Дисертація на здобуття наукового ступеня д ... - Про...

Київський національний університет будівництва і архітектури

Міністерство освіти і науки України

Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

БУЛАХ ІРИНА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 711.555

ДИСЕРТАЦІЯ

МІСТОБУДІВНІ ОСНОВИ ТЕРИТОРІАЛЬНО-ПРОСТОРОВОГО

РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ДИТЯЧИХ ЛІКУВАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ

18.00.04 – Містобудування та ландшафтна архітектура

Архітектура та будівництво

Подається на здобуття наукового ступеня доктора архітектури

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,

результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

__________________________І. В. Булах

Науковий консультант Тімохін Віктор Олександрович, доктор архітектури,

професор

Київ – 2021

2

АНОТАЦІЯ

Булах І. В. Містобудівні основи територіально-просторового розвитку

системи дитячих лікувальних комплексів. – Кваліфікаційна наукова праця на

правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора архітектури за

спеціальністю 18.00.04 – "Містобудування та ландшафтна архітектура". −

Київський національний університет будівництва і архітектури МОН України,

Київ, 2021.

У вступі дисертації висвітлено актуальність обраної теми наукової роботи,

сформульовано мету, об’єкт і предмет, представлена дослідницька гіпотеза,

поставлені задачі, наукова новизна і практичне значення одержаних результатів,

надано інформацію про виконані впровадження в навчальний процес, проектну і

конкурсну практику, представлені дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Теорія і практика містобудівного формування

мережі лікувальних закладів" проаналізовано фундаментальні, прикладні та

наукові дослідження з питань формування закладів охорони здоров'я;

сформульовані основні етапи зародження та історичного розвитку лікувальних

закладів на теренах України; виявлені особливості становлення мережі

вітчизняних дитячих лікувальних закладів; розглянуто досвід містобудівної

організації системи охорони здоров'я у провідних країнах світу (Сполучені

Штати Америки, Німеччина, Франція, Великобританія), виявлені світові

тенденції архітектурно-містобудівного розвитку медичних закладів на прикладі

провідних країн світу з ефективності та якості організації системи охорони

здоров'я (Гонконг, Сінгапур, Об'єднані Арабські Емірати). Аналіз засвідчив, що

головна увага науковців була сконцентрована на вирішенні загальнотеоретичних

питань архітектурно-планувального та об'ємно-просторового проектування

лікувально-профілактичних закладів з окремих медичних спеціалізацій

(поліклініки, лікарні, районні лікарні, клінічний комплекс медичного вузу та ін.)

або розташованих у певному регіоні (Німеччина, м. Харків, м. Полтава, сільські

3

населені пункти тощо). Більша частина теоретичних праць була написана у 1960-

80 рр. ХХ ст. і не враховує сучасні особливості розвитку України.

Комплексний аналіз становлення та закономірного розвитку медицини на

території України дозволив сформулювати основні етапи архітектурно-

містобудівного формування різних типів закладів охорони здоров'я, серед яких:

стародавні часи (трипільський та скіфський періоди), доба Середньовіччя,

медицина України-Русі в ХІІІ-ХVІІ ст., Новий час, Новітній період.

Існуючий у нашій державі розподіл лікувальних закладів за окремими

категоріями (віковою, зоною впливу, здійснюваних функцій, виду допомоги та

ін.) призводить до чисельного їх дублювання в межах однієї території. Вказана

особливість потребує корегування у відповідності до архітектурно-містобудівної

організації взірців світових систем охорони здоров'я. Комплексний аналіз

містобудівної мережі дитячих закладів охорони здоров'я міст України (Київ,

Харків, Одеса, Дніпро, Донецьк, Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг, Миколаїв) виявив

їх неоднорідне розміщення в структурі міського середовища, скупченість і

концентрацію переважно у центральних міських зонах.

Висвітлено сучасні особливості організації та функціонування

містобудівних систем охорони здоров'я на прикладі Сполучених Штатів

Америки, Франції, Німеччини та Великобританії, виявлено та розглянуто

залежність та результативність розгалуженості містобудівної системи

лікувально-профілактичних закладів, їх типологічного різноманіття та

кількісних показників від моделі фінансування охорони здоров'я (державної,

страхової, приватної, змішаної). В усіх розглянутих країнах основний акцент при

формуванні містобудівної мережі закладів охорони здоров'я зроблено на

первинний рівень медичної допомоги на засадах сімейної медицини, тобто без

вікового розподілу пацієнтів. Основний висновок полягає у виявлені відсутності

спеціалізації за віковою категорією пацієнтів у лікарнях Франції та

Великобританії − медичне обслуговування дорослих і дітей відбувається сумісно

у багатопрофільних стаціонарних лікарняних закладах.

4

Висвітлено особливості становлення і сучасного стану містобудівної

системи закладів охорони здоров'я у країнах-лідерах з ефективності та якості

організації медичної сфери (Гонконг, Сінгапур, ОАЄ). Кожна с цих країн має

особливі регіональні вихідні умови для потужного розвитку сфери охорони

здоров'я, а також відмінні природно-кліматичні, соціально-демографічні,

політично-економічні чинники, які сприяють високим досягненням у

лікувальному сегменті державної діяльності.

У другому розділі "Методологічні засади організації системи дитячих

лікувальних комплексів" науково обґрунтовано новий містобудівний об’єкт –

систему дитячих лікувальних комплексів, як складну і динамічну, ієрархічно

підпорядковану інтегровану підсистему містобудівної системи закладів охорони

здоров'я, що уявляє собою цілісність дитячих лікувальних закладів та

інтегрованих дитячих відділень у складі мереж первинного, вторинного та

третинного рівнів медичного обслуговування у межах визначеної території

(країни, регіону, області, населеного пункту), яка передбачає взаємопов'язане

територіально-просторове функціонування з допоміжними лікувальними,

науково-дослідницькими, медично-освітніми, медично-промисловими та

адміністративними закладами у складі госпітальних округів.

Лікування дитячого населення на рівні первинної ланки медичної

допомоги запропоновано у низці закладів мережі первинної медичної допомоги

в межах сімейної медицини; на вторинному рівні − в інтегрованих дитячих

відділеннях лікарень мережі вторинної медичної допомоги; на третинному рівні

− у спеціалізованих дитячих лікарнях та у інтегрованих дитячих відділеннях ін.

лікарень мережі третинної медичної допомоги. Метою формування системи

дитячих лікувальних комплексів є організація і забезпечення повного циклу

лікування дітей у лікувальних закладах на первинному, вторинному та

третинному рівнях медичного обслуговування у межах визначеної території

(країни, регіону, області, населеного пункту).

Обґрунтовано побудову дисертаційного дослідження на основі системного

дослідницького підходу, який сприяє виявленню різноманіття зв’язків та

5

відношень окремих елементів системної цілісності з метою формування

потенційних шляхів та механізмів покращення архітектурно-містобудівних

проектних рішень системи дитячих лікувальних комплексів. На основі

системного аналізу виявлені системні ознаки сукупності дитячих лікувальних

комплексів: цілісність, відмежованість та автономність, структурованість,

внутрішня взаємодія, взаємозв'язок з оточуючим середовищем, емерджентність.

Дослідження проводилось на основі: системного, комплексного,

функціонального та історичного підходу. В залежності від поставлених завдань

у дисертації були використані методи: індуктивний статистичний, абстрактно-

аналітичний, порівняльний та метод історичного аналізу, метод якісного та

кількісного аналізу тощо.

Проаналізовані фактори, які оказують вплив на містобудівний розвиток та

формування системи дитячих лікувальних закладів і комплексів. Встановлено,

що територіально-просторовий розвиток повинен спиратись на економічну

доцільність та ефективність розподілу фінансування, фактичну і прогнозну

оцінку ситуації демографічного складу і структури населення держави,

еволюцію і динаміку переважаючих хвороб, регіональні природні і кліматичні

особливості і умови, з врахуванням фактичної екологічної ситуації середовища

оточення, а також низку інших містобудівних чинників і умов.

У третьому розділі "Територіально-просторові особливості системи

дитячих лікувальних комплексів у міському середовищі" запропоновані та

обґрунтовані пропозиції щодо формування дитячих лікувальних комплексів у

міському середовищі різних типів міських населених пунктів; представлена

ідеалізована структурно-логічна модель територіально-просторової організації

системи дитячих лікувальних комплексів; проаналізовані методи розрахунків та

надані пропозиції щодо удосконалення норм для різних типів дитячих

лікувальних закладів.

Найбільшої територіальної концентрації дитячі лікувальні заклади набули

у найкрупніших та крупних містах України, водночас як у невеликих міських та

в сільських поселеннях спостерігається їх нестача. З цієї позиції рекомендується

6

нівелювати вказані диспропорції шляхом усунення надмірної скупченості і

дублювання малоефективних та застарілих будівель дитячих лікувальних

закладів у міському середовищі, водночас впроваджуючи умови для медичного

обслуговування дітей у малих та сільських населених пунктах.

На рівні містобудівної мережі закладів первинної медичної допомоги

запропоновані базові компоненти (кабінети сімейних лікарів загальної практики,

амбулаторії та медичні центри первинної медичної допомоги) та додаткові

складові компоненти (медичні консультативно-діагностичні центри при

лікарнях вторинної і третинної ланки медичного обслуговування, при

перинатальних центрів). На рівні містобудівної госпітальної мережі закладів

вторинної ланки пропонується організація лікування дітей у інтегрованих

дитячих відділеннях 6 типів лікарень та їх консультативно-діагностичних

медичних центрах, які відрізняються між собою ступенем інтенсивності

лікування, технічним оснащенням, кадровим складом персоналу. Містобудівна

мережа закладів третинної медичної допомоги у складі дитячого лікувального

комплексу відповідає за реалізацію складного та унікального лікування дітей у

межах спеціалізованих дитячих лікарень, у консультативно-діагностичних

центрах ТМД, у інтегрованих дитячих відділеннях інших спеціалізованих

лікарень. Запропоновані складові компоненти містобудівних мереж первинного,

вторинного та третинного медичного обслуговування було об'єднано за

допомогою ідеалізованої структурно-логічної моделі територіальної організації

системи дитячих лікувальних комплексів.

Надані пропозиції щодо нормативного регулювання територіально-

просторового розміщення лікувальних закладів у межах містобудівної системи

охорони здоров'я, які враховують специфіку та відмінності міських та сільських

поселень, їх різноманіття за величиною. Запропоновано класифікацію закладів

охорони здоров'я та їх розрахункові одиниці потужності, надана пропозиція

щодо загально нормативних меж розмірів територій лікарняних будівель.

У четвертому розділі "Концепція містобудівного розвитку системи

закладів охорони здоров'я" запропоновано 6 базових та 18 похідних принципів:

7

розгалуженість мережі закладів первинної медичної допомоги (розосередження

закладів, локальності покриття, зростання мережі), функціональна

універсальність мережі закладів вторинної медичної допомоги (типологічне

синтезування, трансформація функції, іррегулярність функції), спеціалізація

організації мережі закладів третинної медичної допомоги (поляризація

структури, поліфонічність спеціалізації, розрідженість організації),

фрактальність розвитку системи (фазовість розвитку, гнучкість розвитку,

відповідності розвитку), комплексність організації системи (інтегральності

організації, консолідованість організації, комутаційність організації),

своєрідність побудови системи (регіональності побудови, ідентичності

побудови, ініціалізації побудови). Запропоновано 6 груп методів та 18 прийомів

їх практичної реалізації у проектно-містобудівну діяльність.

Удосконалені нормативні показники та умови формування госпітальних

округів: для найкрупніших, крупних та великих міст України рекомендований

радіус госпітального округу і, відповідно, зона обслуговування багатопрофільної

лікарні інтенсивного лікування не повинні перевищувати 45 хв. або 15 км; для

середніх і малих міст − 60 хв. або 30 км; для сільської місцевості рекомендований

радіус госпітального округу і, відповідно, зона обслуговування багатопрофільної

лікарні інтенсивного лікування не повинні перевищувати 60 хв. або 30 км.

Запропоновано поняття госпітальний регіон − сукупність госпітальних округів у

територіальних межах області України, з метою комплексного забезпечення і

координації управління, фінансування, функціонування, взаємодії та

територіально-просторового розвитку госпітальних мереж закладів вторинного

та третинного рівнів медичної допомоги. Висунуті та обґрунтовані 4

типологічних різновиди госпітальних регіонів: моноцентричний,

поліцентричний, асиметричний та інтегрований типи.

У п'ятому розділі "Перспективні напрями містобудівного розвитку

системи дитячих лікувальних комплексів" представлена низка пропозицій

щодо архітектурно-містобудівної інтеграції дитячих закладів охорони здоров'я у

міське середовище при відмінних умовах. У випадку ущільненої висотної

8

житлової забудови запропонована організація кабінетів лікарів сімейної

практики та центрів ПМД у вбудовано-прибудований спосіб до житлових

комплексів або реадаптація існуючих будівель побутового призначення (їх

частин), які втратили актуальність власної функції. Проблему розміщення

медичних закладів ПМД в ущільненому міському середовищі з мало- та

середньо-поверховою забудовою, характерною для історичних зон старих міст,

рекомендується вирішувати шляхом блокування будівель. Обґрунтована і

проілюстрована доцільність архітектурного проектування лікарень вторинної

медичної ланки як універсальних (за віковим призначенням) на прикладі

магістерських дипломних проектів багатопрофільних лікарень інтенсивного

лікування у м. Києві, виконаних студентами кафедри дизайну архітектурного

середовища КНУБА. Надані рекомендації щодо скорочення кількості

функціонуючих багатопрофільних дитячих лікарень у найкрупніших містах

України (Київ, Харків, Одеса) та їх включення до складу містобудівної мережі

закладів третинного медичного обслуговування у межах госпітальних регіонів.

Розкриті основні положення щодо розвитку і використання потенціалу

лікувальних властивостей архітектурного середовища дитячих лікувальних

закладів: залежність архітектурної форми будівлі від регіональних особливостей

та клімату місцевості; наслідки використання штучних токсичних будівельних

матеріалів; оманна та уявна енергоефективність сучасних будівель; користь

вжитку місцевих та природних матеріалів; роль інсоляції та пасивної інсоляції;

застосування природного затемнювання; акустичні характеристики;

психофізіологічні властивості кольорів та ін. аспекти, нехтування якими

призводить до так званого синдрому "хворої будівлі", тобто штучно створеного

архітектурного об'єму, тривале перебування в якому фізично шкодить здоров'ю

людини. Окрема увага приділена формам чуттєвого сприйняття архітектурного

середовища закладів охорони здоров'я, серед яких хімічна (нюх і смак),

механічна (слух і дотик), світлова (зір), а також естетично-емоційна.

Надано передбачення розгортання у часі-просторі містобудівної системи

дитячих лікувальних комплексів на загальнодержавному територіальному рівні

9

виходячи з трьох взаємодоповнюючих інформаційних джерел про майбутнє:

запропонована структура містобудівної системи закладів охорони здоров'я, її

складових мереж та перспективних типів лікувальних закладів; ретроспективний

аналіз та закономірності організації та розвитку містобудівної системи

лікувальних закладів у провідних країнах світу, які свідчать про загальний

напрямок екстраполяції; прогнозна кількість населення України (оптимістичний,

оптимальний та песимістичний варіанти), отримана шляхом статистичних

досліджень. Отримані результати моделювання, які демонструють імовірні

прогнозні сценарії розвитку системи дитячих лікувальних комплексів на

загальнодержавному рівні містобудівної мережі закладів первинної медичної

допомоги та госпітальної мережі. Модельні сценарії містять часові проспекції

прогнозну на 2030, 2040, 2050, 2060 та 2100 рр. Розглянуті імовірні нелінійні

відхилення, характерні для часово-просторового розвитку відкритої системи та

низка внутрішніх та зовнішніх вірогідних точок біфуркацій системи.

Ключові слова: містобудівна система закладів охорони здоров'я, дитячий

лікувальний комплекс, лікувальний заклад, мережа, госпітальний округ,

госпітальний регіон.

ABSTRACT

Bulakh I. V. Urban planning basics of the spatial development of the system of

children's medical complexes. – As a manuscript.

Thesis for scientific degree of Doctor of Architecture in the specialty 18.00.04 -

"Urban planning and landscape architecture". − Kyiv National University of

Construction and Architecture, Kyiv, 2021.

The introduction to the dissertation highlights the relevance of the chosen topic

of research, formulates the purpose, object and subject, presents the research

hypothesis, objectives, scientific novelty and practical significance of the results,

provides information on the implementation of the educational process, design and

competition practice, presented data about approbation of research results.

10

The first chapter "Theory and practice of urban development of the network

of medical institutions" analyzes the fundamental, applied and scientific research on

the formation of health care institutions; the main stages of origin and historical

development of medical institutions in Ukraine are formulated; the peculiarities of the

formation of the network of domestic children's medical institutions are revealed; The

experience of urban organization of the health care system in the leading countries of

the world (United States, Germany, France, Great Britain) is considered. Hong Kong,

Singapore, United Arab Emirates).

The analysis showed that the main attention of scientists was focused on solving

general theoretical issues of architectural-planning and spatial planning of treatment

and prevention facilities in certain medical specializations (clinics, hospitals, district

hospitals, clinical complex of medical universities, etc.) or located in a certain region

(Germany, Kharkiv, Poltava, rural settlements, etc.). Most of the theoretical works

were written in 1960-80 of the twentieth century. and does not take into account the

current peculiarities of Ukraine's development.

A comprehensive analysis of the formation and natural development of medicine

in Ukraine allowed to formulate the main stages of architectural and urban formation

of different types of health care facilities, including: ancient times (Trypillia and

Scythian periods), the Middle Ages, medicine of Ukraine-Russia in the XIII-XVII

centuries, New time, New period.

The existing distribution of medical institutions in our country by separate

categories (age, area of influence, functions performed, type of care, etc.) leads to their

numerical duplication within one territory. This feature needs to be adjusted in

accordance with the architectural and urban organization of the models of world health

systems. A comprehensive analysis of the urban network of children's health care

facilities in Ukraine (Kyiv, Kharkiv, Odessa, Dnipro, Donetsk, Zaporizhia, Lviv,

Kryvyi Rih, Mykolaiv) revealed their heterogeneous distribution in the urban

environment, congestion and concentration mainly in central urban areas.

The modern features of the organization and functioning of urban health care

systems on the example of the United States, France, Germany and Great Britain,

11

identified and considered the dependence and effectiveness of the branching of the

urban system of health care facilities, their typological diversity and quantitative

indicators (public, insurance, private, mixed). In all these countries, the main emphasis

in the formation of the urban network of health care facilities is placed on the primary

level of medical care on the basis of family medicine, ie without the age distribution of

patients. The main conclusion is the lack of specialization in the age category of

patients in hospitals in France and the United Kingdom medical care for adults and

children is combined in multidisciplinary inpatient facilities.

The peculiarities of the formation and current state of the urban system of health

care institutions in the leading countries in terms of efficiency and quality of the

organization of the medical sphere (Hong Kong, Singapore, UAE) are highlighted.

Each of these countries has special regional starting conditions for the strong

development of health care, as well as excellent natural, climatic, socio-demographic,

political and economic factors that contribute to high achievements in the medical

segment of public activity.

The second chapter "Methodological principles of the system of children's

medical complexes" scientifically substantiates a new urban object - the system of

children's medical complexes, as a complex and dynamic, hierarchically subordinated

integrated subsystem of the urban system of health care institutions, which is the

integrity of children's medical institutions. integrated children's wards within the

networks of primary, secondary and tertiary levels of medical care within a certain

territory (country, region, region, settlement), which provides for interconnected

territorial and spatial functioning with auxiliary medical, research, medical and

educational, medical-industrial and administrative institutions within the hospital

districts.

Treatment of the pediatric population at the level of primary care is proposed in

a number of primary care networks within family medicine; at the secondary level - in

the integrated children's wards of hospitals of the secondary care network; at the

tertiary level - in specialized children's hospitals and in integrated children's

departments, etc. tertiary care hospitals. The purpose of forming a system of children's

12

medical complexes is to organize and ensure the full cycle of treatment of children in

medical institutions at the primary, secondary and tertiary levels of health care within

a certain territory (country, region, region, settlement).

The construction of the dissertation research is substantiated on the basis of a

systematic research approach, which helps to identify the diversity of connections and

relations of individual elements of system integrity in order to form potential ways and

mechanisms to improve architectural and urban design solutions of children's medical

complexes. On the basis of the system analysis the system signs of set of children's

medical complexes are revealed: integrity, isolation and autonomy, structure, internal

interaction, interrelation with environment, emergence.

The research was conducted on the basis of: systemic, complex, functional and

historical approach. Depending on the tasks in the dissertation, the following methods

were used: inductive statistical, abstract-analytical, comparative and method of

historical analysis, method of qualitative and quantitative analysis, etc.

The factors that influence the urban development and the formation of the system

of children's medical institutions and complexes are analyzed. It is established that

territorial and spatial development should be based on economic feasibility and

efficiency of funding distribution, actual and forecast assessment of the demographic

composition and population structure of the state, evolution and dynamics of prevailing

diseases, regional natural and climatic features and conditions, taking into account the

actual environmental situation, as well as a number of other urban factors and

conditions.

The third chapter "Territorial and spatial features of the system of children's

medical complexes in the urban environment" offers and substantiates proposals for

the formation of children's medical complexes in the urban environment of different

types of urban settlements; the idealized structural-logical model of territorial-spatial

organization of the system of children's medical complexes is presented; analyzed

calculation methods and provided suggestions for improving the standards for different

types of children's hospitals.

13

Children's medical institutions have gained the greatest territorial concentration

in the largest and largest cities of Ukraine, while in small urban and rural settlements

there is a shortage of them. From this point of view, it is recommended to eliminate

these disparities by eliminating excessive congestion and duplication of inefficient and

outdated buildings of children's medical institutions in the urban environment, while

introducing conditions for medical care for children in small and rural areas.

At the level of the urban network of primary health care facilities, basic

components (general practitioners' offices, outpatient clinics and primary care medical

centers) and additional components (medical consultative and diagnostic centers at

secondary and tertiary hospitals, at perinatal centers) are offered. At the level of the

urban hospital network of secondary institutions, the organization of treatment of

children in integrated children's wards of 6 types of hospitals and their consultative and

diagnostic medical centers is proposed, which differ in the degree of intensity of

treatment, technical equipment, staff.

The urban network of tertiary care facilities within the children's medical

complex is responsible for the implementation of complex and unique treatment of

children within specialized children's hospitals, in TMD counseling and diagnostic

centers, in integrated children's departments of other specialized hospitals. The

proposed components of the urban networks of primary, secondary and tertiary care

were combined using an idealized structural and logical model of the territorial

organization of the system of children's medical complexes.

Proposals for normative regulation of territorial and spatial location of medical

institutions within the urban health care system are given, which take into account the

specifics and differences of urban and rural settlements, their diversity in size. The

classification of health care institutions and their calculated units of capacity are

offered, the offer concerning the general normative limits of the sizes of territories of

hospital buildings is given.

The fourth chapter "Concept of urban development of the health care

system" offers 6 basic and 18 derived principles: branching of the network of primary

care facilities (dispersion of facilities, location of coverage, network growth),

14

functional universality of the network of secondary care facilities (typological

synthesis, transformation of function, irregularity of function), specialization of

organization of network of tertiary care institutions (polarization of structure,

polyphonic specialization, sparseness of organization), fractality of system

development (phase of development, flexibility of development, conformity of

development), complexity of system organization (organization integrity, organization

consolidation, switching organization), the originality of the system (regionality of

construction, identity of construction, initialization of construction). 6 groups of

methods and 18 methods of their practical implementation in design and town -

planning activity are offered.

Improved regulatory indicators and conditions for the formation of hospital

districts: for the largest, largest and largest cities in Ukraine, the recommended radius

of the hospital district and, accordingly, the service area of a multidisciplinary intensive

care hospital should not exceed 45 minutes. or 15 km; for medium and small cities - 60

min. or 30 km; for rural areas, the recommended radius of the hospital district and,

accordingly, the service area of a multidisciplinary intensive care hospital should not

exceed 60 minutes. or 30 km.

The concept of hospital region is proposed - a set of hospital districts within the

territorial boundaries of Ukraine, in order to comprehensively ensure and coordinate

the management, financing, operation, interaction and spatial development of hospital

networks of secondary and tertiary care. 4 typological varieties of hospital regions are

put forward and substantiated: monocentric, polycentric, asymmetric and integrated

types.

The fifth chapter "Prospective directions of urban development of the system

of children's medical complexes" presents a number of proposals for architectural

and urban integration of children's health care facilities in the urban environment under

excellent conditions. In the case of compacted high-rise housing, the organization of

offices of family practitioners and primary care centers in a built-in-attached way to

residential complexes or readaptation of existing residential buildings (their parts),

which have lost their relevance.

15

It is recommended to solve the problem of placement of primary health care

facilities in a dense urban environment with small- and medium-storey buildings,

typical of the historic zones of old cities, by blocking buildings. The expediency of

architectural design of secondary medical hospitals as universal (by age) is

substantiated and illustrated on the example of master's degree projects of

multidisciplinary intensive care hospitals in Kyiv, performed by students of the

Department of Architectural Environment Design KNUBA. Recommendations for

reducing the number of functioning multidisciplinary children's hospitals in the largest

cities of Ukraine (Kyiv, Kharkiv, Odessa) and their inclusion in the urban network of

tertiary care facilities within hospital regions.

The main provisions for the development and use of the potential of the

medicinal properties of the architectural environment of children's medical institutions

are revealed: the dependence of the architectural form of the building on regional

features and climate of the area; consequences of the use of artificial toxic building

materials; misleading and imaginary energy efficiency of modern buildings; the

benefits of using local and natural materials; the role of insolation and passive

insolation; application of natural blackout; acoustic characteristics;

psychophysiological properties of colors, etc. aspects, neglect of which leads to the so-

called "sick building" syndrome, ie artificially created architectural volume, long stay

in which is physically harmful to human health. Particular attention is paid to the forms

of sensory perception of the architectural environment of health care institutions,

including chemical (smell and taste), mechanical (hearing and touch), light (sight), as

well as aesthetic and emotional.

Prediction of the deployment in time-space of the urban system of children's

medical complexes at the national territorial level based on three complementary

information sources about the future: the structure of the urban system of health care

facilities, its components networks and promising types of medical institutions;

retrospective analysis and patterns of organization and development of the urban

system of medical institutions in the leading countries of the world, which indicate the

16

general direction of extrapolation; projected population of Ukraine (optimistic, optimal

and pessimistic options), obtained by statistical surveys.

The results of modeling are obtained, which demonstrate probable forecast

scenarios for the development of the system of children's medical complexes at the

national level of the urban network of primary care facilities and hospital network. The

model scenarios contain time prospects of the forecast for 2030, 2040, 2050, 2060 and

2100. The probable nonlinear deviations characteristic of the space-time development

of the open system and a number of internal and external probable points of bifurcation

of the system are considered.

Keywords: urban system of health care institutions, children's medical complex,

medical institution, network, hospital district, hospital region.

17

Список публікацій здобувача за темою дисертації

Наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації:

1. Bulakh I. V. Energy efficiency use of bioclimatic facades in medical

buildings. Development of modern science: the experience of European countries and

prospects for Ukraine: collective monograph. 3rd ed. Riga, Latvia: Baltija Publishing,

2019. Рp. 597−616. DOI: 10.30525/978-9934-571-78-7_62. ISBN: 978-9934-571-78-7.

2. Булах І. В. Ландшафт і вода, як основа сучасних світових тенденцій

в проектуванні медичних закладів. Сучасні проблеми архітектури та

містобудування. Київ, 2016. Вип. 46. С. 392−396. ISSN 2077−3455.

3. Булах І. В. Передумови реорганізації мережі дитячих лікувальних

закладів України. Сучасні проблеми архітектури та містобудування. Київ, 2017.

Вип. 47. С. 444−450. ISSN 2077−3455.

4. Булах І. В. Сучасний закордонний досвід проектування

енергоефективних лікарень (досвід Сінгапура). Сучасні проблеми архітектури та


5. Булах І. В. Досвід організації системи охорони здоров'я у

Сполучених Штатах Америки та Франції із визначенням в них місця мережі

дитячих лікувальних закладів. Сучасні проблеми архітектури та містобудування.

Київ, 2018. Вип. 52. С. 165−173. ISSN 2077−3455.

6. Булах І. В. Архітектурно-містобудівна організація закладів охорони

здоров'я Німеччини та Великобританії. Сучасні проблеми архітектури та


7. Булах І. В. Пропозиції щодо реформування організаційної

діяльності містобудівної мережі закладів первинної медичної допомоги. Сучасні

проблеми архітектури та містобудування. Київ, 2019. Вип. 54. С. 160−169. ISSN

2077−3455.

8. Булах І. В. Розпис як шлях індивідуалізації інтер'єру лікарні.

18

Сучасні проблеми архітектури та містобудування. Київ, 2019. Вип. 55.

С. 305−313. DOI: 10.32347/2077-3455.2019.55.305-313. ISSN 2077−3455.

9. Булах І. В. Містобудівна мережа закладів первинного рівня

медичного обслуговування. Сучасні проблеми архітектури та містобудування.

Київ, 2020. Вип. 56. С. 165−173. ISSN 2077−3455.

10. Булах І. В. Проблемне поле завдань реорганізації мережі дитячих

лікувальних закладів України. Містобудування та територіальне планування.

Київ, 2017. Вип. 63. С. 45−51. ISSN 2076-815X (print), ISSN 2522-9206 (online).

11. Булах І. В. Аналіз існуючої архітектурно-містобудівної мережі

лікувально-профілактичних закладів України. Містобудування та територіальне

планування. Київ, 2018. Вип. 68. С. 46−53. ISSN 2076-815X (print), ISSN 2522-

9206 (online).

12. Булах І. В. Соціально-економічні та демографічні чинники

реформування містобудівної мережі дитячих закладів охорони здоров'я України.

Містобудування та територіальне планування. Київ, 2019. Вип. 69. С. 27−32.

ISSN 2076-815X (print), ISSN 2522-9206 (online).

13. Булах І. В. Містобудівна організація первинного рівня медичної

допомоги в сільській місцевості. Містобудування та територіальне планування.


14. Булах І. В. Розміщення лікарень в історичному міському середовищі

найкрупніших та крупних міст. Містобудування та територіальне планування.


15. Булах І. В. Вітчизняний досвід контекстуального містобудівного

розміщення лікарень. Містобудування та територіальне планування. Київ, 2020.

Вип. 72. С. 13−20. ISSN 2076-815X (print), ISSN 2522-9206 (online).

16. Булах І. В. Особливості проектування університетської лікарні.


DOI: 10.32347/2076-815x.2020.73.21-28. ISSN 2076-815X (print), ISSN 2522-9206

(online).

https://doi.org/10.32347/2076-815x.2020.73.21-28

19

17. Булах І. В. Становлення мережі дитячих лікувальних закладів

України, як об'єкта містобудівного проектування у період з 1980-90 рр. ХХ ст. по

початок ХІ ст. Архітектурний вісник КНУБА. Київ, 2018. Вип. 16. С. 319−326.

ISSN 2519-8661.

18. Булах І. В. Вплив демографічних та міграційних факторів на

містобудівну мережу дитячих закладів охорони здоров'я. Архітектурний вісник

КНУБА. Київ, 2019. Вип. 17−18. С. 320−325. ISSN 2519-8661.

19. Булах І. В. Містобудівна мережа закладів третинної медичної

допомоги. Архітектурний вісник КНУБА. Київ, 2019. Вип. 20. С. 268−275. DOI:

10.32347/2519-8661.2019-20.193589. ISSN 2519-8661.

20. Булах І. В. Аналіз наукових досліджень в аспекті архітектурно-

містобудівного проектування закладів охорони здоров'я. Науковий вісник

будівництва. Харків, 2018. Вип. 93(3). С. 29−36. DOI: 10.29295/2311-7257-2018-

93-3-29-36. ISSN 2311-7257.

21. Булах І. В. Передумови художньо-естетичного формування

архітектурного середовища лікувальних закладів. Науковий вісник будівництва.

Харків, 2018. Вип. 94(4). С. 9−14. DOI: 10.29295/2311-7257-2018-94-4-9-14. ISSN

2311-7257.

22. Булах І. В. Містобудівна система дитячих лікувальних комплексів.

Науковий вісник будівництва. Харків, 2019. Вип. 95(1). С. 12−18. DOI:

10.29295/2311-7257-2019-95-1-12-18. ISSN 2311-7257.

23. Булах І. В. Методологічні аспекти нормативно-містобудівного

розміщення системи лікувальних закладів. Науковий вісник будівництва. Харків,

2019. Вип. 96(2). С. 21−27. DOI: 10.29295/2311-7257-2019-96-2-21-27. ISSN 2311-

7257.

24. Булах І. В. Формування первинного медичного рівня дитячих

лікувальних комплексів в містобудівній системі охорони здоров'я. Науковий

вісник будівництва. Харків, 2019. Вип. 97(3). С. 10−15. DOI: 10.29295/2311-7257-

2019-97-3-10-15. ISSN 2311-7257.

20

25. Булах І. В. Структурні особливості мережі третинного медичного

рівня у містобудівній системі охорони здоров'я України. Науковий вісник


98-4-9-14. ISSN 2311-7257.

26. Булах І. В. Сучасні світові тенденції архітектурно-містобудівної

організації мережі лікувально-профілактичних закладів. Вісник Національного

університету "Львівська політехніка" (серія "Архітектура"). Львів, 2019. Т.1.

Вип. 1. С. 68−75. DOI: 10.23939/sa2019.01.068. ISSN: 2523-4757. (Index

Copernicus).

27. Булах І. В. Центр реабілітації і релаксації для учасників бойових дій.

Проблеми теорії та історії архітектури України. Одеса, 2018. Вип. 18. С. 207−213.

ISSN 2519-4208. (Index Copernicus).

28. Булах І. В. Зародження медицини і динаміка розвитку архітектури

медичних закладів на теренах України. Проблеми теорії та історії архітектури

України. Одеса, 2019. Вип. 19. С. 37−44. DOI: 10.31650/2519-4208-2019-19-37-44.


29. Bulakh I. V. Urban Planning Organization and Development of

Children’s Medical Institutions in Ukraine. Journal of Regional and City Planning.

Bandung, 2020. Vol. 31. No. 1. Pp. 82−96. DOI: 10.5614/jpwk.2020.31.1.6. е-ISSN

2502-6429. (Scopus, Web of Science).

30. Bulakh I., Chala О., Divak V. Dynamics of Architectural and Urban

Planning Hospital Systems Evolution. Civil Engineering and Architecture. San Jose,

2020. Vol. 8(4). Pp. 586−598. DOI: 10.13189/cea.2020.080423. ISSN 2332-1091, е-

ISSN 2332-1121. (Scopus). Особистий внесок здобувача: зміст параграфів

"Optimization of hospital capacity", "Hospital study", "Hospital Reforming", "Reasons

for hospital reform", "A systematic approach to hospitals", "The history of the

formation of hospitals", "Trends characterizing the design of modern hospitals".

31. Bulakh I., Merylova I. Sustainable Hospital Architecture − Potential of

Underground Spaces. Civil Engineering and Architecture. San Jose, 2020. Vol. 8(5).

Pp. 1127−1135. DOI: 10.13189/cea.2020.080539. ISSN 2332-1091, е-ISSN 2332-

https://doi.org/10.23939/sa2019.01.068

21

1121. (Scopus). Особистий внесок здобувача: зміст параграфів "Global

Experience in the Design and Use of Underground Hospital Environment",

"Conclusions".

32. Bulakh I., Kozakova О., Didichenko М. The Landscape Creation and

Integration in Design and Urban Planning of Medical Institutions. Landscape

Architecture and Regional Planning. New York, 2019. No. 4. Vol. 4. Рp. 61−71. DOI:

10.11648/j.larp.20190404.11. ISSN 2637-4358, е-ISSN 2637-4374. Особистий

внесок здобувача: параграфи "Проблеми естетики лікувальних закладів",

"Інтеграція ландшафту в архітектурний дизайн та містобудівне проектування

лікарень", висновки статті.

33. Didichenko М., Bulakh І., Kozakova О. Spatial and Temporal Principles

and Methods of the Historical Urban Environment Composition Transformations.

Urban and Regional Planning. New York, 2019. No. 4. Vol. 4. Рp. 144−151. DOI:

10.11648/j.urp.20190404.13. ISSN 2575-1689, е-ISSN 2575-1697. Особистий внесок

здобувача: анотація, вступ та висновки статті.

34. Bulakh I., Kozakova L., Didichenko M., Chala О. Architectural and

urban planning system of health care in Germany and the United Kingdom. Space &

Form. Szczecin, 2020. Vol. 41. Рp. 141−148. DOI: 10.21005/pif.2020.41.C-02. е-ISSN

2391-7725, ISSN 1895-3247. Особистий внесок здобувача: зміст параграфів

"Основний матеріал", "Результати".

Наукові праці, які засвідчують апробацію матеріалів дисертації:

35. Bulakh I., Kozakova L., Didichenko M., Chala О. Sustainable futures in

the context of architectural design of hospitals. The International Conference on

Sustainable Futures: Environmental, Technological, Social and Economic Matters

(ICSF 2020). E3S Web of Conferences. Kryvyi Rih, 2020. Vol. 166. DOI:

10.1051/e3sconf/202016608001. Особистий внесок здобувача: зміст параграфу

"Виклад основного матеріалу". (Scopus).

36. Булах І. В. Світовий досвід проектування лікарень невідкладної

22

медичної допомоги. Збірник наукових праць ІІ міжнародної науково-практичної

конференції Регіональна політика: історичні витоки, законодавче регулювання,

практична реалізація. Київ: Економічна думка, 2016. Ч. 2. С. 48−52. ISBN 978-

996-654-441-7.

37. Булах І. В. Провідні тенденції та символізація архітектурно-

художнього образу лікарняних будівель. Збірник наукових праць ІІ міжнародної

науково-практичної конференції Genc alimlerin II beynelxalq elmi konfransi.

Azərbaycan: Gəncə Dövlət Universitetində, 2017. Рр. 159−161.

38. Булах І. В. Основні положення щодо проектування дитячих

медичних закладів. Збірник наукових праць ІІІ міжнародної науково-практичної

конференції Регіональна політика: історія, політико-правові засади, архітектура,

урбаністика. Київ: Бескиди, 2017. Ч.2. С. 102−105. ISBN 978-996-457-286-3.

39. Булах И. В. Сохранившиеся лечебные заведения Киева, периода

постройки 1870−1930 гг. Збірник тез міжнародної науково-практичної

конференції Новий урбанізм у східній Європі. 1920−1930-ті рр. Харків: Раритети

України, 2017. С. 65. ISBN 978-996-2408-84-3.

40. Булах І. В. Центр реабілітації і релаксації для учасників АТО.

Збірник тез міжнародної науково-практичної конференції Сучасне місто –

проблеми та їх вирішення. Одеса: ОДАБА, 2017. С. 78−79.

41. Булах І. В. Проектування сучасних дитячих лікувальних закладів з

урахуванням історичного контексту оточуючого архітектурного середовища

міст (досвід Великобританії). Збірник тез міжнародної науково-практичної

конференції European network for academic integrity. The development of technical

sciences: problems and solutions. Brno: Baltija Publishing, 2018. Рр. 187−190.

42. Булах І. В. Реформа архітектури лікарень. Збірник наукових праць

ІV міжнародної науково-практичної конференції Регіональна політика: історія,

політико-правові засади, архітектура, урбаністика. Київ−Тернопіль: Бескиди,

2018. Ч.1 (додаток). С. 32−37. ISBN 978-966-206-124-6.

43. Булах І. В. Socio-cultural aspects of the formation of the architectural

23

and urban planning network of the United Arab Emirates health care institutions.

Архітектура історичного Києва. Збірник тез ІV міжнародної науково-практичної

конференції Феномен урбанізованих ландшафтів. Київ: КНУБА, 2018. С. 16−17.

44. Булах І. В. Distinctions of the organization of the health system of

Ukraine and the leading countries of the world. Робоча програма та тези доповідей

міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених, аспірантів і

студентів Build Master Class 2018. Київ: Ліра-К, 2018. С. 30−31.

45. Булах І. В. Методологічні засади динамічної організації системи

дитячих лікувальних комплексів. Збірник тез міжнародної науково-практичної

конференції Science, Research, Development. Warszawa: Diamond trading tour,

2019. Рр. 11−14. ISBN 978-83-66030-01-5.

46. Булах І. В. Принципи територіальної організації послідовної

містобудівної системи охорони здоров'я. Збірник тез ІІІ міжнародної науково-

практичної конференції Інноваційні технології в архітектурі і дизайні. Харків:

ХНУБА, 2019. С. 15.

47. Булах І. В. Історія зародження київської дитячої лікарні Охматдит.

Збірник тез міжнародної науково-практичної конференції Організаційна будова

та система завдань національних осередків DOCOMOMO. Харків: Раритети

України, 2019. С. 33.

48. Булах І. В. Напрями територіально-просторової організації мереж

дитячих лікувальних комплексів у містобудівному середовищі. Збірник тез

науково-практичної конференції Містобудування: проблеми і перспективи

розвитку. Київ: КНУБА, 2019. С. 11−12.

49. Булах І. В. Особливості формування архітектурно-містобудівної

мережі закладів вторинної медичної допомоги. Збірник тез міжнародної науково-

практичної конференції Science, Research, Development. Warszawa: Diamond

trading tour, 2019. Рр. 7−9. ISBN 978-83-66030-85-5.

50. Булах І. В. Проблеми розвитку мережі лікувальних дитячих

комплексів в Україні. Збірник тез V міжнародної науково-практичної

конференції Transfer of innovative technology 2019. Underwater Technology. Київ:

24

КНУБА, 2019. С. 9−11.

51. Булах І. В. Сучасний підхід до дизайну педіатричного центру.

Збірник тез міжнародної науково-практичної конференції Science, Research,

Development. Warszawa: Diamond trading tour, 2019. Рр. 40−42. ISBN: 978-83-

66030-85-5.

52. Булах І. В. Нові тенденції розвитку інформаційних технологій у

проектуванні закладів охорони здоров'я. Збірник тез V міжнародної науково-

практичної конференції Архітектура історичного Києва. ВІМ та інформаційні

технології в архітектурі. Київ: КНУБА, 2019. С. 11−12.

53. Булах І. В. Регіональні проблеми розвитку містобудівної мережі

лікувальних дитячих комплексів України. Збірник наукових праць V

міжнародної науково-практичної конференції Регіональна політика: політико-

правові засади, урбаністика, просторове планування, архітектура.

Київ−Тернопіль: Бескиди, 2019. Ч.1. С. 294−298. ISBN 978-966-457-245-1.

54. Булах І. В. Морська тематика у розписі інтер'єру дитячих

лікувальних закладів. Збірник тез міжнародної науково-практичної

конференціїScience, Research, Development. Warszawa: Diamond trading tour,

2019. Рр. 48−51. ISBN: 978-83-66401-22-8.

55. Булах І. В. Пропозиції щодо реорганізації містобудівної системи

закладів охорони здоров'я України. Збірник тез міжнародної науково-практичної


2020. С. 20−22. ISBN: 978-83-66401-35-8.

56. Булах І. В. Архітектурне середовище університетської лікарні.

Збірник тез ІІ науково-практичної конференції Історія, теорія та практика

розвитку архітектурно-містобудівного середовища. Київ: КНУБА, 2020. С. 36.

57. Булах І. В. Ландшафтно-рекреаційна організація територій та

благоустрій лікарень. Збірник тез ІІ науково-практичної конференції

Містобудування: проблеми і перспективи розвитку. Київ: КНУБА, 2020.

С. 19−20.

58. Булах І. В. Модерністська будівля Лікарні вчених НАН України.

25

Збірник тез міжнародної конференції Повертаючи втрачене: дослідження,

документування та відновлення пошкоджених і перебудованих пам'яток

сучасної архітектури. Харків: Раритети України, 2020. С. 12−13.

59. Булах І. В. Житло для людей, які потребують постійний медичний

догляд. Робоча програма та тези доповідей міжнародної науково-практичної

конференції молодих вчених, аспірантів і студентів Build Master Class 2020. Київ:

Ліра-К, 2020. С. 28−29.

60. Булах І. В. Олександрівська клінічна лікарня – історична

архітектурна пам’ятка Києва. Збірник тез VІ міжнародної науково-практичної

конференції Архітектура історичного Києва: історія, теорія, практика. Київ:

КНУБА, 2020. С. 36−37.

61. Булах І. В. Перспективи територіально-просторового розвитку

містобудівної системи закладів охорони здоров’я України. Урбаністичний

форум – 2020. Збірник тез І міжнародної науково-практичної конференції

Просторове планування, містопланування, архітектура, політичні та

соціокультурні засади. Київ−Тернопіль: Бескиди, 2020. Вип.1. С. 109−113.

Наукові праці, які додатково відображають наукові результати дисертації:

62. Bulakh I. V. Common Features of Architectural Design of the Medical

Purpose Building. Science & Technique. Minsk, 2019. No. 18(4). Pp. 311−318.

DOI:10.21122/2227-1031-2019-18-4-311-318. ISSN 2227-1031, е-ISSN 2414-0392.

(Web of Science).

63. Bulakh I., Kozakova O., Didichenko M. The innovative trends in

architecture and urban planning of health care institutions. International Journal of

Innovative Technology and Exploring Engineering. Bhopal, 2019. Vol. 9. Issue 1.

Рp. 317−323. DOI: 10.35940/ijitee.A4111.119119. е-ISSN 2278–3075. (Scopus).

Особистий внесок здобувача: зміст параграфів "Основний матеріал",

"Результати".

64. Bulakh I. V. Artistic and Aesthetic Formation and Evolution of

26

Architectural and Urban Planning Space. Science and Innovation. Kyiv, 2019. Vol. 15.

No. 5(5). Pp. 47−56. DOI: 10.15407/scine15.05.057. е-ISSN 2413-4996, ISSN 2409-

9066. (Web of Science, Scopus).

65. Kovalska G., Merylova I., Bulakh I. Urban improvement of

comprehensive schools and out of school educational establishments in Ukraine.

International Journal of Innovative Technology and Exploring Engineering. Bhopal,

2019. Vol. 8. Issue 12. Pp. 1765−1770. DOI: 10.35940/ijitee.L3229.1081219. е-ISSN

2278–3075. (Scopus). Особистий внесок здобувача: анотація, вступ та висновки

статті.


містобудівної системи охорони здоров'я. Інноваційні технології в архітектурі і

дизайні: колективна монографія / під загальною редакцією В.П. Сопова, В.П.

Мироненка. Харків: ХНУБА, 2019. С. 24−29. ISBN: 978-617-7204-91-5.

67. Булах І. В. Принципи, методи та прийоми просторової організації

містобудівної системи закладів охорони здоров’я. Modern engineering research:

topical problems, challenges and modernity: collective monograph. Riga, Latvia:

Baltija Publishing, 2020. Рp. 45−62. DOI: 10.30525/978-9934-588-47-1.3. ISBN 978-

9934-588-47-1.

68. Bulakh I. The main trends in organization of architectural environment of

medical institutions. Web of Scholar. Warszawa, 2018. No. 5(23). Vol. 1. Рр. 59−62.

p-ISSN 2518-167X, e-ISSN 2518-1688. (Index Copernicus).

69. Bulakh I., Kozakova L., Didichenko M., Chala О. Health Care

Architectural and Urban Planning Systems in The United States of America and

France. International Journal of Innovative Technology and Exploring Engineering.

Bhopal, 2019. Vol. 9. Issue 2. Рp. 1622−1627. DOI: 10.35940/ijitee.B7377.129219. е-

ISSN 2278–3075. Особистий внесок здобувача: зміст параграфів "Основний

матеріал", "Результати".

70. Булах І. В. Архітектурно-містобудівна мережа закладів охорони

здоров'я Києва. International scientific journal Internauka. Київ, 2018. Вип. 14(54).

С. 11−13. DOI: 10.25313/2520-2057-2018-14. ISSN 2520-2057, е-ISSN 2520-2065.

https://doi.org/10.15407/scine15.05.057

27

(Index Copernicus).

71. Bulakh I. Architectural and urban planning network of children's health

institutions. International scientific journal Internauka. Київ, 2018. Вип. 22(62). V. 1.

С. 7−9. ISSN 2520-2057, е-ISSN 2520-2065. (Index Copernicus).

72. Булах І. В. Інтеграція медичних вимог в організацію містобудівної

мережі закладів первинної медичної допомоги. International scientific journal

Internauka. Київ, 2019. Вип.4(66). С. 7−9. ISSN 2520-2057, е-ISSN 2520-2065.

(Index Copernicus).

73. Bulakh I. The medicine and architecture of healthcare institutions at

contemporary times in Ukraine. Вісник Одеської державної академії будівництва

та архітектури. Одеса, 2018. Вип.73. С. 9−16. ISSN 2415−377Х. (Index Copernicus).

74. Bulakh I. V. Principles of organization of the urban planning system of

healthcare institutions. The Parisian Academic Journal − Applied and Natural Sciences.

Paris, 2020. No. 3. Vol. 3. Рp. 1−4. ISSN 2682-0897.

75. Bulakh I. V. Analysis of scientific research in the field of architectural

and urban designing of children healing institutions. Colloquium-journal. Warszawa,

2018. No. 10(21). Vol. 7. Pp. 5−8. е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

76. Bulakh I. V. Influence of environmental factor on projecting health care

in Ukraine. Colloquium-journal. Warszawa, 2018. No. 13(24). Vol. 1. Pp. 9−11. е-

ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

77. Bulakh I. V. Complex public health institutions as a complex urban

development system. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No. 1(25). Vol. 2. Pp. 4−6.

DOI: 10.24411/2520-6990-2019-00001. е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

78. Булах І. В. Питання нормативно-містобудівного регулювання

містобудівної системи закладів охорони здоров'я. Colloquium-journal. Warszawa,

2019. No. 2(26). Vol. 1. Pp. 4−6. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-00003. е-

ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

79. Булах І. В. Нормативні особливості проектування архітектурно-


2019. No. 3(27). Vol. 1. Pp. 4−10. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10001. е-

28

ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

80. Bulakh I. V. Urban network of institutions of the secondary and tertiary

medical aid. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No. 4(28). Vol. 1. Pp. 5−8. DOI:

10.24411/2520-6990-2019-10040. е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

81. Bulakh I. V. Urban planning peculiarities of the formation of hospital

districts of Ukraine. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No. 5(29). Vol. 1. Pp. 9−12.

DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10060. е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

82. Bulakh I. V. European and American experience of optimizing the

architectural-urban system of hospitals. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No.

7(31). Vol. 1. Pp. 4−6. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10152. е-ISSN 2520-2480,

ISSN 2520-6990.

83. Bulakh I. V. Hospital systems in eastern Europe. Colloquium-journal.

Warszawa, 2019. No. 8(32). Vol. 1. Pp. 4−6. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10181.

е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

84. Bulakh I. V. New approaches to the functional planning of hospitals and

entrance groups of medical institutions. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No.

9(33). Vol. 1. Pp. 4−6. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10213. е-ISSN 2520-2480,

ISSN 2520-6990.

85. Булах І. В. Особливості архітектурного проектування медичного

центру симуляції. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No. 10(34). Vol. 1. Pp. 4−7.

е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

86. Булах І. В. Містобудівне формування дитячого лікувального

комплексу вторинної медичної допомоги. Colloquium-journal. Warszawa, 2019.

No. 24(48). Vol. 1. Pp. 6−9. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10799. е-ISSN 2520-

2480, ISSN 2520-6990.

87. Булах І. В. Дитячий спортивно-оздоровчий реабілітаційний центр:

[методичні рекомендації]. КНУБА. Київ, 2017. 24 с. (Схвалено і рекомендовано

до видання та впровадження у навчальній програмі для спеціальності 191

"Архітектура та містобудування" з дисципліни "Архітектурне проектування"

Вченою Радою архітектурного факультету КНУБА від 20 квітня 2017 р.,

29

протокол №8).

88. Тімохін В. О., Булах І. В. Естетика архітектурного середовища:

[конспект лекцій]. КНУБА. Київ, 2018. 78 с. (Схвалено і рекомендовано до

видання та впровадження у навчальній програмі для спеціальності 191

"Архітектура та містобудування" з дисципліни "Естетика архітектурного

середовища" кафедрою дизайну архітектурного середовища КНУБА від 18

квітня 2018 року, протокол № 9, Вченою Радою архітектурного факультету

КНУБА від 26 квітня 2018 р., протокол № 9). Особистий внесок здобувача: лекції

"Особливості формування художнього образу сучасного архітектурно-

містобудівного середовища", "Принципи і методи символізації художнього

образу у сучасній архітектурно-містобудівній теорії та практиці", підготовка

ілюстративного матеріалу.

30

ЗМІСТ

ЗМІСТ.............................................................................................................. 30

ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ…….......……………...……........ 33

ВСТУП…………………………………..…….......…………………....……

41

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА МІСТОБУДІВНОГО ФОРМУВАННЯ

МЕРЕЖІ ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ......................................................... 54

1.1. Аналіз фундаментальних, прикладних та наукових досліджень з

питань становлення закладів охорони здоров'я ........................................... 54

1.2. Зародження і розвиток медичних закладів на теренах України............ 72

1.3. Формування дитячої спеціалізації вітчизняних лікувальних

закладів............................................................................................................ 88

1.4. Досвід містобудівної організації системи охорони здоров'я у

провідних країнах світу.................................................................................. 109

1.5. Сучасні світові тенденції розвитку медичних закладів ……………… 129

Висновки до розділу 1……................………....…....………....………….....

145

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ

ДИТЯЧИХ ЛІКУВАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ............................................... 148

2.1. Загальні методологічні положення ............….…........………………... 148

2.2. Соціально-економічні та еколого-демографічні передумови

реформування системи закладів охорони здоров'я...................................... 176

2.3. Методи і моделі нормативно-містобудівного регулювання системи

дитячих лікувальних комплексів …..…….................................................... 194

Висновки до розділу 2 ..........……………....……....………………..............

226

РОЗДІЛ 3. ТЕРИТОРІАЛЬНО-ПРОСТОРОВІ ОСОБЛИВОСТІ

СИСТЕМИ ДИТЯЧИХ ЛІКУВАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ У МІСЬКОМУ

СЕРЕДОВИЩІ................................................................................................ 229

31

3.1 Особливості формування дитячих лікувальних комплексів у

міському середовищі...................................................................................... 229

3.2 Структурно-логічна модель територіальної організації системи

дитячих лікувальних комплексів................................................................... 247

3.3 Методи розрахунків та пропозиції щодо удосконалення норм для

різних типів дитячих лікувальних закладів................................................... 264

Висновки до розділу 3 ............................……....……………………....……

280

РОЗДІЛ 4. КОНЦЕПЦІЯ МІСТОБУДІВНОГО РОЗВИТКУ СИСТЕМИ

ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я............................................................... 283

4.1. Принципи територіально-просторового розвитку містобудівної

системи закладів охорони здоров'я................................................................ 283

4.2 Методи і прийоми формування і розвитку містобудівної системи

дитячих лікувальних комплексів................................................................... 300

4.3 Територіальні госпітальні округи – перспективний напрямок

вдосконалення містобудівної системи закладів охорони здоров'я............. 313

Висновки до розділу 4 ......................……………………………....………..

330

РОЗДІЛ 5. ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ МІСТОБУДІВНОГО

РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ДИТЯЧИХ ЛІКУВАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ…. 333

5.1. Інтеграція дитячих відділень у нові типи лікувальних закладів........... 333

5.2. Естетизація та лікувальні властивості архітектурного середовища

дитячих лікувальних комплексів ….……..................................................... 354

5.3. Прогнозування динамічного розвитку містобудівної системи

дитячих лікувальних комплексів .................................................................. 372

Висновки до розділу 5 ..........……………….......………………..………….

386

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………..………....……...…………………... 390

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......……………....……….……... 396

ДОДАТОК А. Список публікацій здобувача за темою дисертації……….. 433

32

ДОДАТОК Б. Акти впровадження………………………….……….…….. 446

ДОДАТОК В. Висновки про вагомий особистий внесок здобувача........... 454

ДОДАТОК Г. Додаткові матеріали, які засвідчують апробацію

положень дисертації…………………………………………………........... 466

ДОДАТОК Д. Джерела ілюстрацій................................................................ 487

33

ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ

Амбулаторія

− структурний підрозділ та елемент

первинної медичної (медико-санітарної)

допомоги (ПМСД), призначений для

забезпечення достаціонарної медичної

допомоги 13;

− лікувальний заклад мережі первинної

медичної допомоги, в якому налічується до 5

лікарів сімейної практики Булах І.В..

Аптека

− допоміжний лікувальний заклад

призначений для зберігання, приготування та

видачі (продажу) населенню лікувальних

засобів, перев'язочних матеріалів, предметів

санітарії і догляду за хворими Булах І.В..

Багатопрофільна лікарня

інтенсивного лікування

− лікувальний заклад з відділенням екстреної

(невідкладної) медичної допомоги, з

цілодобовим та денним (амбулаторним)

стаціонаром, призначений для надання

вторинної медичної допомоги населенню у

гострому стані захворювання, що потребують

інтенсивного лікування та догляду

Булах І.В..

Бюро судово-медичної

експертизи

− допоміжний лікувальний заклад,

призначений для проведення судово-

медичних експертиз Булах І.В..

34

Вторинна медична

допомога

− медична допомога, яка надається

населенню в амбулаторних або стаціонарних

умовах в лікарнях вторинної медичної ланки

у плановому порядку або в екстрених

випадках Булах І.В..

Госпітальний регіон

− сукупність госпітальних округів у

територіальних межах області України, з

метою комплексного забезпечення і

координації управління, фінансування,

функціонування, взаємодії та територіально-

просторового розвитку госпітальних мереж

закладів вторинного та третинного рівнів

медичної допомоги Булах І.В..

Госпітальний округ

– сукупність закладів охорони здоров’я, які

комплексно забезпечують надання вторинної

медичної допомоги населенню у межах

визначеної території об’єднаної громади;

формується на основі "Порядку створення

госпітальних округів" Булах І.В..

Диспансер

− лікувально-профілактичний заклад, який

поєднує профілактичні (запобіжні) та

лікувальні методи (диспансеризацію)

Булах І.В..

Дитячий лікувальний

комплекс

− територіально-просторова сукупність

лікувальних закладів сімейної медицини,

35

інтегрованих дитячих відділень у

багатопрофільних та спеціалізованих

лікарнях, окремо спеціалізованих дитячих

лікарень, функціонально пов’язаних між

собою у межах визначеної території. Дитячий

лікувальний комплекс покликаний на

організацію і забезпечення лікування дітей у

лікувальних закладах або інтегрованих

дитячих відділеннях, які об'єднані за певними

ознаками: за рівнем медичної допомоги, за

територіально-просторовими межами, за

профілем складових компонентів комплексу

або за профілем спеціалізації Булах І.В..

Екстрена медична

допомога

− інтенсивна медична допомога

постраждалим особам, які перебувають у

невідкладному та гострому стані; надається

на догоспітальному і ранньому госпітальному

етапах лікування; передбачає здійснення

низки організаційних, діагностичних та

лікувальних заходів Булах І.В..

Заклад охорони здоров’я

− лікувальний заклад або відокремлений

підрозділ будь-якої форми власності,

основним завданням якого виступає

забезпечення медичного обслуговування

населення Булах І.В..

36

Заклад екстреної медичної

допомоги

− заклад охорони здоров’я, призначений для

забезпечення потреб населення у екстреній

медичній допомозі Булах І.В..

Заклади первинної

медичної допомоги

(заклади ПМД)

− заклади охорони здоров’я, які призначені

для забезпечення надання первинної

медичної допомоги на засадах сімейної

медицини та без розподілу пацієнтів за

віковими ознаками. Розподіляються на базові

(кабінети сімейних лікарів; амбулаторії;

медичні центри первинної медичної

допомоги; будинки сімейних лікарів) та

додаткові (медичні центри при лікарнях

мережі вторинної та третинної медичної

допомоги) Булах І.В..

Заклади вторинної


(заклади ВМД)

− універсальні за віковою ознакою пацієнтів

багатопрофільні заклади мережі вторинної

медичної допомоги, призначені для

забезпечення потреб населення у

стаціонарній та амбулаторній госпітальній

допомозі. До складу закладів охорони

здоров’я вторинної медичної допомоги

віднесено: багатопрофільні лікарні

інтенсивної допомоги, лікарні планового

лікування хронічних хворих, лікарні

відновного лікування, хоспіси, лікарні

медико-соціальної допомоги, пологові

будинки (перинаталні центри), а також

37

консультативно-діагностичні підрозділи

(центри) зазначених типів лікарень та

спеціалізовані медичні центри ВМД

(стоматологічні тощо) Булах І.В..

Заклади третинної


(заклади ТМД)

− однопрофільні або багатопрофільні

лікувальні заклади мережі третинної

медичної допомоги для надання

спеціалізованої медичної допомоги

населенню на загальнодержавному рівні або

у межах госпітального регіону. Лікування

дітей передбачено у відокремлених

спеціалізованих дитячих лікарнях або у

інтегрованих відділеннях інших лікарнях

мережі Булах І.В..

Заклади паліативної


− заклади охорони здоров’я, які забезпечують

надання паліативної медичної допомоги

(хоспісної), здійснюють медичні процедури,

які покращують якість життя, полегшують

фізичний і психологічний стан пацієнта, у

випадку вичерпаності можливостей

етіопатогенетичної терапії Булах І.В..

Здоров'я

− відсутність хвороб, фізичних вад, стан

психічного і соціального благополуччя

Булах І.В..

38

Клінічні лікарні

− лікарні, в яких поєднуються лікувальні,

освітні та наукові процеси Булах І.В..

Медична допомога

− діяльність медичних працівників,

спрямована на профілактику, діагностику,

лікування та реабілітацію у зв'язку з

хворобами, травмами, отруєннями,

патологічними станами, вагітністю та

пологами. Розподіляється на екстрену,

первинну, вторинну, третинну

(спеціалізовану), паліативну, медичну

реабілітацію Булах І.В..

Містобудівна система

закладів охорони здоров'я

− складна і динамічна, ієрархічно

підпорядкована підсистеми загальної

містобудівної системи в межах визначеної

території, яка передбачає взаємопов'язане

функціонування адміністративних, основних

та допоміжних лікувальних, науково-

дослідницьких, медично-освітніх та медично-

промислових закладів і комплексів на

загальнодержавному рівні та у складі

госпітальних округів Булах І.В..

Містобудівна мережа

закладів первинного рівня


− сукупність державних, комунальних,

приватних і комбінованих закладів охорони

здоров'я з первинного медичного

обслуговування, розміщених в межах

визначеної території з урахуванням

39

своєчасності і доступності для населення

Булах І.В..


закладів вторинного рівня


− сукупність державних, комунальних


здоров'я з вторинного медичного

обслуговування (лікарень та медичних

центрів ВМД), розміщених в межах

визначеної території з урахуванням

своєчасності, доступності, економічності та

ефективності стаціонарної медичної

допомоги Булах І.В..


закладів третинного рівня


− сукупність державних, комунальних


здоров'я з третинного медичного

обслуговування (спеціалізованих лікарень та

медичних центрів ТМД), розрахованих на

обслуговування госпітального регіону або

країни Булах І.В..

Орфанне захворювання

(рідкісне)

− захворювання, яке постійно прогресує, стає

причиною скорочення життя або інвалідності

людини, поширеність якого серед місцевого

населення не перевищує показник 1:2000 [1].

Система дитячих

лікувальних комплексів

− складна і динамічна, ієрархічно

підпорядкована інтегрована підсистема

містобудівної системи закладів охорони

40

здоров'я, що уявляє собою цілісність дитячих

лікувальних закладів та інтегрованих дитячих

відділень у складі мереж первинного,

вторинного та третинного рівнів медичного

обслуговування у межах визначеної території

(країни, регіону, області, населеного пункту),

яка передбачає взаємопов'язане

територіально-просторове функціонування з

допоміжними лікувальними, науково-

дослідницькими, медично-освітніми,

медично-промисловими та

адміністративними закладами у складі

госпітальних округів. Лікування дітей на

первинному рівні медичної допомоги

передбачено у закладах ПМД в межах

сімейної медицини; на вторинному рівні − в

інтегрованих дитячих відділеннях лікарень

ВМД; на третинному рівні − у

спеціалізованих дитячих лікарнях та у

інтегрованих дитячих відділеннях лікарень

ТМД Булах І.В..

Хоспіс

− медико-соціальний заклад для надання

паліативної допомоги невиліковним

пацієнтам (переважно онкологічним) в

останній стадії захворювання [301].

41

ВСТУП

Актуальність теми. У більшості цивілізованих країн світу ступінь

розвитку медичної сфери виступає індикатором життєвого рівня суспільства

країни, ілюструє відношення держави до своїх громадян, а також ставлення до

піклування здорового майбутнього покоління. Згідно із Копенгагенською

декларацією ВООЗ (1994 р.), індикатор здоров`я населення приймається як

головний критерій доцільності роботи та ефективності всіх напрямів

господарської діяльності держави. Сьогодні Україна суттєво відстає від

провідних держав світу за показниками тривалості життя та смертності, що

пов'язано з факторами нездорового образу життя, з поширенням інфекційних

захворювань та травматизмом, з хронічними хворобами та з невчасним

зверненням за лікуванням. Основною причиною приблизно 75% захворюваності

дорослої категорії населення виступає наслідок незадовільного лікування (його

відсутності або недостатнього рівня) у роки дитинства та молодості. Незважаючи

на значні витрати України на охорону здоров’я, якісний рівень медичного

обслуговування у державі характеризується як незадовільний. Зазначене явище

пов’язане з тим, що система охорони здоров’я України в архітектурно-

містобудівному аспекті є громіздкою та застарілою, продовжуючи базуватись на

радянській організаційній моделі М. О. Семашка, якій притаманні жорсткі

процедури управління та фінансування. Тяжку ситуацію викликають системні та

глибинні проблеми та недоліки, які накопичились з 80-х рр. ХХ сторіччя у

національній сфері охорони здоров’я. І в першу чергу через ігнорування

поетапного оновлення і модернізації, відкидання нових потреб та бажань

населення, невикористання світових тенденцій і, як наслідок, загальна

неефективність роботи системи.

Більша частина функціонуючих вітчизняних дитячих лікувальних закладів

становлять спадок радянських та дорадянських часів архітектурно-

містобудівного розвитку медичної сфери. Останній період активної фази

містобудівного становлення системи (1970-80 рр.) характеризується

42

використанням типово-індустріальних методів проектування і будівництва

медичних закладів, виходячи із збільшення кількісної потреби в них, які не

враховували комунальні витрати та енергоефективність будівель. Містобудівна

система закладів охорони здоров'я розвивалась у різноманітних напрямах

спеціалізації лікувальних закладів (територіальної, відомчої, за медичним

профілем, за віковою категорією пацієнтів та ін.), що призвело до чисельного

дублювання лікувальних закладів в межах однієї території. Пострадянська

Україна опинилась у інших політично-економічних і демографічно-соціальних

можливостях та потребах. На цій основі, з 2014 р. в Україні розпочато низку

реформ, у тому числі сфери охорони здоров'я, місцевого самоврядування,

пов'язаних із створенням об’єднаних територіальних громад для формування

умов децентралізації та ефективного регіонального управління. Ці реформи

потребують нових пропозицій щодо подальшого містобудівного розвитку

системи охорони здоров'я, у тому числі лікувальних закладів і комплексів,

призначених для медичного обслуговування дітей − майбутнього нації.

У дослідженні містобудівна система закладів охорони здоров'я

розглядається, як складна і динамічна, ієрархічно підпорядкована багатошарова

підсистема загальної містобудівної системи в межах визначеної території

(країни, регіону, області, населеного пункту), яка передбачає взаємопов'язане

територіально-просторове функціонування адміністративних, основних та

допоміжних лікувальних, науково-дослідницьких, медично-освітніх, медично-

промислових закладів і комплексів у складі госпітальних округів та госпітальних

регіонів. Багатошаровість містобудівної системи закладів охорони здоров'я

передбачає поступову інтеграцію та ієрархічну підпорядкованість складових

містобудівних мереж: лікарень третинного медичного обслуговування на

госпітальному рівні спеціалізованої медичної допомоги; лікарень вторинного

медичного обслуговування на багатопрофільному госпітальному рівні; установ

первинного медичного обслуговування у різноманітті закладів з сімейного

(родинного) медичного обслуговування.

Кожна з цих містобудівних мереж відповідає за організацію окремого

43

ієрархічного рівня медичного забезпечення, розгалужуючись у міському

середовищі низкою лікувальних закладів і комплексів, пов'язаних між собою

системною цілісністю. У досліджені пропозицією висунуто: універсальність за

віковою категорією пацієнтів лікувальних закладів на первинному рівні

медичного обслуговування (сімейна медицина); впровадження інтегрованих

дитячих відділень у складі лікарень вторинної ланки; формування окремої

дитячої спеціалізації лікарень та інтеграція відділень для лікування дітей у

спеціалізовані лікарні на третинному рівні медичного обслуговування.

Поступове розгортання усіх складових мереж створює сприятливі умови для

територіально-просторового функціонування і розвитку системи охорони

здоров'я, формування госпітальних округів та регіонів, лікувальних комплексів,

у тому числі дитячих.

Під дитячим лікувальним комплексом розуміється територіально-

просторова сукупність лікувальних закладів сімейної медицини, інтегрованих

дитячих відділень у багатопрофільних та спеціалізованих лікарнях, окремо

спеціалізованих дитячих лікарень, функціонально пов’язаних між собою у межах

визначеної території. Тобто дитячий лікувальний комплекс покликаний на

організацію і забезпечення лікування дітей у лікувальних закладах або

інтегрованих дитячих відділеннях, які об'єднані за певними ознаками: за рівнем

медичної допомоги, за територіальними межами, за профілем складових

компонентів, за профілем спеціалізації. З цієї позиції пропонується наступна

типологія дитячих лікувальних комплексів: за рівнем медичної допомоги

(первинного, вторинного, третинного медичного обслуговування); за

територіальними межами (країна, госпітальний регіон, госпітальний округ,

населений пункт, міський район); за профілем складових компонентів

(лікувальний, лікувально-освітній, лікувальний науково-дослідний, лікувальний

медично-промисловий, лікувально-комбінований комплекс); за спеціалізацією

(онкологічні та ін.).

Система дитячих лікувальних комплексів розглядається як складна і

динамічна, ієрархічно підпорядкована інтегрована підсистема містобудівної

44

системи закладів охорони здоров'я первинного, вторинного та третинного рівнів

медичної допомоги розміщених у межах визначеної території (країни, регіону,

області, населеного пункту), які передбачають взаємопов'язане територіально-

просторове функціонування основних та допоміжних лікувальних, науково-

дослідницьких, медично-освітніх, медично-промислових, адміністративних

закладів у складі госпітальних округів та госпітальних регіонів. Лікування дітей

на первинному рівні медичного обслуговування пропонується у лікувальних

закладах мережі первинної медичної допомоги в межах родинної медицини; на

вторинному медичному рівні − у дитячих відділеннях лікарень мережі вторинної

медичної допомоги; на третинному рівні − у спеціалізованих дитячих лікарнях

та у інтегрованих дитячих відділеннях мережі лікарень третинної медичної

допомоги. Метою формування системи дитячих лікувальних комплексів є

організація і забезпечення повного циклу лікування дітей у лікувальних закладах

на первинному, вторинному та третинному рівнях медичного обслуговування у

межах визначеної території (країни, регіону, області, населеного пункту). Під

динамічним розвитком системи дитячих лікувальних комплексів у дослідженні

розуміється закономірна самоорганізація системи у залежності від змінних

факторів та умов (демографічних, соціальних, економічних, політичних,

медичних та ін.).

Уведення в містобудівну теорію нового об'єкта − системи дитячих

лікувальних комплексів − ґрунтувалось на аналізі та узагальнені результатів

окремих наукових робіт. Серед них своєю вагомістю виділяються дослідження

представників сучасної української містобудівної школи: М.М. Дьоміна,

Ю.М. Білоконя, І.В. Древаль, В.М. Вадімова, М.М. Габреля, Г.Л. Ковальської,

Г.І. Лаврика, В.Ф. Макухіна, Т.Ф. Панченко, А.М. Плешкановської,

В.О. Тімохіна, Г.Й. Фільварова, І.О. Фоміна. У їх роботах, в межах системного

підходу, розглянуті загальні проблеми планувального формоутворення,

динаміки розвитку різних за рівнем містобудівних об'єктів, питання

регулювання і моделювання закономірного розгортання у просторі-часі міських

розпланувань. Питання архітектурної типології та особливості проектування

45

медичних закладів досліджувались у наукових здобутках Р.У. Аллена,

Дж.Л. Бишопа, П. Бландели, В.В. Куцевича, Т.О. Буличової, Т.В. Зюзіної-

Зінченко, К.Ю. Підгірняк. Ерго-дизайнерський підхід у формуванні

архітектурного середовища спеціалізованих лікувальних будівель

проаналізовано у працях С.В. Бодні, В.П. Мироненко, Я.С. Родик,

О.В. Мироненко. Іноземний досвід архітектурного проектування та просторової

організації лікувальних будівель розглянуто у роботах архітекторів Х. Нікла,

К. Шермера, Х. Никл-Веллер, Ф.Меусера тощо. Аналіз ступеню дослідження

проблеми закономірного розвитку системи дитячих лікувальних закладів і

комплексів на містобудівному рівні дозволив зробити висновок, що головна

увага науковців була сфокусована на виявлені та вирішенні загальних

теоретичних проблем та питань формування особливостей архітектурного

проектування окремих типів медичних будівель і закладів. Водночас,

дослідження питання містобудівних основ територіально-просторового

розвитку дитячих закладів охорони здоров'я виявилось недостатньо розкритим.

Актуальність теми в умовах реформи сфери охорони здоров'я, пов'язана із

необхідністю вирішення наступних проблем: пошук шляхів ліквідації

дублювання закладів охорони здоров'я у межах однієї території; усунення

надмірної спеціалізації, у тому числі за віковою категорією пацієнтів;

формування нової типології закладів охорони здоров'я у відповідності то

стратегії реформи медичної галузі; необхідність розширення та удосконалення

мережі закладів первинного медичного обслуговування в умовах відсутності

вільних територіальних ресурсів, особливо в зонах сформованої міської забудови

та у мікрорайонах з активним висотним багатоквартирним житловим

будівництвом, розширення кількості і типів дитячих лікувальних закладів.

Актуальність теми сприяла формуванню гіпотези дослідження, яка

полягає у тому, що в сучасних умовах євроінтеграції України, становлення нових

політично-економічних відносин та децентралізації управління, формування

об'єднаних територіальних громад, нестабільної соціально-демографічної

структури населення, стійких процесів депопуляції, трудової еміграції,

46

поширення інфекційних хвороб на інтернаціональному рівні, які у сукупності

обумовлюють потребу у переформатуванні та оптимізації сформованої у

радянські часи містобудівної мережі закладів охорони здоров'я з одночасним

посиленням і розширенням дитячих лікувальних закладів. Територіально-

просторовий розвиток дитячих лікувальних закладів розглянуто як архітектурно-

містобудівну систему інтегрованих лікувальних комплексів у ієрархічні

лікувальні рівні системи охорони здоров'я та їх містобудівні мережі медичних

закладів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження спиралось на зміст державних документів у галузі

архітектури і містобудування: "Про основи містобудування", "Про регулювання

містобудівної діяльності", «Про архітектурну діяльність", "Стратегія сталого

розвитку Україна-2020", "Про затвердження порядку утворення госпітальних

округів", на низку державних документів у сфері охорони здоров'я: "Основи

законодавства України про охорону здоров’я", "Про медичні заклади та медичне

обслуговування населення", "Про Загальнодержавну програму розвитку

первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини".

Дисертаційне дослідження відповідає "Національній стратегії реформування

системи охорони здоров'я в Україні на період 2015-2020 років", спільному

проекту МОЗ України з ВООЗ та ЮНІСЕФ "Лікарня, доброзичлива до дитини",

чисельним міжнародним документам, прийнятим організаціями ЮНЕСКО,

ООН, ВООЗ, ЮНІСЕФ, чисельним всесвітнім медичним форумам.

Дисертацію виконано у межах наукового напряму кафедри ДАС КНУБА

"Теорія і практика формування та розвитку архітектурно-дизайнерського і

міського середовища" (Державний реєстраційний номер 0717U006515).

Мета дослідження – розробити містобудівні основи (концептуальні

засади і принципи, наукові методи і планувальні прийоми) територіально-

просторового розвитку системи дитячих лікувальних комплексів в умовах

реформування сфери охорони здоров'я та адміністративно-територіального

устрою України.

47

Завдання дослідження:

− проаналізувати сучасний стан, тенденції і напрямки архітектурно-

містобудівного розвитку дитячих лікувальних закладів;

− визначити методологічні засади містобудівного розвитку системи дитячих

лікувальних комплексів;

− виявити територіально-просторові особливості формування і розвитку

системи дитячих лікувальних комплексів у містобудівному середовищі;

− обґрунтувати концепцію та принципи територіально-просторового

розвитку містобудівної системи дитячих лікувальних комплексів;

− окреслити перспективні напрями містобудівного розвитку системи

дитячих лікувальних комплексів.

Об'єкт дослідження – система дитячих лікувальних комплексів.

Предмет дослідження – містобудівні основи розвитку системи дитячих

лікувальних комплексів.

Межі дослідження. Хронологічні – стародавні часи (трипільський та

скіфський періоди), доба Середньовіччя, період України-Русі в ХIII-ХVII ст.,

Новий час, Новітній період. Територіальні – найкрупніші, крупні та великі міста

України, частково середні та малі міста, сільські населені пункти.

Адміністративні – Київська, Харківська, Одеська, Дніпропетровська, Донецька,

Запорізька, Львівська, Криворізька, Миколаївська області. Географічні –

Україна, США, Великобританія, Німеччина, Франція, Сінгапур, Гонконг, ОАЕ.

Системні – основний лікувальний рівень системи, який охоплює містобудівні

мережі закладів первинної, вторинної та третинної медичної допомоги.

Методи дослідження. Дослідження базується на системному підході, який

дозволяє розглядати сукупність дитячих лікувальних закладів, як ієрархічно

підпорядковану цілісність лікувальних комплексів, територіальних госпітальних

регіонів і округів, в яких об’єднуються елементи системи − містобудівні мережі

закладів різних рівнів медичної допомоги. Метод історичного аналізу

застосований для узагальнення досвіду архітектурно-містобудівного

формування лікувальних закладів. Для вивчення медичних передумов

48

застосовані методи якісного та кількісного аналізу стану системи закладів

охорони здоров'я, статистичних даних щодо дитячих захворювань. Для

вирішення окремих питань використані методи статистичного та порівняльного

аналізу, натурних обстежень. Для побудови моделей організації різних форм

дитячих лікувальних комплексів у структурі міста, госпітального регіону та

округу було використано методи графо-аналітичного моделювання. Для

формування пропозицій щодо організації та вдосконалення системи дитячих

лікувальних комплексів у різних містобудівних умовах були застосуванні

методи пошукового та експериментального проектування.

Наукова новизна одержаних результатів:

Вперше:

- науково обґрунтовано новий містобудівний об’єкт − систему дитячих

лікувальних комплексів − ієрархічно підпорядковану цілісність дитячих

лікувальних закладів та інтегрованих дитячих відділень у складі трьох

лікувальних рівнів (первинної, вторинної та третинної медичної допомоги) та

мереж медичного обслуговування, які взаємодіють з іншими закладами і

установами (медичними, науковими, освітніми, промисловими та

адміністративними) у межах госпітальних округів та регіонів;

- запропоновано типологію дитячих лікувальних комплексів (за рівнем


компонентів, за спеціалізацією) та міжрівневі лікувальні кластери (комплексні

заклади, що об’єднують два або три лікувальні рівні);

- представлено концепцію містобудівного розвитку системи дитячих

лікувальних комплексів, що враховує відмінні умови та розміри міських та

сільських поселень, щільність населення, принципові положення медичної та

адміністративно-територіальної реформи (децентралізація, реорганізація

госпітальної мережі у межах об'єднаних територіальних громад, посилення ролі

мережі догоспітальних медичних закладів, доступність тощо);

- визначено принципи територіально-просторового розвитку містобудівної

системи закладів охорони здоров'я (розгалуженість мережі закладів первинної

49

медичної допомоги, функціональна універсальність мережі закладів вторинної

медичної допомоги, спеціалізація мережі закладів третинної медичної допомоги,

фрактальність розвитку мережі, комплексність організації та своєрідність

побудови системи);

- уведено поняття «госпітальний регіон» − сукупність госпітальних округів

у територіальних межах областей України − з метою комплексного забезпечення

і координації управління, фінансування, функціонування, взаємодії та

територіально-просторового розвитку госпітальних мереж; визначено типи

госпітальних регіонів (моноцентричний, поліцентричний, асиметричний та

інтегрований тип);

- розроблено прогнозні сценарії та моделі територіально-просторового

розвитку містобудівної системи дитячих лікувальних комплексів, які

відображають проспекції прогнозу на 2030, 2040, 2050, 2060 та 2100 рр.

Удосконалено:

- містобудівні моделі територіальної організації госпітальних округів у

відповідності до різних типів населених пунктів (міська та сільська місцевість)

та розмірів поселень (найкрупніші, крупні, великі, середні та малі міста);

- нормативні показники радіусів доступності та кількості населення, що

обслуговується у закладах охорони здоров'я для різних категорій поселень.

Отримали подальший розвиток:

- типологія закладів охорони здоров'я: мережа закладів «первинної»

медичної допомоги (амбулаторії, медичні центри тощо), мережа закладів

«вторинної» медичної допомоги (лікарні, консультативно-діагностичні медичні

центри), мережа закладів «третинної» медичної допомоги (спеціалізовані та

університетські лікарні, консультативно-діагностичні медичні центри тощо).

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні

положення, прикладні результати і висновки роботи можуть бути використані у

подальших наукових дослідженнях з архітектурно-містобудівного розвитку

медичної сфери; при коригуванні існуючих та створенні нових нормативних

положень стосовно містобудівної діяльності, проектування та будівництва

50

закладів охорони здоров'я; при розробці проектно-планувальної документації

при новому будівництві та в умовах реконструкції; при проектуванні дитячих

лікувальних закладів, відділень та комплексів; у архітектурній освіті при

підготовці лекційних курсів, практичних занять, підручників, навчальних

посібників, методичних вказівок.

Результати дослідження отримали впровадження у Комунальній

організації "Інститут Генерального плану м. Києва" при розробці: містобудівної

документації Генерального плану, плану зонування території Центральної

планувальної зони, проектів детальних планів територій м. Києва (2020 р.).

Пропозиції шляхів естетизації та декоративно-художнього оформлення

середовища дитячих лікувальних закладів впроваджені у благодійні проекти

студентів і викладачів кафедри ДАС КНУБА для НДСЛ "Охматдит" м. Києва

(2016-2020 рр.).

Результати дисертації впроваджені у наукову тему кафедри ДАС КНУБА

"Теорія і практика формування та розвитку архітектурно-дизайнерського і

міського середовища" (Державний реєстраційний номер 0717U006515); у

програму-завдання Всеукраїнського конкурсу для студентів, аспірантів та

молодих архітекторів ім. О. Плеханова (2017 р.); у програму та методичне

забезпечення лекційного курсу "Естетика архітектурного середовища" (диплом

в номінації "Інноваційність авторської науково-методичної програми з теорії

архітектури" у ХХVІІ огляд-конкурсі дипломних проектів архітектурних і

дизайнерських шкіл України, м. Полтава, 2018 р.); у методичні вказівки

"Дитячий спортивно-оздоровчий реабілітаційний центр" (2017 р.); у керівництво

дипломним проектуванням студентів 4 і 6 курсів КНУБА (студенти-переможці у

ХХVІ огляд-конкурсі дипломних проектів архітектурних і дизайнерських шкіл

України, м. Івано-Франківськ, 2017 р.; у XІХ Міжнародному форумі "Дизайн

освіта 2017" у Харківській державній академії дизайну і мистецтв; у ХХVІІ

огляд-конкурсі дипломних проектів випускників архітектурних та художніх

спеціальностей, м. Полтава, 2018 р.; у VІІІ Міжнародному фестивалі

архітектурно-будівельних і дизайнерських шкіл Євразії, м. Кишиневі, 2018 р.).

51

Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати

дослідження отримані автором особисто, що засвідчується 88 публікаціями з

яких 75 − одноосібні та 13 − у співавторстві. В опублікованих у співавторстві

публікаціях автору належать: стаття на 597−616 сторінках у колективній

монографії (Додаток А. 1); параграфи "Optimization of hospital capacity",

"Hospital study", "Hospital Reforming", "Reasons for hospital reform", "A systematic

approach to hospitals", "The history of the formation of hospitals", "Trends

characterizing the design of modern hospitals" (Додаток А. 30); параграфи "Global


"Conclusions" (Додаток А. 31); параграфи "Проблеми естетики лікувальних

закладів", "Інтеграція ландшафту в архітектурний дизайн та містобудівне

проектування лікарень", висновки статті (Додаток А. 32); анотація, вступ та

висновки статті (Додаток А. 33); параграфи "Основний матеріал", "Результати"

(Додаток А. 34); параграф "Виклад основного матеріалу" (Додаток А. 35);

параграфи "Основний матеріал", "Результати" (Додаток А. 63); анотація, вступ

та висновки статті (Додаток А. 65); стаття на 24−29 сторінках у колективній

монографії (Додаток А. 66); стаття на 45−62 сторінках у колективній

монографії (Додаток А. 67); параграфи "Основний матеріал", "Результати"

(Додаток А. 69); лекції "Особливості формування художнього образу сучасного

архітектурно-містобудівного середовища", "Принципи і методи символізації

художнього образу у сучасній архітектурно-містобудівній теорії та практиці",

підготовка ілюстративного матеріалу (Додаток А. 88). При цитуванні інших

авторів у дисертації було надано посилання на відповідне джерело.

Апробація результатів дослідження. Висновки і результати роботи

доповідались на 27 науково-практичних конференціях у 2016−2020 рр., з яких 20

міжнародних: "Архітектура історичного Києва. Ландшафт і вода" (Київ,

2016−2020); "Регіональна політика: історичні витоки, законодавче регулювання,

практична реалізація" (Київ, 2016−2020); "Новий урбанізм у східній Європі.

1920-1930-ті рр." (Харків, 2017); "Сучасне місто – проблеми та їх вирішення"

52

(Одеса, 2017); "Genc alimlerin II beynelxalq elmi konfransi" (Азербайджан, 2017);

"International Trends in Science and Technology" (Варшава, 2018); "European

network for academic integrity. The development of technical sciences: problems and

solutions" (Brno, 2018); "Build-master-class" (Київ, 2018, 2020); "Science, research,

development" (Berlin, 2019); "Інноваційні технології в архітектурі і дизайні"

(Харків, 2019); "Організаційна будова та система завдань національних осередків

DOCOMOMO" (Харків, 2019); "Science, research, development" (Rotterdam, 2019);

"Transfer of innovative technology 2019. Underwater Technology" (Київ, 2019);

"Science, research, development" (Belgrade, 2019); "Science, research, development"

(Rotterdam, 2019); "Science, research, development" (Poznan, 2020); "The

International Conference on Sustainable Futures: Environmental, Technological,

Social and Economic Matters" (Kryvyi Rih, 2020).

Результати дослідження висвітлювались на 3 науково-практичних

конференціях Київського національного університету будівництва і архітектури:

"Містобудування: Проблеми і перспективи розвитку" (Київ, 2019, 2020);

"Історія, теорія та практика розвитку архітектурно-містобудівного середовища"

(Київ, 2020).

Автор прийняла участь з докладом у Колоквіумі Національної спілки

архітекторів України "Мислити архітектурою" (Київ, 2017), у Круглому столі з

обговорення пропозицій до проекту ДБН В.2.2-10-2001 Заклади охорони

здоров'я (Київ, 2019).

Публікації. Результати дисертації опубліковано у 88 друкованих працях.

До їх числа входять: 1 колективна монографія; 24 статті – у наукових фахових

виданнях України; 3 − у наукових фахових виданнях України, включених до

міжнародних наукометричних баз даних; 6 – у іноземних фахових виданнях, в

тому числі, що індексуються у базах SCOPUS та/або WEB of SCIENCE; 27 – тези

і матеріали наукових конференцій; 2 колективні монографії, 23 статті та 2

методичні праці, які додатково засвідчують результати дисертації. Серед

публікацій автора − 8 статей у наукових журналах, які входять до

наукометричних баз SCOPUS та/або WEB of SCIENCE.

53

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з анотації, переліку

термінів, вступу, 5-ти розділів, висновків, списку використаних джерел,

додатків. Загальний обсяг − 500 сторінок, з яких 282 сторінки складають

основний текст, 72 сторінки − ілюстрації; 37 сторінок − список використаних

джерел з 405 найменувань, 7 − акти впровадження, 59 − інші додатки.

54

РОЗДІЛ 1

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА МІСТОБУДІВНОГО ФОРМУВАННЯ МЕРЕЖІ

ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

1.1. Аналіз фундаментальних, прикладних та наукових досліджень з

питань становлення закладів охорони здоров'я

Сьогодні в Україні проектування та реконструкція медичних будівель та

споруд будь-якої форми власності та рівяня підпорядкування, нормується

положеннями ДБН В.2.2-10-2001 "Будівлі та споруди. Заклади охорони здоров’я"

(з актуальними змінами, доповненнями) [11]. Згідно документу, класифікація

типів закладів охорони здоров'я враховує лікувально-профілактичні, санітарно-

профілактичні, заклади судово-медичної експертизи, аптечні заклади та ін. (рис.

1.1). Останні роки ПАТ "КИЇВЗНДІЕП" (В.В. Куцевич та ін.) працювало над

новими будівельними нормами з проектування закладів охорони здоров'я,

з'явились проекти ДБН В.2.2-10:2017, ДБН В.2.2-10:2018 та ДБН В.2.2-10:2019

"Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я". Нажаль, ці проекти не були

прийняті, досі проходять процедуру узгодження. Слід зазначити, що

класифікація типів та видів закладів охорони здоров'я в проектах ДБН майже не

змінилась: лікувально-профілактичні, медико-профілактичні, заклади судово-

медичної експертизи, аптечні заклади (рис. 1.2) [12]. При цьому в нових

класифікаціях відсутні: державні адміністративні, керуючи заклади охорони

здоров'я; науково-дослідні установи медичного і фармацевтичного профілів;

заклади освіти (вищі та середні спеціалізовані медичні і фармацевтичні

навчальні заклади); оптики; клінічні лікарні, лабораторії, фельдшерсько-

акушерські пункти, молочні кухні та їх роздавальні пункти, міжлікарняні аптеки,

про які йде мова в проектах. Окремо слід зазначити, що при класифікації типів

закладів охорони здоров'я у ДБН редакції 2017 р. та 2018 р. не виявлено розподіл

закладів за рівнем надання медичної допомоги (первинну, вторинну та

третинну), хоча в тексті ДБН розмежування за цими ознаками існує.

55

Рис. 1.1 Типологія закладів охорони здоров’я України за ДБН В.2.2-10-2001 "Будинки

і споруди. Заклади охорони здоров’я, із змінами та доповненнями (2001 р.)"

56

Рис. 1.2 Типологія закладів охорони здоров’я України за проектом ДБН В.2.2-10-2017

"Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я (2017 р.)"

57

Для вирішення поставлених в дисертації задач, спрямованих на

дослідження містобудівних основ територіально-просторового розвитку системи

дитячих лікувальних комплексів, пов'язаних з оновленням та реорганізацією

існуючої в Україні мережі медичних закладів дитячого лікувального профілю,

особливе значення набувають наукові дослідження щодо загальних питань

містобудівного проектування. Серед них потрібно виділити наступні: робота

В.Ф. Макухіна стосовно особливостей проектування житлових районів крупних

і крупніших міст, в якій передбачена мережа закладів охорони здоров'я [15];

Ю.М. Білоконя щодо тенденцій в теорії та методології регіонального планування

[16], В.М. Вадімова щодо еколого-містобудівних аспектів освоєння

урбанізованих територій [17], М.М. Габреля [18], М.М. Дьоміна [19, 20],

Г.І. Лаврика [21] стосовно методологічних основ формування містобудівних

систем, І.В. Древаль щодо розвитку окремих містобудівних об’єктів [22],

Н.Я. Крижанівської стосовно основ містобудівного проектування рекреаційного

середовища призначеного для дітей [23], Т.Ф. Панченко в частині формування

закладів охорони здоров'я в туристичних зонах [24], В.О. Тімохіна щодо

загальних проблем міського розвитку [25, 26], Г.Й. Фільварова [27] та

І.О. Фоміна стосовно теоретичних основ містобудування [28, 29],

А.М. Плешкановської в аспекті питань планування та розвитку територій [403,

404].

Розглядаючи сукупність закладів охорони здоров'я, призначених для

лікування дітей, як складну містобудівну систему, необхідно приділити

особливу увагу дослідженням теоретичних та практичних питань аналізу

містобудівних систем, розглянутих у фундаментальних працях К. Лінча [30],

О.Є. Гутнова [31, 32], В.Л. Глазичева [33-39], Р. Арнхейма [40], І.Г. Лежави [41],

А.В. Іконнікова [42-48], З.Н. Яргіної [49], З. Гідиона [50], Ю.П. Сурмина [51]. У

своїй роботі І.Г. Лежава виділив важливі якості архітектурно-містобудівного

середовища: архітектурний та особистий, простір для колективної діяльності.

Перераховані простори були розглянуті як найважливіша форма організації

людської життєдіяльності та існування. У просторі, в якому живе та

58

переміщується людина, особливо дитина, суттєвими вважаються розміри,

конфігурація та пропорції. Важливими та впливовими визначені поняття вузький

та широкий, високий та низький [52].

Формування вузлів міської структури та особливості їх формування були

дослідженні у роботах І.В. Древаль [22], С.А. Колеснікова [53], В.А. Щурової

[54]. В окремих роботах В.І. Єжова [55, 56], В.В. Куцевича [57], В.І. Соченко [58],

В.П. Уреньова [59] розглядались питання зв’язку будинків медичної сфери з

іншими об’єктами соціальної інфраструктури та їх архітектурно-конструктивні

рішення. Окрім зазначених наукових праць в дисертації були використані окремі

результати фундаментальних досліджень В.А. Абизова [60], В.П. Мироненка

[61], Б.С. Черкеса [62], Ю.Г. Репина [63], Є.Є. Клюшніченко [64],

М.Я. Ксеневича [65] та ін. авторів стосовно вирішення сучасних проблем

архітектури та містобудування у контексті розвитку містобудівних систем.

Основні положення, теоретичні принципи і напрями архітектурного

проектування лікарень у радянську добу розкриті у виданнях з проектування і

оснащення лікарняних закладів [66-69]. Основа методики проектування закладів

охорони здоров'я за типовими схемами викладена у дослідженні Б.Г. Бархіна

[70]. Дослідження містобудівних факторів та їх впливу на розташування та

проектування медичних закладів описано у праці В.Т. Шимко [71]. Питання

архітектурних рішень медичних закладів детально освітлені у

фундаментальному дослідженні К.Ю. Підгірняк, В.П. Підгірняк та В.І. Єжова

[72]. У роботі проаналізовано досвід типового, експериментального та

індивідуального проектування та будівництва будівель лікувальних закладів.

Основні питання архітектурного проектування медичних будівель, варіанти

об’ємно-плануванних рішень представлені у роботах Б.Я. Орловського [73], Н.І.

Степанова [74], Л.І. Черняк [75], С.М. Лінди [76]. У роботах зазначених авторів

була розглянута специфіка проектування об'єктів охорони здоров'я, пов'язана з

формуванням об’ємно-просторової форми будівлі у залежності від технології

медичного процесу і визначених лікувальних функцій.

59

Функціональна організація і об’ємно-просторова структура, типи і

різновиди планування приміщень, тектонічність та естетичність об’ємно-

просторових рішень лікувальних закладів різного профілю, як невід'ємна

складова громадських будівель, розглянуто у досліджені А.А. Тіца [77].

Особлива увага у роботі була приділена аналізу пропорцій та засобів

архітектурної композиції; систематизовані основні композиційно-просторові

схеми для різних типів медичних будівель, серед яких: централізований тип (всі

групи приміщень знаходяться в головному об’ємі; зв'язок між ними –

внутрішній; розвиток об’єму – по вертикалі); блокування (розміщення основних

функціональних груп приміщень в окремих блоках, які пов’язані опалювальними

переходами); павільйонне розміщення (функціональні групи різних приміщень

поєднані неопалюваними переходами, навісами та майданчиками; основний

розвиток об’єму будівлі передбачено по горизонталі). Загальні композиційні

схеми, пропозиції щодо оптимального об’ємно-просторового рішення,

відповідність та ефективність щодо технології медичних процесів при

проектуванні медичних закладів було розглянуто та досліджено у колективній

роботі Адамовича В.В., Бархина Б.Г., Варежкіна В.А. [66].

Існує ряд закордонних досліджень, присвячених архітектурно-

містобудівним особливостям проектування медичних закладів. Серед них

потрібно виділити дослідження Р. Аллена [78] та Е. Уилера [79], спрямовані на

вивчення специфіки проектування медичних закладів на прикладі США та

Канади. Ці дослідження були спрямовані на пошук засобів формування

комфортного архітектурного середовища медичних закладів з використанням

ефективних конструктивних, формоутворюючих та дизайнерських рішень, які

позитивно впливають і допомагають у лікуванні та реабілітації пацієнтів,

формують сприятливу атмосферу для роботи медичного персоналу. Еволюція

історичного розвитку благодійних закладів, лікарень, дитячих притулків та

богаділень у європейських країнах представлена у роботах В.Л. Глазичева [37-

39]. Архітектурний аналіз поетапного становлення медичних закладів Європи

продемонстровано у роботі В. Коха [80]. Досвід проектування та будівництва

60

європейських закладів охорони здоров'я, зокрема у Німеччині, досліджено у

працях К. Шермера [81, 82] та Ф. Меусера [82].

Важливою роботою є дослідження Х. Нікла та Х. Никл-Веллер, пов'язане з

формуванням архітектурно-містобудівних основ проектування лікувальних

закладів [83]. За думкою авторів, якість архітектури лікарняних закладів

знаходиться у залежності від: використання існуючого досвіду будівництва

лікарень; врахування особливостей оточуючої місцевості (існуюча забудова);

єдності конструктивної та технологічної систем; планування та організації

приміщень. Відправною точкою у даній роботі виступила людина, її комфорт,

свобода перебування та пересування піднята над функціональними і

технологічними процесами медичних закладів.

Особливе значення отримала робота А. Мартиненко, направлена на

дослідження особливостей планування та нормування закордонних лікарняних

закладів (рис. 1.3) [84]. У країнах Європи в 60-і роки ХХ ст. радіус

обслуговування лікарні приймався близько 50 км, а з поширенням

автомобільного транспорту з'явились пропозиції щодо його збільшення. В цей

час у Європі поширилась практика будівництва приватних медичних закладів,

комерційних та доходних підприємств з надання медичних послуг. Будівництво

нерентабельних (в своїй більшості) державних лікарень не відповідало дійсній в

них потребі. Автор зробив акцент на відмові від будівництва лікарень за

типовими проектами та потребі індивідуалізації проектних рішень медичних

об'єктів. А. Мартиненко виділив лікарні соціально-спрямованого типу

(муніципальні, релігійні, філантропні): малий і середній стаціонар із

діагностичною функцією і амбулаторією; медичний центр при університетській

лікарні з діагностичним відділенням, поліклінікою і учбовими приміщеннями;

центри здоров’я з діагностичним відділенням, лабораторією. Автор провів

систематизацію закордонних лікарень, виділив групи: багатопрофільні лікарні зі

спеціалізованими відділеннями та окремими корпусами для лікування

інфекційних, нервових та онкологічних хворих; спеціалізовані лікарні; медичні

заклади для лікування хронічних хвороб та одужуючих; профілактичні лікарні.

61

Рис. 1.3 Теоретичний аналіз закордонного досвіду планування і нормування

лікарняних будівель (Мартиненко А., 1960 р.)

62

Найбільш поширеними у Європі були лікарні середньої місткості (від 300

до 600 ліжок). Поверховість європейських медичних закладів складала 7-10

поверхів і, як виняток, сягала 12-14 поверхів. До переваг висотних медичних

будівель віднесено економію земельної ділянки, більш ефективне використання

площі, зменшення капітальних, експлуатаційних витрат та персоналу; зручність

пересування для лікарів та пацієнтів. Як правило у європейських лікарнях

використовується блочна планувальна система: різні відділення розміщуються

на окремих поверхах та передбачають горизонтальний взаємозв'язок;

вертикальне зонування відбувається по різноманітним видам захворювань. Іноді,

при проектуванні європейських медичних закладів, застосовується павільйонна

система, при який низка окремих будівель поєднана між собою. Недоліками

такого проектного підходу вважається: складність комунікаційних зв'язків для

хворих та персоналу, незручність у організації харчування пацієнтів. Вагомим

висновком у роботі А. Мартиненко також є встановлення, що більшість

європейських поліклінік не являють собою відокремлені медичні будівлі − вони

входять до складу крупних лікарняних закладів.

Переходячи до вітчизняного теоретичного досвіду проектування закладів

охорони здоров'я слід відмітити, що перша інформація щодо існування медичних

закладів в Україні пов'язана з періодом заселення Слобожанщини у середині

ХVІІ ст. Дослідження специфіки формування, пошуку архітектурно-художнього

образу та композиції, об’ємно-планувальної структури будівель, в тому числі

існуючих в той час медичних закладів, розглянуто у роботах В. Самойловича [85,

86]. Історія розвитку та особливості формування архітектури медичних закладів

міста Харкова були досліджені у дисертації О.В. Целуйкіної [87, 88]. Створення

сучасної мережі і різних типів лікувально-профілактичних закладів на прикладі

м. Полтави було досліджено у роботі В.В. Русіна [89]. Автором були розглянуті

прийоми формування нових, а також реконструкції лікувальних та

профілактичних будівель. Принципи проектування центральних лікарень

районного значення з наданням вторинної медичної допомоги представлені у

дослідженні Т.А. Буличової [90].

63

Ілюстрацію принципу взаємозв’язку екстер’єру та зовнішнього вигляду

медичного закладу і його лікувальної функції, можна спостерігати на прикладі

архітектури медичних будівель, побудованих у середині ХІХ ст. [91]. За думкою

А.Л. Пуніна, архітектура лікарень, побудованих у цей час, в планувальному та

конструктивному відношенні отримала еволюційне вдосконалення та ряд

переваг у порівнянні із лікарняною забудовою попередніх часів. Структурна

організація медичних закладів, сприйняття їх як системи, створення

ідеалізованої моделі лікувального закладу запропоновано у роботі

О.І. Кириченко [92]. Автором були дослідженні наступні особливості

пропорційних дуалістичних співвідношень: корисного та прекрасного;

утилітарного (конструкція) та художнього (форма); зовнішня форма і об’єм,

внутрішня структура; взаємний зв’язок людини і архітектурної будівлі; взаємний

зв’язок серед окремих будівель, між окремою будівлею та архітектурним

ансамблем, між ансамблем та міським оточенням. У роботі І.М. Круковської

запропоновано функціональну організацію, об’ємно-планувальну структуру

клінічних комплексів, як складового елементу медичної освіти [93]. Такий

проектно-організаційний підхід, за думкою авторки, забезпечує та покращує

практичну підготовку інтернів, а також створює сприятливі умови для науково-

дослідницької роботи клінічних кафедр.

Принципи формування мережі, методика розрахунку та типологія

поліклінічних закладів були досліджені у праці Чучмарьової О.З. [94]. Авторкою

розглянуті варіанти об’ємних і планувальних рішень поліклінічних закладів:

розвинута планувальна схема для застосування на околицях міста або на

відносно вільній від забудови території та компактна планувальна схема

розміщення поліклінік у історичних або щільно сформованих районах міста. В

досліджені представлено метод комплексного розрахунку типологічних

варіантів поліклінік, який доцільно використовувати при встановленні

номенклатурних типових поліклінічних будівель, розрахунку їх місткості і

функціонального складу. Зазначений комплексний метод базується на визначені

кількості спеціалізованих лікарських кабінетів та відділень.

64

Архітектурна і планувальна організація поліклінік у міських поселеннях

була досліджена на прикладі м. Києва у роботі К.Ю. Підгірняк [95]. Факторами

сприяння розширення мережі поліклінік у великих містах зазначені: етапний

розподіл медичної допомоги (спеціалізованого та вузькоспеціалізованого типів)

для формування автономних функціональних елементів; врахування етапності

поліклінічної організації при плануванні генеральних міських планів;

розрахунок нормованих радіусів для доступності населення (рівнева структура

мережі поліклінічних закладів у великих міських поселеннях). Кожен з трьох

ієрархічних рівнів мережі містить індивідуальну функціонально-планувальну

структуру поліклінік, які разом утворюють мережу поліклінічних закладів з

різними зонами обслуговування.

А.О. Архангельська в дослідженні "Принципи формування типів та

об’ємно-планувальних структур лікарень відновлювального лікування"

дослідила прийоми композиційно-планувальної схеми лікувальних закладів

зазначеного медичного призначення: центричне розміщення реабілітаційних та

відновлювальних відділень у відношенні до корпусів з палатами, відкрита

система планування з можливістю подальшого розвитку медичного закладу

(розширення стаціонару та лікувальних відділень) [96]. У функціонально-

планувальній організації палатних відділень авторкою запропоновано зональне

групування приміщень (зони пацієнтів, медичного персоналу, процедурні,

прийому їжі, транспортний вузол). При цьому у роботі зазначена доцільність

групування окремих відділень лікувального комплексу (відділення ЛФК, масажу

та фізіотерапії; відділення трудотерапії та психотерапії та ін.). Принципи

системного формування гнучкої планувальної структури, їх використання при

реконструкції лікарняних комплексів та впровадження на прикладі окружних

лікарень було запропоновано у дослідженні Б.Т. Генової [97]. Особливості та

вплив регіональних традицій архітектурно-планувальної організації медичних

закладів в Анголі було досліджено у дисертації А.А. Бинданда [98]. Типологічні

основи формування водних лікувально-оздоровчих комплексів, розміщених у

приморських рекреаційних зонах розкриті у роботі І.А. Трутнєва [99].

65

В дисертації "Принципи попереджувальних реконструкцій в архітектурі

лікувального комплексу" Шаповалов В.Ф. одним з перших підняв питання

неминучого морального старіння лікувальних закладів 100, 101. Це перш за все,

за думкою автора, пов'язане зі специфікою медичної галузі як такої, з її

динамічним та прогресивним процесом розвитку і, як наслідок, еволюція

медичних технологій та вимог до архітектурної оболонки об'єктів охорони

здоров'я. В якості основного критерію морального старіння просторово-

планувального змісту лікарні Шаповалов В.Ф. визначив здатність існуючої

архітектурно-планувальної схеми лікарняного комплексу відповідати зміненим

вимогам і умовам функціонування об'єкта на новому етапі розвитку засобів і

методів лікувального процесу.

Найбільш доцільний шлях боротьби з кризовими явищами морального

старіння, за думкою Шаповалова В.Ф., полягає в їх попередженні. Попередження

моментів морального старіння лікарняних будівель залежать від принципово

нових методів архітектурного проектування, що включають як необхідний

елемент: прогноз в розробці перспективних моделей лікарняного комплексу з

метою оцінки оптимальності рішень існуючих лікарняних структур; включення

в процес прогнозування етапних реконструкцій; введення в групу вимог до

проекту облік динаміки можливих змін на перспективу розвитку об'єкта.

Шаповалов В.Ф. у своїй роботі визначив провідні умови для вирішення

завдань попередження кризових явищ морального старіння архітектурно-

планувального рішення лікарні: завчасне визначення діапазону можливих змін в

архітектурі лікувального комплексу на перспективу його розвитку; формування

варіабельної архітектурно-планувальної схеми; розробка можливих подальших

планувальних варіантів. Визначення критеріїв динамічності структур

лікарняного комплексу та його відділень, на думку автора, вимагає послідовного

обліку можливих змін в загальній системі медичного обслуговування через

подальше їх узгодження в окремих ланках (в системі медичного обслуговування

сільської місцевості та системи лікувальних стаціонарів в містах).

66

При встановленні параметрів можливих змін, варіабельна схема

лікарняного комплексу, за думкою Шаповалова В.Ф., передбачає етапне

формування лікарняного простору в часі шляхом організації динамічних

лікувально-виробничих зон з відмінними термінами морального зносу. Обсяг

змін перехідного етапу служить матеріалом для підготовки умов проведення

попереджувальних реконструктивних заходів в найбільш динамічних зонах.

Завчасне забезпечення умов реалізації комплексу реконструктивних заходів

направлено на забезпечення: гнучкості архітектурно-планувальної схеми

найбільш динамічних лікарняних відділень; гнучкості систем технічного

забезпечення лікувального процесу; здатності лікарняного комплексу

розширюватися по вертикалі і горизонталі. Зазначений підхід передбачає

найбільш ефективну реалізацію засобів гнучкого планування і просторової

трансформації лікарняних будівель і приміщень в короткий термін і без

припинення процесу функціонування лікарні.

Згідно пропозицій наданих Шаповаловим В.Ф., просторово-планувальне

рішення сучасної лікарні повинно відповідати наступним вимогам: група

приміщень, що формує лікувально-виробничі зони підвищеної динамічності,

повинна бути запроектована з урахуванням універсальності їх функціональних

можливостей в межах однорідного лікувально-діагностичного процесу;

необхідно передбачити організацію маневреного фонду в граничних зонах

лікарняних відділень з метою компенсації лікувально-виробничих площ на

період їх модернізації і профілактичного ремонту; особливу увагу заслуговує

модернізація відділень анестезіології та реанімації. Таким чином, для

забезпечення запропонованої Шаповаловим В.Ф. гнучкості лікарняного

комплексу на етапах його становлення і розвитку, найбільш доцільно

використання принципу будівництва лікарень з типових блоксекцій з гнучкими

можливостями. Даний напрямок необхідно вважати визначальним моментом

створення оптимальних умов модернізації і розширення лікарняного комплексу

на перспективу його розвитку. Впровадження блочного будівництва лікарень,

67

при забезпеченні варіантності блокувань, дозволить значно скоротити кількість

типових проектів і активізувати процес індустріалізації лікарняного будівництва.

Пошук нових методів типового проектування дитячих лікарень з

отриманням можливості подальшого прогнозування та еволюційного

розширення медичних закладів завдяки впровадженню методу проектування на

основі модулів, стали основою досліджень В. Подчаскої-Вишинської [102]. У

роботі проведений історичний огляд розвитку лікувальних закладів для дітей і

молоді починаючи з кінця VIII ст. Розглянуто склад і структура дитячих

лікувальних закладів з урахуванням вимог і досягнень педіатрії на період 1980

року. У роботі наведено об'ємно-планувальні рішення і основи проектування

стаціонарних лікувальних закладів, відділень денного перебування, поліклінік і

санаторіїв для дітей, надані перспективи їх розвитку.

Особливості формування функціональної структури дитячих онкологічних

центрів України в сучасних соціально-економічних умовах досліджені у роботі

Д.В. Сенченко та В.Г. Чернявського [103]. У зазначеній роботі було піднято

питання невідповідності кількості і якості дитячих онкологічних центрів,

функціонуючих сьогодні на території України, до рівня онкологічної

захворюваності серед молодшого населення нашої країни. Архітектурні

принципи об'ємно-планувальної організації дитячих клініко-реабілітаційних

онкологічних центрів запропоновані у дисертаційному досліджені А.Р. Гайдук

[104]. Архітектурна модернізація лікувальних установ призначених для дітей-

інвалідів на прикладі Саратовської області була досліджена В.О. Мосіним [105].

Використання ерго-дизайнерського підходу при формуванні

архітектурного середовища лікувальних закладів розглянуто у дисертації

С.В. Бодні [106]. На основі проведеного аналізу досвіду проектування медичних

закладів провідних держав Європи і США, Росії і України автором було

визначено основні тенденції еволюції закладів охорони здоров'я у найбільш

розвинутих країнах світу. До основних тенденцій віднесено: гуманність

архітектурного простору, медичних процедур, стандартний підхід у лікувальних

процесах, формування лікувальних потоків, впровадження інформацізації та

68

телемедицини, світло-кольорове моделювання. Ергономічні аспекти в

архітектурі медичних закладів досліджені у чисельних роботах В.П. Мироненка

[107-114]. Зазначеним автором були сформульовані ергономічні принципи,

розглянуто аспекти гуманності архітектурних просторів, сформовані теоретичні

основи ергономіки – нового архітектурного напряму, отримала подальший

розвиток наука ергономіка та відповідні норми проектування.

Дослідження О.В. Мироненко пов'язане з вивченням ерго-дизайнерського

підходу у створенні архітектури центрів реабілітації, призначених для людей з

аутизмом [115]. В результаті проведеного дослідження, авторкою запропоновано

при проектуванні лікувальних закладів використовувати прийоми: архітектурні

та планувальні варіанти рішень потребують можливості мобільно забезпечувати

сучасні медичні та інформаційні технології та сприяти їх швидкому оновленню;

на підвищення ефективності лікувальних закладів впливає використання

високотехнологічного медичного обладнання; для підвищення ефективності

лікувальних процедур необхідно впровадження комплексного аналізу на основі

ергономічних лікувальних та діагностичних дій. О.В. Мироненко сформулювала

фактори, які зменшують якісність архітектурних рішень та чинять психофізичне

навантаження на хворих людей: незадовільна психологічність, відсутність

комфорту; нехтування нормами параметрів оточення та мікрокліматичних

показників; відсутність належного вирішення внутрішнього простору у

комунікаційних зонах, медичних кабінетах і палатах. У роботі виявлені

особливості ергономічної організації архітектурного середовища лікувальних

закладів, пов'язані з якістю проектних рішень та сучасними умовами

комфортного перебування пацієнтів та медичного персоналу: функціональні,

технічні, економічні, архітектурно-художні, ергономічні. Загальні принципи та

архітектурно-планувальна організація центрів соціальної та реабілітаційної

підтримки безпритульних дітей і підлітків були досліджені у роботі

Ахаімової А.О. [116]. Розглянуті авторкою важливі питання реабілітації, як

складової відновлювальної медицини, охопили різноманітний спектр

лікувальних дій, які разом формують сукупність заходів з медицини та

69

психології, педагогіки та соціології, психотерапії, спрямованих на підвищення

здоров’я дитини на фізичному, соціальному та духовному рівнях.

Виникнення та подальший розвиток спеціалізованих закладів для людей з

фізичними обмеженнями, нормативи та медико-соціальні аспекти проектування

архітектурних просторів призначених для людей з інвалідністю були досліджені

Я.С. Родик [117]. Авторкою визначені засади та ергономічні підходи

проектування архітектури центрів реабілітації, розроблені прийоми організації

адаптованого середовища для людей з порушенням опорно-рухового апарату.

І.О. Данчак, розширюючи вище вказану тематику, надав пропозиції щодо

проектування спеціалізованого типу житла та медичних закладів, призначених

для лікування та обслуговування людей з фізичними обмеженнями [118].

В.Т. Шимко дослідив умови та процеси формування архітектурного середовища

лікувальних закладів з урахуванням особливостей архітектурної кліматології

[119, 120]. Вплив кольору на формування внутрішнього простору лікувальних

закладів було досліджено у роботах В.В. Немикіна, Н.В. Ситнікова, О.І Сєдака,

Ч. Пєдхема, Дж. Сондерса, Б. Уилена, Ф. Биррена, І.А. Переверзеної та ін. 121-

136. В.Ф. Шаповалов у своєму досліджені звертає нашу увагу на необхідність

створення системи мінливого колірного клімату лікарень, відповідного динаміці

стану хворого, оптимальної передачі кольору і рівню освітленості адаптованого

під лікувальний процес і реабілітацію [101]. Принципи проектування пологових

будівель, розташованих у найкрупніших містах досліджені у дисертації

А.П. Моісеєнко [136].

Санітарно-гігієнічні вимоги, які висуваються та регулюють ступінь

чистоти та стерильності внутрішніх приміщень закладів охорони здоров'я,

повинні відповідати вимогам стандартів ІСО [137]. Вимоги та стандарти,

направленні на створення комфортних умов для перебування та лікування

людини у медичному закладі, завдяки впровадженню відповідних інженерних

мереж теплопостачання, вентиляції та кондиціювання, що відповідають також

європейським нормам проектування, представлені у стандартах якості ІСО.

70

Дослідження вимог щодо чистоти внутрішніх приміщень об'єктів охорони

здоров'я було ретельно проведено у роботі А.Е. Федотова [138]. За думкою

автора приміщення вважаються чистими, якщо розрахунок концентрації

аерозольних часток та кількість мікробів знаходиться у нормативних

показниках. Розміри часток повинні складати 0,005-100 мкм [138, 138]. У

дослідженні приділена увага потребі впровадження та контролю індикаторів

чистоти приміщень, специфіки контролю та вимірювання, спеціального

обладнення. Консолідація приміщень палат лікарень багатопрофільного типу з

метою надання можливості гнучко реагувати на непостійні умови, а також

планувати оновлення функцій на проектному етапі розробки лікувальних

будівель, які поступово здійснювати у 40-річний терімн, були розглянуті у

роботах О.М. Чеберьової [139], Т.А. Буличової [90] та Т. Пашинцевої [140].

Результати соціологічних досліджень, спрямовані на формування та

коригування прав пацієнта, проведені з урахуванням особливостей українського

суспільства, представлені у публікації В. Глуховського [126]. Зазначене

дослідження також спрямовано на вивчення питання готовності та оцінки

відповідності українського суспільства до європейських медичних норм.

Анонімне опитування, проведене серед 1780 учасників віком 20 до 65 р.,

показало: близько 61% пацієнтів відповіли, що мало місце порушення прав або

їх часткове обмеження; 60% відповідей стосувались порушень, які сталися під

час лікування і пов’язані із недостатністю інформації про права пацієнта, засоби

його захисту; 84,1% респондентів вважають, що у разі захворювання будь-якої

людини виникає потреба у додатковому захисті прав пацієнта. Слід зазначити,

що проблеми здійснення правових положень учасників лікувальних процесів у

проведенні оновлення медичної галузі, а також вдосконалення існуючих

Європейських вимог та норм, їх адаптування під мінливі сучасні потреби

соціуму від системи охорони здоров’я, неодноразово були розглянуті на

чисельних світових симпзіумах керівників медичних сфер різних держав,

зокрема у м. Страсбург, м. Амстердам, м. Варшава [142-145]. Сучасні позиції та

положення у напрямі здійснення правових можливостей людей, які опинилися у

71

стані захворюваності були розглянуті на Міжнародному симпозіумі

присвяченому різним аспектам подальшого розвитку медичної сфери, який

відбувся в м. Будапешт [145]. Всебічний аналіз досліджень з питання організації

та функціонування закладів охорони здоров'я, дозволив прийти висновку, що

будівля медичного призначення повинна відповідати великому переліку вимог,

які висуваються не тільки її функціональною спрямованістю. Особливе

звернення уваги всі учасники лікувального процесу (хворі, персонал, відвідувачі

та інші) приділяють системним та комплексним проблемам формування та

підтримки індивідуального та колективного культурного середовища, яке

спирається та підтримує регіональні традиції і особливості. Положення та

пропозиції, спрямовані на вирішення зазначених потреб та питань з точки зору

філософії, були розглянуті у роботі М. Фуко [146].

Підводячи підсумок проведеному у параграфі аналізу науково-

теоретичних та практичних робіт, пов'язаних з питаннями дослідження

архітектурно-містобудівних особливостей проектування і розвитку закладів

охорони здоров'я призначених для лікування дітей, слід зазначити, що

незважаючи на значну кількість переглянутого різноманіття літературних та

інформаційних джерел, питання територіально-просторового розвитку системи

дитячих лікувальних комплексів залишилось не висвітленим та актуальним для

наукової розробки. Переглянуті та проаналізовані у даному підрозділі наукові

дослідження у своїй більшості, нажаль, не задовольняють сучасним викликам,

вимогам, можливостям і потребам реорганізації медичної галузі України,

наміченим стратегічним напрямам реформи сфери охорони здоров'я. Значна

кількість проаналізованих робіт була написана у радянські часи і сьогодні

потребує значного корегування у відповідності до існуючого стану сфери

охорони здоров'я та досвіду світових еволюційних перетворень у ній. Таким

чином, дослідження особливостей зародження, появи, розвитку і виявлення

основних етапів архітектурно-містобудівного становлення медичних закладів на

землях України стає логічною темою для дослідження у наступному параграфі

дисертаційного дослідження.

72

1.2. Зародження і розвиток медичних закладів на теренах України

Лікування та початок медичної діяльності на землях України у

стародавній період. За думкою багатьох науковців, першим паростком та

початком народності України слід вважати період Трипілля, розпочатий з ІV

тисячоріччя до нашої ери і який тривав близько 2 тисяч років. В цей період на

стародавніх українських землях людей та свійських тварин лікували відуни,

волхви та кмети. Слід зазначити, що здобуті медичні навички та отриманий

досвід надання медичної допомоги перші лікувальникі бережно передавали

своїм учням та наступним поколінням, тим самим розвиваючі лікувальну

культуру та традиції. Як правило у цей час лікували лікарськими засобами на

рослинній сировині, яка готувалася з корінців, квітів та ягід, різноманіття

зародкових плодів та листків, суміші насіння та олії. Для приготування цілющих

мазей та сумішей також використовували мінерали та кістки, які зазвичай

перетирали у порошки 147.

Особливість народної медичної діяльності представників скіфської

культури у період V–VІІ сторіччя до нашої ери полягала у тому, що вони почали

здобувати нові навички та досвід за допомогою вивчення оточуючої природи,

яку безпосередньо спостерігали та досліджували. Так само, як трипільці, скіфські

лікувальники продовжували використовувати рослинну та тваринну сировину

для приготування ліків, при цьому найбільш цінні рослини, які володіли

особливими властивостями, скіфи почали культивувати, спеціально їх

вирощуючи, а згодом навіть ділитися ними з іншими світовими країнами

стародавнього періоду. Необхідно відмітити внесок скіфів у розвиток санітарних

та гігієнічних навичок та процедур. Зокрема саме скіфи почали активно

використовувати парову скіфську лазню як один із методів лікування. У

скіфський період з’явились перші методи хірургічних втручань, а також

бальзамування і муміфікація. Отже, трипільська та скіфська медицина за своїм

рівнем та темпом розвивалася відповідно до досягнень тогочасної медицини

Китаю, Індії, Греції та інших світових країн (рис.1.4) 147.

73

Рис. 1.4 Розвиток архітектури медичних будівель на українських землях у стародавні

часи, добу середньовіччя, України-Русі в ХIII-ХVII ст.

74

Українська медична діяльність у середньовічну добу. Перехід українських

земель у статус держави, відомої як Київська Русь, масове хрещення населення

у 988 році сприяли тому, що лікувальна діяльність перейшла під релігійний

контроль та опіку. Князь Володимир Великий у церковному статуті проголосив

усі лікувальні заклади як церковні установи, при цьому лікарі або лічці отримали

церковний статус та підпорядкування. Слід відмітити, що князь Володимир з

хрещенням, почав активно зводити храми та монастирські комплекси, зокрема

монастир у Межигір’ї, Києво-Печерську Лавру тощо, в яких також були

передбачені шпитальні приміщення для лікування хворих: палатні приміщення,

богадільні та притулки для немічних (див. рис.1.4).

Необхідно відмітити цікавий факт про окрему спеціалізацію на лікуванні

тільки дітей, яка в цей період стала характерною для ченців. Прикладом слугує

святий Даміан Цілитель, славний тим, що зцілював багатьох хворих діток.

Впровадження християнської релігії у Київській Русі слугувало відліком у появі

і розвитку санітарних аспектів медичної діяльності. Це було пов’язано із

християнськими основами, згідно яких визнавалась цінність життєвого

благополуччя людини-індивідуума, а допомога та служба людині

прирівнювалась до служіння Творцю.

Початок монастирської медицини ознаменував боротьбу з язичницькою

медициною. Зокрема у церковному статуті йшла мова про зелейництво як

різновид злочинності проти церкви і віри. Таким чином увесь лікувальний

досвід, який отримала язичницька медицина отримав заборону. За низкою

обставин, значна частина лікувальних будівель та приміщень, які належать до

пам’яток архітектури доби Київської Русі втрачені. Причиною слугували

чисельні феодальні та іноземні зворушення та війни, які завжди несли руйнівний

вогонь та пожежі 147.

Незважаючи на церковний статус медичної діяльності та поширення

монастирської медицини як законної та державної, у Київській Русі розвивалась

мирський або світський напрямок медицини. Це було викликано активним

поширенням грамотності та письменництва не лише в елітарному та духовному

75

колах, але поступово і в ремісничому й купецькому середовищі. В цей час

з’явились нові необхідні та популярні професії, пов'язані з медичною діяльністю.

Деякі фахівці займалися лікуванням травм, поранень, переламів, пускали кров.

Існували світські лікарі які лікували або замовляли зуби, інші - займалися

лікуванням очних захворювань. Окремо існували спеціалісти які допомагали при

пологах. Необхідно відмітити, що, як правило, для світських та мирських лікарів

лікувальна діяльність була пов’язана лише з допоміжним прибутком і кожен з

них мав інший основний вид зайнятості.

Поступове зростання кількості міських мешканців викликало збільшення

попиту й на медичних спеціалістів, що в свою чергу призвело до появи мирських

лікарів, які почали займатися медичною справою як основним видом діяльності.

Дуже поширилась спадкоємність медичної діяльності та традиція родинної

професії. Характерною рисою було те, що в цей час приватне медичне

обслуговування відбувалось не у спеціально зведених будівлях або

приміщеннях, а проходило як правило у лазні.

Постійні та тривалі війни, характерні для періоду України-Русі, стали

причиною пріоритетного розвитку у медичній діяльності особливостей та

ефективності загоєння різних видів травматичних пошкоджень. Мирські лікарі

приймали активну участь під час збройних конфліктів та війн у добу ХІІ–ХV

сторіччя. Як правило вони забезпечували лікування керівному складу військових

груп. При цьому медичну допомогу звичайні воїни отримували у народних

цілителів, яким вимушені були оплачувати своє лікування. У випадку отримання

тяжких поранень, хворих направляли у лікарні при монастирях, що знаходились

поруч і в яких завжди знаходився притулок для поранених та інвалідів. Таким

чином слід констатувати, що обидва різновиди тогочасної медицини (мирська та

монастирська) гармонійно співіснували та кожна займала і виконувала свою

важливу роль.

Нажаль, чисельні війни даної доби кожен раз викликали важкі епідемії

захворювання такі як чума, висипний тиф тощо, які в літописі описані як

тотальний мор населення. Кожен мор спустошував та знищував багато великих

76

та малих населених пунктів. У період епідемії військові втрати часто ставали

більшими ніж у час війни. Першочерговим та найбільш ефективним запобіжним

заходом було закриття вулиць та уведення карантинних обмежень. Місцевість,

яка була заражена, зачинялась і охоронялась, а приміщення людей які померли –

знищували і спалювали. Охоронні військові групи, що оточували морові райони

обов’язково проходили процедуру двомісячної карантинної ізоляції. Отже

зазначений тяжкий період слід охарактеризувати як певну паузу у медичному

розвитку, так саме як і у загальному культурному зростанні Київської України-

Русі, що безумовно було пов'язано із нападами кочових племен та міжусобицями

між князями 147.

Розвиток української медицини у добу ХІІІ–ХVІІ сторіччя. Поширення та

переклади книжкових видань з різних напрямів тогочасної науки сприяло тому,

що на території нашої держави опинилися медичні знання західних та арабських

країн. Також, завдяки сприянню князя К. Острозького, на волинських землях у

1577 році була побудована Острозька академія, яка стала першим українським

вищим навчальним закладом зі шпиталем та з медичними класами (як прототип

майбутніх факультетів), в який викладали медичну науку (див. рис. 1.4). З часом

аналогічні навчальні заклади були організовані в інших українських містах,

зокрема академія у місті Замостя в який був заснований шпиталь з 40 ліжками.

Львів, Берест, Луцьк, Кам’янець-Подільській, Перемишль заснували так звані

братські школи, в яких медична наука розвивалась разом із лікувальною

практикою. Значну роль у розвитку навчальної, наукової та практично-

лікувальної справи також відіграла Києво-Могилянська академія, в якій і досі

зберігаються медичні видання цього періоду та цінні рукописи.

Знаковим моментом в історії вітчизняної медицини стало заснування

першого світського лікарняного закладу у м. Львів, яке відбулося у 1356 році. Ця

міська лікарня отримала назву шпиталь Святого Духа для хворих та бідних.

Символічно, що латинське слово hospitalis у перекладі позначає гостинність

148. Вже у 1550 році у місті Львів налічувалось 3 шпиталя міського

підпорядкування, а також 2 монастирських. Попри ці зміни, більшість українців

77

були вимушені отримувати медичну допомогу у світських ремісників лікарняної

справи, які часто не мали фахової спеціальної освіти, а продовжували

використовувати знання з народної медичної практики. Таких світських лікарів

зазвичай називали цирульники. Найбільш поширені цирульники були в міських

населених пунктах, де отримували консультації та інструкції від медичних

науковців, що дозволило поєднувати досвід народної та наукової медичної

діяльності.

Починаючи з останніх років ХІV сторіччя цирульники стали

організовувати так звані цеха з метою об’єднання та кооперації, що сприяло

економічним заощадженням та вирішенню певних правових обмежень та

положень. Найбільші медичні цехи отримували можливість влаштування

власних шпиталів, в той час як маленькі об’єднання організовували лише один

шпиталь на декілька цехових груп. Фінансування шпиталів відбувалося по

різному: на гроші громади, братерства або меценатів. У крупних містах окрім

цирульників та цехових об’єднань, медичну діяльність також проводили так

звані приватники або партачи. Вони за різними обставинами не приєднувались

до цехів та практикували у лазнях, власних майстернях або у житлових

приміщеннях.

Медицина у Запорізькій Січі. Для періоду України, коли існувала

Запорізька Січ, властиво продовження життя із постійними військовими діями,

походами, сутичками. Отже козаки мали можливість лікуватись як і раніше, як

правило, народними методами. Беручи до уваги значну і постійно зростаючу

кількість важкопоранених побратимів, великий відсоток яких отримував

невиліковні каліцтва, керівництвом Запорізької Січі було вирішено про

організацію низки власних шпиталів. Шпиталь при Самарському Свято-

Миколаївському монастирі став першим козацьким лікувальним закладом. З

часом аналогічні козацькі лікарні почали з’являтися по території нашої держави,

зокрема Межигірський шпиталь, Запорізький Спас, шпиталі при

Трахтемирівському, Лебединському, Чигиринському та Левківському

78

монастирях. Зазначені козацькі лікувальні заклади можна охарактеризувати як

прообраз перших військових госпіталів України.

Медицина України у період Нового часу. Науково-технічна революція,

стрімкий розвиток науки, зокрема досягнення у фізиці, хімії, математиці, стали

поштовхом для потужного розгортання різних видів виробництв. Безумовно,

значні зміни почали також відбуватися і у медичній сфері України, у тому числі

у фармацевтичному напряму. В цей період значні наукові досягнення відбулися

у низці важливих медичних галузях таких як паталогоанатомія, анатомія,

рефлекторна теорія, центральна нервова система, кровообіг, органи травлення

тощо. Фізіологія, завдяки удосконаленню методики оперативних втручань,

отримала статус однієї з ключових та базових основ у клінічній медицині. Ці

зміни сприяли появі у структурі лікарень лабораторій клініко-фізіологічного

профілю. Завдяки активній експериментальній діяльності відбулися вагомі

винаходи у низці медичних дисциплін таких як мікробіологія та імунологія. Не

менш важливим кроком було те, що в 1886 році І. Мечников відкрив одеську

антирабічну станцію 149.

Часи царської Росії, у склад якої у той час були приєднані українські землі,

характерні важкими умовами для існування та виживання населення імперії. В

зазначений період продовжувала зростати дитяча смертність. Безумовно, цей

факт бентежив і хвилював російських науковців. Зокрема М.В. Ломоносов

приділяв особливу увагу у вирішені проблем охорони здоров'я дітей, боротьбі із

дитячими хворобами та смертністю. За думкою М.В. Ломоносова, проблема із

боротьбою з величезними показниками дитячої смертності є найважливішою

державною метою і завданням. Для цього вчений дослідив загальні чинники та

винайшов механізм подолання, які здобули необхідне наукове підґрунтя 150.

Починаючи з ХVІІІ сторіччя у світі відбувся розвиток соціальних і

медичних загальних знань, який сприяв свідомості та уяви про необхідність

впровадження культури громадського здоров’я. Унаслідок в більшості

розвинутих країн світу відбулося закріплення обов’язків організації та контролю

охорони здоров’я на загальнодержавному рівні, що сприяло можливості

79

охоплення медичною допомогою усіх категорій та верств населення. Велике

значення в цьому сенсі мала робота "Система досконалої медичної поліції"

Й.П. Франка, у якій була викладена концепція системи державних кроків щодо

організації поліцейської медичної служби. Також у роботі була описана

державна медицина, її основа та структура, яка передбачала уведення низки

піклувальних та лікувальних установ. Й.П. Франк наголошував на створенні

медичних законів, формуванні статистичних даних щодо причин і кількості

померлих, контролі причин смертності немовлят та звітів пологових будинків,

організації лазень, формуванні тюремної та військової медицини і гігієни.

Особливу увагу Й.П. Франк приділив питанню організації швидкої медичної

допомоги, поширенню лікарняних структур та аптек тощо 151.

Якісні зміни у впроваджені громадської української медицини відбулися

наприкінці ХІХ сторіччя, коли скасували кріпацтво й впровадили основи

земського управління або земства. Для земської медичної організації було

характерно створення мережі лікарняних закладів дільничного типу, метою яких

було намагання охопити медичною допомогою більшої частини населення (рис.

1.5). Утворення низки лікарняних будівель, які мали розгалужену і мережеву

основу організації, надало можливості ведення правдивої та більш точної

статистичної інформації щодо загального стану здоров’я населення. Також у цей

період було ініційовано розробку та затвердження місцевих санітарно-

гігієнічних норм і правил протидії розповсюдженню епідемічних захворювань.

Земська медицина сприяла розвитку земських аптек, які часто були організовані

поруч або у лікарняних закладах. У період з 1865 по 1912 роки в Україні були

організовані земства в восьми губерніях лівобережжя та правобережжя. Близько

85% населення Російської імперії становили селяни, що мало велике значення

після скасування кріпацтва. Безумовно, сільські мешканці не мали доступу до

обслуговування лікарняним забезпеченням. Отже тяжкі життєві умови разом із

відсутністю санітарії викликали дуже високі показники сільської смертність у

тому числі дитячої категорії. Лише народні цілителі й нечисельна кількість

фельдшерів забезпечували мінімальне медичне обслуговування селян.

80

1.5 Архітектурно-містобудівний розвиток медичних будівель в Україні Нового та

Новітнього періоду

81

Лише у період з 1865 по 1870 роки на українській території земське

самоврядування взяло під свою опіку 53 лікарняні заклади у повітах. У цей час

було встановлено, що дільниця однієї земської лікарні повинна складати

територію розміром 150х150 верст, при цьому обслуговування хворих не

повинно було перевищувати 150 осіб на добу. Для вирішення цього питання

хворим необхідно було щодня змінювати лікарню переїжджаючи за допомогою

кінських повозок 152.

Важливим кроком, в аспекті дослідження історії розвитку дитячих

лікувальних закладів, було створення в 1834 році у Петербурзі першої на

території Російської імперії дитячої лікарні, яка стала третім подібним закладом

у Європі (першою була лікарня побудована у Лондоні в 1768 році, другою

паризька лікарня 1802 року заснування). Згодом дитячі благодійні заклади також

були побудовані у Москві. Слід відмітити, що викладання педіатрії як окремої

дисципліни у вищих навчальних закладах відбулося набагато пізніше. Зокрема

петербурзькі вищі зробили це у 1866 році, київські у 1888 році, харківські у 1892

році. Цьому сприяла діяльність і дослідження педіатрії, як окремої галузі

медицини, видатного українця С.Х. Хотовицького, який став розробником

методики інноваційного діагностичного обстеження дитячих захворювань таких

як перкусія, пальпація та аускультація. Окрім цього, він у 1847 році опублікував

перший посібник з педіатрії з часом виданий багатьох іноземних мовах 152.

Вагоме значення для формування дитячих лікарень, а також особливостей

щодо їх архітектурного проектування мав К.А. Раухфус, який був одним із

перших лікарів-педіатрів у Російській імперії. Він став автором статистичних

досліджень щодо різновидів дитячих захворювань, а також ініціатором концепції

особливостей архітектурної організації лікарняних закладів для дітей, які окрім

всього вперше отримали інноваційні для свого часу бокси-ізолятори. За

активною участю К.А. Раухфуса було здійснено будівництво низки лікарняних

будівель: у Петербурзі були побудовані дитячі лікарні принца

П. Ольденбургского та пам'яті Імператорських Величності, а також дитяча

лікарня Св. Володимира у Москві. Необхідно зазначити, що архітектурне

82

рішення лікарні принца П. Ольденбургского на довгі роки стало взірцем для

проектування дитячих лікарень архітектури, який отримав багато відзнак та

нагород у міжнародних конкурсах та виставках 153.

На відміну від успіхів та розвитку архітектури дитячих лікувальних

закладів у Петербурзі та Москві, українська земля продовжувала нарощувати

показники дитячої смертності та захворюваності, оскільки уряд царської Росії не

виділяв фінансування для організації дитячих лікувальних закладів на

периферійних територіях своєї імперії. Нажаль, без ентузіазму до цього питання

також ставилися українські медичні вищі. Зокрема у 1855 році на раді

Харківського університету при обговорені розвитку факультету медицини була

відхилена пропозиція щодо організації педіатричної кафедри.

Позитивні зміни у питанні заходів щодо комплексного покращення

дитячого здоров’я в Україні відбулось напочатку ХХ сторіччя. В цей час вперше

на території нашої держави були організовані ясла на літній період, а також

сирітські притулки. Безумовно необхідно підкреслити великий вклад у

вирішення проблеми дитячої смертності в Україні вітчизняного професора

І.В. Троїцького, який також піклувався підготовкою та навчанням педіатрів. Він

у 1891 році відкрив першу в імперії київську організацію для медичної дитячої

допомоги, яка містила амбулаторію та безоплатно надавала знезаражене

коров'яче молоко. Згодом у 1923 році І.В. Троїцький став фундатором

педіатричної лікарні в українському місті Катеринослав 154.

Медицина і охорона здоров’я в Україні Новітнього періоду. У XX ст. з

активним прискоренням науково-технічного прогресу, почала швидко зростати

світова економіка, змінюватись умови життя людей, відбулися демографічний та

інформаційний вибухи, інтенсивно розвивались теоретичні та прикладні

науки. Особливо значних успіхів було досягнуто в цей час у медицині.

Науковцям і практичним лікарям вдалося розкрити проблеми лікування багатьох

хвороб, запропонувати нові методи їхньої профілактики, діагностики, були

винайдені механізми дії нових ефективних ліків тощо. Головуючою функцією

держави стало завдання зі зміцнення здоров’я своїх громадян. Це знайшло своє

83

втілення у створенні спеціальних державних органів, що займались організацією

охорони здоров’я своїх громадян. Цікавим фактом є те, що першим в світі

Міністерством охорони здоров’я стало Австро-Угорське, засноване у 1918 році,

при цьому Міністерство створене гетьманом П. Скоропадським зайняло другу

сходинку. В дореволюційній Україні не існувало державної організації охорони

здоров'я. Відкриття лікарень, амбулаторій та інших медичних закладів

здійснювалося різними відомствами і організаціями без єдиного державного

плану і в недостатній кількості. Значне місце в медичній допомозі міському

населенню займали приватні лікарі 155.

З утворенням СРСР вперше були розроблені завдання в області охорони

здоров'я: восьмигодинний робочий день, заборона дитячої праці і жінок на

шкідливих виробництвах, організації на підприємствах ясел для дітей,

безоплатна медична допомога робітникам, державне страхування та санітарний

режим на підприємствах. Після Жовтневої революції були розроблені теоретичні

та організаційні основи радянської системи охорони здоров'я: державний

характер і плановість профілактичного напрямку, загальнодоступність і

безкоштовність, єдність медичної науки і практики. Таким чином можна

стверджувати, що для довоєнного етапу розвитку України характерна спроба

формування системи охорони здоров’я на профілактичних засадах, а також

уведення методів диспансеризації, дільнично-територіальної структури, яка

передбачає медичне обслуговування населення з урахуванням місця

проживання, активізацію розвитку медичних закладів в системі культурно-

побутового комплексу обслуговування промислових підприємств 156.

У післявоєнні роки розвитку України першочерговим завданням стало

відбудова медичної та санітарної служби, яке передбачалось здійснити за

п’ятирічний період з 1946 по 1950 роки. Ці значущі плани, які були висунуті

урядом країни, поставили на меті не тільки відновити довоєнні показники у

охопленні населення медичною допомогою, але і їх значне перевищення. Для

досягнення поставленої мети і складного для післявоєнних років завдання

урядом було розпочато масштабну реформу медичної галузі, яка була покликана

84

на подолання невідповідної якості медичної допомоги у поліклінічних закладах

та у межах лікарських дільниць до рівня медичного обслуговування у лікарняних

стаціонарах. В цьому сенсі було зроблено один з найефективніших кроків, який

дозволив об’єднати лікарні та поліклінічні установи у комплексний медичний

заклад [157].

Вдала медична реформа в Україні сприяла тому, що вже у першій половині

50-х років увесь лікарняний фонд лікувальних закладів вдалося відновити. У

структури поліклінічних закладів було уведено підхід диспансеризації, активно

зростала лікарська спеціалізація, продовжували впровадження інноваційних

засобів і методів лікування. В Україні напочатку 60-х років почалося активне

проектування і зведення масштабних лікарняних будівель з метою підвищення

доступності громадян до висококваліфікованого медичного обслуговування. В

цей період відбулися значні зміни у вищій медичній освіті, перед якою постало

питання навчання спеціалістів як загально-терапевтичного напряму, так і

фахівців у профільних лікувальних спеціальностях. Перебудова вищої медичної

освіти сприяла поширенню в Україні спеціалізованого медичного

обслуговування 158.

Рішучим кроком у формуванні розгалуженої мережі закладів охорони

здоров'я на території України слугувала постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів

Радянського Союзу щодо заходів подальшого поліпшення охорони здоров’я

населення, згідно якої була визначена широка програма проектування і зведення

поліклінічних закладів, лікарняних структур багатопрофільного типу,

різноманіття дитячих лікувальних та оздоровчих закладів тощо 159.

В цей час позитивним рішенням уряду стало формування концептуальних

засад щодо формування на державному рівні мережі закладів первинного

медичного обслуговування. Розвиток і піднесення профілактичної медицини

сприяв рішенню комплексної проблеми захворюваності населення тяжкими

інфекційними хворобами, зокрема віспа, чума, холера та інші. Необхідно

відмітити, що система охорони здоров’я радянської України передбачала

широкомасштабні профілактичні заходи на загальнодержавному рівні: охорона

85

навколишнього середовища, санітарний контроль чистоти повітря, ґрунтів та

водойм, нормування умов праці та оздоровлення тощо. У країні активно діяла

державна санітарно-епідеміологічна служба, яка контролювала виконання

санітарно-гігієнічних нормативів.

Починаючи із 70-х років в Україні поступово почалось зменшення рівня і

темпу росту державного сектору економічної діяльності. Безумовно, що це

вплинуло на всі інші господарські галузі країни, зокрема суттєво зменшилось

фінансових вкладень у медичну сферу, яка традиційно отримувала кошти за

принципом бюджетного залишку. Низький відсоток бюджетного фінансування

медицини став причиною різкого сповільнення нового будівництва лікувальних

закладів, підтримки і реконструкції існуючого матеріально-технічного фонду,

його планової та етапної модернізації, а також викликало малу оплату праці

медичного персоналу. В цей час в Україні відбулась одна з найтяжчих світових

катастроф, яка мала спричинила далекосяжні та важки наслідки для населення

нашої держави, так і для багатьох інших держав. Це була Чорнобильська

катастрофа, після якої у Києві був заснований Науковий центр радіаційної

медицини для проведення постійного наукового моніторингу та аналізу тяжких

наслідків, а також координованої організації диспансеризації населення.

З початком 80-х років ситуація, що сталося в медичній сфері України лише

погіршувалась, кількість і глибина проблем зростала, а рівень недостатності

фінансування зростав. Так само як збільшувалась прірва поміж масштабністю

першочергових завдань та кількістю бюджетних коштів на їх розв’язання.

Поступово почала з’являтись проблема невідповідності між фактичними

можливостями медичної галузі та необхідністю і потребою громадян у

медичному обслуговуванні. Отже цей період потребував рішучих і кардинальних

дій з боку уряду у напряму стабілізації ситуації, зокрема у налагоджені

необхідної фінансової підтримки галузі, із розробкою і впровадженням

актуальних управлінських методів економічного контролю і управління,

формування нових форм підпорядкування медичних закладів з уведенням

приватного сектору. Характерним для цього періоду можна визнати:

86

недостатність охоплення медичною допомогою, переповненість лікарень,

невідповідність санітарно-гігієнічних побутових умов на місць праці, зростаюче

зниження якості екології середовища, дефіцит лікарів. В ході дослідження

останній аспект виявився досить несподіваним та викликав здивування − в цей

час в Україні функціонувало 15 вищих медичних закладів, понад 90 медичних

технікумів! Теоретично і практично ці навчальні заклади щорічно готували для

країни близько 1000 лікарів та різних фахівців медичного профілю. Із

теоретичних розрахунків можна припустити, що в Україні повинна існувати

статистика з показником 1 лікар та 3 медсестри на 300 людей і це б було чи не

найвищим світовим показником.

Аналогічна ситуація у теоретичних числових підрахунках повинна була

відбуватись і в інших секторах охорони здоров’я України – згідно статистичних

звітів в країні налічувалось близько 755 станцій санітарно-епідеміологічної

служби, до яких додатково входила множина різноманітних лабораторія,

зокрема 680 бактеріологічна та 190 санітарно-гігієнічна. Всі ці медичні заклади

повинні були відповідати за контроль середовища, а також за зведення і

функціонування об’єктів промисловості та комунального призначення,

харчового сектору, водних ресурсів тощо [159].

Слід зазначити, що в нашій державі у 70–80-х роках функціонувало понад

10 тисяч амбулаторних, профілактичних та стаціонарних лікувальних закладів,

які сумарно містили близько 600 тисяч койко-місць (див. рис. 1.5). Не дивлячись

на значні цифри, лікувально-профілактичної допомоги населенню України не

вистачало, що зумовлювалося збільшенням рівня окремих категорій хвороб,

зокрема онкологічного, серцево-судинного, нервового, пульмонологічного

профілів.

Сумна статистика свідчить, що у 80-ті роки кожний український

громадянин 10 раз на рік потребував медичної допомоги, що, безумовно,

демонструє занадто високий показник. Спроба проведення національної

диспансеризації з метою попередження та раннього виявлення захворюваності,

нажаль, залишалась в ідеологічній царині та не була забезпечена необхідними

87

ресурсами. Успіхи диспансеризації були помітні лише за окремими

захворюваннями, (туберкульоз, ревматизм, інфарктна хвороба) [158]. Доволі

розвинутою та ефективною слід визначити діяльність медичної служби швидкої

та невідкладної допомоги. В цьому аспекті головним кроком було формування

спеціалізованих медичних бригад у складі невідкладних медичних служб,

зведення окремих лікарняних закладів для забезпечення діяльності швидкої

медичної допомоги у найкрупніших та крупних українських містах (Київ,

Донецьк, Запоріжжя, Миколаїв, Харків, Сімферополь тощо).

Окремо слід зазначити, що у радянську добу державності України ми мали

цілу плеяду лікарів-науковців, які продовжували підіймати вітчизняну медицину

на світовий рівень. До надзвичайно важливих та видатних фахівців української

медичної сфери слід віднести: М. Стражеско, Ф. Яновського, О. Богомолець,

М. Волковича, Д. Заболотного, О. Корчак-Чепурківського, В. Чаговець,

В. Воробйова, В. Данилевського, Л. Громашевського, М. Губергріц В. Філатова,

О. Палладіна тощо. Особливе місце у розвитку української медицини як в

науковому, так і практичному аспектах, займають відомі на весь світ лікарі -

М. Амосов, О. Шалімов, А. Ромоданов, Л. Мала, які незважаючи на складний

особистий життєвий шлях, у тому числі у воєнні роки, змогли досягти

неймовірних результатів. Одним з яких є формування власної наукової школи та

інститутів, поклавши підвалини для подальших інноваційних векторів

вдосконалення медичної науки і практики в Україні.

Певні зміни у пріоритетах розвитку медицини у більшості світових країн

відбулися у ХХ сторіччі. Причиною слугувало загальне розуміння реальності

загрози початку нової світової війни, в наслідок чого більшість держав світу

об’єднали свої зусилля у напрямку запобіжних заходів щодо початку військових

конфліктів, а також ядерних та екологічних катастроф, кризам демографічного

походження. Саме за сприянням лікарів-дослідників було засновано міжнародне

товариство, яке об’єднало лікарі світу з метою суспільного запобігання ядерним

війнам. Необхідно відмітити, що співголовою цієї організації був Є. Чазов -

український лікар-кардіолог, академік, який закінчив Київський медичний

88

інститут ім. Богомольця та у 1985 році отримав Нобелівську премію миру

[160−164].

Незалежна Україна, починаючи з 1991 року, розпочала тяжкий етап, який

й досі триває, пов'язаний із змінами нормативних та правових положень щодо

організації та діяльності сфери охорони здоров’я відповідно до актуальних

політичних, соціально-економічних та демографічних умов, потреб та

можливостей. В цьому аспекті у 1992 році український уряд затвердив Основи

законодавства про охорону здоров’я.

Починаючи з 1996 року було конституційно затверджено правому

можливість громадян на отримання медичної допомоги. Для сприяння

вітчизняного наукового розвитку у 1993 році в Україні була заснована Академія

медичних наук. Незважаючи на прийняті законодавчі документи, низка затяжних

і триваючих кризових ситуацій у розвитку нашої держави, викликає хронічне

недофінансування сфери охорони здоров’я, що призвело до відсутності

поетапного реформування, і, як наслідок, застарілість і неефективність системи,

її громіздкість та невідповідність головним вимогам – охорона та зміцнення

рівня здоров’я громадян, забезпечення доступності до якісного та професійного

медичного обслуговування.

1.3. Формування дитячої спеціалізації вітчизняних лікувальних закладів

Як зазначалось у попередньому параграфі, організація містобудівної

системи медичного обслуговування населення України остаточно сформувалась

у 1970-80-х роках та функціонувала згідно актуальної нормативної типології

лікувальних та профілактичних закладів, до складу яких входили: лікарні,

амбулаторії та поліклініки, лікарні невідкладної та швидкої медичної допомоги,

диспансери, заклади переливання крові та охорони материнства й дитинства,

оздоровчі, санаторні та курортні установи 13, 165. Більша частина закладів

охорони здоров'я з наведеного переліку розподілялась за віковою категорією

89

пацієнтів (доросле та дитяче населення), що в свою чергу викликало дублювання

медичних закладів в межах однієї території.

В цей час відбувся розподіл медичних закладів, який враховував їх зони

впливу та функціональний характер. В цьому сенсі кожна лікарня або поліклініка

отримала статус дільнична, районна, центральна районна, окружна, центральна

окружна, міська, обласна, крайова або республіканська 13, 67−69, 165. Також

медичні заклади розділили на загального профільного, спеціалізованого типу та

заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, що відповідало і залежало

від характеру та виду допомоги.

Слід зазначити, що головним та визначальним принципіальним

положенням, який був покладений у основу організації та функціонування

містобудівної системи охорони здоров’я України, став територіальний принцип,

згідно якого медичне обслуговування громадян здійснюється з урахуванням їх

місця проживання, тобто у межах закріпленої певної території (рис. 1.6). Згідно

положень територіального принципу у нашій державі було здійснено медичне

районування, найчастіше пов’язане та узгоджене із адміністративним та

територіальним розподілом України.

Зазначений теоретичний підхід у організаційній побудові, нажаль, у

практичному вимірі показав певні недоліки пов’язані із невідповідністю

адміністративно-територіального поділу, особливо у перспективній реалізації

генеральних планів міських розпланувань. Спираючись на ці обставини,

подальше містобудівне проектування системи охорони здоров'я, слід

здійснювати із вираховуванням специфіки та особливостей планувань окремих

елементів існуючого та перспективного розселення, враховуючи та

передбачаючи потребу у вдосконаленні територіальних та функціональних

комунікацій. У майбутньому такий підхід дозволить здійснювати необхідне

коригування всієї містобудівної системи медичного обслуговування населення

або її окремих елементів, що, безумовно, потрібно проводити у закономірних

процесах розвитку будь-яких поселень та розпланувань.

90

Рис. 1.6 Динаміка і кількісні показники розвитку дитячих лікувальних закладів

України

91

Однією з головних та характерних рис, притаманна у 1980-1990 роках

закономірному розгортанню вітчизняної системи охорони здоров'я, стала

тотальне уведення і поширення спеціалізації медичної допомоги населенню.

Новий підхід, безумовно, потребував внесення відповідних змін у структуру

функціонуючих медичних закладів, а також розробку архітектурно-

планувальних рішень для лікувальних закладів нового типу. Зокрема у цей

період виникла ціла низка лікарень та диспансерів, які мали окрему

спеціалізацію (протитуберкульозну, шкірно-венерологічну, психоневрологічну

тощо).

Також на цьому етапі широко розвинулась дитяча спеціалізація

лікувальних закладів, які проектувалися і будувалися виключно для лікування

дитячої категорії населення України.

Необхідно відмітити другу характерну рису періоду, а саме активна

інтеграція і централізація. Зокрема масово відбувалась централізація

допоміжних служб лікувального процесу – об’єднувались пральні, харчоблоки,

приміщення для стерилізації тощо. Централізований підхід дозволив значно

економити фінансові ресурси, експлуатаційні витрати при цьому підвищуючи

якість та швидкість допоміжних послуг.

В свою чергу уведення інтегрованих відділень та кабінетів спеціалізованої

медичної допомоги в одному лікувальному закладі дозволяло збільшити якість

діагностично-лікувальних процесів, а також сприяло більш раціональному

плануванню кабінетів та допоміжних приміщень, застосуванню медичного

обладнання, співпраці та підвищенню фахового рівню лікарів тощо.

У 1980-1990 роках відбулося значне підвищення кількості та обсягу

амбулаторного та поліклінічного медичного обслуговування населення нашої

держави, що, безумовно, вплинуло на розгортання мережі дитячих медичних

установ. Такі зміни були зумовлені державною програмою щодо мети

проведення загальної диспансеризації українського населення.

В цьому напрямку було значно збільшено частку потреби у

профілактичних відвідувань медичних закладів, що вимагало зростання

92

потужності амбулаторних і поліклінічних установ. Разом із функціональним

розширенням амбулаторій та поліклінік відбувся й їх структурний розвиток. В

цей час з’явилися нові підрозділи та медичні заклади, зокрема спеціалізовані

дитячі діагностичні центри та денні стаціонари у окремих лікарнях.

Слід відмітити, що функціонування системи медичного обслуговування

населення України на зазначеному етапі вже зазнавало певного перевантаження

з боку існування значної кількості застарілих будівель та приміщень

матеріально-технічного фонду, який здебільшого містив велику кількість

будівель побудованих на початку сторіччя.

У вітчизняній медичній статистиці почала з'являтись невідповідна

інформація щодо декларації кількості лікарняних ліжок та його фактичного

застосування, знизилась якісні характеристики медичного обслуговування, його

наближення до світових стандартів, потреб населення. Ці явища були пов'язані з

наявністю малопотужних лікарняних будівель та відділень малої місткості (до 30

койко-місць), з нераціональним дублюванням аналогічних медичних функцій у

декількох лікувальних закладах розташованих в одній територіальній зоні тощо.

Спробою вирішення вказаних проблем стало впровадження нової

структури та етапності надання медичної допомоги, яка була побудована із

врахуванням специфіку територій, її характерні ознаки у підпорядкуванні до

типів поселень системи розселення. У досліджені, проведеному Т.А. Буличовою,

авторка запропонувала розглядати та враховувати два головні напрями, як

об’єкти-підсистеми медичної допомоги населенню, а саме для жителів сільської

і міської місцевості (рис. 1.7).

Найбільш вагомими положеннями та рекомендаціями, які у своїй науковій

проці запропонувала Т.А. Буличова, виявилась низка етапів у структурній

організації медицини для лікування та медичного обслуговування населення,

проживаючого у досить характерній для України місцевості сільських населених

пунктів [90]:

− 1-й етап − фельдшерські та акушерські пункти, в яких відбувається

долікарське та перше лікарське медичне обслуговування;

93

1.7 Особливості медичного обслуговування населення України в залежності від

системи розселення

94

− 2-й етап − дитячі дільничні лікарні та сільські амбулаторії,

призначені для отримання медичного обслуговування за головними напрямами

лікування, зокрема терапевтичного, хірургічного, педіатричного,

гінекологічного, акушерського, інфекційного профілів тощо;

− 3-й етап − районні, центральні районні лікарні, міжрайонні

відділення в центральних районних лікарнях дитячого профілю, призначених для

забезпечення сільського населення спеціалізованою та вузькоспеціалізованою

медичною допомогою, зокрема за неврологічним, кардіологічним,

фтизіатричним, офтальмологічним, отоларингологічним напрямами тощо;

− 4-й етап − міські, обласні, крайові, республіканські дитячі лікарні, а

також дитячі відділення у лікарнях, призначених для пацієнтів дорослої

категорії, в яких відбувається лікування у вузькоспеціалізованих спеціалістів,

таких як урологи, нейрохірурги, онкологи, ортопеди тощо.

Потреба у наближені медичних закладів до місць проживання людей у

сільській місцевості почала вирішуватись через об’єднання і взаємного

доповнення праці лікарів та середнього персоналу медичних професій у

сільських лікарських дільницях з пересувними та мобільними центрами

диспансеризації, забезпеченими необхідною спеціальною медичною

апаратурою, пересувними лабораторіями, рентгенівськими установками,

стоматологічним обладнанням.

Окреслений організаційний підхід на практиці дозволив лише частково

позитивно вирішити сукупність важливих питань пов’язаних із доступністю

медичного обслуговування дитячого населення, розрізнено проживаючого на

значних територіях, які відносяться до різних типів сільських поселень. Нажаль,

багаторічна апробація та функціонування запропонованого Т.А. Буличовою

організаційного підходу довела відсутність комплексної спадкоємності та

доповнення у роботі сільських лікувальних закладів, в яких залишились

проблеми з належним рівнем діагностики, організацією долікарняного етапу,

стаціонарного лікування 166. Окреслене коло важливих питань і досі

залишились не вирішеними.

95

Таким чином, необхідно констатувати той факт, що сьогодні в Україні

важливою метою й досі зберігається нагальна та край актуальна необхідність

реструктуризації організації лікувальних і профілактичних установ для сільської

місцевості, формування нових амбулаторій на засадах сімейної або родинної

медицини та з урахуванням елементарної потреби у доступності до лікувально-

профілактичних закладів.

Переходячи до наступного кроку, який логічно полягає у розгляді та

проведені аналізу пропозицій та їх впроваджень щодо організації медичної

допомоги у обслуговуванні мешканців різноманіття міських населених пунктів

України, то в цьому напрямі було запропоновано розділ медичної системи за

наступними послідовними етапами медичного обслуговування 90:

− 1-й етап − міські територіальні поліклінічні заклади, в тому числі

окремої дитячої спеціалізації, призначені для забезпечення поліклінічної

медичної допомоги за низкою основних та окремими спеціалізаціями лікарських

профілів, зокрема терапевтичного, хірургічного, педіатричного, акушерського,

гінекологічного, стоматологічного, офтальмологічного, отоларингологічного

напрямів та спеціалізацій;

− 2-й етап − міські багатопрофільні лікарні, міські дитячі

багатопрофільні лікарні, вузькоспеціалізовані відділення у міських дитячих

поліклінічних закладах, які працюють автономно або входять до складу лікарні,

пологові будинки, районні диспансери, призначені на медичне обслуговування

населення у межах території міського адміністративного району. Перелічені

заклади розраховані на організацію і надання стаціонарної медичної допомоги

лікарями спеціалізованих і деяких видів вузькоспеціалізованих напрямів, а також

консультативно-поліклінічного обслуговування у гастроентерологів,

ревматологів, травматологів, алергологів тощо;

− 3-й етап − передбачає організацію консультативної та діагностичної

медичної допомоги у спеціалізованих міських поліклінічних закладах, дитячих

лікарнях, закладах диспансерного профілю (ендокринологічного,

психоневрологічного), які призначені для надання медичного обслуговування

96

населенню декількох територій міських адміністративних районів або цілого

міського поселення;

− 4-й етап − передбачає організацію та надання вузькоспеціалізованої

медичної допомоги, зокрема пов’язаною із мікрохірургією, нейрохірургією,

щелепно-лицьовою хірургією. Перелічені медичні послуги міське населення

може отримувати у монопрофільних лікувальних закладах та центрах, у тому

числі дитячого призначення, які здійснюють поліклінічний, амбулаторний та

стаціонарний прийом і лікування населення у межах всієї республіки.

Головні та засадчі напрями структури побудови місьобудівної системи

закладів, призначених для організації та проведення лікування дитячого

населення України, а також існуючи наукові та теоретичні дослідження та

пропозиції у цьому змістовному секторі, слугували підґрунтям та базисом для

організації і розвитку мережі, різних видів та типів медичних закладів,

різноманіття архітектурних та планувальних структур дитячих лікувальних

закладів.

Необхідно відмітити, що розширення різновидів архітектурних та

планувальних структур цих лікувальних закладів здійснювалось із врахуванням

низки обставин, зокрема: посилення профілактичної спрямованості медичної

діяльності, спеціалізації медичних професій та лікувальних закладів, інтеграції і

диференціації медичної допомоги населенню країни, централізації лікарняних

служб, зокрема допоміжного медичного профілю, а також уведення поетапної

організації системи дитячого медичного обслуговування.

В межах дослідження питання становлення системи дитячих лікувальних

комплексів України в роботі було проведено аналіз фактичного стану мережі

закладів охорони здоров'я, призначених для лікування дитячого населення, їх

містобудівного розміщення і кількісних показників дитячих лікувально-

профілактичних закладів на територіях найкрупніших міст нашої держави з

населенням понад 1 мільйону людей (м. Київ, м. Харків, м. Одеса), крупних міст

з населенням 500 тисяч − 1 мільйон людей (м. Дніпро, м. Донецьк, м. Запоріжжя,

м. Львів, м. Кривий Ріг) та велике місто Миколаїв (населенням 250 тисяч − 500

97

тисяч людей). Наявні мережі закладів охорони здоров'я означених міст

розглядались у сукупності з показниками кількості та щільності населення,

площі міського розпланування, протяжності з півночі на південь та з заходу на

схід.

Згідно отриманих результатів, площа міста Києва становить близько 847,66

км², протяжність ПН-ПД - 50 км, ЗХ-СХ - 56 км, населення міста налічує 2 951

482 осіб, щільність міського населення становить − 3517 осіб/км² 167. У 2019

році в місті Києві функціонувало 915 комунальних закладів мережі первинної

медичної допомоги, в яких новітня форма медичного обслуговування, яка

базується на родинному обслуговуванні, тобто впроваджені засади сімейної

медицини 168. Нажаль, достовірних даних щодо кількості і розміщення

приватних медичних центрів та лікувальних закладів виявити не вдалося, але

візуально міське середовище Києва характеризується значним розвитком

приватного медичного сектору в порівнянні з іншими крупними та великими

міськими поселеннями України.

До складу і переліку лікувальних закладів мережі вторинного рівня

медичної допомоги, призначеного для здійснення лікування дитячого населення

міста Києва відносяться десять комунальних дитячих лікарень та чотири

приватні лікарняні заклади. Третинний рівень медичної допомоги в місті Києві

забезпечує функціонування трьох спеціалізованих дитячих лікарень. Окрім

цього, сьогодні в місті Києві налічується одинадцять комунальних та три

приватних пологових будинків. Безумовно, значну кількість дитячих

лікувальних закладів місто Київ отримало виходячи із свого столичного статусу.

Проведений аналіз містобудівного розміщення дитячих закладів охорони

здоров'я Києва дозволив виявити їх нерівномірне розміщення у межах міської

території, зокрема спостерігається значна концентрація і скупчення медичних

закладів у центральній правобережній частині міського розпланування, в той час

як одночасно існує суттєва диспропорція та нестача лікарняних закладів у

міському лівобережжі, а також майже медично оголена міська периферія (рис.

1.8).

98

1.8 Територіально-просторове розміщення дитячих лікувальних закладів у

найкрупніших містах України з чисельністю населення понад 1 млн. людей

(Київ, Харків, Одеса)

99

Значно меншими виявились показники наступного за кількістю населення

міста України − Харкова. Площа м. Харкова становить 340 км², протяжність ПН-

ПД − 24,3 км, ЗХ-СХ − 25,2 км, населення міста налічує 1 446 107 осіб, щільність

населення − 3908 осіб/км² 167. В місті працює 72 комунальні заклади первинної

медичної допомоги, точних даних щодо приватних медичних закладів також

немає 168. Кількість дитячих комунальних лікарень Харкова становить 10,

спеціалізованих та приватних лікарень не виявлено, пологових будинків − 7.

Містобудівний аналіз розміщення дитячих закладів охорони здоров'я Харкова

дозволяє виявити більш рівномірне, у порівнянні з Києвом, розташування мережі

закладів первинної медичної допомоги з поступовим зниженням їх концентрації

у периферійній частині міста. Розташування дитячих лікарень характеризується

рівномірним розподілом вздовж міської діагоналі з ПД-ЗХ по ПН-СХ (див. рис.

1.8).

Площа Одеси становить 162.42 км², протяжність ПН-ПД − 35 км, ЗХ-СХ −

10-15 км, населення − 1 013 292 осіб, щільність населення − 6228 осіб/км² 167.

В місті працює 107 комунальних закладів первинної медичної допомоги, 6

дитячих комунальних лікарень, 1 спеціалізована, приватних − не виявлено,

пологових будинків − 7 168. Містобудівний аналіз розміщення дитячих

закладів охорони здоров'я Одеси засвідчує їх асиметричну концентрацію у

прибережній частині міста, але беручи до уваги показники щодо ЗХ-СХ

протяжності міської території (10-15 км), можна припустити, що виявлена

диспропорція суттєво не впливає на досяжність до медичних закладів

вторинного та третинного рівня допомоги (див. рис. 1.8).

Місто Дніпро, яке відноситься до наступної групи міських поселень

України з населенням у межах 500 тис. − 1 млн. людей. Площа м. Дніпро

становить 415 км², протяжність ПН-ПД − 22 км, ЗХ-СХ − 33 км, населення − 998

103 осіб, щільність населення − 2405 осіб/км² 167. В місті працює 99

комунальних закладів первинної медичної допомоги, дані щодо кількості

приватних медичних закладів відсутні 168. Функціонує 6 дитячих комунальних

100

лікарень, 1 спеціалізована, приватних − не виявлено, пологових будинків − 9.

Також як і в Києві, у м. Дніпро містобудівний аналіз розміщення дитячих

закладів охорони здоров'я виявив їх концентрацію і центричне міське скупчення,

без належного рівня охоплення периферійних міських територій (рис. 1.9).

Площа м. Донецьк становить 358 км², протяжність ПН-ПД − 28 км, ЗХ-СХ

− 55 км, населення − 913 323 осіб, щільність населення − 2551 осіб/км² 167. В

зв'язку із військовими діями на Сході України, виявити точну кількість

працюючих в місті комунальних та приватних закладів первинної медичної

допомоги не можливо. В Донецьку функціонує 5 дитячих комунальних лікарень,

спеціалізованих та приватних − не виявлено. Відмінною рисою Донецька є те,

що в місті не має окремо розташованих пологових будинків. Пологові відділення

входять до складу 6 багатопрофільних лікарень міста. Подібний підхід

характерний для багатьох західних країн та потребує додаткового аналізу щодо

подальшого впровадження в межах реорганізації українських лікарень. Цікавим

виявився містобудівний аналіз розміщення дитячих лікарень у м. Донецьк, який

наочно засвідчив їх периметральне і досить рівномірне розташування у міському

середовищі з деяким дисбалансом у західній частині міста (рис. 1.9). За

відсутністю даних провести аналіз розміщення амбулаторних закладів первинної

медичної допомоги не вдалося.

Площа м. Запоріжжя становить 331 км², протяжність у ПН-ПД напрямку −

40 км, ЗХ-СХ − 30 км, населення міста − 738 728 осіб, щільність населення − 2232

осіб/км² 167. В місті працює 84 комунальних закладів первинної медичної

допомоги, 4 дитячі комунальні лікарні, дитячих приватних лікарень − 4,

спеціалізованих лікарень в місті немає, пологових будинків − 5 168. На основі

містобудівного аналізу розміщення комунальних та приватних дитячих закладів

охорони здоров'я Запоріжжя можна виявити їх нерівномірне та неоднорідне

розташування на території міста − спостерігається їх концентрація та скупчення

у західно-південній частині уздовж акваторії (рис. 1.9).

101

1.9 Територіально-просторове розміщення дитячих лікувальних закладів у крупних

містах України з чисельністю населення 450 тис. - 1 млн. людей (Дніпро, Донецьк,

Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг, Миколаїв)

102

Площа м. Львова становить 182 км², протяжність ПН-ПД − 18 км, ЗХ-СХ −

20 км, населення − 724 713 осіб, щільність населення − 3982 осіб/км² 167. В

місті працює 79 комунальних закладів первинної медичної допомоги, 2 дитячі

комунальні лікарні, 2 спеціалізовані, приватні − не виявлені, 4 пологові будинки

168. Містобудівний аналіз розміщення дитячих закладів охорони здоров'я

Львова виявив відносно рівномірне розташування закладів первинної медичної

допомоги (окрім західної частини міста), скупчення пологових будинків у центрі

міста, а також розміщення 4 дитячих лікарень у північно-центральній частині

міського розпланування (див. рис. 1.9).

Площа м. Кривий Ріг становить 430 км², протяжність ПН-ПД − 126 км, ЗХ-

СХ − 20 км, населення − 624 579 осіб, щільність населення − 1523 осіб/км² 167.

В місті працює 49 комунальних закладів первинної медичної допомоги, 7

дитячих комунальних лікарень, спеціалізовані і приватні − не виявлені, 3

пологові будинки 168. Окремо слід зазначити, що фізичний і естетичний стан

більшості криворізьких дитячих лікарень знаходиться у край незадовільному

становищі, при цьому значні кількісні показники (7 лікарень) у своїй більшості є

формальними, прикрашаючи статистику на папері.

Отже за медичною допомогою жителі міста та прилеглих районів змушені

звертатися до Києва або до інших найближчих великих міст. Містобудівний

аналіз розміщення формально існуючих дитячих закладів охорони здоров'я

Кривого Рога виявив їх відносно рівномірне розташування з деяким скупченням

лікарень у центральній частині міста (див. рис. 1.9).

Останнє з розглянутих міст України, яке відноситься до категорії поселень

з населенням від 250 тис. до 500 тис., є Миколаїв. Площа м. Миколаїв становить

260 км², протяжність ПН-ПД − 25 км, ЗХ-СХ − 19 км, населення − 483 186 осіб,

щільність населення − 1858 осіб/км² 167. В місті працює 39 комунальних

закладів первинної медичної допомоги, 3 дитячі комунальні лікарні та 3 пологові

будинки 168. Містобудівний аналіз розміщення дитячих закладів охорони

здоров'я м. Миколаєва виявив відносно рівномірне розташування закладів

103

первинної медичної допомоги із скупченням дитячих лікарень та пологових

будинків у центральній частині міста (див. рис. 1.9).

Таким чином, проведений аналіз засвідчив, що у наданні медичної

допомоги міському населенню, а саме у найкрупніших і крупних містах,

відсутній чіткий поетапний розподіл у містобудівній системі закладів охорони

здоров'я для дітей. Причиною цього положення низка обставин, у тому числі

наявність високої щільності міської забудови та розвиток автомобільного та

транспортного сполучення, завдяки чому виникає можливість скорочення

часових витрат міських мешканців під час подорожі у лікувальну заклади.

Окрім цього, у найкрупніших українських містах останнім часом

зосереджена велика кількість альтернативних – приватних медичних закладів, а

також відомчі і інші лікувальні організації у яких зони впливу не отримали

чіткого обмеження. Необхідно зазначити, що на практиці досить часто міський

адміністративно-територіальний розподіл, який традиційно визначає основу

планувальної мережі, частіше не відповідає та не враховує низку особливостей

міського середовища, яке впливає на формування сельбищних та житлових зон

міського розпланування.

Безумовно, все це у сукупності впливає на створення нерівноцінних умов

щодо доступності медичної обслуговування для мешканців з різних міських

районів. Вказані обставини і наслідки посилюються нерівномірним розвитком

наявного матеріально-технічного фонду лікувальних закладів, а також часта

невизначеність у перспективному розміщені будівель медичного призначення, за

допомогою яких місто отримало підґрунтя для формування відповідності

сучасним світовим тенденціям у організації системи медичного обслуговування.

Слід зазначити, що попри існуючі складнощі та фактичні умови, зі

впровадженням етапної та рівневої структури медичної допомоги міського

населення країни, в Україні почали з’являтись кабінети, відділення та окремі

заклади, які водночас можуть відноситись до декількох щаблів та рівнів

формування містобудівної системи охорони здоров’я.

104

Організація першого рівня відбувається у межах житлових районів із

чисельним показником населення від 40 до 80 тисяч осіб у найкрупніших та

великих містах, а також від 25 до 40 тисяч осіб у міських поселеннях великого та

середнього розмірів. Для мешканців міських населених пунктів, які визнані

центром районної системи розселення, поліклініка при центральній районній

лікарні забезпечує першу сходинку амбулаторної допомоги та визнається

поліклінічним територіальним закладом.

Заклади міжрайонного та обласного підпорядкування визнаються як

установи, які забезпечують медичну допомогу вторинної та третинної ланки, які

передбачають лікувальну, консультативну, та діагностичну медичну допомогу.

Виходячи із потреби забезпечення нормативів пішохідної доступності у межах

від 10 до 12 хвилин, у середовищі житлових районів найбільших міст України

доцільно розміщувати один або два поліклінічних заклади.

Існуючі значні коливання у фактичному діапазоні кількості наявного

населення у міських житлових районах, які у практичному вимірі досить часто

перевищують нормативні показники, дозволяють організовувати поліклінічні

заклади з різноманітним переліком спеціалізованих відділень та лікарських

кабінетів. Доцільно у великі та потужні поліклінічні заклади включати повні

структурні спеціалізовані підрозділи, а у малопотужних поліклініках

організовувати лише загальні та розповсюджені кабінети лікарської

спеціалізації, зокрема лікарів офтальмологів, отоларингологів та інші [169].

Серед можливих шляхів організації та розповсюдження спеціалізованих

відділень та кабінетів слід виділити спосіб їх інтеграції до структури крупних

поліклінічних закладів, розрахованих на обслуговування мешканців території

адміністративного району міста. Подібні інтегровані спеціалізовані кабінети та

відділення можуть забезпечувати медичне обслуговування мешканців декількох

територіальних зон районних поліклінічних закладів складаючи вторинну ланку

містобудівної мережі міських лікувальних закладів.

Слід відмітити, що у випадку подібної організаційної форми надання

спеціалізованої медичної допомоги може виникати загроза зниження частоти

105

контактів профільних фахівців із дільничними лікарями-терапевтами, а також

іншими лікарями, які зазвичай розташовані у територіальних поліклінічних

закладах. Тим самим виникає проблема поглиблення розриву у обслуговуванні

захворілих в умовах амбулаторного відвідування у поліклініці та у прийомі при

виклику у дім.

Наступна можлива форма організації та територіального розміщення

спеціалізованої поліклінічної медичної допомоги, у порівнянні з розглянутим

вище прикладом, уособлює не стільки фактичне, скільки переважно

функціональне єднання у поліклінічному відділенні лікарів однієї або

спорідненої спеціалізації. Ця група лікарів може входити у штат однієї

організації, при цьому більшу частину прийому пацієнтів здійснювати у межах

свого територіально-дільничного поліклінічного закладу. В подібному випадку

зберігається можливість безпосереднього контакту та праці із дільничними

терапевтами і лікарями інших спеціальностей у визначений графіком день − у

межах базової поліклініки.

Описаний організаційний підхід має позитивні риси, зокрема надає

можливість максимального наближення спеціалізованих фахівців до пацієнтів та

з іншої сторони − виникає підґрунтя для використання всіх переваг централізації

медичного обслуговування із забезпеченням раціонального та ефективного

використання ресурсів медичних кадрів. Особливість найкрупніших та крупних

міських поселень полягає у необхідності та потенціалу організації міських

поліклінічних закладів, які призначені для забезпечення та надання

консультативних та діагностичних медичних послуг мешканцям усього міського

пункту. Зазначений тип поліклінічних закладів уявляє собою арсенал третинної

сходинки містобудівної мережі закладів охорони здоров’я.

В Україні сьогодні первинну ланку мережі дитячих госпітальних та

стаціонарних лікувальних закладів зазвичай складають лікарні

багатопрофільного типу, які організовані у більшій мірі для гадання медичної

допомоги мешканцям території певного адміністративного міського району

[169]. У цих госпітальних закладах сконцентровані лікувальні відділення

106

призначені для забезпечення розповсюджених видів медичної допомоги яка

передбачає лікування у стаціонарних умовах. Зазвичай це загальний

терапевтичний та хірургічний профіль відділень.

Щодо спеціалізованого або вузькоспеціалізованого стаціонарного

лікування, то ця медична допомога зазвичай забезпечується у відділеннях

дитячих лікарень багатопрофільного або спеціалізованого типів, розміщення та

функціонування яких розраховуються на міських мешканців декількох

адміністративних одиниць-районів або міста в цілому. Описані лікарняні заклади

та їх складові відділення складають елементи другої та третьої медичної

сходинки, яка сьогодні функціонує у нашій державі та охоплює й формує мережу

стаціонарного фонду. Зазвичай ці лікарні мають розосереджений характер

розміщення по міській території і у залежності від структури організації

медичної допомоги, а також наявної матеріальної і технічної бази тощо.

Основна проблема полягає в тому, що у випадку потреби отримання

комплексного медичного обстеження та спеціалізованої допомоги при лікуванні

дитини, батькам доводиться звертатися та відвідувати декілька лікувальних

організацій. Дискомфорт у містян також виникає у наслідок нерівномірного

розташування лікувальних об’єктів, які формують мережу спеціалізованих

медичних закладів у міському середовищі. Таке положення сталося по причині

відсутності комунікації з боку керівництва сферою охорони здоров'я України

щодо планування розміщення ключових спеціалізованих госпітальних закладів

та розробників генеральних планів міських розпланувань, містобудівників та

архітекторів.

У ході проведення аналізу міст України було виявлено, що у

функціонуючій сьогодні мережі медичних закладів присутня нестача або повна

відсутність окремих видів медичного обслуговування у деяких міських районах,

в результаті чого їх мешканці вимушені отримувати її у лікувальні структури

суміжних районних одиниць. При цьому виникає інша проблема, а саме

збільшення навантажень на медичні заклади, які не в силі додатково

обслуговувати пацієнтів поза розрахунковими показниками.

107

У разі подібного організаційного колапсу щодо функціонування медичної

допомоги населенню міських районів, окрім поза нормованої перевантаженості

матеріальної та технічної бази охорони здоров’я з одночасним порушенням

оптимального ритму робочого процесу лікувальних об’єктів, додатково виникає

проблема суттєвого збільшення порушень нормативних радіусів доступності до

медичних закладів.

Особливо гостро і актуально це питання постає для міського середовища з

великою кількістю нової забудови висотними та багатоквартирними житловими

комплексами, які часто формують цілі мікрорайони, але у складі яких зазвичай

майже не зводять необхідні об'єкти та заклади сфери охорони здоров'я. Як

наслідок це викликає диспропорцію кількості і потужності лікувальних закладів

до введеного нового житлового фонду у міському середовищі.

Слід відмітити, що формування мережі міських закладів охорони здоров'я

відбувалося з відсутністю врахування медичних закладів обласного та відомчого

підпорядкування, що в свою чергу призвело до їх дублювання у однакових

територіальних зонах впливу та обслужування населення. Досвід засвідчив, що

поділ лікарняних ліжок вузькоспеціалізованого профілю по лікувальним

закладам обласного або міського рівнів підпорядкування у життєвій ситуації

виявляється формальним.

Досить часто лікарняні заклади міського рівня, їх відділення

вузькоспеціалізованого типу змушені обслуговувати окрім закріплених міських

мешканців, але і пацієнтів зі сільської місцевості, тим самим виконуючі або

заміщуючи окремі функціональні обов’язки обласних та республіканських

лікувальних закладів, призначених забезпечувати певні спеціалізовані види

госпітальної допомоги. При цьому необхідно відмітити, що і обласні та

республіканські лікувальні заклади у якості питомої ваги відвідування пацієнтів

приймають мешканців, які проживають поруч із лікарняною установою [169].

Необхідно зазначити, що зазвичай кількість та чисельність міських

мешканців на території різних адміністративних районів може суттєво

розрізнятись та коливатись у значному діапазоні. Яскравим прикладом може

108

слугувати місто Київ, для різних адміністративних районів якого наявна

кількість населення складає від 50 і сягає позначки 300 тисяч осіб. Подібна

велика різниця дозволяє прирівнювати нижню позначку кількості районних

мешканців до показників житлового району міста, при цьому верхня межа

наближується до чисельності майже половини міської планувальної зони Києва.

Отже у випадку, коли містобудівна мережа закладів охорони здоров’я

формується за подібним територіальним розподілом, то виникає проблема

узгодженості навантаження та практичного унеможливлення організаційного

забезпечення у кожному міському районі рівноцінного медичного

обслуговування із дотриманням та відповідності нормативів необхідних радіусів

доступності до лікувальних закладів.

Виходячи з цієї позиції доцільно виконати коригування адміністративного

та територіального поділу в узгодження із функціональною та планувальною

міською організацією території розпланування, які дозволять полегшити задачу

з розробки генерального плану, дозволять впроваджувати системний підхід до

формування мережі закладів охорони здоров'я.

В процесі дослідження стану мережі дитячих лікувально-профілактичних

закладів України однією з першочергових важливих задач стає визначення

фактичного стану матеріально-технічного фонду будівель медичного

призначення. Останнє комплексне обстеження закладів охорони здоров'я

України, було проведене наприкінці минулого сторіччя Київською філією

ГіпроНІІздравом 170. Результат експертизи засвідчив, що близько 40 відсотків

будівель медичного призначення свого часу були переобладнані для виконання

лікувальних функцій та цілей, не відповідали дійсним нормативам та вимогам,

що висуваються до медичних будівель, а також приблизно 20 відсотків

матеріальної бази мали критичний технічно незадовільний стан.

Отже практика збільшення кількості лікарняних ліжок, амбулаторних та

поліклінічних об’єктів за рахунок реновації і використання застарілих площ

будівель сприяла їх збільшеної щільності. Близько 25 відсотків будівель для

лікувальних цілей не дозволяли забезпечувати та організовувати у своєму складі

109

лікувальні відділення за всіма необхідними параметрами. Виходячи з

обмеженого фінансування сфери охорони здоров'я, яке спостерігалось в нашій

державі з часів набуття незалежності, а також з відсутністю програм державної

комплексної модернізації архітектурної матеріально-технічної бази медичної

галузі, без сумніву можна стверджувати, що за останні 40 років вказані негативні

показники значно збільшились, про що також свідчить натурне обстеження

стану дитячих лікувальних закладів.

1.4. Досвід містобудівної організації системи охорони здоров'я у провідних

країнах світу

Правові можливості, які розроблені у відповідності до низки міжнародних

нормативів та стандартів, закріплених у документах Всесвітньої організації

охорони здоров'я (ВООЗ), Організації Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародної

організації праці (МОП) та Ради Європи (РЄ) слугують фундаментальною

основою державного управління у сфері охорони здоров'я в більшій кількості

світових країн 171. На організацію управлінської моделі системи охорони

здоров'я впливають політичні процеси соціально-економічної діяльності, які

проводить держава.

Не дивлячись на сучасні різноманітті варіації форми і структури

організаційної побудови систем охорони здоров'я, одночасно існуючих сьогодні

в світі, головну специфічну складову у економічних відносинах цієї сфери, слід

охарактеризувати кількома ключовими параметрами, які демонструють її

основні і визначальні показники економічності: джерела фінансування;

відносини форми власності; шляхи і механізм надання стимулів медичним

закладам, співробітникам, користувачам медичним обслуговуванням. Механізм

надходження фінансів у медичній сфері визначає та, безумовно, суттєво чинить

загальний вплив на систему охорони здоров'я, зокрема на її архітектурно-

містобудівний розвиток і розгалуженість. Слід зазначити, що у кожній окремій

країні фінансова модель у медичній галузі формувалась на протязі кількох

110

десятирічь та враховувала низку внутрішніх факторів. У наслідок, сьогодні в

світі майже не зустрічається країна з чистою та не змішаною формою

фінансування медичної системи, яка еволюційно перетворюється у процесі

вдосконалення та реформування і мова може йти лише про домінуючу у своїй

більшості форму, яка застосовується у країні 172.

Міжнародний досвід організації сфери охорони здоров'я та відповідні

статистичні дані свідчать, що сьогодні існують 3 головні економічні моделі у

організації фінансового забезпечення медичної галузі, зокрема: виділення

фінансів з бюджету держави (модель Беверіджа, Семашка); соціальне

страхування із впровадженням багатоканальної системи надходження фінансів

(модель Бісмарка); приватне медичне страхування та приватна медицина, які

базуються на ринкових відносинах 173−177 (рис. 1.10). Кількість фінансових

вкладень держави (відсоток від валового внутрішнього продукту) і засоби

фінансування сфери охорони здоров'я світових країн (державне, солідарне,

приватне) доцільно розглядати у комплексі із показниками рейтингу країн світу

щодо рівня ефективності і якості сфери охорони здоров'я, який щорічно

оприлюднює міжнародне агентство Bloomberg на підставі даних від ВООЗ, ООН

і Світового банку (The Most Efficient Health Care) 178 (рис. 1.11).

У приватній медичній моделі системи фінансування усі суб’єкти, серед

яких страхові організації, надавачі і отримувачі медичного обслуговування, між

собою контактують як автономні ринкові одиниці. Позитивними рисами

приватної моделі можна назвати характерні у ринкових відносин механізми

вдосконалення: існування гнучких мотивацій для розширення професіональних

навичок медичних кадрів, організація сучасного та якісного медичного

обслуговування, ресурсна мобільність, інноваційність у медичних технологіях.

Незважаючи на чисельні позитивні риси приватної моделі фінансування

медичної галузі, вона також має суттєві недоліки, які в першу чергу пов'язані із

значними соціально-економічними витратами та неможливістю повного

охоплення населення країни медичним забезпеченням.

111

1.10 Основні економічні моделі та соціально-економічні характеристики сфери

охорони здоров'я в країнах світу та в Україні

112

1.11 Рейтинг країн світу за рівнем охорони здоров'я у 2018 р., складений Bloomberg

на підставі даних ВООЗ, ООН і Світового банку

113

Яскравим прикладом приватної моделі фінансування медичної сфери

слугують США. Існуюча сьогодні у Сполучених Штатах Америки система

охорони здоров'я посідає значне місце у світовому рейтингу щодо масштабу

задіяних в ній людських і матеріальних компонентів. Кількість робітників галузі

сягає близько 10 мільйонів людей [179]. За кількістю видатків у медичну галузь

країна займає 1 сходинку у світі за двома параметрами: у цифровому (2,25

трильйонів доларів чи 7440 доларів на 1 особу) та в відсотку ВВП (близько 15%)

[180]. США отримали гідне світове місце у показниках результатів наукової

діяльності у медичній сфері, зокрема країна має 18 лауреатів Нобелівських

премій у медичній науці.премій у медичній науці.

Слід виділити американську фармацевтичну галузь, яка охоплює майже

половину з усіх розроблених у останні двадцять років ліків. Незважаючи на

перелічені значні досягнення у сфері охорони здоров'я, Сполучені Штати

Америки залишаються єдиною промислово розвиненою нацією, що не надає

гарантій громадянам у отриманні універсального та всеосяжного медичного

страхового полісу [180, 181]. Сьогодні мільйони американських громадян

залишаються без медичної допомоги, яка має недосяжну для них ціну, зокрема

близько 17% населення держави взагалі не мають медичного полісу та 30%

громадян отримують медичну допомогу у мінімальному обсязі [187].

Вся система охорони здоров'я Сполучених Штатів підпорядковується

державному Міністерству охорони здоров'я та соціальних служб, склад якого

налічує десять регіональних підрозділів. Також під контролем Міністерства

функціонують державні служби допоміжного характеру, серед яких Служба

суспільної охорони здоров'я і Управління фінансування медичної допомоги.

Медична система у США передбачає наявність рівневої організації медичного

обслуговування населення держави, зокрема: рівень сімейної медицини, рівень

госпітальної допомоги, якій належить головуюче положення у системі; рівень

громадської охорони здоров'я [182]. Склад медичної системи Сполучених

Штатів налічує множину різноманітних медичних служб: неекстрена

амбулаторна допомога; служба громадського здоров'я і профілактичної

114

медицини (контролює профілактику хвороб, здійснює спостереження за

екологією, контролює якість харчових продуктів, повітря та атмосферного

повітря); служба простих стаціонарних випадків, яка надає короткочасну

госпіталізацію; служба складних стаціонарних випадків для пацієнтів що

потребують тривалого, висококваліфікованого та технічно складного

стаціонарного лікування.

У Сполучених Штатах існує 3 тири лікарняних закладів [183]: лікарні

державного підпорядкування для обслуговування інвалідів, ветеранів,

туберкульозно та психічно хворих, держслужбовців; приватні лікарні

прибуткового (або комерційного) типу, загальна кількість яких складає близько

30% від усіх лікарняних закладів) − індивідуальні, групові або акціонерні

підприємства; приватні безприбуткові лікарні, які здебільшого засновані

релігійними, етнічними групами або мешканцями певної громади, які

забезпечують фінансову оплату близько 70% лікарняного затратного бюджету.

У Америці налічується близько 1100 великих лікарняних структур у кількість

яких входять 196 лікарень спеціалізованих на лікуванні дітей і які стали основою

мережі дитячих лікувальних закладів у п’ятдесяти штатах (рис. 1.12) [183−186].

Наступна модель фінансової структури медичної системи − модель

Бісмарка, яка заснована з урахуванням обов’язкового соціального страхування у

відповідності до рівнів доходів громадян. Ця модель характерна для низки

держав: Франція, Австрія, Швейцарія, Бельгія, Німеччина, Нідерланди, Японія.

В основу моделі покладено страхування на засадах соціальної солідарності і

субсидіарності, при цьому страхові ризики певних категорій громадян

розподіляється на усе населення держави у рівномірний спосіб 180.

Міжнародні дослідження, проведені Європейським союзом, ОЕСР та

ВООЗ засвідчують, що сьогодні Франція розвинула власну медичну сферу до

рівня з одними із найбільших показників у напрямі ефективності та сучасності.

При цьому фактично держава посідає 17 сходинку у таблиці агентства Bloomberg

178, 187. Головуючою установою управління і розвитку медицини у Франції

визначено Міністерство охорони здоров'я та соціального забезпечення.

115

Рис. 1.12 Містобудівна система дитячих закладів охорони здоров'яСША та Франції

116

В державі функціонує розгалужена мережа на засадах страхової медичної

допомоги. Медичне обслуговування громадян країни рівноцінно забезпечують

заклади приватного медичного сектору разом із державною службою охорони

здоров'я Франції.

Структура організації французького медичного обслуговування населення

передбачає наявність двох рівнів (первинного та вторинного). До складу

закладів, які забезпечують діяльність першого рівня медичного обслуговування

входить розвинута мережа чисельних кабінетів сімейних лікарів, амбулаторій,

медичних центрів. Слід зазначити, що цю медичну допомогу також є можливість

отримати у лікарняних закладах. За роботу вторинного рівня медичного

обслуговування у медичній системі Франції відповідають державні та приватні

лікарняні заклади 188. Лікарні державного підпорядкування розподілені на три

типи: міські та сільські лікарняні будівлі в яких кількість койко-місць не

перевищує 40; лікарні загального типу, які забезпечують великий діапазон

медичної допомоги і які мають до 1000 койко-місць; лікарні клінічного типу, які

мають навчальну і/або науково-дослідницьку базу 189.

Отже, цікавим і вагомим прикінцевим заключенням у аналізі

містобудівного розміщення системи дитячих лікувальних закладів і комплексів

медичного призначення у ведучих світових країнах стало розуміння, що у

французькій медичній допомозі не виокремлюється окремі лікувальні заклади,

які спеціалізовані на забезпечені медичною допомогою лише для дітей − у

державі і первинна, і вторинна медична ланка здійснюється в лікувальних

закладах багатопрофільного типу (в аспекті вікової категорії хворих).

Іншим вагомим висновком є те, що з початку 1995 року у Франції було

уведено впроваджено управлінську діяльність охороною здоров'я на

територіальному рівні, яке передбачає розподіл території країни на окремі

регіони керування діяльністю яких здійснюють регіональні лікарняні

агентствами. Урахування та вирішення індивідуальних стратегічних медичних

та демографічних питань стає можливим саме на основі складання плану

організації та розвитку охорони здоров'я держави на регіональному рівні, а також

117

створює умови для ефективного планування і контролю актуальних потреб у

медичному обслуговуванні окремих територій регіонів. На основі регіонального

п’ятирічного плану встановлюються напрями подальшого розвитку медицини,

що сприяє раціональному використанні територіальних медичних ресурсів, а

також комплексного вирішення проблеми зростання якості медичного

обслуговування. Мережа державних лікарняних закладів у Франції функціонує

на низці засадних принципів: єдність мережі лікарень, забезпечення

рівномірного доступу до лікувальних закладів, безперервність у процесі

медичного обслуговування, гнучка структура системи для можливості

оптимального рівня якості медицини по всіх територіальних районах. Зокрема

принцип єдності мережі лікарень ставить на меті комунікацію, взаємодію та

взаємне доповнення усіх французьких лікувальних різних форм власності та

підпорядкування (некомерційних, приватних та державних), які у сукупності

сприяють суспільному інтересу французьких громадян 189.

Вагомим та незвичним для України є те, що до повноважень регіонального

агентства медицини у Франції входить можливість зобов’язання будь-якої

приватної медичної установи виконувати задачі державних лікувальних закладів

служби. Це може відбуватися на добровільному рішенні або за дорученням

регіонального агентства, а також у обов'язково призначеному порядку. В

подібному випадку лікувальний заклад тимчасово може отримати статус

приватної суспільно-корисної лікувальної установи. Сьогодні у французькому

лікарняному секторі налічується понад 2700 лікарень, які у сукупності при

максимальному завантажені володіють понад 416 тисяч та 63 тисячами для

забезпечення нетривалого лікування. Лікарняна мережа передбачає 3 категорії

підпорядкування закладів (державна, приватна некомерційна, комерційна).

Державна категорія французьких лікарень складає понад 950 установ із

загальним відсотком близько 62 від усіх койко-місць країни, а також забезпечує

60 відсотків від усього амбулаторного лікування населення. Всі державні

лікарняні заклади підпорядковуються адміністративно-територіальним

комунам. Слід відмітити, що державний сегмент об'єднав установи, які

118

забезпечують діяльність у медичному (лікарняному), соціальному (догляд за

людьми похилого віку) і медико-соціальному напрямі. Під загальним поняттям

державної лікарні охоплено декілька головних видів державних медичних

установ: регіональні лікарняні центри, лікарняні та загальні лікарняні центри,

лікарні місцевого значення. Всі ці заклади отримують однакове надходження

фінансових ресурсів, маючи функціональну відмінність та різний радіус

обслуговування громадян 189.

До кількості французьких регіональних лікарняних центрів входить 33

лікувальних заклади, призначених для забезпечення спеціалізованої та поточної

медичної допомоги місцевим мешканцям та іншим регіональним закладам. До

складу регіональних лікарняних центрів інтегровано близько 200 лікарняних

установ, які містять 3 тисячі відділень або департаментів. Ці заклади спроможні

володіти пропускною здатністю близько 80 тисяч койко-місць, 7 тисяч ліжок у

денному стаціонарі, що у сукупності складає приблизно 35% від роботи усього

державного лікарняного сектора країни. Більша частина регіональних

лікарняних центрів Франції заключають договори з факультетами медичних

спеціальностей та отримують при цьому категорію регіонального лікувально-

університетського центру. Таким чином заклад виконує потрійну функцію:

лікувальну, навчальну та наукову. Слід відмітити, що 29 регіональних

лікувально-університетських центрів Франції розміщені у найбільших міських

агломераціях (Париж, Страсбург, Марсель, Ліон) та у крупних міських

поселеннях (Сент-Етьєн, Гренобль, Нант, Рен тощо). Медичні центри загальної

медицини об’єднують більше ніж 800 установ, які в свою чергу забезпечують

половину госпіталізацій (154 тисяч койко-місць) та основну часту лікування в

умовах лікування у денному стаціонарі державного сектору (11,5 тисяч ліжок).

Лікарняні центри охоплюють близько 300 лікарень місцевого значення, а також

застарілих лікарень у сільській місцевості (1/3 загальної лікарняної мережі або

4% від койко-міць у державному секторі). Ці лікарні у більшості розміщені у

межах сільських комун, надаючи послуги короткочасного лікування першої

ланки медичного обслуговування для мешканців своєї території 188, 189.

119

Розвинутий, на відміну від України, приватний лікарняний французький

сегмент об’єднує 1754 лікарні з приблизно 156 тисячами койко-місць і 25

тисячами місць у денному стаціонарі. До числа приватних медичних структур

відносяться комерційні заклади і некомерційні заклади, які приймають частину

навантаження з державного лікарняного сектору. Кількість приватних

комерційних закладів складає 1047 (97,6 тисяч койок та 14 тисяч місць у денному

стаціонарі). Кожна приватна лікарня виконує медичні послуги у межах

визначеної території, для чого отримує дозвіл від державних установ. Рішення

необхідно для створення, наступного розширення або розміщення обладнання)

188, 189.

До числа некомерційних приватних організацій входить 707 закладів з 585

тисячами койок і 11,4 тисячами місць у денному стаціонарі. Сукупність цих

лікувальних закладів комплексно обслуговують населення, надаючи медичну

допомогу з медичної, соціальної та медико-соціальної галузі. Вони мають

автономне управління, знаходячись у підпорядкуванні у асоціаціях, товариствах

взаємодопомоги та фондах. При цьому ці заклади отримують фінансові ресурси

аналогічні із державними лікарнями, підкоряючись однаковим обов'язкам в

аспекті обслуговування хворих. До особливої категорії некомерційних

приватних закладів належать 19 регіональних центрів з профілактики та

лікування онкологічних хвороб, які здобули статус лікарняно-університетських

закладів галузі охорони здоров'я. Сукупність цих закладів налічує більш 2,9

тисяч ліжко-місць у 16 французьких регіонах, виконуючи потрійне завдання:

здійснення лікування, низки наукових досліджень та навчання студентів, які

спрямовані та спеціалізовані на подолання та профілактичні заходи групи

онкологічних хвороб ракових захворювань 189.

До спеціалізованих профілів медичних закладів у Франції віднесені

установи, які лікують психічні та геронтологічні захворювання. Структура

організації державної психіатричної служби отримала декілька напрямів, які

забезпечують лікування та догляд як в лікарняних межах, так і у домашніх

умовах. Психіатрична служба адаптована та вирішує потреби пацієнтів,

120

пов’язаних із різними категоріями: дорослі особи, що заарештовані, а також діти

та підлітки. Сьогодні у системі охорони здоров'я Франції числяться близько 90

центрів зі спеціалізованої психіатричної допомоги, додатково понад 140

психіатричних установ мають приватне підпорядкування. До найбільш відомих

та визнаних лікарень Франції багатопрофільного типу, в яких здійснюється

висококваліфіковане дитяче лікування дітей на світовому рівні відносяться

Лікарня Некед-Енфантс Маладес, лікарня Арманд-Труссо, лікарня Роберта

Дебре, лікарня Пеллегрін, лікарня Ленваль, лікарня Пурпан, лікарня Гатієна де

Клочевіля (див. рис. 1.12) 189.

На державному рівні за здійснення діяльності системи охорони здоров'я у

Німеччині є Федеральне Міністерство Охорони здоров'я. Міністерство

займається розробкою законодавства та провідних принципів управлінської

роботи та контролю у медичній галузі держави. Колом питань у медичному

страхуванні піклується Федеральний комітет, який охоплює лікарів та пацієнтів,

а також їх представників. Зокрема ця організація займається контролем якості

медицини та вирішенням питань щодо видів медичної допомоги, які

покриваються страховкою. Система страхування у медицині Німеччини

передбачає дві основні складові: обов'язкове державне страхування та приватні

страхові фонди. Перший вид страхування (державний) покриває близько 89%

громадян, а приватним страховим полісом володіють приблизно 9% населення.

Остачу (2%) складають окремі види професій, які зобов’язані отримувати

особливий вид страхування та люди без страховки. В основу побудови німецької

системи охорони здоров'я покладено низку засадних принципів, зокрема

солідарність, рівний доступ і самоврядування. Останнє положення вдається

реалізовувати на державному рівні на основі соціальних законів, а також низки

нормативно-правових актів та положень, у межах яких здійснюють

функціонування всі суб’єкти, а саме об’єднання лікувальних та профілактичних

організацій, лікувальні фонди та асоціації лікарів. Місцева влада

адміністративно-територіальних одиниць або земель здійснює контроль та

моніторинг діяльності лікарняного сектору 190.

121

У Німеччині в медичній допомозі можна виділити наступні типи [190, 191]:

− тип амбулаторної медичної допомоги на засадах сімейної медицини,

який забезпечується лікарняних кабінетах, а також іноді у лікарняних закладах.

Слід відмітити, що приблизно 90% всіх гострих та хронічних хвороб у Німеччині

лікують у межах первинної ланки;

− тип вторинної медичної допомоги, який передбачає надання

спеціалізованого медичного обслуговування лікарем-фахівцем в амбулаторних

або стаціонарних умовах після звернення пацієнта до сімейного лікаря;

− тип третинної медичної допомоги, які забезпечують спеціалізовані

лікарні, клініки, медичні центри, розраховані на обслуговування декількох

міських поселень або території регіону. До третинної ланки відносяться центри

трансплантації, онкологічні та неонатологічні центри.

Амбулаторне медичне лікування громадяни Німеччини зазвичай

отримують у приватних лікарняних кабінетах і у лікарняних закладах. Слід

зауважити, що власний приватний кабінет має право організувати будь-який

фахівець, який здобув спеціалізацію. Також всі поселення отримують

індивідуальну квоту обмежень щодо кількості приватних кабінетів лікарів. З цієї

позиції 45% німецьких лікарів віддають перевагу роботі у власних приватних

кабінетах та сімейні лікарі складають половину цієї кількості. Лікарі можуть

працювати поодиноко або об’єднуватись у групи (які складають близько 25%) та

тим самим формуючи приватні медичні центри.У межах одного приватного

кабінету інколи працюють лікарі із суміжних медичних галузей. Зазвичай

приватні кабінети влаштовуються однаково та містять декілька оглядових

кімнат, зону очікування та допоміжну інформаційну службу. У залежності від

медичного напрямку лікаря приватні кабінети обладнують необхідною

медичною апаратурою різного рівня і її якість та наявність досить впливає на

число пацієнтів. Приватні лікарняні кабінети не мають обмежень щодо місця

розміщення, але зазвичай їх влаштовують у межах житлових будинків [191].

Стаціонарну медичну допомогу у Німеччині надають 1956 лікарень трьох

видів: державного або муніципального підпорядкування - 29%, приватні

122

лікарняні заклади - 36% та благодійні лікарні - 35%. Всі ці типи лікарень бувають

вузькоспеціалізованого або багатопрофільного типу. Лікарні приватного

підпорядкування найчастіше організовують у вигляді невеликих комерційних

закладів. Лікарні благодійного типу отримують фінансування від некомерційних

організацій, наприклад служба Червоного хреста та церковні фонди. Слід

зазначити, що незважаючи на тип лікарні якість медичної допомоги скрізь на

одному рівні. Найчастіше у німецьких лікарнях працюють лікарі загального

профілю, які не мають конкретної спеціалізації та контролюються досвідченими

та вузькоспеціалізованими фахівцями. Без прив’язки до свого місця проживання

хвора людина має можливість у якій лікарні лікуватись. Також у лікарнях

Німеччини медична допомога надається в умовах повного та часткового

стаціонару, існує догоспітальне та післягоспітальне лікування [191, 192].

У Німеччині особливе місце займають університетські лікарні, які

знаходяться при всіх вищих медичних навчальних закладах. В університетських

лікарнях Німеччини здійснюється лікування та розробка нових лікувальних

методів. Більша частина університетських лікарень мають значну територіальну

ділянку та формують медичні кампуси із розвиненою власною обслуговуючою

інфраструктурою (магазини, пошта, ресторани, перукарні тощо).

Щодо лікування дитячої категорії населення, то у німецькій медичній

системі до неї особливе ставлення та вимоги. Цим питанням опікується

організація дитячих лікарень та відділень Німеччини, робоча група

Федерального нагляду за дитячими лікарнями, німецька академія дитячої та

підліткової медицини, які впровадили низку критеріїв щодо рівня якості

дитячого госпітального обслуговування. До зазначених якісних критеріїв

віднесено: специфічні вимоги до лікарського та допоміжного персоналу

лікарень; правила влаштування лікувальних приміщень та технічного

устаткування; потреба участі у заходах із забезпечення якісних результатів 192,

193.

В Німеччині, як і у Франції, більшість лікарень є універсальними і не

розподіляються за віковою категорією пацієнтів − в країні відокремлено лише 22

123

лікарні, які спеціалізовані виключно на лікування дітей. Серед цих лікарень

найбільш відомими і всесвітньо визнаними вважаються: Університетська

лікарня Шаріте, лікарня HELIOS, лікарня ім. П. Герхарда, клінічний центр

Фрідріхсхафен, клініка Едуардус, центр інтегративної медицини CIM, клінічний

центр GKH, клініка Schwarzwald-Baar, Університетська клініка в м. Майнц та ін.

(рис. 1.13) 192, 193.

Отже у Німеччині сумарно налічується приблизно 436 інтегрованих

відділень дитячої та підліткової медицини та окремих дитячих лікарень.

Необхідно відмітити особливе ставлення та вимоги до архітектурного

проектування і функціонування дитячих лікарень у Німеччині, які комплексно

спрямовані на створення для дітей комфортних і оптимальних умов під час

перебування на лікуванні: дизайн сучасної медичної техніки ретельно

розроблений і адаптований до ергономічних можливостей та потреб дітей;

розвиваються та впроваджуються новітні методи сімейного лікування, які

базуються на максимальному залучені батьків до найшвидшого та ефективного

процесу одужання дитини. Для лікування діточок у німецьких лікарнях

педіатричного профілю створено обрання вибору типу госпітальної допомоги:

амбулаторно у стаціонар денного перебування чи на цілодобове госпітальне

лікування. Сучасним та адаптованим є дизайн дитячих палат у німецьких

лікарнях, які переважно пофарбовані у життєрадісні яскраві кольори, нагадують

дитині інтер'єр домашньої кімнати.

Окремо слід наголосити, що у дитячій палаті обов'язково передбачено

спальне місце для мами (родича), що сприяє процесу адаптації дитини до

лікарняних умов, психологічному та фізичному комфорту батьків. У

педіатричних клініках Німеччини багато уваги архітектори приділяють

формуванню як індивідуального простору для маленьких пацієнтів, так і

громадському, створюючи багатоповерхові атріумні холи, зимові сади, зони для

ігор, що у сукупності сприяє тому, що діти забувають що знаходяться у

лікарняному закладі і сприймають час свого лікування як нову захоплюючу гру.

Містобудівна система дитячих закладів охорони здоров'я США та Франції

124

1.13 Містобудівна система закладів охорони здоров'я Німеччини та Великої Британії

125

Наступна модель − модель Беверіджа впроваджена у систему охорони

здоров’я більшості країн Скандинавії, Південної Європи (зокрема у Греції,

Португалії, Іспанії), у Ірландії і Великобританії. Модель передбачає фінансове

забезпечення медичної галузі здебільшого із бюджету держави, який передбачає

збір коштів за допомогою податкової системи на різних рівнях (центральний,

регіональний або місцевий). Уніфікований обсяг медичної допомоги досягнуто

через охоплення громадян загальним медичним страхуванням. Контроль та

розподіл бюджетних коштів на медичні заклади та установи здійснюють

регіональні структури охорони здоров’я 194.

Національна служба охорони здоров'я (NHS) є відповідальним органом за

організацію та діяльність медичної сфери у Сполученому Королівстві. До її

складу входять Національна служба охорони здоров'я Великобританії, Уельсу,

Шотландії та Служба охорони здоров'я і соціального забезпечення, яка

відповідає за медицину на території Північної Ірландії. Зазначені служби

володіють автономією та є підлеглими уряду тих частин Великобританії, в яких

вони розташовані. Головним керуючим органом структури системи охорони

здоров'я у Об’єднаному Королівстві виступає урядовий Департамент охорони

здоров'я. У обов’язки департаменту входить створення та здійснення

централізованого контролю законодавчих документів та нормативних актів у

медичній сфері. Більш детальні та уточнюючи рішення приймають місцеві

підрозділи служби NHS на території локальних рівнів держави. Важливу

об’єднуючу роль між двома організаційними рівнями системи охорони здоров'я

Великобританії виконує Стратегічне управління охороною здоров'я. Медична

допомога у Об'єднаному Королівстві розподілена на два рівні: первинний та

вторинний рівень медичного обслуговування населення. Обидва рівня медичної

допомоги забезпечують локальні підрозділи структури NHS, які об’єднуються у

трасти, підкорені регіональним органам стратегічного управління охороною

здоров'я 194.

Слід зазначити, що рівень первинної медичної допомоги у Великобританії,

в аспекті розподілу пацієнтів на вікові групи, є універсальним, який уявляє

126

собою найбільш розвинену мережу лікувальних закладів держави. Діяльність

первинного рівня здійснюється у множині офісів лікарів загальної практики, у

стоматологічних і офтальмологічних кабінетах, а також у амбулаторних

хірургічних відділеннях. На рівні вторинного рівня медичного обслуговування

передбачено надання спеціалізованої медичної допомоги у лікарнях та

амбулаторіях, медичні консультації психологів та психіатрів. Слід відмітити, що

у Великобританії, як і у Франції та у своїй більшості у Німеччині, відсутня

окрема дитяча спеціалізація у мережі закладів первинної та вторинно ланки

медичного обслуговування населення країни.

Медичні трасти Великобританії, у залежності від спектру медичної

діяльності, розподіллено на групи. Найбільша та головна група об’єднала в собі

152 трасти первинної мережі, в обов’язок яких входить забезпечення населення

країни первинною медичною допомогою. Траст закладів первинного медичного

рівня відповідає за організацію та якість роботи 29000 лікарів загальної

практичної діяльності та 18000 стоматологів; надає пацієнтам невідкладну

допомогу, у випадку їх направлення із інших медичних закладів державної або

приватної форми власності; відповідають за організацію роз’яснень щодо

профілактичних заходів на первинному і вторинному рівнях; здійснюють

моніторинг епідеміологічної ситуації та вакцинації громадян. Слід зазначити, що

розглянуті трасти у своєї сукупності формують підґрунтя та базис NHS,

витрачаючи близько 80% від всього фінансування системи охорони здоров'я

Великобританії. Трасти первинної ланки мають право застосовувати аутсорсинг,

тобто залучати у випадку необхідності приватні медичні заклади з метою більш

раціонального розподілу ресурсів. Даний підхід є результативним у випадках,

коли необхідне медичне втручання відноситься до розряду невідкладних, а у всіх

доступних державних закладах можливості його виконання з тих чи інших

причин обмежені 195.

Окрім трастів первинної медичної допомоги у Великобританії

функціонують: трасти невідкладної допомоги (Acute trusts), які забезпечують

функціонування закладів нетривалої медичної допомоги − лікарні швидкої

127

допомоги, пологові будинки, рентген-діагностичні лабораторії; трасти

забезпечення (Care trusts), які працюють одночасно в охороні здоров'я та в

соціальній сфері; трасти психічного здоров'я (Mental health trusts); трасти

швидкої медичної допомоги (Ambulance trusts) та ін. 195. До складу лікарняних

трастів (Hospital trusts) у 2017 році увійшло 1920 лікарень 196.

Щодо приватного сектору англійської медичної сфери, то він охоплює

значно менший від NHS відсоток, хоча в ньому існують весь спектр медичних

послуг та він представляє рівноцінну аналогію державним лікувальним

закладам. В країні існують чисельні приватні амбулаторії та клініки, кабінети

окремих фахівців та повноцінні лікарняні заклади. Слід відмітити, що у

приватному сегменті англійської медицини особливу популярність у британців

викликає медичне обслуговування на рівні вторинної медичної ланки і тому

Об'єднане Королівство сьогодні налічує більш ніж 300 приватних лікарняних

закладів 196.

Лікарня Great Ormond Street Hospital, побудована у 1852 році у центральній

частині Лондона, сьогодні є однією із найстаріших і водночас найкращих

дитячих лікарень Великобританії (див. рис. 1.13). У 2017 році на лікарняній

території почалося будівництво нового лікарняного корпусу, площею понад

23 тис. м2. Роботи з розширення та модернізації лікарняного комплексу

виконуються за проектом і під керівництвом архітектурної майстерні John Sisk

BDP. Оригінальне та контекстуальне архітектурне рішення з концепції

формування чотирьох будівель, дозволило значно збільшити загальну площу

лікарняного комплексу і при цьому цілком зберегти та підтримати історичний

масштаб характерний оточенню вулиці Ормонд-стріт 197. Іншими прикладами

відомих та кращих дитячих лікарняних закладів у Англії слугують Дитяча

лікарня Рендалл і Університетська лікарня Саутенда NHS 198.

Підводячи підсумок аналізу організації містобудівної системи охорони

здоров'я Великої Британії (країни з державним фінансуванням медичної сфери,

як і в Україні), необхідно підкреслити її найкращі риси: забезпечення більшості

громадян держави безкоштовною медичною допомогою, розвинутий рівень

128

мереж первинної та вторинної ланки медичного обслуговування, сучасна якість

обладнання та облаштування лікарняних закладів тощо. При цьому у

британському медичному секторі існують величезні невирішені проблеми,

головною з яких слід назвати потребу у тривалому очікуванні лікарняного

прийому. Іноді час очікування дійсно виявляється критичним, зокрема у випадку

потреби у екстреній або невідкладній медичній допомозі хворому необхідно

чекати до 5 годин черги, а у потребі у складному операційному втручанні час

очікування складає понад 6 місяців 199. Ці явища пов'язані з максимальним

ущільненням та скороченням кількості лікарняних закладів, постійним

збільшенням професійних навантажень лікарів і загальною тенденцією старіння

населення 200. Отже сьогодні Великобританія, як і більшість інших світових

країн, знаходиться у кризисній ситуації в медичній сфері, яка зокрема викликана

виключно державним фінансуванням, збільшенням потреб на витрати для

забезпечення роботи та модернізацію чисельних лікувальних закладів. Для

виходу з кризисної ситуації урядом Великобританії розроблена державна

програма по збільшенню обсягів надання ПМД для профілактичних заходів

щодо загострення стану здоров'я, зменшення кількості малоефективних

лікарняних закладів, ущільнення чисельності лікарняних установ через їх

об’єднання в потужні медичні комплекси з сучасним медичним обладнанням,

ліквідація окремих лікарняних спеціалізацій, зменшення кількості ліжкового

фонду та терміну перебування у стаціонарах 200.

Ще одним підтипом організації медичної сфери із виключно державним

фінансуванням є радянська система, побудована за моделлю М. Семашка.

Модель заснована на ідеї уведення загальних податків, контролю держави за

допомогою централізації планування діяльності, передбачає охоплення всього

населення країни безкоштовною медичною допомогою, має можливість

ефективної роботи при умові достатнього фінансування, характерна відсутність

приватного сегменту. Розподіл ресурсів бюджету відбувається спираючись на

прогнозні потреби населення, що призводить до неефективного використання

ресурсів, дефіциту у більшості галузевих напрямків. До головних недоліків

129

моделі слід віднести характерну наявність бюрократичних і адміністративно-

командних методів розвитку та керування медичною системою, ігнорування

питань модернізації важелів менеджменту та економіки керування 201.

До держав, в яких тривалий час функціонувала система медицини

заснована на організаційній моделі Семашка, відносяться країни колишнього

Радянського Союзу, країни СНД, деякі країни Східної Європи. Сьогодні

більшість з цих держав знаходяться на різних сходинках реконструкції системи

та поступовим освоєнням та інтеграцією елементів соціального страхування або

комбінованих систем. Зокрема до засад страхового підходу у медичній сфері

рухається низка пострадянських держав, а саме Грузія, Молдова, Литва, Естонія,

Росія, Киргизстан 202. Одними із найбільш вдалих країн, які проводять

медичну реформу, визнані Молдова і Естонія 203−205. Слід відмітити, що

сьогодні в Україні система охорони здоров'я продовжує функціонувати за

радянською моделлю М. Семашко, яка, нажаль, потребує значних фінансових

ресурсів для підтримки функціонування системи, її матеріально-технічного

оновлення та модернізації. Беручи до уваги економічні реалії країни, а також

інші аспекти (демографічні, соціальні, містобудівні тощо), Україна потребує

впровадження нової форми фінансування сфери охорони здоров'я, пошук якої

відбувається в межах реформаторських кроків.

1.5. Сучасні світові тенденції розвитку медичних закладів

Для встановлення світових тенденцій з архітектурно-містобудівного

проектування та розвитку системи охорони здоров'я, виявлення особливостей

функціонування дитячих лікувальних закладів і комплексів у складі загальної

містобудівної системи, доцільно звернутися до досвіду та перспектив розвитку

країн-лідерів з світового рейтингу, складеного за критерієм ефективності і якості

організації і функціонування системи охорони здоров'я, з врахуванням

показників тривалості життя, витрат на охорону здоров’я, динаміки змін цих

показників 178. Згідно даних агентства Bloomberg, за переліченими критеріями

130

останні роки у світі лідируюче місце займає медична сфера у Гонконзі. Сьогодні

Гонконг уявляє собою окрему адміністративну районну одиницю у Китайській

Народній Республіці, а також є одним із головних центрів фінансового світу

азіатських країн та інших світових країн. Гонконг територіально розміщений на

Коулунському побережжі. Країна зі сторони заходу, півдня та сходу оточується

водами Південно-Китайського моря. Територія країни складається з понад 260

острівних осередків, з яких найбільшими вважається Гонконг, Лантау та Ламма.

З цих островів Гонконг є місцем розміщення та зосередження всіх установ

державної влади і управління, а також виконує функції фінансового центру. З

північного боку Гонконг граничить із особливою територією економічної зони

Шеньчжень, яка входить до складу китайської території Гуандун. Територію

Гонконгу розділено на 3 складові: острів Гонконг, Нові Території та Колун. Слід

відмітити, що значний відсоток земель у Гонконзі сьогодні є неосвоєним, тому

що має велику кількість пагорбів та гір із значними схилами. По цій причині

лише 25% або 1105 км² із загальної території Гонконгу сьогодні вважаються

освоєними. Всі інші частини земель покриті зеленими насадженнями та

приблизно 40% території мають статус охоронних зон або заповідників.

Виходячи з цього, значну частку території з міською забудовою містять півострів

Коулун, північне узбережжя острову Гонконг та населені пункти розосереджено

розміщені повздовж земель Нових Територй 206.

Гонконгські заклади лікарняного профілю розподіллено за двома

категоріями, а саме державний і приватний вид. Особливість побудови медичної

системи Гонконгу на містобудівному рівні є те, шо вона складається із 7

складових кластерів, які об’єднують 43 лікарень державного виду і 11 приватних

лікарняних закладів, а також 49 амбулаторних клінічних закладів із

спеціалізацією і 73 амбулаторні клініки загального профілю. До кластеру

Східного Гонконгу увійшли території Східного та Ваньчайського округів, які

налічують шість лікарняних закладів та 1 дитячу лікарню (Дитяча лікарня

Гонконгу), із загальною кількістю у 3015 койко-місць. До кластеру Західного

Гонконгу входять Центральний, Західний та Південний округи із 6 лікарнями

131

(3163 койко-місць) та однією 1 дитячою лікарнею (Дитяча лікарня герцогині

Кентської). До кластеру Центральний Коулун входять округ Яучіммон та

Коулун-Сіті, в яких розташовані 6 лікарняних закладів з 3565 лікарняними

ліжками. До складу кластеру Східний Коулун увішли Куньтхон та Сайкун із

трьома лікарнями з 2235 лікарняними ліжками. До кластеру Західний Коулун

входять Яучіммонський, Вонтайсіньський, Самсёйпоуський, Кхуайчхінський та

Чхюньваньський округи, які сумарно містять вісім лікарняних закладів або 6692

койко-місця. До кластеру Східних Нових Територій увійшли Сатхіньський,

Тайпоуський, Північний та Сайкунський округи, в яких розташовані сім

лікарняних закладів з сумарними 3977 лікарняними ліжками. До кластеру

Західних Нових Територій входять Тхюньмуньський та Юньлонський округи,

які мають чотири лікарняних закладів з 3905 лікарняними ліжками (рис. 1.14)

207.

Формування медичних кластерів при містобудівній організації охорони

здоров'я в Гонконзі − перша тенденція, на яку слід звернути увагу. Поняття

кластер (англ. cluster − гроно, скупчення) розповсюджений термін у системології,

економіці, інформатиці та IT, математиці, астрономії, музиці, хімії, фізиці,

біології, епідеміології та в загальному сенсі позначає групу однакових або

подібних елементів, зібраних разом або близько один до одного 208; об'єднання

в систему однорідних одиниць 209. Всю територію Гонконгу розділено на 7

автономних зон (кластерів), в кожній з яких організація охорони здоров'я

передбачає взаємодію всіх складових елементів (медичних закладів первинного

та вторинного рівня допомоги, науково-освітніх медичних закладів,

фармацевтичних та ін. виробників, медичних працівників та пацієнтів) з метою

ефективної та якісної роботи, розвитку та оновлення.

Більшість лікарняних закладів у Гонконзі були зведені в період 1960-1990

років, найстарішою лікарнею є побудована у 1898 році Лікарня Святого Павла,

а найновішою - зведена у 2013 році Лікарня Північного Лантау. Із-за природних

особливостей території значна частина лікарень має компактну забудову ділянки

у вигляді багатоповерхової централізованої будівлі 210.

132

1.14 Архітектурно-містобудівні тенденції проектування медичних закладів Гонконгу

133

Головною лікарнею у Гонконзі прийнято вважати державну Лікарню

Королеви Мері, яка була зведена в 1937 році (див. рис. 1.14). Ця лікарня здобула

подальшу модернізацію в 1955 та в 1983 роках. Головний корпус лікарні

представляє собою двадцяти восьми поверхову вежу (137 м), який є найвищим

серед лікарень на території Азії. Лікарня Королеви Мері містить 1400 койко-

місць та виконує роль головної клінічної бази медичного факультету в

гонконгському Університеті 211.

Однією з особливостей системи охорони здоров'я Гонконгу є постійне

оновлення та реконструкція усіх лікувальних закладів мережі із впровадженням

та інтеграцією інноваційних технологій, зокрема цифрових, розумних систем, які

в комплексі дозволяють сформувати сучасну розумну лікарню або smart hospital

212. Слід зазначити, що процеси автоматизації та діджиталізації медичної

галузі стають все більш актуальними та перспективними завданнями для

світових країн. Останні інноваційні технології у галузі проведення лікувальних

процесів дозволяють поєднувати величезний масив інформації, у тому числі за

допомогою технологій хмарних обчислень та зберігань, методів машинного

навчання, впроваджень рішень системи штучного інтелекту.

Ідея smart hospital ставить на меті формування цілісного інформаційного

середовища у медичній галузі, яке формується на основі автоматизації низки

медичних процесів (основного, спеціалізованого і допоміжного характеру), які у

подальшому дозволяють можливість проведення обміну інформації на різних

рівнях (федеральному, муніципальному, регіональному). Слід зазначити, що

проведення автоматизації даних у гонконгських лікарнях розпочинається з часу

запису хворого до лікарняного закладу та продовжується автоматичним

внесенням інформації щодо показників здоров'я пацієнта шляхом допоміжних

пристроїв (електронні браслети, роботизація операційних приміщень тощо)

212.

Всі окреслені інноваційні технології лікарень потребують вирішення

певних вимог щодо архітектурно-планувальної структури медичних приміщень

та закладів в цілому. Необхідно враховувати потребу у створені та розміщені

134

серверів і моніторингових систем, особливі розміри потребують операційні

приміщення зі роботизованим обладнанням тощо.

Наступна країна-лідер з якості охорони здоров'я − Сінгапур 178.

Відмінність Сінгапуру полягає в тому, що це місто-держава, яка розташована на

острівних територіях у Південно-Східній частині Азії. Острова Сінгапуру з

півдня відокремлені від території Малайського півострова водою смугою

Джохорської протоки, межуючи із Малайзійською і Індонезійською країнами.

Загальна площа території Сінгапуру складає лише 724 км2. Завдячуючи

уведенню у 1960 році державної програми з намиву земельної ділянки, загальна

площа Сінгапуру щорічно збільшується 213.

Територія Сінгапуру сьогодні розкинулася на площині 63 островів, з яких

найбільшими вважаються головний острів Сінгапур, а також Теконг-Бесар, Убін,

Брани, Судонг, Сентоса та Семакау. Кількість населення у Сінгапурі сягає 6

мільйонів людей, серед яких 75% складає китайська етнічна група, 14% - малайці

та 7% - тамільці 214. Державний бюджет на медичну сферу у Сінгапурі є

найнижчим у порівняні із іншими розвиненими та передбачає лише 4,7% від

ВВП, при цьому уряду країни вдається утримувати організацію забезпечення

медичним обслуговуванням громадян у стані, який викликає повагу та

захоплення. Зокрема у Сінгапурі спостерігається найнижчі серед країн світу

показники дитячої смертності, а саме 2 випадки на 1 тисячу дітей народжених

живими 215. Країна займає шосту сходинку за показником тривалості життя

чоловіків та четверте місце жіночого життєвого шляху 216.

Організацією медичної сфери у Сінгапурі опікується Міністерство

охорони здоров’я. За сприянням держави у країні працює універсальне медичне

страхування громадян, яке передбачає індивідуальну відповідальність населення

за стан власного здоров’я. З цієї позиції кожен пацієнт сплачує близько 20%

вартості лікування, що в свою чергу стимулює кожного сінгапурця у

зацікавленості економії фінансових ресурсів 214.

Здійснення контролю, безпеки і та якості медичної допомоги входить у

функції Інспекції охорони здоров’я. Цей виконавчий орган виконує свої функції

135

спираючись на критерії та стандарти щодо оцінки якості і безпеки, які були

розроблені та затверджені в країнах ЄС і Сполучених Штатах.

Рівень первинного медичного обслуговування у Сінгапурі здійснюється

лікарями загального профілю у чисельних закладах державної та приватної

форми власності, до кількості яких входять 18 державних поліклінічних закладів

і більш 1500 лікувальних організацій приватного підпорядкування. Державні

поліклінічні установи надають первинну медичну допомогу, здійснюють

профілактичне та амбулаторне лікування, викладають основи медичної та

санітарної освіти, забезпечують процес після стаціонарного лікування,

проводять імунізацію населення, а також пропонують діагностичну і

фармацевтичну допомогу. Слід відмітити, що державні поліклініки

задовольняють близько 20 відсотків від загальної потреби у первинній ланці та

близько 80 відсотків припадає на діяльність приватних практик лікарів та

комерційні медичні центри 217.

Специфічні особливості госпітального рівня у Сінгапурі виявляються в

тому, що всі державні лікарняні заклади розділено на два види - угрупування

національної охорони здоров’я і служба охорони здоров’я. Це організаційне

розмежування було виконано з метою уведення вертикальної інтеграції медичної

допомоги з розширенням взаємних відносин між ними на шляху розвитку

конкуренції та стимулів щодо інноваційного якісного зростання рівня медичного

обслуговування. Отже всі лікарняні заклади і спеціалізовані медичні центри

Сінгапуру організовані на зразок приватних установ, але із повним

підпорядкуванням державі.

Містобудівна система закладів охорони здоров'я у Сінгапурі складається із

5 державних багатопрофільних лікарень, державної психіатричної лікарні,

державної дитячої і жіночої лікарні, 13 комерційних лікарень з повним

державним контролем, 9 приватних лікарень, 6 національних центрів з лікування

онкологічних хвороб, а також проблем серця, очей, шкіри, невропатології,

стоматології (рис. 1.15).

136

Рис. 1.15 Архітектурно-містобудівні тенденції проектування медичних закладів

Сінгапуру

137

Загальна пропускна спроможність 85 відсотків державних лікарняних

закладів та спеціалізованих медичних центрів коливається у межах 185-2010

койко-місць, у той час як приватні лікарні здатні забезпечити близько 20-345

місць стаціонару. У середньому час лікування у державних лікарняних

структурах становить 6 днів, а усереднена заповнюваність госпіталів

наближується до 84% 218.

Початок високих результатів і найвищих сходинок у світовому розподілі

результатів медичної діяльності, Сінгапур започаткував на початку 2000 року. В

цей період уряд країни зрозумів, що діяльність лідируючої галузі

(мікроелектроніки), завдяки якій Сінгапур увійшов до числа найбагатших

світових держав, поступово зменшує економічні результати та ефективність. Для

упередження розгортання подальшого кризисного становища, керівництво

сінгапурським урядом обрало перспективним державним напрямком розвиток

біології, біотехнології та медицини.

Без існування сінгапурських наукових доробок та традицій в зазначених

галузях, країна залучила кращих фахівців з усього світу, лауреатів Нобелівської

премії, створивши в 2004 році інноваційний науково-дослідницький комплекс

Біополіс, який на той час став найбільшим світовим біотехнологічним кластером,

у складі якого працювали дев'ять біотехнологічних та фармакологічних НДІ

(див. рис. 1.15).

У науково-медичному поселені, яке охопило дев’ять корпусів із загальна

площа яких складає 220 тисяч м2, стало платформою для праці близько 4 тисяч

вчених. Інноваційний комплекс розмістили в сінгапурському парку поряд з

Державним університетом, Політехнічним інститутом, Національним

університетським госпіталем і Міністерством освіти 219. Тобто в Сінгапурі

вдалося з нуля започаткувати місце розвитку біомедицини, створивши

екологічний інкубатор лікувальних технологій.

Наступна тенденція розвитку медичних закладів, яка характерна для

Сінгапуру та інших країн з розвинутою системою охорони здоров'я, полягає у

дослідженні, розробці та інтеграції передового медичного обладнання та

138

технологічних рішень. З цієї позиції у Сінгапурі вперше у світі відкрили

Інтегрований операційний центр, при будівництві якого було використано

останні досягнення у сфері цифрових та інформаційних технологій. Серед

оснащення та обладнання лікувального центру було установлено апаратуру для

проведення новітніх високоточних радіохірургічних операцій з використанням

інноваційного візуального обладнання, а також інтраопераційної магнітно-

резонансної томографії тощо.

Нові технології забезпечують широку доступність лікарів до всього

спектру інформаційних джерел (з діагностичного до реабілітаційного етапів) та

дозволяють отримувати найкращі подальші заходи, комбінуючи можливі

різновиди лікувального процесу. Сінгапурський операційний центр є яскравим

прикладом медичного закладу із впровадженою системою інтелектуального

лікування, до складу якої включено п’ять ієрархічних етапів. Вся інформація

щодо пацієнтів, хід динаміки операційного процесу відбуваються із

використанням найпотужнішої відео підтримки, завдяки чому з’являється

можливість отримання консультації з потрібним лікарем-спеціалістом та

одночасно ефективно навчати студентів-медиків у режимі реальних відносин,

складнощів та часу 220.

Інша особливість сінгапурської архітектури закладів охорони здоров'я

полягає у використанні інноваційних принципів проектування на екологічних

засадах. Зокрема вдалою ілюстрацією екологічного та енергетично бережливого

будівництва медичних закладів може слугувати Сінгапурські лікарні Ng Teng

Fong (NTFGH) і Jurong (JCH). Вони були запроектовані архітектурним бюро CPG

Corporation та зведені у 2015 році (див. рис. 1.15). Державні лікарняні заклади,

які у сукупності налічують близько 1100 койко-місць, були одними з перших

медичних об’єктів, які з’явились у Сінгапурі завдяки урядовій програмі

Генерального плану з вдосконалення охорони здоров’я.

Ця програма передбачала забезпечення громадян Сінгапуру найкращим та

комплексним медичним обслуговуванням, яке потребувало об’єднання служби

екстреної, невідкладної, амбулаторної допомоги у одному комплексі з лікарнею

139

багатопрофільною типу. 8-и та 16-и поверхові будівлі лікарні призначені для

виконання функцій невідкладного медичного обслуговування, будівля з 12-

поверхів призначена для пацієнтів які потребують довгострокового лікування,

реабілітації і паліативного догляду. Територія лікарняного комплексу дуже

компактна по причині розташування в ущільненому середовищі міста, саме тому

у проекті архітектори активно використали різні види озеленень і облаштування

земельної ділянки, створивши відчуття оазису у забудованих міських джунглях

221.

Екологічний проектний підхід з використанням передових інженерних

технологій, дозволяють лікарням Ng Teng Fong і Jurong використовувати на 37

відсотків менш енергетичних ресурсів у порівнянні із звичайною сінгапурською

лікарнею та приблизно на 68 відсотків менш ніж американська

середньостатистична лікарня 221. У багатоповерхових лікарнях Ng Teng Fong

створено умови для пацієнтів індивідуально відкривати вікна у своїх палатах, а

також передбачено природну вентиляцію будівлі. Сонячні батареї, розміщені

уздовж лікарняних фасадів, дозволяють накопичувати електрику, забезпечуючи

будівлю освітленням, рекуперацією теплових потоків, а також відповідаючи за

дію теплових насосів та теплових обмінників, які дозволяють підтримувати

необхідну температуру.

Система контролю кондиціювання регулює рівень поточного

енергетичного використання системи, а завдяки сонячним тепловим колекторам

відбувається 100% забезпечення потреби будівлі у гарячій воді, фільтраційні

пристрої обробляють каналізаційні відходи для багаторазового використання. У

лікарняному комплексі Ng Teng Fong впроваджено системи збору опадів,

світлодіодного світла із датчиками рівня денного освітлення та руху, обладнання

для моніторингу та управління будівлями, уведено різні рівні режимів зайнятості

у приміщеннях з нічним режимом відпочинку з метою економного і

раціонального витрачання енергетичних ресурсів 221.

На енергоефективність, безумовно, впливає унікально запроектована

об’ємно-просторова форма лікарняного комплексу, яка враховує аеродинаміку.

140

Особлива форма, поєднана із воронкоподібною побудовою поверхових профілів

дозволила забезпечити природне переміщення та оновлення у будівлі свіжого

повітря. Природня вентиляція здійснюється приблизно у 70% загальних

лікарняних площ медичного комплексу Ng Teng Fong у тому числі завдяки

врахуванню архітекторами природно-кліматичної особливості ділянки, для якої

характерні повітряні потоки бризів у часи сезону мусонів у Сінгапурі. Як

наслідок близько 80% стаціонарних приміщень лікарні отримують пасивне

охолодження та природню вентиляцію з додатковим невеликим використанням

штучного вентилювання.

Під час сінгапурського сезону туманів, усі лікарняні віконні отвори

закрити та у лікарні використовується централізована фільтрувальна система

очищення повітря. З метою запобігання та розповсюдження через повітря

внутрішньо-лікарняних інфекцій, на етапі проектування було використано

комп'ютерне моделювання та обчислення повітряних вітряних, що дозволило

запобігти проходження вітряного потоку через декілька палатних приміщень

221.

Для вирішення питань забезпечення необхідного рівня затінювання на

шляху зменшення виблискування та перегріву від сонячних променів,

архітекторами було вдало використано географічне розміщення країни

неподалік екватору. Особливість екваторіального розміщення полягає в тому, що

сонце майже не змінює своє упродовж дня і року. Проектом передбачено різні

рівні затінювання, які здійснюються завдяки значним виступам плит

міжповерхових перекрить, влаштуванням регульованих по горизонталі та

вертикалі жалюзі, розсувних сонцезахисних екранів. Всі перелічені заходи

дозволяють отримати затінення близько 60% лікарняних приміщень стаціонару

та службових зон.

Використання зелених насаджень на лікарняній покрівлі, яке було

розміщене поблизу вікон на декількох рівнях лікарняного комплексу

посилювало ефект затінення, дозволяло охолоджувати температуру, а також

здійснювало поглинання речовин, які забруднюють повітря. Система збору води

141

під час дощів дозволяє здійснювати заощадливий полив значної поверхні

озеленення будівлі та її території 221.

Особливої уваги заслуговує система охорони здоров'я Об'єднаних

Арабських Еміратів, як приклад стрімкого розвитку медичної сфери в одній з

багатіших країн світу. Об'єднані Арабські Емірати − федеральна країна на

Близькому Сході, яка об’єднує 7 складових еміратів. Особливість державного

устрою полягає в тому, що кожен емірат являє собою автономну державну

одиницю, в якій присутня власна абсолютна монархія. До переліку арабських

еміратів входять: Дубай, Абу-Дабі, Рас-аль-Хайма, Аджман, Умм-аль-Кайвайн,

Шарджа, Фуджейра.

Держава ОАЕ розташована в південно-західній частині Азії, східній

частині Аравійського півострова. Межує з Саудівською Аравією на заході і

півдні, з Оманом − на південному сході і на північному сході, омивається водами

Перської та Оманської заток. Загальна територія держави − 83 600 км², при цьому

велику частку площі ОАЕ (98%) покриває одна з найбільших світових областей

покрита піском (пустельна місцевість Руб-ель-Халі). Населення Еміратів складає

близько 10 млн. людей, переважна більшість з яких (до 70%) − чоловіки-

робітники з Південної і Південно-Східної Азії 222.

Перша, і тривалий час єдина, лікарня в ОАЕ була побудована у 1960 р.

223. Сьогодні, згідно звіту Міністерства охорони здоров'я ОАЕ, в країні

налічується державних: 92 лікарні, 246 центрів первинної меддопомоги, 67

медичних центрів загального профілю, 11 шкільних медичних центрів, 10

центрів матері та дитини, 110 спеціалізованих пологових відділень; а також 1162

приватних лікарень, медичних центрів і клінік 224. Слід відмітити, що в 2014

р. в Абу-Дабі була побудована перша і єдина спеціалізована жіноча лікарня

Brightpoint Royal Women's Hospital (особливе значення для мусульманської

країни), а в 2016 р. − дитяча лікарня Al Jalilah Hospital в м. Дубай (рис. 1.16) 225,

226.

142

Рис. 1.16 Архітектурно-містобудівні тенденції проектування медичних закладів ОАЕ

143

Цікавою особливістю містобудівної організації системи охорони здоров'я

ОАЕ, також як Гонконгу і Сінгапуру, є максимальне укрупнення медичних

закладів, формування комфортних медичних комплексів з наданням первинної,

багатопрофільної вторинної та спеціалізованої допомоги в одному закладі, без

розподілу за віковою категорією пацієнтів. Укрупнення та комплексність

медичних закладів ОАЕ за останні роки трансформувались у тенденцію

створення медичних містечок, таких як Sheikh Khalifa Medical City, Dubai

Healthcare City, Sharjah Healthcare City 227.

Завдяки активному розвитку сфери охорони здоров'я ОАЕ, її концентрації

у найбільших містах країни, високому рівню якості та інноваційності склалися

сприятливі умови для поширення медичного туризму − лікарні і медичні центри

ОАЕ розраховуються, проектуються і будуються не лише на кількість наявного

населення країни, а також на значний відсоток заможних пацієнтів з інших

держав.

Серед подібних масштабних медичних проектів, які зараз перебувають на

етапі проектування та будівництва, слід відмітити Rashid Medical Complex в

м. Дубай, який заплановано побудувати як першу семизіркову лікарню (див. рис.

1.16). Проект Rashid Medical Complex представляє собою великий містобудівний

медичний комплекс, розподілений на декілька функціональних зон. В північній

частині медичного комплексу заплановано будівництво клінічного блоку з

лікарнею на 900 ліжок, центр удосконалення, центральна лабораторія,

конференц-зал, освітній та дослідницький центр, парковка на 4000 місць.

На південній стороні заплановано розташування реабілітаційного,

комерційного та університетського блоків, які передбачають реабілітаційну

лікарню на 320 ліжок, центр оздоровлення та спортивної медицини,

семизірковий готель на 250 номерів, сімейний готель, магазини, шість

багатоквартирних будинків для працівників лікарень, вілли для лікарів-

консультантів, паркінг на 2400 місць.

Оскільки уряд ОАЕ визнав провідними містобудівними принципами

проектування екологічно чистих міст, головним завданням команди архітекторів

144

постало вирішення питання гармонійного вписування медичного комплексу у

навколишнє середовище. Серед запропонованих екологічних рішень необхідно

підкреслити наступні: зелені дахи, збір та використати опадів, сонячні батареї,

геотермальні системи, склопакети з опором тепловій енергії 228.

Особливої уваги, при проектуванні новітніх медичних комплексів в ОАЕ,

надається впровадженню інноваційних технологій, зокрема системі smart

hospital. Саме впровадження комплексних технологій "розумної лікарні" стає

основою і пріоритетом розвитку системи охорони здоров'я на урядовому рівні.

Зокрема сьогодні в лікарнях ОАЕ, також як в Сінгапурі та Гонконзі, відбувається

перехід на повністю роботизовану систему проведення операційних втручань,

що дозволяє створити максимально стерильні умови у операційних

приміщеннях, мінімізувати ураження людського організму і, як наслідок,

скоротити час перебування пацієнта у стаціонарі і реабілітаційний період.

Окрім зазначеного, сьогодні анонсовано відкриття першої в світі космічної

лікарні Emirates Space Hospital в м. Дубай. Лікарня буде орієнтована на

реалізацію програми UAE Centennial 2071 і Національної космічної програми

(National Space Programme). Лікувальний заклад стане прикладом того, як

телемедицина може використовуватися в майбутньому − не тільки в Земних

лікарнях, але і в космосі − тестування мобільних блоків лікарні планується на

Марсі. Лікування в Emirates Space Hospital буде проводитись з використанням

нанороботів, які здатні самостійно знаходити хворі клітини в організмі і лікувати

їх 229.

145

Висновки до розділу 1

1. Аналіз фундаментальних, прикладних та наукових досліджень з питань

формування закладів охорони здоров'я засвідчив, що головна увага науковців

була сконцентрована на вирішенні проблем архітектурно-містобудівного

проектування лікувальних закладів з окремих спеціалізацій або для певних

територій розташування. Територіально-просторовий розвиток системи закладів

охорони здоров'я досліджувався у контексті комплексного культурно-

побутового обслуговування населення переважно у наукових роботах другої

половини ХХ ст. Питання містобудівного розвитку системи дитячих закладів

охорони здоров'я та лікувальних комплексів на їх основі виявилось не

розкритим.

2. Дослідження зародження і закономірного розвитку медичних закладів

на території України дозволило виявити основні етапи становлення: стародавні

часи, доба Середньовіччя, медицина України у ХІІІ-ХVІІ ст., Новий час, Новітній

період. У стародавні часи початковий розвиток української медицини відбувався

на рівні інших світових медичних осередків (китайський, індійський тощо).

Подальше сповільнення темпу розвитку лікувальної справи на українських

землях було викликано чисельними війнами та епідеміями у добу Середньовіччя.

Період з ХІІІ ст. по Новий час характеризується повільним темпом розвитку

вітчизняної медицини, що пов'язано зі статусом України як периферійних земель

у складі імперій. Значний прогрес та архітектурно-містобудівний розвиток

медицини, формування і розширення типології лікувальних закладів відбулося в

Україні лише у Новітній період.

3. Сьогодні в Україні продовжує функціонувати сформована у радянські

часи розгалужена і громіздка містобудівна система закладів охорони здоров'я,

якій характерний розподіл медичних закладів за категоріями (віковою, зоною

впливу, формою підпорядкування та ін.), що призводить до дублювання

лікувальних функцій у межах однієї території. Комплексний аналіз

територіально-просторового розміщення дитячих лікувальних закладів у містах

України (Київ, Харків, Одеса, Дніпро, Донецьк, Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг,

146

Миколаїв) дозволив виявити їх неоднорідне розгортання у міських структурах, з

характерними ознаками скупченості і концентрації у центральних зонах

поселень. Відсутність поетапної і своєчасної оптимізації системи закладів

охорони здоров'я призвела до завищеної, у порівнянні з європейськими

показниками, кількості лікарень та лікарняних ліжок у державному секторі з

одночасно недорозвинутою приватною сферою медичного обслуговування.

Окрім цього, близько 75% лікарняних ліжок України мають низький потенціал

щодо надання сучасної і якісної медичної допомоги.

4. Досвід містобудівної організації системи охорони здоров'я у провідних

країнах світу (США, Франції, Німеччини та Великобританії) дозволив виявити

залежність розгалуженості та типологічного різноманіття лікувальних закладів в

залежності від моделі фінансування медичної галузі (державної, страхової,

приватної, змішаної). Кожна з розглянутих країн має індивідуальні особливості

організації і проблеми розвитку містобудівної системи закладів охорони

здоров'я, які уряд намагається вирішувати через регулярне проведення

відповідних реформ. Спільними рисами в розглянутих країнах виявлено: акцент

на розгалуженість мережі закладів первинної медичної допомоги, побудованої

на засадах сімейної медицини (без розподілу пацієнтів на дітей і дорослих) з

метою попередження захворюваності і госпіталізації; відсутність окремої

дитячої спеціалізації у більшості лікарень − лікування дітей відбувається у

інтегрованих відділеннях у багатопрофільних стаціонарах лікарняних закладів.

5. Аналіз сучасних тенденцій проектування медичних закладів у країнах-

лідерах сфери охорони здоров'я (Гонконг, Сінгапур, ОАЄ) дозволив виділити

групи тенденцій: містобудівні (кластерна система; компактна забудова;

розвинута мережа первинної ланки; медичні комплекси, містечка), архітектурні

(типологічне різноманіття терапевтичних закладів; індивідуальне проектування;

укрупнення та багатоповерховість; готельний підхід), медичні (сімейна

медицина; багатопрофільність; унікальність дитячої спеціалізації), економічні

(приватна та державно-приватна моделі; конкуренція, як стимул розвитку),

екологічні, технологічно-інноваційні (smart hospital та ін.) (рис. 1.17).

147

1.17 Висновки до розділу 1

148

РОЗДІЛ 2

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ДИТЯЧИХ

ЛІКУВАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ

2.1. Загальні методологічні положення

Чисельна множина медичних закладів, як архітектурно-містобудівна

(матеріально-технічна) складова системи охорони здоров'я, входить до складу

культурно-побутового обслуговування населення в межах загальної

містобудівної системи. Систему охорони здоров'я будь-якої країни, в

архітектурно-містобудівному аспекті, можна уявити як складний механізм,

ефективна робота якого залежить від низки автономних елементів

(адміністративної, основної лікувальної, допоміжної, науково-дослідницької,

освітньої, медично-промислової функції) (рис. 2.1). З цієї позиції, при

дослідженні містобудівної системи закладів охорони здоров'я, питань

об'єднання, взаємної узгодженості та взаємозв'язків складових елементів

доцільно звернутись до системного дослідницького підходу.

До фундаментальних досліджень в галузі системного аналізу відносяться

роботи Г.П. Мельникова 230 та М.І. Сетрова 231. В книзі Системологія і мовні

аспекти кібернетики Г.П. Мельников об'єднав систему в єдине ціле, на відміну

від ін. авторів, які при дослідженні складних систем прагнули розділити їх на

прості елементи або зосереджували увагу на сполучних ланках, на відношенні

(структурі) між частинами цілого. Отже Г.П. Мельников звертає увагу і на

структуру цілого, і на ті властивості, які виникають в кожному елементі завдяки

самому факту існування системи як єдності, і на властивості цілого, що

випливають із своєрідності властивостей елементів, показуючи механізми

взаємоузгодження всіх параметрів системи, що формується при взаємодії із

зовнішнім середовищем. Виявлення цих властивостей і їх першопричини

(детермінанти системи) відкриває можливість для дослідження тих властивостей

складних систем, які, власне, і роблять їх складними 230.

149

Рис. 2.1 Структурно-організаційна модель системи охорони здоров'я та загальної

теорії систем, принципи системного підходу та методи системного аналізу

150

М.І. Сетров в роботі «Загальні принципи організації систем і їх

методологічне значення» розвинув (на основі принципу Ле-Шательє) механізм

підтримки функціонування системи в заданих параметрах шляхом нейтралізації

дисфункцій; розкрив механізм розвитку складної системи на основі

регулятивного зосередження функцій; сформулював критерії організованості

системи; розвинув дослідження інформаційної взаємодії [231].

У фундаментальних працях Людвіга фон Берталанфі 232, 233 та

О. Богданова 234 загальним предметом досліджень теорії систем визначено:

класи, види і типи систем; основні принципи і закономірності поведінки систем;

процеси функціонування та розвитку систем (еволюція, рівновага, адаптація,

регенерація, надповільні та перехідні процеси). До фундаментальних

характеристик системи Л. фон Берталанфі та О. Богданова віднесли: побудова

системи; її склад (підсистеми, елементи); поточний глобальний стан системної

обумовленості; середовище, в межах якого розгортаються всі її процеси. До

загальносистемних принципів і законів відносяться: гіпотеза семіотичної

безперервності; принцип зворотного зв'язку; принцип організаційної

безперервності; принцип сумісності; принцип взаємно-додаткових

співвідношень; закон необхідної різноманітності; закон ієрархічних

компенсацій; принцип моноцентризму; закон мінімуму; принцип зовнішнього

доповнення; теорема про рекурсивні структури; закон розбіжності; закон

досвіду; принцип прогресуючої сегрегації; принцип прогресуючої механізації;

принцип актуалізації функцій (див. рис. 2.1) 235.

За ствердженням Л. фон Берталанфі, загальна теорія систем об'єднала

низку інших наук про системи, які частково мають загальні цілі або методи:

кібернетику, системний аналіз, синергетику, теорію інформації, теорію ігор,

теорію прийняття рішень, топологію, факторний аналіз, системологію 232.

Сьогодні, в межах загального дослідження теорії систем, одночасно існують

альтернативні визначення поняття системи і кожен дослідник використовує цей

термін у залежності від власного контекстного оточення, галузевого напряму

знання і дослідницької мети і цілі. Одні науковці сприймають систему як щось,

151

що має відношення до об'єкту досліджень, інші як певний шлях або процес

(проектування, організація або управління), другі дослідники розглядають

систему як різноманітну сукупність структурної будови. Відмінність поняття

системи від термінів множина і сукупність, виявляється у здатності першої до

упорядкованості, цілісності, наявності закономірності будови, функціонування

та подальшого розвитку або зростання [236]. Термін система, у перекладі з

грецької мови означає ціле, складене з частин або з'єднання, у загальному сенсі

має на увазі множину складових елементів, які формують відносини та зв'язки

між собою, утворюючи як наслідок єдність та цілісність [237]. Поняття системи

передбачає множину взаємно пов'язаних одиниць, які у сукупності створюють

одне цілісне, взаємодіючі з оточенням і поміж собою на шляху досягнення

спільної мети [238].

Теорія систем тісно пов'язана з системним підходом та системним

аналізом. Системний підхід − напрямок методології наукового пізнання, в основі

якого лежить дослідження об'єкта як системи − цілісного комплексу

взаємопов'язаних елементів (І.В. Блауберг, В.М. Садовський, Е.Г. Юдін);

сукупності взаємодіючих об'єктів (Л. фон Берталанфі); сукупності сутностей і

відносин (А.Д. Хол, Р.І. Фейджин, пізній Л. фон Берталанфі) [239]. До основних

принципів системності відносяться: формування цілісності, яка створює умови

для розгляду системи як єдиного утворення та водночас як підсистеми вищих

рівневих сходинок; ієрархію побудови або присутність декількох (хоча б двох)

складових елементів, які розташовані із ієрархічним підпорядкуванням

складових з нижнього рівнів по відношенню до елементів вищих рівнів;

наявність структурної побудови, яка сприяє аналізу системних елементів, їх

взаємозв'язків у конкретній організаційній структурі; множинні ознаки, які

створюють умови для використання безлічі математичних, економічних та

кібернетичних схем та моделей при описі складових елементів або системної

цілісності; системна побудова, як здатність об'єкту формувати усі системні

ознаки (див. рис. 2.1) 239.

152

В цьому сенсі слід розглядати системний аналіз, як один із наукових

методів пізнання, який втілює послідовну діяльність з метою встановлення

внутрішніх зав’язків поміж постійних та змінних елементів системи, яка

досліджується. Системний аналіз базується на комплексі методів, які відносяться

до математичних, загальнонаукових, статистичних, експериментальних та

природничих наук 240.

Системний аналіз широко використовується в різних науках, в тому числі

в архітектурі та містобудування, застосовуючи наступні системні методи і

процедури: абстрагування і конкретизація; аналіз і синтез, індукція і дедукція;

формалізація і конкретизація; композиція і декомпозиція; лінеаризація і

виділення нелінійних складових; структурування і реструктурування;

макетування; реінжиніринг; алгоритмізація; моделювання та експеримент;

програмне управління і регулювання; розпізнавання та ідентифікація;

кластерізація і класифікація; експертне оцінювання і тестування; верифікація

(див. рис. 2.1) 240.

Різні аспекти та питання у дослідженні містобудівних систем різнобічно

розглянуті у чисельних наукових доробках науковців сучасної архітектурно-

містобудівної школи України, зокрема у дослідженнях Дьоміна М.М. 19, 20,

Лаврика Г.І. 21, Тімохіна В.О. 25, 26, Білоконя Ю.М. 16, Фоміна І.О. 28, 29,

Яргіної З.Н. 49, Вадімова В.М. 17, Габреля М.М. 18 тощо, у працях яких

було розкрито різні аспекти просторового та планувального формоутворення,

вивчено динаміку та розвиток множини компонентів та елементів побудови

містобудівного середовища, запропоновані власні пропозиції щодо здійснення

моделювання і контролю, регулювання і управління сучасним розвитком та

зростанням міських поселень та агломерацій, запропоновано концепції

оптимізації складу та структурної побудови.

В.О. Тімохін у дослідженні Архітектура міського розвитку. 7 книг з теорії

містобудування говорить про те, що містобудівна система уявляє собою

складний містобудівний об’єкт проектування, для середовища якого характерна

наявність низки постійних перетворюючих процесів, наслідком яких стає

153

досконаліші та адаптовані містобудівні форми, формується нова містобудівна

діяльність, відбувається еволюція та еволюційна динаміка. За твердженням

В.О. Тімохіна, під містобудівними формами виступають просторово-часові та

територіально-планувальні утворення, які викликають зростання тканини міста,

призводять до змін у структурі каркасів міста, появу еволюційних процесів в

урбанізованих міських ландшафтах та розвиток урбанізованої оболонки

поселень [25, с. 488].

За думкою З.Н. Яргіної, до об’єктів містобудівного дослідження і

проектування включено різноманіття територіальних утворень для яких

характерно схожість та спільні риси просторової побудови, підпорядкованість та

узгодженість розміщення компонентів, які мають сталі територіальні зв’язки

49. Вказана наукова та проектна позиція наділяє містобудівні об’єкти ознаками

цілісної єдності і певної автономії, пропонуючи розглядати їх як містобудівну

систему. За думкою З.Н. Яргіної, містобудівна система уявляє собою цілісність

з просторово-організованих та пов'язаних між собою матеріальних компонентів,

які складають технічно освоєні території, будівлі та споруди, дорожну та

інженерну мережу, у сукупності із природним оточенням, яке формує простір

для перебігу процесів громадської життєдіяльності у різноманітних

територіальних рівнів [49, с. 21]. При цьому мережа уявляє собою складовий і

невід'ємний елемент містобудівної цілісності, групу об'єктів точкового або

лінійного характеру, впорядковано розміщених на розглянутій території.

Л.П. Панова містобудівну систему пропонує розуміти як організовану на

внутрішніх принципових засадах єдність та цілісність, яка об’єднує складові

компоненти у взаємній залежні, виступаючи по відношенню до середовища

оточення і других систем як однина [241].

За думкою В.П. Мироненко, під системою слід розуміти сукупність

елементів, певним чином пов'язаних між собою і утворюючих цілісність.

Система характеризується цілісністю, структурністю, взаємозалежністю

системи і середовища, ієрархічністю, множинністю описів. При цьому

громадське обслуговування населення, розглянуто як системно упорядковану

154

сукупність установ і підприємств, що забезпечують надання населенню послуг і

товарів і розташовані в будівлях і на спеціально обладнаних територіях [242].

М.М. Дьомін, у дослідженні щодо управління розвитком містобудівних

систем, вказував, що предметом містобудівного дослідження і проектування в

дійсності є не технічна система (як матеріальне середовище процесів

життєдіяльності суспільства і виробничо-технологічних процесів), а соціально-

економічна, територіально-виробнича та демоекологічна система населення-

середовище-діяльність [20]. Одна із складових підсистем містобудівної системи

людських поселень, за думкою М.М. Дьоміна, визначена система лікувальних

закладів, яка об’єднує складові медичні заклади (лікарні, диспансери,

амбулаторії, поліклінічні заклади, пологові будинки, молочні кухні, дитячі

будинки, санаторні та курортні заклади тощо).

За думкою В.В. Русіна, який запропонував власне розуміння мережі

медичних закладів, її необхідно сприймати як складну ієрархічну структуру, яка

охоплює у цілісність взаємо підпорядкованих медичних об’єктів, які пов'язані

між собою у територіальному, функціональному та організаційному відношенні.

В.В. Русін впевнений, що у перспективі сукупність лікувальних та

профілактичних установ повинна представляти систему стаціонарних,

амбулаторних та поліклінічних закладів, які орієнтовані на забезпечення

екстреного та планового медичного обслуговування населення [89].

Закон України, який затверджує основи законодавства України про

охорону здоров'я, під мережею закладів охорони здоров'я розглядає множину

лікувальних закладів, призначених для забезпечення потреб громадян в медичній

допомозі у межах окресленої території 243, роз. 1, ст. 3. При цьому мережу

закладів охорони здоров'я державної та комунальної форми власності, потрібно

формувати на основі урахування потреби людей в медичній допомозі та із

забезпеченням високої якості обслуговування, з урахуванням своєчасного,

доступного рівня, з ефективним використанням ресурсів (матеріальні, трудові та

фінансові вкладення) 241.

155

Таким чином, в розглянутих інформаційних джерелах, виявлена

відсутність спроб визначення понять містобудівної системи закладів охорони

здоров'я. З цієї позиції, містобудівну систему закладів охорони здоров'я

пропонується розуміти як складну і динамічну, ієрархічно підпорядковану

багатошарову підсистему загальної містобудівної системи в межах визначеної

території (країни, регіону, області, населеного пункту), яка передбачає

взаємопов'язане територіально-просторове функціонування адміністративних,

основних та допоміжних лікувальних, науково-дослідницьких, медично-

освітніх, медично-промислових закладів і комплексів у складі госпітальних

округів (рис. 2.2).

Визначення містобудівної системи закладів охорони здоров'я як складної

пов'язано з її наступними ознаками: відкритість системи; потреба і здатність до

самоорганізації; ієрархічність та поліструктурність рівнів (мереж первинного,

вторинного та третинного рівнів медичної допомоги) організації;

відтворюваність системи за умов запуску системогенезу.

Динамічність містобудівної системи закладів охорони здоров'я пов'язана з

прискореним розвитком у медичних і фармацевтичних технологіях, методів

лікування і діагностування, роботизацією і комп'ютеризацією лікувальних

процесів. З часом змінюються економічні, соціальні, демографічні та ін.

обставини, в тому числі переважаючий спектр захворюваності та динаміка

кількості населення у процесах урбанізації територій або міграцій. Ці та інші

змінні чинники вимагають корегування та самоорганізації структури

містобудівної системи закладів охорони здоров'я.

Ієрархічна побудова системи в першу чергу виявляється у поступовості і

взаємопов'язаності складових рівнів лікувальних процесів, які пропонується

розглядати як основні та допоміжні лікувальні, а також суміжні (науково-

дослідницькі, медично-освітні, медично-промислові, санаторно-оздоровчі,

адміністративні). Зазначені рівні системи, як динамічної цілісності, потребують

адаптації до мінливих внутрішніх та зовнішніх факторів.

156

Рис. 2.2 Пропозиція структурної організації містобудівної системи закладів охорони

здоров'я

157

Перший і основний ієрархічний рівень містобудівної системи закладів

охорони здоров'я − лікувальний − уявляю собою послідовне і взаємопов'язане

об'єднання основних і допоміжних лікувальних процесів. Організацію основних

лікувальних процесів пропонується розділити на містобудівні мережі закладів

первинного, вторинного і третинного рівнів медичної допомоги. До допоміжних

лікувальних структур віднесено медичні заклади, призначені для супроводження

основних лікувальних процесів, а саме: заклади переливання крові, оптики,

лабораторії та ін. (див. рис. 2.2).

З метою розвантаження та оптимізації містобудівної системи закладів

охорони здоров'я пропонується відокремлення санаторно-оздоровчих закладів у

окрему групу, яка отримує нові потенції розвитку та модернізації знаходячись у

суміжному підпорядкуванні між медичною та туристичною сферами. Такий

організаційний підхід дозволить залучати додаткове як внутрішнє державне

фінансування для об'єктів цієї групи, так і зовнішні ресурси, розвиваючи і

підвищуючи умови формування в Україні так званого медичного туризму.

За межі структури містобудівної системи закладів охорони здоров'я

пропонується винести заклади соціальної сфери (дитячі будинки, інтернати та

ін.), які по інерції продовжують відноситись до сфери охорони здоров'я, тим

самим усугубляючи навантаження на систему, а також позбавляючись

можливості необхідного власного розвитку. Аналізу доцільності

функціонування та відокремлення від сфери охорони здоров'я потребують також

молочні кухні та їх роздавальні заклади − з розвитком та поширенням

промислового виробництва дитячого харчування потреба в організації цих

закладів, їх рентабельності та актуальності викликає сумнів. Припускається

доцільність їх підпорядкування харчовій галузі України.

Повертаючись до розгляду основного лікувального рівня системи,

необхідно охарактеризувати першу сходинку, якою пропонується містобудівна

мережа закладів первинного рівня медичної допомоги − сукупність державних,

комунальних, приватних та комбінованих закладів охорони здоров'я з

первинного медичного обслуговування, розміщених в межах визначеної

158

території з урахуванням своєчасності і доступності для населення. Містобудівну

мережу закладів первинної медичної допомоги пропонується формувати за

допомогою базових та допоміжних типологічних закладів, лікування в яких

повинно відбуватись на засадах сімейної (родинної медицини), тобто без

вікового розподілу пацієнтів. Типологія закладів містобудівної мережі

первинного рівня медичної допомоги буде детально розглянута подалі у

досліджені.

Наступна ієрархічна сходинка − містобудівна мережа закладів вторинного

рівня медичної допомоги, яка представляє собою сукупність державних,

комунальних, приватних та комбінованих закладів охорони здоров'я з надання

вторинного медичного обслуговування (низка лікарень, які відрізняються

ступенем інтенсивності лікування та консультативно-діагностичні медичні

центри вторинної медичної допомоги), розміщених в межах визначеної території

з урахуванням своєчасності, доступності, економічності та ефективності

стаціонарної медичної допомоги.

Пропонується наступна типологія закладів містобудівної мережі

вторинного рівня медичної допомоги: багатопрофільні лікарні інтенсивного

лікування, лікарні відновлювального та планового лікування, лікарні медико-

соціальної допомоги, хоспіси, перинатальні центри (пологові будинки), а також

спеціалізовані консультативно-діагностичні медичні центри вторинної медичної

допомоги, в тому числі стоматологічні, реабілітаційні, логопедичні та ін.

Враховуючі результати аналізу досвіду організації стаціонарної медичної

допомоги у провідних світових країнах, пропонується універсальність лікарень

мережі вторинного рівня медичної допомоги (без розподілу за віковою

категорією пацієнтів, місця проживання), тобто лікування дітей повинно

відбуватися у інтегрованих дитячих відділеннях в усіх типах лікувальних

закладів вторинного рівня.

Такий організаційний підхід дозволить усунути дублювання лікарень на

одній території, значно розширити кількість місць, де може проводитись

лікування дітей, що особливо важливо у малих населених пунктах та у сільській

159

місцевості. Окрім цього, з'явиться можливість скорочення кількості старих та

фізично зношених будівель лікарняних закладів, переклавши їх функції на більш

перспективні щодо реорганізації та оновлення медичні заклади.

Останній лікувальний рівень містобудівної системи закладів охорони

здоров'я − містобудівна мережа закладів третинного рівня медичної допомоги −

сукупність державних, комунальних, приватних та комбінованих закладів

охорони здоров'я з третинного медичного обслуговування (спеціалізованих

лікарень та консультативно-діагностичних медичних центрів третинної

медичної допомоги), розрахованих на обслуговування регіону або країни. До

мережі закладів третинного рівня медичної допомоги пропонується відносити

спеціалізовані лікувальні заклади, а саме лікарні (дитячі, онкологічні,

психіатричні, кардіологічні, трансплантації органів та ін.), університетські

лікарні та спеціалізовані медичні центри третинної медичної допомоги

(консультативно-діагностичні функції, денний стаціонар з певного медичного

профілю).

Отже саме на рівні містобудівної мережі закладів третинного рівня

медичної допомоги пропонується організація і виокремлення лікарень, які

спеціалізовані виключно на лікуванні дітей. Виділення дитячих лікарень на рівні

третинної медичної мережі дозволить формувати дитячі лікувальні заклади за

певним медичним профілем або їх комбінацією, в яких сконцентровано

найкращій медичний персонал та сучасне лікувальне обладнання, а діти можуть

отримати в них обслуговування в незалежності від територіального місця

проживання.

Лікування дітей на третинному рівні медичної допомоги пропонується

також у інтегрованих відділеннях інших спеціалізованих лікарень, наприклад,

онкологічних, кардіологічних, трансплантації органів та інших важливих для

України медичних напрямків, за якими населення нашої держави останні роки

вимушено звертатись у інші країни та нести при цьому значні фінансові витрати.

Інший важливий тип лікарняних закладів, який пропонується у складі

містобудівної мережі третинної медичної допомоги − університетська лікарня −

160

це нове явище для України, яке являє собою перспективний тип медичних

закладів, який в межах однієї території поєднує функції діагностики і лікування

всіх рівнів медичного обслуговування, медичну освіту і науково-дослідницьку

діяльність, а також інноваційно-експерементальні розробки у сфері медичної

промисловості та фармацевтики.

Розглянувши пропозиції щодо загальної структурної побудови основного

лікувального рівня містобудівної системи закладів охорони здоров'я України та

нової типології її складових містобудівних рівнів (мереж) і лікувальних закладів,

які запропоновані у відповідності до стратегічних положень реформи і

прогресивного світового досвіду, необхідно надати визначення і вказати місце у

цій системі її новому елементу − системі дитячих лікувальних комплексів.

Під дитячим лікувальним комплексом у досліджені розуміється

територіально-просторова сукупність лікувальних закладів сімейної медицини,

інтегрованих дитячих відділень у багатопрофільних та спеціалізованих лікарнях,

окремо спеціалізованих дитячих лікарень, функціонально пов’язаних між собою

у межах визначеної території. Тобто дитячий лікувальний комплекс покликаний

на організацію і забезпечення лікування дітей у лікувальних закладах або

інтегрованих дитячих відділеннях, які об'єднані за певними ознаками: за рівнем


компонентів, за профілем спеціалізації.

З цієї позиції у дисертаційній роботі запропоновано наступна класифікація

дитячих лікувальних комплексів: за рівнем медичної допомоги (первинного,

вторинного, третинного рівня медичного обслуговування); за територіальними

межами (країна, госпітальний регіон, госпітальний округ, населений пункт,

міський район); за профілем складових компонентів (лікувальний, лікувально-

освітній, лікувальний науково-дослідний, лікувальний медично-промисловий,

лікувально-комбінований комплекс); за спеціалізацією (онкологічні та ін.) (рис.

2.3).

161

Рис. 2.3 Типологія дитячих лікувальних комплексів

162

Перший запропонований тип дитячого лікувального комплексу, який

відповідає за організацію та проведення лікування дітей на різних рівнях

медичної допомоги, налічує три відповідні підтипи: дитячий лікувальний

комплекс із закладів сімейної медицини на рівні первинної ланки, із інтегрованих

відділень у багатопрофільних лікарнях вторинної госпітальної ланки, дитячих

лікарень та інтегрованих дитячих відділень мережі спеціалізованих лікарень

третинного рівня медичного обслуговування.

Дитячий лікувальний комплекс на рівні містобудівної мережі закладів

первинної медичної допомоги пропонується організувати та розвивати на

засадах сімейної медицини (без вікового розподілу пацієнтів) у різноманітті

лікувальних закладів з обслуговуванням лікарів загальної практики. На рівні

мережі закладів вторинної медичної допомоги організацію дитячого

лікувального комплексу та, відповідно, лікування дітей пропонується у

інтегрованих дитячих відділеннях низки багатопрофільних лікарень, які

відрізняються за ступенем інтенсивності лікування та у консультативно-

діагностичних центрах при цих лікарнях.

На рівні мережі закладів третинної медичної допомоги пропонується

організація дитячого лікувального комплексу у вигляді окремих спеціалізованих

дитячих лікарень, а також інтегрованих дитячих відділень у інші спеціалізовані

лікарні та медичні центрі, які здійснюють свої функції на регіональному та

республіканському рівні.

Під системою дитячих лікувальних комплексів, яке слугує об'єктом

дослідження, розуміється складна і динамічна, ієрархічно підпорядкована

інтегрована підсистема містобудівної системи закладів охорони здоров'я

первинного, вторинного та третинного рівнів медичної допомоги розміщених у

межах визначеної території (країни, регіону, області, населеного пункту), які

передбачають взаємопов'язане територіально-просторове функціонування

основних та допоміжних лікувальних, науково-дослідницьких, медично-

освітніх, медично-промислових, адміністративних закладів у складі

госпітальних округів.

163

Отже метою формування системи дитячих лікувальних комплексів є

організація і забезпечення повного циклу лікування дітей у лікувальних закладах

на первинному, вторинному та третинному рівнях медичного обслуговування у

межах визначеної території (країни, регіону, області, населеного пункту). У

межах дослідження увага сконцентрована на групі основних лікувальних рівнів

(первинна, вторинна, третинна медична допомога) та їх складових закладів, в

яких пропонується організація та проведення лікування дитячої категорії

населення (рис. 2.4).

Лікувальний процес дитячого населення у межах первинного рівня

медичної допомоги пропонується у низці закладів містобудівної мережі

первинної медичної допомоги, які функціонують на засадах родинного або

сімейного медичного обслуговування; на рівні вторинної медичної ланки − у

дитячих відділеннях інтегрованого типу в лікарнях вторинної медичної

допомоги; на рівні третинної медичної ланки − у лікарнях дитячого

спеціалізованого типу, а також в інтегрованих дитячих відділеннях інших

лікарень третинної медичної допомоги.

Для кожної з розглянутих і описаних містобудівних мереж (первинний,

вторинний і третинний медичний рівень) лікувальних закладів окремо

розглядаються зони власного впливу та умови розміщення у структурних та

складових елементах житлової зони містобудівного середовища розпланувань

(житлова група, мікрорайон, житловий район, місто, регіон, країна).

Слід зазначити, що запропонована та розглянута у даному дисертаційному

дослідженні система дитячих лікувальних комплексів володіє системними

властивостями, ознаками та відповідними характеристиками, серед яких

необхідно виділити головні:

− цілісність, яка дозволяє розглядати систему комплексів, створених для

забезпечення лікувального процесу дітячого населення одночасно і як єдине

ціле, і як складову підсистему містобудівної системи закладів охорони здоров'я,

і як множину дитячих лікувальних закладів окремих рівнів медичного

обслуговування;

164

2.4 Структура системи дитячих лікувальних комплексів

165

− ієрархічність побудови, яка передбачає взаємодію основного

лікувального рівня, що складається з трьох ієрархічних містобудівних мереж

лікувальних закладів первинного, вторинного, третинного рівнів медичної

допомоги, які розташовані на основі підпорядкування елементів нижчого рівня

елементам вищого рівня та низки медичних закладів з допоміжного медичного

обслуговування, автономних груп закладів санаторно-курортного лікування,

науково-дослідницької, медично-освітньої, медично-виробничої та

адміністративної функцій;

− структуризація, яка забезпечує систему ознаками організованості

складових елементів та їх частин, формує та упорядковує просторово-

функціональні зв’язки елементів системи, забезпечуючи безперервність та

послідовність надання медичної допомоги;

− відносна автономність та самодостатність, які сприяють визначенню

зовнішніх і внутрішніх меж містобудівної системи дитячих лікувальних

комплексів, розміщених у середовищі населених пунктів, при цьому науково-

дослідні, освітні та промислові заклади, адміністративні заклади та органи

охорони здоров'я виступають як зовнішні об’єкти по відношенню до визначеної

системи, залишаючись при цьому невід'ємними складовими містобудівної

системи охорони здоров'я України;

− комплексність передбачає формування дитячих лікувальних комплексів

зі складу лікувальних закладів різних лікувальних рівнів медичного

обслуговування, забезпечуючи повний цикл лікування дітей;

− кооперація амбулаторних, стаціонарних та допоміжних дитячих

лікувальних закладів в межах одного закладу (або території) є одним з можливих

і ефективних шляхів розвитку медичного обслуговування дітей на госпітальному

рівні системи;

− інтегрованість пов'язана з потребою об'єднання в одному закладі функцій

лікування як дорослих, так і дітей;

− емерджентність, покликана на реорганізацію множини існуючих дитячих

лікувальних закладів у містобудівній системі закладів охорони здоров'я у нову

166

форму − дитячий лікувальний комплекс, що створює умови для

стрибкоподібного якісного вдосконалення за рахунок об’єднання декількох

складових елементів системи з різними властивостями. В наслідок подібного

синтезу вся системна цілісність набуває потенціалу для нового потужного

функціонування.

До емерджентних властивостей системи дитячих лікувальних комплексів

відноситься: збільшення кількості закладів первинного медичного

обслуговування за рахунок концепції сімейної медицини; усунення надмірної

кількості застарілих дитячих лікарень з одночасним оновленням до світових

стандартів спеціалізованих дитячих лікарень; інтеграція дитячих відділень в

універсальні (за віковою ознакою) лікарні вторинної медичної допомоги і тим

самим збільшуючи кількість багатопрофільних лікарняних структур.

Особливість та специфіка системи дитячих лікувальних комплексів

виявляється у тому, що у процесі формування емерджентних кінцевих

результатів, в них приймають участь складові елементи із декількох або

відмінних містобудівних організаційних рівнів (або мереж) містобудівної

системи закладів охорони здоров'я, у тому числі впливають інші суміжні або

допоміжні сфери діяльності, зокрема медично-освітня, науково-дослідницька,

медична промисловість тощо.

Існуючі сьогодні в Україні дитячі лікувальні заклади у переважній

більшості були організовані у радянські часи, як складові елементи

функціонуючої на той час містобудівної системи охорони здоров'я. Слід

зазначити, що в 1982 році було запропоновано методику проведення розрахунків

щодо визначення складу та потужності медичних будівель, яку розробило

Міністерство охорони здоров'я Радянського Союзу при участі Інституту

соціальної гігієни, організації та управління медициною імені М. О. Семашко,

Центрального інституту вдосконалення праці лікарів тощо.

Основу методики проведення розрахунків було покладено принципові

засади щодо організації та функціонування кількості необхідних одиниць того

або іншого лікарського профілю з урахуванням наявних визначених

167

контингентів розповсюджених типів захворювань, з метою формування та

забезпечення необхідних організаційно-функціональних елементів. Таким

чином проводились розрахунки щодо мінімальної необхідності організації

різних типів лікарняних кабінетів чи відділень, а також визначалась потрібна

чисельність лікарських посад та медично-технічного обладнання, що сприяло

умовам здійснення кваліфікованої та якісної медичної допомоги громадянам і

зокрема їх дитячої категорії.

За мінімальну організаційно-функціональну одиницю для розрахунку

палатних відділень у стаціонарах приймались відділення, розраховані на

тридцять, сорок і шістдесят місць, що залежало в тому числі від медичного

профілю. Для обчислення поліклінік за мінімальну розрахункову одиницю

приймалось лікарняний кабінет. Отримані розрахунки слугували основою при

архітектурно-містобудівному проектуванні і формуванні об'ємно-планувальної

структури будівель лікувально-профілактичних закладів [244, 245].

У випадку, коли контингент пацієнтів був недостатнього кількісного рівня

для організації і здійснення функцій повноцінного лікарняного прийому в межах

повної завантаженості лікарського персоналу чи для проектування окремого

палатного відділення у конкретному лікарняному закладі, то у відповідності до

запропонованої розрахункової методики виявлений тип медичної допомоги

передбачалось організовувати на більш високому рівні медичного

обслуговування громадян.

Зазначена розглянута розрахункова методика сприяла визначенню

кількості лікарняних прийомів у поліклінічних закладах, а також необхідного

числа койко-місць для спеціалізованих видів стаціонарів лікарняних закладів,

розрахунки яких проводились для різноманітних організаційних етапів медичної

допомоги населенню та при виконанні умови щодо створення повноцінно-

функціональних структур закладів. Розрізнені по відношенню до лікарських

спеціальностей нормативні показники у визначені потреби кількості прийомів

хворих для консультативного характеру, а також щодо кількості ліжок у

лікарнях, створювали умови для визначення нагальної кількості та типів

168

лікарських посад, мінімуму чисельності населення, при наявності якої доцільно

організовувати самостійні кабінети та відділення різноманітних видів

спеціалізованої медичної допомоги.

Взаємозв’язок розрахункової кількості населення із окремими

компонентами при плануванні міських генеральних планів став основою для

формування мережі будівель лікувального та профілактичного профілю, що

відповідала медично-організаційним вимогам та актуальним потребам громадян

у медичному обслуговуванні в часи уведення розрахункової методики [244].

Основний напрям наукових доробок у галузі поліпшення містобудівної

мережі та системної цілісності закладів охорони здоров'я виявився направленим

на диференціювання нормативних положень щодо потреб у медичному

обслуговувані з її раціональним розподілом на різних рівнях та етапах медичної

допомоги громадянам країни. При цьому слід зауважити, не те що у

дослідженнях д.м.н. В.А. Міняєва і І.В. Полякова було вказано на помилковість

формування однакових нормативів та вимог для різних категорій територій та

міських розпланувань 246, 247.

За їх думкою, достовірнішим виявляється підхід заснований на створені

індивідуальних нормативних показників, які розраховані та діють у сільській

території, відображаюьб потребу у медичній допомозі для мешканців

найкрупніших та крупних, середніх та малих міських поселень. Зазначені

нормативи потрібно формувати з вираховуванням низки факторів та обставин,

зокрема індивідуального географічного розміщення лікувального закладу,

динамічних та мінливих соціальних та демографічних умов та статистичних

даних, змінних показників щодо переважаючих типів захворювань населення у

тій чи іншій місцевості тощо.

В зв'язку з швидкими темпами вдосконалення методів лікування і

медичного обслуговування, переорієнтації основних потреб суспільства, завдань

охорони здоров'я, нормативи потрібно своєчасно оновлювати. Вказані

зауваження медичних науковців були враховані при написанні дисертації та

будуть розкриті у наступних розділах.

169

Наслідки впливу організаційної та функціональної побудови структури

медичної системи на особливості, які виникають при формуванні лікувальних

мереж, типологічних різновидів та архітектурно-планувальних рішень будівель

лікувального призначення були досліджені і розкриті у межах універсальної

причинно-наслідкової моделі, яка була запропонована д.м.н., професором

А. Д. Ярменчуком 248. У зазначеній моделі розкрито коло проблем, завдань та

функцій медичної, продемонстровано взаємний зв'язок між складовими

елементами, визначено межі та передумови організації архітектурно-

планувальних рішень.

За визначенням А. Д. Ярменчука, теоретичний базис створення зазначених

рішень формують головні та засадні щаблі щодо пізнавального розвитку та

основні діалектичні напрями шляху, які починаються із еволюційного та

послідовного розгортання системної цілісності, її складових компонентів та

продовжуючись чисельним, функціональним, якісним та структурним

причинно-наслідковим описом її зв'язків, спираючись на основні принципи,

притаманні діалектичному методу [248].

Таким чином, дослідження містобудівних основ територіально-

просторового розвитку системи дитячих лікувальних комплексів проводилось на

основі: системного підходу (розгляд організації лікувального комплексу як

системи; дослідження цілісності об'єкта, виявлення різноманіття типів зв'язків у

ньому і зведення їх в єдиний функціональний організм), комплексного підходу

(розкриття нових властивостей організації системи за допомогою вивчення

об'єкта у міждисциплінарному плані на стику різних наук), функціонального

підходу (розгляд організації системи з функціональних позицій; розкриття її

функціональної цілісності і закономірностей розвитку), історичного підходу

(дослідження зародження і становлення організації системи у часо-

просторовому вимірі, розкриття закономірностей переходу з одного якісного

стану в ін., формування моделей подальшого розвитку системи) (рис. 2.5).

170

2.5 Загальні методологічні положення

171

В залежності від поставлених завдань, у дисертації були використані різні

методи дослідження, основними з яких є: індуктивний (від поодинокого до

загального), статистичний (кількісний облік факторів і частота їх

повторюваності: дослідження явищ з використанням методів теорії

ймовірностей, угруповань, середніх величин, індексів, графічних зображень, що

сприяє знаходженню стійких зв'язків між організаційними відносинами

системи), абстрактно-аналітичний (уявне виділення істотних властивостей

предмета, відволікання від частковостей, що дозволяє скласти узагальнену

картину досліджуваного явища), порівняльний метод (підбір подібних

організацій як об'єктів дослідження для з'ясування процесів зміни, динаміки

досліджуваного явища).

Метод історичного аналізу був застосований для узагальнення досвіду

архітектурно-містобудівного розвитку закладів і містобудівної системи охорони

здоров'я, виникнення та еволюції дитячих лікувальних закладів, поступового

формування містобудівної мережі закладів охорони здоров'я.

При вивченні медичних передумов використано метод якісного та

кількісного аналізу стану і динаміки містобудівного розвитку системи закладів

охорони здоров'я України, вивчення інноваційного лікувального досвіду у

провідних країнах світу. Методи статистичного, порівняльного аналізу та

натурних обстежень були фрагментарно застосовані у дослідженні для

вирішення окремих питань. Кількісні показники кількості і місткості дитячих

закладів охорони здоров'я визначались шляхом удосконаленої методики

розрахунків закладів первинного, вторинного та третинного рівня надання

медичної допомоги.

Для побудови моделей різних форм територіальних медичних об’єднань у

роботі використані методи структурно-функціонального та графічно-

аналітичного моделювання. При формуванні пропозицій щодо організації

містобудівної системи дитячих лікувальних комплексів у різних містобудівних

умовах застосовано метод експериментального проектування.

172

Окремо у дослідженні необхідно зупинитись на особливостях системного

проектного підходу до ключового, ресурсно та економічно-ємкого елементу

містобудівної системи охорони здоров'я − лікарні. Лікарня (від лат. hospes −

незнайомець, іноземець, гість) − лікувальний заклад, що надає населенню

стаціонарну медичну допомогу, а в разі об'єднання з поліклінікою −

амбулаторно-поліклінічну допомогу 249.

Похідне від англ. hospitality можна перевести як гостинно, німец. − spital /

krankenhaus − будинок для страждаючих. Існує кілька визначень терміна лікарня,

відповідно до одного з них, лікарня є закладом, який забезпечує ліжко,

харчування і постійний медичний догляд для хворих, поки їх лікують професійні

лікарі 250. Представлене визначення є досить широкого значення і зачіпає

функції ін. складових структур системи охорони здоров'я.

Архітектурне вираження об'ємно-планувальних рішень лікарень в світі

дуже різноманітно. Одночасно до лікарень відносяться і застарілі компактні

будівлі з малою кількістю стаціонарного забезпечення, і великі багатопрофільні

комплекси, оснащені передовим обладнанням. Існуюча різноманітність

пов'язана з відмінним рівнем фінансування у різних країнах на потреби охорони

здоров'я.

Певні труднощі і неоднозначність може викликати типологічна

класифікація лікарень, яка також є досить різноманітною в різних країнах світу.

Наприклад, до лікарень відносяться медичні заклади з незначним обсягом

лікування невідкладних випадків, суміщених з великою службою

довгострокового догляду; громадські лікарні, які надають медичний догляд;

будинки-інтернати для людей похилого віку з наявністю лікарського персоналу

251.

Сучасний архітектурно-проектний підхід дозволяє проектувати лікарню у

просторово-об'ємному вигляді як одну будівлю, або розташовану у кількох

корпусах на одній території, або як групу будівель розміщених в різних місцях,

функціонально об'єднаних в єдину організаційну структуру. Прикладом

173

останнього може слугувати досвід Великобританії, в якій починаючи з 1992 р.

поняття лікарня практично не використовується, а замість цього поширене

поняття лікарняного тресту 252. В інших країнах розосереджені корпусів однієї

лікарні на різних територіях, які функціонують як єдина організація, отримують

автономність.

Таким чином, існуюче різноманіття розуміння суті, функції та організації

лікарень вимагає спроби систематизації і узагальнення інформації починаючи з

формування перших лікарняних будівель і закінчуючи сучасними об'ємно-

просторовими і архітектурно-планувальними рішеннями лікарень.

Незважаючи на величезну роль лікарень в області охорони здоров'я, їх

діяльність, організація і особливості функціонування досліджені недостатньо

253. Причина в тому, що нечисленні наукові роботи, присвячені діяльності

лікарень, рідко користуються широкою популярністю; позитивні і негативні

нововведення, незважаючи на наявний досвід реструктуризації лікарняних

систем, залишається недостатньо викладеним та проаналізованим 254, 255.

Варто відзначити, що низький рівень дослідження питання

функціонування і особливостей організації системи охорони здоров'я, в тому

числі в ракурсі архітектурно-містобудівних рішень, різко контрастує з великою

кількістю наукових робіт про різнобічні форми медичного прогресу. Тобто

винахід нових ліків обов'язково проходить процедуру апробації і не може бути

впроваджений без всебічних наукових експериментів.

Що стосується пошуку нових архітектурно-містобудівних форм, об'ємно-

просторової організації та архітектурного забезпечення лікувальних процесів, то

їх впровадження, як правило, відбувається без належної наукової оцінки. Нові

архітектурно-містобудівні пропозиції щодо реструктуризації системи охорони

здоров'я на містобудівному півні, зазвичай, розробляються під впливом

політично-економічних імперативів, але їх прогнозний та фактичний вплив на

пацієнтів і медичний персонал рідко стає предметом дослідницької уваги.

Тим часом можна припустити, що існує взаємозв'язок між рівнем

ефективності лікування, захворюваності та смертності з рішенням архітектурно-

174

містобудівного середовища лікувальних будівель, в яких відбуваються медичні

процеси 256, 257. Таким чином, питання про вплив архітектурного середовища

лікарень на стан здоров'я, лікувальних властивостей внутрішнього і зовнішнього

простору медичної будівлі, її території та благоустрою досліджені недостатньо.

Варто визнати, що дана задача є комплексною і масштабною, актуальною для

будь-якої країни.

Сучасна лікарня − це складна багатогранна і багатофункціональна

інтерактивна система. Завдання, які стоять перед великими лікарнями та

лікарняними комплексами, багатовекторні і різноманітні, нерідко входять в

конфлікт одне з одним і значно відрізняються від завдань, які висуваються перед

проектуванням окремих підрозділів (блоками інтенсивної терапії, діагностики,

лабораторіями, реанімаціями тощо) 258, 259. Лікарня об'єднує множину

функціональних груп, кожна з яких характеризується власними потребами,

обмеженнями і умовами. Комплексну оцінку складної організації лікарняної

системи неможливо здійснити в межах сфокусованої, редукційної дослідницької

процедури, яка, можливо, допустима при оцінці дії нового медичного препарату

або штучного органу.

Емпірична основа досліджень архітектури лікарняних систем ускладнена і

нерівноцінна: за одними показниками вона може бути досить надійною, за

іншими критеріями її доводиться визнати хиткою, однак в більшості випадків все

залежить від контексту 259. Територіально-просторове та містобудівне

розміщення різних типів лікарень лише помножує кількість завдань, які

виникають перед проектувальником.

Для вирішення проблеми реформування лікарняної системи, до питання

необхідно підійти з системної точки зору. Поняття і принципи теорії систем,

сьогодні знайшли своє відображення в дослідженні таких складних організацій,

як лікарні 260. Арсенал загальної теорії систем пропонує ряд універсальних

понять, які допомагають пояснити з наукової точки зору характер і

закономірності роботи лікарні, ідентифікувати і впорядкувати існуючі проблеми.

Ключова властивість будь-якої відкритої системи полягає в тому, що вона

175

повинна взаємодіяти з навколишнім середовищем, забезпечувати і заповнювати

відсутні ресурси, необхідні для її існування, адаптації та прогресивного

зростання у часі-просторі. В даному аспекті лікарня може бути розглянута в

контексті середовищного оточення, яке повинно бути важливим осередком

дослідницького інтересу.

Лікарня може реагувати на вжиті реорганізаційні заходи і стимули в

залежності від її нової, сучасної сформульованої ролі і функції, а також від

переконань, потреб і досвіду тих, хто взаємодіє з нею 250, 254. Важлива

властивість лікарняної системи полягає в тому, що вона існує всередині ієрархії

інших систем, відповідно, лікарня може досліджуватися з точки зору різних

системних рівнів. Окремо взята лікарня повинна розглядатися як елемент мережі

госпітальної допомоги, як компонент містобудівної системи закладів охорони

здоров'я конкретної держави і, нарешті, як частина великої соціально-

економічної і політичної світової системи.

Наступним фундаментальним поняттям теорії систем є взаємозалежність

між різними елементами, що входять до складу єдиної організаційної структури.

Джерелом системності є забезпечення сукупності організації взаємодій між

окремими компонентами і частинами; властивості окремих частин можуть

трактуватися лише в контексті з цілим. Лікарня є комплексною організацію, що

складається з ряду власних підсистем. До числа останніх відносяться, наприклад,

системи набору і утримання персоналу, системи організації допоміжних служб,

системи забезпечення діагностичних клінічних програм тощо.

Систему можна уявити собі як сукупність організованих взаємодій 260;

характеристики кожної окремо взятої системи визначаються конфігурацією її

складових частин і відносин між ними. Далі, в теорії систем використовується

поняття саморегулювання: організація зберігає відносну стійкість завдяки дії

гомеостатичних механізмів, які передбачають наявність інформаційного

зворотного зв'язку 260.

Незважаючи на те, що поняття саморегульованої системи має біологічне

походження, воно сприяє розумінню причин протидії лікарень радикальним

176

змінам і відсутності здатності медичних закладів самостійно модифікуватися в

організації якісно нового типу. Елементи системи, включаючи окремі лікарні,

перебувають у динамічній взаємодії один з одним, а також зі здатністю

оновлюватись у середовищному оточенні.

Дані відносини безпосередньо впливають на оптимальний розмір кожного

компонента і на спосіб розподілу елементів. У контексті системного підходу у

вивченні архітектурно-містобудівної організації лікарняних об'єктів, вказане

вище твердження можна інтерпретувати як пошук і спосіб визначення

оптимального масштабу лікарень, розподілу обсягу планованого навантаження

і, як наслідок, прогнозовану результативність лікарні або госпітальної мережі.

2.2. Соціально-економічні та еколого-демографічні передумови

реформування системи закладів охорони здоров'я

На формування містобудівної системи дитячих лікувальних комплексів,

архітектурне проектування дитячих медичних закладів впливає багато факторів,

серед яких, в межах даного дослідження, акцент буде зроблений на соціально-

економічних та еколого-демографічних чинниках. Безумовно, що перехідний

крок від державної централізації планування розвитку та економічних витрат до

вільних ринкових процесів викликав збільшення в Україні рівня

праценевлаштованого населення і, як наслідок вираженої нерівності у

соціальному аспекті між громадянами країни, які у сукупності стали факторами,

які створюють негативний вплив на дитяче здоров'я.

Посилення дії зазначених факторів спричинено послабленням соціальних

та медичних гарантій у державному управлінні медичної сфери. Розрив між

достатком більшості українських сімей та затратами на народження, подальше

виховування дітей виявляється стримуючим фактором щодо зростання

природного приросту населення нашої держави. Також щороку зростає рівень

безробіття, особливо у сільській місцевості. Отже сьогодні, без належної

державної фінансової підтримки та стимулювання, багатодітні сім’ї та одинокі

177

батьки змушені боротися зі складними економічними умовами життєвої ситуації

261, 262.

У сучасних обставинах та реаліях усі сфери господарювання нашої

держави, зокрема архітектурно-містобудівний вектор розвитку і в тому числі

якісне формування і зростання системи дитячих лікувальних комплексів на

містобудівному рівні організації, повинні спиратись на розпочаті процеси

європейської інтеграції України, які дедалі більше охоплюють різноманітні

сфери діяльності нашої країни, а також на світові загально медичні тенденцій.

В останні роки українські громадяни за головний орієнтир та вектор

подальшого розвитку країни обрали шлях та напрям інтеграції у європейський

простір, який передбачає проведення відповідного оновлення та реконструкції

медичної сфери з метою її приведення до європейських сучасних стандартів та

вимог щодо низки показників (якість, ефективність, доступність тощо). З цієї

позиції доцільно звернутися до аналізу розподілу ВВП України та нових держав-

учасників ЄС (Польща, Болгарія та ін.) (рис. 2.6) 263. З графіку видно, що

Польща, при приблизно тій самій кількості населення як і в нашій країні,

витрачає на систему охорони здоров’я більше за 20 мільярдів доларів на рік, тоді

як Україна – близько 3 мільярдів доларів Державний рівень витрат на охорону

здоров’я у нас значно нижчий ніж у нових країнах ЄС – 3,1% ВВП проти 5,5-6%.

Державні витрати України на правоохоронну систему, освіту, оборону і

соціальний захист населення у нас значно вищі, аніж у нових країнах ЄС, і з

кожним роком зростають. При цьому існує зворотній зв'язок − низькі витрати на

охорону здоров’я з часом призводять до підвищення витрат на соціальний захист

через смерть людей у працездатному віці, зростання кількості пенсіонерів

відносно працюючого населення та ранню інвалідизації. Відсутність належного

медичного обслуговування призводить до низької тривалості життя через

передчасну смертність тих, хто ще б міг працювати.

В Україні ризик для чоловіка померти у віці до 60 років – 40% (Швеція –

10,5%), а показники чоловічої смертності у віці 30–44 років в Україні у 7 разів

вище ніж у Швеції 264.

178

2.6 Соціально-економічні передумови реформування

містобудівної системи охорони здоров'я

179

Передчасна смертність у працездатному віці призводить до загального

старіння населення країни. У 2018 р. в Україні налічувалось 12 млн. пенсіонерів

або майже 30% населення. Згідно демографічним прогнозам до 2030-40 рр.

частка людей пенсійного віку може складати близько 70% 265, 266.

Невчасне, недоступне і неякісне медобслуговування стимулює зріст

показників хронічних неінфекційних захворювань українців (до 60% дорослого

та 20% відсотків дитячого населення). Близько 14 млн. українців хворіють на

серцево-судинні хвороби, 1 млн. страждають від онкологічних захворювань і 2

млн. хворіють на цукровий діабет 267. Незадовільний стан здоров'я населення

стає головним фактором інвалідизації у працездатному віці.

Кількість інвалідів в Україні за роки незалежності подвоїлася − в 2018 р.

налічувалось 2,8 млн. осіб з інвалідністю або 6% від загальної чисельності

населення і майже 80% інвалідів в Україні − люди працездатного віку 268. Отже

з економічної точки зору подібні заощадження на сфері охорони здоров'я

сьогодні лише збільшують майбутні витрати на соціальний захист населення.

Саме тому достатній рівень фінансування охорони здоров’я і її розвиток слугує

інвестуванням в майбутнє нашої країни.

Сьогодні лише розпочаті процеси та умови формування ринкових відносин

у сфері охорони здоров'я України, які в свою чергу торкаються структурних змін

в соціальній сфері та економіці країни. З часів набуття суверенітету України,

нагальною проблемою стало фінансування сфери охорони здоров'я, її

розгалуженої і надмірної кількості лікувальних закладів (див. рис. 2.6).

Розпочата реформа медичної сфери перш за все покликана на поступовий

перехід від виключно державного та централізованого керування фінансовими

та управлінськими питаннями діяльності медицини до спроби організації

комунальної та автономної форми, яка ставить на меті акумуляцію ресурсів на

місцях та їх подальший перерозподіл, економію та асигнування у перспективні

напрями розвитку мережі і окремих медичних закладів 10.

Одним з важливих кроків є поступове уведення медицини на страхових

засадах, початок розвитку приватного медичного сектору та приватно-державної

180

сфери медичних послуг, які вже тривалий час апробовані у Франції, Німеччині,

США, Великобританії та ін. світових країнах.

Отже проведений у попередньому розділі аналіз сучасного світового

досвіду з різноманітних форм організації медичної сфери довів, що на

ефективність роботи усієї медичної системи, яка здатна та використовує існуючи

ресурсні резерви у соціально-відповідальний спосіб, спроможна забезпечити

ефективне медичне обслуговування що спирається на солідарні, справедливі

засади, передбачає активну громадську співучасть, захищає громадян країни від

сукупності неконтрольованих й катастрофічних можливих негативних наслідків

зростаючої захворюваності. Подібне уважне ставлення держави до здоров’я

своїх громадян гарантує прозорість та готовність відповідати за сукупність

вжитих або невжитих заходів, спроможність оперативного реагування на змінні

потреби, а також очікування свого народу 181.

Стратегічними завданнями у реформуванні сфери охорони здоров'я

України визначено: розбудова та реконструкція національної медичної системи;

піднесення української лікувальної галузі до сучасного рівня розвитку у світових

країнах; солідарна відповідальність за здоров’я громадян; створення

можливостей для вільного обрання надавачів медичної допомоги; посилення та

розгортання ланки первинного медичного обслуговування; здійснення реформи

щодо підвищення ефективності роботи мережі лікарняних закладів; оновлення

структурної організації медичних закладів, яке враховує принципіальні

положення щодо різновидів інтенсивності лікувальних процесів; ліквідація

випадків дублювання та зменшення кількості стаціонарних ліжок, відповідно до

світових норм; розширення кількості медичних закладів приватної форми

власності; уведення нових медичних закладів на основі державно-приватної

співпраці; доступність громадян до якісної профілактичної, діагностичної,

лікувальної, реабілітаційної, фармацевтичної медичної допомоги, яка

передбачає інституційну продуктивність, безперервність та безпеку [10, 12, 265].

Інтенсивність розвитку, притаманна сучасності, процеси гуманізації й

демократизації людства, прискорена швидкість оновлення і інноваційність

181

медичних технологій вимагають уведення необхідних рішень, в тому числі в

архітектурно-містобудівному аспекті, за якими українці отримують можливість

якісного медичного обслуговування, з постійним та вчасним його

вдосконаленням.

Статистичні показники свідчать, що сьогодні Україні характерні дані щодо

найбільш низьких та негативних показників роботи медичної сфери у порівнянні

із країнами європейського регіону 178. Зокрема наша держава займає другу

сходинку серед світових країн за рівнем смертності 268. Окремим індикатором

здоров’я нації виступає показники смертності дітей, який віддзеркалює рівень

реальної життєвої якості українських громадян, демонструє їх негативний

добробут, як розподіляються соціальні та матеріальні блага серед населення,

який екологічний стан середовища, вказує на освітній та культурний рівень, а

також розкриває положення щодо якісності, ефективності та доступності

медицини.

Показник дитячої смертності, починаючи із середини XX ст., постійно

використовувався та враховувався як важливий фактор при класифікаційному

розподілі країн щодо визначення життєвого рівня громадян. Серед основних

причин смертності дітей, які зазвичай спричинені низкою біологічних чинників

та станом навколишнього оточення, відбувається тенденція змінення у

залежності від дитячого віку. Зокрема при складанні статистики окремо

виділяється показник смертності немовлят 269.

Необхідно зазначити, що саме показник смерті українських немовлят стає

визначальним при підрахунку статистики рівня смертності дитячого населення

віком до п’яти років. Наприклад, українські дані п'ятирічного періоду з 2013 по

2018 роки свідчать, що смертність немовлят віком 0-30 днів становить 4 випадки

при 1 тисячі народжених живих малюків. Підрахунок смертності немовлят за

перший рік життя становить 3 випадки на кожну 1 тисячу дітей. Показник

смертності дітей віком до п’яти років показує сім випадків на кожну тисячу

дитячої категорії населення.

182

Слід відмітити, що в середньому, показники смерті немовлят та дітей віком

до п'яти років життя, які народилися та проживають у сільських населених

пунктах зазвичай виявляються у 1,5-5 рази вищими у порівнянні із міським

середовищем 269.

Державна служба статистики України оприлюднила сумні показники:

загальна кількість дитячої смертності у 2017 р. − 4293 дитини, у віці 0−1 р. − 2786

осіб, 1−4 − 598, 5−15 − 909 дітей 270. Найбільше у цей період померло у

Дніпропетровській (347), Львівській (301), Одеській (319) областях та у Києві

(303). Випадки високої дитячої смертності також характерні для Закарпатської

(250), Харківської (257) і Донецької (216) областей (рис. 2.7). Основні причини

ситуації викликані хворобами у перинатальний період (інфекційного, серцево-

судинного характеру, травматизація під час пологів), вродженими вадами,

хворобами нервової системи тощо 271, 272. Отже, як свідчать переглянуті

статистичні дані, Україна потребує якісних змін у підвищенні рівня та

ефективності лікуванні дітей по всій території держави.

У 2019 р. Україна займає 32 місце у світі за кількістю населення 273, 46

місце за площею території і визнана найбільшою за площею країною з тих, чия

територія повністю лежить у Європі 274, 275. Територія сучасної України

характеризується як однин з найбільш урбанізованих земельних просторів

Східної Європи. Загальна кількість міського населення України постійно

збільшується: у 2001 р. становила 32574 тис. (67.2%), при цьому показник

сільських мешканців дорівнював 15883 тис. (32.8%), а згідно статистичних даних

за 2018 р. міське населення становить 29371 тис. (69%) і сільське 13015 тис.

(31%) 271.

Південно-східні промислові і західна зони нашої держави відрізняються

особливою щільністю заселення (164-98 люд. на 1 км2) з найбільшим відсотком

міських форм поселень (більше 85%). У центральних областях України відсоток

міського населення коливається у межах 40-60%. Менш урбанізованим

вважаються Херсонська (37.7) і Чернігівська (33.4) області (рис. 2.7) 271.

183

2.7 Демографічні передумови реформування містобудівної системи охорони здоров'я

184

Останні роки в Україні залишається стійкою тенденція збільшення питомої

ваги міського населення, що тягне за собою певні проблеми в міському

середовищі і забудові, особливо в забезпеченні житлових районів закладами

охорони здоров'я. Діючі ринкові економічні умови, приватизація, передача

земельних ділянок в довгострокову оренду суттєво вплинули на розвиток

містобудівного середовища. У більшості великих міст відсутні вільні території

не тільки в центральних та історичних зонах, а навіть у периферійних районах.

Ці обставини потребують нових підходів до архітектурно-містобудівного

проектування медичних закладів, перегляд їх поверховості будинків,

блокування, кооперування та ін.

На подальший розвиток містобудівної системи дитячих лікувальних

комплексів значний вплив мають складні соціально-демографічні умови

сучасного етапу розвитку України, зменшення частки дітей у загальній кількості

населення, старіння нації − за прогнозом Міністерства економіки України до

2025 року частка дітей в структурі населення знизиться до 16,8%, тоді як питома

вага населення у віці 60 р. і старше зросте до 30% 275. За останні 60 р. на

території України спостерігається зменшення народжуваності − з 20,5 на 1000

осіб у 1960 р., до 10,5 на 1000 осіб у 2018 р. Населення нашої держави щороку

знижується. За даними Державної служби статистки України у 1990 р. в державі

було близько 51,8 млн. осіб, а в 2019 р. в країні налічується лише 42,1 млн. осіб

(рис. 2.8) 271. При формуванні системи дитячих лікувальних комплексів

необхідно брати до уваги усереднені прогнозні дані щодо кількості населення

України, згідно яким у 2030 р. в нашій державі будуть проживати 39,8 млн. осіб,

у 2040 р. 36,5 млн. осіб, у 2050 р. 33,6 млн. осіб, а у 2060 р. лише 30,8 млн. осіб

(рис. 2.8) 275, 276.

Причин демографічної ситуації, що склалося, декілька: основним

поштовхом слугувала економічна криза 90-х р. ХХ ст., в результаті якої

народжуваність стрімко скорочувалась, а смертність навпаки зросла. Сьогодні на

погіршення демографічних показників в Україні продовжують впливати

економічні, соціальні, політичні, міграційні, військові та ін. негативні чинники.

185

2.8 Чисельність населення та екологічні передумови реформування містобудівної

системи охорони здоров'я

186

Тривалий демографічний спад в тому числі став причиною зменшення

загального відсотку дитячого населення України. Якщо у 1990 р. налічувалось

13,3 млн. дітей віком від 0−15 р., то у 2018 р. ця кількість становить 7,6 млн.

дітей, тобто майже за 30 р. загальна кількість дітей в Україні скоротилася у два

рази 271, 275. Важливим висновком стає те, що сформована у 70-80 рр. ХХ ст.

вітчизняна мережа дитячих лікарень була розрахована на вдвічі більшу кількість

дітей.

На демографічну ситуацію в України суттєво впливає зовнішня та

внутрішня міграція населення. Виникають певні труднощі щодо аналізу і

упорядкування статистичних даних кількісних показників зовнішньої міграції.

Згідно офіційних даних в Україні спостерігається міграційний приріст

277, але за інформацією Світового банку та Міжнародної організації з міграції

за межами України перебуває від 8 до 20 млн. осіб українського походження

278. Внутрішня міграція, пов'язана з переміщенням місця проживання (міська

чи сільська локація) в межах України, то зниження загальної кількості населення

починаючи з 1990 р. відбувається однаково в обох групах.

Переважно потік мігрантів направляється з сільської місцевості чи дрібних

поселень у міста з більш високими темпами економічного розвитку, потребою в

трудових ресурсах. У зв'язку з тим, що в демографічній структурі потоку

мігрантів переважають працездатні контингенти, що знаходяться в найбільш

плідному віці, міграція істотно впливає на демографічну ситуацію в місці нового

розселення.

Особливість міграційного процесу полягає у його хвилеподібному

характері − на початку відбувається активний споживчий запит на всі соціально-

обслуговуючі функції, в тому числі збільшується навантаження на дитячі

заклади охорони здоров'я, а з плином часу ця потреба знижується, доки чергова

хвиля працездатного молодого населення не наповнить вакантні потреби

[279−281].

Зміна демографічних режимів у межах одного міста також пов'язана з

активним житловим, особливо висотним, будівництвом, яке спостерігається не

187

лише на периферії міст, а і у центральних та історичних міських зонах [282].

Безумовно, що ці обставини необхідно враховувати при реорганізації існуючої

містобудівної системи закладів охорони здоров'я.

Переходячи до розгляду екологічних передумов реформування мережі

дитячих закладів охорони здоров'я, необхідно підкреслити катастрофічні

наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, після якої екологія України зазнала

різкої та майже не відновлювальної руйнації. До низки інших екологічних

проблем в Україні, спричинених насамперед господарською діяльністю,

відносяться: розміщення і функціонування в окремих регіонах значної кількості

шкідливих підприємств, викиди від транспорту у містах та від розгалуженої

мережі транспортних магістралей по території країни, потужне

сільськогосподарське виробництво та ін.

Згідно комплексної оцінки екологічної ситуації території, проведеної

Міністерством екології та природних ресурсів України, до сприятливих для

проживання населення територій відноситься лише незначний відсоток (див.

рис. 2.8) 283. Отже при формуванні містобудівної системи дитячих лікувальних

комплексів, розміщенні лікувальних будівель та благоустрою їх територій

необхідно запобігати негативним впливам від екологічно небезпечних джерел

забруднення 284−287.

На екологічний стан міського середовища, в якому розміщуються дитячі

лікувальні заклади, в певній мірі оказує вплив урбанізація і, як наслідок, загальна

тенденція ущільнення міської забудови. У зв'язку із збільшенням обсягів

висотного житлового та громадського будівництва за останні десятиріччя, різко

зріс дефіцит вільних земельних ділянок у більшості крупних та найкрупніших

українських містах.

В цих умовах, одна з найважливіших задач, що стоїть як перед всією

системою містобудування, так і зокрема обслуговуючо-побутовою підсистемою

виявляється пошук оптимальних прийомів формування мережі різноманіття

типів будівель соціальної сфери, включаючи об'єкти охорони здоров'я, розробка

188

раціональних планувальних рішень, що сприятимуть ефективному

використанню земельних ресурсів без погіршення їх екологічних характеристик.

Однин із можливих та перспективних напрямів ущільнення міської

забудови полягає у активному використанні підземного простору, в тому числі

при архітектурному проектуванні закладів охорони здоров'я. Слід відзначити, що

у вітчизняній науковій практиці немає досліджень, в яких підіймається проблема

використання потенціалу підземних рівнів для їх часткового використання при

проектуванні лікарняних закладів.

При цьому аналіз закордонного досвіду проектування будівель медичного

призначення засвідчив про можливість та доречність використання підземних

поверхів з метою раціонального використання земельних ресурсів, підвищення

якості благоустрою та функціональності територій закладів охорони здоров'я, їх

естетичності та громадсько-орієнтованій спрямованості (рис. 2.9).

У підземній частині лікарняних закладів доцільно розміщувати: технічні

приміщення та обладнання, склади; багаторівневі автостоянки службового й

приватного транспорту; допоміжні служби, які за нормативами допускається

проектувати без денного освітлення; медичні приміщення, які за технічними

умовами передбачають особливу ізоляцію (центр радіологічних, променевих

досліджень та ін.).

У випадку складного рельєфу місцевості на ділянці проектування

додатково з'являється можливість використання природного освітлення значної

частини заглиблених приміщень. Одним з основних чинників використання

підземного простору в проектуванні дитячих закладів охорони здоров'я є

економічна та екологічна доцільність.

Завдяки відсутності різких температурних коливань у ґрунті значно

знижуються витрати на опалення та кондиціювання підземних приміщень у

порівнянні з наземним обсягом будівлі. Згідно підрахунків порівняння

енерговитрат на експлуатаційні потреби, підземні приміщення використовують

приблизно в тричі менше ресурсів [288−290].

189

Рис. 2.9 Royal Liverpool University Hospital. Використання підземного простору при

проектуванні лікарняних закладів

190

Повертаючись до розгляду стратегічних та пріоритетних державних та

урядових напрямів реформування сфери охорони здоров'я, які впливають на

архітектурно-містобудівне проектування лікувальних закладів, необхідно

виділити наступні положення 10:

− розвиток охорони здоров'я на основі новітніх прогресивних

концепцій, запровадження у лікувальний процес засобів сучасних медичних

технологій та науково-методичних досягнень, в тому числі з позиції

архітектурно-містобудівних рішень;

− поетапність та послідовність містобудівної системи охорони

здоров'я, розвиток та розгалуженість архітектурно-містобудівної мережі закладів

первинного рівня медичної допомоги з метою максимального забезпечення

доступності населення України до лікувально-профілактичного обслуговування

на перших етапах захворюваності; впровадження і розвиток медичних закладів

різної форми підпорядкування (державних, комунальних, приватних, змішаних

форм власності); формування конкурентної можливості вибору постачальника

медичних послуг та діагностично-лікувальних засобів;

− формування нових економічних основ для функціонування системи

охорони здоров'я, введення страхової медицини, модернізація існуючої та

створення сучасної матеріально-технічної бази архітектурно-містобудівної

системи охорони здоров'я; забезпечення у медичних закладах відповідних умов

для лікування і відновлення фізичного та психічного здоров'я людини;

реорганізація існуючих та створення медичних закладів нового покоління на

регіональних засадах, експериментальних майданчиків для відпрацювання та

відбору ефективних лікувальних інновацій;

− безперервність системи охорони здоров'я, яка пов'язана з

необхідністю постійного поглиблення фахової і наукової підготовки студентів

медичних навчальних закладів, інтернів, лікарів та медичного персоналу у

взаємодії з фармацевтичними та іншими суміжними галузями промислового

виробництва й науки.

191

Таким чином, сьогодні в Україні на державному рівні визначена і

сформульована потреба у необхідності реорганізації архітектурно-містобудівної

системи охорони здоров'я, в тому числі з активним впровадженням принципово

нових прогресивних медичних типів будівель і комплексів закладів охорони

здоров'я на основі різних форм власності і фінансування.

Зазначений організаційний підхід дозволяє на архітектурно-

містобудівному рівні проектувати і розміщувати оптимальну мережу державно-

комунальних медичних закладів, визначаючи при цьому потребу і

прогнозування комфортної кількості приватних та змішаних форм організації

медичних закладів. Вихідною ланкою в системі безперервної та послідовної

містобудівної системи охорони здоров'я стає перший рівень медичного

обслуговування, який ґрунтується на засадах профілактичної медицини,

запобігання захворюваності, стабілізації та локалізації початкових рівнів хвороб

з недопущенням тяжких та гострих станів.

В Програмних документах реформи охорони здоров'я України 10

зазначається, що для забезпечення загального високого рівня здоров'я населення

України, зменшення навантажень на госпітальні та стаціонарні структурні

елементи містобудівної системи закладів охорони здоров'я, необхідно створити

умови, коли рівень захворювань буде стабілізуватись на первинному рівні

медичної допомоги за участю практики сімейних лікарів. Для реалізації цих

положень в першу чергу необхідно створити розгалужену архітектурно-

містобудівну мережу закладів первинної медичної допомоги (кабінети сімейних

лікарів, амбулаторії та медичні центри державної, приватної та змішаної форми

упорядкування та контролю).

До пріоритетних медично-організаційних заходів вітчизняної

Національної стратегії розвитку системи охорони здоров'я 10 відносяться

наступні положення: зменшення кількості лікувальних закладів та оптимізація

ліжко-місць, які дублюють функції надання вторинного рівня медичної

допомоги на певній території (відомчі, міські та обласні лікарні) з приведенням

їх числа до реальних показників потреб населення; стовідсоткове охоплення

192

медичною допомогою всього населення України; створення оптимальних

організаційних лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних, навчально-

методичних і матеріально-технічних умов для функціонування дитячих закладів

охорони здоров'я; формування дитячих лікувальних комплексів по типу

профілактика − діагностика − лікування − реабілітація − оздоровлення, відкриття

медичних закладів різних типів і форм власності з метою всебічного

забезпечення дітей сучасною медичною допомогою.

Вказані принципові медичні положення суттєво змінюють підходи до

організації архітектурно-містобудівної системи дитячих лікувальних закладів,

дають можливість об'єднання медичного обслуговування всіх вікових груп на

первинній ланці медичного обслуговування у сучасному європейському форматі

сімейної медичної практики, зниження кількості неефективних лікарень шляхом

їх укрупнення у багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, утворення

спеціалізованих, в тому числі дитячих, лікарень з сучасним об'ємно-просторовим

і планувальним вирішенням та обладнанням на регіональному рівні в залежності

від конкретних соціально-економічних, демографічних та містобудівних умов.

Підводячи підсумок соціально-економічних та еколого-демографічних

передумов реформування мережі дитячих закладів охорони здоров'я України,

необхідно розглянути існуючі в світі підходи до тлумачення терміну дитина, яке

аналогічно з терміном дорослий вік може змінюватись залежно від юридично-

правових та культурно-традиційних відмінностей окремої держави.

Згідно конвенції щодо правових положень дитячої категорії населення

визначення дитини розуміється як людина, яка є молодшою ніж

вісімнадцятирічний вік 291, при цьому остаточне визначення в цьому питанні

залежить від державного законодавства.

Схожі дефініції містять правові норми, які закріплені в Європейській

Конвенції про громадянство від 1997 р., згідно якої визначення дитини позначає

дитину, що не зросла до вікових меж встановлених для завершення навчання у

обов'язкових шкільних закладах або молодша за п'ятнадцятирічний вік 292.

Інший міжнародний акт зазначає на тому, що дитиною є людина, яка має

193

молодший шкільний вік та не закінчила обов'язкову шкільну освіту або молодша

п’ятнадцятирічного віку. При цьому є низка виключень, які враховують

установлені умови щодо визнання дитиною людину старшу за

п’ятнадцятирічний вік, зокрема особа що продовжує проходження учнівського

курсу або має хронічні хвороби, або має інвалідність, яка унеможливлює їй

проводити різні види діяльності [293].

Сьогодні в світі спостерігається неоднозначні підходи у визначенні і

окресленні понять дитини в межах конституційної регламентації прав людини у

світових країнах. У конституціях європейських держав одночасно містяться

різновиди правових дефініцій, зокрема: діти, кожна дитина (Конституції Іспанії,

Албанії, Бельгії, Македонії, Республіки Польща), неповнолітні діти (Литовська

Республіка), неповнолітні, новонароджений, малолітні, підлітки (Албанська

Конституція), діти, народжені поза шлюбом та діти, народжені у шлюбі

(Албанська Конституція, Конституція Португальської Республіки), неповнолітні

особи (Конституція Кіпру), діти, позбавлені батьківської опіки та діти без батьків

(Республіка Македонія), діти емігрантів, діти-сироти, неповнолітні шкільного

віку (Португальська Республіка), малолітні діти (Конституція Словаччини,

Республіки Хорватія), діти з порушенням фізичного і психічного розвитку

(Республіка Хорватія, Словенія), діти інваліди (Конституція Румунії), із

визнанням всіх цих категорій громадян, як суб'єктів правових відносин, які

мають певні конституційні права, свободи та обов'язки 294.

Сімейний кодекс України зазначає про те, людина володіє правовим

статусом дитини до моменту, коли вона досягне повноліття, при цьому

неповнолітньою дитиною є людина віком з 14 до 18 р., а малолітня – дитина, яка

не досягла 14 р. [295].

Міжнародне і українське законодавство закріплює положення про

невід'ємні права дитини від моменту її народження. Ці права зобов’язана

гарантувати та забезпечувати дитині держава, а саме: право кожної людини на

життя, на повагу до особистого та сімейного життя, особисту недоторканість, на

свободу, право на охорону здоров'я тощо [295, 296].

194

В Україні за традицією прийнято вважати, що людина залишається у

категорії дитини до набуття тринадцяти або шістнадцятирічного віку і у

залежності від юридично-правової ситуації інколи використовуються інші

поняття, такі як малолітня особа, фізична особа, що не досягла чотирнадцяти

років або неповнолітня особа [297, 298].

Окрім зазначених вітчизняних визначень дитини, у відповідності до

сучасних уявлень про етапи розвитку дитини, в українській мові також співіснує

низка вікових градацій починаючи від періоду зиготи (моменту зачаття або

запліднення), ембріону (зародку), новонародженого (дитина першого місяця

життя), немовляти (термін до 1,5 р.), малюка (від 1,5 до 6 р.), продовжуючи віком

хлопчика / дівчинки, молодшого шкільного віку (від 7 до 10 р.), підлітку,

середнього шкільного віку (від 11 до 12 р.), тінейджера, старшого шкільного віку

(від 13 до 19 р.), парубка / дівчини (до 20 р.) 299, 300.

Незважаючи на чисельність перерахованих вікових підкатегорій, кожна

українська дитина потребує можливості отримувати повноцінне і сучасне

медичне обслуговування у лікарняних закладах України. Таким чином

відштовхуючись від європейського підходу та досвіду організації лікування

дітей, розглянутого у першому розділі дисертації, а також підсумовуючи

різноманіття сучасних юридично-правових визначень та тлумачень дитячого

віку в Україні, у даному досліджені пропонується розглядати формування

містобудівної системи і мережі дитячих лікувальних комплексів, розрахованих

на людей до 18 років.

2.3. Методи і моделі нормативно-містобудівного регулювання системи

дитячих лікувальних комплексів

У сучасній Україні архітектурне проектування медичних закладів (при

новому будівництві або в умовах реконструкції вже побудованих об’єктів), у

тому числі призначених для медичного обслуговування дітей, правові

положення та нормативні вимоги щодо їх уведення у планувальну структуру

195

міських і сільських поселень регулюється та контролюється у відповідності із

діючими нормативними документами [13, 301].

Містобудівні питання з організації і планування різноманітних типів

медичних закладів, які формують важливу мережу будь-якого населеного

пункту, тривалий час в Україні вирішувались та регулювались згідно положень

ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських

поселень 302. Цей документ формувався з тимчасовим характером дії та

розраховувався для перехідного періоду для створення в Україні можливості

формування власної сучасної нормативної бази України у містобудівний галузі

діяльності країни.

Для зміни вказаного нормативного документу, обов'язковому до

виконання всіх державних органів управління, місцевих та регіональних

самоуправлінь підприємствами та установами будь-якої форми підпорядкування

і власності, а також окремих громадян та їх об'єднань, які мають право та

займаються проектуванням, будівництвом та благоустроїм міських та сільських

територій нашої країни, був розроблений і затверджений норматив ДБН Б.2.2-

12:2018 Планування і забудова територій 301, а також підготовлені низка

проектів ДБН Будинки та споруди. Заклади охорони здоров’я (В.2.2-10:2017,

В.2.2-10:2018, В.2.2-10:2019), які змінюють один одного на шляху процедур

обговорення та затвердження.

Відповідно діючих нормативних документів вся територія міських

населених пунктів залежно від функціонального призначення та характеру

використання пропонується ділити на низку зон, зокрема: виробничу,

сельбищну, рекреаційну та ландшафтну 301. Заклади охорони здоров'я всіх

рівнів медичного обслуговування, у тому числі для медичної допомоги дитячій

категорії громадян, повинні розміщуватись у сельбищній або житлові

планувальній зоні поселень.

Окремо зазначається можливість проектування деяких видів медичних

закладів, які входять до складу системи культурно-побутового обслуговування

промислових та виробничих підприємств у складі промислових районів або

196

промислових вузлів, які розміщуються для надання первинної і екстреної

медичної допомоги у межах виробничого середовища з потенційною небезпекою

чи для лікування і профілактики професійного хронічного спектру хвороб у

робітників.

Деякі типи медичних закладів (лікувально-оздоровчі, реабілітаційні і

санаторні) запропоновано зводити у межах територій ландшафтно-

рекреаційного типу (приміські парки, лісопарки, міські ліси), сукупність яких

виступає підґрунтями системи озеленення міського і заміського середовища,

сприяє розвитку та розширенню потенціалу курортних зон міських і сільських

розпланувань, збагачуючи лікувальний потенціал властивий природному

оточенню.

Питання розміщення та планувальної структури території дитячих

лікувальних об’єктів необхідно вирішувати в ув’язці із містобудівним типом,

особливостями та розмірами, фактичною кількістю і щільністю населення у

конкретному населеному пункті. Згідно класифікації типів поселень нашої

держави, побудованої з урахуванням промислового, соціального, культурного

ресурсу й положення у структурі системи розселення, проведено розділення на

найкрупніші, крупні та великі багатофункціональні міста, середні та малі міські

населені пункти районного або обласного рівня (які виступають місцевими

центрами у економічній активності), малі міста районного рівня, а також села та

селища 301.

Класифікація, яка враховує структуру і місткість міських та сільських

населених пунктів, визначає наступні групи: найкрупніші міста (населення

понад 800 тис. осіб) та сільські населені пункти (населення понад 5 тис. осіб),

крупні міста (від 500 до 800 тис. осіб) та сільські населені пункти (від 3 до 5 тис.

осіб), великі міста (250-500 тисяч людей) та сільські населені пункти (від 0,5 до

3 тис. осіб), середні міста (50-250 тисяч людей) та сільські населені пункти (від

0,2 до 0,5 тис. осіб), малі міста (до 50 тисяч людей) та сільські населені пункти

(менш ніж 0,2 тисяч людей) 301.

197

Організація території населених пунктів на містобудівному рівні повинна

враховувати низку напрямків: функціональний (із визначенням функціонально-

планувальної структури); морфологічний (із визначенням архітектурно-

планувальної структури); соціальний (із визначенням соціально-демографічної

структури). Слід зазначити, що формування функціонально-планувальної

структури повинно відбуватись із попереднім розміщенням територій, різних

видів призначення (соціальна, виробнича, рекреаційна, комунікаційна

діяльність).

Розробка архітектурно-планувальної структури повинна містити

транспортного-пішохідну інфраструктуру. При цьому одним із головних

елементів архітектурно-планувальної структури міського поселення є територія,

яку обмежують магістральні вулиці міського або районного рівня. Ця

міжмагістральна територія призначена для розміщення житлових вулиць,

кварталів із різнофункціональною забудовою.

Планування соціально-планувальної структури пов’язане із просторовим

розміщенням центру обслуговування громади на різних рівнях та територіальних

межах впливу, зокрема мікрорайону (у вигляді кварталу чи квартальної групи,

які містять об’єднаний комплекс з об’єктів для повсякденного обслуговування),

житлового району (промислового, ландшафтного, рекреаційного),

планувального району, планувальної зони, міста в цілому 301.

Отже першою і мінімальною планувальною одиницею в державних

нормативних положеннях України визначено мікрорайон, який формується за

принципами: чіткого функціонального зонування території; розподілу

пішохідних шляхів та транспортних доріг; повсякденне обслуговування

мешканців повним комплексом різних видів підприємств та закладів (дитячі

дошкільної заклади та об’єкти загальної середньої освіти, підприємства торгівлі,

громадського харчування та побутового обслуговування), встановлення зупинок

громадського транспорту, влаштування автомобільних парковок для

користування мешканців, організація ландшафтних і рекреаційних місць для

198

суспільного користування (садів, скверів і бульварів), які розміщені із

відповідністю до нормативних радіусів щодо пішохідної доступності.

Необхідно відмітити, що наявність закладів охорони здоров'я, перш за все

первинного рівня надання медичної допомоги (кабінетів сімейних лікарів,

амбулаторій, медичних центрів), на рівні мікрорайону в чинному ДБН та в нових

проектах не визначається, хоча саме на даному планувальному рівні необхідно

нормативне введення найменших типологічних одиниць закладів первинної

ланки, особливо при новому висотному багатоквартирному будівництві.

Звертаючись до історії, вдається з'ясувати, що ієрархічна організація

розпланування сельбищної території вперше була запропонована на початку

1920−1930-х рр. майже одночасно радянськими, англійськими та

американськими архітекторами-теоретиками. Заклади культурно-побутового

обслуговування стали проектувати у складі забудови житлових кварталів на

початку 1920-х рр. Зокрема, у 1922−1923 рр. Л. О. Веснін, проектуючи житловий

квартал в Москві, розмістив у його складі їдальню, дитячий садок, лазню,

пральню, ремонтну майстерню і дитячі ігрові майданчики [303]. Закордоном

принцип проектування кварталу з житловими будинками та підприємствами

побутового обслуговування вперше сформулював американський архітектор

К. Перрі у 1923 році.

Визнаючи загострення проблеми збільшення автомобільного транспорту і,

як наслідок, потребу у диференціації пішохідних та транспортних шляхів,

К. Перрі у 1929 р. розробив і впровадив формулу одиниці сусідства для

проектування житлових мікрорайонів, яка включала шість основних положень,

згідно з яким, наприклад, школа повинна знаходитися в центрі такої одиниці, а

озеленення повинно займати одну десяту її території [303]. У СРСР до

неодмінних складових атрибутів мікрорайону відносились наступні заклади

культурно-побутового обслуговування: дитячі садки, школи, їдальні, магазини

[304].

Отже за думкою архітекторів-дослідників, найбільшою містобудівною

проблемою планування міських територій у XX ст. було питання організації

199

умов проживання і розподілу населення на обмежених транспортними

магістралями міських територіях, які отримали назву мікрорайон (від грец. mikro

− маленький и фр. rayon − радіус, район). За основу планувальної організації

мікрорайону були покладені основні процеси життєдіяльності та сімейного

побуту, насамперед пов'язані з наявністю малолітніх дітей і з умовою відсутності

потреби перетинання транспортних магістралей. Нажаль, вказані дослідження в

першу чергу торкались питань організації дитячої освіти у житловій забудові,

при цьому проблеми забезпечення населення медичною допомогою залишились

відкритими.

В українській науковій практиці вперше термін мікрорайон був

запропонований у 1935 р. інститутом Діпромісто. М. М. Дьомін зазначив, що у

часи довоєнної теорії та практики Радянського Союзу, первинною ланкою було

визначено житловий квартал, якій був організаційною основою побутової

життєдіяльності у міському середовищі. До складу житлового кварталу

обов’язковим було розміщення дитячого садку та ясел, магазину та їдальні

громадського харчування, клубу та фізкультурного майданчика, медичного

пункту, пошти, ремонтної майстерні, а також низка інших закладів, які

призначені для задоволення повсякденних та культурно-побутових потреб

мешканців. Нажаль, ідея створення житлового кварталу, як найнижчого

елементу міського розпланування, на практиці вітчизняного проектування та

міського будівництва не здобула широкого та загального впровадження [305, с.

24].

В пошуках нової одиниці виміру міських розпланувань було

запропоновано обрати мікрорайон, який розглядався як група житлових

кварталів і будівель, пов'язаних загальною мережею установ первинного

культурно-побутового обслуговування населення (школа, дитячі установи,

заклади охорони здоров'я та ін.).

Головним серед параметрів просторово-територіальної поведінки

більшості людей необхідно сприймати показники щодо часових витрат,

пов’язаних з пересуванням. Часові витрати розглядаються як еквівалент

200

показника сумарної енергетичної витрати, виражений у радіусі пішохідної

доступності до головних підприємств та закладів із забезпечення та

обслуговування мешканців у повсякденних потребах [306, с. 25].

Територія сучасного мікрорайону, який містить повний комплекс з

підприємств та закладів, призначених для повсякденного обслуговування містян,

приблизно становить 50 га. Визначення цієї площі знаходиться у залежності від

низки обставин, зокрема включає містобудівну ситуацію і планувальну

організацію конкретної території розпланування. Параметр пішохідної

доступності до різноманітних закладів з категорії установ повсякденного

обслуговування становить 500 метрів 301.

Формування мікрорайонів доцільно у містах з населенням від 10-20 тис.

осіб. Чисельність населення мікрорайонів складає приблизно 4-6 тис. мешканців

у малих містах, середні та великі міста налічують 6-12 тис. людей, крупні та

найкрупніші міста - до 20 тис. жителів. Процеси урбанізації і сучасне активне

будівництво житлових будинків та комплексів підвищеної поверховості

заввишки 20 поверхів з одночасним ущільненням містобудівного середовища, як

наслідок, призвело до надмірного збільшення чисельності мешканців в

мікрорайонах більшості крупних і найкрупніших міст України.

Нормами планування і забудови міст визначені граничні нормативні

показники, які допускають щільність мешканців у мікрорайонах в межах від 150

до 450 людей на гектар, що визначається з урахуванням території розміщення:

від 150 осіб/га на околицях міста і до 450 осіб/га у центральних міських районах

[301].

Важливим кроком є особлива увага у нових державних стандартах та їх

проектах щодо проблем та питань комфортного проживання людей з

обмеженими фізичними можливостями в мікрорайонах міських населених

пунктах, а також потребі у проектуванні в житлових кварталах (мікрорайонах)

спеціалізованих житлових будинків або відповідного облаштування перших

поверхів житлових будинків, призначених для життя маломобільної групи

громадян. Окремо зазначається, що спеціалізовані житлові будинки повинні

201

розміщуватись на відстані не більшою за 150 метрів, при умові сформованої

забудови - не більшою за 300 метрів до медичних закладів (поліклінічних

установ, диспансерів, амбулаторій) [301].

Наступною планувальною одиницею, в якій чинними нормативними

документами вже передбачено проектування закладів охорони здоров'я,

визначено житловий район, який зазвичай складається з 2 чи більшої кількості

мікрорайонів з комплексом підприємств та закладів, які забезпечують

періодичне культурно-побутове обслуговування мешканців (громадський центр

у житловому районі, поліклінічні заклади і інші заклади сфери охорони здоров'я,

комунальні об’єкти, ділянки територій з зеленими насадженнями для

суспільного користування на районному рівні − різноманіття садів, парків,

скверів і бульварів).

Житловий район передбачає наявність і розміщення магістралей

районного значення, житлових вулиць, проїздів. Площа території житлового

району визначена в межах 60-400 га. Подальшим елементом ієрархічної

містобудівної побудови міських поселень України визначено планувальний

район, який налічує житлові, виробничі та громадські міські території.

Планувальний район передбачає розміщення підприємств і закладів, які

відповідають за епізодичне культурно-побутове та інше обслуговування

мешканців, у тому числі наявність закладів охорони здоров'я. Площа території

сучасного планувального району визначається в межах 400-1500 га.

Наступна і остання планувальна одиниця населеного пункту − планувальна

зона − являє собою характерний елемент, який відповідає за соціально-

планувальну структуру найкрупніших міських поселень з зоною впливу, яка

розширюється поза прилеглу міську територію та приміську зону. Організація

планувальних зон у розплануванні міських поселень найкрупнішого і крупного

типу України доцільно здійснювати через об'єднання сусідніх планувань міських

районів з метою підвищення ступеню збалансованості місць праці населення та

формування багатофункціонального центру культурно-побутового

обслуговування для мешканців цієї території.

202

Громадський центр міської планувальної зони рекомендується

розміщувати поруч з головними (міжміськими) транспортними магістралями з

розрахунковим радіусом обслуговування у межах від 4 до 6 кілометрів (міське

розпланування) і від 30 до 40 кілометрів при випадку розміщення у приміській

зоні.

Розрахункова площа території сучасної планувальної зони міського

поселення може складати близько 10 тисяч гектар та більше. Чисельність

населення міської планувальної зони необхідно приймати із розрахунку 500-800

тисяч осіб. Граничні показники пішохідної та транспортної доступності до

окремих типів об’єктів культурно-побутового обслуговування для мешканців

населених пунктів слід приймати згідно з даних, зібраних у таблиці 2.1 [301].

Таблиця 2.1

203

Заклади охорони здоров'я рекомендується розміщувати у межах територій,

які максимально наближені до місця життя та праці населення, в ув’язці з

пішохідною доступністю для закладів первинної медичної ланки, зокрема до

кабінетів лікарів сімейної практики, амбулаторій, медичних центрів первинної

медичної допомоги, поруч з інфраструктурою системи громадського та

пасажирського сполучення, автомобілем та з умовою урахування транспортного

доступу до закладів вторинного та третинного рівнів медичного обслуговування

(лікарень) мешканців населеного пункту.

Проектні роботи, які виконуються при просторовому плануванні поселень,

передбачають проведення розрахунків щодо кількісних показників і місткості

лікувальних закладів містобудівної системи охорони здоров'я чинним

законодавством, а також новим проектом будівельних норм, пропонується до

використання нормативи забезпеченості, які відображають усереднений

розрахунковий рівень медичного обслуговування для території України (Табл.

2.2, Табл. 2.3) 14, 289.

Окремо слід наголосити, що наведені табличні дані у кожному проектному

випадку підлягають індивідуальному розрахунково-аналітичному підходу,

уточненню в залежності від медичного картографування конкретної місцевості,

характеру переважаючої захворюваності населення, соціально-демографічного

прогнозу, стану і розвитку інфраструктури, розміру населеного пункту, його

місця у системі розселення.

Згідно положень проекту ДБН Б.2.2-12:2018, житлові мікрорайони

потребують організації первинних центрів, в структурі яких розміщуються

об’єкти для повсякденного обслуговування мешканців; рівень житлових районів

та районних центрів, а також центри об’єднаних територіальних громад

потребують наявності та організації закладів для періодичного обслуговування

громадян; загальноміський рівень, районні, міжрайонні, регіональні,

міжрегіональні та республіканські центри передбачають епізодичне або

унікальне забезпечення населення відповідними видами обслуговування.

204

Таблиця 2.2

205

Таблиця 2.3

Більшість закладів охорони здоров'я, в тому числі дитячих, за характером

використання нормативним документом визначається як об'єкти періодичного

обслуговування (окрім аптек, молочних кухонь та роздавальних пунктів

молочних кухонь, будинків-інтернатів). До епізодичного або унікального

обслуговування населення, згідно положень чинного законодавства та проекту

нового нормативного документу, заклади охорони здоров'я не відносяться 14,

301.

206

При формуванні планувальних пропозицій щодо реорганізації та розвитку

містобудівної системи охорони здоров'я України та її складових мереж

первинного, вторинного і третинного рівнів медичної допомоги слід приймати

до уваги: кількісні показники щодо частоти попиту та звернення для отримання

різних видів медичного обслуговування (повсякденне, періодичне, епізодичне

або унікальне); нормативні показники щодо розрахунку кількості населення, яке

обслуговує медичний заклад, щільність та висотність переважаючої забудови,

наявну та прогнозну кількість населення; нормативні показники щодо часових

витрат, пішохідну та транспортну доступність, радіуси обслуговування; медичне

картографування території з врахуванням динамічних показників

захворюваності населення; рівень мінімальної рентабельності при

функціонуванні потужності мережі медичної сфери; додержання нормативних

часових витрат при отриманні медичної допомоги; зростання кількості видів

медичної допомоги, які можливо надавати та отримувати завдяки електронним

засобам зв’язку та комунікацій (е−медицина, телемедицина); перспективний

генеральний план розвитку місцевості.

Частоту попиту на одержання медичних послуг у закладах охорони

здоров'я в межах даного дисертаційного дослідження пропонується розділити на

періодичну, епізодичну та унікальну. Лікувальні заклади, які входять до складу

містобудівної мережі первинного медичного обслуговування (кабінети сімейних

лікарів, амбулаторії, медичні центри ПМД) доцільно віднести до об'єктів

періодичного медичного обслуговування.

Лікарні, які формують містобудівну мережу вторинного рівня медичного

обслуговування рекомендується розглядати як епізодичні об'єкти. До

епізодичного попиту звернення також слід віднести деякі типи лікарень, що

входять до складу третинної ланки, в тому числі спеціалізовані дитячі лікарні.

Потужні університетські та вузькоспеціалізовані (кардіологічні, онкологічні та

ін.) лікарні, розраховані на обслуговування населення на республіканському

рівні, доцільно віднести до унікального медичного звернення.

207

Розглядаючи питання місткості закладів ПМД та лікарень, нормативних

показників щодо розрахунку кількості населення, що обслуговується медичним

закладом, необхідно зазначити, що в межах містобудівної системи закладів

охорони здоров'я може існувати безліч різноманітних способів організації

надання лікувальних послуг, про що свідчить європейський досвід. В одних

системах перевага надана розміщенню невеликої кількості потужних закладів, в

інших − невеликих лікувальних закладів, подрібнено розосереджених по

території.

У випадку розміщення лікувальних закладів містобудівної мережі

первинного рівня медичного обслуговування найчастіше вибір надається

невеликим амбулаторіям, які формуються та саморегулюються (зменшуються

або збільшуються) в залежності від кількості пацієнтів. У разі організації

містобудівної системи вторинного та третинного рівнів медичного забезпечення

(лікарні), вибір між цими двома формами організації лікарняного сектора

залежить від географічного контексту. Крім того, при виборі слід оцінювати

можливі переваги великих лікарень та фактичний доступ населення до

медичного госпітального обслуговування.

Важливим питанням є пошук оптимального розміру (ємкості) лікарні, який

виступає як функція взаємозв'язку між доступом хворих до лікування,

позитивним економічним ефектом від масштабу і обсягом як визначального

чинника результативності лікування 307. Останнім часом у більшості країн

спостерігається тенденція до зростання ємкості лікарень: вважається, що

середній рівень витрат знижується в міру зростання обсягу, а результати

лікування краще в таких лікарнях, де лікарі займаються великими обсягами

госпіталізації. Дійсно, може здаватися, що чим більше лікарняний заклад, тим

меншим виявляється середній показник витрат на кожного хворого (позитивний

ефект масштабу).

Однак це припущення не підтверджується об'єктивними даними 308.

Позитивний ефект масштабу досягається у випадку, коли довгострокові середні

витрати знижуються в міру того як масштаб або обсяг діяльності при цьому

208

зростають. Ефект масштабу лікарні характеризує ситуацію, коли фіксовані

витрати високі в порівнянні зі змінними витратами на одиницю отриманого

результату. Коли обсяг діяльності зростає, середні витрати знижуються, а

фіксовані витрати розподіляються по ширшому діапазоні результатів (рис. 2.10).

Необхідно підкреслити, що середні витрати на функціонування лікарняної

будівлі починають зростати в момент, коли економічні заходи вже вичерпані, а

додаткові затрати породжують зворотній негативний ефект масштабу.

При застосовуванні явища ефекту масштабу у пошуку оптимальної

місткості лікарень, гіпотезою може слугувати припущення, що велика лікарня є

більш ефективнішою ніж мала та сумарні середні витрати в малій лікарні вище

навіть в тому випадку, якщо обидві лікарні працюють на повне навантаження.

Якщо це припущення вірне, то, порівнюючи середні витрати в лікарнях різного

розміру, але схожих за іншими параметрами, ми повинні виявити значний

економічний та ресурсний ефект від лікарняного масштабу.

Комплексний аналіз досліджень з боку виявлення основних детермінантів

відмінностей в структурі економічних витрат на експлуатацію різних за ємкістю

лікарень, проведених за різними одиницями вимірювання (витрати на лікування

окремого випадку, денні витрати, термін перебування у стаціонарі, сукупність

типів звернень), співвідношення між розміром фінансових вкладень і

продуктивністю лікарні дозволив підтвердити гіпотезу 309.

Позитивний ефект впливу ефекту масштабу лікарні виявився низьким і

підтвердився при дослідженні невеликих лікарень європейських країн та

Сполучених Штатів Америки, розрахованих на місткість у 100-200 ліжок, а

також у лікарнях з кількістю ліжок більшою за 600 одиниць 310−313. Таким

чином можна стверджувати, що оптимальна ємкість лікарні коливається у

кількості 200-600 ліжок 311, 313, 314.

Отримані данні також підтверджуються порівняльним аналізом місткості

лікарень за сумарною кількістю ліжок у Європейських країнах та США (див. рис.

2.10).

209

Рис. 2.10 Показники оптимальної місткості лікарень за кількістю

лікарняних ліжок

210

Однак слід відмітити, що остаточне рішення щодо місткості тієї чи іншої

лікарні слід приймати з позиції регіонального контексту, в залежності від типу

лікарні (багатопрофільна інтенсивна, планового або реабілітаційного лікування,

спеціалізована та ін.), радіусу обслуговування та доступності, щільності та

поверховості переважаючої забудови, наявної та прогнозної кількість населення.

При реорганізації містобудівної системи закладів охорони здоров'я

України, її складових мереж первинного, вторинного і третинного рівнів

медичного забезпечення, при обранні території для розміщення нових

лікувальних об’єктів необхідно враховувати забезпечення доступності хворих

дітей до медичного обслуговування. В цьому сенсі, світова тенденція щодо

централізації та концентрації медичного обслуговування переважно у великих

лікарнях, в певній мірі викликає обмеження доступу маленьких пацієнтів через

закриття невеликих місцевих лікарень.

Скорочення кількості дрібних лікарень без забезпечення нормативно-

часової доступності до більш потужного медичного закладу може спричинити

негативний вплив на стан здоров'я дитячого населення на зазначеній території.

Перш за все це пов'язано з тим, що рішення окремої людини звернутися за

медичною допомогою асоціюється з комплексом витрат (часових, фізичних,

матеріальних, психологічних та ін.) та в кожному випадку зіставляється зі

самовідчуттям ступеню серйозності погіршення стану здоров'я дитини (по

відношенню до відчуття нормального здоров'я) та очікуваної ефективності

лікування. Інтенсивність звернення та використання медичної допомоги при

інших рівних умовах виявляється нижчою у випадках більших витрат на доступ

до лікування, менш серйозного стану здоров'я і нижчого рівню очікувань,

пов'язаних з ефективністю лікування 315, 316.

Забезпечення і організація доступу населення до лікування дітей пов'язані

з соціальними та економічними витратами пацієнтів при використанні медичної

допомоги. До соціальних відносяться, зокрема, витрати, пов'язані з незручним

графіком роботи лікарняних закладів (для тих батьків дитини, хто зайнятий на

роботі), або витрати, які доводиться нести окремим пацієнтам через відсутність

211

прописки у територіальному регіоні, направлення від лікаря первинної ланки,

наявність фізичних обмежень, інвалідності та ін. обставин.

До економічних витрат зазвичай відносяться благодійні збори з пацієнтів,

кошти на купівлю ліків, транспортні витрати і приховані витрати на витрачений

час. Чим вище прогнозовані витрати, тим менш психологічно і фізично

виявляється доступність медичних послуг. В цей же час вважається, що чим

доступніше медичні заклади, тим легше батьки хворої дитини приймають

рішення про звернення до лікаря первинної допомоги, тим швидше лікар

первинної ланки приймає рішення про направлення до спеціалізованого лікаря і

тим раніше встановлюється діагноз й відбувається лікування та одужання 317.

Високі витрати на доступ впливають насамперед на готовність хворої

людини або батьків хворої дитини до звернення за первинною консультацією або

діагностикою. Це пов'язано з тим, що підсвідомо людина, як правило, краще

оцінює переваги лікування після постановки діагнозу, ніж на симптоматичній

або перед симптоматичній стадіях хвороби 318. Відповідно доступ до

первинної допомоги служить одним з найважливіших аспектів розвитку

доступності до медичного обслуговування.

В цей же час вважається, що високі витрати на доступ до вторинного або

третинного рівня медичної допомоги менш помітно впливають на рішення

батьків хворої дитини, бо якщо лікування сприймається як значуще, то очікувана

користь від нього переважить будь-які можливі витрати. Разом з тим важливо

мати на увазі, що в умовах обмеженої доступності до лікарняного закладу

можуть виникати додаткові витрати на лікування (проживання, проїзд та ін.) які

перекладається на хворих та їх супроводжуючих (батьків, опікунів).

Представники різних верств населення реагують на додаткове зростання витрат

по різному, особливо негативно сприймають ці обтяження люди з малим

достатком або інвалідністю.

У більшості наукових робіт, присвячених проблемі доступу до лікувальних

закладів, порівнюються між собою показники інтенсивності використання

медичного обслуговування для груп населення, які живуть на різній відстані від

212

лікарні 319−322. Існуючі роботи, як правило, не враховують відмінності в рівні

потреб у медичній допомозі. Наприклад, визначено, що попит на медичне

обслуговування у міського населення вищий та більш інтенсивний ніж у

населення віддалених передмість, але це не обов'язково свідчить про

стримуючий ефект відстані.

До припущень щодо причин низького рівня звернень у регіонах з меншою

щільністю населення можна віднести: низьку концентрацію щільності населення

і, як наслідок, зменшення розповсюдженості вірусних захворювань, вищий

рівень екологічності та ін. Водночас існують об'єктивні дані щодо стримуючого

ефекту великих відстаней у разі консультаційної первинної медичної допомоги

як для міського, так і для сільського населення 317, 322−324.

Дані досліджень з Франції свідчать про те, що діагностика та первинне

звернення до лікаря у сільського населення здійснюється на підставі лише

серйозних симптомів, що опитані респонденти пов'язують з високими витратами

доступу до медицини 325; смертність від новоутворень вище в тих місцевостях,

де гірше доступ до первинної допомоги 326.

Існують дані про негативний зв'язок між відстанню і частотою самостійних

звернень за швидкою і невідкладною медичною допомогою 321, 327, 328.

Шотландські дослідження та аналіз звернень за швидкою медичною допомогою

підтвердив, що великі відстані виступають стримуючим фактором щодо

самостійних звернень хворих 329.

Разом з тим стримуючий ефект не спостерігався у випадку, коли хворий

звертався по спеціалізовану допомогу після направлення від лікаря первинної

ланки. Виявлено, що інтенсивність стаціонарного лікування дітей молодше 15

років знижується в міру збільшення кількості часу, який доводиться витрачати

на дорогу до лікарні 330. Відстань понад 130 кілометрів у більшості випадків

значно впливала на частоту хірургічних операцій 331.

Інтенсивність використання лікарняного лікування також знижується,

якщо хворі живуть на відстані понад 5 кілометрів від своїх лікарів первинної

213

медичної допомоги і якщо практика знаходиться на відстані понад 56 кілометрів

від лікарні 332.

Таким чином розглянуті дослідження свідчать про те, що інтенсивність

використання лікарняного сектору нижче у місцевостях, які локалізовані подалі

від лікарень, а також виникаючий ефект відстані стає помітним у разі

діагностичних процедур та нівелюється у випадках, коли користь від лікування

виявляється очевидною. Отже ускладнений доступ до медичної допомоги

пацієнтів та батьків хворої дитини підвищує низку витрат (часові, матеріальні,

фізичні та психологічні), пов'язаних з використанням лікувального

обслуговування.

Розглянуті емпіричні дослідження свідчать, що підвищення комплексу

витрат позначаються насамперед на використанні послуг з діагностики,

амбулаторного лікування, скринінгу і, особливо, первинної медичної допомоги.

Як наслідок, досягнення у кінцевому рахунку позитивного результату від

лікування виявляється ускладненим, оскільки відбувається первинна затримка у

зверненні до лікаря, погіршується стан та ступінь захворюваності і, як наслідок,

формуються гірші прогнози щодо одужання.

В цьому сенсі пріоритетним завданням у територіально-просторовому

розвитку містобудівної системи дитячих лікувальних комплексів стає

забезпечення локального доступу населення до первинних лікувально-

діагностичних служб та невідкладної медичної допомоги.

Окремо слід зазначити, що існуючі та розглянуті дані щодо ролі та впливу

відстані до лікувальних закладів здебільше викриває досвід Великобританії та

Північної Америки і при інтерпретації отриманих результатів цих досліджень

важливо враховувати локальний і регіональний контекст кожної окремої країни.

Зокрема, при оцінці відстані слід враховувати доступність транспорту

(громадського та власного), розвиток і стан транспортної інфраструктури

(автомобільних шляхів), соціальний і економічний рівень переважаючої групи

населення у місцевості.

214

Переходячи до існуючої сьогодні в Україні містобудівної системи закладів

охорони здоров'я та положень її нормативно-містобудівного регулювання,

необхідно відмітити, що сукупність лікувальних закладів традиційно у нашій

державі відноситься до сфери культурно-побутового обслуговування (КПО)

населення 301. Історичний аналіз територіально-планувального становлення і

формування систем культурно-побутового обслуговування міських

розпланувань різних часових періодів дозволив встановити їх деякі принципові

еволюційні відмінності і динаміку містобудівного розвитку (рис. 2.11).

Система культурно-побутового обслуговування населення, розглянута з

позиції історичних перетворень, пройшла 5 етапів свого становлення,

формування і розвитку. Для першого етапу (міста у добу Середньовіччя)

характерна дисперсна (хаотична) система культурно-побутового

обслуговування, яка в той час була обумовлена веденням натурального

господарства і слабким поділом суспільно-корисної праці серед населення.

Об'єкти обслуговування, як правило, розміщувалися за місцем проживання

виробників споживчих благ.

На другому етапі, пов'язаному із зростанням продуктивних сил і

поступовим розмежуванням сфери виробництва та сфери послуг, більшість

закладів обслуговування почала групуватись і розміщуватись у місцях

найбільшого скупчення населення-споживачів (на головних вулицях міських

поселень та у їх громадських центрах, на територіях ринків). Ця обставина та

тенденція зумовила появу і організацію лінійної поліцентричної системи

обслуговування населення.

Наступний, третій етап формування, був пов'язаний із активним розвитком

науково-технічного прогресу, із значним зростанням розмірів міських поселень,

із вдосконаленням та поширенням транспортних засобів і т.п., в результаті чого

існуюча на той час лінійна система розміщення культурно-побутового

обслуговування перестала задовольняти збільшеним вимогам до організації

сфери послуг, що призвело до виникнення та необхідності розвитку сучасної

ядерної (ступінчатої) системи обслуговування.

215

2.11 Динаміка розвитку і принципові відмінності планувального формування систем

культурно-побутового обслуговування міст різних історичних епох

216

Суть ступінчастої системи обслуговування полягала в тому, що об'єкти

КПО укрупнювались, кооперувались і компонувались в окремо розміщені

спеціалізовані комплекси обслуговування, які як правило розміщувались в

центрах окремих планувальних районів. Четвертий етап виник як реакція на те,

що у нових містах пішохідні потоки прагнуть відокремити від транспортних і

подальше вдосконалення ядерної системи направлено на розміщення центрів

КПО у місцях цих перетинів, де концентрація споживачів досягає максимальної

величини, утворюючи ядерну зміщену систему.

Слід зазначити, що ядерна система характерна лише для статичних

структур міського плану. П'ятий етап враховує те, що при формуванні гнучкої

планувальної структури міст ядерна система трансформується в лінійно-

динамічну, при якій заклади обслуговування розміщуються на спеціальній

відведеній території і безперервно тягнуться смугою через центральні частини

житлових районів.

Містобудівна система закладів охорони здоров'я, як складовий компонент

культурно-побутового обслуговування населення, в межах процесів

реформування та оптимізації, повинна враховувати планувальні особливості та

світові тенденції розміщення, характерні для вище розглянутого останнього

етапу розвитку.

Зі збільшенням параметрів міських територій, кількості і щільності

населення, зі зростанням ролі та інтенсивності використання транспорту, що у

сукупності характерно для процесів урбанізації українського міського

середовища, саме трансформація ядерної системи містобудівного розміщення

закладів охорони здоров'я у більш гнучку лінійно-динамічну дає змогу вчасно

реагувати на потреби населення, забезпечувати саморегуляцію та кореляцію,

особливо містобудівної мережі первинного рівня медичного обслуговування.

Окремо слід зазначити, що при вдалому розміщенні закладів вторинного

та третинного рівнів медичного обслуговування (лікарень інтенсивного

лікування та спеціалізованих лікарень), виконаному з урахуванням ефективної

транспортної досяжності, з'являється потенційна можливість збільшення

217

нормативів радіусу обслуговування медичного закладу (при умові виконання

граничних показників щодо кількості населення, що обслуговується).

Традиційно в Україні містобудівне проектування і розміщення об'єктів

культурно-побутового обслуговування населення в міському середовищі

виконується з урахуванням організації системи міських транспортних зв'язків та

інфраструктури, яка передбачає наявність магістралей міського і районного

значення, низову транспортну мережу, а також зовнішній швидкісний транспорт

(рис. 2.12). Слід зазначити, що сітчаста (прямокутна) побудова міських планів,

яка є досить зручною для проведення нормативних розрахунків, на практиці

зустрічається досить рідко і характерна лише відносно новим міським

поселенням.

Окрім прямокутних, до найбільш поширених чистих типів і схем побудови

вуличних мереж також слід віднести радіальні, радіально-кільцеві, віялові та

прямокутно-діагональні, а також різноманіття комбінованих, колажних та

палімпсестних їх підвидів (рис. 2.12). Отже ідеалізовані моделі ступінчатої

системи організації культурно-побутового обслуговування населення та системи

громадських центрів сельбищної території в кожному проектному випадку

отримують індивідуальне впровадження та реалізацію з урахуванням існуючого

контексту міського середовища, факторів впливу та обмежень.

Спираючись на традиційну для України ступінчастість системи культурно-

побутового обслуговування населення, до складу якої відноситься і містобудівна

система закладів охорони здоров'я та її складова підсистема дитячих лікувальних

комплексів, у досліджені пропонуються відповідні моделі щодо ступеневих та

функціональних лікувальних рівнів системи − містобудівних мереж закладів

первинної, вторинної та третинної медичної допомоги (рис. 2.13). Найнижчим і

найбільш розгалуженим рівнем пропонується розглядати містобудівну мережу

закладів первинної медичної допомоги, яка передбачає лікування дітей у низці

універсальних за віком пацієнтів медичних закладів, функціонування яких

здійснюється на засадах сімейної медицини (кабінети сімейних лікарів,

амбулаторії, медичні центри первинної медичної допомоги).

218

2.12 Схема організації системи міських транспортних зв'язків та вуличних мереж,

ступінчастої організації КПО

219

2.13 Моделі ступінчатої та функціональної організації системи дитячих лікувальних

комплексів

220

Функціонування первинної ланки доцільно розглядати на рівнях:

загальнодержавному, госпітального регіону, госпітального округу, населеного

пункту, міського району населеного пункту (для найкрупніших, крупних та

великих міських розпланувань).

Наступний ступеневий рівень моделі системи дитячих лікувальних

комплексів − містобудівна мережа закладів вторинної медичної допомоги, яка

передбачає лікування дітей у інтегрованих дитячих відділеннях у складі шести

типів лікарень: багатопрофільної лікарні інтенсивної допомоги, лікарні

планового лікування хронічних хворих, лікарні відновного лікування, хоспісу,

лікарні медико-соціальної допомоги, перинатальному центрі (пологовому

будинку), а також у консультативно-діагностичних медичних центрах при цих

лікарнях та у спеціалізованих медичних центрах вторинної медичної допомоги

(стоматологічної, реабілітаційної та ін.). Функціонування вторинної ланки

містобудівної системи дитячих лікувальних комплексів доцільно розглядати на

рівнях: загальнодержавному (республіканському), госпітального регіону,

госпітального округу, населеного пункту (для найкрупніших, крупних та

великих міських розпланувань).

Найвищий ступеневий рівень моделі системи дитячих лікувальних

комплексів − містобудівна мережа закладів третинної медичної допомоги, яка

передбачає лікування дітей у окремих дитячих спеціалізованих лікарнях та у

інтегрованих дитячих відділеннях у складі університетських лікарень та у інших

спеціалізованих лікарень (онкологічних, кардіологічних, трансплантації органів

та ін.), а також у консультативно-діагностичних медичних центрах при цих

лікарнях. Функціонування третинної медичної ланки містобудівної системи

дитячих лікувальних комплексів доцільно розглядати на рівнях:

загальнодержавному (республіканському) та госпітального регіону, що

дозволить прибрати зайві просторово-територіальні обмеження на шляху

доступності лікування дітей у провідних лікувальних закладах України.

Переходячи до розгляду існуючих нормативних показників щодо

визначення радіусу обслуговування населення закладами сфери охорони

221

здоров'я, які розміщуються в структурі житлової забудови населених пунктів і,

відповідно, часових витрат населення на потрапляння до медичного закладу, слід

звернутися до проекту ДБН В.2.2-12:2017 14. Згідно проекту документу,

територіально-просторове проектування та розміщення медичних закладів,

проектні результати розрахунків повинні знаходитись у нормативних межах

показників, вказаних в Таблиці 2.4 та схематично зображені на рис. 2.14.

Таблиця 2.4

ДБН В.2.2-10-2001, а також у нові проекти нормативів регламентують

радіуси доступності окремих лікувальних закладів первинної ланки (поліклініки

та їх філії), а також допоміжних структур (аптек).

222

2.14 Нормативні показники радіусів обслуговування для закладів охорони здоров’я

згідно ДБН В.2.2-10-2001

223

Окрім цього, виявлені положення щодо регулювання радіусів доступності

до молочних кухонь та їх роздавальних пунктів, питання актуальності та

доцільності розміщення яких вже підіймалось у досліджені вище. У

нормативному документі майже не враховується специфіка різноманіття міських

поселень України: територіально-просторова розмірність (найкрупніші, крупні,

великі, малі та ін. міста), відмінність кількості та щільності проживаючого

населення як в межах окремих міст, так і в різних районах одного населеного

пункту. Отже існуючі сьогодні в нашій державі нормативи та їх нові проекти

потребують відповідних доповнень та змістовних розширень.

Для розрахунку площі земельних ділянок для розміщення медичних

закладів, які усереднено проводяться виходячи із кількості 1 тисяча людей, слід

користуватися нормативними показниками наведеними у Таблиці 2.5 14.

Коментарем до представлених нормативних вимог щодо розрахунку площі

території лікувальних закладів може слугувати те, що подібні вимоги повинні

нести рекомендаційний і узагальнений характер, як це сьогодні відбувається у

більшості нормативних вимог цивілізованиї країн світу.

Сучасний світовий досвід проектування будівель медичного призначення

свідчить про поступову відмову від тиражування типових проектів лікувальних

закладів, про зміну планувально-функціональних структур до більш гнучких

параметрів, про відхилення від традиційної для України коридорної структури

більшості лікарняних закладів та їх складових приміщень, про необхідність

збільшення поверховості медичних об'єктів (особливо у центральних та

історичних межах міського середвища), їх інтеграцію у висотні житлові та

громадські комплекси − отже сукупність означених тенденцій значно впливає на

доцільність зменшення вимог до розмірів земельних ділянок медичних закладів.

Окремої уваги потребують лікувальні об'єкти, розміщені в історичному або

ущільненому багатоповерховому міському середовищі − земельні ділянки

окреслених груп закладів охорони здоров'я на практиці можуть виступати лише

як рекомендована площа для здійснення нової забудови або при проведенні

розширення існуючих лікувальних об’єктів.

224

Таблиця 2.5

225

Таблиця 2.5 (продовження)

226


1. Містобудівна система закладів охорони здоров'я розглянута як складна і

динамічна, ієрархічно підпорядкована підсистема загальної містобудівної

системи в межах визначеної території, яка передбачає взаємопов'язане

функціонування адміністративних, основних та допоміжних лікувальних,

науково-дослідницьких, медично-освітніх та медично-промислових закладів на

загальнодержавному рівні, у складі госпітальних округів. Ця система володіє

ознаками: відкритість; потреба і здатність до самоорганізації; ієрархічність та

поліструктурність рівнів; відтворюваність на умовах системогенезу.

2. Дитячий лікувальний комплекс − територіально-просторова сукупність

лікувальних закладів сімейної медицини, інтегрованих дитячих відділень у

багатопрофільних та спеціалізованих лікарнях, спеціалізованих дитячих

лікарень, функціонально пов’язаних між собою у межах визначеної території.

Дитячий лікувальний комплекс покликаний на організацію лікування дітей у

лікувальних закладах або інтегрованих дитячих відділеннях, об'єднаних за

типологічними ознаками: за рівнем медичної допомоги, за територіально-

просторовими межами, за профілем складових компонентів та за профілем

спеціалізації. Система дитячих лікувальних комплексів − складна і динамічна,

ієрархічно підпорядкована інтегрована підсистема містобудівної системи

закладів охорони здоров'я, що уявляє собою цілісність дитячих лікувальних

закладів та інтегрованих дитячих відділень у складі мереж первинного,

вторинного та третинного рівнів медичного обслуговування у межах визначеної

території (країни, регіону, області, населеного пункту), яка передбачає

взаємопов'язане територіально-просторове функціонування з допоміжними

лікувальними, науково-дослідницькими, медично-освітніми, медично-

промисловими та адміністративними закладами у складі госпітальних округів.

Лікування дітей на первинному рівні пропонується у закладах ПМД, які

функціонують на засадах сімейної медицини; на вторинному рівні − у

інтегрованих дитячих відділеннях лікарень ВМД (універсальних за віком

пацієнтів) та у медичних центрах ВМД (стоматологічних та ін.); на третинному

227

рівні − у спеціалізованих дитячих лікарнях, у інтегрованих дитячих відділеннях

ін. лікарень ТМД та їх медичних центрах. Метою системи дитячих лікувальних

комплексів є організація і забезпечення повного циклу лікування дітей у межах

визначеної території (країни, регіону, області, населеного пункту). Виявлені

властивості та ознаки системи дитячих лікувальних комплексів: цілісність,

відмежованість та автономність, структурованість, внутрішня взаємодія,

взаємозв'язок з оточуючим середовищем, емерджентність.

3. Дослідження проведено з використанням наступних підходів та методів:

системний, комплексний, функціональний та історичний підходи; індуктивний,

абстрактно-аналітичний, порівняльний та метод історичного аналізу, якісного та

кількісного аналізу, статистичний метод та натурні обстеження, методи

структурно-функціонального та графічно-аналітичного моделювання, метод

експериментального проектування.

4. Виявлені фактори, які впливають на містобудівний розвиток системи

дитячих лікувальних комплексів, основними з яких є соціально-економічні та

еколого-демографічні. Розвиток системи дитячих лікувальних комплексів

повинен спиратись на економічну доцільність, ефективність використання

ресурсів, фактичну і прогнозну демографічну ситуацію, динаміку

захворюваності, природно-кліматичні та екологічні умови. Депопуляція,

демографічно-соціальна неоднорідність, нерівномірність щільності населення

спричинили дисбаланс у навантажені на медичну сферу, що вказує на потребу

диференційованих гнучких нормативів для різних типів поселень.

5. На основі закордонного досвіду та стратегічних положень реформи

запропонована нова типологія закладів охорони здоров'я, яка покликана на:

розгалуженість мережі закладів сімейної медицини первинної ланки з

можливістю гнучкого розміщення у планувальних структурах поселень,

ущільнених висотних мікрорайонів з одночасним зменшенням радіусів

доступності; усунення дублювання лікарень вторинної ланки; зберігання дитячої

спеціалізації лікарень на рівні третинної ланки, яка функціонує на

республіканському та регіональному рівнях (рис. 2.15).

228


229

РОЗДІЛ 3

ТЕРИТОРІАЛЬНО-ПРОСТОРОВІ ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ

ДИТЯЧИХ ЛІКУВАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ У МІСЬКОМУ

СЕРЕДОВИЩІ

3.1 Особливості формування дитячих лікувальних комплексів у міському

середовищі

Визначення комплексу широко застосовується у різноманітті наукових

галузей, зокрема у математиці, у сукупності природничих наук, у економіці та

психології. В широкому сенсі комплекс (від лат. complex − зв'язок, поєднання;

лат. complexus − з'єднання) − система, сукупність чого-небудь, об'єднаного

разом, що має загальне призначення і відповідає будь-якій певній спільній меті

337. Іншим визначенням терміну слугує наступне: комплекс − система, що

відрізняється високим рівнем сполучення між складовими елементами за

потоками речовини, енергії та інформації і в силу цього володіє високою

енергетичною економічністю і стійкістю по відношенню до зовнішнього

середовища 338, с. 43.

Виходячи з цих положень, у другому розділі дослідження було

запропоновано визначення дитячого лікувального комплексу як територіально-

просторової сукупності лікувальних закладів сімейної медицини, інтегрованих

дитячих відділень у багатопрофільних та спеціалізованих лікарнях, окремо

спеціалізованих дитячих лікарень, функціонально пов’язаних між собою у межах

визначеної території. Отже організація дитячого лікувального комплексу

спрямована на забезпечення лікування дітей (населення до 18 років) у

різноманітті лікувальних закладів (універсальних за віковою категорією

пацієнтів або з окремої дитячої спеціалізації) або інтегрованих дитячих

відділень, які об'єднані за певними типологічними ознаками: за рівнем медичної

допомоги, за територіально-просторовими межами, за профілем складових

компонентів комплексу або за профілем спеціалізації. (рис. 3.1).

230

Рис. 3.1 Містобудівна організація і взаємозв'язок складових елементів дитячого

лікувального комплексу в умовах міського середовища

231

Як було з'ясовано у попередньому розділі, останні десятиріччя в Україні

кількість міського населення домінує над числом жителів сільської місцевості

2. Окрім цього статистичні дані свідчать про щорічне збільшення відриву між

цими показниками, що, безумовно, пов'язано зі зростаючою урбанізацією,

характерною для більшості країн світу 6. З цієї позиції акцент у досліджені

доцільно зробити на особливостях формування дитячих лікувальних комплексів

у міському середовищі.

Перша ієрархічна сходинка містобудівної організації системи закладів

охорони здоров'я − мережа закладів первинної медичної допомоги, яка вже

зазнала важливих змін у процесі триваючої медичної реформи. Цей

організаційний рівень передбачає обслуговування дитячого населення на засадах

сімейної або родинної медицини у різноманітті закладів первинної медичної

допомоги, серед яких у міському середовищі пропонується виділити базові та

додаткові заклади первинної ланки.

До базових закладів мережі первинного медичного обслуговування

дитячого населення віднесено амбулаторії, медичні центри ПМД, кабінети

сімейних лікарів (лікарів загальної практики); для створення додаткових місць

отримання первинної медичної допомоги для дітей пропонується організація цієї

функції у консультативно-діагностичних медичних центрах при лікарнях

вторинної та третинної ланки, а також у перинатальних центрах.

Першою і найменшою базовою типологічною одиницею мережі закладів

первинної медичної допомоги виступає кабінет сімейного лікаря. Слід відмітити,

що влаштування кабінетів сімейних лікарів (лікарів загальної практики) − досить

нове і нерозповсюджене для України явище, хоча, як свідчить закордонний

досвід, цей тип організації місця надання медичного обслуговування населенню

є найбільш компактним й доступним до місць проживання. Особливо доцільного

його впровадження в умовах ущільненої багатоповерхової житлової забудови

для локальної організації роботи лікарів на ділянці з новими мешканцями

району, кількість яких не була урахована при навантаженні існуючих

лікувальних закладів.

232

Наступне базове місце організації первинної медичної допомоги у

розплануваннях міського середовища − амбулаторія, яка передбачає одночасну

роботу від 3 до 5 сімейних лікарів, а також наявність маніпуляційного кабінету з

медсестрою. Планування амбулаторії доцільно на рівні мікрорайону, з радіусом

пішохідної доступності у 1500-2000 м або 15-20 хв.

На рівні міського планувального району пропонується влаштування

медичного центру первинної медичної допомоги у будівлях колишніх поліклінік,

але без розподілу за віковою категорією пацієнтів та з усуненням дублювання в

межах однієї території. Рекомендований радіус пішохідної доступності до

медичних центрів первинної медичної допомоги у містах − 3000-4000 м або 30-

40 хв.

З метою розширення номенклатури закладів первинної медичної допомоги

і, відповідно, збільшення обсягів охоплення населення, у середовищі міських

поселень пропонується організація додаткових місць отримання першочергової

лікарської консультації. В першу чергу до них слід віднести консультативно-

діагностичні медичні центри при лікарнях вторинної містобудівної мережі

медичного обслуговування населення. Подібна практика широко апробована у

європейських країнах, а також у США.

Ця додаткова, як правило оплатна можливість отримати консультацію

лікаря загальної практики або пройти незаплановане обстеження, дозволяє

населенню отримати необхідну медичну поміч цілорічно та цілодобово (без

розподілу на вихідні й святкові дні, у відпускний період або у час захворювання

лікаря сімейної практики, інші особисті обставини), знижує навантаження на

службу екстреної медичної допомоги при негоспіталізаційних випадках, а також

наближує перший контакт хворого з лікарем.

Зазначений організаційний підхід базується на обставинах, що в будь-яка

лікарня є місцем зосередження фахівців з різної медичної спеціалізації та

профілю, які у черговому режимі цілодобово виконують свої медичні обов’язки.

Крім того, у більшості лікарень цілодобово функціонують основні діагностично-

233

лабораторні підрозділи, що пов'язано з наявністю травмпунктів, підстанцій

екстреної медичної допомоги, реанімаційних структур.

Додатковим способом влаштування місця для проведення та надання

медичної допомоги первинної ланки для дітей віком до одного року життя у

міському середовищі можуть слугувати консультативно-діагностичні центри

при пологових лікарнях або перинатальних центрах. Впровадження цього

рекомендованого нового для України типу закладу охорони здоров'я, окрім

можливості розширення спектру дитячих медичних установ, створює необхідні

умови і набуває особливого значення у випадках виявлення проблем зі здоров'ям

дитини у період вагітності матері, підчас пологів − з’являється можливість у

лікарів в динаміці вести спостереження за подальшим зростанням хворої дитини,

розширюючи практичний досвід щодо прийняття рішень під час складних,

передчасних або нетипових пологах. Окрім вказаного призначення,

консультативно-діагностичний центр доцільно поєднувати з Центром здоров'я

жінки та Центром репродуктивного здоров’я (планування, спостереження за

вагітністю).

Слід зазначити, що останній напрямок лікувальної діяльності сьогодні

набуває особливого значення і актуальності для України, що в першу чергу

пов'язано з зростанням чисельності бездітних браків − за статистичними

показниками у кожній п'ятій парі в Україні виникають проблеми з народженням

дитини, у той час як у європейських країнах та у Сполучених Штатах проблеми

з батьківством виникають у кожної восьмої пари 339, 340.

При проведенні дослідження цієї проблеми вчені встановили, що

імунологічне безпліддя − явище досить рідкісне і діагностується лише у 5-7%

пар. В Україні безпліддя ще 30-40 років назад було винятковим явищем і сьогодні

спостерігається значна динаміка і прискорення цього виду захворюваності, що,

безумовно, потребує уваги та відповідного розширення функцій лікувальних

закладів.

Наступною пропозицією з додаткової організації первинного медичного

обслуговування населення, у тому числі дитячого, у середовищі міських

234

поселень слугує консультативно-діагностичні медичні центри при лікарнях

третинної містобудівної мережі медичного обслуговування і в першу чергу

спрямовані на організацію догоспітального обстеження і лікування з профілю

спеціалізації, але мають значний потенціал з розширення спектру послуг, в тому

числі у найбільш розповсюдженому первинному напрямі лікарської допомоги.

Ця пропозиція ґрунтується на закордонному досвіді, який свідчить про

намагання лікарень максимально наблизитись до потреб суспільства у кількості,

якості та доступності медичного обслуговування, розширення амбулаторних

послуг лікарняної сфери, тим самим отримуючи додаткове фінансування на

власний розвиток й модернізацію. У випадку дитячої спеціалізації лікарні

третинної медичної допомоги, консультативно-діагностичний медичний центр

надає можливість цілодобово отримати разову або на постійній договірній основі

медичну допомогу у разі негоспітального захворювання дитини і наближуючи

тим самим перший контакт з лікарем й лабораторно-діагностичні процедурні

обстеження.

Функціонування консультативно-діагностичного медичного центру при

дитячій лікарні третинної ланки доцільно організовувати на комбінованій основі

з державним фінансуванням (з оформленням декларації), страхових виплат, а

також з можливістю приватної оплати послуг (поодинокі звернення), що

дозволить лікарні акумулювати додаткові фінансові ресурси.

Таким чином, на рис. 3.2 комплексно представлені різновиди та типи

закладів охорони здоров'я, призначені для медичного обслуговування дитячої

категорії населення і які відповідають за організацію та функціонування мережі

закладів первинної ланки медичного обслуговування на засадах сімейної

медицини у складі системної цілісності дитячих лікувальних комплексів

України.

Додатково у таблиці 3.1 наведені відповідні пропозиції щодо

нормативного регулювання територіально-просторового розміщення складових

медичних закладів, які відповідають та формують дитячі лікувальні комплекси,

а також їх кількісні показники та параметри.

235

Рис. 3.2 Базові та додаткові компоненти дитячого лікувального комплексу (рівень

організації ПМД) у міському середовищі

236

Таблиця 3.1

237

На наступному лікувальному рівні містобудівної системи закладів охорони

здоров'я − рівні організації вторинної медичної допомоги − пропонується

функціонування шести основних типів лікарняних закладів, зокрема тип

багатопрофільної лікарні інтенсивної допомоги, лікарні планового лікування для

хронічно хворих, лікарні відновного лікування, лікарні медико-соціальної

допомоги, хоспіс, пологовий будинок), а також низки спеціалізованих медичних

центрів, територіальне розміщення яких у сукупності відповідає за формування

містобудівної мережі закладів вторинного медичного обслуговування й,

відповідно, забезпечує функціонування дитячого лікувального комплексу на

госпітальному рівні загальнопрофільних захворювань (рис. 3.3).

Основною відмінною рисою лікарень вторинної медичної ланки повинна

виступати їх вікова універсальність, тобто лікування в них пропонується

пацієнтів всіх вікових категорій (і дорослих, і дітей). Зазначений підхід

ґрунтується на сучасному світовому досвіді більшості цивілізованих країн,

розглянутому у аналітичному розділі дисертації. Виняток становили, переважно,

мусульманські країни, в яких згідно традиційно-релігійних поглядів та культури

відокремлюються в окрему категорію заклади для лікування жінок, які

найчастіше об'єднують з дитячим лікуванням. Архітектурно-планувальний

підхід щодо організації в одній лікарні лікування і дорослих, і дітей може бути

представлений в різноманітті рішень:

− інтеграція дитячих відділень (або палат) поряд або в середині

корпусу (поверху) з певного лікувального напряму;

− пластинчастість структури розміщення відділень, яка притаманна

багатоповерховим лікарням;

− кооперація та блокування окремого дитячого корпусу з основним

об'ємом лікарні за допомогою діагностично-консультативного центру,

відділення екстреної допомоги, адміністративної, готельної, допоміжної та ін.

служб лікарні;

− кластерне об'єднання в межах однієї території автономних корпусів

лікарні.

238

Рис. 3.3 Дитячий лікувальний комплекс на рівні організації ВМД та ТМД у міському

середовищі

239

Базовою лікарнею в наданні вторинної медичної допомоги пропонується

багатопрофільна лікарня з проведенням інтенсивного лікування, яка передбачає

забезпечення у цілодобовому режимі медичного обслуговування пацієнтам всіх

вікових категорій що перебувають у гострому стані та залежать від надання

високого та інтенсивного рівня лікування і догляду. Як зазначалось раніше, цей

вид лікарні оптимально розраховувати на обслуговування 200 тис. осіб, з яких

дитячий відсоток у середньому складає 20% (40 тис. осіб).

Слід зазначити, що в європейських країнах розрахункова загальна

кількість населення для обслуговування лікарнею інтенсивної допомоги може

значно перевищувати запропонований обсяг (до 450 тис. осіб) і поетапно, по мірі

реформування і зростання ефективності і якості вітчизняної охорони здоров'я,

необхідно наближуватись до цих стандартів. Також остаточне вирішення щодо

кількості населення, яке передбачено лікувати в межах певної лікарні

інтенсивної допомоги залежить від конкретних місцевих умов (демографічних,

природно-кліматичних, епідеміологічних, особливостей рельєфу та ін.), а також

умов організації лікарні − реконструкція та модернізація під нові функції

існуючої лікарняної будівлі або проектування і будівництво новітнього

лікувального комплексу.

Щодо радіусу територіальної доступності до лікарні інтенсивної допомоги,

то, як зазначалось раніше, чинним законодавством передбачена відстань у 60 км

або 60 хв. транспортної доступності. Як і в разі з кількісним показником,

пропонується поступово збільшувати радіус обслуговування до 90−120 км, але у

разі достатньої кількості медично-діагностичних центрів амбулаторного

обслуговування населення вторинною медичною допомогою, які компенсують

віддаленість лікарні.

Обов'язковим компонентом лікарні інтенсивної допомоги повинно бути

відділення екстреної медичної допомоги в яке доставляються пацієнти всіма

спеціальними транспортними засобами (карети швидкої, геликоптер), а також

можливе самозвернення або транспортування родичами і свідками постраждалої

240

людини. В деяких європейських лікарнях існує досвід розмежування потоків в

екстрене медичне відділення по категоріям доросле та дитяче.

Основним призначенням лікарні, яка призначена для планового лікування

хронічних хворих, полягає у проведенні додаткових курсів лікувальної терапії,

доліковувальних процесів, які передбачають використання типових лікувальних

процедур, без необхідності інтенсивних засобів і обладнання щодо процедури

лікування. Вимоги та засоби архітектурно-планувальної організації лікування

дітей, розрахункова кількість та радіус обслуговування для лікарні планового

лікування хронічних хворих може прийматись за аналогією з лікарнею

інтенсивної допомоги.

Основною функцією лікарні відновного лікування полягають у відновлені

всіх пошкоджених функцій організму та травм, які є вродженими, виникли під

час або після перенесеного захворювання, нещасних випадків. Лікування у

даному типі лікарняного закладу спрямовано на подолання та попередження

розвитку інвалідності, реабілітацію пацієнтів з інвалідністю, для лікування яких

необхідне спеціальне фізіотерапевтичне обладнання, тренажери для проведення

вправ лікувальної фізкультури. Нерозмежованість пацієнтів за віковою

категорією в цих лікарнях дозволить реабілітологам динамічно спостерігати за

результативністю методів лікування, ефективністю їх корегування, розробкою

інноваційних підходів в лікуванні пацієнтів по мірі їх зростання.

Лікувальні послуги в даному типі лікарні доцільно організовувати в

умовах денного (60%) та повного стаціонару (40%), додатково необхідно

влаштування фізкультурного та ерготерапевтичного блоків, а також готелю для

розміщення іногородніх пацієнтів та їх супроводжуючих. Спираючись на

значний розрахунковий відсоток амбулаторного лікування пацієнтів, кількість

населення для обслуговування в лікарні відновного лікування може становити

400 тис. осіб, а радіус обслуговування дорівнювати 60-120 хвилин.

Наступний тип лікарень містобудівної мережі закладів вторинної медичної

допомоги − хоспіс – є достатньо новим для України і призначений для

забезпечення медичної допомоги паліативного спектру, а також для моральної,

241

духовної, психологічної допомоги людям, які мають невиліковні та безнадійні

захворювання. Хоспісний тип лікарні потребує наявності спеціального

обладнання, який сприяє та допомагає у подібному медичному обслуговуванні

та догляді, передбачає наявність медичного персоналу, зокрема медичних сестер,

які отримали спеціальну фахову підготовку.

Також існує широка практика участі волонтерів у діяльності хосписів.

Нажаль, організації даного типу медичних закладів потребують і діти,

насамперед невиліковно хворі онкологічними захворюваннями. З огляду на те,

що таких хворих родичі намагаються відвідувати щодня, доцільно

організовувати відносно невеликі лікарні або центри, призначені для

обслуговування до 100 тис. населення на відстані до 60 км або 1 год.

Останній тип лікарень, призначений до загального (без розподілу)

обслуговування населення України вторинною медичною допомогою є лікарня

медико-соціальної допомоги (лікарні сестринського уходу), яка передбачає

організацію догляду із забезпеченням догляду соціального і паліативного

спектру пацієнтам з хронічними захворюваннями, для лікування яких зазвичай

достатньо мінімального забезпечення щодо діагностичного і лікувального

обладнання, яке здатні виконувати переважно середній медичний персонал та

соціальні працівники.

Виокремлення даного типу лікарні пов'язано з тим, що традиційно в

українських лікарнях чималий відсоток займають пацієнти, які за різними

обставинами звертаються до закладів охорони здоров'я, як до останньої

можливості існування. По-перше, це пацієнти похилого віку, які мають низку

вікових хвороб та не мають змоги забезпечувати власне лікування та існування

без постійної соціальної та лікарняної підтримки. По-друге, це пацієнти з груп

ризику і безхатченки. Нарешті, досить часто в лікарнях тривалий період

знаходяться діти батьків, які позбавлені батьківських прав та сироти.

Час перебування цих дітей у лікарні є досить тривалий і пов'язаний з

очкуванням оформлення опікунства родичами, з розміщенням в дитячі будинки

або усиновлення. Рекомендації щодо показників організації даного типу лікарні

242

можна приймати аналогічними як і до розміщення багатопрофільних лікарень

інтенсивної допомоги.

Відокремлений статус в містобудівній мережі закладів вторинної медичної

допомоги отримують пологові лікарні. Зважаючи на поступову тенденцію

зниження терміну перебування породіллі в лікарні (з 5−7 діб при нормальному

перебігу пологів у радянський період до 3 днів у теперішній час) можна говорити

про підвищення пропускної спроможності даних лікарень. Отже показники

потужності, кількості населення, що обслуговується та радіуси доступності

пропонується збільшувати. Додаткові функції, які можуть бути інтегровані в

пологові лікарні були розглянути вище, на рівні первинної медичної допомоги.

Розглядаючи рекомендації щодо формування складових компонентів

дитячого лікувального комплексу на рівні містобудівної мережі закладів

третинної (спеціалізованої) медичної допомоги, основною пропозицією виступає

доцільність влаштування саме на цьому ієрархічному рівні лікарень,

спеціалізованих на обслуговуванні дітей. В дитячих лікарнях ТМД пропонується

концентрація найкращих фахівців дитячого лікувального профілю, ці лікарняні

заклади в першу чергу повинні отримати сучасне медичне технічне обладнання

з впровадженням передових медичних технологій (особливо в аспекті лікування

онкологічних захворювань, трансплантації, діагностики та ін.). Екстер'єр та

інтер'єр будівлі, благоустрій лікарняної території повинен відповідати сучасним

умовам і потребам для лікування маленьких пацієнтів разом із перебуванням їх

батьків.

Дитячі лікарні, які відповідають за формування дитячого лікувального

комплексу на рівні містобудівної мережі ТМД, повинні отримувати статус

ключових регіональних та республіканських осередків розвитку сфери охорони

здоров'я дітей. З цієї позиції, розглядаючи потенції України, одним із перших та

головних кроків у даному напрямку було здійснено при будівництві і частковому

запуску нового діагностичного корпусу київської дитячої лікарні ОХМАТДИТ.

Безумовно, інші чисельні корпуси дитячої лікарні, побудовані за павільйонною

243

схемою розміщення у першій половині минулого сторіччя, виявляються

контрастними у порівнянні до нової будівлі.

Для повноцінного завершення проекту київської лікарні ОХМАТДИТ і її

модернізації до рівня, якій відповідає головній дитячій лікарні України, ще

необхідно здійснити багато складних проектних робіт та фінансових вкладень,

що пов’язано із комплексом специфічних особливостей лікарняного закладу

(наявність складного рельєфу лікарняної території, чисельні малоповерхові

корпуси розташовані по всій земельній ділянці, постійний потік пацієнтів тощо).

Наступним компонентом дитячого лікувального комплексу на рівні

третинної ланки медичної допомоги пропонується перинатальний центр. На

відміну від традиційного для України пологового будинку, перинатальний центр

являє собою сучасний медичний заклад з повним циклом вирішення проблем,

пов'язаних із народженням дитини. Лікарями-спеціалістами перинатального

центру є перинатологи − фахівці, які виконують великий спектр лікувальних

завдань, починаючи від ведення пологів, лікують проблеми жіночого та

чоловічого безпліддя, виношування дитини та комплексним післяпологовим

спостереженням.

У останні роки українські пологові будинки державної і комунальної

форми підпорядкування, розташовані в найбільших населених пунктах нашої

держави, мають тенденцію наближення та відповідності до перинатальних

закладів. В Україні за останнє десятиріччя з'явились приватні перинатальні

центри (поки що камерного масштабу та потужності), такі як Ісіда, Лелека

(м. Київ), Адоніс (Київська обл., пос. Бузова), Genesis Dnepr (м. Днепр) (див. рис.

3.3).

До основних завдань перинатального центру відносяться: проведення

діагностики та лікування безпліддя, штучне запліднення, допомога в збереженні

вагітності, проведення пологів, реанімаційний заходи та догляд за

новонародженою дитиною, плановий медичний догляд до 3 р. життя. Тобто у

зазначеному типі лікувального закладу відбувається повний цикл та комплекс

заходів з планування та народження здорової дитини починаючи із усунення

244

проблем, пов’язаних з зачаттям та продовжуючи наглядом у післяпологовий

період. У якості початкової оптимальної кількості перинатальних центрів в

Україні пропонується організація хоча б одного подібного закладу у кожній

області. До складу перинатального центру повинна входити низка

спеціалізованих відділень та стаціонарів, а також у закладі потрібні сучасні

умови для проведення широкого спектру діагностичних обстежень:

лабораторних, ультразвукових, променевих (рентгенологічні дослідження,

комп'ютерна томографія), функціональна діагностика, які мають здійснюватися

у режимі 24 години на добу.

Відділення жіночої консультації призначено для надання амбулаторної

допомоги пацієнтам, які мають проблеми акушерсько-гінекологічного

характеру. Також це відділення може здійснювати різноманітні малі оперативні

втручання пов’язані з гінекологічними хворобами. Відділення медико-

генетичної консультації з консультативно-діагностичною службою, спеціальною

лабораторією створює умови для здійснення медико-генетичної експертизи з

наданням консультації і обстеження щодо виявлення вроджених або спадкових

патологій.

У спеціальному відділенні, в якому здійснюються екстракорпоральні

методи гемокоррекціі при використанні новітніх технологій у трансфузійній

медицині, відбувається лікування низки хвороб у галузі гінекології, акушерства,

неонатології і педіатрії. Допоміжні репродуктивні технології передбачають

створення відділення, у якому завдяки сучасним методам лікування відбувається

корегування проблем безпліддя жінок і чоловіків. У гінекологічному відділенні

здійснюється медична допомога жінкам, які зіткнулися із невиношуванням,

проблемами репродуктивних механізмів та відбувається лікування патологій у

підлітків 341.

Акушерський стаціонар здійснює медичну допомогу вагітним жінкам, які

знаходяться у групі високого ризику, проводить партнерські пологи, забезпечує

умови спільного та комфортного перебування дитини поруч з мамою,

здійснюючи підтримку важливості та значення грудного вигодовування з

245

перших хвилин життя немовля. Обов'язковим є реанімаційне відділення з

інтенсивною терапією для полегшення стану здоров’я у породіль та вагітних

жінок у критичному або важкому стані. Хірургічне відділення немовлят

призначене для здійснення високотехнологічної медичної допомоги

новонародженим дітям, які мають вроджені або набуті патології. Відділення

новонароджених призначено для проходження дитиною адаптаційного етапу до

життя поза утробою матері.

Відділення патології новонароджених і недоношених діточок, яке

здійснює наступний крок виходжування, призначено для відновлення немовлят

після реанімаційних відділень перинатального центру або, у разі потреби, з

пологових будинків. Відділення проводить діагностичні, лікувальні та

реабілітаційні процедури для немовлят, які мають різні захворювання.

Відділення реанімації немовлят відповідає за лікування діточок, які мають

проблеми найважливіших функцій життєдіяльності, а також значно низьку вагу.

Амбулаторне відділення, в якому рекомендується спостереження за здоров’ям

діточок до трьох річного віку у вигляді проведення консультативних прийомів

дитячими лікарями вузьких спеціалізацій та педіатрів, які здійснюють

моніторингове спостереження за динамікою стану здоров'я, лікувальним та

реабілітаційним процесом у дітей, які з’явилися на світ у перинатальному центрі

341.

До останнього типу лікарень ТМД у складі дитячого лікувального

комплексу пропонується уведення нового для нашої держави різновиду лікарень,

який створює необхідне підґрунтя для проведення комплексного об’єднання всіх

видів і типів медичного обслуговування (лікування, діагностичне обстеження,

реабілітаційні заходи, навчання, дослідження та експериментальні заходи) −

лікарні університетського типу. Подібний підхід у організації лікарняного

закладу є цілком відповідним до сучасних світових тенденції у напрямі

створення і розвитку лікувальних структур, в яких здійснюється комплексне

обслуговування громадян всім спектром медичної допомоги.

246

Як свідчить світовий досвід, доцільно надавати університетським лікарням

статус державного закладу, який розрахований на можливість лікування усіх

громадян держави, без жорстких вимог щодо територіального місця проживання

хворої людини. Приймаючи до уваги ці обставини, рекомендованою місткістю

для університетської лікарні може слугувати кількість понад 800 ліжок у

стаціонарі. В університетській лікарні рекомендовано додатково до складу

лікарняного комплексу включити консультативно-діагностичний медичний

центр і потужний денний стаціонар, які у сукупності сприятимуть підвищенню

ефективності і продуктивності медичного закладу.

Таким чином, у параграфі розглянуті пропозиції щодо містобудівної

організації дитячого лікувального комплексу на всіх містобудівних рівнях

медичної допомоги, включаючи містобудівні мережі закладів первинної,

вторинної і третинної медичної ланки у обслуговувані громадян України.

Функціонування дитячого лікувального комплексу у міському середовищі на

рівні містобудівної мережі закладів первинної медичної допомоги повинно

отримати найбільшу розгалуженість та частоту розміщення відповідних

медичних будівель, з метою попередження й лікування захворюваності на її

ранніх стадіях розвитку, зі зниженням навантаження на наступні госпітальні

рівні системи.

До складу дитячого лікувального комплексу на рівні первинної медичної

допомоги відносяться базові компоненти (кабінет сімейного лікаря, амбулаторія,

медичний центр первинної медичної допомоги), а також, у разі потреби,

пропонується організація додаткових складових (консультативно-діагностичний

медичний центр лікарень вторинної та третинної медичної допомоги, пологових

будинків і перинатальних центрів).

Містобудівна мережа закладів вторинної медичної допомоги, яка

передбачає функціонування 6 типів лікарень та спеціалізованих медичних

центрів ВМД, які пропонується організовувати без розподілу за віковою

категорією пацієнтів, відповідає за організацію функціонування дитячого

247

лікувального комплексу на госпітальному рівні загального профілю

захворюваності.

Відмінною рисою компонентів дитячого лікувального комплексу на рівні

містобудівної мережі закладів третинної медичної ланки виступає дитяча

спеціалізація лікарень для формування умов складного та унікального лікування

дитячої категорії населення України.

Кожен із запропонованих типів дитячих лікувальних комплексів на всіх

містобудівних рівнях організації медичного обслуговування створює необхідне

підґрунтя для проведення лікування дитячої категорії громадян в межах

горизонтальної площини містобудівної системи закладів охорони здоров'я

України. При цьому системна цілісність сукупності 3 розглянутих містобудівних

ланок дитячого лікувального комплексу у міському середовищі, поєднаних

внутрішніми принципами побудови та взаємодії, створюють необхідні умови,

відповідні за формування ієрархічності і поступовості структурної організації

системи дитячих лікувальних комплексів як важливої і невід'ємної складової

підсистеми загальної містобудівної системи охорони здоров'я України.

3.2 Структурно-логічна модель територіальної організації системи дитячих


З огляду на результати аналізу зовнішніх (демографічних, політичних,

соціально-економічних, архітектурно-містобудівних, інфраструктурних та ін.) та

внутрішніх (медичних, кадрових, технологічно-інфраструктурних та ін.)

факторів, з врахуванням сучасних світових тенденцій містобудівного

розміщення та архітектурного проектування будівель медичного призначення в

дисертації пропонується ідеалізована структурно-логічна модель територіальної

організації системи дитячих лікувальних комплексів у складі містобудівної

системи закладів охорони здоров'я України, призначена для територій різних за

величиною міст та поселень.

248

В основу ідеалізованої структурно-логічної моделі територіальної

організації системи дитячих лікувальних комплексів покладено сучасні уявлення

та знання про фрактальну побудову та розвиток Всесвіту. Термін фрактал (лат.

fractus − подрібнений, дробовий) сьогодні широко використовується у фізико-

математичних, природничих, інформаційних та комп'ютерних науках,

робототехніці, літературі, мистецтві та ін. наукових галузях, в загальному сенсі

позначає нерегулярну, самоподібну структуру, найдрібніші частини якої у

динамічному збільшенні утворюють подібні й похідні елементи 342. Окрім

самоподібності, фрактальні об'єкти мають низку самобутніх властивостей, одна

з яких − дрібна розмірність.

Хоча уперше термін фрактал увів Б. Мандельброт у 1975 р. завдяки нової

технічної можливості використання комп'ютерних засобів для ілюстрації

власних винаходів 343, 344, дослідження вчених різноманіття цієї категорії

об'єктів відбувалися набагато раніше: А. Дюрер (пентагони у мистецтві, 1525 р.)

345; Дж. Поллок (фракталоподібні форми у експресіонізмі, 50-і рр. ХХ ст.);

Г. В. Ляйбніц (рекурсивна самоподібність, 1675 р.) 346; К. Вейєрштрасс (графік

функції на неінтуїтивній основі, 1872 р.); Г. фон Кох (сніжинка Коха, 1904 р.),

П. Леві (крива Леві, 1938 р.) 347; Г. Кантор (підмножини дійсних чисел із

незвичними властивостями); А. Пуанкаре, Ф. Кляйн, П. Фату та Г. Жюліа

(ітераційні функції на комплексній площині) та ін.

Отже, на рубежі XIX-XX ст., коли митці почали шукати та поступово

впроваджувати нові засоби зображення та вираження творчої думки, засновувати

нові течії в мистецтві, водночас у математиці відбулися неймовірні відкриття, які

спочатку було важко описати і ще важче − зобразити за допомогою існуючих

традиційних засобів: Канторовий пил (1883 р.), крива Пеано (1890 р.), сніжинка

Коха (1904 р.), серветка Серпінського (1915 р.), безліч Жюліа (1924 р.) (рис. 3.4).

Ці та інші структури фракталів сьогодні легко можна обчислити та отримати

відповідне графічне вираження на комп'ютері за допомогою ітерацій −

багаторазового повторювання операцій геометричної зміни об'єкта [344].

249

Рис. 3.4 Фрактали та приклади їх застосування у архітектурно-містобудівному

проектуванні у ХХ-ХХІ ст.

250

Дослідження застосування фракталів у архітектурно-містобудівному

проектуванні − досить нова і перспективна галузь знань, в якій один з перших

досяг результатів Н. Салінгарос − математик, який критикував архітектуру доби

модернізму з позицій принципів фрактальної геометрії. На його думку, людина

підсвідомо відчуває дискомфорт та стрес серед монотонних об'ємно-

просторових структур, характерних для сучасного міського середовища, в той же

час фрактальне оточення (природні ландшафти, різноманіття готичних і

барочних архітектурно-містобудівних об'єктів) ці відчуття нівелює [348].

В аспекті функціональності, доцільність використання фрактального

проектного підходу в містобудівному проектуванні базується на тому, що

структурно-фрактальне місто отримує потенціал зручних зв'язків між окремими

елементами будь-якого масштабу, на противагу від модерністського міста,

побудованого на принципах евклідової геометрії [349].

Сучасні наукові дослідження виявили чисельні приклади інтуїтивного

використання зодчими фракталів у добу готики та бароко. Пізніше, коли

архітектори і містобудівники, у намаганні вдосконалити функціональні складові

проектних рішень, почали звертатися до аналогій побудови організмів живої

природи, вони також несвідомо використовували фрактальний підхід.

Ілюстрацією зазначеного слугують розроблені Ж. Канділісом у 1960-х

роках проекти житлових районів і університетських комплексів; гіллясті

проектні структури району Тулузи Ле Мірей, які окрім спроби урізноманітнити

масиви житлових будівель, у такий спосіб вирішували проблему підвищення

щільності міської забудови. Фрактал, відомий як губка Менгера, був покладений

в основу одразу декількох відомих проектів: університет в районі Ле Мірай,

спроектований Ж. Канділісом у 1967 р.; концептуальний проект 1987 р. The

Intelligent Market В. Тюріна; гуртожиток Массачусетського університету,

розроблений С. Холлом у 1999-2002 рр. [350] (див. рис. 3.4).

Аналізуючи сучасне міське середовище України, яке у поглинаючих

урбаністичних перетвореннях знаходиться на межі незворотної модифікації, слід

відмітити, що усереднений міський мешканець більшу частину свого життя

251

проживає у штучному архітектурно-містобудівному оточенні, спроектованому і

побудованому у типово-індустріальний спосіб на засадах евклідової геометрії: у

сукупності третину свого життя (по 8 годин на день) городянин спить у

"прямокутній коробці-квартирі", 8 годин працює у "прямокутній чарунці"

офісної (чи іншої) будівлі, решту доби (ще 8 годин) людина, особливо

проживаюча у крупних і найкрупніших містах, вимушена пересуватись серед

безлічі "прямокутних коробок", які майже не залишили місця природному

оточенню. Водночас, природне середовище − колиска життя, як і людина − її

складова і невід'ємна частина, отримали зовсім іншу структуру побудови,

засновану на принципах інакшої геометрії, до якої з наукової точки зору (не

підсвідомої) почали звертатися лише з середини ХХ ст. [351].

Фрактальний підхід до побудови ідеалізованої структурно-логічної моделі

територіальної організації системи дитячих лікувальних комплексів формує тло

для розв'язання низки проблем: ієрархія комунікацій і підвищення внутрішніх та

зовнішніх зв'язків, послідовність та поступовість процесів, взаємна узгодженість

та доповнюваність окремих складових компонентів цілісності, їх варіативність,

наближеність до природного устрою. Модель структурно-логічної побудови

сукупності медичних закладів, призначених для лікування дітей, яка заснована

на підґрунті побудови природних структур, виступає контрпропозицією по

відношенню до традиційного підходу до архітектурно-містобудівного

проектування та організації культурно-побутового обслуговування населення,

частиною якого виступають заклади охорони здоров'я.

Підґрунтям для ідеалізованої структурно-логічної моделі територіальної

організації системи дитячих лікувальних комплексів обрано ітерацію кругового

фракталу з системними ознаками сніжинки Коха та безлічі Аполлона.

Пропозиція ідеалізованої моделі враховує послідовність і поступовість

ієрархічної структури містобудівної системи закладів охорони здоров'я й налічує

складові компоненти-заклади з ієрархічних лікувальних рівнів системи − мереж

первинного, вторинного, третинного медичного обслуговування, а також

адміністративні, суміжні, супутні та допоміжні структури (рис. 3.5).

252

Рис. 3.5 Складові компоненти ідеалізованої структурно-логічної моделі організації

системи дитячих лікувальних комплексів

253

Першою сходинкою в організації структурно-логічної територіальної

моделі системи дитячих лікувальних комплексів, яка виступає своєрідною

"тканиною" для функціонування системи закладів охорони здоров'я, слугує

містобудівна мережа закладів ПМД. Заснована на засадах родинного медичного

обслуговування, без розподілу за віковими категоріями, зазначена містобудівна

мережа передбачає розміщення розгалуженої множини закладів амбулаторної

допомоги, починаючи від найменшої структурної одиниці (кабінету сімейного

лікаря) до більш оснащеного та укомплектованого медично-діагностичного

центру первинної медичної допомоги.

При плануванні розміщення закладів первинної медичної допомоги в

умовах міського середовища доцільно враховувати наявний матеріальний фонд

закладів поліклінічної допомоги з проведенням комплексної експертної

експлуатаційної оцінки (конструктивної, енергоефективної, інженерно-

інфраструктурної та ін.) з подальшого напряму, форми та типу (медичний центр

ПМД, спеціалізований медично-діагностичний центр ВМД або зміна функції;

комунальне, муніципальне, приватне або змішане підпорядкування)

перепрофілювання кожного окремого медичного закладу, а також потребу в

організації додаткових нових з первинної допомоги.

До перспективних місць розташування закладів ПМД пропонуються:

вбудовано-прибудовані приміщення у багатоквартирних житлових та

громадських новобудовах, особливо у висотних комплексах з ущільненням

міського середовища, у історичних міських мікрорайонах; ревіталізація

державних та комунальних закладів, які втратили потребу та перспективу у

подальшому використанні; врахування існуючих приватних закладів з профілю

ПМД, а також потенції щодо їх організації з державними дотаціями.

В ущільненому міському середовищі, для забезпечення максимального

доступу з найменшими витратами часу до закладів ПМД мешканців міст,

кабінети сімейних лікарів (найбільш компактні одиниці мережі, які володіють

відносним ступенем мобільності) доцільно планувати та розташовувати на рівні

мікрорайону згідно двох основних критеріїв: пішохідна доступність та кількість

254

населення, яке обслуговується одним лікарем. Стосовно часових витрат, то

оптимальним показником слугує 5-10 хв. пішохідної доступності. Щодо

розрахункової кількості населення одним сімейним лікарем, то рекомендується

показник у 2000 осіб.

Усвідомлюючи, що для розбудови повноцінної містобудівної мережі

закладів ПМД необхідний певний час, передбачається періоди проміжного

формування та адаптації, в межах яких з'являється можливість корегування

кількості місць розміщення найменших структурних одиниць ПМД. Під час

проміжних етапів формування та адаптації мережі додатково пропонується

введення меж пішохідної доступності в інтервалі від 15 до 30 хв., а кількість

населення − від 1500 до 2500 осіб.

Доцільність впровадження проміжних періодів також пов'язана з сучасною

потребою суспільства у можливості вільного вибору сімейного лікаря, що

пов'язано з різними індивідуальними обставинами: рекомендації знайомих і, як

наслідок, підвищений рівень довіри до професіоналізму лікаря; зручність

обслуговування поблизу місця роботи або попереднього місця проживання;

релігійні традиції; проживання у діаспорі та мовні обмеження тощо.Отже, якщо

при розрахунку мережі закладів ПМД керуватись виключно часовими і

кількісними показниками, то аспект вільності вибору ускладнюється. З цієї

позиції прогнозується і пропонується динамічне формування і розвиток

містобудівної мережі ПМД у міському середовищі з можливістю природної

концентрації або розрідженості у синергетичних процесах самоорганізації.

Наступною складовою одиницею містобудівної мережі закладів ПМД у

мікрорайонах міського середовища пропонується амбулаторія. На відміну від

кабінетів сімейних лікарів, де прийом і лікування пацієнтів може відбуватися

одним лікарем та медичною сестрою, амбулаторія ПМД передбачає створення

декількох кабінетів прийому (до 5-и), оглядових та маніпуляційних кімнат (до 3-

х), більшої кількості сестринського персоналу, лабораторію та наявність

базового технічного обладнання для проведення нескладного обстеження

пацієнтів. Додатково в амбулаторії може бути влаштований стоматологічний

255

кабінет. Рекомендація радіусу часового доступу до амбулаторії в межах міста

становить 15-20 хв. пішохідної доступності.

Щодо визначення показника кількості населення, яке обслуговується в

амбулаторії, то рекомендовані межі становлять 6000-10000 осіб в залежності від

щільності населення та ін. умов ділянки розміщення (міського мікрорайону,

району, розміру міста): чим вища щільність населення, тим більший показник

розрахункової кількості осіб. Такий підхід пов'язаний з метою кореляції доступу

населення до первинного діагностично-технічного забезпечення у закладах ПМД

в сформованих та нових міських мікрорайонах та районах з мало- та середньо

поверховою забудовою, а також малих та середніх міст України.

На планувальному рівні району у середовищі міських поселень

пропонується функціонування консультативно-діагностичного медичного

центру ПМД, в якому доцільно розміщення до 15 кабінетів лікарів загальної

практики з сестринським персоналом, оглядові та маніпуляційні кімнати (до 5-

и), лабораторія, покращене діагностично-технічне оснащення для проведення

необхідних обстежень та лікування пацієнтів на загально терапевтичному рівні.

Радіус часової доступності до консультативно-діагностичного медичного центру

ПМД в міському середовищі доцільно встановити в межах 30-40 хв. пішохідної

доступності.

Щодо розрахункового показника кількості населення, яке обслуговується

− рекомендовані межі становлять 16−30 тис. осіб в залежності від щільності

населення та ін. містобудівних умов.

Як пропонувалось у попередньому параграфі, додатковими місцями

отримання ПМД можуть слугувати: консультативно-діагностичні медичні

центри лікарень ВМД та ТМД. В аспекті дослідження формування дитячих

лікувальних комплексів, увагу необхідно приділити консультативно-

діагностичним медичним центрам при перинатальних центрах (пологових

будинках) та при спеціалізованих дитячих лікарнях на третинному

містобудівному рівні медичної допомоги.

256

Визначення радіусу доступності та кількості населення, що обслуговується

в цих випадках потрібно приймати індивідуально, в залежності від сукупності

умов, потреб та ресурсних можливостей конкретної лікарні.

Отже ідеалізована структурно-логічна модель територіальної організації

мережі дитячих лікувальних комплексів на рівні містобудівної мережі закладів

ПМД виявляє базові структурні компоненти (кабінет сімейного лікаря,

амбулаторія, медичний центр ПМД) розміщення яких не може бути

гомогенізованим в структурі міського середовища і в першу чергу залежить від

гетерогенної щільності населення у різних районах та мікрорайонах

найкрупніших та крупних міст України. Також модель демонструє узагальнену

ідеалізовану структуру дитячого лікувального комплексу ПМД та його варіацій

у різноманітті особливостей міського середовища (рис. 3.6).

В сільській місцевості, традиційно для України, питання організації

медичної допомоги населенню залишається важливим і недостатньо

опрацьованим питанням. Стала ситуація пов'язана з низкою політичних,

соціально-економічних та регіональних проблем: недостатнє державне

фінансове забезпечення та підтримка сектору охорони здоров'я в цілому і в

регіонах зокрема, низька щільність та розосередженість проживаючого у

сільській місцевості населення, відсутність належної транспортної

інфраструктури та мотивації лікарів працювати поза міськими поселеннями.

В межах триваючої реформи децентралізації сфери охорони здоров'я, яка

передбачає акумуляцію фінансових ресурсів в окремих регіонах,

відповідальність місцевих керуючих органів щодо напрямів та пріоритетів

розвитку галузі медичного забезпечення, з'явилось потенційне підґрунтя для

якісних та ефективних змін.

Сьогодні в Україні відбувається процес формування об'єднаних

територіальних громад та на їх основі госпітальних округів, призначених для

прийняття рішень щодо подальшого розвитку і модернізації сфери охорони

здоров'я в межах визначеної території.

257

3.6 Моделі організації системи дитячих лікувальних комплексів

258

Пропозиції щодо організації містобудівної мережі закладів ПМД в

сільській місцевості, полягають у обрані найменшою структурною одиницею

будинку лікаря загальної практики, в якому слід передбачити необхідні умови

для проживання медичного працівника з родиною, а також для прийому

пацієнтів. Зазначений підхід призначений для мотивації лікарської молоді

проживати та працювати в сільських населених пунктах, вирішує питання місця

постійного і, вразі гострої необхідності, цілодобового надання ПМД в межах

визначеного поселення.

За рішенням Госпітальної ради, на основі сукупності місцевих умов,

потреб і можливостей, для кожного окремого сільського населеного пункту

рішення щодо кількості закладів ПМД та їх типів (будинок лікаря загальної

практики, амбулаторія, консультативно-діагностичний медичний центр ПМД),

відповідних радіусів доступності та кількості населення, що обслуговується

повинно прийматися індивідуально.

На рівні госпітальної містобудівної мережі закладів вторинної медичної

допомоги, в якій пропонується відмовитись від вікової спеціалізації, ідеалізована

структурно-логічна модель територіальної організації мережі дитячих

лікувальних комплексів виявляє наступні складові компоненти медичного

кластеру ВМД: багатопрофільна лікарня інтенсивного, відновного, планового

лікування, хоспіс, лікарня медико-соціальної допомоги, перинатальний центр

(пологовий будинок), а також низка консультативно-діагностичних центрів

ВМД. Планування, розміщення і прогнозні напрями модернізації та подальшого

розвитку містобудівної мережі закладів ВМД в міській та сільській місцевості

доцільно проводити індивідуально в контексті регіональних особливостей

окремих госпітальних округів згідно рішень Госпітальних Рад та з узгодженням

МОЗ України.

Згідно законодавчих положень щодо порядку формування госпітальних

округів 252−254 до складу кожного округу повинно входити що найменше по

одній з кожних типів лікарень ВМД, з яких основною і пріоритетною у розвитку

матеріально-технічного оснащення визначена багатопрофільна лікарня

259

інтенсивного лікування, призначена для забезпечення цілодобового медичного

обслуговування пацієнтів, які знаходяться у стані загострення проблем зі

здоров’ям та лікування та догляд яких потребує високого ступеню інтенсивності.

З цієї позиції, безумовно, ресурсне забезпечення зазначеного типу лікарень

повинно відповідати світовим стандартам, розвитку інтенсивних технологій,

налічуючи спеціалізоване діагностичне та лікувальне обладнання, а також

ефективні служби реанімації, інтенсивної терапії, екстреної діагностики. З

умовою наявності та відповідності всіх вказаних показників, багатопрофільна

лікарня інтенсивного лікування отримує потенціал обслуговувати населення

госпітального округу у межах 16-30 тис. осіб (у деяких випадках до 200 тис. осіб)

на відстані до 30-60 км (як виключення − 90 км).

З метою зниження непрофільних навантажень з лікарні інтенсивного

лікування, у містобудівній мережі закладів ВМД пропонується організація

лікарні планового лікування хронічних хворих, відновного лікування, лікарні

медико-соціальної допомоги та хоспісу. Останнім відокремленим типом лікарні

ВМД, традиційним для України, виступає пологовий будинок. В межах даного

дослідження пропонується поступово відмовитись від зазначеного типу

лікувального закладу шляхом інтеграції пологових відділень у нових лікарнях

інтенсивного або планового лікування або розширення й модернізації

реорганізованих лікарень під зазначені функції.

На зміну пологовим лікарням пропонується введення сучасного і

прогресивного лікарняного закладу з охорони здоров'я материнства та дитинства

− перинатальний центр. Потреба у створенні в госпітальних округах

перинатальних центрів пов'язана з тривалою демографічною кризою в Україні,

зростаючим жіночим та чоловічим безпліддям, рівнем вроджених дитячих

патологій та ін.

Отже кожен з зазначених типів лікарень ВМД зосереджений на виконанні

певних лікувальних напрямів, що обумовлює різні терміни госпіталізації, рівень

медично-технологічного оснащення, кадровий склад медичного персоналу та ін.

На першому етапі формування мережі закладів ВМД доцільно використовувати

260

матеріальну базу існуючих лікарняних закладів з їх розподілом під зазначені

функції. Розрахунковий обсяг кількості населення для обслуговування в

кожному з типів лікарень ВМД та радіус доступності коливається у межах 16-90

тис. осіб та 30-60 км відповідно, які поетапно слід збільшувати до 200 тис. осіб

та відстані у 90 км, з максимально допустимими показниками у разі розвинутої

транспортної інфраструктури у 400 тис. осіб та 90−120 км відповідно. На рис. 3.6

представлено узагальнену ідеалізовану структуру дитячого лікувального

комплексу на основі ВМД та його варіації у різноманітті особливостей міського

середовища.

Побудова ідеалізованої структурно-логічної моделі територіальної

організації системи дитячих лікувальних комплексів на рівні закладів третинної

медичної допомоги передбачає низку складових компонентів − спеціалізованих

лікарень (дитячих, онкологічних, кардіологічних та ін.) та консультативно-

діагностичних центрів ТМД, які у сукупності забезпечують лікування складних,

рідкісних або високовартісних випадків захворюваності. Планування

містобудівної мережі закладів третинної медичної допомоги повинно

відбуватися одночасно як на рівні госпітальних округів, так і на

республіканському рівні для організації унікальних та передових закладів

охорони здоров'я національного значення.

Радіус і кількість обслуговування населення такими закладами охорони

здоров'я приймається індивідуально і може складати як межі одного або групи

госпітальних округів з населенням близько 1 млн. осіб, або без обмежень

територіальними та чисельними рамками. Всі заклади третинної медичної

допомоги повинні виділятись найкращим оснащенням матеріальними та

технічними засобами і обладнанням, мати складну структуру і функції,

інтегрувати навчально-наукові та експериментально-виробничі процеси.

Таким чином головні функції містобудівної мережі закладів третинної

медичної допомоги полягають у організації та забезпечені вузькоспеціалізованої,

висококваліфікованої і унікальної медичної допомоги громадянам; у формуванні

та здійснені науково-дослідницьких розробок у клінічних межах вітчизняних

261

інноваційних осередків, покликаних на збагачення медичної науки, освітньої

діяльності та виробничих процесів у галузі охорони здоров'я та в суміжних

сферах господарювання України.

В цьому сенсі одним з перших кроків щодо якісного оновлення,

теоретичного та практичного розвитку спеціалізованої медичної допомоги в

Україні може слугувати організація університетських лікарень, які створюють

потенціал і підґрунтя щодо поєднання лікувальних, навчальних, науково-

дослідних та експериментальних процесів з залученням як вітчизняних, так і

світових фахівців в сфері охорони здоров'я. Університетська лікарня

багатопрофільний комплекс будівель, в яких структурно, функціонально і

планувально поєднано лікування більшості типів захворювань, фахову

підготовку з кожного з них, а також можливість проведення наукових

досліджень та виробничих інноваційних розробок.

Організація дитячих спеціалізованих лікарень на рівні містобудівної

мережі третинної медичної допомоги з одного боку вимагає скорочення

існуючого матеріального фонду дитячих лікарень, особливо у найкрупніших та

крупних містах України, в яких майже у кожному житловому районі існує

подібний лікувальний заклад. З іншого боку − очевидним виступає їх ступінь

невідповідності сучасним світовим стандартам з надання медичного

обслуговування, фізична, моральна застарілість і зношеність, значні

експлуатаційні затрати, пов'язані з відсутністю енергоефективних заходів, а

також організаційний підхід, спрямований не на інтенсивність та ефективність

лікування, а на інерційне звітування за радянським зразком про кількість

задіяних койко-місць.

Архітектурні проектні рішення дитячої лікарні сьогодні потребують

докорінних змін, відмову від традиційного і типового мислення щодо

функціонально-організаційних, архітектурно-планувальних, об'ємно-

просторових і, нарешті, естетичних складових формування лікувального

середовища, здатного сприяти тілесному й одночасно душевному оздоровленню

дитини. Таким чином, структурно-логічна модель територіальної організації

262

дитячих лікувальних комплексів дозволяє сформувати узагальнену ідеалізовану

структуру взаємодії закладів третинної медичної допомоги, яка охоплює всі

складові компоненти та виявляє відповідні взаємозв'язки, а також надає низку

варіацій для розміщення у різноманітті структур міського середовища (див. рис.

3.6).

Слід відмітити, що дитячий лікувальний комплекс на основі містобудівної

мережі третинної медичної допомоги найбільшим чином націлений на

комплексне та спеціалізоване лікування дітей. У його складових компонентах

виникають необхідні потенції для розвитку всіх рівнів медичного

обслуговування: первинного, вторинного та третинного, ефективна робота і

динамічний розвиток яких підкріплюються найбільшою взаємодією з медичною

освітою, науково-дослідницькою діяльністю, експериментальним профільним

виробництвом та ін. суміжними сферами.

Діяльність адміністративно-управлінських, суміжних, супутніх та

допоміжних структур у ідеалізованій структурно-логічній моделі територіальної

організації дитячих лікувальних комплексів розглядається окремим блоком.

Урахування та розвиток рівня впливу й зворотного зв'язку зазначеної групи

компонентів створює підґрунтя та умови перетворень для закономірного

розвитку системи дитячих лікувальних комплексів.

Серед напрямів взаємодії слід підкреслити: якісний контроль з боку

адміністративно-управлінських органів, надання рекомендацій та пропозицій на

основі комплексного аналізу діяльності з метою підвищення рівня ефективності

роботи системи та окремого лікувального комплексу, закладу; проведення

досліджень, спрямованих на вдосконалення лікувальної справи з боку науково-

дослідницьких структур та апробація й інтеграція результатів у діяльність

дитячого лікувального комплексу; створення умов для практичного навчання

студентів медичних спеціальностей у закладах охорони здоров'я та ін.

Ідеалізована структурно-логічна модель організації системи дитячих

лікувальних комплексів у міському середовищі, яка в загальному вигляді

об'єднала складові медичних кластерів, представлена на рис. 3.7.

263

Рис. 3.7 Ідеалізована структурно-логічна модель організації системи дитячих


264

3.3 Методи розрахунків та пропозиції щодо удосконалення норм для різних

типів дитячих лікувальних закладів

В другому розділі дослідження були розглянуті архітектурно-містобудівні

норми та вимоги, які регламентують проектування закладів охорони здоров'я 13,

14, 301, 302 та надані пропозиції щодо структурної організації містобудівної

системи охорони здоров'я України. Окрім зазначених норм, при проектуванні

будівель медичного призначення необхідно враховувати низку інженерних,

пожежних, санітарно-гігієнічних та ін. вимог та умов, які викладені в

спеціалізованих ДСТУ, ДБН, ДСанПіН. Проектування нових і реконструкція

існуючих, технічне переоснащення, реставрація та капітальній ремонт

приміщень і будинків закладів охорони здоров'я, які не мають прямого зв’язку із

проведенням лікувальних процесів (навчальна частина лікарень клінічного типу,

комплекси побутового та технічного обслуговування, приміщення для

спортивно-оздоровчих функцій медичних закладів тощо), слід проводити згідно

з положеннями ДБН В.2.2-4, ДБН В.2.2-3, ДБН В.2.2-13, ДБН В.2.2.-9, ДБН

В.2.2-16, ДБН В.2.2-15, ДБН В.2.2-25, ДБН В.2.2-17. Для зручного доступу до

лікувальних закладів та користування медичними приміщеннями людей з

обмеженими фізичними можливостями потрібна інтеграція відповідних вимог,

викладених у ДБН В.2.2-17 та ДБН В.2.2.-9.

Із врахуванням світового досвіду містобудівної організації системи

закладів охорони здоров'я, розглянутого у першому розділі дисертації, з метою

удосконалення ДБН, у параграфі пропонуються рекомендації щодо

взаємопов'язаних часових норм та відповідних радіусів обслуговування

населення при розміщені лікувальних закладів, які комплексно представлені на

рис. 3.8. Надані пропозиції в першу чергу спрямовані на розвиток і посилення

ролі та ефективності роботи містобудівної мережі закладів первинного рівня

медичного обслуговування населення, які функціонують на засадах сімейної

медицини й надають лікарську допомогу усім віковим верствам у межах одного

лікувального закладу у межах визначеної території та кількості пацієнтів.

265

3.8 Пропозиції нормативного регулювання містобудівного розміщення закладів

системи охорони здоров'я, дитячих лікувальних комплексів

266

Надані нормативні пропозиції щодо розміщення лікувальних закладів

містобудівних мереж первинного, вторинного та третинного рівнів медичного

обслуговування населення враховують відмінності міської та сільської

місцевостей. В свою чергу кожна з цих територіальних категорій включає

відмінні показники для різних за величиною міських поселень (найкрупніші,

крупні та великі міста; середні та малі міста обласного чи районного значення;

сільські населені пункти від 3 до 5 тис. осіб; сільські населені пункти до 3 тис.

осіб). Слід наголосити, що при складанні рекомендацій були задіяні два основні

показники: територіальний (радіус обслуговування, пішохідна або транспортна

доступність) та розрахункова кількість населення − враховуючи індивідуальні

особливості кожної окремої категорії лікувальних закладів, а також місцевості

ділянки розміщення, необхідно за основний приймати той показник, який

виявляється граничним, тобто обмежуючим.

При підготовці нормативних пропозицій були використані наступні

розрахункові параметри: середня швидкість пішоходів у межах 3-5 км/год., що

пов'язано із різними фізичними можливостями окремих вікових груп людей

(середня швидкість дітей кроком − 3,8 км/год., дорослих − 5,5 км/год., людей

похилого віку − 3,2 км/год., людей що ведуть дитину за руку − 4,2 км/год., що

несуть дитину на руках − 4,3 км/год., що везуть дитину у дитячому візку − 4

км/год. 405. Беручи до уваги, що у міському середовищі добре розвинута

інфраструктура громадського транспорту, високий рівень забезпеченості

мешканців власним автомобільним транспортом, у нормативних пропозиціях

щодо показників мережі закладів первинної медичної допомоги вказується

транспортно-пішохідна доступність. В той же час, у сільській місцевості для

закладів мережі первинної ланки вказана лише пішохідна доступність.

Середня швидкість автомобільного транспорту у найкрупніших, крупних

та великих міських поселеннях, із урахуванням складності автомобільного руху,

його перевантаження та чисельних заторів, прийнята за 30 км/год., у середніх та

малих містах − 45 км/год., розрахунковий середній рух автомобіля у сільській

місцевості обрано за 50 км/год.

267

Необхідно зауважити, що враховуючи неможливість лінійного

пересування у межах визначених радіусів обслуговування лікарняних закладів

госпітальних рівнів, при розрахунку часових показників транспортної

доступності радіус обслуговування помножувався на коефіцієнт 1,5. В

результаті, наприклад, радіус обслуговування лікарні відновлювального

лікування 30 км у найкрупнішому місті України, відповідає до 90 хв.

транспортної доступності, що отримано наступним чином: 30*1,5/30*60=90 хв.

У випадку розміщення лікарні відновлювального лікування у середньому місті

України, для якого радіус обслуговування становить 45 км, а розрахункова

швидкість − 45 км/год., показник транспортної доступності відповідає до 90 хв.,

що отримано наступним чином: 45*1,5/45*60=90 хв.

Додатково потребують пояснення нормативні показники доступності та

обслуговування мережі закладів вторинного рівня медичної допомоги, які

наведено у вигляді дробу: чисельник позначає показник для найкрупніших,

крупних та великих міст, а знаменник − нормативне значення для середніх та

малих міст. Наприклад, багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування: радіус

обслуговування − 15 км та транспортна доступність − до 45 хв. для

найкрупніших, крупних та великих міст; радіус обслуговування − 30 км та

транспортна доступність − до 60 хв. для середніх та малих. За аналогічним

підходом слід розуміти показники усіх інших типів лікарень мережі вторинного

рівня медичної допомоги.

Враховуючи різноманіття типів населених пунктів України, різний

розвиток транспортної та дорожньої інфраструктури, при розрахунку

територіально-просторового розміщення лікувальних закладів рекомендується

приймати за основний той показник, що перший виявився критичним (кількість

населення, територіальний або часовий доступ). Для пояснення механізму

використання пропозицій щодо нормативного розміщення закладів охорони

здоров'я на рис. 3.9 додатково наведено територіально-просторові моделі для

лікувальних закладів трьох типів містобудівних мереж з відповідними

обмеженнями.

268

3.9 Моделі нормативного регулювання територіально-просторового розміщення

закладів системи охорони здоров'я, дитячих лікувальних комплексів

269

Пропозицією щодо удосконалення норм містобудівного проектування

закладів охорони здоров'я України виступає перелік лікувальних установ,

представлений у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

270

Таблиця 3.2 (продовження)

Відповідно у проект нового ДБН пропонується внести зміни у перелік

закладів охорони здоров'я в наступній редакції: заклади первинної, вторинної та

третинної містобудівної мережі медичної допомоги, санаторно-лікувальні

заклади, заклади допоміжних служб (дезінфекційні, експертизі, аптечні), заклади

управління. З метою оптимізації містобудівної системи закладів охорони

здоров'я, зниження кількості закладів, що поєднують суміжні функції (соціальні,

курортні та ін.) та для надання можливості їх відновлення й розвитку під

271

підпорядкуванням інших профільних міністерств, з переліку пропонується

виключення дитячих будинків, інтернатів, пансіонатів, оздоровчих таборів та ін.

соціальних та курортних закладів.

Беручи до уваги зростаючу кількість та щільність населення у крупних та

найкрупніших містах України, світові тенденції укрупнення лікарень та

формування багатофункціональних медичних комплексів, пропонується внести

корективи до визначення розмірів територіальних ділянок для закладів охорони

здоров'я встановивши норму у межах 60−100 м2 на 1 ліжко без прив'язок до

загальної кількості ліжок і у відповідності до місцевих умов.

Важливим аспектом, який впливає на територіально-просторове

розміщення містобудівної системи закладів охорони здоров'я та її складової

підсистеми дитячих лікувальних закладів і потребує особливої уваги при

корегуванні нормативних документів виступає медична географія та

картографування території з врахуванням динамічних показників

захворюваності населення. Медична географія − географічної науки, що

сформувалася на межі медицини та географії і вивчає вплив умов ландшафтної

оболонки та суспільних факторів на здоров'я населення (рис. 3.10) 333.

Зародилася наука в Італії у XVII ст. завдяки Б. Раммаціні, який

досліджував умови і причини розповсюдження холери в залежності від

кліматично-географічних особливостей місцевості. До принципів медичної

географії відносяться: цілеспрямованість, послідовність, цілісність,

структурність, ієрархічність, внутрішній взаємозв'язок, функціональність, які

реалізуються методами: медико-географічного опису, медико-географічного

районування, статистико-математичними, картографічними та соціологічними

334.

Сьогодні медична географія, як комплексна міждисциплінарна наука,

складається з низки взаємопов'язаних складових напрямів-елементів, серед яких

особливого розвитку отримали: медичне ландшафтознавство, медичне

країнознавство, нозогеографія, ландшафтна епідеміологія, географія медичного

обслуговування, медичне картографування території.

272

Рис. 3.10 Математична модель та методика розрахунку закладів охорони здоров'я

273

Медичне ландшафтознавство вивчає вплив природної складової

територіальних систем захворюваності на стан здоров'я населення, що може бути

основою вироблення підходів до оздоровлення певних територій. Медичне

країнознавство має своїм завданням вивчити медико-географічні особливості

окремих держав, їх територіальних одиниць, інших регіонів і представляти

відповідні результати у будь-якій формі (медико-географічні атласи, медико-

географічні описи тощо).

Нозогеографія досліджує просторове поширення окремих хвороб,

інтенсивність їх прояву та співвідношення різних їх видів в залежності від

географічного положення території. Ландшафтна епідеміологія головним

завданням має визначення природних умов утворення та закономірностей

функціонування ареалів інфекційних хвороб, які передаються від тварин до

людей (природних осередків хвороб). Географія медичного обслуговування

вивчає мережу медичних закладів, її відповідність проблемам населення з метою

складання рекомендацій по підвищенню ефективності її роботи в залежності від

існуючих показників захворюваності 335, 336.

В Україні медико-географічні дослідження набули особливого значення та

активізації після аварії на Чорнобильській АЕС. Особливий внесок у науку,

зокрема у медичне картографування, було зроблено Я. І. Жупанським,

В. А. Шевченко, О. І. Шаблієм, Л. В. Ключко, Л. Т. Шевчуком, В. М. Гуцуляком

та ін. 355. Врахування означених складових елементів медичної географії

дозволить створити нове підґрунтя для містобудівного розвитку системи

закладів охорони здоров'я, яке базується на комплексній ув'язці впливу умов

ландшафтного середовища, регіональних природно-географічних особливостей,

характеру, закономірності та динаміки захворюваності населення та ін.

Розвиток містобудівної системи закладів охорони здоров'я, її складових

мереж первинного, вторинного та третинного рівнів медичного обслуговування,

а також формування містобудівної системи і мережі дитячих лікувальних

комплексів потрібно проводити за допомогою сукупності математичних методів,

комп’ютерного моделювання та прогнозування, які з найбільшою точністю

274

дозволять в умовах багатомірності вхідної і вихідної інформації отримати і

дослідити різноманіття проектних варіантів, побудованих з урахуванням

регіональних особливостей місцевості. Використання математичних методів і

комп’ютерного прогнозування створює умови для передбачення і простеження в

часі структурних змін починаючи від окремого лікувального об’єкту (одиниці),

комплексу, містобудівної мережі кожного з рівнів, закінчуючи цілісністю

містобудівної системи закладів охорони здоров'я країни.

Для розрахунку містобудівної мережі закладів охорони здоров’я,

побудованої з урахуванням етапності надання медичної допомоги, В.В. Русіним

була запропонована математична модель оптимального розміщення лікувально-

профілактичних закладів 89:

(1)

де − кількість хворих з j-ої містобудівної одиниці (містобудівна

одиниця розглядається як окремий мікрорайон, квартал, житлова група, який

визначає початковий крок для розрахунку мережі КПО), що знаходиться в зоні

обслуговування медичних закладів;

Yji − кількість однакових відділень (для лікарень) або медичних

спеціальностей (для поліклінік) в містобудівній одиниці j.

Математична модель оптимального розміщення медичних закладів,

запропонована В.В. Русіним, передбачає вирішення наступних задач:

Знайти

і точку , яка забезпечує цей мінімум;

при додаткових умовах: кількість мешканців містобудівельної одиниці, які

не охоплені медичним обслуговуванням має бути нульовою:

x ji

z*

275

зона впливу медичного закладу не повинна перевищувати радіус

обслуговування, що заданий:

де

i – номер містобудівної одиниці, в якій розміщені лікувальні заклади;

j – кількість містобудівельних одиниць;

rij − зона обслуговування лікувальних закладів;

p − нормативний радіус досяжності.

Отже для розрахунку мережі лікувальних закладів з урахуванням

регіональної специфіки системи розселення необхідно наступні вихідні дані:

перспективна чисельність населення; відстані від місць проживання до місць

можливого розташування медичних об’єктів; нормативи забезпечення населення

стаціонарною і амбулаторно-поліклінічною допомогою.

Отримані результати дозволяють виконувати оперативні розрахунки на

стадії техніко-економічного обґрунтування, отримати структуру окремого

елементу містобудівної мережі закладів охорони здоров’я, прогнозувати

динаміку розвитку складових елементів мережі на перспективу і, як наслідок,

всієї містобудівної системи закладів охорони здоров'я.

Міністерство охорони здоров'я України розробило наказ, згідно якого

загальну потужність лікарень необхідно обраховувати за методикою підрахунку

кількості стаціонарних лікарняних ліжок з розрахунком на 10000 тисяч осіб

населення. Зазначені методичні положення також слід застосовувати для

розрахунків щодо санаторно-курортних закладів, у яких чисельність ліжкової

потужності необхідно визначати у відповідності до профіля і рівня

захворюваності, а також інших медичних закладів, які відповідають

національному і республіканському рівню 356.

Згідно положень методики, показник граничного нормативного

забезпечення койко-місцями у стаціонарах виконується із розрахунку на 10000

тисяч осіб в області або місті із врахуванням функціонування госпітального

(вторинного) і спеціалізованого (третинного) медичного обслуговування

,ijr

276

визнається не більшим ніж 60 ліжок. У другому пункті зазначеної методики

356, загальну чисельність у потребі в койко-місцях стаціонарів для кожної

адміністративно-територіальної одиниці слід визначати за наступною

формулою:

Для визначення кількості стаціонарних ліжок, яку потрібно оптимізувати,

розрахунки проводяться за формулою 356:

Слід наголосити на тому, що представлене узагальнене методичне

забезпечення носить рекомендаційний характер, остаточне рішення щодо

загальної кількості стаціонарних лікарняних ліжок у складі госпітальних

містобудівних мереж вторинного та третинного медичного забезпечення для

окремих територіальних округів України, областей, найкрупніших та крупних

міст за підсумками розрахунків повинно узгоджуватись та координуватись у

277

Госпітальних радах, у структурних підрозділах з медичних проблем

територіального державного управління МОЗ України. Єдиним незмінним

правилом залишається вимога щодо обмеження отриманої сумарної кількості не

більшої за 60 койко-місць із розрахунку на кожні 10 тисяч мешканців території,

що відповідає європейським стандартам та рекомендаціям.

Процес структурної оптимізації чисельності койко-місць у межах

ліжкового потенціалу госпітальних містобудівних мереж медичної сфери

повинен враховувати:

− різновиди і показники рівню захворювань та смертельних випадків

мешканців визначеної території, включаючи дані щодо інфекційного спектру

захворюваності, показники дитячої категорії населення; додержання світових

лікувальних протоколів для направлення на стаціонарну госпіталізацію, а також

низку інших загальних вимог та правил з проведення всіх видів медичної

допомоги первинного, вторинного та третинного рівня обслуговування,

паліативної допомоги тощо;

− пріоритет амбулаторного лікування хворих та в умовах денного

стаціонару для всіх випадків, які дозволяють надання якісної медичної допомоги

в такий спосіб та при наявності результатів обґрунтованої оцінки щодо потреби

госпітального лікування пацієнту в межах стаціонару медичного закладу;

− стан ліжкового фонду і термін лікування (у цілодобовій або денній

формі) пацієнтів деяких спеціалізованих профілів (урологічний, гінекологічний,

терапевтичний, хірургічний, фтизіатричний, офтальмологічний,

гастроентерологічний, дерматовенерологічний), окрім педіатричних

захворювань, які при визначених умовах рівня захворювань мають можливість

лікуватись за допомогою інших амбулаторних форм медичного обслуговування,

зокрема у денному стаціонарі, у домашніх умовах, хірургічні втручання за один

день) із забезпеченням сучасними медичними технологіями;

− сформовану матеріальну базу містобудівної системи лікувальних

закладів, наявність матеріально-технічних та кадрових ресурсів, які впливають

278

на якісне медичне обслуговування, рівень інфраструктурно-транспортної

мережі, рельєф місцевості, а також ін. специфіку території місцевості.

Для збільшення якості та ефективності задіяння сукупності ресурсів,

зокрема фінансового, матеріально-технічного і кадрового спектру, процес

реорганізації наявної ліжкової бази України потребує перепрофілізації

малоефективних та тих що дублюються лікувальних будівель у сучасні медичні

заклади, які здатні забезпечувати медичне обслуговування громадянам у межах

адміністративно-територіальної одиниці зі встановленим граничним

нормативним показником щодо наявності ліжок у стаціонарі.

Наступною пропозицію щодо вдосконалення норм проектування

лікувальних закладів України, зокрема на госпітальному рівні містобудівних

мереж закладів вторинного та третинного медичного обслуговування, може

слугувати рекомендація щодо підвищення поверховості лікарняних будівель.

Згідно чинних нормативних документів, кількість поверхів закладів охорони

здоров'я регламентується наступним чином: лікувальні та профілактичного

профілю медичні заклади (окрім санаторного типу) – умовною висотою меншою

за 49,5 метрів, у районах з сейсмічною активністю висоту необхідно приймати

згідно положень ДБН Б.2.2-Х; санаторні заклади – висота менш ніж 26,5 метрів;

літні дитячі оздоровчі табори – висота повинна бути нижчою за 4,5 метри,

оздоровчі табори використання у цілорічному режимі (І та II ступінь

вогнестійкості) – висота не більша ніж 7,5 метрів; інші медичні заклади – висота

встановлюються у відповідності з вимогами у ДБН В.2.2-9.

При цьому сучасний закордонний досвід, зокрема Сполучених Штатів

Америки, низки європейських країн, Латинської Америки та Азії, свідчить про

зростаючу практику проектування і будівництва висотних лікарняних будівель

та їх комплексів: у окремих лікарнях Нью-Йорка висота будівель складає 28

поверхів, у лікарнях Буенос-Айреса − 24 поверхи, у лікарнях Гетеборгу (у

Швеції) − 18 поверхів, у Черінг-Кроссі (Великобританія) − 16 поверхів. Більшу

частину проектів сучасних лікарень складають рішення щодо моноблочних

279

будівель заввишки двадцять поверхів, які здатні забезпечувати потужність 600-

2000 місць 357.

Такий підхід викликано щорічним збільшенням урбанізаційних процесів,

кількості мешканців у міському середовищі з одночасним ущільненням забудови

і, як наслідок, показників щільності населення на м2, а також підвищенням цін

на землю, браком вільних територій, особливо у сформованих районах. Перевага

проектування та будівництва висотних будівель лікарняних закладів полягає у їх

будівельній та експлуатаційній економічності, економії та більш ефективного

використання земельної ділянки, у скороченні маршрутів руху пацієнтів і

персоналу, в концентрації спеціалізованих, лікувально-діагностичних і

допоміжних служб та відділень, що дозволяє комплексно організовувати

обстеження і лікування пацієнтів, вирішити питання стерилізації, системи зв'язку

та моніторингу, доставки кисню, закису азоту до палат, операційних і

реанімаційних блоків.

Безумовно, у багатоповерхових лікарняних будівель, окрім позитивних

рис, є також певні недоліки, до яких в першу чергу відносяться: значна кількість

та щільність пацієнтів, а також відвідувачів та медичного персоналу; зменшена

ізоляційна здатність більшості кімнат та палат, у наслідок чого зростає загроза

підвищення контактів з поширенням заражень і інфекцій внутрішньо-

лікарняного походження; потреба у влаштуванні великої кількості пасажирських

та вантажних ліфтів; виникнення додаткового шуму, викликаного значним

скупченням людей повздовж коридорів, к сходових клітинах та ліфтових холах.

Приймаючи до уваги окреслені позитивні і негативні аспекти будівництва

багатоповерхових лікарняних структур, у досліджені пропонується нормативно

дозволити індивідуальне проектування лікарняних будівель збільшеної

поверховості у окремих випадках, наприклад нове будівництво або модернізація

з розширенням існуючого лікарняного комплексу в ущільнених сформованих та

історичних районах міських населених пунктів, визначаючи і приймаючи висоту

лікарняної будівлі за місцевими умовами та потребами.

280


1. В Україні за останні десятиріччя, у наслідок тривалої дії низки

соціально-демографічних та економічних чинників, спостерігається значна

диспропорція та її щорічне збільшення між кількістю міського та сільського

населення. З цієї позиції акцент у досліджені зроблено на особливостях

формування дитячих лікувальних комплексів у міському середовищі. У

найкрупніших, крупних та великих містах функціонують дитячі лікувальні

заклади різної форми підпорядкування − державні, комунальні, а також активно

розвиваються приватні лікувальні структури. Незважаючи на значну кількість

дитячих лікувальних закладів у містах, з метою підвищення доступності, якості

і ефективності медичної допомоги, запропоновані наступні реорганізаційні

кроки: подальше збільшення і розгалуження лікувальних закладів на засадах

сімейної медицини мережі первинного медичного обслуговування, реорганізація

існуючих лікарень у відповідності до запропонованої нової типології лікарняних

структур мереж вторинної та третинної ланки медичної допомоги. В

ущільненому багатоповерховому міському середовищі запропоновано активне

уведення нової типологічної одиниці зі складу мережі закладів первинної ланки

− кабінетів сімейних лікарів, а також амбулаторій, що дозволить значно

збільшити доступність населення до первинного медичного обслуговування і

одночасно знизить навантаження на більш економічно затратні госпітальні рівні

містобудівної системи закладів охорони здоров'я. До інших особливостей

формування дитячих лікувальних комплексів у міському середовищі віднесено

пропозиції щодо організації додаткових місць отримання первинної медичної

допомоги у консультативно-діагностичних медичних центрах лікарень

вторинної та третинної ланки, у перинатальних центрах.

2. Дитячі лікувальні заклади − складові містобудівних мереж первинного,

вторинного та третинного медичного обслуговування, було об'єднано за

допомогою ідеалізованої структурно-логічної моделі територіальної організації

системи дитячих лікувальних комплексів, в основу якої було покладено

фрактальні закономірності побудови природних об'єктів. Модель дозволила

281

отримати і об'єднати складові компоненти дитячих лікувальних комплексів у

горизонтальній площині кожного з трьох ієрархічних рівнів системи (мереж

первинної, вторинної та третинної медичної допомоги), формуючи при цьому

відповідні лікувальні комплекси та синтезуючи варіативність їх територіально-

просторового розміщення у гетерогенній структурі міських розпланувань. На

основі структурно-логічної моделі територіальної організації системи дитячих

лікувальних комплексів, яка враховує вплив зовнішніх і внутрішніх факторів,

світові тенденції та прогнозування подальшого розвитку містобудівної системи

охорони здоров'я і її складових підсистем, стає можливим виявити моделі

організаційної побудови системи закладів та комплексів, призначених для

медичного обслуговування дітей.

3. На основі аналізу діючого в Україні нормативного регулювання

територіально-просторового розміщення лікувальних закладів містобудівної

системи охорони здоров'я та прогресивного світового досвіду практичного

рішення окреслених питань, у розділі були надані пропозиції щодо

вдосконалення існуючих нормативів із врахуванням нової ієрархічної побудови

та типології закладів медичної системи, специфіки та відмінності організації і

функціонування різних за величиною міських та сільських населених пунктів.

При формуванні нормативних пропозицій щодо розміщення лікувальних

закладів мережі первинної та вторинної медичної допомоги були уведені

розрахункові показники чисельності населення, що обслуговується, радіуси

доступності (пішохідної − для первинної ланки, транспортної − для

госпітального рівня), а також часові обмеження. Виходячи із різноманітних

особливостей кожної окремої території (щільність населення, розвиток

транспортної та дорожньої інфраструктури тощо) за основний показник

необхідно приймати той, що при територіально-просторовому проектуванні

системи першим виявиться граничним. Запропоновано класифікацію закладів

охорони здоров'я та їх розрахункові одиниці потужності, надані пропозиції щодо

нормативних вимог до розмірів територій лікарняних закладів (60−100 м2 на 1

ліжко) (рис. 3.11).

282

Рис. 3.11 Висновки до розділу 3

283

РОЗДІЛ 4

КОНЦЕПЦІЯ МІСТОБУДІВНОГО РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ЗАКЛАДІВ

ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

4.1. Принципи територіально-просторового розвитку містобудівної системи

закладів охорони здоров'я

Потреба у формуванні, якісної, ефективної та сучасної системи закладів

охорони здоров'я на архітектурно-містобудівному рівні, яка здатна забезпечити

необхідну організацію та доступ всіх українських громадян (у тому числі дитячої

вікової категорії) до всіх рівнів медичного обслуговування − одна з головних та

актуальних потреб державного управляння нашої країни, умову виконання якої

затверджено у Конституції. На шляху до реалізації окресленого завдання,

нажаль, постає низка перешкод у вигляді політичних, економічних, матеріально-

ресурсних, соціальних, регіональних та ін. чинників. Щоб досягти дієвих і

якісних змін у сфері архітектурно-містобудівної організації української медичної

системи, необхідно суттєво змінити та реформувати, сформовану протягом

сторіччя, системи із закладів лікувального призначення.

Система закладів охорони здоров'я України, якою кожен з нас сьогодні

користується, здобула свій початок та основний потужний розвиток на

радянському етапі державності нашої країни. І в той час медична система цілком

відповідала всім вимогам, які висувалися до неї, включаючи принципи,

організаційну модель, типологію, відповідаючи чинним нормативним

положенням, потребі у різноманітності спеціалізації лікарів. Радянська медична

система в Україні також віддзеркалювала тогочасні потенції держави, її

можливості у ресурсному і фінансовому забезпеченні медичного сектору.

Нажаль, потужна медична галузь радянської України, яка була найбільше

гуманною по відношенню до будь-якої людини на території нашої держави,

безоплатною для всіх без виключення українських громадян, однією з кращих у

світі за рівнем охоплення медичним обслуговуванням населення - ця колись

284

могутня містобудівна система лікувальних закладів у ХХІ сторіччі не відповідає

можливостям та потребі, викликам і обсягам, якості та ефективності, які

потребує Україна.

Основні вади сучасного стану української містобудівної системи медичної

допомоги, розглянуті у І розділі дослідження, у стислому вигляді складають:

інфантильний і недорозвинутий первинний рівень медицини, проблема

надмірної кількості, чисельне дублювання медичних закладів, поширеність

надмірної спеціалізації на госпітальному рівні. Кожен з цих пунктів здатен

викликати обтяження багаторівневих похідних, які у поєднанні із відсутнім

регулярним покроковим оновленням через проведення періодичних

реформаторських змін у медичній сфері, з постійним браком фінансової

підтримки, як наслідок викликали кризову ситуацію у галузі охорони здоров'я

нашої держави. Медична сфера, яка у ХХ сторіччі слугувала взірцем з організації

охорони здоров'я, опинилась в 2017 році на 135 місці серед 148 країн на аналізі

розвитку медицини яких було складено рейтинг. Сьогодні українська медицина

знаходиться після 131 сходинки Суданської країни, 132 сходинки Іраку, 133

сходинки Афганістану, 134 сходинки Мадагаскару. Україна в рейтингу

знаходиться поруч з країнами африканського континенту, зокрема Конго,

Ангола, Уганда, Нігері тощо 358.

Можливим шляхом виходу із існуючої ситуації пропонується

реформування містобудівної системи закладів охорони здоров'я України у

вигляд складної ієрархічної структури, головними ступеневими елементами якої

є містобудівні мережі медичних закладів різних рівнів медичної допомоги

населенню країни (первинний, вторинний, третинний рівень). Зазначені

концептуальні положення гуртуються на засадах системного підходу, який

дозволяє розглядати вказані мережеві рівні як складові елементи цілісності

медичної системи, зберігаючи власну автономію, функції, тим самим строюючи

умови для ступневості медицини та її доступності для громадян у потребі з

сучасного медичного обслуговування. Дана концепція являє собою результат

проведеного аналітичного дослідження теорій і практичних здобутків у

285

організації та функціонування містобудівної системи медичних закладів у низці

світових держав, включаючи пострадянські країни, у яких вже досягнуто

значних результатів на шляху містобудівної реорганізації системи лікувальних

закладів, а також медичних та містобудівних передумов розвитку галузі.

Перспектива подальшого розгортання української містобудівної системи

закладів охорони здоров'я та її складової підсистеми дитячих лікувальних

комплексів, потребує урахування новітніх основних медичних принципів, які

були оголошені у стратегічних напрямах щодо проведення реформативних

перетворень у вітчизняній медичній сфері [10]. Найбільш вагомими з цих

напрямів слід вважати положення щодо потреби на людську та результативну

орієнтованість, а також на отримання кінцевого втілення (рис. 4.1).

Принципове положення щодо орієнтованості на людей спрямовано на те,

що сфера охорони здоров’я потребує бути відповідною до сучасних потреб

громадян України. У якості підґрунтя та базисної основи для проведення

реформи повинні виступати вимоги щодо ефективної, якісної організації, а також

належні умови медичного обслуговування. Медицина повинна, як і інші сфери

послуг, володіти здатністю адаптації під сьогоденну ситуацію, яка щоразу

містить відмінні та мінливі можливості, потреби і очікування людей. Внутрішня

побудова структури української системи охорони здоров’я повинна складатись

із декількох ключових інституційних складових, від злагодженої роботи котрих

у подальшому залежать стійкі, результативні та продуктивні відносини між

іншими системними елементами, зокрема управлінського, постачального та

споживчого сегменту медичної діяльності, а також складові структури з науково-

дослідницького та освітнього підрозділів. Зазначене принципове положення, в

проекції на тему дослідження, торкається потреби у необхідності організації

доступності і функціональної зручності містобудівного взаємного зв’язку поміж

трьома головними складовими елементами медичної системи, до яких належать

містобудівні мережи рівнів медичної допомоги з множиною закладів медичного

призначення, які враховують відмінні особливості типове різноманіття типів

міських і сільських розпланувань нашої країни.

286

Рис. 4.1 Медичні та архітектурно-містобудівні передумови формування містобудівних

принципів організації системи закладів охорони здоров'я України

287

Якщо розглядати цей медичний принцип у аспекті дитячого

обслуговування, то він найбільше проявляється у основному призначені та ідеї

формування дитячого лікувального комплексу, які полягають у забезпеченні

якісним і доступним лікуванням дитячої категорії населення України, яке

дозволяє можливість здійснення вибору щодо місця медичного обслуговування

серед різноманітних медичних закладів, які мають максимальне наближення до

місця мешкання.

Наступний медичний принцип, який покликаний на орієнтованість щодо

отримання результату, пов'язаний з необхідністю відповідальної роботи на всіх

організаційних і управлінських рівнях, які керують медичною сферою і від

повноцінної діяльності яких залежить кінцева результативність всіх гілок, рівнів

та площин медичного обслуговування, з ефективним використанням ресурсного

та фінансового потенціалу, а також з підсумковою комплексною оцінкою

результатів роботи, яку висловлюють пацієнти. Для досягнення мети щодо свого

результативного зростання, медичній системі необхідно інтегрування сучасного

управлінського та менеджментського досвіду, які дозволяють проводити

регулярну оцінку з виконання та етапного наближення до кінцевих та очікуваних

результатів, із внесенням у разі потреби корегувань, удосконалень у подальшій

роботі, із виявленням найбільш ефективних та перспективних кроків розвитку, з

усуненням малоефективних ланцюгів.

В аспекті тематики дослідження, розглянутий принцип засвідчує про

інакші важливі ціннісні орієнтири системи, які в першу чергу спрямовані не на

кількісне, а на якісне зростання рівня медичної допомоги. Це вимагає потребу зі

скорочення малоефективних, застарілих і дубльованих множин закладів

медичного призначення та пріоритетний вектор розширення мережі первинної

ланки медичного обслуговування з метою зниження хронічних та гострих

випадків, тим самим знижуючи напругу госпітального рівня.

Основним завданням медичного принципу втіленої орієнтованості є

активізація послідовного підготовчого етапу на шляху поставлених цілей,

288

очікуваних результатів, а також проведення відповідних етапних моніторингів

та корегувань щодо термінів реалізації мети.

У проекції принципового змісту на дисертаційну проблематику,

виявляється підкресленість значимості розуміння динамічного і змінного

характеру у розвитку містобудівної системи сукупності медичних закладів, яка

містить внутрішні синергетичні процеси, потребує можливості до саморегуляції,

самоорганізації і адаптаційних змін, які враховують низку мінливих факторів та

чинників, зокрема демографічно-соціального, політично-економічного,

епідеміологічного, містобудівного напряму тощо. Реалізація даних принципових

положень при архітектурно-містобудівній організації медичної системи,

необхідно задіяти позитивний досвід, який демонструють ринкові відносини

(заохочування та конкуренція, моніторинг ефективності тощо), які вже тривалий

час апробовані у тому числі у практичній роботі лікувальних закладів приватних

форм підпорядкування.

Додатково до фундаментальних медичних засад та принципових

положень, необхідно звернутись до головних принципів, які сьогодні притаманні

архітектурній та містобудівній практиці, зокрема принципи гнучкості,

варіативності, багатофункціональності, естетизації. Сутність першого принципу

гнучкості націлена на посилення якості трансформації з метою забезпечення

можливості проведення необхідних змін при корегуванні та удосконаленні всіх

складових та елементів медичної системи, починаючи від оновлення лікувальних

методів і процесів, медичного обладнання та закінчуючи здатністю медичних

закладів адаптуватись під ці нововведення.

Зокрема сьогодні більшість світових держав з розвинутою медичною

сферою широко використовує поки що інноваційні для України засоби, зокрема

електронну інтерактивність (у консультаційних питаннях, обговореннях

діагнозів і лікувальних методів, у навчанні тощо) та телемедицину. Незважаючи

на те, що ці нові організаційні методи медичного обслуговування більш

відносяться до допоміжних, але їх наявність також слід враховувати при

територіально-просторовому проектуванні медичної системи, зокрема для

289

сільських територій, у яких зазвичай є гострі проблеми з необхідною медично-

матеріальною базою.

Зміст варіативного принципу, пов'язаний з багатофункціональною

основою містобудівної системи закладів та комплексів охорони здоров’я, її

трьохрівневою структурною побудовою у медичному обслуговуванні населення,

виявляє динамічну властивість системної цілісності та її компонентів у

пошуковому здійснені різноманітних кроків на шляху наближення до рівноваги,

включаючи перепрофілізацію, зміну структури, місткості або потужності

медичного комплексу, закладу, відділення.

Зміст принципу естетизації покликаний для активізації та розвитку

особистого потенціалу архітектури лікувальних закладів, у тому числі лікувальні

властивості середовища (особистого та оточуючого), територіальний

благоустрій і дизайн ландшафту, які повинні відповідати суспільним та

індивідуальним потребам і особливостям людини і, звичайно, дитини. Цей

принцип є край важливим для України, оскільки досить тривалий час у нашій

країні панував проектний підхід до медичних закладів, який мав уніфіковану і

типово-індустріальну основу. Цей підхід, безумовно, був притаманним у всіх

пострадянських країнах, і з одного боку дозволив вирішити дуже багато

важливих проблем медичної галузі, але в той же час виявився націленим на

зведення чисельних лікувальних закладів які функціонували як машини чи

лікувальний конвеєру для медичного обслуговування знеособленої маси

населення, нехтуючи зайвими ознаками естетичної краси, співчуття та

людяності.

Отже реалізація медичних та деяких з основних принципів містобудівної

практики, викликає зміни світогляду архітекторів, на який також впливають

прогресуючі глобальні урбаністичні процеси у міському середовищі, з

одночасним зростаючим браком вільних територій, ритмом та темпом

життєдіяльності людини, постійне недофінансування медичної сфери в Україні.

Новий час вимагає від архітекторів пошук нових закономірностей та принципів

містобудівного розвитку медичної системи з переосмисленням її структури, з

290

пошуком форм організації лікувальних комплексів. В цьому сенсі, на основі

класичної вітрувійської тріади щодо сутності архітектури, у дисертації

розроблено і запропоновано матрицю структуроформуючих містобудівних

процесів, які впливають на побудову принципів динамічного розвитку системи

дитячих лікувальних комплексів (рис. 4.2). Ця матрична структура стає тлом для

систематизації і опису процесів, характерних при динамічному розгортанні

ієрархічних елементів містобудівної системи закладів охорони здоров'я − трьох

складових містобудівних мереж з різних рівнів медичної допомоги та

загальносистемних закономірних явищ. Першою сходинкою і ієрархічним

рівнем системи виступає містобудівна мережа сукупності закладів первинного

медичного рівня, яка несе відповідальність за міцність та форму структурної

будови системної цілісності, слугуючи матеріальною основою територіально-

просторового розвитку системи дитячих лікувальних комплексів.

Наступним рівнем запропоновано містобудівну мережу закладів вторинної

медичної допомоги, яка несе відповідальність за користь та структурний

характер побудови системи, слугуючи функціональним підґрунтями

територіально-просторового розвитку системи дитячих лікувальних комплексів.

Третім ієрархічним рівнем виступає містобудівна мережа сукупності закладів

третинної медичної допомоги, яка розширює вітрувійську тріаду додаючи

унікальність організації будови системи, слугуючи спорадичним тлом

територіально-просторового розвитку системи дитячих лікувальних комплексів.

Запропоновані у матриці загальносистемні процеси є характерними як

системної цілісності, так і її складовим компонентам. Ці загальні принципи

покликані на відтворення доцільності функціонування системи, слугуючи

гармонійним підґрунтями будови та динаміки територіально-просторового

розвитку системи дитячих лікувальних комплексів. Динамічний характер основи

загальних для системи процесів є відповідальним за міцність, синергетичне тло

− за користь, індивідуальність − за красу будови та закономірного

територіально-просторового розвитку системи дитячих комплексів лікувального

призначення.

291

Рис. 4.2 Матриця причин і процесів динамічного розвитку містобудівної системи


292

Запропоновані 3 мережеві та 3 загальносистемні процеси слугували тлом

матриці, яка об’єднала 24 містобудівні принципи територіально-просторового

розвитку системи дитячих лікувальних комплексів, серед яких 6 базових і 18

похідних принципів (рис. 4.3). Метою базових принципів слугує забезпечення

побудови системи на містобудівних рівнях, її цілісносної сутності, а похідних -

уточнення дії базових принципів, враховуючи типологічне різноманіття

населених пунктів України, додатково - на рівні загальної території держави.

Розглядаючи перший із базових принципів − розгалуженість мережі −

необхідно відмітити його спрямованість на типологічне розширення і

збільшення кількості закладів мережі первинної медичної допомоги через їх

диференційоване розміщення в залежності від щільності населення і

територіально-часової досяжності. Зазначений принцип розгалуження мережі

передбачає наявність динамічної структури, що допускає хвилеподібність і

змінність характеру, дозволяючи корегувати чисельність закладів первинної

медичної допомоги в структурі розпланувань в залежності від зміни

демографічно-соціальної і урбаністичної ситуації, очікувань і потреб у

медичному сегменті.

Державний просторово-територіальний рівень трансформує цей принцип

у похідну форму - розосередження закладів з метою усунення концентрації

медичних об'єктів первинного рівня на шляху покриття доступним медичним

обслуговуванням близько 90 відсотків громадян. Міське середовище

найкрупніших, крупних та великих міських поселень видозмінює принцип до

форми локальності покриття, пов'язаного із гетерогенністю структури тканини

міста, неоднорідною чисельністю та щільністю проживаючого населення

міських районів, хвилеподібністю в них дитячої частки мешканців. Група

середніх і малих міських типів поселень, сільська місцевість, з характерними

малими показниками щодо щільності забудови та мешканців, в також зі

збільшеними рекомендованими нормативними значеннями, перетворюють

принцип у значення зростання мережі, який покликаний на розбудову первинної

ланки і кількісне зростання різних типів закладів первинної медичної допомоги.

293

4.3 Матриця структуроформуючих містобудівних принципів динамічного розвитку

системи дитячих лікувальних комплексів

294

Другий основний принцип − функціональної універсальності, відповідає за

створення рівних, відповідних та доступних умов для лікування як дорослого,

так і дитячого населення у багатопрофільних лікувальних закладах вторинного

містобудівного рівня медичної допомоги. Несучі відповідність за функціональну

основу територіально-просторового розгортання медичної системи на

державному територіальному рівні, зазначений принцип виявляється у вигляді

типологічного синтезування лікарень вторинної госпітальної ланки, з метою

забезпечення комплексною стаціонарною допомогою всіх груп громадян

(дорослих та дітей).

Міське середовище найкрупніших, крупних і великих міських

розпланувань визнає актуальним розумінням принципу як трансформація

функції, покликана на можливість лікарняних структур гнучко реагувати на

зовнішні і внутрішні фактори, які особливо мінливі в зростаючих міських

розплануваннях з ущільненою забудовою та кількості населення. Середні і малі

міські поселення, сільська територія потребують інтерпретації розуміння

значення принципа як іррегулярність функції, що пов'язано з індивідуальними і

суттєво відмінними характеристиками цих типів територій, що у свою чергу

унеможливлює прийняття стандартних схем територіально-просторового

розміщення мережі лікарень третинної ланки. Принцип іррегулярності функції

дозволяє корегувати місткість лікарень, радіус доступності (територіальний і

часовий) у відповідності до фактичного стану транспортної та дорожньої

інфраструктури.

Третій засадничий принцип − спеціалізація організації, який відповідає за

містобудівну побудову госпітальної мережі спеціалізованих за певним медичним

профілем лікарень мережі третинної медичної допомоги. Принцип сприяє

нерегулярному територіально-просторовому розміщенню спеціалізованих

лікарень, які забезпечують унікальне лікування населення, у тому числі дитячої

вікової групи, на загальнодержавному (республіканському) та регіональному

госпітальному рівні. Державний організаційний рівень територіально-

просторової будови системи закладів охорони здоров'я, характерний тим, що

295

принцип спрямований у напрямок поляризації структури мережі лікарень

третинної ланки, покликану на формування комплексних осередків, що

поєднують взаємозв'язок лікувальної практики, науково-дослідницької,

освітньої та експериментально-виробничої діяльності за певним спеціалізованим

медичним профілем, тим самим створюючи в Україні підґрунтя для організації

університетських лікарень.

У випадку розташування закладів третинної медичної допомоги в

середовищі найкрупніших, крупних і великих міських розпланувань, то

зазначений принцип набуває значення поліфонічності спеціалізації,

призначеного для організації різноманіття видів спеціалізації медичної допомоги

у багатонаселених міських поселеннях із одночасним пошуком стану рівноваги

у потенції та доцільності розширення або звуження госпітальної мережі.

Середні, малі міста, сільські території вимагають видозмінювання даного

принципу в значення розрідженості організації, пов'язаної з проблемою у

забезпеченні бажаного рівня покриття доступною наближеною спеціалізованою

медичною допомогою на територіях, яким характерна розріджена щільність

наявних мешканців.

Четвертий базовий принцип − фрактальність розвитку − покликаний на

створення необхідних умов для здійснення активації медичної системи на

містобудівному рівні динамічно розгортатися у часо-просторовому вимірі,

включаючи необхідну самоорганізацію, саморегуляцію через формування

самоподібних форм та структур. Загальнодержавний рівень розвитку медичної

системи трактує принцип як фазовість розвитку з множиною етапів, станів або

фазових піків прогнозного розгортання системи, до яких вона наближується у

часо-просторовому вимірі.

Міське середовище найкрупніших, крупних і великих міст інтерпретує

принцип як гнучкість розвитку, який має на увазі динамічний стан оновлення

низки показників (кількість, місткість) і локалізацій компонентів системи

лікувальних закладів через їх попереднє розташування у граничних межах

нормативних вимог з поступовим корегуванням, яке відбувається у залежності

296

від прогнозних і об'єктивних потреб і попиту громадян щодо медичного

забезпечення. Групу середніх і малих міських поселень, сільську територію

доцільно розглядати з позиції відповідності розвитку, яка передбачає

індивідуальний підхід для кожної окремої місцевості у визначені потреби

типологічної та кількісної збільшеності медичних закладів, а також їх комбінації

та комплексності.

Наступний засадничий принцип − комплексність організації −

відповідальний за територіально-просторову взаємодію складових елементів

системи з метою забезпечення повного циклу медичного обслуговування

населення за трьома рівнями медичної допомоги або за певним лікувальним

напрямом. Державний містобудівний рівень організації медичної системи

потребує видозміни принципу у напрям інтегральної організації системи на

шляху координації динамічного розвитку та взаємодії різноманіття складових

елементів. Міське середовище найкрупніших, крупних і великих міських

розпланувань, в яких одночасно існують різні типи комплексних об'єднань, у

тому числі дитячі лікувальні комплекси, потребує доцільності інтерпретації

даного принципу як консолідованість організації (лат. con − разом, solido −

зміцнюю) із формуванням різноманітних внутрішньо-зовнішніх взаємозв'язків

між окремими лікувальними комплексами на шляху до емерджентних

результатів за допомогою їх об'єднання, згуртованості а також інтеграції.

Територія середніх, малих міських населених пунктів, сільська місцевість

потребують трансформаційних перетворень даного принципу у вигляд

комутаційної організації (латинський переклад commutatio як зміна, commutare −

змінювати), пов'язаної з потребою пошуку та встановлення зв'язків поміж

окремих лікувальних закладів, комплексів на певній територіальній одиниці або

поза цими межами.

Принцип своєрідність побудови, який є останнім базовим принципом,

покликаний на створення тла для індивідуалізації та контекстуальності

архітектурних і містобудівних рішень при територіально-просторовому

формуванні і розвитку медичної системи. Загальнодержавний територіально-

297

планувальний рівень розгортання цього принципу передбачає ознаки

регіональності побудови, яка потребує інтеграцію та синтез сукупності

територіальних особливостей, потенцій і потреб у розгортанні містобудівної

системи лікувальних закладів.

Значення принципу як ідентичності побудови (лат. identicus − тотожність)

потрібно у випадку територіально-просторового проектування лікувальних

закладів у середовищі найкрупніших, крупних і великих міст. В цьому випадку

ідентичність спрямована на ув'язку сукупну єдність зовнішніх і внутрішніх

факторів у різноманітних міських контекстах, оточуючої забудови, перспективи

подальшого життя окремих сформованих міських розпланувань. Містобудівне

середовище середніх, малих міст, сільські території інтерпретують принцип у

значені ініціалізації побудови, пов'язаною з необхідністю розбудови медичної

системи у містобудівному аспекті, активізації індивідуального визначення і

поступового корегування функціональних параметрів і динаміки розгортання.

На рис. 4.4 зображено приклад застосування матриці структуроформуючих

містобудівних принципів динамічного розвитку системи дитячих лікувальних

комплексів на прикладі м. Києва. Перший базовий принцип − розгалуженість

мережі, отримує інтерпретацію значення як локальність покриття, що потребує

при розширені містобудівної мережі закладів первинної медичної допомоги

врахування гетерогенної та неоднорідної структури міської тканини Києва,

відмінну кількість і щільність населення у різних міських районах та

мікрорайонах. У мікрорайонах з активним висотним житловим будівництвом

сьогодні спостерігається зростання кількості дітей, оскільки їх у більшості

заселяють молоді сім'ї. Але це явище має хвилеподібний характер, що пов'язано

із плином часу та природною зміною поколінь. При цьому на суміжних та

прилеглих територіях мікрорайону може зберігатися забудова без суттєвих змін

і, як наслідок, суттєвої потреби у збільшенні кількості лікувальних закладів не

виникає. В окресленому випадку доречним є саме локальний підхід до вирішення

проблем окремої території щодо забезпечення лікувальними закладами

первинної ланки.

298

4.4 Містобудівні принципи динамічного розвитку системи дитячих лікувальних

комплексів на прикладі м. Києва

299

Наступний базовий принцип − функціональної універсальності, який

відповідає за містобудівний розвиток мережі закладів вторинної медичної

допомоги, у міському середовищі Києва отримує значення трансформації

функції, покликаної на можливість міських лікарняних структур гнучко

реагувати на зовнішні і внутрішні фактори, серед яких: кількість населення міста

і частка дитячої групи в ній, щільність населення, економічні потенції, стан

інфраструктури, характер захворюваності, соціальні очікування та ін.

Засадничий принцип спеціалізації організації, який відповідає за

містобудівну побудову та розвиток госпітальної мережі спеціалізованих за

певним медичним профілем лікарень мережі третинної медичної допомоги, у

контексті Києва набуває значення поліфонічності спеціалізації лікарень

третинного рівня медичного обслуговування. Принцип призначений для

організації спеціалізованих лікарень з різноманітних видів медичної допомоги,

що пов'язано із найбільшою кількістю населення у місті.

Впровадження загальносистемного базового принципу фрактальності

розвитку, у випадку використання в умовах міського середовища Києва,

потребує інтерпретації значення як гнучкість розвитку містобудівної системи

закладів охорони здоров'я і її складової підсистеми дитячих лікувальних

закладів. Принцип покликаний на створення умов для динамічного стану

системи та оновлення кількості, місткості та локалізації складових елементів

системи шляхом попереднього їх розміщення на основі граничних нормативних

показників (мінімальних або максимальних) та поступового (етапного) їх

корегування в узгодженості із розробленим стратегічним планом розвитку, який

повинен враховувати прогнозні зовнішні фактори та об'єктивні соціальні

потреби.

Фрактальна або самоподібна основа принципу дозволяє залишати базові

вимоги та пропозиції щодо формування трьох складових мереж закладів

первинного, вторинного та третинного рівнів медичного обслуговування,

коригуючи лише окремі показники (місткість та типи закладів, радіус

300

обслуговування та ін.), які дозволять розвивати систему у найбільш ефективному

напрямі для кожної окремої території.

Загальносистемний принцип комплексності організації, у випадку

застосування до м. Києва, необхідно застосовувати як консолідованість

організації, яка створює підґрунтя для формування різнобічних внутрішніх та

зовнішніх взаємозв'язків між окремими дитячими лікувальними комплексами з

метою емерджентного результату за рахунок їх об'єднання, інтеграції та

згуртованості.

Останній загальносистемний принцип своєрідності побудови, по

відношенню до Києва, отримує значення ідентичності побудови системи

дитячих лікувальних комплексів. Використання принципу на основі

ідентичності дозволяє сформувати необхідне тло для ув'язки сукупності

впливових зовнішніх та внутрішніх факторів міста, різноманіття середовищ

міських контекстів окремих міських районів та мікрорайонів Києва, низки

існуючих лікувальних закладів, сформованої міської забудови та перспектив

розвитку міста в цілому.

4.2 Методи і прийоми формування і розвитку містобудівної системи


Формування і обґрунтування принципів територіально-просторової

організації містобудівної системи закладів охорони здоров'я стало підґрунтям

для визначення на їх основі відповідних методів реалізації. Виходячи з

формулювання 6 базових принципів територіально-просторового розвитку

містобудівної системи закладів охорони здоров'я (3 мережевих та 3

загальносистемних) запропоновані 6 методів їх реалізації. На основі наявності 18

похідних принципів, які уточнюють дію базових принципів для різних

територіально-містобудівних умов населених пунктів України, надані

пропозиції 18 прийомів реалізації методів (рис. 4.5).

301

4.5 Принципи, методи і прийоми формування і розвитку містобудівної системи


302

Для першої групи, підпорядкованої принципу розгалуженість мережі та

спрямованої у напрямок територіально-просторового розвитку містобудівної

мережі закладів первинного лікувального рівня, характерним виявляється метод

дифузії, а також низка прийомів (розподіл, насичення, достатність). Наступна

група, відповідна принципу функціональної універсальності, призначена для

створення умов функціонування багатопрофільних лікарень вторинної ланки

медичної допомоги на засадах вікової універсальності щодо лікування пацієнтів,

складається із методу інтеграції та прийомів об'єднання, з'єднання, злиття.

Третя група, пов'язана із принципом спеціалізації організації госпітальної

мережі третинної медичної допомоги і призначена для нерегулярного

територіально-просторове розташування лікарень спеціалізованого типу, стає

можливою через реалізаціє методів вибірковості і прийомів відокремлення,

приєднання, групування. Четверту групу, до складу якої входить метод

генеративності та прийоми поєднання, відмінності та подібності, призначено для

реалізації дії принципу фрактальності розвитку, відповідаючого за

саморегуляцію і самоорганізацію містобудівної системи лікувальних закладів.

П'яте групове об’єднання з методів скупчення і прийомів взаємозв'язку,

доповнення та розсіювання, пов'язано з дією принципу комплексності

організації, які разом спрямовані на територіально-просторове угрупування і

взаємозв'язок дитячих лікувальних комплексів.

До останньої групи, представленої методом контекстуальності і низкою

прийомів (протиставлення, палімпсест, новаційність), висувається завдання

активації принципу своєрідність побудови, відповідаючи за індивідуалізацію і

самобутність територіально-просторового розвитку цілісності містобудівної

системи лікувальних закладів та її складової − системи дитячих лікувальних

комплексів.

Метод дифузії (лат. diffusio − поширення, розтікання, розсіювання,

взаємодія) − полягає у процесі накопичення і насичення тканини міського

розпланування типологічними різновидами лікувальних закладів з первинного

медичного обслуговування, метою якого є вирівнювання концентрації цих

303

закладів у відповідності з нормативними показниками, враховуючи щільність

мешканців у різноманітних планувальних одиницях міської території.

Загальнодержавний територіальний рівень містобудівної системи дитячих

лікувальних комплексів передбачає, що метод дифузії активує прийом

насичення, корегуючи при цьому збільшення чи звуження чисельності та

пропускної спроможності закладів мережі первинного рівня у межах загального

територіального виміру нашої держави.

Випадок використання прийому розподілу (екстрагування), призначеного

для розмежування міських територій на окремі ділянки з різною

характеристикою існуючої забудови (історичною, типовою, висотною,

малоповерховою, ущільненою тощо), а також з різною чисельністю мешканців,

необхідно застосовувати при територіально-просторовому розміщені медичних

закладів в середовищі найкрупніших, крупних і великих міських розпланувань.

Для цього рекомендовано обрати оптимальні типи закладів первинної медичної

допомоги, утворюючі необхідні комбінації з їх нерівномірного розміщення у

різноманітних міських ділянках.

Середні, малі міські поселення та їх розпланування, сільська місцевість,

передбачають що метод дифузії здійснюється через активацію прийому

достатності, який покликано на створення дрібних ділянок місцевості, які

складаються із низки закладів первинної медичної ланки відповідно до

особливостей цих поселень з характерною низькою щільністю оточуючої

забудови та кількості мешканців.

З метою практичної ілюстрації реалізації першої групової сукупності з

методу та прийомів при територіально-просторовому проектуванні і розміщенні

закладів лікувального призначення, пов'язаних із принципом розгалуженість

мережі, у дисертації було проаналізовано існуючий та фактичний стан міського

середовища та надані відповідні рекомендації щодо утворення і подальшого

розвитку дитячого лікувального комплексу, побудованого у межах рівня

містобудівної мережі закладів первинної медичної ланки у місті Києві (рис. 4.6).

304

4.6 Впровадження принципів, методів та прийомів у пропозиції формування дитячого

лікувального комплексу на рівні містобудівної мережі закладів ПМД у м. Києві

305

Не дивлячись на те, що в місті існує найвища розгалуженість державних,

комунальних і приватних лікувальних закладів мережі первинної медичної

допомоги, які найбільш сконцентровані в центральних, а також історичних

міських планувальних зонах Києва, завдяки проведеному аналізу щодо

фактичних показників щільності мешканців на різних територіях міського

розпланування було виявлено суттєву нестачу кількості закладів медичного

призначення у периферійних районах та на територіях з активним новим

будівництвом, зокрема висотних житлових будівель та комплексів.

Завдяки комбінації принципів розгалуженість мережі і локальності

покриття, вдалося досягти розміщення нових місць для забезпечення первинного

медичного обслуговування з урахуванням наявної і прогнозної потреби на

міських територіях яким характерний прискорений темп житлового висотного

будівництва. Завдяки використанню методу дифузії вдалось досягти насичення

міської тканини типологічним різнобарв'ям закладів первинної медичної ланки

до необхідного стану, який відповідає запропонованим нормативам та фактичній

щільності мешканців. Шляхом активації прийому розподілу вдалося скорегувати

щодо заповнення окремих міських ділянок території медичними закладами,

враховуючи характерні особливості оточуючої забудови, її щільності та

висотності тощо.

Більш детально проблеми формування містобудівної мережі закладів

первинної ланки медичного обслуговування населення розглянуто на прикладі

Дніпровського району м. Києва. Щільність населення Дніпровського району

м. Києва коливається у межах 112−374 люд/га, що пов'язано з активізацією

висотного та ущільненого житлового будівництва за останні десятиріччя. В

районні за останні роки з'явились наступні висотні комплекси житлових

новобудов: ЖК Новий Автограф, ЖК Галактика, ЖК Русанівська Гавань, ЖК

Каховська, ЖК Комфорт Таун, ЖК Дніпровська Мрія, ЖК Сонячна Рів'єра, ЖК

Родинний затишок та ін.; знаходяться на стадії проекту та будівництва ще

близько двох десятків подібних комплексів.

306

Нажаль, вказаний високий рівень появи нових житлових масштабних

одиниць не супроводжується необхідним розвитком культурно-побутового

забезпечення нових мешканців району, в тому числі в аспекті проектування та

будівництва закладів охорони здоров'я. Пропозиції щодо організації нових

закладів первинної медичної допомоги наведено на рис. 4.6.

Метод інтеграції, призначений для активізації принципу функціональної

універсальності та повсюдної територіально-просторової трансформації

існуючих багатопрофільних лікарень для дорослих за новими формами

функціонування, а саме: розподіл лікарень за ступенем інтенсивності лікування

з інтеграцією дитячих відділень для усунення надмірної спеціалізації лікарняних

закладів вторинної медичної допомоги, зокрема в аспекті віку пацієнтів.

На загальнодержавному рівні формування містобудівної системи

лікувальних реалізація методу відбувається під дією прийому об'єднання,

відповідального за формування різноманітності функціональної основи

госпітальної мережі вторинної медичної ланки. При цьому прийом з'єднання або

налагодження функціональних зв'язків та узгодженості територіально-

просторового розміщення різновидів лікарень вторинної госпітальної ланки слід

здійснювати у середовищі найкрупніших, крупних і великих міських

розпланувань.

Група середніх, малих міських населених пунктів, сільська місцевість

активізує метод інтеграції через використання прийому злиття, який покликаний

на асиметричну структуру побудови містобудівної мережі лікарень вторинної

медичної допомоги, що пов'язано із розрідженістю демографічного характеру

щільності мешканців території, а також нерегулярною забудовою.

Ілюстрація механізму застосування другої групи методу та прийомів,

пов'язаних з принципом функціональної універсальності, може слугувати

діагностичний аналіз фактичного положення, рекомендації щодо організації

дитячого лікувального комплексу на містобудівному рівні мережі закладів

вторинного медичного обслуговування населення виконаного для Києва (рис.

4.7).

307

4.7 Пропозиції щодо формування дитячого лікувального комплексу на рівні

містобудівних мереж закладів ВМД та ТМД у містобудівному середовищі м. Києва

308

Завдяки проведеного у досліджені аналізу фактичного розгортання

госпітальної мережі неспеціалізованих лікарень з встановленням їх

особливостей щодо територіально-просторового розташування у структурі

міського розпланування м. Києва, сьогодні у столиці функціонує 16

багатопрофільних лікарень, призначених виключно для надання стаціонарної

медичної допомоги дорослому населенню.

До них віднесено: Київську міську клінічну лікарню №1−№10, №12, №14,

№15, №17, №18 і Олександрівську клінічну лікарню. Серед 16 цих лікарень 12

лікарняних організацій розташовані у межах правобережної частини Києва та

всього 4 лікарняних заклади становлять госпітальні об’єкти для надання

медичної допомоги дорослим пацієнтам у лівобережному боці міста.

До характерних недоліків теперішнього територіально-просторового

розташування лікарень вторинного медичного рівня відноситься їх скупченість,

дублювання і згуртованість, які особливо виражені в історичних міських

районах. Необхідно відмітити, що частка цих лікарняних будівель була зведена

в першій половині минулого століття і сьогодні явно виявлене їх фізична втома,

а також нераціональне використання земельних ресурсів. Виключенням може

слугувати лише будівля Олександрійської клінічної лікарні, яка за своєю

історичною та своєрідною архітектурою відноситься до категорії історичних

архітектурних пам'яток, що в свою чергу вимагає збереження та охайного

відношення.

Виходячи з засадничих положень, сформульованої у дисертаційному

досліджені концепції розподілу лікарень містобудівної мережі закладів

вторинної медичної допомоги за ступенем інтенсивності лікування та інтеграції

дитячих відділень у їх склад, запропоновано наступні зміни:

− Організація чотирьох багатопрофільних лікарень інтенсивного

лікування, до складу яких рекомендовано включити Київську міську клінічну

лікарню швидкої медичної допомоги, Київську міську клінічну лікарню №8,

Київську міську клінічну лікарню інтенсивного лікування №3, Київську міську

клінічну лікарню №6;

309

− Організувати дві лікарні відновного типу лікування, до складу яких

рекомендовано включити Київську міську клінічну лікарню №2, Київську міську

клінічну лікарню №14;

− Організувати чотири лікарні планового типу лікування, до складу

яких рекомендовано включити Київську міську клінічну лікарню №1, Київську

міську клінічну лікарню №4, Київську міську клінічну лікарню №9, Київську

міську клінічну лікарню №12;

− Організувати два хоспіси, до складу яких рекомендовано включити

Київську міську клінічну лікарню №7, Олександрівську клінічну лікарню;

− Організувати дві лікарні медико-соціальної допомоги, до складу

яких рекомендовано включити Київську міську клінічну лікарню №17, Київську

міську клінічну лікарню №18;

− Організувати шість перинатальних центрів, до складу яких

рекомендовано включити пологовий будинок №4, №7, ПАГ, Isida, Adonis,

Лелека; два пологових будинків, до складу яких рекомендовано включити

пологовий будинок при Київській міській клінічній лікарні №1, пологовий

будинок №5.

Сьогодні у столиці держави налічується одинадцять комунальних

пологових будинків і три приватної форми підпорядкування, значна частина

яких, згідно територіального аналізу, сконцентровані поруч, що призводить до

дублювання функцій. У цьому сенсі до пропозицій щодо територіально-

просторового розміщення вказаних медичних закладів віднесено: перевести у

статус перинатальних центрів шість київських пологових будинків (трьох

приватних і трьох комунальних), залишивши два пологових будинка, які здатні

рівноцінно охопити міську територію.

Пологові будинки, які не увійшли до цього списку, запропоновано

перепрофілювати чи перевести до форми перинатального центру приватного або

змішаного підпорядкування і фінансування. Подальша перспектива розвитку

мережі та міста передбачає організацію перинатальних центрів у межах

периферійних територій Голосіївського і Деснянського районів Києва.

310

Метод вибірковості, який у межах принципу спеціалізації організації

сприяє виявленню і аналітиці головних лікувальних напрямків лікувальної

практики окремих лікарень для встановлення наявності потенцій у розвитку

певної спеціалізації та включення лікарняного закладу до мережі закладів

третинної медичної ланки.

Завдяки прийому групування вдається на загальному рівні державної

території організувати містобудівну структуру спеціалізованих закладів

госпітальної мережі, створюючи відповідні умови і потенції прогресивного

інноваційного зростання локальних об’єднань, які володіють лікувальним,

освітнім, науково-дослідним і експериментально-виробничим функціональним

спектром.

Дія прийому відокремлення, який покликаний на виділення і формування

спеціалізованих унікальних лікарняних структур у середовищі найкрупніших,

крупних і великих міських розпланувань. Група середніх і малих міських

поселень і сільська територія, передбачає, що метод вибірковості може

здійснюватися шляхом активації прийому приєднання, на меті якого є пошук зі

встановленням територіально-просторових зв'язків та відношень із сусідніми

спеціалізованими лікувальними закладами госпітальної мережі лікарень

третинної медичної допомоги.

Ілюстрація шляхів використання третьої групи методу та прийомів, які

відповідають принципу спеціалізації організації, продемонстрована на прикладі

проведення діагностики і розробки рекомендації в аспекті формування та

розвитку дитячого лікувального комплексу на рівні містобудівної мережі

закладів третинної медичної допомоги у Києві (див. рис. 4.7). Проведений аналіз

територіально-просторового розташування київських дитячих лікарень, більша

їх частка знаходиться у правобережній міській території (шістнадцять

лікарняних закладів) та тільки одна − на міському лівобережжі.

Із сімнадцяти київських дитячих лікарень три належать до спеціалізованих

дитячих лікувальних закладів, зокрема інфекційного, туберкульозного і

нейрохірургічного профілів, десять дитячих лікарень є комунальними і чотири -

311

приватними. Беручи до уваги представлені пропозиції щодо інтеграції дитячих

відділень до складу 22 лікарень мережі закладів вторинної медичної ланки,

запропоновано наступне:

− Організовувати одну університетську лікарню, до складу якої

включити розташовані поруч Київську міську дитячу клінічну лікарню №2,

Київську міську клінічну лікарню №3 і пологовий будинок №6;

− Організувати чотири дитячі спеціалізовані лікарні

республіканського рівня різного профілю: Київську міську дитячу клінічну

інфекційну лікарню - інфекційний профіль, Національну дитячу спеціалізовану

лікарню "Охматдит" - онкологічний профіль, Київську міську дитячу клінічну

лікарню №1 - нефрологічний і кардіологічний профіль, Дитячу клінічну лікарню

№7 - нейрохірургічний профіль;

− Залишити чотири багатопрофільні дитячі лікарні: Дитячу клінічну

лікарню №4, Дитячу клінічну лікарню №6, Дитячу клінічну лікарню №8, Дитячу

клінічну лікарню №9.

Необхідно наголосити, що спеціалізовані дитячі лікарні з певним

провідним лікувальним профілем повинні отримати статус республіканських

дитячих лікарень, формуючи можливість для концентрації найкращих

вітчизняних лікарів, медичного обладнання, науково-дослідницького розвитку і

досвіду. Зазначені спеціалізовані лікарні призначені для лікування дітей зі всієї

нашої країни.

Метод генеративності активізує динамічний просторово-часовий розвиток

медичної системи на містобудівному рівні, її складових територіально-

просторових мереж, лікувальних комплексів, через поступову самоорганізацію і

саморегуляцію складових елементів. На загальнодержавному рівні метод

здійснюється завдяки прийому поєднання, дія якого пов’язана із територіально-

просторовою ув'язкою і проекцією стратегічних векторів розгортання системи, з

корегуванням і комплексним поєднанням напрямків розгортання мереж

лікувальних рівнів.

312

Прийом відмінності пов'язаний із потребою у регулюванні містобудівної

системи закладів охорони здоров'я у зв'язку з динамічним оновленням складових

компонентів містобудівних мереж первинної, вторинної та третинної ланки

медичного обслуговування населення у містобудівному середовищі

найкрупніших, крупних та великих міст в залежності від низки мінливих

внутрішньо-зовнішніх факторів розгортання і функціонування системи. Прийом

подібності у середовищі середніх і малих міських поселень, у сільській території

створює умови при необхідності скорочувати місткість і потужність медичних

закладів для забезпечення доступною медициною малонаселені пункти у аспекті

часової доступності, що досягається через подрібнення масштабу госпітальної

мережі.

Метод скупчення покликаний на сумарну інтегральність складових

компонентів лікувальних комплексів, забезпечуючи типологічне різноманіття

цілісності лікувальних угрупувань. Прийом взаємозв'язку, сила дії якого

розкривається на державному планувальному рівні територіально-просторової

організації містобудівної системи закладів охорони здоров'я, відповідає за

встановлення комунікаційних зв'язків між окремими групами лікувальних

комплексів. Прийом доповнення у міському середовищі найкрупніших, крупних

та великих міст активізує виконання функції декількох рівнів медичного

обслуговування в межах одного лікувального комплексу або закладу.

Прийом розсіювання, доречний для впровадження у середовище середніх

та малих міст, сільської місцевості, скеровує вектор формування лікувальних

комплексів у напрямок розрідженого розгалуження територіально-просторового

розміщення лікувальних закладів, з метою попередження їх концентрації на

певній території і, як наслідок, зменшення радіусу медичного обслуговування

населення.

Метод контекстуальності передбачає індивідуальний шлях формування і

динамічного розвитку містобудівної системи лікувальних закладів України з

урахуванням кращого світового досвіду та тенденцій територіально-

просторового розміщення сукупності будівель медичного призначення. На

313

територіальному загальнодержавному рівні пропонується використання

прийому протиставлення, зміст якого полягає у осмисленому зіставленні

фактичного стану містобудівної системи закладів охорони здоров'я, її складових

мереж та лікувальних комплексів з прогнозними моделями та сценаріями,

пошуком відхилень та рішень щодо корегування розвитку системи.

Прийом палімпсесту, у міському середовищі найкрупніших, крупних та

великих міст, призначений на урахування історично значущих лікувальних

закладів та установ, їх охайній інтеграції у нове міське оточення зі збереженням

та оновленням, розширенням та модернізацією у відповідності із перспективним

розвитком містобудівної системи закладів охорони здоров'я та їх місцем в ній.

Прийом новаційності, у містобудівному середовищі середніх та малих

міських поселень, територій сільських населених пунктів, покликаний на

розширення та розгалуження універсальних за віковою категорією пацієнтів

лікувальних закладів зі складу мереж первинного та вторинного рівнів медичної

допомоги, з активним впровадженням нових форм територіально-просторової

організації медичного обслуговування населення, типів лікувальних закладів.

Зокрема пропонується будівництво будинків сімейного лікаря, що дозволить

організувати первинну медичну допомогу у сільській місцевості, стимулюючи

молодих лікарів проживати із сім'ями та працювати на територіях, де економічно

не доцільно будувати окремий лікувальний заклад.

4.3 Територіальні госпітальні округи – перспективний напрямок

вдосконалення містобудівної системи закладів охорони здоров'я

Розглядаючи питання формування і розвитку дитячого лікувального

комплексу на загальнодержавному рівні, необхідно зауважити, що традиційно

всі лікувальні заклади України розподіляються і обслуговують населення за

територіальним принципом (республіканські, обласні, районі, міські,

внутрішньо районі лікувальні заклади). Вказана територіально-просторова

структурна організація закладів охорони здоров'я сьогодні є невиправданою − з

314

одного боку відбувається територіальне дублювання з надання медичних послуг,

особливо у найкрупніших, крупних та великих містах, а з іншого боку −

ускладнення доступу до медичного обслуговування для мешканців малих та

сільських населених пунктів, які законодавчо спрямовуються у міста лікувальні-

агломерації. Можливим виходом з описаної ситуації слугує спроба

децентралізації сфери охорони здоров'я, яку передбачають положення

розпочатої реформи.

Згідно нових векторів містобудівного розвитку 10, розташування та

визначення кількісних показників закладів охорони здоров'я проводиться на

основі розподілу території країни на госпітальні округи. Чинним законодавчим

документом, який регламентує порядок створення, організацію та

функціонування територіальних госпітальних округів України є "Примірне

положення про госпітальний округ" 359, в якому зазначені головні процедурні

і організаційні положення щодо формування і розгортання госпітальних округів

нашої держави.

Під поняттям госпітальний округ слід розуміти функціонально пов’язане

об’єднання лікувальних закладів, розташованих у певних територіальних межах,

сукупність яких покликана забезпечити діяльність медичної допомоги

вторинної ланки для населення цієї території 359. Ідея формування

госпітальних округів полягає у сприянні організаційних і функціональних

взаємозв’язків і доповнень у діяльності лікувальних закладів госпітальної

мережі, а саме інтенсивного, планового, реабілітаційного, паліативного

лікування. Організація госпітальних округів повинна сприяти забезпеченню

якісної та своєчасної вторинної і екстреної медичної допомоги мешканцям

визначеної території, а також підвищенню ефективного застосування

бюджетного фінансування.

Законодавчим документом визначено, що рішення про створення,

структуру і межі госпітального округу приймає Госпітальна рада, до складу якої

повинні входити делегати міських поселень обласного і районного значення,

члени об'єднаних територіальних громад, які делегуються радами міст та

315

населених пунктів. Для визначення кількості делегатів з кожної складової

одиниці об’єднаної території слід проводити розрахунок використовуючи

розроблену МОЗ формулу. Також ця кількість знаходиться у залежності від

чисельності складових адміністративних територій, які формують склад округу,

чисельності мешканців. Проект госпітального округу мережі закладів охорони

здоров'я готується Госпітальною радою, проходить процедуру затвердження

МОЗ та Кабінетом Міністрів України.

Одним з першочергових завдань ради госпітального управляння повинно

бути складання планів щодо подальшого розгортання діяльності госпітального

округу терміном до 5 років, спираючись на аналіз поточної ситуації мережі,

планів розвитку окремих закладів охорони здоров’я, можливих варіантів щодо

реорганізації та перепрофілювання медичних закладів, аналітичну фінансову

оцінку заходів, механізми моніторингу та звітування запланованих змін 359.

Формування госпітальних округів повинно здійснюватися з урахуванням:

показників навантаження на лікувальні заклади, які відповідають потрібному

рівню якісності та безпечності медицини; нормам щодо доступності; поточним

демографічним даним, структурі переважаючих захворювань, фактичним

тенденціям і прогнозним розрахункам міграційних пересувань; розрахунковим

маршрутам пацієнтів до госпітальних закладів; інституційній спроможності

управління, спрямованого на ефективність використання ресурсів медицини,

уведень зміни функцій та спеціалізації наявних медичних закладів 359.

До складу госпітального округу повинні входити всі запропоновані у

дисертації типи лікарень містобудівної мережі закладів воринної медичної

допомоги, основним з яких виступає багатопрофільна лікарня інтенсивного

лікування. Цей тип лікарняного закладу створюється для забезпечення медичної

допомоги вторинного рівня у стаціонарних умовах (цілодобовий та денний тип,

амбулаторний прийом), коли хвора людина перебуває у загостреній фазі хвороби

та потребує інтенсивного догляду і лікування.

Рекомендований розрахунковий обсяг багатопрофільної лікарні

інтенсивного лікування щодо забезпечення медичною допомогою приймається

316

не меншим як 200 тис. осіб, але може зменшуватись або збільшуватись в

залежності від регіональних особливостей місцевості. Для організації

госпітального округу необхідно виконати процедурні дії, які спрямовані на

встановлення складу, території і зональних меж 359:

− склад округу, його межі та зональні границі потрібно розраховувати

із урахуванням можливості мешканців округу отримувати вторинну медичну

допомогу;

− рекомендовано у якості госпітального центру обирати поселення з

кількістю мешканців близько або більше 40 тисяч людей. В цьому місті доцільно

розміщувати багатопрофільну лікарню інтенсивного лікування.

Виходячи з показників кількості і щільності населення, проживаючого у

найкрупніших, крупних і великих містах України, у зазначених міських

поселеннях доцільна організація госпітального округу в межах міста. Прикладом

формування госпітального округу в межах міста слугує Київ, в якому таким

чином об'єднана сукупність лікарняних закладів ВМД, розміщених на території

десяти міських районів.

Згідно законодавчим документам, граничну зону госпітального округу слід

визначати з умовою своєчасного прибуття до лікарні інтенсивного лікування, але

не більше однієї години, що повинно дорівнювати еквіваленту радіусу цієї зони

до 60 кілометрів при наявності доріг. Зазначені нормативні показники можуть

зменшуватись у випадках відсутності сучасної транспортної інфраструктури

(стан міжміських та міських доріг) або при наявності ускладненої специфіки

рельєфу (гори та ріки без мостів тощо) 359. Але, беручи до уваги сьогоднішній

стан більшості вітчизняних доріг, велику щільність автомобільних потоків у

найкрупніших та крупних містах України і, як наслідок, перевантаження доріг і

фактичну середню швидкість автотранспорту, у межах дисертаційного

дослідження пропонується наступні нормативні показники:

− для найкрупніших, крупних та великих міст України

рекомендований радіус госпітального округу і, відповідно, зона обслуговування

317

багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування розраховувати у межах 45 хв.

або 15 км; для середніх і малих міст − 60 хв. або 30 км;

− для сільської місцевості рекомендований радіус госпітального

округу і, відповідно, зона обслуговування багатопрофільної лікарні інтенсивного

лікування не повинні перевищувати 60 хв. або 30 км. У перспективі радіус

обслуговування лікарень ВМД повинен збільшуватись до 60-90-120 км, що

пов'язано зі зростаючим рівнем забезпечення населення власним автомобільним

транспортом, розгалуженості системи громадських видів транспорту, а також із

поступовим оновленням дорожньої інфраструктури (рис. 4.8).

Госпітальний округ виступає новою територіально-планувальною

одиницею містобудівної системи закладів охорони здоров'я України. При

ідеальних теоретичних розрахунках площа одного госпітального округу повинна

складати 11310 км2 і загальна кількість госпітальних округів в Україні повинна

становити 54 одиниці. Виявилось, що на практиці ці теоретичні данні дуже

відрізняються від процесу фактичного формування територіальних об'єднань − у

2017 р. на першому етапі вже було зафіксовано створення 105 госпітальних

округів і це лише частина території держави 360.

Беручи до уваги площу нашої держави (603 628 км²) і законодавчо

закріплені нормативні положення щодо формування госпітальних округів,

фактичний характер їх створення у межах формування громадських об'єднань,

виявляється їх значна подрібненість та чисельність, що, безумовно ускладнює

процес проведення ефективної децентралізації й подальший розвиток

різноманіття об'єднань, які у такому стані утворюють клаптиковий килим-колаж

(рис. 4.8).

Виходячи з цієї позиції, у дисертаційному досліджені пропонується

введення поняття госпітальний регіон − сукупність госпітальних округів у

територіальних межах області України, з метою комплексного забезпечення і

координації управління, фінансування, функціонування, взаємодії та

територіально-просторового розвитку госпітальних мереж закладів вторинного

та третинного рівнів медичної допомоги.

318

4.8 Пропозиції щодо формування госпітальних округів та типології госпітальних

регіонів

319

Відштовхуючись від запропонованих принципів, методів та прийомів

містобудівної організації системи охорони здоров'я пропонуються 4

типологічних різновидів госпітальних регіонів: моноцентричний,

поліцентричний, асиметричний та інтегрований типи (див. рис. 4.8).

Моноцентричний тип госпітального регіону відповідає закономірності

принципу комплексної організації, методу скупчення та прийому взаємозв'язку,

характерному загальнодержавному рівню побудови системи. Моноцентричний

різновид передбачає формування госпітальної мережі закладів ВМД у межах

граничних нормативних показників з максимально допустимими

навантаженнями щодо радіусів доступності й кількості населення для

обслуговування, а також концентрацію лікарняних закладів ТМД у найбільшому

місті області.

Прикладом впровадження моноцентричного типу може слугувати

пропозиція госпітального регіону для Київської області (рис. 4.9). Доцільність

використання моноцентричної структурної побудови госпітального регіону

пов'язана з тим, що у м. Києві територіально зосереджені основні та провідні

спеціалізовані лікарні ТМД республіканського рівня, а госпітальна мережа

вторинної медичної ланки налічує чисельні лікарні.

Київська область розташована на півночі України, обласним центром є

м. Київ, який є містом республіканського підпорядкування і відповідно

представляє собою окремий адміністративний суб’єкт України. Загальна площа

області нараховує 28 131 км², протяжність території з ПН на ПД становить 263

км, з ЗХ на СХ − 195 км. Дистанція від міста Києва до границі області у

північному напрямі складає 118 кілометрів, до південних кордонів – 128

кілометрів, до західної межі – 76 кілометрів, до східного болу – 112 кілометрів.

Територіальне збільшення з півдня на північ та розділення рікою Дніпро

створює певні складності в інтегрованості усієї території області навколо

адміністративного центру. Населення на 2019 р. становить 1,85 млн. осіб із

середньою щільністю 66 осіб на 1 км2 361.

320

4.9 Пропозиції щодо містобудівної організації госпітальних регіонів Київської,

Дніпропетровської, Харківської та Одеської областей

321

Слід відмітити, що за останні 4 роки чисельність наявного населення

області зросла на 42,4 тис. осіб або на 2,5% і становить 4,2% громадян України.

Аналіз загальної структури населення свідчить, що міські мешканці складають

62,1%, сільські – 37,9%. Показник чисельності мешканців Київської області

отримав 8 місце серед українських регіонів. Адміністративно-територіальний

розподіл Київської області: 25 адміністративних районів, 25 міст, в тому числі 11

обласного підпорядкування, 30 селищ міського типу, 1221 сільських населених

пунктів 362. Найбільші міста: Біла церква, Бровари, Бориспіль, Фастів.

Північну частину області площею близько 2 тис. км² займає Чорнобильська зона

відчуження.

В Київській області на 2017 р. налічувалось 73 лікарняних закладів, в яких

сумарна кількість лікарняних ліжок становила 12,7 тис., що у перерахунку на 10

тис. населення становить 72,5; загальна кількість лікарських амбулаторно-

поліклінічних закладів − 542 одиниць 363. Виходячи з умов недостатнього

фінансування галузі охорони здоров’я, фізичної зношеності матеріально-

технічної бази лікувальних закладів та з метою ефективного використання

наявних ресурсів за останні роки в області відбулась оптимізація містобудівної

мережі госпітальних установ: кількість лікарняних стаціонарів скоротилась до

59 одиниць, а показник забезпечення обласних мешканців області ліжками

стаціонарів зменшився до 64,08 по відношенню до 10 тисяч осіб 364.

Відповідно розпорядженню КМУ 365 у Київській області створено 4

госпітальні округи: Білоцерківський (з центром у м. Біла Церква), Бородянський,

Васильківський (центр − м. Васильків) і Лівобережний (з центром у місті

Бровари), які у сукупності створюють умови для формування госпітального

регіону Київської області. Згідно положень структурної організації

містобудівної мережі госпітальних закладів вторинної медичної ланки

пропозиція для госпітального регіону Київської області передбачає

функціонування 7 багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування, 5 лікарень

відновного лікування, 6 лікарень планового лікування, 4 хоспіси, 5 лікарень

медико-соціальної допомоги, 4 перинатальні центри, територіальне розміщення

322

яких створює підґрунтя для забезпечення своєчасною та доступною медичною

госпітальною допомогою мешканців Київської області (див. рис. 4.9).

При формуванні пропозицій було враховано кількість та щільність

наявного населення у кожному окремому госпітальному окрузі, розміри

території, віддаленість від м. Києва (адміністративний та обласний центр

округу), рекомендовані нормативні показники радіусів обслуговування та

доступності до закладів охорони здоров'я госпітального рівня.

Населення Білоцерківського госпітального округу складає 530 тис. осіб з

яких 208 тис. мешкає в м. Біла Церква. Виходячи з засадничих положень

запропонованої концепції розподілу лікарень містобудівної мережі закладів

вторинної медичної допомоги за ступенем інтенсивності лікування та з

інтеграцією дитячих відділень у їх склад пропонується наступний перерозподіл

для Білоцерківського госпітального округу: 2 багатопрофільні лікарні

інтенсивного лікування (Білоцерківська міська лікарня №2, Рокитнянська

центральна районна лікарня); 2 лікарні відновного лікування (Білоцерківська

міська лікарня №3, Сквирська центральна районна лікарня); 2 лікарні планового

лікування (Білоцерківська центральна районна лікарня, Кагарлицька центральна

районна лікарня); 1 хоспіс (Таращанська центральна районна лікарня); 2 лікарні

медико-соціальної допомоги (Білоцерківська міська лікарня №1, Богуславська

центральна районна лікарня); 1 перинатальний центр (Білоцерківський

пологовий будинок).

Населення Бородянського госпітального округу складає 290 тис. осіб. з

яких 113 тис. мешкає в м. Ірпінь та 31,2 тис. в м. Буча. Пропозиція щодо

перерозподілу існуючих лікарень містобудівної мережі закладів вторинної

медичної допомоги за ступенем інтенсивності лікування для Бородянського

госпітального округу: 1 багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування

(Ірпінська центральна міська лікарня); 1 лікарня відновного лікування

(Вишгородська центральна районна лікарня); 1 лікарня планового лікування

(Бородянська центральна районна лікарня); 1 хоспіс (Красятинська центральна

323

районна лікарня); 1 лікарня медико-соціальної допомоги (Іванківська центральна

районна лікарня); 1 пологовий будинок (смт Ворзель).

Слід зауважити, що з аналізу існуючих лікарень Бородянського

госпітального округу було запропоновано тимчасово обрати Ірпінську

центральну міську лікарню як багатопрофільну лікарню інтенсивного лікування

за двома ознаками: по-перше, м. Ірпінь найбільше за кількістю мешканців в

окрузі, а по-друге − ця лікарні є кращою та найбільш потужною серед інших у

місцевості. Однак, спостерігається значна застарілість та зношеність будівлі

ірпіньської лікарні і за територіальними показниками у перспективі доцільно

будувати новий лікарняний заклад поблизу м. Іванків, який би охоплював

найбільш ефективно увесь Бородянський госпітальний округ.

Населення Васильківського госпітального округу складає 463 тис. осіб. з

яких 45,9 тис. проживає у Фастові, 37,5 тис. мешкає в м. Васильків та 33,6 тис. в

м. Обухів. Пропозиція щодо перерозподілу існуючих лікарень містобудівної

мережі закладів вторинної медичної допомоги за ступенем інтенсивності

лікування для Васильківського госпітального округу: 2 багатопрофільні лікарні

інтенсивного лікування (Фастівська центральна районна лікарня, Васильківська

центральна районна лікарня); 1 лікарня відновного лікування (Макарівська

центральна районна лікарня); 1 лікарня планового лікування (Фастівська міська

лікарня); 1 хоспіс (Фастівська залізнична лікарня); 1 лікарня медико-соціальної

допомоги (Обухівська центральна районна лікарня); 1 перинатальний центр

(Васильківський пологовий будинок).

Населення Лівобережного госпітального округу складає 442 тис. осіб. з

яких 108 тис. проживає у Броварах. Пропозиція щодо перерозподілу існуючих

лікарень містобудівної мережі закладів вторинної медичної допомоги за

ступенем інтенсивності лікування для Лівобережного госпітального округу: 2

багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування (Броварська центральна

районна лікарня, Яготинська районна лікарня); 1 лікарня відновного лікування

(Лікарня відновного лікування ВМУ СБУ); 2 лікарня планового лікування

(Баришівська центральна районна лікарня, Переяславська районна лікарня); 1

324

хоспіс (Броварська дитяча лікарня); 1 лікарня медико-соціальної допомоги

(Бориспільська центральна районна лікарня); 1 перинатальний центр (потрібно

будівництво у Баришівки).

При аналізі існуючих лікувальних закладів Лівобережного госпітального

округу виявлена відсутність окремих пологових будинків, функція яких

інтегрована в низку районних лікарень місцевості. Спираючись на ці обставини,

рекомендовано будівництво перинатального центру Лівобережного

госпітального округу поблизу Баришівки, яка територіально знаходиться у

центральній частині розглянутої ділянки.

Наступний запропонований тип госпітального регіону − поліцентричний,

який на загальнодержавному рівні побудови містобудівної системи закладів

охорони здоров'я відповідає закономірностям принципу фрактальності розвитку,

методу генеративності та прийому поєднання. Поліцентричний різновид

госпітального регіону передбачає формування лікарняної мережі закладів ВМД

та ТМД у межах рекомендованих нормативних показників, допустимих

навантажень, радіусів доступності й кількості населення для обслуговування.

Концентрація лікарняних закладів ТМД доцільна у центральному місті області.

На відміну від моноцентричного типу, поліцентричний госпітальний

регіон передбачає формування в межах області госпітальних полісів з декількох

різновидів лікарень ВМД, які розташовуються у містобудівному середовищі

найкрупніших, крупних та великих міст. Прикладом впровадження

поліцентричного типу може слугувати пропозиція госпітального регіону для

Дніпропетровської області (див. рис. 4.9).

Доцільність використання поліцентричної структурної побудови

госпітального регіону пов'язана з тим, що в Дніпропетровській області

територіально розміщені одразу два крупних міста України − м. Дніпро та м.

Кривий Ріг, окрім яких також існує низка міст обласного рівня, серед яких: Жовті

Води, Вільногірськ, Кам'янське, Нікополь, Марганець, Павлоград,

Новомосковськ, Першотравенськ, Покров, Тернівка, Синельникове.

325

Дніпропетровська область розташована у центрально-східній частині

країни, обласним центром є м. Дніпро. Загальна площа області нараховує 31 914

км², протяжність з ПН на ПД − 183 км, з ЗХ на СХ − 295 км. Дистанція від міста

Києва до північної обласної межі дорівнює 118 кілометрам, до південного боку

– 128 кілометрів, до західного – 76 кілометрів, до східного – 112 кілометрів.

Територіальне збільшення з заходу на схід та розділення навпіл рікою Дніпро

створює певні складності в інтегрованості усієї території області навколо

адміністративного центру.

Населення на 2019 р. становить 3,56 млн. осіб із середньою щільністю

99,69 осіб на 1 км2 366. Адміністративно-територіальний розподіл

Дніпропетровської області: райони − 22; райони у міських пунктах − 18; населені

пункти − 1501, серед яких: міста обласного рівня − 13; міста районного рівня −

7; селища міського типу − 46; сільські поселення − 1372; селища − 63 367.

У Дніпропетровській області станом на 31.12.2018 р. мережу медичних

закладів формували: 113 лікарняних закладів, 10 спеціалізованих диспансерів, 64

центра ПМСД, 22 стоматологічні поліклініки, 9 санаторіїв для дітей та заклади

ін. типів. В області функціонує 16 обласних ЛПЗ на 6407 ліжок, 44 міські лікарні

на 10676 ліжок, 8 дитячих міських лікарень на 710 ліжок, 2 лікарні швидкої

медичної допомоги на 940 ліжок, 22 ЦРЛ на 3199 ліжок, 2 районні лікарні на 55

ліжок, 4 пологових будинків на 435 ліжок, 2 перинатальних центра на 367 ліжок,

3 клініки НДІ та ВУЗів на 620 ліжок 368.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів від 22 березня 2017 р. №

203-р 369 у Дніпропетровській області створено 5 госпітальних округів:

Павлоградський, Нікопольський, Кам’янський, Криворізький, Дніпровський які

у сукупності створюють умови для формування госпітального регіону

Дніпропетровської області. Згідно положень структурної організації

містобудівної мережі госпітальних закладів вторинної медичної ланки

пропозиція для госпітального регіону Дніпропетровської області передбачає

функціонування 7 багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування (з яких 3

функціонують в межах м. Дніпро), 7 лікарень відновного лікування, 7 лікарень

326

планового лікування, 6 хоспісів, 6 лікарень медико-соціальної допомоги, 6

перинатальних центрів, 3 дитячі спеціалізовані лікарні, територіально-

просторове розміщення яких створює підґрунтя для забезпечення своєчасною та

доступною медичною госпітальною допомогою мешканців Дніпропетровської

області (див. рис. 4.3.2). При формуванні пропозицій було враховано кількість та

щільність наявного населення у кожному окремому госпітальному окрузі,

розміри території, віддаленість від крупних міст, рекомендовані нормативні

показники радіусів обслуговування та доступності до закладів охорони здоров'я

госпітального рівня.

Асиметричний тип госпітального регіону на загальнодержавному рівні

побудови містобудівної системи закладів охорони здоров'я відповідає

закономірностям принципу своєрідності побудови, методу контекстуальності та

прийому протиставлення. Асиметричний різновид госпітального регіону

передбачає формування лікарняної мережі закладів ВМД та ТМД у змішаних

межах (мінімально доцільних, усереднених та граничних) рекомендованих

нормативних показників, допустимих навантажень, радіусів доступності,

кількості населення для обслуговування.

Концентрація лікарняних закладів ТМД доцільна у центральному місті

області. Відмінною рисою асиметричного госпітального регіону є містобудівне

поєднання як згуртованих лікувальних осередків разом із розрідженим

територіально-просторовим розміщенням лікарень. Прикладом впровадження

асиметричного типу може слугувати пропозиція госпітального регіону для

Харківської області (див. рис. 4.9).

Харківська область розташована на північному сході України, у

лісостеповій та степовій зонах, обласним центром виступає м. Харків. Загальна

площа області нараховує 31,4 тис. км², протяжність з ПН на ПД − 213 км, з ЗХ на

СХ − 230 км. Відстань від м. Харків до північної границі області становить 52

км, південної – 163 км, західної – 98 км, східної – 133 кілометрів. Населення на

2019 р. становить 2,99 млн. осіб із середньою щільністю 95 осіб на 1 км2 370.

Адміністративно-територіальний розподіл Харківської області: районів − 25;

327

поселень − 1755, серед яких: міста обласного рівня − 7; міста районного рівня −

10; селища міського типу − 61; сільські поселення − 1538; селища − 139. До міст

обласного рівня належать: Куп'янськ, Ізюм, Люботин, Лозова, Первомайський,

Чугуїв, Харків 371.

В Харківський області у 2017 р. загальна кількість лікарняних закладів

складала 123 од. (загальна кількість лікарняних ліжок − 22,4 тис. або 83,7 на 10

тис. населення), центри ПМСД − 751 заклад 372. У 2017 р. під час

обговорювань громадських територіальних об'єднань щодо пропозицій

формування госпітальних округів розглядалися варіанти з 5 та 9 угрупувань. У

кінцевому рахунку було вирішено створити єдиний госпітальний округ для всієї

території області, що було законодавчо підтримано розпорядженням КМУ у 2018

р. 373. Подібний підхід став єдиним в Україні і найбільшим чином концентрує

управління розвитком містобудівної системи закладів охорони здоров'я на

обласному рівні, ілюструючи приклад коли госпітальний округ стає ідентичним

госпітальному регіону.

Згідно положень структурної організації містобудівної мережі

госпітальних закладів вторинної та третинної медичної ланки, пропозиція для

госпітального регіону (округу) Харківської області передбачає функціонування

9 багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування (з яких 4 функціонують в

межах м. Харків), 6 лікарень відновного лікування, 7 лікарень планового

лікування, 6 хоспісів, 6 лікарень медико-соціальної допомоги, 7 перинатальних

центрів, 3 дитячі спеціалізовані лікарні, територіальне розміщення яких створює

підґрунтя для забезпечення своєчасною та доступною медичною госпітальною

допомогою мешканців Харківської області (див. рис. 4.9). При формуванні

пропозицій було враховано кількість та щільність наявного населення у кожному

окремому госпітальному окрузі, розміри території, віддаленість від крупних

міст, рекомендовані нормативні показники радіусів обслуговування та

доступності до закладів охорони здоров'я госпітального рівня.

Останній із запропонованих типів − інтегрований тип госпітального

регіону на загальнодержавному рівні побудови містобудівної системи закладів

328

охорони здоров'я відповідає закономірностям принципу комплексності

організації, методу скупчення та прийому взаємозв'язку. Інтегрований різновид

госпітального регіону передбачає формування лікарняної мережі закладів ВМД

та ТМД без чіткого адміністративно-територіального розподілу щодо радіусів

обслуговування та кількості населення у межах області.

Прикладом впровадження інтегрованого типу може слугувати пропозиція

госпітального регіону для Одеської області (див. рис. 4.9). Доцільність

використання інтегрованої структурної побудови госпітального регіону

пов'язана з геометричними параметрами Одеської області, її лінійної

витягнутості уздовж морського побережжя.

Одеська область − найбільша за територією область України, розташована

на південному заході країни, обласним центром є м. Одеса. Загальна площа

області нараховує 33 310 км², протяжність з ПН на ПД − 327 км, з ЗХ на СХ −

200 км. Відстань від м. Одеса до північної границі області становить 200 км,

південної – 222 км, західної – 134 км, східної – 80 кілометрів. Значна

територіальна витягнутість уздовж Чорного моря, чисельні затоки, озера та

лимани створюють складності в інтегрованості території області навколо

адміністративного центру м. Одеса. Населення на 2019 р. становить 2,49 млн.

осіб із середньою щільністю 71,35 осіб на 1 км2.

Особливістю території виступає нерівномірний розподіл населення − на

територіях прилеглих до м. Одеса зафіксована найбільша щільність населення

(71,35 осіб на 1 км2), у центральних районах показник у межах 15-20, на півдні

та півночі до 40 осіб на 1 км2 374. Адміністративно-територіальний розподіл

Одеської області: районів − 26; районів у містах − 4; населених пунктів − 1176

(міст обласного значення − 9; міст районного значення − 10; селищ міського типу

− 33; сіл − 1101; селищ − 23). Міста обласного значення: Балта, Білгород-

Дністровський, Біляївка, Ізмаїл, Подільськ, Одеса, Теплодар, Чорноморськ,

Южне 375.

329

У Одеській області у 2018 р. загальна кількість закладів охорони здоров'я

складала 169 од., з яких: 65 − лікарні, 9 − диспансери, 59 − центри ПМСД, 7 −

стоматологічні поліклініки, 9 санаторіїв та заклади ін. типів 376. Відповідно до

розпорядження КМУ від 27 грудня 2017 р. № 1010-р 377 у Одеській області

створено 9 госпітальних округів не прив’язаних до конкретних адміністративних

границь, з чисельністю обслуговування населення у межах від 120 тис. до 1 млн.

300 тис. Сукупність госпітальних округів, формування яких враховує низку

регіональних особливостей території (значна площа області, переважаюча

сільська місцевість із піковим зростанням у курортних містах та поселеннях,

близькість кордону з Молдовою, незадовільна транспортна інфраструктура та

ін.) створюють умови для формування госпітального решіону Одеської області.

Згідно положень структурної організації містобудівної мережі

госпітальних закладів вторинної та третинної медичної ланки, пропозиція для

госпітального регіону Одеської області передбачає функціонування 7

багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування (з яких 2 функціонують в

межах м. Одеса), 6 лікарень відновного лікування, 7 лікарень планового

лікування, 5 хоспісів, 6 лікарень медико-соціальної допомоги, 6 перинатальних

центрів, 3 дитячі спеціалізовані лікарні, територіально-просторове розміщення

яких створює підґрунтя для забезпечення своєчасною та доступною медичною

госпітальною допомогою мешканців Одеської області (див. рис. 4.9).

При формуванні пропозицій містобудівної організації госпітального

регіону Одеської області було враховано кількість та щільність наявного

населення у кожному окремому госпітальному окрузі, розміри території,

віддаленість від крупних міст, рекомендовані нормативні показники радіусів

обслуговування та доступності до закладів охорони здоров'я госпітального рівня.

Таким чином, у параграфі, на прикладі пропозицій щодо формування

госпітальних регіонів Київської, Дніпропетровської, Харківської та Одеської

областей проілюстровано механізми організаційно-функціонального об'єднання

та взаємозв'язку госпітальних округів, з метою ефективного управління та

координації їх територіально-просторового розвитку.

330


1. Система закладів охорони здоров'я України у містобудівному аспекті

розглянуто як складну ієрархічну структуру, до головних лікувальних рівнів якої

відносяться складові містобудівні мережі закладів трьох рівнів медичної

допомоги (первинний, вторинний і третинний рівень). З цієї позиції,

концептуальні засади містобудівного розвитку системи закладів охорони

здоров'я, базуючись на системному підході, передбачає що ці складові мережі

виступають елементами цілісності системи, набуваючи та зберігаючи власну

автономію, здійснюючи індивідуальні лікувальні функціональні процеси, тим

самим забезпечуючи ступневість та доступ громадян до сучасної та якісної

медицини. Система дитячих лікувальних комплексів, як невід'ємна складова

загальної медичної системи, у межах запропонованої концепції передбачає

активну інтеграцію у містобудівні мережі закладів первинного та вторинного

рівнів медичної допомоги, отримуючи часткову автономність на рівні

госпітальної мережі спеціалізованих лікувальних закладів. Розвиток

містобудівної системи закладів охорони здоров'я повинен здійснюватись на

основі нових засадничих медичних положень: орієнтованість на людей,

результат та втілення.

2. Для реалізації концепції, у розділі запропоновано 6 базових та 18

похідних принципів територіально-просторового розвитку містобудівної

системи закладів охорони здоров'я: розгалуженість мережі (розосередження

закладів, локальності покриття, зростання мережі), функціональної

універсальності (типологічне синтезування, трансформація функції,

іррегулярність функції), спеціалізація організації (поляризація структури,

поліфонічність спеціалізації, розрідженість організації), фрактальність розвитку

(фазовість розвитку, гнучкість розвитку, відповідності розвитку), комплексність

організації (інтегральності організації, консолідованість організації,

комутаційність організації), своєрідність побудови (регіональності побудови,

ідентичності побудови, ініціалізації побудови). Серед базових принципів − 3

331

відповідають за територіально-просторовий розвиток кожної з мереж

лікувальних рівнів (первинний, вторинний та третинний) та 3 мають

загальносистемний характер. Похідні принципи від базових призначені для

уточнення їх дії на загальнодержавному рівні, а також різних типів міських та

сільських поселень.

3. Принципи територіально-просторового розвитку містобудівної системи

закладів охорони здоров'я стали підґрунтям для формування 6 груп методів і 18

прийомів реалізації: принцип розгалуженість мережі складається із методу

дифузії та прийомів розподілу, насичення, достатності; принцип функціональної

універсальності потребує метод інтеграції та прийоми об'єднання, з'єднання,

злиття; принцип спеціалізації організації здійснюється через метод вибірковості

і завдяки прийомам відокремлення, приєднання, групування; метод

генеративності і прийоми відмінності, поєднання і подібності, підкорюючись

принципу фрактальності розвитку; метод скупчення та прийоми взаємозв'язку,

доповнення та розсіювання, пов'язана із принципом комплексність організації;

метод контекстуальності та прийоми протиставлення, палімпсесту та

новаційності, зв'язана із активацією принципу своєрідність побудови (рис. 4.10).

4. В розділі удосконалені нормативні показники щодо формування

госпітальних округів: для найкрупніших, крупних та великих міст України

рекомендований радіус госпітального округу і, відповідно, зона обслуговування

багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування розраховувати у межах 45 хв.

або 15 км; для середніх і малих міст − 60 хв. або 30 км; для сільської місцевості

− 60 хв. або 30 км. Запропоновано поняття госпітальний регіон − сукупність

госпітальних округів у територіальних межах області України, з метою

комплексного забезпечення і координації управління, фінансування,

функціонування, взаємодії та територіально-просторового розвитку

госпітальних мереж закладів вторинного та третинного рівнів медичної

допомоги. Висунуті та обґрунтовані 4 типологічних різновиди госпітальних

регіонів: моноцентричний, поліцентричний, асиметричний та інтегрований типи.

332

Рис. 4.10 Висновки до розділу 4

333

РОЗДІЛ 5

ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ МІСТОБУДІВНОГО РОЗВИТКУ

СИСТЕМИ ДИТЯЧИХ ЛІКУВАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ

5.1. Інтеграція дитячих відділень у нові типи лікувальних закладів

Розглядаючи питання подальших напрямів архітектурно-містобудівних

перетворень закладів охорони здоров'я для лікування дітей, необхідно зазначити,

що за останні роки в Україні вже відбулися необхідні позитивні зміни на рівні

містобудівної мережі первинної ланки медичного обслуговування: шляхом

усунення розподілу за віковим призначенням поліклінік та їх трансформації у

центри первинної медико-санітарної допомоги вдалося збільшити кількість

місць для отримання амбулаторного терапевтичного лікування на підґрунті

існуючого матеріально-технічного фонду. Однак цей перший важливий

реорганізаційний крок у більшості сприяв поліпшенню умов доступності до

закладів первинної медичної допомоги у сформованому в ХХ ст. міському

середовищі, залишаючи відкритим питання у новітніх міських районах та в зонах

з активним висотним житловим будівництвом. В цьому сенсі пропозицією

висувається інтеграція кабінетів лікарів сімейної практики, амбулаторій та

центрів первинної медичної допомоги у вбудовано-прибудований спосіб до

житлових комплексів або реадаптація існуючих побутових будівель (їх частин),

які втратили актуальність власної функції.

Найменшою планувальною одиницею серед запропонованих у дисертації

типів закладів первинної медичної ланки виступає кабінет сімейного лікаря, який

при цьому отримує властивості мобільного та компактного розміщення у

структурі багатоквартирних висотних комплексів житлового призначення. У

структурі висотного комплексу лікувальні кабінети доцільно влаштовувати на 1

поверсі, поблизу вестибюлю будинку, а також з організацією при можливості

власної вхідної групи. У випадку розміщення нежитлових приміщень вище 1

поверху − організацію кабінету сімейного лікаря рекомендується не вище 3

334

поверху. Планувальне рішення лікувального кабінету знаходиться у залежності

від конструктивних параметрів будівлі, інженерних комунікацій, планової

кількості пацієнтів, спектру та рівню медично-технічної оснащеності. Варіанти

прикладів вбудованого розміщення у структурі житлових багатоквартирних

будинків і комплексів різних за параметрами кабінетів лікарів загальної

практики наведено на рис. 5.1.

Практична реалізація запропонованого підходу до збільшення кількості

закладів первинної медичної допомоги у містобудівному середовищі

найкрупніших, крупних та великих міст України залежить від подальшої

автономізації діяльності лікувальних закладів, взаємодії державних,

комунальних та приватних лікувальних структур, ефективності їх партнерства.

У разі створення законодавчих механізмів та можливостей лікарям

організовувати самостійну лікувальну практику, при умові отримання

відповідної ліцензії та контролю діяльності, значно спрощується процедура

заохочування відкриття приватних кабінетів загальної практики у

багатоквартирних житлових та нежитлових комплексів. Додатково для лікарів

з'являється можливість влаштування власного робочого простору поблизу місця

проживання.

Рішення про інтеграцію медичного центру первинної медичної допомоги у

вбудовано-прибудований спосіб доречно приймати на стадії проектних робот у

разі нового будівництва висотного багатоквартирного житлового комплексу у

сформованому міському середовищі, де існуючі лікувальні заклади не

розраховані на збільшення навантаження та спостерігається нестача вільних

територій для влаштування культурно-побутових будівель, в тому числі для

медичного обслуговування нових мешканців району. В подібному випадку, за

допомогою активізації принципу локальності, стає можливим вирішення

проблеми архітектурно-містобудівного планування і територіального

розміщення прибудовано-вбудованої будівлі або приміщень загально

терапевтичного призначення в об'ємно-просторових межах обсягів нового

будівництва.

335

Рис. 5.1 Пропозиції інтеграції кабінетів сімейних лікарів та медичних центрів ПМД у

прибудовано-вбудований спосіб до багатоквартирних житлових комплексів

336

Ілюстрацією зазначеного підходу виступає проектна пропозиція нового

житлового комплексу з двох 14-поверхових будівель, розробленого

архітектурною фірмою BHA Architects у 2019 р. для району Східний Гастінгс у

Ванкувері. Житловий комплекс розроблений відповідно до пілотної програми

оренди житла для людей з помірним доходом. Згідно проектного рішення

комплекс передбачає організацію приміщень побутово-обслуговуючої сфери у

3-х поверховій прибудові між двома житловими блоками, який доречно

використовувати під розміщення медичного центру ПМД (див. рис. 5.1) 378.

Проблему розміщення медичних закладів містобудівної мережі

вторинного медичного обслуговування населення в ущільненому міському

середовищі з мало- та середньо-поверховою забудовою, характерною для

історичних зон старих міст, рекомендується вирішувати шляхом блокування

будівель. В цьому випадку об'ємно-просторове архітектурне рішення медичного

центру може підкорюватись архітектурному контексту або виступати як

протиставлення. Цікавим прикладом останнього може слугувати медичний

центр Asahicho Clinic, запроектований Hkl Studio та побудований у 2015 р. в

м. Чіба, Японія (рис. 5.2).

Незважаючи на досить компактне візуальне сприйняття з вулиці об'єму

будівлі, медичний центр налічує 310 м2. Для отримання максимальної площі

архітекторами була забудована вся вільна ділянка між двома існуючими

будинками, в результаті чого план отримав L-подібну форму. Будівля медичного

центру орієнтована на північний схід, відкриваючись через динамічний головний

фасад з декількома поглибленнями, які дозволяють пропускати природне світло

всередину. Концепція влаштування поглиблень форми будівлі також дозволила

створити зв’язок між зовнішнім природним середовищем та внутрішнім

простором.

Будівля медичного загально терапевтичного центру складається з двох

поверхів: на 1 поверсі розміщені всі лікарняні кабінети та маніпуляційні

приміщення, що є зручним для людей з обмеженими можливостями, а службові

приміщення для персоналу розташовані на 2 поверсі 379.

337

5.2 Розміщення медичних центрів ПМД в ущільненому міському середовищі з мало-

та середньо-поверховою забудовою

338

Іншими цікавими прикладами інтеграції медичних центрів ПМД у

сформоване міське середовище шляхом блокування слугують Urban Day Care

Center for Alzheimer Patients, розроблений у 2006 р. архітекторами Cid + Santos у

м. Понтеведра (Іспанія), Puncture Medical Centre у м. Ронс (Бельгія) та Maggie's

Centre Barts, запроектований у 2017 р. Steven Holl Architects у Великобританії

(див. рис. 5.2).

Особливість проекту Puncture Medical Centre у м. Ронс полягає в тому, що

відведена під будівництво ділянка розташована у центрі Лондона й примикає до

подвір'я заснованої у ХІІ ст. лікарні Святого Варфоломія. Медичний центр з

одного боку запроектований співмасштабним по відношенню до

середньовічного архітектурного контексту Лондона, а з другого − виступає

усупереч як округлими об'ємно-просторовими формами, так і суцільним

матовим скляним фасаду з яскравими кольоровими вкрапленнями. Незважаючи

на відкрите зовнішнє протистояння історичному оточенню, архітектура

медичного центру сприймається гармонійно, що пов'язано із внутрішнім

символічним змістом − за задумом Стівена Холла, такий фасад є сучасним

віддзеркаленням neume notation − середньовічної музики ХІІІ ст. Слово neume

походить від грецької pnevma, що означає життєва сила або подих життя 380.

Наступним логічним питанням підрозділу виступають перспективні

напрями динамічного розвитку містобудівної мережі закладів вторинної

медичної допомоги, невід'ємними компонентами яких, згідно запропонованої

концепції, повинні виступати інтегровані блоки, відділення або їх частини,

призначені для забезпечення лікувального процесу дітей. Першочерговими

кроками формування містобудівної госпітальної мережі вторинної ланки

рекомендуються наступні:

− пріоритет в організації опорних багатопрофільних лікарень

інтенсивного лікування без розподілу за віковими категоріями;

− розвиток дорожньо-транспортної інфраструктури для відповідності

фактичних витрат часу до подолання відстані;

339

− усунення дублювання функцій лікарень в межах однієї території

розміщення (міські, районні, обласні; відомчі, дитячі, дорослі);

− збільшення радіусів та кількості населення, що обслуговується;

− оптимізація кількості ліжкового фонду шляхом введення нових форм

госпіталізації (денний стаціонар, лікарня на дому, надання діагностичної та

амбулаторної допомоги);

− скорочення термінів госпіталізації (хірургія одного дня);

− використання зовнішніх постачальників немедичних послуг

(аутсорсинг): мережеві лабораторно-діагностичні центри, послуги прання,

інформаційних технологій, харчування, прибирання, транспортування тощо;

− концентрація високотехнологічної діяльності у лікарняних

комплексах (університетських лікарнях та опорних багатопрофільних лікарнях

інтенсивного лікування) з одночасним скороченням низько-технологічних та

матеріально застарілих лікарень;

− кластерна взаємодія лікарень (кооперацій) для забезпечення

координації надання медичної допомоги населенню;

− інтеграція в лікарні готелів для пацієнтів та супроводжуючих, з

метою оптимізації використання державних (комунальних) фінансових ресурсів

та з формування можливості підвищеної якості проживання, харчування та ін.

побутового обслуговування;

− формування мережі лікарень планового, відновлювального, медико-

соціального та паліативного профілів.

Переходячи до питання закономірностей архітектурно-містобудівної

інтеграції дитячих лікувальних закладів у міське середовище на госпітальному

рівні, необхідно підкреслити складність та важливість цього процесу.

Організація в одній лікарняній будівлі або комплексі умов для лікування і

дорослих, і дітей вступає всупереч усталеним вітчизняним уявленням про

необхідність спеціалізації медичних закладів за віковою категорією, хоча подібні

приклади вдало і тривалий час функціонують в Україні. Наприклад, Київський

міський клінічний онкологічний центр, в якому другий поверх будівлі займає

340

дитяче відділення. Також доцільність універсальності лікарень ВМД

підтверджена чисельним досвідом європейських країн, що було виявлено у

аналітичному розділі дисертації.

Впровадженням викладених засадничих положень слугують варіанти

проектних рішень багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування, виконані у

2017-2018 рр. у межах магістерських дипломних робіт студентів кафедри

дизайну архітектурного середовища у Київському національному університеті

будівництва і архітектури під керівництвом к. арх., доцента І.В. Булах

Дипломний проект Стуконог Н.О. передбачає будівництво нової блочно-

централізованої багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування, розташованої

у м. Києві загальною потужністю у 800 ліжок, у тому числі 600 місць у

стаціонарі, 200 − у денному стаціонарі та для проведення амбулаторного

лікування пацієнтів (рис. 5.3).

Лікарняний заклад передбачає одночасне лікування всіх вікових категорій

населення, що підкорюється вимогам запропонованого принципу

функціональної універсальності та здійснюється за допомогою методу

інтеграції. Допоміжний принцип трансформації функції став у нагоді при

вирішенні функціональної організації лікувальних процесів − більша частина

відділень лікарні призначена для комбінованого і одночасного лікування

дорослих і дітей.

Принцип функціональної універсальності було використано при вирішенні

будівництва нової будівлі лікарні на міській території, мешканці якої

потребували забезпечення доступним медичним обслуговуванням ВМД у

відповідності із рекомендованими нормативними показниками. Ділянкою для

багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування було обрано територію

колишньої промислової зони у Голосіївському районі Києва. Вибір території

підкріплений містобудівним оточенням: поруч розташована лінія метро М3 (ст.

Видубичі); транспортна магістраль Залізничного шосе, перехрестя

Наддніпрянського шосе та Саперно-Слобідської вулиці; на півдні в 200 м від −

Південний міст, на заході – Наддніпрянське шосе.

341

5.3 Магістерський дипломний проект Стуконог Н.О., студентки кафедри дизайну

архітектурного середовища КНУБА, 2017 р., кер. к. арх., доц. Булах І.В.

342

Особлива увага у дипломному проекту Стуконог Н.О. була приділена

питанням комплексного благоустрою та ландшафту території багатопрофільної

лікарні інтенсивного лікування. Згідно діючим нормативним вимогам, забудова

земельної ділянки складає 15%, озеленення − 60%. Озеленення території лікарні

створює сприятливі умови для перебування хворих і підтримки санітарно-

гігієнічного та мікрокліматичного режимів, захисту від пилу і шуму. На території

лікарні передбачено влаштування садів для відпочинку пацієнтів та персоналу,

по периметру створена запроектована рекреаційно-захисна зона для

відокремлення лікарні від навколишньої забудови та магістралей. Генеральний

план території лікарні, запроектований на ергономічних засадах, нараховує зони:

головний в’їзд до лікарні; відкритий та підземний паркінги для відвідувачів та

персоналу; головний вхід; під’їзди (основний та альтернативні з різних вулиць)

до відділення швидкої допомоги спецтранспорту та у випадку самозвернень;

паркінг для машин швидкої допомоги; господарський в’їзд.

Функціональна структура лікарні включає наступні лікувальні відділення

та допоміжні підрозділи: діагностично-консультативний центр з наданням

первинної та вторинної медичної допомоги, лабораторія, рентгенівське,

радіологічне та фізіотерапевтичне відділення; відділення травматології та

швидкої допомоги; відділення анестезіології, реанімації, кардіохірургії,

онкології та нейрохірургії, операційний блок, хірургічне, кардіологічне

терапевтичне, неврологічне, поталого-анатомічне відділення.

До функціонального складу лікарняного закладу також включена низка

побутово-обслуговуючих структур, які призначені для комфортного

перебування пацієнтів та персоналу лікарні. Окремі автономні блоки відділень

поєднані між собою переходами, що допомагає запобіганню виникнення і

розповсюдженню ВЛІ (внутрішньо-лікарняних інфекцій). Лікування дітей

інтегровано у склад кожного з відділень. Вертикальний зв'язок здійснюються за

допомогою системи ліфтів в кожному блоці відділень, що скорочує траєкторії

руху, забезпечуючи комфортне пересування працівників, хворих і відвідувачів

лікарні.

343

Іншим впровадженням слугує магістерська дипломна робота Галік О.М.,

яка також присвячена темі проектування багатопрофільної лікарні інтенсивного

лікування у м. Києві загальною потужністю у 800 ліжок, з яких 600 місць у

стаціонарі та 200 − у денному стаціонарі (рис. 5.4). Функціонально-планувальна

структура лікарняного закладу передбачає лікування пацієнтів всіх вікових

категорій, що відповідає запропонованому принципу функціональної

універсальності на основі методу інтеграції. Принцип трансформації функції та

прийом з'єднання стали у нагоді при пошуку ділянки для будівництва

багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування. Була виявлена потреба у

зазначеному типі лікувального закладу на території Софіївської Борщагівки,

поблизу Великої кільцевої дороги. Вільною від забудови виявилась ділянка

колишньої промислової зони, поруч зупинки громадського транспорту по вул.

М. Трублаїні, між станціями метро М1 Житомирська та М2 Теремки. В двох

кілометрах від обраної території знаходиться залізниця та залізничний вокзал

Київ-Волинський, а також аеропорт Жуляни. Обране територіальне

розташування нової лікарні також є доцільним з точки зору зручності під'їзду

автомобілів швидкої допомоги з боку Кільцевої дороги та вул. Київської. На

захід від лікарні на відстані 200 м знаходиться житловий комплекс Щасливий та

приватний сектор.

Благоустрій території багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування

містить 70% зелених насаджень з облаштуванням місць для відпочинку пацієнтів

та персоналу, 15-ти метрову смугу озеленення для захисту лікарні від

навколишньої забудови, магістралей та доріг. Генеральний план містить: в’їзд до

лікарні для машин відвідувачів та пацієнтів, головний вхід з майданчиком, два

в’їзди для машин швидкої допомоги, в’їзд до господарчого корпусу, в’їзд до

поталого-анатомічного корпусу, будівлю лікарні, господарчий корпус, поталого-

анатомічний корпус, гараж машин швидкої допомоги, зона відпочинку, паркінг

для відвідувачів та персоналу. Загальна площа території – 17,5 га, з яких 2,1 га

займає корпус лікарні, 0,7 га – господарська зона та 14,7 га − зона зелених

насаджень та відпочинку.

344

5.4 Магістерський дипломний проект Галік О.М., студентки кафедри дизайну

архітектурного середовища КНУБА, 2018 р., кер. к. арх., доц. Булах І.В.

345

Майданчик перед головним входом площею 3 000 м2. На території лікарні

передбачено автостоянки для відвідувачів та працівників. Норма кількості

машино-місць при потужності лікарні у 800 ліжок становить 8х15=120, з яких

місця для інвалідів − 18.

В основу об’ємно-планувальної структури багатопрофільної лікарні

інтенсивного лікування було покладено змішаний тип організації: в окремі блоки

винесені поталого-анатомічне відділення, господарчий блок та гараж для

зберігання спецтранспорту. Всі інші відділення лікарні розташовані у

напівавтономних блоках, які поєднані центральним корпусом. На даху лікарні

розміщено два майданчики для гелікоптерів. Для комфорту пацієнтів та

персоналу додатково влаштовано озеленення даху лікарні, що також сприятиме

енергоефективності будівлі.

Наступне питання параграфу пов'язано із визначенням можливостей

інтеграції дитячих лікувальних закладів та відділень у склад містобудівного

рівня спеціалізованої лікарняної мережі. Приймаючи до уваги той факт, що

сьогодні в Україні функціонує близько 90 державних та комунальних дитячих

лікарень, зокрема 17 з них розташовані у Києві, 10 − у Харкові, 7 − в Одесі і т.д.,

то, безумовно, в першу чергу мова повинна йти про скорочення їх кількості з

одночасним підвищенням комплексної якості (лікувальної, кадрової,

матеріально-технічної, архітектурної та ін.).

Важливим аспектом організації спеціалізованих дитячих лікарень в

теперішніх умовах України виступає потреба у ліквідації територіальних меж у

обслуговування дітей − на цій основі стає можливим формування концентрації

кращих фахівців з певного високоспеціалізованого лікувального профілю

(онкологічного, кардіологічного, нефрологічного та ін.) в одному лікарняному

закладі або комплексі, що в свою чергу дозволить отримувати надсучасне

лікування українських дітей на території нашої держави.

На цій основі в попередньому розділі дисертації були надані рекомендації

щодо скорочення кількості дитячих лікарень та їх включення до складу

містобудівної мережі закладів третинного медичного обслуговування: у м. Києві

346

запропоновано розміщення 13 лікарень для дітей, які призначені виконувати свої

функції на республіканському (за певним лікувальним профілем) та обласному

рівні (у межах госпітального регіону); у складі Харківського госпітального

регіону доцільно залишити 3 дитячих лікарні третинної медичної ланки, з яких 2

повинні знаходитись у м. Харкові; в Одеському госпітальному регіоні слід

організувати роботу 3 спеціалізованих дитячих лікарень ТМД, які, враховуючи

специфіку територіальних габаритів області, необхідно розмістити на певному

інтервалі одна від одної.

Існуючі будівлі дитячих лікарень України, які залишаться функціонувати

у статусі спеціалізованих дитячих лікарень містобудівної мережі третинного

медичного обслуговування, необхідно привести до низки сучасних світових

стандартів з енергоефективності, лікувально-технічного та матеріального

оснащення, комплексу архітектурних рішень щодо екстер'єру, благоустрою

території та інтер'єру закладів, призначених для лікування дитячої категорії

населення.

У дитячих лікарнях потрібно створити умови для комфортного

перебування під час стаціонарного лікування дитини з одним із батьків

(супроводжуючою дорослою людиною), для цього на планувальному рівні

необхідно реорганізувати палатні відділення, зменшуючи нормативну кількість

людей для одночасного лікування в одному приміщені (влаштування двомісних

палат із санвузлом).

Окрім спеціалізованих дитячих лікарень, на рівні містобудівної мережі

закладів третинної медичної допомоги, лікування дітей рекомендується

проводити у інтегрованих дитячих відділеннях універсальних, за віковою

категорією пацієнтів, лікарень з певного медичного профілю. Організація в одній

спеціалізованій лікарні процесу лікування і дорослих, і дітей може

здійснюватись у декілька способів або їх комбінацій: інтеграція дитячих

відділень (або дитячих палат) поряд або в середині корпусу (поверху) з певного

лікувального напряму; пластинчастість структури розміщення відділень, яка

притаманна багатоповерховим лікарням; кооперація та блокування окремого

347

дитячого корпусу з основним об'ємом лікарні за допомогою діагностично-

консультативного центру, відділення екстреної допомоги, адміністративної,

готельної, допоміжної та ін. служб лікарні; кластерне об'єднання в межах однієї

території автономних корпусів лікарні (рис. 5.5).

Важливим питанням параграфу є необхідність формування та розвитку в

Україні університетських лікарень, які покликані на комплексний взаємозв’язок

та взаємодію низки функцій лікарняного закладу (лікувальна, діагностична,

реабілітаційна, навчальна, дослідницька і експериментальна тощо),

призначеного для лікування дітей і дорослих у республіканських територіальних

межах. Однією з ділянок, яку запропоновано для варіанту формування

університетського типу лікарні, обрано місце но лівому березі у межах

Дніпровського району.

Потенціал цієї місцевості полягає у можливості функціонального

об’єднання декількох лікувальних закладів, які розташовані поруч, а саме

Київську міську дитячу клінічну лікарню №2, Київську міську клінічну лікарню

№3, Київський міський пологовий будинок №6, приватну дитячу лікарню

Дитина, а також стоматологічну поліклініку, Центр первинної медико-санітарної

допомоги, інші дрібні приватні лікувальні заклади тощо.

Перелічені лікувальні заклади межують один з одним, при цьому

володіючи значним потенціалом вільної від забудови оточуючої території, що

створює необхідні умови для проектування і будівництва закладів з новими

медичними функціями, які необхідні для створення університетської лікарні.

Окрім цього, неподалік від запропонованої території знаходиться поки що

єдина в Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги, Центр

медико-соціальної та трудової реабілітації психічно хворих №2, Інститут Серця

МОЗ України та Київський міський медичний коледж. Подібний підхід, що

спирається на аналіз територіально-просторих угрупувань лікувальних закладів,

також доцільно розглядати разом із містобудівним розміщенням вищих освітніх

медичних закладів на загальнодержавному рівні України (рис. 5.6).

348

5.5 Способи інтеграції дитячих відділень в спеціалізовані лікарні та пропозиція

організації університетської лікарні

349

5.6 Мережа вищих медичних закладів України, медичні університети Києва та

Харкова

350

Згідно цьому аналізу, для формування університетських лікарень в інших

містах нашої держави, вже створено необхідне підґрунтя у Львові, Харкові та

поблизу Луганську. Організація в зазначених містах університетських лікарень

дозволить підвищити рівень спеціалізованої третинної медичної допомоги.

Питання інтеграції дитячих відділень у нові типи лікувальних закладів

також торкається іншої важливої проблеми. Містобудівна система закладів

охорони здоров'я та її складова − система дитячих лікувальних комплексів, як і

будь-яка теоретична система є ідеалізованими структурами. Перенесення та

реалізація теоретичних пропозицій та нормативних розрахунків на практиці

територіально-просторового розміщення та функціонування системи, її

складових рівнів та елементів-закладів завжди викликає безліч питань та

неузгоджень, пов'язаних з гетерогенністю міського середовища, його

просторово-часовою мінливістю. Розуміючи ці обставини, у дисертації

пропонується уведення проміжних синтетичних типів лікувальних закладів,

функціонування яких побудовано на кластерній основі поєднання і взаємного

доповнення різних рівнів медичної допомоги (рис. 5.7).

З цієї позиції між ієрархічними мережами закладів первинного та

вторинного медичного обслуговування виникає необхідність формування

лікувальних закладів кластерного типу, що одночасно надають первинну та

вторинну медичну допомогу. До кластерних закладів зазначеного типу в першу

чергу можуть відноситись консультативно-діагностичні медичні центри та денні

стаціонари лікарень вторинної медичної ланки. Також цю роль можуть

виконувати автономні консультативно-діагностичні медичні центри, що

функціонують за засадах державно-приватного партнерства або приватні

лікувальні структури. Організація лікування дітей в цих медичних закладах

пропонується разом із дорослим населенням.

Між мережею закладів вторинного та третинного медичного

обслуговування доцільна організація лікувальних закладів, які виступають

кластерами відповідних госпітальних функцій.

351

5.7 Пропозиції щодо формування лікувальних кластерів, як проміжних ланцюгів між

мережами закладів первинної, вторинної та третинної медичної допомоги

352

До числа цих синтетичних закладів в першу чергу можуть увійти

універсальні за віковою категорією пацієнтів консультативно-діагностичні

медичні центри та денні стаціонари лікарень вторинної та третинної ланки, а

також автономні медичні центри, що функціонують за засадах державно-

приватного партнерства або приватні лікувальні структури. Формування

лікувальних закладів-кластерів з поєднанням первинної та третинної медичної

допомоги, як проміжного ланцюга між первинним та третинним медичним

обслуговуванням, можливо у консультативно-діагностичних медичних центрах

третинної госпітальної ланки або у державно-приватних та приватних

лікувальних закладах. Нарешті, об'єднання усіх трьох медичних рівнів

обслуговування у синтетичних лікувальних закладах-кластерах, які здатні

максимально забезпечити надання повного циклу медичної допомоги,

найкращім чином отримує можливість реалізації у кластері-комплексі

університетської лікарні та її консультативно-діагностичного медичного центру.

Частково ця ідея також отримує можливість для впровадження у державно-

приватних та приватних лікарняних закладах автономних або взаємодіючих з

університетськими лікарнями, їх консультативно-діагностичними центрами.

Типологія лікувальних кластерів, які доцільно і можливо утворювати як

проміжні ланцюги між всіма комбінаціями медичних рівнів представлена на рис.

5.8. Організація різних типів лікувальних кластерів залежить від фактичного

територіально-просторового розвитку системи закладів охорони здоров'я у

межах обраної території (загальнодержавного, госпітального регіону,

госпітального округу, населеного пункту, міського району), а також потреби і

можливості розширення і посилення одного або декількох рівнів надання

медичної допомоги для населення цієї місцевості.

У відповідності до світових тенденцій архітектурної практики у сфері

проектування дитячих медичних об'єктів, соціального запиту до якості

середовища лікувальних структур, увагу архітекторів при оновлені існуючих та

проектуванні нових будівель та приміщень дитячих закладів охорони здоров'я

необхідно приділяти питанням естетизації та гармонізації.

353

5.8 Типологія лікувальних кластерів

354

Естетика архітектурних проектних рішень в узгодженості із

особливостями психофізіологічного сприйняття дитини оточення, їх

комплексної пов'язаності у межах дизайну архітектурного середовища,

спроможного генерувати та випромінювати власні лікувальні властивості.

Цьому питанню буде присвячено наступний параграф.

5.2. Естетизація та лікувальні властивості архітектурного середовища


Тема даного параграфу пов'язана із розкриттям змісту та практичних

шляхів впровадження стрижневого принципу своєрідності побудови та похідних

від нього принципів у архітектурно-містобудівне проектування складових

закладів дитячого лікувального комплексу. Інтеграція принципу своєрідності

побудови дозволяє сформувати тло для естетизації та індивідуалізації

архітектурно-містобудівних проектних рішень закладів охорони здоров'я,

призначених для лікування дітей.

На загальнодержавному територіальному рівні це стає можливим завдяки

дії допоміжного принципу регіональності побудови, тобто врахування та

архітектурного осмислення сукупності місцевих особливостей та контекстів

окремих регіонів держави, їх традицій та потенцій у розвитку містобудівної

системи закладів охорони здоров'я.

На рівні містобудівного середовища найкрупніших, крупних та великих

міст України відбувається трансформація принципу своєрідності побудови у

значення ідентичності побудови, яке допомагає отримати архітектурно-

містобудівне рішення із узгодженням зовнішніх та внутрішніх факторів

різноманіття індивідуальностей контекстів міського середовища, природного та

штучного оточення, потенцій та перспектив розвитку окремих сформованих

міських поселень.

Рівень містобудівного середовища середніх, малих міст і сільських

населених пунктів потребує інтерпретацію принципу у значені ініціалізації

355

побудови, пов'язаної із потребою пошуку власного та індивідуального шляху

розбудови містобудівної системи лікувальних закладів, її активації та

подальшого розвитку. Ініціалізація обґрунтована загальною рудиментарністью

сфери охорони здоров'я у зазначених типах поселень, де, по суті, необхідне її

нове формування.

Індивідуальність у генеративності та прийняті архітектурно-містобудівних

проектних рішень, за яку у сукупності відповідає принцип своєрідності

побудови, повинна ґрунтуватись на естетизації, гармонізації, змістовно-

філософському наповненні будівлі лікувального призначення. Ілюстрацією

використання принципу своєрідності побудови слугує бакалаврська дипломна

робота Шиян Д.В., студентки кафедри дизайну архітектурного середовища

КНУБА, виконана на тему Реабілітаційний центр дитячої лікарні в м. Києві, під

керівництвом доц. Булах І.В. (рис. 5.9).

Розташування реабілітаційного центру передбачено на території Київської

клінічної дитячої лікарні №2. Художньо-символічний образ дитячого

лікувального закладу побудований з урахуванням головної функціональної

особливості будівлі − дельфінарію, призначеного для різностороннього

лікування хворих дітей. Тема водяних бульбашок активно інтегрована у

планувальну структуру будівлі, створюючи при цьому перетікаючи та

напіввідкриті ігрові двоповерхові простори для спостереження, відпочинку,

дозвілля та очікування дітей.

Округлі форми виділяють та акцентують головний вхід у реабілітаційний

центр, активно спостерігаються у благоустрої прилеглої території лікувального

закладу, у різних за розмірами елементах ландшафтного дизайну, конфігурації

ігрових майданчиків та зонах відпочинку, у незвичному ігровому та

співмасштабному до розмірів дитини освітленні ділянки.

До підтримки ідеї своєрідності побудови закладів охорони здоров'я слід

віднести твердження про необхідність проектування будівлі як місця, де живе

душа, про архітектуру і середовище, як лікувальний засіб, про які говорив К. Дей

381.

356

5.9 Бакалаврський диплом "Реабілітаційний центр дитячої лікарні в м. Києві"

Шиян Д.В., студентки кафедри ДАС КНУБА, 2017 р., кер. к. арх., доц. Булах І.В.

357

Він назвав архітектуру небезпечним знаряддям, здатним емоційно

впливати і маніпулювати, психологічно корегувати самопочуття, настрій та

поведінку людини. К. Дей закликав вдумливо використовувати позитивні і

негативні потенції архітектури (залежність архітектурної форми від

регіональних особливостей, клімату місцевості; використання штучних

токсичних будівельних матеріалів; уявна енергоефективність; місцеві матеріали;

інсоляція та пасивна інсоляція; використання тіні від будівлі; акустика;

психофізичні властивості кольорів та ін.), нехтування яких призводить до так

званого синдрому хворої будівлі, тобто штучно створеного архітектурного

об'єму, тривале перебування в якому фізично шкодить здоров'ю.

Сучасні будівлі істотно відрізняються за характером будівельних

матеріалів і за показниками мікроклімату від тих, в яких мешкали люди всього

два покоління назад. З одного боку за цей період були вирішені проблеми впливу

на здоров'я, пов'язані з надмірною вологістю, холодом, надмірним протягом,

нестачею сонячного світла, а з іншого − виникли нові, ті, що викликаються

токсинами, радіацією, електрикою. Основна частина сучасних будівель

зведеться на 90-100% із штучних, синтетичних будівельних матеріалів, які, як

правило, більш дешеві, володіють кращими характеристиками, їх зручно

використовувати, але при цьому вони можуть бути небезпечні для здоров'я.

Небезпека виникає як при надзвичайних ситуаціях (пожежа та ін.), так і у

щоденному впливі − отруйні випаровування у наслідок поєднання інертних

матеріалів. Як показали експерименти, щури втрачають здатність до дітородіння

вже в третьому поколінні життя всередині так званої Фарадеєвої клітини, яку

можна порівняти з залізобетонною будівлею 382.

Незважаючи на перелічені важливі недоліки сучасних будівельно-

оздоблювальних матеріалів та інженерно-конструкційних рішень, складно

уявити можливість відмови від них і повернення до засобів і методів, наприклад,

XVIII ст. Так само, як і недоцільно перекреслювати багаторічний накопичений

досвід часів типового проектування закладів охорони здоров'я. Архітектору

необхідно вести внутрішню дискусію, покликану на пошук кращих рішень як із

358

досягнень старого досвіду, так і з світу новітніх можливостей. Мова йде не про

компроміс, при якому щось неодмінно вмирає, а про діалог, який може створити

підґрунтя для народження чогось нового. Поєднання універсального і

унікального дозволяє створити індивідуальне − витвір архітектури, як мистецтва,

в якому поєднані матеріальні і духовні потреби людини, що може виникати

виключно в сфері художнього.

Вдалим прикладом індивідуального підходу до проектування дитячих

закладів охорони здоров'я може слугувати бакалаврська робота Дитячий

реабілітаційний центр Смирнової О. Д., студентки кафедри дизайну

архітектурного середовища КНУБА, виконана у 2017 р. під керівництвом доц.

Булах І. В. (рис. 5.10). Тема бакалаврського диплому пов'язана з проектуванням

реабілітаційного закладу для фізичного та психологічного оздоровлення дітей,

які проходять лікування від спектру онкологічних хвороб або вже одужали від

основного захворювання й потребують комплексного відновлення. З цієї позиції

місцем для розташування лікувального закладу було обрано вільну від забудови

територію поблизу с. Слобода, Київської області, яка оточена природним

середовищем, має рельєф та водойму.

Основна мета створення даного оздоровчо-реабілітаційного центу

полягала у тому, щоб дитина, яка вже пройшла повний або етапний курс

лікування від онкологічних захворювань одержала оновлення втрачених сил та

здоров'я, які зазнають шкідливого і тяжкого впливу під час виснажливих

процедур хіміотерапії. Реабілітація дитини надасть більшого ефекту за менший

час, якщо відновлення буде проходити поза сірими та вже звичними стінами

лікарні, поза міським середовищем, а саме на відносно екологічно-чистій

території селища, що знаходиться на відстані 60 км від м. Києва. При формуванні

художнього образу дитячого оздоровчо-реабілітаційного центру було враховано

основне функціональне призначення будівлі − психічне та фізичне оздоровлення

і реабілітація дітей, які пройшли через складний процес лікування, довго

знаходились в лікарняній ізоляції, але при цьому продовжували залишатись

дітьми.

359

5.10 Бакалаврський диплом "Реабілітаційний центр дитячої лікарні в м. Києві"

Смирнової О.Д., студентки кафедри ДАС КНУБА, 2017 р., кер. к. арх., доц. Булах І.В.

360

Тобто естетичний образ лікувального закладу був спрямований на

підтримку та відновлення душевної рівноваги, радості життя, природної

гармонії. Будівля запроектована співрозмірною за масштабом до маленької

дитини, випромінює заспокійливу атмосферу, є відкритою до природного

оточення, як протиставлення ефекту закритої лікарні. Конфігурація плану та

об'ємно-просторове рішення дитячого реабілітаційного закладу отримали

природні плавні обриси, майже позбавлені прямих кутів. Обрана кольорова

гамма, будівельні і оздоблювальні матеріали, які передбачені для будівництва

реабілітаційного закладу для дітей, є натуральними та екологічними, що

дозволило гармонійно вписати нову двоповерхову будівлю в існуюче природне

оточення.

Для формування лікувальних властивостей архітектурного середовища,

що особливо важливо при проектуванні закладів охорони здоров'я, архітектору

також необхідно усвідомлено ставитися до сприйняття впливу як матеріальних

речей, так і чуттєвого − того, який зазвичай генерується повз свідомість. Для

цього потрібно враховувати пробудження у людини всіх типів почуттів −

своєрідних брам скрізь які ми сприймаємо реальність. Завдяки чотирьом

традиційним зовнішнім почуттям (за Аристотелем: слух, дотик, зір, нюх і смак)

людина сприймаємо оточення, виділяє те, що в ньому є важливим.

Але сьогодні в науковому світі виникають чисельні дискусії щодо

справжньої кількості чуттєвих сенсорів: митці додають почуття прекрасного та

інтуїцію; медики виділяють у людини тільки три почуття (хімічне − нюх і смак,

механічне − слух і дотик), світлове − зір); найрадикальнішими виявились

фізіологи, які вказують на 33 типи 383.

В межах теми параграфу більш детально потрібно зупинитись на

особливостях відчуття людиною естетичного. Свій початок наука естетика

отримала у колисці філософії і тривалий час слугувала відтворенню цілісної

картини світосприйняття людини (грецькі натурфілософи, піфагорійці).

Починаючи від Сократа, який вперше відокремив естетику як науку від

361

філософії, розпочався її самостійний тривалий еволюційний шлях із зміною

постановок цілей та задач.

У різні часи питанням осмислення естетики займались видатні філософи,

зокрема Аристотель (естетика, як поетика, краса природи та мистецтва), Платон

(контроль держави над естетикою мистецтва, його впливу на виховання

людини), Фома Аквінський (мистецтво, як заохочення богослужінню), Леонардо

да Вінчі (естетика природи та художня діяльність), Буало (естетичні канони

творчості) 384.

Німецький філософ А. Баумгартен, який вперше надав визначення

естетики (від грец. aisthēta aisthanesthai − чуттєве пізнання), вважав що

предметом в естетиці виступає чуттєве пізнання світу, яке особливо властиве і

притаманне мистецтву. Він стверджував, що людина пізнає й сприймає світ як

завдяки логічному мисленню (раціональне пізнання), так і за допомогою

почуттів. Тому, за Баумгартеном, повинна існувати наука, що розвивається

паралельно логіці − естетика, яка спрямована на вивчення законів чуттєвого

пізнання і осягнення краси. При цьому, з предмету дослідження естетики він

виключав мистецтво, його закони й засоби відображення прекрасного 385.

З часом, зазначені погляди на естетику отримали нове протилежне

значення. Так, завдяки Канту, предметом в естетиці було визначено прекрасне в

мистецтві, а естетика виступила як критика естетичної здатності судження 386,

387. Гегель звузив предмет естетики до великого царства прекрасного, тобто до

витонченого мистецтва. При цьому призначення естетики, за Гегелем, це

визначення місця мистецтва у загальній системі абстрактного світу 388.

Естетика у широкому визначенні узагальнює світовий художній досвід, а її

предметом став увесь світ в його естетичній різноманітності явищ, що

розглядаються з погляду загальнолюдських естетичних цінностей.

На сучасному етапі еволюції естетики, як науки, виділяють 6 основних

напрямків її розвитку: естетика дійсності, мистецтва, теоретично-інформативна,

рецептивна, технічна та практична естетика 389. Естетика дійсності продовжує

362

розвиток перших естетичних ідей давньогрецьких філософів, які трактували

Всесвіт, Космос, Природу як естетичні феномени; досліджує різноманіття явищ

навколишнього світу із відмінними естетичними властивостями (прекрасне,

піднесене, потворне, нице, трагічне, комічне, жахливе, чарівне, чудове), які

сприймаються як різні форми проявлення естетичного 390.

В центрі уваги естетики мистецтва − художня творчість в її естетичному

відношенні до дійсності і в її значенні для людства (особливості художнього

твору, образу, реальності, художньої концепції світу і ставлення до неї

особистості; загальні закони художнього освоєння світу в прикладному і

декоративному мистецтві, в архітектурі та містобудуванні тощо). Мистецтво

виступає класичною формою освоєння світу за законами краси 390.

Найважливіші проблеми, що досліджує теоретично-інформативна естетика −

особливості сприйняття естетичної інформації: усунення перешкод, що

заважають сприймати художній задум або які його викривляють; народження

знаків, сенсів та значень, характер їх інтерпретації; умови існування твору як

носія естетичної інформації 391.

Рецептивна естетика − напрям естетики, зосереджений не на творчому

процесі народження твору мистецтва, а на процесі його творчого сприйняття і

соціального функціонування (естетика сприйняття або функціональна).

Головною ідеєю рецептивної естетики є те, що художній твір (архітектурно-

містобудівний об'єкт) не дорівнює собі − його форма не змінюється, але

філософсько-змістовне сприйняття індивідуальне для кожної людини 392. В

аспекті проектування закладів охорони здоров'я слід додати, що мінливість

сприйняття знаходиться також у залежності від психологічно-фізичного стану

людини (здорова або хвора).

Інтерпретація змісту художнього образу лікарняної будівлі − результат

взаємодії досвіду спостерігача (пацієнта, працівника, відвідувача медичного

закладу) і архітектора. Зміст художнього образу лікарняного закладу

народжується в акті рецепції і тому є мінливим, знаходиться у залежності від

363

низки оточуючих та внутрішніх факторів, які впливають на сприймаючу людину,

підкорюється її індивідуальності і приналежності до тієї чи іншої рецептивної

групи.

Технічна (індустріальна) естетика − це теорія дизайну, освоєння світу за

законами краси промисловими засобами, індустріальним та серійним

проектуванням і виробництвом об'єктів і предметів, що поєднують в собі

утилітарні і естетичні якості. Технічна естетика, знаходячись на стику наук,

аналізує естетичні, економічні, технічні, гігієнічні, ергономічні фактори, а також

психофізіологічні проблеми, що сприяють оптимізації умов діяльності людини.

Основні принципи технічної естетики: дизайнер має справу з предметом, але

його мета не предмет, а людина (Л. Моголі-Надь, Баухауз), найбільш естетичні

− найбільш економічні форми (В. Татлін, ВХУТЕМАС) 393. Практична

естетика охоплює естетичні аспекти проблеми співіснування природного

середовища та другої (рукотворної) природи, поведінку людей, людські

відносини (етику) та побут 394.

Підсумовуючи вище сказане слід зазначити, що естетика межує з різними

сферами знань: з гносеологією (питання специфіки образного мислення,

художнього методу як способу пізнання), психологією (питання психології

творчого мислення та художнього сприйняття), герменевтикою (проблеми

розуміння художнього тексту), мистецтвознавством (питання художнього

процесу, його стадій, художніх напрямків) та ін. науками, сукупність яких

необхідно враховувати при естетичному вирішенні архітектури закладів охорони

здоров'я.

Розуміючи складність визначення меж містобудівного та архітектурного

середовища сучасних лікувальних закладів, їх естетичного впливу на людину,

спостерігається необхідність одночасного вирішення завдань всіх складових

естетичної науки.

Спробою естетичного осмислення внутрішнього та зовнішнього

середовища лікувального закладу слугує магістерський дипломний проект на

тему Особливості архітектурно-середовищної організації науково-

364

дослідницьких медичних центрів (на прикладі медичного центру в м. Києві),

виконаний і захищений у 2019 р. Кузьмицьким І. В., студентом кафедри дизайну

архітектурного середовища КНУБА, під керівництвом д. арх., проф.

Тімохіна В. О. та доц. Булах І. В (рис. 5.11).

Ділянкою під будівництво науково-дослідницького медичного центру

було обрано територію у Дніпровському районі м. Києва, яка межує з низкою

лікарняних будівель. Поруч розташовані: Київська дитяча міська клінічна

лікарня №2; приватна дитяча лікарня Дитина; Київська міська клінічна лікарня

№3; Медичний центр інтенсивної терапії сепсиса; приватний медичний центр

CERTUS; Київський міський пологовий будинок №6 та Центр здоров'я жінки.

Неподалік розташовані: Київська клінічна лікарня №2 (2,6 км на Південь);

Інститут серця МОЗ України (1 км на Схід); Лікарня швидкої медичної допомоги

(1,1 км на Схід); Лікарня ветеринарної медицини Дніпровського району (900 м

на Захід); Ветеринарна клініка Друг (1,4 км на Північний Захід). Отже обрана

територія для розташування науково-дослідницького медичного центру створю

підґрунтя для реалізації взаємозв'язку між дослідженнями та їх впровадженням.

У ході аналізу світових взірців архітектурних проектів науково-

дослідницьких медичних центрів було виявлено два характерних напрями щодо

формування художньо-образної виразності будівель зазначеного типу. Перший

− традиційно-консервативний − уявляє собою прагнення архітектора передати

фундаментальність досліджень, багатий науковий досвід, професіоналізм

науковців, які працюють у закладі.

Інший підхід − новаторський, як правило, застосовує динамічні

архітектурні форми, які транслюють в оточення намір стрімкого розвитку,

інноваційності та прогресивності наукових процесів, що генеруються у науково-

дослідницькому епіцентрі. Саме ця ідея була покладена в основу художньо-

символічного змісту дипломного проекту Кузьмицького І. В. − формування

естетичного протиставлення нової науково-інноваційної медичної структури,

яка виступає контрастом до міського оточення.

365

5.11 Магістерський диплом "Особливості архітектурно-середовищної організації

науково-дослідницьких медичних центрів (на прикладі медичного центру в м. Києві)"

Кузьмицький І.В., студент кафедри ДАС КНУБА, 2019 р., кер. к. арх., доц. Булах І.В.

366

Проблема підвищення естетичного рівня архітектурних рішень

лікувальних закладів сьогодні є очевидною. Більша частина існуючих в Україні

закладів охорони здоров'я була побудована у радянську добу, коли основним

завданням держави було формування у найкоротший термін і з меншими

фінансовими витратами потужної мережі лікувально-профілактичних закладів.

Для досягнення вказаної мети проектування і будівництво закладів

охорони здоров'я здійснювалось на основі типових проектів, розрахованих на

індустріальний спосіб зведення. В цьому сенсі архітектура лікувальних закладів

виступала лише фізичною оболонкою для жорстких медичних технологічних

процесів, функціональною машиною, позбавленою зайвих елементів краси та

естетичних осмислень. Людина, потребуюча тілесного оздоровлення, під час

лікування потрапляла в тимчасову бетонну чарунку-коробку, естетичний

вакуум, без можливості візуального контакту зі світом прекрасного. Означені

проблеми за часи незалежності України лише посилились. Остання хвиля

будівництва лікувально-профілактичних закладів в Україні відбулась у 70-80 рр.

минулого століття і за цей час будівлі природно отримали ознаки фізичного і

морального старіння.

Окремо слід наголосити, що сучасні містобудівні регламенти та правила

України спрямовані на практичні і технічні показники формування архітектури

та міського середовища, в тому числі у випадку проектування закладів охорони

здоров'я. Питання підвищення естетично-філософського рівня архітектурно-

містобудівного середовища лікувальних будівель, їх образності найчастіше

залежать від професіоналізму архітектора, у кращому випадку вирішуються

інтуїтивно, без належного обґрунтування. Пошук естетичної виразності та

контекстуальності лікувального середовища підміняється стандартно-типовими

пропозиціями, що не узгоджені з існуючим міським оточенням, лікувальними

властивостями і потенціалом архітектури. І, як наслідок, сучасні об'єкти охорони

здоров'я набувають рис правильно спроектованої технічної системи.

До основних практичних прийомів проектування закладів охорони

здоров'я, призначених для підвищення естетики архітектурних рішень слід

367

віднести наступні: зв'язок з природним оточенням, формування ландшафтного

благоустрою території медичного закладу; взаємопов'язаний художньо-

символічний образ екстер'єру та інтер'єру лікувальної будівлі, що створює

відчуття захищеності; максимальне використання різних форм природного

освітлення; звукоізоляція від зовнішніх і внутрішніх джерел шуму; створення

комфортної атмосфери готелю, що відволікає від важких думок; мінімізація

відчуття натовпу, проектування індивідуальних просторів з усіма побутовими

функціями (одно- та двомісні палати); організація відкритого публічного

простору для можливості комунікацій пацієнтів (атріумні холи та ін.); візуальні

орієнтири, що полегшують пошук шляхів всередині будівель і переміщення

пацієнтів. Сучасна лікувальна будівля повинна відображати прояв турботи і

повагу до пацієнтів, символи компетентності та професіоналізму персоналу,

ввічливе взаємовідношення один до одного, створюючи необхідні умови для

командної роботи над фізичним і духовним одужанням хворих людей.

Проектування дитячих лікувальних закладів повинно враховувати потреби

дитини: ергономічні, психологічні, фізичні, емоційні та ін. Архітектурне

середовище дитячого медичного закладу потрібно створювати з ігровими

функціями, цікавими колективними та індивідуальними просторами для

дослідження, спостерігання та відволікання від негативного емоційного стану

під час хвороби. Цьому ефекту сприятиме формування багатоповерхових

атріумів, які доречно передбачувати при головному холі лікарняних закладів,

внутрішніх різноманітних за конфігурацією вікон та отворів, зимових садів з

водоймами, вітражів та інтерактивних світлових систем, розпис стін та ін.

декоративні прийоми.

Однією з проблем при проектуванні лікарняних будівель стає необхідність

створення коридорів і переходів. При деяких архітектурних рішеннях їх сумарна

довжина по всьому лікарняному закладу сягає кілька кілометрів. Не виявляються

ефективними ні світлові рекреації, ні вітражі, розставлені в коридорах через

кожні 20 метрів. Лікарня перетворюється в лабіринт однакових напівтемних

коридорів, які взаємно перетинаються і не мають орієнтирів. Емоційне враження

368

від перебування у такій лікарні досить тяжке, воно аж ніяк не сприяє

налаштуванню пацієнтів на позитивний оздоровчий лад. Для вирішення цієї

проблеми можливе влаштування зорового контакту між палатними

приміщеннями і коридорами. Наприклад, метод розміщення палат зі скляними

перегородками з вмонтованими жалюзі навколо острівного осередку посту

медичної сестри та ін. допоміжних служб. Такий прийом одночасно дозволяє

позбутися відчуття темного коридору, медичному працівнику спостерігати за

ситуацією в палатах, створює за бажанням пацієнта візуальний контакт з

людським оточенням.

Ці та ін. архітектурні прийоми були використані у магістерському

дипломному проекті на тему Психофізіологічні особливості архітектурно-

середовищної організації реабілітаційних центрів (на прикладі реабілітаційного

центру для людей з вадами зору в м. Києві) Смирновой О. Д., студентки кафедри

дизайну архітектурного середовища КНУБА, виконаному у 2019 р. під

керівництвом доц. Булах І. В. (рис. 5.12). Актуальність теми магістерської роботи

пов'язана з проблемою архітектурної організації процесів діагностики,

лікування, реабілітації людей з вадами або порушеннями зору, незрячих людей.

В Україні не існує сучасних медичних закладів, які запроектовані та

побудовані саме під комплексні потреби окресленої групи людей. Лікування

дорослого та дитячого населення з вадами зору відбувається у лікарнях та у

відділеннях офтальмологічного профілю, побудованих у радянську добу, коли

ергономічним питанням щодо потреб людей з обмеженими фізичними

можливостями приділялося недостатньо уваги.

Необхідність уваги архітекторів на питання особливостей зорового

сприйняття архітектурно-містобудівного середовища є очевидною, адже саме зір

виступає основним механізмом сприйняття навколишнього світу для більшості

людей. Статистичні дані ВОЗ свідчать, що сьогодні в світі проживає більше 2,2

млрд. сліпих та інвалідів зору, які в силу фізіологічних обмежень, не можуть

моделювати простір в своїй свідомості на основі візуальних образів 395.

369

5.12 Магістерський диплом "Психофізіологічні особливості архітектурно-

середовищної організації реабілітаційних центрів (на прикл. реабілітаційного центру

для людей з вадами зору в м. Києві)" Смирнової О.Д., студ. каф. ДАС КНУБА, 2019 р.

370

При цьому вчені з Lancet Global Health прогнозують, що до 2050 року число

випадків повної сліпоти у людей зросте з 36 млн. до 115 млн. 396, 397.

Поряд із загальними рисами, властивими всім типам спеціалізованих

будівель для постійного перебування людей з вадами зору, архітектурні рішення

реабілітаційних центрів для незрячих потребують спеціальних прийомів,

зумовлених своєрідністю процесів, що відбуваються як всередині, так і ззовні

лікувального закладу. Основним завданням закладів реабілітаційних центрів є не

тимчасове підвищення рівня комфорту своїх пацієнтів, а навпаки − створення

умов для досягнення повсякденних навичок, необхідних для активного способу

життя у міському середовищі, зазвичай не пристосованого для людей з вадами

зору.

Сучасні реабілітаційні центри крім стандартних навчальних приміщень

(курси читання і написання текстів шрифтом Брайля, роботи з персональним

комп'ютером, виконання повсякденних справ, орієнтування і пересування у

різних типах приміщень, на вулицях міста при різних погодних умовах,

користування громадським транспортом) вимагають виділення окремих зон з

різною планувальною структурою та геометрією для проведення курсів з

орієнтування та переміщення всередині будівлі, а також макети транспортних

магістралей, тротуарів, підземних і наземних переходів на окремих ділянках.

В межах теми параграфу необхідно більш детально зупинитись на

особливостях естетизації лікувальних закладів для сліпих та людей з вадами

зору. Архітектурне проектування зазначеного типу медичних закладів потребує

комплексного підходу для вирішення проблем та потреб інвалідів зору. З одного

боку архітектурний простір будівлі повинен бути безпечним (мінімізація

сходових клітин, влаштування пандусів, відсутність гострих кутів, наявність

поручнів у небезпечних місцях та ін.), інформативним (тактильні позначки,

яскраві кольори у якості акцентів та ін.), таким, що формує у людини відчуття

гідності та впевненості, прагнення жити та насолоджуватись життям.

З іншої сторони, реабілітаційний центр повинен адаптувати людину з

вадами зору до буденного життя у звичайному міському середовищі, тобто не

371

має місця контрастним проектним рішенням, ідеалізованим сценаріям

вигаданого світу. Отже потрібне урівноважене архітектурне рішення, яке

шляхом естетичної осмисленості та турботи підносить впевненість людини з

обмеженими фізичними можливостями, при цьому створюючи можливість для

опанування навичок буденного існування у звичайному суспільстві в межах

міського середовища.

Естетичний підхід до проектування закладів охорони здоров'я також

підкреслює необхідність врахування співвідношення масштабу будівлі до

розмірів людини, особливо дитини, у випадку дитячої лікувальної спеціалізації

медичного закладу. Вірно вирахувана поверховість лікувальної будівлі, її

каскадність та поступове візуальне зростання у сукупності з іншими прийоми

корегування масштабу у випадку обмежених земельних ресурсів, дозволять

маленьким пацієнтам не відчувати психологічного тиску громіздких та

одноманітних обсягів будівель. В нагоді також стане увага архітектора до більш

дрібної деталізації та акцентування перших поверхів лікувального закладу,

підкреслення та виразності вхідної групи, благоустрій території з влаштуванням

ігрових майданчиків, малих архітектурних форм, які формують перше важливе

враження від будівлі, зустрічаючи маленьких пацієнтів.

Створення індивідуального художньо-символічного образу, комфортного

та домашнього затишку, сучасний благоустрій приміщень, зимові сади з

елементами ландшафтного дизайну, великі та різноманітні вікна та отвори, світлі

рекреації з вітражами до підлоги, ігрове середовище з елементами

трансформації, відчуття свіжого повітря та простору − ось основні складові

компоненти архітектурного оточення для дітей-пацієнтів, які не тільки

перебувають під лікарняним наглядом але водночас зцілюються і духовно, і

фізично.

Архітектурні прийоми, які доречно застосовувати при проектуванні

дитячих медичних будівель − біонічні та природні заокруглені форми,

перетікаючи громадські простори для суспільного дозвілля та комунікацій,

багатоповерхові атріуми, скляні куполи і ліхтарі верхнього денного освітлення

372

коридорів, безшовне та кольорове скління, чергування заспокійливих

пастельних та яскравих кольорів для акцентування важливих зон, використання

терас з ігровими майданчиками з можливістю цілорічного функціонування

завдяки використання сучасних енергоефективних систем опалення.

Ці та інші проектні засоби у сукупності створюють підґрунтя для

індивідуалізації проектів дитячих лікувальних закладів, сприяють естетизації та

гармонізації архітектурного середовища у відповідності до психофізіологічних

потреб та особливостей сприйняття оточення дітей.

Враховуючи перелічені потенції архітектурного середовища у формуванні

лікувальних та естетичних властивостей внутрішнього та зовнішнього просторів

закладів охорони здоров'я, архітектор отримує можливість значно підвищувати

та прискорювати процес одужання хворої дитини. У архітекторів з'являється

підґрунтя не тільки проектувати фізичну оболонку для технологічної організації

та подальшого проведення процесу лікування, а і формувати індивідуально

адаптивний організм, призначений в першу чергу для охорони і збереження

здоров'я, який вміє вести внутрішній діалог з пацієнтом, відповідаючи на змінні

потреби кожної окремої особистості на різних етапах захворюваності і тим

самим генеруючи лікувальні властивості архітектури будівлі.

5.3. Прогнозування динамічного розвитку містобудівної системи дитячих


Ключовим питанням сучасного етапу розвитку містобудівної теорії в

Україні стає потреба у ефективній та достовірній методології прогнозування

динаміки розвитку містобудівних систем, в тому числі закладів охорони

здоров'я. Це пов'язано із низкою факторів, серед яких: відсутність чіткого плану

розвитку на державному рівні, ускладнення і подрібнення правових, майнових,

соціально-економічних, демографічних та ін. відносин та процесів, збільшення

кількості приватних суб'єктів, невизначеність щодо фактичної лікувальної

спроможності лікувальних закладів (завищені дані стосовно використання

373

койко-місць стаціонарів, строку перебування пацієнтів), і, як наслідок, сьогодні

унеможливлюється сбір достовірної, вичерпної інформації про стан і можливий

розвиток містобудівної системи закладів охорони здоров'я, зокрема її складової

− системи дитячих лікувальних закладів.

У радянський період містобудування розвивалось як система планового

розвитку, міста розглядались як функціональні осередки промисловості та

центри обслуговування населення. За допомогою техніко-економічного

обґрунтування генплану на державному рівні складалися, корегувалися та

відстежувались плановані перспективи містобудівного розвитку території на

певний проектний період.

З плином часу виявилось, що незважаючи на ретельний прогнозний

проектний підхід, фактичний розвиток міста не відповідав перспективним

планам та математичним розрахункам генеральних планів. Ці явища особливо

проявились у останні десятиріччя, коли на зміну виключно державному

плануванню та контролю активно почали включатись ринкові інтереси та

відносини, набула популярності розробка стратегій соціально-економічного

розвитку міських розпланувань.

На початку ХХІ ст. у наслідок політичних та соціально-економічних змін

в Україні, закріплення приватних та недержавних форм власності будівель,

введення довгострокової оренди земельних ділянок поступово почала

змінюватись містобудівна парадигма. Реакцією стала поява у містобудівному

плануванні поняття зонінг, з'явилась потреба врахування приватної власності та

інвестицій, почало впливати розшарування соціальних цінностей громад та

окремих груп міських мешканців (4 типів за В.О. Тімохіним).

Отже сучасний етап розвитку містобудування, як системи, проходить на

тлі кризи індустріального суспільства, прогресуючої глобалізації та урбанізації.

Фундаментальним теоретичним підґрунтям сучасного етапу розвитку

містобудування в Україні стали дослідження О. Гутнова, М. Дьоміна,

В. Тімохіна, Г. Фільварова, І. Фоміна, З. Яргіної та ін.

374

Складність проектування містобудівних систем, в тому числі системи

закладів охорони здоров'я, у триваючий постіндустріальний період розвитку

цивілізації викликала потребу у залученні синергетичних підходів та принципів

проектування та прогнозування у містобудуванні.

Синергетика, як нова міждисциплінарна сфера досліджень, у широкому

значені вивчає системи, що здатні до самоорганізації, пояснюючі цю властивість

наступним чином:

− система повинна бути відкритою, у закритому стані будь-яка система

здобуває максимальну ентропію і припиняє еволюцію;

− стан близький до рівноваги, без суттєвого зовнішнього впливу, з

плином часу приводить систему у повну рівновагу і вона припиняє змінювати

свій стан;

− самоорганізація є виникненням нового порядку системи внаслідок

флуктуацій (випадкових не прогнозованих відхилень) станів складових

елементів і підсистем;

− самоорганізація наступає у випадку біфуркації (переваги позитивних

зворотних зв’язків, що діють у відкритій системі, над негативними зворотними

зв’язками;

− самоорганізація складних систем з переходом від однієї структури до

іншої, пов'язана із виникненням нових рівнів організації та порушенням симетрії

398, 399.

З цієї позиції, містобудівна система дитячих лікувальних комплексів за

своєю структурою відноситься до відкритих, з можливим виникненням:

нелінійних ефектів за рахунок нелінійності розвитку мереж та окремих закладів-

компонентів; точок біфуркацій, в яких відбувається кореляція сценарію розвитку

всієї системи; потребує явищ і ознак самоорганізації.

Вказані обставини обумовлюють необхідність міждисциплінарного

дослідницького підходу до динамічного розвитку містобудівної організації

системи дитячих лікувальних комплексів з метою встановлення певних

закономірностей; розробки методів прогнозування динаміки розвитку системи з

375

метою своєчасного інформаційного забезпечення планувальної діяльності ще на

початкових етапах та підвищення ефективності в цілому.

Проблема прогнозування динаміки розвитку містобудівної системи

дитячих лікувальних комплексів має міждисциплінарний характер у зв’язку із

складністю і багатогранністю об’єкту дослідження, множини змінних впливових

факторів та чинників (зовнішніх − демографічних, соціальних, економічних,

правових, майнових, інфраструктурних, міграційних, політичних та ін.;

внутрішніх − динаміка і характер захворюваності населення, розвиток

лікувальних методів та технологій тощо), що мають безпосереднє відношення до

питань і шляхів подальшого розвитку, стагнації і модернізації системи.

В цьому сенсі важливою складовою нової містобудівної парадигми

виступає еволюціоніка, яка синтезує уявлення про закономірності еволюції

містобудівного організму та його складових елементів. В докторській дисертації

Гармонічність еволюційної динаміки самоорганізації містобудівних систем

В. О. Тімохін говорить про динамізм містобудівного розвитку, розширення

масштабів і ускладнення просторових зв’язків сучасного урбанізованого

середовища, пропонує концептуальне бачення потенціалів і резервів

самоорганізації і гармонічного розвитку міського середовища 26.

За останні десятиріччя в Україні спостерігається розростання та

ущільнення міських територій у процесах урбанізації; збільшення ролі і кількості

наземного і підземного транспорту, що призводять до потреб реконструкції

дорожньо-транспортної інфраструктури, вуличної мережі, транспортних

розв’язок і вузлів; виникає необхідність оновлення міського середовища у

зв’язку з розповсюдженням нових житлових модифікацій − висотних

багатоквартирних комплексів з мінімальними житловими чарунками, нових

вимог та потреб суспільства, критеріїв комфортності, будівельних та санітарно-

гігієнічних нормативів, нових художньо-естетичних вподобань у містян.

Перелічена сукупність цих та багатьох інших змінних потреб і вимог

суспільства призводить до оновлення будь-якої форми міського середовища,

нажаль, не виключаючи й історично сформованої.

376

Отже динамічна структура та фактична мінливість міського середовища у

кінцевому рахунку впливає на розвиток загальної містобудівної системи, її

складових систем, до яких також відноситься містобудівна система дитячих

лікувальних комплексів.

Пропозиція структурної організації системи дитячих лікувальних

комплексів, як зазначалось раніше, охоплює сукупність медичних закладів

містобудівних мереж первинної, вторинної та третинної медичної допомоги,

призначених для лікування дітей. Загальна модель складових компонентів

системи дитячих лікувальних комплексів на рівні первинної медичної ланки

передбачає функціонування наступних типів закладів: базові − кабінет сімейного

лікаря, амбулаторія, медичний центр ПМД, допоміжні − консультативно-

діагностичні центри лікарень ВМД та ТМД, пологових будинків та

перинатальних центрів (рис. 5.13).

Перед тим, як формулювати пропозиції стосовно прогнозування

територіально-просторового розвитку містобудівної системи дитячих

лікувальних комплексів на рівні містобудівної мережі закладів ПМД необхідно

звернутись до фактичних показників забезпеченості лікарями загальної практики

на 100 000 населення у розвинутих світових країнах (рис. 5.13) 400. За даними

Європейського регіонального бюро ВОЗ, усереднений показник кількості лікарів

загальної практики на 100 000 населення на початку 2020 р. у країнах ЄС

становить 80. Найбільші показники забезпеченості у Франції (159), Бельгії (112),

Грузії (118), Литві (89), Люксембурзі (88). Найменші − у Білорусії (9), Боснії і

Герцеговині (20), Польщі (22), Таджикистані (28) 400.

В цей же час в Україні показник дорівнює 36, що свідчить про глибоку

рудиментарність містобудівної мережі первинної ланки. Слід зазначити, що

функціонування містобудівної мережі закладів охорони здоров'я первинного

медичного рівня в нашій країні сьогодні забезпечують лише два типи закладів −

амбулаторії та медичні центри ПМД. Отже з розрахунку фактичної кількості

наявного населення України, на 2020 р. наша держава потребує збільшення

кількості лікарів загальної практики до 33 591 осіб, що отримано за формулою:

377

5.13 Прогнозування територіально-просторового розвитку містобудівної системи

дитячих лікувальних комплексів на рівні містобудівної мережі закладів ПМД

378

Кількість нас. факт. / 100 000 х 80 =

41 988 670 / 100 000 х 80 = 33 591

Виходячи з отриманих даних, сьогодні в Україні необхідно збільшувати

містобудівну мережу закладів первинної медичної допомоги, розширювати

номенклатуру типів (в умовах міського середовища на базовому рівні

впроваджувати кабінети сімейних лікарів; на допоміжному − забезпечувати

надання послуг первинної медичної допомоги у консультативно-діагностичних

центрах лікарень вторинної медичної допомоги і третинної медичної допомоги,

перинатальних центрів; у сільській місцевості розміщувати будинки сімейних

лікарів) до стану, який забезпечить можливість роботи вказаної кількості лікарів

первинної медичної допомоги.

Збільшення кількості закладів мережі первинної медичної допомоги

повинно відбуватись у залежності від кількості і щільності наявного населення у

конкретній місцевості із розрахунку оптимального навантаження на одного

сімейного лікаря − 2 000 осіб. У найкрупніших, крупних та великих містах

України для досягнення рівня забезпеченості та доступності населення до

медичних послуг первинної медичної допомоги рекомендується інтеграція в

міське середовище усіх базових та допоміжних типів закладів первинної

медичної допомоги, які слід розміщувати з врахуванням пішохідної доступності

(див. рис. 2.13).

В умовах нового висотного багатоквартирного житлового будівництва

рекомендується організація кабінетів сімейних лікарів або медичних

амбулаторій у вбудовано-прибудований спосіб на перших поверхах будівель із

розрахунку на очікувальну та прогнозну кількість мешканців житлового

комплексу.

Повертаючись до питання прогнозування територіально-просторового

розвитку містобудівної системи дитячих лікувальних комплексів, необхідно

зазначити, що в основу прогнозування покладено три взаємодоповнюючі

джерела інформації про майбутнє: пропозиції щодо перспективних типів

379

лікувальних закладів і відповідного нормативного забезпечення трьох складових

мереж містобудівної системи закладі охорони здоров'я; прогресивний досвід

функціонування складових лікувальних закладів зазначених мереж (первинного,

вторинного та третинного рівнів медичної допомоги) у провідних країнах світу з

умовною екстраполяцією тенденцій та закономірностей розвитку; прогнозна

перспектива кількості населення України.

Результат моделювання, представлений далі у параграфі, демонструє

імовірний загальнодержавний динамічний сценарій розвитку містобудівної

мережі закладів первинної медичної допомоги та об'єднаний сценарій для

госпітального рівня (лікарні вторинної та третинної медичної допомоги).

Модельний сценарій містить часові проспекції прогнозну на 2030, 2040, 2050,

2060 та 2100 рр.

На основі методу екстраполяції розвитку містобудівної системи закладів

охорони здоров'я, а також з врахуванням ретроспективного динамічного ряду

вітчизняної та закордонної практики функціонування лікувальних закладів стає

можливим виявлення сценарію розвитку дитячого лікувального комплексу у

межах містобудівної мережі закладів первинної медичної допомоги (див. рис.

5.13).

Сценарій територіально-просторового розвитку мережі трансформується

на прогнозне майбутнє враховуючи інтенсифікацію та екстенсивність

лікувальних методів та технологій, без стрибкоподібного змінення параметрів

розвитку. Параметричні прогнозні дані Організації Об'єднаних Націй щодо

кількості населення України містять три можливі схеми розвитку:

оптимістичний (max), оптимальний (opt) та песимістичний (min) варіанти 401,

які у сукупності із усередненими показниками забезпеченості лікарями сімейної

практики у країнах Європейського союзу 400 створюють підґрунтя та

необхідний базис для формування прогнозних пропозицій динамічних сценаріїв

розвитку дитячих лікувальних комплексів на загальнодержавному рівні

організації містобудівної мережі закладів первинної медичної допомоги (табл.

5.1).

380

Таблиця 5.1

Виходячи з отриманих табличних даних, основним динамічним сценарієм

територіально-просторового розвитку системи дитячих лікувальних комплексів

на загальнодержавному рівні організації містобудівної мережі закладів ПМД

пропонується обрати сценарій побудований на підґрунті оптимальної (opt)

еволюційної прогнозної кількості населення України, згідно якої можливо

381

передбачити середньострокові довгострокові та зверхдовгострокові дані

динаміки змін. Середньострокова проспекція сценарію на 2030 р. прогнозує

кількість населення 39,8 млн. люд. і відповідна оптимальна кількість сімейних

лікарів становить 31,84 тис. осіб. Довгострокова проспекція сценарію на 2050 р.

прогнозує наявну кількість українців у розмірі 33,6 млн. люд. при цьому

показник оптимальної кількості лікарів ПМД знижується до 26,88 тис. осіб.

Нарешті, зверхдовгострокова проспекція динамічного сценарію у 2100 р.

передбачає в Україні наявність 24 млн. населення, що в свою чергу призводить

до зниження необхідної кількості сімейних лікарів до 19,2 тис.

Наступні складові компоненти системи дитячих лікувальних комплексів −

лікарняні заклади та консультативно-діагностичні центри при лікарнях

містобудівних мереж вторинної та третинної медичної допомоги, призначених

для лікування дітей. Загальна модель складових компонентів системи дитячих

лікувальних комплексів на рівні вторинної медичної ланки передбачає

функціонування дитячих відділень у складі лікарень, які різняться за ступенем

інтенсивності лікування: багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування,

лікарня відновлювального та планового лікування, лікарня медико-соціальної

допомоги, а також перинатальні та медичні центри ВМД. На третинному

містобудівному рівні медичної допомоги до складових компонентів системи

дитячих лікувальних комплексів віднесено дитячі лікарні та відділення у складі

університетських та ін. спеціалізованих лікарень, медичні центри ТМД.

Прогноз, пов'язаний із розвитком системи дитячих лікувальних комплексів

на рівні містобудівних мереж вторинного та третинного рівнів, доцільно

проводити у межах прогнозування розгортання загальнодержавного

госпітального рівня (рис. 5.14). Узагальнений підхід обумовлений

ретроспективним аналізом досвіду та пануючими світовими тенденціями

екстраполяції розвитку госпітальних мереж, які у сукупності свідчать про

поступову інволюцію спеціалізації (в тому числі дитячої) лікарняних структур та

їх етапний перехід до стану поліфункціональних лікувальних об'єднань,

комплексів та кластерів.

382

5.14 Прогнозування територіально-просторового розвитку містобудівної системи

дитячих лікувальних комплексів на госпітальному рівні мережі закладів ВМД та ТМД

383

З цієї позиції в першу чергу необхідно звернутись до фактичних показників

загальної кількості лікарняних ліжок на 100 000 населення у розвинутих світових

країнах (див. рис. 5.14) 402. За даними Європейського регіонального бюро ВОЗ,

усереднений показник кількості лікарняних ліжок на 100 000 населення на

початку 2020 р. у країнах ЄС становить 527,43. Найбільші показники

забезпеченості спостерігаються у Монако (1458,38), Білорусії (1104,56),

Німеччині (827,77), Російська Федерація (817,53), Австрії (764,7). Найменші − у

Данії (307,39), Ірландії (276,13), Швеції (259,42), Туреччині (265,64) 402. В

Україні у 2020 р. цей показник дорівнює 879,81, що свідчить про надмірність

ліжкового фонду в країні і потребу у подальшій оптимізації кількості лікарень та

стаціонарних ліжок в них. Спираючись на фактичну кількість наявного

населення в України, на 2020 р. наша держава потребує зменшення кількості

лікарняних ліжок у відповідності до європейських стандартів, що становить 221

280 стаціонарних ліжок (фактично показник дорівнює 369 420). Результат

отримано за формулою:

Кількість нас. факт. / 100 000 х 527 =

41 988 670 / 100 000 х 527 = 221 280

Оптимізацію лікарняного фонду рекомендується проводити у

відповідності із запропонованою у дисертації концепції побудови містобудівних

госпітальних мереж, що дозволить усунути дублювання лікарняних функцій у

межах однієї території, в тому числі за рахунок ліквідації вікового розподілу

лікарень ВМД.

За структурною аналогією побудови прогнозування динамічного розвитку

складових елементів системи дитячих лікувальних комплексів на рівні

містобудівної мережі закладів первинної медичної ланки, у параграфі

пропонується можливі моделі сценаріїв розгортання госпітального

містобудівного рівня системи охорони здоров'я України (див. рис. 5.14), які

докладно представлено у таблиці 5.2.

384

Таблиця 5.2

Виходячи з отриманих табличних даних, основним динамічним сценарієм

динамічного територіально-просторового розвитку системи дитячих

лікувальних комплексів на загальнодержавному рівні організації госпітальної

385

мережі пропонується обрати оптимальний (opt) сценарій прогнозної кількості

населення України і відповідної потреби у сумі лікарняних ліжок.

Динаміка середньострокової проспекції сценарію на 2030 р. прогнозує

кількість населення 39,8 млн. люд., що відповідає 209 746 од. оптимальній

кількості госпітальних ліжок. Довгострокова проспекція динамічного сценарію

на 2050 р. прогнозує кількість українців у розмірі 33,6 млн. люд., при цьому

показник оптимальної кількості лікарняних ліжок знижується до 177072 од.

Зверхдовгострокова проспекція дсценарію у 2100 р. прогнозує в Україні 24 млн.

населення, що в свою чергу призводить до скорочення кількості ліжок у лікарнях

до відмітки 126480.

Підсумовуючі представлені прогнозні розрахунки територіально-

просторового розвитку системи дитячих лікувальних комплексів у контексті

еволюційних закономірностей і змін містобудівної системи закладів охорони

здоров'я, необхідно наголосити, що обидві системи є відкритими, отже в процесі

їх часово-просторового розгортання допускається виникнення нелінійних

ефектів за рахунок характерної нелінійності розвитку складових мереж,

прогресивність або інволюція певних типів лікувальних закладів, поява нових,

більш досконалих структур; підвищення екстраполяції лікувальних функцій

медичних закладів, їх злиття й формування поліфонічних лікувальних

комплексів та ін. можливі відгалуження подій.

Окрім передбачуваних містобудівних чинників допустимих відхилень

прогнозного розгалуження системи дитячих лікувальних комплексів, які

володіють потенцією формування підґрунтя для стрибкоподібного змінення

характеристик усієї медичної системи, також існує низка ін. внутрішніх та

зовнішніх вірогідних точок біфуркацій, які в свою чергу призведуть до кореляції

розгортання прогнозного сценарію.

До точок біфуракцій віднесено зміни: соціально-демографічні та

міграційні; у структурі захворюваності; поява нових діагностично-лікувальних

методів; розвиток транспортної інфраструктури (дозволить збільшувати радіуси

доступності на госпітальному рівні) та ін. передбачувані і непередбачувані події

386

і явища. З цієї позиції, містобудівна система дитячих лікувальних комплексів

повинна етапно реагувати на динамічні зміни, явища і процеси у державі і

суспільстві, набуваючи синергетичних ознак самоорганізації,

самовдосконалення відповідно до мінливих потреб і очікувань людини, окремих

вікових груп та громади в цілому.


1. Інтеграція дитячих лікувальних відділень у нові типи закладів охорони

здоров'я, а також функціонування окремо спеціалізованих дитячих лікарень у

міському середовищі, повинні враховувати відмінні міські умови. У випадку

ущільненої висотної житлової забудови запропонована організація кабінетів

лікарів сімейної практики та центрів первинної медичної допомоги у вбудовано-

прибудований спосіб до житлових комплексів або реадаптація існуючих

будівель побутового призначення (їх частин), які втратили актуальність власної

функції.

Проблему розміщення медичних закладів первинної медичної допомоги в

ущільненому міському середовищі з мало- та середньо-поверховою забудовою,

характерною для історичних зон старих міст, рекомендується вирішувати

шляхом блокування будівель. Інтеграція дитячих відділень у лікарні вторинної

медичної ланки, функціонування яких оговорено як універсальне за віковим

призначенням, проілюстрована на прикладі магістерських дипломних проектів

студентів кафедри дизайну архітектурного середовища Київського

національного університету будівництва і архітектури.

Існуючі дитячі лікарні найкрупніших міьких розпланувань України (Київ,

Харків, Одеса) рекомендовано включити до складу містобудівної мережі

закладів третинного медичного обслуговування у межах госпітальних регіонів

нашої держави. Серед можливих механізмів впровадження запропонованих

заходів пропонується подальший територіально-просторовий розвиток та

кількісне збільшення приватних лікувальних структур, налагодження державно-

387

приватного партнерства у розбудові містобудівної системи закладів охорони

здоров'я України.

2. Використання потенціалу лікувальних властивостей архітектурного

середовища дитячих лікувальних закладів потребує врахування: залежності

архітектурної форми будівлі від регіональних особливостей та клімату

місцевості; наслідків використання штучних токсичних будівельних матеріалів;

омани та уявної енергоефективності більшості сучасних будівель; користі

вжитку місцевих природних матеріалів; ролі інсоляції та пасивної інсоляції;

потенції природного затемнювання; акустичних характеристик;

психофізіологічних властивостей кольорів та ін. аспектів, нехтування якими

призводить до синдрому хворої будівлі, тобто штучно створеного

архітектурного об'єму, тривале перебування в якому фізично шкодить здоров'ю

людини.

При проектуванні дитячих лікувальних закладів необхідно враховувати

форми чуттєвого сприйняття архітектурного середовища, серед яких: хімічна

(нюх і смак), механічна (слух і дотик), світлова (зір), а також естетично-емоційна.

Тривалий час архітектура лікувальних закладів проектувалась як фізична

оболонка для проведення медично-технологічних процесів і, як наслідок, лікарня

уявляла собою функціональну машину, позбавлену елементів краси та

естетичних зайвостей. Медичний заклад, у більшості, формував естетичний

вакуум, і був призначений для лікування узагальненої маси населення. В цьому

сенсі порушення і розгляд питань значущості естетизації закладів, призначених

саме для охорони здоров'я людини-особистості є важливим і потребує

подальшого дослідження і розкриття.

3. Прогнозування динамічного територіально-просторового розвитку

системи дитячих лікувальних комплексів на загальнодержавному

територіальному рівні запропоновано виходячи з трьох взаємодоповнюючих

інформаційних джерел про майбутнє: представлена у дисертації пропозиція

структури містобудівної системи закладів охорони здоров'я, її складових мереж

та перспективних типів лікувальних закладів; ретроспективний аналіз,

388

закономірності організації та розвитку містобудівної системи лікувальних

закладів у провідних країнах світу, які свідчать про загальний напрямок

екстраполяції; прогнозна кількість населення України (оптимістична,

оптимальна та песимістична), отримана шляхом багаторічних досліджень.

Отримані результати моделювання демонструють імовірні прогнозні

сценарії територіально-просторового розвитку системи дитячих лікувальних

комплексів на загальнодержавному рівні мережі закладів первинної медичної

допомоги та об'єднаної госпітальної мережі. Модельні сценарії містять часові

проспекції прогнозну на 2030, 2040, 2050, 2060 та 2100 рр. (рис. 5.15).

389


390

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. На основі аналізу, узагальнення та систематизації науково-теоретичних

досліджень, вітчизняного та зарубіжного практичного досвіду з урахуванням

останніх тенденцій територіально-просторового розміщення лікувальних

закладів науково обґрунтовано новий містобудівний об’єкт – систему дитячих

лікувальних комплексів − складну і динамічну, ієрархічно підпорядковану

інтегровану підсистему містобудівної системи закладів охорони здоров'я. Вона

являє собою цілісну сукупність дитячих лікувальних комплексів, закладів та

інтегрованих дитячих відділень у складі мереж первинного, вторинного та

третинного рівнів медичної допомоги у межах визначеної території (країни,

регіону, області, населеного пункту), яка передбачає взаємопов'язане

територіально-просторове функціонування з допоміжними закладами

(медичними, науково-дослідницькими, освітніми, промисловими та

адміністративними) у складі госпітальних округів.

2. Запропоновано визначення дитячого лікувального комплексу –

територіально-просторова сукупність лікувальних закладів сімейної медицини,

інтегрованих дитячих відділень у багатопрофільних та спеціалізованих лікарнях,

окремо спеціалізованих дитячих лікарень, функціонально пов’язаних між собою

у межах визначеної території. Розроблено типологію дитячих лікувальних

комплексів (за рівнем медичної допомоги, за територіальними межами, за

профілем складових компонентів, за спеціалізацією). Структурно-логічна

модель об'єднала дитячі лікувальні заклади та відділення у мережі первинної,

вторинної та третинної медичної допомоги, формуючи відповідні лікувальні

комплекси і варіативність їх територіально-просторового розміщення.

3. Аналіз сучасного стану містобудівного розвитку дитячих лікувальних

закладів дозволив виявити їх нерівномірне та нераціональне розміщення на

території України. Спостерігається їх надмірна кількість та дублювання у

найкрупніших, крупних та великих містах разом із нестачею у середніх, малих

міських та сільських поселеннях. Світові тенденції і напрямки архітектурно-

391

містобудівного розвитку дитячих лікувальних закладів свідчать про потребу

ліквідації надмірної спеціалізації лікарень, зокрема доречно об’єднання процесів

лікування дітей та дорослих у більшості медичних закладів.

4. З метою адаптації містобудівної системи закладів охорони здоров'я до

різних умов поселень запропоновано міжрівневі лікувальні кластери,

зорієнтовані на об'єднання різних рівнів медичної допомоги в одному

лікувальному комплексі. У дисертації розроблено типологію лікувальних

кластерів, які об'єднають функції первинної та вторинної, вторинної та

третинної, первинної та третинної, а також комплексної медичної допомоги.

5. Визначено методологічні засади містобудівного розвитку системи

дитячих лікувальних комплексів, які передбачають використання низки

наукових підходів та методів: системний, комплексний, функціональний та

історичний підходи; індуктивний, абстрактно-аналітичний, порівняльний,

якісний, кількісний, історичний, статистичний аналізи та методи; натурні

обстеження, методи структурно-функціонального та графічно-аналітичного

моделювання, метод експериментального проектування.

6. Територіально-просторові особливості формування і розвитку системи

дитячих лікувальних комплексів у міському середовищі сформульовані з

урахуванням відмінностей населених пунктів України. Запропоновано збільшення

і розгалуження лікувальних закладів мережі первинного медичного

обслуговування (на засадах сімейної медицини), реорганізація існуючих лікарень з

інтеграцією в них дитячих відділень, які формують мережі вторинної та третинної

ланки медичної допомоги.

7. Представлено концепцію містобудівного розвитку системи дитячих

лікувальних комплексів, яка враховує засадничі медичні положення (орієнтація

на потреби людей, результат та втілення), різні умови та розміри міських та

сільських поселень, щільність населення, принципові положення медичної та

адміністративно-територіальної реформи (децентралізація, формування

об'єднаних територіальних громад, посилення ролі догоспітальних медичних

закладів, доступність тощо). Концепція передбачає динамічні перетворення

392

мережі первинної медичної допомоги, можливість вибору лікувального закладу,

розвиток державно-приватного та приватного партнерства.

8. Сформульовано принципи територіально-просторового розвитку:

«розгалуженість мережі» закладів первинної медичної допомоги (типологічне

розширення та збільшення кількості закладів через диференційоване розміщення

з урахуванням щільності населення та територіально-часової досяжності),

«функціональна універсальність» мережі лікарняних закладів вторинної

медичної допомоги (універсальність лікарень для різних вікових груп),

«спеціалізація організації» мережі закладів третинної медичної допомоги

(нерегулярне розміщення лікарень дитячої спеціалізації), «фрактальність

розвитку» (розгортання системи на основі самоорганізації та саморегуляції),

«комплексність організації» (територіально-просторова взаємодія елементів

системи) та «своєрідність побудови» системи (індивідуалізація та

контекстуальність архітектурно-містобудівних рішень).

9. Уведено поняття «госпітальний регіон», який являє собою сукупність

госпітальних округів у територіально-адміністративних межах областей

України, з метою комплексного забезпечення і координації управління,

фінансування, функціонування, взаємодії та територіально-просторового

розвитку госпітальної мережі. Враховуючі значну відмінність між окремими

територіями у досліджені запропоновано 4-и типи госпітальних регіонів:

моноцентричний (госпітальна мережа у гранично допустимих нормативних

межах, спеціалізовані лікарні у найбільшому місті), поліцентричний (поліси з

декількох різновидів лікарень у найкрупніших, крупних та великих міст),

асиметричний (згуртоване та розріджене територіально-просторове розміщення

лікарень) та інтегрований тип (госпітальна мережа комбінованого типу). Надані

пропозиції щодо формування Київського (моноцентричний тип),

Дніпропетровського (поліцентричний тип), Харківського (асиметричний тип),

Одеського (інтегрований тип) госпітальних регіонів.

10. Представлені результати моделювання і прогнозні сценарії розвитку

системи дитячих лікувальних комплексів на загальнодержавному рівні

393

містобудівної мережі закладів первинної ланки та об'єднаної госпітальної

мережі. Модельні сценарії містять часові проспекції прогнозну на 2030, 2040,

2050, 2060 та 2100 рр. Визначено імовірні нелінійні відхилення, характерні для

розвитку відкритої системи у вірогідних точках біфуркацій.

11. Удосконалено містобудівні моделі організації госпітальних округів у

відповідності до різних типів населених пунктів (міська та сільська місцевість)

та розмірів поселень (найкрупніші, крупні, великі, середні та малі міста). Для

найкрупніших, крупних та великих міст України рекомендований радіус

госпітального округу і, відповідно, зона обслуговування багатопрофільної

лікарні інтенсивного лікування запропоновано у межах 45 хв. або 15 км; для

середніх і малих міст − 60 хв. або 30 км; для сільської місцевості − 60 хв. або 30

км.

12. Обґрунтовано нормативні показники щодо розміщення лікувальних

закладів мережі первинної та вторинної медичної допомоги; уведені

розрахункові показники чисельності населення, радіуси доступності (пішохідної

− для первинної ланки, транспортної − для госпітального рівня), а також часові

обмеження. Встановлено, що за основний показник необхідно приймати той,

котрий першим виявиться граничним. Запропоновано розрахункові межі

потужності лікувальних закладів, відкореговано нормативні вимоги до розмірів

територій лікарняних закладів та їх питоме значення (60−100 м2 на 1 ліжко).

13. Отримала розвиток типологія закладів охорони здоров'я з

виокремленням мережі закладів «первинної» медичної допомоги (кабінети

сімейних лікарів, амбулаторії, медичні центри тощо), мережі закладів

«вторинної» медичної допомоги (лікарні шістьох типів, консультативно-

діагностичні медичні центри), мережі закладів «третинної» медичної допомоги

(спеціалізовані, зокрема дитячі, та університетські лікарні, консультативно-

діагностичні медичні центри тощо). Ці пропозиції орієнтовані на розгалуженість

мережі закладів сімейної медицини (гнучке розміщення у різних поселеннях, в

ущільнених висотних мікрорайонах тощо), на усунення дублювання лікарень

вторинної ланки, зберігання дитячої спеціалізації лікарень на рівні третинної

394

ланки, яка функціонує на республіканському та регіональному рівнях.

14. Труднощі територіально-просторового розвитку системи дитячих

лікувальних комплексів пов'язані з необхідністю подальшого удосконалення

містобудівної системи закладів охорони здоров'я, з пошуком поетапних шляхів

усунення дублювання та надмірної спеціалізації лікувальних закладів, у тому

числі за віковими ознаками пацієнтів, умов гармонійної інтеграції дитячих

відділень у багатопрофільні лікарні різних рівнів інтенсивності лікування.

Перспективними напрямами дослідження є: пошук архітектурно-планувальних

рішень реконструкції та розширення лікарень для створення умов лікування

дорослих і дітей в одному лікувальному закладі; архітектурно-містобудівне

проектування перинатальних центрів та університетських лікарень; розвиток

лікувальних кластерів (рис. 5.16).

395

5.16 Загальні висновки

396

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Європейське регіональне бюро Всесвітньої організації охорони

здоров’я: Україна. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://www.who.int/countries/ukr/ru/ (дата звернення: 17.02.2019).

2. Державний комітет статистики України: населення України.

[Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrstat.gov.ua/

(дата звернення: 17.02.2019).

3. Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України.

[Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

http://medstat.gov.ua/ukr/statdov.html (дата звернення: 17.02.2019).

4. Управління охорони здоров’я: Статистика онкологічних

захворювань в Україні. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

http://uozter.gov.ua/ua/news-1-0-223-statistika-onkologichnih-zahvoryuvan-v-ukraini


5. Крисаченко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та

глобальні виміри. Київ: Національний інститут стратегічних досліджень, 2005.

368 с.

6. Лічильник населення України. [Електронний ресурс]. Режим доступу

до ресурсу: https://countrymeters.info/ru/Ukraine (дата звернення: 3.03.2019).

7. Getting Better: Improving Health Systems Outcomes in Europe and

Central Asia, World Bank Report, 2013. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: http://documents.worldbank.org/ curated/en/ 953751468250295078/

Getting-better-improving-health-system-outcomes-in-Europe-and-Central-Asia (дата

звернення: 2.07.2019).

8. База даних Здоров'я для всіх, ВООЗ. [Електронний ресурс]. Режим

доступу до ресурсу: http://medstat.gov.ua/ukr/normdoc/vooz.html (дата звернення:

2.07.2019).

9. Копенгагенская декларация по политике здравоохранения.

Копенгаген: ЕРБ ВОЗ, 1994. 5 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

http://documents.worldbank.org/curated/en/953751468250295078/Getting-better-improving-health-system-outcomes-in-Europe-and-Central-Asia

http://documents.worldbank.org/curated/en/953751468250295078/Getting-better-improving-health-system-outcomes-in-Europe-and-Central-Asia

http://medstat.gov.ua/ukr/normdoc/vooz.html

397

ресурсу: http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0009/114939/

E93948R.pdf?ua=1 (дата звернення: 1.07.2019).

10. Міністерство охорони здоров’я: Національна стратегія

реформування системи охорони здоров'я в Україні на період 2015-2020 років.


http://moz.gov.ua/uploads/0/691-strategiya.pdf (дата звернення: 11.01.2019).

11. Автономізація лікарень за областями України. [Електронний ресурс].

Режим доступу до ресурсу: http://moz.gov.ua/article/reform-plan/ u-2020-roci-

zmini-pochnutsja-v-likarnjah-jaka-gotovnist-oblastej- (дата звернення: 3.07.2019).

12. Трансформація системи. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: http://moz.gov.ua/plan-reform (дата звернення: 3.07.2019).

13. ДБН В.2.2-10-2001 Будинки та споруди. Заклади охорони здоров’я.

Київ: Держбуд України, 2001. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://zakon.rada.gov.ua/ rada/show/v0002241-01 (дата звернення: 3.07.2019).

14. ДБН В.2.2-10:2017 Будинки та споруди. Заклади охорони здоров’я.

Київ: Мінрегіон України, 2017. 213 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: http://interiorfor.com/dbn-v1/dbn-v-2-2-10-2018/ (дата звернення:

3.07.2019).

15. Макухин В. Ф. Методологические основы проектирования жилых

районов крупных и крупнейших городов: автореф. дис. … д. арх. Київ,1993. 42 с.

16. Білоконь Ю. М. Еволюційні тенденції в теорії та методології

регіонального планування: автореф. дис. ... д. арх. Київ, 2003. 36 с.

17. Вадімов В. М. Методологічні основи еколого-містобудівного

освоєння прирічкових урбанізованих територій (в умовах України): дис. ... д. арх.

Полтава, 2002. 400 с.

18. Габрель М. М. Просторова організація містобудівних систем. Київ,

2004. 400 с.

19. Демин Н. М. Управление развитием региональных

градостроительных систем (на опыте Украинской ССР): автореф. дис. … д. арх.

Москва, 1987. 53 с.

http://moz.gov.ua/article/reform-plan/u-2020-roci-zmini-pochnutsja-v-likarnjah-jaka-gotovnist-oblastej-

http://moz.gov.ua/article/reform-plan/u-2020-roci-zmini-pochnutsja-v-likarnjah-jaka-gotovnist-oblastej-

http://moz.gov.ua/plan-reform

https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0002241-01

http://interiorfor.com/dbn-v1/dbn-v-2-2-10-2018/

398

20. Демин Н. М. Управление развитием градостроительных систем.

Киев, 1991. 184 с.

21. Лаврик Г. И. Методологические проблемы исследования

архитектурных систем: автореф. дис. … д. арх. Москва, 1979. 37 с.

22. Древаль І. В. Методологічні основи містобудівного розвитку

залізничних вокзальних комплексів: автореф. дис. … д. арх. Полтава, 2013. 36 с.

23. Крижановская Н. Я. Методологические основы градостроительного

проектирования рекреационной среды для детей: автореф. дис. ... д. арх. Киев,

1997. 38 с.

24. Панченко Т. Ф. Проектирование курортов и зон отдыха. Киев, 1983.

101 с.

25. Тімохін В. О. Архітектура міського розвитку. 7 книг з теорії

містобудування. Київ, 2008. 629 с.

26. Тімохін В. О. Гармонічність еволюційної динаміки самоорганізації

містобудівних систем: дис. ... д. арх. Київ, 2003. 484 с.

27. Фильваров Г., Крыжановский В., Быстряков И., Жук Н. Экономия

энергоресурсов в градостроительстве. Киев, 1985. 102 с.

28. Фомін І. О. Основи теорії містобудування. Київ, 1997. 190 с.

29. Фомин И. А. Город в системе населенных мест. Киев, 1986. 111 с.

30. Линч К. Образ города. Москва, 1982. 328 с.

31. Гутнов А. Э., Лежава И. Г. Будущее города. Москва, 1977. 126 с.

32. Гутнов А. Э. Системный подход в изучении города: основания и

контуры теории городского развития. Москва, 1972. 360 с.

33. Глазычев В. Л. Культурный потенциал города. Культура города:

проблемы качества городской среды. Москва, 1986. 245 с.

34. Глазычев B. Эволюция творчества в архитектуре. Москва, 1986.

494 с.

35. Глазычев В. Л. Зарождение зодчества. Москва, 1983. 126 с.

36. Глазычев В. Л. Урбанистика. Москва, 2008. 218 с.

37. Глазычев В. Л. Архитектура: энциклопедия. Балашиха, 2002. 667 с.

399

38. Глазычев В. Л. Организация архитектурного проектирования.

Москва, 1977. 170 с.

39. Глазычев В. Л. Социально-экологическая интерпретация городской

среды. Москва, 1984. 180 с.

40. Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие. Москва, 1974. 392 с.

41. Лежава И. Г. Функция и структура формы в архитектуре. Москва,

1988. 212 с.

42. Иконников A. B. Архитектура XX века. Утопии и реальность.

Москва, 2001. Т 1. 656 с.

43. Иконников A. B. Архитектура XX века. Утопии и реальность.

Москва, 2002. Т 2. 672 с.

44. Иконников A. B. Архитектура и история. Москва, 1993. 250 с.

45. Иконников А. В. Утопическое мышление и архитектура. Москва,

2004. 400 с.

46. Иконников А. В. Функция, форма, образ в архитектуре. Москва,

1986. 288 с.

47. Иконников А. В. Пространство и форма в архитектуре и

градостроительстве. Москва, 2006. 352 с.

48. Иконников А. В. Формирование городской среды. Москва, 1973.

64 с.

49. Яргина З. Н. Градостроительный анализ. Москва, 1984. 224 с.

50. Гидион 3. Пространство, время, архитектура. Москва, 1984. 455 с.

51. Сурмин Ю. П. Теория систем и системный анализ: учеб. пособие для

вузов. Киев, 2003. 368 с.

52. Лежава И. Г. Проблемы архитектуры и градостроительства.

Известия вузов. Москва: Строительство. 1996. № 9. С. 8−11.

53. Колесников С. А. Архитектурная типология

высокоурбанизированных многофункциональных узлов городской структуры

крупнейшего города: автореф… дис. к. арх. Нижний Новгород, 2006. 28 с.

400

54. Щурова В. А. Архітектурно-планувальна організація міської

забудови у зоні впливу транспортно-пересадочних вузлів: автореф. … дис. к.

арх. Київ, 2005. 21 с.

55. Ежов В. И., Ежов С. В., Ежов Д. В. Архитектура общественных

зданий и комплексов. Киев: Выстка, 2006. 380 с.

56. Ежов В. И. Научные основы формирования и типизации

общественных зданий в условиях комплексной застройки жилых районов (на

примере практики проектирования и строительства в Украинской ССР): автореф.

дис. … д. арх. Москва, 1981. 49 с.

57. Куцевич В. В. Реформування архітектурно-методологічної бази

проектування об'єктів соціокультурного призначення в сучасних умовах

України: дис. ... д. арх. Київ, 2004. 324 с.

58. Соченко В. И. Формирование системы зданий и комплексов

перспективных типов предприятий связи (на примере Украинской ССР):

автореф. дис. … д. арх. Москва, 1991. 310 с.

59. Уренев В. П. Основы архитектурного проектирования предприятий

общественного питания. Киев: Вища школа, 1990. 190 с.

60. Абизов В. А. Методологічні основи розвитку архітектурно-

будівельних систем (в умовах реформування житлової та містобудівної політики

України): автореф. дис. ... д. арх. Київ, 2001. 32 с.

61. Мироненко В. П. Методологические основы оптимизации

архитектурной среды: дис. … д. арх. Харьков, 1999. 371 с.

62. Черкес Б. С. Національна ідентичність в архітектурі громадських

центрів столичних міст в умовах ідеологічної детермінації: автореф. дис. ... д.

арх. Київ, 2006. 36 с.

63. Репин Ю. Г. Интегрированные архитектурные комплексы: автореф.

дис. … д. арх. Москва, 1992. 53 с.

64. Клюшніченко Є. Є. Соціально-економічні основи планування та

забудови міст. Київ: Укрархбудінформ, 1999. 348 с.

401

65. Ксеневич М. Я. Просторова організація і сталий розвиток міст-

центрів (моделювання, нормування та методика на прикладі Донецька-

Макіївки). Вінниця: Тезис, 2001. 160 с.

66. Адамович В. В., Бархин Б. Г., Варежкин В. А. Архитектурное

проектирование общественных зданий и сооружений. Москва: Высшая школа,

1984. 543 с.

67. Нормали планировочных элементов жилых и общественных зданий:

лечебные здания. Больницы. Москва: Стройиздат, 1987. 30 с.


лечебные здания. Больницы: вып. НП 6.1.1.2-82. Отделения анестезиологии и

реанимации, реанимации и интенсивной терапии. Отделения переливания крови.

Москва: Стройиздат, 1987. 32 с.


лечебные здания. Больницы: вып. НП 6.1.1.6-82. Отделения функциональной

диагностики. Москва: Стройиздат, 1987. 22 с.

70. Бархин Б. Г. Методика архитектурного проектирования. Москва:

Стройиздат, 1982. 224 с.

71. Шимко В. Т.Типологические основы художественного

проектирования архитектурной среды. Москва: Архитектура, 2004. 104 с.

72. Пидгирняк К. Ю., Пидгирняк В. П. Архитектура зданий лечебных

учреждений. Киев: Будівельник, 1990. 93 с.

73. Орловский Б. Я. Архитектура гражданских и промышленных зданий.

Общественные здания: учебник для вузов. Москва: Высшая школа, 1978. 271 с.

74. Степанов Н. И. Основы проектирования гражданских и

промышленных зданий: учеб. пособие для вузов. Москва: Стройиздат, 1973.

349 с.

75. Черняк Л. И. Проектирование современных больниц. Москва:


76. Лінда С. М. Архітектурне проектування громадських будівель і

споруд: навч. посіб. Львів: Львівська політехніка, 2010. 608 с.

402

77. Тиц А. А. Основы архитектурной композиции и проектирования.

Киев: Вища школа, 1976. 255 с.

78. Аллен Р. У. Пособие по проектированию больниц. Москва:


79. Уилер Е. Т. Проектирование больниц. Москва: Медицина, 1972.

244 с.

80. Кох В. Энциклопедия архитектурных стилей. Классический труд по

европейской архитектуре от античности до современности. Москва: БММ АО,

2005. 528 с.

81. Christoph Schirmer. Hospital Architecture: Specialist Clinics & Medical

Departments. Germany, 2007. 26 p.

82. Christoph Schirmer, Philipp Meuser. New Hospital Building іn Germany:

General Hospitals And Helth Centres Publisher. Germany, 2007. 34 p.

83. Hans Nickl, Christine Nicki-Weller. Hospital Arhitecture. Verlagshaus

Braun. 2007. 352 p.

84. Мартыненко А. Больницы за рубежом: вопросы планировки и

нормирования больничных зданий. Москва: Гос. изд-во лит. по строит. и архит.

и строит. матер., 1960. 195 с.

85. Самойлович В. П. Дім на вибір. Київ: Будівельник, 1971. 276 с.

86. Самойлович В. П. Народное архитектурное творчество Украины.

Киев: Будівельник,1989. 334 с.

87. Целуйкіна О. В. Особливості формування архітектури медичних

закладів (на прикладі міста Харкова): автореф. дис. ... к. арх. Харків, 2015. 28 с.

88. Целуйкіна О. В. Особливості формування архітектури медичних

закладів (на прикладі міста Харкова): дис. … к. арх. Харків, 2015. 204 с.

89. Русін В. В. Формування мережі і типів лікувально-профілактичних

закладів в сучасних соціальних умовах великого міста (на прикладі м. Полтави):

автореф. дис. …к. арх. Харків, 2001. 18 с.

90. Булычева Т. А. Центральные районные больницы. Москва:


403

91. Пунин А. Л. Архитектура Петербурга середины ХІХ века.

Ленинград: Лениздат, 1990. 347 с.

92. Кириченко Е. И. Русская архитектура 1830-1910-х годов. Москва:

Искусство, 1997. 400 с.

93. Круковская И. М. Принципы объемно-планировочной организации

клинического комплекса медицинского вуза: автореф. дис. … к. арх. Москва,

1983. 21 с.

94. Чучмарева Е. З. Принципы формирования сети, методика расчета и

типология поликлинических учреждений (на примере крупнейших советских

городов): автореф. дис. … к. арх. Москва, 1998. 15 с.

95. Підгірняк К. Ю. Архітектурно-планувальна організація міських

поліклінік (на прикладі м. Києва): автореф. дис. … к. арх. Київ, 1986. 16 с.

96. Архангельская А. А. Принципы формирования типов и объемно-

планировочных структур больниц восстановительного лечения: автореф. дис. …

к. арх. Москва, 1982. 20 с.

97. Генова Б. Т. Принципы системного формирования гибкой

планировочной структуры и ее применения при реконструкции больничных

комплексов на примере окружных больниц в НРБ: дис. ... к. арх. Москва, 1981.

155 с.

98. Бинданда Антонио Афонсо. Архитектурно-планировочная

организация медицинских учреждений в Анголе: автореф. дис. … к. арх. Москва,

2015. 31 с.

99. Трутнев И. А. Типологические основы формирования водных

лечебно-оздоровительных комплексов в приморских рекреационных зонах (на

примере курортов Причерноморья): дис. ... к. арх. Одесса, 1984. 216 с.

100. Шаповалов В. Ф. Принципы упреждающих реконструкций в

архитектуре лечебного комплекса: дис. … к. арх. Ленинград, 1973. 180 с.

101. Шаповалов В. Ф. Принципы упреждающих реконструкций в

архитектуре лечебного комплекса: автореф. дис. ... к. арх. Ленинград, 1973. 36 с.

404

102. Подчаска-Вышинска В. Проектирование детских лечебных

учреждений. Москва: Стройиздат, 1981. 90 с.

103. Сенченко Д. В., Чернявський В. Г. Особливості формування

функціональної структури онкологічних центрів України в сучасних соціально-

економічних умовах. Містобудування та територіальне планування. Київ:

КНУБА, 2011. № 43. С. 358−363.

104. Гайдук А. Р. Архитектурные принципы объемно-планировочной

организации детских клинико-реабилитационных онкологических центров: дис.

… к. арх. Казань, 2015. 216 с.

105. Мосин В. О. Архитектурная модернизация учреждений для детей-

инвалидов (на примере Саратовской области): дис. … к. арх. Нижний Новгород,

2011. 155 с.

106. Бодня С. В. Эрго-дизайнеский поход вопросов формирования

архитектурной среды лечебных учреждений: автореф. дис. … к. арх. Харьков,

2010. 36 с.

107. Мироненко В. П. Архитектура и эргономика, проблемы

междисциплинарной коммуникации. Современные проблемы архитектуры и

градостроительства. Киев, 1997. №1. С. 35−38.

108. Мироненко В. П. Архитектура, эргономика и нормы

проектирования. Строительство и архитектура. Киев, 1985. № 1. С.30.

109. Мироненко В. П. Ергономічні принципи формування житлового

середовища для інвалідів і осіб похилого віку. Традиції та новації у вищій

архітектурно-художній освіті. Харків, 1998. № 1. С. 101−102.

110. Мироненко В. П. Формирование теоретических основ

архитектурной эргономики как научного направления. Традиції та новації у

вищій архітектурно-художній освіті. Харків, 1997. № 6. С. 101.

111. Мироненко В. П. Эргономика в архитектуре. Москва: ВНИИТАГ,

1988. 44 с.

112. Мироненко В. П. Эргономические принципы архитектурного

проектирования: монография. Харьков: Основа, 1997. 112 с.

405

113. Мироненко В. П. Эргономические проблемы гуманизации

архитектурной среды. Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті.

Харків, 1997. № 3. С.11−14.

114. Мироненко В. П. Эргономическое обеспечение архитектурного

проектирования: автореф. дис. … к. арх. Москва, 1986. 183 с.

115. Мироненко О. В. Эрго-дизайнерский подход к формированию

архитектурной среды реабилитационных центров для людей с синдромом

аутизма: дис. … к. арх. Харьков, 1986. 162 с.

116. Ахаимова А. А. Принципы архитектурно-планировочных решений

социально-реабилитационных центров (для беспризорных детей и подростков):

дис. … к. арх. Киев, 2005. 276 с.

117. Родик Я. С. Эргономические принципы формирования

архитектурной среды реабилитационных центров: дис. … к. арх. Харьков, 2006.

175 с.

118. Данчак И. О. Принципы эргономичного формирования

архитектурной среды помещений для инвалидов: дис. … к. арх. Харьков, 2002.

206 с.

119. Шимко В. Т.Типологические основы художественного

проектирования архитектурной среды. Москва: Архитектура, 2004. 104 с.

120. Шимко В. Т. Архитектурное формирование городской среды.

Москва: Высшая школа, 1990. 223 с.

121. Немыкин В. В. Проблемы колористики архитектурной среды.

Вестник алтайского госуд. техн. унив. им. И. И. Ползунова. Барнаул, 2009.

№ 1−2. С. 40−43.

122. Ситникова Н. В. Колористика как основа формообразования в

архитектуре (на примере работ мастеров ХХ века): автореф. дис. … к. иск.

Барнаул, 2010. 22 с.

123. Сєдак О. І , Запорожченко О. Ю. Колористика інтер’єру: навч.

посібник. Київ: НАУ, 2010. 275 с.

124. Пэдхем Ч. Восприятие света и цвета. Москва: Наука, 1978. 256 с.

406

125. Уилен Брайн. Психология цвета. [Електронний ресурс]. Режим

доступу до ресурсу: http://www.elitarium.ru /2006/ 06/07/psikhologija_cveta.html


126. Birren Faber. Color and Human Response. New York: Van Nostrand

Reinhold, 1978. 141 p.

127. Birren Faber. Color Psychology and Color Therapy: A Factual Study of

the Influence of Color on Human Life. New York: McGraw-Hill, 1950. 284 p.

128. Clark Linda. The Ancient Art of Color Therapy: Updated, Including Gem

Therapy, Auras, and Amulets. Old Greenich, CT: Devin-Adair, 1975. 245 p.

129. Переверзева И. А. Исследование некоторых особенностей

восприятия цвета в связи с задачей изучения эмоциональности. Проблемы

дифференциальной психофизиологии. Москва, 1981. № 10. с. 78−83.

130. Базыма Б. А., Кутько И. И. Цветовые предпочтения подростков с

акцентуациями характера. Журнал неврологии и психиатрии

им. С. С. Корсакова. Киев, 1997. № 1 (97). С. 24−28.

131. Бардин К. В. Развитие цветоразличения в онтогенезе человека.

Сенсомоторные процессы. Москва, 1972. № 12. С. 244−264.

132. Беспалько И. Г. О соотношении между цветовыми порогами,

соматотипом и эмоциональным состоянием. Математические методы в

психиатрии и неврологии. Ленинград, 1972. № 2. С. 176−178.

133. Ворсобин В. Н., Жидкин В. Н. Изучение цвета при переживании

положительных и отрицательных эмоций дошкольниками. Вопросы психологии.

Москва, 1980. № 3. С. 121−124.

134. Фрилинг Г., Ауэр К. Человек, цвет, пространство. Москва:


135. Алексеева Т. Психологический подход в цветовом архитектурном

моделировании: колористика города. Москва, 1990. 98 с.

136. Моисеенко А. П. Принципы проектирования зданий родильных

домов в крупнейших городах (на примере г. Москвы): дис. ... к. арх. Москва,

1985. 198 с.

407

137. Федотова А. Е. Чистые помещения. Москва: АСИНКОМ, 2003 г.,

576 с.

138. Чеберева О. Н. Принципы архитектурной модернизации комплексов

медицинских соматических стационаров: на примере городских больниц

Нижнего Новгорода: автореф. дис. ... к. арх. Нижний Новгород, 2009. 19 с.

139. Пашинцева Т. Архитектура медицинских учреждений: от

поликлиник до специализированных центров. Архитектурный Вестник. Киев,

2007. № 5 (98). С. 14−17.

140. Глуховский В. Проблемы прав пациента с точки зрения украинского

общества (результаты социологического исследования). Медицинский вестник

Украины. Киев, 1999. № 14, С. 26−27.

141. Декларация о политике в области обеспечения прав пациента в

Европе. Амстердам, 1994. 154 с.

142. Требования общества к здравоохранению: равноправие и права

пациентов в контексте реформ здравоохранения: материалы V конференции

Европейских министров здравоохранения. Варшава, 1996. 167 с.

143. 45th session of the European Health Committee (CDSP):

Recommendation to Member States to ensure that eltizens take an active part in

decision-making process in health care. Strasbourg, 1999. 23 р.

144. Recommendation on the development of structures for citizen and patient

participation in the decision-making process attesting health care, № R(2000)5.

Committee of Ministers of the Council of Europe, 2000. 68 р.

145. Johane Legemastc. Fifth meeting of the European Partnership on Patient

Rights and Citizens' Empowerment (WHO Regional Office for Europe). Budapest:

University of Amsterdam, 2001. 23 р.

146. Фуко М. Рождение клиники. Москва: Смысл, 1998. 309 с.

147. Ігумнов С. М. Нарис розвитку земської медицини на Україні.

Матеріали до історії розвитку охорони здоров’я на Україні. Київ: Держмедвидав

УРСР, 1957. С. 58−81.

408

148. Большая медицинская энциклопедия. Москва: Сов. энц., 1978. Т. 8.

С. З57–429.

149. Большая медицинская энциклопедия. Москва: Сов. энц., 1985. Т. 26.

С. З0–37.

150. Громбах С. Медицина в трудах М. В. Ломоносова. Москва:

Медицина, 1985. 210 с.

151. Заблудовский П. Е. История отечественной медицины: учебное

пособие. Москва: ЦОЛИУВ, 1960. 399 с.

152. Сорокина Т. С. Атлас истории медицины: Новое время (1640−1917).

Москва: УДН, 1987. 168 с.

153. Шабанова А. Н. Карл Андреевич Раухфус. Харьков: Науч. мысль,

1926. 9 с.

154. Субботін М. С. Медицина в Україні: біобібліографічний словник.

Київ, 2012. С. 297–298.

155. Литвин В. М., Смолій В. А., Шпаковатий М. І. Україна: ХХ століття.

Київ: Альтернативи, 2002. 1880 с.

156. Українська радянська енциклопедія. Київ: УРЕ, 1982. Т. 8. С. 104.

157. Історія української культури: у 5-ти томах. Київ: Наук. думка, 2012.

Т. 5. Кн. 3. 948 с.

158. Сорокина Т. С. История медицины. Москва: Академия, 2004. 560 с.

159. Лисицын Ю. П. История медицины. Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2011.

400 с.

160. Медицина в Україні. Видатні лікарі: Кінець XVII – перша половина

ХІХ століть. Київ: Держ. наук. мед. бібліотека України, 1997. 239 с.

161. Медицина в Україні. Видатні лікарі: XVIII – перша половина ХІХ ст.

Київ: Держ наук. мед. бібліотека України, 2002. 136 с.

162. Медицина в Україні. Видатні лікарі: XVIII − друга пол. XIX ст. Київ:

Нац. наук. мед. бібліотека України, 2007. 99 с.

163. Медицина в Україні. Видатні лікарі: Друга половина ХІХ століття.

Київ: Літери А-К, 2005. 615 с.

409

164. Медицина в Україні. Видатні лікарі: Друга половина ХІХ – початок

ХХ століття. Київ: Літери А-К, 2012. 520 с.

165. СНиП II-69-78. Строительные нормы и правила. Часть II. Глава 69.

Лечебно-профилактические учреждения. Москва, 1978. [Електронний ресурс].

Режим доступу до ресурсу:

http://gostrf.com/normadata/1/4293831/4293831907.htm (дата звернення:

7.08.2019).

166. Лазоришинець В.В., Слабкий Г.О., Ярош Н.П. Державне управління

охороною здоров’я України: монографія. Київ: Український інститут

стратегічних досліджень МОЗ України, 2014. 312 с.

167. Жежера А.І. Адміністративно-територіальний устрій України. Київ:

Державний картографо-геодезичний фонд України, 2005. 800 с.

168. Заклади первинної медичної допомоги України. [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://nszu.gov.ua/ gromadyanam/elektronna-

karta-misc-nadannya-pmd (дата звернення: 7.08.2019).

169. Потехина М.В. Построение сети стационарных медицинских

учреждений, обслуживающих взрослое население в городах. Москва: ВНИИ соц.

гигиены и орг. здравоохранения им. Н.А. Семашко, 1980. С. 71−77.

170. Духовный В.И., Обухов А.Т., Доценко В.И. и др. Схема развития и

размещения лечебно-профилактических учреждений в областях Украинской

ССР на период до 2005 года. Киев: ГипроНИИздрав, 1989. 52 с.

171. Jagadeesh Gokhale. Medicaid’s Soaring Costs: Time to Step on the

Brakes. Cato Institute Policy Analysis. 2007. № 597. Р. 32−40.

172. Салтман Р. Реформы здравоохранения в Европе. Анализ

современных стратегий. Москва: ГЭОТАР-МЕД, 2000. 432 с.

173. Mirror, Mirror on the Wall, 2014 Update: How the U.S. Health Care

System Compares Internationally. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: http://www.commonwealthfund.org /publications/fund-reports/

2014/jun/mirror-mirror (дата звернення: 25.08.2018).

http://gostrf.com/normadata/1/4293831/4293831907.htm

https://nszu.gov.ua/gromadyanam/elektronna-karta-misc-nadannya-pmd


410

174. Eberstadt Nicholas. The Tyranny of Numbers: Measurements and

Misrule. Washington: AEI Press, 1995. 50 р.

175. Organization for Economic Cooperation and Development. OECD Health

Data 2007: Statistics and Indicators for 30 Countries. Paris: OECD, 2007. 64 р.

176. Robert J. Blendon. Physicians Perspectives on Caring for Patients in the

United States, Canada, and West Germany. New England Journal of Medicine, 1993.

№ 14. Р. 1011−1016.

177. The Grass Is Not Always Greener: A Look at National Health Care

Systems Around the World. Policy Analysis, 2008. № 613. Р. 64−71.

178. Рейтинг країн світу за рівнем охорони здоров'я у 2018 р.


https://www.bloomberg.com/news/articles/2018-09-19/u-s-near-bottom-of-health-

index-hong-kong-and-singapore-at-top (дата звернення: 8.07.2019).

179. Проблемы здравоохранения США и предпринимаемая реформа.

[Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: http://web.

archive.org/web/20160506203221/http://www.rosmedportal.com/index.php?option=c

om_content&view=article&id=1410:2011-10-11-21-28-46&catid=25:the-project


180. Лукьянчук Е. Медицинское страхование в ЕС. Еженедельник

АПТЕКА. Москва, 2012. № 18. С. 15−18.

181. Медицинское страхование за рубежом: вопросы экономики и

управления для руководителей здравоохранения. Теорія та практика державного

управління. Київ, 2004. № 5 (41). С. 67–78.

182. Нонко В. Іноземний досвід медичного страхування. Главный врач.

Киев, 2002. № 4. С. 42–44.

183. Johnsen J., Roth J. Health System in Transition: Norway. Copenhagen:

WHO Regional Office for Europe on health of the European Observatory on Health

system and Policies, 2006. № 1. Vol. 8. Р. 187.

184. National Center for Health Statistics USA. [Електронний ресурс].

Режим доступу до ресурсу: https://www.cdc.gov/nchs/ (дата звернення: 8.07.2019).

https://www.bloomberg.com/news/articles/2018-09-19/u-s-near-bottom-of-health-index-hong-kong-and-singapore-at-top


https://www.cdc.gov/nchs/

411

185. Evans D.B., Etienne C. Health systems financing and the path to universal

coverage. Bulletin of the World Health Organization. 2010. T. 88. № 6. C. 402−403.

186. Ostrom E. Background on the institutional analysis and development

framework. Policy Studies Journal. 2011. T. 39. № 1. C. 7−27.

187. Sandier S, Paris V, Polton D. Health care systems in transition: France.

Copenhagen, WHO Regional Office for Europe on behalf of the European Observatory

on Health Systems and Policies, 2004. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0009/80694/E83126.pdf


188. Левкевич М.М. Государственная и муниципальная политика в сфере

здравоохранения: реализация и оценка эффективности: монография. Москва:

ИНФРА-М, 2016. 216 с.

189. Зудин А.Б. Некоторые аспекты развития платной и бесплатной

медицины: зарубежный опыт. Клиническая дерматология и венерология. 2017.

№ 2. С. 4−7.

190. Антропов В. Здравоохранение в Германии: исцеление для всех.

Современная Европа. 2006. С. 2−9.

191. Міністерство Охорони Здоров'я Німеччини. [Електронний ресурс].

Режим доступу до ресурсу: https://www.bundesgesundheitsministerium.de/ (дата


192. Hospitals in Germany. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: https://www.expatica.com/de/healthcare /accidents-emergencies/hospitals-

in-germany-1090587/ (дата звернення: 9.08.2019).

193. Організація дитячих лікарень і дитячих відділень Німеччини.

[Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://www.gkind.de/ (дата


194. Національна служба охорони здоров'я Великобританії. [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://www.england.nhs.uk/ (дата звернення:

9.08.2019).

http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0009/80694/E83126.pdf

https://www.bundesgesundheitsministerium.de/

https://www.expatica.com/de/healthcare/accidents-emergencies/hospitals-in-germany-1090587/

https://www.expatica.com/de/healthcare/accidents-emergencies/hospitals-in-germany-1090587/

https://www.gkind.de/

https://www.england.nhs.uk/

412

195. Number of hospitals in the United Kingdom (UK) from 2012 to 2017.

[Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://www.

statista.com/statistics/949580/hospitals-in-united-kingdom/ (дата звернення:

10.08.2019).

196. The UK hospital system. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: https://www.expatica.com/ uk/healthcare/accidents-emergencies/the-uk-

hospital-system-1095642/ (дата звернення: 11.08.2019).

197. Лікарня Great Ormond Street Hospital, Лондон, Великої Британії.

[Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://www.bam.co.uk/how-

we-do-it/case-study/great-ormond-street-hospital-london (дата звернення:

12.08.2019).

198. Listening to children’s views on health provision: A rapid review of the

evidence. London: NCB, 2012. 75 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу:

https://www.ncb.org.uk/sites/default/files/field/attachment/listening_to_children_s_vi

ews_on_health_-_final_report_july__12.pdf (дата звернення: 12.08.2019).

199. The good, the bad, and the ugly of England's universal health-care system.


https://theweek.com/articles/789287/good-bad-ugly-englands-universal-healthcare-

system (дата звернення: 12.08.2019).

200. 10 charts that show why the NHS is in trouble. [Електронний ресурс].

Режим доступу до ресурсу: https://www.bbc.com/news/health-42572110 (дата

звернення: 12.08.2019).

201. UK government health care reform program: Department of Health and

Social Care. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://www.gov.uk/government/organisations/department-of-health-and-social-care


202. Разумовский А.В. Развитие взаимодействия государственных и

частных организаций в здравоохранении. Н. Новгород: Кварц, 2008. 80 с.

https://www.statista.com/statistics/949580/hospitals-in-united-kingdom/

https://www.statista.com/statistics/949580/hospitals-in-united-kingdom/

https://www.expatica.com/uk/healthcare/accidents-emergencies/the-uk-hospital-system-1095642/

https://www.expatica.com/uk/healthcare/accidents-emergencies/the-uk-hospital-system-1095642/

https://www.bam.co.uk/how-we-do-it/case-study/great-ormond-street-hospital-london


https://www.ncb.org.uk/sites/default/files/field/attachment/listening_to_children_s_views_on_health_-_final_report_july__12.pdf

https://www.ncb.org.uk/sites/default/files/field/attachment/listening_to_children_s_views_on_health_-_final_report_july__12.pdf

https://theweek.com/articles/789287/good-bad-ugly-englands-universal-healthcare-system

https://theweek.com/articles/789287/good-bad-ugly-englands-universal-healthcare-system

https://www.bbc.com/news/health-42572110

https://www.gov.uk/government/organisations/department-of-health-and-social-care

413

203. Бендукідзе К., Редер Ф.С., Танер М., Урушадзе А. Реформи охорони

здоров’я в Республіці Грузія: від радянської руїни до охорони здоров’я на

ринковій основі. Київ: НВП Інтерсервіс, 2014. 52 с.

204. Броновицкая А. Три стратегии медицинской архитектуры. Проект

Россия. Москва, 2006. № 1 (39). С. 113-132.

205. Atun R., Richardson E., Shishkin S. Moldova: Health system review.

Health Systems in Transition. 2008. № 10(5). P. 1–138.

206. Иванов П.М. Гонконг: история и современность. Москва: Наука,

1990. 281 с.

207. Clusters, Hospitals & Institutions: Hong Kong. [Електронний ресурс].


http://www.ha.org.hk/visitor/ha_visitor_index.asp?Content_ID=10036&Lang=ENG

&Dimension=100&Ver=HTML (дата звернення: 12.08.2019).

208. Кластер. Энциклопедический словарь Академик. [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://dic.academic.ru/dic.nsf/es/27493/%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%81%D

1%82%D0%B5%D1%80 (дата звернення: 12.08.2019).

209. Кластер. Энциклопедический словарь Академик. [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://dic.academic.ru/

dic.nsf/business/17598/%D0%9A%D0%9B%D0%90%D0%A1%D0%A2%D0%95%

D0%A0 (дата звернення: 12.08.2019).

210. Hong Kong Children's Hospital. [Електронний ресурс]. Режим доступу

до ресурсу: http://greenbuilding. hkgbc. org.hk/ projects/view/22 (дата звернення:

12.08.2019).

211. Queen Mary Hospital. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: https://www.legco.gov.hk/yr13-14/english/fc/pwsc/papers/p14-08e.pdf


212. Gleneagles Hong Kong Hospital. [Електронний ресурс]. Режим

доступу до ресурсу: https://www.p-t-group.com/en/project-

detail.php?projects_id=41 (дата звернення: 12.08.2019).

http://www.ha.org.hk/visitor/ha_visitor_index.asp?Content_ID=10036&Lang=ENG&Dimension=100&Ver=HTML

http://www.ha.org.hk/visitor/ha_visitor_index.asp?Content_ID=10036&Lang=ENG&Dimension=100&Ver=HTML

https://dic.academic.ru/dic.nsf/es/27493/%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80

https://dic.academic.ru/dic.nsf/es/27493/%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80

https://dic.academic.ru/dic.nsf/business/17598/%D0%9A%D0%9B%D0%90%D0%A1%D0%A2%D0%95%D0%A0



http://greenbuilding.hkgbc.org.hk/projects/view/22

https://www.legco.gov.hk/yr13-14/english/fc/pwsc/papers/p14-08e.pdf

https://www.p-t-group.com/en/project-detail.php?projects_id=41


414

213. Ли Куан Ю. Из третьего мира в первый. История Сингапура 1965-

2000 гг. Москва: Манн, Иванов и Фербер, 2013. 165 c.

214. Малайзия и Сингапур. Путеводитель. Москва: Астрель, 2017. 368 c.

215. World Mortality Report. Department of Economic and Social Affairs.

Population Division. New York, 2013. 106 р.

216. Levels & Trends in Child Mortality. [Електронний ресурс]. Режим

доступу до ресурсу: https://www.un.org/en/development/desa/

population/publications/mortality/child-mortality-report-2018.asp (дата звернення:

13.08.2019).

217. Healthcare and Healthy Lifestyle Services. [Електронний ресурс].

Режим доступу до ресурсу: https://www.healthhub.sg/directory/clinics-and-

polyclinics (дата звернення: 13.08.2019).

218. Listing of Licensed Healthcare Institutions. [Електронний ресурс].

Режим доступу до ресурсу: http://hcidirectory.sg/hcidirectory/hospital.

do?JSESSIONID=SDMmdS3bhkp3jwnT0nnDh2GtYm1F2c5pBDJw1bm4nvGsLqzT

V51G!2085494145!171391194 (дата звернення: 13.08.2019).

219. Biopolis Singapore. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://surbanajurong.com/perspective/surbana-jurongs-journey-one-north/ (дата

звернення: 13.08.2019).

220. Parkway Hospitals Singapore: For uncompromising quality health care.

[Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https:/ /www.bworldonline.com/

parkway-hospitals-singapore-for-uncompromising-quality-health-care/ (дата

звернення: 13.08.2019).

221. Ng Teng Fong General Hospital & Jurong Community Hospital.


https://www.aia.org/showcases/76821-ng-teng-fong-general-hospital--jurong-

commun (дата звернення: 13.08.2019).

222. Густерин В.П. Города Арабского Востока. Москва: Восток-Запад,

2007. 352 с.

https://www.un.org/en/development/desa/population/publications/mortality/child-mortality-report-2018.asp

https://www.un.org/en/development/desa/population/publications/mortality/child-mortality-report-2018.asp

https://www.healthhub.sg/directory/clinics-and-polyclinics

https://www.healthhub.sg/directory/clinics-and-polyclinics

http://hcidirectory.sg/hcidirectory/hospital.do?JSESSIONID=SDMmdS3bhkp3jwnT0nnDh2GtYm1F2c5pBDJw1bm4nvGsLqzTV51G!2085494145!171391194



https://surbanajurong.com/perspective/surbana-jurongs-journey-one-north/

https://www.bworldonline.com/parkway-hospitals-singapore-for-uncompromising-quality-health-care/

https://www.bworldonline.com/parkway-hospitals-singapore-for-uncompromising-quality-health-care/

https://www.aia.org/showcases/76821-ng-teng-fong-general-hospital--jurong-commun


415

223. Modern UAE health care: From a mud hut to skyscraper hospitals.


https://www.thenational.ae/uae/health/modern-uae-health-care-from-a-mud-hut-to-

skyscraper-hospitals-1.300036 (дата звернення: 13.08.2019).

224. UAE. Healthcare providers. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: https://government.ae/en/information-and-services/health-and-

fitness/healthcare-providers (дата звернення: 14.08.2019).

225. Brightpoint Royal Women's Hospital. [Електронний ресурс]. Режим

доступу до ресурсу: https://www.nmcroyalwomenshospital. ae/nmc-royal-womens-

hospital-womens-hospital-abu-dhabi-uae.html (дата звернення: 14.08.2019).

226. Al Jalilah Hospital. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://www.aljalilachildrens.ae/ (дата звернення: 14.08.2019).

227. Paula Vine, Ibrahim Al Abed. United Arab Emirates: A New Perspective.

Publisher: Trident Press, 2001. 320 р.

228. Rashid Medical Complex, м. Дубай. [Електронний ресурс]. Режим

доступу до ресурсу: https://www.greshamsmith.com/ project/rashid-medical-

complex/ (дата звернення: 14.08.2019).

229. Emirates Space Hospital. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: https://www.thenational.ae/uae/health/space-clinic-being-developed-to-

treat-emirati-astronauts-1.700621 (дата звернення: 14.08.2019).

230. Мельников Г. Системологія и мовні аспекти кібернетики. Москва: С.

радіо, 1987. 368 с.

231. Сетров М.И. Общие принципы организации систем и их

методологическое значение. Ленинград: Наука, 1971. 120 с.

232. L. von Bertalanffy, General System Theory. A Critical Review. General

Systems. Vol. 7. 1962. P. 1−20.

233. Берталанфи Л. Фон. Общая теория систем – критический обзор.

Исследования по общей теории систем. Москва: Прогресс, 1969. С. 23–82.


https://www.thenational.ae/uae/health/modern-uae-health-care-from-a-mud-hut-to-skyscraper-hospitals-1.300036

https://www.thenational.ae/uae/health/modern-uae-health-care-from-a-mud-hut-to-skyscraper-hospitals-1.300036

https://government.ae/en/information-and-services/health-and-fitness/healthcare-providers

https://government.ae/en/information-and-services/health-and-fitness/healthcare-providers

https://www.nmcroyalwomenshospital.ae/nmc-royal-womens-hospital-womens-hospital-abu-dhabi-uae.html

https://www.nmcroyalwomenshospital.ae/nmc-royal-womens-hospital-womens-hospital-abu-dhabi-uae.html

https://www.aljalilachildrens.ae/

https://www.greshamsmith.com/project/rashid-medical-complex/


https://www.thenational.ae/uae/health/space-clinic-being-developed-to-treat-emirati-astronauts-1.700621

https://www.thenational.ae/uae/health/space-clinic-being-developed-to-treat-emirati-astronauts-1.700621

416

http://grachev62.narod.ru/bertalanffy/bertalanffy_1.html#g5 (дата звернення:

21.08.2019).

234. Богданов А.А. Тектология: Всеобщая организационная наука.

Москва: Финансы, 2003. 496 с.

235. Виноградов В.А., Гинзбург Е.Л. Система, её актуализация и

описание. Москва: Наука, 1971, 280 с.

236. Перегудов Ф.И., Тарасенко Ф.П. Введение в системный анализ.

Москва: Высшая школа, 1989. 280 с.

237. Большой Российский энциклопедический словарь. Москва: БРЭ,

2003. С. 1437.

238. Волкова В.Н., Денисов А.А. Теория систем и системный анализ:

учебник для академического бакалаврата. Москва: Юрайт, 2014. 616 с.

239. Ракитов А.И. Философские проблемы науки: Системный подход.

Москва: Мысль, 1977. 270 с.

240. Блауберг И.В., Садовским В.Н., Юдин Э.Г. Системный подход в

системной науке, проблемы методологии системного исследования. Москва:

Мысль, 1970. 378 с.

241. Панова Л.П. Теорія систем і архітектура: лекції для студентів.

Харків: ХНАМГ, 2007. 175 с.

242. Мироненко В. П. Архитектура, дизайн, эргономика:

иллюстрированный терминологический словарь-справочник. Белгород: БГТУ,

2009. 403 с.

243. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України

зі змінами та редакцією від 10.06.2018. Відомості Верховної Ради України. 1993.

№ 4. Ст. 19.

244. Семашко Н.А. Очерки по теории организации советского

здравоохранения: принципиальные основы советского здравоохранения.

Москва: АМН РСФСР, 1947. 47 с.

245. Фофанов В.П. Современные проблемы размещения сети лечебно-

профилактических учреждений для оказания медицинской помощи сельскому

417

населению. Москва: ВНИИ соц. гигиены и орг. здравоохранения

им. Н.А. Семашко, 1980. С. 62−70.

246. Миняев В.А. Актуальные вопросы больничного дела в городах:

автореф. дис. док. мед. наук. Ленинград, 1971. 26 с.

247. Миняев В.А., Поляков И.В. Организация работы среднего

медицинского персонала в лечебно-профилактических учреждениях. Ленинград,

1982. 192 с.

248. Ярменчук А.Д. Теоретическое обоснование необходимости и путей

совершенствования функциональных, организационных структур и

оптимизация процесса управления системой здравоохранения в период

осуществления ежегодной диспансеризации населения страны. Киев: Здоровье,

1984. С. 12−20.

249. Покровский В. И. Малая медицинская энциклопедия. Т.6. Москва:

Медицина, 1996. С. 127−128.

250. Miller T. S. The Birth of the Hospital in the Byzantine Empire. Baltimore,

MD: Johns Hopkins University Press, 1997. 145 р.

251. Murphy D. Where the Indus is Young − a Winter in Baltistan. London:

John Murray, 1998. 211 р.

252. Hensher M., Edward N., Stokes R. International trends in the provision

and utilisation of hospital care. British Medical Journal. No 319. 1999. pp. 84−88.

253. Edwards N., Harrison A. The hospital of the future: planning hospitals

with limited evidence. A research and policy problem. British Medical Journal, No

319. 1999. Рр. 13−63.

254. Hillman K. Restructuring hospital services. Medical Journal of Australia.

No 169. 1998. Рр. 239.

255. Hasenfeld Y., English R. Human Service Organizations. Ann Arbor, MI:

University of Michigan Press. 1974. 230 р.

256. Wildavsky A. Speaking Truth to Power: The Art and Craft of Policy

Analysis. Boston, MA: Little, Brown and Company. 1979. 150 р.

418

257. Mossialos E., Le Grand J. Health Care and Cost Containment in the

European Union. Aldershot: Ashgate. 1999. 125 р.

258. Porter R. The Greatest Benefit to Mankind: A Medical History of

Humanity from Antiquity to the Present. London: HarperCollins. 1997. 78 р.

259. Granshaw L. Companion Encyclopaedia of the History of Medicine.

London: Routledge. 1993. 140 р.

260. Checkland P. Systems Thinking, Systems Practice. Chichester: Wiley.

1981. 280 р.

261. Рингач Н.О. Громадське здоров'я як чинник національної безпеки:

монографія. Київ: НАДУ, 2009. 296 с.

262. Лехан В.М. Стратегія розвитку системи охорони здоров’я:

український вимір. Новости медицины и фармации. Київ, 2010. №5(311).

С. 12−22.

263. Здоровье–2020: основы Европейской политики и стратегии для XXI

в. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: http://

online.zakon.kz/Document/?doc_id=31570892&mode=p. (дата звернення:

23.08.2019).

264. Досвід країн Європи у фінансуванні галузі охорони здоров’я: уроки

для України. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

http://eeas.europa.eu/ archives/delegations/ukraine/ documents/

virtual_library/14_reviewbook_uk.pdf (дата звернення: 23.08.2019).

265. Людський розвиток в Україні. Модернізація соціальної політики:

регіональний аспект: колективна монографія. Київ: Інститут демографії та

соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, 2015. 356 с.

266. Шафранський В.В. Щорічна доповідь про стан здоров’я населення,

санітарно-епідемічну ситуацію та результати діяльності системи охорони

здоров’я України (2015 р.). Київ: УІСД МОЗ України, 2016. 452 с.

267. Соціальний захист населення України: статистичний збірник. Київ:

Державна служба статистики України, 2018. 122 с.

http://eeas.europa.eu/archives/delegations/ukraine/documents/virtual_library/14_reviewbook_uk.pdf

http://eeas.europa.eu/archives/delegations/ukraine/documents/virtual_library/14_reviewbook_uk.pdf

419

268. World Population Review: Mortality Rate by Country 2019.

[Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: http://

worldpopulationreview.com/ countries/ death-rate-by-country/ (дата звернення:

23.08.2019).

269. Дудник С.В. Сучасні тенденції малюкової смертності в Україні.

Здоров’я нації. 2016. № 4 (40). С. 32−37.

270. Державна служба статистики. Експрес-випуск від 18.06.2018

№143/0/10.2вн−18. Демографічна ситуація у січні-квітні 2018 р. [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу: www.ukrstat.gov.ua (дата звернення:

23.08.2019).

271. Статистичний збірник Регіони України 2018. Частина І. Київ:

Державна служба статистики України, 2018. 315 с. [Електронний ресурс]. Режим

доступу до ресурсу: http://www.ukrstat.gov.ua/

druk/publicat/kat_u/2018/zb/11/zb_ru1ch2018.pdf (дата звернення: 24.08.2019).

272. Антипкін Ю.Г. Актуальні проблеми педіатрії та шляхи

удосконалення педіатричної служби в Україні. Актуальні проблеми педіатрії.

Київ, 2014. №24, С. 21−27.

273. Eurostat: Чисельність населення на 1 січня 2003–2018 років.


https://web.archive.org/web/20190510214521/https://ec.europa.eu/eurostat/tgm/table.

do?tab=table&language=en&pcode=tps00001&tableSelection=1&footnotes=yes&lab

eling=labels&plugin=1 (дата звернення: 24.08.2019).

274. Consulate General of Ukraine: Basic facts about Ukraine. [Електронний


https://web.archive.org/web/20101130222543/http://ukrconsul.org/BASIC_FACTS.h

tm (дата звернення: 24.08.2019).

275. Демографія. Відтворення населення України. [Електронний ресурс].


http://www.medcollege.te.ua/sayt1/Lecturs/soc_meducuna_ta_)statustuka_lection/Le

ction_3.htm (дата звернення: 24.08.2019).

http://worldpopulationreview.com/countries/death-rate-by-country/

http://worldpopulationreview.com/countries/death-rate-by-country/

http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2018/zb/11/zb_ru1ch2018.pdf

http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2018/zb/11/zb_ru1ch2018.pdf

https://web.archive.org/web/20190510214521/https:/ec.europa.eu/eurostat/tgm/table.do?tab=table&language=en&pcode=tps00001&tableSelection=1&footnotes=yes&labeling=labels&plugin=1



https://web.archive.org/web/20101130222543/http:/ukrconsul.org/BASIC_FACTS.htm

https://web.archive.org/web/20101130222543/http:/ukrconsul.org/BASIC_FACTS.htm

http://www.medcollege.te.ua/sayt1/Lecturs/soc_meducuna_ta_)statustuka_lection/Lection_3.htm

http://www.medcollege.te.ua/sayt1/Lecturs/soc_meducuna_ta_)statustuka_lection/Lection_3.htm

420

276. What is Ukrainian nation and what are its future options? [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://thesaker.is/what-is-ukrainian-nation-

and-what-are-its-future-options/ (дата звернення: 25.08.2019).

277. Міграційний рух населення у січні-червні 2019 року. [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення:

28.08.2019).

278. Міжнародна організація з міграції. Агентство ООН з питань міграції:

Українці закордоном. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

http://iom.org.ua/ua (дата звернення: 25.08.2019).

279. Кукурудза І.І. Україна у світових процесах трудової міграції:

монографія. Черкаси: ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2012. 252 с.

280. Міграція в Україні: факти і цифри-2016. [Електронний ресурс].

Режим доступу до ресурсу: http://www.iom.org.ua (дата звернення: 30.12.2018).

281. Шиманська К.В. Гендерна структура української еміграції: сучасні

тенденції, трансформації та соціально-економічні наслідки. Науковий вісник

Ужгородського національного університету. Серія: Міжнародні економічні

відносини та світове господарство. 2017. №1. С. 184–188.

282. Осітнянко А.П. Планування розвитку міста: монографія. Київ:

КНУБА, 2001. 460 с.

283. Міністерство екології та природних ресурсів України. [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://menr.gov.ua/ (дата звернення:

29.08.2019).

284. Цигичко С. П. Екологія в архітектурі і містобудуванні: навч.

посібник. Харків: ХНАМГ, 2012. 146 с.

285. Шилова Т. А. Методологические основы комплексной

экологической оценки территории города. Містобудування та територіальне

планування. 1998. № 2. С. 116–121.

286. Банников А. Г. Основы экологии и охрана окружающей среды:

учебн. пособие. Москва: Колос, 1999. 304 с.

https://thesaker.is/what-is-ukrainian-nation-and-what-are-its-future-options/

https://thesaker.is/what-is-ukrainian-nation-and-what-are-its-future-options/

http://www.ukrstat.gov.ua/

http://iom.org.ua/ua

https://menr.gov.ua/

421

287. Маслов Н. В. Градостроительная экология: учебн. пособ. Москва:

Высшая школа, 2002. 284 с.

288. Kaliampakos D., Benardos A. Underground Solutions for Urban Waste

management: Status and Perspectives. ISWA. 2013. P. 22–32.

289. Руководство по составлению схем комплексного использования

подземного пространства крупных и крупнейших городов. Москва: Стройиздат,

1978. 75 с.

290. Голубев Г. Е. Подземная урбанистика: градостроительные

особенности развития систем подземных сооружений. Москва: Стройиздат,

1979. 231 с.

291. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року: редакція зі

змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21

грудня 1995 року. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 (дата звернення: 15.09.2019).

292. Європейська Конвенція про громадянство. [Електронний ресурс].

Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_004 (дата

звернення: 15.09.2019).

293. Словник законодавчих термінів. Київ: Основа, 2000. 604 с.

294. Melvin Konner: The Evolution of Childhood: Relationships, Emotion,

Mind. Harvard University Press, 2010.

295. Сімейний кодекс: Закон України від 10.01.2002 р. № 2947-III.

Відомості Верховної Ради України. 2002. № 21–22. Ст. 135. [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14


296. Проект Оттавської декларації прав дитини-пацієнта (WMA

Declaration of Ottawa on Child Health). [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: https://www.wma.net/policies-post/wma-declaration-of-ottawa-on-child-

health/ (дата звернення: 27.09.2019).

297. Сенюта І. Я. Медичне право: право людини на охорону здоров’я:

монографія. Львів: Астролябія, 2007. 224 с.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_004

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14

https://www.wma.net/policies-post/wma-declaration-of-ottawa-on-child-health/

https://www.wma.net/policies-post/wma-declaration-of-ottawa-on-child-health/

422

298. Шульц О. А. Права дитини, як категорія сучасного конституційного

права. Часопис Київського університету права. Київ, 2009. № 3. С. 91−96.

299. Закон України Про охорону дитинства. [Електронний ресурс]. Режим

доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 (дата звернення:

27.09.2019).

300. Козуліна С. Проблемні питання законодавчого регулювання прав

неповнолітніх осіб у сфері охорони здоров'я. Право України. 2007. № 2.

С. 134−136.

301. ДБН Б.2.2-12:2018 Планування і забудова територій. Київ: Мінрегіон

України, 2018. 179 с.

302. ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і

сільських поселень. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://kga.gov.ua/files/doc/normy-derjavy/dbn/Mistobuduvannja-Planuvannja-i-

zabudova-miskyh-i-silskyh-poselen-DBN-360-92.pdf (дата звернення: 3.10.2019).

303. Зосимов Г. И. Пространственная организация города (модуль в

планировочной структуре). Москва: Стройиздат, 1976. 118 с.

304. Микрорайон. Большая Советская Энциклопедия / под гл. ред.

А. М. Прохорова. Москва: Советская Энциклопедия, 1974. Т. 16. С. 234.

305. Демин Н. М. Жилой микрорайон, квартал – сущность и определения.

Досвід та перспективи розвитку міст України. Екологічні аспекти

містобудування. Київ, 2010. С. 191−219.

306. Посацький Б. С. Основи урбаністики: навч. посібник. Львів:

Львівська політехніка, 2001. 244 с.

307. Banker R. D., Conrad R.F., Strauss R.P. (1986) A comparative application

of data envelopment analysis and translog methods: an illustrative study of hospital

production. Management Science, 1986. No 32. pp. 30−44.

308. Aletras V., Jones A., Sheldon T. Economies of scale and scope.

Concentration and Choice in Healthcare. London: Royal Society of Medicine, 1997.

рр. 32−40.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14

https://kga.gov.ua/files/doc/normy-derjavy/dbn/Mistobuduvannja-Planuvannja-i-zabudova-miskyh-i-silskyh-poselen-DBN-360-92.pdf

https://kga.gov.ua/files/doc/normy-derjavy/dbn/Mistobuduvannja-Planuvannja-i-zabudova-miskyh-i-silskyh-poselen-DBN-360-92.pdf

423

309. Banker R. D. Measuring most productive scale size using data

envelopment analysis. European Journal of Operational Research, 1984. No 17. Pp.

35−44.

310. Kemere P. The Structure of Hospital Costs: An Econometric Analysis of

Short Term General Hospitals in Maryland. Washington, DC: Howard University,

1992. 120 р.

311. Mobley L. R., Frech H. E. Firm growth and failure in increasingly

competitive markets: theory and application to hospital markets. Journal of the

Economics of Business, 1994. No 1. Рр. 77−93.

312. Lille-Blanton M., Felt S., Redmon P. et al. Rural and urban hospital

closures: operating and environmental characteristics that affect risk. Inquiry. 1992.

No 29. Рр. 332−334.

313. Frech H. E., Mobley L. R. Resolving the impasse on hospital scale

economies: a new approach. Applied Economics. 1995. No 27. Рр. 286−296.

314. Derveaux B., Leleu H., Lebrun T., Boussemart J. P. Construction d'un

indice de production pour le secteur hospitalier public: Version provisoire. Xvemes

Journees des Economistes de la Sante. 1994. Рр. 20−21.

315. Evans R. G., Walker H. D. (1972) Information theory and the analysis of

hospital cost structure. Canadian Journal of Economics. 1972. No 5. Рр. 398−418.

316. Grumbach K., Anderson G. M., Luft, H. S. et al. Regionalization of

cardiac surgery in the United States and Canada: geographic access, choice and

outcomes. Journal of the American Medical Association. 1995. No 274. Рр.

1282−1291.

317. Veitch P. C. Anticipated response to three common injuries by rural and

remote area residents. Social Science and Medicine. 1995. No 41. Рр.739−784.

318. Scuffham P. A., Devlin N. J., Jaforullah M. The structure of costs and

production in New Zealand public hospitals: an application of the transcendental

logarithmic variable cost function. Applied Economics. 1996. No 28. Рр. 78−85.

319. Anderson G. M., Lomas J. Regionalization of coronary artery bypass

surgery: effects on access. Medical Care. 1989. No 27. Рр. 288−384.

424

320. Banta D., Bos M. The relation between quantity and quality with coronary

artery bypass graft (CABG) surgery. Health Policy. 1991. No 18. Рр. 1−10.

321. Bentham G., Haynes R. Health, personal mobility and the use of health

services in rural Norfolk. Journal of Rural Studies. 1985. No 1. Рр. 231−240.

322. Bentham G., Haynes R. Evaluation of a mobile branch surgery in a rural

area. Social Science and Medicine. 1992. No 34. Рр. 97−102.

323. Parkin D. Distance as an influence on demand in general practice.

Epidemiology and Community Health. 1979. No 33. Рр. 96−105.

324. Whitehouse C. R. Effects of distance from surgery on consultation rates

in an urban practice. British Medical Journal. 1985. No 290. Рр. 359−421.

325. Launoy G., Le Coutour X., Gignoux M., Pottier D., Dugleux G. Influence

of rural environment on diagnosis, treatment and prognosis of colorectal cancer.

Journal of Epidemiology and Community Health. 1992. No 46. Рр. 365−7.

326. Jones A. P. Health Service Accessibility and Health Outcomes. Norwich:

University of East Anglia. 1996. 143 р.

327. Magnusson G. The role of proximity in the use of hospital emergency

departments. Sociology of Health and Illness. 1980. No 2. Рр. 202−216.

328. McKee C.M., Gleadhill D.N., Watson J.D. Accident and emergency

attendance rates: variation among patients from different general practices. British

Journal of General Practice. 1990. No 40. Рр. 150−153.

329. Campbell J.L. General practitioner appointment systems, patient

satisfaction and use of accident and emergency services: a study in one geographical

area. Family Practice. 1994. No 11. Рр. 438−483.

330. Goodman D.C., Fisher E.S., Gittelsohn. A. Why are children hospitalized?

The role of nonclinical factors in pediatric hospitalizations. Pediatrics. 1994. No 93.

Рр. 896−902.

331. Gittelsohn A., Powe N.R. Small area variations in health care delivery in

Maryland. Health Service Research. 1995. No 30. Рр. 295−317.

425

332. Wood P.W. Geographical Equity and Inpatient Hospital Care: An

Empirical Analysis. Aberdeen: Health Economics Research Unit, University of

Aberdeen. 1985. 220 р.

333. Tim Brown. A Companion to Health and Medical Geography. Wiley-

Blackwell, 2010. 640 p.

334. Шевчук Л. Т. Основи медичної географії. Львів: Світ, 1997. 167 с.

335. Гуцуляк В. М., Нечипоренко Г. Л., Шевченко В. О. Загальна медична

географія світу. Київ, 1998.178 с.

336. Гуцуляк В. М. Медична географія: Екологічний аспект: навчальний

посібник. Чернівці: Рута, 2008. 132 с.

337. Словарь новых слов русского языка: середина 50-х- середина 80-х

годов / Е. А. Левашов и др. / ред. Н. З. Котелова. РАН, Институт лингвистических

исследований. Санкт-Петербург: Дмитрий Буланин, 1996. 877 с.

338. Алаев Э. Б. Экономико-географическая терминология. Москва:

Мысль, 1977. 199 с.

339. Дослідження ООН у галузі народонаселення в Україні. [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://ukraine.unfpa.org (дата звернення:

19.01.2019).

340. Бюллетень Всемирной организации здравоохранения. 2010. Выпуск

88(12). С. 877-953. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://www.who.int/bulletin/volumes/88/12/10-011210/ru/ (дата звернення:

14.12.2019).

341. Абрамченко В.В., Шабалов Н.П. Клиническая перинатология.

Петрозаводск, 2004. 424 с.

342. Божогин С.В., Паршин Д.А. Фракталы и мультифракталы. Москва:

РХД, 2001. 128 с.

343. Mandelbrot B. The Fractal Geometry of Nature. San Francisco, 1982.

468 p.

344. Мандельброт Б. Фрактальная геометрия природы. Москва: Инст.

компьют. исслед. 2002, 654 с.

https://www.who.int/bulletin/volumes/88/12/10-011210/ru/

426

345. Dürer Albrecht. Underweysung der Messung, mit dem Zirckel und

Richtscheyt, in Linien, Ebenen unnd gantzen corporen. Nürnberg, 1525.

[Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://digital.slub-

dresden.de/data/kitodo/vndedemem_27778509X /vndedemem_27778509X

_tif/jpegs/vndedemem_27778509X.pdf (дата звернення: 27.12.2019).

346. Абашнік В. О. Ляйбніц Готтфрід Вільгельм // Велика українська

юридична енциклопедія: у 20 томах. Том 2: Філософія права. Харків: Право,

2017. С. 433-437.

347. Гринченко В. Т., Мацыпура В. Т., Снарский А. А. Фракталы: от

удивления к рабочему инструменту. Киев: Наукова думка, 2013. 270 с.

348. Salingaros N. Architectural complexity is better for humanity.


http://planyourcity.net/2013/09/13/architectural-complexity-is-better-for-humanity/


349. Salingaros N. Connecting the Fractal City. [Електронний ресурс].

Режим доступу до ресурсу: http://zeta.math.utsa.edu/~yxk833/connecting.html (дата

звернення: 28.12.2019).

350. Словесные конструкции: 35 великих архитекторов мира. Москва:

КоЛибри, 2012. 240 с.

351. Лобанов Е. Ю. Применение фрактальной геометрии в дизайне среды

и градостроительстве. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://lektsii.org/10-49761.html (дата звернення: 30.12.2019).

352. Про затвердження Порядку створення госпітальних округів:

постанова Каб. Міністрів України від 30.11.2016 р. № 932. Офіційний вісник

України. 2016. № 99. Ст. 3218.

353. Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров'я

України: постанова Каб. Міністрів України від 25.03.2015 р. № 267. Офіційний

вісник України. 2015. № 38. Ст. 1141.

354. Про внесення змін до Примірного положення про госпітальний

округ: наказ МОЗ України від 18.12.2017 р. № 1621. Дата оновлення: 18.12.2018.

https://digital.slub-dresden.de/data/kitodo/vndedemem_27778509X/vndedemem_27778509X_tif/jpegs/vndedemem_27778509X.pdf



https://lektsii.org/10-49761.html

427


http://moz.gov.ua/uploads/0/2663-dn_20171218_1621_dod.pdf (дата звернення:

10.01.2019).

355. Гуцуляк В. М. Медична географія. Екологічний аспект: Навчальний

посібник. Чернівці: Рута, 2008. 132 с.

356. Про затвердження Методики щодо забезпечення стаціонарними

лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення: наказ МОЗ України від

01.02.2016 р. № 51. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/z0269-16 (дата звернення: 21.01.2019).

357. Гоциридзе Г. Г, Сафонов А. Г. Современные больницы за рубежом.

Опыт проектирования и строительства больниц в капиталистических странах.

Москва: Издательство литературы по строительству, 1970. 264 с.

358. The Legatum Institute: рейтинг розвитку медицини в країнах світу в

2017 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://www.li.com/


359. Про затвердження Примірного положення про госпітальний округ:

наказ МОЗ України від 20.02.2017 р. № 165. [Електронний ресурс]. Режим

доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1167-16 (дата звернення:

17.01.2019).

360. Проект створення госпітальних округів у регіонах. [Електронний


https://www.umj.com.ua/article/104464/oprilyudneno-proekti-stvorennya-

gospitalnih-okrugiv-u-regionah (дата звернення: 12.01.2020).

361. Чисельність населення (за оцінкою) на 1 листопада 2019 року.


http://oblstat.kiev.ukrstat.gov.ua/content/p.php3?c=114&lang=1 (дата звернення:

15.01.2020).

362. Київська область. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/info/regions/15-kyiv_region (дата звернення:

15.01.2020).

https://www.umj.com.ua/article/104464/oprilyudneno-proekti-stvorennya-gospitalnih-okrugiv-u-regionah

https://www.umj.com.ua/article/104464/oprilyudneno-proekti-stvorennya-gospitalnih-okrugiv-u-regionah

http://oblstat.kiev.ukrstat.gov.ua/content/p.php3?c=114&lang=1

https://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/info/regions/15-kyiv_region

428

363. Заклади охорони здоров'я Київської області. [Електронний ресурс].


http://oblstat.kiev.ukrstat.gov.ua/content/p.php3?c=538&lang=1 (дата звернення:

15.01.2020).

364. Стратегія розвитку Київської області на період 2021-2027 роки.


https://drive.google.com/drive/folders/1PtB_Y7SgMd4xYzVAN-JtCQPlCZ0rSrqB


365. Про затвердження складу госпітального округу м. Києва:

розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 р. №202-р.


https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/202-2017-%D1%80 (дата звернення:

16.01.2020).

366. Дніпропетровська область. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: https://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/info/regions/23-dnepr (дата звернення:

16.01.2020).

367. Капустіна Н.І., Пільонов О.О. Дніпропетровська область //

Енциклопедія сучасної України: у 30 т. Київ: Координаційне бюро енциклопедії

сучасної України НАН України, 2003. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=22247 (дата звернення:

16.01.2020).

368. Мережа лікувально-профілактичних закладів Дніпропетровської

області станом на 01.01.2019 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: http://dozdniprooda.com.ua/ site/uk/content/ merezha- likuvalno-

profilaktychnyh -zakladiv-dnipropetrovskoyi- oblasti- stanom-na- 01012019-r (дата

звернення: 16.01.2020).

369. Розпорядження Кабінету Міністрів від 22 березня 2017 р. № 203-р

щодо затвердження переліку та складу госпітальних округів Дніпропетровської

області. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

http://oblstat.kiev.ukrstat.gov.ua/content/p.php3?c=538&lang=1

https://drive.google.com/drive/folders/1PtB_Y7SgMd4xYzVAN-JtCQPlCZ0rSrqB

https://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/info/regions/23-dnepr

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=22247

http://dozdniprooda.com.ua/site/uk/content/merezha-likuvalno-profilaktychnyh-zakladiv-dnipropetrovskoyi-oblasti-stanom-na-01012019-r

http://dozdniprooda.com.ua/site/uk/content/merezha-likuvalno-profilaktychnyh-zakladiv-dnipropetrovskoyi-oblasti-stanom-na-01012019-r

429

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/203-2017-%D1%80 (дата звернення:

16.01.2020).

370. Харківська область. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: https://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/info/regions/22-kharkiv (дата

звернення: 16.01.2020).

371. Верменич Я. Харківська область // Енциклопедія історії України: у

10 т. Київ: Наук. думка, 2013. Т.10. С. 353.

372. Заклади охорони здоров'я Харківської області. [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу: http://kh.ukrstat.gov.ua/index.php/zaklady-

okhorony-zdorov-ia (дата звернення: 16.01.2020).

373. Розпорядження КМУ від 27 грудня 2018 р. № 1059-р Про

затвердження складу госпітального округу Харківської області. [Електронний

ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-

zatverdzhennya-skladu-gospitalnogo-okrugu-harkivskoyi-oblastia (дата звернення:

16.01.2020).

374. Одеська область. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/info/regions/18-odesa (дата звернення:

16.01.2020).

375. Верменич Я.В. Одеська область. Енциклопедія історії України. Київ:

Наукова думка, 2010. Т. 7. С. 728.

376. Медичні кадри та мережа закладів охорони здоров’я системи МОЗ

України за 2017-2018 роки. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

http://medstat.gov.ua/ukr/MMXVIII.html (дата звернення: 16.01.2020).

377. Розпорядження КМУ від 27 грудня 2017 р. № 1010-р Про

затвердження переліку та складу госпітальних округів Одеської області.


https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-pereliku-ta-skladu-gospitalnih-

okrugiv-odeskoyi-oblasti (дата звернення: 16.01.2020).

378. Житловий комплекс с прибудованим медичним центром ПМД у

районі Східний Гастінгс, Ванкувер. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/203-2017-%D1%80

https://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/info/regions/22-kharkiv

http://kh.ukrstat.gov.ua/index.php/zaklady-okhorony-zdorov-ia

http://kh.ukrstat.gov.ua/index.php/zaklady-okhorony-zdorov-ia

https://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/info/regions/18-odesa



http://medstat.gov.ua/ukr/MMXVIII.html

https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-pereliku-ta-skladu-gospitalnih-okrugiv-odeskoyi-oblasti

https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-pereliku-ta-skladu-gospitalnih-okrugiv-odeskoyi-oblasti

430

ресурсу: https://www.vancourier.com/real-estate/two-14-storey-rental-buildings-

proposed-for-last-block-of-east-hastings-in-vancouver-1.23793195 (дата звернення:

17.01.2020).

379. Asahicho Clinic. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://www.archdaily.com/769464/asahicho-clinic-hkl-studio (дата звернення:

17.01.2020).

380. Puncture Medical Centre. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: https://www.archdaily.com/885886/maggies-centre-barts-steven-holl-

architects?ad_source=search&ad_medium=search_ result_projects (дата звернення:

17.01.2020).

381. Дэй К. Места, где обитает душа: Архитектура и среда как лечебное

средство / пер. с англ. В.Л. Глазычева. Москва: Ладья, 2000. 280 с.

382. Kang S., Bruyns-Haylett M., Hayashi Y., Zheng Y. Concurrent Recording

of Co-localized Electroencephalography and Local FieldPotential in Rodent. J. Vis.

Exp. 2017. Р. 129. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://www.researchgate.net/publication/ 321424338_Concurrent_Recording_of_Co-

localized_Electroencephalography_and_Local_ Field_Potential_in_Rodent (дата

звернення: 20.01.2020).

383. Сколько чувств у человека? [Електронний ресурс]. Режим доступу до

ресурсу: https://www.nkj.ru/archive/articles/3953/ (дата звернення: 20.01.2020).

384. Мардер А. П. Понятійно-теоретичні основи естетики архітектури:

автореф. дис. ... д. арх. Київ, 1996. 31 с.

385. Иванов В. Л. Метафизика Баумгартена в традиции немецкой

школьной философии XVIII в. ΕΙΝΑΙ: Проблемы философии и теологии. 2012.

№1/2. 2012. С. 108−140.

386. Кант І. Спостереження над почуттям прекрасного і піднесеного: в 6

т. Москва: Политиздат, 1964. Т. 2. С. 125−183.

387. Кант И. Критика чистого разума. Москва: Наука, 1998. 655 с.

388. Гегель Г. В. Ф. Эстетика: в 4 т. Москва: Искусство, 1969. Т. 1. 668 с.

389. Борев Ю. Б. Эстетика. Москва: Политиздат, 1988. 496 с.

https://www.vancourier.com/real-estate/two-14-storey-rental-buildings-proposed-for-last-block-of-east-hastings-in-vancouver-1.23793195


https://www.archdaily.com/769464/asahicho-clinic-hkl-studio

https://www.archdaily.com/885886/maggies-centre-barts-steven-holl-architects?ad_source=search&ad_medium=search_result_projects


https://www.researchgate.net/publication/321424338_Concurrent_Recording_of_Co-localized_Electroencephalography_and_Local_Field_Potential_in_Rodent

https://www.researchgate.net/publication/321424338_Concurrent_Recording_of_Co-localized_Electroencephalography_and_Local_Field_Potential_in_Rodent

https://www.nkj.ru/archive/articles/3953/

431

390. Каган М. Морфология искусства. Ленинград: Искусство, 1972. 440 с.

391. Рябушин А. В., Шукурова А. Н. Творческие противоречия в

новейшей архитектуре Запада. Москва: Стройиздат, 1986. 272 с.

392. Иконников А. В., Каган М. С., Пилипенко В. Р. Эстетические

ценности предметно-пространственной среды. Москва: Стройиздат, 1990. 335 с.

393. Земпер Г. Практическая эстетика. Москва: Искусство, 1970. 320 с.

394. Фремптон К. Современная архитектура: критический взгляд на

историю развития. Москва: Стройиздат, 1990. 535 с.

395. ВОЗ подсчитала количество слепых и людей с нарушениями зрения

в мире. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу: https://life.ru/p/1247096


396. Global blindness set to 'triple by 2050'. [Електронний ресурс]. Режим

доступу до ресурсу: https://www.bbc.com/news/health-40806253 (дата звернення:

27.01.2020).

397. Magnitude, temporal trends, and projections of the global prevalence of

blindness and distance and near vision impairment: a systematic review and meta-

analysis. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://www.thelancet.com/journals/langlo/article/PIIS2214-109X(17)30293-

0/fulltext?elsca1=tlpr (дата звернення: 27.01.2020).

398. Князева Е. Н. Основания синергетики. Синергетическое

мировидение. Москва: ЛИБРОКОМ, 2010. 256 с.

399. Синергетическая парадигма. Москва: Прогресс-Традиция, 2007.

564 с.

400. Число лікарів загальної практики на 100000 населення. [Електронний


https://gateway.euro.who.int/ru/indicators/hfa_507-5290-general-practitioners-pp-

per-100-000/visualizations/#id=20086 (дата звернення: 28.01.2020).

401. Ukraine. Demographic Profiles. [Електронний ресурс]. Режим доступу

до ресурсу: https://population.un.org/wpp/ Graphs/DemographicProfiles/Line/804


https://life.ru/p/1247096

https://gateway.euro.who.int/ru/indicators/hfa_507-5290-general-practitioners-pp-per-100-000/visualizations/#id=20086


https://population.un.org/wpp/Graphs/DemographicProfiles/Line/804

432

402. Загальна кількість лікарняних ліжок на 100 000 населення.


https://gateway.euro.who.int/ru/indicators/hlthres_245-total-hospital-beds-per-100-

000/ (дата звернення: 28.01.2020).

403. Плешкановська А.М., Савченко О.Д. Епохи та міста. Київ: Інститут

Урбаністики, 2019. 265 с.

404. Плешкановська А.М., Петраковська О.С., Берова П.І. Планування та

розвиток територій. Київ: КНУБА, 2019. 80 с.

405. Швидкість руху пішоходів, км/год. Дані Ленінградського НІЛСЕ,

1966. [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу:

https://rationalnumbers.ru/all/skorost-dvizheniya-peshehodov-km-chas/ (дата

звернення: 26.03.2020).

https://gateway.euro.who.int/ru/indicators/hlthres_245-total-hospital-beds-per-100-000/


https://rationalnumbers.ru/all/skorost-dvizheniya-peshehodov-km-chas/

433

ДОДАТОК А

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації:

1. Bulakh I. V. Energy efficiency use of bioclimatic facades in medical

buildings. Development of modern science: the experience of European countries and

prospects for Ukraine: collective monograph. 3rd ed. Riga, Latvia: Baltija Publishing,

2019. Рp. 597−616. DOI: 10.30525/978-9934-571-78-7_62. ISBN: 978-9934-571-78-7.

2. Булах І. В. Ландшафт і вода, як основа сучасних світових тенденцій

в проектуванні медичних закладів. Сучасні проблеми архітектури та


3. Булах І. В. Передумови реорганізації мережі дитячих лікувальних

закладів України. Сучасні проблеми архітектури та містобудування. Київ, 2017.

Вип. 47. С. 444−450. ISSN 2077−3455.

4. Булах І. В. Сучасний закордонний досвід проектування

енергоефективних лікарень (досвід Сінгапура). Сучасні проблеми архітектури та


5. Булах І. В. Досвід організації системи охорони здоров'я у

Сполучених Штатах Америки та Франції із визначенням в них місця мережі

дитячих лікувальних закладів. Сучасні проблеми архітектури та містобудування.

Київ, 2018. Вип. 52. С. 165−173. ISSN 2077−3455.

6. Булах І. В. Архітектурно-містобудівна організація закладів охорони

здоров'я Німеччини та Великобританії. Сучасні проблеми архітектури та


7. Булах І. В. Пропозиції щодо реформування організаційної

діяльності містобудівної мережі закладів первинної медичної допомоги. Сучасні

проблеми архітектури та містобудування. Київ, 2019. Вип. 54. С. 160−169. ISSN

2077−3455.

434

8. Булах І. В. Розпис як шлях індивідуалізації інтер'єру лікарні.

Сучасні проблеми архітектури та містобудування. Київ, 2019. Вип. 55.

С. 305−313. DOI: 10.32347/2077-3455.2019.55.305-313. ISSN 2077−3455.

9. Булах І. В. Містобудівна мережа закладів первинного рівня

медичного обслуговування. Сучасні проблеми архітектури та містобудування.

Київ, 2020. Вип. 56. С. 165−173. ISSN 2077−3455.

10. Булах І. В. Проблемне поле завдань реорганізації мережі дитячих

лікувальних закладів України. Містобудування та територіальне планування.


11. Булах І. В. Аналіз існуючої архітектурно-містобудівної мережі

лікувально-профілактичних закладів України. Містобудування та територіальне

планування. Київ, 2018. Вип. 68. С. 46−53. ISSN 2076-815X (print), ISSN 2522-

9206 (online).

12. Булах І. В. Соціально-економічні та демографічні чинники

реформування містобудівної мережі дитячих закладів охорони здоров'я України.


ISSN 2076-815X (print), ISSN 2522-9206 (online).

13. Булах І. В. Містобудівна організація первинного рівня медичної

допомоги в сільській місцевості. Містобудування та територіальне планування.


14. Булах І. В. Розміщення лікарень в історичному міському середовищі

найкрупніших та крупних міст. Містобудування та територіальне планування.


15. Булах І. В. Вітчизняний досвід контекстуального містобудівного

розміщення лікарень. Містобудування та територіальне планування. Київ, 2020.

Вип. 72. С. 13−20. ISSN 2076-815X (print), ISSN 2522-9206 (online).

16. Булах І. В. Особливості проектування університетської лікарні.


DOI: 10.32347/2076-815x.2020.73.21-28. ISSN 2076-815X (print), ISSN 2522-9206

https://doi.org/10.32347/2076-815x.2020.73.21-28

435

(online).

17. Булах І. В. Становлення мережі дитячих лікувальних закладів

України, як об'єкта містобудівного проектування у період з 1980-90 рр. ХХ ст. по

початок ХІ ст. Архітектурний вісник КНУБА. Київ, 2018. Вип. 16. С. 319−326.

ISSN 2519-8661.

18. Булах І. В. Вплив демографічних та міграційних факторів на

містобудівну мережу дитячих закладів охорони здоров'я. Архітектурний вісник

КНУБА. Київ, 2019. Вип. 17−18. С. 320−325. ISSN 2519-8661.

19. Булах І. В. Містобудівна мережа закладів третинної медичної

допомоги. Архітектурний вісник КНУБА. Київ, 2019. Вип. 20. С. 268−275. DOI:

10.32347/2519-8661.2019-20.193589. ISSN 2519-8661.

20. Булах І. В. Аналіз наукових досліджень в аспекті архітектурно-

містобудівного проектування закладів охорони здоров'я. Науковий вісник


93-3-29-36. ISSN 2311-7257.

21. Булах І. В. Передумови художньо-естетичного формування

архітектурного середовища лікувальних закладів. Науковий вісник будівництва.

Харків, 2018. Вип. 94(4). С. 9−14. DOI: 10.29295/2311-7257-2018-94-4-9-14. ISSN

2311-7257.

22. Булах І. В. Містобудівна система дитячих лікувальних комплексів.

Науковий вісник будівництва. Харків, 2019. Вип. 95(1). С. 12−18. DOI:

10.29295/2311-7257-2019-95-1-12-18. ISSN 2311-7257.

23. Булах І. В. Методологічні аспекти нормативно-містобудівного

розміщення системи лікувальних закладів. Науковий вісник будівництва. Харків,

2019. Вип. 96(2). С. 21−27. DOI: 10.29295/2311-7257-2019-96-2-21-27. ISSN 2311-

7257.

24. Булах І. В. Формування первинного медичного рівня дитячих

лікувальних комплексів в містобудівній системі охорони здоров'я. Науковий

вісник будівництва. Харків, 2019. Вип. 97(3). С. 10−15. DOI: 10.29295/2311-7257-

436

2019-97-3-10-15. ISSN 2311-7257.

25. Булах І. В. Структурні особливості мережі третинного медичного

рівня у містобудівній системі охорони здоров'я України. Науковий вісник


98-4-9-14. ISSN 2311-7257.

26. Булах І. В. Сучасні світові тенденції архітектурно-містобудівної

організації мережі лікувально-профілактичних закладів. Вісник Національного

університету "Львівська політехніка" (серія "Архітектура"). Львів, 2019. Т.1.

Вип. 1. С. 68−75. DOI: 10.23939/sa2019.01.068. ISSN: 2523-4757. (Index

Copernicus).

27. Булах І. В. Центр реабілітації і релаксації для учасників бойових дій.

Проблеми теорії та історії архітектури України. Одеса, 2018. Вип. 18. С. 207−213.


28. Булах І. В. Зародження медицини і динаміка розвитку архітектури

медичних закладів на теренах України. Проблеми теорії та історії архітектури

України. Одеса, 2019. Вип. 19. С. 37−44. DOI: 10.31650/2519-4208-2019-19-37-44.


29. Bulakh I. V. Urban Planning Organization and Development of

Children’s Medical Institutions in Ukraine. Journal of Regional and City Planning.

Bandung, 2020. Vol. 31. No. 1. Pp. 82−96. DOI: 10.5614/jpwk.2020.31.1.6. е-ISSN

2502-6429. (Scopus, Web of Science).

30. Bulakh I., Chala О., Divak V. Dynamics of Architectural and Urban

Planning Hospital Systems Evolution. Civil Engineering and Architecture. San Jose,

2020. Vol. 8(4). Pp. 586−598. DOI: 10.13189/cea.2020.080423. ISSN 2332-1091, е-

ISSN 2332-1121. (Scopus). Особистий внесок здобувача: зміст параграфів

"Optimization of hospital capacity", "Hospital study", "Hospital Reforming", "Reasons

for hospital reform", "A systematic approach to hospitals", "The history of the

formation of hospitals", "Trends characterizing the design of modern hospitals".

31. Bulakh I., Merylova I. Sustainable Hospital Architecture − Potential of

Underground Spaces. Civil Engineering and Architecture. San Jose, 2020. Vol. 8(5).

https://doi.org/10.23939/sa2019.01.068

437

Pp. 1127−1135. DOI: 10.13189/cea.2020.080539. ISSN 2332-1091, е-ISSN 2332-

1121. (Scopus). Особистий внесок здобувача: зміст параграфів "Global


"Conclusions".

32. Bulakh I., Kozakova О., Didichenko М. The Landscape Creation and

Integration in Design and Urban Planning of Medical Institutions. Landscape

Architecture and Regional Planning. New York, 2019. No. 4. Vol. 4. Рp. 61−71. DOI:

10.11648/j.larp.20190404.11. ISSN 2637-4358, е-ISSN 2637-4374. Особистий

внесок здобувача: параграфи "Проблеми естетики лікувальних закладів",

"Інтеграція ландшафту в архітектурний дизайн та містобудівне проектування

лікарень", висновки статті.

33. Didichenko М., Bulakh І., Kozakova О. Spatial and Temporal Principles

and Methods of the Historical Urban Environment Composition Transformations.

Urban and Regional Planning. New York, 2019. No. 4. Vol. 4. Рp. 144−151. DOI:

10.11648/j.urp.20190404.13. ISSN 2575-1689, е-ISSN 2575-1697. Особистий внесок

здобувача: анотація, вступ та висновки статті.

34. Bulakh I., Kozakova L., Didichenko M., Chala О. Architectural and

urban planning system of health care in Germany and the United Kingdom. Space &

Form. Szczecin, 2020. Vol. 41. Рp. 141−148. DOI: 10.21005/pif.2020.41.C-02. е-ISSN

2391-7725, ISSN 1895-3247. Особистий внесок здобувача: зміст параграфів

"Основний матеріал", "Результати".

Наукові праці, які засвідчують апробацію матеріалів дисертації:

35. Bulakh I., Kozakova L., Didichenko M., Chala О. Sustainable futures in

the context of architectural design of hospitals. The International Conference on

Sustainable Futures: Environmental, Technological, Social and Economic Matters

(ICSF 2020). E3S Web of Conferences. Kryvyi Rih, 2020. Vol. 166. DOI:

10.1051/e3sconf/202016608001. Особистий внесок здобувача: зміст параграфу

"Виклад основного матеріалу". (Scopus).

438

36. Булах І. В. Світовий досвід проектування лікарень невідкладної

медичної допомоги. Збірник наукових праць ІІ міжнародної науково-практичної

конференції Регіональна політика: історичні витоки, законодавче регулювання,

практична реалізація. Київ: Економічна думка, 2016. Ч. 2. С. 48−52. ISBN 978-

996-654-441-7.

37. Булах І. В. Провідні тенденції та символізація архітектурно-

художнього образу лікарняних будівель. Збірник наукових праць ІІ міжнародної

науково-практичної конференції Genc alimlerin II beynelxalq elmi konfransi.

Azərbaycan: Gəncə Dövlət Universitetində, 2017. Рр. 159−161.

38. Булах І. В. Основні положення щодо проектування дитячих

медичних закладів. Збірник наукових праць ІІІ міжнародної науково-практичної

конференції Регіональна політика: історія, політико-правові засади, архітектура,

урбаністика. Київ: Бескиди, 2017. Ч.2. С. 102−105. ISBN 978-996-457-286-3.

39. Булах И. В. Сохранившиеся лечебные заведения Киева, периода

постройки 1870−1930 гг. Збірник тез міжнародної науково-практичної

конференції Новий урбанізм у східній Європі. 1920−1930-ті рр. Харків: Раритети

України, 2017. С. 65. ISBN 978-996-2408-84-3.

40. Булах І. В. Центр реабілітації і релаксації для учасників АТО.

Збірник тез міжнародної науково-практичної конференції Сучасне місто –

проблеми та їх вирішення. Одеса: ОДАБА, 2017. С. 78−79.

41. Булах І. В. Проектування сучасних дитячих лікувальних закладів з

урахуванням історичного контексту оточуючого архітектурного середовища

міст (досвід Великобританії). Збірник тез міжнародної науково-практичної

конференції European network for academic integrity. The development of technical

sciences: problems and solutions. Brno: Baltija Publishing, 2018. Рр. 187−190.

42. Булах І. В. Реформа архітектури лікарень. Збірник наукових праць

ІV міжнародної науково-практичної конференції Регіональна політика: історія,

політико-правові засади, архітектура, урбаністика. Київ−Тернопіль: Бескиди,

2018. Ч.1 (додаток). С. 32−37. ISBN 978-966-206-124-6.

439

43. Булах І. В. Socio-cultural aspects of the formation of the architectural

and urban planning network of the United Arab Emirates health care institutions.

Архітектура історичного Києва. Збірник тез ІV міжнародної науково-практичної

конференції Феномен урбанізованих ландшафтів. Київ: КНУБА, 2018. С. 16−17.

44. Булах І. В. Distinctions of the organization of the health system of

Ukraine and the leading countries of the world. Робоча програма та тези доповідей

міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених, аспірантів і

студентів Build Master Class 2018. Київ: Ліра-К, 2018. С. 30−31.

45. Булах І. В. Методологічні засади динамічної організації системи

дитячих лікувальних комплексів. Збірник тез міжнародної науково-практичної


2019. Рр. 11−14. ISBN 978-83-66030-01-5.


містобудівної системи охорони здоров'я. Збірник тез ІІІ міжнародної науково-

практичної конференції Інноваційні технології в архітектурі і дизайні. Харків:

ХНУБА, 2019. С. 15.

47. Булах І. В. Історія зародження київської дитячої лікарні Охматдит.

Збірник тез міжнародної науково-практичної конференції Організаційна будова

та система завдань національних осередків DOCOMOMO. Харків: Раритети

України, 2019. С. 33.

48. Булах І. В. Напрями територіально-просторової організації мереж

дитячих лікувальних комплексів у містобудівному середовищі. Збірник тез

науково-практичної конференції Містобудування: проблеми і перспективи

розвитку. Київ: КНУБА, 2019. С. 11−12.

49. Булах І. В. Особливості формування архітектурно-містобудівної

мережі закладів вторинної медичної допомоги. Збірник тез міжнародної науково-

практичної конференції Science, Research, Development. Warszawa: Diamond

trading tour, 2019. Рр. 7−9. ISBN 978-83-66030-85-5.

50. Булах І. В. Проблеми розвитку мережі лікувальних дитячих

комплексів в Україні. Збірник тез V міжнародної науково-практичної

440

конференції Transfer of innovative technology 2019. Underwater Technology. Київ:

КНУБА, 2019. С. 9−11.

51. Булах І. В. Сучасний підхід до дизайну педіатричного центру.

Збірник тез міжнародної науково-практичної конференції Science, Research,

Development. Warszawa: Diamond trading tour, 2019. Рр. 40−42. ISBN: 978-83-

66030-85-5.

52. Булах І. В. Нові тенденції розвитку інформаційних технологій у

проектуванні закладів охорони здоров'я. Збірник тез V міжнародної науково-

практичної конференції Архітектура історичного Києва. ВІМ та інформаційні

технології в архітектурі. Київ: КНУБА, 2019. С. 11−12.

53. Булах І. В. Регіональні проблеми розвитку містобудівної мережі

лікувальних дитячих комплексів України. Збірник наукових праць V

міжнародної науково-практичної конференції Регіональна політика: політико-

правові засади, урбаністика, просторове планування, архітектура.

Київ−Тернопіль: Бескиди, 2019. Ч.1. С. 294−298. ISBN 978-966-457-245-1.

54. Булах І. В. Морська тематика у розписі інтер'єру дитячих

лікувальних закладів. Збірник тез міжнародної науково-практичної

конференціїScience, Research, Development. Warszawa: Diamond trading tour,

2019. Рр. 48−51. ISBN: 978-83-66401-22-8.

55. Булах І. В. Пропозиції щодо реорганізації містобудівної системи

закладів охорони здоров'я України. Збірник тез міжнародної науково-практичної


2020. С. 20−22. ISBN: 978-83-66401-35-8.

56. Булах І. В. Архітектурне середовище університетської лікарні.

Збірник тез ІІ науково-практичної конференції Історія, теорія та практика

розвитку архітектурно-містобудівного середовища. Київ: КНУБА, 2020. С. 36.

57. Булах І. В. Ландшафтно-рекреаційна організація територій та

благоустрій лікарень. Збірник тез ІІ науково-практичної конференції

Містобудування: проблеми і перспективи розвитку. Київ: КНУБА, 2020.

С. 19−20.

441

58. Булах І. В. Модерністська будівля Лікарні вчених НАН України.

Збірник тез міжнародної конференції Повертаючи втрачене: дослідження,

документування та відновлення пошкоджених і перебудованих пам'яток

сучасної архітектури. Харків: Раритети України, 2020. С. 12−13.

59. Булах І. В. Житло для людей, які потребують постійний медичний

догляд. Робоча програма та тези доповідей міжнародної науково-практичної

конференції молодих вчених, аспірантів і студентів Build Master Class 2020. Київ:

Ліра-К, 2020. С. 28−29.

60. Булах І. В. Олександрівська клінічна лікарня – історична

архітектурна пам’ятка Києва. Збірник тез VІ міжнародної науково-практичної

конференції Архітектура історичного Києва: історія, теорія, практика. Київ:

КНУБА, 2020. С. 36−37.

61. Булах І. В. Перспективи територіально-просторового розвитку

містобудівної системи закладів охорони здоров’я України. Урбаністичний

форум – 2020. Збірник тез І міжнародної науково-практичної конференції

Просторове планування, містопланування, архітектура, політичні та

соціокультурні засади. Київ−Тернопіль: Бескиди, 2020. Вип.1. С. 109−113.

Наукові праці, які додатково відображають наукові результати дисертації:

62. Bulakh I. V. Common Features of Architectural Design of the Medical

Purpose Building. Science & Technique. Minsk, 2019. No. 18(4). Pp. 311−318.

DOI:10.21122/2227-1031-2019-18-4-311-318. ISSN 2227-1031, е-ISSN 2414-0392.

(Web of Science).

63. Bulakh I., Kozakova O., Didichenko M. The innovative trends in

architecture and urban planning of health care institutions. International Journal of

Innovative Technology and Exploring Engineering. Bhopal, 2019. Vol. 9. Issue 1.

Рp. 317−323. DOI: 10.35940/ijitee.A4111.119119. е-ISSN 2278–3075. (Scopus).

Особистий внесок здобувача: зміст параграфів "Основний матеріал",

"Результати".

442

64. Bulakh I. V. Artistic and Aesthetic Formation and Evolution of

Architectural and Urban Planning Space. Science and Innovation. Kyiv, 2019. Vol. 15.

No. 5(5). Pp. 47−56. DOI: 10.15407/scine15.05.057. е-ISSN 2413-4996, ISSN 2409-

9066. (Web of Science, Scopus).

65. Kovalska G., Merylova I., Bulakh I. Urban improvement of

comprehensive schools and out of school educational establishments in Ukraine.

International Journal of Innovative Technology and Exploring Engineering. Bhopal,

2019. Vol. 8. Issue 12. Pp. 1765−1770. DOI: 10.35940/ijitee.L3229.1081219. е-ISSN

2278–3075. (Scopus). Особистий внесок здобувача: анотація, вступ та висновки

статті.


містобудівної системи охорони здоров'я. Інноваційні технології в архітектурі і

дизайні: колективна монографія / під загальною редакцією В.П. Сопова, В.П.

Мироненка. Харків: ХНУБА, 2019. С. 24−29. ISBN: 978-617-7204-91-5.

67. Булах І. В. Принципи, методи та прийоми просторової організації

містобудівної системи закладів охорони здоров’я. Modern engineering research:

topical problems, challenges and modernity: collective monograph. Riga, Latvia:

Baltija Publishing, 2020. Рp. 45−62. DOI: 10.30525/978-9934-588-47-1.3. ISBN 978-

9934-588-47-1.

68. Bulakh I. The main trends in organization of architectural environment of

medical institutions. Web of Scholar. Warszawa, 2018. No. 5(23). Vol. 1. Рр. 59−62.

p-ISSN 2518-167X, e-ISSN 2518-1688. (Index Copernicus).

69. Bulakh I., Kozakova L., Didichenko M., Chala О. Health Care

Architectural and Urban Planning Systems in The United States of America and

France. International Journal of Innovative Technology and Exploring Engineering.

Bhopal, 2019. Vol. 9. Issue 2. Рp. 1622−1627. DOI: 10.35940/ijitee.B7377.129219. е-

ISSN 2278–3075. Особистий внесок здобувача: зміст параграфів "Основний

матеріал", "Результати".

70. Булах І. В. Архітектурно-містобудівна мережа закладів охорони

здоров'я Києва. International scientific journal Internauka. Київ, 2018. Вип. 14(54).

https://doi.org/10.15407/scine15.05.057

443

С. 11−13. DOI: 10.25313/2520-2057-2018-14. ISSN 2520-2057, е-ISSN 2520-2065.

(Index Copernicus).

71. Bulakh I. Architectural and urban planning network of children's health

institutions. International scientific journal Internauka. Київ, 2018. Вип. 22(62). V. 1.

С. 7−9. ISSN 2520-2057, е-ISSN 2520-2065. (Index Copernicus).

72. Булах І. В. Інтеграція медичних вимог в організацію містобудівної

мережі закладів первинної медичної допомоги. International scientific journal

Internauka. Київ, 2019. Вип.4(66). С. 7−9. ISSN 2520-2057, е-ISSN 2520-2065.

(Index Copernicus).

73. Bulakh I. The medicine and architecture of healthcare institutions at

contemporary times in Ukraine. Вісник Одеської державної академії будівництва

та архітектури. Одеса, 2018. Вип.73. С. 9−16. ISSN 2415−377Х. (Index Copernicus).

74. Bulakh I. V. Principles of organization of the urban planning system of

healthcare institutions. The Parisian Academic Journal − Applied and Natural Sciences.

Paris, 2020. No. 3. Vol. 3. Рp. 1−4. ISSN 2682-0897.

75. Bulakh I. V. Analysis of scientific research in the field of architectural

and urban designing of children healing institutions. Colloquium-journal. Warszawa,

2018. No. 10(21). Vol. 7. Pp. 5−8. е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

76. Bulakh I. V. Influence of environmental factor on projecting health care

in Ukraine. Colloquium-journal. Warszawa, 2018. No. 13(24). Vol. 1. Pp. 9−11. е-

ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

77. Bulakh I. V. Complex public health institutions as a complex urban

development system. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No. 1(25). Vol. 2. Pp. 4−6.

DOI: 10.24411/2520-6990-2019-00001. е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

78. Булах І. В. Питання нормативно-містобудівного регулювання


2019. No. 2(26). Vol. 1. Pp. 4−6. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-00003. е-

ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

79. Булах І. В. Нормативні особливості проектування архітектурно-


444

2019. No. 3(27). Vol. 1. Pp. 4−10. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10001. е-

ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

80. Bulakh I. V. Urban network of institutions of the secondary and tertiary

medical aid. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No. 4(28). Vol. 1. Pp. 5−8. DOI:

10.24411/2520-6990-2019-10040. е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

81. Bulakh I. V. Urban planning peculiarities of the formation of hospital

districts of Ukraine. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No. 5(29). Vol. 1. Pp. 9−12.

DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10060. е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

82. Bulakh I. V. European and American experience of optimizing the

architectural-urban system of hospitals. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No.

7(31). Vol. 1. Pp. 4−6. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10152. е-ISSN 2520-2480,

ISSN 2520-6990.

83. Bulakh I. V. Hospital systems in eastern Europe. Colloquium-journal.

Warszawa, 2019. No. 8(32). Vol. 1. Pp. 4−6. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10181.

е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

84. Bulakh I. V. New approaches to the functional planning of hospitals and

entrance groups of medical institutions. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No.

9(33). Vol. 1. Pp. 4−6. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10213. е-ISSN 2520-2480,

ISSN 2520-6990.

85. Булах І. В. Особливості архітектурного проектування медичного

центру симуляції. Colloquium-journal. Warszawa, 2019. No. 10(34). Vol. 1. Pp. 4−7.

е-ISSN 2520-2480, ISSN 2520-6990.

86. Булах І. В. Містобудівне формування дитячого лікувального

комплексу вторинної медичної допомоги. Colloquium-journal. Warszawa, 2019.

No. 24(48). Vol. 1. Pp. 6−9. DOI: 10.24411/2520-6990-2019-10799. е-ISSN 2520-

2480, ISSN 2520-6990.

87. Булах І. В. Дитячий спортивно-оздоровчий реабілітаційний центр:

[методичні рекомендації]. КНУБА. Київ, 2017. 24 с. (Схвалено і рекомендовано

до видання та впровадження у навчальній програмі для спеціальності 191

"Архітектура та містобудування" з дисципліни "Архітектурне проектування"

445

Вченою Радою архітектурного факультету КНУБА від 20 квітня 2017 р.,

протокол №8).

88. Тімохін В. О., Булах І. В. Естетика архітектурного середовища:

[конспект лекцій]. КНУБА. Київ, 2018. 78 с. (Схвалено і рекомендовано до

видання та впровадження у навчальній програмі для спеціальності 191

"Архітектура та містобудування" з дисципліни "Естетика архітектурного

середовища" кафедрою дизайну архітектурного середовища КНУБА від 18

квітня 2018 року, протокол № 9, Вченою Радою архітектурного факультету

КНУБА від 26 квітня 2018 р., протокол № 9). Особистий внесок здобувача: лекції

"Особливості формування художнього образу сучасного архітектурно-

містобудівного середовища", "Принципи і методи символізації художнього

образу у сучасній архітектурно-містобудівній теорії та практиці", підготовка

ілюстративного матеріалу.

446

ДОДАТОК Б

Акти впровадження

454

ДОДАТОК В

Висновки про вагомий особистий внесок здобувача

466

ДОДАТОК Г

Додаткові матеріали, які засвідчують апробацію положень дисертації

487

ДОДАТОК Д

Джерела ілюстрацій

Рис. 1.1

Аналітична схема Булах І.В.

Рис. 1.2

Аналітична схема Булах І.В.

Рис. 1.3

1. https://navi.finnisharchitecture.fi/en/renovation-of-meilahti-tower-

hospital/#&gid=1&pid=3









6. https://www.hfmmagazine.com/articles/2988-five-strategies-for-building-up-

an-ambulatory-care-network

7. https://bookimed.com/clinic/anadolu-medical-center/

8. https://springfieldmed.org/community-health-centers/

Рис. 1.4

1. https://encrypted-tbn0.gstatic.com/ images?q=tbn:ANd9GcTRim

V9nwHsBnwPgfQOzcq 41tAynC0OBfbmincQ0o9xslIoSMn1

2. https://www.motilek.com.ua/?p=4907

3. https://uk.wikipedia.org/ wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B6%

D0%B8%D0% B3% D1% 96%

https://navi.finnisharchitecture.fi/en/renovation-of-meilahti-tower-hospital/#&gid=1&pid=3










https://www.hfmmagazine.com/articles/2988-five-strategies-for-building-up-an-ambulatory-care-network

https://www.hfmmagazine.com/articles/2988-five-strategies-for-building-up-an-ambulatory-care-network

https://bookimed.com/clinic/anadolu-medical-center/

https://springfieldmed.org/community-health-centers/

https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTRimV9nwHsBnwPgfQOzcq41tAynC0OBfbmincQ0o9xslIoSMn1

https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTRimV9nwHsBnwPgfQOzcq41tAynC0OBfbmincQ0o9xslIoSMn1

https://www.motilek.com.ua/?p=4907

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B6%D0%B8%D0%B3%D1%96%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Mezhyhirskyi_Monastery_by_Shevchenko,_1843.jpg


488

D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0

% BD

%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%

B9% D0%BB:Mezhyhirskyi_Monastery_by_Shevchenko,_1843.jpg

4. https://7chudes.in.ua/nominaciyi/kyyevo-pecherskyy-zapovidnyk/

5. http://eprints.oa.edu.ua/96/1/OA-encykl_2_03_11.pdf

6. https://photo-lviv.in.ua/davni-shpytali-lvova/

7. http://hismed.net/node/79

8. http://hismed.net/node/79

9. http://3.bp.blogspot.com/-NAjFL7Gtqeg/Tfn9InRKgpI /AAAAAAAAAPs/

spa 0U79 R9RY/ s1600/Church_10.jpg

10. http://panproject.com.ua /ua/po_arhitektura/rekonstruktsiya-

mezhigorskogo-monastyirya/

Рис. 1.5

1. https://www.imbf.org/karty/images/karta-ukrainy-1917-1-hq.jpg

2. https://photo-lviv.in.ua/8-zakladiv-de-likuvalysya-lvivyany-na-pochatku-hh-

stolittya/

3. https://www.imbf.org/karty/karta-ukrainy.html

Рис. 1.6

https://materials.basov.com.ua/silhouette-map-of-ukraine-vector-

illustration.html

Рис. 1.7

1. https://datatowel.in.ua/age/raions

2. https://datatowel.in.ua/pop-distribution/urban

3. https://materials.basov.com.ua/silhouette-map-of-ukraine-vector-

illustration.html





https://7chudes.in.ua/nominaciyi/kyyevo-pecherskyy-zapovidnyk/

http://eprints.oa.edu.ua/96/1/OA-encykl_2_03_11.pdf

https://photo-lviv.in.ua/davni-shpytali-lvova/

http://hismed.net/node/79

http://hismed.net/node/79

http://3.bp.blogspot.com/-NAjFL7Gtqeg/Tfn9InRKgpI/AAAAAAAAAPs/spa0U79R9RY/s1600/Church_10.jpg

http://3.bp.blogspot.com/-NAjFL7Gtqeg/Tfn9InRKgpI/AAAAAAAAAPs/spa0U79R9RY/s1600/Church_10.jpg

http://panproject.com.ua/ua/po_arhitektura/rekonstruktsiya-mezhigorskogo-monastyirya/

http://panproject.com.ua/ua/po_arhitektura/rekonstruktsiya-mezhigorskogo-monastyirya/

https://www.imbf.org/karty/images/karta-ukrainy-1917-1-hq.jpg

https://photo-lviv.in.ua/8-zakladiv-de-likuvalysya-lvivyany-na-pochatku-hh-stolittya/

https://photo-lviv.in.ua/8-zakladiv-de-likuvalysya-lvivyany-na-pochatku-hh-stolittya/

https://www.imbf.org/karty/karta-ukrainy.html

https://materials.basov.com.ua/silhouette-map-of-ukraine-vector-illustration.html


https://datatowel.in.ua/age/raions

https://datatowel.in.ua/pop-distribution/urban



489

Рис. 1.8

1. https://nszu.gov.ua/gromadyanam/elektronna-karta-misc-nadannya-pmd

2. Схеми Булах І.В.

Рис. 1.9

1. https://nszu.gov.ua/gromadyanam/elektronna-karta-misc-nadannya-pmd


Рис. 1.10

http://bigkarta.ru/img/1big.jpg

Рис. 1.11

1. https://www.bloomberg.com/news/articles/2018-09-19/u-s-near-bottom-of-

health-index-hong-kong-and-singapore-at-top

Рис. 1.12

1. https://upload.wikimedia.org /wikipedia/commons/thumb

/a/a7/Map_of_each_state%27s_ population_as_of_2013.svg/800px-Map_of_each_

state%27s_population_as_of_2013.svg.png

2. https://upload.wikimedia.org /wikipedia/commons/thumb

/a/a7/Map_of_each_state%27s_ population_as_of_2013.svg/800px-Map_of_each_

state%27s_population_as_of_2013.svg.png

3. https://comexium.com/2016/01/11/the-interactive-map-of-french-hospital-

clinics/


Рис. 1.13

1. https://www.bib.bund.de/DE/Fakten/Fakt/B77-Bevoelkerungsdichte-

Kreise.html





https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/a7/Map_of_each_state%27s_population_as_of_2013.svg/800px-Map_of_each_state%27s_population_as_of_2013.svg.png






https://comexium.com/2016/01/11/the-interactive-map-of-french-hospital-clinics/

https://comexium.com/2016/01/11/the-interactive-map-of-french-hospital-clinics/

https://www.bib.bund.de/DE/Fakten/Fakt/B77-Bevoelkerungsdichte-Kreise.html

https://www.bib.bund.de/DE/Fakten/Fakt/B77-Bevoelkerungsdichte-Kreise.html

490

2. https://www.t-

online.de/gesundheit/kindergesundheit/id_19987248/kinderkliniken-zu-wenige-

krankenhaeuser-sind-auf-kinder-eingestellt-.html

3. https://www.ht-hospitaltechnik.de/mt-referenzen/14-mt-

universitaetskliniken/191-mt-657-11-charite-berlin.html

4.https://www.charite.de/en/service/map/plan/map/cvk_augustenburger_platz_1/

5. https://dreadnoughtengineering.files. wordpress.com/2013/08/2011-pop-

density-uk-map.jpg

6. https://www.architectural-review.com/competitions/competition-great-

ormond-street-hospital-phase-4-london/10010389.article

7. https://www.bam.co.uk/how-we-do-it/case-study/great-ormond-street-

hospital-london


Рис. 1.14

1. https://www3.ha.org.hk /bbh/ images/ latest_ cluster_map.jpg

2. http://www3.ha.org.hk /qmh/redevelopment /contactUs.aspx

3. http://greenbuilding. hkgbc. org.hk/ projects/view/22

4. https://www.fcchk.org/ correspondent/battle-is-on-to-stop-25-storey-

hospital-casting-a-shadow-over-the-fcc/

5. https://www.p-t-group.com/en/project-detail.php?projects_id=41


Рис. 1.15

1. https://www.researchgate.net/ figure/ Geographical-map-of-Singapore-with-

emergency-department-locations-marked_ fig3_232744980

2. https://surbanajurong.com/wp-content/uploads/ 2017/10/Banner_Biopolis-

e1516090 651558.jpg

https://www.t-online.de/gesundheit/kindergesundheit/id_19987248/kinderkliniken-zu-wenige-krankenhaeuser-sind-auf-kinder-eingestellt-.html



https://www.ht-hospitaltechnik.de/mt-referenzen/14-mt-universitaetskliniken/191-mt-657-11-charite-berlin.html

https://www.ht-hospitaltechnik.de/mt-referenzen/14-mt-universitaetskliniken/191-mt-657-11-charite-berlin.html

https://www.charite.de/en/service/map/plan/map/cvk_augustenburger_platz_1/

https://dreadnoughtengineering.files.wordpress.com/2013/08/2011-pop-density-uk-map.jpg

https://dreadnoughtengineering.files.wordpress.com/2013/08/2011-pop-density-uk-map.jpg

https://www.architectural-review.com/competitions/competition-great-ormond-street-hospital-phase-4-london/10010389.article

https://www.architectural-review.com/competitions/competition-great-ormond-street-hospital-phase-4-london/10010389.article



https://www3.ha.org.hk/bbh/images/latest_cluster_map.jpg

http://www3.ha.org.hk/qmh/redevelopment/contactUs.aspx

http://greenbuilding.hkgbc.org.hk/projects/view/22

https://www.fcchk.org/correspondent/battle-is-on-to-stop-25-storey-hospital-casting-a-shadow-over-the-fcc/

https://www.fcchk.org/correspondent/battle-is-on-to-stop-25-storey-hospital-casting-a-shadow-over-the-fcc/


https://www.researchgate.net/figure/Geographical-map-of-Singapore-with-emergency-department-locations-marked_fig3_232744980

https://www.researchgate.net/figure/Geographical-map-of-Singapore-with-emergency-department-locations-marked_fig3_232744980

https://surbanajurong.com/wp-content/uploads/2017/10/Banner_Biopolis-e1516090651558.jpg

https://surbanajurong.com/wp-content/uploads/2017/10/Banner_Biopolis-e1516090651558.jpg

491

3. https://topmastersinhealthcare. azureedge.net/wp-

content/uploads/2014/03/13.-Stanford-Hospital-Clinics-%E2%80%93-Stanford-

California.jpg

4. https://www.aia.org/showcases/76821-ng-teng-fong-general-hospital--

jurong-commun


Рис. 1.16

1. https://s2.travelask.ru/ system/images/files/ 000/177/316/

original/52b58bf8694c62 e0fd882619702196b3.jpg?1486483417

2. https://www.protenders.com/projects/al-jalila-childrens-specialty-hospital-dubai

3. https://www.greshamsmith.com/ project/rashid-medical-complex/


Рис. 1.17

Схеми Булах І.В.

Рис. 2.1

1. https://en.wikipedia.org/ wiki/ Complex_system#/media/File:

Complex_systems_ organizational_map.jpg


Рис. 2.2

Схема Булах І.В.

Рис. 2.3


Рис. 2.4


https://topmastersinhealthcare.azureedge.net/wp-content/uploads/2014/03/13.-Stanford-Hospital-Clinics-%E2%80%93-Stanford-California.jpg





https://s2.travelask.ru/system/images/files/000/177/316/original/52b58bf8694c62e0fd882619702196b3.jpg?1486483417

https://s2.travelask.ru/system/images/files/000/177/316/original/52b58bf8694c62e0fd882619702196b3.jpg?1486483417

https://www.protenders.com/projects/al-jalila-childrens-specialty-hospital-dubai


https://en.wikipedia.org/wiki/Complex_system#/media/File:Complex_systems_organizational_map.jpg

https://en.wikipedia.org/wiki/Complex_system#/media/File:Complex_systems_organizational_map.jpg

492

Рис. 2.5


Рис. 2.6

1. http://kievvlast.com.ua/project/resources/2018/10/redactor/TnPMrcNB.png

2. https://ukurier.gov.ua/uk/articles/robocha-sila-mozhe-stati-deficitom/

3.http://edclub.com.ua/sites/default/files/users/user431/demographic_indicators

_2018_2_.jpg

4. http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2018/zb/07/zb_szn_2017.pdf

Рис. 2.7

1. https://uafrontier.com/shilnist-naselennja-v-ukrajini-po-regionah-1989-2014/

2.https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e2/Urbanization.P

NG/500px-Urbanization.PNG


Рис. 2.8

1.https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/timeline/186e27c38b1cf18f72215

af9b16ded78. png

2. https://dt.ua/macrolevel/tri-vershniki-demografichnogo-apokalipsisa-

osnovni-trendi-v-ukrayini-259843_.html

3. https://tick.uain.media/uploads/2019/06/Bezymyannyj-8.png

4. https://ecologyknu.wixsite.com/ecologymanual/10-12

Рис. 2.9

1. https://mikelbeaumont.com/royal-liverpool-university-hospital/#jp-carousel-354

2. http://www.aidhos.com/en/international/competitions/the-royal-liverpool-

university-hospital/3

3. https://www.rlbuht.nhs.uk/media/1313/landscape_masterplan.jpg


http://kievvlast.com.ua/project/resources/2018/10/redactor/TnPMrcNB.png

https://ukurier.gov.ua/uk/articles/robocha-sila-mozhe-stati-deficitom/

http://edclub.com.ua/sites/default/files/users/user431/demographic_indicators_2018_2_.jpg

http://edclub.com.ua/sites/default/files/users/user431/demographic_indicators_2018_2_.jpg

http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2018/zb/07/zb_szn_2017.pdf

https://uafrontier.com/shilnist-naselennja-v-ukrajini-po-regionah-1989-2014/

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e2/Urbanization.PNG/500px-Urbanization.PNG

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e2/Urbanization.PNG/500px-Urbanization.PNG

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/timeline/186e27c38b1cf18f72215af9b16ded78.png

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/timeline/186e27c38b1cf18f72215af9b16ded78.png

https://dt.ua/macrolevel/tri-vershniki-demografichnogo-apokalipsisa-osnovni-trendi-v-ukrayini-259843_.html

https://dt.ua/macrolevel/tri-vershniki-demografichnogo-apokalipsisa-osnovni-trendi-v-ukrayini-259843_.html

https://tick.uain.media/uploads/2019/06/Bezymyannyj-8.png

https://ecologyknu.wixsite.com/ecologymanual/10-12

https://mikelbeaumont.com/royal-liverpool-university-hospital/#jp-carousel-354

http://www.aidhos.com/en/international/competitions/the-royal-liverpool-university-hospital/3

http://www.aidhos.com/en/international/competitions/the-royal-liverpool-university-hospital/3

https://www.rlbuht.nhs.uk/media/1313/landscape_masterplan.jpg


493


Рис. 2.10

1. https://www.researchgate.net/figure/Hospital-size-based-on-the-number-of-

beds-grouped_ fig1_259202476

2. https://www.statista.com/statistics/459783/total-hospital-bed-numbers-in-

the-us-by-hospital-size/

3. https://texaschildrensannualreport.org/numbers.html

4. https://www.york.ac.uk/media/crd/ehc28.pdf

Рис. 2.11


Рис. 2.12


Рис. 2.13


Рис. 2.14

1. https://photos.wikimapia.org/p/00/06/51/63/65_big.jpg

2.https://www.facebook.com/829874030684727/photos/pcb.944241742581288

/9442415025 81312/?type=3&theater

3. https://vchasnoua.com/articles/11973-molochnaya-kukhnya-krasnoarmejska-

zakryt-nel-zya-rabotat

4. http://archodessa.com/all/ekaterininskaya-5-ua/

5. https://fp.com.ua/articles/notatky-mandrivnyka-pershi-prazki-apteky-

notatka-persha-u-yangola/

6. http://mycity.kherson.ua/avtory-ag/zaharov-2015/apteki-hersona.html


https://www.researchgate.net/figure/Hospital-size-based-on-the-number-of-beds-grouped_fig1_259202476

https://www.researchgate.net/figure/Hospital-size-based-on-the-number-of-beds-grouped_fig1_259202476

https://www.statista.com/statistics/459783/total-hospital-bed-numbers-in-the-us-by-hospital-size/

https://www.statista.com/statistics/459783/total-hospital-bed-numbers-in-the-us-by-hospital-size/

https://texaschildrensannualreport.org/numbers.html

https://www.york.ac.uk/media/crd/ehc28.pdf

https://photos.wikimapia.org/p/00/06/51/63/65_big.jpg

https://www.facebook.com/829874030684727/photos/pcb.944241742581288/944241502581312/?type=3&theater

https://www.facebook.com/829874030684727/photos/pcb.944241742581288/944241502581312/?type=3&theater

https://vchasnoua.com/articles/11973-molochnaya-kukhnya-krasnoarmejska-zakryt-nel-zya-rabotat

https://vchasnoua.com/articles/11973-molochnaya-kukhnya-krasnoarmejska-zakryt-nel-zya-rabotat

http://archodessa.com/all/ekaterininskaya-5-ua/

https://fp.com.ua/articles/notatky-mandrivnyka-pershi-prazki-apteky-notatka-persha-u-yangola/

https://fp.com.ua/articles/notatky-mandrivnyka-pershi-prazki-apteky-notatka-persha-u-yangola/

http://mycity.kherson.ua/avtory-ag/zaharov-2015/apteki-hersona.html

494

7. https://karpaty.news/ivano-frankivska-oblast/ivano-frankivsk/istorichni-

budivli-ivano-frankivska-chim-cikava-kamyanicya-na-rozi-vulic-chornovola-ta-

gordinskogo


Рис. 2.15


Рис. 3.1

1. http://www.rebeccalynphotography.com/uncategorized/newborn/baby-

mwinnie-palmer-hospitalorlando-florida-newborn-photographer/

2.https://www.ekirikas.com/%CE%B3%CE%B5%CE%BD%CE%B9%CE%B

A% CE%AE-%CE%BA%CE%BB

%CE%B9%CE%BD%CE%B9%CE%BA%CE%AE-city-clinic-

%CF%85%CE%B3%CE%B5%CE%AF%CE%B1-%CF%83%CF%84%CE%BF-

%CE%BA %CE%AD%CE%BD%CF%84%CF%81%CE%BF-%CF%84/ktirio1-2/

3. https://www.archdaily.com/243120/the-johns-hopkins-hospital-perkinswill/


Рис. 3.2

1. https://www.archdaily.com/772875/health-municipal-clinic-studiolada-

architects

2. https://www.swarovski-canada.ca/doctor-office-floor-plan/

3. https://www.swarovski-canada.ca/doctor-office-floor-plan/

4. https://www.wvxu.org/post/council-committee-hears-both-sides-childrens-

hospital-expansion-debate#stream/0

5. https://www.healthcaredesignmagazine.com/projects/pediatrics/first-look-

cincinnati-childrens-hospital-medical-center/#slide-1

6. http://www.austin-ind.com/portfolio/portfolio-childrens.html

7. https://explore.chicagocollections.org/image/artic/85/319sv12/

https://karpaty.news/ivano-frankivska-oblast/ivano-frankivsk/istorichni-budivli-ivano-frankivska-chim-cikava-kamyanicya-na-rozi-vulic-chornovola-ta-gordinskogo



http://www.rebeccalynphotography.com/uncategorized/newborn/baby-mwinnie-palmer-hospitalorlando-florida-newborn-photographer/

http://www.rebeccalynphotography.com/uncategorized/newborn/baby-mwinnie-palmer-hospitalorlando-florida-newborn-photographer/

https://www.ekirikas.com/%CE%B3%CE%B5%CE%BD%CE%B9%CE%BA%25%20CE%AE-%CE%BA%CE%BB%20%CE%B9%CE%BD%CE%B9%CE%BA%CE%AE-city-clinic-%CF%85%CE%B3%CE%B5%CE%AF%CE%B1-%CF%83%CF%84%CE%BF-%CE%BA%20%CE%AD%CE%BD%CF%84%CF%81%CE%BF-%CF%84/ktirio1-2/





https://www.archdaily.com/243120/the-johns-hopkins-hospital-perkinswill/

https://www.archdaily.com/772875/health-municipal-clinic-studiolada-architects

https://www.archdaily.com/772875/health-municipal-clinic-studiolada-architects

https://www.swarovski-canada.ca/doctor-office-floor-plan/

https://www.swarovski-canada.ca/doctor-office-floor-plan/

https://www.wvxu.org/post/council-committee-hears-both-sides-childrens-hospital-expansion-debate#stream/0

https://www.wvxu.org/post/council-committee-hears-both-sides-childrens-hospital-expansion-debate#stream/0

https://www.healthcaredesignmagazine.com/projects/pediatrics/first-look-cincinnati-childrens-hospital-medical-center/#slide-1

https://www.healthcaredesignmagazine.com/projects/pediatrics/first-look-cincinnati-childrens-hospital-medical-center/#slide-1

http://www.austin-ind.com/portfolio/portfolio-childrens.html

https://explore.chicagocollections.org/image/artic/85/319sv12/

495

8. https://savingplaces.org/stories/video-saying-goodbye-to-prentice-womens-

hospital-a-modernist-icon#.XfzY_NUzbRE

9. http://www.drupal.docomomo-us.org/files/prenticehospital-07.jpg

10. http://www.drupal.docomomo-us.org/files/prenticehospital-06.jpg

Рис. 3.3

1. https://www.archdaily.com/795981/pars-hospital-new-wave-architecture

2. https://adresa.mama.ua/2245-chastnyj-roddom-isida/

3. http://www.kyrii-group.com.ua/wp-content/uploads/2018/01/Lelekanew4-

1.jpg

4. https://www.archdaily.com/595827/new-lady-cilento-children-s-hospital-

lyons-conrad-gargett


Рис. 3.4

1. https://elementy.ru/posters/fractals/H-fractal

2. https://elementy.ru/images/posters/h-fractal_fig4_650.gif

3. https://elementy.ru/ images/ posters /gosper_curve_650.gif

4. https://elementy.ru/images/posters/sierpinski_fig6_600.gif

5. http://www.subir.ru/picture/koh.jpg

6. https://lektsii.org/10-49761.html

7. http://abv24.com/10-luchshix-uchebnyx-zavedenij-v-mire-dlya-

razrabotchikov-prilozhenij; http://architizer-prod.imgix.net/mediadata/projects/

022010/56e57328. jpg?q= 60&auto=format, compress&cs=strip&w=1680

Рис. 3.5


Рис. 3.6


https://savingplaces.org/stories/video-saying-goodbye-to-prentice-womens-hospital-a-modernist-icon#.XfzY_NUzbRE

https://savingplaces.org/stories/video-saying-goodbye-to-prentice-womens-hospital-a-modernist-icon#.XfzY_NUzbRE

http://www.drupal.docomomo-us.org/files/prenticehospital-07.jpg

http://www.drupal.docomomo-us.org/files/prenticehospital-06.jpg

https://www.archdaily.com/795981/pars-hospital-new-wave-architecture

https://adresa.mama.ua/2245-chastnyj-roddom-isida/

http://www.kyrii-group.com.ua/wp-content/uploads/2018/01/Lelekanew4-1.jpg

http://www.kyrii-group.com.ua/wp-content/uploads/2018/01/Lelekanew4-1.jpg

https://www.archdaily.com/595827/new-lady-cilento-children-s-hospital-lyons-conrad-gargett

https://www.archdaily.com/595827/new-lady-cilento-children-s-hospital-lyons-conrad-gargett

https://elementy.ru/posters/fractals/H-fractal

https://elementy.ru/images/posters/h-fractal_fig4_650.gif

https://elementy.ru/images/posters/gosper_curve_650.gif

https://elementy.ru/images/posters/sierpinski_fig6_600.gif

http://www.subir.ru/picture/koh.jpg

https://lektsii.org/10-49761.html

http://abv24.com/10-luchshix-uchebnyx-zavedenij-v-mire-dlya-razrabotchikov-prilozhenij

http://abv24.com/10-luchshix-uchebnyx-zavedenij-v-mire-dlya-razrabotchikov-prilozhenij

http://architizer-prod.imgix.net/mediadata/projects/022010/56e57328.jpg?q=60&auto=format,compress&cs=strip&w=1680

http://architizer-prod.imgix.net/mediadata/projects/022010/56e57328.jpg?q=60&auto=format,compress&cs=strip&w=1680

496

Рис. 3.7


Рис. 3.8


Рис. 3.9


Рис. 3.10

1. https://avpisaruk. ucoz.ua/ _ld/0/34_atlas-2010-v11.pdf

Рис. 3.11


Рис. 4.1

1. https://www.archdaily.com/243486/childrens-hospital-zurich-herzog-de-

meuron?ad_medium=widget&ad_name=recommendation


Рис. 4.2


Рис. 4.3


Рис. 4.4


2. https://kyivgenplan.grad.gov.ua/

https://avpisaruk.ucoz.ua/_ld/0/34_atlas-2010-v11.pdf

https://www.archdaily.com/243486/childrens-hospital-zurich-herzog-de-meuron?ad_medium=widget&ad_name=recommendation

https://www.archdaily.com/243486/childrens-hospital-zurich-herzog-de-meuron?ad_medium=widget&ad_name=recommendation

497

Рис. 4.5


Рис. 4.6


2. https://openkyiv.info/ru/news/otvechaet-li-plotnost-naseleniya-kieva-

normativnoy

Рис. 4.7



Рис. 4.8



3.https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/e/ec/Hospital_districts_of_

Ukraine.jpg

Рис. 4.9

1. https://decentralization.gov.ua/news/4208?page=2

2. http://krlife.com.ua/news/krivorozhane-budut-lechitsya-v-bilakh-foto

3.https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c1/Kharkiv_regio

ns.svg/800px-Kharkiv_regions.svg.png

4. https://odessa-life.od.ua/article/8893-odesskuyu-oblast-podelili-na-

gospitalnye-okruga


Рис. 4.10


https://openkyiv.info/ru/news/otvechaet-li-plotnost-naseleniya-kieva-normativnoy

https://openkyiv.info/ru/news/otvechaet-li-plotnost-naseleniya-kieva-normativnoy

https://kyivgenplan.grad.gov.ua/


https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/e/ec/Hospital_districts_of_Ukraine.jpg

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/e/ec/Hospital_districts_of_Ukraine.jpg

https://decentralization.gov.ua/news/4208?page=2

http://krlife.com.ua/news/krivorozhane-budut-lechitsya-v-bilakh-foto

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c1/Kharkiv_regions.svg/800px-Kharkiv_regions.svg.png

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c1/Kharkiv_regions.svg/800px-Kharkiv_regions.svg.png

https://odessa-life.od.ua/article/8893-odesskuyu-oblast-podelili-na-gospitalnye-okruga

https://odessa-life.od.ua/article/8893-odesskuyu-oblast-podelili-na-gospitalnye-okruga

498

Рис. 5.1

1. https://i.pinimg.com/originals/ 5c/52/c7/

5c52c710e09517739060dd9788f508f9.jpg

2. http://www.crismatec.com/python/of/mesmerizing-office-design-layout-

plans-small-floor-plan_office-decoration.jpg

3. https://divisare.com/projects/385371-architektin-helga-flotzinger-doctors-

office#lg=1&slide=8

4. https://jorgefontan.com/medical-office-design/

5. http://www.crismatec.com/python/of/top-office-floor-plan-layout-dental-

with-dentist-home-improvements_office-decoration.jpg

6. https://www.vancourier.com/real-estate/two-14-storey-rental-buildings-

proposed-for-last-block-of-east-hastings-in-vancouver-1.23793195

7. https://rezoning.vancouver.ca/applications/3600EHastings/index.htm

Рис. 5.2

1. https://www.archdaily.com/769464/asahicho-clinic-hkl-studio

2. https://www.archdaily.com/295469/urban-day-care-center-for-alzheimer-

patients-cid-santos.

3. https://www.archdaily.com/921787/puncture-medical-centre-delmulle-

delmulle-architecten? ad_source=search&ad_medium=search_result_projects

4. https://www.archdaily.com/885886/maggies-centre-barts-steven-holl-

architects?ad_ source= search&ad_medium=search_result_projects

Рис. 5.3

Матеріали магістерської дипломної роботи «Проект багатопрофільної

лікарні інтенсивного лікування у м. Києві». Виконала: Стуконог Н.О., ст.

кафедри ДАС КНУБА, керівник − Булах І.В., к. арх., доц. (2017 р.).

Рис. 5.4

https://i.pinimg.com/originals/5c/52/c7/5c52c710e09517739060dd9788f508f9.jpg

https://i.pinimg.com/originals/5c/52/c7/5c52c710e09517739060dd9788f508f9.jpg

http://www.crismatec.com/python/of/mesmerizing-office-design-layout-plans-small-floor-plan_office-decoration.jpg

http://www.crismatec.com/python/of/mesmerizing-office-design-layout-plans-small-floor-plan_office-decoration.jpg

https://divisare.com/projects/385371-architektin-helga-flotzinger-doctors-office#lg=1&slide=8

https://divisare.com/projects/385371-architektin-helga-flotzinger-doctors-office#lg=1&slide=8

https://jorgefontan.com/medical-office-design/

http://www.crismatec.com/python/of/top-office-floor-plan-layout-dental-with-dentist-home-improvements_office-decoration.jpg

http://www.crismatec.com/python/of/top-office-floor-plan-layout-dental-with-dentist-home-improvements_office-decoration.jpg



https://rezoning.vancouver.ca/applications/3600EHastings/index.htm

https://www.archdaily.com/769464/asahicho-clinic-hkl-studio

https://www.archdaily.com/295469/urban-day-care-center-for-alzheimer-patients-cid-santos

https://www.archdaily.com/295469/urban-day-care-center-for-alzheimer-patients-cid-santos

https://www.archdaily.com/921787/puncture-medical-centre-delmulle-delmulle-architecten?ad_source=search&ad_medium=search_result_projects

https://www.archdaily.com/921787/puncture-medical-centre-delmulle-delmulle-architecten?ad_source=search&ad_medium=search_result_projects



499

Матеріали магістерської дипломної роботи «Проект багатопрофільної

лікарні інтенсивного лікування у м. Києві». Виконала: Галік О.М., ст. кафедри

ДАС КНУБА, керівник − Булах І.В., к. арх., доц. (2018 р.).

Рис. 5.5


Рис. 5.6



3.https://materials.basov.com.ua/silhouette-map-of-ukraine-vector-

illustration.html

Рис. 5.7


Рис. 5.8


Рис. 5.9

Матеріали бакалаврської дипломної роботи «Реабілітаційний центр

дитячої лікарні в м. Києві». Виконала: Шиян Д.В., ст. кафедри ДАС КНУБА,

керівник − Булах І.В., к. арх., доц. (2017 р.).

Рис. 5.10

Матеріали бакалаврської дипломної роботи «Реабілітаційний центр

дитячої лікарні в м. Києві». Виконала: Смирнова О.Д., ст. кафедри ДАС КНУБА,

керівник − Булах І.В., к. арх., доц. (2017 р.).

Рис. 5.11


500

Матеріали магістерської дипломної роботи «Особливості архітектурно-

середовищної організації науково-дослідницьких медичних центрів (на прикладі

медичного центру в м. Києві)». Виконав: Кузьмицький І.В., ст. кафедри ДАС

КНУБА, керівник − Тімохін В.О., д. арх., проф., Булах І.В., к. арх., доц. (2019 р.).

Рис. 5.12

Матеріали магістерської дипломної роботи «Психофізіологічні

особливості архітектурно-середовищної організації реабілітаційних центрів (на

прикладі реабілітаційного центру для людей з вадами зору в м. Києві)».

Виконала: Смирнова О.Д., ст. кафедри ДАС КНУБА, керівник − Булах І.В.,

к. арх., доц. (2019 р.).

Рис. 5.13

1.https://gateway.euro.who.int/ru/indicators/hfa_507-5290-general-

practitioners-pp-per-100-000/visualizations/#id=20086


Рис. 5.14

1. https://gateway.euro.who.int/ru/indicators/hlthres_245-total-hospital-beds-

per-100-000/


Рис. 5.15


Рис. 5.16






Дисертація на здобуття наукового ступеня д ... - Про...

Documents

Transcript of Дисертація на здобуття наукового ступеня д ... - Про...