Download - Стратегічні пріоритети політики України в Чорноморському регіоні

��

� �. ��

��

��

РЕГІОНАЛЬНИЙ ФІЛІАЛНАЦІОНАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ СТРАТЕГІЧНИХ

ДОСЛІДЖЕНЬ У М. ОДЕСІ

СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

В ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ

Аналітична доповідь•

Матеріали круглого столу

ОдесаФенікс2013

УДК 323.21ББК 66.04 C 764

Автори: Воротнюк М.О. – к. п. н., п. н. с.Захарченко А.М. – к. п. н., п. н. с. Максименко І.В. – с. н. с. Сербіна Ю.В – с. н. с.Филипенко А.О. – директор регіонального філіалу НІСД у м. Одесі Шелест Г.В. – к. п. н., п. н. с.Чубик А.О.

За зага льною редакцієюФилипенка А. О. – директора Регіонального філіалу НІСД у м. Одесі

Редактор – к. п. н., п. н. с. Шелест Г. В.

С 764 Стратегічні пріоритети політики України в чорноморському регіоні : аналітична доповідь, матер. кругл. столу / М.О. Воротнюк, А.М. Захарченко, І.В. Максименко та ін. ; за ред. А. О. Филипенка ; Регіон. філіал нац. ін-ту стратегічн. досліджень у м. Одесі. – Одеса : Фенікс, 2013. – 168 с.

ISBN 978-966-438-737-5 Розглянуто роль і місце Чорноморського регіону в контексті воєнно-політичної

та економічної стратегії США, Європейського Союзу, РФ. Розкрито перелік загроз національній безпеці України, проаналізовано характер двосторонніх відносин України з державами Чорноморського регіону за винятком РФ (що є предметом окремого дослідження). Сформульовано пріоритети державної політики та низку рекомендацій щодо підвищення ефективності дії зовнішньополітичних чинників України в системі багатостороннього і двостороннього співробітництва в регіоні.

Видання підготовлено для представників центральної та місцевої влади, які реалізують соціально-економічну політику в Чорноморському регіоні, спеціалістів-міжнародників, вчених, студентів.

.Зміст публікації відображає позицію авторів.

За повного або часткового відтворення матеріалівданої публікації посилання на видання обов’язкове

ISBN 978-966-438-737-5 © Регіон. філіал нац. ін-ту стратегічних досліджень у м. Одесі, 2013 © Оформлення ПП «Фенікс», 2013

3

ВСТУП

Чорноморський регіон завжди відігравав специфічну роль у зовніш-ній політиці України. Незважаючи на те, що співробітництво у цьому ре-гіоні було задекларовано як пріоритет зовнішньої політики ще у 1993 році у Постанові Верховної Ради «Про Основні напрями зовнішньої політики України», Україна ніколи насправді не використовувала можливості такого регіонального співробітництва, та не відчувала себе справжньою морською державою. Політиці України в Чорноморському регіоні не вистачало стра-тегічного бачення та послідовності дій. Вона була більш спорадична, спон-танна, і дуже часто реакційна, а не проактивна.

Процеси, що сьогодні характеризують Чорноморський регіон, є відображенням загальних процесів формування нової структури між-народних відносин. З одного боку, Чорноморський регіон є сферою ін-тересів провідних акторів, які в більшій мірі є конкурентними та лише частково спільними. З іншого – Чорноморський регіон є системоутворю-чою ланкою в процесах регіоналізації сучасних міжнародних відносин: є мостом між Європою та Азією в глобальному контексті, а також ви-ступає перехрестям створення Балто-Чорноморського, Чорноморсько-Каспійського та навіть Середземноморсько-Чорноморсько-Каспійського мезорегіонів.

Після розпаду СРСР Чорноморський регіон на певний час перестав сприйматися як зона розколу між радянським та західним табором, на-бувши своєї об’єднуючої ролі, як ланка між Півднем та Північчю, Схо-дом та Заходом. В той же час період формування регіональної ідентич-ності ще продовжується, оскільки досі існує декілька позицій, що саме він в себе включає.

Довідково: На сьогодні домінує декілька поглядів на Чорноморський регіон: 1. Лише 6 приморських країн з можливим доданням Молдови після будівництва порту Джурджулешти; 2. 12 країн-членів Організації Чор-номорського економічного співробітництва (Азербайджан, Албанія, Бол-гарія, Вірменія, Грузія, Греця, Молдова, Румунія, Росія, Сербія, Туреччина, Україна), можливо за виключенням двох балканських республік 3. Так званий широкий чорноморський регіон, як включає в себе чорноморські, каспійські, балканські країни, деякі країни Близького Сходу та Польщу. 4. Чорномор-ського регіону взагалі не існує як єдиного регіону, він розрізнений з точки зору культури, цивілізації, зовнішньополітичних та внутрішніх інтересів. Є окремо пострадянські країни, окремо члени ЄС, та окремо Туреччина.

4

Окрім появи нових держав в регіоні Чорного моря, в наслідок роз-валу Радянського Союзу, поступово і нові міжнародні актори звернули увагу на транзитний, людських, економічний та безпековий потенціал регіону. Якщо Греція та Туреччина були членами НАТО ще до 1991 року, то із вступом Болгарії та Румунії у 2004 році ця організація стала повно-правним регіональним гравцем, так само як і ЄС, після приєднання цих країн до співтовариства у 2007 році. Створення регіональним організа-цій, таких як, зокрема, ОЧЕС та БЛЕКСІФОР також мали безпосередній вплив на формування регіональної ідентичності та посилення кооперу-ючих сил в регіоні й сприйняття його як єдиного цілого у зовнішньопо-літичному дискурсі як держав регіону, так і ззовні. Окрім цього, з розви-тком торгівельних шляхів та енергопостачань з країн Каспію та Серед-ньої Азії цей регіон набув нового значення для США та ЄС.

Отже, сьогодні Чорноморський регіон є «полігоном» для випро-бування нових форм безпеково-політичних альянсів та економіко-енергетичних союзів. Стратегічно важливим для України є активна по-зиція у регіональних процесах з метою забезпечити собі місце у форму-ванні нової структури відносин, стати суб’єктом відносин, впливати на динаміку регіональних процесів або, принаймні, брати участь у проце-сах прийняття перспективно важливих для себе рішень. Маючи можли-вість стати одним з регіональних лідерів у середині 2000-х, Україна не використала всі наявні можливості, зокрема, щодо активізації своєї ролі у регіональних міжнародних організаціях.

Безпека та стабільний розвиток Чорноморського регіону є одним з ключових елементів загальноєвропейської безпеки, і Україна, як один з основних акторів цього регіону, має потенціал об’єднати зусилля різних держав та міжнародних організацій задля посилення співробітництва в регіоні. У 2005 році, коли рівень довіри до України та її імідж пози-тивних перетворень був найкращий, можна було говорити про україн-ські амбіції та потенціал регіонального лідерства. Однак, незважаючи на короткочасне пожвавлення у роботі ГУАМ, а також спробу створення Співдружності демократичного вибору, Україна не використала наявні можливості ефективно. Як результат, Чорноморський регіон з регіону можливостей перетворився для України у регіон викликів.

Деякі експерти вважають, що Чорноморський регіон залишається нестабільним через ряд паралельних процесів: інтеграція, регіональна кооперація (або їх недостатність) і політичне блокування. Як наслідок,

5

наразі немає чіткого розуміння напряму, в якому рухається регіон.1 Саме за таких умов, на наш погляд, Україна має шанси зайняти своє провідне місце у регіональних справах, виступити локомотивом щодо вирішення більшості проблемних питань, які гальмують співпрацю або загрожують стабільному розвитку Чорноморсько-го регіону.

На сьогодні існують певні загрози та виклики для національ-них інтересів України та її безпеки у Чорноморському регіоні. Більшість з них можна охарактеризувати як потенційні, в той же час існуючі виклики є більш ніж реалістичні, і здебільш невирі-шені. Серед таких, зокрема, варто виділити:

посилення конкуренції на регіональному рівні між окремими державами;

невирішені конфлікти у Придністров’ї, Нагорному Карабаху, Південній Осетії та Абхазії;

нестабільна ситуація в арабському світі, яка має безпосередній вплив на окремі держави регіону;

нелегальна міграція, у наслідок чого Україна стає «санітарною «зоною на шляху до ЄС;

контрабанда, транскордонна злочинність;нерозвинена транспортна інфраструктура (зокрема, не вирішен-

ня питання з реалізацією проекту єдиного транспортного кільця навколо Чорного моря у рамках ОЧЕС);

етнічне напруження у прикордонних регіонах;соціальна нестабільність у країнах регіону;загроза територіальній цілісності;проблеми, які пов’язанні із базування Чорноморського флоту Ро-

сійської Федерації у Кримузагрози екологічного характеру (зокрема, розливи нафти, забруд-

нення Чорного моря, техногенні катастрофи, тощо);недостатній рівень безпеки навігації;

1 Тріандапіллу Д. Місце і роль України в чорноморському регіоні: позиції фахівців / Заочний Круглий стіл 5 січня –23 березня 2011р. // Національна безпека і оборона. – № 4-5 (122-123), 2011. – с. 48

6

відсутність гарантій безпеки транспортування енергоносіїв з Кас-пію та Росії, що обумовлено як політичним маніпулюванням про-блеми, так і об’єктивно низьким рівнем безпеки транспортування;

невирішеність питання диверсифікації шляхів енерго постачан-ня,загострення боротьби за транзитні шляхи.

2013 рік є роком головування України в Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Окрім вирішення загальних для всіх країн-членів ОБСЄ питань регіону від Ванкувера до Владивостока, Україна має можливість окремо привернути увагу до питань саме Чорномор-ського регіону, що є розповсюдженою практикою серед головуючих країн. Тому такі питання, як врегулювання конфліктів у Придністров’ї та Нагорному Карабаху, роззброєння, проблеми економіко-довкільного виміру, управління кордонами, права етнічних меншин, транскордонна злочинність, вибори у країнах регіону, зокрема Азербайджані та Грузії, та проблеми демократичного розвитку виходять на перший план під час українського головування.

Україна повинна вирішити, наскільки важлива для неї роль у Чор-номорському регіоні, наскільки конструктивною та об’єднавчою буде ця роль і чи зможе вона зайняти певну позицію регіонального лідера.

7

МІЖНАРОДНИЙ КОНТЕКСТ СУЧАСНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ

ВПЛИВ «АРАБСЬКОЇ ВЕСНИ» НА ЧОРНОМОРСЬКИЙ РЕГІОН

Унікальне географічне розташування Чорноморського регіону та його зростаюча роль у транзиті енергоресурсів посилюють його важли-вість, одночасно збільшуючи вразливість у сфері безпеки. Перспективи подальшого розвитку регіону неможливо розглядати без аналізу проце-сів, що відбуваються на його кордонах, насамперед, на турбулентному Близькому Сході. В умовах затяжної громадянської війни в Сирії, по-силення позицій ісламістів, економічної та політичної криз, триваючого арабсько-ізраїльського конфлікту, нестабільності в Іраку, війни в Афга-ністані та загострення навколо ядерної програми Ірану, Чорноморський регіон виконує роль важливого стратегічного буферу, що відокремлює Європу.

Особливого значення у цьому контексті набувають суспільно-політичні трансформації, що розпочалися в Арабському Світі на початку 2011 р. Авторитарний характер більшості арабських режимів, тотальна корупція, проблеми громадянського суспільства, відсутність багатопар-тійної системи та політичних свобод, помножені на затяжну економіч-ну кризу та безробіття призвели до потужних масових протестів в низ-ці кран регіону. Їхнім результатом стало повалення режимів Бен-Алі в Тунісі, Х. Мубарака в Єгипті, М. Каддафі у Лівії, а також протистояння опозиції з владою в Сирії, що триває досі.

Складний та довготривалий процес модернізації державних і суспільно-політичних структур, перед яким постали Туніс, Єгипет, Лі-вія та інші країни регіону, супроводжується загостренням боротьби між представниками різних політичних сил за владу, що створює загрозу як внутрішній безпеці цих країн, так и загальній ситуації в регіоні. Вкрай песимістично виглядають перспективи врегулювання сирійської кризи. У разі продовження громадянської війни, вірогідним результатом стане поглиблення гуманітарної катастрофи та падіння режиму Башара аль-Асада з подальшою дезінтеграцію країни за релігійною та етнічною

8

ознаками. Значну небезпеку приховує також перспектива втручання ззовні: будь-яка військова інтервенція спричинить конфронтацію не тільки з сирійськими військовими, але й шиїтським Іраном, що загрожує переростанням сирійської кризи в повномасштабну регіональну війну2. Таким чином, «Арабська весна» створює нові загрози безпеки, що здатні призвести до змін на широкому геополітичному просторі.

Вищезгадані трансформації безпосередньо впливають на інтереси одного з провідних акторів чорноморської й близькосхідної регіональ-них систем – Туреччини. З приходом на початку 2000-х років до влади помірковано-ісламістської Партії справедливості та розвитку Туреччина активно намагається закріпити свої позиції в якості регіонального ліде-ра, зокрема у Близькосхідному регіоні, взявши на себе функцію ланки, яка зв’язує Європу та Близький Схід через Чорноморський регіон.

Водночас, нова роль Анкари супроводжується значними ризика-ми ускладненнями відносин Туреччини з Іраном та Росією, які чітко проявили себе в ході подій так званої «Арабської весни». Перш за все, можна констатувати суттєве ускладнення відносин Туреччини з Іраном та Росією як один з істотних наслідків «Арабської весни». У попередні роки нормалізація відносин з цими країнами стала одним з ключових елементів турецької зовнішньополітичної доктрини «нуль проблем із су-сідами», що дозволяло Анкарі ефективно вибудовувати свою зовнішньо-політичну лінію.

Загострення політичної кризи на Арабському Сході робить актуаль-ним питання щодо можливого поширення протестного руху за межі близькосхідного регіону, зокрема, на регіон Кавказу та країни Централь-ної Азії. Є побоювання, що сукупність накопичених тут внутрішніх про-блем (авторитарне правління, корумпованість і клановість еліт, контроль над ЗМІ, придушення опозиції, безробіття і глибоке соціальне розша-рування суспільства) може призвести до соціально-політичного вибуху. Серед країн Чорноморського басейну найбільш вразливим у цьому від-ношенні визнають Азербайджан, де вже мали місце масові протести.

Важливою тенденцією перетворень на Арабському Сході, що може поширитися далеко за межі регіону, є посилення політичних позицій ісламістів, що засвідчили результати виборів у постреволюційних кра-

2 Bhardwaj M. Development of Conflict in Arab Spring Libya and Syria: From Revolution to Civil War. – The Washington University International Review. – 2012, July 13. – P. 90 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.humansecur itygateway.com/documents/WUIR_DevelopmentOfConf l i ctInArabSpringLibyaAndSyria_FromRevolutionToCivilWar.pdf

9

їнах. Це може призвести до більшої радикалізації мусульман Росії, Кав-казу та Центральної Азії з усіма її негативними наслідками: посиленням сепаратистських тенденцій, загостренням міжнаціональних та міжкон-фесійних відносин, розширенням масштабів застосування екстреміст-ських і терористичних методів у політичній боротьбі.

Довідково: «Ан-Нахда» – близько 40 % місць у Конституційній асамб-леї Тунісу; Партія справедливості та розвитку – 27 % місць на парламент-ських виборах в Марокко; Партія свободи та справедливості – 47,2 % і са-лафітська «Ан-Нур» – 24,7 % місць на парламентських виборах в Єгипті3.Сучасні трансформації на Арабському Сході призвели до суттєвого

корегування регіональної політики Європейського Союзу. Одним з її найбільш небезпечних наслідків став масовий відтік біженців та не-легальних мігрантів з Північної Африки до країни ЄС. Страх перед не-контрольованими міграційними потоками посилив давні розбіжності всередині Європейського Союзу, пов’язані з питаннями надання притул-ку, імміграції та прикордонного контролю4. Дестабілізація ситуації на Близькому Сході також поставила Європу перед загрозою енергетичної кризи. Найбільш болісно вона вдарила по європейських імпортерах лі-війської нафти, що стали екстрено шукати шляхи диверсифікації енер-гопостачань.

Одним з наслідків реагування на вищезгадані загрози, став пере-гляд Європейської політики сусідства (ЕПС), учасниками якої окрім арабських країн Середземномор’я є 5 країн Чорноморського регіону – Україна, Молдова, Грузія, Вірменія та Азербайджан.

Довідково: Передбачене значне розширення економічної допомоги країнам-партнерам: до 5,7 млрд. євро, вже призначених для ЄПС з ресурсів ЄС на період 2011-2013 рр., буде додано ще 1,24 млрд. євро. Європейський інвестиційний банк надасть кредити на розвиток ЄПС у розмірі 1 млрд. євро. Європейський банк реконструкції і розвитку готовий збільшити що-річні кредити країнам-учасницям ЄПС в 2011-2013 рр. до 2,5 млрд. євро. Втім, принципова відмінність від попередньої стратегії полягає у тому, що в її основі закладений принцип «більше за більше», згідно з яким практична допомога ЄС сусіднім державам визначатиметься не географічним роз-

3 Phillips J. The Arab Spring Descends into Islamist Winter: Implications for U.S. Policy. – The Heritage Foundation Backgrounder. – 2012, December 20. – P. 4 [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://thf_media.s3.amazonaws.com/2012/pdf/bg2754.pdf

4 Call to Close EU Boarders in Wake of Arab Uprising [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dawn.com/2011/04/28/call-to-close-eu-borders-in-wake-of-arab-uprising.html

10

ташуванням, а виключно прогресом у проведенні реформ. Це має створити умови для чесної конкуренції, при яких свідомий вибір на користь політич-них, економічних та соціальних реформ сприятиме досягненню стратегіч-них цілей обох сторін – як ЄС, так і країн-партнерів. 5

Нарешті, «Арабська весна» продемонструвала серйозні протиріччя у підходах Росії та США до розв’язання криз та загальної стабілізації регіо-ну. У 2011 р., після прийняття політики «перезавантаження», відносини між країнами дещо поліпшилися. Однак, принципові розбіжності між Москвою і Вашингтоном щодо сирійського питання, а саме повна опозиція Росії будь-якому застосуванню військової сили і введенню санкцій проти режиму Ба-шара аль-Асада, збільшує конфліктний потенціал російсько-американських відносин. Свідченням цього є демонстрація потужності збройних сил обо-ма країнами, зокрема, відпрацювання відповідних планів під час військових навчань в Чорноморському басейні.

Додатково. На тлі загострення ситуації навколо Сирії вліт-ку 2012 р. російська сторона провела масштабні навчання «Кав-каз-2012» за участю сил Південного військового округу, Чорномор-ського флоту і Каспійської флотилії ЗС Росії, а також навчання ВМФ РФ У Чорному та Середземному морях в січні 2013 р. за учас-тю кораблів Чорноморського, Балтійського та Північного флотів РФ. Крім того, як заявив президент Російської Федерації В. Путін, Росія має намір відновити патрулювання стратегічної авіації ВПС РФ, зокрема, над Чорним морем6. США і НАТО, в свою чергу, також активізували спільні навчання з країнами Каспійського й Чорномор-ського регіонів. Традиційними стали заходи бойових кораблів США і НАТО (в т.ч. крейсерів з керованою ракетною зброєю) в акваторію Чорного моря.

5 A New Response to a Changing Neighbourhood: A Review of European Neighbourhood Policy. –Joint Communication by the High Representative of the Union for Foreign Affairs and Security Policy and the European Commission, Brussels. –2011, May 25. – P. 3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/com_11_303_en.pdf

6 Каспийский и Черноморский регионы как геополитический перекресток между Западом и Россией [Электронний ресурс]. –Режим доступу: http://bintel.com.ua/ru/projects/kaspijskij-i-chernomorskij-regiony-kak-geopoliticheskij-perekrestok+/

11

ІНТЕРЕСИ КЛЮЧОВИХ МІЖНАРОДНИХ АКТОРІВ (США, ЄС, РОСІЯ)

Увага з боку Європейського Союзу до Чорноморського регіону формувалася поступово, як відповідь на вимоги політики розширен-ня, а також безпекової, енергетичної, морської, транспортної політики тощо. Як зовнішній актор, ЄС вдавався до розвитку двосторонніх від-носин з чорноморськими країнами – Болгарією, Румунією, Туреччиною як країнами-кандидатами та Молдовою, Україною і країнами Кавказу в рамках Європейської політики сусідства. З набуттям членства Болгарії та Румунії в ЄС у 2007 р., Євросоюз отримав чорноморський кордон та став внутрішнім актором регіональних процесів.

Зацікавленість нових членів ЄС до посилення європейського чин-ника в регіональних процесах та необхідність визначити власну пози-цію призвела до ухвалення у 2007 р. «Чорноморської синергії – нової ініціативи регіонального співробітництва». На жаль цей документ мав лише декларативний характер та не відповідав зростаючому значенню Чорноморського регіону.

Довідково. «Чорноморська синергія» була прийнята у квітні 2007 р. Документ намітив загальні напрямки діяльності ЄС в регіоні, такі як де-мократія, права людини, безпека та «заморожені конфлікти», енергети-ка і транспорт, рибальство і торгівля. Основним інструментом реалізації «Синергії» мало стати проведення регулярних зустрічей керівництва ЄС з міністрами закордонних справ шести чорноморських держав, а також Греції, Вірменії, Азербайджану і Молдови з метою обговорення зазначених у документі питань.7

В Резолюції Європейського Парламенту щодо регіональної політики в Чорноморському регіоні 2008 р. були визначені пріоритетні напрямки залучення ЄС до більш ніж 12 вимірів регіональної взаємодії, спрямова-ної на реалізацію політичних, економічних, енергетичних, транспортних, безпекових інтересів.8 Загострення енергетичних викликів (українсько-російський газовий конфлікт) та поновлення збройного протистояння (російсько-грузинська війна 2008 р.) прискорили появу нового страте-

7 Communication from the Commission to the European Council and the European Parliament „Black Sea Synergy – A New Regional Cooperation Initiative”. – Brussels, 11.04.2007. – COM(2007) 160 final.

8 European Parliament Resolution on a Black Sea Regional Policy Approach. – Brussels, 17 January 2008.

12

гічного документу ЄС щодо регіону – Стратегії Європейського Союзу щодо Чорного моря, в якій вперше на офіційному рівні була визначена його стратегічна важливість. Поява цього важливого документу у січні 2011 р. обумовлюється наступними чинниками: по-перше, після розши-рення 2007 року Чорне море стало внутрішнім європейським морем, на яке розповсюджується зона відповідальності ЄС в сфері забезпечення миру, демократії, безпеки, стабільності, регіонального співробітництва та сталого процвітання; по-друге, Чорне море є мостом, який з’єднує Європу з пріоритетними регіонами – Каспійським морем, Центральною Азією та Близьким Сходом і, в подальшому, з Південно-Східною Азією та Китаєм; по-третє, Чорноморський регіон характеризується як тісними зв’язками і великим потенціалом, так і протиріччями та суперництвом.9 Інтегрованою частиною підходу ЄС до розширеного Чорноморського регіону є Стратегія ЄС для Дунайського регіону 2010 року, який вважа-ється воротами ЄС до Чорного моря, Південного Кавказу та Центральної Азії. Також невід’ємною частиною стратегії ЄС щодо Чорного моря є Транспортна стратегія ЄС до 2018 року та Інтегрована морська політика ЄС 2007 року, в яких зафіксована зростаюча роль морських просторів та портів в процесах повернення європейської економіки у докризовий стан, забезпечення потрібного рівня зайнятості, конкурентоспроможнос-ті та соціальної єдності, протидії глобальним викликам, а також у по-дальшій економічній та політичній інтеграції.10

Аналізуючи згадані документи, можна виділити наступні пріори-тетні напрямки для ЄС у реалізації власних геополітичних та геострате-гічних інтересів.

До політичних інтересів, в першу чергу, належать встановлення демократії та розвиток інститутів влади, стабільність внутрішньополі-тичних систем країн, посилення міжпарламентських та міждержавних зв’язків, поглиблення регіонального співробітництва, у тому числі в рамках регіональних об’єднань, задля підвищення взаємної довіри та

9 European Parliament resolution of 20 January 2011 on an EU Strategy for the Black Sea (2010/2087(INI)). [Electronic resource]. – Available at web: http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-//EP//TEXT+TA+P7-TA-2011-0025+0+DOC+XML+V0//EN

10 Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions. An Integrated Maritime Policy for the European Union. –Brussels, 10.10.2007 COM(2007) 575 final.

13

мирного розв’язання протиріч. На подальшу перспективу ЄС розглядає регіон як трансферт демократичних та цивілізаційних цінностей з Євро-пи до Азії.

Довідково. Головними інструментами реалізації таких інтересів ви-ступають Європейська політика сусідства та «Східне партнерство», що охоплюють Україну, Молдову і країни Кавказу, окремими Планами дій для кожної країни та Угод про партнерство та співробітництво, метою яких є демократизація політик та інститутів, трансформація суспільства, демо-кратичний контроль над економікою; а також Європейська політика сусід-ства плюс та механізм Європейський інструмент сусідства і партнерства, які повинні наповнити регіон регіональною складовою, тобто підсилити взаємодію всіх країн регіону з ЄС в рамках регіональної співпраці.Інтерес ЄС в розвитку економічної співпраці базується як на суто

економічних перевагах такого співробітництва, так і на засадах посилен-ня своєї політичної ваги в регіоні і зміцненні внутрішньої та зовнішньої безпеки. Одним із завдань економічного співробітництва є пом’якшення негативних тенденцій, які пов’язані з існуванням різноманітних еконо-мічних режимів в регіоні, і створення сприятливих умов для розвитку регіонального економічного співробітництва та привабливого інвести-ційного клімату. Стратегічною метою є створення простору вільної тор-гівлі з країнами Чорного моря, що дозволить підвищити додану вартість від торгівлі та гарантувати сталий розвиток.11 Отже сприятиме формуван-ню прямого безперешкодного торгово-економічного шляху до країн Азії.

Додатково. Спостерігається позитивна динаміка зростання торгово-економічних відносин між ЄС та країнами ЧР. За даними Єврос-тату, експорт з країн ЄС в країни-партнери Східного партнерства виріс з 12,8 млрд. євро в першому півріччі 2010 р. до 16,5 млрд. євро за той же період 2011 р., а імпорт – з 11,7 млрд. євро до 17,7 млрд. євро відповідно. Та-кож зростає торговельний баланс ЄС-Туреччина: протягом 2010-2011 рр. імпорт виріс з 42,3 млрд. євро до 47,6, а експорт – 61,3 до 72,7 млрд. євро.

З 1996 року діє Митний союз між Туреччиною та ЄС. Перемовини щодо створення зони вільної торгівлі з ЄС проводять Україна (текст до-говору був парафований у липні 2012 р.12), Молдова (планується підписання

11 Армению, Грузию и Молдову хотят скорее принять в ЕС. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://podrobnosti.ua/power/2013/02/18/888758.html

12 В ЕС парафировали соглашение о зоне свободной торговли с Украиной. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.unian.net/news/515770-v-es-parafirovali-soglashenie-o-zone-svobodnoy-torgovli-s-ukrainoy.html

14

на листопад 2013 р.13), Грузія, Вірменія та Азербайджан (переговори розпо-чалися у 2012 р.).14

Енергетична безпека є одним з найголовніших пріоритетів політи-ки ЄС в регіоні. Євросоюз є одним з найбільших споживачів енергоре-сурсів, більшу частину яких він експортує. У базових документах «Енер-гія 2020. Стратегія для конкурентоспроможної, стійкої та безпечної енер-гії» 2010 р. та «Енергетична дорожня карта 2050» від 2011 р. Брюссель прогнозував збільшення обсягів споживання нафти країнами ЄС на 20 % тобто до 1,2 млрд. тонн, а газу – на 40 % близько 800 млрд. м3 до 2020 р. 15.

Довідково. На тлі світової фінансової кризи попит на вуглеводні дже-рела енергії знизився з 54,6 % у 2008 р. до 52,7 % у 2010 р.. Попит на нафту в даний період майже не змінився – 84,2 % у 2008 та 84,3 % у 2010, хоча у 2009 спостерігалося зниження експорту нафти до 83,1 %. Щодо експор-ту газу – у 2008 р. він становив 62.3 %, у 2009 – 64.3 %, а у 2010 впав до 62.4 %16. Прогнози щодо подальшого використання в країнах ЄС енергоре-сурсів до 2020 року дуже вирізняються, втім одностайно визнається по-дальше зростання попиту на енергоресурси в Європі, особливо на газ: від 509 до 608 млрд. м3 газу. Стосовно нафти за даними Міжнародної енерге-тичної агенції обсяги споживання нафти в країнах ЄС відповідно базовим документам об’єднання має знизитися від 35 % у 2008 р. до 29 % у 2035 р. Втім на тлі скорочення внутрішнього видобування нафти в країнах ЄС про-гнозується підвищення імпорту нафти від 82 % у 2005 р. до 94 % у 2030. 17

13 Молдавия намерена договориться с ЕС по зоне свободной торгов-ли 15 марта. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.rbc.ru/rbcfreenews/20130228063528.shtml

14 ЕС призвал ускорить работу над подготовкой соглашений об ассоциации с Арменией и Грузией. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://m.news.am/rus/news/140815.html

15 Communication of Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions «Energy 2020. A strategy for competitive, sustainable and secure energy». –COM/2010/0639 final. http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:52010DC0639:EN:HTML:NOT; Communication of Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions Energy Roadmap 2050. –COM/2011/0885 final. [Electronic resource]. – Available at web: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:52011DC0885:EN:NOT

16 Energy, transport and environment indicators. – Eurostat, 2012. – 324 p. [Electronic resource]. – Available at web: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-DK-12-001/EN/KS-DK-12-001-EN.PDF

17 Дорожная карта энергетического сотрудничества России и ЕС до 2050 года. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://50001.pro/news/industry/582/

15

При вирішенні питань енергетичної безпеки ЄС здійснює політику розширення доступу до енергоджерел, маршрутів транспортування та вироблення спільного підходу до енергетичної політики з провідними постачальниками, який має базуватися на посиленому діалозі та співро-бітництві. Пріоритетними напрямками реалізації енергетичної політики ЄС у східному напрямку є:

– посилення енергетичного партнерства з ключовими постачаль-никами і транзитними країнами, що мають спрямовуватися на розвиток основних принципів, таких як свобода транзиту, прозорість, безпека, ін-вестиційні можливості, а також дотримання норм міжнародного права;

– інтенсифікація відносин з енергетичними партнерами ЄС, зо-крема, такими як Норвегія, Росія, Україна, Азербайджан і Туркменістан, країни Магрибу та країни Перської затоки, поступове створення нових енергетичних та промислових партнерств з метою диверсифікації дже-рел та шляхів постачання енергоресурсів;

Довідково. Росія є найбільшим експортером енергоресурсів до країн ЄС:88 % від загального обсягу експорту нафти, 70 % газу та 50 % вугілля 18. Не зважаючи на відмінності у енергетичній політиці, Росія та ЄС постій-но розвивають діалог, який спрямований на підписання Дорожньої карти Росія – ЄС з енергетичного співробітництва до 2050 р. Стратегічною ме-тою документу є формування до 2050 р. пан-Європейського енергетичного простору з функціонуючою інтегрованої мережевою інфраструктурою, з відкритими, прозорими, ефективними і конкурентними ринками, яке спри-ятиме забезпеченню енергетичної безпеки і досягненню цілей сталого роз-витку ЄС та Росії.

Довідково. ЄС підтримує проекти щодо модернізації існуючої енерге-тичної інфраструктури та будівництва нових: нафтопроводів Баку-Супса та Баку-Тбілісі-Джейхан, а також газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзерум; ін-терес привертає будівництво нафтопроводів Констанца-Омішаль-Трієст, Бургас-Влоре та Бургас-Александрополіс.

У квітні 2009 р. ЄС прийняв політичну декларацію щодо безпечних поставок енергоресурсів з Центральної Азії та Близького Сходу на європей-ські ринки, що має гарантувати енергетичну безпеку ЄС. Головне завдання документу – подолання усіх перешкод для реалізації енергетичних та тран-спортних проектів в рамках «Південного коридору», у тому числі тран-

18 Энергодиалог Россия-ЕС. 12-й доклад. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://minenergo.gov.ru/upload/medialibrary/227/227f8de5e083e393cb36ac904c8b892e.pdf

16

скаспійський маршрут. Сторони домовилися розробити єдину стратегію, обов’язки сторін та терміни завершення пріоритетних для ЄС газогінних проектів Nabucco та ITGI що з’єднує Туреччину з Грецією та Італією.19 Очі-кується приєднання Іраку та Ірану до цього проекту. У січні 2011 р. ЄС підписав з Азербайджаном спільну декларацію щодо газопроводу «Півден-ний потік», що стало першим конкретним кроком Союзу до каспійського газу. Згодом після візиту голови Єврокомісії Ж.-М. Баррозу до Азербайджа-ну та Туркменії у вересні 2011 р. ЄС розпочав переговори з цими країнами щодо правової бази Транскаспійського газогіну, який має поєднати ці країни в рамках Південного енергетичного коридору. Зараз продовжується підго-товка документів, що висловлюватимуть трьохсторонню підтримку вка-заним проектам. За оцінками єврокомісара Г. Оттінгера, через цей коридор в ЄС може транспортуватися більш ніж 40 млрд. м3 газу щорічно20.

– подальша реалізація Хартії Енергетичного Співтовариства (The Energy Community Treaty), INOGATE та Бакинської законодавчої ініціа-тиви;

– будівництво LNG-терміналів та поставки скрапленого газу з країн Перської затоки до європейських портів.

Серед проектів, що розвиваються в ЧР за підтримки ЄС, велике значення мають транспортні та комунікативно-транспортні. У чор-номорській зоні ЄС планує використовувати досвід різноманітних ініці-атив в галузі транспорту з метою:

– підвищити мобільність, конкурентоспроможність та енергое-фективність транспортних коридорів через вдосконалення їхньої інфра-структури,

– підвищити рівень безпеки та покращити управління, розвиток модального транспорту;

– підтримати розвиток інфраструктурних проектів в рамках про-грам ТRАСЕКА та залучення до Транс-європейських транспортних ме-реж (ТEN-Т);

Довідково. Частиною цього проекту може стати Кільцева ав-томобільна магістральна дорога навколо Чорного моря для розвитку транспортної інфраструктури, розвитку туризму, торгівлі тощо та транспортного коридору «Північ-Південь», що може пройти по тери-торії Індії, Ірану, країн Центральної Азії та Росії. Очікується, що вве-

19 Россию оборачивают «Шелковым путем». ЕС нашел газовые маршруты в обход РФ. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.kommersant.ru/doc/1166551

20 ЕС озвучил цель открытия «Южного газового коридора». [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://kavkasia.net/World/2013/1362030769.php

17

дення в дію вказаного транспортного коридору дозволить в два-три рази скоротити час перевезення вантажів зі Сходу та Азії до Європи.

– завершити розбудову транс’європейських транспортних проек-тів вздовж транспортних коридорів 7, 8, 9, 18, 21 та 22;

– залучити усі країни Чорноморського регіону до співробітництва з розвитку чорноморських морських коридорів, як частини загальноєв-ропейських транспортних коридорів;

– розвивати морські магістралі (ММ) у Чорному та Каспійсько-му морях в рамках Південно-західноєвропейської ММ, яка має поєднати Західне Середземномор’я через Іспанію, Францію, Італію і Мальту та через Південно-Західну Європу з Чорним морем. Учасниками цього на-пряму ТЄМ-Т, зокрема, є Румунія та Болгарія з боку ЄС та Україна, Гру-зія, Азербайджан і Казахстан.

– інтегрувати чорноморський регіон до єдиної морської політики ЄС з метою стимулювання енергоефективних заходів, захисту навко-лишнього середовища, застосування механізмів довгострокових планів управління ресурсами Чорного моря на прикладі принципів, що реалізу-ються в інших морських регіонах – Балтійському, Північному та Серед-земноморському.

Питання забезпечення безпеки для об’єднаної Європи займає клю-чове місце в інтересах ЄС та охоплює майже усі попередні напрямки. Пріоритети віддаються співробітництву в площині соціальної, екологіч-ної, транспортної та енергетичної безпеки, мирному врегулювання «за-тяжних» конфліктів, які є джерелами викликів безпеці, а також протидія та боротьба з тероризмом, сепаратизмом, контрабандою, нелегальною міграцією та торгівлею людьми, зброєю масового ураження. Втім, осно-вними інструментами ЄС у безпекових питаннях залишаються наступні:

– посилення регіональної співпраці в рамках існуючих регіональ-них ініціатив, проектів та організацій, що сприятиме виробленню вза-ємної довіри та усуненню перешкод, які стоять на шляху до компромісу;

Довідково. У 2007 р. ЄС ініціював програму, спрямовану на розвиток регіонального співробітництва в Чорному морі – Спільну операційну про-граму «Басейн Чорного моря» 2007-2013. Вона поширюється на наступні країни: Болгарію, Грецію, Румунію, Туреччину, Україну, Молдову та три південно-кавказькі країни. Загальний бюджет Програми складає майже 24,2 млн. євро. Втім, у березні 2011 року Європейська комісія виділила до-даткові 2,9 млн. євро.

18

– підвищення ефективності реформ у сфері державного управлін-ня та сталого розвитку, посилення міжлюдських контактів та розвиток громадянського суспільства (у тому числі через застосування діалогу про спрощення візового режиму);

– проведення моніторингу ситуації в конфліктних регіонах та під-вищення рівня безпеки кордонів (діяльність Місії ЄС з надання прикор-донної допомоги Україні та Молдові (EUBAM) з 2005 р., Місії спостері-гачів ЄС в Грузії (EUMM) з 2008 р.);

– подальша лібералізація торгівлі та збільшення внутрішньорегіо-нальної торгівлі;

– підтримка розвитку сучасної морської політики, спрямованої на соціально-економічний розвиток регіонів, підвищення рівня морської безпеки та безпеки мореплавства; покращення співробітництва в сфері туризму та розвитку портів і берегової лінії.

Довідково.У січні ц.р. в рамках Спільної операційної програми «Басейн Чорного

моря» ЄС розпочато реалізацію проекту «Чорне море – Шовковий шлях» (Black Sea – Silk Road Corridor, BSSRC). Партнерами цього туристично-транспортного проекту виступають Греція, Туреччина, Грузія та Вірменія. Метою проекту є поліпшення міждержавних відносин та економічного роз-витку, а також просування місцевих послуг і товарів в громадах вздовж шляху, підвищення рівня інформованості, туризму та поширення послуг. Встановлення BSSRC через кордони є локальним, людина-до-людини про-ектом і за визначенням має сприяти спільній роботі з розв’язання спільних проблем сільської ізоляції та бідності в багатьох регіонах вздовж шляху. Об’єднання ресурсів чотирьох країн використовується в якості будівель-них блоків для створення і висвітлення спільних культурних інтересів дер-жав водночас зберігаючи їх різноманітність21.

Нормативний характер інструментів ЄС спрямований на поступову трансформацію середовища та регіональну інтеграцію країн в єдиний економічний, нормативний та безпековий простір з ЄС. Важливим еле-ментом є той факт, що співпраця з ЄС розглядається деякими державами ЧР як цементуючий чинник для запобігання розколу в регіоні, виокрем-лення однієї агресивно домінуючої держави і активізації конфліктної си-туації.

21 Black Sea –Silk Road Corridor. [Electronic resource]. – Available at web: http://www.blackseasilkroad.com/

19

РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯГеополітичне положення Росії в Чорному морі, наявність торгового

та військово-морського флоту визначає її безпосередній інтерес до регі-ону та регіональних процесів. Втім, тривалий час після розпаду СРСР офіційна Москва не приділяла достатньої уваги чорноморському векто-ру зовнішньої політики, надаючи перевагу двостороннім відносинам з окремими країнами.

З посиленням безпекової, транзитної та енергетичної ролі Чорно-морського регіону значно підвищився інтерес та конкурентне протисто-яння за вплив в регіоні. Частина країн – належить до пострадянського простору, який офіційна Москва вважає ключовою стратегічною зоною «привілейованих інтересів».22 За останні роки Російська Федерація офі-ційно визнала Чорноморський регіон зоною найважливіших військово-стратегічних інтересів, оскільки саме тут сконцентровані найбільш сут-тєві загрози російським національним інтересам.23 Однак Росія досі не має окремої стратегії щодо Чорноморського регіону.

Довідково: офіційні пріоритети та завдання зовнішньої політики РФ у ЧР розкриті в окремих положеннях «Морської доктрини РФ до 2020 року» від 5 лютого 2010 р., Концепції зовнішньої політики РФ від 12 лютого 2013 р. Додатковими джерелами інформації щодо політики Росії до Чор-номорського регіону є Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року від 12 травня 2009 р. та Військова доктрина РФ від 5 лютого 2010 року. Хоча в останніх двох документах не існує окремих положень щодо стратегії РФ в Чорноморському регіоні, втім існують окремі пункти, які розкривають особливості підходів офіційної Москви до регіону та регіональних процесів.

Можна виділити кілька вимірів російських національних інтересів у Чорноморському регіоні.

Геостратегічний вимір. Розширення впливу Росії на постра-дянському просторі, особливо на Україну та Грузію, визначається, по-перше, намаганнями Москви повернутися до статусу «великої» держави з глобальними можливостями. По-друге, використання концепту «ци-вілізаційного союзу» (Російська імперія та СРСР, частинами яких були ці країни) є зоною великих інвестиційних проектів, важливих ринків та

22 Trenin D. Russia’s Sphere of Interests, Not Influence. // Washington Quarterly. – 2009. – Vol. 32, № 4. – P. 3.

23 Шойгу осмелился заявить о первостепенной стратегической важности Черноморского флота для РФ. – 2013. – 20 февраля. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.r-nav.ru/?p=25004

20

технологій. З цієї точки зору, колишні радянські республіки мають бути як елементами центру сили, так і захисним буфером для Росії від неба-жаних зазіхань з боку інших великих держав.

Підкреслюючи підвищення економічного та політичного впли-ву нових центрів сили та їхньої відповідальності в своїх регіонах, ро-биться наголос, що регіональна інтеграція стає дієвим інструментом підвищення конкурентоспроможності її учасників. Мережеві формати і об’єднання, торгові пакти та інші економічні домовленості, посилен-ня ролі регіональних резервних валют є факторами зміцнення безпеки і фінансово-економічної стабільності. Саме тому Росія проводить політи-ку, спрямовану на посилення власних позицій та контролю шляхом втя-гування усіх пострадянських країн до ініційованих нею інтеграційних проектів – СНД, Митний союз, ЄЕП, ОДКБ.

Категорично не погоджуючись з присутністю НАТО в регіоні, дуже обережно, навіть негативно, за оцінками окремих російських експер-тів, Росія сприймає ініціативи Європейського Союзу в Чорноморському регіоні – Чорноморську синергію 2007 р., Східне партнерство 2008 р., Стратегію ЄС щодо Чорного моря 2011 р.24 Таке ставлення відображає, з одного боку, концепцію ототожнення ЄС зі Сполученими Штатами та НАТО. А з іншого – намагання не допустити альтернативного вибору інтеграції для пострадянських країн Чорного моря, а отже й виходу їх зі сфери «привілейованих інтересів» РФ.

З метою протидії поширенню європейського впливу російські екс-перти пропонують розвивати двосторонні відносини в рамках регіо-нальних гуманітарних та економічних проектів (створення єврорегіонів «Азов» та «Краснодарський край – Крим»), транспортні проекти (Кер-ченський міст, Чорноморська кільцева магістраль, модернізація чорно-морських портів і припортової інфраструктури). Головна увага концен-трується на українському та турецькому напрямках.

Безпековий вимір є чи не найголовнішим в підходах Росії до регіо-нальних процесів. Підставами для такого ствердження є перелік воєнних

24 Глазова А. В. Черноморский регион: Зона особых интересов России http://www.oborona.ru/includes/periodics/geopolitics/2012/1106/13439485/detail.shtml; Немцев Ю. России необходимо разрабатывать стратегию на Черноморском направлении [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://interaffairs.ru/read.php?item=8017; Жильцов С. ЕС расширяет черноморские инициативы. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ng.ru/courier/2011-06-27/9_es.html

21

небезпек та загроз, що містяться у Стратегії національної безпеки та Вій-ськовій доктрині РФ. Серед таких, що напряму пов’язані з процесами в Чорноморському регіоні доцільно виокремити наступні:

– наближення військової інфраструктури країн-членів НАТО до кордонів Росії,

– розгортання військових контингентів іноземних держав (груп держав) на територіях суміжних з Російською Федерацією, а також у прилеглих акваторіях;

– розгортання систем стратегічної протиракетної оборони, що під-риває глобальну та регіональну стабільність і порушує співвідношення сил у ракетно-ядерній сфері;

Довідково. Договір між Туреччиною та США про розгортання РЛС раннього попередження про загрозу ракетного нападу в рамках створюва-ної США і НАТО системи протиракетної оборони (ЄвроПРО) на терито-рії Туреччини підписаний 14 вересня 2011 року. У грудні 2011 року Парла-мент Румунії ратифікував договір між Румунією та США про розміщення на румунській території американських протиракет SM-3 на військово-повітряній базі Deveselu.

– застосування військової сили на територіях суміжних з Росій-ською Федерацією держав;

– наявність (виникнення) вогнищ і ескалація збройних конфліктів на територіях суміжних з Російською Федерацією та її союзниками дер-жав, а також тенденції до їх силового розв’язання.25

Офіційно Москва декларує намір й далі відігравати активну роль у політико-дипломатичному врегулюванні конфліктів на просторі СНД (придністровське питання, нагорно-карабахський конфлікт) у взаємодії з іншими державами та ОБСЄ.

З метою забезпечення безпеки на південних рубежах Російської Федерації передбачається створення необхідних умов для нормально-го функціонування Чорноморського флоту Росії на території України та його подальшої присутності в Криму як важливого чинника російської та регіональної безпеки.26 Також Росія збільшила свою військову присут-

25 Стратегия национальной безопасности Российской Федерации до 2020 года от 12 мая 2009 года [Электронный ресурс]. // Совет Безопасности РФ. – Режим доступа: http://www.scrf.gov.ru/documents/99.html; Военная доктрина Российской Федерации от 5 февраля 2010 года // http://news.kremlin.ru/ref_notes/461

26 Военная доктрина Российской Федерации от 5 февраля 2010 года [Электронный ресурс] // Совет Безопасности РФ. – Режим доступа: http://news.kremlin.ru/

22

ність в Чорноморському регіоні за рахунок прискорення реконструкції існуючих і будівництво нових військових баз на територіях Абхазії та Південної Осетії, плануючи розгортання по їх периметру ракет С-300. Важливим елементом політики Росії в регіоні в питаннях безпеки є впевненість Москви в тому, що підтримання стратегічної стабільності і рівноправному стратегічному партнерству сприятиме присутність у кон-фліктних регіонах контингентів Збройних Сил Російської Федерації на основі норм міжнародного права в цілях вирішення політичних, еконо-мічних і інших завдань невійськовими методами.27

Енергетичний аспект. У Стратегії зовнішньої політики Росія ви-значає пріоритетними напрямками зміцнення стратегічного партнерства з провідними виробниками енергетичних ресурсів, активний розвиток діалогу з країнами-споживачами і країнами транзиту, виходячи з того, що заходи, які гарантують надійність поставок енергоресурсів, повинні послідовно підкріплюватися зустрічними заходами щодо забезпечення стабільності попиту і надійності транзиту. Це спрямовано на закріплен-ня за Російською Федерацією статусу ключового транзитного напрямку щодо забезпечення торговельно-економічних зв’язків між Європою та Азіатсько-Тихоокеанським регіоном.

Основні цілі Росії в Чорноморському регіоні полягають в наступ-ному:

– блокування стратегічних проектів експорту енергоресурсів Кас-пія і Центральної Азії, які знаходяться поза контролем РФ;

– посилення політичного і економічного контролю над постра-дянським енергетичним і транзитним простором в Чорноморсько-Каспійському регіоні (Казахстан, Туркменістан, Азербайджан, Грузія, Вірменія, Україна, Молдова, Білорусія);

– створення обхідних нафтогазових транспортних артерій з метою посилення політичної і економічної залежності транзитних країн (Укра-їни і Білорусі) від Росії;

– посилення співробітництва з Туреччиною та ЄС для реалізації проектів транзиту енергоресурсів.

ref_notes/46127 Военная доктрина Российской Федерации от 5 февраля 2010 года [Электронный

ресурс] // Совет Безопасности РФ. – Режим доступа: http://news.kremlin.ru/ref_notes/461

23

Економічний та транспортний вимір політики Росії визначається готовністю Москви до всебічної взаємодії з партнерами в Чорноморсько-му регіоні, що відбуватиметься з урахуванням збереження прихильності цілям і принципам Статуту Організації Чорноморського економічного співробітництва.28

Підтримання торгово-економічних зв’язків між Росією та країнами Чорноморського регіону також є одним з пріоритетів регіональної по-літики Москви та поширення своєї присутності. З метою забезпечення інтересів російських бізнес кіл, що працюють в Чорноморському регіо-ні за ініціативи Міністерства закордонних справ РФ ще у 1995 році був створений Російський Національний Комітет з Чорноморського Еконо-мічного Співробітництва. Іншим аспектом є розширення інвестиційної діяльності, перспективи якої, за словами голови РНК ЧЕС В. Архіпова, величезні.29

Довідково. Товарообіг між Російською Федерацією та іншими краї-нами регіону у млн. дол. США.30

2008 2009 2010 2011

Експорт Імпорт Експорт Імпорт Експорт Імпорт Експорт Імпорт

Болгарія 4892 640 2190 425 3414 540 3460 690

Румунія 4166 1019 1559 876 2025 1347 1827 1727

Туреччина 27655 6146 16377 3216 20367 4879 25429 6374

Грузія 530 49,1 150 23,4 - - 247 39

Молдова 1147 652 695 352 1111 421 1484 469

Україна 23567 16254 13836 9131 23143 14044 30510 20121

Усього: 61957 24760,1 34807 14023,4 50060 21231 62957 29420

28 Концепция внешней политики Российской Федерации от 12 февраля 2013 года [Электронный ресурс] // Министерство иностранных дел РФ. – Режим доступа: http://www.mid.ru/brp_4.nsf/newsline/6D84DDEDEDBF7DA644257B160051BF7F

29 Черноморское Экономическое Сотрудничество: курс на инвестиции. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://interaffairs.ru/read.php?item=9024

30 За даними Федеральної служби державної статистики Російської Федерації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gks.ru/wps/wcm/connect/rosstat_main/rosstat/ru/statistics/ftrade/#

24

Довідково. Інвестиції Росії до країн Чорноморського регіону у млн. дол. США31

2008 2009 2010 2011

Болгарія 387 229 286 554Румунія 25 39 196 -96Туреччина 272 106 143 1690Грузія 63 2 - -Молдова 15 110 24 -12Україна 441 699 -1 821Усього: 1203 1185 648 2957

Значна увага економічному та транспортному напрямку регіональ-ної політики Росії приділена у Морській доктрині РФ.

Довідково: У розділі ІІІ, пункті 2 Морської доктрини пріоритетними діями на Чорному і Азовському морях визначені наступні:

– оновлення торгових морських і змішаного (ріка-море) плавання суден, модернізація та розвиток прибережно-портової інфраструктури;

Довідково. У вересні 2012 р. РФ прийняла Стратегію розвитку морської портової інфраструктури Росії до 2030 р., в якій порти Азово-Чорноморського басейну визнані як кінцеві пункти російської ділянки між-народного коридору «Північ – Південь», що вимагає підвищення портових потужностей та покращення конкурентоспроможності морських портів РФ32.

В рамках Федеральної цільової програми «Розвиток транспортної системи Росії (2010-2015)» в підпрограмі «Розвиток транспортних послуг» передбачається будівництво суховантажного району морського порту Та-мань та комплексний розвиток Новоросійського транспортного вузла, Та-кож планується модернізація залізничної дороги, що постачатимуть грузи до портів Туапсе, Новоросійськ, Тамань33. Розвитку порту Тамань біля мису Тузла відводиться одне з пріоритетних місць в політиці РФ, оскільки він є глибоководним, незамерзаючим, інтегрованим у МТК «Північ – Південь», з широкою номенклатурою вантажу та прогнозованими потужностями

31 Прямые инвестиции резидентов Российской Федерации за границу в 2007-2011 годах и I-III кварталах 2012 года. [Электронный ресурс]. // Центральный Банк Российской Федерации. – Режим доступа: http://www.cbr.ru/statistics/print.aspx?file=credit_statistics/inv_out-country.htm&pid=svs&sid=ITM_43221

32 Стратегия развития морской портовой инфрастурктуры России до 2030. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.rosmorport.ru/seastrategy.html

33 Развитие транспортной системы России (2010-2015 гг.). [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.mintrans.ru/activity/detail.php?FOLDER_ID=204

25

більш ніж 60 млн. тонн у 2025 р.. За оцінками українських експертів, від-криття порту Тамань є загрозою для українських портів втратити ванта-жопотоки з Росії та Казахстану в обсязі 18 млн. тонн34.

– вдосконалення правової бази функціонування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, збереження міста Се-вастополя в якості його головної бази;

– створення умов, у тому числі і з залученням можливостей регі-ону, для базування і використання складових морського потенціалу, що забезпечують захист суверенітету, суверенних і міжнародних прав Ро-сійської Федерації на Чорному та Азовському морях;

– розвиток пасажирських перевезень з портів Краснодарського краю до країн Середземного моря, а також внутрішніх чорноморських поромних перевезень;

Довідково. Згідно ФЦП «Розвиток транспортної системи Росії (2010-2015)» планується створення 8 морських терміналів морського порту Сочі та створення на базі морського порту Сочі та берегової інфраструктури міжнародного центру морських пасажирських та круїзних перевезень (під-програма «Морський транспорт»).

– розширення міжнародного співробітництва з пошуку та спасінню людей на морі35.

СШАНа початку ХХІ століття Чорноморський регіон посів одну з пріо-

ритетних позицій у зовнішній політиці США. У 2005 році Державним департаментом США вперше було ініційовано всебічне обговорення пи-тань, пов’язаних з регіоном. У березні того ж року в підкомітеті у спра-вах Європи Комітету з міжнародних відносин Сенату відбулися слухання «Майбутнє демократії на Чорноморському просторі».36 Вказаний простір був визначений як «Широкий Чорноморський Регіон» в межах дев’яти держав: Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії, Румунії, України, Молдови,

34 Мрынский А. Таманская угроза: россияне ищут альтернативу украинским портам. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cfts.ru/articles/40057

35 Морская доктрина Российской Федерации на период до 2020 года от 27 июля 2001 г. [Электронный ресурс]. // Совет Безопасности РФ. – Режим доступа: http://www.scrf.gov.ru/documents/34.html

36 Tefft J. The Future of Democracy in the Black Sea Area. Testimony at Senate Foreign Relations Committee, Subcommittee on European Affairs. –2005, March 8. –P. 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://foreign.senate.gov/testimony/2005/TefftTestimony050308.pdf

26

Вірменії та Азербайджану. Виділення Сполученими Штатами «Широ-кого Чорноморського Регіону» в самостійну геополітичну одиницю від-булося, насамперед, під впливом військово-стратегічних факторів: після подій 11 вересня 2001 р. регіон посів важливе місце в американських інтересах у контексті боротьби з міжнародним тероризмом. Він став розглядатися як новий кордон євроатлантичної спільноти, що вимагає заходів щодо недопущення загроз з Близького та Середнього Сходу, а також виступав потенційною платформою для можливих військових дій в Афганістані, Іраку та Ірані.

Крім цього, простір регіону змодельований на основі вирішення за-вдань із встановлення енергетичної безпеки – іншого магістрального на-прямку американської зовнішньої політики. За останні два десятиліття Чорноморський регіон набув великого значення, оскільки став основним шляхом транспортування ресурсів вуглеводневої сировини з Каспійсько-го та Центрально-Азійського регіонів до країн Європейського Союзу. З огляду на те, що США безпосередньо не споживають значного обсягу енергоресурсів, що проходять через Чорноморський регіон, основний інтерес Вашингтона полягає у гарантуванні безпеки шляхів транспорту-вання енергоносіїв до Європи, що ЄС поки не в змозі робити самостійно.37

Важливим для американської зовнішньої політики є підтримання статусу США як світової наддержави і впливового гравця у всіх ключо-вих географічних точках планети. Чорноморський регіон посідає цен-тральне місце на Євразійському континенті. Конкуренція між Сполуче-ними Штатами та Російською Федерацією у цьому регіоні посилилась в результаті перегляду в 2000 р. урядом Росії основ свого зовнішньополі-тичного курсу. Першочерговою метою США у цьому зв’язку є зміна ба-лансу сил на свою користь і зменшення впливу Росії в Чорноморському регіоні в економічній, політичній і військовій сферах. Диверсифікація шляхів транспортування енергоносіїв, що пролягають через країни регі-ону, також розглядається як важливий елемент стримування Російської Федерації.

37 A New Euro-Atlantic Strategy for the Black Sea Region / Edited by Asmus R., Dimitrov K. –The German Marshall Fund of the United States, 2004. –P. 18 [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://www.gmfus.org/wp-content/blogs.dir/1/files_mf//galleries/ct_publication_attachments/Black_Sea_Asmus_Dimitrov_Forbrig_A_new_EuroAtlantic_Strategy_for_the_Black_Sea_Region.pdf

27

У зв’язку з вищевикладеним, основними завданнями політики США в регіоні Чорного моря є наступні:

– диверсифікація та захист шляхів транспортування енергоносіїв з країн Центральної Азії та Каспію до Європи;

– допомога у демократичному розвитку країн регіону й реформу-ванні економіки;

– підтримка регіональної безпеки.У реалізації цих інтересів Вашингтон робить акцент на розвиток

двосторонніх відносин з кожною з держав регіону в конкретних сферах. Основними регіональними партнерами США є, й у найближчій перспек-тиві залишаться, Грузія, Румунія, Болгарія, Туреччина та Азербайджан. Крім того, США активно використовують механізми регіональних бага-тосторонніх форумів та нерегіональних міжнародних організацій, спря-мованих на підтримку регіональної безпеки і стабільності, насамперед, ОЧЕС, ГУАМ та BLACKSEAFOR. 38

Незважаючи на задеклароване важливе місце Чорноморського регі-ону в системі американських інтересів, чіткої зовнішньополітичної кон-цепції щодо зазначеного регіону Вашингтоном так і не було вироблено. Більш того, чорноморська політика США в останні роки характеризуєть-ся значним послабленням, а цілі й завдання Вашингтона в регіоні стають більш розмитими.

Додатково. Пік американської уваги до регіону припав на 2005-2008 рр. У цей період про необхідність прийняття американської стратегії щодо Чорноморського регіону писали аналітики низки провідних американ-ських «мозкових центрів» – Центру трансатлантичних відносин Універси-тету Джона Хопкінса, Інституту національних стратегічних досліджень, The Heritage Foundation.39 Переломним моментом у цьому відношенні стала

38 Grotzky D., Isic M. The Black Sea Region: Clashing Identities and Risks to European Stability. –The Center for Applied Policy Research Policy Analysis. – 2008, October 4. – p. 4-5. [Электронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.isn.ethz.ch/isn /Digital-Library/Publicat ions/Detail /?ots591=0c54e3b3-1e9c-be1e-2c24-a6a8c7060233&lng=en&id=93122

39 Hamilton D., Mangott G. The Wider Black Sea Region in the 21st Century: Strategic, Economic and Energy Perspectives. –Washington, D.C.: Center for Transatlantic Relations, 2008. – 342 p. [Электронний ресурс]. –Режим доступу: http://transatlantic.sais-jhu.edu/publications/books/Wider_Black_Sea.pdf; Rumer E., Simon J. Toward a Euro-Atlantic Strategy for the Black Sea Region. –Washington: Institute for National Strategic Studies (National Defense University) Occasional Paper. –2006, April 3. –40 p. [Электронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.dtic.mil/cgi-bin/GetTRDoc?AD=ada447288;

28

російсько-грузинська війна 2008 г., після якої починається послідовне зни-ження американського уваги до регіону.

Така позиція Вашингтону пояснюється низкою факторів, насампе-ред, серйозним корегуванням американської зовнішньополітичної лінії, що відбулося після приходу до Білого дому адміністрації Б. Обами, а саме – відходом від глобалізму та поверненням до так званого «вибір-кового залучення» до розв’язання глобальних та регіональних проблем. Висування адміністрацією Б. Обами на перший план регіону Близького Сходу і завдань, пов’язаних із завершенням військових операцій в Аф-ганістані та Іраку, призвело до послаблення американського впливу в Чорноморському регіоні. Іншим важливим фактором стало ініційоване Б. Обамою «перезавантаження» у відносинах з Російською Федерацією. Мотивація нового, «м’якішого», підходу до Росії зводилась до необхід-ності отримання допомоги Москви у вирішенні низки проблем, які булі визнані Вашингтоном пріоритетними, а саме – Афганістан та Іран. Вна-слідок цього, регіональна політика США в Чорноморському басейні роз-глядалася американською адміністрацією в контексті співпраці з Росією, спрямованої на поліпшення відносин між двома державами.

Сполучені Штати продовжують курс на поширення демократії в Чорноморському регіоні та підтримують своїх регіональних союзників. Найбільш показовим у цьому плані є вкрай послідовний курс Вашинг-тону щодо Грузії, який йде в авангарді демократичних перетворень. Не-зважаючи на «перезавантаження» у відносинах з Москвою, президент США Б. Обама і колишній держсекретар Г. Клінтон неодноразово під-креслювали свою стурбованість з приводу територіальної цілісності Грузії і закликали Москву до виконання зобов’язань, що Росія взяла на себе, підписавши угоди від 12 серпня і 8 вересня 2008 року.

Що стосується іншого ключового американського партнера в регі-оні – Туреччини, то відносини між двома країнами на даний час є більш комплексними і менш прогнозованими, ніж раніше. Це пов’язано із сут-тєвими змінами у зовнішньополітичній стратегії Анкари: заявка на її нову роль у регіоні «Великого Близького Сходу»; прагнення проводити більш незалежну від Вашингтона зовнішньополітичну лінію. Крім того, конфлікти у двосторонніх відносинах Туреччини з Грецією та Вірменією

Сohen A., Irwin C. U.S. Strategy in the Black Sea Region. – The Heritage Foundation Backgrounder. – 2006, December 13. – 11 p. [Электронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.heritage.org/research/reports/2006/12/us-strategy-in-the-black-sea-region;

29

не співпадають з американською стратегією, спрямованою на збережен-ня стабільності в регіоні. Втім, незважаючи на ці відмінності, на фунда-ментальному рівні інтереси двох держав співпадають, зокрема, в кон-тексті необхідності стримування геополітичних амбіцій Росії та Ірану.40

Одним із пріоритетних для США в Чорноморському регіоні залиша-ється енергетичний фактор, а саме, створення умов для транзиту енер-гоносіїв і підтримання безпеки транзитної інфраструктури. Сполучені Штати лобіюють створення так званого «Південного газового коридо-ру», який передбачає будівництво мережі газопроводів, які забезпечать доставку туркменського й азербайджанського газу в ЄС в обхід Росії. Існуючі трубопровідні проекти, такі як Баку – Джейхан і Баку – Супса, що мають транснаціональний статус, також перебувають у фокусі США з метою гарантування їх безпечного функціонування.41

Водночас, значно посилився інтерес Вашингтону до шельфу Чорно-го моря, зокрема, до розробки шельфових родовищ нафти і газу на чор-номорському узбережжі України та Румунії, а також до розвідки та осво-єння родовищ сланцевого газу на українській та румунській територіях.

Додатково. Одним із кроків у цьому напрямку можна вважати при-хід на українську частину шельфу Чорного моря американської компанії ExxonMobil. Мова йде про розробку Скіфської нафтогазової площі, запаси родовища якої оцінюються в 200 – 250 млрд. куб. м газу. Сумарні інвестиції в його розробку мають скласти 10 – 12 млрд. дол. Згідно з прогнозами, обсяг видобутку газу вийде на рівень 3 – 5 млрд. куб. м в рік.42

Аналіз присутності США в Чорноморському регіоні демонструє зацікавленість країни не тільки питаннями енергетичної безпеки. Важ-ливою складовою реалізації інтересів Вашингтону є військова присут-ність США в регіоні. Для вирішення цього завдання Сполучені Штати

40 U.S.-Turkish Relations: a Review at the Beginning of the Third Decade of the Post–Cold War Era. –The Center for Strategic and International Studies (CSIS) Report. – November 2012. – P. 28-31 [Электронний ресурс]. – Режим доступу: http://csis.org/files/publication/121107_Aliriza_USTurkishRelations_Web.pdf

41 Sartori N. The European Commission’s Policy towards the Southern Gas Corridor: Between National Interests and Economic Fundamentals. –IAI Working Papers. – 2012, January 1. – P. 4 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.isn.ethz.ch/isn/Digital-Library/Publications/Detail/?ots591=0c54e3b3-1e9c-be1e-2c24-a6a8c7060233&lng=en&id=136977

42 Киндыбалюк О. Энергетическая безопаснсть в Причерноморском регионе: тен-денции развития, траектории интерграции, полюса притяжения и противосто-яния [Электронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.moldovanova.md/ru/publications/show/732/

30

намагаються активізувати діяльність відповідних структур НАТО, нада-ючи їм всіляку підтримку, а також розвивають військово-технічне спів-робітництво з країнами регіону.

Традиційними партнерами Вашингтона в цьому відношенні є Ру-мунія та Болгарія, на території яких знаходяться сім американських баз, які використовуються для ведення дій США в Афганістані. У 2011 р. вій-ськова присутність США в Чорноморському регіоні виходить на якісно новий рівень у зв’язку з розміщенням систем ПРО на території Румунії і Туреччини, спрямованих на стримування Ірану.

Довідково: На території цих країн розгорнута «Оперативна так-тична група Схід» ЗС США в складі двох бригадних груп, чисельністю до 3,5 тис. осіб кожна. На період ротації вказані угруповання можуть збіль-шуватися до чотирьох бригадних груп загальною чисельністю до 15 тис. військовослужбовців.43 На території Туреччини вже розміщуються РЛС попередження про ракетний напад AN/TPY-2, а до 2015 року на території Румунії планується розмістити 24 антиракети SM-3.

Посилюється військово-технічне співробітництво США з Грузією. Зокрема, грузинській стороні були передані бойові машини з посиленим протимінним захистом, а також надано підтримку у відновленні грузин-ської системи ППО.

Сполучені Штати і НАТО також активізують спільні військові на-вчання з країнами регіону. Бойові кораблі США систематично заходять в акваторію Чорного моря з візитами в порти Туреччини, Румунії, Болга-рії, Грузії та України.

43 Moldovan D., Plamen Pantev P., Rhodes M. Joint Task Force East and Shared Military Basing in Romania and Bulgaria. –The George C. Marshall European Center for Security Studies Occasional Paper. – August 2009 [Электронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.marshallcenter.org/mcpublicweb/MCDocs/files/College/F_Publications/occPapers/occ-paper_21-en.pdf

31

СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У СФЕРІ БАГАТОСТОРОННЬОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В

ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ

РЕГІОНАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ СПІВРОБІТНИЦТВА У ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ

Створення регіональних організацій, зокрема вузькопрофільних, є органічною складовою формування регіонів та їх ідентичності. При-пинення штучного роз’єднання чорноморських країн із закінченням «холодної війни», призвело до сплеску багатосторонньої регіональної активності на різних рівнях, оскільки розуміння спільних проблем та викликів країнами регіону потребувало формального та інституціональ-ного закріплення. Таким чином за останні 20 років держави Чорномор-ського регіону створили наступні регіональні об’єднання: Організація Чорноморського економічного співробітництва, ГУАМ, Співдружність демократичного вибору, Міжнародний Чорноморський клуб, Чорномор-ський Форум, Асоціація чорноморських регіонів, Чорноморська комісія, БЛЕКСІФОР, Чорноморська гармонія, а також з’явилися такі ініціати-ви як Мережа університетів Чорноморського регіону та Чорноморський Форум неурядових організацій. У всіх цих організаціях Україна брала безпосередню участь.

Специфічною відзнакою чорноморських інтеграційних процесів є їх функціональна спрямованість, іноді вузька спеціалізація, та певна кон-куренція між проектами різних країн, які претендують на регіональне лідерство. Не всі організації є однаково активні. Деякі проекти так і за-лишились на стадії ініціації та не перешли до реальної роботи, зокрема Чорноморський форум партнерства та діалогу, ініційований Румунією, та Співдружність демократичного вибору, запропонована Україною та Грузією.

Довідково: В серпні 2005 р. Україна та Грузія підписали «Боржомську декларацію», яка призвела до створення у грудні 2005 р. Співдружності де-мократичного вибору, основною метою якої планувалося подолання конф-ронтації між країнами, порушення прав людини, вирішення «заморожених конфліктів». До цієї ініціативи підключилися Грузія, Україна, Литва, Лат-вія, Естонія, Румунія, Молдова, Словенія та Македонія. Цей проект зали-

32

шився на стадії форуму для обговорення нагальних питань, не перетворився у повноцінну міжнародну організацію, та фактично припинив своє існуван-ня наприкінці 2006 р.

Варто відзначити, що найбільш активними щодо пропозиції но-вих проектів співробітництва у Чорноморському регіоні є Туреччина та Румунія, які розглядають цей регіон як потенціальний майданчик задоволення своїх прагнень щодо регіонального лідерства. Однак, не-достатність сил та підтримки з боку інших держав регіону, у ситуації з Румунією, та постійне відволікання уваги на Близький Схід, у ситуа-ції з Туреччиною, не дають їм можливості реалізувати ці прагнення, що дає Україні вікно можливостей, як щодо максимального використання потенціалу цих регіональних проектів, так і координації дій щодо різ-них ініціатив. Так, ініційований Румунією Чорноморський Форум «За діалог та партнерство» не набув активної підтримки з боку чорномор-ських держав через співпадіння завдань зі вже існуючими інституціями. В Україні проект не отримав великого заохочення через співпадіння з цілями Співдружності демократичного вибору. А позиція РФ була вмо-тивована наявністю ОЧЕС.

Довідково: У 2005 році Румунія виступила з ініціативою створення Чорноморського форуму «За діалог та партнерство» з метою обговорен-ня питань перетворення Чорноморського регіону в безпечний, благополуч-ний регіон. Форум повинен був стати майданчиком для широкого обгово-рення політичних питань на рівні глав регіону. Планувалося, що Чорномор-ський форум стане неформальним міждержавним об’єднанням, в рамках якого будуть вирішуватися питання регіонального масштабу. Заявлені цілі роботи Форуму – регіональна взаємодія для забезпечення демократич-ного розвитку, стабільності, безпеки та економічного процвітання країн Причорномор’я, а також просування процесу європейської та євроатлан-тичної інтеграції в Чорноморському регіоні. Перший саміт Чорноморсько-го форуму відбувся 5 червня 2006 р. в Бухаресті. У засіданні взяли участь президенти України, Румунії, Грузії, Молдови, Азербайджану та Вірменії, міністри закордонних справ Литви, Болгарії, а також представники урядів Греції та Туреччини. Російська Федерація від участі у форумі відмовилася, обмежившись статусом спостерігача.

В той же час не варто розглядати як конкуруючу – Організацію за демократію та розвиток – ГУАМ. Маючи шанси стати другою Више-градською четвіркою, країни-учсники ГУАМ не використовують її по-тенціал в повній мірі. Причинами цього можна вважати невизначеність зовнішньополітичного курсу країн-учасниць на різних етапах розви-

33

тку організації, «гойдалки» у визначенні пріоритетів самої організації, внутрішньополітичні та економічні кризи всередині держав, неврегу-льовані конфлікти, суперництво з боку окремих проектів в чорномор-ському регіоні та ін. В той же час, сьогодні ГУАМ зосереджена лише на співробітництві у сфері транспорту, боротьбі з нелегальною міграцією і наркотрафіком, що свідчить про недостатню реалізацію потенціалу іс-нуючого формату. А замале інформування громадськості щодо поточної діяльності організації впливає на упереджене ставлення щодо неї, як в середині країн-учасниць, так і з боку міжнародних партнерів. Крім того, спостерігається низький рівень громадського залучення та заморожуван-ня діяльності Ділової Ради ГУАМ.

Довідково: Організація за демократію і економічний розвиток – ГУАМ є міжнародною регіональною організацією, до складу якої входять Азербайджанська Республіка, Грузія, Республіка Молдова та Україна. 10 жовтня 1997 року в рамках Саміту Ради Європи в м. Страсбург був заснований Консультативний форум ГУАМ. 7 червня 2001 з підписанням Ялтинської Хартії ГУУАМ у рамках Саміту глав держав Форум було пе-ретворено в Об’єднання ГУАМ, яке 23 травня 2006 на Київському саміті ГУАМ інституалізовано у Організацію за демократію і економічний розви-ток – ГУАМ, через підписання Статут Організації. Відповідно до Стату-ту основними цілями ГУАМ є: – утвердження демократичних цінностей, забезпечення верховенства права та поваги прав людини; – забезпечення сталого розвитку; – зміцнення міжнародної та регіональної безпеки та стабільності; – поглиблення європейської інтеграції для створення загаль-ного простору безпеки, а також розширення економічного та гуманітар-ного співробітництва; – розвиток соціально-економічного, транспортного, енергетичного, науково-технічного та гуманітарного потенціалу; – акти-візація політичної взаємодії та практичного співробітництва у сферах, що становлять взаємний інтерес.44

Серед організацій місцевого співробітництва, варто відмітити Асоці-ацію «Чорноморський Єврорегіон» та Міжнародний Чорноморський клуб. У серпні 2002 року за ініціативою Румунії відбулося засідання бюро Асоціації Чорноморських регіонів, в якому взяли участь 17 представників від різних причорноморських областей, на якому, зокрема, передбачалося проведення щорічного так званого Чорноморського Давосу, ідея яка так і не була реалізована. Незважаючи на прийняття Кабінетом міністрів України

44 Організація за демократію і економічний розвиток –ГУАМ / Офіційний веб-сайт ГУАМ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://guam-organization.org/node/240

34

Розпорядження «Про схвалення Концепції Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2011-2015 роки»,45 українські регіони не є активними у рамках цієї Асоціації.

Довідково: 26 вересня 2008 р. у м. Варна (Болгарія) підписано Уста-новчий Акт Асоціації «Чорноморський Єврорегіон». Основними завдання-ми Асоціації «Чорноморський Єврорегіон» (ЧМЄР) є встановлення стосун-ків між населенням країн регіону, з метою розвитку транскордонних ініці-атив співробітництва, створення необхідних умов для розвитку соціально-економічної діяльності, здійснення спільних проектів, підтримки громадян-ського суспільства. Чорноморський Єврорегіон включає, зокрема, членів з таких держав: Республіка Азербайджан, Республіка Албанія, Республіка Болгарія, Республіка Греція, Грузія, Республіка Молдова, Російська Феде-рація, Республіка Сербія, Румунія, Республіка Туреччина, Україна (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька області, Автономна Респу-бліка Крим, а також місто Севастополь).

В свою чергу Міжнародний Чорноморський клуб, який об’єднує представників великих причорноморських міст має велику перспекти-ву завдяки активним контактам представників місцевого самоврядуван-ня, зокрема у сфері бізнесу та культури. Основними цілями створення МЧК стали досягнення високого ступеня інтеграції між країнами Чор-номорського регіону, координація соціально-економічного, екологічно-го, культурно-освітнього розвитку в Чорноморському регіоні; участь у розробці, узгодженні, організації та виконанні спільних інвестиційних проектів у галузі економіки, екології, туризму та культури; створення умов для вільного підприємництва, розширення торгівлі та ін. Діяль-ність МЧК на сьогодні не відповідає наявному потенціалу та потребам у регіональному співробітництві на місцевому рівні, однак є ефективним постійно діючим майданчиком для обміну інформацією, налагодження контактів та обговорення існуючих проблем. Так, наприклад, на Асамб-леї МЧК 22 травня 2013 обговорюються питання безвізового режиму між країнами Чорноморського регіону, питання про проведення авто / мото / велопробігу по містах-членах, обговорення пропозиції про органі-зацію презентації книжкової колекції по чорноморської тематиці, тощо.

Довідково: Міжнародний Чорноморський Клуб (МЧК) – неурядова громадська організація, заснована 5 грудня 1992 р. на Асамблеї в м. Оде-

45 Розпорядження Кабінету міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2011-2015 роки» від 15,09,2012 / Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1838-2010-%D1%80

35

са, з метою зміцнення і розвитку ділової співпраці між містами-портами країн Чорноморського басейну. Має статус спостерігача при організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) і консультатив-ний статус при Економічній і Соціальній Раді Організації Об’єднаних На-цій (ЕКОСОР ООН). Членами Клубу є 30 міст Чорноморського та Серед-земноморського регіонів:Азов, Анапа, Батумі, Бургас, Варна, Галац, Ізміт, Іллічівськ, Кавала, Констанца, Маріуполь, Миколаїв, Одеса, Пірей, Поті, Ростов-на-Дону, Салоніки, Самсун, Севастополь, Сухумі, Таганрог, Темрюк, Тирасполь, Трабзон, Трієст, Туапсе, Феодосія, Херсон, Южний, Ялта. Мер м. Азов С. Бездольний є президентом МЧК на 2012-2015 рр.

Крім того, у рамках Асамблеї європейських регіонів працює окре-ма Чорноморська група. Наступна, четверта, Чорноморська конференція АЄР запланована на 4 жовтня 2013 у м. Різе, Туреччина, яка об’єднає як представників місцевої влади Чорноморських регіонів, так і представ-ників громадянського суспільства, які активно працюють у сфері чорно-морського співробітництва.

Обидві інституції чорноморського співробітництва на рівні гро-мадянського суспільства – Мережа Чорноморських університетів та Чорноморський Форум неурядових організацій – засновані за ініці-ативою румунської сторони. Так, наприклад, Форум НУО проводиться щорічно за сприяння та фінансової підтримки МЗС Румунії.

Довідково: З метою розвитку співробітництва і взаємного обміну в освітній, науковій, і культурній сферах серед університетів та інших установ держав – членів Організації Чорноморського Економічного Спів-робітництва в 1997 році була заснована Мережа університетів Чорно-морського регіону (Black Sea Universities Network – BSUN). Сьогодні BSUN об’єднує більше 100 університетів, які представляють 12 країн-членів ОЧЕС, зокрема 29 українських. Керуючим органом є Конференція ректорів університетів-членів.46

Чорноморський форум НУО був ініційований в 2008 році Федерацією румунських неурядових організацій за розвиток. Форум організовано за під-тримки МЗС Румунії та Представництва Європейської комісії в Румунії, в рамках реалізації «Чорноморської синергії». Форум спрямований на під-вищення рівня діалогу та співпраці між НУО в Чорноморському регіоні, зміцнення здатності НУО впливати на регіональну і національні політики, а також збільшення кількості та якості регіональних партнерств і проек-тів. Кожного року Форум збирає близько 500 учасників зі всіх країн регіону.47

46 Сеть университетов Черноморского региона BSUN [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bsun.org/

47 Black Sea NGO Forum [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.blackseango.org/

36

СПІВРОБІТНИЦТВО В РАМКАХ ОРГАНІЗАЦІЇ ЧОРНОМОРСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО

СПІВРОБІТНИЦТВА (ОЧЕС)

Одним з найперспективніших інструментів реалізації національних інтересів та гарантування регіональної безпеки є Організація Чорномор-ського економічного співробітництва (ОЧЕС), засновником та активним учасником якої є Україна. Майже двадцятилітня історія існування ОЧЕС підтверджує її значущість для регіональних відносин попри збережен-ня як протиріч у відносинах між членами, так і відсутність економічної конвергенції. На користь діяльності ОЧЕС та підвищення її ефективної роботи свідчать розширення кількості членів організації поза межами суто Чорноморського регіону, та коло країн та організацій, що отримали статус спостерігача. Крім того, підтвердження цього є зростаюча важли-вість розширеного Чорноморського регіону в міжнародних справах та рівність усіх держав перед викликами, з якими стикаються країни ОЧЕС, такі як фінансова та економічна криза, продовольча і енергетична без-пека, деградація навколишнього середовища, зміни клімату, тероризм, транснаціональна організована злочинністю, торгівля людьми, корупція та бідність.

Довідково: Організація Чорноморського економічного співробітни-цтва (ОЧЕС) була створена 25 червня 1992 р. в м. Стамбул 11 країнами, які підписали Стамбульську Декларацію. Статут ОЧЕС був підписаний 5 червня 1998 р. під час Ялтинського Саміту Глав держав та Урядів країн-членів, 1 травня 1999 р. він набув чинності. Тим самим ОЧЕС трансформу-валася з міжурядового механізму співробітництва у повноцінну міжурядову регіональну організацію. ОЧЕС складається з Постійного Міжнародного Секретаріату (м. Стамбул), Парламентської Асамблеї (ПАЧЕС), Чорно-морського банку торгівлі та розвитку (м. Салоніки), Ділової ради та Між-народного центру чорноморських досліджень (м. Афіни). Головний орган, що приймає рішення – Рада міністрів закордонних справ.

Членами Організації є 12 країн: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Ві-рменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина та Укра-їна. Офіційний статус спостерігачів мають – Австрія, Білорусь, Єгипет, Ізраїль, Італія, Німеччина, Польща, Словаччина, США, Туніс, Франція, Хорватія, Чехія. Також статус спостерігачів мають наступні організації – ЄС, Міжнародний Чорноморський клуб, Чорноморська комісія, Секрета-ріат Енергетичної хартії.

Основні сфери діяльності: торгівля та економічний розвиток, фі-нанси та банківська діяльність, зв’язок, енергетика, транспорт, сільське

37

господарство, охорона здоров’я i фармацевтика, охорона навколишнього середовища, туризм, наука i технології, співробітництво у сфері культури, обмін статистичними даними та економічною інформацією, співробітни-цтво між митними органами, гуманітарні контакти, боротьба з організо-ваною злочинністю тощо.

Незважаючи на невеликий рівень активності у рамках ОЧЕС, що обумовлено як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами, тим не менш, усі країни регіону визнають за нею роль провідного регіонального об’єднання, як єдиного, в якому беруть участь всі без винятку країни, незважаючи на протиріччя, які існують між ними, зокрема, Грузія та Ро-сія, Вірменія та Туреччина, Вірменія та Азербайджан. Це дає можливість ОЧЕС вважатися унікальним майданчиком для переговорів щодо комп-лексних проблем регіонального рівня. Акцент на соціально-економічне співробітництво знижує рівень можливості політизувати обговорення. В той же час, існування країн-членів у різних субрегіональних системах міжнародних відносин – ЄС, СНД, шлях на євразійську або європейську інтеграцію – провокують певні складнощі на практичному рівні імпле-ментації деяких рішень.

Довідково: У рамках ОЧЕС, зокрема, підписані наступні документи про регіональне співробітництво: Угода між урядами держав-учасниць про співробітництво у наданні надзвичайної допомоги і ліквідації надзвичайних ситуацій, що виникли внаслідок лих природного і техногенного характеру; Угода про співробітництво у боротьбі зі злочинністю, зокрема організо-ваною; Меморандуми про взаєморозуміння у сприянні вантажним автопе-ревезенням у регіоні, з розвитку морських магістралей регіону ОЧЕС, про скоординований розвиток Чорноморського транспортного кільця швидкіс-них автомагістралей, про взаєморозуміння у співробітництві між дипло-матичними академіями та інститутами при міністерствах закордонних справ країн-членів ОЧЕС. Підписані також Угода про спрощення візових процедур для підприємців та Угода про спрощення візового режиму для во-діїв вантажного автотранспорту країн-членів ОЧЕС.

26 червня 2012 року на ювілейному саміті ОЧЕС, що відбувся в Стамбулі, країни-члени організації прийняли стратегічно важливий до-кумент – «Економічний порядок денний ОЧЕС: шляхи зміцнення партнерства в рамках ОЧЕС» («The BSEC Economic Agenda – Towards an Enhanced BSEC Partnership»), який є дорожньою картою розвитку об’єднання на короткостроковий та середньостроковий термін. Доку-мент визначає пріоритети, підходи та механізми реалізації відповідно до

38

зростаючого значення ОЧЕС з урахуванням геостратегічного розташу-вання, розміру, природних і людських ресурсів регіону Чорного моря48.

З 1 січня по 31 червня 2013 року Україна головувала в ОЧЕС. Отже, вона першою буде реалізовувати положення цього документу, що покладає на неї вагомі зобов’язання.

Довідково: Згідно Статуту ОЧЕС, період головування країни в Орга-нізації складає 6 місяців, ротація головування відбувається відповідно до латинського алфавіту. На період головування міністр закордонних справ країни є головою ОЧЕС та має координувати усю діяльність в рамках Орга-нізації. Україна попередньо головувала у 2007 та 2001 роках.

Спираючись на попередні домовленості та документи ОЧЕС, Укра-їна визначила наступні пріоритети свого головування протягом січня-червня 2013 р.

1. Організаційний вимір. Враховуючи той факт, що останнім ча-сом збільшилася критика щодо надмірної бюрократизації ОЧЕС, яка пе-решкоджає ефективній реалізації потенціалу об’єднання, одним з голо-вних завдань є не тільки забезпечення поточної діяльності Організації, але й підвищення її ефективності, а отже й ролі ОЧЕС загалом. Україна планує зосередити зусилля також на реалізації попередньо сформульова-них пріоритетів з розширення регіонального економічного, екологічно-го, фінансового співробітництва, а також взаємодії з іншими міжнарод-ними організаціями та регіональними ініціативами.49

2. Економічний напрямок. Економічна складова співробітництва є однією з найбільш перспективних. Застосовуючи приклад подолання міждержавних протиріч на базі посилення економічної складової в іс-торії ЄС, економічні проекти та поглиблення торгово-економічного спів-робітництва може стати основою трансформації ОЧЕС в потужну регіо-нальну структуру. Країни ОЧЕС є важливими торгівельними партнера-ми, втім потенціал економічного співробітництва використовується не в повній мірі. Для пожвавлення співробітництва та подолання існуючих перешкод вже зроблені важливі кроки – продовжується обговорення пи-тання щодо створення Зони вільної торгівлі, що зазначено у Статуті ор-ганізації. Сьогодні Україна має намір консолідувати зусилля сторін в на-

48 The BSEC Economic Agenda –Towards an Enhanced BSEC Partnership [Electronic resource]. – Available at web: http://www.mfa.gov.tr/the-bsec-economic-agenda---towards-an-enhanced-bsec-partnership_-26-june-2012_-istanbul.en.mfa

49 Основні пріоритети головування України в Організації Чорноморського еконо-мічного співробітництва (1 січня – 30 червня 2013 року). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/international-organizations/obsec

39

прямку імплементації підписаних документів. А також продовжити ро-боту з досягнення спільних рішень з питань розвитку багатостороннього економічного співробітництва в Чорноморському регіоні, реалізації про-ектів та програм регіонального значення, що сприятимуть сталому еко-номічному розвитку. Важливим аспектом успішної реалізації цього на-прямку є зміцнення фінансової спроможності організації шляхом більш повного використання можливостей програмно-орієнтованого бюджету ОЧЕС, Чорноморського банку торгівлі та розвитку, Фонду розвитку про-ектів та залучених ресурсів.

3. Транспортний вимір діяльності ОЧЕС є важливим чинником економічного розвитку не тільки країн регіону, але й впливає на перспек-тиви розширення економічного та транспортного співробітництва між Європою, Близьким Сходом та Азією. Серед практичних проектів Укра-їна визначила реалізацію будівництва Чорноморської окружної (кільце-вої) автомагістралі та морських магістралей, які визнані ключовою лан-кою в сучасному «торговому ланцюзі». З урахуванням існуючого в Укра-їні досвіду використання комбінованого транспорту в рамках проектів «Вікінг» та «Зубр», а також участі у проектах ЄС Twinning «Розвиток і координація мультимодального транспорту та логістичних процесів в Україні», Київ висловив готовність розпочати підготовку багатосторон-нього документу щодо мультимодальних та інтермодальних перевезень у регіоні, що надасть можливість безпосереднього з’єднання портових міст за допомогою поромно-залізничного сполучення, спростить процес транспортування товарів, зменшить час затримки товарів у портах (за рахунок спрощення митних процедур), збільшить товарообіг між краї-нами, матиме позитивний вплив на туристичний сектор тощо.50

Довідково. Проект «Вікінг» є спільним проектом залізниць Литви, України і Білорусі, стивідорних компаній і портів Клайпеда, Іллічівськ та Одеса. Маршрут проходить через Україну, Білорусь і Литву і з’єднує ланцюг морських контейнерних і контрейлерних ліній Балтійського регіону з анало-гічною системою Чорного, Середземного і Каспійського морів. Регулярний рух поїзда комбінованого транспорту «Вікінг» розпочато 6 лютого 2003. Закінчується робота щодо приєднання Грузії та Молдови до цього проекту. Велику увагу приділє проекту і Туреччина. Серед завдань проекту також створення платформи для проведення переговорів з Міністерствами тран-спорту, залізничними, митними та прикордонними адміністраціями (Бі-

50 Statement by representative of Ukraine at the Coordination Meeting of the BSEC Chairmanship-in-Office, the Committee of Senior Officials, BSEC related bodies and BSEC PERMIS. –Istanbul, 24 January 2013 http://www.bsec-organization.org/CHAIRMANSHIP/Pages/default.aspx

40

лорусі, Литви, Туреччини, України, Грузії, Вірменії, Сирії, Болгарії, Греції) щодо спрощення здійснення митного контролю та митного оформлення вантажів , які переміщуються через митні кордони країн-учасників процесу перевезень поїздом «Вікінг». По-друге, залучення вантажів для перевезен-ня залізничним транспортом у напрямку Європа-Кавказ-Азія по коридору TRAСECA, а також перевезення вантажів з Туреччини і країн Близького Сходу в північні країни Європи і в зворотному напрямку. За міжнародними оцінками проект «Вікінг» визнаний найкращим з організаційної точки зору проектом з перевезення вантажів.51 До проекту виявляють інтерес інші країни – Росія, Туреччина, Грузія, Болгарія, Польща тощо.52

У 2009 році Україна приєдналася до проекту «Зубр», який поєдную в єдину систему залізничні шляхи Естонії, Латвії, Білорусі, Польщі, України та Молдови.53

Окрему увагу варто приділити розвитку круїзного судноплавства у рамках Чорноморського регіону, яке сприятиме розвитку суміжних га-лузей регіональної економіки (готельний бізнес, громадське харчування, транспорт, суднобудування, судноремонт тощо). Це сприяє залученню інвестицій, створює мультиплікативний ефект розвитку регіональної економіки, а отже – сприяє створенню нових робочих місць. Розвиток круїзного судноплавства у Чорноморському регіоні вимагає проведен-ня узгодженої політики центральних та місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, керівництва (власників) портів та комерцій-них структур, які спеціалізуються на круїзному туризмі, щодо посилення координації їхньої діяльності, а також налагодження ефективної співпра-ці чорноморських країн з метою оновлення круїзного флоту, формування ринку круїзних туристичних послуг, розвитку інфраструктури круїзного туризму. ОЧЕС може стати ефективним майданчиком для обговорення подібних питань.

4. Екологічна безпека. Розвиток морського транспорту та інф-раструктури, морегосподарської галузі економіки, розвиток туризму та альтернативної енергетики – все це пов’язано з питаннями підвищен-ня вимог до екологічної безпеки та розширення регіональної взаємодії в рамках ОЧЕС та Комісії із захисту Чорного моря від забруднення, а також залучення експертної та фінансово-технічної бази міжнародних

51 О проекте VIKING Train. http://www.vikingtrain.com/about 52 Константин Грищенко в интервью BSNews: «Для региона Черного моря важно ви-

денье общего будущего». http://www.blackseanews.net/read/5175953 Інтернет-сторінка проекту «ZUBR». http://www.zubrtrain.net/zubr/

41

організацій – ООН та її програм, Міжнародної морської організації, ЄС та ін. Саме тому Україна планує виносити на обговорення низку ініціа-тив у сфері охорони довкілля Чорного моря та посилювати співпрацю з Комісією.

Довідково: Конвенція із захисту Чорного моря від забруднення (Бу-харестська конвенція) була підписана у квітні 1992 року, та ратифікована 6 країнами регіону – Україною, Румунією, Болгарією, Грузією, Туреччиною та Росією до 1994 року. Основним органом є Комісія із захисту Чорного моря від забруднення, яка розташована у м. Стамбул. Основними завдан-нями є – координація дій учасників щодо захисту від забруднення, імпле-ментації відповідного законодавства, норм та стандартів, допомога у над-звичайних ситуаціях екологічного характеру, контроль над прибережними об’єктами підвищеної загрози, захист біорізноманіття тощо.

5. Гуманітарно-інформаційний. Однією з перешкод поглиблен-ню регіональної інтеграції є відсутність регіональної ідентичності. У по-літичному вимірі це питання є складним, втім, з точки зору суспільного розвитку, міжлюдських контактів та вільного інформаційного простору формування «чорноморської ідентичності» має перспективи. Важли-ву роль у цьому процесі відіграють міжрегіональні зв’язки, суспільно-просвітницькі організації та об’єднання, науково-дослідницькі та освітні структури. Тож Україна може працювати у напрямку реалізації практич-них проектів у цьому вимірі:

– сприяння міжрегіональним контактам: створення своєрідної кар-ти спільних інтересів та проблем мерій міст, розташованих на березі Чорного моря; створення довідника контактів мерій Чор-номорського регіону;

– сприяння вільному обміну досвідом щодо вирішення окремих питань: залучення громадянського сектору до обговорення та вирішення спільних проблем; надання можливостей для безко-штовних публікацій на порталі «BlackSeaNews» інформаційних повідомлень безпосередньо від мерій міст Чорного моря; запо-чаткування Форуму ЗМІ Чорноморського регіону, з метою ви-світлення проблем Чорноморського регіону засобами масової інформації;

– пожвавлення історико-культурного співробітництва: сприяння співробітництву між науковими інститутами та освітніми закла-дами; організація постійно-діючого пересувного мистецького за-ходу в Чорноморському регіоні.

42

6. Питання міжнародного співробітництва. Україна послідов-но відстоює позицію повноцінного співробітництва по осі ОЧЕС-ЄС. Цей напрямок був одним з пріоритетів головування України в ОЧЕС у 2001 р., потім у 2007 р., а також є невід’ємним елементом стратегії го-ловування України у 2013 р. Посилення діалогу з ЄС та його країнами-членами на політичному рівні та імплементація наявних договорів між країнами ОЧЕС та ЄС мають виступати базисом для реалізації спільних інтересів у досягненні сталого економічного розвитку, зокрема шляхом створення Зони вільної торгівлі ОЧЕС, належного державного управлін-ня та верховенства права, протидії викликам «м’якої» безпеки: корупція, організована злочинність, нелегальна міграція та торгівля, екологічні та техногенні проблеми тощо.

Отже, під час головування Україна ставила за мету реалізацію прак-тичних проектів, що відповідають національним інтересам нашої країни та слугуватимуть посиленню співробітництва як всередині структури, так і з іншими об’єднаннями.

ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ

Подовження у 2010 р. перебування Чорноморського флоту Ро-сійської Федерації у Криму до 2042 р. викликало певне непорозуміння щодо безпекового розкладу. З одного боку, це рішення не змінило без-пекового балансу у регіоні, оскільки флот знаходився там багато років до цього, та передбачався Угодою між Україною і Російською Федераці-єю про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України до 2017 р. Більше того, технічний стан російського флоту викликав певні питання, тому був скоріше фактором психологічного, аніж військового впливу. З іншого боку, подовження терміну Договору продемонструвало певні проблеми: незгоду частини українського суспільства на таке продовження; рівень впливу РФ на по-літику України; неадекватність отриманих компенсацій; опозицію тако-го рішення з боку інших держав Чорноморського регіону; плани Москви щодо модернізації існуючого флоту тощо. Серед альтернативних пропо-зицій лунав варіант можливості пролонгації базування флоту у Криму до 2022 р. (на 5 років після 2017 р., що відповідно до Угоди та Конституції України, яка передбачає лише використання вже «існуючих військових

43

баз на території України для тимчасового перебування іноземних вій-ськових формувань» не потребувало окремої угоди54) з можливістю по-вернення до цього питання при більш сприятливих умовах, а також пере-ведення флоту до нової бази в Новоросійську до 2020р.

Крім того, це викликало певне занепокоєння у румунської сто-рони, що відобразилося як на рівні офіційних заяв, так і на рівні екс-пертів, які вважають, що майбутні зміни в якості озброєнь російського Чорноморського флоту та можливе надходження на озброєння нових крейсерів і підводних човнів, підігрівають нову гонку озброєнь на Чор-ному морі. Для цього потрібна згода України – і на неї лягає величезна відповідальність.55

Довідково: 30 листопада 2010 року в інтерв’ю румунській газеті Romania Libera президент Румунії Т. Басеску заявив, що «Ми не почуваємось комфортно, тому що російські війська розгорнуті уздовж нашого північно-го кордону – у Придністров’я. Нас зовсім не влаштовує й факт продовжен-ня Росією договору про базування її флоту в Севастополі. Якщо Росія так дружелюбно ставиться до держав Чорного моря, чому тоді їй потрібний такий великий флот у такому маленькому морі?».56

Ще у 1993 році Україна запропонувала розробити міри довіри та безпеки у військово-морській сфері в Чорноморському регіоні, та взя-ла на себе роль координатора переговорів, які розпочалися тільки у 1998 році. Знадобилося 4 роки для підготовки заключного документу, де були прописані три міри довіри: щорічний обмін військово-морською інформацією, військово-морськими планами та попереднє повідомлення про два найбільших у поточному році навчання. Крім того, документ пе-редбачав різні добровільні форми співробітництва.

На сьогодні для гарантування військово-морської безпеки в Чорно-морському регіоні, існує дві основні ініціативи: БЛЕКСІФОР (існує з 2001 та об’єднує всі шість приморських держав) та «Чорноморська гар-монія», ініційована Туреччиною. Україна, на відміну від деяких країн регіону, бере участь в обох.

54 Конституція України, Розділ XV «Перехідні положення», 1996 р. 55 Кіфу Ю. Місце і роль України в чорноморському регіоні: позиції фахівців / Заочний

Круглий стіл 5 січня –23 березня 2011р. // Національна безпека і оборона. – № 4-5 (122-123), 2011. – с. 43

56 Rusia are o "ostilitate" faţă de România // Romania Libera. – 30.11.2010. – Режим до-ступу: http://www.romanialibera.ro/opinii/interviuri/rusia-are-o-ostilitate-fata-de-romania-207830.html

44

Співпраця в рамках військово-морської групи БЛЕКСІФОР має ве-лике значення, зокрема, через чітку внутрішню спрямованість на питан-ня безпеки в Чорноморському регіоні, а також її інклюзивність у вирі-шені проблем, оскільки в її роботі беруть участь всі приморські країни, незважаючи на двосторонні протиріччя між окремими з них. Однак це співробітництво носить достатньо вузький, скоріше технічний характер.

Довідково: БЛЕКСІФОР (BLACKSEAFOR – Чорноморська група військово-морського співробітництва) – Угода про створення була підписа-на 2 квітня 2001 року в м. Стамбулі міністрами закордонних справ Болгарії, Грузії, Румунії, Російської Федерації, Туреччини та України. Головними на-прямками діяльності є: пошуково-рятувальні операції, контроль морського судноплавства, операції з надання гуманітарної допомоги, боротьба з мін-ною загрозою, операції щодо захисту навколишнього середовища, евакуація біженців з необладнаного узбережжя, вогнева підтримка з морського на-прямку під час проведення миротворчої операції, протидія всім видам мор-ського тероризму.

В той же час Грузія і Болгарія, не беруть участі в операції «Чор-номорська гармонія», не в останню чергу через те, що ініціатива була проголошена з метою не розширення операції НАТО «Активні зусилля» на Чорноморський регіон, в чому ці країни не бачили сенсу. Дві органі-зації певним чином доповнюють, а в деяких питаннях дублюють діяль-ність одна одної, тому існує необхідність обговорення можливих шляхів об’єднання зусиль двох ініціатив.

Довідково: Чорноморська гармонія – Операція «Чорноморська гар-монія» («Black Sea Harmony») проводиться ВМС Туреччини з березня 2004 року. Вона передбачає постійне спостереження силами ВМС за під-озрілими судами з метою отримання вичерпної картини їх пересування та виявлення можливої незаконної діяльності. «Чорноморська гармонія» не пе-редбачає силових заходів по відношенню до підозрілого судна у відкритому морі, однак дозволяє проводити висадку на борт судна і його огляд за згодою капітана і держави прапора. В основному арсеналі операції – запити про перевезений вантаж, пункті призначення судна та ін. У 2004 році турецька сторона офіційно запросила причорноморські країни приєднатися до «Чор-номорської гармонії». Російська Федерація приєдналась у 2006, Україна у 2007 і Румунія у 2009 р. На сьогодні українське співробітництво обмеж-ується обміном інформацією.

В той же час офіційні представники Туреччини наголошують, що дублювання не відбувається, оскільки на сьогодні «Чорноморська гар-монія» більшою мірою зосередилась на питаннях боротьби з терорис-тичною загрозою. В будь якому разі, існування двох військово-морських

45

проектів у регіоні Чорного моря потребують узгодження та чіткого роз-межування.

Незважаючи на те, що три з шести країн Чорноморського регіону є членами НАТО, Альянс досі немає окремої сформульованої політики щодо Чорноморського регіону. Проведення спільних військо-морських навчань та окреме двостороннє співробітництво з країнами регіону в пи-тань реформи сектору безпеки, в рамках програми Партнерство заради миру та ін. є обмеженою формою залучення до регіональних справ.

Проголошення позаблокового статусу України не мало значного впливу на розстановку сил у регіоні, зберігаючи статус-кво попередніх років. Незважаючи на значну протидію з боку Росії щодо подальшої єв-роатлантичної інтеграції пострадянських країн регіону, їй так і не вда-лося зацікавити Україну, Грузію, Молдову та Азербайджан членством в Організації договору колективної безпеки у рамках СНД.

Окрім розширення НАТО ще одне питання залишається пріори-тетним у сфері безпеки в Чорноморському регіоні – нова конфігурація системи протиракетної оборони. Україна, на відміну від Росії, не ба-чить ніякої загрози своєї безпеки від можливого розташування системи ПРО у Східній Європі, зокрема, у Румунії. Більше того, велися перегово-ри між українськими та американськими експертами щодо можливості залучення України до нової системи ПРО. В Україні існує розуміння, що розташування системи у Румунії не спрямоване проти когось з сусідів, а скоріше є бажанням влади Румунії підкріпити свої двосторонні відно-сини з США та переорієнтувати увагу останніх у Східній Європі з Поль-щі на Румунію. В той же час, через періодичне загострення українсько-румунських прикордонних протиріч, український уряд піднімає питання мілітаризації Румунії під час переговорів із США, наголошуючи, що по-винні бути проведенні консультації, в тому числі, і з Україною.57

На протязі декількох років обговорювалась можливість створення американо-нато-російської системи протиракетної оборони. В такому випадку, вважалось, що Україна та Грузія можуть потенційно програти від такої ситуації підвищеного співробітництва у стратегічних питаннях, і як результат відкласти на невизначений термін їх плани наблизитись

57 Sinovets P. “Current “ABM Problem”: Black Sea Vector and Possible Consequences for Ukraine” (in Ukrainian), Black Sea Security №2(16), 2010 ( http://nomos.com.ua/content/view/315/69/)

46

до НАТО.58 Подібні заяви є досі спірними, адже сьогодні перспективи членства України та Грузії в Альянсі вже не розглядаються у тандемі, як це було у 2008 році. Крім того, Україна може отримати переваги від приєднання до системи ПРО у Східній Європі, оскільки маючи техніч-ний та науковий потенціал, радіолокаційні системи та ракетобудівне ви-робництво, може бути легко включена до системи у якості партнера, без необхідності балансувати між позиціями США та Росії.

ПРОБЛЕМА ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ

Проблема врегулювання конфліктів на пострадянському просто-рі є актуальною і важливою в контексті стабільного й демократичного розвитку Чорноморського регіону. Багато економічних, транспортних, політичних, енергетичних проектів не може бути реалізовано через іс-нування конфліктів у Придністров’ї, Нагорному Карабаху, Південній Осетії та Абхазії. Нестабільність, яка існує в результаті цих конфліктів, дає основу для розвитку діяльності міжнародних злочинних угруповань та незаконної міграції. Політична стабільність в регіоні також не може бути гарантована, в той час як ці конфлікти не врегульовані. Крім того, вони негативно впливають на соціально-економічний розвиток і торгі-вельні зв’язки у регіоні, що є загрозою не тільки для держав, де існують конфлікти, але і загрозою загальноєвропейській безпеці.

В чотирьох основних конфліктах на пострадянському просторі Україна знаходяться на різному рівні залучення. Найнижчий рівень за-лучення останнім часом спостерігається в Грузії та Нагорному Караба-ху. Через складність трикутника взаємовідносин конфліктуючих сторін: Грузія – невизнанні республіки Південної Осетії та Абхазії – Росія, імо-вірність активізації мирного процесу або більш активного залучення України зводиться фактично до мінімуму. На сьогодні ОБСЄ та ООН фактично втратили вагу у сфері врегулювання конфліктів на Південному Кавказі через низький рівень свого залучення. Діяльність Місії ОБСЄ в Грузії, яка розпочала свою роботу у розпал війни у 1992 році, була

58 Young T. The Reconfiguration of European Missile Defense, Russia’s Response and the Likely Implications // Nuclear Treat Initiative, October 9, 2010. (http://www.nti.org/e_research/e3_missile_defense.html)

47

припинена в червні 2009 року після того, як Російська Федерація за-блокувала продовження її мандата в результаті російсько-грузинського конфлікту 2008 року. Теж саме відбулось і з Місією ООН. Тим не менш, переговорний процес на сьогодні сконцентровано під егідою ООН у рам-ках Женевських переговорів.

Що стосується Нагорного Карабаху, то Україна завжди дотримувала-ся позиції територіальної цілісності Азербайджану, при збереженні балансу у відносинах з Баку та Єреваном, підтримуючи ОБСЄ у якості головного посередника у конфлікті. Саме тому, лише головування України в ОБСЄ у 2013 році певним чином активізувала фактично відсутню діяльність Києва щодо окремих питань нагорнокарабахського врегулювання.

У Нагорному Карабаху ОБСЄ де-факто виявилася єдиним посеред-ником і миробудівником на перших етапах розвитку конфлікту. Мінська група, яка була створена у 1994 році внаслідок Мінського процесу, стала тим тимчасовим форматом, який закріпився на роки, але не виправдав себе на 100 %. Постійні звинувачення з боку сторін конфлікту в уперед-женості як всієї Мінської групи, так і окремих її членів підривають авто-ритет посередників. З самого початку ОБСЄ не змогла мобілізувати до-статньо дипломатичних та політичних механізмів для підтримки угоди про припинення вогню; не вистачало досвіду в такого типу конфліктах і солідарності членів, що в поєднанні з регіональними амбіціями окремих членів призводило до ослаблення рівня залучення.

Довідково: З 1994 по 2008 Мінська група представила кілька пропо-зицій для стабільного мирного врегулювання, які були відкинуті Вірменією чи Азербайджаном. На сьогодні цей формат потребує реформування, яке може відбутися через розширення членів Мінської групи, заміну Франції на ЄС серед співголів або повну зміну формату, в першу чергу заміни інститу-ту співголовування Франції, Росії та США. На сьогодні спостерігається процес, коли ОБСЄ як організація представлена окремими діями, Мінська група як колективний орган виступає із самостійними ініціативами, а окремі члени групи, в першу чергу Франція та Росія, проводять власну не-залежну посередницьку політику або в деяких випадках підтримують одну із сторін конфлікту.

Придністровський конфлікт залишається ключовим питанням для регіональної та безпекової політики України. В останні роки кон-флікт набув нового значення, що пов’язано з посиленням інтересу до невирішеного питання з боку міжнародного співтовариства, поновлен-ням регулярних переговорів у форматі 5+2, прогресом у вирішенні низки

48

«технічних» питань та заходів зміцнення довіри. Головування України в ОБСЄ у 2013 році є не тільки важливою підставою для посилення ролі України у переговорному процесі, а й можливістю досягти прогресу у врегулюванні цього конфлікту. Така можливість обумовлена, зокрема, тим, що в Україні існує високий рівень обізнаності й розуміння причин Придністровського конфлікту, перебігу подій протягом усього періоду його існування, а також нового контексту, що виник після зміни влади в Республіці Молдова у 2009 році, та в Придністровському регіоні – в грудні 2011 року.

ОБСЄ є одним з офіційних посередників у врегулюванні Придні-стровського конфлікту. Місія у Молдові постійно сприяла проведенню прямих переговорів між Кишиневом і Тирасполем та активно співпрацю-вала з усіма посередниками та спостерігачами. Саме цією організацією було досягнуто найбільших успіхів щодо мір довіри та угод щодо основи відносин між двома конфліктуючими сторонами. Незважаючи на те, що офіційні переговори у форматі «5+2» було перервано у 2006 р., Місія ОБСЄ спрямувала зусилля на забезпечення проведення неформальних зустрічей з метою поновлення офіційного формату. Крім того, заходи з побудови довіри між двома сторонами були розширенні у 2008 р., коли розпочалися зустрічі експертів у робочих групах з питань спільного ін-тересу у соціальній та економічній сферах.

Питання Придністровського врегулювання є одним з ключових на кожній щорічній зустрічі ОБСЄ, та з певною періодичністю, країна, яка головує в цій організації, представляє нові ініціативи щодо мирного вре-гулювання конфлікту.

Дії ОБСЄ в цьому напрямку були активізовані у 2011 р., зокрема, проведенням конференції під егідою ОБСЄ за підтримки уряду Німеч-чини, яка відбулася у вересні 2011 р. у Бад-Райхенхалє, та відновленням офіційних переговорів у форматі 5+2, яке відбулось під час чергового раунду консультацій в Москві 22 вересня 2011. Активізація переговорно-го процесу завдяки винесенню питання врегулювання конфліктів серед пріоритетів головування Литви та Ірландії стало вагомим підґрунтям для продовження цієї тенденції з боку України.

Позитивним моментом можливо вважати і пролонгацію Місії Єв-ропейського Союзу з допомоги на молдавсько-українському кордоні (EUBAM). Схвальне сприйняття мирного плану, представленого у Ки-шиневі у 2005 році на саміті ГУАМ щодо врегулювання придністров-

49

ського конфлікту, та неодноразові запрошення долучитися до мирного процесу в Нагорному Карабаху може додати ваги новим українським пропозиціям. А її готовність не монополізувати мирний процес, а долу-чати інших посередників, знижує ризики щодо обвинувачення в уперед-женості.

Україну держави, де існують конфлікти, вважають не тільки ми-ролюбним і неупередженим партнером, зацікавленим у стабільності в регіоні, а й адекватним співрозмовником, якому зрозумілі проблеми по-сткомуністичних держав. Крім того, її вважають такою, яка найменш за-цікавлена стосовно територіальних претензій чи претензій іншого харак-теру до конфліктуючих сторін.

Від самого початку Київ офіційно підтримує територіальну ціліс-ність та суверенність Республіки Молдова, Азербайджану та Грузії та виступає за врегулювання конфліктів виключно мирними засобами на взаємно прийнятних умовах для конфліктуючих сторін.

В той же час, у випадку з Придністров’ям, Україна має добрі на-лагоджені відносини, які дозволяють працювати з обома сторонами кон-флікту. Важливо наголосити, що свого часу і Молдова, і Придністров’я ратували за приєднання України до процесу врегулювання як країни, яка, на їхній розсуд, не була заангажована та не мала геостратегічних ін-тересів в регіоні. Україна постійно виступає як плацдарм для проведення зустрічей та консультацій між представниками Кишинева та Тирасполя.

В той же час існують певні ризики пов’язані з активним залучен-ням України до врегулювання конфліктів на пострадянському просторі, зокрема:

– Конкуренція з боку окремих міжнародних посередників, бажан-ня відігравати провідну роль без узгодження позицій з іншими задіяни-ми сторонами, як результат неможливість концентрування уваги ворогу-ючих сторін на конкретному плані мирного врегулювання.

– Небажання сторін конфлікту активізувати переговорний процес та йти на поступки.

– Неготовність сторін конфліктів сприймати Україну та ОБСЄ, як впливового посередника, особливо у конфліктах на Кавказі, через певну їх пасивність протягом останніх років.

– Дестабілізація етнополітичної ситуації всередині України та зростання її етноконфліктного потенціалу, а відтак загострення внутріш-ньополітичної ситуації в Україні.

50

– Внутрішньополітична криза на території сторін конфлікту, осо-бливо у Придністров’ї, Азербайджані та Грузії.

– Неготовність Російської Федерації до змін миротворчого форма-ту, в першу чергу у Придністров’ї, до остаточного політичного врегулю-вання.

Для України ОБСЄ залишається одним з перспективних майданчи-ків для досягнення політичної згоди між конфліктуючими сторонами, адже представляє закріплений та авторитетний формат для проведення переговорів.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

В СФЕРІ БАГАТОСТОРОННЬОГО СПІВРОБІТНИЦТВА:1. Україні необхідно розробити Комплексну концепцію політики

щодо Чорноморського регіону, як міжгалузеву – зовнішня політика, еко-номіка, енергетика, транспорт, туризм, міжкультурні зв’язки, міжрегіо-нальне та транскордонне співробітництво.

2. З метою посилення міжнародного співробітництва ініціювати розробку проектів, що можуть потрапити до пріоритетних проектів регі-ональних програм ЄС. А також таких проектів, що підпадають під пріо-ритетні напрямки морської, енергетичної та безпекової політики ЄС, які включені до проекту бюджету організації на 2013-2020 рр.

3. З урахуванням того, що ЄС проводить переговори щодо створен-ня ЗСТ з країнами регіону та існування Митного союзу з Туреччиною, винести на обговорення в рамках ОЧЕС, а потім, в разі узгодження та-кої пропозиції, до інституцій ЄС питання щодо включення двосторонніх угод щодо ЗСТ до єдиного документу про ЗСТ між членами ОЧЕС, а також між ЄС та ОЧЕС.

4. Залучати до участі у зустрічах Міністрів транспорту країн-членів ОЧЕС представників митної та прикордонної служб відповідних країн, з метою обговорення питань, що стосуються реалізації проектів з розвитку транспортної мережі в Чорноморському регіоні.

5. Сприяти кооперації між портами Чорноморського регіону з ме-тою розвитку круїзного судноплавства шляхом розробки Україною в ініціативному порядку та винесення для ухвалення країнами Чорномор-ського регіону Конвенції щодо пасажирського судноплавства на Чорно-му морі.

51

6. Вийти з пропозицією щодо створення робочої групи Міністрів транспорту країн-членів ОЧЕС з метою поліпшення прямого залізнично-го сполучення навколо Чорного моря, що стає можливим після відкриття придністровської дільниці залізничного сполучення, що поліпшить, як торгівельні зв’язки, так і туристичний потік.

7. Міністерству інфраструктури України ініціювати проведення двосторонніх та багатосторонніх зустрічей з питань безпеки судноплав-ства в Чорному морі із залученням відповідних структур країн регіону, а також представників Європейської Комісії для впровадження відповід-них європейських стандартів.

8. Провести переговори з ЄС, ЄБРР, іншими фінансовими інсти-туціями щодо можливого фінансування розвитку транспортної інфра-структури навколо Чорного моря для реалізації проекту транспортної окружної магістралі.

9. Розглянути питання щодо проведення Чорноморського інвести-ційного Форуму для популяризації регіону, обміну досвідом щодо залу-чення інвестицій, обговорення спільних проектів, взаємних інвестицій та позиціонування регіональних проектів.

10. Ініціювати проведення Форуму регіональних ЗМІ країн Чорно-морського регіону з метою налагодження співробітництва, створення мережі чорноморських ЗМІ, що буде сприяти інформаційному обміну, кращому висвітлюванню регіональних проблем, об’єднанню ресурсів та більш об’єктивному висвітленню подій щодо сусідніх держав.

11. Активізувати співробітництво між ОЧЕС та Міжнародним Чор-номорським клубом, який об’єднує приморські міста, з метою посилен-ня місцевого компоненту співробітництва та взаємозв’язків.

12. Розглянути питання щодо проведення Форуму мерів міст та гу-бернаторів причорноморських регіонів з метою вироблення спільного порядку денного щодо посилення чорноморської кооперації, підвищен-ня інвестиційної привабливості регіону та вироблення спільної стратегії щодо позиціонування Чорноморського регіону назовні.

13. Підняти питання щодо інкорпорації концепції людської безпеки (human security) та сталого розвитку у діяльність ОЧЕС.

14. Підняти питання у рамках ОЧЕС щодо розробки регіонального документу на базі Резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо стабіль-ного транзиту енергоносіїв, прийнятої 17 травня 2013 р., з метою роз-

52

витку міжнародного співробітництва у справі забезпечення надійного транспортування енергоносіїв на міжнародні ринки.

15. Запропонувати Діловій Раді при ОЧЕС розглянути питання створення Чорноморського арбітражу для вирішення торгівельних су-перечок між країнами членами.

16. Міністерству закордонних справ України розглянути питання щодо активізації співробітництва у рамках ГУАМ, яке повинно стати пу-блічним та цілеспрямованим.

17. Забезпечити належне інформування громадськості та ЗМІ щодо діяльності ГУАМ, зокрема, провести міжнародну конференцію щодо шляхів посилення та диверсифікації співробітництва у рамках ГУАМ.

ЩОДО ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ У РЕГІОНІ: ЩОДО ПРИДНІСТРОВ’Я:1. Використовувати усі наявні механізми головування в ОБСЄ з ме-

тою посилення ролі України у переговорному процесі щодо врегулюван-ня придністровського конфлікту.

2. Розглянути можливість пропозиції нового плану співіснування Молдови та самопроголошеної ПМР, в основу якого може лягти ідея са-моврядного регіону із делегуванням повноважень (наприклад, за зраз-ком Шотландської деволюції), але з додаванням гарантій невходження Молдови до складу інших держав, гарантій мовних та гуманітарних прав національних меншин, які мешкають на території ПМР.

3. МЗС України обговорити у рамках ОБСЄ питання щодо можли-вої зміни миротворчого формату у ПМР: з військової ця місія повинна перетворитися у поліцейську, мати функції спостереження, контролю над кордоном, відновлення верховенства права та моніторингу дотри-мання прав людини тощо.

4. Україні слід приєднатися до заяв країн-членів ЄС та США щодо необхідності виведення російських військових (окрім миротворців) та залишків озброєнь у відповідності до зобов’язань, які Росія взяла на себе під час Стамбульського саміту ОБСЄ у 1999 р. На сучасному етапі іс-нує можливість представлення такої позиції з боку України як позицію країни, що головує в ОБСЄ, а отже повинна сприяти виконанню рішень, ухвалених під егідою цієї організації.

5. Україна повинна сприяти продовженню переговорів між двома сторонами паралельно в двох напрямках. З одного боку повинні обгово-

53

рюватися заходи довіри, пов’язані з практичними питаннями, які можна вирішити між сторонами, а також рівень міжлюдських контактів. З ін-шого боку, має йти політичне врегулювання пов’язане з впровадженням менеджменту конфлікту аж до його повного розв’язання.

6. Закликати сторони, задіяні в процесі врегулювання, як офіцій-них посередників, так і інші зацікавлені сторони, уникати односторонніх ініціатив, які готуються й висуваються без попереднього активного об-говорення й узгодження з іншими учасниками процесу врегулювання.

7. Запропонувати залучення незалежних експертів та інших пред-ставників громадянського суспільства до роботи в Робочих/ Експертних групах та моніторингу результатів їх роботи.

8. Ініціювати започаткування постійно діючого Громадського Фо-руму з питань придністровського врегулювання.

ЩОДО КОНФЛІКТІВ НА ТЕРИТОРІЇ КРАЇН ПІВДЕННОГО КАВКАЗУ:1. МЗС України провести роботу щодо поновлення місії ОБСЄ в

Грузії, але з оновленим форматом. Першочерговими завданнями для та-кої місії повинні стати:

a. Безпека кордонівb. Свобода слова та ЗМІc. Дотримання прав людини2. Обговорити можливість перенесення досвіду Місії ЄС з при-

кордонної допомоги на українсько-молдавському кордоні на російсько-грузинський та вірмено-азербайджанський кордон під спільною егідою ЄС та ОБСЄ.

3. Ініціювати переговори президентів Азербайджану та Вірменії та зустрічі експертів (з питань практичного співробітництва – транспорту, зв’язку, енергетики) на території України під егідою ОБСЄ, спрямованих на вироблення спільних підходів у вирішенні проблем двостороннього співробітництва.

4. Активно підтримувати діалог із співголовами Мінської групи ОБСЄ.

54

СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ДВОСТОРОННІХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З ДЕРЖАВАМИ

ЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ

УКРАЇНА – ТУРЕЧЧИНА

Поточний стан двосторонніх відносинЗ моменту відновлення відносин між Україною та Турецькою Рес-

публікою 3 лютого 1992 (формально відносини були встановлені ще 2 січня 1922 року між УРСР та Туреччиною) співробітництво між краї-нами розвивалося стабільно, традиційно характеризуючись українською стороною як стратегічне. За два десятиліття нормативно-правова база співпраці перевищила 80 документів, формалізувавши відносини в біль-шості сфер співробітництва. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою від 4 травня 1992 р. та Спільний план дій між Кабінетом Міністрів України та Урядом Туреччини щодо розширеного співробітництва від 2 квітня 2004 р. є основоположними документами.

Довідково. На сучасному етапі українсько-турецький діалог розвива-ється досить динамічно, відбувся активний обмін візитами – Президента України В. Януковича (22 грудня 2011 р. і 5 червня 2012), Голови Верховної Ради України В. Литвина (16-18 січня 2011 р.), Прем’єр – міністра Украї-ни М. Азарова (13-14 березня 2011 р.), Міністра закордонних справ Украї-ни К. Грищенко (10-11 травня, 13-14 липня, 22-23 грудня 2011 р., 15 грудня 2012 р.) до Туреччини. Відбувся візит Прем’єр-міністра Туреччини Р. Т. Ер-догана в Україну (24-25 січня 2011 р.), також неодноразово Україну в цей період відвідували турецькі парламентарії.

Крім того, за останній час було підписано цілу низку документів, які значно поповнили нормативно-правову базу двосторонніх відносин і регулюють конкретні сфери співпраці, такі як: План дій щодо розвитку двосторонніх відносин між Україною та Турецькою Республікою на 2012-2013 роки; Меморандум щодо спільного дослідження вуглеводневих ресурсів Чорного моря; Меморандум між «Нафтогазом України» і Турецькою дер-жавною нафтовою компанією; Меморандум про взаєморозуміння у галузі енергетики між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України і Міністерством енергетики та природних ресурсів Туреччини; Угода про співробітництво між Українським національним інформацій-ним агентством «Укрінформ» та Турецьким інформаційним агентством

55

«Анадолу Ажанси»; Угода між Україною та Турецькою Республікою про організацію міжнародного прямого вантажного залізнично-поромного спо-лучення та ін.

Справжнім проривом у двосторонніх відносинах стало підписання Угоди про умови взаємних поїздок громадян 22 грудня 2011 р. (набрала чинності 1 серпня 2012 р.), яке передбачає безвізовий порядок в’їзду для громадян обох країн.

Довідково. У турецької сторони на протязі тривалого часу викликав занепокоєння заморожений стан питання про введення безвізового режи-му між країнами. Існуюча практика, при якій українські громадяни отри-мували візи в Туреччині в аеропорту, а турецькі громадяни повинні були звертатися до консульських установ України в Туреччині, неодноразово характеризувалася останньою як дискримінаційна. Згадана угода про безві-зовий режим короткострокових поїздок зняла з порядку денного потенцій-но конфронтаційну ситуацію. За прогнозами турецьких партнерів, введення більш сприятливого візового режиму для турецьких громадян надасть зна-чний поштовх економічним зв’язкам наших країн, поліпшить інвестиційну привабливість України.

Найбільш важливим політико-інституціональним досягненням останнього періоду стало заснування між країнами Стратегічної ради найвищого рівня на чолі з Президентом України та Прем’єр-міністром Туреччини, два засідання якої відбулися 22 грудня 2011 р. та 13 верес-ня 2012 р. Важливими інструментами координації двосторонньої вза-ємодії також є Міжурядова українсько-турецька комісія з торговельно-економічного співробітництва, з питань оборонно-промислового співро-бітництва тощо, спільні комітети, робочі групи, міжпарламентська гру-па дружби Україна-Туреччина, а також такі неформальні структури як спілки турецьких бізнесменів в Україні, регулярні українсько-турецькі бізнес-форуми.

Важливим елементом українсько-турецького співробітництва зав-жди була їх орієнтація на європейську і до 2010 р., коли Україна офі-ційно заявила про свою позаблоковість – на євроатлантичну інтеграцію. Незважаючи на різні рівні інтеграції країн з ЄС (Туреччина з 1963 р. є асоційованим членом ЄС, з 1996 р. – входить до митного союзу ЄС), процеси європеїзації є спільним знаменником соціальних трансформа-цій в обох країнах. Характерно, що в той час, як Україна та ЄС ведуть активний діалог щодо лібералізації візового режиму, Туреччина лише в червні 2012 р. зробила значний крок в цьому напрямку, парафувавши

56

угоду з ЄС про реадмісію. Підготовка до підписання цього документу дала можливість інтенсифікувати українсько-турецькі переговори щодо безвізового режиму.

Неодноразово сторони підтримували одна одну, виступаючи в тан-демі в рамках міжнародних організаціях, під час виборів до керівних їх органів і т.д., однак, важко стверджувати, що це є свідченням синхроні-зації їх дій в рамках багатосторонніх платформ.

Зайву політизацію, як на побутовому, так і на експертному рівнях, часто викликає економічна та гуманітарна діяльність турецьких ком-паній, НУО, регіональних представництв турецького урядового органу ТІКА (Турецького агентства з розвитку та співробітництва) в Україні, зо-крема, в Криму. Характеристика такої діяльності в якості турецької еко-номічної та цивілізаційної експансії, яка може призвести до сепаратист-ських тенденцій в АРК, не враховує посилення використання методів «м’якої» сили як інструменту зовнішньої політики Туреччини і завдає великої шкоди українсько-турецькій співпраці.

Економічне співробітництвоПринципове значення приділялось економічній складовій двосто-

роннього співробітництва, починаючи з моменту встановлення дипло-матичних відносин, через що є підставою говорити про певну «еконо-мізацію» співпраці України та Туреччини. Найбільш перспективними сферами сторони вважають такі галузі як металургія, машинобудування, хімічна, харчова, текстильна промисловість, суднобудування, автомобі-лебудування, виробництво будівельних матеріалів.

За даними Державного комітету статистики України, товарообіг між Україною і Туреччиною в 2011 р. склав 5 млрд. 23 млн. дол. США (6 млрд. 54 млн. дол. США, по турецьким даним), що демонструє по-зитивну динаміку зростання після спаду під час фінансової кризи, однак рекордного показника 2008 р. ще не досягнуто. Під час зустрічей на ви-щому рівні між керівниками обох держав декларується бажання досягти товарообігу в 20 млрд. дол. США до 2015 р. В Україні діє близько 600 ту-рецьких підприємств, в той час як в Туреччині зареєстровано 327 компа-ній з українським капіталом. Обсяг турецьких інвестицій в Україні досяг 140 млн. дол. США (по турецьким показникам – 179,2 млн. дол. США).

57

Довідково. Товарообіг між Україною та Туреччиною в 2007-2012 рр. (млн. дол. США) 59

2007 2008 2009 2010 2011 2012

Товарообіг 4,622 6,583 3,079 4,324 5,230 5,637

Експорт 3,650 4,633 2,127 3,036 3,749 3,685

Імпорт 0,972 1,950 0,952 1,298 1,481 1,952

Одним з найважливіших на порядку денному у відносинах між Україною і Туреччиною є питання про створення зони вільної торгів-лі (ЗВТ). Розгляд цього питання здійснюється у рамках засідань Міжуря-дової українсько-турецької комісії з питань торговельно-економічного співробітництва. З грудня 2011 р. було проведено декілька раундів пере-говорів, а попередні консультації ведуться з 2007 р. Передбачається, що дана Угода має регулювати такі питання, як торгівля товарами та послу-гами, інвестиції та рух капіталів; правила походження, державні закупів-лі, права інтелектуальної власності; врегулювання спорів; конкуренція, співробітництво в митній сфері та спрощення процедур торгівлі.

Довідково. Окремим важливим питанням, яке потребує врегулюван-ня і узгодження сторонами в рамках переговорів про створення ЗВТ, є пи-тання про досягнення взаємоприйнятного варіанту угоди. Слід зазначити, що згідно з дослідженням, проведеним науково-дослідним економічним ін-ститутом Міністерства економіки України з метою вивчення потенціалу створення ЗВТ з Туреччиною, яке було презентовано в березні 2010 р., підпи-сання Угоди в її базовому вигляді завдасть шкоди українській економіці. На даний момент істотною відмінністю в позиціях сторін є протиріччя щодо товарів, на які поширюватиметься режим ЗВТ. Україна виступила проти пропозиції Туреччини виключити з режиму ЗВТ аграрні товари. Крім того, про недоцільність запровадження двосторонньої нульової ставки на мито між країнами на всі види товарів заявила Асоціація виробників побутової техніки і електроніки України. На думку її представників, це призведе до скорочення обсягів виробництва українських підприємств, тому вони напо-лягають на збереженні нині діючих ставок митних зборів на ряд товарів.

Незважаючи на постійно зростаючий товарообіг між країнами, слід відзначити наступні проблеми в торговельно-економічній сфері, що но-сять об’єктивний характер. По-перше, до них відноситься непропорцій-не сальдо торгового балансу на користь України, що турбує турецьку

59 Географічна структура зовнішньої торгівлі товарами [Електронний ресурс] // Державний комітет статистики України. – URL: http://www.ukrstat.gov.ua/

58

сторону та має бути скоригованим для успішного функціонування ЗВТ між Україною та Туреччиною. По-друге, структура українського експор-ту до Туреччини свідчить, що високотехнологічна продукція становить мізерну його частку – менше 1 %. Переважають товари з малою доданою вартістю. Український експорт носить переважно сировинний характер (залізо і сталь; добрива та олії тваринного і рослинного походження, мі-неральні палива і масла; неорганічні хімічні речовини та ін.), незначні обсяги торгівлі послугами. Крім того, в той час як турецькі компанії за-ймають важливу нішу в українській економіці («Енка», «Догуш», «Чуку-рова», «Тюрксель» та ін.), українські компанії в незначному обсязі пред-ставлені на турецькому ринку.

За інформацією Посольства Туреччини в Україні, найбільш поши-реними проблемами, що ускладнюють роботу турецьких підприємств на українському ринку, є проблема стандартизації, затримок з поетапною оплатою послуг турецьких підприємств-підрядників, бюрократичні пе-решкоди, в тому числі, й на митниці, часті протиріччя в українському законодавстві, існування «тіньової» економіки та непрозорих практик ведення бізнесу.60

Однією з центральних сфер двосторонньої взаємодії є співпраця в енергетичній сфері. Інтереси двох країн у сфері енергетики близькі: необхідність диверсифікації джерел енергозабезпечення, безпека поста-чання енергоресурсів, більш активне використання свого транзитного потенціалу, розвідка і видобуток своїх власних ресурсів та ін. Терито-рією України і Туреччини проходять Центральний та Південний газові коридори – важливі для транспортування енергоресурсів до Європи.

Довідково. У листопаді 2006 р. Україна і Туреччина отримали статус спостерігачів в Європейському Енергетичному Співтоваристві – платфор-мі, яка передбачає створення єдиного енергетичного ринку в Європі, за-безпечення безпеки енергопостачань. У той час як Україна стала членом Співтовариства в лютому 2010 р., Туреччина досі не приєдналася до нього через заморожений стан переговорів з ЄС в рамках енергетичного розділу. В наслідок вето Республіки Кіпр. У перспективі приєднання Туреччини має сприяти створенню інтегрованого енергетичного ринку в Європі з єдиними правилами.

60 Ukrayna’nin genel ekonomik durumu ve Türkiye ile ekonomik-ticari ilişkileri. T.C. Kiev Büyükelçiliği Ticaret Müşavirliği. Temmuz 2012. [Електронний ресурс]. Режим до-ступу: Офіційний веб-сайт Посольства ТР в Україні: http://www.musavirlikler.gov.tr/upload/UKR/Ukrayna%20Yillik%20Rapor%202011.docx. –Останній доступ 1.04.2013.

59

Україна неодноразово висловлювала готовність брати участь у проектах будівництва нафто- і газопроводів на території Туреччини, а також спільного видобутку вуглеводнів на шельфі Чорного моря. Так, перспективною вважалась участь України в реалізації проектів «Набук-ко», «Самсун-Джейхан», на даний момент декларується бажання брати участь у будівництві та експлуатації ініційованого в травні 2012 Транса-натолійського трубопроводу (TANAP). Однак, на думку багатьох укра-їнських та зарубіжних експертів, потенційна участь України в подібних проектах обмежена як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами.

Одним з найбільш реальних проектів на порядку денному є надання Україною своїх підземних газосховищ для забезпечення енергетичних потреб Туреччини та їх спільне використання.

Довідково: В рамках проекту TANAP українська сторона розглядає можливість реверсного використання газопроводу, яким постачається газ з України до Туреччини, і його зберігання в українських газосховищах або для подальшого реекспорту в Європу, або для власних потреб газового сектора Туреччини.

Крім того, Україна вважає можливою участь українських компаній у модернізації нафто-і газопроводів на території Туреччини. Україна за-являла про готовність розглянути свою участь у будівництві турецького LNG-терміналу на Егейському морі, завдяки чому вона могла би отри-мувати паливо через територію Болгарії, Румунії і далі по газопроводу Ананьєв-Ізмаїл, та LNG-терміналу на Чорноморському узбережжі Ту-реччини.

Зважаючи на програму Анкари з розвитку атомної енергетики, ту-рецьких партнерів може зацікавити український досвід та послуги з бу-дівництва та підготовки обслуговуючого персоналу.

Важливим для України є залучення Туреччини до участі в реаліза-ції проектів, визначених Державним агентством з інвестицій та управ-ління національними проектами України як пріоритетні. В рамках На-ціонального пріоритету «Нова енергія» передбачається реалізація двох найважливіших проектів – будівництво терміналу з прийому 10 млрд. куб. м скрапленого газу на чорноморському узбережжі України («LNG-Термінал») і будівництво вітрових і сонячних електростанцій («Енергія природи»).

60

Україна зацікавлена в залученні турецьких компаній до консорці-уму з будівництва та постачання газу для зазначеного LNG-терміналу. Відповідні консультації велися між Міністерством палива та енергети-ки і деякими турецькими компаніями. Найгострішим питанням залиша-ється отримання дозволу турецької сторони на проходження танкерів зі скрапленим газом через Босфор та Дарданелли, щодо чого ведуться від-повідні переговори.

Довідково. Згідно з Конвенцією Монтре 1936 року, всі судна, крім вій-ськових, мають свободу судноплавства через протоки. В 1994 році Туреччи-на впровадила (та в 1998 переглянула) Правила морського руху в протоках, фактично ввівши додаткові заходи безпеки судноплавства та обмеження на розмір танкерів. Зважаючи на те, що скраплений газ у морському праві характеризується як небезпечний вантаж, слід забезпечити згоду турець-кої сторони на прохід LNG-танкерів. Фактично, прецедентів проходу поді-бних танкерів через протоки ще не існує. За повідомленням Посла України в Туреччині, проблема полягає у небажанні Туреччини створювати даний пре-цедент, так само, як необхідності визначити технічні параметри – кіль-кість і періодичність пропуску танкерів. Функціонування LNG-терміналу потребувало б 8 танкерів на місяць, що не становило б значне додаткове навантаження на протоки.61

У сфері транспорту сторони вважають важливими такі сфери, як розвиток ліній поромного сполучення, інтермодальні пасажирські пе-ревезення, модернізація морських портів, розвиток логістичної інфра-структури. Між Україною та Туреччиною діє залізнично-поромна пере-права Одеса – Стамбул і поромні лінії Іллічівськ – Дериндже, Іллічівськ – Хайдарпаша, Скадовськ – Стамбул, Євпаторія – Зонгулдак, більшість з яких, на жаль, переживає кризу. Вантажообіг за останні роки різко зни-зився, Іллічівськ – Дериндже функціонує сезонно, нещодавно відкритий Іллічівськ – Хайдарпаша ще не повністю рентабельний через неповну завантаженість.

Розглядається можливість приєднання Туреччини до проекту «Ві-кінг». Також обговорюється можливість створення транспортного кори-дору Україна-Туреччина-Єгипет і від Балтії (Литви) до Червоного моря

61 Інтерв’ю газеті "Дзеркало тижня": "Небезпечний вантаж?" 19 лютого 2013. [Електронний ресурс]. / Офіційний веб-сайт Посольства України в Турецькій Республіці: Режим доступу: http://turkey.mfa.gov.ua/ua/embassy/ambassador/interviews/1204-interview-to-dzerkalo-tujnya-in-russian. –Останній доступ 1.04.2013.

61

(Йорданії). Важливим питанням для України є забезпечення підтримки Туреччиною підписання багатосторонньої угоди про інтермодальний транспорт в Чорноморському регіоні. Ця ініціатива, разом із створенням Чорноморської окружної автомагістралі, яка була задекларована як один із головних пріоритетів головування України в ОЧЕС в першій половині 2013 року.

У сфері безпеки країни давно демонструють позитивний при-клад співпраці в рамках військово-морських операцій BLACKSEAFOR та Чорноморська гармонія. Останнім часом поповнена нормативно-правова база відносин між країнами в сфері безпеки – підписано угоди про співробітництво між правоохоронними органами країн та Угоду про оборонно-промислове співробітництво.

Туреччина є однією з держав-донорів реалізації в Україні проекту Трастового фонду Програми НАТО «Партнерство заради миру», в рам-ках якого здійснюється утилізація боєприпасів та легких озброєнь. Ха-рактерно, що Туреччина є також одним із важливих донорів в наданні Україні коштів на реалізацію проектів і програм міжнародної технічної допомоги.

Більше того, існують численні приклади реалізації спільних проек-тів у сфері науки і техніки, культури, співпраці на рівні регіонів та міст тощо. Активно розвиваються контакти в сфері спортивних та культурних обмінів, хоча така взаємодія не носить системного характеру. Динаміка розвитку туристичної співпраці є досить стрімкою, але не пропорцій-ною: українські туристи частіше відвідують Туреччину, ніж турецькі – Україну.62 Для українців Туреччина становить другу після РФ по прива-бливості країну-призначення.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:Незважаючи на активний політичний діалог і поглиблення еконо-

мічних контактів між Україною та Туреччиною, зовнішньополітичні дії країн у багатьох сферах співробітництва не є цілком скоординованими та характеризуються однобічністю. Задеклароване стратегічне партнерство

62 Двосторонні відносини у сфері туризму. [Електронний ресурс]. / Офіційний веб-сайт Посольства України в Турецькій Республіці Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/turkey/ua/5049.htm. –Останній доступ 7.04.2010.

62

не відповідає реальному стану цих відносин. Турецька сторона визначає ці відносини, як такі, що мають стратегічний характер та рухаються в на-прямку стратегічного партнерства, але ще не є такими. У кожній із сфер двостороннього співробітництва є великий незадіяний потенціал, тому важливим завданням на двосторонньому порядку денному є визначення та поглиблення перспективних аспектів співпраці.

В політичній сфері:спираючись на діяльність української частини українсько-турецької

Стратегічної ради найвищого рівня, слід:1. Наповнити політичний діалог реальним змістом і продуктивніс-

тю, враховуючи трансформований характер зовнішньої політики і полі-тики безпеки Туреччини. Зміни в концептуальних основах турецької зо-внішньої політики, а саме – розширення «зони відповідальності» Туреч-чини, бажання не тільки забезпечувати свою безпеку, але й проеціювати її, самосприйняття її як «глобальної сили» створюють абсолютно новий формат системи безпеки в регіоні, з чим Україні потрібно узгоджувати свої інтереси та політику. Слід врахувати, що в Чорноморському регіоні Туреччиною традиційно виділяються три найважливіші напрями зовніш-ньої політики: Росія, ЄС та Південний Кавказ. Український напрямок не є найбільш пріоритетним. Також на сучасному етапі можна констатувати об’єктивно вищий інтерес Анкари до регіональних процесів на Близько-му Сході (в світлі арабських революцій, громадянської війни в Сирії), у порівнянні з Чорноморським регіоном.

2. Сприяти завершенню концептуального, інституційного та нормативно-правового забезпечення задекларованого стратегічного партнерства, що передбачатиме, між іншим, сприяння вирішенню про-блеми надмірного затягнення внутрішньодержавних процедур з набран-ня чинності двосторонніх українсько-турецьких угод, розширення кіль-кості консульських установ на території одна одної.

3. Кабінету міністрів України створити експертну групу для мо-ніторингу ситуації в двосторонніх відносинах, а також координації ді-яльності існуючих інститутів, яка б включала в себе як представників Секретаріату Президента, МЗС, Міністерства економічного розвитку і торгівлі та інших міністерств, існуючих спільних українсько-турецьких структур, так і представників експертного співтовариства.

4. Міністерству закордонних справ України:

63

• запропонувати спільні з Туреччиною заходи щодо посилення ролі ОЧЕС, залучити Туреччину до реалізації задекларованого Україною проектно-орієнтовного підходу до діяльності ОЧЕС;

• провести політичні консультації в рамках українсько-турецьких змішаних комісій стосовно забезпечення підтримки Туреччи-ною української ініціативи щодо створення міжнародної медіа-мережі в Чорноморському регіоні та початку проведення щоріч-них форумів представників мас-медіа в Чорноморському регіоні;

• інтенсифікувати втілення ідеї про створення «Програми міжре-гіональної співпраці» як інструмента посилення прямих зв’язків між українськими та турецькими областями;

• сприяти деполітизації питання про офіційну допомогу Анкари тюркським етносам в Україні (туркам, туркам-месхетинцям, га-гаузам, кримським татарам), сприяти гуманітарній діяльності Турецького агентства з співробітництва та розвитку (ТІКА) в Україні;

• запропонувати план спільних виставково-ярмаркових заходів українських та турецьких компаній в сфері сільського господар-ства, промисловості, туризму тощо.

В економічній сфері:5. Міністерству економічного розвитку та торгівлі для більш адек-

ватного використання потенціалу економічної співпраці необхідно:• усунути проблеми технічного характеру, що найчастіше гальму-

ють розвиток двосторонніх відносин (наприклад, питання спро-щення митних процедур);

• інтенсифікувати створення ЗВТ на взаємоприйнятних умовах. В переговорах з Туреччиною про створення ЗВТ враховувати мож-ливі негативні наслідки з метою їх мінімізації (наприклад, дем-пінг турецьких промислових товарів, побутової техніки тощо). При розробці тексту угоди про вільну торгівлю мають бути обов’язково враховані інтереси всіх галузей української економі-ки на основі попередньої науково-дослідної роботи. Взаємоузго-дити цей процес з процесом підготовки до підписання угоди про створення глибокої і всеосяжної ЗВТ з ЄС.

• надавати державну підтримку та залучати бізнес до реалізації спільних українсько-турецьких проектів, таких як відкриття

64

нових поромних переправ, виробництво наукомісткої продукції тощо;

• забезпечити участь турецьких інвестиційних фондів і компаній в реалізації інвестиційних проектів, в конкурсах із продажу па-кетів акцій українських підприємств з метою поглиблення інвес-тиційної співпраці, вивчити турецький досвід організації торго-вельних місій – виставкових заходів в Туреччині, на які запро-шуються представники українських компаній;

• розпочати підготовку до проведення конкурсу спільних україн-сько-турецьких науково-технічних проектів на період 2014-2015 рр. з метою активізації науково-технічної співпраці;

• налагодити системні контакти з існуючими бізнес-спілками, що представляють інтереси турецьких ділових кіл в Україні (Турецько-українська спілка бізнесменів (TUİD), Міжнародна українсько-турецька спілка бізнесменів (UTİAD), Одеська спілка турецьких бізнесменів (OTİAD), Турецько-українська кримська спілка бізнесменів (TUKİD), Спілка промисловців та бізнесменів Туреччини та України (TUSIB)), задля підтримання реалізації гу-манітарних проектів в Україні.

6. Міністерству інфраструктури України• провести консультації з турецькою стороною щодо поповнення

нормативно-правової бази транспортного сполучення між краї-нами;

• забезпечити підтримку Анкари українській пропозиції стосовно підписання багатосторонньої угоди про інтермодальний тран-спорт в Чорноморському регіоні;

• забезпечити участь Туреччини в українсько-білорусько-литовському проекті використання потягу комбінованого тран-спорту «Вікінг», до якого вона нещодавно виявила інтерес.

В енергетичній сфері:7. Міністерству закордонних справ України, Міністерству енерге-

тики та вугільної промисловості, Державному агентству з інвес-тицій та управління національними проектами, а також Мініс-терству екології та природних ресурсів варто:

• вивчити досвід Туреччини в сфері розвитку енергетичного сектору;• активніше лобіювати інтереси України в енергетичних проек-

тах в Чорноморсько-Каспійському регіоні, забезпечити участь

65

України в проекті будівництва Трансанатолійського газопрово-ду (TANAP) шляхом відповідних переговорів з Туреччиною та Азербайджаном;

• фіналізувати консультації з турецькими компаніями щодо форма-ту їх можливої участі в реалізації проекту LNG-термінал;

• сприяти вирішенню технічних проблем проходу СПГ-танкерів через Босфор та Дарданелли для постачання сировини україн-ському СПГ-терміналу в рамках переговорів з турецькою сторо-ною, в тому числі посилаючись на результати додаткових юри-дичних висновків міжнародних кампаній;

• заохочувати спільну діяльність щодо реалізації проектів по мо-дернізації ГТС та інших об’єктів енергетичної інфраструктури обох країн;

• інтенсифікувати переговори з турецькою стороною щодо її мож-ливої участі у розробці української частини шельфу Чорного моря;

• лобіювати проекти надання українськими підприємствами суб-підрядних послуг для турецької вугільної промисловості, ство-рення та експлуатації в Туреччині атомних електростанцій тощо.

У сфері безпеки:8. Українській частині Українсько-турецької Стратегічної ради

найвищого рівня:• розглянути можливість залучення Туреччини до розробки спіль-

ної безпекової стратегії в Чорноморському регіоні та підтриман-ня стабільності спільними зусиллями (на кшталт турецької іні-ціативи Платформи стабільності на Кавказі, реалізація якої від-кладена через об’єктивні обставини безпекового характеру).

9. Міністерству оборони України:• інтенсифікувати співпрацю з Туреччиною в сфері спільних на-

вчань, обміну досвідом між фахівцями обох країн, проведення спільних консультацій, тренінгів і семінарів;

• приділити увагу вивченню досвіду Туреччини в реформуванні сектору безпеки і модернізації армії.

У сфері міжкультурної та гуманітарної взаємодії:10. Міністерству культури та туризму, Міністерству освіти і науки:• приділити особливу увагу контактам між українськими та ту-

рецькими засобами масової інформації, як для популяризації

66

культури один одного, так і для координації дій з можливої реа-лізації спільних проектів;

• заохочувати контакти між науковими та освітніми установами, бібліотеками, архівами, музеями та ін. ;

• розглянути питання щодо відкриття кафедр української філоло-гії, Центрів української мови та культури в турецьких ВНЗ, по аналогії з мережею турецьких центрів, що існують в Україні, організувати програми обміну для турецьких студентів, зокрема, тих, що вивчають українську мову;

• підтримати спільні історичні розвідки українських та турецьких вчених, наприклад, проект з вивчення османських джерел в ту-рецьких архівах, які є білою плямою в українській історичній думці. Результатом можуть стати спільні публікації, підручники тощо;

• підтримати проект з перекладу та публікації творів українських письменників в Туреччині, по аналогії з проектом популяризації турецької літератури, що здійснюється Міністерством культури Туреччини;

• сприяти реалізації спільних українсько-турецьких туристич-них маршрутів для ознайомлення з історико-культурною спад-щиною двох країн, що призведе до підвищення атрактивності туристично-рекреаційної галузі в Україні, підтримати популяри-зацію екологічного, етнічного, лікувального туризму за допомо-гою спеціальних інформаційних кампаній.

УКРАЇНА – ГРУЗІЯ

Поточний стан двосторонніх відносинЗ 1991 по 2012 рік було підписано 497 спільних документа різного

рівня, в тому числі 113 двосторонніх та 384 у рамках багатосторонніх домовленостей, з них 12 в рамках Г(У)УАМ, а переважна більшість угод та технічних рішень прийняті в рамках СНД. Необхідно відзначити, що більшість угод між Україною та Грузією було підписано ще в 1993 році. Активізація відносин періоду президентства В. Ющенка та М. Саакаш-вілі не відобразилася в конкретних домовленостях і проектах між двома країнами.

67

Позитивний вплив на розвиток двосторонніх відносин мала офіцій-на заява Президента України В. Януковича щодо підтримки територіаль-ної цілісності Грузії.

У той же час фактично в усіх сферах співробітництва на сьогодні відсутня тенденція до перегляду угод, які могли втратити свою актуаль-ність або потребують оновлення. Якщо такі документи як Консульська конвенція 1997 р. не вимагають перегляду, то договір про економічне співробітництво на 1999-2008 рр. так і не був відновлений. Цілий ряд сфер залишаються на рівні протоколів про наміри (військово-технічне співробітництво) чи базуються на угодах, підписаних ще в середині 1990-х (співробітництво у сфері молодіжної політики), що не відповідає сучасним тенденціям.

Найактивніше співробітництво на сьогодні спостерігається в мит-ній, транспортній сфері, і в роботі правоохоронних органів. Найбільша кількість угод останнього часу між двома країнами стосуються безпо-середньо або опосередковано співпраці в цих сферах.

Довідково: Останнім часом активізувався діалог між правоохоронни-ми структурами, так в жовтні 2011р. було підписано Угоду між МВС Укра-їни та МВС Грузії про співробітництво в сфері боротьби зі злочинністю, а в березні 2012 р. Програма співробітництва між Міністерствами юстиції двох країн на 2012-2013 рр.

У 2011 р. було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Мі-ністерством регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України та Мі-ністерством регіонального розвитку та інфраструктури Грузії про співро-бітництво в сфері регіонального розвитку, який передбачає, що українсько-грузинське міжрегіональне співробітництво буде здійснюватися за такими напрямами: обмін досвідом в сфері розробки, реалізації та моніторингу проектів регіонального розвитку, з питань міжрегіонального і прикордон-ного співробітництва в рамках програм Європейського інструменту сусід-ства та партнерства, у сфері планування регіонального розвитку та підви-щення конкурентоспроможності регіонів, а також співпраця з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань територіального планування.

Нормативно-правові документи у рамках ГУАМ здебільш стосують-ся питань створення організації, але варто відзначити Протокол до Угоди щодо співробітництва між Урядами держав-учасниць ГУУАМ у сфері бо-ротьби з тероризмом, організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів (2002 р.), Угоду між Урядами держав – членів Організації за демократію та економічний розвиток – ГУАМ про міжнародні мульти-модальні перевезення вантажів (2007 р.), Протокол про співробітництво в галузі культури держав – членів Організації за демократію та економічний

68

розвиток – ГУАМ на 2007 – 2010 роки, Спільна декларація глав держав Ор-ганізації за демократію та економічний розвиток – ГУАМ з питання урегу-лювання конфліктів (2006 р.).

2011-2012 рр. охарактеризувалися активізацією діалогу між двома країнами, що відобразилося на динаміці візитів представників двох дер-жав. У той же час специфічною рисою є більша активність грузинської сторони, а також відсутність конкретних довгострокових рішень. Велика частина заяв про необхідність активізації співпраці дублює заяви мину-лих років і не переходить у стадію імплементації (наприклад, про співп-рацю в енергетичній сфері).

Протягом 2011-2012 рр. відбулось ряд офіційних візитів на рівні мі-ністрів закордонних справ і віце-прем’єрів країн, значна кількість кон-тактів на рівні міністрів, їх заступників, директорів департаментів, пред-ставників бізнесу та місцевої влади. Однак не було проведено жодного офіційного візиту на рівні президентів чи прем’єр-міністрів.

Довідково: 9-11.06.2010 р. відбувся візит Міністра закордонних справ Грузії Г. Вашадзе в Україну, під час якого пройшли переговори з Президен-том України В. Януковичем, Прем’єр-міністром України М. Азаровим, Пер-шим заступником Голови Верховної Ради України А. Мартинюком, а також з Міністром закордонних справ України К. Грищенком.

14-15.07.2011 р. відбувся офіційний візит Міністра закордонних справ України К. Грищенка до Грузії, в рамках якого були проведені переговори з Президентом Грузії М. Саакашвілі, Головою Уряду Н.Гілаурі, Міністром за-кордонних справ Грузії Г. Вашадзе.

14-15.06.2012 р. відбувся офіційний візит Міністра закордонних справ Грузії Г. Вашадзе до України, під час якого він був прийнятий Президентом України В. Януковичем, Головою Верховної Ради В. Литвином, Першим віце-прем’єр-міністром В. Хорошковським. Також відбулися переговори з Міні-стром закордонних справ України К. Грищенком.

Крім того, на протязі 2011 року відбулися візити до Грузії Віце-прем’єр-міністра України – Міністра соціальної політики С.Тігіпка, Міністра юстиції України О. Лавриновича, Голови Митної служби України І. Калетника.

Грузинська сторона, в свою чергу, здійснила візити на рівні віце-прем’єр-міністра, міністра з питань євроатлантичної інтеграції Г. Ба-рамідзе, Віце-спікерів Парламенту М. Мачаваріан та П. Давітаїі, першого заступника міністра економіки А. Кекелії, голови Конститтуційного суду Грузії Г. Папуашвілі, делегації міністерства фінансів Грузії на чолі із за-ступником міністра Г. Байбурті, делегації міністерства регіонального роз-витку та інфраструктури на чолі з міністром Р. Ніколаішвілі тощо.

69

Важливим елементом двостороннього українсько-грузинського співробітництва була кооперація в рамках регіональних організацій, перш за все в рамках ГУАМ і Співдружності демократичного вибору (СДВ). Тим не менш, різкий сплеск активності організацій тримався фактично лише на «постреволюційному» ентузіазмі середини 2000-х і не був наповнений конкретними проектами. СДВ фактично припинила своє існування в кінці 2006 року; ГУАМ, у свою чергу, поступово повернувся до принципів економічного співробітництва. Співробітництво України з Грузією має перспективи в рамках багатосторонніх проектів, зокрема, в рамках тристоронніх проектів по лінії Україна – Грузія – Азербайджан (в транспортній та енергетичній сферах), Україна – Молдова, Литва – Гру-зія (підвищення ефективності перевезень в напрямку між Балтійським і Чорним морями) та ін. Перспективним є й співробітництво в рамках європейських програм, в першу чергу «Східне партнерство».

Економічне співробітництвоВ даний час Україна знаходиться на третьому місці в списку осно-

вних зовнішньоекономічних партнерів Грузії після Туреччини та Азер-байджану. За даними Держкомстату, станом на 01.12.2011 Грузія займає 25 місце серед країн експорту української продукції.

Позитивним моментом можна вважати відновлення в 2012 р., після шестирічної перерви, роботи спільної міжурядової комісії з економіч-ного співробітництва, яка має шанси сфокусувати діалог двох країн на конкретних проектах співробітництва.

Незважаючи на те, що Грузія не є членом СНД, в рамках якої під-писана більшість угод щодо економічного співробітництва на постра-дянському просторі, членство в СОТ обох країн, а також домовленості у рамках ГУАМ, зокрема щодо створення зони вільної торгівлі, знижують вірогідність протиріч у взаємній торгівлі. Динаміка двосторонніх відно-сить довгий час свідчила про постійний приріст товарообігу і найбільш активне зростання в порівнянні з іншими країнами пострадянського про-стору. Тим не менш, 2012 р. характеризується негативною тенденцією в торгівлі між країнами, незважаючи на заяви керівників двох країн у травні 2012р., які очікували закінчити рік щ 1 млрд. дол. США товарообігу. Част-ково, це пов’язано з напруженими парламентськими виборами в Грузії в жовтні 2012, які знизили економічну активність країни.

70

Довідково: Динаміка товарообігу між Україною та Грузією 2006-2012 рр. в млн. дол. США 63

2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

товарообіг 384,7 628 847,6 496 663.6 802,2 717,9

експорт 312,4 527,7 656 398,2 527,5 657,9 540,7

імпорт 72,3 100,3 191,6 97,8 136,1 144,3 177,2

Найбільше експортується з України до Грузії (понад 60 % від загаль-ного експорту) продукції агропромислового комплексу (тютюнові вироби, насіння соняшника, соняшникова олія, кондитерські вироби, готові харчові продукти, різноманітні води, пиво, соки, спирти), чорної та кольорової ме-талургії – до 20 %, машинобудування – до 20 %, а також хімічної промис-ловості (лікарські засоби, фарби та лаки, мінеральні добрива, полімери та вироби для упаковки товарів). При цьому, українські експортери стало за-ймають провідні позиції у поставках на місцевий ринок коксу – понад 95 % загального імпорту країни та тютюнових виробів – понад 75 %.

Грузинський товарний експорт в Україні представлений, в основно-му, продукцією агропромислового комплексу (цитрусові і фрукти, мінераль-на вода, горіхи, вино, спирт коньячний) та металургійної промисловості (феросплави).64

Динаміка експорту-імпорту послуг між Україною та Грузією 2006-2012 рр. в млн. дол. США

2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

експорт 41,4 50,8 65,7 54,8 54,1 68,2 62,2

імпорт 11,9 15,8 19,2 15,8 17,7 23,6 19,9

У сфері послуг переважає транспортна сфера. У 2011 році структура українського експорту послуг суттєво не змінилася, відслідковувалась дина-міка росту майже по всіх напрямах. При цьому 75,5 % всіх наданих послуг припадало на транспортну сферу, де основу складали морські, пасажирські авіаційні (зростання на 32,7 %) та залізничні перевезення (зростання у 3 р.), а також фінансові послуги, будівельні, юридичні, ділові та технічні послуги.


64 Стан торговельно-економічних відносин та інвестиційної діяльності між Україною та Грузією / Посольство України в Грузії. –http://www.mfa.gov.ua/georgia/ua/12150.htm

71

На даний момент в Україні триває будівництво терміналу для збері-гання грузинської сільськогосподарської продукції, через який буде здій-снюватися експорт грузинських фруктів і овочів, як в Україну, так і на ринки інших країн Східної Європи. Однак рентабельність цього проекту в значній мірі буде залежите від умов транспортування, адже на сьогодні існує монополія у сфері перевезень – паромне перевезення між Грузією та Україною здійснюється єдиною українською компанією «Укрферрі».

Довідково: У 2012 р. у Грузії прийнято рішення про створення ТОВ «Державна компанія з експорту фруктів і овочів» з метою сприяння ферме-рам у реалізації їх продукції. Компанія допоможе виробникам в транспорту-ванні продукції та експорті, при спрощених митних процедурах. Для цього по всій Грузії відкриються пункти для збору фруктів і овочів, забезпечені сучасними технологіями сортування, упакування та зберігання. Компанія також буде займатися експортом грузинської сільськогосподарської про-дукції, в першу чергу, фруктів до України .

Крім того, Грузія зацікавлена у спільному будівництві нових гідро-енергогенеріруючих потужностей на річках Грузії з можливістю органі-зації експорту електроенергії в треті країни, а також відновленні функ-ціонування телекомунікаційного маршруту, що з’єднує Поті з Варною (Болгарія), з відгалуженням до Одеси.

Довідково: У 2007 році найбільший інтернет-провайдер Гру-зії Caucasus Online підписав договір з американською компанією Tyco Telecommunications, який передбачає проведення 1100-кілометровій оптико-волоконної лінії по дну Чорного моря між болгарським містом Варна і грузинським містом Поті. Загальна вартість проекту становить 50 млн. доларів. Пропускна спроможність системи становитиме 1,3 терабіт, що в тисячу разів перевищувало існуючий рівень користування Інтернетом в Грузії та вело до зниження споживчого тарифу. Проект був реалізований наприкінці 2008 року. Грузія хоче долучити Україну до спільних телекому-нікаційних проектів із залученням існуючої лінії Поті-Варна, що допоможе напряму з’єднати Україну та Грузію, що фактично повністю виключає можливість втручання третіх країн.

В останні роки активізувався діалог з питань захисту інтелектуаль-ної власності в сфері правового захисту географічних назв продукції, що є важливим елементом на шляху європейської інтеграції двох країн.

Станом на 2012 р. в Грузії створено понад 50 підприємств за участю українського капіталу. На сьогодні активно в Грузії представлена лише група «Приват», яка працює в банківській, туристичної, металургійній сферах. Між іншим український бізнес не мав великих успіхів в Грузії

72

через значну конкуренцію з боку російського капіталу, який, незважаючи на складні політичні відносини між двома країнами, активно проникає в грузинську економіку. До початку конфлікту 2008 р., саме РФ була най-більш активна в бізнес-контактах з Тбілісі – значні інвестиції в мета-лургійну, транспортну, банківську, енергетичну сфери часто виступали прямим конкурентам українським компаніям в тендерах.

Окремо варто звернути увагу на низький рівень взаємних інвестицій. Не в останню чергу це відбувається через відмінності в системі ведення бізнесу двох країн, повільну реакцію українського бізнесу на інвестицій-ні можливості в Грузії, неготовність брати участь у відкритих тендерах, а в Україні – ускладнення системи взаємовідносин бізнесу та влади.

Низький рівень інформованості потенційних бізнес-партнерів і на-селення Грузії про економічний і туристичний потенціал України також не сприяє активізації двосторонніх контактів.

Довідково: Станом на 1.07.2012 українські інвестиції в Грузію склали всього 33 млн. дол. США, або 0,5 % від усього обсягу українських інвестицій в інші країни. Грузинські інвестиції в українську економіку склали 11,8 млн. дол. США.

Транспортна сфера є однією з головних для росту товарообігу між Україною та Грузією. Поромне сполучення між Поті та Іллічівськом – основна ланка проекту ЄС «ТРАСЕКА». Такий шлях є ефективним, оскільки не перетинає території невизнаних республік, на відміну від прямого залізничного або автомобільного сполучення, що проходить те-риторією Росії та Абхазії.

В 2013 році планується розпочати пряме контейнерне сполучення між портами Поті та Одеса, що повинно стимулювати товарообіг, завдя-ки скороченню часу перевезення вантажів, зменшення собівартості по-слуг та меншої залежності від погодних умов.

Грузія зацікавлена у приєднанні до проекту «Вікінг», – поїзд ком-бінованого транспорту, що з’єднує порти Іллічівськ / Одеса (Україна) і Клайпеда (Литва). Завершуються необхідні процедури для приєднання до відповідної Угоди про розвиток перевезень вантажів Грузії та Мол-дови. Цей проект стане додатковим до вже існуючого співробітництва у сфері мультимодальних перевезень у рамках ГУАМ, яке базується на Угоді про міжнародні мультимодальні перевезення від 2007 року.

73

У 2011 році урядом Грузії було проголошено ідею щодо створення міста-порту Лазіка на кордоні з Абхазією, який було закладено у верес-ні 2012. Планувалося, що за 10 років, це місто повинно стати другим в Грузії з населенням у 500 тис. осіб. Однак цей проект не був підтрима-ний новим урядом Грузії на чолі з Б. Іванішвілі. Обговорення перспектив його реалізації ще продовжується, але вже прийняте рішення щодо від-мови від будівництва нового міста, в той же час перспектива будівництво нового порту залишається на порядку денному. У разі будівництва ново-го порту, він стане самим глибинним серед грузинських портів, які зараз можуть приймати лише невеликі судна з осадкою до 9 м. Новий порт планується для прийняття контейнеровозів 3000-5000 TEU. Цей порт може стати конкурентом українським портам, особливо у світі нової до-мовленості щодо введення єдиного тарифу на транспортування вантажів у рамках проекту Silk Wind між урядами Казахстану, Азербайджану, Гру-зії та Туреччини, який почне функціонувати після запуску залізничного сполучення Баку – Тбілісі – Карс.

Енергетична сфера. Завдяки вдалому геополітичному розташуван-ню та своєї зовнішньополітичній орієнтації, Грузія активно залучена в процес імплементації каспійських енергетичних проектів, зокрема газо-проводу Баку – Тбілісі – Ерзурум, нафтопроводів Баку – Тбілісі – Супса та Баку – Тбілісі – Джейхан, майбутніх газопроводів NABUCCO і Трансана-толійський та проекту AGRI. У травні 2012 р. було оголошено, що Украї-на і Грузія будуть співпрацювати в питаннях поставок азербайджанського скрапленого газу в Україну через територію Грузії. Однак в даному проек-ті сторони можуть зіткнутися з опором Туреччини, і конкуренцією з боку Румунії. Україна фактично втратила свої можливості після початку здій-снення проекту AGRI (Азербайджан – Грузія – Румунія Інтерконектор).

Довідково: У 2010 році Румунія та Азербайджан виступили з ініціа-тивою проекту транспортування скрапленого газу з Азербайджану до Єв-ропи – AGRI. У квітні 2010 року в Бухаресті між Румунією, Азербайджа-ном та Грузією був підписаний меморандум «Про співробітництво у сфері поставок газу». Проект передбачає транспортування азербайджанського газу по гілці Баку – Тбілісі – Ерзурум до терміналу для скраплення газу на Чорноморському узбережжі Грузії, потім танкерами до Румунського порту Констанца, а звідти через газову інфраструктуру Румунії поступати до інших європейських держав. З 7 млрд. кубометрів газу, які будуть щорічно прокачуватися по AGRI, 2 млрд. кубометри будуть закупатися Румунією.

74

Співробітництво у сфері оборони та безпеки. 2000-ні роки симво-лізувалися спільними зусиллями у сфері євроатлантичної інтеграції двох країн. Крім узгоджених дій у даному напрямку, спостерігалося і сприй-няття тандему Україна – Грузія з боку міжнародного співтовариства як такого, який повинен одночасно погодити всі процедури для вступу до організації. Тим не менш, провал переговорів під час Бухарестського са-міту НАТО 2008 р., російсько-грузинський конфлікт серпня 2008 р. і за-твердження позаблокового статусу України в 2010 році, припинив дане партнерство. Грузія ж вивела співпрацю з НАТО на новий рівень, акти-візувала як внутрішню, так і міжнародну роботу на шляху в повноправні члени Альянсу. Ця ситуація призвела до зменшення можливостей для співпраці двох країн.

З 2001 року Україна та Грузія є членами військово-морської групи БЛЕКСІФОР, співпраця в рамках якої має велике значення.

Після російсько-грузинського конфлікту 2008 р. і звинувачень Укра-їни в незаконній торгівлі зброєю з Грузією було частково скорочено спів-робітництво у військово-технічній сфері. Дані звинувачення не знайшли формального підтвердження, проте напружені відносини РФ і Грузії не дають Україні можливості активізувати двостороннє співробітництво у військовій сфері. За даними реєстру озброєнь ООН, в 2008 р. військово-технічне співробітництво України з Грузією різко скоротилася. Грузія отримала з України лише 40 одиниць БМП-1 і БТР-70. В 2007 р. Україна продала – 99 одиниць танків, ББМ, артилерійських установок і літаків.

Гуманітарне співробітництво. На сьогодні в Грузії працює 20 українських громадських організацій, які беруть активну участь у збереженні української культури та традицій серед етнічних українців, які проживають в Грузії. У той же час їх діяльність фактично не має підтримки української держави, крім обмеженої допомоги Посольства України в Тбілісі. Крім того, відсутні чіткі дані про кількість українців, які мешкають в Грузії.

Довідково: Згідно з переписом населення 1989 р. в Грузії мешка-ло понад 52 тис. українців (1 % населення), перепис 2002 р. свідчить про 7000 осібк. Згідно з даними українських товариств на сьогодні в Грузії мешкає 20 000 етнічних українців. Така розбіжність даних, на думку екс-пертів, пов’язана з двома факторами: помилковий запис етнічних українців як «руських», і велика кількість змішаних шлюбів, коли діти автоматично

75

записувалися грузинами. Крім того, багато українських громадян, що про-живають в Грузії, не стають на консульський облік.

На сьогодні фактично відсутня співпраця в гуманітарній сфері (низький рівень академічних обмінів, відсутність студентського обмі-ну, включаючи європейські програми мобільності). У Грузії існує одна «українська школа», яка не користується популярністю через низький рівень освіти. В обох країнах відкриті недільні школи, однак, вони спря-мовані тільки на представників діаспори. В той же час, в Грузії відкри-ті Інститут україністики при Тбіліському державному університеті ім. І.Джавахішвілі (спеціалізація «українська мова та література») та Відді-лення української мови і літератури на кафедрі слов’янських мов Сухум-ського державного університету (м. Тбілісі).

Існуючі угоди про співпрацю між університетами на сьогодні прак-тично залишаються лише на папері і не передбачають конкретного спів-робітництва, у тому числі через відсутність фінансування. Єдина сфера реальної співпраці – підготовка фахівців для авіації.

В рамках Державної програми співпраці із закордонними українця-ми на протязі 2006-2010 рр. 150 грузинських громадян – етнічних укра-їнців було направлено на безкоштовне навчання до вищих навчальних закладів України. З 2011 дана діяльність припинена.

Активний розвиток грузинської економіки потребує підготовки відповідних кадрів. Останнім часом спостерігається розвиток морегос-подарського комплексу країни, зокрема, модернізація порту Поті, що потребують відповідних фахівців при відсутності профільної освіти у Грузії. Спеціалісти морегосподарського комплексу, а також металургій-ної та нафтової промисловості готуються в Тбіліському політехнічному університеті, що є недостатнім для ринку праці, який розширюється. В той же час, Україна має відповідні профільні ВНЗ високого рівня, зокре-ма в Одесі та Дніпропетровську.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:З метою активізації співробітництва у політичній сфері:Кабінету міністрів України:1. Розглянути питання щодо створення двосторонніх міжурядових

комісій у сфері енергетичної безпеки, з питань європейської інтеграції та міжвідомчої комісії по співробітництву в гуманітарній і туристичних сферах.

76

2. Посилити співпрацю двох країн в рамках Східного партнерства. Ініціювати перед Європейською комісією розгляд питання про мож-ливість виділення окремого фінансування на здійснення українсько-грузинських проектів, за прикладом програми тристоронньої співпраці Україна – Румунія – Молдова за наступними напрямками:

• В рамках Платформи 1 «Демократія, належне врядування та ста-більність»: варто активізувати діалог з питань обміну досвідом у сфері адміністративної реформи та реформи правоохоронних ор-ганів, доступу до публічної інформації, виборчого законодавства та ін.

• У рамках Платформи 2 «Економічна інтеграція та конвергенція з політиками ЄС»: обмін досвідом з підготовки й підписання Угод про Асоціацію, а також адаптації норм і вимог ЄС на місцевому рівні.

• У рамках Платформи 3 «Енергетична безпека»: підвищення рів-ня енергетичної ефективності та використанні відновлюваних джерел енергії та зміцненні рамкових умов та солідарності в енергетичній сфері (розвиткові взаємних механізмів енергетич-ної підтримки та безпеки, зокрема механізмів раннього поперед-ження та спільних інструментів енергетичної безпеки).

• В рамках Платформи 4 «Міжлюдські контакти»: окремої уваги заслуговують молодіжна політика, студентська мобільність, ак-тивізація співпраці неурядових організацій.

З метою активізації економічного співробітництва:3. Кабінету міністрів України розробити та прийняти програму еко-

номічного співробітництва між Україною та Грузією на 2013-2018 рр.4.Міністерству економічного розвитку і торгівлі спільно з Міністер-

ством закордонних справ України розглянути питання щодо створення торгових домів в Грузії та в Україні для просування продукції двох країн та активізувати роботу Ділової ради в рамках ГУАМ

5. Міністерству економічного розвитку та торгівлі, спільно з Торгово-промисловою палатою провести українсько-грузинський бізнес-форум із презентацією економічного та інвестиційного потенціа-лу країн. Посольству України в Грузії обговорити із грузинською сторо-ною питання проведення подібного форуму та презентації у Тбілісі для представлення українського потенціалу.

77

З метою активізації співробітництва у транспортній сфері:7. Міністерству інфраструктури України :• створити умови для зниження вартості польотів між Україною

та Грузією, зокрема, через залучення авіакомпаній лоу-костерів. За останні кілька років вартість авіаквитка Київ-Тбілісі підняла-ся фактично вдвічі, що при збільшенні інтересу з боку громадян обох країн до взаємних обмінів, значно зменшує можливості, в першу чергу для обміну молоді, представників академічної сфе-ри та туристами;

• проаналізувати можливість розширення морських перевезень, які на даний момент обмежені поромами Іллічівськ-Поті/Батумі. Доцільно введення спеціального тарифу в рамках Зони вільної торгівлі ГУАМ.

З метою посилення співробітництва у сфері безпеки:8. Міністерству оборони України :• розглянути можливість створення спільного українсько-

грузинського миротворчого батальйону за прикладом українсько-польського батальйону для участі у миротворчих операціях під егідою ООН та інших міжнародних організацій;

• обговорити з Міністерством оборони Грузії можливість виступу зі спільною ініціативою щодо об’єднання БЛЕКСІФОР та «Чор-номорської гармонії», як таких, що дублюють окремі елементи співпраці ВМС країн регіону;

9. Кабінету міністрів України ініціювати проведення переговорів із грузинською стороною з питань можливого співробітництва у сфері охо-рони Чорного моря відповідно до стандартів ЄС та концепції інтегрова-ного управління водними ресурсами.

З метою розширення співробітництва у гуманітарній сфері:10. Міністерству культури України спільно з Міністерством закор-

донних справ України розглянути питання щодо організації прес-турів для журналістів грузинських ЗМІ у 2013 р. з метою популяризації еконо-мічних та туристичних можливостей України.

16. Міністерству культури України розглянути питання проведення фестивалю українського кіно в Тбілісі.

17. Посольству України опрацювати питання проведення виїзного Сорочинського ярмарку в Тбілісі в рамках Днів України в Грузії у 2013 р.

18. МОН молодь спорту України

78

• розглянути питання відкриття кафедри або центру вивчення гру-зинської мови в одному з університетів України за прикладом Ін-ституту україністики при Тбіліському державному університеті;

• розглянути можливості відновлення програми навчання у ВНЗ України громадян Грузії українського походження на бюджетній основі;

• розглянути питання виділення квот на навчання у відповідних профільних ВНЗ Украйни громадян Грузії за напрямками: море-господарська, металургійна, нафтова, будівельна сфери тощо.

УКРАЇНА – МОЛДОВА

Поточний стан двосторонніх відносинКонтакти на вищому рівні між Україною та Молдовою активізува-

лися у 2011 р. Цьому сприяло розв’язання політичної кризи в Молдові – обрання президента країни.

Довідково: У розвитку двосторонніх відносин можна виділити декіль-ка етапів.

1991-1996 рр. – Закладання бази двостороннього співробітництва. Розпочаті процедури із визначення об’єктів власності, що підлягають пере-дачі. Слід зазначити, що процес визначення був серйозно ускладнений бага-торазовим перепродажем об’єктів рекреаційного призначення.

1999-2006 рр. – Часткове врегулювання питання державних кордонів. 29 серпня 1999 р. був підписаний Договір між Україною і Республікою Мол-дова про державний кордон. Найбільш дискусійним за своїми наслідками для України стало питання передачі у власність Молдови більше 400 м на березі Дунаю в районі с. Джурджулешти, де був споруджений порт, що конкурує з дунайськими портами України. Якщо наслідки відкриття пасажирсько-го, вантажного і зернового терміналів можна згладити шляхом розвитку власної інфраструктури, то відкриття нафтотерміналу становить загро-зу екологічній безпеці Дунайського біосферного заповідника.

2006-2010рр. – Стагнація у відносинах на вищому рівні, не в останню чергу, пов’язана зі зміною еліт і конституційною кризою в Молдові. Досяг-ненням даного етапу стало підписання 17 грудня 2009 Угоди між Україною і Республікою Молдова про співробітництво у сфері забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, ратифікованого Верховною Радою України 5 жовтня 2010 р. Для набуття Угодою чинності необхідна ратифі-кація документа молдавською стороною.

79

У липні 2011 р. відбувся перший за 6 років офіційний візит Міністра закордонних справ України до Кишинева. В ході зустрічі було підписано Спільну заяву міністрів закордонних справ Україні та Республіки Мол-дова про співробітництво в сфері європейської інтеграції. За результата-ми візиту молдавська сторона передала Україні акт на право власності на землю під ділянкою дороги Одеса-Рені протяжністю 7,7 км в районі населеного пункту Паланка, що зняло необхідність спорудження дороги Одеса-Рені в обхід цього села. Даний крок можна розцінювати як роз-блокування політичного діалогу між двома державами.

Довідково: Протягом 2012-2013 рр. відбулися наступні візити офіцій-них осіб України та Молдови:

8 січня 2012 року Київ з робочим візитом відвідав тодішній в.о. Пре-зидента, Голова Парламенту РМ М. Лупу, у ході якого відбулися зустрічі з Президентом України В. Януковичем, Головою Верховної Ради України В. Литвином та Прем’єр-міністром України М. Азаровим;

2-3 лютого 2012 року – офіційний візит в Україну Прем’єр-міністра РМ В.Філата, у ході якого відбулися його зустрічі з Президентом України В. Януковичем, Головою Верховної Ради України В. Литвином та Прем’єр-міністром України М. Азаровим;

11 травня 2012 року – робочий візит в Україну Президента Республіки Молдова Н.Тімофті, у ході якого відбулися зустрічі з Президентом України В. Януковичем, Головою Верховної Ради України В. Литвином та Прем’єр-міністром України М. Азаровим

28 вересня 2012 року – зустріч Прем’єр-міністра України М. Азаро-ва з Прем’єр-міністром РМ В.Філатом під час засідання глав урядів країн-учасниць СНД (м. Ялта);

21-22 січня 2013 р. – візит Діючого голови ОБСЄ, Міністра закордон-них справ України Л. Кожари до Республіки Молдова, у ході якого відбулися зустрічі з Президентом РМ Н.Тімофті, Головою Парламенту РМ М. Лупу, Прем’єр-міністром РМ В.Філатом, Міністром закордонних справ та єв-ропейської інтеграції Ю. Лянке, Віце-прем’єр-міністром РМ з питань ре-інтеграції Є.Карповим, а також з керівником Придністровського регіону Є.Шевчуком.

Окрім того, відбувалися регулярні зустрічі під час багатосторонніх форумів у Москві, Санкт-Петербурзі, Трієсті, Ашхабаді тощо.

Візит Спікера парламенту Молдови М. Лупу до Криму і зустріч з Президентом України В. Януковичем в липні 2011 р сприяли вирішенню ряду питань:

– призупинено дію вимоги наявності фінансового забезпечення для громадян Молдови на час перебування в Україні;

80

– відновила роботу двостороння Міжурядова українсько-молдав-ська Комісія з питань торговельно-економічного співробітництва;

– почалися переговори щодо спірних об’єктів власності;– проведена демаркація північної ділянки українсько-молдов-

ського кордону (близько 300 км з 450 км), узгоджена половина централь-ної ділянки кордону.

Економічне співробітництвоЩо стосується торговельно-економічної співпраці України та

Молдови, з 2003 р. між двома країнами діє зона вільної торгівлі. Най-вищий показник експорту з Республіки Молдова в Україну припав на 2006-2007 рр. за рахунок постачань молдавської алкогольної продукції на український ринок у зв’язку з введенням Росією заборони на експорт молдавських вин. Найвищий рівень імпорту з України (1/5 імпорту Рес-публіки Молдова) був зафіксований в 2003-2005 рр., коли Україна була практично єдиним постачальником електроенергії до Молдови. Стабіль-не зростання товарообігу спостерігалося до 2011 р., та відзначилося не-гативною тенденцією у 2012 р. Україна посідає третє місце за обсягом товарообігу серед країн, що здійснюють торговельну діяльність з Респу-блікою Молдова (після Російської Федерації та Румунії).

Довідково: Динаміка товарообігу між Україною та Молдовою 2006-2012 рр. в млн. дол. США 65

2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Товарообіг 793,6 1079,5 1341,5 745,7 787,1 1004,8 944,7

Експорт 671,2 911,3 1171,9 693,6 713,5 874,4 822,7

Імпорт 122,4 168,2 169,6 52,1 73,6 130,4 122

Основні статті експорту: нафтопродукти, продукти харчування (у т.ч. борошно, шоколад і хлібобулочні вироби), цигарки, вугілля, мета-лопродукція, електрообладнання, труби, електроенергія, лісоматеріали.

Основні статті імпорту: виноградне вино, насіння соняшникове, етиловий спирт, боби соєві, тютюн.


81

Динаміка експорту-імпорту послуг між Україною та Молдовою 2006-2012 рр. в млн. дол. США

2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Експорт 35,3 53,4 68,9 54,7 67,1 66,3 73,2

Імпорт 25,1 29,8 47,2 22,8 29,1 33,9 36,5

Слід відзначити невисокий обсяг інвестицій з обох сторін, а також той факт, що Молдова інвестує більше коштів в економіку України, ніж Україна в економіку Молдови.

Врегулювання статусу спірних об’єктів власності також стабіль-но перебуває на порядку денному двосторонніх відносин. За оцінками Фонду держмайна України, в Україні розміщені 47 об’єктів молдавської власності, однак молдавська сторона претендує на 137 об’єктів (пере-важно бази відпочинку, розташовані в м. Одесі, Одеській, Миколаївській областях, м. Трускавці). Санаторії, на які претендує молдавська сторона, протягом 20-ти років кілька разів змінювали власника, і на сьогодні мож-ливості визначення початкового власника ускладнені.

Енергетична сфера. Проблемним залишається визначення права власності на греблю Дністровської ГЕС-2 і умов експлуатації Дністров-ського комплексного гідровузла. Враховуючи розміщення на території Молдови контрольно-вимірювальних приладів підземного стану гідро-технічних споруд, кабельної та електричних мереж, у 2007 р. молдавська сторона вимагала від України сплатити за землю або виділити їй частку в електростанції. Однак надання пакету акцій у стовідсотково державно-му енергетичному підприємстві не представляється можливим. Сьогод-ні діяльність станції викликає протести молдавських екологів і громад-ськості, які стверджують, що гідроенергетика завдає серйозних збитків стану екосистеми, скорочуючи здатності річки до самоочищення і тим самим знищуючи цінні сорти риб. Враховуючи масштабність можливих проблем в сфері екології, уряди України і Республіки Молдова у 2012 р. погодили проект Договору про співробітництво в галузі охорони та роз-витку річки Дністер. У рамках договору передбачено заходи щодо забез-печення екологічної безпеки, в тому числі в районі Дністровської ГЕС. Зберігає актуальність практична реалізація Договору.

82

В умовах енергозалежності від зовнішніх поставок енергії існує не-обхідність розвитку альтернативних джерел енергії та енергозбережен-ня. Зокрема, в рамках Спільної операційної програми «Україна-Румунія-Молдова 2007-2013», що надає фінансування ЄС.

Міжнародне та регіональне співробітництво України та Молдови в 1991-2013 рр. позначилося в декількох вимірах: в рамках врегулювання придністровського конфлікту, в рамках Організації за демократію та еко-номічний розвиток (ОДЕР-ГУАМ), Програми ЄС «Східне партнерство», транскордонного співробітництва та координації дій в питаннях навко-лишнього середовища.

Повноцінне використання формату транскордонного співробітни-цтва, здатного вивести на новий рівень вирішення двосторонніх питань. Актуальним напрямом співробітництва є реалізація спільних ініціатив у рамках єврорегіонів «Дністер» та «Нижній Дунай», які могли б стати унікальним форматом транскордонного співробітництва та розвитку пе-риферійних регіонів.

Довідково: На виконання домовленостей, досягнутих під час зустрі-чей Президентів України, Румунії та Молдови в липні 1997р. у м. Ізмаїл 14 червня 1998 р. було підписано Угоду про створення Єврорегіону «Нижній Дунай», котрий включив Одеську область (Україна), райони Вулканешти (на сьогоднішній день не входить до єврорегіону), Кагул, Кантемір (Молдо-ва), повіти Бреїла, Галац, Тулча (Румунія). Найбільш вигідним даний проект виявився для Румунії, яка зуміла раціонально використовувати кошти, що виділяються на технічну допомогу структурами ЄС.

Єврорегіон «Дністер» був створений за ініціативою Вінницької облас-ті, і станом на червень 2013р., включає також сім районів Молдови (Окниця, Дондушень, Гума, Сорока, Флорешть, Шолденешть, з 28 лютого 2013р. – Дубосари). Попри озвучену станом на вересень 2012 р. принципову згоду Ка-менського і Рибницького районів Придністров’я в якості економічних парт-нерів єврорегіону, вони досі не підключилися до роботи в даному форматі, який дозволяє відокремити політичну складову від економічної та інвестува-ти додаткові кошти в економіку районі). Викликає питання і неприєднання до цього євро регіону Одеської області. Започатковані станом на червень 2013 р. проекти дозволяють робити позитивні висновки щодо подальшого функціонування єврорегіону (спорудження мосту «Ямпіль-Косоуці», спору-дження залізничної дороги «Варниця-Ямпіль-Вапнярка», що скорочує від-стань на 250 км і час в дорозі на 7-8 годин). Учасники євро регіону з укра-їнського і молдавського боків уклали 14 локальних угод про співпрацю. Від імені еврорегіону підписана угода з єврорегіоном «Сірет-Прут-Ністру». За півроку на реалізацію проектів було залучено 1,5 млн. грантових коштів.66

66 Бюллетень еврорегиона «Днестр» –№2: http://dniester.eu/article/670

83

Під час зустрічі Президента Республіки Молдова Н. Тімофті і пре-зидента України В. Януковича в Києві в травні 2012 р. були досягнуті домовленості про співробітництво у сфері європейської інтеграції. Молдавською стороною була переглянута ідея інтеграції в ЄС на плат-формі «Балканського пакету» на користь «Східного партнерства», що надає можливість, в тому числі, для реалізації спільних молдовсько-українських ініціатив у поглибленні економічного співробітництва з ЄС, транспорту та енергетики, захисту навколишнього середовища, питан-нях лібералізації візового режиму.

У 2012 р. відбулося відновлення переговорного процесу щодо вре-гулювання Придністровського питання у форматі «5 +2». Не останню роль в цьому зіграли зміна еліт у Придністров’ї, готовність до діалогу молдавської сторони, поступове врегулювання конституційної кризи в Молдові (обрання президента), а також конструктивна позиція України як країни-гаранта в створенні умов та наданні майданчиків для консуль-тацій сторін. При цьому позиція України залишається незмінною – те-риторіальна цілісність Молдови з особливим статусом Придністров’я.

Зміцнення довіри між двома берегами Дністра має особливу акту-альність, враховуючи високу чисельність українських громадян, які про-живають у Придністров’ї (28,8 % населення), а також 452 км українсько-молдовської кордону, що припадає на придністровську ділянку. Існують й питання технічного характеру – ініціювання Молдовою будівництва ділянки залізниці в обхід Придністров’я, що може знизити довіру в пе-реговорному процесі. Крім того, Україні невигідна участь у зазначеному проекті через його високу вартість.

Співробітництво в сфері навколишнього середовища. В 2007-2009 рр. Молдова і Україна, поряд із Грузією та РФ, брали участь у про-екті ЄС «Співпраця в галузі охорони Чорного моря», в рамках якого Молдова здійснювала впровадження Водної рамкової директиви, Дирек-тиви по стічних водах, Директиви щодо нітратів. Україна, в свою чер-гу, здійснила вдосконалення закону про прибережну смугу. Крім того, результатом проекту «Транскордонна співпраця та стійке управління в басейні р. Дністер», у контексті ініціативи ОБСЄ та ЄЕК ООН «Еколо-гія та безпека» (ENVSEC), стало ухвалення «Регламенту співпраці щодо санітарно-гігієнічного спостереження якості води на транскордонних молдавсько-українських ділянках басейну річки Дністер».

84

Вимагає підвищення ефективності спільне управління басейну р. Дністер. Угода про спільне використання та охорону прикордонних вод (1994 р.) передбачає координацію лише з боку управлінь водних ре-сурсів двох держав, в той час як служби санітарно-епідеміологічного на-гляду, представники НУО в сфері екології усунуті від прийняття рішень у даній сфері.

Гуманітарна сфера. Серед найбільш актуальних проблем мож-на виділити затягування молдавською стороною ратифікації Угоди між Україною і Республікою Молдова про визнання прав осіб, які належать до національних меншин. Практична реалізація даного договору надзви-чайно важлива для обох сторін, враховуючи той факт, що українська на-ціональна меншина – найбільш численна в Республіці Молдова.

Довідково: За даними перепису населення 2004 р., чисельність україн-ців в Молдові складає 282,4 тис. осіб (8,4 % населення), в Придністровсько-му регіоні – 178,2 тис. чол. (28,8 % населення). З 1500 середніх навчальних закладів в Молдові тільки в 52-х українська мова викладається як окремий предмет, який вивчають 6000 осіб (у 2006 р. таких навчальних закладів було 57, а українську мову вивчали 8000 дітей).

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. в Україні меш-кає 258,6 тис. представників молдавської національної меншини, що іден-тифікують себе виключно як молдовани. Частина молдавської меншини ідентифікує себе як румуни.

В 1993 р. була створена Одеська обласна національно-культурна асоціація «Лучаферул», з ініціативи якої в 1998 р. була створена Всеу-країнська національно-культурна молдавська асоціація. За висновками Комітету Міністрів Ради Європи, за підсумками першого циклу моні-торингу дотримання Європейської хартії регіональних мов і меншостей (2010 р.), молдавська мова в Україні досить широко представлена в сис-темі освіти.

В той же час, у Молдові недостатньо поширені українська преса і телебачення: на телеканалі «Молдова 1» двічі на місяць транслюється півгодинна програма українською мовою «Світанок», кожен четвер ви-ходить журнал «Відродження». Український телеканал «Інтер+» тран-слюється виключно в мережі кабельного телебачення.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:З метою активізації співробітництва у політичній сфері:1. Міністерству закордонних справ України:

85

• продовжити розвиток євроінтеграційного вектора співпраці з Молдовою, при цьому акцентувати увагу на необхідності завер-шення процесу демаркації державного кордону, що буде сприяти візовому діалогу з ЄС;

• використовувати інструменти «Східного партнерства» та набли-ження до стандартів ЄС, обмін позитивним досвідом у сфері ви-конання рекомендацій ЄС (зокрема, представляє інтерес досвід Молдови у сфері лібералізації візового режиму з ЄС);

• у контексті головування України в ОБСЄ в 2013 р. сприяти акти-візації переговорного процесу з врегулювання придністровської проблеми, визначення статусу Придністров’я;

• залучити експертів неурядового сектору до вироблення рішень у двосторонніх відносинах. У даному напрямку актуальним є ство-рення майданчика для постійного обміну думками між експерта-ми, в тому числі представниками неурядових організацій;

• розглянути можливість створення тристороннього постійно ді-ючого форуму Україна-Румунія-Молдова з залученням експер-тів, що представляють громадянське суспільство. Це створило б можливість відкритого обговорення наслідків окремих ініціатив румунської сторони, як у відношенні Молдови, так і України, що містять конфліктний потенціал, а також пошуку нових форм співробітництва;

• Сприяти програмам обміну молодими держслужбовцями між міністерствами закордонних справ обох держав, з метою по-дальшого вироблення рішень з питань, що становлять спільний інтерес (європейська інтеграція, консульські питання, придні-стровське питання).

З метою активізації економічного співробітництва:1. МЗС України, Міністерству економічного розвитку і торгівлі

України, Міністерству інфраструктури України сприяти реалізації спіль-них ініціатив у рамках єврорегіонів «Дністер» і «Нижній Дунай».

2. Міністерству енергетики та вугільної промисловості України:• розглянути можливість реалізації, в рамках Спільної операційної

програми «Україна-Румунія-Молдова 2007-2013», що надає ре-альне фінансування ЄС, проекти за такими напрямками, як роз-робка локальних схем відновлюваної енергії (біомаса, біоенер-гія, сонячна енергія, енергія повітря);

86

• обговорити з молдовськими партнерами проблему вдосконален-ня енергетичних мереж на прикордонних територіях (електро-енергія та газ);

• скоординувати одночасний вступ України та Молдови до Співто-вариства з координації передачі електроенергії (UCTE);

• використовувати механізми модернізації транспортних коридо-рів у рамках проекту TEN-Т, а також мережі поставок електро-енергії TEN-E.

3. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України доцільно ініціювати проведення форуму за участю представників бізнес-кіл Ки-шинева, Києва, Тирасполя та Одеси для визначення можливостей і об-межень торгово-економічної кооперації, вироблення рекомендацій щодо поліпшення умов економічного співробітництва в регіоні.

4. Міністерству екології та природних ресурсів України підписа-ти двосторонню угоду про спільне користування басейном р. Дністер, в основу якої має бути покладений «Регламент співпраці з санітарно-гігієнічного спостереження якості вод на транскордонних молдавсько-українських ділянках басейну річки Дністер», прийнятий за результа-тами роботи проекту «Транскордонна співпраця та стійке управління в басейні р. Дністер».

5. Кабінету міністрів України скоординувати дії Міністерства за-кордонних справ України, Міністерства інфраструктури України, Мініс-терства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства екології та природних ресурсів України у спільних проектах, для запо-бігання втраті можливостей роботи у рамках Дунайської стратегії ЄС.

З метою розширення співробітництва у гуманітарній сфері:• МЗС України акцентувати увагу молдовської сторони в ході між-

державних консультацій на пріоритетності «людського виміру» переговорного процесу, наголошення на необхідності якнай-швидшої ратифікації Парламентом Молдови Угоди між Украї-ною і Республікою Молдова про співробітництво у сфері забез-печення прав осіб, які належать до національних меншин, а та-кож імплементація даного документа. У результаті число шкіл з українською мовою навчання в Молдові має збільшитися.

• Кабінету міністрів України вжити заходів щодо забезпечення на-лежних умов національно-культурного розвитку українців, які проживають у Придністров’ї.

87

УКРАЇНА – БОЛГАРІЯ

Поточний стан двосторонніх відносинБолгарія однією з перших країн визнала незалежність України

5 грудня 1991 р. Вже 5 жовтня 1992 р. Президент України Л. М. Кравчук і Президент Болгарії Ж. Желєв підписали Договір про дружбу і співробіт-ництво між Україною і Болгарією, який вступив в дію 22 березня 1994 р.

У 1998 р. Декларацію про подальший розвиток та поглиблення спів-робітництва між Україною та Болгарією офіційно затвердила стратегіч-ний рівень відносин між країнами.

В даний час договірно-правова база співробітництва включає 89 чин них документів, в тому числі 9 міжнародних, 32 міжурядових і 48 міжвідомчих, які регламентують розвиток співпраці у багатьох сферах діяльності – політичній, торговельно-економічній, військово-технічній, культурно-гуманітарній та ін. Маючи достатню базу для розвитку від-носин і навіть затвердивши їх стратегічне значення, Україна і Болгарія не змогли у повній мірі втілити їх у життя. Значною мірою це пов’язано з різним підходом керівництва держав до довгострокових планів розвитку.

Політичний діалог між Україною та Болгарією розвивався на де-кількох рівнях. 4-5 вересня 2001 р. відбувся єдиний державний візит – ві-зит Президента України Л. Кучми в Республіку Болгарія. До 2003 року відбувалося ще декілька офіційних візитів на рівні президентів. З цього часу офіційних візитів на найвищому рівні не було. Глави держав зустрі-чалися лише в рамках міжнародних заходів.

Довідково: Крім нього, 5 жовтня 1992 р. відбувся офіційний візит Л. Кравчука до Республіки Болгарія, де було підписано Договір про міждер-жавні відносини та співробітництво, який став підставою для розвитку відносин в економічній, торговельній і військовій сферах.

Відповідний офіційний візит Президента Республіки Болгарія Ж. Же-лева до України відбувся 8-10 грудня 1994 р., результатом якого стало під-писання Угоди про взаємний захист інвестицій, співробітництво у сфері ветеринарної медицини.

Наступний офіційний візит Президента України Л. Кучми до Болгарії відбувся 24-25 березня 1998 р., де сторони підписали Декларацію про співп-рацю в митних питаннях, науково-технічній сфері і фармацевтичної про-мисловості.Офіційні візити Президента Республіки Болгарія П. Стоянова в

Україну відбулися також 9-10 червня 1999 та Президента Республіки Болгарія Г. Пирванова 30 січня – 1 лютого 2003.

88

28 січня 2005 р. – В. Ющенко та Г. Пирванов на 60-річчі святкуван-ня визволення концтабору «Аушвіц-Биркенау» в Освенцимі,

19 травня. 2006 р. – В. Ющенко та Г. Пирванов на 13-й неформаль-ній зустрічі глав держав Центральної Європи у Варні

1 грудня 2010 р. – В. Янукович і Г. Пирванов в рамках саміту ОБСЄ в Астані.

Різке падіння частоти зустрічей на рівні президентів країн за часом збігається з активізацією зусиль Болгарії щодо вступу в ЄС і глибокою кризою у відносинах ЄС та України. «Ренесанс» інтересу ЄС до України після «помаранчевої революції» чітко відображається на специфіці на-ступних зустрічей президентів, які не бачать потреби один в одному і, відповідно, в поглибленні співпраці між сусідніми країнами. Зниження в останні роки рівня політичного діалогу на вищому рівні має наслідками падіння результативності вирішення питань двосторонніх економічних і соціальних відносин.

Відносини також суттєво охолодила ситуація навколо газової кризи 2009 р., коли на офіційне прохання Болгарії Україна не змогла відновити постачання газу замерзаючим сусідам.

На міждержавному рівні створена певна інституційна база: Спільна українсько-болгарська міжурядова комісія з економічного співробітництва та Спільна українсько-болгарська комісія з науково-технічного співробітництва. Потенціал їх використання залишається незадовільним.

Між Україною та Болгарією залишається істотна різниця в підходах до напрацювання договірно-правової бази в таких сферах як енергетика, будівельна сфера, природоохоронні і ресурсозберігаючі технології, бо-ротьба з організованим криміналом і відмиванням грошей.

У зв’язку з відсутністю зустрічей на вищому рівні, найбільш резуль-тативним залишається діалог на рівні робочих груп профільних відомств щодо врегулювання поточних питань і підготовці можливих перспектив-них пропозицій.

Україна і Болгарія є членами таких міжнародних організацій як ООН, ОЧЕС, ПАРЄ, ОБСЄ, де ведуть діалог з поточних питань на рів-ні відповідних національних представництв. Певна активізація діалогу мала місце під час головування Болгарії в ОЧЕС (листопад 2009 – тра-вень 2010 рр.). Болгарія вітала рішення України продовжувати співпрацю

89

з НАТО в рамках існуючих програм на Чорному та Середземному морях. Жодних додаткових зусиль або підтримки Болгарія пропонувати не має наміру, воліючи підтримувати спільну зовнішню політику Альянсу, яку формують ключові держави, включаючи США, Німеччину та Францію.

Подібна тенденція також простежується в позиції Болгарії як чле-на Європейського Союзу, де її представники в контексті України вва-жають за краще слідувати рекомендаціям, що йдуть від ключових по-літичних гравців в ЄС, передусім Німеччини. На досить низькому рівні протікає діалог з болгарськими депутатами Європейського парламенту, Ради Європи та Європейського соціально-економічного комітету.

Україна і Болгарія також співпрацюють в рамках розвитку Дунай-ської стратегії ЄС і Центральноєвропейської ініціативи.

Введення у 2001 р. візового режиму з Україною, через процес всту-пу до ЄС, ускладнило ділові та міжособистісні контакти, уповільнило динаміку взаємин. У відповідь Україна також запровадила візовий ре-жим для болгар і скасувала його тільки у 2008 р., коли Брюссель поста-вив це умовою продовження діалогу про спрощення візового режиму з ЄС. Незавершений процес входження Болгарії до Шенгенської зони на-кладає свій негативний відбиток на розвиток візового діалогу. Болгарія дуже зацікавлена в залученні туристів, але не ризикує пропонувати над-мірно лояльні умови видачі віз для громадян України, побоюючись не-гативного впливу таких дій на переговори з членами Шенгенської зони.

В той же час, важливо зазначити, що Болгарія дивиться на відносини з Україною через призму відносин з Росією. Це в деякій мірі ускладнює побудову прагматичної зовнішньої політики України стосовно Болгарії.

Між Україною та Болгарією підписано 8 угод про міжрегіональну співпрацю в культурній, торговельно-економічній та науково-технічній сфері. Партнерські відносини існують між Київською та Софіївською, Полтавської та Велико-Тирновською, Запорізької та Бургаської, Харків-ською та Пловдивською, Луганською та Хасковською, Одеською та Вар-ненською, Миколаївською та Плевенською областями.

Економічне співробітництво між Україною та Республікою Болга-рія впродовж багатьох років розвивалось з позитивною динамікою. В той же час статистичні данні двох країн мають суттєві відмінності. Так, на-приклад, за даними України товарообіг між двома країнами у рекордний 2008 рік склав 1,5 млрд. євро і 2 млрд. євро за даними Болгарії.

90

Довідково: Динаміка товарообігу між Україною та Болгарією 2006-2012 рр. в млн. дол. США 67

2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

товарообіг 726,1 723,6 1345,3 547,3 668,8 1025 849,2

експорт 595,7 554 1105,9 395,5 450,9 755,4 568,7

імпорт 130,4 169,6 239,4 151,8 217,9 269,6 280,5

Основними групами українського експорту до Республіки Болгарія є ву-гілля, нафтопродукти, продукція металургії та машинобудування. Болгарія експортує в Україну переважно продукцію фармацевтичної промисловості, окремі електротехнічні товари та нафтопродукти.

Динаміка експорту-імпорту послуг між Україною та Болгарією 2006-2012 рр. в млн. дол. США

2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

експорт 35 41,9 48,4 30,7 30,1 37,9 44,4

імпорт 17,3 23,9 32,3 19 17,5 20,4 19,6

Різкий спад більше ніж у три рази в 2009 р., багато в чому був обу-мовлений світовою фінансово-економічною кризою, а також зупинкою металургійного заводу «Креміковці», який був одним з ключових спо-живачів українського сировинного експорту.

Україна є головним транзитером російського газу до Болгарії. До 2009 р. Болгарія не робила активних заходів з диверсифікації джерел ім-порту газу, що в результаті газового конфлікту 2009 р. стало причиною гострої нестачі цього ресурсу і призвело до припинення роботи значної частини промисловості, а також складного становища в опалювальному секторі. Україна також традиційно є найбільшим постачальником ву-гілля до Болгарії, зокрема для теплових електростанцій. Цей напрямок, проте, поступово переходить в руки приватних власників українських шахт, позбавляючи державу можливості експортувати вугілля, видобуте на державних шахтах.

Ріст товарообігу між Україною та Болгарією у 2011 р. міг б сигналі-зувати про відновлення динаміки зростання економічних відносин між


91

країнами, однак результати 2012 р. не дозволяють однозначно відзначи-ти позитивний тренд. Болгарія є однією з небагатьох країн ЄС, з якими Україна все ще зберігає позитивне торговельне сальдо.

Україна і Болгарія відрізняються незначним інтересом до взаємною інвестування. Так, станом на 1 липня 2011 р., Держкомстат України по-відомляє про 18,8 млн. дол США болгарських інвестицій, в той час як Україна на 1 січня 2011 р. інвестувала 17,1 млн. євро в Болгарію. Слід за-значити, що скромні показники інвестування Болгарії пов’язані в першу чергу з надзвичайно низьким рейтингом інвестиційної привабливості України, в той час як обсяг українських інвестицій оцінити вкрай важко, оскільки переважно вони потрапляють в Болгарію з офшорних зон.

В даний час в Україні діють майже 200 підприємств за участю бол-гарського капіталу та 67 представництв болгарських компаній. У Болга-рії зареєстровано 63 представництва українських підприємств. Також діє 81 спільне підприємство за участю українського капіталу.

Україна і Болгарія не мають спільного сухопутного кордону. Однак, між країнами існує регулярне морське транспортне сполучення – пором-на переправа Іллічівськ-Варна. Також досить поширеним є використан-ня автомобільних доріг через Румунію.

Україна і Болгарія не приділяють достатньої уваги питанням співп-раці по залученню міжнародних компаній до розробки офшорних ро-довищ вуглеводнів на Чорному морі. У той же час, інтерес може пред-ставляти підписана в серпні 2012 р. угода з консорціумом компаній на чолі з французьким «Total» з розвідки блоку «Хан Аспарус», де Болгарія отримала 40 млн. євро в якості бонусу та перспективи покращення енер-гетичної безпеки за рахунок підвищення вітчизняного видобутку газу. Болгарія відмовилася від розвідки сланцевих родовищ, але все ще ціка-виться дослідженнями газогідратних родовищ Чорного моря, проблема-тика розробки яких у найближчому майбутньому може стати важливою і для України.

Питання співробітництва у військово-технічній сфері між Укра-їною Болгарією обговорювалися під час декількох візитів на вищому рівні, починаючи з 1994 р. Однак у зв’язку з різними підходами до між-народного співробітництва, зокрема з НАТО, і обмежених фінансових можливостях обох країн, співробітництво у військово-технічній сфері розвивалося незадовільно. Хоча була створена міждержавна комісія з питань військово-технічного співробітництва, яка визначила пріоритетні

92

напрямки двосторонньої кооперації і погодила перелік спільних проек-тів, зокрема по авіації, в практичній сфері її робота не призвела до зна-чущих результатів. Підписана в липні 1996 р. програма двосторонньої співпраці у сфері військово-промислового комплексу практично не роз-вивається.

У 2011-2012 рр. співпраця у військовій сфері не розвивалась. Част-ково це пов’язано з тим, що Україна вибрала позаблоковий статус, що істотно обмежує можливості співробітництва з країною-членом НАТО.

Екологічна сфера. Україна та Болгарія мають великий потенціал для співпраці по захисту дунайської акваторії, а також узбережжя Чорно-го моря. Зокрема, обидві країни беруть участь у роботі Міжнародної ко-місії по захисту річки Дунай. Мають місце взаємні консультації та участь у науково-практичних заходах.

До теперішнього часу не реалізовані великі спільні проекти з еко-логії. В той же час в обох країнах існує певний інтерес до проблематики екологічно безпечної розробки вуглеводневих родовищ у Чорному морі, а також створенню механізмів моніторингу і швидкого реагування на техногенні катастрофи у зв’язку з майбутніми проектами з транспорту-вання вуглеводнів через прилеглу частину Чорноморського регіону.

Крім того, Болгарія бере участь в програмах по оздоровленню дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Гуманітарна сфера. На рівні контактів між людьми особливе значення має присутність в Україні найбільшою болгарської діаспори (понад 200 тис. осіб), в основному в Одеській області, що має кілька друкованих видань на болгарській мові. Також на території України зна-ходяться пам’ятники засновникам Болгарської держави ханам Кубрата (Полтавська обл.) та Аспарух (м. Запоріжжя). Відносини між громадяна-ми обох країн розвивалися завдяки ентузіазму діаспор і територіальній близькості країн. На офіційному рівні ця тема ніколи не була в списку пріоритетів для керівників обох держав.

Культурна й гуманітарна співпраця між Україною та Болгарією про-довжує розвиватися на рівні регіонів. В останні роки значно зріс потік українських туристів до Болгарії (176 тис. в 2011 р., на 20 % більше ніж 2010 р.), зменшуючи інтерес до туристичних регіонів Одеської області і

93

навіть Криму. У разі скасування візового режиму можна чекати подаль-ший масовий перетік відпочиваючих, яких зараз зупиняє візове питання.

Україна і Болгарія є конкурентами по туристичній галузі, маючи схожі кліматичні умови на Чорноморському узбережжі. Тим не менш, Болгарія може запропонувати досвід успішної реорганізації та розвитку цієї сфери, що, однак, вимагає більш пильної уваги з боку України, в тому числі відновлення діяльності окремого міністерства.

РЕКОМЕНДАЦІЇ:З метою активізації співробітництва у політичній сфері:1. МЗС України :• активізувати діалог з болгарськими політиками з центральних

установ ЄС (наприклад, Сергій Станішев, виходець з УРСР, пре-зидент Партії європейських соціалістів Болгарії) через Пред-ставництво України при Європейському Союзі в Брюсселі для залучення її в групу прихильників надання євроінтеграційної перспективи Україні;

• сприяти відкриттю Генерального консульства Болгарії в Доне-цьку, в чому має зацікавленість болгарська сторона, що може по-зитивно позначитися на динаміці туристичного співробітництва.

2. Кабінету міністрів України для оптимізації політичного діалогу необхідно продовжувати розвиток інституційної бази з акцентом на сек-торальному співробітництві, роботу міждержавних комісій з основних напрямів двосторонніх відносин.

З метою активізації співробітництва у транспортній сфері1. Міністерству інфраструктури України провести оцінку товаро-

потоку і можливостей створення привабливих умов роботи з метою ак-тивізації діалогу з розширення можливостей використання потенціалу поромної переправи Іллічівськ-Варна. Дану задачу можна покласти на відповідні пароплавні компанії трьох країн у форматі створення робочої групи і з залученням співробітників Міністерства інфраструктури Укра-їни і Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії та Міністерства транспорту Болгарії.

З метою активізації економічного співробітництва:1. Великий інтерес представляє поглиблення співробітництва у

сфері фармакології та медицині. Так, Міністерствам охорони здоров’я України та Болгарії доцільно інтенсифікувати діалог з взаємного визна-

94

ння результатів випробувань лікарських препаратів і засобів, створив-ши спеціальну міжвідомчу комісію, розробити і подати на затвердження урядів відповідні проекти рішень. Між медичними науково-дослідними установами України і Болгарії існують досить продуктивні взаємини. Їх поглибленого розвитку могло б допомогти твердження спеціального державного фонду для фінансування розробки нових медичних препара-тів в рамках спільних досліджень.

2. Кабінету міністрів України створити двосторонню робочу гру-пу з представників міністерств енергетики, державних енергетичних компаній і експертів з неурядового сектору, яка могла б намітити пла-ни подальшої співпраці в цій сфері. Перспективною є тематика метан-гідратів, оскільки дуже небагато європейських країн приділяють увагу цьому перспективному напрямку.

В гуманітарній сфері:1. Відповідним органам державної влади України приділити увагу

питанню болгарського нацменшини і захисту його інтересів, щоб уник-нути повторення сценаріїв з румунською та угорською меншинами, де мають місце прояв подвійного громадянства. Дане питання стало ще більш актуальним в контексті прийняття нового Закону України «Про основи державної мовної політики» від 03.07.2012 р.

УКРАЇНА-РУМУНІЯ

Поточний стан двосторонніх відносин.Українсько-румунські відносини характеризуються суперечливістю

та нерівномірністю. Періоди пожвавлення політичних контактів зміню-ються періодами певного охолодження. Сьогодні створена інституційна та договірно-правова база для розвитку двосторонніх відносин.

Довідково: Договірно-правова база становить 41 чинний міжнарод-ний документ, ключовими з яких є Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією (2 червня 1997 року); Договір між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державно-го кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань (17 червня 2003 року); Консульська Конвенція між Україною та Румунією (3 вересня 1992 року).

Період після президентських виборів 2004 р. характеризується пев-ним пожвавленням українсько-румунських відносин, зближенням двох

95

країн, що значною мірою було зумовлено євроатлантичною орієнтацією тодішнього керівництва України. Румунія розглядалася як один з адвока-тів України в НАТО.

Довідково: 30-31 жовтня 2007 року відбувся офіційний візит Пре-зидента України В. Ющенка до Румунії. 20 серпня 2008 року – офіційний візит Президента Румунії Т. Бесеску до України. Запланований на лютий 2009 року офіційний візит Президента Румунії Т. Бесеску до України було скасовано через розбіжності сторін щодо формування порядку денного за-ходу.

Румунія також брала участь в установчому з’їзді Співдружності де-мократичного вибору 2 грудня 2005 р, який був ініційований Україною.

Саме в цей період були створені такі інституції як Українсько-Румунська Спільна Президентська Комісія (створена у лютому 2006 р.), співголовами якої є Президенти обох держав та Українсько-Румунська Спільна комісія з питань економічного, промислового, наукового та тех-нічного співробітництва (створена у 2007 р.).

Довідково: В рамках Українсько-румунської спільної президентської комісії діють три комітети: Комітет з питань безпеки, європейського, єв-роатлантичного та регіонального співробітництва (очолюють Міністри закордонних справ, останнє засідання відбулося у 2008 році), Комітет спів-робітництва з питань культури, освіти, національних меншин та громад-ської інформації (очолюють Міністри культури, останнє засідання відбуло-ся у 2007 році), Комітет з питань захисту довкілля та сталого розвитку (очолюють міністри охорони навколишнього середовища, останнє засідан-ня відбулося у 2009 році).

Період активних двосторонніх контактів завершився у 2009 р., після того, як було прийнято рішення Міжнародного суду в Гаазі від 3 лютого 2009 р. про розмежування виняткових економічних зон та континенталь-ного шельфу, згідно з яким до Румунії відійшла значна частина спірної акваторії в районі острову Зміїний.

Після обрання Президентом України Віктора Януковича відбулися певні зміни в пріоритетах українсько-румунського співробітництва. Піс-ля ухвалення 1 липня 2010 р. Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», згідно з яким було проголошено, що Україна про-водить політику позаблоковості, з порядку денного було знято питання про приєднання України до НАТО, а відтак було згорнуто співробітни-цтво у сфері реалізації курсу на євроатлантичну інтеграцію України. Під-писання 21 квітня 2010 р. українсько-російської угоди щодо пролонгації

96

перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму ви-кликало негативну реакцію з боку Румунії. Зокрема, у листопаді 2010 р. Президент Румунії Траян Бесеску наголосив, що Румунію «не влаштовує факт пролонгації Росією угоди про базування її флоту в Севастополі»68. Подібну позицію неодноразово висловлювали інші румунські політики і експерти.

Новий етап в українсько-румунських відносинах розпочався 18 травня 2011 року, коли відбувся візит Міністра закордонних справ України К.І.Грищенка до Румунії. Це привело до активізації відносин на рівні дипломатичних відомств.

Довідково: 9-10 листопада 2011 року відбувся візит Міністра закор-донних справ Румунії (тоді – Т. Баконскі) до України. 27 вересня 2012 р. – відбулася зустріч Міністрів закордонних справ України та Румунії в рамках ГА ООН у м. Нью-Йорк. 21 травня 2012 року відбулася зустріч Президента України Віктора Януковича з Президентом Румунії Траяном Бесеску в рам-ках Саміту НАТО у м. Чикаго.

Ще однією важливою подією стало проведення 10-11 квітня 2012 р. у Києві Першого засідання Українсько-Румунської Спільної комісії з пи-тань економічного, промислового, наукового та технічного співробітни-цтва, в рамках якого сторони обговорили широке коло питань двосторон-ньої взаємодії у різних галузях економіки, позначили основні проблемні аспекти торговельно-економічних відносин між Україною та Румунією, а також намітили кроки подальшої двосторонньої співпраці. Проведен-ня першого засідання Українсько-Румунської Спільної комісії з питань економічного, промислового, наукового та технічного співробітництва надало суттєвого імпульсу розвитку відносин у різних секторах еконо-мічного співробітництва. Зокрема, впродовж 2012 р. українською сторо-ною було розроблено та передано на розгляд румунської сторони низку проектів двосторонніх міжвідомчих угод.

Довідково: У рамках виконання домовленостей, досягнутих під час за-значеного засідання УРСК, 25-26 жовтня 2012 р. відбулася Економічна мі-сія румунських підприємців до Дніпропетровська, в роботі якої взяли участь представники 12 румунських та 17 українських підприємств, що представ-ляли машинобудівну, металургійну, легку, харчову, сільськогосподарську, косметичну, будівельну, транспортну галузі, компанії з надання консалтин-гових послуг, а також Дніпропетровської ТПП.

68 Президенту Румынии некомфортно из-за российских войск в Севастополе http://www.zavtra.com.ua/news/guns/203206/

97

В той же час варто зазначити, що низьким залишається рівень між-урядових контактів. Останній візит прем’єр-міністра України до Румунії відбувся у січні 2002 р. (Анатолій Кінах), прем’єр-міністра Румунії до України – у березні 1996 р. (Ніколає Векерою).

Незначним рівнем інтенсивності характеризуються і міжпарла-ментські контакти. Візити по парламентській лінії: всього відбулося лише три візити на рівні керівників парламентів, останній – у листопаді 2003 р. (Володимир Литвин). Депутатська група Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків з Румунією була створена лише 13 березня 2009 р. Так, зокрема, 6-7 травня 2009 року відбувся візит до Бухареста делегації Верховної Ради України на чолі з Головою Комітету з питань європейської інтеграції та Депутатської групи ВРУ з міжпарламентських зв’язків з Румунією Борисом Тарасюком.

Торговельно-економічне співробітництвоТорговельно-економічні відносини між Україною та Румунією та-

кож важко назвати стабільними. За даними Державної служби статисти-ки України, в 2012 р. загальний обсяг товарообігу між Україною та Ру-мунією становив 1 481,35 млн. дол. США (2011 р. – 2 076,43 млн. дол.), з якого експорт – 551,6 млн. дол. (2011 р. – 950,43 млн. дол.), імпорт – 929,75 млн. дол. (2011 р. – 1 125,72 млн. дол.). У порівнянні з 2011 р. в цілому товарообіг зменшився на 28,7 %, з якого експорт на 42,0 %, ім-порт на 17,4 %. Торговельне сальдо склало 387,15 млн. дол. на користь Румунії (2011 р. – сальдо 175,01 млн. дол. на користь Румунії).

Основними статтями українського експорту до Румунії в 2012 р. були чорні метали (27,2 % від загального обсягу експорту), руди, шлаки і зола (13,0 %), деревина і вироби з деревини (12,1 %), взуття (8,4 %), електричні машини (6,4 %), палива мінеральні, нафта і продукти її пере-гонки (6,4 %).

Зменшення українського експорту до Румунії в 2012 р. відбулося, головним чином, через радикальне зниження обсягів постачання чорних металів, а також значне зменшення обсягів інших важливих статей укра-їнського експорту. Щоправда спостерігається збільшення обсягів експор-ту електричних машин, суден, а також деревини та виробів з деревини.

Основними статтями імпорту товарів з Румунії в Україну в 2012 р. були: нафта і продукти її перегонки (39,0 % від загального обсягу імпор-ту, основна група товарів – нафтопродукти), засоби наземного транспор-ту (8,6 %, основна група товарів – легкові автомобілі, відома Dacia), суд-на (7,0 %), зернові культури (6,8 %, головним чином, кукурудза) та інше.

98

Довідково: Динаміка товарообігу між Україною та Румунією 2006-2012 рр. в млн. дол. США 69

2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

товарообіг 1071,9 1407,4 1811,9 807,6 1388,1 2076,5 1481,3

експорт 625,8 628,6 670,8 319,5 705,9 950,7 551,6

імпорт 446,1 778,8 1141,1 488,1 682,2 1125,8 929,7

Динаміка експорту-імпорту послуг між Україною та Румунією 2006-2012 рр. в млн. дол. США

2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

експорт 18,3 19,7 29,8 14,3 21,6 28,2 30,5

імпорт 5,2 11,2 30,5 21,9 2,9 13,1 10,1

Незначним залишається і рівень інвестиційного співробітництва. Це зумовлено тим, що Румунія, як і Україна, не належить до країн-донорів капіталу і самі потребують значних зовнішніх інвестицій для модерні-зації економіки. За інформацією Державної служби статистики України, станом на 1 липня 2012 року інвестиції з Румунії в економіку України становили 21,7 млн. дол. США (0,04 % від загального обсягу інвестицій в Україну). За даними Румунського центру сприяння торгівлі та інозем-ним інвестиціям, станом на 31 серпня 2012 року в Румунії зареєстровано 430 спільних українсько-румунських підприємства, обсяг українських інвестицій становить 12,4 млн. дол. США (54 місце в списку іноземних інвесторів).

Той факт, що обсяг товарообороту між двома країнами у післякри-зовому 2011 р. перевищив навіть докризовий 2008 р. свідчить про на-явність значного резерву у нарощуванні обсягів взаємної торгівлі. Разом з тим, слід визнати недосконалу товарну структуру взаємної торгівлі, в якій переважають товари з низькою доданою вартістю.


99

Напрями для співробітництва в енергетичному секторіПеред обома країнами стоїть ключове питання – забезпечення влас-

ної енергетичної безпеки, що робить Румунію та Україну як конкурента-ми, так і союзниками.

Україна і Румунія активно працюють над видобутком вуглеводнів на шельфі Чорного моря. Румунія має в цьому питанні відверті переваги, оскільки давно займається видобутком енергоносіїв.

Довідково: У ХХ-му столітті Румунія посідала перше місце у видобут-ку і експорті нафти у Східній Європі, проте з часом запаси нафти почали ви-снажуватися. Якщо у 1976 р. Румунія видобувала 308 барелів нафти на добу, то у 1986 році – вже лише 227 барелів. Починаючи з кінця 1970-х років ми-нулого століття Румунія була однією з 10-ти країн у світі, які виготовляли обладнання плавучих платформ для розвідки і видобутку енергоносіїв на мор-ському шельфі. Румунія є лідером розробки вуглеводнів на чорноморському шельфі, освоєнням якого вона займається упродовж останніх 30-ти років.

Румунія є однією з країн, до якої Україна експортує електроенергію.Довідково: В грошовому вимірі Україна у 2012 р. експортувала в Ру-

мунію електроенергії на 9,9 млн дол. США (загальний обсяг експорту склав 574,8 млн дол. США, найбільше – в Білорусь 231,4 млн дол. США.

В той же час у травні 2013 р. було оголошено, що внаслідок скоро-чення обсягів споживання Румунія має надлишок електроенергії. За сло-вами румунського міністра енергетики Константіна Ніце проблема по-лягає в тому, що Румунія наразі не здатна експортувати електроенергію через відсутність технічних можливостей. Румунський міністр висловив сподівання, що у майбутньому вдасться вирішити питання взаємопід-ключення енергетичних систем Румунії, Молдови, України, Угорщини та Сербії, що дозволить румунській стороні експортувати частину елек-троенергії, що виробляється у ці країни.

Слід зазначити, що Румунія активно розвиває альтернативну енер-гетику. За рахунок відновлювальних джерел вона отримує 17,8 % енергії і має намір збільшити цей показник до 23 %.

Довідково: На початку 2011 р. з’явилося повідомлення, що іспанська компанія Iberdrola Renovables розпочала роботи з будівництва у Добруджі (південний схід Румунії) вітрової електростанції «Міхай Вітязул» потуж-ністю 80 МВт. «Міхай Витязул» – тільки перший об’єкт вітропарку, який, як передбачається буде складатися з 50 вітроелектростанцій загальною потужністю до 1500 МВт. Планується, що комплекс вітрових електро-

100

станцій в Добруджі, будівництво якого завершать у 2017 р. стане найбіль-шим у світі.70

Одним із перших практичних результатів засідання Українсько-румунської спільної комісії стала організація та проведення 24 трав-ня 2012 р. у Бухаресті Українсько-Румунського Економічного форуму «Енергія – сфера регіонального інтересу», організаторами якого висту-пили Румунсько-Українська ТПП (РУТПП) та Посольство України в Ру-мунії. В роботі Форуму взяли участь представники енергогенеруючих та дистрибуційних компаній, виробники обладнання для енергетичної галузі, компанії з виробництва енергозберігаючих матеріалів з Украї-ни та Румунії. У рамках заходу учасники презентували свої компанії та установи, обговорили проблемні питання, що заважать представникам ділового середовища двох країн розвивати бізнес між Україною та Ру-мунією, провели двосторонні зустрічі з метою налагодження подальших ділових контактів.

Румунія виявляє інтерес до видобутку вуглеводнів, зокрема, при-родного газу з нетрадиційних джерел, зокрема, видобутку сланцевого газу. 13 травня ц.р. румунський парламент підтвердив Стратегію Уряду по розвідці та видобуванню сланцевого газу на території держави, однак без застосування технології гідророзриву. Відповідно, співробітництво у цій сфері (зокрема у питаннях збереження навколишнього середовища, громадського контролю інше) може розглядатися як перспективне.

Крім того, саме Румунії та Україні належать, за певними оцінками, найзначніші поклади газогідратів, з яких можливий видобуток природ-ного газу. І хоча видобуток газу з газогідратів – питання часу, співробіт-ництво у науково-технологічної сфері слід розглядати як перспективне.

Довідково: Газогідрати (гідрати природних газів або клатрати) – це молекулярні сполуки газу з водою. Найчастіше зустрічаються газогідра-ти, які містять метан. Газогідрат утворюється при температурі 0о за Цельсієм і при тиску 25 атмосфер. За оцінками фахівців, світових ресур-сів вуглеводнів в газогідратах у 2.4 рази більше, ніж у вільному газі, нафті та вугіллі разом узятих. Точної гідрогеологічної карти Чорного моря досі немає, тому українські вчені за основу своїх розрахунків беруть дані про газогідратні поклади, отримані ще за радянських часів в північній частині акваторії Чорного моря. Так, у 1988-1989 рр. експедиціями Міністерства геології і Академії наук СРСР були виявлені поклади газогідрату метану на

70 В Румынии началось строительство крупнейшего в мире ветропарка // http://www.blackseanews.net/read/14350/

101

шельфі Чорного моря, об’єм метану в яких оцінювався у 100 трлн. м3, з яких частка українських запасів складає близько 25 трлн. м3

Румунія є одним з постачальників нафтопродуктів в Україну. На сьогодні близько 70 % бензину та дизельного пального в Україні – ім-портного походження. У жовтні 2012 р. було повідомлено, що румунська компанія Rompetrol та НАК·«Нафтогаз України» затвердили техніко-економічне обґрунтування розвитку спільного підприємства, яка перед-бачає інвестиції з румунської сторони в обсязі 1·млрд·долл., протягом п’яти років. Відповідно наміри української сторони відродити нафтопе-реробку на Одеському НПЗ може стати одним з чинників, який вплине на українсько-румунські торговельні відносини та інвестиційну активність.

Довідково: Експерти відзначають, що у випадку заявлених планів Rompetrol доля СП на українському роздрібному ринку складе 23 %, а на оптовому – 15 %. Подібний динамічний розвиток Rompetrol став можливим завдяки зупинці більшості українських НПЗ.

Співробітництво у сфері транспорту та туризмуСлід визнати, що у сфері транспорту Україна та Румунія знаходять-

ся у стані жорсткої конкуренції. Румунська сторона негативно сприйняла питання відновлення українського судноплавства в українській частині дельти «Дунаю» (через гирло «Бистре»). І хоча формальною причиною протестів з боку румунського керівництва є нібито існуюча загроза для екології Дунайського біосферного заповідника та порушення Україною низки міжнародних угод та конвенцій, реальною причиною є все ж таки економічний фактор, а саме – поява судоходного ходу, альтернативного румунським каналам, які зв’язують Дунай і Чорне море.

Особливе значення в українсько-румунських відносинах посідає регіон Українського Придунав’я, який внаслідок свого географічного розташування має стратегічне значення. Вихід до транс’європейської артерії – р. Дунаю, та прикордонне розташування (регіон має кордони з Румунією та Республікою Молдова) забезпечує зв’язок України з країна-ми Центральної і Східної Європи та зумовлює важливість цього регіону як ланки системи європейських транспортних коридорів.

Довідково: Південно-західна частина Одеської області, що розташо-вана у Дунайсько-Дністровському межиріччі Придунав’я, включає 5 адміні-стративних районів – Болградський, Ізмаїльський, Кілійський, Ренійський і Татарбунарський, а також місто обласного підпорядкування Ізмаїл. За-гальна площа регіону становить 6,6 тис. кв. кілометрів. У більш широкому розумінні під Придунав’ям розуміють всі адміністративно-територіальні

102

одиниці, розташовані у межиріччі Дністра та Дунаю, тобто 9 адміністра-тивних районів та місто обласного підпорядкування Ізмаїл.

Історично ця територія носить назву Бессарабія (після 1812 р. ця на-зва розповсюдилася на межиріччя Дністра, Пруту та Дунаю – Бессарабську область, а згодом Бессарабську губернію). Специфіка історичного заселен-ня призвела до того, що тут компактно проживають представники різних етнічних та етноконфесійних груп – болгари, молдавани, гагаузи, албанці, українці, росіяни, липовани (росіяни-старообрядці) та інші.

Протягом 1918-1940 рр. та 1941-1944 рр. територія Придунав’я вхо-дила до складу Королівства Румунія, що дає підстави румунським політич-ним колам вважати цю територію «своєю».

Фактор проживання на території регіону молдавської етнічної мен-шини (більше 120 тис.) створює додатковий фактор впливу. Час від часу з боку окремих румунських політиків лунають звинувачення на адресу ке-рівництва України в денаціоналізації «румунської меншини», під якою вони розуміють і молдаван. Бухарест взагалі не сприймає етнонім «молдованин», розглядаючи його як суто географічний (мешканець Молдавії).

Однією з гострих проблем залишається проблема видачі громадя-нам України, які проживають на території Бессарабії та Північної Буко-вини румунських паспортів. У червні 2012 року представник МЗС Укра-їни заявив, що зовнішньополітичне відомство продовжує діалог з МЗС Румунії щодо незаконної видачі паспортів українським громадянам. Він підкреслив, що «відповідно до нашої Конституції ми неодноразово ін-формували наших колег з інших країн, що такі дії по відношенню до наших громадян є недружніми як до країни».

Крім зовнішнього, на ситуацію в Придунав’ї впливають і внутрішні чинники, зокрема той факт, що тривалий час держава не виявляла інтер-есу до проблем регіону. Певний злам у ставленні до Придунав’я відбув-ся у 2004 р., коли Кабінет Міністрів України ухвалив Комплексну про-граму розвитку Українського Придунав’я на 2004-2010 рр. Однак уже, в наступному, 2005 р. фінансування програми було згорнуто і частково відновлене тільки під кінець дії програми. Фактично з усіх заходів, пе-редбачених Комплексною програмою, були виконані лише декілька, зо-крема, профінансовані роботи по побудові глибоководного судового ходу Дунай-Чорне море через гирло Бистре.

Невиконання Комплексної програми розвитку Українського Придунав’я та погіршення соціально-економічної ситуації в регіоні вна-слідок світової фінансово-економічної кризи призводить до зростання негативних тенденцій. Вкрай важкою є ситуація в дунайських портах

103

України. У 2012 р. продовжилася тенденція падіння обсягів вантажоо-бігу: порт Ізмаїл – на 41,3 %, порт Рені – на 33,7 % (незначний приріст показав порт Усть-Дунайськ, але його питома вага незначна – 35 тис. тонн вантажів проти 2907,2 тис. тонн Ізмаїльського порту). Відбувається скорочення чисельності портових працівників.

Одне з найголовніших питань – будівництво автотраси Одеса-Рені по новому маршруту так і не було виконане. Будівництво означеної авто-траси має бути прив’язаним до інших транспортних проектів, зокрема, з будівництвом мостового переходу через Дунай «Орловка-Ісакча» (як альтернатива – поромна переправа «Ізмаїл-Тульча»).

На даний момент автотранспортне сполучення муж Україною та Ру-мунією здійснюється через прикордонні переходи в Чернівецькій та За-карпатській областях, або транзитом через Молдову. Будівництво нової автотраси на півдні Одеської області може стати оптимальним варіантом для міжнародних автоперевізників, а також стати додатковим стимулом для розвитку туризму як у самому Придунав’ї, так і для активізації ту-ристичних маршрутів на Болгарію та Румунію.

Крім того, після банкрутства авіакомпанії «Аеросвіт» було припи-нено пряме авіасполучення між двома країнами. Ще декілька років тому від прямих польотів з міст України (Одеса, Чернівці, Львів, Київ) від-мовилась і румунська авіакомпанія Carpat Air, окрім рейсів з Чернівців, при загальному збільшенні польотної географії. Крім того відсутнє адек-ватне залізничне сполучення (час у дорозі потяг Мінськ-Софія в частині Київ-Бухарест – 26 годин). Повністю відсутнє залізничне сполучення Півдня України з сусідньою Румунією. Також відсутні і прямі автобусні перевезення Одеса – Бухарест, Київ-Бухарест тощо.

Перспективним напрямом можна вважати також круїзне судно-плавство, галузь, яка сьогодні набуває глобальний характер і інтенсив-но розвивається. Кількість круїзних пасажирів та заходів круїзних суден до чорноморських портів зростає, причому лідерами тут є порти Одеса і Констанца.

Чорне море за своїм географічним положенням не є транзитним, отже, для того, щоб виділитися у самостійний напрям для масового круїз-ного туризму, не менше 5 портів повинні мати інфраструктуру, здатну об-слуговувати судна довжиною понад 300 м. Сьогодні таку інфраструктуру мають два чорноморські порти – Одеса (Україна) та Констанца (Румунія).

104

Довідково: Кількість круїзних пасажирів (тис. осіб) у чорномор-ських портах-членах Асоціації «Medcruise» у 2003 – 2011 рр.

Назва порту 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Батумі 707 1852 1647 1497 4127 3127 2564

Констанца 5034 6164 10780 15935 15896 24207 8516 21286 23878

Одеса 74400 83900 87700 103300 105200 45750 31550 66010 66785

Севастополь 15345 22357 21768 20614 33166 38049 35447 16671 15940

Синоп 445 1650 1097 2279 1320 2632 8436 5266 5768

Сочі 4029 7155 4414 7156 17832 15162 13467 20055 13072Дані Асоціації «Medcruise» 2011 гг.

Кількість заходів круїзних суден в чорноморські порти – члени Асоціації «Medcruise» у 2003-2011 рр.

Назва порту 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Батумі 6 3 6 4 4 10 10 8

Констанца 17 24 33 28 43 56 26 58 43

Одеса 117 150 148 160 157 75 58 132 122

Севастополь 101 97 22 77 70 51 50 42 Д/В

Синоп 1 6 3 9 4 7 15 8 Д/В

Сочі 14 14 16 27 28 35 24 27 29Дані Асоціації «Medcruise» 2011 гг.

На даний момент відбувається реконструкція потужностей з при-йому пасажирів у портах Бургас (Болгарія), Сочі (Російська Федерація), Батумі (Грузія), що розширить круїзні можливості Чорноморського ре-гіону.

РЕКОМЕНДАЦІЇУ сфері безпеки:1. Посилення українсько-румунського партнерства і координація в

сфері безпеки. Найважливішим напрямом є необхідність побудови сис-теми регіональної безпеки в Чорноморському регіоні, координація і від-

105

працювання взаємодії у здійсненні антитерористичних заходів, бороть-би з нелегальною міграцією; посилення співпраці в рамках програми «Партнерство заради миру», обмін досвідом в реформуванні та модер-нізації армії;

У сфері парламентського співробітництва:2. Активізувати діяльність Депутатської групи Верховної Ради

України з міжпарламентських зв’язків з Румунією;3. Ініціювати проведення науково-практичної конференції (семі-

нару) з питань вивчення законотворчого досвіду Румунії та можливості його використання у законотворчій практиці Верховної Ради.

З метою налагодження співробітництва у сфері енергетики:4. Міністерству енергетики та вугільної промисловості України роз-

глянути можливість реалізації, в рамках Спільної операційної програми «Україна-Румунія-Молдова 2007-2013», що надає реальне фінансування ЄС, проекти за такими напрямками як розробка локальних схем віднов-люваної енергії (біомаса, біоенергія, сонячна енергія, енергія вітру);

З метою розвитку транспортного потенціалу Придунайського ре-гіону та розвитку співробітництва у сфері транспорту:

5. Кабінетові Міністрів України:• вжити заходів щодо активізації діяльності України в реалізації

Стратегії ЄС для Дунайського регіону;• проаналізувати стан та наслідки реалізації Комплексної програ-

ми розвитку Українського Придунав’я на 2004-2011 рр., розгля-нути питання щодо ухвалення нової програми розвитку означе-ного регіону з урахуванням існуючих економічних та соціальних проблем;

6. Міністерству інфраструктури:• прискорити питання щодо будівництва автотраси Одеса-Рені,

у тому числі із застосуванням принципів державно-приватного партнерства;

• проаналізувати причини скорочення обсягів вантажообігу ду-найських портів України, розглянути можливість застосування нових форм організації морегосподарського комплексу Дунай-ського регіону (кластер, холдинг тощо);

З метою розширення співробітництва у гуманітарній сфері:7. Міністерству культури, Міністерству освіти і науки

106

• приділити увагу контактам між українськими та румунськими за-собами масової інформації, як для популяризації культури один одного, так і для координації дій з можливої реалізації спільних проектів;

• заохочувати контакти між науковими та освітніми установами, бібліотеками, архівами, музеями та ін.

8. Міністерству освіти і науки України:• розглянути питання щодо відкриття кафедр української філоло-

гії, Центрів української мови та культури в румунських ВНЗ, ор-ганізувати програми обміну для румунських студентів, зокрема, тих, що вивчають українську мову та для українських студентів, які прагнуть вивчати румунську мову;

• підтримати спільні історичні розвідки українських та румун-ських вчених, спрямованих на вивчення джерел, які містяться в українських та румунських архівах з метою більш повного роз-криття суперечливих питань історії двох народів.

• Сприяти проведенню спільних конференцій українських та ру-мунських вчених та експертів (істориків, політологів, економіс-тів) з метою подолання існуючих стереотипів у двосторонніх відносинах, налагодженню контактів між інституціями грома-дянського суспільства.

9. Міністерству культури України:• З метою популяризації української літератури запропонувати

проект з перекладу та публікації творів класичних та сучасних українських письменників в Румунії та румунських письменни-ків в Україні;

• Здійснювати підтримку культурної діяльності української діа-спори в Румунії.

107

ВИСНОВКИ

Чорноморський регіон сьогодні представляє для України та її зо-внішньої політики перелік певних викликів – в першу чергу, викликів через втрачені можливості та зростаючу конкуренцію. Політика України в Чорноморському регіоні не буде успішною доки Чорноморський ре-гіон не буде сприйматися як комплексна, взаємопов’язана система, а не набір двосторонніх відносин з окремими державами. Україні необхідно розробити окрему стратегію щодо Чорноморського регіону, беручи до уваги нові тенденції його розвитку та національні інтереси.

Як вважають деякі експерти, в Чорноморському регіоні Україна має взяти на себе відповідальність, пропорційну її береговій лінії.71 А також не обмежуватися лише рівнем міждержавних відносин та сприймати себе як провідного регіонального гравця, який має шанси на регіональне лідерство у певних проектах.

У 2011 р. на Арабському Сході розпочався процес фундаменталь-них змін, масштаб та напрямок яких важко передбачити. Вони матимуть довготривалий характер та можуть призвести до трансформації всієї системи регіональних відносин. У цьому контексті геополітична роль Чорноморського регіону в якості стратегічного мосту між Європою та конфліктогеним близькосхідним регіоном суттєво зростає. Крім того, вказані події призвели до активізації політики Туреччини в Арабсько-му Світі. Поширюючи турецький досвід демократизації та лібералізації, Анкара значно посилила свої позиції регіонального лідера. Водночас, така нова роль приховує в собі певні ускладнення, зокрема, у її відноси-нах із Іраном та Росією.

Країни Чорноморського регіону поки що не відчули на собі де-структивних наслідків «Арабської весни». Тим не менш, деякі тен-денції близькосхідних трансформацій несуть в собі потенційну загрозу, зокрема, поширення радикального ісламу, насамперед, в Росії та Азер-байджані. Щодо можливості повторення масових протестів в чорномор-ських країнах на кшталт арабських революцій, то він є малоймовірним.

71 Кіфу Ю. Місце і роль України в чорноморському регіоні: позиції фахівців / Заочний Круглий стіл 5 січня –23 березня 2011р. // Національна безпека і оборона. – № 4-5 (122-123), 2011. – с. 43

108

Події «Арабської весни» призвели до істотних змін у політиці Євро-пейського Союзу. Південне Середземномор’я набуло для ЄС пріоритет-ного значення, що може позначитись на динаміці його відносин зі сво-їми партнерами у регіоні Чорного моря. Водночас, виклики, породжені «Арабською весною», зумовлюють необхідність посилення взаємодії ЄС та країн Чорноморського регіону у низці важливих сфер, зокрема, у сфері боротьби з нелегальною міграцією. Також, в умовах перманент-ної нестабільності Близького Сходу зростає актуальність диверсифікації транспортування енергоресурсів з Каспію до Європи через Чорномор-ський регіон і зміцнення заходів із захисту великих інфраструктурних проектів.

Європейський Союз має наміри посилювати власну присутність в регіоні. Відмінною рисою політики ЄС є об’єднання регіону, а не ство-рення ліній розділу, шляхом реалізації проектів з м’якого впливу. ЄС має важливі інтереси в регіоні, втім нормативний характер дій значно об-межує його вплив на регіональні процеси.

З урахуванням того, що більшість проектів ЄС в економічній, енер-гетичній, транспортній та безпековій сферах відповідає інтересам Укра-їни, доцільно посилити ініціативи з підтримки внутрішніх реформ та регіонального співробітництва. Можливими форматами для посилення активності ЄС в регіоні є розширення діалогу ЄС-ОЧЕС, що сприятиме поширенню європейських традицій та норм взаємодії.

Російська Федерація має геостратегічні інтереси в Чорноморсько-му регіоні, однак вони не мають офіційно задокументовано характеру. В окремих документах зовнішньополітичного та безпекового характеру Чорноморський регіон звучить опосередковано, а інтереси Росії у цьо-му напрямку, виражені у системі радянських підходів, та сконцентровані на двох ключових напрямках, що потенційно можуть стати викликами безпеці України, зокрема через посилення свого впливу в Україні за до-помогою залучення її до євразійських інтеграційних проектів, а також обмеження впливу інших акторів – ЄС, НАТО, та розвиток відносин з Туреччиною. У цьому контексті Москва планує зберегти монополію в енергетичних питаннях, а також закріпити за собою виключне право на пострадянський геополітичний простір.

В період 2001-2008 рр. Чорноморський регіон посів провідне міс-це серед американських зовнішньополітичне інтересів, з огляду на його військово-стратегічну (в контексті боротьби з міжнародним тероризмом)

109

та енергетичну (захист шляхів транспортування енергоносіїв з країн Центральної Азії та Каспію до Європи) важливість. Водночас, політика США в регіоні базувалась на розвитку відносин з кожною окремою кра-їною регіону, а комплексної регіональної стратегії Вашингтоном не було прийнято.

У зв’язку з необхідністю вирішення невідкладних завдань із ста-білізації ситуації на Близькому Сході, Вашингтон тимчасово відсунув проблеми Чорноморського регіону на другий план. Зменшивши ступінь активності, Сполучені Штати продовжують свою загальну стратегічну лінію щодо регіону, головними елементами якої є допомога у здійсненні демократичних та економічних перетворень в країнах-партнерах, а також підтримка інтересів своїх європейських союзників у сфері енергетики.

В сфері багатостороннього співробітництва у Чорноморському регіоні, Україна здебільш орієнтується на співпрацю у рамках Органі-зації Чорноморського економічного співробітництва, де головує у пер-шій половині 2013 року, ГУАМ та BLACKSEAFOR у військово-морській сфері. В той же час недостатньо задіяним є потенціал співробітництва у рамках Міжнародного чорноморського клубу та багатосторонніх про-грамах фінансової підтримки ЄС.

Важливо відмітити, що співробітництво в Чорноморському регіоні потребує сьогодні не розширення, а поглиблення, належної реалізації та використання вже існуючих механізмів.

Програма головування України в ОЧЕС передбачає проведення низки заходів високого рівня з підготовки багатосторонніх докумен-тів, ініціатив зі співробітництва у конкретних сферах та затвердження проектів співпраці регіонального значення. Тож доцільно забезпечити присутність представників міжнародних впливових структур з метою залучення додаткових ресурсів для реалізації регіональних проектів та приєднання до міжнародних проектів – ЄС, СОТ, Світового Банку, Орга-нізації з Економічного Співробітництва та Розвитку, ООН, Міжнародної морської організації, Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН тощо.

Враховуючи, що більшість пропозицій та проектів потребують по-слідовного та тривалого напрацювання, потрібно сконцентрувати увагу на досягненні домовленостей з іншими країнами ОЧЕС, які підтримува-тимуть реалізації наших пропозицій після завершення терміну голову-вання України у 2013 р. Сприяти та розвивати різні форми міжрегіональ-

110

ного співробітництва країн ОЧЕС; залучати до обміну досвідом регіони з інших країн, особливо ЄС, що мають успішну практику реалізації регі-онального та транскордонного співробітництва.

Незважаючи на певний декларативний характер розвитку ОЧЕС останнім часом, Україні варто посилити роботу щодо підвищення ефек-тивності та практичного наповнення діяльності ОЧЕС. Унікальна компо-зиція організації дає можливість інституціонального та функціонального співробітництва, його оформлення в конкретні документи, а також за-лучення фінансової допомоги для реалізації транскордонних проектів.

Крім того, існує можливість винесення питань регіональної важли-вості через ОЧЕС на порядок денний ЄС, ООН, ОБСЄ та ін., як спільної позиції держав-членів. Незважаючи на економічний характер організа-ції, вона має можливості акцентувати увагу на суміжних сферах, важли-вих, зокрема, для України – енергетичній безпеці, інфраструктурі, тран-спортних коридорах, розвитку туризму, екології, міграції, тощо.

На сьогодні потребують впорядкування та координації численні іс-нуючі форми співпраці та ініціативи для чорноморського регіону, які не дають у повній мірі реалізувати поставлені завдання. Україна могла б взяти на себе роль координатора та медіатора між цими ініціативами, зокрема у сфері військово-морського та безпекового співробітництва. Крім того, варті уваги не тільки міждержавні форми співпраці, а й за-безпечення більш активного діалогу та координація дій громадянського суспільства країн Чорноморського регіону. Пріоритетним є визначення проблем, які краще вирішувати на регіональному рівні, а не на рівні окремих держав. Потребує належної уваги та фасилітації співпраця уні-верситетів, міст, неурядових організацій, які можуть сприяти активізації бізнесового та культурного діалогу між країнами.

Україна в значній мірі програє іншим чорноморським країнам, осо-бливо Румунії в питаннях багатостороннього співробітництва, особливо неформального або на рівні недержавного сектору. В той же час, Україна є достатньо активною на рівні місцевого самоврядування, що може стати певною нішею та потребує більшої уваги та активізації.

У сфері двостороннього співробітництва Україна послідовно роз-виває співпрацю з усіма країнами регіону, однак, найбільш активні відно-сини спостерігаються з Туреччиною, Грузією та Молдовою. Відносини з Болгарією, нажаль, ніколи не були на високому рівні, а співробітництво з Румунією завжди балансувало на межі конкуренції, іноді конфронтації

111

та великого невикористаного потенціалу. В той же час, варто відміти-ти, що в України, на відміну від інших регіональних акторів, нема не-переборних проблем із жодною чорноморською країною, або таких, що могли б перерости у відкриту конфронтацію. Більшість спірних питань вирішуються у робочому порядку під час переговорів. Тому, однією з основних загальнорегіональних проблем для України є невикористання потенціалу двосторонніх відносин з чорноморськими країнами.

Незважаючи на активний політичний діалог і поглиблення еконо-мічних контактів між Україною та Туреччиною, зовнішньополітичні дії країн у багатьох сферах співробітництва не є цілком скоординованими, характеризуються однобічністю. Задеклароване стратегічне партнерство не відповідає реальному стану цих відносин. Турецька сторона визначає ці відносини, як такі, що мають стратегічний характер та рухаються в на-прямку стратегічного партнерства, але ще не є такими. У кожній із сфер двостороннього співробітництва є великий незадіяний потенціал, тому важливим завданням на двосторонньому порядку денному є визначення та поглиблення перспективних аспектів співпраці.

Слід врахувати, що в Чорноморському регіоні Туреччиною тради-ційно виділяються три найважливіші напрями зовнішньої політики: Ро-сія, ЄС та Південний Кавказ, а український напрямок не є серед найбільш пріоритетних. Також на сучасному етапі можна констатувати об’єктивно вищий інтерес Анкари до регіональних процесів на Близькому Сході у порівнянні з Чорноморським регіоном.

Важливо враховувати також суттєві трансформації у внутрішньопо-літичній ситуації та зовнішній політиці Туреччини. Переформатування політики національної безпеки і оборони Туреччини в більш наступаль-ну та активну стратегію з посиленням ісламського компонента турець-кої ідентичності може посилити ісламізацію країни та її переорієнтацію з виключно західного напрямку на більш широку географію. У цьому випадку можна прогнозувати певну стагнацію у відносинах України і Туреччини, оскільки саме бажання утвердити свою «європейськість» завжди було стимулом поглиблювати політичне співробітництво двох країн.

Найбільш імовірним виглядає сценарій, за яким однобічність ту-рецьких амбіцій буде урівноважена об’єктивно складними умовами в її оточенні, як це відбувається в умовах конфлікту навколо Сирії. Це за-безпечить збереження стратегічного альянсу Туреччини із Заходом. При

112

такому варіанті розвитку подій, Україна збереже роль стабільного, пе-редбачуваного партнера в Чорноморському регіоні із спільним баченням та асоціацією себе з Європою.

Не менш важливим для прогнозування ситуації є врахування росій-ського чинника, котрий традиційно є системоутворюючим в українсько-турецькому співробітництві. Не дивлячись на наявні суперечності між Росією і Туреччиною з низки питань, останні кілька років ці держави демонструють життєздатний тандем, фокусуючись на питаннях, де їхні інтереси співпадають. Можна прогнозувати, що за цих умов Туреччина, розвиваючи свою діяльність на українському треку, буде продовжувати враховувати російські інтереси. Це, у свою чергу, заважає трансформації українсько-турецького партнерства в самодостатній елемент регіональ-ної системи міжнародних відносин, фокусує його на традиційній еконо-мічній складовій. Подібна прагматизація відносин, не будучи сама по собі негативною, все ж не передбачає координації регіональної політики держав або пошуку підходів «win-win», які приносять обом сторонам рівні дивіденди.

Крім того, варто відмітити, що у рамках українсько-турецького співробітництва міжкультурна і гуманітарна взаємодія не отримувала досі істотної уваги, тому ця сфера повинна бути виведена на якісно но-вий рівень.

В українсько-грузинських відносинах на сьогодні не існує непри-миренних проблем, які б блокували розвиток двосторонніх відносин. У той же час існує ряд труднощів об’єктивного і суб’єктивного характеру, які не дають можливості повною мірою реалізувати наявний потенці-ал. Незважаючи на видимий активний діалог в політичній сфері, тим не менш, останній офіційний візит на рівні президентів відбувся ще в 2007 р.

Тандем Україна-Грузія перспективний, оскільки не претендує на домінування над іншими державами регіону. Схожість історичного ми-нулого, періоду посткомуністичної трансформації і так званих «кольоро-вих» революцій, спільні регіональні виклики в соціальній, економічній, безпековій сферах, геополітичне положення транзитних держав роблять Україну та Грузію органічними партнерами. Варто відзначити, що від-носини між двома країнами не зазнавали суттєвих змін в залежності від перемоги на виборах тієї або іншої політичної сили в обох країнах.

Необхідно зазначити певну відмінність зовнішньополітичних прі-оритетів двох країн. Грузією чітко задекларовано курс на європейську

113

та євроатлантичну інтеграцію. Крім того, одним з наслідків російсько-грузинського конфлікту 2008 р. став вихід Грузії з СНД. На регіональ-ному рівні Тбілісі все більше концентрує свою діяльність в трикутнику Грузія – Азербайджан – Туреччина. Україна, в свою чергу, відмовилася від курсу на євроатлантичну інтеграцію, а також активізує свою участь у євразійських проектах під егідою Росії, що зменшує можливості для співпраці. Крім того, спостерігається конкуренція за увагу з боку третіх країн (Росія, Туреччина, Азербайджан, Румунія), що не дає можливості сконцентруватися в рамках тандему Україна – Грузія, як це було в 2005-2007 рр.

В той же час близькість позицій України та Грузії щодо інтеграції в європейські структури, бачення майбутнього розвитку та системи безпе-ки в Чорноморському регіоні, транзитне положення двох країн обумов-люють їх тісне співробітництво, зокрема, в міжнародних організаціях: ООН, Раді Європи, ОБСЄ, ОЧЕС, ГУАМ та БЛЕКСІФОР. Українсько-грузинські відносини мають велику перспективу не тільки в контексті двостороннього співробітництва, але і для забезпечення стабільності та розвитку Чорноморського регіону.

Найбільш вірогідний розвиток двосторонніх відносин сьогодні це – активізація економічного співробітництва при застої політичного діа-логу. Це обумовлено зосередженням двох країн на внутрішніх пробле-мах, різним баченням зовнішньополітичних пріоритетів. В свою чергу, економічне співробітництво має шанси активізуватися, в тому числі, за-вдяки поновленню роботи двосторонньої комісії з економічного співро-бітництва.

Іншим варіантом розвитку двосторонніх відносин є статус-кво те-перішнього стану, який характеризується сприятливим ставленням один до одного без реальної наповненості. Численні візити носять скоріше ознайомлювальний, ніж практичний характер. За умови активного про-сування Грузії в Україні, фактично відсутня зворотна робота з боку укра-їнської держави. Такий варіант не несе загрози двостороннім відноси-нам, проте не дає можливості реалізувати існуючий потенціал.

Що стосується українсько-молдовських відносин, то на сьогодні можливі кілька сценаріїв розвитку двосторонніх відносин:

Перший варіант – це рутинізація відносин, затягування переговор-ного процесу з питань визначення об’єктів власності, демаркації кордо-ну, тривале узгодження технічних аспектів двостороннього співробітни-

114

цтва. Це невигідно обом сторонам, оскільки втрачаються перспективи діяльності в Чорноморському регіоні. Зниження обсягів товарообігу, взаємного інвестування. Відсутність якісно нових підходів у розвитку енергетичних, екологічних проектів, розвитку транспортної інфраструк-тури. В остаточному підсумку такий сценарій здатний привести до по-гіршення життя громадян, які мешкають у прикордонних районах, і на-ціональних меншин в обох державах.

Другий сценарій передбачає системний підхід до вирішення іс-нуючих проблем, в рамках якого слід здійснювати паралельне вирі-шення проблем національних меншин, вирішення питань демарка-ції українсько-молдовського кордону та визнання об’єктів власності. Успішне врегулювання поточних питань здатне створити умови для налагодження стратегічного партнерства та реалізації євроінтеграцій-них проектів. У середньостроковій перспективі можливі реанімація та наповнення змістом діяльності єврорегіону «Нижній Дунай», викорис-тання його потенціалу за допомогою інструментів Дунайської стратегії ЄС, реалізація транспортних проектів та проектів в енергетичній сфері. Реалізація проекту єврорегіону «Дністер» (дозволить не тільки посилити економічне співробітництво і контакти між мешканцями прикордонних регіонів, але й зробити внесок у вирішення придністровської пробле-ми). Розробка спільних проектів не тільки в сфері культури та освіти, але також у сфері екології та енергетики (реалізація заходів екологічної безпеки в басейні Дністра, мінімізація ризиків, викликаних роботою на-фтотерміналу порту Джурджулешти, розвиток спільних проектів у сфе-рі альтернативної енергетики). Використання «Східного партнерства» в якості платформи для співробітництва, зміцнення позицій обох сторін у Чорноморському регіоні, матеріалізація в конкретних проектах із за-лученням фінансування ЄС. Такий сценарій є найбільш прийнятним ва-ріантом розвитку відносин. У середньостроковій перспективі необхідно активізувати двосторонні відносини з використанням можливостей, що надаються програмами ЄС в регіоні.

Додання двостороннім українсько-молдовським відносинам сис-темного характеру, вільного від впливу російського або румунського чинників, повинно стати пріоритетним варіантом політики.

Співпраця між Болгарією та Україною в майбутньому буде зна-чною мірою залежати від того, як буде вибудовуватися зовнішня політи-ка самої України. Перебуваючи у фарватері політики великих країн ЄС

115

і будучи зацікавленою у збереженні притоку інвестицій зі структурних фондів ЄС, Болгарія не стане робити активних кроків з підтримки від-носин з Україною.

В даний час Болгарія більше орієнтована на одержання політичних і економічних вигод від свого членства в ЄС і НАТО, що зменшує заці-кавленість в активному діалозі з Україною. Інші формати співпраці між державами – в ОЧЕС, ООН, ОБСЄ та «Східному партнерстві» – поки не набули великого значення. Тим не менш, Україні слід приділяти більше уваги інтенсифікації політичного діалогу з Болгарією як членом ЄС і од-ним з активних джерел формування його політики в Чорноморському регіоні. Крім того, як країна, орієнтована на здебільш Балканське спів-робітництво, Болгарія може стати провідником України в цьому регіоні.

Для України представляє інтерес поглиблення співпраці з Болгарі-єю по секторальним напрямкам, зокрема харчової та переробної промис-ловості, сільського господарства, легкої промисловості і сфери туризму. Перспективним є участь українських фірм в модернізації болгарської енергетики, зокрема атомної, газової та електрогенеруючої сфер, де вже є досвід продуктивної співпраці. Болгарія в середньостроковій перспек-тиві може стати важливим транспортним коридором для енергоресурсів, в першу чергу газу, що поставляються з Каспійського регіону і Серед-земного моря. Разом з проектами з видобутку газу на глибоководному шельфі та вивченню метан-гідратів енергетична сфера також потребує активної позиції з боку України.

Крім цього, Болгарія готова до активного діалогу з розширення можливостей використання потенціалу поромної переправи Іллічівськ-Варна та її з’єднанню з переправою Бургас-Поті. Велике значення також має зміцнення культурних зв’язків, розвиток болгарської діаспори, роз-ширення контактів між вищими навчальними закладами і т.д.

В значній мірі поліпшення економічних відносин з Болгарією може відбутися після створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі з ЄС. Для розширення двосторонньої співпраці між країнами іс-нуюча міжурядова комісія з економічного співробітництва має всі необ-хідні повноваження, але не використовує їх повною мірою. Їх більш по-вне використання також буде залежати від того, чи будуть поліпшуватися в Україні умови для діяльності іноземного бізнесу, зокрема з Болгарії. При цьому слід врахувати, що Болгарія в першу чергу буде зацікавлена у розвитку співпраці на рівні середнього та малого бізнесу.

116

Сучасний рівень українсько-румунських відносин не можна на-звати задовільним, особливо враховуючи сусідство та проголошений Україною курс на європейську інтеграцію. Слід відзначити недостатній рівень контактів на вищому рівні, особливо на міжурядовому та міжпар-ламентському рівні. Розвиток двосторонніх відносин є нерівномірним, і періоди пожвавлення контактів змінюються періодом певного охоло-дження. З огляду на наступні президентські вибори (у Румунії – у другій половині 2014 р., в Україні – у 2015 р.) оптимальним шляхом подаль-шого розвитку українсько-румунських відносин має стати активізація міжурядових контактів, особливо враховуючи очікувану конституційну реформу в Румунії, оскільки саме прем’єр-міністр може стати ключовою фігурою в прийнятті політичних, і особливо, економічних рішень.

В цілому Румунія підтримує курс на європейську інтеграцію Украї-ни. І відповідно було б бажано залучитися підтримкою румунського по-літикуму стосовно євроінтеграційних прагнень України.

Незважаючи на наявність значних протиріч у двосторонніх відно-синах України та Румунії існує потенціал для взаємовигідного співробіт-ництва у низці галузей: туризм та рекреація (зокрема, круїзний туризм по Чорному морю), альтернативна енергетика, видобуток енергоносіїв на континентальному шельфі, охорона довкілля (зокрема, охорона вод-них ресурсів, захист Чорного моря від забруднення).

Разом з тим, недостатнім є обізнаність бізнес-суб’єктів України та Румунії про ємність та можливості ринків двох країн, що вимагає по-жвавлення роботи з ознайомлення румунської та української сторін.

Сьогодні значної уваги вимагає соціально-економічний розвиток Українського Придунав’я, як регіону, який межує з Румунією і відіграє значну роль в українсько-румунських відносинах. Вирішення соціальних та економічних проблем регіону дозволить зміцнити авторитет держави як серед мешканців Придунав’я, так і серед мешканців прикордонних з Україною районів Румунії, дозволить пом’якшити соціальну напругу.

Україна поки що в силу різних, здебільшого внутрішньополітичних та економічних, причин не спроможна самостійно відігравати роль регі-онального лідера і гарантувати м’яку та класичну безпеку у регіоні. Бе-ручи до уваги український потенціал, можливо сказати, що вона все ще має шанси відігравати провідну роль у регіоні великого Чорного моря, особливо у разі використання потенціалу двосторонніх відносин з інши-ми державами регіону та міжнародними організаціями.

117

На сьогодні існує декілька варіантів «стратегічних альянсів» для України з іншими державами регіону та міжнародними організація-ми для найбільш ефективного забезпечення безпеки та посилення ролі України у регіональних справах. При чому під «стратегічним альянсом» ми розуміємо на військово-політичний вимір, а бізнес визначення, як тимчасове об’єднання зусиль двох акторів для вирішення конкретного завдання, без формальної інтеграції. Так, Україна та Румунія могли б виступити з ініціативами щодо безпеки судноплавства у Чорному морі та екологічної безпеки; Україна та Грузія щодо активізації транзитного потенціалу, енергетичної безпеки, євроінтеграційних процесів; Україна і Туреччина у питаннях військово-морського співробітництва.

Пріоритети політики України в Чорноморському регіоніБеручи до уваги аналіз сучасного стану багатостороннього та дво-

стороннього співробітництва України з чорноморськими країнами, та ставлячи за мету підвищення якості зовнішньої політики нашої держа-ви в цьому регіоні, можливо виділити наступні стратегічні пріоритети України в Чорноморському регіоні:

В політичній та безпековій сферах:• розробка комплексної стратегії зовнішньої політики України в

Чорноморському регіоні та плану дій щодо посилення багато– та двостороннього співробітництва в регіоні;

• сприяння розвиткові демократії, забезпечення основних прав та свобод людини в державах регіону;

• належне реагування на зовнішні виклики безпеці та стабільному розвитку в регіоні, за умови ефективного використання потенці-алу регіональних організації та інституцій, які існують у регіоні;

• протидія нелегальній міграції, незаконному обігу наркотиків та зброї, торгівлі людьми;

• використання потенціалу процесу європейської інтеграції біль-шості держав регіону для вирішення регіональних питань, пи-тань двостороннього співробітництва, та поглиблення європей-ської інтеграції України, зокрема, через використання відповід-них програм технічної допомоги та програми ЄС «Східне Парт-нерство»;

• продовження роботи щодо активізації та «модернізації» роботи Організації Чорноморського економічного співробітництва, як

118

унікального майданчика, який об’єднує всі без виключення кра-їни регіону;

• посилення військово-політичної співпраці в рамках програм БЛЕКСІФОР та «Чорноморська гармонія»;

• постійне, а не епізодичне активне залучення до мирних процесів у Придністров’ї, Нагорному Карабаху, Південній Осетії та Абха-зії, яке не повинно загальмуватися після закінчення головування України в ОБСЄ у 2013 р.;

• сприяння демілітаризації Чорноморського регіону, виробленню відповідних мір довіри, а також налагодження співробітництва між різними безпековими та військово-морськими ініціативами в басейні Чорного моря.

В економічній сфері:• Активізація торгівлі безпосередньо між країнами чорноморсько-

го регіону, а не лише орієнтація на зовнішні ринки, що призво-дить до певної конкуренції замість кооперації.

• неухильне дотримання принципів лібералізації торгівлі, ефек-тивне використання вже існуючих механізмів вільної торгівлі як з окремими країнами, так і рамках міжнародних організацій;

• посилення транскордонного та міжрегіонального співробітни-цтва у Чорноморському регіоні, а також співпраці на рівні міст, використовуючи потенціал Міжнародного Чорноморського клу-бу, Асоціації «Чорноморський єврорегіон», Асамблеї європей-ських регіонів, Конференції приморських регіонів тощо;

• підвищення ефективності використання біологічних ресурсів Чорного моря, інтенсифікація рибного господарства, зокрема, через розвиток марікультури (промислового розведення та виро-щування морських водних живих ресурсів);

• сприяння реалізації спільних проектів містобудівного розвитку транскордонних регіонів з метою уникнення незбалансованого використання територій по обидва боки кордону та підвищення ефективностї їх розвитку;

• формування засад креативної (творчої) економіки, спираючись на значний культурний потенціал приморських регіонів;

• підвищення інвестиційної привабливості Чорноморського регіо-ну, залучення інноваційних технологій та інвестицій для розви-тку регіону;

119

• активізація туристичного потенціалу регіону, зокрема через роз-робку спільних норм, принципів, стандартів та туристичних маршрутів

В транспортній сфері:• вдосконалення тарифної політики з метою підвищення конку-

рентоспроможності українських морських торговельних портів та залучення нових транзитних вантажопотоків;

• вдосконалення і розбудова транспортної інфраструктури в Укра-їні навколо чорноморського узбережжя, як складової частини Чорноморського транспортного кільця;

• розвиток мультимодальних перевезень з метою підвищення швидкості та безпеки транспортування товарів, сприяння роз-робці та ухваленню регіонального багатостороннього документу щодо розвитку мультимодальних перевезень;

• посилення співпраці з країнами Чорноморського регіону у сфері безпеки судноплавства та охорони навколишнього середовища, вдосконалення нормативно-правової бази, яка регулює питання аварійно-рятувальних робіт на морі, оновлення потужностей ря-тувального флоту та технічного оснащення відповідних держав-них підприємств;

• підвищення ефективності використання внутрішніх водних шля-хів та транскордонних річок (р. Дунай та р. Дніпро) з метою збільшення транзитного потенціалу країни;

• відновлення круїзного судноплавства на Чорному морі, як тако-го, що буде сприяти розвитку туристичної сфери, портової інф-раструктури, міжлюдським контактам в регіоні. Прийняття Чор-номорської конвенції круїзного судноплавства;

• посилення імплементації Стратегії ЄС для Дунайського регіону, активізація участі України в розробці нової Конвенції щодо суд-ноплавства на Дунаї, спрямованої на забезпечення вільного до-ступу на ринки перевезень.

• Залучення інвестицій у фізичну та економічну інфраструктуру: порти, дороги, трубопроводи та сферу послуг

В енергетичній сфері:• посилення енергетичного діалогу у рамках Чорноморського регі-

ону з метою вироблення спільних підходів до забезпечення про-

120

зорої конкуренції, невикористання енергетичного фактору як по-літичного важеля у двосторонніх відносинах;

• проведення комплексних експериментальних досліджень з ме-тою розробки та впровадження технологій практичного видо-бутку метану з газогідратів, налагодження співробітництва з на-уковими організаціями країн Чорноморського регіону, в першу чергу, Румунії та Болгарії з метою вивчення досвіду цих країн;

• збільшення видобутку нафти і газу на шельфі Чорного і Азов-ського морів, налагодження співпраці у цій сфері з країнами Чор-номорського регіону;

• забезпечення фізичної безпеки трубопроводів та гарантування транзиту до країн Європи, закріплення норм відносин у трикут-нику постачальник-транзитер-споживач та механізмів вирішен-ня суперечок, тощо.

В сфері екології:• створення умов сталого розвитку приморських регіонів України;• посилення міжнародного співробітництва в сфері інтегрованого

управління прибережною смугою;• поширення співробітництво в питаннях екологічного захисту

Чорного моря та прилеглих річок, в першу чергу Дунаю.В гуманітарній сфері:• активізація співпраці між вищими навчальними закладами Укра-

їни та країн Чорноморського регіону, організація обміну студен-тів та науковців, у тому числі з використанням потенціалу Асоці-ації університетів Чорноморського регіону;

• активізація культурного та гуманітарного просування України в державах Чорноморського регіону, зокрема, через проведення фестивалів українського кіно, переклад українських книг мова-ми держав регіону, організацію виставок.

121

МАТЕРІАЛИ ЗАСІДАННЯ КРУГЛОГО СТОЛУ СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ


31 травня 2013 року Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень у м. Одеса спільно з Департаментом зовніш-ньоекономічної діяльності та євроінтеграції Одеської ОДА та Центром дослідження міжнародних відносин (Київ) провів круглий стіл «Стра-тегічні пріоритети політики України в Чорноморському регіоні». В обговоренні взяли участь експерти з Одеси, Києва, Миколаєва, До-нецька, Молдови, генеральні консули відповідних держав, які акреди-товані в Одесі, представники Міністерства закордонних справ України, регіональної державної влади та місцевого самоврядування. Учасники круглого столу обговорили стан та перспективи багатостороннього та двостороннього співробітництва України з країнами Чорноморського регіону.

В обговоренні тематики круглого столу взяли участь:АнастасіяАНДРОНОВА

заступник директора Департаменту зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції Одеської ОДА

ЖанВАНАКЕР

радник Місії Європейського Союзу з прикордонної допомоги Україні та Молдові з питань стратегії, планування та управління якістю

МаринаВОРОТНЮК

провідний науковий співробітник Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Одеса

ОлексійВОЛОВИЧ


СергійГЛЕБОВ

декан відділення міжнародних відносин Одеського національного університету ім. І. Мечникова

АндрійГРУЗАН

старший викладач кафедри «Міжнародна економіка» Донецького національного університету

СвітланаГУЦАЛ

головний спеціаліст сектору Європи відділу зовнішньої політикиНаціонального інституту стратегічних досліджень

122

АллаЗАХАРЧЕНКО


ХюсейнЕРГАНІ

Генеральний консул Турецької Республіки в Одесі

ЕмільРАПЧА

Генеральне консульство Румунії в Одесі

МиколаКАПІТОНЕНКО

виконавчий директор Центру дослідження міжнародних відносин (Київ)

ОлександрКОРОТИШ

експерт ГО «Центр Причорноморських досліджень»

ІринаМАКСИМЕНКО

старший науковий співробітник Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Одеса

АндрєєсМЕТОБІ

Консул Республіки Болгарія в Одесі

ВладленМАКУХ


ЮліяСЕРБІНА

старший науковий співробітник Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Одеса

АртемФИЛИПЕНКО

директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Одеса

ОлександрШТИРЬОВ

доцент кафедри державного управління Чорно-морського державного університету ім. Петра Мо-гили (Миколаїв)

ГаннаШЕЛЕСТ


КатеринаЯНОВСЬКА

Аташе відділу Туреччини та Кавказу Міністерства закордонних справ України

123

Артем Филипенкодиректор Регіонального філіалу

Національного інституту стратегічнихдосліджень у м. Одесі

Доброго дня, шановні пані та панове! Розпочинаємо засідання на-шого круглого столу присв’яченого питанню стратегічних пріоритетів політики України в Чорноморському регіоні. Я радий вітати експертів, фахівців, вчених, і щиро вдячний представникам дипломатичного кор-пусу, які відгукнулися на наше запрошення і беруть участь у засіданні круглого столу.

Перш за все, я хотів би відзначити важливість теми, яку ми обго-ворити. Я думаю, що всі ми усвідомлюємо, що Чорноморський регіон – регіон унікальний і специфічний, і своєю історією, і своїм географіч-ним розташуванням, і геополітичним значенням. Саме ці чинники визна-чають ті процеси, які сьогодні відбуваються в регіоні. На жаль, поряд з процесами розвитку довіри, зміцнення співробітництва між державами, не вдається уникнути певних конфліктів: на території регіону існує ряд невирішених, «заморожених» конфліктів, це і Придністров’я, і Абхазія, і Осетія, і Нагорний Карабах. Всі вони потребують вирішення, і пере-важна кількість держав Чорноморського регіону не можуть залишатися байдужими до врегулювання цих питань, в тому числі і Україна.

Якщо говорити про Чорноморський регіон в цілому, то складається парадоксальна ситуація, ми одночасно знаємо багато один про одного, і знаємо один про одного дуже мало. Знаємо багато, тому що до цих пір активно розвиваються міжлюдські контакти, з іншого боку, на жаль, ми досить слабо знаємо історію і політику один одного, і напевно, одне з прагнень, яке має бути визначено, зокрема, і в стратегічних пріоритетах України, в тому, щоб встановити більш вигідні, більш цікаві і стабіль-ні контакти, дізнатися один одного краще, дізнатися історію, культуру. Недарма серед рекомендацій, які підготовлені в проекті нашої доповіді, значну увагу приділено питанню гуманітарного співробітництва.

Ми підготували до нинішнього круглому столу проект аналітичної доповіді щодо стратегічних пріоритетів політики України в Чорномор-ському регіоні, з яким ви можете ознайомитися, і ми будемо раді вашій оцінці цієї доповіді. Я передаю слово нашим співорганізаторам.

124

Анастасія Андроновазаступник директора

Департаменту зовнішньоекономічної діяльностіта європейської інтеграції Одеської ОДА

Добрый день, уважаемые дамы и господа, уважаемые коллеги, уважаемые представители дипломатического корпуса. Вы знаете, что Департамент внешнеэкономических связей и европейской интегра-ции проводит достаточно большое количество мероприятий, которые посвящены развитию межрегиональных, международных отношений, но нам всегда приятно поддерживать инициативы наших друзей и кол-лег, поэтому, когда РФ НИСИ в г. Одессе обратился к нам с инициативой проведения круглого стола, мы поддержали их в этом стремлении, по-скольку тематика, поднимаемая сегодня является очень актуальной. У нас в Одессе на этой неделе проходили переговоры по урегулированию Приднестровского конфликта в формате «5+2» и Заседание Министров транспорта ОЧЕС, поэтому сегодняшний круглый стол является своего рода подведением итогов всех вопросов, которые обсуждались в течение недели. Ни для кого не секрет, что у нас много возможностей для со-трудничества со странами Черноморского региона, но проблем все-таки больше, и нужно искать механизмы и пути их решения. Надеюсь, что в ходе сегодняшней беседы, которая пройдет в доброжелательном тоне, мы придем к каким-то вариантам и выработаем полезные рекомендации. Спасибо.

СЕСІЯ I: СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У СФЕРІ БАГАТОСТОРОННЬОГО СПІВРОБІТНИЦТВА


Ганна Шелестпровідний науковий співробітник Регіонального філіалу

Національного інституту стратегічних досліджень у м. ОдесіУважаемые коллеги, позвольте мне, как модератору открыть пер-

вую сессию нашего круглого стола «Стратегические приоритеты поли-тики Украины в сфере многостороннего сотрудничества в Черноморском регионе» и перейти на русский язык, так как у нас присутствуют пред-

125

ставители дипломатического корпуса. Позвольте представить те нара-ботки, которые подготовил наш институт касательно многостороннего сотрудничества и роли Украины в тех процессах в Черноморском регио-не, которые происходят сегодня. Это коллективный доклад, который вы видите в синих папках на столе. Это пока черновой вариант, написанный коллективом наших авторов, в котором мы постарались посмотреть на Черноморский регион как на комплексную систему. С этим связан один из первых выводов, который мы делаем, что Украине на сегодня, к со-жалению, очень не хватает комплексной стратегии политики в Черно-морском регионе. Понимание этого региона ни как набора двусторонних отношений или работы в отдельных международных организациях, ко-торые не всегда очень активны, а именно как комплексного региона со всеми проблемами: от энергетики до демографии и, естественно, внеш-ней политики и безопасности. И на наш взгляд, возможность в будущем подготовить отдельную концепцию внешней политики Украины в этом регионе поможет понять наше собственное место в нем и активизиро-вать сотрудничество во всех сферах.

Кроме того, что сами страны региона, в том числе и Украина, не всегда воспринимают Черноморский регион как единое целое, соответ-ственно не готовы работать там, но и внешние вызовы, существующие сегодня или те процессы, которые происходят на границе этого региона, имеют очень серьезное влияние на политику, как самих стран, так и на-ших партнеров – это в первую очередь Арабская весна, которой мы уде-лили внимание в докладе. В начале кажется, что это далекий Ближний Восток, но за счет того, что некоторые страны региона, такие как Тур-ция, воспринимают себя одновременно и черноморской и ближневосточ-ной страной, и потому что наши партнеры, такие как ЕС, переключают внимание на тот регион, где-то забывая о Черноморском регионе. Это, естественно, непосредственно влияет на происходящие здесь процессы.

Мы отдельно остановились на интересах третьих сторон, в первую очередь ЕС, позиции США по этому региону, а также вынесли Россий-скую Федерацию именно в этот раздел, а не в раздел двусторонних отно-шений. Это связано с тем, что украино-российские отношения намного более широкие, но политика России в регионе сегодня такова, что ее не-обходимо воспринимать не только на уровне двусторонних отношений, но и как актора, влияющего на все процессы.

126

Если мы говорим о многостороннем сотрудничестве в Черномор-ском регионе, и где Украина имеет непосредственные шансы на свою ре-ализацию, то это, безусловно, ОЧЕС, особенно с учетом того, что в этом полугодии Украина председательствует в этой организации, что дает нам возможность заявить о тех приоритетах, которые у нас есть в Черномор-ском регионе. Встреча Министров транспорта – это очень яркий пример одной из приоритетных сфер для самой Украины. Некоторые наши за-рубежные коллеги постоянно настаивают на том, что Украина должна занять в Черноморском регионе ту роль, которая равнозначна ее берего-вой линии, то есть, «если вы такие большие, ваша роль в Черноморском регионе должна быть более значительной, чем вы играете сегодня».

Другой момент, я вчера вернулась из Стамбула, где мы как раз об-щались с заместителем Генерального секретаря ОЧЕС, который расска-зывал, что Украине впервые за 20 лет истории ОЧЕС удалось собрать Министров экономики ОЧЕС. Это была первая встреча, и это удалось именно Украине. Очень много сегодня говорится о том, что ОЧЕС не яв-ляется нормально функционирующей организацией, что ее потенциал не используется в полной мере, и в связи с этим, от Украины ожидали пред-ложений по улучшению эффективности работы этой организации и по добавлению отдельных элементов сотрудничества. Не только финансово-экономические вопросы стоят на повестке дня, в современных условиях развития Черноморского региона, мы не можем не замечать вопросов социального сотрудничества, энергетической безопасности.

Важным остается вопрос, который мы подняли в своем докладе, что если мы хотим, чтобы Черноморский регион был видимый, нам необхо-димо говорить и о привлечении СМИ, и о налаживание сотрудничества между ними, возможно проведении форума СМИ региона, так как мы очень часто не знаем, что происходит в соседних регионах. Чаще всего это освещается центральными каналами, которым не всегда интересно, что у нас происходит в Варне, Констанце, а для людей, которые живут на берегу Черного моря, это первоочередные вопросы возможного со-трудничества.

Вторая сфера – это военно-политическое сотрудничество, которое достаточно напряженно в Черноморском регионе из-за соперничества различных инициатив, в первую очередь, как известно, есть две круп-нейшие инициативы: Blackseafor и Black Sea Harmony, инициированная Турцией. В данной ситуации мы видим роль Украины в том, чтобы воз-

127

можно объединить две эти инициативы или, как минимум, наладить со-трудничество между ними, потому что происходит определенное дубли-рование функций и действий, что не идет на пользу ни одной из стран региона, тем более что в Black Sea Harmony участвуют не все причерно-морские страны.

Наверное, я должна сделать небольшую ремарку, что под Черно-морским регионом мы понимаем 12 стран ОЧЕС без Албании и Сербии, поскольку они больше ориентированы на балканское и европейское со-трудничество, чем на черноморское. Кроме того, мы уделили внимание такой форме многостороннего сотрудничества, как региональное со-трудничество, о практической стороне которого расскажет Анастасия Андронова, на примере Одесской области. Мы сделали вывод, что не так уж мало инициатив по региональному сотрудничеству в Черномор-ском регионе – это и Международный Черноморский клуб, и Ассоциа-ция приморских регионов, Ассоциация европейских регионов, которые имеют свои отделения, связанные с Черным морем, это и еврорегион «Черное море», это и трансграничное сотрудничество в рамках других еврорегионов, и это тот потенциал, который мы наименьшим образом используем, не в последнюю очередь, из-за отсутствия финансовых механизмов. Но мы видим именно в этом сотрудничестве достаточно большую возможность не только для Украины, но и для всех стран ре-гиона активизировать связи на уровне людей, на уровне университетов. Давайте посмотрим, как часто у нас университеты проводят обмен сту-дентами в рамках Черноморского региона. Мы чаще ездим в Брюссель и Вашингтон, чем в некоторые страны региона, если мы только не специа-лизируемся на черноморской проблематике. Это сотрудничество факти-чески отсутствуете, несмотря на наличие Black Sea University Network, отдельной организации, которая должна налаживать неправительствен-ное сотрудничество.

То же самое происходит и в культурной сфере, я вспоминаю, что в начале 1990-х в Стамбуле проводился регулярный фольклорный фести-валь, где участвовали мы, украинцы, сейчас подобного рода мероприя-тий не проводится. А те, которые проводятся, направлены, скорее, на на-циональные меньшинства, чем на полноценное представление культур стран региона.

128

Микола Капітоненковиконавчий директор

Центру дослідження міжнародних відносин (Київ)Вначале хотелось бы поблагодарить организаторов круглого сто-

ла за предоставленную возможность обсудить такую важную тему как сотрудничество стран Черноморского региона. Я уверен в том, что такие мероприятия, которые позволяют осуществлять связь между независимыми, полузависимыми экспертами и людьми, принимающими политические решения очень полезны. Действительно, предвидя множе-ство различных организационных или технических нюансов сотрудни-чества в бассейне Черного моря, я бы хотел несколько слов сказать о более концептуальных и может быть даже теоретических вещах.

На мой взгляд, проблема определения концепции функционирова-ния Черноморской региональной системы является одной из ключевых, потому что, именно с этим связаны те неудачи и проблемы, которые возникают в конкретных проявлениях многостороннего сотрудниче-ства. Тезисы, которые я бы хотел в начале озвучить, как предмет для дискуссии, можно свести к следующему: на мой взгляд, есть два усло-вия, выполнив которые страны Черноморского региона смогут нала-дить эффективное сотрудничество. Первое из них касается того, чтобы отойти от понимания региональной политики в терминах реалистичной политики и постараться перестроить понимание этих процессов в нео-либеральное русло, где приоритетную роль играют проблемы взаимоза-висимости, абсолютных преимуществ и открываются возможности для многостороннего сотрудничества, в результате которого страны не боят-ся друг друга, а заинтересованы в усилении общего потенциала.

И вторая актуальная проблема – вопрос о том, как избежать во-зобновления поляризации региона, деградации региональной системы международных отношений до состояния биполярности, которое наибо-лее губительно отражается на региональной безопасности и генериру-ет наибольшее количество разрушительных конфликтов. Говоря более детально, геополитическое значение региона значительно, это очевидно даже из его истории – многочисленные конфликты из-за контроля над транспортными потоками демонстрируют транзитную, экономическую, в последнее время энергетическую важность региона в целом. На се-годняшний день эта геополитическая значимость определяется следу-ющими факторами: во-первых, это усиление значения роли отдельных

129

государств, таких как Россия и Турция, что создает некоторые риски, поскольку увеличивает шансы на возобновление биполярного проти-востояния. Россия, рассматривая постсоветские государства как сферу своих особых интересов, делает шаг в направлении возобновления та-кого рода противостояние в регионе. Если регион окажется в замкну-том состоянии, то это негативно скажется на перспективах урегулиро-вания замороженных конфликтов, а так же на реализации транзитного и экономического потенциала региона.

Следующий важный фактор – это возрастание роли транзитных маршрутов и геополитика газопроводов, которая становится следствием действия этого фактора. Это предоставляет дополнительные преимуще-ства отдельным странам региона, а также представляет собой вызовы или риски для других стран, обостряя конкуренцию между ними, и не всегда способствует нахождению каких-то путей реализации общих региональных интересов.

Замороженные конфликты как были, так и остаются важным гео-политическим фактором, определяющим ситуацию с региональной без-опасностью, я на них не буду специально останавливаться, это предмет для особых комментариев.

И еще одна важная тенденция, которая влияет на геополитику и которая заметна в последнее время – это некий дефицит демокра-тии в регионе. Несколько лет назад демократизация казалась наиболее эффективным путем решения целого ряда региональных проблем, на-чиная от экономических и заканчивая урегулированием замороженных конфликтов. На сегодняшний день такие пути закрыты, поэтому страны региона вынуждены искать альтернативные способы решения этих проблем. Можно отметить некоторую активизацию ЕС в этом регионе, который фактически является одним из немногих точек приложения ин-тересов Украины и ЕС.

Также можно отметить возрастание транснациональных угроз, связанных с контрабандой, терроризмом, и прочими новыми вызовами безопасности. Из этого набора факторов, определяющих геополити-ческую значимость региона, на мой взгляд, можно сделать следующие выводы для Украины: они состоят в том, что, во-первых, нужно миними-зировать риски, связанные с окончательным формированием биполяр-ности. Для того чтобы это сделать, нужно каким-то образом сделать так, чтобы страны региона не воспринимали друг друга как конкурентов, а

130

постарались увидеть друг в друге партнеров, что подразумевает переход к тем неолиберальным процессам, о которых я уже говорил. Это потребует не просто воплощение каких-то проектов, но изменения доктринальных подходов к региональной политике от всех государств региона, что сде-лать непросто. С другой стороны, Украине стоит сосредоточиться на максимизации тех преимуществ, которые ей предоставляет региональ-ное сотрудничество. Для нас они состоят в транзитном, энергетическом потенциале и вкладе, который Украина, естественно, способна сделать в решении региональных проблем жесткой безопасности, в частности, в урегулирование замороженных конфликтов, в первую очередь, При-днестровского. Эти приоритеты уже долгое время находятся на повестке дня украинской внешней политики, но на сегодняшний день, они остры как никогда, потому что соединяют воедино те тенденции, которые ведут к изменению структуры региональной системы международных отно-шений и те процессы, в которых Украина участвует, связанные с углу-блением сотрудничества с ЕС и курсом на евроинтеграцию. Вот о том, как найти способы максимизировать украинские преимущества и пере-йти к сотрудничеству в регионе, результатов которого никто не боится, и как избежать деградации региональной системы международных отно-шений до биполярного состояния, я думаю, и стоит поговорить в более широком формате. Спасибо.

Анастасія Андроновазаступник директора

Департаменту зовнішньоекономічної діяльностіта європейської інтеграції Одеської ОДА

Мне бы хотелось озвучить несколько тезисов о роли Черноморского региона в развитии межрегионального сотрудничества и наоборот. Без-условно, Черноморский регион обладает колоссальным потенциалом, об этом сегодня будет сказано не однократно, и Украина играет в этом не последнюю роль. У нас самая протяженная приморская линия, и в связи с этим у нас сосредоточена практически половина всех Черноморских портов. Для Украины, особенно для Одесского региона, очень важно ста-бильное функционирование морехозяйственного комплекса. Но с учетом того, что Одесская область является еще и транзитной областью, в пер-вую очередь, для нас очень важна реализация инфраструктурных про-ектов, которые будут этот транзитный потенциал поддерживать. У всех

131

на слуху черноморское кольцо, у всех на слуху реализация проекта LNG терминала, но, опять-таки, все эти проекты висят в воздухе и не дохо-дят до своего логического завершения. Кроме того, не стоит забывать о том, что Черноморский регион – это также очень важный туристический регион, и каждая из наших стран, расположенная на Черном море, об-ладает всем необходимым для развития туризма, но сделать нужно очень много для того, чтобы вывести его на должный уровень.

Противоречия в развитии Черноморского региона заключаются в том, что обладая колоссальным потенциалом для интеграции, региональ-ное сотрудничество так и не вышло на высокий уровень эффективности. В регионе создано достаточное количество межгосударственных объединений, в первую очередь ОЧЕС, где сейчас председательствует Украина. На этой неделе мы встречали Министров транспорта, меньше чем через месяц мы будем встречать Министров иностранных дел ОЧЕС. Во время своего председательствования Украина старается максималь-но активизировать сотрудничество в рамках ОЧЕС, и многие говорили, что Украине удалось сделать то, что не удалось другим странам, и этот уровень необходимо поддерживать, но пока мы не видим действительно серьезных результатов функционирования организации.

Хочу отметить, что легче развивать сотрудничество на регио-нальном уровне. Когда не вступают в действие межгосударственные механизмы, нам на уровне регионов легче работать. В этом плане у нас есть три основных направления: межрегиональное сотрудничество, трансграничное сотрудничество, и сотрудничество в рамках Программ соседства. С вступлением в ЕС Румынии и Болгарии, роль ЕС в Чер-номорском регионе значительно повысилась, и это мы видим с практи-ческой точки зрения в том, какие программы соседства появились. Ка-сательно трансграничного сотрудничества, хотя Одесса была одним из инициаторов создания еврорегиона «Черное море», и в течение несколь-ких лет у нас шли переговоры на уровне Министерства регионального развития о необходимости вступления отдельных регионов в этот евро-регион, переговоры не имели положительных результатов, все уперлось в банальную причину – финансирование. Членские взносы, которые были установлены в рамках региона «Черное море» были непомерно большие – 10 евроцентов за одного жителя, для Одесской области, в ко-торой 2 млн. населения это неоправданно большая сумма, тем более что

132

эффективность функционирования еврорегиона «Черное море» не была подтверждена и доказана.

Но, у Одесской области есть инструменты, которые так или ина-че влияют на Черноморский регион: мы работаем в рамках Дунай-ской стратегии, еврорегиона «Нижний Дунай», в который входят три уезда Румынии, два района Республики Молдова и Одесская область от Украины, наверное, для нас на сегодняшний день это наиболее эффективный инструмент сотрудничества в этом регионе. Во-первых, в Придунавье давние исторические связи, благодаря нашей многона-циональности, представители этих регионов тяготеют друг к другу. Достаточно деятельная история функционирования еврорегиона и уже отработаны механизмы, но опять-таки, в рамках работы еврорегиона, мы поняли, что для того чтобы работать эффективно, нужны источни-ки финансирования. В связи с этим, когда появилась Программа сосед-ства, было принято решение о создании юридического лиц – еврорегион «Нижний Дунай» стал первым юридическим лицом, которое действует на территории Украины, хотя при этом юридическое лицо было зареги-стрировано на территории Галаца (Румыния), и это несло определенную корыстную идею, поскольку, будучи юридическим лицом с румынской пропиской мы имеем допуск к дополнительным фондам, которые рабо-тают только на территории Румынии, а последствия реализации проек-тов благотворны для всех членов еврорегиона.

По межрегиональному сотрудничеству – у нас есть договора с регио-нами Турции, Грузии, Болгарии, с Румынией (Ясы), но межрегиональное сотрудничество развивается ситуативно от мероприятия к мероприятию. Несмотря на наши попытки закрепить сотрудника за каждым регионом, который каждый день будет что-то делать для развития направления, углублять сотрудничество практически невозможно, поскольку регионов много и мы понимаем прекрасно, что у нас больше 20 соглашений, так и у остальных регионов стран-участников подобного рода соглашений достаточно, и уделять равноценное внимание всем практически невоз-можно, поэтому получается так, что в какие-то определенные моменты у нас лидирует какой-то определенный регион.

К чему я все это веду – эффективно работать могут те механизмы, которые реально финансируются, а реально финансируются сегодня Программы соседства. Из тех, которые касаются региона Черного моря – Программа «Бассейн Черного моря» и Программа Украина – Румыния –

133

Молдова. Программа «Бассейн Черного моря» была достаточно успешна для Одесской области, и сейчас по результатам двух конкурсов мы можем сказать, что на нашей территории будет реализовываться несколько про-ектов, где одесские организации выступают или апликантами, или парт-нерами. Очень интересный проект сейчас реализуется в партнерстве с Греческим фондом культуры: они проводят исследование средневековых портов в морских маршрутах Востока, и к осени готовят очень серьез-ную экспозицию. Одесская областная администрация совместно с Одес-ским областным советом выступили помощником, так как основное условие всех этих Программ – это 10 % софинансирование, естественно, что Греческий культурный фонд это не самая прибыльная организация и софинансирование для этого проекта мы выделили им из областного бю-джета. В ближайшее время ожидается подписание контрактов по проек-там, которые будут работать в сфере создания бизнес-инкубаторов, охра-не окружающей среды. По одному из проектов «Управление водными ресурсами» партнером будет выступать наш Департамент. В любом со-трудничестве финансовый аспект играет немаловажную роль.

Андрій Грузанстарший викладач кафедри

«Міжнародна економіка» Донецького національного університетуПозвольте внести свой кирпичик в построение нашего проекта

по ОЧЕС. Донецк действительно является припортовым городом, по-скольку в Донецке пока еще существует «Донецкий торговый порт» (Торговый флот Донбасса), который сейчас по частям распродается, но еще какие-то остатки есть. Полгода назад, в сентябре – октябре меся-це, в Донецкой областной администрации проходил круглый стол по со-зданию еврорегиона «Азов», совместно с РФ. Все мы понимаем, хоть море Азовское и внутреннее, но из Азовского моря можно попасть в Черное, из Черного – в Средиземное. Над проблемой функционирования ОЧЕС мы работаем очень давно. Наш университет уже 10 лет проводит международные конференции по ОЧЕС, и в последнее время мы при-шли к такому выводу, что сейчас самый большой транспортный коридор между Европой и Азией пока проходит мимо Украины, то есть мы теря-ем возможность без существенных вливаний зарабатывать деньги. Для того чтобы транспортный коридор между Европой и Азией проходил через Украину, и была возможность получать прибыль от транзита, мы

134

должны сегодня срочно наладить свою транспортную инфраструктуру и усовершенствовать свое законодательство. Сегодня многим предпри-ятиям для того, чтобы провести товар на свое предприятие, необходимо отдать государству за транзит страховую сумму в размере суммы само-го товара, который ввозится, в конце мы эту сумму отдаем за вычетом процентов комиссионных. Страны ОЧЕС находятся на пересечении трех континентов – Европы, Азии и Африки, и это положение нас просто обязывает быть страной транзита. В последнем году отмечается такая тенденция: Украина из морской державы превращается в страну у моря. Мы теряем суда, мы теряем порты, мы теряем судостроение, сегодня са-мому молодому украинскому судну 20 лет и это не значит, что в Украине нет своих судов, они ходят под флагами других государств, например, под флагами Панамы, Либерии, потому что находиться под этим фла-гом им дешевле (до 2 тысяч в год за содержание судна дедвейтом 5 тыс. тонн).

Мы наблюдаем такую тенденцию, что даже такие страны как Мон-голия или Молдавия также объявили себя морскими державами, то есть они держат у себя какой-то флот, вернее дают пристанище флагом, и такие судостроительные и судоходные страны как Великобритания, Ав-стралия они отошли на 20-е место по количеству содержания судов.

Основным отличием сотрудничества стран Черноморского экономического сообщества является то, что мы сотрудничаем не в тор-говой сфере, а в производственной, что дает нам большой плюс, в отли-чие от сотрудничества в рамках СНГ или ГУАМ. Преимущество стран ОЧЕС в том, что многие страны состоят в других группировках: афри-канских, латиноамериканских. Еврорегиональное сотрудничество нам дает плюс в том, что создав еврорегион либо другой регион, мы даем преимущество этим странам работать по какому-то льготному налогово-му, таможенному обложению. Сейчас сводится тенденция к тому, чтобы вокруг этих стран, так же как и вокруг Украины, создать регионы на базе межрегионального сотрудничества.

Хюсейн ЕрганіГенеральний консул Турецької Республіки в Одесі

Хотел бы поблагодарить РФ НИСИ в г. Одессе за проведение кон-ференции. Я сделал себе несколько заметок по ходу конференции и хо-тел бы сейчас поговорить о них. Мы уделяем огромное внимание регио-

135

нальному сотрудничеству, и я считаю, что ОЧЕС является одним из тех важных механизмов, который позволяет осуществлять это сотрудниче-ство. Я хотел бы также сказать, что все инициативы, которые на сегод-няшний момент существуют в Черноморском регионе, во многом также являются и результатом участия Турции, некоторые инициативы пред-лагала сама Турция. Естественно, первоочередную роль нужно отдать все-таки ОЧЕС, но, всеми вопросами, касающимися безопасности реги-она, занимаются инициативы Blackseafor и Black Sea Harmony, также со-трудничество ведется и в рамках Парламентской Ассамблеи. Я хотел бы сейчас прокомментировать то замечание, о котором говорили коллеги, что все эти инициативы, которые на сегодняшний день осуществляются в Черноморском регионе, в какой-то степени копируют друг друга. Если говорить об общей безопасности региона Черного моря, здесь больше работает инициатива Blackseafor, что касается Black Sea Harmony, эта организация больше сосредотачивается на борьбе с террористической угрозой в этом регионе, поэтому, как бы не казалось, что они похожи, сфера деятельности у каждой из инициатив отдельная и особенная.

Что касается деятельности Черноморского экономического сотруд-ничества, то я бы хотел сказать пару слов об активизации деятельности этой организации. Я поддерживаю прозвучавшую критику, о том, что на сегодняшний день не используется в полной мере потенциал организа-ции. Я бы хотел сказать, что на сегодняшний момент в рамках работы этой организации обсуждаются очень особенные и серьезные темы, я еще скажу, в какой степени они достигли результатов. Например, в ОЧЕС на сегодняшний день активно обсуждается строительство окружной до-роги вокруг Черного моря, но все замороженные конфликты, которые существуют в регионе, замораживают эту работу, и особого прогресса в этом направлении нет.

Так же обсуждался вопрос в рамках организации о создании льготных условий для торговки, и отмена визового режима в рамках на-шего региона, обсуждались вопросы о налаживании транспортных кори-доров по Черному морю. Все эти вопросы обсуждаются в организациях, но никакого серьезного продвижения в этих направлениях нет. Действи-тельно, наши страны не настолько похожи друг на друга, есть отличия, но все-таки у нас есть общие экономические темы и цели, которые нуж-но решать совместными усилиями, но различие в политическом подходе является самым главным препятствием.

136

Также хочу отметить, что, действительно, увеличивается роль ЕС в Черноморском регионе после вступления Болгарии и Румынии. ЕС стал непосредственным соседом и участником региона. Конечно, мож-но говорить о том, что в направлении и приближении к стандартам ЕС проделывается огромная работа. Но, к сожалению, влияние и участие Европейского Союза иногда негативно отражается на процессах внутри сотрудничества ОЧЕС. И поэтому страны – участники ОЧЕС, предпо-читая европейское направление, иногда не уделяют должного внимания непосредственным процессам, происходящим в Черноморском регионе. Но есть также и положительные моменты, о которых тоже необходимо вспомнить, в частности, проект Викинг. Турция уделяет большое внима-ние этому проекту и поддерживает его, и я надеюсь, что работа в этом направлении успешно завершиться. Все мы знаем историю о том, как Викинги шли из региона Балтийского моря к Черному морю, неся свои суда над головой, я думаю, используя такой метод, мы можем преодолеть все препятствия и запустить этот проект.

В рамках налаживания транспортных Черноморских коридоров, Турция предлагает Украине свои варианты, свои инициативы, такие, на-пример, как установление паромного сообщения между турецкими го-родами либо Самсун, либо Синоп с Ялтой или Одессой, я надеюсь, на успешную реализацию этой инициативы. Спасибо за Ваше внимание.

Сергій Глебовдекан відділення міжнародних відносин

Одеського національного університету ім. І. МечниковаНаверное, абсолютно логично и правильно то, что через 22 года по-

сле того, как Черноморский регион появился на геополитической карте мира, мы сегодня здесь в Одессе ставим вопрос о формировании Чер-номорской стратегии Украинского государства. Вопрос действительно очень важный. К теме того, сможет ли Украина стать лидером в этом регионе, по моему мнению, время уже упущено, и на роль лидеров пре-тендуют гораздо более сильные с экономической точки зрения и более стабильные с политической точки зрения государства. Но, тем не менее, логика современных геополитических и геоэкономических процессов подсказывает, что сегодня реализовать свои лидерские качества в оди-ночку без тесной экономической взаимосвязи с другими партнерами – соседями по Черноморскому региону – невозможно.

137

В этих раздаточных материалах я просмотрел информацию, где да-ется краткое изложение тех научных, концептуальных взглядов, которые применяют ученые, политологи к определению Черноморского региона, и я являюсь сторонником одного из описанных подходов. Этот подход я отстаивал в своей кандидатской диссертации по «Развитию системы без-опасности и сотрудничества в Черноморском регионе». Я действительно считал и продолжаю считать, что Черноморский регион – это регион, который включает в себя все 12 государств ОЧЕС. Да, действительно, структура создана, устав подписан, тем не менее, мы говорим о слабой эффективности этой организации. И все-таки, это регионообразующая структура, по крайней мере, все 12 государств поставили свои подпи-си под уставом ОЧЕС, в котором значится что ключевая цель организа-ции – это превращение Черноморского региона в зону мира, стабиль-ности и процветания.

Возникает вопрос – что делать со всей пестротой региональных инициатив, которые как бы накладываются на функции, цели и задачи ОЧЕС? На мой взгляд, нужно не создавать новые структуры и органи-зации, нужно не расширять аспекты сотрудничества, а углублять это самое сотрудничество в рамках тех структур, которые на сегодняшний день существуют. И прежде всего речь идет об ОЧЕС. Я в первой по-ловине мая был в Стамбуле на конференции по вопросам регионально-го сотрудничества в Черноморском регионе, действительно, приходится констатировать, что то прекрасное место, в котором расположен Секре-тариат ОЧЕС на берегах Босфора, не соответствует тому качеству, кото-рое продуцирует ОЧЕС уже на протяжении последних 15 лет с момента подписания Устава этой организации. Но, я хотел бы напомнить слова бывшего Секретаря Совета безопасности и обороны Украины господина Горбулина в начале 2000 годов, он полагал большие надежды на деятель-ность ОЧЕС, говоря о том, что: сделан ключевой шаг – появилась реги-ональная организация, которая действительно представляет Черномор-ский регион в международном механизме взаимодействия отдельных регионов, как на субрегиональном, региональном так и на глобальном уровне. Поэтому, безусловно, все 12 государств должны понимать всю значимость и взаимозависимость в Черноморско-Дунайском регионе, потому что ни для кого не секрет, что ряд балканских государств связаны с Черноморским регионом своими дунайскими интересами. И на том ме-роприятии, которое я посещал в Стамбуле, в частности 9 мая, произош-

138

ло инаугурационное открытие новой региональной исследовательской структуры «Международный центр черноморских и дунайских исследо-ваний», который был открыт при университете Кадир Хас при содей-ствии Парламента Австрийской республики и муниципалитета г. Вены. Это говорит о том, что отдельные страны ЕС стремятся в регион реали-зовать свою черноморскую стратегию. И было бы уместно и правильно ожидать подачи заявки Австрии на вступление в ОЧЕС, не умаляя до-стоинства и Румынии, и Болгарии, которые недавно стали членами ЕС. Именно с их вступлением мы связываем ЕС с Черноморским регионом. Но именно такие, относительно старые, хотя Австрия с 1995 г. являет-ся членом ЕС, стабильные локомотивы регионального сотрудничества могут привнести новую жизнь в ОЧЕС, привнести фонды ЕС, которые будут заинтересованы в реализации того проекта, о котором мы сегодня вспоминали, в том числе кольцевой черноморской магистрали, которая существенно облегчит торгово-экономические связи, будет способство-вать процветанию туризма в Черноморском регионе.

В принципе, всегда возникала ключевая проблема – Черноморский регион достаточно бедный с точки зрения свободных финансовых фон-дов, которые могли бы быть вложены в реализацию таких экономических проектов, в том числе и в рамках ОЧЕС. Но на самом деле, фонды всегда будут найдены и предоставлены в том случае, если не будет серьезных политических противоречий, конфликтов, которые на данный момент существуют в Черноморском регионе. Надо признать, что ОЧЕС отчасти объективно не может реализовать свой потенциал в рамках тех уставных целей и задач, которые мы знаем в контексте соответствующего доку-мента. В этом отношении, важная роль в реализации стратегии ОЧЕС по дальнейшему углублению экономической интеграции и сотрудниче-ства в Черноморском регионе лежит на отдельных государствах-членах ОЧЕС. Прежде всего, региональные лидеры: РФ, Турция – объективно региональные лидеры, которые сегодня могут реализовать совместный интерес в Черноморском регионе.

Вместе с тем, мы прекрасно понимаем, что Черноморский ре-гион – это регион, зависимый от более глобальных повесток дня, и энергетические интересы сегодня в большей мере превалируют в рамках двусторонних отношений над общим интересом по формированию еди-ной черноморской стратегии, углублением сотрудничества как в рамках ОЧЕС, так и вне рамок ОЧЕС. Хотел бы подчеркнуть особую значимость

139

для Украины сыграть роль своеобразного стабилизатора двусторонних отношений с учетом, как собственных национальных интересов, так и интересов стран ОЧЕС. В каком отношении? В каком формате? Безу-словно, в контексте того, чтобы новые энергомаршруты, которые сегод-ня прокладываются через Черноморский регион, не отсекали Украину от регионального сотрудничества, обеспечивали ее энергетическую безо-пасность, это то, что может дать возможность Украине играть на равных в Черноморском регионе. Мы должны признать, Украина справляется с этой задачей недостаточно хорошо.

На двустороннем уровне и с РФ, и с Турецкой Республикой суще-ствует определенное недопонимание общих региональных целей и ин-тересов, поэтому, к сожалению, и в 2013 г. вынужден констатировать, что гораздо более глобальные, деструктивные компоненты политики, геополитики сегодня мешают углублять экономическое сотрудничество в Черноморском регионе. А то, что такие структуры как ОЧЕС существу-ют сегодня, это хорошо. Следующий шаг после 15-20 лет существования таких организация – необходимо конкретное наполнение конкретными проектами, в том числе и в сфере разрешения политических конфликтов. Я надеюсь, что ЕС может играть более значимую роль в Черноморском регионе, и Украина от такой роли обязана выигрывать, особенно в кон-тексте Соглашения об ассоциации с ЕС в конце этого года.

Ганна Шелестпровідний науковий співробітник Регіонального філіалуНаціонального інституту стратегічних досліджень

у м. ОдесіЯ подхвачу Вашу идею касательно энергетики, хотя мы все пони-

маем, что, к сожалению, энергетика это как раз та сфера, которая скорее разъединяла страны Черноморского региона, чем объединяла.

Тем не менее, мы нашли возможность поиска взаимодействия в сфере энергетики, благодаря событиям, которые произошли в мае меся-це в рамках Генеральной Ассамблеи ООН, а именно то, что 17 мая 2013 г. впервые был принят уникальный документ касательно стабильного раз-вития мировых энергетических поставок. Документ, который призван регулировать и выработать определенные нормы по взаимодействию поставщиков, транзитных государств и потребителей энергоносителей. И, наш взгляд, было бы логичным выступить с инициативами принятия

140

такого же регионального документа, тем более, раз есть база в рамках Резолюции Генеральной Ассамблеи ООН. Ее можно было бы адаптиро-вать на региональном уровне, так как все страны региона являются, в первую очередь, транзитными государствами, часть государств является поставщиками, и все мы являемся потребителями. Черноморский регион мог бы стать как раз тем примером лучшей практики, стать пилотным проектом для реализации тех положений Резолюции ООН на региональ-ном уровне. Тем более что на региональном уровне было бы проще по-стараться реализовать его, чем на глобальном уровне, где задействовано большее количество и заинтересованных лиц, и других региональных организаций в энергетической сфере, которые должны каким-то образом адаптироваться к новым международно-правовым обстоятельствам. В то же время, в Черноморском регионе и в рамках ОЧЕС нет подобного до-кумента.

Если посмотреть на историю, то энергетический вопрос в рамках ОЧЕС периодически поднимается, но он не является приоритетным, учитывая его сложность. Но с другой стороны, есть хороший повод по-говорить и об этом, потому что такие вопросы, как политическое сотруд-ничество в рамках ОЧЕС стараются свести к минимуму, по той причине, что раз уже есть экономические отношения. Садясь за один стол пере-говоров, такие государства как Азербайджан, Армения, Турция, Россия, стараются не портить атмосферу политическими противоречиями.

Но, наступит момент, когда нашим государствам придется по-нять, что нормальное, адекватное экономическое сотрудничество без поддержки политического диалога будет невозможно. И в этом плане очень интересен такой протокольный нюанс ОЧЕС, о котором не сто-ит забывать, – если в других экономических организациях главными представителями своих стран являются министры экономики, финан-сов, иногда премьер-министр, то в ОЧЕС – это министры иностранных дел, которые формально не ответственны за экономические отношения в наших государствах. Но, тем не менее, именно благодаря тому, что они представляют свои государства, существуют большие возможности для маневра и для обсуждения и привлечения отдельных вопросов не толь-ко экономических, а скорее вопросов межсекторного взаимодействия и получения государственной поддержки на политическом уровне тех или иных инициатив, которые выдвигаются в регионе.

141

Уже упоминалось предыдущими докладчиками, что конфликты, которые существуют в регионе, страшны не сами по себе, как любой конфликт, но и тем негативным влияние на развитие экономического со-трудничества, которое они оказывают. И, если о проекте Черноморского кольца говорят скорее как о мечте на всех ежегодных переговорах в рам-ках ОЧЕС, то причина этому как раз конфликты, потому что невозможно построить дорогу из Украины в Молдавию не затронув Приднестровье. Но, в то же время, мы ищем альтернативы, это очень важно.

В ОЧЕС сейчас активно обсуждается вторая часть проекта этого единого кольца – морская, непосредственно связывание всех черномор-ских портов небольшим прибрежным судоходством для активизации со-трудничества такого уровня контрактов. Мы прекрасно понимаем, что сейчас Черноморский регион обеспечивает приток больших грузов изв-не региона, но для активизации сотрудничества между нашими страна-ми необходимо налаживание малого судоходства.

Сергій ГлєбовБуквально одна ремарка в продолжение той дискуссии, которая у нас

уже развивается. Второе дыхание региональному сотрудничеству в Чер-номорском регионе может дать общий энергоемкий проект. Общий ин-терес – это то, что сплотило страны Черноморского бассейна в 1991 году. Общий экономический интерес – это залог будущего процветания чер-номорского региона. Реальный энергоемкий проект, который бы застав-лял Черноморский регион работать не только на транзит энергии, но и на аккумулирование этих энергоресурсов для реализации совместного энергетического проекта. Это могут быть как транспортные узлы, тран-спортная структура, это может быть создание определенной сети про-изводств, возможно даже промышленных, в черноморских государствах, в котором были бы заинтересованы все сотрудничающие государства.

Дело в том, что тенденции в глобальной экономике в тече-ние последних лет свидетельствуют о том, что индустриальные и постиндустриальные государства заинтересованы возвращать на свою территорию промышленное производство, отзывая его из стран Юго-Восточной Азии. Это связано с тем, что только производство, в том числе и промышленное, высокотехнологичное дает возможность сейчас разви-вать ВВП. Это связано с тем, что уровень оплаты труда в странах Юго-Восточной Азии тоже постепенно повышается, поэтому тема глобально-

142

го рынка труда тоже является актуальной. Но и появление нового каче-ства промышленных производств на гораздо более высоком техническом безопасном уровне, как для человека, так и для окружающей среды. Это то, что заставляет нас сегодня по-новому взглянуть на энергоемкий по-тенциал Черноморского региона.

Возможно, с решением общего проекта в регионе будет уско-рено решение и политических проблем. Перед нами яркий пример региональных центров силы, структурных лидеров – Турции и России, в 1990-е годы бесполезное топтание на месте и поддержка своих союзни-ков в рамках определенного конфликта, а с 2000 гг. стратегия резко изме-нилась в пользу экономического прагматизма через решение интересных экономических проектов для своих государств. Безусловно, Черномор-ский регион от этого может только выиграть, главное, чтобы Украина не проиграла в этой изменяющейся геоэкономической и геополитической картине Черноморского бассейна.

Андрій ГрузанСергей Владимирович, как Вы считаете, является ли таким ем-

ким проектом кольцевая дорога вокруг Черного моря? Либо паромные переправы по Черному морю?

Сергій ГлєбовБезусловно, является, потому что транспортная инфраструктура –

это не только прекрасно заасфальтированная дорога, это структура обес-печения автозаправочных станций, целая серия отелей и тому подобное. Мы знаем из истории, что всегда процветание региона или отдельной местности было связано с притоком туристов, с притоком грузов, с при-током транзитеров. Вспомните, железнодорожные узлы в XIX веке. Да-вайте сделаем черноморские порты, черноморские города государств региона вот такими вот узлами, куда потянутся и деньги, и технологии. По крайней мере, наша задача – предлагать, задача политиков, руководи-телей государств и финансово-экономических групп – реализовывать то, что нужно, в том числе и им.

Артем ФилипенкоУ меня несколько ремарок. Если говорить в целом про Черномор-

ский регион, нужно вспомнить несколько вещей: дефицит демокра-

143

тии и дефицит финансовых ресурсов. И как не парадоксально, с одной стороны, это очень богатый регион, с другой стороны – одной из проблем всех государств Черноморского региона является бедность, по сравне-нию с развитыми странами Запада. Еще одна проблема, присущая всем странам региона, – высокий уровень коррупции, и это один из тех фак-торов, которые осложняют и двусторонние, и многосторонние отноше-ния. Потому что она определяет и инвестиционный климат, и принципы взаимоотношения сторон, и экономический интерес как таковой. И еще один дефицит – дефицит доверия. Будем говорить честно, Вспомним, на протяжении скольких лет Черноморский регион являлся зоной кон-фликтов, сколько взаимных претензий, и, несмотря на то, что время ле-чит раны, тем не менее, даже на примере Украины, России и Грузии мы видим, как активно педалируется историческая тема. В какой-то степе-ни счастье Турции, что во время Второй мировой войны она сохранила нейтралитет, потому что на всех этих исторических темах очень активно спекулируют и пытаются проецировать прошлое на наше настоящее.

Говоря о конкуренции, следует отметить, что конкуренция есть и очень жесткая. В прошлом году наш филиал рассматривал тему мор-ской политики Украины в условиях глобализации, и здесь складывается парадоксальная ситуация, с одной стороны, Черноморский регион как целостный транспортный комплекс может позиционироваться в рамках мировой конкуренции транспортных потоков. Сегодня предлагаются разнообразные альтернативы: есть Евразийский транспортный коридор, комплекс Балтийских портов, которые так же могут быть конкурентами черноморским портам. Учитывая тот факт, что 80 % мировой торговли осуществляется посредством морского транспорта, можно себе предста-вить, о каких объемах идет речь. Если говорить о Черноморском регионе, то, в принципе, в 2011 г. грузовая база всех портов составляла 476 млн. тонн, и по прогнозам, грузовые потоки через Черноморский регион не увеличатся.

Мы наблюдаем процесс, когда практически все страны Черномор-ского региона строят новые мощности, в том числе контейнерные. Мож-но вспомнить и российский порт Тамань, и грузинскую Лазику, которую все-таки собираются строить, и Турция развивает свои мощности, и в Молдове, в которой построен небольшой порт Джурджулешты, тем не менее, тоже открыта контейнерная линия. И какая-то часть грузов ухо-дит из украинских портов на молдавский порт.

144

В энергетической сфере, государства Черноморского региона ак-тивно пытаются осваивать Черноморский шельф – это и Украина, и Румыния, и Болгария, и Турция. Кроме того, Черное море достаточно богато газогидратами, которые, в принципе, в отдаленной перспективе может быть энергоресурсом. В Черноморском регионе мы балансируем между конкуренцией и сотрудничеством. В тех же вопросах, в которых мы можем быть союзниками, мы являемся конкурентами, и где найти эту грань, при которой мы можем развивать сотрудничество в важных сек-торах – транспортной, энергетической, не ущемляя свои национальные интересы.

В прошлом году наш филиал подготовил аналитический доклад по этой тематике, который был представлен Администрации Президента Украины и соответствующим ведомствам. Мы рассматриваем в качестве перспективного для сотрудничества тот сектора экономики, который мо-жет объединять – это круизный туризм или круизное судоходство. Сегод-ня мы видим, как посещается порт Одесса, различные заходы круизных судов, круизное судоходство – значительно расширяющийся сектор ту-ристического бизнеса. Для того чтобы иметь самостоятельное нишевое направление, нам необходимо иметь пять портов, которые могут при-нимать подобного рода крупные суда. Сегодня такая возможность есть у Одессы и у Констанцы, в перспективе – это Сочи, Бургаз и Батуми, что дает возможность развиваться круизному судоходству. И если в сфере транспорта, грузоперевозок мы действительно являемся конкурентами, то в сфере круизного судоходства мы можем быть союзниками, потому что мы заинтересованы в том, чтобы привлечь максимальное количество туристов, потому что от этого зависит благополучие наших государств. И мы предлагали выйти с идеей принятия на уровне государств Черномор-ского региона некой конвенции по пассажирскому судоходству, которая позволила бы решить многие вопросы виз, пограничного, таможенного поля, возможно и позиционирование Черноморского региона как отдель-ного туристического продукта, привлекательного не только для жителей Европы, но и более дальних стран, которые сейчас проявляют интерес, в том числе, и к туризму как таковому. На самом деле, возможности для кооперации есть, над ними нужно работать и о них не стоит забывать.

145

Ірина Максименкостарший науковий співробітник Регіонального філіалу


Я бы хотела озвучить следующие моменты. Мы сегодня говорили о региональном сотрудничестве, о том, что это сотрудничество развивает-ся не только между странами Черноморского региона, но и гораздо шире. Одну из ключевых ролей в последние годы в развитии региональных процессов и регионального сотрудничества играет Европейский Союз. Позвольте мне остановиться буквально на нескольких моментах по-литики ЕС в Черноморском регионе, в реализации и участии которых заинтересованы все страны Черноморского региона. В первую очередь, я бы хотела отметить, что очень долго на экспертном уровне говорили, что ЕС играет очень важную роль в этом регионе и потенциально до-лжен играть еще большую, расширять свое присутствие. Однако Стра-тегия ЕС касательно Черноморского региона была выработана только в январе 2011 года, что, на мой взгляд, должно стимулировать Украи-ну к подготовке собственной стратегии в этом регионе. И это не толь-ко задача национальных интересов, но и более того, это региональная политика, это один из элементов европейской евроинтеграционной по-литики Украины. Естественно, что эта стратегия ЕС появилась не на пустом месте, она включает в себя основные положения и интересы ЕС, изложенные в предыдущих документах – это и Черноморская синергия и двусторонние отношения и нормативная база двусторонних отношений, в том числе и со странами – участниками Европейской политики сосед-ства – Восточного партнерства. Но, в целом, хотелось бы отметить, что одним из главных интересов ЕС в региональном развитии, региональном сотрудничестве являются политические интересы и усиление полити-ческого взаимодействия в рамках широкого процесса демократизации. Это установление стабильных демократических режимов, институтов власти, развитие межгосударственных, межпарламентских связей, реги-онального сотрудничества – все это направлено на то, чтобы обеспечить стабильность взаимодействия. И эту концепцию поиска общих целей, задач для того, чтобы, решая эти вопросы, находить общие моменты для урегулирования противоречий.

Экономический аспект – один из главных, но вопрос усиления по-литической роли ЕС в регионе является приоритетным. Что необходимо

146

отметить, несмотря на экономический кризис, экономические отноше-ния со странами Черноморского региона растут и двусторонние в том числе. Я не буду останавливаться на цифрах, но сегодня говорили, что все страны заинтересованы, так или иначе, в создании зоны свободной торговли. Украина стремится к этому, Турция взаимодействует с ЕС в рамках Таможенного союза, Грузия, Армения, Азербайджан начали переговоры с ЕС о создании зон свободной торговли. Молдова плани-рует подписать документ о зоне свободной торговли с ЕС к концу этого года.

Следующий аспект – энергетический. Я бы хотела затронуть только один момент о перспективах и общих правилах энергорынка, взаимодей-ствия между странами в сфере энергетики. Сегодня Россия и ЕС рабо-тают над документом Дорожная карта Россия – ЕС по энергетическому сотрудничеству до 2050 г., основной целью которого является создание Паневропейского энергетического пространства. Для стран Черномор-ского региона основная задача – стать частью этого пространства с воз-можностью сохранить и соблюсти свои национальные интересы.

О транспортных интересах ЕС сегодня уже упоминали. Совместные транспортные проекты объединяют и ЕС, и страны Черноморского ре-гиона: это и мультимодальные транспортные проекты, и кольцевая авто-мобильная дорога, и проекты «Викинг», «Зубр», которые все больше и больше приобретают популярность, это и Юго-Западный транспортный коридор, который соединяет юго-западные европейские государства с Черным морем, участниками которых являются Румыния, Болгария, Украина, Грузия, Азербайджан. В интересах ЕС добиться того, чтобы Черноморский регион стал частью интегрированной морской политики ЕС во всех аспектах – экология, общие правила управления, использо-вание стабильных механизмов планирования. Все это ведет к тому, что вопросы безопасности получают преобладающее место, ЕС в этом пла-не может сыграть одну из ключевых ролей в вопросах поиска новых пу-тей урегулирования существующих конфликтов и сглаживания острых моментов конкуренции среди стран Черноморского региона. ЕС пред-лагает нормативный подход, который вырабатывает общие правила по-ведения, способные как объединить общие интересы, так и в опреде-ленной степени нивелировать политические, геополитические амбиции государств.

147

СЕСІЯ II. СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ДВОСТОРОННІХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З ДЕРЖАВАМИ ЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ

Артем ФилипенкоМы начинаем вторую сессию, которая посвящена вопросам двус-

тороннего сотрудничества государств Черноморского региона, и рассчитываем на помощь представителей консульств, аккредитованных в Одессе, так как многие предложения и разработки, которые мы выдвигали в рамках данного аналитического доклада, базировались на анализе ситуации, и, тем не менее, будут важны и интересны дополне-ния. Мы готовы эти дополнения выслушать и учесть в дальнейшем при подготовке документов и круглых столов.

Прежде всего, если говорить о самом регионе, я позволю себе небольшую ремарку по вопросу культурного диалога. Хотя нас и объединяет Черное море, коммуникации развиты не так сильно, потому что для того, чтобы попасть в Румынию из Одессы, нужно ехать либо через Кишинёв, либо через Черновцы, хотя, казалось бы, самый про-стой путь – либо через Дунай, либо через Черное море. Аналогичная ситуация с Болгарией – для того, чтобы достичь на автобусе Болгарии, приходится пересекать Молдову и Румынию. Более оптимальное сооб-щение, как ни парадоксально, с Турцией, потому что налажено авиасооб-щение и паромные переправы. Плохое транспортное сообщение – один из факторов, который негативно влияет на налаживание двусторонних отношений.

Говоря об украино-румынских отношениях, следует отметить, что они достаточно противоречивы. С одной стороны, мы сталкиваемся с фактором, когда Румынию старательно стараются представить как наше-го внешнего врага, отчасти этому способствуют и заявления отдельных политиков. Но, на мой взгляд, многие из этих проблем навязаны искус-ственно. Тем не менее, если говорить об украино-румынских отноше-ниях, следует отметить следующее: они развиваются очень неравномер-но, есть периоды определенного оживления, за которым следует период охлаждения. И такие волны не дают возможности выйти на качественно новый уровень. У нас был достаточно активный период во время прези-дентства Л. Д. Кучмы, тогда был подписан Договор о добрососедстве и

148

сотрудничестве между Украиной и Румынией, так называемый базовый договор, были подписаны консульская конвенция, был подписан до-говор о режиме украино-румынской государственной границы – это очень важные документы. С другой стороны, отмечается очень низкий уровень сотрудничества на уровне правительств и парламентов. Если взять межправительственные контакты, то последний визит Премьер-министра Украины в Румынию состоялся в январе 2002 г., 11 лет тому назад. Премьер-министр Румынии приезжал в Украину еще раньше – в марте 1996 г. Депутатская группа Верховной рады по межпарламентским связям с Румынией тоже была создана очень поздно, в марте 2009 г., тог-да же состоялся первый и последний визит этой группы в Румынию, ее возглавлял на тот момент председатель Комитета по вопросам ЕС Борис Тарасюк.

Следует отметить, что за последние годы произошло определенное оживление украинско-румынских отношений, и после взаимных визи-тов Министров иностранных дел Константина Грищенка в Румынию и Теодора Баконски в Украину появились определенные практические результаты. В апреле прошлого года, и это очень важное событие, со-стоялось первое заседание совместной украино-румынской комиссии по вопросам экономического, промышленного, научного и техничес-кого сотрудничества. Говоря о волновом характере развития украино-румынских отношений, следует заметить, что комиссия эта была создана еще в 2009 г., то есть, между созданием комиссии и первым заседани-ем прошло 3 года, и это повод задуматься о том, на каком уровне нам развивать отношения. Еще один аспект – мы прекрасно знаем, что есть спорные вопросы в отношениях с Румынией, связанные отчасти с исто-рическим фактором, отчасти с экономическим фактором (вопрос строи-тельства глубоководного судоходного канала Дунай – Черное море через гирло Быстрое), известна позиция Румынии по этому вопросу.

Говоря о транспортной сфере, в которой мы являемся конкурента-ми и на Дунае, и порт Констанца конкурирует с портами Украины. Тем не менее, есть достаточно широкое поле для сотрудничества и то, что возможности не используются, во многом вина Украины, потому что еще в 2004 г. была принята Комплексная программа развития украин-ского Придунавья, и одним из ключевых пунктов было строительство автотрассы Одесса – Рени. Любая рекомендация, которая касается социально-экономического развития Одесской области, как правило,

149

заканчивается тем, что необходимо строить трассу Одесса – Рени. То, что этому вопросу не уделялось должного внимания, мы видим уже се-годня на примере дунайских портов, где стабильно уже на протяжении нескольких лет падает грузооборот. Грузы уходят в другие порты. Эту автостраду планировалось связать либо с мостовым переходом Орлов-ка – Исакча через Дунай, либо паромной переправой Измаил – Тульча, каждый вариант рассматривался, и каждый имел своих сторонников и противников. Со стратегической точки зрения это очень важный марш-рут, потому что торговля, автотранспортное сообщение с Румынией у нас идет через Закарпатскую и Черновицкую области. При условии строительства автотрассы и открытия пограничного перехода через юг Одесской области и через Дунай, значительно сократится путь прохож-дения грузов. С другой стороны, это позволит привлечь новые грузо-потоки. Этот участок может быть очень важным звеном той кольцевой автотрассы, о которой мы неоднократно сегодня упоминали.

Еще один аспект, который касается взаимоотношений с Румынией – это вопросы энергетического сотрудничества, добычи углеводородов на черноморском шельфе. Румыния имеет в этом плане достаточно солидный опыт, который был бы интересен и украинской стороне. Более того, сегодня Румыния активно развивает альтернативную энергетику, вопрос этот очень актуален для Украины, в особенности доля такого энергодефицитного региона как Украинское Придунавье, которое снаб-жается электроэнергией из зарубежного источника, в частности, с Мол-давской ГРЭС. По климатическим условиям украинское Придунавье является одним из немногих приемлемых регионов для развития аль-тернативной энергетики. В Румынии она активно развивается, и опыт Румынии в этой сфере был бы для нас важен. С другой стороны, мы не можем не замечать, что при условии развития новых энергетических мощностей, Румыния может стать нашим конкурентом на рынке электроэнергии. Румыния является одним из тех государств, которым Украина экспортирует электроэнергию, соответственно, появление новых мощностей делает вопрос экспорта достаточно проблематичным.

В рамках украино-румынского сотрудничества следует отметить еще одно важное событие – ОНУ им. И. И. Мечникова и Университет Галаца в ближайшее время планируют подписать соглашение, кото-рое открывает возможности для культурного и гуманитарного сотруд-ничества, и это крайне важный аспект. Я могу сказать, что на личном

150

опыте сталкивался с таким вопросом, что найти в Одессе преподавателя румынского и молдавского языка достаточно сложно, несмотря на то, что в области проживает достаточно многочисленное молдавское меньшин-ство. Если говорить о культурном обмене, для нас сегодня культурное пространство Черноморского региона очень ограничено. Если с культу-рой Турции мы знакомы благодаря литературе и телесериалам, то, к со-жалению, последнее знакомство с культурой Румынии, Болгарии у нас закончилось с распадом СССР. Тем не менее, с удивлением узнаешь, что есть фильмы новой румынской волны, которые представлены очень часто на кинофестивалях, пользуются популярностью и даже получают призы. К сожалению, эти произведения остаются неизвестны подавляющему большинству любителей кино в Украине. Я думаю, что аналогичная си-туация состоит и в отношении украинской культуры на территории при-черноморский стран, и в том числе Румынии. Мне доводилось посещать книжные магазины в Румынии, в которых, к сожалению, нет книг укра-инских авторов, как и нет в Украине книг румынских авторов. Поэтому, одним из важных моментов в развитии двусторонних отношений было бы открытие кафедр румынской филологии в Украине, украинской фи-лологии в Румынии, центров украинского языка и культуры в Румынии, и соответственно румынских в Украине, проведение совместных конфе-ренций, круглых столов историков, политологов. Безусловно, важный вопрос – это поддержка украинской диаспоры Румынии, нельзя сказать, что они испытывают определенный дискомфорт, напротив, в Румынии действует норма, согласно которой представитель меньшинства имеет право на представительство в Парламенте, тем не менее, представители диаспоры жалуются на то, что Украина уделяет недостаточное внимание культурной и моральной поддержке диаспоры.

Катерина Яновськааташе відділу Туреччини та Кавказу

Міністерства закордонних справ УкраїниСтратегічні пріоритети України в Чорноморському регіоні для Укра-

їни сьогодні визначальні, тому що Україна з 1 січня по 30 червня 2013 р. головує в ОЧЕС. Головування України в ОЧЕС спрямовується передусім на підвищення результативності багатосторонньої економічної співпраці в Чорноморському регіоні, реалізацію проектів та програм регіонального значення, в першу чергу, в транспортній сфері – чорноморської окружної

151

автомагістралі та морських магістралей, активізації діяльності в рамках ОЧЕС в сфері охорони довкілля Чорного моря, а також посилення діа-логу з ЄС та його країнами-членами та розвиток співпраці з іншим між-народними організаціями та регіональними ініціативами. Говорячи про країни Південного Кавказу, варто відзначити те, що сучасні міждержавні відносини України з Азербайджаном, Вірменією, Грузією вимірюються в площині взаємовигідного партнерства та співробітництва, мають тісну взаємодію на міжурядовому, міжрегіональному рівні, а також у міжлюд-ському форматі.

Важливо зазначити, що між Україною та країнами Південного Кав-казу існують спільні міжурядові комісії з питань економічного співробіт-ництва, зустрічі яких проводяться на щорічній основі, і в рамках даних засідань вирішуються досить важливі питання економічного спрямуван-ня в транспортній, енергетичній сфері, комунікаційній, сфері сільського господарства та інше. Говорячи про країни Південного Кавказу хотіла би зосередити увагу саме на Грузії. Значний вплив на ситуацію в регіоні мав військовий конфлікт між Грузією та Росією у 2008 році, який про-демонстрував неефективність міжнародних організацій та інструментів попередження та врегулювання конфліктів.

Наявність в Чорноморському регіоні неврегульованих конфліктів заважає повноцінній інтеграції всіх країн цього регіону у спільні еконо-мічні, енергетичні та транспортні проекти. Україна послідовно виступає за збереження територіальної цілісності Грузії у міжнародно визнаних кордонах. На сьогодні головування України в ОБСЄ має за мету просу-вання переговорного процесу щодо вирішення заморожених конфліктів на території Грузії шляхом мирного врегулювання, зокрема у форматі Женевських міжнародних дискусій із залученням сторін конфлікту. На-ступний раунд таких дискусій запланований на 25-27 червня цього року. І хотіла би тезисно зупинитися на основних напрямках співробітництва між Україною та Грузією: в першу чергу, це близькість позицій наших держав щодо інтеграції в європейські структури, що обумовлює їх тісне співробітництво в міжнародних європейських та регіональних організа-ціях, таких як ООН, Рада Європи, ОБСЄ, ОЧЕС, ГУАМ.

В рамках створення транспортних коридорів в напрямку Захід – Схід на сьогодні на порядку денному є розширення географії курсуван-ня потягу комбінованого транспорту «Вікінг», а також TRASECA. За-лучення спільного транзитного потенціалу України та Грузії у контексті

152

формування регіональних енергетичних коридорів, зокрема таких як TANAP, ЄАНТК, AGRI. Важливим елементом розвитку торговельно-економічного розвитку співробітництва між Україною та Грузією, як я уже зауважила, є відновлення у 2011 р. роботи спільної міжурядової комісії з питань економічного співробітництва. В цьому році в червні заплановано проведення восьмого засідання комісії у м. Тбілісі, україн-ську частину буде очолювати віце-прем’єр-міністр Вілкул О. Ю.

Сприятливим фактором для розвитку торговельно-економічного співробітництва між країнами є розвиток роботи залізничної поромної переправи Варна – Іллічівськ, Поті – Батумі, яка є частиною транспорт-ного коридору Європа – Кавказ – Азія, що дозволяє робити українські товари конкурентоспроможними на ринку Грузії. В свою чергу, це ро-бить привабливим український ринок для традиційних видів товарів Грузії, зокрема, таких як вина, мінеральні води, цитрусові. Важливим елементом є те, що з кожним роком зростають обсяги перевезень авіа-ційним транспортом між Україною та Грузією, відкриваються компанії спрямування low cost. Відбувається тісна взаємодія і на міжрегіонально-му рівні. Варто відмітити, що у 2012 р. було проведено візити до Грузії 16 українських регіональних делегацій, які представляли різні області та міста України, зокрема, це Житомирська, Вінницька, Дніпропетровська області, АР Крим, Сімферополь, Керч, а також такі міста як Київ, Черка-си, Одеса, Харків та інші.

Завершуючи, хотілось би відмітити, у ключі того, що Чорномор-ський регіон є простором, де сходяться культурно-цивілізаційні коорди-нати, Україна може виступати своєрідним цивілізаційним містком. Укра-їна має позитивний досвід співпраці з Грузією в культурно-гуманітарній сфері, в якій на сьогодні є тісна взаємодія між культурно-освітніми ор-ганізаціями, що свідчить про стійку тенденцію розширення зв’язків у культурній сфері, мистецтві, літературі, кінематографії.

Хюсейн ЕрганіКогда страны развивают сотрудничество в разных направлениях,

это часто приводит к замедлению самого процесса развития отношений. Когда страны развивают двусторонние отношения при условии наличия желания обеих сторон, то можно достичь быстрого развития. Я хотел бы сказать, учитывая то, что у нас сложились отношения внутри ОЧЕС и эта организация позитивно влияет на развитие двусторонних отноше-

153

ний. На сегодняшний день Украина и Турция видят друг друга как стра-тегических партнеров, и этого согласия достигли лидеры наших стран. Это касается всех сфер нашего сотрудничества, как в социальной, так и в политической сфере. Я хотел бы рассказать о том, как именно получился импульс развития отношений в этих сферах.

В последние годы Турция большое внимание уделяет межрегио-нальному сотрудничеству в отношениях с соседями. И Турция рассма-тривает Украину как одну из приоритетных стран для развития межреги-онального сотрудничества. В начале 2011 г. лидеры двух стран приняли решение о том, что наши отношения выходят на уровень стратегическо-го партнерства – был создан Стратегический совет. Я думаю, что самым важным механизмом развития наших отношений является именно это соглашение. Я хотел бы отметить, что именно благодаря этому механиз-му у нас есть возможность принимать решения, обсуждать все интере-сующие вопросы на самом высоком уровне. Я считаю, что благодаря этому механизму, у нас получается обеспечивать развитие отношений. В качестве примера следует вспомнить вопрос о безвизовом режиме меж-ду нашими странами, который достаточно быстро решился. Я хотел бы выразить свою радость по поводу того, что довольно быстро продвига-ется и процесс по созданию зоны свободной торговли.

Хочу напомнить о том, что ведутся переговоры между Украиной, Россией и Беларусью по поводу создания Таможенного союза, эти процессы также двигаются, но хочу сказать о том, что переговоры меж-ду нашими двумя странами о создании зоны свободной торговли также продвигаются быстро. Я думаю, что если не будут политизироваться эти вопросы, практическая сторона этого вопроса решится быстро. Также хочу сказать, что Турция воспринимает Украину как страну, в которой могут быть произведены необходимые меры по облегчению ситуации в сфере торговли. Если говорить об объеме торговли, на сегодняшний день он составляет более 7 млрд. долларов.

И сотрудничество развивается как в сфере транспорта, так и в сфере торговли, все это позитивно отражается как на сфере энергетики, так и на сфере окружающей среды, а наши политические отношения находятся на высочайшем уровне. Мы очень рады такому позитивному импульсу и улучшению наших отношений, и я бы хотел, чтобы наши отношения раз-вивались еще лучше. Отношения между нашими народами развиваются также быстро, и я рад сегодня присутствовать на этой конференции, в

154

которой принимают участие люди, которые занимаются изучением Тур-ции, для меня большая честь присутствовать здесь.

Также очень много студентов учатся в Украине из Турции, как Одес-се, так и в Киеве, и в Крыму. Насколько я знаю, на сегодня эта циф-ра составляет примерно 2 тысячи человек. Также большое количество студентов, которые поступают в аспирантуру и продолжают свое обра-зование в Украине, и я считаю, что эти люди в будущем будут способ-ствовать развитию наших отношений. Также хочу отметить, что после вступление в силу договора об отмене визового режима между нашими странами, поток туристов значительно увеличился: в прошлом году при-мерно 600 тысяч украинских туристов посетило Турцию, в этом году мы ожидаем увеличение потока на 15-20 %.

Еміл РапчаГенеральний консул Румунії в Одесі

Прежде всего, хотел бы отметить, что у Украины и Румынии не только общие границы, но и общие европейские ценности, общая исто-рия, культура, религия. Румынский и украинский народы сближала пра-вославная вера и борьба против татар. Наши народы близки между со-бой социальной структурой, бытом и народным творчеством. Румыния – одно из первых государств, признавших независимость Украины 1 февраля 1992 г, тогда были установлены первые дипломатические отношения. Таким образом, Румыния уделила внимание политическим, дипломатическим, экономическим отношениям с соседними государ-ствами. Румыния заинтересована иметь по соседству сильное украин-ское государство, это гарантия того, что не будет никакого трансгранич-ного приплыва незаконного оружия, нелегальных грузов и т. п.

Обе страны считают себя одними из наиболее важных стран в Вос-точной Европе. Население Румынии 20 миллионов и 45 миллионов в Украине. Одним из ключевых аспектов двусторонних отношений явля-ется присоединение Румынии к ЕС, что влияет на отношения с Украи-ной и региональные процессы в Черноморском регионе. Румыния, как полноправный член ЕС, активно поддерживает евроинтеграционные процессы Украины и считает очень важным подписание Соглашения об ассоциации с ЕС осенью этого года. Процесс евроинтеграции может стать эффективным инструментом модернизации украинского государ-ства. Учитывая особенности настоящего соглашения, оно имеет очень

155

важное политическое и экономическое значение и означает сознательный выбор украинской власти развития Украины в рамках европейской циви-лизационной модели. Для этого Украина должна выполнить политичес-кие и законодательные условия. Подписание Соглашения об ассоциации и зоне свободной торговли очень важно, после подписания украинский производитель получит доступ к внешним рынкам, что позволит увели-чить товарооборот между нашими странами и создать положительную динамику двусторонних экономических отношений, а также будет спо-собствовать привлечению прямых иностранных инвестиций.

На региональном уровне для Украины, как и для Румынии, боль-шое значение имеет развитие трансграничного сотрудничества. В этой связи хотел бы отметить, что в рамках еврорегионов «Нижний Дунай», «Верхний Прут», «Карпаты» достаточно успешно реализуется ряд про-ектов. Важную роль в трансграничном сотрудничестве играет Програм-ма соседства и приграничного сотрудничества в рамках европейского инструмента соседства, а именно Совместная операционная программа Румыния – Украина – Республика Молдова 2007 – 2014 и Совместная операционная программа бассейна Черного моря 2007-2013, управ-ляющий орган данной Программы находится в Румынии. Программа призвана помочь в решении совместных трансграничных проблем в разных сферах: инфраструктура, экономика, окружающая среда, аль-тернативная энергетика, культура. Здесь очень важно, чтобы на следу-ющий период финансирование в рамках европейского инструмента со-седства и партнерства 2014 – 2020 гг., органы местной власти Украины и неправительственные организации активизировали процессы разра-ботки и подачи трансграничных проектов для привлечения европейско-го безвозмездного финансирования. Очень важно, чтобы украинский и румынский народы лучше узнали историю и реалии двусторонних украино-румынских отношений, что, бесспорно, поможет избавиться от стереотипов и неблагоприятных аспектов наших отношений. Адекват-ное информирование граждан о наших двусторонних отношениях будет только укреплять их. Я 30 лет проработал дипломатом и могу отметить, что, к сожалению, самые крепкие отношения имеют страны, которые не имеют совместных границ. Рад отметить, что между университетами Украины и Румынии налаживается сотрудничество.

156

Артем ФилипенкоЯ бы хотел отметить, что практически всегда, когда проводятся

встречи с румынскими историками и политологами, вспоминаешь, что есть несколько ключевых фигур, которые нас объединяют. Можно на-звать Ивана Подкову, о котором пишут и украинские, и румынские писа-тели – Тарас Шевченко и Михаил Садовяну. Или Митрополит Гавриил Бэнулеску-Бодони, уроженец Трансильвании и этнический румын или молдаванин (по этому вопросу ведутся споры), он является одним из отцов-основателей г. Одессы. У нас есть общие корни, есть знаковые фигуры, о которых мы можем говорить, и которые нас объединяют, а не разъединяют. Каждый раз, когда мы говорим об отношениях в Черно-морском регионе, мы переходим от двусторонних к трёхсторонним отно-шениям, потому что у нас формируются треугольники, например, Укра-ина – Румыния – Молдова, так как взаимоотношения с одной стороной затрагивают интересы другой; аналогично Украины – Россия – Молдова, Украина – Россия – Грузия. То есть, какой бы аспект мы не взяли, мы не можем концентрироваться только на двусторонних отношениях, мы, так или иначе, переходим на более высокий уровень. В этом, наверное, и есть своя прелесть Черноморского региона.

Я бы хотел отметить очень важный аспект – украино-российские отношения в Черноморском регионе. Как правильно заметила А. В. Ше-лест – украино-российские отношения намного шире, и они не огра-ничиваются только Черноморским регионом. Они имеют такой концентрированный характер, потому что здесь присутствует и сотрудни-чество, и определенное соперничество. Мы знаем, что в ходе визита Пре-зидента Украины в Россию был согласован вопрос о подписании Мемо-рандума о приобретении Украиной статуса наблюдателя в Таможенном Союзе. Сам Таможенный союз отображает те интеграционные процессы, которые происходят во всем мире, образуются мощные региональные объединения, основанные на экономическом интересе, хотя политики здесь тоже достаточно. Учитывая то, что из трех государств Таможенного союза именно Россия имеет фактически самые большие морские границы и выход к мировым морским путям, соответственно, именно она опред-еляет во многом транспортную и таможенную политику союза в целом.

Для Украины очень важно выстраивать достаточно грамотные и разумные отношения и с Таможенным союзом, и с Россией. Не секрет,

157

что треть грузопотока, который сегодня идет через порты Украины яв-ляется транзитными грузами из стран Таможенного союза, из которых львиная доля приходится на Россию. Позиция Украины по Таможенному союзу достаточно известная, на данный момент стратегическим курсом страны является европейская интеграция, подписание соглашения об ас-социации и о создании зоны свободной торговли, о чем говорил сегодня господин Рапча. Тем не менее, это не означает, что у нас нет путей раз-вития отношений с Россией, в том числе в Черноморском регионе. Мы возвращаемся к тем же самым инфраструктурным проектам, потому что в современных условиях солидный импульс получили интермодальные перевозки, в том числе с использованием внутренних водных путей, и Украина, благодаря Днепру, имеет выход на Беларусь, благодаря Дунаю – мы имеем окно в Европу, если говорить о перспективах, то это Дон, Волга. Возможные инфраструктурные проекты являются интегрирую-щими составляющими украино-российских отношений.

Мы сегодня только пунктиром обозначили эти вопросы замороженных конфликтов, так как эта тема выходит далеко за рамки нынешнего круглого стола. Каждому конфликту, который существует в Черноморском регионе, уже около двадцати лет – и приднестровскому, и абхазскому, и южноосетинскому, и карабахскому. И до сих пор реше-ния этих конфликтов не найдено. Есть множество хороших рекоменда-ций, которые были выдвинуты, есть прекрасные планы урегулирования, но большинство из них не работают в силу определенных внутренних и внешних причин. Эти конфликты используются крупными игроками, в частности ЕС, США, Россией, в силу внутренних причин, и как это не выглядит парадоксально, но часто элиты государств, на территории которых есть подобные конфликты, действуют по старому принципу – если было создано Общество по борьбе с крысами, оно заинтересовано в том, чтобы последняя крыса не была уничтожена. Зачастую, в оконча-тельном урегулировании конфликта не заинтересованы те, кто должен быть в первую очередь заинтересован в этом. Поэтому, мы о конфликтах сегодня говорить все-таки не будем, я думаю, у нас еще будет возмож-ность встретиться и поговорить об этом отдельно, ведь Одесса неодно-кратно избиралась местом встреч по приднестровскому урегулирова-нию, думаю, что эта традиция будет продолжена.

158

Юлія Сербінастарший науковий співробітник Регіонального філіалу


На вопросе приднестровского конфликта останавливаться сейчас не будем, однако позвольте мне подхватить тему отношений с Молда-вией. Украино-молдавские отношения можно охарактеризовать, с од-ной стороны, как отношения с упущенными возможностями, с другой стороны, это отношения, которые имеют определенные перспективы. Учитывая общность интересов: 450 км общей границы, большая часть демаркирована, что не может не радовать, – в то же время остается еще часть неурегулированных вопросов с границами. В Черноморском ре-гионе у Украины и Молдовы есть ряд актуальных направлений для со-трудничества и есть опыт успешных историй, к сожалению, не в рамках двусторонних инициатив, а в рамках инициатив ЕС, что в очередной раз подчеркивает необходимость использования инструментов, которые предлагает ЕС.

Следует напомнить, что зона свободной торговли между Украиной и Молдовой существует с 2003 г., однако в последние два года товаро-оборот значительно снизился. Экономическую активность следует на-ращивать, при этом в инвестиционном плане Молдова больше заинтере-сована в Украине, чем украинские бизнесмены в молдавской экономике. Что касается упущенных возможностей, с 2006 по 2011 год фактически двусторонние отношения находились в несколько замороженном состо-янии, с урегулированием одного из политических кризисов, которые в Молдове достаточно часто происходят, и структуризацией политических элит, отношения возобновились. С 2011 по 2013 г. они находятся на ста-бильно высоком уровне, были решены ряд проблем, состоялись визиты на высшем уровне. В 2013 г. Министр иностранных дел Украины посе-тил Молдову как действующий председатель ОБСЕ.

Примерами успешного взаимодействия в Черноморском регионе можно назвать сотрудничество в рамках инициативы ЕС в сфере охраны окружающей среды Черного моря. Следует отметить, что здесь Украина и Молдова участвовали наряду с Грузией и Российской Федерацией. Был принят ряд важных документов, в частности, это Директивы по сточным водам, Водная рамочная конвенция. Украина, в свою очередь, приняла Закон об усовершенствовании прибрежной полосы.

159

Так же существует ряд экологических проектов под эгидой ОБСЕ в отношении охраны реки Днестр и совместного пользования берега-ми Днестра и водным бассейном реки. Это то, что можно выделить в качестве истории успеха. В перспективе следует отметить, что на се-годняшний день хорошие темпы взял еврорегион Днестр. Выражались надежды, что этот пример локального сотрудничества, в том числе, будет частично способствовать урегулированию приднестровского конфликта путем интеграции Рыбницкого, Каменского районов Приднестровья, но сегодня эти районы не подключаются к работе еврорегионов. В то же время в еврорегионе Днестр уже начали реализацию ряда проектов, ста-вится вопрос о строительстве этапа железной дороги, который помог бы сэкономить 7-8 часов времени. Подписаны 14 локальных соглашений о сотрудничестве, с 2013 г. к еврорегиону Днестр помимо 6 молдавских регионов присоединились Дубоссары и Винницкая область.

Следует отметить, что Одесская область свои темпы в трансгранич-ном сотрудничестве несколько снизила, потому что на сегодняшний день еврорегион Нижний Дунай выглядит менее активным, чем еврорегион Днестр.

В тоже время значительные успехи достигнуты во внедрении процедуры пересечения границы, в чем, следует отметить, заслуга Мис-сии EUBAM. На сегодняшний день привлечено около 1,5 млн. грантовых средств. Наверное, вот такие локальные инициативы трансграничного сотрудничества могут представлять собой маленькие истории успеха в условиях, если большие политические истории успеха невозможны.

Остается актуальным ряд экологических проектов, как сообщалось, в рамках данного еврорегиона планируется ряд экологических меропри-ятий по защите и пользованию р. Днестр, что является очень важным вопросом не только для двусторонних отношениях, но и для сотрудниче-ства в Черноморском регионе.

Следует обратить внимание на те факторы, которых не хватает для гармоничного развития двусторонних отношений. Сегодня неоднократ-но упоминалось, что человеческий фактор и народная дипломатия яв-ляются очень действенным методом. В этой связи, вопросом, требую-щим решения, остается ратификация Парламентом Молдовы Договора о соблюдении прав лиц, отнесенных к национальным меньшинствам, который два государства подписали еще в декабре 2009 г. Украинский Парламент ратифицировал данный документ, а Парламент Молдовы

160

оставляет данный вопрос открытым. Учитывая численность украинско-го меньшинства в Молдове, очень важно довести этот вопрос до своего логического завершения. Кроме того, упущенными возможностями яв-ляется та же совместная Программа ЕС Украина – Румыния – Молдова, которая была запланирована на 2007-2013 гг., и по результатам реализа-ции Программы наиболее успешно реализовать средства удалось только Румынии. Украина и Молдова оказались менее активными в привлече-нии средств данной Программы.

Перспективным является реализация локальных проектов в сфере альтернативной энергетики, модернизации железнодорожных путей, транспортной инфраструктуры, в том числе с использованием средств таких программ ЕС как TEN-T для улучшения транспортных коридоров. И то, что не может не объединять Украину и Молдову – зона заморожен-ного, или как упомянула Анна, не настолько замороженного конфликта. Мы видим, что в 2013 г. в рамках председательства Украины в ОБСЕ принимаются определенные меры, но очень медленно движется разре-шение данных вопросов. Украина и Молдова имеют перспективы для сотрудничества в этом вопросе, учитывая существование очага напря-женности на границах.

Необходимо больше использовать те инструменты, которые пред-оставляет ЕС, и не забывать о том, что существует Программа Восточ-ного партнерства, подключать гражданское общество для разрешения тех или иных проблем на экспертном уровне, потому что нередко граж-данское общество выдвигает очень ценные рекомендации. В том чис-ле перспективной идеей было бы объединение и проведение каких-то форумов с участием бизнес кругов, гражданского общества, экспертов, чиновников, и учитывая интересы Румынии, в том числе с привлечением румынской стороны.

Артем ФилипенкоХочу вспомнить несколько нюансов, касающихся двустороннего и

многостороннего сотрудничества. Сегодня практически не вспоминался ГУАМ, организация, которая де-юре продолжает существовать, и, тем не менее, в последнее, время после короткого периода оживления, сошла с политической сцены. Может быть со временем кто-то захочет реаними-ровать проект ГУАМ. Я хотел бы вспомнить о противоречиях, которые существуют в рамках дваусторонних и многосторонних отношений. Как

161

ни странно, самое активное сотрудничество Украины и Молдовы проис-ходило в рамках ГУАМ, параллельно с этим процессом, когда шел разго-вор об интеграции. Простой пример – Молдова построила железную до-рогу в обход Приднестровья, Молдова построила железную дорогу в об-ход Украины: Ревака-Кайнары и Кагул – Джурджулешты. И в разговорах об интеграции проходили определенные дезинтеграционные процессы, когда транспортные системы вместо того чтобы объединяться, скорее разъединялись

Мы постоянно упоминаем, что Кучурган у нас является одним из пунктов девятого транспортного коридора, но если мы проедемся по ав-томобильной трассе от Одессы до Кучурган, Кишинева, то мы убедимся, что, к сожалению, этот участок автотрассы играть роль международного транспортного коридора не может. Не лучшая ситуация складывается и в отношении железнодорожного участка этого международного тран-спортного коридора, хотя Украина определенную электрификацию в свое время провела до Кучурган, и ходит дизель между Одессой и Киши-невом. Это к вопросу об инфраструктурных проектах, которые должны стать основой для развития отношений.

Когда поднимался вопрос о региональном лидерстве, и абсолют-но правильно сказал Сергей Глебов, что сегодня два государства могут претендовать на этот статус – это Россия и Турция. Я вспомнил сло-ва Юлиана Кифу, румынского политолога: лидерство – это готовность взять ответственность за всех и готовность предложить такую модель, на которую будут ориентироваться все государства региона. В Черно-морском регионе, несмотря на то, что есть государства, претендую-щие на лидерство, такой модели, на которую готовы ориентироваться не сформировали. Есть модель Евросоюза, на которую ориентируется и Украина, и Турция, хотя Турция в последнее время уменьшила свои евроинтеграционные ожидания. Модель далеко не безупречная и она по-двергается критике, и в ЕС сейчас серьезный кризис. Есть российская модель, которая подвергается критики, для кого-то является привлека-тельной с точки зрения симпатий населения. И в нашем регионе слабо используется инструмент, который называется soft power, формирование позитивного имиджа того или иного государства, которое может претен-довать на лидерство, если не экономическое, то на моральное лидерство. Все страны региона и привлекательны, и имеют достаточное количество проблем, которые не позволяют стать тем эталоном, на который стоило бы ориентироваться.

162

Ганна ШелестТак как мы не можем детально по каждой стране Черноморского ре-

гиона пройтись, так как мы сделали в нашем аналитическом докладе, то хотелось бы сделать общие выводы, те характеристики и те тенденции, которые мы наблюдаем со всеми странами в двусторонних отношени-ях, и что является обоюдным процессом. Мы не можем сказать, что это только проблемы украинской внешней политики, это скорее те характе-ристики, с которым связаны наши двусторонние отношения.

С одной стороны, мы говорим о том, что у Украины нет непримиримых проблем ни с одним из государств региона, те проблемы, которые возникают – это рабочие вопросы. Есть сложности по делими-тации, демаркации границ Азовского моря, переговоры постоянно идут. Остров Змеиный пытались сделать проблемой, но вопрос был решен в лучших традициях дипломатических переговоров с привлечением Меж-дународного суда. То есть существует определенный режим наиболь-шего благоприятствования в двусторонних отношениях, в котором мы находимся, но, тем не менее, мы можем заметить, что это и взаимоотно-шения парадоксов.

Во-первых, мы фактически не видим визитов на высшем уров-не между Украиной и странами региона, на уровне официальных или государственных визитов. Происходят заседания в рамках международных, региональных организаций или рабочие визиты, визиты на уроне министров, но если мы посмотрим, когда был последний визит Президента или Премьер-Министра в Румынию, в Грузию, то, несмотря на конфетно-букетный период во взаимоотношениях двух стран после Оранжевой революции, последний государственный и официальный ви-зит был в 2006 году, после этого М. Саакашвили приезжал в Украину, но зачастую с неофициальными визитами, как это было на открытии Чем-пионата Европы по футболу, что естественно, не предполагает подписа-ние каких-либо соглашений или серьезные переговоры.

В то же время мы видим, что другие государства региона актив-но именно через официальные визиты пытаются поднять диалог на бо-лее высокий уровень. Например, Румыния, за последние пять лет было 10 двусторонних румыно-азербайджанских визитов на высшем уровне. И это абсолютный нонсенс, почему Украина и Румыния не могут или не хотят развивать отношения, а Румыния и Азербайджан могут. И такая ситуация наблюдается в отношениях с каждой страной региона, хоро-

163

шо что остаются визиты на уровне министерств, и если вы посмотри-те, то наиболее активными у нас являются Министерство транспорта, таможенные органы и представители правоохранительных органов – это борьба с нелегальной иммиграцией, нелегальной торговлей, отмыванием денег и подобные вопросы, которые требуют межгосударственного со-трудничества.

Второй парадокс, который мы наблюдаем – это уровень товарообо-рота между странами. С одной стороны, вплоть до 2008 г. постоянный рост товарооборота между всеми странами Черноморского региона. По-нятно, что 2008-2009 гг. кризисные годы, падение по всем статьям, впо-лне логично, дополнительных объяснений не нужно. 2010-2011 гг. пока-зали рост и в нашем аналитическом докладе можете увидеть таблицы с конкретными цифрами, рост постепенный, потому что страны постепен-но выходили из экономического кризиса. 2012 г. мы говорим о том, что мы не только готовы выйти из кризиса, а находимся на пике взаимоотно-шений, и тут, действительно, великолепный пример Грузия.

В мае 2012 г. спустя шесть лет возобновляет свою работу украино-грузинская экономическая комиссия. Говорится о том, что в этом году мы выйдем на один миллиард долларов товарооборота, предыдущий был в районе 800 млн. в год (2011 г.). Что мы видим по результатам 2012 г. – мы не только не достигли этого одного миллиарда, мы еще откатились ниже, чем были в 2011 г. до, приблизительно, 750 млн. Если мы посмотри ста-тистику по всем странам региона – только с Турцией у нас не произошло отката по товарообороту в 2012 г. Со всеми остальными странами умень-шился по сравнению с 2011 г., при этом уменьшился значительно. Более того, что очень интересно, у нас оказалась кардинально отличающаяся статистика, если мы берем данные украинской государственной ста-тистики и государственной статистики соседних стран. Я приведу при-мер Болгарии, когда мы сравнили цифры служб статистики Болгарии и Украины, разница составляла 20 % на товарообороте. Возникает вопрос – как мы считаем, почему существуют такие несоответствия?! Что не позволяет ни нам, ни нашим черноморским партнерам адекватно реаги-ровать и оценивать реальное положение наших торговых взаимоотноше-ний. Я бы не стала списывать это на какие-то серые схемы, нелегальный товарооборот составляет какой-то процент, но это явно не 20 %.

Присутствует пессимизм по поводу товарооборота, многие коллеги, особенно противники сотрудничества в Черноморском регионе, любят показывать сравнительные таблицы товарооборота стран региона с ЕС

164

и между собой, и графики потрясающие 1 см. на 20 см. Таблица сразу шокирует, на первый взгляд, а с другой стороны, давайте мыслить адек-ватно – рынки черноморских стран не настолько большие, и эти цифры не стоит воспринимать в сравнении с, допустим, украино-немецким со-трудничеством, немецкой экономикой. А если мы говорим о потенциале украинского рынка, цифры более позитивные, и в сравнении статистики товарооборота Украины со странами Ближнего Востока, при больших контрактах, которые мы получаем, они ни в коей мере не могут срав-ниться с теми цифрами товарооборота, которые мы имеем в рамках Чер-номорского региона.

Негативный аспект взаимоотношений – уровень инвестиций, он на-ходится на неимоверно низком уровне. Если приходят инвестиции, то в небольшие совместные предприятия, проекты, скорее частные инвес-тиции, чем серьезные капиталовложения, которые демонстрировали бы интерес бизнеса одной страны к другой.

И последний момент – когда мы говорили о лидерстве, это очень условное понятие, особенно в таком регионе как Черноморский. Могут быть инициаторы, которые способны брать на себя ответственность в узкой конкретной сфере. Почему я упоминаю об этом в секции о двус-торонних отношениях – когда то мы выступали с идеей о том, что Укра-ина по объективным причинам не может быть региональным лидером, но Украина может создавать так называемые стратегические альянсы с другими государствами для решения того или иного вопроса. Но, стра-тегические альянсы не сточки зрения военно-политического значения, которое мы используем в дипломатии, а с точки зрения того, как этот термин используют в бизнесе. Например, BenQ-Siemens, эти компании не сливались, но они подписали договор о стратегическом альянсе для выпуска одного конкретного продукта. То же самое могут делать и госу-дарства, потому что есть сферы, в которых именно в таком тандеме мы могли бы выступить с инициативами для всего Черноморского региона. С Румынией мы можем выступить в сфере безопасности навигации в Черноморском регионе, это конкретная сфера, в которой нам не в чем соперничать. С Турцией мы могли бы выйти с инициативой по военно-морскому сотрудничеству Blackseafor и Black Sea Harmony, могли бы ко-ординировать обмен информацией, усилив и одну, и вторую. С кем то мы могли бы говорить о транспортной сфере, с кем-то о демократии, и это были бы конкретные вопросы, в которых двустороннее сотрудничество стало бы позитивным моментом для региональной интеграции.

165

Артем ФилипенкоЯ дополню еще один общий момент, который объединяет страны.

Собственно говоря, если посмотреть структуру экспорта и импорта, то, увы, на сегодня приходится констатировать, что в массе своей и экспорт, и импорт чаще всего носят сырьевой характер. Что касается Украины, есть цифры и по Болгарии, и по Румынии, и по Турции, как правило, Украина – это уголь, метал, руда, из Румынии в Украину на первом месте стоит нефть и продукты ее переработки. И только незначительную часть экспорта-импорта составляет инновационная, технологическая и прочая продукция, это тоже характерный показатель для наших торговых отно-шений и того уровня экономических отношений, который мы имеем на данный момент и от которого нам стоит отталкиваться строя планы на будущее.

Марина ВоротнюкУважаемые коллеги, мы сегодня много говорили о проблемах,

которые страны региона встречают на своем пути развития и сотрудниче-ства в регионе. Я хотела бы пунктирно поделиться своими соображени-ями по этому вопросу. Мне кажется, мы много говорим об объективных факторах, которые мешают этому сотрудничеству, но мне кажется, что много или даже большинство проблем связано с внутриполитическим и внутриэкономическим развитием стран региона.

Для меня парадоксальным открытием было то, что Украина, про-возглашая своим национальным приоритетом строительство LNG тер-минала, не может эффективно решить этот вопрос. Вдруг всплывает информация о том, что украинская дипломатия не обеспечила согласие турецкой стороны на проход танкеров для терминала через проливы, и у меня возникает закономерный вопрос – почему на стадии возникновения проекта как идеи, украинский МИД не совершал необходимых консуль-таций с Турцией.

Мне кажется это немного непоследовательным. Была информа-ция о том, что такое согласие получено, а сейчас мы знаем, что Турция выразила свою большую озабоченность относительно того, что даже во-семь танкеров для нашего терминала в год, это непосильная, по их сло-вам, нагрузка на проливы, так как даже один танкер – это потенциальная угроза. На сегодняшний день, украинское посольство в Турции пытается над этим работать. Действительно, прецедента такого не было, еще ни

166

один танкер для LNG терминала не проходил через проливы, соответ-ственно, турецкая сторона хочет себя обезопасить как технически, так и дипломатически.

И мне кажется, что в данном случае сама реализация этого проекта – абсолютное отсутствие прозрачности, скандалы с подписанием догово-ров – все это говорит о том, что проблемы не только в наших партнерах, не только объективно в состоянии дел в Черноморском регионе, пробле-ма с принятием решений, с прогностикой, с аналитикой в наших орга-нах власти, где-то в том, где мы можем предвидеть развитие событий. А самое главное, во многом отсутствие политической воли. Ссылаясь на пример Турции, совершенно правильно коллеги говорили о том, что в отношениях с Турцией позитива больше – и в объемах торговли, и в том, что много турецких предприятий присутствуют на нашем рынке, турецкие инвестиции. Ответного присутствия Украины на турецких рынках мы не видим, и это большая проблема. Те достижения, которые мы имеем на турецком треке, представляются как большие успехи, на-пример, подписание договора о безвизовом режиме. Но к этому мы шли очень долго, с 1990-х годов наши турецкие партнеры говорят о том, что это дискриминация – украинцы могут получить визу в порту, а турки должны обращаться в украинское диппредставительство.

Аналогичный вопрос с Зоной свободной торговли. Мне кажется, что где-то неоправданно затягивается процесс, который имеет под собой аб-солютно технические основы, и это можно было бы интенсифицировать.

Артем ФилипенкоПодводя итоги заседания, хочу отметить, что обсуждение было

плодотворным, но, к сожалению, в рамках круглого стола невозможно уделить должное внимание всем аспектам политики Украины в Черно-морском регионе. Тем более сложно отразить все аспекты в одном анали-тическом докладе, потому что отношения с каждым из государств регио-на заслуживает отдельного исследования. Рано или поздно, мы придем к тому, что Украина получит свою комплексную стратегию политики в Чер-номорском регионе, она будет касаться не только выстраивания отноше-ний с каждым из государств региона, но и налаживания сотрудничества в многостороннем формате, с учетом всех аспектов: энергетического, тран-спортного, экологического. Я надеюсь, что это не последняя наша встреча.

ЗМІСТ

ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

МІЖНАРОДНИЙ.КОНТЕКСТ.СУЧАСНОЇ.ПОЛІТИКИ.УКРАЇНИ..В.ЧОРНОМОРСЬКОМУ.РЕГІОНІ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7ВПЛИВ «АРАБСЬКОЇ ВЕСНИ» НА ЧОРНОМОРСЬКИЙ РЕГІОН . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7ІНТЕРЕСИ КЛЮЧОВИХ МІЖНАРОДНИХ АКТОРІВ (США, ЄС, РОСІЯ) . . . . . . . . . . . . 11

СТРАТЕГІЧНІ.ПРІОРИТЕТИ.ПОЛІТИКИ.УКРАЇНИ..У.СФЕРІ.БАГАТОСТОРОННЬОГО.СПІВРОБІТНИЦТВА.В..ЧОРНОМОРСЬКОМУ.РЕГІОНІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31РЕГІОНАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ СПІВРОБІТНИЦТВА У ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ . 31СПІВРОБІТНИЦТВО В РАМКАХ ОРГАНІЗАЦІЇ ЧОРНОМОРСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА (ОЧЕС) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ . . . . 42ПРОБЛЕМА ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ .46РЕКОМЕНДАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

СТРАТЕГІЧНІ.ПРІОРИТЕТИ.ДВОСТОРОННІХ.ВІДНОСИН.УКРАЇНИ.З.ДЕРЖАВАМИ.ЧОРНОМОРСЬКОГО.РЕГІОНУ. . . . . . . . . .54УКРАЇНА – ТУРЕЧЧИНА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54УКРАЇНА – ГРУЗІЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .66УКРАЇНА – МОЛДОВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78УКРАЇНА – БОЛГАРІЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87УКРАЇНА-РУМУНІЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94

ВИСНОВКИ .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .107

Матеріали.засідання.круглого.столу..СТРАТЕГІЧНІ.ПРІОРИТЕТИ.ПОЛІТИКИ.УКРАЇНИ.В..ЧОРНОМОРСЬКОМУ.РЕГІОНІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .121

Артем Филипенко ...................................................................................................123Анастасія Андронова ............................................................................................ 124

СЕСІЯ I: СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У СФЕРІ БАГАТОСТОРОННЬОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ . . . . 124

Ганна Шелест ........................................................................................................... 124Микола Капітоненко ............................................................................................. 128Анастасія Андронова .............................................................................................130

Андрій Грузан ..........................................................................................................133Хюсейн Ергані ......................................................................................................... 134Сергій Глебов ...........................................................................................................136Ганна Шелест ............................................................................................................139Сергій Глєбов ...........................................................................................................141Андрій Грузан ..........................................................................................................142Сергій Глєбов ...........................................................................................................142Артем Филипенко ...................................................................................................142Ірина Максименко ..................................................................................................145

СЕСІЯ II. СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ДВОСТОРОННІХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З ДЕРЖАВАМИ ЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147

Артем Филипенко ...................................................................................................147Катерина Яновська .................................................................................................150Хюсейн Ергані ..........................................................................................................152Еміл Рапча ............................................................................................................... 154Артем Филипенко ...................................................................................................156Юлія Сербіна ............................................................................................................158Артем Филипенко ...................................................................................................160Ганна Шелест ............................................................................................................162Артем Филипенко ...................................................................................................165Марина Воротнюк ...................................................................................................165Артем Филипенко ...................................................................................................166

Наукове видання

СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ

Аналітична доповідь

Здано в роботу 15.09.2013. Підписано до друку 26.09.2013. Формат 60х84/16. Ум.-друк. арк. 9,77. Папір офісний. Друк на дуплікаторі. Зам. № 1309-14.

Тираж 50 прим. Ціна договірна.

Видано і віддруковано у ПП «Фенікс»(Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 1044 від 17.09.02).

Україна, м. Одеса, 65009, вул. Зоопаркова, 25. Тел. (048) 7777-591.e-mail: [email protected], www.law-books.od.ua