ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ,...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИМІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОБРАЗЦОВА О. М.

ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ

В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

МОНОГРАФІЯ

ХАРКІВ«БУРУН і К»

2011

УДК 616.379-008.64-085ББК 54.15

О 91

Рекомендовано до друкуВченою Радою Міжнародного гуманітарного університету

(Протокол № 6 від 30 червня 2011 р.)

Рецензенти:Мізецька В. Я. — доктор філологічних наук, професор;Бардіна Н. В. — доктор філологічних наук, професор; Зубов М. І. — доктор філологічних наук, професор.

О. М. ОбразцоваО 91 Лінійна організація висловлення в англійській, російській та

українській мовах

Монографія — Харків: БУРУН і К, 2011. — 384 с.

ISBN 978-966-8391-18-7

В монографії представлено результати зіставного дослідження функціонування простого речення в англійській, російській та українській мовах. Комплексному аналізу піддано синтаксичну структуру речення (у варіантах лінійної послідовності елементів), смислорольову і референтну семантику речення в цілому і його складових. Виявлено, проаналізовано і систематизовано спільні і специфічні для зіставлюваних мов структурні, семантичні та когнітивні аспекти лінійної організації простого розповідного речення.

Принципово новим є обґрунтування виявленої в ході дослідження кореляції між синтаксичною структурою та семантикою речення, а також композиційно-мовленнєвими формами тексту, обґрунтування когнітивної обумовленості лінійної організації висловлення в зіставлюваних мовах. В монографії викладено основи теорії когнітивно-семантичного синтаксису, головним постулатом якої є ідея про діалектичну єдність синтаксису, семантики та когніції.

Для філологів та всіх тих, кого цікавлять питання лінгвістики.

УДК 616.379-008.64-085ББК 54.15

© Образцова О. М., 2010ISBN 978-966-8391-18-7 © Фірма «БУРУН і К», 2010

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

англ. Англійська моварос. Російська моваукр. Українська моваКМФ Композиційно-мовленнєва форма тексту

S Підмет […]p ПрисудокV Особово-дієслівний конституент присудка [V]p Простий дієслівний присудокC Комплемент особово-дієслівного присудкаCo Об’єктний комплемент (додаток)Соi Об’єктний комплемент (непрямий додаток)Cоd Об’єктний комплемент (прямий додаток)Cv Дієслівний комплемент (частина складного дієслівного

присудка — модального або фазисного)Cs Суб’єктний комплемент (предикатив = іменна частина

складного іменного присудка)Cd Адвербіальний комплемент (різновид обставини —

обов’язковий елемент речення)Н Головний конституент структури модифікації (означу-

ване)М Модифікатор. Залежний конституент структури моди-

фікації (означення, обставина, апозитив)Мattr Модифікатор. Залежний конституент структури моди-

фікації (означення)Мadv Модифікатор. Залежний конституент структури моди-

фікації (обставина)Мapp Модифікатор. Залежний конституент структури моди-

фікації (апозитив)

ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ4

S + […]p Модель простого повноскладного структурно-предикат-ного речення

[S’+P’] Вторинна структура предикаціїSVO Прийнята в лінгвістиці формула на позначення:

порядку слів в простому розповідному реченні (= підмет-дієслово-додаток);мов, для яких цей порядок є домінуючим

→ Знак коректної трансформації⎯/→ * Знак некоректної трансформації, що веде до граматично

або логіко-семантично неправильного речення

ВСТУП

Речення 1, що розглядається як сукупність категорій та правил і ви-знано одиницею мови та мовлення, впродовж століть є у фокусі уваги науковців.

Трактувалося ж речення в різні історичні періоди неоднаково, що зумовлено домінуванням в лінгвістиці в конкретний період розвитку тих чи інших напрямків. Так, традиційна граматика розглядає речення як ієрархічну єдність п’яти членів речення: підмету і присудка (головних) та додатку, обставини і означення (другорядних). Логічний, психологіч-ний синтаксис та теорія актуального членування ототожнюють речення з судженням, психологічним судженням та психологічним висловленням відповідно — двочленною структурою, що складається з логічних (пси-хологічних) суб’єкта та предиката (теми та реми, топіка та комента/фо-куса, відомого та нового). Для представників генеративної, трансформа-ційної граматики речення — це дерево ієрархічно поєднаних за допомогою векторів зв’язку між бінарними протиставленнями безпосередньо скла-дових. Семантичний синтаксис розглядає речення крізь призму актуалі-зованих смислових ролей — агенса, паціенса, локатива тощо в предикатно-актантній рамці. При цьому центром речення, його вершиною, визнається дієслово, а підмет прирівнюється до додатку, і обидва ці члени речення аналізуються як різновиди залежних від дієслова актантів (аргументів). Така залежність аргументів традиційно пов’язується із лексико-семантичними та валентнісними властивостями дієслова-предиката як лексеми; висловлюється і протилежна теза про домінування синтаксичного чинника в визначенні валентнісних та суто морфологічних властивостей лексем, які виконують відповідні синтаксичні функції

1 Речення (одиниця мови — структурна модель) і висловлення (одиниця мовлення —

«актуалізоване у мовленні граматично організоване речення») [11, с. 11] слідом за Г. В. Кол-

шанським, В. А. Звегінцевим, В. І. Івановою, В. Г. Гаком, І. С. Шевченко та іншими мовознав-

цями [82; 127; 168; 182; 183; 225; 226; 279; 343–346; 491; 503; 652] розглядаються в цьому

дослідженні як діалектична єдність; відповідно, в тексті роботи терміни «речення» і «вислов-

лення» на позначення проаналізованих мовленнєвих фрагментів вживаються як синоніми.

ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ6 ВСТУП 7

(Л. А. Долгополова А. М. Приходько). Одночасно протиставляється суб’єктивний оціночно-модальний компонент семантики речення (модус) об’єктивному (диктуму, пропозиції). Динамічна граматика розробляє правила послівного розгортання речення для аналізу текстів природної мови за допомогою комп’ютерних програм-аналізаторів і комп’ютерних програм породження текстів. Функціональний синтаксис систематизує синтаксичні побудови, які в різних мовленнєвих формах називають одну й ту ж ситуацію; приписує правила переходу від ізосемічного речення-ядра, яке в мінімально достатній формі репрезентує пропозицію, до мож-ливих варіантів речень і номінативних словосполучень, що відображають той же «стан справ», але під іншими кутами зору, в інших перспективах.

Дослідження різноманітних аспектів речення стосуються окремих мов, мовних ареалів і мови як системи, що дозволяє виявляти універсаль-ні характеристики мов світу, а також подавати виявлені закономірності у вигляді сформульованих правил-універсалій. Як універсалії трактують-ся в лінгвістиці і речення та послідовності його елементів. В свою чергу, порядок слів залишається центральним або побічним об’єктом обгово-рення, практично, всіх синтаксичних теорій.

У сучасному мовознавстві взаємне розташування елементів вислов-лення вивчається в декількох напрямках: роль порядку слів як явища у мові в цілому і його функції в конкретних типах речень (О. Б. Сироти-нина, В. Є. Шевякова, J. A. Hawkins); як один з основних засобів тема-рематичного членування висловлення, та засобів логічного і емоційно-експресивного наголошення найбільш важливої інформації (М. И. Абабкова, В. Д. Івшин); виявляються причини перестановок еле-ментів в словосполученні та у висловленні (А. В. Павлова, О. В. Ціммер-лінг, A. Alexiadou & E. Anagnastopoulou, L. Babby, C. Boeckx & N. Hornstein, Branimir Belaj & Goran Tanackovic Faletar), зокрема, в різні періоди роз-витку мов (І. Р. Буніятова, О. Леонідов) тощо. Особливу увагу науковців привертає до себе інверсія (М. Г. Горкун, О. М. Дмітрієв, В. Є. Шевякова, А. В. Павлова), нормативність якої продовжує бути об’єктом дискусій. Проблеми порядку слів в мовах світу, в тому числі англійської та слов’янських, обговорюються на конференціях славістичного лінгвістич-ного товариства (2007–2009), асоціації славістів-когнітивістів-лінгвістів (2008), конференції Діалог (2007–2009). Зокрема, при розгляді проблем синтаксичного аналізу конкретних речень з метою вдосконалення програм синтаксичного аналізу висловлень при комп’ютерній обробці текстів (Діалог 2007, 2008, 2009); досліджується тема-рематичне членування висловлення на матеріалах різних мов, такому членуванню речення при-писується статус однієї з когнітивних структур (О. В. Падучева).

Разом з тим, всебічному якісно-кількісному опису та глибокому тео-ретичному осмисленню лінійна послідовність елементів висловлення піддавалося не як цілісна система всіх варіантів в одній мові або в групах різних мов, а, в основному, лише як окремі прояви; залишаються неви-явленими глибинні причини типовості і варіативності розташування елементів в лінійній структурі речення; не досліджено і не систематизо-вано універсальні та специфічні характеристики саме типового, норма-тивного, звичного порядку слів у групах мов. Тому подальша розробка та наукове обґрунтування загальної теорії лінійної побудови речення за-лишається актуальним завданням лінгвістики.

Більш того, невирішеність низки окремих питань, пов’язаних з ліній-ною послідовністю елементів у висловленні, обумовлена відсутністю єдиного розуміння стрижневих категорій синтаксису та семантики. Так, в синтаксичній теорії дискусійними залишаються, зокрема: перелік і кваліфікативні характеристики членів речення, обов’язковість або фа-культативність кожного з таких елементів для структурної та семантичної цілісності висловлення; класифікування та моделювання структурних типів речення; семантика елементів і речення в цілому. В семантиці по-требують подальшої розробки, зокрема, питання структури аргументів і предикатів, розмежування актантів і сірконстантів, їх співвідносність із категоріями членів речення, системних відношень та семантичної струк-тури утворених ними словосполучень і речень.

Вивчення і теоретичне інтерпретування лінійної послідовності еле-ментів в реченні як системі є неможливим без визначення самої системи — її структурних складових (членів речення) та системоформуючих від-ношень між ними. Тому у цій роботі введено поняття лінійна організація висловлення, яке охоплює єдність наступних складових: елементної бази синтаксичної структури речення-висловлення — членів речення (з ура-хуванням їх синтаксичного статусу як обов’язкових або факультативних елементів та функціональних і семантичних взаємозв’язків) і взаємного лінійного розташування елементів у синтаксичній структурі речення-висловлення.

Зіставне дослідження функціонування простого речення в англій-ській, російській та українській мовах, комплексний аналіз його синтак-сичної структури (у варіантах лінійної послідовності елементів), смисло-рольової і референтної семантики (як речення в цілому, так і його складових), виявлення чинників (зокрема, когнітивного), що зумовлюють універсальні та специфічні ознаки лінійної організації висловлення є актуальним. Обраний підхід до аналізу мовного матеріалу перебуває в руслі новітніх тенденцій розвитку лінгвістичної теорії та дослідження


функціонування мови — переорієнтування граматики від класифікацій-них задач до пояснювальних на основі вивчення і усвідомлення грама-тичних явищ як результату спільних зусиль семантики, морфології, синтаксису; дослідження плану змісту структурних типів речення з по-зицій когнітивної лінгвістики.

Сучасний стан розвитку лінгвістики та інших наук дозволяє не тіль-ки систематизувати та описати структурні параметри речень, а і досліди-ти взаємозв’язок синтаксичної структури речення із його семантичними характеристиками, виявити та обґрунтувати (на базі вивчення закономір-ностей розумової діяльності людини) когнітивну основу структурного складу речення і лінійної послідовності його елементів. Визначення і комплексне урахування універсальних та специфічних ознак синтаксич-ної структури, семантики та когнітивних складових лінійної організації висловлення в різних мовах може створити теоретичне підґрунтя для розгляду лінійної організації висловлення як мовної універсалії.

Методологічно дослідження базується на основних законах філософії, що постулюють єдність форми і змісту, загального та окремого, суб’єктивного та об’єктивного в процесі пізнання; загальний зв’язок явищ світу; об’єктивність взаємозв’язку понять, які репрезентують взаємопов’язані явища об’єктивної дійсності у свідомості людини. Дослідження має синх-ронний характер, підхід до вивчення аналізованих явищ комплексний та системний. В дослідженні застосовано комплекс методів і методик, зо-крема: загальнонаукових (гіпотетико-дедуктивний, індуктивний, порів-няльний); спеціальних (зіставний, індуктивний, описовий, трансформа-ційний, моделювання, метод опозицій, компонентний, контекстологічний, дистрибутивний аналіз, психолінгвістичний експеримент).

Основним завданням дослідження було виявлення та систематизація загальних і мовно-специфічних ознак лінійної організації висловлення в англійській, російській та українській мовах, а також визначення чин-ників, які її обумовлюють. Об’єктом аналізу були прості повноскладні структурно-предикатні нееліптичні розповідні речення, зокрема їх ліній-на організація. Оскільки художня проза визнана найбільш придатною для дослідження синтаксичних параметрів речення як така, що акумулює в собі риси різних жанрів та стилів, матеріал для дослідження склали 30000 простих нееліптичних речень, що представляють собою первинні структури предикації (суцільна наскрізна вибірка з автентичної художньої прози 20 століття — англомовної, російської та української літератури: по 10000 речень для кожної з мов).

Весь обсяг мовного матеріалу проаналізовано та систематизовано з метою визначення типових структурно-синтаксичних моделей (речень-

примітивів). Для кожної окремої структурно-синтаксичної моделі порівняння кількісних параметрів при аналізі структури та семантики ре-чень проводилося на базі репрезентативних вибірок обсягом по 1000 прикладів для кожної з мов. Кожна з репрезентативних вибірок є відповідною части-ною досліджуваного корпусу мовного матеріалу: якщо кількість прикладів аналізованої структурно-синтаксичної моделі перевищувала показник в 1000 висловлень, надлишок не враховувався; якщо кількість прикладів речень відповідної структурно-синтаксичної моделі була меншою ніж 1000, репрезентативну вибірку було доповнено (до обсягу в 1000 прикладів) до-датковим виокремленням з джерел також методом суцільної вибірки.

В роботі запропоновано і апробовано інтегративний підхід до дослі-дження простого двоскладного нееліптичного розповідного речення (яке становить типову норму в англійській, російській та українській мовах) як організованої системи взаємопов’язаних явищ — синтаксичної струк-тури і семантики. Для цього розроблено комплексні методики системно-го зіставного аналізу висловлень: синтаксису (на основі розмежування обов’язкових та факультативних елементів) та семантики (визначення смислових ролей), запропоновано класифікацію структурно-синтаксичних моделей та смислорольових моделей простого речення.

В ході дослідження апробовано запропоновану нами (Розділ 1) гіпотезу про дію чинників, що зумовлюють варіативність та універсальні закономірності лінійної організації висловлення в досліджуваних мовах, зокрема, семантичного та когнітивного. Запропонована гіпотеза спирається на ідеї А. Вежбицької [68; 644] про існування єдиного для людства понятійного базису, на якому ґрунтуються людська мова, мислення і культура, та про незалежність понятійної галузі від конкретної мови. Враховано також твердження Дж. Хоукінса про граматичні правила як про узагальнення закономірностей, які спостерігаються в реальному мовленні (чим поширенішою є модель в мовленні, тим імовірніше, що саме вона буде зафіксованою в граматиці як основна і нормативна) [564]. Гіпотеза базується і на висновку С. Пінкера ([618]) про когнітивну осно-ву мовних універсалій та на його пропозиції аналізувати граматику як організовану систему, а не як певний набір фактів, оскільки науково значущими є не факти як такі, а кореляція між властивостями певних лінгвістичних явищ, які однаково проявляються в різних мовах.

Підґрунтям для гіпотези стали положення про синтаксичні структу-ри (У. Френсіс, А. К. Корсаков), про інтерпретацію (В. З. Демьянков) та породження мовлення (Т. В. Ахутіна) і припущення Д. Фрайа про повну симетрію породження та інтерпретації мовленнєвого фрагменту як про-дукування і зворотне розкручування ланцюжка послідовностей [547].


Гіпотеза базується на методологічних тезах філософії про те, що мова та шаблони нашої думки нерозривно між собою переплетені і «в певному сенсі становлять одне й те саме». Оскільки «в тій мірі, в якій мовна форма мотивована, вона «відображає» ту когнітивну структуру, яка стоїть за нею» [207; 471], з метою пояснення досліджуваного явища ми зверну-лися і до вивчення когнітивних процесів, до чого закликають, наприклад, О. Є. Кібрік, М. Хеллідей та Ч. Маттіссен [211; 555].

Аналіз мовного матеріалу підтвердив гіпотетичне припущення, що загальними для досліджуваних мов є: кількісний склад і перелік обов’язкових елементів простого повноскладного структурно-предикатного нееліптичного розповідного речення, типологія моделей такого речення, семантичні та когнітивні чинники лінійної організації висловлення, відносна фіксованість та довільність взаємного розташу-вання елементів в лінійній структурі речення. Універсальний характер названих параметрів речення, як виявлено в ході дослідження, забезпе-чено тим, що структурно-синтаксична і смислорольова моделі висловлен-ня сукупно відбивають універсальні закономірності когнітивно зумовле-них семантичних структур і понятійної системи та алгоритм сприйняття світу свідомістю спостерігача-мовця.

В результаті дослідження засвідчено пряму кореляцію між синтак-сичною структурою, смислорольовою та референтною семантикою про-стого речення і композиційно-мовленнєвими формами тексту, зроблено виводи про когнітивну обумовленість такої кореляції і самої лінійної організації висловлення: виявлено і обґрунтовано наявність єдиного універсального алгоритму побудови речення (базового і поширеного) та тексту. Цей алгоритм відображає закономірності розумових процесів при плинному в часі сприйнятті дискретних фрагментів недискретного світу свідомістю спостерігача-мовця.

Теоретичне осмислення та обґрунтування отриманих результатів стало підґрунтям для створення якісно нової холістичної теорії семантико-когнітивного синтаксису. Основними концептуальними положеннями теорії семантико-когнітивного синтаксису виступають тези про когнітивну обумовленість мінімальності і достатності переліку обов’язкових елементів (підмету, складових присудка) простого структурно-предикатного речення; когнітивно-семантичну обумовленість послідовностей розташування в розповідному реченні обов’язкових та факультативних елементів; когнітивно-семантичну обумовленість кон-тактності взаємопов’язаних структурних елементів (обов’язкових та факультативних), співвідносних із взаємопов’язаними компонентами семантичної структури висловлення; когнітивну обумовленість кореляції

між структурно-синтаксичними та смислорольовими моделями речення, їх референтною семантикою та певними КМФ тексту.

Структурно робота відображає послідовність етапів дослідження і складається із вступу, 4 розділів, загальних висновків та списку викорис-таних джерел.

Розділ 1 Теоретичні проблеми дослідження лінійної організації ви-словлення подає огляд стану вивчення речення як структурної та семан-тичної цілісності і мовної універсалії; окреслює коло нерозв’язаних проблем стосовно порядку слів, елементної бази та моделювання синтак-сичної і семантичної структури речення; висвітлює можливі шляхи до-слідження лінійної організації висловлення з урахуванням новітніх тенденцій в лінгвістиці та когнітивістиці. На основі аналізу та критично-го осмислення теоретичних джерел обґрунтовано актуальність теми до-слідження, визначено власну теоретичну позицію відносно елементної бази структурно-предикатного речення, співвідношення між членами речення та смисловими ролями, взаємозв’язку мови і мислення як осно-ви для виявлення мовних універсалій та їх пояснення. Результатом огляду джерел та попереднього опрацювання мовного матеріалу є запро-понована в роботі гіпотеза.

Розділ 2 Cпільне і специфічне у структурно-синтаксичній організації висловлення в англійській, російській та українській мовах присвячено вирішенню питань структурно-синтаксичної організації речення в англій-ській, російській та українській мовах: встановленню синтаксичного статусу окремих елементів (аппозитивний модифікатор, «десемантизо-ване» There), класифікуванню обставинного модифікатора, моделюванню простого речення, систематизації та опису відносної позиції обов’язкових та факультативних елементів в неінвертованих та інвертованих розповід-них реченнях.

Розділ 3 Cпільне і специфічне в смислорольовій та референтній се-мантиці висловлення в англійській, російській та українській мовах виявляє cпільне і специфічне в смислорольовій та референтній семанти-ці речень, побудованих за базовими моделями, описаними в Розділі 2; визначає граматичне значення речень відповідних моделей. В результаті зіставлення речень різних моделей виявлено пряму кореляцію між син-таксичною структурою, смислорольовою моделлю та граматичним зна-ченням речення, що проявлена як універсалія для досліджуваних мов.

Розділ 4 Теорія семантико-когнітивного синтаксису складається із двох частин. В п. 4.1. послідовно аргументується, що мінімальним за до-вжиною текстом (моделлю тексту) у композиційно-мовленнєвих формах опис, оповідь, міркування виступають базові речення-моделі відповідних


структурно-синтаксичних моделей із притаманними їм семантичними характеристиками. В пунктах 4.2.–4.5. виявлено когнітивну основу як лінійної побудови висловлень різних структурно-синтаксичних моделей, так і самого елементного складу речення-примітиву — обов’язкових та факультативних членів речення; подано лінгвістичне, експериментально психолінгвістичне та теоретико-онтологічне обґрунтування отриманих результатів і сформульовано основні положення запропонованої в робо-ті нової теорії — теорії семантико-когнітивного синтаксису.

Узагальнені результати дослідження та висновки представлено в За-гальних висновках.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІНІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИСЛОВЛЕННЯ

1.1. ПОНЯТТЯ РЕЧЕННЯ І ВИСЛОВЛЕННЯ В ЛІНГВІСТИЦІ

В лінгвістиці терміни «висловлення» і «речення» у відповідності до обраних підходів в дослідженні функціонування мовних форм в мов-ленні, тлумачаться неоднаково. Речення як абстрактний структурний зразок-модель, зазвичай вважається найкоротшою і основною синтаксич-ною одиницею мови, яка служить засобом формування і формулювання думки, засобом волевиявлення та вираження емоцій (наприклад: [375, с. 146]. Під висловленням зазвичай розуміють одиницю тексту, нижню межу «дискурсу, обсягом від одного слова до кількох речень». Це — мо-мент цілеспрямованої мовленнєвої діяльності або мовленнєва дія, спря-мована на досягнення конкретної мети (комунікантів), комунікативний акт (наприклад: [369 c. 24; 436 с. 3–5]. Протиставляються ці поняття і в зв’язку із способом, процесом та результатом продукування («вислов-лення вимовляються, а речення пишуться» [520, с. 19]; (висловлення асоціюються із процесом мовленнєвої діяльності, а речення — із резуль-татом такої діяльності [596, c. 235]. Розрізняють речення і висловлення як центри різних, хоча і взаємопов’язаних граматик [503, с. 257]. У різних теоріях зіставляються і межі речення та висловлення, зокрема, вказуєть-ся, що за обсягом висловлення може бути рівним, виходити за рамки або виявлятися менше речення: від одного слова до кількох речень. (Доклад-ний аналіз різних тлумачень даних понять див., наприклад, в [347; 348; 350; 351; 452; 654, с. 90]).

Крім того, пропонується також розрізняти «висловлення в широкому та вузькому сенсі (власне висловлення)» на підставі їх структуровності і вираження форм мислення — предикації та предикативності: власне ви-словлення не є структурами предикації, і в їх основі «лежить лише така форма мислення як предикативність, а не предикація» [23, с. 16]. Таке протиставлення спирається на вирішення питання взаємовідношення між

ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ14 РОЗДІЛ 1 15

мовою та мисленням в новому напрямку структурної семантики — теорії логіко-граматичної динаміки, започаткованій О. А. Жаборюк. Згідно з цією теорією «мова є зовнішньою оболонкою мислення. Мислення, що розумі-ється у роботі як процес моделювання систематичних відношень об’єктивної дійсності свідомістю людини, умовно прирівнюється до стану. Останній визначається як штучно призупинений та певним чином переломлений у свідомості людини процес об’єктивної дійсності. Мислення (стан) має дві основні форми буття: предикативність (первісна форма мислення на рівні психологічних уявлень, притаманна людині відвіку) та предикація (сучасна форма мислення на рівні думок). Обидві форми мають відповід-ні засоби вербалізації у мові. Першій формі (предикативності) відповіда-ють цілісні висловлення, типу т.зв. “номінативних речень” (Night), вигуків (Oh!) тощо (такі висловлення О. О. Потебня називає рудиментами первіс-ного мислення) [364], а другій (предикації) — дискретні, структуровані висловлення, інакше кажучи, висловлення, які містять первинну структу-ру предикації» [23, с. 10] (див. також [137; 138; 141; 146; 153; 155]).

Разом з тим, диференціюючи речення і висловлення, лінгвісти широ-ко вживають термін «речення» стосовно того, що Дж. Лайонз називає «продуктами» повсякденної «мовної поведінки»; в металінгвістичних дискусіях про структуру та функції мови — як по відношенню до одини-ці мови, структурної схеми простого речення, так і по відношенню до оди-ниці мовлення, висловлення (Наприклад, [520, c. 19; 596, с. 31; 190].Зазначимо, наприклад, що Дж. Лайонз вживає термін «речення», розмеж-овуючи речення «текстові», які залежать від контексту (тобто, вислов-лення) і «системні речення» («максимально деконтекстуалізовані» «аб-страктні теоретичні побудови», тобто власне речення) [597, с. 622–625].

Так чи інакше, висловлення неминуче розглядається в його взаємозв’язку із реченням, судженням та пропозицією: висловлення ро-зуміється як речення, яке реально вимовляється в реальній ситуації спілкування, речення — як висловлення поза ситуацією і контекстом, судження — як логічний зміст речення, пропозиція — як загальний, інва-ріантний зміст кількох логічно еквівалентних речень [425, с. 30; 375, с. 142–149]. Речення і висловлення не заперечують одне одного, вони спі-віснують, взаємно передбачають одне одного і не можуть існувати одне без одного, адже вони є об’єктом однієї науки [168, с. 19]. Вважають також, що межа між реченням і висловленням не просто розмита, але, по суті, відсутня: друге є органічним продовженням першого [503, с. 257].

Поширеною є і точка зору, згідно з якою висловлення є реченням, актуалізованим у мовленні, виходячи з того, що актуалізація являє собою «використання у мовленні мовних засобів, у тому числі і граматичних»

[82, с. 16]. Як одиниця мови речення-висловлення являє собою конкрет-не, лексично визначене, актуалізоване висловлення, яке безпосередньо використовується в процесі спілкування. Воно має безпосереднє відно-шення до дійсності і до живої істоти (суб’єкту) — мовця. Оскільки, певним фрагментом мовного континууму представляється текст як «будь-яка послідовність вербальних знаків, будь-яка форма комунікації» [654, с. 507], то речення в межах тексту представляють і як комунікативно-обумовлену мовну одиницю — висловлення. З цієї точки зору, висловлен-ня — це певна предикативна граматична структура (речення) — з точки зору форми; з точки зору конкретного змісту — контекстно-обумовлена думка, зодягнена в ту чи іншу конкретну форму речення [225; 226, с. 41–42]. Вказують і на те, що речення як явище мови має задовольняти вимогам граматичної, семантичної і логічної коректності; а речення як явище мовлення (тобто, висловлення) — цілеспрямованості та ситуатив-ній співвіднесеності, керованими думкою [168, с. 242; 182, с. 19]. Тому речення, «розглянуте у взаємозв’язку всіх рівнів його організації, лексич-ного наповнення та інтонації, в його ставленні до дійсності, яку воно описує, становить одиницю мовлення — висловлення» [82, с. 23], оскіль-ки як «одиниця відтворювано-утворювана» воно реалізується в мовлен-нєвому акті як висловлення, а останнє виступає як «актуалізоване в мов-ленні граматично організоване речення» [12, с. 16].

Речення-висловлення розглядається, таким чином, як діалектична єдність, «однозначний молекулярний елемент комунікації». Відповідно, терміни «речення» і «висловлення» використовуються низкою авторів [82; 11; 279, с. 6; 183, с. 269; 127, с. 75–76; 491, с. 32; 343; 344–346] як синонімічні. Слідом за ними і у цій роботі поняття «висловлення» і «речення» на позначення проаналізованих мовленнєвих фрагментів вживаються як синоніми.

1.2. ВИСВІТЛЕННЯ В ЛІНГВІСТИЦІ ПРОБЛЕМ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВЗАЄМНИМ РОЗТАШУВАННЯМ ЕЛЕМЕНТІВ В ЛІНІЙНІЙ

СТРУКТУРІ ВИСЛОВЛЕННЯ

1.2.1. Підходи до розгляду порядку слів у реченніПорядок слів — одна з центральних проблем синтаксису, особливо

важливих для мов в основному аналітичних, якою є англійська. Аналітизм граматичного строю англійської мови розглядається як домінуючий спо-сіб вираження граматичного значення в слові та реченні, що утворюється на морфологічному та синтаксичному рівнях. Аналітична форма вважа-


ється проявом граматичної асиметрії значущого та значимого, сутність аналітичного способу вираження вбачають в «роздільному вираженні граматичної та лексичної інформації, що здійснюється засобами, додат-ковими до носія лексичної інформаціїї — службовими словами, порядком слів, інтонацією» [482, с. 147].

Взаємне розташування членів речення завжди викликало інтерес лінгвістів, наприклад: [74; 89; 109; 121; 124; 206; 259; 380–381; 417–419; 431; 453; 477; 483; 492; 512; 536–537; 554; 556]. Значна дослідна робота в цьому напрямку проводиться і тепер: [259; 280; 344–346; 409; 472–474; 509; 511; 521; 545; 560; 610–612; 614; 616; 632; 637; 644–646].

У сучасному мовознавстві взаємне розташування елементів вислов-лення вивчається в декількох напрямках: роль порядку слів як явища у мові в цілому і його функції в конкретних типах речень (О. Б. Сироти-нина, В. Е. Шевякова, J. A. Hawkins [409–410; 492; 560–564]); як один з основних засобів тема-рематичного членування висловлення, та засобів логічного і емоційно-експресивного наголошення найбільш важливої інформації (М. И. Абабкова, Ившин В. Д. [1; 185]); виявляються при-чини перестановок елементів в словосполученні та у висловленні (Пав-лова А. В., Циммерлинг А. В., A. Alexiadou & E. Anagnastopoulou, L. Babby, C. Boeckx & N. Hornstein, Branimir Belaj & Goran Tanackovic Faletar, Browne, Fried, Mirjam [344–346; 472–476; 509; 511; 515; 519; 521; 545], зокрема, в різні періоди розвитку мов (І. Р. Буніятова, О. Леонідов [58–62; 254]) тощо. Проблеми порядку слів в мовах світу, в тому числі англійської та слов’янських, обговорюються на конференціях славістичного лінгвіс-тичного товариства (2007–2009), асоціації славістів-когнітивістів-лінгвістів (2008), конференції Діалог (2007–2009). Зокрема, при розгляді про-блем синтаксичного аналізу конкретних речень з метою вдосконалення програм синтаксичного аналізу висловлень при комп’ютерній обробці текстів (Диалог 2007, 2008, 2009); досліджується тема-рематичне члену-вання висловлення на матеріалах різних мов, такому членуванню речен-ня приписується статус однієї з когнітивних структур [614].

Попри велику кількість конкретних досліджень, присвячених по-рядку слів, за свідченнями мовознавців, багато питань і нині залишають-ся невирішеними, в зв’язку з чим і сьогодні є справедливим зауваження Р. А. Будагова про те, що порядок слів належить до найменш вивчених проблем індоєвропейської філології. Зокрема, у вступі до третього ви-дання своєї книги «Порядок слов в русском языке» О. Б. Сиротиніна відзначає не тільки зростання інтересу до проблеми взаємного розташу-вання елементів в реченні, але й те, що загальні закономірності розташу-вання слів в російській мові, функції порядку слів і особливості порядку

слів у різних видах і стилях мовлення стосовно всіх членів речення і до сьогодні не досліджені [410; 409].

Термін «порядок слів», як справедливо наголошував Б. А. Ільїш, невдалий, тому що він ґрунтується на нерозмежуванні двох різних рівнів мовної структури: рівня словосполучення і рівня речення [569, с. 238]. Пропонується провести таке розмежування [625, с. 195], але в численних конкретних дослідженнях взаємне розташування слів в реченні вивча-ється безвідносно висловлення або словосполучення (лише позиції означення аналізуються, в основному, тільки на рівні словосполучення). При цьому, незважаючи на неточність, термін «порядок слів» широко вживається в лінгвістиці як найбільш усталений [625, c. 195], хоча про-понувалися і набагато більш точні, на наш погляд, терміни «відносна позиція/взаємне розташування членів речення» [643, c. 236] і «послідов-ність елементів речення» [585, c. 90].

Вирішуючи проблеми стосовно порядку розташування елементів у висловленні, більшість закордонних лінгвістів не проводять і чіткого розмежування між морфологічним і синтаксичним рівнями аналізу — між членами речення, частинами мови і окремими лексемами/див., наприклад: [453, с. 215–119; 533; 516; 517; 518; 556; 579; 580; 585, c. 85–107; 591; 598, c. 286–299]. У вітчизняній лінгвістиці такі проблеми, як правило, роз-глядаються на рівні синтаксису/наприклад, [28; 89; 121; 609].

Лінійна послідовність елементів висловлення, як відомо, виявляєть-ся в опозиціях «прогресивність — регресивність», «контактність — дис-тантність», «свобода (довільність) — фіксованість», «об’єктивність/ней-тральність — суб’єктивність/емоційна забарвленість» і розпадається на структурні типи, класифікація яких включає і опозицію «прямий — зворотний/інвертований» (наприклад, [652, с. 388]. Властивості прогресивність-регресивність (пре- або постпозіція головного елемента в словосполученні) і дистантність-контактність частіше пов’язуються із взаємним розташуванням слів в синтагмі, ніж з реченням в цілому. Такі характеристики, як «прямий», «об’єктивний/нейтральний», «фіксований» асоціюються зі звичним розташуванням елементів у переважній масі розповідних висловлень у тексті інформативного характеру, позбавлено-му емоційних забарвлень. Такий порядок слів називають і «граматичним». Розмежування «граматичного» порядку слів (тобто такого, при якому найбільш точно передаються логічні зв’язки між окремими словами) і «емфатичного» (покликаного виокремити те, що мовцю здається най-більш важливим) є однією з головних теоретичних посилок традиційної граматики [див., наприклад, 636, c. 1–27]. Питання про довільність і фіксованість розташування елементів у висловленні трактується в лінг-


вістиці неоднозначно, ціла низка протиріч пов’язана з поняттями прямо-го і зворотного порядку слів, нормативністю або ненормативністю для граматичного ладу мови інверсії, яка також визначається неоднозначно і суперечливо. Традиційно, розташування елементів, при якому підмет передує присудку, характерне для більшості оповідних речень англ. на-зивається прямим і розглядається як нормативне, нормальне, звичне. Порядок розташування елементів, відмінний від вище названого, при-йнято називати зворотним, незвичним, інвертованим.

Характеризуючи порядок слів, граматисти зазвичай говорять про його відносну твердість, фіксованість в англійському реченні [202, с. 265; 415, с. 64; 548, с. 351; 609, c. 195] на відміну від довільності розташування елементів в лінійній структурі речення в мовах флективного типу, зо-крема, в російській та українській мовах. Водночас зазначають, що «не-можливість довільного порядку слів в англійському реченні зазвичай сильно перебільшується» [415, с. 63], а гнучкість порядку слів в мові російській досить обмежена і залежить від типу мовлення — прозового або поетичного, письмового або розмовного [410, с. 132].

Це підтверджується і тим, що, як і в рос. м. та укр. м., в рамках речення англ. м. деякою мірою вільно переміщуються навіть додатки [623; 624, c. 312–327; 548, с. 364–368; 569, с. 241–243; [202, с. 270; 109, с. 49–56], а об-ставини в англ. м. (як і в рос. м. та укр. м.) є найбільш рухомими стосовно можливостей розташування в лінійній структурі речення: [415, с. 228; 624, c. 190; 569, с. 243]. Якщо позиції означення розглядати на рівні речення, а не на рівні словосполучення (означення — означуване), то вони також будуть відрізнятися значною різноманітністю — адже означуваним словом може бути будь-який з членів речення, що мають різні позиції. Вважається, що в укр. м. та рос. м., на відміну від англ. м., взаємопов’язаність означува-ного і означення на їх відносну позицію в лінійній структурі висловлення значного впливу не має — наявність флексій дозволяє і при значній від-даленості означення від означуваного безпомилково виявити їх зв’язок.

Більше того, О. Б. Сиротиніна зауважує, що уявлення про довільність порядку слів в рос. м. базується на нерозмежуванні при його вивченні фактів різних видів мовлення, в спробі пов’язати з ним розмежування членів речення. Порядок слів в рос. м. може варіюватися, але при цьому він не вільний: визначений комунікативним завданням, як формальний засіб вираження актуального членування речення, інший порядок слів передає інший зміст і комунікативне завдання речення [92, с. 190–191; 410, с. 132].

Опозиція «фіксованість (сталість)» — «свобода (довільність)» по-рядку слів також трактується по-різному, у тому числі і у зв’язку з нор-

мативністю та частотністю. В англ. м. та рос. м. «нейтральний» (з точки зору експресивності та емоційного забарвлення) порядок слів прирівню-ється до «нормального», «звичного», «прямого», тому що «статистично» він є «явно панівним»: в нормативній літературній та письмовій мові вживаються словесні групи відповідно до готових, закріплених у системі мови моделей. На противагу письмовому повідомленню, в усному мов-ленні «природний» порядок слів відбиває не клішовані моделі, а мовлен-нєвий акт мовця — послідовність формування висловлення в процесі обміну думками [74, с. 479–485; 92; 93; 219, с. 129, 135; 410, с. 129;].

В граматичній теорії укр. м. навіть саме поняття «порядок слів» згадується, в основному, при називанні та аналізі засобів вираження актуального членування речення. В окремий розділ або параграф правила (проблематика) взаємного розташування елементів у лінійній структурі речення не виділяються і не розглядаються (див., наприклад [241; 499, с. 54; 433; 38; 460; 461; 189]. Це побічно свідчить про те, що постулат про свободу порядку слів у реченні приймається як належне і не піддається сумнівам. В низці університетських курсів граматики укр. м. знаходимо лише окремі зауваження щодо порядку слів у реченні. Наприклад, І. Р. Вихованець характеризує позицію підмету, виходячи з лівосторонньої валентності дієслова, позицію присудка — відносно підмета, позицію додатка — відносно «опорного слова» та з врахуванням семан тико - синтаксичної структури речення; зазначається також, що обставини, типово придієслівні, «виступають у різних позиціях, найчастіше на початку речення і в постпозиції [78; 79, с. 25, 85–86, 90]. В рос. м. порядок слів трактується окремо для словосполучень і для висловлення в цілому, оскільки другорядні члени речення є залежними компонентами словосполучень, і саме в словосполученні оформляються атрибутивні, об’єктні й обставинні відношення, а залежний компонент словосполучення фактично служить означенням, додатком або обставиною. Відповідно, в рос. м. основною в організації словосполучення вважається роль «залежної словоформи, керованої стрижневим словом, яка узгоджується з ним або примикає до нього» [410, с. 124].

Головним чином особливостями історичного розвитку мови поясню-ють вживання тих чи інших послідовностей слів у реченні представники традиційного напрямку в теорії граматики англійської мови, наприклад: Ч. Фриз, А. Лайв і деякі інші лінгвісти; конкретні дослідження в цій об-ласті проводяться і в наш час: [544, c. 37–290; 593, c. 31–49, 58–62]. У рамках традиційної граматики англ. м. сформульовано і загальні прин-ципи побудови речення, що за своєю суттю є вірними і для інших мов: а) найвагоміші (значущі) елементи розташовуються або в кінці, або на по-


чатку речення; б) модифікуючі слова ставляться, за можливості, поблизу модифікованих; в) слова, що вживаються для зв’язку з попереднім речен-ням, розміщуються на початку речення [621, c. 387–391]. Ті ж самі прин-ципи сформульовані дещо інакше у О. Йесперсена: а) принцип актуалі-зації — речення починається з найголовнішої, на думку мовця, частини повідомлення; б) принцип препозиції модифікатора; в) принцип зчеплення (когезії/cohesion) — тісно пов’язані поняття завжди поруч; г) принцип відносної вагомості (relative weight) менш значущі елементи розташовуються усередині висловлення, а більш вагомі — на його пери-ферії. До них О. Йесперсен додає принцип наголосу та ритму і принцип дотримання традицій — несвідомого наслідування усталеним правилам побудови речення [138; 580, c. 53–61]. Для рос. м. зазначені принципи також справедливі: на такі ж явища вказують у зв’язку з обговоренням і роз’ясненням комунікативної функції — для вираження тема-рематичного членування висловлення (принцип «а)») і (принцип «г)»), коли говорять про правила складання словосполучень (принцип «б)»). Багато закор-донних граматистів пояснюють причини вживання тієї чи іншої послі-довності елементів у висловленні проявом загальних принципів (у сис-темі або одним з них), викладених ще в роботах Г. Світа, Г. Поутсми, О. Йесперсена (напр.: [643; 604; 591]. Г. Хартвігсон і Л. Якобсен розши-рюють поняття принципу відносної вагомості, залучаючи основи теорії функціональної перспективи речення, і розрізняють формальну вагомість (коли враховується довжина члена речення і складність його структури) та смислову вагомість (яка визначається відповідно до принципу кому-нікативного динамізму — близькістю або віддаленістю від реми [556; 172; 160, с. 11–13] (пор. Я. Фирбас [450, с. 215–219; 183]).

Враховують і ступінь лексико-граматичної пов’язаності елемента речення (додаток або обставини) з предикатом-дієсловом і ступінь дис-тантності розташування компонентів даних пар у лінійній структурі ви-словлення [564]. Г. У. Керквуд, який досліджує, перш за все, прояви ко-мунікативної функції порядку слів в англ. м., говорить і про граматичний та синтаксичний критерії, що регулюють порядок розташування елемен-тів у висловленні. На його думку, відносна позиція того чи іншого еле-мента у висловленні залежить як від його синтаксичної функції, так і від ступеню (тісного або слабкого) зв’язку цього члена речення з присудком (дієсловом). При цьому синтаксична функція члена речення вважається граматичним чинником, а ступінь зв’язку члена речення з присудком — чинником синтаксичним [569, с. 238, 85; 585, c. 85–107]. Деякою мірою ці критерії також узгоджуються з принципами, запропонованими Г. Поут-смою — перевага позицій елементів висловлення залежно від її зв’язку з

модифікованим членом речення, в тому числі і зв’язку додатку або об-ставини з присудком [621, c. 387, 389].

Функціональний підхід до вивчення проблеми порядку слів най-більшої розробки отримав у вітчизняній синтаксичній теорії, проте саме визначення функцій та їх кількість і сфери застосування різними авто-рами трактуються неоднаково. В. Г. Гак в своїй статті про порядок слів у мовах різних типів групує функції на семантичні та структурно-граматичні, крім того додає ритмічну та стилістичну функції. Групу се-мантичних функцій автор поділяє на кілька в залежності від того, чому сприяє порядок слів. Таким чином, запропонована цим лінгвістом класи-фікація включає, щонайменше, сім функцій порядку слів [652, с. 388]. Для англ. м. виділяють від двох до восьми функцій; для рос. м. — три; грамати-ки укр. м., не приділяючи особливої уваги порядку слів як явищу, при-родно, не зосереджуються і на його функціях (див., [236, с. 225–226; 74, с. 479; 410, с. 124; 121, с. 124; 415, с. 62; 258; 492, с. 35–38].

Всі граматисти єдиної думки, що граматична (логіко-формально граматична, організуюча) функція є однією з основних і полягає в син-таксичній характеризації членів речення, маркуванні граматичних зв’язків та ієрархії відношень між ними, створенні граматично правильних речень. [568, с. 67–114]. В англ. м. за допомогою порядку слів розмежовують підмет від додатку; в рос. м. — підмет від додатку, предикатива (якщо обидва члени речення виражені однаковими за своїми морфологічними характеристиками словоформами) [74, с. 479–482; 64, с. 154–155]. Інші лінгвісти спростовують таку думку, аргументуючи тим, що порядок слів служить засобом вираження комунікативної, а не граматичної функції членів словосполучення, що «на рівні синтаксису предикативних оди-ниць» (структурних моделей речень) головні члени, якщо вони виражені однаковими формами, не підлягають диференціації [92; 93; 410, с. 62–63]. Для рос. м. підкреслюється, що порядок взаємного розташування елемен-тів залежить від характеру їх об’єднання у словосполученні. Так, у слово-сполученні з узгодженням залежний компонент у нейтральному стилі звично знаходиться в препозиції щодо «стрижневого слова». Словоспо-лучення, в якому компоненти пов’язані управлінням, відрізняється по-стпозицією залежного компонента. У словосполученнях з приляганням розміщення залежного компонента зумовлене не тільки типом зв’язку між компонентами, а і, частково, від словотворчого типу говірок. Таким чином, роль порядку слів вбачають у тому, що узгоджені слова розташо-вуються перед, а керовані — після стрижневого слова. Підкреслюється значимість дотримання нормативного порядку компонентів для збере-ження цілісності словосполучення, яке є єдиною номінацією і позначає


єдине поняття. Зміна розташування компонентів порушує єдність чи навіть руйнує словосполучення [92; 93; 409; 410, с. 38–40, 124]. Порядок слів (точніше, його зміна) визнано одним із засобів розпізнавання і гра-матичних омонімів [497; 498, с. 4–5]. Взаємне розташування елементів у лінійній структурі висловлення показує і комунікативний тип речення, наприклад, в англ. м, де для утворення питального речення нормативно потрібно перенести допоміжне, зв’язкове або модальне дієслово в позицію перед підметом — інвертувати присудок.

Комунікативна (смислова) функція порядку слів — це функція ви-раження актуального членування висловлення, змістового, логічного виокремлення «нового» в реченні. Теорія актуального членування спри-яла тому, щоб паралельно з інтерпретацією синтаксичної структури речень виникла інтерпретація комунікативної структури висловлень, найістот-нішу роль в якій відіграють порядок слів і контекст [346, с. 65]. Відзна-чають, що комунікативну функцію порядок слів виконує в основному у флективних мовах, де саме ця функція є головним чинником вибору того чи іншого варіанту взаємного розташування елементів в реченні; в мовах ж аналітичних ця функція виражена менше. Разом з тим, якщо прагнення досягти певних комунікативних цілей тягне за собою зміни в граматичному порядку слів (наприклад, експресивне виділення частини висловлення), то порушується синтаксична організація вислов-лення. Тому для збереження нейтральності стилю викладення думок мовець має дотримуватися граматичної норми розташування елементів в реченні; пам’ятаючи, що контактне розташування слів викличе їх об’єднання [409; 410, с. 125].

Стилістична (експресивна, емфатична, психологічна, ритмічна) функ-ція зазвичай пов’язується з інвертуванням елементів. З метою акценту-вання уваги на одному або декількох членах речення як на найважливі-шому (з точки зору мовця) фрагменті висловлення, якщо неможливо досягти цього інтонаційно, такий елемент (и) виносяться на перше місце [415, с. 70]. Таке розташування слів, не змінюючи змісту висловлення, надає йому експресивності, емоційної забарвленості, особливого ритму (що є характерним для поезії). Вважають, що в мовах з довільним по-рядком слів стилістична функція проявляє себе сильніше, ніж в мовах з «твердим (сталим)» граматикалізованим порядком, які за своїм ладом менш пристосовані до стилістичної інверсії.

Семантичну функцію вбачають у семантичній сполучуваності слів у реченні [258, с. 82, 84].

Предметом суперечок залишається проблема виявлення причин, що обумовлюють вибір конкретного варіанту розташування слів у вислов-

ленні. Визначення чинників, які зумовлюють лінійну послідовність ви-словлення, в основному, визначаються з позицій: традиційної та історич-ної граматики; функціонального аналізу порядку слів; теорії актуального членування речення. При цьому, саме визначення заявлених чинників, як правило, не базується на результатах широких емпірічних досліджень, а подається прескриптивно.

Найменш розробленим залишається семантичний підхід [419, с. 15–19]. Цей підхід характерний, наприклад, для теорії лінійної моди-фікації Д. Болінджера, сутність якої полягає в тому, що при утворенні речення слова, послідовно з’єднуючись, обмежують семантику всієї по-передньої частини висловлення (речення) [516, с. 279]. Автор графічно зображує речення як комплексну семантему у вигляді ріжка з гілками, що сходяться гіперболічно. Відкритий кінець ріжка представляє момент, що передує повідомленню, і перше слово речення. З кожним наступним словом ріжок звужується і його вузький кінець фіксується на події. Чим ближче до широкого кінця ріжка розташоване слово, тим ширше його семантика, тим ширше семантика речення. І навпаки, чим ближче до вузь-кого кінця ріжка знаходиться слово, тим конкретніше його власна семан-тика та семантика висловлення [516, с. 281–282]. Найбільш яскравим проявом лінійної модифікації Д. Болінджер вважає речення, організова-ні відповідно до принципу «виборчого контрасту, протиставлення» (selective contrast), висунутого Г. Поутсмою для пояснення позицій при-слівника в реченнях типу: Clara had on thin shoes ‘На Кларі були тонкі черевички (букв. Клара мала на собі тонкі черевички)’ і She had already her spectacles on ‘Вона вже була в окулярах. (букв. Вона мала вже свої окуляри на собі)’ [516, с. 217, 419–420].

З середини двадцятого століття і особливо активно в даний час про-блеми, пов’язані з відносною позицією елементів висловлення в багатьох мовах, в тому числі і в рос. м., англ. м., стали розглядатися через призму актуального членування речення та теорії динамічної перспективи ви-словлення — теорії, заснованої В. Матезіусом і розвиненої його учнем і послідовником Ф. Данешем [366; 535, с. 225–235; 565; 566; 601].

З розвитком комп’ютерної техніки та розширенням її використання для вирішення прикладних лінгвістичних завдань виникли нові напрям-ки в дослідженнях. Основні положення, переваги і недоліки одного з таких підходів до проблем порядку слів — теорії «проективності мови», розробленої одночасно і незалежно один від одного І. Лессерфом і П. Імом (Франція), а також С. Я. Фітіаловим та іншими представниками москов-ської школи машинного перекладу, — докладно аналізує І. Б. Долініна [124]. За допомогою принципу проективності відрізняють правильно


побудовані речення від неправильних. Властивість «проективності» ви-являють при зіставленні дерева залежностей, що відображає синтаксичну структуру речення з його лінійним записом: проекція піддерева, утворена кожним словом, є нерозривним відрізком прямої, відповідним нероз-ривному відрізку речення. Узагальнено цей принцип формулюється як: «синтаксична група будь-якої словоформи речення являє собою ліній-но нерозривну єдність» [124, с. 111, 116]. Показавши неможливість розв’язання проблем відносної позиції елементів в реченні виключно за допомогою теорії проективності мови, І. Б. Долініна висловлює при-пущення про можливість їх вирішення в рамках вивчення таких основних властивостей порядку слів, як дистантність і контактність [124, с. 127–175]. Велику увагу вивченню властивостей контактності і дистантності приді-ляє також М. Ф. Смирнова [417; 419, с. 15–19, 178–179].

Поклавши в основу свого методу якісну теорію інформації, деякі лінгвісти вважають, що висловлення будується за принципом побудови елементарної моделі тексту, яка передбачає послідовність: екзистен-ційне повідомлення — повідомлення ідентифікації — предикатне повідо-млення [431, с. 110].

Надзвичайно актуальним, як наголошується в лінгвістиці, є дослі-дження семантики порядку слів, оскільки порядок слів як елемент гра-матичної форми має власні функції та значення (наприклад, [47, с. 9; 418, с. 59–60; 419, с. 15–19]. З’ясувати ж, як впливає та чи інша зміна позицій членів речення відносно один одного на зміст всього висловлення та інтер-претацію його складових, неможливо без визначення семантики речення в цілому і його елементів.

Таким чином, потребують верифікації вже оприлюднені в лінгвістиці гіпотези про принцип побудови речення і текста, про причини та наслід-ки контактності-дистантності елементів, про взаємозв’язок між семанти-кою речення та його структуруванням.

1.2.2. Трактування інверсії, її причин та наслідківПоряд з розробкою загальної теорії порядку слів, в лінгвістиці значна

увага приділяється дослідженням інверсії. Більшість авторів вважає ін-версію препозицією всього присудка або його частини по відношенню до підмету [636, 13–18; 533, с. 247; 580, c. 86; 643, c. 254–255; 89, с. 10; 121, с. 13]. Тобто інверсія трактується не в рамках речення в цілому, а обмеж-ується рамками предикативного словосполучення. Відповідно до іншої точки зору, інверсія — це перенесення будь-якого члена речення в «не-звичну» для нього позицію відносно пов’язаного з ним компоненту слово-сполучення [109, с. 24], при цьому пов’язано зі зміною позиції присудка

щодо підмету [28, с. 490–511; 522, с. 218–220], або безвідносно до взаєм-ного розташування підмета і присудка [636, 3–27]. У разі перенесення елемента відносно його звичного оточення без урахування інвертування присудка також має місце трактування порядку слів тільки в рамках словосполучення, а не речення.

В англ. м. в питальних і деяких інших типах речень інверсія є норма-тивною, в реченнях ж оповідних трактується як порушення граматичної норми. Розуміння інверсії як порушення правила вважається небажаним [109, с. 24; 569, с. 241]. Речення з початковим ненаголошеним «there» і питальні, якщо присудок або його частина перебувають перед підметом, інвертованими не визнаються [569, с. 238–239].

У граматиці англ. м. розрізняють повну та часткову інверсію. Для рос. м. і укр. м. розмежування повної та часткової інверсії також може бути логічно вірним при інвертуванні складеного дієслівного або іменного присудка. При повній інверсії весь присудок передує підмету, при част-ковій — тільки допоміжне (модальне) дієслово або дієслово-зв’язка, а значеннєве дієслово є розташованим за підметом. Г. Хартвігсон і Л. Якоб-сен пропонують більш точні назви для цих явищ: auxiliary inversion і full verb inversion (‘інверсія допоміжного дієслова’ і ‘інверсія всієї аналі-тичної форми основного дієслова’) [556]. Для І. Б. Данілової і Т. К. Ува-рової відповідно до їх розуміння інверсії, це — препозіція всього члена речення або його частини по відношенню до іншого члена речення, від якого він залежить. Інші автори, які вважають переміщення будь-яких членів речення в препозіцію до підмету проявами інверсії, структурних характеристик такої інверсії не дають.

Багато дослідників робить висновок про недоцільність виділення звичного і незвичного в мові, тому що все, що має значення і може бути зрозумілим, — правильно, відхиленням від норми потрібно вважати тільки те, що позбавлене значення/змісту [121; 215; 216; 220; 639, пред-исловие]. Вважають інверсію не винятком, а проявом норми англійської мови М. Г. Горкун, А. М. Дмитрієв та інші граматисти, зазначаючи різно-манітність інвертованих оповідних речень, їх відносно високу частотність в англомовному художньому тексті [89, с. 23; 121, с. 70, 132]. Необов’язковість інверсії в питальних реченнях англ. м. підкреслюють В. Є. Шевякова, М. Свон, Р. Кверк, Н. А. Кобрина та їх співавтори [91, с. 12; 492, с. 314, 135–159; 624, c. 613].

Вивчається інверсія з різних позицій: визначення її функцій, вивчен-ня особливостей інверсії з точки зору актуального членування речення та комунікативної організації висловлення тощо [585, c. 85–107; 569, с. 238; 483; 206; 243; 244; 185; 2; 396; 492; 431; 475]. Залежно від того чи


іншого підходу до вивчення явища інверсії висновки про чинники, що обумовлюють вибір послідовності елементів в реченні, різні. Наявність інверсії в конкретних висловленнях зумовлюється певними чинниками, або причинами, які корелюють з отримуваним в разі інвертування еле-менту ефектом. Так, наприклад серед причин (і наслідків) називають: необ-хідність передачі комунікативного завдання (мети, смислового призна-чення висловлення), необхідністю адекватно передати парадигматичні та синтагматичні зв’язки між членами речення, бажанням зберегти тема-рематичну послідовність в актуальному членуванні речення (связующая, поєднувальна інверсія) або «одразу висловити основну думку», наголо-сивши на рематичному компоненті (послідовність рема-тематична), міркуваннями про ритмічність висловлення, дотриманням певних істо-ричних традиційних моделей побудови речення тощо. Див, наприклад: [1; 109, с. 132; 188, с. 87; 367, с. 255; 492, с. 186–206; 493, с. 195–206; 543, с. 188–282; 544, с. 37–290; 585, c. 85–106; 591, c. 177–197; 625, c. 12–13; 604, c. 10, 18] тощо.

Результатом інвертування елемента є експресивно емоційне виді-лення цього члена речення або всього речення в цілому, така інверсія називається емфатичною, суб’єктивною, стилістично маркованою, на від-міну від природної, об’єктивної, стилістично нейтральної [14, с. 203–204; 92, параграфи 1763–1766; 157, с. 49–805; 206, с. 173; 243, с. 59; 244; 514, с. 171–175; 556; 578, c. 102–103, 127–130; 579; 580, c. 71–72, 77–83; 598, c. 286–299; 604, c. 18–22; 636].

При цьому наголошується, що стилістична інверсія відрізняється від граматичної та поєднувальної тим, що при стилістичній інверсії не по-рушується «структурне значення» та зміст речення, його пропозиція, оскільки інверсія, як і просодика, служить акцентуванню елементів ви-словлення і пов’язана з прагматикою та емоціями [наприклад, 14, с. 203–204; 82, с. 203–204; 89, с. 66–75; 206, с. 170; 568, с. 67–114].

Функції інверсії визначають як граматичну (для утворення питальних речень в англ. м.), або як семантичну (логіко-смислове виділення «ново-го») чи стилiстико-емоційну (психологічну) — не пов’язану з логічним, смисловим виділенням члена речення у реченнях з рематичним елементом у початковій позиції (в англійській, російській та українській мовах).

Можливість перенесення додатку в позицію перед підметом часто ставиться в залежність від тісного неослабного зв’язку цього члена речен-ня з присудком: [89, с. 43]. Такі ж переноси обставин ті ж автори поясню-ють слабким зв’язком між обставиною і присудком; більш-менш тісним зв’язком між присудком і двома неоднорідними додатками пояснюють і різне розташування додатків відносно один одного і присудка.

Незважаючи на відмінність підходів до вивчення явища, на відмін-ності у висновках, всі лінгвісти єдині в думці, що інверсія в проаналізо-ваних ними реченнях не є випадковою, що зміна відносної позиції еле-ментів речення веде до певної зміни змісту висловлення [54, с. 53; 89, с. 106–107; 258, с. 84–86; 483, с. 96; 518, с. 19; 585, c. 85].

Таким чином, розбіжності у визначенні поняття інверсії та інтер-претації її проявів в мовленні значною мірою обумовлені різним розумін-ням меж функціонування інверсії (речення — словосполучення) і розу-мінням її нормативності або ненормативності для окремих різновидів та комунікативних типів речення або для граматичного ладу мови, зокрема англ. м., а також абсолютною невивченістю самої «граматичної норми».

1.2.3. Комунікативне (актуальне) членування реченняяк чинник вибору моделі порядку слів у висловленні

Порядок слів вважається формальним засобом вираження комуніка-тивної організації речення, його актуального членування (наприклад, [92, Т. 2. с. 190–191; 219, с. 129; 220; 585, c. 85–107]. Хоча В. Матезіус вважав, що в англійській мові на відміну від чеської порядок слів взагалі не здатен висловити комунікативне членування речення [367, с. 252], інші дослід-ники підкреслюють, що досить значну роль у вираженні реми в англ. м. відіграють саме перестановки членів речення [1; 248; 492]. В даний час практично немає підручника граматики англ. м. та рос. м., автори якого не розглядали б питання відносної позиції елементів в реченні в органіч-ному зв’язку з і в залежності від актуального членування речення.

Теорія актуального членування є однією з провідних в дослідженнях синтаксису різних мов вже кілька десятиліть. Це вчення увібрало в себе основні положення психологічної концепції, розробленої представниками младограматиків, наприклад, Г. Паулем, а також Ф. Ф. Фортунатовим. Психологічний напрямок в мовознавстві, розвинувся як протидія логіч-ному (який уподібнював граматичний лад мови строю логічного мислен-ня) і заперечував абсолютизованість впливу логіки на формування, функціонування та розвиток мови. Постулюючи незалежність побудови речення від категорій логіки, психологічна концепція, фактично, підмі-нила одні категорії іншими, не змінивши сутності підходу до досліджен-ня мовних фактів і відображення в мові особливостей мислення. «Судження» в логіці і «представлення» або «психологічне судження» в психологічному синтаксисі розподіляються на дві взаємно обумовлю-ючі одна одну частини — суб’єкт і предикат (логічні або психологічні — відповідно). Суб’єкт — це щось, щодо чого висловлюється судження, тобто відправна точка висловлення; предикат — те «нове», що повідо-


мляється про відправну точку висловлення, про суб’єкт. Таке переплуту-вання категорій є об’єктивним: і логіцистична, і психологічна концепції є спробами так чи інакше систематизувати і пояснити мовні явища. За-уваження Ф. Енгельса відносно того, що «Если схематику мира выводить не из головы, а только при помощи головы из действительного мира, если принципы бытия выводить из того, что есть, — то для этого нам нужна не философия, а положительные знания о мире и о том, что в нем про-исходит. (…) Ясно, что мир представляет собой единую систему, то есть связное целое, но познание этой системы предполагает познание всей природы и истории, чего люди никогда не достигают. Поэтому тот, кто строит системы, вынужден заполнять бесчисленное множество пробелов собственными измышлениями, то есть иррационально фантазировать, заниматься идеологизированием» [502, с. 345] є справедливим і у відно-шенні до аналізованих концепцій, зокрема, психологічного синтаксису. Позитивних знань, отриманих в результаті експериментальних дослі-джень, психологія на той час ще не мала. Асоціативна теорія І. Гербарта (яка лягла в основу психологічного синтаксису) стала результатом пев-ного логічного моделювання, базованого на узагальненні підроблених емпіричних спостережень над мовними фактами, але не широких експе-риментальних досліджень.

«Істотною і неоціненною» заслугою В. Матезіуса вважають те, що він поставив проблему взаємозв’язку будови речення і мислення на лінгвіс-тичне підґрунтя і намагався обґрунтувати її вирішення, виходячи з кому-нікативної сутності речення як найважливішої мовної одиниці [380, с. 14]. У виявленні комунікативної структури речення полягає комунікативна функція порядку слів, який виявляє ступінь комунікативної значущос-ті нерематичних компонентів висловлення. Роль порядку слів у виражен-ні комунікативного членування досліджена в літературі досить широко [20;75; 92; 93; 209, с. 42–50; 380; 381; 409, с. 5; 477; 492; 591].

Згідно до теорії актуального членування речення поділяється на дві основні частини, а основні поняття теорії — тема і рема — називаються також суб’єкт і предикат (логічні, психологічні, лексичні, ситуативні). Темою висловлення, його основою, слідом за В. Матезіусом, вважається те, що в даній ситуації є відомим або очевидним, неважливим з точки зору мовця, те, що складає відправну точку висловлення; ремою — ядро ви-словлення, нова інформація, яка повідомляється мовцем про вихідний пункт висловлення.

Відповідно до викладеного розумінням теми і реми, речення Did he buy a new house? Which house did he buy?, що наводяться Р. Кверком і його співавторами [624, c. 385], повинні б аналізуватися наступним чином:

ремою в кожному з них відповідно є елементи Did і Which house, а темою — he buy a new house і did he buy. Проте Р. Кверк і співавтори, виходячи з того, що тема — початок висловлення, а рема — його кінець, завершення, у своїй праці елементи Did і Which house виділяють як тематичні, а відпо-відно he buy a new house і did he buy — як рематичні. Таке розуміння теми та реми не суперечить визначенням В. Матезіуса: вони є частиною змісту даних термінів, але, як бачимо, застосування термінів в такому розумінні до аналізу конкретних висловлень може дати протилежні результати. Інформація, про яку говорять багато дослідників, також визначається по-різному. Так, для академіка В. В. Виноградова — це просто «дане, уже відоме» або «нове, що відкривається і висловлене у реченні» [75, с. 415], для Є. А. Абдаліної — це не просто повідомлення конкретних відомостей, фактичних даних і т. п., а інформація модального та емоційного характе-ру. «Рема, хоча і включає нове, не обмежується їм», — пояснює автор, — «вона може показувати, що мовець вважає найважливішим у своєму ви-словленні (і хоче, щоб слухач сприйняв це як найважливіше), вона може передавати відношення мовця до дійсності, до змісту висловлення, до си-туації повідомлення, до співрозмовника, його фізичний або душевний стан, вона також може виражати контраст, підкреслювати кількісну або якісну сторону предмета, уточнювати значення будь-якої думки або ви-словлювати почуття» [2, с. 37]. І назв у теорії, що відображають ті чи інші особливості трактування її різними авторами, (за підрахунками І. Ю. Сту-піної) не менше, ніж п’ятнадцять.

Актуальне членування речення розглядається і як «пристосування граматичної структури речення в результаті включення в ту чи іншу мовну ситуацію до завдань комунікації» [64; 65]. У висловленні засобами порядку слів виражається не тільки його тема-рематичний поділ, але й ступінь комунікативної значущості кожного слова. У нейтральному мовленні — при звичному (нормативному) розташуванні слів кожне сло-во є комунікативно значущим, зміни порядку їх розташування у вислов-ленні тягнуть зміни в значущості слів: перенесення на початок або кінець речення сприяє посиленню комунікативної значущості слова у динаміч-ній перспективі висловлення [410, с. 128]. Підкреслюють, що акту-альне членування може розійтися з граматичним, оскільки функції слово-форм як членів речення, за винятком деяких випадків, від перестановки місць не змінюються. Компоненти тема і рема розташовуються в поряд-ку, незалежно від того, якими членами речення вони є. Так, послідовність «тема — рема» з точки зору комунікативної структури речення є прямим (або об’єктивним) порядком слів. Якщо рему розміщено перед темою, маємо зворотний (або суб’єктивний) порядок слів. В останньому випадку


для збереження комунікативної структури речення необхідно особливо виділити рему, що і підкреслено її незвичним розташуванням [64; 65].

Зіставлення показників реми і теми показує, однак, що одні й ті ж мовні засоби часто в аналогічних ситуаціях можуть вказувати як на рему, так і на тему. Більшість речень будь-якого цільного тексту неможливо однозначно розподілити на тему і рему, оскільки при розширенні правої межі мовного відрізка, межі такого розподілу динамічно змінюються. Існують і такі висловлення, які взагалі не піддаються такому членуванню. Помічено, що комунікативний фокус тяжіє до кінця речення, що відзна-чається фінальною позицією фразового наголосу. Одна з основних ролей лівого контексту, відповідно до теорії актуального членування, полягає в тому, щоб «нове» попереднього речення переходило в «дане» подаль-шого. Проте зустрічаються випадки, які суперечать даному положенню теорії актуального членування [346, с. 66–67].

Якщо порядок слів деякою мірою і допомагає виділити рему, відрізнити її від теми, то за допомогою тільки тема-рематичного членування речення визначити фактори, що обумовлюють позиції слів у висловленні, неможли-во (на що вказує, наприклад І. Ю. Ступіна). Серйозним недоліком теорії актуального членування речення вважається і те, що в ній «всі методи ана-лізу спираються в основному на інтуїцію, тобто на інтуїтивне визначення поняття компонентів структури», навіть в основі найбільш «об’єктивного» методу спеціальних або рематичних питань лежить «суб’єктивний вибір одного з компонентів як «нового», цей вибір і визначає постановку питання та визначення його функції як рематичної. До очевидних протиріч теорії відносять також і неясність того, чим можуть бути представлені тема і рема — сегментом висловлення, словосполученням, словом чи навіть морфемою (наприклад, [431, с. 110, 31–32; 300, с. 5–39, 27–29; 492, с. 10–19]. Однак, незва-жаючи на висновок про те, що «актуальне членування речення позбавлене чіт-ких критеріїв, які можна було б покласти в її основу» [168, с. 95], ця теорія залишається однією з провідних при дослідженні проблем лінійної органі-зації та просодики висловлення в різних мовах, що свідчить про її значну пояснювальну силу [1; 257; 278; 344; 345, с. 73–80; 346; 504, с. 138–151; 614; 631, с. 72–97; 632, с. 299–326; 633, с. 245–260; 642, c. 1–26; 644; 645; 646].

Застосування теоретичних положень теорії актуального членування речення до аналізу конкретних текстів різних функціональних стилів і прагматичної спрямованості дозволяє дослідникам виявляти, системати-зувати і виробляти методики побудови текстів з заданими параметрами можливого впливу на потенційного читача, слухача. Так, наприклад, С. В. Зауер виявляє особливості «актуалізації інформації в реченнях з про-сторовою семантикою у текстах передач новин», а саме, «нерозчленованих»

висловленнях з «нульовою темою» і «комплексною» ремою. Зокрема, дослідник звертає увагу на зміну позиції детермінанта щодо предикативної групи і перестановки всередині неї, що сприяє просодичному виокремлен-ню реми [167, с. 45–46; 454, с. 320–323]. Т. Є. Янко підкреслює, що «супер-позиція реми — це чисто літературний прийом», який, застосований у текстах масової комунікації, «підвищує комунікативну напруженість тексту і, тим самим, впливає на свідомість аудиторії» [504, с. 175, 179].

Висновок: вище наведений огляд літератури з проблем порядку слів свідчить про наявність протирічь у вирішенні більшості питань, що ви-кликано, з одного боку, різними підходами до кожного окремого питання, і, з іншого боку, відсутністю «позитивних знань» про закономірності роз-міщення елементів у висловленнях з прямим порядком слів, знань про взаємозв’язки прямого і зворотного порядків розташування елементів. Розгляд проблеми порядку слів у словосполученні абсолютизовано від речення не дозволяє виявити системні відношення і закономірності в лі-нійній організації висловлення, залишає накопичені факти і спостережен-ня розрізненими, і тому їх теоретичне осмислення страждає суперечливіс-тю. Розмежування та протиставлення прямого і зворотного порядку слів у реченні зумовило деякий дисбаланс у вивченні проблем, пов’язаних з розташуванням елементів у висловленні. Перебільшена увага, що приді-ляється дослідженням інверсії, призвела до того, що варіанти лінійної організації неінвертованих речень практично не вивчаються, що зали-шає недослідженими і неописаними, наприклад, 95% вживань простого розповідного речення сучасної англійської мови. А це є порушенням одно-го з законів пізнання — необхідності вивчення всіх сторін, усіх зв’язків і опосередкувань явища, виявлення систематичного зв’язку всюди, як в деталях, так і в цілому. Потребують дослідження і пояснення принципи побудови речення і текста, причини та наслідки контактності-дистантності елементів, взаємозв’язок між семантикою речення та його структуруван-ням. Вивчення порядку слів у реченні є неможливим без чіткого визна-чення природи самого речення та його структурних складових.

Тому в даній роботі введено термін «лінійна організація висловлення». Поняття лінійної організації висловлення не обмежене суто порядком слів і включає: включає такі складові та їх параметри: 1) базові елементи синтак си-чної структури речення, тобто члени речення, 2) взаємне лінійне розташуван-ня даних елементів у синтаксичній структурі речення-висловлення, 3) пев ний синтаксичний статус кожного елемента як обов'язкового або факультативно-го для структурної та семантичної цілісності висловлення, 4) смислову роль кожного елемента в семантичній (смислорольовій) моделі речення, 5) рефе-рентну семантику кожного окремого елемента та речення в цілому.


1.3. ЕЛЕМЕНТНА БАЗА ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

1.3.1. Конституенти синтаксичних структур і члени реченняРамки традиційного поділу речення на підмет, присудок, додаток,

означення, обставину породжують неоднозначно вирішувані проблеми. Деякі з них висвітлюються у працях О. І. Смирницького, Б. О. Ільіша, Г. Г. Почепцова, М. Я. Блоха та інш. [415, с. 100–258; 243, с. 198–216; 365, с. 183–209; 47, с. 266–278; 430]. Вчення про члени речення на сучасному етапі рівня синтаксичних знань набуває особливої значущості [508, с. 221].

Логічна та зручна у використанні в лінгвометодичних цілях тради-ційна п’ятичленна система членів речення залишає за своїми межами значну кількість мовних фактів, які не вписуються в її класичні рамки. Як наслідок, така невизначеність синтаксичного статусу елементів, що входять до структури речення, не дозволяє повною мірою враховувати функціональне різноманіття, перш за все, другорядних членів речення, їх ієрархічних зв’язків, периферійних явищ, які породжують синкретизм семантики, який має системоутворюючий характер (див., наприклад, [8, с. 3]).

Традиційна класифікація вважається незадовільною, оскільки ця класифікація не дає можливості однозначно інтерпретувати члени речен-ня, не розмежовує залежні компоненти словосполучень і самостійні члени предикативних одиниць. Труднощі класифікації пов’язують з: нез’ясованістю об’єктів класифікування — члени предикативних оди-ниць, члени речення, словоформи в їх відношенні до інших (див., напри-клад, [426; 429]); різними принципами класифікації (характер відношень, форма вираження, структурна роль); недостатнім врахуванням багатьох чинників (морфологічна форма, лексичне наповнення, порядок слів) при розмежуванні членів речення [409; 410, с. 48–49]. Л. С. Бархударов вказує на те, що жоден з термінів, якими ми користуємося нині, не є визначеним, що не є визначеним саме поняття членів речення, в силу чого викорис-тання цієї моделі для аналізу речення в дуже багатьох випадках не дає однозначного результату [27, с. 16; 430]. Від коректності ж і точності термінологічного, понятійного апарату, яким користуються мовознавці в своїх дослідженнях, значною мірою залежить як релевантність отрима-них результатів, так і наукова обґрунтованість висновків. Зокрема, такий розподіл не дає достатньої бази для виявлення закономірностей лінійної побудови висловлення, що відображають двоїстий характер кожного з

елементів речення. Адже кожен елемент речення одночасно є і частиною певного словосполучення, в рамках якого він пов’язаний з іншим елемен-том певним типом синтаксичного зв’язку.

Словосполучення розглядається в лінгвістиці як «номінативна оди-ниця мови», «мовна одиниця синтаксису — модель розповсюдження слова», «поєднання слів, засноване на граматично необхідних зв’язках, що виражає тісну смислову єдність» [410, с. 28, 5]; як «непредикативне з’єднання на основі синтаксичного зв’язку слова з формою слова або форми слова з формою слова» [42, с. 66]. Класифікація словосполучень за відношеннями (атрибутивні, об’єктні й обставинні) між головним і залежним компонентом приводить до виділення атрибутивних, об’єктних, різних обставинних словосполучень і, відповідно, до виокремлення за-лежних компонентів як означення, додатку або обставини — традиційно визначених другорядних членів речення [409; 410, с. 32–33, 40]. Визна-чення всіх членів речення виключно із системи словосполучень вважа-ється безперспективним, тому що в межах словосполучення неможливі відношення предикативності, аппозитивності, рівноправності. Разом з тим очевидно, що синтаксичний зв’язок як індикатор відношення може бути реалізованим лише між двома лінійно розташованими взаємопов’язаними даним відношенням лексемами, оскільки синтаксичні зв’язки й відношен-ня між елементами синтаксичних одиниць вважаються основною ознакою синтаксичних побудов [40]. Саме тому порядок слів розглядається з по-зицій або речення в цілому, або словосполучення.

Об’єднати ці позиції дозволяє використання поняття «синтаксична структура», введене в лінгвістику в 1958 р. У. Френсісом [542]. У межах структуралістського підходу до вивчення мовних явищ У. Френсіс, ґрун-туючись на ідеях О. Йесперсена, Л. Блумфілда та інш., описав чотири різновиди таких побудов — це структури предикації, комплементаціі, координації і модифікації. У 1970–80-ті роки застосування поняття «синтаксична структура» до аналізу простого речення сучасної англ. м. дозволило професору А. К. Корсакову розробити свою синтаксичну тео-рію, що довела свою життєздатність за більш ніж двадцять років при дослідженні явищ не тільки англ. м., але і низки інших мов, зокрема, ні-мецької, французької (див., наприклад, [136; 139; 142; 147; 149; 155; 157; 166; 218; 227; 229; 287–289; 304–341; 387–395; 432; 466–468; 480]). Од-нією з вихідних посилок для А. К. Корсакова і його учнів є визнання на-званих чотирьох синтаксичних структур — предикації, комплементаціі, координації і модифікації. Визначення відповідних конституентів струк-тур і відношень між такими конституентами дозволяє однозначно вияв-ляти обов’язковість або факультативність кожного з елементів вислов-


лення для структурної та семантичної цілісності речення, що виявляється найважливішим чинником при дослідженні, зокрема по-рядку слів.

Структура предикації [S + P] відповідає предикативному сполученню і включає підмет і присудок, які об’єднані предикативним зв’язком, ви-конуючи в ньому різні ролі, є взаємозалежними і взаємно протиставле-ними один одному. Наприклад (в наступних прикладах виділено відпо-відно підмет та присудок): (1) We were sitting by the window. ‘Ми сиділи біля вікна’ [715, c.89]; (2) Приходят отец и мать [685, c.248]; (3) Займеться зоря… [691]. Таке об’єднання вважається центром речення, оскільки пред-икативність визнано загальною, глобальною логічною властивістю, за-гальною логічною ознакою всіх речень [410, с. 63; 409; 183, с. 118; 264, с. 27–30].

Вираження повноти предикативності формами самого дієслова ви-являється досить часто семантично недостатнім. Полісемантичний ха-рактер дієслова передбачає, що дієслово є самодостатнім при актуалізації одних смислів, що входять до його семантичної структури, реалізація ж в мовленні інших смислів вимагає вживання додаткових лексем для до-сягнення семантичної повноти (наприклад, так звані дієслова неповної предикації). Семантична структура дієслів та необхідність їх поширення у конкретних смислах добре ілюстрована в базі даних російського дієс-лова «Лексикограф» і пояснена у статті О. В. Падучевої «Структура события: семантические роли, аспектуальность, каузация» [351]. Залеж-но від того, чи виражається граматичне і мовленнєве значення присудка одним і тим же компонентом присудка або різними компонентами, при-судки підрозділяються на прості і складені. Якщо присудок є не простим дієслівним, а складовим, тоді сам присудок представлено структурою комплементації.

Структура комплементаціі [V + С] в єдиній структурі складеного присудка об’єднує особово-дієслівний конституент присудка [V] і його комплемент [C], тобто слово або словосполучення, яке доповнює або уточнює семантику даного дієслова. Типологія комплементів включає: суб’єктний [Cs], об’єктний [Co], дієслівний [Cv] і адвербіальний [Cd]. Наприклад:

[V + Cs] (4) The final hope was revenge. ‘Останньою надією була помста’ (5) She looked so tired. ‘Вона здавалася дуже втомленою’ [716, c.2] (6) The flap was only lightly glued. ‘Клапан конверту був ледь тронутим клеєм’ [715, c.4]; (7) Отец был самым сильным. Отец был самым быстрым. Отец был самым находчивым. Он был дерзок. [692 а]; (8) Лікарська про-фесія для багатьох теж є блискучою бляшкою. [691].

[V + Co] (9) We all adore Malckie. ‘Ми всі обожнюємо Молкі’ [716, c. 12]; (10) I knew neither of them. ‘Я нікого з них не знаю’ I took it. ‘Я взяв його (конверт)’ [715, c. 4]; (11) Я любил Дарью, Дашуру, служительницу и стража нашего дома. Но отец возбуждал мое любопытство, будил фантазию. [692-а]; (12) Холод справді забув за те. Всі думки з голови витисла чорна жалоба. Ти наплював на красу. [691]

[V + Cv] (13) She could not move him from her mind. ‘Їй не вдавалося викинути його з голови = не могла не думати про нього’ [716, c. 12]; Без примуса я не мог выйти в плавание. [692 а]; Але сьогодні стрілці не при-велося оббігти швидко й легко. Сумління твоє не мусить квилити. [691].

[V + Cd] She leaned across the table and put her hand on mine. ‘Вона перегнулася через стіл і поклала свою руку на мою’ [715, c.99]; У нас в коридоре, наискось от окна, глядевшего на закат, находился чулан. Мой путь в ванну шел через дедушкину комнату. [692 а]; Доцент Золотар сиділа за маленьким столиком у коридорі.; Холод обережно, але рішуче визволився з цупких рук [691].

Розглянемо комплементи кожного типу докладніше.Дієслівний комплемент [Cv] завжди визнавався частиною складено-

го дієслівного — модального або фазисного — присудка. Особово-дієслівним конституентом виступає дієслово: допоміжне, модальне або фазисне (вка-зує на початок, продовження або кінець дії, названої інфінітивною (для англ. також герундіальною) формою основного дієслова. Неособова форма основного дієслова і є дієслівним комплементом.

З терміном «суб’єктний комплемент» корелюють традиційно вжива-ні терміни «іменна частина присудка», «предикатив». Приналежність даного елемента до структури складеного іменного присудка і, відповідно, до структури комплементації також не піддається сумніву, оскільки в осо-бовій формі виступають дієслова «зв’язкові», які, як вважається, «втра-тили» частину свого лексичного значення і тому стали «несамостійними». Традиційна граматика відкидає можливість наявності лексичної семан-тики у дієслова-зв’язки, стверджуючи, що проявляється така семантика тільки в поєднанні з наступним іменником/прикметником/займенни-ком — предикативом (іменною частиною присудка).

«Об’єктний комплемент» відповідає терміну «додаток». Традиційна граматика стверджує, що додаток не є частиною присудка: додаток завжди розглядається як другорядний член речення, який називає об’єкт (суб’єкт), на який спрямована дія, названа значеннєвим дієсловом. Однак прямий додаток завжди пов’язаний підрядним зв’язком з перехідним дієсловом, а «перехідні дієслова вимагають вказівки на об’єкт», тобто їхня семанти-ка без такої вказівки залишається неповною. Для мов, в основному,


флективного характеру (наприклад, російської, української, німецької) сполучуваність полісемантичних дієслів з іменниками (займенниками) в певних відмінкових формах подається в словниках та довідкових по-сібниках з управління, наприклад: привесить (прикрепить в висячем по-ложении) что к чему); огласить что чем = наполнить пространство громкими звуками [658, с. 177, 127; 655]. Протиставляючи різні вживання дієслова в його перехідному і неперехідному значеннях (Мальчик ел. Мальчик ел яблоко), О. Б. Сиротиніна визнає за додатком статус час-тини присудка, який в такому разі називає «мовленнєвним» присудком (ел яблоко) на відміну від «мовного» (ел) [410, с. 62]. У досліджуваних нами мовах наявність або відсутність таких додатків в реченнях визначає, в якому зі своїх смислів вжито дієслово в відповідному висловленні. Отже, даною теорією додаток визнається другорядним, залежним членом ре-чення, але одночасно як конституент структури комплементації — части-ною складеного присудка.

Обставинний/адвербіальний комплемент — найскладніший елемент з точки зору виявлення приналежності його до структури комплементації, тому методика виявлення такої приналежності буде розглянута в п. 1.3.2.

Підрядний тип синтаксичного зв’язку в структурах комплементації (об’єктної, суб’єктної, дієслівної та адвербіальної) реалізується у вигляді управління та прилягання.

Структура модифікації [Н + М] складається також з двох конститу-ентів — означуваного (Н — антецедент, головний компонент, що означа-ється, — в межах пункту відповідно марковано) та модифікатора М — означення (Мattr) та обставини (Мadv): The final hope was revenge. ‘Останньою надією була помста’. She looked so tired. ‘Вона здавалася дуже втомленою’ [716, c.2] The flap was only lightly glued. ‘Клапан конверту був ледь трону-тим клеєм’ [715, c.4]; Мой путь в ванну шел через дедушкину комнату. [692 а]; Але сьогодні стрілці не привелося оббігти швидко й легко. Сум-ління твоє не мусить квилити. [691]. Тип зв’язку між компонентами — підпорядкування, при цьому антецедент (ядро структури) диктує форму своєму модифікатору, в чому проявляється залежний характер модифі-катора.

Якщо означуваним є будь-який член речення, виражений іменником або відповідним займенником, то в якості модифікатора виступає озна-чення, і така структура може вважатися структурою атрибутивної моди-фікації. Для укр. та рос. мов найбільш характерним проявом підрядного зв’язку в такій структурі є узгодження (Мой путь; через дедушкину комнату; Сумління твоє), рідше управління путь в ванну. В інших ви-

падках модифікаторами є обставини; тоді структура, до якої вони входять, є структурою обставинної (адвербіальної) модифікації (Але сьогодні стрілці не привелося оббігти швидко й легко. [691]). В якості головного компонента (ядра) структури адвербіальної модифікації в проаналізова-ній вибірці прикладів засвідчено окремі слова, словосполучення, час-тини речення і навіть речення в цілому. Підрядний тип зв’язку між ком-понентами структури адвербіальної модифікації реалізується у вигляді управління та прилягання. Аналогічно розуміється природа структури модифікації та її компонентів в дослідженнях лінгвістів Одеської грама-тичної школи [390; 388; 391; 392].

Особливий різновид становлять структури аппозитивної модифікації, яким у цій роботі присвячено п. 2.4. Розділу 2.

Структура координації об’єднує сурядним зв’язком будь-які елемен-ти, частини речення — в межах простого речення; або структури первин-ної предикації як прості речення в рамках складносурядних. Наприклад: I peeled it open, took out a single white card from inside, and read the brief message. ‘Я відкрив конверт, витяг з нього одиночний листок білої по-штової картки і прочитав записку’ [715, с. 4]; Господиня розставляє та-рілки, подає страви. [691]; Но отец возбуждал мое любопытство, будил фантазию. [692 а] (координовані групи присудків — структури комплементації). Ті очі світились хорошою людською ласкою, лагідністю. Ліля була справді надзвичайно гарною і аж урочистою в цей вечір (коор-диновані суб’єктні комплементи). [691]; Я любил Дарью, Дашуру, служи-тельницу и стража нашего дома (координовані прикладки). [692 а]; We were always hungry, always calling for food, always seeking it in cupboards and hedges. ‘Ми були завжди зголоднілими, завжди просили чогось по-поїсти, завжди шукали їжі по шафах і зелених парканах (парканах-зарослях їстівних ягід)’ [719, c. 68] — (координовані обставинні модифі-катори в межах одної з координованих груп присудків); But we never rebelled again; things changed. ‘Але більше ми так і не повставали; ситуація змінилася’ [719, 52] — (координовані первинні структури предикації в межах складносурядного речення). Об’єднані сегменти синтаксично рівнозначні: жоден з них не доповнює і не модифікує іншого; це відно-шення рівноправності. Структура координації нових членів речення не дає, а тільки об’єднує частини висловлення як однорідні.

Таким чином, зіставлення системи конституентів синтаксичних структур з традиційною системою членів речення трохи уточнює перелік останніх: підмет, простий дієслівний присудок — (структура предикації); особово-дієслівний конституент присудка, додаток, предикатив, дієслів-ний комплемент, обставинний комплемент (обставина) — (структура


комплементації); атрибутивний модифікатор (означення), обставинний модифікатор (обставина), аппозитивний модифікатор (аппозитив) — (за-лежні компоненти структури модифікації).

Як бачимо, «традиційна» обставина трактується або як обставинний комплемент (обов’язковий елемент речення), або як обставинний моди-фікатор (факультативний член речення), критерії відмежування яких представлені в п. 1.3.2.

Тільки модифікатор одночасно може входити до двох структур — модифікації та координації; підмет і комплементи можуть одночасно бути конституентами трьох синтаксичних структур: підмет — структури пред-икації, структури координації та структури модифікації; комплемент, — відповідно, структури модифікації, структури комплементації і структу-ри координації; і тільки особово-дієслівний конституент присудка може одночасно бути конституентом всіх чотирьох синтаксичних структур.

Така система чітко визначає підстави для розмежування головних і другорядних, обов’язкових і факультативних членів речення.

Підмет і присудок простий дієслівний, як і особово-дієслівний кон-ституент складеного присудка є головними, оскільки вони синтаксич-но незалежні, між собою пов’язані предикативним зв’язком взаємозалеж-ності, не модифікують і не доповнюють, не комплементують жоден з членів речення.

Навпаки, інші члени речення є другорядними, оскільки вони синтак-сично залежні — модифікують або доповнюють/комплементують інші елементи.

Поряд з підметом, простим дієслівним присудком і особово-дієслівним конституентом складеного присудка, всі комплементи є обов’язковими членами речення, оскільки, доповнюючи і конкретизуючи семантику особово-дієслівного конституента присудка, вони самі є невід’ємною частиною складеного присудка.

Модифікатори (атрибутивний, обставинний/адвербіальний, аппози-тивний) — факультативні члени речення.

1.3.2. Обов’язкові та факультативні члени речення: критерії розмежування

Поняттям обов’язковості/факультативності члена речення в лінгвіс-тиці користуються вже кілька десятиліть. Зокрема, про факультативний статус означень і обставин згадують багато лінгвістів при розгляді най-різноманітніших проблем синтаксису [19, с. 41; 272, с. 67; 299, с. 600–601; 365; 366]. Наголошено і на тому, що обставини місця можуть бути вико-ристані або як ядрові обов’язкові предикативи, або як факультативні

ад’юнкти [597, c. 472]. Необов’язковість/факультативність в русистиці розглядається в межах словосполучення як чинник підрядного прислів-ного зв’язку [190, с. 12–13; 478, с. 50]. Обов’язковість і необов’язковість елементів в реченні пов’язується із валентнісними властивостями дієс-лова і характеризуються лінгвістами як облігаторні та факультативні позиції. Обов’язкові позиції зумовлюють наявність у структурі вислов-лення словоформ, що входять до предикативного словосполучення. Саме обов’язкова сполучуваність створює відмінність між закінченими і неза-кінченими синтаксичними конструкціями і визначає компонентний склад відповідної структурної схеми. Структурна факультативність характери-зується синтаксичною автономністю, що не потребує свого обов’язкового заповнення певною формою слова [190, с. 110–111].

Аналізуючи конкретні речення, лінгвісти згадують про обов’язковість одних елементів і необов’язковий характер наявності інших: «І в англ., і в укр. мовах є дієслова широкої семантики, що припускають обов’язковість наявності іменного компонента, їх семантика змінюється в залежності від самого іменного компонента»: to be ‘бути’, to act ‘чинити, робити’, to make ‘робити’, to give ‘давати’, to put ‘класти, оцінювати, вісловлюваті, визначати’, to place ‘уміщуваті, класти’, to have ‘мати’, to take ‘брати’, to move ‘рухати (сь)’, to spend ‘витрачати’ [376, с. 77–78;]. «Сірконстанти на відміну від актантів, тобто валентних ролей, які й складають елементи базового речення-примітиву, є факультативними» [597, c. 497]. Однак переліку чітких критеріїв визначення такої обов’язковості/факультативності в лінг-вістичній літературі не виявляємо — лише окремі зауваження, пов’язані з різними підходами до аналізу речення і його структури [597, c. 496–497]. Частково, такі критерії запропоновані А. К. Корсаковим і його послідов-никами. Таких критеріїв, як показало і дане дослідження, декілька.

Один з них — врахування лексичної семантики особово-дієслівного конституента і основного (значеннєвого) дієслова, вжитого в особовій формі в якості простого дієслівного присудка, а саме, параметр повноти і конкретності смислу, актуалізованого в даному конкретному висловлен-ні. Цей критерій є найбільш очевидним, він використовувався і іншими лінгвістами в ході аналізу конкретних речень, що служило для них під-ставою розширювати рамки присудка (принаймні, порушувати питання про його межі), зокрема при розгляді прямого додатку як обов’язкової частини «мовленнєвого присудка».

Простежимо дію даного критерію при аналізі прикладів з обставина-ми — визначимо статус кожної з таких обставин як адвербіального комп-лементу (обов’язкового елемента структури речення) або адвербіального модифікатора (факультативного, необов’язкового елемента).


Так, у вибірках зустрілися приклади, в яких обставина і дієслово утворюють певну фразеологічну єдність. В англ. м., наприклад, таке спо-стерігається при вживанні «фразових» дієслів — сполучення дієслова і безпосередньо наступного за ним прийменника, званого в зв’язку з цим «післялогом», «постпозитивом». Післялог, характерний для англ. мови, в рос. та укр. мовах традиційно є співвіднесеним із дієслівним префіксом і як синтаксичний елемент не виокремлюється (див., наприклад: [47, с. 225; 105, с. 18; 197; 569, с. 244; 624, c. 269, 435;]). В низці праць доведено синсе-мантичний статус лексем («післялогів»), які в різних вживаннях виявля-ються граматичними омонімами [319, с. 145–151; 393, с. 46–51; 394; 395, с. 154–160]. Зокрема, характер сполучуваності із дієсловом (утворення фразового дієслова) в англ. мові забезпечує «післялогу» статус обов’язкового елемента речення — обставинного комплемента, однак не статус актанта (пор.: [358; 516, с. 290; 518, с. 17]). Аналіз прикладів, у тому числі і наве-дених Д. Болінджером, див., наприклад, в [304, с. 46–48; 613; 629]. У кон-кретному мовному уривку — реченні — післялог служить для конкретиза-ції значення/змісту, актуалізованого в даній конкретній мовленнєвій ситуації «фразовим» дієсловом. Без післялогу значення дієслова не було б повним і конкретизованим. Це виявляється з словникових статей: to get 1. а) отримати (у власність), стати володарем Syn: to receive б) отри-мати, нажити (неприємності), накликати на себе Syn: to incur; 2. а) піти і отримати Syn: to obtain, б) піти і принести — у таких своїх значеннях дієслово вжито як перехідне і його комплементом є відповідний додаток.

В інших же випадках, коли те же саме дієслово функціонує як «фразо-ве», його семантика залишається зовсім неповною, неконкретною без на-явності післялога: to get around 1) відвідувати, відвідувати 2) приводи-ти (кого-н.) в гості. Syn: to bring around, to bring round, to bring over, to call 1., to come around, to come over, to drop in, to fetch over, to fetch round, to go round 3) поширюватися, ставати відомим. Syn: to get about, to go about

To get away 1) вийти зі скрутного становища, вийти сухим з води 2) взяти відпустку 3) (to get away with) втовкмачувати собі (что-л.), забивати собі голову (чем-л.)

To get behind 1) зменшуватися; знижувати темпи Syn: to drag, to drop behind, to fall back, to fall behind, to lag 2) затримувати (оплату), заборгувати.

Отже, післялог в таких сполученнях виконує функцію дієслівного комплемента.

Крім того, аналогічну залежність спостерігаємо і в реченнях з ідіома-тичними виразами: I know better than that ‘Я не такий дурний, дурниць робити не буду’ [709, c. 57], know better than that = have more sense (than);

not to be so silly as (to do something) [671, c. 329] = чудово розуміти, мірку-вати що до чого; ≈ досить розумний, щоб не (зробити, сказати і т. п.) [668]. Порівняємо в рос. та укр. мовах: лізти в душу = набридати зайвою ціка-вістю; лізти до голови = думати про що-небудь, не бажаючи того; лізти в петлю, лізти на рожон = свідомо погіршувати ситуацію; лізти в очі = перебувати в центрі уваги спостерігача без його на те згоди і бажання [656, с. 78–79] — в усіх цих фразеологізмах дієслово «лізти» набуває значення, відмінного від його типового значення «лізти, повзти, випадати (про волосся)» [654, с. 469], так само, як і у фразі намилити чуба = насварити, покарати, побити [656, с. 89] значення дієслова «намилити» відмінно від «милити, натирати милом». Аналогічно в рос. м.: и в ус не дует (і у вус не дме) = не турбується; играть в бирюльки (грати в бірюльки) = байди-кувати, не займатися справою; идти под уклон (йти під уклін) = поступи-тися, просити кого-небудь про що-небудь; идти на удочку (йти на вудку) = дозволити себе обдурити; идти по наклонной плоскости (йти по похилій площині) = вести аморальне життя.

Післялог виконує функцію адвербіального комплемента і тоді, коли дає дієслову аспектну/фазисну характеристику, — тобто, подібно до ас-пектного (фазисного) дієслова, вказує на початок, кінець або продовжен-ня дії, названої особово-дієслівним конституентом присудка. Порівняємо: But we hurreid on. [726, c. 39] ‘Ми продовжували квапливо йти далі’ в цьо-му випадку ‘on’ ‘expresses the idea of progress, advanced, continued activity’ виражає ідею продовження дії [667, с. 435]; ‘In continuance or succession’ в продовження або слідом за іншою дією [676, с. 589]. Той же зміст ви-ражений складеним фазисним присудком — And Jane continued to laugh. [709, c. 41] ‘Джейн продовжувала сміятися’; The text kept rolling. [701, c. 275] ‘Текст тривав’. У рос. та укр. мовах найчастіше ці ж значення ви-ражено дієслівними префіксами — морфемами, що може бути непрямим підтвердженням правильності нашого трактування: наприклад, заспіва-ти — почати спів, проспівати співати від початку до кінця, проспівати — закінчити співати.

Особливо складно відрізнити обставину-комплемент від обставини-модифікатора у вільних словосполученнях. Порівняємо дві групи при-кладів речень англ., рос. та укр. мов, граматична сутність яких в межах груп (а-б-в) та (А-Б-В) є аналогічною:

(а) Long live the King!(б) «Ленин жил. Ленин жив…» (В. Маяковський)(в) Хай живе Україна!

(А) She lives in Boston(Б) Він живе в сім’ї

(В) Вони не живуть на батькiвщінi


В усіх висловленнях першої колонки — (а), (б), (в), висловлюючи значення «існувати, бути в процесі життя, бути здоровим», дієслова не потребують комплементації. Проте у висловленнях другої колонки — (А), (Б), (В) — вираження in Boston, в сім’ї, на батькiвщінi з лінійної структури речення не можуть бути опущеними, оскільки таке опущення призвело б до зміни значення дієслова: «мешкати, проводити своє жит-тя в будь-якому місці, серед когось» → «існувати…». Іменні сполучення in Boston, в сім’ї, на батькiвщінi є факультативними для речень першої колонки — (a), (б), (в), але обов’язковими для речень другої колонки — (А), (Б), (В). Без зазначених словосполучень конкретний зміст дієслова жити, в якому дане дієслово вжито у даних реченнях не є очевидним: без таких фраз речення другої колонки висловлювали б інший зміст — притаманний реченням першої колонки. Прийменниково-іменні фрази в них також можуть бути замінені на займенникові прислівники тут/там/here/there. При анафоричній заміні синтаксичний статус елемента не змінюється, як не міняється зміст особового дієслова і ви-словлення в цілому.

Нами виявлено також, що змінилася б і референтна семантика від-повідних висловлень: якщо речення (a), (б), (в) співвідносяться з процесами-невідношеннями, що констатують існування певних субстан-цій в часі, то речення (А), (Б), (В) співвідносяться з процесами-адвербіальними відношеннями, існуючими в певний період часу між субстанціями she і Boston, він і сім’я, Вони і батьківщина. Аналогічні міркування знаходимо і в теоретичній лінгвістичній літературі: «Струк-тура висловлення, вираженого реченням Сократ мудрий, характеризу-ється предикативним відношенням між одним предметом і його власти-вістю; структура висловлення, вираженого реченням Адміністрація поселила робітників у нові будинки, характеризується предикативним відношенням між трьома предметами» (Адміністрація, робітники, бу-динки) [264, с. 23].

Таким чином, встановлено, що обставина є обов’язковим елементом речення — адвербіальним комплементом особово-дієслівного конститу-ента присудка, якщо:

а) ця обставина конкретизує або змінює лексичну семантику дієслова — його смисл, актуалізований в даному реченні;

б) прийменник-постпозитив надає дієслову аспектну (фазисну) ха-рактеристику;

в) ця обставина або «післялог» утворює з дієсловом фразеологічну єдність, загальний єдиний смисл якого не є простою сукупністю лексич-них смислів слів, що входять до словосполучення;

Ці три чинники свідчать про наявність комплетивного зв’язку між обставиною і особово-дієслівним конституентом присудка. В інших випадках зв’язок між обставиною і елементом, до якого воно «нале-жить» — модифікуюча. Отже, статус обставинного елемента безпосеред-ньо залежить від лексичної семантики дієслова (що виступає як особово дієслівний конституент присудка) і самої обставини — прислівника або іменного словосполучення з прийменником або без нього.

Критерій обліку повноти/неповноти лексичної семантики дієслова відображає специфіку прислівного підрядного зв’язку між дієслівною формою і іменниками в об’єктних відмінках або прислівниками, що диктується лексико-граматичними властивостями «інформативно недо-статніх» дієслів. Такий зв’язок називають «передбачуваним, обов’язковим» і «сильним» [190, с. 4–12; 360]. Зазначений критерій добре узгоджуєть-ся з теорією валентності мовних знаків. Поняття «валентність» як здат-ність слова вступати в поєднання з іншими лексемами, як відомо, ввів у вітчизняну лінгвістику ще в 1948 р. радянський мовознавець С. Д. Кац-нельсон [204; 205, с. 146–150]. Проте особливо широко застосовуватися це поняття стало після опублікування книги французького лінгвіста Л. Теньєра [448], який обмежив дане поняття до предиката (як центру речення) і його здатності управляти актантами/аргументами — правим (підмет) і лівими (прямим і непрямим додатками).

Дієслово Л. Теньєр уявляв собі у вигляді своєрідного атома з гачка-ми, який може притягувати до себе більшу чи меншу кількість актантів залежно від більшої або меншої кількості притаманних дієслову гачків, якими воно утримує ці актанти при собі. Число таких гачків, наявних у дієслова і, отже, число актантів, якими він здатний керувати, і стано-вить сутність того, що лінгвіст називає валентністю дієслова. Л. Теньєр також підкреслював значимість семантичної повноти дієслова-предиката, вважаючи, що з точки зору значення, актанти утворюють таку єдність з дієсловом, що часто без них значення дієслова було б неповним. Однак таке значення дієслівного вузла лінгвіст пов’язував з поняттями «про-цес», «дія»: дієслово, на його думку, висловлює процес, актанти — це живі істоти або предмети, які беруть участь у процесі. «Дієслово з дво-ма актантами висловлює процес, в якому беруть участь дві особи або предмета. Дієслова з трьома актантами висловлюють дію, у якій беруть участь три особи або предмета. Дії з трьома актантами не могло б здійснитися, якщо б усі три актанти, кожен у своїй ролі, не взяли б в ньому участі» (виділено мною, О. О.М.). А це вже безпосередньо пов’язане з вживанням термінів «процес», «подія», «event» для позна-чення тієї ситуації, яка описана конкретним реченням-висловленням.


Це відбито і в метафоричному зауваженні Л. Теньєра, який уподібнює дієслівний вузол до свого роду маленької драми, в якій обов’язково є дія, дійові особи і обставини. Якщо перейти від плану драматичної реальності до плану структурного синтаксису, то дія, актори і обста-вини стають відповідно дієсловом, актантами і сірконстантами. І далі лінгвіст зауважує, що сірконстанти висловлюють обставини (часу, місця, способу тощо), в яких розгортається процес [451, с. 250, 141, 117, 123, 117].

В теорії семантичного синтаксису вказується (М. Нікітін) на те, що виражена обставиною думка про місце, час і т. п. події може прямо входи-ти до семантичної структури предиката як обов’язкова валентність, і в цьому випадку така обставина є обов’язковим актантом, а не сірконстан-том [299, с 600–601]. (Зазначимо, що М. Нікітін лише показує це на при-кладах конкретних речень, не розкриваючи причини такої обов’язковості). Л. Теньєр вважає сірконстант елементом зовсім факультативним, а речен-ня без нього самодостатнім [451, с. 141]. Як бачимо, Л. Теньєром дано чітке визначення факультативних елементів для структурної цілісності речення — відсутність прямої необхідності наявності цього елемента в структурі висловлення.

Звідси випливає ще один критерій: можливість або неможливість опущення з лінійної структури речення того елемента, статус якого і визначається як обов’язковий чи факультативний. В усіх наведених вище прикладах елементи, наступні за дієсловом (післялоги, «обставини» тощо), які визначено нами як факультативні, з легкістю можуть бути опущеними з лінійної структури висловлень. Таке опущення не призведе до зміни смислу дієслова і змісту речення. Навпаки, ті елементи, які ви-значені як обов’язкові комплементи, опущені бути не можуть — таке опущення призвело б до зміни смислу як самого дієслова, так і змісту речення в цілому: висловлення перестало б співвідноситися з фрагментом дійсності, номінованим даним реченням.

Виходячи з викладеного вище, обов’язковими нами вважаються ті елементи (члени) речення, опущення яких приводить до порушення структурно-синтаксичної цілісності висловлення (воно стає еліптованим) або змінює референцію (речення перестає співвідноситися з тим елемен-тарним процесом об’єктивної дійсності, з яким воно співвідноситься за наявності опущеного обов’язкового елемента).

При такому підході обов’язковими і достатніми для структурної та семантичної цілісності висловлення є ті члени речення, які входять до складу синтаксичних структур: предикації і комплементації (підмет, простий дієслівний присудок, особово-дієслівний конституент при-

судка і будь-які з його комплементів — суб’єктний, об’єктний, дієс-лівний, обставинний).

Синтаксичні елементи, що входять до складу структур координації та модифікації, можуть бути або обов’язковими, або факультативними — залежно від свого статусу. Так, головним конституентом структури мо-дифікації може виступати особово-дієслівний конституент присудка, підмет, будь-який з комплементів — ці члени речення, що входять до складу структур предикації і комплементаціі, за будь-яких умов є обов’язковими членами речення. Модифікуючі ж елементи (означення та обставини) завжди залишаються факультативними: при їх опущенні речення не втрачає своєї структурної цілісності, зберігає свою співвід-несенність з конкретним (тим же самим) елементарним процесом. Мо-дифікатори не входять до складу речення-примітиву.

Структура координації може об’єднувати на правах однорідних елементів підмет, присудок, його частини (комплементи або особово-дієслівні конституенти), і тоді ці елементи не втрачають свого обов’язкового статусу. Якщо ж відношення однорідності пов’язують модифікатори (обставини або означення), то такі залишаються факуль-тативними елементами речення.

Координація та модифікація — відношення між мовними знаками, продиктовані не їх внутрішніми, сутнісними характеристиками, а суб’єктивною волею мовця.

Зіставлення даної системи членів речення з традиційною свідчить, що обов’язковими завжди виступають підмет, додаток, іменна і дієслівна частини складених присудків. Означення завжди факультативне. Обов’язковість або факультативність обставини залежить від його функ-ції: як комплемент воно є обов’язковим, як модифікатор — факультатив-ним. Головним критерієм розмежування будь-яких елементів на обов’язкові та факультативні є можливість (неможливість) опущення аналізованого елемента зі структури речення без порушення структуру-ної цілісності та референтної семантики висловлення. Іншими конкрет-ними критеріями відмежування обставини-комплементу від обставини-модифікатора служать наступні чинники. Якщо певна обставина (або прийменник-постпозитив) конкретизує або змінює смисл дієслова, ак-туалізований в даному реченні; або утворює з дієсловом фразеологічну єдність; або дає дієслову аспектну (фазисну) характеристику, — такий елемент є обов’язковим для структурної та семантичної цілісності ре-чення, обставиннним (адвербіальним) комплементом.

Розмежування членів речення на обов’язкові та факультативні дає тверду основу для визначення складу базових речень (примітивів), що


служать для породження безлічі різноманітних висловлень, різних за сво-їм лексичним наповненням та/або розгалуженням синтаксичного «дерева залежностей». Базове речення включає лише обов’язкові елементи. При генерації тексту мовець усвідомлено чи несвідомо структурує своє ви-словлення згідно до моделі базового речення, при бажанні розширюючи його. Аналізуючи ж мовний матеріал, дослідник може виявити речення-примітив в кожному висловленні за допомогою відмежування факульта-тивних елементів від обов’язкових. Така методика дозволяє систематизу-вати й описати типові, модельні вживання тих чи інших явищ синтаксису, виявити глибинний взаємозв’язок між зовнішньою формою висловлення і його денотатом, адже вивчення структурних схем речення служить для поглиблення пізнання реальних речень, а вивчення реальних речень — для поглиблення пізнання їх внутрішньої організації [263, с. 41].

Крім того, таке розмежування виявляється винятково важливим для вивчення взаємного розташування елементів в реченні, оскільки факуль-тативні елементи не можуть мати будь-яких «закріплених» за собою позицій, а обов’язкові — мають і можуть бути описані. Таке розмежуван-ня дозволяє припустити, що фактори, що визначають взаємне розташу-вання обов’язкових членів речення, можуть відрізнятися від тих, які регулюють позиції факультативних елементів. Стає зрозумілим, чому позиції обставини і означення не тільки можливо, але і необхідно роз-глядати і в межах словосполучень типу «означене — означення» і «голо-вний компонент — обставина», тобто структури модифікації. Позиції означення та обставини у лінійній структурі речення визначаються місцем розташування в цій структурі антецедента — головного консти-туента структури модифікації, в якій означення або обставина виступа-ють залежним модифікуючим конституентом.

Застосування принципу розмежування обов’язкових і факультатив-них елементів у структурі речення дозволяє систематизувати, уточнити і пояснити багато мовних явищ, що вивчаються семантичним синтакси-сом і залишаються поки що дискусійними, уточнити цілу низку понять і термінів. Зокрема, таке розмежування допомагає виявити і обґрунту-вати граматичне значення речення і його складових; виявити і система-тизувати смислорольові моделі речення, зіставити їх із структурно-синтаксичними моделями та їх лінійними варіантами. Це, у свою чергу, дозволяє точніше зрозуміти семантичну природу і закономірності речен-ня як такого і як мінімального за довжиною тексту в його композиційно-мовленнєвих формах; виявити когнітивну основу універсальності скла-ду базових речень та їх лінійних варіантів структурних моделей як прояв різних стадій процесу пізнання.

1.3.3. Структурно-синтаксичне моделювання простого речення

Лексичне наповнення висловлення мінливе, як і конкретні умови і цілі мовної комунікації, синтаксична ж структура має постійний характер. Порівнюючи речення з картиною як витвором образотворчого мистецтва, К. Бюлер зауважує, що повне речення характеризується замкнутим і за-повненим символічним полем, що в речення укладено все необхідне. Наповнення речення змістом, на його думку, здійснюється значною мі-рою незалежно ні від умов мовленнєвої ситуації, ні від попереднього, або подальшого контексту. Самостійність змісту речення, яка має свої ступе-ні та обмеження, розуміється ним як «самодостатність» [63, с. 337–341].

Аналіз досліджуваних висловлень за членами речення дає можливість систематизувати безліч різноманітних речень і представити їх у вигляді обмеженого числа моделей (синтаксичних моделей, конструкцій, струк-турних зразків і «структурних схем»). Структурна схема простого речен-ня визнана таким знаком, який не створюється заново, а лише відтворю-ється, використовується в процесі мовлення. Модель речення, що лежить в основі конкретного висловлення, характеризується як побудова, що не залежить від вербального контексту і комунікативної ситуації, в якій ми «абсолютно відволікаємося від його змісту; тобто фактично вона є «нічиєю», не має автора (мовця) і нікому не адресована [422, с. 11; 182, с. 24]. Як і в низці праць, структурна модель речення нами розуміється як абстрактний зразок, складений з мінімуму компонентів, необхідних для створення речення [420], як схема будь-якої мовної одиниці, що показує послідовне розташування складових її частин [659, с. 182]. Тому в даній роботі синтаксичні моделі (та їх варіанти) — це структурні аналоги речень, символічні формули, що відображають перелік членів речення та їх вза-ємне розташування в лінійній структурі висловлення. Такі синтаксичні моделі речення в лінгвістичній теорії отримали назву базових/ядерних (basic/kernel) речень, речень-примітивів.

Незважаючи на тривалий незгасаючий інтерес синтаксистів до струк-турної схеми, яка формує перший ступінь породження висловлення, питання про її граматичну природу та кількісний склад її компонентів все ще залишається невирішеним [190]. Зокрема, не вирішено, чи всі члени ре-чення є елементами ядерних моделей висловлення, якою є кількість таких структурних моделей.

Так, наприклад, Н. Хомський в якості ядрового речення розглядає єдине висловлення The man hit the ball ‘Людина/чоловік вдарив по м’ячу’ [524, с. 27]. Н. Ю. Шведова, яка вперше представила типологію структур-


них схем простого речення рос. м. і очолила формальний напрямок у структурно-семантичному синтаксисі вітчизняної лінгвістики, виділяє 31 «вільну» схему, підрозділяючи ці схеми на двокомпонентні і одно-компонентні. Списки структурних схем простого речення, складені до-слідниками англійського синтаксису, налічують від 3 до 39 [365, с. 211; 620, c. 160; 625, c. 195, 178; 626, c. 31–45]. Дж. Лайонз пропонує шість моделей-схем базових речень: ім’я + дієслово (неперехідні); ім’я + дієс-лово + ім’я (перехідний); ім’я (+ зв’язка) + ім’я (тотожність); ім’я (+ зв’язка) + ім’я/прикметник (атрибуція/приписування); ім’я (+ зв’язка) + місце (місцевий); ім’я (+ зв’язка) + присвійний (присвійний) [597, с. 469]. Докладний аналіз запропонованих цими та іншими лінгвістами наборів ядрових речень, зроблений, наприклад, в дисертаційних дослідженнях та монографіях І. Б. Морозової [287–289].

Двокомпонентні структурні схеми в класифікації Н. Ю. Шведової розпадаються на дві великі групи відповідно до наявності або відсутності в структурі речення предикативної пари: підметово-присудкові та не підметово-присудкові. В основі такого розподілу — характер синтаксичного зв’язку компонентів, які називають семантичний суб’єкт і його предикативну ознаку [92, с. 84–85]. У виокремленні структурних схем визначальною стала позиція саме суб’єктно-предикатного представлення, оскільки загальною логічною ознакою всіх речень є предикативність [264, с. 30]. Відповідно, під схемою розуміють мовний знак, позначуваним якого виступає предикативність, а тим, що позначає, — дві словоформи, одна з яких представляє носія предикативної ознаки (суб’єкт), а друга репрезентує предикативну ознаку суб’єкта, тобто предикат [190]. Істотність і необхідність предикативності для побудови висловлення витікає з розуміння мови як матеріальної звукової організації, універсальна, глибинна структура якої безпосередньо передає мінімальне двочленне відношення предметів і явищ у вигляді суб’єктно-предикативної побудови, що зумовлено ізоморфізмом структури думки і структури мови в її граматичних одиницях [279, с. 7]. До структурної схеми простого речення пропонують включати лише ті стройові елементи, які відображають логічну структуру думки, що визначає синтаксичні позиції членів речення [40].

Що є мінімумом компонентів, необхідних для створення речення, особливо важко вирішити на практиці, у зв’язку з чим пропонуються так звані мінімальні (що складаються виключно з підмета і присудка) і розширені структурні схеми [42, с. 118–120; 406]. Як знак предикативного відношення структурна схема має гарантувати синтаксичні місця для словоформ, які репрезентують суб’єкт і предикат. Наявність тільки підмета і присудка без другорядних членів речення (у традиційному

розумінні) в низці випадків не забезпечує інформативної достатності відповідного висловлення і виконання реченням його найважливішої — комунікативної — функції. Тоді до схеми включають всі прислівні розповсюджувачі, без яких речення виявляється непридатним до виконання номінативної функції, а така розширена структурна схема відповідно називається структурною схемою-номінативним мінімумом [42, с. 111]. При такому підході до розширеної схеми речення входять і обов’язкові, і факультативні його елементи, що нівелює відмінності між схемою-моделлю та поверхневою структурою речення.

Прихильники вербоцентричної концепції речення основним крите-рієм виокремлення структурних схем вважають валентнісні характерис-тики дієслова-присудка. При такому підході, однак, статус підмета при-рівнюється до статусу додатка (другорядного члена речення), що суперечить сутності рівноправних взаємозалежних відношень компонен-тів предикативного словосполучення. Крім того, типологія предикатів та особливості їх семантики та валентнісних властивостей до тепер дослі-джені недостатньо. В залежності від своїх актуалізованих значень дієсло-во може проявляти різні валентнісні характеристики, входити до різних валентнісних моделей. Тому вважають також, що не валентність дієслова зумовлює тип структурної схеми, в якій він вживається, а структурна схема передбачає вживання в ній дієслівного лексико-семантичного ва-ріанта з відповідним значенням.

Питання про обов’язковість/факультативність тих чи інших друго-рядних членів речення в структурній схемі простого речення «не піддаєть-ся несуперечливій інтерпретації, якщо намагатися вирішити його в рамках структурного синтаксису», констатує Н. А. Дьячкова і бачить необхідність у зверненні до семантичного рівня та введення поняття «семантична мо-дель речення» [132, с. 238–245]. С. Є. Кузьміна пропонує також при визна-ченні належності/неналежності тих чи інших компонентів до структурної схеми речення, брати до уваги незмінність значення дієслова-присудка. Якщо при опущенні окремих компонентів дієслово змінює своє значення, ми маємо справу з іншою структурною схемою, а не з «розширеним» і «мінімальним» варіантами однієї схеми [235, с. 56]. (Зазначимо, що прак-тично всі положення і аргументи зі статті С. Є. Кузьміної для англ. мови були запропоновані ще у сімдесяті-вісімдесяті роки у низці досліджень, виконаних під керівництвом А. К. Корсакова: [126; 136–144; 157; 166; 227; 229; 287–289; 304–341; 387–395; 432; 466–468; 480]).

Теорія А. К. Корсакова дозволяє дати тверду основу і чіткі критерії визначення приналежності (неналежності) елемента структурній схемі речення: у структурну формулу з необхідністю повинні входити лише


обов’язкові елементи висловлення — конституенти синтаксичних структур предикації і комплементації. Це і є ті елементи речення, які представляють собою сутнісні — необхідні і достатні — компоненти висловлення, і опу-щення яких з його лінійної структури призведе до порушення синтаксичної, і/або семантичної його цілісності. Факультативний характер модифікато-рів як членів речення дає підставу в такі моделі їх не включати. Зокрема, ґрунтуючись на інвентаризації тільки обов’язкових елементів речення, І. Б. Морозова пропонує класифікацію простих повноскладних предикатно-структурних речень сучасної англ. м., що включає 4 основні моделі: S + [V]p, S + [VC]p, There + S + [V]p, There + S + [VC]p [287–289].

Наявність декількох неоднорідних комплементів до особово-дієслівного конституента присудка розширює варіативність моделей, але принципо-во нових моделей не дає, як і наявність обов’язкових компонентів вторин-них структур предикації і комплементації у функціях обов’язкових еле-ментів речення. Неважко бачити, що друга складова у моделях І. Б. Морозової — присудок, з урахуванням його вираження є простим або складеним. Тому дані моделі узгоджуються і з принципом двоскладового речення, і з принципом обов’язковості підмета (The Extended Projection Principle) — одним з принципів, що розробляється генеративістами уні-версальної граматики. Моделювання, засноване на принципі обов’язковості елементів у синтаксичній структурі речення, введене А. К. Корсаковим для сучасної англ. м., неодноразово успішно апробовано при аналізі різних синтаксичних побудов в англійській і в інших мовах (наприклад, [304; 411; 432; 480]. Обґрунтованість саме цих моделей випливає не тільки з теорії синтаксичних структур та чинника обов’язковості/факультатив-ності членів речення, але й онтологічно.

Онтологічною основою всіх взаємопов’язаних розумових і мовленнє-вих форм і дій: експлікації, речення, судження, синтаксичної одиниці — тієї об’єктивної реальної основи, відображенням якої вони всі є, вважають існування у філософському смислі (речей і ознак (властивостей і відно-шень) в конкретних проявах (модусах) явища [299, c. 595]. Світ як ніщо інше крім сукупності речей, властивостей і відношень розглядається і у філософії (наприклад, [177 458; 459]. В. Г. Гак зазначає, що в об’єктивній реальності людська свідомість виокремлює насамперед стійкі елементи — матеріальні об’єкти-субстанції. Але взятий окремо матеріальний об’єкт не утворює ще ситуації: про нього не можна сказати, що він існує. Ситу-ація утворюється в результаті координації матеріальних об’єктів та їх станів [81, с. 379].

Дослідники мови вважають загальнородовим денотатом речень і словосполучень існування речей і ознак, які виявляють себе в конкретних

модусах явищ. Цей денотат дозволяє об’єднати в одному класі те, «чия єдність раніше не піддавалася узагальненню і лише примусово описува-лася як подія, ситуація і т. п.» [299, c. 595]. З цієї точки зору всі речення природним чином розпадаються на «одночленні — ті, денотатом яких є існування речей (буттєві, називні, номінативні речення), і ті, денотатом яких є існування ознак — властивостей і відношень (все різноманіття інших речень). Найпростіша синтаксична одиниця в нееліптичному ви-гляді містить як мінімум ім’я речі і ім’я ознаки, а найпростіша синтаксич-на структура двочленна (Ребенок спит, спящий ребенок, сонный ребенок, ребенок-соня) [299, c. 596]. У запропонованих М. В. Нікітіним прикладах-ілюстраціях тільки перше словосполучення (виділене нами) є реченням, даний приклад ілюструє модель S + [V]p. Друга із запропонованих і нами модель — S [VC]p — відображає явища, розглянуті М. В. Нікітіним далі: «Відношення — предикат декількох аргументів, і в цьому випадку най-простіша синтаксична структура містить більше 2 членів: предикат від-ношення і притаманне йому число аргументів. Число аргументів при предикаті інакше відоме як число місць/валентностей предиката. Одно-місні — предикати властивостей, двомісні (і багатомісні) — предикати відношень. Це обумовлено стохастичною природою світу» [299, c. 596].

Таким чином, структурно-синтаксичне моделювання простого речен-ня має ґрунтуватися на обліку обов’язкового або факультативного стату-су елементів висловлення. Підмет, простий дієслівний присудок та ком-поненти складеного іменного та дієслівного присудків (особово-дієслівний конституент присудка і його комплементи: суб’єктний, дієслівний, об’єктний) є завжди обов’язковими елементами речення. Означення (атрибутивний модифікатор) є завжди факультативним, обставина — елементом або факультативним (модифікатором), або обов’язковим (адвербіальним комплементом особово-дієслівного конституента при-судка). До структурно-синтаксичної моделі речення (речення-примітиву) входять лише обов’язкові елементи речення, які забезпечують йому структурну та семантичну цілісність.

1.4. СЕМАНТИКА РЕЧЕННЯ

1.4.1. Граматичне значення реченняСемантика речення в лінгвістиці стала предметом розгляду віднос-

но недавно — в руслі напрямку синтаксичної семантики та семантичного синтаксису, який інтенсивно розвивається з другої половини двадцятого століття. Серед завдань семантико-синтаксичних досліджень визначені:


«виявлення співвідношення структури речення з логічною структурою судження та структурою описуваної ситуації; вивчення смислової організа-ції речення; визначення семантичних моделей речення; аналіз взаємодії речень в тексті; визначення власного значення формально-синтаксичних моделей, оскільки «абстрактні значення компонентів схеми і відношення між ними служать першоосновою семантичної структури речення, пред-ставляючи її в максимально узагальненому вигляді»; встановленні значення синтаксичних одиниць, структурних схем і значення, що виражаються членами речення [82, с. 504; 377; 404, с. 26; 424; 425; 583, с. 11; 485, с. 461;].

Категорії семантичного рівня називаються понятійними, концепту-альними, психологічними, розумовими, когнітивними, ономасіологічни-ми, онтологічними, ноематичними, змістовними, денотативними, ідеогра-фічними, позамовними. Огляд різних підходів і термінів див., наприклад, в: [51, с. 316–321; 424; 425; 426]. У рамках концептуального або понятій-ного підходу розглядаються окремі поняття або концепти, у функціональ-ному синтаксисі — цілі структури (еквіваленти висловлень або речень). Терміни «денотативний» і «змістовний», в основному, вживаються сто-совно до лексичного рівню; терміни «розумовий», «психологічний», «когнітивний» частіше за все пов’язані з дослідженнями процесу поро-дження мовлення і поясненням його на основі мисленнєвого процесу. «Семантичний» рівень співвідносний також з рівнем «глибинним» [293, с. 27; 425; 427; 428; 429].

Речення розглядається як багатоаспектна і багаторівнева семантико-синтаксична побудова. Формально-граматичною організацією вислов-лення вважають структурну модель речення (наприклад, [92, 94; 481]. В якості змістовної сторони речення-висловлення граматисти виокрем-люють: граматичне значення-партитуру як надбудову над лексичним значенням, амодальну пропозицію (диктум), предикатно-актантну струк-туру як пропозиціональну функцію, модус (суб’єктивну модальність) як сукупність характеристик оціночного характеру [495; 496]. В семантичній теорії значення речення розглядається як сукупність «значень лексем, граматичних значень словоформ і значень синтаксичних конструкцій», процес «складення» яких «далеко не ясний», але визнано виключну важливість опису значення саме синтаксичних конструкцій для опису значення речення. Виходячи з припущення про те, що відповідно до сту-пеню експліцитності висловлення інформації речення може бути пред-ставленим кількома рівнями, О. В. Падучева слідом за О. К. Жолковським та І. О. Мельчуком вважає, що на самому поверхневому рівні розташову-ється саме речення, на самому глибинному — ідеальна семантична модель речення. Між цими крайніми рівнями вони виокремлюють також морфо-

логічний, поверхнево-синтаксичний, власне-синтаксичний і рівень гли-бинних структур [348, с. 12, 6]. Розрізняють також комунікативно-дискурсивний аспект (комунікативне значення і зміст, смисл речення); його глибинну структуру називають і синтаксичним концептом.

Складності дослідження семантики висловлення пов’язують з тим, що в ній «сфокусовані характеристики екстралінгвістичної дійсності, світу думок, галузі мови і того, що можна було б назвати людським фак-тором» [47, с. 4]. Як наслідок — активне функціонування в лінгвістичній літературі низки близьких за змістом термінів і понять, зокрема: зна-чення, (граматичне, комунікативне, прагматичне значення), смисл, про-позиція, модус, диктум, глибинна структура, семантична структура (мо-дель) тощо. Тому, для коректного застосування в даному дослідженні, на основі аналітичного зіставлення існуючих в лінгвістиці трактувань суміжних понять, визначимо їх межі та точки перетину.

«Смисл» висловлення ототожнюється із «значенням» як «вища аб-стракція, інваріант значення» на тій підставі, що поняття смисл та зна-чення «становлять одне й те саме з різних точок зору» [489, с. 13–14; 293, с. 24, 54], або протиставляються одне одному: значення як «семантична структура», а смисл як «конкретна ситуація комунікації», «те, що мовець хоче виразити», «допоміжне поняття, за допомогою якого можна, у разі необхідності, уточнити значення семантичної структури» [293, с. 39]. Інші тлумачення термінів «значення» і «смисл» представлені, на-приклад, в [213, с. 3035–339].

Якщо змістовна сторона речення на поверхневому рівні представлена його смислом, то на глибинному, семантичному, рівні це — диктум, або пропозиція речення.

Диктум розуміється як сукупність об’єктивних смислових елементів речення, що вказують на зовнішній світ, на відміну від вихідних від мовця суб’єктивних, оціночних елементів речення.

Пропозиція речення трактується як об’єктивна семантична константа, семантичне «ізосемічне» ядро речення, семантичний інваріант, загальний для всіх членів модальної та комунікативної парадигм речення та кон-струкцій, похідних від нього, семантична структура, що може отримувати істиннісні значення; це — диктум, глибинна структура, типізована ситуа-ція, «абстрактна сутність, яку можна підтвердити або заперечити шляхом формування тверджень», «категорія, яка не виражає ні філософського, ні граматичного часу», а «містить тільки загальне ядро». По суті, пропозиція є поняттям про клас ситуацій, всі складові яких є узагальненими, і яке «формує глибинну структуру ситуацій та основу для рівнозначних транс-формацій та перефразувань синтаксичних побудов із заповненими по-


зиціями» [3, с. 69; 295; 344; 370, с. 42–43; 420, с. 11; 597, c. 469; 654, с. 401]. В когнітивній лінгвістиці пропозицію висловлення розуміють як «пропо-зиціональну репрезентацію», як знаково-символічну структуру в менталь-ній сфері адресата мовлення; як «значення семантичної структури, яка на концептуальному рівні відбиває положення справ в світі за допомогою цього висловлення»; як «значення ментальної знаково-символічної струк-тури, якій притаманна референція»; як «значення природного аргумента предиката пропозиціональної установки» [106].

Тлумачать цей термін і як денотативний аспект, що складає ядро змісту повідомлення, який «виокремлюється з більш широкого поняття інформаційного змісту висловлення» [491, с. 40], як початковий спосіб «упаковки» інформації, що має бути висловленою в реченні; як означу-ване елементарної синтаксичної конструкції; як нелінійну вербоцентрич-ну «семантичну конфігурацію», в якій предикатна семантема пропозиції домінує над своїми актантними семантемами. Відповідно, ядрова (пред-икатна) синтаксема, або синтаксичний предикат (релятор, функтор тощо) в залежності від актуалізованої кількості позицій активної валентності предиката має в своєму оточенні («включає до своєї рамки») одну, дві або більше актантних синтаксем (актантів), кожній з яких «приписує» окрему «роль» («глибинний відмінок») (див., наприклад, [433; 299, с. 594]). Згід-но до такого трактування пропозиція, фактично, зводиться до узагальненої об’єктивованої схеми відношень в судженні на рівні класів аргументів і предикатів поза конкретними обставинами місця або часу, тобто ототож-нюється із пропозиційною функцією, смислорольовою (семантико-рольовою) структурою (моделлю) речення. Зазначимо, однак, що тип ситуацій, названий пропозицією, в низці праць розглядається як безпо-середньо залежний від конкретних лексем та їх лексичного значення, а сама типологія пов’язується із різними способами вираження одного конкрет-ного лексико-синтаксичного змісту, — тобто із синтаксичною синонімією. При такому підході поняття диктуму, пропозиції та смислу постають рівнозначними, що суперечить їх поокремленому дефініціюванню.

В літературі прирівнюється пропозиція і до синтаксичного концепту, хоча роз’яснень відповідно сутності синтаксичного концепту не пропо-нується. На наш погляд, поняття синтаксичного концепту має узгоджу-ватися з розумінням концепту як «домовленнєвого передзнання» — най-більш узагальненого, туманного, нечіткого представлення про фрагмент буття [112, с. 6–9]; сукупності «правил і оцінок організації елементів хаосу картини буття», детермінованої особливостями діяльності пред-ставників даної лінгво-культурної спільноти», закріпленої у національній картині світу і трансльованої засобами мови [374, с. 159; 370; 362; 359].

Загальновизнаного розуміння поняття значення в лінгвістичній лі-тературі не представлено. Відзначають, що така відсутність обумовлена відмінностями у підходах до визначення терміну «значення» і невизна-ченістю самої дисципліни «семасіологія». В залежності від підходів (онтологічний, інформаційний, енциклопедичний, психологічний, реля-ційний, семіотико-реляційний, логічний тощо) та специфіки їх поєднань, розрізняють два напрями інтерпретації значення — як психологічної чи реляційної сутності, що приводить до відмінностей в способах моделю-вання значення, в протиставленні або ототожненні мови і мовлення, а відповідно і суміжних понять (значення, зміст, семантика) [457; 458; 400]. Зокрема, розрізняють предметні, операціональні, невербальні зна-чення («ручні поняття», «предметні узагальнення», «практичні концепти», «ситуативні значення» тощо) та власне вербальні (концептуальні) зна-чення [463, с. 94]. Зауважують, що поки в лінгвістичній семантиці не вста-новиться чіткого розмежування власне мовної семантики і смислів, пов’язаних з потенціалом, реалізованим у вживанні одиниці, сигніфіка-тивна інтерпретація залишається дещо довільною [13, с. 16; 421].

Одночасно, як дуалістичний мовний знак і семантична одиниця, ре-чення уподібнюється слову: як і слово, речення виконує функцію номі-нації, називаючи «подію», ситуацію, думку, і пов’язане в системі мови й у свідомості її носіїв з фрагментом позамовної дійсності і з представлен-ням/поняттям про цей фрагмент [82, с. 23]. Значенням речення, відповід-но, визнається співвіднесеність із ситуацією як з певним фрагментом, виокремленим з континууму дійсності, а також і «спосіб представлення, або витлумачення даної ситуації носієм мови» [293, с. 62]. Будь-яке ви-словлення, яке може бути інтерпретовано, тобто співвіднесено з поза-мовним світом, вважають референтним. Під референцією висловлення розуміють віднесення його «ментальної знаково-символічної репрезен-тації до семантичного об’єкту в когнітивній сфері» адресата, який, на осно-ві розуміння адресатом стандартної мовної та контекстуальної семантики, прагматичних пресуппозицій тощо ідентифікує та розпізнає мовні по-сили і наміри адресанта [82, с. 705; 106]. Мовне відображення безмежної і об’єктивно невичерпної референтної ситуації «здійснюється вибірково і довільно, відповідно до розумового досвіду даного народу і суворих меж мовних установок» [301, с. 135–136].

Загальновизнаним для лінгвістики є типологічне протиставлення лексичного та граматичного значень. Характеризуючи граматичне зна-чення на відміну від лексичного, відзначають його вторинність, надбудо-ваність над лексичним значенням, «формальність», «службовий харак-тер», абстрактність і обмеженість його змісту, «несамостійність»


граматичного значення в його відношенні до мислення на підставі того, що граматичні значення — «як би лише форма по відношенню до змісту нашого мислення», вони «не називають і не фіксують зміст нашої думки, а лише супроводжують лексичні значення і оформляють їх». Порядок слів, згідно з цією точкою зору, є зовнішнім виразником граматичного значення [423]. Аналогічно граматичне значення речення як партитуру, де кожному слову відповідає у вигляді надбудови «в «батизматичному» вимірі» ціла колона різноманітних граматичних значень, що нашарову-ються на основне (лексичне) значення, розуміє В. Г. Адмоні. [3]. Щось подібне — але в горизонтальній площині — пропонується сьогодні в тео-ріях конструктивної та динамічної граматики для побудови моделей синтаксичного аналізу речень і текстів, а також породження таких речень і текстів за допомогою комп’ютерних програм (наприклад, [530, c. 1–47; 541; 552; 584; 432]).

Граматичні значення визначаються і як логіко-граматичні, на під-ставі того, що денотатом і лексичних, і граматичних значень є відображе-ні в людській свідомості явища і відношення об’єктивної дійсності. Про граматичне значення речення говорять як про «узагальнене, абстрактне мовне значення» предикативності, яка виступає конститутив-ною ознакою, граматичною основою, структурним ядром речення, кате-горією, яка цілим комплексом формальних граматичних засобів співвід-носить повідомлення з тим або іншим «планом дійсності», з фрагментом реального світу [652, с. 116; 488, с. 85–86, 542].

Як референтне значення речення і його елементів трактується грама-тичне значення речення і його складових і в низці досліджень, виконаних дослідниками Одеської граматичної школи [229, с. 92–99; 158, с. 72–73; 270, с. 30–34; 466, с. 23–24; 287, с. 96–101; 387, с. 34–36; 388; 390; 391; 392; 227, с. 23–24; 467, с. 201–205; 468, с. 172–177]. В роботах доктора філоло-гії професора О. А. Жаборюк [136, с. 114–140; 138, с. 28–35; 139, с. 105–111; 140, с. 69–80; 149, с. 108–112; 151, с. 99–104; 153, с. 5–15; 154; 155; 23, с. 10–11] граматичне значення простого речення уточнюється як співвід-несеність із елементарною думкою про елементарний процес об’єктивної або мислимої дійсності, а граматичне значення обов’язкових членів ре-чення — як співвіднесеність із компонентами даного елементарного процесу. При такому підході граматичне значення речення корелює не з предикативністю як первісною формою мислення на рівні психологічних уявлень, притаманною людині одвіку [279, с. 6], а з предикацією як су-часною формою мислення на рівні думок — дискретним, структурованим висловленням, яке містить первинну структуру предикації. Структурно організована і здатна відображати «в знятому ідеальному вигляді струк-

тури зв’язків об’єктивних предметів і явищ» [279, с. 6], логіко-мовна структура предикації визначається як така, що «складається з концепту субстанціальності (у логічному ранзі суб’єкта думки) та концепту буття (у ранзі предиката думки)», за своєю семантикою і структурою вона є «логічною формулою процесу об’єктивної дійсності, тобто моделлю структури світу» [153; 154; 23, с. 10].

Відмінність цієї точки зору від інших теорій про референцію речення до «ситуації», «події» полягає в наступному. Поняття «ситуація», «подія» (рос. «положение дел») вживаються в загальному розумінні «процесу» не виключно дій та/або станів (вербального компонента), а як діалектич-ної єдності і вербального, і субстантивного компонентів. Таке розуміння процесу як субстанції і її проявів або змін у часі, окремого випадку руху субстанції (тобто змінюваної в часі матерії) випливає із методологічних тверджень філософії про те, що «світ являє собою сукупність процесів», що світ є нічим іншим, як рухомою матерією, про рух як спосіб існування матерії, про невід’ємний, непротиставний характер зв’язку між матерією та рухом [502, с. 346–347]. «Процес» в такому розумінні зв’язується не з одним тільки дієсловом, а з єдністю присудка та підмета — структурою предикації. Підмет речення в мовленні є співвідносним з субстантивним компонентом процесу — окремим фрагментом об’єктивної або мислимої дійсності, мислимим як «матерія». Відповідно, присудок речення є спів-відносним з «рухом» такого субстантивного компонента — існуючими в часі конкретними проявами властивості (ей) даної субстанції. За на-явності лише одного субстантивного компоненту в реченні, співвідносний з реченням процес характеризується як «процес-невідношення». Якщо учасниками процесу є дві або декілька субстанцій, то «рух» розуміємо як існуюче (або таке, що змінюється) в часі відношення між субстанціями. В останньому випадку процес характеризується як «процес-відношення». «Дія», «стан», «зміна стану» — все це окремі різновиди процесу.

Таким чином, граматичне значення простого речення в роботі визна-чаємо як референтну співвіднесеність (колективною і індивідуальною свідомістю комунікантів) висловлення з типом елементарної ситуації безвідносно до модальних, прагматичних, комунікативних аспектів ви-словлення; з врахуванням виключно чинника повноти/неповноти семан-тики дієслівного компонента як складової лексичної семантики елементів речення.

Наше розуміння смислу і значення речення узгоджується з точкою зору В. Г. Адмоні, який вважав самим глибинним з безлічі значень най-більш незалежне від умов ситуації та контексту, серед узагальнених гра-матичних значень речення ті, що виражені в логіко-граматичних типах


речення, внаслідок чого аспект логіко-граматичних типів речення до-слідник вважає найбільш глибинним у всій системі аспектів речення [4].

Проведений нами аналіз мовного матеріалу, а також зіставлення точок зору і узагальнення тлумачень термінів, співвідносних зі змістовною сто-роною висловлення (зміст, значення, граматичне значення, смисл), дозво-ляють уточнити їх співвіднесеність. Таким чином, узагальнено, відповідні терміни детерміновано і застосовано в даній роботі у наступний спосіб:

Зміст речення (висловлення) — це найширше з зазначених суміжних понять, що використовується в загальновживаному нетермінологічному сенсі, і відносно речення включає сукупність його лексичних та грама-тичних значень, пропозиціональних, модусних та комунікативно-дискурсних характеристик.

Пропозиція (диктум) — сукупність актуалізованих у ядровому ви-словленні лексичних значень (смислів) і семантико-рольових відношень, що притаманні компонентам нелінійної семантичної конфігурації, по-збавленої суб’єктивних модальних, видо-часових, станових характеристик, і яка виступає інваріантним ядром для членів модальної та комунікатив-ної парадигм речення та конструкцій, похідних від нього.

Смисл — це унікальна у своїй багатогранності конкретна сукупність: граматичного значення речення, лексико-інваріантного значення типу си-туації (диктум, пропозиція), додаткових конотативних та оціночних значень (модус), комунікативних та прагматичних цілей, завдань, установок, ви-ражених мовними засобами в конкретному реченні-висловленні. Колектив-ним мисленням комунікантів смисл співвідноситься з виокремленим з континууму позамовної дійсності унікальним конкретним фрагментом. Смисл виражений, актуалізований в мовленні в формі висловлення.

Значення речення — це сукупність лексичних та граматичних значень, пропозиціональних (диктумних) характеристик висловлення.

Граматичне значення простого речення — це здійснювана колективним і індивідуальним мисленням комунікантів (через формулювання елементарного судження, думки) референтна співвіднесеність висловлення з типом елементарного процесу об’єктивної або мислимої дійсності, а обов’язкових членів висловлення — з компонентами такого елементарного процесу безвідносно до модальних, прагматичних, комунікативних аспектів висловлення; з врахуванням виключно чинника повноти/неповноти семантики дієслівного компонента як складової лексичної семантики елементів речення.

Поняття «смисл» і «значення», «значення» і «граматичне значення», «пропозиція» і «граматичне значення» перебувають у співвідношенні як явище і закон, як варіанти і інваріант, відповідно.

1.4.2. Семантична структура реченняВ реченні певним чином кваліфікуються відношення між поняттями,

що належать до семантики речення, визначаються властивості цього змістового відношення, здійснюється співвіднесення з позамовним об’єктом (фізичним чи духовним), який постає в реченні як предмет-іменування. Тому формула речення вважається універсальною формою смислової структури мовних типів і характеризується як результат першо-го, домовленнєвого (або семантичного) щабля породження мовлення. Зазначають, що зміст процесів на першій ступені визначається не струк-турами окремих мов, а універсальною структурою людського мислення. Змістом першого ступеня породження мовлення вважають живі образи речей, наочні уявлення, що лежать в основі смислів, які формують речен-ня. Особлива значущість приписується елементарним мисленнєвим ка-тегоріям, за допомогою яких утворюється мисленнєвий зміст речення, тобто пропозиція. До числа категорій цього роду відносять, перш за все, категорії, що характеризуються відношеннями між предикатом і його аргументами. Базові речення, що включають ядрові елементи, є типовими представленнями ситуації. [225, с. 41; 203; 205; 597, c. 497].

Термін ситуація використовується багатьма лінгвістами поряд із термінами «типова ситуація», «мовленнєвий компонент змісту вислов-лення», «стан справ», «кваліфікація ситуації», «інтенціональний компо-нент змісту висловлення» (який трактується як інформація про «справ-жній або симульований інтенсіональні стани мовця») тощо (див. огляд в [214, с. 267–271; 293, с. 34; 370, с. 42–46]. Для функціональної грамати-ки ситуація — це «якийсь відрізок, фрагмент дійсності», про який мовець має намір щось сказати. Стан справ — обмежена ситуація, яка тлумачить-ся з урахуванням комунікативних потреб мовця і складає «основу, стри-жень семантичної структури», «відображає точку зору мовця на поза-мовну ситуацію», тим самим включає в себе суб’єктивну модальність [293, с. 26, 33].

Відображення ж у синтаксичній одиниці ситуації, фрагмента дійснос-ті в лінгвістику увійшло під різними термінами: «глибинна структура» (В. Г. Гак), «реляційна структура» (І. П. Сусов), «семантична модель ре-чення» (Л. М. Васильєв), «семантична структура речення» (В. А. Бєло-шапкова, В. Ю. Копров, Т. В. Шмельова), «типове значення речення» (М. А. Золотова) (див. огляд у [190, с. 92–98]). На відміну від мовленнє-вого рівня, семантичний рівень розуміється як «домовний», точніше до-мовленнєвий, це рівень представлення смислів без конкретного мовного наповнення. Рівень, ідентичний рівню семантичної репрезентації, на яко-


му узагальнена синтаксична структура речень корелює з висловлюванням в узагальненому вигляді семантики речення, називають глибинним [583, c. 109, 139; 293, с. 28].

Поняття глибинної структури як позиційної схеми і ментальної ре-презентації речення використовується в семантичному синтаксисі, пси-холінгвістиці, трансформаційній граматиці та інших лінгвістичних науках. Представлення семантичної структури речення у вигляді логічної фор-мули, записаної на одній з логічних мов (наприклад, мовою числення предикатів або мовою інтенсіональної логіки) і побудова спеціальних семантичних мов для опису значень слів стали загальною рисою багатьох сучасних семантичних теорій. Символічність, признана невід’ємною внутрішньо властивою характеристикою граматичної структури, служить основою для структурування та передачі змісту поняття [56, с. 53; 590].

Однак схема не вважається чинником, що визначає семантику речен-ня, вона лише одна із складових значення речення, а моделювання змісту речення з опорою на структурну схему відображає тільки поверхнево-синтаксичну структуру речення. Найбільш оптимальною багатьом здається предикатно-аргументна концепція семантики речення, оскільки в ній враховується «як логічна основа змісту речення, так і мовні способи його вираження» [48, с. 23–33]. Найпростіша (елементар-на) синтаксична структура містить предикат з обов’язковими актантами [299, с. 600], тобто представляє структуру предиката у вигляді системи з відношеннями, як результат абстрагування від конкретності змісту ін-формації про денотат речення. У семантичну структуру речення включа-ють виключно семантико-синтаксичні відношення, зумовлені валентніс-ними властивостями дієслівного предиката. Інші сегменти речення на рівні його конституентів вважаються неприпустимими [78; 79; 80; 163; 164; 165; 273; 274; 264, с. 33–34]. Семантична репрезентація речення у ви-гляді експліцитно вираженої характеристики відношень вважається і специфікацією логічної форми речення. Адже синтаксичне членування корелює зі структурою судження як логічною функцією, яка висловлює в складі речення відношення актантів до дії. Оскільки логічна функція, що співвідноситься з реченням, має структуру предиката і його аргумен-тів (які не виражають структурних компонентів судження, а входять до складу синтаксичних груп, що виражають предикат і його аргументи), структурно-предикатне членування вважається членуванням логіко-граматичним. Воно відображає структуру думки, компоненти якої мар-ковані певними формальними мовними засобами [280].

Звернення до плану змісту структурної схеми приводить до переосмис-лення самого поняття структурної схеми, оскільки лад речення організу-

ється і «співвідношенням семантичних категорій». Під семантичною структурою речення розуміють його абстрактну модель, побудовану «зі смислових одиниць, пов’язаних між собою предикатно-аргументними відношеннями» [370, с. 42], «сукупність семантичних відношень між ре-аліями об’єктивної дійсності, відображених в синтаксичних конструкціях» (що корелює з нашим розумінням граматичного значення речення) [164, с. 273]. Висувається вимога у формуванні структурних схем речень ґрун-туватися «на смислових, а не формальних критеріях», першорядним з яких вважати «принцип достатності», саму ж структурну схему тепер розуміють знаком типової пропозиції, або, в термінах когнітивної лінгвістики, син-таксичного концепту». Принциповою пропозиційною структурою речен-ня є його двоскладна основа: предмету («опредмеченого поняття») та приписуваної йому предикатної ознаки [176; 235, с. 57]. Оскільки «різні цільові установки мовця (аспект комунікативного значення) відносно пропозиції речення мають у мовній системі типове структурне виражен-ня», у семантичній структурі речення взаємодіють два начала: нейтрально-інформаційне і суб’єктивно-концептуальне, в мовній системі результати такої взаємодії фіксовані в синтаксичних моделях речення [282, с. 76].

Проблема визначення структурно-семантичних моделей пов’язана і з виявленням переліку типових ситуацій, що описуються реченнями. Си-туація (процес, відношення, подія) визначається характеристиками події в цілому і конкретними ролями учасників цієї події. Розрізняють два типи ситуацій: актантно-рольовий і предикатно-дієслівний. Актантно-рольовий тип ситуації пов’язують з теорією Л. Теньєра, три види актантів (перший — учиняє дію, на другий — дія спрямована, третій — актант, на чию користь дія здійснюється), співвідносних із синтаксичними функціями підмету, прямого і непрямого додатків, відповідно. Розрізняють семантичні (відо-бражають категорії реальних явищ об’єктивного світу) та синтаксичні актанти (суб’єкт — об’єкт, відправник — адресат тощо) [553, с. 172–186], зазначають також, що в лінгвістичній літературі поняття «актант» нерід-ко прирівнюється до таких термінів як «аргумент», «семантичний відмі-нок», «валентність», «партиципант» [398, с. 128–129]. Визнаючи існуван-ня глибинного семантичного рівня граматичної структури, на якому висвітлюються глибинні граматичні відношення, трактують такі актанти як глибинні відмінки, валентні або семантичні ролі — агенс, інструмента-ліс, давальний, фактитив, локатив (місцевий), об’єкт тощо, оскільки зміст відмінків являє собою набір універсальних, можливо, вроджених понять, які ідентифікують певні типи суджень про події навколишнього світу. Мовець із ситуації виокремлює певний аспект, номінує його відповідним дієсловом, яке за своєю лексичною семантикою зумовлює обов’язковість


або необов’язковість свого лівого і правого оточення (субстанцій-актантів) і зумовлює розподіл можливих семантичних ролей між цими актантами [465, с. 497–499]. Універсальний характер глибинних відмінків проявля-ється і в тому, що розподіл за такими ролями спостерігається і в мові дітей раннього віку [597, c. 495]. Верифікація теорії глибинних семантичних ролей методами психології, підтвердила фактичне відображення струк-тури діяльності суб’єкта в зовнішньому матеріальному плані структурою речення, «заданою глибинними семантичними ролями» [356].

Семантичні або смислові ролі пояснюються як прояв, реалізація ролей граматичних, в яких перші знаходять своє вираження, хоча і наголошується на нетотожності семантичних та граматичних ролей і відношень в конкрет-них висловленнях природних мов [615, c. 9–10]. Відсутність чітких критері-їв визначення семантичних ролей приводить до того, що як назви ролей, так і їх кількість залежать від суб’єктивних оцінок конкретних дослідників, сама проблема кількості аргументів при предикаті залишається дискусійною. При тому що безліч запропонованих переліків актантів, аргументів і глибинних відмінків містять загальні позиції агенса, паціенса, об’єкта, інструменту, ло-катива, число аргументів (актантів) у різних авторів коливається від 5 до 50. Причини відмінностей кількості аргументів (актантів) вбачають в ступені дроблення і різнопорядковості елементів переліку [398, с. 130]. Крім того, семантичні ролі не зіставляються з синтаксичними функціями, не пов’язуються з обов’язковістю/факультативністю елементів речення, у зв’язку з чим спо-стерігаємо приписування семантичних ролей всім лексемам, що входять до складу поширеного речення (наприклад, [47; 51], кваліфікуванні однією семантичною роллю різних членів речення [118, с. 28–29], оскільки вважа-ється, що «при концептуальному аналізі не настільки важливо, якою части-ною мови або її граматичними формами передається зміст, важлива менталь-на сутність самого змісту. Диктум моделюється із зазначенням предикатно-аргументних ролей, а не їх лексичних заповнень [398, с. 131].

Про предикатно-дієслівний тип ситуації говорять, розглядаючи се-мантичну структуру речення із першочерговим враховуванням типології предикатів, оскільки «для розкриття власної реляційної семантики є діа-гностичним показником встановлення ємності семантичної структури речення» [165, с. 274–275], а від лексико-семантичних характеристик предиката залежить кількість учасників дії та обставини її протікання. Речення, в якому реалізуються всі ліво-та правосторонні валентно обу-мовлені компоненти, вважається семантично елементарним, тому що в ньому «окреслюється одна пропозиція» [272, с. 71; 271, с. 132–236].

Таким чином, глибинна семантична структура речення постає як низка схем: як нелінійна семантична конфігурація (пропозиція речення),

що репрезентує предикатну семантему (ядро) та семантичні актанти (з приписуваними їм семантичними ролями); як предикатно-актантна рамка, яка відображає, перш за все, актантні зв’язки з предикатом; як логіко-граматична пропозиціональна функція предикату та його аргументів (ак-тантів і сірконстантів), або предикатно-аргументна структура, в якій аргу-мент може об’єднувати актанти і сірконстанти; як смислорольова модель (структура), що включає предикат та його семантичні (синтаксичні) ак-танти (смислові ролі яких ототожнюються з глибинними відмінками).

Загальним для всіх представлень є не лише вербоцентричний характер, а і врахування лексичної семантики кожного з компонентів при визначенні семантичних (смислових) ролей актантів та аргументів, що відбито і в сим-волічному записі; нелінійний характер відображення відношень між ком-понентами, навіть при лінійному записі — послідовність елементів в син-таксичній структурі речення при такому символічному представленні ігнорується (наприклад: Нина читает книгу = «Нина читает книгу» = «читать (Нина, книга)» [293, с. 39]; John is Mary’s father ‘Джон — батько Мері’ = (father (John; Mary)), John sees Mary ‘Джон бачить Мері’ = (John)←1— (see)—2→ (Mary) [602]. Тобто, перспектива бачення ситуації, що постулю-ється як об’єкт відображення, не пов’язується із лінійністю синтаксичної організації речення. Постульований принцип відбиття саме диктуму, про-позиції речення однозначно відкидає модусні компоненти речення як такі, що не належать до глибинного рівня представлення ситуації. Фактично, це не корелює як з результатами практичного аналізу — смислові ролі при-писуються всім без винятку лексемам в поширеному реченні, в тому числі з модальними компонентами (наприклад, [47]); так і з розумінням ситуації як стану справ, тобто як комунікативно заданої і такої, в якій мовець виражає своє відношення до ситуації-денотату речення [293, с. 26, 33]. Нерозмежуван-ня елементів речення як обов’язкових або факультативних для його синтак-сичної та семантичної цілісності і повноти ускладнює визначення семан-тичних/смислових ролей, виокремлення елементів як ситуантів-сірконстантів (факультативних) або актантів-партиципантів (обов’язкових) актантів.

Визнання приналежності і структурно-синтаксичної, і семантичної моделей речення глибинному рівню дає підстави виявити їх кореляцію: відповідність елементів речення елементам семантичної (смислорольової) моделі, потенційну залежність між смислорольовими і структурно-синтаксичними моделями. Оскільки глибинний рівень вважається аб-страктним, узагальненим, співвідносним із типом ситуацій (а не з кон-кретною, окремою ситуацією, подією), то логічним є і виявлення кореляції між структурно-синтаксичними, смислорольовими моделями речення і граматичним значенням речення.


1.4.3. Семантичні (смислові) ролі членів реченняДля виявлення кореляції між синтаксичною та семантичною моделя-

ми речення нами співвіднесено поняття смислових (семантичних) ролей з поняттями елементів речення. Розмежування обов’язкових і факульта-тивних членів речення на підставі їх належності до однієї з синтаксичних структур — предикації, комплементації, координації та модифікації — до-зволило чітко розмежувати статус аргументів (партиципантів, актантів) і ситуантів (сірконстантів). Обов’язкові елементи, виконуючи певні граматичні функції в синтаксичній структурі речення, з точки зору се-мантики, співвідносяться з денотатами, які є складовими елементарного процесу. Тим самим структурно обов’язкові елементи виступають семан-тично обов’язковими компонентами ситуації-речення (предикатом, ак-тантами), виконують певні смислові ролі в його семантичній структурі. Структурно факультативні члени речення у семантичній структурі ви-словлення можуть бути непредставленими без змін референтної семан-тики диктуму, пропозиції [602]. Статус структурно факультативних елементів речення, звідси, — ситуанти (сірконстанти).

Семантична роль предиката — здійснювати предикацію, тобто нази-вати разом з його актантами процес і співвідносити його з певним часом. «На рівні мови дієслово представляє субстанції як існуючі в часі [390, с. 107]. Власне називна функція простого дієслівного присудка належить до сфери лексичної семантики, а співвіднесеність з часом — до сфери граматичної семантики. У випадку складеного дієслівного присудка дво-їста семантична функція предиката розподіляється між компонентами присудка: дієслівний комплемент своєю лексичною семантикою називає дію або стан суб’єкта (відношень між субстанціями), а фазисне або мо-дальне дієслово в особовій формі співвідносить цю дію (стан) з конкретним часом, підкреслюючи аспектну характеристику процесу або додаючи у ви-словлення суб’єктивну модальність. Отже, в смислорольовій репрезента-ції речення смислова роль предиката виконується або простим дієслівним присудком, або структурою дієслівної комплементації — особово-дієслівним конституентом присудка та його дієслівним комплементом, який, вико-нуючи частину функцій предиката, не може вважатися аргументом.

Лівим аргументом/актантом предиката виступає елемент, який утво-рює з ним структуру предикації — це підмет (суб’єкт); правим (правими) аргументом (аргументами) — комплемент (комплементи), які утворюють з дієсловом структуру комплементації.

З’ясуємо, чи всі типи комплементів можуть розглядатися як аргумен-ти. Елементарне висловлення, яке представляє щось як субстанцію,

існуючу або таку, що змінюється в часі і має певні характеристики, спів-відноситься з процесом-невідношенням. Присудок у таких реченнях є або простим дієслівним, або складеним іменним. В обох випадках предикат має тільки лівий аргумент-підмет. Комплементуючий семантику дієслова-зв’язки суб’єктний комплемент лише називає предиковану субстанції-підмету властивість, характеристику; навіть у разі ідентифікуючої номі-нації підмета іменник, який виступає в якості предикатива, не є аргументом предиката, тому що в процесі задіяна тільки одна субстанція-підмет (детальніше див., пункт 4.4.3.). Базові речення, в яких до обов’язкового складу присудка входять об’єктний комплемент (дода-ток) та/або адвербіальний комплемент, служать для співвіднесення з елементарними процесами-відношеннями, компонентами яких виступа-ють не одна, а, принаймні, дві субстанції. Існуючими або такими, що змінюються в часі, в даному випадку представлені не самі субстанції, а їхні відношення. Називає ці відношення, «прив’язуючи» до певного часу, особово-дієслівний конституент присудка — предикат, лексико-семантичні (валентнісні) особливості якого і зумовлюють обов’язкову наявність правих актантів (детальніше див. пункти 4.4.2., 4.4.4., 4.4.5., 4.4.6.).

Таким чином, очевидно, що аргументами виступають ті комплементи, які співвідносяться з субстанціями-додатками та обставинними компле-ментами, мислимими як субстанції, — конституентами процесів-відношень (об’єктних або адвербіальних) та субстанція-підмет безвідносно до типу процесу. Порівняємо з переліком основних семантичних ролей [615]: агент, паціенс, бенефіціарій, інструмент, місцевий (локатив) — ролі, ви-конувані обов’язковими елементами — підметом, об’єктними і адвербі-альними комплементами особово-дієслівного конституента присудка.

1.5. УНІВЕРСАЛІЇ У ТИПОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ МОВ

1.5.1. Поняття універсалії в лінгвістиціСлово і речення вважаються мовними універсаліями, оскільки спів-

відношувані з ними поняття і судження є універсальними формами мислення [352, с. 119–152]. Синтаксичний і логіко-граматичний рівні членування речення також розглядаються як мовні універсалії, зумовле-ні структурою висловлюваної ними думки.

В лінгвістиці універсалії визначено як притаманні всім або більшості мов світу властивості, які відрізняють людську мову від мови тварин, і стосуються змістових категорій (своєрідно виражених в кожній мові) або є загальними властивостями самих мовних структур [654, с. 535–536; 123,


с. 43–55]. Універсалії класифікуються за принципами: дії в часі (діахро-нічні/синхронічні); того, що стверджується — власне наявнісь/відсутність явища або залежність певного явища від іншого/інших (прості/складні); обов’язковості прояву в усіх або більшості мов (дедуктивні/індуктивні, повні-абсолютні-еквіваленції/неповні-статистичні-імплікативні/фрек-венталії). Дедуктивні універсалії (обов’язкові для всіх мов) протиставля-ються індуктивним (окремі явища, які проявляються в усіх відомих мо-вах), повні (абсолютні) універсалії протиставляються неповним (статистичним), з якими тісно пов’язані фреквенталіі (частотні явища, що мають місце у багатьох мовах). Універсалії прості (стверджують на-явність або відсутність явища) протиставляються складним (стверджують певну залежність між різними явищами). Абсолютні універсалії як «ста-тистично значне відхилення від випадкового зразка» [529, c. 19] спосте-рігаються не в усіх мовах, а в більшості досліджуваних мов. Універсалії статистичні (виду «якщо в деякій мові є властивість Х, то в цій мові є і властивість У») Дж. Грінберг назвав імплікативними, оскільки логічно вони мають форму наслідку, або імплікації. До імплікативних належить переважна більшість універсалій, відомих на сьогоднішній день. Універ-салії складні типу «якщо в певній мові є властивість Х, то в цій мові є і властивість У, і навпаки» називаються еквіваленціямі, за назвою логічно-го відношення, що описується формулою «якщо Х, то У, і якщо У, то Х». Імплікативні універсалії і еквіваленції — це основні види універсалій, що пов’язують дві (або більше) мовні властивості.

Теорія діахронічних універсалій є своєрідним розвитком порівняль-ного історичного мовознавства. Її дані і результати допомагають поясни-ти різні зміни мовних явищ і структур, пов’язані з соціально-історичним розвитком народів носіїв мови, прогнозувати подальший розвиток окре-мих мовних явищ і цілих мовних систем. Виявлені в мовах універсальні характеристики і їх прояви широко використовуються в порівняльно-історичному мовознавстві для реконструкції системних явищ мов в ті чи інші періоди їх розвитку, що дозволяє уточнювати історичні долі народів та їх культур, виявляти перекладацькі універсалії як основу міжкультур-ної взаємодії, прояснити шляхи змін різних рівнів мови [508, с. 488; див. також: 29–37; 43; 44, с. 19–22; 60, c. 5–9; 61, с. 72–80; 62, с. 57–65; 193–196; 438–448; 470].

Зіставні дослідження порядку слів у реченнях різних мов світу, до-зволили представникові американської лінгвістики Джозефу Грінбергу (1963) сформулювати низку імплікативних універсалій, які Р. Якобсон вважає найціннішою і найважливішою передумовою для побудови нової типології мов і систематичного опису загальних закономірностей грама-

тичної стратифікації [571, c.188]. Виявлення перших універсалій на по-чатку 1960-х років було справжньою науковою сенсацією, оскільки пере-конливо показало зв’язок між багатьма властивостями мови, який не передбачався раніше [571]. Новий напрям в лінгвістиці дав можливість виявити універсальні властивості мови, які стали суттєвою передумовою більшості сучасних теорій мови, і це вважається одним з найважливіших досягнень лінгвістичної науки в останні десятиліття [178].

Спочатку очікувалося, що з поглибленням досліджень та вдоскона-ленням їх методик будуть виявлятися все нові і нові граматичні універ-салії, а також нові майже універсалії [192, с. 7; 564]. Згодом, з виявленням нових універсалій виникло прагнення до узагальнень над ними. Одним із способів таких узагальнень стало вибудовування імплікативних уні-версалій у своєрідні ланцюжки, які отримали назву ієрархій. Ієрархія включає в себе не дві ознаки, а більше, причому ознаки ці послідовно пов’язані імплікативною залежністю (якщо А, то B; якщо В, то С і т. д.). Відкриття низки ієрархій в 1970–1980 роки дозволило лінгвістам значно глибше зрозуміти природу таких явищ, як, наприклад, відмінкові оформ-лення головних членів речення, а також утворення складнопідрядних речень з підрядними означальними. Прикладами ієрархічних універсалій можна вважати і ті, які запропоновані Дж. Хоукінсом (2008 р):

А) якщо в мовленні перевагу віддають структурі А порівняно із струк-турою А-штрих того ж структурного типу, то структуру А буде «грамати-калізовано» як продуктивну в пропорції до ступеню переваги.

Б) якщо існує перевага А>В>С>D; де А, В, С і D — однотипні струк-тури, які вживаються в мові, то в такій же ієрархії вони будуть прописані як граматичні правила.

В) якщо перевага Р щодо Р-штрих є (частково) опозицією, то і в мов-ленні, і в граматиці, вони будуть варіативними і обидві реалізовивати-муться в пропорції до ступеню вмотивованості для структури даної мови [564, c. 14].

Переваги ієрархії вбачають в тому, що вона наочно показує існування універсальної взаємопов’язаності мовних параметрів, кількість яких може бути скільки завгодно великою. Ієрархії, а також інші типи «узагальню-ючих» універсалій, як вважають, відкривають широкі перспективи для пояснення властивостей людської мови.

Наявність певних загальних для всіх мов універсальних явищ і влас-тивостей зазначалася ще в античних граматиках, які універсальність ха-рактеристик мови пояснювали за допомогою «вроджених ідей» (Платон), спільності понять для всіх людей (Аристотель) і загальними характерис-тиками логосу/логіки, які є основою поділу лексем на частиномовні


класи і основою формування судження і висловлення. У період середньо-віччя Св. Августин, Боецій висловлювали ідею універсальності грамати-ки. Сам термін «універсальна граматика», як стверджують, вперше з’явився в 13 столітті в філософських трактатах модистів. Тоді ж Роджер Бекон наполягав на наявності граматики як системи однакової для всіх мов, не заперечуючи можливості її варіювання. На початку 17 століття Р. Кілворбі ввів поняття «універсальна граматика» і обґрунтував його. Універсалізм безпосередньо пов’язувався з провідним у той час у мовоз-навстві принципом логіцизму. Універсальна граматика — підхід до ви-вчення мови, заснований на припущенні, що структура мов світу спира-ється на загальні принципи.

У 1587 г. вийшла друком перша у світі універсальна граматика Фран-сіско Санчеса, в якій проводилося розмежування між тим, що в сучасній термінології іменується глибинними і поверхневими структурами. Ідеї Санчеса були відтворені і отримали подальший розвиток у граматиці Антуана Арно і Клода Лансло, яка з’явилася в 1660 р. і стала відомою як граматика Пор-Роялю. Саме ця «загальна і раціональна граматика «Пор-Роялю» вважається першою універсальною граматикою. Граматика ж Санчеса, на яку посилаються автори граматики Пор-Рояль, була надовго забута [250]. А. Арно і К. Лансло спробували виявити загальні змістові категорії, характерні для сприйняття людиною дійсності або «операції розуму» (до яких віднесли судження, умовивід, уявлення). Вони вважали, що кожній з цих категорій відповідають або певна частина мови, або фрагмент тексту. В своїй граматиці А. Арно і К. Лансло описали як ці операції проявляються у французькій мові. Філософською основою їх універсальної граматики була філософія раціоналізму (картезіанство), а також емпіризму і сенсуалізму. У теоретичних побудовах постулювався зв’язок мислення і мови, але процедурі обґрунтування не надавалося зна-чення, оскільки граматичний лад мови тоді ще не отримав діалектичного осмислення і не розглядався згідно принципу історизму. Заслугою універ-сальної граматики вважається те, що на її тлі було розроблено методологію і дано логіко-філософське обґрунтування самих принципів опису будь-якої мови як системи частин мови та граматичних категорій, запропоновано загальну номенклатуру значення граматичних і лексико-граматичних категорій. Саме це вчення створило основу для розвитку типологічного і порівняльного мовознавства [400, c. 629, 630; 654, с. 535–537].

З тих пір ідеї універсальної граматики в різний час знаходили під-тримку і розвиток у країнах Європи, зокрема у Франції, Англії, Німеччи-ні, Росії. Так, наприклад, ідея побудови стрижневих планів мови, з ви-користанням накопиченого в лінгвістичній літературі потенціалу мовних

узагальнень, висунута Ф. Планком, в даний час розробляється в універ-ситеті м. Констанц (Німеччина), де для втілення цієї ідеї створюється база даних мовних універсалій. Ще на початок 2000-го року архів універсалій (Universals Archive) вже налічував більш ніж 1600 тверджень з області фонології, морфології, синтаксису, семантики і лексики (http://www.dialog-21.ru/materials/archive.asp? id=6382&y=2000&vol=6077). У другій половині ХХ століття своєрідне відродження принцип універсалізму отримав в американській генеративній граматиці та семантиці. В рамках цих теорій і в ході їх розвитку були сформульовані універсальні принци-пи і параметри побудови висловлень і текстів, правила трансформації глибинних синтаксичних і семантичних структур у поверхневі структури і правила, які обмежують можливості проведення таких трансформацій-них перетворень.

Те, що вперше питання про можливість емпіричного виявлення уні-версалій було поставлено Дж. Грінбергом на початку 1960-х років, — не ви-падковість. В кінці 1950-х — на початку 1960-х років почали бурхливо розвиватися лінгвістичні теорії, що прагнули визначити базові власти-вості людської мови дедуктивним шляхом, вивести їх з певного форма-лізму. Цей підхід представлено, у першу чергу, в генеративній граматиці Н. Хомського, якому Дж. Грінберг і протиставив свій, індуктивний, емпі-ричний метод вивчення універсальних властивостей мови. Дж. Грінберг поставив перед дослідниками граматики «сміливе, багатообіцяюче за-вдання: виведення емпіричних універсалій з якомога меншого числа за-гальних принципів» [571, c.189].

Суть методу Дж. Грінберга полягала в тому, що мови різних сімей і регіонів досліджувалися за одними і тими ж параметрами, в них виявля-лися точки перетину, які й називалися універсаліями. В теорії мовних універсалій зазвичай використовується індуктивна методика досліджен-ня, що включає наступні етапи: 1) спостереження за деяким обсягом мовних фактів для формулювання гіпотези (рівень евристики); 2) фор-мулювання гіпотези, що описує залежність між мовними параметрами в термінах поверхневої структури у вигляді імплікації A # B; 3) створен-ня статистично достатньої вибірки; 4) верифікація та уточнення гіпотези на основі аналізу матеріалів вибірки.

Дж. Грінберг і його послідовники розуміли універсалії статистично, тому вибірка для дослідження складалася таким чином, аби в ній рівно-мірно були представлені мови різних сімей і регіонів («ареалів»). Інакше не виключена ситуація, коли властивість, що спостерігається для всіх мов вибірки, насправді не є універсальною властивістю мови, як і виявилося при розширенні ареалів дослідження [558; 560; 564].


Оскільки ж опанувати досконало такий обсяг та розмаїття мов до-слідник не в змозі, то свої висновки він не може базувати на результатах аналізу кількісно значного корпусу прикладів, систематично відібраних з автентичних джерел. Дослідник узагальнює існуючі у відповідних мовах описи їх граматичної системи, окремих досліджуваних ним явищ і дає їм свою оцінку, а також керується коментарями (часто інтуїтивного харак-теру) безпосередніх носіїв відповідних мов. Лише незначний за кількістю корпус прикладів мовного матеріалу він отримує методом польових до-сліджень або методом систематичних наскрізних вибірок із статистично достатнього обсягу текстів. Тим не менше, такий статистично імовірнісний підхід вважається оптимальним і доказовим, оскільки «статистична одно-манітність з імовірністю дещо меншою, ніж одиниця, не менш важлива, ніж одноманітність, вірогідність якого дорівнює одиниці» (Див., напри-клад, [192, с. 7; 564].

Виявлені та досліджені універсалії дозволяють багато чого сказати про форму, або логічну структуру універсалій, як зазначає В. Н. Ярцева, але не дозволяють намалювати повну картину загальної граматики люд-ської мови. Те, що амбітний план виявити емпіричним шляхом всі уні-версальні характеристики людської мови поки вельми далекий від здій-снення, показує «перспективність та осмисленість» подальших наукових розвідок в цьому напряму [667; 508, с. 488]. Наголошується в лінгвістиці і на необхідності інтерпретації та верифікації вже накопичених універса-лій, а також на можливості і необхідності емпіричного пошуку нових універсалій [654, с. 536; 192]. Вихід же за межі «внутрішньосистемної інтерпретації» виявлених явищ універсальності тягне за собою нові можливості як для пояснення дії універсалій, так і для їх застосування в практиці, зокрема при навчанні іноземним мовам (див., наприклад, [476, с. 70–88].

До пояснення виявлених закономірностей та змін, що спостерігають-ся типологічно на різних рівнях мов світу, підходять з позицій теорії зміни поколінь, теорії субстрату, теорії зручності («теорії найменших зусиль»), залучалася аргументація різних шкіл і лінгвістичних напрямків. В останні десятиліття дослідження універсалій ведеться практично у всіх царинах мовознавства. Так, у вісімдесяті роки увага дослідників зосеред-илася на універсальних характеристиках тексту і порядку розташування елементів в синтаксичних структурах, поглибилося вивчення і визна-чення семантики граматичних категорій, форм їх передачі в мовах світу. Мова визнана «такою матеріальною звуковою організацією, універсальна, глибинна структура якої безпосередньо передає мінімальне двочленне від-ношення предметів і явищ у вигляді суб’єктно-предикативної будови

речення-висловлення» [279, с. 7]. Найбільш складним, за визнанням В. М. Ярцевої, виявився рівень граматики, тому що він має в своєму роз-порядженні порівняно невелику кількість прийомів свого вираження і є досить жорстко структурованим [507; 508, с. 488]. З описом різноманітних мов народів світу все більше виявлялася їх несхожість і, значить, недо-цільність застосування тієї моделі опису, яка була свого часу вироблена лінгвістами, виходячи, перш за все, з моделі класичної латини. Тому лінгвістів продовжують хвилювати питання про сутність граматичного ладу мов і про процес змін граматичного ладу мови. Залишається від-критим питання про причини та спрямованість цих змін, про можливос-ті їх прогнозування [508, с. 488].

З’ясовано, що багато з граматичних понять в різній пропорції зустрі-чаються в усіх мовах, хоча в мовах різного ладу вони передаються різни-ми засобами. Виявилося, що розгалуженість або стислість парадигм у мові не співвідносні з рівнем матеріального або суспільного розвитку тих, хто розмовляють цією мовою, що зв’язок історії мови та історії суспільства не є однозначним, а мова має свої внутрішні закони, які регулюють її іс-торичні зміни. Морфологічна і синтаксична типологія, як і універсальна граматика, що служить для неї основою, пов’язана, перш за все, з грама-тичними поняттями, тому що «іконічні символи» мови мають яскраво виражені тенденції до універсалізму.

Підкреслюється неможливість ідентифікування граматичних елемен-тів у мовах з різними структурами без звернення до семантичних крите-ріїв, разом з тим «ізольовані трюїзми» щодо семантичних універсалій в мовах вважаються малоперспективними. Навпаки, висувається вимога послідовного розмежування між граматичними і лексичними значеннями, що забезпечує широкі перспективи для нових узагальнень на високому рівні [507; 508]. Висловлюється думка про те, що з універсальної точки зору за допомогою елементарних концептів можна дослідити будь-яку понятійну галузь. Адже елементарні концепти належать до універсаль-ного «алфавіту людської думки», і в усіх мовах світу для них є еквівален-ти. Відповідно, понятійна галузь є незалежною від конкретної мови, а одна і та ж понятійна система може лежати в основі семантичних структур багатьох мов [178, с. 26; 68; 385, с. 161–163; 640]. Тому особлива увага приділяється пошукам і поясненням семантичних універсалій мови. Так, А. Вежбіцька [68], засновуючи свій аналіз на лексичних універсаліях, сподівається досягти універсальної (незалежної від конкретної культури) точки зору на пізнання в цілому і на людські емоції, зокрема.

А. Вежбіцька наголошує на наявності єдиного для носіїв різних мов набору елементарних безпосередньо зрозумілих понять, комбінуванням


яких можливо отримати нескінченну кількість інших понять. Можливість і ймовірність такого комбінування пояснюється тим, що природа прагне до-сягти максимального ефекту за допомогою мінімальної кількості елемен-тів. Без такої загальної понятійної бази, що сполучає різні культури і суспільства, різні понятійні світи, пов’язані з різними мовами, були б взаємно непроникливими. На думку дослідників, такі фундаментальні поняття підлягають лексикалізації в усіх мовах світу. А культурні роз-біжності між групами людей, пов’язані не з наявністю певних базових понять в одній культурі та їх відсутністю в іншій, а із способами та масш-табами використання певних базових понять. В результаті проведених досліджень А. Вежбіцька дійшла висновку, що можливість успішної ко-мунікації між різними культурами безпосередньо залежить від універ-сальності базової кількості семантичних примітивів, з яких шляхом комбінування примітивів в різних конфігураціях кожна мова може ство-рювати практично нескінченне число більш-менш «ідіосинкретичних» (специфічних для даної культури) понять [68; 640]. Висновок А. Веж-бицької про існування семантичних та лексичних універсалій, які, незва-жаючи на значні розбіжності між мовними і культурними системами, вказують на «загальний понятійний базис, на якому ґрунтуються людська мова, мислення і культура», виявляється надзвичайно важливим для даного дослідження.

1.5.2. Універсалії, пов’язані з послідовністю елементів у реченні

В цілому визнають, що в синтаксисі універсалії досліджено більше, ніж у семантиці, фонетиці або морфології, однак і в царині синтаксису універсалії досліджено нерівномірно: найбільше «пощастило» таким розділам синтаксису, як відмінкові оформлення головних членів речення, структура складнопідрядного речення.

Універсалії, пов’язані з лінійною організацією висловлення, були виявлені та описані одними з перших. У своєму аналізі універсалій з урахуванням послідовності значущих одиниць в реченні («порядку слів») Дж. Грінберг акцентує увагу на понятті «домінуючого» порядку, тобто такого, який визначається не стільки високою частотністю даної послі-довності елементів речення в мовленні, скільки відсутністю стилістичної маркованості таких речень. З урахуванням такого розуміння домінації, Р. Якобсон пояснює першу універсалію Дж. Грінберга стосовно порядку слів: «У розповідних реченнях з іменним суб’єктом і об’єктом єдиним або нейтральним (немаркованим) порядком майже завжди буде така послідовність, в якій суб’єкт передує об’єкту. Коли в мові на зразок росій-

ської іменний суб’єкт і об’єкт морфологічно не розрізняються, їх від-носне розташування за схемою SVO є єдино можливим: наприклад, «Мать любит дочь» (Речення «Дочь любит мать» має протилежне значення). В мовах, в яких відсутні розрізняльні характеристики об’єкта і суб’єкта, єдино можливою послідовністю буде «SVO» [571, c. 189]. Відносно до-вільний порядок слів у реченні створює проблему для типологічної кла-сифікації мови. В такому випадку для визначення стандартного порядку слів досліджується частота вживання різних типів розповідного ствер-джувального головного речення в нейтральному контексті.

Зокрема, в рамках пошуку універсалій виявлені принципи винесення елементів висловлення в початкову позицію — у зв’язку з комунікативним завданням та комунікативним членуванням (актуальне членування на тему і рему) і у зв’язку із фонологічними особливостями та інтонацією висловлення залежно від нейтральності чи емоційної забарвленості мовлення. Відхилення від стандартного порядку слів з метою логічного та емоційного виділення певного члена речення вважаються допустими-ми в багатьох флективних мовах. Порядок слів також може довільно змінюватися в поезії, виходячи з вимог ритму. Коли за вищенаведених умов не виявляється переваг, мова розглядається як така, що має вільний порядок членів речення. Мови угруповують за типами (наприклад, SVO, SOV), виходячи з критерію найбільш частотного варіанту порядку слів. Виявлено, що найпоширенішим порядком слів для багатьох мов світу є послідовність SVO (суб’єкт — дієслово — об’єкт). За спостереженнями Дж. Хоукінса в мовленні послідовність суб’єкт-об’єкт спостерігається набагато частотніше навіть у тих мовах, в яких граматичними вважають-ся обидва варіанти послідовностей: SO та OS суб’єкт-об’єкт, і об’єкт-суб’єкт (японська, корейська, фінська, німецька мови). В граматиках цих мов в масовому порядку саме послідовність суб’єкт-об’єкт позначена як базова і природна (наприклад, [560; 561, с. 244–285; 562, с. 231–266; 563; 551; 638; 622, с. 99–100; 603, с. 247–260; 606; 607]. В креольських мовах, як вважають, така послідовність може вказувати на її «природність» для людської психології. Припускають також, що популярність саме такого порядку слів в реченні зобов’язана «фізичній метафорі»: природне пере-міщення уваги, наприклад, при киданні предмета: від того, хто кидає (підмет) до шляху об’єкта, який «летить» (присудок) і потім до мети (додаток). Однак ця гіпотеза вимагає свого наукового обґрунтування.

С. Пінкер висловлює припущення про передування підмета додатку тому, що суб’єкт дієслова дії називає дійову особу (агент), яка є причиною даного процесу. Для нього розташування підмету на початку речення є відображенням того, що причина передує наслідку. В якості можливого


пояснення розташування головного елемента фрази або на її початку, або в кінці фрази чи висловлення пропонується вважати послідовний на-прямок розгалуження дерева залежностей вправо або вліво (в залежнос-ті від типу мови) з метою недопущення ускладнень у розумінні так званих «цибулинних» (рамкових) конструкцій. Однак, як зауважує С. Пінкер, такі функціональні пояснення універсалій найчастіше є невловимими і для багатьох універсалій не спрацьовують [618, с. 252].

Зауважимо, однак, що універсалії, що кваліфікуються як такі, що сто-суються порядку слів, називають дещо інші залежності і лише постулюють певні характеристики, не виявляючи їх причин, не пов’язуючи прояв уні-версальних закономірностей із характеристиками речень та їх структури. Розглянемо, наприклад, низку універсалій зі списку Дж. Грінберга [97].

«1. В розповідних реченнях з іменними суб’єктом і об’єктом майже завжди переважає такий порядок слів, при якому суб’єкт передує об’єкту» (Дана абсолютна універсалія постулює залежність порядку слідування підмету та додатку від морфологічного способу вираження цих елементів безвідносно до визначення синтаксичних параметрів речення і його складових);

«2. В мовах з прийменниками генітив майже завжди слідує за керуючим іменником, а в мовах з післялогами він майже завжди передує йому» (Універсалією визначено типове місце конкретного елементу, вираженого конкретною відмінковою формою в залежності від наявності/відсутності в граматичній системі мови категорій прийменника та післялога безвід-носно до визначення синтаксичних параметрів речення і його складових);

«13. Якщо іменний об’єкт передує дієслову, то дієслівні форми, під-порядковані головному дієслову, також передують йому» (Імплікативна універсалія постулює залежність позиції додатку від способу його вира-ження конкретною частиною мови, а також позицій дієслів від їх морфо-логічного статусу: допоміжне, модальне, основне — безвідносно до визна-чення синтаксичних параметрів речення і його складових)

«14. В умовних конструкціях умовна частина передує наслідковій частині; такий порядок є нормальним для всіх мов» (Дана проста абсо-лютна універсалія розглядає складне речення і спростовується результа-тами, наприклад, дисертаційного дослідження умовно-наслідкових пері-одів в англійській мові, здійсненого Т. С. Ковальчук: виявлено, що більш ніж в 40% випадків наслідкова частина передує умовній, умовна ж части-на передує наслідковій не більше ніж у 60% умовно-наслідкових періодів з експліцитно вираженими умовою і наслідком [218, с. 67–68].

«18.Коли описовий прикметник передує іменнику, вказівний займен-ник та числівник в переважній більшості випадків також передують іменнику» (Імплікація постулює типовість позицій атрибутивних моди-

фікаторів, виражених різними частинами мови, — безвідносно до визна-чення синтаксичних параметрів речення і його складових).

«22. Якщо єдиним порядком слів або одним з альтернативних типів порядку в порівняльній конструкції є порядок «зразок — показник по-рівняння — прикметник», то мова належить до групи мов з післялогами. Якщо єдиним типом порядку є порядок «прикметник — показник по-рівняння — зразок», то з більш ніж випадковою ймовірністю мова нале-жить до групи мов з прийменниками». (Всупереч постульованій ієрар-хічній залежності спостерігаємо, що англійська, російська, українська — мови з прийменниками, і в них виявляється постульована залежність: красивее кого, краще за кого, better than who? Але також час-тотні і прояви протилежної властивості, наявність яких даною універса-лією заперечується: Из студентов самый умный, твір найбільш цікавий, адже в російській та українській мовах післялогів немає; навпаки для мови англійської характерна наявність післялогів, проте це не постулюється даною залежністю: *beautiful most girl — аграматична побудова).

«25. Якщо додаток, виражений займенником, іде за дієсловом, то за ді-єсловом слідує також і додаток, виражений іменником» (Імплікується позиція додатку залежно від способу його вираження різними частинами мови безвідносно до визначення синтаксичних параметрів речення і його складових).

Простий аналіз даних універсалій та перевірка їх дії на матеріалах досліджуваних нами мов свідчить про поверхневе спостереження несис-тематизованих фактів, що виявляються в мовах світу. Невипадко-во Н. Хомський назвав універсалії Дж. Грінберга «дескриптивними уза-гальненнями» (універсаліями описового характеру) [526, с. 24].

Як нами виявлено, предметом спостереження виступає не лінійна структура речення в цілому у всій повноті взаємовідношень його елемен-тів, а лише окремі невзаємопов’язані явища. Процитовані і проаналізова-ні нами, як і інші універсалії, називають певні закономірності, пов’язані скоріше з типологічними особливостями мов, ніж з порядком слів. На-приклад, з наявністю тих чи інших категоріальних ознак у граматичних системах мов, які спостерігаються зовсім необов’язково в зв’язку з по-зиціями окремих елементів у висловленнях різної структури і комуніка-тивного типу. Зокрема, за зовнішніми ознаками взаємного розташування окремих елементів висловлення (наприклад, додатку та дієслова) по-стулюється наявність прийменників або післялогів, питальних часток, відмінкової системи та узгодження прикметника з іменником тощо. За-лежності ж самого взаємного розташування елементів у висловленні в тих універсаліях, що висвітлено в лінгвістиці, не розглядаються.


Таким чином, порядок взаємного розташування елементів в лінійній побудові речення, що трактується як універсалія, потребує подальшого зі-ставного дослідження в мовах світу. Всебічному і глибокому аналізу підлягає не лише статистично достатня кількість різних мов, представлених несис-тематизованими поодинокими прикладами, а статистично достатні обсяги мовного матеріалу як база для послідовного зіставлення мов.

1.5.3. Пояснення універсалій в когнітивній лінгвістиціЗ 18 століття термін «універсальна граматика» вживається і на позна-

чення властивої для людини вродженої мовної здібності, яка представля-лась теоретикам у вигляді особливої когнітивної системи внутрішніх вроджених механізмів, спеціального органу в мозку людини, відповідаль-ного за порождення та сприйняття окремих висловлень («локалістська» гіпотеза). Граматика вважалась незалежною цариною вродженої мови. З розвитком біолінгвістичного (когнітивістського) напрямку в лінгвістиці наприкінці 20 віку мовні та мовленєві явища отримують «когнітивістське» пояснення «в термінах зберігання, пошуку, обробки та (ре)організації ін-формації людиною, — тобто, в термінах «когнітивних процесів». Побудова висловлення (навіть про найабстрактніші сутності) уподібнюється зразкам висловлень про існування і зміну матеріальних предметів у реальному просторі. Процедури пошуку та обробки інформації описуються як про-сторові процеси, пов’язані з матеріальною зміною певного предмета. Когнітивні і концептуальні структури знання співвідносяться з різнома-нітними мовними формами, які втілюють їх зміст. Свідомість та інтелект людини досліджуються як система, що відповідає за всі види її діяльності з інформацією та забезпечує нормальне протікання різноманітних мен-тальних процесів (перш за все — процесів мислення). [116; 238, с. 12, 14].

В 21 віці термін «універсальна граматика», як пояснює Н. Хомський, раніше вживаний на позначення «генетичної вродженої здібності» лю-дини до засвоєння та використання мови, отримує новий зміст. Інкорпо-рувавши у свою теорію імплікаційні універсалії, генеративісти назвали такі універсалії параметрами і розповсюдили на параметри таку власти-вість, як природженість, яка атрибутувалася абсолютним універсаліям типу: «Всім мовам притаманна (або не притаманна) певна властивість». Створена Н. Хомським та Г. Лазником для опису мовної когнітивної системи теорія принципів та параметрів представляє собою модель, згідно до якої універсальна граматика керується не правилами, а кінцевим набором загальних для всіх мов фундаментальних принципів і параметрів, які визначають мовну варіативність і фіксуються при засвоєнні мови. Генеративісти вважали, що в процесі онтогенезу «запуск» того чи іншого

внутрішнього вродженого параметру у дитини зумовлюється її лінгвіс-тичним оточенням [560–563; 564, с. 4].

Теорія принципів і параметрів чітко розмежовує універсальне і спе-цифічне у мові і намагається звести це розмежування до простих по-стулатів. Наприклад, стверджується, що у всіх реченнях повинен бути суб’єкт (принцип, або абсолютна універсалія); також, що в низці мов даний принцип може бути вираженим неявно — так званими нульовими формами (pro-drop parameter). Свої ідеї про принципи і параметри в когнітивній мовній системі Н. Хомський розвиває в статті «Три факто-ри будови мови» (2005 р.) та в інших публікаціях [525, с. 1–22; 526]. На думку лінгвіста, когнітивну мовну систему визначають три фактори: генетично зумовлений чинник, спільний для всього виду — вроджена здатність інтерпретувати частини оточуючого середовища як лінгвістич-ний досвід (він включає універсальну граматику); набутий досвід, який веде до варіації в заданих межах; неспецифічні для мови принципи. Останній фактор, як і низка виявлених у процесі розвитку генеративної теорії принципів (наприклад, принцип структурної архітектури і принцип обчислювальної ефективності), за твердженням Н. Хомського є загальним для всіх когнітивних систем мозку, а не лише притаманним мові [525, с. 1–22]. Характерним для генеративістики в цілому є уподібнення мови «системі счислювання (computational systems)» Когнітивна система мозку уподібнюється комп’ютеру як сучасній інформаційній системі, в якій є свої специфічні пристрої для введення даних (сприйняття мов-ного сигналу), накопичення та складування даних (короткочасна і дов-готривала пам’ять), їх аналізу (парсер — аналізатор, який забезпечує членування висловлення на його складові синтаксичні елементи) і, за необхідності, «витягування» даних-знань із системи довготривалої пам’яті (наприклад, [525; 618]). Н. Хомський пояснює нове тлумачення терміну «універсальна граматика». Якщо раніше мовна здібність вважа-лася окремим «когнітивним» органом в мозку людини, подібним до сис-тем планування, розуміння, інтерпретації, віддзеркалення та інших «ментальних» (мисленнєвих) операцій, то тепер вроджена мовна здібність розуміється як система інтерфейсної взаємодії систем. Інтерфейс (термін, в основному, використовується в описах комп’ютерних технологій) озна-чає сукупність засобів і методів взаємодії між елементами системи (http://dic.academic.ru/dic.nsf/). Таких інтерфейсних систем, на думку Н. Хомського, принаймні дві: система мислення, яка використовує мов-леннєві висловлювання для вираження аргументації, доказів, інтерпре-тування, організації дій та інших ментальних (мисленнєвих) актів; та система сенсорно моторних систем (зору, слуху тощо), яка забезпечує


екстеріорізацію висловлень під час їх порождення, а також мисленнєве конструювання висловлень при їх сенсорному сприйнятті. Завдяннями теорії мови при цьому лінгвіст вважає встановлення меж між тим, що є, і тим, що не є природною людською мовою; пояснити опанування мови людиною — тобто виявити механізми влаштування нових отриманих даних в систему вродженої мови-універсальної граматики. Треба з’ясувати, що собою являють такі механізми, а головне — вияснити, чому саме цими принципами, механізмами (а не безліччю можливих інших) забезпечу-ється розвиток («зріст») мовної компетенції людини [526, с. 18–19].

Американський лінгвіст Рей Джеккендофф, також вірний ідеям уні-версальної граматики, завдання лінгвістики вбачає в розумінні та опи-санні правил інтерфейсної взаємодії. Тому він запропонував підхід, дещо альтернативний теоріям Н. Хомського [574]. Р. Джеккендофф вважає, що разом із синтаксисом семантичний і фонологічний компоненти мови є також генеративними системами. На його думку, ці системи рівноправ-ні, незалежні і пов’язані між собою.

І Н. Хомський, і Р. Джеккендофф прагнуть побудувати лінгвістичну теорію, що пояснювала б можливість засвоєння мови дитиною. Роз-біжність в їх теоріях полягає в тому, що Р. Джеккендофф не виключає з процесу навчання семантичний компонент як такий, що не має прямого відношення до мови та універсальної граматики, а також в тому, що Н. Хомський акцентує увагу на когнітивній складовій в цьому процесі.

В якості пояснення власне універсалій також пропонуються прагма-тичні та когнітивні принципи [97; 529; 192]. Пояснюють виявлені уні-версалії також через сприйняття «картини світу» (що є одним з цен-тральних понять когнітивістики). Зокрема, С. Пінкер критикує висновки Дж. Грінберга стосовно того, що конкретні універсалії можуть бути ре-зультатом певного процесу обчислення морфологічних правил у свідо-мості, при якому флексії застосовуються виключно до результатів дери-вації і не інакше.

Особливу увагу у зв’язку з цим привернула до себе ідея вродже-ності мови як здатності, інстинкту [618; 606]. Так, в руслі генеративіс-тики Ф. Ньюмейер висуває гіпотезу трьох автономій — автосинтаксиса, автознання, автограматики; лінгвіст наполягає на принципі природже-ності і тому автоматичного запуску знання граматики: автограматика, згідно з його ідеєю, має когнітивну основу. С. Пінкер на прикладі тва-ринного світу показує необхідність і наявність єдиної ознаки — струк-тури (кістяка, хребта) і його модифікацій у різних тварин в залежнос-ті від історичного періоду і місця та умов проживання. Лінгвіст стверджує, що розбіжності між мовами аналогічні; що у всіх мов є

певний єдиний план, основа — принципи і правила синтаксису, мор-фології та фонології, певна невелика кількість варіативних параметрів, на зразок списку опцій в комп’ютері. Встановлення будь-якого з таких параметрів може привести до значних відхилень в поверхневих проявах мови [618, с. 256, 260]. Перелічивши низку правил та імплікацій, пред-ставлених як універсалії, С. Пінкер робить висновок: в основі мовного інстинкту лежить універсальна граматика, яку не можна зводити лише до історії або свідомості [618, с. 253–255]. Опублікована в 2005 р. книга Ф. Ньюмейера «Можливі і ймовірні мови: перспективи застосу-вання генеративної граматики до типології мов» виявила, що низка основних універсалій-параметрів не є універсальними для мов світу, що ці параметри є імовірнісними (вірогіднисними), не є частиною універсальної граматики. Робота М. Хаспелмата 2006 р [557] містить аналогічну критику. Дж. Хоукінс коментує, що фактично ці автори визнали те, про що Дж. Грінберг говорив ще в 1963 р. А саме, що більшість імплікаційних універсалій спрацьовують лише з трохи біль-ше ніж випадковою частотністю, що більшість з абсолютних універса-лій, як згодом виявилося, мають винятки. Тому, якщо дані параметри не є коректними з точки зору дескриптивного підходу, такі параметри не є вродженими, а вибудована на основі таких параметрів теорія «зо-внішнього запуску» теж є некоректною, якщо некоректна її основопо-ложна посилка. Важливо також, що на відміну від емпірично не під-тверджених тверджень Н. Хомського, Дж. Хоукінс свою гіпотезу підтверджує емпіричними даними.

Вже виявлені універсалії дають підставу дослідникам висловлювати припущення про походження всіх природних мов світу з однієї прамови, а нинішні універсалії вважати такими закономірностями прамови, які збереглися в конкретних мовах. (Наприклад [618, с. 250–256]. С. Пінкер припускає можливість і іншого походження універсалій: на його думку, в мовах, можливо, відображаються універсалії мислення або обробки інформації в свідомості людини. В якості прикладу автор наводить універсалії у найменуваннях колірної гами як продукт універсального сприйняття бачення кольору, і робить логічний висновок про те, що «універсалії мислення або обробки інформації свідомістю людини» не залежать від конкретної мови. Аналогічну ідею обстоює і В’яч. Вс. Іванов: «Частина спільних рис, які виявляються у всіх людських семіо-тичних структурах, повинна бути пов’язана з генетично обумовленими особливостями мозку. Тому рух у такому напрямку може виявитися вирішальним для об’єднання наук про людину з природничими науками» [178, с. 4]. Деякі лінгвісти-когнітивісти вважають, що граматичні елемен-


ти у своєму функціонуванні покликані структурувати або концептуалі-зувати людський досвід задля того, щоб виразити його за допомогою мови. Припускається існування певних відношень між конкретними структурними критеріями та конкретними підкласами граматичних понять (див., наприклад, [370]). Вимагають свого вивчення багато ас-пектів синтаксичної структури, які підлягають дослідженню з точки зору типології відношень між формою та функцією, наголошує В. Крофт [532, с. 191, 192]. Аргументуючи свою точку зору, С. Пінкер пропонує вирішу-вати питання про універсалії, аналізуючи граматику як організовану систему, а не як певний набір фактів, оскільки науково значущими є не суто факти, а відношення/співвідношення між властивостями певних лінгвістичних явищ, які проявляються в різних мовах однаково.

Таким чином, огляд теоретичних джерел з універсології свідчить про актуальність дослідження лінійної організаціїї висловлення як гіпоте-тично універсальної властивості англійської, російської та української мов, обумовленої закономірностями плину когнітивних процесів в сві-домості людини. Основою для такого гіпотетичного припущення є:

1. Гіпотеза Дж. Хоукінса, яка полягає в тому, що правила, записані в гра-матиці, є узагальненнями закономірностей, які спостерігаються в реальному мовленні (чим поширенішою є модель в мовленні, тим імовірніше, що саме вона буде зафіксованою в граматиці як основна і нормативна) [564, с. 4].

2. Гіпотеза про наявність єдиної для різних культур універсальної «абетки («алфавита») людської думки», наявність однієї понятійної системи в основі семантичних структур багатьох мов світу, а також неза-лежність понятійної галузі від конкретної мови.

3. Висновок С. Пінкера про когнітивну основу мовних універсалій та його пропозиція аналізувати граматику як організовану систему, а не як певний набір фактів, оскільки науково значущими є не факти як такі, а відношення/співвідношення між властивостями певних лінгвістичних явищ, які однаково проявляються в різних мовах.

1.6. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МИСЛЕННЯ І МОВИ (МОВЛЕННЯ) ЯК ЦЕНТРАЛЬНА ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ЛІНГВІСТИКИ

Проблема взаємини мови та мислення є центральною, як у мовознавстві, так і у філософії [7; 10; 16; 18; 22; 69; 70; 71; 77; 110; 112; 141, с. 69–80; 150, с. 108–155; 158; 187; 234; 237; 266; 370; 407; 573; 538; 618]. Структури концеп-туальних одиниць, які складаються у свідомості як безпосереднє відображен-ня структури людської діяльності, суспільної практики і які пов’язані склад-

ними перехресними відношеннями зі структурами десігнаторів (формою мови, формою вираження) вважають кінцевим критерієм при вирішенні лінгвістич-них, зокрема, семасіологічних проблем [299, с. 222] Останнім часом при ви-рішенні проблем породження і сприйняття мовлення замість представлення про «значення слова як способу опису знань, втягнутих в процес мовного спілкування» користуються поняттям про мовну свідомість як про «сукупність підходів, методів і методик аналізу процесів використання знань при поро-дженні та сприйнятті мови». Дослідники неминуче звертаються до позамовних чинників і розглядають різні мовні і мовленнєві явища з позицій когнітивної науки, яка пропонує теоретичні моделі зв’язку мови та мовлення із свідоміс-тю людини [370; 421; 449, с. 4; 398; 399; 401; 471; 581; 450, с. 287–289].

Свідомість і мовна свідомість, зокрема, в когнітивній науці розгляда-ється як особливий (рекурсивний) механізм обчислення/аналізу (типу зорового сприйняття, контролю моторно-рухових функцій, соціальних відношень) — притаманна людині вроджена здібність до опанування мовою. Саме цей механізм виокремлює мову з усіх інших біологічних здібностей людини, властивих також представникам світу тварин [559, с. 1569–1579]. Спростовуючи мінімалістську теорію Н. Хомського, С. Пін-кер [618, 619] і Р. Джеккендофф [619] уподібнюють мову не просто ре-курсивній системі або просто адаптації цих систем, а інтерфейсу, тобто сполучній тканині між рекурсивними системами, які частково еволюцій-но передували йому. На думку цих дослідників, саме мова об’єднує ці біологічні системи свідомості в єдину макросистему якісно нового виду. Їх висновок про мову як про систему, спеціально пристосовану «для ко-мунікації (передачі) знань і намірів», по суті, повторює відому фразу К. Маркса (мова є засобом спілкування) [619, с. 229–231]. Запропонова-но і механістичні моделі, які пояснюють роботу свідомості як переміщен-ня потоків нейронів між різними відділами головного мозку, що й об’єднує ці відділи в єдину систему [617]. Таким чином, в когнітивістиці вслід за генеративістикою, мовна свідомість і процес породження і інтерпрета-ції мовлення уподібнюється роботі комп’ютера. Разом з тим уподібнення розумової діяльності людини процесу обробки інформації комп’ютером вважається необґрунтованою теорією, хоча й поширеною і такою, що приймається на віру як належне.

Пізнання, як вища форма відображення дійсності, є єдністю відобра-ження, предметно-практичної діяльності та комунікації, — соціально-опосередкованою діяльністю людини як індивіда і члена колективу, яка розвивається історично. Воно починається з рівня чуттєвого сприйняття — у відчуттях, уявленнях — і розвивається на наступних рівнях — у мисленні, емпіричному і теоретичному пізнанні [662, c. 506, 680; 647; 69; 5; 9; 588].


В філософії пізнання трактується як система, яка функціонує на осно-ві знання про себе і своє оточення. Знання — як корисний для системи опис певного боку світу (самої системи) або оточуючого її середовища. Такий опис пов’язується із спостережуваним процесом певним кодом або набором кодів, а корисність, в даному контексті, пов’язується зі здатністю виживати, відтворюватися і розвиватися [234, с. 120]. Вважають, що сам мозок як орган психічної діяльності і «орган загального відображення світу в розумовій діяльності людини», сформувався на основі виперед-жального відбиття послідовно повторюваних низок зовнішніх явищ, а принцип випереджального відображення дійсності загальновизнано універсальним принципом будь-якої поведінки, в тому числі і мовленнє-вої [463, с. 95]. Процес відображення розглядається як процес вираження, об’єктивування всього спектру власної природи суб’єкта, а процес цього об’єктивування одночасно виявляється процесом відтворення певного фрагмента зовнішнього світу — того, з яким суб’єкт виявляється здатним взаємодіяти на даному етапі свого існування [416, с. 63].

Часто як повний синонім і «орнаментальний, «науковий» іншомовний варіант термінів пізнання і знання вживають термін когніція. Водночас, розрізнюють пізнання інтуїтивне, підсвідоме «передпізнання» («предпо-знание»), що лежить поза логікою, розумовою і мовленнєвою діяльністю (когніцію), і пізнання розумом, логічне, прояснене і втілене в слові, мов-ленні («пізнання в вузькому смислі слова»), які сукупно виступають як «пізнання в широкому смислі слова». Розуміння пояснюють як усвідом-лення загального змісту, включення в сферу доступного свідомості. Із сферою розуму (дискурсивною) пов’язують терміни пізнання (у вузькому смислі) і поняття, із сферою інтуїтивного — терміни когніція і концепт. Когніція визначається як різновид розумових операцій, що обслуговують та супроводжують сприйняття (зокрема, обробку) і продукування як знань, так і мовних виразів для цих знань, як «процедури отримання і використання «передзнання» [112, с. 5, 6–7, 8, 9].

Загальні закономірності породження мовлення в цілому досліджують-ся у психолінгвістиці. Важливим є зроблене на основі результатів вивчен-ня акустичних характеристик мовлення гіпотетичне припущення про повну симетрію породження і інтерпретації мовленнєвого фрагменту. Мовлен-нєвий фрагмент, згідно до цієї гіпотези, є ланцюжком мовних одиниць, породження якого представлено як: ланцюжок нервових імпульсів — по-слідовність рухів м’язів — послідовність звукових хвиль. Сприйняття і розуміння того ж самого фрагмента розуміється як зворотне розкручуван-ня цього ланцюжка послідовностей [547]. Вітчизняні психолінгвісти ви-явили декілька етапів породження мовленнєвого уривку і, на ініціальних

етапах, — орієнтованість не на формально-граматичну систему окремої мови, а на логіко-семантичні закономірності: зокрема суб’єктно-предикатну структуру судження і актуальне членування речення [230; 24]. Наголо-шено і на тому, що природна послідовність висловлювання думок у ви-гляді речень є обумовленою необхідністю встановлювання смислового зв’язку між сказаним і мислимим до вираження, щоб мінімізувати наван-таження на короткотермінову пам’ять [115, с. 130–134].

Однак когнітивний аспект лінійної організації висловлення (склад, семантика та лінійна послідовність обов’язкових і факультативних еле-ментів), наскільки це випливає з літератури, вивченої автором даної ро-боти, в лінгвістиці не досліджувався. Виходячи з того, що мова та ша-блони нашої думки нерозривно між собою переплетені і «в певному сенсі становлять одне й те саме», а також «в тій мірі, в якій мовна форма мотивована, вона «відображає» ту когнітивну структуру, яка стоїть за нею» [207; 471], для пояснення досліджуваного явища мови актуальним є звернення до когнітивних процесів, до чого закликають, наприклад, М. Хеллідей та Ч. Маттіссен [555].

Стосовно лінійної організації висловлення завдання полягає у вияв-ленні в реченні віддзеркаленого в мовленні механізму первинного (чуттє-вого) сприйняття, початкового аналізу та структурування навколишньо-го світу свідомістю людини. Саме такий механізм у даній роботі будемо вважати когнітивним чинником лінійної організації висловлення.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Проблематика порядку слів в лінгвістиці розглянута виокремлено 1. для певних словосполучень, лексем та типів (наприклад, інверсії), що залишило поза увагою науковців системні відношення і закономірності в лінійній організації висловлення, зокрема простого розповідного неін-вертованого речення, яке становить типову норму для англійської, росій-ської та української мов. Суперечливість теоретичних положень щодо типів та нормативності інверсії пов’язана із трактуванням проблеми по-рядку слів у словосполученні абсолютизовано від речення, а також із тим, що в синтаксичній теорії традиційна п’ятичленна система членів речення залишає неоднозначно інтерпретованими і взагалі неінтерпретованими значну кількість елементів речення, оскільки не розмежовує залежні компоненти словосполучень і самостійні члени предикативних одиниць.

Визначення статусу членів речення як конституентів синтаксичних 2. структур (предикації, комплементації, модифікації та координації) одно-


значно встановлює обов’язковість або факультативність кожного з елемен-тів висловлення для структурної та семантичної цілісності речення, що виявляється найважливішим чинником при дослідженні, зокрема порядку слів, оскільки фактори, що визначають взаємне розташування обов’язкових і факультативних членів речення, можуть бути різними. Підмет, простий дієслівний присудок та компоненти складеного іменного та дієслівного присудків (особово-дієслівний конституент присудка і його комплементи: суб’єктний, дієслівний, об’єктний) є завжди обов’язковими елементами речення. Означення (атрибутивний модифікатор) є завжди факультатив-ним, обставина — елементом або факультативним (модифікатором), або обов’язковим (адвербіальним комплементом особово-дієслівного консти-туента присудка). Обставина є обов’язковим елементом речення, якщо: дана обставина конкретизує або змінює лексичну семантику дієслова — його смисл, актуалізований в даному реченні; прийменник-постпозитив дає дієслову аспектну/фазисну характеристику; дана обставина або після-лог утворює з дієсловом фразеологічну єдність, загальний єдиний зміст якої не є простою сукупністю лексичних значень слів, що входять до сло-восполучення; дану обставину неможливо опустити зі структури даного речення без порушення його структурної та семантичної цілісності і ре-ферентної співвіднесеності з конкретним елементарним процесом.

Неможливість вивчення порядку слів у реченні без чіткого визна-3. чення природи самого речення та його структурних складових, обумови-ла необхідність введення в даній роботі комплексного поняття лінійна організація висловлення, яке включає такі складові та їх параметри: 1) базові елементи синтаксичної структури речення, тобто члени речення, 2) взаємне лінійне розташування даних елементів у синтаксичній струк-турі речення-висловлення, 3) певний синтаксичний статус кожного елемента як обов’язкового або факультативного для структурної та се-мантичної цілісності висловлення, 4) смислову роль кожного елемента в семантичній (смислорольовій) моделі речення, 5) референтну семанти-ку кожного окремого елемента та речення в цілому.

Порядок взаємного розташування елементів в лінійній побудові 4. речення, що в лінгвістиці трактується як універсалія, потребує подальшо-го зіставного дослідження в мовах світу. Перспективним є всебічний і глибокий аналіз статистично достатнього обсягу мовного матеріалу в кож-ній з мов як бази для послідовного їх зіставлення, а не виключно огляд і систематизація розрізнених прикладів на базі статистично достатньої кількості різних мов. Метою такого зіставного дослідження є не лише констатація певних закономірностей, пов’язаних із лінійною організацією висловлення, а і виявлення глибинних причин такої закономірності.

Виявлення та систематизація закономірностей і специфіки ліній-5. ної організації висловлення в зіставлюваних мовах передбачають комп-лексний аналіз синтаксичної структури і семантики речення як організо-ваної системи взаємопов’язаних явищ, верифікацію оприлюдненої в лінгвістиці гіпотези про принцип побудови речення і тексту, про при-чини та наслідки контактності-дистантності елементів, виявлення віро-гідної залежності семантико-граматичних параметрів висловлення від закономірностей когнітивної діяльності людини.

Семантична теорія синтаксису визначає типологію значень, ви-6. ражених висловленням та його компонентами. Аналіз семантики речення в ракурсі дослідження лінійної організації висловлення передбачає вста-новлення семантичної структури речення та визначення його граматич-ного значення. Спільним для існуючих в лінгвістиці трактувань семан-тики речення є представлення глибинної структури речення як вербоцентричної позиційної схеми і ментальної репрезентації, а також системне протиставлення значення лексичного та граматичного (абстра-гованого від лексичного, формального).

6.1. Граматичне значення простого речення в роботі визначено як здійснювана колективним і індивідуальним мисленням комунікантів (через формулювання і вербалізацію елементарного судження, думки) референтна співвіднесеність висловлення з типом елементарного про-цесу об’єктивної або мислимої дійсності, а граматичне значення обов’язкових членів висловлення як референція з компонентами такого елементарного процесу безвідносно до модальних, прагматичних, кому-нікативних аспектів висловлення; з врахуванням виключно чинника повноти/неповноти семантики дієслівного компонента як складової лексичної семантики елементів речення.

6.2. Глибинна семантична структура речення в лінгвістиці трактуєть-ся як нелінійна конфігурація (пропозиція), що репрезентує предикатну семантему та семантичні актанти; як предикатно-актантна рамка; як предикатно-аргументна структура або логіко-граматична пропозиціо-нальна функція предикату та його аргументів; як смислорольова модель (структура), що включає предикат та його семантичні (синтаксичні) ак-танти (смислові ролі яких ототожнюються з глибинними відмінками). Загальноприйнято представляти семантику висловлення (навіть при лінійному символічному записі) як нелінійну вербоцентричну побудову, основану на враховуванні конкретної лексичної семантики її компонен-тів. Неможливість представити лінійну організацію висловлення у такий спосіб обумовлюють доцільність розгляду семантичної структури речен-ня як моделі смислорольвих відношень між компонентами.


6.3. Приналежність і структурно-синтаксичної, і семантичної моделей речення глибинному рівню дає підстави виявити можливу відповідність елементів речення елементам семантичної моделі, а також імовірну коре-ляцію між структурно-синтаксичними, смислорольовими моделями ре-чення і граматичним значенням речення. До смислорольової (семантич-ної моделі) базового речення належать предикат та його аргументи (актанти); партиципанти до такої моделі не належать. Актантами/аргу-ментами виступають: субстанція-підмет безвідносно до типу процесу; ті комплементи особово-дієслівного конституента присудка, які співвідно-сяться з субстанціями-додатками та обставинними комплементами, мислимими як субстанції, — конституентами процесів-відношень (об’єктних або адвербіальних). Це — ролі, виконувані обов’язковими елементами речення — підметом, об’єктними і адвербіальними компле-ментами особово-дієслівного конституента присудка.

Аналіз мовного матеріалу та осмислення положень і ідей, опри-7. люднених в теоретичних джерелах, дає підстави запропонувати гіпотезу про спільність суттєвих ознак лінійної організації висловлення в англій-ській, російській та українській мовах. Гіпотетично спільними для зі-ставлюваних мов є такі риси: 1) кількісний склад і перелік обов’язкових елементів простого двоскладного розповідного речення; 2) певний набір структурно-синтаксичних та семантичних моделей названого речення; 3) відносна фіксованість та/або довільність взаємного розташування елементів в лінійній структурі речення. Спільність названих параметрів речення, гіпотетично, забезпечується тим, що структурно-синтаксична і семантична моделі висловлення у комплексі відбивають когнітивно зу-мовлені закономірності референції висловлення до типу елементарного процесу: в мовленні лінійною організацією висловлення «відтворюється» алгоритм сприйняття фрагментів світу свідомістю спостерігача-мовця.

Оскільки закономірності лінійної організації висловлення, пов’язані з історично зумовленою специфікою граматичних систем досліджуваних мов і з комунікативно-прагматичними аспектами порядку слів, в лінгвіс-тичній літературі широко висвітлені, у цій роботі основна увага буде зо-середжена на семантичних і когнітивних факторах лінійної організації висловлення, а також на деяких проблемних випадках трактування струк-тури речення в зіставлюваних мовах.

Основні положення Розділу 1 представлено в публікаціях автора [304; 305; 310–312; 317; 319; 321; 322; 326; 327; 329; 341; 610; 611, 613].

РОЗДІЛ 2

CПІЛЬНЕ І СПЕЦИФІЧНЕ У СТРУКТУРНО-СИНТАКСИЧНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИСЛОВЛЕННЯ


2.1. СТРУКТУРНО-СИНТАКСИЧНІ МОДЕЛІ ПРОСТОГО РОЗПОВІДНОГО ПОВНОСКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ

В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ І УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

У даній роботі при аналізі матеріалів виборок англ., рос. та укр. мов послідовно застосовано принцип розмежування елементів речення на обов’язкові та факультативні. Дослідження на основі англ. м. показало, що свобода або фіксованість позиції того чи іншого елемента у висловленні, перш за все, залежить від його статусу як обов’язкового або факультативного для структурно-синтаксичної та семантичної цілісності речення. Обов’язкові елементи (підмет S, простий дієслівний присудок []р, особово-дієслівний конституент присудка V і його комплемент (и) C, а саме: предикатив Cs, додаток Co, неособові форми дієслова як частини складеного присудка Cv та обставини Cd) у лінійній структурі висловлення мають фіксовану позицію, зміна якої веде або до зміни співвіднесенності речення з конкретним процесом об’єктивної дійсності (при прямому порядку слів) або (у разі інверсії) додає висловленню певних нових прагматичних або емоційних забарвлень. Атрибутивний (означення) та обставинний модифікатори як факультативні елементи, опущення яких не впливає на структурну й семантичну цілісність висловлення, займають пре- або постпозицію щодо тієї частини речення, яку модифікують — окремого компонента, групи елементів чи структури предикації в цілому. Таким чином, їх позиція в рамках всього висловлення є довільною і нефіксованою і може розглядатися з позицій словосполучення, а не речення. Обов’язкові елементи, певним чином лінійно розташовані один за одним, складають так звані базові речення, символічний запис яких використовується в якості моделей структурних типів висловлення.


Застосування аналогічного підходу до аналізу лінійної організації висловлень в рос. м. та укр. м., зокрема, виокремлення факультатив-них елементів із структури речення і врахування виключно елементів обов’язкових, дало змогу систематизувати всю сукупність речень і пред-ставити їх у вигляді структурно-синтаксичних моделей. В результаті та-кого моделювання все різноманіття простих повноскладних нееліпичних розповідних речень досліджених вибірок англ. м., рос. м. та укр. м. зво-диться до двох структурно-синтаксичних моделей: S + [V]p і S + [VC]p, де С (комплемент) у кожному варіанті даної моделі специфіковано як об’єктний (Co), суб’єктний (Cs), дієслівний (Cv) або адвербіальний (Cd). (З чотирьох моделей, запропонованих А. К. Корсаковим і апробо-ваних в роботах його учнів, зокрема, І. Б. Морозової [287–289] дві пред-ставляють висловлення з початковим ненаголошеним There; на наш погляд, вони є варіантами моделі S + [VCd]p, доказу чого присвячено п. 2.2. цього Розділу).

У матеріалах вибірок для англ., рос. та укр. мов нами послідовно виокремлено моделі простих речень з простим і складеним присудком та їх варіанти. На етапі загального моделювання до одного варіанту (однієї моделі) віднесено речення з будь-якими варіаціями взаємного розташування елементів — враховувався лише інвентарний склад обов’язкових членів речення. На наступних етапах дослідження, зокрема, при розгляді і аналізі впливу варіативності лінійного розташування елементів у ядрових реченнях-примітивах на виражений реченнями смисл, розглядалися окремо в межах кожної моделі, кожного варіанту всі варіації лінійної організації висловлень. При первинному аналізі низка однорідних членів речення трактувалася як один елемент (одна позиція), оскільки в такому разі висловлення з однорідними елементами не представляли собою окремої моделі, відмінної від початкової без однорідних членів речення. Отриманий таким чином узагальнений список варіантів та їх частотність включено в Таблицю 2.1.1.

Приклади (номер варіанту моделі і прикладів відповідає номеру по-зиції в Таблиці):

1. Модель S + [V]p: Porters appeared solicitously. ‘З’явилися ввічливі і готові допомогти носії’ [715, c. 5]; Все сдвинулось. [697, с. 26]; Безладдя в Ставрополі посилюється. [684, с. 44].

Модель S + [VC]p:а) Варіанти моделі S + [VC]p з одним комплементом:2. S + [VCs]p: Mr Smeeth looked severe. ‘Містер Сміт здавався суворим’

[723, c. 66]; It’s funny. ‘Смішно’ [701, c. 277]; Это была заведомая ложь [697, с. 12]; Вона (земля) була споконвіку наша! [684, с. 37];

Таблиця 2.1.1.Частотність вживання речень різних структурних моделей

№№ Моделі

і основні варіанти

Англ. Рос. УкрРазомв трьох мовах

К-ть пр-в

%К-ть пр-в

%К-ть пр-в

%К-ть пр-в

%

Модель S + [V]p 1627 16 1368 13,7 1913 19,1 4908 16,3

(Модель S + [VC]p)

Варіанти з одним комплементом

S + [VCs]p: 2225 22 1542 15,4 1124 11,2 4891 16,2

S + [VCo]p 3553 35,5 4859 48,6 4533 45,3 12945 43,1

S + [VCv]p 207 2 234 2,3 368 3,7 809 2,5

S + [VCd] 1126 11 837 8,4 748 7,5 2711 8,8

Варіанти з двома комплементами

S + [VCsСо]p 178 1,8 332 3,3 191 1,9 701 2,1

S + [VCoСо]p 308 3,1 319 3,2 432 4,3 1059 3,4

S + [VСоCd]p 394 3,9 91 0,9 128 1,3 613 2,0

S + [VCvCs]p 113 1,1 62 0,6 82 0,8 257 0,81

S + [VCvСо]p 39 4 278 2,8 339 3,4 656 3,4

S + [VCvCd]p 81 0,8 - - - - 81 0,24

S + [VCvCv]p 5 0,05 - - - - 5 0,01

Варіанти з трьома комплементами

S + [VCvCsCо]p 19 0,2 - - - - 19 0,07

S + [VCvCоCо]p 53 0,5 37 0,4 72 0,7 162 0,5

S + [VCvCоCd]p 52 0,5 31 0,3 49 0,5 132 0,4

S + [VCvCvCо]p 9 0,09 5 0,05 11 0,1 25 0,08

S + [VCdCvCd]p 5 0,05 4 0,04 5 0,05 14 0,05

S + [VCdCvCs]p 1 0,01 1 0,01 5 0,05 7 0,02

Варіанти з більш ніж трьома комплементами

S + [VCdCvCs]p 5 0,05 - - - - 5 0,02

РАЗОМ 10000 100% 10000 100% 10000 100% 30000 100%

3. S + [VCo]p: I’ll never forget you! ‘Я тебе ніколи не забуду’ [709, c. 78]. Мы боялись вовсе не милиции [693, c. 39]; Встретил нас продюсер Сасаки-сан [695, c. 37]; Рогожин не любив ні візників, ні трамваїв. [684, с. 50]; Дехто осуджує Володьку за такий крок. Я вас там на фермі одразу запри-мітив. [679, с. 66, 29].

4. S + [VCv]p: They cannot coexist. ‘Вони не можуть співіснувати’ [709, c. 46]; Luther stopped humming. ‘Лютер перестав наспівувати собі щось під


ніс’ [712, c. 7]; Он стал сердиться [680, c. 5]; Бо ніхто ж так не вміє вари-ти, як ви. [679, с. 53].

5. S + [VCd]p: He was here. ‘Він був тут’ [709, c. 67]; He stared into Luther’s eyes. ‘Він пристально вдивлявся Лютеру в очі’ [712, c. 7]; Они сели в глубокие кресла [680, c. 51]; Увечері дівчата були в клубі [679, с. 27].

б) Варіанти моделі S + [VC]p з двома неоднорідними комплементами:6. S + [VCsСо]p: That struck John as a good idea. ‘Джону ідея сподо-

балася (букв.: Це вразило Джона як гарна ідея = ідея здалася гарною)’ [703, c. 51]; He became conscious again of the bristling presence at his side. ‘Знов він відчув поряд ворожу присутність’ [709, c. 29]; Они его счита-ли неудачником. Он был для меня всем. [680, c. 59, 60]; Мій шурган є тільки пересторога всім нам. Проте підвладна комісарові людність за-лишалася байдужа до його фізичних властивостей і комісарського ти-тулу. [684, с. 43, 45];.

7. S + [VCoСо]p: I confused him with the Kaiser. [Cоd Соi] ‘Я його плутав із Кайзером’ [719, c. 24]; A walk would do me good. [Соi Cоd] ‘Про-гулянка мені не завадить (буде корисною)’ [709, c. 160]; Его богатство давало ему обеспеченную жизнь. [Соi Cоd] [685, c. 157]; Господар перев’язує дідуха залізним ланцюгом. [Cоd Соi] В Галичині Святий Микола роздає дітям подарунки. [Соi Cоd] [678, c. 47, 27].

8. S + [VСоCd]p: She’ll bite my head off. ‘Вона мені голову відірве (букв. «відкусить»)’ [716, c. 72]; He slammed the reciever down. ‘Він жбурнув слухав-ку на телефонний апарат’ [729, c. 180]; Как будто он держал палец на кноп-ке. [680, c. 20]; Султан хотів мати свого улюбленця поряд [682, с. 15];

S + [VCdСо]p: Водопровод каким-то чудом еще качал из Днестра тонкую струю этой воды [693, c. 45]; Василь пропустив повз вуха батьків натяк. [698, c. 33); Всі одеські рибалки мали в своїх куренях образ Св Ми-колая [678, c. 10];

9. S + [VCvCs]p: Oh, it must be a rumour. ‘А, це, мабуть, слухи’ [726, c. 80]; Наверное, он мог быть и неплохим разведчиком. Завтра он может стать недосягаемым [680, c. 13, 82]; Комфорт і порядність — це, по-моєму, могло б стати девізом часу [679, с. 68].

10. S + [VCvСо]p: Lady Monkford might have jewelry. ‘У Леді Монкфорд можливо є ювелірні прикраси’ [712, c. 56]; Я только умею крутить баран-ку. [695, c. 18]; А вот Кузьмину он не стал их показывать. [680, c. 74] Вражливе обличчя Рогожина не могло приховати наявного задоволення [684, с. 54].

11. S + [VCvCd]p: I can’t stay here. ‘Я не можу тут залишатися’ [726, c. 81]; There must be some difference. ‘Але ж повинна бути якась різниця’ [719, c. 52];

12. S + [VCvCv]p: The murmur of her protests could be heard receding beyond the hedge. ‘За живою огорожею було чутно, як стихають її неви-разні протести’ [721, c. 60];

13. S + [VCvCsCо]p: He couldn’t be positive about it. ‘Він не міг бути впевненим в цьому’ [729, c. 117]; Тільки дисципліноване організоване коза-цтво зуміє стати підпорою порядку [684, с. 43];

14. S + [VCvCоCо]p: You could have saved them the trouble. ‘Ви могли б не турбувати їх’ [721, c. 306]; I was going to tell you about the children. ‘Я як раз хотіла розповісти тобі про дітей’ [727, c. 4]; Во-первых, мы должны были дать друг другу «кровавую клятву дружбы». [686, c. 48]. Я начал рассказывать ему свои наметки [693, c. 35]; Ви спеціально взялися заля-кувати нас усякими химерами [684, с. 40].

15. S + [VCvCоCd]p: The heat may get her down. ‘Жара може спричи-нити її депресію’ [721, c. 111]; They are not going to put me in jail. ‘Вони ж не посадять мене до в’язниці’ [712, c. 24]; Вокруг него стала группировать-ся обиженная бездарь. [680, c. 48]; Ви … за всяку ціну мусите утримати чеченців від ворожих виступів проти козаків. Я таки серйозно хочу жити в згоді з бритолобими. [684, с. 41, 48].

16. S + [VCvCvCо]p: In that time she must have got to know him inside and out. ‘За цей час вона, очевидно, добре взнала його в усіх можливих проявах’ [719, c. 14]; Мы можем только лишь научиться обращаться с ними. [685, c. 301].

Представлені в Таблиці 2.1.1. дані свідчать, зокрема, про те, що речен-ня структурно-синтаксичної моделі з присудком, вираженим структурою комплементації, (S + [VC]p) в матеріалах сумарної вибірки, як і в відпо-відних мовних вибірках, є більш ніж в 6 разів частотнішими за вислов-лення моделі з простим дієслівним присудком (S + [V]p). В межах моде-лі S + [VC]p відносна частотність вживання речень, побудованих за варіантами моделі з одним або декількома комплементами, обернено пропорційна складності моделі. Пор.: речення з одним комплементом сумарно складають 70,6% сумарної вибірки, висловлення з 2 комплемен-тами — біля 12% сумарно, в той час як висловлення з трьома і більше комплементами зареєстровано виключно в вибірці англ. м. і лише в 5 при-кладах з 10000, що складає 0,02% від сумарної вибірки.

П’ять варіантів підмоделей з двома неоднорідними комплементами і майже всі варіанти підмоделей з трьома і чотирма неоднорідними комп-лементами представляють собою речення, генеровані з варіантів більш простих підмоделей за допомогою ускладнення присудка — аспектного і модального (див. приклади до позицій 9–16 відповідно).

Висловлення з об’єктним і адвербіальним комплементами особово-дієслівного конституента присудка зареєстровано в двох неін-


вертованих варіантах (див. приклади до позиції 8.), як і в реченнях з двома неоднорідними додатками (див. приклади до позиції 7.); з дво-ма неоднорідними дієслівними або адвербіальними комплементами — по одному варіанту.

В усіх мовних вибірках найбільш частотними виявилися речення моделі S + [VCo]p та її різновиди — з одним або декількома неоднорідни-ми додатками, зокрема, зі «складним» додатком (коли об’єктний компле-мент виражено вторинною структурою предикації): I had decieved her [714, c.146]; Я недолго ломал голову над причиной ареста отца. [692, с 157]; Його тут знають всі. [691]; Brady didn’t speak, letting his glare say it all. ‘Брейді мовчав, за нього все говорив його погляд’ [704, c. 34]; Голос по-могает нам выразить свои чувства. [697, c. 49]; Ну от військовий круг і ухвалив прохати нашому отаманові чин генерала… [684, с. 33]. На такі речення припадає від третини до половини прикладів моделі S + [VC]p: англ. м. — 35,5%, рос. м. — 38,6%, укр. м. — 45,3%.

Висловлення з адвербіальним комплементом в препозіціі до об’єктного комплементу S + [VCdCo]p в англ. м. відрізняються від своїх аналогів з послідовністю S + [VСоCd]p: She craned forward her head to sip the wine over the baby’s body. ‘Неначе журавель, вона витягала шию, перехилялася над немовлям, щоб потягувати вино’ [726, c. 74]. She let out a little cry of fright. ‘Вона зойкнула від страху’ [712, c. 38]; He turned over a sod of dry earth with his toe, frowning like a farmer. ‘Носком черевика він перевернув грудку сухої землі, і похмуро насупився, неначе фермер’ [704, c. 12]; The weaker horse listed over to the stronger, at the slightest relaxation of the biased hold. ‘Слабша кобила нахилялася до сильнішої при кожному, хай і малень-кому, послабленні віжок’ [703, c. 72]. Сукупність особово-дієслівного конституента присудка із адвербіальним комплементом утворює семан-тичну єдність (фразове дієслово, сталий вираз), що називає, специфікує дію субстанції-підмета в висловленні. Наприклад: He had got away with it again. ‘Йому знову все зійшло з рук (вдалося вийти сухим з води, уникну-ти покарання)’ [712, c. 58] (to get away with sth = to pursue successfully a course of action which might usually be expected to result in blame, punishment or misfortune [672, c. 360] “буквально все сходит с рук” [668]. Лексична варіативність додатку (to get away with murder/you/it) свідчить про ак-тантний статус додатка на відміну від статусу післялога. Аналогічно в рос. і укр. м.: Василь пропустив повз вуха батьків натяк. (= Вдав, що не по-мітив, не надавши уваги) [698, c. 33]; Я таки серйозно хочу жити в згоді з бритолобими. (= миритися, не сваритися, не ворожувати) [684, с. 48].

Висловлення варіантів даної структурно-синтаксичної моделі є по-ширеними в англ. мові, але в вибірках слов’янських мов їх частоність є

меншою в чотири рази (рос. м.) і в три рази (укр. м.) відповідно. Значна різниця в частотності вживання простих речень з адвербіальними і об’єктними комплементами в межах одного висловлення в рос., укр. та англ. мовах пояснюється статусом післялога (постпозитива), визначено-го нами в вибірці прикладів з англ. мови як адвербіальний комплемент: в рос. та укр. мовах аналоги післялогів (англ. м.) традиційно вважаються співвіднесеними із дієслівними префіксами. За переліком обов’язкових елементів такі висловлення в англ. мові належать до структурної моделі S + [VCoCd]p, однак, в рос. та укр. мовах речення, що виражають такі ж відношення між обов’язковими елементами, як правило, підпадають під іншу синтаксичну модель: S + [VCo]p.

Різноманіття сполучень різнотипних комплементів особово-дієслівного конституента присудка ускладнює синтаксичну структуру висловлення (див позиції 6–19 в Таблиці 2.1.1. та відповідні приклади до них). Введен-ня, зокрема, модального або фазисного дієслова як особово-дієслівного конституента присудка при якому дієслово основне (значеннєве), що є елементом речення, набуває статусу дієслівного комплемента (див по-зиції 4, 9–16 Таблиці 2.1.1. та відповідні приклади) також є способом ускладнення синтаксичної структури речення (пор., наприклад, [411; 412 тощо]).

Дуже поширеним способом ускладнення синтаксичної структури висловлення в англ. м. є вираження одного з обов’язкових його елемен-тів вторинною структурою предикації або вторинною структурою комп-лементації, наприклад: I showed her how to play the guitar. ‘Я показав їй як грати на гітарі’ [705, c. 160] — вторинна структура комплементації [V’ + Со’]; I don’t want you to call her «mate». ‘Я не хочу, щоб ти називав її «другом»’ [721, c. 279] — вторинна структура предикації [S’+P’]; You don’t want her to see you crying. ‘Ти ж не хошеч, щоб вона побачила, що ти плачеш’ [702, c. 88] — дві вторинні структури предикації [S’+P’]; I’ve just seen someone jump out of your window. ‘Я щойно бачив, як хтось вистрибнув з вашої кімнати через вікно’ [712, c. 57] — вторинна струк-тура предикації [S’+P’]. Аналогічні «підметно-присудкові» відношення (діяч-дія) знаходимо і в реченнях вибірок рос. м. і укр. м.: Я не считаю эту философию тождественной философии фашизма. (→ … что эта философия тождественна философии фашизма) [685, c. 301]; Что-то мешало ему двигаться дальше. — (→ … он не мог двигаться) [680, c. 3]; И все равно он заставит Лаптева просить прощения. (→ … чтобы Лаптев попросил прощения) [680, c. 34]; Вот тут-то Лаптев взвился и за несолько минут превратил такие красивые построения в нелепые нагромождения, сляпанные нахалом или шалопаем. — (→ … построения


превратились в нагромождения …) [680, c. 34]; Я попросил его провести меня в метро (→ … чтобы он проводил меня) [697, c. 32]; Он попросил В. Г. прийти через час к нему в кабинет на совещание зав. отделом для обсуждения плана работ (→ … чтобы он пришел…) [693, c. 33]; Господар запрошує всі мертві душі на Свят-Вечерю (→ … чтобы они пришли…) [678, c. 50]. Традиційно в граматиках рос. м. та укр. м. структури, подібні до вищенаведених, аналізуються як сполучення двох додатків, вираже-них іменником (займенником) і інфінітивом, відповідно. Такі розбіж-ності в трактуванні явищ, однак, не є свідченням структурно-синтаксичної неподібності.

Подальше ускладнення структур без однорідних членів речення від-бувається за рахунок вираження одного з комплементів або особово-дієслівного конституента присудка сталим словосполученням, що обумовлює обов’язковий характер кожного з компонентів, що входять до складу такої фрази, наприклад, у реченнях з ідіоматичним виражен-ням нереального бажання: I’d rather be alone ‘Я б хотів, щоб мене залиши-ли в спокої, не турбували, щоб я залишився наодинці’ [709, c. 18] — S + [VCdCvCs]p. Воно вам не стане на заваді. [684, с. 48] — S + [CoVCd]p. Максимальна кількість неоднорідних комплементів (в межах первинних структур комплементації) зустрілася у вибірці англ. м. — 5 комплементів, наприклад: I should be able to expect more of you. ‘Я міг (мав) би очікувати від тебе більшого ’ (вираження жалю, докору) [709, c. 34] — S + [VCvCsCvCоCo]p.

Закономірним результатом введення в лінійну структуру висловлен-ня однорідних членів речення — як обов’язкових, так і факультативних, які в межах свого ряду об’єднані різноманітними видами сурядного зв’язку, є ще більше ускладнення структури речення: She was rumoured to wear trousers and smoke cigars. ‘Ходили чутки, що вона носить штани і курить сигари’ [721, c. 21]; That’s set me back a shillin ‘or two. ‘У такий спо-сіб я заощаджу шилінг-другий’ [702, c. 44]; He kept the fire going and milk ready. ‘Він підтримував вогонь і підігрівав молоко, щоб при першій же потребі можна було його пити’ [703, c. 98]; I heard you say something about a doctor and your father accusing you of being evil-minded. ‘Я чув, як ви ка-зали щось про те, що лікар і ваш батько звинувачують вас у злих намірах’ [719, с. 33].

В ході дослідження нами виявлено, що речення з трьома і більше комплементами утворюються з базових моделей з одним та двома комп-лементами, тому подальший аналіз проводився на основі саме базових моделей речень — структур S + [V]p та S + [VС]p в варіантах з одним або двома комплементами.

2.2. РЕЧЕННЯ З ПОЧАТКОВИМ THERE — СИНТАКСИЧНИЙ СТАТУС ЕЛЕМЕНТІВ

Синтаксичний аналіз «буттєвих» речень, у початковій позиції в яких знаходиться There, вже не одне десятиліття продовжує залишатися пред-метом дискусій в лінгвістиці. Останнім часом фокус уваги зосереджений, в основному, на розгляді семантики «буттєвих/екзістенціальних» ви-словлень та їх елементів, наприклад: [616; 122, с. 25–28]. Як і раніше, проблематичним залишається визначення граматичного статусу та се-мантики самого There. Багато хто вважає, що це чисто структурний еле-мент, «підпорка», щоб не розвалювалося речення, якщо його підмет не знаходиться на початку висловлення, — отже, як таке воно позбав-лене власного значення. Наприклад, його називають «ввідною часткою» (introductory particle) [585, c. 102; 522, c. 102; 492, c. 126] слабким, тоб-то, ненаголошеним («weak there») [556, c. 62], «слабким, не-локативним, тобто, таким, що не вказує на місце розташування» (weak, non-local) [578, c.107], «порожнім, позбавленим значення», передуючим « (empty, expletive, anticipatory)» [593, c. 39], «інвентарним» елементом (inventory) [604, c. 83]; «формальним суб’єктом» [122, с. 25]; семантично порожнім «аналі-тичним» членом речення, оскільки «представлений формально граматич-ною частиною, яка, власне, і займає структурну позицію даного члена речення і лексично значущою частиною, яка є лексичним центром дано-го речення, фактично ніякої і «нічиєї» синтаксичної позиції не займає» [482, с. 145, 138–139]. В якості формального слова, яке «успадкувало» синтактику нульового підмета, розглядається початкове there в роботах, зокрема з комп’ютерного аналізу мови, [472, с. 571–600, 634–664; 474, с. 527].

Інші автори також вважають there десемантизованим, але значущим елементом висловлення, який виконує функцію формального («підготов-чого» [635, c. 590]) граматичного підмету [624, c. 364; 591, c. 216–217; 91, c. 34–36]. Ще інші розглядають there як справжній підмет [540, c. 79, 120–123].

Д. Болінджер стверджує, що у всіх випадках свого вживання, в тому числі і в ненаголошеній позиції, there зберігає певне значення, хоча це значення є настільки загальним, що досить важко піддається визначенню [518, c. 63]. Разом з тим, Г. Хартвігсон і Л. Якобсен (як і більшість грама-тистів) вважають лексему there абсолютно необхідною для структурної цілісності речення [556, c. 63]. Всі граматисти підкреслюють також і осо-


бливий «екзистенційний» «буттєвий» характер речень з початковим нена-голошеним there при дієслові «бути» — у цих реченнях, як вони поясню-ють, завжди повідомляється про існування певного об’єкта, певної субстанції [492, c. 20; 276].

Представляється, що коректно визначити граматичний статус по-чаткового there в екзистенційних реченнях можливо, якщо застосувати до аналізу таких висловлень комплексний підхід, який включає дослі-дження референційної семантики, смислорольового складу таких ви-словлень та їх структурно-синтаксичного аналізу із застосуванням сис-теми членів речення, заснованої на понятті синтаксичних структур. Якщо There, що посідає початкову позицію у висловленні, є значущим членом речення, то такий елемент не може бути позбавленим своєї власної се-мантики. Виявимо, яка це семантика, і в чому вона проявляється. Якщо початкове There є повнозначним членом речення, то цей елемент має виконувати і певну смислову/семантичну роль. Виявимо лексичну та граматичну семантику початкового There; визначимо його граматичний (синтаксичний) та смислорольовий статус у простому нееліптованому реченні.

Обов’язковий характер There не викликає сумніву і підтверджуєть-ся неможливістю його опущення зі структури висловлення:

There’s no good in keeping a dog and barking yourself [710, c. 56]. (= Немає сенсу тримати собаку, а гавкати самому.)

⎯/→ * is no good in keeping a dog and barking yourself.There’s a dog under the table. (= (Там) Під столом собака)⎯/→ * is a dog under the table (оскільки в такому вигляді — без вка-

зівки на комунікативний тип — речення, здавалося б, не порушує грама-тичної норми, залишається неясним, чи є це речення розповідним або питальним. Тоді запис вимагає питальної інтонації та відповідного знака для передачі питання «чи знаходиться собака під столом». Проте відпо-відне перетворення порушує заданий параметр комунікативного типу висловлення. Крім того, для правильності вираження значення питання потрібна була б ще й заміна неозначеного артикля на означений: is the dog under the table? Отже, трансформація є некоректною, що й потрібно було довести.

Далі з’ясуємо, чи є елемент There підметом або одним із різновидів комплемента особово-дієслівного конституента присудка. Аргументом на користь першої точки зору — що There є підметом у реченні — може служити трансформація твердження, що містить There, в питання:

→ Is there any good in keeping a dog and barking yourself?→ Is there a dog under the table?

Разом з тим, підмет, з точки зору референційного синтаксису, має співвідноситися з певною субстанцією (істотою або неживим предметом) або явищем, абстрактним поняттям, які мисляться як субстанція — на-звемо такий денотат (услід за А. К. Корсаковим) субстантивом. Тоді мовний знак, що номінує підмет-субстантив, повинен допускати трансформацію-заміну на один з особових або вказівних займенників займенників: I, he, she, it, we, you, they; This, that, these, those в їх абсолют-ному вживанні (в випадку, якщо денотат підмет — субстанція):

⎯/→ * I/he/she/it is no good in keeping a dog and barking yourself.—/→ ∗ I/he/she/it is a dog under the table.⎯/→ * This/that (идея, мысль) is no good in keeping a dog and barking

yourself.⎯/→ * This/that (животное) is a dog under the table.У випадку ж, якщо денотат підмет називає явище, можливою і корек-

тною повинна була б бути трансформація-заміна There на вказівний за-йменник This/that, що також суперечить глузду в даній ситуації і корек-тним не виявляється:

⎯/→ * This/that is no good in keeping a dog and barking yourself.(Речення-трансформ могло б бути коректним за умови, що анафорич-

но замінювався б підмет-інфінітивна або безприйменникова герундіаль-на фраза: This/that is no good keeping a dog and barking yourself/to keep a dog and bark yourself/).

⎯/→ * This/that is a dog under the table. (= Це (тварина) під столом — собака).

Таким чином, отримуємо, що синтаксичний елемент There своїм де-нотатом/референтом має щось, що не є субстантивом, отже, з точки зору семантичного аналізу синтаксичної конструкції, There в аналізованого типу висловленнях виступає не підметом, а якимось іншим членом ре-чення.

Звернімося до іншого способу доказу. Припустимо, що There — підмет, тоді розглянемо природу узгоджуваного з ним дієслова to be. Дане дієс-лово може функціонувати в одній зі своїх іпостасей — як дієслово-зв’язка, як допоміжне для формування видочасових форм пасивного стану або форм групи продовжених часів, або як змістове дієслово. Друга можли-вість у даного типу висловленнях не реалізується і тому автоматично відкидається. Якщо дієслово to be у досліджуваних реченнях є зв’язковим, то, з точки зору референційного синтаксису, воно співвідноситься з пев-ною точкою (проміжком) на часовій осі існування певної субстанції з притаманними їй певними властивостями — характеристиками. Тоді речення було б побудованим за моделлю S + [VCs]p і співвідносилося б


з процесом-невідношенням-станом чи процесом-невідношенням-зміною стану [322]. Воно виступало б одночасно мінімальною за протяжністю одиницею тексту в його різновиді (комунікативно-мовленнєвій формі КМФ) «опис» і могло б бути розціненим як опис-характеризація або опис-ідентифікація [317; 325; 330; 333]. У першій з різновидів КМФ — описі-характеризації, в такому випадку, дієслово to be заповнювалося б суб’єктним комплементом (предикатівом), вираженим прикметником, в другій (описі-ідентифікації) — іменником. Порівняємо:

The task is easy/difficult/interesting. (= Завдання легке/важке/цікаве).He is a doctor/lawyer/student. (= Він — лікар/юрист/студент). Мож-

лива також вказівка: He is a doctor/lawyer/student. (= Це — лікар …)У досліджуваному типі висловлень за дієсловом to be слідує іменник,

тому речення потрібно віднести до тексту-опису-ідентифікації. Звідси, іменник-предикатів покликаний назвати цілий комплекс взаємно пов’язаних характеристик, притаманних в певний відрізок (момент) часу певній субстанції-підмету в даних висловленнях, — за припущенням, субстанції There. Але мовний матеріал не дає підстав для такого припу-щення. Порівняємо:

There’s no good in keeping a dog and barking yourself. = Немає сенсу тримати собаку, а гавкати самому. (Для коректності співвіднесеності да-ного мовного відрізка з КМФ опис-ідентифікація, мовленнєвий фрагмент повинен був би мати вигляд There’s good=goodness/prosperity/benefit [676, c. 360], що виражало б значення “There” — добро, гідність, користь, ви-года [676, c. 862] Аналогічно: There’s a dog under the table. = (Там) Під столом собака. (Коректним був би вид There’s a dog, що виражає зна-чення «There — собака»).

Отже, дієслово to be в аналізованих текстах реалізує свою функцію як повнозначне значеннєве дієслово, що вживається в смислі «об’єктивно існувати, жити, перебувати (у певному місці простору)» [676, c. 656].Тоді, якщо There — підмет, то про існування в певному просторі саме цієї субстанції йдеться в речення, подібно висловленню The dog is under the table,, де складений присудок is under the table, представляє собою струк-туру комплементації — поєднання особово-дієслівного конституента — is і його адвербіального комплемента under the table, і називає місце розта-шування субстанції-підмета The dog. Звідси: аналізоване висловлення повинно б бути модельованим за формулою S + [VCd]p і мати вигляд: * There’s under the table. Однак, отриманий трансформ позбавлений як граматичної цілісності, так і змісту. Висловлення даного типу говорять про існування в певній просторово-часовій точці субстанції, співвідносної з тим іменником, який в лінійній структурі висловлення посідає позицію

після дієслова to be. Значить, підметом в таких реченнях є елемент, на-ступний за особово-дієслівним конституентом присудка. Таким чином, знову доведено, що There не є підметом.

Якщо There не підмет, але є обов’язковим елементом речення, то воно — один з комплементів. Дієслівним комплементом There бути не може, оскільки не є віддієслівною формою (інфінітивом, дієприкметником або герундієм). Суб’єктним комплементом воно вважатися також не може в силу того, що речення з початковим There не співвідноситься з процесом-невідношенням, а саме There ніяких характеристик описового плану не називає і на такі не вказує. З процесом-відношенням співвідноситься речення-примітив, до складу якого входить один з комплементів — об’єктний або адвербіальний. У першому разі своєю лексичною семанти-кою особово-дієслівний конституент присудка називає певну спрямовану дію або взаємовідношення володіння, яке існує між субстанцією-підметом і субстанцією-додатком, тобто об’єктним комплементом. І смислові ролі, що виконуються таким субстантивом є агенс, паціенс (у висловленнях з не більш ніж одним додатком), а також бенефіціарій, персівер і т. п. (якщо додатків два і більше) [315; 316; 317; 319; 320; 327; 329; 331; 334; 338].

Виявлено, що дієслово to be в висловленнях аналізованого типу такої семантики не реалізує — адже жоден з вищеназваних смислів йому не при-таманний; навпаки, в досліджуваних мовленнєвих уривках він називає специфічні відношення локалізації. Присудок у таких висловленнях складений, оскільки для реалізації даного значення дієслово to be вимагає обов’язкового доповнення, йому необхідний для повноти і присудка, і речення в цілому, адвербіальний комплемент. Звідси, структура при-судка визначається за формулою [VCd]p. Оскільки елемент, наступний за особово-дієслівним конституентом присудка є не комплементом, а під-метом, то функцію адвербіального комплементу виконує інший обов’язковий елемент речення. Єдиним іншим обов’язковим членом ре-чення є початкове There. Саме воно своєю лексичною семантикою і за своїм морфологічним статусом займенника-прислівника вказує на точ-ку в просторі, не називаючи її, і в семантичній структурі висловлення виконує смислову роль Локатив. Дійсно, речення з початковим ненаголо-шеним There співвідноситься з процесом-відношенням-локалізацією, компонентами якого крім особово-дієслівного конституента присудка виступають субстанція-підмет і субстантив-адвербіальний комплемент. Таке висловлення являє собою різновид мінімального тексту-опису-локалізації, який, у повній відповідності з алгоритмом сприйняття на-вколишнього середовища свідомістю людини, будується за принципом: фон — об’єкт на фоні, завдяки руху або яскравій характеристиці об’єкт


відрізняється від фону, тобто, спочатку локалізується простір, потім сприймається рух, який і приводить до усвідомлення наявності об’єкта [318; 335; 337; 340]. У такій же послідовності знаходимо і конституенти процесу-відношення-локалізації — [CdV]p + S.

Отже, There є обов’язковим елементом речення — адвербіальним комплементом особово-дієслівного конституента присудка.

Якщо це так, то воно повинно перебувати у відношеннях аппозіції з іншим членом речення — модифікатором (обставиною місця), що вказує на або називає специфічне розташування субстантива-підмета. Переві-римо, чи це так. Відповідно до запропонованої Р. Кверком методики, There має допускати коректні трансформаційні перетворення ідентифікації (→ There = under the table), заміни або підстановки з певними обмежен-нями семантичного характеру (There’s a dog under the table → Under the table is a dog → The dog is there) [624, c. 240–242]. Коректність зроблених трансформацій підтверджується широким використанням в англомовній прозі речень, побудованих за моделлю «Де знаходиться що/хто», які відо-бражають процес сприйняття навколишнього світу людською свідомістю. It was a very proper room for the manager of a first-class theatre. … and his Chippandale table, with heavy ball and claw feet, was immensly solid. On it stood in a massive silver frame a photograph of herself and to balance it a photograph of Roger, their son. Between these was a magnificent silver ink-stand … ‘Це була саме така кімната, яка відповідала статусу менеджера одного з провідних театрів. … а стіл в стилі чіппендейл, з ніжками у формі ког-тистих лап з масивними шарами, був надзвичайно масивним. На ньому стояла масивна срібна рамка з її фотографією, і симетрично ще одна фотографія у рамці — їх сина Роджера. Між ними була великих розмірів срібна чорнильниця…’ [720, c. 14] Below Bulls Cross stood a dank yellow wood which we knew as Deadcombe Bottom. … discovered a cottage down there, …It was a damp dark ruin …And behind the door, blood-red with rust, hung a naked iron hook… ‘ Під горою Булз Крос (перехрестя бичіх доріг) був сирий жовтий ліс, який ми знали як Дедкомб Боттом (низина ущелини мертвих). … натрапили на селище там внизу, …Це була сира темна руїна … а за две-рима, бурий від іржи, висів залізний нічим не прикритий гак… ’ [719, c. 33–34]. Most of the cottages were built of …Behind the cottages were long steep gardens full of cabbages, fruit-bushes, roses, rabbit- hutches, earth-closets, bicycles and pigeon-lofts. In the very sump of the valley wallowed the Squire’s Big House … ‘Більшість хатин була з… За хатами дерлися високо в гору довгі смуги садів, буйно порослі капустою, ягідниками, розами, з клітка-ми для кролів, льохами, велосипедами та голуб’ятнями. В самій трясині долини стояв Великий Дім Сквайра…’ [719, c. 42].

Однак, не всі речення, що починаються з ненаголошеного There, мають у своєму складі таку обставину місця — There’s no time to spare. ‘Немає зайвого/вільного часу’ — (мається на увазі, що зараз, в даній ситуації спілкування). There’s no good in keeping a dog and barking yourself. Оскіль-ки це приказка, думка, виражена нею, відноситься до будь-якого проміж-ку часу, до будь-якої ситуації. There was a young lady who tried A diet of apples, and died … ‘Жила-була юна леді, яка сіла на яблучну дієту і по-мерла…’ [700, c. 130]. Як і більшість лімериків, це приповідка-жарт, при-родно, де і коли конкретно відбувається дія, як у будь-якій казці, неваж-ливо. Порівняємо зачини більшості казок: Жили-були …Або В тридевятом царстве, в тридесятом государстве жил-был …; Once upon a time there was …Як бачимо, у подібних випадках There є співвідносним із гіпотетичною вигаданою ситуацією, що представляється як реальність, і що співвідно-ситься з часовою сферою, ніж з будь-яким конкретним місцем, простором. І в цьому немає протиріччя: адже, як вчить філософія, простір і час є два головних атрибути матерії — поза часом і простором матерія існувати не може. Тоді, процес-просторова локалізація є окремий випадок прояву процесу-локалізації, іншим окремим випадком є процес-часова локаліза-ція — обидва є діалектичною єдністю: просторова локалізація одночасно є локалізацією часовою, і навпаки.

Таким чином, доведено, що початкове ненаголошене There має свою лексичну та граматичну семантику, не називаючи, але вказуючи на від-носно певне місце у часі чи просторі; що, виконуючи смислову роль ло-катив в семантичній структурі досліджуваних висловлень, у синтаксичній структурі речення воно функціонує як обов’язковий елемент речення — адвербіальний комплемент; що речення-примітив — модель, за якою бу-дується все різноманіття подібних мовних фрагментів — S + [VCd]p в її інвертованому вигляді — [CdV]p + S, співвідноситься з процесом-адвербіальним відношенням локалізації: просторової (за наявності аппо-зитивного модифікатора-обставини місця) або (за відсутності такого) часової.

2.3. ОБСТАВИННИЙ МОДИФІКАТОР: КЛАСИФІКАЦІЯ

Дефініції обставини в граматиках рос. м. та укр. м., практично, співпа-дають, наприклад: «Обстоятельство — второстепенный член предложения, обозначающий признак действия или другого признака» http://www.traktat.com/language/book/synt/prost_01/obsto.php) «Обставина — друго-рядний член речення, що характеризує дію, процес, стан, ознаки чи вказує


на умови, за яких вони відбуваються» [499, с. 100]. Всі граматики дають переліки способів вираження цього члена речення в рос. м. та укр. м.: при-слівником; іменником у непрямому відмінку; дієсловом або дієприслівни-ковим зворотом; інфінітивом (тільки обставина цілі); неподільним слово-сполученням або стійкими словосполученнями [65; 434; 499, с. 101]

У рос. м. розмежування обставин за чинником обов’язковості/факуль-тативності у синтаксичній структурі речення не проводиться. Тому при-клади, аналогічні розглянутим нами в попередньому Розділі як ілюстра-ції обставинного комплемента, наводяться при розгляді позиції обставини в лінійній структурі речення, хоча і з застереженням щодо «повноти висловлення», наприклад: «Постпозиция обстоятельства места обычна в тех случаях, когда оно необходимо для полноты высказывания (виокремлено мною, О. О.М.), наприклад: Мы живем на берегу Москвы-реки (Пришв.); Иван Капитонович жил неподалеку от нас (Ард.)» [65]. Опосередковано на факультативність обставини, вираженої прислівником «чарівно», в аналізованих ним прикладах (як «модификатор глагола, наречия, «глагольной части сказуемого», «обстоятельства» «согласован-ного определения»), вказує В. З. Демьянков [117, с. 249–270].

В укр. м. акцентують увагу на необов’язковості наявності обставини для структурної та семантичної завершеності речення (при цьому зазначаєть-ся, що лише деякі дієслова вимагають обставинного розширення — по-водитися, опинитися, коштуваті і т. п.); у зв’язку з чим обставина не є компонентом структурної схеми речення і, як правило, не має певної за-кріпленої позиції в реченні [499, с. 101]. Наголошують і на інших харак-терних рисах обставини як семантично-структурного компонента речен-ня в укр. м.: цей член речення виражає обставинні семантико-синтаксичні відношення; з головним компонентом пов’язаний синтаксичним зв’язком «прилягання» (при цьому прилягання вважається «способом підрядного зв’язку» [499, с. 37]; в семантико-синтаксичній структурі речення об-ставина розглядається як «згорнуте речення», на тій підставі, що «об-ставини найчастіше є похідними від придаткових частин складнопідряд-них речень і стосуються предикативного ядра речення»; при актуальному членуванні обставина може або самостійно виконувати функції теми або реми, або бути їх складовою частиною [499, с. 101].

Невдоволеність традиційною класифікацією членів речення (зокрема, ця класифікація «не охоплює всіх можливих випадків поширення речен-ня», неможливість з її допомогою кваліфікувати різні прояви обставин, дублювання аналізу словосполучень для пояснення речення) призвела до пошуків такої теорії, яка б адекватно пояснювала поширення простого речення [422].

Упродовж останніх десятиліть в русистиці проявилася тенденція описувати поширене просте речення без залучення поняття «другорядні члени речення», замість якого введено нове поняття «розповсюджувач речення» на відміну від «прислівного розповсюджувача». Розповсюджу-вачі речення — такі елементи, які вводяться в речення не як компоненти словосполучень, а як кваліфікатори предикативної основи. Основним різновидом таких розповсюджувачів називають «детермінанти» (термін введений Н. Ю. Шведовою [486, с. 39–50], сама теорія отримала подаль-ший розвиток в працях Г. О. Золотової, В. П. Малащенко та ін. [172, с. 14–35; 268; 269; 211; 251; 281]. Детермінант трактується як «актантно-сирконстантный присоставный распространитель» [211, с. 7], як принци-пово інший тип другорядних членів речення, що визначають предикатив-ну основу в цілому, будучи пов’язаними з нею підрядним зв’язком вільного прилягання, які можуть поширювати предикативне ядро, що вже має у своєму складі другорядні члени речення як прислівні розповсюджу-вачі і є однією з транспозицій вільної синтаксеми (за Г. О. Золотовою) в позицію розповсюджувача речення, що зумовлено її автосемантичністью [459, с. 12]. Серед загальних ознак детермінантів називають: віднесенність до всього предикативного ядра (детермінант поширює не слово, а речення); початкову позицію в лінійній структурі висловлення (в комунікативному плані детермінант є темою); відносну самостійність (відсутність зв’язку з означеним словом дозволяють детермінанту виступати в якості елемента речень самих різних структурних типів — безособових, номінатив-них, невизначено-особистих) (див., наприклад, [190, с. 22–42; 422, с. 83–84]. Внаслідок того, що детермінанти представляють у структурі висловлення різні обставини, які називають ситуації, супутні обставини, представлені граматичною основою речення і об’єктними словоформи, наявність яких зумовлена сильними прислівними зв’язками з предикативними лексема-ми [478, с. 25; 269, с. 76], вони підрозділяються на просторові, локальні, тимчасові, фонові, причинні детермінанти, детермінанти із загальною семою обумовленості, цілі тощо [190, с. 24–25; 422, с. 80–88].

У лінгвістиці процес розмежування «прислівних і неприслівних роз-повсюджувачів» базується на валентності дієслова. Нами показано, що валентність дієслова зумовлює обов’язковий чи факультативний статус обставини: обов’язкова валентність зумовлює обов’язковий характер обставини для структури речення — його статус як комплемента особово-дієслівного конституента присудка; факультативна валентність створює можливість прилягання до дієслівного компоненту факульта-тивної обставини-модифікатора, яка і є об’єктом розгляду в даному па-раграфі.


У лінгвістиці говорять також про сильний або слабкий підрядний зв’язок. Зв’язок вільного приєднання виводить детермінантні синтаксеми на дещо більш високий рівень по відношенню до «традиційних» друго-рядних членів речення. Наголошують на тому, що цей тип зв’язку виникає тільки на рівні речення, пояснюючи не будь-який з його головних членів або головний член односкладного речення, не окрему словоформу у скла-ді речення, а основу в цілому або все речення у разі його поширення. У цьому вбачають головну відмінність зв’язку вільного приєднання від інших типів підрядного зв’язку, що виникають у реченні і мають при-слівний характер [8, с. 14, 15].

Обставинні розповсюджувачі речення прислівного і неприслівного типу, виражені прийменниково-відмінковими формами іменників, як компонен-ти системи членів речення займають проміжне положення між головними і другорядними членами речення, поєднують диференціальні ознаки тих та інших одиниць, створюючи «зону перехідності». Синкретизм семантики обставинних детермінантів вважається системоутворюючим фактором, який забезпечує системну цілісність членів речення. Речення, що містить обставинний детермінант, виражений прийменниково-відмінковою слово-формою, трактується як ускладнене на формальному і семантико-синтаксичному рівнях, що дозволяє дослідникам виділити особливий тип простого речення — детермінантний — і поповнити клас ускладнених речень [8, с. 7, 33].

Введення нової термінології, однак, не усуває невирішених проблем, а лише створює додаткові: так, наприклад, в розряд детермінантів по-трапляють традиційні обставини, додаток та лексеми, що кваліфікуються як семантичний суб’єкт у реченнях типу Мені 20 років; Було у батька три сини; одні й ті ж «традиційні» обставини виявляються як прислівними розповсюджувачами, так і розповсюджувачами речення — детермінанта-ми. Не дивно тому, що питання про детермінанти має неоднозначне трак-тування, що не всі дослідники прийняли ідею детермінації [461, с. 12].

Терміну «обставина», «аdverbial modifier», прийнятому у вітчизняній лінгвістиці, в англомовних автентичних джерелах часто відповідає термін «аdverbial». При цьому термін аdverbial вживається поряд з терміном аdverb (прислівник) як абсолютні синоніми, тобто, такі джерела не розмежовують морфологічний статус прислівника як частини мови від його синтаксичної функції в реченні (наприклад, [624, c. 14–17]. Поясненням такому підходу до опису мовного явища може служити те, що сам прислівник найчастіше виступає у функції обставини. Дослідження ж і опис обставини як члена речення, в англ. м. часто підміняються дослідженням і описом прислівників, тобто частини мови. Можливо, цим пояснюється факт недостатньої ви-

вченості обставини як члена речення, а не прислівника як частини мови, яка типово виконує дану синтаксичну функцію. Зокрема, в теоретичній лінгвістичній літературі для англ. мови не виявляється єдиної загально-визнаної класифікації обставин. Спеціальні теоретичні дослідження, в основному, обмежуються аналізом вживань окремих прислівників, окре-мих лексико-семантичних або структурно-семантичних типів обставин. Останнім часом особлива увага приділяється дослідженням складних ре-чень та їх складових — клауз. Термін «клауза» для позначення простого речення в рамках складного вживається тепер не тільки в англістиці, але і в роботах щодо інших мов, (наприклад, [192]).

Традиційна граматика стверджує, що обставина — це слово, яке уточ-нює значення дієслова, прикметника або іншого прислівника. Деякі лінгвісти додають, що прислівники можуть модифікувати і інші час-тини мови, фрази і цілі речення, зокрема в англ. [624, с. 190–200]. Об-ставина і прислівник розглядаються з різних позицій: вивчаються структурно-морфологічні особливості прислівників як частини мови, їх лексико-семантичні характеристики, спосіб вираження обставин як членів речення; враховується синтаксичний статус головного, тобто мо-дифікованого компонента. Синтаксична функція обставини в реченні зазвичай розуміється як «вплив» прислівника на речення і його частини. Виходячи з цього, пропонуються класифікації обставин, що включають лексичні класи, наприклад: прислівники модифікації, фокусування, коннекціі, ад’юнкти, діз’юнкти, кон’юнкти [624, с. 27, 192–222]. Новий функціональний підхід до аналізу структури речення спостерігається і в російській, і в українській мовах.

Якщо ж враховуються прагматичні характеристики речення і його частин, то прислівники-обставини підрозділяються також на пропози-тивні, сентенціональні, текстові.

Вищевикладене забезпечує актуальність проведення досліджень у даній області і можливість нового класифікування обставинних моди-фікаторів на основі єдиних логічних принципів.

Проведений нами аналіз майже восьми тисяч адвербіальних модифі-каторів, засвідчених у вибірці з 10000 простих, повноскладних нееліпто-ваних розповідних речень (англ. м.) [305], виявив низку істотних для даного члена речення характеристик. Це дало змогу класифікувати об-ставинні модифікатори з позиції способу їх вираження або відповідно до вираженого ними лексико-семантичного змісту. Зупинимося на вка-заних двох класифікаціях докладніше.

Дослідження частотностей вживання обставинних модифікаторів в материалах вибірки для англ. м. виявило, що трохи більше половини всіх


випадків вживання складає група «окреме слово» (55,92%). На всі різно-види словосполучень припадає приблизно 44% вживань. В цілому ана-логічну картину спостережено і в вибірках рос. м. та укр. м. Наприклад: обставини-словосполучення — For all his shortcomings, John Adams was a man. ‘Попри всі його вади, Джон Адамс був чоловіком’ [728, c. 49]; У Кузьмина имелись все данные, чтобы взмыть. [772, c. 74]; Крім прав, парубоча громада мала ще й обов’язки перед сільською громадою [777, c. 49]; обставини — окремі слова: We prowled slowly around its treasures, opening boxes, filling tea-pots with cotton reels, skimming plates along the floor. ‘Ми повільно роздивлялися скарби: відкривали коробки, наповнювали чайнички котками бавовняних ниток, ковзали тарілі по полу’ [719, c. 83]; Они недвижно стояли на коленях перед закрытыми воротами Каннона. [785, c. 33]; Ми тільки забезпечуємо наше військо проти по-шесті. [777, c. 49].

В вибірці англ. м. окрім фраз, які не є вторинними структурами пред-икації (42,43%), зареєстровано також фрагменти речень, які представля-ють собою вторинні структури предикації (1,69%), наприклад: Flat chasted, narrow-hipped, her hair sleek from swimming, she loked like an impish boy. ‘Плоскогруда, з вузькими стегнами, з мокрим і прямим після купання волоссям, вона була схожа на пустотливе хлопчисько’ [721, c. 32]; With the gloom on his horizon suddenly largely dispelled, Pop watched with great relish the first strawberries of the year come to table. ‘Зненацька повеселішав-ши, Поп з насолодою дивився, як подавали на стіл перші полуниці цього року’ [702, c. 24]). Обидві групи словосполучень зареєстровані в варіантах з прийменником (34,15%) або без прийменнника (6,97%).

В якості обставини, яка представлена окремим словом, в выбірці англ. м. засвідчені наступні частини мови: прислівники (49,82%): при-кметники (3,73%), числівники (2,09%), дієприкметники (0,27%); в ви-бірках рос. м. та укр. м. крім названих частин мови зареєстровані дієприс-лівники. Наприклад: We prowled slowly around its treasures… ‘Ми повільно роздивлялися скарби…’; Он подозрительно вглядывался в лицо Кузьмина с глупо раскрытым ртом. [772, c. 66]; Все преимущества были на сто-роне Кузьмина. [777, c. 79]. Ми тільки забезпечуємо наше військо проти пошесті. [777, c. 49]; Ні я, ні Михайло Олександрович зовсім не думаємо вживати проти більшовиків якихось утисків [777, c. 49]. Наприклад, в реченні We prowled slowly around its treasures, opening boxes, filling tea-pots with cotton reels, skimming plates along the floor. ‘Ми повільно роз-дивлялися скарби: відкривали коробки, наповнюваи чайнички котками бавовняних ниток, ковзали тарілі по полу’ [719, c. 83] прислівники, при-йменникові іменні словосполучення (які не є вторинними структурами

предикації — фрази) та дієприкметникові звороти виступають обстави-нами образу дії та місця.

Обставинні модифікатори-словосполучення, які не є структурами вторинної предикації, — це: іменні (52,2%): Hand in hand, like children in a fairy-tale, we started up the stairs. ‘Тримаючись за руки, наче діти в каз-ці, ми стали підніматися сходами’ [701, c. 272]; The present phenomenon was interesting not as an individual, but as a type. ‘Цей феномен був ці-кавим не як окреме явище, а як тип’. [721, c. 48]; A few minutes later I was confronting my visitor in the library. ‘Кілька хвилин потому я вже стояла в бібліотеці перед прибулим’ [708, c. 40]; займенниково-субстантивні (29,34%): With all their money, they brought in English architects to build their houses. ‘з їхніми грошима, вони привезли архітекторів з Англії, щоб ті будувалі їм маєтки’ [727, c. 42]; займенниково-герундіальні (3,4%): Without giving myself time to reflect, I walked straight to the house of Lord Nasby. ‘Не даючи собі часу на роздуми, я пройшла прямо до будинку Лорда Несбі’ [708, c. 26]; інфінітивні (3,31%): I can get someone else to help, one of the neighbours. ‘Я покличу когось на допомугу, когось із сусі-дів’ [726, c. 63]; You’ve got to be sensitive, to appreciate her: a streak of the poet. ‘Її треба зрозуміти, щоб оцінити: вона трохи поетеса’ [705, c. 138]; дієприкметникові: (минулого часу) (0,52%): Stationed at important points within the family machine, they simply failed to turn the right handles. ‘Вони були в сім’ї на ключевих постах, але в слушний час не натиснули на потрібні важілі’ [721, c. 20], (теперішнього часу) (0,19%): I madе my first professional stage appearance, inevitably, carrying a tray. ‘Моя перша поява на сцені була, як і у всіх інших, — в ролі слуги’ [701, c. 263]; при-слівникові (0,39%): Several very surprising things have happened. ‘Трапи-лося декілька дуже чудернацьких подій’ [708, c. 39]; Mostly, the kitchen furniture had already been moved in. ‘Кухонні меблі вже майже всі були внесені’ [726, c. 52].

Структури вторинної предикації у якості обставин виражені займен-никовими герундіальними комплексами (0,80%): Except for our breathing, and the breaking of twigs beneath our feet from time to time, it was very silent ‘Окрім нашого дихання, та час від часу потріскування гілок під ногами, все було тихо’ [701, c. 271]; абсолютними номінативними конструкціями (0,58%): At the same time she began to sway slowly from side to side, her mouth mumbling a cracked song ‘В той же час вона стала повільно гойдатися з боку на бік, з її вуст тихенько вилітали уривки пісні’ [722, c. 24]; Peter Gavin was standing in the road with his fist raised at them ‘Питер Гевін стояв на дорозі, піднявши проти них стиснуті кулаки’ [704, c. 30]; for+Infinitive комплексами (0,03%) In Gavin’s yard three cows stood uneasily


looking toward the door, waiting for Gavin to come and milk them ‘У дворі Гевіна стояли три корови і дивилися на двері, очікуючи, коли Гевін їх подоїть’ [704, c. 20]; та беззайменниковою абсолютною номінативною конструкциєю (0,28%) Lady Violet tottered gently as far as the front door of the bungulow to say good-bye to him, the cigar still alight in her hand. ‘Леді Вайолет, щоб попрощатися з ним, поцупки пішла аж до передньої двері, в руках все ще тримаючи запалену цигару.’ [702, c. 12].

Спектр морфологічних форм, що функціонують в якості обставинних модифікаторів в англ. м., виявився набагато різноманітнішим, ніж у рос. м. та укр. м., що обумовлено системними розходженнями досліджуваних мов, зокрема наявністю в англ. м. віддієслівних форм і синтаксичних комплексів з ними — структур вторинної предикації. Словосполучення, в основі яких лежать аналогічні суб’єктно-предикатні відношення, в ро-сійській та українській мовах, як правило, відносяться до засобів усклад-нення простого речення, але як структури вторинної предикації не роз-глядаються, наприклад [285; 490], в [134] навіть не згадуються поняття структури предикації, вторинної предикації тощо.

Семантичний підхід до визначення типології обставин і прислівни-ків — найпоширеніший. За лексичним значенням обставини поділяються на розряди. Загальновизнані розряди, або семантичні групи (часу, мети, способу дії), нескладно знайти, практично, в будь-якому навчальному посібнику з граматики відповідних мов. Загальну ж кількість розрядів різні автори визначають від 9 [65] до більше 30 [624, c. 189–195]. Класи-фікація Р. Кверка є підтвердженням справедливості зауваження Н. С. Вал-гіної, що деталізація семантичних розрядів обставин може бути більш-менш вичерпною, але не може охопити всіх можливих конкретних значень обставин, оскільки ці значення часто пов’язані з лексичними значеннями слів, а не з їх синтаксичними властивостями [65]. Дійсно, низка позицій класифікації Р. Кверка об’єднує прислівники за принципом їх співвідне-сенності з конкретними проявами об’єктивної дійсності (наприклад, діз’юнкти, ад’юнкти часу, місця, причини і т. п.); проте інші прислівники об’єднані за принципом виконуваної ними функції (наприклад, кон’юнкти, а також фокусуючі, обмежуючі, підкреслюючі ад’юнкти).

Дослідження і порівняння змісту обставин в матеріалах вибірки англ. м. дозволило в залежності від вираженого ними значення підрозді-лити обставинні модифікатори на 20 функціонально-семантичних груп. Аналогічні до виявлених та систематизованих для англ. м. функціонально-семантичні характеристики є притаманними і елементам в реченнях ви-бірок для рос. м. та укр. м. Зокрема, досліджений мовний матеріал дав підстави виокремити обставинні модифікатори:

часу: This time it was Mrs. Harley. ‘Цього разу це була Місіс Харлі’ [705, c. 71]; Теперь все реже семья собиралась в саду. [685, с. 45]; Та ще сліпий танкіст насвистує у себе в дворі, без кінця щось там лагодячи, майструючи. [681, с. 45].

місця: Indoors, our mother was cooking pancakes, her face aglow from the fire. ‘В кухні (букв. всередині) наша матуся жарила млинці, обличчя її розшарілося від вогню’ [719, c. 70]; И, собравшись иной раз в саду, се-мья неловко молчала. [685, с. 45]; Тут чутніше, ніж будь-де, промовляє до тебе навколишній світ своєю мудрою нічною тишею, химерною рос-линною в’яззю на відбілених місяцем шлакових стінах. [681, с. 7].

мети: To be less vague I’d have to raise my voice. ‘Щоб здаватися більш впевненим, я зазвичай мусив підвищувати голос’ [704, c. 39]; Он купил под Одессой дом и землю и приехал сюда, чтобы пожить у моря — отдох-нуть. [685, с. 157]; Всі фермівські гуртом так і посідали попереду, щоб нічого не пропустити. Єлька глибше забилась під брезент, зібгалась ка-лачиком, щоб швидше зігрітись. [681, с. 27, 35].

умови: Without codified law we would live like savages. ‘Без кодифіко-ваних законів ми будемо змушені жити як дикуни’ [728, c. 26]; Без меня вас просто не пустят на палубу. [693, с. 169]; Без таблиці тієї, кимось давно прибитої, став одразу він (собор) якийсь беззахисний, безборонний, списаний із життя, приречений на злам. [681, с. 95].

способу дії: Patiently he waited on her reply. ‘Терпляче він очікував на її відповідь’ [703, c. 74]; И, собравшись иной раз в саду, семья неловко мол-чала. [685, с. 45]; Холодно зупиняються на Шпачисі його випукло-риб’ячі очі. Єлька глибше забилась під брезент, зібгалась калачиком, щоб швидше зігрітись. [681, с. 57, 35].

порівняння: Like most artists, Breasley had been well ahead of the politicians. ‘Як більшість митців, Бреслі був далеккоглядним, передбачав можливий розвиток подій краще, ніж політики (букв. був далеко попере-ду від політиків)’ [712, c. 40]; Каюта внезапно толкалась, стараясь свалить нас всех в одну кучу, потом начинала дергать нас из стороны в сторону, вытирая нами, как швабрами, пол. [693, с. 186]; Тут чутніше, ніж будь-де, промовляє до тебе навколишній світ своєю мудрою нічною тишею, химерною рослинною в’яззю на відбілених місяцем шлакових стінах. [681, с. 7]; Одне його слово важить більше, ніж усі бали…. [691, с. 45].

причини: Maybe an ordinary person, being only fourteen, they wouldn’t know their right mind. ‘Можливо, звичайна людина в підлітковому віці — тому, що їй лише чотирнадцять років, — не може прийняти рішення без вагання (не усвідомлює, що гарно, що погано)’ [705, c. 160]; Сам Василек, стараясь избежать скандалов, стал просто бояться своей дочери. [685,


с. 45]; А він, маючи вдачу веселу, був і справді охочий пожирувати, по-щипати дівчат, покачати їх у тамбурі на соломі. [681, с. 31].

супутніх явищ: Without giving myself time to reflect, I walked straight to the house of Lord Nasby. ‘Не роздумуючи, я попрямувала до будинку Лорда Несбі ’ [708, c. 26], И, собравшись иной раз в саду, семья неловко молчала. [685, с. 45]; Каюта внезапно толкалась, стараясь свалить нас всех в одну кучу, потом начинала дергать нас из стороны в сторону, вытирая нами, как швабрами, пол. [693, с. 186]; 42 Шпурнувши вила в яму, подалася Єлька в контору з твердим наміром більше не відступати. [681, с. 42]; Та ще сліпий танкіст насвистує у себе в дворі, без кінця щось там лагодячи, майструючи. [681, с. 45].

ступеня: With his mouth wide open he simply couldn’t think of a word to say. ‘Широко роззявивши рот, від здивування він і слова не міг вимовити’ [702, c. 72], Сейчас это почти прекратилось. Болезнь, психоз и смерть Гоголя чрезвычайно характерны и поучительны. [685, с. 45, 92]; Єлька глибше забилась під брезент, зібгалась калачиком, щоб швидше зігрітись. [681, с. 35].

міри: Three things would never be believed — the true, the probable and the logical. ‘Ніколи не вірять трьом речам — правдивому, імовірному та логіч-ному’ [728, c. 37]; Сашку-музыканта провожала на кладбище вся рабочая, портовая и окраинная Одесса. В ней разместилось восемь человек. [693, с. 163, 165]; Зубами взявся я за це діло. [681, с. 24] Всі фермівські гуртом так і посідали попереду, щоб нічого не пропустити. [681, с. 27].

оцінки: In fact, the Irish have always written the best English. ‘Фактично, найкращу літературу англійською мовою створили ірландці’ [721, c. 36]; Это мнение, вероятно, и есть наиболее правильное. [685, с. 90]; А він, маючи вдачу веселу, був і справді охочий пожирувати, пощипати дівчат, покачати їх у тамбурі на соломі. [681, с. 31].

знаряддя: With all their money, they brought in English architects to build their houses. ‘На свої гроші вони запросили до Америки архітекторів з Англії, щоб ті звели для них будинки-палаци’ [727, c. 42]; Каюта внезапно толка-лась, стараясь свалить нас всех в одну кучу, потом начинала дергать нас из стороны в сторону, вытирая нами, как швабрами, пол. [693, с. 186];

поступки: Catherine, despite all these facts, appeared to be normal. ‘Ка-терина, незважаючи на всі ці факти, на перший погляд була нормальною людиною’ [709, c.114];

наслідку: To his annoyance, she squeezed herself into it. ‘Його роздра-тувало, коли вона втиснулася в сукню’ [709, c. 28),

обмеження: Only the young men took them. ‘Тільки молодики брали їх’ [719, c. 17];

приєднання: And also, I have to learn my part for a new film. ‘А також я мушу вивчити свою роль для нового фільму’ [726, c. 61]; Конечно, не толь-ко повышенная чувственность, но и всякая непомерная трата сил может создать аналогичную картину. [685, с. 92]; Крім прав, парубоча громада мала ще й обов’язки перед сільською громадою [680, c. 49]

зацікавленості: According to the publisher, the old man had asked no questions there. ‘За словами видавця, там старий не задавав запитань’ [713, c. 44]; И вот, сопоставляя целый ряд доказательств и рассуждений, лич-но нам кажется правильной такая позиция. [685, с. 161]; За народним віруванням, перший полазник приносить до хати щастя або невдачу. [680, с. 10].

співіснування/спільної дії: Jessop with a band of thirty policemen and as many swarthy looking roughnecks began the job of evicting the miners and their families. ‘Джесоп з групою в тридцять поліцейських та такою ж кількістю темних (засмаглих) хуліганів почали свою справу — викидати сім’ї шахтарів (з будиночків, де ті мешкали)’ [722, c. 68], Батько твій з товаришами його відливав. [681, с. 15].

включення/виключення: All the furnishings including the books on the shelves had been chosen by Willie’s mother, Phoebe Hearst. ‘Всі меблі, вклю-чаючи книжки на полицях, колись вибрала мати Віллі, Феб Херст’ [718, c. 53]. Apart from this, her teaching was not memorable. ‘за виключенням цього випадку, її вчителювання нічим примітним не було’ [719, c. 49]; Л. Н. Толстой, напротив, защищал целомудрие, энергично выступая про-тив «плотской любви». [685, с. 161];

заміщення: He’d wanted to reassure them that Nellie’s coming into their family would only make things better. But instead he’d reinforced their fears. ‘Він хотів підбарьорити їх, сказав, що з приходом Неллі до їх сім’ї, справи тільки поліпшаться. Але навпаки, цим тільки підтвердив їх острахи’ [704, c. 17]; Осенью, в начале войны, я вернулся в Ленинград и вместо универ-ситета, прослушав ускоренные военные курсы, уехал прапорщиком на фронт. [685, с. 163].

На відміну від інших проаналізованих нами та взятих за основу класифікацій, в яких для цілої низки обставин «ярлика» і, відповідно, місця в системі не знаходилося, дана класифікація дозволила визначити місце в структурі речення для кожного з його компонентів.

Відібраний мовний матеріал аналізувався також з метою виявлення частиномовної приналежності й синтаксичного статусу головного, тобто модифікованого елемента структури модифікації, обставинний модифі-катор якої був об’єктом дослідження, що докорінно відрізняє дане до-слідження від описаних в лінгвістичній літературі. Отримані результати


свідчать про те, що в межах простого речення головним елементом струк-тури адвербіальної модифікації можуть виступати: структура предикації; підмет; власне присудок; окремі складові складеного присудка; атрибу-тивний модифікатор, адвербіальний модифікатор.

Дослідження фактичного матеріалу виявило певні закономірності «тяжіння» того чи іншого виду обставини до прилягання до певних членів речення. (Саме ця характеристика виявилася важливим чинником визна-чення позиції обставини в лінійній структурі речення). Наприклад, власне присудок найчастіше модифіковано обставинами часу, місця, спо-собу дії, мети, обмеження, ступеня, приєднання: How I dislike Jane Austeen. ‘Як я не полюбляю Джей Остін’ [721, c. 57]. У той же час, третина всіх ви-окремлених лексико-семантичних типів обставинних модифікаторів в якос-ті елемента, який модифікує присудок, не зареєстровано: обставини міри, порівняння, зацікавленості, наслідку, виключення, включення і супутніх явищ. Разом з тим окремі частини присудка можуть бути модифікованими практично будь-яким з виокремлених нами лексико-семантичних типів обставинних модифікаторів. В якості модифікатора комплементу в рамках дослідженого корпусу прикладів, найбільш частотними виявилися обста-вини місця, часу, способу дії, ступеня, міри, обмеження, оцінки.

У низці лексико-семантичних типів обставин, що модифікують підмет, виступають обставини обмеження, міри, зацікавленості, виключення, включення, заміщення. Only the fashionable Boston doctors can afford to have their drugs ground by apothecaries. ‘Тільки модні лікарі Бостона можуть собі дозволити, щоб прописані ними ліки готували аптекарі’ [728, c. 32]. У цій функції не засвідчені обставини часу, способу дії, поступки, умови, супутніх явищ, цілі, наслідку, що цілком логічно пояснити.

Модифікатором всього речення виступають обставини всіх лексико-семантичних типів, за винятком адвербіальних модифікаторів ступеня і міри: On the whole, the rest of the day passed off well. ‘В цілому, решта дня пройшла нормально’ [708, c. 17]; In reality Frederick was an untrained intellectual. ‘Насправді Фредерік був розумним, але неосвіченим’ [726, c. 25].

Якщо головним конституентом структури модифікації є обставина або означення, то їх модифікаторами виступають обставини будь-якого з лексико-семантичних типів, крім обставин виключення, включення, наслідку, заміщення, супутніх явищ. A farm dog barked far across the valley, fixing the time and distance exactly. ‘Далеко на другому кінці долини гавкав фермерський собака, тим самим точно вказуючи час та відстань’ [719, c. 76]; A high-pitched, almost girlish voice invited him in. ‘Високий, майже ді-вочий голос запросив його увійти’ [719, c. 52].

Незалежно від ступеня синтаксичної поширеності речення найбільш частотними в досліджених вибірках трьох мов виявлені: обставини часу, місця, ступеня, міри, способу дії. Вони складають три чверті (75%) всіх засвідчених у сукупній вибірці вживань обставин. Приблизно однакова частотність характерна для адвербіальних модифікаторів цілі, супутніх явищ, обмеження, оцінки, порівняння, на які припадає 16% всіх вживань обставин сукупної вибірки. Ще 5% вживань складають обставинні моди-фікатори причини, приєднання, зацікавленості. На частку інших лексико-семантичних типів обставинних модифікаторів (знаряддя, умови, по-ступки, співіснування, наслідку, виключення, заміщення, включення) припадає трохи більше 4% вживань.

2.4. АППОЗИТИВНИЙ МОДИФІКАТОР

Український та російський терміни «прикладка» і «приложение» на англійську мову часто перекладаються як «apposition», «appositive» [648, c. 93; 657, c. 484]. Кореляція між зазначеними термінами далеко не однозначна.

По-перше, термін англ. є ширшим за своїм значенням та сферою за-стосування. Порівнямо: традиційно «приложение» в рос. та «прикладка» (П) в укр. розуміється як структурно-семантичний різновид означення, що виражається іменником або іменниковим словосполученням, узго-дженим з означуваним (опорним) словом у відмінку і, як правило, в чис-лі; є іншою назвою предмета; не має закріпленої позиції теми чи реми при актуальному членуванні речення [82, с. 599; 134, с. 137; 499, с. 99, 403;659, с. 333]. Тісний зв’язок між означуваним та прикладкою не допускає ви-користання між ними знаків пунктуації. Часто такі прикладки пишуться через дефіс: інженер-будівельник, лікар-хірург, хлопець-одесит, чоловік-француз, хлопці-брати, Дядько Самійло, роман «Дума про тебе», кра-сень Львів; город-крепость, застежка-молния, попугай какаду, дерево эвкалипт, помещик-дворянин, Дюма-отец, Инженер Петрова, Озеро Ильмень, Ричард Львиное Сердце, роман «Евгений Онегин», город Смоленск [499, с. 99–100; 659, с. 333–336].

Термінами «аpposition», «appositive» в англ. називають ті елементи висловлення, які в даному конкретному реченні або тексті уточнюють, пояснюють, дають повторну номінацію того чи іншого члену речення або цілісної структури. «Уточнюваним» елементом при цьому може бути будь-який з членів речення — підмет, присудок, додаток, обставинний комплемент особово-дієслівного конституента присудка, означення, об-


ставинний модифікатор різних семантичних підгруп, структура вторинної або первинної предикації [91, с. 70–72; 533, с. 88–93; 569, с. 231; 624, c. 240–245].

У граматиці рос. м. та укр. м. таке явище уточнення та повторної но-мінації звично відносять до однорідних елементів сурядного ряду в меж-ах простого або складного речення [386, с. 150–151, 225; 488, с. 186; 79, с. 113; 414, с. 365]; приклади уточнюючих членів речення див., наприклад: [285, с. 73–80]. Крім власне-сурядних відношень, як зазначається, такі ряди виражають відношення пояснення, уточнення поняття, вираженого попереднім членом речення, і називають їх відокремленими прикладками із сполучниками тобто, або [239, с. 152; 57, с. 352; 378, с. 114–115]. Якщо ж між однорідними членами і узагальнюючим словом встановлюються синтаксичні відношення уточнення, пропонується називати такі одно-рідні члени відповідно «уточнюючими підметами, присудками, додатка-ми, означеннями і обставинами» [260, с. 278]. Тобто, за своєю суттю одне й те ж мовне явище в різних граматичних системах традиційно прийнято називати різними термінами.

Терміном англ. м. на відміну від його аналогів в рос. м. та укр. м., по-значають не тільки і не стільки конкретний різновид означення, а будь-яке слово (різного частиномовного статусу), словосполучення і навіть струк-тури предикації — первинні (клаузи) та вторинні (синтаксичні комплек-си), що є у відношенні аппозиції до уточнюваного елементу. Часто на пись-мі цей елемент відокремлюється від уточнюваного ним члена речення або фрагмента знаками пунктуації.

В такому випадку «аппозитив» англ. виявляється співвідносним з «відокремленою» прикладкою в укр. м. та «обособленным приложением» в рос. м. Відокремлену прикладку за її функціонально-смисловим на-вантаженням у реченні, в свою чергу, відносять до уточнювальних, відокремлено-уточнювальних компонентів [285, с. 81]. Відокремлення прикладки пов’язують з її синтаксичною та семантичною залежністю від того члена речення, пояснюючи, уточнюючи який прикладка в мовленні набуває функції полупредикативності і, тим самим, посилює значення свого антецедента [130, с. 126]. Вважається, що відокремлюючи певну синтагму, прикладка «вирізняє актуальну значущість компонента, який уточнює, пояснює, ідентифікує означуване ім’я» [361, с. 5].

Розглядаючи ж прикладку у «широкому» значенні слова, деякі лінг-вісти відносять до такої «не тільки визначення одного іменника іншим іменником, але і будь-який член речення, який являє собою або пояснен-ня, або уточнення, або підкреслення змістового або емоційного змісту іншого члена речення, тобто відокремленою прикладкою може бути

«означення до означення, присудок до присудка, обставина до обставини тощо, незалежно від їх морфологічного вираження» [386, с. 148]. Таким чином, у конкретному висловленні прикладка разом з означуваним нею членом речення, і узагальнююче слово при однорідних членах речення, виконують однакову синтаксичну функцію, відповідають на одні й ті самі логічні питання.

При цьому наголошується на проблематичності статусу самого ре-чення з однорідними членами і узагальнюючими словами при них — такі висловлення часто трактуються як особливий різновид складних речень (наприклад, [245, с. 6; 246; 378, с. 10; 379; 506, с. 17; 47, с. 351–361].

Тобто, явище, означене в англ. як «аппозитив», в рос. та укр. розгля-дається як відокремлена прикладка, уточнювальні, однорідні елементи тощо.

Матеріали досліджених мовних вибірок англ. м., рос. м. та укр. м. також свідчать, що зазначені в теорії мовні факти, названі різними термінами, за своєю сутністю є аналогічними. Наприклад:

1. уточнюваний елемент — підмет (група підмету — структура атри-бутивної модифікації з підметом як головним конституентом):

Well, this also serves — just standing and waiting. ‘Що ж, це також спрацьовує — просто стояти і чекати’ [727, c. 14]; Веселый южанин, он в самую трудную минуту мог всех рассмешить: рассказывал веселые анекдоты, прыгал, куролесил. [659, с. 225]; Встановлено, зокрема, що стан (процес) співвідносіться в мові зі структурою предікації, а його компонен-ти (субстанція, зміни, які в ній відбуваються) — з компонентами структури предікації (з підметом та прісудком, відповідно). [136, с. 41].

2. уточнюваний елемент — група присудка (наприклад, структура об’єктної комплементації):

However, once he was in the house, his mood changed: he was going straight into battle with the old grandfather of that brazen piece. ‘Тим не мен-ше, коли він опинився в будинку, його настрій змінився: він був готовий до бою із старійшиною (букв. прадідом) цього ганебного місця’ [710, c. 187]; Известно, что Маяковский, выезжая, скажем, отдыхать на юг, менял там свой режим — подолгу лежал на солнце, вел размеренную жизнь, но для головы, для мозга он режима не менял. [685, c. 89].

3. уточнюваний елемент — предикат (суб’єктний комплемент):She looked like a white rock; a pillar from Stonehendge, fallen. ‘Вона

здавалася білою скелею; стовп із Стоунхенджу, повалений стовп’ [704, c. 62]; Он был талантливый художник-передвижник. [685, c. 162]; Зазна-чимо при цьому, що дія — це, по суті, теж стан, а точніше — ніщо інше, як окремий випадок (аспект) стану (стану-існування). [139, с. 43]


4. уточнюваний елемент — додаток (об’єктний комплемент):Well, she’d get some fun out of that: there’d be some hot cross-talk in her

section today, if he wasn’t mistaken. ‘Ну що ж, тоді вона розважиться цим: сьогодні в її секції буде гаряча перепалка, якщо він не помиляється’ [710, c. 187]; В самом деле, функциональная деятельность мозга состоит из двух основных механических процессов — торможения и возбуждения. При хронической же усталости и перераздражении возникает неврастения, то есть третий функциональный процесс, процесс постоянных оши-бок в работе торможений и возбуждений. [685, c. 162]; Поза процесом існування світу, тобто субстанції, немислиме, оскільки він є єдино мож-ливим способом її (субстанції) існування. [139, с. 39]

5. уточнюваний елемент- дієслівний комплемент (значеннєве дієслово):

Lulamae could just take it easy: fuss in front of mirrors and wash her hair. ‘Лалеме могла просто не працювати, не напружуватися, а розслабитися: крутитися перед дзеркалами і мити голову’ [705, c. 166]; Веселый южанин, он в самую трудную минуту мог всех рассмешить: рассказывал веселые анекдоты, прыгал, куролесил.

6. уточнюваний елемент — обставинний комплемент:My duty lies clearly here, … with my heart. ‘’Мої зобов’язання укладені

тут, … в моєму серці’ [708, c. 28]; Он ездил за границу, в Египет и в Аме-рику. [685, c. 157].

7. уточнюваний елемент — обставинний модифікатор:I loved him inevitably, of necessity. ‘Я полюбила його неминуче, невід-

воротно’. [709, c. 49]; Тут же, в трамвае, я услышал об этой башне. Нынче, заканчивая книгу, мы решаем дать читателю некоторые сведения о себе. Он умер рано — сорока с лишним лет. [685, c. 157, 162]

8. уточнюваний елемент — структура модифікації (наприклад, про-стий дієслівний присудок з модифікуючою його обставиною способу дії):

The cottage in the wood had been specially chosen, close to his work, yet hidden. ‘Будиночок у лісі був обраний спеціально, ближче до роботи і не на виду’ [719, c. 34]; Он странно передвигал ноги — с каким-то едва уловимым оттенком паралича. [685, c. 160].

9. уточнюваний елемент- визначення (атрибутивний модифікатор):She had often as a girl, imagined such a life: solitary empty, neglected,

cold. ‘Вона часто ще дівчинкою уявляла собі таке життя: самотнє, по-рожнє, забуте, холодне’ [709, c. 8]; Изучил два ремесла — сапожное и сто-лярное. А также выпустил мою самую интересную (документальную) книгу — «Письма к писателю». [685, c. 164, 165]; Поза процесом існуван-

ня світу, тобто субстанції, немислиме, оскільки він є єдино можливим способом її (субстанції) існування. [136, с. 39]

10. уточнюваний елемент- первинна структура предикації — просте поширене речення, (просте речення всередині складного):

Richadrd was waiting on the steps of our converted house, a dim shape by the open door. ‘‘Річард чекав на сходинках нашого перебудованого будин-ку, невиразна фігура у відкритих дверях’ [704, c. 53]; Как известно, на свое тело Гоголь почти не обращал внимания — он не занимался никаким спортом и даже не любил этого. [685, c. 159].

Тим часом, в лінгвістиці вже неодноразово, принаймні, щодо мов германської групи, висловлювалася думка про те, що таким пояснюваль-ним, уточнювальним елементам речення слід надати статус окремого члена речення — аппозитива. Ця ідея простежується у роботах Дж. Керма, Р. Кверка, Б. Ільіша, Н. Кобріної, А. Забаштановой та інших авторів [533, с. 88–93; 624, c. 240–245; 569, с. 231; 91, с. 70–72; 160, 110–111; 232]. На аппозитивному характері відношень між означуваним та прикладкою наголошують і в україністиці: «між прикладкою і означуваним словом встановлюються аппозитивні відношення» [499, с. 100].

Ця точка зору не набула широкої підтримки, як і не отримала науко-вого обґрунтування для конкретних мов світу. Можливо, причиною тому той факт, що під поняттям «аппозитив» різні автори мали на увазі різні мовні явища і, на жаль, ці явища виявлялися іноді протилежними за сво-їм змістом та характеристиками у названих авторів. Тим часом, мовні явища, які могли б бути віднесені до розряду аппозитивів, трактуються, як це показано вище, як однорідні члени речення, як відокремлені при-кладки, як узагальнюючі і уточнюючі члени речення або слова [285, с. 81–85, с. 71–80; 499, с. 100, 165],

Підставами для визнання за аппозитивом статусу окремого члену речен-ня можуть вважатися: відмінний від інших тип синтаксичного відношення і зв’язку між елементами аппозитивної пари, відмінні значення, функція, пи-тання до «залежного» компонента пари. Розглянемо послідовно ці позиції.

В рос. м. та укр. м. тип синтаксичного зв’язку між двома іменниками, які стоять в одному і тому ж відмінку, тобто між означуваним та при-кладкою визначається досить суперечливо: неповне узгодження, неповний підрядний, прислівний підрядний, особливий вид морфологічного ви-раження підрядного зв’язку, особливий вид синтаксичного зв’язку, від-мінний від підпорядкування, як паралелізм, за допомогою якого переда-ються означальні відношення [479, с. 145–149]. З функціональних позицій визначаєтся взаємозв’язок узагальнювального компонента з ін-шими членами однорідного ряду і відокремленої прикладки з означуваним


елементом як співвіднесенність родовидова, цілого і частини, як функція уточнення, пояснення [285, с. 48, 84]. Тип синтаксичного зв’язку між цими елементами взагалі не визначено.

Особливий тип відношень між компонентами аппозитивної пари може бути виявлений шляхом застосування методики трансформаційних пере-творень, запропонованої Р. Кверком та співавторами [624, c. 241, 71]. Враховуючи специфіку такого відношення, лінгвісти попереджають, що в окремих випадках у зв’язку з особливостями лексичної семантики конкретних словоформ та їх комбінаторики трансформації можуть вияви-тися некоректними і навіть неможливими.

Аналіз, проведений нами на базі прикладів нашої вибірки, свідчить про те, що запропоновані Р. Кверком трансформації коректні для всієї сукупності прикладів. Ці трансформації включають трансформації:

ідентифікації — тотожності (Х1 = Х2),субституції — підстановки (Х1 → Х2),транспозиції — взаємозаміни відносної позиції в реченні (Х1 → Х2;

Х2 → Х1).Проілюструємо застосування методики трансформацій до аналізу

прикладів аппозитивних, на наш погляд, відношень між визначеним елементом — будь-яким членом речення і навіть структури предикації в цілому — і «прикладкою», «уточнювальним», «узагальнювальним» словом. Приклади речень з вибірок для наочності виокремлено в рамки, нижче подано відповідні трансформи.

• Well, this also serves — just standing and waiting. [727, c. 14].‘Що ж, це теж допоможе — просто стояти і чекати’.

→ Well, this is just standing and waiting.→ Well, this also serves. Well, just standing and waiting also serves.→ * Well, just standing and waiting — this also serves. (Тут співвідно-

шення загального і окремого, конкретного не допускає трансформації без порушення логічності речення)

• Lulamae could just take it easy: fuss in front of mirrors and wash her hair. [705, c. 166]. ‘Лалеме могла просто не працювати, не напружуватися, а розслабитися: крутитися перед дзеркалами і мити голову’.

→ Taking easy for Lulamae meant fussing in front of mirrors and washing her hair. take it easy = don’t work too hard or too energetically (не працюва-ти дуже енергійно і напружено) [665, том 1, с. 274].

→ Lulamae could just take it easy. Lulamae could just fuss in front of mirrors and wash her hair.

→ * Lulamae could just fuss in front of mirrors and wash her hair — take it easy.

(Поняття «не працювати, не напружуватися» логічно більш широке і неконкретне в порівнянні з «крутитися перед дзеркалами і мити голову», тому неприродно уточнювати конкретне через загальне)

• My duty lies clearly here, … with my heart. (J. Carrol, p.28) ‘Мої зобов’язання укладені тут, … в моєму серці’.

→ My duty lies clearly here, that is with my heart.→ My duty lies clearly here. My duty lies clearly with my heart.→ My duty lies clearly with my heart … here.

• I loved him inevitably, of necessity. [709, c. 49]. ‘Я полюбила його неми-нуче, невідворотно’.

→ inevitably (= неминуче, неминуче), necessity (а) неминучість, неми-нучість, невідворотність. Syn: inevitability).

→ I loved him inevitably. I loved him of necessity.→ I loved him of necessity, inevitably.

• Richadrd was waiting on the steps of our converted house, a dim shape by the open door. [704, c. 53] ‘Річард чекав на сходинках нашого перебу-дованого будинку, невиразна фігура у відкритих дверях’.

→ Richard was waiting on the steps of our converted house, it looked like a dim shape by the open door. (dim = а) неясний, невиразний, такий, що нелегко розпізнати через далеку відстань, туман тощо; shape = а) форма, обрис б) картина, вигляд; образ.)

→ Richard was waiting on the steps of our converted house. A dim shape by the open door.

→ А dim shape by the open door looked like/was Richard waiting on the steps of our converted house

(Речення малює цілісну картину, образ, що сприймається спостеріга-чем та ідентифікується ним як постать Річарда на порозі будинку. Перед-знання можливої закономірно повторюваної ситуації забезпечує одно-часність ідентифікації і зорового сприйняття, тому впізнаваний образ допускає відсторонене розглядання, як у вихідному висловленні. Транс-


формація транспозиції дає логічно тотожну послідовність сприйняття-ідентифікації цілісного образу (ситуації). Трансформація заміни повно-складної структури предикації, природно, приводить лише до парцеляції висловлення. Кожен з парцеллятів продовжує співвідноситися з тим же самим процесом — сприйняттям та ідентифікацією спостерігачем неви-разного образу. Тому проведена трансформація граматично і семантично є коректною.)

• The cottage in the wood had been specially chosen, close to his work, yet hidden. [719, c. 34] ‘Будиночок у лісі був обраний спеціально, ближче до роботи і не на виду’.

→ The cottage in the wood had been specially спеціально; навмисне chosen, close to his work, yet hidden.specially chosen = chosen in such a way as to meet the requirements for the cottage to be close to (the hangman’s) work and at the same time to be hidden from people.

→ The cottage in the wood had been specially chosen. The cottage in the wood had been close to his work, yet hidden.

→ The cottage in the wood had been close to his work, yet hidden — it had been specially chosen in such a way. (Особливі/спеціальні умови ви-бору в часі передують реальності здійснення заданого вибору. Тому при трансформації транспозиції уточнююче розширення-повтор є необхідним для збереження часової співвіднесеності процесів: спочатку усвідомлен-ня і узгодження умов, потім -реальний вибір місця)

• She had often as a girl, imagined such a life: solitary empty, neglected, cold. [709, c. 8] ‘Вона часто ще дівчинкою уявляла собі таке життя: само-тнє, порожнє, забуте, холодне’.

→ She had often as a girl, imagined such a life, that is solitary empty, neglected, cold life.

→ She had often as a girl, imagined such a life.She had often as a girl, imagined a solitary empty, neglected, cold life.

→ * She had often as a girl, imagined solitary empty, neglected, cold such a life:.

(Співвідношення загального — such — і конкретного — solitary empty, neglected, cold — не допускає трансформації без порушення логічності речення, як і у вищенаведених прикладах).

Застосування процедури трансформування вихідного висловлення з прикладкою в укр. та рос. мовах дає аналогічні результати.

• Він, як найдосвідченніший з молодих командирів, узяв на себе командування ротою. [687, 56]

→ Він є найдосвідченнішим з молодих командирів.→ Він узяв на себе командування ротою. Найдосвідченніший з мо-

лодих командирів узяв на себе командування ротою.→ Найдосвідченніший з молодих командирів, він узяв на себе ко-

мандування ротою.

• Поза процесом існування світу, тобто субстанції, немислиме, оскільки він є єдино можливим способом її (субстанції) існування. [139, с. 39]

1) → світ є субстанцією.→ Поза процесом існування світу немислиме. Поза процесом існуван-

ня субстанції немислиме.→ Поза процесом існування субстанції, тобто світу, немислиме…2) → вона є субстанцією.→ … він є єдино можливим способом її існування. він є єдино можли-

вим способом існування субстанції.→ … він є єдино можливим способом існування субстанції — її існу-

вання.

• Он ездил за границу, в Египет и в Америку. [685, c. 157]

→ Египет и Америка — это заграница.→ Он ездил за границу. Он ездил в Египет и в Америку.→ Он ездил в Египет и в Америку — за границу.

• Известно, что Маяковский, выезжая, скажем, отдыхать на юг, менял там свой режим — подолгу лежал на солнце, вел размеренную жизнь, но для головы, для мозга он режима не менял. [685, c. 89].

→ … менял свой режим, то есть/значит, подолгу лежал на солнце, вел размеренную жизнь. (смена режима «работа» — «отдых» означала лежа-ние на солнце, ведение размереннной жизни)

→ …Маяковский, … менял там свой режим. …Маяковский, … подолгу лежал на солнце, вел размеренную жизнь…


→ Известно, что Маяковский, выезжая, скажем, отдыхать на юг, по-долгу лежал на солнце, вел размеренную жизнь — менял там свой режим, но для головы, для мозга он режима не менял.

• Веселый южанин, он в самую трудную минуту мог всех рассмешить: рассказывал веселые анекдоты, прыгал, куролесил… [659, с. 225]

У даному висловленні спостерігаємо дві пари аппозитивних відно-шень: Веселый южанин — он; мог рассмешить — рассказывал веселые анекдоты, прыгал, куролесил. Послідовно проведемо трансформування в обох парах.

1) → Он был веселым южанином, который в самую ….→ Веселый южанин в самую трудную минуту мог всех рассме-

шить…Он в самую трудную минуту мог всех рассмешить…→ Он, (этот) веселый южанин, в самую трудную минуту мог всех

рассмешить: рассказывал веселые анекдоты, прыгал, куролесил.2) → … мог всех рассмешить (то есть, смешил всех тем, что) рассказывал

веселые анекдоты, прыгал, куролесил.→ Веселый южанин, он в самую трудную минуту мог всех рассмешить.

Веселый южанин, он в самую трудную минуту рассказывал веселые анекдоты, прыгал, куролесил.

→ Веселый южанин, он в самую трудную минуту рассказывал веселые анекдоты, прыгал, куролесил — (и тем/и благодаря этому) мог всех рассмешить.

Запропоновані трансформаційні перетворення початкових речень здійснюються в конкретних умовах контексту, з урахуванням специфічної мовної ситуації. Транспозиції, застосовані для виявлення сутнісної природи аппозитивних відношень, є граматично та семантично коректними, незважаючи на певну стилістичну недосконалість. Нагадаємо і застереження авторів, які запропонували дану методику: логічне відношення частки та цілого, виявлене в семантиці елементів апозитивних пар, накладає певні обмеження щодо здійснення перестановок (трансформація «транспозиція»). Дане обмеження рівною мірою стосується речень всіх трьох мов, тобто, є для них універсальним.

Проведені трансформації субституції наочно свідчать про можливість опущення уточнюючих слів таким чином, що дана процедура ніяк не по-рушує ні граматичної цілісності, ні семантичного єдності висловлення. З точки зору синтаксису речення залишаються повноскладними, кожен з обов’язкових їх елементів є наявним, відношення між обов’язковими і

залежними від них членами речення не порушені. Семантичну єдність також збережено, оскільки кожне речення-трансформ мисленням мовця і слухача також співвідноситься з тим же самим елементарним процесом об’єктивної дійсності, що і вихідне висловлення (нетрансформований приклад з вибірки). Більш того, кожен член речення співвідноситься з тим же самим конституентом даного процесу, і відношення між консти-туентами не порушено. Зазначене дає підстави стверджувати, що аппо-зитив слід визнати факультативним, необов’язковим для семантичної і синтаксичної цілісності висловлення членом речення, тобто модифікато-ром — елементом структури модифікації.

Як зазначено (пп. 1.3.1.-1.3.2.), в межах структури модифікації моди-фікатори можуть мати статус атрибутивних або обставинних. Приклади уточнень, роз’яснень, повторної номінації за своєю чисельністю в корпу-сі сукупної для трьох мов вибірки майже дорівнюють чисельності речень з проявами класичної прикладки (іменник+іменник). Якщо речення з уточненнями роз’ясненнями, узагальнюючими елементами при одно-рідних членах речення об’єднати в єдину вибірку з реченнями з класич-ними атрибутивними модифікаторами-прикладками, відповідне співвід-ношення складає 42% — 58%.

Ми переконалися в тому, що головним компонентом структури мо-дифікації в кожному з прикладів уточнення, на відміну від класичної прикладки, виступає не іменний член речення (підмет, додаток, іменна частина складеного іменного присудка), а будь-який з членів речен-ня, незалежно від способу його репрезентації. Такий спосіб вираження модифікатора і його головного, означуваного, конституента більше ха-рактерний для обставини.

З’ясуємо, чи є спосіб вираження члена речення істотною характерис-тикою для аппозитива. У даній синтаксичній функції виступають не тіль-ки іменники, але і будь-які інші мовні форми, включаючи неособові форми дієслова, словосполучення, первинні та вторинні структури пред-икації.

Для синтаксичних відношень спосіб вираження елемента в вислов-ленні не є чільним фактором. Ця характеристика додаткова, яка допо-магає певним чином встановити даний синтаксичний статус, завдяки відносній частотності характерного для певного члена речення способу його морфологічного вираження. Для рос. та укр. мов основним показ-ником статусу члена речення залишається логічне питання, для англ. м. дуже часто — місце розташування даного елемента в лінійній структурі висловлення. Додатковим маркером можуть виступати характерні при-йменники, сполучники тощо. Як і до однорідних членів речення, до по-


яснювальних елементів можна ставити ті ж самі питання, на які відпо-відають головні конституенти структури аппозитивної модифікації, але з деяким продовженням, уточненням: «… саме, точніше?»: «Куди саме, як саме, хто саме? »і т. п. (див., наприклад, [95, с. 196–197]. Спонукання до уточнення є характерною комунікативною функцією саме цього члена речення. Ні в якого іншого члена речення такої характеристики не виявлено. Звідси випливає, що спонукання до уточнення можна вважати істотною синтаксичною характеристикою аппозитивного модифі катора.

Порівняємо аппозитив та однорідні члени речення. Однорідні члени речення зазвичай бувають виражені однаковими мовними форма-ми, відповідають на одне й те саме питання. Однорідні члени речення між собою пов’язані сурядним зв’язком, складають синтаксично рівнозначні елементи структури координації. З точки зору семантики такі елементи ієрархічної структури не представляють. «Уведення в просте речення однорідних, уточнювальних, пояснювальних членів і прикладок — це ускладнення на основі координації. Кількість позицій при цьому не збіль-шується, але речення ускладнюється і семантично, і синтаксично» [490, с. 12].

Однак, структура аппозитивної модифікації має низку характерних рис. У ній лінійно правий компонент аппозитивної пари завжди є семан-тично залежним. Він уточнює, пояснює і дає додаткову інформацію про перший (лінійно лівий) з компонентів структури аппозитивної модифі-кації. Ця відмінна риса і накладає певні обмеження на можливості транс-формаційних перетворень. Таким чином, компоненти структури аппози-тивної модифікації між собою перебувають у ієрархічно нерівних відношеннях, як з точки зору структурного синтаксису, так і з точки зору семантики. Такі відношення трактуються як особливий вид синтаксич-ного зв’язку — «варіативний зв’язок аппозитивних словоформ» [410, с. 17], як різновид сурядного зв’язку і називається пояснювальним зв’язком [6, § 2084], аплікацією [381, с. 40–41]. Л. А. Бєловольска роз-криває цей тип зв’язку як такий, при якому другий компонент немов би «накладається» на перший і завдяки цьому уподібнюється йому в син-таксичних відношеннях з іншими компонентами речення. На її думку, пояснювальний зв’язок розкриває власне пояснювальні синтаксичні відношення, що виражають різні назви одного й того ж явища. Поясню-вальний зв’язок є характерним для речення і виявляється у випадках, які зазвичай трактуються як відокремленні прикладки (у широкому розумін-ні з включенням не тільки приіменних, але і приад’єктивних, припри-слівникових компонентів). Свої твердження авторка ілюструє приклада-

ми «Она выходила на улицу в стареньком, очень потрепанном, платье. Налево, у дороги, стояло одинокое дерево.», що співпадає з нашим аналізом висловлень англ. м., рос. м., та укр. м. [40].

Граматичним змістом будь-якого модифікатора є характеристика головного компонента структури модифікації. Перевіримо, чи є дані ха-рактеристики однаковими для всіх видів модифікаторів. Означення (атрибутивний модифікатор) називає додаткову характеристику-опис саме субстантивного компоненту процесу. Обставинний модифікатор також називає додаткову характеристику-опис, але характеризується при цьому або процес в цілому, або окремий з компонентів процесу, або характеристика-опис властивості того чи іншого з цих компонентів, або сама властивість процесу в цілому.

Відзначимо, що пояснення-уточнення не є названими характеристиками-описами. І атрибутивний, і аппозитивний модифікатор виступають факультативними елементами речення, вони можуть існува-ти в синтаксичній структурі речення виключно в сукупності із означува-ним ними елементом (фрагментом) висловлення. Але аппозитивне від-ношення відрізняється від атрибутивного. «На відміну від атрибутивних відношень у аппозитивних відношеннях немає представлення про предмет і його ознаку, а є один предмет (денотат) і два співвіднесених з ним по-няття, які по-різному називають цей предмет» [410, с. 19; 409; 92; 93].

Диференційовано розглядаються опис і пояснення й у філософії: як відмінні один від одного форми та функції пізнання, як неоднакові за своєю сутністю етапи дослідницької пізнавальної діяльності людини, зокрема, етапи наукового пізнання: пояснення як «розкриття сутності досліджуваного об’єкта… передбачає опис об’єкта і аналіз останнього в контексті його зв’язків, відношень і залежностей » [662, с. 454] опис — як «етап наукового дослідження, що полягає у фіксуванні даних експери-менту або спостереження … проводиться як шляхом звичайної мови, так і спеціальними засобами» [662, с. 459].

Таким чином, ми виявили, що аппозитив має цілу низку істотних характеристик, які чітко відрізняють його від характеристик інших членів речення:

Синтаксичний статус факультативного, необов’язкового, члена речення, залежного від головного конституента структури модифі-кації.Аппозитив не відношення між компонентами пари, яке підтвер-джується можливістю застосування трансформацій транспозиції, тотожності, заміни — тобто взаємного трансформування компо-нентів структури модифікації (означуваного і «відокремленої


прикладки»/«уточнюючих підмета, присудка, додатка, означення та обставини» тощо).Особливий тип синтаксичного зв’язку між компонентами аппози-тивної пари — пояснювальний.Комунікативна функція уточнення, пояснення, яку виконує ліній-но правий компонент пари — «прикладка» («уточнюючі підмет, присудок, додаток, обставина»).Семантично залежний характер лінійно правого компонента пари , що підтверджується можливістю постановки вправо спрямовано-го питання «хто/що/що саме зробив/як/куди/ким/для чого (і т д) … саме? ».Філософська сутність пояснення/роз’яснення/уточнення як специфічної форми і етапу пізнавальної діяльності людини.

Даних істотних відмінних рис достатньо для того, щоб вважати аппо-зитивний модифікатор окремим членом речення та внести його до реєстру елементів-членів речення як об’єкт синтаксичного аналізу висловлення.

2.5. ЗАГАЛЬНЕ І МОВНО-СПЕЦИФІЧНЕ У ПОЗИЦІОНУВАННІ ОБОВ’ЯЗКОВИХ

ЕЛЕМЕНТІВ

2.5.1. Відносна позиція обов’язкових елементів в неінвертованих реченнях

Як показано в огляді теоретичної літератури, в якості відмінних рис побудови розповідного речення в англ. м., укр. м. і рос. м. зазвичай по-стулюється абсолютна довільність розташування елементів в рос. м. та укр. м. на протилежність до фіксованості його в англ. м. Разом з тим, граматики рос. м. і укр. м. пропонують і низку рекомендацій обмежуваль-ного характеру. Зокрема, зазначають, що порядок слів у рос. є лише від-носно довільним, але зовсім не абсолютно довільним. [425, с. 286].

Прості спостереження підказують, що, незалежно від природи мови — аналітичної чи флективної, — у порядку розташування елементів у ви-словленні набагато більше спільного, ніж відмінностей, що підтверджу-ється даними досліджень типології та варіативності в синтаксисі (наприклад, [469]).

Для виявлення найбільш загальних закономірностей лінійної органі-зації висловлень в досліджуваних мовних вибірках (по 10 000 прикладів простих повноскладних нееліптованих речень англ. м., рос. м. та укр. м.) у відповідних обсягах текстів були підраховані всі вживання всіх струк-

турних типів висловлення. Результати порівняльного аналізу представ-лено в наступних таблицях 2.5.1.1. та 2.5.1.2.

Таблиця 2.5.1.1.Кількість структурних типів висловлення на 1 усереднену сторінку

тексту в англійській, російській та українській мовахАнгл. м. Рос. м. Укр. м.

К-сть прикладів К-сть прикладів К-сть прикладів

Разом речень 29 26 26

З них

складних 12 14 15

простих 17 12 11

Структурні типи простих речень

Односкладні 1 2 1

Двоскладні 16 10 10

З двоскладнихповні 13 5 4

неповні (еліптовані) 3 5 6

Таблиця 2.5.1.2.Кількість структурних типів висловлення в англійській, російській

та українській мовахАнгл. м. Рос. м. Укр. м.

К-сть прикладів

% К-сть прикладів

% К-сть прикладів

%

Разом речень 10000 100 10000 100 10000 100

З них

складних 4212 42 5426 54 5907 59простих 5788 58 4574 46 4093 41

Структурні типи простих речень

Односкладні 279 3 780 8 199 2Двоскладні 5509 55 3794 38 3894 39

З двоскладних

повні 4497 45 1916 19 1473 15неповні (еліптовані) 1012 10 1878 19 2421 24

З наведених в Таблицях 2.5.1.1. та 2.5.1.2. даних випливає, що в англо-мовному художньому тексті, на відміну від текстів рос. м. та укр. м., пере-важають прості повні нееліптовані речення. Аналіз текстів, з яких вио-


кремлено корпус прикладів, засвідчив також, що висловлення текстів в укр. м. та рос. м. представлені набагото більшою кількістю та різнома-нітністю структурних варіантів — безособовими, невизначено особовими тощо. Водночас, в реченнях англ. м. категорії безособовості, невизначе-ності особи-діяча тощо виражаються іншими засобами, зокрема, лексич-ними та вживанням дієслів в формах пасивного стану.

На наступному етапі проводилося зіставлення лінійної структури простих двоскладових нееліптичних речень в аналізованих мовах. У зв’язку з тим, що обов’язкових комплементів в рамках однієї моделі речення може бути декілька, у вибірках для кожної з мов зареєстровано відповідно: 33 (рос. м.), 48 (укр. м.), 93 (англ. м.) модельних варіантів взаємного розташування обов’язкових елементів. Всупереч очікуванням, англ. м. виявилася багатшою на різноманітність варіантів, ніж укр. м. та рос. м., про що свідчать дані поданої нижче Таблиці 2.5.1.3.

Таблиця 2.5.1.3.Кількість варіантів моделей прямого та зворотного порядку розташу-

вання обов’язкових елементів у вибірках Ам, рос. та Ум

Мови

Разом прикладів

Загальна кількість варіантів моделейпорядку розташування обов’язкових елементів

Разом прямого зворотного

Англ. м 10000 93 56 37

Рос. м 10000 33 19 14

Укр. м 10000 48 28 20

При прямому порядку слів в рос. м. та укр. м. 1/5 висловлень моделі S + [VCо]p (рос. м. — 17%), (укр. м. — 18%) складають речення з додатком у позиції між підметом і дієслівним конституентом: Мы тебе поможем. [695, c. 11], Ну тоді ви мене швидше зрозумієте [684, с. 47]. Така лінійна побудова є абсолютно нехарактерною для англ. м. Можливість постановки додатка у позицію між підметом і особово-дієслівним конституентом присудка відрізняє рос. м. та укр. м. від англ. м. і в інвертованих побудовах. В англ. м. лінійна контактність підмета і присудка не порушується ні за яких умов. Пор., наприклад (відповідно виділено підмет, особово-дієслівний констиуент присудка, прямий та непрямий додатки):

She picked up a telephone receiver, pressed buttons, spoke, listеned, gave me the news. [715, c.6] ‘Вона зняла слухалку, натиснула декілька кнопок, поговорила, щось вислухала, передала мені почуте (букв. «новини»)’ (→ *She me gave the news.; *She me the news gave. *She the news gave me.);

Никто мне ничего не кричал. Торелли отнес его коменданту. На это намекнул мне Торелли. [693, с. 33]; Дехто осуджує Володьку за такий крок. Тут чутніше, ніж будь-де, промовляє до тебе навколишній світ своєю мудрою нічною тишею, химерною рослинною в’яззю на відбілених місяцем шлакових стінах [681, с. 63, 7].

Порівняльний аналіз взаємного розташування комплементів від-носно один одного та особово-дієслівного конституенту присудка в неін-вертованих реченнях, інвентарний склад яких є однаковим, свідчить про наступне.

В реченнях з одним комплементом, побудованих за моделями S + [VCs]p, S + [VCv]p, S + [VCd]p, S + [VCo]p, переміщення комплемен-ту в позицію між підметом і особово-дієслівним констиутентом призвело б до повної руйнації граматичної структури речення (в англ. м.), трансфор-ми не мали б сенсу: Mr Smіth looked severe. ‘Містер Сміт здавався (на ви-гляд) суворим’ [723, c. 66] → * Mr Smіth severe looked; It’s funny. ‘Це смішно’ [701, c. 277] → * It funny іs. He was here. ‘Він був тут’ [709, c. 67] → *He here was; He stared into Luther’s eyes. ‘Він пристально вдивлявся Лютеру в очі’ [712, c. 7] → * He into Luther’s eyes stared. They cannot coexist. ‘Вони не можуть співіснувати’ [709, c. 46] → * They coexist cannot; Luther stopped humming. ‘Лютер припинив наспівувати’ [712, c. 7] → * Luther humming stopped. Речення були б граматично коректними при такій по-слідовності виключно за умов, якщо б в них були ряди однорідних особово-дієслівних конституентів присудків, наприклад: → Mr Smіth severe looked and was; → He here was and is and will always be. Але за таких умов речення кваліфікувалися б як семантично ускладнені, тобто змінився б їх синтаксичний статус.

Таке ж трансформування речень рос. м. та укр. м. змінювало б ней-тральну тема-рематичну послідовність на емоційно забарвлену рема-тематичну, змінювало б інтонаційний контур та комунікативне наванта-ження висловлень, — тобто інвертувало б речення. Крім того, інтонаційно такі інвертовані речення потребували б подовження. (В наведених нижче прикладах трансформаційних перетворень підкреслено рематичні ком-поненти речень і виділено логічний наголос): Это была заведомая ложь [697, с. 12] → * Это заведомая ложь была; Вона (земля) була споконвіку наша! [684, с. 37] → Вона (земля) наша була споконвіку!; Они сели в глу-бокие кресла [680, c. 51] → Они в глубокие кресла сели, и стали петь; Увечері дівчата були в клубі [679, с. 27] → Увечері дівчата в клубі були недовго. Дехто осуджує Володьку за такий крок. Я вас там на фер-мі одразу запримітив. [679, с. 66, 29] → Дехто Володьку осуджує за такий крок. Я там на фермі одразу запримітив вас, (а не когось іншого). Тобто,


в рос. м. та укр. м. трансформування не змінює граматичної коректності висловлень, але істотно міняє комунікативні складові семантики та про-содики і статус речення (інвертоване/неінвертоване).

В реченнях моделей з двома комплементами послідовність обов’язкових елементів обумовлена вживанням в таких реченнях сталих словосполучень, складених з особово-дієслівного конституенту присудка та того з його комплементів, який розташований безпосередньо поруч, що виражають єдиний смисл і лінійно є неподільними: strіkе… as a … idea = вразити когось, becоme conscious = «усвідомити» тощо. Наприклад: That struck John as a good idea. [703, c. 51] ‘Це вразило Джона, Джон вирішив, що це слушна ідея’. He became conscious again of the bristling presence at his side. [709, c. 29] ‘Він знов усвідомив ворожу присутність поряд’. Мій шурган є тільки пересторога всім нам (попереджає про небезпеку). Проте підвладна комісарові людність залишалася байдужою (не зважала на, не по-мічала) до його фізичних властивостей і комісарського титулу. [684, с. 43, 45]. A walk would do me good (буде корисним). [709, c. 160]; У них с отцом были свои счеты (не ладили между собой, не жили дружно, не ладили, не порозумілися) [680, c. 59].

В низці висловлень з вибірок рос. та укр. мов структурними та семан-тичними чинниками пояснити послідовності комплементів в лінійній структурі речень неможливо. Послідовність елементів в таких реченнях відбиває «об’єктивну, природну» послідовність станів або дій субстанції-підмета відносно субстанції-додатка. Застосування трансформацій пере-становки комплементів між собою пропозиційної семантики та граматич-ної цілісності таких речень не порушує, але свідчить про істотні зміни в комунікативному навантаженні (актуальному членуванні) ви-хідного висловлення в результаті перестановки комплементу. Наприклад: Он был для меня всем. [680, c. 60] → Он был всем для меня (= я небайду-жий до нього)/Он был всем для меня (= але не для інших). S + [VCoСо]p: Господар перев’язує дідуха залізним ланцюгом. В Галичині Святий Микола роздає дітям подарунки. [678, c. 47, 27]. S + [VСоCd]p: He slammed the reciever down. [729, c. 180] ‘він кинув слухавку на апарат, вона лягла на своє місце на телефоні’ → He slammed down the reciever ‘він кинув на апарат слухавку’. В такому вигляді речення сприймається як незавершене і по-требує подовження, наприклад: He slammed down the reciever and left the room (=… і вийшов з кімнати); Как будто он держал палец на кнопке. [680, c. 20] (= а не на трубке, столе, колене) → Как будто он держал на кнопке палец (а не руку, книгу, голову).; Султан хотів мати свого улюбленця поряд [682, с. 15] (= а не далеко), → Султан хотів мати поряд свого улю-бленця (= а не ворога). S + [VCdСо]p: Водопровод каким-то чудом еще

качал из Днестра тонкую струю этой воды [693, c . 45](= а не газировки) → Водопровод каким-то чудом еще качал тонкую струю этой воды из Днестра (= а не з Дніпра); Василь пропустив повз вуха батьків натяк. [698, c. 33] → Василь пропустив батьків натяк повз вуха — (фізична дія, а не метафора); Всі одеські рибалки мали в своїх куренях образ Св Миколая [678, c. 10] → Всі одеські рибалки мали образ Св Ми-колая в своїх куренях (= а не на шиях);

Зіставний аналіз висловлень з трьома і більше комплементами не ви-явив жодних нових чинників, які зумовлюють послідовності обов’язкових елементів в реченнях, лише розширив спектр вжитих сталих словосполу-чень, наприклад: They are not going to put me in jail. ‘Вони ж не посадять мене до в’язниці’ (вираження припущення на основі вже відомого) [712, c. 24]; Ви … за всяку ціну мусите утримати чеченців від ворожих виступів проти козаків. Я таки серйозно хочу жити в згоді з бритолобими. [684, с. 41, 48]; You could have saved them the trouble. ‘Ви могли б і не турбувати їх’ (вираження докору) [719, c. 306]. Транспоцизія комплементів відносно один одного і в таких реченнях викликає зміни в комунікативному на-вантаженні, інтонаційних контурах вихідних речень, або призводить до аграматичних трансформів, що не мають сенсу.

В тих випадках, коли структурні, семантичні або комунікативні чинники виявлено нерелевантними для порядку розташування обов’язкових елементів, їх послідовності в зазначених висловленнях відбивають об’єктивні природні послідовності процесів (дій, станів суб-стантивних компонентів), відбиті в мовленні. При двох неоднорідних додатках, жоден з яких не утворює сталого виразу з особово-дієслівним констиуентом присудка, їх взаємне розташування залежить від морфо-логічного способу вираження цих комплементів, актуального членування вихідних речень, свідчить про коректно відбиту в мовленні об’єктивну послідовність сприйняття фрагменту світу свідомістю мовця.

Ціла низка висловлень з матеріалів вибірок англ. м., рос. м. та укр. м. свідчать про необхідність дослідити та описати семантику речень: смисло-рольову структуру та перспективу висловлень, референтну співвіднесен-ність елементів речення, висловлення в цілому з фрагментами об’єктивного світу, відбитого в свідомості мовців та їх мовленні. В усіх випадках ви-хідні послідовності обов’язкових елементів забезпечують контактність розташування конституентів відповідних синтаксичних структур — струк-тури предикації (підмет + присудок) та структури комплементації (особово-дієслівний конституент присудка + його комплемент/и).

Таким чином, в вибірках всіх трьох мов у неінвертованих реченнях з одним, двома і більше комплементами особово-дієслівного конституента


присудка послідовності обов’язкових елементів є єдино можливими для коректної передачі в усій повноті відповідних структурних і семантичних особливостей вихідних висловлень. Відмінності у позиціях комплементів відносно один одного відображають відповідні відмінності в комуніка-тивній семантиці, а також послідовність звернення мовця у свідомості і в мовленні до тих чи інших явищ об’єктивної дійсності.

В сукупній (для трьох мов) вибірці речень з однорідними обов’язковими елементами 96% є неінвертованими, і лише 4% — з інверсією. Групи одно-рідних обов’язкових елементів розташовані в таких реченнях в тій же послідовності, що і в реченнях без однорідних обов’язкових елементів, тобто «підмет — присудок». Взаємне розташування самих однорідних членів структурно-семантичними особливостями речень не обумовлені. Вони відображають послідовність звернення мовця до тих чи інших явищ об’єктивної дійсності, в тому числі і, головним чином, послідовність тих чи інших процесів в об’єктивній дійсності, об’єктивно відображену свідо-містю мовця і виражену в його мовленні.

Проведена нами порівняльна систематизація моделей лінійної побудови висловлення в англійській, російській та українській мовах на прикладі художньої прози 20 століття дає підстави для наступних висновків:

1. За домінуючою в нейтральному розповідному висловленні послі-довністю елементів «підмет — дієслівний конституент — додаток» і ро-сійська, і українська можуть бути зараховані до групи «SVО»-мов, до якої належить і мова англійська.

2. Більша свобода у взаємному розташуванні елементів у висловлен-ні, яка спостерігається в російській та, особливо, в українській мовах в порівнянні з англійською мовою забезпечується, зокрема: більш широ-ким вживанням різноманітних структурних типів висловлення — речень складних, еліптичних і односкладних простих, наприклад, безособових структур; в межах прямого порядку слів постановкою комплемента, най-частіше додатка, в позицію між підметом і дієслівним конституентом, що ні за яких умов неприпустимо в англійській мові; набагато більш частот-ним вживанням інвертованих структур, особливо в українській мові, зокрема, окремих варіантів повної та часткової інверсії моделі S + [VC]p при майже рівному співвідношенні кількостей варіантів з прямим і зво-ротним порядком слів у всіх трьох мовах (див Таблиці 2.5.1.1.-2.5.1.3.).

3. В неінвертованих реченнях з одним, двома і більше комплементами особово-дієслівного конституента присудка послідовності обов’язкових елементів є єдино можливими для коректної передачі відповідних струк-турних і семантичних особливостей вихідних висловлень. Послідовності

обов’язкових елементів забезпечують контактність розташування кон-ституентів відповідних синтаксичних структур — структури предикації (підмет + присудок) та структури комплементації (особово-дієслівний конституент присудка + його комплемент/и).

Відмінності у позиціях комплементів відносно один одного відобра-жають відповідні відмінності в комунікативній семантиці, а також по-слідовність звернення мовця у свідомості і в мовленні до тих чи інших явищ об’єктивної дійсності.

4. Наявність в реченні однорідних обов’язкових елементів суттєво обмежує можливості його інвертування (співвідношення частотності вживань неінвертованих та інвертованих варіантів 96% — 4%). Групи однорідних обов’язкових елементів розташовані в таких реченнях в тій же послідовності, що і в реченнях без однорідних обов’язкових елементів, тобто «підмет — присудок». Взаємне розташування самих однорідних членів в межах груп структурно-семантичними особливостями речень не обумовлені і відображають послідовність звернення мовця до тих чи інших явищ об’єктивної дійсності, зокрема, послідовність тих чи інших процесів в об’єктивній дійсності, об’єктивно відображену свідомістю мовця і виражену в його мовленні.

2.5.2. Відносна позиція обов’язкових елементів в інвертованих реченнях: комунікативно зумовлені причини,

стилістичний ефект та когнітивна складоваДослідження порядку слів в англійському реченні, засноване на ви-

кладеному вище принципі розмежування у структурі речення обов’язкових і факультативних елементів як конституентів синтаксичних структур, до-зволило виробити уточнене поняття інверсії [304], застосоване і в даному дослідженні: інверсієя — таке розташування обов’язкових елементів речен-ня, при якому весь власне присудок (повна інверсія) або його частина (часткова інверсія) знаходяться перед підметом. Дане визначення поширю-ється на всі комунікативні типи речення, адже у даній роботі інверсія не вва-жається відступом від граматичної норми мови, зокрема, англ. м. Випадки початкового розташування одного або декількох комплементів особово-дієслівного конституента присудка нами віднесено до проявів часткової інверсії, поряд з тими випадками, коли перед підметом знаходить-ся допоміжне дієслово. Якщо ж речення починається з обставини, що є факультативним елементом речення, тобто модифікатором, то такі вислов-лення як інвертовані нами не розглядалися: модифікатор як необов’язковий, факультативний член речення не може претендувати на зафіксоване місце в його структурі і, відповідно, міняти цю позицію на іншу.


Так, в результаті проведеного дослідження виявлено, що прості роз-повідні речення, що не містять однорідних обов’язкових елементів і представляють дві ядрові моделі — S + [V]p і S + [VC]p, функціонують у мовленні, зокрема в матеріалах вибірки англ. м., у вигляді 93 варіантів лінійної організації конкретних висловлень. З 93 варіантів взаємного розташування елементів у лінійній структурі речення 56 — варіанти з прямим порядком слів, 37 — варіанти з інверсією. У 95% речень обов’язкові елементи розташовані в послідовності: «підмет-присудок»: тобто, «під-мет — простий дієслівний присудок» або «підмет — особово-дієслівний конституент присудка, його комплемент (и)». Інверсію в матеріалах ви-бірок англ. м., рос. м., та укр. м. також виявлено у формах повної та част-кової інверсії.

Виявлено, що в укр. м. інвертовані і неінвертовані речення дають приблизно однакову кількість варіантів (44% — 56%), як і варіативність повної та часткової інверсії (46% — 54%). При тому, що кількість інвер-тованих речень в англ. м. є виключно незначною (лише 5%), кількісне від-ношення варіантів з повною та частковою інверсією в англ. м. та рос. м. є однаковим: по 70% та 30% відповідно. Зазначимо, що кількість різних варіантів інвертованих речень в вибірці англ. м. виявлена такою, що пере-вищує відповідну кількість варіантів інвертованих речень в вибірках рос. м. та укр. м. Однак частотність вживання варіантів інвертованих по-будов в мовленні для англ. м., рос. м., та укр. м. — значно різниться, що відображено у Таблиці 2.5.2.1., в якій наведені процентні співвідношення щодо загальних обсягів вибірок. У дужках наведені процентні співвідно-шення від відповідних вживань варіантів повної та часткової інверсії по вибірках.

Співвідношення частоти вживання варіантів інверсії виділяє вибірку української мови. Таке спостерігається за рахунок широкого використан-ня варіантів з початковою позицією комплементу в реченнях з повною або частковою інверсією. Наприклад: Землі ми їм не дамо. [684, с. 18] — лінійний варіант [Cоd] + S + [СоiV]p моделі S + [V Cоd Соi]p. І цим другим був дядько Ягор. [679, с. 32] — лінійний варіант [CsV]p + S моделі S + [VCs]p. За нею зеленіли круті горосхили під незайманим рухом вікового лісу [684, с. 24] — лінійний варіант [CdV]p + S моделі S + [VCd]p.

Другою особливістю є вживання варіантів моделей з дієсловом на по-чатку речення при повній інверсії. Наприклад: Народили нас матері під кривавим знаком зодіаку. [679, с. 23]; Холодно зупиняються на Шпачисі його випукло риб’ячі очі. [679, с. 57]; Скрутне настало для Єльки життя. [679, с. 49]. Подібні структури виявилися зникаюче рідкісними не тільки в вибірці англ. м., але і в вибірці рос. м. Можливо, дані результати

зобов’язані високо художньому стилю української прози — всі дослідже-ні твори виявилися не простим побутописанням, а піднесеним і одухот-вореним, навіть опоетизованим філософським осмисленням описуваних подій і персонажів. Можливо, ефект височини надає даним творам, поряд з іншими мовними засобами, саме особливий — інвертований — порядок слів у реченнях.

Таблиця 2.5.2.1.Частотність вживань основних варіантів прямого і зворотного поряд-

ків слів в вибірках англійської, російської та української мовРазом речень Англ.

(%)Рос.(%)

Укр.(%)

Разом(в трьох мовах)

1 з прямим порядком слів 95 78 44 72,4

2 з інверсією 5 22 56 27,6

З інвертованих речень

2 а з повною інверсією 3,5(70%)

14(70%)

26(46%)

14,5(62%)

2 б з частковою інверсією 1,5(30%)

8(30%)

30(54%)

13,1(38%)

Приклади:1. I heard the singing of birds ‘Я почув спів птахів’ [719, c. 17]; Ми по-

стараємося зіпхнути старого інтригана до складу об’єднаного уряду. [684, с. 46]; Сейчас только идиоты выпендриваются в немыслимые костюмы. [695, c. 46].

2 а. Only in my memory was it my brother’s face. ‘Тільки в моїй пам’яті це було обличчям брата’ [701, c. 294]; У нас так гостро не стоїть справа з городовиками [684, с. 47]; Новыми мужскими фасонами интересуются люди «без царя в голове» [695, c. 46].

2 б. And of the wife she didn’t even like to think ‘Про жінку ж їй і думати навіть не подобалось’ [709, c. 37]; Ну, мене він на цій козі не об’їде. Свого замісника Караулов зустрів веселими вигуками. [684, с. 46]; Теперь не проламыванием черепа сопернику можно пленить женщину, но техни-ческой умелостью. [695, c. 46].

Речення з повною інверсією, зокрема в вибірці англ. м., складають 69,74% від усіх інвертованих речень, що не містять однорідних обов’язкових елементів, і представлені п’ятьма варіантами відносної позиції обов’язкових членів цих речень. Найбільш частотним варіантом (78,5%) від випадків повної інверсії є варіант [CdV]p + S, наприклад: To his right stretched a long gallery like living-room. ‘Направо від нього тягнулася довга галерея,


похожа на вітальню’ [714, c. 35]; But in lumbered tall red-faced Billy O’Brien, her husband’s oldest friend. ‘Але ввалився в кімнату високий червонолиций Біллі О’Брайен, найдавнішній друг її чоловіка’ [726, c. 22]; Less and less was he able to feel her moods. ‘Все менше і менше міг він почувати її настрій’ [703, c. 69]. Речення з початковим ненаголошеним there, які представляють більшу частину висловлень варіанту [CdV]p + S (There was silence. ‘За-пала тиша’ [722, c. 36]) і варіант [CdVCv]p + S (There must be some difference. ‘Повинна бути якась різниця’ [727, c. 52]) покривають 74,7% випадків повної інверсії.

Часткова інверсія спостерігалася в 30% інвертованих речень, в яких не міститься однорідних обов’язкових елементів, в 32 варіантах: Such was her moment of sanity. ‘Таким був момент її тями (здорового глузду, небез-умства)’ [709, c. 23]; How different again looked the kitchen this morning, swirling with smoke and sunlight. A terrible year it looks to be. ‘Такою незвичною була кухня цього ранку, в віхолі диму і сонячних променів’ [719, c. 67, 88]; Well it was for him. ‘Для нього то було добре’ [702, c. 72]; Cruel they had been to each other. ‘Жорстокими тоді вони були один до одного’ [709, c. 70]; How easy it is to betray the texture of a life. ‘Так легко зрадити чиєсь життя’ [709, c. 113]; Fairly sick of you reporters I am. ‘Насточортіли вже ви мені, репор-тери’ [708, c. 310]; Rising above them on either side were black apartment buildings, marked with irregular rectangles of light. ‘По обидві сторони від них здіймалися багатоповерхові житлові будинки, там і тут помережені за-світленими вікнами’ [709, с. 32]; Gladly would I dance at their wedding. ‘З радістю потанцюю я на їх весіллі’ [724, c. 4].

Найчастотнішим варіантом часткової інверсії є препозиція об’єктного комплемента особово-дієслівного конституента або його частини по від-ношенню до підмета (32%): There seems to be a considerable sum missing from his accounts. So everyone says. ‘Здається, на його рахунку не вистачає значної суми грошей. Так всі говорять.’ [728, c. 22]; These half-sisters I cherished. And apart from them I had two half-brothers also. ‘Цих моїх зведе-них сестер я пестив і холив. А крім них, у мене ще були зведені брати ’ [719, c. 63]; And of the wife she didn’t even like to think. Beside the wife, Mr. Greenleaf was an aristocrat. ‘Про жінку вона й думати не бажала. Поряд з жінкою, Містер Грінліф був просто аристократом’ [709, c. 37]. Препозиція допоміжного дієслова щодо підмета засвідчена не більше ніж в 10% частково інвертованих речень: Never had a congregation been so grateful for a derogatory remark. ‘Ніколи ще не була паства такою вдячною за непо-важливе зауваження’ [728, c. 38]; And you don’t like him either. Isn’t he a sort of a bloody English cancer. ‘Тобі ж він також не до вподоби. Ну справжній рудий англійський рачисько’ [721, c. 43].

Серед інвертованих речень, що містять обов’язкові однорідні елемен-ти, 74% — з повною інверсією, яка представлена п’ятьма варіантами і спостерігається тільки в реченнях з однорідними підметами (з них більше половини складають речення з початковим ненаголошеним there). У ре-ченнях, що містять і однорідні підмети, і однорідні присудки або його частини, інверсії не спостерігалося. Поодинокі випадки з частковою ін-версією представлені десятьма варіантами і тільки в реченнях з одно-рідними присудками або однорідними частинами присудка.

У випадках початкової позиції всіх однорідних додатків на їх «зви-чайному» для неінвертованих речень місці знаходиться «узагальнюваль-ний додаток» (аппозитив).

У частково інвертованих реченнях (як без однорідних обов’язкових елементів, так і з ними) засвідчено окремі випадки препозиції основного дієслова щодо підмету при розміщенні допоміжного дієслова після під-мета. Таке спостерігалося в реченнях ядрових моделей. Зафіксовані також окремі випадки препозиції по відношенню до підмету кількох однорідних або неоднорідних комплементів.

Вживання часткової інверсії при побудові питального речення в англ. м. є обов’язковим і пояснюється особливостями граматичного ладу самої мови і традицією. Тоді питальні речення без інверсії в англ. м. виявляють-ся стилістично маркованими. Наприклад: “Mr Huntly is not here?” I managed to say — “No, Mistress. He has not been here since he went to Castle Faillie.” “Then thank you — I will come in. You are Grant, I presume?” He was surprised that I knew his name. — ‘«Містера Хантлі немає вдома?» — Вдало-ся мені вимовити. — «Ні, мадам. Його тут немає з тих пір, як він виїхав до Замку Фейлі». — «Що ж, спасибі. Я увійду. Ви Грант, я гадаю?»- Він здивувався, що я знаю його ім’я’. [724, c. 187]. Відсутність норматив-но необхідної інверсії в матеріалах вибірки англ. м. використано в питаннях-припущеннях стверджувального характеру.

Приклади часткової інверсії, спостереженої в вибірках рос. м. та укр. м., як і приклади часткової інверсії в реченнях розповідних та окличних (англ. м.) свідчать про емоційну забарвленість та стилістичну маркованість: Плювала я на тебе. [V]p+S + [Co]p [679, c. 28]; Mr. Smith declared that he always picked the shortest because his parishioners were unable to carry a tune. Never had a congregation been so grateful for a derogatory remark. [v]p+S + [VCs]p — ‘Містер Сміт об’явив, що він завжди обирав найкоротші (псалми), тому що його паства не вміє співати. Ніколи ще ті, хто зібрався в храмі, не були так вдячні та раді принизливому заува-женню.’ [728, c. 38]; I watched his face, sculptured and melancholy in the candlelight, sculptured and proud, like a mask created at our beginning. It was


an unspeaking face, obsessed forever by the fire which had formed it. Only in my own memory was it my brother’s face. [CdV]p+S + [Cs]p — ‘Я вдив-лявся в його обличчя, гордівливе й засмучене, в світлі свічки воно зда-валося прекрасною, вилитою з металу маскою початку віків. Це об-личчя не виражало нічого, крім віковічної тортури вогнем, який його сформував. Тільки пам’ять моя ще говорила мені, що це обличчя мого брата.’ [701, c. 294]; Ain’t you a good scholar! [V]p+S + [Cs]p — ‘Моло-дець, хороший ученик!’ [719, c. 55].

Про емоційне забарвлення аналізованих речень сигналізує наявність в наведених прикладах лексем оціночного характеру (How, Never, Only, good, Плювала) й знака оклику, який передбачає своєрідність інтонацій-ного малюнку висловлення. Проаналізовані речення вибірок підтверджу-ють справедливість загальновизнаного твердження про логічне і емо-ційне акцентування уваги на інтонаційно і ритмічно виокремлюваній ремі висловлення, що забезпечено побудовою за принципом від «нового» (невідомого, важливого) до старого (відомого, даного).

В реченнях з повною інверсією в англ. How different again looked the kitchen this morning, swirling with smoke and sunlight. [CsV]p+S — ‘Як незвич-но виглядала кухня цього ранку, здавалося, все крутиться в серпанку диму та сонячного світла’ [719, c. 67] та їм подібних в рос. м. і укр. м. інверсію кваліфіковано як емфатичну, речення — як стилістично марковані.

В усіх трьох вибірках засвідчено випадки очевидної поєднувальної інверсії: I said in distress, “You should have written to your master. You know the address of Castle Faillie, surely?” “Aye, that I do… But ye must know that there are many in the Highlands like me’se, who canna read nor write.” [Co]p+S + [V]p ‘Я сказала з досадою: «Вам би слід було написати Вашому хазяїнові (= Що ж ви не написали …). Ви ж знаєте адресу Замку Фейлі, правда?» «То так, це-то я знаю …Але Ви, вірно, знаєте, що тут у Горах, багато хто, як і я, не вміють ані писати, ні читати»’ [724, c. 188]; У цьому діалозі послідовно змінюються тема-рематичні компоненти висловлень: припущення «know the address of Castle Faillie» в репліці-питанні є ремою, але у відповідній репліці її анафорична заміна «that I do» виступає тема-тичним елементом. Точно так само продовження у відповідь репліки «ye must know» (Ви повинні б знати/ймовірно знаєте), що є анафоричним перифразуванням тематичного елемента «You should have» (вам би слід було/ви повинні були б, але не зробили) першого речення репліки, є ремою відносно «that I do». Той же елемент «ye must know» виступає темою від-носно «there are many in the Highlands like me’se, who canna read nor write». Таким чином забезпечується збереження ланцюгової тема-рематичної ор-ганізація діалогу. Інвертування додатку «that» в рамках структури комп-

лементації «that I do» сприяє також і акцентуванню уваги на рематичному компоненті «who canna read nor write» у відповідній репліці.

У наступних прикладах вся структура першого речення відповідних фрагментів при анафоричній його заміні набуває статусу теми у подаль-шому реченні: But what could have alarmed him? That I don’t know. ‘Але що могло його так налякати? Цього я не знаю’ [Co]p+S + [V]p — [708, c. 21]. She’ll be all right by next Thursday though. Of that he was positive. ‘До на-ступного четверга вона буде в повному порядку. У цьому вона була впевнена’ [Co]p+S + [VCs]p [722, c. 53]; “At least finish your course, get your degree,” ‘Принаймні закінчи коледж, отримай диплом. …Але навіть цього я не міг зробити’ [704, c. 17].

Аналогічні закономірності спостерігаємо в текстах вибірок рос. м. та укр. м. У вибірці рос. м. поєднувальна інверсія зареєстрована в своїх по-вній та частковій формах. Повна інверсія спостерігалася при інвертуван-ні і додатку (ів), і наступного за ним особово-дієслівного конституента присудка в позицію перед підметом. Так, наприклад, наявність в реченні займенника «це», «це + іменник» як анафоричної заміни елементу по-переднього речення свідчить про тематичний статус займенникового елемента в структурі відповідного висловлення. От этого зависит бу-дущее мира. Особенно этим заклинанием славятся критики [695, c. 6, 22] — [Co V]p+S.

При частковій інверсії в початкову позицію висувається додаток (додатки), особово-дієслівний же конституент звично слідує за підметом, як це простежується в 37% випадків інверсії у вибірці рос. м. Як правило, такі висловлення з частковою інверсією відносяться до підгрупи поєдну-вальної інверсії. Наприклад, речення Волка они увидали только через три часа. [695, c. 10] починає розділ повісті Ю. Семенова «На «козле» за вол-ком». На попередніх двох сторінках власне тексту повісті лексема «вовк» не згадується, проте на сторінках 3–7 вона зустрічається в тексті шість разів і ще один раз замінена лексемою «хищник». Ситуація пошуку хи-жаків і полювання за ними є об’єктом розповіді, на що першим натяком служить назва повісті. Виходячи з викладеного, статус аналізованого речення визначається як тематичний: саме це речення забезпечує поєд-нання можливої компетенції читача на основі його попереднього досвіду та знань про світ з подальшою розповіддю автора. Саме ж речення також може бути розглянуто як тема-рематична побудова: «Волка» — тема + рема — « они увидали только через три часа». Проаналізуємо ще приклад з вибірки рос. м.:

Чиновник, «знавший» английский, ткнул пальцем в блок сигарет и ка-тегорически покачал головой.


— Why? — спросил я. — Почему?— Yes, — решительно ответил чиновник и добавил: — No…После чего сигареты мои он отобрал. [695, c. 30] — [Co]p+S + [V]p.

Елемент сигарети є тематичним на тій підставі, що він є об’єктом уваги автора повісті в даному уривку і вже згадувався в попередніх реченнях. Інвертування даного додатка в позицію перед підметом сприяє і логіч-ному виділенню рематичного компонента (присудка отобрал), і ство-ренню ефекту іронії. Оскільки митними правилами провезення такої кількості сигарет дозволено, дії митника слід розцінювати як невиправ-дане свавілля. Іронія в тексті фрагмента побудована і на інших антите-зах — дійсність спростовує стереотипні власні сподівання оповідача і запевнення інших про погоду в Японії, про знання англійської мови всіма чиновниками, пов’язаними за родом діяльності з іноземцями і т. п. Таким чином, в випадках очевидної поєднувальної інверсії тематичний статус початкового елементу (або речення в цілому) забезпечується, перш за все, попереднім контекстом, а також пресуппозиціями, які (на думку автора тексту) мають бути наявними в свідомості комунікантів (напри-клад, автора та читача).

Найбільш частотним варіантом інверсії у вибірці укр. м. виявлена повна інверсія додатку (ів) і наступного за ним (и) особово-дієслівного конституента присудка. Наприклад: Тоді нас не злякає жодна анархія, жодні шургани і буревії. [684, с. 42]. У контексті викладу подій дане ре-чення є кульмінаційним для уривку, що описує засідання Національної Ради народностей Кавказу при Тимчасовому уряді. Попередні сторінки тексту представляють послідовне і неодноразове згадування про немину-чість природної та асоціативно пов’язаної з нею соціальної бурі (шурган). Об’єктом обговорення в Раді стає ситуація, що вимагає термінових пре-вентивних заходів, спрямованих на скорочення і запобігання наслідків таких катаклізмів. У результаті викладу плану заходів, частина якого вже виконана, персонаж М. О. Караулов і вимовляє аналізоване висловлення. Як і в описаних вище прикладах з вибірки рос. м., дане речення підготов-лено попереднім висловленням, що, здавалося б, забезпечує йому тема-тичний статус — практично, всі лексеми даного висловлення раніше згадувалися в тексті. Однак повна інверсія всієї структури комплемента-ції і внутрішня інверсія конституентів даної структури в сукупності з повторюваною лексемою «жодний» у формах жіночого і чоловічого роду в однині та множині і наявність негативної частки «не» логічно акценту-ють і протиставляють дане речення попереднього контексту, надають реченню статус реми. Тому в такому вживання інверсію слід визнати «емфатичною».

Даний приклад і багато інших з вибірок трьох мов свідчать про нео-днозначність і певну штучність поділу інверсії на стилістично нейтральну (тема-рематичну) і емфатичну (рема-тематичну). Так, в половині випадків поєднувальної інверсії вона проявляється на стиках речень і служить рамковою побудовою дзеркально відбитих послідовностей одних і тих же синтаксичних структур. Наприклад: I had indeed forgotten, an oversight which indicated how little this signal meant to me. But to my mother it meant a great deal. ‘Я дійсно забула, моя забудькуватість свідчила про те, як мало для мене значив цей сигнал. Але для мами він означав багато’ [Co]p+S + [V]p. У даному випадку також спостерігається послідовна зміна тема-рематичного статусу безпосередньої послідовності частин уривку тексту: «I had indeed forgotten» — тема + рема — «an oversight»; «I had indeed forgotten, an oversight» — тема + рема — «which indicated»; «indicated» — тема + рема — «how little this signal meant to me». Але рема-тичний статус «how little» в «little meant» зберігається саме завдяки інвер-сії. Далі триває тема-рематичний ланцюжок: «this signal» тема + рема -«meant to me.»; « this signal meant to me.» — тема + рема — «But to my mother»; «to my mother» — тема + рема — «it meant a great deal», рема-тичний статус «a great deal» зберігається і в «it meant a great deal». В цих послідовно розташованих реченнях протиставляються частини ви-словлень, що говорять про значущість сигналу для двох персонажів. Повтор присудка, вираженого структурою комплементації (значеннєвим дієсловом «to mean» і прийменниково-іменним додатком «to me» — «to my mother») безпосередньо на стику речень дозволяє акцентувати увагу на відмінності в ступеню значущості, вираженою модифікатором «how little» — «a great deal» в рамках структури модифікації з присудком як головним конституентом (little meant to me) — (meant a great deal). Часткова (як у даному прикладі) інверсія об’єктного комплемента в по-чаткову позицію в реченні створює ефект акцентованого протиставлення співвідносних частин уривка тексту — тобто сприяє їх логічного та емо-ційному виділенню. Отже, в випадках, подібним розглянутому, інвер-сію необхідно визнати одночасно і поєднувальною, і емфатичною, що не зовсім корелює з усталеними твердженнями.

Нами виявлено низку прикладів, в яких прояви інверсії (часткової і повної) не можна однозначно кваліфікувати як емфатичну або поєднуваль-ну. Не є ці речення і прикладами граматичної інверсії, тому що вжита вона в розповідних реченнях. Наприклад: She pulled me inside with one hand, saying nothing. In the hall stood Dolores. ‘Вона, нічого не кажучи, втягнула мене в зал. У залі стояла Долорес’ [CdV]p+S [701, c. 95] — повна інверсія; наступні при-клади — з частковою інверсією: Свої хатні суперечки ми розв’яжемо потім.


Свого замісника Караулов зустрів веселими вигуками. [Co]p+S + [V]p. Скупими фразами й сумними фактами змалював осавул Медяник безпо-радний стан новоявленого уряду. [V]p+S + [Co]p [684, с. 41, 46, 36].

Інверсію у цих і їм подібних висловленнях не можна назвати емфа-тичною, тому що стилістичної маркованості та емоційного забарвлення дані речення в рамках відповідних контекстів не виявляють, а з точки зору актуального членування, речення організовано за тема-рематичною послідовністю. Тематичний характер заданий самою екстралінгвістичною ситуацією, яка є об’єктом оповіді. Наприклад: речення Встретил нас продюсер Сасаки-сан. Потрясли меня открытые сейфы. [VCo]p+S віді-брані з подорожніх нотаток Ю. Семенова про Японію. Ситуація подорожі з самого початку передбачає можливість зустрічей, супроводу гостя пред-ставниками приймаючої сторони, зміну вражень, і, як правило, прояви подиву, потрясіння, захоплення і т. п. Отже, така лінійна побудова аналі-зованих висловлень в рамках відповідного контексту відображає при-родний хід подій, і тому інверсія є стилістично нейтральною.

Зазвичай в лінгвістичній літературі така інверсія позначається як «связующая», поєднувальна, застосування якої виправдовується необхід-ністю збереження тема-рематичної послідовності частин висловлення в рамках контексту. Але аналізовані приклади «не вписуються» в загаль-новизнані параметри такої інверсії. У попередніх фрагментах відповідних контекстів відсутні будь-які лексеми, синонімічні тим, що вжиті в аналі-зованих реченнях. Дані речення не є навіть у малому ступені повторами або прямими продовженнями попередніх висловлень в рамках відповід-них фрагментів текстів. Такі висловлення сприймаються як природні, емоційно нейтральні, і є типовими для розповіді, зокрема композиційно-мовленнової форми тексту «оповідь».

Послідовність обов’язкових елементів в таких висловленнях відо-бражає розгортання події в часі. Встретил нас продюсер Сасаки-сан. Потрясли меня открытые сейфы. (див. аналіз вище) Скупими фра-зами й сумними фактами змалював осавул Медяник безпорадний стан новоявленого уряду. (спочатку подано факти без зайвих коментарів, усвідомлення яких приводить до висновків). Свої хатні суперечки ми розв’яжемо потім. (суперечки вже існують, їх розв’язання відкладено на майбутнє). Свого замісника Караулов зустрів веселими вигуками. (спочатку увійшов Караулов, його побачили і почали вигукувати). She pulled me inside with one hand, saying nothing. In the hall stood Dolores. (спочатку оповідач уві йшов, окинув зором кімнату и побачив Долорес). Наступне висловлення також свідчить про послідовність «бачення» місця події оповідачем (зорове сприйняття кімнати в цілому — фона —

і на його тлі — людини): In the drawing room, furnished with colorful charm, sat Elizabeth Quincy. ‘В вітальні, мебльованою з чарівною яскра-вістю, сиділа Елізабет Квінсі’ [CdV]p+S [728, c. 45]. Аналогічно в ви-бірках рос. м. та укр. м.: В городе в тот день меня поразило невиданное уличное оживление. [CoV]p+S [693, c. 56]. З одного краю селища сага блищить, з другого — облуплений собор біліє. Старовинний, козацький. А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палах-котить ятриво домен, вулканиться червоно. Там народжується метал. [679, с. 5].

Аналіз таких висловлень дав підстави для висновку, що зміна позиції додатку (ів) та інших комплементів особово-дієслівного конституента присудка, пов’язана з винесенням в позицію перед підметом усього при-судка або його складової частини, відображає закономірності сприйняття оточення свідомістю людини (зокрема, речення моделі [CdV] + S). Про-яви інверсії як відображення послідовності сприйняття оточення мовцем у роботі визнано природними, нормативними, стилістично нейтральними. Такий наш аналіз та висновки з нього є інноваційними для лінгвістики.

2.6. ЗАГАЛЬНЕ І МОВНО-СПЕЦИФІЧНЕ У ПОЗИЦІОНУВАННІ ФАКУЛЬТАТИВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

2.6.1. Позиції обставинного модифікатора в лінійній структурі висловлення

Позиції в лінійній структурі висловлення для обставин у рос. м. і укр. м. в навчальній і теоретичної літературі визначаються залежно від їх способу вираження та лексико-семантичного класу (розряду). Так, напри-клад: зазначається, що обставини способу дії, виражені прислівниками, які закінчуються на -о, -е, звичайно є препозитивними; ті, що виражені іменником в прислівниковому значенні, — постпозитивними, як і обста-вини, виражені прислівниками, що поєднуються з певними дієсловами (лежати долілиць, ходити пішки, впасти навзнак і т. п.). При наявності в реченні обставин місця й часу в ролі детермінантів обидва вони став-ляться на початку речення, причому обставина часу передує обставині місця. Або ж на першому місці ставиться обставина часу потім підмет, за ним присудок і, нарешті, обставина місця. Більшість зауважень щодо позиціонування обставин в реченні зводиться до звичаю, традиції вживан-ня. Зокрема, наприклад: «Зазвичай препозитивні обставини міри і ступе-ня, причини, часу. Обставини місця та обставини мети вживаються як препозитивно, так і постпозитивно. Постпозиція обставини місця звична


в тих випадках, коли обставина є необхідною для повноти висловлення [65; 11; 12]. Підкреслюється роль граматичної функції в позиціях елемен-тів словосполучень, в яких наголошується на препозіції узгоджуваних означень і постпозиції неузгоджуваних залежних елементів відносно стрижневого слова словосполучення. Водночас більш вільне розташуван-ня обставин пояснюється комунікативною структурою речення [410, с. 124; 409, с. 5; 11; 12].

Такі загальні характеристики досить абстрактні, неконкретні: немає чіткого визначення, що ж є початкова позиція чи прикінцева позиція у структурі речення, якщо до його складу входить не менше трьох слів, які функціонують відповідно як підмет, присудок і додаток. Немає таких роз’яснень і для англ. м.

Невизначеність у розумінні самих початкової, серединної і прикінцевої позицій в реченні зникає, якщо всі елементи речення підрозділені на обов’язкові та факультативні. В даному дослідженні застосовано запропоноване нами [394] визначення позицій модифікаторів відносно обов’язкових елементів речення: початкова визначається як попередня першому з обов’язкових елементів, прикінцева — після останнього з обов’язкових елементів, серед-инна (виявлено чотири варіанти серединної позиції) — між першим і остан-нім з обов’язкових членів речення (Пор.: «абсолютна препозиція», «абсолют-на постпозиція» [409, с. 12; 96; 95]). Порівняння репрезентативних вибірок по 1000 прикладів речень з адвербіальними модифікаторами виявило певні специфічні та загальні ознаки в розташуванні адвербіальних модифікаторфів, про що свідчать дані стосовно частотності вживань обставинних модифіка-торів в трьох основних позиціях, представлені в Таблиці 2.6.1.1.

Таблиця 2.6.1.1.Частотність вживань обставинних модифікаторів в трьох основних

позиціях

Позиція в реченні

Англ. Рос. Укр.

К-ть прикладів

%К-ть

прикладів%

К-ть прикладів

%

1 початкова 159 16 343 34 319 32

2 серединна 272 27 287 29 360 36

3 прикінцева 569 57 370 37 321 32

Разом 1000 100% 1000 100% 1000 100%

Наприклад:1. Then they were passing through two electrically controlled doors into a

large hall. ‘Потім вони пройшли через дві двері, контрольовані електрич-

ною системою захисту, і опинилися в великій залі’ [710, c. 45]; Справив-шись с этой задачей, я приступил к дальнейшим сборам. [692 а]; Тої весни забрунькувалося і його серце. [691]

2. They were welcomed personally in the hall by George Ferndale and his wife Elsa. ‘В залі їх власноруч привітали Джордж Ферндейл і його дружи-на Ельза’ [710, c. 57]; Я недолго ломал голову над причиной ареста отца. Он вернулся, вернулся сам, не дождавшись меня, из далекой страны биржевиков. [692 а]; В Олегові дивно сплелися вразливість і холодність, чуйність і черствість. [691]

3. She followed, closing the door quitely behind her. ‘Вона увійшла слідом і тихо причинила за собою двері’ [710, c. 24]; Василек ходил по до-рожкам, лавируя между лягушек. [685, с. 45]; Але сьогодні стрілці не при-велося оббігти швидко й легко. [691].

В вибірках рос. м. та укр. м. розподіл адвербіальних модифікаторів по трьох позиціях є майже рівномірним, водночас в вибірці англ. м. більш ніж майже дві третини обставин тяжіють до прикінцевої позиції в речен-ні. Менш продуктивною є початкова позиція (лише 16%), що майже вдвічі менше ніж в рос. м. та в укр. м. (34% та 32% відповідно). В усіх трьох мовних вибірках спостерігається певна залежність частотності вживання адвербіальних модифікаторів у трьох основних позиціях у реченні від ступеня синтаксичної поширенності речень і від структурної організації речень базових, елементарних. З ускладненням структурної організації речення розподіл адвербіальних модифікаторів за трьома основними позиціями стає більш рівномірним, а його залежність від структури ядрового речення — менш очевидною.

Виявлено певні закономірності розміщення обставин у трьох осно-вних позиціях в реченні (в межах сукупної вибірки) у залежності від їх приналежності до тієї чи іншої лексико-семантичної групи. (В дужках подано% частку від всіх вживань модифікатора даної семантичної групи у різних позиціях. Так, зокрема, обставинні модифікатори цілі (87%), супутніх явищ (91%), наслідку (90%), співіснування (90%), порівняння (87%), місця (84%), знаряддя (83%), включення (80%), способу дії (78%), виключення (64%), причини (63%), умови (55%), приєднання (51%) тя-жіють до прикінцевої позиції в реченні (після останнього з обов’язкових елементів). До початкової позиції тяжіють обставини ступеня (64%), обмеження (63%), поступки (63%) і зацікавленості (50%). Адвербіальні модифікатори часу, оцінки, заміщення розподіляються за трьома осно-вними позиціями, практично, рівномірно.

Функціонування відповідних обставин у тих чи інших позиціях у лі-нійній структурі висловлення безпосередньо залежить від визначення меж


структури модифікації, в якій обставина виступає модифікуючим елемен-том. Розташування обставинних модифікаторів в початковій, варіантах серединної та в прикінцевій позиціях, як виявлено, залежить від синтак-сичного статусу головного конституента структури модифікації, консти-туентом якої є аналізований обставинний модифікатор. Так, якщо обста-вини місця, часу або ступеня модифікують особово-дієслівний конституент присудка (частіше, ніж будь-які інші лексико-семантичні типи обставин), то, прилягаючи до свого головного конституенту структури, вони займають серединне положення в лінійній структурі речення. Наприклад, Since Freud, we guess dimly at our own passions, stripped of hope, abandoned forever to that relentless current. ‘З часів Фрейда ми смутно здогадуємося про свої при-страсті, безнадійні, назавжди покинуті в тому нескінченному потоці’ [709, c. 183]; И у меня и у него Александр Македонский всегда ассоциировался с Японией. Поэтому и театр наш так разнится от театра Востока. [695, c. 35]; Бог знову посилає янголів за Святим Миколою. [687, c. 26].

Відсоткове співвідношення вживань факультативних обставин в по-чатковій, серединній та прикінцевій позиціях в залежності від синтаксич-ного статусу головного конституента структури обставинної модифікації представлено в Таблицях 2.6.1.2. — 2.6.1.4.

У прикладах нижче для ілюстрації початкової, серединної і кінцевої позицій відповідно підкреслено обов’язкові елементи, модифікатори виділено жирним шрифтом.

Таблиця 2.6.1.2.Частотність вживань обставинних модифікаторів в залежності

від синтаксичного статусу головного конституента структури обставинної модифікації

Початкова позиція (до першого обов’язкового елемента)Синтаксичний статус

головного конституентаАнгл.(%)

Рос.(%)

Укр.(%)

1 Структура предикації в цілому 75 81,1 78,7

2 підмет 11 7,3 10,3

3 Присудок в цілому 11,5 11,6 10,6

4Особово-дієслівний конституент присудка

- - -

5Комплемент особово-дієслівного конституента присудка

- -0,1

(в інвертованих реченнях)

Продовження таблиці 2.6.1.2.

6 Адвербіальний модифікатор 2,5 - 0,2

7 Атрибутивний модифікатор - - 0,1

Разом 100% 100% 100%

Наприклад:1. Структура предикації в цілому: Once on the platform I walked to the

extreme end of it. ‘Опинившись на платформі, я пройшла до її дальнього краю’ [708, c. 19]; В этот день мать взяла нас с собой — меня и сестру. [686, с. 22]; В прошлом году Кузьмин почти месяц провел в Бухаре, на ком-бинате, налаживая там электрохозяйство. [682, с. 14]; Без примуса я не мог выйти в плавание. [692 а]; За народним віруванням, перший полазник приносить до хати щастя або невдачу. [680, с. 10]; Рано чи пізно вони по-вернуть проти нас свою зброю. [687, с. 42].

2. підмет: She was nineteen. Many girls of that age had been working full time for six years. ‘Їй було дев’ятнадцять. В цоьму віці багато дівчат вже по шість років пропрацювали як дорослі — повний робочий день ’ [712, c. 27]; Одне його слово важить більше, ніж усі бали. [691];

3. присудок в цілому: Shuddering a little, she turned to the cabin. ‘Трохи тремтячи, вона повернула до хатинки’ [719 а, c. 60]; По-настоящему он пришел в себя на следующий день. [686, c. 17]; Мгновенно воцарилась ти-шина. [679, с. 33]; Відпустивши візника на Госпітальній, Рогожин за-губився в одній з тихих вуличок, таких характерних для Владикавказа. [687, с. 51]; Тої весни забрунькувалося і його серце. [691];

4. особово-дієслівний конституент присудка: -5. комплемент особово-дієслівного конституента присудка: Всі думки

з голови витисла чорна жалоба. [691];6. адвербіальний модифікатор: Shuddering a little, she turned to the cabin.

‘Трохи тремтячи, вона повернула до хатинки’ [719 а, c. 60]; Відпустивши візника на Госпітальній, Рогожин загубився в одній з тихих вуличок, таких характерних для Владикавказа. [687, с. 51];

7. атрибутивний модифікатор: Досі маловідомий депутат Державної думи, ставши ближче до основного джерела російського самодурства, распутінщини й загального розладу, він дуже швидко перефарбувався з монархіста на демократа, організував власну фракцію з п’яти душ і таким простим способом протоптав собі стежечку до думського «Сеньйорен-конвенту». [687, с. 45].


Таблиця 2.6.1.3.Частотність вживань обставинних модифікаторів в залежності від синтаксичного статусу головного конституента структури

обставинної модифікаціїСерединна позиція (між першим і останнім обов’язковими елементами)

Синтаксичний статусголовного конституента

Англ.(%)

Рос.(%)

Укр.(%)

1 Структура предикації в цілому 3,2 1,3 2,8

2 підмет 5,2 2,7 3,7


4 Особово-дієслівний конституент присудка

5,4 4,8 7,3

5 Комплемент особово-дієслівного конституента присудка

43,5 36,5 38,5

6 Адвербіальний модифікатор 0,6 5,3 2,4

7 Атрибутивний модифікатор 7,4 0,2 1,4

100% 100% 100%

Наприклад:1. структура предикації в цілому: The Captain, leaning with one hand

on the banisters, pruned his moustache with the other. ‘Капітан, однією рукою обпершися на перила, другою підкручував собі вуса’ [702, c. 57]; Пере-читавши листа, Медяник кілька хвилин у задумі тарабанив пучками по краю стола. [687, с. 45]; Його тут знають всі. [691];

2. підмет: But she herself was deep, deep below in a pit of shadow. ‘Але сама вона була глибоко внизу у клаптику сутінок’ [717-а, c. 60]; Тишу розбили два голоси. [691];

3. присудок в цілому: The train would never arrive. ‘Поїзд ніяк не при-бував’ [717-а, c. 16]; Я недолго ломал голову над причиной ареста отца. [692 а]; Кузьмин работал там начальником участка. [682, с. 33]; Досі маловідомий депутат Державної думи, ставши ближче до основного дже-рела російського самодурства, распутінщини й загального розладу, він дуже швидко перефарбувався з монархіста на демократа, організував власну фракцію з п’яти душ і таким простим способом протоптав собі сте-жечку до думського «Сеньйорен-конвенту». [687, с. 45];

4. особово-дієслівний конституент присудка: Это сочетание цветов французский гренадер видел недавно на груди убитого русского солда-та. [679, с. 31]; Лікарська професія для багатьох теж є блискучою

бляшкою. [691]; В Олегові дивно сплелися вразливість і холодність, чуйність і черствість. [691]; Однак це вже не заспокоїло Холода. Він знову серцем виболівав операцію [691]; Але в ній іноді буває дехто з коноводів. Полум’я пожежею спалахнуло на ніжних дівочих щоках. [687, с. 49, 53];

5. комплемент особово-дієслівного конституента присудка: I feed the horses some oats. ‘Я насипав коням трохі вівса’ [719 а, c. 60]; The stuff is right there, all laid out, waiting. ‘Всі речі розкладено он там, на вас чекають’ [727, c. 9]; It was intensely dark. ‘Було дуже темно’ [719 а, c. 61]; Я был болезненно застенчив, угрюм и очень печален. [686, с. 26]; Мать была очень весела в этот вечер. [686, с. 39]; Он был убийственно корректен. [697, с. 34]; Она превратилась в портативное и удобное, всегда при себе, оружие для мелких семейных стычек. [697, с. 6]; Ольжині черевички пере-стукотіли всі інші. [691];

6. адвербіальний модифікатор: Yet she was only a few hours from her destination. ‘Але до станції призначення їй залишалося лише декілька годин’ [719 а, c. 16]; Он вернулся, вернулся сам, не дождавшись меня, из далекой страны биржевиков. [692 а]; Досі маловідомий депутат Дер-жавної думи, ставши ближче до основного джерела російського самодур-ства, распутінщини й загального розладу, він дуже швидко перефарбував-ся з монархіста на демократа… [687, с. 45];

7. атрибутивний модифікатор: Mr. Candy, acutely embarrassed, started fumbling in his inside jacket pockets for pen and paper. ‘Містер Кенді, вельми збентежений, почав шукати у внутрішніх кишенях свого піджака перо і папір’ [702, c. 39]; Семья профессора, когда-то дружная, жившая общими интересами, заметно распадалась [685, с. 43]; Товаром тим на майдані, освітленому найяскравіше в усьому Берестані, були люди [684, с. 20]; Бжуховецький був занадто простецький чорт [684, с. 30].

Таблиця 2.6.1.4.Частотність вживань обставинних модифікаторів в залежності від синтаксичного статусу головного конституента структури

обставинної модифікаціїПрикінцева позиція (після останнього обов’язкового елемента речення)

Синтаксичний статусголовного конституента

Англ.(%)

Рос.(%)

Укр.(%)

1 Структура предикації в цілому 22,2 9,6 12,4

2 Підмет - - -


4 Особово-дієслівний конст. присудка - - -


5Комплемент особово-дієслівного конституента присудка

8,9 14,6 11,6

6 Адвербіальний модифікатор 16,6 18,4 13,7

7 Атрибутивний модифікатор 7,2 0,2 1,6

Разом 100% 100% 100%

Наприклад (зазначений модифікований елемент/фрагмент підкрес-лено, модифікатор виділено):

структура предикації в цілому1. : They returned to England, soberly, as after a hangover, on the old Queen Mary. ‘Вони повернулися до Англії, в похмурому настрої, як з похмілля, на старому пароплаві «Королева Марія»’ [726, c. 44]; Мать была очень весела в этот вечер. [686, с. 39]; Але сьогодні стрілці не привелося оббігти швидко й легко. [691];

підмет2. : -присудок в цілому3. : She had left New York in a sort of frenzy. ‘Вона

виїхала з Нью Йорка неначе божевільна’ [719 а, c. 16]; Летние мухи роди-мой Шампани жужжали в мозгу вместо мыслей [679, с. 31]; Он попросил В. Г. прийти через час к нему в кабинет на совещание зав. отделом для обсуждения плана работ. [693, с. 33]; Несколько лет он работал простым матросом, похоронив свое будущее. [682, с. 17]; У нас так гостро не сто-їть справа з городовиками. [687, с. 47];

особово-дієслівний конституент присудка4. : -комплемент5. особово-дієслівного конституента присудка: He listened

to Charles proceeding, matter-of-fact, unhurried, the calm, handsome face not even flustered. ‘Він слухав, як Чарльз продовжував свою розпо-відь, неквапливо, діловито, чиє спокійне вродливе обличчя навіть не стривожилося’ [716, c. 47]; The wife was as full of new wisdom as Ryan ‘Жінка стала такою ж обачливою і настороженою, як і Райан ’ [716, c. 174];

адвербіальний модифікатор6. : She hid her face almost in dispair. ‘Вона сховала обличчя майже у відчаї ’ [719 а, c. 63]; В дорогу я взял с собой книгу Клода Фарера, изданную в Петрограде в начале двадцатых годов. [695, с. 29]; Перечитавши листа, Медяник кілька хвилин у задумі тара-банив пучками по краю стола. [687, с. 45]. Ліля була справді надзвичайно гарною і аж урочистою в цей вечір. [691]; Майже всі зустрічні чоловіки кидали на Лілю небайдужі погляди. [691];

атрибутивний модифікатор7. : They (freckles) had merged into a dark shadow over the bridge of his nose, making him look smeared, a permanently worried sand-boy. ‘Воно (ластовиння) злилося у темнувату тінь над пере-

Продовження таблиці 2.6.1.4. ніссям, і це надавало йому вигляду забрудненого і вічно занепокоєного, стурбованого хлопчиська-бідняка, що продає пісок’ [716, c. 178]; В дорогу я взял с собой книгу Клода Фарера, изданную в Петрограде в начале двадцатых годов. [695, с. 29]; Он подозрительно вглядывался в лицо Кузь-мина с глупо раскрытым ртом. [682, с. 66]; Квартира була з двох невелич-ких світлих кімнат і ще меншого передпокою. [687, с. 52]; Майже всі зу-стрічні чоловіки кидали на Лілю небайдужі погляди. [691].

Для всіх трьох мовних вибірок виявлено як спільну рису те, що об-ставини, які модифікують власне присудок або частину групи присудка, розташовані, в основному, у прикінцевій позиції: 77,6% сукупної вибірки, на серединну позицію припадає 22% прикладів; 0,4% складають дистант-но розташовані модифікатори в початковій позиції.

Для обставин, які модифікують комплементи особово-дієслівного конституента присудка, також в межах сукупної вибірки, найбільш ха-рактерною є серединна позиція — 69%, у два рази менше частотною ви-явлено прикінцеву позицію — 31%. Початково розташованих адвербіаль-них модифікаторів до комплементу не засвідчено. При цьому, обставини, що модифікують особово-дієслівний конституент присудка, в неінверто-ваних реченнях розташовуються тільки в середині речення.

В 98% прикладів сукупної вибірки обставини, що модифікують інші обставини, а також 86% тих, які модифікують означення, знаходяться в кінці речення, майже всі інші — в серединній позиції; зареєстровано також окремі випадки вживання обставин в початковій позиції (в межах обставинного модифікатора, який «відноситься» до структури предикації в цілому або присудка). В реченнях сукупнох вибірки більше поло-вини (64%) обставин, що модифікують підмет, займають початкову по-зицію, 36% — серединну позицію.

Розподіл за трьома основними позиціями в реченні тих обставин, які модифікують структуру предикації в цілому, значною мірою обу-мовлений ступенем синтаксичної поширеності висловлення. Так, зо-крема, в вибірці англ. м. у реченнях, що містять тільки адвербіальні модифікатори в якості факультативних елементів, у початковій позиції знаходиться 60,7% модифікаторів, в прикінцевій — 34,25%, в середин-ній — 5,68%; у реченнях, поширених і обставинними, і атрибутивними модифікаторами, в початковій позиції знаходиться тільки 31,8% об-ставин, в серединній — 1,34%, в прикінцевій — 66,86%. Важливо, що у всіх трьох мовних вибірках в якості модифікатора структури предика-ції в цілому (кваліфікуються в граматиках рос. м. та укр. м. як детермі-нанти) виступають майже усі лексико-семантичні типи обставин, за-свідчені в початковій позиції; не засвідчено в цій позиції і в такій


якості модифікаторів ступеня і міри. В межах сукупної вибірки, в осно-вному, це — модифікатори часу (37%), місця та оцінки — по 7%. Якщо головним конституентом структури модифікації виступає все речення в цілому, то обставини, його що модифікують, як правило, займають початкову позицію.

Конкретне місце тієї чи іншої обставини в реченні обумовлено її пре- або постпозицією до головного компоненту структури модифікації, а також синтаксичним статусом головного компонента. Адже із аналізу окремих мовних та сукупної вибірки прикладів випливає, що в 99% ви-падків компоненти структури модифікації розташовані компактно.

2.6.2. Позиції атрибутивного модифікатора в лінійній структурі висловлення

Означення в російській та українській мовах розглядається у складі підрядного словосполучення як прислівний (приіменний) розповсюджу-вач, необов’язковий другорядний член речення, що «вказує на ознаку предмета і синтаксично залежний від іменника» [499, с. 95; 134, с. 112–113; 285; 361]. Зауважують також про обов’язковість означення для семантич-ної моделі речення в випадках його препозиції до суб’єкта і функціону-вання «включеним предикатом, який мотивує основний предикат», а самі конструкції є «семантично ускладненими простими реченнями» [132, с. 238–245]. Відокремлені означення та прикладки також трактуються як елементи, які ускладнюють структуру простого речення [371; 372; 359; 368]. У граматиці рос. м. та укр. м. позиції означення описуються у зв’язку зі статусом означення як узгодженого і неузгодженого: узгоджене озна-чення зазвичай препозитивне, статус неузгодженого означення обумовлює його постпозицію. Крім того, між собою узгоджене означення зазвичай передує неузгодженим. Іншим критерієм позиціонування означення в пре- або постпозицію щодо стрижневого компонента словосполучення називають спосіб вираження даного означення. Так, зазначають, що озна-чення, виражені займенниками, передують іншим означенням до одного стрижневого слова, при цьому означальні займенники передують іншим займенникам у тій же функції, препозитивними є також деякі неузгодже-ні означення, виражені стійкими словосполученнями. (Наприклад, [65; 499, с. 96]. Ці правила в цілому корелюють з загальними принципами порядку слів, сформульованими для англійської мови.

В матеріалах мовних вибірок для аналізу було відібрано речення, в яких представлено атрибутивні модифікатори, і досліджено їх розташу-вання відносно тих елементів, які ними модифіковано, а також (в ви-падках багатокомпонентних атрибутивних груп) розташування модифі-

каторів відносно один одного. В межах даного пункту застосовано наступне маркування: означуваний елемент (фрагмент) підкреслено, атрибутивний модифікатор виділено напівжирним шрифтом; межі від-повідних структур модифікації позначено дужками, головний компонент структури — означуване — марковано як (Н), модифікатор — як (М).

В більшості прикладів вибірок засвідчено не одну, а декілька структур модифікації з різними синтаксичними відношеннями між елементами висловлень. Тому при обчисленні частотностей вживань окремо враховувалися: кожна окрема структура поодинокої атрибутивної модифікації (препозиція або постпозиція), багатокомпонентні атрибутивні групи як випадки сукупної модифікації (препозиції або постпозиції або обрамлення). Наприклад:

He shook [his big head] — (2-компонентна атрибутивна група). There were {[kid’s attempts at pictures] pinned to [cork boards] all round the walls, mostly [thin figures with [big heads] and ([spiky hair sticking straight out] like [Medusa’s snakes])} — (обрамлення, що включає однокомпонентну препо-зитивну модифікацію та інші випадки обрамлення і препозитивної моди-фікації) — ‘Він тряхнув своєю великою головою. По всіх стінах на корко-вих дошках були пришпилені дитячі спроби малювати — головним чином тонкі людські фігури з завеликими головами і колючками волосся, що вистирчює, неначе гадюки Медузи’ [715, c. 81, 73]; Квартира была полна [незнакомых людей]. [692, с. 31] — (препозитивний однокомпонентний модифікатор); Десь у [небесній безодні] одна по одній спливали зірки. Мільйонами [байдужих очей] дивилася на землю, на [діла людські] [німа, бездушна ніч]. [687, с. 251] — (препозиція, постпозиція однокомпонентних модифікаторів; препозитивна 2-компонентна група).

Засвідчені в матеріалах вибірок варіанти розташування поодиноких та багатокомпонентних атрибутивних модифікаторів представлено в Таблиці 2.6.2.1.

Таблиця 2.6.2.1.Частотність вживань атрибутивних модифікаторів

Англ. м. Рос. м. Укр. м.Разом

у 3 мовах

К-сть пр-в

%К-сть пр-в

%К-сть пр-в

%К-сть пр-в

%

Однокомпонентні 732 73,2 767 76,7 667 66,7 2166 72,2

Багатокомпонентні 268 26,8 233 23,3 333 33,3 834 27,8

Разом 1000 100 1000 100 1000 100 3000 100


Випадки однокомпонентної модифікації превалюють в усіх мовних вибірках і складають майже три чверті прикладів — 72,2% сумарної ви-бірки. В ході дослідження нами було простежено залежність між позиці-єю однокомпонентного атрибутивного модифікатора та способу його мовної репрезентації. У випадках однокомпонентного модифікування позиція означення щодо антецедента залежить, перш за все, від способу мовного вираження атрибутивного модифікатора — «спрацьовує» прин-цип милозвучності та економії зусиль (фонетичної, а не семантико-прагматичної вагомості): однослівні означення тяжіють до препозиції, прийменниково-іменні сполучення, фрази з неособовими формами ді-єслова, означення, що модифікують неозначені займенники — до по-стпозиції. У даному випадку «мовний» чинник задає суворо обов’язковий порядок розташування елементів в рамках структури модифікації: I have nice hair ‘У мене чудове волосся’ [708, c. 17]; But love is nothing new ‘Але любов не є чимось новим’ [709, c. 153]. Они сели в глубокие кресла [680, c. 51]; В дорогу я взял с собой книгу Клода Фарера, изданную в Петро-граде в начале двадцатых годов. [695, с. 29]; Господар перев’язує дідуха залізним ланцюгом. В Галичині Святий Микола роздає дітям подарунки. [678, c. 47, 27]. Відпустивши візника на Госпітальній, Рогожин загубився в одній з тихих вуличок, таких характерних для Владикавказа. [687, с. 51].

На відміну від уже описаних в літературі позицій в вибірках дослі-джуваних мов нами виявлено і описано не тільки пре- та постпозицію означень, а і випадки «обрамляючого» розташування модифікаторів щодо «означуваного слова». Наприклад, в реченні He felt a certain interest in seeing her again ‘Він відчував певну зацікавленість в тому, щоб знову з нею зустрітися’ [721, с. 22], додаток, виражений іменником interest, одночасно модифіковано двома означеннями, що його обрамляють: certain та in seeing her again, і виражені відповідно прикметником (препозиція) і герундіаль-ною фразою, що представляє собою вторинну структуру комплементації (постпозиція). Аналогічно: Неподалеку от метро высился громадный буддийский храм Каннон [695, c. 33]. Вони зводять нанівець усяку спро-бу доброго ладу й законності. [684, с. 48].

В літературі такі випадки розглядаються як окремі словосполучення означуваного та означення, незалежно від синтаксичних відношень між «обрамляючими» означеннями та означуваним. При такому підході і окремі означення (98%), і модифікатори в ситуації «обрамлення» (96%) виявляють тенденцію до препозиції, якщо виражені окремим словом; якщо ж озна-чення виражено словосполученням, то воно тяжіє до постпозиції, що корелює із спостереженнями, вже описаними в теоеретичній літературі (див. вище).

Засвідчені в матеріалах вибірок варіанти розташування поодиноких та багатокомпонентних атрибутивних модифікаторів представлено в Та-блиці 2.6.2.2.

Таблиця 2.6.2.2.Частотність вживань атрибутивних модифікаторів відносно означува-

ного фрагментаАнгл. м. Рос. м. Укр. м. Разом

К-сть пр-в

%К-сть пр-в

%К-сть пр-в

%К-сть пр-в

%

Однокомпонентні 732 100 767 100 667 100 2166 72,2

Препозитивні 604 82,5 653 85,1 562 84,3 1819 60,6

постпозитивні 128 17,5 114 14,9 105 15,7 347 11,6

Багатокомпонентні 268 100 233 100 333 100 834 27,8

Препозитивні 169 63,2 180 77,1 250 75 599 20,0

постпозитивні 45 16,7 33 14,3 - - 78 2,6

обрамлюючі 54 20,1 20 8,6 83 25 157 5,2

Наприклад:It was a [curious tundra], {[a sort of island of nothing] set high above the

[crowded valleys]}. Yet [its hollows and silences, bare of all habitations], seemed stained by the encounters of strangers. ‘Це був цікавий клаптик тун-дри, щось, схоже на голий острівець, високо вгорі над запрудненими житлом полонинами. Але його безмовні впадини, в яких не було жодної живої душі або тварини, здавалося, були заплямованими слідами сутичок прибульців’ [719, c. 33] — (препозитивні однокомпонентні модифікатори, обрамлення);

[Эта бледная плоская маска] (препозиція) ничем не напоминала [живое, смуглое лицо деда, с {весело-грозным, атакующим выкатом [синих глаз]} и {воинственным раздувом усов}]. [692, с. 31] — (препо-зитивні багатокомпонентні групи, обрамлення);

Перед очима блискавично майнули [дитячі й парубочі роки]. [Капель-гор, с. 250]; Перед ним, мов дратуючи, сміливо перехилилася над урвищем {молода юнацька постать з [усіма своїми широкими планами], [кипля-чими думками], [сміливими сподіванками]}. Осторонь [кінських трупів], у [самому гирлі урвища] лежала на снігу людина. [687, с. 250, 251] — (пре-позитивні 2-компонентні групи, однокомпонентні препозитивні модифі-катори, обрамлення).


Врахування синтаксичних відношень між елементами таких атрибу-тивних побудов в англ. м., рос. м. та укр. м. виявило, що всі варіанти об-рамляючого розташування означень по відношенню до означуваного — це структури модифікації, в яких головний компонент, у свою чергу, є структурою модифікації з означуваним словом як ядром і модифікуючим його відповідно постпозитивним або препозитивним означенням. Так, у наведеному вище прикладі He felt a certain interest in seeing her again ‘Він відчував певну зацікавленість в тому, щоб знову з нею зустрітися’ [721, с. 22] такі відношення є: [interest (Н) + in seeing her again (М)] [a certain (М) + (interest in seeing her again) (Н)] (в прикладах та їх аналізі курсивом виділені модифікатори (М), підкреслені головні (Н) компо-ненти).

Аналогічну ієрархічну структурованість, яка і зумовлює єдино мож-ливий порядок розташування в атрибутивних групах, нами виявлено і в вибірках рос. м. та укр. м., наприклад:

Главным содержанием этой газеты было подробнейшее описание всех пожаров, краж, убийств, мошенничеств и тому подобных уголовных пре-ступлений. [693, c. 95] — {Главным (М) + [содержанием (Н) + этой газеты (М)] (Н)}; {подробнейшее (М) + [описание (Н) + всех пожаров, краж, убийств, мошенничеств и тому подобных уголовных преступлений (М)] (Н)}.

Розкуте художнє мислення майстра грунтується на світогляді освід-чених кіл міщанського середовища. [699, с. 38] — {Розкуте художнє (М) + [мислення (Н) + майстра (М)] (Н)}.

В усіх прикладах «обрамлення» позиціонування елементів є єдино можливим для коректної передачі ієрархічних відношень між елементами та структурами, до яких вони входять.

Низка прикладів з нашої вибірки ілюструє не тільки виявлену нами структурну ієрархію включеності структур модифікації, а й об’єктивну когнітивно обумовлену послідовність сприйняття-аналізу-висновку щодо спостережуваного фрагмента дійсності і відтворення його образу засо-бами мови в багатоелементних атрибутивних ланцюжках і варіантах об-рамлення:

Неподалеку от метро высился громадный буддийский храм Каннон [695, c. 33] — спочатку сприймається розмір, потім усвідомлюється приналежність до типу споруди та його релігійно марковані архітек-турні особливості, назва-уточнення виступає аппозитивним модифіка-тором:

[(М) буддийский храм + (H)]; [(М) громадный + буддийский храм (H)]; [(Н) громадный буддийский храм + Каннон (М)]. (Детальніше про дію когнітивного чинника див. Розділ 4, п. 4.2.1.2.).

Багатоелементним препозитивним атрибутивним ланцюжкам і за-кономірностям взаємного розташування їх елементів відносно один одного приділено достатню увагу в англ. м., рос. м. та укр. м. Для мови англійської це особливо важливо, оскільки такі ланцюжки, як правило, складаються з послідовної низки іменників, що ускладнює їх аналіз та інтерпретацію, оскільки «глибина ланцюга» може досягати іноді до 10 компонентів, хоча найбільш типовими є 3–4-компонентні побу-дови: [621, с. 150–158; 636, с. 88; 542, с. 358–359; 192 с 175–190; 214 с 62–63]. Такі побудови вивчалися з точки зору морфологічних характеристик лексем, які входять до них, їх лексичної семантики. Як передбачалося, ці характеристики зумовлюють послідовності лексем в ланцюжках. Зокрема, для рос. м. вказується на те, що за наявності кількох означень, виражених якісними і відносними прикметниками, ближче до означуваного іменника ставиться відносний прикметник, який виражає більш істотну або постійну ознаку [65]. Важливість, іманентність, сталість ознаки вважається критерієм у взаємному роз-ташуванні багатоелементних означальних груп і в англ. м. Іншими чинниками називаються: семантичні, валентнісні, синтагматичні осо-бливості компонентів та їх відношень, комунікативна спрямованість висловлень, типи синтаксичного зв’язку між компонентами ланцюга — розширення, розгортання, послідовне підпорядкування, включення, акумуляція або супідрядність [18; 88; 120; 186; 201; 512; 536, с. 63–67; 537, с. 183–187; 595, c. 457–469; 599, c. 379–383; 600, c. 697–704; 637, c. 23–35].

За нашими даними ланцюжки означень знаходяться в препозиції щодо стрижневого слова в 9 разів частіше, ніж у постпозиції до нього, а при-близно в половині випадків такі ланцюжки є сурядними рядами одно-рідних означень: 50% препозитивних і 63% постпозитивних багатоеле-ментних означальних груп.

В реченнях з багатоелементними атематичними групами означень до одного означуваного (препозиція — 50%, постпозиція — 37%), як і в проаналізованих прикладах, як нами виявлено, утворюються ієрархічні побудови структур модифікації, в яких або один з компонентів-модифікаторів, або головний компонент представляють собою структуру атрибутивної модифікації.


Наприклад:You can get pretty tired of other people’s family history ‘Можна сильно

втомитися від історій родів інших людей’ [J. St. p 43] (= [(М) other + people (H)]; + [(М) family + history (H)]; + [(М) other people’s + family history (H)]). It’s a telegram from the police at Marlow ‘Це телеграма від поліції з Марлоу’ [708, c. 38] (= [(H) the police + at Marlow (М)]; + [(H) telegram + from the police at Marlow (М)]).

За проведеними нами обчисленнями в структурах модифікації — «матрьошках» таких проміжних структур може бути до чотирьох: Last year’s Annual Review winner = [(M) last + year (H)]; [(M) Annual + Review (H)]; [(M) last year’s + Annual Review (H)]; [(M) last year’s Annual Review + winner (H)]. Важливо, що у всіх випадках складної синтаксичної ієрархії багатоелементних означальних груп означуване (стрижневе) слово є голо-вним компонентом або кінцевої, або однієї з проміжних структур атри-бутивної модифікації. Взаємне розташування модифікаторів всередині таких груп суворо фіксовано для передачі ієрархії синтаксичних відно-шень та референтного змісту відповідних словосполучень. (Пор. «зміна розташування компонентів порушує єдність словосполучення чи навіть руйнує словосполучення» [410, с. 124]. Багатоелементні атрибутивні групи, що обрамляють означуване слово, також або містять однорідні модифікатори, або представляють собою структури модифікації, елемен-ти яких, у свою чергу, є структурами модифікації. Всі постпозитивні одно-рідні означення — відокремлені, даються як додаткова, запізніла інфор-мація.

50% препозитивних і 63% постпозитивних багатоелементних озна-чальних груп в сукупній вибірці речень з атрибутивними модифікатора-ми є ланцюжками однорідних атрибутивних модифікаторів. Взаємне роз-ташування таких означень не обумовлено структурно-семантичними особливостями конструкції структури модифікації; воно відображає по-слідовність звернення мовця у своїй свідомості до тих чи інших ознак, властивостей предмета. Об’єктивні закономірності розташування одно-рідних препозитивних означень зумовлені об’єктивними закономірнос-тями сприйняття тих чи інших ознак предмета. Наприклад: Эта бледная плоская маска ничем не напоминала живое, смуглое лицо деда, с весело-грозным, атакующим выкатом синих глаз и воинственным раздувом усов. [692, с. 31] Перед очима блискавично майнули дитячі й парубочі роки. [687, с. 250]; Перед ним, мов дратуючи, сміливо перехилилася над урвищем молода юнацька постать з усіма своїми широкими планами,

киплячими думками, сміливими сподіванками. Осторонь кінських тру-пів, у самому гирлі урвища лежала на снігу людина. [687, с. 250, 251]. (Детальніше про дію когнітивного чинника див. Розділ 4, п. 4.2.1.2.).

Перевірка параметру «контактність-дистантність» на матеріалах вибірок англійської, російської та української мов — речень з означення-ми — виявила безпосередню контактність розташування компонентів атрибутивної модифікації в 96,7% випадків в вибірці англ. м., на відміну від рос. м. (82,1%) та укр. м. (79,6%), де дистантне позиціонування озна-чень є більш поширеним. Можливість такого дистанціювання означення від означуваного в рос. м. та укр. м. базується на флективній природі мов і наявності узгодження між елементами таких структур атрибутивної модифікації. Засвідчені у вибірці англ. м. 3,3% дистантного розташування компонентів структури — це структури модифікації, в яких головний компонент (стрижневе слово) є підметом речення, а його означення за-микає речення. Наприклад: We help each other in the pit [703, c. 40] (букв.: Ми допомагаємо один одному в шахті = всі люди, які живуть у селищі і працюють у шахті; допомагають в усьому, всі всім, завжди — так заведено; допомога не обмежена локально тільки шахтою та її працівниками); We are not serfs here [706, с. 36] (букв.: Ми не кріпаки тут = ми, тобто всі люди, що живуть тут не кріпаки); We all loved her in this house [707, с. 75] (букв.: Ми всі любили її в цьому будинку = ми, тобто всі домочадці — сім’я і прислуга, друзі, знайомі — всі, хто бував у цьому будинку, ставилися до неї з любов’ю). Як виявлено, дистантно розташовані означення в реченнях англ. м. носять відтінок обставинної локалізаційної характеристики суб’єкта-підмета, вираженого узагальнювальним особовим займенником. Дистантне розташування означення від означуваного в рос. м. та укр. м. таких додаткових смислів реченню не додає: Німа й байдужа стояла без’язика ніч. [687, с. 251],

Структури модифікації, що містять в якості залежного компонента прикладку (аппозитив), принципово нових моделей не представляють, а слідують вже описаним закономірностям. У 97% випадків в матеріалах сумарної вибірки прикладки знаходяться в постпозиції до модифікова-ного компоненту, близько третини випадків представляють дистантне роз-ташування елементів структури модифікації (для порівняння: описові модифікатори дистантно розташовані тільки в 1,3% випадків).

They began the evening at a reception in the Belgravia home of Sir Simon Monkroft, a rich publisher. Harry spent some time with the honorable Lydia Moss, overweight daughter of a Scottish earl. ‘Для них вечір розпочався з


прийому в Белгравійському будинку Сера Саймона Монкрофта, багато-го видавця. Гаррі провів деякий час із Лідією Мосс, шляхетного походжен-ня огрядною дочкою якогось ерла з Шотландії’ [712, c. 54]; Но пришли сюда люди: старуха-переводчица, пожилой литературовед, коррек-тор, художник, наборщик, линотипист, цинкограф. Иркутск был чудом, вернее, целым скопищем чудес. [692, с. 210, 376]; Область сознания, область высшей психической деятельности больше принадлежит нам, чем вам. С тридцати лет я стал совсем другим человеком — уже негодным в объекты моего сочинения. [685, с. 174, 175]; Може, на злість, а може, з самолюбства вибрав він, перший лікар курсу, кандидат в аспірантуру Прокіп Холод, вогненну красуню Ольгу. Ми бачимо лише полюси: нероб-ство і працю. Найбільшою мрією Прокопа-студента, його обітницею було віддячити братам. [691].

Таким чином, в позиціонуванні атрибутивних модифікаторів спіль-ними для трьох аналізованих мов виявлено:

Превалювання в усіх мовних вибірках випадків однокомпонентної 1. модифікації — 72,2% сумарної вибірки.

Наявність «обрамлюючого» розташування модифікаторів-означень 2. відносно стрижневого елемента; всі варіанти такого обрамляючого роз-ташування означень по відношенню до означуваного — структури моди-фікації, в яких головний компонент, у свою чергу, є структурою модифі-кації з означуваним словом як ядром і модифікуючим його відповідно постпозитивним або препозитивним означенням. В прикладах «обрам-лення» позиціонування елементів є єдино можливим для коректної пе-редачі ієрархічних відношень між елементами та структурами, до яких вони входять.

Безпосередню контактність розташування компонентів атрибутив-3. ної модифікації (96,7% — англ. м., 82,1% — рос. м., 79,6% — укр. м.).

Постпозицію прикладки відносно модифікованого компоненту 4. (97% сумарної вибірки), близько третини випадків представляють дис-тантне розташування елементів структури модифікації (на відміну від описових модифікаторів, з яких дистантно розташовані тільки 1,3%).

Обумовленість позиціонування атрибутивних модифікаторів про-5. явами низки чинників: лінгвістичного (принцип «структурної вагомості»), логіко-лінгвістичного (чинник «ієрархічної включеності»), логіко-семантичних (чинник «взаємопов’язаність референтів — контактність співвідносних з ними мовних одиниць» («взаємопов’язаність-контактність), чинник «дериваційної асоціативності») та когнітивного

(об’єктивно-суб’єктивні послідовності сприйняття ознак). При одно-часній дії декількох чинників один з них є превалюючим.

Дію принципу «структурної вагомості» виявлено в залежності 5.1. позиціонування означення відносно означуваного від способу вираження модифікатора: однослівні модифікатори тяжіють до препозиції, слово-сполучення — до постпозиції; короткий за довжиною передує більш по-ширеному, навіть якщо одному слову.

Дію чинника «ієрархічної включеності» виявлено у структурно 5.2. ієрархічних багатоелементних ланцюжках та в випадках «обрамлення»: у всіх випадках складної синтаксичної ієрархії багатоелементних озна-чальних груп означуване (стрижневе) слово є головним компонентом або кінцевої, або однієї з проміжних структур атрибутивної модифікації. Взаємне розташування модифікаторів всередині таких груп суворо фік-совано для передачі ієрархії синтаксичних відношень та референтного змісту відповідних словосполучень. В межах кожної з включених і вклю-чаючих структур модифікації елементи розташовані поруч згідно з чин-ником «взаємопов’язаність-контактність».

Дію логіко-семантичного чинника «взаємопов’язаність референ-5.3. тів — контактність співвідносних з ними мовних одиниць» виявлено в контактності розташування компонентів структури модифікації (при однослівній модифікації і при обрамляючому розташуванні модифікато-рів щодо стрижневого фрагмента), що зумовлено логіко-когнітивною необ-хідністю найбільш точно відобразити взаємозв’язок означуваного і його ознаки.

Дію чинника «дериваційної асоціативності» виявлено в тяжінні 5.4. до постпозиції модифікаторів, виражених віддієслівними формами та в багатокомпонентних атрибутивних групах, виражених сталими слово-сполученнями — (компоненти структури модифікації асоціюються зі структурою предикації); в нашаруванні додаткового відтінку адвербіаль-ного значення локалізації при дистантному розташуванні компонентів структури модифікації; в уточненні видо-родових відношень або відно-шень «частина-ціле» між компонентами при аппозитивній модифікації.

Дію когнітивного чинника виявлено в багатоелементних атрибу-5.5. тивних ланцюжках: а) однорідних атематичних або б) однорідних, які не є атематичними і ієрархічно організованими. Лінійна послідовність озна-чень в таких ланцюжках лінійно відображає послідовність сприйняття окремих ознак означуваного, обумовлену об’єктивно (закономірностями процесу сприйняття) або суб’єктивно (вибором мовця).


Мовно-специфічними виявлено:ширшу можливість дистанціювання означення від означуваного 1. в рос. м. та укр. м. (на відміну від англ. м.), яка базується на наяв-ності узгодження між елементами таких структур атрибутивної модифікації внаслідок флективної природи слов’янських мов.в реченнях англ. м. тяжіння до постпозиції модифікаторів, вираже-2. них віддієслівними формами — компоненти структури модифікації в таких випадках асоціюються зі структурою предикації.


1. Аналіз мовного матеріалу виявив 93 (англ.), 33 (рос.) і 48 (укр.) модельних варіантів простого двоскладного нееліптичного речення. Всі варіанти зводяться до двох базових моделей (речень-примітивів): S + [V]p і S + [VC]p, друга з яких представлена варіантами з одним або декількома комплементами. Максимальне число комплементів, що є конституентами первинних структур комплементації, — чотири.

1.1. Структурно базові моделі ускладнюються за рахунок уведення до структури речення модального або фазисного дієслова, стійких слово-сполучень (які утворюють «фразовий присудок»), однорідних обов’язкових елементів, а також внаслідок вираження обов’язкових елементів структурами вторинної предикації і вторинної комплемента-ції (п. 2.1., Таблиця 2.1.1.).

1.2. В англійській мові речення з початковим ненаголошеним There є не окремою базовою моделлю, а різновидом моделі S + [VCd]p в її інвер-тованому вигляді — [CdV]p + S. Граматичним значенням такого речення є співвіднесеність з процесом-адвербіальним відношенням локалізації: просторової (за наявності аппозитивного модифікатора-обставини місця), або часової (за відсутності такого модифікатора) (п. 2.2.).

1.3. В зіставлюваних мовах в межах структур модифікації, елемен-тами якої є прикладка і означуване або уточнюючий, узагальнюючий елемент та однорідні члени речення, виявлено низку спільних істотних характеристик, а саме: синтаксичний статус факультативного елемента-модифікатора, здатного модифікувати різні члени речення, синтаксичні структури, речення в цілому; особливий тип синтаксичного зв’язку — пояснювальний; комунікативну функцію — уточнення, пояснення; се-мантичну залежність лінійно правого елемента від лінійно лівого; мож-

ливість синтаксичного трансформування (транспозиція, тотожність, заміна); можливість постановки специфічного питання до «уточнюючо-го елемента (прикладки)». Сукупність даних характеристик і філософ-ської суті пояснення як специфічної форми і етапу пізнавальної діяль-ності людини створюють підстави вважати прикладку, уточнюючі й узагальнюючі члени речення одним окремим членом речення — аппози-тивним модифікатором і внести його до реєстру елементів-членів речен-ня як об’єкт синтаксичного аналізу висловлення (п. 2.4.).

1.4. Відносна частотність вживання речень, побудованих за варіан-тами моделі з одним або декількома комплементами (модель S + [VC]p), обернено пропорційна складності моделі: речення з одним комплементом сумарно складають 70,6% корпусу прикладів, висловлення з 2 компле-ментами — біля 12% сумарно, в той час як висловлення з трьома і більше комплементами зареєстровано виключно в вибірці англійської мови, що складає лише 0,02% випадків.

1.5. Найчастотнішими (від третини до половини прикладів моделі S + [VC]p) в зіставлюваних мовах є речення моделі S + [VCo]p, (ви-падки вираження об’єктного комплементу вторинною структурою пред-икації включно): англ. — 35,5%, рос. — 38,6%, укр. — 45,3% (п. 2.1., Табли-ця 2.1.1). За частотністю вживань речень моделі S + [VCo]p порівняно з реченнями інших моделей та домінуючою в них в нейтральному роз-повідному висловленні послідовності елементів «підмет–дієслівний конституент–комплемент (додаток)» (пп. 2.1., 2.5.1), англійська, росій-ська, і українська мови належать до групи «SVО»-мов.

2. Розмежування обов’язкових і факультативних елементів вислов-лення уточнює поняття інверсія як таке розташування обов’язкових елементів речення, при якому весь власне присудок (повна інверсія) або його частина (часткова інверсія) знаходяться перед підметом. Відповід-но, позиції модифікаторів уточнюються як початкова (до першого з обов’язкових елементів), серединна (між першим і останнім з обов’язкових елементів) або прикінцева (після останнього обов’язкового елемента).

2.1. Аналіз розташування обов’язкових елементів відносно один одного (п. 2.5.1.) виявив наступне:

2.1.1. кількість варіантів інвертованих і неінвертованих речень скла-дає відповідно: рос. (19/14) та укр. (28/20), англ. (56/37), тобто, при невеликій різниці в кількості варіантів прямого та зворотного по-рядків в межах кожної з зіставлюваних мов, кількість варіантів інверсії в англійській мові (37) є значною — пор.: рос. (14), укр. (20);


2.1.2. при тому, що в англійській та російській мовах кількісне від-ношення варіантів з повною та частковою інверсією є однаковим (відпо-відно, по 70% — 30%), а в українській воно складає 46% — 54%, частотність вживань варіантів прямого або інвертованого порядків слів в зіставлю-ваних мовах є відмінною: англ. (95% — 5%), рос. (78% — 22%), укр. (44% — 56%).

2.1.3. серед інвертованих речень найчастотнішими виявлено речення таких моделей, відповідно: англ. — [Cd (There)V]p + S, рос. — [Co]p + S + [V]p, укр. — [CoV]p + S. Винесення в позицію перед підметом усьо-го присудка або його складової частини (додатку та/або адвербіального комплементу) відображає закономірності сприйняття оточення свідо-містю людини. Прояви інверсії як відображення послідовності сприй-няття оточення мовцем у роботі визнано природними, нормативними, стилістично нейтральними.

2.1.4. в неінвертованих реченнях з одним комплементом (моделі S + [VCs]p, S + [VCv]p, S + [VCd]p, S + [VCo]p) 1/5 висловлень моделі S + [VCо]p в російській (17%) та українській (18%) мовах складають речення з додатком у позиції між підметом і дієслівним конституентом, в англійській мові подібне розташування призвело б до структурної руйнації речення;

2.2. В реченнях моделей з двома комплементами послідовність обов’язкових елементів обумовлена вживанням в таких реченнях сталих словосполучень, складених з особово-дієслівного конституента при-судка та того з його комплементів, який розташований безпосередньо поруч, що виражають єдиний смисл і лінійно є неподільними;

2.3. Наявність однорідних обов’язкових елементів обмежує можли-вості інверсії в реченнях зіставлюваних мов: серед інвертованих речень, що містять обов’язкові однорідні елементи, 74% (з повною інверсією) спостереженою виключно в реченнях з однорідними підметами; в речен-нях з однорідними присудками або однорідними частинами присудка виявлено поодинокі випадки з частковою інверсією; в реченнях, що містять і однорідні підмети, і однорідні присудки або його частини, ін-версії не спостерігалося.

2.4. обов’язкові елементи в неінвертованих реченнях в зіставлюваних мовах розташовані в єдино можливій послідовності, яка забезпечує контактність конституентів структур предикації та комплементації, необ-хідну для структурної і семантичної цілісності висловлення та одно-значності його інтерпретування (п. 2.5.1.).

3. Для адвербіальних модифікаторів в зіставлюваних мовах виявле-но спільними такі характеристики:

3.1. обставина-адвербіальний модифікатор в реченнях зіставлюваних мов може бути класифікованою відносно а) способу мовного вираження (окрема лексема; словосполучення-фраза, що не є вторинною структурою предикації; вторинна структура предикації) та б) лексичної семантики та комунікативної функції. За лексичною семантикою та комунікативною функцією з 20 розрядів класифікації найчастотнішими є: обставини часу, місця, ступеня, міри, способу дії (75% всіх вживань обставин); малочас-тотними є модифікатори цілі, супутніх явищ, обмеження, оцінки, порів-няння (16% всіх вживань обставин сукупної вибірки); причини, приєднан-ня, зацікавленості (5%); знаряддя, умови, поступки, співіснування, наслідку, заміщення, включення/виключення (4%) (п. 2.3.)

3.2. розташування факультативних елементів (модифікаторів) в ін-вертованих і неінвертованих реченнях зіставлюваних мов (пп. 2.6.1. — 2.6.2.) виявлено залежним від визначення меж структури модифікації, елементом якої виступає модифікатор, і статусу стрижневого слова відповідної структури модифікації. Зокрема:

3. 2.1. обставини, які модифікують власне присудок або частину групи присудка, розташовані у прикінцевій (77,6% сукупної вибірки), серединній (22%); та початковій позиціях (0,4% дистантно від стриж-невого конституента структури модифікації). Для обставин, які моди-фікують комплементи особово-дієслівного конституента присудка, (в межах сукупної вибірки) характерною є серединна позиція — 69%, прикінцева позиція (31%) є у два рази менш частотною, в початковій позиції адвербіальних модифікаторів до комплементу не засвідчено; виключно в серединній позиції в неінвертованих реченнях розташову-ються обставини, що модифікують особово-дієслівний конституент присудка. 98% обставини, що модифікують інші обставини, а також 86% тих, які модифікують означення, в реченнях зіставлюваних мов знаходяться в прикінцевій позиції, майже всі інші — в серединній по-зиції; в окремих поодиноких випадках обставини вжито в початковій позиції (обставинні модифікатори, що «відносяться» до структури предикації в цілому або присудка); 64% обставин, що модифікують підмет, посідають початкову позицію, 36% — серединну позицію (п. 2.6.1.);

3.2.2. розподіл за позиціями в реченні обставин, які модифікують структуру предикації в цілому (кваліфікуються в граматиках російської


та української мов як детермінанти), обумовлений ступенем синтак-сичної поширеності висловлення. Так, пор.: в реченнях, що містять ви-ключно адвербіальні модифікатори як факультативні елементи, у по-чатковій позиції знаходиться 60,7% модифікаторів, в прикінцевій — 34,25%, в серединній — 5,68%; у реченнях, поширених і обставинними, і атрибу-тивними модифікаторами, в початковій позиції — 31,8% обставин, в се-рединній — 1,34%, в прикінцевій — 66,86%. В зіставлюваних мовах об-ставина майже будь-якого з лексико-семантичних типів, засвідчених в початковій позиції, модифікує структуру предикації в цілому; не за-свідчено в цій позиції і в такій якості модифікаторів ступеня і міри. В межах сукупного корпусу прикладів це — модифікатори часу (37%), місця та оцінки — по 7%. (п. 2.6.1.);

3.2.3. в досліджуваних мовах 99% адвербіальних модифікаторів роз-ташовані безпосередньо у пре- або постпозиції до головного компоненту структури модифікації (п. 2.6.1.).

4. Спільними для зіставлюваних мов виявлено такі характеристики атрибутивних модифікаторів:

4.1. 72,2% атрибутивних модифікаторів сукупного корпусу прикладів є однокомпонентними, 27,8% означень виражено словосполученнями;

4.2. в 96,7% (англ.), 82,1% (рос.), 79,6% (укр.) розташування компо-нентів атрибутивної модифікації є безпосередньо контактним; прикладка в 97% випадків в межах сукупної вибірки виявлена у постпозиції від-носно модифікованого компоненту; з них майже третина розташована дистантно відносно головного елементу структури модифікації (пор.: 1,3% описових модифікаторів розташовані дистантно, 98,7% — компактно).

4 .3 . виявлено випадки «обрамлюючого» розташування модифікаторів-означень відносно стрижневого елемента. Всі варіанти обрамлення є ієрархіями відповідних структур модифікації, компоненти яких у свою чергу, є структурами модифікації. В прикладах «обрамлення» позиціонування елементів є єдино можливим для коректної передачі іє-рархічних відношень між елементами та структурами, до яких вони вхо-дять (п. 2.6.2.).

4.4. виявлена обумовленість позицій атрибутивних модифікаторів проявами низки чинників (лінгвістичного, логіко-лінгвістичного, логіко-семантичних та когнітивного), а також превалювання одного з них при одночасній дії декількох.

5. Мовно-специфічними ознаками лінійної організації висловлення стосовно атрибутивних модифікаторів виявлено (п. 2.6.2.):

5.1. ширшу можливість дистанціювання означення від означуваного в російській та українській мовах (на відміну від англійської), зумовле-ну узгодженістю означення із означуваним внаслідок флективної при-роди слов’янських мов.

5.2. в реченнях англійської мови постпозицію відносно означувано-го тих модифікаторів, що виражені віддієслівними формами. Компонен-ти структури модифікації в таких випадках асоціюються зі структурою предикації.

Основні положення Розділу 2 представлено в публікаціях автора [304–314; 319; 323; 324; 327; 331; 336; 338; 339; 341].

РОЗДІЛ 3 169

РОЗДІЛ 3

CПІЛЬНЕ І СПЕЦИФІЧНЕ В СМИСЛОРОЛЬОВІЙ ТА РЕФЕРЕНТНІЙ СЕМАНТИЦІ ВИСЛОВЛЕННЯ


3.1. СМИСЛОРОЛЬОВА ТА РЕФЕРЕНТНА СЕМАНТИКА РЕЧЕННЯ ЯК ПРОЯВ ДІЇ СЕМАНТИЧНОГО ЧИННИКА

ЛІНІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИСЛОВЛЕННЯ

Семантичний чинник лінійної організації висловлення в даній робо-ті розглядається як залежність елементного складу речення та взаємного розташування цих елементів в лінійній структурі висловлення від гра-матичного значення речення, від смислорольової моделі та інших ком-понентів семантики висловлення (див. п. 1.4.).

В п. 1.4.3. Розділу 1 нами обґрунтовано ідею про те, що актантами, як і предикатом, виступають виключно обов’язкові елементи речення, що факультативні елементи є сірконстантами. В межах даного розділу роз-глянемо саме предикатно-актантні відношення в реченнях, що побудо-вані за основними структурно-синтактасичними моделями — S + [V]p та S + [VС]p, друга з яких представлена варіантами з одним або двома нео-днорідними комплементами. Виявимо, чи впливає склад та розташуван-ня обов’язкових елементів речення на його смислорольову модель, його граматичне занчення.

Аналіз речень мовних вибірок проведено за власною методикою ви-значення смислових ролей, виробленою нами на основі зіставлення лексико-граматичних категоріальних характеристик лексем, що утворю-ють базові речення (речення-примітиви). Зокрема, цей аналіз дозволив виявити і систематизувати низки істотних характеристик, що відрізняють семантичні ролі одну від одної і значною мірою залежать від комплексу одночасно актуалізованих: лексичної семантики конкретних лексем, їх морфологічних властивостей і форм, їх валентнісних властивостей, синтаксичних характеристик; останні залежать від структури та грама-

тичного значення речення, в якому дана лексема виконує ту чи іншу синтаксичну функцію. В лінгвістиці висловлено і тезу про залежність валентнісних характеристик, зокрема дієслова, від структуриних та се-мантичних парметрів речення, а не навпаки (див., наприклад [368, с. 43–66]).

Дослідження суцільних вибірок прикладів на матеріалі сучасної прози англ. м., рос. м. та укр. м. показало, що для виявлення смисло-рольової і референтної семантики висловлень інвертованість позицій елементів у лінійній структурі висловлення значення не має. На під-твердження вже описаних закономірностей (див. пп. 1.2.2., 1.2.3., 2.5.1.-2.5.2.) інвертування елемента приводить лише до зміни комунікативного типу речення (англ. м.) (що є поза межами завдань даного дослідження) або до зміни параметрів суб’єктивної модальності висловлення — йому надається додаткова емоційно забарвлена конотація, емфатично під-креслюється рематичний компонент і, таким чином, змінюється комуні-кативна (тема-рема → рема-тема) структурованість. Як виявлено, інвер-сія не змінює ні розподілу смислових ролей між актантами, ні референтної семантики висловлення в цілому і його складових (див. пп. 2.5.1.-2.5.2.). Водночас, дослідження висловлень англ. м. виявило, а зі-ставне дослідження англ. м., рос. м. та укр. м. підтвердило, що при прямо-му порядку слів для референтної семантики висловлення і для розподілу смислових ролей значущим є взаємне розташування саме обов’язкових елементів. Тому при описі смислорольових моделей досліджуваних ви-словлень будуть рівною мірою враховуватися як інвертовані, так і неін-вертовані варіанти речень однієї структурно-синтаксичної моделі (варі-анту моделі).

Результати представленого в даному розділі виявлення і аналізу смислорольових (актантно-предикатних) моделей та граматичного зна-чення речень засновані на аналізі реперезентативних вибірок — по 1000 прикладів для кожної з аналізованих (найпоширеніших) структурно-синтаксичних моделей в межах мовних вибірок англ. м., рос. м. та укр. м. Ці репрезентативні вибірки отримано методом виокрем-лення відповідних речень з загальних мовних вибірок (по 10000 при-кладів) — для моделей S + [V]p, S + [VCs]p, S + [VCo]p, S + [VCd] (які кількісно перевищують 1000 прикладів кожна), а також шляхом збіль-шення відповідних вибірок до 1000 прикладів (методом додаткового суцільного наскрізного виокремлення з текстів) — для моделей S + [VCoСо]p, S + [VСоCd]p.


3.2. СМИСЛОРОЛЬОВА ТА РЕФЕРЕНТНА СЕМАНТИКА РЕЧЕНЬ БАЗОВОЇ СТРУКТУРНО-СИНТАКСИЧНОЇ

МОДЕЛІ S + [V]P

В ході дослідження речень даної групи послідовно аналізувалися морфолого-парадигматичні та лексико-семантичні характеристики лек-сем, що виступають у висловленнях даної групи як підмет і присудок. Загальне зіставлення виявлених характеристик потім було протиставле-но особливостям сполучуваності даних лексем в даних реченнях.

Аналіз морфологічних властивостей дієслів у реченнях моделі S + [V]p (з простим дієслівним присудком) свідчить, що предикатами таких структур виступають, в основному, неперехідні дієслова: англ. м. — 76%, укр. м. — 72%, рос. м. — 56%. Звертає на себе увагу факт відмінностей за характеристиками стану (активний/пасивний) перехідних дієслів-присудків: якщо в англ. м. всі перехідні дієслова вжиті у формі пасивного стану, то в рос. м. — тільки 4% з перехідних у формі пасивного стану, в укр. м. такої форми не зустрілося зовсім. Salad was not otfen served in fancy restaurants in London, and certainly not as a separate course following the main dish. ‘Салат рідко подавали в модних ресторанах Лон-дона і, звичайно ж, не як окрему страву після основної страви’ Harry was taken aback. ‘Хєррі це збентежило’ [712, c. 268]; Огненный хвост, крутясь и извиваясь, ясно был виден в окна Кремлевского дворца. [679, с. 31]. По-яснення явищу типологічне — наявність дієслівної категорії зворотності в рос. м. і укр. м. та її представленість в межах займенникових форм в англ. м.: більшість перехідних дієслів та частина неперехідних (таких, які не мають відповідної перехідної форми — сміятися, усміхатись, смiятіся, посмiхнутіся) у рос. м. та укр. м. — зворотні дієслова. Наприклад, Кузьмин остановился только для того, чтобы пропустить людей [680, c. 3]; Рогожин на хвилину завагався [684, с. 48].

З точки зору лексичної семантики, більше трьох чвертей дієслів в реченнях всіх трьох підвибірок називають або асоціюються з діями, пов’язаними з волевиявленням і витратами енергії; решта — із станами або змінами станів. Наприклад: Они торопились [680, c. 3]; Я прийшов [687, с. 54] — дія; Глаза слипались [680, c. 14], Лицо ее исказилось [680, c. 55], Рогожин зніяковів — зміна стану.

Морфологічні характеристики лексем, які функціонують як підмети, такі: три чверті підметів (англ. м. — 78%; укр. м. — 76,7%; рос. м. — 75%) виражені іменниками, що позначають живі істоти, або асоціюються з

такими (якщо виражені займенниками), менше однієї п’ятої (англ. м. — 20%; укр. м. — 19%; рос. м. — 20%) підметами, що позначають неживі об’єкти та явища, ще в 2% (англ. м.), 4,3% (укр. м.), 5% (рос. м.) випадків підмети виражені іменниками, що позначають неживі предмети та явища, але такі, що асоціюються з живими істотами. Розподіл морфологічних і лексико-семантичних характеристик лексем-підметів в вибірках англ. м., рос. м. та укр. м. виявився, практично, ідентичним.

Спостерігається пряма залежність між співвіднесенністю дієслова-предиката з дією/станом/зміною стану, а також співвіднесенність під-мета з живою істотою/неживим об’єктом, явищем; суб’єктом-підметом і семантичною роллю актанту.

Суб’єкт — жива істота, суб’єкт — персоніфіковане явище (рос. м.: время, звонок, корпус, час, укр. м.: дзвоник, корпус, посуд, будинок, гармати, англ. м.: fight, wind, the storm’s centre, flash of a lightning, rain тощо) і суб’єкт, що позначає частину тіла/орган людини (рос. м.: лицо, уши, глаза, голос, кровь, укр. м.: щоки, обличчя, вуха, ніс, очі, кров, англ. м.: voice, head тощо), здійснючи названі в реченнях дії, виконують роль агенс: Прозвенел звонок. Время бесследно не проходит. Истина в конце концов победила. [680, c. 24]; Вдарили двi гармати….. (тут і далі окремі речення-приклади для більшої наочності дещо урізано). Засмiявся посуд. Дзвенiв будинок. [698, c. 45]; A woman’s voice interceded. ‘Жіночий голос втрутився примирливо’ [724, с. 37]. Another fight won’t hurt much. His head dropped. ‘Ще одна бійка не до-дасть багато болю. Він різко склонив голову ’ [708, c. 143].Then the wind shifted. ‘Налетів порив вітру’ [731, c. 7].

Неживий або живий суб’єкт при перехідному дієслові в формі пасив-ного стану або в зворотній формі функціонує як паціенс, тому що він денотує об’єкт, який змінює свій стан не з власної волі, не самостійно, а під натиском неназваних зовнішньої сили або обставин: I was invited ‘Мене запросили’ [708, c. 34]. But nothing would be changed ‘Але нічого не змі-ниться’ [724, с. 126]; Even Elizabeth was shocked. ‘Навіть Єлизавету це шокувало’ [721, с. 89]; Он (мотор) заводился… вспомнился Улан Батор… [695, c. 12]; Стовп розвернувся, похилився, гепнувся… Орендарiв розвелося. [698, c. 67].

Живий або неживий суб’єкт при дієслові, що співвідноситься зі ста-ном/зміною стану, нами кваліфіковано як експеріенцер: Нос отошел (от холода). Она умерла. Праздник кончился [686, c. 46]; Лицо ее исказилось. … все перевернулось… [680, c. 12]; Чоло… потьмарилося… Рогожин знiяковiв. … безладдя посилюється [684, с. 58]; Samson Fraser froze like a dazzled rabbit. ‘Самсон Фрейзер завмер, оціпенів, немов засліплений яскравим світлом заяць’ [715, с. 158].


Такі категоріальні характеристики лексем — предиката і актантів — зумовили наступні семантичні ролі актантів: агенс — 75%; експеріенцер — 17%, паціенс — 8% від сукупного корпусу прикладів цієї моделі в англ. м., рос. м. та укр. м. Відносну частотність зазначених семантичних (смисло-вих) ролей в окремих мовних вибірках (з межах репрезентативних ви-бірок речень саме цієї моледі) представлено в Таблиці 3.2.1.

Таблиця 3.2.1.Семантичні ролі лексем-підметів в реченнях моделі S + [V]p

№Семантичні ролі підмету

Англ. Рос. Укр.Разом (в трьох

мовах)К-ть

прикла-дів

(%)К-ть

прикла-дів

(%)К-ть

прикла-дів

(%)К-ть

прикла-дів

(%)

1 агенс 753 75,3 748 74,8 742 74,2 2243 74,762 експеріенцер 220 22,0 176 17,6 130 13,0 526 17,533 паціенс 27 2,7 76 7,6 128 12,8 231 7,71

Разом 1000 100 1000 100 1000 100 3000 100

Наприклад:1. A woman’s voice interceded. ‘Жіночий голос втрутився примирливо’

[724, с. 37]; Истина в конце концов победила. [680, c. 24]; Дзвенiв будинок. [698, c. 45];

2. Mr. Z. was not decieved ‘Містера З ніхто не обманював’ [729, c.]; Пашка был создан для выдвижения [680, c. 35]; Там муштрувалися яничарськi орти [682, с. 79].

3. Samson Fraser froze like a dazzled rabbit. ‘Самсон Фрейзер завмер, оціпенів, немов засліплений яскравим світлом заяць’ [715, с. 158]; Лицо ее исказилось. [680, c. 12]; Рогожин знiяковiв. [684, с. 58].

Таким чином, речення англ. м., рос. м. та укр. м., побудовані за моделлю S + [V]p, актуалізують в мовленні три семантико-рольові структури (смисло-рольові моделі), відносну частотність яких представлено в Таблиці 3.2.2.

Таблиця 3.2.2.Смислорольові моделі, актуалізовані реченнями моделі S + [V]p

№Смислорольові

моделі

Англ. Рос. Укр.Разом (в трьох

мовах)К-ть пр-ів

(%)К-ть пр-ів



(%)

1Агенс +

Предикат753 75,3 748 74,8 742 74,2 2243 74,76

2Експеріенцер +

Предикат220 22,0 176 17,6 130 13,0 526 17,53

3Паціенс + Предикат

27 2,7 76 7,6 128 12,8 231 7,71

Разом 1000 100 1000 100 1000 100 3000 100

Референтна семантика таких речень уточнюється як співвіднесенність з: процесами-невідношеннями-діями (смислорольові моделі Агенc + Пре-дикат і Паціенс + Предикат), або процесами-невідношеннями-змінами стану субстанції-підмету (модель Експеріенцер + Предикат). Виявлену в ході дослідження кореляцію між смислорольовими моделями речень даної структурно-синтаксичної моделі та граматичним значенням ерчень представлено в Таблиці 3.2.3.

Таблиця 3.2.3.Кореляція між смислорольовими моделями та граматичним

значенням речень моделі S + [V]p№ Смислорольові моделі Граматичне значення речення

1 Агенс + Предикат процес-невідношення-дія

2Експеріенцер +

Предикатпроцес-невідношення-дія

3 Паціенс + Предикат процес-невідношення-зміна стану субстанції-підмету

Таким чином, дослідження смислорольової та референтної семантики речень моделі S + [V]p виявило наступне:

специфічними для мов у зв’язку з їх типологічними властивостями є:частотності вживань конкретних морфологічних форм дієслів: розгалужена парадигма форм і висока частотність вживання форм пасивного стану для перехідних дієслів у англ. м. на відміну від укр. м. та рос. м., які компенсуються, відповідно, високою частот-ністю вживань зворотних дієслів у рос. м. та укр. м.

спільними для трьох мов є:більше трьох чвертей дієслів в реченнях всіх трьох підвибірок ви-1. ражені формами неперехідних дієслів (англ. м. — 76%, укр. м. — 72%, рос. м. — 56%) і називають дії або асоціюються з діями, пов’язаними з волевиявленням витратами енергії, решта — із станами або змі-нами станів.три чверті підметів (англ. м. — 78%; укр. м. — 76,7%; рос. м. — 75%) 2. виражені іменниками, що позначають живі істоти, або асоціюють-


ся з такими (якщо виражені займенниками), менше однієї п’ятої (англ. м. — 20%; укр. м. — 19%; рос. м. — 20%) підметами, що позна-чають неживі об’єкти та явища, в 2% випадків (англ. м.), 4,3% (укр. м.), 5% (рос. м.) підмети виражені іменниками, що познача-ють неживі предмети та явища, але такі, що асоціюються з живими істотами (див. Табл. 3.2.1.).підмети в реченнях даної структурно-синтаксичної моделі в межах 3. сукупної та відповідних мовних вибірок виконують семантичні ролі: агенс — 75% (англ. м. — 75,3; рос. м. — 74, 8; укр. м. — 74,2); експері-енцер — 17% (англ. м. — 22,0; рос. м. — 17,6; укр. м. — 13,0); паціенс — 8% (англ. м. — 2,7; рос. м. — 7,6; укр. м. — 12,8) (див. Табл. 3.2.1.).набір смислорольових моделей, співвідносних із реченнями 4. структурно-синтаксичної моделі S + [V]p та частотність їх актуа-лізації в досліджених текстах: Агенс + Предикат — 75% (англ. м. — 75,3; рос. м. — 74, 8; укр. м. — 74,2); Експеріенцер + Предикат — 17% (англ. м. — 22,0; рос. м. — 17,6; укр. м. — 13,0); Паціенс + Предикат — 8% (англ. м. — 2,7; рос. м. — 7,6; укр. м. — 12,8) (див. Табл. 3.2.3.).наявність певної кореляції між смислорольовою моделлю речення 5. та його граматичним значенням: смислорольові моделі Агенс + Предикат та Експеріенцер + Предикат є співвідносними із процесами-невідношеннями-діями, смислорольова модель Паці-енс + Предикат — з процесом-невідношенням-зміною стану (див. Табл. 3.2.3.).


МОДЕЛІ S + [VС]P

3.3.1. Структурно-синтаксична модель S + [VCd]pРозглянемо семантико-рольові відношення в простих повноскладних

реченнях моделі S + [VCd]p. Обов’язковими елементами речення даної моделі виступають підмет і присудок, що складається з особово-дієслівного конституента присудка і його адвербіального комплементу (для унао-чнення аналізу прикладів в межах даного параграфу прийнято відпо-відне маркування елементів).

Перш за все, визначимо спосіб вираження кожного з обов’язкових членів речення.

Підмет. Підмет у половині розглянутих висловлень (англ. м. — 51%; укр. м. — 52,2%; рос. м. — 48,7%) висловлено іменником, що позначає живу

істоту (людину) — або власним ім’ям, або загальною назвою, а також — відповідними їм займенниками, наприклад: рос. м.: Кузьмин, Лаптев, Мунко, Аля, Лазарев, Корольков, Петька, Степанов; укр. м.: вітчим, люди-на, дівчинка, комітет, господиня, господар, полк, полки, ми, він, вона, вони, все, я тощо; англ. м.: Robert, Lord Nesby, Pop, Lady Voilet, master, count, countess, we, you, I, they, he, she, etc. Такі підмети у поєднанні з дієсловами дії (переміщення у просторі) і дієсловами протилежного змісту (пере-бування у спокої, заперечення переміщення) позначають субстанції — компоненти процесу-відношення, які активно проявляють свою волю і витрачають певну кількість енергії при виконанні дії — виступають у ролі агенс. Наприклад, Они сели в глубокие кресла. [680, c. 51]; А мы сейчас вошли в настоящую Японию. [695, c. 34]; Тетя Даша сидит за столом и чинит мою рубашку. [686, c. c. 49]; Они недвижно стояли на коленях перед закрытыми воротами Каннона. [695, c. 33]; Але в ній іноді буває дехто з коноводів. [684, с. 49]; She scrambled to her feet quickly. ‘Вона швидко підвелася’. [712, c. 38]; She stepped into the little room ‘Вона уві-йшла до маленької кімнати.’ [712, c. 45]. У поєднанні ж з дієсловами стану або зміни стану вони перебувають у або змінюють стан певних відношень із іншими субстанціями, що мисляться як оточення, — тобто функціонують як експеріенцер, наприклад: Мы попали в притон инвалидов-спекулянтов. [686, c. c. 53; Я попав до маршової роти сто два-надцятого полку. [684, с. 47].

Незначну частку прикладів вибірки (англ. м. — 2,4%; укр. м. — 1,8%; рос. м. — 2,6%) становлять ті, в яких підмети виражено іменниками (за-гальними назвами), які називають частини тіла людини (рос. м.: брови, взгляд, глаза, голос, кровь, лицо; укр. м.: брови, погляд, очі, голос, кров, особа, обличчя, постать; англ. м.: look, head, hand, cheeks тощо), елементи одягу (рос. м.: молнии, куртка; укр. м.: плащ, сукня тощо; англ. м dress, coat, cloak, gown, etc.) емоції, почуття (рос. м.: активность, любопытство, благодушие, приветливость, призыв; укр. м.: благодушність, заклик, одвертість, прав-дивість тощо; англ. м.: feeling, fear, curiosity, etc.). Сполучувальні характе-ристики підметів даної групи (із дієсловами, що позначають дію-переміщення у просторі та заперечення такого переміщення) аналогічні вищеописаним, як і смислові ролі, які актуалізуються даними актантами в аналізованих реченнях: агенс (Из соседней комнаты донесся резкий голос Али. [680, c. 71]; На красивом тонком лице нового управляющего не отразилось никакого любопытства. [680, c. 33]; Рука ее в синей пер-чатке лежала на его согнутой руке. [680, c. 78]; Тривожні тіні пробігли по відкритому, ясному обличчю. [684, с. 52]; Тоненькі чіткі брови здиво-вано підвелися над теплими темно-каштановими очима. [684, с. 53]);


експеріенцер: От него исходило преувеличенное благодушие и привет-ливость занятого человека, улучившего приятный перерыв. [680, c. 62]; Обличчя Медяникові розпливалося в приятельській посмішці. [684, с. 48]. Barefoot, he crossed to the pool-house. ‘Босоніж, він перебіг до переодягаль-ні перед басейном’ [731, c. 8];

Значну групу (англ. м. — 46,6%; рос. м. — 46%; укр. м. — 48,7%) склада-ють приклади, в яких підмети виражено іменниками, що називають явища ландшафту, інтер’єру, виробничої та іншої діяльності людини (рос. м.: города, плотина, буфет, бутербродики, семга, икра, рис, наука, данные, набор, картина, пресс, смысл, власть, плоты, портрет, галька, сахар, сад; укр. м.: гора, завірюха, горосхили, нагромадження, простори прапор, квар-тира, столик, ліжко, реліквії, знамена, штандарти, тіні, справа, полум’я; англ. м.: door, dressing room, bedroom, bench, counter, etc). Ці підмети вжито в реченнях у поєднанні з дієсловами, які, метафорично персоніфікуючи явище (об’єкт), називають специфічне розташування його в просторі (особливо це характерно для вибірки укр. м.), наприклад: В комнате стоял запах духов. [697, с. 10]; На комоде, покрытом кружевной накидкой, между вазами голубого витого стекла, стоял его портрет. [686, c. c. 33]; Просто нас, на північ, лягли широкі степові простори Кубанщини й Ставрополля. [684, с. 39]; Просто перед очима, здається, зразу за містом, нависла мальовнича Столова гора з своїми суворими лініями гранітних скель і химерних зламів, немовби штучно зроблених умілим майстром. За нею зеленіли круті горосхили під незайманим рухом вікового лісу. Ще вище здійнялися кам’яні нагромадження могутнього Кавказького кряжа в найніжніших акварелях тихого осіннього ранку. [684, с. 38]; The only door out of the dressing room led to the bedroom ‘З кімнати-гардеробної були єдині вдері, вони вели до відпочівальні’ [712, c. 56]; Оn each side of the hall was a plain wooden bench up against the wall. ‘По обидві сторони вітальні стояли прості дерев’яні лави з високими спинками, що упиралися в стіну’ [712, c. 40]; There was only one other person in the hall: a pale woman with her hair in a scarf and house slippers on her feet, sitting on one of the benches, waiting with tired patience. ‘В залі була ще тільки одна особа: бліда жінка, волосся її було вбране під шарфик, на ногах — хатні капці; вона сиділа на одній з лав і терпляче і втомлено чекала’ [712, c. 40]; Now there were holes in the feet of her stockings. ‘Тепер на пальцях її панчіх були дірки’ [712, c. 40]. За реченнями такого типу закріпилася назва «буттєвих», проте смислова роль актанту в них залишається і недослідженою, і невизначеною [437]. Для підмета в буттєвих реченнях П. Шахтер пропонує роль «екзистент» (= існуючий), але при цьому вважає її частиною присудка [484, с. 340–342].

Відносну частотність вживань підметів в різних смислових ролях в реченнях моделі S + [VCd]p представлено в Таблиці 3.3.1.1.

Таблиця 3.3.1.1.Семантичні ролі лексем-підметів в реченнях моделі S + [VCd]p

№Семантичні ролі підмету

Англ. Рос. Укр.Разом

(в трьох мовах)

К-ть прикл

%К-ть

прикл%

К-ть прикл

%К-ть

прикл%

1 агенс 585 58,5 656 65,6 638 63,8 1879 61,5

2 експеріенцер 34 3,4 138 13,8 81 8,1 253 8,9

3 ? (екзистент)? 381 38,1 206 20,6 281 28,1 868 29,6

Разом 1000 100% 1000 100% 1000 100% 3000 100%

Особово-дієслівний конституент присудку (Предикат). Як вже відзна-чалося, особово-дієслівний конституент присудка в таких реченнях вираже-ний дієсловами, співвідносними з дією (переміщенням в просторі або за-переченням таких): англ. м.: follow, turn, lead, draw (oneself), push, go, walk; рос. м.: идти, прыгать, поднимать, отойти, ходить, бродить, стучать, выходить, возвращаться, метаться, приезжать, доноситься, переместить-ся, спуститься, остановиться, группироваться; укр. м.: стриміти, здіймати-ся тощо; станом (зокрема, розташуванням у просторі): англ. м.: sit, stand, lie, be, reach,; рос. м.: сидеть, стоять, висеть, валяться, лежать, иметься, за-стревать, сидеть (об одежде), ощущать, отражаться, угадываться; укр. м.: пломеніти, майоріти, відпочивати, ждати, спадати терасами, нависати, зеленіти, лежати, виглядати (виднітися),; зміною стану: англ. м. (з після-логами): lie, sit, stand; рос. м.: зарождаться, приходить в себя, вставать,; укр. м.: лягти, розливатися, спалахнути, підвестися, встати, розпливатися.

В певній частині прикладів вибірок предикати асоціюються з цикліч-но здійснюваними діями і станами, що їх зазнає, переживає субстанція-підмет або субстанція-комплемент: англ. м.: follow, walk, turn; рос. м.: бывать, накатывать, жить; укр. м.: жити, працювати, служити (про роботу).. Наприклад: Галька накатывает на берег. [686, c. 50]; И этот Гаер бывал теперь у нас каждый вечер. [686, c. 29]; Я был в Испании. [686, c. 20]; Так мы жили — двое детей — в пустой избе в глухой, заваленной снегом деревне. [686, c. 16]; Мы живем в мире нереализовавших себя миров… [695, c. 12]. Now and then a leaf of yellow flag-iris twisted on the banks. ‘Подекуди по берегах жовтіли іриси (пелюстки яких мають перекручену форму).’ [702, c. 61].


Найбільш частотними у вибірках рос. м. та укр. м. є дієслова, що на-зивають рух (зі всілякими префіксними варіаціями). Для вибірки англ. м. самим частотним у висловленнях даної структурно-синтаксичної моделі є дієслово (to) be. Наприклад, There was a counter ahead of them with two policemen behind it, one middle-aged and stocky and the other young and thin. ‘Перед ними була стійка, за якою знаходилися два поліцейських — один середнього віку і огрядний, інший — молодий та худий’ [712, c. 40].

Обставинний (адвербіальний) комплемент (обставина). Обставин-ний комплемент в рос. м. та укр. м. в аналізованих реченнях в переважній своїй більшості виражений іменником загальною назвою, що називає певну точку в просторі (місце) — (англ. м. — 92,4%: room, house, bench, armchair, table, etc.; укр. м. — 99,1%: стілець, підлога, річка, гора, урвище тощо; рос. м. — 99,6%: стол, двор, базар, комната, вагон, буфет, и т. п.) або займенниковою прийменниковою фразою (англ. м. — 0,%; укр. м. — 0,4%: у нього; рос. м. — 0,1%: у нас), або прислівником — (англ. м. — 6,9%: here, there; укр. м. — 0,5%: там, тут; рос. м. — 0,3%: там, тут). Така обставина в реченні співвідноситься з певним конкретним місцем в просторі, де знаходиться (або переміщується звідки куди) в певний момент або пері-од часу субстанція-підмет. To his right, behind trees, were the tennis courts and the swimming pool. To his left, as green and sweet as an eighteenth-century print of an English park, the golf course curved among soft hills and valleys and clumps of trees, indigo against the blue evening sky. ‘Направо від нього, за де-ревами, були тенісні корти і басейн. Наліво — таке ж зелене і охайне, як англійський парк на старовинній гравюрі 18 століття, розляглося поле для гольфу. Кольору індиго на фоні вечірньої блакиті неба, воно м’яко оминало узгір’я і купи дерев, спускаючись у долини’ [731, c. 45]; Что-то полузабытое, возможное угадывалось в ее лице. Через несколько часов, избитая, она очутилась в одиночной камере. [682, с. 3, 227]; Дом творче-ства стоял на берегу моря. [695, с. 6]; Последние плоты уже прошли вниз по реке. [686, с. 14]; У другій зводній козацькій дивізії були якісь заколо-ти. Тривожні тіні пробігли по відкритому, ясному обличчю. [687, с. 36, 49, 52].

Обов’язковий характер обставин в розглянутих реченнях диктується «неповнотою» лексичної семантики дієслова, що виступає у функції особово-дієслівного конституента присудка, його валентністними влас-тивостями: для актуалізації даного конкретного смислу дієслово вимагає обов’язкової комплементації. «Точка простору» мислиться як компонент-учасник процесу, поряд з субстанцією-підметом. Речення, таким чином, співвідносяться з процесами-адвербіальними відношеннями. Обставин-ний комплемент у висловленнях, аналогічних розглянутим, є актантом і

виконує свою смислову (семантичну) роль — локатив (місцевий відмі-нок). Тоді смислорольова модель речення визначається як: Агенс + Предикат (дія) + Локатив. Такі речення референтно співвідносяться з процесами-відношеннями-діями. Наприклад: Rain fell in dark diagonals across the summer lawn. ‘Дощ косими темними діагоналями лупив по літ-ній галявині поза домом’ [731, c. 7]; Он наклонился к Дробышеву. Лаптев переместился в другое измерение. Кузьмин неотступно следовал за Лаптевым. [682, с. 267, 37, 41]; А мы сейчас вошли в настоящую Японию. [695, с. 34]; Терські козацькі полки ще не вернулися з фронту. [687, с. 36].

Приклади з інших груп висловлень співвідносяться з процесами-відношеннями-станами, хоча смислорольова модель залишається тією ж: Агенс + Предикат (стан) + Локатив. Наприклад: We both stood at last on the bare-wood floor, scratching and saying our prayers. ‘Нарешті ми вдвох стояли на колінах, обдираючи їх об нефарбовану дощату підлогу, і про-мовляли свої молитви,’ [719, c. 65]; Лазарев сидел за большим обеденным столом. [680, c. 58]; У другій зводній козацькій дивізії були якісь заколо-ти. [687, с. 49].

Як зазначено вище, актант-підмет кваліфікується в ролі експеріенцер, якщо поєднується з предикатом стану. Тоді смислорольова модель пред-ставлена як: Експеріенцер + Предикат (стан) + Локатив. Ще приклади: На севере города еще сидели на голодном пайке, без электричества. (= испытывали недостаток в обеспечении нормальной жизнедеятельнос-ти) [682, c. 57].

Запропонований П. Шахтером термін екзистент для визначення смислової ролі підмету в реченнях розглянутого типу може бути засто-сованим відносно підметів, виражених іменниками на позначення живих істот та/або неживих об’єктів і явищ, які вжито в реченнях в сполученні з дієсловами, що позначають незмінний стан. В таких випадках спостері-гаємо модель Екзистент + Предикат (стан) + Локатив. She was standing on the lawn with her baby in her arms, smiling in an unnatural and unbecoming way. ‘Вона стояла на газоні перед домом, тримаючи на руках немов-ля, недоречно і неприродно посміхаючись’ [709, c. 207]; Саня спит на ее постели. [686, c. c. 45]; Просто нас, на північ, лягли широкі степові про-стори Кубанщини й Ставрополля. [687, с. 39].

Речення наступної групи відрізняє наявність предиката, який на-зиває певну зміну стану. Ці зміни в різних прикладах вибірок стосують-ся або субстанції-підмету, або субстанції-адвербіального комплементу. Во мне все теперь всколыхнулось. [682, c. 58]; (= все мои мысли и чув-ства пришли в движение) — змінюється стан як субстанції-підмету, так


і субстанції-комплементу). Все это уйдет на дно. [682, c. 69] (долина в связи с постройкой ГЭС будет затоплена, все это = что видно взору: долина, села, луга, леса и т д.) — змінюється стан субстанції-підмету; (Охотники были как живые: сидели, подломив под себя ноги.) У одного даже трубочка вмерзла в рот… [695, c. 8] — змінився стан як субстанції-підмету, так і субстанції-комплементу); По-настоящему он пришел в себя на следующий день. [686, c. 17] (= к нему вернулось сознание) — зміню-ється стан субстанції-підмету, частиною якого є субстанція-комплемент; Полум’я пожежею спалахнуло на ніжних дівочих щоках. [684, с. 53] (= Щоки дівчини зашарілися рум’янцем) — змінюється стан субстанції-комплементу. У вибірці англ. м. подібних прикладів не зустрілося. Син-таксичну функцію лексем в поданих реченнях кваліфіковано як об-ставинний комплемент на тій підставі, що комуніканти в своєму мисленні та в мовленні співвідносять їх з певною точкою простору і представляють як субстантивні компоненти (навіть якщо цією «точкою» виявлено людину або частини її тіла). Семантична роль субстантиву, що зазнає зміни стану, як правило, визначається як експеріенцер. Від-носна частотність вживань адвербіальних комплементів в різних смис-лових ролях в реченнях моделі S + [VCd]p представлено в Таблиці 3.3.1.2.

Речення моделі S + [VCd]p актуалізують три можливі моделі: Екс-періенцер + Предикат + Локатив; Експеріенцер + Предикат + Експері-енцер; Агенс + Предикат + Експеріенцер/Локатив, частотність актуалі-зацій яких представлено в Таблиці 3.3.1.3.

Таблиця 3.3.1.2.Семантичні ролі лексем-обставинних комплементів в реченнях моделі

S + [VCd]p

№ Семантичні ролі


(в трьох мо-вах)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл

1локатив

(місцевий від-мінок)

990 99,0 960 96,0 986 98,6 2936 97,86

2 експеріенцер 10 1,0 40 4,0 24 2,4 74 2,14

Разом 1000 100% 1000 100% 1000 100% 3000 100%

Таблиця 3.3.1.3.Смислорольові моделі, актуалізовані реченнями моделі S + [VCd]p

№Смислорольові

моделі



К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

1Агенс + Предикат (дія) + Локатив

349 34,9 381 31,8 376 37,6 1106 34,7

2Агенс + Предикат (стан) + Локатив

226 22,6 252 25,2 249 24,9 727 25,3

3Екзистент + Предикат (стан) + Локатив

381 38,1 206 20,6 281 28,1 868 29,6

4Експеріенцер + Предикат (стан) + Локатив

34 3,4 121 12,1 70 7,0 225 7,7

5

Агенс + Предикат (стан/зміна стану) + Експеріенцер/Локатив

10 1,0 23 2,3 13 1,3 46 1,5

6

Експеріенцер + Предикат (стан/зміна стану) + Експеріенцер

- - 17 1,7 11 1,1 28 1,2

Разом 1000 100% 1000 100% 1000 100% 3000 100%

Наприклад (нумерація прикладів співвідносна з нумерацією моделей)The1. y went inside. ‘Вони увійшли’ [712, c. 40]; The young men moved

off, muttering. ‘Молодик відійшов, бурмочучи щось собі під ніс’ [712, c. 43]; He turned to the desk. ‘Він повернувся до письмового столу’ [712, c. 45]; Лаптев переместился в другое измерение. [680, c. 37]; Незабаром верта-ються з фронту другий Волзький і третій Кізляро-Гребенський полки. [684, с. 42];

She2. was standing on the lawn with her baby in her arms, smiling in an unnatural and unbecoming way.‘ Вона стояла на газоні перед домом, трима-ючи на руках немовля, недоречно і неприродно посміхаючись’ [709, c. 207]; We both stood at last on the bare-wood floor, scratching and saying our prayers. ‘Нарешті ми вдвох стояли на колінах, обдираючи їх об нефарбо-вану дощату підлогу, і промовляли свої молитви’ [719, c. 65]. The only door


out of the dressing room led to the bedroom.‘В гардеробній були лише одні двері, які вели до спальні’ [712, c. 56]; Саня спит на ее постели. [686, c. 45]; Лазарев сидел за большим обеденным столом. [680, c. 58]; Я был в Испании. [686, c. c. 20]; Так мы жили — двое детей — в пустой избе в глухой, заваленной снегом деревне. [686, c. c. 16]; Мы живем в мире нере-ализовавших себя миров… [695, c. 12];

Оn each side of the hall3. was a plain wooden bench up against the wall. ‘По обидві сторони холу стояли прості дерев’яні лави з високими спин-ками, що упиралися в стіну’ [712, c. 40]; В комнате стоял запах духов. [697, с. 10]; Просто перед очима, здається, зразу за містом, нависла ма-льовнича Столова гора з своїми суворими лініями гранітних скель і химер-них зламів, немовби штучно зроблених умілим майстром. За нею зеленіли круті горосхили під незайманим рухом вікового лісу. Ще вище здійнялися кам’яні нагромадження могутнього Кавказького кряжа в найніжніших акварелях тихого осіннього ранку. [684, с. 38];

Now4. and then a leaf of yellow flag-iris twisted on the banks. ‘Подекуди по берегах жовтіли іриси (пелюстки яких мають перекручену форму)’. [702, c. 61]; На севере города еще сидели на голодном пайке, без электричества. [682, c. 57]; Я попав до маршової роти сто дванадцятого полку. [684, с. 47]

She5. scrambled to her feet quickly. ‘Вона швидко здійнялася на ноги’ [712, c. 38]; Тривожні тіні пробігли по відкритому, ясному обличчю. [684, с. 52]; Полум’я пожежею спалахнуло на ніжних дівочих щоках.

Рука6. ее в синей перчатке лежала на его согнутой руке. [680, c. 78]; Во мне все теперь всколыхнулось. (Охотники были как живые: сидели, подломив под себя ноги.) У одного даже трубочка вмерзла в рот… По-настоящему он пришел в себя на следующий день. [695].

З даних Таблиці 3.3.1.3. очевидно, що розподіл відносної частотності актуалізації смислорольових моделей в вибірках не є рівномірним: най-частотнішою виявлено модель Агенс + Предикат + Локатив, яка функ-ціонує у двох свої різновидах, позначаючи або стан (25,3%), або дію (34,7%). Сумарно ця модель продукує 60% вживань прикладів сукупної вибірки. Другою за частотністю вживань виявлено модель Екзистент + Предикат + Локатив (29,9% прикладів сумарної вибірки). Названі час-тотні моделі сумарно покривають майже 90% речень сукупної вибірки. На цьому тлі вживання речень інших моделей (Експеріенцер + Преди-кат + Локатив, Експеріенцер + Предикат + Експеріенцер, Агенс + Предикат + Експеріенцер/Локатив) є, практично, поодиноким.

Речення моделі Екзистент + Предикат (стан) + Локатив вирізняє з прикладів інших моделей відмінний від прямого порядок розташування обов’язкових елементів — початкову позицію в реченнях цього типу по-

сідають обставинні комплементи, що разом з особово-дієслівним консти-туентом присудка передують підметам. В реченнях інших моделей по-слідовності елементів відбивають послідовності перебігу відповідних процесів в часі: субстанції-підмети-агенси «здійснюють» певні рухи в на-прямку/відносно інших субстанцій (об’єктів простору); перебувають в певному стані (положенні) відносно інших субстанцій — об’єктів про-стору. Пояснити таку послідовність чинниками суто граматичними або суто семантичними неможливо. Це явище потребує розгляду з позицій когнітивного аспекту порядку слів, оскільки віддзеркалює послідовність сприйняття зором людини оточуючого середовища.

Усі речення моделі S + [VCd]p співвідносні з процесами-обставинними відношеннями між субстанцією-підметом та обставинним комплементом, представленим в мисленнєвій картині світу і в мовленні комунікантів як субстантивний компонент процесу. Ці процеси-обставинні відношення — в за-лежності від лексичної семантики дієслівних конституентів — підрозділяють-ся на процеси-стани, процеси-дії, процеси-зміни станів (субстанції підмета відносно оточення або частини самої себе, мислимої як «точка простору»).

Виявлене граматичне значення речень також корелює із смисло-рольовими моделями в залежності від лексико-семантичних характерис-тик лексем, що в своїй лінійній послідовності складають речення моделі S + [VCd]p. Результати зіставлення смислорольових моделей та грама-тичного значення речень, організованих за структурно-синтаксичною моделлю S + [VCd]p подано в Таблиці 3.3.1.4.

Таблиця 3.3.1.4.Кореляція між смислорольовими моделями та граматичним значен-

ням речень моделі S + [VCd]p

№ Смислорольові моделі Граматичне значення речення

1Агенс + Предикат (дія) + Ло-

катив

Про

цеси

-суб

’єкт

но-о

бста

винн

і ві

днош

ення

(дія) — переміщення субстанції-підмета відносно простору (субстанції-обставинного комплементу)

2Агенс + Предикат (стан) +

Локатив (стан) — перебування в просторі субстанції-підмета (відносно субстанції-обставинного комплементу)

3Експеріенцер + Предикат

(стан) + Локатив

4Екзистент + Предикат (стан) +

Локатив

5Експеріенцер + Предикат (змі-

на стану) + Експеріенцер (стан/зміна стану) субстанцій (підмета від-носно обставинного комплементу)/(і підме-та, і обставинного комплементу)6

Агенс + Предикат + Експеріен-цер/Локатив


Дослідження смислорольової та референтної семантики речень мо-делі S + [VCd]p виявило:

специфічними для мов у зв’язку з їх типологічними та узусними властивостями є:

частотності вживань конкретних дієслів: в англ. м. перелік вжитих 1. дієслів (найчастотнішим з яких є дієслово to be) у 4 рази коротший ніж у рос. м. і в 5 разів коротший ніж в укр. м., але частотність вживань дієслів англ. м, природно, багаторазово перевищує відповідні вживання конкрет-них дієслів в вибірках рос. м. та укр. м.

загальними для досліджуваних мов є:Підмет у реченнях моделі S + [VCd]p виражено: іменником (власним 1.

ім’ям, або загальною назвою), що позначає живу істоту (людину), або відповідними їм займенниками — у половині речень моделі S + [VCd]p (англ. м. — 51%; укр. м. — 52,2%; рос. м. — 48,7%); іменниками, що називають явища ландшафту, інтер’єру, виробничої та іншої діяльності людини — (англ. м. — 46,6%; рос. м. — 46%; укр. м. — 48,7%); іменниками (загальними назвами), які називають частини тіла людини, елементи одягу, емоції, почуття — (англ. м. — 2,4%; укр. м. — 1,8%; рос. м. — 2,6%) (див. п. 3.3.1., Табл. 3.3.1.1.).

Обставинний комплемент виражено: іменником (загальною на-2. звою), що називає певну точку в просторі (місце) — (англ. м. — 92,4%; укр. м. — 99,1%; рос. м. — 99,6%) (див. Таблю 3.3.1.2.)

Особово-дієслівний конституент присудка виражено: дієсловами, 3. співвідносними з дією (переміщенням в просторі або запереченням таких); станом (зокрема, розташуванням у просторі); зміною стану; циклічно здійснюваними діями і станами, що їх зазнає, переживає субстанція-підмет або субстанція-комплемент. Найбільш частотними у вибірках рос. м. та укр. м. є дієслова (із префіксними варіаціями), що називають рух. Для вибірки англ. м. самим частотним у висловленнях даної структурно-синтаксичної моделі є дієслово (to) be.

Залежно від лексико-семантичних та морфолого-парадигматичних 4. характеристик лексем, що функціонують як члени речення, їх конкретних характеристик, одночасно актуалізованих в висловленні, всі речення структурно-синтаксичної моделі S + [VCd]p в мовленні представляють одну з 6 смислорольових моделей (див. Табл. 3.3.1.3.):

Агенс + Предикат (дія) + Локатив — (34,7% сукупної вибірки; англ. м. — 34,9%; рос. м. — 31,8%; укр. м. — 37,6%);Агенс + Предикат (стан) + Локатив — (25,3% сукупної вибірки; англ. м. — 22,6%; рос. м. — 25,2%; укр. м. — 24,9%);

Екзистент + Предикат (стан) + Локатив — (29,6% сукупної ви-бірки; англ. м. — 38,1%; рос. м. — 20,6%; укр. м. — 28,1%);Експеріенцер + Предикат (стан) + Локатив — (7,7% сукупної ви-бірки; англ. м. — 3,4%; рос. м. — 12,1%; укр. м. — 7,0%)Агенс + Предикат (стан/зміна стану) + Експеріенцер/Локатив — (1,5% сукупної вибірки; англ. м. — 1,0%; рос. м. — 2,3%; укр. м. — 1,3%);Експеріенцер + Предикат (зміна стану) + Експеріенцер — (1,2% сукупної вибірки; англ. м. — 0%; рос. м. — 1,7%; укр. м. — 1,1%).Найпродуктивнішою із смислорольових моделей виявлено модель 5.

Агенс + Предикат + Локатив, в двох її різновидах (стан) або (дія) — сумарно ця модель покриває 60% вживань сукупної вибірки, для рос. м. та укр. м. ця модель в різновиді процес-відношення-дія є найпоширенішою, в англ. м. — другою за частотністю вживань (див. Табл. 3.3.1.3.).

Другою за частотністю вживань в сукупній виборці і мовних ви-6. борках рос. м. та укр. м. є смислорольова модель Екзистент + Предикат (стан) + Локатив (для англ. м. саме ця модель є найтиповішою) (див. Табл. 3.3.1.3.).

Граматичним значенням речень структурно-синтаксичної моделі 7. S + [VCd]p визнано співвіднесеність із процесами — суб’єктно-об’єктними відношеннями, яка конкретизується як процес-відношення-дія, процес-відношення-стан, процес-відношення-зміна стану.

Конкретний тип процесу корелює із смислорольовими моделями 8. (див. Табл. 3.3.1.4.).:

Агенс + Предикат (дія) + Локатив — з поцесом-відношенням-дією субстанції-підмета, яка переміщується відносно субстанції-адвербіального комплементу;

Агенс + Предикат (стан) + Локатив; Експеріенцер + Предикат (стан) + Локатив; Екзистент + Предикат (стан) + Локатив — із процесом-відношенням-станом субстанції-підмета, яка нерухомо перебуває від-носно об’єкту простору-субстанції адвербіального комплемента;

Експеріенцер + Предикат (зміна стану) + Експеріенцер та Агенс + Предикат + Експеріенцер/Локатив — із процесом-відношенням-станом субстанцій підмета і адвербіального комплемента, які нерухомо перебу-вають відносно одна одної або змінюють свій стан відносно одна одної.

Послідовність елементів в реченнях є такою, що забезпечує речен-9. ням виявлених смислорольових моделей однозначно корелювати із від-повідними процесами, відбивати об’єктивні послідовності перебігу про-цесів в часі або процесу сприйняття і усвідомлення розумом людини оточення.


3. 3. 2. Структурно-синтаксична модель S + [VCs]рДаний тип речень в лінгвістиці, якщо й розглядався, то у зв’язку з

типом предиката (буття) і типологією дієслів-зв’язок. Як синтаксична побудова і смислорольова структура цей тип висловлень досліджено вкрай недостатньо [217, с. 159]. Розглянемо послідовно характеристики кожного з обов’язкових елементів речень даної структурно-синтаксичної моделі та зіставимо їх сполучуваності для виявлення референтної семан-тики та визначення смислорольової моделі (моделей).

Підмет. Проведене дослідження показало, що в усіх трьох мовних вибірках в даному типі речень у синтаксичній функції підмета, як прави-ло, виступає не група підмету, що складається з декількох лексем, а окре-ме слово.

Найбільш частотною частиною мови є іменник, при цьому загальні назви є набагато частотнішими, ніж власні назви. Другу позицію за час-тотою вживань посідає у всіх мовних вибірках та у сукупній вибірці особовий займенник, вжитий як слово-замісник при повторній номінації. Значно рідшим виявлено вживання займенників інших розрядів. Ніякі інші (з теоретично можливих, але відмінні від названих) способи вира-ження підмету у дослідженому типі речень у вибірках не зафіксовані.

Відносну частотність вживань іменника та займенника в функції підмета в реченнях структурно-синтаксичної моделі S + [VCs]р відобра-жено в даних Таблиць 3.3.2.1. — 3.3.2.3. і прикладах, що ілюструють по-зиції зазначених таблиць.

Таблиця 3.3.2.1.Відносна частотність способів вираження власне підмету в номі-

нативних реченнях моделі S + [VCs]р

спосіб вираження підмету



К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

1 іменник 571 57,1 439 43,9 719 71,9 1729 57,6

2 займенник 424 42,4 561 56,1 281 28,1 1269 42,3

3 інші 5 0,5 - - - - 5 0,1

Разом 1000 100% 1000 100% 1000 100% 3000 100%

Наприклад:Their 1. lives were different, of course. ‘Їхнє життя, звичайно, було іншим’

[731, c. 110]; Colin Urquhart was just a bit mad. ‘Колін Уркхарт просто був трохи навіженним’ [719 а, c. 22] Взгляд его становился задумчивым [697, с. 17]; Густой голос его был, по-моему, очень противен. [686, с. 29]; Нашим девізом буде демократія й порядок. [687, с. 37].

She2. was a sturdy woman with a round face, like an obstinate girl of fourteen. That was it. ‘Це була сильна, міцна жінка з круглим обличчям, схожа на наполегливу п’ятнадцятирічну дівчину’. ‘То було воно’. [731, c. 15]; This was Dolly’s favourite theme. ‘То була улюблена тема Доллі’ [731, c. 44]; И все же мы не были беспризорниками [686, с. 51]; Это ведь были не огрехи жизни, а сама жизнь. [682, с. 49]; Стоит это не так уж дорого, рублей сто, максимум полтораста. [697, с. 6]; В школі між юнкерами я був, так би мовити, вороною в білому пір’ї. [687, с. 47].

Getting to know Margaret Oxenford3. would not be an unpleasant duty. ‘Знайомство із Маргарет Оксенфорд не стало б неприємним обов’язком’ [712, c. 160]

Таблиця 3.3.2.2.Відносна частотність вживання іменників як способу вираження

власне підмету в номінативних реченнях моделі S + [VCs]р

Іменникяк спосіб

вираження підмету



К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%) К-ть прикл

(%)

1Загальна

назва451 78,99 395 89,97 662 92,07 1508 87,22

2 Власне ім’я 120 21,01 44 10,03 57 7,93 221 12,78

(разом) 571 100% 439 100% 719 100% 1729 100%

Наприклад:Her 1. eyes were red. ‘Її очі були червоними від сліз’ [731, c. 110, 111];

The bars were full. ‘Бари були переповнені’ [717, c. 34]; Только служанки бывают разные.; Заливной судак был хорош.; Статья на твердой фото-


бумаге выглядела неузнаваемой. [682, с. 8, 5, 13]; Веселішим стало Єль-чине життя на фермі. [681, с. 31];

Our 2. Rook was not at ease ‘Наш Рук почувався ніяково’ [717, c. 19] George Ferndale was a keen horseman ‘Джордж Ферндейл був заядлим наїзником’ [712, с. 12]; Diana was unexpectedly direct. Munson and I are both native-born Washingtonians. ‘Діана була несподівано прямолінійна. Мансон і я обидва корінні жителі Вашингтона’ [731, c. 20, 44]; Полногрудая Мор-гота не дерет его за волосы [679, с. 32] Кузьмин работал там начальником участка. [682, с. 17]; Факіром Іван повернеться, йогом. [681, с. 10];

Таблиця 3.3.2.3.Відносна частотність вживання займенників як способу вираження

власне підмету в номінативних реченнях моделі S + [VCs]р

Займенникяк спосіб вираження

підмету



К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

1 (особовий) 298 69,5 354 63,1 196 69,8 848 66,7

2 (вказівний) 131 30,5 171 30,5 28 10,0 330 26,0

3 (неозначений) - - 36 6,4 57 20,2 93 7,3

Разом 429 100% 561 100% 281 100% 1271 100%

Наприклад:She1. ’s vulnerable ‘Вона дуже уразлива’ [725, с. 56]. They had all been

market boys together ‘Колись хлопчаками вони разом працювали на рин-ку — виконували мілкі доручення’ [717, c. 35]. Не was unfair ‘Він був неспра-ведливим’ [715, с. 7]. I was tongue-tied ‘Я нічого не міг сказати «язика проглотив» (букв.: язик перекрутився)’ [715, с. 5]; Мы были здоровы. [686, c. 8]; Не стала вона святом Єльчиного життя. [681, с. 36].

Oh, 2. that’s a lovely dress ‘О, це була чудова сукня’ [712, с. 23]; This was a city at full pelt. ‘Це було справжнє велике місто, в якому вирувало життя [717, c. 8]; Но тут было его право. [697, c. 9]; Это и есть психотерапия, лечение души. [697, c. 57];

Нет3. , все было тихо. [686, c. 56] Все хотят быт талантливыми. [682, с. 19]; Все від неї само іде їм «на скок»… [681, с. 90]

Звертає на себе увагу більший діапазон розходжень у частотності вживань іменників і займенників у мовній вибірці укр. м.. Розподіл варі-

ативності в підвибірках англ. м. та рос. м. набагато більш рівномірний. Іменники і контекстно відповідні їм займенники за своєю лексичною та референтною семантикою асоціюються з широким спектром об’єктів і явищ навколишнього світу, людиною та її внутрішнім світом. Проте всі ці явища, мислимі як субстанції, представлені не в дії, не в стані, який змінюється, не у відношенні з іншими субстанціями.

Звично приписувані семантичні ролі підмета виявляються непридат-ними до підметів даного типу висловлень. Типова семантична роль агенс передбачає живого учасника ситуації, її навмисного ініціатора, який контр-олює ситуацію, безпосередньо виконує відповідну дію і є «джерелом енергії» цієї дії, який діє для або в інтересах інших осіб; досягає чогось, отримує результати [654, с. 17; 667] Проте в даному випадку субстанція-підмет такою не є. Роль експеріенцер — суб’єкт чуттєвого сприйняття при дієсловах любити, бачити, чути [654, с. 17], який не виконує дію, а відчуває, перетерплює певний фізичний або психічний стан, зазнає [66, с. 386]– також не кваліфікується для підметів даного типу речень, як і роль актор. Остан-ня позначає «особу, чия роль у події сприймається як центральна», по суті, виходячи з прикладів П. Шахтера (Ребенок получит рис от женщины), — роль бенефіціарія, але у функції підмета [484, с. 339, 331].

У лінгвістиці вже вказувалося на неможливість використання на-званих смислових ролей «для ідентифікації підметів в тих реченнях, в яких агенс відсутній, а речення такого типу складають значну частину висловлень мови» [208, с. 259–260]. До таких речень Е. Кінен відносить: John is tall. John is a plumber. John is in Chicago. ‘Джон високий. Джон — сантехнік. Джон в Чікаго.’, тобто розглянуті в попередньому параграфі «буттєві» і ті, що є об’єктом аналізу в даному параграфі. Роль «екзистент» (= існуючий), запропонована П. Шахтером для підмету в буттєвому ре-ченні [484, с. 340–342], найбільш близько відображає специфіку підмету у висловленнях структурно-синтаксичної моделі S + [VCs]р.

Особово-дієслівний конституент присудка, або дієслово-зв’язка. Неза-лежно від мови для кожної з вибірок найбільш частотним є вживання в цій функції дієслова быть (бути) (to be): (англ. м. — 92,61%); (рос. м. — 77.13%); (укр. м. — 63,29%) — в значенні «існувати», що показує існування субстанції-підмету в певний момент або період часу з притаманною їй певною влас-тивістю або характеристикою. Ропот есть недовольство [686, с. 71]; Жизнь каждой очереди была хотя и короткой, но увлекательной. [693, 57]; Гудок — то була пісня заводська [681, с. 23]; Але ж порядок є порядок [681, с. 71]; He was no fool ‘Він — не дурень’ [704, с. 44]; They had all been comrades in the market strike a dozen years before. ‘Якихось з десяток років тому вони ра-зом страйкували на ринку і були товаришами’ [717, c. 23].


Природні відмінності щодо частоти вживання цього дієслова в роз-глянутих мовах, з одного боку, і в ситуаціях, що відносяться до різних часових сфер — теперішнього (рос. м. — 3%; укр. м. — 1%; англ. м. — 42%), минулого (рос. м. — 94%; укр. м. — 96%; англ. м. — 55%), майбутнього (рос. м. — 3%; укр. м. — 3%; англ. м. — 3%) — з іншого, пояснюються нор-мативним еліпсом цього дієслова в реченнях, що відносяться до сфери сьогодення в рос. м. та укр. м. (еліптовані речення за умовами відбору не враховувалися). Переважна більшість висловлень вибірок з дієсловом «бути», вжитим у формах теперішнього часу (для англ. м. 89% — це форма невизначеного/простого часу — Present Simple) сприймаються як певні істини або постійні характеристики субстанції-підмета незалежно від конкретної тимчасової сфери: Ропот есть недовольство [686, с. 14]; Але ж порядок є порядок [681, с. 71]; A crowd is people freely voting for themselves ‘Натовп — це люди, які вільно голосують самі за себе’. [717, c. 35]; Oh, that’s a lovely dress ‘О, це — чудова сукня’ [710, с. 10].

Низка висловлень англ. м. з дієсловом «бути» у формі теперішньо-го невизначеного часу (3,4%) виявляють безпосередній зв’язок з кон-кретними мовними ситуаціями, обмеженими у часовому проміжку і пов’язаними зі сферою минулого. Наприклад, репліка персонажа — дівчинки-підлітка в день похорону батька: But on that day, when they returned from the funeral, (…) Bill (…) looked at (…) the stepchild, he had loved most of all in his adopted family, (…) and when she cried from the depth of her, ‘Oh, Dad! Oh, Dad! I’m sorry. I’m sorry’, he swept her into his arms. ‘Але того дня, коли вони повернулися з похорону, (…) Білл (…) глянув на (…) свою прийомну дочку, найулюбленішу з великої родини при-йомних дітей, (…), і коли вона із глибини душі вигукнула «Тату, тату, пробач, (я винувата), пробач», він схопив її в обійми.’ Всі речення з цим же дієсловом у формах минулих часів (Past Simple — 95, 2%; Past Perfect — 4,8%): Then, for once, the streets were duller, darker than the night sky ‘Потім на якусь мить вулиці стали не такими яскравими, темнішими за нічне небо’ [717, c. 11]; He had been a friend to him ‘Колись вони то-варишували (були друзями)’ [717, c. 25] і теперішнього часу доконано-го виду (Present Perfect Inclusive — 11% від усіх речень з дієсловом «бути» у формах теперішніх часів), всі випадки вживань якого зареє-стровані тільки в діалогічному мовленні «прив’язують» характеристику субстанції-підмету до відносно певного моменту в минулому або неви-значеному періоду, що передував описуваної мовної ситуації, наприклад: ‘Can you get some rest?’ ‘Oh, don’t worry about that, woman. They’ve put nice big leather reclining chairs into the waiting room for us. They’ve been very good’ ‘«Ти можеш спочити?» «Не турбуйся про це, жінко. Вони для нас

в кімнаті для відвідувачів поставили великі шкіряні крісла з відкидними спинками, такі зручні. Вони весь цей час так добре до нас ставляться.»’ [710, с. 187].

Тривалість періоду варіює від найкоротшого моменту (мить усвідом-лення правди під час внутрішнього монологу героїні в авторському по-данні С. Моема): At first she thought that she had only to bide her time, and sooner or later Walter would forgive her. She had been too confident of her power over him to believe that it was gone forever. Many waters could not quench love. He was weak if he loved her, and she felt that love her he must. But now she was not quite sure. ‘Спочатку вона думала, що треба тільки зачекати, і з часом Уолтер її вибачить. Вона була надто впевнена в своїй владі над ним, щоб вважати, що все скінчилося. Вогонь кохання водою не згасити. Він був слабаком, якщо кохав її, і вона не сумнівалася, що він мусить кохати її, не може не кохати. Але зараз вона була вже не такою впевненою’ [720, с. 9]. (Або в наступному описі персонажа під час нападу астми): His tie was loose ‘Його краватка була послаблена (щоб дихання не було утрудне-ним)’ [717, c. 36], до декількох років/десятиліть (опис характеру і пове-дінки того ж персонажа з колегами по службі): And Rook was wise enough to keep his office fingers clean, ‘Руку вистачало мудрості, щоб не марати своєї репутації’ (Авторська оцінка-опис внутрішнього «я» того ж самого персонажа): For all his coolness and his suits, Rook was a market boy, a Soapy through and through. ‘Попри всю його крутість, всі його вишукані костюми, Рук залишався тим самим ринковим хлопчиськом-помічником, до мозку кісток Соупі (невловимим і винахідливим).’

При цьому незалежно ні від співвіднесеності з тією чи іншою тим-часовою сферою, ні від тривалості/протяжності описуваного періоду, саме існування субстанції-підмета і атрибутовані їй характеристики завжди подано як незмінні (в рамках даного моменту/періоду) стани.

Дієслова «работать (кем?)», «працюваті, ходити (ким?)» в рос. м. та укр. м. в низці випадків за своєю семантичною функцією виступають аналогами дієслова «бути», специфікуючи процес як циклічність послі-довних дій, представлений як незмінний стан субстанції-підмета, тим самим ідентифікуючи її: Кузьмин работал там начальником участка. [682, с. 13]; Мати працювала … свинаркою. [681, с. 26]; Я тоді ще не ходив у січовиках [698, с. 27]; Я саме тоді ходив у покойових його крулівської милості Яна Казимира [698, с. 32]; Порівняймо: I’m a doctor. ‘Я — лікар’ [721, с. 68]; I’m a cardiac surgeon. ‘Я — хірург-кардіолог’ [727, с. 185]. (По-рівняймо також: досліджуючи семантику дієслова в аналогічного типу реченнях, В. Каленич підкреслює, що предикатам такої семантики харак-терна властивість статичної рівноваги, при якій нічого не змінюється і


не створюється, орієнтованість на суб’єкт як носія даного стану, замкну-тість стану в сфері суб’єкта [191]).

Інші дієслова, зареєстровані у вибірках, вказують на або називають зміну стану (характеристики) субстанції-підмету (або заперечують зміни): (рос. м.: затвердеть, усохнуть; возникать, становиться, стать, превра-титься тощо — 19%); (укр. м.: зберегтися, залишитися (яким?) — 1%); (англ. м.: become, turn, remain, keep — 3%): Взгляд его становился задумчивым. [697, 35]; Девушка сразу стала холодна и невозмутима, как полярный день. [682, с. 5]; Одразу зосталась дочка круглою сиротою. Олекса ще сумнішим стає. [681, с. 32, 59]; She kept silent ‘Вона продовжувала мовчати’ [704, с. 26]; His lips, his fingernails, his tongue, his feet were turning violet ‘У нього багровіли губи, нігті на руках, язик, ноги’ [717, c. 36].

Іменна частина присудка. Аналіз мовних форм, використаних як іменна частина присудка в проаналізованих мовних уривках виявив на-ступні закономірності.

У переважній більшості речень, незалежно від мовної приналежності, в цiй функції виступають не окремі лексеми, а більш-менш поширені іменні фрази, ядром яких є іменники або прикметники. Відносну частот-ність відповідних вживань відбито в Таблиці 3.3.2.4. Попри майже одна-кову (в межах сукупної вибірки) частотність вживань форм іменника (49,%) та прикметників (46,7%), у вибірках англ. м. та укр. м. вживання іменника у функції предикатива спостерігається частіше, ніж таке ж вживання при-кметника, у вибірці ж рос. м. — співвідношення зворотне (див. Таблицю 3.3.2.4.). Стосовно вживань іменника важливо зазначити, що для кожної з мов понад 99% — це загальні назви — живі істоти або неживі об’єкти (в практично рівних пропорціях). В окремих випадках (див. Таблицю 3.1.3.2. позицію «інші») в якості суб’єктного комплементу особово-дієслівного конституента присудка зареєстровано неозначені форми дієслова, при-слівники, займенники (для англ. м. — в першу чергу — дієприкметники і дієприслівники минулого 16,2% і теперішнього часу 2,4%).

Позиція «інші» в Таблиці 3.3.2.4. представлена віддієслівними фор-мами: Past Participle та Present Participle, неозначеною формою дієслова: (We were all pretty upset. He sounded impressed. ‘Ми всі були дуже засмуче-ними. Він здавався враженим, це видавав його голос. ’ [727, с. 34, 68]; The prosecutor’s case against Paige seemed overwhelming. ‘Звинувачення, висуну-те прокурором проти Пейдж, здавалося непереборним’ [727, с. 158] Но это уже значило — докатиться. [697, с. 59]; прислівниками (Проте збочувати кудись з пішоходу було вже запізно. [677, с. 75]; Наша стена около кассы выглядела живописно. [693, 97]; займенниками: И опасения были не его, а чужие. [682, с. 26]; That’s all. ‘Це все’ [727, с. 59].

Таблиця 3.3.2.4.Способи вираження ядрового компонента предикатива в номінатив-

них реченнях моделі S + [VCs]р (з розрахунку на 1000 прикладів)

№Спосіб

вираження



К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

1 іменник 427 42,7 406 40,6 543 54,3 1376 45,92 прикметник 373 37,3 583 58,3 452 45,2 1408 46,93 інші 200 20,0 11 1,1 5 0,5 216 7,2

Разом 1000 100 1000 100 1000 100 3000 100

В рос. м. та укр. м. іменники в функції предикатива зареєстровано в обох можливих відмінкових формах — називного і орудного відмінків — з однаковою ймовірністю, незалежно від морфологічного статусу (жива істота/неживий об’єкт). Відмінкова форма іменника, як виявлено, зумов-лена лексико-морфологічними особливостями сполучуваності слів і за-лежить від способу дієслівного управління формою комплемента, що зазвичай фіксовано в відповідних словниках. Наприклад: являться/ра-ботать кем (орудний): Повковником Лубенського повку є Дмитро Зелен-ський. [698, с. 15]; Самый путь из города на Черноморскую улицу был своего рода лекарством от невзгод. Он будет у нас начальником отдела. [693, с. 48]; Таня была ему, наверное, лучшей женой. [697, с. 38]; превра-тить (ся) в кого/во что (називний): Базарные площади — все эти Толчки, Привозы и Барахолки — превратились в булыжные пустыни. [693, с. 76].

Дієслово бути, вжите в смислі існувати, допускає і форму називного відмінку: Это был, конечно, ученый, может быть даже цадик, какой-нибудь старый философ с Портофранковской улицы [693, с. 54]; Эти трое были лучшие ученики Лаптева. [682, с. 20]; Это была заведомая ложь. Это был зов, приглашение к перемирию. [697, с. 34, 56].

Така відмінкова форма іменника-предикатива при дієслові бути (в рамках корпусу прикладів вибірок рос. м. та укр. м. обумовлена спосо-бом вираження підмета — вказівним займенником (на відміну від імен-ника або його замісника-особового займенника). Для англ. м., де втрачено флективні відмінкові форми, дана умова не є релевантною: This was a city at full pelt. That was Victor’s ideal birthday meal. He was not Dali, yet. She was no fool. ‘Це було справжнє велике місто, життя в ньому вирувало. Це була, за встановленою Віктором традицією, ідеальна страва до дня народження.


Він — не Далі, поки що. Вона — не дурничка.’ [717, c. 48] Пор.: вживання форми орудного відмінка для іменника в функції предикатива в хорват-ській мові Б. Бела і Г. Фалєтар пояснюють специфікою його семантики, яка визначається на основі понять когнітивної граматики як траєкторія, віха, схематичність, специфічність. Називний відмінок визначено ними як суб’єкт-траєктор, а форма орудного відмінку для іменника-предикатива, з їхньої точки зору, обумовлена семантичними причинами і пов’язана з «особливостями концептуалізації» [519, с. 14].

Прикметники-предикативи (рос. м., укр. м.) зареєстровані в своїх повній і короткій формах (укр. м.: повна –52,1%, коротка — 47,9%; рос. м. — 50,6%, — 49,4% відповідно). Повні прикметники (рос. м.) зареєстровані, в основному, у формі називного відмінка, після дієслів становиться, выглядеть виявлено форму орудного відмінка: Взгляд его становился задумчивым. [697, с. 17]; После севера этот Лазарев, со своим брюзжанием и соблазнами, выглядел отсталым от жизни, поглупевшим. [682, с. 57].

Значна частина речень з предикативами-короткими прикметниками дає підстави вважати, що даною формою прикметника висловлено стан: як результат здійсненої над субстанцією-підметом дії, або результат певної зміни, що сталася із субстанцією-підметом. Наприклад: Все они были засекречены. Подлинная жизнь была скрыта. Окна были раскрыты. Девушка сразу стала холодна и невозмутима, как полярный день [682, с. 20, 43, 49, 4]; Семь заповедей тети Даши были вскоре забыты. (686, c., 51). Інші приклади свідчать про потенційну можли-вість зміни стану субстанції-підмета, стан-характеристика якого сприй-мається як тимчасова, прив’язана до конкретного моменту, періоду: Я был болезненно застенчив, угрюм и очень печален. Мать была очень весела в этот вечер. [686, с. 26, 39]; Досі тут більшовиків було непо-мітно. [687, с. 48].

Навпаки, повна форма прикметника-предикатива інтерпретується як позачасова відносно постійна характеристика субстанції-підмета: Вопрос был жестокий. [682, с. 38]; Мать лежала спокойная, такая же бледная, как всегда. Дядя был холостой. [686, с. 41, 52].

Аналогічні відношення між субстанцією-підметом і характером при-писуваної їй властивості в англ. м. виражено дієприкметниковими фор-мами або прикметником, відповідно: His breathing now was panicky and spasmed. ‘Дихання його стало спазмотичним і уривчастим’ (тимчасова) They were almost blocked. ‘Вони були майже блоковані’ [717, c. 46] (від-носно постійна). В вибірці англ. м. прикметники-предикативи називають як постійні, позачасові, так і швидкоплинні конкретні стани-характеристики субстанції-підмета, пор.: His mind was lean. The expression

on his face was lean. ‘Він був не дуже розумним (букв.: його розум був виснаженим, охлялим). Обличчя в нього було худе, виснажене (букв.: Вираз його обличчя був виснаженим, охлялим).’ (постійна характерис-тика персонажа роману). His lips, his fingernails, his tongue, his feet were turning violet. His face was mauve. ‘У нього багровіли губи, нігті на руках, язик, ноги. Обличчя стало ліловим.’ — (швидкоплинний стан того ж персонажа під час нападу астми).

Іменники в функції комплементу особово-дієслівного конституента присудка зазвичай вживаються в реченнях структур S + [VCo]р, S + [VCd]р, S + [VCoCd]р, де такий іменник (об’єктний або обставинний комплемент) завжди співвідноситься із субстанцією-учасником процесу-відношення (об’єктного або адвербіального).

З метою з’ясування природи процесу, співвідносного з реченням структури S + [VCs]р і референції іменника-предикатива, в ході дослі-дження зіставлено актуалізовану семантику предикатива-іменника із актуалізованою семантикою предикатива-прикметника. В проаналізова-них висловленнях предикатив-прикметник співвідноситься з однією характеристикою субстанції-підмета, а предикат-іменник — з цілим комп-лексом взаємопов’язаних властивостей субстанції-підмета.

Таким чином, речення з предикативом-прикметником, що називає одну властивість субстанції-підмета, співвідносне з процесом-невідношенням-характеризацією (атрибуцією). Речення з предикативом-іменником ідентифікує субстанцію як приналежну до певного класу за цілою сукупністю конкретних властивостей-характеристик і є співвід-носним із процесом-ідентифікацією. (Пор.: «найменування людини дає ціле багатство інформації, включаючи віднесення до групи (сім’я, соціум тощо), орієнтацію (адресат/не адресат), фрейм співвіднесеності (особове ім’я, назва спорідненості, заняття тощо), культурологічні обмеження тощо». «опис… служить для категоризації», «ім’я… служить для іденти-фікації» [549]. Очевидно, що іменник-предикатив, ідентифікуючи субстанцію-підмет співвідноситься не з іншою, відмінною від підмета, субстанцією, а з нею ж самою. Компонентами процесу виступають не дві, а тільки одна субстанція-підмет, відповідно, і процес-ідентифікація є процесом-невідношенням.

Виходячи з особливостей процесів, співвіднесених з реченнями розглянутого типу, і застосовуючи пропозицію П. Шахтера відносно кваліфікування семантичної ролі підмета в буттєвих реченнях, семантико-рольові моделі, актуалізовані реченнями структури S + [VCs]р, кваліфіковано як: Екзистент (описуване) + Предикат (= копула + атрибут)


Екзистент (ідентифіковане) + Предикат (= копула + ідентифікат).Проте поняття «Екзистент» (= існуючий), на наш погляд, має обме-

жену сферу застосування, оскільки воно є співвідносним виключно з реально існуючими об’єктами, явищами дійсності. В мовленні ж, як відо-мо, комуніканти висловлюють зміст своїх думок про дійсність, причому не тільки про реальну, а й про мислиму, можливу в гіпотетичному світі, в якому описуються «реальний і бажаний (хай і не завжди досяж-ний), нереальний стан справ. У цьому світі ми знаходимо характеристики дійових осіб, об’єктів, часу, обставин подій (зокрема, вчинків дійових осіб) і т. п. Цей умовний світ включає також домислені інтерпретатором (з його неповторним життєвим досвідом) деталі й оцінки» [114, с. 86–95].

У реченнях структурно-синтаксичних моделей S + [VCd]р і S + [VCs]р актант-підмет описується з точки зору його місця розташування або з позицій його характеристик, властивостей. Речення дану субстанцію як би виставляє на показ, демонструє перед слухачем, читачем — експонує її для огляду.

В англ. м. існує низка однокореневих слів саме такого змісту: дієслово to expose = 1. to uncover, leave unprotected, 2. display, 3.disclose, make known (розкривати, виставляти на показ, робити відомим) [667, с. 300]; анало-гично: [676, с. 294]. Деривати від дієслова to expose вживаються у зна-ченнях: відкритий для огляду; виставлений на огляд (exposed-to-view); опис, зображення, виставлення будь-чого для загального перегляду (exposition); поява на публіці, на екрані телевізора і т. п., виставка, демон-страція широкій громаді, викриття, виведення на чисту воду, вигляд, місце розташування (exposure) [670].

Іменник exponent = person or thing that explains or interprets, or is a representative or example (людина або річ, яка пояснює, інтерпретує, або є представником або прикладом чого-небудь) [667, том 1, с. 300; 676, с. 294] іменує саме такий суб’єкт, об’єкт, явище, пред’явлені для огляду. У словниковому складі англ. м. наявна також лексема expositor (= тлумач; інтерпретатор, коментатор), що дозволяє знехтувати смислом «person or thing that explains or interprets (людина або річ, яка пояснює, інтерпре-тує)» при термінологічному вживанні лексеми експонент.

Проте в рос. м. та укр. м. дане запозичення (экспонент, експонент) вживається як найменування «учасника в художній або промисловій ви-ставці, виставщика» при «экспонат (експонат)» — «предмет, представлений на виставку» [652, Том 4, с. 453; 656, с. 286]. Крім того, в англ. м. суфікс ла-тинського походження -аnt/-ent вважається продуктивним для утворення стилістично нейтральних, позбавлених емоційного забарвлення іменників, що позначають людей, об’єкти, явища. (див., наприклад, [15, с. 97; 17]).

З огляду на вищевикладене, пропонується кваліфікувати смислову роль актанта-підмета в реченнях структурно-синтаксичних моделей S + [VCs]p і S + [VCd]p як Експонант — дане для огляду, опису.

Таким чином, і смислорольові моделі аналізованих речень структурно-синтаксичної моделі S + [VCs]p переписуються як:

Експонант + Предикат (= копула + атрибут) іЕкспонант + Предикат (= копула + ідентифікат),частотність актуалізацій яких представлено в Таблиці 3.3.2.5.Позиція «інші» в Таблиці 3.3.2.5. об’єднує приклади з вибірок англ. м.,

укр. м. та рос. м., семантична структура яких виявлена ускладненою. Про більш складну семантичну структуру висловлень свідчить наявність в синтаксичній структурі речення:

а) предикатива-прикметника в формі вищого ступеня порівняння,б) дієслова-зв’язки, вираженого «повнозначним» дієсловом, що по-

значає певний стан субстанції-підмету таким, як воно представлено для сприйняття іншою субстанцією,

в) дієслова-зв’язки, вираженого «повнозначним» дієсловом, що на-зиває дію або стан (зміну стану) (рос. м.: лежать, стоять, заснуть, при-ходить, являться; укр. м.: чекати, сидіти, висіти; англ. м.: rise, set, etc.

Таблиця 3.3.2.5.Смислорольові моделі, актуалізовані реченнями структури S + [VCs]р

№ Смислорольові моделіАнгл. Рос. Укр.


К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

1Експонант + Предикат (копула+атрибут)

489 48,9 580 58,0 456 45,6 1525 50,8

2Експонант + Предикат (копула+ідентифікат)

497 49,7 411 41,1 541 54,1 1449 48,3

3 Інші моделі 14 1,4 9 0,9 3 0,3 26 0,9

Разом 1000 100 1000 100 1000 100 3000 100

Наявність прикметника-предикатива у формі вищого ступеня (рос. м. — 0,2%; укр. м. — 0,1%; англ. м. — 5,6%) обумовлює обов’язковість іменника, який називає субстанцію-об’єкт порівняння.

В такому випадку речення не тільки характеризує субстанцію-підмет як таку, якій у певний період часу притаманна конкретна властивість, але й заявляє про наявність такої ж властивості у іншої субстанції, а також


називає результат зіставлення інтенсивності проявів даної властивості у названих субстанцій. Таким чином, речення з предикативом-прикметником у формі вищого ступеня порівняння співвідноситься з трьома процесами. Пропозиція, що є змістом речення структури S + [VCs]р, входить як одна із складових у загальний зміст висловлення.

В усіх вище розглянутих висловленнях із дієсловами-зв’язками «буття» і «перетворення» пропозиція речення представлена як істинніс-на, такі висловлення характеризуються об’єктивною модальністю (нульо-вим модусом).

Вживання в функції зв’язки дієслова, що позначає певний стан субстанції-підмету таким, яким цей стан представлено для сприйняття іншою субстанцією, суттєво змінює модальний компонент значення: тепер висловлення характеризується суб’єктивною модальністю. З точки зору мовця, пропозиція речення допускає імплікацію неправдивості: Интуиция выглядела беспомощным лепетом [682, с. 24]; Як залишок іншої епохи сприймається цей осілий, з призьбою, ніби ще запорізьких часів зимівник. [681, с. 20]; He looks nice (= but only looks, is actually bad). [727, с. 43] ’На вигляд він гарний’ (= тільки на вигляд, насправді є поганим); He sounded (not necessarily was) impressed. [727, с. 69] ’Його голос звучав так, ніби він був враженим’ (= не факт, що дійсно був враженим); It (work as a doctor at a hospital) had all seemed so easy at medical school [727, с. 35] (was, as it turned out, actually difficult, strainous, exhausting) ’Вона (робота лікаря в лікарні) колись, в часи навчання в медичному коледжі, здавалося такою легкою’ (= але в дійсності виявилася складною, напруженою, виснаджуючою).

До таких дієслів з засвідчених у вибірках відносяться: рос. м.: выглядеть, быть похожим на; укр. м.: відливати, видавати, пролунати; англ. м.: seem, sound, look, та інші, а частотності їх вживання становлять відповідно: рос. м. — 1,5%; укр. м. — 1,4%; англ. м. — 1,1%.

До цієї ж групи нами були віднесені і дієслова рос. м.: означать, счи-таться, оказываться; укр. м.: уявлятися, сприймати, почуватися; англ. м.: feel, mean, turn out і т. п. на тій підставі, що в розглянутих контекстах вони також позначають/називають суб’єктивне сприйняття-оцінку фраг-мента дійсності. Наприклад: Но это уже значило — докатиться [697, с. 67]; I’m feeling better this morning ‘Я почуваюся краще’ [727, с. 78] (в репліці-відповіді пацієнта лікарю пацієнт оцінює свій стан суб’єктивно, але з контексту очевидно, що цей стан не покращився). Тобто, речення співвідносні не лише з процесом (постульованим пропозицією), а й з процесом-інтерпретацією мовцем висловленого.

«Повнозначне» дієслово в функції зв’язки в таких реченнях, назива-ючи дію або стан (зміну стану), не «втрачає», а актуалізує свою лексичну

семантику. Наступний за таким дієсловом предикатив є вживаним абсо-лютно комплементом імплікованого дієслова-зв’язки бути. Поєднання дієслова і предикатива представляє складений дієслівно-іменний при-судок і дає подвійну характеризацію субстанції-підмету, наприклад: Мать лежала спокойная, такая же бледная, как всегда. [686, с. 39] (речення співвідносне з процесом-невідношенням-недією і одночасно з процесом-невідношенням-станом-характеризацією); Он приходил грозный, коренастый, усатый, в маленькой суконной шапочке, в брезентовых шта-нах. [686, с. 30] (речення співвідносне з процесом-невідношенням-дією і одночасно з процесом-невідношенням-станом-характеризацією). Таким чином забезпечено співвіднесення не з одним, а з двома процесами, суб-стантивний компонент (підмет) яких один і той же. (Див., наприклад, аналіз подібних висловлень в [569; 45]. Виявлене граматичне значення речень також корелює із смислорольовими моделями в залежності від лексико-семантичних характеристик лексем, що в своїй лінійній послі-довності складають речення моделі S + [VCs]p. Результати зіставлення подано в Таблиці 3.3.2.6.


ням речень моделі S + [VCs]p


1Експонант + Предикат (копула+атрибут)

Процес-невідношення-стан-атрибуція (характеризація)(змінний, тимчасовий, швидкоплинний стан)

2Експонант + Предикат (копула+ідентифікат)

Процес-невідношення-стан-ідентифікація(відносно постійний незмінний стан)

3 Інші моделі ≥ 2 співвідносних процесів

З метою виявлення можливого впливу на смислорольову та інші складові семантики речень, викликаних змінами нейтрального взаємного розташування обов’язкових елементів, в ході дослідження було проведе-но низку трансформаційних перетворень висловлень вибірок.

Зокрема, інвертування предикатива-прикметника в позицію між підметом і особово-дієслівним конституентом присудка в рос. м. та укр. м. семантичних характеристик речень не змінює, змінюється їх комуніка-тивна та просодична складові, що тягне зміни в емоціональному насичен-ні висловлень. Пор., наприклад:

( Я был) (тема) + (болезненно застенчив, угрюм и очень печален) (рема). → (Я болезненно застенчив, угрюм) (тема) + и (очень)


(рема) + (печален был) (тема) — Експонант + Предикат (копула+атрибут).( Мать была) (тема) + (очень весела) (рема) + (в этот вечер) (тема). [686, с. 26, 39]; → (Мать) (тема) + (очень весела) (рема) + (была в этот вечер) (тема) — Експонант + Предикат (копула+атрибут).( Досі тут більшовиків було) (тема) + (непомітно) (рема). [687, с. 48]. → (Досі тут більшовиків) (тема) + (непомітно було) (рема) — Експонант + Предикат (копула+атрибут).

Інвертування предикатива-прикметника в позицію перед підметом в рос. м. та укр. м. також семантичних характеристик речень не змі-нює, а змінює їх комунікативну та просодичну складові із виплива-ючими змінами в емоціональному насиченні висловлень. Пор., на-приклад:

( Я был) (тема) + (болезненно застенчив, угрюм и очень печален) (рема). → *Очень печален) (рема) + (Я был болезненно за-стенчив, угрюм и) (тема) — Експонант + Предикат (копула+атрибут)( Мать была) (тема) + (очень весела) (рема) + (в этот вечер) (тема). [686, с. 26, 39]; → (Очень весела) (рема) + (мать была в этот вечер) (тема)/Очень) (рема) + (весела мать была в этот вечер) (тема)/(Очень весела мать была) (тема) + (в этот вечер) (рема)/(Очень весела мать была) (тема) + (в этот) (рема) + (вечер) (тема)./(Очень весела мать была в этот) (тема) + (вечер) (рема) — Експонант + Предикат (копула+атрибут)( Досі тут більшовиків було) (тема) + (непомітно) (рема). [687, с. 48]. → (Непомітно) (рема) + (Досі тут більшовиків було) (тема)./(Непомітно досі тут) (тема) + (більшовиків) (рема) + (було) (тема) — Експонант + Предикат (копула+атрибут).

Аналогічне інвертування предикатива-іменника веде до аналогіч-них наслідків і до повного порушення структури висловлення (мар-ковано як *?-проблематично, *- абсолютно неможливо):

( Это была) (тема) + (заведомая ложь) (рема). → (Ложь это была) (тема) + (заведомая) (рема)./(Ложь) (рема) + (это была заведо-мая) (тема); → (Это) (тема) + (ложь) (рема) + (была заведомая) (тема) — Експонант + Предикат (копула+атрибут).(Повковником Лубенського повку є) (тема) + (Дмитро Зелен-ський) (рема). →*? (Дмитро Зеленський) (тема) (повковником) (рема) (Лубенського повку є) (тема).; →*? (Повковником Лу-

бенського повку Дмитро Зеленський) є) (тема) + ((рема)..) — Експонант + Предикат (копула+атрибут)

Всі спроби варіацій інвертування речень англ. м. ведуть до руй-нації структури речення:

This was a city at full pelt. → *This a city was at full pelt.; *? A city this was at full pelt — Експонант + Предикат (копула+ідентифікат)She was no fool. → *She no fool was.; *? No fool she was.He sounded impressed. → *He impressed sounded.; *? Impressed he sounded.

Дослідженням смислорольової та референтної семантики речень моделі S + [VCs]p виявлено:

специфічними для англ. м., рос. м. та укр. м. у зв’язку з їх типо-логічними властивостями є:

Частотності1. вживання лексем, що виступають у відповідних синтаксичних функціях (див Таблиці 3.3.2.1.- 3.3.2.4.).

Морфолого-парадигматичні характеристики таких лексем обу-2. мовлюють можливості/неможливості змін в послідовності обов’язкових речень без руйнації структури висловлення: в рос. м. та укр. м. інвер-тування (внаслідок флективного типу мов) веде лише до змін в ко-мунікативній структурі, емоціональному забарвленні та інтонації, але не руйнує структуру висловлення.

В англ. м. інвертування предикативу в позицію перед підметом 3. є проблематичним, в позицію між підметом і особово-дієслівним конституентом внаслідок аналітичного типу мови є недопустимим, оскільки призводить до структурної руйнації висловленя.

Загальними для англ. м., рос. м. та укр. м. є:типологія смислорольових моделей, співвідносних із реченнями 1.

структурно-синтаксичної моделі S + [VCs]p — всі речення підпадають під 2 смислорольові моделі (див. Табл. 3.3.2.5.):

Експонант + Предикат (копула+атрибут) (50,8% сукупної вибірки; англ. м. — 48,9; рос. м. — 58,0; укр. м. — 45,6) таЕкспонант + Предикат (копула+ідентифікат) (48,3% сукупної вибірки; англ. м. — 49,7; рос. м. — 41,1; укр. м. — 54,1).Всі речення структурно-синтаксичної моделі S + [VCs]p є 2.

співвідносними із процесами-невідношеннями-станами, які — в за-лежності від референтної семантики речення в цілому та предикати-ва, зокрема, — конкретизуються як процес-невідношення-стан-атрибуція (характеризація) та процес-невідношення-стан-ідентифікація (див. Табл. 3.3.2.6.).


Речення, граматичним значенням яких є співвіднесенність із 3. процесом-невідношенням-станом-атрибуцією (характеризацією), на-зивають існуючою у часі субстанцію, якій притаманним є змінний, тимчасовий, швидкоплинний стан. В мовленні такий стан номінова-но прикметниками та дієприкметниками, вжитими у функції пред-икативу.

Речення, граматичним значенням яких є співвіднесенність із 4. процесом-невідношенням-станом-ідентифікацією, називають існуючою у часі субстанцію, якій притаманним є незмінний, постійний стан як цілий комплекс певних характеристик. В мовленні такий стан номі-новано іменниками, вжитими у функції предикативу.

0,9% сукупної вибірки (англ. м. — 1,4%; рос. м. — 0,9%; укр. м. — 5. 0,3%) складають речення, семантика яких є ускладненою — вони спів-відносні не з одним елементарним, а з низкою елементарних про-цесів, одним з яких є, зокрема, оціночне судження стосовно фальшивості/удаваності/правдивості пропозиції висловлюваного ре-чення

3.3.3. Структурно-синтаксична модель S + [VCo]pРозглянемо семантико-рольові відношення в простих повносклад-

них реченнях моделі S + [VCо]p, для чого проаналізуємо приклади з корпусу репрезентативних мовних вибірок (по 1000 для кожної з мов).

Обов’язковими елементами речення даної моделі виступають підмет і присудок, що складається з особово-дієслівного конститу-ента присудка і його об’єктного комплементу (для унаочнення аналізу прикладів в межах даного параграфу прийнято відповідне мар-кування елементів). Перш за все, визначимо спосіб вираження кож-ного з обов’язкових членів речення.

Підмет. Як і в реченнях інших моделей, підмет у висловленнях даної моделі виражено іменником (власним ім’ям, загальною назвою), що позначає живу істоту (людину) або неживі об’єкти, явища, а також — відповідними їм займенниками, наприклад:

рос. м.: Кузьмин, Варя, Лаптев, Мунко, Аля, Лазарев, Корольков, Петька, Гаер, Степанов;

укр. м.: Микола, Лукерка, Сулейман, Кодак, Караулов; отчим ві-тчим, людина, дівчинка, комітет, господиня, господар, полк, полки, ми, він, вона, вони, все, я тощо;

англ. м.: Sammy, Katie, Dad, Pop, Captain, mother, magazine, she, he, they, it, etc.

Частотність вживань підметів, виражених різними мовними за-собами, в реченнях структурно-синтаксичної моделі S + [VCо]p представлено в Таблиці 3.3.3.1.

Таблиця 3.3.3.1.Способи вираження підмету в реченнях структурно-синтаксичної

моделі S + [VCо]p

№Спосіб

вираження підмету



К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

1 іменник 531 53,1 583 58,3 572 57,2 1686 56,2

2 займенник 304 30,4 272 27,2 243 24,3 819 27,3

3 Іменна фраза 152 15,2 138 13,8 163 16,3 453 15,1

4 інші 13 1,3 7 0,7 22 2,2 42 1,4

Разом 1000 100% 1000 100% 1000 100% 3000 100%

Наприклад:іменник:1) Harry opened the top drawer of the chest. ‘Гаррі відчинив

верхню шухляду комода’ [712, c. 45]; The ball would skim the net. ‘М’ячик зніме надлишкову вагу (заняття тенісом допоможуть скинути надлишко-ву вагу, надлишковий жир)’ [731, c. 111]; The kitchen depressed her as usual. ‘Кухня, як завжди, розчарувала її.’ [716, c. 71]; Но отец возбуждал мое любопытство, будил фантазию. [692 а]; Павлика воспитала мать [692 а, с. 161] Холод справді забув за те. [691]; Логіка перемагала сумніви. [679,23];

займенник: 2) She straightened her hair, fixed her face in a compact mirror. ‘Вона виправила зачіску, підвела макіяж, дивлячись у маленьке люстерко’ [731, с 110]; Я твоих мыслей не разделяю [678, c. 25]; Ти наплював на кра-су. [691]; От він узяв ключика. [691]; Цю операцію робила я. [691].

іменна фраза: 3) Soft-shoed Ted left no footprints. ‘М’які черевики Теда не залишали слідів’ [715, c. 161]; Женщина в беличьей шубке смотрела на него с улыбкой. [692, с. 160]; Ольжині черевички перестукотіли всі інші. Тишу розбили два голоси. [691].

Найчастотнішим способом вираження підмету в реченнях структурно-синтаксичної моделі S + [VCо]p виявлено іменник (біля 60% вживань в сукупній вибірці, англ. м. — 53%; рос. м. — 58%; укр. м. — 57%, відповідно).

Ті ж способи вираження — іменники (власні імена та загальні назви), займенники різних розрядів, словосполучення (переважно, іменні) — ви-


явлено і для об’єктного комплементу-додатка. В цій синтаксичній функ-ції найпродуктивнішими виявлено також іменники, відносна частотність яких покриває понад 60% корпусу прикладів сукупної вибірки і в мовних вибірках становить, відповідно: англ. м. — 62%; рос. м. — 60%; укр. м. — 65%, що випливає з даних, наведених у Таблиці 3.3.3.2.

Таблиця 3.3.3.2.Способи вираження додатку в реченнях структурно-синтаксичної

моделі S + [VCо]p

№Спосіб

вираження додатку



К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

1 іменник 621 62,1 603 60,3 652 65,2 1876 62,5

2 Займенник 227 22,7 177 17,7 223 22,3 627 20,9

3 Іменна фраза 136 13,6 212 21,2 103 10,3 451 15,1

4 інші 16 1,6 8 0,8 22 2,2 46 1,5

Разом 1000 100% 1000 100% 1000 100% 3000 100%

Наприклад:But that would have created 1. a scandal. ‘Але це спричинило б скандал’

[731, c. 24]; The child changed nurses all the time. ‘У дитини весь час міня-лися няні’ [731, c. 24]; Мы шли в присутствие и несли прошение. [686, c. c. 12]; Мистецтво в наш час притягує найшляхетніших [679, c. 12].

I’ve seen 2. it. ‘Я це бачив’ [710, c. 104]; Никто мне ничего не кричал. [693, c. 34]; Отоді, може, котрийсь козак і зачепився тут за якусь моло-дицю, поклавши початок династії. [679, с. 5].

And he sells 3. all bits of things an’ all. ‘Він продає всяку всячину’ [710, c. 104]; The fridge contained one egg, a piece of venerable cheese, two onions and a bottle of oil. ‘В холодильнику було одне яйце, шматочок вже при-сохлого (старого) сиру, дві цибулини та бутила олії’ [716, c. 70]; Носишся ти, Миколо, з своїм собором, як із писаною торбою. [679, c. 11]. Медом акацій пахне зачіплянська вуличка Весела. [679, с. 5].

He4. was shocked to hear her American accent. ‘Він був просто шоко-ваним, коли почув, що в неї американський акцент.’ [712, c. 157] — додаток виражено інфінитивною фразою;

Проведене дослідження показало, що для визначення смислових ро-лей елементів речень моделі S + [VСо]p (як і для речень моделей з інши-ми комплементами — суб’єктним, адвербіальним) істотними виявилися

не лише лексико-граматичні категоріальні характеристики членів речен-ня, а і, насамперед, специфіка сполучуваності таких характеристик.

Смислорольова модель Агенс + Предикат + Паціенс в досліджених текстах виявлена найчастотнішою (укр. м. — 88%, рос. м. — 90%, англ. м. — 80%) для даної структурно-синтаксичної моделі. Це продиктовано спо-собом вираження підмета, додатку та особово-дієслівного конституента присудка, а також референтною співвіднесенністю речень. Так, смисло-рольова модель Агенс + Предикат + Паціенс спостерігається при таких способах вираження обов’язкових елементів аналізованих висловлень:

а) в переважній більшості зазначених висловлень в англ. м., рос. м. та укр. м. іменник (або займенник), вжитий на позначення живої істоти, виконує синтаксичну функцію підмета і називає активно діючий суб’єкт; у функції особово-дієслівного конституента присудка виступає дієслово, яке називає цілеспрямовану дію; у функції додатка — іменник або за-йменник, що позначає неживий об’єкт і асоціюється з об’єктом цілеспря-мованого впливу субстанції-підмета. Наприклад: Eliot releases the button. ‘Еліот відпускає кнопку’ [729, c. 49]; Книги источали острый запах. [693, c. 79]; Слуга подає страви. [698, c. 56].

б) також при актантах, асоційованих з іменниками, що позначають живу істоту і дієслові, що виражає дію: You are hurting me. ‘Ви завдаєте мені болю’ [729, c. 67]; Однажды Корольков тоже записывал себя. [680, c. 37]; Аля внимательно посмотрела на него. [680, c. 8]; Вони каламутять усіх [684, с. 69];

в) при актантах, асоційованих з неживими субстанціями і дієсловах різної семантики: Harry opened the top drawer of the chest ‘Гаррі відчинив верхню шухляду комоду’ [712, c. 45]; The odor of burning straw filled the air. ‘Запах горілої соломи наповнив повітря’ [708, c. 76]; Наука не терпит никаких комбинаций [680, c. 36] (→ отбрасывает, не учитывает их); Ліс розімкнув обійми. [698, c. 24].

г) якщо підмет виражено іменником, що позначає живу істоту, а до-даток — іменником, що позначає неживий об’єкт або обидва актанти ви-ражені займенниками, які заміняють відповідні іменники, але дієслово за своєю семантикою відноситься до дієслів розумової активності: I know that. I realize that. ‘Я це знаю. Я це розумію.’ [716, с. 141, 75]; Ты никогда не забудешь этого [687, c. 67]; Я твоих мыслей не разделяю [678, c. 25]; Я пригадую закінчення дійства. [698, c. 56].

Висловлення даної смислорольової моделі, як виявлено, колективним мисленням комунікантів співвідносяться з процесами-відношеннями-діями, які здійснюються субстанцією підметом відносно субстанції-додатка.


Частина речень мовних вибірок складається з актантів з аналогічни-ми названим морфологічними і лексичними характеристиками. Проте особово-дієслівний конституент присудка у таких висловленнях називає не дію, а певну зміну стану субстанції-додатка. Таке поєднання категорі-альних характеристик членів речення кваліфікує смислорольову модель речення як Агенс + Предикат + Паціенс. Однак співвіднесенність даних висловлень інша: такі речення співвідносяться з процесами-відношеннями-діями-змінами стану субстанції-додатка, про що свідчать наведені ниж-че трансформації. Наприклад: He unclipped the briefcase and opened it. ‘Він відчинив замочок на портфелі і відкрив її’ [712, c. 158] (→ the act resulted in the briefcase being unclipped and open); Вы угробите всех. [693, c. 65]. (→ Ваши действия приведут к тому, что все погибнут); Ворони, вітри, дощі вибілили їх. [698, c. 27] (→ Вони стали білими внаслідок дії вітрів, дощів, воронів).

Самим нечастотном різновидом даної моделі в кожній з мовних ви-бірок виступають речення, в яких підмет виражено іменником (неживий об’єкт) або займенником, асоційованими з абстрактним поняттям, а до-даток висловлено іменником, що позначає живу істоту. У таких випадках особово-дієслівний конституент присудка виражений дієсловом, що на-зиває певний вплив на психологічний, емоційний стан суб’єкта-підмета: The truth of it stunned them both. ‘Правда про це вразила їх обох’ [729, c. 34]; Судьба играет человеком [680, c. 37]; Вот что мучило его [680, c. 10]; Такий Порядок дратує природного селянина. [687, c. 57]. З точки зору референтної семантики, висловлення, аналогічні наведеним вище, співвідносні не тільки з процесами-відношеннями-діями (Судьба играет человеком [680, c. 37]). Такі речення співвідносяться також з процесами, які називають стан відношень між субстанціями (підметом і додатком) або змінами таких відношень (Вот что мучило его [680, c. 10]). Такий тип процесу нами кваліфіковано як процес-відношення (стан відношення). Речення, віднесені до цієї ж групи, співвідносні також з процесами-відношеннями-змінами стану субстанції-додатка в результаті впливу субстанції-підмета (The truth of it stunned them both. ‘Правда про це вразила їх обох’ [729, c. 34]; Такий Порядок дратує природного селянина. [687, c. 57]).

Смислорольова модель Агенс/Експеріенцер + Предикат + Причина. Ця модель представлена реченнями (англ. м. — 5%, укр. м. — 3,4%, рос. м. — 4,6%), в яких і підмет, і додаток виражені однаково — іменниками (або іс-тотами, або неістотами), що однаково асоціюються з субстанціями-суб’єктами (живими істотами) або з субстанціями-об’єктами, явищами. Важливо, що дієслово в функції особово-дієслівного конституента присудка позначає

певний стан (фізичний, емоційний) субстанції-підмета, психологічне сприй-няття субстанцією-підметом субстанції-додатка. Тобто субстанція-підмет є одночасно і активною, і такою, що переживає певний психологічний, емо-ційний стан — виконує смислову роль Агенс/Експеріенцер У такому ви-падку відношення між субстанціями викликані наявністю чи проявом субстанції-додатка. Прояв субстанції-додатка в реченні не названо, але зрозуміло з контексту: I love you. ‘Я тебе кохаю’ [704, c. 78]; They had always known one another’s secrets. ‘Вони завжди знали секрети один одного’ Harry loved sapphires. ‘Гаррі полюбляв сапфіри’ [712, c. 68, 94]; Я вас люблю [691, c.154]; Я не понимаю тебя [691, c. 105]; Я не пізнаю вас сьогодні. [679, c. 46]; Логіка перемагала сумніви. [679, c. 53]. Названі та аналогічні речення співвідносяться з процесами-станами або процесами-змінами стан відно-шень між субстанцією-підметом і субстанцією-додатком.

Модель Експеріенцер + Предикат + Причина зареєстровано в речен-нях при дієсловах, які називають зміни стану (фізичного, психічного, емоційного) самої субстанції-підмета. В таких випадках субстанція-додаток є прямою або непрямою причиною змін, що відбуваються в стані субстанції-підмета: He was surprised by the turnabout. ‘Його здивувала така зміна в розмові’ [712, c. 169] (→ the turnabout surprised him); He was shocked to hear her American accent. ‘Він був просто шокованим, коли почув, що в неї американський акцент.’ [712, c. 157] (→ her American accent shocked him); Margaret was irritated by her sister’s foolishness. [712, c. 23] (→ her sister’s foolishness irritated Margaret); Он (овраг) зарос по дну су-хими злаками и бессмертником. Трамвайные рельсы зарастали кра-пивой. Лампочки обросли пыльной корой. [693, c. 79] (→ Злаки росли по дну оврага); Но Торелли покрылся обильным потом и молчал. [693, c. 95] (→ Пот покрыл лицо и тело Торелли); Їхня кров ще бурує… духом… [698, c. 48] (→ Дух бурує у них в крові); Очі в Петра налилися кров’ю. [698, c. 64] (→ Кров заповнила очі Петра).

Семантична роль додатка в цих та аналогічних реченнях рос. м. та укр. м. може бути визначена як Причина або як Агенс, оскільки непрямим чином саме субстанція-додаток проявляє себе у такий спосіб або здійснює дії, що призводять до змін стану субстанції-підмета. Субстанція-підмет у таких висловленнях може розглядатися і певним місцем, фоном, на тлі якого виникають зміни. Тоді, смислова роль такого підмета є близькою до ролі локатив (місцевий відмінок). Звідси і смислорольова модель на-буває двоїстого характеру і може бути представлена як Експеріенцер/Ло-катив + Предикат + Агенс/Причина.

Модель Експеріенцер + Предикат + Причина. Роль підмета також може бути кваліфікована як експеріенцер в реченнях даної структурно-


синтаксичної моделі у поєднанні з дієсловами в формах пасивного стану, які співвідносні із розумовою діяльністю, чуттєвим сприйняттям тощо: She’s had an operation. ‘ЇЇ прооперували’ [712, c. 95]; Brady was startled by the priest’s command [706, c. 38] (→ the command startled Brady); Мы не удивились этому. [693, c. 74] (→ это нас не удивило, мы не были удивлены). Для англ. м. саме пасивна форма дієслова часто свідчить про приналежність речення до моделі з семантичною роллю підмета експері-енцер. З дієслів чуттєвого сприйняття у вибірці англ. м. серед речень моделі S + [VСо]p у формі дійсного стану для позначення зміни стану субстанції-підмета під впливом проявів субстанції-додатка зареєстровано тільки дієслово to feel: She felt a sudden access of bravery ‘Вона відчула раптовий наплив сміливості’ [712, c. 95]. Під впливом прояву додатка- (явища/субстанції) субстанція-підмет змінює свій стан. Речення, з точки зору референтної семантики є співвідносними із процесами-відношеннями (суб’єктно-об’єктними), змінами стану (субстанції-підмета). Аналогіч-них висловлень з дієсловами в формах пасивного стану серед речень аналізованої моделі у вибірках укр. м. і рос. м. не знаходимо. Навпаки, у реченнях укр. м. і рос. м. використовуються зворотні дієслова та дієсло-ва чуттєвого сприйняття, причому у формі дійсного стану, вживання яких пов’язане із вказівкою на активний прояв уваги субстанцією-підметом або на зміну стану субстанції-підмета під дією субстанції-додатка: Он виновато посмотрел на Алю. [680, c. 58]; Він глянув на годинника і підві-вся. [679, c. 8]. Тобто, речення рос. м. та укр. м. мають кваліфікуватися як модель Агенс + Предикат + Експеріенцер (Паціенс).

Модель Паціенс + Предикат + Інструмент. В вибірках укр. м. і рос. м. побудови, омонімічні пасивним, за своєю суттю представляють висловлен-ня зі складним іменним присудком (модель S + [VCsСо]p): Стены были выложены кирпичом [692, c. 79] (→ дехто раніше виклав стіни з цегли, на момент мовлення стіна є цегляною); Кодак був оточений ровом. [698, c. 32] (→ колись навколо Кодака вирили рів, на момент мовлення рів оточував Кодак). Співвідносні такі речення з процесом-відношенням-станом субстанції-підмету (додаток виступає не активним і діючим аген-сом — він не названий, — а третьою субстанцією- додатком — знаряддям, така семантична роль і позначається Орудний (Instrumental). Отже, речен-ня, подібні тим, що розглядаються, кваліфікуються як такі, що актуалізують смислорольову модель Паціенс + Предикат + Інструмент (орудний від-мінок). Ці процеси, у свою чергу, представляють результат дії, раніше здійсненої неназваною субстанцією-діячем по відношенню до субстанції-підмету за допомогою субстанції-додатка. Аналогічні семантичні характе-ристики спостережено в висловленнях англ. м. також структурно-

синтаксичної моделі S + [VCsСо]p: Sir Simon’s dressing room was furnished with heavy mahogany wardrobe and matching chest. [712, c. 42] — (колись меблі було внесено до кімнати Сера Саймона і розташовано в ній певним чином, на момент мовлення головними предметами меблів в кімнаті є важка червоного дерева шафа для вбрання та такий же комод).

В реченнях вибірок укр. м. та рос. м. наявність зворотного дієслова позначає взаємні дії субстанції-підмета і субстанції-додатка: Он троекрат-но, по-московски, облобызался с нами. [693, c. 89] (→ он лобызал нас, мы лобызали его); В солдатській раді я познайомився з двома-трьома біль-шовиками… [684, с. 58] (→ ми познайомилися, вони познайомилися зі мною); Уряд обійшовся без Караулова. 46] (→ Караулов покинув уряд, уряд працював без Караулова). Речення даного типу є співвідносними з процесами-відношеннями, які специфіковано як процеси-сумісні дії або стани або зміни стану субстанції-підмету. Їх кваліфіковано як модель Агенс 1 + Предикат + Агенс 2 (Ініціатор + Предикат + Супутник).

До цієї ж смислорольової моделі нами віднесено і речення, подібні до наступного: Парень занимался математикой. [680, c.14] (→ Парень активно занимал свое время, математика интересовала его). Семантична роль додатка в даному прикладі (математика) могла б бути визначена як інструмент (орудний відмінок). Відзначимо, що дана роль щодо таких вживань є скоріше відмінком іменника у функції додатку, але не строго семантичною роллю.

Порівняємо дане вживання з реченнями, розглянутими вище і з вживанням в низці речень іменника, що позначає орган тіла людини, який за командою її мозку здійснює ті чи інші рухи, названі дієсловом-предикатом. У таких випадках смислова роль об’єктного комплемента, співвідносного з органічною складовою частиною субстанції-підмета, дійсно мала б бути визнана як інструмент (орудний відмінок), а смисло-рольова модель таких висловлень — Агенс 1 + Предикат + Агенс 1/Ін-струмент, де агенс 1 кваліфікується і як партитивний суб’єкт: Микола захоплено стріпує чубом. [679, c. 12] (→ чуб рухається при русі голови Миколи); Лукерка похитала головою. [698, c. 46] (→ Голова рухалася із сторони в сторону); Нюрка стрельнула очицями. [698, c. 57] (→ Очиці швидко зиркнули); Дольська обвивалася віялом, крутила голівкою. [698, c. 32] (→ віяло як продовження руки рухалося біля обличчя; голова крутилася). Аналогічне спостережено і в реченнях, підмет і додаток в яких позначають тварин або персоніфіковані природні явища: Собачка моло-тила хвостом. (Паустовсикй К.) (→ Хвост двигался вверх-вниз).

У вибірці англ. м., практично, тотожні ситуації описуються реченнями типу: Brady shook his head [Carrol], де head (голова) — частина тіла


суб’єкта-субстанції-підмету Brady. У прикладі англ. м. субстанція-додаток виражена іменником у загальному відмінку, що не дозволяє інтерпрету-вати його як прояв орудного відмінка. Дана форма сприймається як знахідний відмінок, оскільки дієслово «shake (трясти (сь); струшувати; стрясати (ся); качати (ся); коливатися, вібрувати)» кваліфікується як перехідне. Отже, подібні приклади потрапляють у групу смислорольової моделі Агенс + Предикат + Паціенс, уточнено, — Агенс 1 + Предикат + Агенс 1/Паціенс.

Поєднання підмета і додатку, виражених іменниками (займенниками) на позначення живих істот, при предикаті-дієслові спрямованої дії свід-чать і про відношення Агенс + Предикат + Паціенс/Бенефіціарій. Така модель спостерігається, якщо в процесі-відношенні субстанція-додаток в результаті названих дій субстанції-підмету отримує певну користь, вигоду, благодіяння: Мы поздравили и поблагодарили Торелли. [693, c. 89]. Але такі вислови в рамках аналізованих мовних вибірок речень синтак-сичної моделі з одним об’єктним комплементом поодинокі.

Проблематичні випадки:В усіх трьох вибірках зареєстровані приклади, в яких дієслово-предикат

виражає певні відношення логічної функції (тотожності, включення, виключення, приналежності як частини цілому), а актанти виражено однаково іменниками або неістотами, або істотами: Лекции его походили на спектакль [680, c. 11] (= лекції були виставами, нагадували спектаклі); Интуиция выглядела лепетом. [680, c. 11] (виглядала = була схожа на, нагадувала лепет; була, здавалася лепетом); Все эти переулки состояли из оград [693, c. 87] (складалися з огорож = представляли собою огорожі); Це вже пахне теперішнім висліджуванням. [684, с. 78] (пахне = означає висліджування, є висліджуванням); Їхні гасла несуть анархію, насиль-ство. [684, с. 46] (несуть = означають).

Так, речення подібного типу зазвичай в граматиках аналізованих мов аналізуються відповідно як речення моделі S + [VCo]p (SVO). Разом з тим, в англістиці висловлення, подібні до наведених як приклади для укр. м. і рос. м., традиційно розглядаються (в силу семантики дієслова) як приклади речень із складеним іменним присудком. Це підтверджує пра-вильність визначення зазначених відношень як відношень тотожності. Проте речення, що виражають тотожну номінацію, співвідносяться з процесами-невідношеннями. Вони кваліфікуються як приналежні структурно-синтаксичній моделі S + [VCs]p. Зауважимо, що в семантич-ному синтаксисі для актантів таких структур ролей не передбачено.

Свідчать про розбіжності структурно-синтаксичного, референтно-семантичного і смислорольового членування висловлень і інші вислов-

лення, зокрема: But the last remark lacked conviction. ‘Але останньому зауваженню бракувало впевненості, переконливості’ [730, с. 67] (lacked conviction → was not convincing enough); So that leaves evenings and weekends. ‘Таким чином, залишилися вечори і вихідні’ [706, c. 79]. (Leaves evenings and weekends → out of the possibilities considered and rejected evenings and weekends are to be taken into account, have been excluded from consideration; з усіх розглянутих можливостей невиключеними залиши-лися вечори і вихідні); She was not expected to respond. ‘Від неї не чекали, що вона відповість.’ [712, c. 93].

Таким чином, перелік виявлених смислорольових моделей, актуалі-зованих в репрезентативних мовних вибірках речень структурно-синтаксичної моделі S + [VCо]p, налічує 8 позицій, частотність вживань яких представлено в Таблиці 3.3.3.3.

Таблиця 3.3.3.3.Смислорольові моделі, актуалізовані реченнями структури S + [VCо]р

№ Смислорольові моделі



К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл(%)

1Агенс + Предикат +Паціенс

801 80,1 909 90,9 878 87,8 2588 86,3

2Агенс/Експеріенцер + Предикат + Причина

50 5,0 37 3,7 34 3,4 121 4,0

3Експеріенцер (Локатив) + Предикат + Причина (Агенс)

56 5,6 33 3,3 48 4,8 137 4,6

4Паціенс + Предикат + Інструмент

49 4,9 8 0,8 15 1,5 72 2,5

5Агенс 1 + Предикат + Агенс 2 (Ініціатор + Предикат + Супутник)

- - 7 0,7 16 1,6 23 0,7

6Агенс 1 + Предикат + Агенс 1/Інструмент (Паціенс — в англ. м.) (партитивний суб’єкт)

38 3,8 1 0,1 - - 39 1,3

7Агенс + Предикат + Паціенс/Бенефіціарій

- - 4 0,4 - - 4 0,1

8 Проблематичні випадки 6 0,6 1 0,1 9 0,9 16 0,5

Разом 1000 100% 1000 100% 1000 100% 3000 100%


Наприклад:You 1. are hurting me. ‘Ти завдаєш мені болю’ [729, c. 67]; Аля внима-

тельно посмотрела на него. [680, c. 37]; Вони каламутять усіх [684, с. 38];

I 2. love you. ‘Я кохаю тебе’ [706, с. 34]; Я не понимаю тебя [691, с. 67]; Логіка перемагала сумніви. [679, c. 53];

Margaret 3. was irritated by her sister’s foolishness. ‘Маргарет була роз-дратована дурістю сестри’ [712, c. 23]; Трамвайные рельсы зарастали крапивой.; Очі в Петра налилися кров’ю. [698, c. 54].

Sir Simon’s dressing 4. room was furnished with heavy mahogany wardrobe and matching chest. ‘Меблями в гардеробній Сера Саймона були масивна червоного дерева шафа і комод такого ж стилю до пари’ [712, c. 39]; Стены были выложены кирпичом [692, c. 97]; Кодак був оточений ровом. [698, c. 56].

Он 5. троекратно, по-московски, облобызался с нами. [691]. В солдат-ській раді я познайомився з двома-трьома більшовиками… [684, с. 59].

Brady 6. shook his head. ‘Бреді похитав головою’ [706, с. 19]; Собачка молотила хвостом. [693, с. 75]; Лукерка похитала головою. [698, c. 63].

Мы 7. поздравили и поблагодарили Торелли. [693, c. 95].But8. the last remark lacked conviction. [701, с. 156], Лекции его походили

на спектакль [680, c. 11]. Їхні гасла несуть анархію, насильство. [684, с. 68];Виявлене граматичне значення речень також корелює із смисло-

рольовими моделями в залежності від морфолого-синтаксичних і лексико-семантичних характеристик лексем, що в своїй лінійній послідовності складають речення моделі S + [VCо]p.

Всі речення структурно-синтаксичної моделі S + [VCо]p співведне-сені із процесами-суб’єктно-об’єктними відношеннями. В залежності від конкретних сполучуваностей лексико-семантичних та морфолого-парадигматичних характеристик лексем, що в своїй сукупній послідов-ності складають відповідні висловлення, граматичне значення речень конкретизовано як співвіднесеність із процесами-діями, станами, змінами стану самих субстантивних компонентів процесу або стану відношень між ними.

Важливо, що найчастотніша смислорольова модель Агенс + Пре-дикат + Паціенс актуалізована в п’яти варіантах процесу-відношення, один з яких не є елементарним (представляє собою два елементарних процеса — дію та зміну стану).

Смислорольова модель Агенс/Експеріенцер + Предикат + Причина (друга за частотністю) актуалізована в двох варіантах; менш частотні моделі — в одному варіанті для кожної смислорольової моделі.

Результати зіставлення граматичного значення речень структурно-синтаксичної моделі S + [VCо]p та актуалізованих ними смислорольових моделей в ваіративноті співвідносних з ними процесів подано в Таблиці 3.3.3.4.


ням речень моделі S + [VCо]p№ Смислорольові моделі Граматичне значення речення

1Агенс + Предикат +

Паціенс

Про

цеси

-суб

’єкт

но-о

б’єк

тні в

ідно

шен

ня

Дія (підмета відносно додатка)Дія (підмета)- зміна стану (додатка)

Стан відношень (між підметом і додатком)Зміна стану відношень (між підметом і

додатком)Зміна стану (додатка як результат дії підмета)

2Агенс/Експеріенцер + Предикат + Причина

Стан відношень (між підметом і додатком)Зміна стану відношень (між підметом і

додатком)

3Експеріенцер (Локатив) +

Предикат + Причина (Агенс)

Зміна стану (підмета як результат дії додатка)

4Паціенс + Предикат +

ІнструментСтан (підмета як результат дії додатка)

5Агенс 1 + Предикат +

Агенс 2Взаємо-зворотна дія (підмета і додатка)

6Агенс 1 + Предикат + Агенс 1/Інструмент (Паціенс — англ. м.)

Дія (додатка як невід’ємної частини підмета)


Паціенс/БенефіціарійДія (підмета на користь додатка)

З метою виявлення можливого впливу на смислорольову та інші складові семантики речень, викликаних змінами нейтрального взаємного розташування обов’язкових елементів, в ході дослідження було проведе-но низку трансформаційних перетворень висловлень вибірок. Зокрема, інвертовано додаток в позиції перед підметом (без інверсії особово-дієслівного конституенту) S + [VCо]p → [Cо]p + S + [V]p, (з інверсією особово-дієслівного конституенту) S + [VCо]p → [Cо V]p + S; та в позицію між підметом та особово-дієслівним констиу-тентом S + [VCо]p → S + [Cо]p + [V]p.

Виявлено певну залежність в англ. м., рос. м. та укр. м. між можливос-тями транспозиції елементів та способом їх вираження. Так, в рос. м. та укр. м. наявність флексій однозначно маркує всі синтаксичні відношення,


які, в свою чергу, відбивають відношення між референтами в співвіднос-них судженнях про виокремлений фрагмент дійсності і з самим виокрем-леним фрагментом дійсності. При перетвореннях речень рос. м. та укр. м., безвідносно до способу вираження підмета та додатка в них, змін в роз-поділі синтаксичних функцій і, відповідно, в розподілі смислових ролей не спостережено. Проведені перетворення свідчать про зміну логічного наголосу (та тема-рематичної послідовності), при наголошеному дієсло-ві речення вимагає продовження (марковано відповідно як: «… ()»). Смислорольова модель, як і розподіл синтаксичних функцій, не змінили-ся: «Аля» (підмет-агенс), «на него» (додаток-паціенс). Збережена рефе-ренція висловлення до процесу-відношення-дії субстанції-підмета від-носно субстанції-додатка.

Аналогічно (виділено логічно наголошений елемент):Наприклад (в наведених прикладах-трансформах віділено логічно

наголошене слово):Аля внимательно посмотрела на него. (Агенс + Предикат (дія) +

Паціенс) →S + [VCо]p → [Cо]p+S + [V]p, На него Аля внимательно посмотрела… ();S + [VCо]p → [CоV]p+S; На него посмотрела Аля внимательно.

На него посмотрела Аля внимательно. На него посмотрела Аля внима-тельно… (). На него посмотрела Аля внимательно.

S + [VCо]p → S + [Cо]p+ [V]p. Аля на него внимательно посмотрела… ().Я не понимаю тебя (Агенс/Експеріенцер + Предикат + Причина) →

Тебя я не понимаю; Тебя не понимаю я; Я тебя не понимаю. Я тебя не по-нимаю.

Логіка перемагала сумніви. (Агенс/Експеріенцер + Предикат + При-чина) → Сумніви логіка перемагала; Сумніви перемагала логіка; Логіка сумніви перемагала. Логіка сумніви перемагала. Логіка сумніви пере-магала.

В англ. м. транспозиція додатка (при підметі та/або додатку, вираже-ними займенниками — їм притаманне змінювання за відмінками) веде до повної руйнації структури речення і, відповідно, його змісту: I love you. → *you I love. *you love I. *I you love. Аналогічні транспозиції в реченнях з підметом та додатком, вираженими іменниками (відмінювання не при-таманно), допускають граматичність побудов при взаємній заміні позицій підмета та додатка, наприклад: Eliot releases the button. [729, c. 49] → Тhe button releases Eliot. Зміна позицій підмета та додатка ведуть до змін їх синтаксичних функцій, відповідно, до змін смислових ролей. В такому випадку, навіть, якщо граматично речення є побудованим коректно (марковано як **), воно може не задовольняти вимог здорового глузду),

наприклад: Brady shook his head → *Нis head Brady shook. *Brady his head shook. **Нis head shook Brady.

Таким чином, дослідження смислорольової та референтної семантики речень моделі S + [VCо]p виявило наступне:

Специфічними для англ. м., рос. м. та укр. м. у зв’язку із їх типологіч-ними властивостями є:

Частотності вживань конкретних лексем, що виступають у відпо-1. відних синтаксичних функціях (див. Табл. 3.3.3.1.–3.3.3.2.).

Морфолого-парадигматичні характеристики таких лексем2. обумов-люють можливості/неможливості змін в послідовності обов’язкових ре-чень без руйнації структури висловлення: в рос. м. та укр. м. інвертування (внаслідок флективного типу мов) веде лише до змін в комунікативній структурі, емоціональному забарвленні та інтонації, але не руйнує струк-туру висловлення.

В англ. м. інвертування додатка в позицію перед підметом при ін-3. версії і особово-дієслівного конституента є проблематичним, в позицію між підметом і особово-дієслівним конституентом є недопустимим, при взаємній заміні позицій підмета та додатка речення-трансформ може бути граматично коректним, але безглуздим; референція, синтаксичні функції та смислові ролі таких транспонованих підмета і додатка змінюються на протилежні. Таким чином, в англ. м. нейтральна, пряма послідовність обов’язкових елементів в реченні є обов’язковою для збереження синтак-сичної та семантичної цілісності і коректності референції.

Розбіжності в традиціях структурно-синтаксичного аналізу ви-4. словлень, неоднозначність лексичної та прагматико-комунікативниної складових семантики речення спричиняють неоднозначність визначення смислових-ролей компонентів висловлення та відповідних моделей.

З виявлених 7 смислорольових моделей, що корелюють з речення-5. ми структурно-синтаксичної моделі S + [VCо]p, всі моделі актуалізовано лише в вибірці рос. м., в вибірках англ. м. та укр. м. актуалізованими є лише по п’яти із семи смислорольових моделей (див. Табл. 3.3.3.3.).

Універсальними для англ. м., рос. м. та укр. м. є:Залежність визначення смислорольової моделі речення від спо-1.

лучуваності лексем (з притаманними їм лексико-семантичними та морфолого-синтаксичними характеристиками) в функціях підмета, до-датка та присудка відповідно.

Типологія смислорольових моделей, співвідносних із реченнями 2. структурно-синтаксичної моделі S + [VCо]p: 99,5% речень сукупного корпусу прикладів актуалізують в мовленні одну із 7 виявлених смисло-рольових моделей, найтиповішою з яких є:


Агенс + Предикат +Паціенс — 86,3%; (англ. м. — 80,1%, рос. м. — 90,9%, укр. м. — 87,8%);Експеріенцер (Локатив) + Предикат + Причина (Агенс) — 4,6%;Експеріенцер (Агенс) + Предикат + Причина — 4,0%;Паціенс + Предикат + Інструмент — 2,5%; Агенс 1 + Предикат + Агенс 1/Інструмент (Паціенс — в англ. м.) (партитивний суб’єкт) — 1,3%;Агенс 1 + Предикат + Агенс 2 (Ініціатор + Предикат + Супутник) — 0,7%;Агенс + Предикат + Паціенс/Бенефіціарій — 0,1% (див. Табл. 3.3.3.3.).Всі речення структурно-синтаксичної моделі S + [VCо]p є співвід-3.

носними із процесами-суб’єктно-об’єктними- відношеннями, які — в за-лежності від референтної семантики речення в цілому та його обов’язкових елементів — конкретизуються як:

дія (субстанцій підмета або додатка), взаємо-зворотна дія (субстанцій підмета та додатка), стан відношень (між субстанціями підметом та додатком), стан (субстанції-підмета внаслідок прояву субстанції-додатка), зміна стану (субстанцій підмета або додатка, або стану відношень між ними) (див. Табл. 3.3.3.4.).Найчастотніша смислорольова модель Агенс + Предикат +Паціенс 4.

актуалізована в п’яти варіантах (один з яких не є елементарним проце-сом), друга за частотністю модель Експеріенцер (Агенс/Локатив) + Предикат + Причина (Агенс) — 8,6% — в двох варіантах, решта моделей актуалізують по одному варіанту кожна. Тобто частотність вживань мо-делі корелює із її варіативністю (див. Табл. 3.3.3.3. — 3.3.3.4.).


МОДЕЛІ S + [VСС]P

3.4.1. Структурно-синтаксична модель S + [VCoCo]pЗастосування методики визначення смислових ролей до корпусу

прикладів репрезентативних мовних вибірок англ. м., рос. м. та укр. м. (по 1000 прикладів в кожній) речень структури S + [VCoCo]p, що скла-даються з підмета, особово-дієслівного конституента присудка і двох нео-днорідних додатків: прямого (Со)) та непрямого (Со) (в межах даного параграфу марковані відповідно), виявило наступне.

Взаємне розташування прямого і непрямого додатків відносно один одного в реченнях з прямим порядком слів представлено в Таблиці 3.4.1.1.

Таблиця 3.4.1.1.Взаємне розташування додатків в реченнях структурно-синтаксичної

моделі S + [VCoCo]p

№ Позиції додатківАнгл. Рос. Укр.

Разом(в трьох мо-

вах)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)

1 Прямий + непрямий 491 49 688 69 472 47 1651 55

2 Непрямий + прямий 509 51 312 31 528 53 1349 45

Разом 1000 100% 1000 100% 1000 100% 3000 100%

Наприклад:S + [VCoCo]p — He took the keys from Barclay ‘Він взяв ключі у Барклі’

[730, c. 287]; Я часто испытывал это на себе [686, c. c. 23]; Вони обгорта-ють його новим рушником [678, c. 13]; — S + [VCoCo]p;

S + [VCoCo]p — He gave his clothes a troubled look. ‘Він зтурбовано оглянув свій одяг’ [719, c. 15]; Мы обменялись с ней рукопожатием [697, c. 38]; Рогожин ламав собі брови в тяжкому роздумі. [684, с. 34].

Для рос. м. та укр. м. не виявлено суворої залежності між лінійною організацією додатків між собою і розподілом семантичних смислових ролей, виконуваних даними членами речення, якщо жоден з додатків разом з особовим дієсловом не утворюють сталого словосполучення, що виражає єдине значення.

В наведених вище реченнях семантичні ролі залишаються тими ж, навіть якщо змінити лінійне розташування обов’язкових елементів ви-словлення. Наприклад, в реченні Я часто испытывал это на себе смис-лові ролі кваліфікуються як: Я — експеріенцер 1, часто — сірконстант (факультативний елемент,) испытывал — предикат, это — причина, на себе- експеріенцер 1.

Розподіл ролей не змінюється і при зміні позицій додатків відносно один одного, і в інвертованих реченнях: → Я часто испытывал на себе это; это я часто испытывал на себе. Аналогічно в реченнях Ум: Вони (агенс) обгортають (предикат (дія) його (паціенс) новим рушником (інструмент) → Вони його обгортають рушником новим; Вони новим рушником об-гортають його; Новим рушником вони обгортають його. Пор. з реченнями


в англ. м., де лише одна з трансформацій, є допустимою без порушення граматичної норми та сенсу речення (за умов збереження вихідної послі-довності додатків між собою): He (агенс 1) took (предикат) the keys (паціенс) from Barclay (агенс 2). → *He took from Barclay the keys; *He from Barclay took the keys; * from Barclay he took the keys; Тhe keys he took from Barclay. He (агенс 1) {gave (предикат)} his clothes (паціенс) {a troubled look}. → *He his clothes {gave a troubled look}; *His clothes he {gave a troubled look}; * a troubled look He his clothes {gave}; *He gave a troubled look} his clothes.

В залежності від розподілу смислових ролей речення підвибірок розподілено на шість підгруп, представлених нижче згідно спадання частотності вживань.

Підмети практично у всіх реченнях мовних вибірок даної моделі ви-ражено іменниками або займенниками, які асоціюються з живими актив-но діючими істотами-суб’єктами. Такі морфолого-семантичні характерис-тики зумовлюють смислову роль агенс у всіх виділених підгрупах.

Прямі додатки більшості підгруп прикладів виражені також іменни-ками або займенниками, але вони частіше асоціюються з неживими предметами, непрямі ж додатки, як і підмети, виражені іменниками і асоціюються, частіше за все, з людьми.

За сукупністю виявлених лексико-семантичних, морфолого-синтаксичних характеристик лексем у їх сполученнях в досліджених реченнях всі висловлення вибірок англ. м., рос. м. та укр. м. актуалізують смислорольові моделі, представлені в Таблиці 3.4.1.2., що відбиває і від-повідні частотності вживань виявлених моделей.

Таблиця 3.4.1.2.Смислорольові моделі, актуалізовані реченнями структури S +

[VCоСо]р

№ Смислорольові моделі



К-ть пркл

(%)

К-ть прикл

(%)

К-ть прикл

(%)

К-ть прикл

(%)

1Агенс+Предикат+Паціенс (Cо)+ Бенефіціарій (адресат) (Со)

537 53,7 682 68,2 763 76,3 1982 66,1

2Агенс1 + Предикат + Паціенс (Cо) + Інструмент/Агенс1 (Со)

262 26,2 223 22,3 184 18,4 669 22,3

3Агенс 1 + Предикат + Паціенс (Cо) + Агенс 1 (Со)

110 11,0 25 2,5 15 1,5 150 5,0

4Агенс + Предикат-фраза = (дієслово + Паціенс (Cо)) + Паціенс (Со)

91 9,1 12 1,2 10 1,0 113 3,8

5Агенс + Предикат +Паціенс (Cо) + Локатив (Со)

- - 51 5,1 22 2,2 73 2,4

6 Проблемні випадки - 7 0,7 6 0,6 13 0,4

Разом(3000 прикладів)

1000 100 1000 100 1000 100 3000 100

Наприклад:GM sells 1. steering gears to Chrysler. ‘Компанія Дженерал Моторс

продає механізми рульового управління компанії Крайслер’ [730, с. 181]; Металлургическая компания «Тайхейо» продала фирме Круппа свою технологию изготовления чугунных валов. [695, c. 43]; Землі ми їм не дамо [684, с. 40];

Margaret wiped her 2. face with her sleeve. ‘Маргарет витерла обличчя рукавом’ [712, c. 39]; Я своим умом дошел до этого; Господар перев’язує «дідуха» залізним ланцюгом. [678, c. 47].

Петровна погладила 3. меня по голове [686, c. 22]. Ферапонт обхопив Босаковського за коліна [687, с. 22]

The girls looked at each other4. . ‘Дівчата переглянулися’ [716, c. 43]; Мы дали друг другу клятву. [686, c. c. 51]. Мы обменялись с ней рукопожати-ем. [697, c. 38]; Про це вже ми міркували з Левом Юхимовичем. [684, с. 42];

The papers will get 5. hold of it. ‘Це попаде до газет (букв. Преса ухо-питься за це’ [726, c. 67]; К делу это прямого отношения не имеет. [678, c. 36]; От лише Микола-студент ніяк не дійде миру з таким удатним висуванцем, просто терпіти його не може. [679, c. 23].

Я попросил 6. его провести меня в метро. [697, c. 32]; Це дасть вам змогу зробити ширші знайомства й швидше пролізти до їхньої компанії. [684, с. 49].

Для всіх мовних вибірок найбільш частотною виявлена модель: Агенс + Предикат + Паціенс (Cо) + Бенефіціарій/Адресат (Со). Речен-ня, аранжовані у відповідності до цієї моделі, асоціюються з процесами-діями або з процесами-змінами стану посесивного відношення між суб-станціями- (підметом і додатками). Як правило, ці речення асоціюються із процесами-відношеннями, пов’язаними зі зміною володіння певними об’єктом: субстанція-прямий додаток, яка була у володінні субстанції-підмета, передається у володіння субстанції-додатку непрямому. You take the time from something or somebody else. ‘Ви забираєте час у когось чи чо-гось іншого’ [730, с. 117]; I brought you a present. ‘Я приніс тобі подарунок’


[709, c. 13]; На него товарищ Агин истратил почти весь неприкосновенный запас продовольствия. Плакаты прислал нам … комендант Карп Поли-карпович Карпенко [693, c. 79]; Хорунжий Рогожин віддав у чергувальній кімнаті свій картуз старому кур’єрові й повернувся до високого люстра пригладити непокірного чуба. [684, с. 31].

До цієї ж групи нами віднесено речення з предикатом-дієсловом го-воріння, оскільки дані висловлення також позначають процеси передачі, в даному випадку, — інформації від одного з комунікантів іншому: И ник-то не спрашивал нас о нем [686, c. 24].

Субстанція-непрямий додаток називає певну невід’ємну частину субстанції-підмета, що виступає в ролі агенса, або інструмента, яким (або за допомогою якого) виконується дія у реченнях моделі Агенс 1 + Пре-дикат + Паціенс (Cо) + Інструмент/Агенс 2 (Со). Саме ця частина субстанції-підмета або знаряддя праці виконує названу особово-дієслівним конституентом присудка дію. Речення співвідносяться з процесами-відношеннями-діями.

У реченнях моделі Агенс + Предикат + {Паціенс (Cо) + Лока тив (Со)} непрямий додаток асоціюється з певною частиною субстанції-додатка прямого, що виконує в реченні смислову роль паціенс. Сукупність додатків в реченнях цієї підгрупи в рос. м. та укр. м. є дуже близькою до структури модифікації, пор., наприклад: Петровна поглади-ла меня по голове (→ мою голову) [686, c. 22]. Железные корсиканские когти впиваются ему в плечо. (→ его плечо) [677, с. 32]. Пор., наприклад, з англ. м., де таке відношення зазвичай передається структурою модифі-кації: He reached out and stroked her cheek tenderly. ‘Він простягнув руку і ніжно погладив її по щоці’ [675, c. 1535].

Граматичним значенням даних речень нами визнано співвіднесеність із процесами-відношеннями-діями субстанції-підмету відносно субстанції, представленої як ціле (прямий додаток) і його частина (непрямий додаток).

Дуже близькою до даної моделі виявлена модель Агенс 1 + Предикат + Паціенс + Агенс 1, в реченнях якої підмет і непрямий додаток називають одну й ту ж субстанцію або однотипні субстанції, що з власної волі спіль-но здійснюють певну дію — виконують роль агенса.

Речення даної групи за своєю референтною семантикою є співвіднос-ними з процесами-відношеннями-діями (якщо підмет виконує смислову роль агенс) або з процесами-відношеннями-змінами стану (тоді роль субстанції-підмета або субстанції-додатка прямого визначається як екс-періенцер): Я часто испытывал это на себе. [686, c. 28]; Собор тоді вразив Єльку тільки своєю суворістю, холодним і якимось велича-вим непривіттям. [679, c. 34].

На відміну від інших описаних вище смислорольових моделей, у при-кладах моделі Агенс + Предикат + Паціенс (Cо) + Паціенс (Со) прямий додаток, висловлений абстрактним іменником, в поєднанні з особово-дієслівним конституентом присудка утворює сталий вираз, який висловлює одну ідею і за своєю семантикою може бути заміненим на ді-єслово, що відноситься до лексико-семантичної групи того ж змісту, що і іменник у функції прямого додатку. Наприклад, to have a look, to take a glance можна замінити на to glance, to look. Додаток непрямий також ви-ражено іменником або займенником, вжитим на позначення неживого предмета або явища, часто — абстрактного поняття: Его идея имеет отно-шение к нашему существованию [686, c. 59]; (иметь отношение к чему-либо = относиться к чему-либо); The papers will get hold of it. ’Це потрапить до газет’ (get hold of = learn, вхопитися (за думку)) [726, c. 67]; От лише Микола-студент ніяк не дійде миру з таким удатним висуванцем, просто терпіти його не може. (дійти миру = примиритися) [679, c. 62].

Таким чином, речення даної групи можуть бути умовно зведені до мо-делі S + [VCo]р і співвідносяться з процесами-відношеннями-діями або процесами-відношеннями-станами, або з процесами-відношеннями-змінами станів у залежності від конкретного лексичного значення дієслівної фрази.

Проблемні випадки.Особливістю низки речень рос. м. та укр. м. є наявність інфінітиву (інфі-

нітивної фрази) в функції, як це звично вважається, непрямого додатка. Трансформаційні перетворення інфінітивної фрази в таких реченнях свідчать про аналогічність синтаксичних відношень між компонентами інфінітивних фраз із так званим складним додатком, характерним для речень англійської мови. Пор., наприклад: He went into the house, pausing in the hall only long enough to see his pale broken face glare at him for an instant from the pier mirror. [709, c. 73] ’Він увійшов у дім, ненадовго затримався у холі, побачивши як його бліде зіпсоване гримасою обличчя втупилося на нього з дзеркала на під-ставці’; He walked over to the other labourers, feeling the heavy ale settling in his stomach. ’Він відійшов убік, до інших працівників, відчуваючи, як міцне пиво осідає у нього в шлунку’ [703, c. 43]. A lady comes in to have a pair of heels put on her shoes ’Входить дама, їй потрібно, щоб майстер підбив підбори на туфлі’ [705, c. 99]. Голос помогает нам выразить чувства. (→ голос помогает, чтобы мы выражали свои чувства/за допомогою голосу ми висловлюємо свої по-чуття) [697, c. 35]; Он попросил меня высказать свой взгляд на государствен-ную власть. (попросил, чтобы я высказал свой взгляд…) [686, c. c. 67] — S + [V (Co{CvСо})]P; Врач советует ему не ездить в Москву. (→ врач гово рит, что он не должен/ему не следует ездить в Москву) [677, с. 31]; Они его счи-тали неудачником. (→ Они считали, что он — неудачник) [680, c. 59].


Неособова форма дієслова за своєю морфологічною та лексико-семантичною суттю є не субстантивом, а дієслівною формою, тому висту-пати в ролі актанту не може. Інфінітив у такому реченні називає певний стан (в якому перебуває) або дію (яку здійснює субстанція-додаток (Cо)/(Со)). Таким чином, речення даної групи повинні бути віднесені до іншої синтаксичної моделі, а саме S + [V (S’+P’)Co]р. Тобто за аналогією із синтаксичним аналізом англійських речень, слід розглядати такі побу-дови в рос. м. та укр. м. як речення з вторинною структурою предикації.

Отже, оскільки в реченні наявні дві структури предикації — первинна і вторинна, то речення є співвідносним з двома процесами. А саме: а) процес відношення-дія (первинна структура предикації) і б) процес-невідношення або процес-відношення-дія або процес-відношення-стан — (вторинна структура предикації). Конкретний тип процесу безпосередньо залежить від лексичного наповнення вторинної структури предикації або низки таких структур.

Кореляцію виявленого граматичного значення речень із смислоро-льовими моделями, що представляють структуру S + [VCоСо]р, подано в Таблиці 3.4.1.3.

Таблиця 3.4.1.3.Кореляція між смислорольовими моделями та граматичним

значенням речень структурно-синтаксичної моделі S + [VCоСо]р


1Агенс+Предикат+ Паціенс (Cо)+ Бенефіціарій (Со)

(адресат)

Про

цеси

— с

уб’є

ктно

— о

б’єк

тні в

ідно

шен

ня

(дія) — передача у володіння субстанції- (Со) субстанції- (Cо) від субстанції-підмета

2Агенс1 + Предикат +

Паціенс (Cо) + Інструмент/Агенс1 (Со)

(дія) — субстанції- (Со) як невід’ємної частини субстанції-підмета відносно субстанції-Cо)


Паціенс (Cо) + Локатив (Со)

(дія) — субстанції-підмету відносно субстанції, представленої як ціле (Cо) і його частина (Со)

4Агенс 1 + Предикат +

Паціенс (Cо) + Агенс 1 (Со)

(дія) — (сумісна зворотна) двох рівнозначних субстанцій- (S) та (Cо), субстанція (Со) представлена як к невід’ємна частина субстанцій- (S) та (Cо)(зміна стану) субстанцій (S) або (Cо) під впливом субстанції (Cо)

5Агенс + Предикат-фраза =

(дієслово + Паціенс (Cо)) + Паціенс (Со)

(дія/стан/зміна стану відношень) субстанцій (S) та/або (Со) (в залежності від семантики фрази)

Таким чином, дослідженням смислорольової та референтної семан-тики речень моделі S + [VCоСо]p виявлено:

специфічними для мов у зв’язку з їх типологічними, узусними влас-тивостями та традиціями аналізу синтаксичних побудов є:

фіксованість позицій обов’язкових елементів — прямого і непрямо-1. го додатків (CоСо) — між собою в англ. м. (внаслідок аналітичного типу мови) на відміну від відносної довільності такого позиціонування в рос. м. та укр. м. (внаслідок флективного типу мов) для забезпечення структур-ної цілісності висловлення і повноти і коректності його референції;

в англ. м. та рос. м. та укр. м. речення певних з виявлених смислоро-2. льових моделей аналізуються в межах різних структурно-синтаксичних моделей (див. Проблемні випадки).

Загальними для англ. м., рос. м. та укр. м. є:Залежність визначення смислорольової моделі речення від спо-1.

лучуваності лексем (з притаманними їм лексико-семантичними та морфолого-синтаксичними характеристиками).

Типологія смислорольових моделей, співвідносних із реченнями 2. структурно-синтаксичної моделі S + [VCоСо]p — 99,6% висловлень даної структурно-синтаксичної моделі в мовленні актуалізують одну з 5 ви-явлених смислорольових моделей (див. Табл. 3.4.1.2.):

Агенс+Предикат+Паціенс (Cо)+ Бенефіціарій (адресат) (Со) — 66% сукупної вибірки (англ. м. — 54%; рос. м. — 68%; укр. м. — 76%);Агенс1 + Предикат + Паціенс (Cо) + Інструмент/Агенс1 (Со) — 22% сукупної вибірки (англ. м. — 26%; рос. м. — 22%; укр. м. — 18%);Агенс 1 + Предикат + Паціенс (Cо) + Агенс 1 (Со) — 5%; Агенс + [Предикат-фраза (дієслово + Паціенс (Cо)] + Паці- енс (Со) — 3,8%;Агенс + Предикат + Паціенс (Cо) + Локатив (Со) — 2,4%. Граматичним значенням всіх речень вибірки виявлено співвіднесе-3.

ність із процесом-суб’єктно-об’єктним відношенням (див. Табл. 3.4.1.3.).Типологія таких процесів (залежно від лексико-семантичних та 4.

морфологічних параметрів обов’язкових елементів речення, зокрема, особово-дієслівного конституента присудка) конкретизується як дія, стан, зміна стану (субстантивних компонентів процесу: підмета та додатків), а також зміна стану самого суб’єктно-об’єктного відношення (див. Табл. 3.4.1.3.).

Наявність певної кореляції між смислорольовою моделлю речення 5. та його граматичним значенням: кожній смислорольовій моделі відповід-


ним є один конкретний тип процесу. Для моделі Агенс 1 + Предикат + Паціенс (Cо) + Агенс 1 (Со) виявлено відповідність до двох типів про-цесу — сумісна зворотна дія та зміна стану субстантивних компонентів процесу- суб’єктно-об’єктного відношення (див. Табл. 3.4.1.3.).

Послідовність елементів в реченнях є такою, що забезпечує речен-6. ням виявлених смислорольових моделей однозначно корелювати із від-повідними процесами, відбивати об’єктивні послідовності перебігу про-цесів в часі або процесу сприйняття і усвідомлення розумом людини оточення.

3.4.2. Структурно-синтаксична модель S + [VCoCd]pДослідження смислорольової та референтної семантики речень

структурно-синтаксичної моделі S + [VCoCd]p, обов’язковими елемен-тами яких є підмет і присудок, що складається з особово-дієслівного конституента присудка і двох комплементів — об’єктного (Cо) та адвер-біального (Cd).

Підмет в абсолютній більшості розглянутих висловлень висловлено загальним іменником або власною назвою, що позначає живу істоту, а також займенниками, що замінюють їх, відповідно.

Додатки та обставинні комплементи також виражено іменниками-загальними назвами (і з займенниками, що їх заміщують) на позначен-ня неактивних об’єктів або істот, що не проявляють волі і не витрачають енергії (Cо), або точок в просторі, мислимих як учасники процесу (Cd). Морфолого-синтаксичні та лексико-семантичні властивості лексем у їх сукупності визначають відповідні смислові ролі: підмет — агенс, додаток — паціенс, обставинний комплемент — локатив.

Такі додатки співвідносні із субстанціями, на які безпосередньо спря-мована дія субстанції-підмета: Breasley put a hand on his arm. ‘Бреслі по-клав на його руку свою’ [713, c. 47]; Ванган взял пальцы Мунко в свои квадратные ладони и начал с силой растирать их. [695, c. 19]; Молодий здобув з кишені гаманця. [698, c. 14].

Семантична роль додатку паціенс не змінюється і, якщо додаток ви-ражено іменником (власною або загальною назвою), співвідносним з людиною. Саме у таких висловленнях дієслова вжито метафорично, в переносному значенні (наприклад, put on weight, pull oneself together), особливо в поєднанні з підметом, вираженим іменником-загальною на-звою на позначення неживого об’єкту. Наприклад, За десять минут она (=залізниця) привозит вас из аэропорта в город. [695, c. 45]; Лютнева революція механічно висунула його до складу виконавчого комітету Дер-жавної думи [684, с. 45]; Його… регіт… розсипався грохотами по кімнаті.

[682, с. 22]; The trucks don’t take your sleep away. ‘Важковики спати не за-важають’ [705, c. 38].

У разі персоніфікації і метафоризації семантичні ролі підмета і до-датку не змінюються і тоді, коли ці члени речення виражені іменниками на позначення істот або неживих об’єктів в поєднанні з дієсловами, що позначають дії: А экспресс «Хакари» за три часа доставит вас до Осака. [695, c. 142]; Третій — з тужуркою наопашки — втопив у Євгенове лице ненависний важкий погляд і тяжко сопів. [676, 30]; The only door out of the dressing room led to the bedroom. ‘В гардеробній були лише одні двері, які вели до спальні’ [712, c. 56]; A road wound its way down the hill. ‘Дорога серпантином вела до підніжжя. [704, c. 41].

Обставина-комплемент в реченні є співвідносною з певним конкрет-ним місцем в просторі, де знаходилася субстанція-додаток до впливу на неї субстанції-підмету або куди перемістилася субстанція-додаток в резуль-таті впливу на неї субстанції-підмета: The policeman flashed his light down the stairs. ‘Поліцейський посвітив ліхтариком вниз по сходах’ [705, c. 82]; Водопровод каким-то чудом качал из Днестра эту мутную воду. [693, c. 20]; За кріпостю на дюнах розкинули табір якісь люди. [698, c. 16].

Особово-дієслівний конституент присудка в таких реченнях вира-жений дієсловом, що співвідноситься з дією. Лексична семантика дієслів узагальнено представлена в Таблиці 3.4.2.1.

Таблиця 3.4.2.1.Лексична семантика особово-дієслівних конституентів присудка в

реченнях структурно-синтаксичної моделі S + [VCoCd]p

Лексична-семантика дієслів (узагальнено)



К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

1 переміщення 798 79,8 742 74,2 651 65,0 2191 73,0

2 утримування 201 20,1 182 18,2 209 21,0 592 19,7

3 маніпулювання 1 0,1 76 7,6 42 4,2 119 4,0

4створення чогось

нового з елементів оточення

- - - - 98 9,8 98 3,3

Разом 1000 100% 1000 100% 1000 100% 3000 100%

Відповідні позиції 1–4 Таблиці 3.4.2.1. пояснюються наступним чином: «переміщення» — переміщення субстанції в просторі (фізичне,


цілеспрямоване) і (метафоричні вживання); «утримування» — утримування в певному місці (як протилежність переміщення у просторі); «маніпулювання» — маніпулювання предметом в просторі/незалежно від навколишнього простору: — циклічні процеси, — разові дії, при яких предмет (частіше — частина тіла людини) повертається у вихідне положення; «створення» — створення чогось нового з елементів оточення.

Наприклад:англ. м.: 1. take, leave, put, bring, push; рос. м.: достать, послать, по-

ставить, выбить из колеи; укр. м.: ставити, розкладати, класти, кидати.She put her hand to her forehead. ‘Вона приклала руку до лоба’ [712, c.

58]; Ванган достал из-под ног карабин и дослал патрон в ствол. [695, c. 13]; Рибалки брали з собою образ Святого Миколая. [678, c. 26];

англ. м.: 2. hold, keep, tiе up; рос. м.: хранить, держать, удерживать; укр. м.: мати, тримати тощо.

She still held that affectionately in the crook of her arm. ‘Вона все ще лю-бовно тримала його (немовля) в руках (голівка на локті, тулуб підтриму-ється іншою рукою)’ [705, c. 34]; I held them under my nose. ‘Я піднесла їх (шарики від молі) до носу (щоб відчути запах)’ [706, c. 35]; В прошлом году Кузьмин почти месяц провел в Бухаре, на комбинате, налаживая там электрохозяйство. [680, c. 14]; Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ Святого Миколая [678, c. 26]; На покуті, залитий сонцем, під сліпу-чою синявою неба сидів старий Чумак. [Іван Багряний. Сад Гетсіманський http://www.ukrlib.com.ua/books/printthebook.php? id=3&bookid=4];

англ. м.: 3. toss, hypnotize; жонглировать; рос. м.: гонять (мяч); укр. м.: вдарити (чим), тарабанити.

And they were giving away prunes. ‘А вони роздають кожному по де-кілька чорносливів’ [719, c. 21] (were giving away= роздавали); I will look round for something suitable. ‘Я пошукаю щось підходяще’ [706, c. 16] (will look round for = пошукаю); Водопровод каким-то чудом качал из Днестра эту мутную воду. [693, c. 20; Перечитавши листа, Медяник кілька хвилин у задумі тарабанив пучками по краю стола. [684, с. 45].

укр. м.: 4. розкинути (табір), закласти (хату), змостити (гніздечко), нанести (яєць) тощо.

За кріпостю на дюнах розкинули табір якісь люди. [698, c. 16]; Цією обстановкою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою в своєму домі. [678, c. 45]; Прилетіла дика качка, змостила на моїй голові гніздо і нанесла яєць. [678, c. 31].

Нами виявлено певну залежність між послідовністю комплементів при прямому порядку слів і частотністю смислорольових моделей, акту-алізованих реченнями структури S + [VCoCd]p.

Відзначимо, що для англ. м. розподіл ролей і референтне значення речення найпоширенішої моделі спостерігається виключно у висловлен-нях з обставинним комплементом в позиції після комплементу об’єктного: They followed her into the room. ‘Вони пройшли за нею до кімнати’ [705, c. 96]. Навпаки, у вибірках рос. м. та укр. м. обмежень щодо взаємного розташування елементів (Cо) та Cd у лінійній структурі речення не спо-стерігається. Варіативність лінійного розташування комплементів в ре-ченнях структурно-синтаксичної моделі S + [VCoCd]p представлено в Табліці 3.4.2.2.

Таблиця 3.4.2.2.Послідовності комплементів в реченнях структурно-синтаксичної

моделі S + [VCoCd]p

№Варіанти послідов-

ностей



К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

К-ть прикл

(%)К-ть

прикл (%)

1 CoCd 962 96,2 615 61,5 799 80 237679,23

2 CdCo 38 3,8 385 38,5 201 20 62420,77

разом 1000 100 1000 100 1000 100 3000 100

Наприклад:The priest snapped the butt of his cigarette away. Colman threw his

head in the direction of the pub. ‘Священник відщиглив недокурок подалі. Колман швидко повернув голову у сторону паба’ [704, c. 37, 38]; He pressed his mouth to hers. ‘Він із силою притиснув свої губи до її рота’ [720, c. 57]. — Co+Cd; Ванган достал из-под ног карабин и дослал патрон в ствол. [695, c. 13.] — Cd+Co та Co+Cd; Мазепа … повів Дольську до па-лацу … [698, c. 5] — Co+Cd; За народним віруванням перший полазник приносить до хати щастя або невдачу. [678, c. 10] — Cd+Co.

Зіставлення лексико-семантичних та морфолого-синтаксичних ха-рактеристик лексем (обов’язкових елементів) речень моделі S + [VCoCd]p дав підстави виокремити низку смислорольових моделей, актуалізованих даними висловленнями, перелік і відносна частотність яких педставлена в Таблиці 3.4.2.3.


Таблиця 3.4.2.3.Смислорольові моделі, актуалізовані реченнями структурно-

синтаксичної моделі S + [VCoCd]p

№ Смислорольові моделіАнгл. Рос. Укр.


К-ть пр-в

(%)К-ть пр-в

(%)К-ть пр-в

(%)К-ть пр-в

(%)

1Агенс + Предикат +Паціенс +Локатив

962 96,2 925 92,5 947 94,7 2834 94,5


Паціенс38 3,8 63 6,3 41 4,1 142 4,7

3Проблематичні

випадки- - 12 1,2 12 1,2 24 0,8

Разом: 1000 100 1000 100 1000 100 3000 100

Наприклад:Phipps banged his 1. palm on the counter. ‘Фіппс грохнув долонею

об стійку’ [718, c. 33]; Ветер наваливал около водосточных труб кучи паленой бумаги и засаленных денег. [693, c. 34]; Мати їм кидає за це в со-лому горішки та дрібні гроші. [678, c. 53].

She’ll never take 2. it for granted. ‘Вона ніколи не сприйме це як на-лежне’ [718, c. 36]; Он не находил в себе никаких следов былых пережива-ний [680, c. 58]; Его историю я отнес к разряду чудачеств. [695, с. 73]; Луїджі Гріті застав Ібрагіма коло дзеркал. [682, с. 16]. Уж он тебя в обиду не даст [В. Каверін, с. 49] (→ він не дозволить, щоб тебе образи-ли → ти був би ображеним будь-ким/будь-хто образив би тебе → він не дозволить цього). Цілковіта правдівість і одвертість юнака була йому до мислі. [684, с. 48].

Сулейман кривив тонкі 3. вуста в посмішці. [682, с. 13]; Цією обста-новкою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою в своєму домі. [678, c. 45]; Вони зводять нанівець усяку спробу доброго ладу й законності. [684, с. 48]. Белые оставили после себя опустошенный город. [693, c. 20];

В усіх мовних вибірках — англ. м., рос. м. та укр. м., — речення най-частотнішої смислорольової моделі Агенс + Предикат + Паціенс + Ло-катив колективною свідомістю комунікантів співвідносяться із процесами-відношеннями-діями (переміщеннями): або тільки субстанція-додаток, або обидві субстанції — і додаток, і підмет — змінюють своє місце розта-шування в названому просторі в результаті активного впливу субстанції-

підмета. Наприклад: She put her hand to her forehead. ‘Вона приклала руку до лоба’ [712, c. 58]; Павлик с силой протолкнул вниз застрявшую пачку (листовок), за ней вторую, третью… [692, с. 225]; Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває. [678, c. 53, 47].

Лексична семантика, валентнісні властивості та категоріальні харак-теристики дієслова, що виступає у функції особово-дієслівного консти-туента присудка, визначають і двоїстість процесу-відношення, співвід-носного з такими реченнями: цілеспрямована дія (субстанції-підмету) і зміна розташування (субстанції-об’єктного комплементу та/або також субстанції-підмету) в певній точці простору.

З огляду на семантико-рольовий аналіз розглянутих висловлень, елементарний процес, з яким такі висловлення співвідносяться, можна визначити більш конкретно як двоїстий процес-відношення-дія + зміна стану місця розташування (транспозиція) одного або обох субстантивних компонентів процесу.

В значній групі прикладів присудки представляють собою сталі напів-вільні словосполучення, тільки один елемент у якому (об’єктний компле-мент) допускає можливість лексико-граматичного варіювання. Обставинний комплемент конкретизує відношення між субстанціями- підметом і додатком у відповідних реченнях, уточнюючи семантику дієслова, але своєї окремої смислової ролі не виконує, актантом не є. Саме ж речення уподібнюється до висловлень моделі S + [VCo]p. Наприклад: He takes everything seriously ‘Він все сприймає/ставиться до всього серйозно’ [706, c. 17] (→ He thinks that everything may be important. → He thinks that); Уж он тебя в обиду не даст [686, с. 49] (→ він не дозволить, щоб тебе образили → ти був би ображений будь-ким/будь-хто образив тебе → він не дозволить цього); Цілковіта правдівість і одвертість юнака була йому до мислі. [684, с. 48]. (→ Йому по-добалась правдивість і одвертість юнака. → Йому подобалось що).

Такі трансформаційні перетворення речень свідчать про актуалізова-ну висловленням модель Агенс + Предикат + Паціенс. Обставинні комплементи в обиду в [686, с. 49] і seriously в [706, c. 17] не можна роз-глядати у відриві від пов’язаних з ними граматично і семантично об’єктних комплементів (тебя і everything відповідно). Як семантико-синтаксичні єдності такі словосполучення являють собою різновид структур вторин-ної предикації (тебя в обиду і everything seriously), самі ж обставинні комплементи в межах структур вторинної предикації є предикатами.

Такі й подібні до них речення слід віднести до висловлень структурної моделі S + [VCo]p в її варіанті зі «складним додатком»: S + [V (Co+Vo)]p. Отже, речення актуалізують смислорольову модель Агенс + Предикат + Паціенс. В залежності від узагальненого лексичного значення таких сталих


виразів та інших обов’язкових елементів речення граматичне значення висловлень виявлено як співвіднесенність з процесами-відношеннями між субстанціями- підметом та додатком: діями підмета відносно додатка, змінами стану відношень, змінами стану одного або двох субстантивних компонентів процесу як результату дій або інших проявів субстанцій- під-мету або додатку.

Проблематичні випадки. В окремих висловленнях укр. м. (0,3%) і рос. м. 0,5% лінійна послідовність елементів в реченнях структури S + [VCoCd]p відображає дещо інші від описаних вище відношення між ними: Сулейман кривив тонкі вуста в посмішці. [682, с. 13] (→ Сулейман посміхався/тонкі вуста Сулеймана викривилися в посмішку). Речення такого типу співвідноситься з процесом, у якому субстанція-підмет ак-тивно впливає на свою складову частину — субстанцію-додаток.

У реченнях лінійної структури S + [VCo]p смислова роль об’єктного комплементу, що співвідноситься із органічною складовою частиною субстанції-підмета, нами визначена як подвійна: Агенс 1/Інструмент (див. приклади: Лукерка похитала головою. [698, c. 33] тощо, розглянуті в п. 3.3.3.). Відношення між субстанцією-підметом і субстанцією-додатком в реченнях обох моделей (з обставинним комплементом і без нього) аналогічні, отже, ця частина таких висловлень моделі S + [VCoCd]p також має бути аналогічною: Агенс 1 + Предикат + Агенс 1/Інструмент.

Визначення смислової ролі обставинного комплементу базується на положенні про обов’язковість елемента і неможливість його опущення без порушень семантичної та структурної цілісності речення. Проведемо трансформацію опущення: Сулейман кривив тонкі вуста в посмішці. → (А) Сулейман кривив тонкі вуста. Структурно речення-трансформ (А) залишається повним. Однак якщо вихідне речення позначає позитивну емоцію, відображену зовні в усмішці, то референтне значення трансфо-ру (А) — прямо протилежне: висловлення невдоволення, презирства і т. п., а це свідчить про те, що семантичну цілісність (референцію до фраг-менту дійсності вихідного речення) при трансформуванні не збережено.

Отже, обставина «в посмішці» є, як ми і визначили, обов’язковим елементом речення. Враховуючи спосіб вираження (іменником) і спів-віднесенність із новою властивістю субстанції-додатку (вуста) як певно-го результату впливу субстанції-підмета (агенс 1) на свою складову час-тину — субстанцію-додаток (агенс 1/інструмент), — смислова роль обставинного комплемента кваліфікована як «наслідок/результат». Словосполучення «вуста в посмішці» може трактуватися і як прихована структура суб’єктної комплементації — сукупність вторинного суб’єкта із вторинним предикативом.

Таким чином, смислорольову модель даної групи висловлень визна-чено як: (Агенс 1 + Предикат + [Агенс 1/Інструмент) + Наслідок/Ре-зультат], а процес, співвідносний з такого роду висловленнями, конкре-тизується як подвійний процес-відношення-дія + зміна стану, внутрішньо властива субстанціі-підмету/додатку.

В англ. м. подвійність процесу, подібна тій, що розглянута вище, пе-редається тільки за допомогою розташування комплементів поряд від-носно один одного — речення будуються в послідовності S + [VCoCd]p.

Висловлення з адвербіальним комплементом в препозіціі до об’єктного комплементу S + [VCdCo]p в англ. м. мають дещо інші характеристики: She let out a little cry of fright. ’Вона зойкнула від страху’ [712, c. 38]; He turned over a sod of dry earth with his toe, frowning like a farmer. ’Носком черевика він перегорнув грудку сухої землі і насупився, неначе фермер’ [704, c. 12]. Обставинний комплемент-післялог як частина предиката без статуса актанта і відповідної смислової ролі не завжди співвідноситься із просторовою локалізацією субстантивних компонентів процесу.

Сукупність особово-дієслівного конституента присудка із таким ад-вербіальним комплементом утворює семантичну єдність, що називає, специфікує дію субстанції-підмета в висловленні. Наприклад: He had got away with it again. ’Йому знову вдалося вийти сухим з води (уникнути відповідальності)’ [712, c. 58] (to get away with sth = to pursue successfully a course of action which might usually be expected to result in blame, punishment or misfortune (OALDCE V/1 p 360), “буквально все сходит с рук” [668]. Лексична варіативність додатку (to get away with murder/you/it) свідчить про актантний статус додатка на відміну від статусу післялога.

Аналогічно в рос. м. та в укр. м.: Василь пропустив повз вуха батьків натяк. (= Вдав, що не помітив, не надавши уваги) [698, c. 33]; Я таки серйозно хочу жити в згоді з бритолобими. (= миритися, не сваритися, не ворожувати) [684, с. 48]. Таке речення є співвідносним із процесом-станом/зміною стану відношення між субстанцією-підметом та субстанцією-додатком.

Тільки окремі висловлення рос. м. та укр. м. моделі S + [VCoCd]p з послідовністю комплементів S + [VCdCo]p можуть розглядатися як синтаксичні аналоги англійських речень типу He switched on the light. [726, c. 64]. Наприклад, Белые оставили после себя опустошенный город. [693, c. 20] (→ Белые оставили город + белые опустошили город + город был опустошенным после того, как белые его покинули) (здесь: «оставить после себя» = «изменить состояние некоторого объекта/пространства в результате собственной деятельности»). Белые — активно діюча суб-


станція — агенс 1; оставили — предикат дії; оскільки «залишити» = «за-лишити, не маючи більше справи з ким/чим або» [655, с. 423] = «пере-стати перебувати» [655, с. 505]; оставили город = «покинули» місто (незалежно від стану міста до приходу і після догляду); звідси, город — Паціенс/Локатив. Але опустошенный — також обов’язковий для семан-тичної цілісності елемент речення, адже опустошить — «сделать пустым, превратить в пустыню, разорить» [655, с. 417], «разорять в пух, напусто, изводить, истреблять разором, уничтожать вразор» [650, c. 569. (Том 2)]. Тобто здійснити над субстанцією (тут: город) дії, що призводять до зміни стану даної субстанції.

Звідси: словосполучення город опустошенным є співвідносним з суб-станцією і її зміненою якістю; тоді сполучення город опустошенным є прихованою структурою вторинної предикації. У термінах смислових ро-лей — паціенс+предикатив вторинної структури предикації. «Посля себя» — у синтаксичній структурі висловлення визначено як обов’язковий елемент речення, його опущення приводить до зміни референтної співвіднесеності висловлення: (→ Белые оставили опустошенный город = «покинули» місто, яке до їхньої появи в ньому вже, можливо, було спустошеним, неза-лежно від їхньої діяльності в місті та стану цього міста до їх приходу і після відходу з нього); ≠ (→ Белые оставили город после себя опустошенным = вони його спустошили за час свого перебування в ньому).

У граматиці рос. м. елемент «после себя» трактувався б як обставина часу, про що свідчить трансформація подання цього елемента у вигляді підрядного речення (→ Белые оставили город после себя = після того, як білі покинули місто). Обставина часу типово є адвербіальним модифіка-тором (детермінантом) — факультативним елементом речення, випущен-ня якого не змінює структурної цілісності і референтної семантики ви-словлення.

Однак вище доведено обов’язковий статус цього елемента для семанти-ки і структури даного речення. Як обов’язковий структурний елемент речен-ня, співвідносний із субстанцією-підметом («белые»), яке виконує смислову роль агенс. Тоді смислова роль даного словосполучення могла б кваліфіку-ватися як агенс 1. Водночас роль агенс звично асоціюється виключно з під-метом, що суперечить пропонованій інтерпретації. Вище було показано, що елемент «після себе» в семантичному плані є джерелом, (причиною) спус-тошення міста. Відповідно, смислова роль цього елемента може бути визна-чена як «причина». Отже, дане речення актуалізує в мовленні смислорольо-ву модель Агенс + Предикат (дія) + Причина + Паціенс/Локатив.

Визначимо смислорольову модель речення Вони зводять нанівець усяку спробую доброго ладу й законності. [684, с. 48]. Елемент Вони виступає

активно діючим субстантивним компонентом процесу — агенсом; зводять нанівець трактується як стале словосполучення, що виражає єдиний смисл (→ Вони діють так, що усяка спроба доброго ладу і законності стає без-плідною). Трансформаційні перетворення свідчать про те, що у таких ви-словленнях адвербіальні комплементи, як і в англ. м., уточнюють семанти-ку особово-дієслівного конституента присудка, повідомляючи йому додаткову характеристику, відсутню в семантичному обсязі самого дієсло-ва (в даному випадку): зводити нанівець = «свести на нет» [656, с. 59] тут: «зробити безплідним», а не «поєднувати, зближувати, піднімати, будувати, зводити (стосунки, будівлю), сватати» (наприклад, [654, с. 356].

На прямий додаток спробу (об’єктний комплемент) дія направлена, тому його смислова роль — паціенс. «Безплідність спроб ладу і порядку», по суті, називає зміну стану субстанції-додатка, яку названо адвербіальним комп-лементом нанівець, ця зміна є результатом дії агенсу — субстанції-підмету. Тому речення допускає подвійне трактування сполуки спробу + нанівець: — імплікована вторинна структура предикації, в якій вторинний предикатив не виконує ролі актанту; — паціенс + результат. Таким чином, смислорольо-ва модель речення визначається як: Агенс + Предикат + Паціенс (= суб’єкт + предикатив); Агенс + Предикатив + Паціенс + Результат.

У низці речень, як і в вище проаналізованих, словосполучення особово-дієслівного присудка та додатку утворюють сталі фразеологічні сполуки і вжиті метафорично. Наприклад: She’ll never take it for granted. ‘Вона ніколи не прийме це як належне/на віру’ [718, c. 36]; Он не находил в себе никаких следов былых переживаний [680, c. 58]; Его историю я отнес к разряду чудачеств. [695, с. 73]; Луїджі Гріті застав Ібрагіма коло дзеркал. [682, с. 16].

Згідно з точкою зору Ф. Палмера, актант-підмет при предикаті-дієслові, що виражає чуттєве сприйняття, виступає в ролі сприймаючої, а не діючої субстанції, його семантична роль визначається як персівер/екс-періенцер [615, c. 8]. Однак в аналізованих висловленнях дієслова «по-бачити, застати, знайти» позначають не тільки сприйняття, але й ціле-спрямовану дію-пошук. Тому роль актант-підмет також повинна кваліфікуватися як подвійна: агенс + персівер/експеріенцер. Актант-додаток в Он не находил в себе никаких следов былых переживаний [682, с. 58] по відношенню до актанту-підмета виступає як паціенс (оскільки на нього направлена певна «дія» підмета — цілеспрямований пошук).

Водночас, дотримуючись теорії Ф. Палмера, роль актанта-додатка слід визначити і як «причина», оскільки така субстанція-додаток «дана для сприйняття» субстанції-підмету. Крім того, разом з актантом-адвербіальним комплементом, він утворює усічену вторинну структуру


предикації «сліди в собі», в якій адвербіальний комплемент вжито абсо-лютно, що може бути підтверджено трансформацією: (→ Він шукав, але виявив, що в ньому немає жодних слідів минулих переживань = сліди відсутні в його пам’яті). Аналогічно обставинний комплемент в Луїджі Гріті застав Ібрагіма коло дзеркал. [682, с. 16] ужитий абсолютно як частина вторинного присудка в рамках структури вторинної предикації «Ібрагіма коло дзеркал»: (→ коли Луїджі Гріті, шукаючі Ібрагіма, зайшов до кімнати, то побачив, що Ібрагім був/знаходився біля дзеркал).

Для порівняння, в англ. м. в подібних синтаксичних побудовах, поді-бно до дієслів «чуттєвого сприйняття», дієслово find, вжите в значенні ‘think’, ‘consider’ (розумова діяльність) вводять складний додаток, тобто структуру вторинної предикації, у якій дієслово to be (‘бути’) в неособовій формі майже завжди опускається, і його комплемент (дієслівний, суб’єктний або адвербіальний) виявляється вжитим абсолютно: She found his thrift rather an engaging trait ‘Їй його марнотратство було до вподо-би/здавалося навіть привабливим’ [720, c. 35] (→ She thought/considered that his thrift was rather an engaging trait). Комплемент, наступний за до-датком, в таких реченнях англійськими граматиками традиційно визна-ється об’єктним предикативом [528; 669, с. 24; 624, с. 109].

Таким чином, обставинні комплементи в Он не находил в себе никаких следов былых переживаний [680, c. 58], Его историю я отнес к разряду чудачеств. [695, с. 73] та Луїджі Гріті застав Ібрагіма коло дзеркал. [682, с. 16] виконують семантичну роль «локатив», як і комплементи в моделі S + [VCd]p, а самі висловлення реалізують семантико-рольову модель (Агенс/Персівер + Предикат + [Паціенс/Причина) + Локатив].

Відповідні їм речення співвідносяться із подвійними процесами-відношеннями-діями/змінами стану відношень між субстанціями підметом і додатком (сприйняття) + невідношеннями-станами субстанції- додатка.

В англ. м. взаємне розташування обов’язкових елементів речення (за умов відсутності інверсії підмету щодо присудка) займають єдино можливу по-зицію для забезпечення референтної співвіднесеності висловлення з заданим конкретним «станом справ». Зміна типового порядку призводить до зміни ком-понентів семантики речення — референтної, предикатно-актантної, мовлен-нєвої, комунікативної перспективи інтерпретації ситуації.

У рос. м. (при «довільному» порядку слів) зміна взаємного розташу-вання елементів також тягне за собою ті чи інші зміни в семантиці ви-словлення — референції, прагматиці, пресупозиціях (див., наприклад, [345; 346; 347].

Всі речення аналізованої структурно-синтаксичної моделі є співвід-носними із процесами-суб’єктно-об’єктними відношеннями. В залежнос-

ті від конкретних характеристик лексичної семантики та морфологічних форм лексем, що в своїй послідовності складають речення досліджуваної струткурно-синтаксичної моделі, процеси, співвідносні із реченнями даної моделі, конкретизуються як процеси- дії, стани, зміни стану (одного або обох субстантивних компонентів процесу) або процеси- стани чи зміни ста-ну самого відношення між субстантивними компонентами процесу.

Важливою характерною рисою висловлень структурно-синтаксичної моделі S + [VCoCd]p є складність співвідносних із реченнями процесів: найтиповіша смислорольова модель Агенс + Предикат + Паціенс + Ло-катив актуалізована реченнями, співвідносними з подвійними процеса-ми — діями + змінами стану; речення інших моделей є співвідносними навіть із трьома елементарними процесами.

Кореляцію виявленого граматичного значення речень із смислоро-льовими моделями, що представляють речення структурно-синтаксичної моделі S + [VCoCd]p, подано в Таблиці 3.4.2.4.

Таблиця 3.4.2.4.Кореляція між смислорольовими моделями та граматичним

значенням речень структурно-синтаксичної моделі S + [VCoCd]p№ Смислорольові моделі Граматичне значення речення

1Агенс + Предикат +Паціенс + Локатив

Про

цеси

— с

уб’є

ктно

— о

б’єк

тні в

ідно

шен

ня

(дія) — субстанції-підмету відносно субстанції-додатка + (зміна стану) (роз-ташування в просторі) одного або обох субстантивних компонентів процесу.

2 Агенс + Предикат + Паціенс

(дія) підмета відносно додатка,(стан/зміна стану) відношень S таСо,(зміна стану) одного або двох субстан-тивних компонентів процесу як результат дій або інших проявів субстанцій- підме-ту або додатку

3 інші

(дія) — субстанції-підмету відносно субстанції-додатка,(дія) — переміщення субстанції-додатка як результат впливу (дії) субстанції-підмета відносно простору (субстанції-обставинного комплементу)(дія) — субстанції-підмету відносно субстанції-додатка + (зміна стану) вну-трішньої властивості субстанції-додатку,(стан/зміна стану) відношень S та Со,(дія) — субстанції-підмету відносно субстанції-додатка + (зміна стану) від-ношень S та Со + процес-невідношення-стан субстанції-додатка


Дослідження смислорольової та референтної семантики речень моделі S + [VСоCd]p показало, що специфічними для англійської, російської та украйнської мов у зв’язку з їх внутрішньосистемними властивостями є:

спосіб вираження певних граматичних значень (наприклад, про-1. сторових відношень): післялогами (англ. м.), дієслівними префіксами (рос. м. та укр. м.);

пов’язану з цим традицію синтаксичного аналізу речень, побудова-2. них за аналогічною структурною моделлю в різних мовах (див. Пробле-матичні випадки);

можливості варіювання відносних позицій комплементів 3. СоCd або CdСо в межах прямого порядку слів без порушень структурної ціліснос-ті та референтної співвіднесеності речення: в англ. м. сувора фіксованість позицій, в рос. м. та укр. м. — значна довільність (див. Табл. 3.4.2.1. — 3.4.2.2.).

Загальними для англійської, російської та української мов виявлено:Типологія та відносна частотність смило-рольових моделей, акту-1.

алізованих реченнями структурно-синтаксичної моделі S + [VСоCd]p — 99,2% речень сукупної вибірки в мовленні актуалізують 2 смислоро-льові моделі:

Агенс + Предикат + Паціенс + Локатив (94,5% сукупної вибірки; англ. м. — 96,2%; рос. м. — 92,5%; укр. м. — 94,7%)Агенс + Предикат + Паціенс (4,7% сукупної вибірки; англ. м. — 3,8%; рос. м. — 6,3%; укр. м. — 4,1%) (див. Табл. 3.4.2.3.).Граматичним значенням всіх речень структурно-синтаксичної мо-1.

делі S + [VСоCd]p є співвіднесенність із процесом-суб’єктно-об’єктним відношенням, яке (в залежності від референтної семантики речення в цілому та лексико-семантичних і морфолого-парадигматтичних харак-теристик адвербіального комплементу, зокрема) конкретизуються як:

Дія (одного з субстантивних компонентів процесу), Стан (самих субстантивних компонентів процесу, їх розташування в просторі, відношення між ними),Зміна стану (самих субстантивних компонентів процесу, їх розта- шування в просторі, відношення між ними) (див. Табл. 3.4.2.4.).Особливістю семантики речень структурно-синтакисчної моделі 2.

S + [VСоCd]p є комплексний характер процесу, співвіднесеного з речен-ням — не один, а два і більше конкретних елементарних процеса в межах процесу-суб’єктно-об’єктного відношення: дія + зміна стану (субстантив-ного компоненту процесу); дія + зміна стану відношень між субстантив-ними компопнетами процесу; дія + зміна стану + процес-невідношення-стан (субстантивного компоненту процесу) (див. Табл. 3.4.2.4.)

3.5. КОРЕЛЯЦІЯ МІЖ СТРУКТУРНО-СИНТАКСИЧНИМИ, СМИСЛОРОЛЬОВИМИ МОДЕЛЯМИ ТА ГРАМАТИЧНИМ

ЗНАЧЕННЯМ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

Виявлені нами смислорольові відношення в реченнях основних структурно-синтаксичних моделей, відповідне граматичне значення ре-чень в типології конкретних варіантів процесу можуть бути представле-ними систематизовано у вигляді Таблиці 3.5.1.

Таблиця 3.5.1.Кореляція між структурно-синтаксичними, смислорольовими

моделями та граматичним значенням простого реченняМодель Граматичне значення речення

Стр

укту

рна

СмислорольоваТипологія процесів, співвідносних з

реченнями моделі

S+

[V

]p

Агенс + Предикат

неві

днош

ення

дія — субстанції-підмету як єдиного субстантивного компоненту процесу

Експеріенцер + Предикатстан — субстанції-підмету як єдиного субстантивного компоненту процесу

Паціенс + Предикат зміна стану — субстанції-підмету як єдиного субстантивного компоненту

процесу

S +

[V

Cs]

p Експонант + Предикат (копула + атрибут)

стан-атрибуція (характеризація) (змінний, тимчасовий, швидкоплинний

стан)Експонант + Предикат (копула +

ідентифікат)стан-ідентифікація (відносно

постійний незмінний стан)

інші ≥ 2 співвідносних процесів

S +

[V

Cd]

p

Агенс + Предикат (дія) + Локатив

суб’

єктн

о-об

став

инні

від

нош

ення дія — переміщення субстанції-підмета

в просторі (відносно субстанції-обставинного комплементу)

Агенс + Предикат (стан) + Локатив стан — перебування субстанції-підмета

в просторі (відносно субстанції-обставинного комплементу)

Експеріенцер + Предикат (стан) + Локатив

Екзистент + Предикат (стан) + Локатив

Експеріенцер + Предикат (зміна стану)+ Експеріенцер стан/зміна стану субстанцій (підмета

відносно обставинного комплементу)/(і підмета, і обставинного комплементу)

Агенс + Предикат + Експеріенцер/Локатив


S +

[V

Cо]

p

Агенс+Предикат+Паціенс

суб’

єктн

о-об

’єкт

ні в

ідно

шен

ня

дія (підмета відносно додатка)дія (підмета)- зміна стану (додатка)

стан відношень (між підметом і додатком)зміна стану відношень (між підметом і

додатком)зміна стану (додатка як результат дії

підмета)

Агенс + Предикат + Причина

стан відношень (між підметом і додатком)зміна стану відношень (між підметом і

додатком)

Експеріенцер (Локатив)+ Предикат + Причина (Агенс)

зміна стану (підмета як результат дії додатка)

Паціенс + Предикат + Інструмент

стан (підмета як результат дії додатка)

Агенс 1 + Предикат + Агенс 2 взаємо-зворотна дія (підмета і додатка)

Агенс 1 + Предикат + Агенс 1/Інструмент (Паціенс — в Ам)

дія (додатка як невід’ємної частини підмета)

Агенс + Предикат + Паціенс/Бенефіціарій

дія (підмета на користь додатка)

S +

[V

CоС

о]р

Агенс + Предикат + Паціенс (Cо) + Бенефіціарій (Со) (адресат)

дія — передача у володіння субстанції- (Со) субстанції- (Cо) від субстанції-

підмета

Агенс1 + Предикат + Паціенс (Cо) + Інструмент/

Агенс1 (Со)

дія — субстанції- (Со) як невід’ємної частини субстанції-підмета відносно

субстанції- (Cо)

Агенс + Предикат + Паціенс (Cо) + Локатив (Со)

дія — субстанції-підмету відносно субстанції, представленої як ціле (Cо) і

його частина (Со)

Агенс 1 + Предикат + Паціенс (Cо) + Агенс 1 (Со)

дія — (сумісна зворотна) двох рівнозначних субстанцій — підмета (S)

та (Cо), субстанція (Со) представлена як к невід’ємна частина субстанцій- підмета

(S) та (Cо)зміна стану субстанцій підмета (S) або

(Cо) під впливом субстанції (Cо)

Агенс + Предикат-фраза [дієслово + Паціенс (Cо)] +

Паціенс (Со)

дія/стан/зміна стану відношень субстанцій підмета (S) та/або (Со)(в залежності від семантики фрази)

S+

[V

СоC

d]p

Агенс + Предикат + Паціенс + Локатив

суб’

єктн

о-об

’єкт

ні в

ідно

шен

ня

дія — субстанції-підмету (S) відносно субстанції-додатка (Со) + зміна стану (розташування в просторі) одного або

обох субстантивних компонентів процесу.

Агенс + Предикат + Паціенс

дія підмета (S) відносно додатка (Со), стан/зміна стану відношень

між субстанціями — підметом (S) та додатком (Со), зміна стану одного або

двох субстантивних компонентів процесу як результат дій або інших проявів

субстанцій — підмету (S) або додатку (Со),

інші

дія — субстанції-підмету відносно субстанції-додатка,

дія — переміщення субстанції-додатка як результат впливу (дії) субстанції-

підмета відносно простору (субстанції-обставинного комплементу)

дія — субстанції-підмету відносно субстанції-додатка + зміна стану

внутрішньої властивості субстанції-додатку, стан/зміна стану відношень

субстанцій підмету (S) та додатка (Со)дія — субстанції-підмету (S)

відносно субстанції-додатка + зміна стану відношень S та Со + процес-

невідношення-стан субстанції-додатка

В Таблиці 3.5.1. унаочнено виявлену в ході дослідження дію семан-тичного чинника лінійної організації висловлення, яку визначено як кореляцію між структурою та семантикою висловлень.

Смислорольові моделі, актуалізовані висловленнями, граматичне зна-чення речення і його складових корелюють із структурно-синтаксичними моделями. Кореляція простежується в матеріалах всіх трьох мов, в ви-бірках всіх досліджених моделей речень.

З Таблиці 3.5.1. стає очевидним, що одній структурно-синтаксичній моделі відповідає певна типологія смислорольових моделей, жодна з яких в повному обсязі не повторюється як відповідник для інших структурно-синтаксичних моделей.

Продовження таблиці 3.5.1. Продовження таблиці 3.5.1.



Дослідження смислорольової та референтної семантики речень 1. основних структурно-синтаксичних моделей виявило, що спільними для зіставлюваних мов є:

1.1. визначення смислових ролей елементів речення в залежності від актуалізованого одночасно комплексу морфологічних та лексико-семантичних характеристик лексем, що вжито у відповідних синтаксичних функціях, — відповідно до структурно-синтаксичної моделі речення, його семантичної моделі та вираженого реченням граматичного значення в варіативності типу процесу, — але майже безвідносно до конкретної мови. (Висновки до пунктів Розділу та відповідні Таблиці).

1.2. речення базових структурно-синтаксичних моделей репрезенту-ють семантичні моделі, найчастотнішими (виділено напівжирним шриф-том) з яких виявлено відповідно:

1.2.1. S + [V]p — одну з 3 смислорольових моделей Агенс + Преди-кат — 75% (англ. — 75,3%; рос. — 74, 8%; укр. м. — 74,2%), Експеріенцер + Предикат (17%), Паціенс + Предикат (8%) (див. Табл. 3.2.2.);

1.2.2. S + [VCs]p — одну з 2 смислорольових моделей: Експонант + Предикат (копула+атрибут) — 50,8% (англ. — 48,9%; рос. — 58,0%; укр. — 45,6%), Експонант + Предикат (копула+ідентифікат) — 48,3% (англ. — 49,7%; рос. — 41,1%; укр. — 54,1%). (Табл. 3.3.2.5.)

1.2.3. S + [VCd]p — одну з 6 смислорольових моделей: Модель Агенс + Предикат + Локатив, в двох її різновидах (стан) або (дія) — сумарно покриває 60% вживань, для російської та української мов ця модель в різновиді процес-відношення-дія є найпоширенішою, в англійській — другою за частотністю вживань), Агенс + Предикат (дія) + Локатив — 34,7%; (англ. — 34,9%; рос. — 31,8%; укр. — 37,6%); Агенс + Предикат (стан) + Локатив — 25,3%; (англ. — 22,6%; рос. — 25,2%; укр. — 24,9%); Екзистент + Предикат (стан) + Локатив — 29,6%; Експеріенцер + Пред-икат (стан) + Локатив –7,7%; Агенс + Предикат (стан/зміна стану) + Експеріенцер/Локатив –1,5%; Експеріенцер + Предикат (зміна стану) + Експеріенцер — 1,2%. (Табл. 3.3.1.3.).

1.2.4. S + [VCо]p (99,5%) — одну з 7 смислорольових моделей:Агенс + Предикат + Паціенс — 86,3% (англ. — 80,1%, рос. — 90,9%,

укр. — 87,8%); Експеріенцер (Локатив)+Предикат+Причина (Агенс) —

(4,6%), Експеріенцер (Агенс) + Предикат + Причина — (4,0%), Паціенс+Предикат+Інструмент — (2,5%), Агенс 1+Предикат+Агенс 1/Інструмент (Паціенс — в англ. м.) (партитивний суб’єкт) — (1,3%), Агенс 1 +Предикат+Агенс 2 (Ініціатор+Предикат+Супутник) — (0,7%), Агенс+Предикат+Паціенс/Бенефіціарій — (0,1%). (Табл. 3.3.3.3.)

Частотність вживань даної структурно-синтаксичної моделі корелює із варіативністю актуалізованих нею семантичних моделей: найчастот-ніша смислорольова модель Агенс + Предикат +Паціенс актуалізована в 5 варіантах (один з яких не є елементарним процесом), друга за час-тотністю модель Експеріенцер (Агенс/Локатив) + Предикат + Причина (Агенс) — в 2 варіантах, решта моделей актуалізують по 1 варіанту кожна.

1.2.5. S + [VCоСо]p (99,6%) — одну з 5 смислорольових моделей:Агенс + Предикат + Паціенс (Cо) + Бенефіціарій (адресат) (Со) —

66% (англ. — 54%; рос. — 68%; укр. — 76%),Агенс1 + Предикат + Паціенс (Cо) + Інструмент/Агенс1 (Со) —

(22%),Агенс 1 + Предикат + Паціенс (Cо) + Агенс 1 (Со) — (5%),Агенс + Предикат-фраза (дієслово + Паціенс (Cо)) + Паціенс (Со) —

(3,8%),Агенс + Предикат + Паціенс (Cо) + Локатив (Со) (2,4%).

(Табл. 3.4.1.2.)1.2.6. S + [VСоCd]p (99,2%) — одну з 2 смислорольових моделей:Агенс + Предикат + Паціенс + Локатив — 94,5% (англ. — 96,2%;

рос. — 92,5%; укр. — 94,7%), Агенс + Предикат + Паціенс (4,7%) (Табл. 3.4.2.3.).

2. Граматичним значенням речень досліджених базових структурно-синтаксичних моделей є референтна співвіднесеність із процесами-невідношеннями (структурно-синтаксичні моделі S + [V]p та S + [VCs]p) та процесами-відношеннями: суб’єктно-адвербіальними (структурно-синтаксична модель S + [VCd]p) або суб’єктно-об’єктними (інші структурно-синтаксичні моделі — S + [VCо]p, S + [VCоСо]p, S + [VСоCd]p) (Таблиці 3.2.3., 3.3.2.6., 3.3.1.4., 3.3.3.4., 3.4.1.3., 3.4.2.4., 3.5.1.).

3. В залежності від референтної семантики речення в цілому та референтної семантики його обов’язкових елементів — для кожної із структурно-синтаксичних моделей в варіативності актуалізованих ними семантичних моделей — граматичне значення конкретизується як спів-віднесеність речення із типом елементарного процесу, відповідно:


3.1. S + [V]p – процес-невідношення -дія або -зміна стану (субстанції-підмета) (Табл. 3. 2.3.);

3.2. S + [VCs]p –процес-невідношення-стан-:— атрибуція (характеризація), (називають існуючою у часі субстан-

цію, якій притаманним є змінний, тимчасовий, швидкоплинний стан. В мовленні такий стан номіновано прикметниками та дієприкметниками, вжитими у функції предикативу), або

— ідентифікація, (називають існуючою у часі субстанцію, якій при-таманним є незмінний, постійний стан як цілий комплекс певних харак-теристик. В мовленні такий стан номіновано іменниками, вжитими у функції предикативу) (Табл. 3.3.2.6.).

3.3. S + [VCd]p — процес-суб’єктно-адвербіальне відношення-:— дія — переміщення субстанції-підмета в просторі (відносно

субстанції-обставинного комплементу), або -стан — перебування субстанції-підмета в просторі (відносно субстанції-обставинного комп-лементу), або -зміна стану — субстанцій (підмета відносно обставинного комплементу)/(і підмета, і обставинного комплементу) (Табл. 3.3.1.4.);

3.4. S + [VCо]p — процес-суб’єктно-об’єктне відношення-:— дія (субстанцій підмета або додатка), або -взаємо-зворотна дія

(субстанцій підмета та додатка), або -стан відношень (між субстанціями підметом та додатком), або -стан (субстанції-підмета внаслідок прояву субстанції-додатка), або -зміна стану (субстанцій підмета або додатка, або стану відношень між ними) (Табл. 3.3.3.4.)

3.5. S + [VCоСо]p — процес-суб’єктно-об’єктне відношення-:— дія (одного з субстантивних компонентів процесу відносно іншого),

або— сумісна зворотна дія двох рівнозначних субстанцій — підмета (S)

та додатка (Cо), причому інша субстанція (Со) представлена як невід’ємна частина субстанцій- підмета (S) та додатка (Cо), або

— стан або -зміна стану відношень субстанцій підмета (S) та/або (Со) (в залежності від семантики фрази) (Табл. 3.4.1.3.)

3.6. S + [VСоCd]p — процес-суб’єктно-об’єктне відношення-:— дія (одного з субстантивних компонентів процесу відносно іншого),

або— стан або -зміна стану (відношень субстантивних компонентів

процесу)— дія (одного з субстантивних компонентів процесу відносно іншо-

го) + зміна стану (субстанцій підмета або додатка, або стану відношень

між ними, або внутрішньої властивості субстантивного компоненту процесу)

— дія (одного з субстантивних компонентів процесу відносно іншого) + зміна стану (субстанцій підмета або додатка, або стану відношень між ними, або внутрішньої властивості субстантивного компоненту процесу) + процес-не-відношення-стан (одного з субстантивних компонентів про-цесу) (Табл. 3.4.2.4.)

4. Для висловлень всіх структурно-синтаксичних моделей, неза-лежно від мовної приналежності, виявлено кореляцію між структурно-синтаксичною та семантичною моделями речення та його граматичним значенням. Незважаючи на те, що в межах однієї мови однієї синтаксич-ної моделі можлива відповідність декількох різних семантико-рольових структур, міжмовну невідповідність синтаксичних моделей та семантико-рольових структур виявлено лише в 13% випадків від всієї сукупності проаналізованого мовного матеріалу. За кожною синтаксичною моделлю «закріпленою» є власна низка семантико-рольових структур, що актуа-лізуються висловленнями даної моделі. Навпаки, жодна з виявлених семантико-рольових структур у повному обсязі не зареєстрована в речен-нях більше однієї структурно-синтаксичної моделі (Таблиці 3.2.3., 3.3.2.6., 3.3.1.4., 3.3.3.4., 3.4.1.3., 3.4.2.4., 3.5.1.).

5. В межах окремих з досліджених структурно-синтаксичних моде-лей речення є співвідносними не з одним елементарним процесом, а з двома і більше. Так, речення структурно-синтаксичної моделі S + [VСоCd]p (95% сукупної вибірки) є співвідносними з двома і більше конкретними елементарними процесами в межах процесу-суб’єктно-об’єктного від-ношення: дія + зміна стану (субстантивного компоненту процесу); дія + зміна стану відношень між субстантивними компопнетами процесу; дія + зміна стану + процес-невідношення-стан (субстантивного компоненту процесу); 0,9% речень сукупної вибірки моделі S + [VCs]p (англ. — 1,4%; рос. — 0,9%; укр. — 0,3%) співвідносні з низкою елементарних процесів, зокрема, із оціночним судженням відносно фальшивості/удаваності/прав-дивості пропозиції висловлюваного речення. (Таблиці 3.2.3., 3.3.2.6., 3.3.1.4., 3.3.3.4., 3.4.1.3., 3.4.2.4., 3.5.1.).

6. Специфічними для англійської, російської та української мов у зв’язку із їх типологічними та узусними властивостями виявлено:

6.1. Частотності вживань конкретних лексем, що виступають у відпо-відних синтаксичних функціях (Таблиці 3.2.1, 3.3.1.1.–3.3.1.3., 3.3.2.1.- 3.3.2.4.; 3.3.3.1.- 3.3.3.2.). Зокрема:


6.1.1. для моделі S + [V]p характерна розгалужена парадигма дієслів-них форм і висока частотність вживання форм пасивного стану для пере-хідних дієслів у англійській на відміну від української та російської мов, які компенсуються, відповідно, високою частотністю вживань зворотних дієслів у російській та українській мовах;

6.1.2. в реченнях моделі S + [VCd]p в англійській мові перелік вжитих дієслів (найчастотнішим з яких є дієслово to be) у 4 рази коротший ніж у російській і в 5 разів коротший ніж в українській, але частотність вжи-вань зазначених дієслів в англійській мові, природно, багаторазово пере-вищує відповідні вживання конкретних дієслів в російській та українській мовах.

6.2. Морфолого-парадигматичні характеристики таких лексем обу-мовлюють можливості/неможливості змін в послідовності обов’язкових речень без руйнації структури висловлення: в російській та українській мовах інвертування (внаслідок флективного типу мов) веде лише до змін в комунікативній структурі, емоціональному забарвленні та інтонації, але не руйнує структуру висловлення моделей S + [VCs]p, S + [VCо]p, S + [VCd]p, S + [VCs]p, S + [VCоСо]p, S + [VСоCd]p.

6.3. В англійській (внаслідок аналітичного типу мови) нейтральна, пряма послідовність обов’язкових елементів в реченні є обов’язковою для збереження синтаксичної та семантичної цілісності і коректності рефе-ренції:

6.3.1. інвертування комплементу (предикативу в реченнях моделі S + [VCs]p або додатка в реченнях моделі S + [VCо]p) в позицію перед підметом є проблематичним, в позицію між підметом і особово-дієслівним конституентом — недопустимим, оскільки призводить до структурної руйнації висловлення;

6.3.2. при взаємній заміні позицій підмета та додатка (модель S + [VCо]p) речення-трансформ може бути граматично коректним, але безглуздим; референція, синтаксичні функції та смислові ролі таких транспонованих підмета і додатка змінюються на протилежні.

6.4. Специфіка вираження певних граматичних категорій в досліджу-ваних мовах (зокрема, післялогам в англійській мові відповідниками є префікси в російській та українській) обумовлює відмінне трактування синтаксичної структури речення. Як наслідок, в зіставлюваних мовах речення певних з виявлених семантичних моделей корелюють з різними структурно-синтаксичними моделями (підпункти Проблемні випадки, Інші в межах пунктів 3.2. — 3.4.).

Семантику та характеристики сполучуваності конкретних лексем, як і спосіб вираження окремих граматичних категорій виявлено мовно-специфічними. Конкретні прояви такої специфічності носять внутріш-ньомовний, типологічний характер, однак наявність специфічності про-являється як міжмовна закономірність.

Основні положення Розділу 3 представлено в публікаціях автора [310; 315–317; 320–322; 326; 332–334; 341; 611; 613].

РОЗДІЛ 4 247

РОЗДІЛ 4ТЕОРІЯ СЕМАНТИКО-КОГНІТИВНОГО СИНТАКСИСУ

4.1. БАЗОВЕ РЕЧЕННЯ ЯК МІНІМАЛЬНИЙ ТЕКСТ

В ході дослідження семантики висловлень найтиповіших з базових структурно-синтаксичних моделей простого речення (речень-примітивів) виявлено референтну співвіднесенність речень із типологією елементарних процесів (відношення, стан, зміна стану, зміна стану відношення, атрибуція, ідентифікація, локалізація тощо). Крім того, наявність в синтаксичній структурі речення не одного, а декількох неоднорідних комплементів, наявність координованих однорідних обов’язкових елементів свідчать про складність «елементарного» процесу, співвідносного з реченням-примітивом. Таке просте речення постає як мінімальний за протяжністю текст. Оскіль-ки в синтаксичній теорії стосовно порядку слів існує гіпотеза про моделю-вання лінійної послідовності елементів в реченні за алгоритмами побудови тексту, виявлена нами неелементарність «елементарного» процесу дає підставу гіпотетично припустити, що мінімальним текстом за низкою своїх сутнісних семантико-структурних характеристик є просте речення-примітив (базове, модель, kernel sentence). Гіпотеза про речення-текст буде виправдана, якщо аналіз мовного матеріалу засвідчить наявність тісного взаємозв’язку між структурно-синтаксичними моделями в їх варіативнос-ті семантико-рольових моделей — з одного боку — і типологією текстів, зокрема, композиційно-мовленнєвих форм тексту (КМФ) — з іншого.

4.1.1. Поняття речення і текст в лінгвістиціПроблема визначення співвідношення між словом, реченням та тек-

стом залишається дискусійною в сучасному мовознавстві. Зокрема, до тепер на порядку денному комунікативної лінгвістики залишаються проблеми делімітації мінімального за протяжністю тексту, визначення одиниці тексту та її межі, подальше скорочення яких призвело б до зник-нення тексту як такого [226, с. 40; 377; 652, с. 507].

Складові дефініції поняття «текст» окрім комунікативної функціо-нальної завершеності, семантико-синтаксичної структурованості і зв’язності

та смислової єдності і цілісності, включають і вказівку на його межі: від мовленнєвого вираження, послідовності мовних одиниць, зокрема, речень або низки надфразних єдностей до складного цілого і комунікативної системи, що сама себе організує [41; 83, с. 18; 125, с. 15; 243, с. 70, 192; 294, с. 79; 342, с. 120; 377; 382, с. 203; 408, с. 38; 436; 455, с. 11; 499, с. 371–376; 652, с. 507]. Неоднозначно інтерпретуються як термін, так і позначене ним явище; відсутні чіткі параметри тексту, конкретна кількість його категорій, сама «сутність поняття текст залишається і сьогодні наукою нез’ясованою» попри наявність майже 1000 наукових праць з проблематики тексту «тільки в незалежній Україні» [123 а, с. 75; 295, с. 26; 405].

Більш того, постулюється принципова неможливість вирішення даної проблеми та доводиться наявність низки об’єктивних причин та-кої нерозв’язності (наприклад, [275, с. 31–40]). Одночасно визнається, що текст як об’єкт філологічного аналізу, з одного боку, не потребує єдиного загальновизнаного визначення, але з іншого боку, вимагає чітко-го опису своїх характеристик і особливого осмислення [354, с. 10].

Проблема посилюється і використанням термінів «текст» і «дискурс» для позначення явища (див. огляд, наприклад, у [112; 114; 402]. Низка авторів чітко розмежовує ці взаємопов’язані поняття. Текст розглядаєть-ся як вербальний запис комунікативної події, «вербальний об’єкт, який може бути інтерпретованим і за яким можна побачити протікання дис-курсу», «прототиповий текст — предмет».

Дискурс протиставляється тексту-предмету-об’єкту як динамічний процес, тобто мова, використана як засіб комунікації в контексті з метою вираження значень і досягнення певних намірів. Текст вважається «сло-вом буденної мови», а дискурс отримав статус спеціального терміна «наук про людську духовність». [520, с. 24, 26, 190; 114, с. 86–95]. Дискурс постає і у вигляді «типологічного різновиду мови з усім різноманіттям її соціо-культурних та комунікативно-прагматичних параметрів» і у вигляді «фрагмента мовленнєвого твору в його когнітивній репрезентації, який виступає в комунікативній функції в кожний певний момент дискурсив-ної взаємодії», у зв’язку з чим «когнітивно-оперативну репрезентацію мовленнєвого твору в сукупності з актуалізованою структурами знання, які служать основою для його розуміння» називають «актуальним дис-курсом» [106].

Текстом мінімальної довжини і найпростішої структури зазвичай прийнято вважати або абзац, або надфразну єдність, або діалог, що скла-дається з двох висловлень у вигляді питання і відповіді. Речення ж при такому підході розглядається як одиниця рівня нижче текстового, як базисний структурно-оперативний елемент смислової структури тексту,


яка дозволяє формувати зміст у вигляді логічної думки, що відображає характер буття явища. Одночасно визнають динамічність меж тексту, що диктується логіко-змістовим розвитком конкретного фрагмента спілку-вання (див., наприклад: [76; 226, с. 38, 40, 43; 290, с. 218; 485]).

Визначення тексту як словесно втіленої думки про навколишній світ, про дійсність, як набору «слів і граматичних категорій, в якому наявна логічно оформлена думка про наше середовище» [295, с. 31], межами мінімального тексту, практично, визнає речення. Складне речення визна-ється мінімальною моделлю тексту, процес породження якого розгляда-ється як «аналог процесу породження тексту» [249, с. 23]. Зокрема, складнопідрядні речення вважають розрізняльною ознакою текстів-міркувань, а складносурядні (оборотні та необоротні) — відповід-но описів і оповідань. Визнають також, що «зв’язки синтаксичних струк-тур і текстів значно різноманітніше і складніше» [373, с. 79].

Вирішення поставленого і ще нерозв’язаного питання про кореляцію між певними комунікативними типами текстів та семантико-структурними особливостями речень, які формують дані тексти, визнано теоретично значущим і практично важливим [373, с. 79; 485].

4.1.2. Композиційно-мовленнєва форма як модель текстуСеред основних ознак тексту називають: цілісність, зв’язність, наяв-

ність певної структури, семантичної організованості, ієрархічних відно-шень, що розпізнаються інтерпретатором і дозволяють орієнтуватися в тексті, а також визначають інтерпретацію його частин. Вважається, що зчеплення і порядок висловлень у тексті регламентуються глибинним змістом тексту, гносеологічна основа якого зосереджує в собі всі пізна-вальні та прагматичні чинники комунікативного акту. Цими чинниками регулюються структури тексту в смисловому відношенні як розвиток певної думки (думки-доказу, думки-опису, думки кваліфікації тощо) [225; 226, с. 40, 42].

Текстологія звично пов’язується з дослідженнями в царині стилістики. Але навіть роботи, виконані в стилістичному руслі, не тільки допускають можливість, але й реєструють випадки, коли межі КМФ оповідь і опис збігаються з абзацом або включенням, рівним одному простому реченню. Так, згідно з даними Розанової О. А., в оповіді і описі абзац дорівнює одно-му реченню практично в 90% випадків відповідних вибірок для роману, розповіді та есе, більш того, виходячи з наведених дослідницею прикладів, це не лише складні, але і прості речення [384, с. 110, 126].

Водночас, мінімальна основна супрасинтаксична одиниця характери-зується як «відносна смислова закінченість і автономність, яку ця одини-

ця зберігає і будучи витягнутою з тексту» (підкреслено мною — О. М.О.) [290, с. 218]. Вибираючи мовну одиницю, яка може підлягати об’єктивному аналізу як зразок тексту, виходять з того, що текст є синтаксичною оди-ницею, що «має чіткі межі, власну внутрішню структуру, що представляє собою модельовану одиницю мови» [455, с. 11]. Беручи до уваги те, що семантика тексту, як його внутрішня, смислова характеристика не має ще досить чіткого окреслення [384, с. 14], саме структурні характеристики — цілісність і зв’язність — виявляються визначальними для вичленення фрагмента мови в якості мінімального тексту.

Однак певна обмежена структура пов’язаних між собою ієрархічними синтаксичними відношеннями, що відбивають глибинне значення як семантичну цілісність, характерними рисами якої є відносна завершеність і автономність, — це речення-примітив з його необхідними і достатніми характеристиками. Саме в базовому реченні-моделі відображені сутнісні структурні та семантичні характеристики, що повторюються в будь-якому з побудованих на основі відповідної моделі висловлень, що й обумовлює інваріантність речення-моделі, його універсальність. Загальновизнано, що в будь-якій з, скажімо, індоєвропейських мов нескінченна сукупність різноманітних за своєю структурою речень-висловлювань (і ширше-текстів) шляхом застосування тих чи інших процедур і правил синтакси-су виходить з обмеженого числа базових речень-моделей і тому зводить-ся до таких.

Для того, щоб вивчити зв’язний текст, «слід мати синтаксичну оди-ницю, за допомогою якої його можна розчленувати», оскільки просторово-часова організація тексту в конкретному мовному творі «реалізується у вигляді системи композиційних одиниць — мовленнєвих форм» [501, с. 6, 8–9]. Фрагментами тексту, як його одиницями, які більш-менш чітко окреслюються за властивими їм загальними рисами, що ви-діляють один фрагмент серед інших, в стилістиці визнано композиційно-мовленнєві форми (КМФ), тобто «текстові єдності, що представляють собою форми комунікації, націлені на сприйняття читачем певної інфор-мації і спираються на такі основні форми думки, як судження, (оціночне) поняття, питання, умовивід» [501, с. 4].

Композиційні форми розглядаються як певні абстрактні структури, що потенційно існують в мові і реалізуються на рівні письмового дис-курсу у вигляді композиційно-мовленнєвих форм [253, с. 5–6]. Прийня-то вважати, що КМФ — це «схеми повторюваних структурних ознак, абстрактні від конкретних проявів мови, що є однорідними формами словесної композиції» і «що відображають структуру процесу мислення, типи та способи зв’язку елементів між собою», «елементи комунікативно-


мовленнєвої структури мови, в яких використання конкретних мовних засобів суворо обумовлено їх комунікативною значимістю, що відповіда-ла б кінцевими можливостями одиниці мови». Як засоби вираження по-няття контексту і його одиниць КМФ розуміють як сукупність формаль-но фіксованих умов, яка досить однозначно розшифровує семантику тексту [53; 248; 383; 384, с. 73; 501, с. 9–10].

У теорії тексту виділяють три різновиди його композиційно мовлен-нєвих (семантичних) форм — опис, міркування і оповідь. Саме такий поділ структури вважається зумовленим комунікативною заданістю і функціональними особливостями відрізків комунікативно-мовленнєвої структури тексту [384, с. 21]. Саме з цими КМФ тексту як об’єктивно мінімальними його моделями в ході дослідження зіставлено виявлені моделі речень-примітивів.

4.1.3. Мінімальний текст композиційно-мовленнєвої форми оповідь — речення-примітив

Оповідь розглядається в сучасній лінгвістичній літературі як діа-хронічний зріз дійсності, як зображення світу через послідовність дій персонажа шляхом передачі подій, розгортання власне подієвої сто-рони сюжету [384, с. 23]. Дії та зміни, які мозок людини фіксує у свідо-мості, є істотними характеристиками часу. Сама категорія часу у філосо-фії визначається як послідовність існування явищ, які змінюють одне одного [662; 663; 664, c. 75]. У предметному полі лінгвістики час представлено кількома проекціями, — підкреслює Н. А. Потаєнко і виділяє різні рівні і ступені взаємодії мови і часу. У першу чергу, наголошується на тимчасовому характері розгортання мовного повідомлення, де час виступає в якості необхідної умови і способу його реалізації. Художній час (один з основних елементів, які конституюють зміст твору словесно-го жанру), по-різному представлений у творах в результаті перетворення, перекладу однієї реальності в іншу, виступає як форма об’єктивації суб’єктивного тимчасового досвіду [363, с. 230, 231, 232].

У художній літературі за КМФ оповідь закріплена функція передачі змістовно-фактуальної, подієво-фактуальної інформації, оскільки основним призначенням даної КМФ є позначення місця дії, називання істот та неістот, що здійснюють дії, позначення самих дій [84, с. 28]. До царини оповіді від-носять також і чужу мову про вчинені дії, і «фрагменти тексту, за допомогою яких включаються до нього і приєднуються один до одного різні КМФ» [435, с. 294], що дає підстави називати цю функцію і «посередницькою». Ця функція КМФ оповідь виявляється в різноманітних текстах, наприклад, у текстах казки [71]. В інформаційних жанрах газетно-публіцистичного

стилю, за даними Т. А. Лєнкової «в 91,6% випадків ядерний або фактогра-фічний елемент матеріалу оформлений наративним (розповідним) вислов-ленням у вигляді композиційної форми «констатація»» [253, с. 21; 10].

Покажемо, що просте речення (залежно від його структурно-синтаксичної та семантико-рольової моделей та референтної семантики) може бути визнаним певною композиційно-мовленнєвою формою тексту, наприклад, КМФ оповідь.

Так, нами виявлено, що всі речення з однорідними присудками (або однорідними об’єктними і/або адвербіальними комплементами) назива-ють певні послідовності дій або змін станів, що здійснюються і пережи-ваються персонажами/персоніфікованими явищами в художньому часі твору, наприклад:

А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палах-котить ятриво домен, вулканиться червоно [679, c. 5] — (циклічний безперервний процес);

В стальных очках, седой и косматый, он сидел в маленькой черной кухне на низком кожаном табурете и шил сапоги. [686, с. 14] — циклічно повторювані одночасно стани і дії);

As often as possible I cycled to Stallworthy’s stable to ride Sаrah’s Future, and on several Saturdays set off from starting gates. ’Якомога частіше я іздив велосипедом до конюшень Столворта, щоб об’їздити Майбутнє Сари (ім’я кобили), а подекуди по суботах починав навіть від самих воріт старту’ [715, c. 211] — (циклічно повторювані послідовності одноразових дій);

Єлька глибше забилась під брезент, зібгалась калачиком, щоб швідше зігрітись. [679, c. 35]; Хорунжий Рогожин віддав у чергувальній кімнаті свій картуз старому кур’єрові й повернувся до високого люстра приглади-ти непокірного чуба. [684, с. 31]; В формочки из кожуры кладется икра, потом рис. [695, c. 32]; Грустный, я вышел во двор и обошел вокруг дома. [686, c. 21]; He took his arm off my shoulder and shook their hands friendly and positive to all. Leonard Kitchens bounced to his feet to defend her, but was shouted down. He first asked me to find Jim and then cancelled that instruction and simply passed the weeping woman into my arms, and told me to take her for a drink. ’Він зняв свою руку з мого плеча і з дружньою приємністю пожав їм руки. Леонард Кітченз здійнявся, щоб захистити її, але був змушений сісти, тому що йому криком наказали сидіти. Спочатку він наказав мені знайти Джима, а потім скасував свій наказ і просто передав мені в руки жінку, яка плакала, і попросив повести її до буфету, дати їй щось випити’ [715, c. 41, 38, 212] — (послідовність разових дій);

Ви однімаєте в солдатів гармати й посилаєте їх на Сунжу проти коза-ків. [684, с. 40] — (багаторазово повторювана послідовність разових дій);


Они отошли далеко и стояли сейчас одни перед лестничной площадкой. Кузьмин ощутил голод, накопленный за день работы, и направился к стой-ке. [680, c. 22, 6] — (послідовність станів і дій, що змінюють один одну);

Но она прикипела к патрону и потому лопнула со звуком выстрела и погасла, теперь уже навсегда. [693, c. 53] — (послідовність станів та їх змін).

Гул моря то сонно вкатывался ко мне в дворницкую, то отливал из нее так равномерно, что быстро усыпил меня. [693, c. 53]. В свободное время он валялся в гостинице, читал детективы. — (циклічна послідовність дій-станів, що одночасно виникають або змінюють одна одного);

In Exeter, one of eight thousand residential students, I coasted through university life without attracting much attention, and absorbed reams of calculus, linear algebra, actuarial science and distribution theory towards a Bachelor of Science degree in Mathematics with Accounting. ’В Ексетері, як один з восьми тисяч студентів, що проживають в університетському гуртожитку, я провчився без особливих зусиль і не привертаючи до себе зайвої уваги, збагнув масу самих різних числень, лінійну алгебру, навчився застосовувати математичні і статистичні методи для визначення ризикованості капіталовкладень і страхування, теорію розподілів, і після закінчення отримав ступінь бакалавра з математики та бухгалтерського обліку’ [715, c. 211] — (циклічно повторювані послідовності дій, станів, змін станів).

У Розділі 4 нами показано, що речення досліджених вибірок англ. м., рос. м. та укр. м., побудовані за структурно-синтаксичними моделями S + [V]p, S + [VCoCo]p, S + [VCoCd]p — (100%), S + [VCo]p (98,7%), S + [VCd]p (37,4%) співвідносні з процесами-діями або процесами-змінами стану субстанцій або відношень між субстанціями, що протікають у художньому часі творів. Переважна більшість підметів у висловленнях даних структурно-синтаксичних моделей кваліфіковано як аргумент в семантичній ролі агенс, що називає суб’єкт, який за власним волевияв-ленням і витрачаючи енергію, здійснює певні дії. Міжмовні розбіжності при цьому в межах даних моделей не перевищують 4%.

«Нетипові» 2,3% з проаналізованих висловлень моделі S + [VCo]p представляють собою речення, що відрізняються від інших висловлень цієї моделі наявністю заперечення, вираженого або негативною часткою при дієслові в поєднанні з обставинним модифікатором, або прислівником (англ. м.: No longer, never, рос. м.: теперь, укр. м.: сьогодні, більше тощо), наприклад: I could not understand it. I love you no longer. ‘Я не узнаю тебя сегодня. Я тебе більше не розумію’. У своїй позитивній формі такі речен-ня асоціюються з процесами-відношеннями-станами: субстанція-підмет (S), субстанція-додаток (Co) і існуюче в певний момент або пері-

од часу незмінне відношення між ними. Введення в структуру речення негативного компоненту істотно змінює семантику висловлення: відношення більше не залишається незмінним, постійним. Зміна назва-ного відношення становить суть, основу референтної семантики цих ви-словлень. Таким чином, всі 100% прикладів і структурно-синтаксичної моделі S + [VCo]p називають і підкреслюють дії або зміни станів, що виникають у часі — дії персонажа або зміни відношень між персонажами та іншими субстантивними компонентами ситуацій — тобто, розвиток, розгортання певного мікросюжета. 100% прикладів цієї структурно-синтаксичної моделі денотують процеси-відношення-дії або процеси-відношення-зміни стану.

Проведене дослідження свідчить, що кількість і типи комплементів особово-дієслівного конституента присудка вказують на такі характерні риси процесів, з якими асоціюються речення відповідної синтаксичної структури, як простота або ускладненість процесу, відношення або невід-ношення.

90% висловлень структурно-синтаксичної моделі S + [VCoCo]p (де додатки не є однорідними) співвідносні з процесами, що називають зміни в характері первинних відношень між субстантивними компонента-ми процесів в результаті здійсненої субстанцією-підметом цілеспрямованої навмисної дії відносно субстанції-додатка. Більш того, близько 10% ви-словлень з цієї групи у рос. м., укр. м., англ. м.є співвідносними не з одним, а з двома процесами, наприклад: He also associated the girl Mamie with shoplifting. ’Він також повідомив про те, що дівчина Меймі була помічена в крадіжках з магазинів’ [710, c. 136] S [VCoCo]p = S + [V (S+V)Co склад-ний)]p: (→ He also mentioned/hinted at/stated that the girl Mamie had participated in shoplifting); Я пригадую закінчення дійства. [698, c. 8] — (процес-об’єктне відношення-зміна стану: згадав = не було в активній пам’яті і з’явилася інформація про те, як закінчилося дійство); Голос по-могает нам выразить свои чувства [697, c. 46] — (два взаємопов’язані процеси, що кваліфікуються як об’єктне відношення-дія: субстанції «голос» щодо субстанції «ми» і субстанції «ми» щодо субстанції «почуття»): (голос допомагає нам + ми висловлюємо почуття). (Див., також аналіз інших висловлень різних структурно-синтаксичних моделей в Розділі 3).

Речення з обставинним і об’єктним комплементами співвідносяться з процесами-обставинними відношеннями між субстанцією-підметом і субстанцією-додатком щодо оточення, на тлі якого відбувається процес-дія або процес-зміна стану. Як правило (англ. м. — 98,4%; рос. м. — 86,8%, укр. м. — 89,3%) — це ускладнений процес, який включає в себе і дію субстанції-підмету щодо субстанції-додатка, і зміну стану, яка має місце


в положенні субстанції-додатка або субстанції-підмету щодо оточення (= субстанції-обставинного комплементу). Наприклад: Господар запрошує всі мертві душі на Свят-Вечір [678, c. 35] — (процес-відношення-дія + зміна стану = за повір’ям: господар запросив душі + душі прийшли і є присутніми); Лена тянула его к такси [697, с. 135] (процес-відношення-дія + зміна стану = насильницьке переміщення з однієї точки в іншу + зміна співвідношення розташування суб’єктів та об’єктів у просторі).

Таким чином, речення-примітиви даних моделей позначають місце дії, називають істот та неістот, що здійснюють дії, позначають самі дії, а також називають зміни, які є результатом відповідних дій. Тобто, такі речення називають розвиток, розгортання певного мікросюжета, що одно-значно задовольняє вимогам кваліфікативних характеристик композиційно-мовленнєвої форми оповідь.

Отже, за сукупністю своїх структурних та семантичних характеристик речення-примітиви моделей S + [V]p, S + [VCo]p, S + [VCoCo]p і S + [VCoCd]p денотують конкретні ситуації, які зображують дії персона-жа або зміни стану відношень між персонажем і його оточенням. Важли-во також, що всі ці дії і зміни трактуються як такі, які відбуваються в конкретному художньому часі твору. Таким чином, висловлення даних структурно-синтаксичних моделей представляють собою не що інше як мінімальний текст композиційно-мовленнєвої форми оповідь.

4.1.4. Мінімальний текст композиційно-мовленнєвої форми опис — речення-примітив

Іншою композиційно-мовленнєвою формою тексту загальновизнано опис, головною функцією якого є: «використовуючи так званий ефект кінооб’єктива, дати більш докладний опис подій або дійових осіб», роз-ширити елементи фактологічної ситуації [128, с 290; 253, с. 14].

Розвиток предметно-образотворчого аспекту розповіді включає введен-ня елементів навколишнього оточення, в тому числі, пейзажу, або змалюван-ня персонажів, портретних характеристик діючих осіб тощо. За допомогою саме цієї КМФ тексту перераховуються статичні ознаки і властивості, що дозволяють створити закінчене уявлення про певні предмети, явища [384, с. 23]. Дещо іншим бачиться опис в журналістиці: як «репортажний» («ди-намічний») хронологічний або «реконструктивний» «статичний» опис подій (тобто, за своєю суттю — КМФ оповідь) [253, с. 11–12].

Основними відмінними особливостями композиційно-мовленнєвої форми опис називають переважання однотипної комунікативної струк-тури речення: дане — нове; єдиний тимчасовий план опису; іменний ха-рактер лексики (переважне використання іменників, прикметників, діє-

прикметників), що відображає КМФ: дається характеристика об’єкта з усіма притаманними йому статичними ознаками [248].

На відміну від динамічної, діахронічної за своїм характером оповіді, опис є статичним, синхронним. Саме такі риси притаманні висловленням, побудованим за моделями S + [VCs]p (100%) і S + [VCd]p (62,6%), що і виявило дослідження. На статичний, недіахронічний характер відповід-ного процесу вказує форма дієслова, яке виступає в ролі предикату. У реченнях моделі S + [VCs]p присудок, згідно з традиційною граматич-ною теорією, є складним, а його компонентами виступають дієслово-зв’язка та іменна частина (предикатив, або суб’єктний комплемент особово-дієслівного конституента присудка). Найбільш частотним з дієслів-зв’язок у трьох мовах є дієслово бути (рос. м. — 77%; укр. м. — 63%; англ. м. — 93%), вжите у смислі «існувати» і, незалежно від «прив’язки» до конкретного моменту або періоду на прямій художнього часу твору, представляє існування/протікання субстантивного компонента процесу як незмінний стан. Тільки незначна частка речень цієї моделі (з дієсло-вами англ. м.: become, remain, keep, turn; рос. м.: затвердеть, усохнуть, становиться, превратиться, сохраниться, остаться (каким?); укр. м.: становити, стати, настати, поставати, лишитися, зостатися (яким?), etc.) співвідносяться з процесами-невідношеннями-змінами стану субстанції-підмета.

Спосіб вираження предикатива обумовлює специфіку денотативного процесу. Якщо в цій функції виступає прикметник (який називає одну з рис, притаманних субстанції-підмету у певний проміжок часу) — процес визначається як процес-характеризація (атрибуція). У разі використання іменника у функції іменної частини присудка — процес-ідентифікація, тому що денотатом предикатива-іменника є цілий комплекс взаємно пов’язаних рис, характерних для субстанції-підмету, сукупність яких дозволяє віднести дану субстанцію до певного класу їй подібних. Пор., наприклад: Мать была очень весела в этот вечер. [686, c. 26]; Повковни-ком Лубенського повку є Дмитро Зеленський. [698, c. 13]; He was not Dali, yet. ’Він не Далі, поки що’ His face was mauve. ’Його обличчя посиніло’ [717] (детальніше див. п. 3.3.2. Розділу 3).

На відміну від опису-характеризації (атрибуції) або опису-ідентифікації (модель S + [VCs]p) речення моделі S + [VCd]p представ-ляють опис субстанції-підмету через її відношення з субстанціями-обставинами, які утворюють зовнішнє оточення субстанції-підмету. Ці речення «локалізують» субстанцію-підмет в просторі і (або) часі худож-нього твору: In the press gallery, to one side, was a young reporter. ’У галереї преси, в одному її кінці, знаходився молодий репортер’ [712, c. 146];


За колоннами работал (= находился) буфет. [680, c. 4]; Між Ельбрусом і Казбеком лежать сувора Дигорія і Кабарда [684, с. 38].

Навіть лінійна організація висловлень цієї моделі (варіант інверсії [CdV]p + S) «зображує» певний краєвид (картину): спочатку сприйма-ється фон, на тлі якого шляхом усвідомлення руху або відмінних від фонових форми та/або кольору розпізнається сам об’єкт. Таким чином, послідовність елементів у структурі висловлення «повторює» послідов-ність сприйняття картини органами зору.

Таке наше пояснення узгоджується з думкою І. М. Кобозєвої про те, що «просторовий опис являє собою текст або частину тексту, мета якого повідомити про місцезнаходження тих чи інших об’єктів або дати уявлен-ня про обстановку, в якій розгортається певна дія, або викликати в чита-ча певний настрій» [212, с. 152–162]. З послідовністю [CdV]p + S всі речення англ. м., рос. м.. та укр. м. дають статичну картину, яка підкреслю-ється формою і лексичним значенням особово-дієслівного конституента присудка. Найбільш типовим в цій функції виступає дієслово бути в смислі «перебувати (де)», інші дієслова також характеризують деното-ваний процес як незмінний (протягом періоду часу, денотованого речен-ням) стан, не-дію: Вона сьогодні чергує в лікарні (знаходиться… = дома її нема) [684, с. 83].

Послідовність S + [VCd]p свідчить про двоїстий характер процесу (дія + стан). Типовими у відповідних реченнях у функції особово-дієслівного конституента присудка є дієслова, які відносяться до лексико-семантичної групи «рух». У таких реченнях цієї моделі вони актуалізують подвійний зміст — «цілеспрямований рух + місцезнаходження в конкретний момент в конкретному місці як результат цього руху». Рематична (кінцева) позиція обставинного комплементу є доказом того, що увага акцентується саме на другому з цих актуалізованих значень. Наприклад: Тоненькі чіткі брови здивовано злетіли над теплими темно-каштановими очима. (злетіли = підвелися до гори + були підняті високо над очима). [684, с. 87]; Они сели в глубокие кресла. [680, c. 6] — (переместились в пространстве + находятся в конкретный момент в прошлом в определенной точке пространства); They came into the dressing room. ‘Вони увійшли до гардеробної’ [712, c. 56] (went + were); She scrambled into her seat. — ‘Допомагаючи собі руками, вона видер-лась на сидіння’ [712, c. 89] (climbed with hands and feet + was). В таких випадках речення співвідноситься з процесом-відношенням між субстанцією-підметом і субстанцією-обставинним комплементом, а саме, із зміненим станом цих відношень, який є результатом дії субстанції-підмета.

Об’єднання двох простих процесів в один складний зближує такі ре-чення з тими, до складу яких входять не один, а кілька комплементів. Такі

висловлення об’єднують в собі риси двох КМФ — оповіді та опису, який нагадує стоп-кадр, фотознімок, що фіксує миттєвості як постійний фон для нової події, що малює фон, на якому буде розвиватися нова оповідь.

Вищевикладене корелює і з твердженням А. П. Певзнер щодо розпо-ділу просторових описів на динамічні і статичні. Перші побудовані на осно-ві «стратегії шляху» і є таким описом простору, який визначається траєк-торією руху спостерігача по сцені, яку він розглядає. Статичні ж побудовані на основі стратегії «фрейма» сукупно із стратегією «видатних об’єктів» (простір поділяється на фрагменти, відповідні оточенню об’єктів, які тією чи іншою властивістю, яка приваблює увагу, виділяються із без-лічі інших об’єктів, які формують даний простір), а також «стратегії сканування» (послідовності переміщення погляду) [354, с. 11–14].

Таким чином, проведений аналіз мовного матеріалу — зіставлення результатів співвідношення синтаксичної структури висловлення і акту-алізованих смислорольових моделей із загальною та уточненою референт-ною семантикою базових речень, а також облік результатів досліджень тексту з позицій стилістики, дають підстави стверджувати, що мінімаль-ною за довжиною одиницею тексту КМФ опис виступають речення-примітиви синтаксичних моделей S + [VCs]p, S + [VCd]p (в послідов-ності [CdV]p + S) — опис статичний; в послідовності S + [VCd]p (з прямим порядком елементів) — опис динамічний (опис-оповідь). Зістав-лення морфолого-синтаксичних характеристик, лексичної та граматичної семантики елементів речень моделей S + [VCs]p, S + [VCd]p, а також виявлених смислорольових моделей таких висловлень дають можливість розрізняти статичний або динамічний опис-локалізацію (модель S + [VCd]p), опис-атрибуцію та опис-ідентифікацію (модель S + [VCs]p).

4.1.5. Мінімальний текст композиційно-мовленнєвої форми міркування — речення-примітив

Вважається, що міркування носить «надбудовний, узагальнено-теоретичний характер», «йому притаманні узагальнене причинно-наслідкове значення, що спирається на повний або скорочений умовивід» [354, с. 11–14].

Міркування визначається як підстава і висновок, низка думок, су-джень, умовиводів на певну тему, «викладених у логічно послідовній формі» [651, с. 513; 661, том 3, с. 1265, такoж: http://slovari.yandex.ru/dict/ushakov]. Таким чином, найпростіший текст КМФ міркування повинен будуватися за моделлю найпростішого силогізму, що включає дві вихідні посилки і висновок, оскільки міркування є «перехід від по-силок до висновку» [651, с. 513]. КМФ міркування, якщо і асоціюється з


реченням, то виключно із складним, наприклад, умовно-наслідковим. Допустити, що КМФ міркування можна укласти в рамки речення-примітиву, на перший погляд, неможливо і нелогічно.

Центральним у визначенні КМФ міркування виявляється поняття «судження», яке у свою чергу, як «матриця думки-менталакта» інтер-претується реченням-висловленням [649; 666, с. 643]. Якщо просте су-дження є елементарною думкою, втіленою у формі речення-примітиву, то об’єктом даної думки (референтом, денотатом висловлення) виступає подія-елементарний процес.

Проведений нами в Розділі 3 семантико-рольовий аналіз простих нееліп-тованих висловлень свідчить про те, що навіть наявність кількох неодно-рідних комплементів до одного особово-дієслівного конституента присудка, говорить про складність денотованого процесу: тоді це не один, а декілька взаємопов’язаних послідовних або одночасних елементарних процесів.

Семантика особово-дієслівного конституента присудка також може вказувати на неелементарний характер процесу, з яким співвідноситься в нашій свідомості висловлення, наприклад: Они его считали неудачником [680, c. 59] (считали = он, возможно, таким не был; но они к нему отно-сились негативно); Єдиним рятунком для неї уявлялося тепер оте безві-зне життя без прописки…; [679, c. 39] (уявлялося = вжите дієслово називає суб’єктивне відношення персонажа до ситуації, тобто можливі й інші виходи); It seems unethical. ‘Це, здається, неетично’ [725, c. 11] (здавалося = але не обов’язково було, вжите дієслово називає суб’єктивне відношен-ня персонажа до ситуації).

Виділені дієслова своїм змістом протиставляють пропозиції кожного з відповідних речень думку мовця про їх істинність/хибність, можли-вість/неможливість тощо. Звідси, семантичний зміст даних висловлень включає посилку-речення, посилку-думку (протиставлену вихідній), коментар «хтось думає щось» і власне «щось» — об’єкт мислення — ви-сновок із зіставлення двох вихідних посилок, виражений у відповідних формах розглянутих речень.

Від повноскладного логічного силогізму дані і подібні їм висловлен-ня відрізняє імпліцитний характер представлення вихідних посилок. Крім того, висловлення, подібні до даних і розглянутих нижче прикладів, під-тверджують справедливість твердження про суб’єктивний характер КМФ міркування: «міркування завжди відображає власне авторську точку зору і є найбільш очевидною концептоформуючою мовленнєвою формою серед всіх композиційно-мовленнєвих форм» [501, с. 10].

Введення у висловлення модальних слів і модальних дієслів, зміна форми особово-дієслівного конституента присудка на форму умовного

способу також свідчить про подібне протиставлення або зіставлення безпосередньо спостережуваного досвіду мовця і його сформованої думки про позначені реченнями події, явища тощо. Наприклад: Наверное, он мог быть неплохим разведчиком. [682, с. 13]. — (Наверное, мог = я думаю, що, якби він опинився у відповідній ситуації, то був би розвід-ником, крім того, в таких обставинах, судячи з його особистих якостей, він був би непоганим, навіть гарним розвідником); И в исправлении этой ошибки римская власть, конечно, заинтересована. [678, c. 27] — (конечно = модальне слово висловлює впевненість мовця щодо істинності речення, його суб’єктивну оцінку). Хто ж він міг бути, її суджений? [679, c. 25] — (Вжита в лінійній структурі речення лексема «хто» робить ряд можливих «претендентів» — суджених відкритим. Отже, кожен з можливих пре-тендентів розглядається як підмет-суб’єкт у судженні, що вимагає пере-вірки на істинність/хибність.

Кожне з таких суджень-посилок розглядається також з точки зору можливості прийняття-неприйняття його — тобто, можливого висновку з зіставного аналізу таких посилок, проведеного мовцем-персонажем. Таким чином, елементарне речення постає як відкритий ряд вихідних посилок — Хто ж він міг бути, — і висновок з них — її суджений).

Как бы мы ни влипли в какую-нибудь идиотскую историю. [693, c. 25]. Как бы ни влипли = форма умовного способу дієслова свідчить про те, що: з точки зору мовця, на підставі оцінювання ним обставин, що скла-лися, можливо, але небажано їх потрапляння в ситуацію складну або таку, яка іншим може здатися смішною. Тобто, речення являє низку вихідних імплікованих посилок — оцінка об’єктивної ситуації, імовірність, «ідіот-ськість» «історії» тощо — і умовивід: думка про небажаність потрапляння в таку ситуацію).

You should have told me about it earlier. ‘Тобі слід було розповісти мені про все раніше’ [710, c. 54]. Це висловлення також являє імплікований умовивід (я міг би зарадити тобі в ситуації, що склалася, якби я завчасно про неї знав) з низки вихідних посилок (я думаю, що ти приховав від мене щось, про що повинен був сказати в певних умовах у минулому, але не сказав).

В англ. м. однією з функцій конструкції be going to do є вираз припу-щення мовця щодо можливості або правдоподібності подій і явищ на осно-ві усвідомлення та аналізу досвіду, який мовець переживає безпосередньо [635, c. 211]. It’s going to be a tough one to win. ‘Цю справу буде важко ви-грати, здається’ [721, с. 11] (= на думку мовця, справа настільки заплута-на і складна, що виграти його в судовому засіданні буде важко, дуже важко). Відзначимо, що на відміну від модальних слів, дана конструкція


складається тільки з обов’язкових для такого висловлення членів речен-ня. Модальні ж слова є парентичними включеннями, до пропозиційної структури речення не входять. Більш того, структура і семантика даної конструкції роблять абсолютно обов’язковими і всі інші слова-елементи такого речення, оскільки жодне слово не допускає опущення без втрати структурної та семантичної цілісності такого висловлення.

Розглянемо також приклади речень з іменним присудком, предикатив в яких виражено прикметником або дієприкметником в одному зі ступе-нів порівняння. Якщо не враховувати форму (ступінь порівняння) при-кметника або дієприкметника, які виступають в реченнях у функції іменної частини складеного іменного присудка, то всі висловлення, що розглядаються нижче, і подібні до них класифікуються як речення моде-лі S + [VCs]p. Такі речення співвідносяться з процесами невідношеннями-станами субстанції-підмета, якій в конкретний момент або період часу притаманні певні специфічні властивості.

З предикативом-прикметником в формі позитивного ступеню по-рівняння такі речення виступають мінімальними за довжиною текстами КМФ опис-атрибуція. Названа характеристика субстанції-підмета роз-глядається в них виключно в синхронному зрізі безвідносно до будь-яких змін в інтенсивності прояву названих властивостей, а так само і безвід-носно до інших субстанцій, яким притаманні аналогічні або подібні властивості. Таких характеристик достатньо для виявлення власне про-позиційної основи висловлення.

Але закони філософії як методології наукового дослідження навчають, що форма і сутність явища (предмета) складають діалектичну єдність. Отже, зміна зовнішньої форми відображає ту або іншу зміну внутрішньої сутності розглянутого явища. У даному випадку форма прикметника або дієприкметника, відмінна від вихідної, відображає особливості комуніка-тивної установки мовця. А саме: висловлення не просто характеризує певний об’єкт або явище, воно представляє субстанцію-підмет за допо-могою порівняння її з її ж проявами в інші часові відрізки або через по-рівняння даної субстанції з іншими субстанціями. Наприклад:

Мать лежала спокойная, такая же бледная как всегда. [686, c. c. 41]. (= Мати лежала; вона була спокійна і бліда; блідість є відмінна риса ма-тері — вона завжди бліда, в даний конкретний період часу вона така ж бліда як завжди) [686, с. 41]. У даному прикладі останнє зауваження є не що інше як експліцитний висновок з імпліцитних посилок.

Аналогічно: Лицо женщины было такого же тона, как колени, синевато-белое. [697, с. 20] (= обличчя жінки було синювато-біле; її ко-ліна були синювато-білими; обличчя було такого ж тону, як коліна). І це

речення тексту представляє собою експліцитний висновок з двох імплі-цитних посилок.

Основою для порівняння часто служить не сама субстанція-підмет, а відомий факт, судження, що відноситься до області «загальних знань» — загальномовної і загальнокультурної компетенції мовця. Наприклад: Дзеркала були як вода. [682, с. 13] — (відомо, що глибока, а, головне, недви-жима вода своєю поверхнею дзеркально відображає те, що знаходиться над нею; дзеркала, виготовлені з металу і начищені до блиску, також відо-бражали те, що знаходиться навпроти них; це відображення було такої ж якості, як і відбиття від поверхні стоячої води). Тому в речення виражений висновок з трьох вихідних посилок: якість дзеркал уподібнюється до вод-ної поверхні як ідеального природного дзеркала.

Таке ж спостерігаємо в Your client is as guilty as Cain. ‘Твій клієнт та-кий же злодій (букв. «винний»), як і Каїн’ [721, с. 3], де: біблійний персо-наж Каїн здійснив тяжкий смертний гріх — вбивство рідного брата; під-захисний скоїв злочин; цей злочин класифікується як тяжкий; він настільки соціально небезпечний, що дорівнює злочину, скоєному Каїном. Таким чином, розглянуте висловлення також представляє собою не мен-ше трьох вихідних посилок, умовивідом з яких служить саме речення Your client is as guilty as Cain.

Вихідні посилки-судження, що відносяться до царини загальнокуль-турної компетенції комунікантів, прийнято називати пресупозиціями і зв’язувати їх виключно з текстом, а не з окремим реченням. Розглянемо ще одне речення, що суперечить такому твердженню. He (Gus Venable) was a burly man, larger than life with a mane of grey hair, a goatee and the courtly manner of a Southern plantation owner. ‘Він був міцним, великим і сильним, настільки величним, що порівняти це можна тільки з довжиною і значимістю самого людського життя, величавість йому надавали левова грива сивого волосся, акуратно підстрижена борідка клинцем і вишукана ввічливість, благородство великого землевласника-плантатора з півден-них штатів’ [721, с. 3]. Даний приклад містить цілу серію прихованих порівнянь, заснованих на пресупозиціях: larger than life — для лю-дини немає нічого довше і більше протяжності його власного життя; mane (грива) — кількість, якість і форма волосяного покриву голови, зазвичай характерного для лева; особлива форма борідки, характерна в природі для козла (тварини) — (goatee); courtly manner of a Southern plantation owner — відомо, що землевласники південних штатів у США відрізнялися осо-бливою шляхетністю та вишуканістю манер. Речення в такій формі представляє експліцитний висновок з низки імпліцитних посилок-пресупозицій.


Таким чином, проведений аналіз переконує в тому, що висловлення, подібні до розглянутих, представляють собою експліцитно виражений висновок з імпліцитних посилок, часто заснованих на пресупозиціях, — тобто результат послідовності розумових операцій дедукції.

Підтвердження отриманих результатів лінгвістичного аналізу знахо-димо в логіці. Логіка вказує, що як «розумові образи зовнішнього світу» наші судження відображають «зв’язки і відношення між предметами об’єктивної дійсності». А також, що процес міркування не можна уявити собі як розвиток виключно одного судження. Це — послідовне пізнання предмета через порівняння його сторін, його з іншими предметами, що порівняння є одним з «основних прийомів пізнання, який використову-ється в узагальненні, аналогії, індукції, традукціі, дедукції». В логіці також зауважується, що «структура дедуктивного умовиводу і примусовий ха-рактер його правил» відображають «найпоширеніші відношення між предметами матеріального світу: відношення роду, виду, особливого; за-гального, конкретного, одиничного»; тому, «посилки не завжди вислов-люються, а тільки маються на увазі» [651, с. 410, 411, 567–568, 133–134].

Сформований протягом багатьох тисяч років суспільної історії апарат логічного поєднання декількох висловлень, — виявляє психолінгвістика, — утворює основну систему засобів, що лежать в основі логічного мислення людини. Наявність мови та її складних логіко-граматичних структур дозволяє людині робити висновки на основі логічних міркувань, (…) здійснювати операцію виведення, обмежуючись лише тими засобами, які має в своєму розпорядженні сама мова. Ця властивість мови створює можливість найскладніших форм дискурсивного (індуктивного й дедук-тивного) мислення, які є основними формами продуктивної інтелекту-альної діяльності людини [266, с. 345, 323].

Різноманітність мовних форм та можливість їх варіативного струк-турування, а також здатність мовних форм і структур імпліцитно пред-ставляти певний обсяг змісту без його експлікації дозволяють людині представляти результати розумових операцій в мовленнєвій формі, що найточніше відповідає вимогам конкретної мовленнєвої ситуації, конкрет-ного мовленнєвого акту — тобто, вибирати найлаконічніший і найадек-ватніший спосіб представлення комунікативно значущої інформації.

Комплексний лінгвістичний аналіз показує, що залежно від лексично-го вираження окремих обов’язкових елементів речення (S + [VCvCo]p, S + [VCvCs]p, S + [VCoCd]p); лінійної послідовності елементів; наявності лексем, що виражають суб’єктивну модальність, порівняння або запере-чення; експліцитно виражених чи імплікованих пресупозицій мінімальни-ми текстами-моделями КМФ міркування виступають речення-примітиви.

Таб

лиця

4.1

.5.1

.К

орел

яція

між

стр

укту

рно-

синт

акси

чним

и, с

мис

лоро

льов

ими

мод

елям

и, г

рам

атич

ним

зна

ченн

ям

прос

того

реч

ення

та

КМ

Ф т

екст

у

Мод

ель

Грам

атич

не з

наче

ння

рече

ння

Тип

олог

ія п

роце

сів,

спі

ввід

носн

их з

реч

ення

ми

мод

елі

КМ

Ф т

екст

у

Структурна

См

исло

роль

ова

S+ [V]p

Аге

нс +

Пре

дика

т

невідношення

дія

— с

убст

анці

ї-пі

дмет

у як

єди

ного

суб

стан

тивн

ого

ком

поне

нту

проц

есу

опов

ідь

Екс

пері

енце

р +

Пре

дика

тст

ан —

суб

стан

ції-

підм

ету

як є

дино

го с

убст

анти

вног

о ко

мпо

нент

у пр

оцес

у

Пац

іенс

+ П

реди

кат

змін

а ст

ану

— с

убст

анці

ї-пі

дмет

у як

єди

ного

су

бста

нтив

ного

ком

поне

нту

проц

есу

S + [VCs]p

Екс

пона

нт +

Пре

дика

т (к

опул

а +

атр

ибут

)ст

ан-а

триб

уція

(ха

ракт

ериз

ація

) (з

мін

ний,

тим

часо

вий,

ш

видк

опли

нний

ста

н)О

пис

стат

ични

йЕ

кспо

нант

+ П

реди

кат

(коп

ула

+

іден

тиф

ікат

)ст

ан-і

дент

ифік

ація

(ві

днос

но п

ості

йний

нез

мін

ний

стан

)

інш

і≥

2 сп

івві

днос

них

проц

есів

мір

кува

ння

S + [VCd]p

Аге

нс +

Пре

дика

т (д

ія)

+ Л

окат

ив

суб’єктно-обставинні відношення

дія

— п

ерем

іщен

ня с

убст

анці

ї-пі

дмет

а в

прос

торі

(від

носн

о су

бста

нції-

обст

авин

ного

ком

плем

енту

)оп

овід

ь

Аге

нс +

Пре

дика

т (с

тан)

+ Л

окат

ивст

ан —

пер

ебув

ання

суб

стан

ції-

підм

ета

в пр

осто

рі(в

ідно

сно

субс

танц

ії-об

став

инно

го к

омпл

емен

ту)

Опи

с ст

атич

ний

Екс

пері

енце

р +

Пре

дика

т (с

тан)

+

Лок

атив

Екз

исте

нт +

Пре

дика

т (с

тан)

+ Л

окат

ивЕ

кспе

ріен

цер

+ П

реди

кат

(зм

іна

стан

у)+

Е

кспе

ріен

цер

стан

/зм

іна

стан

у су

бста

нцій

(пі

дмет

а ві

днос

но

обст

авин

ного

ком

плем

енту

)/(і

під

мет

а, і

обст

авин

ного

ко

мпл

емен

ту)

Опи

сди

нам

ічни

йА

генс

+ П

реди

кат

+ Е

кспе

ріен

цер/

Лок

атив


Продовж

ення

таб

лиці

4.1

.5.1

.S + [VCо]p

Аге

нс+

Пре

дика

т+П

аціе

нс

суб’єктно-об’єктні відношення

дія

(під

мет

а ві

днос

но д

одат

ка)

дія

(під

мет

а)-

змін

а ст

ану

(дод

атка

)ст

ан в

ідно

шен

ь (м

іж п

ідм

етом

і до

датк

ом)

змін

а ст

ану

відн

ошен

ь (м

іж п

ідм

етом

і до

датк

ом)

змін

а ст

ану

(дод

атка

як

резу

льта

т ді

ї під

мет

а)

опов

ідь

Аге

нс +

Пре

дика

т +

При

чина

стан

від

нош

ень

(між

під

мет

ом і

дода

тком

)зм

іна

стан

у ві

днош

ень

(між

під

мет

ом і

дода

тком

)

Екс

пері

енце

р (Л

окат

ив)+

Пре

дика

т +

П

ричи

на (

Аге

нс)

змін

а ст

ану

(під

мет

а як

рез

ульт

ат д

ії до

датк

а)

Пац

іенс

+ П

реди

кат

+ І

нстр

умен

тст

ан (

підм

ета

як р

езул

ьтат

дії

дода

тка)

Аге

нс 1

+ П

реди

кат

+ А

генс

2вз

аєм

о-зв

орот

на д

ія (

підм

ета

і дод

атка

)

Аге

нс 1

+ П

реди

кат

+ А

генс

1/І

нстр

умен

т (П

аціе

нс —

в А

м)

дія

(дод

атка

як

неві

д’єм

ної ч

асти

ни п

ідм

ета)

Аге

нс +

Пре

дика

т +

Пац

іенс

/Бен

ефіц

іарі

йді

я (п

ідм

ета

на к

орис

ть д

одат

ка)

S + [VCоСо]р

Аге

нс +

Пре

дика

т +

Пац

іенс

(C

о) +

Б

енеф

іціа

рій

(Со)

(ад

реса

т)

дія

— п

еред

ача

у во

лоді

ння

субс

танц

ії- (

Со)

суб

стан

ції-

(C

о) в

ід с

убст

анці

ї-пі

дмет

а

Аге

нс1

+ П

реди

кат

+ П

аціе

нс (

Cо)

+

Інст

рум

ент/

Аге

нс1

(Со)

дія

— с

убст

анці

ї- (

Со)

як

неві

д’єм

ної ч

асти

ни с

убст

анці

ї-пі

дмет

а ві

днос

но с

убст

анці

ї- (

Cо)

Аге

нс+

Пре

дика

т+П

аціе

нс (

Cо)

+Л

окат

ив (

Со)

дія

— с

убст

анці

ї-пі

дмет

у ві

днос

но с

убст

анці

ї, пр

едст

авле

ної

як ц

іле

(Cо)

і йо

го ч

асти

на (

Со)

Аге

нс 1

+П

реди

кат+

Пац

іенс

(C

о)+

Аге

нс 1

(С

о)

дія

— (

сум

існа

зво

ротн

а) д

вох

рівн

озна

чних

суб

стан

цій

—

підм

ета

(S)

та (

Cо)

, суб

стан

ція

(Со)

пре

дста

влен

а як

к

неві

д’єм

на ч

асти

на с

убст

анці

й- п

ідм

ета

(S)

та (

Cо)

змін

а ст

ану

субс

танц

ій п

ідм

ета

(S)

або

(Cо)

під

впл

ивом

су

бста

нції

(Cо)

Аге

нс +

Пре

дика

т-ф

раза

[діє

слов

о +

Пац

іенс

(C

о)]

+ П

аціе

нс (

Со)

дія/

стан

/зм

іна

стан

у ві

днош

ень

субс

танц

ій п

ідм

ета

(S)

та/

або

(Со)

(в з

алеж

ност

і від

сем

анти

ки ф

рази

)

Продовж

ення

таб

лиці

4.1

.5.1

.

S+ [VСоCd]p

Аге

нс +

Пре

дика

т +

Пац

іенс

+ Л

окат

ив

суб’єктно-об’єктні відношення

дія

— с

убст

анці

ї-пі

дмет

у (S

) ві

днос

но с

убст

анці

ї-до

датк

а (С

о) +

зм

іна

стан

у (р

озта

шув

ання

в п

рост

орі)

одн

ого

або

обох

суб

стан

тивн

их к

омпо

нент

ів п

роце

су

опов

ідь

Аге

нс +

Пре

дика

т +

Пац

іенс

дія

підм

ета

(S)

відн

осно

дод

атка

(С

о),

стан

/зм

іна

стан

у ві

днош

ень

між

суб

стан

ціям

и —

під

мет

ом

(S)

та д

одат

ком

(С

о),

змін

а ст

ану

одно

го а

бо д

вох

субс

тант

ивни

х ко

мпо

нент

ів

проц

есу

як р

езул

ьтат

дій

або

інш

их п

рояв

ів с

убст

анці

й —

пі

дмет

у (S

) аб

о до

датк

у (С

о)

інш

і

дія

— с

убст

анці

ї-пі

дмет

у ві

днос

но с

убст

анці

ї-до

датк

а,ді

я —

пер

еміщ

ення

суб

стан

ції-

дода

тка

як р

езул

ьтат

впл

иву

(дії)

суб

стан

ції-

підм

ета

відн

осно

про

стор

у (с

убст

анці

ї-об

став

инно

го к

омпл

емен

ту)

дія

— с

убст

анці

ї-пі

дмет

у ві

днос

но с

убст

анці

ї-до

датк

а +

зм

іна

стан

у вн

утрі

шнь

ої в

ласт

ивос

ті с

убст

анці

ї-до

датк

у,ст

ан/з

мін

а ст

ану

відн

ошен

ь су

бста

нцій

під

мет

у (S

) та

до

датк

а (С

о)ді

я —

суб

стан

ції-

підм

ету

(S)

відн

осно

суб

стан

ції-

дода

тка

+ з

мін

а ст

ану

відн

ошен

ь S

та

Со

+ п

роце

с-не

відн

ошен

ня-

стан

суб

стан

ції-

дода

тка


Проведене зіставлення виявлених нами в ході дослідження структурних та семантичних характеристик простих речень базових структурно-синтаксичних моделей та варіантів їх поширення із кваліфікативними властивостями композиційно-мовленнєвих форм тексту (оповідь, опис, мір-кування) дають підстави розширити і уточнити Таблицю 3.5.1. відповідностей, запропоновану в Розділі 3, наступним чином (див. Таблицю 4.1.5.1.):

4.2. КОГНІТИВНА ОСНОВА ЛІНІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИСЛОВЛЕННЯ

4.2.1. Когнітивна основа нормативної (типової) лінійної послідовності елементів висловлень

В Розділах 1–3 (зокрема, п. 1.4.; п. 2.1.; п. 3.1.–3.5.) показано тісний взаємозв’язок між синтаксичною структурою та семантикою речення. В підрозділі 4.1 обґрунтовано також, що просте речення може трактува-тися і як мінімальна модель тексту в його композиційно-мовленнєвих формах опис, оповідь та міркування. При розгляді структурно-синтаксичних, лексико-семантичних та текстових характеристик речень, варіативності позиціонування його елементів, нами було виявлено і описано також певні закономірності побудови речення, пов’язані із ког-нітивною обумовленістю лінійної організації висловлення (див., напри-клад, п. 2.5.2.). В підрозділі 4.2. розглянемо ці закономірності більш сис-тематизовано і детально, а також обґрунтуємо, чому когнітивно обумовленими є взаємне розташування в лінійній структурі висловлення обов’язкових і факультативних елементів речення, як і сама обов’язкова елементна база простого речення-примітива. Основою для обґрунтуван-ня крім результатів аналізу мовного матеріалу стануть теоретичні поло-ження філософії як методологічної бази всіх наук і новітні досягнення психології, психолінгвістики, когнітивної науки.

4.2.1.1. Когнітивна обумовленість взаємного розташування елементів в лінійній побудові речень-мінітекстів КМФ опис-

локалізаціяПокажемо дію когнітивного чинника в лінійній організації вислов-

лень, зокрема взаємному розташуванні елементів нормативного (типово-го) речення. Почнемо з мінімальної моделі тексту композиційно мовлен-нєвої форми опис-локалізація. Такою моделлю, як то доведено в п. 4.1.4., виступає базове речення-примітив синтаксичної моделі S + [VCd]p в її лінійному варіанті [CdV]p + S.

Висловлення, побудовані за цією моделлю, і більш складні поширені дискурси-описи, що включають такі речення, зустрічаються в тексті, коли персонаж «опиняється» в незнайомому для себе оточенні і «оглядає» місце подій. Таке речення співвідноситься зі статичним процесом-відношенням-локалізацією, компонентами якого, крім особово-дієслівного конституента, виступають субстанція-підмет і субстанція-адвербіальний комплемент.

Речення починається з інтродукції обставинного комплементу (іноді в поєднанні з аппозитивним модифікатором), який називає певний фон, на якому видно об’єкти, асоційовані з підметом речення. Підмет, як пра-вило, розташований після особово-дієслівного конституента присудка і замикає конструкцію. Розглянемо приклади таких побудов в текстах англ. м., рос. м. та укр. м., звернувши увагу на семантику дієслова і вза-ємне розташування підмета, особово-дієслівного конституента при-судка і його обставинного комплементу (в прикладах застосовано відпо-відне маркування): Slowly I climbed the next flight of steps and saw a wooden door on my right. (…) To the left there was a long, narrow corridor with the cells. ‘Я повільно піднялася сходами ще один проліт і справа від себе побачила дерев’яні двері. (…) Наліво йшов довгий вузький коридор з кімнатами’ [704, p. 99]. Было два часа пополудни, когда в молчаливом изумлении фран-цузские отряды остановились на вершине, за которой открылась картина «сердца Азии». Сверкая золотом и пестротою красок, перед глазами французов расстилался этот город Великого Могола [677, с. 12]. Здесь (на рынке) можно купить все. Здесь выставлены карабины, зонтики, бульдозеры, пистолеты, зажигалки, порнография, мотоциклы, костюмы, кимоно, детские игрушки [695, c. 33]. На длинных блюдах лежали маленькие, ромбиками нарезанные, бутербродики с черной и крас-ной икрой и желтой розочкой масла [680, c. 6]. У хатині все готово. Посеред-ині накрито стіл. (…) На перестінку висить бандура [677, с. 10].

В англомовних описах-локалізаціях найбільш поширеним є дієслово бути, вжите в значенні «знаходитись, перебувати в певному місті». На-приклад: She took him into a fair-sized room behind the dining-room. (…) There was a noble mahogany desk on which were signed photographs of George V and Queen Mary. Over the chimney-piece was an old copy of Lawrence’s portrait of Kemble as Hamlet. On a small table was a pile of typescript plays. The room was surrounded by bookshelves under which were cupboards, and from one of these Julia took a bundle of her latest photographs. ‘Вона провела його до просторої кімнати позаду їдальні. (…) Там був шляхетний черво-ного дерева стіл, на якому були фотографії Георга П’ятого та Королеви Марії з дарчими підписами. Над камінною плитою була стара копія


портрета Кембл в ролі Гамлета роботи Лоуренса. На маленькому столику була кипа машинописних копій п’єс. Вздовж стін висіли книжкові по-лиці, під ними були шафи для посуду, і з одної такої шафи Джулія взяла пачку своїх недавніх фотографій ’ [720, c. 21].

Дієслова, що специфікують розташування в просторі субстанції-підмета щодо субстанції-обставинного комплементу в англомовних тек-стах майже не зареєстровано, завжди з підметом-суб’єктом, асоційованим з людиною і вираженим іменником або відповідним займенником: I went in, nervously. Behind the counter stood a stout man with a brown moustache. ‘Нервуючи, я увійшла. За стійкою стояв кремезний чоловік з брунатними вусами’ [704, 126].

Найчастотнішим дієсловом в текстах цього типу в вибірках рос. м. та укр. м. є дієслово бачити. У переважній більшості випадків воно виступає в безособовій формі (видно, видніється), що підкреслює недієву, неактив-ну роль людини-спостерігача: Когда они подъехали к холму, Степанов все равно не увидел волка, он увидел только как в травах, метрах в пятистах перед машиной, зазмеился коридор, и он успел лишь поразиться тому, с какой скоростью этот коридор удлинялся. [695, c. 11]; Вікно відчинено і за ним видно закурену сажею акаційку, хирлявий газончик, а трохи далі (…) браму заводську [679, c. 96].

Інші дієслова, навіть якщо їх лексична семантика пов’язана з рухом, в таких ситуаціях означають «знаходитись в певному місці», при цьому дієслово називає і специфіку розташування в тримірному просторі. В Асакуса было тихо и пусто. …Неподалеку от метро высился громадный буддийский храм Каннон. [695, c. 33]. У Монетного двора бродили часовые в мокрых блестящих плащах [680, c. 77]. На непокритому столі лежав якийсь зібганий папірець із штампом і печаткою, далі, коло ветеринара Коваленка, — відро з водою і полив’яна ринка. (…) На темній пофарбованій лутці тихо згасало останнє проміння дня [698, c. 23].

Дієслово посідає позицію між обставинним комплементом і підметом: We walked along the railroad track. On both sides of us stretched the wet plain. Ahead across the plain was the hill of Udine. ‘Ми йшли вдовж залізничного полотна. З обох боків від нас простиралася волога рівнина. Попереду за рівниною була гора Юдін.’ [29, p. 151]; Я посмотрел в иллюминатор — по белому крылу ползли голубые точечки электрических разрядов. [695, c. 482]; Над палацом наказного отамана Терського козачого війська незро-зуміло й незвичайно пломенів червоний прапор [684, с. 31].

Лінгвісти, що досліджували взаємне розташування декількох озна-чень, які модифікують одне означуване, в ході проведених ними психо-лінгвістичних експериментів звертали увагу на значущість найбільш

яскравої характеристики предмета, яка допомагає виділити його з фону або низки інших подібних предметів [536, с. 63–67; 537, с. 183–187]. Можливо припустити, що дія (або будь-яка властивість об’єкта, що сприймається як зміна) виділяє об’єкт з фону, і саме розрізнення об’єкта та фона здійснюється завдяки руху або яскравій властивості об’єкту, які названі в висловленні присудком (простим або складним іменним).

В матеріалах всіх трьох мовних вибірок, в реченнях структурно-синтаксичної моделі S + [VCd]p в її лінійному варіанті [CdV]p + S, навіть коли дієслово не характеризує спосіб існування субстанції-підмета, його наявність свідчить про факт сприйняття органами зору даного об’єкта на даному тлі. Тобто, сприймаючи побачений фрагмент світу, людська свідомість спочатку виокремлює об’єкт (об’єкти) — не такий, як загальний фон, а потім, виокремивши його з фону, детермінує, що ж це таке — іден-тифікує відповідний об’єкт. В художньому тексті з легкістю виявляється, що КМФ оповідь-локалізація (будь-якої протяжності) є відображенням за допомогою мовних засобів саме такого алгоритму сприйняття:

It (the house) was square, with a flat roof and a colonnade of slender arches running round the south and east sides. Above the colonnade was a terrace. …To the east and back of the house there were lines of sword-plants and small clumps of bushes with vivid scarlet and yellow flowers. In front, southwards and seawards, there was a stretch of gravel and then the ground fell away abruptly down to the sea. At both corners of the gravel stood palm trees, in neat whitewashed rings of stones. …I walked up the small flight of steps to the red-tiled side-colonnade. There was a closed door with an iron knocker cast in the shape of a dolphin. …There were two old cane chairs in the middle of the colonnade, and a table covered in a blue and white folk-weave cloth, on which were two cups and saucers and two large plates covered in muslin. By the wall stood a rattan couch with cushions; and hanging from a bracket by the open French windows was a small brightly polished bell with a faded maroon tassel hanging from the clapper. ‘Це був квадратний будинок з плескатим дахом, з коло-надою тонких арок, що тягнулася вздовж південної та східної сторін. Над колонадою була тераса… На схід та позаду будинку були висаджені в лінію садові квіти з вузькими та довгими, як шпага, листами, а також зарості чагарнику з яскравими червоними та жовтими квіточками. По-переду, на південь та в бік моря була ділянка, посипана гравієм, яка раптово уривалася і під обривом вже було море. В обох кутах ділянки височіли пальми, земля під ними акуратними білими колами була усипа-на побіленими камінцями. …Я піднявся коротким прольотом з декількох сходинок до бокової колонади з дахом з червоної черепиці. Там були за-перті двері з залізною стукалкою, відлитою у формі дельфіна. …Там було


два старих плетених крісла в середині колонади та стіл, покритий біло-голубою домотканою скатертиною, на якому було дві філіжанки з блюд-цями і дві великі тарелі, прикриті муслиновою тканиною. Біля стіні стояла кушетка з ротангу, на ній лежали подушки; і, звисаючі з кронш-тейну біля відкритого двостворчатого вікна, що доходить до самого долу, виблискував наполірований дзвоник, до язичка якого була прикріплена китиця колись густо червоно-коричневого кольору.’ [714, c. 74–75];

Зачем-то он поднялся на второй этаж и пошел по коридору, вдоль строя высоких, крашенных под дуб дверей. На каждой двери белела при-кнопленная картонка с наименованием секции. Прочитав название, Кузь-мин осторожно приоткрывал дверь, сквозь щель видны были задние ряды аудитории. За длинными столами сидели старые и молодые, где редко, где густо, где царила тишина, где переговаривались, не слушая доклад-чика. [680, c. 13]; Дорога к развалине вилась по скату узкой лесистой долины; на дне ее бежал ручей и шумно прядал через камни, как бы торо-пясь слиться с великой рекой, спокойно сиявшей за темной гранью круто рассеченных горных гребней. …Скоро показалась развалина. На самой вершине голой скалы возвышалась четырехугольная башня, вся черная, еще крепкая, но словно разрубленная продольной трещиной. Мшистые стены примыкали к башне; кой-где лепился плющ; искривленные деревца свешивались с седых бойниц и рухнувших сводов. Каменистая тропинка вела к уцелевшим воротам. Мы вошли в ворота и и очутились на небольшом дворике, до половины заросшем дикими яблонями и крапивой. На уступе сидела, точно, Ася. (И. Тургенев. Ася);

…На сазі, між осокою наче пеньок здоровенний темніє: то Єгор Катратий сидить у човні. …Обидва — і Олекса-механік, і Баглаєнко молодший — повизкакують з хати на дитяче алалакання і теж стануть дивитись у бік собору, в небо, де високо вгорі, в буро-оранжевій хмарі коксохімівських димів, сліпучо зблискують чиїсь, мабуть, Прапірного-прокатника, голуби. …Вікно відчинено, і за ним видно закурену сажею акаційку, хирлявий газончик, а трохи далі чорно-сіру, столітньою курявою вкриту браму заводську. [679, c. 21, 25, 96].

Наша інтерпретація ролі порядку взаємного розташування елементів у висловленнях КМФ статичний опис-локалізація добре корелює з дани-ми інших лінгвістичних досліджень (наприклад, [85; 536; 537]), а також із здобутками і висновками, якими оперує когнітивна психологія, яка розглядає пізнавальні процеси у вигляді ієрархічно організованої системи сприйняття світу.

Сьогодні сприйняття розуміється як прототип мислення — реалізо-ваний в мозку і подібний до логічних операцій процес активної побудови

та апробування гіпотез про зовнішні об’єкти, про миттєві стани зовніш-нього світу на підставі відомостей, накопичених у минулому, і тієї інфор-мації, що надходить до мозку через органи чуття. Це процес вилучення із сенсорних даних відомостей про такі характеристики предметів, які немож-ливо відчути безпосередньо [94, с. 59, 99, 169, 172–173].

Відповідно до гіпотези про дію організуючих принципів при виді-ленні об’єктів з візерунків збудження на сітківці (паттернів), сприйняття не виводиться просто з характерних, несхожих на інші, паттернів. У про-цесі зору найважливішим вважають вміння розрізнити що саме (в тих паттернах, які світло формує в очах) відповідає об’єктам, які знаходяться в полі зору спостерігача, а що — простір між цими об’єктами [94, с. 169, 172–173].

Для динамічної природи процесів сприйняття навіть на такому еле-ментарному рівні немаловажними виявляються феномен мимовільного циклу чергування фігур і фону; зв’язок, сполучення руху частин. В ре-зультаті спостережень за пацієнтами, які були сліпими від народження і яким у результаті оперативного втручання повернули зір, засвідчено, що через деякий час, після того, як знято пов’язку з очей, пацієнт починає бачити «певний фон», виділяти на ньому цілісні фігури і спостерігати за ними, якщо ті рухаються [169, с. 347–349]. Із спостережень за немов-лятами випливає, що у перший місяць життя дитина сприймає лише контур обличчя людини; на другий місяць немовля може фіксувати увагу на очах і губах, тобто найбільш рухомих частинах людського об-личчя; і лише пізніше, на третьому-четвертому місяці життя, сприйняття стає повним і цілісним [69, с. 241]. Саме рух приводить до того, що ці частини сприймаються як одне ціле, як єдиний образ у сукупності своїх властивостей — гештальт. Наступним за важливістю називають вміння розпізнати ці об’єкти, керуючись характерними для них паттернами. У такий спосіб зір сприймає не просто паттерн, а щось набагато більш значне — предмети, які існують в часі і просторі [94, с. 15–22, 33–35].

Сприйняття, виокремлення об’єктів з фону, як виявила психологія, є можливим завдяки особливостям систем сприйняття, категоризації і пам’яті людини: — феномену незмінності нашого уявлення про форму об’єкта, незважаючи на щомиттєву зміну зображення, що проектуються на сітківку; — здатності людини «впізнавати» об’єкт, ідентифікувати його як один і той же, яким би боком він не повернувся до спостерігача; — на-шому розумінню того, що тіло має цільну, нерозривну природу, так що, навіть коли об’єкт частково загороджений від спостерігача, він все одно триває позаду предмета, загородивши огляд; — розумінню дистанції і глибини; — розумінню відповідності між тривимірними динамічними


об’єктами і їх двовимірними статичними зображеннями; — розумінню самостійності об’єкта, незалежності його існування від особливостей нашого сприйняття; — здатності нашої пам’яті зберігати відомості про фізичні об’єкти у вигляді об’ємних, при бажанні обертових зображень.

В психології зазначають також, що сприйняття будується на осно-ві нервових механізмів, що реагують на певні прості форми, на рух, на колір. Психологічні експерименти з виявлення здатності до розпізна-вання об’єктів, частина контуру яких закрита, не дана для спостереження [628], дали наступні результати: діти у віці 1 року (12 місяців) розпізна-вали лінійні малюнки фігур, в яких прихованими були відповідно 33%, 50% і навіть 66% контурної лінії. Якщо попередньо для дитини фігура була вже знайомою, то немовля розпізнавало її лінійний рисунок з част-ково прихованими контурами — відтворювало (рухом очей) до цілого; і тільки якщо контури і фігури були перемішані, розпізнати такі фігури не вдавалося [628, c. 1206–1216].

Аналогічні експериментальні дослідження з вивчення витрат часу на розпізнавання цілого, прихованої частини форми предмета і мозаїчних форм, виявили, що розпізнавання форми — швидкий і обов’язковий ас-пект сприйняття, що час розпізнавання залежить від величини прихова-ної області форми предмета [634, с. 980–998]. Як показують дані та інші психологічні експерименти, людина з раннього дитинства вміє судити про реальну величину предмета, незважаючи на те, що на зображеннях, що проектуються на сітківку, його розмір постійно змінюється. Хоча форма одного і того ж тіла бачиться спостерігачеві різною в кожний новий момент часу і з різних точок спостереження, в людській свідомості майже за кожним об’єктом закріплено уявлення про його постійну форму, тобто розмірне співвідношення між його сторонами, частинами та вимірами.

Лінгвістичний аналіз мовленнєвих засобів, що в різних мовах світу вживаються на позначення форми, проведений на матеріалах 57 мов світу [85], виявив, що цілісні образи форми (топологічні типи) в усіх мовах різні, але набір ознак форми та їх значень є загальним для всіх мов. Універсальною виявлена ознака розмірності: одне зі значень цієї ознаки «об’ємний (тримірний)» присутнє абсолютно у всіх мовах, в граматиці яких є будь-які засоби номінації даної категорії («форма»). Збільшення кількості проаналізованих мов поповнює класифікацію топологічних типів, проте число ознак форми і їхніх значень не збільшується: нові (цілісні) топологічні типи укладаються на вже наявну матрицю ознак [85, с. 8–10, 12–13, 15].

Крім того, сприйняття тієї чи іншої просторової характеристики пов’язано зі сприйняттям іншої характерної риси об’єкта, сприйняття

одної властивості об’єкта є необхідною умовою для сприйняття іншої властивості [262, c. 270]. При цьому виявлено, що колір має меншу вагу при категоризації, ніж інші зовнішні ознаки об’єкта: форма, розмір, функція, матеріал.

Як бачимо, словесне зображення картини, в якій відбувається подія, організоване таким чином, що в реченні, ніби відтворюється послідовність сприйняття органами зору цієї картини: спочатку сприймається фон-простір, потім локалізується рух (або інша найяскравіша риса об’єкту), який і приводить до усвідомлення наявності об’єкта.

Тому, читаючи такий текст (КМФ статичний опис-локалізація), ми «бачимо» картину так, ніби вона розкривається у нас перед очима. Про те, що сприйняття і словесне оформлення сприйнятого і усвідомленого тісно пов’язані між собою, зазначають і психологи: «візуалізація та вер-балізація в їх взаємозв’язках визначають механізм і динаміку уявлень людини. Зображення (у мистецтві або словесне) будується на основі спостереження і обумовлює правила «зчитування» цього зображення» [39, c. 23, 26].

Стає з’ясованою і відносно невелика частотність інвертованих речень [CdV]p + S (23% від усіх вживань висловлень моделі S + [VCd]p): про-сторова локалізація є лише початковим і короткоплинним періодом усвідомлення та інтерпретації ситуації. He leaned against the iron spikes of the fence to examine the enclosed park. Its grass was manicured, the shrubbery perfectly tended. There were no paths, no bare patches in the lawn, no benches. At the far end was another statue, and though he stared at it, he could not identify it. ‘Він сперся на металеві вістря паркану навкруги парку, щоб уважніше роздивитися сам парк. Трава доглянута, чагарники охайно підстрижені. Там не було ані протоптаних стежин, ані витоптаних про-галин на газонах, ані садових лав.’ [706, c. 205]; В то утро Степанов спустился на пляж последним. Рядом с художниками, которые сосредото-ченно делали гимнастику, сидел заспанный парнишка в рваных джинсах и серой рубашке, подвязанной на худом, синем от загара животе крепким морским узлом. Парнишка зябко поеживался … наблюдая за тем, как с востока по сине-серому, туманному, пепельному морю медленно плыл грязный рыбацкий катерок. …Небо становилось сиреневым. Рядом с тусклым свекольным солнцем зажглись две летние, яркие звезды. А чуть поодаль угадывалась молодая луна — она смотрелась словно сквозь па-пиросную бумагу. [695, c. 7, 11, 22];

Він широким театральним помахом повів до вікна, що за ним розгор-талася неповторна панорама. …Просто перед очима, здається, зразу за містом, нависла мальовнича Столова гора з своїми суворими лініями


гранітних скель і химерних зламів, немовби штучно зроблених умілим майстром. За нею зеленіли круті горосхили під незайманим рухом віко-вого лісу. Ще вище здійнялися кам’яні нагромадження могутнього Кав-казького кряжа в найніжніших акварелях тихого осіннього ранку. Здава-лося, ніби розбурхане море метнулося горами-хвилями до самого неба, та так і закамяніло в своєму жагучому хаотичному пориванні. Там, у гірських ущелинах та урвищах, шукють собі притулку хмари і часом голосять вітри, розбиваючи груди об скелі. Але там же, на високих убогих узгірях, живуть і люди, пасинки природи, видряпуючи з каменю сякі-такі засоби до життя. А ще вище, понад кряжами, підвелися в небо сніжно-білі гре-бені недосяжних верховин і між ними — велична, блискуча шапка Казбеку в легенькій куряві, так, ніби хто кадив до нього з велетенської кадильниці. До неї простували всі погляди. [684, с. 38].

Більш того, у реченнях інших структурно-синтаксичних моделей (S + [V]p, S + [VCо]p, S + [VСоCd]p тощо), які містять обставини-детермінанти речення в цілому, такий адвербіальний модифікатор місця або часу в досліджених вибірках також, як правило, займає початкову позицію в лінійній структурі висловлення, створюючи своєрідний фон, на якому розгортається ситуація-подія. З точки зору актуального члену-вання речення такий детермінант в відповідних висловленнях має бути визнаним темою, а рематичним компонентом в таких випадках виступає повна структура предикації. Наприклад: Indoors, our mother was cooking pancakes, her face aglow from the fire. ‘Всередині, мати жарила млинці, і на її обличчі неначе палахкотів вогонь печі’ [719, c. 70]; В этот день мать взяла нас с собой — меня и сестру. [686, с. 22]; В прошлом году Кузьмин почти месяц провел в Бухаре, на комбинате, налаживая там электрохозяйство. [682, с. 14]; Іноді, прокравшись до паркана, непомічена, подовгу дивиться вона з темряви палісадника на людей Зачіплянки, на цих упертих крутолобих гравців у доміно [681, с. 46].

Інші варіанти синтаксичної моделі S + [VCd]p речення-примітиву (з прямим порядком і з дієсловом у початковій позиції) відображають інший зміст: зміну взаємного розташування об’єктів у просторі, тому і асоцію-ються вони з динамічним описом-дією і відповідають мінімальній моделі тексту КМФ оповідь, вербалізуючи собою якісно інші стратегії спостере-ження та інтерпретації дійсності. «Спостерігачем подій» в таких вислов-леннях виступає оповідач. Взаємне розташування дієслівного та субстан-тивних елементів речення в його лінійній структурі своєрідно «відбивають» траєкторію переміщення, наприклад: She hurried outside and climbed into a cramped little British car. The porter put her overnight case on the seat beside her and gave instructions to the driver. ‘Вона квапливо вийшла з готелю і

втиснулася в маленьке британське авто. Портьє поклав її невелику подо-рожню валізу на сидіння поряд з нею і сказав водію, куди доставити па-сажирку.’ [712, c. 123] — переміщення в просторі (від холу готелю до так-сі) субстантивних компонетів процесів, відповідно; За десять минут она привозит вас из аэропорта в город. [695, 45] — переміщення в просторі (від аеропорту до міста) субстантивного компонента процесу (комплемента-додатка); Бігають ще дівчата до річки, набирають на-мулу з дна і приносять до хати. [679, с. 18] — переміщення в просторі субстантивних компонетів послідовності процесів (субстанції-підмета — від хати до річки та назад; субстанції-додатка — з дна річки до хати).

Таким чином, речення структур S + [VCd]p, S + [VСоCd]p, що втілю-ють КМФ статичний опис-локалізацію або динамічний опис-оповідь-локалізацію, мовними формами, зокрема, послідовністю обов’язкових та факультативних елементів, відбивають послідовність-алгоритм сприйнят-тя незмінного або змінного зображення (зокрема, пейзажу, жанрової за-мальовки) — ідентифікація фону, яскравої характеристики або руху, що вирізняє об’єкт (суб’єкт) з фону та його локалізацію або зміни в локалі-зації відносно фрагменту тримірного простору. Тобто, взаємне розташу-вання обов’язкових і факультативних елементів відповідних речень струк-тур S + [VCd]p, S + [VСоCd]p має явно виражену когнітивну основу.

4.2.1.2. Когнітивна обумовленість взаємного розташування елементів в лінійній побудові речень-мінітекстів КМФ опис-атрибуція та в атрибутивних ланцюжках в реченнях різних

структурно-синтаксичних моделейПри аналізі взаємного розташування декількох суб’єктних компле-

ментів в реченнях структурно-синтаксичної моделі S + [VCs]p (мінітекст КМФ опис-атрибуція) та послідовності означень в атрибутивних ланцюж-ках в реченнях різних структурно-синтаксичних моделей виявлено певні закономірності, що свідчать про когнітивну складову як причину засвід-чених послідовностей атрибутивних модифікаторів та предикативів.

4.2.1.2.1. Розглянемо речення структури S + [VCs]p, звернувши увагу на послідовність розташування однорідних суб’єктних комплемен-тів. (В прикладах, проаналізованих нижче, відповідно маркованими є: підмет, суб’єктний комплемент, особово-дієслівний конституент при-судка — копула):

The Delhi Suite was the centerpiece of Lady Oxenford’s famous collection of antique jewelry. Made of rubies and diamonds in gold settings, it consisted of a necklace with matching earrings and a bracelet. The rubies were Bermese, the


most precious kind, and absolutely huge. They had been brought to England in the eighteenth century by the general Robert Clive, known as Clive of India, and set by the Crown Jewellers. ‘Комплект Делі Світ був відомою колекцією старовинних ювелірних прикрас. Вироблений із рубінів та діамантів, вставлених у обрамлення з золота, він складався з намиста, сережок до пари та браслета. Рубіни були з Бірми, найдорогоцінної якості і надзвичайної величини. Їх привіз до Англії ще в вісімнадцятому століт-ті генерал Роберт Клайв, відомий як Клайв з Індії, а витворили комплект ювеліри Її Величності.’ [712, с. 172]. В розглянутому прикладі (та подібних до нього) низка однорідних предикативів називає послідовно: країну походження, відому видобутком найкращого за якістю коштовного ка-міння (ідентифікація-локалізація); якість, що забезпечує їх цінність (суб’єктивно-об’єктивна оцінка); розмір, який також впливає на ціну коштовного каміння (об’єктивно-суб’єктивна оцінка). (Параметр суб’єктивності/об’єктивності нами визначається як залежність або неза-лежність вибору послідовності сприйняття та оціночної ідентифікації та інтерпретації спостереженого від суб’єктивної волі спостерігача-оповідача-мовця). В даному випадку всі проаналізовані нами характеристики в сво-їй основі базуються на компетенції спостерігача-оповідача — попередньо-му досвіді та знаннях про клас, до якого належить предмет опису. Зазначена послідовність суб’єктних комплементів, очевидно, відбиває традиційно визначену послідовність критеріїв оцінки коштовного камін-ня, тому для даного випадку є об’єктивно-суб’єктивною.

Проаналізуємо речення з вибірки російської мови: И семга тут была толстая, сочно-розовая, с лимонными дольками. [680, c. 6] — низка однорідних предикативів послідовно називає властивості субстанції-підмета: одну з ознак форми (об’єктивно-суб’єктивна оцінка); колір (об’єктивно-суб’єктивна оцінка); додаткове оздоблення (об’єктивно-суб’єктивна оцінка) — зовнішні характеристики, які спостерігачем сприй-маються як ознаки, що свідчать про якість продукту та його ціну. Ця по-слідовність також може свідчити про використання попереднього життєвого досвіду спостерігача-мовця; однак вона, в першу чергу, від-биває універсальну послідовність зорового сприйняття предметів — іден-тифікація форми, кольору тощо ([169, с. 347–349; 262, c. 270; 628, c. 1206–1216; 634, с. 980–998]).

Он приходил грузный, коренастый, усатый, в маленькой суконной шапочке, в брезентовых штанах. [686, c. 5] — низка однорідних пред-икативів називає послідовно: характеристику одночасно форми (величи-на) та ваги (суб’єктивно-об’єктивна оцінка); характеристику одночасно форми (ріст), розміру та міцності (суб’єктивно-об’єктивна оцінка); най-

яскравішу ознаку обличчя, що відволікає увагу від очей та рота (об’єктивно-суб’єктивна оцінка); деталі одягу, що виокремлюють описуваний суб’єкт з оточення інших людей). В даному випадку також засвідчуємо універ-сально виявлену в психології послідовність алгоритму зорового сприй-няття об’єктів: розмір, форма, інші характеристики, що виокремлюють предмет спостереження з фону. Ця послідовність виокремлення та усві-домлення властивостей об’єкту спостереження супроводжується суб’єктивною інтерпретацією-оцінкою побаченого і почутого спостерігачем-оповідачем: характеристика грузный передбачає і слухове сприйняття — хода огрядної людини супроводжується певними звуками, сприйняття яких може передувати баченню самого об’єкта спостереження.

Это был маленький домик, когда-то пошатнувшийся и с тех пор стоявший в наклонном положении. [686, c. 16]. І в даному випадку низка однорідних предикативів характеризує форму спостереженого об’єкту у послідовності: величина та специфіка розташування у просторі; крім того, зазначається причина такого розташування у об’єктивній послідовності подій в часі (об’єктивно-суб’єктивна послідовність сприйняття).

В прикладах з вибірки української мови також фіксуємо віддзерка-лення в висловленні об’єктивно-суб’єктивної послідовності сприйняття об’єкту спостереження-опису: Груші справді висіли на гілках здоровезні, шкарубкі, як у дядьковій хаті доменницькі його рукавиці. [681, c. 44] — форма і величина, характеристика поверхні і зіставлення із вже баченим предметом.

В реченнях з аппозитивно об’єднаними предикативами їх послідов-ність також відбиває об’єктивно-суб’єктивну послідовність сприйняття і інтерпретації фрагментів світу спостерігачем-мовцем: Просте, коротень-ке слово пролунало, як постріл, як сигнал перестороги. [684, с. 40]. В даному випадку слухове сприйняття та інтерпретація: ідентифікація слухового образу почутого, з якої випливає інтерпретація значення по-чутого і робиться логічний висновок (стратегія подальшої поведінки: «треба бути обережним»). Такі послідовності є також когнітивно обумов-леними, оскільки відбивають послідовності сприйняття — початкової інтерпретації — логічного осмислення сприйнятого, тобто процес усві-домлення фрагменту світу і себе в ньому.

4.2.1.2.2. Атрибутивні ланцюжки в реченнях різних структурно-синтаксичних моделей виявляють декілька тенденцій взаємного розта-шування модифікаторів.

1) Зокрема, модифікатори, що називають характеристики компонен-тів процесу, тяжіють до контактності відповідно до логічної пов’язаності елементів, співвідносних з компонентами процесу. Приклади саме такого


тяжіння ми розглянули в пункті 3.2.2. Розділу 3 («обрамлююче» розта-шування модифікаторів відносно означуваного фрагмента, багатокомпо-нентні структури-«матрьошки»). The old man’s eyes wandered away into the shadows ‘Очі старика (букв: старого чоловіка) відвернулись і заблу-кали серед тіней (дерев)’ [713, с. 70] (= [(М) old man (H)]; + [(М) old man’s eyes (H)]); На длинных блюдах лежали маленькие, ромбиками нарезанные, бутербродики с черной и красной икрой и желтой розочкой масла. (= [(М) маленькие, ромбиками нарезанные, бутербродики (H)] + [(Н) бутербродики с черной и красной икрой и желтой розочкой масла (М)]). На красивом тонком лице нового управляющего не отра-зилось никакого любопытства. [(М) красивом тонком лице нового управ-ляющего (H)] + [(Н) лице нового управляющего (М)]) [680, c. 6, 33]. Над палацом наказного отамана Терського козачого війська незрозуміло й незвичайно пломенів червоний прапор. [684, с. 31] (= [(H) отамана вій-ська (М)]; + [(М) наказного отамана війська (H)]). Медом акацій пахне зачіплянська вуличка Весела. (= [(H) вуличка Весела (М)]; + [(М) зачіплянська вуличка Весела (H)]).

Низка однорідних аппозитивних модифікаторів виявляє ту ж тенден-цію до розташування в лінійній структурі речення відповідно з послідов-ністю логічної пов’язаності обов’язкових компонентів процесу та їх фа-культативних модифікаторів, наприклад: Зачіплянку на цьому засіданні представляв її висуванець Лобода Володимир Ізотович, син славетного колись на весь край обер-майстра Ізота Лободи, заслуженого мета-лурга республіки. [679, c. 55], де логічно пов’язаними парами виступають: представляти (кого, що) — Зачіплянка; представляти — висувати (кого) → висуванець; висуванець — Лобода; Лобода — Володимир Ізотович; Лобода Володимир Ізотович — Лобода Ізот (син — батько); Лобода Ізот — обер-майстер; обер-майстер Лобода Ізот — металург; металург — заслуже-ний металург республіки. Кожна пара такого ланцюжка представляє собою процес-ідентифікацію, співвідносний з реченням моделі S + [VCs]p.

В п. 2.6.2. виявлено і описано саме логіко-структурну ієрархічність таких побудов; нині ж увагу зосередимо на дії когнітивного чинника в таких ієрархічних побудовах.

Так, в вище наведених та подібних до них прикладах в послідовностях атрибутивних модифікаторів спостережено декілька алгоритмів послі-довності сприйняття-інтерпретації властивостей об’єктів спостереження і опису. Зокрема,

а) послідовність: ідентифікуюча локалізація приналежності власти-вості (якому об’єкту приписується названа властивість) та ідентифікація самого об’єкту (The old man’s eyes; На лице нового управляющего; ота-

мана Терського козачого війська; зачіплянська вуличка). Позиціонуван-ня елементів (означення і означуваного) в прикладах з вибірок англійської та російської і української мов в таких висловленнях виявлено проти-лежним: препозиція модифікатора в реченнях англ. м., постпозиція — в реченнях рос. м. та укр. м. Певним поясненням феномену може бути спосіб вираження приналежності: в реченнях з вибірки англ. м. це, як правило, присвійні займенники, подекуди власні назви в формі присвій-ного відмінку; їх лаконічність (одна лексема) відповідно до принципу вагомості забезпечує препозитивне розташування в атрибутивній ланці; в реченнях рос. м. та укр. м. таке ж відношення виражено прислівниковою іменною фразою, яка (також відповідно до принципу вагомості) посідає останню позицію в ланці.

б) послідовність: ідентифікація приналежності, форми (величини, геометричної фігури), кольору, а потім і інших характеристик об’єкту. В мовленнєвій формі відбито об’єктивну послідовність сприйняття різних властивостей об’єкту спостереження: (маленькие, ромбиками нарезанные, бутербродики с черной и красной икрой и желтой розочкой масла; His scrawny yellow fingers gripped Pop’s head like eager talons. ‘Його кістляві жовті пальці схопили голову Попа неначе кігті голодного звіра’ [727, c. 21]).

в) послідовність: суб’єктивно-об’єктивна інтерпретація-оцінка і мож-лива причина створеного ефекту (красивом тонком лице).

2) В багатокомпонентних атрибутивних групах розташування одно-рідних препозитивних або постпозитивних означень виявлено зумовле-ним об’єктивними закономірностями сприйняття тих чи інших ознак предмета або суб’єктивною волею спостерігача-мовця. Наприклад: It seemed a great waste of one’s only life-time to be condemned to their chattering, vicious, pathetic, hysterically dishonest company. ‘Здавалося великим марнотратством власного дорогоцінного життя бути прирече-ним проводити його в їх компанії, що витрачає час в базіканні і тереве-нях, розбещеній, розпутній, жалюгідній, істерично нечесній’ [701, c. 254] — послідовність означень є досить випадковою, відбиває суб’єктивний вибір мовця.

They (herbs) lay in green coils upon the table, exceeding their tart fresh odours. ‘Вони (трави) лежали зеленими кільцями на столі, духмяні і за-пашні (букв. «випускаючи свої кислувато-терпкі свіжі аромати»)’ [719, c. 89] — наявна послідовність однорідних означень tart та fresh «малює» об’єктивну послідовність причини та наслідку — відчуття свіжості пові-тря, причиною якого є саме кислувато-терпкий дух. Теоретично дані одно-рідні означення є рівноправними і можуть бути розташованими і в зво-


ротній послідовності. Однак транспозиція → fresh tart створить дещо інший образ описуваного: «свіжий кислувато-терпкий», тобто сильний дух ще незів’ялих трав.

Every man has in politics as well as religion a right to think and speak and act for himself. букв.: ‘Кожна людина в політиці і релігії має право думати і говорити, і діяти за себе = від свого імені та в своїх інтересах’ [728, с. 49] — зазвичай об’єктивна послідовність дій людини «думати-говорити-діяти», хоча суб’єктивно вибір може бути і іншим.

Аналогічно в рос. м. та в укр. м.: Теплый южный ветер быстро подсушил землю [410, с. 39] — об’єктивно спочатку фізично сприймається темпера-тура повітря, його рух, потім усвідомлюється його зв’язок з півднем. Мы с сестрой долго сидели в полутемном высоком коридоре на железной скамейке (за напівтемрявою висота усвідомлюється не одразу). [686, c. 12]. Железные корсиканские когти впиваются ему в плечо. (усвідом-люється жорстокість хватки, яка ідентифікується як приналежна певній людині) [677, с. 32]. Від густого спертого повітря і без того маленькі лампочки ледве дихали (П. Панч, приклад з [499, с. 96] — спочатку об’єктивно фізично сприймається щільність повітря (утруднення дихан-ня), потім усвідомлюється його спертість — недолік кисню як причина щільності. (Див. також [536, с. 63–67; 537, с. 183–187]).

3) В багатокомпонентних атрибутивних групах взаємне розташуван-ня однорідних атематичних означень до одного антецеденту (в однаковій позиції щодо нього) відображає і послідовність суб’єктивно обумовлено-го звернення мовця у своїй свідомості до тих чи інших ознак, властивос-тей предмета. The scene seemed liturgical with her formal white dress, Brady’s high-collared waist-coated suit, the priest’s cassock, the officer’s uniform, the rapt congregation. ‘Все виглядало, як на літургії, її строге біле вбрання, Брейді в приталеному костюмі з високим коміром, ксьондз в сутані, офіцери в мундирах, схвильована і зосереджена паства.’ [706, c. 44] — атематичні означення розташовані в послідовності: спочатку ідентифіко-вано приналежність ознак (her, Brady’s), потім специфіковано форму (фасон) (formal, high-collared waist-coated), колір (white); послідовність high-collared waist-coated свідчить про траєкторію погляду від обличчя вниз по постаті людини, яку розглядають і описують — такі послідовнос-ті у всіх групах означень є об’єктивними і когнітивно зумовленими, тому що відбивають суб’єктивно-об’єктивну послідовність сприйняття ознак спостережуваного об’єкту.

Куртка суконная с молниями сидела на нем лучше модных костюмов (спочатку увагу звернуто на матерію, тобто цілісний образ предмету одягу, потім на його оздоблення — об’єктивна послідовність сприйняття

об’єкту). На длинных блюдах лежали маленькие, ромбиками нарезанные (розмір, форма — об’єктивна послідовність сприйняття об’єкту для його ідентифікації), бутербродики с черной и красной икрой и желтой роз-очкой масла (послідовність сприйняття кольорів могла б бути і проти-лежною; можливо, спостерігач побачив спершу ближчі до нього, потім інші; також послідовність більш та менш цінної, споживної, дорогої про-дукції — суб’єктивно-об’єктивна послідовність відбиває і суб’єктивний вибір спостерігача-мовця).

Аналогічно в укр. м.: Тут чутніше, ніж будь-де, промовляє до тебе навколишній світ своєю мудрою нічною тишею, химерною рослинною в’яззю на відбілених місяцем шлакових стінах… Як залишок іншої епохи сприймається цей осілий, з призьбою, ніби ще запорозьких часів зимів-ник. [679, с. 6, 20] — а) послідовність означень своєю мудрою нічною відбиває алгоритм об’єктивно-суб’єктивного сприйняття ознак спостері-гачем: ідентифікація приналежності і часової локалізації, які перервані суб’єктивно оцінним коментарем; б) послідовність означень химерною рослинною також може свідчити про алгоритм суб’єктивно-об’єктивного сприйняття ознак спостерігачем: ідентифікація форми (химерна — тобто чудернацька, така, що не має чіткої і конкретної форми, яку можна було б легко розпізнати), ідентифікація об’єкту, який має/утворює цю форму (рослинна); в) послідовність означень відбілених місяцем шлакових також є об’єктивно-суб’єктивною, оскільки відбиває алгоритм сприйнят-тя ознак: колір та матеріал (форма вже відома, сам об’єкт спостереження також відомий); г) послідовність означень осілий, з призьбою, ніби ще запорозьких часів також є об’єктивно-суб’єктивною, оскільки відбиває алгоритм сприйняття ознак: форма, деталі форми, суб’єктивна локаліза-ція в часі на основі попереднього досвіду і знань спостерігача.

4) В низці прикладів виявлено закономірність послідовності від за-гального до конкретного: After a week or so of this the divisional mounted troops were all moved to Marthes to spend some days in the First Army training area. ‘Приблизно через тиждень кавалерійський корпус дивізії перевели до Марту щоб декілька днів провести на території тренувального центру Першої армії’ [721, c. 10] — в оригіналі означення divisional mounted та First Army training організовані в логічній послідовності від цілого до його частини; Посреди весенней цветущей долины стояла бетонная плотина. [680, c. 33] — (період цвітіння є частиною весни); Она превратилась в портативное и удобное, всегда при себе, оружие для мелких семейных стычек. (невелике, легке, тому зручне, таке, що може бути і є завжди при собі, використовується при сутичках). Она … оружие для мелких семейных стычек (незначні, такі, що не виходять за межі сім’ї) [697, с. 6]. Вночі при


місяці більше, ніж удень, вражає тебе оце розкошисте зачіплянське ба-роко кетяжистих акацій та виноградного буйнолистя. [679, с. 7] — (мистецтво епохи бароко пов’язане з розкішшю та витонченістю, візерун-частістю форм, саме такими постають зачіплянські сади та вулиці).

Таким чином, в реченнях, які містять опис-характеризацію компонен-тів процесу, послідовності розташування суб’єктних комплементів і атрибутивних модифікаторів відбивають об’єктивні (алгоритм сприйнят-тя ознак: форма, деталі форми, колір, інші) і/або суб’єктивні (за випад-ковим вибором спостерігача-мовця) послідовності сприйняття характе-ристик фрагменту оточення спостерігачем-мовцем, тобто є когнітивно обумовленими.

4.2.1.3. Когнітивна обумовленість взаємного розташування елементів в лінійній побудові речень-мінітекстів КМФ оповідьВ підрозділі 4.1. (пункт 4.1.3.) нами показано, що мінімальним

за протяжністю текстом КМФ оповідь виступають елементарні речення структурно-синтаксичних моделей S + [V]p, S + [VCd]p, S + [VCо]p, S + [VСоCd]p тощо і обґрунтовано статус таких речень-примітивів як мінімального тексту КМФ оповідь. Висловлення зазначених моделей, асоційованих з КМФ оповідь, на відміну від висловлень інших структурно-синтаксичних моделей, які вербалізують КМФ опис та КМФ міркування, в досліджених вибірках англ. м., рос. м. та укр. м. є найчас-тотнішими. Відносна частотність вживань речень різних структурно-синтаксичних та смислорольових моделей, асоційованих з різними КМФ тексту, корелює з об’єктивно спостереженою частотністю різних КМФ тексту: опис-ідентифікація, опис-локалізація, опис-атрибуція, як і КМФ міркування, посідають не більше однієї п’ятої частини цілого тексту; а КМФ оповідь складає майже 80% обсягу тексту (див., напри-клад, [383].

В даному пункті розглянемо більш детально послідовності одно-рідних елементів в таких реченнях з метою виявлення причин їх вза-ємного розташування в лінійній структурі висловлення.

Так, нами виявлено, що в реченнях досліджуваних мовних вибірок послідовності синтаксичних елементів рівнозначного статусу (зокрема однорідних присудків та однорідних комплементів особово-дієслівного конституента присудка) відображають послідовності дій та змін станів субстантивних компонентів процесів, що відбуваються в часі. Напри-клад: I must subdue my nature and make an effort. ‘Я маю приборкати свій характер і зробити зусилля’ [709, c. 160] — (об’єктивна послідов-ність подій: зусилля над своїм характером та здійснення дії); You must

come round and see my mother’s house. ‘Ви повинні прийти і побачити будинок моєї матусі’ [721, c. 49] — (об’єктивна послідовність подій: прийти і побачити дім). In your hands, the most collected jumper turns in a sprawling performance. ‘В ваших руках навіть наймодніший джемпер перетворюється на безформне розтягнуте страхіття [715, c. 2] — (об’єктивна послідовність подій: потрапляння до рук певної особи, пере-творення, результат); Два дня ушли на телефонные звонки, короткие «подготовительные» встречи, беседы с коллегами, «обязательные» визиты. (в реченні представлено послідовність подій, яка є типовою для поїздок, тобто, події розгортаються в часі відповідно до певного алгоритму: домовленість (по телефону), зустріч, офіційний візит; зустрі-чі і візити, як правило, супроводжуються бесідами) [695, c. 31]; Малан-чині очі дивились йому в саму душу. (погляд «торкається» поверхні обличчя, постаті і ніби «проникає» до самої глибини душі) [677, c. 16].

Послідовності однорідних груп присудка найчастіше відбивають об’єктивні послідовності вчинення дій над об’єктами так, як вони об’єктивно послідовно сприйняті свідомістю в часі і відображені в ментальних репрезентаціях ситуацій. Наприклад: Emily either had to do something herself or persuade John to disturb himself into further action after his return from the day’s work. ‘Емілі або сама мала щось робити, або мала переконати Джона, щоб той після робочого дня замість відпо-чинку був змушений вжити подальших заходів’ [703, c. 59]; Ванган достал из-под ног карабин и дослал патрон в ствол. Ванган взял пальцы Мунко в свои квадратные ладони и начал с силой растирать их. [695, c. 13, 19]; Указания по радио идут от инженера к мастеру, от масте-ра к рабочему. [695, c. 38]; С целью просветить сотрудников Опрод-комгуба в области денежного обращения кассир приклеил к фанерной перегородке около кассы образцы советских денег, имеющих хождение по стране, а рядом образцы денег, хождения не имеющих. [693, c. 36]; Бігають ще дівчата до річки, набирають намулу з дна і приносять до хати. …Господар підносить «дідуха» високо над столом і ставить на покуті під образами. [678, c. 18, 45]. В усіх наведених прикладах відбито об’єктивні послідовності подій «зовнішнього» світу в художньо-му часі твору.

І в даній групі висловлень виявлено тенденцію до контактності розташування синтаксичних елементів, якщо вони співвідносні із об’єктивно, логічно пов’язаними між собою конституентами денотова-ного процесу. Взаємозалежні явища сприйнятого і інтерпретованого фрагменту світу і в мовленні лінійно розташовані контактно.


Контактність розташування елементів в реченні свідчить про об’єктивну послідовність сприйняття взаємно пов’язаних явищ. Напри-клад: Цинкового цвета море катило из рассветного цинкового тумана гремящие мутные валы… (море + катило + вали; море кольору цинку; катило з туману; туман перед світанком; туман кольору цинку; вали гриміли; вали мутні) [693, c. 25]; Мы продали американскому концерну «Интернейшнл бизнес машинз» техническую документацию для изготов-ления более совершенного запоминающего устройства. [695, c. 43] — (ми продали концерну документацію; концерн американський; назва концер-ну «Интернейшнл бизнес машинз»; документація технічна; документація стосується виготовлення пристрою; пристрій для запам’ятовування; пристрій більш досконалий); Вони прилипають, як пошесть, і зводять нанівець усяку спробу доброго ладу й законності. [684, с. 48].

В психології вирізняють декілька моделей спостереження, зокрема, «фото» та «кіно». Якщо режим «фото» короткоплинний, однократний, і тому нечастотний відносно опису одного й того ж об’єкту, то модель (режим) «кіно» є найпоширенішою за тривалістю і частотністю. Під час безперервного і тривалого спостереження в режимі «кіно» фіксуються події, діяльність, цілеспрямовано виконувана людьми, поступові про-цесуальні зміни стану об’єктів спостереження (тобто, переходи об’єктів з одних станів в інші) [159, с. 58].

Таким чином, речення, співвідносні з КМФ тексту оповідь є вер-бальною репрезентацією послідовно спостереженого в режимі «кіно» змінюваного фрагменту світу. Послідовності і контактність елементів в реченні коректно відтворюють спостережену картину світу в худож-ньому часі твору, тобто виявляють очевидну когнітивну основу.

4.2.2. Когнітивна обумовленість синтаксичної структури базового речення-моделі

4.2.2.1. Когнітивна основа обов’язковості компонентів синтаксичних структур предикації та комплементації

В Розділі 1 (п. 1.3.) нами наведено низку суто лінгвістичних доказів обов’язковості підмету, простого дієслівного присудка та складових частин складного присудка (особово-дієслівного компоненту і його комплементів). Обов’язковість і достатність саме такого переліку еле-ментів речення обґрунтовується і методологічно.

Основою пізнання вважається виявлення стійких, необхідних зв’язків предметів і явищ, оскільки одним з основних принципів діа-лектики є визнання загального взаємного зв’язку [662, с. 598; 177,

с. 8–10; 494;]. Філософською категорією, яка характеризує взаємозалеж-ність елементів певної системи, носить об’єктивний і суб’єктивний ха-рактер, є відношення [662, c. 470]. Об’єктивність існування відношень припускає можливість їх спостереження (якщо взаємозв’язки між явищами очевидні і дані людині у відчуттях). Непряму, опосередковану, приховану залежність виявляють в результаті додаткових зусиль і ви-трати часу, часто за допомогою проб і помилок. Об’єктивний і універ-сальний характер загального взаємозв’язку дозволяє людській свідомос-ті не тільки безпосередньо спостерігати і фіксувати, але й суб’єктивно приписувати існування певних відношень між предметами, явищами або подіями. Тому в мові і в мовленні відображаються як об’єктивно спостережені відношення, так і такі зв’язки, «які можуть встановлюва-тися в об’єктивному світі між предметами і подіями» [81; 82, с. 508].

Просте речення мисленням мовця або слухача співвідноситься — через судження («думку») (див, наприклад, [145–153]) — з елементар-ним процесом об’єктивної дійсності, а обов’язкові елементи речення співвідносні з конституентами такого процесу. Підмет, додаток і адвер-біальний комплемент (якщо він виражений субстантивною частиною мови) співвідносяться із субстанціями або субстантивними конститу-ентами процесу. Зазначені синтаксичні функції лексем відображають і, тим самим, розкривають характер відношень між денотованими суб-станціями. Особово-дієслівний конституент присудка, з одного боку, — за допомогою своєї морфолого-парадигматичної форми — вказує на іс-нування в часі даних субстанцій та сукупності відношень між ними, з іншого ж, — своєю лексичною семантикою — називає такі відношення. Суб’єктний комплемент співвідноситься з певною характеристикою субстанції підмета, що існує в певний проміжок часу, вказаний особово-дієслівним конституентом присудка. Додаток та обставина-комплемент співвідносяться з іншими субстанціями — компонентами процесу-відношення (суб’єктно-об’єктного або суб’єктно-обставинного/адвербіального).

Дана співвіднесеність мовного знака з фрагментом об’єктивної дійсності або абстракції, мислимої як такої, — основа семантичної обов’язковості дієслівних комплементів для синтаксичної структури простого речення. Комплементація, — відношення доповнення час-тини до цілого — тобто, об’єктивної необхідності, обов’язковості елемента-комплемента (суб’єктного, об’єктного, адвербіального) для досягнення конкретності і цілісності семантики дієслівного конститу-ента (в силу «неповноти» його лексичної семантики) та, таким чином, забезпечення структурної завершеності присудка.


Предикація як тип синтаксичного зв’язку — це відношення взаємної узгодженості морфологічних параметрів підмета і особово-дієслівної форми присудка, продиктованої особливостями лексичної семантики слів, які виступають в даних функціях. Предикація в семантичному аспекті є констатацією існування певної субстанції (частинки загальної матерії, що знаходиться в постійному русі-розвитку) в конкретний мо-мент/період часу.

Таким чином, підмет, присудок і його конституенти — особово- дієслівний конституент і будь-який з комплементів — складають обов’язкові члени речення на підставі їх необхідності для референтної співвіднесеності висловлення з елементарним процесом. З’ясуємо, чи продиктована їх обов’язковість для структурної цілісності висловлення і когнітивно.

Сприйняття і розуміння висловлення вважається ієрархічною та багатоступеневою (7 ступенів) процедурою: від ідентифікації лексем в результаті аналізу фонемно-морфемної структури потоку мовлення у пошуках його значення/змісту — до виявлення відношень між роз-пізнаними лексемами, тобто побудови речень і тексту в цілому. В лінг-вістиці запропоновано декілька теоретичних моделей, які пояснюють членування сприйнятого мовленнєвого потоку. Зокрема, згідно з модел-лю «сосискової машини» (sausage machine), запропонованої Л. Фрейзер і Дж. Фодор [544], «механізм синтаксичного аналізу в мозку лю-дини об’єднує слова у фрази/речення, спочатку лексеми і словосполу-чення в угрупування приблизно з 6 слів, потім об’єднує ці угруповання до досягнення повноти» (див., також [550, с. 323]). Як тільки речення досягло своєї повноти (closed as soon as possible), воно «передається для синтаксичного або семантичного аналізу і йде з короткотермінової пам’яті» («модель функціонально завершеної одиниці» Functionallу Complete Unit) [410; 550, с. 323–324, 329–331; 619, с. 212–220].

Механізм аналізу і розуміння висловлення уточнено інтерпретують як об’єднання гілок дерева залежностей (проективної структури речен-ня) короткотерміновою пам’яттю, яка і вибудовує значення речення [618, с. 212–220]. Короткотермінова пам’ять виявляє зміст речення на основі використання збережених в нашому розумовому словнику визначень і принципів їх комбінування: семантика підмета комбінуєть-ся із семантикою дієслівної фрази. Одночасно, свідомість не тільки аналізує і вибудовує певні смислові структури, а й здійснює контроль граматичної та смислової коректності, доречності отриманих результа-тів. У такий спосіб проявляються відображальна та інтерпретаційна функції мовної свідомості [230, с. 203–204].

Виявлено, що зберігання в короткотерміновій пам’яті великих об-сягів інформації — легке, посильне завдання для комп’ютера, але складне для людини. Психологи визначили, що оперативна пам’ять людини здатна утримувати приблизно сім структурних одиниць інфор-мації, якщо ж мова йде про речення — то не більше двох предикативних одиниць одночасно (наприклад, [210, с. 15, 90–95].

При сприйнятті мовленнєвого потоку поява одного елемента (у тому випадку, якщо зміст не завершений) вимагає введення нового елемента для досягнення завершеності, повноти, цілісності фрази або речен-ня. Незавершені відрізки фраз зберігаються («бовтаються») в коротко-терміновій (оперативній) пам’яті. В сприйнятті тексту на слух навіть досить складне розгалужене речення може бути зрозумілим за умови, що слова в реченні можна з легкістю і в момент сприйняття згрупувати в закінчені фрази таким чином, щоб одночасно незавершеною «бовта-лася» лише одна гілка. Навпаки, нагромадження незакінчених, хоча і коротких, фраз в межах одного висловлення не дозволяє зрозуміти висловлення при первинному сприйнятті, створює ефект «паркової стежинки» (a garden path effect) і примушує слухача (читача) поверну-тися до самого початку висловлення для відновлення незрозумілих зв’язків і відношень між лексемами-членами речення [210, с. 15, 90–95]. Короткотермінова пам’ять фіксує досягнення повноти кожної з ще неза-вершених фраз і послідовно звільнюється від них. Відсутність неза-вершених гілок-фраз відчувається як сигнал про щойно почуте по-вне граматично правильне речення [619, c. 212–213].

З викладеного випливає, що незавершена структура комплементації залишає фразу і речення неповними і тому вимагає, щоб свідомість утримувала таке незавершене речення в короткотерміновій пам’яті. Поява «недостатнього» елемента (комплементу особово-дієслівного конституента присудка) свідчить про досягнення повноти структури комплементації в межах повного речення (тобто, первинної структури предикації). Поява і усвідомлення комплементу особово-дієслівного присудка і є тим знаком, що сигналізує про завершеність речення і можливість звільнення обсягу короткотермінової пам’яті шляхом пере-дачі повного речення до інших розділів свідомості.

Таким чином, обов’язковість для структурної та семантичної ціліс-ності висловлення підмета, особово-дієслівного конституента присудка і його комплементів обумовлена особливостями алгоритму сприйняття фраз і речень в мовленнєвому потоці, а саме, обмеженістю обсягу опе-ративної пам’яті, яка забезпечує ефективність дії цього алгоритму, — тобто когнітивно.


4.2.2.2. Когнітивна основа виокремлення мінімального і достатнього переліку обов’язкових членів речення-примітиву:

результати експериментальних досліджень в психології та психолінгвістиці

Психологи стверджують, що усвідомлення фрагментів світу забез-печує людині можливість безпечного існування в ньому. Сприйняття світу людина здійснює за допомогою низки систем чуття — слуху, зору, нюху, смаку тощо. Навчаючись сприйняттю, ми засвоюємо відношення, що існують між властивостями об’єктів і спостережуваних нами подій. У сприйнятті розрізняють три етапи: 1) аналіз фізичних параметрів стимулу; 2) синтез сенсорної та несенсорної інформації про стимул і розпізнання стимулу; 3) віднесення стимулу до певного класу об’єкта. Перцептивне відображення-впізнання об’єкта пов’язане з «процедурами вимірювання інтегральних характеристик окремих фрагментів, що дають опис фрагмента як цілісної одиниці сприйняття; процедурами вимірю-вання характеристик взаємного співвідношення окремих фрагментів; процедурами по висуванню й перевірці гіпотез про клас зображення на підставі його пофрагментного опису» [231, с. 56, 57].

Механізм впізнавання вважається фундаментальною формою детер-мінуючого активного відбиття, для якого характерна вибірковість: пізна-ється не все без винятку, а лише те, що може стати діючою причиною певної форми діяльності. Сенсорна інформація, що надходить до свідо-мості, обробляється двома потоками: а) інформація про фізичні власти-вості об’єкту, б) інформація про значимість об’єкта та його властивостей. [234, с. 123, 140].

Психо-фонологічні дослідження та експерименти [568, с. 67–114] свідчать про те, що з усіх сприйманих звуків навіть немовлята здатні виокремити закінчені ритмічно організовані відрізки мовлення, які мо-жуть бути інтерпретовані як речення.

Оскільки відтворений у зворотній послідовності той же набір фонем респондентами не розпізнається, то ми можемо зробити висновок про те, що впізнаний відрізок звукового потоку для учасників експерименту несе певну інформацію, має сенс. Даний висновок підтверджується й іншими експериментами. Так, в психологічних експериментах М. А. Арбіба [510] примати при прослуховуванні запису голосу свого ватажка, не тільки впізнавали цей голос, але й адекватно реагували на задану ситуацію. Наприклад, інтонації загрози викликали реакцію страху, командна інто-нація — динамічну реакцію підпорядкування. Коли ж запис того ж голо-су інтонаційно висловлював власний страх або підпорядкування іншому,

збиті з пантелику піддослідні явно і чітко виражали своє здивування, зневіру і, розгублені, металися в пошуку тактики власної поведінки. Таку реакцію на почуте можна пояснити неадекватністю почутого: ватажок групи не може сам підпорядковуватися і виражати страх. Отже, навіть примати усвідомлюють типовий розподіл ролей учасників події в типовій ситуації.

Для людини домінуючою є зорова система як внутрішній канал зв’язку між усіма аналізуючими системами, найнасиченіше джерело ін-формації про навколишній світ — близько 80% інформації надходять у мозок людини саме через органи зору [55, c. 18]. Психологами експери-ментально виявлено, що спостереження можна підрозділити на типи («фото» і «кіно») в залежності від тривалості періоду сприйняття оточен-ня органами зору. При короткотерміновому спостереженні типу «фото» зорове сприйняття триває приблизно 10 мілісекунд — тобто час спрацьо-вування фотокамери при зйомці, але цей період є достатнім для фіксації свідомістю суб’єкта спостереження певної ситуації та її учасників. Міні-мальний період часу, необхідний для короткотермінового запам’ятовування візуальної інформації — 50 мілісекунд, час приблизно рівний прояву зо-браження на фотоплівці, в цьому режимі фіксується кілька типів зобра-ження — сталі і тимчасові стани [71, с. 116; 159, с. 116; 159, с. 58].

В експериментальних дослідженнях процесу зорового сприйняття [180; 87] кожному з респондентів-учасників експерименту було запро-поновано прокоментувати побачене зображення (лисиця ловить сачком метелика, а поруч стоїть козеня). Зображення експонувалося протягом різних проміжків часу — від декількох мілісекунд до декількох секунд. В ході екперименту було виявлено, що «при експозиції 40 мілісекунд (тобто 40 тисячних часток секунди) людина нічого не бачила. При 60 — говорила, що «хтось підняв щось на когось» (виділено мною, О. О.М.). При 160 — респондент бачив сачок і якусь тварину. І тільки при 320 — називав лисицю». Експериментатор-психолог зробив висно-вок, що «ситуації розпізнаються набагато раніше, ніж учасники сценки [180; 87].

Ми можемо прокоментувати висвітлені результати таким чином: переступивши поріг сприйняття, ще до усвідомлення конкретних харак-теристик, що дозволяють впізнати явища, людина визначає основні складові ситуації — субстанції і відношення між ними. В описаному ви-падку («хтось підняв щось на когось») називаються субстанція-підмет, субстанція-додаток і специфічне відношення-дія між ними, здійснювана за допомогою третьої субстанції-додатка. Більш того, відмінкові форми субстантивів фіксують і семантичні ролі даних аргументів: агенс, інстру-


мент і паціенс. (Типовий розподіл ролей в ситуації і типова комунікатив-на поведінка у зв’язку із таким розподілом усвідомлюється і приматами, як зазначено вище).

В Розділах 1–3 нами доведено, що речення-примітив (сукупність обов’язкових елементів висловлення в їх взаємному лінійному розташу-ванні) в мовленнєвій формі називає, відповідно, учасників елементарної ситуації і відношення між ними — співвіднесений з реченням елементар-ний процес (див., наприклад, Таблицю 3.5.1.). З описаних психологічних експериментів стає очевидним, що первинне сприйняття фіксує у свідо-мості людини (і навіть приматів) значущий для життєдіяльності спо-стерігача узагальнений, абстрагований від конкретики образ-схему (ге-штальт, концепт). Цей образ-схема постає як елементарна ситуація, як сукупність учасників події та рольових відношень між ними.

Таким чином, синтаксичною структурою речення-примітиву та його семантико-рольовою організацією в мовленнєвій формі своєрідно від-дзеркалено саме образ-схему (гештальт, концепт) елементарної ситуації, тобто узагальнений, абстрагований від конкретики образ, який є доступ-ним для усвідомлення при переході порогу сприйняття.

4.2.2.3. Результати психолінгвістичного експерименту, проведеного в ході дослідження

З метою верифікації гіпотези про когнітивну обумовленість лінійної організації висловлення, зокрема обов’язкового елементного складу ре-чення та взаємного розташування його елементів, нами була проведена серія аналогічних психолінгвістичних експериментів.

Гіпотетично передбачалася можливість виявлення певної кореляції між типом сприйнятого зображення і структурою речення, яким таке зо-браження описується в результаті короткоплинного експонування-сприйняття. Ми припускали, що тип зображення в зримому образі репре-зентує той чи інший різновид мінімального тексту, наприклад: зображення пейзажу може трактуватися як унаочнення тексту КМФ опис-локалізація, портрет — як унаочнення тексту КМФ опис (атрибуція, ідентифікація), жанрова сценка — як унаочнення тексту КМФ оповідь. Як показано вище (п. 4.1.), в якості таких мінімальних текстів виступають речення розгляну-тих нами структурно-синтаксичних моделей: S + [VCd]p, S + [VCs]p; S + [V]p, S + [VCo]p, S + [VCoСо]p, S + [VСоCd]p та їх ускладнені моди-фікації, відповідно. Тому гіпотетично передбачалося, що відповіді респон-дентів будуть побудовані у вигляді мінімальних висловлень, які відповіда-ють даним моделям речень-примітивів, даним КМФ і, можливо, найбільш типовим (з виявлених нами) смислорольовим моделям.

Про лінгвістичну сторону експерименту учасники-респонденти не зна-ли. Перед ними ставилось єдине завдання констатувати те, що вони по-бачили на зображенні за короткоплинну мить зорового сприйняття.

Мета експерименту: виявити закономірності та особливості вербалі-зації респондентами їх інтерпретації зображень, даних ним для спостере-ження при короткотерміновому експонуванні.

Матеріали експерименту: кольорові (20) і чорно-білі (10) зображен-ня різної величини — жанрові сценки (10), пейзажі (10) і портрети — фотографії (5), малюнки (5).

Учасниками експерименту були 30 осіб: студенти (10), службовці (10), пенсіонери (10); з яких: особи жіночої (15) і чоловічої (15) статі з серед-ньою (10), неповною вищою (10), та (10) вищою освітою.

Оскільки метою експерименту було виявлення загальних, а не ген-дерних чи вікових особливостей сприйняття, респонденти складали єдину групу; сеанси експонування-сприйняття та вербалізації інтерпре-тації спостережених зображень для кожного з респондентів проводилися окремо і тривали від 30 до 45 хвилин; за один сеанс експонувалося по 10 зо-бражень різних типів.

Сеанси проводилися в природних для респондентів умовах, без ви-користання будь-якої спеціальної апаратури і обладнання. В період під-готовки до проведення сеансу респонденту пропонувалося навчитися одкривати закриті очі на коротку мить (досягти ефекту «концертно-дискотечного» мерехтіння). Коли респондент досягав потрібного ефекту і усвідомлював, як він має одкривати і закривати очі, йому пропонувалося сісти в зручній для нього позі і закрити очі. У цей час перед ним експону-вали те чи інше зображення. За командою експериментатора респондент відкривав на мить і відразу ж закривав очі. Перед очима респондента зна-ходилося те чи інше зображення. Зображення експонувалися в довільно-му порядку. Безпосередньо після експозиції кожного зображення респон-дент із закритими очима розповідав, що він бачив на відповідному зображенні. Почуте фіксувалося як диктофонний запис, а після закінчен-ня сеансу занотовувалося і аналізувалося. Якщо при первинному експо-нуванні зображення не розпізнавалося, про що свідчили відповіді респон-дентів (наприклад, «щось незрозуміле», «дурниця якась» тощо), проводилася повторна експозиція одразу або після інших зображень. За-лежності результатів сприйняття зображення від того, чи відбувалося повторне експонування безпосередньо після первинного або було відда-леним у часі, не виявлено.

Вплив особистісних характеристик респондентів виявився в градації точності і докладності опису, стилі викладення думок. Однак, незважаю-


чи на зазначену відмінність, передбачувана тенденція в розпізнаванні і називанні зображених об’єктів виявлена універсальною для всіх респон-дентів. Чим дрібнішим був формат зображення і чим складніше його компонентний склад (особливо пейзажі), тим складніше було пер-винне розпізнавання (свідченням цього були відповіді респондентів при первинному та повторному експонуванні).

Вербальна інтерпретація результату зорового сприйняття пейзажу.Перспективне зображення місцевості нами кваліфікувалося як уна-

очнена репрезентація мінімального тексту КМФ опис-локалізація. Оскіль-ки в мовленні такій формі тексту відповідає речення-примітив структурно-синтаксичної моделі S + [VCd]p в її інвертованому варіанті [CdV]p + S на позначення процесу-суб’єктно-обставинного відношення (стану), смислорольової моделі Екзистент + Предикат (стан) + Локатив, перед-бачалося, що більшість відповідей будуть оформлені у вигляді речень саме такого (інвертованого) варіанту лінійної організації моделі S + [VCd]p –КМФ статичний опис-локалізація.

Об’єктивно виявлено, що жодне зображення пейзажу не було роз-пізнано при первинному експонуванні, ідентифікація зображеного здій-снювалася при другій та (у 4 випадках) при третій спробі. Це можна по-яснити тим, що зображення давало далеку перспективу, яка в момент безпосереднього сприйняття не представляє будь-якої значущості для респондента — побачене не спонукає до активної діяльності або при-йняття рішень. Пейзаж виявився найскладнішим для ідентифікації (для всіх респондентів) — називався колір або поєднання кольорів, наприклад: «щось зелене» «щось зелене і жовте», «жовто-зелене щось». Тобто при переході порогу сприйняття усвідомленим було дещо, що не має конкрет-ної точно окресленої форми, але виокремлюється з фону своїм кольором. При повторному експонуванні уточнювалося: «блакитне щось, море?», «море, начебто», «наче море або річка», «ліс», «річка», «галявина в лісі» тощо. Тобто спостерігач-мовець (на основі зіставлення усвідомленої властивості спостереженого об’єкту із наявним у нього попереднім до-свідом про можливу приналежність усвідомленої властивості певному колу явищ) висував свою гіпотезу відносно побаченого. Якщо він був певним в коректності зробленого ним припущення, мовець давав ствер-джувальну інтерпретацію («ліс», «річка», «галявина в лісі»); якщо впев-неності бракувало, інтонаційно і структурно виражав відтінки епістеміч-ної модальності («блакитне щось, море?», «море, начебто», «наче море або річка»). Тобто, при повторному експонуванні пейзаж ідентифікував-ся в своїй головній, найбільш значущій складовій частині (такій, що на зображенні є домінуючою).

При цьому майже всі відповіді були у вигляді речень, які можна кваліфікувати як еліптовані — з урахуванням умов здійснення експери-менту (респонденти давали відповіді на поставлене перед ними завдання розповісти, що вони побачили за мить сприйняття зображення). В одно-му випадку відповідь була більш докладною: «попереду — річка, а за нею — ліс», що відповідає моделі S + [VCd]p в послідовності [Cd (–)]p + S з еліптованим особово-дієслівним конституентом присудка, що є типовим для російської та української мов.

Таким чином, інтерпретації спостереженого зображення-пейзажу респондентами вербалізовано у вигляді переважно простих неповних речень, що умовно можна трактувати як КМФ опис-ідентифікація («ліс», «ріка», «галявина в лісі»), опис-характеризація-ідентифікація («щось зелене», «щось зелене і жовте», «жовто-зелене щось») та опис-локалізація («попереду — річка, а за нею — ліс»). В лінійній побудові речень пред-ставленими є елементи обов’язкові (предикативи, підмети, обставинні комплементи) і факультативні (означення); саме ці елементи є співвід-носними із компонентами зображень, усвідомленими при переході по-рогу сприйняття.

Вербальна інтерпретація результату зорового сприйняття портрету.Портретне зображення людини нами кваліфікувалося як унаочнена

репрезентація мінімального тексту КМФ опис-характеризація або опис-ідентифікація. Передбачалося, що більшість відповідей будуть оформле-ні у вигляді речень моделі S + [VCs]p — КМФ статичний опис-характеризація/ідентифікація на позначення процесу-невідношення (стану): (змінний, тимчасовий, швидкоплинний стан-атрибуція), (від-носно постійний незмінний стан-ідентифікація), смислорольової моделі Експонант + Предикат (копула + атрибут/ідентифікат).

Об’єктивно виявлено, що опис зображеного корелює із наявністю або відсутністю в зображенні таких компонентів, як: фон/тло, на якому зна-ходиться людина; специфічний рух, специфічний одяг та аксесуари, що свідчать про професійну зайнятість портретованого.

Так, опис експонованих зображень людини в статиці і в русі на чітко-му тлі (в інтер’єрі, на тлі будинку, в міському пейзажі) включав такі від-повіді: «Хтось сидить біля будинку», «хтось сидить біля чогось білого», «жінка на вулиці», «він стоїть біля столу», «жінка сидить, за столом», «він і вона стоять біля каміна», «чоловік та жінка стоять біля картини», «він і вона стоять біля стіни» і в еліптованій формі: «робочий біля верстата», «вчитель біля класної дошки», «вчитель у класі») тощо.

Отримані відповіді оформлені у вигляді повних речень структури S + [VCd]p, що кваліфікуються як КМФ статичний опис-локалізація,


позначають процес-суб’єктно-обставинне відношення (стан) і відповідають смислорольовій моделі Екзистент + Предикат (стан) + Локатив. Такий результат вербалізації інтерпретації зображення корелює із гіпотетично передбачуваним. Звертає на себе увагу і факт лінійно прямого порядку слів в реченнях. Відсутність можливої інверсії можна пояснити тим, що екс-поновані зображення представляли собою варіанти портретів: саме людська фігура посідала домінуюче положення в зображенні, була за розміром більша за інші компоненти зображення. Тому саме людина привертала увагу першою. Очевидно, що респонденти виокремлювали з фону постать людини, фіксували специфіку її розташування в оточуючому її просторі, а в 60% випадків респонденти ідентифікували і конкретний фон.

Тобто, при первинному сприйнятті було усвідомлено та ідентифіко-вано (узагальнено, неконкретно) найзначущий елемент зображення (людську постать) і особливості її розташування в просторі фону. На-звані три компоненти (людина, фон, специфіка розташування) в реченнях-вербалізаціях співвідносні із обов’язковими елементами висловлення. Звідси: обов’язкові елементи речення-примітива співвідносні саме з тими компонентами зображення, які виявлено доступними для усвідомлення при переході порогу сприйняття даного зображення.

Сприйняття зображень людини на нечіткому тлі, але в специфічному русі або в статичній позі, що легко розпізнається, були інтерпретовані як «вона сидить», «хтось стоїть», «хтось сидить» «лежить хтось» тощо. Тобто відповіді респондентів також оформлені у вигляді повних речень, але структурно-синтаксичної моделі S + [V]p, що кваліфікується як КМФ оповідь, оскільки позначає дію (відсутність дії) субстантивного компо-нента процеса-невідношення і відповідає смислорольовій моделі Агенс + Предикат (дія/недія).

Якщо на портреті людину зображено у специфічній позі або в харак-терному (форменому/спортивному) одязі, або в портреті були зображені аксесуари, знаряддя виробництва тощо, то такі компоненти портрету імовірно сприймалися респондентами як стереотипний символ профе-сійної зайнятості зображеної людини.

Такий висновок нами зроблено на основі аналізу отриманих відповідей-описів: всі відповіді оформлено у вигляді еліптованих речень структурно-синтаксичної моделі (S + [V)Cs]p, (де курсивом у круглих дужках подано неекспліковану частину висловлення), співвідносних з процесом-невідношенням — відносно постійним станом-характеристикою-ідентифікацією, що можуть кваліфікуватися як міні-тексти КМФ опис-ідентифікація. Дані відповіді-речення можна було б вважати но-мінативними, якщо б вони вимовлялися не як відповіді на постав-

лене питання-завдання, а передували б власній розповіді респондента. Наприклад: «тенісист» («тенісист або тенісистка)» (92% безпомилкової ідентифікації, тут і далі в абзаці «%» — позначка ступеню безпомилко-вості ідентифікування портретованого всіма учасниками експеримен-ту — респондентами), «вчитель», «вчитель біля класної дошки», «вчи-тель в класі» (84%), «лижник», «лижник, здається» (78%), «фотограф» (47%), «солдат» (36%), «робочий біля верстата» (12%) тощо. Єдиним своєрідним винятком виявився фотопортрет М. Джексона в сценічному костюмі і неспецифічній позі перехідного руху — це зображення не роз-пізнали при первинному експонуванні навіть молоді люди, добре зна-йомі з сучасною естрадою. При первинному і повторному експонуван-ні портрету отримано відповіді: «щось різнобарвне», «щось незро зуміле», «какофонія якась» і т. п.

Аналіз отриманих відповідей дає підстави вважати, що під час сприй-няття зображена людина ідентифікується як приналежна до певного класу, групи за наявністю в зображенні знайомих стереотипізованих(і тому таких, що легко розпізнаються) контурів-рухів, аксесуарів. Ціка-во, що на питання, чому респондент так визначив побачене, пояснення було дано тільки в випадку з портретом тенісистки: отримано відповідь «ракетка» (цей аксесуар в портреті займав не менше місця, ніж постать людини, був зображений на передньому плані). Можна припустити, що такі типові властивості портретованого сприймаються невід’ємно від образу людини як символ, як постійна характеристика-ідентифікація.

Вербалізація інтерпретації спостереженого портретного зображення здійснена всіма респондентами у вигляді повних або неповних простих речень, кваліфікованих як мінімальні тексти КМФ опис-ідентифікація, КМФ опис-локалізація, КМФ оповідь. В ході експерименту відповідей-простих речень, які можна було б кваліфікувати як мінімальні тексти КМФ опис-характеризація, не отримано. В лінійній побудові речень представленими є елементи обов’язкові (предикативи, підмети, обставин-ні комплементи) і факультативні (означення, обставинні модифікатори модальної оцінки).

Отримані результати не суперечать виявленим психологією законо-мірностям зорового сприйняття об’єкту спостереження, однією з двох одночасних ментальних операцій в якому визнана ідентифікація. (Пор.: «Чуттєве сприйняття завжди супроводжується ментальним (епістеміч-ним) процесом двох основних ментальних операцій: ідентифікації — ототожнення та інтерпретації (тлумачення) сприйнятого, і його катего-ризації, усвідомлення його значення, функціонального призначення. Крім того, можливе здійснення імплікативних процедур — виявлення причинно-


наслідкового зв’язку. На наступному етапі здійснюється референція — тобто, встановлення зв’язку між відображенням чуттєвого образу в правій півкулі мозку і його знаковим еквівалентом в лівій півкулі. Важливо, що перцепція об’єкта і вербалізація результатів цього сприйняття розгорта-ються майже одночасно. Виявлення різних аспектів об’єкта, що спостері-гається, призводить до різних номінацій референта» [159, с. 58–59].

Тобто, при первинному сприйнятті найзначущий елемент зображен-ня (людська постать) усвідомлюється цілісно як сукупність певних ти-пових властивостей, які дозволяють не тільки ідентифікувати об’єкт спостереження як людину, а і одночасно класифікувати її приналежність до певної соціальної групи на основі наявних в портреті (хоча і не обов’язково усвідомлюваних) типових невід’ємних, і тому ідентифіку-ючих, властивостей. І в даному випадку обов’язкові елементи речення-примітива співвідносні саме з тими компонентами зображення, які ви-явлено доступними для усвідомлення при переході порогу сприйняття даного зображення — людиною і її класифікаційними ознаками.

Вербальна інтерпретація результату зорового сприйняття жанрових замальовок.

Передбачалося, що ілюстративні зразки жанрового живопису репре-зентують міні-тексти КМФ оповідь і більшість відповідей будуть оформ-лені у вигляді речень структурно-синтаксичних моделей S + [V]p,S + [VCd]p, S + [VCо]p, S + [VCоСо]p, S + [VСоCd]p з відповідною кож-ній моделі референтною та смислорольовою семантикою.

Об’єктивно виявлено, що під час експонування жанрових сценок, на яких персонажі зображено із специфічним виразом облич, в позах, рухах, які ідентифікуються, всі респонденти при первинному сприйнятті безпомилково називали кількість учасників «сценки» і в узагальненому вигляді відношення між ними (за аналогією з «лисицею, козеням і мете-ликом»).

Отримані відповіді включали, наприклад: «він і вона їдять», «чоловік і ще хтось сваряться», «лікар і пацієнт», «хтось за кимсь женеться», «хтось наздоганяє когось», «чоловік тікає, а хтось його наздоганяє», «діти тягнуть на зразок колоди щось», «поліцейський показує комусь дорогу», «наче, поліцейський показує комусь дорогу», «поліцейський, наче, дорогу комусь показує» тощо. Більшість відповідей оформлено у вигляді висловлень структурно-синтаксичної моделі S + [VCo]p («діти тягнуть на зразок колоди щось», «хтось тягне щось схоже на колоду», «хтось за кимсь же-неться», моделі S + [VCоСо]p «поліцейський показує комусь дорогу», а також моделі S + [V]p — «він і вона їдять», «чоловік і жінка сваряться» тощо.

У цій серії відповідей також зареєстровані еліптовані речення: «тан-цюють» (S) + [V]p, «лікар і пацієнт» (передбачувана відповідь «лікар оглядає/слухає пацієнта в поліклініці»). Не зареєстровано відповідей, оформлених за моделями S + [VCd]p та S + [VСоCd]p. Відсутність від-повідей, оформлених за названими моделями, пояснюється специфікою співвідносних з такими реченнями процесів, що передбачає динаміку-зміну станів, яку, очевидно, неможливо відтворити в зображенні.

Отримані відповіді-коментарі побаченого зображення жанрової сцен-ки в цілому корелюють з очікуваними і структурно (за складом елементів та їх лінійною послідовністю) побудовані у відповідності до речень, що репрезентують модель міні-тексту КМФ оповідь. Це — повні або неповні прості і складні речення, в лінійній побудові яких представлено елементи обов’язкові (підмети, присудки прості, особово-дієслівні конституенти присудка, об’єктні та обставинні комплементи) і факультативні (обста-винні модифікатори модальної оцінки).

Аналіз отриманих відповідей в даній серії експерименту дає підстави вважати, що при первинному сприйнятті жанрових замальовок було усвідомлено та ідентифіковано (в узагальненому, неконкретному вигляді) найзначущі елементи зображення (людські постаті та об’єкти); особли-вості їх розташування в просторі фону, що дозволило узагальнено іден-тифікувати відношення між компонентами спостереженої сценки. На-звані компоненти (людина, об’єкт направленої дії людини, специфіка розташування) в реченнях-вербалізаціях співвідносні із обов’язковими елементами висловлення. І в даному випадку обов’язкові елементи речення-примітива співвідносні саме з тими компонентами зображення, які виявлено доступними для усвідомлення при переході порогу сприй-няття даного зображення.

Відповіді, що кваліфікуються як КМФ міркування.Перед початком експерименту, оскільки не представлялося можливим

знайти зримої репрезентації тексту-міркування, вважалося, що жодний з типів зображення не може спровокувати відповідь у вигляді речення-складного судження, яке кваліфікувалося б як КМФ міркування.

Об’єктивно ж в ході експерименту виявлено низку відповідей саме такої кваліфікації. Так, нами було отримано відповіді-висловлення, що характеризуються суб’єктивною модальністю: виражалась невпевненість спостерігача у коректності його інтерпретації побаченого. Певну, хоча і незначну кількість таких відповідей в ході експерименту отримано для кожного типу експонованих зображень (пейзаж — 4,3%, портрет — 9,2%, жанрова сценка — 13,1%). Наприклад: при експонуванні пейзажів — «наче море або річка», «блакитне щось, море?», «море, начебто»; при експону-


ванні портретів — «тенісист або тенісистка», «лижник, здається»; при експонуванні жанрових замальовок — «діти тягнуть на зразок колоди щось», «поліцейський, наче, показує комусь дорогу» тощо.

Аналіз таких відповідей свідчить про те, що такі висловлення вира-жають: інтерпретацію побаченого — гіпотетичну пропозицію конкретно-го речення (= констатація в узагальненому вигляді побаченого), сумнів відносно коректності власної інтерпретації побаченого, прохання під-твердити власне гіпотетичне припущення. Тобто, семантика висловлення є ускладненою і представляє собою певний умовивід (ствердження власної невпевненості в інтерпретації) з вихідних посилок — констатації побаченого, верифікації побаченого на основі співставлення з власним попереднім досвідом, припущення можливої помилковості/некоректнос-ті інтерпретації. На цій підставі дані висловлення можуть бути кваліфі-ковані як міні-тексти КМФ міркування.

Поясненням тому, що отримано відповіді такої кваліфікації, може бути наступне. Недостатній для адекватного і легкого сприйняття масш-таб та нечіткість зображення, наявність великої кількості незначних де-талей, які могли відволікати увагу спостерігача, в низці випадків усклад-нювали процес сприйняття та ідентифікації сприйнятого зображення, вели до невпевненої, неоднозначної інтерпретації. Наявність висловлень з суб’єктивною модальністю пояснюється і, перш за все, короткочасністю експонування зображень, що не дозволяла розглянути і запам’ятати зо-бражене повною мірою. А тому спостерігач був змушений вибудовувати гіпотези — адже «все сприйняття пронизане теоретичними побудовами», це «дивно ефективний процес використання явно недостатньої і тому нео-днозначної інформації для вибору однієї з можливих гіпотез, що зберіга-ються в пам’яті». Сприйняття передбачає «вибір тієї інтерпретації сен-сорних даних, яка є найбільш вірогідною, якщо виходити зі світу реальних об’єктів. Перцепція будує щось на кшталт гіпотез, за допомогою яких із сенсорних даних виводиться об’єктивна реальність» [94, с. 59, 99, 173, 159–161].

Таким чином, вербалізовані результати експерименту підтверджують складність процесу сприйняття, алгоритм якого включає виокремлення з фону та класифікаційну ідентифікацію об’єктів і суб’єктів та їх відно-шень. Таке сприйняття протікає як процес висунення і верифікації імо-вірних гіпотез про ситуацію, яка спостерігається.

Загальні характеристики отриманих вербалізацій інтерпретації побаченого.

В ході проведеного нами експерименту отримано і незначну кількість (0,4% від всіх відповідей) дещо деталізованих відповідей, наприклад:

«жінка в довгому і чоловік розмовляють», «жінка сидить біля столу, круглого», «хтось сидить, палиця в руках». В цих відповідях простежу-ється тенденція сприймати і характерну деталь, що не є визначальною для типу процесу, але лише після ідентифікації самих компонентів процесу: така деталь-характеристика в усіх випадках подана як додаткова інфор-мація, виділена в висловленні паузою більшої або меншої протяжності.

Такий спосіб експлікації мінімального включеного опису-атрибуції свідчить про те, що характеризація об’єкту є, за своєю суттю, включеною предикацією — представленому у неповній еліптованій формі реченні структурно-синтаксичної моделі S + [VCs]p (мінітекст КМФ опис-атрибуція). Отримані відповіді, таким чином, представляють собою ви-словлення, співвідносні з двома процесами, другий з яких є процесом-атрибуцією, при чому суб’єктом обох процесів виступає одна й та сама субстанція-підмет. (Аналогічно синтаксичні відношення в реченнях з означеннями трактуються і в лінгвістиці, наприклад, [45; 368; 569]).

Вторинність характеризації об’єктів спостереження відносно іденти-фікації самих компонентів процесу та їх відношень підтверджується і в психології. Контури і межі сприйманого зображення грають важливу роль при розпізнаванні, виокремленні об’єкта з фону. Робить його «ви-димим», виділяє його з фону найбільш вражаюча характеристика об’єкта. Але коли образ виник і бачиться постійно, у спостерігача немає біль-ше необхідності цікавитися межами і контурами.

Розгляд, зіставлення, уподібнення окремих зовнішніх характеристик окремого об’єкта або явища — наступний етап сприйняття-інтерпретації, яке здійснюється не просто пасивним спостереженням, а за допомогою чуттєво предметної діяльності суспільно розвиненої людини [168, с. 8]. Свідомо чи несвідомо, людина, чуттєво сприймаючи обмежений обсяг інформації, у свідомості вибудовує всебічний системний образ, що вклю-чає різні властивості «розглянутого» об’єкта і його відношення в єдиній системі з оточенням. Спостерігач-інтерпретатор діє в режимі «кіно» і в полі його зору та уваги можуть бути сам об’єкт/ситуація як статичне зо-браження, або зміни в ситуації, які стають видимими, перш за все, за-вдяки змінам/руху/діям спостережуваних об’єктів/суб’єктів. (Ситуації-статичному зображенню в нашому експерименті відповідали зображення-статичні портрети, які при первинному сприйнятті інтер-претувалися спостерігачами як процеси-ідентифікації та процеси-локалізації, проаналізовані вище).

У випадку звернення уваги на сам об’єкт спостерігач розглядає його, блукаючи поглядом по зображенню, затримуючись і фіксуючи погляд тільки на окремих елементах зображення — на тих, які здаються для


нього важливими або корисними в даний момент. Ці елементи допомага-ють спостерігачеві виявити і зрозуміти сутність зображення [505, с. 361–366]. Аналогічну тенденцію віддавати перевагу більш важливому з точки зору індивідуума виявлено і в схематичних зображеннях лю-дини дорослими та дітьми різного віку, і в словесних портретах осіб. Чим доросліше автор опису, тим менше уваги в такому описі автор приділяє опису зовнішності, а більше зосереджується на описі внутрішніх власти-востей, характеру людини, що описується [50, с. 78].

Саме таку тенденцію в першу чергу віддавати перевагу найбільш важливому з точки зору спостерігача-оповідача (ідентифікації типу про-цесу та його компонентів) ми виявили при проведенні психолінгвістич-ного експерименту: в описах статичних портретів і жанрових замальовок, а також при аналізі мовленнєвого матеріалу.

Як і передбачалося, відповіді, практично, не містили великих описових характеристик, в них не згадувалися подробиці та особливості зображе-ного на малюнках. Але незмінно, в кожній відповіді, наявним є прагматич-но достатній набір обов’язкових елементів речення-примітиву — моделі, обраної респондентом, як правило, відповідно до запрограмованих екс-периментом типів КМФ (оповіді, опису, також, як виявлено, і міркування) в формі мінімальних моделей тексту — речень відповідних структурно-синтаксичних моделей. При цьому мислимий (художній) час співпадає з моментом сприйняття і оформлюється формами теперішнього часу.

В усіх серіях експонування-сприйняття певного типу зображення, як зазначено вище, при первинному сприйнятті виокремлюються з фону і усвідомлюються найзначущі елементи зображення (людські постаті, інші суб’єкти дії, об’єкти направленої дії, сам фон, якщо він сприймається як значущий). Об’єкт спостереження-людина усвідомлюється цілісно як сукупність певних типових властивостей, які дозволяють не тільки ідентифікувати цей об’єкт спостереження як людину, а і одночасно кла-сифікувати її приналежність до певної соціальної групи на основі наявних в зображенні (хоча і не обов’язково усвідомлюваних) типових невід’ємних, і тому ідентифікуючих, властивостей.

В ході експерименту виявлено, що обов’язкові елементи речення-примітива співвідносні саме з тими компонентами зображення, які були доступними для усвідомлення при переході порогу сприйняття даного зображення — людиною і її класифікаційними ознаками; об’єктами її цілеспрямованої дії; об’єктами, що становлять значущий фон зображення; специфікою розташування в просторі «діючих» об’єктів спостереження, що дозволяє узагальнено ідентифікувати відношення між субстантивни-ми компонентами спостереженого процесу.

Відповіді у вигляді речень, які можуть вважатися еліптичними або називними, свідчать про те, що при первинному сприйнятті — безвід-носно до типу зображення (пейзаж, портрет, жанрова замальовка) — спо-стерігач не описує, а ідентифікує побачене у загальному, абстрагованому від конкретних деталей вигляді. При цьому у поле уваги спостерігача-мовця потрапляють саме ті властивості компонентів ситуації, що допо-магають виокремити їх із фону та ідентифікувати; інші ж властивості об’єктів/суб’єктів та характеристики ситуації під час первинного сприй-няття уваги спостерігача не відволікають.

Домінування в отриманих відповідях респондентів висловлень у ви-гляді еліптичних речень підтверджує справедливість тези В. З. Демьян-кова [203] про те, що експліцитність навіть обов’язкових структурних елементів речення не завжди є облігаторною. Наше дослідження свід-чить, що структурно- синтаксична модель простого речення корелює із типологією процесів, що є ментальними репрезентаціями типово по-вторюваних ситуацій об’єктивної дійсності (див. Таблиці Розділу 3, зокрема, 3.5.1.). Обов’язковість компонентів ментальної репрезентації обумовлює обов’язковість синтаксичних елементів, співвідносних із компонентами такої репрезентації в структурі речення. Необхідність забезпечення безпомилкової і однозначної референції речення із відпо-відною ментальною репрезентацією конкретного типу процесу обумов-лює структурну необхідність синтаксичних елементів, співвіднесених із відповідними обов’язковими компонентами в ментальній репрезентації даного конкретного типу процесу. Умови конкретного комунікативного акту забезпечують однозначність інтерпретації висловлень у відповід-ності до їх референції. Це дозволяє в мовленні не експлікувати ті ком-поненти речень, які інтерпретуються комунікантами однозначно і тому є легко відновлюваними. Можливість легко відновити в структурі ре-чення еліптований елемент забезпечується саме імпліцитною наявністю цього елемента в експліцитно неповному реченні. Сама ж імпліцитна наявність випущеного елемента в експліцитно еліптичному реченні обумовлена співвіднесеністю з даним синтаксичним елементом обов’язкового компонента елементарного процесу в ментальній репре-зентації цього процесу.

На основі зіставлення отриманих відповідей і передбачуваних резуль-татів, з урахуванням положень філософії та психології про когніцію як первинне сприйняття фрагментів дійсності свідомістю людини, зроблено висновок про те, що статус обов’язкових елементів і їх достатність для структурної та семантичної цілісності речення-примітиву має виражену когнітивну основу. Такий висновок обгрунтовується наступним:


При первинному (перехідна мить від «не бачу» до «бачу») сприй-1. нятті оточення з недискретного континууму матерії свідомість людини ви-окремлює дискретні фрагменти (елементарні процеси) і інтерпретує їх. Типологія елементарних процесів є обмеженою, що забезпечує їх повто-рюваність і, відповідно, типову інтерпретацію. Типовість і повторюваність типів процесів забезпечують можливість їх ідентифікування (як і іденти-фікування компонентів таких процесів) в стислий проміжок часу (мить сприйняття).

Зображення жанрових сценок, портретів, які ідентифікують зобра-2. женого, для свого зорового сприйняття і інтерпретації потребують менше часу, ніж пейзажі та портрети, за якими ідентифікація неможлива.

Інтерпретація побаченого при первинному сприйнятті вербально 3. оформлена у вигляді висловлень структурно-синтаксичних та смислоро-льових моделей, які кваліфікуються як мінімальні за довжиною тексти КМФ оповідь, динамічний та статичний опис-локалізація, опис-ідентифікація, міркування і включає:

виокремлення субстантивних компонентів елементарного процесу (спостереженої ситуації);класифікаційну ідентифікацію (але не описову характеризацію) субстантивного компонента процесу-невідношення (речення мо-делі S + [VCs]p) та субстантивних компонентів процесів-відношень (речення моделей S + [VCd]p, S + [VCо]p, S + [VCоСо]p, S + [VСоCd]p);класифікаційну ідентифікацію дії/недії субстантивного компонен-та процесу-невідношення (речення моделі S + [V]p) та взаємного відношення між субстантивними компонентами процесу-відношення (речення моделей S + [VCd]p, S + [VCо]p, S + [VCоСо]p, S + [VСоCd]p);класифікаційну ідентифікацію смислових ролей, виконуваних субстантивними компонентами процесу у визначеному відношен-ні (речення моделей S + [VCd]p, S + [VCо]p, S + [VCоСо]p, S + [VСоCd]p).Структурно, висловлення (інтерпретація побаченого) обмежене на-4.

явністю, переважно, обов’язкових синтаксичних елементів, співвідносних із обов’язковими компонентами відповідних елементарних процесів — ментальних репрезентацій типових ситуацій дійсності.

Обов’язкові синтаксичні елементи структури речення-примітиву 5. співвідносяться нашою свідомістю з тими явищами, обов’язковість і до-статність яких (як компонентів елементарного процесу, даного нам у від-чутті) зумовлена порогами первинного сприйняття.

Таким чином, наша гіпотеза про когнітивну обумовленість переліку та кількості обов’язкових елементів речення-примітиву підтверджена експериментально. Підтвердження коректності наших висновків знахо-димо і в теорії.

4.3. ТЕОРЕТИКО-ОНТОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ КОГНІТИВНОЇ ОСНОВИ ЛІНІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

ВИСЛОВЛЕННЯ

Згідно теорії діяльності (Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв), людині щосекунди доводиться оцінювати ситуацію, що її оточує, і вибирати стратегії подальшої своєї поведінки. Первинним кроком при цьому ви-являється усвідомлення та аналіз компонентів ситуації за принципом «свій — не свій», тобто: знайомий, безпечний — незнайомий, новий, можливо небезпечний. [456]. Саме впізнавання трактується як виперед-жальне направлене віддзеркалення [99, с. 225].

У процесі біологічної еволюції першими, як зазначається, виникли відчуття (дотик, смак і сприйняття зміни температури), що забезпечують реакцію на фізичні умови, які безпосередньо необхідні для збереження життя: впізнання ворога і здійснення негайної дії, оскільки для вибору тактики поведінки бракує часу. Зір розвинувся з реакції на тіні, що руха-лися по поверхні шкіри, як на сигнал близької небезпеки. Таким чином, зорове сприйняття повинно забезпечувати спостерігачу певну безпеку в ситуативному оточенні.

Саме цим ми можемо пояснити достатність короткоплинної миті для сприйняття та інтерпретації жанрової сценки, портрета, що ідентифікує суб’єкт (як можливого супротивника і навіть ворога), і необхідність більш тривалого спостереження-розглядування статичного пейзажу, статично-го портрета (який не дозволяє ідентифікувати суб’єкт як приналежний до певного класу, групи). При сприйнятті портрету-ідентифікації або жанрової замальовки свідомістю спостерігача фіксується наявність лю-дини/тварини (тобто, живих, здатних рухатися і, таким чином, являти собою загрозу для життєдіяльності суб’єкта сприйняття) і сам рух такого спостереженого суб’єкта як причину можливої загрози. Зміна, рух, на-явність декількох субстантивних компонентів у взаємному відношенні можуть сприйматися як образ-схема гіпотетичної загрози для життя спостерігача, що вимагатиме від нього негайних рішень і корекції власної поведінки. Відсутність явно рухомих об’єктів у сфері сприйманого зо-браження (в даному випадку, статичний пейзаж), навпаки, ніякої можли-


вої загрози представляти не може: пейзаж сприймається як фон, тло, на якому можуть розвиватися «жанрові» сцени-події. Якщо при первин-ному сприйнятті статичний пейзаж не фіксується в свідомості як значу-щий для життєдіяльності спостерігача (і не вимагає негайної реакції), то за принципом розумної достатності зусиль такий об’єкт спостережен-ня не відволікає свідомість від більш нагальних потреб. Тому для його ідентифікації і, тим більше, точного опису взаємно розташованих частин потрібен більш тривалий період спокійного спостереження.

Отримані нами в ході експерименту відповіді-висловлення з суб’єктивною модальністю та вираженням в мовленнєвій формі сумніву респондента щодо коректності його інтерпретування побаченого також корелюють з теорією та результатами суто психологічних експериментів. Розпізнавання компонентів ситуацій в психології розуміється як спря-моване випереджальне відображення, а сприйняття зовнішнього світу розглядається як вибудовування гіпотез, що за своєю сутністю подібні до гіпотез наукових, але «формулюються» поза мовною, математичною або логічною символікою. Вибудовування та перевірка гіпотез для забез-печення коректності інтерпретації баченого як складова зорового сприй-няття виявлена особливо очевидною в психологічних експериментах, в ході яких досліджувалося сприйняття геометричних фігур із накладе-ними/скритими контурами [94, с. 192; 718; 723; 724]. І глибинні структу-ри мови, як вважають, розвилися певним чином на основі більш давніх структур, відповідальних за формування об’єкт-гіпотез, що становлять сутність перцепції [94, с. 192]. А кожна з глибинних структур — образ-схема (image-schema) — це «повторюваний динамічний зразок наших процесів сприйняття і наших моторних програм, який надає зв’язність і структуру нашому досвіду» [582, с. xiv.].

Передбачається також, що перцептивні гіпотези виникли задовго до появи мовлення взагалі, а саме із зародженням таких форм життя, які виявилися здатними до активного використання зовнішнього середовища. Пізніше, з виникненням оптичної системи, здатної формувати зображен-ня в оці, уможливилося впізнання об’єктів. Це спровокувало подальшу взаємно обумовлюючу еволюцію мозку та зорової системи: без наявності свідомості не можливо було б впізнавати об’єкти і локалізувати їх у про-сторі, а стимулював розвиток мозку саме зір. Сигналізуючи про віддале-ні предмети, очі «проникають в майбутнє». А це звільнює мозок від «ти-ранії рефлексів», дозволяє перейти від реактивної до тактичної, планованої поведінки, а в кінцевому рахунку і до абстрактного мислення. «Навіть людська здатність до чисто абстрактного мислення може бути прямо виведена з перших спроб об’єктивної інтерпретації зображень-

паттернів, які формувалися в примітивному оці». Об’єкт-гіпотези, які використовуються в процесі абстрактного мислення і при плануванні майбутніх дій, «вибираються й комбінуються поза зв’язком з поточною сенсорною інформацією», незалежно від теперішнього, оскільки цей вибір не пов’язаний з необхідністю негайних дій. Тому мислення вважають «грою», в якій «фішками служать об’єкт-гіпотези, а правила збігаються з глибинними структурами мови». Ці правила неодмінно відображають структуру нормального зовнішнього світу — інакше вони не були б за-стосовні до даної «гри» [94, с. 7, 11–13, 25–34, 173–174, 192].

Природний, вроджений характер мовно-мовленнєвої здібності люди-ни, факт еволюційного виникнення мови лише на гілці людини під впливом природного відбору підтверджено відкриттями з біології та ге-нетики. Так виявлено значущість для мовно-мовленнєвої здатності лю-дини низки нещодавно відкритих і досліджених генів, наприклад, FOXP2, ASPM-D, MCPH-D, HS571 B2 тощо [513, 57–59; 539, с. 869–872; 589, с. 519–523], зокрема, зміни в гені FOXP2 спричиняють порушення мовно-мовленнєвої компетенції людини — заїкання та дислексію в процесі продукування мовлення [534, 324–328; 624, c. 324–328; 627, с. 647–723; 717, c. 647–723]. Генетики виявили також низку генів, що сприяють по-ліпшенню та удосконаленню системи слуху, такий вплив є особливо відчутним в фізіології людини [513, c. 57–59; 527, с. 1960–1963; 567, с. 172–177; 619, c. 225; 629, c. 869–872.; 679, c. 519–523], хоча передумо-вами для них стали окремі поліпшення цієї системи у тварин (окремі гени мали плеотропний ефект, який в кінцевому рахунку поліпшив чис-ленні компоненти) [617, c. 1960–1963]. Даними відкриттями спростову-ються ідеї про природу первісної пра-мови як виключно фонологічної або словникової сукупності, навпаки, підкреслюється наявність синтаксич-ного структурування як невід’ємної складової прамови і, відповідно, будь-якої з сучасних мов світу. Наразі вважається, що загальну організа-цію мозку, еволюцію мовної здібності людини найкраще пояснює аналіз мовлення, заснований на ідеї паралельності синтаксису, фонології та се-мантики в архітектоніці загальної структури мовної свідомості [576, c. 41–49].

У психолінгвістиці експериментально доведено, що при породженні мовлення висловлення формується в три етапи: 1) змістовий рівень: представлені топік (тема, суб’єкт) і коммент (рема, предикат) — відпо-відає актуальному членуванню речення; 2) семантичний рівень: пред-ставлені суб’єкт (діяч), предикат (дія), об’єкт (на який спрямована дія) — відповідає предикатно-актантній структурі висловлення; 3) поверхневий рівень: представлено висловлення, оформлене у відповідності до правил


граматики (див., наприклад, [24; 115; 170; 171; 198; 230; 266]). Такий ал-горитм свідчить про поступовість сприйняття і інтерпретації фрагментів оточуючого людину світу її свідомістю: від а) виокремлення ситуативно-го фрагменту через б) усвідомлення складу і ролей «учасників» ситуації до в) формування структурованого образу ситуації і до г) вираження компонентів створеного ментального образу мовними формами в мовлен-ні. Структуризація сприйнятого фрагменту свідомістю втілюється в струк-турах синтаксичних побудов, перш за все, речень-примітивів, елементний склад яких є мінімально достатнім для своєрідного віддзеркалення тако-го структурованого фрагменту і типового алгоритму його сприйняття.

Дослідження в царині генетики з’ясували, що нервова система не ви-ключно людини, а й приматів та всіх хребетних здатна при сприйнятті ситуації або події встановлювати зв’язки між елементами базової предикатно-аргументної структури. Саме ця здатність нервової системи логічно структурувати сприйнятий фрагмент дійсності еволюціонувала в сучасні системи мовної комунікації, тому що таке структурування вті-лилося в «граматичному суб’єкті» — структурі предикації. Ця здатність свідомості структурувати сприйняті події є сутнісною характеристикою мови як структури, сама ж здатність «виникла задовго до появи людини і, навіть, африканського континенту» (який вважається прабатьківщиною людства) [567, c. 183–184].

Своєрідним згустком-метафорою акту комунікації первісного суспіль-ства можна вважати піктограми, що доносять до нас «синтаксичну побу-дову речення-повідомлення». Піктографія, а згодом і писемність, служили для своєрідної символічної репрезентації фрагментів світу, сприйнятих і зрозумілих свідомістю і відтворених в тій чи іншій формі для передачі в якості інформації в процесі комунікації. Припускають, що винахід сим-волів виявився достатнім поштовхом до переходу від внутрішнього про-цесу сприйняття до направленого у зовнішнє середовище процесу мовлен-ня — до «екстеріоризації» сприйняття — репрезентації суджень (логіка, мислення) в мовленні у вигляді об’єктивованих мовних структур.

Поняття «репрезентація» термінологічно в лінгвістиці позначає ментальну репрезентацію (тобто відображення у свідомості людини чо-гось такого, що існує в зовнішньому світі) і мовну (мовленнєву) репре-зентацію (тобто репрезентацію, яка об’єктивована в мові і мовленні) [238, с. 10, 12]. Порівняймо: терміни з царини психології образ-схема і об’єкт-гіпотеза пов’язуються виключно із біологічним об’єктивним сприйняттям. Ментальна репрезентація або «ментальна структура» «лише в найза-гальніших рисах «заміщає» певну цілісність у нашій свідомості» [575; 576]. Крім того, стародавні наскальні малюнки, піктограми як онтологіч-

ні попередники розвитку писемності містили саме істотні — такі, за яки-ми можна впізнати, — деталі предметів і ситуацій.

Первинна вербальна репрезентація (у нашому випадку — отримані описи зображень), як бачимо, також «відтворює» образ побаченого у най-загальніших рисах. Розглянуті нами структурно-синтаксичні і смислоро-льові моделі речення-примітиву є саме такими глибинними структурами мови, що своїм складом і лінійною організацією опосередковано, але коректно, відбивають структуру типових фрагментів нормального зо-внішнього світу. Як і в піктограмах, структура речення-примітиву вклю-чає лише сутнісні елементи, наявність яких забезпечує впізнавання типу процесу, співвідносного з експлікованим висловленням. Факультативні елементи, подібно до додаткових деталей в піктограмі, не є сутнісними і саме тому не є обов’язковими — коректність розпізнавання співвіднесе-ного з висловленням типу процесу незалежна від наявності/відсутності таких додаткових деталей як в піктограмі, так і в лінійній структурі ре-чення.

Таким чином, речення-примітив виступає певною «образ-схемою», що ментально репрезентує тип процесу (референтна семантика), тип ситуації (смислорольові моделі) і тип мовних структур (структурно-синтаксичні схеми). Виокремлені нами структурно-синтаксичні і смис-лорольові моделі відбиті в нашій колективній і індивідуальній свідомос-ті мовців як мовні моделі речень і мінімальних текстів в певних композиційно-мовленнєвих формах — моделями мови, які в індивідуаль-ній та колективній свідомості спостерігачів-мовців постають ментальни-ми репрезентаціями типових процесів об’єктивної дійсності, необхідність і достатність миттєвої ідентифікації яких при переході порогу сприйнят-тя забезпечує людині можливість життєдіяльності.

4.4. КОГНІТИВНА ОСНОВА АДЕКВАТНОСТІ СПРИЙНЯТТЯ ТЕКСТУ ЯК ВЕРБАЛІЗОВАНОЇ МОДЕЛІ КАРТИНИ СВІТУ

Зазначені когнітивно обумовлені закономірності взаємного розташу-вання елементів у висловленні є універсальними для багатьох мов, про що свідчать результати лінгвістичних досліджень на базі різних мов (див., огляд джерел в Розділі 1.). Когнітивну основу взаємовідношень елементів у лінійній структурі висловлення доводить і факт універсального прояву окремих розрізнених закономірностей, і результати психолінгвістичних розвідок породження висловлень, наприклад: [577, с. 14–17; 592, с. 64; 5; 531, c. 371–392; 581; 582; 24].


Виявлені нами когнітивно обумовлені закономірності лінійної орга-нізації висловлення використовуються як «правила здорового глузду», зокрема при вивченні іноземних мов. За спостереженнями педагогів, на ранніх етапах вивчення іноземної мови в конструюванні речення учень покладається на загальні принципи, які мають мало спільного з конкрет-ною мовою і граматичними правилами її системи. Загальними принци-пами при цьому називають: а) розташування на початку речення вже відо-мої наявної інформації, відповідно, інформації нової — на при кінці речення (сегментація за тема-рематичним принципом); б) контактне роз-ташування слів, взаємопов’язаних за змістом (принцип семантичної зв’язності); в) безпосередню пре- або постпозицію функціональних, до-поміжних елементів відносно лексично значущих елементів (принцип послідовної серіалізації); г) розташовування на початку речення орієнта-ційних елементів (місце, час, модальність тощо) (принцип орієнтації); д) згадування подій в послідовності їх істинного протікання в часі (принцип природного поряду); е) інтонаційне виділення важливої інформації (реми) [586, c. 108, 82]. Як бачимо, цей перелік не просто узгоджується із загальними вказівками підручників граматики. Перш за все, наведений перелік відбиває універсальні закономірні послідовності сприйняття, інтерпретації, ментальної репрезентації, вербалізації фрагментів світу комунікантами.

Будь-яка мовленнєва діяльність має своїм першоджерелом перцеп-цію — акти сприйняття певних фрагментів дійсності, як зовнішніх, так і внутрішніх щодо суб’єкта сприйняття. Мовець-спостерігач виступає у двох функціональних тісно переплетених між собою іпостасях: як перцептор і як інтерпретатор дійсності. Між характером спостережень та інтерпретації дійсності, з одного боку, і вербальними засобами, що ви-користовуються для репрезентації цієї дійсності в мовленні, з другого, спостережено певну кореляцію. У повсякденному житті типові ситуації більшістю спостерігачів сприймаються і інтерпретуються однаково, що приводить до створення ситуативної і мовленнєвої норми [159, с. 60–61]. Типовий склад елементної бази простого речення і порядок розташуван-ня елементів у лінійній структурі висловлення є наслідком вербалізації найбільш вірогідної ситуативної норми, що спостерігається у світі.

Відповідно до виду інформації, що підлягає вербалізації, мовні засоби використовуються в різних модусах (регістрах): образотворчому, репро-дуктивному, інформативному [158, с. 56–57; 471]. Відповідно до міри реальності переданої в тексті інформації тексти розподіляються на до-кументальні (інформація тексту відповідає тому, що комуніканти узго-джено вважають реальністю) та фікціональні (подана інформація не має

прямих корелятів з реальністю). Документальні тексти виконують функ-цію орієнтування в світі, а фікціональні — функцію розширення перспек-тиви, розширення контексту осмислення життя [255, с. 249–250].

Всі художні твори, створювані людиною на природній мові, є верба-лізованими репрезентаціями вигаданого світу, який спочатку виникає у свідомості автора твору. При цьому, оскільки репрезентації цього типу представляють фантазійний, не існуючий в дійсності світ, їх вважають створеними виключно за допомогою мовних процедур, тобто за допо-могою операцій над знаками відповідної природної мови. І в цьому від-ношенні художні твори нагадують прототипові репрезентації метамови [238, с. 12].

В лінгвістиці підкреслюється, що «помилково уявляти собі художній образ як копію дійсності». Цілісно, естетично відтворена в художньому образі дійсність є певною мірою умовною: не об’єктивним копіюванням, а суб’єктивним узагальненням метасуб’єктної дійсності, тобто, особистим моделюванням надособистого світу. Разом з тим, пройшовши через уяв-лення митця, перетворена на естетичну модель, цілісність буття «зовніш-ньо може мати життєподібні форми», а її «сутність не може не бути поді-бною до суті тієї реальності, яку митець бажає збагнути» [295, с. 70; 296; 471]. Тому, читаючи текст, читач у своїй фантазії відтворює задуману автором картину світу, адже «ми розуміємо не текст, а світ, який стоїть за текстом». Текст є лише посередником, засобом, інструментом, «склом, через яке ми бачимо реальність». «Об’єктом розуміння є не текст, а реаль-ність, що відкривається за текстом» [255, с. 249–250; 256, с. 51–53; 471].

Таке розуміння було б неможливим, якщо б кожен з комунікантів мовного ареалу мав виключно індивідуалізоване уявлення про світ, якщо б ментальні репрезентації індивідуумів не становили б загальної для спільно-ти мовної картини світу, — тобто, якщо б ментальні репрезентації і їх верба-лізація у висловленнях і текстах не були б когнітивно універсальними.

4.5. ТЕОРІЯ СЕМАНТИКО-КОГНІТИВНОГО СИНТАКСИСУ: ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Викладене вище дає підстави сформулювати низку теоретичних по-ложень, сукупність яких закладає засади сутнісно нової холістичної тео-рії, головним постулатом якої є ідея про діалектичну єдність синтаксису, семантики та когніції. Основними концептуальними положеннями теорії семантико-когнітивного синтаксису виступають тези про когнітивну обумовленість мінімальності і достатності переліку обов’язкових елемен-


тів (підмету, складових присудка) простого структурно-предикатного речення; когнітивно-семантичну обумовленість послідовностей розташу-вання в розповідному реченні обов’язкових та факультативних елементів; когнітивно-семантичну обумовленість контактності взаємопов’язаних структурних елементів (обов’язкових та факультативних), співвідносних із взаємопов’язаними компонентами семантичної структури висловлення; когнітивну обумовленість кореляції між структурно-синтаксичними та смислорольовими моделями речення, їх референтною семантикою та певними КМФ тексту. Представимо основні тези теорії, що випливають із теоретичного осмислення отриманих в ході дослідження результатів:

Обов’язковість1. для структурної та семантичної цілісності вислов-лення підмета, особово-дієслівного конституента присудка і його комп-лементів обумовлена особливостями сприйняття тексту і обмеженістю обсягу оперативної пам’яті людини-слухача (-читача), яка контролює семантичну і структурну повноту фраз і речень при сприйнятті усного (письмового) тексту.

Когнітивна обумовленість обов’язковості2. підмету і складових при-судка пов’язана з особливостями сприйняття оточуючого світу свідоміс-тю людини: на порозі сприйняття людина виокремлює з недискретного континууму дискретні фрагменти-процеси як узагальнені образи-схеми типових ситуацій та їх компонентів, що гарантує їй безпеку життєдіяль-ності. Обов’язкові структурно-синтаксичні елементи є співвідносними в людській свідомості із обов’язковими компонентами ментальних репре-зентацій типових процесів, достатніми для ідентифікування таких про-цесів і їх конституентів: при переході порога первинного сприйняття елементарний процес-ситуація у свідомості фіксується як узагальнений, абстрагований від конкретики образ-схема (ментальна репрезентація), в мовленні відповідний синтаксичній структурі речення-примітиву та його семантико-рольовій організації.

Розташуванння обов’язкових елементів в неінвертованих реченнях 3. англійської, російської та української мов в єдино можливій послідовнос-ті, забезпечує контактність конституентів структур предикації та комп-лементації, необхідну для структурної і семантичної цілісності вислов-лення та однозначності його інтерпретування.

Обов’язковість4. складових ментальної репрезентації типу елемен-тарного процесу спричиняє семантичну обов’язковість відповідних ком-понентів ситуації-речення. Співвіднесеність обов’язкових елементів ре-чення із денотатами (які є обов’язковими складовими ментальних репрезентацій і, відповідно, з компонентами ситуації-речення) забезпечує статус предиката та актантів (аргументів) саме синтаксично обов’язковим

елементам. Аргументами виступають субстанція-підмет безвідносно до типу процесу та ті комплементи, які співвідносяться з конституентами процесів-відношень (суб’єктно-об’єктних або суб’єктно-адвербіальних), — субстанціями-додатками та обставинними комплементами, мислимими як субстанції.

Лінійна послідовність елементів базових речень5. усіх структурно-синтаксичних та смислорольових моделей, співвідносних із певними КМФ тексту, відбиває послідовності об’єктивного плину в часі сприйнят-тя типового процесу та його складових:

послідовну ідентифікацію 1) субстантивних компонентів, 2) їх ознак чи дій (стану) — процесу-невідношення;

послідовну ідентифікацію 1) фону, 2) руху (яскравої властивості), 3) об’єкту на фоні — процесу-суб’єктно-адвербіального відношення;

послідовну ідентифікацію 1) субстантивних компонентів, 2) їх від-ношень (дії або стану/зміни стану) — процесу-суб’єктно-об’єктного або суб’єктно-адвербіального відношення.

Контактність6. розташування елементів в реченнях когнітивно обу-мовлена співвіднесеністю відповідних елементів із об’єктивно і логічно пов’язаними аспектами денотованого процесу.

В7. поширених варіантах базових речень лінійна послідовність еле-ментів всіх структурно-синтаксичних та смислорольових моделей з моди-фікаторами та однорідними елементами, співвідносних із певними КМФ тексту, відбивають послідовності об’єктивного плину в часі дій (змін стану), послідовності суб’єктивного звернення уваги спостерігача-мовця на окре-мі аспекти типового процесу або на одну з одночасних дій (змін стану).

Структурно-синтаксичні і смислорольові моделі речення-примітиву 8. є глибинними структурами мови, які своїм складом і лінійною організа-цією опосередковано віддзеркалюють структуру нормального зовнішньо-го світу і алгоритм його сприйняття спостерігачем-мовцем. Синтаксичною структурою речення-примітиву та його семантико-рольовою організацією в мовній формі своєрідно віддзеркалено образ-схему (гештальт, концепт) типової елементарної ситуації, тобто узагальнений, абстрагований від конкретики образ, який є доступним для усвідомлення при переході по-рогу сприйняття. Речення-примітив виступає певною «образ-схемою», що ментально репрезентує тип процесу (референтна семантика), тип ситуації (смислорольова модель) і тип мовних структур (структурно-синтаксична схема, модель). Перелік обов’язкових елементів речення є переліком компонентів, які при первинному сприйнятті оточення свідомістю спостерігача-мовця асоціюються з ментальними репрезентаціями компо-нентів типових процесів, необхідними і достатніми для ідентифікації таких


типових процесів та їх компонентів. Структурно-синтаксичні і смислоро-льові моделі простого речення є тими абстрактними образ-схемами, що відбиті в нашій колективній і індивідуальній свідомості мовців як мен-тальні репрезентації повторюваних типів процесів (та їх компонентів) об’єктивної дійсності, миттєва ідентифікація яких є умовою для безпечної життєдіяльності людини.

Композиційно-мовленнєві форми тексту9. (оповідь, опис, міркування) в своїх мінімальних за обсягом моделях-базових реченнях (реченнях-примітивах) когнітивно є моделями етапів спостереження і інтерпретації об’єктивної картини світу свідомістю спостерігача-мовця.

Статичний опис-ідентифікація, статичний опис-локалізація динаміч-ного об’єкту та ідентифікація динамічного процесу (КМФ оповідь) є моделями спостереження (режим «фото»), доступними людській свідо-мості на порозі сприйняття — короткоплинного, але такого, що дає ціліс-ну репрезентацію, достатню для забезпечення вибору стратегії подальшої поведінки в умовах, що склалися.

Статичний і динамічний опис-атрибуція , статичний опис-локалізація нединамічних об’єктів — моделі наступних етапів спостере-ження (режим «кіно») — послідовного виокремлення найважливіших (об’єктивно, суб’єктивно) статичних або змінних ознак об’єкта.

КМФ оповідь, динамічний опис — модель відносно тривалого спо-стереження (режим «кіно») плинних в часі дій, змін станів субстантивних компонентів або змін стану відношень між субстантивними компонента-ми типових процесів.

КМФ міркування виступає моделлю усвідомлення, аналізу, інтерпретації світу на будь-якому етапі спостереження, оскільки когнітивний процес сприйняття — це послідовність висунення, перевірки та відхилення гіпотез.

Зазначений 10. алгоритм лінійного розгортання речення (КМФ тексту) в умовах наявності єдиної для спільноти комунікантів картини сві-ту (включаючи мовну картину світу), забезпечує адекватне сприйняття та інтерпретацію даного висловлення-мінітексту адресатом: у свідомості слухача (читача) такий мінімальний текст викликає формування мен-тального образу ситуації, аналогічної до вихідної (спостереженої, інтер-претованої, вербалізованої автором — спостерігачем-мовцем).

У перспективі запропонована теорія та її окремі положення можуть бути використані як база для подальшого вивчення та зіставлення мов ін-доєвропейської сім’ї, зокрема: когнітивних чинників структури і семантики речень поширених і складних, виявлення універсальних та специфічних характеристик окремих типів речень та синтаксичних структур, наприклад, структур вторинної предикації, структур вторинної комплементації тощо.


Для англійської, російської та української мов спільними ознаками виявлено наступне.

Кореляція між структурними та семантичними параметрами 1. простих речень, глибина та неелементарність змісту простих речень навіть базових структурно-синтаксичних структур (Табл. 4.1.5.1.) дозволяє визнати мінімальними за протяжністю текстами у композиційно-мовленнєвих формах оповідь, опис, міркування речення-примітиви — базові моделі (пп. 4.1.3., 4.1.4., 4.1.5. відповідно): S + [V]p, S + [VCo]p, S + [VCvCo]p, S + [VCoCо]p — КМФ оповідь; S + [VCs]p, S + [VCd]p — КМФ опис; S + [VCvCs]p, S + [VCvCo]p, S + [VCoCd]p — КМФ мірку-вання.

Особливості референтної і смислорольової семантики, а також 2. лінійної організації висловлень (п. 4.1.4.) дають підстави розмежувати: опис-локалізацію (S + [VCd]p), опис-атрибуцію (S + [VCs]p — з предика-тивом, вираженим прикметником, дієприкметником), опис-ідентифікацію (S + [VCs]p — з предикативом, вираженим іменником). В залежності від взаємного розташування обов’язкових елементів у лінійній структурі речення опис-локалізація виступає у своїх різновидах: динамічного (S + [VCd]p) і статичного ([CdV]p + S) (п. 4.1.4.). Опис-ідентифікація та опис-атрибуція (S + [VCs]p) у матеріалах вибірки представлені виключ-но статичним різновидом (п. 4.1.4.).

Дія когнітивного чинника в лінійній організації висловлення 3. проявляється як відбитий в мовленні механізм первинного, чуттєвого, сприйняття, аналізу та структурування навколишнього світу свідомістю людини (пп. 4.2.–4.3.).

Лінійна організація речень структур S + [VCd]p, S + [VСоCd]p,4. що втілюють КМФ статичний опис-локалізацію або динамічний опис-оповідь-локалізацію, відбивають послідовність-алгоритм сприйнят-тя незмінного або змінного зображення (зокрема, пейзажу, жанрової за-мальовки) — ідентифікація фону, яскравої характеристики або руху, що вирізняє об’єкт (суб’єкт) з фону та його локалізацію або зміни в локалі-зації відносно фрагменту тримірного простору (п. 4.2.1.1.).

В реченнях, які містять 5. опис-характеризацію компонентів про-цесу, послідовності розташування суб’єктних комплементів і атрибутив-них модифікаторів відбивають об’єктивні (алгоритм сприйняття ознак: форма, деталі форми, колір, інші) і/або суб’єктивні (за випадковим ви-


бором спостерігача-мовця) послідовності сприйняття оточення спостерігачем-мовцем (п. 4.2.1.2.).

Речення, співвідносні з КМФ тексту 6. оповідь, є вербальною репре-зентацією послідовно спостереженого в режимі «кіно» змінюваного фрагменту світу. Послідовності і контактність елементів в реченні корек-тно відтворюють спостережену картину світу в художньому часі твору, тобто виявляють очевидну когнітивну основу (п. 4.2.1.3.).

Обов’язковість для структурної та семантичної цілісності ви-7. словлення підмета, особово-дієслівного конституента присудка і його комплементів обумовлена особливостями алгоритму сприйняття фраз і речень в мовленнєвому потоці, а саме, обмеженістю обсягу оперативної пам’яті, яка забезпечує ефективність дії цього алгоритму — досягнення структурно-семантичної повноти і завершеності (п. 4.2.2.1.).

Синтаксичною структурою речення-примітиву та його семантико-8. рольовою організацією в мовленнєвій формі своєрідно віддзеркалено образ-схему (гештальт, концепт) типової елементарної ситуації, тобто узагальнений, абстрагований від конкретики образ, який є доступним для усвідомлення при переході порогу сприйняття (пп. 4.2.2.2., 4.2.2.3., 4.3). При первинному (перехідна мить від «не бачу» до «бачу») сприйнятті оточення з недискретного континууму матерії свідомість людини вио-кремлює дискретні фрагменти (елементарні процеси) і інтерпретує їх. Типологія елементарних процесів є обмеженою, що забезпечує їх повто-рюваність і, відповідно, типову інтерпретацію. Типовість і повторюваність процесів забезпечують можливість їх ідентифікації (як і ідентифікації компонентів таких процесів) в стислий проміжок часу (мить сприйняття) (п. 4.2.2.3.).

Зображення жанрових сценок, портретів, які ідентифікують зо-9. браженого, для свого зорового сприйняття і інтерпретації потребують менше часу, ніж пейзажі та портрети, за якими миттєва ідентифікація не виявляється можливою (пп. 4.2.2.3.).

10. Інтерпретація побаченого, вербально оформлена у вигляді ви-словлень структурно-синтаксичних та смислорольових моделей, які кваліфікуються як мінімальні за довжиною тексти КМФ оповідь, дина-мічний та статичний опис-локалізація, опис-ідентифікація, міркування, включає: а) виокремлення та класифікаційну ідентифікацію (але не опи-сову характеризацію) субстантивних компонентів елементарного про-цесу (спостереженої ситуації) (п. 4.2.2.); б) класифікаційну ідентифікацію дії/недії субстантивного компонента процесу-невідношення (речення моделі S + [V]p) (п. 4.2.2.3.) та взаємного відношення між субстантивни-ми компонентами процесу-відношення (речення моделей S + [VCd]p,

S + [VCо]p, S + [VCоСо]p, S + [VСоCd]p) (п. 4.2.2.3.); в) класифікаційну ідентифікацію смислових ролей, виконуваних субстантивними компо-нентами процесу у визначеному відношенні (речення моделей S + [VCd]p, S + [VCо]p, S + [VCоСо]p, S + [VСоCd]p) (п. 4.2.2.3.).

11. Структурно висловлення (інтерпретація побаченого) обмежене на-явністю, переважно, обов’язкових синтаксичних елементів, співвідносних із обов’язковими компонентами відповідних елементарних процесів — ментальних репрезентацій типових ситуацій дійсності (п. 4.2.2.3.). Обов’язкові синтаксичні елементи структури речення-примітиву співвід-носяться нашою свідомістю з тими явищами, обов’язковість і достатність яких (як компонентів елементарного процесу, даного нам у відчутті) зу-мовлена порогами первинного сприйняття.

12. Речення-примітив виступає певною «образ-схемою», що менталь-но репрезентує тип процесу (референтна семантика), тип ситуації (смис-лорольова модель) і тип мовних структур (структурно-синтаксична схема). Перелік обов’язкових елементів речення є переліком компонентів, які при первинному сприйнятті оточення свідомістю спостерігача-мовця асоціюються з ментальними репрезентаціями компонентів типових про-цесів, необхідними і достатніми для ідентифікації таких типових процесів та їх компонентів. Структурно-синтаксичні і смислорольові моделі на-явні в нашій колективній і індивідуальній свідомості мовців як мовні моделі речень і мінімальних текстів в певних композиційно-мовленнєвих формах (п. 4.3.) і як абстрактні образ-схеми репрезентують в індивідуаль-ній та колективній свідомості мовців типи повторюваних процесів об’єктивної дійсності, миттєва ідентифікація яких при первинному сприй-нятті є умовою безпеки для життєдіяльності людини-спостерігача.

Дані висновки справедливі для кожної з досліджених мов, що свідчить про універсальний характер виявлених закономірностей.

Основні положення Розділу 4 представлено в публікаціях автора [307; 318; 325; 327; 328; 330; 335; 337; 339; 340; 341; 612].

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 317

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У сучасному мовознавстві речення та взаємне розташування його елементів в лінійній структурі висловлення вивчається в декількох ракур-сах: як структурна одиниця мови і поверхнева побудова, як відбиток гли-бинної семантичної структури (предикатно-актантної рамки), як комуні-кативно значиме тема-рематичне об’єднання, як комплекс мовних універсалій та специфічних ознак в типологічному угрупуванні мов світу.

Основним завданням даного дослідження було виявлення та систе-матизація спільних і специфічних ознак лінійної організації висловлення в англійській, російській та українській мовах, а також визначення чин-ників, які її обумовлюють. Об’єктом аналізу були прості структурно-предикатні нееліптичні розповідні речення, які становлять типову норму для аналізованих мов, але комплексному зіставному аналізу в лінгвісти-ці дотепер не підлягали. Синтаксичну структуру речення і його семанти-ку досліджено як організовану систему взаємопов’язаних явищ.

Актуальність обраної теми дослідження обумовлена суперечливістю і фрагментарністю теорії щодо лінійної побудови речення; неоднознач-ністю або відсутністю наукової інтерпретації значної кількості мовних фактів в межах традиційної п’ятичленної системи членів речення; тим, що дискусійними залишаються питання системних відношень та семан-тичної структури речень. Виконане зіставне дослідження функціонуван-ня простого речення в досліджуваних мовах, комплексний аналіз його синтаксичної структури (у варіантах лінійної послідовності елементів), смислорольової і референтної семантики (як речення в цілому, так і його складових), виявлення чинників (зокрема, когнітивного), що зумовлюють спільні та специфічні ознаки лінійної організації висловлення, перебуває у руслі сучасних тенденцій розвитку лінгвістичної теорії та аналізу функціонування мови.

Лінійна організація висловлення в роботі трактується як єдність таких складових та їх параметрів: 1) елементної бази синтаксичної структури речення-висловлення — членів речення, 2) взаємного лінійного розташу-вання елементів у синтаксичній структурі речення-висловлення, 3) синтаксичного статусу кожного елемента як обов’язкового або факуль-

тативного для структурної та семантичної цілісності висловлення, 4) смислової (семантичної) ролі елемента в семантичній моделі речення, 5) референтної семантики кожного окремого елемента та речення в цілому.

В ході дослідження апробовано і підтверджено запропоновану (Розділ 1) гіпотезу про дію чинників, зокрема, семантичного та когнітивного, що зумовлюють варіативність та спільні для досліджуваних мов закономір-ності лінійної організації висловлення.

1. Дослідження синтаксичної структури висловлення в англійській, російській та українській мовах (Розділ 2) базується на принципі роз-межування структурних елементів речення на обов’язкові або факульта-тивні для структурної та семантичної цілісності висловлення (пп. 1.3.1. — 1.3.3.; 2.2.; 2.4.). Таке розмежування обмежує поняття інверсії до розташування саме обов’язкових елементів речення, при якому весь власне присудок (повна інверсія) або його частина (часткова інверсія) знаходяться перед підметом. Відповідно, позиції модифікаторів уточню-ються як початкова (до першого з обов’язкових елементів), серединна (між першим і останнім з обов’язкових) або прикінцева (після останнього обов’язкового елемента). Спільним у зіставлюваних мовах виявлено на-ступне:

1.1. за переліком обов’язкових елементів всі речення можуть бути представленими як одна з двох базових моделей (речень-примітивів): S+ [V]p і S+ [VC]p у їх структурних варіантах, зокрема варіанти другої моделі з одним або декількома комплементами, але кількість варіантів в англійській мові перевищує відповідну сумарну кількість в російській та українській мовах, пор.: 93 (англ.), 33 (рос.) і 48 (укр.).

1.2. найчастотнішою виявлена модель S+ [VCo]p (англ. — 35,5%, рос. — 38,6%, укр. — 45,3%) з домінуючою в нейтральному розповідному ви-словленні послідовністю елементів «підмет — дієслівний конституент — комплемент (додаток)» (п. 2.1., Таблиця 2.1.1).

1.3. послідовність розташування обов’язкових елементів в неінверто-ваних реченнях забезпечує контактність конституентів структур предика-ції та комплементації, необхідну для структурної і семантичної ціліснос-ті висловлення та однозначності його інтерпретування (п. 2.5.1.); компактно розташовані і компоненти структур модифікації: адвербіальної (99%), атрибутивної (англ. –96,7%, рос. — 82,1%, укр. — 79,6%) (пп. 2.6.1., 2.6.2.).

1.4. при незначній різниці в кількості варіантів з прямим та зворотним порядком слів в кожній з мов: рос. (19/14), укр. (28/20) англ. (56/37), в англійській кількість варіантів інверсії (37) перевищує відповідну су-купну кількість в російській (14) та українській (20) мовах.

ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ318 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 319

1.5. кількісне відношення варіантів інверсії (часткової/повної) є од-наковим в англійській та російській (30% — 70%), (пор.: українській — 54% — 46%), але частотність вживань інвертованих речень є відмінною: англ. (95% — 5%), рос. (78% — 22%), укр. (44% — 56%).

1.6. наявність декількох комплементів та однорідних елементів в ре-ченні суттєво обмежують можливості його інвертування.

1.7. позиції факультативних елементів (обставинних, аппозитивних та атрибутивних модифікаторів) спільно для зіставлюваних мов в інвер-тованих і неінвертованих реченнях виявлено залежними від типу моди-фікатора, способу його вираження (слово, фраза, вторинна структура предикації) і визначення меж структури модифікації, елементом якої виступає модифікатор, а також від статусу стрижневого фрагмента струк-тури модифікації — в пре- або постпозиції до модифікованого головного конституента структури.

1.8. визначення меж структури модифікаціїї, зокрема атрибутивної, виявило в реченнях зіставлюваних мов наявність «обрамлюючого» роз-ташування модифікаторів-означень (18,8% з випадків багатокомпонент-ної модифікації), розташування яких забезпечує коректність передачі ієрархічно організованих послідовностей-«матрьошок» декількох струк-тур модифікації.

1.9. позиції модифікаторів обумовлені проявом лінгвістичного, логіко-лінгвістичного, логіко-семантичних та когнітивного чинників, при одно-часній дії яких один з них є домінуючим (п. 2.6.2.).

2. Проведене в роботі зіставне дослідження семантики висловлення в англійській, російській та українській мовах (Розділ 3) базується на те-оретичних положеннях про комплексний характер змістовної складової речення, про її глибинну природу і структурованість (пп. 1.4.1.-1.4.3.); в роботі уточнено низку понять (п. 1.4.1–14.2); доведено, що структурно обов’язкові елементи речення виступають семантично обов’язковими компонентами ситуації (предикатом, актантами), виконують певні смис-лові ролі в його семантичній структурі (п. 1.4.3.). Дослідження смисло-рольової та референтної семантики речень основних структурно-синтаксичних моделей спільним для досліджуваних мов виявило наступне:

2.1. Речення базових структурно-синтаксичних моделей актуалізу-ють від 2 до 7 смислорольових моделей, найчастотнішими з яких є, відповідно:

S+ [V]p (3 смислорольових моделі) — Агенс + Предикат;S+ [VCd]p (6 моделей) — Агенс + Предикат + Локатив;S+ [VCо]p (7 моделей) — Агенс + Предикат + Паціенс;

S+ [VCоСо]p (5 мод) — Агенс +Предикат + Паціенс + Бенефіціарій (адресат);

S + [VСоCd]p (2 моделі) — Агенс + Предикат + Паціенс + Локатив (Табл. 3.2.2. — 3.4.2.3.).

2.2. Граматичне значення (референтна співвіднесеність із конкретним типом елементарного процесу) речень кожної із структурно-синтаксичних моделей в варіативності актуалізованих ними смислорольових моделей конкретизується, відповідно, як: процеси-невідношення (S + [V]p, S+ [VCs]p); процеси-відношення: суб’єктно-адвербіальні (S+ [VCd]p), або суб’єктно-об’єктні (S+ [VCо]p, S+ [VCоСо]p, S+ [VСоCd]p) у типах: відношення, стан, зміна стану, зміна стану відношення, атрибуція, ідентифікація, локалізація тощо (Таблиці 3.2.3., 3.3.2.6., 3.3.1.4., 3.3.3.4., 3.4.1.3., 3.4.2.4., 3.5.1.).

2.3. Структурно-синтаксичні моделі речення корелюють із смислоро-льовими моделями та граматичним значенням речення; для речень певних структурно-синтаксичних моделей (S+ [VСоCd]p тощо) виявлено спів-віднесеність не з одним, а з двома і більше елементарних процесів (Табли-ці 3.2.3., 3.3.2.6., 3.3.1.4., 3.3.3.4., 3.4.1.3., 3.4.2.4., 3.5.1.).

3. Речення-примітиви визнано мінімальними моделями тексту у композиційно-мовленнєвих формах оповідь, опис, міркування, відпо-відно:

S+ [V]p, S+ [VCo]p, S+ [VCvCo]p, S+ [VCoCо]p — КМФ оповідь;S+ [VCs]p, S+ [VCd]p — КМФ опис: (атрибуція, ідентифікація або

локалізація;S+ [VCvCs]p, S+ [VCvCo]p, S+ [VCoCd]p — КМФ міркування

(пп. 4.1.3., 4.1.4., 4.1.5.).4. Перевірка гіпотези про когнітивну обумовленість лінійної органі-

зації висловлення (п. 4.2.) на основі комплексного аналізу мовного мате-ріалу, результатів власного психолінгвістичного експерименту, а також систематизації теоретичних положень філософії, даних психології, пси-холінгвістики, когнітології та генетики засвідчила, що дія когнітивного чинника в лінійній організації висловлення проявляється як відбитий в мовленні механізм первинного (чуттєвого) сприйняття, аналізу та структурування навколишнього світу свідомістю людини (пп. 4.2. — 4.4.). Когнітивна зумовленість лінійної організації висловлення в англійській, російській та українській мовах, зокрема відносна фіксованість та/або довільність взаємного розташування елементів в лінійній структурі ре-чення, виявлена, в тому, що:

4.1. кількісний склад, перелік і взаємне розташування обов’язкових елементів речення в неінвертованих реченнях є вираженням в мовленні

ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ320 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 321

ментальних репрезентацій типових процесів (компонентів та відношень між ними), необхідних і достатніх для миттєвої ідентифікації фрагменту оточення, усвідомлюваних на порозі сприйняття, що є умовою безпеки життєдіяльності людини-спостерігача;

4.2. виявлений в ході дослідження спільний для зіставлюваних мов алгоритм побудови речення (базового і поширеного) та тексту відбиває закономірності розумових процесів при плинному в часі сприйнятті фрагментів світу свідомістю спостерігача-мовця (моделі спостереження «фото», «кіно») і забезпечує адекватність інтерпретації висловлення читачем (слухачем) як відбитку ментального образу ситуації, аналогічної до вихідної (спостереженої, інтерпретованої, вербалізованої автором-спостерігачем-мовцем).

4.3. теоретичне осмислення отриманих результатів обґрунтовує висновок про те, що композиційно-мовленнєві форми тексту (оповідь, опис, міркування) в своїх мінімальних за обсягом моделях-базових ре-ченнях когнітивно є моделями етапів спостереження та інтерпретації об’єктивної картини світу свідомістю спостерігача-мовця, а структурно-синтаксичні і смислорольові моделі речення-примітиву є глибинними структурами мови, які своїм складом і лінійною організацією опосеред-ковано віддзеркалюють структуру нормального зовнішнього світу і алгоритм його сприйняття-інтерпретації-вербалізації спостерігачем-мовцем.

4.5. Комплексне урахування виявлених та систематизованих ознак типовості/специфічності структурно-синтаксичних, семантичних та когнітивних складових лінійної організації висловлення в зіставлюваних мовах, стало підґрунтям для закладення основ сутнісно нової холістичної теорії семантико-когнітивного синтаксису, головним постулатом якої є ідея про діалектичну єдність синтаксису, семантики та когніції. Основни-ми концептуальними положеннями запропонованої теорії виступають тези про когнітивну обумовленість мінімальності і достатності переліку обов’язкових елементів (підмету, складових присудка) простого структурно-предикатного речення; когнітивно-семантичну обумовленість послідовностей розташування в розповідному реченні обов’язкових та факультативних елементів; когнітивно-семантичну обумовленість контактності взаємопов’язаних структурних елементів (обов’язкових та факультативних), співвідносних із взаємопов’язаними компонентами семантичної структури висловлення; когнітивну обумовленість кореляції між структурно-синтаксичними та смислорольовими моделями речення, їх референтною семантикою та певними композиційно-мовленнєвими формами тексту (п. 4.5.).

У перспективі запропонована теорія та її окремі положення можуть бути використані як база для подальшого вивчення та зіставлення мов індоєвропейської сім’ї, зокрема: когнітивних чинників структури і семан-тики речень поширених і складних, виявлення спільних та специфічних характеристик окремих типів речень та синтаксичних структур, напри-клад, структур вторинної предикації, структур вторинної комплементації тощо. Перспективність теорії полягає і в можливості її застосування для розгляду лінійної організації висловлення як мовної універсалії, для моделювання відношення між мисленням та мовою, мовленням.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ 323

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

ФАХОВА ЛІТЕРАТУРА

Абабкова М. И. К вопросу о средствах выражения коммуникативной 1. перспективы предложения//[«Типология языка и теория граммати-ки»] Материалы Международной конференции, посвященной 100-ле-тию со дня рождения С. Д. Кацнельсона 27–30 ноября 2007 г. //http://i l ing.spb.ru/grammatikon/mater/dsk2007/tez2007_ababkova.pdf,Абдалина Е. А. Интонационные средства выражения ремы в современном 2. английском языке [Рукопись]: дис. … канд филол наук: 10.02.04/Е. А. Аб-далина. — М., 1973. — 191 с.Адамец П. Образование предложений из пропозици3. й/П. Адамец — Praha, 1978. (Acta Universitatis Carolina Philologica, Monographia, 69)Адмо4. ни В. Г. Структура грамматического значения и его статус в системе языка/Структура предложения и словосочетания в индоевропейских я з ы к а х . — Л . , 1 9 7 9 . — С . 6 – 3 6 ) h t t p : / / w w w. p h i l o l o g y.ru/linguistics1/admoni-79.htm#3Ажеж К. Человек говорящий: Вклад лингвистики в гуманитарные науки. 5. [Текст]. — [пер. с фр.] — 2-е изд./К. Ажеж. — М.: УРСС, 2008. — 304 с.Академия наук СССР 6. Институт русского языка. Русская граммати-ка//http://rusgram.narod.ru/index2.html)’Акимова Г. Н. Новое в синтаксисе современного русского языка: Учеб. 7. Пособие/Г. Н. Акимова. — М.: Высш. шк., 1990. — 168 с.Алексанова С. А. Синкретизм как системное явление в сфере обстоя-8. тельственной детерминации предложения [Рукопись]: автореферат дис. на соискание ученой степени доктора филол. наук: 10.02.19/Алексанова Светлана Арамовна. — Ростов-на-Дону, 2009. — 49 с.http://vak.ed.gov.ru/common/img/uploaded/files/vak/announcements/filolog/2009/13–04/ AleksanovaSA.docАнаньев Б. Г. Сенсорно-перцептивная организация челове-9. ка.//Познавательные процессы: ощущения, восприятия. М.: Педагогика, 1982. — С. 7–31.

Андреев В. Н. Композиционно-речевая форма «рассуждение» в структу-10. ре художественного текста (на материале современной англоязычной прозы) [Рукопись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04./Андреев Владимир Николаевич — Тула, 2004. — 133 с.Андреева И. Ю. Место цельнооформленных неименных модификаторов 11. в системе частей речи современного английского языка [Рукопись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/И. Ю. Андреева. — Одесса, 1974. — 191 л.Андреева С. В. Элементарные конструктивно-синтаксические единицы 12. устной речи и их коммуникативный потенциал [Рукопись]: автореферат дис. на соискание ученой степени доктора филологических наук: 10.02.01/Андреева Светлана Владимировна. — Саратов, 2005. — 67 с.Анипкина Л. Н. Образ синтаксиса. Комплексный подход к описанию 13. предложения.//Функциональная лингвистика. Язык. Культура. Обще-ство. Ялта, 2000. — С. 14–17.Апресян Ю. Д. Языковая картина мира и системная лексикография. 14. Ю. Д. Апресян (ред.). М.: Языки славянских культур, 2006. — 912 с.Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка. (Стилис-15. тика декодирования): Учеб. пособие [для студентов фак и инст. иностр языков]/Ирина Владимировна Арнольд. — Л.: Просвещение, 1973. — 303 с.Арнольд И. В. Основы научных исследований в лингвистике: Учеб. по-16. собие/Ирина Владимировна Арнольд. — М.: Высш. шк., 1991. — 140 с.//Ре-жим доступу до тексту: http://www.classes.ru/grammar/128.Arnold-research/html/3_8.htmlАрнольд И. В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность 17. [Текст]/Ирина Владимировна Арнольд. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербург. ун-т, 1999. — 444 с.Арсентьева И. Г. Именная фраза конструкции А А… в структурно-18. семантическом и морфологическом аспектах [Рукопись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/И. Г. Арсентьева. — Пятигорск, 1982. — 209 с.Арутюнова Н. Д. О минимальной единице грамматической 19. системы//Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие (Доклады симпозиума. 18–22 апр. 1967 г.)/Отв. ред. В. Н. Ярцева, Н. Ю. Шведова. — М.: Наука, 1969. — С. 41.Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические 20. проблемы./АН СССР. Ин-т языкознания/Нина Давидовна Арутюнова. — М.: Наука, 1976. — 383 с.; — 3-е изд., стер.. — М.: Едиториал УРСС, 2003. — 383 с.Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт 21. [Текст]/Нина Давидовна Арутюнова. — М.: Наука, 1988. — 341 с.

ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ324 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ 325

Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека [Текст]/Нина Давидовна Арутю-22. нова. — М., «Языки русской культуры», 1999. — 896 с.Архіпова Н. П. Когнітивно-комунікативний аспект простого речення 23. (на матеріалі сучасної англійської мови) [Рукопись]: автореферат дис. … канд. філол. наук: 10.02.04/Архипова Настасія Петрівна. –Одеса — 2010. — 22 с.Ахутина Т. В. Порождение речи. Нейро-лингвистический анализ син-24. таксиса/Татьяна Васильевна Ахутина. — М.: МГУ. — 1989. — 215 с.Бабушко С. Р. Категоріальний простір локативних і темпоральних при-25. слівників сучасної англійської мови [Рукопись]: автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.04/С. Р. Бабушко. — К, 1998. — 18 с.Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. [пер 26. с франц.] [Текст]/Шарль Балли. — М.: Изд-во иностранной литературы, 1955. — 416 с.Бархударов Л. С. Структура простого предложения современного ан-27. глийского языка [Текст]/Леонид Степанович Бархударов. — М.: Высшая школа, 1966. — 199 с.Бархударов Л. С. Проблемы синтаксиса простого предложения совре-28. менного английского языка [Рукопись]: дис … докт. филол. наук: 10.02.04/Бархударов Леонид Степанович. — М., 1963. — 652 с.Басыров Ш. Р. Словообразовательные универсалии в сфере глаголов 29. с рефлексивным комплексом в индоевропейских языках//Матеріали IV Міжнародного лінгвістичного семінару “Компаративістика і типологія у сучасній лінгвістичній науці: здобутки і проблеми”. — Донецьк, 2005. — С. 15–19.Басиров Ш. Р. Дієслова з рефлексивним комплексом в українських го-30. вірках: зіставно-типологічний аспект//Studia Germanica et romanica: Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання. — Том 4. Номер 2 (11). — Донецьк, 2007. — С. 69–81.Басыров Ш. Р. Новообразования в сфере глаголов с рефлексивным 31. комплексом//Studia Germanica et romanica: Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання. — Том 4. Номер 3 (12), 2007. — С. 15–23.Басыров Ш. Р. Рефлексивные глаголы в немецком языке в сопоставлении 32. с татарскими//Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах.– Выпуск 16. — Донецьк, ДонНУ, 2007. — С. 5–15.Басыров Ш. Р. О некоторых универсалиях в сфере конфиксного глаголь-33. ного образования//Проблеми загального, германського та слов’янського мовознавства. До 70-річчя професора В. В. Левицького: Збірник науко-вих праць. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2008. — С. 120–126.

Басыров Ш. Р. Рефлексивные глаголы в немецком языке в сопоставлении 34. с татарским, узбекским, алтайским и киргизским языками//Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах.– Выпуск 17. — Донецьк, ДонНУ, 2008. — С. 16–29.Басыров Ш. Р. Глаголы с рефлексивным комплексом и универсалии (на ма-35. териале индоевропейских языков)//Типологія мовних значень у діахро-нічному та зіставному аспектах. — Выпуск 18. — Донецьк, ДонНУ, 2008. — С. 5–10.Басыров Ш. Р. Глаголы с рефлексивным комплексом в индоевропейских 36. языках. Типологический аспект. Язык и дискурс в статике и динамике. Тезисы докладов Международной научной конференции (Минск/Бела-русь 14–15 ноября 2008 г.) — Мн.: МГЛУ, 2008. — С. 11–12Басиров Ш. Р. Словотвір дієслів із рефлексивним комплексом (на мате-37. ріалі індоєвропейських мов). Сучасні дослідження з іноземної філології. Збірник наукових праць. Випуск 6. Відп. ред. Фабіан М. П. — Ужгород: ТзОВ „Папірус — Ф”, 2008. — С. 267–271Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики [Текст]/Ф. С. Баце-38. вич. — К.: Видавничий центр «Академія», 2004. — 342 с.Беловольская Л. А. Синтаксис словосочетания и простого предложения 39. [Електронний ресурс]/Л. А. Беловольская. — Таганрог, 2001. — 130 с. Ре-жим доступу до тексту: http://www.philology.ru/linguistics2/belovolskaya-01.htmБелоусов К. И. Форма текста в деятельностном освещении (теоретико-40. экспериментальное исследование) [Рукопись]: автореферат дис. … канд. филологических наук: 10.02.01, 10.02.19/К. И. Белоусов. — Кемерово, 2002. — 19 с.Белошапкова В. А. Современный русский язык. Синтаксис [Текст]/Вера 41. Арсеньевна Белошапкова. — М., 1997. — 248 с.Берестнев Г. И. Самосознание личности в аспекте языка.//Вопросы 42. языкознания. — 2001. — № 1. — С. 60–84.Бєссонова О. Л. Загальнооцінні концепти в структурі оцінного тезауру-43. са Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах. — Донецьк: ДонНУ, 2005. — Вип. 11.Бєссонова О. Л. Вираження оцінки одиницями різних частин мови Ві-44. сник Запорізького державного університету. Філологічні науки. — Запо-ріжжя: ЗДУ, 2005. — с. 19–22.Блох М. Я. Теоретическая грамматика английского языка [Текст]/Марк 45. Яковлевич Блох. — М.: Высшая школа, 1986. — 383 с. — (на англ. яз.)Богданов В. В. Концепция глубинной структуры в современной лингвис-46. тической семантике (глубинная структура — фикция или реаль-


ность?)//Вопросы лингвистической семантики. — Тула, 1975. — С. 5–15Богданов В. В. Семантико-синтаксическая организация предложения 47. [Текст]/В. В. Богданов. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. — 294 с.Богданов В. В. О перспективах изучения семантики предложения,//Син-48. таксическая семантика и прагматика. Калинин, 1982. — С. 22–38Богданов В. В. Речевое общение: прагматические и семантические 49. аспекты/В. В. Богданов. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. — 88 с.Бодалев А. А. Восприятие человека человеком [Текст]/Алексей Алек-50. сандрович Бодалёв. — Л.: ЛГУ, 1965. — 123 с.Бондарко А. В. К интерпретации понятия «смысл»//Словарь. Грамма-51. тика. Текст./Отв. ред. Ю. Н. Караулов, М. В. Ляпон. — М.: ИРЯ им В. В. Виноградова РАН, 1996.– С. 316–321.Бондарко А. В. Теория значения в системе функциональной грамматики: 52. на материале русского языка [Текст]/Александр Владимирович Бондар-ко. — М.: Языки славянской культуры, 2002. — 736 с.Брандес М. П. Стилистика немецкого языка: учебник [для ин-тов и фак. 53. иностр. яз.]/М. П. Брандес. — М.: Высш. шк., 1983. — 271 с.Брылева Н. П. Актуальное членение предложения и синтаксическая 54. структура предложения в английском языке [Рукопись]: дис … канд. филол. наук: 10.02.04/Брылева Наталья Петровна. — М., 1978. — 163 с.Бруннер Дж. Психология познания. За пределами непосредственной 55. информации. [пер. с англ.] [Текст]/Дж. Бруннер. — М.: Прогресс, 1977. — 413 с. (Общественные науки за рубежом. Философия и социология)Булатецька Л. І. Теорія і теоретизація у лінгвістиці [Текст]/Людмила 56. Іванівна Булатецька. — Вінниця: Нова книга, 2004. — 176 с.Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис [Текст]/За ред. 57. Л. А. Булаховського. — К.: Радянська школа, 1951. — Т. 2. — 408 с.Буниятова И. Р. Становление сложноподчиненного предложения в древ-58. негерманских языках (IV–XIII ст.) [Рукопись]: автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора филологических наук: 10.02.04./Бу-ниятова Изабелла Рафаиловна. — Киевск. нац. лингв. ун-т.– Киев, 2004.– 35 с.Буниятова И. Р. Становление сложноподчиненного предложения в древ-59. негерманских языках (ІV–ХІІІ ст.) [Рукопись]: дис… д-ра филол. наук: 10.02.04/Буниятова Изабелла Рафаиловна. — Киевский национальный лингвистический ун- т. — К., 2004. — 406 арк. — Бібліогр.: арк. 357–400.Буніятова І. Р. Давньогерманські аппозитивні конструкції як прототип 60. відносних підрядних речень//Нова філологія. — Запоріжжя, 2006. — № 24. — С. 5–9.;

Буніятова І. Р. Спільно-германська модель дієслова: реалізація грама-61. тичної категорії способу//Проблеми загального, германського та слов’янського мовознавства. — Чернівці: Книги XXI ст. 2008. — С. 72–80.;Буніятова І. Р. Типологія мовних змін в історичній перспективі//Вісник 62. КНЛУ. Філологія. — 2009. — Т. 12, №. 1. — С. 57–65.Бюлер К. Теория языка: Репрезентативная функция языка. [Текст] — 63. 2-е изд/Карл Бюлер. — М.: Прогресс, 2000. — 528 с.Валгина Н. С. Синтаксис современного русского языка [Текст]/Н. С. Вал-64. гина. — М.: Высш.шк., 1991. — 432 с.Валгина Н. С. Современный русский язык: Учебник/Валгина Н. С., 65. Розенталь Д. Э., Фомина М. И./Под ред. Н. С. Валгиной. — 6-е изд., перераб. и доп. — М.: Логос, 2002. — 528 с.//http://www.hi-edu.ru/e-books/xbook107/01/index.html? part-149.htm.Ван Валин Р. Референциально-ролевая грамматика [Текст]/Ван Ва-66. лин Р., Фолли У.//Новое в зарубежной лингвистике. — М.: Прогресс, 1982. — № 11. — С. 376–410.Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика 67. [Текст]/Л. М. Васильев. — М.: Высшая школа, 1990. — 176 с.Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков 68. [Текст]/Анна Вежбицкая. — М.: Языки русской культуры, 1999. — XXII, — 780 c.Величковский Б. М. Функциональная структура перцептивных про-69. цессов//Познавательные процессы: ощущения, восприятия. — М., 1982. — С. 219–246.Величковский Б. М. Мышление: процесс, деятельность, общение 70. [Текст]/Под ред. А. В. Брушлинского. — М.: Наука. — 1982. — 287 с.Величковский Б. М. Современная когнитивная психология [Текст]/Бо-71. рис Митрофанович Величковский. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 336 с. ил. 21 см.Вейхман Г. А. Новое в грамматике современного английского языка 72. [Текст]/Г. А. Вейхман. — М.: ООО «Издательство Астрель»: «Издатель-ство АСТ», 2002. — 544 с.Волощенко О. В. К вопросу о функционировании композиционно-73. речевой формы повествования в сказочном нарративе//Режим до-ступу до тексту: http://www.bigpi.biysk.ru/ff/readarticle.php? article_id=13.Вомперский В. П. Порядок слов в простом предложении//Современный 74. русский язык. Под ред Д. Э. Розенталя. — М.: Изд-во МГУ, 1971. — С. 479–485.


Вопросы грамматического строя [Текст]/Под ред. Виноградова В. В. — М.: 75. Изд-во АН СССР, 1955. — 482 с.Воробьева О. П. Текстовые категории и фактор адресата: 76. Монография/О. П. Воровьева. — К.: Вища школа, 1993. — 199 с.Выготский Л. С. Мышление и речь [Текст]//Лев Семенович Выготский. 77. Собр. соч. [в 6 т.] — М.: Педагогика, 1982 –1984. — Т. 2. — Проблемы общей психологии. –1982. — С. 6–361.Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення: Моногра-78. фія./Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. — К: Наук. думка, 1983. — 219 с.Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис [Текст]/І. Р. Ви-79. хованець. — К.: Либідь, 1993. — 368 с.Вихованець І. P. Навколо проблем предикативності, предикації і преди-80. катності//Українська мова. — 2002. — № 1. — С. 25–31.Гак В. Г. Высказывание и ситуация//Проблемы структурной лингвисти-81. ки. 1972. — М.: Наука, 1973. — С. С. 349–372.Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка/Владимир 82. Григорьевич Гак. — М.: Добросвет, 2000. — 832 с.Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования 83. [Текст]/Илья Романович Гальперин. — М.: Наука, 1981. — 139 с.; Изд. 2-е. — М.: Едиториал УРСС, 2004. — 144 с.Гальперин И. Р. Сменность контекстно-вариативных форм членения 84. текста//Русский язык. Текст как целое и компоненты текста. — М.: На-ука, 1982. — С. 18–29.Гилярова К. А. Языковая концептуализация формы физических объектов 85. [Рукопись]: дис. … канд. филологических наук: 10.02.19/Гилярова Ксения Алексеевна. — Москва — 2002. — 198 с.Гладьо С. В. Эмотивность художественного текста: семантико-когнитивный 86. аспект (на материале современной англоязычной прозы) [Рукопись]: автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/С. В. Гладьо; КГЛУ. — К., 2000. — 20 с.Глезер В. Д. Зрение и мышление [Текст]/Вадим Давидович Глезер. — Л.: 87. Наука, 1985. — 246 с.; 2-е изд., испр. и доп. СПб., 1993. — 284 с.Горелик Ц. С. Адъективное словосочетание в современном английском 88. языке [Текст]/Ц. С. Горелик. — М.: Прорсвещение, 1967. — 301 с.Горкун М. Г. Інверсія присудка відносно підмета в розповідному реченні 89. сучасної англійської мови [Рукопись]: дис… канд.філол.наук: 10.02.04./Горкун Марія Григорівна. — К., 1960. — 259 с.Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць/Ін-т мовознав-90. ства/Відп. ред. І. Р. Вихованець. — К.: Наук. думка, 1991. — 192 с.

Грамматика английского языка: Морфология. Синтаксис: 91. учебник/Н. А. Кобрина, Е. А. Корнеева, М. И. Оссовская, К. А. Гузеева. — СПб.: Лениздат; Союз, 2001. — 496 с.Грамматика русского языка: В 2 т. — М,: Наука, 1980. Т. 1. 783 с.; 92. Т. 2 709 с.//http://rusgram.narod.ru/sod1 t-2.htmlГрамматика современного русского литературного языка/Под ред. 93. Н. Ю. Шведовой. — М.: Наука, 1970. — 767 с.Грегори Р. Л. Разумный глаз/Р. Л. Грегори. — М.: Мир, 1972. — 216 с. с илл. 94. (R. L. Gregory. The Intelligent Eye/ — London: Wiedenfeld and Nicolson. — 1970.)Греков В. Ф. Пособие для занятий по русскому языку/Греков В. Ф., 95. Крючков С. Е., Чешко Л. А. Изд-е 17-е. — М.: Просвещение, 1968. — 272 с.Гринберг Ч. Меморандум о языковых универсалиях/Гринберг, Ч. Осгуд, 96. Дж. Дженкинс//Новое в лингвистике. — Вып. 5. — М., 1970. — С. 31–44.Гринберг Дж. Некоторые грамматические универсалии, преимуществен-97. но касающиеся порядка значимых элементов [Електронний ресурс] Режим доступу до тексту://Новое в лингвистике. Выпуск V (Языковые универсалии) http ://www.classes . ru/grammar/152.new-in-linguistics-5/source/worddocuments/12.htmГрипас О. Ю. Вербалізація пропозиційних тривалентних предикатів 98. в українській мові: дис… канд. філол. наук: 10.02.01/Оксана Юріївна Грипас. — Інститут української мови НАН України. — К., 2007. — 167 с.Гудвин Б. Аналитическая физиология клеток и развивающихся 99. организмов/Б. Гудвин. — М.: Мир, 1979. — 225 с.Гудінова І. Л. Формування когнітивних операцій розуміння тек-100. сту.//Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). — К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. — Вип. 6. — Т. ІІІ. Ч. І. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. — С. 54–60.Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі син-101. таксичних одиниць/Н. В. Гуйванюк. — Чернівці: Рута, 1999. — 336 с.Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию/Вильгельм Гум-102. больдт. — М.: Прогресс, 1984. — 397 с.Гумбольдт В. Язык и философия культуры/Вильгельм Гумбольдт. — М.: 103. Прогресс, 1985. — 451 с.Гуревич В. В. Теоретическая грамматика английского языка. Сравни-104. тельная типология английского и русского языков. [Текст]/Валерий Владимирович Гуревич. — М.: Флинта: Наука. — 2003. — 168 с.


Гурский С. Е. Глагольно-наречные сочетания в современном английском 105. языке. [Рукопись]: автореферат дис … канд. филол. наук: 10.02.04/С. Е. Гур-ский. — Львов, 1962. — 19 с.Гусаренко С. В. Системное взаимодействие и энтропия когнитивно-106. семантических структур дискурса. [Рукопись]: автореферат дис. на со-искание ученой степени доктора филологических наук: 10.02.19/Сергей Викторович Гусаренко. — Ставрополь: Изд-во СГУ, 2009. — 42 с.Гусев С. С., Тульчинский Г. Л. Концепция понимания в системе философ-107. ского знания.//Понимание как логико-гносеологическая проблема. Киев: Наукова думка. — 1982. — С. 150–170Гусева Т. П. Речевое воздействие и проблемы межкультурного 108. понимания.//«Функциональная лингвистика. Язык. Человек. Власть.» — Ялта: Институт языкознания им. А. А. Потебни, Отделение языка и литературы РАН, Таврический национальный университет, 2001. — С. 56–57.Данилова И. Б. Явление инверсии в современном английском языке. 109. [Рукопись]: дис … канд филол наук: 10.02.04/Инга Борисовна Данило-ва. — Л., 1968, У1–180 с.Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. [Текст]/Т. А. ван Дейк. — 110. М., «Прогресс», 1989. — 312 с.Дейчаківська О. В. Семантико-синтаксичні особливості дієслів-зв»язок 111. англійської мови.//Іноземна філологія, — 1999, — вип 111. — С. 54–58Демьянков В. З. Когниция и понимание текста//Вопросы когнитивной 112. лингвистики. М.: Институт язакознания; Тамбов: Тамбовский гос. уни-верситет им. Г. Р. Державина, 2005. — № 3. — С. 5–10Демьянков В. З. О техниках понимания имплицитности 113. речи//Семантико-дискурсивные исследования языка: Эксплицит-ность/имплицитность выражения смыслов: Материалы международной научной конференции 15–17 сентября 2005 г., Калининград — Свет-логорск./Под ред. С. С. Ваулиной. Калининград: Издательство Рос-сийского государственного университета им. Иммануила Канта, 2006. С. 34–52.//http://www.infolex.ru].Демьянков В. З. Текст и дискурс как термины и как слова обыденного 114. языка//IVМеждународная научная конференция «Язык, культура, об-щество». Москва, 27–30 сентября 2007 г.: Пленарные доклады. М.: Мос-ковский институт иностранных языков; Российская академия лингвис-тических наук; Институт языкознания РАН; Научный журнал «Вопросы филологии», 2007. С. 86–95.//http://www.infolex.ruДемьянков В. З. Продуцирование, или порождение речи//Краткий 115. словарь когнитивных терминов/Кубрякова Е. С., Демьянков В. З., Пан-

крац Ю. Г., Лузина Л. Г. Под общей редакцией Е. С. Кубряковой. М.: Филологический факультет МГУ им. М. В. Ломоносова, 1996. С. 129–134.//http://www.infolex.ruДемьянков В. З. Когнитивный подход к метаязыку современной линг-116. вистики/Электронная версия текста: Когнитивный подход к метаязыку современной лингвистики//Международный конгресс по когнитивной лингвистике: Сборник материалов. 8–10 октября 2008. Тамбов: Изда-тельский дом ТГУ им. Г. Р. Державина, 2008. С. 49–50.//http://www.infolex.ruДемьянков В. З. Очаровательная красота//Динамические модели: Сло-117. во. Предложение. Текст: Сборник статей в честь Е. В. Падучевой. М.: Языки славянских культур, 2008. С. 249–279.//http://www.infolex.ruДемьянков В. З. Контрастивная лингвопсихология как направление 118. сравнительного языкознания/Демьянков В. З., Сергеева Д. В., Серге-ев А. И., Воронин Л. В.//Мир русского слова. Спб.: МИРС, 2007. № 3. С. 22–29. [Електронний ресурс] Режим доступу до тексту://http://www.infolex.ruДенісов О. І. Особливості препозитивних багатокомпонентних іменних 119. фраз у текстах різних функціональних стилів. [Рукопис]: автореферат дис … канд філолог наук: 10.02.04/О. І Денісов. — Харків. — 1997. — 19 с.Джиоева А. А. Структурно-семантические свойства многокомпонентных 120. именных словосочетаний в современом английском языке [Рукопись]: автореферат дис … канд. филол. наук: 10.02.04/А. А. Джиоева. — М., 1986. — 20 с.Дмитриев А. Н. Конструкции с обратным порядком слов в современном 121. английском литературном языке [Рукопись]: дис. … канд филол наук: 10.02.04/А. Д. Дмитриев. — М., 1964. — 223 с.Добрынина И. В. Изменение семантики английского бытийного пред-122. ложения под влиянием герундия в роли субъекта//Вестник ВГУ, се-рия: Лингвистика и межкультурная коммуникация, 2008, № 3. — С. 25–28.Долгополова Л. А. Становлення і розвиток інфінітиву у німецькій мові 123. (18–20 ст.) [Рукопис]: дис … доктора філолог наук: 10.02.04/Лілія Анатоліївна Долгополова. — Київ. — 2010. — 432 с.;123-а. Долинин К. А. Интерпретация текста. [Текст]/К. А. Долинин. — 124. М.: Просвещение, 1985. — 287 с.Долинина И. Б. Системный анализ предложения (на материале англий-125. ского языка): Учеб. пособие/Инга Борисовна Долинина. — М.: Высшая школа, 1977. — 175 с.


Домашнев А. И. Интерпретация художественного текста [Текст]/До-126. машнев А. И., Шишкина И. П., Гончарова Е. А. — М.: Просвещение, 1989. — 204 с.Домброван Т. И. Дистрибуция и валентность языковой единицы: к во-127. просу о разграничении понятий.//Записки з романо-германської фі-лології. — Вип 9. — Одесса: ОНУ, 2001. — С. 56–67.Дородных А. И. Грамматика речевого общения. [Текст]/А. И. Дородных. — 128. Харьков: Изд-во Харьков. ун-та, 1987. — 110 с.Дроняева Т. С. Информационный подстиль.//Язык СМИ как объект 129. междисциплинарного исследования: Учебное пособие. М., 2003.Дудик П. С. Просте ускладнене речення. [Текст]/П. С. Дудик. — Ві-130. нниця: Нова книга, 2002. — 234 с.Д у д и к П . С . С т и л і с т и к а у к р а ї н с ь к о ї м о в и : Н а в ч а л ь н и й 131. посібник./П. С. Дудик. — К.: Видавничий центр „Академія”, 2005. — 368 с.Д’яков А. С. Основи термінотворення. Семантичні та соціолінгвістичні 132. аспекти/Д’яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. — Київ: Видавничий дім «КМ Асаdemia», 2000–218 c.Дьячкова Н. А. Включенный предикат как обязательный компонент 133. семантической модели предложения//Известия Уральского государ-ственного универистета. — 2002. — № 24. — С. 238–245. Режим доступу д о т е к с т у : / / h t t p : / / p r o c e e d i n g s . u s u . r u / ? b a s e = m a g / 0 0 2 4 (01_05–2002)&xsln=showArticle.xslt&id=a19&doc=../content.jspЕйгер Г. В. Механизмы контроля языковой правильности высказывания. 134. Харьков: Основа. — 1990. — 184 сЄрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінг-135. вістичних термінів/Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. /За ред. С. Я. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001. — 224 с.Есперсен О. Философия грамматики. — 2-е изд., стереотип. — М.: Еди-136. ториал УРСС, 2002.– 403 с.Жаборюк О. А. Категорія стану в сучасній англійській мові та індоєв-137. ропейський синтаксичний процес. Теоретичні аспекти. — Одеса: Маяк, 1998. — 206 с.Жаборюк О. А. Проблема «безособовості» з позицій теорії логіко-138. граматичної динаміки (на матерріалі січасної англійської мови).//На-уковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. — Із-маїл, 1999. — вип. 7.– С. 104–109.Жаборюк О. А. Предикація та предикативність у контексті теорії логіко-139. граматичної динаміки//Записки з загальної лінгвістики. — Одеса: Астропринт, 1999.– С28–35.

Жаборюк О. А. До питання про співвідносність між логічною та мовною 140. структурами предикації (на матеріалі слов’янських мов).//Слов’янський збірник. — Одеса: Астропринт, 1999.– Вип. ІУ. С 105–111.Жаборюк О. А. Мова та мислення (основні аспекти взаємодії)//Записки 141. з романо-германської філології. Вип 7. — Одеса: Латстар, 2000. — Сс. 69–80.Жаборюк О. А. Основні філософські засади теорії логіко-граматичної 142. динаміки//Науковий вісник Чернівецького університету. — Чернівці: Рута, 2000. — Слов. Філологія. — Вип 83. — С 81–89.Жаборюк О. А. Про мовний і логічний аспекти предикації (на матеріалі 143. англ мови)//Мовознавство. — К. 2000. — № 1. — С 69–74.Жаборюк О. А. До питання про діалектику взаємовідношень між мовою, 144. мисленням та мистецтвом//Вісник Харківського національного універ-ситету ім В. Н. Каразіна. — Харків: Константа, 2000. — № 500. — С 42–51.Жаборюк О. А. Емфатичне «It” в сучасній англ мові та його граматична 145. сутність.//Записки з загальної лінгвістики. — Одеса: Астропринт, 2001.– Вип. 2. — С 10–17.Жаборюк О. А. Морфологія і синтаксис: діалектика взаємовідно-146. шень//Мова і культура. Наукове видання. — К: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2001. — Вип 3, том. Ііі С 74–79.Жаборюк О. А. Система мови крізь призму теорії логіко-граматичної 147. динаміки//Нова філологія. — Запоріжжя: ЗДУ. — № 1 (12), 2002. — С. 5–15.Жаборюк О. А. Структура предикації, її сутність та генеза//Мова і куль-148. тура. Наукове видання. — К: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2002. — Вип 4, том 3/1. — С 83–90.Жаборюк О. А. До питання про взаємодію між граматикою та лексикою 149. (на матеріалі категорії стану)//Мова і культура. Наукове видання. — К: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2002. — Вип 5, том. 2, ч 1. — С 148–154.Жаборюк О. А. Лінгвістична структура предикації та думка (когнітивно-150. комунікативна розвідка).//Вісник Харківського національного універ-ситету ім В. Н. Каразіна. — Харків: Константа. — 2003. — Вип 586. — С 108–112.Жаборюк О. А. Мислення як системотворна та системорегулююча сила 151. мови (на прикладі кругообігу морфолого-синтаксичних процесів) Нова філологія. — Запоріжжя: ЗДУ. — 2003. — № 2 (17) С 63–72.Жаборюк О. А. Мислення як сутнісний фактор визначення та таксономії 152. речення.//Вісник Черкаського університету. Серія філологічні науки. Вип 44. — Черкаси, 2003. — С 97–104.


Жаборюк О. А. Морфологія й синтаксис (гомогенний характер взаємо-153. відношень). —//Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). — К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. — Вип. 6. — Т. ІІІ. Ч. І. Лінгвокуль-турологічна інтерпретація тексту. — С. 146–154 (416 с.)Жаборюк О. А. Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-154. граматичної динаміки.//Мовознаівство/науково-теоретичний журнал Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні та українського мовно-інформаційного фонду НАН України. — 2009, № 6. — С. 3–15.Жаборюк О. А. До питання про еволюцію взаємовідношень між мовою 155. та мисленням./Олена Жаборюк (Одеса)//Наукові записки. — Випуск 31. — Серія: Філологічні науки (мовознавство) Кіровоградського дер-жавного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Режим доступу до журналу: http://www.kspu.kr.ua/download/nauk_zapiski/2001_vipusk_31_zamovlennya_1967.pdfЖаборюк О. А. Когнiтивно-комунiкативне пiдґрунтя класифiкацiї про-156. стого речення/Жаборюк О. А., Архіпова Н. П. Режим доступу до тексту: h t t p : / / w w w. n b u v. g o v. u a / p o r t a l / s o c _ g u m / z r g f / 2 0 0 9 _ 2 4 /Articles/Zhaboryuk%20 RGF24.pdfЖаботинская С. А. Когнитивная лингвистика: принципы концептуаль-157. ного моделирования.//Лінгвістичні студії. Вип. 11. — Черкаси: Сіяч, 1997. — С. 3–11.Жарких Е. Ю. Типы соотношений прилагательных и коррелятивных им 158. наречий в современном английском языке [Рукопись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/Елена Юрьевна Жарких. — Одесса, 1983. — 186 с.Жоль К. К. Язык как практическое сознание. [Текст]/Константин Кон-159. стантинович Жоль. — К.: Вища школа. — 1990. — 238 с.Жуйкова М. В. Роль спостерігача у вербалізації результатів когнітивної 160. діяльності/Жуйкова М. В., Свідзинська О. А.//Мовознавство, 2000, — № 6. — С. 56–62.Забаштанова А. Т. О приложении//Вопросы теории романо-германски 161. языков и методика их преподавания. — Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1969. — Вып. 1. — С. 108–112.Загнітко А. П. Позиційна модель речення і валентність дієслова//Мо-162. вознавство, — 1994, — №№ 2–3. (№ 2. — С. 48–56; № 3. — С. 14–19).Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. 163. [Текст]: Монографія/Анатолій Панасович Загнітко. — Донецьк: ДонДУ, 1996. — 437 с.Загнітко А. Семантика і прагматика вставлених одиниць в українському 164. реченні//Вісник Львівського університету. Серія філологічна. — Вип.

28. — Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000. — С. 301–308.Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. 165. [Текст]/Анатолій Панасович Загнітко. — Донецьк: ДонНУ, 2001. — 662 с.Загнітко А. Структурні і семантичні різновиди українських синтаксичних 166. інновацій//Лінгвістичні студії: Зб.наук.праць. — Випуск 11. У 2-х ч./Укл. А. Загнітко (наук. ред.) та ін. — Ч. І. — Донецьк: ДонНу, 2003. — С. 135–147.Зайцева О. Ю. Предложения с включенными структурами предикации 167. в современном английском языке [Рукопись]: дис … канд филол наук: 10.02.04/О. Ю. Зайцева. — Одесса. — 1986. — 162 л.;Зауэр С. В. Функциональные особенности предложений с простран-168. ственной семантикой в телевизионных новостных передачах.//Пред-ложение и слово. Межвузовский сборник научных трудов. — Саратов: издательский центр «Наука», 2008. — С. 44–48.Звегинцев В. А. Предложение и его отношение к языку и речи. 169. [Текст]/Владимир Андреевич Звегинцев. — М.: Изд-во МГУ, 1976. — 307 с.; 2-е изд. — М.: УРСС, 2001. — 307 с.Зенден М. В. Человек родился слепым.//Хрестоматия по ощущению 170. и восприятию. М., 1975. — С. 347–349.Зимняя И. А. Вербальное мышление (психологический аспект).//Иссле-171. дование речевого мышления в психолингвистике. — М.: Наука, 1985. — С. 51–72.Зимняя И. А. Функциональная психологическая схема формирования 172. и формулирования мысли посредствоим языка.//Исследование речево-го мышления в психолингвистике. — М.: Наука, 1985. — С. 85–99.Золотова Г. А. О принципах классификации простого предложе-173. ния//Актуальные проблемы русского синтаксиса./Под ред. К. В. Горш-ковой и Е. В. Клобукова. — М.: МГУ, 1984. — С. 14–35.Золотова Г. А. Монопредикативность и полипропозитивность в русском 174. синтаксисе//Вопросы языкознания, 1995. — № 2. — С. 99–109.Золотова Г. А. К проблеме соотношения семантики, морфологии и син-175. таксиса [Текст]/Г. А. Золотова//Теоретические проблемы функциональ-ной грамматики: материалы Всерос. науч. конф./отв. ред. А. В. Бондар-ко. — СПб.: Наука, 2001. — С. 19–20;Золотова Г. А. Грамматика как наука о человеке//Русский язык в научном 176. освещении. — № 1. — М., 2001. — С. 107–113.Золотова Г. А. О роли семантики в преподавании и изучении языка 177. (2008 г.) [Електронний ресурс]//Режим доступу до тексту: http://www.mapryal.org/congressXI/Materials/plenarnye_napravleniya/Zolotova.pdf


Івакін О. А. Основи епістемології. Теорія і етимологія наукового піз-178. нання./Олексій Аркадійович Івакін. — Навчальний посібник [для студентів магістерського відділення та аспірантів]. — Одеса: Юридич-на література, 2000. — 112 с.Иванов Вяч. Вс. Лингвистика третьего тысячелетия: вопросы к буду-179. щему. I (главы 1– 10) М., 2004. — 208 с. [Електронний ресурс]//Режим доступу до тексту: http://www.philology.ru/linguistics1/ivanov-04.htmИванов С. М. Быстрый холод вдохновенья. [Електронний ресурс] — 180. Москва: «Советская Россия», 1988.//Режим доступу до тексту: http://www.galactic.org.ua/Biblio/vid4.2.htmИванов С. М. Как мы видим то, что видим. — [Електронний ре-181. сурс]//Режим доступу до тексту: http://www.galactic.org.ua/Biblio/vid4.2.htmИванова Л. П. Методи лінгвістичних досліджень. [Текст]/Людмила 182. Петрівна Іванова. — К.: ІСДО. — 1995. — 88 с.Иванова В. И. Предложение, высказывание: системно-функциональный 183. аспект [Рукопись]: автореферат дис … д-ра филол. наук: 10.02.19/Ва-лентина Ивановна Иванова. — Тверь, 2001. 19 с.Иванова И. П. Теоретическая грамматика современного английского 184. языка/Иванова И. П., Бурлакова В. В., Почепцов Г. Г. — М.: Высшая школа, 1981. — 285 с.Иванчикова Е. А. О структурной факультативности и структурной 185. обязательности в синтаксисе//Вопросы языкознания. — 1965. — № 5.– С. 84–95.Ившин В. Д. Грамматические средства логического выделения главных 186. членов предложения в простом повествовательном английском пред-ложении (к вопросу о выражении логического предиката) [Рукопись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/Ившин Вдалимир Дмитриевич. — М., 1963.– ХV, 476 с.Иртеньева Н. Р. Именная фраза с предыменными атрибутами в совре-187. менном английском языке [Рукопись]: автореф. дис. … доктора филол. наук: 10.02.04/Н. Р. Иртеньева. — М., 1977. — 40 с.Исследование речевого мышления в психолингвистике. [Текст]/Под 188. ред. Ахутиной Т. В. и др. — М.: Наука, 1985. — 238 с.Ишевская Н. А. Oпыт структурно-семантического исследования (на ма-189. териале английских конструкций, указывающих на положение объекта в пространстве) [Рукопись]: дисс … канд филол наук: 10.02.04/наталья Александровна Ишевская. — М., 1978. — 113 с.Кадомцева Л. О. Українська мова. Синтаксис простого речення. 190. [Текст]/Л. О. Кадомцева. — К.: Вища шк., 1985. — 128 с.

Казарина В. И. Современный русский синтаксис: структурная органи-191. зация простого предложения: Учебное пособие. — [Електронний ре-сурс] — Елец: ЕГУ им. И. А. Бунина, 2007. — 329 с.//Режим доступу до тексту: http://window.edu.ru/window_catalog/pdf2 txt? p_id=27115&p_page=8 elsu32.pdfКаленич В. Семантико-синтаксичні параметри речень з одновалент-192. ними дієслівними предикатами стану — [Електронний ресурс]//Режим доступу до тексту: semantuko-suntaksuchni.pdfКалинина Е. Ю. Нефинитные сказуемые в независимом предложении. 193. Опыт типологического исследования. [Рукопись]: автореферат дис. … канд. филологических наук: 10.02.20/Калинина Елена Юрьевна. — Москва 1998. — 21 с.Каліущенко В. Д. Деякі універсалії у творенні дієслів від іменни-194. ків//Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспек-тах. — Донецьк: ДонНУ, 2003. — Вип. 7. — С. 5–12.Каліущенко В. Д. Словообразовательные универсалии//Материалы 195. докладов Шестой Международной конференции по славянскому словообразованию при Международном комитете славистов “Проблемы теории и истории славянского словобразования”. — Минск: МГЛУ, 2003. — С. 24–25Каліущенко В. Д. Типологія значень словотвірних афіксів//Міжнарод-196. на наукова конференція “Проблеми зіставної семантики”. — К.: КНЛУ, 2005. — С. 305–308.Каліущенко В. Д. Словотвірні обмеження в німецькій мові//Матеріали 197. ІІІ Міжнародного лінгвістичного семінару “Компаративістика і ти-пологія у лінгвістичній науці: здобутки і проблеми”, 10–13 червня 2005. — Донецьк, 2005. — С. 63–67.Карабан В. І. Переклад англійської наукової і технічної літератури.198. Граматичні труднощі, лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми. — Вінниця, Нова книга, 2004. — 576 с.Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. [Текст]: 199. Монография/Владимир Ильич Карасик; ВГПУ. — Волгоград: Пере-мена, 2002. — 477 с.; 2-е изд. — М.: Гнозис, 2004. — 390 с.Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность. [Текст]/Юрий 200. Николаевич Караулов. — М.: Наука, 1987. — 263 с.; — Изд.5-е, стер. — Москва: КомКнига, 2006 (М.: Ленанд — 261 с.)Катанская А. Р. О порядке некоторых препозитивных прилагательных 201. определений в современном английском языке [Рукопись]: дис. … канд. филологических наук: 10.02.04/А. Р. Катанская — М., 1958. — 251 с.


Кауль М. Р. Система свободных субстантивных словосочетаний в со-202. временном английском языке [Рукопись]: автореферат дис. … канд. филологических наук: 10.02.04/М. Р. Кауль. — М., 1970. — 28 с.Каушанская В. Л. Грамматика английского языка: пособие для студентов 203. пед. ин-тов. 3-е изд./Каушанская В. Л., Ковнер Р. Л., Кожевникова О. Н. и др. — Л.: Просвещение, 1967. — 319 с.Кацнельсон С. Д. Категории языка и мышления: Из научного насле-204. дия/Отв. ред. Л. Ю. Брауде. [Текст] — М.: Языки славянской культуры, 2001. — 864 с., ил.Кацнельсон С. Д. Типология языка и речевое мышление. [Текст]/Соло-205. мон Давидович Кацнельсон. — М.: Едиториал УРСС, 2004. — 224 с.Кацнельсон С. Д. О грамматической семантике. [Електронний ре-206. сурс]//Кацнельсон С. Д. Общее и типологическое языкознание. — Л., 1986. — С. 145–152.//Режим доступу до тексту: сайт Института лингвис-тических исследованийКварцхава М. И. Стилистические функции порядка слов в английском 207. предложении [Рукопись]: дисс … канд филол наук: 10.02.04/М. И. кварц-хава. — М., 1978. — 190 с.Кибрик А. Е. Современное состояние лингвистики. 24.02.2005. — [Елек-208. тронний ресурс]//Режим доступу до тексту: http://www.philol.msu.ru/~otipl/new/main/articles/kibrik/kibrik-2004-sovr_ling.ppt#256,1, Со-временное состояние лингвистикиКинен Э. Л. К универсальному определению подлежащего//Новое в за-209. рубежной лингвистике. — М.: Прогресс, 1982. — № 11, — С. 236–276.Киршина Т. С. Совместная встречаемость обстоятельств образа действия 210. в современном английском языке//Вопросы филологии– Л., 1977. — Вып. 6 — С. 42–50.Клацки Р. Память человека, структуры и процессы. [Текст]/Роберта 211. Клацки. — М.: Мир, 1978.– 315 с.Клеменова Е. Н. Высказывание с кванторными детерминантами как феномен 212. текста [Рукопись]: автореферат дис. … доктора филол наук: 10.02.01/Елена Николаевна Клеменова. — Ростов н/Д: Ростовская государственная академия архитектуры и искусства, 2006. — 50 с. [Електронний ресурс] — Режим до-ступу до тексту://http://www.russcomm.ru/rca_biblio/k/aref_klemenova.pdfКобозева И. М. Грамматика описания пространства//Логический анализ 213. языка. Языки пространств/Отв. ред. Н. Д. Арутюнова, И. Б. Левонтина. — М.: Наука, 2000. — С. 152–162.Кобозева И. М. Две ипостаси содержания речи: значение и смысл//Язык 214. о языке/Ред. Н. Д. Арутюнова. — М.: Языки рус. культуры, 2000. — С. 303–359.

Кобозева И. М. К распознаванию интенционального компонента смысла 215. высказывания (теоретические предпосылки)//Компьютерная лингвис-тика и интеллектуальные технологии: Тр междунар конф Диалог’2003/Под ред. И. М. Кобозевой, Н. И. Лауфер, В. П. Селегея. — М.: Наука, 2003. — С. 267–271.Кобрина Н. А. О присоединительных, уточнительных конструкциях 216. в современном английском языке//Ученые зап. Горьковского ГПИИЯ.– Горький, 1963. — Вып. 25. — С. 21–37Кобрина Н. А. Грамматика английского языка. Синтаксис/Кобрина Н. А., 217. Корнеева Е. А., Оссовская М. И., Гузеева К. А. — М.: Просвещение, 1986. — 160 с. (на английском языке)Ковальчук Н. П. Простые предложения со значением интеллектуальной 218. характеризаци субъекта-лица в современном русском языке.//Функци-ональная лингвистика. Язык. Культура. Общество. — Ялта, CLC, 2000, — С. 159–162.Ковальчук Т. С. Система нереальних умовно-наслідкових періодів в ан-219. глійській мові [Рукопис]: дис… канд. філол. наук: 10.02.04/Тетяна Сте-панівна Ковальчук. — Одеса, 2009. — 202 с., Додаток 16 с.Ковтунова И. И. Принципы словорасположения в современном русском 220. языке.//Сб. «Русский язык. Грамматические исследования» — М.: На-ука, 1967. — С. 129–132.Ковтунова И. И. Современный русский язык. Порядок слов и актуальное 221. членение предложения [Текст]/И. И. Ковтунова. — М.: Просвещение, 1976. — 239 с.Колегаева И. М. Текст как единица научной и художественной прозы. 222. [Текст]: Монография/Ирина Михайловна Колегаева. — Одесса: Редакционно-издательский отдел областного управления по печати, 1991. — 121 с.Колегаєва І. М. Нарис про комунікативну вторинність і вторинний семі-223. озис//Записки з романо-германської філології. — Вип. 16. — Одеса, 2005. — С. 78–87.Колегаєва І. М. Текстовая парадигма: микро-, макро-, мега-, гипер-, и про-224. сто текст.//Записки з романо-германської філології.– Вип. 20. — Одеса: Фенікс, 2008. — С. 67–75.Колокольцева Т. Н. Специфические коммуникативные единицы диало-225. гической речи. [Текст]/Т. Н. Колокольцева. — Волгоград: Изд-во Волго-градского госуниверситета, 2001. — 260 с.Колшанский Г. В. Проблемы логического анализа структуры языка. 226. [Рукопись]: дис. … доктора филол. наук: 10.02.20./Колшанский Геннадий Владимирович. — Москва, 1964. — 625 с.


Колшанский Г. В. От предложения к тексту.//Сущность, развитие 227. и функции языка. — М., 1987. — С. 37–43.Коляда В. П. Морфологическая структура и семантическая референт-228. ность производных наименований деятелей в современном английском языке [Рукопись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/Коляда Виктория Петровна. — Одесса, 1986. — 154 с.Коренцвит Л. С. Атрибутивные конструкции в современной английской 229. технической литературе [Рукопись]: автореферат дис. … канд. филоло-гических наук: 10.02.04/Л. С. Коренцвит. — М., 1966. — 31 с.Корсаков А. А. Лексическое и грамматическое содержание и употребле-230. ние глагола have в английском языке [Рукопись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/Корсаков Андрей Андреевич. — Одесса, 1979. — 237 с.К р а с и к о в Ю . В . А л г о р и т м ы п о р о ж д е н и я р е ч и . [ Те к с т ] : 231. Монография/Ю. В. Красиков. — Орджоникидзе: «ИР». — 1990. — 240 с.Кроль В. М. Психологические механизмы зрительного восприятия: 232. интегральная модель — [Електронний ресурс]//Режим доступу до тек-сту: http://www.hr-portal.ruКрыга Т. И. Структурно-семантическая организация простых предло-233. жений с глагольными предикатами трудового договора в современном русском языке [Рукопись]: дис. канд. филол. наук: 10.02.01/Крыга Тамара Ивановна. — Одесса. 1993, — 174 с.Крымский С. Б. Философско-гносеологический анализ специфики 234. понимания.//Понимание как логико-гносеологическая проблема. Киев: Наукова думка. — 1982. — С. 24–43.Кругликов Р. И. Принцип детерминизма и деятельность мозга. [Текст]: 235. Монография/Р. И. Кругликов. — М.: Наука. — 1988. — 224 с.Кузьмина С. Е. Проблема выделения структурных схем простого пред-236. ложения (на материале английского языка)//Вестник Челябинского государственного университета, 2009. — № 10 (148). Филология. Ис-кусствоведение. — Вып. 30. — С. 53–57.Крушельницкая К. Г. Очерки по сопоставительной грамматике немец-237. кого и русского языков. Изд 3-е. [Текст]: Монография/К. Г. Крушеь-ницкая. — М.: Издательство ЛКИ, 2008. — 272 с.Кубрякова Е. С. Проблемы представления знаний в современной науке 238. и роль лингвистики в решении этих проблем//Язык и структуры пред-ставления знаний. — М., 1992. — С. 4–38.Кубрякова Е. С. К проблеме ментальных репрезентаций/Кубрякова Е. С., 239. Демьянков В. З.//Вопросы когнитивной лингвистики. — М.: Институт языкознания; Тамбов: Тамбовский гос. университет им. Г. Р. Державина,

2007. — № 4. — С. 8–16. [Електронний ресурс]//Режим доступу до тексту: http://www.infolex.ru].Кулик Б. М. Курс сучасної української мови: Синтаксис. — 2-е вид., пере-240. робл. і доповн./Б. М. Кулик. — К.: Радянська школа, 1965. — 283 с.Кульбабська О. Вторинні предикати: лінгвальний статус, класифікація 241. і репрезентація в сучасній українській мові.//Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 18/Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. — Л 59 Донецьк: ДонНУ, 2009. — С. 70–75.Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис/За ред. Л. А. Бу-242. лаховського. — К.: Радянська школа, 1951. — Т. 2. — 408 с.Кутня Г. До питання класифікаційних критеріїв предикатів у мовознав-243. чій літературі.//Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 18/Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. — Л 59 Донецьк: ДонНУ, 2009. — С. 76–80.Кухаренко В. А. Интерпретация текста. [Текст]: Монография/Валерия 244. Андреевна Кухаренко. — Л.: Просвещение, 1978. — 327 с.Кухаренко В. А. Інтерпретація тексту: підручник [для філологічних фа-245. культетів]./Валерія Андріївна Кухаренко. — Вінниця: Нова Книга, 2004. — 272 с.Кучеренко І. К. Логіко-граматична природа речень з узагальнюючими 246. словами при однорідних членах//Мовознавство. — 1977. — № 6. — С. 6.Кучеренко І. Дієслово//Кучеренко І. Теоретичні питання граматики 247. української мови: Морфологія. — Вид. 2. — Вінниця: Поділля-2000, 2003. — С. 303–330.Лазарев А. В. Когнитивно-фреймовые особенности глагольных 248. и субстантивных средств выражения понимания (на материале английско-го и русского языков). [Рукопись]: автореферат дис. … канд. филол. наук: 10.02.20/Лазарев Александр Владимирович. — Пятигорск, 2009. — 30 с.Ларикова М. Л. Изучение композиционно-речевой формы «описание» 249. в когнитивном аспекте/Ларикова М. Л., Кузнецова Т. Я.//Материалы научной конфеенции «Межкультурная коммуникация в пространстве всемирного наследия: менеджмент и социокультурное проектирование». 15–16 октября 2008 г — [Електронний ресурс]//Режим доступу до тек-сту: http://www.acis.vis.ru/8/2/2_3/Laricova.htmЛевицкий Ю. А. Синтаксическая система языка: Учеб. пособие 250. по спецкурсу./Ю. А. Левицкий. — Пермь: ПГУ, 1983. — 88 с.Левицкий Ю. А. Изменяющаяся лингвистика//Международная научная 251. конференция Изменяющийся языковой мир. — Пермь, Пермский госу-ниверситет, ноябрь, 2001 — [Електронний ресурс]//Режим доступу до журналу: http://language.psu.ru/bin/view.cgi? m=002&lang=rus


Леденев Ю. Ю. Явление изофункциональности в синтаксисе языка. 252. [Текст]: Монография/Ю. Ю. Леденев. — Ставрополь: СГУ, 2001. — 168 с.Лекант П. А. Типы и формы сказуемого в современном русском языке. 253. [Текст]: Монография/П. А. Лекант. — М.: Высшая школа, 1976. — 145 с.Ленкова Т. А. Текстообразующие стратегии создания письменного дис-254. курса репортажа в современной немецкой прессе [Рукопись]: дис. … кандидата филологических наук: 10.02.04/Ленкова Татьяна Алексан-дровна; [Место защиты: Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова] — Москва, 2009. — 198 с.Леонідов О. Реорганізація порядку слів у інфінітивному реченні мети 255. (на матеріалі середньоанглійських пам’яток).//Наукові записки. — Ви-пуск 81 (2).– Серія: Філологічні науки (Мовознавство): У 4 ч.– Кіро-воград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009.– (462 с.) — С. 94–98.Леонтьев А. А. Чтение как понимание//Язык и речевая деятельность 256. в общей и педагогической психологии/Моск. псих.-соц. ин-т. — М., 2001, С. 249–250.Леонтьев Д. А. От слова к реальности: возможности языка и онтологи-257. ческий статус сообщения//Вопросы психолингвистики. — № 4, — 2006. — Москва. — С. 47–54.Лешкова Н. Комплексна тема, її структурні особливості.//Донецький 258. вісник Наукового товариства ім. Шевченка. т. 22 — Донецьк: Україн-ський культурологічний центр, Східний видавничий дім. — 2008. — С. 51–60.Лиепа Е. И. Семантическая обусловленность порядка слов в прозаичес-259. кой и поэтической речи//филологические науки, 1980. — № 5. — С. 82–94.Лимарь Л. С. О порядке слов в современном английском языке.//Сб. 260. научн. тр./МГПИИЯ им. М. Тореза, 1972. — Вып. 66. — С. 18–25.Лисенко Ю. В. Прості ускладанені речення//Сучасна українська мова: 261. Довідник/Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко за ред. О. Д. По-номарева. –2-ге вид. випр. і доп. — К.: Либідь, 1996. — 336 с.Лисоченко Л. В. Высказывания с имплицитной семантикой (логический, 262. языковой и прагматический аспекты) [Текст]: Монография/Л. В. Лисо-ченко. — Ростов н/Д: Изд-во рост. ун-та, 1992. — 160 с.Логвиненко А. Д. Восприятие пространственных свойств 263. и предметов/А. Д. Логвиненко, В. В. Столин//Познавательные процессы: ощущения, восприятия. М. 1982. — С. 246–275.Ломтев Т. П. Структура предложения в современном русском языке. 264. [Текст]/Под ред. Н. Д. Арутюновой. — М.: Наука, 1979. — 198 с.

Ломтев Т. П. Предложение и его грамматические категории. [Текст]: 265. Монография. — Изд. 3-е./Т. П. Ломтев. — М.: Издательство ЛКИ, 2007. — 200 с.Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров. Человек — текст — семиосфе-266. ра — история. [Текст]: Монография/Ю. М. Лотман. — М.: Школа «Яз. рус. культуры», 1999. — 464 с.Лурия А. Р. Язык и сознание. [Текст]/Под ред. Е. Д. Хомской. — Ростов 267. н/Д.: Феникс, 1998. — 416 с.Маковська Н. Когнітивний аналіз дискурсу як методологічна база для 268. вивчення непорозуміння//Філологічні студії. — Луцьк, 2008. — № 1–2. — С. 370–377.Малащенко В. П. Свободное присоединение предложно-падежных форм 269. имени существительного в современном русском языке. [Текст]: Монография/В. П. Малащенко. — Ростов н/Д: Изд-во РГУ, 1972. — 171 с.Малащенко В. П. Роль детерминантов в формировании семантической 270. структуры предложения/В. П. Малащенко//Семантическая структура предложения. — Ростов-на-Дону: РГУ, 1978. — С. 70–85.Мартынюк О. А. Грамматическое содержание и употребление глаголов 271. can, may, must, ought, dare, need в современном английском языке [Руко-пись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/Мартынюк Ольга Аркадьевна. — Одесса, 1982. — 234 с.Марченко Т. В. Парцеляція як явище речення й тексту//Лінгвістичні 272. студії: Зб. наук. пр./Укл. А. Загнітко та ін. — Донецьк: ДонДУ, 2000. — Вип. 6. — С. 132–136.Марченко Т. Закономірності вияву семантичної неповноти речень та їх 273. корелятивність/некорелятивність з формальною неповнотою.//Доне-цький вісник наукового товариства ім. Шевченка. Мовознавство Т. 22. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — С. 60–73.Масицька Т. Є. Семантико-синтаксична валентність дієслова [Рукопис]: 274. автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01/Т. Є. Масицька; НАН України; Ін-т укр. мови. — К., 1995. — 16 с.Масицька Т. Є. Граматична структура дієслівної валентності. [Текст]: 275. Монографія/Т. Є. Масицька. — Луцьк: Волин. держ. ун-т ім. Лесі Укра-їнки, 1998. — 207 с.Матвєєва О. Аналіз дефініцій тексту як об’єкту лінгвістичного дослі-276. дження.//Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 213. германська філологія. Чернівці: «Рута», 2004. — С. 31–40.Медвідь М. М. Формальне й семантичне варіювання моделі THERE-V-N 277. (mod)-L у сучасній англійській мові [Рукопис]: автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.04/М. М. Медвідь. — Харків, 2003.– 16 с.


Мейзерский В. М. Понимание как внутриязыковая интерпретация.//По-278. нимание как логико-гносеологическая проблема. — Киев: Наукова дум-ка. — 1982. — С. 143–150.Меркулова Н. О. Засоби тема-рематичного поділу висловлювання [Ру-279. копис]: дис… канд. філол. наук: 10.02.01/Наталя Олексіївна Меркулова. — Дніпропетровський національний ун-т. — Д., 2006. — 178 с.Мецлер А. А. Структурные связи в тексте. [Текст]: Монография/А. А. Мец-280. лер. — Кишинев: Штиинца. — 1987. — 144 с.Мещанинов И. И. Структура предложения. [Текст]: Монография/Иван 281. Иванович Мещанинов. — М.-Л. Изд. Академии наук СССР. — 1963. режим доступа к тексту//http://www2.unil.ch/slav/ling/textes/MESCHANINOV63/1.htmlМилевская Т. В. Связность как категория дискурса и текста (Когнитивно-282. функциональный и коммуникативно-прагматический аспекты) [Руко-пись]: дис. … д-ра филол. наук: 10.02.19, 10.02.01./Милевская Татьяна Валентиновна. — Ростов н/Д, 2003. — 390 с.Минкин Л. М. К характеристике предложения в лингвистике языка, речи 283. и текста.//Вісник Харківського державного університету № 386. — Хар-ків: Константа, 1996. — С. 75–79.Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій [Текст]: 284. Монографія/М. В. Мірченко. — Вид. 2-ге, переробл. — Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. — 393 с.Михальченко М. Оцінка у філософсько-логічному та психологічному 285. аспектах//Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. — Випуск 18/Укл.: Ана-толій Загнітко (наук. ред.) та ін. — Л 59 Донецьк: ДонНУ, 2009. — С. 8–13.//www.mova.dn.uaМойсієнко А. К. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис про-286. стого ускладненого речення. [Текст]: Монография/Анатолій Кирилович Мойсієнко. — К.: ПП Я. Січовик, 2006. — 240 с.Мокшанцев Р. И. Психология рекламы: учебное пособие/Науч. Ред. 287. М. В. Удальцова. — М: ИНФРА-М., Новосибирск: Сибирское соглашение, 2001. — 230 с.Морозова И. Б. Грамматическая структура и семантика простого пред-288. ложения и его конституентов (в английской диалогической речи) [Ру-копись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/Ирина Борисовна Морозо-ва. — Одесса, 1984. — 160 с.Морозова І. Б. Парадигматичний аналіз структури і семантики елемен-289. тарних комунікативних одиниць у світлі гештальт теорії в сучасній ан-глійській мові: монографія/Ірина Борисівна Морозова. — Одеса: Дру-карський дім, 2009. — 384 с.

Морозова І. Б. Таксономія елементарних комунікативних одиниць 290. у сучасній англійській мові [Рукопис]: дис. … д-ра філол. наук: 10.02.04/Морозова Ірина Борисівна — Одеський національний ун-т ім. І. І.Мечникова. — Одеса, 2010. — 36 с.Мороховский А. Н. Стилистика английского языка: Учебник/А. Н. Мо-291. роховский, О. П. Воробьева, Н. И. Лихошенрст, З. В. Тимошенко. — К.: Высшая школа, 1984. — 247 с.Москальская О. И. Текст — два понимания и два подхода//Русский 292. язык. Функционирование грамматических категорий. Текст и кон-текст. — М.: Наука, 1984. — С. 154–162.Москальская О. И. Грамматика текста: пособие по грамматике немец-293. кого языка [для институтов и факультетов иностранных языков]/О. И. Москальская. — М.: Высшая школа, 1981. — 183 с.Мустайоки А. Теория функционального синтаксиса: от семантических 294. структур к языковым средствам [Текст]: Монография/Арто Мус-тайоки. — М.: Языки славянской культуры, 2006. — 512 с. — (Studia philologica)Мусхелишвили Н. Л. Значение текста как внутренний 295. образ/Н. Л. Мусхелишвили, Ю. А. Шрейдер.//Вопросы психологи. — 1997. — № 3. — С. 79–91.Науменко А. М. Філологічний аналіз тексту (основи лінгвопоетики). 296. Навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закла-дів]/Анатолій Максимович Науменко. — Вінниця: Нова книга, 2005. — 416 с.Науменко А. М. Текст в оценке современных филологов//Новітня 297. філологія: Журнал. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Мо-гили, 2005. — № 3 (23). — С. 172–189.Нечипоренко В. Ф. Сигнальность-знаковость в мышлении и речи 298. (на осознаваемом и неосознаваемом уровнях): [спецкурс по психо-логии и лингвистике для студентов и аспирантов ист.-филол. фак.]/В. Ф. Нечипоренко — М.: МГПИ им В. И. Ленина. — 1982. — 55 с.Ніка О. І. Аспектологія аналізу суб’єктивного в лінгвістиці//Акту-299. альні проблеми української лінгвістики: теорія і практика: Зб. наук. праць. Випуск VII. — К.: Київ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка, 2000 — С. 15–22.Никитин М. В. Курс лингвистической семантики: Учебное пособие 300. [для студентов, аспирантов и преподавателей лингвистических дисциплин (к курсам языкознания, лексикологии и теоретической грамматики) в школах, лицеях, колледжах и вузах]/М. В. Ники-


тин. — С.-Петербург: Научный центр проблем диалога, 1996. — 760 с.Николаева Т. М.//Новое в зарубежной лингвистике. — М.: Прогресс, 301. 1978. — Вып. 8. Лингвистика текста. Современное состояние и перспективы. (Вступительная статья) — С. 5–39.Норман Б. Ю. Синтаксис речевой деятельности [Текст]: Монография/Бо-302. рис Юстинович Норман. — Минск: Вышэйш.шк., 1978. — 152 с.Норман Б. Ю. Грамматика говорящего/Борис Юстинович Норман. — 303. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1994. — 229 с.Носенко И. А. Начала статистики для лингвистов: Учебное пособие — М.: 304. Высш. школа, 1981. — 157 с.Образцова Е. М. Относительная позиция членов простого двусоставно-305. го неэллиптированного предложения в современном английском языке [Рукопись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/Елена Михайловна Об-разцова. — Одесса. — 1987. — 167 с., Приложение 67 с.Образцова Е. М. Типы непростых комплементов в художественном тек-306. сте.//Конференция молодых ученых ОГУ. — Одесса: ОГУ. — 1987. С. 34–35.Образцова Е. М. Относительная позиция обстоятельственного модифи-307. катора в структуре простого повествовательного предложения.//[Депо-нир в ИНИОН АН СССР № 35687 от 30.09.1988]. — 27 с.Образцова Е. М. Линейная организация многокомпонентных 308. атрибутивных цепочек//[Депонир в ИНИОН АН СССР № 35688 от 30.09.1988]. — 16 с.Образцова Е. М. Об однородности членов предложения//Вопросы языка 309. и стиля научно-технической и художественной литературы. Сборник научных трудов. — Львов, 1988. — [Депонир в ИНИОН АН СССР № 38263 от 08.06.1989]. — 4 с.Образцова Е. М. О взаимодействии эмоциональности и синтакси-310. са//Акустика речи и слуха. Одесса.– 1989.– С. 124–130.Образцова Е. М. О грамматическом статусе «модальных 311. слов»//Функциональные, типологические и лингводидактические аспекты исследования модальности. — Иркутск. — 1990. — С. 87–89.Образцова Е. М. Относительная позиция членов простого повествова-312. тельного предложения в современном английском языке. [Методические указания по теоретической грамматике]/Е. М. Образцова. — Одесса: Изд-во ОГУ, 1990. — 3 п. л.Образцова Е. М. Взаимодействие некоторых грамматических категорий 313. на уровне синтаксиса/Е. М. Образцова, О. А. Мартынюк.//Типология грамматических категорий. Ленинград: Наука, 1991. — С. 167–169.

Образцова Е. М. Некоторые наблюдения над линейной организацией 314. высказывания в английском, русском и украинском языках.//Актуальные проблемы изучения языка и речи, межличностной и межкультурной коммуникации. Межвузовский сборник научных трудов. Харьков: ХГУ. — 1996. — С. 134–136.Образцова Е. М. О валентности глагола в предложениях с начальным 315. «There»/Е. М. Образцова, Т. И. Домброван//Актуальные проблемы изуче-ния языка и речи, межличностной и межкультурной коммуникации. Меж-вузовский сборник научных трудов. Харьков: ХГУ. — 1996.– С. 70–72.Образцова Е. М. Соотношение синтактико-функциональных и семантико-316. ролевых моделей простого предложения (на материале английского, украинского и русского языков)//Іноземна філологія на межі тисячо-літь. — Харків: Константа, 2000. — С. 215–217.Образцова Е. М. Высказывания с объектным и адвербиальным воспол-317. нителем: их смысло-ролевые структуры и референциальная семантика (на материале английского, украинского и русского языков)//Вестник ХНУ № 500. — 2000. — С. 163–167.Образцова Е. М. Логические, семантические грамматические роли 318. и отношения элементов высказывания//Мова і культура. Вип. 1. — Том 1. — Київ, 2000. — С. 152–158.Образцова Е. М. Лінійна послідовність елементів висловлювання як відо-319. браження когнітивних процесів//Мова і культура. Вип. 2. — Том 2. — Київ, 2000. — С. 174–179.Образцова Е. М. Грамматический статус синсемантических лексем in, up, 320. down, off в простом неэллиптированном предложении/Е. М. Образцова, Т. П. Сазыкина//Мова і культура. — Вип. 3. — Том 3. — Київ, 2000. — С. 145–151.Образцова Е. М. Смысло-ролевые модели и референциальная семантика 321. предложений S [VO]p//Наукові записки Кіровоградського ДПУ ім В. Винниченка № 31. — 2001. — С. 167–171.Образцова О. М. Комунікативна семантика основних синтаксичних 322. структур англійської мови/Е. М. Образцова, Т. П. Сазыкина//Мовна комунікація та методика викладання іноземних мов. — Одеса: Астро-прінт. — 2001. С. 51–52.Образцова О. М. Граматичне значення речення з точки зору інтерпрета-323. ційної семантики//Проблеми зіставної семантики. Збірник наукових праць. — Вип. 5. — Київ, 2001. — С. 275–278.Образцова О. М. Апозитивний модифікатор — дійсний член речен-324. ня?//Актуальні проблеми держави і права. — Вип. 11. — Одеса: Юридич-на література, 2002. — С. 716–724.


Образцова Е. М. Явление компрессии в нереально-условных 325. предложениях/Е. М. Образцова, Т. С. Ковальчук//Мова і культура. — Киів: Видавничий Дім Дмитра Бураго. — 2002. — Випуск 4., — Т. 3. — Ч. 1. — С. 195–202.Образцова О. М. Речення-примітив як мінімальний текст (З погляду 326. референціально-рольової семантики)//Мова і культура. — Київ: Ви-давничий дім Дмитра Бураго. — 2002. — Випуск 4. — Т. 3. — Ч. 2. — С. 5–14.Образцова О. М. Просте речення моделі S [V]p з погляду 327. референціально-рольової семантики.//Південний архів (Збірник науко-вих праць. Філологічні науки). — Херсон: ХДУ, 2003. — Вип. ХХШ.– С. 161–164.Образцова Е. М. Обязательность/факультативность членов предложе-328. ния как фактор синтактико-семантического анализа высказывания//Нова філологія — № 3 (14), 2002. — Запоріжжя: ЗДУ. — С. 81–90.Образцова О. М. Предложение-примитив как мимнимальный текст 329. (композиционно-речевая форма «рассуждение»)//Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). Випуск 5. — Т. 3. — Ч. 2. — Київ: Ви-давничий дім Дмитра Бураго, 2002. — С. 69–75.Образцова Е. М. Синтаксический анализ простого предложения со-330. временного английского языка/Е. М. Образцова. — Одесса: Феникс, — 2003. — 94 с.Образцова О. М. Базове речення структури S [VСs]р як комунікативна 331. мовленнєва форма тексту «опис».//Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Випуск 18. — Одеса: Юридична літе-ратура, 2003. — С. 902–906.Образцова Е. М. Синтаксический и семантико-ролевой статус «десеман-332. тизированного» «формального подлежащего» There//Мова і культу-ра. — Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, — 2003. — Вип. УІ. — Т. 5. — Ч. 2. — С. 160–168.Образцова О. М. Універсальне й особливе в референтній семантиці 333. «номінативного» речення української, російської та англійської мов.//Записки з українського мовознавства. — Випуск 12 «Українська ментальність: діалог світів». Збірник наукових праць. — Одеса: Астро-принт, 2003. — С. 296–307.Образцова Е. М. Cемантика дієслова-зв’язки як індикатор суб’єктивної 334. модальності висловлювання.//Українське мовознавство. — Випуск 29–30. — Київ, 2004. — С 73–76.Образцова О. М. Референтна та рольова семантика простого речен-335. ня.//Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та

Болонський процес. Матеріали Міжнародної наукової конференції (24– 25 листопада 2004). — Чернівці: Рута, 2004. — С. 207–210.Образцова Е. М. Межъязыковая универсальность когнитивного факто-336. ра в линейной организации высказывания//Матеріали Міжнародної науково-методичної конференції [Ювілейні 4 Каразинські читання, присвячені 200-річчю ХНУ: «Людина. Мова. Комунікація»] (2 листо-пада 2004). — Харків, 2004. — С. 198–201.Образцова Е. М. Классификация адвербиальных модификаторов в про-337. стом английском предложении//Мова і культура, — Випуск 7, — Т. 4. — Ч. 2. — Київ: Видавничій дім Дмитра Бураго, 2004. — С. 213–218.Образцова Е. М. Когнитивный фактор в линейной организации 338. высказывания как межъязыковая универсалия//Ученые записки Тав-рического национального университета им В. И. Вернадского. — Т. 18 (57). — № 1 Филология. — Симферополь: Таврический национальный университет им В. И. Вернадского, 2005. — C. 43–48.Образцова О. М. Обставини в простому реченні: синтаксичний статус 339. та класифікація (на матеріалі сучасної англійської мови)//Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету. — Випуск 2. Гума-нітарні та юридичні науки. — Одеса: Фенікс, 2005. — С. 17–28.Образцова Е. М. Универсальность критерия обязательности/факульта-340. тивности для семантико-синтаксической структуры предложения (на материале английского, русского и украинского языков)//Мова і культура. — Випуск 9, — том У1 (94) Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. — Київ: Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Видавничій дім Дмитра Бураго, 2007. — С. 103–110.Образцова Е. М. Когнитивная основа обязательности и достаточности 341. синтаксической структуры предложения-примитива//Наукові записки МГУ. — Випуск 6. Матеріали Міжнародної наукової конференції на честь 90-річчя д. ф. н. професора А. К. Корсакова [„Лінгвістична теорія: над-бання, актуальні проблеми та перспективи розвитку”]. — Одеса: Ви-давництво Міжнародного гуманітарного університету, 2007. — С. 32–37.Образцова Е. М. Линейная организация высказывания как межъязыковая 342. универсалия (на материале английского, русского и украинского языков) [Текст]: монография/Е. М. Образцова. — Одесса: Фенікс, 2010. — 400 с.Одинцов В. В. Стилистика текста/В. В. Одинцов. — М.: Наука, 1980. — 343. 263 с.; 3-е изд. — М.: КомКнига/URSS, 2006.Одинцова М. П. Пределы современного синтаксиса [Електронний ре-344. сурс] Режим доступу до тексту://http://www.univer.omsk.su/trudy/fil_ezh/n2/odincova.html


Павлова А. В. Роль акцентной структуры высказывания для перевода 345. и лексикографии//Вестник ПГТК: проблемы языкознания и педагоги-ки. — Пермь: ПГТУ, 2007. — № 10 (16). — С. 56–72.Павлова А. В. Психолингвистический аспект инверсии//Вопросы пси-346. холингвистики. — М., 2007, — Т. 4, — С. 73–80.Павлова А. В. Интерпретация акцентной структуры высказывания при 347. восприятии письменной речи//Acta linguistica Petropolitana. Труды Института лингвистических исследований Российской академии наук/Отв. ред. Н. Н. Казанский. — Т. III. — Ч. 3. — СПб.: Нестор-История, 2007. — С. 65– 118. Режим доступу до тексту: http://iling.spb.ru/pdf/alp/alp_III_3.pdfПадучева Е. В. Говорящий: субъект речи и субъект сознания.//Логичес-348. кий анализ языка. Культурные концепты. — М.: Наука. — 1991. — С. 164–168.Падучева Е. В. Высказывание и его соотнесенность с действительностью: 349. Референциальные аспекты семантики местоимений. Изд. 4-е, испр. и доп./Елена Викторовна Падучева. — М.: КомКнига, 2004. — 272 с.; Изд. 4-е, стереотипное. — М.: Едиториал УРСС, 2004. — 288 с.Падучева Е. В. Дейктические компоненты в семантике глаголов движе-350. ния//Динамические модели всемантике лексики. — М.: Языки славян-ской культуры, 2004. — С. 373–390.Падучева Е. В. О семантике синтаксиса: Материалы к трансформацион-351. ной грамматике русского языка. — Изд. 2-е, испр. и доп./Елена Викто-ровна Падучева. — М.: КомКнига, 2007. — 296 с.Падучева Е. В. Структура события: семантические роли, аспектуальность, 352. каузация (2009 г.) [Електронний ресурс]. Режим доступу до тек-сту://http://lexicograf.ru/files/event-structure_rus.pdf)Панфилов В. З. Гносеологические аспекты философских проблем 353. языкознания/В. З. Панфилов. — М.: Наука, 1982. — 185 с.Общение. Текст. Высказывание/Отв. ред.: канд. филол. наук Ю. А. Со-354. рокин, канд. филол. наук Е. Ф. Тарасов. — М.: Наука, 1989. — 175 с.Певзнер А. П. Категория пространства как средство выражения подтек-355. стовой информации (на материале русского и английского языков) [Рукопись]: автореферат дис. … канд. филол. Наук: 10.02.19/Анна Пав-ловна Певзнер. — Ростов-на-Дону, 2007. — 21 с.Перебийніс В. І. Статистичні методи для лінгвістів. — Вінниця: Нова 356. Книга, 2001. — 186 с.Петренко В. Ф. Психосемантика сознания [Електронний ресурс]. — М.: 357. из-во Мос. Ун-та, 1988. Режим доступу до тексту: http://ethnopsyhology.narod.ru/libr/P/petrenko.htm

Пиотровский Р. Г., Бектаев К. Г., Пиотровская А. А. Математическая 358. лингвистика. — М.: Высш. школа, 1977. — 383 с.Пірус Г. О. Актантне оточення релятивів у предикатному виразі. —//Мова 359. і культура. (Науковий щорічний журнал). — К.: Видавничий Дім Дми-тра Бураго, 2003. — Вип. 6. — Т. ІІІ. — Ч. І. Лінгвокультурологічна інтер-претація тексту. — С. 272–277.Пилипак В. Антропоцентричні та егоцентричні концепції в лінгвісти-360. ці//Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 18/Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. — Л 59 Донецьк: ДонНУ, 2009. — С. 13–18.Плотникова А. М. Когнитивное моделирование семантики глагола 361. (на материале глаголов социальных действий и отношений) [Рукопись]: автореферат дис. … доктора филологических наук: 10.02.19/Анна Ми-хайловна Плотникова. — Екатеринбург — 2009. — 38 с. Режим доступу до тексту://urgu0665 s.pdfПлющ М. Я. Прикладковий компонент у структурі простого ускладне-362. ного речення//Науковий часопис нац пед ун-ту ім М. П. Драгоманова. — Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови. — Вип. 1. — К.: НПУ ім М. П. Драгоманова, 2005. — С. 5.Попова З. Д. Проблема моделирования концептов в лингвокогнитивных 363. исследованиях/З. Д. Попова, И. А. Стернин//Мир человека и мир языка: Серия “Концептуальные исследования”. — Вып. 2. — Кемерово, 2003. — С. 8–74.Потаенко Н. А. Языковая темпоральность: содержательные аспекты 364. [Текст]: Монография/Н. А. Потаенко. — Пятигорск: ПГЛУ, 2007. — 310 с.Потебня А. А. Из записок по русской грамматике/Александр Афанасье-365. вич Потебня. — М.: Просвещение, 1968. — Т. 3. — 549 с.Почепцов Г. Г. Конструктивный анализ структуры предложения [Текст]: 366. Монография/Георгий Георгиевич Почепцов. — Киев: Вища школа. — 1971. — 192 с.Почепцов Г. Г. Синтагматика английского слова [Текст]: Моногра-367. фия/Георгий Георгиевич Почепцов. — Киев: Вища школа. — 1976. — 111 с.Пражский лингвистический кружок: Сб.ст./Сост., ред., и предисл. 368. Н. А. Кондрашова. — М.: Прогресс, 1967. — 559 с.Приходько А. М. Складносурядні речення в сучасній німецькій мові 369. [Текст]: Монография/Анатолій Миколайович Приходько. — Запоріжжя: ЗДУ, 2002. — 292 с.Приходько А. И. Когнитивно-дискурсивный потенциал оценки и способы 370. его выражения в современном английском языке [Рукопись]: дис. …


д-ра филол. наук: 10.02.04./Анна Ильинична Приходько. — Запо-рожье, 2004. — 428 c.Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-371. дискурсиній парадигмі лінгвістики [Текст]: Монография/Анатолій Миколайович Приходько. — Запоріжжя: Прем’єр, 2008. — 332 с.Прияткина А. Ф. Об однородных и неоднородных определени-372. ях//Вопросы грамматики и стилистики русского языка. — Хаба-ровск: Хабаровск. гос. пед. ин-т, 1965. — С. 167–176.Прияткина А. Ф. Русский язык. Синтаксис осложненного предло-373. жения. Учеб. пособие [для филол. спец.]/А. Ф. Прияткина. — М.: Высшая школа, 1990. — 176 c.Прокопчук А. А. Текст и предложение//Вестник ХГУ, № 372. — 374. 1992. — С. 77–83.Прохоров Ю. Е. В поисках концепта/Юрий Евгеньевич Прохоров. — 375. 2-е изд. — М.: Флинта: Наука, 2009. — 176 с.Пузырев А. В. Элементы и единицы языка в пяти ступенях сущнос-376. ти.//Предложение и слово. Межвузовский сборник научных тру-дов. — Саратов: издательский центр «Наука», 2008. — С. 142–149.Путіліна О. Роль граматичних форм дієслова й імені у формуван-377. ні структури українського й англійського речення (з позицій відмінкової граматики)//Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. — Т. 26. — Донецьк: Український культурологічний центр, Східний видавничий дім. — 2009. — С. 75–84.Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. [Текст]/Т. В. Радзієв-378. ська. — Київ: НАН України. — 1998. — 194 с.Радіонова Т. М. Статус, семантика і функція ряду в структурі про-379. стого речення [Рукопись]: автореферат дис. … канд філол наук: 10.02.01/Тетяна Михайлівна Радіонова; Донецький національний ун-т. — Донецьк, 2004. — 18 с.Радіонова Т. Функціонально-семантичні типи ряду//Донецький ві-380. сник Наукового товариства ім. Шевченка. т. 22 — Донецьк: Укра-їнський культурологічний центр, Східний видавничий дім. — 2008. — С. 104–118.Распопов И. П. Актуальное членение предложения [Текст]: Моно-381. графия/Игорь Павлович Распопов. — Уфа: Изд-во Башк. ун-та, 1961. — 163 с.Распопов И. П. Строение простого предложения в современном 382. русском языке [Текст]: Монография/Игорь Павлович Распопов. — М., 1970. — С. 40– 41.

Реферовская Е. А. Лингвистические исследования структуры текста. 383. [Текст]: Монография/Елизаветта Артуровна Реферовская. — М.: На-ука, 1983. — 213 с.Реферовская Е. А. Коммуникативная структура текста в лексико-384. грамматическом аспекте/Е. А. Реферовская; отв. ред. А. В. Бондарко. — Л.: Наука, 1989. — 168 с.Розанова Е. А. Композиционно-речевые формы в англоязычной худо-385. жественной и публицистической прозе (сопоставительное исследова-ние на материале произведений XIX–XX вв.) [Рукопись]: дис. … канд филол наук: 10.02.04/Елена Абрамовна Розанова. — Одесса, 1996. — 167 с.Ромашко С. А. Язык: структура концепта и возможности развертывания 386. лингвистических концепций.//Логицистический анализ языка. Культурные концепты. — М.: Наука.– 1991. — С. 161–163.Руднев А. Г. Синтаксис современного русского языка. Учебное посо-387. бие [для ун-тов и пед. ин-тов]/А. Г. Руднев. — М.: Высшая школа, 1963. — 364 с.Сазыкина Т. П. Грамматическое содержание и употребление 388. указательных местоимений в современном английском языке [Руко-пись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/Татьяна Павловна Сазыкина.– Одесса, 1984. — 162 с.Сазыкина Т. П. Дискуссионные аспекты определения содержания 389. понятия «предложение» в лингвистике.//Записки з романо-германської філології. Вип 8. — Одеса: Вид-цтво ОНУ, 2000. — С. 101–108.Сазыкина Т. П. Структура модификации в простом предложении со-390. временного английского язю — [«Функциональная лингвистика. Яз. Культура. Общество — ІІ»] Матер-лы конференц. — Ялта, Симферо-поль: Институт языкознания им А. А. Потебни, Отделение яз и ли-терат РАН, Таврический нац универ им В. И. Вернадского, 2000. — С. 309–312.Сазыкина Т. П. Грамматический статус глагола как компонетнта пред-391. ложения.//Записки з Романо-германської філології. — Випуск 6. — Одесса: Латстар; 2000. — С. 101–107.Сазыкина Т. П. Синтаксические структуры и члены простого пред-392. ложения современного английского языка.//Наукові записки. Серія: Філологічні науки/Мовознавство/, вип. 31. — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Вінниченка, 2001. — С. 159–161.Сазикіна Т. П. Деякі синтаксичні структури простого нееліптичного 393. речення в англійській та українській мовах.//Лінгвістичні студії.


Збірник наукових праць, вип. 8. — Донецьк: ДонНУ, 2001. — С. 88–94.Сазыкина Т. П. Грамматическая омонимия некоторых часто 394. употребляемых лексем соврем английского языка.//Нова філологія. — № 1 (12) — Запоріжжя: ЗДУ, 2002. — С. 46–51.Сазыкина Т. П. Грамматическая семантика модификатора-наречия в со-395. ставе структуры модификации английского языка.//Мова і культура. Наукове видання. — Вип. 4. — Т. ІІІ. — Ч. 2.– Київ: Видавничий дім Бу-раго, 2002. — С. 71–75.Сазыкина Т. П. Грамматические омонимы в функции модификатора 396. (на материале английского языка)//Мова і культура. (Науковий що-річний журнал). — К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. — Вип. 6. — Т. V. — Ч. 2. Національні мови в їхній специфіці та взаємодії. — С. 154–160.Самойлова И. В. Лексико-грамматические сигналы коммуникативной 397. расчлененности английского предложения [Рукопись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/И. В. Самойлова. — Горький, 1979. — 177 с.Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуника-398. ции [Текст]/Елена Александровна Селиванова. — К.: Фитосоциоцентр, 2002. — 336 с.Селиванова Е. А. Когнитивная ономасиология [Текст]/Елена Алексан-399. дровна Селиванова. — К.: Фитосоциоцентр, 2000. — 248 с.Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний 400. та етнокультурний аспекти) [наукове видання]/Олена Олександрівна Селіванова. — К. — Черкаси: Брама, 2004.Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія [науко-401. ве видання]/Олена Олександрівна Селіванова. — Полтава: Довкілля. — К., 2006. — 716 с.Селіванова О. О. Когнітивний аспект термінотворення (на матеріалі 402. української номенклатури ентомофауни)/Олена Олександрівна Селіва-нова. [Електронний ресурс]//Когнитивно-ономасиологический фактор полисемии производной лексики; Когнітивна концепція словотворчої мотивації. Режим доступу до тексту://http://selivanova.net/downloads/Kognityvny%20 aspect%20 terminotvorennya.docСеливанова Е. А. Принцип дискурсоцентризма и стратегические 403. программы украинской телерекламы//Язык. Текст. Дискурс: Научный альманах Ставропольского отделения РАЛК/Под ред. проф. Г. Н. Ма-наенко. — Выпуск 6. — Краснодар: Изд-во, 2008. — С. 66–76 Режим доступу до тексту://http://www.russcomm.ru/rca_biblio/issue/sgpi_almanakh6.pdf.

Селиверстова О. Н. Контрастивная синтаксическая семантика: (Опыт 404. описания). [Текст]/О. Н. Селиверстова. — М.: Наука. — 1990. — 150 с.Селиверстова О. Н. Когнитивная семантика на фоне общего развития 405. лингвистической науки//Вопросы языкознания. — М.: Наука, 2002. — № 6. — С. 12–26.Семенець О. О. Синергетика поетичного слова [Текст]/О. О. Семенець. — 406. Кіровоград: Імекс ЛТД, 2004. — 338 с.Семонтюк О. Вставлені конструкції: структурний аналіз//Актуальні 407. проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. Збірник наукових праць: Рівненського державного гуманітарного університету. — Вип. 13. — Рівне: РДГУ, 2005. — С. 25–27.Серебренников Б. А. Роль человеческого фактора в языке: язык 408. и мышление [Текст]: Монография/Б. А. Серебренников. — М.: Наука, 1988. — 242 с.Сидоров Е. В. Системное определения текста и некоторые проблемы 409. коммуникативной лингвистики//Вопросы системной организации речи. МГУ, 1988. — С. 38–47.Сиротинина О. Б. Порядок слов в русском языке/Ольга Борисовна 410. Сиротинина. Серия «Лингвистическое наследие ХХ века». Изд.3. Изда-тельство — Едиториал УРСС, 2003. — 172 с.Сиротинина О. Б. Лекции по синтаксису русского языка: Учебное посо-411. бие. Изд. 3-е, доп./Ольга Борисовна Сиротинина. М.: КомКнига, 2006. — 144 с.Скобликова, Е. С. Второстепенные члены предложения в свете современ-412. ной лингвистической проблематики [Текст]/Е. С. Скобликова//Русский язык: исторические судьбы и современность: междунар. конгресс. — М.: Изд-во МГУ, 2001.Скрэгг Г. Семантические сети как модели памяти//Зарубежная лингвис-413. тика. — М.: Прогресс, 1999. — в 3 т. — Т. 3. — С. 259–303.Слісаренко І. Інфінітивна комплементація сенредньоанглійських дво-414. перехідних дієслів з нетиповою синтаксичною поведінкою//Наукові записки. — Випуск 81 (2).– Серія: Філологічні науки (Мовознавство): У 4 ч. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. — С. 36–40.Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання/І. І.415. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. — К.: Вища школа, 1994. — 670 с.Смирницкий А. И. Синтаксис английского языка/Александр Иванович 416. Смирницкий. — М.: изд-во Лит-ры на иностр. языках, 1957. — 286 с.


Смирнов С. Н. Диалектика отражения и взаимодействия в эволюции 417. материи [Текст]: Монография/С. Н. Смирнов. — М.: Наука, 1974. — 382 с.Смирнова Н. Ф. Дистантность синтаксически связаных элементов пред-418. ложения в современном английском языке [Рукопись]: дис. … канд филол наук: 10.02.04/Н. Ф. Смирнова. — Л.; 1966. — 184 с.Смирнова Н. Ф. К описанию семантики единиц синтаксического уровня 419. (семантика порядка слов английского языка)//Романское и Германское языкознание. — Минск, 1980.– Вып. 10.– С. 59–65.Смирнова Н. Ф. Линейность и порядок языковых элементов в англий-420. ском языке//Романское и германское языкознание. — Минск, 1985.– Вып. 15. — С. 15–19.Современный русский язык/Под ред. В. А. Белошапковой. — М.: Высшая 421. школа, 1981. — 438 с.Сорокин Ю. А. Психолингвистические аспекты изучения текста. [Текст]: 422. Монография/Ю. А. Сорокин. — М.: Наука. — 1985. — 165 с.Стародумова Е. А. Синтаксис современного русского языка [Електро-423. нний ресурс]/Е. А. Стародумова. — Владивосток: Изд-во Дальневосточ-ного университета, 2005. — 142 с. Режим доступу до тексту://http://window.edu.ru/window_catalog/pdf2 txt? p_id=18330&p_page=1Стеблин-Каменский М. И. Спорное в языкознании [Текст]: 424. Монография/М. И. Стеблин-Каменский. — Л.: Изд-во Ленингр. Ун-та, 1974. — 139 с.Степанов Ю. С. Изменчивый образ языка в науке ХХ века//Язык и на-425. ука конца ХХ века. — М.: РГГУ, 1995. — С. 7–34.Степанов Ю. С. Имена, предикаты, предложения [Текст]: Моногра-426. фия/Юрий Сергеевич Степанов.– М.: Наука, 1981.– 360 с.Степанов Ю. С. В трёхмерном пространстве языка (Семиотические 427. проблемы лингвистики, философии, искусства) [Текст]: Моногра-фия/Юрий Сергеевич Степанов. — М.: Наука, 1985. — 335 с.Степанов Ю. С. Методы и принципы современной лингвистики. — изд. 4-е, 428. стереотипное/Юрий Сергеевич Степанов. — М.: Едиториал УРСС, 2003. — 312 с.Степанов Ю. С. Константы: словарь русской культуры. — изд. 3-е, испр. 429. и доп./Юрий Сергеевич Степанов. — М.: Академический Проект, 2004. — 992 с.Стернин И. А. Значение в языковом сознании: специфика описа-430. ния.//Вопросы психолингвистики. — 2006, № 4. — С. 171–179.Структурный синтаксис английского языка/под ред. Л. П. Иофик. — Л.: 431. Изд-во Ленинградского ун-та, 1972. — 175 с.

Ступина И. Ю. Коммуникативная организация высказывания в контек-432. стуальном и семантическом аспектах. [Рукопись]: дис … канд филол наук: 10.02.04/И. Ю. Ступина. — Л., 1979. — 190 с.Сулимовская З. В. Грамматическая сущность и функционирование струк-433. тур вторичной предикации в современном английском языке [Рукопись]: дис … канд филол наук: 10.02.04/З. В. Сулимовская. — Одесса. — 1981. — 175 л.; 289;Сусов И. П. Введение в теоретическое языкознание: [Электронный 434. учебник]. — [Модифицировано в ноябре 2006 г.] — Книжное издание: И. П. Сусов. Введение в языкознание. — М.: Восток-Запад, 2006. — 382 с. Режим доступу: http://homepages.tversu.ru/%7 Eips/LingFak1.htm#2Сучасна українська мова: підручник/О. Д. Пономарів, В. В. Різун, 435. Л. Ю. Шевченко та ін.; За ред. О. Д. Пономарева. — К.: Либідь, 1997. — 400 с.Тагуэлл Д. Динамическая грамматика и ее употребление в автоматичес-436. кой обработке языка. [Електронний ресурс]. Режим доступу до тек-сту://[email protected] Тамарченко Н. Д. Повествова-ние//Введение в литературоведение. М.: Высшая школа, 1999. С. 279–295Тарасов Е. Ф. Общение. Текст. Высказывание: (предисловие к сборнику) 437. [Текст]/Е. Ф. Тарасов. — М.: Наука, 1989. — 175 с.Татьянченко Н. Ф. Семантика локалізатора в буттєвому елементарному 438. реченні/Н. Ф. Татьянченко//Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). — К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. — Вип. 6. — Т. ІІІ. — Ч. І. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. — С. 577–583.Таранец В. Г. Энергетическая теория речи [Текст]: Монография/Ва-439. лентин Григорьевич Таранец. — Киев-Одесса: Вища школа, 1981. — Режим доступу до тексту: (http://oridu.odessa.ua/books/energietheorie.zip).Таранець В. Г. Арії. Слов’яни. Руси: Походження назв Україна і Русь 440. [Текст]: Монография/Валентин Григорович Таранець. — Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. — 296 с.Таранець В. Г. Генезис граматичної категорії числа в індоєвропейських 441. мовах//Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Кара-зіна “Іноземна філологія на межі тисячоліть”. № 471. — Харків: Констан-та, 2000 — С. 261–272.Таранець В. Г. Діахронія мови: Збірка статей/За заг. ред. проф. Л. М. Го-442. лубенко. — Одеса: Друкарський дім, 2008. — 232 с. Режим доступу до тек-сту: (http://oridu.odessa.ua/books/Diachronie.pdf).


Таранець В. Г. Індоєвропейський етимон ‘води’ в гідронімах Укра-443. їни//Слов’янський збірник. Вип. V. — Одеса: АстроПринт, 1998. — С. 119–124.Таранець В. Г. Походження поняття числа і його мовної реалізації (до ви-444. токів індоєвропейської прамови). Вид. 2, перероб. і доп.: Монографія/Ва-лентин Григорович Таранець. — Одеса: АстроПринт, 1999. — 116 с. Режим доступу до тексту: (http://oridu.odessa.ua/books/zahlen.zip).Таранець В. Г. Про генетичну спорідненість назв Сонця і Місяця у мовах 445. (на матеріалі слов’янських та германських мов)//Слов’янський збірник. Вип. 6. — Одеса: Астропринт, 1999. — С. 67–72.Таранець В. Г. Про спорідненість етимологій слова ‘бог’ в германських та 446. слов’янських мовах//Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації. — Харків: Вид.-во ХДУ “Кон-станта”, 1996. — С. 177–178.Таранець В. Г. Рефлекси індоєвропейського *kw- в слов’янських мо-447. вах//Слов’янський збірник. Випуск І. — Одеса: Вид.- во ОДУ, 1996. — С. 79–83.Таранець В. Г. Природа і функціонування фонеми [R] у мові старших 448. рун/В. Г. Таранець, І. В. Слободцова//Мова. Науково-теоретичний часо-пис з мовознавства. — № 10. — Одеса: Астропринт, 2005. — С. 44–47.Таранець В. Г. Трипільський субстрат: Походження давньоєвропейських 449. мов [Текст]: Монография/Валентин Григорович Таранець. — Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. — 276 с.Тарасов Е. Ф. Вопросы психолингвистики 4–2006 Москва 450. Ψλ Предисло-вие. — С. 4.Таукчи Е. Когнитивная основа субстантивов «life»/«жизнь» 451. и «death»/«смерть»/Е. Таукчи//Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 18/Укл.: Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. — Л 59 Донецьк: ДонНУ, 2009. — С. 287–292. Режим доступу до тексту://www.mova.dn.uaТеньер Л. Основы структурного синтаксиса [пер. с франц.]/Люсьен Те-452. ньер/Редкол.: Г. В. Степанов (пред.) и др.; Вступ. ст. и общ. ред. В. Г. Гака. — М.: Прогресс, 1988. — 656 с. — (Языковеды мира).Торсуева И. Г. Интенция и смысл высказывания/И. Г. Торсуева. — М.: 453. Наука, 1979. — 112 с.Трнка Б. Некоторые наблюдения относительно логических классов 454. и порядка слов//Теория языка. Англистика. Кельтология. — М.: Наука, 1976. — С. 215–119.Тумбрукати Е. Семантико-синтаксические характеристики интервью 455. (на материале английского языка)/Е. Тумбрукати//Наукові записки. —

Випуск 81 (2).– Серія: Філологічні науки (Мовознавство): У 4 ч.– Кіро-воград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009.– (462 с.) С. 320– 323.Тураева З. Я. Лингвистика текста: Текст: Структура и семантика./Зи-456. наида Яковлевна Тураева. — М.: Просвещение, 1986; Изд.2, доп. 2009. — 144 с.Тюхтин В. С. Отражение, системы, кибернетика: Теория отражения 457. в свете кибернетики и системного подхода/Тюхтин Виктор Степано-вич. — М.: Наука, 1972. — 256 с.Уемов А. И. Логические основы метода моделирования [Текст]: Моно-458. графия/Авенир Иванович Уемов. — М.: Мысль, 1971.– 311 с.Уемов А. И. Истина и пути ее познания [Текст]: Монография/Авенир 459. Иванович Уемов. — М.: Политиздат, 1975. — 88 с.Уемов А. И. Вещи. Свойства. Отношения [Текст]: Монография/Авенир 460. Иванович Уемов. — М.: Изд-во АН СССР, 1963. — 184 с.Українська мова: Енциклопедія. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Вид-во 461. “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с.Українська мова. Навч. посібник/Л. І. Мацько, Л. О. Кадомцева, П. П. Ко-462. ноненко, О. М. Сидоренко. 1-е вид. — К.: НВП «Вирій), НВП «Українсьь-кий обрій», 1995. — 272 с.Ускова И. И. Сочетаемость и функционирование детерминантов 463. в неглагольных предложениях (на материале произведений М. А. Шоло-хова) [Рукопись]: автореф. дис … канд. филол. наук: 10.02.01/Ирина Ивановна Ускова. — Ростов-на-Дону — 2007, — 30 с.Уфимцева Н. В. Этнопсихолингвистика: вчера и сегодня//Вопросы 464. психолингвистики № 4–2006 Москва Ψλ– С. 92–101.Филмор Ч. Дело о падеже [Текст]/Ч. Филмор//Новое в зарубежной 465. лингвистике.– Выпуск 10. — 1981. — С. 369–495.Филмор Ч. Дело о падеже открывается вновь — [в 3 т.] — [Текст]/Ч. Фил-466. мор//Новое в зарубежной лингвистике.– Выпуск 10. — 1981. — С. 496–530.Финогина Л. Н. Функционирование и грамматический статус лексемы it 467. в современном английском языке [Рукопись]: дис. … канд. филол. наук: 10.02.04/Людмила Николаевна Финогина. — Одесса, 1982. — 164 с.Финогина Л. Н. Лексико-семантический анализ элементов основных 468. синтаксических моделей традиционо безличных конструкций/Л. Н. Фи-ногина//Язык и культура. Вып. 5 — т. 2. — Ч. 2. — Киев: Издательский Дом Дмитрия Бураго.– 2002. — С. 201–205.Финогина Л. Н. К вопросу об особенностях структур некоторых типов 469. традиционно безличных предложений/Л. Н. Финогина//Мова і культу-ра. (Науковий щорічний журнал). — К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго,


2003. — Вип. 6. — Т. ІІІ. — Ч. І. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. — С. 172–177.Функциональные, типологические и лингводидактические аспекты ис-470. следования модальности: Тезисы докладов конференции. — Иркутск, 1990. — 128 с.Хайрутдинов З. Р. Сравнительный анализ лексико-грамматических осо-471. бенностей оригинальных и переводных текстов английского языка [Рукопись]: автореферат дис … канд. филол. наук: 10.02.19/Загид Ради-кович Хайрутдинов. — М., 2008. — 13 с.Цивьян Т. В. Модель мира и её лингвистические основы [Текст]: 472. Монография/Т. В. Цивьян. — М.: КомКнига, 2005. — 280 с.Циммерлинг А. В. Типологический синтаксис скандинавских языков 473. [Текст]: Монография/А. В. Циммерлинг. — М., 2002. — 571–600; 634–664Циммерлинг А. В. Порядок слов в русском языке/А. В. Циммер-474. линг//Текст, Структура и семантика. Доклады XI международной кон-ференции М.: МГГУ, 2007. — С. 138–151,Циммерлинг А. В. Синтаксические нули в теории грамматики/А. В. Цим-475. мерлинг//Dialog’2009.indb 526 15.05.2009. — С. 527Чахоян Л. П. Коммуникативно-семантическая теория высказывания 476. (на материале ново-английского языка) [Рукопись]: дис. … доктора филол наук: 10.02.04/Людмила Петровна Чахоян. — Л., 1980. — 390 с.Черноватый Л. Н. Психологические основы теории педагогической 477. грамматики/Л. Н. Черноватый. — Харьков: Основа. — 1992. — 245 сЧерняховская Л. А. Перевод и смысловая структура [Текст]: 478. Монография/Л. А. Черняховская.– М.: Междунар. отношения, 1976. — 264 с.Чеснокова Л. Д. Конструкции с творительным предикативным и его 479. эквивалентами и система членов предложения в современном русском языке [Рукопись]: автореф. дис … д-ра филол. наук: 10.02.01/Чеснокова Лидия Дмитриевна. — Л., 1973. — 55 с.Чикина Л. К. Присловные и предложенческие связи в русском синтак-480. сисе: учеб. пособие/Л. К. Чикина, В. В. Шигуров. — М.: Флинта: Наука, 2009. — 192 с.Чумаков А. И. Грамматический статус и употребление дву-481. составных неэллиптических предложений и их компонентов в современном немецком языке [Рукопись]: дис. канд. филол. Наук: 10.02.04/Александр Иванович Чумаков. — Одесса, 1989. — 159 с.

Чупашева О. М. Грамматическая основа предложения: проблемы и ре-482. ш е н и я [ е л е к т р о н н и й р е с у р с ] Р е ж и м д о с т у п у д о т е к -сту://http://rus.1 september.ru/2005/13/6.htm)Шаламов Ю. В. К проблеме аналитизма морфологии и синтаксиса ан-483. глийского языка/Ю. В. Шаламов//Лингвистические исследования. К 75-летию В. Гака. Дубна: Феникс+. — 2001. С. 138– 149Шамсутдинов Ф.А, Соотношение структурной и коммуникативной 484. функций порядка слов в современном английском и немецком языках [Рукопись]: дис… канд.филол.наук: 10.02.04/Ф. А. Шамсутдинов. — Таш-кент, 1974. — 210 с.Шахтер П. Ролевые и референциальные свойства подлежащего/П. Шах-485. тер//Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1982. — № 11. — С. 317–356.Швачко С. Концептуальний підхід до структурних одиниць текстів: 486. контрастивні аспекти [Електронний ресурс]/С. Швачко, І. Кобякова, Т. Анохіна//Режим доступу: http://visnyk.sumdu.edu.ua/arhiv/2007/2 (107)/33_Shvach.pdf.Шведова Н. Ю. Существуют ли детерминанты как самостоятельные 487. распространители предложения/Н. Ю. Шведова//Вопр. языкознания. — 1968. — № 2. — С. 39–50.Шведова Н. Ю. О соотношении грамматической и семантической 488. структуры предложения/Н. Ю. Шведова//Славянское языкознание. — М., Наука, 1973. — С. 461–472.Шведова Н. Ю. Распространение простого предложения/Н. Ю. Шве-489. дова//Русская грамматика: Синтаксис. — М.: Наука. — Т.ІІ. — 1982.Шведова Н. Ю. Теоретические результаты, полученные в работе над 490. «Русским семантическим словарем»/Н. Ю. Шведова//Вопр. языкознания. 1999. — № 1. — С. 3–16.Швец (Петрова) А. Г. Формально-синтаксическое осложнение пред-491. ложения (на материале русского и английского языков). Автореф. … канд. филол. наук: 10.02.19/А. Г. Швец (Петрова) — Саратов, 2006. — 20 с.Шевченко И. С. Историческая динамика прагматики предложения: 492. английское вопросительное предложение16–20 вв. [Текст]: Моно-графия/Ирина Семеновна Шевченко. — Харьков: Константа. — 1998. — 168 с.Шевякова В. Е. Современный английский язык: Порядок слов, актуаль-493. ное членение, интонация [Текст]: Монография/Валентина Ефимовна Шевякова. — М.: Наука, — 1980. — 380 с.


Шелякин М. А. Язык и человек: К проблеме мотивированности языковой 494. системы: учеб.пособие/М. А. Шелякин. — М.: Флинта: Наука, 2005. — 296 с.Шингаров Г. Х. Теория отражения и условный рефлекс. Издательство 495. “Наука”, — М., 1974. — 319 с.Шинкарук В. Д. Категорії модусу і диктуму у структурі речення [Текст]: 496. Монография/Василь Дмитрович Шинкарук. — Чернівці: Рута,. 2002. — 271 с.Шинкарук В. Д. Модус и диктум в структуре предложения [Рукопись]: 497. дис… д-ра филол. наук: 10.02.01/Василий Дмитриевич Шинкарук. — Черновицкий национальный ун-т им. Юрия Федьковича. — Черновцы, 2003. — 465 с.Шкурко О. В. Синтаксична омонімія в сучасній російській мові. [Руко-498. пис]: дис. … канд. філолог наук: 10.02.01/О. В. Шкурко. — Дніпропе-тровськ. — 1996. — 159 с.Шкурко О. В. Синтаксична омонімія в сучасній російській мові. [Руко-499. пис]: автореф. дис. … канд. філол наук: 10.02.01/О. В. Шкурко. — Дніпро-петровськ. — 1996. — 19 с.Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: Підручник. — К.: Видавни-500. чий центр „Академія”, 2004. — 408 с.Щерба Л. В. Избранные труды по русскому языку. — М.: Учпедгиз, 1957. — 501. 188 с.Щибря О. Ю. Композиционно-речевые формы как составляющие худо-502. жественного текста: содержание и структура: На материале романа Г. Бёлля «Глазами клоуна» и его переводов на русский язык [Рукопись]: дис. … кандидата филологических наук: 10.02.19/О. Ю. Щибря — Крас-нодар, 2006. — 160 с.//http://www.dissers.info/disser_25868.htmlЭнгельс Ф. Анти-Дюринг/Фридрих Энгельс — М.: Политиздат, 1969. — 503. 483 с.Юрченко В. С. Философия языка и философия языкознания: Лингво-504. философские очерки [Текст]: Монография/В. С. Юрченко. — Л: ЛКИ КомКнига, 2007. — 368 с.Янко Т. Е. Актантная структура как фактор фразовой просодии. Три 505. принципа выбора акцентоносителя коммуникативно релевантного акцента/Т. Е. Янко [Електронний ресурс]//Типология языка и теория грамматики. Материалы международной конференции, посвященной 100-летию со дня рождения С. Д. Кацнельсона. — СПб, 2007. Режим до-ступу до тексту: http://iling.spb.ru/grammatikon/mater/dsk_2007.htmlЯрбус А. Л. Роль движений глаз в процессе зрения/А. Л. Ярбус//Хресто-506. матия по ощущению и восприятию. — М. — 1975. — С. 361–367.

Яремчук С. И. Конструкции с однородными членами и обощающими 507. словами в свете грамматики: Автореф. … дис. канд. филол. Наук. — Дне-пропетровск, 1985Ярцева В. Н. Контрастивная грамматика [Текст]/Виктория Николаевна 508. Ярцева. — М.: Наука, 1981. — 111 с.Ярцева В. Н. Типологические универсалии и креолизация языка/В. Н. Яр-509. цева//(Известия АН СССР. Серия литературы и языка. — Т. 49. — № 6. — М., 1990. — С. 488. Режим доступу до тексту://Фундаментальная электронная библиотека «Русская литература и фольклор». http://feb-web.ru/feb/feb/atindex/tindex19.htm)Alexiadou A. & Anagnastopoulou E. 1998. Parametrizing AGR: Word Order, 510. V-movement and EPPchecking//Natural Language and Linguistic Theory 16: 491–539.Arbib, M. A., 2005, From Monkey-like Action Recognition to Human Language: 511. An Evolutionary Framework for Neurolinguistics, Behavioral and Brain Sciences. (Revision Completed February 1, 2004.). with the Author’s response to the Commentaries on the article (completed August 22, 2004). BBS_2005_Arbib.pdfBabby L. 2002. Subjectlessness, External Subcaterization, and the Projection 512. Principle//Journal of Slavic Linguistics. 10: 341–88.Bache, Carl. The order of Premodifying Adjectives in Present Day English^ 513. diss/ — Odense University Press, 1978. — 100 p.//Odense University Studies in English.Bishop, D. V. M. (2002). Putting language genes in perspective. Trends in 514. Genetics, 18, 57–59Bloomfield L. Language. — L.: George Allen &Unwin Ltd., 1955.– 556 p.,515. Boeckx C. & N. Hornstein. 2004. Movement under Control//Linguistic Inquiry 516. 34, 269–280.Bolinger D. Forms of English. Accent, Morpheme, Order. — Cambridge-517. Massachusetts: Harvard University Press, 1965. — VIII, 334 p.Bolinger D. Aspects of language. — N. Y.-Chicago-San Francisco-Atlanta: 518. Harcourt Brace Jovanovich, Inc. 1975. — 628 p.Bolinger. D. Meaning and Form. — L.-N. Y.: Longman, 1977. — 212 p.519. Branimir Belaj & Goran Tanackovic Faletar. The conceptual-semantic basis 520. of grammatical relations: the case of the Croatian predicate instrumental//SLS 2009: Book of Abstracts. 4 th Annual Meeting of the Slavic Linguistic Society. Malgorzata E. Cavar Damir Cavar. September стр 14Brown G., Yule G., Discourse Analysis. — CUP 1993. — 304 p.521. Browne. Clitic Ordering in Vojvodina Rusinski//Slavic Linguistic Society 522. 3, Ohio June 10–12, 2008.


Bryant M. M. Modern English and its Heritage. — N. Y., 1949. — 492 p.523. Chatman S. Pre-Adjectivals in English Nominal Phrase//American Speech. — 524. 1960. — May — No2. — P. 83–89.Chomsky N. Syntactic Structures. — The Hague-Paris: Mouton, 1968. — 525. 118 pp.C h o m s k y N . T h r e e f a c t o r s i n l a n g u a g e d e s i g n / N o a m 526. Chomsky//Linguistic Inquiry, Volume 36, Number 1, Winter 2005, 1–22. — _ 2005 by the Massachusetts Institute of Technology — http://www.biolinguistics.uqam.ca/Chomsky_05.pdfChomsky N. Of minds and language: a dialogue with Noam Chomsky in the 527. Basque country/Noam Chomsky, Massimo Piattelli-Palmarini, Pello Salaburu, Pello Salaburu Etxeberria, Juan Uriagereka. (edited by Massimo Piattelli-Palmarini, Juan Uriagereka, and Pello Salaburu), Oxford: Oxford University Press, 2009.- 448 p.//http://www.chomsky.info/books.htmClark, A. G. (2003). Inferring nonneutral evolution from human-chimp-mouse 528. orthologous gene trios/A. G Clark, S. Glanowski, R. Nielsen, P. D. Thomas, A. Kejariwal, M. A. Todd, et al.//Science, No 302 (5652), P.1960–1963Close R. Teacher’s Grammar: the Central Problems of English/R. A. Close 529. (Author), Michael Lewis (Editor). — Hove East Sussex: Language Teaching Publications, 1992. — Revised edition (1 Jan 1992). — 166 pp.Comrie B. Linguistic typology and Language universals. — Oxford University 530. Press, 1981Copestake A., Flickinger D., Sag I. A. (2001). Minimal Recursion Semantics: 531. An Introduction. Language and Computation/A. Copestake, D. Flickinger, I. A. Sag//Minimal Recursion Semantics: An Introduction. Language and Computation — Vol I, — No. 3, 1– 47Corominas-Murtra, B. The ontogeny of scale-free syntax networks: phase 532. transitions in early language acquisition/Corominas-Murtra, B., Valverde, S., and Sole, R.. Advances in Complex Systems, 2009. — 12 (3). — P. 371– 392. http://www.isrl.illinois.edu/~amag/langev/author/bcorominasmurtra.htmlCroft W. Typology and Universals. — Cambridge University Press, 1994; 533. 2002. — 368 рр. Режим доступу до тексту: 10 [1].1.1.163.3811.pdfCurm G. O. English Grammar. — N. Y.: Barnes&Noble Inc., 1966. — 308 рp.534. Dale, P. S., Simonoff, E., Bishop, D. V. M., Eley, T. C., Oliver, B., Price, T. S., 535. Purcell, S., Stevenson, J., & Plomin, R. (1998). Genetic influence on language delay in two-year-old children.//Nature Neuroscience, — 1 (4), 324–328.Danes Fr. A three-level approach to syntax//Travaux Linguistic de Prague, 536. 1964. — Vol.1. — P.225– 235.

Danks J. H., Glacksberg S. Psychological Scaling of Adjective 537. Orders//JVLVB. — 1971. — No 10. — P. 63– 67.Danks J. H., Schwenk M. A. Prenominal Adjective Order and Communicative 538. Context//JVLVB.– — N. Y.-L.: Academic Press.– 1972. — Vol.11, No 1. — P. 183– 187.Dimitrova-Vulchanova, M. (2004) ‘Verbs of Motion and their Con-539. ceptual Structure’, talk given at the Workshop on the Encoding of Motion in Language, Turku, March 11–12, 2004] [Електронний ресурс] [Режим доступу до тексту]://http://www.salc-sssk.org/salc07/boa/Booko-fAbstracts_v2007–11–12.pdfEnard, W., Przeworski, M., Fisher, S. E., Lai, C. S., Wiebe, V., 540. Kitano, T., Monaco, A. P., & Paabo, S. (2002). Molecular evolution of FOXP2, a gene involved in speech and language. Nature, 418, 869–872.Erades P. A. Points of Modern English Syntax. — Amsterdam: Swets and 541. Zeitlinger B. V., 1975.Fillmore Ch. Construction Grammar/Charles Fillmore, Paul Kay, Laura 542. Michaelis & Ivan Sag (2004). [Електронний ресурс] [Режим доступу до тексту]://CSLI Publications; також: http://www.constructiongrammar.org/bibliography.htmFrancis W. Nelson. The structure of American English. — New York.: The 543. Ronald Press Company, 1958. — 614 pFries Ch. C. The Structure of English. — N. Y. — Berlingame: Harcourt, Brace 544. & World, Inc., 1952. — 304 p.Frazier L., Fodor J. D. The sausage machine: A new two-stage parsing 545. model//Cognition. 1978. Vol. 6, pp. 291–325 544-а. Fries Ch. C. American English Grammar. — N. Y.-L.: D. Appleton-Century Company Inc., 1940. — P. 37–290Fried, Mirjam. Agent back-grounding as a functional domain: reflexivization 546. and passivization in Czech and Russian.//In T. Solstad & B. Lyngfelt (eds.), Demoting the agent: passive, middle and other voice phenomena — Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. [Linguistics today. — 2006. — No 96] — P. 83–109.Fried, Mirjam. The polyfunctional structure of jestli in spoken Czech.//In F. 547. Štícha & J. Šimandl (eds.), Gramatika a korpus/Grammar and Corpora 2005, 57–67. Praha: ÚJČ AV ČR.Fry D. B. The physics o f speech: Cambridge Textbooks in 548. Linguistics/D. B. Fry. — Cambridge University Press, 1979. — 156 ррGanshina M. A., Vasilevskaya N. M. English grammar. — Moscow: Higher 549. school publishing house, 1964. — 548 p.


Gargett AD. Toward an Interactive Model of Person Reference: Paper 550. presented at The 3 rd Newcastle Postgraduate Conference in Theoretical and Applied Linguistics, July 2008, University University of Newcastle Upon Tyne, Newcastle, UK.//Gargett.pdfGarman Michael Psycholinguistics. — Cambridge University Press, 1990 — 551. xx, 512 p. (Cambridge textbooks in linguistics).Gibson, E. ‘Linguistic Complexity: Locality of Syntactic Dependencies’, 552. Cognition — (1998). — No 68 — P. 1–76.Goldberg, Adele E. Constructions: A Construction Grammar Approach to 553. Argument Structure (Cognitive Theory of Language and Culture Series). University of Chicago Press, 1995. — 565 p.Greimas A.-J. Réfl exions sur les modèles actantiels//Greimas A.-J. Sémantique 554. structurale. P.: Larousse, 1966 — p. 172–186.Gustafsson M. Fronting of Adverbials in Four Genres of English//Stockholm 555. Studies in English. — Stockholm, 1983. — No 57. — P. 7–17.Halliday M. A.K, Construing Experience through Meaning: a Language-based 556. Approach to Cognition/Halliday M. A. K., Matthiessen Ch. M.I. M.. — London: Cassell (Open Linguistics Series), 1999. — London and New York: Routledge, 1990–204 р.Hartvigson H. H., Jakobsen L. K. Inversion in present day English//Odense 557. University. Studies in English/Odense University Press, 1974. — Vol.2. — 96 p.Haspelmath, M. Parametric Versus Functional Explanations of Syntactic 558. Universals — MS, Max Planck Institute for Evolutionary Anthropology, Leipzig. — 2006. — [Електронний ресурс] Режим доступу до тексту: [PDF]Haspelmath, Martin. Parametric versus Functional Explanations of Syntactic 559. Universals//in: T. Biberauer, Hg., The Limits of Syntactic Variation. Amsterdam: John Benjamins Publishing Co., 2008. — P. 75–107.Hauser, M. D., Chomsky, N., & Fitch, W. T. The faculty of language: what is it, 560. who has it, and how did it evolve?//Science, 2002. — No 298. — P. 1569–1579.Hawkins, J. A. A Performance Theory of Order and Constituency. Cambridge 561. Studies in Linguistics, Vol. 73 — Cambridge: Cambridge University Press, 1994. — 496 pp.Hawkins, J. A. Processing Complexity and Filler-gap Dependencies Across 562. Grammars//Language — (1999) — No 75. — P. 244–285.Hawkins, J. A. The Relative Ordering of Prepositional Phrases in English: 563. Going beyond Manner-Place-Time//Language Variation and Change, (2000). — No 11. — P. 231–266.

Hawkins, J. A. Why Are Categories Adjacent?//Journal of Linguistics, 564. (2001). — No 37. — P. 1–34.Hawkins John A., Language Universals and the Performance-Grammar 565. Correspondence Hypothesis. — 2008. [Електронний ресурс] Режим до-ступу до тексту://http://lingo.stanford.edu/sag/L204/Hawkins-LgUnivFinal.pdfHill. A. A. Introduction to Linguistic Structures. (From Sound to Sentence in 566. English). — N. Y.: Harcourt, Brace & Company, 1958. — 496 p.Hill A. A. Selected articles on the teaching of English as a foreign language — 567. Oxford University Press, 1967. — 143 p.Hurford, James R. Diversity in languages, genes, and the language 568. faculty/James R. Hurford and Dan Dediu.//Botha and Knight/The Cradle of Language 09-Botha_and_Knight-chap09–30.10.2008–8:22 am. — Р. 163–184. [Електронний ресурс] Режим доступу до тек-сту://hurford08 diversityLanguageGene.pdfHunyadi, László: Grouping, the cognitive basis of recursion in language [Електро-569. нний ресурс] — Argumentum, 2 (2006), 67–114. — Kossuth Egyetemi Kiadó (Debrecen).Ilyish B. The Structure of Modern English — L.: Prosveschenije, 1971. — 570. 366 p.Isenberg, H. “Text” versus “Sata”//Probleme der Textgrammatik 2. — Berlin, 571. 1977. — P. 141–143.Jakobson, R. Implications of Language Universals for Linguistics.//Сб. 572. «Universals of Language», Cambridge, Mass., 1963. Значение линг-вистических универсалий для языкознания. Доклад на конференции, посвященной лингвистическим универсалиям. [Перевод В. В. Шепо-рошкина]//Якобсон Роман Язык и бессознательное (Работы разных лет) . — 188 с . [Електронний ресурс] Режим доступу до тексту://http://chibl.ru/lib/study/psihologiyaipedagogika/jakobson_r__183).Jacobson Sven. Factors Influencing the Placement of English Аdverbs in 573. Relation to Auxilieries. A Study in Variation//Acta Universitis Stockholmiensis. Stockholm Studies in English. — Stockholm, 1975. — 599 pJackendoff R. The Architecture of the Language Faculty. Cambridge (Mass.), 574. MA: MIT Press., 1997. — pp. 262.Jackendoff R. Foundations of Language: Brain, Meaning, Grammar, 575. Evolution — Oxford/New York: Oxford University Press, 2002 [Електро-нний ресурс] Режим доступу до тексту: http://www.cscs.umich.edu/~crshalizi/reviews/jackendoff-foundations/


Jackendoff, Ray. Language, Consciousness, Culture: Essays on Mental 576. Structure (Jean Nicod Lectures). Cambridge, Mass.: MIT Press, 2007. — pp. 403.Jackendoff, Ray. Language, Consciousness, Culture: Essays on Mental 577. Structure (Jean Nicod Lectures) (Bradford Books) — Cambridge, Mass.: MIT Press, 2009. — 432 pp., 21 [Електронний ресурс] Режим доступу до тексту: illus.//http://mitpress.mit.edu/books/chapters/026251253 Xchap1.pdf; 026251253 Xpref1.pdfJasna Belc. Systemic Subject-Verb Inversion in Romance (Western) and 578. Slovene. [Електронний ресурс] Режим доступу до тексту://SLS 2009: Book of Abstracts. 4 th Annual Meeting of the Slavic Linguistic Society Malgorzata E. Cavar Damir Cavar. September 2009. University of Zadar & IHJJ. — Р. 14–17Jespersen O. Essentials of English Grammar. — L.: George Allen and Unwin 579. Ltd., 1946. — 387 рр.Jespersen O. A Modern English Grammar on Historical Principles. — P. 580. 1–7. — Copenhagen-London. — 1946. — 387 p.Jespersen O. A modern English grammar on historical principles. P. — 1 –7 — 581. Copenhagen-L.: Ejnar Munksgard, George Allen & Unwin Ltd., 1949. — pt.VII: Syntax. — 683 p.Johnson-Laird Ph. How we reason/Oxford University press, 2006. — 582. 573 pp. [Електронний ресурс] Режим доступу до тексту: http://www.amazon.com/How-We-Reason-Philip-Johnson-Laird/dp/0198569769#reader_0198569769Johnson, M. The Body in the Mind: The Bodily Basis of Meaning, Imagination, 583. and Reason. Chicago: University of Chicago Press, — 1987. — P. xiv. [Електро-нний ресурс] Режим доступу до тексту: [PDF]Kempson Ruth M. Semantic Theory. — CUP. — 8 th edition. — 1995. — 584. 2732 p.Kempson, Ruth, Wilfred Meyer-Viol & Dov Gabbay. Dynamic Syntax: The 585. Flow of Natural Language Understanding. — Blackwell. — 2001. — [PDF]Kirkwood H. W. Aspects of Word-Order and Its Communicative Function in 586. English and German//Journal of Linguistics. — L., 1969 — April — Vol 5, No 1. — P. 85–107.Klein Wolfgang. Second Language Acquisition. CUP. — 1995. — 191 p.587. Korsakov A. K., Korsakov A. A., Korsakov Al. A. Theoretical Foundations of 588. Modern English Grammar. — Part 1 Syntax. — Odessa: Odessa University. — Typescript, 1982. — 327 p.Kravchenko, Al. Biology of Cognition and Linguistic Analysis. From Non-589. Realist Linguistics to a Realistic Language Science. — Frankfurt am Main,

Berlin, Bern, Bruxelles, New York, Oxford, Wien: Peter Lang, 2008. — 304 ppLai, C. S. L., Fisher, S. E., Hurst, J. A., Vargha-Khadem, F., & Monaco, A. P. A 590. novel forkhead-domain gene is mutated in a severe speech and language disorder. — Nature, 2001. — No 413. — P. 519–523.Langacker Ronald W. Concept, Image and Symbol: The Cognitive Basis of 591. Grammar. — Berlin, N. Y., Moution, de Gruyter– 1991. — 286 p.Leech G., Svartvik J. A Communicative Grammar of English. — Moscow: 592. Prosveshchenije. — 1983. — 342 p.Leheckova H. Slavic Languages in the Brain [Електронний ресурс] Режим 593. доступу до тексту://SLS 2009: Book of Abstracts. 4 th Annual Meeting of the Slavic Linguistic Society Malgorzata E. Cavar Damir Cavar. September 2009. University of Zadar & IHJJ. — P. 64Live A. H. Subject-Verb Inversion (in English)//General Linguistics. 594. -Lexington, 1967. — Vol 7 — No 1. — P. 31–49.Long R. B. The Sentence and Its Parts. A Grammar of Contemporary 595. English. — Chicago & London: The University of Chicago Press, 1980. — 528 p.Lord J. D. Sequence Clusters of Pre-Nominal Adjectives and Adjectiveals in 596. English//Journal of English. — N. Y. — 1970 — P. 457–469.Lyons, J. Semantics Vols. 1 and 2. — London: Cambridge University Press, 597. 1977. — Vol.1 — pp. 371.Lyons, J. Semantics: Vols. 1 and 2. — London: Cambridge University Press, 598. 1977. — Vol. 2, pp. 897.McCawley J. D. English as VSO language//Language. — Baltimore, 1970. — 599. Vol.46, — No 2, — pt.1. — P. 286–299.Martin J. E. Adjective Order and Juncture.//The Journal of Verbal Learning 600. and Verbal Behaviour (JVLVB) — 1970 — No 9. — P. 379–383.Martin J. E. Semantic Determinants of Preferred Adjective Order//JVLVB. — 601. 1969. — No 8. — P. 697–704.Mathesius V. A Functional Analysis of Present Day English on a General 602. Linguistic Basis. — The Hague-Paris-Mouton-Prague.: Academia, 1975. — 228 p.Mel’603. čuk I. Actants in Semantics and Syntax/Igor Mel’čuk//I, II, Linguistics, 42:1,1–66;42:2,247–291. 2004. [Електронний ресурс] Режим доступу до тексту: http://olst.ling.umontreal.ca/pdf/Actants. I.pdf; http://www.russian.slavica.org/article4617.html; http://www.olst.umontreal.ca/melcuk/Miyamoto, E. T. Understanding Sentences in Japanese Bit by Bit//Cognitive 604. Studies: Bulletin of the Japanese Cognitive Science Society (2006) — No 13. — P. 247–260.


Moro, A. [Confini di Babele. English] The boundaries of Babel: the brain and 605. the enigma of impossible languages/Andrea Moro; translated from Italian by Ivano Caponigro and Daniel B. Kane. London, England; Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 2008. — 249 зрр. 604-а. Muller D. Studies in Modern English Syntax. Two Aspects of Synthesis. P. 1–2. — Winterthur: Verlag P. G. Keller, 1957. — p.1: Anticipatory Word-Order.Mutt J. On the Relative Sequence of Noun Premodifiers and Adjectives in 606. Mixed Coordination//Linguistica. Tartu Riiklik Ulikool. Ученые записки Тартусского госуниверситета. — Тарту, 1976. — Вып. 401 — № 8. — С. 74–80.Newmeyer, F. J. Language Form and Language Function. Cambridge, Mass.: 607. MIT Press, 1998. — 442 pp., 6 illusNewmeyer, F. J. Possible and Probable Languages: A Generative Perspective 608. on Linguistic Typology. Oxford: Oxford University Press, 2005–288 рр.Nickols A. E. English Syntax. Advanced Composition for Non-Native 609. Speakers. — N. Y.-Chicago-San Francisco-Toronto-L.: Holt, Rinehart & Winston, 1965. — 224 p.Nida Eu. A. A synopsis of English syntax. 2 nd rev. ed. — 610. The Hague (a. o.) Mouton, 1966. — 174 p.Obraztsova O. On Sentence Elements Placement Principle611. s//IATEFL — Ukraine Newsletter. No 5. — 1996. — P. 27–29.Obraztsova O. Semantics of Simple S [VOO]p Sentences (in English, Russian 612. and Ukrainian)//Матеріали звітної наукової конференції професорсько-викладацького складу ф-ту РГФ ОДУ, присвяченої 135-річчю ОДУ. — 2000. — С. 41–43.O b r a z t s o v a O . M . C o g n i t i v e B a s і s o f S e n t e n c e L i n e a r 613. Arrangement/Obraztsova O. M., Sazykina T. P.//Pragmatics and Beyond. Kharkiv. — 2001. — P. 50–53.Obraztsova O. M. Kernel S [VCoCd]p614. Sentences: Referential Content and Semantic Roles of Sentence Elements.//Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов. Тези доповідей міжнародної науково-практичної конфе-ренції. — Тернопіль: ТДПУ, 2004. — С. 55–57.Paducheva Elena Subject-Predicate inversion and its sources. [Електронний 615. ресурс] Режим доступу до тексту://http://languages.uchicago.edu/scla/handouts/SCLC2008 Paducheva.pdfPalmer F. Grammatical Roles and Relations/Frank Robert Palmer. — CUP, 616. 1994. — 327 p.Partee B., Borschev V. Existential Sentences, BE, and the Genitive of 617. Negation in Russian/Barbara H. Partee, Vladimir Borschev.//Conference on Existence: Semantics and Syntax. Nancy, Sept. 26–68, 2002 [Електронний

ресурс] Режим доступу до тексту://http://www-unix.oit.umass.edu/~partee/, http://www-unix.oit.umass.edu/~partee/docs/Nancy4.pdfPiccinini G. Computational Explanation and Mechanistic Explanation of 618. Mind./Gualtiero Piccinini//8/4/2005. [Електронний ресурс] Режим до-ступу до тексту://http://www.umsl.edu/~piccininig/Computational%20 Explanation%20 of%20 Mind%208.htmPinker St. The Language Instinct. The new Science of Language and 619. Mind./Steven Pinker. — Penguin Books, 2000. — pp. 548.Pinker St., Jackendoff R. The faculty of language: what’s special 620. about it?/Steven Pinker, Ray Jackendoff//Cognition 95 (2005). — Р.201–236.Potter S. Language in Modern Worl621. d/S. Potter. — Harmondsworth (Middlesex): Penguin Books, 1960. — 220 p.Poutsma H. A Grammar of Late Modern English. — Groningen: P. Noordhoff, 622. 1928. — P.1. — v.1: The Sentence. — 540 p.Primus B. Cases and Thematic Roles: Ergative, Accusative, Activ623. e/B. Primus. — T bingen: Max Niemeyer Verlag. — 1999. — P.– 99–100.Quirk R., Greenbaum S. A University Grammar of English. — Lnd: Longman 624. Group Ltd. 1973. — 484 p.Quirk R., Greenbaum S., Leech G., Svartvik J. A University Grammar of 625. English. — Moscow: Vyssaya skola, 1982. — 391 с.Rayevskaya N. M. Modern English gramma626. r/N. M. Rayevskaya. — Kiev: Vysca Skola, 1976–304 p.Roberts P. Understanding Grammar/P. Roberts. — N. Y.: Harper 627. & Brothers, 1968. — 439 p.Stromswold, K. The heritability of language: a review and meta-analysis of 628. twin and adoption studies. Language, 2001 — No 77 — P. 647–723.Rose S. Infants’ Recognition of Contour-deleted Figures/Susan Rose, 629. A. Jeffery, J. Jankovski (Albert Einstein College of Medicine), J. Graeme Senior (University of Southern Queen Island)//Journal of Experimental Psychology: Human Perception and Performance, 1997 — vol. 23 — No. 4 — P. 1206–1216Sazikina T. P. Analysis of the Sentence Members as Primary and Secondary, 630. Obl igatory and Optional in the Structure o f the Simple Sentence/T. P. Sazikina.//“Мова і культура»./[наукове видання] Вип. 5. — том ІІІ — ч. 1. — Київ: Видавничий дім Бураго, 2002. — С. 287–291.Schiffer S., Steel S. (Eds.) Cognition and representation. — Colorado: Boulder, 1988. — 631. 411 p.Stabler E. P. Acquiring languages with movement.//Syntax, 1998. — No 1. — P. 632. 72–97.


Stabler E. P. Remnant movement and complexity. In G. Bouma, G.-633. J. M. Kruijff, E. Hinrichs, and R. T. Oehrle, (eds.), Constraints and Resources in Natural Language Syntax and Semantics, 1999. — pp. 299–326. CSLI Publications, Stanford, CA,Stabler E. P. Recognizing head movement.//In: Logical Aspects of Com- 634. putational Linguistics. Lecture Notes in Artificial Intelligence/P. de Groote, G. F. Morrill, and C. Retoré (eds.) — Volume 2099. — Berlin: Springer, 2001. — P. 245–260. [Електронний ресурс] Режим доступу до тексту: humnet.ucla.edu/humnet/linguistics/people/stablerShore D. I. Shape Completion Time Depends on the Size of the occluded 635. Region/David I. Shore, James T. Enns (University of British Columbia)//Journal of Experimental Psychology: Human Perception and Performance, 1997. –vol. 23. — No. 4. — P. 980–998.Swan M. Practical English Usage/Michael Swan. — Oxford University 636. Press. — 1995; 1997. — 658 p.Sweet H. A new English grammar logical and historical/H. Sweet. — Oxford: 637. Clarendon Press, 1930. — Vol.2: Syntax. — 350 p.Szczepanski R. The Syntactic Function of English Adjectives in Adnominal 638. Groups/R. Szczepanski.//Acta Universitatis Wratislaviensis. — Wroclaw, 1972. — No 166: Anglica Wratislaviensia II. — P. 23–35.Tomlin R. S. Basic Word Order: Functional Principles/R. S. Tomlin (1986). — 639. London: Croom Helm. — [Елетронний ресурс] Режим доступу до тек-сту//http://logos.uoregon.edu/tomlin/research_publications.htmlWaddel R. Grammar and Style/R. Waddel. — N. Y.: William Sloane 640. Assiciates Inc., 1951. — 380 p.,Wierzbicka A. Semantics: Primes and Universals. Understanding Cultures 641. Through Their Keywords..).Understanding Cultures through Their Key Words (English, Russian, Polish, German, and Japanese)/Wierzbicka A. — PDF. New York, Oxford University Press, 1997, 328 p.//http://www.twirpx.com/file/241910/Woods A. Statistics in language studies/A. Woods, P. Fletcher, A. Hughes. — 642. Cambridge: Cambridge University Press, 1993. — 322 p.Yokoyama O. Neutral and non-neutral intonation in Russian: A reinterpretation 643. of the IK system/O. Yokoyama//Die Welt der Slaven. — 2001. — No XLVI. — P. 1–26Zandvoort R. A handbook of English Grammar/R. Zandvoort. — L.: Longman, 644. 1957. — 351 p.Zimmerling А. Topic-Focus Articulation, Verb Movement and the EPP in 645. Russin/А. Zimmerling//Slavic Linguistic Conference SLS, 2007. — No 2. Berlin [PDF]

Zimmerling A. Dative Subjects and Semi-Expletive Pronouns in 646. Russian/А. Zimmerling//Formal Description of the Slavic Languages, FdSL 7/U. Junghanns, L. Szucsic, G. Zybatow (eds) — 2008. [PDF]Zimmerling А. Locative Inversion and Right Focus Movement in 647. Russian/А. Zimmerling. — Moscow, 2008. [Електронний ресурс] Режим доступу до тексту: dialog-21.ru/dialog2008/materials/pdf/85.pdf

ДОВІДКОВА ЛІТЕРАТУРА

Адамия Н. Л. Немецкий язык. Могу спросить. Могу собщить. Могу по-648. просить. Могу первести/Н. Л. Адамия. — М.: Издательство МГОУ, 2006. — 193 с.Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов/Ольга Сергеевна 649. Ахманова. — М.: Советская Энциклопедия, 1969. — 608 с.Бачинин В. А. Философия. Энциклопедический словарь [Текст]/Бачи-650. нин, Владислав Аркадьевич. — СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2005. — 288 сБольшой англо-русский словарь. В 2 т. 3-е изд., стереотип. — М.: Русский 651. язык, 1979. — Т. 1. — 822 с., Т. 2. — 863 с. (БАРС)Горский Д. П. Краткий словарь по логике/Д. П. Горский, А. А. Ивин, 652. А. Л. Никифоров/Под ред. Д. П. Горского. — М.: Просвещение, 1991. — 208 с.Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. — [В 4 т.] — 653. 453 с.Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. — М.: Наука, 1975. — 654. 717 с.Лингвистический энциклопедический словарь/Гл. ред. В. Н. Ярцева, — 655. М.: Сов. Энциклопедия, 1990. — 685 с.: ил. (ЛЭС)Новейший русско-украинский словарь. Новітній російсько-український 656. словник — Х.: Сінтекс, 2004. — 1168 с.Новітній українсько-російський словник./Укладач Л. П. Коврига./За 657. ред. Доктора філологічних наук, проф. М. І. Степаненко. — Харків: Белкар-книга, 2006. — 1280 с. (НУРС)Ожегов С. И. Словарь русского языка. Около 57 000 слов. Изд. 10-е, 658. стереотип./Под ред. д-ра филолог. наук проф. Н. Ю. Шведовой. — М.: Советская энциклопедия, 1973. — 846 с.Олейник И. С. Украинско-русский и русско-украинский фразеологичес-659. кий словарь/И. С. Олейник, М. М. Сидоренко. — Киев: Радянська школа, 1971. — 351 с.


Русско-английский словарь. Около 50000 слов./Под общ рук. Проф. 660. А. И. Смирницкого. Изд. 9-е под ред проф. О. С. Ахмановой. М.: Совет-ская энциклопедия, 1971. — 766 с. (РАС)Розенталь Д. Э. Управление в русском языке: словарь-справочник. [для 661. работников печати] — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Книга, 1986. — 304 с.Розенталь Д. Э. Словарь лингвистических терминов/Д. Э. Розенталь, 662. М. А. Теленкова. — М.: Просвещение, 1985. — 399 с.Словарь философских терминов/Науч. редакция проф. В. Г. Кузнецова. — 663. М.: ИНФРА-М, 2005. — XVI, 731 с.Толковый словарь русского языка: [В 4 т.]/Под ред. Д. Н. Ушакова664. . — М.: Гос. ин-т «Сов. энцикл.»; ОГИЗ; Гос. изд-во иностр. и нац. слов., 1935–1940. — Т. 3, — М.: Гос. Издат. Иностранных и национальных сло-варей. — 1939, — С. 1265. [Електронная версия] Режим доступу до тексту: http://slovari.yandex.ru/dict/ushakovФилософский энциклопедический словарь/Гл. редакция: Л. Ф. Ильичев, 665. П. Н, Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов — М.: Советская энциклопедия, 1983. — 840 с.Философская энциклопедия. [B 5 т.]/Константинов Ф. В. редактор. — М.: 666. Сов. энцикл., 1964. — 584 с.Философский словарь/Под ред. И. Т. Фролова. — 5-е изд. — М.: Поли-667. тиздат, 1987. — 590 с.Хорнби А. С. Толковый словарь современного английского языка для 668. продвинутого этапа: Специальное издание для СССР. — Т. 1. — 544 с., — T. 2. — 560 c.Юрчук В. В. Современный словарь по логике. Мн.: Современное слово, 669. 1999. — 768 с.Языкознание. Большой энциклопедический словарь/Гл. ред. Н. В. Ярце-670. ва. — 2-е изд. — М.: Большая Российская энциклопедия, 2000. — 688 с. (БЭС 2000)ABBYY Lingva 12, © 2006. [Електронний ресурс]671. Close R. Справочник по грамматике для изучающих английский язык: 672. Пособие для учителя. — М.: Просвещение, 1979. — 352 с.Coulson J. The Oxford Russian Dictionary: Russian-English, English-673. Russian/Jessie Coulson, Colin Howlett, Nigel A. Rankin, Paul Falla, Boris Unbegaun. — Oxford University Press, 1993. — 1360 p.Courtney R. Longman Dictionary of Phrasal Verbs. — Harlow-Moscow: 674. Longman Group Ltd.-Russky Yazyk Publishers, 1986. — P. 329.Crystal D. The Penguin Dictionary of Language. — 2 675. nd ed. Penguin Books, 1999. — 390 p.

Longman Exams Dictionary: Your Key To Exam Success: New/ISBN 676. 9781405851374/ — 1833 pp: CD-ROMWebster’s Seventh New Collegiate Dictionary. — Edicion Revolucionaria. — 677. 1983. — 1223 p.

ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА

Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях. Спогади,678. невідомі твори [Текст]/Борис Антоненко-Давидович. — Київ: Смолоскип, 1999. — 288 с.Булгаков М. А. Мастер и Маргарита [Текст]: Рома679. н/Михаил Афанасье-вич Булгаков. — СПб.: Азбука-классика, 2006. — 608 с.Виноградов А. К. Три цвета време680. ни [Текст]/А. К. Виноградов. — Минск: Вышейшая школа, 1980. — 592 с.Воропай О. Звичаї нашого народу [Текст]: етнограф. нари681. с/Олекса Во-ропай. — К.: Велес, 2005. — 528 с.Гончар О. Собор [Текст682. ]/Олесь Гончар. — К: Дніпро, 1989. — 270 с.Гранин Д. Эта странная жизнь [Текст683. ]/Даниил Гранин. — Кишинев: Ли-тература артистике, 1986. — 606 с.Донченко О. Лісничиха [Текст684. ]/О. Донченко. — Режим до-ступу до електронної версії тексту://http://www.ukrlib.com.ua/books/printthebook.php? id=20&bookid=0Загребельний П. А. Роксолана [Текст]: рома685. н/Павло Загребельний. — К.: Дніпро, 1988. — 603 с.Зощенко М. М. Возвращенная молодость. Перед восходом солнца: По-686. вести/Михаил Зощенко. — М.: Известия, 1991. — 432 с.Каверин В. Два капитана [Текст]: рома687. н/Вениамин Каверин. — К.: Ве-селка, 1985. — 607 с.Капельгородський П. Шурган [Текст]: рома688. н/Пилип Капельгородсь-кий//Капельгородський П. Твори. [В 2 т.] — К.: Дніпро, 1982 — Т. 1. — 605 с.Кащенко А. Зруйнова689. не гніздо [Текст]: роман/А. Кащенко. Режим до-ступу до електронної версії тексту://http://www.ua-lib.ru/books/printzip.php? id=49&bookid=2Лепкий Б. Крутіж. Історичні малюнки з часів гетьмана Виговського 690. [Текст]: роман/Богдан Лепкий//Дзвін. — № 10 (552),11 (553), 1990.Микитенко І. Вуркага691. ни [Текст]: повісті: [Для середнього шкільного віку]/Іван Микитенко. — Київ: Веселка, 1971. — 239 с.Мушкетик Ю. Крапля крови [Текст]: рома692. н/Юрій Мушкетик. — Ре-


жим доступу до електронної версії тексту://http://www.ukrlib.com.ua/books/printthebook.php? id=72&bookid=1Нагибин Ю. Чистые пруды. [Текст]: Расссказы разных лет. Повесть. 693. Дороги-встречи/Юрий Нагибин. — М.: Московский рабочий, 1962. — 558 с.692-а. Нагибин Ю. Встань и иди. [Текст]: Повести и рассказы/Юрий 694. Нагибин. — Москва: Художественная литература, 1989. режим доступу до електронної версії книги://http://belousenko.com/wr_Nagibin.htmПаустовский К. Книга скитаний [Текст]/Константин Паустовский. — 695. Кишинев: Картя Молдовеняскє, 1978. — 670 с.Платонов А. П. Избранное [Текст]: [для учащихся ст. классов сред. 696. шк.]/Сост., авт. предисл., коммент. Н. Г. Полтавцева. — М.: Просвеще-ние, 1989. — 368 с. — (Шк. Б-ка).Семенов Ю. На «козле» за волком [Текст]/Юлиан Семенов. — М.: Мо-697. сковский рабочий, 1974. — 704 с.Стадник И. Люди с оружием [Текст]: Повести/Иван Стадник. — Эли-698. ста: Калмыцкое к, 1962. — 558 с.Трифонов Ю. Предварительные итоги [Текст]: роман/Юрий Трифо-699. нов. — Кишинев, 1985. — 654 c.Хорунжий Ю. М. Любов маєш — маєш згоду [Текст]: Іст. роман/Юрій 700. хорунжий.//Дніпро. — 1997. — № 1/2. — С. 12–58; № 3/4. — С. 2–66; № 5/6. — С. 5–68; № 7/8. — С. 5–59.Церква Святого Духа в Рогатині: Альбом/Авт.-упоряд. В. І. Мель-701. ник. — К.: Мистецтво,1991. — 144 с.: іл. — (Памятки історії та культури України). — Рез. рос. та англ. мовами.Мир вверх тормашками. (Английский юмор в стихах). — М.: Прогресс. — 702. 1974. — 145 с.Baldwin J. Tell me how long the train’s been gone [Текст]: A novel/James 703. Baldwin. — NY: Laurel Edition, 1978. — 370 pp.Bates H. E. Oh! To be in England! [Текст]: A novel/H. E. Bates. — L.: 704. Penguin Books, 1977. — 126 pp.Bragg M. The Hired Man [Текст]: A novel/Melwin Bragg. — Moscow: 705. Progress Publishers, 1979. — 217 pp.Bawden N. A Woman Of My Age [Текст]: A novel/Nina Bawden. — L.: 706. Penguin Books, 1967. — 174 pp.Capote T. The Grass Harp. Breakfast at Tiffanny’s [Текст]: novels/Truman 707. Capote. — Moscow: Progress Publishers, 1974. — 222 pp.Carroll J. Mortal friends [Текст]: A novel/James Carrol. — NY: Dell Books 708. Publishing Co., Inc., 1979. — 736 pp.Cheever J. Selected Short Stories [Текст]/John Cheever. — Moscow: 709.

Progress Publishers, 1980. — 342 pp.Christie A. The Man In The Brown Suit [Текст]: A novel/Agatha Christie. — 710. L.: Pan Books, 1960. — 190 pp.O’Connor F. Short Stories [Текст]/Flannery O’Connor. — М.: Междуна-711. родные отношения, 1980. — 216 pp.Cookson C. The Bondage of Love [Текст]: A novel/Catherine Cookson. — 712. L.: Corgi Books, 1998. — 478 pp.Drabble M. The Waterfall [Текст]: A novel/Margaret Drabble. — L.: Pan 713. Books, 1978, — 211 pp.Follett K. Night over water [Текст]: A novel/Ken Follet. — L.-N. Y.- Toronto-714. Aucklend-Victoria: Penguin Group, 1991. — 527 pp.Fowles J. The Ebony tower. Eliduc. The enigma [Текст]: novels/John 715. Fowles. — Moscow: Progress Publishers, 1984. — 246 pp.Fowles J. The Magus. [Текст]: A novel/John Fowles. — N. Y.: Dell 716. Publishing Co., Inc., 1969. — 605 pp.Francis D. 10-lb Penalty [Текст]: A novel/Dick Francis. — L.: Pan Books, 717. 1998. — 308 pp.Fyfield F. Shadows on the Mirror [Текст]: A novel/Frances Fyfield. — L.: 718. Mandarin Paperbacks, 1991. — 279 pp.Grace J. Arcadia [Текст]: A novel/Jim Grace. — Picador Paperback, 1993. — 719. 346 pp.Jakes J. The Americans [Текст]: A novel/John Jakes. — N. Y.: A Jove Books, 720. 1980. — 800 pp.718-а. Lawrence D. H. The Prince and Other Stories [Текст]: 721. Stories/D. H. Lawrence. — Harnondsworth, Middlesex: Penguin Books Ltd., 1972. — 148 pp.

Lee L. Cider with Rosie [Текст]: A novel/Laurie Lee. — L.: Penguin Books Ltd., 1978. — 231 pp.Maugham S. Theatre [Текст]: A novel/Somerset Maugham. — Middlesex: 722. Penguin books Ltd., 1967. — 232 pp.Murdoch I. The Red and the Green [Текст]: A novel/Iris Murdoch. — 723. Middlesex: Penguin books Ltd., 1976. — 280 pp.Parker G. The darkness of the morning [Текст]: A novel/Gordon Parker. — 724. Moscow: Progress Publishers, 1978. — 238 p.Priestley J. B. The Angel Pavement [Текст]: A novel/John Boyton 725. Priestley. — М.: Прогресс, 1974. — 504 с.Randal R. The Watchman’s Stone [Текст]: A novel/Rona Randal. — 726. Ballantine Books, 1976. — 240 pp.Sheldon S. Nothing Lasts Forever [Текст]: A novel/Sydney Sheldon. — 727. Harper Collins Publishers, 1996. — 370 pp.


Spark M. The Public Image. Stories [Текст]: A novel, stories/Muriel Spark. 728. Moscow: Progress Publishers, 1976. — 291 pp.Steinbeck J. The winter of our discontent [Текст]: A novel/John Steinbeck. — 729. Toronto-L.-N. Y.: Bantam Bokks, 1975. — 298 pp.Stone I. Those who love: A Biographical novel of Abigail and John Adams 730. [Текст]: A novel/Irving Stone. — NY: New American Library, Signet Book, 1967. — 672 pp.Vonnegut K. God Bless You, Mr. Rosewater, or, Pearls Before 731. Swines/Kurt Vonnegut. — Holt, Rinehart & Winston, 1965. — 134 pp.Hailey A. Wheels [Текст]: A novel/Arthur Hailey. — Bantam Books, 1973. — 732. 440 pp.Vidal G. Washington D. C. [Текст]: A novel/Gore Vidal. — Frogmore, St 733. Albans, Herts Al2 2 NF: Panther Books Ltd., 1977. — 331 pp.

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІНІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИСЛОВЛЕННЯ . . . . . . . . . . 13

1.1. Поняття речення і висловлення в лінгвістиці . . . . . . . . . . . . . 13

1.2. Висвітлення в лінгвістиці проблем, пов’язаних із взаємним розташуванням елементів в лінійній структурі висловлення . 15

1.2.1. Підходи до розгляду порядку слів у реченні . . . . . . . . . . . . . . 15

1.2.2. Трактування інверсії, її причин та наслідків . . . . . . . . . . . . . . 24

1.2.3. Комунікативне (актуальне) членування речення якчинник вибору моделі порядку слів у висловленні . . . . . . . . 27

1.3. Елементна база простого речення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

1.3.1. Конституенти синтаксичних структур ічлени речення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

1.3.2. Обов’язкові та факультативні члени речення: критерії розмежування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38

1.3.3. Структурно-синтаксичне моделювання простого речення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47

1.4. Семантика речення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51

1.4.1. Граматичне значення речення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51

1.4.2. Семантична структура речення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59

ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ380 381

1.4.3. Семантичні (смислові) ролі членів речення . . . . . . . . . . . . . . 64

1.5. Універсалії у типологічних дослідженнях мов . . . . . . . . . . . . 65

1.5.1. Поняття універсалії в лінгвістиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65

1.5.2. Універсалії, пов’язані з послідовністю елементів у реченні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72

1.5.3. Пояснення універсалій в когнітивній лінгвістиці . . . . . . . . . 76

1.6. Взаємозв’язок мислення і мови (мовлення) як центральна проблема сучасної лінгвістики . . . . . . . . . . . . 80

Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83

РОЗДІЛ 2 CПІЛЬНЕ І СПЕЦИФІЧНЕ У СТРУКТУРНО-СИНТАКСИЧНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87

2.1. Структурно-синтаксичні моделі простого розповідного повноскладного речення в англійській, російській і українській мовах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87

2.2. Речення з початковим There — синтаксичний статус елементів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95

2.3. Обставинний модифікатор: класифікація. . . . . . . . . . . . . . . 101

2.4. Аппозитивний модифікатор . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113

2.5. Загальне і мовно-специфічне у позиціонуванні обов’язкових елементів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126

2.5.1. Відносна позиція обов’язкових елементів в неінвертованих реченнях. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126

2.5.2. Відносна позиція обов’язкових елементів в інвертованих реченнях: комунікативно зумовлені причини, стилістичний ефект та когнітивна складова. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 133

2.6. Загальне і мовно-специфічне у позиціонуванні факультативних елементів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143

2.6.1. Позиції обставинного модифікатора в лінійній структурі висловлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143

2.6.2. Позиції атрибутивного модифікатора в лінійній структурі висловлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 152

Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 162

РОЗДІЛ 3 CПІЛЬНЕ І СПЕЦИФІЧНЕ В СМИСЛО-РОЛЬОВІЙ ТА РЕФЕРЕНТНІЙ СЕМАНТИЦІ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ . . . . . . . . . . . 168

3.1. Смислорольова та референтна семантика речення як прояв дії семантичного чинника лінійної організації висловлення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 168

3.2. Смислорольова та референтна семантика речень базової структурно-синтаксичної моделі S + [V]p. . . . . . . . 170

3.3. Смислорольова та референтна семантика речень базової структурно-синтаксичної моделі S + [VС]p . . . . . . 174

3.3.1. Структурно-синтаксична модель S + [VCd]p . . . . . . . . . . . . 174

3. 3. 2. Структурно-синтаксична модель S + [VCs]р . . . . . . . . . . . . 186

3.3.3. Структурно-синтаксична модель S + [VCo]p . . . . . . . . . 202

3.4. Смислорольова та референтна семантика речень базової структурно-синтаксичної моделі S + [VСС]p . . . . . 216

3.4.1. Структурно-синтаксична модель S + [VCoCo]p . . . . . . . . . . 216

3.4.2. Структурно-синтаксична модель S + [VCoCd]p. . . . . . . . . . 224

3.5. Кореляція між структурно-синтаксичними, смислорольовими моделями та граматичним значенням простого речення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237


РОЗДІЛ 4 ТЕОРІЯ СЕМАНТИКО-КОГНІТИВНОГО СИНТАКСИСУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 246

ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ, РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ382 383

4.1. Базове речення як мінімальний текст . . . . . . . . . . . . . . . . . . 246

4.1.1. Поняття речення і текст в лінгвістиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 246

4.1.2. Композиційно-мовленнєва форма як модель тексту. . . . . . 248

4.1.3. Мінімальний текст композиційно-мовленнєвої форми оповідь — речення-примітив . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 250

4.1.4. Мінімальний текст композиційно-мовленнєвої форми опис — речення-примітив. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254

4.1.5. Мінімальний текст композиційно-мовленнєвої форми міркування — речення-примітив . . . . . . . . . . . . . . . . . 257

4.2. Когнітивна основа лінійної організації висловлення . . . . . . 266

4.2.1. Когнітивна основа нормативної (типової) лінійної послідовності елементів висловлень. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 266

4.2.1.1. Когнітивна обумовленість взаємного розташування елементів в лінійній побудові речень-мінітекстів КМФ опис-локалізація . . . . . . . . . . . 266

4.2.1.2. Когнітивна обумовленість взаємного розташування елементів в лінійній побудові речень-мінітекстів КМФ опис-атрибуція та в атрибутивних ланцюжках в реченнях різних структурно-синтаксичних моделей . . . . . . . . . . . . . . . . . . 275

4.2.1.3. Когнітивна обумовленість взаємного розташування елементів в лінійній побудові речень-мінітекстів КМФ оповідь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 282

4.2.2. Когнітивна обумовленість синтаксичної структури базового речення-моделі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 284

4.2.2.1. Когнітивна основа обов’язковості компонентів синтаксичних структур предикації та комплементації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 284

4.2.2.2. Когнітивна основа виокремлення мінімального і достатнього переліку обов’язкових членів речення-примітиву: результати експериментальних досліджень в психології та психолінгвістиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 288

4.2.2.3. Результати психолінгвістичного експерименту, проведеного в ході дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 290

4.3. Теоретико-онтологічне обґрунтування когнітивної основи лінійної організації висловлення. . . . . . . . . . . . . . . . 303

4.4. Когнітивна основа адекватності сприйняття тексту як вербалізованої моделі картини світу . . . . . . . . . . . . . . . . 307

4.5. Теорія семантико-когнітивного синтаксису: основні положення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 309


ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 316

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . 322

Фахова література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 322

Довідкова література. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 373

Літературні джерела . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 375

Наукове видання

Образцова Олена Михайлівна

ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ


Монографія

Підписано до друку 14.06.2011 р. Формат 60x84 1/16. Папір офсетний.Гарнітура Petersburg. Друк офсетний. Ум. друк арк. 24.

Тираж 500 прим. Замовлення .

Фірма «БУРУН і К»61166, Україна, м. Харків, пр. Леніна, 40, к. 509-г. Тел. (057)719-59-83.

Свідоцтво: ДК № 1419 від 07. 07. 2003 р.

Віддруковано відповідно до якості наданих діапозитивіву друкарні ЗАТ «Поліграфсервіс»

ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ,...

Documents

Transcript of ЛІНІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИСЛОВЛЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ,...