(Ukr) Розділ ІІ. Давня людина і палеогеографічні умовиУкраїни

(З книжки: "Природна та етнокультурна спадщинаУкраїни")

Ця монографія, під загальною редакцією В. Стецюка,вийшла друком у 2012 році у видавництві "Вища школа".Представлений нижче текст розділу був направлений доредакції. При його створенні були використані матеріализ Історичного Атласу України (Ю. Лоза, 2010) таавторські матеріла дослідження післяльодовикових явищна теренах України. Але після редагування, якесупроводжувалося поясненням, що у такому вигляді розділбуде складним для сприйняття пересічним читачем, текстзазнав значного скорочення. Головним чином, цеторкнулося первинного матеріалу, на якому базувалисяголовні положення. Після цього, розділ втративцілісність, а висновки свою обґрунтованість. З метою,принаймні, часткової компенсації, автор вирішиврозмістити оригінальний текст на сторінках "Academia"

З повагою В. Пазинич

Історія заселення України давньою людиною є тривалоюі досить трагічною. Археологічні розвідки показали, щовже в ашельську добу (1 млн. - 150 тис. р. т.)українські землі були освоєні людьми. Не має сумнівів,що тут вони жили і до кам’яної доби, але достеменнопідтвердженим знахідками стоянок та знарядь починаєтьсятільки ашельський період. З більш давніх часів слідилюдського існування з різних причин не збереглися. Вякості основи для аналізу динаміки заселення та змінийого структури давньою людиною території України вчетвертинний час був використаний новітній ІсторичнийАтласу України (далі ІАУ), в якому відображені шляхи

міграції різних етнічних груп, поширення різних культурта індустрій [Лоза, 2010].

Текстова часина атласу, яка стосується дослідженнюдинаміки освоєння давньою людиною, створена провіднимиархеологами України. Головним чином їх увага булазосереджена на дослідженні археолого-палеонтологічногоматеріалу. Безумовно, також були враховані іпалеогеографічні умови різних періодів, але їх аналізпотребує більш детального розгляду, який би враховуваві сучасні досягнення географічної науки (це я просебе).

Головною рисою четвертинного періоду, на якийприпадає освоєння давньою людиною європейськогоконтиненту є його неодноразові зледеніння. Під частеплих періодів практично уся площа континенту ставаладоступною для заселення. З настанням льодовикових епох,лід поступово просувався на південь, покриваючи всебільші площі. Невелика швидкість просування поступовозмінювала клімат, тваринний та рослинний світ і цедозволяло людині на певний час пристосовуватися донових умов. Але рано чи пізно люди змушені булизніматися з обжитих місць і мандрувати на південь. Всідії давньої людини підпорядковувалися одній цілі -вижити. На рис. 2. 1. показані межі максимальної стадіїВюрмського періоду, яка припадає на період 20-18 тис.р. т. З рисунку видно, що в цей час площі придатні допроживання в Європі скоротилися майже на третину. Але втой же час, їх площа зросла за рахунок зниження рівнясвітового океану (до 125 м). Вивільнився шельф, якийпочав заселятися людьми. На час льодовикових періодів,за рахунок значного зменшення поверхневого стоку річок,Чорне море відокремлювалося від Середземного вперетворювалося на внутрішнє море.

Значно складнішими і не такими плавними булиприродні явища в період деградації льодовика. Статичненавантаження льоду викликало таке явище як ізостазія,яка призводила до докорінної перебудови поверхні. Намісці, де колись знаходився льодовик виникали

ізольовані западини, які під час танення льодовикаперетворювалися на замкнуті озера. В цих озерах певнийчас збиралася вода, але їх переповнення призводило допрориву гребель і катастрофічного скиду води. Якщо нашляху руху потоку траплялися інші озера, вони такожпроривалися, а вода з них вливалася у загальній потік.Загальній напрямок потоку визначався регіональноюорографією і геоструктурними особливостямиприльодовикової зони. Для первісної людини такікатастрофи були найбільш згубними.

Рис. 2. 1. Євразійський льодовий покрив Вюрмського періоду[Svendsen J.I. et al., 2004]. (1 – п-ів Буковського; 2 – Таймир;3 – оз. Лабаз; 4 – архіпелаг Північна Земля; 5 – п-ів Ямал; 6 –Уральські гори; 7 – басейн річки Печори; 8– Руська рівнина)

Кліматичні і ландшафтні зміни, так само як і під часнаступу льодовика змішували людей мандрувати разом зтваринами, на яких вони звикли полювати і м'ясо якихбуло головним джерелом харчування. Під діюкатастрофічних потоків потрапляли не тільки ті племена,які йшли на північ, але й ті що залишалися на освоєнихмісцях і знаходилися на відстані у сотні, а інколи ібільше тисячі кілометрів від краю льодовика. На жаль, у

найбільшій мірі серед європейських земель це торкнулосяякраз теренів України. Детально проблема катастроф таїх наслідків у долині Дніпра була детально розглянутараніше у ряді публікацій [Пазинич В., 2004, 2010].

В основі цих післяльодовикових явищ лежать законикласичної фізики. В теплі періоди, вода здійснюючи свійкругообіг кожного року замикає свій енергетичний цикл.Енергія сонця, яка була витрачена на випаровування тапереміщення пару, після того як вода впала на поверхню івключилася у рух водних потоків була реалізована на ерозію татранспортування мас твердої та розчиненої речовини. Придосягненні рівня світового океану енергетичний балансдорівнює нулю. В льодовикові періоди та частина отриманоїводою енергії, яка йшла на ерозію та транспортування надовгий час перетворюється на потенційну, знаходячись у тілільодовика на деякій висоті над рівнем світового океану.

З початком потепління потенційна енергія починаєтрансформуватися в кінетичну. Але на заваді відновленняциклічності стоку стають орографічні пастки, де вода, а разомз нею і потенційна, енергія нагромаджують і зберігаються допрориву озер. Прориви озер є причиною того, що енергіявивільняється не поступово, а концентровано у часі. Тобтокожний з проривів несе в собі енергетичний заряд у десяткитисяч разів більший ніж звичайна весняна повінь. Цим івизначається їх вплив на перебудову рельєфу та на все живе,що трапляється на шляху потоку.

Як показують результати досліджень палеоклімату Землі за останні 800тис. років мали місце чотири льодовикових періоди, кожний з якихрозривався на кілька теплих етапів (рис. 2. 2). З урахуванням цього, вісторії Землі можна нарахувати біля десяти таких осциляцій. І кожна з нихставала причиною зміни структури розселення. Особливо у прильодовиковихзонах.

Рис. 2. 2. Вміст двоокису вуглецю в атмосфері за останні 800тис. років [Huybers P., 2007]

Щоб отримати уяву наскільки великими і частими булитрансформації ландшафтів на територіях колишніхзледенінь, достатньо побіжного погляду на схемупоширення льодовикових відкладів в межах Білорусії1 (рис.2. 3). Кількість меж льодовиків та їх осциляцій (11) в цілому відповідає їхкількості циклів зменшення вміст двоокису вуглецю в атмосфері за останні 800тис. років. Це означає, що принаймні 11 разів за четвертинний періодзмінювалася структура заселення прильодовикових зон, куди входить і Україна.

1 Задля прикладу взята територія Білорусії, оскільки за весь четвертиннийперіод території України дісталося тільки одне, максимальне зледеніння. Йогомежа проходила по півночі Чернігівської області.

Рис 2. 3. Cхемf поширення льодовиків на теренах Білорусії[Karabanov A.K., Matveyev A.V., Pavlovskaya I.E. 1996]

Якщо на українські землі й не поширилися льодовики,то катастрофічні повені потріпали їх достатньо.Головним орографічним чинником цього сталоспіввідношення геоструктурних зон, які в якостіголовного напрямку катастрофічних потоків(гідродинамічних ударів) визначили долину Дніпра (рис.2.4). Орографічний бар’єр, який зупиняв просування уцій частині континенту льодовиків на південь, складавсяс гірських масивів Гарц, Судетів, Бескид,Середньопольської, Люблінської та Волино-Подільськоївисочин. На сході закінчувався Овруцьким кряжем таМозирської кінцевою мореною. Далі у північно-східномунапрямку сьогодні він продовжується ланцюжком останцівколишніх кінцево-моренних пасом.

На заході Европи талі води льодовиків стікали вАтлантичний океан в обхід масиву Гарц. На сході їх стік мігздійснюватися долинами Дніпра та Дону. Але ці напрямки стоку після кожногозледеніння, або стадіалу, блокувалися кінцевими моренами, за якими починали

утворюватися польодовикові озера. Відсутність в долинах цих річок міцногофундаменту у вигляді виступів кристалічного фундаменту або геосинкліналейробили ці дві ділянки найбільш слабкими ланками. Рано чи пізно, в наслідокпереповнення озер чи старіння гребель відбувався їх прорив і велетенські масиводи спрямовувалися у долини Дніпра та Дону. Практично невичерпні запасиенергії, накопиченої впродовж десятків тисяч років несли собою нагромадженийв озерах матеріал, головним чином продукти морозного вивітрювання, руйнувалиперешкоди, змітали все живе і неживе на своєму шляху.

Рис. 2. 4. Положення орографічного бар’єру та межі Вюрмськогозледеніння.

Зазначено: синя лінія – межа Вюрмського зледеніння; червоналінія - орографічний бар’єр; синя стрілка – напрямокгідродинамічних ударів; УКЩ – український кристалічний масив; ВА– Воронезька антекліза.

Напрямок потоків, і відповідно гідродинамічнихударів, визначався наявністю таких геоструктурнихелементів як Український кристалічний масив, Дніпрово-Донецька западина і Воронежська антекліза (див. рис. 2.4). Їм у сучасному рельєфі відповідають Придніпровськависочина, долина Дніпра та Середньо-Руська височина.

Кожний раз головною мішенню цих ударів була долинаДніпра.

Послідовність та наслідки цих ударів детальноописані в роботі «Періодичність катастрофічних повенейв басейні Дніпра» [Пазинич В., 2010]. Всього зачетвертинний період їх налічується п’ять2, кожна з якихзалишила по собі значні сліди:

- Блокування долини Пра-Дніпра на ділянці між Псломта Ворсклою – приблизно 450-500 тис. років тому;

- Перша катастрофа Вюрмського періоду (початокперіоду)– 47,5 тис. років тому;

- Друга катастрофа Вюрмського періоду (серединаперіоду) – приблизно 40-39 тис. р. т.

- Третя катастрофа Вюрмського періоду (початокостанньої фази Вюрмського зледеніння) – приблизно 23-22тис. р. т. ;

- Четверта катастрофа пов’язана з проривом рештокПоліського озера – приблизно 13-12 тис. р. т.

Найдавнішими археологічними знахідками на територіїУкраїни відносяться до ашельського періоду (рис. 2. 5).Враховуючи те, що в цілому ашельська доба тривалабільше 1 млн. років кількість знахідок з того періодувиглядає досить мало чисельною. Та тут потрібноврахувати той факт, що на цей період припадає одна зпольодовикових катастроф, яка за своїм впливом набасейн Дніпра була чи не найпотужнішою. Головним їїрезультатом стало блокування долини Дніпра між Пслом таВорсклою і виникнення озера, яке ще довгий час існувалов долині середнього та верхнього Дніпра. Рештки Дніпраразом з Ворсклою, Ореллю та Самарою утворили самостійнусистему, яка зберегла зв’язок з Чорним морем.

З урахуванням цього чинника зовсім по іншому слідоцінювати окремі переміщені знахідки тієї пори відомі вмісцях не позначених на карті (рис. 2. 5), зокрема вяру біля с. Григорівка. Але, найбільше їх було виявленов котлованах Дніпродзержинської, Кременчуцької,2 Не виключено, що сліди найбільш давніх та найбільш слабких катастроф були знищені.

Канівської ГЕС та в балці Сажавці (с Старі Кодаки). Тутархеологічний та палеонтологічний матеріал, якийохоплює широкій інтервал часу від верхнього неогену ідо голоцену, перемішаний з алювієм. Ця обставина є дужеважливою для розуміння послідовності геологічних подійу долині Дніпра та їх впливу на заселення її людьми. Зцих причин, перше, що впадає у очі при аналіз карти зрис. 2. 5, так це те, що у порівнянні з долиноюДністра, долина середнього Дніпра на той час залишаласяначебто не займаною.

Не дивлячись на низький рівень заселення України вашельський час, локалізація стоянок вже вказує нанайбільш принадливі ділянки, які стали осередками вусій подальшій історії України. До таких осередківвідносяться долина Дністра, Закарпаття, Крим,Надпоріжжя та Донецький кряж, хоча на рис. 2. 5останні дві ділянки представлені усього по однійзнахідці.

Рис. 2. 5. Українські та суміжні землі за ашельської доби [Лоза,2010]

З п’яти зазначених осередків первинного заселенняУкраїни три перші відносяться до гірських та

передгірських земель, де окрім глобальних кліматичнихчинників великий вплив на них мали гірські льодовики. Всилу того, що закономірності розвитку гірськихльодовиків істотно відрізняються від закономірностейрозвитку покривних льодовиків, деякі особливостіїхнього впливу на зміни у ландшафтах, а через них і наосвоєння людиною прилеглих територій будуть розглянутідодатково у кінці розділу. Наразі, зосередимо увагучитача на тому, щоб при вивченні схем заселення Українипервісною людиною, він звернув увагу на той факт, щодолини деяких передгірських річок, наприклад, Прута таСерету почали заселятися тільки у голоцені. Теж самеможна сказати і про долину Самари.

Перед тим як більш детально зупинитися на ролі кожної зцих катастроф в зміні структури заселення басейну Дніпра,знову привернемо увагу до енергетики перебігу зледенінь. Доостаннього часу, головним рельєфотворчим чинником вважаласяекзараційна діяльність льодовика. Але якщо виконати простийаналіз, суть якого полягає в порівнянні кінетичної енергіїруху льоду та води, то ця догма вже не виглядає такоюнепорушною. Позаяк, льодовиковий період це є не тількинакопичення маси води у твердому стані, але і їїпотенційної енергії. Фактично тіло льодовика це єакумулятор енергії, який заряджався впродовж тисяч років,як це не дивно, енергією Сонця.

У теплі періоди вода, яка щорічно збирається на поверхніу вигляді снігу та льоду, навесні відносно спокійно стікаєдо морів і океанів, виконуючи при цьому роботу по ерозії,транспортуванню та акумуляції твердого матеріалу.Знаходження води утвердому станівпродовж тривалогочасу, як це має місцеу льодовиковіперіоди, призводитьдо постійного ростуенергетичногопотенціалу, як льоду,який при відповіднихумовах починаєрухатися, так і Рис. 2. 6. Графік середньодобових

додатних температур по Полтаві [В. Н.Бабиченко].

поталої води, яка у велетенській кількості трансформуєтьсяз потенційної у кінетичну в період абляції.

Сьогодні діяльність талої води згадується лише якпричина зміни водності річок та часткової перебудовигідрографічної мережі. Насправді ж ситуація є суттєвоіншою. Так, за теперішніх кліматичних умов при високомутепловому потенціалі тривалість весняної повені обмежуєтьсявиключно кількістю снігу, що був накопичений у зимовийперіод. Якщо виходити з того, що на танення снігу навеснівитрачається невелика частина тепла, то можна припустити,що при наявності великих, а на початку танення льодовиківїх можна вважати невичерпними, об’ємів снігу та льоду йоготанення буде тривати увесь теплий період року і максимумвитрат може бути значно вищим улітку. Для оцінки такоїможливості були проведені розрахунки, базою для яких сталидані метеорологічних спостережень у Полтаві [Бабиченко В.Н., 1983]. Як базовий показник теплового режимувикористано середньодобові значення температури повітря втеплий період року. На рис. 2.6 наведений графік ходутемператури повітря після переходу середньодобовихпоказників через нуль. Звичайно, більш докладний аналізвимагає також урахування інтенсивності сонячної радіації,конвекції та інших чинників, але для початкової оцінкицілком достатнім буде взяти тільки дані температуриповітря, як інтегрального показника теплового балансу.

З даних метеорологічних спостережень виникає, що таненняснігу закінчується через чотири дні після переходусередньодобової температури повітря через нульову позначку(за багаторічними спостереженнями приблизно 21 березня). Зацей час сума середньодобових температур дорівнює плюс 4градуси. Загальна ж сума доданих температур за теплийперіод доходить до 3264 градусів. Тобто, на танення снігуйде менше ніж 1/800 частина сумарного тепла. В даний чассередньорічні запаси снігу еквівалентні 30 мм води. Прицьому, весняний стік талої складає більше ніж 80% сумарногостоку річок. При таненні багаторічного снігово-льодовогопокриву, у максимумі, кількість поталої води теоретичноможе зрости в 800 разів і дати до 25000 мм на рік. Прицьому повеневий характер витрат уже не залежатиме відзимових запасів снігу та льоду, а буде залежати тільки відтривалості теплого періоду. Слід зауважити, що промерзлийстан поверхні призведе до мінімізації підземного стоку таповної концентрації води та тепла в долинах річок, дезначно підвищиться ерозійна роль потоків.

Безумовно, наявність багатометрової льодово-сніговоїтовщі суттєво знизить сучасні середньодобові показникитемператури до рівня арктичних зон, що скоротити теплийперіод року і обмежить стік води. Певною мірою цевідповідає істині, але слід зауважити, що зниженнятемператури буде відбуватися за рахунок відбору тепла натанення льодово-снігового покриву. І навіть у цьому випадкукількість поталої води буде значно більшою від сучасної.Припустимо, що падіння температури складе 10 градусів. Тодісума температур зменшиться з 3264 до 564. Тривалістьтеплого періоду скоротиться наполовину. Але й тодікількість поталої води буде у 150 разів більшою відсучасної. А цього вже достатньо для підтримання витрат водиз максимальним рівнем впродовж усього теплого часу року.

На користь цього доцільно додати приклади з пограничноїсмуги Гренландського льодовика, звідки раніше з цієїтериторії вже були наведені матеріали, що характеризуютьрух льоду [Пазинич В., 2004]. На рис. 2. 7 показані трирізночасові фрагменти космічних знімків однієї з долин, якавпадає у затоку Скорсбі. З першого знімку (А), якийвідображає стадію замирання потоку, видно, що снігова лініяна кінець серпня відступила від долини на 10 км, а ширинапотоку становить 100-150 м. Наступні два знімки (Б та В)ілюструють літній стан потоку. Снігова лінія знаходитьсявпритул до долини, а ширина потоку досягає 3 км при довжинідолини лише 75 км. Ще два фрагменти детальних космічнихзнімків були запозичені з інтернет-інформаційного центруGOOGLE (Д та Е). Вони найбільш яскраво показують потужністьпотоків періоду танення льодово-снігового покриву.

Фрагмент Д ілюструє його стрімкість та бурхливість, афрагмент Е – потенціал переміщення твердих наносів. Заспіввідношенням конусу виносу з раніше утвореними островамиможна судити про ту кількість матеріалу, що було винесенаусього за один тепловий сезон. Такий багатоканальний типпотоків відноситься до річок з льодовиковим живленням[Rosgen Dave, 1996]. З настанням зимового періоду потікзавмирає, повертаючись до стану на зображенні А, а льодово-сніговий покрив почне відновлювати свої позиції інакопичувати потенційну енергію, яка буде вивільненанавесні, а за певних обставин вже по завершеннюльодовикового періоду.

А Б В31 серпня 2001№7227010000124350

13 червня 2002№7229010000216450

[https://zulu. ssc.nasa. gov/mrsid/

Д ЕРис. 2.7. Сезонні зміни водності потоку пограничної зони

Гренландського льодовика (східне узбережжя)

Розглянутий приклад ілюструє, як мінімум, дві речі.Перше, можливість величезної зміни водності потоків під часабляції. Друге, це роль пасивних льодовиків упостгляціальному рельєфотворенні [Большиянов Д. Ю., 2005].оскільки в історії будь-якої території були короткотриваліперіоди похолодання, які відомі навіть вже з літописнихджерел. Так наприклад відомо, що в надзвичайно холодну зиму1010-11 років замерзав Босфор і лід був на річці Ніл[Швець, 1960, 1972]. А під час малого льодовикового періоду(приблизно 1200-1900 р.р.) в період 1621–1669 рр. постійнозамерзав Босфор [Котляков, 2003]. До явищ, щохарактеризують прихід короткотермінових похолодань, можнатакож віднести і сніжники. І ніколи наперед невідомо, чисніжник розтопиться через кілька років, чи стане ядромпокривного льодовика. Оскільки маса льоду в сніжниках є

незначною, і лід залишався постійно на одному й тому жмісці, після їх зникнення не утворюється комплекс льодовихвідкладів, і тому вважається, що їхня рельєфотворча роль ємізерною. Але це, якщо рушійною силою вважати тільки самлід і не брати до уваги енергію талої води.

І на завершення цього відступу, дамо кількіснепорівняння кінетичної енергії льоду та води, виходячи зоднієї з базових формул механіки – 2

2mvW . Приймемо, щошвидкість руху льоду дорівнює 200 м/рік3, а швидкість течіїводи приймемо рівне середньому значенню течії рівниннихрічок – 1 м/с, або 31536000 м/рік. Піднесемо обидвазначення у квадрат і тоді побачимо різницю між кінетичноюенергією вод та льоду. Вона дорівнює – 24862982400. Мабутьце є той випадок, коли доречним ужити слово «мізерний».

Тисячолітній досвід закладений на генетичному рівніу свідомість людини, викликає у неї страх перед водноюстихією, який час від часу дається в знаки. Ніхто невбачає небезпеку у товщах снігу та льоду поки вониспокійно лежать на одному місці. І тільки з початкомтанення у людей виникає питання, - а яка буде повіньцього року? Тут можна нагадати бідкання мешканцівКончі-Заспи навесні 2010 року. Все населення України зрозумінням, але без співчуття, поставилося до їхніхпереживань. А там було за що переживати. Тепер, мабуть,більшу стурбованість викликає можливий сморід дохлоїриби у Київському водосховищі. На фоні сучасних турбот,більш зрозумілою є паніка мешканців Києва в середині80-х років м. с., після помилкового оголошення штабуцивільної оборони по міській радіомережі про загрозупрориву греблі Київської ГЕС.

У ранньому антропогені на місці Дніпра існувалагідрографічна мережа, яка включала в себе всі йогосучасні елементи, за винятком басейну Прип’яті. Головнаартерія давньої гідрографічної мережі протікала подолині сучасного Трубіжу. В середній течії положеннядолини було дещо відмінним від сьогоднішнього (рис. 2.8). На відрізку від г. Пивихи і до р. Орелі, вонаоминала з північного сходу край кристалічного масиву і3 Взяте завищене значення, яке відповідає швидкості руху гірських льодовиків

далі йшла пра-долиною "Протовча" у бік Самари [ПазиничВ., 2010].

Положення пра-долини засвідчують дані геологічнихробіт, з яких видно, що під четвертинною полігенетичноютовщею лежить ранньочетвертинний алювій. Оскількиширина смуги перевищує 10 км, можна стверджувати, щосформована вона була великою річкою. Наступним важливимвисновком з аналізу геологічних матеріалів є те, щоповздовжній профіль річки був сформований ще на початкуантропогену. Це твердження базується на близькомугіпсометричному положенні алювіальних товщ голоцену тапочатку антропогену. І з цього виникає, що вже тодііснував зв'язок Дніпра з Чорним морем.

Рис. 2.8. Положення долини Дніпра на початку антропогеновогоперіоду

Розріз з рис. 2.9. показує, що ранньочетвертиннаалювіальна товща (alQ12) перекрита потужними (до 30 м)озерними відкладами (lQ13) [Причина П. С. та інш.,1963]. Цей факт надзвичайно важливий, позаяк,послідовність літолого-генетичної зміни вказує нарозрив зв’язку Дніпра з Чорним морем (приблизно 400-500тис. р.т.) з наступним виникненням в його басейні великого озера. Виходячи зрозміру басейну, можна без вагань стверджувати, що масштаби події, після якоїбув заблокований відплив води були неординарні.

Рис. 2. 9. Фрагмент геолого-геоморфологічного профілю від м.Глобиного до м. Миргорода [Причина П. С. та ін., 1963].

На деякий час, після цієї катастрофи долина Дніпразалишилася незаселеною. Натомість, вже в мустьє вздовжДніпра і на його притоках виникли нові поселення (рис.2. 10). Напевно, їх було значно більше, але стоянкитого періоду є також рідкими. Але як і для попередньогоперіоду матеріали з них знаходили у котлованах ГЕС, абояк розрізнений підйомний матеріал.

У мустьєрський період у структурі розселеннявідмічається розвиток поселень у Криму та на Донецькомукряжі. Напрямок заселення з заходу й південного сходувказують на те, що ті землі були більш заселеними ніжрешта території України. Причиною цього, ймовірно булинаслідки двох катастроф які припадають на інтервал 150-35 тис. років тому.

Рис. 2. 10. Українські та суміжні землі за мустьєрської доби[Лоза, 2010].

Перша катастрофа сталася 47,5 тис. років тому(кінець першої стадії Вюрмського зледеніння). Орографіяцієї частини континенту обумовила збір енергії з фронтульодовика шириною більше 1500 км, а ширина ділянки, наяку прийшовся удар не перевищувала 10 км. Цілкомвипадково головною мішенню став схил Українськогокристалічного масиву, в якому було прорубане нове руслоДніпра (рис. 2. 11). Удар прийшовся на ділянку біля с.Таборище (сучасне м. Світловодськ), де був знесенийвиступ кристалічних порід (на профілі вони позначеніхрестиками) висотою 40-50 м. і ньому було пробитесучасне русло Дніпра.

Після цього положення долини Дніпра нижче с.Табурища стало абсолютно нелогічним, оскількибезпосередньо до твердих, стійких до розмивукристалічних порід з заходу та сходу прилягають м’якіпотужні осадові верстви, в яких початково і буласформована долина Дніпра.

Крім зміни положення долини Дніпра, до цього періодувідноситься виникнення відторженців та вкриття басейнуДніпра та прилеглих територій валунним суглинком, вікякого становить 50-55 т.р. [Пазинич В., Галаган О.,Пазинич Н., 2010]. Тоді ж постали і дислокацій в долинісереднього Дніпра: Канівські гори, гора Пивихи, гораКалитва та інші.

Час цієї катастрофи визначений методом С14 позалишкам перепеченої деревини в Комсомольськомугранітному кар’єрі на контакті протерозойськихкварцитів та відторженця, представленого бучацькимипісками (47600±800 р.), по палеонтологічним решткам звалунного суглинку в березі Псла біля м. Шишаки(47300±900 р.) та залишкам органіки (рис. 2. 12) з підвідторженця уЯрошівськомугранітному кар’єрі[Пазинич В.Г.,Серебряков В.Л.,2010]. Тут вікорганіки склав47600±1900 р.Враховувався також вікрозсіяної у валунномусуглинку органіки4

(52-55 тис. р.) та вікорганічних решток збалки Сажавки – приблизно 47 тис. р. [Пазинич В. Г. ,2010]

Причиною катастрофи був прорив частини озер, якізосталися після Ріського льодовика. На час цієїкатастрофи припадає танення першого Вюрмськогольодовика. Його тала вода переповнила прильодовиковіозера і йшла з півночі Білорусі на південь, де такожпереповнила озера, що залишилися з попередньогоРіського льодовикового періоду. Можливо, що у цьому

4 так звана "морена"

Рис. 2. 11. Геологічний розріздолини Дніпра в районі с. Табурище

випадку мав місце ланцюговий характер прориву каскадуозер.

Невдовзі після цих подій, приблизно в період 37-38тис. р.т. (середній Вюрм), сталася друга катастрофапоспіль. Вона не зоставила по собі таких яскравихслідів як інші катастрофи, залишилася лише товщаполово-жовтого суглинку, яка контактує з валуннимсуглинком (52-55 тис. р.). Зв’язок полово-жовтогосуглинку з катастрофічними потоками визначається тількипо слідах його фізичної дії на валунний суглинок.Виявлено два місця, де можна бачити наслідки їхколізії. Одне розташоване на лівому березі Дніпра напівдень від с. Кропивна, друге – біля с. Трахтемирів.Останній приклад є найбільш показовим та незаперечним.На рис. 2. 13. показане глибоке проникнення полово-жовтого суглинку у товщу валунного суглинку. З цієїфотографії видно, що при зіткненні були деформованіпрошарки валунного суглинку, який вже існував на тойчас

Рис. 2. 12. Залишки органічної маси між гранітом та тіломвідторженця, складеного київським мергелем у південно-східній

стінці Ярошівського кар’єру, фото Серебрякова В.Л.

.Ще одним свідченням силового заміщення є відсутність

ґрунтів на поверхні валунного суглинку, якийпредставляв собою денну поверхню в продовж приблизно 10тис. р. Вік розсіяної органіки у полово-жовтомусуглинку за даними С14 становить: с. Стайки –

41000±1500 р.; с. Кропивна – 41600±1200 р.; с.Трахтимирів –37800±900 р.

В часі цякатастрофа некорелюється зльодовиковимиперіодами, алеприв’язані допохолодання врамках потепліннясереднього Вюрму.Причини катастрофита її перебіг єнез’ясованими. Їїчас визначений злітературнихджерел, де вказано кілька дат інтервалу 39-37 тис. р.т., отриманих по датуванню органічних решток валювіальних відкладів Прибалтики та верхнього Дніпра[Зубаков В. А., 1974]. Близький до цих значень і вікдругого від поверхні викопного ґрунту в Вишгородськійкручі – 34100±800 р. Невелике відхилення у бікомолодження, скоріш за все, виникло через йогонеглибокого залягання (біля 1 м), що не виключаєпроникнення кореневищ та розчинів.

Ці дві катастрофи призвели до того, що на ранньомуетапі пізнього палеоліту долина Дніпра виглядаласпустошеною (рис. 2. 14). На користь цього свідчатьчисельні знахідки в Надпоріжжі [Смирнов С. В., 1972]переміщеного археологічного та палеонтологічногоматеріалу. Показовим у цьому плані є прикладсередньопалеолітичної стоянки Хотильово-1, яказнаходиться в долині Десни приблизно 20 км вищеБрянська. Тут артефакти та палеонтологічний матеріаллежить в товщі гравійного матеріалу на відрізкудовжиною біля 1 км [Чубур А. А., 2005]. Великакількість знахідок і розміри культурного шару вказують

Рис. 2.13. Проникнення полово-жовтогосуглинку у товщу валунного суглинку

на значне заселення долини Десни у ті часи. За данимиколагенового методу вік стоянок є дещо меншим за 50тис. років [Горецкий Г. И., 1972]. Ймовірно цічисельні поселення були знищені під час однієї з двохостанніх повеней. Хоча, не виключено, що це сталося іпід час повені 23-22 тис. р.т.

З нез’ясованих причин у цей період зменшилосязаселення Криму та Донецького кряжу. Дещо вирослалюдність в долині Дністра. Але напрямки загальноїміграції йшли до України, що вказує на її меншузаселеність по зрівнянню з сусідніми землями. В той часвідбувалося поширення з Балкан оріньяцької культури.

Рис. 2. 14. Українські та суміжні землі на ранньому етапіпізнього палеоліту

[Лоза, 2010].

Третя катастрофа кінця останньої фази Вюрмськогозледеніння відбулася приблизно 23-22 тис. р.т. Довстановлення дат двох попередніх ця катастрофавиглядала найбільш потужною. Сліди по ній перекрилисліди попередніх катастроф, а часом злилися з ними івиглядали як результат єдиного потоку. Крім зміниположення долини Дніпра на відтинку між г. Пивихою тар. Самарою, до її наслідків відноситься також тимчасове

розблокування стоку через кристалічний масив тапереміщення відторженців, повне знищення поселень уНадпоріжжі, загибель великої кількості тварин, решткикістяків яких і сьогодні лежать у руслі Дніпра.

Масштаби цієї катастрофи не обмежилися басейномДніпра. Сліди руйнувань поселень залишилися також вдолині Десни, на Поліссі та на Поділлі. Найбільшінформаційно насиченим прикладом археологічнихрозвідок, де є можливість детально проаналізувати вкомплексі з геолого-геоморфологічним побудовам, єпалеолітична стоянка "Міра". Стоянка відкрита у 1995році на відрізку долини Дніпра на виході зкристалічного масиву на Причорноморську рівнину (рис.2. 16). За даними чисельних датувань вік стоянкидорівнює 27-28 тис. років [Степанчук В. М. та інш.2004]. Заглиблення долини на цьому відрізку сягає 80-100 м (профіль А-В на рис. 2.17), а ширина долинистановить 10 км. Стоянка розташована на правому березіДніпра на південній околиці с. Канівське. Культурнийшар лежить на висоті біля 11 м над природним рівнемДніпра, його абсолютна висота становить 21 м. Стоянкаприурочена до західного схилу долини, висота якогоперевищує 20 м (профіль С-D). Згори культурний шарперекритий піщано-суглинистою шаруватою товщеюпотужністю 13-15 м. (рис. 2. 18).

Рис. 2. 15. Українські та суміжні землі на середньому етапіпізнього палеоліту

[Лоза, 2010].

Рис. 2. 16. Схемалокалізації стоянки

"Міра" (М)

Рис. 2. 17. Об’ємна висотна модель тагіпсометричні профілі через долину

Дніпра в районі палеолітичної стоянки"Міра". 1 – острів Хортиця; 2 – руслоДніпра до заповнення водосховища; М -

стоянка "Міра".

Виходячи з віку стоянки, а також факту присутностіповерх культурного шару ґрунту, який продовжувавформуватися вже після того як вона була полишена

людьми, вік товщі, до якої приурочена стоянка повиненбути молодшим за 27 тис. років. За побудовами І.Соколовського [1979] та М. Веклича [1977]геоморфологічна поверхня, на якій знаходиться стоянкавіднесена до п’ятої тераси Дніпра (Окський час); наінженерно-геологічній карті [Пономарев, 1968] вонавизначена як алювіальна нерозчленована товщачетвертинного періоду; на геоморфологічній карті"Атласу природних ресурсів …" – як терасасередньочетвертинного періоду [Маринина А. М.,1978]. Накартах, які вийшли друком вже у 2006 році і увійшли до"Національного атласу України" [2006] ця товщавіднесена до алювіальних утворень нижнього тасереднього неоплейстоцену, та до – першої і другоїпізньочетвертинних надзаплавних терас.

Таким чином, порівняння вікових визначень напоіменованих картах з археологічними відкриттяминезаперечно вказує на їх цілковиту неузгодженість. Привизначенні ж віку цієї поверхні як верхньочетвертинної,на перший погляд, все виглядає більш узгодженим. Алепотрібно зауважити, ґрунт та культурний шар залягаютьна глибині 13-15 м від поверхні, а ширина тераси сягає4 км. Таким чином, виходячи з флювіальної концепціїпоходження цієї товщі, а також враховуючи гіпсометричніпараметри долини (профілі А-В та С-D), можна говоритипро те, що ширина русла Дніпра 27 тис. р.т перевищувала10 км, а глибина була більшою за 20 м. В подальшомурівень води піднявся до позначки 35 м і потім впав на25 м до позначки 10 м.

Можна висунути дві версії пояснення цьому феномену.Перше, це значна зміна водності Дніпра. Друге, цеколивальні рухи земної кори. Розглянемо першу версію –зміна водності. Припустимо, що 27 тис. р.т. стоянкарозміщувалася на кілька метрів вище рівня води. Тодіширина русла Дніпр становила приблизна 8 км при глибині20 м. Якщо виходити тільки зі співвідношення перетинурусла, то водність Дніпра у той час більше ніж у 10разів перевищувати сучасну. А при врахуванні збільшення

Рис. 2. 18. Виглядстінки розкопу стоянки "Міра"з боку Дніпра та детальнезображення культурного шару

значень падіння русла, цяцифра мала б бути щебільшою. В періодмаксимального підйому водив руслі (35 м абс. вис.),ширина русла збільшилась бидо 12 км, а водність зрослаб ще у кілька разів.Думати, що така змінаводності могла статися зарахунок збільшення опадівне доводиться. Так само які шукати її причину вперебудові басейну Дніпра[Пазинич, 2010].

Припускаючи впливколивальних неотектонічнихрухів на формування більшеніж двадцятиметровоїпіщано-суглинистої товщі вперіод 27 тис. р.т., миповинні виходити з того, щоця територія спочаткуопустилася на 15 м, а потімпіднялася на 25 м. Щобуникнути безплідноїтеоретичної дискусії, чивзагалі є можливимиколивання такої інтенсивності, одразу звернемося докарти "Неотектонічних рухів земної кори" з"Національного атласу", з якої видно, що цей відрізокдолини Дніпра знаходиться в зоні, амплітуданеотектонічних рухів якої від пізнього кайнозоюфактично дорівнює нулю. Тобто, обидві розглянуті версіїпояснення виникнення поверхні, в основі якої лежитьстоянка " Міра" є хибними.

Значне перевищення покрівлі товщі, в якійзнаходиться культурний шар, над природним рівнем Дніпра

(більше 30 м) змушує поставити і, при можливості,вирішити питання про її походження. Природно, щошаруватість піщано-суглинистих верст та близькістьдолини Дніпра наводить на думку про їх алювіальнепоходження. Але, в історії вивчення цього відрізкудолини Дніпра були і інші погляди стосовно генезисуданої товщі.

Стоянка "Міра" є прикладом значного переміщеннягірських порід. Нагадаємо, що її культурний шар (27-28тис. р.) знаходиться на значній глибині від денноїповерхні (до 15 м). З цього робимо висновок, що тутвисота потоку могла сягати 20 м при його ширині до 20км. Суттєво іншими параметри потоку були в межахкристалічного масиву. Так, з профілю через Дніпро поосі греблі Дніпрогесу складеного Ф. Саваренським у 1932році (рис. 2.19), видно, що у верхній частині каньйонулежить піщано-суглиниста товща (відмічено 5), яка поспіввідношенню з оточуючими верствами є наймолодшою. ЇїФ. Саваренський відносить до другої надзаплавної терасиз перевищенням над рівнем Дніпра 40-70 м. При цьомувказує на знахідки в ній кісток мамонта та шерстистогоносорога. Це дозволяє думати, що висота потоку, прийого ширині трохи більше 1 км, досягала позначки 70-73м. А висота потоку над природним рівнем Дніпра доходиладо 60 м.

До часу катастрофи 23-22 тис. р. т. відноситьсятакож перша тераса в порожистій частині Дніпра, яку щев 30-х роках м. с. дослідив і визначив вік її утворенняза археологічним матеріалом В. Різниченко [1932].Порівнюючи кількість терасових рівнів в передпоріжжі тапорожистій ділянці Дніпра з будовою долини біля Києва,В. Різниченко прийшов до висновку що тут поширені двітераси, верхня, наймолодші тераса – Вюрм 1, та нижня –Вюрм 2. Враховуючи дані археологічних розвідок настоянках Осокорки, Кайстрова балка, Дубова балка, вінвідмічає, що до тераси Вюрм 2 приурочені знахідки добимезоліту (початок приблизно 12 тис. р.т. ) і робитьвисновок, що ця тераса була сформована вже у

післяльодовиковий час. Час виникнення тераси Вюрм-1,оскільки в її товщі присутні знахідки ориньяку (38-22тис. р.т. ), В. Різніченко вважає початкомльодовикового періоду. Приблизно у той же час до такоговисновку стосовно віку другої тераси дійшов і В. Крокос[1932]. Сьогоднішні визначення абсолютного вікусвідчать про правильність зроблених цими дослідникамивисновків.

Рис. 2. 19. Геологічний розріз по вісі греблі Дніпрогесу [за Ф.П. Саваренським, 1932]

Таким чином, велика кількість археологічних тапалеонтологічних знахідок в котлованах ГЕСДніпровського каскаду, в алювії Дніпра та в долинахприток вказує на драматичність розвитку тих подій,зокрема це гибель стоянок разом з їхніми мешканцями.

В часі ця катастрофа корелюється з початкомостаннього Вюрмського зледеніння. Причиною могло статиінтенсивне танення льоду і скид води в південнуБілорусь під час короткотривалого потепління. Часкатастрофи зафіксований чисельними датуваннямирізнорідної органічної речовини: кістяки тварин з руслаДніпра, похованих ґрунтів, шматків ґрунту в лесах,решток деревини, молюсків. Головним чином їх вік лежитьв інтервалі 23-22 тис. р. т. До цього слід додатизначну кількість зруйнованих верхньопалеолітичнихстоянок в Подесенні, в південно-східній частиніБілорусії, в українському Поліссі [Підопдічка І.Г.1949].

З карти заселення Українських та суміжних земель насередньому етапі пізнього палеоліту (див. рис. 2. 15)

видно, що по зрівнянню з попередніми етапами значнозменшилася кількість поселень на всій території. Вдолині Дніпра вони повністю зникли. Зникли вони вдолині Сіверського Дінця, в Криму і в Закарпатті.Значно зменшилася кількість поселень на Дністрі, а наДонецькому кряжі залишилася одна стоянка. В чомукриється причина такого значного скорочення населеннясьогодні пояснити важко. Але є досить значна кількістьфактів, які вказують, що масштаби катастрофи вийшлидалеко за межі Дніпра.

Звертає на себе увагу зміна шляхів міграціїнаселення. Цим разом центром розселення була Панонськарівнина, яка від прямого впливу льодовика була захищенаорографічним бар’єром, про який мова йшла вище (див.рис. 2. 4). Племена Вілендофсько-Костенківськоїкультури через Польщу на схід рухалися у бік долиниДністра, де вони змішалися з місцевими племенами. Ідругий їх шлях був в обхід решток Поліського озера наПодесення та в басейн Дону, де виникла надзвичайноцікава Костенківсько-Борщевська група стоянок.

Найбільш унікальною рисою стоянки Костенки є фактперекриття найдавнішого культурного шару (вік біля 35тис. років) товщею вулканічного попелу. Пояснення йогоприсутності побудовані на припущенні йогосередземноморського походження, повністю заперечуютьсязаконами фізики. Так само як і наявність попелу увюрмському лесі (за визначеннями Карлова [Карлов Н. Н.,Кравченко А. И., 1957]) на південній околиціДніпропетровська. З позицій можливостей йоготранспортування повітряним шляхом версія віддаленогопереміщення відпадає. Скоріш за все, походженнявулканічного попелу слід пов’язувати, як це встановленонімецькими дослідниками East and West Eifel [Litt T,Schmincke H-U, Kromer B, 2003.], з явищем ізостазії.Зміна статичного навантаження під час формуванняльодовиків і під час їх деградації є причиноюактивізації ендогенних процесів, в тому числі івулканічної діяльності. В Німеччині остання її

активізація мала місце на завершальній стадіїВюрмського зледеніння.

Повертаючись до оцінки масштабу катастрофи 23-22тис. р.т., розглянемо приклад недавно відкритої, алевже достатньо добре вивченої стоянки «Плесна» [Рижов С.М та інш. 2009], яка розташовано на відстані 5 кмпівденніше Шепетівки (рис. 2. 20А). Абсолютна висотаповерхні над культурним шаром становить 304 м. Наоточуючій території в радіусі 10 км це є найвищоюточкою. Культурний шар залягає на глибині 2,04-2,15 м (рис. 2. 20).Тобто він лежить дещо вище 300 м над рівнем моря. Його вік за датуваннямметодом С14 дорівнює 23200±400 рокам [Рижов С. М та інш. 2009]. Згори вінперекритий шаруватими дрібнозернистими пісками, в яких присутні прісноводнімушлі.

А Б

Рис. 2. 20. Фрагмент топографічної карти та знімок стінкирозкопу стоянки «Плесна» (фото С. Рижова).

Пояснити цю ситуацію з позицій традиційних підходівдо розвитку рельєфу України неможливо. Відповіді напитання звідки на такій висоті взявся типовоалювіальний пісок та ще й мушлями ми не знайдемо. І тутдоречно згадати працю Ласкарева В.Д. початку минулогосторіччя [1914], в якій він вказував на присутність навододілах під шаром наймолодшого лесу алювіальнихпісків. Він також писав, про те, що під часмаксимального зледеніння по річках Случ, Горинь таінших притоках Прип’яті прямували потоки на південь.

Але, він відразу і зауважував, що не знаю куди поділасявода з Малого Полісся.

Як і після двох попередніх катастроф долина Дніпрана довгий час зосталася спустошеною. І такою їїтериторія залишалася і наступний період 17-13 тис. р.т. Новим для цього часу є постання групи стоянок вдолині Дніпра на відтинку між Десною та Россю (рис. 2.21).

Рис. 2. 21. Українські та суміжні землі на пізньому етапіпізнього палеоліту

[Лоза, 2010].

Насправді їх було значно більше ніж це показано накарті. На ній показані тільки ті стоянки, які буличастково зруйновані і поховані наступною повінню 13-12тис. р. т. Відомо ще кілька місцезнаходжень, великакількість матеріалу з яких вказує на невеликий шляхйого переміщення. Тобто, стоянки знаходилися десьпоруч, але їх первинне положення не встановлене. Їхруйнація пов’язана з катастрофою, що сталася 13-12тис. р. т.

Причиною катастрофи став прорив прильодовикових озеру Прибалтиці, води з яких безпосередньо зійшли у долину

Березини, Дніпра, Сожу та Десни. Потрапивши у залишкиПоліського озера вони спровокували і його прорив черезМозирське кінцево-моренне пасмо. Нижче ділянки проривувода вирила прохід у зандровій рівнині і досягла долиниДніпра. Наслідки прориву решток Поліського озера булидетально проаналізовані дещо раніше [Пазинич, 2010].

В долину середнього Дніпра вода хлинула одночаснокількома шляхами. Їх сліди добре збереглися і їх можнабачити на висотній цифровій моделі (рис. 2. 22). Уєдиний потік вони зійшлися південніше долини Десни.Ширина потоку між Києвом і Прилуками сягала 150 км, алевін виходив ще й на суходоли Правобережжя. Йогошвидкість, за результатами аналізу наслідків ударів укрутий берег Дніпра біля Вишгорода, перевищувала 100км/год. За рахунок великої кінетичної енергії потіквиходив навіть на суходіл правого берега Дніпра.Можливо, що по долинам приток він перетнув навітьвододіл з Гірським та Гнилим Тікачем. Можливо, узахідній частині по долинам Случі, Горині, Стиру потокидіставалися Малого Полісся.

Рис. 2. 22. Сліди катастрофічної повені 13-12 тис. р. т. вбасейні Дніпра

На сьогодні в долині середнього Дніпра відомо 6похованих пізньопалеолітичних стоянок, місцезнаходженняяких показане на рис. 2. 23. Геолого-геоморфологічневивчення цієї території показує, що на той періодпрохід Дніпра через Кристалічний масив був заблокованийі в долинах Дніпра та його приток існувало озеро зрівнем води біля 100 м. Озеру протягувалося майже відгирла Прип’яті на північному заході і закінчувалося вбасейні Самари неподалік Павлограда. На рис. 2.18 йогоконтур показаний сірим тоном (темносірим відміченісучасні водосховища). З цього рисунку видно, що цістоянки знаходилися на березі озера. До його береговоїлінії також тяжіють окремі знахідки артефактів вздовжсучасного лівого берега Кременчуцького водосховищанижче гирла Сули [Телегин Д. Я., 1996].

Рис. 2. 23. Розміщення верхньопалеолітичних стоянок у басейнісереднього Дніпра К – Кирилівська; С – Семенівська; Ж –Журавська; М – Межирічська; Д – Добранічівка; Г – Гінці.

Археологічні знахідки Д. Телєгіна привернули до себеувагу тим, що за умови існування у той час в долиніДніпра озера, ділянка лівого берега між річками Сула,Псел та Хорол перетворювалася на мілководдя зчисельними островами (рис. 2. 24). Такі умови булипринадливими для давньої людини з огляду на можливостіполювання та рибальства. Тому вони неодмінно повиннібули бути заселеними, але стоянки, враховуючи сезонніколивання рівня води, мали бути тимчасовими. Стоянки жпоказані на рис. 2. 23 були стаціонарними. Вони малипрактично ті ж самі умови для полювання та рибальства,але розміщувалися над рівнем води у озері на висотнібіля 10 м.

Рис. 2. 24. Гіпсометрична карта ділянки лівого берега Дніпра міжСулою та Пслом

Повінь 13-12 тис. р. т. першою зруйнувала поселенняна правому високому березі Десни. Найбільш показовоютут є Новгород-Сіверська стоянка, яку у 30-х роках м.с. детально дослідив І. Підоплічко [1949]. Йогодослідження цікаві тим, що вперше була встановлена рольтекучої води в руйнуванні та переміщенні артефактів.Наведемо кілька цитат зі статі І. Підоплічка. На стор.69 він пише: «На місці стоянки алювіальні і делювіальніводи замили в щілини пісковику спочатку все, щозустріли на своєму шляху, тобто те, що було на поверхнідо відкладення товщі лесу, а саме – кремінь, перепаленіоброблені і необроблені кістки, валунний суглинок іостанки тварин, що були не тільки на поверхні, а й міжглибами пісковику, які зазнали переміщення. Потрапив ущілини і лесовий матеріал, який в базальній частинімає, як і валунний суглинок, окремі кістки, кремінь тавалунчики». На стор. 93 також вказується на знахідки ущілинах пісковику фрагментів людського кістяка. Крім

текстових описів проспіввідношення міжверствами валуннихсуглинків, лесів таартефактами, І. Підоплічкотакож наводить чисельніфотознімки розрізів.Репродукція одного з нихвміщена на рис. 2. 25.

Такі співвідношення вжетоді стали одним зголовних доказів протиеолового походження лесів.В тому ж збірнику можемобачити, ще ряд статейінших авторів, яківказували на ті жособливості знаходженняартефактів. Це стосуєтьсястоянок Гінці, Чулатів,Пушкарі. В тому ж році вмонографії В. Громова крімматеріалів з Новгород-Сіверської стоянки буввміщений розріз І.Левицького через стоянкуДовгиничі (південній схилОвруцького кряжу, долина Норині), який показуєположення розсіяного археолого-палеонтологічногоматеріалу в лесі та в товщі валунного суглинку [ГромовВ.И., 1948]. Пізніше були опубліковані матеріали постоянках на околиці Фастова, у селі Велика Бугаївка,Караваєві дачі, Семенівці. Остання цікава тим, що влесовій товщі переміщені кістки мамонта знаходяться увертикальному стані.

Серед цієї групи пізньопалеолітичних стоянок добримзбереженям культурних шарів в долині Дніпра виділяютьсядві стоянки – Межиріч (долина Росі), та Добранічівка

Рис. 2. 25. Репродукціяфотографії стінки розкопу зНовгород-Сіверської стоянки

(долина Супою). На Межирічській стоянці відмічаютьсясліди руйнування та переміщення елементів двох будівель[Підоплічко И.Г., 1976]. Збереженість стоянкипояснюється її знаходженням південніше Канівських гір,які частково прикрили долину Росі від гідродинамічногоудару. Збереженість Добранічівської стоянки пояснюєтьсяїї розміщенням у мілководній частині потоку талокальною топографією. При загальному напрямку потоку зпівнічного заходу на південній схід вона, знаходячись вбалці північно-східного напрямку, була закрита відпрямого удару. Мул плавно накрив стоянку, поховавши їїна тисячі років.

До стоянок з переміщеним матеріалом, що добре видноз описів першовідкривача - Вікентія Хвойки, відноситьсяі Кирилівська стоянка. [1901]. Останні дослідженняпоказали, що місце її локалізації є унікальним. Стоянказнаходиться в межах Куренівського амфітеатру навпротигирла Десни. Сам амфітеатр був сформований потужнимипотоками, які йшли у долину Дніпра з боку Десни.Стоянка лежала на крутому схилі Дніпра на висоті більше10 м над рівнем озера. Хвиля яка ударила у підніжжясхилу перелетіла через саму стоянку, а матеріал, якийніс потік поховав її [Пазинич В., 2010].

Велика кількість знахідок кісток мамуту наверхньопалеолітичних стоянках Подесення стала приводомдля окреслення способу життя людини того періоду, якчас мисливців на мамута. Кістки використовувалися якбудівельний матеріал, сировина для виготовленнязнарядь, прикрас, музичних інструментів і як паливо.Детальне вивчення Мижирічської стоянки, з чіткоюфіксацією положення великих кісток, дозволиловідтворити конструкцію жител того часу [Підоплічко,1976]. Значним відкриттям стали дослідження С.М.Бібіковим [1982] виробів з кісток мамута з Мізинськоїстоянки, які, на його думку, були давнім музикальнимкомплексом.

Рис. 2. 26. Розкоп Межирічської стоянки на місці колишніх жителта реконструкція житла виконана І.Г.Підоплічком в експозиції

Національного науково-природничого музею

Порівняння тієї великої кількості кісток, яканалежала сотням особин велетенських тварин, вага якихсягала 3 тон, з технічними засобами та фізичнимиможливостями людини приводить до сумнівів, що усі цітварини були мисливськими трофеями. А.А. Чубур [2005]вивчаючи цю проблему, говорить про те, що більшачастина кісток була зібрана як будівельний матеріал намамутових могильниках, які виникли в час «екстремальнихпотопів» [Чапалига, 2004]. Такі нагромадження кістокдобре відомі у північні півкулі. Стан кісток,більшість з них ломана, вказує на те, що тваринизагинули у максимально сильному потоці. Часом тваринибули розчавлені. Відомі знахідки в Комсомольськомугранітному кар’єрі під двадцятиметровою товщею піскукрім кісток ще й шматків біомаси. А.А. Чубур [2005]

також не виключає, що в екстремальних умовах людихарчувалися м’ясом мерзлих тварин.

Знахідки на стоянках того періоду прикрас збурштину, морських молюсків та кам’яних знарядь,виготовленого з сировини, родовища якої знаходилися засотні і навіть тисячі кілометрів, говорять прозародження системи торгівельно-економічних відносин.

Найбільш вагомим наслідком катастрофи 13-12 тис. р.т. стало заселення представниками Красносільської таСвідерської культур поліських земель, які довгий часбули зайняті Поліським озером. Як відмічалося вище,існування цього озера обумовлене орографією цьогорегіону і є неодмінним атрибутом усіх льодовиковихперіодів. В орографічній пастці вода починаєнакопичуватися від початку формування льодовиків. Ічерез відсутність стоку до океану озера в межах Поліссязалишаються ще на багато тисяч років.

Рис. 2. 27. Українські та суміжні землі на фінальному етапіпізнього палеоліту

[Лоза, 2010].

Свідерські племена в літературі, в силу специфікисвоєї життєдіяльності, отримали назву «мисливці на

північного оленя». Дослідники відмічають надзвичайношвидкий ріст його поголів’я на теренах Полісся.Подальше танення льодовика викликали міграцію оленів напівніч та північний схід і переміщення за нимисвідерських племен (рис. 2. 27). В той же час практичноуся ділянка середнього Дніпра, навіть через кількатисяч років залишалася незаселеною. Хоча не маєсумніві, що ця територія, з огляду на кліматичні умови,мала б бути більш принадливою для освоєння давньоюлюдиною. Залюднення цих теренів розпочалося тільки зпочатком мезоліту (рис. 2. 28).

Рис. 2. 28. Українські та суміжні землі за раннього мезоліту[Лоза, 2010].

Але й після завершення післяльодовикових катастрофжиття в долині середнього Дніпра було нелегким танебезпечним. Як видно з наступного рисунку (рис. 2.29), 8 тис. років тому густо було заселене Полісся,Західне Причорномор’я, басейн Сіверського Дінця таКрим. Безпосередньо ж долина Дніпра аж до гирлазалишилася пустою. Природно виникає питання, - чому?

Це виглядає дивним ще й тому, що слідів будь якихкатастроф того періоду в долині Дніпра не виявлено.

Можливо розгадка криється у особливостях будовиІгреньської групи стоянок, що знаходиться на правомуберезі Самари в місці її впадіння у Дніпро. Тутархеологічними розвідками виявлено, що культурні шариперекриті верствами піску, які лежали більше 10 м надприродним рівнем води, були сильно збагачені мушлямиViva Parus. Більше 20 років ця загадка залишалася невирішеною, поки не було зроблено припущення, що причинакриється у виникненні льодових заторів «тяжкимильодоходами». Цього типу льодоходи й сьогодні єхарактерним явищем на річках півночі Росії [Карягин П.М., Симонов Ю. Г., 2008]. Їх особливістю є сильниймеханічний вплив льоду на береги, виникнення заторівта значний підйом води. Присутність мушель говорить зате, що затори існували досить довго, принаймні стількичасу скільки потрібно для розмноження мушель. Їхрадіовуглецеве датування показало, що такі підйоми водибули у наступні роки: 7340±110; 7120±100; 6910±470;6650±120; 6625±70; 6520±95; 6500±200; 6130±120;5650±80; 5350±180; 4980±130. На разі це пояснення слідрозглядати як робочу версію, яка може бути уточнена,або і зовсім змінена в ході подальших досліджень.

Рис. 2. 29. Українські та суміжні землі за пізнього мезоліту[Лоза, 2010].

Ситуація суттєво змінилася у пізньому неоліті (рис.2. 30) і долина Дніпра була густо заселеною аж допочатку енеоліту (рис. 2. 31). Цей період тривав менше2000 років.

Рис. 2. 30. Українські та суміжні землі на пізньому етапінеоліту [Лоза, 2010].

Деякі зміни у розселенні сталися в період 5000-4500тис. р. т. Вони добре помітні з порівняння карт з рис.2. 31 та рис. 2. 32. Звертає на себе увагу те, щозникли поселення уздовж долин лівих приток Дніпра:Сули, Удаю, Хоролу, Псла та Ворскли. Зникла більшачастина поселень і вздовж долини Сейму.

Рис. 2. 31. Українські та суміжні землі на середньому етапіенеоліту [Лоза, 2010].

Рис. 2. 32. Українські та суміжні землі на фінальному етапіенеоліту [Лоза, 2010 ].

Визначення методом С 14 віку органічних решток впохованих ґрунтах в долинах річок Ворскли, Орелі, Псла,Говтви та Сейму показало, що в кожній з них в період5000-6200 тис. р. т. мали місце значні локальні повені,які деяких випадках мали дуже трагічні наслідки. Так,наприклад, в березі Ворскли на відрізку між СтаримиСанжарами та Біликами виявлено більше десятинеолітичних поселень, які припинили своє існування 5тис. років тому [Мокляк В.О., 2007]. На місці одного зтаких поселень (рис. 2. 33), похованого підп’ятиметровою товщею піску на поверхні ґрунту, з якогостирчать морені дуби, був відібраний зразок деревини.Його вік визначений методом С 14 виявися рівним 4930років.

Рис. 2. 33. Лівий берег Ворскли на ділянці неолітичної стоянки вселищі Нові Санжари

Враховуючи певну технічну недосконалістьрадіовуглецевого методу абсолютного датування,можливість перетікання органічної речовини з підземнимиводами та те, що аналізу піддавалися різні зразки

(деревина, мушлі, ґрунт) і невеликі відхиленнярезультатів датувань з різних річок від середньогопоказника, ми сьогодні не можемо достеменно відповістина питання, - чи були це розрізненні у часі і просторіпотоки, чи це була єдина акція. Пошук відповіді нанього потребує додаткових досліджень. Хоча вже зараз єкілька свідчень на користь того, що це були самостійнілокальні катастрофічні повені.

Перший приклад взятий з долині Орелі, де зовсімнедавно невідомо з якої причини була засипана піскомзначна частина с. Ряське. На рис. 2. 34 (лівезображення) наведений фрагмент знімку 1952 року ділянкипіщаного масиву. Зі стану поверхні піщаного масивувидно, що він утворився досить давно і потім бувзаліснений. Цей масив стометровою смугою (на знімкузаражене білим) перетинає південну частину села. Видно,що масив свіжий, і піском засипана частина вулиць разомз будівлями. Пересипане також і русло Орелі. Обстеженняпоказало, що сьогодні масив штучно заліснений.Складається він з окремих кучугур заввишки 3-4 м (рис.6). На жаль, знайти в цій майже покинутій частині селалюдей, які б пам’ятали про потік, не вдалося. Так самоне знайшлося відомостей про це і в сільській раді.

Рис. 2. 34. Знімки піщаного масиву села Ряське (1952 р.та2006 р.)

Розміщене на веб-сайті www. Google Earth. comдетальне зображення цієї ділянки (рис. 2. 27) дозволилооцінити зміни, які сталися в цій частині села за 56років. До них належать: відновлення русла Орелі,заростання травою східного кінця піщаного масиву,часткове відновлення сільських вулиць. У той же час,одна з вулиць залишилася не відновленою і сьогодні їїможна вгадати по слабкому сліду на лузі. Зображення ташвидкість змін, які сталися в період між двомазйомками, свідчать про те, що потік пройшов селомнезадовго перед зйомкою 1952 року. Для басейну Дніпраця локальна подія була непомітним явищем, але длямешканців с. Ряське вона була значною і, не виключено,що трагічною. На жаль, ми не в змозі дати відповідь напитання про причини, які спонукали цей потік. І цеповинно насторожити, позаяк такі потоки, слабкіші абосильніші, можуть повторитися в будь-який час і в будь-якому місці.

Другий приклад, взятий з пригирлової ділянкиТрубіжу, де унаслідок повеней, які прокотилися йогодолиною, в піщаних кучугурах утворилося чотири похованіґрунти (рис. 2. 35). Причини їх виникнення здаютьсяз’ясованими це перелив, в наслідок виникнення льодовихзаторів, повеневих вод з долини Десни до долин Трубіжута Остра.

Як видно з результатів датувань, вони є далекими відтих, що були отримані в долинах Орелі, Ворскли, Сули,Псла та Сейму. Не дивлячись на те, що запропоноване дляцього випадку пояснення виглядає логічним таобґрунтованим, ми не повинні розглядати його як кінцевуверсію. Нові дослідження, нові результати можутьпідштовхнути до нових ідей.

Рис. 2. 35. Викопні ґрунти в піщаній товщі південніше сучасногогирла Трубіжу (цифрами зазначені датування ґрунтів методом С 14)

Опріч цих прикладів з середньої течії Дніпра, можнанавести приклад і з його пониззя, зокрема з правогоберегу річки Кінської. Тут в березі Кінської увідслоненні розкриті 8 похованих ґрунтів (рис. 2. 36),серед яких знаходяться шість культурних горизонтів,починаючи від енеоліту: горизонт 1 - (скіфський пізній)0,7 - 1,2 м; горизонт 2 - (скіфський ранній) 1,6 - 1,8м; горизонт 3 - (епоха бронзи) 2,9 - 3 м; горизонт 4 -(епоха бронзи) 3,25 - 3,6 м; горизонт 5 - (епохабронзи) 4,5 - 4,15м; горизонт 6 - (енеоліт) 4,35 - 4,9м. [Робочі матеріали О. Тубольцева]. Вік цихархеологічних об’єктів у часі збігається з періодаминестабільності, що були розглянуті вище. Позатим, вонивказують на значно більшу кількість повеней ніж цедозволяли припускати дані з середньої течії Дніпра. Покількості похованих ґрунтів їх тільки в голоцені мало ббути вісім. Певним поясненням розбіжностей у кількостілокальних голоценових повеней є те, що в пониззі Дніпрамогли залишитися сліди від повеней, що сталися в долиніСамари та Кінської.

Тобто, на цей час більшість фактів, все ж таки,вказують на те, що локальні повені в середній течіїДніпра були асинхронними. В той же час, вони виявилисямайже ідеально синхронними до часу Всесвітнього потопу,який був визначений не інструментальними методами, а,що цікаво за літописними матеріалами, британськимархеологом Ser Leonard Woolley [Матюшин Г.Н., 1996]. У1929 році після розкопок у місті Ур, де була виявленапіщана триметрова верства, яка розривала єдинийкультурний шар. Приставши на думку своєї жінки, що цеслід Всесвітнього потому, він прослідкував цей шар уінших місцях і вивчивши літописи встановив, що піщанийшар утворився 3100 років до РХ. Тобто Всесвітній потопза Ser Leonard Woolley стався 5100 років тому. Скорішза все, ним були виявлені не сліди Всесвітнього потоку,але, ця знахідка говорить про те, що у ті часи і вдолинах річок Месопотамії були нестабільні природніумови. Це може означати, що тоді відбувалися доситьсильні глобальні кліматичні зміни.

Рис. 2. 36. Викопні ґрунти та культурні горизонти в березі річкиКінської (неподалік с. Василівка) [Робочі матеріали О.

Тубольцева].

Значні за масштабом повені продовжувалися і вісторичні часи. Один с таких прикладів знаходимо втакому історичному місці, як колишнє козацьке містечко,а зараз село Келеберда, що знаходиться 15 км нижчевпадіння Псла. Окрім похований культурних шарівбронзового періоду, відмічаються ще похований шарзгарища, яке залишилося на місці козацького містечка,яке, за наказом Петра I, 16 квітня 1709 року (за двамісяці до Полтавської битви) було вщент спаленецарськими військами, а вся людність повністю вирізана.Коли сталася повінь, яка поховала сліди злочинівцарського війська невідомо. Але після того повінню 1845року ще був похований культурний шар першої половини19-го ст.

На відміну від покривних льодовиків, вплив яких в продовжчетвертинного періоду поширювався на значну частину України,роль гірських льодовиків обмежувалась горами та їхпередгір’ями. Відмінність принципів впливу рівнинних ігірських льодовиків на земну поверхню криється у фізичнихвластивостях льоду. Поведінку рівнинних льодовиків визначаєнадзвичайно проста закономірність – кут нахилу покривнихльодовиків не може перевищувати 20. Лід, незважаючи на йогокрихкість, є пластичною плинною масою, яка реагує на змінустатичних навантажень і компенсує їх постійним переміщенняммас льоду. Це запобігає виникненню значної висотноїдиференціації і виникненню раптових катастрофічних зміщень.

В горах на крутих схилах покриву снігу та льоду більшучастину часу знаходяться у стані крихкої рівноваги. Якприклад тут можна нагадати таке відоме явище як сніговілавини. Для свіжого снігового покриву достатньо незначногопоштовху, щоб він миттєво перетворився на грізний потік. Єдумка, що часом причиною порушення рівноваги може викликатиакустичний удар, наприклад, крик людини. Можливо воно й так,але часом максимальної активності снігових лавин є весна,коли, за рахунок підвищення температури в’язкість сніговогопокриву знижується, і при досягненні критичного значення,

снігова товща зривається з місця і з великою швидкістю летитьвниз. Такі потоки відносяться до водно-льодового типу. Засвоїми принципами вони схожі до селевих потоків, але навідміну від них зриваються при значно менших кутах нахилу.Щось подібне відбувається і в кінці льодовикових періодів.Цей час є ще більш сприятливим для виникнення таких потоків.Пояснюється це значною товщею льоду та снігу, відсутністюрослинності та наявністю кори морозного вивітрювання. Причомупоступове розмерзання, призводить до того, що умови длясходження водно-льодових потоків виникають при розмерзаннітільки частини товщі. Тому вони можуть неодноразовоповторюватися на одному й тому ж схилі.

Нижче по схилу, де у стані критичного спокою лежитьпросякнута водою товща вивітрілих скал водно-льодовий потікперетворюється на велетенський селевий потік. Енергія такихпотоків є неймовірною. Вони мало рахуються з топографієюсхилів і прорізають собі нові шляхи. Потоки такого типувідбуваються і сьогодні, але найбільш відомим і вивченим єпотік що виник на схилі гори Hayscaran висота якої становить6663 м, розташованої в Перуанський Андах у травні 1970 року[Silver R., 1985]. На вершині гори розміщений льодовик NevadoHayscaran. Землетрус, епіцентр котрого знаходився на відстані100 км, спровокував відрив шматка льодовика шириною 800 м,який по дорозі підхопив значну кількість уламків гірськихпорід та мулу і створив потужній селевий потік, висота якого,за словами очевидців сягала 10-и поверхового будинку. Об’ємвинесеного матеріалу становив 50 млн. м3. Довжина потокусклала 14,5 км, а перепад висот між його початком і кінцемдорівнював 3,7 км. Потік досяг долини річки Santa River за 4хвилини. Його швидкість коливалася від 200 до 435 км/год (55-120 м/с). Спочатку потік йшов річковою долиною, але на згинівін пробив її борти, рухаючись далі напростець. По дорозі вінзруйнувала селище Yungay. Жертвами селю стали 1800 чоловік.

Якщо екстраполювати цей випадок на минуле, тоневажко уявити які психологічні стреси отримувалимешканці уцілілих поселень. Люди були змушені залишатинебезпечні місця. Показовим прикладом тут може бутипорівняння заселення трьох річок Передкарпаття. Яквідмічалося вище, впродовж усього четвертинного періодудолина Дністра була заселена людьми. На противагуДністру, долини Прута та Серету спорадично почализселятися лише 7-8 тис. р. т. Якщо виходити тільки з

того, що усі три долини знаходяться в єдиних ландшафтнокліматичних умовах, то відповіді на питання, - в чомупричина відмови людей селитися в долинах Серету таПрута?

Навіть якщо порівняти топографію долин, використавшидля аналізу традиційні топографічні карти (рис. 2. 37та 2. 38), то ми і на них не знайдемо значнихвідмінностей у будові долин, які перешкоджали їхосвоєнню. Різняться долини між собою тільки глибшимврізанням долини Дністра та його більшою водністю. Якщобрати до уваги кількість населених пунктів, то наразі вдолині Прута поселень значно більше ніж в долиніДністра. Це ж стосується і долини Серету. Тобтосьогоднішні ландшафтно-кліматичні умови є однаковосприятливими для людини в усіх трьох долинах. Тодізалишається питання, наскільки безпечними були умовипроживання у ті далекі часи? І тут слід згадати, що щекілька років тому привернула до себе увагу різниця вбудові річкових долин Прикарпаття [Пазинич В., 2007],яка була виявлена під час аналізу цифрових висотнихмоделей. З аналізу цифрових моделей був зробленийвисновок, що долинами Прута та Серету неодноразово назавершальній стадії Вюрмського зледеніння сходилипотужні селеві потоки, в результаті яких долини Прутата Серету набули нетипового для звичайних річок форм.Цю різницю між ними можна бачити на рис. 2. 39.

Рис. 2. 37. Фрагмент топографічної карти на середнє течіюДністра

Рис. 2. 38. Фрагмент топографічної карти на середнє течіюДністра (верх) та Прута (низ)

На представленому фрагменті одразу впадає у вічі, щобільша частина долини Прута і долина Серету виглядаютьяк єдиний широкий потік з плавними вигинами, щосвідчить про велику силу потоків, які дозволяли собізрізати більшість перешкод і зберігати прямолінійністьруху. На відміну від них долина Дністра рясніємеандрами, які огинають всі найменші перешкоди.

Рис. 2. 39. Долини: Дністра ( D), Прута ( P) та Серету (S) нацифровій висотній моделі

Аналіз ділянки зчленування долини Серету з долиноюЧеремошу (на рисунку відмічене червоними прямокутником)видно, що потоки були неодноразовими. Відтворити

сьогодні повну картину подій практично неможливо, але зрис. 2. 40 видно, що останні потоки перерізали долинуСерету утворивши прірву висотою більше 50 метрів.Нажаль, ми не знаємо, яка була тривалість перерви міжпотоками.

Рис. 2. 40. Висотна цифрова модель зони зчленування долинЧеремошу та Серету

(на попередньому рисунку зазначена червоним прямокутником)

Рис. 2. 41. Висотна цифрова модель північно-східного схилуУкраїнських Карпат та повздовжні профілі річок передгір’їв.(D – Дністер; P – Прут; S – Серет; 1 – Івано-Франківськ; 2 –

Коломия)

Якщо ж розглядати на висотній цифровій моделіПередкарпаття у цілому (рис. 2. 41), то можназауважити, що усі річки північно-східного схилу Карпатбіли сформовані селевими потоками. Значна частинаселевого матеріалу осіла не досягши долини Дністра,утворивши при цьому просторі рівнини. На одній з такихрівнин стоїть місто Івано-Франківськ. Мул завинивдолину Дністра тільки частково, сформувавши, вищевідрізку каньйону, типово рівнинну долину.

З урахуванням вищевикладеного, можемо знайтипояснення причин перерв у заселенні та зміни позиційпоселень у долині Дністра. В ашельський час на Дністрі(див. рис. 2. 5) в каньйонній частині вже існувалагрупа поселень. Виявлене також одне поселення направому березі Прута ((Молдова). Ці поселення існували

до періоду 23-17 тис. р.т. (див. рис. 2. 15).Нагадаємо, що в цей період сталася третя катастрофакінця останньої фази Вюрмського зледеніння. В період13-10 тис. р.т. на Дністрі залишається усього двапоселення. Одне в рівнинній частині, друге в межахканьйону. А вже в час 10-8 тис. р. т. (див. рис. 2. 28)поселення на Дністрі взагалі зникають. Відновленнязаселення Дністра тривало дві тисячі років від 8 тис.р. т. до 6 тис. р. т. (див. рис. 2. 29 – 2. 30).Перерви, які відмічаються у заселені Дністра, і якізафіксовані багатошаровістю деяких стоянок були,викликані періодом інтенсивного прояву селевих процесівна північно-східному схилі Карпат.

А БРис. 2. 42. Стратиграфія стоянки Молодове 5 та Езупиль [Степанчук

В.М., 2006].

1 – голоценовий ґрунт; 2 - голоценовий ґрунт,горизонт В; 3 – суглинки; 4 – горизонтоглеєння; 5 – темно забарвлений суглинок; 6 –викопні ґрунти; 7 – сажовий шар (35,6 тис.р.); 8 – строкаті суглинки; 9 – сизісуглинки - горизонт оглеєння; 10 – культурнішари

1 – голоценовийґрунт; 2 -голоценовий ґрунтгоризонт В; 3 –плейстоценові леси;4 – викопні ґрунти;5 – осип; 6 –нуклеуси; 7 –галька; 8 –знаряддя; 9 –пластини; 10 –

відщепи; 11 –осколки та луски;12 - культурні шари

Причому ця багатошаровість характерна як для стоянокрівнинного так і каньйонного відтинку Дністра. На рис.2. 42а наведений стратиграфічний розріз розкопу стоянкиМолодове 5, яка лежить у каньйоні Дністра. Стоянканалічує 20 різночасових культурних шарів, пов’язаних звідкладами лесовидних суглинків. З розрізу видно, щотут присутні два горизонти похованих ґрунтів та сажовийгоризонт. Наявність похованих ґрунтів вказує на те, щоперерви між повенями були достатньо тривали, принаймнів кілька сотень років. Сажовий горизонт теж якийсь час,можливо й недовго був денною поверхнею.

Стратиграфія стоянки Езупіль з рівнинної ділянкипоказана на рис. 2. 42б. Тут налічується два культурнішари та три поховані ґрунти. У зв’язку з відсутністюабсолютних датувань, а через те, що обидва шаривідносяться до середнього палеоліту єдиний висновокякий можна зробити відносно часу поховання ґрунтів, такце те, що це відбулося не пізніше ніж 35-40 тисяч роківтому.

Надзвичайно інформаційно насиченою, особлива щостосується хронології подій в долині Дністра є роботанімецького дослідника Марко Хумана [Huhmann М.,2005].Буріння в рамках його програми десятки свердловини,датування зразків органіки радіовуглецевим методомдозволили відтворити хронологію заповнення долиниДністра в голоцені. На його схемі (рис. 2. 43) чіткопроглядається послідовність заповнення від краю бортівдо русла річки. Почалося воно трохи більше 10-11 тис.р. т. Приблизно через три тисячі років утворився новийсегмент і далі це з різною періодичність тривало доісторичних часів. Остання велика повінь сталася усього440 років тому. Але це не означає, що ці явищаприпинилися зовсім. Порівнюючи хронологію заповнення

долини Дністра з послідовністю післяльодовикових явищ,можна впевнено говорити, що тільки перші два сегментипрямо пов’язані з завершенням Вюрмського льодовика.Сегмент, що виник 5 тис. р. т., можна корелювати зподіями цього періоду на Ворсклі, Пслі, Орелі, Сейму,які були описані вище. Причини ж повеней, що сталисявід 3 тис. р. п. до 440 р. т. поки що назвати важко.Віднести ці датування до проблемних чи недостовірних,не тільки не має підстав, але й навпаки. Вони маютьнезалежне, причому дуже точне підтвердження. Так, ще всередні 80-х років м. с. українськими дослідниками вдолині Дніпра [Петренко Л.В., Третяк П.Р., Ковалюх Н.Н.,1987] були виявлені три горизонти викопних ґрунтів,інтервали формування яких є: 340-900 р. т.; 1700-1760р. т.; 2570-3000 р. т. Тобто повені сталися: першаближче до нас ніж: 2570 років; 1700 років; 340 років.Час останньої повені припадає на час Малогольодовикового періоду [Котляков В., 2003].

Схема М. Хумана містить ще одну надзвичайно важливуінформацію. На ній показано, що у відкладах ложаДністра є органічні рештки віком 19-40 тис. років. Цеозначає, що приблизно 20 тис. років тому вПередкарпатті сталася катастрофа, яка за своїмимасштабами у багато разів перевершує ті, про які йшлосявище. Як видно зі схеми, відклади, які залишися по нійзаповнили вщент усю долину Дністра. В часі вонавідповідає максимальному похолоданню Вюрмськогоперіоду.

Рис. 2. 43. Узагальнений розріз пізньоплейстоценових таголоценових терас Дністра [Huhmann М.,2005].

З того, що М. Хуман в основному для датуваньвикористовував деревину з відкладів долини Дністра, якуй сьогодні часто можна бачити в його березі (рис.2.44), випливає висновок, що ландшафтні та кліматичніумови часів активізації катастрофічних повеней впередгір’ї мало чим відрізнялися від сучасних. Томуголовною причиною змін структури заселенняПередкарпаття були принципи безпеки умов проживання.

Рис. 2. 44. Поховані стовбури дерев в березі Дністра неподалік м. Стрий(фото Волошина П.)

З наявних матеріалів, стосовно динаміки заселенняКриму можна сказати наступне. Віддаленість відосередків зледенінь значно зменшило їх вплив на життялюдини. На кримських горах існувала невелика льодово-снігова шапка, топлення якої хоча й викликало великіповені (рис. 2. 45), але їх масштаб був незрівнянноменшім ніж у Передкарпатті. На висотній цифровій моделі

відобразився лиже один значний потік та один значнийконус виносу (обведено чорним). По датуваннюархеологічного матеріалу (по семи стоянкам) приблизноза останні 50 тис. років мала місце лише одна перерва,на відрізку 27,5-25,0 тис. р. т. [Степанчук В.М.,2006]. Зрозуміло, що це результат є не остаточним.Розширення статистичної бази може його змінити, причомутільки в одну сторону – скорочення тривалості перерви.

Позатим, якщо вести мову про особливості заселенняКримського півострова слід згадати і про сейсмічнічинники, вони безумовно відігравали певну роль у цьомупроцесі, але відтворити послідовність сейсмічних подійне має ніякої можливості.

Рис. 2. 45. Висотна цифрова модель західного схилу Кримськихгір

Завершимо розгляд особливостей заселення деякихрайонів України, аналізом причин чому така річка якСамара почала освоюватися людиною тільки шість тисячроків тому (див. рис. 2. 31). Географічне положеннядолини пічки по відношенню до центрів зледенінь,виглядає далеко не найгіршим. Як можна було почити насхемах заселення України в голоцені, багато регіонів,які знаходилися значно ближче до Скандинавії почалиосвоюватися ще десятки, а деякі сотні тисяч років тому.У випадку з долиною Самари причина дуже проста. Вона єгеометричним продовженням долини Дніпра (рис. 2. 46).Тому для усіх повеней, про які йшла мова вище, долинаСамари була мішенню, в яку спрямовувалися їх удари.

З висотної моделі видно, що на ділянці злиття річок,ширина долини Самари є навіть трохи більшою за долинуДніпра. Такі пропорції не узгоджуються з показникамиводності річок. Припускати, що у минулому Самара та їїПритоки мали зв’язок з якимось іншими системами не маєпідстав. Її вододіл з мережею Сіверського Дінця є непорушеним. Але, якби такі перетоки і були, то водністьСіверського Дінця є так само незначною як і самоїСамари. Такі розміри долини могли виникнути тільки утому випадку, якщо потоки з Дніпра, які мали величезнийенергетичний потенціал йшли вверх по долині Самари і їїприток, а потім знову поверталися до долини Дніпра. Призіткненні прямого й зворотного потоків формувалисявихорі, які руйнували борта долини. Найбільш помітнимявищем у долині Самари, яке пов’язане з тієїкатастрофічних потоків є переміщення великого блокагірських порід, який утворив Самарську луку [ПазиничВ.,2007,2009].

Рис. 2. 46. Висотна цифрова модель ділянки зчленування долинДніпра та Самари

Таким чином, стислий виклад історії формуванняспільноти первісної людини на території України та їїрозселення вказують на те, що цей процес бувбагатоступінчастим і тривалим. Низка драматичних подій,пов’язаних з кінцевими етапами кількох останніхзледенінь, неодноразово спустошували значну частинуУкраїни і практично повністю руйнували структуру їїзаселення. Тільки за останні п’ятдесят тисяч роківсталося п’ять великих катастроф. Довгий час терениУкраїни залишалися не заселеними. Відновлення людськоїспільноти після таких потрясінь тривало кілька тисячроків. В значній мірі відновлення чисельності населеннявідбувалося за рахунок мігрантів з інших частинконтиненту, що призвело до асиміляції корінногопротоетносу.

Природні умови та їхні зміни упродовж останні 10 000років, хоча й характеризувалися відносною комфортністю,але стабільними назвати ніяк неможливо. Відлуннянедавнього холодного періоду кілька разів давало себевзнаки. Особливо це стосується першої половиниголоцену. Катастрофи того часу були значно меншогомасштабу, можливо, у більшості вони були локальними,

обмеженими окремими долинами. Перебіг тогочасних подійяк і раніше змушували первісну людину зважати наможливі різкі зміни оточуючого середовища. З карт змінизаселення України з історичного атласу видно, щотільки приблизно за останні шість тисяч років ситуаціястабілізувалася і тільки незначні повені турбувалимешканців долини Дніпра. Сьогодні лише час від часу вдолині Дніпра та передгірських районах мають місцевеликі, за сучасними мірками, повені. Виділяється середних лише повінь в долині Орелі, в наслідок якої булазанесена частина села Ряське. Головною її особливістю єте, що в долині річки по ній не зосталося більше ніякихслідів, як і не зосталося слідів, які б дозволилирозкрити її причину.

Завершуючи аналіз змін структури заселення Українита природних причин, які лежали в основі цих змін,звернемо увагу на те, що невідомо як оцінюватисьогодення. Чи вважати події голоценового періодулагідним відлунням недавнього льодовикового періоду, чияк вступні акорди наступного. Достеменної відповіді наце питання не має і бути не може. Природа як була, такі залишається непередбачуваною. Позатим, головноютурботою людства, як і сотні тисяч років тому,залишається питання виживання. А для цього треба незмінювати природу, а пристосовуватися до неї. Природно,що рівень пристосування і безпеки залежить від рівнянаших знань.

1. Большиянов Д. Ю. Пассивное оледенение Арктики иАнтарктиды. Автореф. дис. на соиск. учен.степени д-ра геогр. наук: 25. 00. 25 / Спб. Гос.университет - СПБ, 2005. - 47 с.

2. Борисковский П.И. Палеолит Украины. Историко-археологические очерк. Изд-во АН СССР, М.-Л., 1953.– 350 с.

3. Геоморфологическая карта Украинской и МолдавскойССР.1:1000000 / Под ред. А. М. Маринича // Атласприродных ресурсов Украинской и Молдавской ССР. –К.: Изд-во АН УССР, 1978. – С. 3-4.

4. Геоморфологическая карта Украинской и МолдавскойССР. М1:1000000 / Под ред. И. Л. Соколовского. –К. : ЦТЭ, 1979.

5. Геоморфологічна карта України // Національний АтласУкраїни (електронна версія) / Палієнко В. П. Підред. Л. Г. Руденка. – Київ: ІГ НАНУ, 2006.

6. Геохронология СССР, т. 3, Новейший этап. Подредакц. Зубакова В. А. – Л., Наука, 1974. 359 с.

7. Горецкий Г. И. Аллювиальная летопись великого Пра-Днепра. – М. : Наука, 1970. – 492 с.

8. Громов В.И. Палеонтологическое и археологическоеобоснование стратиграфии континентальных отложенийчетвертичного периода на территории СССР.// ТрудыИГН АН СССР, вып. 64, геол. сер.(317), 1948. 521с.

9. Звід пам’яток історії і культури України: Полтав.Обл. . /Новосанжарський район/, упоряднтак В. О.Мокляк, - Полтава, Дивосвіт, 2007. – 178 с. ;

10. Инженерно-геологическая съемка территории УССР.Пономарев В. С. М 1:500000. – К., 1968. Держ.геол. фонд., «Геоінформ”.

11. Карлов Н. Н., Кравченко А. И. Четвертичные вулканическиепеплы окрестностей Днепропетровска // Трудыкомиссии по изучению четвертичного пе6риода, вып.ХIII, 1957, с. 290-300.

12. Карта четвертичных отложений Украинской иМолдавской ССР / Под ред. М. Ф. Веклича. – К. :Трест „Киевгеология”, 1977.

13. Карягин П. М., Симонов Ю. Г. Ледово-половодныйморфогенез в долине р. Кутуй (басс. р. Хатанги) //Весник МГУ, сер.5, Геогр., 2008, №2. с43-50.

14. Климат Полтавы / Под ред. В. Н. Бабиченко. - Л. :Гидрометиздат, 1983. – 140 с.

15. Котляков В. Ледниковый период // Вокруг Света,№4 (2751), 2003. с. 10-17.

16. Комплексная геологическая съемка листа М-36-ХХІ(Миргород), Причина П. С., Пасичник Б. Н., Сингур Н. И. идр.. Киевский геологоразвед. трест, 1963, К.,Геоіформ.

17. Крокос В. І. Четвертичная серия Днепропетровськогорайона // Путеводитель экскурсии второй четверт-геол конф. - М. -Л., 1932. - С. 145-161.

18. Ласкарев В.Д. Геологическое исследования в юго-западной России (17-й лист Общей Геологическойкарты Европейской России / В.Д.Ласкарев. –Петроград : Типогр. Стасюлевича, 1914. – 710 с

19. Лоза Ю. Історичний Атлас України, редактор-упорядникЮ.Лоза, К., Мапа, 2010. 300 с.

20. Матюшин Г.Н. Археологический словарью М.,Просвещение, 1996, - 304.с.

21. Пазинич В. Г. Подніпров’я у перигляціалі. Зміни вод-ності річок / Наук. ред. В. М. Пащенко //Супутник Київського географічного щорічника. Вип.2. – К., 2004. – 156 с.

22. Пазинич В. Г. Велетенські селеві потоки завершальноїстадії льодовикових періодів гірських країн //Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. – 2007. -Вип. 13. - С. 200-204.

23. Пазинич В.Г. До проблеми походження Самарськоїлуки // Гідрологія, гадрохімія і гідроекологія, Том17, Київ 2009. с.229-232

24. Пазинич В., Галаган О., Пазинич Н. До протиріч у датуваннідніпровської «морени» // Фізична географія тагеоморфологія № 59, Київ, 2010, с. 144-148.

25. Пазинич В.Г., Серебряков В.Л. Результатирадіовуглецевого датування похованого ґрунту зЯрошівського гранітного кар’єру. // Фізичнагеографія та геоморфологія № 61, Київ, 2010, с.с.262-263.

26. Пазинич В. Г. Періодичність катастрофічних повеней вбасейні Дніпра // Фізична географія тагеоморфологія № 61, Київ, 2010, с. 174-182

27. Пазинич В.Г. До проблеми стратиграфії Кирилівськоїстоянки // АНТ: Вісник археології, мистецтва,культурної антропології, вип..22-24, 2010. с.31-43.

28. Петренко Л.В., Третяк П.Р., Ковалюх Н.Н. Геохронологияформирования аллювиальных отложений р. Днестр в позднемголоцене // Стратиграфия и корреляция морских иконтинентальных отложений Украины, Зб. Науч. Труд. ИГН,Наукова думка, К., 1987. С.78-85.

29. Підопдічка І.Г. Палеолітична стоянка Новгород-Сівенрськ//Палеоліт і неоліт України, Т.1. Вип.2, АН УРСР,1949. – с. 65-107.

30. Пидопличко И. Г. Межиричские жилища из костей мамонта.– К., Наук. -Думка, 1976, - 239с.

31. Рижов С. М., Степанчук В. М., Матвіїшина Ж. М., КарамзиненкоС. П., Пісарев І. Б., Рижій А. Л. Звіт про роботуархеологічної експедиції на палеолітичній стоянціПлесна Шепетівського району, Хмельницької області".2009.

32. Ризниченко В. В. О геоморфологических особенностях итектонике района прирыва Днепра через Украинскуюкристаллическую полосу // Тр. ком. по изуч.четверт. периода. – 1932. - Вып. 2. – С. 4-32.

33. Саваренский Ф. П. Четвертичные отложения в районеДнепростроя // Путеводидель екскурсий второйчетвертично-геологической конференции. - М. -Л.,1932. - С. 163-184.

34. Смирнов С. В. Палеоліт Дніпровського надпоріжжя, К.,Наукова думка, 1973, 172с.

35. Степанчук В. М. та інш. Багатошарова стоянка Міра насередньому Дніпрі: основні результати розкопок 2000року. Кам’яна доба України, вип. 5., К., Шлях,2004 – С. 62-99.

36. Степанчук В. Н. Нижний и средний палеолит Украины. –Чернівці: Зелена Буковина, 2006. – 463 с.

37. Тєлегін Д. Я. Мезолітичні пам’ятки України. – К.Наукова думка, 1982. 152 с.

38. Телегин Д. Я. Посульская группа палеолитическихстоянок на нижнем Днепре // Российская археология,М., 1996.

39. Хвойка В. В. Кам'яний вік середнього Придніпров'я.– К., 2008 (1901), С-160

40. Чапалыга А. Л. Позднеледниковое обводнение в Понто-Каспийском бассейне как прототип Всемирногопотопа // В книге: Экология антропогена исовременности: природа и человек. СПб. :Гуманистика, 2004.

41. Чубур А. А. Деснянский палеолит: проблемы историиисследований, РГСУ, М., 2005, - 116 с.

42. Швец Г. І. Водність Дніпра. - К. : АН УРСР, 1960. –148 с.

43. Huhmann M. Landschaftsentwicklung gegenwartigeBodendegradation ausgewahlter Gebiete am oberenDnister (Westukraine) – Marburg, Lahn/2005/ -XXYIII, 299S

44. Huybers P. Glacial variability over the last twomillion years: an extended depth-derived agemodel,continuous obliquity pacing, and the Pleistoceneprogression // Quaternary Science Reviews 26, 2007.р. 37–55

45. Karabanov A.K., Matveyev A.V., Pavlovskaya I.E. The mainglacial limits in Belarus // Quaternary glaciationsextent and chronology part i europe, Editor J.Ehlers, Geoogisches Landesamt, Hamburg, Germany2004. P.15-19

46. Rosgen Dave, Applied river book, Printed MediaCompanies, Minnesota, Minneapolis. 1996. p. 520

47. Litt T, Schmincke H-U, Kromer B (2003) Environmentalresponse to climatic and volcanic events in central

Europe during the Weichselian Late glacial. QuatSci Rev 22:, 2003. р.7-32

48. Silver R. Earth. 4-th edition. Frank Press.1985, 656 с. 49. Svendsen J.I. et al. Late Quaternary ice sheet history of

northern Eurasia Quaternary Science Reviews 23,2004, р. 1229–1271