суборів – і деревини.

Матеріали і методика досліджень. Дослідження проведені в 2004–2010 рр. на території відділень Сомине, Сира Погоня, Білоозерське Рівнен-ського природного заповідника (Західне Полісся). Постійні пробні площі (ППП) закладені за стандартною методикою [4] у найтиповіших лісоболот-них біогеоценозах. На пробних площах були вивчені геоморфологічні особ-ливості, флористичний склад, структура фітоценозу, ґрунти. Коротка харак-теристика закладених стаціонарів наведена в табл. 1.

1. Коротка характеристика радіоекологічних пробних площ

Індекс ППП

Місцезнаходження ТЛУ Тип болота Ценоз

25рз Рівненський природний заповідник, Карасинсь-ке л-во, кв. 39, вид. 47. Болотний масив «Со-

мине»

B4 Мезотроф-не

Betula pubescens + Pinus sylvestris + Carex nigra +

Sphagnum palustre + Polytrichum commune

8рзбо Рівненський природний заповідник, Білоозер-

ське л-во, кв. 31, вид. 1 Болотний масив «Коза-

Березина»

B5 Оліго-мезотрофне

Pinus sylvestris + Phragmites australis +

Eriophorum vaginatum + Sphagnum fallax

1-10 Рокитнівський ДЛГ, Глиннівське лісництво, кв. 98, вид. 3. Болотний масив «Сира Погоня»

A5 Оліготроф-не

Pinus sylvestris + Eriophorum vaginatum +

Ledum palustre + Oxycoccus palustris +

Sphagnum angustifolium + S. magellanicum

Зразки очосу і торфу непорушеної стратиграфії відбирали з трьох

ґрунтових профілів торфовим буром Гіллера, колонками висотою по 10 см, до глибини 70–80 см від денної поверхні. Після висушування до повітряно-сухої ваги протягом 72 год при температурі 80 ºС та визначення коефіцієнта усушки, зразки розмелювали на пробопідготовлювачі ПРП. Для спектроме-тричних аналізів використовували стандартну геометрію (посудина Марі-неллі об’ємом 1 л), а також еталоновані посудини іншої геометрії – 175 мл (Дента), 70 мл (ґрунтовий бюкс). Питому активність 137Сs у зразках визнача-

50

ли на багатоканальному спектроаналізаторі СЕГ-01 з сцинтиляційним дете-ктором БДЕГ-20-Р2. Відносна похибка вимірювання цього показника стано-вила 15–20 %. Статистична обробка отриманих результатів проведена ме-тодами варіаційної статистики [4] з використанням стандартного пакета Excel.

Результати досліджень. В екосистемах обводнених боліт визначен-ня щільності забруднення ґрунту 137Сs є утрудненим, оскільки радіонуклід вже мігрував на значну глибину. Також складно оцінити мозаїчність радіоак-тивного забруднення екосистеми та потужність коренезаселеного шару. Наші розрахунки показали, що щільність забруднення 137Сs на стаціонарах у шарі товщиною 40 см (враховуючи очіс), де зосереджена головна частка коріння судинних рослин, є значною та дорівнює: на ППП-25рз 102,67 кБк/м2

(2,77 Кі/км2), на ППП-8рзбо – 49,14 кБк/м2 (1,33 Кі/км2), на ППП-1-10 – 58,99 кБк/м2 (1,6 Кі/км2). Мозаїчність радіоактивного забруднення дослідже-них пробних площ була оцінена за величиною потужності експозиційної до-зи гамма-випромінювання, виміряного у 50 точках на кожній ППП. Отримані результати показали, що для потужності експозиційної дози гамма-випро-мінювання на висоті 1 м від поверхні ґрунту на всіх пробних площах харак-терною була широка амплітуда значень: на ППП-25рз мінімальне значення становило 10 мкР/год, максимальне – 18 мкР/год; на ППП-8рзбо відповідно 3 мкР/год та 13 мкР/год; на ППП-1-10 – 5 мкР/год та 14 мкР/год. Причому для кожної пробної площі характерним є мозаїчне радіоактивне забруднен-ня з наявністю окремих мікроосередків максимальних значень досліджува-ного показника. Середнє значення потужності експозиційної дози гамма-випромінювання на висоті 1 м на ППП-25рз дорівнювало 13,05±0,51 мкР/год, а на поверхні сфагнового покриву – 14,8±0,72 мкР/год; на ППП-8рзбо відповідно 8,22±0,32 мкР/год та 6,74±0,22 мкР/год; на ППП-1-10 – 8,16±0,29 мкР/год та 7,54±0,6 мкР/год.

Вертикальний розподіл 137Сs у торфах на ППП наведено в табл. 2. Дані табл. 2 наочно демонструють відмінності у вертикальному роз-

поділі згаданого радіонукліда у ґрунтах пробних площ болотних екосистем, які відрізняються ступенем розвитку та, відповідно, режимом мінерального живлення.

Проаналізуємо вертикальний розподіл питомої активності 137Cs у ґру-нтах по кожній пробній площі окремо.

Найменшим за потужністю був шар очосу в мезотрофному болоті на ППП-25рз – 12 см. Аналіз даних табл. 2 показує, що вміст 137Cs у горизонтах очосу збільшується з глибиною. Так, у шарі очосу 10–12 см питома актив-ність згаданого радіонукліда була у 6,4 раза вищою у порівнянні з шаром очосу 0–2 см – 5640 Бк/кг та 886 Бк/кг відповідно. При переході від очосу до шару добре сформованого торфу питома активність 137Cs збільшується у 1,5 раза – з 5640 Бк/кг до 8400 Бк/кг, проте у шарах власне торфу характер-ним є дуже поступове зменшення питомої активності радіонукліда – з 2450 Бк/кг у шарі 14–16 см до 2200 Бк/кг у шарі 18–20 см.

51

2. Вертикальний розподіл 137Cs у ґрунтах пробних площ

Горизонт Маса,

кг/500 см2 Питома актив-

ність 137Cs, Бк/кг Активність

137Cs, кБк/м2 ППП-25рз

Очіс (з 0,2 м2) 0-2 см 0,266 886 1,18 Очіс 2-4 см 0,058 1910 2,22 Очіс 4-6 см 0,061 2550 3,11 Очіс 6-8 см 0,066 3440 4,54

Очіс 8-10 см 0,067 4830 6,47 Очіс 10-12 см 0,08 5640 9,02 Торф 12-14 см 0,214 8400 35,95 Торф 14-16 см 0,25 2450 12,25 Торф 16-18 см 0,3 2410 14,46 Торф 18-20 см 0,306 2200 13,46

ВСЬОГО 3429* 102,67 ППП-8рзбо

Очіс 0-5 0,184 882 3,25 Очіс 5-10 0,199 740 2,95

Очіс 10-15 0,228 709 3,23 Очіс 15-20 0,239 1945 9,30 Очіс 20-25 0,26 1650 8,58 Очіс 25-30 0,274 1485 8,14 Очіс 30-35 0,283 1212 6,86 Очіс 35-40 0,29 1180 6,84

Торф 0-5 см 0,5 1200 12,00 Торф 5-10 см 0,688 1855 25,52

Торф 10-15 см 1 1100 22,00 Торф 15-20 см 1,05 1080 22,68 Торф 20-25 см 1,076 1210 26,04 Торф 25-30 см 1,088 950 20,67

ВСЬОГО 1228* 178,06 ППП-1-10

Очіс 0-5 см 0,639 413 5,28 Очіс 5-10 см 0,62 622 7,71

Очіс 10-15 см 0,905 508 9,19 Очіс 15-20 см 0,852 582 9,92 Очіс 20-25 см 0,75 714 10,71 Торф 0-5 см 0,586 451 5,29

Торф 5-10 см 0,424 649 5,50 Торф 10-15 см 0,626 430 5,38 Торф 15-20 см 0,434 303 2,63 Торф 20-25 см 0,455 273 2,48 Торф 25-30 см 0,521 369 3,84 Торф 30-40 см 0,39 89,3 0,70 Торф 40-50 см 0,245 253 1,24 Торф 50-60 см 0,313 184 1,15 Торф 60-70 см 0,323 215 1,39

ВСЬОГО 404* 72,42 * – Середньозважена питома активність

52

Для олігомезотрофної болотної екосистеми (ППП-8рзбо) характерною є відсутність певної однонаправленої динаміки питомої активності 137Cs як у шарі очосу, так і шарі торфу, який під ним залягає. Загалом, розподіл зга-даного показника є більш-менш рівномірний по торфовому горизонту, який аналізується. Максимум питомої активності 137Cs спостерігався у шарі очосу 15–20 см – 1945 Бк/кг. Також характерною є незначна різниця питомої акти-вності 137Cs у сусідніх шарах очосу та торфу, що може бути пояснене низь-ким ступенем розкладу останнього (7–15 %), особливо у верхніх горизонтах. Варто зазначити, що на ППП-8рзбо з обводненими мезотрофними торфами на глибині 60–70 см (з урахуванням потужності очосу) величина питомої ак-тивності 137Cs є досить високою – 950 Бк/кг. Враховуючи те, що практично 100 % коріння судинних рослин знаходиться у цьому активному, верхньому шарі торфу, а також відсутність мінерального дрібнозему в останньому, мо-жна прогнозувати значну акумуляцію 137Cs з ґрунту болотними рослинами.

В оліготрофному болоті на ППП-1-10 спостерігався дещо інший вер-тикальний розподіл питомої активності 137Cs. Загалом відмічається посту-пове збільшення згаданого показника від 413 Бк/кг в приповерхневому шарі очосу до 714 Бк/кг в шарі очосу 20–25 см, який межує з торфом. В торфо-вому горизонті відбувається поступове зниження питомої активності 137Cs, і на глибині 60–70 см цей показник становить 215 Бк/кг.

Органічні (торфові) ґрунти болотних екосистем відзначаються тим, що з глибиною відбувається збільшення ступеня їх розкладу, що знаходить свій відбиток у їх об’ємній масі. Тому болотознавцями наголошується на важли-вість вираження ґрунтових параметрів на болотах не стільки на одиницю маси ґрунту (торфу), скільки на його об’ємну масу. З цього погляду важли-вим є аналіз вертикального розподілу не лише питомої активності 137Cs, але також і сумарної активності радіонукліда у певному об’ємі.

Розрахунки показують, що розподіл сумарної активності 137Cs на ППП-25рз є в цілому подібним до розподілу питомої активності радіонукліда (рис. 1).

0,00 2,00 4,00 6,00 8,00 10,00 12,00 14,00 16,00 18,00 20,00 22,00 24,00 26,00 28,00 30,00 32,00 34,00 36,00

частка від активності 137

Cs в грунті, %

Торф 18-20 см

Торф 16-18 см

Торф 14-16 см

Торф 12-14 см

Очіс 10-12 см

Очіс 8-10 см

Очіс 6-8 см

Очіс 4-6 см

Очіс 2-4 см

Очіс 0-2 см

гру

нто

ви

й г

ор

изо

нт

Рис. 1. Розподіл активності 137

Cs у ґрунті на ППП-25рз

53

Сумарна активність 137Cs у торфово-болотному ґрунті дослідженої екосистеми сирих суборів становить 102,67 кБк/м2, при цьому очіс утримує 22,85 % валового запасу радіонукліда ґрунту, власне торф – 74,15 %.

Для ППП-8рзбо є характерним досить складний вертикальний розпо-діл сумарної активності 137Cs у ґрунті (рис. 2) з найменшими значеннями по-казника в приповерхневих шарах очосу (0–15 см) – 2,95-3,25 кБк/м2 та най-більшими величинами активності 137Cs в товщі торфу 5–30 см – 20,67–26,04 кБк/м2.

0,00 1,00 2,00 3,00 4,00 5,00 6,00 7,00 8,00 9,00 10,00 11,00 12,00 13,00 14,00 15,00

Частка від активності 137

Cs у ґрунті, %

Торф 25-30 см

Торф 20-25 см

Торф 15-20 см

Торф 10-15 см

Торф 5-10 см

Торф 0-5 см

Очіс 35-40

Очіс 30-35

Очіс 25-30

Очіс 20-25

Очіс 15-20

Очіс 10-15

Очіс 5-10

Очіс 0-5

гру

нто

ви

й г

ор

изо

нт

Рис. 2. Розподіл активності 137

Cs у ґрунті на ППП-8рзбо

Сумарна активність 137Cs у дослідженому горизонті торфово-болот-

ного ґрунту в умовах мокрих суборів становить 178,06 кБк/м2, при цьому очіс утримує 27,6 % валового запасу радіонукліда ґрунту, власне торф – 72,4 %.

Розподіл сумарної активності 137Cs на ППП-1–10 має приблизно такий же характер, як і питомої активності радіонукліда (рис. 3). При цьому відмі-чається поступове збільшення сумарної активності 137Cs в очосі з максима-льною величиною у шарі 20–25 см – 10,71 кБк/м2 та стрибкоподібне зни-ження в торфовому горизонті – від 5,29 кБк/м2 у товщі торфу 0–5 см до 1,39 кБк/м2 у товщі торфу 60–70 см. На цій пробній площі, на відміну від по-передніх, більша частка радіонукліда зосереджена в шарі очосу – 59,12 %, торф утримував 40,88 %. Сумарна активність 137Cs у торфово-болотному горизонті мокрих борів становила 72,42 кБк/м2.

54

0,00 2,00 4,00 6,00 8,00 10,00 12,00 14,00 16,00

Частка від активності 137

Cs у ґрунті, %

торф 60-70 см

торф 50-60 см

торф 40-50 см

торф 30-40 см

торф 25-30 см

торф 20-25 см

торф 15-20 см

торф 10-15 см

торф 5-10 см

торф 0-5 см

очіс 20-25 см

очіс 15-20 см

очіс 10-15 см

очіс 5-10 см

очіс 0-5 см

гру

нто

ви

й г

ор

изо

нт

Рис. 3. Розподіл активності 137

Cs у ґрунті на ППП-1-10

Висновки

Результати аналізу вертикального розподілу 137Cs у торфових ґрунтах пробних площ дозволяють зробити висновок про те, що в торфі мезотроф-ного болота величина питомої активності 137Cs з глибиною зростає та є найбільшою в шарі добре сформованого торфу (12–14 см). В олігомезот-рофних умовах величина згаданого показника розподіляється рівномірно по всьому ґрунтовому профілю з найбільшим значенням у шарі очосу 15–20 см, проте і на глибині 70 см є значною. Для оліготрофної болотної екоси-стеми характерне збільшення величини питомої активності 137Cs від повер-хні до шару очосу на межі з торфом (20–25 см) та поступове зменшення в шарах власне торфу.

Основна частка валового запасу радіонукліду в мезотрофних та олі-гомезотрофних болотах утримувалась торфом – 74,15 % та 72,40 % відпо-відно. В оліготрофній лісоболотній екосистемі більшу частину валового за-пасу 137Cs утримував очіс – 59,12 %. Таким чином, найінтенсивніша верти-кальна міграція 137Cs спостерігалась для мезотрофних та олігомезотрофних типів боліт.

У досліджених лісоболотних екосистемах мобільність 137Cs у ґрунті та ланцюжку «ґрунт-рослини» залишатиметься високою, адже у торф’яних ґрунтах процес „старіння” радіонукліда практично не виражений – за браком мінеральної складової ґрунту, особливо мінерального дрібнозему, що є од-нією з причин критичності болотних екосистем і в майбутньому.

Список літератури

1. Верховые болота – фитомиграционные радионуклидные аномалии / Н.В. Елиашевич, В.П. Мацко, И.И. Сквернюк, М.Г. Орехова // Тез. докл. Междунар. науч. конф. “Фундаментальные и прикладные аспекты радиобиологии: биологиче-ские эффекты малых доз и радиоактивное загрязнение среды”. – Минск, 1998. – С. 73.

55

2. Ипатьев В.А. О моделировании и прогнозе миграции 137Cs в гидромор-фных почвах лесных экосистем Белорусского Полесья / В.А. Ипатьев, И.М. Двор-ник, Т.А. Жученко // Доклады АН Беларуси. – 1996. – Т. 40, Вып. 1. – С. 81–84.

3. Распределение 137Cs в болотных экосистемах / А.В. Кудельский, Е.П. Петряев, С.В. Овсянникова [и др.] // Доклады АН Беларуси. – 1995. – Т. 39, № 5. – С. 97–102.

4. Лакин Г.Ф. Биометрия / Лакин Г.Ф. – М.: Высш. шк., 1973. – 348 с. 5. Мясковская О.С. Вертикальное распределение 137Cs в торфяно-

болотных почвах разных типов болот Полесья Украины / Мясковская О.С. // VI Сьезд по радиационным исследованиям (радиобиология, радиоэкология, радиа-ционная безопасность): Тезисы докладов. Том II (секции VIII - XIV). Москва, 25–28 октября 2010 г. – М.: РУДН, 2010. – С. 50.

6. Орлов А.А. Основные закономерности миграции 137Cs и распределения его валового запаса в экосистемах лесных сфагновых болот Полесья Украины / А.А. Орлов, С.П. Ирклиенко // Науковий Вісник Національного аграрного универ-ситету. – 1999. – Вып. 20. – С. 60–68.

7. Орлов О.О. Головні закономірності розподілу 137Cs в екосистемах силь-но обводнених олігомезотрофних боліт Західного Полісся України / О.О. Орлов // Радіоекологія лісів і лісове господарство Полісся України: Зб. наук. праць Полісь-кого філіалу УкрНДІЛГА. – К.: Фітосоціоцентр, 2006. – С. 28–41.

8. Просянников Е.В. Поведение 137Cs в почвах переходных болот / Е.В. Просянников, В.Б. Осипов, Г.В. Чекин // Экология. – 2006. – № 6. – С. 446–451.

9. Юнатов А.А. Заложение экологических профилей и пробных площадей / Юнатов А.А. // Полевая геоботаника / Под общ. ред. Е.М. Лавренко и А.А Корчаги-на. – Т. IIІ. – М.-Л.: Наука, Ленинградское отд., 1964. – С. 9–35.

Проанализировано вертикальное распределение 137Cs в торфяно-

болотных почвах мезо- и олиготрофных лесоболотных экосистем Западного Полесья. Сделан вывод, что максимальная удельная активность 137Cs харак-терна для слоев очеса на границе с торфом. Определено распределение вало-вого запаса радионуклида в почвах экосистем сырых и мокрых суборей, мокрых боров.

Западное Полесье Украины, торфяно-болотные почвы, лесоболот-ные экосистемы, радионуклид, удельная активность 137Cs, вертикальное распределение.

Vertical distribution of 137Cs in the peat-bog soils mezo- and ombrotrophic forest-

bog ecosystems of Western Polyssya of Ukraine was analyzed. It was made a conclu-sion that maximum 137Cs specific activity is typical layers on the border between peat litter and peat. Distribution of total radionuclide stock in soils of ecosystems of wet and humidic subor and humidic bor was determined.

Western Polyssya of Ukraine, peat-bog soils, forest-bog ecosystems, ra-dionuclide, 137Cs specific activity, vertical distribution.

56

УДК 632*2

СТАН ГРАБА ЗВИЧАЙНОГО В ЛІСОСТАНАХ ЗАПОВІДНИКА ”МЕДОБОРИ”

І.Р. Гуменюк, здобувач*

В.К. Заїка, доктор біологічних наук, професор В.Д. Бондаренко, кандидат сільськогосподарських наук,

професор Національний лісотехнічний університет України

Вивчено лісівничо-таксаційні показники та стан граба звичайного в грабово-дубових деревостанах в умовах заповідника „Медобори”. Вста-новлено, що участь дуба у складі деревостанів 20–30 % призводить до погіршення росту і стану граба – зростають показники імпедансу і зме-ншується поляризаційна ємність його прикамбіальних тканин лубу.

Граб звичайний, грабово-дубові деревостани, біофізичні влас-тивості лубу.

Формування лісостанів – це складний динамічний процес, в основі

якого є система конкурентних взаємовідносин між компонентами, що скла-дають лісовий фітоценоз. В.М. Сукачов [8, 9], П.В. Вест, Д.Р. Джакетт [12] у своїх роботах проаналізували основні фактори, які зумовлюють ступінь кон-курентних взаємовідносин між особинами в угрупованнях. Найважливішими серед них є еколого-фізіологічні і біологічні особливості рослин, фактори зовнішнього середовища, вік рослин і густота популяції. На ювенільному етапі диференціація рослин зумовлена генетичними структурами, які забез-печують відповідні стартові умови для окремих особин. Після змикання ро-слин між ними посилюється конкурентна боротьба за світлове і ґрунтове живлення. В молодому віці, в період найвищої інтенсивності росту за висо-тою конкурентні взаємовідносини досягають свого апогею та призводять до інтенсивного зрідження деревостанів.

У дібровах Західного Лісостепу формуються складні багатоярусні мі-шані деревостани. У першому ярусі в них представлені дуб звичайний, ясен звичайний, бук лісовий, береза повисла, осика, а в другому – граб звичай-ний, липа дрібнолиста, клен гостролистий, явір, груша звичайна, в’яз голий тощо. Особливо складні взаємовідносини в процесі формування лісостанів спостерігаються між дубом і грабом. Граб належить до тіневитривалих де-ревних видів. Його самосів здатний витримувати конкуренцію з трав’яною рослинністю та самосівом деревних порід. Більш висока конкурентна здат-ність граба, порівняно з дубом, зумовлена також деякими його біологічними особливостями, а саме, значно вищою репродуктивною здатністю та інтен-сивністю росту, особливо у молодому віці.

* Науковий керівник – кандидат сільськогосподарських наук, професор В.Д. Бондаренко

© І.Р. Гуменюк, В.К. Заїка, В.Д. Бондаренко, 2012

57

Метою роботи було дослідження конкуренційних взаємовідносин ду-ба і граба при спільному зростанні.

Матеріал та методика досліджень. Дослідження проводилися в лі-состанах заповідника „Медобори”. Дослідні ділянки були підібрані в серед-ньовікових і пристигаючих деревостанах з переважанням граба. Для харак-теристики стану дерев граба вивчались діелектричні показники, які визна-чали за методикою Г.Т. Криницького [5].

Результати і обговорення. Відібрані для досліджень деревостани є досить поширеними в регіоні, їх таксаційно–лісівничі показники наведено в табл. 1.

1. Лісівничо-таксаційні показники деревостанів на дослідних ділянках в заповіднику „Медобори”

№ проб

Квартал / виділ

Склад деревос-тану

Поро-да

Вік, років

D, см

Н, м

Боні-тет

Пов-нота

Запас,м3/га

Краснянське лісництво

1 4/2 7Гз3Дз Дз Гз

43 18,0 16,0

17,015,0

І 0,80 170

2 5/7 10Гз+Дз,Клг Гз 74 26,0 24,0 І 0,75 280

3 8/2 8Гз1Дз1Ос+Бп,Лпд

Дз Гз

79 40,0 26,0

25,023,0

ІІ 0,70 270

Городницьке лісництво

4 48/20 10Гз+Дз,Бп од. Клг

Гз 77 29,0 22,3 ІІ 0,75 231

5 48/18 8Гз2Дз од. Лпд, Клг

Дз Гз

77 39,1 23,8

28,821,8

ІІ 0,89 330

6 48/13 7Гз3Дз од. Лпд Дз Гз

77 45,1 24,2

28,020,0

ІІ 0,90 372

Із наведених даних видно, що у свіжій грабовій діброві дуб звичайний

у віці 43–79 років у деревостанах з часткою граба 7–8 одиниць росте за ІІ класом продуктивності. Його висота в 43–річному віці становить 17,0 м, а діаметр – 18,0 см. При досягненні 77–79 років ці показники у дуба відповід-но коливаються в межах 25,0–28,8 м і 39,1–45,1 см. Висота граба в 43-річному деревостані виявилась на рівні 15,0 м, а діаметр становить 16,0 см. У 74–79-річних деревостанах граб досягає висоти 20,0–24,0 м і діаметра 23,8–29,0 см.

Встановлено деяке зниження показників висоти і діаметра граба в де-ревостанах з часткою дуба у їх складі 2–3 одиниці, порівняно з чистими грабняками. На нашу думку, воно пов’язане з негативним фітоценотичним впливом дуба на граб, який за висотою перевищує граба на 2–8 м. Очевид-но, що при подальшому зростанні частки дуба у складі грабово-дубових де-ревостанів його негативний вплив на граба істотно посилюється.

Повнота деревостанів на дослідних ділянках виявилась середньою і високою (0,70–0,90). Запас стовбурової деревини в 43-річному деревостані становить 170 м3/га, а в 74–79-річних – 231–372 м3/га.

Фітоценотичні фактори зумовлюють диференціацію дерев у деревос-танах за показниками росту та впливають на їх стан. Для визначення стану

58

дерев часто використовують електрофізіологічні методи, які пов’язані з ви-значенням біоелектричних потенціалів чи діелектричних показників прикам-біальних тканин лубу [1–4, 6, 7, 10, 11]. Електрофізіологічні показники хара-ктеризують інтенсивність проходження метаболічних процесів у рослинному організмі, а тому тісно пов’язані зі швидкістю росту рослин, станом та роз-мірами крони і кореневої системи дерев. Отримані дані наведено в табл. 2.

2. Діелектричні показники граба в лісостанах з різною участю у їх складі ду-ба

Імпеданс, кОм Поляризаційна ємність, нФ № проб-

ної площі

M±m V, % tф % M±m V, % tф %

Краснянське лісництво, 28.06.2011 року 1 13,9±1,3 48,8 – – 1,97±0,11 40,9 – – 2 9,6±0,4 30,7 0,00 100,0 2,01±0,09 29,5 0,00 100,03 10,8±0,7 39,6 1,49 112,5 2,00±0,13 41,2 0,06 99,5

Городницьке лісництво, 8.07.2010 року 4 9,3±0,5 33,4 0,00 100,0 2,31±0,11 36,1 0,00 100,05 11,2±0,8 43,2 2,01 120,4 1,92±0,12 43,2 2,40 83,1 6 11,1±0,7 33,4 2,09 119,4 1,94±0,10 43,0 2,49 84,0

З табл. 2 видно, що в середині вегетаційного періоду показники імпе-

дансу граба в різних за породним складом і віком деревостанах становили 9,3–13,9 кОм, а поляризаційної ємності 1,92–2,31 нФ. Коефіцієнт мінливості цих показників виявився сильним (V=29,5–48,8 %), що вказує на велику ди-ференціацію дерев граба в деревостанах за інтенсивністю проходження процесів життєдіяльності. Найбільшим показником імпедансу та одним із найнижчих поляризаційної ємності характеризується граб у середньовіко-вому грабово-дубовому деревостані (пробна площа. 1).

У чистому грабовому деревостані з незначною домішкою дуба і клена гостролистого (пр. пл. 2) граб звичайний характеризується відносно висо-ким життєвим потенціалом. За показником імпедансу він значно (на 12,5 %) відрізняється від граба на ділянці 3, де у верхньому деревному ярусі пред-ставлені дуб і осика.

Істотно нижчими на 19,4–20,4 % показниками імпедансу (tф=2,01–2,09; t05=2,00) та вищими на 16,0–16,9 % поляризаційної ємності (tф=2,40–2,40) характеризується граб звичайний у чистому грабняку на ділянці 4, порівня-но з ділянками 5 і 6, де у складі деревостанів представлений дуб у кількості 2–3 одиниць.

Висновки

Найкращі умови для росту і життєдіяльності граба звичайного скла-даються в чистих грабняках. Вже незначна участь дуба (1–3 одиниці) у складі грабових деревостанів призводить до пригнічення життєвих процесів у граба внаслідок посилення фітоценотичної взаємодії.

59

Список літератури 1. Галушка В.П. Електрофізіологічні параметри півсібсових потомств сосни

звичайної різної тривалості підсочки / В.П. Галушка, В.К. Заїка, Г.Т. Криницький // Науковий вісник НАУ. – К., 1999. – Вип. 17. – С. 133–138.

2. Заїка В.К. Лісівничо-екологічні аспекти формування молодих півсібсових потомств сосни звичайної / В.К Заїка // Науковий вісник УкрДЛТУ: Лісівницькі дос-лідження в Україні. – Львів: УкрДЛТУ. – 1996. – Вип. 5. – С. 104–112.

3. Зварич Ю.В. Вплив просторової структури деревостанів на життєвість де-рев сосни звичайної / Ю.В. Зварич // Наукові основи підвищення продуктивності та біологічної стійкості лісових та урбанізованих екосистем: наук.-техн. конф., 19-21 травня 2005 р.: матер. 55-ї конф. – Львів, 2005. – С. 31–33.

4. Зварич Ю.В. Морфофізіологічна структура півсібсових потомств сосни звичайної на Розточчі / Ю.В. Зварич // Лісове господарство, лісова, паперова і де-ревообробна промисловість. – Львів: НЛТУ Укр., 2006. – Вип. 30. – С. 35–39.

5. Криницький Г.Т. Про методику використання електрофізіологічних показ-ників для визначення життєздатності деревних рослин / Г.Т. Криницький // Лісове господарство, лісова, паперова і деревообробна промисловість. – Львів, 1992. – Вип. 23. – С. 3–10.

6. Мальцев Г.А. Оценка жизнеспособности сосны электрофизиологическим и визуальным методом / Г.А. Мальцев : материалы 10 научн. конф. аспирантов и научн. сотр. ВНИИ лесовод. и механиз. лес. х-ва (Пушкино, 1 апр. 1987 года). – М., 1987. – С. 195–198.

7. Рутковский И.В. Экспрес-диагностика состояния деревьев сосны при под-сочке / И.В. Рутковский, И.И. Попивщий, В.В. Кабанов // Лесное хозяйство. – 1993. – № 3. – С. 24–26.

8. Сукачев В.Н. О внутривидовых и межвидовых взаимоотношениях среди растений / В.Н. Сукачев // Ботанический журнал. – 1953. – Т. 38, № 1. – С. 57–96.

9. Сукачев В.Н. Проблемы фитоценологии / В.Н. Сукачев // Избранные тру-ды. – Л.: Наука, 1975. – Т. 3. – 543 с.

10. Mac Dougall R. Stem electrical capacitance and resistace measurements as relanend to total foliar biomass of balsam fir trees / . R. Glenn Mac Dougall, R.G. Thompson, Harald Piene // Can. J. Forest Res. – 1987, 17. – № 9. – P. 1070–1074.

11. Mac Dougall R. Glenn. The use of electrical capacitance to determine growth and vigor of spruce and fir trees and stands in New Brunswicch / R. Glenn Mac Dougall, David A. Maclean, R.G. Thompson // Can. J. Forest Res. – 1988. – № 5. – P. 587–594.

12. West P.W. Competitive processes in a monoculture of Pinus radiata D. Don. / P.W. West, D.R. Jackett // Oecologia. – 1989. – 81. – № 1. – P. 57–61.

Изучено лесоводственно-таксационные показатели и состояние граба

обыкновенного в грабово-дубовых древостоях в условиях заповедника „Медобо-ры”. Установлено, что участие дуба в составе насаждений 20–30 % приводит к ухудшению роста и состояния граба – увеличиваются показатели импеданса и уменьшается поляризационная емкость его прикамбиальных тканей луба.

Граб обыкновенный, грабово-дубовые древостои, биофизические свойства луба.

Studied silvicultural and forest-taxation parameters of Hornbeam in hornbeam-

oak woods in the "Medobory" reserve. It is established that the participation of oak trees at the 20-30% lead to poor growth and condition of hornbeam – Increases and decreases polarization impedance of the capacity of its tissue cambium bast.

Hornbeam, hornbeam-oak woodlands, biophysical properties of bast.

60

УДК 581. 527.7

РОЛЬ ЗООПАРКІВ УКРАЇНИ У ЗБЕРЕЖЕННІ ПОПУЛЯЦІЙ ДИКИХ ТВАРИН РЕГІОНАЛЬНИХ ФАУН

А.В. Жупаненко, науковий співробітник

КУ «Одеський зоопарк»

Проаналізовано найважливіші аспекти діяльності зоологічних парків у розрізі збереження популяцій диких тварин регіональних фаун, врахову-ючи досвід КУ «Одеський зоопарк». Особливу увагу приділено проведенню науково-просвітницької роботи.

Природоохоронна територія, зоологічний парк, розведення тварин, реінтродукція тварин, науково-просвітницька робота.

У сучасних умовах індустріалізації та розвитку агропромислового ком-

плексу все більше територій зазнають господарського впливу, що несе руй-нівний характер для популяцій диких тварин регіональних фаун.

Створення заповідних територій покликане на збереження та відтво-рення екомережі регіонів. Згідно з Законом України «Про природно-запо-відний фонд України» виділяють одинадцять категорій (різновидів) заповід-них територій, до яких належать і зоологічні парки [1]. У цілому, кожна кате-горія створюється з метою охорони природи, біорізноманіття та збереження краси українських земель для майбутніх поколінь. У той же час, кожна кате-горія має свої особливості.

Поняття зоологічного парку в своїх роботах розглядають Дж. Р. Уокер, М.П. Мальська, Н.В. Антонюк, Н.М. Ганич, М.Б. Біржаков, А.Ю. Алексан-дрова. Здебільшого, увага вчених прикута до тварин, їх розведення, реінт-родукції, в той час як туристичне та просвітницьке призначення залишають-ся без належної уваги.

Метою роботи був аналіз найважливіших аспектів діяльності зоологі-чних парків у розрізі збереження популяцій диких тварин регіональних фа-ун, враховуючи досвід КУ «Одеський зоопарк».

Матеріал і методика досліджень. Як матеріал дослідження вибрано накопичений матеріал і досвід роботи зоологічних парків України і Одесько-го парку зокрема. Проводився аналіз існуючих матеріалів та досвіду роботи для збереження популяцій диких тварин, узагальнення інформації та роби-лись висновки щодо ролі заповідних територій зоологічних парків України.

Результати досліджень. Аналіз досвіду організації роботи зоологіч-них парків свідчить про те, що природа та тваринний світ завжди є об’єктами зацікавленості відвідувачів та мають велике культурно-виховне, наукове, пізнавальне та туристсько-рекреаційне значення.

Нині в Україні налічується вісімнадцять великих зоологічних парків та понад 20 мінізоопарків [2]. Слід зауважити, що з них в Україні статус об’єктів загальнодержавного значення надано лише семи зоопаркам (Київський,

© А.В. Жупаненко, 2012

61

Миколаївський, Менський, Одеський, Рівненський, Харківський та Черкась-кий) [3], у той час, як у Чехії їх понад 20, Німеччині – 56, Великобританії – 153.

Розглянемо особливості зоологічних парків на прикладі КУ «Одеський зоологічний парк загальнодержавного значення».

В 1992 році Одеський зоопарк отримав статус заповідної території і увійшов до складу природно-заповідного фонду України, обравши шлях на-укової спеціалізації : «Рідкісні та зникаючі тварини півдня України».

Видами діяльності зоопарку є [4]: - формування та утримання колекції тварин, - реінтродукція тварин у природне середовище; - проведення науково-дослідних робіт ; - проведення навчально-виховної роботи; - здійснення різноманітних форм культурного обслуговування, - створення умов для відпочинку та дозвілля населення при збе-

реженні сприятливих умов утримання тварин. Для збереження тварин регіональних фаун робота в зоопарку прово-

диться за трьома напрямками: розведення тварин, реінтродукція та науко-во-просвітницька робота.

Розведення тварин у неволі має своє наукове підґрунтя та здійсню-ється з дотриманням усіх необхідних вимог, орієнтуючись на вітчизняний та світовий досвід. Результатом такого розведення стає реінтродукція тварин у природне середовище, що дозволяє поповнити природні колонії тварин, характерні для фауни Одеського регіону.

Варто зазначити, що дуже важливе значення для збереження тварин регіональної фауни має проведення науково-просвітницької роботи серед населення, особливо серед молоді. Працівники зоологічного парку постійно проводять лекції для всіх бажаючих про тварин, особливою частиною яких є показ цих тварин та надання можливості потримати їх у руках, звичайно, під пильним наглядом працівників. Лише у такий спосіб, на думку спеціалістів, можна наблизити молодь до природи та навчити дбайливо та бережливо ставитися до кожного живого створіння. Відвідувачі, які прослухали курс ле-кцій, при зустрічі з дикою твариною на природі ведуть себе обережно, про-ходять повз неї, не чіпаючи її.

Висновки

Роль зоологічних парків у збереженні популяцій диких тварин є знач-ною. Вона не тільки орієнтована на розведення та утримання тварин у не-волі, але й на освіту населення. Лише освічена людина – озброєна знання-ми, а значить – природа буде збереженою у первозданному вигляді.

Список літератури

1. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» № 2457-XII вiд 16.06.1992 р. // Відомості Верховної Ради України – 1992. – № 34. – С. 502–549.

2. Перелік зоопарків України на офіційному сайті Київського зоопарку [Елек-тронний ресурс]. –Режим доступу: [http://zoo.kiev.ua/ua/links/zoos/ukraina].

3. Постанова Ради міністрів Української РСР «Про класифікацію і мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду Української РСР» №311 від 22

62

липня 1983 року зі змінами, яка чинна відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законо-давства Союзу РСР» № 1545 – ХІІ від 12 вересня 1991 року.

4. Офіційний сайт Одеського зоопарку [Електронний ресурс]. – Режим дос-тупу: [http://www.zoo.od.ua/index.php/o-nas/zoopark].

Проанализированы важнейшие аспекты деятельности зоологических па-

рков в разрезе сохранения популяций диких животных региональных фаун, учи-тывая опыт КУ «Одесский зоопарк». Особое внимание уделено научно-просветительской работе.

Природоохранная территория, зоологический парк, разведение жи-вотных, реинтродукция животных, научно-просветительская работа.

In the article the most essential angles of the activity of zoological parks are ana-

lyzed in a sphere of conservation of wild animals of regional fauna. An experience of Odessa Zoo is used. Special attention is given to scientific- educational work.

Рrotected territory, zoological park, breeding of animals, reintroduction of animals, scientific-educational work.

УДК 619:576.8.093

ПОРІВНЯЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ МІКРОФЛОРИ ҐРУНТІВ БІЛЯ КАЛУСЬКИХ КАЛІЙНИХ КАР’ЄРІВ ТА РАЇВСЬКОГО ПАРКУ

О.Я. Захарів, доктор сільськогосподарських наук, професор В.Л. Носко, старший викладач

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут» Досліджено чутливість ґрунтових мікроорганізмів до хімічного за-

бруднення та обґрунтовано можливість їх використання, як індикаторів стану якості ґрунту. Дано еколого-токсикологічну оцінку впливу відходів калійного комбінату на ґрунт та зроблено відповідні висновки.

Мікрофлора ґрунтів, калійні кар’єри, індикатори стану ґрунту. Ґрунт відіграє одну з провідних ролей у виробництві сільськогоспо-

дарської продукції. Непомірне забруднення хімічними сполуками призво-дить не тільки до зниження продуктивності ґрунту, але й до його забруд-нення. Для оцінки критеріїв стану природного середовища нами була виб-рана реакція мікробної популяції ґрунту [1].

Ґрунтові мікроорганізми достатньо чутливі до хімічного забруднення і тому цілком можуть бути об’єктивними індикаторами стану якості ґрунту. Техногенне забруднення негативно впливає на такі показники ґрунту, як за-гальна кількість мікроорганізмів і ферментативна активність, що є ключови-ми показниками родючості ґрунту [2, 3].

© О.Я. Захарів, В.Л. Носко, 2012

63

Дослідження останніх років, проведені із застосуванням прямих мето-дів обліку мікроорганізмів, дозволили уточнити кількість мікроорганізмів у ґрунтах і розрахувати їх біомасу. Як виявилось, в 1 см3 дерново-підзолистого ґрунту може міститися до 20 млрд. клітин. Це складає близько 1 % від ваги самого ґрунту. У ґрунті, товщиною 30 см на площі в 1 га у ґрун-тах різних типів міститься від 1,5–2 до 15–40 т біомаси.

Популяції будь-яких організмів, зокрема мікроорганізмів, є не випад-ковими скупченнями, а організованими об’єднаними родинами і родами, що володіють колективними функціями та взаємодією. Такі популяції мають велику стабільність і різні шкідливі фактори не руйнують типових мікроорга-нізмів для цього субстрату біоценозів [1, 2].

Мікробіологічне дослідження ґрунту проводять з метою профілактичного санітарного нагляду і за епідеміологічними даними, при розслідуванні причин спалахів інфекційних захворювань і наслідків екологічних катастроф [4].

Мета досліджень – дати екотоксикологічну оцінку впливу забруднень відходів з Калуського калійного комбінату на ґрунти і ґрунтові мікроорганіз-ми. Також провести порівняльні дослідження мікрофлори поверхневих ша-рів ґрунтів на аналогічних ділянках біля ставів Раївського парку Бережансь-кого району Тернопільської області. Оцінити екологічну безпеку мікробіоце-нозів родючого шару ґрунту на різній відстані від джерела забруднення.

Матеріали і методика досліджень. Відбір проб ґрунтів для прове-дення лабораторних мікробіологічних досліджень проводили на території, що розміщена поблизу відстійників води з Калуського калійного заводу між селами Копанки і Студінка Калуського району Івано-Франківської області. Неодноразово вода з відстійників під час весняних паводків піднімалася вище рівня берегів і заливала природні луки між цими селами. Протягом двох місяців було відібрано десять проб із трьох досліджуваних ділянок.

У той же день відбиралися проби ґрунтів на західній стороні верхньої водойми Раївського парку. З кожного місця відбирали по десять проб ґрунту з глибини 15–20 см, за методикою «конверта». Готували середню пробу з якої у лабораторних умовах робили водну витяжку. Проби ґрунту відбирали протягом весняного вегетаційного періоду. Вивчення мікробного біогеоце-нозу ґрунту проводили методом висіву на мікробіологічні поживні середо-вища. Перед висіванням на поживні середовища водні суспензії розводили у співвідношенні 1:1000.

Висів на чашки Петрі проводили у ламінарному боксі з дотриманням усіх правил стерильності. Для культивування різних видів мікроорганізмів використовували м’ясо-пептонний агар, середовище Ендо, печінковий бу-льйон Мартена, кров’яний агар. Культивування висіяних культур мікроорга-нізмів проводили у термостаті за температури 37 ºС протягом 48 год. Після цього проводили ідентифікацію чистих культур мікроорганізмів за допомо-гою світлової мікроскопії, культуральними та біохімічними властивостями окремих видів [5].

Результати досліджень. Результати мікробіологічних досліджень по-казали, що у ґрунтах біля відстійників спостерігається різне мікробне обсію-вання ґрунту (рис. 1). При цьому загальна картина істотно відрізнялася, оскільки ґрунтові мікроорганізми схильні до впливу природних кліматичних

64

умов. На них впливають такі важливі показники, як вологість, середньо-добові температурні коливання, загальний рівень сонячної інсоляції, тощо.

Рис. 1. Загальне мікробне обсіювання ґрунту біля відстійників

Калуського калійного комбінату Погодні умови навесні 2011 року були посушливими, що само по собі

негативно вплинуло на ґрунтову мікрофлору. Найсильніше на мікробне об-сіювання впливав рівень зволоження.

Особливо сприятливими умовами для росту і розвитку сапрофітної мікрофлори була друга половина квітня, коли встановилася тепла погода і зрідка проходили дощі.

Тривале техногенне навантаження на довкілля відходами Калуського калійного комбінату мало пригнічувальний ефект на сапрофітну, епіфітну мікрофлору та ентеробактерії. Слід зауважити, що сапрофітна й епіфітна мікрофлора відіграє важливу роль у покращенні родючості ґрунту.

На рис. 1 видно, що, рівень загального вмісту мікрофлори зазвичай знижувався протягом квітня місяця. Також відбулася зміна складу мікроор-ганізмів.

Основну масу висіяних на поживне середовище мікроорганізмів ста-новили ентерококи, що свідчить про наявність у ґрунтах патогенних мікроо-рганізмів, які є збудниками інфекційних захворювань тварин і людей. Як ви-дно з наведеної діаграми, калійні солі стимулюють розмноження патогенної мікрофлори у ґрунтах.

Дані, наведені на рис. 2, свідчать про значне збільшення мікробних популяцій на початку квітня у ґрунтах екологічно чистих зон Раївського пар-ку. Основну частку мікробіоценозів складають непаразитарні види – епіфіт-на мікрофлора, що відіграє велику роль у живленні кореневої системи рос-лин. Ентерококи та клостридії, які належать до умовно-патогенних мікроор-ганізмів, також виявлені у великих кількостях, що свідчить про змивання ве-сняними талими водами із різних вищерозташованих територій, на яких ро-зташовані приватні господарства селян.

65

Рис. 2. Загальне мікробне обсіювання ґрунту біля водойми Раївського парку

Проте характерним показником чистоти ґрунтів все таки є вміст енте-

робактерій. Як видно з діаграми 2, кількість цих мікробів у поверхневому шарі ґрунту є надзвичайно низьким, що свідчить про відсутність патогенних мікроорганізмів, які можуть спричиняти інфекційні хвороби.

Висновки

Таким чином, ґрунтові мікроорганізми достатньо чутливі до хімічного забруднення і тому цілком можуть бути об’єктивними індикаторами стану якості ґрунту.

У результаті проведеної еколого-токсикологічної оцінки впливу відхо-дів калійного комбінату на ґрунт було встановлено, що у дерново-підзолистому ґрунті суттєво змінюються співвідношення різних видів мікро-організмів протягом весняного періоду, при цьому водорозчинні калійні солі у ґрунтах стимулюють розмноження патогенної мікрофлори.

Список літератури

1. Экологические системы. Адаптивная оценка и управление / Под ред. К.С. Холлинга. – М.: Мир, 1981. – 397 с.

2. Данилишин Б.М. Наукові основи прогнозування природно-техногенної (екологічної) безпеки: Монографія. / Б.М. Данилишин, В.Ю. Ковтун, А.В. Степаненко – К.: Лекс Дім, 2004. – 552 с.

3. Глазовская М.А. Проблемы и методы оценки эколого-геохимической устойчивости почв и почвенного покрова к техногенным воздействиям / М.А. Глазовская // Почвоведение. – 1999. – № 1. – С. 114–124.

4. Куляба О.В. Вміст мікроорганізмів роду Mycobacterium у ґрунтах Львівсь-кої області / О.В. Куляба, О.Я. Захарів, В.І. Семанюк, І.Б. Турко // Сільський госпо-дар. – 2004. – № 11–12. – С. 7–8.

5. Захарів О.Я. Методичні рекомендації для проведення лабораторних за-нять з курсу „Ветеринарна мікробіологія”. Розділ 2. Спеціальна мікробіологія. Са-нітарно-мікробіологічні дослідження об’єктів довкілля, харчових продуктів тварин-

66

ного походження, кормів. / О.Я. Захарів, В.І. Семанюк, А.Є. Шах. – Львів: ЛНАВМ ім. С.З. Ґжицького, 2004. – 54 с.

Исследована чувствительность почвенных микроорганизмов к химиче-

скому загрязнению и обоснована возможность их использования в качестве ин-дикаторов состояния качества почвы. Дано эколого-токсикологическую оценку воздействия отходов калийного комбината на почву и сделаны соответст-вующие выводы.

Микрофлора почв, калийные карьеры, индикаторы состояния почвы. The paper investigated the sensitivity of soil microorganisms to chemical con-

tamination and can reasonably use, turkey-tori of soil quality. An ecological and toxico-logical evaluation of influence-tion of waste plant on soil potassium and the correct conclusions.

Microflora of soil, potassium career, status indicators of soil.

УДК 630*17 (075.8)

СТРУКТУРА ДЕНДРОФЛОРИ РАЇВСЬКОГО ПАРКУ

В.Я. Заячук, кандидат сільськогосподарських наук, доцент Національний лісотехнічний університет України

Вивчено таксономічну структуру автохтонної та культивованої

дендрофлори Раївського парку. Виявлено асортимент видів для допов-нення колекційного фонду парку.

Раївський парк, автохтонна та культивована дендрофлора, таксономічна структура, життєві форми, колекційний фонд.

В Україні практичним втіленням дендрологічних знань стало створен-

ня низки дендропарків на основі природних ділянок лісу з системою річок та озер, архітектурних садово-паркових споруд та колекції деревних рослин, які вирощують у відкритому ґрунті. Ці дендропарки часто належать до скла-ду лісогосподарських підприємств. Наші дослідження присвячені проблемі збереження та раціонального використання автохтонної та культивованої дендрофлори України на прикладі Раївського парку, пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Метою роботи було вивчення таксономічної структури автохтонної та культивованої дендрофлори Раївського парку, проведення розподілу денд-рофлори за життєвими формами та походженням, виявлення оптимального асортименту порід-екзотів для доповнення колекційного фонду парку.

Матеріал і методика досліджень. Об'єктом досліджень є дендроф-лора Раївського парку ДП "Бережанське лісове господарство". При вивченні автохтонної та культивованої дендрофлори Раївського парку нами систе-матизовано наявні результати наукових досліджень інших авторів [1, 5, 6] і

© В.Я. Заячук, 2012

67

лісовпорядкувальні та лісоінвентаризаційні матеріали, що стосуються Раїв-ського парку. Таксономія рослин прийнята відповідно до ієрархічної системи А.Л. Тахтаджяна (1987). Класифікацію життєвих форм деревних рослин приведено за І.Г. Серебряковим (1952, 1964) з розподілом на групи росту за С.Я. Соколовим (1965) [2]. Перспективи збагачення дендрофлори розгля-дали з використанням рекомендацій О.А. Калініченка (2003), М.А. Кохна, С.І. Кузнецова (2005) [3,4].

Результати досліджень. Таксономічну структуру дендрофлори Раїв-ського парку наведено в табл. 1.

1. Таксономічна структура дендрофлори Раївського парку

Загальна кількість, шт. Родина

родів % видів % форм % Відділ Голонасінні (Pinophyta)

Кипарисові 3 4,8 7 7,9 3 33,3 Соснові 5 8,1 11 12,4 1 11,1 Тисові 1 1,6 1 1,1 Разом 9 14,5 19 21,4 4 44,4

Відділ Покритонасінні (Magnoliophyta) Агрусові 2 3,2 2 2,2 Барбарисові 2 3,2 2 2,2 Березові 4 6,45 4 4,4 Бігнонієві 1 1,6 1 1,1 Бобові 1 1,6 1 1,1 Бруслинові 1 1,6 1 1,1 Бузинові 1 1,6 2 2,2 Букові 2 3,2 3 3,4 2 22,2 В‘язові 1 1,6 1 1,1 Вербові 2 3,2 6 6,7 Гіркокаштанові 1 1,6 1 1,1 Горіхові 1 1,6 3 3,4 Гортензієві 2 3,2 2 2,2 Деренові 2 3,2 2 2,2 Жимолостеві 2 3,2 3 3,4 Калинові 1 1,6 1 1,1 Кленові 1 1,6 4 4,5 1 11,1 Крушинові 1 1,6 1 1,1 Липові 1 1,6 2 2,2 Магнолієві 2 3,2 2 2,2 Маслинкові 1 1,6 1 1,1 Маслинові 4 6,45 4 4,5 Платанові 1 1,6 1 1,1 Розові 13 21,0 17 19,1 2 22,2 Рутові 2 3,2 2 2,2 Самшитові 1 1,6 1 1,1 Разом 53 85,5 70 78,6 5 55,6 Всього 62 100 89 100 9 100

На основі проведених досліджень встановлено, що колекція деревних

рослин Раївського парку нараховує 98 таксонів, в т.ч. 23 таксони відділу го-

68

лонасінні (Pinophyta) та 75 таксонів відділу покритонасінні (Magnoliophyta). За таксономічною приналежністю 98 видів, гібридів і форм дерев та кущів належать до 62 родів і 29 родин. Найбільша їх кількість – до родини розові (Rosaceae Juss.) – 19 таксонів, соснові (Pinaceae Lindl.) – 12, кипарисові (Cupressaceae F. Neger.) – 10, вербові (Salicaceae Lindl.) – 6, кленові (Aceraceae Lindl.) та букові (Fagaceae A. Br.) – по 5, березові (Betulaceae C.A. Agardh.) та маслинові (Oleaceae Lindl.) – по 4. До родин деренові (Cornaceae Link), липові (Tiliaceae Juss.), магнолієві (Magnoliaceae J. st.-Hil.) та ін. належить по 2 види. Серед декоративних форм в парку представлені Picea pungens ‘Glauca‘, Thuja occidentalis ‘Ellwangeriana‘, Thuja occidentalis ‘Douglasii pyramidalis‘, Fagus sylvatica ‘Atropurpurea‘, Fagus sylvatica ‘Fas-tigiata‘, Acer platanoides ‘Globosum‘, Prunus divaricata ‘Atropurpurea‘ (Prunus pissardii Garr.), Malus sylvestris ‘Pendula’.

Нами вивчено життєві форми представників автохтонної та культиво-ваної дендрофлори Раївського парку та проведено розподіл дендрофлори за життєвими формами. Із життєвих форм найчисельнішими є дерева (69 видів), кущі (29 видів), в т. ч. з відділу Голонасінні (Pinophyta): дерев – 22 види, кущів – 1 вид; з відділу Покритонасінні (Magnoliophyta): дерев – 47 ви-дів, кущів – 28 видів. Ліани, кущики, напівкущі та напівкущики в складі денд-рофлори парку відсутні.

Нами здійснено розподіл дендрофлори Раївського парку за похо-дженням. Так, дендрофлора Раївського парку за своїм походженням розпо-ділена на автохтонні – 47 видів та інтродуковані – 42 види. Вивчення струк-тури дендрофлори дозволило виявити оптимальний асортимент порід-екзотів для доповнення колекційного фонду парку.

Висновки

Отримані результати досліджень доцільно використати для детальної інвентаризації Раївського парку та розробки системи заходів щодо збере-ження його генофонду і проекту реконструкції парку. Вважаємо за доцільне включення Раївського парку, як і інших дендропарків лісогосподарських під-приємств, до туристичної мережі. Крім того, використання Раївського парку як бази практик для учнів шкіл, коледжів та студентів вищих навчальних за-кладів за спеціальністю «Лісове та садово-паркове господарство», «Ланд-шафтна архітектура» сприятиме покращенню їх фахової підготовки.

Список літератури

1. Гринюк Ю.Г. Раївський дендропарк – пам’ятка садово-паркового мистец-тва / Ю.Г. Гринюк, І.Р. Гуменюк, О.В. Павлів, В.М. Свищо // Науковий вісник НУБіП України. Серія «Лісівництво та декоративне садівництво». – 2010. – Вип. 152, ч. 1. – С. 25–29.

2. Заячук В.Я. Дендрологія: підручн. / В.Я. Заячук – Львів: Апріорі, 2008. – 656 с.

3. Калініченко О.А. Декоративна дендрологія: навч. посібник / О.А. Калі-ніченко. – К.: Вища шк., 2003. – 199 с.: іл.

4. Кохно М.А. Методичні рекомендації щодо добору дерев та кущів для ін-тродукції в Україні / М.А. Кохно, С.І. Кузнецов. – К.: Фітосоціоцентр, 2005. – 48 с.

69

5. Крупкіна Л.І. Природна та інтродукована дендрофлора Раївського парку / Л.І. Крупкіна, С.М. Підховна // Науковий вісник НУБіП України. Серія «Лісівництво та декоративне садівництво». – 2010. – Вип. 152, ч. 1. – С. 94–98.

6. Черняк В.М. Культивована дендрофлора Волино-Поділля, перспективи її використання та збагачення / В.М. Черняк. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ, 2004. – 264 с.

Изучена таксономическая структура автохтонной и культивируемой

дендрофлоры Раивского парка. Выявлен ассортимент видов для пополнения коллекционного фонда парка.

Раивский парк, автохтонная и культивированная дендрофлора, та-ксономическая структура, жизненные формы, коллекционный фонд.

The taxonomical structures of the park Raivskiy autochthonic and cultivated

dendroflora have been studied. The species assortment for the park collection fund en-richment has been recommended.

The park Raivskiy, autochthonic and cultivated dendroflora, the taxonomi-cal structures, living forms, collection fund.

УДК 630*232

ДЕКОРАТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ КРОНИ У ДЕРЕВНИХ РОСЛИН

ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ПРИ ФОРМУВАННІ ЛАНДШАФТНИХ ЛІСОВИХ КУЛЬТУР У ЗЕЛЕНІЙ ЗОНІ М. КИЄВА

І.В. Іванюк, кандидат сільськогосподарських наук© Національний університет біоресурсів і природокористування

України

Наведено таксаційні показники та декоративні властивості крон у ландшафтних лісових культурах залежно від місцезростання у біогрупах.

Ландшафтні лісові культури, декоративні властивості, зелена зона, складний субір, композиція.

У композиціях з участю деревних рослин до основних декоративних

елементів належать габітус крони, адже саме він являє собою об’ємний по-казник, який залежить від ступеня розвитку крони й стовбура у висоту та ширину. Як зазначають А.І. Колесніков [5] та Л.І. Рубцов [8], при викорис-танні деревних рослин в декоративних композиціях першочергового зна-чення набувають дендрометричні показники, і зокрема ті, що стосуються розвитку крони в ширину, які у поєднанні з висотою й визначають форму крони, а тому їх використовують як самостійний декоративний засіб чи у по-єднанні з іншими. Форма крони окремих видів деревних рослин належить до найважливіших декоративних ознак, а тому деревні породи, з чітко окре-сленими геометричними формами, являють декоративну цінність та знахо-дять застосування при створенні композицій у садах і парках, під час озеле-

© І.В. Іванюк, 2012

70

нення вулиць, площ, а також будівель і різноманітних споруд [7]. Просторо-ва форма рослин, зазвичай сприймається як об’ємне геометричне тіло, утворене системою його надземних органів, а вирішального значення набу-ває будова стебла. У кущів галуження розпочинається від самої землі, а дерева формують стовбур, який розгалужується лише на певній висоті від поверхні ґрунту. Власне морфологія галуження й визначає форму крони, а листя належить до додаткових елементів, які також істотно впливають на форму крони.

Зважаючи, що в літературних джерелах відсутні відомості щодо деко-ративних якостей крони у деревних рослин, що зростають у ландшафтних культурах, нами й було проведено це дослідження.

Мета дослідження – дослідити таксаційні показники та декоративні властивості крон у ландшафтних лісових культурах залежно від місцезрос-тання у біогрупах.

Матеріал та методика досліджень. Об’єктами досліджень слугували сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), ялина європейська (Picea abies (L.) Karst.), береза повисла (Вetula pendula Roth.), горіх грецький (Juglans regia L.) дуб червоний (Quercus rubra L.), клен гостролистий (Acer platanoides L.), клен татарський (Acer tataricum L.) та липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), які зростали у ландшафтних лісових культурах лісопаркових господарств м. Києва на супіщаних, оглеєних ґрунтах свіжих судібров. Дослідження вико-нано із залученням чинних методик [4], а середні біометричні показники об-числено на персональному комп’ютері із залученням програми "Statistica".

Результати досліджень. В умовах рекреаційного навантаження ландшафтним культурам з участю сосни звичайної властива низька біологі-чна стійкість, адже чисті насадження сосни не здатні витримувати наявний вплив відпочиваючих, що спостерігається у приміських лісах останніми ро-ками. Ландшафтні культури за участю сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) в умовах судібров вивчалися на двох ділянках (пп. 1, 2). Культури сосни при зростанні у відносно багатих умовах (табл. 1, пп. 1), завдячуючи високопід-нятій розлогій кроні, створюють сприятливі умови для відпочинку населен-ня. Під пологом сосни звичайної зростають ландшафтні культури горобини звичайної, клена гостролистого та татарського, які доповнюють декоративні якості краєвидів за рахунок контрастів у забарвленні стовбурів сосни та ли-стяних порід, а також підвищують біологічну стійкість лісостанів та мають такі середні показники: клен гостролистий 20-річного віку – висота 11,4 м при діаметрі стовбурів 12,4 см, горобина звичайна віком 10 років – висота 4,8 м при діаметрі 4,7 см; клен татарський віком 7 років висоту 2,4 м, при ді-аметрі 2,0 см.

Не менш декоративні й 39-річні ландшафтні культури гіркокаштану звичайного, які зростають у судібровах під пологом 69-річного соснового насадження (пп. 2). Декоративність цього культурфітоценозу підтримується за рахунок контрастності, яка рельєфно проявляється при різному забарв-ленні кори стовбурів дерев. У дослідженому насадженні крона сосни займає верхню частину стовбура, а тому пропускає під полог достатньо світла. За-звичай, при вільному зростанні гіркокаштан формує крону широкоокруглої або яйцеподібної форми [1], а під пологом соснових насаджень крона у гір-

71

кокаштана набуває видовжено-яйцеподібної форми, що додає йому деко-ративних властивостей. За таких умов зростання, квіти у цього виду фор-муються лише у верхній найбільш освітленій частині крони.

1. Біометричні показники хвойних порід, зростаючих у свіжих складних су-борах ландшафтних лісових культур

№ пробної площі та її розташування

Ідентифі-каційний код по-роди

Вік, років

Діа-метр,

см

Висота, м

Висота почат-ку кро-ни, м

Протяж-ність

крони, м

Площа проек-ції кро-ни, м2

пп. 1, кв. 34, вид. 11, Київське л-во, КП „Святошинське ЛПГ”

Сз 120 45,7±1,5 22,3±1,5 16,1±0,1 8,3±0,2 10,1±0,4

Сз 69 30,4±1,6 29,7±0,2 25,1±0,3 4,7±0,2 16,2±1,3пп. 2, кв. 123 вид. 20, Святошинське л-во, КП „Святошинське ЛПГ” Гкз 39 11,0±0,6 13,4±0,5 4,7±0,3 8,7±0,4 13,9±1,2

пп. 3, кв. 72, вид. 33, Броварське л-во, КП „Дарницьке ЛПГ”

Ялє 34 14,7±0,4

20,7±0,8

15,5±0,4

16,3±0,3

4,1±0,2

4,8±0,2

10,1±0,7

12,8±1,3

12,9±0,9

30,3±1,9

пп. 4, кв. 25 вид. 7, Микільське л-во, КП „Дарницьке ЛПГ”

Ялє 22 9,4±0,2

12,6±1,1

10,2±0,3

10,3±0,5

5,4±0,1

3,1±0,2

4,8±0,2

7,3±0,5

9,3±0,5

17,5±1,3

Примітки. 1. Умовні позначення: Сз – Сосна звичайна, Ялє – ялина європейська. Гкз – гіркокаштан звичайний; 2. Місце зростання в біогрупі: чисельник – середина, знаменник – периметр (для пробних площ 3 і 4).

У ялиново-березових культурах, що зростають у свіжих і вологих суді-

бровах, при груповому поєднанні рослин (див. табл. 1, пп. 3) декоративність досягається за рахунок контрастності, адже темна хвоя ялини та білі барви стовбурів берези гармонійно взаємодоповнюють краєвид. Ялина європей-ська досягає висоти у біогрупі 15,5 м, а по її краю 16,3 м. Досягає діаметр 14,7 см у біогрупі та 20,7 см на краю. В біогрупі, крона ялини починається з висоти 4,1 м, а у берези повислої, завдячуючи пірамідальній формі крони ялини, значно вище. Проте декоративність за такого поєднання деревних рослин в угрупуваннях простежується упродовж всього року.

Змішані за складом культури з участю ялини європейської, берези по-вислої та клена сріблястого (див. табл. 1, пп. 4) також відрізняються доста-тньою декоративністю, що свідчить про вдале поєднання за таких лісорос-линних умов. Двадцятидворічні культури, створені з розміщенням садивних місць 1,0×0,5 м за змішуванням порід у рядах, сформували густий полог, який запобігає розвитку трав’янистого покриву, а щільний шар лісової підс-тилки не дає змоги розвиватись мохам і лишайникам. Середня висота яли-ни європейської – 10,2 м та 10,3 м у середині і на краю біогрупи відповідно. Наведені дані свідчать, що ландшафтні культури ялини європейської, ство-рені біогрупами, за такого розміщення садивних місць відповідають біологі-чним властивостям лісу. При такому поєднанні в угрупованнях ялині влас-тива не значна різниця у висотах, але більші діаметри стовбурів та площі проекції крон спостерігались на краях біогруп.

72

Ландшафтні культури берези повислої (Вetula pendula Roth.), дослі-джені у свіжих і вологих судібровах (пробні площі 5, 6, 7). Аналізуючи дані росту ландшафтних культур з участю берези повислої (табл. 2) можна зро-бити висновок, що насадження, створені за схемами змішування, які відпові-дають лише лісівничим вимогам, не відрізняються за висотою, як в середині так і на краю біогруп. Проте в таких культурах діаметри стовбурів на 20–27 %, а площі проекції крон на 26–50 % більші у дерев, що зростають на краю біогруп, де краща освітленість, а відповідно і процеси накопичення біо-маси відбуваються інтенсивніше. В насадженні, створеному біогрупою (пп. 7), спостерігається значуща різниця за діаметром і висотою за умови зростання деревних рослин у середині біогрупи та на її периферії. У біогрупах березі повислій властива більша висота та менший діаметр, а на краях навпаки, що зумовлено підгінним впливом дерев, зростаючих по периферії біогрупи.

2. Біометричні показники листяних порід, що зростають у свіжих суборах ландшафтних лісових культур

№ пробної площі та її розташування

Ідентифі-каційний код по-роди

Вік, ро-ків

Діа-метр,

см

Висо-та, м

Висота почат-ку кро-ни, м

Протяж-ність

крони, м

Площа проек-ції кро-ни, м2

25,8±0,8 28,6±0,2 17,8±0,2 10,2±0,2 9,4±0,8 пп. 5, кв. 72, вид. 33, Броварське л-во, КП „Дарницьке ЛПГ”

Бп 34 32,4±0,8 28,3±0,2 18,6±0,2 10,7±0,3 24,1±1,7

14,7±0,9 17,6±0,5 9,7±0,3 7,5±0,4 10,6±0,9пп. 6, кв. 25, вид. 7, Микільське л-во, КП „Дарницьке ЛПГ”

Бп 22 26,0±0,7 18,4±0,3 7,3±0,2 11,1±0,3 26,0±0,7

21,8±0,5 18,5±0,1 5,3±0,3 13,3±0,4 3,9±0,2 пп. 7, Музей народної архітектури та побуту НАН України

Бп 31 31,9±0,6 18,9±0,1 3,7±0,2 15,2±0,3 9,8±0,7

27,1±0,9 17,0±0,3 3,8±0,1 13,2±0,3 61,5±2,1пп. 8, кв. 41, вид. 18, Білодібровне л-во КП „Дарницьке ЛПГ”

Гхг 43 44,3±2,3 17,4±0,7 3,2±0,1 14,2±0,3 87,0±3,2

23,4±0,6 16,5±0,2 3,1±0,2 13,5±0,3 6,0±0,3 пп. 9, Музей народної архітектури та побуту НАН України

Дчрв 34 31,7±1,3 16,3±0,4 2,4±0,1 13,9±0,4 14,0±1,2

23,7±0,6 18,4±0,2 7,0±0,5 11,4±0,5 3,7±0,3 пп. 10, Музей народ-ної архітектури та по-буту НАН України

Клг 32 29,4±1,2 17,1±0,3 4,1±0,2 13,1±0,2 10,4±1,2

18,6±0,6 19,7±0,3 8,4±0,4 11,3±0,3 15,3±0,7пп. 11, кв. 25, вид. 17, Микільське л-во КП „Дарницьке ЛПГ”

Клс 31 23,8±1,3 19,7±0,6 6,9±0,3 11,9±0,4 31,0±1,2

13,5±0,8 16,7±0,5 9,7±0,2 7,0±0,3 10,7±0,6пп. 12, кв. 25, вид. 7, Микільське л-во КП „Дарницьке ЛПГ”

Клс 22 20,7±0,5 17,5±0,1 7,7±0,3 9,9±0,6 22,3±1,3

20,4±0,6 16,4±0,1 6,7±0,3 9,3±0,3 4,9±0,5 пп. 13, Музей народ-ної архітектури та по-буту НАН України

Лпс 29 27,4±0,6 16,3±0,3 3,2±0,2 11,6±0,5 9,2±0,4

Примітки. 1. Умовні позначення: Бп – Береза повисла, Гхг – горіх грецький, Дчрв – Дуб червоний, Клг – Клен гостролистий, Клс – Клен сріблястий, Лпс – липа серцелис-та; 2. Місце зростання в біогрупі: чисельник – середина, знаменник – периметр.

73

Культури горіха грецького (Juglans regia L.) (пп. 8) створювались як плантаційні з метою заготівлі горіхів. Після зімкнення крон на ділянці сфор-мувався напіввідкритий ландшафт, який із задоволенням відвідує населен-ня, а тому культури набули статусу ландшафтних. У 43-річному віці наса-дження горіха досягло середньої висоти 17,0 м та діаметра стовбурів 27,1 см у середині біогрупи та 17,4 м і 44,3 см відповідно по краях (пп. 8).

З наведених у табл. 2 даних простежується закономірність щодо фо-рмування крон та діаметрів стовбурів у горіха грецького. Так, у середині біо-групи культури мають менші на 39 % діаметри та на 29 % площі проекції крон порівняно з деревами, розташованими по периметру біогрупи.

У дерев дуба червоного (Quercus rubra L.), які зростають у судібров-них умовах (пп. 9) на відстані 2–4 м, сформувались широкі розлогі крони, що надає їм декоративнішого вигляду, ніж тим, які зростають за густішого стояння [2].

Культури дуба червоного створені за принципом ландшафтної біогрупи і як показують наші дослідження в середині біогрупи вони мають кращий ріст за висотою на 1–18 %, але менший на 26–37 % діаметр стовбурів, ніж у тих, що зростають на краю біогруп. Серед останніх спостерігається менш інтен-сивний ріст у висоту та більші діаметри стовбурів, а також значно більші на 43–68 % площі проекції крон. У цих же культурах, створених при хаотичному розміщенні садивних місць, виявлено вище очищення стовбурів від гілок у середині біогрупи порівняно з деревами, які зростають по периметру.

Ландшафтні культури клена гостролистого (Acer platanoides L.) дослі-джені в умовах судібров (див. табл. 2, пп. 10) свідчать, що його дерева зро-стаючі на краю та в середині біогрупи мають майже однакову висоту. Проте діаметри у периферійних дерев на 47 %, а площа проекцій крон на 65 % бі-льші, ніж у дерев, які зростають у середині біогрупи. У насадженні на проб-ній площі 10 виявлена значуща різниця за висотами та діаметрами (t=4,0–7,0) у ландшафтних культурах при груповому розміщенні, а також різниця у площі проекції крон, яка більша у дерев, що зростають по периметру наса-дження, ніж у тих, що ростуть у середині. При цьому краща очищеність сто-вбурів від гілок властива деревам, які знаходяться у центрі біогрупи, що по-яснюється меншим проникненням світла через густу крону. Завдячуючи згаданим особливостям, клени декоративні в усі пори року як в солітерних, так і в алейних насадженнях [6, 7]. Великі розміри дерева, декоративна гус-та крона, стрункий стовбур, досить орнаментальне листя, яке влітку темно-зелене, а восени набуває червоно-золотавого чи яскраво-жовтого забарв-лення надають ландшафтним культурам клена гостролистого надзвичайної декоративності та привабливості. Нами було виявлено, що листя клена гос-тролистого не об’їдає гусінь, що надає клену статусу деревної породи, при-датної для культивування не лише в садово-парковому будівництві, а й у лісових культурах і полезахисному лісорозведенні.

Клен сріблястий (Acer saccharinum Wangh.) у чистих насадженнях, в оточенні лісового середовища (див. табл. 2, пп. 11), утворює високопідняту овальної форми ажурну крону, а в змішаних культурах за участі ялини єв-ропейської та берези повислої (пп. 12) – видовжено-овальну, що не знижує його декоративності у змішаних ландшафтних біогрупах. На досліджуваних

74

ділянках, створених при встановленій схемі розміщення садивних місць спостерігається різниця за висотою у межах лише до 5 %. Однак різниця за діаметром (22–35 %), площею проекцій крони (51–52 %) та висотою початку крон (5–29%) значна, за рахунок більшого доступу світла до крон перифе-рійних дерев.

При використанні липи серцелистої (Tilia cordata Mill.) у зеленому бу-дівництві слід також пам’ятати про її санітарно-гігієнічну роль як пилозахис-ної породи та ароматизатора повітря в період цвітіння. Завдячуючи густій кроні липа у літні спекотні дні дієво поліпшує мікроклімат довкілля [7]. Дос-ліджуваним ландшафтним культурам липи серцелистої (табл. 2, пп. 13) до-сліджуваним у судібровах, характерне низьке закладання овальної крони, яка в середині біогрупи більш витягнута, а по периферії має дещо розлогіші контури. Аналізуючи дані росту ландшафтних культур за участі липи серце-листої можна зробити висновок, що насадження створені за схемами садін-ня відповідно до лісівничих вимог (пп. 13), не відрізняються висотою в се-редині і на краю біогруп, а діаметри стовбурів у таких культурах мають вищі показники у дерев, зростаючих на краю біогруп, де більше сонячного світла і процеси накопичення біомаси відбуваються інтенсивніше. Площа проекцій крон більша на 46-64 % у периферійних краще освітлених дерев на всіх до-сліджуваних ділянках.

Висновки

У ландшафтних культурах, створених біогрупами, при рівномірному розміщенні садивних місць по площі, деревні рослини мають більшу висоту та менший діаметр стовбурів. Спосіб створення культур із застосуванням біогруп та лісівничо-обґрунтованих типів лісових культур істотно впливають на процеси формування культур та їхні таксаційні показники.

При груповому вирощуванні у середині біогруп ландшафтних культур формуються високопідняті крони. У периферійних дерев крони формуються значно нижче і займають вони більшу площу, що позначається на декора-тивності деревних рослин. Найдекоративнішими є змішані за складом ландшафтні лісові культури, біогрупи, створені з двох чи більше деревних або кущових порід, які здатні підтримувати декоративні якості біогруп упро-довж тривалого часу.

Список літератури

1. Гордієнко М. І. Лісівничі властивості деревних рослин / М. І. Гордієнко, Н. М. Гордієнко. – К. : ТОВ „Вістка”, 2005. – 820 с.

2. Іванюк І. В. Декоративні властивості крон деревних рослин та їхнє зна-чення при формуванні ландшафтних лісових культур в умовах свіжих суборів зе-леної зони м. Києва / І. В. Іванюк, Ф. М. Бровко // Науковий вісник НУБіП України. – 2010.– Вип. 152. – С. 210–217.

3. Іванюк І. В. Особливості формування ландшафтних культур в зеленій зоні м. Києва / І. В. Іванюк // Науковий вісник Національного аграрного університе-ту. – 2005. – Вип. 86. – С. 244–250.

4. Кобранов Н. П. Обследование и исследование лесных площадей / Коб-ранов Н. П. – Л. : ЛТА, 1973. – 76 с.

75

5. Колесников А. И. Декоративная дендрология / Колесников А. И. – М. : Лесн. пром-сть, 1974. – 703 с.

6. Кучерявий В. П. Урбоекологія / Кучерявий В. П. – Львів : Світ, 1999. – 359 с. 7. Нехуженко Н. А. Основы ландшафтного проектирования и ландшафтной

архитектуры / Нехуженко Н. А. – С-Пб. : Нева, 2004. – 192 с. 8. Рубцов Л. И. Деревья и кустарники в ландшафтной архитектуре / Руб-

цов Л. И. – К. : Наук. думка, 1977. – 272 с. 9. Холявко В. С. Дендрология и основы зеленого строительства : [учебник

для сред. сел. проф.-техн. училищ] / Холявко В. С., Глоба-Михайленко Д. А. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Высш. шк., 1980. – 248 с.

Приведены таксационные показатели и декоративные свойства крон в

ландшафтных лесных культурах в зависимости от места произрастания в биогруппах.

Ландшафтные лесные культуры, декоративные свойства, зеленая зона, судубрава, композиция.

An inventory of indicators and decorative properties of crown in the landscape

forest cultures depending on the habitat in biogroups. Landscape forest culture, decorative features, green zone, sudibrova,

composition.

УДК 631.524+712.41

СТАРОВІКОВІ ДЕРЕВА ПАРКУ-ПАМ’ЯТКИ САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА СЕЛА ПЕРЕМОЖНЕ

А.І. Івченко, І.М. Пацура, кандидати сільськогосподарських наук А.С. Мельник

Ботанічний сад НЛТУ України

Дендрофлора парку у селі Переможне Львівської області заслуговує на увагу окремими великовіковими та великорозмірними деревами абори-генних видів: клена польового та дуба звичайного, а також особинами ін-тродуцентів гіркокаштана восьмитичинкового, сосни веймутової, робінії звичайної, модрини європейської, клена цукристого, дуба червоного.

Старовинний парк, великовікові дерева, інтродуценти. При створенні парків та дендропарків використовують значну кількість

видів автохтонних та інтродукованих дерев. Таксономічний їх підбір – осно-воположний фактор, від якого залежить довговічність і ландшафтно-архі-тектурна цінність об’єкта. Проте аналіз таксономічної структури парків, за-кладених у минулому столітті, вказує на певні недоліки щодо цього добору.

Натомість, породна структура класичних парків 19-го століття в біль-шості випадків виправдала свою доцільність. Вивчення їх дендрофлори до-

© А.І. Івченко, І.М. Пацура, А.С. Мельник, 2012

76

зволяє встановити наявні рідкісні особини і навести біометричні показники та описи загального стану останніх. Лише в старовинних парках збереглися великовікові автохтонні рослини. Вони, поряд з інтродуцентами, являють непересічний інтерес як для дендрологів, так і для озеленювачів. Особини інтродукованих видів перш за все цінні тим, що пройшли довготерміновий період адаптації до місцевих умов і зайняли певну нішу в тому чи іншому парковому культурфітоценозі. А отже, вони можуть бути добре перевірени-ми зразками для узагальнення особливостей їх росту і розвитку на значну календарну перспективу в новому для них природно-кліматичному та фіто-ценотичному середовищах. Дерева аборигенних видів привабливі своїми рідкісними значними віковими чи біометричними показниками, рівнем стій-кості та їх місцем у парковому фітоценозі.

Метою роботи було вивчення великовікових автохтонних та інтроду-кованих деревних рослин у паркових насадженнях.

Матеріал і методика досліджень. Обстеження паркової території та деревних особин проводили за загально прийнятими методиками [1, 2]. Ді-аметр стовбурів визначали через замір окружностей. Приблизний вік дерев встановлювали шляхом експертної оцінки.

Результати досліджень. Присадибний парк 18-19 століть у селі Пере-можне Городоцького району Львівської області – парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення. Розміщений він над річечкою Благ – притокою Верещиці. Від палацу Лянцкоронських залишилися рештки стін.

На час обстеження парку виявлено 16 рідкісних деревних рослин 10 ботанічних назв (таблиця). Інтродуценти представлені рослинами 6-ти так-сонів. До останніх належить і модрина європейська (Larix decidua).

Старим деревним рослинам переважно 100 і більше років. Молодши-ми є лише дуб червоний і гіркокаштан восьмитичинковий – їм по 80 років, клен цукристий – 60 років та коркова відміна клена польового – 30 років.

Серед усіх інших деревних рослин перш за все у вічі впадають 3 велетенські 300–350-літні дерева дуба звичайного з масивними кронами. У найбільших з них висота понад 30 м, а діаметр стовбура близько 1,5 м. Поперечник крони близько 26 м. Санітарний стан їх добрий, життєвість ви-сока. Ці могутні особини виступають домінуючим акцентом парку.

У 200-літньої липи серцелистої з таким же масивним стовбуром було стовбурне та окоренкове загнивання деревини як результат розвитку дупел, які, у свою чергу, виникли внаслідок нефахового обрізання гілок із залишен-ням великих сучків. Одного з останніх буревіїв це дерево не витримало.

Дерево дуба червоного значно молодше – йому близько 80 років. Йо-го крона розлога, оскільки дерево розташовано з краю групи дерев і, до того ж, відсутня будь-яка підгінна порода. Тому за висотою ця особина особливо не виділяється, проте діаметр, як для цього віку, значний – 90 см.

Серед інших дерев своїми віковими показниками та розмірами виді-ляються 4 особини клена польового. Так дві з них у віці 250 років мають ви-соту понад 20 м та діаметр стовбура 125 і 127 см. Крони їх низько опущені, розлогі. Лише нижні частини стовбурів є повнодеревними циліндричної фо-рми. Вище вони розгалужуються в масивні скелетні гілки. І тільки в наймо-лодшого дерева клена польового з каповим наростом наявний стрункий по-

77

внодеревний стовбур. Раніше нам не доводилося бачити таких великих особин цього виду. Все це при тому, що в дендрологічних описах вони пе-реважно трактуються як дерева третьої величини, або ж із життєвою фор-мою куща. Та й трапляються особини клена польового в нашому регіоні не так вже й часто, оскільки тут знаходиться західне пограниччя його природ-ного ареалу.

Біометричні показники та санітарний стан великовікових дерев

парку села Переможне

Назва таксона Вік, роківВисота,

м Діаметр,

см Санітарний

стан Pinus strobus L. 110 28 92 Добрий Larix decidua Mill. 100 28 85 Добрий Robinia pseudoacacia L. 110 31 99 Добрий Acer platanoides L. 150 22 102 Добрий Acer campestre L. 200 16 104 Добрий Acer campestre L. (з капою) 180 18 83 Задовільний Acer campestre L. 250 21 125 Добрий Acer campestre L. 250 21 127 Добрий Acer campestre var. suberosa 30 10 12 Добрий Acer saccharinum L. 60 26 73 Добрий Aesculus octandra Marsh. 80 18 62 Добрий Tilia cordata Mill. 200 22 150 НезадовільнийQuercus robur L. 300 28 122 Добрий Quercus robur L. 350 33 150 Добрий Quercus robur L. 300 33 137 Добрий Quercus rubra L. 80 24 90 Добрий

150-річне дерево клена гостролистого теж має розлогу крону та діа-

метр стовбура понад 1 м. Менші дерева цього виду трапляються часто і фактично створюють основу паркового насадження.

Серед кількох дерев робінії звичайної виділяється одна особина, яка у віці 110 років перевищує 30 м у висоту та практично сягає метрового діаме-тра стовбура. Санітарний стан цієї деревної рослини добрий, а життєвість висока.

У парковому насадженні кілька особин сосни Веймутової. У доброму стані знаходиться 130-літнє дерево цього виду. Воно виділяється із загаль-ного масиву своїми розмірами – у першу чергу циліндричним стовбуром майже метрового діаметра. Крона овальна, середньої щільності. Натомість в іншої, дещо меншої, особини крона більш розгалужена, зріджена, зрідка є всихаючі гілки. Ще одна особина сосни веймутової росте в центрі щільної групи дерев граба. Це своєрідна композиція із високим струнким деревом сосни вуймутової в обрамленні кількох нижчих дерев граба. Стовбури останніх відхилені від центра до периферії і тому вся ця група деревних ро-слин має букетну форму.

Серед особин модрини європейської найпомітнішим є масивне 100-річне дерево. Санітарний стан його добрий. Частина особин цього виду ро-стуть з краю груп деревних рослин і нерідко мають однобокі зріджені крони

78

із всихаючими гілками. Життєвість їх знижена. Причиною, на наш погляд, виступають надмірно багаті та вологі лісорослинні умови (D3, а часом і D3-4), що виходить за межі оптимуму для цього виду.

Клен цукристий вписується у парковий фітоценоз своєю розгалуже-ною кроною із помірно розсіченим лопатевим листям, у якого нижня сторо-на зеленувато-біла, що й дало другу назву цього виду – клен сріблястий. Дерево має високу життєвість. Його біометричні параметри у 60-літньому віці досить значні та вказують на швидкорослість особин цього виду.

Висновки

Парк у селі Переможне знаходиться у задовільному стані. Порівняно з іншими обстеженими парками Львівщини він у першу чергу цікавий рідкіс-ними великовіковими та великорозмірними особинами аборигенних дерев-них видів – клена польового та дуба звичайного. Інтродуценти представлені деревами рідкісного у нас гіркокаштана восьмитичинкового та більш звич-ними сосни веймутової, робінії звичайної, модрини європейської, клена цук-ристого, дуба червоного.

Список літератури

1. Кучерявый В.А. Урбоэкологические основы фитомелиорации / Кучерявый В.А. – М.: НПО «Информация», 1991. – Ч. 2. – 288 с.

2. Цурик Є.І. Перелікова таксація лісу / Цурик Є.І. [2-е вид].– Львів: Укр ДЛТУ, 2002. – 260 с.

Дендрофлора парка с. Переможное Львовской области заслуживает вни-

мания отдельными великовозрастными и крупноразмерными деревьями абори-генных видов: клена полевого и дуба черешчатого, а также особями интроду-центов – конского каштана восьмитычиночного, сосны веймутовой, робинии обыкновенной, лиственницы европейской, клена сахаристого, дуба красного.

Старинный парк, великовозрастные деревья, интродуценты. Rare age-old and largeness trees of aborigines species: Acer campestre and

Quercus robur were saved in the park of village Peremozhne. The individuals of intro-duction species were also saved: Aesculus octandra, Pinus strobus, Robinia pseu-doacacia, Larix decidua, Acer saccharinum, Quercus rubra.

Age-old park, age-old trees, arboreal introduction species.

79

УДК 502.7(063):633.2

ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТАРАРИТЕТНІ ВИДИ РОСЛИН КАРБОНАТНОГО БОЛОТА НА МАЛОМУ ПОЛІССІ

Т.А. Кльован, аспірант

Інститут агроекології і економіки природокористування НААН України

Визначено пріоритет охорони карбонатних боліт України у збере-

женні раритетного фіторізноманіття на прикладі ветландів Малого По-лісся. Важливими питаннями є створення та ефективне функціонування природних ядер екомережі у збалансованому розвитку та відтворенні ра-ритетного різноманіття на базі природних карбонатних боліт.

Фіторізноманіття, екомережа, карбонатні болота, антропоге-ний вплив.

Внаслідок значного антропогенного тиску охорона вразливих екосис-

тем є необхідною умовою збереження фіторізноманіття на видовому та це-нотичному рівні. Одними з унікальних і малопоширених еталонних ділянок природи для збереження специфічного біотичного і ландшафтного різнома-ніття є карбонатні болота, які являють собою тип боліт, що формуються в умовах багатого мінерального живлення, у заплавах малих річок, улогови-нах, по берегах озер та під час заростання водойм.

Болота такого типу є особливо цінними угіддями у біосфері: депону-ють парникові гази, забезпечують водорегулюючу функцію, є осередками біорізноманіття. Крім того, вони є еталонними ділянками для поширення ка-рбонатофільних угруповань, виконують важливу роль у збереженні рарите-тного біорізноманіття, беруть участь у кліматорегулюючих процесах.

Вагоме значення карбонатних боліт визначається тим, що вони за-безпечують формування і водно-мінеральне живлення річок, озер, викону-ють водоохоронну, енергозберігаючу функцію. Бюро Рамсарської конвенції наголошує на визначній ролі водно-болотних угідь не тільки для збережен-ня унікального біорізноманіття, а й у кліматорегулюванні, процесах очищен-ня води, а також згадується про велике значення болотних та заплавних екосистем у формуванні та регуляції стоку річок. Як відомо, добування та осушення торфовищ без виконання вимог раціонального природокористу-вання спричинює зникнення раритетних фітоценозів та порушення рівнова-ги в екосистемах. Охорона та відтворення раритетних фітоценозів збалан-сують загальний екологічний стан торфово-болотних угідь.

Мета роботи. Організація практичної охорони видів рослин шляхом створення природоохоронних територій здійснюється в Україні, як і в інших європейських країнах, у розрізі структурних одиниць адміністративно-територіального поділу. Тому, з точки зору практики природоохоронної Науковий керівник – кандидат біологічних наук В.В. Коніщук

© Т.А. Кльован, 2012

80

*

*

справи, з метою оптимізації охорони рідкісних, зникаючих, а також інших видів рослин, яким надано охоронний статус, важливим є вивчення екологі-чних умов їх місцезростань, збереження та відтворення популяцій [1]. На території України ареалом карбонатних боліт є переважно Мале Полісся, Поділля, Закарпаття і дуже рідко Полісся.

Матеріали та методика досліджень. Застосовано загальноприйняту методику еколого-фітоценотичних та фітосозологічних досліджень. Основні методи досліджень: аналітичні, описові, порівняльні, експедиційні, польові, еколого-флористична класифікація Браун-Бланке. Латинські назви видів наведено згідно з визначником рослин України [2].

Результати досліджень. На сучасний екологічний стан фіторізнома-ніття суттєво впливає фрагментація рослинного покриву, зумовлена густою гідрографічною системою, почленованістю рельєфу й особливо розгалуже-ною мережею комунікацій (трубопроводів, ліній електропередачі, залізнич-ними і автомобільними дорогами тощо). Внаслідок цього, мало збереглося цілісних, великих за площею природних рослинних угруповань та автохтон-них болотних екосистем. Здебільшого вони почленовані, віддалені або по-ширені в межах агроландшафтів. У результаті ксеротифізації, що відбува-ється в процесі глобальних змін клімату та осушувальної гідромеліорації, з болотних фітоугруповань зникла велика кількість гідрофітних та гігрофітних видів, натомість з’явилися мезофіти і навіть ксеромезофіти, зокрема на осу-шених торфовищах, деградованих, нерекультивованих торфорозробках. Флористичний склад в екосистемах змінюється постійно, тому для збере-ження біорізноманіття необхідні конкретні механізми щодо практичної його охорони в умовах посиленого антропогенного тиску на природні екосистеми.

Найтиповіші карбонатні болота поширені на Малому Поліссі, тому об’єктом досліджень було вибрано частково осушене торфовище витоку р. Устя Рівненської області, Здолбунівського району, с. Дермань Друга, його екологічний стан та фіторізноманіття.

Екологічними особливостями карбонатних боліт є близьке до денної поверхні залягання карбонатних порід (крейда, вапняк, мергель), надмірне зволоження заболочуваних улоговин, багатий флористичний склад. У цих екотопах спостерігається висока забезпеченість ґрунтового покриву гуму-сом – 7,8–8,2 %; легкогідролізованим азотом – 99,2–105,4 мг/100г; фосфо-ром – 20,8–22,5 мг/100г; кальцієм – 20–22,2 мг.екв./100г та середня забез-печеність калію – 7,1–7,8 мг/100г з нейтральною та слаболужною реакцією ґрунтового розчину (рН 7–7,5).

По периферії деревний ярус утворюють сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), (всихає), береза пухнаста (Betula pubescens Ehrh.), осика (Populus tremula L.), верба попеляста (Salix cinerea L.), верба Старке (Salix starkeana Willd). Моховий покрив з покриттям 50–80 % формують гіпсові мо-хи: Drepanocladus sendineri, Phylonotis calcarea, Campyliym stellatum (Hedw.). Серед трав’яного покриву наявні Carex brizoides Juslen, Carex vaginata Tausch, Lysimachia vulgaris L, Frangula alnus Mill., Phragmites australis та ін-ші. Було виявлено добре освітлену дослідну ділянку розміром 10x10 м, по периферії якої наявні меліоративні канали, на якій зростають угруповання Schoeneto (ferruginei) – Hypneta. Угрупування цього зникаючого болотного

81

виду належать до категорії «рідкісні» за природоохоронним статусом Зеле-ної книги України (2009), основна частина ареалу яких знаходиться в Аль-пійській гірській системі, з локалітетами на південь та схід, а в Україні – на східній межі ареалу [3]. Домінуючими угрупованнями дослідної ділянки є сашник іржавий (Schoenus ferrugineus L.) – 80–85 %, молінія голуба (Molinia caerulea (L) Mocneh.) – 35–40, осока жовта (Carex flava L.) – 10, інвазійний вид – золотушник канадський (Solidago canadensis L.) – 5 % відповідно. Проте, в меліоративному каналі Schoeneto (ferruginei) – Hypneta має пок-риття лише 20–25 %, що вказує на негативну антропогенну дію меліоратив-них систем. У флористичному складі крім бореальних видів є рідкісні сере-дньоєвропейські, занесені до Червоної книги України, а саме: Carex daval-liana Sm., Schoenus ferrugineus L., Swertia perennis L., Pinguicula vulgaris L., ін. [4].

Висновки У сучасних умовах антропогенного тиску на екосистеми одним із

найефективніших заходів збереження фіторізноманіття є надання статусу заповідності об’єкта та включення його до екомережі.

Раритетні фітоценозоутворюючі карбонатофільні угруповання в ме-жах евтрофних карбонатних боліт мають входити до талонних ядер екоме-режі, які у майбутньому можуть стати джерелами для відтворення природ-них біоценозів в антропогенно навантажених ландшафтах.

Тому охорона, репатріація зникаючих фітоценозів у межах евтрофних карбонатних боліт актуальна у зв’язку із глобальними змінами клімату, не-гативними наслідками осушувальної меліорації, прискореними темпами ро-зкладання торфу, який цінний для палеокліматичних досліджень.

Розробленння науково-практичних рекомендацій для створення еко-мережі, де одним із важливих об’єктів стануть карбонатні болота, дозволить охороняти та відтворювати генетичне видове, ценотичне й екосистемне рі-зноманіття, проводити ефективні дослідження, спрямовані на впроваджен-ня біотехнічних заходів, що можуть забезпечити функціональну стійкість екосистем водно-болотних, торфових угідь. Пріоритетним завданням є створення кадастру сучасних місцезростань та започаткування фонового моніторингу екологічного стану екотопів.

Порівняння екологічних факторів, особливостей природних та транс-формованих фітоасоціацій у межах карбонатних боліт дозволить обґрунту-вати наукові рекомендації їх збалансованого розвитку, а відновлення окре-мих популяцій забезпечить дефрагментацію екомережі.

Список літератури

1. Кагало О.О. Рідкісні, зникаючі та інші види судинних рослин Львівської області (Україна), які потребують охорони / О.О. Кагало, Н.М. Сичак // Наукові ос-нови збереження біотичного різноманіття. – 2002. – Вип. 4. – С. 47–58.

2. Определитель высших растений Украины / [Д.Н. Доброчаева, М.Н. Котов, Прокудин Ю.Н. и др.] – [2-e изд., стереот. ]. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – 548 с.

3. Зелена книга України / За заг. ред. чл.-кор. НАН України Я.П. Дідуха. – К.: Альтерпрес, 2009. – 448 с.

4. Червона книга України. Рослинний світ / За ред. Я.П. Дідуха. – К.: Глоба-лконсалтинг, 2009. – 900 с.

82

Определено приоритет охраны карбонатных болот Украины в сохране-нии раритетного фиторазнообразия на примере Малого Полесья. Важными во-просами есть создание и эффективное функционирование природных ядер эко-сети в сбалансированном развитии и отображении раритетного разнообразия на базе природных карбонатных болот.

Фиторазнообразие, экосеть, карбонатные болота, антропогенное влияние.

The priority of Ukrainian carbonate marshes in saving of rare phytovariety on

example of Small Polesie’s vetlands is determined. The important aspects are creation and effective functioning of natural ecological network cores in balanced development and reproduction of rare variety on carbonate marshes base.

Fitodiffrnce, econet, calcareous wetlands, anthropogenic influence.

УДК 582.475.4:575(477.75)

СОЦІАЛЬНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ

ПРИРОДНИХ ЛІСІВ СОСНИ ПІВДЕННОГО КРИМУ

В.П. Коба, доктор біологічних наук, старший науковий співробітник

Т.П. Жигалова, аспірантка∗ Нікітський ботанічний сад – Національний науковий центр,

Ялта Розглянуто особливості стану і сучасного етапу соціально-

економічного використання природних лісів сосни Південного Криму. Показано, що нині найважливішою метою є оцінка й аналіз ефективності застосовуваних методів ведення лісового господарства, охорони і відновлення природних деревостанів сосни регіону.

Соснові ліси, соціально-економічні функції, охорона, відновлення. У Криму найважливішим природним ресурсом є лісові насадження.

Нині поряд із традиційними формами використання корисних функцій лісу, при яких переважало одержання деревини і побічних продуктів, усе більшого значення набувають оздоровча, рекреаційна та естетична, що ланшафтно стабілізує й інші соціально-екологічні функції лісу в зв'язку зі збільшенням розмаїтості потреб сучасного суспільства [3, 9]. Результати численних досліджень показують, що рекреаційні й оздоровчі функції лісу в багато разів цінніші господарських, пов'язаних з використанням лісу як сировинної бази для одержання деревини.

У Гірському Криму, особливо в південній його частині, найбільше рекреаційне значення мають соснові ліси. Сприятливий вплив лісу на стан

∗

Науковий керівник – доктор біологічних наук В.П. Коба © В.П. Коба, Т.П. Жигалова, 2012

83

здоров'я і підвищення продуктивності праці роблять мікрокліматичні особ-ливості під пологом соснового лісу, підвищена іонізація лісового повітря поліпшення санітарно-гігієнічної обстановки, що значною мірою залежить від фітонцидних властивостей зелених насаджень [4, 6].

Метою проведених досліджень була оцінка та аналіз сучасного стану природних лісів сосни, що мають важливе значення у формуванні природно-ресурсного потенціалу Південного Криму.

Матеріали і методи досліджень. Дослідження проводили в природних деревостанах сосни на південному макросхилі Головного пасма Кримських гір. При маршрутному обстеженні оцінювали загальні таксаційні показники і життєвий стан деревостанів [1, 2]. Усього було обстежено понад 8 тис. га насаджень сосни в межах висот 100–1200 м над рівнем моря. Поряд з власними спостереженнями при узагальненні результатів дослід-жень використовувалися матеріали лісовпорядкування, а також матеріали літопису природи Ялтинського природного гірсько-лісового заповідника [5].

Результати досліджень. За господарською класифікацією всі при-родні ресурси поділяють, виходячи з напряму і форми використання: ресур-си для виробничої і невиробничої сфери; локальні, національні і глобальні; виявлені, прогнозовані і детально вивчені. З погляду соціально-екологічних функцій соснові ліси Кримського півострова за цією класифікацією належать до національних, а за умови удосконалення системи рекреаційного використання вони можуть набути і глобального значення.

У Гірському Криму природно зростають три види сосни: P. pallasiana D. Don., P. pithyusa Stev. subsp. stankewiczii (Sukacz.) N. Rubtz., P. kochiana Klotzsch ex C. Koch. Останній вид часто розглядають як близький до P. sosnowskyi Nakai (P. hamata Sosn.) чи як різновид P. sylvestris var. hamata (Stev.) Sosn., що відрізняється пірамідально роздутими і гачкувато загнутими до основи шишки щитками. На площі переважають деревостани P. pallasiana − 9 тис. га чи 64,3 % від загальної площі лісів сосни в Криму, P.

kochiana займає 3,5 тис. га (25 %), P. pithyusa − 480 га (3,4 %). Вивчення стану деревостанів P. pallasiana і P. kochiana показало, що

вони мають незначні розбіжності таксаційних характеристик, що в основ-ному визначаються особливостями умов зростання (таблиця). Ліс із P. kochiana поширений у верхньому гірському поясі, де екологічні умови для росту деревних рослин менш сприятливі, що визначає низькорослість деревостанів.

Таксаційні характеристики P. pallasiana, P. kochiana і P. pithyusa

Середній вік, років

Середній діаметр, см

Середня висота, м Місце розташування

пробних площ M±m M±m M±m

P. pallasiana

Ялтинський амфітеатр 110,6±4,2 30,8±1,4 15,7±0,7 P. kochiana

Нікітський хребет 123±5,4 38,8±1,6 12,3±0,8 P. pithyusa

Урочище Караул-Оба 97,4±4,5 32,4±1,9 3,8±0,5

84

При маршрутних дослідженнях, оцінюючи життєвий стан дерев за наявністю плодових тіл Phellinus pini (Thore et Fr.) Pil., було встановлено, що в деревостанах P. pallasiana кількість заражених дерев складає в серед-ньому 2,1 %, у деревостанах P. kochiana – 2,7 %. У цілому зараженість Phellinus pini підвищується із збільшенням віку.

Природні ліси P. pithyusa характеризуються невисокими таксаційними показниками, що суттєво знижує їх соціально-економічні функції, перева-жають низькорослі дерева з висотою від 3 до 5 м (48,6%). Середній вік P. pithyusa становив 97 років, при цьому у віковій структурі деревостанів спостерігається відносне збільшення числа дерев у віці 200–240 років. Це свідчить про те, що в минулому умови для росту і поновлення P. pithyusa були більш сприятливішими.

Деревостани P. pithyusa нині залишаються в складі лісгоспів, маючи статус заказників (заказник “Мис Айя” − Севастопольський лісгосп і “Новий Світ” − Судакський лісгосп). Цього явно недостатньо, тому що статус заказ-ника ні формально, ні практично не забезпечує належний рівень охорони реліктових деревних видів, до яких належать P. pithyusa. Про це свідчить їх незадовільний життєвий стан і висока частота пожеж на території заказників. Великі пожежі, що відбулися в 1989 і 2005 р. в урочище Аязьма, знищили значну частину реліктових деревостанів сосни.

Нині, незважаючи на всі прийняті заходи, зберігаються негативні тенденції зменшення площі і скорочення чисельності природних популяцій видів роду Pinus L. у Гірському Криму. За матеріалами літопису природи Ялтинського гірничо-лісового природного заповідника, тільки за останні п'ятнадцять років на його території відбулося більше шестисот пожеж, загальна площа пройдена вогнем, становила 1147 га. У результаті верхових пожеж цілком було знищено 136,9 га. деревостанів P. pallasiana.

Висновки

У результаті проведених досліджень встановлено, що на життєвий стан лісів сосни у південному Криму помітно впливають фітопатогенні організми: в деревостанах P. pallasiana уражено 2,1 % дерев Phellinus pini, а у деревостанах P. kochiana – 2,7 %.

Природні ліси P. pithyusa характеризуються невисокими таксаційними показниками, що суттєво знижує їх соціально-економічні функції. Відносне збільшення у віковій структурі деревостанів багаторічних дерев свідчить, що в минулому умови для росту і поновлення P. pithyusa були сприятливішими.

Нині заповідний статус заказника не забезпечує належний рівень охорони реліктових деревних видів, до яких належить P. pithyusa.

Соснові ліси Кримського півострова мають статус національних природних ресурсів, але за умови удосконалення системи рекреаційного використання вони можуть набувати і глобального значення.

Список літератури

1. Алексеев В.А. Лесные экосистемы и атмосферное загрязнение / Алексеев В.А. – Львов: Наука, 1990. – 200 с.

85

2. Анучин Н.П. Лесная таксация / Анучин Н.П. – М.: Лесн. пром-сть, 1982. – 512 с.

3. Генсирук С.А. Охрана лесных екосистем / Генсирук С.А., Гайдарова Л.И. – К.: Урожай, 1984. – 187 с.

4. Екологічна оптимізація рекреаційного використання гірських лісів Криму: [Методичні рекомендації / під ред. академіка УААН О.І. Фурдичка]. – К.: ДІА, 2010. – 22 с.

5. Летопись природы Ялтинского природного горно-лесного заповедника – Т. 17-31. – 1996–2010.

6. Лес и здоровье человека / [Маргус М.М., Имелик О.И., Сарв И.Ф., Янес Х.Я.]. – М.: Лесн. пром-сть, 1979. – 112 с.

7. Рубцов М.В. Классификация функций и роли леса / Рубцов М.В. // Лесоведение. – 1984. – № 2. – С. 3–9.

Рассмотрены особенности состояния и современного этапа социально-

экономического использования естественных лесов сосны Южного Крыма. Показано, что в настоящее время наиболее важной задачей является оценка и анализ эффективности применяемых методов ведения лесного хозяйства, охраны и восстановления естественных древостоев сосны региона.

Сосновые леса, социально-экономические функции, охрана, восстановление.

The features state and present stage of socio economic use of natural woods

pine of Austral Crimea are considered. Is shown, that now most important problem is the assessment and analysis of efficacyy used methods of conducting a wood facilities, preservation and regeneration of natural stands trees pine of region.

Рine woods, socio economic functions, preservation, regeneration.

УДК 574.4 : 631.46

ТРАНСФОРМАЦІЯ УГРУПОВАНЬ БЕЗХРЕБЕТНИХ

У СМЕРЕЧНЯКАХ БОРИНСЬКОГО ЛІСНИЦТВА (ВЕРХНЬОДНІСТРОВСЬКІ БЕСКИДИ)

М.П. Козловський, доктор біологічних наук

В.І. Яворницький, молодший науковий співробітник Інститут екології Карпат НАН України

В.О. Крамарець, кандидат сільськогосподарських наук, доцент І.П. Мацях, аспірант

Національний лісотехнічний університет України

Наведено результати досліджень ґрунтової мезофауни, мікроарт-ропод, ґрунтових нематод у вологій мезотрофній буковій яличині та похідному буковому смеречняку. У буковому смеречняку порівняно з буко-

Науковий керівник – кандидат сільськогосподарських наук В.О. Крамарець

© М.П. Козловський, В.І. Яворницький, В.О. Крамарець, І.П. Мацях, 2012

86

*

*

вою яличиною збіднюється видове різноманіття ґрунтових безхребетних як в межах окремих таксономічних груп, так і загалом. Відбувається перерозподіл використання енергії окремими таксономічними і трофіч-ними групами безхребетних, зокрема зменшується споживання енергії сапробіонтними видами та збільшується фітофагами.

Похідні смеречняки, ґрунтова мезофауна, мікроартроподи, ґрунтові нематоди.

Формування патологічних процесів у похідних смерекових лісостанах,

які зростають на місці буково-ялицевих лісів проявляється у складній взаємодії природних чинників і патогенних організмів. Смерека – типовий бореальний вид, який негативно реагує на вплив сухого повітря та, особливо інтенсивно, на пересушування верхніх горизонтів ґрунту, в яких розташована поверхнева коренева система цієї породи.

Погіршення перебігу фізіологічних процесів різко зменшує опірність смереки до проникнення в кореневі системи міцелію грибів-паразитів, зокрема кореневої губки та опенька, які дуже швидко поширюються при контакті коріння заражених та здорових дерев. Сприяє формуванню та розвитку вогнищ кореневих гнилей також і діяльність фітонематод у ґрунті – постійні пошкодження кореневих систем створюють сприятливі умови для проникнення міцелію патогенних грибів. Водночас ослаблення смереки приваблює до таких дерев комах-ксилофагів, живлення яких у кілька разів прискорює інтенсивність всихання дерева. Особливої гостроти процесам всихання похідних смерекових лісостанів надають погодні умови останніх років: суха, жарка погода в кінці весни та на початку літа, посушливі періоди в літній період, малосніжні зими, що призводить до зниження стійкості смереки і суттєво посилює патогенність гетеротрофного комплексу живих організмів.

Ґрунтові безхребетні тварини відіграють значну роль у функціонуванні лісових екосистем. Найсуттєвіше вони впливають на два основні процеси в екосистемі: розклад відмерлої органіки та продуктивність рослин. У межах типу біогеоценозу формується властивий лише для нього певний видовий склад ґрунтових тварин (сапрофагів, фітофагів, хижаків), на основі якого виникає первинне угруповання з характерним співвідношенням трофічних груп і взаємозв’язками з іншими компонентами екосистеми. У практиці лісового господарства найчастіше ми маємо справу з штучно сформо-ваними лісовими культурами, в яких відбувається трансформація всього комплексу ґрунтових безхребетних тварин [2].

Мета роботи – проаналізувати зміни, які відбуваються в угрупованнях ґрунтових тварин у похідних смерекових лісах порівняно з умовно корін-ними лісами регіонального ландшафтного парку «Надсянський» (Верхньо-дністровські Бескиди), який входить до міжнародного трилатерального біосферного заповідника «Східні Карпати». Дослідження провели у лісових екосистемах Боринського лісництва (державне підприємство «Боринське лісове господарство»), зокрема у вологій мезотрофній буковій яличині, а також похідному буковому смеречняку, створеному на її місці.

87

Матеріал і методика досліджень. Облік ґрунтової мезофауни про-водили методом пошарового викопування i ручного розбору ґрунтових проб, мікроартропод за допомогою термоелектора, фітонематод – модифікованим лійковим методом Бермана [5]. Розбір зразків підстилки і вибірку тварин із неї здійснювали в лабораторних умовах за допомогою колонки ґрунтових сит. Первинну обробку тварин здійснювали згідно із за-гальноприйнятими у ґрунтовій зоології методиками. Для загальної характе-ристики нематодних угруповань використовували поділ фітонематод на трофічні групи за класифікацією G. W. Yeates, T. Bongers et al. [4].

Узагальнені показники потоку енергії через угруповання ґрунтових тварин отримували шляхом сумування цих показників у межах окремих трофічних груп ґрунтових безхребетних (фітофаги, сапрофаги, хижаки). Розрахунки в окремих трофічних групах виконували спочатку для таксо-номічних груп, з урахуванням розрахункових формул використання енергії окремими розмірними групами [3].

Дослідження проводилися на двох пробних площах, закладених у Боринському лісництві Державного підприємства «Боринське лісове господарство» (табл. 1).

1. Таксаційна характеристика пробних площ

Середні Місце-знаход-ження

№ п

ро

бн

ої

пл

ощ

і

ква

рта

л

вид

іл

Пл

ощ

а,

га

Тип лісу Склад насад-

ження Вік, р.

діа

ме

тр,

см

ви

со

та

, м

Боніт

ет

По

вно

та

Запас насад-ження, м3/га

1 19 9 0,4 7Яц2Бк1См 95 45,8 31,2 Іа 0,89 712

2 19 10 0,25

волога буково-ялинова яличина

6См2Бк1Яц1Врб 50 20,2 16,0 І 0,79 259

В умовно-корінному лісостані з перевагою в складі ялиці білої

закладена пробна площа 1. Вона розташована на схилі Пн-Сх експозиції крутістю 15о. Висота над рівнем моря – 685 м. У трав’яному покриві – типові види вологої буково-ялинової яличини: Aegopodium podagraria L., Impatiens noli-tangere L., Carex pilosa Scop., Rubus hirtus Waldst. & Kit., Rubus serpens Weihe ex Lej. &

Court., Dryopteris filix-mas (L.) Schott, Dryopteris dilatata (Hoffm.) A. Gray, Athyrium filix-femina (L.) Roth ex Mert., Veronica officinalis L., Actaea spicata L., Sanicula europaea L. та ін. Зімкнутість трав’яного вкриття – 80 %.

Пробна площа 2 закладена в розташованому поряд похідному сме-речняку з участю в складі деревостану бука звичайного. Насадження штучного походження створене садінням смереки та бука рядами, ялиця та верба – природного походження. Деревостан на ПП-2 зімкнутий, проек-тивне вкриття трав’яного ярусу 3 %. Тут виявлено всихання ялини, кількість сухостою становить 15 % від загального запасу.

88

Результати досліджень. Угруповання мезофауни яличини утворене представниками з 10 таксонів (табл. 2). Домінантами за чисельністю є до-щові черви (46 %), багатоніжки-кістянки (22 %), павуки (11 %), мокриці і личинки совок (по 6 %). Загальна чисельність представників мезофауни становить 196 особин з масою 22,17 г/м2, ними споживається за добу 2368 Дж енергії.

У похідному смеречняку угруповання цієї групи також утворене пред-ставниками 10 таксонів. Так само, як і у корінній екосистемі домінантами за-лишаються дощові черви, проте їх частка зменшується до 26 %, багатоніжки-кістянки становлять 33 %, проте зникають мокриці багатоніжки-геофіліни, личинки совок. З’являються у структурі стафіліни (11 %), туруни (7 %), молюски родини Clausiliidae (7 %), двопарноногі багатоніжки родини Julidae (4%). Тут чисельність цих тварин значно більша – 432 особини, проте маса становить лише 14,32 г/м2, що на 35% менше, ніж у яличині, і споживають вони за добу 2080 Дж енергії.

2. Показники угруповань ґрунтової мезофауни у вологій мезотрофній

буковій яличині та похідному буковому смеречняку

ПП-1, букова яличина ПП-2, буковий смеречняк Таксономічна,

трофічна група

Чисель-ність,

особин/м2

Маса, г/м2

Споживання енергії за

добу, Дж/м2

Чисель-ність,

особин/м2

Маса, г/м2

Споживання енергії за

добу, Дж/м2

Сапрофаги Lumbricidae 90 20,05 2017 112 9,60 1226 Oniscoidea 11 0,13 27 – – – Julidae – 16 1,60 197 Tipulidae (lar.) 5 0,80 87 – – – Clausiliidae – – – 32 0,48 95

Хижаки Aranei 21 0,27 55 16 0,144 32 Lithobiomorpha 43 0,38 86 144 1,504 325 Geophilomorpha 5 0,04 10 – – – Carabidae – – – 32 0,08 25 Staphylinidae 5 0,07 14 48 0,19 53 Rhagionidae (lar.)

– – – 16 0,48 80

Фітофаги Elateridae (lar.) 5 0,06 13 16 0,24 47 Lepidoptera (lar.) 11 0,36 59 – – – Разом: 196 22,17 2368 432 14,32 2080

Угруповання мікроартропод букової яличини формують представники

близько 40 таксонів (ногохвістки – 14, орібатіди – 19, мезостігматичні та інші кліщі – 4; (табл. 3)). Чисельність цього угруповання в серпні становила 126,00х103 особин/м2 з масою 2,97 г. Різноманіття угруповання мікроартропод букового смеречняка, порівняно з яличиною, на 30 % бідніше, проте його чисельність більша і становить 161,07х103, тоді як маса залишається приблизно такою самою – 2,91 г/м2.

89

3. Показники угруповання ґрунтових мікроартропод у вологій мезотрофній буковій яличині та похідному буковому смеречняку

ПП-1, букова яличина ПП-2, буковий смеречняк Таксономічна

група Чисель-

ність, особин/м2

Маса, г/м2

Споживання енергії за

добу, Дж/м2

Чисель-ність,

особин/м2

Маса, г/м2

Споживання енергії за

добу, Дж/м2 Collembola

Ceratophysella 1,067 0,021 22 Friesea 4,133 0,041 51 9,867 0,099 121 Neanura 0,400 0,004 5 – – – Tetrodontophora 0,005 0,030 7 – – – Protaphorura 4,800 0,096 99 5,067 0,101 105 Mesaphorura 0,667 0,005 6 0,267 0,002 3 Folsomia 7,733 0,093 109 3,333 0,040 47 Isotomiella 4,800 0,034 45 12,800 0,090 120 Parisotoma 3,200 0,096 90 2,800 0,084 78 Tomocerus 2,267 0,136 107 2,667 0,160 126 Orchisella 0,533 0,016 15 0,933 0,028 26 Lepidocyrtus 4,133 0,207 170 1,867 0,093 77 Pseudosinella 1,200 0,036 34 – – – Sminthurus 2,267 0,045 47 – – – Neelus 1,467 0,010 14 1,067 0,007 10

Oribatida Brachychthonius – – – 3,067 0,006 11 Phthiracarus 4,400 0,418 293 3,200 0,304 213 Plathinotrus 0,667 0,047 35 – – – Hermannia 2,267 0,215 151 – – – Hipodamaeus 0,267 0,019 14 – – – Belba 0,533 0,032 25 Eremaeus 0,800 0,028 25 0,267 0,009 8 Liacarus 0,133 0,013 9 0,533 0,053 37 Ceratoppia 0,133 0,009 7 0,133 0,009 7 Carabodes 1,200 0,052 44 – – – Tectocepheus 5,467 0,027 40 9,867 0,049 72 Oppiidae 34,000 0,124 191 26,800 0,085 138 Scheloribates 0,533 0,011 11 2,267 0,045 47 Protoribates 0,133 0,001 2 0,400 0,004 5 Chamobates 7,333 0,059 76 Mycobatidae 0,133 0,001 1 – – – Euzetes 0,133 0,013 9 – – – Eupelops – – – 0,800 0,04 33 Achipteria 0,267 0,009 8 6,267 0,219 197 Parachipteria 0,933 0,023 23 0,133 0,003 3 Передімагіальні стадії

27,067 0,406 451 49,867 0,748 831

Mesostigmata Gamasina 5,600 0,448 327 4,267 0,341 249 Zerconidae 1,600 0,032 33 Trachytes 2,933 0,205 155 2,533 0,177 134 Uropoda 0,667 0,02 19 – – –

90

Продовження табл. 3Anoettidae 0,133 0,001 1 – – – Разом: 126,00 2,971 2640 161,069 2,91 2829

У корінній яличині структура таксона ногохвісток є полідомінантною:

домінантами є 9 видів ногохвісток з 8 родів: Friesea, Protaphorura, Folsomia, Isotomiella, Parisotoma, Tomocerus, Lepidocyrtus, Sminthurus (6–13 %) та 3 види субдомінантів з 3-х родів – Mesaphorura, Pseudosinella, Neelus (2–4 %). Серед орібатідних кліщів домінують представники 2 таксонів (Oppiidae 62 %, Phthiracarus 8 %), серед мезостігматичних гамазові та трахітидні. У похідному смеречняку кількість домінантних видів ногохвісток лише 6 (з часткою домінування від 6 до 24 %), та 3 види субдомінантів, одночасно утричі більша кількість домінантних видів (до 6 виів) орібатідних (Oppiidae 43 %, Tectocepheus 16%, Chamobates 12 %, Achipteria 10 %, Brachychthonius і Phthiracarus по 5 %) і мезостігматичних кліщів (Zerconidae).

На дослідних ділянках встановлена трофічна структура угруповань нематод за показниками чисельності, маси та споживання енергії (табл. 4, 5).

4. Показники трофічних груп нематод у підстилці та ґрунті вологої мезотрофної букової яличини (ПП-1)

Трофічна група Чисельність,

особин/м2 Маса, г/м2

Споживання

енергії за добу, Дж/м2

Спожи-вання

енергії, %

Підстилка Екто- та ендопаразити 1600 0,001 2 0 Пожирачі кореневих волосків

14400 0,002 8 1

Грибоїдні 3200 0,000 1 0 Бактеріоїдні 131200 0,183 368 44 Хижаки 28800 0,213 283 34 Всеїдні 28800 0,118 182 22 Разом 208000 0,518 843 100

Ґрунт Екто- та ендопаразити 3200 0,001 3 1 Пожирачі кореневих волосків

8000 0,001 4 1

Грибоїдні 9600 0,000 2 0 Бактеріоїдні 218400 0,093 252 62 Хижаки 8000 0,050 69 17 Всеїдні 11200 0,051 76 19 Разом 258400 0,197 407 100

У буковому смеречняку, порівняно з буковою яличиною, відбуваються зміни таксономічного складу, що зумовлює зміни у співвідношенні трофіч-них груп. Так, у похідній лісовій екосистемі збільшується заселеність ґрунту екто- ендопаразитичними формами, грибоїдними нематодами, натомість зменшується частка типових хижих форм, але збільшується всеїдних.

91

5. Показники трофічних груп нематод у підстилці та ґрунті букового смеречняка вологої мезотрофної букової яличини (ПП-2)

Трофічна група Чисельність,

особин/м2 Маса, г/м2

Споживання енергії за

добу, Дж/м2

Споживання енергії, %

Підстилка Екто- та ендопаразити 6400 0,003 8 1 Пожирачі кореневих волосків 64000 0,010 34 4 Грибоїдні 89600 0,003 16 2 Бактеріоїдні 425600 0,147 420 53 Хижаки 0 0,000 0 0 Всеїдні 131200 0,154 324 40 Разом 716800 0,318 802 100

Ґрунт Екто- та ендопаразити 75200 0,021 63 2 Пожирачі кореневих волосків 448000 0,067 236 6 Грибоїдні 64000 0,023 65 2 Бактеріоїдні 1317600 1,306 2861 80 Хижаки 19200 0,070 110 3 Всеїдні 92800 0,124 252 7 Разом 2016800 1,611 3586 100

Загалом, лісові екосистеми характеризуються задовільною фітогель-

мінтозною ситуацією, оскільки споживання енергії екто- та ендопаразитич-ними видами є малою і не перевищує 5 %. Ця група нематод представлена ротіленхами, причому, їх чисельність у ризосферному ґрунті букового смеречняка у чотири рази більша, ніж у ґрунті букової яличини. Враховуючи це, можна сказати, що нематодне угруповання букового смеречняка належить до вторинних нестійких нефітопатогенних комплексів [1].

Трансформація угруповань безхребетних різних розмірних і таксоно-мічних груп у буковому смеречняку, порівняно з буковою яличиною, відбу-вається по-різному, проте загальними ознаками є: збіднення таксономічного різноманіття, зменшення частки використання енергії угрупованням та дея-кий перерозподіл у її використанні трофічними групами (табл. 6). Зокрема у смеречняку маса мезосапрофагів зменшується на 44 %, а споживання ними енергії майже менше на 30 %, а сапробіотичними нематодами – на 26 %. Натомість, дещо збільшується маса мікросапрофагів й споживання ними енергії (на 13 %).

Серед хижаків у групі мезофауни спостерігається зворотна тенденція, споживання ними енергії збільшується втричі, тоді як величина енергії, що використовується мікроартроподами і нематодами зменшується на 17 і 48 % відповідно. У групі фітофагів зменшується маса і споживання енергії мезофауною (приблизно на третину), проте споживання енергії нематодами збільшується більше, ніж на два порядки. Такі зміни структурної та функціональної організації угруповань ґрунтових безхребетних вказують на значний вплив едифікатора рослинного угруповання на їх формування.

92

6. Показники трофічних груп мезофауни, мікроартропод і нематод у ґрунті лісових екосистем Боринського лісництва

Трофічна група Чисельність, особин, м2

Маса, г/м2 Споживання

енергії за добу, Дж/м2

Споживання енергії, %

Волога мезотрофна букова яличина (ПП-1) Мезофауна Фітофаги 16 0,43 72 3 Сапрофаги 106 20,98 2131 90 Хижаки 74 0,76 165 7 Разом 196 22,17 2368 100

Мікроартроподи Фітофаги 0 0 0 0 Сапрофаги 116,67 × 103 2,30 2138 81 Хижаки 9,33 × 103 0,67 502 19 Разом 126,00 × 103 2,97 2640 100

Фітонематоди Фітофаги 3200 < 0,01 3 1 Сапрофаги 236000 0,10 258 63 Хижаки 19200 0,10 145 36 Разом 258400 0,20 406 100

Загалом угруповання безхребетних Фітофаги 0,44 75 > 1 Сапрофаги 23,38 4527 < 84 Хижаки 1,53 812 15 Разом 25,35 5414 100

Буковий смеречняк вологої мезотроної букової яличини (ПП-2) Мезофауна

Фітофаги 16 0,24 47 2 Сапрофаги 160 11,68 1518 73 Хижаки 256 2,40 515 25 Разом 432 14,32 2080 100

Мікроартроподи Фітофаги 0 0 0 0 Сапрофаги 152,67 × 103 2,36 2413 85 Хижаки 8,40 × 103 0,55 416 15 Разом 161,07 × 103 2,91 2829 100

Фітонематоди Фітофаги 75200 0,02 63 2 Сапрофаги 169600 0,08 191 70 Хижаки 20800 0,04 76 28 Разом 265600 0,14 330 100

Загалом угруповання безхребетних Фітофаги 0,26 110 2 Сапрофаги 14,12 4122 79 Хижаки 2,99 1007 19 Разом 17,37 5239 100

На відміну від таких змін у смеречняках Сколівських Бескид [2], у

Верхньодністровських Бескидах не спостерігається значного збільшення

93

частки споживання енергії трофічною групою фітофагів. Можна припустити, що заміна корінних лісів на смеречняки в межах формації ялиці білої не призводить до такої значної перебудови угруповань ґрунтових безхребет-них на рівні трофічних груп, як у межах формації бука лісового.

Висновки

Основними показниками змін угруповань ґрунтових безхребетних у буковому смеречняку, порівняно з буковою яличиною, є: збіднення так-сономічного різноманіття як у межах окремих розмірних груп, так і загалом; перерозподіл використання енергії таксономічними і трофічними групами без-хребетних, зокрема зменшення споживання енергії сапробіонтними видами та збільшення фітофагами. Заміна корінних мішаних лісів на смеречняки в межах формації ялиці білої не призводить до такої значної перебудови угруповань ґрунтових безхребетних, як у межах формації бука лісового.

Список літератури

1. Козловський М. П. Класифікація фітонематодних комплексів первинних і вторинних наземних екосистем Українських Карпат й перспективи її практичного використання / М. П. Козловський // Науковий вісник Львівського ун-ту. Серія біологічна. – 2006. – Вип. 41. – С. 54–62.

2. Козловський М. П. Фітонематоди наземних екосистем Карпатського регіону / М. П. Козловський. – Львів: Манускрипт, 2009. – 316 с.

3. Новый подход к оценке стоимости биотических компонентов экосистем / В. Н. Большаков, Н. С. Корытин, Ф. В. Кряжимский, В. М. Шишмарев // Экология. – 1998. – № 5. – С. 339–348.

4. Yeates G. W. Feeding habits in soil nematode families and genera – an outline for soil ecologists / Yeates G. W., Bongers Т., De Goede R. G. M., et al. // J. Ne-matol. – 1993. – Vol. 25. – P. 315-331.

5. Dugner W. Methoden der Bodenbiologie / W. Dugner, H.I. Fiedler. – Stuttgart; New York: Fischer, 1989. – 432 s.

Приведены результаты исследования почвенной мезофауны, микроарт-

ропод, почвенных нематод влажного мезотрофного букового пихтача и произ-водного букового ельника. В буковом ельнике в сравнении с буковым пихтачом уменьшается видовое разнообразие почвенных беспозвоночных как в пределах отдельных таксономических групп, так и общее. Происходит перераспределе-ние использования энергии таксономическими и трофическими группами бес-позвоночных, в частности уменьшается потребления энергии сапробионт-ными видами и увеличивается фитофагами.

Производные ельники, почвенная мезофауна, микроартроподы, почвенные нематоды.

Its results of investigation of soil mezofauna, mikroartropod, soil nematodes in

wet mezotrof spruce-beech forestry and derivative beech-spruce forestry. In comparison with beech-spruce forestry and spruce-beech forestry depletion occurs taxonomic diversity both within groups and overall. It takes energy redistribution of taxonomic and trophic groups of invertebrates, including reduction energy consumption the species of saprobiont and increase the species of phytophagous.

Derivatives beech-spruce forestry, soil mesofauna, mikroartropody, soil nematodes.

94

УДК 631.445:502

ЕКОЛОГО-ГЕНЕТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ

У ВИЗНАЧЕННІ РОЗВИТКУ ТА ОХОРОНИ ТОРФОВИЩ

В.В. Коніщук, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник

Інститут агроекології і природокористування НААН України Обґрунтовано методологічні підходи класифікації торфових екоси-

стем на основі їх походження та взаємодії з навколишнім природним сере-довищем. Запропоновано концепцію збалансованого розвитку водно-болотних угідь. Визначено критерії охорони цінних торфовищ у контекс-ті збереження біотичного, ландшафтного різноманіття.

Торфовище, класифікація, екологія, генезис, охорона. У сучасний період реальних загроз зменшення біотичного та ланд-

шафтного різноманіття питання дослідження закономірностей розвитку вра-зливих водно-болотних, торфових екосистем особливо актуальне. Торфо-вища як специфічні біогеоценози утворюються в умовах надлишкового зво-ложення, з повільним процесом розкладу органіки в анаеробному середо-вищі. Такі торфовища типові здебільшого для бореальної зони. Глобальні зміни клімату, потепління, наслідки осушувальної меліорації негативно впливають на збереження торфовищ та їх біорізноманіття. Недостатньо ро-звинутою залишається методологічна основа і деталізація досліджень тор-фових боліт.

Болотознавство (гелологія) із структурним розділом торфознавство – окремий природознавчий (в сучасному розумінні екосистемний) напрям, що виник у XVIІI столітті. Тому, підходів щодо типізації, класифікації торфовищ і боліт було багато. В 1885 році ботанік Й. Клінге вперше прочитав курс бо-лотознавства в Юрьєвському університеті (м. Тарту, Естонія) [2]. Перше ра-йонування боліт європейської частини Росії розробив А.А. Фомін (1898), ви-діливши чотири торфово-болотні області: Прибалтійську, Приволзьку низо-вини, Поліську, Московську котловини. Відомі наукові школи болотознавст-ва з основами торфознавства сформувались у Скандинавських країнах (Ка-яндер А.К. та ін.). Дещо раніше з’явились роботи французьких і голандських болотознавців, особливої уваги заслуговують відомості про болота Д. Лес-кере (1884 р.). У Німеччині К.А. Вебер вперше запропонував розподіл боліт за ступенем водно-мінерального живлення: евтрофний (багатий), мезотро-фний (середній), оліготрофний (бідний) тип.

Важливе значення мають праці В.М. Сукачова, зокрема «Болота, их образование, развитие и свойства» (1914), а також Р.І. Аболіна «Опыт эпи-генологической классификации болот», В.С. Доктуровського «Болота и торфяники, развитие и строение их» [2]. В типології перших дослідників

© В.В.Коніщук, 2012

95

українських боліт виділені підводні і надводні болота, серед яких такі, що розвивались у водоймах і жорстко джерельних умовах, представлені оче-ретовими, трав’яними, гіпновими, заболоченими лісовими [1]. У досліджен-нях М. Копачевської, В. Доктуровського, М. Ринкевич, О. Флерова (1900) виділяються мінеральні і торфові болота, утворені водно-болотними, боло-тними і прибережними рослинами та генетично близькими рослинними угрупованнями. Є. Лавренко (1922) болота України розділив на п’ять типів (комплексів асоціацій): лучні болота, купинники з осоки гострої, лісові, гіпно-ві, сфагнові болота. В. Матюшенко (1926) значну увагу приділив досліджен-ню торфовищ, стратиграфії, типології, окремо виділив лісові болота – віль-хові, березові, соснові. В. Доктуровський (1935) визначив три типи боліт: гі-пново-трав’яні, лісові з моховим покривом, сфагнові з підтипами (осокові, очеретові, вільшняки, березняки, тощо). У класифікацію боліт і торфовищ Д.К. Зеров (1938) включив такі параметри як геоморфологічна приуроче-ність, трофність, комплексність рослинності. Ним вперше описані долинні та староруслові болота, самостійний алкалітрофний тип боліт (лужне середо-вище, Ph > 8,0), а також евтрофні, мезотрофні, оліготрофні типи рослиннос-ті. У класифікації С. Кульчицького (1939) більше уваги приділено стратиг-рафії торфовищ і споропилковим спектрам.

Геоморфологічну типологію боліт розробляли Г.Ф. Бачуріна (1964) та Є.М. Брадіс (1969), які базувала її на еколого-фітоценотичних засадах. За даними стратиграфії торфовищ, фізико-хімічними властивостями торфу, рослинності, геоморфологічною приуроченістю, водно-мінеральним жив-ленням, аналізом мінерального дна, літології підстилаючих порід типологію лісових боліт Полісся розробив І.М. Григора [1]. У генезисі було виділено 5 стадій розвитку: латентну, геобіогенну, ювенільну (проювенільна, еуювені-льна фази), матуративну (евтрофна, мезоевтрофна, мезотрофна, олігоме-зотрофна, оліготрофні фази), деструктивну. Класифікація І.М. Григори сто-сувалась видів торфу та їх властивостей. Якщо враховувати комплексний екосистемний підхід можна визначити 10 стадій розвитку торфового болота: 1) латентно-ембріональну, 2) сапропеле-мулову, 3) седиментаційно-алох-тонну, 4) акумуляційно-геобіогенну, 5) ювенільну, 6) матуративну (евтроф-на, мезотрофна, оліготрофна, омбротрофна фази), 7) седентаційно-автох-тонну, 8) клімаксову, 9) деструктивну, 10) трансформаційну. В різних типах торфоутворення послідовність і кількість стадій може відрізнятися, зокрема у заболоченні суходолу процес може розпочатись із акумуляційно-геобіо-генної стадії, а сапрапеле-мулова властива лише постлімнеальним торфо-вищам.

Традиційно в Європі підтримується гідрологічний принцип водно-мінерального живлення у розподілі торфово-болотних комплексів на три типи: евтрофний, мезотрофний, оліготрофний [3]. Пізніше був виділений омбротрофний, для якого властиве дощове живлення із алохтонними скла-дниками відкладів горбистого верхового торфовища, а також гетеротроф-ний тип боліт. Екологічна типологія торфовищ із врахуванням фізіономії, фітоценології досить широко підтримувана [3]. Низинні та верхові торфо-вища із евтрофним, мезотрофним (перехідним), оліготрофним класами фо-рмацій рослинності найпоширеніші в Європі. Торфово-болотні комплекси

96

типу аапа (обводнені з невеликими озерцями, грядово-мочажинні), а також омбротрофні зустрічаються лише на півночі. Оскільки торфовища фітоорга-ногенні утворення, та важливим є оцінка рослинності, взаємозв’язків із вну-трішніми та зовнішніми екологічними факторами. Еколого-фітоценотичну, гідрологічно-генетичну типізацію торфовищ на прикладі Німеччини запро-понував Succow (1988). Крім трофності Lang (1994) пропонує враховувати материнську породу (солігенез), оскільки евтрофними можуть бути бореа-льні аапа-болота, плащові гірські тощо. Він також запропонував гідрологіч-но-геоморфологічні типи торфовищ.

Метою роботи було опрацювати нові підходи до класифікації торфо-вих екосистем та визначити критерії охорони торфовищ у контексті збере-ження біорізноманіття.

Об’єктами дослідження були торфовища та деякі існуючі нині типи їх класифікації.

Результати досліджень. Запропонована еколого-генетична класифі-кація торфовищ має докорінні відмінності, спрощеність та універсальність у порівнянні з існуючими. Ідентифікація водно-болотного угіддя, торфової екосистеми визначається двома складовими: 1) генезис; 2) екостан фітоце-нозу. Походження визначається корінним ландшафтом, на місці якого утво-рене торфовище, а сучасний екологічний стан – водно-мінеральним жив-ленням, фітоценотичними особливостями. Для більшості великих за пло-щею торфових боліт характерні різнотипні ділянки: евтрофні, мезотрофні, оліготрофні. Тому за цим принципом можна визначити тип лише за доміну-ючим фітоугрупованням, що часто є некоректним. Твердження про бідний склад флори оліготрофних боліт також не зовсім вірне, оскільки кількість видів мохів, лишайників і печіночників верхового торфовища може значно перевищувати фіторізноманіття евтрофного болота. Тому, принцип водно-мінерального живлення у класифікації торфовищ і боліт недосконалий. На сучасному етапі активно застосовується еколого-флористична класифікація Браун-Бланке у типізації боліт, що важливо для визначення їх закономірно-стей розвитку. Але є ряд недоліків, зокрема при картуванні рослинного пок-риву часто болотні фітоасоціації перекриваються, відсутня чіткість меж угруповань, є специфіка регіональних відмінностей асоціацій тощо. Розпо-діл боліт і торфовищ може проводитись за багатьма критеріями і показни-ками. Наприклад, за географічною приуроченістю (гірські, рівнинні, примор-ські), ландшафтно-хорологічною специфікою (тропічні, альпійські, тайгові, тундрові), солоністю води (прісноводні, солеводні), типами рослинності (трав’яні, чагарникові, лісові), тощо. На нашу думку, основним принципом класифікації повинна бути універсальність і цінність у дослідженні розвитку екосистем. Як відомо торфовища утворюються здебільшого на місці боліт і за допомогою стратиграфічно-седиментологічного методу легко визначити його походження.

В Європі болота переважно утворились на місці озер, річок, западин і котловин, в улоговинах на плакорах, у приморських акваторіях, а також у результаті антропогенної діяльності. Таким чином, за генезисом можна ви-ділити торфовища: постлімнеальні (післяозерні, плави), постпотамні (після-річкові, прируслові, старичні), долинно-заплавні, плакорні, висячі притерас-

97

ні, плащово-гірські, приморські, карстово-джерельні, геотермальні, літора-льні марші, подові, пальса, аапа, лісові, блюдця, заболочені урочища, ком-плексні, антропогенні, інші. Друга частина у визначенні стосується сучасно-го фітоценозу торфово-болотної екосистеми, яку вказують за домінантною класифікацією рослинності або за методом Браун-Бланке, наприклад – пос-тлімнеальне осоково-сфагнове торфовище.

Універсальність еколого-генетичної класифікації торфовищ і боліт по-лягає в тому, що назву системи, крім обов’язкових складових (походження, домінуючий фітоценоз), можна доповнювати інформацією про живлення, наявність особливостей екостану, застосовувати механізм скорочень та ін-дексів. Таке положення дуже важливе у контексті розвитку та охорони тор-фово-болотних комплексів. Якщо стоїть питання рекультивації, реабілітації відпрацьованого торфового кар’єру, визначивши постлімнеальний, або пос-тлімнеальнопотамний характер, доцільно створити каскад ставів і процес болото- і торфоутворення буде відновлено на деградованій території. Бі-льшість великих боліт комплексні, де представлено лісові острови, озера, струмки, плави і власне торфовища. Тому, еколого-генетична класифікація може найповніше дати визначення характеру природно-територіального комплексу із подальшим обґрунтуванням напрямів досліджень, використан-ня і охорони. Цей підхід актуальний у контексті застосування нормативно-правових аспектів водного кодексу, згідно з яким до водного фонду нале-жать не лише торфові болота, а й острови, лісові масиви в їх межах. Нато-мість осушені торфовища включаються у земельний фонд, зокрема як сіль-ськогосподарські угіддя.

Нераціональне природокористування зумовлює процеси нетипового повторного заболочення торфових та інших кар’єрів, активно відбувається евтрофікація водосховищ та природних гідроекосистем із подальшим заму-ленням. Негативний вплив відходів сільського господарства спричинив ма-совий розвиток водоростей у приморських регіонах із заболоченням лима-нів і заток. Всі ці екологічні проблеми потребують нагального вирішення. План заходів повинен базуватися на чітко обґрунтованій стратегії та науко-вих концептуальних засадах. На жаль, в Україні досі не розроблено концеп-ції охорони та раціонального використання торфових боліт, натомість вона прийнята у Російській федерації (2005). Проект визначення концептуальних засад збалансованого розвитку торфових боліт буде включати методологі-чні основи, в тому числі еколого-генетичну класифікацію, критерії раціона-льного природокористування та охорони навколишнього природного сере-довища.

Збереження зникаючих видів флори і фауни, рідкісних фітоугруповань визначаються Червоною, Зеленою книгами, червоними списками, міжнаро-дними угодами щодо збереження цінних екотопів. Що стосується торфо-вищ, то крім унікального фіто-, зоо-, ландшафтного різноманіття, вони відіг-рають важливу ґрунтозахисну, гідроутворюючу функцію, забезпечують пог-линання парникових газів, є родовищами торфу як умовно відновлювально-го органогенного палива, добрива і хімічної сировини, це важливі резервати ягідників, лікарських трав, торфові відклади цінні для палеоекологічних до-сліджень. Концепція збалансованого розвитку водно-болотних угідь повин-

98

на базуватись на сучасній методологічній основі та реалізовуватись за чіт-ким стратегічним міжнародним планом. У зв’язку з цим, зокрема на Україні, потрібно провести оновлений кадастр боліт, торфовищ, а також забезпечи-ти ефективний фоновий моніторинг екологічних змін. Питання використан-ня, охорони, відтворення водно-болотних угідь і торфових екосистем потрі-бно розглядати у комплексі з перспективами розвитку торфової галузі з ме-тою збалансованого розвитку територій.

На міжнародному рівні чітко визначені особливо цінні водно-болотні угіддя, які включені до Рамсарського списку та охороняються згідно з «Рам-сарською конвенцією». Директивою 92/47 Європейського Союзу затвердже-но перелік рідкісних болотних біотопів, які потребують збереження: 1) атла-нтичні і континентальні засолені прибережні болота (мaрші) i засолені луки (Salicornia та інші однорічники, що колонізують мули і піски; зарості Spartina (Spartinion maritimae); атлантичні засолені луки (Glauco-Puccinellietalia mari-timae); континентальні засолені луки; 2) середземноморські i термоатланти-чні засолені прибережні болота (мaрші) i засолені луки (середземноморські засолені луки (Juncetalia maritimi); середземноморські i термоатлантичні га-лофільні зарості (Sarcocornetea fruticosi); ібeрійські гало-нiтрофільні зарості (Pegano-Salsoletea); 3) болота і трясовини, 3.1) сфагнові кислі болота (акти-вні оліготрофні болота, деградовані оліготрофні болота, ще здатні до при-родної регенерації, плащові болота активні, перехідні болота і трясовини, депресії на торфовому субстраті Rhynchosporion, феноскандійські мінера-льні джерела та струмки); 3.2) карбонатні болота (з Cladium mariscus та ви-дами Caricion davallianae, петрифікаційні джерела з туфом (Cratoneurion), алкалічні болота, альпійські піонерні формації Caricion bicoloris-atrofuscae); 3.3) бореальні болота (аaпa, пальса). Крім гелофільних фітоугруповань Зе-леної книги в Україні особливої охорони потребують карбонатні торфові бо-лота із специфічними зникаючими видами флори, постлімнеальні осоково-сфагнові болота із журавлиною болотною, гірські карпатські торфовища, алкалітрофні та подові болота, водно-болотні угіддя у місцях витоку річок та масового гніздування рідкісних, перелітних птахів, заболочені плави озер.

Висновки

Пропонована концепція збалансованого розвитку водно-болотних угідь та критерії їх охорони сприятимуть збереженню цінних торфовищ. У перспективі доцільно продовжити дослідження щодо типізації торфово-болотних відкладів, їх класифікації та районування, а також визначити стра-тегію охорони торфовищ України на засадах формування Пан-Європейської екомережі.

Список літератури

1. Брадіс Є.М. Болота УРСР / Є.М. Брадіс, Г.Ф. Бачуріна. – К.: Наук. думка, 1969. – 241 с.

2. Григора І.М. Типи і генезис боліт України та прогноз їх розвитку в майбут-ньому / І.М. Григора // Шляхи покращення збереження торфових та інших видів боліт України. – К., 1999. – С. 9–15.

3. Доктуровский В.С. Виды торфа / В.С. Доктуровский // Вестник торфяного дела, № 3–4, 1915.

99

4. Зеров Д.К. Болота УРСР. Рослинність і стратиграфія / Зеров Д.К. – К., 1938. – 250 с.

5. Инишева Л.И. Болотоведение: [учебник для вузов] / Инишева Л.И. – Томск: изд-во Томского госуд. педагог. ун-та, 2009. – 210 с.

6. Лавренко Е.М. Болота Украины / Е.М. Лавренко // Торфяное дело №6, 1928.

7. Сукачев В.Н. Болота: их образование и свойства / Сукачев В.Н. – Изд-во Ленинград. лесного ин-та. – 1926. – 192 с.

8. Тюремнов С.Н. Торфяные месторождения. / Тюремнов С.Н. – М.: ГНТИ Нефтяной и горно-топливной лит-ры, 1940. – 372 с.

9. Фомин А.В. Болота Европейской России / Фомин А.В. – М.: 1898. – 200 с. 10. Cajander A.K. Studien über die Moore Finlands / Cajander A.K. – Helsing-

fors, 1913. – 210 s. 11. Kulczynski S. Torfowiska Polesia / Kulczynski S. – Krakow, T.1. – 1939. –

394 s, T.2. – 1940. – 777 s. 12. Lang G. Quartäre Vegetationschichte Europas. Methoden und Ergebnisse /

Lang G. – GFV, Jena, Stuttgart, New York, 1994. – 150 s. 13. Lesquereux D. Untersuchungen über die Torfmoore im Allgemeinen / Les-

quereux D. Aus dem Französischen mit Bemerkungen Sprenel und Lasius, Berlin, 1847. – 150 s.

14. Succow M. Landschaftökologische Moorkunde / Succow M. Gerbrüder Borntraeger, Berlin-Stuttgart, 1988. – 150 p.

15. Tobolski K. Przewodnik do oznaczania torfow i osadow jeziornych / Tobolski K. – Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 2000. – 508 s.

16. Weber C.A. Über die Vegetation und Entstehung des Hochmoors von Augstumal im Memeldelta mit vergleichenden Ausblicken auf andere Hochmoore der Erde. Eine formationsbiologisch-historische Studie / Weber C.A. Verlag Paul Parey Berlin 1902. – 250 s.

Обоснованы методологические подходы классификации торфяных экоси-

стем на базе их происхождения и взаимовоздействия с окружающей природной средой. Предложена концепция сбалансированного развития водно-болотных угодий. Определены критерии охраны ценных торфяников в контексте сохра-нения биотического, ландшафтного разнообразия.

Торфяник, классификация, экология, генезис, охрана. Approaches methodological of classification peat ecosystems are motivated on

the base of their genesis and influence with surrounding environmental. The concept of the sustainable development wetlands offered. The criteria guard valuable peatlands certain in context conservation of the biotic, landscapes diversity.

Peatland, classification, ecology, genesis, protected.

100

УДК 582. 929.4:581.5 (477.42)

ІНТРОДУКЦІЯ HYSSOPUS OFFICINALIS L. В БОТАНІЧНОМУ САДУ ЖИТОМИРСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРОЕКОЛОГІЧНОГО

УНІВЕРСИТЕТУ

Л.А. Котюк, кандидат біологічних наук, доцент Д.Б. Рахметов, доктор сільськогосподарських наук, професор

Житомирський національний агроекологічний університет

Вивчено можливість інтродукції Hyssopus officinalis L. в умовах бо-танічного саду ЖНАЕУ. Встановлено особливості біології, тривалості фенологічних фаз гісопу лікарського.

Hyssopus officinalis L., інтродукція, ефіро-олійні рослини, фено-логічні фази.

Гісоп лікарський Hyssopus officinalis L. – вид напівкущиків роду Гісоп (Hyssopus) родини Губоцвіті (Lamiaceae) є уродженцем спекотного Серед-земномор'я. Культурні і дикі форми трапляються у Північній Америці (США). Цей вид широко поширений у Західній Європі, куди потрапив завдяки мона-хам-бенедиктинцям. У Європейській частині Росії найчастіше гісоп можна побачити у південних областях (Курська, Воронезька, Липецька), але насін-ня дозріває і в умовах Підмосков’я. На Україні зустрічається в Криму, вздовж верхньої і середньої течії Дніпра, також гісоп лікарський вирощують у садах і на городах як ефіроолійну рослину, інколи трапляються здичавілі особини. У країнах Західної Європи рослина входить до Фармакопеї, у Росії та Україні її використовують тільки у народній медицині [2, 3, 5, 8].

Гісоп, безперечно, є окрасою саду пряних рослин, він чудово компо-нується з будь-якими ароматичними рослинами. Особливо декоративні ку-щики гісопу з квітками різного забарвлення. Густі компактні кущики рослин з прямостоячими пагонами використовують для невисокої живої огорожі, яка може розділяти різні зони саду. Також вони чудово компонуються з іншими рослинами на альпійських гірках, серед каміння (рис. 1).

Ще в глибоку давнину гісоп вважався священною рослиною і спеціа-льно вирощувався в монастирських садах. Використовували рослини для очистки приміщень і в кулінарії. Для очищення повітря пучки духмяного гі-сопу розкладали у приміщеннях і в банях – гіркуватий пряний аромат гісопу діє як прекрасний дезодорант.

Гісоп має добрі фітонцидні властивості. Молоді і нездерев'янілі лист-ки, гілочки, що починають цвісти, мають терпкий пряний гіркуватий смак і приємний аромат, їх використовують як прянощі. Свіжу або суху сировину гісопу лікарського застосовують як запашну приправу для ароматизації хо-лодних закусок, перших і других страв. Свіжу зелень додають у салати, су-пи, фарші, паштети, овочеві страви, висушену і протерту – у дієтичні стра-ви, ковбаси. Використання зелені гісопу в їжу сприяє травленню, підвищує апетит, тонізує організм, діє як загальнозміцнювальний засіб [1, 4].

© Л.А. Котюк, Д.Б. Рахметов, 2012

101

Рис. 1. Hyssopus officinalis L. cv. Vodograj у фазі цвітіння

Гісоп – давня лікарська рослина. У народній медицині траву рекомен-дують при бронхітах, катарах верхніх дихальних шляхів, бронхіальній астмі, стенокардії, неврозах, захворюваннях суглобів, хронічних колітах, метеори-змі, як протиглисний, легко збуджуючий засіб, що зменшує потовиділення, а також як антисептик. Зовнішньо використовують настої і відвари для про-мивання очей, при стоматитах, захворюваннях глотки, для компресів при крововиливах, забиттях і як ранозагоювальний засіб. Гісоп лікарський – цін-ний медонос, мед з якого належить до кращих сортів. Ефірну олію та екст-ракти гісопу застосовують у парфумерно-косметичній і харчовій промисло-вості, виноробстві [6, 9 ].

Метою роботи було дослідження особливостей біології, тривалості фенологічних фаз та успішності інтродукції гісопу лікарського в Україні. Са-ме через унікальну декоративність, широкий спектр використання рослинної сировини нами було вивчено особливості інтродукції в умовах Ботанічного саду ЖНАЕУ різних сортів гісопу лікарського, а саме: сорту Атлант (Hyssopus officinalis L. cv. Atlant), Маркіз (Hyssopus officinalis L. cv. Markiz), Водограй ( Hyssopus officinalis L. cv. Vodograj). Рослини сорту Атлант мають квітки рожевого кольору (рис. 2), Маркіз – синьо-фіолетового, Водограй – білого кольору. В дослідженнях використовували насіннєвий матеріал, отриманий з колекції пряно-ароматичних рослин відділу нових культур На-ціонального ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України.

Матеріал і методика дослідження. Рослини гісопу вирощували про-тягом 2008–2010 рр. на відкритій, добре освітленій ділянці, на сірих опідзо-лених ґрунтах, попередник – багаторічні злакові трави. Мінеральні добрива і пестициди не використовували. Догляд за посівами полягав у прополю-ванні та рихленні міжрядь, прорідженні рослин. Зрізання рослин здійснюва-ли у період масового цвітіння, дозрівання насіння. Навесні, у квітні місяці, зрізали відмерлі частини рослин.

Для проведення роботи з вивчення морфо-біологічних особливостей гісопу лікарського були застосовані польові досліди в комплексі з лаборато-рними дослідженнями. Особливості проходження фенологічних фаз рослин вивчались згідно з загальноприйнятими методиками [7].

102

Результати та обговорення. Рослини гісопу виявились невибагли-вими до умов зростання, характеризуються тривалим періодом цвітіння (30–45 діб), в умовах Полісся можуть після зрізання отави цвісти другий раз. Встановлено, що насіння гісопу можна висівати протягом травня-липня або зрізати отаву в різний період, що забезпечить постійне квітування рос-лин. В кліматичних умовах Полісся України рослини гісопу першого року зростання цвітуть у серпні-жовтні, рослини другого, третього і наступних ро-ків зростання – перший раз у липні-серпні, другий раз – у вересні-жовтні.

а

б

Рис. 2. Рослини гісопу лікарського (сорт Атлант): а – у фазі бутонізації, б – у період цвітіння

Гісоп в наших умовах добре розмножується вегетативним способом –

шляхом поділу куща, відрізками коренів, живцями і насінням. Насіння висі-вали в грунт на глибину 1 см, а потім його ущільнювали. Схема розміщення рослин 45х20 см.

Гісоп лікарський – багаторічний напівкущик, заввишки 60–90 см, діа-метр куща 100–150 см. У кущі налічується 40–80 квітоносних стебел. Стеб-ло біля основи здерев’яніле, чотиригранне, прямостояче, коротко опушене або голе. Листки лінійноланцетоподібні, цілокраї, короткочерешкові, супро-тивні, розташовані навхрест, 2–4 см завдовжки, 0,4–0,8 см завширшки. Лис-тки вкриті залозистими волосками, в яких накопичуються ефірні олії. Суц-віття – колосоподібні несправжні напівкільця, розташовані по 3–7 шт. у па-зухах листків. Квітки зигоморфні, дрібні, віночки голубі, рожеві або білі. Ча-шечка світло-зелена, трубчасто-дзвоникоподібна з п’ятьма загостреними ланцетними зубцями. Віночок розміром 7–10 мм, двогубий, з великою сере-дньою лопаттю нижньої губи. Тичинки далеко видаються з віночка. Тичинок у квітці чотири. Маточка – з чотирироздільною верхньою зав’яззю і двома приймочками (рис. 3.).

Плід – однонасінний горішок, темно-бурого забарвлення, продовгува-то-оберненояйцеподібної форми, тригранний, 2,6–2,9 мм завдовжки, 0,8–1,0 мм в ширину. Маса 1000 насінин у гісопу соту Водограй становила 2,19 г, сорту Атлант – 2,07 г, сорту Маркіз – 2,18 г.

Корінь стрижневий, дерев’янистий, з добре розвиненими розгалужен-нями.

103

Рис. 3. Суцвіття та квіти гісопу лікарського

Встановлено, що в умовах Ботанічного саду ЖНАЕУ рослини гісопу проходять повний цикл розвитку: дають дружні сходи, добре розвиваються, квітують, плодоносять. Рослини є зимостійкими - обмерзання пагонів і бру-ньок, загибель рослин не спостерігалась. Також рослини гісопу добре пере-несли посуху у травні 2009 р. і у серпні 2010 р. – усихання пагонів і листків, загибель рослин не спостерігалась, лише уповільнився ріст рослин.

Сходи рослин з’являються через 14–22 доби після посіву залежно від погодних умов. Спочатку на поверхні грунту появляються сім’ядолі, через 4–5 діб – перша пара листків. При формуванні 6 пар листків спостерігається закладання пагонів другого порядку. Через 84 доби з моменту посіву спо-стерігається фаза бутонізації, через 98 – цвітіння, через 144 – плодоношен-ня. Дозрівання насіння відбувається через 159 діб з моменту посіву (рис. 4). Фаза спокою рослин гісопу настає з моменту стійкого похолодання, коли температура повітря досягає -8 — -100 С.

1730 35,5

29 24,531,6 35,314,3

46,7

14

159

35

154

25 3420

38

16

133

0

20

40

60

80

100

120

140

160

180

По

чато

к ф

ази

. к-т

ь д

іб в

ід п

оп

ер

ед

нь

ої ф

ази

ро

зви

тку

1 рік життя 2 рік життя 3 рік життя

Рис. 5. Проходження фаз розвитку Hyssopus officinalis L. cv. Markiz (2008–2010 рр.)

1-й рік життя 2-й рік життя 3-й рік життя

104

У рослин другого року зростання фаза відростання наступала у другій декаді квітня, фаза бутонізації спостерігалась через 65 діб з моменту про-будження рослин, цвітіння відповідно – через 95, плодоношення – через 129, дозрівання насіння – через 154, діб. Після зрізання отави в останній декаді липня спостерігалось відростання рослин на 30–50 см, цвітіння – в останній декаді вересня – у першій декаді жовтня, фази плодоутворення і дозрівання насіння були відсутні.

У рослин третього року зростання фаза відростання наступала у тре-тій декаді квітня, фаза бутонізації спостерігалась через 59 діб з моменту пробудження рослин, цвітіння відповідно – через 79, плодоношення – через 117, дозрівання насіння – через 133 доби (див. рис. 4).

Висновки

В умовах Ботанічного саду ЖНАЕУ рослини гісопу лікарського прохо-дять всі фази розвитку протягом 139–159 діб, що свідчить про ефективність їх інтродукції та можливість культивування в умовах Житомирського Полісся.

Список літератури

1. Биоэкологические особенности выращивания пряно-ароматических ле-карственных растений. / [Аутко А.А., Рупасова Ж.А. и др. ]. – Минск: Тонпик, 2003. – 160 с.

2. Воронина Е.П. Новые ароматические растения для Нечорноземья / Во-ронина Е.П., Годунов Ю.Н., Годунова Е.О. – М.: Наука, 2001. – 173 с.

3. Каталог лікарських рослин ботанічних садів і дендропарків України. довід-ковий посібник / [за редакцією А.П. Лебеди ]. – К.: Академперіодика, 2009. – 159 с.

4. Эфиромасличные и лекарственные растения, интродуцированные в Херсонской области (эколого-биологические особенности и хозяйственно ценные признаки) / В.Д. Работягов, Л.В. Свиденко, В.Н. Деревьянко, М.Ф. Бойко. – Херсон: Айлант, 2003. – 288 с.

5. Остапко В.М. Интродукция раритетних видов флоры юго-востока Украи-ны / В.М. Остапко, Т.В. Зубцова. – Севастополь: Вебер, 2006. – 296 с.

6. Практическое применение лекарственных сборов: справочник / [Гоменюк Г.А, Даниленко В.С., Гоменюк И.И., Даниленко. И.В.]. – К.: А.С.К., 2001. – 432 с.

7. Порада О.А. Методика формування та ведення колекції лікарських рос-лин / О.А. Порада. – Полтава: Березоточа, 2007. – 50 с.

8. Сич З.Д. Гармонія овочевої краси та користі / Сич З.Д., Сич І.М. – К.: Арі-стей, 2005. – 192 с.

9. Танасиенко Ф.С. Эфирные масла, содержание и состав в растениях / Ф.С. Танасиенко. – К.: Наук. думка, 1985. – 264 с.

Изучена возможность интродукции Hyssopus officinalis L. в условиях бо-

танического сада ЖНАЕУ. Установлены особенности биологии, продолжите-льности фенологических фаз иссопа лекарственного.

Hyssopus officinalis L., интродукция, эфиро-масличные растения, фенологические фазы.

We study the possibility of introduction Hyssopus officinalis L. in a botanical gar-

den ZHNAEU. The peculiarities of biology, the duration of phenological phases hyssop medicinal.

Hyssopus officinalis L., introduction, air-oil plant, phenological phases.

105

УДК 502.7: 527.2

ЕКОЛОГО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК ЗБЕРЕЖЕННЯ

БІОРІЗНОМАНІТТЯ НПП «ГОЛОСІЇВСЬКИЙ»

О.Т. Крижановська, кандидат філологічних наук О.В. Волохова, провідний фахівець з екологічної освіти

А.С. Хрутьба, начальник відділу екологічної освіти І.П. Устименко, гід-перекладач

НПП «Голосіївський» Розглянуто ключові завдання НПП «Голосіївський» у контексті фо-

рмування сучасних уявлень про роль природно-заповідних територій у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття, а також усві-домлення їх місця і ролі в системі сталого соціально-економічного розви-тку регіонів.

Еколого-просвітня діяльність, НПП «Голосіївський», збережен-ня ландшафтного та біологічного різноманіття.

Національний природний парк «Голосіївський» є багатофункціональ-

ною природоохоронною установою. Він покликаний комплексно вирішувати проблеми збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів, формування у лю-дей екологічного світогляду, створення умов для спілкування людини з при-родою.

У Законі України «Про природно-заповідний фонд України» визнача-ються правові основи організації, охорони, ефективного використання при-родно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єк-тів, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загаль-ного екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколи-шнього природного середовища [1].

Мета дослідження – здійснення екологічного виховання постійно, си-стематично і цілеспрямовано, культивувати критерій рівноваги навколиш-нього природного середовища; гармонізувати відносини між природою, сус-пільством і економікою; орієнтувати відвідувачів на збереження природи для прийдешніх поколінь, формувати почуття особистої відповідальності за стан природи та її майбутнє, стверджуючи в їх свідомості приналежність до неї як невід'ємної органічної частини.

Згідно з Концепцією управління екологічною освітою еколого-освітня діяльність заповідників і національних природних парків здійснюється з ме-тою забезпечення підтримки природно-заповідної справи широкими верст-вами населення, як необхідної умови виконання ними своїх природоохо-

© О.Т. Крижановська, О.В. Волохова, А.С. Хрутьба, І.П. Устименко, 2012

106

ронних функцій, сприяння вирішенню регіональних екологічних проблем, участі у формуванні екологічної свідомості та розвитку екологічної культури населення.

Матеріалом досліджень було обрано системну організацію еколого-освітньої роботи національних природних парків, яка спирається на тісне співробітництво та взаємодію із освітніми закладами різних форм та рівнів акредитації. Освітня робота із студентами та учнями проводиться шляхом організації дипломних, курсових робіт, наукових, польових практик, літніх експедицій і таборів екологічного спрямування; навчання юних натуралістів; організації екологічних гуртків, екскурсій, олімпіад, екологічних заходів.

Результати досліджень свідчать, що дошкільний вік закладає підґ-рунтя для формування особистості дитини, засвоєння в подальшому основ природничих наук у школі. Саме в цей період дитина вперше починає зна-йомитися з природним оточенням. Для досягнення цієї мети НПП “Голосіїв-ський” бере участь у семінарах екологічного спрямування методистів до-шкільних закладів міста, які проводить Національний еколого-натураліс-тичний центр учнівської молоді.

В шкільні роки формування особистості відбувається найінтенсивні-ше. З цією метою в рамках Програми Університету екологічних знань керів-ників учнівських делегацій проводяться науково-практичні семінари. Також проводяться спільні конкурси, такі як Всеукраїнський конкурс учнівської мо-лоді “Вчимося заповідати”, “Мій рідний край”, “Біощит” [2]. Дієвим компонен-том екологічної освіти є постійні виступи з лекціями про вплив людини на навколишнє середовище та екологічний стан України; про роль природно-заповідних територій у збереженні та відновленні природи; значення рослин та тварин у нашому житті та важливість збереження кожного їх виду. Клю-човим завданням є формування сучасних уявлень про роль природно-заповідних територій у збереженні біотичного та ландшафтного різноманіт-тя як основи стабільності біосфери, а також усвідомлення їх місця і ролі в системі сталого соціально-економічного розвитку регіонів. Тому важливим є використання інших форм пізнання природи у вигляді свят “День зустрічі птахів”, заходів “Пташина їдальня”, вікторин “Знай, люби, бережи”, на яких учні вивчають конкретні види тварин та рослин, значення кожного окремого виду для людини та природи, на практиці допомагають «братам меншим». Працівниками парку із гуртками екологічного спрямування та студентами університету, які проходять тут практику, у формі екскурсій проводяться на-вчальні та науково-дослідні роботи з вивчення рослинного та тваринного світу, дослідження чинників, що негативно впливають на стан навколишньо-го середовища в цьому регіоні. Екскурсії також проводяться з метою ви-вчення історико-культурних пам’яток [3].

При здійсненні еколого-освітньої та рекреаційної діяльності особливо враховується вразливість природних комплексів та окремих його компонен-тів, особливо рідкісних та зникаючих видів рослин, тварин, рослинних угру-повань та типів природних середовищ. Екологічне виховання з її величез-ними рекреаційними і пізнавальними можливостями покликане сформувати суспільну свідомість щодо охорони та раціонального використання природ-

107

них багатств, донести до людей нагальність і важливість питань захисту на-вколишнього середовища.

Висновки

Отже, еколого-освітня діяльність національного природного парку «Голосіївський» є одним із вагомих чинників розвитку природоохоронного та екологічного руху, сприяє формуванню етичних стосунків людини з при-родою, розвитку екологічної свідомості та культури всіх верств населення, виховання розуміння сучасних екологічних і природоохоронних проблем та у кінцевому результаті сприяє сталому розвитку міста.

Список літератури

1. Крижановська О.Т. Роль екологічної освіти у діяльності заповідників і на-ціональних природних парків / О.Т. Крижановська // Заповідна справа на межі ти-сячоліть (сучасний стан, проблеми і стратегія розвитку): матеріали всеукраїнської конференції (м. Канів 11-14 жовтня 1999 р.). – Канів, 1999. – С. 197.

2. Волохова О.В. Роль НПП «Голосіївський» в процесі вивчення біорізнома-ніття в освітніх закладах / О.В. Волохова, А.О. Даниляк, Л.В. Шаповалова // Мате-ріали міжнародної науково-практичної конференції „Біорізноманіття: теорія, прак-тика та методичні аспекти вивчення у загальноосвітній та вищій школі”. – Полтава, 2010. – С. 240–242.

3. Крижановська О.Т. Еколого-освітня та рекреаційна діяльність на території національного природного парку «Голосіївський» в контексті збалансованого (ста-лого) розвитку / О.В. Волохова, Т.Д. Радченко // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Природно-ресурсний потенціал збалансованого (сталого) розвитку України» (19-20 квітня 2011 р.). – К., 2011. – Т.2. – С. 28–30.

Рассмотрены ключевые задания НПП «Голосеевский» в контексте фор-

мирования современных представлений о роли природно-заповедных террито-рий в сохранении биологического и ландшафтного разнообразия, а также осоз-нание их места и роли в системе устойчивого социально-экономического раз-вития регионов.

Эколого-просветительская деятельность, НПП «Голосеевский» со-хранение ландшафтного и биологического разнообразия.

The key task of the NNP "Holosiyivsky" in the context of modern ideas formation

about the role of protected areas in preserving biological and landscape diversity and awareness of their place and role in the system of sustainable socio-economic development is showed in this article.

Еnvironmental and Educational activities, national parks "Goloseevskiy", preservation of landscape and biological diversity.

108

УДК:502.712

ІСТОРІЯ РАЇВСЬКОГО ПАРКУ

В.С. Кузьович,кандидат сільськогосподарських наук

С.М. Підховна, ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»

Висвітлено основні аспекти історичного розвитку Раївського парку

– парку пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного зна-чення.

Раївський парк, історичний розвиток парків, пам’ятки садово-паркового мистецтва

Раївський парк – парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загаль-

нодержавного значення, площею 20 га. Раївський парк знаходиться на захі-дній околиці міста Бережани, яке належить до найдавніших українських по-селень. Перша письмова згадка про місто датується 1375 р. У 1530 р. поль-ський король Сигізмунд І подарував його магнатові Миколі Синявському, одночасно надавши йому статус міста і Магдебурзьке право.

У 1554 р. у Бережанах закінчується спорудження кам'яного замку, який згодом – у 1570 р. та в першій чверті XVII ст. – був укріплений і значно розбудований. У зведенні замкового комплексу брали участь італійські май-стри.

У другій половині XVII ст. Адам Синявський будує у Раю свій замісь-кий мисливський маєток (замок), який було оточено оборонним муром. На-вколишні лісові масиви слугують своєрідною приватновласницькою мис-ливською та відпочинковою зоною. Останній наслідник з роду Синявських – Микола у травні 1707 р. приймав у Раївському палаці російського царя Пет-ра І та українського гетьмана Івана Мазепу [1].

У 1709 р. палацово-парковий комплекс зруйнували надвірні військові сили ворога Синявських Адама Cмігельського в результаті міжшляхетних зіткнень, чинним регіональним підґрунтям якого були загальні політико-мілітарні події Північної війни. Згодом споруду відбудували. Вона набула квадратної форми.

У Синявського була єдина донька Софія, яка вийшла заміж за Станіс-лава Денгофа, а після його смерті – за князя Августа Чарторийського. Донь-ка Софії, Ізабелла, отримала в 1778 р. всю спадщину і вийшла заміж за князя Станіслава Любомирського. Після смерті свого чоловіка вона покину-ла Бережани та оселилася на постійне проживання у Раю зі своїми донька-ми Олександрою та Констанцією. Олександра вийшла заміж за графа Оле-ксандра Потоцького і з того часу всі Бережанські маєтки перейшли до рук цієї магнатської родини – аж до 1936 р, коли помер Якуб Потоцький.

З другої половини ХVIII ст. місцевість сприймається як цінний приро-дно-естетичний комплекс. Тут відбудовується палац, на основі лісового ма-

© В.С. Кузьович, С.М. Підховна, 2012

109

сиву розбивається парк, гармонійно вписується рекреаційна гідросистема. Ініціатива повернення ціннісно-рекреаційних функцій в Раю належить влас-ниці навколишніх земель княгині Ізабеллі Любомирській – особі, яка вміло користувалася прихильністю до себе австрійського імператора, а також бу-ла активним колекціонером творів мистецтв. За деякими даними парк поча-ли створювати, починаючи з 1760 р. Тому, нещодавно ми відзначали 250-річчя створення Раївського парку – пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Відбудований в другій половині ХVIII ст. палац втратив, за відсутністю потреби, своє оборонне значення. Це вже була споруда призначена виклю-чно для відпочинку. З 1816 р. перший власник бережанських земель з роду Потоцьких Олександр наказав посилити естетично-планувальні риси парку за зразком уманської “Софіївки”, а також перебудувати палац, надаючи йо-му яскраво виражених пізньокласичних рис.

У парку у 1879 р. було вирубано старі дерева в його північній частині, які почали гинути. На цьому місці створили плодовий сад. До 1888 р. у пар-ку існувала ділянка у вигляді стрижених, так званих французьких садів. Од-нак упродовж десятиліть їх не доглядали і вони повністю втратили первіс-ний вигляд.

У 1882 р. неподалік від палацу за проектом Юліана Октавіана Заха-ревича спорудили будинок для гостей та родини управителя маєтків. У 1892 р. парк, який займав 16,8 га, реконструював відомий паркобудівник Валері-ан Кронненберг. Оновлений парк мав площу 11,2 га.

Парк було розбито таким чином, щоб з палацу відкривався чудовий краєвид. У парку два ставки, острів, водоспад, завезено античні скульптури, зібрано багаті колекції деревно-чагарникової рослинності з усіх кінців світу.

Навколо палацу були стрижені газони з клумбами і квітниковими ра-батками. Перед головним фасадом розташувався круглий газон з мармуро-вою колоною, встановленою посередині. Колону увінчувала скульптура ор-ла з розпростертими крилами. Інша скульптурна група зображувала дітей, які граються, і стояла перед терасою з південно-східного боку палацу. З бо-ків прогулянкових доріжок росли низько- і високоштамбові троянди і формо-вані туї, а трохи далі від палацу – ялини, модрини, липи, гіркокаштани, пла-тани, ясени, дуби, буки тощо.

Також – це місцевість, на якій і нині зростають зразки екзотичної для наших земель флори. Зустрічаються тут і дерева-старійшини: понад 700-літній дуб Богдана Хмельницького (за легендою український гетьман відпо-чивав поблизу нього під час походу на Львів 1648р.) – проф. К. Геренчук вважає його найстарішим деревом у Тернопільській області [2], дуб “Бога-тир” (який пережив уже свій 400-літній ювілей), 300-літня сосна Веймутова. Дуже багатою була колекція деревно-чагарникової рослинності з різних кра-їн світу.

Всього було висаджено за часів Потоцьких (XIX ст.) близько 70-ти ви-дів дерев та кущів. Загалом на середину 1970-х рр. у парку зберігалося близько 300 старих дерев 15 видів [4]. Важливою архітектурно-мистецькою домінантою навколишнього природного ландшафту була споруда замісько-го родинного (Синявських, Любомирських, Потоцьких) палацу (проект Яна Рудського Венжика ), звідки відкривалася панорама чудового природного

110

оточення. Адже безпосередньо за спорудою висаджувалися червонолисті буки, сосни: чорна та Веймутова, тюльпанові дерева. Палац часто добудо-вувався й видозмінювався, але вже понад два століття зберігає якісні риси пізньокласичного (ампірного) стилю. У другій половині XIX ст. над зовнішнім оформленням палацу працював професор Леонард Марконі.

Напередодні першої світової війни у палаці були архів, гарна бібліо-тека, в якій зберігалися рукописи ХІІІ ст., зібрання цінних картин, старовинні меблі різних епох. У період першої світової війни Раївський парк і палац отримали деякі ушкодження в результаті пристосування території для вій-ськових постоїв і польового госпіталю. Було знищено окремі деревно-чагарникові насадження.

Руйнації першої світової війни не призупинили подальший позитивний хід цього ландшафтно-архітектурного, рекреаційного та господарського комплексу. Вже на початку 1930-х рр. палац і парк було відновлено. В 1944 р. споруда дуже постраждала, але була відбудована у 1952 р. Загалом, по-дії другої світової війни і післявоєнний час безпосередньо не вплинули на стан паркового комплексу та палацу зокрема. Але зміна політичних ідеоло-гем дозволила відчути негативні прояви культурницьких уявлень, коли до-мінантою стають тенденції естетичного нігілізму. Пам’ятка використовуєть-ся, але більше як об’єкт господарсько-побутового значення. А перебудова 1952 р. значно пошкодила стильові особливості палацу.

Якуб Потоцький, останній представник роду, усі свої володіння разом з Раєм заповів використати на благо суспільства, зокрема на боротьбу з та-кими хворобами, як рак і туберкульоз. З 1936 по 1939 р. Рай належав фонду імені Якуба Потоцького.

З 1952 р. у палаці розміщувався дитячий будинок для дітей дошкіль-ного віку. Керівництво дитячого будинку, якому у 1947 р. передано 12,76 га парку, самоправно перевело в сільгоспкористування 4 га території. Ставок із водоспадом у парку був запущений, місток і дамба – знищені.

Частина парку площею 7,5 га, що належала колгоспу, була ще біль-ше спустошена. Тут до 1970 р. випасали колгоспну худобу, були влаштовані стійла для неї.

Зважаючи на тяжке становище, в якому опинився Раївський парк, ви-конком Тернопільської обласної ради депутатів трудящих виніс рішення «Про передачу Раївського парку Бережанському лісгоспзагу».

Розпорядженням Ради Міністрів № 105 від 29 січня 1969 року Раївсь-кий парк занесений до списків найцінніших парків-пам'ятників садово-паркової архітектури України. З того часу почалися інтенсивні роботи з від-новлення і реконструкції старого парку. Одночасно було закладено і новий дендропарк на площі 5 га. За цей період у старому і новому дендропарку висаджено 4 тис. дерев, кущів, ліан [3].

У 1987 р. у парку проведено Республіканський семінар із садово-паркового будівництва. Реконструкцію частини парку здійснено Бережансь-ким лісгоспом за участю підпорядкованих лісництв, а саме: Бережанським, Нараївським, Конюхівським і Завалівським.

111

Нині територія довкола палацу (3,8 га) підпорядкована Зборівській єпархії української греко-католицької церкви, а 16,2 га – надано в довго-строкове користування ВП НУБіП України БАТІ.

Висновок

Раївський парк становить велику культурно-історичну, естетичну і де-ндрологічну цінність. Тому надзвичайно важливим є збереження, віднов-лення та підтримання історичної атмосфери на його території.

Список літератури

1. Бич В.В. Наш край – Бережанщина / В.В. Бич, Н.В. Бич. – Тернопіль: На-вч. книга “Богдан”, 2005. – 125 с.

2. Геренчук К. І. Природа Тернопільської області / К. І. Геренчук. – Львів: Вища шк., 1972. – 167 с.

3. Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення: дові-дник / [Редкол. В.Б. Леоненко та ін.]. – К.: Либідь, 1999. – 240с.

4. Чайковський М.М. Пам’ятки природи Тернопільщини / М.М. Чайковський. – Львів: Каменяр, 1977. – 78 с.

Освещены основные аспекты исторического развития Раивского парка -

парка памятника садово-паркового искусства общегосударственного значения. Раивский парк, историческое развитие парков, памятники садово-

паркового искусства. The article highlights the main aspects of historical development Rayivskoho

Park - Park Attractions landscape art of national importance. Rayivskyy Park, the historical development of parks, monuments of

landscape architecture

УДК 630.18:551.5:330.15

ВПЛИВ АБІОТИЧНИХ ТА БІОТИЧНИХ ЧИННИКІВ НА СТАН

АСИМІЛЯЦІЙНОГО АПАРАТУ ДЕРЕВ ГІРКОКАШТАНА КІНСЬКОГО В УМОВАХ М. ЛЬВОВА

Н.В. Курочка, аспірант∗ Національний лісотехнічний університет України

Проаналізовано вплив захисних обробок препаратом Kamerkil на

ступінь пошкодження листків гіркокаштана у різних умовах росту та при різному ступені ураження дерев збудниками стовбурових гнилей.

Aesculus hippocastanum L., Cameraria ohridella, Guignardia aesculi, Erysiphe flexuosa, препарат Kamerkil, стовбурові гнилі.

∗

Науковий керівник – кандидат сільськогосподарських наук, доцент В.О. Крамарець

© Н.В. Курочка, 2012

112

В умовах міста дерева зазнають постійного урбогенного тиску, в ре-зультаті чого знижується їх стійкість до збудників хвороб та ентомофагів і скорочується тривалість життя. В зелених насадженнях м. Львова спостері-гається ослаблення життєвості дерев, унаслідок чого виникає загроза роз-витку масового розмноження різних видів фітофагів, у т. ч. і комах-мінерів.

Причиною раннього пожовтіння та опадання листків гіркокаштана кін-ського Aesculus hippocastanum L. у зелених насадженнях м. Львова є жив-лення гусениць Cameraria ohridella Deschka & Dimic, неінфекційне в'янення в комплексі з епіфітотіями грибів Guignardia aesculi (Peck) V.B. Stewart та Erysiphe flexuosa (Peck) U. Braun & S. Takam.

Метою роботи було вивчення біолого-екологічних особливостей ко-мах фітофагів у міському середовищі, що надасть можливості виявляти за-кономірності формування урбаністичних ентомокомплексів, дослідити ди-наміку чисельності та спрогнозувати їх поширенню в майбутньому.

З кінця минулого сторіччя (з 1986 р.) у міських деревних насадженнях почала швидко поширюватись каштанова мінуюча міль (Cameraria ohri-della), яка належить до адвентивних, обмежено поширених видів [4, 5].

Матеріал і методика досліджень. У березні 2009 р. у м. Львові на вул. Кульпарківській та проспекті Свободи (центральна частина міста) для боротьби з каштановою мінуючою міллю на облікових деревах було здійс-нено токсикацію способом ін’єкції пестицидів у стовбури. У стовбурі дерева свердлом по периметру кола було зроблено отвори через кожні 15 см, куди за допомогою спеціального пристрою було внесено відповідну дозу препа-рату Kamerkil. Препарат провідними судинами розноситься по всіх частинах дерева і токсикує листки. Гусениця, поїдаючи отруєне листя, гине [2, 5].

Ураження крони гіркокаштана кінського мінами, що завдає мінер Cameraria ohridella, борошнистою росою – збудник (Erysiphe flexuosa (Peck) U. Braun & S. Takam), бурою плямистістю – (Guignardia aesculi (Peck) Stev) та крайовим некрозом оцінювалось у відсотковому еквіваленті [1, 5].

Результати досліджень. Встановлено, що внаслідок проведення ін’єкцій на листках гіркокаштанів значно зменшилась кількість пошкоджень, але в свою чергу, відбувається інтенсивне ураження борошнистою росою гіркокаштана кінського та бурої плямистості. Зростає частка пошкодженого листя крайовим некрозом.

Облік пошкодження листків крон гіркокаштана кінського мінером та ураження фітопатогенами наведено в табл. 1.

1. Середній бал ураження крони гіркокаштана кінського, %

Умови росту

Місце зростання Мінування Крайовий

некроз Бура пля-мистість

Борошниста роса

Проспект Свободи 4,86±1,27 63,61±4,43 3,94±0,82 5,56±2,78 Вул. Л.Українки 16,43±3,40 22,86±3,06 2,14±1,01 0,71±0,71

Лунки

Вул.Котляревського 4,90±1,09 8,37±2,51 7,67±1,30 11,00±3,85 Проспект Свободи 15,79±2,21 6,32±2,05 6,26±1,31 13,68±5,36 Газон Вул.Кульпарківська 8,14±1,44 0,00 15,00±3,40 2,86±1,94

113

За результатами обстежень виявлено, що крони дерев гіркокаштанів після захисних обробок препаратом Kamerkil стійкі до пошкоджень мінером (5–16 %), коли в алейних насадженнях вздовж автотрас, де є інтенсивних рух транспорту, у червні – липні листя буріє, а в липні та серпні крони дерев оголюються внаслідок дефолiацiї. Натомість відбувається ураження фіто-патогенами борошнистою росою –14 %, бурою плямистістю –15 % та кра-йовим некрозом 64 %.

Рис. 1. Ураження дерев гіркокаштана кінського, що зростають на газоні

Рис. 2. Ураження дерев гіркокаштана кінського, що зростають у лунках

Отже, в різних умовах росту ми спостерігаємо конкуренцію між фіто-

патогенами та крайовим некрозом. Внаслідок забруднення відбувається зниження стійкості дерев, що призводить до утворення стовбурових гнилей. Нами виявлено стовбурові гнилі на різних стадіях розвитку у вигляді дупел, вм’ятин та загниваючих сучків.

114

2. Розвиток стовбурової гнилі у гіркокаштана кінського, %

Розвиток стовбурової гнилі Умови зростання

Місцерозташування Дупла Вм’ятини Сучки

Проспект Свободи 26,32 31,58 42,11 Газон Вул. Кульпарківська 0 0 0 Проспект Свободи 52,78 11,11 36,11 Вулиця Л.Українки 14,29 14,29 71,43

Лунки

Вул.Котляревського 46,67 13,33 40,00

Отже, значний рівень антропогенного впливу на навколишнє середо-вище м. Львова, а особливо у центральній частині міста, призводить до кризового стану зелених насаджень (некроз листя, всихання дерев, утво-рення стовбурових гнилей, дефолiацiя крони влітку, повторне цвітіння). Де-рева що зростають у лунках найбільш уражені стовбуровими гнилями – 53 %, на відміну від дерев, які ростуть на газоні – 26 %. Викиди забруднюючих речовин в атмосферу [2] свідчать про перевищення норм забруднення пові-тря: викиди оксиду вуглецю на пр. Свободи – 9,19 мг/дм3 при нормі 5 мг/дм3, на вул. Кульпарківська – 7,33 мг/дм3. Тому виникає негайна потреба щодо проведення заходів захисту насаджень шляхом зниження як техногенного, так і антропогенного навантаження на навколишнє середовище.

Висновки

Обробка гіркокаштана хімічними препаратами суттєво знижує інтен-сивність пошкодження крони мінером у порівнянні з необробленими дере-вами.

Спостерігається в різних умовах росту конкуренція між фітопатогена-ми борошнистою росою – збудник (Erysiphe flexuosa (Peck) U. Braun & S. Takam), бурою плямистістю – (Guignardia aesculi (Peck) Stev) та крайовим некрозом.

Внаслідок забруднення відбувається зниження стійкості дерев, що призводить до утворення стовбурових гнилей. При найвищому показнику ураження стовбурів (53 %) ми спостерігаємо максимальний вплив крайово-го некрозу (63 %).

Список літератури

1. Горошко М. П. Біометрія [Текст]: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / М. П. Горошко, С. І. Миклуш, П. Г. Хомюк. – Львів: Камула, 2004. – 236 с.

2. Звіт про результати моніторингу природного довкілля Львівщини за І пів-річчя 2011 р. – Львів: Держуправління охорони навколишнього природного сере-довища у Львівській області, 2011. – 84 с.

3. Крамарець В. О. Camerarіa ohrіdella (Lepіdoptera, Gracіllarііdae)– небезпе-чний шкідник каштана кінського / В. О. Крамарець // Зелені міські зони – від про-блем до розв’язків: міжнар. наук. конф., 8–9 черв. 2004 р. : тезиси доп. – Львів, 2005. – С. 88–91.

4. Крамарець В. О. Особливості розвитку каштанової мінуючої молі Camer-aria ohridella (Lepidoptera, Gracillariidae) в зелених насадженнях м. Львова / В. О. Крамарець, Н. В. Курочка // Лісівництво України в контексті світових тенденцій ро-

115

звитку л/г: міжн. наук.-практ. конф., присв. 150-річчю витоків каф. лісівництва, 20–22 вересня 2006 р.: тези доп. – Львів, 2006. – С. 222–223.

5. Макроморфологiчнi зміни реакції – відповіді рослинних організмів дерев-них вуличних насаджень Київського мегаполiсу при стресовому рівні техногенного забруднення / О. Г. Луцишин, В. Г. Радченко, Н. В. Палапа та ін. // Доповіді НАН України, –2010. – №6. – С. 180–187.

Проанализировано влияние защитных обработок препаратом Kamerkil на

повреждения листьев каштана конского в различных условиях роста и при раз-ной степени поражения деревьев стволовыми гнилями.

Aesculus hippocastanum L., Cameraria ohridella, Guignardia aesculi, Erysiphe flexuosa, препарат Kamerkil, стволовые гнили.

The effect of protective treatments for drug Kamerkil damage chestnut leaves in

different growth conditions and with varying degrees of destruction of trees with stemrot are analized here.

Aesculus hippocastanum L., Cameraria ohridella, Guignardia aesculi, Erysiphe flexuosa, preparation Kamerkil, stem rot.

УДК 581.9:582(234.421.)

АВТОХТОННА ЛІСОВА РОСЛИННІСТЬ – ОСНОВА БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ ДЕВАСТОВАНИХ ЛАНДШАФТІВ

Г.Б. Лукащук, кандидат сільськогосподарських наук Національний лісотехнічний університет України

Досліджено видове різноманіття флористичних ценоелементів ро-слинності зрубів, розроблено їх таксономічну належність і запропоновані заходи по охороні рідкісних видів.

Рослинність зрубів, таксон, покритонасінні, автохтонна лісо-ва рослинність.

З моменту усунення деревостану до часу формування зімкнутого мо-лодого деревостану відбувається складний процес формування рослинного вкриття на зрубах, під час якого істотно змінюється представництво ценопо-пуляцій у дифузному рослинному вкритті зрубів. На звільнених від деревос-танів площах розпочинається природне відновлення лісового рослинного по-криву, яке з теоретичної точки зору можна описати як вторинну сукцесію.

У ході відновних сукцесій рослинного вкриття на зрубах прогресивно зростає ценотична роль автохтонних лісових видів, які є основою біологіч-ного різноманіття.

Метою роботи було розробити таксономічну належність флористич-них ценоелементів рослинності зрубів.

Матеріал і методика досліджень. Як матеріал дослідження вибрано автохтонні лісові види, які прогресивно зростають на вирубках.

© Г.Б. Лукащук, 2012

116

Результати досліджень. За належністю до типу ценозів види можна розподілити на такі категорії: лісові, чагарникові, лучні, болотні, степові, во-дні, наскельні (петрофільні), а також рудеральні та інші. Більш деталізовано та узагальнено є підстави виділити такі групи ценотичних елементів: лісо-чагарникові, лісо-лучні, лісо-болотні, лучно-чагарникові, лісо-лучно-болотні, прибережно-водні, індиферентні, альпійсько-лучні [1, 3, 6].

Серед лісових елементів у рослинних угрупованнях зрубів Ґорґан ви-явлено 60 видів (таблиця). Більшість з них належать до класів Magnoliopsida (31 вид). Найчастіше трапляються Fragaria vesca L., Prenanthes purpurea L., Galium odoratum (L.) Scop., Stellaria nemorum L., Mycelis muralis (L.) Dumort., Symphytum cordatum Waldst. et Kit. ex Willd.. До класу Liliopsida належить 13 видів. Найпоширеніші: Carex sylvatica Huds., Luzula pilosa (L.) Willd., Majanthemum bifolium (L.) F. W. Schmidt, Milium effusum L., Polygonatum verticillatum (L.) All. До класу Polypodiopsida – 8 видів. Серед них найчастіше трапляються – Dryopteris austriaca (Jacq.) Woynar ex Schinz et, Phegopteris connectilis (Michx.) Watt . Це найпоширеніші субедифікатори травистого вкриття основних типів лісу. Подібно й інші дво-дольні – Rubus hirtus Waldst. et Kit, Luzula luzuloides (Lam.) Dandy et Wilmot, Dentaria glandulosa Waldst. et Kit., Geranium robertianum L., Anemone nemorosa L., Galium intermedium Schult., D. bulbifera L. є постійними компо-нентами найпоширеніших лісових угруповань. Середнє проективне вкриття згаданих травистих рослин є незначним (0,4–3,59 %), види розміщені пля-мами і зосереджені, переважно, біля збереженого підросту та природного поновлення деревних видів.

До лісо-чагарникових належить 48 видів. З них 40 видів – до класу Magnoliopsida. Це – Rubus idaeus L., R. caesius L., Chamaerion angustifolium (L.) Holub, Oxalis acetosella L., Galeobdolon luteum Huds, Hypericum perforatum L., Calamagrostis arundinacea (L.) Rotch, Mercurialis perennis L., Stachys sylvatica L., Stellaria holostea L.. 5 видів належить до класу Poly-podiopsida. Найпоширеніші – Athyrium filix-femina (L.) Roth., Dryopteris filix-mas (L.) Schott, D. carthusiana (Vill.) H. P. Fucks [6, 7].

Серед лісо-лучних елементів зрубів, які представлені 29 видами, най-частіше трапляються представники класу Magnoliopsida (21вид). Це Vaccinium myrtillus L., Veronica officinalis L., Prunella vulgaris L. Серед пред-ставників класу Liliopsida (6 видів) найчастіше трапляються: Luzula pallescens Sw., L. multiflora (Retz.) Lej., Calamagrostis epigeios (L.) Roth , Festuca rubra L. s.str.

Середовище відкритих просторів зрубів сприяє поселенню лучно-чагарникових, лучних та рудеральних видів (див. таблицю). Серед лучно-чагарникових видів, яких виявлено 16, найчастіше трапляються Calama-grostis villosa (Chaix.) J.F. Gmel. та Veronica chamaedrys L.. До лучних еле-ментів належить 14 видів, серед яких найчастіше трапляються представни-ки класу Liliopsida: Carex hirta L., Poa annua L., Juncus bufonius L., Agrostis tenuis Sibth.

117

Таксономічна належність флористичних ценоелементів рослинності зрубів

Класи

Назва ценоелементів

К-с

ть в

ид

ів,

шт.

Bry

opsid

a

Equis

eto

psid

a

Lili

opsid

a

Lycopodio

psid

a

Magnolio

psid

a

Pin

opsid

a

Poly

podio

psid

a

Лісові 60 4 1 13 1 31 2 8 Лісо-чагарникові 48 - - 2 - 40 - 5 Лісо-лучні 29 1 - 6 - 21 - 1 Лісо-болотні 17 - - 8 - 9 - - Лучно-чагарникові 16 - - 4 - 12 - - Лучні 14 - - 4 - 10 - - Рудеральні 11 - - - - 11 - - Лісо-лучно-болотні 7 - - 3 - 4 - - Індиферентні 4 3 - - - 1 - - Водно-прибережні 4 - - - - 4 - - Болотні 3 - - 3 - - - - Альпійсько-лучні 1 - - - - 1 - - Наскельні 1 - - - - 1 - - Всього 215 8 1 43 1 145 2 14

Рудеральні елементи представлені 11 видами, які належать до класу Magnoliopsida. Найчастіше трапляються: Galeopsis pubescens Bess., Arctium lappa L., Lactuca serriola Torner. Зрідка – Impatiens parviflora DC, Lamium album L., Solanum nigrum L., Urtica dioica L., Stellaria media (L.) Vill, Atriplex prostrata Boucher, Chenopodium rubrum L. Ці види поширені перева-жно на оголених ущільнених ґрунтових субстратах, зокрема на лісових до-рогах та тракторних волоках, які частково можуть бути заболочені, а також на еродованих поверхнях.

Для багатьох рослин цих ценотичних груп характерна до певної міри екологічна пластичність. Тому вони здатні поселятися на оголених поверх-нях у різних частинах схилів і конкурувати з іншими видами.

У нижніх частинах схилів та у мікропониженнях, де є надлишок воло-ги, переважають лісо-болотні, лісо-лучно-болотні, болотні та прибережно-водні ценоелементи. До лісо-болотних належать 17 видів: 9 видів належить до класу Magnoliopsida – Potentilla erecta (L.), Valeriana simplicifolia (Rei-chenb.) Kabath, Lotus uliginosus Schkuhr, Gentiana pneumonanthe L., Lythrum salicaria L., Lysimachia vulgaris L., Galium palustre L., Polygonum bistorta L., Ranunculus reptans L., а 8 – до Liliopsida – Agrostis canina L., A. stolonifera L., Carex muricata L, Glyceria plicata (Fries), Juncus articulatus L., J.compressus Jacq, J. tenuis Willd, Poa trivialis L..

Лісо-лучно-болотних видів виявлено 7, зокрема – Deschampsia caespitosa (L.), Poa remota Forsell, Molinia caerulea (L.), які належать до кла-су Liliopsida, та Myosotis palustris L., Impatiens noli-tangere L., Gnaphalium uliginosum L., Salix aurita L., які належать до класу Magnoliopsida.

118

Болотних елементів виявлено 3, найчастіше трапляються Juncus еf-fusus L., J. conglomeratus L., Poa palustris L., які належать до класу Liliopsida.

З прибережно-водних видів, яких виявлено 4, найчастіше трапляється Tussilago farfara L., зрідка Solanum dulcamara L., Alnus incana (L.), Mentha aquatica L.. Виявлені види належать до класу Magnoliopsida.

До індиферентних видів, тобто таких, які природно трапляються у ду-же широкому спектрі екологічних та ценотичних умов, належать Viola biflora L. і ще три види мохів – Polytrichum commune Hedw., P. juniperinum Hedw. , P. piliferum Hedw.

Слід звернути увагу і на те, що у складі рослинних угруповань на зру-бах трапляються ще й види, які природно зростають на альпійських луках та скелях. Це Sieversia montana (L.) R.Br та Silene dubia Herbich. Очевидно, що позбавлені рослинного вкриття ділянки на площах зрубаного лісу є сприятливими для поселення цих видів.

Висновки

Систематична структура флористичних елементів представлена 218 видами, що належать до 133 родів та 55 родин, 39 порядків, 7 класів, 6 від-ділів. Більшість таксонів припадає на відділ покритонасінних Magno-liophyta. Вона складає частку – 88,1 % від загальної кількості видів і відпо-відно – 85,7 % родів та 78, 2 % родин.

З метою підтримання природного біорізноманіття на девастованих ландшафтах зрубів Ґорґан варто охороняти поодинокі осередки зростання східнокарпатських субендеміків Viola declinata Waldst.et Kit, Silene dubia, Symphytum cordatum Waldst. et Kit. ex Willd, Leucanthemum rotundifolium (Waldst. et Kit.) DC, пограничноареального, регіонально рідкісного виду Atragene alpina L., вузькоендемічного виду Galium carpaticum Klok. [5].

Список літератури

1. Александрова В.Д. Методы выделения растительных ассоциаций / В.Д. Александрова, В.В. Мазинг, Ю.Н. Нештаев. – Л.: Наука, 1971. – 253 с.

2. Берко И.Н. Растительность Горган и ее народохозяйственное значение: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. биол. наук: Институт ботаники АН УССР / И.Н. Берко. – К., 1967. – 20 с.

3. Бигон М. Экология. Особи, популяции и сообщества: в 2 т./ М. Бигон, Дж. Харпер, К. Таунсенд. – М.: Мир. – Т. 2. – 1989. – 477 с.

4. Вальтер Г. Общая геоботаника / Г. Вальтер. – М.: Мир, 1982. – 264 с. 5. Малиновський К.А. Рослинність високогір’я Українських Карпат /

К.А. Малиновський. – К.: Наук. думка, 1980. – 280 с. 6. Определитель высших растений Украины / [Д.Н. Доброчаева, М.И. Ко-

тов, Ю.Н. Прокудин и др.]. – К.: Наук. думка, 1987. – 548 с. 7. Тасєнкевич Л. Природна флора Карпат. Список видів судинних рослин /

Л. Тасєнкевич. – Львів: Державний природознавчий музей НАН України, 1998. – 610 с.

Исследовано видовое разнообразие флористических ценоелементов

растительности вырубок, разработано их таксономическую принадлежность и предложены мероприятия по охране редких видов.

119

Растительность вырубок, таксон, покрытосеменные, автохтон-ная лесная растительность.

The floristic diversity of vegetation cutting elements is investigated here,

their taxonomic affiliation is developed, and measures for the protection of rare species are suggested in this article.

Vegetation cutting, taxon, angiosperms, autochthonous forest vegetation.

УДК 502.4 (477.86) 628.13

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОГНОЗ ДОВГОВІЧНОСТІ БІОТИЧНОГО

СЕРЕДОВИЩА ДЕЯКИХ ЗАПОВІДНИХ УРОЧИЩ І ПАМ’ЯТОК ПРИРОДИ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Г.Д. Лялюк-Вітер, кандидат біологічних наук,

Р.М. Яцик, кандидат сільськогосподарських наук, УкрНДІгірліс

Р.М. Вітер, кандидат сільськогосподарських наук, Прикарпатський НУ ім. В.Стефаника

Проаналізовано історію створення сучасного природно-заповідного

фонду в Івано-Франківській області. Наведено дані щодо наявності, стану та відповідності функціональним вимогам і показникам довговічності природно-заповідних територій та об’єктів.

Природно-заповідний фонд, біорізноманіття, заповідні урочи-ща, пам’ятки природи, відповідність вимогам, довговічність.

У багатьох країнах світу здавна вживаються заходи зі збереження

об’єктів та територій, які мають наукову й пізнавальну цінність. До них на-лежать зразки типових ландшафтів, унікальні природні комплекси, місця зростання рідкісних, реліктових, ендемічних рослин тощо. В умовах постій-ного погіршення стану навколишнього природного середовища і поглиблен-ня екологічної кризи значення природоохоронних територій дедалі зростає, адже різноманіття флори і фауни складає основу природних ресурсів, які забезпечують формування та функціонування сприятливого середовища життєдіяльності людей. Процес втрати певної частини біорізноманіття три-ває внаслідок негативної зміни біотичних й абіотичних факторів [1–3]. Вна-слідок цього частина природних територіальних комплексів трансформува-лась в антропогенні об’єкти – різноманітні сільськогосподарські угіддя, ур-босистеми тощо. Антропогенна зміна навколишнього природного середо-вища призвела до нагальної потреби збереження його еталонів, яких такі зміни ще глибоко не торкнулися.

Мета досліджень – розробка заходів щодо збереження біорізнома-ніття, а саме взаємопов’язана охорона екосистем, ландшафтів та видів ро-

© Г.Д. Лялюк-Вітер, Р.М. Яцик, Р.М. Вітер, 2012

120

слин і тварин, які зникають. Однак заповідання окремих територій і об’єктів не має універсального характеру щодо збереження та відтворення усіх форм організації організмів, оскільки переважно спрямоване на охорону ге-нофондів видів і не в змозі зупинити деградацію екосистем та біотичних ре-сурсів [3]. У зв’язку з цим, в Івано-Франківській області вже розроблена ре-гіональна екомережа, природними ядрами якої є 456 існуючих нині природ-но-заповідних територій та об’єктів, загальною площею 195,6 тис. га або близько 14 % території області.

Необхідно зазначити, що історія створення заповідних об’єктів на те-риторії сучасної Івано-Франківської області сягає початку ХХ століття [4]. Вже в кінці 30-х років існував 31 резерват площею 6,5 тис. га, зокрема два національні парки – Український національний парк природи та Чорногірсь-кий. Ще 30 резерватів було підготовлено до заповідання. За всю історію ві-дбору природно-заповідного фонду (ПЗФ) найбільше об’єктів в області оформлено у 1980-му (55822,00 га), 1993-му (26988,15 га) та у 1996-му (70321,89 га) роках. Практично за ці три роки оформлено понад 78 % (15313,2,04 га) об’єктів [4].

Матеріали і методика досліджень. Найповніше представлені гірські природно-заповідні об’єкти (60,0 % від загальної кількості), дещо менше і майже однакова кількість їх функціонує у передгір’ї (19,8 %) та на рівнині (20,2 %). Значна кількість цінних об’єктів є в природно-заповідному фонді Горган і Чорногори (природний заповідник „Горгани”, Карпатський націона-льний природний парк, державні заказники „Грофа”, „Яйківський”, „Тавпі-ширський”, „Бредулець” та ін.).

Важливою складовою регіональної екомережі є ліси, які належать до буферних й відновлюваних територій і забезпечують постійний захист при-родно-заповідного фонду (ПЗФ) від антропогенного впливу та екстремаль-них кліматичних аномалій. Одночасно з цим, ліси й самі потребують карди-нальних заходів щодо збереження їх генетичних ресурсів та відновлення природного стану [3,5–7,10]. Адже вони мають найбільшу кількість біотопів, які забезпечують видове різноманіття рослин, тварин та мікроорганізмів [8].

Найбільша кількість природно-заповідних територій та об’єктів Івано-Франківської області знаходиться в її південно-західній частині і більше тре-тини (35,7% за кількістю) – функціонує в держлісфонді двох державних лісо-господарських підприємств – Надвірнянському і Делятинському (163 шт.).

Результати досліджень. ПЗФ у ДП «Надвірнянське ЛГ» свідчать, що майже 80 % його сконцентровано в двох лісництвах – Надвірнянському (1589,9 га –45,8 %) та Бистрицькому (1168,7 га – 33,7 %). У першому – зна-чну площу займають три лісових заказники місцевого значення (понад 1,5 тис. га), а в Бистрицькому – переважають лісові заповідні урочища (0,5 тис. га) і ботанічний заказник загальнодержавного значення (0,4 тис. га). Тут та-кож розташований дендропарк державного значення „Високогірний”. Ще в двох лісництвах – Зеленському і Річанському є понад 6 % насаджень ПЗФ. У решти лісництв цей фонд зовсім незначний і складає лише 0,1–2,6 % за-гальної його площі. Заповідний фонд ДП «Делятинське ЛГ» більш рівномір-но представлений у лісництвах.

121

Актуальним науковим завданням є проведення комплексної еколого-лісівничої оцінки сучасного стану ПЗФ, встановлення його довговічності та відповідності функціональним вимогам [9].

Аналіз досліджуваних об’єктів показав, що серед лісових заповідних урочищ місцевого значення, які відповідають вимогам, 40 % об’єктів пред-ставлені умовно пралісами, 40 – природними лісами і 20 % – антропогенни-ми лісами, а ті, що не відповідають вимогам, належать переважно до при-родних і менше – до антропогенних лісів. Пам’ятки природи місцевого зна-чення, які відповідають вимогам, представлені як умовно пралісами так і природними лісами. Ті, що не відповідають вимогам, належать переважно до природних, менше – до антропогенних лісів (табл.1). Отже, заповідні урочища та пам’ятки природи, які втрачають функціональне призначення і не відповідають вимогам, вимагають антропогенного втручання або заміни.

1. Розподіл насаджень ПЗФ за походженням (на прикладі заповідних урочищ і пам’яток природи)

Заповідні урочища в лісах, % Пам’ятки природи місцевого

значення, % Насадження

відповідають вимогам

не відповіда-ють вимогам

відповідають вимогам

не відповіда-ють вимогам

Праліси (умовно) 40,0 - 42,9 -

Природні ліси 40,0 66,6 57,1 75,0

Антропогенні ліси 20,0 33,4 - 25,0 Постійнодіючими небезпечними факторами, які викликають відпад

дерев у насадженнях є грибні хвороби, шкідники, вітровали, буреломи, сні-голоми. Заселеність шкідниками насаджень, які відповідають вимогам, в три-п’ять разів менша, ніж у насадженнях, які доцільно вилучити з ПЗФ.

Серед антропогенних факторів, які прискорюють втрату територіями і об’єктами ПЗФ функціонального призначення, слід відмітити часті санітарні рубки, лісівничо-необґрунтовані очистки деревостанів від захаращеності, прилягання деревостанів до зрубів, а також пасторальні навантаження.

Нами виділено три категорії довговічності об’єктів ПЗФ. Серед лісових заповідних урочищ близько 60 % є довговічними, 40 %– дуже довговічними. Також близько 14 % пам’яток природи є обмеженої довговічності, 29 – дов-говічних та більше половини (57 %) – дуже довговічних (табл. 2).

2. Прогноз довговічності об’єктів ПЗФ

Території та об’єкти ПЗФ, % Категорія довговічності об’єкта

ПЗФ Заповідні урочища в лісах

ботанічні пам'ятки приро-ди місцевого значення

Обмеженої довговічності (до 10 років)

- 14,3

Довговічні (10–30 років) 60,0 28,6 Дуже довговічні за сприятливих умов (понад 30–40 років)

40,0 57,1

122

Висновки З метою збереження, упорядкування й посилення біологічної стійкості

та екологічної функціональності природно-заповідних територій та об’єктів необхідно проводити регулярні обстеження їх, розробляти екологічно-обгрунтовані санітарно-оздоровчі заходи. Для здійснення вищенаведеного слід встановити природоохоронну цінність заповіданих лісових екосистем.

Список літератури

1. Збереження біорізноманіття України / Під ред. Я.І. Мовчана, Ю.Р. Шеляг-Сосонка. – К.: Хімджест, 2003. – 110 с.

2. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Роль біорізноманіття, його стан і загрози / Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Жива Україна. – 2005. – № 1–2. – С. 3–4.

3. Приходько М.М. Проблеми збереження та відтворення біорізноманіття на території Івано-Франківської області / М.М. Приходько // Вісник Прикарпатського національного ун-ту ім. Василя Стефаника. Серія біологія. – 2007. – Вип. VII-VIII. – С. 231–236.

4. Лялюк Г.Д. Наявність та структура природно-заповідного фонду в Івано-Франківській області / Г.Д. Лялюк // Науковий вісник Українського державного лісо-технічного ун-ту: зб. наук.-техн. пр. – 2001. - Вип. 11.4. – С. 87–90.

5. Збереження лісового генетичного різноманіття і його використання із се-лекційно-насінницькою метою / Р.М. Яцик, В.І. Парпан, Ю.І. Гайда та ін. // Вісник Прикарпатського національного ун-ту ім. Василя Стефаника. – Серія біологія. – Вип. VII-VIII. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2007. – С. 10–15.

6. Яцик Р.М. Стан лісових генетичних ресурсів у Карпатському регіоні, шля-хи їх збереження і використання / Р.М. Яцик // Науковий вісник Українського дер-жавного лісотехнічного ун-ту: зб. наук.-техн. праць. – 2002. – Вип. 12.4. – С. 271–277.

7. Олійник Р.Р. Наукові підходи до оцінки стану лісового природно-заповідного фонду Прикарпаття / Р.Р. Олійник, Р.М. Яцик, М.М. Приходько // ма-теріали міжнар. наук.-практ. конф. присвяченої 20-річчю Карпатського національ-ного природного парку [“Національні природні парки: проблеми становлення і роз-витку”], (Яремче, 14-17 вересня 2000 р.) / М-во екології та прир. ресурсів України, Карпатський національний природний парк. – Яремче: КНПП, 2000. – С. 204–208.

8. Антропогенні зміни біогеоценотичного покриву у Карпатському регіоні / [Голубець М.А., Козак І.І., Козловський М.П. та ін.]. – К.: Наук. думка, 1994. – 166 с.

9. Восточноевропейские широколиственные леса / [Попадюк Р.В., Чистяко-ва А.А., Чумаченко С.Н. и др.]; под ред. О.В. Смирновой.– М.: Наука, 1995.– 364 с.

10. Yatsyk R. Conservation and rational use of genetic resources of forest trees specials in the Ukrainian Carpathians // Sustainable forest genetic resources pro-grammers in the Newly Independent States of the forester USSR. IPGRI. – Rome, Italy, 1998. – P. 16–19.

Проанализирована история создания современного природозаповедного

фонда в Ивано-Франковской области. Приведены данные о наличии, состоянии и соотвествии функциональным требованиям и показателям долговечности природозаповедных территорий и объектов.

Приородно-заповедный фонд, биоразнообразие, заповедные урочи-ща, памятки природы, соответствие требованиям, долговечность.

123

Analyzed the history of modern natural reserve fund in the Ivano-Frankivsk re-gion. Presented evidence on availability, condition and compliance to functional re-quirements and longevity indicators of natural reserved territories and objects.

Natural reserve fund, biodiversity, protected woodlands, natural monu-ments, compliance, durability.

УДК 582.28: 580.2

ГРИБИ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ В ОБ’ЄКТАХ

ПРИРОДО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ

В.Б. Маланюк, аспірант , Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

Наведено список грибів Червоної книги України, що були виявлені в об’єктах природно-заповідного фонду Передкарпаття та Карпат. Дослі-дження проводились у Галицькому НПП, Карпатському НПП, природному заповіднику «Горгани», в заказниках «Кливський» та «Бредулецький».

Мікобіота, Червона книга України, Карпати. Збереження природи на фоні сучасних глобальних екологічних про-

блем є важливим завданням всього людства [1]. Потребують охорони і все-бічного вивчення гриби, оскільки з кожним роком збільшується тиск на їхнє природне середовище. Дуже погано досліджена мікобіота Карпат і особли-во Передкарпаття, про що свідчить майже повна відсутність даних у тре-тьому виданні Червоної книги України (ЦКУ) щодо розповсюдження рідкіс-них грибів в Івано-Франківській області. За останні 10 років в західних обла-стях України створено ряд національних парків, заповідників та інших об’єктів ПЗФ, що позитивно відобразилося на інвентаризації рідкісних гри-бів, які занесені до ЧКУ на цих територіях.

Метою роботи було виявлення в Галицькому НПП, Карпатському НПП, природному заповіднику «Горгани», в заказниках «Кливський» та «Бредулецький» грибів, які занесені до Червоної книги України з метою по-кращення заходів щодо їх збереження.

Матеріалом досліджень слугували різні види грибів, які ростуть у за-повідниках і заказниках західного регіону України.

Результати досліджень. Дослідження проводились протягом 2004–2011 років. Нижче наводиться список видів з Червоної книги України, які бу-ли виявлені нами на територіях природно-заповідного фонду Прикарпаття та Карпат.

1. Morchella steppicola Zerova (Morchellaceae). Природоохоронний статус виду: рідкісний. Аридний представник роду в складі мікобіоти Украї-ни, з диз’юнктивним ареалом. На території України зустрічається переважно

Науковий керівник – кандидат біологічних наук Н.В. Шумська

© В.Б. Маланюк, 2012

∗

∗

124

на Лівобережжі [4]. Будь-які дані щодо поширення цього виду на Заході України нам не відомі. Єдине плодове тіло цього гриба було зареєстроване 19 квітня 2010 року поблизу с. Поділля Галицького району в урочищі Щовби. Це місце являється собою степову ділянку з горбистим рельєфом і чорно-земними грунтами. У рослинному покриві переважають злаки. [2]. Місце за-знає антропогенного впливу у вигляді випалювання трави та витоптування.

2. Grifola frondosa (Dicks.: Fr.) Gray (Meripilaceae). Природоохорон-ний статус виду: вразливий. Реліктовий вид з диз’юнктивним ареалом. На Україні трапляється в Карпатах, Закарпатті, лісостеповій частині країни та в Криму [4]. В межах Галицького НПП відмічено кілька знахідок, в основному на околиці м. Галич в урочищі Галич-Гора, де переважають дубово-грабові, дубові (представлені Quercus robur L. і Quercus rubra Du Rei) та букові ліси. Також були зареєстровані знахідки цього виду гриба поблизу с. Вікторів (Крилоське лісництво) в грабово-дубових лісах [2].

3. Polyporus umbellatus (Pers.) Fr. (Polyporaceae). Природоохорон-ний статус виду: рідкісний. Рідкісний вид з диз’юнктивним ареалом. В Украї-ні відомий з Прикарпаття, Закарпаття, Правобережного та Лівобережного Лісостепу, Лівобережного Злаково-лучного Степу та Гірського Криму [4]. Ще доволі поширений вид в Івано–Франківській області, в тому числі і у Галиць-кому НПП, де він найчастіше трапляється в широколистяних лісах в межах урочища Галич-Гора. З інших місцезнаходжень Трутовика зонтичного слід відмітити урочище Раків потік, де панівними є угрупування з Fagus sylvatica L. та урочище Діброва [2]. Вид також виявлений в НПП «Гуцульщина» [3]. Має хороші смакові якості, тому Polyporus umbellatus активно збирається місцевим населенням.

4. Mutinus caninus (Huds.) Fr. (Phallaceae). Природоохоронний статус виду: рідкісний. Рідкісний представник роду в складі мікофлори України, з диз’юнктивним ареалом. Спорадично зустрічається в лісових регіонах України, значно рідше в Степу [4]. Теж досить поширений вид у деяких регіонах Прика-рпаття та Карпат. Місцезнаходження Mutinus caninus реєструвалися неодно-разово в таких урочищах ГНПП як Галич-Гора, урочище Глинне (насадження ялиці білої), поблизу села Мединя в Крилоському лісництві (буковий ліс) та недалеко від села Блюдники [2]. Існують непідтверджені відо-мості про зрос-тання цього виду в інших лісових масивах парку. Mutinus caninus також був виявлений нами в Карпатському НПП в 2005 р. біля міста Яремче.

5. Mutinus ravenelii (Berk. & M.A. Curtis) E. Fisch. (Phallaceae). При-родоохоронний статус виду: рідкісний. Рідкісний представник роду в складі мікофлори України, з диз’юнктивним ареалом. В Україні відомий лише із За-хідного Полісся [4]. 3 серпня 2010 року на території ГНПП була відмічена єдина знахідка мутина малинового в Блюдниківському лісництві. Місце яв-ляє собою вологе узлісся грабово-дубового лісу з домішками вільхи сірої та берези бородавчастої. Інше місцезнаходження виду відоме на околицях м. Івано-Франківськ.

6. Anthurus archeri (Berk.) Fischer (Сlathraceae). Природоохоронний статус виду: зникаючий. Рідкісний вид з диз’юнктивним ареалом. В Україні відомий із Закарпаття та Карпатських лісів [4]. Aнтурус Арчера часто зуст-річається в деяких районах Івано-Франківської області. У межах Галицького

125

НПП було відмічено декілька місцезростань виду. Одне з таких місць – уро-чище Глинне. Декілька плодових тіл Anthurus archeri були виявлені поблизу с. Височанка та Вікторів (Крилоське лісництво), а також біля с. Блюдники (Блюдниківське лісництво) в широколистяних лісах [2]. Вид також пошире-ний по всій території НПП «Гуцульщина» [3].

7. Strobilomyces floccopus (Vahl) P. Karst. (Boletaceae). Природоо-хоронний статус виду: зникаючий. Єдиний вид роду і родини в складі мікобі-оти України. В Україні відомий з Карпат, Закарпаття, західно-українських лі-сів та Розточчя [4]. Теж розповсюджений вид в Івано-Франківській області, який зустрічається в широколистяних та змішаних лісах. На території Гали-цького національного природного парку відомо декілька знахідок в урочи-щах Галич-Гора, Глинне, Раків потік, недалеко від с. Вікторів, а також у де-кількох лісових масивах біля с. Мединя (Блюдниківське лісництво). Є відо-мості про знахідки виду в НПП «Гуцульщина» [3].

8. Phylloporus rhodoxanthus (Schwein.) Bres. (Boletaceae). Приро-доохоронний статус виду: зникаючий. Рідкісний вид з диз’юнктивним ареа-лом. В Україні відомий із Закарпаття [4]. У 2011 році зареєстровано два міс-цезнаходження Phylloporus rhodoxanthus. Перша знахідка (два екземпляри) мала місце 5 липня 2010 року в урочищі Галич-Гора, де переважають дубо-во-грабові, дубові (представлені Quercus robur L. і Quercus rubra Du Rei) та букові ліси. 19 серпня цього ж року було знайдено 4 плодові тіла філофора рожево-золотистого в ялицево-буковому лісі (урочище Глинне).

9. Phaeolepiota aurea (Matt.) Maire (Agaricaceae). Природоохоронний статус виду: вразливий. Вид з диз’юнктивним ареалом. Представник моно-типного роду. В Україні відомий з Правобережного Полісся, Лівобережного Лісостепу, Гірського Криму [4]. Зрідка трапляється в природному заповідни-ку «Горгани», де він зростає на обочинах лісових доріг.

10. Amanita solitaria Bull.: (Fr.) Mer. (Amanitaceae). Природоохорон-ний статус виду: зникаючий. Вид з диз’юнктивним ареалом. В Україні відо-мий з Правобережного Полісся, Правобережного та Лівобережного Лісосте-пу, Правобережного злаково-лучного Степу та Південного берега Криму [4]. Вид був виявлений на території Галицького НПП в урочищі Касова гора, де знаходиться невеликий лісовий масив, основними деревними породами якого є Carpinus betulus L. та Quercus robur L. зі значною домішкою Acer platanoides L. та Cerasus avium (L.) Moerch. Виявлено два плодових тіла [2]. Крім ГНПП, на інших територіях Карпат і Передкарпаття, знахідки Amanita solitaria не реєструвались.

11. Gomphus clavatus (Pers: Fr.) Gray (Gomphaceae). Природоохо-ронний статус виду: зникаючий. Єдиний представник роду в Україні. На те-риторії нашої держави відомий з Правобережного Полісся [4]. 6 серпня 2011 року два плодових тіла Gomphus clavatus були знайдені на території заповідника «Горгани» (Горганське лісництво) в ялиновому лісі.

12. Hericium coralloides (Scop.) Pers. (Hericiaceae). Природоохо-ронний статус виду: вразливий. Реліктовий вид. Типовий представник роду. В Україні відомий на Лівобережній, Правобережній Україні та в Криму. [4]. Є дані про знахідки Hericium coralloides на території національного парку «Гу-

126

цульщина» [3]. У межах Галицького НПП іноді трапляється в букових лісах Крилоського та Блюдниківського лісництв.

13. Russula turci Bres. Родина Russulaceae – Сироїжкові. Природоо-хоронний статус виду: вразливий. Монтанний вид з диз’юнктивним ареалом. В Україні відомий із Закарпаття, Розтоцьких лісів та Західного Полісся [4]. В Івано-Франківській області вид вперше виявлено в ботанічному заказнику «Кливський» Надвірнянського району (поблизу с.м.т. Делятин) в ялиново-ялицевому лісі 2008 року. На території Галицького національного парку бу-ла відмічена знахідка сироїжки синюватої 11 серпня 2009 року поблизу с. Майдан в ялицевому лісі [2]. Також Russula turci неодноразово була знайдена протягом серпня 2011 року в природному заповіднику «Горгани».

14. Lactarius lignyotus Fr. (Russulaceae). Природоохоронний статус виду: рідкісний. Рідкісний монтанний вид, росте у гірських хвойних лісах. В Україні виявлений у Карпатських лісах [4]. Часто трапляється в природному заповіднику «Горгани» (ялинові та змішані ліси), де неодноразово реєстру-валися знахідки молочника деревного в межах Горганського лісництва про-тягом 2010-2011 років. По одному місцезнаходженню Lactarius lignyotus бу-ло відмічено також в заказниках «Кливський» та «Бредулецький».

Деякі види з наведеного вище списку, як от Mutinus caninus, Polyporus umbellatus, Anthurus archeri, Strobilomyces floccopus досить поширені в Кар-патах і Прикарпатті, і зростають також за межами об’єктів природо-заповідного фонду, тому потрібно провести більш ширші дослідження тери-торії з метою виявлення цих та інших видів, що занесені до Червоної книги України для подальшого їх вивчення та охорони.

Список літератури

1. Акулов А. Ю. Современные тенденции в организации охраны грибов в Европе / А. Ю.Акулов, А. В.Ордынец – Матер. І Междунар. конф. «От молекулы до Биосферы». – Харьков: ХНУ, 2006. – С. 86.

2. Маланюк В. Б. Гриби Галицького національного природного парку, зане-сені до Червоної книги України / Маланюк В. Б. – Матеріали міжнар. наукової конф. «Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження глобальної страте-гії збереження рослин». – К.: Альтерпрес, 2010. – С. 231–233.

3. Фокшей С.І. Макроміцети Національного природного парку «Гуцульщина» / Фокшей С. – Матеріали міжнар. конф. молодих учених «Актуальні проблеми бо-таніки та екології». – К.: ТОВ «Лазурит-Поліграф», 2011. – С. 42–43.

4. Червона книга України. Рослинний світ / [За ред. Я. П. Дідуха]. – К.: Гло-балконсалтинг, 2009. – 900 с.

Приведено список грибов Красной книги Украины, выявленных в объектах природо-заповедного фонда Прикарпатья и Карпат. Исследования проводились в Галицком НПП, Карпатском НПП, природном заповеднике «Горганы», заказни-ках «Кливский» и «Бредулецкий».

Микобиота, Красная книга Украины, Карпаты.

The list of The Red data book’s Fungi of Ukraine, which were found in the objects of nature reserve fund of Precarpathia and the Carpathians has been given. The research was conducted in the Halych National Natural Park, the Carpathian National Natural Park, the Gorgany Nature Reserve, the Klyvskiy reserve and the Breduletskiy reserve.

Micobiota, Red data book of Ukraine, the Ukranian Carpathians.

127

УДК 911.2:504.54 (477. 43/44)

ЛАНДШАФТНО-ЕКОЛОГІЧНА ОПТИМІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІЇ ГОЛОВНОГО ПАСМА ПОДІЛЬСЬКИХ ТОВТР

Б.В. Миць, аспірант∗ Інститут агроекології і природокористування НААН України

Наведено оптимальне співвідношення між природними та антропо-

генними ландшафтами, яке зіставлено і проаналізовано з відповідними да-ними структури землекористування Головного пасма Подільських Товтр, де встановлено, що на тлі значного антропогенного навантаження, їх співвідношення є допустимим, але не оптимальним.

Подільські Товтри, природні ландшафти, антропогенні ланд-шафти, ландшафтно-екологічна оптимізація території.

Прийняття Міжнародної програми формування Панєвропейської еко-

мережі стало основою для розробки відповідних програм на національному і регіональному рівнях. У 2000 році затверджено Закон України «Про зага-льнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000–2015 роки».

Реалізація програми передбачає ландшафтно-екологічну оптимізацію території держави як один із напрямів збалансованого розвитку. Визначаю-чи природоохоронну функцію за пріоритетну для будь-якого регіону, при ландшафтно-екологічній організації території першочерговим завданням є визначення оптимального співвідношення між природними і господарськи-ми освоєними територіями.

Своєрідною пам’яткою природи минулих геологічних епох на Поділлі є Товтровий кряж, що характеризується багатим флористичним складом, ви-соким ступенем різноманітності, специфічними ландшафтами та едафічни-ми умовами, унікальною геологічною будовою (колишній кораловий бар’єрний риф Тортонського та Сарматського міоценових морів). Йому не-має аналогів не лише в Україні та Європі, а й у всьому світі. Вже один цей факт дає змогу вважати Товтровий кряж унікальним природним об’єктом як державного, так і міжнародного значення, а проблему ландшафтно-екологічної оптимізації його території – актуальною [1, 6].

О.О. Молчановим встановлена мінімальна лісистість території лісос-тепової зони в межах 20 %, О.І. Воєйковим – 17–23 %. Середня величина показника оптимальної лісистості у лісостеповій зоні коливається в межах 20 %. Орієнтовно таку ж площу займають лучно-степові та водно-болотні угруповання рослинності [4].

Згідно з оцінками відомого американського еколога Ю. Одума ланд-шафтно-екологічна оптимізація території досягається при гармонійному по-

∗ Науковий керівник – кандидат біологічних наук В.В. Коніщук

© Б.В. Миць, 2012

128

єднанні природних і антропогенних ландшафтів у співвідношенні 3:2 ланд-шафтної структури [3].

Таким чином, мінімум 40 % території будь-якого регіону лісостепу по-винні бути зайнятті природними ландшафтами, а згідно з Ю. Одумом – до 60 %.

Мета досліджень – визначити співвідношення між природними й ан-тропогенними ландшафтами Головного пасма Подільських Товтр і встано-вити заходи для досягнення оптимального їх співвідношення.

Матеріали та методика досліджень. Об’єктом дослідження є приро-дні та антропогенні ландшафти Головного пасма Подільських Товтр, як найбільш чітко вираженого елемента рельєфу та ландшафтної структури Товтрового кряжу.

Використано дані структури землекористування Подільських Товтр Тернопільського обласного управління земельних ресурсів [2, 5], показники лісистості території лісостепової зони за Молчановим О.О. та Воєйковим О.І.

Для визначення оптимального співвідношення природних і антропо-генних ландшафтів було використано методику Ю. Одума.

Результати досліджень. Як видно з даних структури землекористу-вання Головного пасма Подільських Товтр Тернопільського обласного управління земельних ресурсів (табл.) до категорій земель природних ландшафтів належить близько 54 % загальної території при мінімальній не-обхідності 40 %, а оптимальній – 60 %. Агрокультурними і господарськими освоєними територіями в регіоні зайнято 46 % площі.

Структура землекористування Головного пасма Подільських Товтр

Складові структури Оптимальна

структура (за Ю. Одумом), %

Реальна структура Головного пасма

Подільських Товтр, %

Землі для потреб житлового та про-мислового будівництва, сільського господарства 40,0 46,0 Природні ландшафти 60,0 54,0

Більша частина території Товтрового пасма розорана або зайнята де-

вастованими територіями: сміттєзвалищами, кар'єрами, відвалами гірських порід, селітебними територіями. Це сприяє подальшому збідненню абори-генної флори й розповсюдженню антропофільних видів. Нині понад чверть флори регіону становлять синантропні елементи.

Найбільше негативне значення мають такі форми антропогенного впливу:

– випасання худоби, викошування, щорічне спалювання стерні; – вирубування лісів й рекультивація лісів з використанням ценотично

агресивних інтродуцентів; – безпосереднє знищення декоративних дикорослих видів, лікарських

рослин тощо; – нерегульовані рекреація, туризм;

129

– нераціональне використання територій, прилеглих до сільськогос-подарських угідь;

– видобуток вапняку кар'єрним методом і рекультивація земель без урахування особливостей ландшафту й фітобіоти;

– екологічно необґрунтоване будівництво різних об'єктів, зокрема, прокладання доріг;

– нераціональне й екологічно необґрунтоване водне господарство без урахування значних перепадів відносних висот;

– техногенні емісії шкідливих речовин. Природні комплекси Подільських Товтр зазнають значного антропо-

генного впливу, що призводить до втрати біорізноманітності. Близько 200 видів природної флори регіону (15 % видового складу) потребують держав-ної охорони. Найуразливішими є ендеміки, релікти, примежово-ареальні види й види з диз'юнкціями ареалів. Практично всі вони представлені неве-ликою кількістю ізольованих популяцій у зруйнованих екотопах. Більшості з них загрожує зникнення. Проте, це є окремою науковою проблемою і потре-бує подальших детальних дослідження.

Висновки

Отже, незважаючи на значне антропогенне навантаження, співвідно-шення площ природної рослинності та окультурених територій Головного пасма Подільських Товтр є допустимим.

Для досягнення оптимального співвідношення природних і господар-ських угідь необхідно:

– перевести у природні угіддя (за рахунок заліснення та відведення під пасовища) частину деградованих та малопродуктивних орних земель з крутістю схилів більше 7°;

– зменшити масовий видобуток мінеральних ресурсів; – провести рекультивацію промислово зруйнованих земель; – збільшити частку заповідності шляхом створення нових природно-

заповідних об'єктів та розширення території уже існуючих.

Список літератури 1. Денисик Г.І. Лісополе України / Денисик Г.І. – Вінниця : Тезис, 2001. –

283 с. 2. Матеріали Тернопільського обласного управління земельних ресурсів. 3. Одум Ю. Екологія : в 2-х т. / Ю. Одум –. – М. : Мир, 1986. – Т. 1 – 326 с.;

Т. 2 – 376 с. 4. Царик Л.П. Еколого-географічний аналіз і оцінювання території: теорія та

практика (на матеріалах Тернопільської області) / Л.П. Царик – Тернопіль : Навча-льна книга – Богдан, 2006. – 256 с.

5. Царик Л.П. Перспективна екомережа Поділля: конструктивно-географічні особливості проектування і створення картографічних моделей структурних еле-ментів / Л.П. Царик // Наук. зап. Терноп. держ. пед. ун-ту. Сер. Географія. – 2007. – № 2. – С. 199–206.

6. Геренчук К.И. Подольские Товтры (геоморфологический анализ) / К.И. Геренчук // известия Всесоюзного географического общества. – 1949. – №5. – С. 530-536.

130

Приведено оптимальное соотношение между естественными и антро-погенными ландшафтами, которое сопоставлено и проанализировано с соот-ветствующими данными структуры землепользования Главного пасма По-дольских Товтр, где установлено, что на фоне значительной антропогенной нагрузки их соотношение является допустимым, но не оптимальным.

Подольские Товтри, естественные ландшафты, антропогенные ландшафты, ландшафтно-экологическая оптимизация территории.

An optimum betweenness by natural and anthropogenic landscapes, which is

confronted and analysed with the proper information of structure of land-tenure of the Main lea of Podil'skikh Tovtr, where set that on a background the considerable anthro-pogenic loading, their correlation, is possible, but not optimum, is resulted.

Podol'ski Tovtri, natural landscapes, anthropogenic landscapes, landscape ecological optimization of territory.

УДК 581.9: 586.2

ФЛОРИСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕЯКИХ УРОЧИЩ

БЕРЕЖАНСЬКОГО ОПІЛЛЯ

Г.І. Оліяр, Природний заповідник "Медобори"

Г.П. Проців, Екологічний клуб "Край"

Розглянуто особливості флори урочищ Бережанського Опілля, які є

важливими для збереження раритетного фітогенофонду. Флора, рідкісні види, Червона книга України, Бережанське Опілля. За фізико-географічним районуванням Бережанське Опілля належить

до Миколаївсько-Бережанського району Розтоцько-Опільскої горбогірної області Західно-Українського краю [2] та охоплює західну частину Бережан-ського та Підгаєцького районів Тернопільської області. Регіон характеризу-ється значною розчленованістю поверхні.

Основними типами рослинності є широколистяні ліси. Незначні площі займають залишки природної лучно - степової рослинності, що ще збере-глася в регіоні, яка нині становить особливу природоохоронну цінність.

Метою роботи було вивчення особливостей флори урочищ Бере-жанського Опілля шляхом проведення флористичних досліджень.

Матеріал і методика досліджень. Нами у 2008-2010 рр.. проведено дослідження флористичних особливостей урочищ «Долини», «Жолоби», «Малинівка», Під «Конем» та степових і лучно-степових ділянок в околицях с. Рогачин, Лапшин, Базниківка, Волощина, Раковець, Лиса, Завалів, Носів.

Результати досліджень. Урочище Долини площею близько 50 га знаходиться в околицях с. Рогачин Бережанського району. Це лучно-

© Г.І. Оліяр, Г.П. Проців, 2012

131

степовий схил південної експозиції із ділянками посадок сосни та молодого листяного лісу. Невеликі площі займають угруповання чагарників, які, в ос-новному, формують глоди за участю шипшин.

На території урочища зростає низка рідкісних видів вищих судинних рослин, з яких щонайменше 13 внесено до Червоної книги України [4]. Anemone laxa Juz., один із найрідкісніших видів області, стан популяції яко-го під загрозою через втрату відповідних біотопів, зростає тут нечисельно, також зрідка на узліссях трапляється Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Fritsch. На лучно – степових ділянках масово зростає Hippocrepis comosa L., дещо рідше – Adonis vernalis L., Chamaecytisus albus (Hacq.) Rothm., завсім рідко - Pulsatilla grandis Wend. Виявлено одне місцезростання Festuca het-erophylla Lam. – на межі лісу та лучно-степової ділянки. Ценопопуляція має площу всього декілька квадратних метрів та нараховує менше десятка ку-пин, як правило, вегетативних. У лісі, що межує із лучно-степовою ділянкою, досить чисельними є Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce, Lilium mart-agon L., Platanthera bifolia (L.) Rich., Neottia nidus-avis (L.) Rich., одинично трапляється Cephalanthera rubra (L.) Rich. Цікавою є знахідка Anacamptis morio (L.) на одному із лучно-степових схилів, де зростає декілька екземп-лярів виду.

На досліджуваній території більше двадцяти регіонально-рідкісних видів (внесені до Списку рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення у Тернопільській області). Це – Аstrantia major L., Daphne mez-ereum L., Centaurea stricta Waldst. et Kit., Actaea spicata L., Filipendula vul-garis Moench, Anthyllis schiwereckii (DC.) Blocki, Dentaria bulbifera L., Melitis sarmatica Klok., Convallaria majalis L., Trifolium montanum L., Trollius eu-ropaeus L., Pyrethrum corymbosum (L.) Scop., Potentilla alba L., Iris hungarica Waldst. et Kit., Galium exoletum Klok., Scorzonera purpurea L., Laserpitium lati-folium L., Gentiana cruciatа L., Gentianella amarellа (L.) Boern., Aruncus vul-garis Rafin, Pyrola minor L., Ferulago sylvatica (Bess.) Reichenb., Thymus mar-schallianus Willd. Більшість з них зростають досить чисельно, останні три – одиничними екземплярами. Масовими є ендемічні види Salvia dumetorum Andrz. та Symphytum besseri Zaverucha. Цікавою є знахідка Pleurospermum austriacum(L.) Hoffm. – рідкісного виду, який необхідно взяти під охорону в області.

Урочище «Жолоби» – площею 60 га знаходиться в околицях х. Коло-нія Лапшинської сільської ради. Тут перемежовуються лучно-степові ділян-ки із штучними посадками сосни і глоду та збереглися цікаві лучно-степові угруповання за участю низки видів, внесених до Червоної книги України й Списку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення у Терно-пільській області. Значну площу урочища займають угруповання Carex hu-milis Leys., які внесені до Зеленої книги України [1].

З видів, занесених до Червоної книги України [4], досить чисельно зростає Adonis vernalis L., щільність якого іноді сягає до 5 рослин на 1 м2. По всій площі урочища зростає масово Orchis militaris L., густота якого іноді – до 20 рослин на 1 м2. Популяція різновікова, із значною часткою рослин прегенеративного стану. У лісі, що примикає до лучно-степової ділянки, одинично трапляється Platanthera bifolia L. З регіонально-рідкісних видів чи-

132

сельними є: Centaurea stricta Waldst. et Kit., Anthyllis schiwereckii (DC.) Blocki, Gentiana cruciatа L., Gentianella amarella (L.) Boern., Carex humilis Leys. Ма-совими є ендемічні види Salvia dumetorum та Symphytum besseri.

Дуже цікавою є лучно-степова ділянка біля хутора Малинівка із зрос-танням Chamaecytisus albus (Hacq.) Rothm. та унікальною, прилегла до неї, ділянка букового лісу, де зростає Orchis purpurea Huds., щільність якого іно-ді сягає 4–5 екз. на 1 м2, а також досить чисельно – Neottia nidus-avis (L.) Rich., Cypripedium calceolus L., дещо рідше – Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce, Cephalanthera rubra (L.) Rich., Listera ovata (L.) R.Br.

Урочище «Під конем» знаходиться на північному заході від села Носів Підгаєцького району. Це лучно-степовий схил північної експозиції, частково зарослий чагарниками, на якому зростає 7 видів рослин, занесених до Чер-воної книги України [4]. Особливо чисельно в нижній частині схилу росте Gymnadenia conopsea (L.) R. Br., іноді щільність його сягала 10 рослин на 1 м2. Загалом вид зростає смугою шириною 5–7 м довжиною 60–70м, а поо-диноко трапляється по всьому схилу. Декілька куртин невеликого діаметру (до 10 м2) біля заростей чагарників утворює Anemone laxa Juz. із проектив-ним вкриттям виду до 5%. Adonis vernalis L. поодиноко зустрічається у вер-хній частині схилу. Зростає також декілька куртин Carlina cirsioides Klok. По-одиноко трапляються Gladiolus imbricatus L. та Lilium martagon L. З рідкісних для регіону видів чисельно зростають Centaurea stricta Waldst. et Kit., Fili-pendula vulgaris Moench, Galium exoletum Klok., Laserpitium latifolium L., Pyre-thrum corymbosum (L.) Scop., Trifolium pannonicum Jacq., Trollius europaeus L., дещо рідше – Anthyllis schiwereckii (DC.) Blocki, Genista tinctoria L., Gen-tiana cruciata L., Hypericum elegans Steph. ex Willd., Potentilla alba L., Salvia dumetorum Andrz., Sanquisorba officinalis L., Scorzonera purpurea L., Serratula heterophylla (L.) Desf., Thymus marschallianus Willd., зовсім рідко – Aruncus vulgaris Rafin, Ferulago sylvatica (Bess.) Reichenb., Phyteuma orbiculare L., Symphytum besseri Zaverucha. В урочищі масово Veratum lobelianum Bernh., щільність якої сягає 3–4 рослини різновікових станів на 1 м2

В околицях с. Базниківки Бережанського району в урочищі "Хвалкова дача" на значній площі добре збереглися лучно-степові ценози із низкою рі-дкісних видів рослин, серед яких досить чисельно, занесені до Червоної книги України [4] Adonis vernalis L., Hippocrepis comosa L., рідше - Senecio besseranus Minder та регіонально-рідкісні – Anthyllis schiwereckii (DC.) Blocki, Filipendula vulgaris Moench. Угруповання Carex humilis Leys., які внесені до Зеленої книги України [1], займають значну площу урочища.

Особливу цінність становлять лучно-степові ділянки, до яких прими-кає широколистяний ліс, в окол. с. Раковець Бережанського району, де зро-стає низка видів, занесених до Червоної книги України [4]: Pulsatilla latifolia Rupr., Pulsatilla grandis Wend., Euphorbia volhynica Bess. ex Szaf., Kulcz. et Pawł., Dictamnus albus L., Orchis militaris L., Anemone laxa Juz., Daphne cneorum L., Senecio besseranus Minder. У лісі масово ростуть Neottia nidus-avis (L.) Rich., Listera ovata (L.) R. Br., Lilium martagon L., Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce (до 10 шт. на 1 м2). З регіонально-рідкісних видів чисельно зростають: Centaurea stricta Waldst. et Kit. Trifolium montanum L. Аstrantia major L., Laserpitium latifolium L., Pyrethrum corymbosum (L.) Scop.,

133

Symphytum besseri Zaverucha, дещо рідше трапляються Phyteuma orbiculare L., Clematis recta L., Anchusa barrelieri (All.) Vitm., Melitis sarmatica Klok., Daphne mezereum L., одинично - Veratum lobelianum Bernh., Cimicifuga eu-ropaea Schipcz.

В околицях с. Завалів Підгаєцького району на виположеному схилі вздовж дороги добре збереглися угруповання Carex humilis Leys. та Sesleria heufleriana Schur, внесені до Зеленої книги України [1], які займають більшу частину урочища. Для Sesleria heufleriana Schur це одне із найпівнічніших відомих місцезростань. Окрім того тут зростає низка різного рівня охорони видів: Pulsatilla grandis Wend., Pyrethrum corymbosum (L.) Scop, Galium ex-oletum Klok., Ranunculus zapałowiczii Pacz., Rosa gallica L., Teucrium monta-num L., Filipendula vulgaris Moench, Clematis recta L., Centaurea stricta Waldst. et Kit., Sedum sexangulare L.

Висновки

Зважаючи на велику кількість рідкісних видів рослин, які зростають досить чисельно, багато з них не охоплені охороною на території області. Прекрасний стан збереження екосистем урочищ, а також, враховуючи, що всі ділянки є складовими регіональної екологічної мережі Тернопільської області [2], їх необхідно взяти під охорону шляхом заповідання.

Список літератури

1. Зелена книга України / [за ред. Я.П. Дідуха]. – К. : Альтерпрес, 2009. – 448 с. 2. Удосконалена схема фізико-географічного районування України / [Мари-

нич О. М., Пархоменко Г.О., Петренко О. М., Шищенко П. Г.] // Укр. геогр. журн. – 2003. №1. – С. 16–20.

3. Царик П. Л. Регіональна екомережа: географічні аспекти формування і розвитку (на матеріалах Тернопільської області) / Царик П. Л. – Тернопіль : Вид-во ТНПУ, 2005. – 172 с.

4. Червона книга України. Рослинний світ / [за ред. Я.П. Дідуха]. – К. : Гло-балконсалтинг, 2009. – 900 с.

Рассмотрено особенности флоры урочищ Бережанского Ополья, кото-

рые являются важными для сохранения раритетного фитогенофонда. Флора, редкие виды, Красная книга Украины, Бережанское Ополье. The features of the flora tracts Berezhany Opillya that are important to preserve

rare species of flora Flora, rare species, Red Data Book of Ukraine, Berezhany Opillya.

134

УДК 502.75 (477)

БІОТОПИ СМАРАГДОВОЇ МЕРЕЖІ В УКРАЇНІ

Н.А. Пашкевич, кандидат біологічних наук

Інститут агроекології і природокористування НААН України Т.В. Фіцайло, кандидат біологічних наук, старший науковий

співробітник Інститут ботаніки М.Г. Холодного НАН України

Проаналізовано перелік біотопів Смарагдової мережі, які адаптова-

но для об'єктів природно заповідного фонду України. Виділено близько 100 типів біотопів для території України та проведено їх розподіл за природ-ними зонами. При порівнянні встановлено, що виділені в об'єктах ПЗФ України біотопи Смарагдової мережі не завжди репрезентують унікальні природні угруповання України, а типові для території України біотопи можуть заслуговувати природоохоронного статусу Смарагдової мережі.

Біотоп, Смарагдова мережа, природно-заповідний фонд Украї-ни, природні угрупування.

Розвиток природно-заповідної справи нині декларується як один із

найважливіших пріоритетів державної політики України. Природно-заповід-ний фонд України охороняється як національне надбання, щодо якого вста-новлюється особливий режим охорони, відтворення і використання з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу (Закон Укра-їни "Про природно-заповідний фонд України). 3а роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі. Нині до його складу входять понад 7300 територій та об’єктів загальною площею 3,3 млн га, що становить 5,6 % території держави. Незважаючи на це, площа при-родно-заповідного фонду в Україні є недостатньою і залишаться значно ме-ншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності ста-новить 15 %. На сучасному етапі розвитку України є нагальна потреба у ві-дповідній методологічній базі при відборі заповідних територій, для забез-печення цілісного екосистемного підходу при реалізації єдиної державної політики у сфері розвитку природно-заповідної справи та прискорити фор-мування національної екологічної мережі як складової Панєвропейської ме-режі.

Рада Європи та Євросоюз прийняли Спільну Програму співробітництва з приводу подальшого впровадження Смарагдової Мережі в Україні і в декі-лькох інших країнах. Мета програми – розширити принципи мережі природно заповідних об’єктів Natura 2000, яка існує в Європейському Союзі, за допомо-гою Смарагдової мережі. Очікується, що Спільна Програма буде впровадже-на протягом трьох років (2009–2011). Ця діяльність має місце в межах дій

© Н.А. Пашкевич, Т.В. Фіцайло, 2012

135

Євросоюзу, спрямованих на підтримку Програми робіт щодо природно запо-відних територій, яка прийнята Конвенцію про біорізноманіття, та в рамках Політики добросусідства Євросоюзу із Східним регіоном та Росією.

Смарагдова мережа є мережею територій спеціального інтересу щодо заповідання, визначених Бернською конвенцією і являє фактично поширен-ня мережі Natura 2000 на країни, які не є членами Євросоюзу, включаючи Україну.

Метою роботи було проведення аналізу даних щодо наявності на природоохоронних та інших територіях видів біотопів згідно з резолюцією 4 Постійного комітету Бернської конвенції (Resolution No. 4 (1996) of the Standing Committee listing endangered natural habitat requiring specific conservation measures), а також інших супутніх даних відповідно до формату надання матеріалів, встановлених Радою Європи [3, 4, 5].

Матеріали і методика досліджень. Для виконання поставлених за-дач нами було проаналізовано перелік біотопів Смарагдової мережі [5]та адаптований для України [1, 2] для об'єктів ПЗФ та виділено 90 типів біото-пів, а для території України в цілому близько 100. Так, для кожного з 18 природних та 4 біосферних заповідників, 49 національних природних парків було складено перелік типів біотопів Смарагдової мережі, встановлено площу їх поширення, дано оцінку рівня репрезентативності окремих типів біотопів, їх поширеність на території України, стан збереження (ступінь збе-реження структури і функцій окремих типів біотопів та можливість їх віднов-лення). На основі попередніх критеріїв виводилась інтегрована оцінка зна-чимості збереження окремого типу біотопу у межах всієї планети.

Результати досліджень. Встановлено, що в межах біосферних запо-відників, природних заповідників та національних парків найбільша кількість біотопів у степовій зоні – 45 типів біотопів (рис. 1), що складає 28 % та в лі-совій зоні – 36 типів біотопів (26 %), трохи менше, 30 біотопів, визначено в лісостеповій зоні (26 %). Значна кількість біотопів Смарагдової мережі ви-явлено в Карпатах – 27 біотопів (18 %), а в Кримських горах (Кримський ПЗ, Ялтинський гірсько-лісовий ПЗ, ПЗ “Мис Мартьян” та Карадазький ПЗ) най-менше, лише 14 типів біотопів (8 %).

Крим

Карпати

Лісостеп

Лісова зона

Степ

Рис. 1. Розподіл біотопів за природними зонами (%)

136

Нами проведено аналіз розподілу біотопів за типами рослинності в межах природних зон (рис. 2). Було встановлено, що найкраще в усіх зонах представлені лісові біотопи (23 типи). Це широколистяні ліси (дубові, за-плавні вербові, березові), ялинові та соснові ліси, які сформовані Pinus cembra в Карпатах, P. pallasiana та P. pithyusa в Криму.

Трохи менше (18 типів) виявлено біотопів прісноводних внутрішньо-материкових водойм, причому в жодному з шести природних заповідників Криму такі біотопи не зафіксовано. Це угруповання з Chara sp., Batrachium sp., Isoeta-Nanojuncetea, вільноплаваюча рослинність з Hydrocharis morsus-ranae, Stratiotes aloides, Utricularia, Salvinia natans, Aldrovanda vesiculosa, рослинність гравійних берегів з Myricaria germanica (Карпати).

0 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50

скелі та розсипи

болота та марші

ліси

чагарники, луки та

степи

внутрішньоматерикові

водойми

морскі біотопи

Карпати Лісова зона Лісостеп Степ Крим

Рис. 2. Розподіл типів біотопів за типами рослинності (%)

Угруповання чагарників та чагарничків Nardo-Callunetea, Rhododendro myrtifolii-Vaccinietum, Prunetalia представлені трьома типами біотопів Сма-рагдової мережі в лісовій, лісостеповій зонах та Карпатах.

Трав’яні біотопи представлені степовими угрупованнями класу Festuco-Brometea, середземноморськими гірськими степами Криму класу Thero-Brachypodietea, пустищними луками з Nardus stricta та луками класу Molinio-Arrhenatheretea, а також іншими перезволоженими трав’яними угру-пованнями, загалом 9 типів, що трапляються в усіх зонах.

Біотопи боліт та маршів представлені лише 6 типами в усіх зонах, крім Криму, і відображують рослинність угруповань Erico-Sphagnetalia ma-gellanici, Scheuchzerietalia palustris, Utricularietalia intermedio-minoris, Carice-talia fuscae, Caricetalia davallianae, Phragmitetalia (Cladietum marisci).

Рослинність скель та розсипів відображена двома типами біотопів пі-щаними дюнами та печерами, без специфічної рослинності.

137

Висновки Отже, було з’ясовано, що біотопи Смарагдової мережі значною мірою

підлягають охороні в межах об'єктів природно-заповідного фонду України. Проте більшість таких біотопів знаходяться в Карпатах або західній частині України, що пояснюється близькістю територій країн, для яких добре розро-блена як Cмарагдова мережа, так і Natura 2000. При цьому найкраще в усіх зонах представлені лісові біотопи.

Натомість, наприклад, унікальні для території України степові біотопи розглядаються дуже широко и представлено лише трьома типами, що по-яснюється низьким різноманіттям степової рослинності на території ініціа-торів Смарагдової мережі. Специфічні біотопи крейдяних відслонень з се-редземноморськими рисами класу Helianthemo-Thymetea, відомі по берегах р. Сіверський Донець і його притоках, та в Криму, взагалі не представлено в рамках Смарагдової мережі, і такі питання є справою майбутнього для укра-їнських дослідників.

Інша ситуація складається з біотопами прісноводних водойм, класи-фікація яких досить глибоко розроблена. Так, біотопи вільноплаваючої рос-линності для Смарагдової мережі визначаються за домінантом і для кожно-го з них виділяється окремий тип, в той час як на території України такі біо-топи часто не є рідкісними, як наприклад Hydrocharis morsus-ranae, Stratiotes aloides, що часом проявляють ознаки експансії, а угруповання, які вони формують можна звести до одного-двох типів.

Отже, подальше впровадження Смарагдової мережі в Україні має по-тенціал і потребує подальших детальних досліджень та адаптації для пот-реб охорони природи в нашій країні.

Список літератури

1. Методичні аспекти впровадження міжнародної програми „Важливі бота-нічні території” в Україні / [під заг. ред. Т.Л. Андрієнко та В.А. Онищенка]. – К.: Арі-стей, 2008. – 43 с.

2. Фицайло Т.В. Биотопы пойменных лугов Черниговского Полесья / Т.В. Фицайло, Н.А. Пашкевич // Материалы междунар. научно-практ. семин. «По-йменные луговые экосистемы как объекты с высоким фиторазнообразием, их изучение и картирование» (11-12 июня 2009 г.). – Гомель, 2009. – С. 152–161.

3. Interpretation manual of the emerald habitats. Phare countries /First draft., Рhare Topic Link on Nature Conservation 2000.

4. Application and development of the Palaearctic habitat classification in the course of the setting up of the Emerald Project. Russian Federation and Ukraine. Strasbourg: Council of Europe. 2001. – 43 p.

5. Interpretation manual of European union habitats. Eur 27, July 2007. – European commission dg environment, nature and biodiversity.

Проанализирован перечень биотопов Изумрудной сети, которые адап-

тирован для объектов природно-заповедного фонда Украины. Выделено около 100 типов биотопов для территории Украины и проведено их распределение по природным зонам. При сравнении установлено, что выделенные в объектах ПЗФ Украины биотопы Изумрудной сети не всегда представляют уникальные природные группировки Украины, а типичные для территории Украины биото-пы могут заслуживать природоохранного статуса Изумрудной сети.

138

Биотоп, Изумрудная сеть, природно-заповедный фонд Украины, природные группировки.

Analyzed the list of habitats Emerald network and adapted to objects of natural

reserve fund of Ukraine. Total around 100 types of habitats for territory of Ukraine and held their distribution in natural areas. In comparison revealed that the selected pro-tected areas in Ukraine habitats Emerald network does not always represent unique natural groupings of Ukraine, as typical for the territory of Ukraine habitats may merit conservation status Emerald network.

Biotope, Emerald Network, the Nature Reserve Fund of Ukraine, natural grouping.

УДК 549: 502/504

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИРОДНИХ СОРБЕНТІВ

У ПРИРОДООХОРОННИХ ЦІЛЯХ

Р. Петрус, доктор технічних наук Жешувський технічний університет (Польща)

М. Мальований, доктор технічних наук, професор Національний університет «Львівська політехніка»

Г. Сакалова, кандидат технічних наук, доцент Всесвітній технологічний університет

В. Бунько, ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»

Розглянуто найпоширеніші природні сорбенти, їх властивості та

розповсюдженість в надрах України. Проведено аналіз перспективності застосування сорбентів для очищення води від важких металів та іонів амонію. Досліджено можливість використання природних сорбентів для синтезу капсульованих мінеральних добрив пролонгованої дії.

Цеоліти, бентоніти, палигорськіти, глауконіти, природні сор-бенти.

Природні сорбенти широко розповсюджені в надрах України, Польщі

та інших країн, а завдяки своїм унікальним адсорбційним властивостям мо-жуть ефективно використовуватись в природоохоронних цілях. Серед при-родних адсорбентів найпоширеніші:

� цеоліт – алюмосилікати із загальною хімічною формулою Ме2/nО·Al2O3×SiO2·yH2O, де Ме – катіон лужного металу, n – його валент-ність;

� бентоніт (монтморилоніт) – (OH)4Si8Al4O20.n(H2O), де H2O -міжшарова

вода; � глауконіт – (K,Na,Ca)(Fe3+,Al,Fe2+,Mg)2[AlxSi4-xO10](OH)*nH2O;

© Р. Петрус, М. Мальований, Г. Сакалова, В. Бунько, 2012

139

� палигорськіт – мінерал, що складається із здвоєних ланцюгів кремні-єкисневих тетраедрів, які витягнуті паралельно осі симетрії Mg2-5[(H2O)2|OH|Si4O10]2H2O.

Всі ці мінерали широко представлені в надрах України. Сокирницьке родовище природних цеолітів (Закарпаття) є одним із

найбільших у світі. В результаті детальної розвідки на площі 161 га розвіда-ні і затверджені балансові запаси в кількості 126,1 млн т. Мінеральний склад цеолітової породи представлений клиноптилолітом 60–90 %, кварцом і польовим шпатом 6–7 %, глинистими мінералами – 2–6 %, плагіоклазом – до 2 %.

Основні запаси бентонітів України зосереджені в Дашуківському (104,7млн т) та Горбському (6,8 млн т) родовищах. Залежно від складу об-мінного комплексу розрізняють лужні (натрієві і кальцієво-натрієві) та луж-ноземельні (кальцієві, магнієво-кальцієві) бентоніти. Завдяки будові криста-лічних ґрат бентоніти мають багато специфічних властивостей, найважли-віша з яких – іонообмінна здатність.

Глауконіти Адамівської групи родовищ Хмельницької області є приро-дними пісками, що містять 50–70 % мінералу глауконіту. Глауконітові мікро-конкреції мають ефективну питому поверхню, високу ємкість катіонного об-міну та ємкість моношару. Розвідані запаси глауконіту Адамівського родо-вища (Хмельницька область) складають 12,6 млн т.

Унікальні запаси палигорськітових глин зосереджені на Дашуківському родовищі. Число пластичності палигорськітової глини коливається від 10,5 до 30,2, середнє значення становить 20,4. Природна вологість залежно від часу видобутку та умов зберігання коливається від 59,8 % до 75,9 % (сере-днє значення – 67,9%). Запаси палигорськіту Дашуківського родовища (Черкаська область) оцінюються у 8,4 млн т.

Основні області застосування природних сорбентів у природоохорон-них цілях такі:

• глибоке осушування та очищення газів; • селективне очищення поверхневих та ґрунтових вод та ґрунту

від важких металів, радіоактивних елементів, нафтопродуктів, іонів амонію, барвників, органічних розчинників та інших забруднювачів;

• використання у складі кормових добавок і преміксів при відгоді-влі сільськогосподарських тварин і риб;

• використання у комплексі з добривами та пестицидами для під-вищення врожайності сільськогосподарських культур та зменшення забруд-нення навколишнього середовища.

Мета роботи. Нами досліджувались аспекти використання природних сорбентів для очищення вод від важких металів, іонів амонію та синтезу добрив пролонгованої дії, покритих плівкою, в склад якої входять природні дисперсні сорбенти.

Результати досліджень. На рис. 1 наведені ізотерми сорбції іонів Pb2+, Cd2+ та Cu2+ із розчинів однакової початкової концентрації природними цеолітами. Із положення кривих видно, що найвища ефективність очищення розчинів від іона Pb2+, менша ефективність відносно іона Cd2+, а найменш ефективне очищення розчину від іона Cu2+.Отримані експериментальні дані

140

добре узгоджуються ізданими інших дослідників [1, 2]. На основі даних дос-ліджень можна стверджувати, що ряд селективності щодо вилучення дослі-джуваних катіонів з розчинів з допомогою природного цеоліту має вигляд: Pb(II) > Cu(II) > Cd(II).

Забруднення ґрунтових вод іонами амонію досить часто є стримую-чим фактором для використання цих вод як питних. Процес очищення води від іонів амонію NH4

+ здійснювався в статичних умовах, за яких частинки рі-дини не переміщувалися відносно частинок сорбентів (апарат з мішалкою). Для досліджень приготовляли модельний розчин хлориду амонію шляхом розчинення NH4Cl в дистильованій воді. Кінетика очищення води від іонів амонію наведена на рис. 2. Як видно із рис. 2, кінетичні криві підтверджують можливість використання всіх досліджуваних типів сорбентів для очищення водних середовищ, забруднених іонами амонію.

Рис. 1. Ізотерми адсорбції важких металів на природному цеоліті На нашу думку вибір конкретного сорбенту повинен визначатись ря-

дом факторів, а саме: 1. концентрацією іонів амонію в питній воді; 2. об’ємом питної води, яка підлягає очищенню; 3. вартістю сорбенту і вартістю його перевезення до місця встанов-

лення установки очищення питної води; 4. можливістю утилізації відпрацьованих сорбентів.

141

0

0,2

0,4

0,6

0,8

1

0 5 10 15 20

Концентрація в розчині, mval/l

Ко

нц

ентрац

ія в

цео

літ

і,m

val/

g

Cd

Cu

Pb

0

2

4

6

8

10

12

14

0 5 10 15 20 25 30

Кількість сорбенту

Зали

шкова

кон

цен

трац

ія і

он

ів а

мон

ію в

розч

ин

і, м

г/л

цеоліт

глауконіт

палигорськіт

Рис. 2. Залежність залишкової кількості іонів амонію в розчині від кількості

доданого сорбенту в систему, темостатовану за температури 20°С Поряд із позитивними аспектами мінеральних добрив (підвищення

врожайності, покращення якісного складу продуктів харчування) масштабне їх застосування породжує екологічні проблеми. Найгостріша з них – це не-гативний вплив на агроекосистему внаслідок забруднення її залишковими агрохімікатами. Невикористані рослинами компоненти добрив потрапляють у водойми, а у випадку азотних добрив – ще і у атмосферу у вигляді оксидів нітрогену. Частка засвоювання елементів живлення рослинами становить близько 0,4–0,6, тобто половина внесених синтетичних мінеральних добрив стає потенційним забрудником агроекосистеми. Одним із ефективних мето-дів усунення цієї проблеми є створення добрив пролонгованої дії, тобто до-брив, капсульованих водорозчинною плівкою. Така форма дає змогу подо-вжити дію добрив на значний час, а отже зменшити їх кількість та періодич-ність внесення, а також втрати елементів живлення добрив у навколишнє середовище. Перспективним є застосування для створення капсули компо-зиції на основі дисперсних сорбентів та в'яжучого природного складу. Такий підхід дозволяє уникнути внесення із капсулою в ґрунти забруднювачів, на-впаки в'яжуче та мінерал містять ряд мікро- та макроелементів живлення рослин, внесення дисперсних мінералів та сорбентів дозволяє покращити структуру ґрунтів. Нами запропоновано як дисперсний мінерал застосову-вати фосфорит та найбільш поширені в Україні природні дисперсні сорбен-ти (цеоліт, глауконіт, палигорськіт), в результаті в'яжучого – багатотоннаж-ний відхід виробництва цукру – мелясу бурякову. Необхідною вимогою до композиції є її достатня механічна міцність (≥ 1 МПа), що забезпечило б до-статню міцність отриманих гранул капсульованого добрива.

Для досліджень підбирали такий вміст в'яжучого, який забезпечив би необхідну здатну до формування в’язкості суспензії. Це співвідношення, встановлене експериментальним шляхом, становило:

142

1. фосфорит + меляса бурякова – зі співвідношенням 5:1,5; 2. глауконіт + меляса бурякова – зі співвідношенням 5:1,5; 3. цеоліт + меляса бурякова – зі співвідношенням 5:2; 4. палигорскіт + меляса бурякова – зі співвідношенням 5:4. Як видно із рис. 3, механічна міцність більша 1МПа (1,8 МПа) досяга-

ється для композиції на основі меляси бурякової та палигорськіту із співвід-ношенням сорбент : меляса рівним 5 : 4. Цей склад і був запропонований для використання.

1

23

4 Р1

0

500000

1000000

1500000

2000000

Міц

ніс

ть, П

а

Рис. 3. Результати випробувань механічної міцності зразків

для композицій: 1 – фосфорит + меляса = 5:1,5; 2 – глауконіт + меляса = 5:1,5;

3 – цеоліт + меляса = 5:2; 4 – палигорськіт + меляса = 5:4.

Висновки Проведені дослідження підтвердили перспективність застосування

природних дисперсних сорбентів у природоохоронних цілях – як для очи-щення ґрунтових та поверхневих вод від забрудників, так і для створення добрив пролонгованої дії, які дозволяють зменшити забруднення навколи-шнього середовища незасвоєними елементами живлення рослин.

Список літератури

1. Kesraoui-ouki. Natural zeolite utilisation in pollution control: a review of applications to metals effluents /Kesraoui-ouki, C. R. Cheeseman, R. Perry // Journal of Chemical Technology and Biotechnology. – 1994. – N 59. – Р. 121–129.

2. Inglezakis V. J. Effect of pore clogging on kinetics of lead uptake by clinoptilolite / Inglezakis V. J., Diamandis A., Loizidou M. D., Grigoropoulou H. P. // Journal of Colloid and Interface Science. – 1999. – № 215. – Р. 54–60.

Рассмотрены наиболее часто встречаемые природные сорбенты, их

свойства и распространенность в недрах Украины. Проведен анализ перспек-

143

тивности применения сорбентов для очистки воды от тяжелых металлов и ионов аммония. Исследована возможность использования природных сорбентов для синтеза капсулированных минеральных удобрений пролонгированного дей-ствия.

Цеолиты, бентониты, палигорскиты, глаукониты, природные сор-бенты.

In this work the properties of most common natural sorbents and their abun-

dance in Ukraine was discussed. Analysis of possible application of natural sorbents for ammonium and heavy metal ions removal from water was analyzed. Possibility of ap-plication of natural sorbents for production of capsulated mineral fertilizer of prolonged action was outlined.

Zeolite, bentonite, paligarskite, glauconites, natural sorbents.

УДК 502.4 (477.74)

ЗАПОВІДНЕ УРОЧИЩЕ «КІШЕВЕ» ЯК ЕЛЕМЕНТ ЕКОМЕРЕЖІ

О.М. Попова, кандидат біологічних наук, доцент

О.В. Гамула, старший викладач Одеський національний університет імені І.І. Мечникова Розглянуто фітосозологічну цінність заповідного урочища «Кіше-

ве», яка разом з територіальними, флористичними, фитоценотичними та іншими критеріями свідчить про його значну роль у функціонуванні Галицько-Слобожанського екокоридора в Одеській області.

Екомережа, Галицько-Слобожанський екокоридор, заповідне урочище «Кішеве».

В екомережі України найбільшу протяжність, порівняно з іншими еко-

коридорами, має Галицько-Слобожанський (лісостеповий) екокоридор [11]. В Одеській області до нього включені такі природні ядра: Долинське, Пав-лівське білатеральне та Савранське [11]. Вони відповідають природним те-риторіям природно-заповідного фонду України – заказникам загально-державного значення. Але зараз фактична цінність цих територій не відпо-відає їх високій природоохоронній категорії.

Найбільшим за площею, не лише серед перелічених територій ПЗФ, але й взагалі у межиріччі Дністра та Південного Буга, є ландшафтний зака-зник загальнодержавного значення «Савранський ліс». Ця територія займає 8397,00 га. Він описаний у літературі [3, 6]. Савранський ліс розглядається як унікальний, з ділянками дуба скельного, рослинами і тваринами, занесе-ними до Червоної книги України [3]. Тут відмічено 11 червонокнижних рос-лин: булатка великоквіткова, в'язіль стрункий, гніздівка звичайна, клокичка периста, коручка чемерниковидна, лілія лісова, любка зеленоквіткова, сон чорніючий, фіалка біла, цибуля ведмежа, а також косарики черепитчасті. До

© О.М. Попова, О.В. Гамула, 2012

144

червоного списку Одеської області включені мигдаль низький, наперстянка великоцвіта, клематіс цілолистий [5]. У Савранському лісі зафіксовано 16 видів раритетних комах, 4 види птахів з Червоної книги України [5]. Але нині час внаслідок лісогосподарської діяльності у Савранському лісі фактично не залишилося старого лісу, який і був найбільш цінним.

Метою роботи є вивчення фітосозологічної цінності заповідного уро-чища «Кішеве», яке разом з територіальними, флористичними, фитоцено-тичними критеріями свідчить про його значну роль у функціонуванні Гали-цько-Слобожанського екокоридора в Одеській області.

Матеріалами дослідження є флористичні і фітоценотичні особливо-сті заповідного урочища «Кішеве».

Результати досліджень. У ботанічному заказнику загальнодержав-ного значення «Долинський», який має площу 815 га, ми взагалі не знайшли видів з діючого на час обстеження (2005 р.) другого видання Червоної книги України [9] та рослинних угруповань, в яких вони можуть зростати. При об-стеженні лісового масиву виявлений включений до третього видання Чер-воної книги [8] горицвіт весняний та ще 6 видів, що охороняються в Одесь-кій області: дзвоники персиколисті, дзвоники скупчені, леопольдія тонкоцві-та, ломиніс цілолистий, мигдаль степовий, чемериця чорна. З раритетних комах знайдений включений до Червоної книги України вусач земляний хрестоносець [5].

Ботанічний заказник загальнодержавного значення «Павлівський» має площу 403 га. Вважається, що це масив рідкісних на Україні скумпієво-дубових лісів, занесених до Зеленої книги України [2]. Але зараз цей масив також дуже змінений лісогосподарською діяльністю. Тут знайдений вид ро-слин з червоного списку Одеської області (чемериця чорна). Інших цінних видів під час відвідання території знайти не вдалося.

Теперішній стан територій природно-заповідного фонду загальнодер-жавного значення вимушує звернути особливу увагу на заповідні території місцевого значення. Однією з таких територій є заповідне урочище «Кіше-ве», яке знаходиться у Балтському районі Одеської області, що межує з Савранським районом.

Заповідне урочище „Кішево” засновано в межах однойменного лісово-го урочища за рішенням Одеського обласного виконавчого комітету № 759 від 30 грудня 1980 р. Його загальна площа становить 2092 га. За цим пока-зником урочище відповідає площі, необхідній для ключових територій лісос-тепової зони – більше 1000 га [10]. Цей лісовий масив знаходиться у підпо-рядкуванні Піщанського лісництва, яке було засновано в 1945 р. при держа-вному підприємстві „Балтське лісове господарство”.

Відповідно до геоботанічного районування України [1], заповідне уро-чище «Кішеве», як і заказник «Савранський ліс», знаходиться у Південно-подільському окрузі дубових лісів та лучних степів, який належить до Украї-нської лісостепової підпровінції Східноєвропейської лісостепової провінції Лісостепової підобласті Євразійської степової області.

Найвища точка рельєфу становить 206.9 м н.р.м. Урочище перерізу-ється з північного заходу до південного сходу трьома великими та досить глибокими балками.

145

Основна площа заповідного урочища зайнята лісовими фітоценозами, але на його території є галявини з лучною та лучно-степовою рослинністю та водойма з водними та прибережно-водними фітоценозами.

Лісова рослинність представлена угрупованнями дубових і грабово-дубових лісів та штучних насаджень, склад яких значно відрізняється від природних угруповань. Лісонасадження віком 70 років та більше займають приблизно 70 % площі масиву (1500 га). На території урочища зустрічають-ся фрагменти включених до Зеленої книги України [2] угруповань звичайно-дубових лісів деренових (Quercetа (roboris) cornosа (maris)) та польово кле-ново-звичайнодубових лісів деренових (Acereto (campestris)-Quercetа (robo-ris) cornosа (maris)) (асоціації: звичайнодубовий ліс дереново-волосис-тоосоковий (Quercetum (roboris) cornoso (maris)–caricosum (pilosae)), зви-чайнодубовий ліс дереново-дібровнотонконоговий (Quercetum (roboris)cor-noso (maris)-poosum (nemoralis)), звичайнодубовий ліс дереново-егоніховий (Quercetum (roboris) cornoso (maris)–aegonychonosum (purpureocaeruleі)), звичайнодубовий ліс дереново–зеленчуковий (Quercetum (roboris) cornoso (maris)–galeobdolosum (lutei)), звичайнодубовий ліс дереново–конвалієвий (Quercetum (roboris) cornoso (maris)–convallariosum (majalis)), звичайнодубо-вий ліс дереново-ланцетовиднозірочниковий (Quercetum (roboris) cornoso (maris)-stellariosum (holosteae)), польовокленово–звичайнодубовий ліс де-реново-зеленчуковий (Acereto (campestris)–Quercetum (roboris) cornoso (maris)-galeobdolosum (lutei)), польовокленово–звичайнодубовий ліс дере-ново-малобарвінковий (Acereto(campestris)-Quercetum (roboris) cornoso (maris)-vincosum (minoris)) та угруповань скельнодубових лісів деренових (Quercetа (petraeae) cornosа (maris)) (асоціації: скельнодубовий ліс дерено-вий (Quercetum (petraeae) cornosum (maris)), скельнодубовий ліс дереново-егоніховий (Quercetum (petraeae) cornoso (maris)-aegonychonosum (purpureo-caeruleі)).

Флора урочища, за нашими неостаточними даними (робота продов-жується), налічує більше 592 видів судинних рослин. В основному це типові види дубових та грабово-дубових лісів. Серед видів дендрофлори – дуби звичайний (Quercus robur L.) та скельний (Q. petraea (Mattuschka) Liebl.), клени явір (Acer pseudoplatanus L.), звичайний (A. platanoides L.), польовий (A.campestre L.), татарський (A. tataricum L.), ясен звичайний (Fraxinus ex-celsior L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), кизил (Cornus mas L.), чере-шня (Cerasus avium (L.) Moench) тощо. Серед трав’янистих рослин типови-ми є яглиця звичайна (Aegopodium podagraria L.), чистотіл (Chelidonium ma-jus L.), маренка (Asperula odorata L.), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea L.), копитняк (Asarum europaeum L.), зеленчук (Galeobdolon luteum Huds.), купини широколиста та багатоквіткова (Polygonatum latifolium Desf., P. multiflorum (L.) All.), медунки (Pulmonaria obscura Dumort, P. mollis Wulf ex Hornem.) та багато інших. Перелік раритетних видів рослин, які охороня-ються на загальнодержавному та місцевому рівнях, включає 30 видів (таб-лиця).

Таким чином, відмічено 12 видів з Червоної книги України (2009) [8] та 30 – з «Переліку видів тварин і рослин, які підлягають особливій охороні на території Одеської області» [4].

146

Раритетні види рослин заповідного урочища «Кішеве»

Назва виду ЧКУ* ЧСОO 1. Adonis vernalis L. - горицвіт весняний + + 2. Allium ursinum L. - цибуля ведмежа + + 3. Amygdalus nana L. - мигдаль степовий + 4. Anemone sylvestris L. - анемона лісова + 5. Campanula glomerata L. - дзвоники скупчені + 6. Campanula persicifolia L. - дзвоники персиколисті + 7. Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce - булатка великоквіткова + + 8. Clematis integrifolia L. - ломиніс цілолистий + 9. Convallaria majalis L. - конвалія звичайна + 10. Corydalis solida (L.) Clairv. - ряст ущільнений + 11. Crataegus ucrainica Pojark. - глід український + 12. Crocus reticulatus Steven ex Adams - шафран сітчастий + + 13. Digitalis grandiflora Mill. - наперстянка великоцвіта + 14. Epipactis helleborine (L.) Crantz - коручка чемерникоподібна + + 15. Galanthus nivalis L. - підсніжник білосніжний + + 16. Gladiolus imbricatus L. - косарики черепитчасті* + + 17. Helichrysum arenarium (L.) Moench - цмин пісковий + 18. Iris graminea L. - півники злаколисті + 19. Leopoldia tenuiflora (Tausch) Heldr. - леопольдія тонкоцвіта + 20. Lilium martagon L. - лілія лісова + + 21. Linum flavum L. - льон жовтий + 22. Muscari neglectum Guss. ex Ten. - гадюча цибулька занедбана + 23. Neottia nidus-avis (L.) Rich. - гніздівка звичайна + + 24. Primula veris L. - первоцвіт весняний + 25. Scilla bifolia L. - проліска дволиста + 26. Securigera elegans (Pančić) Lassen - сокироносиця струнка (В'язіль стрункий)

+ +

27. Sorbus torminalis (L.) Grantz - берека + + 28. Stipa capillata L. - ковила волосиста + + 29. Valeriana stolonifera Czern. - валеріана пагононосна + 30. Veratrum nigrum L. - чемериця чорна + Загалом 12 30 Примітка. ЧКУ – Червона книга України [9], ЧСОО – Червоний список Одеської об-ласті [4].

Мікобіота урочища «Кішеве» налічує, за даними О. А. Бабенко (усне повідомлення), не менше 75 видів грибів. Серед них знайдено один, вклю-чений до Червоної книги України (2009) - мутин собачий (Mutinus caninus (Huds.) Fr. родини Веселкові – Phallaceae) [7].

Фауна урочища загалом спеціально не вивчалась. Відомо, що з ссав-ців тут мешкають косулі, кабани, борсук, вовк, білка, куниця, заєць. Тут за-фіксовані комахи, занесені до Червоної книги України: ведмедиця Гера, джміль мінливий, жук-олень, стафілін пахучий [5].

Висновки Заповідне урочище «Кішеве» за основними критеріями не поступаєть-

ся заказникам загальнодержавного значення та може розглядатися як при-родне ядро національного рівня в екомережі України.

147

У цілому необхідно зазначити, що на збереження природної біорізно-манітності урочища негативно впливає лісогосподарська діяльність, перш за все, вирубування старого лісу та насадження неаборигенних порід (на-приклад, в урочищі є масиви з ясена пенсільванського, насаджені бархат амурський, гіркокаштан звичайний, ялівець віргінський тощо).

Список літератури

1. Дідух Я. П. Геоботанічне районування України та суміжних територій / Я.П. Дідух, Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Укр. бот. журн. – 2003. – № 1. – С. 6–17.

2. Зелена книга України. – К.: Альтерпрес, 2009. – 448 с. 3. Шеляг-Сосонко Ю. Р. Охрана важнейших ботанических объектов Украи-

ны, Белоруссии, Молдавии / [Ю. Р. Шеляг-Сосонко, В. И. Парфенов, В. И. Чопик и др.]. – К.: Наук. думка, 1980. – 392 с.

4. Перелік видів тварин і рослин, які підлягають особливій охороні на тери-торії Одеської області. Додаток 1 до рішення обласної ради від 18 лютого 2011 року № 90-VI // oblrada.odessa.gov.ua

5. Попова О. М. Реєстр природно-заповідного фонду Одеської області / Попова О. М., Ужевська С. П., Юрченко Ю. Ю. – Одеса, 2006. – 112 с.

6. Потапенко Г. І. Нарис рослинності Савранського лісу / Потапенко Г. І. // Тр. Одес. ун-ту. Серія Біологія. – 1937. – № 2. – С. 271–298.

7. Ткаченко Ф. П. Нові знахідки грибів, занесених до Червоної книги Украї-ни / Ф. П. Ткаченко, О. М. Попова, О. А. Бабенко // Укр. ботан. журн. – 2009. – Т. 66, № 2. – С. 250–252.

8. Червона книга України. Рослинний світ. / [за ред. Я.П. Дідуха]. – К. : Гло-балконсалтинг, 2009. – 900 с.

9. Червона книга України. Рослинний світ. – К. : Наук. думка, 1996. – 608 с. 10. Шеляг-Сосонко Ю. Р. Концепция, методы и критерии создания экосети

Украины / Шеляг-Сосонко Ю. Р., Гродзинский М. Д., Романенко В. Д. − К.: Фитосо-циоцентр, 2004. – 144 с.

11. Екомережа України та її природні ядра / [Шеляг-Сосонко Ю. Р., Ткаченко В. С., Андриенко Т. Л., Мовчан Я. І.] // Укр. ботан. журн. – 2005. – Т. 62, № 2. – С. 142–158.

Рассмотрена фитосозологическая ценность заповедного урочища «Ки-

шево», которая наряду с территориальными, флористическими, фитоцено-тическими и другими критериями свидетельствует о его значительной роли в функционировании Галицко-Слобожанского экокоридора в Одесской области.

Экосеть, Галицко-Слобожанский экокоридор, заповедное урочище «Кишево».

It is considered phytosozological value of the protected tract "Kishevo" which

with territorial, floristic, phytocoenotic, etc. criteria testifies to it’s considerable role in functioning of the Galitsko-Slobozhansky ecokorridor in the Odessa Region.

Econet, Galitsko-Slobozhansky ecokorridor, protected tract "Kishevo".

148

УДК 502.210 (477.51/52)

ФОРМУВАННЯ ЕКОМЕРЕЖІ ЯК ПРИРОДНОГО КАРКАСУ

ЕКОБЕЗПЕКИ У КАРПАТСЬКОМУ РЕГІОНІ

М.М. Приходько, кандидат географічних наук, доцент Івано-Франківський національний технічний університет

нафти і газу

Розглянуто концепцію формування екомережі як поліфункціональної системи, основні завдання якої – збереження та відновлення природних геосистем, формування цілісного природного каркасу екологічної безпеки регіону. Особливу увагу приділено питанням ренатуралізації і конструю-вання стійких, екологічно безпечних лісо-аграрних геосистем як струк-турних елементів екомережі.

Екомережа, екобезпека, геосистеми, ренатуралізація. На початку ХХІ століття питання охорони довкілля та екологічної без-

пеки набули пріоритетного значення. Запобігання виникненню екологічних ризиків потребує нової ідеології природокористування, побудованої на за-садах інтегрованого управління геосистемами і ресурсами в системі «при-рода-виробництво-суспільство» з урахуванням вимог екологічної безпеки. При неврахуванні у процесі управління екологічного імперативу, взає-мозв’язків і взаємозалежностей між геосистемами та їх компонентами, їх емерджентних властивостей виникають негативні екологічні наслідки [3].

Враховуючи стратегію пріоритетного використання регіону Українсь-ких Карпат і прилеглих територій для розвитку туризму та оздоровлення на-селення, проблема екологічної безпеки набуває особливої актуальності. Пі-дтримання екологічного балансу у природних і антропогенних геосистемах, їх безпечне функціонування залежить від стану біотичного та ландшафтно-го різноманіття, яке, внаслідок продукційної, захисної, середовищетвірної та інших функцій, відіграє визначальну роль у вирішенні одного з основних за-вдань сталого (збалансованого) розвитку – збереження і відновлення при-родного середовища. Завдання полягає у недопущенні нових втрат і відно-вленні втрачених природних геосистем (лісових, водно-болотних, лучних).

Метою дослідження є розробка принципів формування екомережі в регіоні Українських Карпат і прилеглих територій. Основні завдання: збере-ження і відновлення природних геосистем, формування цілісного природно-го каркасу екобезпеки регіону.

Матеріали і методика досліджень. Матеріалом досліджень були лісові й аграрні екосистеми території Українських Карпат і прилеглих територій.

Результати досліджень. Загрозами (ризиками) екологічно безпечному функціонуванню геосистем, біотичному та ландшафтному різноманіттю є:

- антропогенна модифікація і руйнування природних геосистем, фра-

© М.М. Приходько, 2012

149

гментація рослинного покриву, збільшення площ орних земель, гідротехніч-не будівництво, заготівля деревини, видобування корисних копалин, урбані-зація, забруднення навколишнього середовища;

- пряме або опосередковане винищення біологічних видів, їх окремих ізольованих популяцій, унікальних флоро-фауністичних комплексів, ценозів та екосистем.

Екологічний імператив у процесі природокористування полягає в не-обхідності узгоджувати системи економічної (виробничо-господарської) дія-льності з екологічними вимогами та обмеженнями. Одним з шляхів вирі-шення цього питання є оптимізація співвідношення природних і антропоген-них геосистем, яка забезпечується формуванням екомережі. У цьому разі екобезпека розглядається нами як стан геосистем, який унеможливлює ви-никнення екологічних ризиків для компонентів геосистем, життєдіяльності та здоров’я людей [6].

Закон України «Про екологічну мережу України» (ст. 3) визначає еко-логічну мережу як єдину територіальну систему, що утворюється для по-ліпшення умов формування та відновлення довкілля, підвищення природ-но-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тварин-ного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій і об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони довкілля. Таке тракту-вання екомережі дає підстави розглядати її як природний каркас екобезпеки території (регіону), оскільки внаслідок дії механізму біотичної регуляції на-вколишнього середовища підвищується стійкість природних і антропогенних геосистем, створюються передумови досягнення екорівноваги, покращуєть-ся середовище життєдіяльності для теперішніх і майбутніх поколінь [4, 5, 9].

Екомережа повинна включати не тільки природні геосистеми і біотопи з збереженим біотичним різноманіттям, але й антропогенні геосистеми, на яких, після проведення (ре)натуралізаційних заходів, формуються геосис-теми, близькі до природних. До них належать ліси, які не входять до приро-дно-заповідних територій та об’єктів, і сільськогосподарські угіддя (агрогео-системи), на яких здійснені заходи щодо їх оптимізації [5]. Без включення до структурних елементів екомережі лісів, а також агрогеосистем, на яких згід-но з вимогами Законів України “Про землеустрій”, “Про охорону земель”, Лі-сового Кодексу України, Водного Кодексу України, проведені відповідні за-ходи, сформувати екомережу як функціонально цілісну систему неможливо.

В екомережі повинні бути представлені всі наявні типи рослинності (лісова, лучна, степова, болотна). Критерієм для включення територій до переліків екомережі може бути принцип охорони «слабкої ланки», згідно з яким, для збереження сукцесійних рядів охоронятися повинні їх найбільш вразливі стадії. Це можуть бути, наприклад, степові асоціації, праліси, ста-ровікові ліси.

Методологічною основою при обґрунтуванні й формуванні схем регіо-нальної та місцевих екомереж є визнання річкових басейнів і характерних для них природних та антропогенних геосистем, як основних одиниць дис-кретності сучасного природно-антропогенного середовища. Просторово-

150

територіальною одиницею при формуванні екомережі повинен бути басейн ріки [1, 3, 5, 7, 8].

Основою екомережі в регіоні Українських Карпат і прилеглих терито-рій, її ключовими територіями (природними ядрами) є 1 573 природно-заповідних територій та об’єктів, загальною площею 611 тис. га, що стано-вить 10,2 % території досліджуваного регіону.

Проте існуюча мережа природно-заповідних територій не формує ці-лісної системи – «екологічного каркасу». Тому важливим завданням є ство-рення нових заповідних об’єктів, особливо у рівнинних і передгірських ландшафтах.

Важливою складовою екомережі є ліси. Загальна площа земель лісо-вого фонду в досліджуваному регіоні – 2 266 тис. га (40 % від загальної площі), серед них лісів, які не входять до заповідних територій – 1 700 тис. га.

При формуванні екомережі, всі ліси необхідно відносити до відновлю-ваних територій і здійснювати в них заходи щодо підвищення їх стійкості, а також водорегулюючих, протиерозійних і середовищетвірних функцій. Для екологічних функцій лісів, важливе значення має ренатуралізація лісових геосистем через упровадження системи ведення лісового господарства (лі-сівництва), наближеного до природного, яка базується на концепції „постій-ності лісу та лісового середовища” і спрямована на формування таких де-ревостанів, як за видовим складом порід, ценотичною і віковою структурою близькі до природних фітоценозів [2].

Цільовими показниками стратегії управління лісами є: 1) впровадження водозбірно-ландшафтного принципу, який передба-

чає планування заходів щодо ведення лісового господарства і лісокористу-вання по водозборах з урахуванням структурно-функціональної організації наявних в їх межах ландшафтів (геосистем) на рівні урочищ і типів місцево-стей;

2) збільшення площі лісів, підвищення лісистості водозборів до опти-мальної;

3) збереження пралісів і старовікових лісів; 4) формування деревостанів, які за продуктивністю, породним скла-

дом, горизонтальною і вертикальною структурою близькі до природних; 5) оптимізація в межах водозборів площ деревостанів різних груп віку; 6) зменшення площі суцільних рубок, перехід на вибіркові та поступові

рубки; 7) впровадження еколого-безпечних технологій. Лісистість водозборів

гірських річок повинна бути 70-90 %, передгірських – 30-40 %, рівнинних – 20-30 %.

Найбільш складним завданням при формуванні екомережі є просто-рова організація агрогеосистем. Вони являють собою докорінно змінені лю-диною геосистеми з переважанням у структурі угідь орних земель, значною площинною строкатістю елементів територіальної інфраструктури і пору-шеними речовинно-енергетичними потоками у бік від’ємності. У структурі земельного фонду досліджуваного регіону агрогеосистеми займають 2 840 тис. га (50 % від загальної площі), із них орні землі – 1 820 тис. га

151

(32 % від загальної площі). Висока сільськогосподарська освоєність і розо-раність території, значна кількість осушених земель призвели до руйнуван-ня взаємозв’язків між агрогеосистемами і природними геосистемами, що ускладнює просторові процеси обміну. У структурі агрогеосистем наявний негативний баланс між ріллею (дестабілізуючі елементи) та лісами, луками, водно-болотними угіддями, заповідними ділянками (стабілізуючий елемент). Це є причиною того, що агрогеосистеми знаходяться в умовах нестабільної рівноваги, що не сприяє збереженню і відтворенню біотичного та ландшаф-тного різноманіття й унеможливлює їх включення до переліку територій і об’єктів регіональної чи місцевої екомережі.

З огляду на це, при формуванні екомережі агрогеосистеми необхідно відносити до відновлюваних територій, на яких слід провести реконструкцію і оптимізацію, які забезпечують формування компонентної структури, близь-кої до природних геосистем з урахуванням двох системних рівнів – басей-нового і ландшафтного. Басейново-ландшафтний підхід передбачає фор-мування у межах річкового басейну складної мозаїчної просторової струк-тури ійптимізацію співвідношення угідь (рілля, ліси, луки, водно-болотні угіддя). Удосконалення структури землекористування (регульована реконс-трукція) в агрогеосистемах базується на концепції еколого-господарського балансу території, відповідно до якої землі, зайняті природною рослинністю (ліси, луки, водно-болотні угіддя), розглядаються як землі екологічного фо-нду, з яких формується „екологічний каркас” території. За оптимального співвідношення і раціонального просторового розміщення лісові насаджен-ня, сіножаті й пасовища, орні землі та інші компоненти утворюють параге-нетичну систему і формують новий вид антропогенних геосистем – лісоаг-рогеосистеми, в яких відновлюється екологічна рівновага.

Для реалізації цієї мети необхідно розробити і впровадити проекти землеустрою агрогеосистем, складовими частинами яких є ґрунто-водо-охоронні біоінженерні системи, що базуються на принципах „відновленого” (близького до природного) ландшафту і розглядаються як сукупність впро-ваджуваних у межах елементарного водозбору (групи водозборів) та ба-сейну ріки в цілому організаційних і захисних (біологічних та інженерно-технічних) заходів, які створюють нові агрогеосистеми як відображення емерджентного цілого, забезпечують оптимізацію їх структурно-функціо-нальної організації, комплексне водорегулювання, зниження інтенсивності ерозійних процесів, підвищення родючості ґрунтів, невиснажливе викорис-тання природних ресурсів, їх відновлення, збереження та охорону [5, 7].

Характерною ознакою досліджуваного регіону є велика кількість річок. Унаслідок наявності різних біотопів, долини річок є центрами біотичного та ландшафтного різноманіття. Їхня системоутворююча вісь «русло – заплава – прилеглі території низьких терас» формує сполучні території. Аспекти фу-нкціонування річково-долинної складової екомережі пов’язані з відновлен-ням та охороною водних ресурсів. Приєднання національної екомережі України до Всеєвропейської екомережі потребує запровадження принципів охорони водних об’єктів, викладених у Директиві 2 000/60 ЄС, яка визначає, що природні води є загальнолюдською спадщиною, яка повинна передава-тися нащадкам неушкодженою.

152

Річки з водоохоронними зонами і прибережними захисними смугами в екомережі є сполучними територіями (екокоридорами). Вони з’єднують ключові й відновлювані території, а також є складовою частиною ценотич-них утворень, які забезпечують зв’язок русла із заплавою і надзаплавними терасами та розташованими на них лісами, луками, й водно-болотними угіддями.

У досліджуваному регіоні екокоридори проходять по головних ріках Дністер (з’єднує екомережі сусідніх областей – Тернопільської, Хмельниць-кої), Тиса, Прут, Уж та їх притоках (Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця Солот-винська, Бистриця Надвірнянська, Свірж, Гнила Липа, Черемош, Рибниця, Сірет та ін.).

Важливою складовою управління екомережею є створення і ведення системи фонового моніторингу, методологія, методика і методи якої викла-дені у монографії М.М. Приходька [8].

Висновки

Стратегія формування екомережі як природного каркасу екологічної безпеки регіону Українських Карпат і прилеглих територій базується на та-ких конструктивно-географічних засадах: 1) збереження існуючих природних і ренатуралізація антропогенно-модифікованих геосистем; 2) збільшення площі лісів; 3) відновлення механізму біотичної регуляції навколишнього се-редовища; 4) планування і конструювання агрогеосистем на принципах еко-лого-господарського балансу території, формування у них складної (мозаїч-ної) структури шляхом насичення екосистемами буферного типу (ліси, луки, водно-болотні угіддя).

Реалізація концепції екомережі забезпечить формування природного каркасу екобезпеки регіону, а також нового середовища, адаптованого до сучасних умов шляхом ренатуралізації антропогенних геосистем і констру-ювання „культурних” ландшафтів.

Список літератури

1. Коржик В.П. Долинно-річкові екологічні коридори: чинник консолідації чи фрагментації національної екологічної мережі // Географія в інформаційному сус-пільстві [Зб. наук. праць у 4 т.] / В.П. Коржик. – К. : Обрії, 2008. – Т. 3. – С. 138–140.

2. Наближене до природи лісівництво в Українських Карпатах / [авт. тексту М.В. Чернявський]. – Львів : Піраміда, 2006. – 88 с.

3. Наукові основи басейнового управління природними ресурсами (на прик-ладі річки Гнила Липа): монографія / [за ред. М.М. Приходька]. – Івано-Франківськ: [б. в.], 2006. – 270 с.

4. Позаченюк Е.А. Территориальное планирование / Е.А. Позаченюк. – Сім-ферополь : Доля, 2003. – 383 с.

5. Приходько М.М. Екомережа та екобезпека (на прикладі Івано-Франківської області): монографія / М.М. Приходько. – Івано-Франківськ: Фоліант, 2009. – 200 с.

6. Приходько М.М. Екобезпека природних і антропогенних геосистем: про-блеми, цілі, пріоритети // Наукові записки Тернопільського національного педагогі-чного університету. Серія: географія. Спец. випуск: стале природокористування, підходи, проблеми, перспектива. – Тернопіль : Тайп, 2010. – № 1 (вип. 27). – С. 219–225.

153

7. Приходько М.М. Стратегічні цілі екологічної безпеки водних ресурсів / М.М. Приходько // Український географічний журнал. – К. : Академперіодика, 2010. – № 3. – С. 36–43.

8. Фоновий моніторинг навколишнього природного середовища: монографія / М.М. Приходько [та ін.] ; за ред. М.М. Приходька. – Івано-Франківськ : Фоліант, 2010. – 320 с.

9. Царик Л.П. Географічні засади формування і розвитку регіональних при-родоохоронних систем (концептуальні підходи, практична реалізація) / Л.П. Царик. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2009. – 320 с.

Рассмотрена концепция формирования экосети как полифункциональной

системы, основные задачи которой – сохранение и восстановление природных геосистем, формирование целостного природного каркаса экологической безо-пасности региона. Особое внимание уделено вопросам ренатурализации и конструирования устойчивых, экологически безопасных лесо-аграрных геосис-тем как структурных элементов экосети.

Экосеть, экобезопасность, геосистемы, ренатурализация. This article discusses the concept of formation of econetwork as a multifunc-

tional system with the purpose of preservation and renewal of natural geosystems and formation of integral natural ecosafety frame in the region. Special attention is given to the issues of re-naturalization and building of steady and ecologically safe sylvan and agricultural geosystems as structural elements of econetwork.

Econetwork, ecosafety, geosystems, re-naturalization

УДК 581.9

УНІКАЛЬНА ПРИРОДА І РАРИТЕТНЕ ФІТОРІЗНОМАНІТТЯ

БЕРЕЖАНСЬКОГО ОПІЛЛЯ

Г. П. Проців, C.Б. Люшняк, Екологічний клуб «Край»

Розглянуто особливості флори на охоронних та неохоронних те-

риторіях Бережанського Опілля, які є важливими для збереження червоно-книжних видів та видів, що охороняються іншими списками, серед них мі-жнародні.

Флора, рідкісні види, червонокнижні рослини, Червона книга України, Бережанське Опілля, охорона довкілля.

Займаючи менш ніж 6 % площі Європи, Україна має близько 35 % її

біорізноманіття і за цим показником випереджає майже всі європейські кра-їни. Саме тому вона може розглядатися як один з потужних резерватів для відновлення біорізноманіття усієї Європи. Географічне положення України, її фізико-географічні умови сприяли формуванню багатого рослинного і

© Г.П. Проців, C.Б. Люшняк, 2012

154

тваринного світу. Це зумовлено тим, що в Україні на відносно невеликій те-риторії представлено біоту 4-х природних зон. До того ж, Україна знахо-диться на перехресті міграційних маршрутів багатьох видів тварин. Найе-фективнішим способом збереження та відтворення рідкісних та зникаючих видів рослин, грибів і тварин є об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ).

Мета дослідження – виявлення нових та вивчення відомих раніше місць зростання «червонокнижних» рослин досліджуваного регіону, здійс-нити систематичний аналіз, встановити їх охоронний статус і належність до списку так званих карпатських видів, накреслити шляхи охорони.

Матеріалом досліджень було обрано червонокнижні рослини Опілля.

Опілля (Подільське горбогір'я) – частина західної частини Подільської височини, однієї з найвищих і найбільш розчленованих її частин. Розташо-вана на південний схід від міста Львова, у межах Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей. Географічне положення Західно-Подільського горбогір'я (далі ЗПГ або Опілля) своєрідне і певною мірою унікальне. Воно займає крайню західну, найбільш підняту і найбільш розч-леновану, частину Подільської височини. На сході межує з Тернопільським плато по лінії від Плугова по вододілу рік Золота Липа і Стрипа до м. Підгайці і далі до гирла р. Стрипи. Західною межею є долина р. Верещиці, південно-західною – р.Дністер. На півночі межує з Малим Поліссям; межа проходить уздовж підніжжя крутого уступу Подільської височини. Протяжність ЗПГ з північного заходу на південний схід сягає близько 160 км. Площа становить – 6 226 км2. [4].

Результати досліджень. Через територію ЗПГ проходить значна частина (близько 80 км) Головного європейського вододілу, який поділяє ріки Балтійського і Чорноморського басейнів. Найвища точка цього узгір'я – гора Камула (471 м), яка є найвищою точкою між Карпатами та Уралом. Вододільне горбогір'я перетинають сідловини – прохідні долини між верхів'ями допливів Дністра і Західного Бугу (Спиця, 2000, Свинко, Дем’янчук, 2001).

У геолого-тектонічному відношенні ЗПГ є місцем контакту двох вели-ких платформ: Східно- і Західноєвропейської та їх стику з Карпатською геосинклінальною областю. У структурному відношенні ЗПГ розташоване в межах західного схилу Українського кристалічного щита та в осьовій зоні Галицько-Волинської западини, у смузі її переходу в Передкарпатський пе-редовий прогин, який відокремлений від платформи глибинним розломом. Сумарні амплітуди тектонічних підвищень досягли 350-400 м. Інтенсивність сучасних тектонічних піднять коливається від 5 до 10 мм за рік [4].

Загалом, сучасний рельєф ЗПГ, – пише П.М. Демянчук (2007), є наслідком складної історії розвитку Карпат і прилеглої частини Поділля. А його формування зумовлене двома протилежними факторами: тектонічним і ерозійним. Тут поширений ряд гірських видів "карпатського типу" (за ви-словом М. Косця), які східніше не зустрічаються або зустрічаються дуже рідко. Зокрема, до таких видів належать: Arum maсulatum, Telekia speciosa, Aposeris foetida, Prenanthes purpurea, Symphytum cordatum, Luzula sylvatica,

155

Dentaria glandulosa Dentaria bulbifera, Lunaria rediviva, Veronica montana та ін. (Косець, 1971, Заверуха, 1965).

За фізико-географічним районуванням Бережанське Опілля належить до Миколаївсько-Бережанського району Розтоцько-Опільскої горбогірної області Західно-Українського краю [2] та охоплює західну частину Бере-жанського і Підгаєцького районів Тернопільської області. Регіон характе-ризується значною почленованістю поверхні.

На рисунку, показано, як ЗПГ вписане в міжобласні макрокоридори екомережі (Львівської, Тернопільської областей). Неважко здогадатися, як воно вписано і в сусідню Івано-Франківську область.

Рис. Карта західно-Подільського горбогір’я

Бережанський ландшафт Опільської групи є типовим Опільським

ландшафтом з горбогірним рельєфом, широколистяними буково-дубовими та буково-грабовими лісами на переважно сірих опідзолених ґрунтах. Панівним видом місцевості є великі горби завдовжки від 6 до 12 км із відносною висотою від 80 до більш ніж 100 метрів. Таким чином, у Бере-жанському ландшафті чергуються крупногорбисті лісові місцевості із серед-ньогорбистими сильно збезлісеними розораними. Ці два види місцевостей займають понад 80 відсотків площі ландшафту, решта території – заплавні і надзаплавно-терасові місцевості, що зайняті сільськогосподарськими угіддями [3].

Основними типами рослинності є широколистяні ліси. Незначні площі займають залишки природної лучно – степової рослинності, що ще зберег-лися в регіоні, і які мають нині особливу природоохоронну цінність.

156

Через значний антропогенний вплив останніми десятиріччями [7] з території Бережанського горбогіря, очевидно, зникли деякі червонокнижні рослини, що рідко зустрічаються, а деякі рослини скоротили свій ареал, зникнувши з окремих місць зростання (Куковиця, 1970, Геренчук, 1979, За-веруха, 1985, 1988, Царик, Барна, Черняк, Зелінка, 1997). До того ж, степо-ва, лучно-степова і лучна рослинність збереглися тільки як окремі фрагмен-ти площею від 0,3 до 30-40 га (Вєрдак, 1923, Синиця, Черняк, 2001). Болотні фітоценози зустрічаться майже винятково в неосушених заплавах річок і балок, там, де вони глибоко врізані та мають у своїй основі водотривкі відкладення. На території Опілля безсистемно проводиться масова рубка великих площ букових, дубових та буково-грабових лісів.

У 2008-2011 рр. ми провели дослідження флористичних особливостей об’єктів і територій природно-заповідного фонду та територій, які не мають охоронного статусу і знаходяться в басейні р. Золота Липа та приурочені території Бережанського горбогір’я. Місцем дослідження були лісові урочи-ща, а також ділянки з степовою, лучно-степовою і болотною рослинністю.

Пануючим типом рослинного покриву тут є ліси, які займають близько 25-30 % від усієї площі регіону. Переважають букові (Fageta sylvaticae) і грабово-букові (Carpineto-Fageta) ліси, приурочені до найбільш підвищених ділянок рельєфу.

Меридіональний екологічний коридор Опільський виокремлюється в межах Бережансько-Монастириського горбогір’я з осьовим розташуванням долини р. Золота Липа. Займає західну частину Зборівського, Бережансько-го, Підгаєцького та Монастириського районів Тернопільської області. Знач-на залісненість і залуженість території, невисока розораність сільськогоспо-дарських угідь дають змогу розглядати цей регіон як меридіональний кори-дор, що є шляхом міграції біоти між Гологоро-Кременецькою грядою і доли-ною Дністра. До екокоридору приурочено шість природних ядер, із яких два – міжрегіонального, та чотири місцевого значення.

За структурою природокористування територію Опільського екокори-дору можна поділити на три відтинки: с. Розгадів – с. Мечищів, с. Мечищів – с. Рудники, с. Рудники – смт. Коропець. Частка земель, зайнята під водою, відповідно становить – 2 – 2 – 1,5 %; під луками – 18,3 – 15 – 14 %; під лісо-вою рослинністю – 57,2 – 72 – 71 %; під населеними пунктами, дорогами, орними землями – 22,5 – 11 – 12,5 %. Тому до позитивних особливостей Опільського екокоридору слід зарахувати його залісненість, незначну кіль-кість населених пунктів, доріг і можливість виконання своїх функцій без особливих ренатуралізаційних заходів.

Ландшафти екокоридору є унікальними об’єктами туристично-рекреаційної діяльності. Створення Опільського регіонального ландшафт-ного або національного парку дало б змогу сформувати міжрегіональне природне ядро і докорінно змінити структуру природокористування в регіоні, – зазначено в документах області.

На території Бережанського району є 47 об’єктів природно-заповід-ного фонду, з них 2 загальнодержавного значення та 45 місцевого. Зараз триває робота над розширенням існуючих площ і збільшенням площ нових заповідних територій. Цей процес тривалий і часто ускладнюється паперо-

157

вими справами, на вирішення яких інколи можна чекати 5 і більше років, що в охороні природи не припустимо.

На території Бережанського Опілля є 10 типів синтаксонів, що вклю-чені до нового видання Зеленої книги України (2009) [1]. Це такі об’єкти охорони (Кагало, 2010): угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домі-нуванням барвінку малого (Vinca minor), угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix), угруповання грабово-серцелистолипово-букових лісів (Carpineto (betuli)-Tilieto (cordatae)-Fagetа (sylvaticae), угруповання буково-звичайнодубових лісів (Fageto (sylvaticae)-Quercetа (roboris), угруповання звичайно дубових лісів (Quercetа roboris) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix), угруповання фор-мації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae), угруповання формації осоки низької (Cariceta humilis), усі вище перелічені угруповання належать до таких, які перебувають під загрозою зникнення; рідкісні угруповання фо-рмації сеслерії Хейфлера (Seslerieta heufleranae); типові угруповання фор-мації ковили волосистої (Stipeta capillatae) та угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae).

За даними Державного управління охорони навколишнього природно-го середовища у Тернопільській області (2002), червонокнижних видів рос-лин області було 78, регіонально рідкісних – 118,7 видів належали до спис-ку Бернської конвенції, 25 – CITES, 8 – Європейського червоного списку. В 2011 році, після виходу третього видання Червоної книги України (2009) ці дані були такими: червонокнижних видів – 118, регіонально рідкісних – 112.

Дані досліджень рідкісних видів рослин на території Бережанського Опілля на початку ХХІ ст. були такими:

Рік Автор Загальна кількість видів рослин,

занесених до Червоної книги України за літературними даними

Загальна кількість видів рослин ЧКУ

2006 Черняк В. 22 43 2010 Кагало О. 68 2010 Проців Г. 83

Нами виявлені нові місця оселення червонокнижних видів, на неохо-

ронних територіях, а саме: Allium pervestium Klokov, Leucojum vernum L., Colchicum autumnale L., Carex hostiana DC. (C. hornschuchiana Hoppe), Carex umbrosa Host, Anacamptis coriophora (L.), Carlina onopordifolia Besser ex Szafer, Senecio besserianus Minder., Cephalanthera rubra (L.) Rich., Cypripedium calceolus L., Orchis militaris L., Epipactis helleborine (L.) Crantz, Hippocrepis comosa L., Anemone narcissiflora L. (A. laxa), Pulsatilla grandis Wender., Platanthera bifolia (L.) Rich та інші.

Також важливим у наших дослідженнях було виявлення та визначен-ня червонокнижних видів, які раніше в регіоні не фіксували, а саме: Carex pediformis C. A. Mey., Orchis purpurea Huds., Lathyrus laevigatus (Waldst. Et Kit.) Fritsch, Aconitum pseudanthora Blocki ex Pacz., що підтверджує думку про унікальність природи Опілля.

Майбутні відкриття ще попереду. Висловлюємо особливу подяку всім тим, хто допоміг зреалізувати дані дослідження.

158

Висновки 1. У природоохоронній роботі є дуже важливим вивчення та недо-

пущення в майбутньому антропогенного впливу на місця оселення рідкісних рослин.

2. Враховуючи значну кількість рідкісних видів рослин, багато з яких не охоплені охороною на території Тернопільської області, мають відносно добрий стан збереження екосистем, а також, враховуючи, що всі ділянки є складовими регіональної екомережі Тернопільської області [3, 5], їх необ-хідно взяти під охорону через заповідання.

3. Даний регіон визнається унікальним місцем природи Карпат.

Список літератури 1. Зелена книга України / за ред. Я.П. Дідуха. – К. : Альтерпрес, 2009. – 448

с. + 48 кольор. с. 2. Удосконалена схема фізико-географічного районування України /

О.М. Маринич, Г.О. Пархоменко, О. М. Петренко, П. Г. Шищенко // Укр. геогр. журн. – 2003. – № 1. – С. 16–20.

3. Регіональна схема формування екологічної мережі Тернопільської облас-ті. – Львів – Тернопіль. – 2005-2008. – 56 с.

4. Свинко Й.М. Неотектоніка і рельєф Західно-Подільського горбогір'я / Й.М. Свинко, П.М. Дем'янчук // Наук. записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Геогра-фія. – 2001. – № 1 (7). – С. 17–25.

5. Царик П. Л. Регіональна екомережа: географічні аспекти формування і розвитку (на матеріалах Тернопільської області) / П.Л. Царик. – Тернопіль : Вид-во ТНПУ, 2005. – 172 с.

6. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха – К. : Глобал-консалтинг, 2009. – 900 с.

7. Черняк В.М. Червонокнижні рослини на природо-охоронних територіях Бережанського горбогір’я Тернопільської області / В.М. Черняк // Матеріали науко-во-теоретичної конференції. – Тернопіль : Джура, 2008. – С. 23–31.

Рассмотрены особенности флоры на охраняемых и неохраняемых тер-

риториях Бережанского Ополья, которые являются важными для сохранения краснокнижных видов и видов, которые охраняются другими списками, включая международные.

Флора, редкие виды, краснокнижные растения, Красная книга Украи-ны, Бережанское Ополье, охрана окружающей среды.

The features of the flora of protected and unprotected аreas of Berezhany

Opole, which are important for the conservation of red-listed species and species that are protected by the other lists including international are showed here.

Flora, rare species, the Red plants, the Red Book of Ukraine, Berezhany Opole, protecting the environment.

159

УДК 581.55:502.75 (477-25)

РІДКІСНІ ПСАМОФІТНІ ВИДИ РОСЛИН ТА ЇХ УГРУПОВАННЯ В НПП „ГОЛОСІЇВСЬКИЙ” (М. КИЇВ)

О.І. Прядко, Р.Я. Арап, кандидати біологічних наук, НПП „Голосіївський”

Наведено характеристику рідкісних псамофітних видів, розміщені на

території НПП „Голосіївський”. Відзначено види, занесені до Червоної книги України, а також види, які охороняються на міжнародному рівні. Охаракте-ризовано одне угруповання, що занесене до Зеленої книги України.

Псамофітні види, Червона книга України, Зелена книга України, охорона, НПП „Голосіївський”.

Національний природний парк (НПП) „Голосіївський” створений у 2007

році в мегаполісі м. Києва. За характером природних комплексів територія є доволі різноманітною. Північна частина, що розміщується на Київському плато, характеризується переважанням листяно – дубових та дубово-грабових лісів, зустрічається водна та прибережно-водна рослинність водо-токів, що протікають у глибоких ярах території. Псамофітна рослинність в парку зосереджена лише в її південній частині на терасі Дніпра.

Метою дослідження було виявлення та охарактеризування рідкісних псамофітних видів рослин, які розміщені на території НПП „Голосіївський”.

Матеріал і методика досліджень. Було проведено вивчення псамо-фітних комплексів, що розміщуються на найвищих ділянках погорбованої тераси Дніпра, яке виявило цілу низку рідкісних видів [5,6].

Результати досліджень. Серед рідкісних видів тут виявлені козельці українські (Tragopogon ucrainicus Artemcz.), занесені до Європейського Чер-воного списку. Із видів, що охороняються згідно з Додатком №1 Бернської конвенції, зростають сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.s.l.) та юринея волошковидна (Yurinea cyanoides (L.) Rchb.). Із Червоної книги України [7] виявлені: сон чорніючий (Pulsatilla pratensis (L.) Mill. s.l.), сон розкритий (Pul-satilla patens (L.) Mill.s.l.), ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klok. Ex Prokud.). Серед регіонально-рідкісних видів зустрічаються молодило руське (Sempervirum ruthenicum Schnitt sp. et C.B. Lehm), еремогоне скельна (Eremogone saxatilis (L.) Ikonn.)

Козельці українські (Tragopogon ucrainicus Artemcz.). Вразливий понтичний вид на північній межі ареалу. В Україні цей вид пов’язаний із су-хими піщаними місцями Полісся, Лісостепу та північної частини Степу. На території парку цей вид зустрічається на піщаних горбах тераси Дніпра, а також розсіяний уздовж тераси і відкритих пісках та на ділянках сухих сос-нових лісів лишайникових.

Сон розкритий (широколистий) (Pulsatilla patens (L.) Mill.s.l.). Єв-ропейський вид близько південної межі ареалу. В Україні він поширений на

© О.І. Прядко, Р.Я. Арап, 2012

160

Поліссі, у Лісостепу, північному Степу. Декоративна зникаюча рослина, яка в Європі давно є предметом охорони (Додаток № 1 Бернської конвенції). В Україні лише останнім часом занесена до Червоної книги України [7]. В пар-ку цей вид зростає в заказнику ”Лісники”, спорадично зустрічається в пів-денній частині – на сухих піщаних ділянках тераси Дніпра, а також у сосно-вих лісах, де зростає поодиноко і куртинами.

Юринея волошковидна (Yurinea cyanoides (L.) (Rchb.). Сибірсько-східноєвропейський псамофітний вид, місцезростання якого пов’зані з світ-лими та сухими сосновими лісами. Зростає на відкритих піщаних ділянках. В Україні трапляється в Поліссі та Лівобережному Лісостепу і Степу [1]. На території Правобережного Лісостепу вид є рідкісним. У північній частині – на околицях м. Києва, місцезростання наводяться як зниклі та за літературни-ми даними. Охорона в цій частині не задовільна. Охороняється лише в Ка-нівському природному заповіднику.

На території НПП „Голосіївський” юринея волошковидна має декілька місцезростань у південній частині парку на терасі Дніпра. Місцями утворює чиселенні куртини в Конча-Заспівському лісництві (кв. 3, 30, 35) та зустрі-чається поодиноко в найпівденнішій частині масиву (Дачне лісництво, кв. 67).

Сон лучний (чорніючий) (Pulsatilla pratensis (L.) Mill. s.l.). Централь-ноєвропейський поліморфний вид на південній межі ареалу. В Україні трапля-ється в лісовій, лісостеповій та степовій (спорадично) зонах, крім крайніх захі-дних районів і Криму. В НПП „Голосіївський” поширений в Конча-Заспівському та Дачному лісництвах. Розсіяно зростає на піщаних відкритих ділянках тера-си Дніпра. Відомі місцезростання в парку цього виду є найчисленнішими на терасі Дніпра. Ведеться моніторинг поширення цього виду в парку.

Ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klok. Ex Prokud.). Рідкіс-ний на північній межі поширення вид. В Україні зустрічається на південному Поліссі, боровій терасі Дніпра, Східному Лісостепу, на річкових та примор-ських пісках Степу. В парку цей вид відзначений на відкритих піщаних паго-рбах у сосновому лісі в урочищі „Лісники”.

Молодило руське (Sempervirum ruthenicum Schnitt sp. et C.B. Lenm). Вид, який стає менш поширеним унаслідок антропогенного впливу. Основна частина ареалу охоплює південний схід Середньої Європи, Се-редземномор’я та південний захід Східної Європи. В Україні цей вид зрос-тає на пісках, іноді в соснових лісах Полісся, частіше в Лісостепу та північній частині Степу. В сусідніх країнах, а саме в Білорусії є рідкісним і занесений до Червоної книги [4]. Загалом у цій країні даний вид знаходиться на межі її зникнення. Відповідно до Червоної книги Брянської області [3], вид тракту-ється як рідкісний.

На території НПП „Голосіївський” місцезростання молодила руського знаходяться лише в південній частині парку, на піщаних горбах по терасі Дніпра, які належать Конча-Заспівському та Дачному лісництвам. Найбільші популяції цього виду зосереджені в трьох локалітетах: 1 – на півночі масиву (кв. 3, 35), 2– в центральній частині (кв.29, 30), 3 – в південній частині (кв. 67). За характером рослинного покриву всі ділянки різноманітні, кількість та стан популяцій в яких різна. Значне поширення молодило руське має в це-нозах південної частини парку.

161

Еремогоне скельна (Eremogone saxatilis (L.) Ikonn.). Рідкісний вид. В Україні зрідка зустрічається в соснових лісах Полісся. В парку цей вид відзначений на відкритих піщаних пагорбах в соснових лісах, в межах пів-денної частини парку.

Рідкісні псамофітні угруповання, а саме: угруповання формації ковили дніпровської (Stipeta borysthenicae) – степові угруповання, що перебувають під загрозою зникнення. В Україні вони поширені на піщаних терасах річкових долин у межах степової і лісостепової зон і південної час-тини Українського Полісся [2]. Їх основні місцезростання в парку пов’язані з терасою Дніпра і збереглися на відкритих сухих горбах в соснових лісах.

Висновки

Аналіз представленості рідкісних псамофітних видів на території „Го-лосіївський „ показав, що поширення та сучасний стан популяцій мають свої особливості і пов’язані з специфічними екологічними умовами. Псамофітні види переважно приурочені до тераси Дніпра у південній частині НПП „Го-лосіївський”. Тут найбільш поширеним є сон лучний на сухих піщаних ділян-ках в соснових лісах. Значне поширення серед регіонально-рідкісних видів має молодило руське та еремогоне скельне в ценозах південної частини парку на погорбованому рельєфі в соснових лісах зеленомохово-лишайникових. Інші псамофітні види зустрічаються у парку розсіяно або по-одиноко. На території НПП „Голосіївський” відзначені невеликі фрагменти рідкісного угруповання формації ковили дніпровської.

Список літератури

1. Вініченко Т.С. Рослини України під охороною Бернської конвенції / Т.С. Вініченко. – К. : Хімджест, 2006. – 176 с.

2. Зелена книга України / (під заг. ред. Я.П. Дідуха). – К. : Альтерпрес, 2009. – 448 с.

3. Красная книга Брянской области. Растения. Грибы. – Брянск: Издательс-тво «Читай-город», 2004. – С. 173–174.

4. Красная книга Республики Беларусь. Растения. Редкие и находящиеся под угрозой исчезновения виды дикорастущих растений. – Минск : Беларуская Энциклопедия, имени Петруся Бровки, 2005. – С. 99–100.

5. Прядко О.І. Поширення та сучасний стан популяцій видів рослин із Чер-воної книги України на території НПП „Голосіївський” / О.І. Прядко, Р.Я. Арап // Матер. міжнар. конф. „Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин”. – К., 2010, – С. 297–300.

6. Прядко О.І. Раритетна компонента флори НПП «Голосіївський» / Прядко О.І., Арап Р.Я., Субота В.В. // Матеріали Українського екологічного конгресу 27-28 жовтня 2008 р. – Ч.1. – К., 2008. – С. 228–233.

7. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха. – К. : Глоба-лконсалтинг, 2009. – 900 с.

Приводится характеристика редких псамофитных видов, которые раз-

мещены на территории НПП „Голосеевский”. Отмечены виды, занесенные в Красную книгу Украины, а также виды, которые охраняются на международном уровне. Охарактеризовано одно сообщество, занесенное в Зеленую книгу Укра-ины.

162

Псамофитные виды, Красная книга Украины, Зеленая книга Украины, охрана, НПП ”Голосеевский”.

The characteristic of rare psamophyt species located on National nature park

“Holosiyivsky” is given. The species listed in Red book of Ukraine are noted; the pro-tected on international level species are noted too. One group of species listed in Green book of Ukraine is characterized.

Psamophyt species, Red book of Ukraine, Green book of Ukraine, conser-vation, NNP “Holosiyivsky”.

УДК 502.4 (438.42) (476+477+438)

РОЛЬ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ЛЬВІВЩИНИ

В ОПТИМІЗАЦІЇ РЕКРЕАЦІЙНОЇ І ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

С.Б. Рибак, завідувач відділення екології та туризму Н.Б. Баумвальд, Р.М. Писарик, викладачі

Екологічний коледж Львівського національного аграрного університету

Проаналізовано можливості використання та шляхи оптимізації

природно-заповідних територій Львівщини для підвищення рекреаційної і туристичної привабливості Західної України.

Ландшафт, природно-заповідний фонд, регіональний ландшаф-тний парк, рекреація, біосферний заповідник, маршрут.

Охорона природи особливо актуальна для густозаселеної Львівської

області, розташованої у басейнах Дністра, Сяну та Західного Бугу. Львів-щина, площа якої становить 21,8 тис. кв. км. (3,6 % території України) – це унікальний у природничому та ландшафтно-географічному відношенні край.

Мета дослідження – аналіз природно-заповідного фонду Львівщини та оцінка його з метою подальшого використання для підвищення туристичної привабливості регіону.

Матеріал і методика досліджень. Матеріалом досліджень були дані по природно-заповідному фонду Львівської області, які опрацьовувалися з метою виділення ділянок, можливих для рекреації.

Результати досліджень. На Львівщині відбувається чергування ти-пових ландшафтів Малого Полісся з характерними для них сосновими та сосново-дубовими лісами. До нього прилягає Розточчя, де проходить водо-діл між басейнами Балтійського та Чорного морів, і тому лісові масиви мають тут важливе водорегулююче значення.

Питання охорони природи повинні розглядатися комплексно в еколо-го-економічному, соціальному, культурному, дидактичному і навіть мораль-ному аспектах. Серед завдань природоохоронної роботи на Львівщині

© C.Б. Рибак, Н.Б. Баумвальд, Р.М. Писарик, 2012

163

одним із пріоритетних є територіальна охорона, що полягає у збереженні лісових, лучних та водних екосистем, які мають наукову, екологічну, соціальну, оздоровчу та ландшафтно-естетичну цінність.

Львівщина посідає особливе місце серед інших областей України, оскільки вздовж її території на відстані понад 271 км проходить державний кордон з Республікою Польща. Для прикордонних зон у Бескидах, на Розточчі, в басейні Західного Бугу властивий ряд важливих екологічних проблем, які потребують спільного вирішення. Це стосується і створення у транскордонній зоні спільних заповідних об’єктів.

Програма ЮНЕСКО «МАБ», Міжнародний Союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), ЮНЕП (Програма охорони природи ООН) та інші міжнародні організації рекомендують вирішувати у транскордонних регіонах спільними зусиллями природоохоронні завдання. Однією з форм такої співпраці є створення транскордонних заповідних об'єктів. На польсько-українському кордоні цікавим у географічному, ландшафтно-екологічному та соціально-економічному аспекті регіону є Розточчя. Українські й польські природоохоронці обґрунтували доцільність створення на базі існуючих заповідних територій міждержавного біосферного резервату «Розточчя».

Отже, в галузі збереження біологічного різноманіття та природно-заповідної справи на Львівщині є чималі досягнення. У цей період на території Львівщини розташовано 327 об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) загальною площею близько 148,4 тис. га, з них загальнодержавного значення – 25 об'єктів площею понад 64,563 тис. га, місцевого значення – 302 об'єкти площею понад - 83,890 тис. га. На частку заповідного фонду припадає майже 6,7 % території області (табл. 1; рис.1) [10].

1. Природно-заповідний фонд Львівської області

№ з.п.

Категорії територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Кількість Площа, га

1. Природний заповідник 1 2084,5 2. Національні природні парки (НПП) 3 58350,52 3. Заказники: загальнодержавного значення 9 3303,0 місцевого значення 32 27473,0

4. Пам'ятки природи: загальнодержавного значення 2 592,8 місцевого значення 163 1765,5

5. Ботанічні сади: загальнодержавного значення 2 41,2 місцевого значення 1 1,5

6. Зоологічний парк місцевого значення 1 5,9 7. Дендрологічні парки загальнодержавного значення 2 64,0 8. Парки –пам'ятки садово-паркового мистецтва: загальнодержавного значення 6 115,8 місцевого значення 53 764,9

9. Заповідні урочища 48 6502,3 10. Регіональні ландшафтні парки (РЛП) 4 47379,0

Всього 327 148443,92Процент заповідності 6,7

164

Разом з тим, слід зауважити, що майже 65 % всієї площі ПЗФ області знаходиться на території лісового фонду, отже, у природних комплексах, що перебувають під особливою охороною держави переважають лісові формації та угрупування і значно нижчий відсоток лучних, лучно-степових, лучно-болотних, водно-болотних формацій.

Рис. 1. Українське Розточчя – частина міжнародного біосферного резервату

165

У 2007 році Львівська обласна рада прийняла рішення про створення регіонального ландшафтного парку (РЛП) «Равське Розточчя» на площі 19103 га як частини проектованого польсько-українського біосферного резервату «Розточчя». Упродовж 2009 року доопрацьовані матеріали (номі-наційні форми) щодо створення української частини міжнародного українсь-ко-польського резервату біосфери «Розточчя», створення якого передба-чено Загальнодержавною програмою формування національної екомережі на 2000-2015 роки [8].

Сучасний рельєф Розточчя складається з горбистих пасм і горбів, найвищий з яких (Гострий горб) має висоту 395 м. У межах заповідника протікають річка Верещиця та її притока Ставчанка, на яких розташований каскад штучних водосховищ.

Горбисте пасмо Розточчя є частиною Європейського вододілу між Балтійським і Чорноморським басейнами, контактною зоною СхідноЄвро-пейської платформенної і Карпатської геосинклінальної тектонічних струк-тур, межею Середньоєвропейської і Північноєвропейської флористичних провінцій, історичним перехрестям слов'янських етносів, давніх і сучасних торгових шляхів. Тому регіон Розточчя становить інтерес не лише для України і Польщі, але й для всієї Центрально-Східної Європи.

Для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, природ-ної, культурно-історичної спадщини, забезпечення сталого розвитку регіону створюється Розточанський міжнародний біосферний резерват (заповід-ник). Він формується на базі вже існуючих природоохоронних територій Польщі та України. На території польського Розточчя функціонує один національний парк (8481,76 га) та чотири крайобразові (ландшафтні) парки загальною площею 100594 га.

До складу української частини біосферного резервату в першу чергу ввійдуть: Природний заповідник "Розточчя" (2084,5 га) з охоронною зоною (2100 га), Яворівський національний природний парк (7079 га) та Регіо-нальний ландшафтний парк "Равське Розточчя" (2 0464 га). Ці заповідні об'єкти безпосередньо межують із найбільшим у Європі військовим навчальним полігоном, що дозволить вивчати можливі наслідки мілітарного впливу на навколишнє природне середовище [2].

Новостворений регіональний ландшафтний парк «Равське Розточчя» служитеме екологічним коридором між українськими і польськими приро-доохоронними територіями, забезпечить їх територіальну і функціональну єдність.

Об'єднання у функціональний заповідний комплекс згаданих природо- охоронних об'єктів і включення їх до міжнародного біосферного резервату сприятиме покращенню його екологічної репрезентативності і, водночас, дозволить спільними зусиллями екологів двох країн вирішувати пріоритетні завдання щодо збереження біологічної диверзитності та забезпечення сталого розвитку в регіоні. Тому цей проект підтриманий на багатьох міжна-родних конференціях з охорони природи Розточчя, у наукових публікаціях польських та українських вчених, у рішеннях Міністерств по охороні нав-колишнього середовища двох держав. Резерват матиме також вагоме зна-чення для розвитку міжнародного туризму. Взаємне відвідування біосфер-

166

ного резервату сприятиме культурному зближенню та духовному взаємо-збагаченню населення двох держав. У цьому полягає важливе культурне та екогуманне значення Розточанського біосферного резервату [4].

Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного часу людини – суспільний, економічний і науковий феномен, для якого не існують міжгалузеві та міждисциплінарні межі. Незважаючи на цю особливість, слід зауважити, що найбільший вклад у її вивчення і розуміння вносить географія, у царині якої сформувався потужний науковий напрям – географія рекреації та туризму.

Рекреація (фр. rесrеаtiоn, пол. rekreacja – відпочинок, від лат. Recrea-tion – відновлення сил) – відновлення чи відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі життєдіяльності; рекреація включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб та запитів.

Враховуючи созологічну та естетичну цінність, захисні функції та стій-кість до рекреаційних навантажень природних комплексів, їх реальне рекреаційне використання, існуючі об'єкти відпочинкової інфраструктури, традиційне господарське використання, наявність режимних військових та господарських об'єктів, історичних та культурних пам'яток, проектується виокремлення таких рекреаційні зони: зона природних резерватів, масової рекреації, інтенсивної рекреації, екстенсивної рекреації, обмеженого рек-реаційного використання, резервна зона та зона рекреаційно не освоювана.

У межах цих основних зон за потреби виділяються додаткові підзони. Під час розробки концепції розвитку туризму у регіональному ланд-

шафтному парку «Равське Розточчя» враховано ряд природних, соціально-економічних та геополітичних чинників. В українському природоохоронному законодавстві регіональні ландшафтні парки розглядаються як природо-охоронно- рекреаційні установи, в яких для розвитку рекреації передбачено виокремлення спеціальних зон: регульованої і стаціонарної рекреації [3].

Порівняння різночасових карт ХІХ-ХХ століть підтвердило наявність «островів» слабозмінених природних комплексів, переважно лісових на крутосхилових і платово-вододільних поверхнях. Особливу цінність терито-рії парку надає розміщення в її межах мисливського господарства з однією з найбагатших на Львівщині мисливською фауною. Щодо атракційних природних об'єктів на території парку для пізнавального туризму, то вони складаються з мішаних сосново-букових лісів, заплавних комплексів, скель-них відходів карбонатних порід, різноманітної фауни тощо. У господарсь-кому плані безпосередньо територію регіонального ландшафтного парку «Равське Розточчя» вирізняє слабке загосподарювання. Упродовж останніх десятиріч воно було пов'язане з лісозаготівлею, мисливством та рибаль-ством. Незначною мірою розвивалась рекреаційна (дачні масиви та будинки відпочинку сезонного характеру) діяльність. На прилеглій до парку території, пропонується до його охоронної зони, господарська діяльність носить виражений с.-г. характер, що доповнюється природоохоронною (заповідник «Розточчя») та сезонно- рекреаційною діяльністю. Специфіка геополітичного положення регіонального парку пов'язана з його розмі-щенням у прикордонній з Польщею зоні. У перспективі він входитиме у

167

міждержавний біосферний заповідник (резерват) «Розточчя». Це зумовлює необхідність розбудови спільної із заповідними об'єктами Польського Роз-точчя (Розточанський національний парк та ландшафтні парки Півден-норозточанський і Краснобродський) природоохоронної зони. Враховуючи наявні природні і культурні туристичні ресурси, характер туристичного загосподарювання, у концепції розвитку туризму звернуто увагу на розвиток таких напрямів туристичної діяльності:

- пріоритетний розвиток безпосередньо на території парку екологічно і пізнавально орієнтованих видів туризму;

- максимальне комплексування туристичних занять у парку з відпочин-ковим та кваліфікованим (рибальство, мисливство) туризмом, розвинутими на прилеглих територіях;

- розвиток у прилеглих до парку населених пунктах агротуризму, екоосвітніх центрів, гастрономічно-торговельної інфраструктури та екологіч-но орієнтованих видів загосподарювання (екологічне селище, вирощування екологічно чистої продукції);

- розвиток місцевої інфраструктури; Як було зазначено, прилегла до парку територія характеризується

різнопрофільним туристичним загосподарюванням. Створення і функціону-вання парку дозволяє ще більшою мірою зробити туристично привабливим цей район Українського Розточчя. Тандем національного парку і локального розтоцького відпочинкового комплексу повинен забезпечити постійну спів-працю у досягненні таких результатів:

- підвищення рівнів стандарту послуг у відпочинкових й оздоровчих центрах та благоустрій і забезпечення належного доступу до туристичних атракцій;

- максимальне комплексування (об'єднання в цілісний комплекс) між собою відпочинкового і кваліфікованого туризму, оздоровчої діяльності на прилеглій до парку території з пізнавальним і екологічним туризмом у межах парку;

- здійснення єдиної маркетингової політики та підготовка і реалізація спільних туристичних програм (туристичних продуктів).

Водночасн важливим чинником забезпечення туристичного пріори-тету на прилеглих до парку територіях є постійна співпраця з місцевими громадами щодо впровадження елементів зрівноваженого туристичного господарювання. Його соціальна мета – задоволення потреб відвідувачів і підвищення життєвого та освітнього рівня місцевого населення. Серед економічних цілей – забезпечення росту ділової активності й нових робочих місць. При впровадженні елементів стійкого туризму на природоохоронних територіях типу регіональних парків важливо здійснити оцінювання турис-тичного потенціалу, встановити обмеження розвитку туризму та екологічні межі туризму на території, а також передбачити програму моніторингу заповідної території за її використанням відвідувачами. Важливо оцінити на перспективу, які природоохоронні, соціальні й економічні цілі будуть досягнуті від туризму, а також як розвиватиметься транспортна система, сфера послуг, потреби у підготовці кадрів для туристичної галузі [7].

168

Регіональний ландшафтний парк «Равське Розточчя» володіє знач-ним рекреаційним потенціалом для розвитку еколого-пізнавального, культурологічного, сакрального туризму, а також спортивного (кінного, вело-сипедного та лижного) туризму, а на прилеглих територіях – кваліфі-кованого туризму (мисливство, рибальство). Регіональний ландшафтний парк організований нещодавно, тому мережа для туризму і рекреації лише починає створюватись. У парку проектується ряд пішохідних та автобусних маршрутів, еколого- пізнавальних стежок, обладнано стаціонарні зони для відпочинку. В навколишніх населених пунктах є сприятливі умови для розвитку агротуризму. Прикордонно-приміське розташування підвищує цін-ність рекреаційних ресурсів. Уже впродовж 100 років Розточчя є головним регіоном відпочинку для жителів Львова і околиць. Парк знаходиться поблизу кордону з Польщею, тому має велике значення і для міжнародного туризму.

Створені еколого-пізнавальні маршрути набувають все більшого розвитку. Існуюча система стежок зосереджена на околицях парку, біля невеликих доріг. У цьому їх перевага, оскільки до них легко дістатись, і туристи, що рухатимуться стежками не здійснюватимуть втручання у функціональні зони парку. Стежки обладнуються місцями відпочинку, на них є облаштовані зупинки для розведення вогнищ, зупинки.

Розвиток регіонального ландшафного парку «Равське Розточчя» повинен передбачати подальше проектування і облаштування нових відпочинкових зон і маршрутів. Для цього на території парку є всі умови: обширна територія РЛП; різноманітність та унікальність флори і фауни; різноманітний рельєф, каскади ставків, скелі та джерела; історико-культурні атракції парку; наближеність до одного з міст мегаполіса – м. Львів.

З організацією регіонального ландшафтного парку «Равське Роз-точчя» змінюються вимоги до проведення господарських робіт та організації рекреаційної й туристичної діяльності. Розташування у даному регіоні великоплощинних заповідних територій (парк, заповідник) значною мірою зумовило обмеження для місцевого населення у використанні природних ресурсів цих заповідних заліснених теренів. Це стосується збирання грибів та ягід, заготівлі дров, випасання худоби й сінокосіння. Існування природоохоронних територій ускладнило комунікаційний (транспортний) зв'язок між багатьма населеними пунктами регіону.

Утилітарний туризм, пов'язаний на території парку зі збиранням грибів та ягід, популярний у жителів прилеглих сіл і міст (Львова, Жовкви, Новояворівська). Незважаючи на мілітарно-природоохоронний статус цієї території, сотні людей, особливо у вихідні дні, відвідують ці лісові масиви. У запропонованих у проекті напрямах екологічної політики щодо туризму, передбачається обмеження на території парку збирання грибів та ягід. У зв'язку з цим, слід реалізувати такі заходи:

• заборонити збирання грибів та ягід у заповідній зоні через інформування і належну систему організації охорони цих масивів;

• організувати спеціальні території у зоні регульованої рекреації для збиирання грибів і ягід з обов'язковим дотриманням природоохоронних вимог та убезпеченням відвідувачів під час військових маневрів;

169

• проводити масові освітні кампанії на прилеглих територіях і в мас-медіа для жителів району щодо природоохоронних цінностей [8].

У парку проектується ряд пішохідних (рис. 2); велосипедних (рис. 3); кінних та автобусних маршрутів (рис. 4); еколого-пізнавальних стежок, обладнано стаціонарні зони для відпочинку.

Рис. 2. Схема розташування запроектованих пішохідних стежок

Рис. 3. Схема розташування запроектованих велосипедних стежок

170

Рис. 4. Схема розташування запроектованих

автомобільно-пішохідних маршрутів

Висновки Регіон Розточчя становить інтерес не лише для України і Польщі, але

й для всієї Центрально-Східної Європи. Особливо важливе значення тут мають природно-заповідні території, які призначені не тільки для охорони цінних природних комплексів, але й для туризму та рекреації.

Регіональний ландшафтний парк «Равське Розточчя» увійде до складу Міжнародного біосферного резервату «Розточчя», а це надасть йому міжнародного значення. Як і в польській частині БР, в українській частині також потрібно здійснити природоохоронне зонування території з виділенням заповідного ядра, буферної та транзитної зони. В кожній із цих зон буде застосовано диференційований природоохороний режим. Ново-створений регіональний ландшафтний парк «Равське Розточчя» слугува-тиме екологічним коридором між українськими і польськими природоохо-ронними територіями, забезпечить їх територіальну і функціональну єдність.

У навколишніх населених пунктах існують сприятливі умови для розвитку агротуризму. Прикордонно-приміське положення посилює цінність рекреаційних ресурсів. Уже впродовж 100 років Розточчя є головним ре-гіоном відпочинку для жителів Львова і околиць. Парк знаходиться поблизу кордону з Польщею, тому має велике значення і для міжнародного туризму.

Список літератури

1. Атлас Львівської області. − М. : ГУГК, 1989. − 60 с. 2. Брусак В. Історія, сучасний стан і перспективи розвитку заповідної

справи на Розточчі / В. Бурсак // Вісник Львівського університету. Серія географічна. – Львів, 2000. − № 26. – 237–242 с.

171

3. Брусак В.П. Особливості ландшафтної структури заповідника «Розточчя» / Брусак В.П., Міллер Г.П., Федірко О.М. // Природничі дослідження на Розточчі: зб. наук.- техн. праць. − Львів: Вид-во УкрДЛТУ, 1995. – С. 60–70.

4. Гринюк Ю.Г. Перспективи українсько-польської співпраці в аспекті створення транскордонного екологічного коридору / Ю.Г. Гринюк // Збірник науково-технічних праць Природного заповідника «Розточчя». – Івано-Франківськ : Розточчя, 1999. − № 1 – С. 181–187.

5. Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки». − Офіц.вид. − К.: Президент України, 21 вересня 2000 року. − № 1989-Ш.

6. Закон України «Про природно заповідний фонд України». − Офіц.вид. − К. : Екологія і закон. Юрінком Інтер, 1998. – С. 293–320.

7. Зінько Ю. Територіальна структура проектованого міжнародного біосферного резервату Розточчя / Зінько Ю., Брусак В., Кравчук Я. − Львів, 2007. – 163–166 с.

8. Ковальчук О. Екологія Львівщини 2009 / Ковальчук О. Захарків А., Кобак Т. – Львів : ЗУКЦ, 2010. – 140 с.

9. Еколого-туристичні шляхи Львівщини / [Матолич Б.М. та ін.] – Львів : ПП Лукащук В.С., 2010. − 116 с.

10. Заповідні території Львівщини / [Стойко С.М. та ін.]. – Львів : ЗУКЦ, 3-332008. – 128 с. : іл.

Проанализированы возможности использования и пути оптимизации

природно-заповедных территорий Львовщины для повышения рекреационной и туристической привлекательности Западной Украины.

Ландшафт, природно-заповедный фонд, региональный ландшафт-ный парк, рекреация, биосферный заповедник, маршрут.

The article analyzes the possibilities of and ways to optimization of protected

areas of Lviv to increase recreational and tourist attraction in Western Ukraine. Landscape, Nature Reserve Fund, Regional landscape park, recreation,

Biosphere Reserve, itinerary.

УДК 582.632.1:581.45:58.032:581.57

ВПЛИВ ҐРУНТОВОЇ ПОСУХИ НА ДИНАМІКУ ДОБОВОГО

ТА СЕЗОННОГО ВОДНОГО ДЕФІЦИТУ У РОСЛИН BETULA PENDULA ROTH

Н.В. Росіцька

Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України

Наведено результати експериментів із вивчення впливу водного режиму листків Betula pendula на динаміку накопичення продуктів перок-сидного окислення ліпідів. Установлено пряму залежність між умістом продуктів пероксидного окислення ліпідів і ступенем обводнення листків

© Н.В. Росіцька, 2012

172

берези. Виявлено суттєве підвищення концентрації продуктів пероксид-ного окислення ліпідів та вуглеводів у листках, що свідчить про зростан-ня адаптивного потенціалу рослин до водного дефіциту протягом доби і вегетативного періоду.

Betula pendula Roth, водний дефіцит, пероксидне окиснення лі-підів, вуглеводи, каталаза.

У результаті глобальних змін клімату на Земній кулі почастішали

стресові явища, зокрема посухи, різкі перепади температур, нерівномірність волого забезпечення, які діють негативно, а часто навіть згубно на рослини. Останнім часом кількість посушливих років значно збільшилася. Так, жорст-кі посухи, які спостерігалися у весняно-літній період 2009 та 2010 років, які характеризувались дефіцитом вологи, що призвело до порушення водного балансу тканин і пригнічення процесів росту та розвитку рослин.

Метою досліджень було вивчення здатності деревних рослин ви-тримувати втрату вологи.

Матеріали і методика досліджень. Роботу виконували у відділі але-лопатії Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України у 2009–2010 рр. Об’єктами досліджень слугували одновікові рослини Betula pendula Roth у задовільному стані (контроль), які зростають на колекційній ділянці та у пригніченому стані (дослід), які розташовані на ботаніко-географічній ділянці „Ліси рівнинної частини України”. Протягом доби через кожні дві години відбирали листки дерев для дослідження процесів перок-сидації ліпідів за вмістом тіобарбітурової кислоти активних продуктів (ТБКАП). Концентрацію ТБКАП визначали за вмістом малонового діальдегі-ду (МДА) [4]. Водний режим листків аналізували за методикою Григорюк та ін. [8], вміст біогенних елементів у рослинах – за методикою Рінькіса та ін. [7], цукрів – за Г.Є. Бертраном [6], активність каталази – за А.Н. Бахом і А.І. Опаріним [6]. Повторність досліду 6–10 кратна.

Результати досліджень. Втрата води рослинами сприяє ініціації ре-гуляторних процесів і призводить до формування адаптивного потенціалу до несприятливих умов [3]. Аналіз динаміки добового водного дефіциту ли-стків у рослин показав, що максимальний водний дефіцит весною у берези повислої спостерігається о 1230 та 0030 годинах, а у літній період – о 1430 та 230, восени, відповідно, о 1630 та о 430.

0

5

10

15

20

25

30

35

40

8:30 10:30 12:30 14:30 16:30 18:30 20:30 22:30 0:30 2:30 4:30 6:30

час

во

дн

ий

де

фіц

ит, %

контроль

дослід

Рис. 1. Добова динаміка водного дефіциту B. pendula у весняний період

173

0

10

20

30

40

50

60

70

8:30 10:30 12:30 14:30 16:30 18:30 20:30 22:30 0:30 2:30 4:30 6:30

час

во

дн

ий

деф

іци

т,

%

контроль

дослід

Рис. 2. Добова динаміка водного дефіциту B. pendula у літній період

0

10

20

30

40

50

60

8:30 10:30 12:30 14:30 16:30 18:30 20:30 22:30 0:30 2:30 4:30 6:30

час

во

дн

ий

де

фіц

ит,

%

контроль

дослід

Рис. 3. Добова динаміка водного дефіциту B. pendula в осінній період За умов дії стресових факторів довкілля у рослинному організмі по-

рушується гомеостатична рівновага, за рахунок чого змінюється рівень про-дуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) та стан прооксидантно-антиоксидантної системи у біологічних мембранах [1]. Дослідження динамі-ки накопичення ПОЛ у рослин засвідчили (рис.4-6), що порушення водного забезпечення рослин супроводжується прямо пропорційними змінами кон-центрації ПОЛ.

0

0,05

0,1

0,15

0,2

0,25

8:30 10:30 12:30 14:30 16:30 18:30 20:30 22:30 0:30 2:30 4:30 6:30

час

МД

А,

Мм

/г

си

ро

ї

ре

чо

ви

ни

контроль

дослід

Рис. 4. Флуктуації концентрації МДА у листках B. pendula у весняний період

174

0

0,05

0,1

0,15

0,2

0,25

0,3

0,35

8:30 10:30 12:30 14:30 16:30 18:30 20:30 22:30 0:30 2:30 4:30 6:30

час

МД

А,

Мм

/г с

ир

ої

ре

чо

ви

ни

контроль

дослід

Рис. 5. Флуктуації концентрації МДА у листках B. pendula у літній період

0

0,1

0,2

0,3

0,4

0,5

8:30 10:30 12:30 14:30 16:30 18:30 20:30 22:30 0:30 2:30 4:30 6:30

час

МД

А,

мМ

/г с

ир

ої

ре

чо

ви

ни

контроль

дослід

Рис. 6. Флуктуації концентрації МДА у листках B. pendula в осінній період Водний дефіцит викликає порушення взаєморегуляції фотосинтезу і

відтоку асимілятів, що призводить до накопичення цукрів у фотосинтезую-чих органах. Даний процес може пригнічувати фотосинтез за механізмом зворотного зв’язку, але й може також мати протекторне значення. Анти-стресова реакція рослинних організмів не тільки проявляється у збільшенні концентрації розчинних цукрів, але й зміну їх складу. Підвищення рівня цук-рів пригнічує ріст, зменшує ефективність фотосинтезу, спричинює акумуля-цію антоціанів, скручування, хлороз і некроз листків. У непристосованих до посухи рослин нагромадження сахарози та інших цукрів провокує інтенсив-не дихання [2]. Необхідно відзначити різке збільшення рівня вуглеводів (табл. 1) у листках у весняний та осінній період, порівняно з літнім.

1. Вміст вуглеводів у листках рослин B. pendula, %

Об’єкт Періоди Моноцукри Дицукри Загальна кількість

весняний 6,39 22,73 29,12 літній 2,21 1,98 4,19

конт-роль

осінній 6,33 22,17 28,50 весняний 6,64 16,66 23,30

літній 0,76 2,09 2,85

Береза повисла

дослід

осінній 5,10 21,54 26,64 Проведений нами аналіз (табл. 2) розподілу біогенних елементів у ли-

стках свідчить про суттєві відмінності їхньої концентрації залежносто від се-зонних ритмів. Найбільші відмінності спостерігались у концентрації калію і

175

кальцію, які відповідають за водний статус рослин. Відомо, що рослини з високим умістом калію краще утримують воду і більш раціонально її вико-ристовують, що пов’язано з механізмом відкриття та закриття продихів. Де-фіцит калію пригнічує синтез складних полісахаридів, білків і жирів, інтенси-вність фотосинтезу, перебіг процесів пов’язаних із синтезом АТФ, а також призводить до передчасного старіння і відмирання листків. Дефіцит вологи спричинює значне підвищення рівня кальцію в клітинах листків, що, з одно-го боку, ймовірно, відіграє певну роль у збільшенні стійкості й адаптації ро-слин до недостатнього водозабезпечення, а з іншої – призводить до дисба-лансу іонного обміну [5].

2. Вміст біогенних елементів у листках рослин B. pendula, %

Елемент Об’єкт Періоди

N P K Ca Mg весняний 0,16 0,46 7,18 1,14 0,36

літній 0,16 0,23 3,92 0,81 0,24 контроль

осінній 0,09 0,28 5,57 0,90 0,41 весняний 0,33 0,69 7,94 0,81 0,72

літній 0,33 0,27 4,29 0,83 0,51

Береза повисла

дослід

осінній 0,11 0,39 2,85 1,67 0,68

Зміни, що відбуваються в клітині внаслідок стресу і впливу продуктів ПОЛ, очевидно можуть бути пусковими для відповідних механізмів захисту. Підвищення активності каталази в тканинах рослин свідчить про формуван-ня неспецифічного захисного механізму до посухи. Аналіз отриманих даних показав вищу активність каталази у дослідних рослин щодо контролю (рис. 7), оскільки каталаза активує розщеплення пероксиду водню до кисню та води, та зменшує токсичний прояв негативних чинників довкілля [3].

0

20

40

60

80

100

120

весняний період літній період осінній період

мкмоль/(хв•г)

контроль

дослід

Рис. 7. Активність каталази у листках B. pendula

Висновки Таким чином, вищенаведені дані дозволяють стверджувати, що по-

рушення водного забезпечення рослин супроводжується інтенсивним нако-пиченням МДА. Виявлено пряму залежність між умістом МДА і ступенем зневоднення листків рослин берези, а також активністю антиоксидантної системи захисту рослин. Встановлено істотне підвищення концентрації МДА і вуглеводів у тканинах свідчить про зростання адаптивного потенціалу рос-лин до водного стресу протягом доби та періоду вегетації.

176

Список літератури 1. Бараненко В.В. Пероксидне окиснення ліпідів у листках Sium latifolium L.

за різних умов водозабезпечення / В.В. Бараненко // Укр. ботан. журн. – 2009. – Т. 66, № 5. – С. 713–721.

2. Гнатів П.С. Вуглеводи в листках як показник адаптації бука лісового в техногенному середовищі / П.С. Гнатів, Д.В. Артемовська // Наукові основи збере-ження біотичної різноманітності. – 2002. – Вип. 4. – С. 195–201.

3. Григорюк І.П. Фізіологічні основи регуляції посухостійкості картоплі. / І.П. Григорюк, Т.П. Нижник. – Хмельницький – К. : Вид-во Сергія Пантюка, 2004. – 236 с.

4. Кабашникова Л.Ф. Методы оценки физиологического состояния расте-ний в условиях засухи / Кабашникова Л.Ф., Пшибытко Н.Л, Абрамчик Л.М. – Минск : Белорусская наука. – 2007. – 42 с.

5. Коць С.Я. Мінеральні елементи і добрива в живленні рослин. / С.Я. Коць, Н.В. Петерсон. – К. : Логос, 2005. – 150 с.

6. Плешков Б.П. Практикум по биохимии растений / Борис Павлович Плеш-ков. – М. : Агропромиздат, 1985. – 255 с.

7. Ринькис Г.Я. Сбалансированное питание растений макро- и микроэле-ментами / Г.Я. Ринькис, В.Ф. Ноллендорф. – Рига : Зинатне, 1982. – 202 с.

8. Современные методы исследований и оценки засухо- и жароустойчиво-сти растений / [Григорюк И.А., Ткачев В.И., Савинский С.В., Мусиенко Н.Н.]. – К. : Наук. світ, 2003. – 139 с.

Приведены результаты экспериментов по изучению влияния водного ре-

жима листьев Betula pendula на динамику накопления продуктов пероксидного окисления липидов. Установлено прямую зависимость между содержанием про-дуктов пероксидного окисления липидов и степенью обводнения листьев бере-зы. Обнаружено существенное повышение концентрации продуктов пероксид-ного окисления липидов и углеводов в листьях, что свидетельствует о росте адаптивного потенциала растений к водному дефициту в течение суток и ве-гетативного периода.

Betula pendula Roth, водный стресс, пероксидное окисление липидов, углеводы, каталаза.

The results of investigation water regime influence on accumulation the content

of lipid peroxidation product in Betula pendula leaves were shown. The direct relation-ship between the lipid peroxidation product content and water degree in the Betula pendula leaves was established. The significant increasing of lipid peroxidation product content and sugar in leaves during the day and growing season has shown the adap-tive potential growing in plants.

Betula pendula Roth, drought stress, lipid peroxidation product, sugar, catalase.

177

УДК 630*237:630*17:582.475.2

ВПЛИВ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ Й РОЗВИТКУ РОСЛИН НА ПРИЖИВЛЮВАНІСТЬ І РІСТ СІЯНЦІВ ЯЛИНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ

В ЛІСОВИХ КУЛЬТУРАХ ПРАВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ

О.О. Середюк, аспірант* Національний університет біоресурсів і природокористування

України Наведено результати досліджень впливу п’яти регуляторів росту і

розвитку рослин на приживлюваність та ріст сіянців ялини європейської в лісових культурах Правобережного Лісостепу.

Ялина європейська, сіянці, регулятори росту і розвитку рос-лин, приживлюваність, середній річний приріст.

Згідно з документом, підготовленим у рамках проекту Програми Роз-

витку ООН / Глобального Екологічного Фонду «Оцінка національного потен-ціалу в сфері глобального екологічного управління в Україні» [13], до 2050 року рекомендується вилучити із сільськогосподарського користування 5–8 млн га низькопродуктивних та еродованих земель для подальшого їх залі-сення з метою підвищення лісистості території України до середньоєвро-пейськго рівня (25–30 %). Уже до 2015 року, відповідно до цільової програ-ми «Ліси України» на 2010–2015 роки [8], планується збільшення площі лісів шляхом виконання робіт з лісорозведення на 0,5 млн га, що дозволить під-вищити лісистість до 16,1 %. Для України – держави, що ратифікувала Кіот-ський протокол, підвищення рівня лісистості території надає можливість збільшення фінансових надходжень від залучення іноземних інвестицій до проектів спільного провадження та шляхом прямого продажу квот на емісії парникових газів на міжнародному ринку.

У зв’язку з цим, виникає необхідність пошуку шляхів удосконалення технологічних процесів створення штучних лісових насаджень, які забезпе-чували б високі показники приживлюваності рослин, їх росту та розвитку.

У Правобережному Лісостепу головною лісотвірною породою є дуб звичайний, тому лісокультурний фонд даного регіону у відповідних типах лісорослинних умов повинен бути максимально використаний для створен-ня штучних насаджень цієї породи.

Використовуючи виробничий досвід і результати досліджень багатьох вчених [1], при застосуванні інтенсивної технології лісовирощування у діб-ровах і судібровах можна отримати додатковий запас деревини і покрити значну частину затрат на створення лісових культур, за рахунок введення у дубові культури певних швидкорослих порід, які, підвищуючи продуктив-ність насаджень у цілому, суттєво не знижували б виходу цінної деревини

* Науковий керівник – доктор сільськогосподарських наук, професор Я.Д. Фучило © О.О. Середюк, 2012

178

дуба. Як свідчить багаторічний досвід лісовирощування, однією з таких по-рід є ялина європейська. У минулому сторіччі, а особливо у 1950–1970 рр., у лісах на значних площах створювали дубово-ялинові культури [7, 12]. Ялину вводили до складу дубових лісових культур переважно у свіжих і ча-стково у вологих грудах та сугрудах для підвищення продуктивності лісос-танів [2, 6].

Результати досліджень таких насаджень свідчать про те, що ріст, про-дуктивність та стійкість дуба звичайного у дубово-ялинових культурах знач-ною мірою залежать від його участі, тому при створенні культур, необхідно, передусім, забезпечити переважання дуба у складі насаджень [11, 5, 7].

Багато авторів відзначають високу продуктивність змішаних культур дуба та ялини [5, 10, 11, 14]. За М.А. Голубцем [4], найвищою продуктивніс-тю відзначаються ялинники Подільського Лісостепу, де шляхом введення ялини під намет ясенево-дубового насадження можна додатково отримати до 100 м3 га-1 ділової деревини. Продуктивність ясенево-дубового насадження при цьому зростає на 25–50 %. На високу продуктивність ялини в умовах Поділля вказували А.Г. Солдатов [15], П.А. Басун [1], С.Г. Зражва [9] та ін.

За даними О. Г. Василевського [3], до 60-річного віку обсяг заготовле-ної хвойної деревини в умовах свіжих та вологих грабових дібров може ста-новити близько 150 – 200 м3·га-1. Інтенсивність і періодичність проведення таких рубок у лісових насадженнях залежать від ТЛУ (у вологіших типах ялину слід вирубувати раніше та з вищою інтенсивністю), схеми створення та частки ялини у складі насаджень.

У процесі вирощування штучних насаджень за участю ялини європей-ської важливою є технологія створення, яка має забезпечувати високий по-казник приживлюваності, біологічну стійкість та якнайкоротші строки зми-кання деревних рослин, оскільки у фазі індивідуального росту і розвитку де-ревні рослини жорстко конкурують з трав’яною рослинністю, яка негативно на них впливає, а в гіршому випадку – призводить до їх загибелі.

Мета дослідження – визначити можливості підвищення показників приживлюваності, росту та розвитку сіянців ялини європейської замочуван-ням їх кореневих систем перед садінням у розчинах регуляторів росту і роз-витку рослин (РРР).

Матеріали і методика дослідження. Об’єктом досліджень були лісо-ві культури, створені навесні 2010 р. за схемою змішування 4рДз1рЯлє та з розміщенням посадкових місць 3,0×0,7 м (кв. 17 Березнянського лісництва ДП «Хмільницьке ЛГ» Вінницького ОУЛМГ, категорія лісокультурної площі – зруб). Дуб висаджували однорічними сіянцями, ялину – трирічними. Зага-лом на площі 1,0 га було висаджено 900 шт. трирічних сіянців ялини євро-пейської.

Перед посадкою кореневі системи сіянців ялини європейської було замочено на 16 годин у розчинах регуляторів росту і розвитку рослин (кон-центрації запропоновані виробником): 1 – Циркон (суміш гідроксикоричних кислот); 2 – Вимпел (ПЕГ 400 – 230 г/л, ПЕГ 1500 – 540 г/л, гумат натрію – 30 г/л); 3 – Корневін (тритерпенова кислота, 50 г/л); 4 – Ель (арахідонова кислота, 1,2 г/л, р.); 5 – Екоплант (P2O5 – 7,66 %, K2O – 49,29, MgO – 10,03,

179

CaO – 12,26 %); 6 – контроль (для контролю використовували дистильовану воду).

Для кожного варіанта було взято по 150 шт. сіянців ялини європейсь-кої. Садіння проводили під меч Колесова по борознах, нарізаних в напрямку з південного сходу на північний захід плугом ПКЛ–70 в агрегаті з трактором МТЗ–82. Після садіння ґрунт біля висаджених сіянців ялини полили розчи-нами РРР, у яких замочували сіянці. Впродовж весни та літа у створених лі-сових культурах проводився 5-разовий ручний догляд у міжряддях за допо-могою кущоріза «SHTIL FS 310» та в рядах із використанням плоскоріза Фо-кіна. Наступного року кількість доглядів зменшили до чотирьох.

Інвентаризацію приживлюваності сіянців ялини європейської та ви-значення показників їх росту здійснювали у другій декаді вересня 2010–2011 років.

Результати дослідження. Отримані під час проведення досліджень дані наведені в таблиці.

Вплив регуляторів росту і розвитку рослин на приживлюваність та ріст яли-ни європейської у лісових культурах упродовж двох років

Приживлюваність по ро-ках, %

Середньорічний приріст по роках, см

№ варіанта

Регулятори ро-сту й розвитку

рослин перший другий перший другий 1 Циркон 88,8±0,35 77,1±0,42 2,77±0,11 19,91±0,23 2 Вимпел 85,1±0,38 82,0±0,84 2,80±0,28 18,46±0,17 3 Корневін 90,3±0,59 76,1±0,65 3,09±0,18 24,27±0,20 4 Ель 87,2±0,33 84,6±0,74 2,22±0,15 17,35±0,12 5 Екоплант 92,2±0,11 88,8±0,45 3,40±0,28 22,26±0,18 6 Контроль 78,9±0,21 64,9±0,69 1,96±0,09 17,01±0,11

З наведених даних видно, що у перший рік найвищий відсоток прижи-

влюваності виявився у сіянців, кореневу систему яких було оброблено Еко-плантом – 92,2±0,11 %, що на 17 % більше за показники контролю. Серед-ній річний приріст таких сіянців за висотою становить 3,40±0,28 см, що на 73 % більше, ніж на контролі, та є найкращим результатом порівняно з ін-шими варіантами досліду. Високий показник приживлюваності сіянців спо-стерігався у варіанті № 3 (Корневін) – 90,3±0,59 %, що на 14 % більше від контролю. Середній річний приріст у сіянців цього варіанта становить 3,09±0,18 см, що на 58 % більше, ніж на контролі. Позитивний вплив на приживлюваність і ріст сіянців ялини виявився також при застосуванні Цир-кону: відсоток приживлюваності оброблених ним сіянців на 13 % вищий від контролю, а річний приріст за висотою – на 41 %. У варіанті № 2 (Вимпел) відсоток приживлюваності вищий відносно контролю лише на 8 % (85,1±0,38 %), але середньорічний приріст перевищує контроль на 43 %. Отримані після першого вегетаційного періоду показники у варіанті №4 (Ель) перевищують контроль за приживлюваністю на 11 % (87,2±0,33 %), а за середнім річним приростом – на 13 % (2,22±0,15 см).

Після завершення другого вегетаційного періоду найбільше рослин прижилось у варіанті № 5 (Екоплант) – 88,8±0,45 % (на 37 % більше, ніж на контролі). Середньорічний приріст його сіянців за висотою становить

180

22,26±0,18 см (вищий від контролю на 31 %). Найвищий річний приріст за висотою у дворічних культурах виявився у варіанті з використанням корне-віну – 24,27±0,20 см, що на 43 % більше, ніж на контролі, але приживлюва-ність сіянців при цьому, хоч і переважає контроль на 17 % (76,1±0,65 %), проте є найменшою порівняно з іншими варіантами. Обробка кореневих си-стем сіянців препаратом Ель забезпечила високий показник приживлюва-ності культур на другий рік після їх створення (84,6±0,74 %, що на 30 % бі-льше від контролю), але річний приріст при цьому був більшим за контроль лише на 2 %. Близькими до попереднього варіанта виявилися результати варінта № 2 (Вимпел): приживлюваність сіянців на ньому становить 82,0±0,84 %, що на 26 % більше відносно контролю, а середньорічний при-ріст становить 18,46±0,17 см, що на 9 % більше за контроль. Застосування Циркону (варіант № 1) також мало позитивний вплив на приживлюваність (77,1±0,42 %, що на 19 % вище ніж на контролі) та на ріст сіянців ялини (19,91±0,23 см, що на 17 % вище від контрольних показників).

Висновки

Під час обробки кореневих систем сіянців ялини європейської перед садінням на лісокультурну площу п’ятьма регуляторами росту і розвитку ро-слин (Циркон, Вимпел, Корневін, Ель, Екоплант) показники приживлюванос-ті та росту сіянців після перших двох років вирощування лісових культур ви-явилися вищі від контролю, що вказує на доцільність використання при створенні лісових культур за участю ялини усі вищеперелічені РРР.

У цьому разі перевагу слід надавати препаратам Екоплант і Корневін. Перший з них забезпечив приживлюваність сіянців після двох років виро-щування на рівні 88,8 %, тоді як на контролі цей показник становив 64,9 %. При застосуванні Корневіну отримані найвищі показники середнього річного приросту лісових культур.

Список літератури

1. Басун П.А. О повышении продуктивности насаждений путем ввода в ку-льтуры ели обыкновенной / П.А. Басун // Лесоводство и агролесомелиорация. – К. : Урожай, 1965. – Вып. 2. – С. 113–117.

2. Бондар А.О. Формування лісових насаджень у дібровах Поділля / А.О. Бондар, М. І. Гордієнко. – К. : Урожай, 2006. – 336 с.

3. Василевський О.Г. Регулювання породного складу та ефективність про-ведення доглядових рубань у дубово-ялинових культурах Поділля / О.Г. Васи-левський // Лісівництво і агролісомеліорація. – Х. : УкрНДІЛГА, 2008. – Вип. 113. – С. 121–129.

4. Голубець М.А. Використання ялини звичайної для підвищення продукти-вності лісів рівнинної частини західних областей УРСР / М.А. Голубець // Вісник с.-г. науки. – 1958. – № 4. – С. 51–56.

5. Гордієнко І.І. Взаємовплив ялини та дуба / І.І. Годієнко. – К. : Наук. думка, 1967. – 67 с.

6. Лісові насадження Вінниччини / [М.І. Гордієнко, А.О. Бондар, Г.Т. Криницький та ін.]. – К. : Урожай, 2006. – 248 с.

7. Дебринюк Ю.М. Оптимізація схем змішування при вирощуванні високоп-родуктивних культур дуба звичайного за участю шпилькових порід. Практичні ре-комендації / Ю.М. Дебринюк, М.І. Калінін. – Х. : УкрНДІЛГА, 1991. – 56 с.

181

8. Державна цільова програма "Ліси України" на 2010–2015 рр. / затвердже-но постановою Кабінету Міністрів України № 977 від 16 вересня 2009 // [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу : http://www.lesovod.org.ua/node/4663.

9. Зражва С.Г. Особенности роста дубово-еловых культур в Прут-Днест-ровском лесохозяйственном районе / С.Г. Зражва // Научн. тр. УСХА: Пути повы-шения продуктивности лесов Украины и Молдавии. – К. : Урожай, 1983. – С. 62–63

10. Лавриненко Д.Д. Створення лісових культур у дібровах України / Д.Д. Лавриненко. – К. : Урожай, 1965. – 248 с.

11. Лавриненко Д.Д. Типы лесных культур для Украины / Д.Д. Лаври-ненко, А.М. Флоровский, А.К. Ковалевский. – К. : Изд-во АН УССР, 1956. – 287 с.

12. Мойко М.Д. Опыт создания дубово-еловых насаждений в свежих гра-бовых дубравах / М.Д. Мойко // Лесоэксплуатация и лесное хозяйство. – М. : ЦИ-ТИЭИЛБиДП, 1963. – Вып. 2. – С. 5–7.

13. Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку /документ підготовлено в рамках проекту ПРООН/ГЕФ. «Оцінка національного по-тенціалу в сфері глобального екологічного управління в Україні» 2007 // [Елект-ронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.undp.org.ua/.../ua_53437national.pdf

14. Пастернак П.С. Взаимодействие и жизнеспособность ели и дуба в условиях свежих дубрав Лесостепи Украины / П.С. Пастернак, Н.В. Чернявский, А.П. Богомолов, В.А. Игнатенко // Лесоводство и агролесомелиорация. – К. : Уро-жай, 1982. – Вып. 62. – С. 20–24.

15. Солдатов А.Г. Пути повышения продуктивности лесов УССР / А.Г. Солдатов. // Лесное хозяйство. – 1955. – № 6. – С. 14–18.

Приведены результаты исследований влияния пяти регуляторов роста

и развития растений на приживаемость и рост сеянцев ели европейской в лес-ных культурах Правобережной Лесостепи.

Ель европейская, сеянцы, регуляторы роста и развития растений, приживаемость, средний годичный прирост.

There are results of researches of five growth and plant development regulators

influence on survival and growth European fir-tree seedling in forests of Right-bank Forest-steppe.

European Fir-tree, seedling, regulators of growth and plant development, survival, average annual accretion.

УДК 502.72

ОХОРОНА ЛАНДШАФТІВ ТА БІОРІЗНОМАНІТТЯ В БЄБЖАНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ПАРКУ ПОЛЬЩІ

Т. Сідор, магістр Бєбжанський національний парк (Польща)

Долина річки Бєбжа – це величезна територія, де охороняється уні-

кальна природа і характерні ландшафти. Заборона сільськогосподарсько-

© Т. Сідор, 2012

182

го використання (сінокосіння та випасу худоби) спричинила деградацію природних водно-болотних угідь і втрату природних біотопів. Розроблені агроекологічні програми допомогли відновити обмежене сільськогоспо-дарське використання, яке сприяє збереженню місцевих екосистем.

Бєбжа, сукцесії, водно-болотні екосистеми, екологічне сільське господарство.

Долина річки Бєбжа розташована на північному сході Польщі і являє

собою великі території водно-болотних угідь. Неповторні за своєю красою дикі краєвиди та наявність великої кількості рідкісних видів і біоценозів, кот-рі вже практично зникли в інших регіонах Польщі та Центральної Європи, уможливили cтворення тут у 1989 році Бєбжанського ландшафтного парку, а d 1993 році – Бєбжанського Національного парку (БНП), площею 592,23 км2. Величезна кількість птаства, що гніздиться на місцевих водоймах і бо-лотах, стала приводом для включення парку до списку водно-болотних угідь Рамсарської конвенції. Під час організації польської мережі Natura – 2000 в долині Бєбжи було створено спеціальну охоронну зону для птахів „Долина Бєбжи” загальною площею понад 1501 км2.

Метою роботи було визначити екологічну важливість природоохо-ронних об’єктів Бєбжанського Національного парку (БНП) та окреслити оп-тимальні шляхи їх комплексної охорони в контексті врахування інтересів землевласників та територіальних громад прилеглих територій.

Результати дослідження. В долині Бєбжи знайдено більш ніж 921 вид судинних рослин, понад 80 видів мохів та багато таксонів інших систе-матичних груп. 67 видів судинних рослин, які тут зростають, захищені поль-ським законодавством, з них 10 є червонокнижними, а 45 віднесено до та-ких, що є під загрозою зникнення у Польщі [1].

Долина Бєбжи є притулком для різноманітного світу тварин, як живуть тут постійно або зупиняються під час міграцій. У Бебжанському Національ-ному парку виявлено 279 видів птахів, 48 видів ссавців, 5 рептилій, 12 зем-новодних, 36 риб, понад 750 видів метеликів, 450 павукоподібних, 42 бабки, 19 п'явок – і це тільки з найбільш відомих систематичних груп. З найбільш рідкісних і цінних можна перелічити, наприклад, такі види, як очеретянка прудка (Acrocephalus paludicola), білий дятел (Dendrocopos leucotos), тете-рук (Tetrao Tetrix), чорний лелека (Ciconia nigra), білокрила крячка (Chlidonias leucopterus), деркач (Crex Crex), дупель (Gallinago media), турух-тан (Philomachus pugnax), великий веретенник (Limosa limosa), великий кроншнеп (Нумен Arquata), Сова болотяна (Asio flammeus), пугач (Bubo bubo), орлан-білохвіст (Haliaetus albicilla) та інші.

У Бебжанському Національному парку налічується найбільша в Польщі популяція лося (Alces Alces) (понад 600 осіб), велика популяція вов-ків (Canis Lapus) (більш ніж 20 особин), видри (Lutra Lutra) і бобра (Castor fiber), спостерігається рись (Lynx Lynx) [2].

Багато видів залежать від відкритих нелісових екосистем, які поступо-во заростають через відсутність використання. Тому розроблено план захи-сту нелісових природних екосистем на поверхні більш ніж 335 км2, де буде здійснюватися сільськогосподарське використання землі (випас, сінокосін-

183

ня), що стримає заростання лук і боліт деревно-чагарниковою рослинністю. Між тим, з приєднанням Польщі до Європейського Союзу, агроекологічні програми отримали стабільну і суттєву підтримку [3]. У 2009 році було вве-дено нові варіанти агроекологічних програм [4], що дозволило фермерам перейти на нові моделі екологічного рільництва.

Хоча основна мета полягає в наданні підтримки фермерам, здійснен-ня цих агроекологічних програм спричиняє розвитку природи. Для охорони водно-болотних угідь найкраще підходять великі луки. Охорона рідкісних фітоценозів та стацій перебування диких тварин здійснюється в трьох варі-антах: на напівприродних луках застосовують одноразовий ручний покіс, оноразове механізоване скошування і дворазове косіння. Фермери за вико-ристання цих схем, крім разового платежу (близько 140 євро), отримали ві-дповідно: 300, 120 або 260 євро за один га сінокосу за рік.

У 2009 році було введено нові пакети і варіанти агроекологічної про-грами [4], що дозволило фермерам перейти на нові моделі. Для відкритих природних територій, що потребують використання косовиці чи випасу ху-доби, створено пакет із 10 варіантів. На болотах Бєбжа фермери широко використовують пакет № 5: захист середовищ гніздування птахів. В обмін на збереження місць гніздування верткої очеретянки (Acrocephalus paludi-cola), луня (Circus pygargus), деркача (Crex CREX), дупеля (Gallinago media), бекаса (Gallinago Gallinago), чайки (Vanellus Vanellus), великого ве-ретенника (Limosa limosa), великого кроншнепа (Numenius arquata), і черно-зобіка (Calidris Alpina) фермер отримує оплату за фактом її реалізації в ро-змірі 340 євро/га за рік, а однієї області оплати (140 євро) і підтримка управління у важких умовах (40 євро). Хоча косіння на цих луках може бути проведено тільки в серпні й вересні, підписується умова про те, що можна скосити тільки 90–95 % площі, і тільки 50–70 % поверхні землі сільськогос-подарського призначення. Завдяки цим заходам, деякі фермери отримують більше прибутку від захисту навколишнього середовища ніж від виробницт-ва кормів.

За угодою орендар, ще до виконання захисних заходів, своїми власни-ми силами і за свій рахунок повинен зробити детальну діагностику з точки зору орнітологічних і ботанічних цінностей території, розробити на цій основі довгостроковий оперативний план із зазначенням ділянок, де будуть засто-совані охоронні заходи. Для кожної ділянки вказують вид і дату проведення операції в деталях, наприклад, визначають діапазон висот та відсоток кілько-сті чагарників і дерев, що мають бути вилучені з ділянки. Всі дані, зібрані як текст, таблиці і карти передаються до БНП у паперовій і цифровій формі й у подальшому стисло контролюються відповідними службами парку.

Висновки

Хоча багато з проблем, пов'язаних із захистом відкритих для прожи-вання диких видів боліт все ще чекають свого вирішення, можна сподівати-ся, що включення водно-болотних в перелік об’єктів, котрими опікуються неурядові природоохоронні організації, комерційні компанії та приватні осо-би - меценати, допоможе розв’язати ці проблеми із взаємною користю для природи, громадськості та держави.

184

Список літератури 1. Werpachowski C. 2005. Świat roślin naczyniowych Kotliny Biebrzy i Biebr-

zańskiego Parku Narodowego. / [W:] Dyrcz A., Werpachowski C. (red.) 2005. Przyroda Biebrzańskiego Parku Narodowego. Monografia. BPN, Osowiec-Twierdza: 87–106.

2. Dyrcz A. 2005. Ptaki – bogactwo Bagien Biebrzańskich. / [W:] Dyrcz A., Werpachowski C. (red.) 2005. Przyroda Biebrzańskiego Parku Narodowego. Monografia. BPN, Osowiec-Twierdza: 209–234.

3. Rozporządzenie Rady Ministrów z 20 lipca 2004 r. w sprawie szcze-gółowych warunków i trybu udzielania pomocy finansowej na wspieranie przedsięwzięć rolnośrodowiskowych i poprawy dobrostanu zwierząt objętej planem rozwoju obszarów wiejskich. Dz. U. z 2004 r., Nr 174, poz. 1809 z późn. zm.

4. Rozporządzenie Ministra Rolnictwa i Rozwoju Wsi z dnia 28 lutego 2008 r. w sprawie szczegółowych warunków i trybu przyznawania pomocy finansowej w ramach działania „Program rolnośrodowiskowy” objętego Programem Rozwoju Obszarów Wiejskich na lata 2007 – 2013. Dz. U. z 2008 r. Nr 34, poz. 200 z późn. zm.

Долина реки Бебжа – это огромная территория, где охраняется уникальная природа и характерные ландшафты. Запрет сельскохозяйст-венного использования (сенокошения и выпаса скота) привел к деградации природных водно-болотных угодий и потере природных биотопов. Разрабо-танные агроэкологические программы помогли восстановить ограниченное сельскохозяйственное использование, которое способствует сохранению местных экосистем.

Бебжа, сукцессии, водно-болотные экосистемы, экологическое сельское хозяйство.

Biebrza Valley it is huge protected area, because it unique nature and characteristic marshy landscape. Lack of agricultural activities (mowing, grazing) cause overgrowth open fens and loss many of important habitats. Made by Biebrza National Park leasing system and agro-environment programs help to restore farming activities useful for nature protection on wetlands.

Biebrza, succession, wetlands, ecological agriculture.

УДК 674.05

АВТОМАТИЧНА ЛІНІЯ ДЛЯ ОБРОБЛЕННЯ

ДЕРЕВ’ЯНИХ ПІДДОНІВ

З.С. Сірко, кандидат технічних наук Національний університет біоресурсів і природокористування

України

Проведено дослідження точності обрізання кутів піддонів та фре-зерування лисок нижніх дощок піддонів на створеній автоматичній лінії.

Деревина, піддон, лінія оброблення піддонів, точність, якість.

© З.С. Сірко, 2012

185

На сьогодні транспортування продукції, проведення навантажуваль-но-розвантажувальних робіт та складування проводять здебільшого з вико-ристанням дерев’яних піддонів. Якість цих робіт залежить від точності виго-товлення піддонів та їх оброблення (маркування, обрізання кутів і фрезеру-вання нижніх дощок).

Правильний вибір піддонів сприятиме ефективнішому перевезенню продукції, виконанню навантажувально-розвантажувальних робіт та скла-дуванню для її зберігання.

Мета досліджень – підвищення точності оброблення кутів піддонів і фрезерування нижніх дощок.

Матеріали і методика досліджень. Згідно з ГОСТом 9557-87 «Под-дон плоский деревянный размером 800 × 1200 мм. Технические условия» [1], який є міждержавним стандартом, для виготовлення піддонів викорис-товують пиломатеріали хвойних (ялиці, ялини, сосни, модрини) та листяних (вільхи, берези, тополі, дуба, ясеня, бука, в’яза, акації, клена, платана, каш-тана) порід. Конструкція піддона повинна відповідати вимогам ГОСТу 9078-84 «Поддоны плоские. Общие технические условия» [2] і бути розрахова-ною на витримування без залишкових деформацій робочих навантажень максимально допустимої маси вантажу під час складування, перевезення та перевантажування.

Дерев’яні деталі піддонів повинні бути без вад: гострого обзелу, про-рості, гнилі, механічних пошкоджень і сторонніх включень. Сучки діаметром до 10 мм не враховуються. Діаметр одного сучка не повинен перевищувати 1/4 ширини дошки на поперечних дошках і 1/3 ширини дошки – на інших.

Піддон виготовляють з’єднанням поздовжніх дощок настилу з попере-чними дошками, наступним з’єднанням настилу із верхніх поздовжніх і по-перечних дощок, а також дощок основи із шашками. Поздовжні дошки на-стилу з’єднують з поперечними дошками гвинтовими чотириходовими цвя-хами діаметром 3,5 мм та завдовжки 60 мм. Шашки повинні бути виготов-лені із цілого шматка деревини або одного куска пресмаси із деревних від-ходів за ГОСТом 11368-89 [3]. Параметр шорсткості поверхонь піддону має відповідати ГОСТу 9078-84.

Випробування піддонів, виготовлених на автоматичній лінії мод. «MFRA-1000» фірми «I V Hart AB» (Швеція) та на автоматичній лінії, ство-реній за участю автора статті (патент № 62908) [4], проводили на ТзОВ «Італінвестіф». Створена лінія відрізняється від лінії мод. «MFRA-1000» тим, що напрямні системи регулювання ширини та довжини піддонів вико-нані з круглих товстостінних шліфованих труб з можливістю регулювання по довжині переміщенням по них паралельно поздовжній осі піддона маркува-льних головок на верстаті для маркування піддонів і пильних супортів на верстаті для обрізання кутів піддонів, і по ширині – переміщенням супортів за допомогою регулювальних гвинтів на всіх верстатах лінії. Система при-тиску виконана з окремих шести пневмоциліндрів, кожний із яких обладна-ний притискним роликом.

Загальний вигляд створеної автоматичної лінії для оброблення де-рев’яних піддонів показаний на рис. 1.

186

Система регулювання ширини піддонів та притиску на створеній лінії показана на рис. 2.

Рис. 1. Загальний вигляд автоматичної лінії

для оброблення дерев’яних піддонів: 1 – верстат для маркування піддонів; 2 – верстат для обрізання кутів піддонів;

3 – верстат для фрезерування лисок нижніх дощок піддонів; 5, 6, 7 – напрямні си-стеми регулювання ширини та довжини піддонів; 8, 9, 10 – система переміщення пиляльних та фрезерних супортів; 11, 12, 13 – регулювальні гвинти; 14 – пневмо-

циліндри Точність обрізання кутів піддону визначали шляхом вимірювання кута

α за допомогою кутоміра з ноніусом за ГОСТом 5378 [5] (рис. 3). Перпендикулярність фрезерованих лисок нижніх дощок піддону по ві-

дношенню до їх поздовжніх крайок визначали за допомогою повірочного ку-тника за ГОСТом 3749 [6] та щупа за ТУ 3936-214-54769955-2008 [7]. Місце розташування кутника під час вимірювання показано на рис. 3 (розріз А-А).

187

Рис. 2. Система регулювання ширини піддонів та притиску:

7 – направляючі із круглих товстостінних шліфованих труб; 14 – притискні ролики пневмоциліндрів

Результати досліджень. Результати вимірювань кута α обрізаних

кутів піддонів на автоматичній лінії мод. «MFRA-1000» та на створеній лінії наведено в табл. 1.

1. Результати вимірювань кута α обрізаних кутів піддонів

Номер (позначення зраз-ка)

Значення кута α на лінії «MFRA-1000», º

Значення кута α на ство-реній лінії, º

1 2 3 4 5

137 138 137 136 138

х сер =137,2

136 135 136 136 134

х сер = 135,4 Точне значення кута обрізання – 135º ±1º.

188

Рис. 3. Піддон плоский дерев’яний:

1 – дошка настилу крайня; 2 – дошка настилу проміжна; 3 – дошка настилу серед-ня; 4 – дошка поперечна; 5 – мала шашка; 6 – дошка основи крайня; 7 – дошка

основи середня; 8 – велика шашка; 9 – гвинтові цвяхи Результати вимірювань перпендикулярності фрезерованих лисок ни-

жніх дощок піддонів відносно їх поздовжніх крайок наведено в табл. 2.

2. Результати вимірювань перпендикулярності фрезерованих лисок до поздовжніх крайок нижніх дощок

Номер (позначення зразка)

Величина зазору між кут-ником та поздовжньою крайкою нижньої дошки

піддона при фрезеруванні лисок на лінії мод. «MFRA-1000», мм

Величина зазору між кут-ником та поздовжньою крайкою нижньої дошки

піддона при фрезеруванні лисок на створеній лінії,

мм 1 2 3 4 5

0,48 0,36 0,44 0,29 0,46

х сер = 0,406

0,25 0,27 0,31 0,34 0,32

х сер = 0,298 Допуск перпендикулярності – 0,3 мм на довжині вимірювання 100 мм.

189

Висновки 1. Створена автоматична лінія для оброблення дерев’яних піддонів на

основі нових технічних рішень дає змогу підвищити точність обрізання кутів піддонів та фрезерування лисок нижніх дощок піддонів.

2. Результати досліджень показали, що точність обрізання кутів під-донів на створеній автоматичній лінії знаходиться в полі допуску за рахунок застосування нової системи регулювання переміщення пильних супортів.

3. Результати досліджень показали також, що виконання системи притиску з окремих шести пневмоциліндрів, кожний із яких обладнаний при-тискним роликом, дало змогу підвищити точність фрезерування лисок, пер-пендикулярність яких до поздовжніх крайок нижніх дощок знаходиться в по-лі допуску.

Список літератури

1. Поддон плоский деревянный размером 800 × 1200 мм. Технические условия: ГОСТ 9557-87. – [Утвержден и введен в действие Постановлением Госу-дарственного комитета ССР по стандартам от 23.04.87 № 1362]. – М. : Государст-венный комитет стандартов Совета Министров СССР, 1978. – 12 с.

2. Поддоны плоские. Общие технические условия: ГОСТ 9078-84. – [Утвер-жден и введен в действие Постановлением Госстандарта от 28.12.91 № 2293]. – М. : Государственный стандарт Союза ССР, 1986. – 13 с.

3. Массы древесные прессованные. Технические условия: ГОСТ 11368-89. – [Утвержден и введен в действие Постановлением Государственного комитета ССР по стандартам от 26.06.89 № 1993]. – М. : Министерство лесной промыш-ленности СССР, 1989. – 20 с.

4. Патент на корисну модель № 62908, Україна, МПК В27 М3/34. Автомати-чна лінія для оброблення дерев’яних піддонів / Романовський Д. Є., Юзьо Я.В., Сірко З.С.; власники Український державний науково-дослідний інститут «Ресурс», ТзОВ «Італінвестіф». – № u2011 00530; заявл. 18.01.2011; опубл. 26.09.2011, Бюл. № 18.

5. Угломеры с нониусом. Технические условия: ГОСТ 5378-88. – [Утвержден и введен в действие Постановлением Государственного комитета ССР по стан-дартам от 17.10.88 № 3447. – М. : Государственный комитет стандартов Совета Министров СССР, 1989. – 12 с.

6. Угольники поверочные 90º. Технические условия: ГОСТ 3749-77. – [Утве-ржден и введен в действие Постановлением Государственного комитета ССР по стандартам от 22.06.77 № 1551]. – М. : Государственный комитет по стандартам, 1977. – 9 с.

7. Наборы щупов номеров 1, 2, 3, 4. Технические условия: ТУ 3936-214-54769955-2008. – [Разработчик и держатель подлинника ТУ 3936-214-54769955-2008 – ЗАО ТД «Челябинский инструментальный завод»]. – Челябинск, 2008. – 3 с.

Проведены исследования точности обрезания углов поддонов и фрезеро-

вания лысок нижних досок поддонов на созданной автоматической линии. Древесина, поддон, линия обработки поддонов, точность, качество. The research of accuracy of cutting the angles and milling the flat spots of bot-

tom boards of wooden pallets on a newly designed processing line. Wood, pallet, processing line, accuracy, quality.

190

УДК 581. 527.7

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК “ДЕЛЬТА ДЕЛЬ ПО“ (ІТАЛІЯ) – ОСЕРЕДОК

ЗБЕРЕЖЕННЯ ФІТОРІЗНОМАНІТТЯ ПІВНІЧНОЇ АДРІАТИКИ

М.І. Сорока, доктор біологічних наук, доцент Національний лісотехнічний університет України

Подано загальний огляд флори та рослинності Національного парку

“Дельта дель По“ (Італія) – найбільшого природного дельтового компле-ксу Європи, внесеного до реєстру Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Флора, рослинність, дельта ріки По, Natura 2000. Ботанічна експедиція в район Середземномор’я перетворилася для

нас в унікальну можливість попрацювати в Національному парку “Дельта дель По“ за сприяння куратора ботанічних досліджень цього парку Марко Кампаньйоло – одного з дослідників флори та рослинності Північної Адріа-тики. Парк засновано 1997 року задля збереження унікального гирлового комплексу найбільшої ріки Італії – По. Навколишнє середовище, економіка й соціальні питання – три базиси, на яких побудована робота парку. Італійсь-кий закон № 36/97, виданий відповідно до міжнародних конвенцій про зони підвищеної важливості (MEDWET, інтернаціональна програма збереження болотних зон Середземномор’я), передає суть піклування держави про те-риторію природного комплексу дельти По і відіграє величезну роль у відно-синах людини й довкілля. Ця територія є найбільшою зоною такого типу в Європі, тому парк внесено до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Мета дослідження – вивчення флори та рослинності Національного парку “Дельта дель По“ (Італія) – найбільшого природного дельтового ком-плексу Європи.

Матеріалом досліджень було вибрано флору та рослинність Націо-нального парку “Дельта дель По“.

Результати досліджень. Національний парк “Дельта дель По“ зна-ходиться між містами Венеція і Феррара у межах дев’яти комун провінції Ровіго і займає нижню частину долини ріки По між рікою Адідже (м. Розолі-на Маре) на півночі і Сакка ді Скардоварі (міста Горіно і Ньйокка) на півдні, з населенням в межах парку близько 73 000 жителів. Територія парку має площу 786 км2 (з них зона строгої заповідності – 120 км2) і 160 км берегової лінії. Ріки басейну По, які впадають в Адріатичне море, на території парку утворюють густу сітку з численними відгалуженнями і розташовуються в та-кому порядку (з півночі на південь): По-ді-Леванте, По-ді-Маістра, По-ді-Венеція, По-ді-Піла, По-ді-Толле, По-ді-Гнокка, По-ді-Горо. Площа дельти і парку в цілому, особливо у східній його частині, постійно змінюється від принесеного ріками осаду, тому виникає потреба в періодичному оновленні статистичних даних про поверхню, оскільки щороку загальна площа дельти збільшується майже на 60 га.

© М.І. Сорока, 2012

191

Територія парку є унікальним природним комплексом, сформованим каналами, лагунами, болотами, річками і Адріатичним морем, що створює ідеальні умови для формування рослинності з високим рівнем біорізнома-ніття, поселення багатьох видів тварин і, особливо, гніздування птахів. Фау-на парку налічує близько 400 видів ссавців, рептилій, амфібій і риб, а більш ніж 300 видів птахів тут гніздуються та зимують. У зв’язку з цим, парк “Дель-та дель По“ є найважливішою орнітологічною областю Італії і одним із най-відоміших районів Європи для спостерігачів птахів. Остаточна інвентариза-ція флори парку на сьогодні ще не завершена, проте зараз уже підтвердже-но зростання 970 видів рослин. Найбільш вивченою і однією з найбільш цінних ділянок тут є заснований ще в 1991 р. Ботанічний сад (Giardino Botanico Litoraneo del Veneto) площею близько 44 га, розташований у півні-чній частині Національного парку, який відіграє роль своєрідного ареал-мінімуму для виявлення складу флори та рослинності дельтової території.

Наша база була розташована в районі містечка Розоліна Маре, прак-тично на околиці Ботанічного саду, що дало нам змогу детально ознайоми-тися із його фіторізноманіттям. Флора судинних рослин Ботанічного саду налічує 249 видів, серед них два ендеміки – Centaurea tommasinii Kerner та Salicornia veneta Pign. et Lausi, а також багато видів, характерних для Півні-чної Адріатики, зокрема, Trachomitum venetum (L.) Woodson, Helichrysum italicum (Roth.) Don. Тут зростає і декілька видів орхідей, зокрема, Cephalan-thera longifolia (L.) Fritsch, Orchis morio L., O. purpurea Huds., O. simia Lam., Ophrys sphegodes Mill. [1, 2]. Серед багатьох екзотичних для нас видів зрос-тають і добре знайомі Althaea officinalis L., Arabidopsis thaliana (L.) Heynh., Aristolochia clematilis L., Juniperus communis L., Nymphaea alba L., Salix alba L., Silene vulgaris (Moench) Garcke, Teucrium chamaedrys L. Дуже незвично виглядають на піщаних дюнах Oenothera biennis L. та Erigeron canadensis L.

Формування рослинності тут підпорядковане суворим законам морсь-кого узбережжя. У напрямі від берегової лінії вглиб дельти формуються смуги рослинності, які одночасно є віковими стадіями сукцесійних процесів заростання піщаних дюн. У літоральній смузі знаходяться нестабільні рухо-мі (білі або ембріональні) дюни, на яких формуються ценози асоціацій Caciletum maritimae Pignatti 1953, Echinophoro spinosae Ammophiletum arenariae (Br.-Bl. 1933) Gehu, Riv.Mart.,R.Tx. 1972 з участю Ammophila arenaria (L.) Lnk., Cacile maritimа Scop., Eryngium maritimum L. Trachomitum venetum. Наступну смугу формують закріплені, стабільні дюни із ценозами асоціації Tortulo-scabiosetum Pignatti 1953, де зростають Centaurea tommasinii, Helichrysum italicum, Petrorhagia saxifraga (L.) Link, Scabiosa ar-gentea L., Teucrium chamaedrys. Наступну чагарникову смугу маквіса презе-нтують ценози Junipero-Hippophaetum fluviatilis Gehu et Scoppola 1984 з участю Asparagus acutifolius L., Clematis flammula L., Crataegus monogyna Jacq., Juniperus communis, Phyllyrea angustifolia L.

За смугою маквіса формується лісова рослинність. На верхівках пі-щаних хребтів поширені деревостани з Pinus pinaster Aiton та P. pinea L., бі-льшість із яких – штучного походження. У більш вологих пониженнях фор-муються широколистяні ліси асоціації Vincetoxico-Quercetum ilicis (Gamper et al. 2008) із Quercus ilex L., Ruscus aculeatus L., Ulmus minor Mill., Acer

192

campestre L., Populus alba L. Специфічна рослинність парку представлена галофільними угрупованнями асоціацій Salicornietum venetae Pign. 1966, Suaedo-maritimae-Salicornietum patulae (Brullo e Furnari 1976) Gehu e Gehu-Frank 1984 та ценозами депресивних ділянок асоціації Eriantho ravennae-Schoenetum nigricantis (Pignatti 1953) Gehu, 1984 [2].

Серед біотопів парку 12 підлягають охороні в системі Natura 2000, з них 6 визнано пріоритетними (*): 1150* – прибережні лагуни; 1410 –- серед-земноморські солоні луки (Juncetalia maritimi); 1420 – середземноморські галофільні чагарники (Sarcocornetea fruticosi); 1510* – середземноморські солоні степи (Limonietalia); 2120 – мобільні дюни з Ammophila arenaria, які рухаються вздовж берегової лінії (білі дюни); 2130* – стабільні дюни з трав’янистою рослинністю (сірі дюни); 2160 – дюни з Hippophaе rhamnoides; 2190 - вологі пониження серед дюн; 2230 – дюнна трав’яниста рослинність (Malcolmietalia); 2250* – ялівцеві зарослі на дюнах (Juniperus spp.); 2270* – дюни з Pinus pinea i Pinus pinaster; 7210* – болота з Cladium mariscus та ви-дами з Caricion davallianae [2].

Висновки

Найбільшим досягненням ботаніків Національного парку “Дельта дель По“ стало не тільки вивчення біорізноманіття, а й установлення закономір-ностей формування, стабілізації та заростання піщаних дюн узбережжя Ад-ріатики, дослідження процесів міграції видів уздовж долин рік басейну По, що дало змогу розробити правильну стратегію охорони цього унікального гирлового комплексу Європи.

Список літератури

1. Benetti G. Entità notevoli e in pericolo di scomparsa della flora vascolare del Polesine. / Benetti G., Marchiori S. – Lavori Soc. Ven. Sc. Nat. – 1993.– 18. – S. 273–296.

2. Il Giardino Botanico Litoraneo del Veneto. Ambienti e biodiversita. / Mar A., Virgilietti P., Campagnolo M., et al. – Padova : Servizio Forestale Regionale per le Province di Padova e Rovigo, 2010. – 79 s.

Дано общий обзор флоры и растительности Национального парка “Де-

льта дель По“ (Италия) – крупнейшего природного дельтового комплекса Ев-ропы, внесенного в реестр Всемирного наследия ЮНЕСКО.

Флора, растительность, дельта реки По, Natura 2000. General overview, showed in this article of the flora and vegetation of the "Delta

del Po" National рark (Italy), the largest natural delta complex in Europe, registered in UNESCO World Heritage Site.

Flora, vegetation, Delta Po river, Natura 2000.

193

УДК 630*182 (477.82)

СТРУКТУРА ЛІСОВОЇ РОСЛИННОСТІ БІОСФЕРНОГО РЕЗЕРВАТУ „ШАЦЬКИЙ”

Л.П. Сотник, аспірант*

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Відображено результати досліджень структури лісової рослинності

біосферного резервату «Шацький». Ліси досліджуваної природно-заповід-ної території зазнали впливу великомасштабних суцільних рубок у пово-єнні роки та осушення у 70-ті роки минулого століття, що зумовило зна-чні зміни фітоценотичної структури рослинних угруповань і лісорослин-них умов.

Біосферний резерват, структура, лісова рослинність, лісові асоціації.

Біосферний резерват «Шацький» загальною площею 48 977 га, є од-

нією з ключових природних екосистем Західно-Поліського регіону України розташованих на Головному Європейському вододілі басейнів Чорного і Балтійського морів.

Особливістю біосферного резервату, що вирізняє його серед інших природно-заповідних територій України, є його транскордонне розташуван-ня та унікальне поєднання в складній екологічній системі лісових, озерних, болотних і дюнних комплексів. Стан збереженості біологічного і ландшафт-ного різноманіття території був підставою для включення її, згідно з Конве-нцією про водно-болотні угіддя, до Списку Рамсарських угідь (1995 рік) та надання у 2002 році Шацькому національному природному парку статусу біосферного резервату за програмою ЮНЕСКО «МАБ».

Сучасна територія біосферного резервату „Шацький” за схемою ланд-шафтного районування К.І. Геренчука [2] належить до Шацького ландшафт-ного району для якого характерне значне зосередження природних озер, місцевостей заболочених заплав, слабодернованих межиріч та кільцево-моренних горбів. Особливість ландшафтної будови території дає підставу виокремити її в природний район – Шацьке поозер'я.

Озера, яких тут налічується 23, площею 6,4 тис. га та близько 1,4 тис. га боліт, формують водно-болотний комплекс, що є індикатором всього природного середовища регіону та визначає його екологічну ситуацію.

Рослинний покрив території біосферного резервату в цілому характе-рний для Західного Полісся. Він відзначається мозаїчністю рослинних угру-повань, що зумовлена особливостями геоморфологічної будови території, специфікою ґрунтового покриву і гідрологічного режиму. Найбільш поширені на території угруповання соснових лісів, які формують у рельєфі класичний

* Науковий керівник – доктор біологічних наук, професор С.Ю. Попович © Л.П. Сотник, 2012

194

боровий комплекс від сухих лишайникових сосняків до заболочених сфаг-нових соснових лісів. У багатих екотопах відзначено формування дубово-соснових лісів, які репрезентують екосистеми середньоєвропейських дібров близько межі ареалу. На суглинистих ґрунтах невеликими ділянками трап-ляються угруповання дубових та грабово-дубових лісів із неморальним трав’яним покривом, а у пониженнях локально, ясенево-вільхові ліси та фрагменти ялинових. На заболочених площах зростають насадження, сфор-мовані вільхою клейкою (Alnus glutinosa (L.) Gaerth.), березою повислою (Betula pendula Roth.), рідше березою пухнастою (Betula pubescens Ehrh.) час-то з домішкою в складі деревостану сосни, дуба, ясена та осики. [5,6]

Метою дослідження було вивчення структури лісової рослинності бі-осферного резервату «Шацький».

Матеріал і методика досліджень. Для дослідження структури лісової рослинності біосферного резервату «Шацький» ми розробили класифіка-ційну схему лісової рослинності на основі домінантних принципів. В основу розроблення цієї схеми покладені матеріали, отримані нами під час власних польових досліджень упродовж 2008-2011 років на території біосферного резервату «Шацький». Класифікаційна схема має такий вигляд:

Класифікаційна схема лісової рослинності

біосферного резервату «Шацький»

І. Тип рослинності. Ліси – SILVAE A. Клас формацій. Хвойні ліси – Silvae laetiaciculares Група формацій. Світлохвойні ліси – Silvae laetiaciculares Формація – Pineta sylvestris Група асоціацій – Pineta cladinosa Асоціації: Pinetum (sylvestris) cladinosum; P. (sylvestris) hylocomioso-

cladinosum; P. (sylvestris) callunoso (vulgaris) - hylocomioso-cladinosum. Група асоціацій – Pineta hylocomiosa Асоціації: P. (sylvestris) hylocomiosum; P. (sylvestris) callunoso (vulgaris) hylo-

comiosum; P. (sylvestris) festucoso (ovinae) hylocomiosum; P. (sylvestris) vaccinioso (vitis-idaea) hylocomiosum; P. (sylvestris) Pleuroziosum (schreberi).

Група асоціацій – Pineta сallunоsa Асоціації: P. (sylvestris) сallunоsum (vulgaris); Betuleto (pendulae) -Pinetum

(sylvestris) callunosum (vulgaris); B.-P. callunoso (vulgaris) – polytrichosum; B.-P. molinioso (caerulea) - callunosum (vulgaris).

Група асоціацій – Pineta sphagnosa Асоціації: P. (sylvestris) dryopteridoso (carthusianae) – sphagnosum;

P. (sylvestris) sphagnosum Група асоціацій – Pineta pteridiosa Асоціації: P.(sylvestris) pteridiosum (aquilluini); P. (sylvestris) pteridioso

(aquilluini) – moliniosum (caerulea). Група асоціацій – Pineta pteridioso - vacciniosa Асоціації: P. (sylvestris) pteridioso (aquilluini) – vacciniosum (myrtilli). Група асоціацій – Pineta vacciniosa Асоціації: P. (sylvestris) vacciniosum (myrtilli); P. (sylvestris) vaccinioso

(myrtilli)-hylocomiosum; P. (sylvestris) vaccinioso (myrtilli) - pteridiosum (aquilluini). Група асоціацій – Pineta caricosa Асоціації: P. (sylvestris) caricosum (riparia)

195

Група асоціацій – Betuleto-Pineta polytrichosa Асоціації: (B.-P. molinioso caeruleae)-polytrichosum; B.-P.- polytrichosum. Б. Клас формацій. Мішані ліси – Silvae mixosa Формація – Querceto-Pineta Група асоціацій Querceto-Pineta corylosa В. Клас формацій. Листяні ліси – Silvae foliosae Група формацій. Широколистяні ліси – Silvae folioaestilignosa Формація – Querceta roboris Група асоціацій Querceta pteridiosa Асоціації: Quercetum(roboris) pteridiosum (aquilluini). Група асоціацій Querceta oxalidosa Асоціації: Quercetum (roboris) oxaliosum (acetosella) Група формацій. Дрібнолистяні ліси – Silvae parvifoliosae Формація - Betuleta pendulae Група асоціацій - Betuleta pteridioso - vacciniosa Асоціації: Betuletum (pendulae) pteridioso (aquilluini) – vacciniosum (myrtilli). Група асоціацій - Betuleta urticosа Асоціації: Betuletum (pendulae) urticosum (dioica) Група асоціацій - Betuleta vaccinioso – moliniosа Асоціації: – Betuletum (pendulae) vaccinioso (myrtilli) – moliniosum (caerulea) Група асоціацій – Betuleta caricosо-sphagnosa Асоціації: Betuletum (pendulae) caricosо (riparia) – sphagnosum Формація – Alneta glutinosae Група асоціацій – Alneta geosa Асоціації: Alnetum (glutinosae) geosum (rivale) Група асоціацій – Alneta urticosа Асоціації: Alnetum (glutinosae) urticosum (dioica) Група асоціацій – Alneta athyriosa Асоціації: Alnetum (glutinosae) athyriosum Група асоціацій – Alneta caricosum Асоціації: Alnetum (glutinosae) caricosum (acutiformis); Alnetum (glutinosae)

caricosum (riparia).

Результати досліджень. Таким чином, синтаксономічна структура

лісової рослинності досліджуваної території представлена 5 формаціями, 19 групами асоціацій та 35 домінантними асоціаціями, що є основою для ведення програми Літопису природи, кадастру лісів і рослинного світу, а та-кож організації фітоценотичного моніторингу.

Наступним аспектом дослідження структури лісової рослинності біос-ферного резервату «Шацький» була ценотериторіальна структура, яку представляє карта лісової рослинності біосферного резервату «Шацький» (рис 1.), яка нами виділена також на домінантній основі.

196

Рис. 1. Картосхема лісової рослинності БР «Шацький»

Вона представлена контурами чотирьох формацій, в середині яких

виділено 17 виділів асоціацій, з них Pineta sylvestris охоплює 7 виділів на рі-вні асоціації, Querceta roboris – 2, Betuleta pendulae – 4, Alneta glutinosae – 4.

Найбільш поширеними на території біосферного резервату «Шаць-кий» є асоціації сосновий ліс чорницевий (Pinetum vacciniosum), сосновий ліс орляковий (Pinetum pteridiosum), сосновий ліс орляково-чорницевий (Pinetum pteridiosо-vacciniosum), та сосновий ліс зеленомоховий (Ріnetum hylocomiosum). Найтиповішими асоціаціями на досліджуваній території є асоціації сосновий ліс лишайниковий (Рinetum cladinosum) та свіжий сосно-вий ліс вересовий (Pinetum callunosum).

Для з'ясування залежності розподілу рослинності від ґрунтово-гідрологічних умов та рельєфу використовувався метод закладання еколо-го-фітоценотичних профілів. За його допомогою ми встановлювали законо-мірність розподілу фітоценозів у рослинному покриві (рис. 2).

Аналіз ландшафтного розподілу лісових фітоценозів показав, що най-вищі у рельєфі екотопи лісів представлені групою асоціацій Рinetum cladino-sum, фітоценози якої із зниженням позиції у мезорельєфі змінюються фіто-ценозами таких груп асоціацій: Pineta сallunоsa, P. hylocomiosa, на середніх позиціях піщаних схилів – P. vacciniosa, P. pteridiosa, на нижніх – P. poly-trichosa та P. sphagnosa. Ця закономірність територіального розподілу лісо-вих фітоценозів у мезорельєфі БР «Шацький» підтверджує загальнорегіо-нальну закономірність.

197

145

150

155

160

165

170

175

180

0324

421572

652763

11161449

15011693

18931946

20022123

2140

157 163

166 169

173

176

177

179

174

175

173

171

172

172

171

ВНРМ

Еколого-ценотичний профіль

Рис. 2. Закономірність розподілу фітоценозів у рослинному покриві

Висновки

У результаті вище викладеного можна запропонувати наступний еко-логічний ряд соснових фітоценозів залежно від висоти розташування, ро-дючості й зволоження ґрунту та домінантів ґрунтового вкриття (зверху до-низу): сосновий ліс лишайниковий → сосновий ліс вересово-лишайниково-зеленомоховий → сосновий ліс вересовий → сосновий ліс зеленомоховий → сосновий ліс чорницевий → сосновий ліс орляковий → сосновий ліс мо-лінієвий → сосновий ліс рунянковий → сосновий ліс багрово-сфагновий → сосновий ліс сфагновий.

Таким чином, у цілому, структура лісової рослинності біосферного ре-зервату «Шацький» має яскраво виражений бореальний комплекс, для яко-го абсолютно притаманним є переважання на його території соснових лісів з участю берези. Березові ж ліси на досліджуваній території являються по-хідними деревостанами, які утворилися на місці корінних соснових і дубово-соснових лісів.

Список літератури

1. Андриенко Т. Л. Полесский государственный заповедник / Андриенко Т. Л. , Попович С. Ю. Шеляг-Сосонко Ю. Р. – К. : Наук. думка, 1986. – С. 48–73.

2. Геренчук К.И. Волынское Полесье / К.И. Геренчук // Физико-географи-ческое районирование Украинской ССР. – К. : Изд-во Киев. ун-та, 1998. – С. 36–51.

3. Попович С.Ю. Синфітосозологія лісів України / С.Ю. Попович. – К. : Ака-демперіодика, 2002. – 228 с.

4. Фіторізноманіття Українського Полісся та його охорона / під заг. ред. Т.Л. Андрієнко. – К. : Фітосоціоцентр, 2006. – 316 с.

5. Ященко П. Т. Рослинний покрив запроектованого Шацького природного національного парку / П. Т. Ященко [та ін.] // Укр. ботан. журн. – 1983. – Т. 40, № 4. – С. 71–76.

198

6. Ященко П. Т. Шацький природний національний парк / [П. Т. Ященко та ін.]. – Львів : Каменяр, 1986. – 48 с.

Отображены результаты исследований структуры лесной раститель-

ности биосферного резервата «Шацкий». Леса исследуемой природно-заповедной территории испытали влияние крупномасштабных сплошных ру-бок в послевоенные годы и осушение в 70-е годы прошлого века, что обуслови-ло значительные изменения фитоценотической структуры растительных со-обществ и лесорастительных условий.

Биосферный резерват, структура, лесная растительность, лес-ные cообщества.

The article reflects the results of the research devoted to the structure of forest

vegetation of biosphere reserve “Shatskyі”. Forests of nature reserve territories were affected by the large-scale clear-cuttings during the post-war years and drainage in 70th of the last century which led to the considerable changes of phytocoenotic struc-ture of plant associations and forest conditions.

Biosphere reserve, structure, forest vegetation, forest associations.

УДК: 502.72(477.43)

НПП «ПОДІЛЬСЬКІ ТОВТРИ» ЯК КЛЮЧОВА ТЕРИТОРІЯ

ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ

А.В. Степась, О.В. Овчарук, О.С. Чинчик, кандидати сільськогосподарських наук, доценти

Подільський державний аграрно-технічний університет Викладено матеріали про природно-заповідний фонд Хмельницької

області та національний природний парк Подільські Товтри як структур-ні елементи національної екомережі України. Вивчено питання про стан та можливість розширення парку.

Національний природний парк, екомережа, територія, Україна. Із розвитком науки й техніки, невпинного збільшення антропогенного

навантаження на довкілля зростає роль і значення природно-заповідних те-риторій та об'єктів. Національний природний парк "Подiльськi Товтри" ство-рений за Указом Президента України № 47696 вiд 27.06.96 р. з метою збе-реження, відтворення i раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, які мають високе природоохоронне, естетичне, наукове, рекреаційне та оздоровче значення. НПП "Подільські Товтри" є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення. Згідно із Загальнодержавною програмою формування національної екологі-чної мережі України на 2000-2015 роки, НПП Подільські Товтри повинен

© А.В. Степась, О.В. Оварчук, О.С. Чинчик, 2012

199

функціонувати як ключова територія регіональної екомережі Хмельниччини. Ця екомережа є невід’ємною структурною частиною національної екологіч-ної мережі України, що входить до глобальної Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту. Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обгрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

Дослідженням відомих вчених ряду країн встановлено, що збережен-ня біорізноманіття видів рослинного і тваринного світу неможливе без 10–15 % заповідності [1-3]. На сьогодні відсоток заповідності в Україні сягає лише – 6 %. Згідно із Законом України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», площа територій та об'єктів природно-заповідного фонду України на 2015 рік становитиме 10,4 % від загальної площі держави [4-5].

Національна екомережі України складається з структурних елементів. Структурні елементи екомережі – території екомережі, що відрізняються за своїми функціями. До структурних елементів екомережі належать ключові, сполучні, буферні та відновлювані території. Ключові території забезпечу-ють збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біологічного різноманіття [5]. До них відносять: біосферні заповідники, природні заповідники та національні природні парки.

У зв’язку з цим, екологічна мережа України формується за рахунок територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Збільшення площі еко-мережі відбувається за рахунок мінімально антропогенно-порушених зе-мель та акваторій, а також тих, на яких ширше представлені види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України, та рідкісні рослинні угрупован-ня, занесені до Зеленої книги України. Робота спрямована на те, щоб у ко-жній фізико-географічній провінції був, щонайменше, один природний, біо-сферний заповідник або національний природний парк, де охорона природ-них комплексів і збереження екологічної рівноваги поєднуватимуться з ор-ганізованими формами підготовки кадрів, екологічного виховання, екологіч-ного туризму, регламентованого відпочинку на природі.

Актуальність теми дослідження зумовлюється, передусім, збережен-ням територій та об’єктів природно-заповідного фонду, розвитком і вдоско-наленням національної екомережі згідно з діючим законодавством України, з метою охорони генофонду рослинного і тваринного світу та розробки нау-кових основ раціонального природокористування.

Мета дослідження полягала у виявленні особливостей НПП «По-дільські Товтри», як ключової території формування екомережі Хмельнич-чини і України.

З огляду на це, були поставлені такі завдання: 1. Встановити відповідність НПП Подільські Товтри загальнонаціона-

льним критеріям формування екомережі.

200

2. Оцінити стан природно-заповідного фонду Хмельниччини та мож-ливість його розширення.

Матеріали і методика досліджень. Теоретичною та методологічною основою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних науковців та практи-ків. Під час досліджень використані аналітичний і монографічний методи аналізу та порівняння.

Результати досліджень. НПП "Подiльськi Товтри" розміщений на те-риторії трьох адміністративних районів Хмельницької області: Кам'янець-Подiльського, Чемеровецького i Городоцького, що становить 261 316 га (12,5 % території Хмельницької області). Він є природоохоронною, рекреа-ційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодер-жавного значення. Відповідно до Закону України від 21.09.2000 року № 1989-III, Національний природний парк "Подільські Товтри" входить до По-дільського регіону Національної екологічної мережі України.

На території Національного природного парку «Подільські Товтри» знаходиться під охороною 129 об’єктів природо-заповідного фонду. Най-краще збереженими є території гряди Товтр і глибоко врізаних долин Дніст-ра та його приток. На території парку багато цінних геологічних пам’яток, зо-крема Китайське відшарування, яке є еталонним розрізом силурійських ві-дшарувань.

На території національного природного парку виділяються такі функ-ціональні зони: заповідна зона; зона регульованої рекреації; зона стаціона-рної рекреації; господарська зона. В цих зонах розташована 21 стаціонарна рекреаційна установа (санаторії, профілакторії, турбази, будинки відпочинку тощо), близько 160 промислових підприємств, колективні та iндивiдуальнi сільські господарства, які завдають шкоди природі. Тому основним завдан-ням НПП є охорона природного різноманіття, створення організованих зон відпочинку та оздоровлення.

До структурних елементів екомережі належать ключові, сполучні, бу-ферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біологічного різноманіття. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичним матеріалом. Буферні території забезпечують захист ключових і сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпечують фор-мування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану.

Загалом природно-заповідний фонд Хмельницької області станом на 01.04.2011 року має у своєму складі 499 території та об’єкти загальною пло-щею 319,68 тис. га, з них загальнодержавного значення – 41 од. площею 10,05 тис. га, місцевого значення – 458 од. площею 48,32 тис. га. Відношен-ня площі ПЗФ до площі Хмельницької області становить 14,8 %. Цей показ-ник свідчить, що відсоток заповідності відповідає вимогам збереження біо-різноманіття видів рослинного і тваринного світу регіональної екомережі. Відповідно до чинного законодавства України про формування екомережі, площа природно-заповідного фонду Хмельницької області збільшувалася.

201

Динаміка збільшення площі природно-заповідного фонду Хмельницької області

Роки Площа території

2007 2008 2009 2010 Природно-заповідного фонду, тис. га 305,7 305,95 306,48 306,48 Природно-заповідного фонду, у % від загальної площі області 14,8 14,8 14,8 14,8

Слід зазначити, що триває робота з розширення мережі територій та

об’єктів природно-заповідного фонду. Держуправлінням охорони навколиш-нього природного середовища у Хмельницькій області розглянуто матеріа-ли на створення трьох заказників місцевого значення (гідрологічні заказники Озеро Солонча – площею 12,0 га та Заслуч – площею 52,7 га, ландшафт-ний заказник Боришковецькі Товтри – площею 14,0 га). Президент України підписав Наказ „Про розширення мережі та територій національних приро-дних парків та інших природно-заповідних об’єктів” від 1.12.2008 р. № 1129/2008, де підтримано ініціативу Хмельницької обласної державної ад-міністрації щодо створення на території Хмельниччини двох національних природних парків „Мале Полісся” та „Верхнє Побужжя”.

Висновки

На основі проведених наукових досліджень та їх аналізу, встановлено: 1. НПП Подільські Товтри є природним осередком для формування

національної екомережі України та збереження екосистем, середовищ існу-вання, видів і ландшафтів європейського значення.

2. Необхідно активізувати роботу щодо створення нових територій і об'єктів природно-заповідного фонду Хмельницької області та резервуван-ня території під наступне заповідання.

Список літератури

1. Заповідна справа в Україні : навч. посіб. / за заг. ред. М.Д. Гродзинсь-кого, М.П. Стеценка. – К., 2003. – 306 с.

2. Шмандій В.М. Управління природоохоронною діяльністю : навч. посіб. / В.М. Шмандій, І.О. Солошич – К. : Центр навч. л-ри, 2004. – 296 с.

3. Сафронов Т.А. Екологічні основи природокористування : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Т.А. Сафронов. – Львів : Новий Світ-2000, 2003. – 248 с.

4. Закон України Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки / Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 47. – С. 405.

5. Нормативно-правове забезпечення заповідної справи в Україні : навч. по-сіб. / Степась А.В., Бахмат О.М., Гаврилянчик Р.Ю. та ін. – Кам’янець-Подільський. – 2010. – 272 с.

Изложен материал о природно-заповедном фонде Хмельницкой области и

национальном природном парке Подольские Товтры в качестве структурных элементов национальной экосети Украины. Изучен вопрос о состоянии и воз-можности расширения парка.

Национальный природный парк, экосеть, территория, Украина.

202

The material of Khmelnytskyy region natural-protected fund, especially about the national natural park Podolsky Tovtry as structural elements of Ukraine national eco network is expounded in the article. The question of its state and expansion possibility is studied.

National natural park, eco network , territory, Ukraine.

УДК 502.4(47.74)

БІОСФЕРНЙ РЕЗЕРВАТ „РОЗТОЧЧЯ” ЯК ЕЛЕМЕНТ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОМЕРЕЖІ

Г.В. Стрямець, старший науковий співробітник Я.С. Бовт, кандидат сільськогосподарських наук

Природний заповідник «Розточчя»

Розглянуто теоретичні та практичні аспекти просторової струк-тури та функціонального зонування біосферного резервату „Розточчя”. Розкрито територіальні та екологічні особливості території БРР, його роль та місце у національній і загальноєвропейській екомережі.

Біосферний резерват, функціональне зонування, Розточчя, екомережа, збереження біорізноманіття.

Пан-Європейська стратегія в галузі біологічного та ландшафтного різ-

номаніття передбачає створення Загальноєвропейської екологічної мережі унікальних природних територій, що з'єднана своєрідними коридорами. Ви-никнення ідеї створення екологічної мережі зумовлене необхідністю вийти за територіальні межі заповідних територій і забезпечити збереження до-вкілля за умов діяльності людини. У 2004 р. прийнято Закон України „Про екологічну мережу України". За визначенням, що подане в Законі, екомере-жа – це єдина територіальна система, яка утворюється для поліпшення умов формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біо-різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і, рос-линного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного сере-довища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підля-гають особливій охороні [1, 2].

Мета дослідження – розгляд особливостей функціонального зону-вання біосферного резервату «Розточчя», його роль і місце в національній та загальноєвропейській екомережі.

Матеріали і методика досліджень. Об’єктом дослідження є біосфе-рний резерват «Розточчя» (БРР). Резерват – це територія суходільних, прибережних, морських екосистем (або їх поєднання), яка визнана міжна-

© Г.В. Стрямець, Я.С. Бовт, 2012

203

родною програмою UNESCO's Man and the Biosphere (MAB) Людина і Біос-фера [4]. Їх створюють для демонстрування збалансованих відносин між людством та біосферою. Основою методики виконання роботи слугувала чинна нормативна база міжнародних документів щодо створення БР та лі-тературні напрацювання. Завданням БР є збереження біологічного різно-маніття, біологічних ресурсів і їх стале використання. Відповідно до вимог, БР повинні включати в себе три зони:

a) Core area – заповідну, для виконання функції довготермінової охо-рони;

b) Buffer zone – буферну, яка, оточує або прилягає до центральної зони або зон, є чітко окресленою у просторі, де можлива діяльність, що не суперечить охоронним функціям;

c) Transition zone – зона співробітництва, в якій пропагується і розви-вається практика збалансованого управління ресурсами.

Біосферні резервати мають виконувати три взаємопов’язані функції [4]: - охоронну – для збереження генетичних ресурсів, біологічних видів,

екосистем і ландшафтів; - функцію розвитку для сприяння стійкому соціально-економічному

розвитку; - функцію науково – технічного забезпечення – для підтримки демон-

страційних проектів, екологічної освіти і підготовки кадрів, проведення дос-лідження і моніторингу, що здійснюються з метою охорони природи і стало-го розвитку.

У реальній ситуації кожний біосферний резерват складається з трьох елементів: ядра (одного або кількох), де ведеться природоохоронна діяль-ність і спостереження за мало порушеними екосистемами; буферної зони, яка оточує ядра й використовується для безпечної екологічної діяльності, екотуризму, прикладних і фундаментальних досліджень та зони співробіт-ництва (транзитної), яка включає населені пункти, де ведеться традицій-на господарська діяльність, працюють наукові установи, культурні товарис-тва, громадські організації, які разом працюють для сталого використання і відтворення природних ресурсів.

Результати досліджень. У 2011 році біосферний резерват «Розточ-чя» включено до світової мережі біосферних резерватів, як ділянку транс-кордонного білатерального українсько-польського резервату. Статус біос-ферного резервату в Україні на сьогодні отримали біосферні заповідники (Карпатський, Асканія-Нова) та національні парки (Шацький, Ужанський, Де-снянсько-Старогутський); у кожному випадку це була одна установа ПЗФ. БР «Розточчя» – перший резерват в Україні нового типу. Відповідно до Се-вільської стратегії, це не природоохоронна установа, а територія, що вклю-чає в себе окремі природоохоронні об’єкти як природні ядра для збережен-ня біорізноманіття. У сучасних біосферних резерватах значну увагу приді-ляють забезпеченню сталого розвитку регіону, що має на меті відродження традиційних ремесел, народних промислів, пропаганду невиснажливого природокористування, підтримку вирощування екологічно чистої сільського-сподарської продукції, збереження історико-культурної спадщини, прове-дення еколого-освітньої діяльності, розвиток зеленого туризму.

204

Для збереження біорізноманіття важливе значення мають транскор-донні біосферні резервати, які охоплюють охороною фізико-географічні ре-гіони, що належать різним державам, які є власне природними міграційними коридорами. Регіон Розточчя займає частину заходу України та сходу Польщі, відзначається високою видовою насиченістю, різноманіттям ланд-шафтів, як частина Головного Європейського вододілу, має глобальне при-родоохоронне значення. Біосферний резерват „Розточчя” (БРР) є природ-ним ядром національної екомережі в межах Галицько-Слободжанського (лі-состепового) і Дністровського екокоридорів [3].

До структури біосферного резервату входять п’ять об'єктів природно-заповідного фонду: Природний заповідник "Розточчя" (2084,5 га), Яворівсь-кий НПП (7078.6 га), Регіональний ландшафтний парк "Равське Розточчя" (19 103 га), орнітологічний заказник “Янівські чаплі” (16 га), заповідне уро-чище “Немирів” (276 га) (табл. 1).

1. Функціональне зонування території БРР

А. Природне ядро

В. Буферна зона

С. Транзитна зона

Усього Землекористувачі

га % га % га % га % ПЗ “Розточчя” 2084 2,8 2084 2,80

НПП “Яворівський” 661,6 0,9 1873,2 2,52 5163,3 6,94 7698,1 10,36

РЛП “Равське Роз-точчя” 293 0,4 836 1,12 17974 24,15 19103 25,67

ДП «Рава-Руське ЛГ», «Немирів» 276 0,37 276 0,37

Землі, що не нале-жать об’єктам ПЗФ 8165 10,97 37089,9 49,83 45254,9 60,80

Всього 3314,6 4,47 10874,2 14,61 60227,2 80,92 74416,0 100

Усі ці об’єкти ПЗФ сприяють збереженню цілої низки природних еко-

систем Розточчя, що сформувалися на межі Головного Європейського во-доділу, а також забезпечують охорону рідкісного видового різноманіття фа-уни та флори, що підтримується міжнародною й національною законодав-чою базою. Природні комплекси біосферного резервату сприяють забезпе-ченню необхідних для життєдіяльності умов для багатого видового списку тварин, що перебувають під охороною Бонської конвенції. Перш за все, це значна кількість водоплавних птахів, які мігрують з території Євразії в Аф-рику, водночас покращучи свої енергетичні ресурси, необхідні для міграції в екосистемах біосферного резервату Розточчя. Природні екосистеми резер-вату забезпечують існування та репродуктивну біологію більше як 150 видів хребетних тварин, які охороняються Бернською конвенцією, що, у свою чер-гу покликана зберегти найбільш вразливі природні середовища в Європі [4].

Для збереження видового різноманіття БРР найважливішу роль має природне ядро (3314,6 га), яке складається з території Природного заповід-ника "Розточчя" (2084 га), заповідної зони Яворівського НПП (661,6 га) та РЛП «Равське Розточчя» (293 га), заповідного урочища “Немирів” (276 га), що разом становить 4,5 % від території біосферного резервату і є достатнім для забезпечення вимог МАБ ЮНЕСКО. Територія містить типові для Роз-

205

точчя лісові (46,8 %), лучні (8,5 %), болотні (1 %), водні (3,5 %) екосистеми (табл. 2).

2.Розподіл території БР ”Розточчя” за типами земель

А Природне ядро

В Буферна зона

С Транзитна зона

Усього Тип земель

га % га % га % га % Під водою 0,5 0,02 606,9 5,6 2009,9 3,3 2617,3 3,5 Болота 265,3 8,0 0,6 0,0 454,3 0,7 720,2 1,0 Ліси 3005,8 90,7 9375,7 86,2 22416 37,2 34797,8 46,8 Луки 15 0,5 881,7 8,10 5401,9 9,0 6298,6 8,5 Агроценози 27,7 0,8 9 0,1 20380 33,8 20416,7 27,4 Місця забудов 0,3 0,01 0,3 0,0 2877 4,8 2877,6 3,9 Інші 0 0,0 0 0,0 6687,8 11,2 6687,8 9,0 Разом 3314,6 100,0 10874,2 100,0 60226,9 100,0 74416,0 100,0

% площі зони від загальної 4,5 14.6 80,9 100,00

У зв’язку з тим, що територію Розточчя було заселено у І тисячолітті

до н.е., у природних екосистемах відбулися різні форми антропогенних тра-нсформацій – скорочення площ покритих лісом, меліорація заболочених угідь, зміни русел річок, утворення ставків тощо. Близько 40 % території бі-осферного резервату зазнає відчутного антропогенного навантаження: по-над 27 % загальної території становлять орні землі, місця забудов – майже 4 %. БРР включає чотири з п’яти типів ландшафтів, які виділено на Україн-ському Розточчі. Позитивним моментом є збереження традиційного для Ро-зточчя природокористування, хутірно-дворищевої системи розселення, на-явність історико-культурних пам’яток, санаторно-курортних об’єктів.

Природні екосистеми Розточчя сформовані під впливом прилеглих географічних областей – Полісся, Поділля, Карпат. У результаті на терито-рії Розточчя утворилися різноманітні складні за структурою біокомплекси, які не мають аналогів у світі. Власне у змішаному характері фіто- та зооко-мплексів полягає унікальність резервату. На Розточчі зростають рідкісні ви-сокопродуктивні ліси з участю сосни звичайної, дуба звичайного та скельно-го, бука лісового, які охороняються на території БРР: угруповання звичай-нососнових-букових лісів (Pineto(sylvestris) – Fagetum (sylvaticae), буково-звичайнодубових лісів (Fageto (sylvaticae) – Querceta (roboris)), скельноду-бово-звичайнодубових лісів ((Querceto (petraeae) – Querceta (roboris), буко-во-звичайнососнових лісів (Fageto (sylvaticae) – Pineta (sylvestris)), асоціації букового лісу барвінкового (Fagetum vincosum) та ін. На території резервату виявлено понад 50 видів вищих рослин, 33 види хребетних та 22 види без-хребетних тварин, занесених до Червоної Книги України. Особливу цінність мають види, що охороняються Бернською Конвенцією: це понад 150 видів хребетних тварин, 6 видів метеликів, 2 види вищих рослин. Під охороною Бонської конвенції на території резервату перебувають 78 видів тварин, СІТЕС – 10 видів тварин, Червоного Європейського списку – 14 видів тва-рин [4]. На території резервату трапляються монтанні види флори і фауни, характерні для Карпат та болотні види, характерні для Полісся. Частка ви-

206

дів судинних рослин БРР становить – 27 %, мохоподібних – близько 38 %, наземних хребетних – 36 % видового різноманіття України [3].

Центром наукових досліджень у БРР є природний заповідник "Розточ-чя", де закладено 25 лісівничих пробних площ; зокрема профіль типів лісу А. П’ясецького (1940 р.); 11 ботанічних пробних площ, 3 теріологічні марш-рути, 2 теріологічні стаціонари, 4 орнітологічні маршрути, 2 герпетологічні маршрути, 1 орнітологічний стаціонар; 5 ентомологічних здійснює прово-диться багаторічний моніторинг за популяціями лісових та водно-болотних видів птахів, теріологічний моніторинг, особливо видами, що занесені до переліків Бернської конвенції. Територія біосферного резервату використо-вується як науковий полігон для розробки методик дешифрування косміч-них знімків для природоохоронних потреб і лісового господарства.

Висновки

БРР займає приблизно 30 % площі Українського Розточчя, включає ландшафти та екосистеми, типові для даного регіону: понад 50 % його те-риторії вкрито природною та напівприродною рослинністю (ліси становлять 47 %, луки – понад 8,5 %, болота – близько 1 %). Територія БРР охороня-ється об’єктами ПЗФ різного рангу і становить 4,5 %, тому відображає його ландшафтне та біологічне різноманіття. БРР включає чотири з п’яти типів ландшафтів, які виділено на Українському Розточчі. Частка видів судинних рослин проектованого БРР становить – 27 %, мохоподібних – близько 38 %, наземних хребетних – 36 % видового різноманіття України. Біосферний ре-зерват „Розточчя” (БРР) є природним ядром національної екомережі в ме-жах Галицько-Слободжанського (лісостепового) екокоридору.

Список літератури

1. Закон України „Про екологічну мережу України" від 24.06. 2004. № 1864-IV // Законодавство України про екологію. – К. : КНТ, 2005. – С. 53–64.

2. Закон України „Про Загальнодержавну програму формування національ-ної екологічної мережі України на 2000-2015 роки“. 21 вересня 2000 року № 1989-III // Урядовий кур’єр „Орієнтир“. – № 207. – 2000. – С. 3–16.

3. Територіальна структура та зонування біосферного резервату «Розточ-чя»/ Г.В. Парчук, Я.С. Бовт, Г.В. Стрямець, [та ін.] // Науковий вісник НЛТУ Украї-ни. Серія: Природничі дослідження на Розточчі. – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20.16. – С. 80–86.

4. Севильская стратегия для биосферных резерватов. – М. : Центр охраны дикой природы, 2000. – 30 с.

5. Стрямець Г.В. Ландшафтне і біологічне різноманіття української частини біосферного резервату «Розточчя» / Г.В. Стрямець, О.Т. Данчук // Лісове та мис-ливське господарство: сучасний стан та перспективи розвитку. – 2007. – Т. 1. – С. 71–76.

Рассмотрены теоретические и практические аспекты пространствен-

ной структуры и функционального зонирования биосферного резервата «Рас-точье». Раскрыто территориальные и экологические особенности террито-рии БРР, его роль и место в национальной и общеевропейской экосети.

Биосферный резерват, функциональное зонирование, Расточье, экосеть, сохранение биоразнообразия.

207

The paper considers theoretical and practical aspects of spatial structure and functional zoning of the "Roztochya" Biosphere Reserve. The territorial and ecological features of the territory of the "Roztochya" Biosphere Reserve are described. The role and position of "Roztochya" Biosphere Reserve in national and pan-European ecologi-cal networks are shown.

Biosphere reserve, functions zonation Roztochchia, biological diversity conservation, ecological networks.

УДК 630*28*97*903

ВИКОРИСТАННЯ НЕДЕРЕВНИХ РЕСУРСІВ ЛІСУ УКРАЇНСЬКОГО РОЗТОЧЧЯ

Н.С. Стрямець, аспірант* В.П. Рябчук, доктор сільськогосподарських наук, професор Національний лісотехнічний університет України, м. Львів

М.М. Елбакідзе, кандидат географічних наук, доцент Шведський університет сільськогосподарських наук,

м. Скіннскаттеберг, Швеція

Роль недеревних ресурсів лісу (НДРЛ) відрізняється в часі і просто-рі. Ми проаналізували методи використання НДРЛ у сільській місцевості Розточчя, а також міжнародні, національні документи, розглянули відпо-відну літературу та взяли 54 інтерв'ю у місцевих лісокористувачів. Ос-новні питання, що досліджувалися: причини та об’єми заготівлі, тради-ційні методи використання НДРЛ, та зміни у використанні останніми де-сятиліттями. В дискусіях обговорюється роль та стале використання НДРЛ.

Стале використання недеревних ресурсів лісу, сільські грома-ди, стале ведення лісового господарства.

Недеревні ресурси лісу (НДРЛ) з давніх давен людина використовує

для власних потреб (Рябчук. 1996) [9]. Близько 80 % населення в країнах, що розвиваються, використовують НДРЛ для забезпечення своїх основних потреб у харчуванні та фітотерапії (Рябчук, 1996; FAO, 1999) [2,9]. Крім то-го, у розвинених країнах, де населення сільських регіонів активно спожива-ло НДРЛ в минулому, ці лісові ресурси і досі є важливим джерелом матері-альних та культурних цінностей (Janse і Ottitsch, 2005, Стрямець та інші, 2010) [3, 11].

Протягом останніх десятиріч НДРЛ викликали значний інтерес як ва-жливий компонент сталого ведення лісового господарства (СВЛГ). Згідно з Панєвропейським процесом, одним із критеріїв СВЛГ є підтримка і заохо-чення продуктивних функцій лісів, які включають в себе як деревні, так і не-

* Науковий керівник – доктор сільськогосподарських наук, професор В.П. Рябчук © Н.С. Стрямець, В.П. Рябчук, М.М. Елбакідзе, 2012

208

деревні лісові продукти. (MCPFE, 1993; MCPFE, 1998; Стрямець та ін.. 2010) [6, 7, 11].

Відповідно до визначення Продовольчої і сільськогосподарської орга-нізації Об'єднаних Націй (Food and Agriculture Organization, FAO) (1999) [2] НДРЛ це продукти біологічного походження, окрім деревини, що отримані з лісових екосистем. НДРЛ згруповано у 16 категорій. Рослинні недеревні продукти лісу розділено на 8 категорій: (1) їжа; (2) корми для свійських тва-рин, (3) сировина для лікарських препаратів і ароматичних продуктів; (4) си-ровина для фарб; (5) сировина для ремесел та будівництва; (6) декоратив-них рослин; (7) живиця та (8) інші продукти рослинного походження. Проду-кти тваринного походження було згруповано у такі 8 категорій: (9) живі тва-рини; (10) шкіри і трофеї; (11) дикий мед і бджолиний віск; (12) м'ясо диких тварин; (13) сировина для лікарських засобів; (14) сировина для фарб; (15) інші харчові продукти тваринного та (16) неїстівні продукти тваринного по-ходження (FAO, 1999) [2].

Вивченню лікарських рослин, плодів та їстівних грибів, продуктивності НЛРЛ на території України присвячені численні праці вітчизняних вчених (Коз’яков, 1979; Комендар, 1971; Телішевський, 1972; Єлін, Зерова, Лушпа, Шабарова, 1979; Терлецкий, 1985; Рябчук, 1996; Осадчук, 2009; Заячук, 1996; Гродзінський, 1990; Стрямець, 1997; Малик, 2006) [9, 12, 13]. Проте роль НДРЛ у розвитку сільських громад досліджено недостатньо.

Метою дослідження є аналіз ролі НДРЛ у житті сільських громад в Україні, зокрема, в регіоні Українського Розточчя.

Матеріали і методика дослідження. Нами проведені якісні частково структуровані інтерв'ю (Kvale & Brinkman 2008) [4] з місцевими жителями в регіоні Українського Розточчя влітку 2010 року. В анкеті, розробленій для інтерв'ю, були відкриті та закриті запитання. Зібрані дані містили інформа-цію про: (1) тип НДРЛ, що збираються місцевим населенням; (2) обсяг зіб-раних НДРЛ і методи заготівлі, (3) методи використання НДРЛ, в тому числі традиційні, та (4) відомості про колектора (вік, стать, соціальний статус). Кожному співрозмовнику була надана повна свобода відповідати на всі за-питання. Інтерв'ю брали у різних груп сільських мешканців, а також у керів-ників лісогосподарських підприємств. У регіоні Розточчя було зроблено 54 інтерв'ю у 26 сільських населених пунктах та містах. Кожне інтерв'ю тривало від 20 до 60 хвилин. Усі вони були аудіо задокументовані цифровим спосо-бом, записані у текстовий формат і проаналізовані. У Розточчі віковий роз-поділ респондентів був наступним: 6 % респондентів мали вік від 16 до 25 років, 43 % – від 26 до 50 , 36 % – від 51 до 65 , і 15 % були старше 65 років.

Регіон дослідження – Українське Розточчя. Розточчя простягається від м. Львова на північний захід до м. Красніка (Республіка Польща). Українське Розточчя займає площу 992 км2 (Buraczynsky,1997) [1]. Ланд-шафти Розточчя мають високу природну та культурну цінність (Стрямець, Данчук, 2007) [10]. Ліси займають близько 44% від загальної площі, а решту становлять культурні ландшафти, сільськогосподарські землі та села. У ре-гіоні дослідження є багато різних землекористувачів, які мають право на ви-користання лісових ресурсів у комерційних, природоохоронних та побутових цілях. В межах Українського Розточчя розташовано 120 населених пунктів,

209

в яких проживає близько 60 тисяч жителів; щільність населення – близько 80 осіб на км2.

Результати дослідження. У регіоні дослідження всі опитані респон-денти збирали дикорослі плоди. Близько 60 % опитаних місцевих жителів збирали принаймні 4 різні види ягід дикорослих плодів: лісові суниці (Fragaria vesca L.), чорницю (Vaccinium myrtillus L.), ожину (Rubus sp.) і ма-лину (Rubus idaeus L.). Рідше заготовляли плоди брусниці (Vaccinium vitis-idaea L.), калини (Viburnum opulus L.), глоду (sp.Crataegus) і горобини (Sorbus aucuparia L.).

Популярною була заготівля лікарських рослин. Усі опитані сім'ї на Ро-зточчі заготовляли в лісах у середньому п'ять видів лікарських рослин. Най-популярнішими видами були калина звичайна, горобина звичайна, суниці лісові, кропива дводомна (Urtica dioica L.) і шипшина собача (Rosa canina L). Лише в одному селі, за результатами опитування, люди заготовляли більш ніж 12 видів лікарських рослин (рис. 1). Жителі використовували лікарські рослини для чаю і різних видів настоянок для підтримки та зміцнення здо-ров'я. Використовувалися різні частини рослини, наприклад, квіти липи (Tilia cordata Mill.), бруньки берези (Betula pendula Roth.) або листя кропиви дво-домної, пагони малини. Крім того, навесні, жителі заготовляють березовий сік для особистих потреб, як "здоровий і смачний напій". Ліс також викорис-товувався для випасання худоби і для збирання свіжої трави та сінокосу. Бджільництво було присутнє в регіоні, але мало поширене.

0

1

2

3

4

5

6

7

8

9

с

Фійна

с

Май

дан

с

Дев

'яти

р

с

Зел

ена

Гута

с

Руд

а-Кр

ехівсь

ка

с

Кле

бани

с

Ста

ре С

ело

с

Хит

рейк

и

с

Зам

ок

с

Пот

елич

с

Кре

хів

с

Глин

ськ

с

Мок

роти

н

с

Ста

ра С

квар

ява

с

Тер

нів

с

Вел

икі Г

ори

с

Соп

іт

с

Лоз

ино

с

Вис

іч

с

Дуб

рови

ця

с

Вер

ещиц

я

с

Сер

едке

вичі

с

Смол

ин

с

Ста

ричі

с

мт Ів

ано-

Фра

нков

е

с

Зар

убан

и

Населені пункти Розточчя

Кіл

ькіс

ть

ви

дів

, ш

т.

Rubus idaeus L. Rubus caesius L. Vaccinium myrtillus L.

Fragaria vesca L. Rhodococum vitis-idaea (L.) Avror. Oxycoccus palustris Pers.

Viburnum opulus L. Crataegus monogyna Jacq. Sorbus aucuparia L.

Rosa canina L.

Рис. 1. Використання дикорослих плодів населенням Українського Розточчя

210

У 96 % досліджених населених пунктів населення збирало також гри-би. Найпопулярнішими видами грибів, які заготовляли в регіоні, були білий гриб [Boletus edulis (Bull. ех Fr.)], підосичник [Leccinum aurantiacum (Bull. Fr.) SF Gray)], опеньки [Armillaria mellea ((Vahl. ex Fr.) Kumm.)] і підберезники [Leccinum scabrum (Bull.Gray)] (рис. 2). Респонденти відзначили, що вони часто збирали грифолу зонтичну-баранячу голову [Grifola frondosa ((Dicks.) Gray)], хоча цей вид грибів занесений до Червоної книги України (Червона книга України, 2009) [14]. Респонденти повідомили також, що традиційні знання про грибні місця, види грибів та час їх збирання передавалися від батьків до дітей.

0

2

4

6

8

10

12

14

с

Фій

на

с

Май

дан

с

Дев

'яти

р

с

Зел

ена Г

ута

с

Руд

а-Кре

хівс

ька

с

Клеб

ани

с

Ста

ре С

ело

с

Хит

рейк

и

с

Зам

ок

с

Поте

лич

с

Крех

ів

с

Глин

ськ

с

Мок

роти

н

с

Ста

ра С

квар

ява

с

Тер

нів

с

Вел

икі Г

ори

с

Сопі

т

с

Лоз

ино

с

Вис

іч

с

Дуб

рови

ця

с

Вер

ещиц

я

с

Сере

дкеви

чі

с

Смол

ин

с

Ста

ричі

с

мт Ів

ано-

Фран

кове

с

Зар

убани

Населені пункти у Розточчі

Кіл

ькіс

ть

ви

дів

Boletus edulis Bull. ех Fr Leccinum aurantiacum (Bull. ex Fr.) S. F. Gray Boletus luteus L. ex Fr.

Armillaria mellea (Vahl. ex Fr.) Kumm. Leccinum scabrum Russula vesca Fr.

Xerocomus chrysenteron Xerocomus badius Lactarius necator

Lactarius deliciosus Macrolepiota excoriata (Schaeff.) Wasser, Agaricus campester L.

Tricholoma portentosum Morellus esculentus (L.) Eaton Grifola frondosa

Chanterel cantharellus (L.) Murrill

Рис. 2. Використання їстівних грибів населенням Українського Розточчя

Кожна сім'я використовувала зібрані НДРЛ для власного споживання;

деякі також для продажу, для отримання додаткового або основного грошо-вого доходу. Для домашніх цілей щороку кожне домашнє господарство за-готовляло в середньому 10 л чорниці, 6 л малини і 1–2 л суниці. Крім того, щорічно продавали від 2 до 200 л чорниці, та від 6 до 40 л малини. Обсяги зібраних грибів для особистих потреб дуже відрізнялися серед домогоспо-дарств – від 3–4 кг до 130 кг свіжих грибів. Лікарські рослини заготовляли у невеликих кількостях. На сім'ю споживали приблизно 3 л березового соку. Усі респонденти відзначили, що НДРЛ використовували для приготування традиційних Різдвяних страв. Дотримання цієї традиції було необхідним на-віть для респондентів, для яких збір грибів не був важливим з економічних причин. Люди збирали дикорослі плоди також для своїх дітей, тому що це екологічно чисті продукти. Кілька респондентів збирали дикорослі плоди і гриби для власного задоволення. Майже 90 % респондентів зазначили, що батьки вчили їх збирати дикорослі плоди і гриби, проте сучасні діти вважа-ють за краще проводити час за комп'ютером замість того, щоб іти до лісу.

211

НДРЛ, що збирали для продажу: ягоди – суниці, чорниці, ожина і ма-лина, гриби – білі, підосичники і опеньки. Респонденти відмовлялися пові-домляти суму грошей, яку вони заробляли від продажу грибів та ягід, хоча заготівельники відмічали, що зароблених грошей вистачало на прожиття однієї сім’ї протягом кількох місяців. Декілька респондентів повідомили, що від продажу ягід вони за сезон заробляли подав 3 000 гривень, що еквіва-лентно двом місячним зарплатам у сільській місцевості. Одним із найпоши-реніших тверджень було наступне: "Люди не мають роботи, тому вони по-винні шукати засоби для існування".

Полювання не було популярним серед опитуваних. Респонденти по-відомляли, що ціни на ліцензії були занадто високі, і кількість мисливських тварин незначна у регіоні. Респонденти заявили, що не більше 10 % місце-вого населення є мисливцями і полюють регулярно. Більшість мисливців приїжджали з великих міст, розташованих поблизу Розточчя. Мисливці в ре-гіоні дослідження зазвичай полюють на диких качок (Anas platyrhynchos Linnaeus, 1758), зайця (Lepus timidus Linnaeus, 1758), лисицю ((Vulpes vulpes Linnaeus 1758), козулю (Capreolus capreolus Linnaeus, 1758) і кабана (Sus scrofa Linnaeus, 1758).

Відстані від села до лісу у регіоні дослідження коливалися від декіль-кох метрів до 20 км. Як правило, жителі для збирання НДРЛ ходили до лісу пішки, навіть якщо відстань була понад 10 км. Згідно з інтерв'ю, протягом врожайного сезону жителі вирушали до лісу щодня. Місцеві жителі збирали ягоди вручну. Частина респондентів вказали, що вони ходять до лісу тому, що це поліпшує настрій.

Більшість респондентів зазначили, що збір НДРЛ став більш інтенси-вним ніж 20–25 років тому. Однією з названих причин була та, що в радян-ський період люди мали роботу в сільському господарстві чи в промислово-сті, тому не виникла потреба у збиранні НДРЛ, та й не було вільного часу для цього. На час нашого дослідження рівень безробіття у регіоні був відно-сно високим, тому лісові ресурси давали змогу забезпечити сім'ї продукта-ми харчування додатковим грошовим прибутком. Однак більшість респон-дентів зазначили, що в нині запас грибів та ягід, у порівняно з минулим, зменшився.

Висновки

На сьогодні стале використання НДРЛ для економічного розвитку на місцевому та регіональному рівнях привертає все більшу увагу громадсько-сті (FAO, 1999; Marshall et all., 2003) [2, 5]. Наше дослідження показує, що в країнах з перехідним станом економіки важливість використання НДРЛ зро-стає на місцевому та регіональному рівнях. В Українському Розточчі місцеві жителі активно використовують НДРЛ для забезпечення сім'ї як продуктами харчування, так і додатковими засобами для існування. Важливим є тради-ційне використання НДРЛ до релігійних свят та як сімейна традиція.

Збільшення економічної вигоди від використання НДРЛ сільськими жителями є одним з завдань СВЛГ. Урядові та громадські організації, що займаються розвитком сільських громад, докладають значних зусиль, щоб впровадити нові підходи до сталого використання лісових ресурсів із залу-

212

ченням традиційної практики ведення лісового господарства (Nijnik & Oskam, 2004) [8]. Створення продуктів з доданою вартістю – таких, як лікар-ські чаї, варення, сушені гриби, може принести більший дохід сільським жи-телям. Для забезпечення умов для сталого використання НДРЛ важливо при плануванні лісокористування відводити лісові ділянки, що є важливими для заготівлі НДРЛ, і розробити рекомендації щодо ведення лісогосподар-ських робіт. Бажано також розробити плани багатофункціонального сталого ведення лісового господарства, що поєднує ефективне використання як де-ревних, так і недеревних ресурсів.

Список літератури

1. Buraczynsky J. Roztocze (budowa-rzezba-krajobraz) / J. Buraczynsky. Zaklad Geografii Regionalnej, Uniwersytet Marii Curie-Sklodowskiej. – Lublin, 1997. – 189 s.

2. FAO, (1999). Towards a harmonized definition of non-wood forest products. Unasylva 198, 63–64.

3. Janse, G. (2005). Factors influencing the role of Non-Wood Forest Products and Services / G. Janse, A. Ottitsch. // Forest Policy and Economics, 7. – Р. 309–319.

4. Kvale, S. & Brinkman, S. (2008). InterViews: Learning the craft of qualitative research interviewing. Sage publications, Thousand Oaks.

5. Marshall E., (2003). Commercialization of non-timber forest products: first step in analysing the factors influencing success. / E.Marshall, A.,C.Newton, K.Schreckenberg // International forestry review 5(2), 2003. – P. 128–137.

6. MCPFE (1993). Resolution H1General Guidelines for the Sustainable Man-agement of Forests in Europe. Second Ministerial Conference on the Protection of For-ests in Europe 16-17 June 1993, Helsinki, Finland. 5 p.

7. MCPFE, (1998). Resolution L1. People, Forests and Forestry –Enhancement of Socio-Economic Aspects of Sustainable Forest Management. Third Ministerial Con-ference on the Protection of Forests in Europe. 2-4 June 1998, Lisbon. 4 p.

8. Nijnik. M. (2004). Governance in Ukrainian forestry: trends, impacts and remedies. / M.Nijnik, A.Oskam // Agricultural Resour Gov Ecology 3. – P. 116–133.

9. Рябчук В.П. Недеревна продукція лісу: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В.П. Рябчук. – Львів : Світ, 1996. – 312 с.

10. Стрямець Г. Ландшафтне і біологічне різноманіття української частини біосферного резервату "Розточчя"/ Г.В. Стрямець, О.Т. Данчук // Лісове та мис-ливське господарство: сучасний стан та перспективи розвитку. – Т. 1. – Житомир : Волинь, 2007. – С. 71–76.

11. Стрямець Н.С. Використання недеревних ресурсів лісу в контексті ста-лого ведення лісового господарства: огляд міжнародних угод та національного за-конодавства / Н.С. Стрямець, М.М. Елбакідзе, В.П. Рябчук, П.Е. Ангельстам // На-уковий вісник НЛТУ України. – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20.16. – C. 201–207.

12. Телішевський Д.А. Гриби, ягідники і лікарські рослини лісів України / Д.А. Телішевський. – Львів : Вид-во Львівського ун-ту, 1972. – 152 с.

13. Терлецкий В.К. Незаменимые продукты леса / В.К Терлецький. Львов : Вища шк., 1985. – 128 с.

14. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха – К. : Гло-балконсалтинг, 2009. – 900 с.

Роль недревесных ресурсов леса (НДРЛ) отличается во времени и про-

странстве. Мы проанализировали методы использования НДРЛ в сельской ме-

213

стности Розточчя, а также международные, национальные документы, рас-смотрели соответствующую литературу и взяли 54 интервью у местных ле-сопользователей. Основные вопросы исследований: причины и объемы заго-товки, традиционные методы использования НДРЛ, и основные изменения в использовании этих ресурсов за последние десятилетия. В дискуссиях обсуж-дается роль и устойчивое использование НДРЛ.

Устойчивое использование недревесных ресурсов леса, сельские общины, устойчивое ведение лесного хозяйства.

The role of non-wood forest products (NWFP) differ in time and space. We ana-

lysed methods of using NWFP in rural areas in Roztochya and analysed international and national policy documents, reviewed relevant literature and interviewed 54 local forest users. The topics questions of studying were the reasons and amounts of NWFPs harvested; traditional management practices for and use of NWFPs, and how these practices have changed over the past decades. Finally, we discuss the role and sustainable use of NWFPs.

Sustainable use of non-wood forest products, rural areas, sustainable for-est management.

УДК630*631.811.98

ВИРОЩУВАННЯ СІЯНЦІВ СОСНИ ЗВИЧАЙНОЇ

ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПІДЖИВЛЕННЯ КОМПОЗИЦІЙНИМИ ДОБРИВАМИ

Ю.М. Тараненко, начальник управління

Полтавське обласне управління лісового і мисливського господарства

Наведено результати досліджень впливу підживлення на якісні по-

казники сіянців сосни звичайної. Показано ефективність застосування композиційних добрив у період активного росту сіянців.

Сіянці сосни, композиційні добрива, підживлення, розсадник. Забезпечення розширеного відтворення лісів неможливе без нарощу-

вання обсягів виробництва високоякісного садивного матеріалу. Тому перед лісоводами постає необхідність розробки нових, більш ефективних техно-логічних схем його вирощування, які б відповідали природно-кліматичним умовам, і забезпечували максимальний результат. Особлива увага при цьому надається оптимізації живлення рослин із застосуванням органічних і мінеральних добрив, регуляторів росту рослин і технологічним прийомам їх внесення.

В умовах сучасної економічної ситуації застосування традиційних мінеральних добрив для внесення в ґрунт лісових розсадників стає про-

© Ю.М. Тараненко, 2012

214

блематичним через їх дорожнечу. Частковим вирішенням проблеми є за-стосування позакореневого живлення. Застосування в лісорозсадниках рідких добрив має переваги перед використанням їх у сипкому стані. При цьому втрати живильних речовин зменшуються завдяки швидшому над-ходженню їх як у коріння, так і в надземну частину. У розчині ці добрива можна вносити разом з гербіцидами і засобами захисту рослин [1]. Вивчен-ня біології росту сіянців лісових порід показує, що застосування підживлень у періоди активного лінійного росту сіянців дає змогу суттєво збільшити вихід і підвищити якість посадкового матеріалу [2].

Мета дослідження – вивчити вплив підживлення композиційними до-бривами сіянців сосни звичайної у період їх активного росту на якісні показ-ники сіянців.

Матеріали і методика дослідження. Ефективність застосування мінеральних і рідких органо-мінеральних композиційних добрив при виро-щуванні сіянців сосни звичайної досліджувалася на базисному лісовому розсаднику Гоголівського лісництва ДП «Миргородське лісове господарст-во». Досліди було закладено на виробничих посівах.

Застосовувалися традиційні мінеральні (аміачна селітра, нітроамо-фоска) і рідкі органо-мінеральні композиційні добрива (віталист, оазис, гу-мат) у різних концентраціях, – усього 12 варіантів.

Віталист – композиційне органо-мінеральне добриво, до складу якого входять макроелементи – азот, фосфор, калій, антистресові речовини та регулятори росту рослин.

Оазис – рідке добриво, до якого входять у фізіологічно активній фор-мі: азот – 23,22 % (у т.ч. нітратний – 1,22, амонійний – 22,00), калій – 4,2 %, мікроелементи: сірка, бор, кобальт, мідь, цинк, залізо, марганець, молібден, магній.

Гумат – добриво на основі гумінових кислот, яке містить: гумату – 40,0 %, азоту – 1,5, калію 5,0 %, а також мікроелементи: мідь, марганець, цинк, молібден, кобальт, бор, залізо.

Добрива розчиняли у воді безпосередньо перед застосуванням із розрахунку внесення 4 л розчину на 1 м2 площі посівів. Обліковою одини-цею досліду виступає трирядна широкоборозенкова посівна стрічка зав-довжки 1 м, у кожному рядку якої посіяно 400 шт. насінин. Підживлення посівів проводили двічі: 19 травня та 1 липня. Контрольні ділянки сіянців поливали водою.

Дослідні ділянки розмежовувалися такого ж розміру контрольними без застосування добрив. За такої схеми дослідні варіанти достатньо віддалені один від одного, і, відповідно, мінімізувався вплив від обробітку сусідної ді-лянки. Таким чином, біля кожної дослідної ділянки знаходяться дві контро-льні. Для об’єктивної оцінки росту дослідних сіянців застосовували метод ковзаючого контролю [3]. Це середнє значення двох контролів, які знахо-дяться безпосередньо навколо конкретної дослідної ділянки. Саме до нього і прирівнювали всі показники дослідних варіантів.

У жовтні сіянці викопали, відмили коріння і провели лабораторні обмі-ри. Для кожного визначили висоту, діаметр кореневої шийки, довжину і масу

215

коріння та надземної частини, в т.ч. хвої. Для всього варіанту визначали повітряно-суху масу коріння та надземної частини, в т.ч. хвої.

Результати вимірів оброблені методами варіаційної статистики. Всьо-го виконано близько 3000 замірів та оброблено більше ніж 170 статистич-них рядів. Контрольні обміри сіянців подано в таблицях 1 і 2.

Результати дослідження. Літо 2010 року було спекотним з дуже ма-лою кількістю опадів. З цієї причини більшість сіянців на базовому розсад-нику, незважаючи на крапельне зрошення, не досягли стандартних розмірів за висотою. Така сама тенденція спостерігається і на дослідних посівах.

Середня висота сіянців відрізняється по варіантах досліду і коливається в межах 7,6–11,2 см, на контролі – 7,3–9,1 см (табл. 1). При цьому вірогідно переважають відповідний контроль 6 дослідних варіантів, решта ростуть на рівні контролю.

Максимальне перевищення за висотою (на 47 %) дало підживлення віталистом у нормі 10 л/га. Мінімальна висота на контролі – 4,5 см, а в дослідних варіантах – 6,0 см. Дослідні сіянці за висотою вірогідно переви-щують контрольні на 12 %.

Довжину корінців сіянців було обмежено глибиною викопування, оскільки тонкий стержневий корінь обривався, тому різниці між варіантами за цим показником значно мінливіші. Сіянці, підживлені аміачною селітрою та нітроамофоскою, як і максимальними дозами віталисту та оазису, мали вірогідно довші корінці. Абсолютні величини цього показника для дослідних сіянців знаходяться в межах 11–34 см, для контрольних – 13–37 см, різниця між середніми їх значеннями суттєва.

Діаметр кореневої шийки дослідних сіянців змінюється від 1,4 до 3,5 мм, контрольних – від 1,0 до 3,0 мм. У восьми варіантах застосування доб-рив діаметр кореневої шийки вірогідно перевищував відповідні контрольні (НАФ)60; віталист – 2,5, 10; оазис – 25, 50 та всі варіанти гумату. Загалом діаметри кореневої шийки дослідних сіянців на 12 % більші, ніж контроль-них.

Одночасно з обмірами сіянців проведений облік кількості бічних пагонів, оскільки вони збільшують фотосинтезуючу масу і, таким чином, по-кращують загальний стан сіянців. Вірогідно можна стверджувати, що більша кількість бічних пагонів відзначена лише при застосуванні двох видів доб-рив: нітроамофоски та віталиста – 2 шт. на сіянець; решта варіантів не відрізняється від контролю. Серед дослідних варіантів спостерігалася найбільша кількість бічних пагонів – 5; серед контрольних – 4, а в середнь-ому на дослідних сіянцях бічних пагонів вірогідно більше (t = 3,14).

Біометричні показники сіянців неповною мірою характеризують їх якість, адже життєздатність залежить також від величини асиміляційного апарату. В таблиці 2 наведено вагові показники надземної частини сіянців та коріння.

216

1.

Біо

ме

тр

ич

ні

по

ка

зн

ики

сія

нц

ів

Ви

со

та,

см

Д

овж

ина

ко

рін

ців

, см

Діа

ме

тр к

ореневої ш

ийки

, м

мК

ількі

сть

боко

вих п

аго

нів

В

ар

іант

Но

рм

а в

не

сення,

л/г

а

М

m

t М

m

t

М

m

t М

m

t

(А

С)6

0

20

0кг

/га

8

,8

0,4

0

,78

23

,3

0,8

3

,42

*2

,1

0,1

1,6

7

0,9

0,2

1,1

3

(Н

АФ

)60

2

00

кг/г

а

9,4

0

,3

1,8

32

2,0

0

,5

2,5

3*

2,3

0,1

3,3

3*

2,0

0,3

4,1

4*

Віт

ал

ист

2,5

9

,6

0,3

1

,31

24

,8

0,6

1

,56

2

,4

0,1

3,7

0*

1,7

0,2

2,9

4*

5

1

0,2

0

,5

1,7

22

4,0

0

,6

-0,5

92

,3

0,1

1,8

7

1,1

0,2

-0

,36

1

0

11

,2

0,3

9

,61

*2

5,8

0

,5

6,0

9*

2,4

0,1

3,6

8*

1,1

0,2

0,5

5

1

5

8,9

0

,3

3,1

3*

25

,0

0,6

3

,87

*2

,3

0,1

1,5

2

1,0

0,2

-1

,16

Оа

зис

12

,5

8,6

0

,3

2,4

8*

21

,8

0,6

-0

,62

2,2

0,1

1,9

7

1,5

0,2

0,4

9

2

5

9,5

0

,2

4,3

5*

22

,8

0,8

2

,66

*2

,6

0,1

4,8

9*

1,6

0,3

1,4

6

5

0

9,3

0

,3

2,6

3*

22

,6

0,6

2

,40

*2

,2

0,1

3,2

7*

1,3

0,3

0,1

3

Гум

ат

1

7,9

0

,4

5,1

4*

19

,7

0,5

2

,00

1

,9

0,1

3,4

5*

0,8

0,2

-0

,29

5

7

,9

0,3

1

,55

20

,6

0,7

1

,51

2

,2

0,1

3,8

4*

1,5

0,2

0,4

1

1

0

7,6

0

,3

0,7

42

0,3

0

,9

1,0

6

2,1

0,1

3,7

3*

1,3

0,3

-0

,13

Серед

нє д

осл

ід

9,0

0,1

6,7

3*

22,7

0,2

4,8

9*

2,2

0,1

9,6

2*

1,3

0,1

3,1

4*

Се

ре

днє к

онтр

ол

ь

8,0

0

,1

2

1,3

0

,2

1

,9

0,1

1,0

0,1

Пр

им

ітка

: *

– в

іро

гід

но

на

5 %

-му р

івні зн

ачущ

ості

217

2.

Ва

гов

і п

ока

зн

ики

сія

нц

ів,

ви

ро

ще

ни

х і

з з

ас

то

сув

ан

ня

м д

об

ри

в

Ма

са

на

дзе

мно

ї ча

сти

ни

, г

Ма

са

кор

енів

, г

Ва

ріа

нт

Норм

а

вне

се

ння,

л/г

а

М

m

t в т

.ч.

хво

я

М

m

t

Частк

а х

вої

у м

асі над

-зе

мної час-

тини

Від

нош

ення

маси к

ореня д

о

маси н

ад

зем

-ної части

ни

Серед

ня м

аса

сія

нц

я,

г

(АС

)60

2

00

кг/г

а

1,9

0

,2

4,7

3*

1,4

0

,59

0

,1

2,6

5*

0,7

3

0,3

2

2,4

4

(НА

Ф)6

0

20

0кг

/га

2

,4

0,2

3

,91

* 1

,9

0,7

2

0,1

1

,50

0,7

8

0,3

0

3,1

3

Віт

ал

ист

2,5

2

,7

0,3

2

,67

* 2

,1

0,9

6

0,1

3

,51

* 0,7

8

0,3

5

3,6

6

5

2

,4

0,2

1

,79

1

,8

0,6

3

0,1

0,7

5

0,2

6

3,0

3

1

0

2,5

0

,2

4,4

2*

1,8

0

,77

0

,1

1,3

9

0,7

3

0,3

0

3,3

0

1

5

2,0

0

,2

0,0

0

1,5

0

,79

0

,1

1,7

9

0,7

4

0,4

0

2,7

6

Оа

зис

12

,5

2,2

0

,2

1,7

4

1,8

0

,75

0

,1

2,7

4*

0,8

1

0,3

4

2,9

2

2

5

2,7

0

,2

5,9

2*

2,2

0

,97

0

,1

5,7

3*

0,8

0

0,3

6

3,6

8

5

0

1,9

0

,1

1,9

2

1,4

0

,68

0

,1

2,2

7*

0,7

4

0,3

5

2,6

0

Гум

ат

1

1,5

0

,1

3,9

7*

1,1

0

,57

0

,1

1,2

5

0,7

8

0,3

9

2,0

2

5

2

,0

0,2

3

,46

* 1

,6

0,6

3

0,1

2

,97

* 0,7

8

0,3

1

2,6

4

1

0

1,7

0

,2

2,2

5*

1,3

0

,76

0

,1

3,5

1*

0,7

7

0,4

3

2,5

0

Серед

нє д

осл

ід

2,1

48

0,1

8,8

0*

1,6

5

0,7

3

0,1

6,5

6*

0,7

7

0,3

4

2,8

8

Се

ре

днє к

онтр

ол

ь

1,5

14

0

,1

1

,16

0

,56

0

,1

0,7

6

0,3

7

2,0

7

Пр

им

ітка

: *

– в

іро

гід

но

на

5 %

-му р

івні зн

ачущ

ості

218

Середня маса надземної частини одного сіянця істотно відрізняється за варіантами досліду і коливається в межах від 1,5 г (гумат 1) до 2,7 г (ві-талист 2,5 та оазис 25), на контролі – 0,9–2,0 г, при цьому вірогідно перева-жають відповідні контролі 8 дослідних варіантів. Максимальна маса надзе-мної частини одного сіянця досягла 5,6 г при обробітку посівів віталистом у концентрації 2,5 л/га. У середньому перевищення дослідних сіянців над ко-нтрольними за масою надземної частини вірогідне і становить 47 %.

Частка хвої в масі надземної частини дослідних варіантів та контролю однакова і в середньому становить 76 %.

Маса коренів дослідних сіянців змінюється від 0,1 до 2,2 г, контроль-них – від 0,2 до 1,4 г. Максимальне перевищення маси корінців дослідних сіянців над контрольними становить 85 % (гумат 10), ще 6 варіантів пере-вищують відповідні контролі на 28–73 %. За середніми значеннями маси надземної частини та коренів дослідні сіянці мають вірогідно кращі показни-ки і перевищують контрольні відповідно на 40 і 30 %.

Відношення маси коренів до фотосинтезуючої маси характеризує стійкість рослин до несприятливих факторів і здатність їх до адаптації у разі пересадки. В середньому цей показник досить низький: для контролю ста-новить 0,37, а для дослідних – 0,35. Це означає, що в умовах жаркого сухо-го літа сіянці не наростили достатньої маси коренів.

Середня маса одного сіянця у дослідних варіантах змінюється від 2,02 г (гумат 1) до 3,68 г (оазис 25); у контрольних – від 1,38 до 2,60 г. За-стосування всіх видів добрив привело до збільшення маси сіянців порівняно з відповідними контролями на 7–81 %. У середньому дослідні сіянці на 39 % мають більшу вагу.

Рангова оцінка (табл. 3) впливу різних видів добрива на основні по-казники якості сіянців показала, що підживлення віталистом у нормі 5 л/га дає найкращі показники висоти та довжини корінців; оазисом 25 – діаметра кореневої шийки та маси надземної частини; віталистом 2,5 – маси корінців. Загальний перший ранг за сумою 5 біометричних і вагових показників має добриво віталист у нормі 2,5 л/га; другий – оазис (25 л/га), третій – віталист (10 л/га). Найменший ефект отриманий від застосування гумату (9, 11, 12 місця).

Результати обмірів оброблені також за допомогою двофакторного дисперсійного аналізу. Загальновідомо, що дисперсійний аналіз дає змогу оцінити ступінь впливу того чи іншого фактора в загальній дисперсії ознаки. Ми досліджували, на які саме ознаки якості однорічних сіянців: висоту, діаметр кореневої шийки, масу надземної частини та корінців, впливають найбільше вид добрива та його концентрація. За результатами аналізу встановлено, що суттєвий вплив на всі ознаки якості сіянців має вид добри-ва (Fфакт. > Fстат. на 5 %-му рівні значущості).

Таким чином, застосування композиційних органо-мінеральних доб-рив вірогідно впливає на якісні характеристики однорічних сіянців сосни звичайної при вирощуванні їх на лісовому розсаднику.

Одним з найвірогідніших показників якості сіянців є повітряно-суха маса. Її величина для 100 шт. наведена в таблиці 4.

219

3. Рангове положення сіянців залежно від виду добрива

Варіант Норма внесен- ня, л/га

Висота Довжинакорінців

Діаметр кореневої

шийки

Маса надземноїчастини

Маса корінців

Сума рангів

Загальнийранг

(АС)60 200кг/га 7 7 10 6 5 35 7 НАФ)60 200кг/га 4 9 7 3 9 32 5

2,5 3 2 2 4 1 12 1 5 1 1 4 9 12 27 4

10 2 3 5 2 10 22 3

Віталист

15 8 4 3 12 7 34 6 12,5 9 5 6 10 6 36 8 25 5 8 1 1 2 17 2

Оазис

50 6 6 8 11 8 39 10 1 12 12 12 7 11 54 12 5 10 10 9 5 4 38 9

Гумат

10 11 11 11 8 3 44 11

4. Відкориговані показники повітряно-сухої маси 100 шт. сіянців сосни звичайної

Маса надземної частини,

Маса коренів, Маса сіянця, Варіант

Норма внесення,

л/га (кг/га) г

% до контролю

г % до ко-нтролю

г % до

контролю

Ранговаоцінка

за масоюсіянця

(АС)60 200 70,9 131 28,9 129 99,8 131 7 (НАФ)60 200 86,4 160 32,4 145 118,8 156 3 Віталист 2,5 91,4 170 36,4 162 127,8 167 2

5 66,9 124 22,9 102 89,8 118 11 10 86,2 160 27,5 123 113,7 149 5 15 55,9 104 27,4 123 83,3 109 12

Оазис 12,5 65,4 121 31,9 142 97,3 127 9 25 99,4 184 37,4 167 136,8 179 1 50 63,4 118 28,4 127 91,8 120 10

Гумат 1 70,4 131 29,4 131 99,8 131 7 5 83,4 155 32,4 145 115,8 152 4 10 73,4 136 34,4 154 107,8 141 6

Вплив концентрації добрива вірогідний лише на висоту сіянців, а для

решти показників – діаметра кореневої шийки, маси надземної частини та коренів – вплив різних концентрацій добрив несуттєвий. Внесення добрив вплинуло переважно на висоту сіянців (45 %), на масу корінців (27 %), мен-шою мірою – на масу надземної частини (17 %) та діаметр кореневої шийки (14 %).

Повітряно-суха маса надземної частини 100 шт. однорічних сіянців дуже відрізняється за варіантами дослідів. Щоб уникнути впливу на неї умов місцезростання, емпіричні величини відкориговувалися. Для цього ви-раховували середній із 12 контроль, з яким знаходили різницю кожного по-

220

точного контролю для окремого дослідного варіанту. Надалі на величину встановленої різниці корегували абсолютні значення показників повітряно-сухої маси дослідних варіантів. Таким чином, ми отримали більш опосередковані дані, вільні від впливу умов місцезростання.

Як видно з таблиці 3, підживлення сіянців віталистом ефективне навіть у мінімальній нормі – 2,5 л/га; оазисом – у середній – 25 л/га; гуматом – 5 л/га. Якщо ж порівнювати між собою різні види добрив, то найефек-тивнішим є оазис в нормі 25 л/га, яке дає збільшення сухої маси сіянців на 79 %, віталист (2,5 л/га) – на 67, (НАФ)60 – на 56, гумат (5 л/га) – на 52 %.

Висновки

Застосування на лісовому розсаднику композиційних органо-міне-ральних добрив вірогідно покращує якісні характеристики однорічних сіян-ців сосни звичайної. За висотою і діаметром кореневої шийки підживлені сіянці вірогідно перевищують контрольні на 12 %, за середніми значеннями маси надземної частини, хвої та коренів перевищення становить 40, 42 і 30 % відповідно.

У цілому підживлення сприяло збільшенню повітряно-сухої маси 100 шт. сіянців на 21% порівняно з контролем.

Оцінка впливу різних видів добрив на якість сіянців показала, що за-гальний перший ранг має добриво віталист у нормі 2,5 л/га, другий – оазис – 25 л/га, третій – віталист – 10 л/га.

Дисперсійний аналіз виявив суттєвий вплив на всі ознаки якості сіянців виду добрива, його концентрація вірогідно збільшила лише висоту сіянців, а діаметр кореневої шийки, масу надземної частини та коріння – несуттєво.

Список літератури

1. Thihatmer J. Преимущества жидких удобрений для лесных питомников / J. Thihatmer (цит. Р.Ж. ВИНИТИ. – 1991. – № 3. – 56.391).

2. Кальной П.Г. Биолого-экологические и агротехнические основы выращи-вания лесопосадочного материала в питомниках Украинской ССР : автореф. на соиск. уч. степени д-ра. с.-х. наук: 06.03.01 / Кальной П.Г. – К. : УСХА, 1973. – 38 с.

3. Доспехов Б.А. Методика полевого опыта (с основами статистической об-работки результатов исследований) / Б.А. Доспехов. – М. : Агропромиздат, 1985. – 351 с.

Приведены результаты исследований влияния подкормки на качествен-

ные показатели сеянцев сосны обыкновенной. Показана эффективность при-менения композиционных удобрений в период активного роста сеянцев.

Сеянцы сосны, композиционные удобрения, подкормка, питомник. The results of researches of influencing of the additional fertilizing are resulted

on the high-quality indexes of seedlings of pine-tree usual. Efficiency of application of composition fertilizers in the period of active growth of seedlings is shown.

Seedlings of pine-tree, composition fertilizers, additional fertilizing, nurs-ery.

221

УДК 630*111:379.823:712.253

ОСОБЛИВОСТІ КЛІМАТИЧНОЇ КОМФОРТНОСТІ УМОВ

ВІДПОЧИНКУ В РІЗНИХ ТИПАХ ЛІСОПАРКОВИХ ЛАНДШАФТІВ

О.В. Токарева, кандидат сільськогосподарських наук Національний університет біоресурсів і природокористування

України

Виявлені особливості мікрокліматичних умов у різних типах лісопа-ркових ландшафтів. Установлено характер позитивного впливу закри-того та напіввідкритого типів лісопаркових ландшафтів на теплове від-чуття людини. Наведено оптимізацію кліматичної комфортності умов відпочинку з використанням різних типів лісопаркових ландшафтів.

Тип лісопаркового ландшафту, мікрокліматичні фактори, пого-да, лісова рекреація, кліматична комфортність, теплові відчуття.

Рекреаційна діяльність безпосередньо пов’язана з порами року та

кліматичними факторами. Це, у свою чергу, спричинює сезонну нерівномір-ність відвідування об’єктів лісової рекреації.

Різноманітність відкритих і закритих просторів, положення ділянки у рельєфі, форми та складу лісостанів забезпечують комфортність умов для відпочинку в широкому діапазоні погодних умов. Установлено, що людина може мати однакове теплове відчуття за різних поєднань метеорологічних елементів [3, 5]. Гігієнічне значення лісових насаджень полягає в регулю-ванні мікрокліматичних факторів і корегуванні їх граничних значень, які фо-рмують комфортні, або наближені до комфортних, мікрокліматичні умови. Оптимальні комбінації швидкості вітру, температури та відносної вологості повітря формують тепловий комфорт, який установлюється за таких умов: коливання температури повітря в межах +16 – +22 °С і відносної вологості повітря – 40–60 %. У цьому випадку швидкість вітру не повинна перевищу-вати 3,5 м·с-1 [4].

Мета дослідження – встановити оптимальні типи лісопаркових ланд-шафтів для рекреації відповідно до певної погоди (в умовах різних комбіна-цій кліматичних факторів).

Матеріал і методика дослідження. Мікрокліматичні фактори дослі-джувалися на пробних площах із використанням класичних методик лісової метеорології [2]. Пробні площі було закладено в лісостанах зеленої зони м. Києва. Температуру та вологість повітря вимірювали психрометром Авгус-та. Освітленість вимірювали люксметром Ю16 із фотоелементом Ф102 за методикою О.О. Молчанова [6]. Швидкість вітру вимірювали анемометром АРВ-953.

Загальна хмарність визначалася візуально за 10-бальною системою. Бали засвідчували, яка частина небосхилу вкрита хмарами всіх форм (0 балів – безхмарно, 4 бали – 40 % небо у хмарах, 10 балів – похмуро) [1].

© О.В. Токарева, 2012

222

Погоду кожного конкретного терміну метеорологічних спостережень за ступенем її сприятливості для рекреаційної діяльності визначали за до-помогою оцінної шкали, запропонованої Н.А. Даниловою [1]. При вивченні погоди ми використовували погоду моменту, під якою розуміється стан ме-теорологічних елементів і явищ у певний період спостережень.

Результати дослідження. Інтенсивність освітлення під пологом лісу впливає на теплові відчуття та теплообмін організму відпочиваючих. В літ-ню сонячну ясну погоду інтенсивність освітлення досягає максимальних значень, що призводить до дискомфортних теплових відчуттів. У такому ра-зі оптимальними для відпочинку слід вважати закриті типи лісопаркових ландшафтів горизонтальної зімкнутості (Іа) та вертикальної зімкнутості (Іб). У разі недостатнього освітлення лісової ділянки внаслідок високої хмарності у відвідувачів так само виникають дискомфортні відчуття, але іншого харак-теру. За таких погодних умов найбільш придатними є напіввідкриті типи лі-сопаркових ландшафтів із рівномірним (ІІа) та груповим (ІІб) розташуванням дерев по площі.

У повсякденному житті людина, крім безпосереднього впливу соняч-ної радіації, піддається дії інфрачервоного випромінювання, що відбиваєть-ся від нагрітих поверхонь землі, рослинності, будівель тощо. Температура навколишніх поверхонь значною мірою визначає теплове відчуття людини та тепловий баланс організму. У випадках, коли температура навколишніх тіл значно перевищує температуру тіла людини, а навколишнє повітряне середовище не сприяє тепловіддачі, може настати перегрівання організму.

Так, у спекотну погоду температура навколишнього середовища лісо-вих насаджень набагато нижча, ніж температура повітря на відкритому міс-ці, тим більше у місті. Тому в жарку дискомфортну погоду оптимальним ти-пом лісопаркових ландшафтів для відпочинку є закритий тип ландшафту вертикальної зімкнутості, де температура повітря може бути суттєво ниж-чою (до +15 °С) порівняно з відкритим місцем, що створює умови для відпо-чинку з комфортним температурним режимом.

За холодної дискомфортної погоди лісові насадження формують теп-ліший температурний режим порівняно з відкритим місцем, створюючи тим самим сприятливіші умови для лісової рекреації. Отже, закриті типи лісопа-ркових ландшафтів оптимальні також за умов холодної погоди.

Вологість повітря так само впливає на комфортність умов для відпо-чинку і в комбінації з іншими кліматичними факторами визначають особли-вості мікроклімату лісових насаджень. Враховуючи те, що під пологом лісо-вих насаджень вологість повітря вища порівняно з відкритим місцем, реко-мендації щодо вибору типу лісового ландшафту для рекреації залежать від початкової вологості. За посушливої погоди з низькою вологістю повітря найбільш придатними для відпочинку є закриті типи лісопаркових ландша-фтів. У таких умовах вологість повітря може підвищитися на 5–15 % залеж-но від віку переважаючої породи і повноти деревостану.

Напіввідкриті типи лісопаркових ландшафтів є оптимальними за умов підвищеної вологості повітря, оскільки неістотно впливають на її значення.

Швидкість вітру за різної погоди може вносити як позитивні, так і нега-тивні корективи у мікрокліматичні умови лісопаркових ландшафтів. Ослаб-

223

лення сили вітру під прикриттям лісового насадження і на прилеглій тери-торії має велике гігієнічне значення для формування найбільш сприятливо-го мікроклімату. Так, під час досліджень у високоповнотних лісових наса-дженнях швидкість вітру зазвичай не перевищувала 1 м·с-1. У вітряні дні ко-мфортної та прохолодної субкомфортної погоди найбільш придатними для рекреації є закриті типи лісопаркових ландшафтів вертикальної зімкнутості, зокрема, листяні та хвойно-листяні лісостани, здатні затримувати до 75 % швидкості вітру.

В умовах жаркої дискомфортної або теплої субкомфортної погоди швидкість вітру середньої інтенсивності та вище середньої (1–3,5 м·с-1) по-зитивно впливає на теплові відчуття організму людини. За таких погодних умов оптимально підходять напіввідкриті типи лісових ландшафтів, під по-логом яких зберігається активна інсоляція повітря.

Підібрані оптимальні типи лісопаркових ландшафтів для кліматичної комфортності умов відпочинку при різних погодах моменту подані в таблиці.

Оптимізація кліматичної комфортності умов відпочинку шляхом викорис-

тання різних типів лісопаркових ландшафтів

Температура повітря, ˚С Хмарність, балів

Швидкість вітру, м·с-1 5–10 10–20 20–30 >30

до 2 Іа, Іб Іа, Іб Іа, Іб Іа, Іб 2-3 Іб Іа, Іб, ІІа, ІІб Іа, Іб Іа, Іб, ІІа, ІІб

0

>3 Іб Іб Іб Іб до 2 Іа, Іб Іа, Іб Іа, Іб Іа, Іб 2-3 Іб Іа, Іб, ІІа, ІІб Іа, Іб Іа, Іб, ІІа, ІІб

4

>3 Іб Іб Іб Іб до 2 Іа, Іб ІІа, ІІб ІІа, ІІб Іа, Іб 2-3 Іб ІІа, ІІб ІІа, ІІб Іа, Іб, ІІа, ІІб

10

>3 Іб Іб Іб Іб

До дискомфортних, неприйнятних для рекреації належать погодні умови, за яких температура повітря виходить за межі найнижчих і найвищих значень субкомфортних погод. Також до дискомфортних погод належить будь-яка погода, за умов:

- швидкості вітру понад 6 м·с-1; - тривалого туману у світлу частину доби; - інтенсивної грозової діяльності у світлу частину доби; - понад 3 мм опадів за період з 7 до 19 години; - атмосферних явищ, таких як шквали, урагани, повені, циклони,

селі та інші несприятливі для рекреації природні явища.

Висновки Проаналізувавши особливості впливу лісостанів різних типів лісопар-

кових ландшафтів на формування кліматичної комфортності умов для від-починку встановлено:

1. Для створення максимально можливих кліматично комфортних умов відпочинку за різної погоди моменту в лісах рекреаційного призначен-ня, слід формувати всі типи лісопаркових ландшафтів.

224

2. Закриті типи лісопаркових ландшафтів вертикальної та горизонта-льної зімкнутості найбільш придатні для рекреації за високої температури повітря, значної швидкості вітру, низької вологості повітря. Закриті типи лі-сопаркових ландшафтів позитивно впливають на комфортність відпочинку в умовах холодної і жаркої дискомфортної погоди, пом’якшуючи граничні зна-чення мікрокліматичних факторів.

3. Напіввідкриті типи лісопаркових ландшафтів найбільш придатні в умовах прохолодної погоди, високої хмарності та відносної вологості або незначної швидкості вітру.

4. За комфортних, прохолодних та теплих субкомфортних погод при-датними для рекреації можуть бути як закриті, так і напіввідкриті типи лісо-паркових ландшафтів.

Список літератури

1. Данилова Н. А. Климат и отдых в нашей стране: Европейская часть СССР / Данилова Н. А. – М. : Мысль, 1980. – 156 с.

2. Король Б. Н. Микроклимат и методы его изучения при геоботанических исследованиях: Полевая геоботаника / Б. Н. Король. –М. – Л. : Сельхозгиз, – 1959. – Т. 1. – 342 с.

3. Лахно Є. С. Ліс і здоров’я людини / Лахно Є. С. – К. : Здоров’я, 1972. – 141 с.

4. Марзеев А. Н. Коммунальная гигиена. 4-е изд. перераб. и доп. / Марзе-ев А. Н., Жаботинский В. М. – М. : Медицина, 1979. – 574 с.

5. Минх А. А. Методы гигиенических исследований / Минх А. А. – М. : Мед-гиз, 1961. – 483 с.

6. Молчанов А. А. Лес и климат / Молчанов А. А. – М. : Изд-во АН СССР, 1961. – 276 с.

7. Молчанов А. А. Лесная климатология и гидрология / Молчанов А. А. – М. : Изд-во АН СССР, 1961. – 269 с.

Определены особенности микроклиматических условий в разных типах

лесопарковых ландшафтов. Установлен характер положительного влияния закрытого и полуоткрытого типов лесопарковых ландшафтов на тепловое ощущение человека. Приведена оптимизация климатической комфортности условий отдыха путем использования разных типов лесопарковых ландшаф-тов.

Тип лесопаркового ландшафта, микроклиматические факторы, по-года, лесная рекреація, климатическая комфортность, тепловые ощуще-ния.

The features of microclimate terms are certain in the different types of forest-

park landscapes. Character of positive influence of the closed and half-open types of forest-park landscapes is set on thermal feelings of man. Optimization of climatic com-fort of rests terms is resulted by the use of forest-park landscapes different types.

Type of forest-park landscape, microclimate factors, weather, forest rec-reation, climate comfort, thermal feelings.

225

УДК 502.4

РОЛЬ І МІСЦЕ НПП «ГОЛОСІЇВСЬКИЙ» У НАЦІОНАЛЬНІЙ

ЕКОЛОГІЧНІЙ МЕРЕЖІ

І.П. Устименко, провідний гід-перекладач О.Т. Крижановська, кандидат філологічних наук

О.В. Волохова, провідний фахівець з екологічної освіти А.С. Хрутьба, начальник відділу екологічної освіти

НПП „Голосіївський” Розглянуто роль і місце НПП «Голосіївський» у національній екоме-

режі України. Характеризуються особливості біорізноманіття. Вказу-ється на важливе місце НПП «Голосіївський» як ключової території у Дніпровському меридіальному екокоридорі національного рівня.

Екомережа, національний природний парк, біорізноманіття, природно-заповідні території, екокоридори.

Останніми роками проблема розбудови екомережі в Україні стає одні-

єю з найголовніших у галузі природно-заповідної справи. Майбутня націо-нальна екомережа нашої держави буде простягатися через усю територію України, а отже, і займати надзвичайно неоднорідні ландшафти з неодна-ковими властивостями і структурою, різною витривалістю до дії природних та антропогенних факторів із різноманітною генетичною, екологічною, соці-альною тощо цінністю. Процес розбудови екомережі є досить складним і тривалим, оскільки потребує поєднання і оптимізації дуже багатьох елемен-тів природної та соціальної сфер. Це перша активна системна форма охо-рони природи, головною метою якої є відновлення природної територіаль-ної і функціональної цілісності екосистем у поєднанні з збалансованим їх використанням. Зважаючи на це, природно-заповідна справа набуває пріо-ритетного значення для суспільства у вирішенні комплексної проблеми за-хисту довкілля [2].

Метою дослідження є вивчення особливостей біорізноманіття НПП «Голосіївське» та розгляд ролі й місця парку в національній екомережі України.

Матеріалом досліджень було обрано національний природний парк «Голосіївський», який є основою національної екомережі. Він створений Указом Президента України від 27 серпня 2007 року № 794 у Голосіївському районі м. Києва загальною площею 4 521,29 га, з яких 1 890,20 га переда-ються йому в постійне користування. Парк підпорядкований Міністерству екології та природних ресурсів України. Це єдиний в Україні національний природний парк, розташований у межах великого міста. Парк створено для збереження, відтворення й раціонального використання особливо цінних природних комплексів та об’єктів північної частини Лісостепу, що мають ва-

© І.П. Устименко, О.Т. Крижановська, О.В. Волохова, А.С. Хрутьба, 2012

226

жливе природоохоронне, наукове, естетичне, освітнє, рекреаційне та оздо-ровче значення, а також для поліпшення екологічного стану міста Києва.

Результати досліджень свідчать, що за характером природних ком-плексів територія парку належить до лісостепової зони і займає північну її частину на захід від Дніпра. НПП «Голосіївське» охоплює декілька територі-ально роз’єднаних лісових масивів. У північній частині парку, що знаходить-ся в межах Київського лесового плато, розміщується урочище «Голосіївсь-кий ліс» разом з прилеглим до нього ППСПМ «Голосіївський парк» культури та відпочинку ім. М. Рильського, урочище Теремки та урочищем Бичок. Пів-денна частина парку розміщується на боровій терасі Дніпра, північну ділян-ку якої займає заказник загальнодержавного значення «Лісники». Територія НПП «Голосіївський» належить до басейну р. Дніпр. На території парку про-тікає притока Дніпра річка Віта, яка перетинає заказник «Лісники». Тут же розміщується озеро Шапарня. У північній частині парку в Голосіївському лісі є три водотоки з каскадами ставків: Горіховатський, Дідорівський, Китаївсь-кий. Особливості природних умов території НПП «Голосіївський» сприяють утворенню своєрідного та різноманітного за флористичним і ценотичним складом рослинного покриву. У ньому переважає лісова рослинність, пред-ставлена листяними лісами у північній частині парку.

Парк має не лише природну, а й історико-культурну цінність. На тери-торії є археологічні пам'ятки, починаючи від періоду неоліту і до давньо-руських часів. У водах Голосіївських струмків віддзеркалюються розташо-вані на крутосхилах золотоверхі Свято-Покровський та Китаївський монас-тирі, а в урочищі Китаєво є ще й печерні лабіринти. Територією парку про-ходили лінії оборони Києва 1941 року, і ми досі можемо побачити окопи на гребенях пагорбів, що заходять у глибину Голосіївського лісу [1].

Загалом можна відзначити, що, навіть в умовах підвищеного рекреа-ційного навантаження на більшості території НПП, вона має достатньо ви-сокий ступінь видового та ценотичного різноманіття. Враховуючи, що чис-ленні представники тваринного світу мешкають у природних біотопах прак-тично в межах великого промислового міста, можна стверджувати, що при-родні комплекси НПП унікальні й потребують усіх необхідних заходів для захисту і збереження. В умовах урбанізованого середовища міста Києва з інтенсивним господарським впливом на природні ландшафти такі природно-заповідні території як НПП «Голосіївський» є своєрідними природними оа-зами.

Територіально великі природно-заповідні комплекси є оберегами ра-ритетних видів флори і фауни, рослинних угруповань, позитивно впливають на урбанізоване довкілля, підтримуючи екологічну рівновагу в умовах дена-туралізованих навколишніх ландшафтів міста Києва. У структурі майбутньої національної екомережі територія НПП «Голосіївський» буде ключовою те-риторією національного рівня, поєднаною з меридіальним Дніпровським екокоридором міжнародного рівня. НПП «Голосіївський» забезпечить збе-реження залишків старих дібров, віком понад 200 років. Найбільшу наукову цінність цього парку має урочище Лісники, де ще збереглася, у практично незмінному вигляді екосистема вологого широколистяного лісу. НПП «Го-лосіївський» характеризуватиме природу північної частини Лісостепу і в на-

227

ціональній екомережі відіграватиме надзвичайно важливу роль як зона міг-рації видів уздовж Дніпровського меридіального екологічного коридора. Ця територія слугували збереженню генетичного, видового, екосистемного і ландшафтного різноманіття екотону Полісся і Лісостепу.

Висновки

Отже, територія НПП «Голосіївський» є унікальною територією з най-більшою концентрацією біорізноманіття високого ступеня природності та рі-дкісності в межах мегаполісу і є єдиною такого роду в межах України. Особ-лива цінність цієї території полягає в унікальному поєднанні природних комплексів та історико-культурних об’єктів. Національний природний парк «Голосіївський» – багатофункціональна природоохоронна установа, покли-кана комплексно вирішувати проблеми збереження біотичного й ландшаф-тного різноманіття, цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів, формування у людей екологічного світогляду, створення умов для спілкування людини з природою.

Список літератури

1. Рідна природа / Б. Дробот, М. Клєстов, Р. Арап та ін. – 2008. – С. 71–72. 2. Менеджмент охоронних лісів України. / під заг. ред. акад. НАН України

Ю.Р. Шеляга-Сосонка. – К. : Фітосоціоцентр, 2003. – 299 с. 3. Попович С.Ю. Заповідне лісознавство : навч. посіб. / С.Ю. Попович, О.М.

Корінько, П.М. Устименко. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2009. – 384 с. Рассмотрены роль и место НПП «Голосеевский» в национальной экосети

Украины. Характеризуются особенности биоразнообразия. Указывается на важное место НПП «Голосеевский» как ключевой территории в Днепровском меридиальном экокоридоре национального уровня.

Экосеть, национальный природный парк, биоразнообразие, природ-но-заповедные территории, экокоридоры.

The article examines the role and place of NPP "Goloseevskiy" in the national ecological network in Ukraine. Characterized by features of biodiversity. Highlights the important role national parks "Holosiyivsky" as a key area in the Dnieper meredial eco-logical hallway of national level.

Ecological network, national park, biodiversity, natural protected areas, ecological corridors functioning.

228

УДК 581.9; 527.; 599.423

РІДКІСНІ ВИДИ ФЛОРИ І ФАУНИ ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА “РОЗТОЧЧЯ” ТА СУЧАСНІ ЗАГРОЗИ ЩОДО ЇХ ЗБЕРЕЖЕННЯ

Н.М. Ференц, І.Г. Хомин, старший науковий співробітник І.М. Горбань, кандидат біологічних наук

Л.І. Горбань Природний заповідник, “Розточчя”

Здійснено аналіз стану природних популяцій рідкісних та зникаючих

видів флори і фауни природного заповідника “Розточчя” для встановлення сучасного статусу та існуючих загроз їх існуванню й відтворенню. Серед виявлених загроз для раритетного біорізноманіття заповідника доміну-ють антропогенні чинники, які викликають елімінацію видів або ж помітні зміни у структурі біотопів і природних екосистем у цілому.

Флора, фауна, рідкісні види, загрози, Розточчя. Флора і фауна єдиного природного заповідника на Львівщині багата

різноманіттям лісових видів і є складовою Середньоєвропейської широко-листяної біогеографічної області. У цій природній зоні створено міжнарод-ний біосферний резерват “Розточчя”, де особливий ступінь охорони перед-бачений для видів із високим природоохоронним статусом. Як правило, по-пуляції таких видів переважно дуже чутливі до різноманітних факторів за-гроз, які необхідно встановити і в процесі наукових досліджень та прове-дення екологічного моніторингу, розробити заходи щодо їх збереження. Такі завдання є своєчасними і сприятимуть виконанню міжнародних угод, рати-фікованих Урядом України в межах Рамсарської, Боннської та Бернської конвенцій. Подальше вивчення впливу існуючих загроз видовому біологіч-ному різноманіттю є необхідною умовою для прогнозування екологічного стану довкілля, і у першу чергу, на територіях ПЗФ.

Мета дослідження – здійснення аналізу стану популяцій наявних рід-кісних видів вищих рослин і фауни хребетних заповідника, встановити тен-денції у популяціях та визначити сучасні загрози їх існуванню й поширенню.

Матеріал і методика досліджень. Матеріалом слугували досліджен-ня стану флори і фауни ПЗ «Розточчя». Основою методики виконання про-екту була чинна нормативна база та загальновизнані літературні напрацю-вання [2-9].

Результати досліджень. Станом на кінець 2010 року в заповіднику зафіксовано 63 види рідкісних вищих рослин, які занесені до Червоної книги України (2009) [10], регіонального червоного списку „Перелік регіонально рідкісних видів, що потребують охорони в межах Львівської області” (2008), додатків міжнародних конвенцій (Бернська), Європейського Червоного спи-ску рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі.

© Н.М. Ференц, І.Г. Хомин, І.М. Горбань, Л.І. Горбань, 2012

229

Серед фауни хребетних у заповіднику на сьогодні виявлено 48 видів, що занесені до національної Червоної книги (ЧКУ) та 271 вид, які оберігаються переліками угоди про Бернську конвенцію, а також 65 видів мігруючих пта-хів, що оберігаються угодою про Боннську конвенцію.

Загальний список рослин Червоної книги України в заповіднику стано-вить 33 види: Lycopodium annotinum L., Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mert., Salvinia natans (L.) All., Larix polonica Racib., Trollius europaeus L., Betula humilis Schrank, Dianthus pseudoserotinus Blocki, Viola alba Bess., Aldrovanda vesiculosa L., Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Fritsch., Pedicularis sceptrum carolinum L., P. sylvatica L., Utricularia minor L., Lilium martagon L., Galanthus nivalis L., Gladiolus imbricatus L., Cypripedium calceolus L., Corallorhiza trifida Chatel., Listera ovata (L.) R. Br., Neottia nidus-avis (L.) Rich., Epipactis helleborine (L.) Crantz, E. palustris (L.) Crantz, Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce, C. rubra (L.) Rich., Platanthera bifolia (L.) Rich, P. chlorantha (Cust.) Reichenb., Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soo, D. incarnata (L.) Soo, D. maculata (L.) Soo, D. majalis (Reichenb.) P.F. Hunt et Sommerhayes, D. traunsteineri (Saut.) Soo, Carex davalliana Smith, Carex bohemica Schreb.

Серед рідкісних хребетних, що занесені до ЧКУ і трапляються у запо-віднику, найбільшу кількість видів об’єднують птахи – 27 видів, а також сса-вці – 18 видів. Плазуни становлять у цьому переліку лише 2 види, міногопо-дібні – 1 вид, а червонокнижні види кісткових риб та земноводних у заповід-нику відсутні взагалі [1, 11].

У заповіднику зростає 2 види рослин, що належать до Додатку І Берн-ської конвенції – Salvinia natans (L.) All, Cypripedium calceolus L.. Щодо ви-дів, які оберігаються відповідно до угод Бернської конвенції, то тут у запові-днику також найбільше представників орнітофауни – 209 видів, 27 видів ссавців, 8 видів плазунів, 11 видів амфібій, 15 видів кісткових риб, 1 вид – міногоподібних. До Європейського Червоного списку на сьогодні із птахів занесено лише шуліку чорного Milvus migrans.

Список регіонально рідкісних налічує 40 видів рослин, з них 1 вид на-лежить до першої категорії рідкісності, 7 – до другої, 24 – до третьої і 8 – до четвертої. Переліки регіонально рідкісних хребетних тварин нині обґрунто-вуються, і передбачається, що у фауні заповідника наявні понад 55 таких видів.

Останніми роками, під час інвентаризації флори нам не траплялися такі види рослин – представники ЧКУ, які наводяться для заповідника в лі-тературі [2, 6]: Dianthus pseudoserotinus Blocki, Viola alba Bess., Salix myrtilloides L., Swertia perennis L., Pedicularis sceptrum carolinum L., Cоrallorhisa trifida Chatel., Epipactis palustris (L.) Crantz, Cephalanthera damasonium (Mill.).

У зв’язку з деградацією лучно-болотних комплексів заповідника, їх си-льватизацією, значно зменшилася чисельність ценопопуляцій Epipactis palustris (L.) Crantz , Dactylorhiza fuchsii (Druze) Soo, Dactylorhiza incarnata (L.) Soo, Dactylorhiza maculata (L.) Soo, Dactylorhiza majalis (Reichenb.) P.F. Hunt et Summerhayes. З цих же причин скоротився видовий склад і кількість окремих рідкісних видів птахів, а саме: сивкоподібних (баранець звичайний

230

Gallinago gallinago, баранець великий Gallinago media), а також зник тетерук Lyrurus tetrix, зменшилась чисельність інших видів лісових куликів – колово-дник лісовий Tringa ochropus, слуква Scolopax rusticola.

Трапляються в заповіднику поодинокими екземплярами без чітко ви-раженої тенденції зникнення чи збільшення кількості, такі види рослин: Viola alba Bess., Pedicularis sylvatica L., Listera ovata (L.) R.Br., що, очевидно, пов’язано з відсутністю сприятливих біотопів для їх поширення. Популяції таких видів рослин як Lycopodium annotinum L., Huperzia selago (L.) Bebnh. ex Schrank et Mart., Salvinia natans (L.) All., Neottia nidus-avis (L.)Rich., Platanthera hlorantha (Cust.) Reichenb. перебувають в задовільному стані. Згідно з новою редакцією Червоної книги [10], до списку рідкісних видів до-лучено Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Fritsch., Gladiolus imbricatus L., Utricularia minor L. На території заповідника вони зростають невеликими ло-калітетами.

Найчисленнішими на території заповідника є ценопопуляції Galanthus nivalis L., що локалізовані у Верещицькому лісництві. Galanthus nivalis – єв-ропейсько-середземноморський вид на східній межі ареалу свого поширен-ня [10]. У заповіднику популяції локальні, здебільшого чисельні, спостеріга-ється тенденція до зменшення кількості особин, як правило, через антропо-генний чинник. Фрагментарно даний вид зростає в 2, 8, 11, 17 кв. у букових лісах на свіжих і вологих ґрунтах. У місцях зростання закладено 6 дослідних ділянок і ведеться дослідження вікової та просторової структури популяцій за відповідними методиками [3, 4, 5, 9].

Основними факторами негативного впливу на природний стан попу-ляцій Galanthus nivalis є антропогенні – періодичне збирання квітів на буке-ти, виривання рослин із цибулинами, пересадка на присадибні ділянки. В окремих виділах унаслідок вітровалів і буреломів утворилися „вікна”, в яких інтенсивне лісовідновлення клена-явора, гостролистого бука лісового, граба звичайного витісняє цей вид.

Epipactis helleborine (L.) Crantz. – вид із диз’юнктивним ареалом, від-значається адаптацією до різноманітних еколого-фітоценотичних умов і значною мінливістю морфологічних ознак [10, 7]. Проведені дослідження свідчать, що за віталітетом популяції E. helleborine в заповіднику «Розточ-чя» депресивні, що підтверджується літературними даними [8]. У них пере-важають особини третього класу віталітету. Таке явище пояснюється не-сприятливими екологічними умовами, а саме: дуже низькою освітленістю букових лісів. Популяції E. helleborine знаходяться у критичному стані – во-ни нечисленні займають малу площу, щільність ценопопуляції дуже низька (5 – 9 ос./100 м²) і складаються винятково з генеративних особин. Виявле-но, що види роду Epipactis можуть витримувати слабкі антропогенні наван-таження (сінокосіння, випас худоби, рекреація) без суттєвих змін структури, а інколи структура поліпшується, про що свідчать літературні дані [8]. Осно-вним лімітуючим фактором, який впливає на стан популяцій видів роду Epipactis, є освітленість. За оптимальних умов освітленості стан популяції залишається задовільним навіть при слабкій дії антропогенного фактора, а погіршення освітленості в близьких умовах ставить під загрозу саме існу-вання популяцій.

231

Сypripedium calceolus L. – один із найдекоративніших видів флори за-повідника, реліктовий євразійський вид на південній межі ареалу [10]. Осно-вними загрозами існування виду в заповіднику є: зривання квіток на букети, яке виснажує цілу рослину, природні сукцесії, внаслідок яких змінюється світловий режим (зімкнення підросту, чагарникового, деревного ярусу, руй-нування місцезростань унаслідок вітровалів чи бурелому, проведення при-родоохоронних заходів (санітарних чи доглядових рубань). Neottia nidus-avis (L.) Rich. у заповіднику зростає у тінистих мішаних лісах, поодиноко, або невеликими групами частіше в ур. “Верещиця”. Кількість нестабільна, після малосніжних морозних зим зникають наземні пагони, але наступними роками відновлюються. Спеціальних заходів збереження не потребує.

Lilium martagon L. – диз’юнктивноареальний вид [10]. Зростає у листя-них, мішаних лісах заповідника поодиноко, або групами. Віковий спектр зміщений вліво, переважають прегенеративні особини, але щільність попу-ляції дуже низька. Основними загрозами існування виду в заповіднику є ви-падкове винищення місцевим населенням, використання його як декорати-вного виду, заростання чагарниками галявин, просік, лісових доріг, де гене-ративні особини трапляються найчастіше.

Вetula humilis Schrank – кущ, за еколого-біологічними властивостями – мезотороф, гігрофіт, геліофіт. Типові місця зростання – чагарникові мезото-рофні болота. Це євро-сибірський субарктично-бореальний вид, релікт тре-тинного періоду. У заповіднику ця береза поширена в ур. „Заливки”. Основ-ними загрозами для виду є зниження рівня грунтових вод. Меліорація зе-мель у минулому привела до зменшення кількості особин у популяціях, по-жежі, які часто локалізуються на торфових болотах біля с. Ставки та озера Янівський Став, природні процеси сильватизації. Серед хребетних тварин цей фактор найбільш відчутний у заповіднику на прикладі коливань кількос-ті регіонально рідкісних видів (куріпка сіра Perdix perdix, деркач Crex crex, чайка Vanellus vanellus, коловодник звичайний Tringa totanus, баранець зви-чайний Gallinago gallinago).

Для плазунів найбільшою загрозою є непорозуміння з людиною, коли через низький рівень екологічної обізнаності гинуть або можуть гинути види, що занесені до ЧКУ – мідянка Coronella austriaca, полоз лісовий Elaphe longissima. З цієї причини найбільше потерпає популяція гадюки звичайної, яка тепер належить до регіонально рідкісних видів тварин. Як і земноводні, плазуни часто гинуть на дорогах у зв’язку з тим, що частина кордонів запо-відника обмежена автошляхами.

На території української частини Розточчя в останнє десятиліття по-мічено зростання чисельності багатьох хижих звірів, що не оминуло й тери-торії заповідника. З цієї причини помітно зросла загроза хижацтва щодо значної кількості видів жертв і серед них, у першу чергу, щодо ряду рідкіс-них видів куликів та качок. Зокрема від загрози хижацтва потерпають рідкіс-ні види, що гніздяться на землі (нерозень Anas strepera). Зростання кількос-ті кунячих (куниці лісової Martes martes) призводить до посилення загроз виживанню рідкісних видів дятлів та сов. У заповіднику це питання набуває актуальності у зв’язку з тим, що кількість хижаків не контролюється мислив-цями.

232

Для багатьох видів птахів негативним фактором впливу є меліоратив-ні роботи та регуляція рівня води у річці Верещиці, що омиває частину кор-донів заповідника і має важливе значення для відтворення багатьох попу-ляцій рідкісних видів. Через часте зниження якості та рівня води у річці, ряд птахів втрачає можливість успішно здобувати корм та гніздуватись і серед них регіонально рідкісні види, що мають високий міжнародний природоохо-ронний статус (чирянка велика Anas querquedula, широконіска Anas clypeata, лиска Fulica atra, рибалочка Alcedo atthis) [13].

Такі самі загрози існують через забруднення й цвітіння води у Янівсь-кому озері внаслідок порушень екологічних нормативів та стандартів у ве-денні рибогосподарської діяльності. Янівське озеро формує кордони ур. “Заливки” і тут відбувається відтворення місцевих гніздових пар ряду зни-каючих і рідкісних видів птахів (серед них і вид із найвищим глобальним статусом загрози зникнення у світі – чернь білоока Aythya nyroca) [13]. Од-на-дві пари даного виду качок гніздуються на Янівському ставі, а наприкінці літа тримаються заплавних ділянок річки Верещиці вздовж кордону запові-дника. Ці ж фактори загрози є основними і для ряду інших видів птахів та ссавців – лелеки чорного Ciconia nigra, горностая Mustela erminea, видри Lutra lutra, малої кутори Neomys anomalus. Через надмірне щорічне забруд-нення води рибогосподарниками мігруючі популяції скопи Pandion haliaeetus практично втратили можливість здобувати корм в екотонах заповідника. З рідкісних хижих птахів через цей фактор загрози найбільш потерпає орлан-білохвіст Haliaеetus albicilla, єдина пара якого на Львівщині гніздується ли-ше у заповіднику [12].

Для багатьох видів рідкісних хижих птахів (Pandion haliaeetus, шуліка рудий Milvus milvus, лунь польовий Circus cyaneus), а також багатьох інших, що теж занесені до ЧКУ (крех середній Mergus serrator, гоголь Bucephala clangula, кульон великий Numenius arquata), найбільшою загрозою під час міграцій є полювання. Ці види додатково оберігаються відповідно до угоди Бернської конвенції. Через наявність сприятливих біотопів, що граничать із заповідником, але використовуються як мисливські угіддя де відбувається полювання і періодично, через недостатні знання мисливців, або їх низьку відповідальність, такі види необґрунтовано вилучаються з популяцій. Через поширення таксидермії та відстріл у мисливських угіддях рідкісних і зникаю-чих видів сов, що оберігаються як види ЧКУ (пугач Bubo bubo, сичик-горобець Glaucidium passerinum, сова довгохвоста Strix uralensis), та цілого ряду інших хижих птахів і ссавців (змієїд Circaetus gallicus, орел-карлик Hieraaetus pennatus, підорлик малий Aquila pomarina, беркут Aquila chrysaetos, кіт лісовий Felis silvestris), зростають загрози для популяцій цих видів, що гніздяться у заповіднику, але часто внаслідок після гніздової дис-персії переміщаються на сусідні території де і зазнають особливої загрози з боку приватної таксидермії.

Для цілого ряду рукокрилих, що занесені до ЧКУ і оберігаються уго-дами ряду міжнародних конвенцій ратифікованих Урядом України (широко-вух європейський Barbastella barbastellus, вухань звичайний Plecotus auritus, нетопир малий Pipistrellus pipistrellus, нетопир лісовий Pipistrellus nathusii, кажан пізній Eptesicus serotinus), та окремих рідкісних видів дятлів (жовна

233

зелена Picus viridis, дятел середній Dendrocopos medius, дятел білоспинний Dendrocopos leucotos, підкоришник короткопалий Certhia brachydactyla), ва-жливою загрозою є зменшення кількості старих дуплистих і мертвих дерев, придатних для добування корму або видовбування дупел. Кількість таких дерев особливо скоротилась у лісах навколо заповідника, що відчутно впливає на місцеві популяції вказаних тварин.

Висновки

На основі здійсненого аналізу існуючих загроз для рідкісних та зника-ючих видів флори і фауни встановлено, що для переважної більшості зга-даних видів, головними факторами загрози є антропогенні, які викликають різні зміни у структурі біотопів, погіршують якість найважливіших компонен-тів природних екосистем. Навіть такі фактори, що викликають заліснення відкритих лук чи лісових галявин, зростання впливу хижацтва серед ссавців, також безпосередньо пов’язані із антропогенними змінами у природокорис-туванні, які, у свою чергу, і спричинюють перелічені наслідки. Антропогенні процеси, які відбуваються в регіоні навколо природного заповідника, істотно впливають на стан і продуктивність популяцій рідкісних та зникаючих видів флори і фауни. Для розв’язання цих проблем необхідне складання спеціа-льних природоохоронних планів дій та розробки природоохоронних заходів збереження раритетних видів.

Список літератури

1. Гузій А. І. Фауна і населення хребетних Західного регіону України / А.І. Гузій // Т.1. – Розточчя. – К. 1997. – 148 с.

2. Загульський М.М. Хорологія, структура популяцій та охорона орхідних (Orchidaceae Juss.) західних регіонів України : дис. на здобуття наук. ступеня канд. біол. наук / М.М. Загульський – Л., 1994. – 36 с.

3. Программа и методика наблюдений за ценопопуляциями видов расте-ний Красной книги СССР / под. ред. Л.В. Денисовой. – М., 1985. – 34 с.

4. Работнов Т.А. Вопросы изучения состава популяций для целей фитоце-нологии / Т.А. Работнов // Проблемы ботаники. – М. – Л. : Изд-во АН СССР, 1950. – С. 465–483.

5. Смирнова О.В. Объем счетной еденицы при изучении ценопопуляций растений различных биоморф / О.В. Смирнова // Ценопопуляции растений (осно-вные понятия и структура). – М. : Наука, 1976. – С. 72–80.

6. Сорока М.І. Судинні рослини державного заповідника „Розточчя” / М.І. Сорока – Львів : Львівський лісотехнічний інститут, 1991. – 278 с.

7. Татаренко И.В. Орхидные России: жизненные формы, биология, вопро-сы охраны / И.В. Татаренко. – М. : Агрус, 1996. – 207 с.

8. Тимченко І.А. Стан популяцій виду Epipactis Zimn. (Orchidaceae) флори України / І.А. Тимченко // Укр. ботан. журн. – 1993. – 50. № 1. – С. 102–107.

9. Ценопопуляции растений (основные понятия и структура). – М. : Наука, 1976. – 216 с.

10. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха – К. : Глоба-лконсалтинг, 2009. – 900 с. – ISBN 978-966-97059-1-4.

11. Червона книга України. Тваринний світ / за ред. І.А. Акімова. – К. : Гло-балконсалтинг, 2009. – 600 c. – ISBN 978-966-97059-0-7

234

12. Gorban I. Сurrent data on Status оf Eagles in the West Ukraine. USSR / I.Gorban // World Working Group on birds оf ргеу of the International Council for bird Ргеsегvation. – Berlin, 1985. – Р. 28–29.

13. Tucker G.M. Birds in Europe: their conservation status./ G.M. Tucker // Bird Life Conservation Series № 3. – Cambridge, 1994. – 600 p.

Осуществлен анализ состояния природных популяций редких и исчезаю-

щих видов флоры и фауны природного заповедника “Расточье” с целью опреде-лить современный статус и угрозы для их существования воспроизведения. Среди обнаруженных угроз для раритетного биоразнообразия заповедника до-минируют антропогенные факторы, которые вызывают элиминацию видов или же заметные изменения в структуре биотопов и природных экосистем в целом.

Флора, фауна, редкие виды, угрозы, Расточье. The analysis of populations of rare and endangered species of flora and fauna

nature reserve "Roztochya" with the aim to establish the current status and existing threats to their existence and reproduction were done. Among the identified threats to the rare biodiversity of the reserve anthropogenic factors is dominated, that cause the elimination of the species or significant changes in the structure of habitats and natural ecosystems.

Flora, fauna, rare species, threats, Roztochya.

УДК 502:37:(477.72)

ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ЯК ШАНС ЛЮДСТВА

Є. Флешар, доктор педагогічних наук

С. Гвардись-Щенсна, І. Кенчік, Т. Ланоха, магістри Щецинський університет, Польща

Екологічна освіта повинна стати фундаментальною основою ста-

лого розвитку суспільства. Слід розробити сучасну стратегію форму-вання екологічної свідомості за допомогою екологічної діяльності та ви-ховання. Важливою складовою у формуванні екологічної освіти є практич-ні заняття у польових умовах.

Агенда-21, екологічна освіта, екологічне виховання, польові за-няття.

Під час переходу суспільства на шлях сталого розвитку екологічна

освіта стає все більш важливим фактором виживання людства. Вже почи-наючи з другої половини XX століття було прийнято низку комплексних за-ходів щодо захисту навколишнього природного середовища, одним з яких стала міжнародна програма «Agenda-21» («Агенда-21»).

Діяльність «Агенди-21» поділена на кілька напрямів:

© Є. Флешар, С. Гвардись-Щенсна, І. Кенчік, Т. Ланоха, 2012

235

- створення і розвиток місцевих підпрограм у містах та малих населе-них пунктах;

- екологічна освіта; - м'який зелений туризм; - органічне сільське господарство; - підтримка регіонального виробництва продуктів і товарів; - розвиток екологічно чистих технологій; - використання альтернативних (поновлюваних) джерел енергії; - збереження культурної спадщини; - комплексне управління прибережними зонами; - наукове співробітництво. Основною метою екологічної освіти є формування у населення знань і

навичок, які допоможуть розпізнавати впливи і наслідки антропопресу і ефективно запобігати їх згубній дії.

У процесі екологічної освіти формується екологічна свідомість, яка, у свою чергу, поколіннями складається в екологічну культуру [1, 2, 3].

Найефективнішим є практичний спосіб навчання. В екоедукації таким засобом виступає екологічна стежка. Освітня стежка є важливим елемен-том популяризації природних цінностей. Це місце, де можна продемонстру-вати теоретичні передумови у практичній діяльності [1, 3]. На теоретичних заняттях студенти швидко навчаються робити відповідні висновки і харак-теризувати залежності за реальними діями, що відбуваються в екосисте-мах. Професор Тиха [1] вважає, що екологічна освіта має бути тісно пов'я-зана з природною дійсністю навчання. Завдання екологічної освіти реалізу-ються у п'яти основних категоріях: обізнаність, обмін інформацією, контакти, навички та участь.

За словами професора Б. Ставінського [4] суть екологічної освіти по-лягає у формуванні позитивно-екологічних поглядів і переконань.

Важливу роль в екологічній освіті, екології і суспільстві відіграє школа. Адже, чим раніше почати виховання, тим кращим буде результат. Щецинсь-кі школи мають на меті виконання таких завданнь у цій галузі:

1. розвиток навичок спостереження навколишнього середовища і збір інформації про нього;

2. вивчення законів природи і взаємовідносин між природою і люди-ною;

3. розробка навички вирішення проблем відповідно до набутих знань і властивих природі цінностей;

4. стимуляція відчуття краси природи та її просторового порядку; 5. формування шанобливого ставлення до життя і здоров'я, свого і

всіх інших істот. Під час соціологічних досліджень рівня екологічної самосвідомості

студентської молоді було опитано за допомогою анкетного тестування 247 студентів біологічних спеціальностей Щецинського університету, які відпо-віли на такі 15 запитань:

1. Знаю цілі й основи екологічної освіти і вважаю їх слушними. 2. Знаю, що таке екологічна свідомість, підтримую її ріст і розвиток. 3. Розвиток екологічної культури є необхідним і важливим у наш час.

236

4. Екологічна освіта сприяє збереженню довкілля. 5. Бачу реальні шляхи поліпшення екологічної ситуації довкола себе. 6. Спостереження за природними явищами вважаю дуже важливими. 7. Збагачення знаннь про довкілля вважаю надто важливим. 8. Здатність до логічного мислення, яке гарантує екологічну безпеку,

вважаю дуже важливою. 9. Повну відповідальність за охорону довкілля вважаю дуже важливою. 10.Здобуття корисних етичних принципів вважаю за дуже важливе. 11.Вважаю себе другом навколишнього середовища. 12.Підтримую гасло: „Природа не збережеться сама” і розумію його

зміст. 13.Усвідомлюю наслідки деградації довкілля. 14.Вбачаю необхідність внесення змін у господарювання природними

ресурсами. 15.Є членом екологічних організацій і товариств. Результати анкетування зображено на графіку: по вертикалі відкла-

дено відсоток відповідей – білий стовпчик – «так», темний – «ні». По гори-зонталі, натомість – почергові (як вище викладено) питання.

0

20

40

60

80

100

1 3 5 7 9 11 13 15

% odpowiedzi

Numer pytania

Wykres 4 do tabeli 1 ogółem (2005 - 2007 r.)

tak

nie

Рис. Результати анкетування

Дослідження показують, що студенти добре обізнані з цілями і за-вданнями екологічної освіти і вважають їх правильними. Вони вважають та-кож, що надбання екологічної освіти і культури є важливими і необхідними у наш час. Студенти бачать необхідність змін в управлінні природними ресу-рсами. Цікаво, що дуже високий відсоток студентів належить до природоо-хоронних організацій та екологічних об'єднань. Таким чином, екологічна освіта має бути фундаментальним елементом формування нової свідомості та сталого розвитку суспільства.

Список літератури

1. Fleszar E. Znaczenie i wykorzystanie dydaktycznej ścieżki przyrodniczej w edukacji leśnej / E. Fleszar // Stan środowiska przyrodniczego podstawowym warunkiem zdrowotności człowieka. – ZUPW OPTIMEX. Szczecin, 2004. – S. 17–26.

237

2. Fleszar E. Zrównoważony rozwój szansa ludzkości / E. Fleszar // Edukacja Biologiczna i Środowiskowa. Kwartalnik dla nauczycieli. – Nr. 2. – 2006. – S. 116–117.

3. Gwardys-Szczęsna S. Rola zajęć terenowych w edukacji studentów – przyszłych nauczycieli biologii / S. Gwardys-Szczęsna // Stan środowiska przyrodniczego podstawowym warunkiem zdrowotności człowieka. – ZUPW OPTIMEX. Szczecin, 2004. – S. 27–39.

4. Stawiński W. Pomiar i ocena efektów edukacji środowiskowej / Stawiński W. // Edukacja środowiskowa. Programy, metody, efekty. Zeszyty Naukowe, № 28. Instytut Badań Edukacyjnych. – Warszawa, 2002. – S. 30–42.

Экологическое образование должно стать фундаментальным элемен-том устойчивого развития общества. Следует разработать современную стратегию формирования экологического сознания через экологическую дея-тельность и экологическое образование. Важным элементом в формировании экологического образования есть практические занятия в полевых условиях.

Агенда-21, экологическое образование, экологическое воспитание, полевые занятия.

Environmental education should be a fundamental element of sustainable development. It should develop a joint strategy for development of environmental awareness through environmental activities and environmental education. An important element in shaping environmental education environmental awareness classes are off-road trails.

Agenda-21, environmental education, field classes.

УДК 502.3 ( 075 )

РАРИТЕТНЕ БІОРІЗНОМАНІТТЯ ЗАПОВІДНОГО УРОЧИЩА

«ПАВЛЮКОВО» (ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСТЬ)

Н.Я. Хлистун, кандидат біологічних наук, доцент О.П. Мометко

Чернівецький факультет НТУ «ХПІ» На території заповідного урочища «Павлюково» Путильського ра-

йону Чернівецької області виявлено 48 червонокнижних видів, що свідчить про велику цінність заповідного об’єкта і відповідність критеріям, що ставляться до ключових територій екологічної мережі.

Природно-заповідний фонд, ключові території, екологічна ме-режа, заповідне урочище, Червона книга України.

Створення екомережі має забезпечити збереження природного сере-

довища, захист екосистем від негативних факторів, відновлення екосистем, які зазнали руйнації, та створення умов для розселення і міграції видів.

Ключовими територіями екологічної мережі є ділянки, які особливо цінні для збереження біорізноманіття усіх проявах, насамперед, це терито-

© Н.Я. Хлистун, О.П. Мометко, 2012

238

рії природно-заповідного фонду. Одним із критеріїв визначення ключових територій екологічної мережі є наявність видів, що занесені до Червоної книги України та охороняються міжнародними угодами [4].

Однією з категорій природно-заповідного фонду є заповідні урочища, якими, згідно із Законом України “Про природно-заповідний фонд України”, оголошуються лісові, степові, болотні відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове і природоохоронне значення для збереження їх у природному стані [2]. Видове різноманіття рослин багато в чому визначає видовий світ тварин.

Метою дослідження було вивчення наявності рідкісних видів на те-риторії заповідного урочища «Павлюково» Путильського району Чернівець-кої області та оцінка значення заповідного урочища як ключової території у формуванні екомережі.

Матеріали і методика досліджень. Усього на території Чернівецької області розташовано 38 заповідних урочищ загальною площею 1072,5 га, з яких у Путильському районі розміщено 2 урочища. За кількістю урочищ пе-рше місце займає Сторожинецький район, але за площею заповідних уро-чищ переважає Путильський район (площа урочища “Павлюково” – 260,9 га, “Товарниці” – 15 га), що становить 25,7 % від загальної площі урочищ обла-сті [3].

Дослідження здійснювалися польовим методом і методом опрацю-вання та аналізу літературних джерел з представленої тематики. Визначен-ня рослин проводилось за допомогою визначника [1].

Результати досліджень. На території заповідного урочища “Павлю-ково” виявлено, 27 видів вищих рослин та 21 вид тварин, що занесені до другого видання Червоної книги України (табл. 1–2).

1. Кількісний розподіл червонокнижних рослин заповідного урочища “Павлюково” у таксонах

Кількість Відділ ро-

дин родів видів

Представники

Плауноподібні 2 3 3 баранець звичайний, плаун річний Папоротеподібні 1 1 1 гронянка півмісяцева

Голонасінні 1 1 1 тис ягідний Покритонасінні 11 22 22 шафран гейфелів, лілія лісова, підс-

ніжник білосніжний, гніздівка звичай-на

Всього 15 27 27

Установлено, що 7 видів червонокнижних рослин із 27-ми, що зустрі-чаються на території заповідного урочища, (лікоподієла заплавна, арніка гірська, астранція велика, лунарія оживаюча, беладона звичайна, еритроній собачий зуб та білоцвіт весняний), станом на 1980 рік не були занесені до Червоної книги УРСР а отже, ще не були рідкісними, і лише під впливом ан-тропогенних факторів потрапили до Червоної книги у 1996 році [5]. Також два види червонокнижних рослин завдяки вжитим заходам, уже вилучені з Червоної книги 2009 року видання – арніка гірська та астранція велика. Та-

239

ким чином, за 15 років вдалося лише для двох видів покращити умови, вна-слідок чого вони змогли відновитися, а ще 25 видів і надалі потребують охорони [5,6].

2. Кількісний розподіл червонокнижних тварин заповідного урочища

«Павлюково» Путильського району Чернівецької області у таксонах

Кількість Клас

рядів видів Представники

Тип Членистоногі Комахи 2 4 Махаон, Ксилокопа звичайна

Тип Хордові Земноводні 1 3 Тритон карпатський, Саламандра плямиста

Птахи 4 7 Лелека чорний, Глухар, Пугач

Ссавці 2 7 Горностай, Кіт лісовий, Видра річкова, Рись зви-

чайна

Аналізуючи наявність червонокнижних тварин урочища «Павлюково» в усіх виданнях Червоної книги України виявлено, що з двадцяти одного ви-ду тварин заповідного урочища 11 видів не ввійшли до першого видання Червоної книги Української РСР(1980 р.), а отже, стали рідкісними пізніше. Це борсук, норка європейська, горностай, сова довгохвоста, глухар, підор-лик малий, саламандра плямиста, райдужниця велика, махаон та ксилокопи звичайна і фіолетова, які включені до другого видання Червоної книги у 1994 році. І лише один вид (борсук) завдяки вжитим заходам вилучений із Червоної книги України, виданої 2009року. [7,8].

Ми виявили, що лише 2 види червонокнижних рослин (зозулинець салеповий та Траунштейнера куляста) заповідного урочища підлягають охороні згідно із Конвенцією про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (1973 р.). Тоді як 15 видів червонокнижних тварин підлягає охороні, згідно з Бернською конвенцією, також із них 8 видів тварин занесені до Червоної книги Міжнародної спілки охорони природи та природних ресурсів [5, 6, 7, 8].

Наявність на території заповідного урочища «Павлюково» великої кі-лькості видів, що охороняються міжнародними угодами, свідчить про велику цінність даного заповідного об’єкта.

Висновки

1. Виявлено, що на території заповідного урочища “Павлюково” Пу-тильського району Чернівецької області зростає 27 видів рослин і мешкає 21 вид тварин, занесених до Червоної книги України, причому 15 видів тва-рин та 2 види рослин заповідного урочища охороняються міжнародними угодами.

2. Наявність на території заповідного урочища «Павлюково» великої кількості червонокнижних видів і видів, що охороняються міжнародними угодами, свідчить про велику цінність даного заповідного об’єкта і його від-повідність критеріям, що ставляться до ключових територій екологічної ме-режі.

240

Список літератури 1. Определитель высших растений Украины / [Доброчаева Д. Н., Котов

М.И, Прокудин Ю.Н. и др.]. – К. : Наук. думка, 1987. – 548 с. 2. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» // Збірник зако-

нодавчих актів про охорону навколишнього природного середовища. – Т. 10. – Чернівці : Зелена Буковина, 2004. – 568 с.

3. Солодкий В.Д. Природно-заповідний фонд Чернівецької області / Солод-кий В.Д., Білоконь М.В., Королюк В.І. – Чернівці : Зелена Буковина, 2004. – 56 с.

4. Стейн Ж. Всеєвропейська екологічна мережа / Ж.Стейн // Збереження і моніторинг біологічного та ландшафтного різноманіття в Україні. – К. : Національ-ний екологічний центр України, 2000. – С. 22–26.

5. Червона книга України. Рослинний світ / [за ред. Я.П. Дідуха ]. – К. : Гло-балконсалтинг, 2009. – 900 с.

6. Червона книга України. Рослинний світ. – К. : Українська енциклопедія, 1996. – 242 с.

7. Червона книга України. Тваринний світ. – К. : Українська енциклопедія, 1994. – 457 с.

8. Червона книга України. Тваринний світ / [Ред. І.А. Акімов] – К. : Глобал-консалтинг, 2009. – 600 с.

На территории заповедного урочища «Павлюково» Путильского района Черновицкой области выявлено 48 краснокнижных видов, что свидетельству-ет о большой ценности заповедного объекта и соответствии критериям от-носительно ключевых территорий экологической сети.

Природно-заповедный фонд, ключевые территории, экологическая сеть, заповедное урочище, Красная книга Украины.

In territory of reserved natural boundary "Pavljukovo" of Putilsky area of Chernovсy area it is revealed 48 Redbook species kinds that testify to a great value of reserved object and conformity to criteria to key territories of an ecological network.

Natural-reserved fund, key territories, an ecological network, reserved natural boundary, the Red book of Ukraine.

УДК 657.371

ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ

ЗЕЛЕНИХ НАСАДЖЕНЬ ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

П.Г. Хомюк, О.Г. Часковський, М.М. Король, Р.Р. Вицега, кандидати сільськогосподарських наук

Національний лісотехнічний університет України Розглянуто можливості використання польової географічної

інформаційної системи Field-Map для інвентаризації зелених насаджень об’єктів природно-заповідного фонду. Запропоновано оформляти резуль-тати інвентаризації у вигляді підсумкових таблиць і цифрових карт.

© П.Г. Хомюк, О.Г. Часковський, М.М. Король, Р.Р. Вицега, 2012

241

Природно-заповідний фонд, ландшафтна таксація, ГІС-техно-логії, цифрова карта, база даних, зелені насадження.

Відповідно до чинного законодавства України одним з засобів збере-

ження територій та об’єктів природно-заповідного фонду є організація систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів. Окрім цього, вони можуть використовуватися у науково-дослідних, рекреаційних цілях, а також для стеження за довкіллям [1, 4].

Виконання таких завдань потребує точних облікових даних про природні комплекси, які можуть бути використані для моніторингу.

Як відомо, в Україні започаткована програма з національної інвента-ризації лісів, яка передбачає підготовку інструкції з лісоінвентаризації, стратегічного плану розвитку, опрацювання технології збирання, подання та опрацювання матеріалу тощо. Однак, така програма стосується, насам-перед, великих лісових масивів, що відбивається на методичних підходах до її здійснення.

Для штучно створених об’єктів природно-заповідних територій – ботанічних садів, дендрологічних парків та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, цілком можливе застосування інших методів і підходів у поєднанні з сучасними технологіями.

Метою дослідження був пошук можливостей використання польової географічної інформаційної системи (ГІС) Field-Map для інвентаризації зелених насаджень об’єктів природно-заповідного фонду.

Матеріал і методика досліджень. Матеріалом досліджень були де-ревні та чагарникові угрупування, їхні таксаційні показники і характеристики місця розташування, цифрові картографічні матеріали. Ці матеріали опрацьовувалися за допомогою високоточних електронних вимірювальних приладів у польових умовах у ГІС Field-Map.

Результати досліджень. На сьогодні під терміном ”інвентаризація” розуміють комплекс робіт із визначення характеристик зелених насаджень на основі вибіркових методів та інструментальних вимірювань. Завдяки розвитку супутникових систем, лазерних приладів та електронного польо-вого обладнання, нині в Україні стрімко розвиваються передові технології проведення облікових робіт. Вони надають широкі можливості для якісного, точного й швидкого виконання польових вимірювань та ефективного опра-цювання інформації завдяки використанню сучасних комп’ютерних систем і високоточних електронних вимірювальних приладів (польові комп’ютери, лазерні вимірювачі відстаней та висот, електромагнітні компаси, супут-никові системи позиціонування (GPS), електронні мірні вилки тощо).

З огляду на це, для виконання інвентаризації структурних одиниць об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) з успіхом може бути використана польова ГІС Field-Map [10]. Система Field-Map дає змогу у польових умовах поєднувати в єдиному технологічному процесі формування атрибутивної й картографічної інформації про об’єкти обліку, максимально автоматизувати вимірювання лісівничо-таксаційних та інших показників, забезпечує контроль зібраної інформації, формує реляційні бази даних у польовому комп’ютері, дозволяє відображати лісові об’єкти на електронній карті комп’ютера

242

безпосередньо при виконанні польових робіт. Дана ГІС-технологія розроб-лена фахівцями Інституту досліджень лісових екосистем (IFER, Чеська Республіка) і була надана НЛТУ України у 2006 р. у межах програми міжнародного співробітництва Чеської Республіки (проект ТехІнЛіс).

Field-Map – це гнучкий програмно-інструментальний засіб для збирання інформації й управління даними при проведенні польових до-сліджень, який забезпечує пряму передачу інформації від зовнішніх елект-ронних вимірювальних приладів до польового комп’ютера. Система придатна для вирішення завдань, пов’язаних зі створенням карт, виконан-ням різних лісівничо-таксаційних вимірювань із десятками атрибутів, які зберігаються у великій кількості взаємопов’язаних таблиць.

Серед головних переваг технології Field-Map варто відзначити гнуч-кість, високу продуктивність і точність робіт у лісовому середовищі, легке створення різних типів проектів у переносних польових комп’ютерах для вирішення завдань, визначених користувачем, отримання безпомилкових результатів вимірювань різного типу (кількісні показники, що характери-зують ландшафти, лісову рослинність, просторово-геодезичні параметри тощо), легке використання зібраних у польових умовах електронних даних для подальшого опрацювання, простота приладів та їх надійність у ви-користанні.

До базового комплекту польового обладнання для Field-Map входять: польовий комп’ютер, лазерний далекомір-висотомір, електромагнітний компас, GPS-приймач.

Важливою перевагою описаної технології Field-Map є можливість використання під єдиним управлінням різного обладнання – польового ком-п’ютера й програмного забезпечення з різними електронними приладами. За результатами виконаних вимірювань будуються цифрові карти рельєфу з нанесеними об’єктами інвентаризації, які можуть бути використані для оцінки ландшафтів, установлення структури зелених насаджень, а також облаштування територій.

Найкраще система Field-Map може бути застосована для обліку зелених насаджень, оскільки отримана база даних (табл. 1) передбачає фіксацію таких значень: порода, координати розміщення дерева, діаметр, висота, параметри крони та ін. За потреби на карті можна зафіксувати відпад (рис. 1).

1. Фрагмент фіксації результатів вимірювання у базі даних

Координати дерев Но-мер

Порода X, м Y, м Z, м

Діа

ме

тр,

см

Ви

со

та,

м

Об

'єм

, м

3

Пл

ощ

а

пр

ое

кції

кро

ни

, м

2

1 Picea abies 202 185,23 54 271,55 537,14 54,0 28,2 2,540 38,51

2 Betula pendula 202 197,35 54 281,26 534,95 22,4 19,5 0,250 8,55

3 Picea abies 202 194,30 54 280,19 535,09 58,0 27,3 2,910 37,08

4 Picea abies 202 195,20 54 283,29 534,92 72,0 29,1 5,040 108,91

5 Picea abies 202 194,39 54 284,02 534,75 92,0 34,5 9,360 41,96

243

Рис. 1. Проекції крон і відпад дерев (на прикладі профілю типів лісу

А. Пясецького, природний заповідник „Розточчя”)

Результатом інвентаризації насаджень може бути їх характеристика за ландшафтно-таксаційними виділами (табл. 2). У цьому разі, таксаційні і ландшафтні показники розраховуються за загальноприйнятими методиками [2, 5, 7, 8 ].

Зручним і практичним відображенням інвентаризації є також цифрова карта території, на якій розміщуються об’єкти інвентаризації. У поєднанні з існуючою геодезичною основою вона може бути використана для передпроектних робіт із організації території (рис. 2).

Рис. 2. Приклад поєднання результатів інвентаризації зелених насаджень

із геодезичною основою (парк ім. В. Чорновола, м. Львів)

244

2.

Пр

икл

ад

ла

нд

ша

фтн

о-т

акс

ац

ійн

ої

ха

ра

кте

ри

сти

ки

діл

ян

ок

Де

ре

ва

, які

за

ли

ша

ють

ся

Дерева,

від

ве-

дені у р

уб

ку

Ла

нд

шаф

тно-р

екр

еац

ійна о

цін

каА

бсо

лю

тна

по

вно

та

Запас

Густо

та

Виділ

Площа, га

Пород

а

Середній. діаметр, см

Середня. висота, м

на виділі, м2

на 1 га, м2/га

на виділі, м3

на 1 га, м3/га

на виділі, шт.

на 1 га, шт./га

Зімкнутість намету, %

Середня. площа

проекції. крони, м2

Тип лісопарково-

го ландшафту

Стадія рекреа-

ційної дегресії

Клас естетичної

оцінки

Клас пішохідної

доступності

Додаткова оцінка

Санітарно-

гігієнічна оцінка

кількість, шт./діл

запас, м3/діл

Бук

ліс

овий

38,7

20,4

0,4

43,1

2,7

20

3

21

10,9

50,7

2

1,7

5

Віл

ьха с

іра

23,0

19,1

0,0

80,6

0,8

6

2

14

0,7

5,0

1

0,0

1

В’я

з ш

ор

стк

ий

16,0

8,8

0,0

20,1

0,1

1

1

7

0,9

12,5

1

0,0

1

Кл

ен-я

вір

25,6

18,8

0,2

92,1

2,3

17

5

36

6,6

18,6

1

0,1

3

Оси

ка

1

0,0

4

Ял

ина

євр

оп.

31,7

20,2

1,3

49,5

11,6

83

15

107

26,2

24,5

4

6,4

7

1

0,1

4 Я

ли

ця б

іла

1

1,2

0

Ра

зом

15,4

17,5

127

26

185

45,3

Н

Н

3

3

1

5

II

11

9,6

1

В’я

з ш

ор

стк

ий

18,7

14,9

0,0

80,5

0,6

3

3

18

2,6

14,8

Гр

аб

зви

ча

йни

й 2

7,0

15,3

0,2

01,1

1,4

8

3

18

2,5

14,4

2

0,1

7 Я

ли

на

євр

оп.

38,1

25,3

1,9

611,6

20,2

119

16

94

19,6

20,8

1

0,4

9

Ра

зом

22,2

130

22

130

24,7

В

Р

4

3

1

5

II

1

0,4

9

Бук

ліс

овий

80,5

21,2

0,5

13,2

5,6

35

1

6

6,1

104,1

Віл

ьха с

іра

21,2

17,7

0,1

81,1

1,5

9

5

31

3,0

10,2

2

0,4

3

Го

ро

би

на

зв

ича

йна

14,0

15,1

0,0

20,1

0,1

1

1

6

0,1

1,9

4

0,1

3

Гр

аб

зви

ча

йни

й 2

5,0

15,2

0,1

91,2

1,4

9

3

19

10,0

56,8

Кл

ен-я

вір

24,1

17,8

0,2

01,3

1,6

10

4

25

3,0

12,6

3

1,5

0

Туя з

ахід

на

17,1

10,9

0,5

53,4

3,1

19

23

144

12,2

9,0

2

0,1

4

3

0,1

6 Я

ли

на

євр

оп.

29,6

21,5

2,7

817,4

26,8

167

33

206

31,0

16,0

5

0,7

7

Ра

зом

40,1

250

70

438

65,4

Н

Р

4

3

1

5

III

16

2,9

7

245

До того ж, база даних, сформована у системі Field-Map, є зручною і ефективною для побудови опорного плану зелених насаджень згідно з вимогами стандартів [3, 6, 9 ] (рис. 3).

В окремих випадках, результати бази даних можуть бути використані й для побудови тривимірної моделі території дендропарку чи іншого об’єкта природно-заповідного фонду.

Рис. 3. Опорний план зелених насаджень (на прикладі санаторно-курортного

комплексу “Прикарпаття”)

Висновки

У підсумку варто зазначити, що застосування сучасних інструменталь-них систем, зокрема ГІС-технологій на основі Field-Map, дає змогу здійснювати інвентаризацію невеликих площ об’єктів ПЗФ швидко, якісно і ефективно. До того ж, у результаті можна отримати дані, які можуть бути використані для побудови цифрової карти території, її ландшафтної, такса-ційної і рекреаційної оцінки, створення електронного каталогу видів дерев-них рослин, оцінки їх санітарного стану, а також розрахунку балансової вартості об’єктів інвентаризації.

Зафіксовані таким чином дані можуть бути використані для постійного моніторингу стану об’єктів ПЗФ.

Список літератури

1. Закон України “Про природно-заповідний фонд“ / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 1992 р. – № 2457-XII. – 42 с.

2. Зеленський М.Н. Лісоінвентаризація. Практикум / М.Н. Зеленський, М.П. Горошко. – Л. : УкрДЛТУ, 2003. – 44 с.

246

3. Інструкція з інвентаризації зелених насаджень у населених пунктах України. – К. : Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, 2001. – 22 с.

4. Каганяк Ю.Й. Парколісовпорядкування: навч. посіб. / Ю.Й. Каганяк, А.А. Строчинський, М.П. Горошко. – Львів: Тріада плюс. 2009. – 360 с.

5. Методика визначення таксаційних показників рекреаційного призначення та розрахунку рекреаційного навантаження і ємності природних комплексів / під ред. Р.Р. Возняка, А.В. Фукаревича. – К., 1993. – 32 с.

6. Методичні рекомендації щодо обліку зелених насаджень у населених пунктах України // Наказ Міністерства будівництва, архітектури, та житлово-комунального господарства України № 386 від 22.11.2006 р. – К. – 12 с.

7. Ландшафтная таксация и формирование насаждений пригородных зон / Моисеев В.С. и др. – Л. : Стройиздат, Ленинград. отд-ние, 1977. – 224 с.

8. Нормативно-справочные материалы для таксации лесов Украины и Молдавии. – К. : Урожай, 1987. – 560 с.

9. Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України. // Постанова ДК України по ЖКГ № 70 від 29.07.94 р.

10. Field-Map. IFER-Monitoring and Mapping Solutions. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http:// www.field-mapping.com

Рассмотрены возможности использования полевой географической информационной системы Field-Map для инвентаризации зелёных насаждений объектов природно-заповедного фонда. Предложено оформлять результаты инвентаризации в виде итоговых таблиц и цифровых карт.

Природно-заповедный фонд, ландшафтная таксация, ГИС-техноло-гии, цифровая карта, база данных, зеленые насаждения.

An opportunity to use the field of geographic information system Field-Map to inventory green objects of nature reserve fund of the bottom. A draw results in a final inventory of tables and digital maps.

Nature conservation, landscape inventory, GIS technology, digital map, database, green space.

УДК 631.4

ЕКОЛОГІЯ АГРОЛАНДШАФТІВ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Т.П. Черлінка, аспірант∗ В.М. Чайка, доктор сільськогосподарських наук, професор

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Аналітично визначено індекс узагальненого видового різноманіття

(MSA), пoбудoвaний нa poзpaxункax пpocтиx пpичиннo-нacлiдкoвиx спів-вiднoшeнь мiж pушiйними cилaми змiн cтaну дoвкiлля тa їx впливoм нa

∗ Науковий керівник – доктор сільськогосподарських наук В.М. Чайка

© Т.П. Черлінка, В.М. Чайка, 2012

247

бiopiзнoмaнiття з використанням аналізу даних ДЗЗ. Індeкc мoжнa iнтepпpeтувaти як пoкaзник cтупeня пpиpoднocтi, aлe вiн нe вкaзує нa aбcoлютнi знaчeння видoвoгo бaгaтcтвa. Також базовими якісними пока-зниками, які вказують на екологічну збалансованість агроландшафтів, їх стійкість і ступінь перетворення під впливом господарської діяльності, є коефіцієнти антропогенного навантаження та екологічної стійкості.

Біорізноманіття, антропогенний вплив, антропогенне наван-таження, екологічна стійкість.

Актуальність кількісного оцінювання та картування біорізноманіття пі-

дтверджена міжнародними конвенціями про біологічне різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992) і про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979 р.), Законом України “Про охорону навколи-шнього середовища” від 25.06.91, Постановою Кабінету Міністрів України “Про концепцію збереження біологічного різноманіття України” від 12.05.97 р. та Концепцією загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005–2025 рр. [1, 4]. До того ж, сталий розвиток інформаційного суспіль-ства неможливий без використання космічних спостережень для задово-лення потреб людства, зменшення збитків від природних і техногенних ка-тастроф, охорони навколишнього середовища [3].

Організація з питань продовольства та сільського господарства (FАО) наголошує на трьох основних вигодах від біорізноманіття для сільського го-сподарства, пов’язані з економікою: біопродуктивність; адаптація; стійкість агроекосистеми. Важливою вигодою є "потенційна майбутня цінність" біорі-зноманіття [4].

Мета дослідження – показати, що збереження біологічного та ланд-шафтного різноманіття є однією з цілей національної екологічної політики України [1].

Агросфера зaймaє мaйжe вcю пpидaтну для нeї чacтину cушi. Ciльcь-кoгocпoдapcькi лaни мoжуть cлугувaти мicцeм peгуляpнoгo пepeбувaння (iнoдi й poзмнoжeння) тa ocнoвнoю кopмoвoю бaзoю для багатьох видів, а низкa видiв птaxiв мoжуть тут пocтiйнo гнiздувaтися [5]. Бaгaтo дикиx твapин i pocлин дoбpe пoчувaютьcя нa тpaнcфopмoвaниx ciльcьким гocпoдapcтвoм пoляx i зaлeжaть вiд людcькoгo втpучaння [4].

Для території України, яка характеризується надзвичайно високим рі-внем сільськогосподарського освоєння, особливо важливою є класифікація придатності земель для використання саме у сільському господарстві. Така класифікація дозволить виявити економічно нерентабельні та екологічно нестійкі угіддя, які варто вивести із сільськогосподарського використання, сприятиме оптимізації структури угідь. В Україні подібні класифікації розро-блені недостатньо. Вони або не враховують всього комплексу ознак, які впливають на землепридатність, або стосуються окремих ландшафтних ви-ділів низького таксономічного рівня й непридатні для аналізу угідь всієї те-риторії держави [3].

Комплексна оцінка агроекологічного стану сільськогосподарських угідь проводиться на рівні окремих адміністративних районів, груп районів у ме-

248

жах природно-сільськогосподарських зон і провінцій, а також на обласному (регіональному) рівні.

Матеріал і методика досліджень. Тeopетикo-мeтoдoлoгiчнoю ocнoвoю нaукoвo-дocлiднoї poбoти є викopиcтaння пiдxoдiв лaдншaфтнo-eкoлoгiчнoї шкoли НУБіП України, які вдосконалювались останніми роками, зокрема із врахуванням нaпpaцювaнь GLOBIO (EEBIO – Eastern Europe Methodology for Mapping Human Impacts on the Biosphere). Напрацювання базуються на даних дистанційного зондування Землі та алгоритмах SDM-напряму (Species Diversity Modelling), які розвиває голландсько-британська школа ландшафтної екології, де віддають перевагу, зокрема, індексу MSA (Mean Species Abandance). Значною перевагою методів дистанційного зон-дування Землі та геоінформаційних систем є те, що інформацію можна отримати без втручання в об'єкт дослідження [15, 22, 24].

MSA – the Mean Species Abundance: узaгaльнeнe видoвe бaгaтcтвo aбo cepeдня видoвa рясність, iндeкc, зa яким будуєтьcя пpocтopoвa мoдeль тa визнaчaєтьcя cepeднiй тpeнд oчiкувaнoї видoвoї pяcнocтi [abundance], з oгляду нa вiднocну видoву pяcніcть цiєї тepитopiї, якщo б вoнa булa у пpиpoднoму cтaнi, нa тpaнceктi з iндикaтopoм CBD-знaчeння (мета-2010), яким oпиcують бaгaтcтвo, pяcнicть видiв; бaгaтcтвo «пpиpoдниx» видiв на пpиpoдниx тepитopiяx; виxoдячи з ocнoвнoї фopмули MSAi – цe дoбутoк i-тиx знaчeнь MSA зa фaктopaми, щo нeгaтивнo впливaють нa бiopiзнo-мaнiття. Cepeд ниx такі: «змiни зeмлeкopиcтувaння», «фpaгмeнтaцiя», «iнфpacтpуктуpa», «дeпoзит aтмocфepнoгo aзoту», “змiни клiмaту». Вимi-pюєтьcя у вiдcoткax вiд узaгaльнeнoгo видoвoгo бaгaтcтвa [15].

Cумapний вплив нa бiopiзнoмaнiття (MSAi) oтpимують як дoбутoк знaчeнь MSA для кoжнoгo з фaктopiв впливу: змiни зeмлeкopиcтувaння, фpaгмeнтaцiя, iнфpacтpуктуpa, змiнa клiмaту, дeпoзит aтмocфepнoгo aзoту.

Індекс MSA використовувався в різних доповідях щодо оцінки стану навколишнього середовища, серед яких ЮНЕП (Глобальний екологічний прогноз), КБР (Глобальна перспектива в галузі біорізноманіття), OECD (Environmental Outlook). Індекс узагальненого видового різноманіття дає змогу враховувати й наслідки гомогенізації (у результаті діяльності людини різні види екосистем стають дедалі більше схожі одна на одну) [23].

Коефіцієнт антропогенного навантаження (Ка.н.) характеризує ступінь впливу діяльності людини на стан довкілля, в тому числі й на земельні ре-сурси. Даний коефіцієнт вираховується за формулою (1):

Ка.н. = ∑Р*Б/∑Р, (1)

де Р – площа земель із відповідним рівнем антропогенного наванта-ження, га.; Б – бал, відповідної площі з певним рівнем антропогенного на-вантаження [1].

Згідно з розробками А.М. Третяка [10, 11], землі промисловості, тран-

спорту, населених пунктів мають 5 балів; орні землі, багаторічні насадження – 4; природні кормові угіддя, залужені балки – 3; лісосмуги, чагарники, ліси, болота, землі під водою – 2; мікрозаповідники – 1 бал.

249

Оцінка впливу складу угідь на екологічну стабільність території, стій-кість якої залежить від сільськогосподарської освоєності земель, розорано-сті та інтенсивності використання угідь, проведення меліоративних і куль-туртехнічних робіт, забудови території, характеризується коефіцієнтом еко-логічної стабільності. За розрахунками І. Риторські та Е. Гойке, коефіцієнт екологічної стабільності окремих угідь становить: забудована територія і дороги – 0,00; рілля – 0,14; лісосмуги – 0,38; фруктові сади, чагарники – 0,43; городи – 0,50; сіножаті – 0,62; пасовища – 0,68; ставки і болота приро-дного походження – 0,79; ліси природного походження – 1,00 [10].

При різному складі земельних угідь коефіцієнт екологічної стабільнос-ті території землекористування (Кек.ст.) розраховується за формулою (2):

Кек.ст. = ∑Кі*Hі / ∑Рі, (2)

де Рі – площа угіддя і-го виду; Кі – коефіцієнт екологічної стабільності угіддя і-го виду. Уразі, коли одержане значення Кек.ст. менше за 0,33, то землекори-

стування є екологічно нестабільним, якщо змінюється від 0,34 до 0,50, то належить до стабільно нестійкоого, якщо знаходиться в межах від 0,51 до 0,66, то переходить в межі середньої стабільності, якщо перевищує 0,67, то територія землекористування є екологічно стабільною.

Оцінювання екологічного стану сільськогосподарських земель за складом та співвідношенням угідь здійснює за допомогою визначення сту-пеня порушення екологічної рівноваги між орними землями – головним де-стабілізуючим чинником агроландшафтів, та сукупністю природних компо-нентів ландшафту (ліси, луки, пасовища, болота, водойми тощо), які відіг-рають екологостабілізуючу роль. Оскільки структура агроландшафтів скла-дається з біотичних та абіотичних елементів, співвідношення яких зумовлює стабільність чи нестабільність ландшафту, для визначення екологічної стій-кості території та рівня антропогенного навантаження на неї як допоміжні показники використовуються методи, що враховують кількісні та якісні хара-ктеристики всіх складових ландшафту. Відповідно, зважаючи на те, що різ-номанітність та різноякісність параметрів практично унеможливлює єдину кількісної міри їх порівняння, при проведенні комплексного оцінювання аг-роекологічного стану сільськогосподарських земель застосовують методику бального оцінювання.

Результати досліджень. Під час досліджень ми застосували індекс MSA для вивчення стану узагальненого видового різноманіття Тернопільсь-кої області та порівняли отримані значення з результатами екологічного оцінювання земельного фонду цієї ж області, яка включала визначення ко-ефіцієнту антропогенного навантаження, коефіцієнта екологічної стійкості та бальну оцінку за ступенем порушення екологічної рівноваги у співвідно-шенні ріллі до сумарної площі екологостабілізуючих угідь згідно з модифіко-ваною шкалою.

Розораність області – 64 %. Якщо вивести з обробітку малопродукти-вні та деградовані землі, узагальнене видове різноманіття Тернопільської області збільшиться на 1 %. Після оцінювання екологічного стану агролан-

250

дшафтів, за допомогою бальної методики оцінювання (Макаренко Н.А., Ра-коїд О.О.), за ступенем порушення екологічної рівноваги у співвідношенні ріллі (Р) до сумарної площі екологостабілізуючих угідь (ЕСУ), згідно з мо-дифікованою шкалою за даними станом на 01.01.2010 р., ми виявили на-ступне (табл. 1 і табл.2).

Численні сучасні дослідження доводять, що агроландшафт може бути стійким, якщо співвідношення екологічно небезпечних угідь, і в першу чергу, ріллі, до екологостабілізуючих (ліси, природні кормові угіддя, водойми і то-що) становить близько 50:50 % [14]. Аналіз величини коефіцієнта екологіч-ної стабільності агроландшафтів області вказує на формування груп адміні-стративних районів із подібними значеннями показника:

1. Шкала для оцінювання екологічного стану агроландшафтів за співвідно-шенням угідь

Питома вага угідь, % до сумарної площі Р+ЕСУ

Рілля ЕСУ(еколого стабілізу-

ючі угіддя)

Екологічний стан агроланд-

шафтів

Оцінка, бал

Екотип території

<20 >80 Оптимальний 1 0 20:36 64:80 Задовільний 2 І 37:55 45:63 Критичний 3 ІІ 56:70 30:44 Кризовий 4 ІІІ >70 <30 Катастрофічний 5 ІV

1. Середньостабільні території (Кек.ст. 0,58) – Бережанський район. 2. Слабостабільні (Кек.ст. 0,34 - 0,50) – (Борщівський, Бучаць-

кий, Гусятинський, Заліщицький, Зборівський, Кременецький, Монастирсь-кий, Підгаєцький і Шумський райони.

3. Екологічно нестійкі території (Кек.ст. менше за 0,33) – Збаразький, Козівський, Лановецький, Підволочиський, Теребовлянський, Тернопільсь-кий, Чортківський райони Тернопільської області.

Крім того, екологічно нестійкою є Тернопільська область у цілому. Порівнявши таблиці 1, 2 було виявлено, що найвище значення уза-

гальненого видового різноманіття має Бережанський район (29 %), який за величиною коефіцієнта екологічної стабільності є середньостабільною те-риторією, а за співвідношенням питомої ваги угідь – має критичний стан аг-роландшафтів.

Райони, які належать до слабостабільних територій, мають значення індексу MSA від 20 % до 26 %, та критичний (Монастириський і Шумський райони), кризовий (Борщівський, Бучацький, Заліщицький, Кременецький та Підгаєцький райони) стан агроландшафтів, а катастрофічний стан має Гу-сятинський та екологічно нестабільний Чортківський район. Екологічно не-стійкі території мають менше ніж 20 % узагальненого видового різноманіття та катастрофічний і кризовий стан агроландшафтів.

Отже, можна зробити висновок, що вищенаведені методики не супе-речать одна одній та можуть слугувати для оцінювання екологічного стану територій.

251

2. Оцінювання екологічного стану агроландшафтів за співвідношенням пи-томої ваги угідь адміністративних районів Тернопільської області

Питома вага угідь, % до сумарної площі

Р+ЕСУ № з/п

Адміністратив-ні райони

Р ЕСУ

Екологічний стан агроланд-

шафтів Оц

інка

,

бал

Еко

тип т

е-

рито

рії

1 Бережанський 39,71 60,28 Критичний 3 ІІ 2 Борщівський 68,33 31,66 Кризовий 4 ІІІ 3 Бучацький 67,06 32,93 Кризовий 4 ІІІ 4 Гусятинський 72,06 27,93 Катастрофічний 5 ІV 5 Заліщицький 68,23 31,76 Кризовий 4 ІІІ 6 Збаразький 76,90 23,09 Катастрофічний 5 ІV 7 Зборівський 64,31 35,68 Кризовий 4 ІІІ 8 Козівський 77,5 22,49 Катастрофічний 5 ІV 9 Кременецький 60,76 39,23 Кризовий 4 ІІІ

10 Ланівецький 76,02 23,97 Катастрофічний 5 ІV 11 Монастирський 48,70 51,29 Критичний 3 ІІ 12 Підволочиський 81,8 18,17 Катастрофічний 5 ІV 13 Підгаєцький 63,02 36,97 Кризовий 4 ІІІ 14 Теребовлянський 78,15 21,84 Катастрофічний 5 ІV 15 Тернопільський 73,08 26,91 Катастрофічний 5 ІV 16 Чортківський 74,83 25,16 Катастрофічний 5 ІV 17 Шумський 51,30 48,69 Критичний 3 ІІ Всього по області 68,00 31,99 Кризовий 4 ІІІ

Висновки

1. Багаторівнева основа комплексного оцінювання дає можливість державним органам територіального управління, які діють у межах адмініс-тративних кордонів, використовувати результати дослідження агроекологіч-ного стану земельних угідь для виявлення кризових ситуацій у сільськогос-подарському землекористуванні; контролю та прогнозування змін функціо-нування агроландшафтів; прийняття експертних управлінських рішень, що можуть бути основою для розробки програм оперативних і довгострокових заходів щодо поліпшення агроекологічного стану сільськогосподарських зе-мель на районному, зональному, регіональному рівнях.

2. Методики застосування індексу MSA, оцінювання екологічного ста-ну агроландшафтів за співвідношенням питомої ваги угідь та за рівнем ан-тропогенного навантаження й екологічної стабільності не суперечать одна одній, оскільки дають корелюючі результати, а тому можуть бути викорис-тані для визначення екологічного стану територій.

Список літератури

1. Фурдичко О.І. Агроекологічний стан орних земель Київщини: комплекс-на оцінка та заходи щодо його поліпшення (метод. рекомендації) / за ред. акаде-міка УААН О.І. Фурдичка. – К., 2005. – 54 с.

2. Гор А. Земля у рівновазі. Екологія і людський дух / А. Гор. – К. : Інтел-сфера, 2001. –190 с.

252

3. Добряк Д.О. Класифікація та екологічне використання сільськогоспо-дарських земель / Добряк Д.О., Канаш О.П., Розумний І. А. – К., 2001. – 309 с.

4. Ешмен С. Якими є вигоди від агробіорізноманіття / С. Ешмен Агробіорі-зноманіття України: теорія, методологія, індикатори, приклади. Кн. 1. – К. : Нічла-ва, 2005. – 384 с.

5. Eшмeн C. Щo тaкe aгpoбiopiзнoмaнiття? / C. Eшмeн, В. Пpидaткo // Aгpoбiopiзнoмaнiття Укpaїни: тeopiя, мeтoдoлoгiя, iндикaтopи, пpиклaли. Кн. 1. – К. : Нiчлaвa, 2005. – 384 c.

Аналитически определен индeкc обобщенного видoвoгo разнообразия

(MSA), пoстроенный нa расчетах пpocтыx пpичиннo-нacледственных соотно-шений между движущими cилaми изменений окружающий среды и иx влиянием нa биopазнообразие с использованием анализа данных ДЗЗ. Индeкc можно ин-терпретировать как показатель степени природности, но он нe указывает нa абсолютные значения видoвoгo богaтcтвa. Также базовыми качественными показателями, которые указывают на экологическую сбалансированность аг-роландшафтов, их устойчивость и степень превращения под влиянием хозяй-ственной деятельности, являются коэффициенты антропогенной нагрузки и экологической устойчивости.

Биоразнообразие, антропогенное воздействие, антропогенная на-грузка, экологическая устойчивость.

Analytical defined index generalized with species diversity (MSA) constructed

calculations simple cause- inheritance relationships between drivers of environmental changes and influence on biodiversity using analysis of remote sensing data. An index can be interpreted as indicator of degree of naturalness, but it’s don’t show on absolute value of species rich. Also, the basic quality parameters that indicate the ecological balance in agricultural landscapes, their stability and the degree of conversion under the influence of economic activity, are the coefficients of anthropogenic pressures and environmental sustainability.

Biodiversity, anthropogenic influence, human pressure and environmental sustainability.

УДК 630*946.3

НАБЛИЖЕНЕ ДО ПРИРОДНОГО ЛІСІВНИЦТВО ЯК СИСТЕМА

СУЧАСНОГО ВЕДЕННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

М.В. Чернявський, кандидат сільськогосподарських наук Національний лісотехнічний університет України

Відзначено, творення стійких продуктивних насаджень, наближених

до природного лісу, має проводиться методами та способами, що забез-печують формування лісових насаджень у напрямку максимального на-ближення до природного функціонування лісових екосистем. Стійкі, на-ближені до природних ліси можуть бути багатофункціональними. Акцен-

© М.В.Чернявський, 2012

253

товано увагу на тому, що перехід від вирощування одновікових чистих за складом деревостанів до формування різновікових мішаних лісів є важли-вим аспектом наближеного до природи ведення лісового господарства.

Наближене до природного лісівництво, системи ведення лісо-вого господарства.

Нарощування природоохоронного потенціалу лісів та збереження біо-

різноманіття лісових екосистем є одним із пріоритетів, закріплених у Дер-жавній програмі "Ліси України". Серед основних груп заходів для реалізації цієї програми є: орієнтація лісоуправління на відновлення деревостанів, ма-ксимально близьких за породно-віковим складом і структурою до корінних, максимальне використання технологій, що сприяють збереженню і віднов-ленню біотичного різноманіття при здійсненні лісівничих заходів. Чим мен-ша лісистість у країні, тим менша середовищестабілізаційна та соціальна функція лісового біому, а отже, тим більшої ваги набуває проблема постій-ності лісу та формування екологічно стабільних лісів, близьких до природ-них. Цей постулат є визначальним для України, як однієї з найменш заліс-нених країн Європи [3].

Лісовий сектор України важливий як для економіки регіонів, так і в екологічному й соціальному аспектах, однак він уже багато років є заруч-ником існуючої ситуації й потерпає через нерозвинуту лісову інфраструкту-ру та нестачу відповідних сучасних природозберігаючих технологій і облад-нання. Вкрай низька густота та якість дорожньої мережі, майже повна відсу-тність сучасних повітряно-трелювальних установок і спеціальних безпечних колісних тракторів із відповідним обладнанням, стримують впровадження практики наближеного до природи лісівництва. Без значної підтримки уряду, центральних та місцевих органів влади у створенні умов для якомога шви-дшого внесення змін у нормативно-правові акти й залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій для потреб лісового господарства мало шансів, що ця бажана лісогосподарська практика, яку що широко застосовують у європей-ських країнах і яка апробована в Закарпатті, надалі буде ефективно вико-ристовуватись у Карпатах.

На відміну від інших країн Європи, де велика частка громадських лісів та приватних власників лісу, в Україні більшість лісової території – власність держави. Тому держава не лише зацікавлена в належному веденні лісового господарства, але й відповідальна за те, щоб управління лісами та їх вико-ристання здійснювалося оптимальною вигодою для всього населення Укра-їни. Значною мірою виходом із ситуації, що склалася в лісовому господарс-тві держави, є перехід на системи господарювання, які найповніше відпові-дають природі лісу, передусім – вибіркові, і, зокрема наближену до природ-ної [5].

Метою дослідження є опрацювання засад сталого ведення лісового господарства в Україні на принципах господарювання наближеного до при-роди лісівництва. Як наслідок, розробляється система організації і ведення лісового господарства, за якої досягається безперервне відновлення і фор-мування лісостанів, максимально подібних за структурою і генезисом до природних.

254

Результати дослідження. Для наближеного до природи ведення лі-сового господарства визначальними є такі принципи: безперервне існуван-ня лісового покриву; збереження біотичного різноманіття; відтворення стру-ктури природних різновікових лісів; постійне підтримування стійкості дере-востанів; вирубування деревини в обсязі річного приросту; постійна стабі-льність водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів; збереження ґрунтового покриву; природоохоронні технології заготівлі деревини.

Наближене до природних екосистем ведення лісового господарства максимально враховує екологічні умови місцезростання і генезу природних лісових біогеоценозів [5]. Воно передбачає, на підставі моделювання при-родних процесів, проведення такої системи заходів, яка посилює стійкість деревостанів та їх багатофункціональну роль за мінімально доцільного і необхідного втручання в ліс. Технологія створення і формування деревос-танів базується на вирощуванні цільових насаджень залежно від мети гос-подарювання, кліматичних і ґрунтово-гідрологічних умов, біології та екології порід. При цьому застосовуються різні, але якомога ближчі до природного лісу, диференційовані підходи до планування ведення лісового господарст-ва [4, 5]. Ці підходи можуть бути реалізовані на практиці за відповідної сис-теми господарювання, перш за все, вибіркової.

Багатофункціональність наближеного до природних екосистем веден-

ня лісового господарства Наближене до природного лісівництво є багатофункціональним і ба-

зується на розумінні лісу як природної екосистеми, що зберігає свою ціліс-ність та самовідновлюваність, яка забезпечує природне біорізноманіття, ви-соку життєздатність і продуктивність лісостанів та їх здатність до віднов-лення.

В Україні наближене до природи ведення лісового господарства перс-пективне як у гірських екосистемах Карпат і Криму, так і в рівнинних лісах Полісся і Лісостепу. Ця система господарювання доцільна для тих лісорос-линних умов, де суцільнолісосічні рубки себе не виправдовують.

Наближене до природи лісівництво застосовується в усіх категоріях лісів, за винятком природозаповідних. Як для гірських, так і для рівнинних лісів воно є основою підтримання їх стійкості й стабільності [3].

За наближеного до природного лісівництва здійснюється: - забезпечення багатофункціонального ведення лісового господарст-

ва та раціонального, безперервного і невиснажливого, багатоцільового ви-користання лісових ресурсів з урахуванням лісотипологічних умов і ланд-шафтно-водозбірних принципів лісогосподарювання;

- вирощування різновікових, як правило, мішаних високопродуктивних і біологічно стійких лісостанів із багатоярусною вертикальною і складною го-ризонтальною структурою на основі природного насінного поновлення та з високоефективними механізмами саморегуляції біогеоценотичних процесів;

- збереження природного біологічного (автотрофного і гетеротрофно-го блоків організмів) різноманіття на всіх рівнях – від генетичного до видо-вого, ландшафтного і екосистемного;

255

- забезпечення безперервного, високоефективного виконання лісом екологічних, економічних і соціальних функцій на місцевому, національному і глобальному рівнях.

Реалізація заходів щодо наближеного до природного лісівництва

Донедавна концепція наближеного до природи лісівництва була мало поширеною в Україні. До того ж, ведення лісового господарства зосереджу-валося на вирощуванні лісу, перш за все як джерела деревини, незважаючи на його багатофункціональність.

Згодом в Україні реалізовано Швейцарсько-український проект розви-тку лісового господарства в Закарпатті "FORZA" (2003–2010 рр.), у рамках якого було опрацьовано засади наближеного до природи лісівництва, вида-но посібник "Наближене до природи лісівництво в Українських Карпатах» [4], проведено в цьому напрямі навчальні семінари в Закарпатті та на Івано-Франківщині й здійснено навчальні поїздки українських фахівців до Швей-царії. У 38 типах лісу 14 державних лісогосподарських підприємств Закар-паття закладено 126, у Карпатському біосферному заповіднику – 12 стаціо-нарних експериментальних ділянок із переформування насаджень.

Проектом "FORZA" разом з ВО "Укрдержліспроект" розроблено також дворівневі плани організації і ведення лісового господарства за принципами наближеного до природи лісівництва для двох пілотних лісництв – Щауль-ського (ДП "Рахівське ЛДГ) та Нижньобистрівського (ДП "Хустське ЛДГ"). У цьому році здійснено розробку проекту організації і ведення лісового госпо-дарства Закарпаття на засадах наближеного до природи лісівництва.

До того ж, у рамках наукового німецько-українського проекту "Дністер" упродовж 1998-2003 рр. у 43 мішаних смерекових, ялицевих, букових і ду-бових насадженнях Львівщини досліджено типологічні особливості, струк-туру, продуктивність, способи лісокористування та запропоновано для цих лісів заходи з наближеного до природи лісівництва.

Українським науково-дослідним інститутом гірського лісівництва ім.П.С.Пастернака у 80-х роках минулого століття закладені дослідні об’єкти із застосуванням комплексних рубок у чистих букових і хвойно-букових де-ревостанах Закарпаття і Передкарпаття, а також рубок переформування в похідних смеречниках Карпатського регіону.

Кафедрою лісівництва Національного лісотехнічного університету України у 1962-1963 рр. розпочала унікальний стаціонарний експеримент із відтворення складних грабово-дубово-соснових лісостанів природним на-сінним шляхом. У 2003-2006 рр. кафедрою лісівництва НЛТУ України і Львівським обласним управлінням лісового і мисливського господарства в грабово-соснових, грабово-дубових і букових лісах Львівщини створені ві-сім, а кафедрою екології цього ж університету у заплавних в’язово-ясенево-дубових і буково-дубових лісостанах Закарпаття – два науково-виробничих стаціонари з випробування різних способів рубок переформування.

У лісах Карпат (Закарпатське, частково Івано-Франківське ОУЛМГ) і Поділля (Вінницьке ОУЛМГ) започатковано перехід до ведення лісового го-сподарства за новими принципами, під керівництвом науковців НЛТУ Украї-ни і Національного університету біоресурсів і природокористування України

256

закладено серію дослідних об´єктів й проведено заходи з рубок перефор-мування насаджень у різних типах лісу.

Створено Карпатський регіональний навчальний центр у Івано-Франківську з перепідготовки фахівців лісового господарства, в якому орга-нізовано вивчення методів ведення лісового господарства на принципах наближеного до природи лісівництва.

Переваги наближеного до природного лісівництва як системи

господарства Основна екологічна перевага системи наближеного до природного лі-

сового господарства полягає в забезпеченості збереження постійності лісо-вого середовища, функціональних зв'язків між автотрофним і гетеротроф-ним блоками та педосферою, спонтанного лісоутворювального і лісовіднов-ного процесу. Повне або часткове видалення захисного лісового покриву, особливо в гірських районах, призводить до різкої зміни лісового середови-ща та гідрологічної динаміки території, ерозії ґрунту й відкладення наносів, а у більш складних випадках – до селевих потоків та зсувів. За постійного лісового вкриття екосистеми найкраще виконують свої захисні функції, збе-рігається біорізноманіття, забезпечується безперервне та ощадливе і вод-ночас економічно вигідне використання лісових ресурсів [4, 5]. На території, де завжди є ліс, зникає соціальна напруга – непорозуміння між населенням та лісівниками.

Система наближеного до природи лісівництва дає змогу узгодити су-перечності між економічними вимогами щодо використання лісосировинних ресурсів та екологічними вимогами щодо підтримання лісовими екосисте-мами збалансованого стану у природному середовищі [1]. Вона має майбу-тнє, але за умови підготовки фахівців і грамотного призначення лісовпоряд-кувальних і господарських заходів. Нова система для умов України пропо-нується вперше, бо це таке ведення лісового господарства, яке відповідає природі лісу, його глобальній екологічній ролі, а у результаті господарюван-ня – стійкі продуктивні ліси, чудові як місце для відпочинку та вигідні з еко-номічної точки зору.

Систему наближеного до природного лісового господарства необхідно застосовувати у відповідних господарських зонах національних природних парків, біосферних заповідників, природних заказників, у зелених зонах на-вколо міст та санаторно-курортних комплексів, у лісах спеціального захис-ного призначення.

Екологічними моделями для згаданої системи є пралісові екосистеми. У природно-заповідний фонд потрібно включити спеціальну категорію "Пра-лісові резервати". У держлісфонді необхідно виявити рештки пралісових екосистем та організувати на їх базі пралісові резервати [1, 2].

Концепція наближеного до природи ведення лісового господарства не передбачає будь-яких обмежень у лісокористуванні, а пропонує передусім створення і вирощування стійких деревостанів з різновіковою різнопород-ною структурою, природне відновлення лісу та застосування вибіркових ру-бок і рубок переформування на основі природозберігаючих технологій заго-тівлі деревини. Це альтернатива згаданим суцільним рубкам та діючій сис-

257

темі господарювання, що орієнтована на вирощування переважно однові-кових однопородних деревостанів.

Застосування у господарюванні в лісах наближеного до природи лісі-вництва автоматично передбачає покращення навколишніх територій, зок-рема будівництво нових доріг, впровадження сучасних геоінформаційних технологій. У застосуванні нової системи господарювання є один важливий нюанс: необхідно створити в лісах відповідну інфраструктуру.

У Державній програмі "Ліси України на 2010-2015 рр.", затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 р. № 977, пе-редбачена така організація ведення лісового господарства, за якої реалізу-ються різні системи господарювання, основані на принципах наближеного до природи лісівництва. «Концептуальні засади наближеного до природи лісівництва» [3], схвалені Держкомлісгоспом України та «Правила поліп-шення якісного складу лісів», затверджені Кабінетом Міністрів України, створюють в Україні законодавчі умови для того, щоб практикувати набли-жене до природи лісівництво, і насамперед, у вразливих гірських районах Карпатського регіону.

Висновки

1. Наближене до природи лісівництво – система організації і ведення лісового господарства, за якої досягається безперервне відновлення і фор-мування лісостанів, максимально подібних за структурою і генезисом до природних.

2. Для наближеного до природи ведення лісового господарства ви-значальними є такі принципи: безперервне існування лісового покриву; збе-реження біотичного різноманіття; відтворення структури природних різнові-кових лісів; постійне підтримування стійкості деревостанів; вирубування де-ревини в обсязі річного приросту; постійна стабільність водоохоронних, за-хисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших ко-рисних властивостей лісів; збереження ґрунтового покриву; природоохо-ронні технології заготівлі деревини.

3. Наближене до природного лісівництво є багатофункціональним і базується на розумінні лісу як природної екосистеми, що в процесі викорис-тання зберігає свою цілісність і самовідновлюваність; на управлінні лісами та їх використанні з інтенсивністю, яка забезпечує природне біорізноманіт-тя, високу життєздатність і продуктивність лісостанів та їх здатність до при-родного поновлення.

4. Механізм запровадження наближеного до природи лісівництва реа-лізується, передусім, через поступовий і планомірний перехід від перева-жаючих суцільно-лісосічних способів рубок до раціонального поєднання ви-біркових і поступових способів рубок з формуванням складної різновікової структури насаджень і переходом у майбутньому переважно до вибіркової системи ведення лісового господарства у гірських лісах Карпат і Криму, а також збільшення частки цієї системи господарювання у рівнинних лісах України.

5. Необхідна розробка та ухвалення Правил наближеного до природи лісівництва в Україні й відповідних нормативних документів, затвердження

258

диференційованих систем ведення господарства в різних категоріях лісів, опрацювання інструкції з способів наближеного до природи лісівництва та рубок переформування для рівнинних і гірських лісів.

Список літератури

1. Стойко С.М. Еколого-економічні принципи оптимізації трансформованих лісів України на засадах наближеного до природного лісівництва / С.М. Стойко // Науковий вісник НЛТУ України. – Львів, 2005. – Вип. 15.6. – С. 78–86.

2. Стойко С.М. Екологічні засади формування в Україні лісів, наближених за ценотичною і віковою структурою до природних фітоценозів // "Лісівництво України в контексті світових тенденцій розвитку лісового господарства". Міжвідомчий нау-ково-технічний збірник НЛТУ України. – Львів, 2006. – Вип. 30. – С. 160–167.

3. «Концептуальні засади наближеного до природи лісівництва». Затвердж. ДКЛГУ України 20.12.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakgromrada.org.ua/materials/forza/2.pdf.

4. Наближене до природи лісівництво в Українських Карпатах / [Чернявсь-кий М.В., Швіттер Р., Ковалишин Р.В. та ін.]. – Львів : Піраміда, 2006. – 88 с.

5. Nature conservation evaluation of different silvicultural management system in the Up Dnister Region (Ukraine). 2005. [T.Glaser, M.Chernyavskyy, Y.Henyk etal] //Natural Forests in the Temperate Zone of Europe. Values and Utilisation. Conference 13-17 October 2003, Mukachevo, Ukraine. Proceedings. Birmensdorf, Swiss Federal Research Institute WSL; Rakhiv, Carpathian Biosphere Reserve. – P. 305–313.

Отмечено, что создание устойчивых продуктивных насаждений, близких

к естественному лесу, должно проводиться методами и способами, обеспечи-вающими формирование лесных насаждений максимально приближенных к ес-тественному функционированию лесных экосистем. Устойчивые, близкие к природным леса могут быть многофункциональными. Акцентируется внима-ние на том, что переход от выращивания одновозрастных чистых по составу древостоев к формированию разновозрастных смешанных лесов является ва-жным аспектом близкого к природе ведения лесного хозяйства.

Близкое к естественному лесоводство, системы ведения лесного хозяйства

Creation of stable and productive close to nature stands is done by ways and

methods that ensure the formation of forest stands, which are as close as possible to the natural functioning of forest ecosystems. Stable, close to nature forests can be mul-tifunctional. Transfer from cultivating the even-aged pure tree stands to uneven-aged mixed ones is an important aspect of close to nature forest management.

Close to natural forest management, system of forest management.

259

УДК: 502.8

ПРИРОДНІ ЗАПОВІДНИКИ ЯК ОСЕРЕДКИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ

(НА ПРИКЛАДІ КАНІВСЬКОГО ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА)

Л.О. Чорна, кандидат історичних наук Канівський природний заповідник

Йдеться про комплексну охорону пам’яток археології, культури та

природи на території Канівського природного заповідника. Розкривається значення функціонування заповідника для збереження історичних ланд-шафтів.

Канівський природний заповідник, охорона природи, пам’ятки археології, історичні ландшафти.

Природно-заповідний фонд України, створений для збереження та ві-

дтворення її біорізноманіття, крім природничого, має ще й важливе істори-ко-культурне значення. Звичайно, деяка частина заповідного фонду (денд-рологічні парки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва) уже із само-го початку їх заснування мали значну мистецьку та культурну цінність як видатні витвори людського суспільства.

Мета дослідження – поєднання значущості культурно-історичних та еколого-природничих цінностей природно-заповідного фонду, зокрема, Ка-нівського природного заповідника.

Методом дослідження став аналіз літературних та власних матеріалів. Результати дослідження. Ще на початку ХХ ст. науковці, які стояли

біля джерел формування природно-заповідної мережі України, – В.В. Різни-ченко [7], В.І. Талієв [8], М.В. Шарлемань [11] та інші, – вказували на істори-ко-культурну та патріотичну цінність заповідання природи. Дослідники вка-зували на вирішальну роль довкілля на формування духовного світу люди-ни. Класичною в цьому сенсі є праця Н.Я. Григорієва [2], де зроблено істо-ріографічний огляд із зазначеної тематики, зокрема, значна увага приділя-ється взаємозв’язку природних ландшафтів та українського менталітету.

У сучасних дослідженнях найбільш повно проблема єдності природ-ного та етнокультурного середовища відображена у спільній монографії Я.Б. Олійника та В.В. Стецюка [5].

До природних та етнокультурних феноменів України віднесено і Ка-нівський природний заповідник – місце, де протягом тисячоліть органічно поєдналися історія природи та історія народу. Унікальність рельєфу, краса ландшафтів, колосальне біорізноманіття збереглися в самому центрі густо-населеної України. Тут, упродовж багатьох віків, жили, змінюючи один одно-го, землероби-трипільці, кочові племена „ямної культури”, скіфи-орачі і най-ближчі наші предки – древні слов’яни. Тепер про них нагадує топоніміка

© Л.О. Чорна, 2012

260

краю: Велике і Мале скіфські городища, гори Княжа та Мар’їна, річки Рось, Росава…

Тут, у давні часи, під впливом навколишньої природи, ландшафтного різноманіття, формувався духовний світ українців. До часів панування язич-ництва у наших пращурів належать і витоки заповідання природи. Тоді, – за висловом Михайла Грушевського, – у слов’ян «дерева заступили місце храмів або якихось образів. Для молитв, жертв, взагалі культу, звичайно служили ті місця, де людина особливо живо відчувала на собі вплив приро-ди, подих тієї таємничої сили, що переймала її і була властивим предметом культу, – де вона уважала за можливе зблизитись до сеї таємничої сили як найблизше...» [3]. У перших „празаповідниках” – гаях, які були місцем для проведення культових відправ і мали сакральне значення, – заборонялося не лише рубати дерева, але й приходити без дозволу волхвів. Фактично, можна сказати, що з того часу й почалося збереження історичних ландша-фтів.

Неподалік від Канівського природного заповідника є урочище «Перу-ни», назва якого свідчить, що це було заповідне, священне місце для древ-ніх слов’ян. Імовірно, там зростав, переважно, дубовий гай, оскільки дере-вом Перуна (бога блискавки і грому) вважався дуб. Археологи, ще наприкі-нці ХІХ ст., виявили тут укріплення Родні (нині це Княжа гора на території природного заповідника), яке згадується у «Повісті минулих літ» під 980 ро-ком. Сама назва – «Родня» наштовхує на думку, що це було не звичайне укріплення, а таке, що мало важливе значення для київських князів. Мож-ливо, Родня була тим родовим «гніздом», звідки вирушили вверх по Дніпру майбутні засновники Києва. Сюди утікав із Києва князь Ярополк від брата Володимира. У літописі розповідається: «И послуша его [воєводу Блуда – Ч.Л.] Ярополкъ, и б жа изъ града, и пришедъ затворися въ град Род н , на устьи Ръси, а Володимиръ вниде в Киевъ, и ос дяху Ярополка в Родн , и б гладъ великъ и немъ, и есть притча и до сего дне: б да аки в Родн » [6, с. 128–129]. Саме у Родні загинув Ярополк, звільнивши київський стіл для князя Володимира.

Однак, Канівські гори є свідками і того часу, коли тут збиралися руські князі, щоб спільно йти на ворога, тут Ярослав Мудрий започаткував Поро-ську лінію оборони від нападів із півдня.

Розкопки слов’янського городища на Княжій горі розпочав професор Д.Я. Самоквасов у 1876 р. Наприкінці ХІХ ст. їх продовжив Микола Федото-вич Біляшівський. Прагнучи зберегти археологічні цінності від розграбуван-ня місцевим населенням, він купив 1892 р. у поміщика Я.В. Тарновського 14 десятин землі. Так виник хутір «Княжа Гора» – лісова дача археолога, яка стала на багато років своєрідним науково-культурним осередком, де бували видатні митці, історики, літературознавці, письменники, актори. Нині тут розташована садиба природного заповідника.

Саме археолог М.Ф. Біляшівський започаткував охорону усталених ландшафтів Канівських гір, добившись у 1904 р. створення у своєму воло-дінні поблизу Княжої гори лісової захисної дачі площею 7,5 десятин.

На державному рівні інвентаризація та охорона природних ландшаф-тів як природного та історико-культурного явища розпочалася ще в період

261

української національної революції 1917–1921 рр. з ініціативи М.Ф. Біля-шівського.

Нищення лісів та розорювання схилів Канівських гір сприяли активній ерозії ґрунту, утворенню і росту глибоких ярів. На початку 1920-х років гео-лог В.В. Різниченко звернув увагу на те, що розростання ярів загрожує на-віть могилі Тараса Шевченка. Виноси з ярів спричинили мілину біля Черне-чої гори і навіть зміщували русло Дніпра вліво. 27 липня 1923 р. вчений ви-ступив із «Ініціативною запискою» до Секції охорони природи Сільськогос-подарського Наукового Комітету Народного Комісаріату Земельних Справ України, де всебічно обгрунтував необхідність створення державного запо-відника в околицях Шевченкової могили. 30 липня 1923 р. постановою №156 Наркомзему було засновано Державний лісостеповий заповідник імені Т.Г. Шевченка (нинішній Канівський природний заповідник). До його складу ввійшла і «захисна лісова дача» М.Ф. Біляшівського.

На багатогранну значущість місцевості, як у природничому, так і в іс-торичному сенсі, звертали увагу організатори заповідника при підготовці плану його науково-дослідної роботи. Не випадково до Комісії зі створення заповідника, разом із природничниками, було залучено археолога М.Б. Бі-ляшівського та відомого літературознавця С.О. Єфремова.

Цікавим є опис території майбутнього заповідника, який подала до Наркомзему Комісія з організації заповідника ім. Т.Г. Шевченка у «Доповід-ній записці» 1924 року: «Гірська місцевість поруч з велетенською долиною Дніпра. Вкриті лісом височини, розірвані глибоченними ярами, де весняні та дощові води раз у раз розривають і рвуть їх кручі-береги, виявляючи їх гео-логічний склад – несподівані серед більш-менш одноманітних просторів славнозвісні «Канівські дислокації» з відкладеннями крейдяної та юрської епох. Уступи гірські, що насуваються нижче Могили на Дніпрі, також здавна звісні, як міста цінних археологічних розкопок та знахідок: «Велике Городи-ще», «Мале Городище» – /імовірно колишні скіфські становища/, «Княжа го-ра»…» [9].

Зі створенням заповідника не відразу вдалося подолати наслідки без-думного господарювання. Так, зокрема, у місцевій пресі 1926 р. повідомля-лося, що в селі Пекарі на Канівщині (неподалік заповідника) під час великої зливи вода з ярів знесла декілька будівель, а частину луків та городів зане-сло піском та камінням, від чого вони стали непридатними для пасовищ та обробітку. Таке природне явище (потоки води, мулу та каміння), на Канів-щині називали «тучею» (наперед можна зазначити, що молоде покоління канівців уже не розуміє значення цього слова). Діяльність заповідника стала прикладом для населення навколишніх територій, як уникати природних ка-таклізмів, що тривалий час були характерними для даної місцевості.

Комплексний підхід до охорони заповідника відобразило уже перше його «Положення» 1930 р., яке визначало такі основні завдання цієї приро-доохоронної установи: «а) зберігати та охороняти фавну та флору, а також рельєф Заповідника…» [10]. Заборонялося полювання, випасання худоби, порубка, добування піску, каменю, глини та інших видів копалин, а також інше його господарське використання. Збереження від порушення рельєфу заповідника, тим самим забезпечувало цілісність археологічних пам’яток,

262

недоторканність історично усталеного природного ландшафту, який поло-нив колись Тараса Шевченка та був натхненням для його поетичних творів.

Наступними роками, незважаючи на різні суспільно-політичні обста-вини, співробітники заповідника продовжували охороняти як природу запо-відника, так і історичні пам’ятки на його території. У 1939 р. природний за-повідник було передано Київському державному університету ім. Т.Г. Шев-ченка як навчальну базу. Дослідження археологічних пам’яток і кваліфіко-ваний нагляд за ними здійснювали науковці Г.Г. Мезенцева [4], М.М. Бондар [1] та ін.

Нині на садибі Канівського природного заповідника та на його околи-цях щороку проходить літня навчальна археологічна практика студентів-істориків Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під керівництвом викладачів кафедри археології історичного факультету у 2006–2011 рр. на садибі заповідника розкопано декілька жител давніх слов’ян VІ–ІХ ст. н.е. Частина з них музеєфіковані й відкриті для огляду від-відувачами Музею природи заповідника, у якому, поруч із природничими відділами (ботаніки, зоології, геології, дендрології, палеонтології) діють від-діли археологічний, історії заповідника, меморіальні кімнати дослідника іс-торії цього краю, першого ректора Київського університету М.О. Максимо-вича та академіка, археолога М.Ф. Біляшівського. Відвідувачам музею про-понується у супроводі науковців пройтися екологічними стежками, що не лише знайомлять із флорою і фауною заповідника, а й пролягають до істо-ричних пам’яток.

Висновки

За обставин, коли у більшості населення ще переважає споживацьке ставлення як до навколишньої природи, так і до пам’яток історії, що одина-ковою мірою плюндруються, необхідний комплексний підхід до цієї справи. Органи з охорони пам’яток не мають достатніх ресурсів для охорони істори-ко-культурних об’єктів. Природні заповідники, у штаті яких є державна слу-жба охорони, водночас є дієвими охоронцями нашої історико-культурної спадщини. Цей аспект є ще одним вагомим аргументом для розширення іс-нуючої мережі природно-заповідного фонду України.

Список літератури

1. Бондарь Н.М. Прошлое Канева и его окрестностей / Бондарь Н.М. – К. : КГУ, 1971. – 171 с.

2. Григоріїв Н.Я. Українська національна вдача / Григоріїв Н.Я. – Манітоба, Вінніпег : Видання Української видавничої спілки в Канаді, 1941. – 61 с.

3. Грушевський М.С. Історія України – Руси : в 11 т., 12 кн. / Грушевський М.С. – К. : Наук. думка, 1991. – Т.1. – 1991. – 649 с.

4. Мезенцева Г. Канівське поселення полян / Мезенцева Г. – К. : Вид-во КДУ, 1965. – 124 с.

5. Олійник Я.Б. Природні та етнокультурні феномени України : монографія / Я.Б. Олійник, В.В. Стецюк. – К. : Київський університет, 2008. – 215 с.

6. Повість врем’яних літ : Літопис (за Іпатієвським списком) / пер. з давньоруської; післяслово, комент. В.В. Яременка. – К. : Радянський письменник, 1990. – 558 с.

263

7. Різниченко В. В. Геольогічний нарис околиць Шевченкової могили під Каневом / Різниченко В. В. – К., 1924. – 32 с.

8. Талиев В.И. Охраняйте природу! / Талиев В.И. – Х. : ХОЛП, 1914. – 21 с. 9. Центральний державний архів вищих органів влади та управління

(ЦДАВО) України. – Ф-27. – Оп. 9. – Спр. 639. 10. ЦДАВО України, – Ф-27. – Оп. 12. – Спр. 1275. 11. Шарлемань Е. Охороняйте рідну природу! / Шарлемань Е. – Х. : Союз,

1918. – 30 с. Речь идёт о комплексной охране памяток археологии, культуры и приро-

ды на территории Каневского природного заповедника. Раскрывается значе-ние функционирования заповедника для сохранения исторических ландшафтов.

Каневский природный заповедник, охрана природы, памятки архео-логии, исторические ландшафты.

The article deals with the all-embracing protection of the monuments and relict of

the archaeology, culture and nature on the area of the Kaniv Natural Reserve. It is re-vealed the significance of the functioning of the reserve for the preservation of the his-torical landscapes.

Kaniv Natural Reserve, protection of nature, the monuments and relict of the archaelogy, historical landscapes.

УДК: 502.4

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ІНТЕГРАЦІЇ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ

ТЕРИТОРІЙ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ

М.Г. Чорний, кандидат біологічних наук Канівський природний заповідник

Проаналізовано сучасний стан природно-заповідних територій

України найвищого рівня охорони в аспектах суспільної значущості та взаємодії з місцевими громадами. Запропоновано шляхи інтеграції тери-торій, що охороняються (як базових елементів стійкого розвитку регіо-нів), у суспільно-економічні процеси.

Заповідні території, громада, суспільство, інтеграція. Створена за радянських часів мережа природно-заповідних територій

(ПЗТ) базувалася, здебільшого, на природних заповідниках та заказниках і відображала ту реальну суспільно-політичну ситуацію в країні, яка диктува-лася домінуванням державних інтересів над людськими, низьким рівнем екологічної культури, традиціями широкого застосування державного реп-ресивного апарату для підтримання природоохоронного законодавства на заповідних територіях.

© М.Г. Чорний, 2012

264

Метою дослідження – встановити залежність стану розвитку приро-дно-заповідної справи в Україні від суспільно-політичної ситуації та рівня громадянської самосвідомості.

Матеріали і методика досліджень. ретроспективний аналіз статусу об’єктів природно-заповідного фонду в аспекті еволюції зв’язків державної політики та публічної думки від пізньої радянської епохи до наших часів.

Результати досліджень. Принцип абсолютної заборони використан-ня природних ресурсів у заповідниках, обмеження доступу місцевих громад до заповідних земель не тільки спровокували численні конфліктні ситуації, а й виховали у суспільстві кілька поколінь негативно, а часто і вороже, нала-штованих щодо ПЗТ громадян.

Самі ж ПЗТ поступово перетворилися в такі собі «законсервовані» ді-лянки землі, де сукцесійні процеси часто не відповідають основним завдан-ням, покладеним на заповідники, а інколи і просто суперечать базовим принципам заповідання, охорони ландшафтів і біорізноманіття. В окремих випадках мова йде навіть про деградацію штучних екосистем із високим рі-внем біорізноманіття, які свого часу було оголошено заповідниками.

Таким чином, відсутність чіткої державної стратегії у галузі природно-заповідної справи, прийняття суперечливих законодавчих актів, негативне ставлення більшості громадян до ПЗТ, загострення внутрішніх проблем фу-нкціонування заповідних територій створюють вкрай небезпечні тенденції в Україні.

1. Попри значну динаміку у розширенні мережі ПЗТ останніми роками, Україна займає одне з останніх місць у Європі за відсотком охоронних тери-торій.

2. У зв’язку із наближенням земельної реформи і створення ринку зе-млі, у громадян з’являється можливість розподілити, приватизувати і про-дати земельні ділянки, в т. ч. найбільш цінні у природоохоронному плані. Це є основною причиною саботування на рівні місцевих органів влади ство-рення нових об’єктів природно-заповідного фонду.

3. Повна заборона полювання на заповідних територіях практично унеможливила створення нових заповідних об’єктів на землях лісового фо-нду, які повністю віддані в довгострокову оренду приватним мисливським господарствам.

4. Навіть спроби Президента України, шляхом видання окремих дору-чень і указів, зламати ситуацію на користь природно-заповідної справи час-то натикаються на багаторічну судову тяганину, а то й відвертий саботаж на місцях.

Та і як переконати пересічного громадянина, звичайного обивателя в тому, як важливо конкретно для нього зберегти від повного знищення, на-приклад, орлана-білохвоста чи венерині черевички. Або навіщо охороняти природну ділянку, до якої конкретна людина не має доступу, і як ця конкре-тна людина може скористатися результатами охорони?

Аналіз зазначених вище проблем приводить до висновку: політика за-критості та ізоляціонізму щодо заповідних територій уже найближчим часом може мати непередбачувані наслідки як для існуючих ПЗТ, так і для приро-дно-заповідної справи загалом. Водночас, зняття заборони масового нерег-

265

ламентованого доступу на території ПЗФ практично призведе до деградації і втрати цінних природних екосистем.

То чи є реальні шляхи вирішення цієї проблеми, виходячи з нинішніх реалій? На нашу думку, таким шляхом є інтеграція природно-заповідних те-риторій у суспільно-політичні процеси в країні. З одного боку, громадянам, суспільству необхідно показати соціальну доцільність і значущість створен-ня мережі ПЗТ, базуючись на економічній складовій. З іншого – зробити так, аби в українському суспільстві стало модним охороняти довкілля і заповідні території зокрема. А тому у ситуації, що нині склалася, досить ілюзорним видається принцип, якого дотримуються колективи, що працюють на тери-торіях ПЗФ. Суть його полягає в тому, що колективи заповідників (і парків) виконують винятково важливу місію, охороняючи залишки української при-роди, але працюють вони тільки на перспективу, на той час, коли суспільст-во «дозріє» до розуміння важливості охорони дикої природи і біорізноманіт-тя загалом. От тільки перспективи постійно віддаляються, а дикої природи стає все менше. Часу для «тривалого дозрівання суспільства» вже не за-лишилось, і перекладати еколого-просвітницькі функції на державу, вузи, школу, дитячі садки, ізолювавшись на заповідних територіях, і пасивно че-каючи змін на краще, не доводиться. Принаймні, це буде нечесно по відно-шенню до самих заповідників і парків.

Висновок: аби вижити і повноцінно виконувати свої функції природно-заповідні території мусять максимально інтегруватись у суспільно-політичні й соціально-економічні процеси.

Від політики ізоляціонізму, замкнутості в собі, необхідно поступово переходити до агресивної, наступальної пропаганди цінності заповідання, важливості ПЗТ для здоров’я і життя людей, екологічного і економічного благополуччя тих регіонів, де розташовані ПЗТ.

Нині є всі підстави стверджувати, що саме значні за розмірами ПЗТ здатні потужно впливати на регіональну соціально-економічну політику, ди-ктуючи екологічні стандарти якості життя. Найяскравішим прикладом такої діяльності на півдні України є біосферний заповідник «Асканія-Нова» і Кар-патський біосферний заповідник.

Практично вже все місцеве населення м. Вилкове і навколишніх сіл зрозуміло свою економічну залежність від екологічного стану дельти Дунаю, а відтак – від ефективності функціонування і менеджменту Дунайського біо-сферного заповідника. Але для більшості інших заповідників і парків (особ-ливо, новостворених) чи не найактуальнішою стає класична ідея – «ходіння в народ».

Досвід розширення Канівського природного заповідника свідчить – тільки підтримка місцевих громад гарантує успішність функціонування запо-відної території і, навпаки, несприйняття більшістю суспільства заповідників як таких втягує колективи у безкінечні судові процеси, відволікає від вико-нання основних функцій, а часто ставить під загрозу майбутнє ПЗТ.

Тому, поряд із основними функціями охорони і вивчення заповідних територій, постає функція навчальна, окремою складовою якої є еколого-просвітницька діяльність. Адже, просвітницька ідея лягає лише на підготов-лений ґрунт, тобто, це та ідея, на яку вже чекали. У випадку із заповідника-

266

ми на самому початку ми маємо справу з повним неприйняттям ідеї більші-стю громадян.

Кожне суспільство на певному етапі розвитку виробляло свої «табу». Часто це були не закони, а, скоріше, неписані норми поведінки й моралі, порушення яких робило некомфортним, а часто і неможливим перебування у громаді. Саме в такий спосіб, на рівні підсвідомості, оберігали заповідні урочища і гаї наші пращури, а деякі із цих територій стали заповідними у наші дні. Охорона існуючих ПЗТ і створення нових заповідних територій по-винні стати модними, та престижними у суспільстві.

Досягти такого результату можна упродовж одного покоління, почи-наючи з розроблення навчальних програм для дитячих садків і шкіл. Це мо-жуть бути відеофільми про ПЗТ, короткі, але змістовні розповіді про ПЗТ (але не лекції на перших порах), екологічні ігри, екскурсії екологічними сте-жками, системні акції і проекти, спрямовані на поліпшення ситуації на запо-відних територіях. Зокрема, поступово впроваджувати принцип: «не збира-ти сміття після інших, а не смітити самим і не дозволяти смітити іншим».

Кожному учневі з навколишніх шкіл щотижня, а то і щодня, нагадува-ти, що поруч є заповідник, і цим треба пишатися, бо інші цього не мають. Новини про заповідник чи парк мусять бути невід’ємним атрибутом місце-вих засобів масової інформації, а в ідеальному варіанті – створення свого сайту в режимі онлайн (такі приклади вже мають зарубіжні парки).

Досвід Канівського природного заповідника показує, що місцева влада погоджується не диктувати свої умови заповіднику, а співпрацювати на пар-тнерських засадах лише тоді, коли заповідник здатний представити конкре-тний навчально-науковий екологічний продукт або конкурентоспроможну ідею, яку він реалізує спільно з місцевою владою, підвищуючи рейтинг останньої. Прикладами можуть бути спільні проекти до Дня міста, дня на-родження заповідника; етно-екологічний проект «Свято Івана Купала» з від-родження звичаїв шанування рідної природи та ін.

Створення розгалуженої мережі ПЗТ України загострило кадрову про-блему цих об’єктів. Нині заповідниками керують усі: науковці, колишні пра-цівники лісового, сільського господарства, міліції, економісти, юристи і навіть бізнесмени. За відсутності розробленої стратегії природно-заповідної справи в Україні пріоритети діяльності ПЗТ, залежно від фаху головного менеджера, кардинально відрізняються. Те саме можна сказати й про штат служби охо-рони та інших підрозділів. А тому проявляється нагальна потреба у по-стійному функціонуванні Центру підвищення кваліфікації працівників запо-відної справи. Перші кроки у цьому напрямку зроблені Канівським природним заповідником за фінансової підтримки Представництва ООН в Україні.

І, нарешті, ще один надважливий на сьогодні напрям діяльності у природно-заповідній справі – створення потужного політичного лоббі для прийняття законів та розробки ефективної нормативно-правової бази, здат-ної врегулювати суперечності між суспільними потребами та обмеженням природокористування на заповідних територіях. У цій роботі марно покла-датися на діяльність профільного міністерства, що перманентно реоргані-зовується, чи на громадські організації, які часто просувають радикальні і стратегічно не виважені законодавчі ініціативи, що можуть згубно діяти як

267

на ПЗТ, так і на ідею заповідання. Ініціативи мають виходити із заповідників і парків.

Висновки

Таким чином, лише системна, злагоджена, а головне, – агресивна по-літика інтеграції в усі сфери суспільного життя країни, дозволить зробити природно-заповідні території України найбільшим надбанням нації.

Проанализировано современное состояние природно-заповедных тер-

риторий Украины наивысшего уровня охраны в аспектах общественной зна-чимости и взаимодействия с местными общинами. Предложены пути инте-грации охраняемых территорий (в качестве базовых элементов устойчивого развития регионов), в общественно-экономические процессы.

Заповедные территории, община, общество, интеграция. In the article is given analysis of the present-day’s state of the areas of the natu-

ral reserves in Ukraine, those of the highest level of protection in the aspects of the so-cial significance and cooperation with the local communities. In this article are sug-gested the ways and means of integration of the protected areas as the basic elements of the stable development of the regions into the social-economic processes.

Preserved areas, community, society, integration.

УДК 582.929.4: 581.54

ИЗУЧЕНИЕ ЛОКАЛИЗАЦИИ ЭФИРОМАСЛИЧНЫХ ЖЕЛЕЗОК

У HYSSOPUS OFFICINALIS L.

О.М. Шибко, Никитский ботанический сад – Национальный научный центр

Приведены результаты изучения локализации эфиромасличных же-

лезок на вегетативных и генеративных органах растений Hyssopus offi-cinalis L. Определены размеры и плотность их размещения в разных час-тях растения. Указывается на возможность использования данной ме-тодики для первичного определения массовой доли эфирного масла в вы-деленных формах.

Hyssopus officinalis, железки, поверхность листовой пластин-ки, чашечка.

Иссоп лекарственный (Hyssopus officinalis L.) – полукустарничек се-

мейства яснотковые (Lamiaceae) культивируют как лекарственное, эфиро-масличное и декоративное растение. Целебные свойства иссопа весьма широко используются в народной медицине и официальной медицине не-которых стран Европы, но основная сфера применения иссопа – это полу-чение эфирного масла [6]. Впервые масло H. officinalis было получено в

© О.М. Шибко, 2012

268

1574 году в Берлине, и с тех пор дистилляция иссопового масла распрост-ранилась во многих странах Европы [3].

Известно, что эфирное масло локализуется в специализированных вместилищах − железках, а также железистых трихомах (одноклеточных или многоклеточных). В некоторых научных трудах указывается на связь массовой доли эфирного масла в растении с величиной и количеством эфиромасличных железок. В настоящее время установлено, что именно пельтатные желёзки являются основным местом синтеза и накопления эфирного масла [4]. Кондратенко Л.М. устанавливает прямую корреляцион-ную связь между количеством эфиромасличных железок и накоплением масла, а также содержанием эфирного масла в растении [2]. В целях сове-ршенствования селекции эфиромасличных культур В.Д. Работягов разра-ботал модель продуктивности лаванды, которая позволяет проследить связь между массовой долей эфирного масла и количеством эфиромасли-чных железок [5].

Цель исследований – установить особенности локализации эфиро-масличных железок на различных частях растения иссопа лекарственного.

Материалы и методика исследований. Исследования проводились в течение трех лет (2007–2009 гг.) на базе лаборатории ароматических и лекарственных растений НБС-ННЦ. Рассматривались особенности разме-щения эфиромасличных железок у трех различных морфологических форм H. officinalis – белоцветковой (f. albus), синецветковой (f. cyaneus), розовоц-ветковой (f. ruber). Изучение особенностей морфологии и локализации эфиромасличных желёзок проводили на временных препаратах. Исследу-емый материал окрашивали красителем Судан-III и рассматривали под ми-кроскопом. Измерение величины железок проводили в Сельскохозяйствен-ном университете в г. Нитре (Словакия). Для этого использовали микроскоп Carl Zeiss Discovery V 12, подключенный к компьютеру, совместно с про-граммным продуктом Axiovision. Использовался также электронный микрос-коп Zeiss EVO LS15. Для каждого анализа производили 50 измерений. Пло-тность эфиромасличных железок измеряли с помощью окулярмикрометра (цена деления 7,8 мкм) при помощи микроскопа JENAMED (окуляр 8х, объ-ектив 40х). Данные подвергались статистической обработке с вычислением среднего арифметического значения, стандартного отклонения и коэффи-циента вариации при уровне достоверной вероятности р>0,95 [1].

Результаты исследований. Исследованиями установлено, что на обеих поверхностях листовой пластинки иссопа лекарственного видны кру-пные железки, слегка погруженные в мезофилл.

Нами были измерены размеры эфиромасличных железок иссопа ле-карственного. Установлено, что диаметр железок величина непостоянная и на внешней поверхности листа варьирует в пределах от 91,45 до 173,90 мкм, в то время как размер железок на внутренней поверхности изменяется от 93,19 до 123,08 мкм.

Исследованы особенности локализации эфиромасличных железок в разных частях листа. Пробы брали в период начала цветения. Установле-но, что наиболее плотно эфиромасличные железки располагаются ближе к вершине листа, а также в средней части листовой пластинки, ближе к её

269

краю. Наименьшее количество железок отмечено вдоль центральной жилки и в нижней части листа, ближе к основанию. Кроме того, на внешней пове-рхности листа плотность эфиромасличных железок заметно меньше, чем на внутренней стороне листа. В результате сравнительного изучения лока-лизации железок у форм иссопа лекарственного с различной окраской цве-тка получены следующие данные (табл. 1).

1. Особенности локализации эфиромасличных железок на поверхности лис-та у различных форм H. officinalis

Количество железок на мм2, шт. белоцветковая синецветковая розовоцветковая

Поверхность листовой пластинки

Часть лис-товой пла-

стинки внешн. внутр. внешн. внутр. внешн. внутр.

основание 0,5±0,01 1,8±0,05 0,6±0,01 1,4±0,04 0,5±0,01 1,3±0,02 середина 1,2±0,02 3,3±0,06 1,1±0,02 2,8±0,06 0,9±0,02 3,0±0,04 верхушка 2,0±0,04 4,7±0,08 1,7±0,03 4,1±0,07 1.8±0,03 4,2±0,06

Исходя из данных таблицы 1, можно отметить, что наибольшая плот-ность эфиромасличных железок наблюдается у растений с белой окраской цветка. У сине- и розовоцветковых форм плотность распределения эфиро-масличных железок по поверхности листа примерно равная.

Чашечка иссопа лекарственного светло-зеленого цвета (белоцветко-вая форма) или же с антоциановым окрасом жилок и особенно зубчиков у сине- и розовоцветковых форм. Средняя длина чашечки составляет 7,68 ± 0,408 мм. Зубцы чашечки в количестве 5 штук вытянуто треугольной фор-мы, почти равной величины, 2,2–2,8 мм в длину. Снаружи чашечка не густо опушена короткими белыми заостренными волосками, наиболее густо рас-положенными на гранях жилок (ребрышек) и по краям зубчиков.

При увеличении на поверхности чашечки хорошо видны крупные эфиромасличные железки, локализованные в межреберьях. По нашим на-блюдениям, размеры эфиромасличных железок на чашечке несколько уступают таковым на поверхности листовой пластинки. Средняя величина эфиромасличной железки на чашечке составляет 88,21 мкм с интервалом варьирования от 74,06 до 96,24 мкм. Наибольшая их плотность отмечена в средней и верхней части трубки, а также у основания зубчиков, минималь-ное количество железок находится у основания чашечки и на зубчиках. На-ми проведены замеры плотности расположения эфиромасличных железок на чашечке у различных морфологических форм иссопа лекарственного (табл. 2).

2. Особенности локализации эфиромасличных железок на поверхности ча-шечки у различных форм H. officinalis

Количество железок на мм2 поверхности, шт. Часть чашечки

белоцветковая синецветковая розовоцветковаяоснование 12,2±1,01 11,3±0,95 12,0±0,97 середина 19,4±2,21 17,7±1,46 17,4±1,84 зубцы 14,7±1,21 13,0±1,44 12,8±1,37

270

Установлено, что у белоцветковой формы иссопа наблюдается мак-симально высокая плотность эфиромасличных железок на единицу площа-ди. У двух оставшихся форм эти показатели примерно равные, но средняя плотность железок у синецветковой формы несколько выше. В доступной нам научной литературе не обнаружено сведений об исследовании плотно-сти терпеноидных вместилищ на чашечке иссопа лекарственного. Тем не менее, этот показатель очень важен для селекционной работы.

Выводы

Полученные нами данные могут быть использованы как экспресс-метод при первичном определении массовой доли эфирного масла в селе-кционной работе, направленной на поиск высокопродуктивных форм H. offi-cinalis.

Список литературы

1. Зайцев Г.Н. Методика биометрических расчетов / Зайцев Г.Н. – М. : Наука, 1973. – 256 с.

2. Кондратенко Л.М. О взаимосвязи между внешними признаками цветка и содержанием эфирного масла у тимьяна обыкновенного / Л.М. Кондратенко // Сб. науч. работ ВНИИ лек. раст. – 1975. – Вып. 8. – С. 18.

3. Кудряшев С.Н. Эфиромасличные растения и их культура в Средней Азии / С.Н. Кудряшев // Тр. Сектора раст. ресурсов Комитета наук УзССР. –Ташкент, 1936. – Вып. 1. – С. 210–218.

4. Маланкина Е.Л. Формирование эфиромасличных желёзок у рода мо-нарда (Monarda L.) и их распределение по поверхности листа в связи с продукти-вностью растений / Е.Л. Маланкина, Н.В. Корчашкина // «Нетрадиционные приро-дные ресурсы, инновационные технологии и продукты» : сб. научн. тр. – Вып. 14. – М. : Изд-во РАЕН, 2007. – С. 67–71.

5. Работягов В.Д. Математическая модель продуктивности лаванды / В.Д. Работягов // Физиология и биохимия культурных растений. – 1983. – Т. 15, № 6. – С. 566–571.

6. Хлыпенко Л.А. Изучение рода Hyssopus L. в условиях Южного берега Крыма / Л.А. Хлыпенко, Н.Н. Бакова, В.Д. Работягов [и др.] // Бюлл. Никит. ботан. сада. – 2004. – Вып. 90. – С. 59–63.

Наведено результати вивчення локалізації ефіроолійних залозок на веге-

тативних і генеративних органах рослин Hyssopus officinalis L. Визначено роз-міри і щільність їх розміщення в різних частинах рослини. Вказано на можли-вість використання даної методики для первинного визначення масової частки ефірної олії у виділених формах.

Hyssopus officinalis, залозки, поверхня листкової пластинки, чашечка. The results of essential oil glandules’ localization on vegetative and generative

organs of Hyssopus officinalis L. plants have been give. Their sizes and density of lo-calization in different parts of the plant have been determined. It has been shown that this method can be used for primary definition of the mass part of essential oil in the selected forms.

Hyssopus officinalis, glandules, leaf surface, calyx.

271

УДК 630*56:630.116+582.677.11

ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕНДРОКЛІМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МАГНОЛІЙ

А.Д. Шовган, кандидат біологічних наук Ю.А. Шовган, магістр

Національний лісотехнічний університет України

Досліджено коливання річного приросту деревини у дерев Magnolia hypoleuca і Magnolia kobus. Виявлено закономірності у мінливості річних при-ростів деревини. Отримано дані про залежність динаміки річного приросту деревини від коливань середньої температури повітря і суми опадів.

Magnolia hypoleuca, Magnolia kobus, річні кільця, поточний річ-ний приріст, температура повітря, сума опадів.

Види роду магнолія (Magnolia L.) як найдавніші на Землі покритонасінні

рослини з незвично великими гарними квітками й листками та яскраво забар-вленими достигаючими плодами вже протягом кількох століть є прикрасою як знаменитих садів китайських імператорів, так і невеликих присадибних діля-нок. Здавна і широко їх вирощують по всій Західній Україні [1, 2, 4, 5, 7].

Мета дослідження – вивчити коливання річного приросту деревини видів роду Magnolia L. та їх залежність від мінливості кліматичних умов.

Матеріали і методика досліджень. У культурі на Заході України є чимало представників роду магнолія, проте немає можливості рубати мо-дельні дерева або в інший спосіб відбирати зразки деревини без нанесення суттєвих пошкоджень екземплярам рослин. Ми скористалися нагодою і проаналізували хід росту стовбурів кількох дерев магнолій, що відмерли у Ботанічному саду НЛТУ України (м. Львів) протягом останніх років. Столітнє дерево магнолії білуватої (Magnolia hypoleuca Siebold et Zuccarini, syn. M.obovata Thunberg) відмерло внаслідок сильного пошкодження пізнім за-морозком 2008 року. Ще 6 дерев магнолії кобус (Magnolia kobus DC.) відме-рли у філії Ботанічного саду – Страдчівському дендрарії – внаслідок катаст-рофічного сніголаму у жовтні 2009 року. Цілком зрозуміло, що наявного до-слідного матеріалу для широких висновків та узагальнень недостатньо, і наші висновки є першою спробою досліджень магнолій у цьому напрямі.

Ми виконали наступне: з дотриманням вимог лісової таксації відібра-ли спили з означених дерев та з високою точністю заміряли ширину кожного річного кільця і здійснили необхідні перехресні їх датування, перевели аб-солютні значення поточного річного приросту деревини у відносні величини – індекси. Отримані таким чином часові ряди поточного приросту двох видів магнолії ми порівняли з багаторічними даними метеостанції Львів про сере-дні температури повітря й суми опадів. Графічне співставлення кривих по-точного приросту деревини з кліматичними показниками представлено на рис. 1 і рис. 2.

© А.Д. Шовган, Ю.А. Шовган, 2012

272

Результати дослідження. Згідно з отриманими даними ширина річ-них кілець у всіх дерев була з року в рік дуже мінливою. Це зумовлено змі-нами інтенсивності впливів як зовнішніх чинників (кліматичних, біотичних та ін.), так і внутрішніх причин, зокрема, неоднаковою рясністю цвітіння, неод-наковими врожаями плодів та насінин, індивідуальними особливостями ге-нотипу. Причому роки з екстремальними приростами (мінімальними чи мак-симальними) у дерев одного виду більш-менш збігаються, а у дерев різних видів не збігаються зовсім.

Аналітичне порівняння кривих росту окремих дерев здійснено з вико-ристанням коефіцієнта кореляції і показника подібності [3, 6]. Між кривими приростів окремих дерев Magnolia kobus існує середня і сильна кореляція (r= +0,3–0,8), значення показника подібності рядів теж високі і знаходяться у межах 60–80 %. Це дає нам підстави об’єднати дерева магнолії кобус у де-ндрохронологічний ряд для м. Львова.

Разом з тим, між кривими приростів різних видів кореляція відсутня (значення коефіцієнта кореляції несуттєві, значення коефіцієнта подібності нижчі за 60 %). Індекси приросту по двох видах магнолії неможна об’єднувати в один спільний дендрохронологічний ряд. Щоб порівняти ко-ливання поточного річного приросту деревини магнолій з кліматичними по-казниками – середніми температурами повітря і сумами опадів – ми взяли їх значення за різні періоди.

За екологічними характеристиками магнолія білувата є мезогігрофі-том. Із графіків видно, що коливання її приросту більше узгоджуються з ко-ливаннями сум опадів, ніж із коливаннями температури повітря (рис. 1, 2). Прямою залежністю від коливань суми опадів можна пояснити підйоми і спади приросту магнолії білуватої (рис. 1, 2). Спади кількості опадів негати-вно впливають не тільки на приріст поточного року але й на приріст у насту-пному році.

Рис. 1. Дендроряди облікових дерев магнолій і температура повітря

за різні періоди року: tIV–VI – перша половина вегетаційного періоду, tVІІ–IХ – друга половина вегетаційно-

го періоду, tIV-ІХ – вегетаційний період, tІ–ХIІ –рік

273

Магнолія кобус менш вимоглива до вологи і більш холодостійка, ніж магнолія білувата. Коливання приросту цього виду менше узгоджуються з коливаннями кількості опадів і середніх температур. Крім графічного порівняння динаміки приростів магнолій з коливаннями те-мператур повітря і сум опадів ми здійснили також статистичний аналіз зв’язків. Отримані значення коефіцієнта кореляції свідчать, що між коли-ваннями приросту деревини у двох видів магнолії і середніми температура-ми повітря в умовах м. Львова прямолінійна кореляція є прямою і слабкою. Коефіцієнт кореляції має суттєві значення лише для залежності приросту від середньої річної температури. Це означає, що теплові умови міста Львова для росту і розвитку обох видів є близькими до оптимальних.

Рис. 2. Дендроряди двох видів магнолії і суми опадів за різні періоди року: NIV-VI – перша половина вегетаційного періоду, NVІІ-ІХ – друга половина вегетацій-ного періоду, NIV-ІХ – увесь вегетаційний період, NХ-ІХ – гідрологічний рік (із жовтня

попереднього року по вересень поточного року)

Коливання поточного річного приросту деревини зумовлені коливан-нями середньої річної температури повітря поточного року на 12 % у M. hypoleuca і на 7 % у M. kobus. Крім того, на приріст поточного року досить відчутно впливають умови попереднього року, коли формувався запас пла-стичних речовин, необхідних для розвитку рослин протягом весни. Мінли-вість температурних умов попереднього року зумовлює коливання приросту деревини поточного року на 8 % у M. hypoleuca і на 7 % у M. kobus.

Динаміка приросту деревини M. hypoleuca проявляє тіснішу залеж-ність від коливань кількості опадів, ніж M. kobus. Зв’язок між приростом і кі-лькістю опадів завжди прямий. Значення коефіцієнта кореляції суттєві для залежності приросту деревини від величини суми опадів за всі періоди по-точного року, особливо за вегетаційний період. Разом з тим, подібно до

274

температур, на приріст поточного року суттєво (r=0,25±0,107) впливає сума опадів за попередній вегетаційний період.

Висновки

Таким чином, коливання поточного річного приросту деревини у Magnolia hypoleuca на 12 % зумовлені коливаннями кількості опадів за вегетаційний сезон, на 5 % – змінами запасу вологи у ґрунті, і ще на 6 % мінливістю умов зволоження протягом попереднього вегетаційного періоду.

Magnolia kobus є мезофільним видом, більш стійким до змін режиму зволоження. Коливання суми опадів за всі періоди року мало впливають на коливання річного приросту деревини або ця кореляція має інший, непря-молінійний характер. Можливо характер залежностей коливань приросту деревини Magnolia kobus важко встановити через недостатню кількість об-лікових дерев і грубі помилки, пов’язані з впливом урожаїв плодів та насі-нин. Тому автори будуть вдячні за повідомлення про екземпляри магнолій, які можна використати для дендрокліматичних досліджень.

Список літератури 1. Гузь М.М. Насінний потенціал представників роду Magnolia L. на заході

України / М.М. Гузь, Ю.А. Шовган // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20.13. – С. 8–11.

2. Минченко Н.Ф. Магнолии на Украине / Н.Ф. Минченко, Т.П. Коршук. − К. : Наук. думка, 1987. – 177 с.

3. Колищук В.Г. Некоторые методические вопросы дендрохронологии / В.Г. Колищук // Эскпериментальные исследования астрофизических и геофизиче-ских явлений. – Л. : Физико-техн. ин-т. АН СССР, 1988. – С. 56–66.

4. Коршук Т.П. Листопадні магнолії / Т.П. Коршук. – К. : Дім, сад, город, 2004. – 108 с. – ISBN 966-7013-23-3.

5. Турлай О.І. Інтродукція листопадних магнолій в Північній Буковині: авто-реф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. біол. наук: спец. 03.00.05. ”Ботаніка”/ О.І. Турлай. – К., 1993. – 25 с.

6. Шиятов С.Г. Дендрохронология, ее принципы и методы / С.Г. Шиятов // Проблемы ботаники на Урале. Записки Свердловского отделения Всесоюзн. бо-танического общества. – Свердловск, 1973. Вып. 6. С. 53–73.

7. Щербина А.А. Из опыта интродукции деревьев и кустарников в г. Львове / А.А. Щербина // Бюллетень Главного ботанического сада. – 1958. – Вып. 32. С. 30–36.

Исследована изменчивость годичного прироста древесины деревьев Mag-nolia hypoleuca і Magnolia kobus. Выявлены закономерности в изменчивости годич-ного прироста древесины. Получены данные о зависимости динамики годичного прироста от колебаний средней температуры воздуха и суммы осадков.

Magnolia hypoleuca, Magnolia kobus, годичные кольца, текущий годи-чный прирост, средняя температура воздуха, сумма осадков.

The variability of annual wood growth of the individual trees of magnolia hypoleuca and magnolia kobus was investigated. The regularities in the variability of the annual rings growth were identified. The data on the dependence of the dynamics of the annual rings increment of fluctuations in mean air temperature and precipitation were found.

Magnolia hypoleuca, Magnolia kobus, annual rings, the current annual increment, the average temperature, amount of precipitation.

275

УДК 630*094.4+630*23+630*3+630*62

СТАЛЕ УПРАВЛІННЯ БУКОВИМИ ЛІСАМИ ДЕРЕВОСТАНАМИ

У ЛІСОВИХ ЗАКАЗНИКАХ ОПІЛЛЯ

Ю.С. Шпарик, кандидат сільськогосподарських наук

Т.В. Кухарський, молодший науковий співробітник УкрНДІгірліс, м. Івано-Франківськ

О.П. Левчук, директор, М.Б. Білоус, начальник відділу лісового господарства

ДП «Бережанське ЛМГ», м. Бережани

Наведено дані щодо впливу псевдоядра бука на його біологічну і те-хнічну стиглості в умовах природно-заповідних лісів Опілля і зроблено ви-сновок про необхідність застосування для них вибіркових рубок середньої інтенсивності. Розроблені рекомендації для сталого управління бучинами на рівнині.

Рівнинні бучини, природно-заповідні ліси, псевдоядро, стале управління лісами.

Відповідно до світових і національних положень [1-5], об’єкти природ-но-заповідного фонду є ядрами екологічної мережі і це визначає їх надзви-чайно важливе значення у виконанні не тільки базових завдань із охорони природи, але і в забезпеченні стабілізації екологічних процесів даної тери-торії. На Україні в цілому і в умовах Опілля зокрема, більшість об’єктів ПЗФ – це землі лісового фонду, на яких постійні користувачі зобов’язані вести лісове господарство згідно з чинними нормативними документами [6-9]. Стан букових лісів Опілля за останні роки має стійку тенденцію до погір-шення і більшість дослідників пов’язують це з поширенням псевдоядра [10, 11]. Основною проблемою лісів більшості об’єктів ПЗФ у регіоні є їх старін-ня, а значить і погіршення стійкості [12].

Аналіз літератури щодо особливостей ведення лісового господарства на об’єктах природно-заповідного фонду дав змогу зробити висновок про недостатню увагу до лісівничих заходів з ведення господарства та до захо-дів з розвитку і сприяння рекреації, про домінування моніторингових дослі-джень, особливо в галузі біорізноманіття та розвитку екомережі. В кінцево-му підсумку це веде до зниження стійкості лісових екосистем через їх ста-ріння та до погіршення рекреаційної їх цінності через відсутність доріг, місць відпочинку тощо.

Мета дослідження – вивчити особливості структури і стан букових лісів на об’єктах ПЗФ ДП «Бережанське ЛМГ» в умовах свіжої грабової бучини.

Матеріали і методика досліджень. Закладено 4 пробні площі зага-льною площею 20 га і на них відібрано 82 модельних дерева. Отримані ре-зультати проаналізовані за стандартними методиками з використанням ма-тематичної статистики.

© Ю.С. Шпарик, Т.В. Кухарський, О.П. Левчук, М.Б. Білоус, 2012

276

Результати досліджень. Визначено, що залежність об’єму стовбура бука від його віку є чіткою (достовірність апроксимації становила 0,596). Згі-дно з цією залежністю, об’єм стовбурів бука має чітку тенденцію до зрос-тання: від 1,2 м3 у 66 років до 4,2 м3 у 137 років. Це не зовсім відповідає стандартним таблицям ходу росту бука для цих умов і свідчить про спові-льнення приросту дерев бука на рівнині після 120 років. Виявлено наявність двох тенденцій у динаміці об’ємів: 1) в деревостанах із низькою повнотою (до 0,7) відзначено різке збільшення об’ємів до 4 м3 у віці до 100 років; 2) з високою – об’єм 4 м3 досягається тільки в 130 років. Наступним етапом аналізу було виведення залежностей об’ємів ділової деревини стовбурів бука з віком. Цей показник, як і попередній, має закономірну тенденцію до збільшення з віком: від 0,7 м3 у 66 років до 3,3 м3 у 137 років. Однак, порів-няння обох графіків дає змогу зробити висновок, що об’єм стовбура вже пі-сля 85 років зростає швидше за об’єм ділової деревини. Динаміка об’ємів псевдоядра також розрахована за модельними деревами (рис. 1).

Рис. 1. Вікова динаміка об’ємів псевдоядра бука (м3)

Крива вказує на інтенсивне збільшення об’єму псевдоядра з 75 до 105 років (від 0,0 до 0,25 м3) і наступну стабілізацію цього показника на рівні 0,30 м3. Однак, достовірність апроксимації цього показника є низькою і, від-повідно, розбіжність значень – дуже велика (від 0,0 до 1,0 м3). Достовірно встановлено негативний вплив формування псевдоядра на стан бучин піс-ля 110 років.

У старших деревостанах залишаються тільки найбільш стійкі дерева і об’єми їх пошкодження вже не збільшуються так інтенсивно. В інтервалі 65–130 років спостерігається стабільне збільшення відсотка ділової деревини бука в даних умовах і тільки після 130 років цей відсоток починає вирівню-ватися. У віці після 90 років чітко прослідковується зниження показників якості ділової деревини, особливо це стосується зниження виходу ділової деревини І сорту, зокрема фанерного кряжу. Але важливим є й те, що май-

277

же у 20 % стовбурів бука ділова деревина взагалі відсутня вже після 120 років. Тому, на об’єктах ПЗФ в умовах свіжої грабової бучини вибіркові лісо-відновні рубки доцільно починати в 90 р.

За результатами проведених досліджень, за даними інших дослідни-ків і відповідно до чинних нормативних документів розроблено «Рекомен-дації з ведення лісового господарства на об’єктах ПЗФ у бучинах ДП «Бе-режанське ЛМГ». У них викладені особливості проведення рубок догляду, лісовідновних і рубок переформування та заходи з лісовідновлення. Для бі-льшої наочності рекомендовані заходи зведено у таблицю згідно з європей-ським передовим досвідом (табл. 1).

1. Ведення лісового господарства на об’єктах ПЗФ у свіжих і вологих бучинах на рівнині

Назва господарського компле-ксу:

Свіжі і вологі рівнинні бучини об’єктів ПЗФ

Типи лісу: D2ГБ, D2ГДБ, D3ГБ, D3ГДБ

Основні деревні породи: Бук, дуб

Некорінні деревні породи: Граб, береза

Основний цільовий породний склад:

10(9)Бк+(1)Д, Г од. Б, Кл.г, Яв, Яс

ОСНОВНІ ГОСПОДАРСЬКІ РЕКОМЕНДАЦІЇ: Господарський деревостан: Високостовбурний, насіннєвий Система рубок: Добровільно-вибіркові рубки Цінні породи: Б, В’яз, Кл. г, Яв, Яс Частка цінних порід, %: 10 Вік рубки: 111 Початок відновлення, років: 91 Період відновлення, років: 60 Спосіб рубки: П’ятиприйомна добровільно-вибіркова рубка

комбінованим методом середньої інтенсивності ДОДАТКОВІ ГОСПОДАРСЬКІ РЕКОМЕНДАЦІЇ:

Цільовий діаметр, см: 48 Успішність відновлення: Граб і бук – висока, дуб – слабка Способи лісовідновлення: Природне відновлення бука і граба, штучне – дуба Догляд за культурами: Забезпечення приживлюваності дуба і хвойних Освітлення і прочистки: Верхові помірні рубки формування цільового по-

родного складу Прорідження і прохідні: Комбіновані помірні за відібраними стовбурами Рубки переформування: Добровільно-вибіркові середньої інтенсивності Додаткові заходи: Боротьба з бур’янами та запобігання заболоченню Меліорація: Не потрібна Продуктивність деревостану: Вище середньої Ґрунтозахисна ефективність: Висока Водорегулюючий ефект: Слабка інфільтраційна Екологічна стабільність: Висока Первинний транспорт: Колісні трактори, кінні упряжки Площа виділу, га: 20 Потреба в інфраструктурі: висока

278

Такі одиниці планування заходів із ведення лісового господарства в Європі називають господарськими комплексами. Вони відповідають базо-вим положенням українського лісівництва і є близькими до існуючих в лісо-впорядкуванні господарських секцій, але останні не враховують категорій лісів. За своєю суттю вони є рекомендаціями для призначення лісогоспо-дарських заходів в однакових типах лісу, категоріях лісових ділянок і типах деревостану.

Висновки Виконання рекомендованих заходів забезпечить стале управління лі-

сами на об’єктах ПЗФ, тобто дасть уможливить успішне вирішення трьох основних завдань сталого розвитку регіону: забезпечення екологічної стабі-льності і збереження природи; економічну стабільність і покращення добро-буту місцевого населення; соціальну стабільність і збереження місцевого етносу.

Список літератури

1. Закон України. Про екологічну мережу України // Відомості Верховної Ра-ди України. – К., 2004. – № 45. – С. 502.

2. Закон України. Про Загальнодержавну програму формування національ-ної екологічної мережі України на 2000–2015 роки / Відомості Верховної Ради України. – К., 2000. – № 47. − С. 405.

3. Pan-European Biological and Landscape Diversity Strategy [Електронний ресурс]. – 2011. – Режим доступу : http://www.coe.int/t/dg4/cultureheritage/ nature/biodiversity/default_en.asp.

4. Конвенция о биологическом разнообразии [Електронний ресурс]. – 2011. – Режим доступу : http://www.cbd.int/doc/legal/cbd-ru.pdf.

5. Мовчан Я. I. Національна екомережа України: концепція та сценарії вті-лення / Я. I. Мовчан // Наукові записки. – Т. 19. – 2001. – С. 411–414.

6. Леоненко В.Б. Атлас об’єктів природно-заповідного фонду України / В.Б. Леоненко, М.П. Стеценко, Ю.М. Возний. – К. : Київський університет, 2003. – 72 с.

7. Лісовий кодекс України [Електронний ресурс]. – 2011. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi ?nreg= 3404-15.

8. Правила відтворення лісів / Постанова Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.2007 р. – 5 с.

9. Правила поліпшення якісного складу лісів / Постанова Кабінету Міністрів України № 724 від 12.05.2007 р. – 6 с.

10. Вітер Р.М. Сучасний стан, структура і раціональне використання бу-кових лісів Опілля / Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. с.-г. наук: 06.03.03 / Р.М. Вітер; УкрДЛТУ – Львів, 2004. – 20 с.

11. Миклуш С.І. Ріст букових насаджень штучного походження на Розточ-чі, Опіллі та Поділлі / С.І. Миклуш, Р.І. Дудич // Науковий вісник УкрДЛТУ. – 2004. – Вип. 14.5. – С. 240–245.

12. Шпарик Ю.С. Особливості ведення лісового господарства на об'єктах ПЗФ в регіоні Українських Карпат [Електронний ресурс]. – 2011. – режим доступу: http://www.carpates.org/docs/2007/prezent_natura/17_Shparyk.pdf.

279

Представлены данные относительно влияния псевдоядра бука на его биологическую и техническую спелости в условиях природно-заповедных лесов Ополья и сделан вывод о необходимости применения для них выборочных рубок средней интенсивности. Разработаны рекомендации для устойчивого управ-ления бучинами на равнине.

Равнинные бучины, природно-заповедные леса, псевдоядро, устой-чивое управление лесами.

Presented the data on the effects of beech psevdocore on biological and techni-

cal maturity of beech for protected forests of the Ukrainian Opillya and the need of me-dium intensity selective cuttings for them was concluded. The recommendations for the sustainable management of plain beech forests are prepared.

Plain beech, natural reserved forests, psevdocore, sustainable forest man-agement.

УДК 5982

СУЧАСНИЙ СТАН І ТАКСОНОМІЧНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ ЗИМУЮЧОЇ

ОРНІТОФАУНИ ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА «РОЗТОЧЧЯ»

Л.Б. Шпортун, аспірант11 НЛТУ України, м. Львів

Проаналізовано особливості біотопного розподілу, таксономічне рі-

зноманіття і динаміку населення зимуючих птахів заповідника за даними лінійних обліків на постійних і тимчасових маршрутах. Показано високу репрезентативність локальних та мігруючих популяцій лісових видів зи-муючих птахів для характеристики природних комплексів заповідника.

Біотоп, зимуючі птахи, таксономічна різноманітність. Природний заповідник (ПЗ) «Розточчя» володіє особливо цінними

екосистемами для підтримки локальних і мігруючих популяцій лісових видів зимуючих та гніздових птахів. Для біотопного розподілу багатьох зимуючих видів птахів особливо важливе значення мають дендрологічні характерис-тики лісових екосистем, зокрема наявність конкретних лісоутворюючих та інших порід дерев, до яких ті чи інші види адаптовані у суворих зимових умовах. Як наслідок міграції різних деревно-чагарникових порід з півдня, пі-вденного сходу, південного заходу, у районі Розточчя відбулося накладання їх ареалів, зумовлене кліматичними особливостями цієї території. Тут сфо-рмувались унікальні за складом і структурою буково-дубово-соснові, сосно-во-ялицеві, соснові, букові, вільхові та інші лісові формації і субформації, створивши сприятливі умови для проживання представників різних типів орнітофауни.[2]

11 Науковий керівник – кандидат сільськогосподарських наук, професор В.Д. Бондаренко

© Л.Б. Шпортун, 2012

280

В урочищах ПЗ «Розточчя» (Ставки, Горбки, Заливки) склалися особ-ливо сприятливі умови для успішної зимівлі тих видів птахів, які на значних територіях країни через несприятливі екологічні умови практично зимувати не можуть або зимують у дуже обмеженій кількості.

Збереження біорізноманіття є основою для функціонування біосфери та підтримання її рівноваги, а також необхідною умовою сталого розвитку як окремого регіону, так і держави загалом. Біорізноманіття потребує точної кількісної оцінки його таксономічної структури [5].

Мета дослідження – проаналізувати особливості біотопного розподі-лу, таксономічне різноманіття і динаміку населення зимуючих птахів запові-дника.

Матеріал і методика дослідження. Фауністичні дослідження прове-дені традиційними маршрутними методами (методом лінійних маршрутів (трансект) з фіксованою на дальність виявлення межею та методом вибір-кових квадратів на стаціонарних площах) по території лісництв і кордонів заповідника, враховуючи й нові екотопи, які формуються біля урочища “Ставки” та урочища “Горбки”.

Крім власних даних проаналізовано також матеріали «Літопису при-роди» заповідника за останні 5 років (2006–2010 рр.) [1]. У процесі роботи використовувались карти лісових урочищ Верещицького і Ставчанського лі-сництв та карти лісової таксації [6].

Результати досліджень. Ми проаналізували таксономічне різнома-ніття зимуючої орнітофауни природного заповідника «Розточчя» – одной-менного унікального фізико-географічного району Поділля. Розточчям про-лягає межа Головного Європейського вододілу між басейнами річок Балтій-ського і Чорного морів [1]. Своєрідні особливості клімату, геоморфології та історії розвитку Розточчя зумовили формування різноманітних угруповань лісової та болотної рослинності. Тут перекриваються ареали багатьох євра-зійських видів дерев і чагарників, що в поєднанні з високою мозаїчністю ґрунтів сприяло утворенню понад 20 типів лісу на невеликій (2084,5 га) те-риторії заповідника. [3]

Територія ПЗ «Розточчя» складається з двох ділянок – Верещицького і Ставчанського лісництв. На півночі та сході заповідник межує з Яворівським національним природним парком. У заповіднику переважає лісова рослинність (92 %), а лучна, болотна, прибережно-водна займає 8 % території [1].

Сучасна зимуюча орнітофауна ПЗ «Розточчя» налічує 55 видів, які об’єднані у 5 рядів і 18 родин: ряд соколоподібні (8 видів), ряд куроподібні (2 види), ряд совоподібні (3 види), ряд дятлоподібні (7 видів), ряд горобце-подібні (36 видів).

Серед названих птахів 29 видів вважається постійно зимуючими, де домінують горобинні та дятлоподібні. Інші 26 видів птахів є нерегулярно (періодично) зимуючі або пролітні в окремі сезони.

До Червоної книги України занесено 8 видів (14,5 % від складу зимую-чих): беркут Aquila chrysaetos, орлан-білохвіст Haliaetus albicilla, сапсан Falco peregrinus, тетерук Lyrurus tetrix, сова довгохвоста Strix uralensis, со-рокопуд сірий Lanius excubitor, жовна зелена Picus viridis, дятел білоспин-ний Dendrocopos leucotos [4].

281

Найбагатшою за складом і кількістю є орнітофауна дубових та буково-дубово-соснових лісів.

Для оцінки таксономічного різноманіття було використано інформа-ційну міру різноманіття (індекс Шенона), яка оцінює ймовірність представ-леності в досліджуваній множині підмножин [5].

i

s

ippH log'

1

⋅−= ∑ ,

де pi – частка таксону і-го рангу, s – число рангів (вид, рід, …, ряд і т.д.). За підсумками математичного опрацювання зібраних матеріалів

отримано таку оцінку даних: букові, дубові і грабово-дубові ліси (39 видів, 11 родин, 4 ряди), таксономічне багатство – 79; соснові ліси (30 видів, 11 родин, 5 рядів), таксономічне багатство – 67; узлісся (5 видів, 5 родин, 1 ряд), таксономічне багатство – 17 (таблиця). Одержані дані свідчать, що найбільшою різноманітністю зимуючої орнітофауни відзначаються біотопи соснових лісів заповідника. Отже, така екологічна система є найбільш стій-кою, що треба враховувати при плануванні та проведенні спостережень за цією екологічною групою птахів заповідника.

Оцінка таксономічного різноманіття зимуючої орнітофауни ПЗ «Розточчя»

Кількість, шт. Біотоп

видів родів родин рядів Таксономічне

багатство Різноманіття,

(Н’) букові, дубові і грабово-дубові 39 25 11 4 79 0,4940 соснові 30 21 11 5 67 0,5268 узлісся 5 6 5 1 17 0,5446

Висновки У населенні птахів соснових лісів виявлено 29 видів, з яких 11 – чис-

ленні, 12 – надають перевагу змішаним лісам, 6 – нечисленні або останні 2 роки були в дуже обмеженій кількості. Таксономічне багатство дубових і грабово-дубових лісів – 79, соснових лісів – 67, узлісся – 17.

Дослідження орнітофауни в межах територій природно-заповідних установ тісно пов’язане із забезпеченням у них природоохоронного режиму. Це означає, що спостереження за птахами мають тісно пов’язуватися із ви-явленням чинників негативного впливу, відповідними пропозиціями.

Список літератури

1. Програма літопису природи для заповідників та національних природних парків / Кол. авт. за ред. д-ра біол. наук, проф. Т.Л. Андрієнко. – К. : Академперіо-дика, 2006–2010 рр.

2. Гузій А.І. Просторово-типологічна організація населення птахів Західного регіону України / Гузій А.І. – Житомир: Волинь, Рута, 2006. – 448 с.

3. Природа Львівської області / за ред. К. Геренчука. – Львів, 1972. – 151 с. 4. Горбань І.М. Список видів птахів, що пропонуються для включення у но-

ве видання Червоної книги України протягом наступних 2–3 років / І.М. Горбань // Шацький національний природний парк: наукові дослідження 1994–2004 рр. – Сві-тязь, 2004. – С. 103–104.

282

5. Емельянов И.Г. Таксономическое разнообразие фаунистических ком-плексов и стратегия сохранения генофонда животного мира / Емельянов И.Г., За-городнюк И.В. // Проблемы изучения и сохранения биологического разнообразия. – Фрунзе : Илим, 1990. – С. 45–46.

6. Горбань И.М. Атлас зимней численности птиц Львовской области / И.М. Горбань // Изучение птиц СССР, их охрана и рациональное использование. Тезисы докладов I съезда Всесоюзного орнитологического общества и ІХ Всесою-зной орнитологической конференции, 16-20. ХІІ. 1986 г. – Л., 1986. С. 167.

Проанализированы особенности биотопного распределения, таксономи-

ческое разнообразие и динамика населения зимующих птиц заповедника, по данным линейных учетов на постоянных и временных маршрутах. Показана высокая репрезентативность локальных и мигрирующих популяций лесных ви-дов зимующих птиц для характеристики природных комплексов заповедника.

Биотоп, зимующие птицы, таксономическое разнообразие. This publication represents the analysis of the peculiarity of biotopical distribution,

the trophic interconnections, the staff and dynamic of population of hibernated birds in a wildlife area, according to the linear register on constant and temporary routes. The re-search showed high representativeness of local and migrating populations of forest type hibernated birds for the description of nature complexes of a wildlife area.

Biotope, wintering birds, taxonomical variety.

УДК 630*232.22

ОБҐРУНТУВАННЯ ФІТОМЕЛІОРАЦІЇ ДЕВАСТОВАНИХ КАР'ЄРАМИ

ЗЕМЕЛЬ НА ОПІЛЛІ

І.В. Шукель, кандидат сільськогосподарських наук Національний лісотехнічний університет України

О.Б. Тиманська, аспірант∗ ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»

Наведено аналіз структури порушених кар’єрами земель у Бережан-ському районі Тернопільської області. Показано, що внаслідок видобуван-ня глини, каменю, торфу, піску та вапняку у районі визначено 106,48 га площ кар’єрів, які знаходяться на різних стадіях відновлення рослинного покриву. Відмічено роль фітомеліоративних заходів.

Кар’єр, меліорація, фітомеліорація, корисні копалини, девасто-вані території.

Розташування Тернопільської області в межах Східноєвропейської

платформи зумовило утворення корисних копалин осадового походження. Серед них найбільшою є група нерудних корисних копалин, яких на терито-рії області розвідано понад 300 родовищ. Серед них вапняки, крейда, мер-

∗ Науковий керівник – кандидат сільськогосподарських наук І.В. Шукель

© І.В. Шукель, О.Б. Тиманська, 2012

283

гелі, гіпс, піски, пісковики, глини, гравійно-галечні матеріали, доломіти тощо. Вони розміщені на всій території і є сировиною для виробництва місцевих будівельних матеріалів.

Бережанський район належить до географічної зони Опілля, що є найвищою і найбільш розчленованою частиною Подільського плато. Тери-торія району рівнинна, подекуди здіймаються пагорби, що переходять у широкі долини. І лише північніше Бережан, де пролягає вододіл річок Золо-та Липа і Нараївка, гребенястим пасмом виділяється Подільська гряда. Тут знаходиться найвища точка Подільського плато, яка сягає 448 м над рівнем моря [1].

Околиці Бережан багаті корисними копалинами, особливо будівель-ними матеріалами (табл. 1, 2). На території району офіційно встановлено кар’єри мінерально-сировинних ресурсів площею 106,48 га, а саме: 21,20 га торфу, 25,66 га піщаних кар’єрів, 19,59 га – каменю, 19,94 га – вапняку та 20,09 га – глини, придатної для виробництва цегли, кахлю, гончарних виро-бів [2].

1. Характеристика кар’єрів Бережанського району в межах адміністративних одиниць

Кількість кар’єрів Назва ради

Площа кар’єрів, га

Площа кар’єрів, % шт. %

Бережанська 36,09 33,89 6 12,77 Біщецька 1 0,94 2 4,26 Божиківська 2 1,88 3 6,38 Вільховецька 0,5 0,47 1 2,13 Вербівська 0,8 0,75 1 2,13 Котівська 0,8 0,75 1 2,13 Курянівська 5,4 5,07 2 4,26 Лапшинська 3,4 3,19 6 12,77 Мечищівська 1,14 1,07 3 6,38 Нараївська 1,2 1,13 2 4,26 Посухівська 1,3 1,22 1 2,13 Рекшинська 3 2,82 1 2,13 Рибниківська 2,99 2,81 1 2,13 Рогачинська 13,56 12,73 3 6,38 Підвисоцька 17,6 16,53 1 2,13 Слов'ятинська 3,3 3,10 6 12,77 Тростянецька 3,3 3,10 2 4,26 Урманська 1,9 1,78 3 6,38 Шибалинська 7,2 6,76 2 4,26 Всього 106,48 100,00 48 100,00 в т.ч. міські 36,09 33,89 6 12,77 сільські 70,39 66,11 42 87,23

Мета дослідження – проаналізувати структуру порушених кар’єрами земель у Бережанському районі.

Результати дослідження. У Бережанському районі відкритим спосо-бом добувають вапняк, що служить облицювальним матеріалом та викори-стовується для випалювання вапна. У промислових масштабах ведуться

284

розробки торфу, піску, глини. Важливе господарське значення мають вап-няки, які поширені на всій території району. Значні запаси вапняку є в Поту-торському, Нараївському та Підвисоцькому родовищах. Твердіші породи вапняків використовуються як будівельний камінь, літоамінові вапняки Під-висоцького родовища – на виготовлення вапна та вапнякового борошна для розкислення ґрунтів.

2. Коротка характеристика офіційних кар’єрів Бережанського району

Діючі кар’єри

тимчасово не діючі кар’єри

не діючі кар’єри

Всього кар’єрів Назва мінералу

шт. га шт. га шт. га кількість,

шт. площа,

га площа,

% глина 5 11,33 6 4,70 1 4,06 12 20,09 18,87 камінь 5 4,10 8 15,49 13 19,59 18,40 торф 1 21,2 1 21,20 19,91 пісок 4 13,26 11 12,4 15 25,66 24,10 вапняк 1 17,6 6 2,34 7 19,94 18,73 Всього 15 46,29 31 34,93 2 25,26 48 106,48 100,00

Важливе значення мають кварцові піски, придатні на виробництво скла і будівельних робіт. Особливо значним є Рогачинське родовище буді-вельного піску із загальними запасами понад 12 млн. м3, який є сировиною при виробництві скла. Є в районі значні запаси мергелю, придатного для виробництва високоякісного цементу. На заплавах Золотої Липи, Нараївки та Цехівки є торф.

Найбільша частка офіційно зареєстрованих кар'єрів розташовується на території Бережанської міської ради (6 кар'єрів, площею 36,09 га), де до-бувають глину, камінь і торф. Решта девастованих кар'єрними виробітками площ (41 кар'єр, 70,39 га) розташовані на території 18 сільських рад Бере-жанського району. Серед досліджених кар'єрів діючими є 15 шт., їх загальна площа становить 46,29 га, або 43,47 %. Тимчасово не діючими, або закон-сервованими з різних причин, серед яких найвагомішими є причини еконо-мічного плану, визначено 31 кар’єр, загальною площею 34,93 га. Недіючими встановлено 2 кар'єри: один – глиняний на території села Рай Бережанської міської ради на площі 4,06 га, другий – кар'єр з добування торфу площею 21,2 га на території Бережанської міської ради.

На досліджуваних кар'єрах встановлено 25 користувачів, серед яких є агрофірма, міська рада, 13 сільських рад, три відкритих акціонерних това-риства, завод «Україна», дві сільськогосподарські спілки, два товариства з обмеженою відповідальністю, міжрайонна шляхова пересувна механізована колона. У цих організаціях відсутні підрозділи з меліорації девастованих земель.

Окремо слід виділити важко обліковану кількість кар'єрів будівельного піску в кавальєрах автомобільних доріг і стихійних кар'єрів піску на лісових та сільськогосподарських землях, що влаштовуються місцевими жителями.

Загалом, слід відзначити, що в Бережанському районі тривалий час практикується масштабне видобування відкритим способом глини, каменю, торфу, піску та вапняку. Внаслідок цього сформувалась мережа девастова-

285

них кар'єрами земель, які потребують меліорації. Їх фітомеліорація усклад-нена втраченим потенціалом ґрунтової родючості та несприятливими клі-матогідрологічними умовами. Оптимізація відновлювальних процесів на по-рушених кар'єрними виробітками землях можлива за умови вироблення комплексу фітомеліоративних заходів. Ці заходи повинні базуватися на ос-нові пізнання агроекологічних умов кар'єрів та особливостей природного формування рослинного покриву на девастованих землях.

Висновки

Визначення природних сукцесій на девастованих землях кар'єрів дасть змогу розробити принципову схему меліоративних заходів, спрямова-них на прискорення процесу заростання берегів та дна кар'єрів. Впрова-дження у виробництво розроблених рекомендацій дасть змогу покращити екологічну ситуацію Опілля, збільшити площу фітомеліоративних наса-джень, а в майбутньому отримати з меліорованих площ не лише екологіч-ний, але й економічний зиск.

Список літератури

1. Сивий М. Територіальна структура мінерально-сировинних ресурсів По-ділля / М. Сивий // Наукові записки ТНПУ. Серія: Географія. – 2003. – № 2. – С. 138–146.

2. Офіційний сайт Бережанської районної державної адміністрації [Елект-ронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rda.ber.te.ua

3. Мануїлова Г.М. Фітомеліорація девастованих ландшафтів в умовах Льві-вщини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. с.-г. наук : спец. 06.03.01 „Лі-сові культури та фітомеліорація” / Г.М. Мануїлова. – Львів, 2005. – 20 с.

Приведен анализ структуры нарушенных карьерами земель в Бережан-

ском районе Тернопольской области. Показано, что вследствие добычи глины, камня, торфа, песка и известняка в районе определены 106,48 га площадей карьеров, находящихся на разных стадиях восстановления растительного по-крова. Отмечено роль фитомелиоративных мероприятий.

Карьер, мелиорация, фитомелиорация, полезные ископаемые, дева-стованные территории.

The analysis of the structure of land affected by quarries in the area Berezhany

Ternopil region. Shown that due to the extraction of clay, stone, peat, sand and limestone in the area of 106.48 hectares of land identified quarries, which are at different stages of vegetation recovery. Noted the role fitomelioration`s measures.

Quarry, land reclamation and fitomelioratsiya, minerals, devastation territory.

286

УДК 502. 753

ЗБЕРЕЖЕННЯ ФІТОРІЗНОМАНІТТЯ КОМПЛЕКСНОЇ ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ “ВЕЛИКІ ГОЛДИ” (РОГАТИНСЬКЕ ОПІЛЛЯ) ШЛЯХОМ

ОПТИМІЗАЦІЇ ЇЇ ТЕРИТОРІЇ

Н.В. Шумська, кандидат біологічних наук, доцент О.В. Чуй, І.І. Дмитраш

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника Наведено результати дослідження фіторізноманіття комплексної

пам’ятки природи “Великі Голди” (Рогатинське Опілля). За попередніми даними, виявлено 16 видів рослин, занесених до Червоної книги України та до міжнародних охоронних переліків; 5 синтаксонів, занесених до Зеленої книги України. Запропоновано шляхи оптимізації території пам’ятки при-роди.

Пам’ятка природи “Великі Голди”, фіторізноманіття.

Пагорби Великі Голди розташовані біля с. Лучинці Рогатинського ра-йону Івано-Франківської області. Згідно з фізико-географічним районуван-ням [4], територія належить до Рогатинського Опілля. Це два паралельно розміщені пагорби заввишки до 300 м над р. м., що простягаються з північ-ного сходу на південний захід, з перемичкою на північному сході. Ґрунти пе-реважно чорноземні, середньої потужності, місцями – малопотужні рендзи-ни, сформовані на гіпсах.

Частина південно-східного схилу одного з пагорбів оголошена ком-плексною пам’яткою природи “Великі Голди” площею 24,03 га [5]. Пам’ятка природи відома як місце зростання видів рослин, занесених до Червоної книги України, – Festuca pallens Host., Sedum antiquum Omelcz. et Saverucha, Crambe tataria Sebeok тощо [1, 3, 6].

Мета дослідження – комплексне вивчення фіторізноманіття природ-но-заповідної території, яке досі не здійснювалося.

Матеріал і методика досліджень. Упродовж 2010–2011 років здійс-нювались дослідження фіторізноманіття лучно-степових та наскельних угруповань пагорбів Великі Голди за загальноприйнятими методиками.

Результати досліджень. Осередки лучно-степової рослинності за-ймають переважно середні й нижні частини південно-східних схилів обох пагорбів. Верхні частини схилів частково заліснені культурами сосни зви-чайної, місцями порослі чагарниками. На схилах південно-східної експозиції наявні відслонення гіпсів. Лучно-степова рослинність пологих частин схилів із чорноземними ґрунтами середньої потужності представлена, головним чином, типовими для Рогатинського Опілля угрупованнями формацій Brachypodieta pinnati й Elytrigieta intermediae. Найбільш поширеними є фіто-ценози асоціацій Brachypodietum (pinnati) festucosum (valesiaceae) і Brachy-

© Н.В. Шумська, О.В. Чуй, І.І. Дмитраш, 2012

287

podietum (pinnati) brizidosum (mediae), менша частка рослинного покриву припадає на асоціації Elytrigietum (intermediae) festucosum (valesiacae) та Elytrigietum (intermediae) brachypodiosum (pinnati).

Це флористично багаті угруповання зі значним проективним покрит-тям (90–100 %) і дво- чи триярусною будовою. Вони сформовані типовими лучно-степовими та деякими лучними видами: Brachypodium pinnatum (30–60 %), Elytrigia intermedia (20–50 %), Dactylis glomerata (5–20 %), Briza media (5–10 %), Festuca valesiaca (5–30 %), Anthericum ramosum (10–20 %), Salvia pratensis (+ – 10 %), S. verticillata (+ – 10 %), Carex humilis (+ – 10 %), C. montanа (+ – 20 %), Bupleurum falcatum (+ – 10 %), Trifolium montanum (+ – 10 %), Echium maculatum (+), Galium campanulatum (+), G. verum (+ – 10 %), Inula hirta (+), Centaurea scabiosa (+), Chamaecytisus ruthenicus (+ – 10 %), Campanula sibirica (+), Stachis recta (+), Filipendula vulgaris (+), Linum flavum (+ – 10 %), Lembotropis nigricans (+ – 10 %), Pulsatilla grandis (+), Aster amellus (+), Thesium linophyllon (+ – 10 %), Asperula cynanchica (+ – 10 %), Iris hungarica (+), Anemone sylvestris (+), Prunella grandiflora (+), Astragalus danicus (+), Medicago procumbens (+ – 20 %), Teucrium chamaedrys (+ – 20 %) та ін.

З лісових та узлісних видів присутні Polygonatum odoratum, Primula veris, Lilium martagon, Platanthera bifolia, Vincetoxicum hirundinaria, Clematis recta, Thalictrum minus, Peucedanum cervaria, Geranium sanguineum тощо.

На рендзинах, еродованих ділянках схилів, переважно у верхній їх ча-стині, поширені угруповання, синтаксони яких занесені до Зеленої книги України [2], зокрема, асоціації Stipetum (capillatae) festucosum (valesiacae) та Stipetum (capillatae) koeleriosum (cristatae), зрідка Stipetum (pennatae) festu-cosum (valesiacae). У формуванні угруповань беруть участь Stipa capillata (30–50 %), S. pennata (25–30 %), Festuca valesiaca (20–50 %), Koeleria cristata (20–50 %), Carex humilis (10–25 %), Teucrium chamaedrys (5–20 %), Artemisia austriaca (5–20 %), Asparagus officinalis (+), Thalictrum minus (+), Inula еnsifolia (+ – 10 %), Euphorbia cyparissias (+ – 10 %), Polygonatum odo-ratum (+), Veronica spicata (+), Gypsophіla fastigiata (+ – 20 %), Sedum ru-prechtiі (+ – 10 %), Stachуs recta (+), Phleum phleoides (+ – 10 %), Allium mon-tanum (+ – 10 %), Adonis vernalis (+), Astragalus onobrychis (10–30 %), Aspe-rula cynanchica (+ – 10 %), Thymus marschallianus (5–20 %), Potentilla arenaria (5–20 %) та ін.

На відслоненнях гіпсів поширені угруповання формацій Festuceta pallentis та Stipeta capillatae, що занесені до Зеленої книги України. Загаль-не проективне покриття фітоценозів становить 30–50 %.

Угруповання асоціації Festucetum (pallentis) gypsophilosum (fastigiatae) сформоване Festuca pallens (20–30 %), Gypsophila fastigiata (20–50 %), Fes-tuca valesiaca (10 %), Stipa capillata (5–10 %), Artemisia austriaca (+), Euphor-bia cyparissias (+), Potentilla arenaria (5–10 %), Allium montanum (10 %), As-tragalus onobrychіs (10–20 %), Sedum ruprechtiі (+), S. acre (5–20 %).

В угрупованнях асоціації Stipetum (capillatae) festucosum (pallentis) проективне покриття Stipa capillata становить 25–50 %, Festuca pallens – 20–30 %. Флористичний склад подібний до попередньої асоціації.

288

Під час інвентаризації лучно-степової та наскельної рослинності паго-рбів Великі Голди виявлено 16 видів рослин, занесених до Червоної книги України.

На обох південно-східних схилах пагорбів, переважно у їх середніх та нижніх частинах, виявлені локальні популяції Carlina onopordifolia Bess. ex Szaf., Kulcz. et Pawł.) з лівостороннім віковим спектром, які налічують понад 2 тис. особин. На території пам’ятки природи, у нижній частині схилу пагорба, відмічено також 23 особини Carlina cirsioides Klokov (з них 8 генеративних).

Для Pulsatilla grandis Wender. та Adonis vernalis L. характерна числен-ність популяцій (по кілька тисяч особин) на південно-східних схилах обох пагорбів, менша кількість (від кількох десятків до кількох сотень особин) ха-рактерна для Chamaecytisus podolicus (Błocki) Klásk. Ch. paczoskii (V.Krecz.) Klásk., Pulsatilla patens (L.) Mill. s.l., Trifolium rubens L., Stipa pennata L., Gymnadenia conopsea (L.) R. Br. На гіпсових відслоненнях та рендзинах по-ширені Stipa capillata L., Festuca pallens, Sedum antiquum, Stipa pennata L.

На території пам’ятки природи зростають, крім того, Platanthera bifolia (L.) Rich. та Lilium martagon L., наводиться також Crambe tataria [6].

Таким чином, на території пам’ятки природи й на південно-східному схилі паралельного до неї пагорба, за попередніми даними, виявлено 16 видів рослин, занесених до Червоної книги України, 2 види – до Червоного списку МСОП (Carlina onopordifolia, Chamaecytisus podolicus), 3 види – до Європейського Червоного списку (Carlina cirsioides, Chamaecytisus podoli-cus, Sedum antiquum), 2 види – до Додатку І Бернської конвенції (Pulsatilla grandis, P. patens); угруповання 5 синтаксонів, занесених до Зеленої книги України.

Отримані результати досліджень свідчать про важливе аут- та синфі-тосозологічне значення комплексної пам’ятки природи “Великі Голди” . Ра-зом з тим, не менш цінна територія – південно-східний схил другого пагорба Великі Голди – залишилася поза охороною.

Стан збереження рослинності на обох схилах пагорбів задовільний. Випасання худоби не проводиться, ознаки витоптування незначні. Антропо-генний вплив виявляється у самовільному випалюванні сухого травостою та частковому його викошуванні. Разом з тим, через припинення випасання худоби значно підвищилась інтенсивність заростання схилів чагарниковою та деревною рослинністю. Найбільшою кількістю та щільністю відзначаєть-ся підріст Prunus spinosa L.; проективне покриття особин виду місцями ста-новить 60–80 %. Менша інтенсивність заростання характерна для Euonymus europaea L., Crataegus leiomonogyna Klok., Swida sanguinea (L.) Opiz, Viburnum lantana L., Frangula alnus Mill., Cerasus avium (L.) Moench. У складі угруповань чагарників відзначені також Viburnum opulus L., Rhamnus cathartica L., Pyrus communis L., Cotoneaster melanocarpus Fisch. ex Blytt, Quercus robur L., та Q. borealis Michx., Robinia pseudoacacia L. У верхній ча-стині схилу пам’ятки природи місцями поширені зарості Rubus caesius L.

Заростання схилів пагорбів чагарниковою рослинністю не тільки спри-чинює скорочення площі лучно-степових рослинних угруповань, але й несе потенційну загрозу повного зникнення популяцій раритетних видів рослин.

289

Висновки Зважаючи на високу аут- та синфітосозологічну цінність досліджува-

ної території, необхідно встановити заповідний режим на південно-східному схилі паралельного до пам’ятки природи пагорба; підвищити її природоохо-ронний статус; проводити сінокосіння тільки після завершення обнасінення Carlina onopordifolia й C. сirsioides; здійснити заходи щодо запобігання заро-станню лучно-степових ділянок чагарниковою та деревною рослинністю; запровадити моніторинг стану популяцій раритетних видів рослин та угру-повань, синтаксони яких занесені до Зеленої книги України.

Оскільки Великі Голди розташовані неподалік від Галицького націона-льного природного парку, для забезпечення збереження їх природних ком-плексів і впровадження природоохоронних заходів доцільно приєднати не-заліснені частини пагорбів до парку.

Список літератури

1. Жижин М.П. Стан і перспективи охорони популяцій Crambe tataria Se-beók на Опіллі (УРСР) / М.П.Жижин , О.О.Кагало , Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Укр. бо-тан. журн. – 1990. – Т. 47, № 6. – С. 77–79.

2. Зелена книга України / за заг. ред. Я.П. Дідуха. – К. : Альтерпрес, 2009. – 448 с.

3. Наконечний О.М. Sedum antiquum Omelcz. et Zaverucha на Західному Опіллі: екологічна приуроченість, фітоценологічні особливості, хорологічний та со-зологічний аналіз / О.М. Наконечний, О.О. Кагало // Уч. зап. Таврич. нац. ун-та им. В.И. Вернадского. Сер. Биол. – 2001. – № 14 (1). – С. 141–144.

4. Природа Івано-Франківської області / за ред. Геренчука К.І. – Львів : Ви-ща школа, 1973. – 160 с.

5. Природно-заповідні території та об’єкти Івано-Франківщини. – Івано-Франківськ : Таля, 2000. – 272 с.

6. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха. – К. : Гло-балконсалтинг, 2009. – 900 с.

Представлены результаты исследования фиторазнообразия комплекс-

ного памятника природы “Великие Голды” (Рогатинское Ополье). По предвари-тельным данным, выявлено 16 видов растений, занесенных в Красную книгу Ук-раины и в международные природоохранные списки; 5 синтаксонов, занесенных в Зеленую книгу Украины. Предложены пути оптимизации территории памят-ника природы.

Памятник природы “Великие Голды”, фиторазнообразие. The results of Complex Natural Monument “Velyky Goldy” (Rogatyn Opillia) phy-

todiversity research are represented. 16 rare species of plants, 5 syntaxons that are included to the Green Data Book of Ukraine, are found. The ways of Natural Monument territory optimization are offered.

Complex Natural Monument “Velyky Goldy”, phytodiversity.

290

УДК 635.9:634.746:712.2

СТВОРЕННЯ МОНОСАДУ З ВИКОРИСТАННЯМ ВИДІВ ТА ДЕКОРАТИВНИХ КУЛЬТИВАРІВ РОДУ BERBERIS L.

О.М. Якобчук, здобувач∗ Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України

Висвітлено питання створення моносаду з використанням видів та

декоративних культиварів роду Berberis L. Запропоновано принципи ство-рення берберетуму. Наведено короткий асортимент барбарисів для створення моносаду.

Berberis, моносад, вид, декоративний культивар. Моносад – це окремий куточок саду, в якому створюється композиція

з різноманітних видів, сортів і культиварів, що належать до одного роду. Серед найбільш поширених рослин для створення моносаду використову-ють троянди (розарій), бузок (сирингарій), іриси (іридарій), папороті (птери-дарій) [2], тому що в цих родах багато видів та сортів. Такі сади створюють як у класичному, так і у пейзажному стилі. Вони мають гарний вигляд перед парадним входом і навіть у затишному місці.

Моносад може складатися з однорічних і багаторічних квітів, декора-тивних трав, листяних та вічнозелених деревних рослин. При створенні мо-носаду найважливіше, щоб вибраний рід мав багато видів, сортів, декора-тивних культиварів, які були б різними за кольором, формою суцвіть, фак-турою листків. Якщо це квітучі рослини, то вони повинні відрізнятися термі-нами квітування.

Останнім часом спектр використання декоративних культиварів роду Berberis в озелененні досить широкий: групові посадки, солітери, живопло-ти. Особливо часто їх використовують у складних композиціях, зокрема, при створенні альпійських гірок, кам’янистих садів.

Метою дослідження є вивчення можливостей створення моносадів з використанням барбарисів (берберетумів).

Матеріал і методика досліджень. Проаналізовано види роду Ber-beris, які належать до різних екологічних груп і природно поширені у тропіч-них, субтропічних, помірних та холодних зонах, які знаходяться між 50° пів-нічної широти і 55° південної широти. Вивчалися еколого-дендрологічні та декоративні властивості цих рослин та їх походження.

Результати досліджень. Центри видового різноманіття роду розта-шовані у Південно-Східній Азії (Китай, провінція Сичуань, Юньнань, Півден-но-Східний Тибет), у Центральній Азії (Гімалаї) та на західному узбережжі Південної Америки [4, 5]. Рід Berberis дуже великий, до його складу входить понад 450 видів – листопадні та вічнозелені рослини [4, 5]. Тому принципи поділу можуть бути різними: ботаніко-географічний, еколого-типологічний, ∗

Науковий керівник – кандидат біологічних наук Л.І. Пархоменко © О.М. Якобчук, 2012

291

фітоценотичний, систематичний, декоративний [3]. Проектують берберетум на тих самих засадах, що й традиційний сад: дотримують пропорцій, стиліс-тики, колористики, враховують сезонні зміни тощо.

Види роду Berberis, які можуть бути використані при створенні моно-саду, є різноманітними за формою крони, кольором і фактурою листків, ко-льором квіток. Саме на основі цих характеристик виділяються акценти, фо-нові (нейтральні) та підпорядковані елементи. Наприклад, культивари B. thunbergii DC. можуть бути фоновими в одній композиції і акцентними в ін-шій. Деякі види та декоративні культивари роду Berberis подано в таблиці.

Розподіл видів і декоративних культиварів Berberis L. для створення моносаду

Використання як акценту

Використання як фонових (нейтра-

льних) елементів

Використання як підлеглих елементів

Примітка

B. thunbergii DC.: ´Red Roccet´, ´Red

Pillar´, ´Erecta´, ´Atropurpurea´,

´Red Chief´, ´Golden Ring´, ´Green Ornament,´ ´Powwow´, ´Green Carpet´ ´Rose

Glow´, ´Bagatele´, ´Aurea´, ´Kobold´,

´Maria´, ´Atropurpurea Nana´, ´Admiraition´,

´Bonansa Gold´ B. vulgaris L.:

´Purpurea´, ´Violacea´ B. x ottawensis:

´Superba´, ´Siler Miels´

B. thunbergii DC., B. vulgaris L.,

B. lycoides Stapf., B. boschanii

Schneid., B. virescens Hook.,

B. francisci-ferdinandii Schneid.,

B. thunbergii DC., B. silva-taroucana

Schneid. B.amurensis Rupr та інші види роду

Стрижені форми видів та декоративних культиварів

Види роду Berberis ефектні

в період квітування,

але він короткий. Завдяки

забарвленню листків

декоративних культиварів мають ряд кольорових

варіацій. В осінній період мають великий спектр кольорів

Враховуючи наведені дані, можна починати проектування берберету-

ма. З даних таблиці ми бачимо, що в роді Berberis є вертикалі (B. thunbergii: ´Red Pillar´, ´Erecta´), карликові декоративні форми (B. thunbergii: ´Bagatele´, ´Kobold´, ´Maria´, ´Atropurpurea Nana´, ´Admiraition´, ´Bonansa Gold´), жовто-листі та ряболисті культивари (B. thunbergii: ´Aurea´, ´Rose Glow´, B. x ottawensis ´Siler Miels´), а також великі фонові рослини (B. boschanii, B. amurensis) [1].

У літературних джерелах не зазначено чітких правил, які б вказували чи затверджували форми та розміри моносаду. Ці параметри встановлюють під час вибору ділянки, на якій будуть висаджені рослини для берберетума. Важливу роль в розбитті такого саду відіграє дизайн самої ділянки. Моно-сад з барбарисів можна створити і на 10 м2 і на 100 м2.

На наш погляд, моносад барбарисів потрібно створювати у пейзаж-ному стилі при поєднанні ботаніко-географічного та декоративного принци-пів.

292

Рослини потрібно висаджувати в такому порядку: на задньому плані саджають високі рослини, наприклад B.amurensis, B. boschanii, B. lycoides, а на передньому розміщують нижчі за висотою рослини – це можуть бути як види, так і культивари. Декоративний ефект композиції буде максимальним, коли висаджені рослини будуть віком від чотирьох років і більше. Найкра-щий вигляд композиція матиме, якщо буде використано три рівня висоти.

Висновки

Екологічне та декоративне розмаїття видів і культиварів роду Berberis слід ширше використовувати в умовах України при створенні як традиційних садів, так і моносадів різних типів. Берберетуми можуть слугувати також ба-зою для вивчення біолого-екологічних особливостей видів роду, проведен-ня досліджень з видами, які ростуть родовим комплексом.

Список літератури

1. Анотований каталог різновидів, культиварів, форм деревних та кущових рослин. Ч. III. Красивоквітучі та декоративно-листяні дерева й кущі (Полісся та Лісостеп України) / Н.М. Трофіменко, Б.В. Гончаренко, О.О. Демченко, та ін. – К. : Фітосоціоцентр, 2009. – 52 с.

2. Іщук Л.П. Особливості проектування птеридарію / Л.П. Іщук // Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. – Вип. 18.12. – С. 157–161.

3. Кучерявий В.П. Озеленення населених місць / В.П. Кучерявий. – Львів : Світ, 2005. – 456 с.

4. Ahrendt L.W. Berberis and Mahonia. A taxonomic revision / L.W. Ahrendt // The Jornal of society of London. – 1961. – V. 57 (N 369). – 410 p.

5. Krüssman G. Hundbuch der Laubdgehölze / G. Krüssman. – 1976. – Bd. 1. – S. 204–234.

Освещен вопрос создания моносада с использованием видов и декоратив-

ных культиваров рода Berberis L. Предложены принципы создания берберетума. Приведен краткий ассортимент барбарисов для создания моносада.

Berberis, моносад, вид, декоративный культивар. The question of creation of monogarden is studied with the use species and

decorative cultivars sort of Berberis L. Principles of creation of berberetum are offered. The short assortment of barberries is resulted for creation of monogarden.

Berberis , monogarden, species, decorative cultivar.

293

УДК 582.477: 581.48: 502.753 (477.75)

SEED PRODUCTIVITY JUNIPERUS HEMISPAERICA C. PRESL.

JUNIPERUS SABINA L. AND THEIR PRESERVATION IN THE CRIMEA

A.I. Ruguzova, head of the department of plants` physiology and reproductive biology

Nikitsky Botanical Garden – National Scientific Centre NAAS of Ukraine

Data about building of reproductive structures, seeds` productivity and vi-

ability of Juniperus hemisphaerica and J. sabina in the Crimea have been given. Possible reasons of low seed production and viability in studied species have been determined.

Juniperus hemisphaerica, J. sabina, microsporophylls, microsporsn-giums, pollen grains, ovules, pollination, seeds` viability.

Genus Junipers L. (family Cupressaceae) belongs to the gymnosperm

plants. Depending on taxonomic viewpoint, there are between 50–67 species of juniper, widely distributed throughout the northern hemisphere, from the Arctic, south to tropical Africa in the Old World, and to the mountains of Central Amer-ica. The number of juniper species is in dispute, with two recent studies giving very different totals, Farjon [6] accepting 52 species, and Adams [3] accepting 67 species.

There are five juniper species which wildly grow in the Crimea – Juniperus excelsa Bieb., Juniperus foetidissima Willd., Juniperus oxycedrus L., Juniperus hemispaerica C. Presl. (=Juniperus communis L. subsp. hemisphaerica (J.Presl & C.Presl) Nyman), Juniperus sabina L. Three of them are trees (J. excelsa, J. foetidissima, J. oxycedrus) and grow in the foothills of the Crimean Mountains or on the lower part of the slopes. The other two species (J. hemisphaerica and J. sabina) grow on the top parts of the slopes and on plateaus (900–1400 m above sea level).

Two species J. oxycedrus and J. hemisphaerica still have an unclear sys-tematic status. R.P. Adams has found out that the two populations of J. oxy-cedrus (Greece, Spain) were different in the four data sets. The plants from Greece were appropriately recognized as a new species – Juniperus deltoides R. P. Adams sp. nov. [4]. Further investigations showed that the two species are largely allopatric with J. deltoides occurring from Italy eastward through Turkey into the Caucasus Mts. and Iran. J. oxycedrus var. oxycedrus appears to be largely concentrated west of Italy (France, Spain, Portugal, Morocco) [2]. For specimens from Crimean populations such analyses haven`t been made. An-other species which is presented as J. hemisphaerica C. Presl. in a nomenclatu-ral checklist for Ukraine [11] in Flora Europaer [7] is defined as Juniperus com-munis L. subsp. hemisphaerica (J.Presl & C.Presl) Nyman and R.P. Adams and

© A.I. Ruguzova, 2012

294

R.N. Pandey have got the RAPD data that didn`t support the recognition of J. c. var. hemispherica (from Sicily) [1]. So identity of the Crimean plants J. hemi-sphaerica needs confirmation.

All Juniperus species are an important component in the Crimean land-scape. They play a significant role in meeting human needs while maintaining the ecological process, protecting watersheds and combating soil erosion.

A great number of scientific works is devoted to the study of treelike juni-pers (J. excelsa, J. foetidissima, J. oxycedrus) which grow along the coast. It has been shown that in nature only seeds propagation is possible for these species and number of normal seeds with mature embryos depends from the environ-mental conditions but even in the most favorable years they are not enough for successful natural regeneration [19]. Because of this reason and their fragmental Crimean populations J. excelsa has got status of “vulnerable” and J. foetidissima – “rare” species and they are in “The Red Book of Ukraine” [21]. In spite of it has been shown a low ability of J. oxycedrus for natural regeneration [20] it is still beyond the list of preserved species.

As for dwarf junipers (J. sabina, J. hemisphaerica) less attention was given for their study. J. hemisphaerica communities (with the presence of J. sa-bina) have been put to the “Green Book of Ukraine” [16] with the status “rare”. It has been noticed that associations have unsatisfactory potential of natural re-generation, as far as instead of destroyed juniper plants steppe communities are formed. Dominant way for natural regeneration of these species is by seeds. That’s why it’s important to get information about their ability to produce viable seeds in the conditions of the Crimea.

The aim of our work was to study reproductive structures and seeds of J. sabina and J. hemisphaerica in the conditions of their natural habitats.

Materials and methods. We studied plants from the plateaus Ai-Petri, Nikitska and Yaltinska Yaila, upper Chatyr-Dag, Demerdzhi Yaila, Tyrke in the zone 900–1400 m a.s.l. and from the park of Nikitsky Botanical Gardens (NBG) (about 300 m a.s.l.). The climate of the plateaus is moderate with the average air temperature +3,5–6,5 oC. The warmest month is July (the average air temp. +12,5–17 oC), the coldest month is January (the average air temperature -12,5 – -17 oC). Winter lasts for 105–114 days with strong snow cover for 80–105 days. Year rainfalls are 720–960 mm.

The climate of the southern coast of the Crimea, where NBG is situated, is Mediterranean. The average air temperature is +10,8–14 °C, the warmest month is July (the average air temperature +20,2–27,4 oC), the coldest month is Febru-ary (the average air temperature -2,5 – +7,3 oC), year rainfalls 582–621 mm.

Juniperus sabina is dioeciously with separate male and female plants. It is a shrub variable in shape, up to 1 m tall. The leaves are of two forms, juvenile needle-like leaves 5–8 mm long and adult scale-leaves 1–4 mm long on slender shoots 0,8–1 mm thick. Juvenile leaves are found on seedlings and on shaded shoots low in the crown of mature shrubs

Juniperus hemisphaerica (=Juniperus communis subs. hemisphaerica) is a low spreading shrub, 50–70 sm tall, near round shaped, up to 2 m in diameter. It has needle-like leaves in whorls of three; they are green, sessile, keeled and with a single broad white stomatal band on the upper side, divided by a green

295

line towards the base, 3–14 mm long. It is dioeciously, with male and female cones on separate plants, wind pollinated.

Number of seeds and estimating their viability was carried out in 50 fruits per plant. Seed viability was confirmed by splitting the seeds to check if the em-bryo was aborted or viable.

Results and discussion. Male reproductive structures of both species dif-ferentiate in June. Male cones of J. hemisphaerica consists of 8–12 microsporo-phylls on the abaxial part of each 2–6 microsporangiums are present. The num-ber of microsporophyll and microsporangiums highly depends from growth con-ditions. On the plateau Tyrke with the most extreme conditions we observed male cones with undeveloped microsporophylls but fully developed microspo-rangiums. In J. sabina male cones consist of 10–14 microsporophylls with 2–4 microsporangiums each. In this species microsporophylls and microsporangiums develop in the year of differentiation (in autumn) and microspores` mother cells form. Meiosis takes place next year, at the end of February – the beginning of March (on the coast) or in April (on the plateaus). In J. hemisphaerica only mi-crosporophylls develop in the year of differentiation and microsporangiums start their development next year, in March. Meiosis takes place at the end of March – the first part of April when the air temperature can vary greatly. Seppä et al. [10] concluded that the optimum temperature for J. communis pollen production was 1,5 °C. In both species pollen grains are one celled and wingless. Pollen viability is 74–95 %. Development of microsporophylls, microsporangiums and meosis are asynchronous so even in the most unfavorable conditions enough number of viable pollen grains is formed.

Female cones in both species differentiate in July. In J. sabina they con-sist of 4–6 fleshy scales (mostly 4) in the axil of each 1 or 2 ovules develop. Our study has shown that 29 % of scales have 1 ovule, 20 % – 2 ovules and 51 % – no ovules and there is no correlation between this index and the place of growth. At the time of pollination female cones contain 1–4 ovules. In J. hemisphaerica female cones mostly have 3 fleshy scales, but about 30 % have 6 scales in two rows. Ovules were observed only in the axils of the inner row scales. One ovule forms in the axil of the scale. To the time of pollination female cone, as a rule, contain 3 ovules. P.A. Thomas et al. [15] reported that in England J. communis subs. communis female strobili normally contain three ovules and thus produce 1–3 seeds (although up to 6 is possible). We haven`t observed female cones with 6 ovules or seeds.

J. sabina pollination occurs at the end of April (on the coast) – May (on the plateaus) and J. hemisphaerica – in May (nearly the same terms on the coast and on the plateaus). Pollination is anemophilous with pollen being caught in a pollination drop of sugary fluid secreted by the nucellus. As it has been shown for other Juniper species the appearance of pollination drop highly de-pends of environmental conditions, such as air temperature and humidity [18]. Mugnaini et al. [5] showed that in J. communis it appears in the morning and re-mains in place for up to 7–10 days if pollination didn`t occur and it can reab-sorbed in as little as 10–15 min following the arrival of unsuitable pollen or sub-stitute such as talc or coal dust. They have reported that the number of pollen grains on the surface of the pollen drop doesn`t influence the speed of its ab-

296

sorption. But previous studies showed that the time needed for pollen drop ab-sorption after arrival of pollen grains is in direct correlation with their number [19, 18]. So this question is still open for discussion.

Pollination process is one of the most vulnerable stages in reproduction cycle for many plants. It`s also right for J. hemisphaerica and J. sabina, espe-cially for the last. The main problem is the asynchronous development of male and female reproductive structures. In J. hemisphaerica the main development of ovules and microsporangiums takes place in the year of pollination (March–May) and as a rule finishes at the same time. In J. sabina male cones mostly de-velop in the year of differentiation (only meiosis occurs the next year) but the main stages of ovules` development take place in spring before pollination. At that time the air temperature can rise quickly and as male reproductive struc-tures are more sensible for these changes they mature earlier than females. Microsporangiums open, pollen grains fly but ovules are not ready to get them, so pollination is unsuccessful. If none of the ovules is pollinated, the cone is usually aborted. On the plateau Tyrke we observed that only 5,6 % of female cones J. sabina continue to develop after pollination and the other aborted. At the same conditions only 20 % of female cones J. hemisphaerica aborted. Gar-cía [8] in the Sierra Nevada of Spain found an average of 56±2,6 % (SE, n = 75, range 5–91 %) of cones J. communis aborted. If any ovule in the cone had been successfully pollinated the cone continue to develop. Seed development in J. sabina takes about 17–18 months after pollination and they mature in Septem-ber (on the coast), October – November (on the plateaus). In J. hemisphaerica cones are produced annually but it takes 3 years to mature.

Mature fruits of both species are black with a blue bloom. The size (length × width) of mature fruits is - J. hemisphaerica 6,9±0,1 × 5,3±0,2 mm, for J. sa-bina 5,5±0,2 × 4,6±0,15 mm. The average seeds number in J. sabina is 2,1 per cone and in J. hemisphaerica – 2,2 per cone. In a European-wide survey, García et al. [9] found the highest number of seeds per cone towards the southern end of J. communis range in the Iberian Peninsula; an average of around 2,3 seeds per cone compared to as low as around 1,4 in the Saian Mountains in Siberia within the central range of the species. And for Italy it has been reported 2·23 ± 0·10 vs 2·33 ± 0·11 seeds per fruit for J. sabina and 2·70 ± 0·05 vs 2·69 ± 0·14 for J. hemisphaerica [17].

Seed viability for J. hemisphaerica varies from 39,1 % (Nikitska Yaila, Demerdzhi) to 72,2 % (Aipetrinska Yaila, Yaltinska Yaila) and in the park it was 42,9 %. J. sabina has lower seed viability which varies from nearly zero (Tyrke) to 23,8 % in the park. In Italy the percentage of viable seeds for J. sabina 54·1 ± 6·9 vs 53·1 ± 2·6 and J. hemisphaerica 51·3 ± 8·8 vs 49·7 ± 5·5 [17]. García et al. [9] reported that percentage of filled seeds (and therefore presumably viable) for J. communis averaged less than 11 % in Iberian regions, with a lowest value of 1,4 %, compared to 80 % in the Saian Mountains. They showed that the high proportion of empty seeds is undoubtedly due to sub-optimal climatic conditions affecting pollination and fertilization but suggested that it could also be due to in-breeding depression amongst the naturally fragmented (and now increasingly so) populations. The same conclusion has been postulated with Ruguzov et al. [19] for tree-like Crimean juniper species. They postulated that in successful

297

populations close breeding doesn`t play a significant role but in fragmented populations inbreeding is regular and its results are accumulation of genetic load and inbreeding depression. The reason has been postulated by several workers, who considered that production of seeds and seed fertility decrease dramatically in the populations of most tree species in the northern regions due to stressful climate [12, 13].

Conclusions Our investigations have shown that in the reproductive cycle of

J. hemisphaerica and J. sabina the most vulnerable stage is pollination success of which depends from weather conditions and populations` status. Seed pro-ductivity in both species is quiet low in the Crimea. Seeds` viability for J. sabina is very low and for J. hemisphaerica it varies greatly. We suggest that the num-ber of viable seeds which produced annually is enough for keeping populations in the same status under unchangeable environmental conditions. But under in-creasing of anthropogenic influence and climate changes wild populations of these species will decrease. The problem is that juniper plants have long living terms and the result of low (or absent) regeneration we`ll notice only in 25–50 years. That`s why it`s necessary to carry out detailed investigations of all wild Crimean populations of J. sabina and J. hemisphaerica and to use active man-agement to encourage natural regeneration and to guaranty preservation of these species in the Crimea.

References

1. Adams R.P. Analysis of Juniperus communis and its varieties based on DNA fingerprinting / R.P. Adams, R.N. Pandey // Biochemical Systematics and Ecology. – 2003. – Vol. 31. – P. 1271–1278.

2. Adams R.P. Cryptic speciation between Juniperus deltoides and Juniperus oxycedrus (Cupressaceae) in the Mediterranean / R.P. Adams, J.A. Morris, R.N. Pandey, A.E. Schwarzbach // Biochemical Systematics and Ecology. – 2005. – Vol. 33. – P. 771–787.

3. Adams R.P. Junipers of the World: The Genus Juniperus. / R.P. Adams. – Vancouver : Trafford Publishing Co, 2004. – 275 p.

4. Adams R.P. Juniperus deltoides, a new species, and nomenclatural notes on Juniperus polycarpos and J. turcomanica (Cupressaceae) / R.P. Adams // Phytologia. – 2004. – Vol. 86, № 2. – P. 49–53.

5. Ecofisiologia dell’impollinazione in Juniperus communis e Juniperus oxy-cedrus / S. Mugnaini, M. Nepi, B. Piotto, E. Pacini // La Complessità in Ecologia: XII. Congresso Nazionale della Società Italiana di Ecologia. – 2002. – P. 7.

6. Farjon A. World Checklist and Bibliography of Conifers / A. Farjon. – Rich-mond : Royal Botanic Gardens, Kew, 1998. – 298 p.

7. Flora Europaea 2nd ed. Vol. 1. Cambridge at the University Press, 1993. – 581 p. 8. García D. Efecto de las plagas en la interacción mutualista entre plantas y

aves dispersantes: el caso del enebro Juniperus communis L. en Sierra Nevada / D. García: Ms Dissertation, University of Granada, Spain, 1997. – 228 p.

9. Geographical variation in seed production, predation and abortion in Juniperus communis throughout its range in Europe / D. García, R. Zamora, J.M. Gómez [et al.] // Journal of Ecology. – 2000. – Vol. 88. – P. 436–446.

298

10. Modern pollen-climate calibration set from northern Europe: developing and testing a tool for palaeoclimatological reconstructions / H. Seppä, H.J.B. Birks, A. Odland [et al.] // Journ. of Biogeography. – 2004. – Vol. 31. – P. 251–267.

11. Mosyakin S.L. Vascular plants of Ukraine a nomenclatural checklist / S.L. Mosyakin, M.M. Fedoronchuk. – K., 1999. – 345 p.

12. Pigott C.D. Factors controlling the distribution of Tilia cordata Mill. at the northern limits of its geographical range / C.D. Pigott // New Phytologist. – 1989. – Vol. 112. – P. 117–121.

13. Pigott C.D. Factors controlling the distribution of Tilia cordata at the northern limits of its geographical range III. Nature and cause of seed fertility / C.D. Pigott, J.P. Huntley // New Phytologist. – 1981. – Vol. 87. – P. 817–839.

14. Ruguzova A.I. Juniperus oxycedrus L. spreading in Crimea / A.I. Ruguzova // Національні природні парки: проблеми становлення і розвитку: Міжнар. наук.-практ. конф. (Яремче, 14-17 вересня, 2000 р.). – Яремче, 2000. – С. 253–256.

15. Thomas P.A. Biologycal flora of the British Isles: Juniperus communis L. / P.A. Thomas, M. El-Barghathi, A. Polwart // Journ. of ecology. – 2007. – Vol. 95, № 248. – P. 1404–1440.

16. Vedru M. Gender effects on the post-facilitation performance of two dioecious Juniperus species / Vedru M., Villar-Salvador P. and Garcia-Fayos P. // Functional Ecology. – 2004. – Vol. 18. – P. 87–93.

17. Зелена книга України / за заг. ред. Я.П. Дідуха. – К. : Альтерпрес, 2009. – 448 с.

18. Ругузов И.А. Закономерности опыления растений порядка Coniferalis / И.А. Ругузов, Г.С. Захаренко, Л.У. Склонная // Цитолого-эмбриологические и гене-тико-биохимические основы опыления и оплодотворения растений. – К. : Наук. думка, 1982. – С. 257–259.

19. Ругузов И.А. Цитоэмбриологические основы сохранения редких видов рода Juniperus L. в Крыму / И.А. Ругузов, Л.У. Склонная, В.П. Костина // Укр. ботан. журн. – 1994. – Т. 51, № 2/3. – С. 211–216.

20. Ругузова А.И. Биологические особенности можжевельника красного (Ju-niperus oxycedrus L.) в Крыму в связи с его охраной : дисс. … канд. биол. наук: 03.00.05; защищена 12.05.2006. / Ругузова А.И. – Ялта, 2006. – 163 с.

21. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха – К. : Гло-балконсалтинг, 2009. – 900 с.

Приведены данные о строении репродуктивных структур, семенной про-

дуктивности и жизнеспособности семян Juniperus hemisphaerica и J.sabina в Крыму. Определены возможные причины незначительного количества и низкой жизнеспособности семян изученных видов.

Juniperus hemisphaerica, J. sabina, микроспорофиллы, микроспоран-гии, пыльцевые зерна, семязачатки, опыление, жизнеспособность семян.

Наведено дані щодо будови репродуктивних структур, насіннєвої продук-

тивності та життєздатності насіння Juniperus hemisphaerica та J. sabina в умовах Криму. Визначено можливі причини незначної кількості та низької жит-тєздатності насіння вивчених видів.

Juniperus hemisphaerica, J. sabina, мікроспорофіли, мікроспорангії, пилкові зерна, насіннєві зачатки, запилення, життєздатність насіння.

299

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

НАУКОВИЙ ВІСНИК НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

ВИПУСК 171

Частина перша

СЕРІЯ «ЛІСІВНИЦТВО ТА ДЕКОРАТИВНЕ САДІВНИЦТВО»

Видається з квітня 1997 року

Свідоцтво про державну реєстрацію Серія КВ №17088 – 5858Р від 28.09.2010

Редактори І.В. Сикотюк, С.І. Дудіна

03041, Київ-41, вул. Героїв Оборони, 15

Здано до набору 04.05.12 Підписано до друку 15.05.12 Формат 60×84/16 Папір офсетний. Наклад 150 пр. Зам. № 4349

Видавничий центр НУБіП України. 03041, Київ, вул. Героїв Оборони, 15. т. 527-80-49, к. 117