Харлан О.В.

Про своєрідність культової архітектуризапорозьких козаків.

Колишня територія Вольностей Запорозьких співпадає усвоїй більшості з етнічно-географічною групою НижньогоПодніпров’я, яка розташована у південно – східнійчастині України. Вона вміщує сучасну Дніпропетровськуобласть, більшу частину Кіровоградської, Миколаївськоїта Донецької областей, а також частину Херсонської,Запорізької, Харківської та Луганської областей.

Послідовний процес заселення вихідцями з різнихрегіонів приніс до Запорожжя різні архітектурні іпланувальні традиції, які у сполученні з природно-географічними й кліматичними умовами лісостепу Українипризвели до народження регіональних типів і формкультових споруд, що здобули кінцевий розвиток у періодз ХVIІ по XVIII ст. і тому являє для нас найбільшийінтерес.

Нажаль, етнографічні, архітектурно-містобудівні риситакого значного за розмірами регіону й досі залишаютьсяпоза увагою дослідників. Метою даної роботи єдослідження виникнення і розвитку православнихкультових споруд на теренах Вольностей Запорозьких, атакож введення до наукового обігу нових досі невідомихтипів дерев’яних церков, споруджених саме в цьомурегіоні.

У ХVІІІ ст. на території Вольностей Запорозькихвнаслідок історико-політичних процесів значнозбільшується кількість поселень, ускладнюється їхструктура, з’являється велика кількість сакральнихспоруд; саме тут утворюється самобутнє культурнесередовище українського степового порубіжжя зі своєюідеологією, соціальною організацією, традиціями[Cкальковський 1994, с.49; Грибовський 2004, с. 106].

Однією з невід’ємних складових степових поселень завждивиступали культові споруди.

Перша документальна згадка про запорозькі церквизустрічається в жалуваній грамоті польського короляСтефана Баторія від 20 серпня 1576 року [Миллер 1847,с.43]. Відомий же дослідник Феодосій Макаревськийнаводить інші данні не посилаючись на джерело. Ніби, щеу 1530 р. запорозькі козаки відбудували в самарськихлісах, на місці спустошеної татарами Самарськоїобителі, нову дерев’яну військову церквицю з дзвіницеюі шпиталем при ній [Макаревський 2000, с.56].

Після вказаних джерел, інформація про будівництвохрамів на теренах Запорожжя з’являється в XVII ст.Зріст національно-свідомого елементу у цей час сприяврозвитку культурного і духовного життя на українськихземлях. Церковне будівництво набуло певного масштабу,оскільки козацтво виступило в ролі оборонцянаціональної церкви. Велика кількість дерев’яних церкову цей період будувалася на Гетьманщині у полкових тасотенних містах, а в Запорожжі у містечках, селах ідеяких зимівниках [Антонович 2004; Апанович 1991;Вечерський 2001; Вечерський 2007; Грушевський 1992;Грушевський 1993; Грушевський 1991]. Добре відомо,наприклад, що у березні 1659 року Загальною Радоювсього козацького військового товариства Запорожжя, якапроходила на Романковому кургані, вирішено збудуватицеркву у Чортомлицькій Січі. У вересні дерев’яну церквуна честь Покрова Пресвятої Богородиці освячено і вканун храмового свята у ній відкрито богослужіння[Макаревський 2000, с.61].

Існування храмів підтверджується багатьма джерелами.Вони будувалися у різні періоди існування ЗапорозькогоКоша.

Починаючи з періоду Визвольної війни, коли почалосявідокремлення Запорожжя від Лівобережної України(Б.Хмельницький своєю владою підтвердив усі особисті іпоземельні права, що були даровані Запорожжю в 1576році королем Баторієм [Скальковский 1882, с.225]) і

пізніше, після Андрусівської угодою (коли ЗапорозькаСіч отримала статус самостійної території, аЛівобережна Україна залишалась у складі Росії), булистворені умови для складання на його територіїсвоєрідного, оригінального церковного устрою [Лиман1996, с.23] і неповторного церковного будівництва.

Незважаючи на численні війни і повстання, якихпостійно зазнавала Україна в XVII–XVIII століттях, наспустошення територій, дерев’яне церковне будівництвоне завмирало, навпаки, на XVIIІ століття припадає йогокульмінаційний розвиток.

Навіть після зруйнування Січі в 1709 році, колизапорожці змушені були піти під протекцію кримськогохана, де і було засновано спочатку Кам’янську, а потімОлешківську Січі [Щербак, Ленченко 2004, с.50-51],Запорозький Кіш завжди мав з собою похідні церкви.

Після повернення козаків до російського підданства,знову почався активний процес заселення Запорожжя ізначно збільшилася кількість церков.

Якими ж були православні культові споруди давньогостепового краю? Яким було дерев’яне зодчество щоувібрало в себе риси і ознаки, характернізагальноукраїнському сакральному будівництву козацькогочасу і водночас сформовані геокультурним середовищем таісторичною ситуацією?

З історіографічних джерел відомо про існування двохосновних типів дерев’яних православних храмів, якіпізніше поширились по всьому Запорожжю, це -стаціонарні та мобільні церкви.

В укріплених кошах («кіш» означає стан, табір, місцезбору) ватаг промисловиків, на базі яких з часомвиникали перші укріплені Січі [Олійник 2005, с.39],зимівниках не було можливості будувати стаціонарнікультові будівлі, оскільки козаки змушені були боронитисебе і свої «уходи» в степах, непомітно переходити відоборони до нападу на таких же промисловиків зтатарської сторони [Грушевський 1991, с.153], тому втаборах встановлювали похідні церкви, які у випадку

небезпеки швидко збиралися і перевозилися на іншеукріплене місце.

Похідний образ життя - невід’ємна особливістьзапорозьких козаків. Добре підтвердження цьому -влаштування мобільних храмів. Перед нами не подібністькультової споруди, а зразок конкретного їїархітектурного типу – походного, переносного, суворопідпорядкованого особливостям степових умов тавійськового часу.

Сам мобільний храм, у свою чергу, був складовимелементом мобільного поселення, являючись центромпоселення і знаходячись вище за значенням ніж житло.Саме навколо нього розташовувалися всі житлові споруди.Такі храми широко були розповсюджені ще з часівзаснування першої Запорозької Січі легендарним БайдоюВишневецьким. До того ж, на сьогодні знайдено відомостіпро одинадцять походних храмів, два походних антимінсата походну ікону періоду Нової Січі (1734-1775 рр.).

Храми даного типу проіснували до поч. ХХ ст., аледослідники культового зодчества не приділяли їм значноїуваги, вважаючи їх тимчасовим явищем, а не окремим(мобільним) типом споруд. Тож маємо нагоду ввести донаукового обігу окремий, маловивчений тип культовихспоруд – мобільний, як маючий широке використання натеренах Вольностей Запорозьких, а також на Дону іпізніше на Кубані.

Походні церкви виконувалися з дерева івлаштовувалися кількома способами. Перший – «всерединінамету», під час якої віруючі розташовувались згіднорангу в межах тимчасової споруди. Другий – «ззовнінамету», під час якої учасники відправи розміщувалисьнавколо західної сторони намету згідно звання і віку.Вказані функціональні схеми мають головну відмінність –кількість учасників священнодійства.

Дуже зручна властивість походних храмів, їхмобільність, була доречна під час участі запорожців уведенні бойових дій. Відразу після баталій за наказом

Коша відправлялися панихіди по загиблих козаках іблагодарчі молебні з приводу перемог [Новицкий 1909,с.482].

В останній чверті ХVІІІ ст. на землях Нової Січіпоходні церкви розміщували у стаціонарних спорудах.Вони, як правило, були незначних розмірів і вміщувалинезначну кількість віруючих. Велика кількість речей іокремих частин походних храмів зберігалася у багатьохцерквах Південної України до поч. ХХ ст.

Що стосовно сталих церковних споруд, то післяопрацювання знайдених матеріалів, добре видно -фактично на всій території колишнього Запорожжядомінували церкви п’ятизрубні одноверхі (розвиненийверх на центральному зрубі) з прямокутними зрубами(певні аналогії зі слобідським типом церков).Центральний верх мав від одного до чотирьох заломів.Храми цього типу досягали значних розмірів, - самимивисокими вважаються церкви села Воронівки(Новомосковського повіту) та Медведівського монастиря(колишня Катеринославська губернія).

Але, виявлено й споруди з архаїчними рисами, щомайже не зустрічалися на теренах України у XVIII ст. Цекультові будівлі які у плані мають форму кола. Саме доцієї форми великих дохристиянських культових спорудналежить термін „хороми”. В язичницькі часи хорс –сонце, а після хрещення слов’ян – хорос – великепанікадило у церкві, від грецького χόρος – хор,зібрання (можливо зібрання людей округи – хори)[Дьяченко 1900, с.791]. Поняття „зібрання” і „коло”залишаються зближеними і надалі, козацьке коло XVI –XVIII ст. являло собою саме зібрання всіх повноправнихкозаків [Рыбаков 2001, с.115-218; Харлан 206].

Тож досить цікавими є виявлені дерев’яніротондональні храми кінця ХVІІІ ст., збудованізапорозькими козаками і зосереджені на невеличкійтериторії (в Олександрівському та Катеринославськомуповітах Катеринославської губернії).

Попередниками згадувалася лише одна з цих церков –12-гранна ротонда, збудована запорожцями неподалік віднової Олександрівської фортеці у 1770-х роках[Вечерський 2002, с.477 та інш.]. На жаль, глибокихдосліджень не було проведено за відсутністю матеріалів.Інші ж ротонди не були відомі не тільки широкомузагалу, але навіть дослідникам. Тож, користуючисьнагодою, вводимо до наукового обігу ротондиЧортомлицької Січі, слобід Романкового, Василівки,Вознесенки та міста Олександрівська.

У кінці ХVІІ ст. ротондональні типи споруд(однозрубні, двозрубні) вперше з’являються вНадпорожжі, а потім до кінця ХVІІІ ст. широкорозповсюджуються на землі донських козаків та наКубань. Хоча планувальна система церков донських такубанських козаків ускладнюється (більшість п’ятизрубнаі часто не симетрична), в основі об’ємно-просторовоїкомпозиції залишається ротонда. Донські церкви являлисобою не єдину споруду, а скупчення кількохротондональних (рівновеликих) об’ємів [Лазарев 2003].

Вивчення південноукраїнських пам’яток козацькогочасу вказаного типу доповнить вцілому добре відомі насьогодні матеріали українських дослідників [Димитрій1998; Диба 2000; Січинський 1929, с.68-72; Тимофієнко1983, с.115-127; Томенчук 1993; 1996; Титов 1998,с.119-124 та інш.] і можливо відкриють нові обріївивчення цих рідкісних споруд. Цей тип церков умовноназваний «південним», оскільки не знайдено йогоаналогів на території України у XVIII ст.

Первинні міграції з Поділля та СередньогоПодніпров’я принесли на Запорожжя трьохзрубні триверхіцеркви (аналоги східно-подільських церков), навітьпісля того, як планувальна система сакральних споруд запевний час змінилася (розвилися бічні (південне тапівнічне) рамена) тридільність іноді простежувалась узавершеннях (дуже поширені були триверхі п’ятизрубніцеркви).

Також, виявлено кілька церков хатнього типу, зістовповою конструкцією (напевне в давнину їх існувалавелика кількість). Всі відомі на сьогодні храми такоготипу були невеличкі. Існували навіть церкви, якінагадували архаїчний тип житла – напівземлянку (слободаМандриківка). Їх було зроблено із землі. Дерев’янийдвоскатний дах таких споруд присипався землею,спираючись на дерев’яні стовпи (дана конструкція широкопредставлена в археологічних матеріалах) [Ленченко1997, с.135-156].

Заслуговують на увагу храми, плани яких складаютьсяз дев’яти зрубів. Лише один із відомих на сьогодніхрамів є найбільш вдалим і чистим за образністю - цеТроїцький дев’ятизрубний дев’ятиверхий собор у містіНовомосковськ (Самарчик). Усі його бічні зруби маютьзрізані кути. Другий відомий тип – дев’ятидільнийп’ятиверхий храм з усіма квадратними зрубами. Існує двапідтипи таких храмів на Запорожжі - Катеринославщині. Водному випадку верхи розміщувалися на раменах хреста(вздовж вісей схід-захід та південь-північ) (прикладомможе бути церква Медведівського монастиря, 1-аПокровська церква м.Нікополь, в іншому випадку верхирозміщували на міжраменних зрубах (церкви с.Романково,2-а Покровська церква м.Нікополь).

Після співставлення основних типів дерев’янихцерков, характерів їх планів та фасадів, пропорційнимиособливостями центральних зрубів, очевидним стаєіснування трьох основних груп дерев’яних церков наколишньому Запорожжі: первинні (яким притаманніархаїчні форми), барокові та змішані (або ті, що невідзначаються стильовою чистотою).

Якщо порівняти типи дерев’яних церков Запорожжя ісуміжних регіонів, можна заключити, що деякі типизустрічаються і на Лівобережжі (Полтавщина таСлобожанщина), і на Середньому Подніпров’ї, і наПоділлі. Так, на Лівобережжі також найбільш поширеніхрещаті та тридільні одноверхі церкви, хочазустрічаються мало поширені на Запорожжі триверхі

тридільні церкви. На територіях Волині і Поділлянабагато більше існує типів тридільних триверхихцерков, що рідко зустрічалися на Запорожжі.

До середини ХІХ століття на теренах колишньогоЗапорожжя існувало більше 300 дерев’яних церков, окреміхрами проіснували до 30-х років ХХ століття (50дерев’яних церков ХVIII століття існувало ще у 1913році). За радянських часів, коли розпочаласяантирелігійна боротьба, знищення церков, як кам’яних,так і дерев’яних, набуло масового характеру. Точнакількість розібраних і спалених дерев’яних церковтериторії колишніх Вольностей поки що невідома. Зараз уреєстрі пам’яток значиться лише 2 назви (Введенськацерква у м. Берислав та Троїцький собор у м.Новомосковськ), але є церкви, які не внесено до реєструпам’яток (наприклад, церква села Івано-МихайлівкаНовомосковського району Дніпропетровської області),тому важко виявити точну кількість вцілілих пам’яток.За попередніми даними їх збереглося менше 1% від тієїкількості дерев’яних церков, яка існувала на 1917 рік інабагато менше 1% від загальної кількості церков,відомих на даній території з VIII до ХХ ст.). Деякі зних загинули зовсім недавно (наприклад, дерев’янацерква села Підпільного на Новомосковщині буларозібрана у 1980-х роках). Вцілілі пам’ятки, безумовно,мають архітектурну цінність, але лише дві з низ –церкви м. Берислава (Бериславського р-ну Херсонськоїобл.) і м. Новомосковська (Новомосковського р-нуДніпропетровської обл.) можуть порівнюватись ізвтраченими церквами.

Тож, із вищенаведеного стає зрозумілим, що натеренах Запорожжя існувала неоднорідна за своїмхарактером архітектура, яка увібрало в себезагальноукраїнські риси вказаного періоду і водночаснеповторні місцеві. Висвітлення та аналіз значноїкількості пам’яток запорозьких козаків вказує, що вархітектурному плані Південь України (найбільшимрегіоном є історичне Запорожжя) займає не менш важливе

місце ніж інші регіони, оскільки на лице наявністьтрьох основних архітектурних шкіл на території колишніхВольностей: слобідська, середньонадніпрянська (сюдивключається і школа з подільськими впливами) іпівденна.

Список літератури:

Антонович В.Б. Коротка історія козаччини (Передмова І.І. Глизь). К., 2004.

Апанович О. Церкви на Запорожжі // Розповіді про запорозьких козаків. К., 1991. С. 208-216.

Вечерський В.В. Архітектура й містобудування України доби Гетьманщини (Особливості становлення і розвитку. 1648-1781 рр.): Дис. канд. архітектури. К., 2001.

Вечерський В.В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщиниУкраїни. – К.: НДІТІАМ, 2002.

Вечерський В. Українські дерев’яні храми. К., 2007. С.142-145.

Грибовський В.В. Запорожці і ногайці в контексті Великого кордону // Козацька спадщина. Альманах Нікопольського регіонального відділення Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії УкраїниНАН України. Вип.1. Нікополь – Запоріжжя, 2004.

Грушевський М.С. З історії релігійної думки на Україні. К., 1992.

Грушевський М.С. Історія України-Руси. К., 1993. Т. 3.Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. К.,

1991.Димитрій Патріарх (Володимир Ярема). Церковне

будівництво Західної України. Львів, 1998. Диба Ю.Р. Архітектура українських храмів-ротонд друг.

пол. Х-перш. пол. ХІV століть. Дис. канд. архітектури. Львів, 2000.

Дьяченко Г. Полный церковно-славянский словарь. М., 1900.

Лазарев А.Г., Лазарев А.А. История архитектуры и градостроительства России, Украины, Белоруссии VI-XX вв. Ростов-на-Дону, 2003.

Ленченко В.О. Архітектура ХVІ-ХVІІІ ст. в Україні // Археологія доби українського козацтва ХVІ-ХVІІІ ст. К.,1997. С. 135-156.

Лиман І.І. Церковний устрій Запорозьких Вольностей (1734-1775 рр.). Дис. канд. істор. Запоріжжя, 1996.

Макаревський Ф. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії. Церкви та приходи минулого ХVIII ст. Дніпропетровськ, 2000.

Миллер Г.Ф. Исторические сочинения о Малороссии и малороссиянах. Москва, 1847.

Новицкий Я.П. Материалы для истории запорожскихкозаков (Из Запорожского Сечевого архива за 1770 и 1771гг.) // ЛЕУАК. Выпуск V. Екатеринослав, 1909. С. 1-98.

Олійник О. Запорозький зимівник часів нової Січі (1734-1775). Запоріжжя, 2005.

Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. М., 2001.Січинський В. Ротонди на Україні. Наук. зб. Київ,

1929. с. 68-72.Скальковский А. К истории Запорожья // Киевская

Старина. Год первый. Том. IV (декабрь). Киев, 1882. С. 479-537.

Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. Дніпропетровськ, 1994.

Тимофієнко В.І. Про взаємодію національних традицій у процесі формування архітектури Південної України в кінці ХVІІІ ст. // Українське мистецтво у міжнародних зв’язках. Дожовтневий період. К., 1983. С. 115-127.

Томенчук Б. Дослідження дерев’яної ротонди на давньоруському городищі в Олешкові на Пруті // Записки Наукового Товариства імені Т. Шевченка. Том CCXXV. Праці історико-філософської секції. Львів, 1993. С. 87-96.

Томенчук Б.П. Олешковская ротонда (уникальный памятник древнерусского деревянного зодчества) // Проблемы изучения древнерусского зодчества (по материалам

архитектурно-археологических чтений, посвященных памятиП.А. Раппопорта, 15-19 января 1990 г.). С.-Петербург, 1996. С. 79-81.

Титов В. Дослідження пам’яток козацької доби на Криворіжжі у 1993 – 1997 рр. // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Вип.7. К., 1998. С.119-124.

Харлан О.В. Природно-кліматичні фактори та територіально-історичні передумови виникнення архітектурно-планувальних традицій на території колишніх Вольностей Запорозьких // Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки. Дніпропетровськ, 2006. Вип. 3. С.111-121.

Щербак В., Ленченко В. Козацькі Січі – гнізда волі // Україна козацька держава. К., 2004. С.46-53.

Малюнки:

Мал. 1. Походні храми ХVІІІ-ХХ ст.

Мал. 2. Ротондональні храми Запорожжя ХVІІІ ст.

Мал. 3. Запорозькі Січі. Історична іконографія та сучасні реконструкції.