Два документи першої половини XVII ст. до історії...

Студії і матеріали з історії Волині. 2012

УДК 930.2:003.074(477.82-2)"16"

Олексій Вінниченко

ДВА ДОКУМЕНТИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII ст.

ДО ІСТОРІЇ ВОЛИНСЬКОГО МІСТЕЧКА СОКОЛЬ

Два актові документи, що публікуються, стосуються волинського містечка Со-

коль (Сокіл) і збереглися до нашого часу в архіві Єловицьких. Їх поява припала на

час володіння містечком Олександри Марківни княжни Сокольської та її сина Іллі

Єловицького. Перший з актів є витягом (з сокольських міських книг) листа 1629 року

про передачу прав на війтівство і представляє структуру міського управління. Другий

документ, привілей 1643 року, був наданий власниками міста ремісникам Соколя на

створення спільного кушнірсько-кравецького цеху і безпосередньо стосується органі-

зації міського життя.

Ключові слова: Соколь (Сокіл), Сокольські, Єловицькі, Волинь у XVII ст., місте-

чко, війтівство, цех, заставний лист, привілей.

Активні урбанізаційні процеси, які охопили в XVI – першій половині

XVII ст. українські землі, разюче контрастують зі станом збереженості

джерел до міської історії цього часу. Якщо дослідник великих міст – та-

ких як Кам’янець чи Львів, у меншій мірі Київ – може сподіватися на по-

рівняно репрезентативну документальну базу, то історик, що вивчає ми-

нуле українських містечок, майже неминуче стикається з обмеженістю

джерел до їх історії. Тодішня практика діловодства, а ще більше – бурх-

ливі події української історії, людська недбалість і випадок призвели до

втрати або, у кращому випадку, до фрагментації й розпорошення значної

частини документів. Причому особливо відчутним є брак суто «міських»

джерел, тобто актів, що з’являлися в результаті діяльності міських органів

влади й самоуправління та якнайкраще репрезентують різні сторони того-

часного міського життя. Вціліли окремі актові (магістратські, ратушні,

замкові) книги тільки деяких невеликих міст і містечок, натомість у випа-

дку решти міських поселень історикові доводиться мати справу з пооди-

Два документи до історії волинського містечка Соколь

277

нокими витягами з міських актів або, взагалі, лише зі згадками про факт їх

існування / ведення.

Одним із таких «бідних» на джерела до його історії поселень є волин-

ське містечко Соколь (інакше Соколье, Сокул), розміщене на північ від

Луцька над річкою Стир (нині – село Сокіл Рожищенського району Во-

линської області)1. Найдавніша згадка про населений пункт – тоді ще, по-

за сумнівами, як про село – міститься в привілеї луцького князя Любарта

Ґедиміновича для церкви св. Іоана Богослова, виданому 8 грудня 1322 р., а

1498 р. підтвердженому великим князем литовським Олександром (щодо

датування привілею та його автентичності існують деякі сумніви)2. У дру-

гій половині XV ст. Соколь згадано в листі великого князя Казимира (ви-

даному орієнтовно 1469 р.; документ був представлений під час ревізії

українських замків 1545 р.)3.

Міський статус поселення набуло 1564 р.: 5 липня князі Василь і Ма-

рко Сокольські отримали від великого князя Сигізмунда Августа привілей

на осадження на місці села Соколь, що перебувало в їх власності, одно-

йменного містечка. Локація нового поселення виявилась успішною: вже

за кілька років Соколь згадується в джерелах саме як містечко4.

За даними, зібраними Андрієм Заяцем, у другій половині XVI – пер-

шій половині XVII ст. Соколь був типовим волинським містечком. По-

селення мало магдебурзьке право (щонайменше від 1584 р.)5; відомо, що

в 1577–1602 рр. (із незначною перервою) війтом був Михайло Рудківсь-

кий6. За локаційним привілеєм 1564 р., тут мали відбуватися торг (кож-

1 На території Луцького повіту Волинського воєводства у той час з такою ж назвою

існувало ще одне поселення (станом на 1629 р. також містечко). Цей Сокіл (Сокуль,

Sokół), розташований над р. Случ, північніше Звягеля, згодом отримав назву Курчиці

(нині с. Курчиця Новоград-Волинського району Житомирської обл.). Поселення було

власністю князів Корецьких, 1589 р. перейшло до Гостських, 1640 р. – до князів Четве-

ртинських (Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. –

Warszawa, 1883. – T. 4. – S. 892; Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI – пе-

ршій половині XVII століття. – Львів, 2003. – С. 67). 2 Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною коммиссиею для разбора

древних актов, высочайше учрежденною при киевском, подольском и волынском гене-

рал-губернаторе (далі: Архив ЮЗР). – К., 1883. – Ч. 1, т. 6: Акты о церковно-религиозных

отношениях в Юго-Западной Руси (1322–1648 гг.). – С. 2; Грамоти XIV ст. / Упор., всту-

пна стаття, коментарі і словники-покажчики М. М. Пещак. – К., 1974. – С. 21. 3 Литовська метрика. – К., 2005. – Кн. 561: Ревізії українських замків 1545 року

/ підгот. В. Кравченко. – С. 160, прим. 283; Торгівля на Україні. XIV – середина XVII ст.

Волинь і Наддніпрянщина / упор. В. М. Кравченко, Н. М. Яковенко. – К., 1990. – С. 65. 4 Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині… – С. 52.

5 Там само. – С. 159.

6 Заяць А. Магдебурзьке право в містах Правобережної України у XVI – першій


278

ного тижня у визначений власником день) і ярмарок (щороку) та функці-

онувати корчми7. Ринкову площу оточували 30 будинків8. У локацій-

ному привілеї декларувалось, що в місті мали оселятися вільні люди,

проте на практиці населення Соколя поповнювалося за рахунок селян-

утікачів9. Причому мешканець містечка не мав права залишати його без

згоди власника, який у випадку самовільного відходу міг вимагати його

повернення10. У поселенні знаходилися замок (згадки 162511 й 163112 ро-

ків), панський двір, фільварок і мурована церква (згадані в орендному

контракті 1631 р.)13, діяв римо-католицький костел14. Тут існувала також

міська в’язниця (згадки 1570 й 1576 років)15.

Динаміку розвитку Соколя в останній третині XVI – першій половині

XVII ст. віддзеркалюють податкові акти. За поборовим реєстром 1570 р.,

тут було 30 ринкових і 248 вуличних будинків, податками обкладалися

також 60 міських городників, 24 торговці, 15 ремісників, 12 коморників і

8 гультяїв16. З огляду на цей стан забудови, Петро Сас відніс Соколь до

середніх міст17. Приблизно такі самі кількісні показники щодо населення

містечка наведено в поборовому реєстрі 1577 р. (відмінним було тільки

число коморників – 10). Натомість за поборовим реєстром 1583 р. під

оподаткування в місті підпадало тільки 20 ринкових, 58 вуличних, 28

половині XVII ст. // Ефективність державного управління: Збірник наук. праць. –

Львів, 2009. – Вип. 18/19. – С. 232. 7 Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині… – С. 52, 98–100.

8 Там само. – С. 110, 112.

9 Там само. – С. 114–115. З другої половини XVI – першої половини XVII ст. відомі

кілька таких випадків. Зокрема, 1566 р. до Соколя втекли 100 підданих князя Андрія

Курбського (Сас П. М. Феодальные города Украины в конце XV – 60-х годах XVI в. –

К., 1989. – С. 27), 1595 р. – піддані Андріяна Коровая-Селецького, 1627 р. – піддані лу-

цького католицького єпископа із сіл Двірець і Садів (Селянський рух на Україні. 1569–

1647 рр.: Збірник документів і матеріалів. – К., 1993. – С. 406 [№ 570], 455 [№ 1272]). 10

Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині… – С. 152. 11

Там само. – С. 133. 12

Львівська національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН Украї-

ни (далі – ЛННБ), відділ рукописів, ф. 46 (Єловицькі), тека II, № 3. 13

Там само. 14

Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині… – С. 121. 15

Там само. – С. 123. 16

Źródła dziejowe. – Warszawa, 1889. – T. 19: Polska XVI wieku pod względem

geograficzno-statystycznym. – T. 8: Ziemie Ruskie. Wołyń i Podole / Opisane przez

A. Jabłonowskiego. – S. 18. За підрахунками П. Саса, торгово-ремісниче населення

Соколя складало тоді лише 18,7 % від загального числа мешканців (Сас П. М. Фео-

дальные города Украины… – С. 18). 17

Сас П. М. Феодальные города Украины… – С. 22, 24, 212.


279

тильних і 46 заострожних будинків, а крім того 10 торгівців, 8 ремісників,

3 рибалки, 8 гультяїв, 2 дударі, 4 коморники, 1 православний священик (і

3 млинарські жорна)18. Імовірно, до зменшення населення спричинилися

масштабні напади татар на Волинь у другій половині 1570-х років. На від-

будову (та й то лиш часткову) містечка знадобилося кілька десятиліть: за

подимним реєстром 1629 р., Соколь мав сплачувати податок із 294 димів

(а вся Сокольська волость, центром якої було містечко – з 494 димів)19.

Соколь був родовим гніздом князів Сокольських (молодшої гілки ари-

стократичного роду Четвертинських), які іменувалися від назви цього на-

селеного пункту десь із середини – другої половини XV ст. – починаючи

від князя на Соколі Михайла Михайловича (сина Михайла Олександро-

вича Четвертинського)20. Відтоді село, а згодом містечко незмінно перебу-

вало у власності Сокольських, будучи центром їх володінь21. Так залиша-

лось до першої половини XVII ст., коли цей рід, у попередньому столітті

доволі чисельний, згас. Останнім його представником чоловічої статі ви-

явився князь Стефан Маркович Сокольський, котрий на початку XVII ст.

став монахом Віленського монастиря св. Трійці під ім’ям Софроній.

Приймаючи постриг, спеціальним листом, виданим у Вільні 4 жовтня

1614 р., він відписав на користь монастиря деякі зі своїх волинських маєт-

ків, проте «головне именье» (місто Соколь і належні до нього села) зали-

шалося на майбутнє в повному його розпорядженні22.

Після смерті бездітного Стефана Марковича, яка настала десь незадо-

вго до 30 листопада 1619 р.23, спадкоємцями стали його сестри Барбара

(дружина князя Стефана зі Збаража Воронецького), Олександра (дружина

волинського підстолія Криштофа Єловицького) й Богдана / Богумила

(дружина Станіслава Корчмінського) та племінники й племінниці по сест-

рах Юрій і Анна Ярмолинські (діти покійної сестри Маруші, дружини

18

Źródła dziejowe. – T. 19. – S. 54, 94–95. 19

Баранович О. Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст.

– К., 1930. – С. 59–60. 20

Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. – Warszawa, 1895. –

S. 489; Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і

Центральна Україна). – К., 1993. – С. 313, 316; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV

– до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. – 2 вид. – К., 2008. – С. 350–351. 21

Архив ЮЗР. – К., 1909. – Ч. 8, т. 3: Акты о брачном праве и семейном быте в

Юго-западной Руси в XVI–XVII вв. – С. 11 (1538); 1911. – Ч. 8, т. 6: Акты о землевла-

дении в Юго-Западной России в XV–XVIII вв. – С. 85 (1560), 334, 355, 357 (1571). 22

Акты издаваемые Виленскою коммиссиею для разбора древних актов. – Виль-

на, 1893. – Т. 20: Акты, касающиеся города Вильны. – С. 249. 23

Документи до історії унії на Волині і Київщині кінця XVI – першої половини

XVII ст. / упор. М. В. Довбищенко. – К., 2001 [Пам’ятки. – Т. 3: Архів Української

Церкви. – Вип. 1]. – С. 158.


280

Миколая Ярмолинського), Гелена і Ядвіга Корчмінські (діти згаданої сес-

три Богдани, яка померла між червнем 1621-го й травнем 1623-го років).

Саме вони в 1620–1623 рр. відповідали в Луцькому ґродському суді й Ко-

ронному трибуналі на претензії (зокрема, з боку Віленського монастиря

св. Трійці) до покійного отця Софронія24.

У результаті розподілу спадщини Сокольська волость – місто Соколь і

села Ситовичі, Довга Воля, Духче, Навоз, Корсинь, Літогоща, Підліси,

Смердин, Копиль, Копче, Красилівка, Передзамче, Михалківська Воля,

Суськ (станом на 1629 р.)25 – опинилася в руках княжни Олександри Мар-

ківни. Після смерті Криштофа Єловицького (помер між 20 червня й

18 липня 1625 р.26) вона вийшла заміж за Криштофа Шимковича Шклінсь-

кого27, луцького земського підсудка (1623–1634), а пізніше суддю (1634–

1642)28. Проте Сокольська волость залишалась у руках княжни Олексан-

дри Марківни із Сокольських та її сина від попереднього шлюбу Іллі (Ге-

ліаша), котрий відтоді (як і його нащадки29) писався на Соколю Єловиць-

ким (містечко Соколь залишалося в Єловицьких аж до початку XIX ст.30).

Два репрезентовані документи, що збереглися до нашого часу в складі

архіву Єловицьких, припадаються саме на час перебування Соколя в ру-

ках княжни Олександри та її сина Іллі. Перший з актів – витяг із соколь-

ських міських книг 1629 р. – почасти представляє структуру міського

управління, а другий – привілей 1643 р. – безпосередньо стосується орга-

нізації життя поселення.

Появі першого документа передувала низка подій, які можна приблизно

реконструювати на основі його змісту. Орієнтовно на початку 1620-х років

(можливо, і раніше31) Криштоф Єловицький і його дружина позичили в со-

кольського міщанина й купця Данила Яцковича Жилича готівкою 400 поль-

ських злотих. В якості забезпечення боргу кредитор отримав у заставну посе-

24

ЛННБ, відділ рукописів, ф. 46, тека XXXIV, № 6887, 6888, 6891, 6891а, 6894. 25

Баранович О. Залюднення Волинського воєводства… – С. 59–60. 26

Urzędnicy wołyńscy XIV–XVIII wieku. Spisy / Oprac. M. Wolski. – Kórnik, 2007. –

S. 145. 27

Юзеф Вольф хибно твердив, що в першому шлюбі О. Сокольська була за

К. Шимковичем-Шклінським, а вдруге вийшла заміж за «волковиського підстолія»

Криштофа Єловицького (Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy… – S. 492). 28

Urzędnicy wołyńscy… – S. 88, 91. 29

Як, наприклад, один із синів Іллі – Димітр 1702 р. (див.: Архив ЮЗР. – К., 1869.

– Ч. 5, т. 1: Акты о городах (1432–1798). – С. 195). 30

Słownik geograficzny… – 1890. – T. 11. – S. 39–40. 31

1614 р. сокольське війтівство перебувало вже в заставі (Заяць А. Судочинство в

приватних містах Правобережної України у XVI – першій половині XVIІ століть // Крізь

століття: Студії на пошану Миколи Крикуна з нагоди 80-річчя. – Львів, 2012. – С. 221).


281

сію (w realna poszeszią sposobem zastawnym) терміном три роки сокольське

війтівство «з усіма його прибутками, владою, юрисдикцією, доходами, суда-

ми, штрафами й приналежностями, що віддавна до того війтівства нале-

жать». Якби після завершення цього строку позику не було повернуто й не

викуплено війтівство, то посесія мала продовжитися на наступні три роки й

так далі (od trzech lat do trzech lat). Докладніше умови угоди обумовлено в

спеціальному записі, наданому позичальниками своєму міщанину.

За три роки власники не сплатили борг, до того ж невдовзі пан підстолій

помер (можливо, порядок подій був іншим), відтак війтівство й надалі безпе-

решкодно перебувало в користуванні Жилича. Очевидно, ішлося не про ви-

конання ним судових функцій, а про доходи з цієї прибуткової посади (окрім

судових оплат і штрафів, традиційно війтові могли належати певна частина

торговельних мит і податків, стягнень із ремісників, а також земельні діля-

нки, будинки, торгові ятки, крамниці, корчми тощо)32. Навряд чи власники

стали б передавати своє право призначати війта (а саме так переважно було в

приватних містах33) одному з міщан, що могло створити невигідний для них

прецедент на майбутнє у відносинах із міською громадою. Так само сумні-

вно, чи міг Жилич особисто здійснювати функції війта з огляду на непись-

менність; зрештою, у витязі 1629 р. війтом названо іншу особу.

21 березня 1629 р. за ту ж суму 400 злотих Жилич відступив свої права

на сокольське війтівство шляхтичу Станіславу Дембіцькому, мотивуючи

свій учинок гострою потребою в грошах, і видав у Соколі на користь

контрагента відповідний лист («влевковий добровільний запис», тобто акт

про передачу своїх юридичних прав іншій особі). У ньому сокольський ку-

пець повністю й навічно зрікся будь-яких претензій до посесії, гарантував

держання новим посесором війтівства та користування прибутками з нього

на тих самих умовах, на яких тримав сам, до часу, поки власники міста не

повернуть позичену грошову суму, зобов’язавшись від себе, дружини й

нащадків не перешкоджати її виплаті.

Жилич завірив «влевковий лист» своєю печаткою, а оскільки не вмів пи-

сати, то від його імені документ підписав сокольський міський писар Стані-

слав Козловський. Свідками укладання угоди були шляхтич Павел Рибалтов-

ський (приятель Дембіцького), Конрат Спасовський і сокольський бурмистр

Марцин Сиска (Шишка?), котрі скріпили акт своїми підписами й печатками.

Двома днями пізніше Жилич особисто з’явився до міського уряду Соколя

(зі складу магістрату на той час були присутні війт Федір Борисович, бур-

32

Заяць А. Інститут війтівства в містах Волині XVI – першої половини XVII ст.

// Центральна і Східна Європа в XV–XVIII століттях: питання соціально-економічної

та політичної історії. До 100-річчя від дня народження професора Дмитра Похилеви-

ча / за ред. Л. Зашкільняка та М. Крикуна. – Львів, 1998. – С. 107–108. 33

Там само. – С. 112.


282

містр Марцин Сиска, райця Марцин Сокалець та лавники Станіслав Кіліано-

вич і Станіслав Чапник). Сокольський купець пред’явив урядникам свій «вле-

вковий лист» і попросив уписати його до міських книг, що й було зроблено.

Вочевидь тоді ж (або кількома днями пізніше) видано завірений міською печа-

ткою і підписом згаданого вище писаря Козловського витяг із сокольських мі-

ських книг (про запис листа Жилича). 4 квітня 1629 р. Рибалтовський

пред’явив цей витяг від імені Дембіцького урядникам Луцького ґродського

уряду підстарості Павлу Друцькому-Любецькому й ґродському судді Іллі

Бронницькому, і документ було облятовано (вписано) в луцькі ґродські книги.

За браком коштів власники Соколя, очевидно, не могли викупити війтівс-

тво в найближчі роки. Більше того, 13 травня 1631 р. княжна Олександра Со-

кольська та її чоловік Криштоф Шимкович-Шклінський (як опікун) передали

містечко з присілками Красна Воля, Навіз, Духче, Смердин, Копиль, Копче й

Довга Воля та фільварками й усіма приналежностями подружжю Павлу й

Полонії з Волочима Гулевичам-Воютинським за 11 тисяч злотих в оренду

терміном на чотири роки (починаючи з 8 червня 1631 р.)34. Прикметно, що за

контрактом «zamek y mieszczan sokolskich z jurisdicią ich m[iło]sc panowie

Sklinsci malzonkowie sobie zostawili, oprocz arendy mieyskiey» – ймовірно це

було неможливо зробити саме тому, що сокольське війтівство на той час і так

не перебувало в посесії власників містечка.

Другим із представлених у публікації документів є привілей княжни

Олександри з Сокольських та Іллі Єловицького і його дружини Катерини

з Хоцимірських кушнірам і кравцям міста Соколь, виданий у Сокольсь-

кому замку 16 серпня 1643 р. Реципієнти звернулися до власників міста

(«били чолом і просили») і, прагнучи, за твердженням останніх, «щоб

найперше нашою панською милістю обдаровані були, потім також вічним

спокоєм убезпечені та від нас правом були забезпечені», просили про

створення спільного кушнірсько-кравецького ремісничого цеху. Власники

міста дали згоду й окреслили в привілеї принципи функціонування ново-

створеного ремісничого братства – «згідно їх звичаю, як […] в інших міс-

тах і містечках» – та встановили такі обов’язки цеху і його членів:

для забезпечення «хвали Бога» цехові ремісники (неясно, кожен із них,

чи увесь цех разом) мусили давати до міських храмів свічки 35 (до католиць-

кого костелу одну на Різдво й другу на Великдень, а до міської церкви так

само на урочисті свята);

34

Того ж 13 травня 1631 р. орендний контракт був уписаний до луцьких ґродських

актів (ЛННБ, відділ рукописів, ф. 46, тека II, № 3). 35

У той час у Соколі діяли церква св. Трійці, де знаходилась родова усипальниця

князів Сокольських, та парафіяльний костел, фундований 1603 р. князем Стефаном

Сокольським (Довбищенко М. Волинська шляхта у релігійних рухах (кінець XVI –

перша половина XVII ст.). – К., 2008. – С. 724 [№ 280], 800 [№ 71]).


283

для збереження міського порядку й оборони міста в цеху мали зберіга-

тися два дарди (від французького dard – спис) й чотири рушниці з поро-

хом і кулями.

Подібні зобов’язання були традиційними для тогочасних ремісничих

цехів. Останні, з одного боку, позиціонували себе в першу чергу як релі-

гійні братства й трактували деякі міські храми як «свої». З іншого боку,

цехові організації були достатньо заможними й дисциплінованими струк-

турами, тож міська влада повсюдно залучала їх до забезпечення обороно-

здатності міст, покладаючи на ремісників обов’язок підтримувати в нале-

жному стані його фортифікаційні споруди, поповнювати арсенал і брати

участь у захисті від «коронного неприятеля».

Натомість новостворений цех отримав від власників Соколя низку

прав і прерогатив, покликаних забезпечити для цехових майстрів:

– судовий імунітет у ремісничих справах. Покарання «непослушних»

цехових ремісників (тобто тих, що не дотримувалися цехових правил) ма-

ло здійснюватися в самому цеху. Міська влада не могла втручатися в роз-

гляд ремісничих справ, які (а також справи стосовно малих боргів і пото-

чні справи) цехмістр разом «із братією своєю» отримали право вирішува-

ти в цеху. Юрисдикція війта й бурмистрів поширювалася на ремісників

лише тоді, коли справи за їх участі стосувалися великих боргів, побиття

чи поранення та підпалу;

– відсутність конкуренції з боку ремісників-нехристиян. Єврейські

ремісники, кушніри й кравці, які мешкали в Соколю, також мали перебу-

вати в цеху і, відповідно, підпорядковуватися його правилам;

– преференційні умови набуття необхідної для ремісництва сировини.

Християнські і єврейські різники, що мешкали й працювали в Соколю,

мусили продавати баранячі шкіри найперше ремісникам створеного цеху.

Щойно у випадку, коли останні відмовлялися купувати, різники могли

збувати шкіри «на сторону», причому лише під час недільного торгу, пі-

сля полудня, і партіями по 10 штук (від одного різника) та за умови спла-

ти покупцем до цехової скриньки 15 грошів. За порушення цього правила

передбачалися грошові штрафи: особа, котра продала шкіри без відома

цехмістра, мала сплатити 3 копи литовських грошів до замку й 1 злотий

до цехової скриньки. Аналогічне покарання встановлено й за продаж при-

везених до міста шкір: цехові ремісники мали виняткове право на купівлю

сировини як у будній день, так і під час торгів;

– невигідні умови для продажу привізної кушнірської і кравецької про-

дукції та додатковий зиск від торгівлі нею для цеху. Цехові ремісники оде-

ржали дозвіл під час двох ярмарків, що проводилися в Соколю впродовж

року – на Покрову й Водохрища (за православним церковним календарем;

за григоріанським, відповідно, 11 жовтня й 16 січня), стягувати ліктьове: по

литовському грошу – з торговців, котрі продавали шапки на рогатках (na


284

rogalach; не виключено, що йдеться про якийсь місцевий топонім), і з про-

давців кожухів; по 3 литовські гроші – з пінчуків (мешканців Пінська)36, які

припливали на байдаках (плоскодонних суднах) Стиром (вочевидь, вони

також привозили на продаж кушнірські або кравецькі вироби).

Декларуючи захист майна й прибутків сокольських кушнірів і кравців,

власники міста, зобов’язувалися в привілеї від свого імені та імені своїх

нащадків боронити ремісників загалом від будь-яких шкод і непорушно

зберігати в майбутньому надані права й вольності.

Поява привілею для сокольських ремісників, поза сумнівами, не була

випадковістю. Очевидно, у другій половині – наприкінці 1630-х років Ілля

Єловицький, досягнувши дорослого віку37 й уступивши у володіння бать-

ківськими маєтками38, почав активно займатися їх справами. Відтоді Со-

кольська волость мала знаходитись під безпосереднім його управлінням. Із

цим були пов’язані й заходи молодого власника, орієнтовані на впоряд-

кування маєткових справ. Недаремно 1 лютого 1639 р. за дорученням пана

Єловицького його слуга пан Самуель Хрусціцький подав для вписання до

луцьких земських книг лист (укладений із королівськими комісарами

20 листопада 1549 р. в Мельниці) про залагодження граничного конфлікту

36

Купці з Пінська відвідували міський ринок Соколя ще від часів локації міста

(Сас П. М. Феодальные города Украины… – С. 143). 37

За Другим Литовським статутом (1566) повноліття чоловіків наступало з досяг-

ненням 17-ти років, за Третім (1588) – із 18-ти; див. 1-й арт. 6-го розділу статутів, дія яких

поширювалась на Волинське воєводство (Статути Великого князівства Литовського / у

3 т.; за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. – Одеса, 2003. – Т. 2: Статут Велико-

го князівства Литовського 1566 року. – С. 133; 2004. – Т. 3: Статут Великого князівства

Литовського 1583 року. – Кн. 1. – С. 525). Батько Іллі волинський підстолій Криштоф

Єловицький одружився з його матір’ю Олександрою Сокольською не раніше другої по-

ловини 1616 р.: цього року померла княжна Олександра Воронецька, перша дружина па-

на Єловицького (Boniecki A. Herbarz Polski. – Cz. 1: Wiadomości historyczno-genealogiczne

o rodach szlacheckich. – Warszawa, 1906. – T. 9. – S. 7; Żychliński T. Złota księga szlachty

polskiej. – Poznań, 1893. – Rocz. 15. – S. 221), а в травні того ж року помер луцький земсь-

кий підсудок Андрій Загоровський, перший чоловік княжни Сокольської (Urzędnicy

wołyńscy… – S. 88). Відтак Ілля міг досягнути повноліття не раніше 1635 р. 38

17 травня 1639 р. Ілля Єловицький виставив у Луцьку лист, яким звільнив матір

від обов’язку виконувати умови угоди між нею і його зведеним старшим братом, воло-

димирським войським Філоном Єловицьким, укладеної в Луцьку 16 травня 1629 р.

Угода була підписана Філоном, Криштофом Шимковичем-Шклінським, кременецьким

войським Даніелем Єловицьким, Захаріяшем Четвертинським та Олександром і Андрі-

єм Єловицькими й затверджена в Луцькому ґроді. Відтак Ілля визнав умови здійснено-

го ним і його братом за цією угодою поділу дідичних маєтків та зобов’язався (від свого

імені й імені своїх нащадків) не порушувати ці умови під закладом 30 тисяч злотих.

Див. оригінал документу: ЛННБ, відділ рукописів, ф. 46, тека I, № 17.


285

між мельницькими підданими королеви Бони та підданими з володінь (зок-

рема, з належного до Сокольської волості села Ситовичі) князів Сокольсь-

ких – княгині Олени Солтанової і князя Богдана Солтановича39.

Відтак поява привілею від 16 серпня 1643 р. мала стати однією з акцій,

спрямованих на загосподарювання Сокольської волості. Про прагнення її

власників до покращення економічного стану маєтків свідчать і події на-

ступного, 1644 року. Тоді Ілля Єловицький і його мати дозволили міщанам

й обивателям сусіднього містечка Янова40 (Дорошу Себестіановичу та де-

сяти іншим, до яких згодом приєдналося ще дванадцятеро янівських міщан)

випасати на «своїх дідичних сокольських ґрунтах» бидло. 4 травня 1644 р.

ті видали в Соколю лист (підписаний від їх імені янівським бурмистром

Матвієм Симковичем та іншими їхніми «приятелями»), згідно з яким зо-

бов’язалися під страхом втрати худоби пасти її в лісах і сіножатях без шко-

ди для них (зокрема, стерегтися вогню в лісі) й повідомляти про тих своїх

сусідів, котрі, не будучи вписані до цього листа, наважитимуться без дозво-

лу випасати свою скотину. Взамін за «пасовисько» янівські міщани обіцяли

на майбутні жнива виставити з кожного по двох женців41.

При публікації документів зберігаємо їх оригінальне написання, лиш

модернізуємо пунктуацію, уніфікуємо вживання великої / малої літери та

розбиваємо тексти на абзаци. У квадратних дужках подаємо скорочені,

пошкоджені й реконструйовані фрагменти.

39

ЛННБ, відділ рукописів, ф. 46, тека II, № 24. 40

Містечко Янів (або Брехов) перебувало у власності Єло-Малинських (Заяць А.

Урбанізаційний процес на Волині… – С. 66; Баранович О. Залюднення Волинського

воєводства… – С. 52). Нині село Іванівка, Рожищенського району Волинської обл. 41

Див. оригінал документу: ЛННБ, відділ рукописів, ф. 46, тека I, № 27.


286

ДОКУМЕНТИ

№ 1. 1629 р., березня 23. Соколь. – Витяг із сокольських міських книг

внесеного сокольським міщанином і купцем Данилом Яцьковичем

Жиличем листа («list wlewkowy») про передачу ним прав на со-

кольське війтівство, яке він тримав у трирічній заставній посесії

(з правом продовження) за суму 400 злотих, сплачену ним у го-

тівці, від нині покійного волинського підстолія Криштофа Єлови-

цького та його дружини княжни Олександри Сокольської (нині

дружини луцького підсудка Криштофа Шимковича-Шклінсь-

кого), «урожоному» Станіславу Дембіцькому за таку ж суму до ча-

су викупу війтівства дідичами (21 березня 1629 р., Соколь)

ЛННБ, відділ рукописів, ф. 46, тека I, № 2. Оригінальний витяг.

Wÿpisz s xiąg mieÿskich sokolskich.

Roku panskie[g]o 1629 dnia 23 miesiącza marcza.

Przed nami, vrzęndem ÿ actami ninieÿszemi mieÿskiemi sokolskiemi

Fedorem Borÿszowiczem, woÿtem, Martinem Sÿską, burmistrzem, Martinem

Sokalczem, raÿczą, Stanisławem Kilianowiczem, Stanisławem Czapnikiem,

ławnikami przÿsięgłemi. Stanąwszy oszobą swą, pan Daniło Jaczkowic Zÿlicz,

miesczanin sokolski, pokładał list wlewkowÿ na woÿtostwo sokolskie sliachetnie

vrodzonemu je[g]o m[iło]sci panu Stanisławowi Dębiczkiemu za zgodą ÿ

wroczeniem summy od pomienione[g]o pana Dębiczkie[g]o czterechszeth złotÿ[c]h

polskich, ktore woÿtostwo trzÿmał obÿczaiem zastawnem, iako o tÿm zapis

szerzeÿ obmawia, panu Daniłu na woÿtostwo sokolskie danÿ od zesłe[g]o niegdÿ

vrodzone[g]o je[g]o m[iło]sci pana Krzÿstopha Jełowiczkiego, podstole[g]o

wołÿnskie[g]o, ÿ małzonki jego m[iło]sci x[ię]znÿ jeÿ m[iło]sci Alexandrÿ

Sokolskieÿ a dzÿsieÿszeÿ jeÿ m[iło]sci panieÿ Krzÿstophoweÿ Sklinskieÿ,

podszętkoweÿ łuczkieÿ, ktorÿ się list tak w szobie ma:

Ja, Daniło Jaczkowicz Zÿlicz, kupiecz ÿ miesczanin miasta Sokolia, wiadomo

czÿnię ÿ dobrowolnie zeznawam tÿm listem dobrowolnem zapiszem moim

wliewkowÿm kozdemu, komu to wiedziec bendzie nalezało teras ÿ na potÿm

zawsze, is czo mi zawiedziono ÿ pusczono iest w realna poszeszią spossobem

zastawnÿm od trzech lat do trzech lat ÿ asz do wÿkupna ÿ realne[g]o summÿ

oddania woÿtostwo sokolskie ze wszytkiemi iego pozÿtki, władzą, jurisdiką,

przÿchodami, sądami, winami ÿ przÿnaleznosciami, zdawna do tego woÿtostwa

nalezączemi, przes zesłe[g]o niegdÿ vrodzonego je[g]o m[iło]sci pana Krzÿstopha

Jełowiczkie[g]o, podstolego ziemie wołÿnskieÿ, ÿ panią małzonkę je[g]o m[iło]sci

x[ięz]nę jeÿ m[ił]osc Alexandrę Sokolską, dzisieÿszą jeÿ m[iło]osc panią


287

Krzÿstophową Sklinską, podszętkową łuczką, w summie odemnie w gotowiznie

wzięteÿ ÿ odwozoneÿ czterechszet złotÿ[c]h polskich zapiszem prawnie

sprawionÿm, iako o tÿm serzeÿ ten zapis, mnie na to danÿ, w szobie obmawia,

ktorego woÿtostwa ÿ pozÿtkow z niego przÿchodzączÿch za niewÿkupnem we

trzÿ lata ÿ za zesciem niebosczÿka je[g]o m[iło]sci pana podstolego as do tÿ[c]h

czasz bÿlem w spokoÿneÿ poszeszÿ ÿ uzÿwaniu, s przÿpadnienia iednak pod ten

czas gwałtowneÿ potrzebÿ mnie teÿ summÿ moieÿ onę wszÿtkę spełna summę

moię na to woÿtostwo wniesioną czterÿsta złotÿ[c]h polskich od sliachetnego

vrodzonego je[g]o m[iło]sci pana Stanisława Dębiczkie[g]o wziąwszÿ ÿ podniosszÿ

to woÿtostwo ze wszÿtkiemi ie[g]o dochodÿ*, pozÿtki ÿ przÿnaleznosciami, takze ÿ

to prawo mnie na nie słuzącze ze wszÿtkiemi warunkami, obowiązkami ÿ z gotową

moią poszeszią, iakom sam zazÿwał, nicz na się nie wÿmuiącz ani zostawuiącz, na

oszobę przerzeczone[g]o pana Stanisława Dębiczkie[g]o zupełnie wlewam,

przeleczam // czednię** sam z nie[g]o sstępuię, zrzekam ÿ wÿzuwam sie wiecznie

wolnego dzierzenia ÿ spokoÿnego te[g]o woÿtostwa we wszem zazÿwania as do

wzięcia ÿ podniesienia zupełnego od dziedziczow tÿch dobr sokolskich teÿ

wszÿstkieÿ summÿ sweÿ pozwalaiącz, w ktorÿm woÿtostwa sądow ÿ pozÿtkow

wszech zazÿwaniu iako ÿ w odbieraniu od dziedziczow przezen teÿ summÿ

je[g]o m[iłosc] ius nalezączeÿ zadna przeskoda tak odemnie samego, iako tes od

małzonki ÿ potomstwa czÿniona bÿc niema. Ÿ na to panu Stanisławowi

Dębiczkiemu dawam ten wliewkowÿ dobrowolnÿ zapis moÿ s pieczęncią moią,

takze ÿ s pieczenciami ÿ s podpiszem rąk liudzi wiela dobrÿ[c]h swiatkow, tego

wszÿstkiego dobrze swiadomÿch, nizeÿ podpiszanÿ[c]h.

Pisan w Sokoliu dnia dwudziestego pirwszego miesiącza marcza roku

tÿsiącz szescszet dwudziestego dziewiątego.

V ktorego listu pieczenci czterÿ s podpisem rąk przÿiacielskich.

Imieniem pana Daniła Zÿlicza, ktorÿ piszacz nie umie, Stanisław

Kozłowskÿ ręką swą.

Paweł Rybałtowskÿ ręką swą.

Konrat Spaszowskÿ ręką swą.

Marczÿn Sÿska ręką swą.

Ÿ prosił pan Daniło, abÿ ten list bÿł do act przÿiętÿ ÿ wpiszanÿ. Czo vrząd

przÿiął ÿ do act mieÿskich sokolskich wpiszac kazał, czo iest ÿ wpiszano.

S ktorÿ[c]h ÿ ten wÿpis iest wÿdanÿ pod pieczencią mieÿską s podpiszem

reki piszarskieÿ.

[Печатка (круглої форми, зображення і напис по колу нерозбірливі)].

Ex actis ciuilibus sokolien[sis] rescript[um].

Stanislaus Kozłowski, notari[us], manu p[ro]pria.

* Помилково написано dhochodÿ.

** Так у тексті. Очевидно має бути chętnie.


288

Roku 1629 miesiąca aprila czwartego dnia szlachetnÿ pan Paweł Rebałtowskÿ

imieniem przÿjaciela swego Stanisława Dembickiego o […]iescie per oblatam

podał.

Paweł Druckÿ-Lubeckÿ, podstaroscj łuckj. Heliasz Bronnickÿ, sędzia

grodzki łucki, przjali mp.

Suscept[um].

[Тогочасні і пізніші реґести (на звороті):]

Wÿpis s xiąg mieÿskich sokolskich listu wlewkowe[g]o na woÿtostwo sokolskie.

Cessya prawa od Zylicza, mieszczanina sokulskieg[o], urodzonemu p. Stani-

sławowi Dembickiemu na woytostwo słuząca.

d[ie] 23 martii 1629.

Stanisławowi Dembickiemu na woytowstwo sokulskie.

Induct[um] ad act[a] castren[sia] luceor[iensia].

24.

№ 2. 1643 р., серпня 16. Сокольський замок. – Привілей Олександри

княжни Сокольської та Іллі Єловицького і його дружини Кате-

рини з Хоцимірських Єловицької кушнірам і кравцям міста Со-

коль на створення цеху, право збирати в ярмарки локтьове, купу-

вати й продавати на вигідних умовах баранячі шкіри, не підля-

гати в ремісничих справах суду війта й бурмистрів та ін.

ЛННБ, відділ рукописів, ф. 46, тека I, № 26. Оригінал.

My, Alexandra xięzna Sokolska y Heliasz Jełowicky, z małzonko moią

Katharzyno Jełowicko z domu Chocimirskych, wiadomo czyniemy tym pisaniem

naszym kazdemu, komu o tym wiedziec będzie nalezało teraz y na potomne

czasy, ze przyszedszy do nas rzemiesnicy nasi, kuszniry y krawcy, bili nam czo-

łem y prosili nas, aby naprzod łasko naszą panską obdarzeni byli, potym tesz

po[koiem] wiecznym vbezpieczeni y od nas prawem byli opatrzeni, y nam o tym

oznaymu[iąc] vmyslili w pokoiu swiętym spolnie mieszkac, i cech w rzemieslie

swym kusznirsk[im] y krawieckim vstawic y miec go, według zwyczaiu y

zachowania ynszych miast y miasteczek. My tedy na czołem bicie ych, będąc

słusznemi y vcciwemi prozbami ych wzruszeni, pamiętaiąc na miłosc y na chec,

ktorą maią ku wierze chrzescianskiey, co my ym stwierdzamy y te prawo nasze

daiemy rzemiesnikom naszym, kusznirom y krawcom, y pozwaliamy ym w

rzemieslie ych ciech miec, według zwyczaiu ych, iako się zachowuie et in vsu

sposob w ynszych miastach y miasteczkach. Tedy oni zwyczay takowy powinni

miec.

Naprzod, aby niestawała chwała Boga Naywyzsze[g]o, w Troycy Swiętey

Jedyne[g]o, tedy do koscioła swięte[g]o swice iedne powinni dac na Boze


289

Narodzenie, a drugą na Wielkanoc. Takze y do cerkwi swiętey mieckiey

sokolskiey powinni dawac swicy na swięta vroczyste.

A do porządku miesckiego y dla obrony miasta powinni miec w cechu

dardow 2, rusznic 4 s prochiem y kulami, według potrzeby strzeż Panie Boze

od nieprzyiacielia koronne[g]o.

My tesz y na to daiemy y pozwoliamy w miescie naszym Sokoliu w

iarmarky 2 swięta ruskiego, to iest na Pokrowe swięte y Wodochryszcze,

łokciowe wybierac od tych, ktorzy czapki przedaią na rogalach, od tych po

groszu lit[ewskiemu] 1 powinni brac, takze od kozuchuw po gro[szu] 1

lit[ewskiemu], od pinczukow, ktorzy baydakami Styrem s Pinska przychodzo,

od tych powinni brac po gro[szy] 3 lit[ewskich].

Do tego rzeznicy, chrzescianie y zydzi, skur baranich na strone nie powinni

przedawac mniey od dziesiąci, dziesiec wolno y to w targ niedzielny po

południu, iezeliby nasi rzemiesnicy nie mieli by kupic. Ten kupiec, ktory skury

miałby kupic, powinien do skrzynki ych gro[szy] 15* dac od 10 skur y to zeby

razem 10 mial kupic v iedne[g]o rzeznika. A przedawca, gdy b[y] kupcowi

skury przedał a nie oznaymił cechmistrowi, tedy wine zamkową powinien

płacic kop 3 lit[ewskich] a do skrynki cechowi złoty 1. A w tym zakładzie nie

powinien nicht a nicht przeczyc rzemiesnikom naszym, nie powinien nicht

przeszkadzac w targach ych. Gdy by tesz z strony przywieziono skury // na

przedaz do miasta nasze[g]o w powszedni dzien abo y w targ, tedy nie powinien

ych nich kupowac oprocz rzemiesnikow naszych, pod zakładem winy kop 3

lit[ewskich] na zamek a do skrzynki ych złoty 1.

Zydzi kusznirze y krawcy w cechu tymze powinni bydż.

Ktory by tesz nie miał bydz posłuszny ym, tedy wolno ym nieposłusznego

skarac samym w cechu. Woyt y burmistrzowie sądzic ych nie powinni w

rzemiesle ych. Takze o długi małe y w sprawach potocznych cechmistrz z

bracio swą powinni sie [sądzic] w cechu. O długi wielkie, o rany krzwawe,

zbite, sinie y spuchłe, o winy pozegowe woyt y burmistrowie powinni sądzic.

A iezeliby tym to rzemiesnikom naszym wyzey mianowanym, to iest

kusznirom y krawcom, vblizenie iakie działo się od kogo, tedy my sami y

potomkowie nasi chcemy ie od szkod wszelakich bronic y zastępowac, y prawa

ych y wolnosci, od nas dane, ni w czym naruszac nie powinnismy, ani

potomkowie nasi. Na to daiemy rzemiesnikom naszym, kusznirom y krawcom,

te prawo nasze y wszelakie wolnosci, aby ci rzemiesnicy nasze pozytkow y

dobr swych potęznie bronili y przy nich mieszkali spokoinie, za zezwoleniem

naszym, władzy y zwirzchnosci naszey panskiey, według ych vchwał,

wszystkie wolnosci, prawa, artykuły, vstawy swierdzamy y vmocniamy moco

prawa naszego ninieyszego, ktore dalismy rzemiesnikom naszym, kusznirom y

krawcom, s piecięciami przycisnionymi y podpisami rąk naszych.

* Одиниця написана невиразно, може бути і двійка, і трійка.


290

Pisan w zamku sokolskym, roku 1643 miesiąca augusti 16 dnia.

Alexandra xięzna Sokolska, sędzina ziemska łucka.

Heliasz Jelowicky z małzonko moią Kachtarzy[no] Jełowicko na Soko[liu].

[Тогочасні регести:]

1644 d[ie] 16 augusti Prawo kusznirzom sokulskim.

Prawo kusznirzom sokulskim.

Алексей Винниченко. Два документа первой половины XVII в. к истории во-

лынского местечка Соколь

Два публикуемые актовые документы относятся к волынскому местечку Соколь

(Сокол) и сохранились до нашего времени в архиве Еловицких. Их появление при-

шлось на годы владения местечком Александры Марковны княжны Сокольской и её

сына Ильи Еловицкого. Первый из актов является экстрактом (из сокольских город-

ских книг) письма 1629 года о передаче прав на войтовство и представляет структуру

городского управления. Второй документ, привилей 1643 года, был предоставлен вла-

дельцами города ремесленникам Соколя на образование совместного скорняжно-порт-

няжного цеха и непосредственно касается организации городской жизни.

Ключевые слова: Соколь (Сокол), Сокольские, Еловицкие, Волынь в XVII в., мес-

течко, войтовство, цех, залоговое письмо, привилей.

Oleksiy Vinnychenko. Two Documents of the First Half of the 17th

Century to the

History of Volynian Town Sokol

Two published acts which are related to Volynian town Sokol (Sokil) are preserved to our

times in the Jełowicki’s archive. Their appearance coincides with the mastery of Oleksandra

Markivna, the Sokol princess, and her son Eliasz Jełowicki. The first act is an extract of the

letter of 1629 (from Sokol urban books) which describes the process of giving the vogtei

right, and represents the structure of the town government. The second document is the privi-

lege of 1643 which was given to artisans by the owners of the town in order to create a com-

mon furriery-tailor’s guild, and is related to the organization of town life.

Keywords: Sokol (Sokil), Sokolski, Jełowicki, Volynia in 17th

century, town, vogtei,

guild, charge letter, privilege.

Два документи першої половини XVII ст. до історії...

Documents

Transcript of Два документи першої половини XVII ст. до історії...