Projective Methods (in Ukrainian)

Отріщенко Н. Особливості застосування проективних методів у соціології / Наталія Отріщенко //

Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Випуск 19. – Харків:

Видавництво Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 2013. - С. 214-222.

1

УДК 303.687+316.613 Отріщенко Н.В.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЕКТИВНИХ МЕТОДІВ В

СОЦІОЛОГІЇ

На основі низки розвідок західних вчених у сферах освіти, політики, маркетингу та

соціальної проблематики, починаючи від другої половини ХХ століття і до

сьогодення, авторка виявляє дискусійність визначення проективних методів та

вказує на їхнє місце у соціогуманітарній дослідницькій практиці. У статті детально

окреслено та проілюстровано переваги і недоліки використання проективних

методів у соціології. До перших авторка зараховує групи інструментальних та

змістових переваг, а до других – етичних, процедурних та ресурсних складнощів.

Окреслено ті сфери, у яких застосування проективних методів має найбільший

евристичний потенціал: розвідувальна стадія дослідження, вивчення чутливих тем

та виявлення образів явищ чи процесів. Наведено декілька прикладів використання

проективних методів у кількісних та якісних дослідженнях, чим проілюстровано

їхню універсальність.

Ключові слова: методологія дослідження, проективні методи, ідіографічна та

номотетична перспективи.

На основании ряда исследований западных ученых в сферах образования,

политики, маркетинга и социальной проблематики, начиная со второй половины

ХХ века и до настоящего времени, авторша обнаруживает дискуссионность

определения проективных методов и указывает на их место в социогуманитарной

исследовательской практике. В статье подробно описаны и проиллюстрированы

преимущества и недостатки использования проективных методов в социологии. К

первым авторша относит группы инструментальных и содержательных

преимуществ, а ко вторым – этических, процедурных и ресурсных сложностей.

Определены те сферы, в которых применение проективных методов имеет

наибольший эвристический потенциал: разведывательная стадия исследования,




2

изучения чувствительных тем и раскрытие образов явлений или процессов.

Приведены несколько примеров использования проективных методов в

количественных и качественных исследованиях, чем проиллюстрирована их

универсальность.

Ключевые слова: методология исследования, проективные методы,

идиографическая и номотетическая перспективы.

Based on several studies of Western scholars in the fields of education, politics,

marketing, and social issues from the second half of the twentieth century to the present

the author reveals problems with definition of projective techniques and points out their

place in social and humanities research practice. The article outlines in detail and

illustrates advantages and disadvantages of using projective techniques in sociological

research. As the strengthens author counts instrumental and substantial benefits, and as

the drawbacks - technical, procedural and resource difficulties. Also the body of the text

points out the areas in which the usage of projective techniques has the greatest potential

heuristic: explorative stage of the research, study of sensitive topics and identifying

patterns of phenomena or processes. Finally, article has different examples of using

projective techniques in quantitative and qualitative research as illustration of their

versatility.

Key words: research methodology, projective methods, idiographic and nomothetic

approaches.

Проективні методи, ідейне підґрунтя яких міститься в психологічних

теоріях особистості, а емпірична апробація відбувалась у рамках клінічної

психології, уже декілька десятиліть тому почали застосовуватися у соціальних

[1, 2], політичних [3, 4] та маркетингових [5, 6, 7] дослідженнях. Зараз вони

продовжують займати виняткове місце під час проведення фокус-групових

дискусій та глибинних інтерв’ю. Робляться спроби апробувати їх в кількісних

опитуваннях [1, 8]. Можна навіть говорити про свого роду “ренесанс”

проективних методів, що характерний для Центрально-Східної Європи, адже з




3

початку 2000-их рр. було опубліковано низку статей та книг, у яких вони

фігурували в різних контекстах [9, 10, 11, 12, 13, 14]. Схожа ситуація

спостерігається і в Росії, де не так давно проективні методи були у фокусі

окремих дисертаційних досліджень [15, 16], монографій [17], чи статей [18, 19].

В Україні проективні методи досить часто застосовуються у прикладних

дослідженнях. Щоправда, академічні соціологи зазвичай дещо скептично

ставляться до них, відводячи їм в основному допоміжну роль або взагалі

ігноруючи. Як наслідок існує свого роду прірва між повсякденною практикою

соціальних та маркетингових досліджень і теоретико-методологічним

підґрунтям для використання проективних методів та інтерпретації отриманих з

їхньою допомогою результатів. Більше того, сама різноманітність технік та

прийомів, яких об’єднують під назвою “проективні методи” змушує нас

поставити питання про критерії включення того чи іншого методу до переліку

проективних методик.

Враховуючи зазначену вище проблему, метою цієї статті є аналіз досвіду

застосування проективних методів, і виведення на його основі головних переваг

та недоліків використання проективних методів у соціологічному дослідженні.

Окремою ціллю також визначено окреслення тематики наукового пошуку, для

розробки якої проективні методи мають найбільший евристичний потенціал.

Через реалізацію вказаних вище завдань стаття долучиться до процесу

формулювання єдиного критеріального поля, чим сприятиме підвищенню якості

проведення та інтерпретації результатів досліджень, у яких застосовують

проективні методи.

Дискусійність поняття “проективний метод”




4

Від часу введення в науковий обіг поняття “проективний метод” було

опубліковано величезну кількість досліджень, у яких вони фігурували. М.

Кеттерал та П. Ібботсон наводять коротку історію використання цих технік [20,

с. 245-246]. Їх поява у науковому дискурсі на початку ХХ ст. відбувається

рамках психоаналітичних теорій. Наступний етап – це поступова адаптація

згаданих методик для різних наукових, клінічних та маркетингових потреб в 40-

50-их рр. Від 60-их рр. починається занепад в через панування в соціології

парадигми структурного функціоналізму та сильних позитивістських настроїв,

які спричинили сумніви у валідності і надійності проективних методів. У 90-их

рр. разом із зміною парадигми, культурним та візуальним поворотами в

соціогуманітарних науках відбувається зміщення акценту з слабких сторін

проективних методів на їхні переваги і таким чином, спостерігається

відновлення дослідницького інтересу. Деякі методики набули особливого

поширення: наприклад, якщо в період 1930-1932 рр. на основі тесту Роршаха

(одного з найвідоміших проективних методів) лише в британських та

американських журналах було опубліковано 9 статей, то уже в 1945-1947 рр. їх

число зросло в 17 разів і становило 159 [21, c. 45]. Проте є і інша сторона цієї

медалі: поступово поняття “проективні методи” починає втрачати чіткість

контурів, і до нього зараховують будь-які нетрадиційні опитувальні чи

експресивні методики отримання інформації. Отож, що саме слід вважати

проективним методом?

К. Р. Бодді окреслює їх як “психологічний метод виявлення підсвідомого

матеріалу в межах суб’єктів” [22, с. 17]. В. Ковалік та М. Сташкевіч пропонують

іншу дефініцію: “ситуація вільного приписування індивідуальних значень

стимульному матеріалу” [9, с. 87]. П. Альбрехт використовує яскраву метафору

і називає проективні методи “психологічними Рентгенівськими променями”, які




5

дозволяють побачити людину наскрізь [5, с. 21]. С. Донохью реферує до цих

технік загалом як до досліджень мотивації (motivation research) і визначає їх як

структуровано-ненаправлені способи виявлення пояснень ситуацій, що

використовуються не для вимірювання, а для виявлення почуттів, вірувань,

установок та мотивацій, які респондентам важко артикулювати: “проективні

техніки допомагають дослідникам ввійти в приватні світи суб’єктів” [6, с. 47].

Ці методи базуються на припущенні, що несвідомі бажання і почуття можуть

бути виявлені через залучення двозначних стимулів, які респондент може

вільно інтерпретувати. Завдяки цьому долаються комунікативні бар’єри, які

існують у звичайному інтерв’ю (усе-таки, інтерв’юер сприймається як Інший, і

суб’єкти дослідження часто схильні давати соціально бажані відповіді) [6, с. 48].

Також неструктуровані проективні методи пропонують широкий спектр

можливих реакцій, і респонденти можуть обрати будь-яку [6, с. 48]. Таким

чином, серед головних особливостей цих методів дослідники називають

невизначеність стимульного матеріалу (а тому – необмежене поле реакцій на

нього) і можливість уникнути соціальної бажаності відповіді [23, с.11-12].

Г. Ліндзі у своїй статті, присвяченій класифікації проективних методів,

виділяв шість критеріїв для диференціювання проективних методів: 1) характер

тестового матеріалу (сенситивний чи структурований); 2) методологічні

характеристики (емпіричний чи теоретичний конструкт); 3) мода інтерпретації

(форма чи зміст, цілісність або частковість); 4) мета дослідження (опис однієї

особистості чи вибраних характеристик); 5) рівень дослідження (індивідуальний

чи груповий); 6) тип очікуваної реакції респондента: асоціативні техніки,

техніки конструкції, завершення, вибору або ранжування, експресивні техніки

[21, с. 160-165]). С. Донохью у своїй класифікації опирається виключно на

реакцію респондента, а тому виділяє: 1) методи асоціації (виявляють “словник”




6

групи), 2) методи конструкції (в т. ч. проективні запитання – техніки “третьої

особи”), 3) методи завершення, 4) експресивні методи, 5) методи впорядкування

[24, с. 49]. Взявши за основу перший та шостий критерії поділу Г. Ліндзі, можна

вважати проективним методом той метод дослідження, який сформований на

основі сенситивного або структурованого стимульного матеріалу, що вимагає

від респондента реакції у формі асоціації, конструкції, завершення, вільного

ранжування або творчої експресії. Таке визначення дозволяє зараховувати

проективні методи як до кількісних, так і до якісних, в залежності від того, як в

подальшому аналізуватиме результати дослідник.

У той же час, вважаю за доцільне навести декілька прикладів, де автори

здійснюють підміну понять і зараховують до проективних методів те, що не

підпадає під вказане вище визначення. Так, Г. МакКорд присвячує свою статтю

роздумам про шляхи знаходження в числі опитаних тих, хто недостатньо щиро

відповідав на запитання. Він пропонує включати до анкети п’ять завідомо

“збентежуючих” питань, як-от “Чи Ви брали участь в додаткових виборах у

грудні?” або “Чи Ви коли-небудь чули слово ‘афрохелія’ (‘afrohelia’)?” [2, с.

364]. Саме ці запитання він і вважає “проективними”. Зрозуміло, що ніяких

додаткових виборів не було, і слова ‘афрохелія’ теж не існує, а тому тих, хто

відповідає ствердно, можна вважати ‘збентеженими’. Тут можна дискутувати з

Г. МакКордом стосовно таких “проективних” запитань, адже вони можуть

викликати роздратування в освічених респондентів, які в результаті перестануть

серйозно сприймати опитування. До того ж, окрім нещирості чи небажання

виказувати своє незнання, опитані можуть щиро вірити в те, що анкету

укладали експерти, а тому не задаватимуть відверто неправдивих питань. У той

же час, отримані під час його дослідження результати показали, що 8%

респондентів чули слово ‘афрохелія’, 33% – брали участь у виборах, яких




7

ніколи не було, а понад половина відзначили, що чули про насправді не існуючу

програму забезпечення ветеранів житлом (з 166 опитаних студентів) [2, с. 365].

У той же час, сам Г. МакКорд свідомий того, що малий розмір вибірки не

дозволяє робити серйозних висновків. Стосовно ж застосовного автором

методу, то цей приклад ілюструє проблему невизначеності термінів, коли

“проективними” можна назвати будь-які питальні форми, які вимагають

нетрадиційної реакції. Також уже зараз соціологи можуть користуються значно

кращими процедурами відсіювання респондентів, особливо завдяки розробці

працівниками Інституту соціології НАН України індексу суб’єктивної

надійності [25].

Р. Мур пропонує ще одну стратегію використання проективних методів в

кількісних дослідженнях – “проективне звітування”, яке виступає своєрідною

віддушиною в надто структурованих кількісних опитуваннях. Цей метод автор

застосовував у телефонних опитуваннях, які стосувалися політики та економіки,

а також практики подружнього перегляду телебачення; аналіз відповідей

відбувався в руслі етнометодології [8, c. 52]. Як і у випадку з дослідженням Г.

МакКорда, Р. Мур також використовує термін “проективний” в значно

ширшому розумінні, ніж це зазвичай роблять психологи. Для нього “проективне

звітування” – це звична мовленнєва практика, яка протиставляється чітко

детермінованій та інституціоналізованій ситуації інтерв’ю з її власними

правилами та вимогами до співрозмовників [8, c.52; с. 55].

Отож, потрібно обережно ставитися до використання термінів і не завжди

“купуватися” на словосполучення “проективний метод”. Слід враховувати, що

ключовою характеристикою цього дослідницького методу є невизначеність

стимульного матеріалу (яким зазвичай виступає питальна форма), яка надає




8

респонденту свободу у змістовому наповненні реакції, якою є або асоціація, або

конструкція, або завершення, або вільне ранжування, або творча експресія.

Тематика наукового пошуку із застосуванням проективних методів

Як уже було зазначено, застосування проективних методів розпочалося з

психоаналітичної клінічної практики, в якій до них апелювали з метою

дослідження паталогічних станів. Проте згодом сфера їхнього застосування

розширилась. Наступна частина статті має на меті окреслити ті сфери, де

використання проективних методів може дати найкращі результати.

1) Розвідувальна стадія дослідження. П. Альбрехт пов’язує перспективи

застосування проективних методів саме з початковою стадією дослідження [5, с.

28], так як вони дозволяють згенерувати велику кількість гіпотез, а також

отримати доступ до “словника” групи, чим забезпечують опис феномену в

категоріях, які не нав’язані респондентам ззовні, а використовуються ними

самим. Ці техніки є особливо доцільними тоді, коли дослідження має на меті

виявлення почуттів, вірувань, установок та мотивацій, які респондентам важко

артикулювати і стосовно яких ще немає усталених форм реакції.

2) Дослідження чутливих тем. Для прикладу, стаття К. Р. Бодді

стосується особливостей застосування проективних методів у дослідженнях

проблем вищої освіти, а конкретніше – причин відмови продовжувати навчання.

Автор наголошує на тому, що ця тема в масовій свідомості зазвичай

асоціюється з поразкою чи провалом, а тому прямими запитання її вивчити

фактично неможливо. Як наслідок, в нагоді стають проективні методи, які

дозволяють уникнути (або суттєво зменшити) число соціально бажаних

відповідей, а також “допомагають дослідникам отримати більш повне, глибоке і

цілісне розуміння емоційних проблем” [22, с. 11]. Норвезькі дослідники М.




9

Супхелен, О. Квіташтайн та С. Йохансен фокусують свою увагу на процесі

прийому на роботу представників етнічних меншин і намагаються виявити, чи

існує в цій сфері дискримінація. Однак сам по собі цей феномен етнічної

дискримінаціяї є дуже сенситивним і стикається з серйозною проблемою його

об’єктивної фіксації та вимірювання [26, с. 208-209]. Автори вживають термін

“проективне запитання” як синонім запитання, заданого від третьої особи, а

тому використовують його, відштовхуючись від принципу, що індивіди

проектують власні негативні або контраверсійні думки чи характеристики на

інших [26, с. 210]. Українська дослідниця В. Середа пропонує застосовувати

проективні малюнки для вивчення національної ідентичності та особливостей

сприйняття різних національних груп [27, с. 103].

3) Дослідження образів, стереотипів та установок. П. Альбрехт коротко

розглядає історію проективних методів і вказує на дві основні сфери їхнього

застосування: дослідження особистості (спершу – паталогічної, а згодом –

звичайної) та маркетинг [5, с. 18-19]. Справді, саме в маркетингових

дослідженнях проективні методи набули особливого поширення.

Хрестоматійним є приклад, що присутній у багатьох підручниках з маркетингу:

у 1949 р. було проведено дослідження мотивів покупки розчинної кави, яка саме

з’явилась на ринку. Для цього домогосподаркам пропонували один або інший

закупочний лист, на основі якого вони мали охарактеризувати жінку, яка його

написала. Єдина відмінність у листах полягала в тому, що один містив розчинну

каву, а інший – мелену. Результати показали, що в описі першої жінки

фігурували негативні стереотипи (як-от, лінива), а другу – через позитивні (на

зразок, дбайлива і ощадлива) [7, p. 650-655]. Таким чином, проективні методи

дозволяють виявляти образи певних явищ та процесів, які наявні в масовій

свідомості. І не обов’язково це має бути ринкове дослідження: так, проективний




10

малюнок застосовувався під час фокус-групових дискусій для вивчення образу

Росії у середовищі молоді [18, с. 133-134]. Також проективний малюнок фігурує

як метод дослідження етнічних стереотипів в роботі Т. Іванової [19, с. 72-75].

Стосовно особливостей застосування проективних методів в бізнесі

загалом і в маркетингу зокрема, то його можна вважати близьким за змістом до

того, як їх застосовують соціологи: “замість виконання обширного опису

особистості, проективний аналітик в маркетинговому дослідженні намагається

віднайти приховані почуття та установки стосовно продукту чи процесу” [5, с.

26]. Загалом же, використання проективних методів у маркетингу та політичних

дослідженнях має цілком прагматичний мотив виявлення до кінця не

усвідомлених прагнень чи референтних систем для подальшої модифікації чи то

електоральних, чи то рекламних кампаній.

Окрім окреслених вище ситуацій, в яких використання проективних

методів є найбільш доцільним, можна навести декілька прикладів їхнього

поєднання з традиційними для соціології кількісними та якісними стратегіями.

а) Проективні методи в кількісних дослідженнях. Дані роботи Ф.

Сенфорда (репрезентативна вибірка для м. Філадельфія, n=963) свідчать про те,

що малюнкові методики (техніка “bubbles”) не лише технічно підходить для

використання в масових опитуваннях, а й, в конкретному випадку, дає більш

точні, особистісно значимі, надійні і валідні результати, в порівнянні з

відповідями на прямі запитання [28, с. 698, с. 702-704]. Г. Кай в своїй статті

описує випадок застосування в кількісному опитуванні тесту для виявлення

тривожності. Популярність проективних методів у прикладних дослідженнях

автор пояснює тим, що “вони можуть бути адаптовані для вимірювання

широкого спектру особистісних чинників, а також їхня істинна мета часто може

бути в деякій мірі замаскована. І їх важче підробити” [1, с. 268]. Проективні




11

запитання М. Супхелен, О. Квіташтайн та С. Йохансен закладали у телефонне, а

згодом і репрезентативне кількісне опитування норвезьких менеджерів [26, с.

218-222]. Й. Месяш у своїй роботі звертається до проективних методів

(експресивні методи колажу та малюнку, а також вербальні методи асоціацій та

закінчення речень) у поєднанні з кількісним дослідженням з метою

діагностування індивідуальних та організаційних трансгресій у трьох ключових

напрямках: проактивнісь, суб’єктивність та знання [10, с. 98]. У той же час,

проективні методи відіграють скоріше допоміжну роль в її дослідженні, про що

може свідчити відсутність їхньої концептуалізації та досить короткий аналіз

отриманих результатів [10, с. 111-112]. А. Стрельнікова заклала проективний

метод незакінчених речень в кількісне опитування, що мало на меті

дослідження образу Москви [17, с. 36-40]. Низка вказаних вище публікацій

ілюструє релевантність застосування проективних методів у поєднанні з

кількісними опитуваннями для вивчення широкого спектру проблем.

б) Проективні методи в якісних дослідженнях. М. Кеттерал та П.

Ібботсон виявляють цікавий момент: дослідники у 70-их рр. відкидали

проективні методи по тій самій причині, через яку вони зараз такі популярні.

Автори доводили, що замість проекції власних несвідомих думок і бажань,

респонденти проектують культурні та соціальні смисли [20, с. 251]. Саме тому

проективні методи можуть бути особливо корисними у вивченні сенсів та

образів явищ або процесів, які характерні для певних соціальних груп. Ф.

Коллінж підкреслює, що комбінування ТАТ і глибинних інтерв’ю має значний

потенціал у вивченні політичної поведінки та низки інших проблем у сфері

політичної психології, хоча самі проективні тести часто сприймаються

дослідницькою спільнотою з долею підозри через їхній інтроспективний,

художній та дещо провокативний характер [4, с. 5-6]. У статті В. Коваліка та М.




12

Сташкевіч проективні методи так само поєднуються з глибинними інтерв’ю і

використовуються для аналізу шляхів сприйняття організації через

використання теоретичних організаційних метафор, як-от “організм”,

“культура” чи “інструмент домінування” [9, c. 83-84]. Свій вибір дослідницької

техніки автори обґрунтовують тим, що проективні методи дозволяють

“відтворити часто несвідомі та невербальні ставлення до організаційної та

робочої реальностей” [9, с. 80], а також вони усе частіше застосовуються в

соціальних науках, хоч і продовжують залишатися предметом дискусії,

особливо стосовно їхньої інтерпретації [9, с.87; с. 89]. А. Павловська застосовує

проективні методи (а саме модифікований метод незакінчених речень Роттера)

для діагностування когнітивної мапи професій, яка характерна для підприємців

та адміністративних працівників [12, с. 119-121]. Свій вибір методу авторка

пояснює тим, що проективний матеріал, на відміну від структурованого, надає

можливість дослідити особисті переживання та “виявляє домінантний

соціальний контекст діяльності, який сприймається за замовчуванням” [12, с.

118], а також дозволяє конструювати інструмент відповідно до мети

дослідження та очікуваної форми отриманих результатів [12, с. 119], тобто він є

достатньо гнучким, що надзвичайно важливо для дослідження, яке побудоване

на основі якісних методів. Метод проективного малюнку також застосовувався

під час фокус-групових дискусій в 12 містах РФ в рамках дослідження, яке

проводив “Левада-Центр” і яке стосувалося образу Росії у середовищі молоді

[18, с. 133-134].

Загалом же, визначальним при прийнятті рішення про залучення

проективного методу до того чи іншого проекту є майбутня процедура аналізу:

чи контент-аналітична (характерна для кількісних стратегій), чи інтерпретаційна




13

(співрозмірна з якісним дослідженням). Саме цей факт має враховувати

дослідник, який вирішив внести проективний метод до свого інструментарію.

Переваги і недоліки у застосуванні проективних методів

Окрім окреслення сфер та стратегій наукового пошуку, в яких можуть

застосовуватися проективні методи, слід виокремити їхні сильні та слабкі

сторони. Стосовно перших, то серед них доцільно виділити дві великі групи.

Першу можна назвати інструментальною, адже вона пов’язана з особливостями

самого дослідницького інструменту, друга – змістові переваги – стосується

якості отриманої завдяки використанню проективних методів інформації.

Інструментальні переваги:

1) Подолання комунікативних бар’єрів. Через деперсоналізацію запитань

та застосування неоднозначних вербальних та візуальних стимулів, дослідники

можуть почути навіть ті групи, які зазвичай мають проблеми з висловленням

своєї точки зору, як-от малоосвічені чи маргінали. Загалом, основна відмінність

у розумінні проективних методів між клінічною психологією та

маркетинговими дослідженнями чи дослідженнями громадської думки на думку

М. Кеттерал та П. Ібботсон полягає у баченні їх як інструменту подолання тих

бар’єрів, що асоціюються з прямими запитаннями та структурованими анкетами

[20, с. 246]. На незалежність результатів, отриманих за допомогою проективних

методів, від рівня освіти і культурної компетенції респондентів також вказує С.

Донохью [6, с. 51].

2) Уникнення соціальної бажаності. Невизначена стимульна форма не

дозволяє респондентові передбачити, що саме від нього хоче почути дослідник,

а тому його реакція є більш-менш вільною від бажання відповідати уявним

стандартам чи просто сподобатися. Наприклад, Ф. Сенфорд радить




14

застосовувати проективний метод (“малюнок-асоціація” в стилі коміксу, де

потрібно дописати репліку ключового учасника) в дослідженнях установок,

адже багато своїх атитюдів респондент не готовий або не хоче висловлювати

під час інтерв’ю, або навіть зізнатися в них самому собі [28, с. 697].

3) Інтерес респондентів до нестандартних методик. У багатьох

проаналізованих текстах [6, с. 50-51; 20, с. 246], автори відзначали особливу

цікавість респондентів до незвичних та інтригуючих методик, так як проективні

методи часто сприймаються як гра або як віддушина, особливо коли ідеться про

структурований питальник із кількісного дослідження. Звісно, потрібно

враховувати особливості цільової групи дослідження, адже ймовірніше, що

молодь більш охоче залучатиметься до, скажімо, експресивних технік, аніж

пенсіонери.

4) Легкість поєднання з іншими методами. Цей пункт було

проілюстровано в попередньому розділі статті, у якому ішлося про досвід

використання проективних методів у кількісних та якісних дослідженнях.

Завдяки перспективі застосування проективних методів як основного

дослідницького інструменту, так і в допоміжній ролі, їх часто окреслюють як

універсальні [20, с. 248].

Змістові переваги:

1) Доступ до словника групи. Проективні методи дозволяють вивчати той

чи інший феномен у термінах самих респондентів, а не нав’язаних їм ззовні.

Більше того, з їхньою допомогою можна “надати голос” марґіналізованим

групам, які не вписуються в канон соціальної бажаності, належать до іншого

культурного контексту і не завжди готові висловитись стосовно явищ та

процесів оточуючої їх дійсності.




15

2) Генерування ідей та інсайтів. Ця перевага проективних методів

особливо актуальна на початковій стадії дослідження, так як вони забезпечують

вчених міркуваннями самих респондентів стосовно різноманітних соціальних

феноменів. Також на думку С. Донохью, сильна сторона проективних методів

пов’язана з багатством, кількістю та правильністю отриманої завдяки їм

інформації [6, с. 50-51].

3) Відсутність рамки для респондента. Завдяки невизначеності

стимульного матеріалу сфера пошуку відповідної реакції є надзвичайно

широкою, а тому респондента не заганяють у наперед визначені дослідником

межі. В. Ковалік та М. Сташкевіч додають до цього ще й спонтанність реакції

[9, с. 90], яка дуже важлива для отримання справді щирих відповідей, а не

обдуманих і пропущених через низку внутрішніх селективних механізмів. У той

же час, у зв’язку з відсутністю рамки особливо гостро постає проблема

фільтрування не релевантних відповідей

4) Вивчення емоційних та символічних реакцій, тобто тих, які найважче

піддаються вивченню. В якості однієї з ключових переваг проективних методів

часто називають доступ до глибшого рівня свідомості [20, с. 249], аніж це

можливо за допомогою традиційних методів соціогуманітарних наук. Для

прикладу, в результаті проведеної пошукової роботи, К. Р. Бодді вказує на

наявність емоційного елементу в усіх ключових факторах, які пов’язані з

припиненням навчання (як зовнішніх соціальних, так і внутрішніх академічних)

і пропонує для їхнього виявлення застосувати проективні методи, адже

“задавання раціональних питань активізує раціональну сторону мозку, і в

результаті отримуються раціональні відповіді, а не більш емоційні елементи

особистості, які керують поведінкою людини” [22, с. 15]. Проективні методи ж

навпаки деперсоналізують питання і тим самим знижують чутливість




16

відповідача, адже працюють в обхід свідомого захисту респондентів

безпосередньо апелюють до творчості та емоцій [22, с. 15]. Також, як уже було

згадано, індивід часто проектує не стільки особисті переживання, скільки

культурні чи соціальні смисли, а тому проективні методи є одним із

оптимальних способів для їхнього вивчення.

Якщо узагальнити зазначені вище переваги, то В. Ковалік та М.

Сташкевіч вказують на те, що вони є особливо актуальними з точки зору

ідіографічної перспективи, так як забезпечують холістичний підхід до особи

респондента, можливість встановити з ним чи нею довірливий контакт, і як

наслідок, отримати більш щирі відповіді, а також надають максимальну свободу

у виборі відповіді [9, с. 89-90]. Загалом, проективні методи надають досліднику

неймовірно цікавий матеріал, однак постає серйозне запитання: що з ним

робити, за якими схемами аналізувати? Це питання зараз викликає найбільше

дискусій.

Стосовно складнощів, які пов’язані з проективними методами, то серед

них теж можна виділити декілька груп: етична (проблема часткового

приховання істинної мети дослідження від його учасників), процедурна

(проблеми, що пов’язані з аналізом та інтерпретацією результатів) та ресурсна

(проблеми затратності на проведення дослідження із залученням проективних

методів). Група процедурних труднощів є найбільшою та найвагомішою, і саме

вона найчастіше стає на заваді активному використанню проективних методів у

академічних дослідженнях.

Етичні складнощі:

1) Приховування мети. На противагу користі від проективних методів, М.

Кеттерал та П. Ібботсон вказують і на труднощі, пов’язані з їхнім

застосуванням, серед яких особливо гостро стоїть етична проблема




17

замовчування цілі проекту перед респондентом [20, с. 250]. У той же час, така

сама проблема постає у випадку звернення до будь-яких методів, адже зазвичай

мета дослідження повідомляється респондентам або інформантам у дуже

загальних рисах.

Процедурні складнощі:

1) Відсутність стандартних процедур аналізу та інтерпретації. Ця

проблема є найбільшим “каменем спотикання”, коли йдеться про проективні

методи. Якщо їхнє застосування здебільшого покроково прописане і містить

низку рекомендацій, то аналіз отриманого матеріалу виступає як свого роду

terra incognita. Ті переваги, які виникають завдяки не стандартизованості

процедури, призводить до появи матеріалу, який важко аналізувати так, щоб

уникнути звинувачень у суб’єктивності та ненауковості. У сфері аналізу та

інтерпретації зараз існують дві великі традиції: кількісна та якісна. Перша

здебільшого контент-аналітична, базована на виділенні, класифікації та

підрахунку елементів тексту чи зображення і застосуванні статистичних

процедур; друга – інтерпретативна, яка займається пошуком та поясненням

суб’єктивних сенсів та використовує методологічні напрацювання

герменевтики, семіотики чи дискурс-аналізу. Загалом, у більшості випадків

аналіз матеріалів, отриманих завдяки проективним методам, цілком залежність

від стратегії дослідника та певних теоретичних передумов, на яких він чи вона

будує свою роботу. Наприклад, А. Павловська здійснює інтерпретацію

отриманого матеріалу за допомогою трансакційного аналізу Е. Берна, який

базується на ідеї трьох станів его (Батько, Дорослий, Дитина), відповідно до

яких формуються емоційні реакції та поведінка [12, с. 121-125]. Або ж вчені

розпрацьовують власну методику, і як приклад можна навести дослідження

“Левада-Центру”, де свою схему аналізу отриманих проективних малюнків




18

пропонує С. Гуреев [18, с. 134-137]: 1) типізація малюнків (як-от, пейзажні,

метафоричні чи соціальні); 2) аналіз змісту (виділення стійких тем, які

повторюються найчастіше); 3) символічний аналіз (інтерпретація окремих

деталей малюнків); 4) емоційний аналіз (виявлення ставлення до малюнку).

Отож, з одного боку, відсутність стандартних схем може відлякувати, однак з

іншого – вона стимулює творчий підхід та надає широкі можливості для

вирішення низки різноманітних дослідницьких завдань.

2) Залежність від особи дослідника. Як наслідок із попереднього, аналіз

та інтерпретація результатів дослідження із застосуванням проективних методів

часто покладається виключно на майстерність виконавця, а тому існує ризик,

що теоретичні побудови останнього не стільки відображають дійсність, скільки

його чи її власні ідеї та переконання. В. Ковалік та М. Сташкевіч вказують на те,

що якщо переваги проективних методів здебільшого пов’язані з ідеографічним

підходом, то їхні основні недоліки окреслюються в категоріях номотетичної

перспективи: сильна залежність від особи дослідника, суб’єктивність,

мінімальна надійність, не-репрезентативність [9, с. 89-90]. Можливим шляхом

вирішення цієї проблеми є або тріангуляція методів чи дослідників, або

перевірка надійності кодування даних шляхом залучення різних кодувальників

(у випадку використання кількісних стратегій аналізу), або залучення

респондентів до процесу аналізу даних, адже вони можуть уточнювати ідеї,

підтверджувати або спростовувати деякі припущення вчених.

3) Неможливість здійснення генералізації. Ця проблема постає тоді, коли

проективні методи використовуються у якісних дослідженнях, однак коли їх

закладають в інструментарій кількісного і згодом квантифікують отримані

результати, то перспективи генералізації залежать уже не від методу як такого, а




19

від репрезентативності вибірки. Для якісного дослідження ця проблема

нерелавнтна через іншу філософію методології.

4) Сумніви у надійності та валідності. С. Донохью піднімає запитання

валідності і надійності проективних методів, і приходить до висновку, що вони

мають дискусійний характер (особливо зовнішня валідність), однак надійність

може бути досягнута шляхом тріангуляції [6, с. 50]. П. Альбрехт наголошує на

необхідності проведення процедур валідизації, адже валідність прогнозу має

вирішальне значення при оцінці якості цих методів [5, с. 24]. Він зазначає, що

“валідність реалізується через аналіз, а не саму конструкцію тесту” [5, с. 20]. У

той же час, М. Супхелен, О. Квіташтайн та С. Йохансен наводять результати

методологічного експерименту, в якому при порівнянні прямих і непрямих

(“проективних”) запитань, останні дали більш надійні дані [26, с. 220]. Більше

того, якщо йдеться про якісне дослідження, то доцільно переглянути саму ідею

валідності, що нещодавно зробив Д. Хорошилов. Він пропонує власну

класифікацію критеріальних систем валідності, серед яких “реалістична”

(стратегія раціонального обґрунтування вибору між конкуруючими

інтерпретаціями методом фальсифікації гіпотез через залучення емпіричних

даних і “негативних випадків”), “конструкціоністська” (стратегія розкриття

широкого спектру суб’єктивних смислових позицій як автора, так і

респондентів), “критична” (заміна традиційного критерію валідності на способи

відслідковування контексту наукового дослідження), “естетична” (стратегія

естетизації наукового пізнання; заміна традиційного критерію валідності на

критерій естетики та інтелектуальної краси даних); “радикальна” (відмова від

критерію валідності та претензій на уніфікацію знання) [29, с. 19-21]. Усе ж,

надійність і валідність проективних методів потребує додаткової перевірки та




20

встановлення власних специфічних критеріїв якості отриманої завдяки їм

інформації.

Ресурсні складнощі:

1) Витрати часу та людських ресурсів. Г. Кай зазначає, що незважаючи

на низку переваг, існують в тому числі і серйозні недоліки, серед яких велика

затратність часу і грошей та необхідність залучення спеціального персоналу для

адміністрування та подальшої належної оцінки результатів [1, с. 270]. У той же

час, здійснення якісного (у сенсі якості виконання) аналізу вимагає спеціальної

кваліфікації, а будь-яка інтерпретативна робота є достатньо часозатратною.

Отож, коротко було розглянуто переваги та складнощі застосування

проективних методів у прикладних дослідженнях. Акцент на перших або на

других зазвичай здійснюється у відповідності до методологічних позицій

дослідника і залежить від загальної “філософії” проекту, що слідує або

кількісному, або якісному підходу.

Висновки

На основі проаналізованої літератури можна констатувати відновлення

інтересу до проективних методів у соціогумантінарних науках, як і те, що їх все

частіше залучають для вирішення прикладних дослідницьких завдань. Хочеться

вірити, що вслід за практичними розробками з’являться також теоретичні

методологічні розвідки, які допоможуть уніфікувати дискурс навколо цих

технік та сприятимуть зростанню культури їхнього використання. Ця стаття

була своєрідним кроком у вказаному напрямку. У ній було продемонстровано

дискусійність самого поняття “проективні методи”, а також приклади їхнього

застосування в різних сферах для вивчення широкого спектру проблем та

досягнення глибшого рівня свідомості, аніж той, який фіксують за допомогою




21

прямих запитань. Також можна зробити висновок, що не до кінця усвідомлені

бажання і почуття можуть бути виявлені через залучення двозначних стимулів,

які респондент може вільно інтерпретувати. Стосовно ж критеріїв включення

того чи іншого методу до переліку проективних методик, то було сформовано

авторське визначення, яке мало б допомогти в стандартизації методологічного

дискурсу.

У статті було окреслено переваги застосування цього типу дослідницьких

методик, які можна об’єднати у дві великі групи: інструментальні (пов’язані з

особливостями методики) та змістові (пов’язані з особливостями отриманого

матеріалу). До перших належать послаблення комунікативних бар’єрів (а тому

більша незалежність від рівня освіти і культурної компетенції респондентів),

зниження свідомого захисту респондентів та забезпечення меншої кількості

соціально бажаних відповідей через деперсоналізацію запитань, вищий рівень

інтерес учасників дослідження до незвичних методик в порівнянні із

традиційними опитуваннями. Другі пов’язані із відсутністю рамки для

респондента, можливістю звернення до його чи її творчості та емоційності та

віднайдення прихованих почуттів та установок стосовно предметів, явищ чи

процесів, доступ до словника групи, легкість у генеруванні нових ідей,

спонтанність реакції. Особливо цінними проективні методи є на розвідувальній

стадії дослідження, а також для вивчення чутливих тем, виявлення образів явищ

та процесів та окреслення стереотипів та установок стосовно різних аспектів

дійсності. Нарешті, вони можуть вважатися універсальними, адже легко

поєднуються з кількісними та якісними методами, або ж цілком можуть

виступати як самостійний дослідницький інструмент.

Загалом, більшість переваг цих методів пов’язані з ідіографічною

перспективою, у той час як труднощі виникають за умов слідування логіки




22

номотетичного підходу. До таких проблемних моментів було віднесено групу

процедурних складнощів (відсутність стандартів виконання аналізу та

інтерпретації, сильна залежність від особи дослідника, і як наслідок ймовірна

суб’єктивність, відкритість проблеми надійності та валідності, не-

репрезентативність, а тому неможливість генералізувати результати на широку

аудиторію), велику ресурсну затратність через необхідність залучення

спеціального навченого персоналу та значну тривалість інтерпретаційного

процесу і питання наукової етики, у зв’язку з тим, що істинна мета дослідження

з використанням проективних методів часто може бути прихована від його

учасників.

У підсумку слід вказати, що проективні методи можуть активно

використовуватися у прикладних дослідженнях, про що свідчить значний досвід

їхнього застосування. К. Р. Бодді зазначає, що якщо в польовій практиці

проективні методи дуже популярні, то академічні дослідники зазвичай їх

уникають, хоча “як тільки вони [вчені – Н.О.] ознайомляться з теорією

проективних методів і їх застосування на практиці, то стануть переконаними

щодо потенційних вигод від їхнього використання” [22, с. 17].

Література:

1. Kay, H. A New Approach to Projective Testing in Survey Research / Herbert Kay // The Public

Opinion Quarterly. – 1959. – Vol. 23, No. 2. – pp. 267-278.

2. McCord, H. Discovering the “Confused” Respondent: A Possible Projective Method / Hallack

McCord // The Public Opinion Quarterly. – 1951. – Vol. 15, No. 2. – pp. 363-366.

3. Binford, M. B. Semi-Projective Methods, Political Attitudes, and Political Reasoning / Michael B.

Binford // Political Methodology. – 1984. – Vol. 10, No. 4. – pp. 413-446.

4. Collinge, F. B. A Projective Technique for Political Behavior / Fillip B. Collinge // American

Behavioral Scientist. – 1962. – Vol. 5, No. 7. – pp.3-7.

5. Albrecht, P. Projective Methods in Industry / Paul Albrecht // The Journal of Business. – 1955. –

Vol. 28, No. 1. – pp. 18-28.




23

6. Donoghue, S. Projective Techniques in Consumer Research / Suné Donoghue // Journal of Family

Ecology and Consumer Sciences. – 2000. – Vol 28. – pp.47-53.

7. Haire, M. Projective Techniques In Marketing Research / Michael Haire // Journal of Marketing.

– 1950. – 14 (5). – pp. 649-656.

8. Moore, R. J. Managing Troubles in Answering Survey Questions: Respondents’ Uses of

Projective Reporting / Robert J. Moore // Social Psychology Quarterly. – 2004. – Vol. 67, No. 1. –

pp. 50-69.

9. Kowalik, W., Staszkiewicz, M. Projective Methods in Analyzing the Ways of Perceiving

Organizations – research proposition / Wojciech Kowalik, Marzena Staszkiewicz // Functioning in

the Workplace: Quantitative and Qualitative Psychological Research / Ed. by B. Mróz. – Warszawa:

WN Scholar, 2012. – pp. 80-96.

10. Mesjasz, J. Diagnosing Individual and Organizational Transgressions with the Use of Projective

Methods / Joanna Mesjasz // Functioning in the Workplace: Quantitative and Qualitative

Psychological Research / Ed. by B. Mróz. – Warszawa: WN Scholar, 2012. – pp. 97-114.

11. Michal, V. O projektivních technikách důvӗrnӗji / Vladimír Michal // Psychologie dnes. – 2003.

– 8. – 7/8. – pp. 1-2.

12. Pawłowska, A. Projective Methods in Diagnosing an Individual’s Cognitive Map of Occupations

/ Anna Pawłowska // Functioning in the Workplace: Quantitative and Qualitative Psychological

Research / Ed. by B. Mróz. – Warszawa: WN Scholar, 2012. – pp. 115-127.

13. Sołoma L. Metody i Techniki Badań Socjologicznych. Wybrane Zagadnienia / Luba Sołoma. –

Olsztyn: Wydawnictwo UWM, 2002. – 210 s.

14. Šípek, J. Projektivní Metody / Jiří Šípek. – Praha: ISV nakladatelství, 2000. – 114 s.

15. Бурлов, А. Метод неоконченных предложений в социологии: стратегии использования и

логика анализа данных: Автореферат дис. ... канд. социол. наук: 22.00.01 / Антон Бурлов. –

М., 2001. – 21 с.

16. Шайдуллина Ю. Методика психологического рисунка в качественном социально-

психологическом исследовании : Автореферат дис. ... канд. психол. наук: 19.00.05 / Юлия

Шайдуллина. – М., 2005. – 23 с.

17. Стрельникова А. Социология города: пространственные практики и жизненные

перспективы / Анна Стрельникова. – М: РГГУ, 2012. – 232 с.

18. Гуреев С. Анализ рисунков в социологических исследованиях / Сергей Гуреев //

Социологические исследования. – 2007. - №10. – С.132-139.

19. Иванова Т. Изучение этнических стереотипов с помощью проективных рисунков /

Татьяна Иванова // Вопросы психологии. – 1998. - №2. – С.71-82.

20. Catterall, M., Ibbotson, P. Using Projective Techniques in Education Research / Miriam

Catterall and Patrick Ibbotson // British Educational Research Journal. – 2000. – Vol. 26, No. 2. –

pp. 245-256.

21. Benton, A. L. The Experimental Validation Of The Rorschach Test / Arthur L. Benton // British

Journal of Medical Psychology. – 1950. – 23(1-2). – P. 45–58.

http://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/papt.1950.23.issue-1-2/issuetoc




24

22. Boddy, C. R. A Projective Technique to Help Understand the Non-rational Aspects of

Withdrawal and Undergraduate Attrition / Clive R. Boddy // The Journal of the Education Research

Group of Adelaide. – 2010. – Vol. 1, No. 3. – pp.11-20.

23. Соколова Е. Проективные методы исследования личности / Елена Соколова. – М., 1980. –

176 с.

24. Lindzey G. On the Classification of Projective Techniques / Gardner Lindzey // Psychological

Bulletin. – 1959. – Vol. 56, No 2. – P.158-168.

25. Головаха Е., Горбачик А., Любивая Т., Панина Н., Середа В., Урсуленко К. Субъективная

надежность: теория и метод измерения (ИСН) / Евгений Головаха, Андрей Горбачик и др. //

Социология: теория, методы, маркетинг. – 2008. – №.1. – С.166-188.

26. Supphellen, M, Kvitastein, O. A., Johansen, S. T. Projective Questioning and Ethnic

Discrimination: A Procedure for Measuring Employer Bias / Magne Supphellen, Olav A. Kvitastein,

Svein Tvedt Johansen // The Public Opinion Quarterly. – 1997. – Vol. 61, No. 1. – pp. 208-224.

27. Середа В. Етносоціологія: Навчальний посібник / Вікторія Середа. – Львів: Видавничий

центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. – 160 с.

28. Sanford, F. H. The Use of a Projective Device in Attitude Surveying / Fillmore H. Sanford // The

Public Opinion Quarterly. -1950-1951. – Vol. 14, No. 4. – pp. 697-709.

29. Хорошилов Д. Критерии валидности качественного исследования в социальной

психологии: Автореферат дис. … канд. психологических наук: 19.00.05 / Дмитрий

Хорошилов. – М.: МГУ им. М. В. Ломоносова, 2012. – 33 с.

Відомості про автора:

Отріщенко Наталія Володимирівна, аспірантка, Інститут соціології НАН

України (м. Київ, вул. Шовковична, 12)

Контактний телефон: 0636418633

Контактний e-mail: [email protected]

Назва статті та прізвище автора на українською, російською та

англійською мовами:

Отріщенко Наталія “Особливості застосування проективних методів в

соціології”

http://i-soc.com.ua/journal/01_About_Levada.pdf

http://i-soc.com.ua/journal/01_About_Levada.pdf




25

Отрищенко Наталия “Особенности применения проективных методов в

социологии”

Otrishchenko Natalia “ Specificity of using projective methods in sociology”

Projective Methods (in Ukrainian)

Documents

Transcript of Projective Methods (in Ukrainian)