КОБЗАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

і його зміст

2012ЛЬВІВ

1

Кобзар Тараса Шевченка і його зміст

Обставини творчої долі Тараса Шевченка призвели до того, що видавцям довелося не одне десятиліття збирати його поетичну спадщину, його заповіти. Попервах було зручно впоряд-ковувати новознайдені твори за датою написання, часто дуже приблизною чи більш-менш вірогідною. Але яким бачився Кобзар Шевченкові? Автор даного дослідження знаходить відповідь на запитання, гортаючи автографи і прижиттеві видання поета.

1. Думи мої, думи мої... або ключ розуміння1858 рік, 21 лютого, Нижній Новгород. Тарас Шевченко почав переписувати до саморобного альбому [4] із «захалявних» книжечок [3]

свою поезію для друку, написану у 1847–1858 роках [5]. На другій сторінці (Шевченкова ну-мерація сторінок) твір під номером 1 (також Шевченковою рукою) — читаємо [4]:

Думи мої, думи мої,Ви мої єдині, Не кидайте, хоч ви менеПри лихій годині.Прилітайте сизокриліМої голуб’ята Із-за Дніпра широкогоУ степ погуляти...

Відзначимо, що і в захалявних книжечках цей твір є першим. (Принагідно, «Думи...» 1847 року можна співати за тією ж мелодією, що і «Думи...» 1840 року. Прикро, але не співають). Зага-лом, до першого розділу рукопису Шевченко переписує такі твори [4]:

Поезія Тараса Шевченка. 1847 р.Назва Дата і місце Джерело

1 «Думи мої...» кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал [2, c. 489]2 Княжна. Поема кінець червня — грудень 1847 р. Орська фортеця [2, c. 459]3 Відьма. Поема 7 березня 1847 р., Седнів [1, c. 512]4 Лілея 25 липня 1846 р., Київ [1, c. 510]5 Русалка 9 серпня 1846р., Київ [1, c. 511]6 Хустина кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця [2, c. 470]7 Іржавець кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця [2, c. 470]8 Полякам кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця [2, c. 470]9 Чернець кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця [2, c. 469]10 «Один у другого питаєм...» кінець квітня — грудень 1847 р., Орська фортеця [2, c. 469]11 «Самому чудно А де ж дітись?..» кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця [2, c. 469]12 «Ой стрічечка до стрічечки...» кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця [2, c. 469]13 А. О. Козачковському кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця [2, c. 471]14 В казематі

«Згадайте, братія моя...»7 поезій (I–VII)5 поезій (VIII–XII)

1 листопада 1849 р. — 21 квітня 1850 р.17 квітня — 19 травня 1847 р., Петербург19–30 травня 1847 р., Петербург

[2. с. 447][2, c. 448–453][2, c. 454–458]

Як видно із дат, готуючи твори до видання, Тарас Шевченко не компонував збірку за формаль-но-хронологічною ознакою — коли того вимагав творчий задум. «Згадайте, братія моя...»,

2

хоч і датується 1850 роком, переписано перед творами травня 1847-го. «Думи мої...» (1848) — перед двома творами 1847-го, а ті — перед творами 1846-го років. Радше, поезії впорядко-вано за жанрово-тематичною ознакою: 4 твори «романтично-баладні»,  4 — «історичні»,

 4 — «лірично-автобіографічні». Завершує добірку (рік) трагічний цикл «В казематі». Але ключ до цілої збірки — це «Думи мої...» — перлина світової лірики. Ба більше, ці «Думи...» лучать в одне нерозривне ціле Поезію 1847 р. з Кобзарем 1840 року,

який, як буде показано нижче, також починається «Думами...». «Думи...» є поетичною репри-зою, що перетворює всі збірки Шевченка в цілісну симфонію, вони є тією основою, яке ро-бить полотно нерозривним.

Саме цей невеликий твір (хоча й не тільки він) дає підставу всю творчість поета називати Кобзарем. Перенести «Думи...» з першої сторінки Кобзаря на 57-му [1] — 14-й твір замість першого! — і з першої сторінки Поезії 1847 р. на 110-ту [2] — 39-й твір замість першо-го! — на догоду хронологічному прнципові (про це нижче) і всупереч волі автора (як видно з таблиці) — все одно, що забрати скрипковий і басовий ключі з партитури — з поетичної партитури.

Це чудово розумів Дмитро Кожанчиков, коли видав 1867 року найповнйшу на той час збір-ку поетичних творів Тараса Шевченка і назвав видання не приглушеним словом Поезія, а дзвінким акордом — Кобзар. В оглаві видання Кожанчикова читаємо [6, с. VII, VIII]: Часть перша.Думи мої, думи ......Часть друга.1847. Думи мої, думи мої ...

Дмитро Кожанчиков, як відомо, ще 1859 року мав намір видати твори поета і обговорював видання з Тарасом Шевченком [7, с. 307]. Кожанчикову у суді довелося десять років (!) вибо-рювати для читачів право на назву Кобзар і видання Шевченкової спадщини, яку «у вічне і потомственне володіння» придбав 1843 року видавець Іван Лисенков [7, c. 355]. Кожанчиков виборов, а сучасні видавці «поховали» ... у коментарях.

Справді, гортаючи сторінки першого [1] і другого [2] томів «академічного» видання творів Шевченка на жодному із шмуцтитулів (окремий аркуш із винесеним на нього заголовком час-тини книги), ви не побачите Кобзаря.

Не побачите і заповітних Трьох літ. Нема титульних сторінок перед циклами «В казематі», «Давидові псалми», нема навіть перед вогненними Гайдамаками. Зверніть увагу, у рукопис-них книгах Шевченка (Три літа [8], Поезія [4]) є титульні сторінки перед такими творами: «Сова», «Сон», «Сліпий», «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненарожденним...», «Великий Льох», «Єретик», «Княжна», «Відьма», «В казематі», «Неофіти», «Марія», тобто перед більшими за обсягом творів. Таким бачилось Шевченкові видання його творів.

Як же пояснює редакційна колегія «академічного» видання (редактор томів В. С. Бородін) таке некоректне ставлення до творчих надбань Тараса Шевченнка? Читаємо: « ... твори розподі-лено за річними рубриками ... поділ ... умовний. Але він зручний для читача (???!) і спираєть-ся на власні наміри поета (???!) ...» [1, с. 416]. «Умовились» між собою… А пояснили — «так, що й німець не второпа». Порихтували, місцями неоковирно, «власні наміри поета» і виправ-дали все це «зручністю для читача». Переконаємося у цьому.

3

2. Неоковирне рихтування збірки «Три літа»

Розгорнімо автографи поезій Тараса Шевченка Три літа [8]. На першій сторінці читаємо:Отци наши согрешиша, и несть ихъ,Мы же беззаконія ихъ подъяхомъ.Рабы обладаша нами, избавляющагонесть от руку ихъ.Князи в рукахъ ихъ повешены быша,Старейшины не прославишася.Избранніи плачъ подъяша, и юношиВ кладе изнемогша.И старцы отъ вратъ оскудеша, Избраннии от песней своихъ умолкоша. Молитва Іереміи Пророка

На наступних сторінках такі твори: «Чигрине, Чигрине...», «Заворожи мені, волхве...» ..., а напри-кінці — «Три літа», «Давидові псалми», «Як умру, то поховайте...». Читаємо Псалом 136:

... І нам стали сміятисяЕдомляне злії«Розкажіть нам пісню вашу,Може й ми заплачем.Або нашу заспівайте, Невольники наші»…

Два біблійні тексти (перший без дати в автографі і третій від кінця — 19 грудня 1845 р., В’юни-ща) доповнюють, розвивають одне одного і творять єдиний кобзарський акорд. Єремія скар-житься у своїй молитві на тягар згрішень батьків — «Наші батьки згрішили – і їх немає. Ми ж прийняли їхні беззаконня» [10, с. 1265]. Шевченко розгортає цю скаргу — «Чигрине, чигрине», «Великий льох», «І  мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Розрита могила».

Ой Богдане,Нерозумний сину!Подивись тепер на матір,На свою Вкраїну ...

Розрита могила Кожен уступ «Молитви Єремії пророка» (Плач Єремії 5: 7–8, 12–14) перетворюється на гарячі

Шевченкові молитви, кожен співзвучний із найпалкішими поезіями Трьох літ:Нам тілько плакать, плакать, плакатьІ хліб насущний заміситьКровавим потом і сльозами.Кати знущаються над нами...

Кавказ Отже, уривок «Молитви Єремії пророка» — тема, що налаштовує читача, завдає тональність і

лад, є епіграфом до всієї збірки Тараса Шевченка Три літа — не тільки до першого твору.

Звернімося до змісту першого тому видання 1990 року [1, с. 525]. Під річними рубриками ви взагалі не знайдете Трьох літ (тут не йдеться про однойменний вірш). Як і Кобзар — Три літа «заховали» до коментарів... Знаходимо «Чигрине, Чигрине...» [1, с. 177]. Епіграфа до всієї збірки і близько немає. Він аж у розділі «Творчі заготовки. Плани». Авторство «Молитви»

4

фактично приписали Шевченкові! Те, що у Шевченка є безсумнівним епіграфом до цілої книги, перетворилося на «виписку, яка є творчою заготовкою ... для якогось нездійсненого поетичного задуму» [1, с. 513]. Перед читачем повністю завершена праця (автограф) з епігра-фом і заключним «Як умру...», а його намагаються переконати, що поет не здійснив поетично-го задуму. Не назвати таке поводження з Шевченковими текстами наругою — важко.

Замість вигадувати неіснуючі Шевченкові «виписки», подали би молитву Єремії Пророка укра-їнською мовою (та ще й всі інші біблійні цитати), хоч би й у перекладі Митрополита Іларіона. Ще краще — за Острозькою Біблією у перекладі дра. Рафаїла (Романа) Торконяка [10] — тек-сти Острозької Біблії найбільше відповідають текстам Шевченкових епіграфів. Оце направду допомогло би сучасному читачеві. Адже у часи, коли творився Кобзар, українського пере-кладу Біблії ще не було, а церковна цензура — була, і відхилення від церковно-російського тексту були поза законом.

Два перші твори після епіграфа, а ще й «Гоголю» безпосередньо перегукуються-лучаться із «Думами моїми...» — першим твором автентичного Кобзаря:

За думою дума роєм вилітаєОдна давить серце, друга роздирає, а третя тихо, тихесенько плачеУ самому серці...

Гоголю

Може, ще раз прокинутьсяМої думи-діти...

Заворожи мені, волхве...

Моє слово тихо-сумне,Богобоязливе Згадається — і дівочеСерце боязливеСтрепенеться, як рибонька,І мене згадає...

Чигрине, Чигрине...

Отже, Шевченко свідомо відкриває цими поезіями збірку, вписавши їх та ще декілька творів перед «Розритою могилою» 1843 року, даючи тим самим знати, що Три літа — це продов-ження Кобзаря. Не дата написання, не догма, а поетичний задум був вирішальним при запо-чаткуванні і подальшому впорядкуванні збірки.

… Автографи поезій 1843–1845 років  — 53 аркуші in folio [8]. Майстер, який робив оправу до рукопису, як то буває, переставив два зошити. Закінчення

містерії «Великий льох» [ * арк. 75–77 зв.] разом із наступним «Дружнім посланієм» [арк. 78–86 зв.] виявилося перед її початком [арк. 87–98 зв. * ]. Поет відзначив помилку зірочками [*]. У рукопису послідовність: * (75–78–86 зв.) / (87–98 зв.)*. За Шевченком треба зірочку до зірочки — (87–98 зв.) * / * (75–78–86 зв.) Хоча правки тексту поет робив кілька разів — чита-лося, перечитувалося і з друзями і на самоті — інших недоречностей не відзначено. Підкрес-лимо, Шевченко переглядав, зауважив, відзначив… і півтора року (від Різдва 1845 р. до арешту 5 квітня 1847 р.) не розлучався із рукописною книгою-збіркою Три літа.

Руйнувати книгу Три літа не «здогадалися» навіть слідчі третього відділу. Тож, порівняємо Шевченків «самвидав» із київським виданням 1991 р. Відзначимо найсуттєвіші зміни (стрілки перестановок наочно волають про перекресленні творчі наміри поета — цензура та й годі):

5

Попри певну умовність жанрових поєднань, які ми візначили кольорами, впадає у вічі про-думана цілісність Шевченкової збірки. Особливо це стосується більших творів — усі вони з титульними аркушами (крім «Наймички»)

Як можна розривати внутрішньо споріднені «Сову», «Дівичиї ночі», «Наймичку», «Маленькій Мар’яні»? Різної тональності — вони поєдналися у неповторний драматично-ліричний цикл. Як може «Наймичка» опинитися між «Великим льохом» і «Кавказом»?! Тим більше, що Шев-ченко власноруч дописав на останній сторінці «Наймички» вірш «… Мар’яні» — післяслово-посвяту живій не вигаданій особі (посвяти пишуться згодом) — поет завжди був щедрим на посвяти. Тим більше, що закінчення «Наймички» із «Маленькою Мар’яною» (третій зошит збір-ки) фізично неможливо відокремити від початку комедії «Сон» (3-й аркуш комедії має сигнатуру 4). Тим більше, що зошити тоді були у поетовій теці нарізно — ще без оправи.

Нерозривні також і дві поетичні тріади «Сон», «Сліпий», «Кавказ» і, особливо, «Великий льох», «…Посланіє», «Холодний яр» — остання читається як неперевне крещендо із огненним дев’ятим валом у фіналі, між ними — пристрастне «моління про чашу» — «Доле, де ти…»

Далі поетова сповідь — «Три літа» і просвітлення через «Давидові псалми». Тільки тепер мож-ливе одкровення-пророцтво про волю.

ТРИ ЛІТАМолитва Єремії Проорока«Чигрине, Чигрине…» «Заворожи мені, волхве…» «У неділю не гуляла…» Гоголю Розрита могила «Чого мені тяжко…» «Не завидуй багатому…» «Не женися на багатій…» СОВА Дівичії ночі Наймичка Маленькій Мар’яні СОН СЛІПИЙ (Невольник)КАВКАЗ «Минають дні…» ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ [ * ][ * ] «Копають день…»

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ… ХОЛОДНИЙ ЯР ТРИ ЛІТА ДАВИДОВІ ПСАЛМИ «Як умру, то поховайте...»

ЄРЕТИК (окремий зошит)

1843ТризнаРозрита могила

1844«Чигрине, Чигрине...»СоваДівичії ночіСон«У неділю не гуляла...»«Чого мені тяжко...»«Заворожи мені, волхве...» Гоголю

1845«Не завидуй багатому...»«Не женися на багатій...»ЄретикНевольникВеликий льохНаймичкаКавказІ мертвим, і живимХолодний ЯрДавидові псалмиМаленькій Мар’яні«Минають дні...»Три літа«Як умру, то поховайте...»

ТВОРЧІ ЗАГОТОВКИ, ПЛАНИМолитва Єремії Проорока

КОМЕНТАРІ

6

«Єретика» Шевченко до збірки не перписав [8, с. II] — беріг окремо. Не будемо гадати чому. До арешту було дві одиниці зберігання — сторонні особи не патрали поетову теку. Після арешту збірку в оправі і поему додали до слідчої справи окремо [14, с. 200–290]. Коментато-ри лукаво дезінформують читача, ніби «вступ … переписано до збірки ‘‘Три літа’’» [1, с. 489].

При всій відмінності наукового панславізму Шафарика від «актуального» тоді в Росії токсично-чадного імперського панславізму — після написання віршів посвяти Шафаркові:

І потекли в одно мореСлов’янськії ріки!

поема «Єретик» стала інакшою — її «панславізм по-чеськи» несумісний з протимосковською сутністю наскрізно української збірки Три літа — призначеня «Єретика» інше.

Чи варто по-редакторськи «правити» генія? Правити на догоду дотепним концепціям про «випадання (??!) п’яти аркушів із сьомого зшитка» [13, с. 275] (початок зшитка 7 — це останні рядки «Кавказу»; «Єретик» міг бути перед або після «Кавказу» — аж ніяк не після «Не женися на багатій…»). Або про відокремлення (видирання?) поеми із рукопису кореспондентом Петербурзької АН М. Стороженком [1, с. 489] — без мети і без подальшого вжитку.

Надрукувавши Три літа і «Єретика» послідовно, ми жодним чином не порушимо спорідне-ності цих творів. Але збережемо Шевченкове… Очевидний приклад — Кобзар і Гайдамаки. Власне, подібних пар у Шевченка чимало. Всі вони — розширення і продовження певних тем, але в іншому часопросторі.

Датування твору допомагало поетові не розгубити написане, підтримати лад серед безлічі чернеток і чистових аркушів. Але творчість — це також і відбір різночасових творів до збір-ки, її впорядкування. Можна дописати посвяту, епіграф, можна визначитися із пропущеною назвою, додати титульні сторінки до більших творів, щось поміняти місцями. Чи процес ви-творення поетичної книги зводиться до формалізму річних рубрик? — якраз навпаки.

… Без сумніву, вірш «Гоголю» — один із кількох зачинів Трьох літ, поруч із другим — «Розри-тою могилою». Такі твори як «Сон», «Посланіє — I мертвим і живим…», «Великий льох» ніби продовжують Гоголя — все у цих творах ніби підказує можливе джерело натхнення — «Ніч перед різдвом», «Мертві душі». Але Шевченко «продовжує» Гоголя … щоб його заперечити.

«Сон» — «повторення» польоту коваля Вакули. Поетові ж видіння — «оце-то тої богині», «тої второї, що доконала» й «отого первого, що розпнав» — абсолютна антитеза гоголівському принизливому, хоч і саркастично-влучному, «Не встанем мамо!». Гоголь виставляє козаків на сміх перед царицею. Шевченко ж сміється навпаки — «цариця, мов опеньок засушений…, скаче, мов чапля, цар цвенькає…». Різдвяно-святкова безтурботність Гоголя несумісна з Шев-ченковим баченням України — «безталанної вдови сиротини» з мертвими душами-пере-вертнями та з живими душами-дітьми, «заглушеними московською блекотою» (уточнимо — і Бузиною). Отже, «Великим словом» Шевченко спростовує Гоголя — «Встане Україна…».

У другій збірці поета «не знайшлося» місця навіть для милого серцю твору — «Гамалії». Його Шевченко не раз правив у 1844-му… Наспів придумав, співав найчастіше, щоб душу відвес-ти, — «А нуте, хлопці, заспіваєм! …» — того ж таки 1844-го. [1, c. 472–473].

Поетова душа вже молилася над «Розритою могилою» як колись молилився Єремія Пророк. Ця молитва — саме «Розрита могила» (1843) — перетворилася на Три літа — на неподіль-ний час і простір уярмленої імперією України, яка чекає на свого визволителя. Пророцтво про визволителя і визволення з імперського полону збудеться — після смерті Пророка. Бо російська імперія — це Вавилон. І у визволенні — єдине Спасіння. Такий Єремія. Такий Шев-ченко. Такі вони, досі актуальні, Три літа — молитва, одкровення, заповідь волі.

Рубрикування поезії руйнує творчий задум автора, призводить до захронологізованості.

7

2. 1. Автентичний Сліпий чи … Невольник?

Раз у раз сучасні видавці Шевченкового Кобзаря твердять: «Поетичні твори вивірено за всіма існуючими рукописними та друкованими першоджерелами, усунуто цензурні спотворення, редакторські переробки та інші відступи від автентичного Шевченкового тексту.» (Цитату взято з анотації до видання «Кобзар», Київ, 2011. Вид. «Національний книжковий проект»)

На жаль, таке твердження видавців не відповідає дійсності. Як правило, тексти беруться із ви-даннь Шевченкової поезії. здійснених Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України.

Поему «Сліпий» академічна редколегія надрукувала у розділі «Інші редакції та варіанти» [1, с. 367-352] — не як основний текст, а як першу редакцію поеми «Невольник», тобто, як до-поміжний текст для фахівців. Тому у виданні «Національного книжкового проекту» поеми «Сліпий» немає. Читач такого Кобзаря позбавлений можливості прочитати рядки 653-660 … 665-720 Шевченкової поеми «Сліпий», важливі, гіркі рядки аж ніяк не невольничої музи:

Згадували Запорожжя,Козацькую славуІ співали удвох собіПро Чалого Саву,Про Богдана недомудра,Ледачого сина,І про Гонту-мученика,Й славного Максима.…

Оце і вся моя дума.Не здивуйте, люди.Те, що було, минулосяІ знову не буде.Минулися мої сльози,Не рветься, не плачеПоточене старе серце,І очі не бачатьНі тихої хатиночкиВ забутому краю,Ні тихої долиночки,Ні темного гаю, Ні дівчини молодоїЙ малої дитиниЯ не бачу щасливої:Все плаче, все гине.

І рад би я сховатися,Але де, не знаю.Скрізь неправда, де не гляну,Скрізь Господа лають.Серце в’яне, засихає,Замерзають сльози...І втомивсь я, одинокий,На самій дорозі.Отаке-то! не здивуйте,Що вороном крячу:Хмара сонце заступила,Я світа не бачу.Ледви, ледви опівночіСерцем прозираюІ немощну мою думуЗа світ посилаю

Зцілющої й живущоїВоди пошукати.Як інколи, то й принесе,І покропить в хаті,І засвітить огонь чистий,І сумно і тихоРозказує про весілля — Звертає на лихо.Тепер мені про сліпогоСироту кончає,Але як довести краю,І сама не знає.Бо не було того дива,Може, споконвіку,Щоб щаслива була жінкаЗ сліпим чоловіком!

Відсутність цих рядків у поемі «Невольник» є найбільшою її відмінністю від поеми «Сліпий».

Розглянемо історію публікації поеми «Невольник» (далі цитуємо коментар до поеми «Сліпий» за виданням Тарас Шевченко. Т. 1: Поезія 1837-1847. К., 2003. — С. 723-725, доступний також на сайті http://litopys.org.ua/shevchenko/shev136.htm ).

«Після повернення із заслання, готуючи нове видання творів (роздобувши в П. Куліша список поеми «Сліпий»), Шевченко на початку 1859 р. створив у рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» нову редакцію твору. ... Головне управління цензури 25 липня 1859 р. не схвали-

8

ло рукопису ... після чого поет передав аркуші розшитого рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» до журналу «Основа» (див.: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — С. 112 — 127). Вперше надруковано цю другу (а не першу) редакцію поеми — «Невольник» (Основа. — 1861. — № 4. — С. 1 — 20) — за автографом з рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (з огляду на цензуру — з купюрами).» Додамо — за редакцією Василя Білозерсько-го — http://uk.wikipedia.org/wiki/Основа_(журнал)

В академічному виданні поема «Невольник» «Подається за автографом у рукописній збірці «Поезія Т. Шевченка. Том первий».

Рядки 1 — 81, 258 — 367, 633 — 640, 647 — 650 та 655 — 658, відсутні в автографі, тепер неповному, подаються за першодруком у журналі «Основа» (1861. — № 4. — С. 1 — 20).

Купюри в рядках 641 — 646, 651 — 654 та 659 — 662, зроблені в першодруці з огляду на цензуру, заповнюються за чистовим автографом з рукописної збірки «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 50 — 67).» — Простіше кажучи, джерелом автентичного тексту, так чи інакше, є нецензу-рований автограф поеми «Сліпий»

Зауважмо, що коментатори неправильно зазначаюють номери рядків, вилучених редактора-ми «Основи» «з огляду на цензуру». Насправді вилучено рядки 642-647, 652-655, 660-663 (Основа. — 1861. — № 4. — С. 19.)

Отже, П. Куліш передав Шевченкові неповний (без рядків 665-720) список поеми Сліпий (у Л. М. Жемчужникова був список з цими рядками). Шевченко вносить незначні зміни до цього неповного списку. Цензура (редакція) викреслює такі рядки:

Неповний, обкраяний, цензурований варіант поеми «Сліпий» журнал «Основа» публікує під назвою «Невольник»

Далі — гірше. Зникають рядки Шевченкового автографа. Зокрема — початкові (рядки 1-81).

І прикінцеві (рядки 633-663) — якраз ті, що найбільше спотворені у виданні журналу «Основа».

Через відсутність автографа немає певності, що «з огляду на цензуру» у публікації «Основи» не зроблено заміну саркастичних рядків:

«Та бахурям і байстрюкам Люд закрепостила.» («Сліпий»), які найбільше відповідають ви-лученому цензурою образові Катерини II, та Кирила зі старшинами (пригвдуєте — «сахарную ножку» цариці у Гоголя?), на невиразні, майже безглузді і майже беззмістовні рядки:

«І панам на Україні Люд закріпостили.» («Невольник»).

Немає певності, навіть у тому, що назва «Невольник» (перед відсутніми рядками 1-81) нале-жить Шевченкові, а не редакції журналу «Основа».

Не можна також твердити, що у автографі не було інших не опублікованих журналом рядків. Якби «Основа» мала повний Шевченків автограф другої редакції поеми «Сліпий», вона не опу-

блікувала би згодом рядки 665 — 720 (див. вище) надісланого Л. М. Жемчужниковим повно-

І Межигорського СпасаВночі запалила.І по Дніпру у золотійГалері гуляла,На пожар той поглядала,Нишком усміхалась.(642-647)

Як Кирило з старшинамиПудром осипалисьІ в цариці, мов собаки,Патинки лизали.(652-655)

Ляхи були, усе взяли,Кров повипивали!..А москалі і світ Божий В путо закували.(660-663)

9

го тексту поеми «Сліпий» з помилковим твердженням: «(Пропущений Т. Г. Шевченком). Епілог до «Невольника». (Напечатаного в IV-ій книжці Основи 1861 року)» (Основа. — 1862. — № 6. — С. 1 — 2).»

Натомість, автентичний, не редагований видавцями, не спотворений цензурою текст по-еми «Сліпий» сучасні видавці Кобзаря, ніби-то «вивіреного за всіма існуючими рукописними та друкованими першоджерелами», не друкують. Можна майже не сумніватися, що у «Націо-нального книжкового проекту» (!!!) знайдуться не менш національні наслідувачі. Попередни-ків теж не бракувало — наприклад, Кобзар, виданий 1985 р. «Дніпром» у серії «Вершини сві-тового письменства», том 50. Можливо, «дніпряни» не вважали поему «Сліпий» вершиною?

Висновок:У сучасних виданнях Кобзаря саме поему «Сліпий» потрібно подавати як основний і автентич-

ний текст. Другу редакцію (фактично редакцію «Основи» — з огляду на цензуру) — Неволь-ник ? — не можна представляти як остаточну Шевченкову редакцію, як завершений твір.

2.2. Поетична трилогія Т. Шевченка — Сон, Сліпий, Кавказ

Саме у такій послідовності ці твори Шевченка розташовані у рукописі. Заглянемо ж до авто-графа:

… От собі й читаю,Що на скелі наковано:Первому — втораяТаке диво наставила.Тепер же я знаю:

Це той первий, що розпинавНашу Україну,А вторая доканала Вдову сиротину.(Сон)

Далі Шевченко описує злочини «первого» проти Гетьманської держави. А що ж «вторая»? Розгорнуту відповідь на це питання знаходимо у наступному творі трило-

гії — «Сліпий»:

І на тихому ДунаюНас перебігаютьТовариші-запорожціІ в Січ завертають.І розказують, і плачуть,Як Січ руйнували,Як москалі сребро, златоІ свічі забралиУ Покрови. Як козакиВночі утікали

І на тихому ДунаїНовим кошем стали.Як цариця по КиєвуЗ Нечосом ходилаІ Межигорського СпасаВночі запалила.І по Дніпру у золотійГалері гуляла,На пожар той поглядала,Нишком усміхалась.

І як степи запорозькіНімоті ділила.Та бахурям і байстрюкамЛюд закрепостила.Як Кирило з старшинамиПудром осипалисьІ в цариці, мов собаки,Патинки лизали.

Ось і «вторая» у всій своїй «величі». Але кількома рядками нижче читаємо:

Тепер, кажуть, ГоловатийОстанки збираєТа на Кубань підмовляє,Черкеса лякає.

Нехай йому Бог поможе,А що з того буде — Святий знає. Почуємо,Що розкажуть люди!..»

10

Що ж розказали люди? — Читаємо «Кавказ»:

За горами гори, хмарою повиті,Засіяні горем, кровію политі.

Отам-то милостивії миНенагодовану і голуЗастукали сердешну волюТа й цькуємо. Лягло костьмиЛюдей муштрованих чимало.А сльоз, а крові? НапоїтьВсіх імператорів би сталоЗ дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов’їх. А дівочих,Пролитих тайно серед ночі!А матерних гарячих сльоз!А батькових старих, кровавих,Не ріки — море розлилось,Огненне море! Слава! Слава!Хортам, і гончим, і псарям,І нашим батюшкам-царям …

Не за Україну, А за її ката довелось пролитьКров добру, не чорну. Довелось запитьЗ московської чаші московську отруту!

Маємо трилогію про злочини Російської імперії — спочатку закатували Україну; тепер — ка-тують Кавказ. Ясніше не скажеш.

Отже, Тарас Шевченко не випадково скомпонував поезії «Сон», «Сліпий» і «Кавказ» у єдино до-цільній послідовності.

Не випадково і сьогодні катам України ставлять нові й нові пам’ятники.

11

3. Кобзар Тараса Шевченка

Останнє прижиттєве видання вийшло у світ 23 січня1860. Коректурні аркуші читав також і Шевченко [7, с. 115]. Отже, видання узгоджене з автором. Його зміст і візьмемо за основу для подальшого розгляду. У таблиці представлені послідовно назви творів, джерело тексту і но-мери сторінок за роками видань. Дані наводяться за відповідними коментарями до першого тому видання АН УРСР 1990 року [1, с. 417–469, 497, 505].

Назва Джерело «Кобзар»1840 1844 1860

1 «Думи мої, думи мої...» 5 — 11 5 — 10 1 — 32 Перебендя 13 — 20 11 — 15 4 — 7

3 Тополя 69 — 82 15 — 25 8 — 164 Утоплена «Молодик», 1843 17 — 245 Причинна «Ластівка», 1841 25 — 336 Думка «Тече вода в синє море...» «Ластівка», 1841 34 — 357 «Вітре буйний, вітре буйний...» «Ластівка», 1841 36 — 378 «Тяжко-важко в світі жити...» «Молодик», 1843 38 — 399 «Нащо мені чорні брови...» 83 — 87 26 — 27 40 — 4110 До Основ’яненка 89 — 96 28 — 32 42 — 45;11 Іван Підкова 97 — 105 32 — 35 46 — 4812 Тарасова ніч 105 — 115 36 — 42 49 — 5413 Гамалія автограф 1841, 1844 49 — 6214 Катерина 21 — 67 42 — 74 63 — 9415 Наймичка Три літа, 1845 95 — 12416 Гайдамаки 1841 125 — 22217 Давидові псалми

(1, 12,. 43, 52, 53, 81, 93, 132, 136, 149)Три літа, 1845арк. 103 — 105 звор.

223 — 244

Поза «Кобзарем»На вічну пам’ять Котляревському «Ластівка», 1841Н. Маркевичу автограф, 1840«Вітер з гаєм розмовляє...» автограф, 1841Мар’яна-черниця автограф, 1841

Вкотре переконуємося, що «Думи мої...» і «Перебендя» (живий портрет кобзаря, живе втілення поетової музи) мали вирішальне духовне (відтак і композиційне) значення — альфа і бета.

В кожному разі, Шевченко добре знав час написання «Причинної», та відкриває Кобзар не геніально-романтичною візією розбурханих, штормових стихій, але «Думами...» — унікаль-ною у світовій літературі сповіддю-посвятою — увертюрою, що розвивається як Книга Битія України і раз за разом зринає у Кобзарі руною, накочується щораз більшою хвилею. Не «Реве та стогне...» … «Думи...» — перше послання праведного серця і його правди до щирого серця і щирої правди, які можна знайти тільки в Україні.

Словом, ключ розуміння.

(Примітка: нижче зазначатимем порядковий номер твору цифрою з крапкою)

12

Натомість, у виданні 1990-го маємо: «Перебендя» —10., «Думи мої...» — 14. Подалі, як то ка-жуть, від гріха…

Відтак, у Шевченка послідовно об’єднано три романтичні балади і чотири «Думки»  (різ-них років). Бачимо, що 1860 року поет доповнив первісний Кобзар баладами 5. «Причинна» після 4. «Утопленої» — «всупереч» датуванню. Такою була воля автора.

Чотири героїко-історичні твори Шевченко також послідовно об’єднав, образно кажучи, у вибухову суміш, яка спрацюовує як ланцюгова реакція — твори лавиноподібно взаємопідси-люються. На таких творах виростають козаки, січові стрільці, повстанці.

«Катерину» автор перемістив під кінець книги — 14., об’єднавши з іншою більшою поемою «Наймичка» — 15.

«Гайдамаки» і «Давидові псалми» , два самодостатні твори, — наприкінці. Вони не руйнуть композиційної цілості Кобзаря, але доповнюють її.

Ідеальна впорядкованість! Зрозуміло, що для Шевченка жанрово-тематична засада також не була догмою — лиш інструментом, так само, як і дата написання творів.

4. Кобзар 1847 року

Відомо, що 1847 року Тарас Шевченко проектував видання другого «Кобзаря». Зберігся чи-стовий рукопис, до якого увійшли «Відьма» (арк. 1–18), «Русалка» (арк. 20–21), «Лілея» (арк. 24–26) [1, c. 510–512]. Якщо порівняти зміст Кобзаря 1860 року зі змістом Поезії Тараса Шевченка 1847 р. (див. початок), впадає у вічі їх композиційна подібність — не тотожність. Отже, можна вважати, що проектований Шевченком Кобзар-1847 насправді було завер-шено. Тільки набув він ніким не очікуваного вигляду під назвою Поезія Тараса Шевченка 1847 р. Він цілеспрямовано був завершений (16–18 березня1858 р.) посланням А. О. Козач-ковському і циклом «В казематі» [2, с. 147]. Цикл творить з посланням духовну цілість.

Справді, у «захалявних» книжечках поета [3] є титульна сторінка, на якій ще немає назви. Коли у Нижньому Новгороді з’явилася надія видати твори — 21 лютого 1858 р. [5] — автор впо-рядковує збірку і дає їй назву Поезія Тараса Шевченка. Не викупляти ж було у Івана Лисен-кова назву Кобзар.

Остаточно перероблену 16 травня 1857 року [2, 473] поему «Москалева криниця» Шевченко свІдомо вилучає із Поезії 1847 р. Чистовий автограф [4] бачимо після титульної сторінки «1857» перед поемою «Неофіти». Помістити «Криницю» наприкінці Поезії 1847 р., як це зроблено у київському виданні 1990 року, означає ввести читача в оману стосовно власних намірів поета.

Опублікувати «Москалеву криницю» першої редакції треба би було в окремому розділі «Інші редакції», окремо від «Варіантів» також. Чомусь першу редакцію поеми «Марія» і тільки її видавці буквально «заховали» серед незліченних варіантів. Щоб читач, бува не знайшов. Не кожен бо полюбляє слідкувати за всма варіантами. Подали як варіанти і навіть не зробили застереження у коментарях. На вдміну від інших творів, всі редакції яких уміщено в основно-му тексті, одна за одною.

Вкотре переконуємося, яка ж то невдячна справа руйнувати композиційну будову Шевченко-вих чистових рукописів!

І вкотре захоплюєшся силою Шевченкового духу, і дивуєшся тій силі, що дозволила йому за-вершити творчий задум 1847 року всупереч арештам, заборонам, засланню і «солдатському небитію».

13

5. «Умію, та не хочу» ... або твори, яких не може бути у Кобзарі за означенням

У Кобзарі Тараса Шевченка не може бути поеми «Слепая» (1842 р.) і не може бути «Триз-ни» (1843 р.) — без щонайменшого сумніву. «Переписав оце С л е п у ю, та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом. Лихо, брате отамане, єй-богу лихо» — Тарас Шевченко до Якова Кухаренка, 30 ве-ресня 1842 р. [9, с. 24]

«Гамалію» і «Тризну» окремими книжками вперше опублікувано майже одночасно  — 1844 року. До Кобзаря 1860-го року Шевченко не додав «Тризну», а «Гамалію» — додав. Таким, очевидно, був намір поета. Цензурних перешкод тут не було.

Якщо виникає потреба видати творчість поета кількома мовами, то твори іншою мовою прийнято подавати в окремому розділі наприкінці основних текстів. Чому для Шевченка Інститут літератури робить виняток — можна тільки гадати. Чи не дався взнаки синдром молодшого брата або інтернаціоналізму по-московськи? Так чи інакше, але «Гамалію» (11.) у київському виданні 1990 року ґвалтовно відірвано від «Тарасової ночі» і втиснуто між «Сле-пой» і «Тризной» (21.), що остаточно руйнує досконалу композицію автентичного Кобзаря.

До видавців

Автентичний Кобзар, тобто, Кобзар у Шевченковій редакції бачиться таким:

Основний корпус.На оправі титул — Кобзар Тараса Шевченка1. Кобзар (шмуцтитул). Далі за змістом видання 1860 року без «Наймички», «Гайдамаків», «Да-

видових псалмів». Окремим підрозділом — Ранні твори, що не увійшли до Кобзаря2. Гайдамаки (шмуцтитул). Бажано з окремим змістом.3. Три літа (шмуцтитул). Далі за автографами [8]. Окремим підрозділом — «За що ми любимо

Богдана», автограф 1845–46 рр.4. Поезія 1847–1850 рр. (шмуцтитул). За автографами Більшої книжки [4]. Окремим підрозді-

лом твори, що не увійшли до Більшої книжки (так вирішив автор!) — за автографами Малої книжки [3] — 43 поезії.

5. Поезія 1857-1861 рр. (шмуцтитул). За автографами Більшої книжки [4]. Окремим підроз-ділом — твори поза Більшою книжкою — «Юродивий», «Мій Боже милий, знову лихо!..», «Хо-дить собі по церковиці,», «Кума моя і я...», «Чи не покинуть нам, небого...».

6. Інші редакції. «Тарасова Ніч», «Гамалія» (редакції за автографами рукописної збірки «По-езія Т. Шевченка. Том первий»), «Лічу в неволі дні і ночі», «Москалева криниця», «Марія» (перші редакції), «Невольник» (друга редакція поеми «Сліпий»).

Допоміжний корпус.7. Dubia8. Варіанти9. Поезія російською мовою10. Коментарі. Якщо коментарі за обсягом порівнювані з авторським текстом, то їх краще ви-

давати окремим томом, але Кобзар — не краяти.

14

«По мові передмова»

Як визначальна Книга, що творила і продовжує творити українську націю та її еліту, Кобзар Тараса Шевченка складається із кількох книг — являючи собою новочасне п’ятикнижжя. Заповітом Тараса Шевченка є весь Кобзар, а не тільки одинокий, хоч і знаковий, вірш у збіркці Три літа — заповітом у тому ж значенні, у якому вживають це слово всі христяни — Біблія сиріч книги Старого і Нового Заповіту ... Кобзар або книги Заповіту Україні.

Якщо керівник держави не знає Кобзаря-Заповіту навіть на рівні президентів США — «Він запалить тут новий світовий рух … невпинний рух до незалежності й волі всіх народів і всіх поневолених націй у світі» [11]; «Борітеся — поборете!» [12] — навряд чи його можна вва-жати українським президентом. Те саме можна сказати і про законодавців держави, які й не чули, про «праведність закону», не кажучи вже про праведність самих законодавців.

А діждемось-таки колись! Юродивий

Козак НевадаЛьвів. 1 жовтня 2012

Автор висловлює щиру подяку упорядникам Київського видання поезії Тараса Шевченка за огром праці, витраченої на докладні коментарі. Без них це дослідження не могло би з’явиися на світ. Ще більша подяка видавцям автографів Шевченка. :)

Використані джерела1. Тарас Шевченко. Том перший. Поезія 1837-1847. К, 1990. 2. Тарас Шевченко. Том другий. Поезія 1847-1861. К, 1991.3. Тарас Шевченко. Мала книжка. Автографи поезій шевченка 1847-1850 рр. К, 1984.4. Тарас Шевченко. Більша книжка. Автографи поезій шевченка 1847-1860 рр. К, 1989.5. Дневникъ Шевченка съ 12 іюня 1857 до 13 іюля 1856 года. (Дневник. Автобиография. Автографы). К, 1972.6. Кобзарь Тараса Шевченка. Коштомъ Д. Е. Кожанчикова. С-Пб, 1867.7. Шевченківський словник. Том перший. К., 1976.8. Т. Шевченко. Три літа. Автографи поезій 1843-1845 років. К., 1966.9. Тарас Шевченко. Том шостий. Замітки, статті, листи, записи народної творчості, «Букварь». 1839–1861. К., 1957.10. Острозька Біблія. Опрацював та приготовив до друку єрмн. архимандрит др. Рафаїл (Роман Торконяк). 2006.

(http://askoldova-mohyla.org/uk/item,3683)11. Пам’ятник Тарасові Шевченку (Вашингтон). Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. (http://uk.wikipedia.

org/wiki/Пам’ятник_Тарасові_Шевченку_(Вашингтон)12. Білл Клінтон. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. (http://uk.wikipedia.org/wiki/Білл_Клінтон)13. Шевченківський словник. Том другий. К., 1977.14. Кирило-мефодіївське товариство. Том 2. К., 1990

15

ДодатокЯк відбувалося 1858-го року «переписуванння або проціджування» поезії, за висловом Шевченка [5, 18 марта],

до чистового альбому? Подивимось на Малу і Більшу книжки очима Тараса Шевченка у 1858 році.

Отже, за Шевченком, у Малій книжці є твори (для наочності тут і далі позначені червоним кольлром), видання яких було не на часі — мова йде про 1858-й рік. До Більшої книжки шість творів не перенесено — «Не спа-лося, а ніч як море...», N N («Сонце заходить...»), N N («Мені тринадцятий минало...»), «Не гріє сонце на чужи-ні...», «Гори мої високії...» (Сон), N N («О думи мої! О славо злая!..»). Далі Шевченко власноруч переписує решту творів, у тій послідовності, яку вважав за доцільну. Результат — досконалий! Маємо, фактично, Кобзар 1847 року. В основному, як бачимо, він був готовий ще до повторного арешту поета в Оренбурзі 1850 року.

А що ж з «Москалевою криницею»?Ґрунтовно перероблену 1857-го ще на засланні у Новопетровському укріпленні «Москалеву криницю» [2-га

редакція] Шевченко слушно переписує у розділ із титульною сторінкою «1857». Цей твір, поруч із «Неофіта-ми» і не менш переробленим віршем 1849 року «В неволі, в самоті немає…» поет вважав головним творчим доробком саме 1857 року. Зрештою, таким він і залишається. Погляньмо:

Поезія Тараса Шевченка. 1847 р.Назва

1 «Думи мої...»

2 Княжна

3 Відьма

4 Лілея

5 Русалка

6 Хустина

7 Іржавець

8 Полякам

9 Чернець

10 «Один у другого питаєм...»

11 «Самому чудно А де ж дітись?..»

12 «Ой стрічечка до стрічечки...»

13 А. О. Козачковському

14 В казематі«Згадайте, братія моя...»І. «Ой одна я, одна...»II. «За байраком байрак...»III. «Мені однаково, чи буду...»IV. «Не кидай матері, казали...»V. «Чого ти ходиш на могилу?..»VI. «Ой три шляхи широкії...»Н. КостомаровуVIII. «Садок вишневий...»X. «Рано-вранці новобранці...»X. «В неволі тяжко, хоча й волі...»XI. КосарXII. «Чи ми ще зійдемося знову?..»

Мала книжка. 1847 р.Назва Сторінки

«Думи мої...» 1

Княжна 3 — 24 № 1

N. N. «Згадайте, братія моя...» 1. «Ой одна я, одна...» 2. «За байраком байрак...» 3. «Мені однаково, чи буду...»4. «Не кидай матері, казали...» 5. «Чого ти ходиш на могилу?..» 6. «Ой три шляхи широкії...» 7. Костомарову 8. «Садок вишневий коло хати...» 9. «Не спалося, а ніч як море...» 10. «Рано-вранці новобранці...» 11. «В неволі тяжко, хоча й волі...» 12. «Чи ми ще зійдемося знову?..» 13. «Поміж полем іде» (Косар)30 мая 1847. В казематі

25 — 5025 — 262728 — 2929 — -3030 — 3132 — 3536 — 3737 — 383940 — 4545 — 4747 — 484849 — 50

№ 2

N N («Сонце заходить...») 51 № 3

Відьма 53 — 82 № 4

Лілея 83 — 87 № 5

Русалка 88 — 90 № 6

N N («Мені тринадцятий минало...») 91 — 93 № 7

«Не гріє сонце на чужині...» 94 № 8

«Гори мої високії...» (Сон) 95, 97 — 103 № 9

Іржавець 104 — 107 № 10

N N («О думи мої! О славо злая!..») 108 № 11

«Ще як були ми козаками» (Полякам) 109 — 110

Чернець. П. Кулішу 111 — 117 № 12

«Один у другого питаєм...» 118 № 13

«Самому чудно А де ж дітись?..» 119 № 14

«Ой стрічечка до стрічечки...» 120 № 15

«Була собі Катерина» (Хустина) 121 — 125 № 16

А. Козачковському 127 — 132 № 18

Москалева криниця [1-ша редакція] 133 — 144 . № 191857

Нехтуючи хронологічною казуїстикю, Шевченко об’єдеує філософські твори у незрівнянний диптих — вну-трішньо несуперечливий, гармонійно-цілісний і нерозривний. Та й «оздоблює» цей диптих глибоко-ліричним віршем «В неволі, в самоті немає…», який став останнім гірким відлунням періоду заслання:

От що зробили з мене годиТа безталання; та ще й те,Що літечко моє святеМинуло хмарно...

Отже, гоотується видання поезії і разом ці три твори утворюють цілісну композиційну одиницю майбутнього видання. Ця цілісність виявляється також у поєднанні «останнього» твору періоду заслання і «першого» твору періоду звільнення. Маємо композицію, що за поетичною силою зрівнюється зі збіркою Три літа. Пред нами поет із таким же творчим потенціалом, як у 1845-му році.

Таким бачився творчий 1857-й рік Шевченкові. Датування поезій тут ні до чого. І руйнувати цілісність дороб-ку поета за цей рік, як це зроблено у виданні 1990 року — все одно що порвати найбільш болісні струни Шевченкової творчості. Саме такого «успіху» досягає позірно ґрунтовна хронологізація у новітніх виданнях Кобзаря.

Такий самий підхід до компонування Шевченком поетичної збірки можна побачити гортаючи попередній роз-діл «1850». Це й не дивно, адже видання готується того ж таки 1858-го року.

1857 Назва

1 «В неволі, в самоті немає...»

2 «Не на Вкраїні, а далеко...»

Москалева криниця Поема

3 Неофіти Поема

1849

1847

Л. Кухаренковіна памм’ять 7 мая 1857 року

1850 Назва

1 «Лічу в неволі дні і ночі...» 2 «Не молилася за мене...» 3 Петрусь Поема

Мала книжка. 1850 (4)Назва Сторінки

«Лічу в неволі дні і ночі...» 369 — 373 «Ми заспівали, розійшлись...» 374 № 2«Не молилася за мене...» 375 — 377 № 3Петрусь Поема 378 — 387 № 4«Мені здається, я не знаю...» 388 — 390 № 5«Якби ви знали, паничі...» 391 — 394 № 6«Буває, в неволі іноді згадаю...» Друга частина:«— Не знаю як тепер ляхи живуть»

395 — 398

191 — 194

№ 7

«І станом гнучим і красою...» 195 — 198 № 8«Огні горять, музика грає...» 199 № 9«Чи то недоля та неволя...» 200 — 201 № 10«На батька бісового я трачу...» 202 № 11«І досі сниться: під горою...» 203 — 204 № 12Титарівна 399 — 409 № 12«Ну що б, здавалося, слова...» 410 — 412 . № 13«У Вільні, городі преславнім...» 415 — 419 № 59«Заступила чорна хмара...» 420 — 424 № 60Ой вже буду віять... (фольклорний запис)

424

Титарівна (початок) 431

Кольором позначено:

Твори, не перенесені Шевченком до Більшої книжки

Твори 1850-го року, помилково оправлені серед творів 1848-го

Твори 1848-го року, помилково оправлені після творів 1850-го 16

17

Остаточно відібрано три твори. Знову бачимо у підсумку невелику завершену і самодостатню тричастинну по-етичну групу. Але ж як вона перегукується із добіркою «1857»! Лиш перечитайте…

Чотири поезії 1850-го Шевченко вирішив залишити серед творів 1848-го року. Не будемо обговорювати причин Шевченкових рішень, іноді очевидних. Застановімося на тому, що навряд чи можна «поліпшити» його вибір.

Переглянемо поезію 1848–1849 років, знову ж таки, очима Тараса Шевченка у 1858 році.Не будемо дивуватися, що твори 1848–1849 років, відібрані поетом до друку, не утворюють таких неперевер-

шених книг, як Кобзар, Три літа чи Поезія 1847 р. Адже час їх написання — це час півторарічної Аральської описова експедиція (11 травня 1848 — 31 жовтня 1849 рр.), час, обірваний арештом (квітень1850 р.). У кибит-ці штабс-капітана О. Макшеєва або у тисняві на шхуні середини XIX ст., у тисняві офіцерської каюти у товари-стві капітан-лейтенанта О. Бутакова, штурмана К. Поспелова, топографа, геолога, фельдшера [7, c. 42–43], під забороною писати — не дуже-то й пишеться. Хіба крадькома, уривками, на острові, коли ніхто не бачить.

Але й тут ми бачимо, як Шевчнко об’єднує разом всю «інтимну лірику», дарма, що датується вона різними рока-ми. Відомо, що Карл Герн, який зберіг Малу книжку для Тараса Шевченка (і для нащадків — йому би пам’ятник на проспекті Шевченка у Києві — замість московського ідола!), оправив її у просту оправу. Через недогляд один із зшитків 1850-го року опинився серед зшитків 1848-го [7, с. 377].

Припускати, що поет не був свідомий помилки щонайменше — неетично. Немає жодних підстав гадати ніби Шевченко, опрацьовуючи рукописи не бачив порушення нумерації (№ № 11, 8, 9...). Нвпаки, він посилено опрацював свій творчий доробок, зокрема не переписав 7 творів до Більшої книжки. У тому числі два тво-ри — «Буває, в неволі іноді згадаю...», «Чи то недоля та неволя...» — 1850-го року. Більше того, змінив порядок решти віршів саме 1850-го. Свідома, відповідальна робота.

Дати тут знову, як бачимо, ні до чого. Читаємо Малу книжку, готуємо твори до видання. Оце й усе.Пріорітет, очевидно, має бути за вибором автора. Підстав (помилка при оправленні) для іншого, як зазначають

упорядники, умовного впорядкування явно замало.

1848 рік Назва

1 «А нумо знову віршувать...»

2 Варнак 3 «Ой гляну я, подивлюся...» 4 «Та не дай, Господи, нікому...» 5 [Царі] 6 «На батька бісового я трачу...» 7 «І досі сниться: під горою...» 8 «Огні горять, музика грає...» 9 «І станом гнучим і красою...» 10 «І золотої й дорогої...» 11 «Ми вкупочці колись росли...» 12 «Ми восени таки похожі...»

Мала книжка. 1848 (2)Назва Сторінки

«А нумо знову віршувать...» 161 — 160 — 161

№ 1

«У Бога за дверми...» 162 — 165 № 2«Тиняючи на чужині» (Варнак) 165 — 172 № 3«Ой гляну я, подивлюся...» 173 № 4«Та не дай, Господи, нікому...» 174 № 5[Царі] 175 — 187 № 6 — 9«Добро, у кого є господа...» 188 № 10[Царі] Закінчення 189 — 190 № 11«— Не знаю як тепер ляхи живуть»«Буває, в неволі іноді згадаю...» (Друга частина)

191 — 194, 395 — 398

«І станом гнучим і красою...» 195 — 198 № 8«Огні горять, музика грає...» 199 № 9«Чи то недоля та неволя...» 200 — 201 № 10«На батька бісового я трачу...» 202 № 11«І досі сниться: під горою...» 203 — 204 № 12«Буває, іноді старий...» 207 № 13«Хіба самому написать...» 208 — 210 № 14«Мені, щоб знали ви не жаль...»(«І золотої й дорогої...»)

211 № 15

«Ми вкупочці колись росли...» 212 — 214 № 16«Готово! Парус розпустили...» 215 № 17«Ми восени таки похожі...» 216 — 218 № 18

Твори, не перенесені Шевченком до Більшої книжки

Твори 1850-го року, помилково оправлені серед творів 1848-го

Твори 1848–1850-х років об’єднані Шевчен-ком

18

Нарешті рік 1849-й.

Для зручності, перенесемо продовження таблиць на наступну сторінку. Ми бачимо, що Шевченко не робить жодних перестановок творів — лиш частину з них (вісім) не переписує до свого нового альбому.

1849 Назва

1 «Неначе степом чумаки...» 2 «За сонцем хмаронька пливе...» 3 «Не додому вночі йдучи...» 4 «Як маю я журитися...» 5 «Нащо мені женитися?..» 6 «Ой крикнули сірії гуси...» 7 «Якби тобі довелося...»8 «Зацвіла в долині...»9 «У нашім раї на землі...»10 «На Великдень на соломі...» 11 «Мов за подушне, оступили...» 12 П. С. 13 Г. З. 14 «Якби зострілися ми знову...» 15 Пророк 16 «І небо невмите, і заспані хвилі...» 17 «Не для людей, тієї слави...» 18 «Коло гаю, в чистім полі...» 19 «Якби мені черевики...» 20 «І багата я...» 21 «Полюбилася я...» 22 «Породила мене мати...» 23 «По улиці вітер віє...» 24 «Ой сяду я під хатою...» 25 «Закувала зозуленька...»

Мала книжка. 1849Назва Сторінки

«Неначе степом чумаки...» 225 [Сотник] 226 — 245 № 1«За сонцем хмаронька пливе...» 246 № 2«Не додому вночі йдучи...» 247 — 248 № 3«Як маю я журитися...» 249 № 4«Нащо мені женитися?..» 250 — 251 № 5«Ой крикнули сірії гуси...» 252 — 253 № 6«Якби тобі довелося...» 255 — 259 № 7«Заросли шляхи тернами...» 260 — 261 № 8«Зацвіла в долині...» 262 — 263 № 9«У нашім раї на землі...» 264 — 268 № 10«На Великдень на соломі...» 269 № 11«Було, роблю що, чи гуляю...» 270 № 12«Мов за подушне, оступили...» 271 № 14П. С. 272 — 273 № 15Г. З. 274 — 276 № 16«Якби зострілися ми знову...» 277 № 17[Марина] 278 — 292 № 18Пророк 293 — 294 № 19[Сичі] 295 — 296 № 20«Меж скалами, неначе злодій...» 297 — 304 № 21«І небо невмите, і заспані хвилі...» 305 № 22«І виріс я на чужині...» 306 — 308 № 23«Не для людей, тієї слави...» 309 — 310 № 24«Коло гаю, в чистім полі...» 311 — 313 № 25«Якби мені черевики...» 314 № 26«І багата я...» 315 № 27«Полюбилася я...» 316 № 28«Породила мене мати...» 317 — 318 № 29«Ой я свого чоловіка...» 319 — 320 № 30«Ой виострю товариша...» 321 № 31«По улиці вітер віє...» 322 № 32«Ой сяду я під хатою...» 323 № 33«Закувала зозуленька...» 324 № 34

Твори, не перенесені Шевченком до Більшої книжки

Твори 1850-го року, помилково оправлені серед творів 1848-го

19

Разом поет не переписав до Більшої книжки (у дужках роки за Малою книжкою): 6 (1847) + 6 (1848) + 21 (1849) + 10 (1850) = 43 твори.

Можна спостерегти, що доробок 1849-го року також утворює послідовність певних груп віршів. Але одна важ-лива зміна — ми бачимо, що помінявши місцями дві останні поезії, Шевченко об’єднує разом два твори на іс-торико-героїчну тематику — «Швачку» і «Ой чого ти почорніло зеленеє поле...», щоб підкреслити їх значимість, щоб не губилися вони серед творів фольклорно-ліричного характеру.

Один твір — «В неволі, в самоті немає...» — Шевченко перетворює на вступ до поезії 1857 року, як про це вже йшлося вище — переписує його перед ґрунтовно переробленою «Москалевою криницею».

Також переставлено «Утоптала стежечку...» після «Якби мені, мамо, намисто...», що порівняно несуттєво.Послідовність всіх інших творів 1849 року залишено без змін.У Малій книжці твори1849 року можна знайти на сторінках 223 — 365. Коментатори 2-го тому видння 1991-го

року [2] правильно зазначають їх місце у рукописі, правильно візначають орінтовність власних (комента-торських) датувань. Але … під рубрикю «1848» подають твори №№ 2, 3, 14–58, що їх Шевченко відніс до 1849 року, ще й закріпив власню посторінковою пагінцією [7, с. 377]. На думку коментаторів, Тараса геть поплутав лихий, або Карл Герн, який неправильно оправив «захалявні» зшитки Шевченка. «Отак, кажуть, було б тре-ба…»

Упорядники видання 1991-го року ще й «Думи мої…» втиснули між №№ 22 і 23 Малої книжки, як відзначалося на початку досліідження — іменем орієнтовної хронології (вересень — грудень).

Відзначимо крім того — вірш № 2 «За сонцем хмаронька пливе...» (непарна сторінка 246) аж ніяк не можна віді-рвати від попереднього «Сотника», який закінчується на сторінці 245. А відтак — і вірш № 3. Їх «абсолютно» неправильно і недоладно видавці перенесли до творів 1848 року.

Мала книжка. 1849 — продовженняНазва Сторінки

Швачка 325 — 326 № 35«Ой не п’ються пива-меди...» 327 — 328 № 36«На улиці невесело...» 320 № 37«У тієї Катерини...» 330 — 333 № 38«Із-за гаю сонце сходить...» 335 № 39«Ой пішла я у яр за водою...» 336 № 40«Не так тії вороги...» 337 № 41«Ой люлі, люлі, моя дитино...» 338 № 42«Ой чого ти почорніло...» 339 № 43«Туман, туман долиною...» 340 № 44«У неділеньку у святую...» 341 — 344 №45«У перетику ходила...» 345 — 346 № 46«У неділеньку та ранесенько...» 347 — 348 № 47«Не тополю високую...» 349 № 48«Утоптала стежечку...» 350 № 49«І широкую долину...» 351 № 50«Навгороді коло броду...» 352 № 51«Якби мені, мамо, намисто...» 353 — 354 № 52«Не хочу я женитися...» 355 — 357 № 53Чума 358 — 360 № 54«І знов мені не привезла...» 361 — 362 № 55«В неволі, в самоті немає...» 363 № 56«Ой умер старий батько...» 364 № 57«Не вернувся із походу...» 365 № 58

1849 — продовженняНазва

26 «Із-за гаю сонце сходить...» 27 «Ой люлі, люлі, моя дитино...» 28 «Туман, туман долиною...» 29 «І широкую долину...» 30 «Навгороді коло броду...» 31 «Якби мені, мамо, намисто...» 32 «Утоптала стежечку...» 33 «Не вернувся із походу...» 34 «Ой умер старий батько...» 35 Швачка 36 «Ой чого ти почорніло...»

1857

20

При опраленні Малої книги були помилки. Але чи помилявся Шевченко коли нехтував ними? Чи помилявся він роком написання 43-х творів поспіль? — Навряд.

Зрештою, що нового нам дає хронологічна кабалістика? Ми ж маємо Більшу книжку, впорядковану автором.З кожним роком ми переконувалися, що готуючи свою поезію до видання, поет свідомо і часто нехтував датою

написання твору. Творчий задум як Більшої книжки 1847-1858 років в цілому, так і окремих її розділів, поет завершив досконало.

Тож, віддамо перевагу автографам Шевченка і його, як не крути, авторським правам. Не будемо переорювати його «химерне добре слово».

Позія, що не переписана до Більшої книжки — часто шедеври, «добре зерно», але часом невикінчена «полова», як на присуд Шевченка, потрібно видавати окремим розділом. Це не применшить їх значення.

ОрюСвій переліг — убогу ниву!Та й сію слово! Добрі жниваКолись- то будуть... Не нарікаю я на Бога

Колись-то буде добрий КОБЗАР.